Зимовi мотиви у рiвненських поетiв
Михайло Дубов (1958 - 1991)
Щедрий вечiр
Пахне пирогами iз калиною,
Пахне медом смачена кутя...
Навпрошки знайомою стежиною
Внуки до бабусi лопотять.
Галасливо облюбують припiчка
I щебечуть рiднiй навмання,
Поки перша розпашiла випiчка
Вигляне з паркого череня.
Пироги, мов писанi, холодають
На святому покутi стола,
Де завжди, пишаючися вродою,
Пiсня нерозхлюпана цвiла.
Вже й онуки печивом натiшились,
Кличучи мороза до кутi...
Ну а бабця вигляне й притишено
Слухає тужливу заметiль...
Так живемо долею не пiсною,
Та гiрчать чомусь терпкi жалi:
Нiкому почастувати пiснею
В празниковий вечiр на селi.
5 сiчня 1987 року.
Євген Шморгун (м.Рiвне)
На Рiздво
Що належить - збудеться.
Вiк, як мить, майне -
I лихе забудеться,
I добро мине.
Тiльки знов, як водиться,
Щоб спинити час,
На землi народиться Дитинча.
I спливає звичного Ворушка рiка -
Таємниця Вiчного Мозок обпiка.
7.01.1994 р.
Надiя Ярмолюк (м.Березне)
***
Печальна нiч стоїть серед снiгiв,
Що хутрами до нiг її припали.
Двi зiроньки зiрвалися i впали,
А мiсяць i бровою не повiв.
Анi схитнувся вгору, а чи вниз.
Бо що йому, вiн сам собою повен,
Пливе, такий блискучий i грiховен,
Зiпхнувши зi шляху Великий Вiз.
Зiтхає нiч. Чомусь немає снiв.
I ранок їй навстрiч не поспiшає.
Високе небо холодом палає,
А мiсяць ще нiкого не зiгрiв.
Ця срiбна неосяжнiсть доокiл -
Невже це Космос дивиться ув очi
I посилає знаки нам пророчi,
Чи долю перекраює навпiл?
2001 р.
Степан Бабiй (м.Рiвне)
Взимку
Один серед снiгiв - настуджена округа,
Нiде анi душi i не шелесне птах,
Колючий вiтер дме намерзлим лугом,
Та - рiчка ось живе в завмерлих берегах.
I вже ми вдвох: я йду, вона бiжить шумливо,
Навiянi, тяжкi звисають козирки,
I в самотi почувся тут щасливим
Над рином цим нескутої рiки.
Василь Лящук (м.Рiвне)
Рiздвяний вiрш
Допоки серце б"ється - дзвенiм,
Доносьмо iстину святу
У кожну хату, в кожен дiм,
Щоб всi молилися Христу.
Отець i Син посеред нас,
У їхнiм дусi я росту,
Щоб нашi повсякчас
Усi молилися Христу.
Щоб зрозумiв, нарештi, свiт,
Що стежка правильна лиш та,
Яка крiзь бурю, спеку, гнiт
Веде до Господа Христа.
Зимовi обжинки
Завiтали
На обжинки
Снiготали
I снiжинки.
Дiти радi,
Як нiколи -
Тягнуть сани
I гринджоли.
Всюди - крики,
Смiх i гамiр.
Снiг, мов скрипка,
Пiд ногами.
Петро Велесик (м.Рiвне)
Настрiй зимової ночi
В моїй душi, мов пiд кущем калини
Опалий лист, тривоги трiпотять,
Чекають свiтанкової години,
Як гiмну, що утверджує життя.
Нi, не люблю ночей зимових довгих!
Коли гудуть надривно проводи
I завiрюха по обiйстю човга,
Й десь виє вовк провiсником бiди.
А та бiда, знай, ще одну веде
На повiдку, немов коня старого.
Свiтанку, де ж ти забарився, де?!
Тебе я зачекався у тривогах.
Галина Гнатюк (м.Радивилiв)
***
"...нам цiєї зими не простити уже, не забути..."
С. Костюк.
Ця зима тобi в серцi
Лишила роз"ятрений шрам.
Вiн так довго ночами
Ще солоно буде болiти.
Та, довiривши крила
Холодним весняним вiтрам,
Ти зумiєш-таки
Долетiти до теплого лiта.
I не кайся, не варто.
Ти сильна - чи, може, слабка?..
Розучись озиратись -
В минуле зачинено дверi.
Треба ставити крапку,
Хоча б i посеред рядка, -
I палити слова,
Що нiколи не знали паперу.
I нарештi збагни:
Недаремна ота самота,
Крiзь яку твоя доля
Ступає упевненим кроком.
Бо, зваливши на плечi
Свого нелегкого хреста,
Ти побачила серцем
Усе, що невидиме оку.
15.05.2014
Юлiя Бондючна (м.Рiвне)
***
"Податись можна, а подiтись - нi. "
Лiна Костенко.
Ой ти, зимо-зимо!
Так невчасно, рано
Увiрвалась в душу.
Лижеш давню рану.
Ой ти, зимо-зимо!
Ми з тобою рiзнi...
Я люблю веселу веселкову пiсню.
Ой ти, зимо-зимо!
Ми - як плюс i мiнус.
Утекти б вiд тебе,
Та куди ж подiнусь?