20:33 Cooks89 20.02.07
                                 ...все залишає.


                                                  "Вiн лежав на снiгу, не мiг 
                                                   ворухнутися. Йому вiдмовляло
                                                   у русi його власне тiло.
                                                   Вперше в жiтi вiн
                                                   почув як воно б'ється...
                                                              .........Серце"
                                                   
                                                      "Зимовi метелики"
                                                    



Це буде маленька розповiдь, вона не займе у вас багадо часу...Хоча?Ви можете її i не читати.
Незнаю з чього почати...Можливо почну з Кiнця, бо кожен, хто читає книжки, завжди хоче 
пiзнати, що ховаеться в кiнцi книжки.Ось я i пропущу декiлька сотень сторiнок свого життя.
Субота...
Прокинувшись я зрозумiв нарештi iстину яку залишив нам В.Цой. Одного разу вiн промовив,
майже не вiдомi нiкому слова:Ночь это время для сна, а на для пьянства. Если ты нарушаеш 
этот зокон-ты будеш казнён. Ось i мене Казнили пiсля вчьорашнього. Просто цiкаво виходить.
Коли ми вживаемо алкоголь вiн призводить до тормозiння усiєї нервової системи. У цих
випатках бiль повина рухатися по моєму мозку дуже повiльно,а разом з больом i мої думки
повинi набрати швиткостi маленького равлика.Чьомусь не виходить.Мозок в моїй головi
як акселератор,вiн нiколи не спить i нiколи не вiдпочиває. Вiн Працює,вiн вигадує,вiн 
створює,вiн вбиває.Iнколи там виникає дуже багато думок, страшних, бритких, жахливих. Я 
так давно хочу їх позбутися,отримати звичайний мозок,звичайного гопа...так я розумiю, 
що у Гопа немає мозку, але я саме цього i бажаю. Просто те що знаходиться в мене на шиї,
воно знишює мене...стоп я вже в якихось джунглях...я не те хотiв вам розповiсти...
Повернуся до розповiдi.
Прокинувшись з ранку я зненавидiв майже все,окрiм однiєї людини.Це булу Вона,так Вона i 
нiхто iнший. Я вiдчував щось до неї,але можливо лякався визнати цього.Але не втому рiч.
Рiч у тому, що сьогоднi я цiлий день проведу поруч з нею.
Я оклимався вiд сну i вже приблизно через годинку вирушав на зустрiч. На цей дерев'яний 
мiсток,де у перше ми побачилися. Прийшов я звiсно ранiше, не за того що боявся запiзнитися.
Просто мiй годиник нарештi навчився брехати. Я навчився чекати. Навчився Стояти на 
холодi та чекати свiй час. Мерзнути та бачити як вiд холоду мерзне волося, бачити як воно
трiскає пiд силою давно промерзлих рук. Це чекання, я навчився чекати.
Чекаю... В Плеєрi майже на всю гучнiсть грае пiсня Бурзума-Gebrechlichkeit II з альбому
 фiлософiя.Хочу знайти її смисл,суть, але виходить що не потрiбно шукати,пiсня i є 
смислом.Загаткою,бажаням,тишою. Майже 8хв.
Чекаю...Грає Агата Кристи-Ты уходишь...???До чього це...Незнаю,знову лiзуть думки,але 
вони швитко зникають вiд неї.
-Нарештi ти прийшла!
-так це я. :)
-а, чього запiзнилася?
-Та розумiеш, запiзнилася на метро.
-ладно,це не так важливо.Йдемо кудись у тепле мiсце.
-Гаразд.
Я вимикаю плеєр,тим самим вбиваючи пiснi "Агати Кристи" в своїх вухах. Вбиваю щоб почути
усi її слова.Виловити кожне слово,щоб потiм знову i знову прокручувати їх у своїй головi.
.........................................................................................
-Знаеш я маю щось тобi сказатi,-промовила вона.
-Гаразд, я вислухаю.
Я насторожився з цими словами,чогось злякався,а у чьомусь зрадiв.Я думав ось i все менi 
зараз зiзнаються у коханi.Подарують свое серце, а  я буду казати звичнi для себе слова:
-нi, ти не маєш закохуватися в мене,я не можу тобi таке дозволити.Ти не розумiеш, як 
боляче мене кохати.Я зла людина та депресивна,мене важко кохати. Ти в менi розчаруєшся з 
часом...
Вона попросила зупинитися.Постояти.Я бачив її очi.Вона поцiлувала мене,так пристрано i так
щиро...Вона зiтхала,наповнювала груди повiтрям,тримала а потiм через деякий час випукала 
повiтря на волю.Хвилювалася. Я не знав що робити,я попросив її не хвилюватися та казати так
як воно є. Знову поцiлунок,знову вiн щирий,але в ньому є щось таке зникаюче...
-розумiеш,-нарештi вимовила вона.-бли як менi важко це казати.
-та кажи, бо вже створила i в менi хвилювання.
-ух...Просто я неможу...неможу себе заставити.Я знаю що блисько 3 мiсяцiв тому тобi вже
робили боляче.Тебе вбивали, а тут Я. Ми з тобою лише мiсяць але я вiдчуваю що я не можу 
бути з тобою. Ти розумiеш...Пробач,пробач менi. Це не ти це щось в менi...
Знаете пiсля цiх слiв вона ще захотiла мене поцiлувати.Вона доторкнулася до моїх губ. Але
вони не вiдповiдали. Правда...я втратив всяку довiру, я зненавидiв її, я не розумiв...
Не розумiв навiщо та чьому повино було тодi брехати, дурити давати надiю.НАВIЩО???
Навiщо дарувати поцiлунки,дарувати себе. ЩО, виходить що та нiч була просто марною.
Тi всi дотики, поцiлунки тi очi та обличя. Це все так даремно. Я Кохався з нею не заради
задоволення а заради самого Кохання. Я вiдавався їй, а виходить що це звичайний Секс?
Тупий,митєвий,неякий,без серця, без душi, просто звiчайний секс...Це как тупо...ТАк просто.
Вона продовжвала мене цiлувати,просила щоб я обiйняв її. Я обiймав, але я так ворожече це
робив. Просто мене ще раз зрадити,гралися мною. Напевто тому в мене немає друзiв,я мало кому 
довiряю. Починаю знову це с собi знищювати, i тут знову...
-мовчи...бiльше нiчього не говори.Вибач ТИ менi, я не той. Це в мене думки перетворюють 
життя в смерть. Ти абтемiст а я... Дякую тобi, дякую за тебе. дякую за те що ти хотiла
менi дати. Але я знову помилився...
-я прошу тебе, тiльки не роби собi нiчього паганого, не дихай бiльше водою.
Звiтки вона тепер знає, що хочу або чього бажаю. Я просто хочу бути сам. В тому свiтi де
немає людей, де мiста знаходятся в спокої, де справi спiває тища,там де тiльки є я.
(я думав пустити тебе у свiй свiт,щоб там ми були у двох, i бiльше нiкого. Лише ми...)
Я хочу самотностi а не рiзати себе або вбивати. Тищi для себе та свого мозку.
-Прошу i не слухай там всiляку пагану музику яка тебе доводить до депресiї.
-Я слухаю те що потребує мiй мозок.
Вона знову цiлує мене. Як це гидко. я так хочу сказати: залиш мене, але нi я чьомусь 
видавлюю з себе посмiхку.Знову я клоун, знову шут...я втомився вiд цього. Якщо ТИ iснуєш
... прошу дай менi спокiй,дай спокiй моєму серцю,дАЙ СПОКIЙ. ЗАЛИШТЕ ви мене В моему
Хворому свiтi,в моєму маленькому самотньому свiтi...ДАйте...Вiдпочинок в цiлу вiчнiсть.
.......................................................................................
Я провiв її до маршрутки яка поверне її у свiй будинок. Я навiть не обернувся, незахотiв.
Я сiв на зупицi, i просто все згадував. Згадував всi слова, усi фрази, перевертав усе своє 
життя. Так я сидiв майже з двi години, сидiв i нехотiв не їсти, не пити не спати.
 Через деякий час я вирiшив кудись пiти. Незнаю киди напевно я йшов,але знаю що йшов на 
нього. НА сапотьного Мiсяця який дав мiсце для Понтiя Пiлата. Тепер i хотiв того спокою,
та тiєї самотностi.
Мене чарував цей мiсяць,його свiтло, його таемниця. Таемниця його життя, бо тепер я її 
розумiв. Розумiв його кохання до неї...розумiв...


             Хочу подякувати Вам усiм, хто зрозумiв, хто зненавидiв i хто карав мене.
             Також хочу подякувати тобi Бодя за те, що повернув у творчiсть BlackMilk,
             ти повернув i мене в життя слiв та зiзнань. I дякую вам А. та О. я вас 
                                                                 нiколи незабуду.
                     
01:20 Cooks89 27.02.07