Сергій з Києва : другие произведения.

Країна Діда Якова. Бублик Анастасія Яківна (1929-2007)

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  Бублик Анастасія Яківна (1929-2007) - неповторна представниця старих родів Полтавщини, унікальної спільноти "полтавських мужиків", в свій час відомої усій Російській імперії, русинів і козаків-українців, християн-степовиків Подніпров'я з діда-прадіда, напівсирота, свідок соціалістичного голодомору, сталінських репресій і гітлерівської окупації, хрущовських експериментів і брєжнєвського застою, розвалу і перебудови господарства і системи управління Неосяжної Країни Рад (СРСР) і України у її складі на нових засадах, проголошення її самостійності, моя рідна баба Настя, лікар-стоматолог і просто чарівна, цікава і неповторна, життєрадісна, енергійна і богомільна жінка, свідок епохи, молитвенниця і заступниця за ображених і знедолених.
  
  Народилася в селі Капустинці в 1929 році, тобто представниця того ж покоління, що і відомий нині грузинський святий з Тбілісі отець Гавриїл (Ургебадзе) (1929-1995), дітей і племінників тих людей самоназви "революціонер", "соціаліст" і "комуніст", хто починав будувати радянську владу або в тій чи іншій опирався і протидіяв цьому будівництву. Покоління свідків епохи, яке бачило і досягнення і помилки на цьому шляху і мало повне право їх критикувати, щонайменше в тій мірі, в якій це стосувалося їх власної долі, долі їх рідних і близьких. Дійсно, далеко не в усьому була згодна зі своїм батьком, дідом Яковом і його життєвою позицією, часом давала йому толковий зворотній зв'язок, а часом просто не розуміла.
  
  У віці менше року після народження втратила матір, Красножон Марію Йосипівну. За спогадами родичів це було пов'язано з тим, що їй вчасно не надали кваліфіковану медичну допомогу. Можливо саме смерть любимої матері зіграла ключову роль в тому, що вона вирішила присвятити себе лікарський справі і допомозі людям, чесно і сумлінно несла цей хрест все своє подальше життя, як справжня красна козачка і робоча християнка, достойна дочка доброго учителя і блаженного красного козака діда Якова і онука своїх дідів-прадідів, християн-степовиків Подніпров'я старих часів.
  
  Вчилась у школі рідного села Капустинці, під опікою батька, діда Якова, місцевого вчителя, а потім у місті Києві у стоматологічному інституті.
  
  По державному розподіленню разом з чоловіком потрапила на Хмельниччину, але при першій можливості перевелась поближче до рідного дому, до батька, у село Шрамківку, нині Драбівського району Черкаської області.
  
  В подальшому все життя жила і працювала у селі Шрамківка, де разом з чоловіком збудували хату і виховали дочок. Залишила серед односельців по собі добру пам'ять як порядна і чуйна людина і спеціаліст своєї справи, лікар-стоматолог, яка протягом багатьох років лікувала людей, часом навіть використовуючи на це свій вільний час.
  
  Будучи свідком епохи, свідком голодовки, репресій і гітлерівської окупації 1940х критично ставилася до радвлади і ідеалізації керівництва країни, хоча антирадянські налаштованою теж не сказати, щоб була, швидше була типовою представницею місцевої спільноти дітей Степу, козаків-українців, русинів Подніпров'я, свого горьованого і битого різними вітрами покоління.
  
  Добре знала і читала українську і російську класичну літературу, цікавилася музикою, театром, фольклором тощо. Була життєрадісною, доброзичливою до людей і цікавою в спілкуванні. Мала багато друзів і співбесідників, як серед родичів, так і серед колег, односельців та земляків.
  
  В старшому віці часто читала Євангеліє, молилась як уміла за дітей, рідних і близьких, хоча в храм ходити змоги не мала, адже в селі храму не було. Була прихильницею молитви і богослужіння рідною, народною українською мовою, хоча від церковнослов'янської, якою молились діди-прадіди не відрікалась.
  
  Прихильно ставилася до митрополита (патріарха) Філарета і спільноти козаків-українців, які його підтримували, просячи у Бога свій, незалежний, український, київський патріархат, "розкольником" і "антихристом" на відміну від деяких його не вважала, хоча так чи інакше, в міру сил і розуміння залишалась дитиною єдиної Церкви Христової, Спільноти Бога-Христа і Його людей, в т.ч. дідів-прадідів, християн-степовиків Подніпров'я старих часів. Навпаки підтримувала точку зору, що в рідній державі так чи інак має бути своя, помісна православна церква, яка будучи складовою єдиної Церкви Христової дозволяє одначе молитись рідною так само як і будь-якою іншою мовою (напр. зберігати церковнослов'янську) адже перед Богом усі рівні - і цар і простий козак (мужик).
  
  Була щирою дитиною вільної України (і святої Русі), патріоткою рідної землі і держави, підтримувала перебудову (розпад) Радянського Союзу і проголошення самостійності України. На її думку зміни на краще в Україні повинні були початися і почнуться тоді, коли в країні знімуть пам'ятники радянським вождям, в т.ч. в селі Шрамківка і почнуть переосмислювати ставлення до своєї минувшини. Тут теж простежується певне однодумство з яскравим представником її покоління преподобним Гавриїлом (Ургебадзе), якого вона хоч особисто і не знала, однак багато з чим з ним була згодна, в т.ч. відносно необхідності зміни ставлення до Володимира Леніна і панівної у суспільстві ідеології, перегляду основ суспільного життя і світогляду в напрямку віри дідів-прадідів, православного християнства. Передбачала проблеми у стосунках з Москвою і конфлікт на сході України у тому чи іншому вигляді, про що попереджала дочок ще у 1980х рр., коли вони саме закінчували вчитися і вирішували де їм обирати місце для працевлаштування і подальшого життя, адже "Донбас є Донбас".
  
  Вийшла на пенсію у кінці 1980х. У якості відзначення її
  багаторічної праці і сумлінного вкладу у розвиток країни і суспільства отримала від влади відзнаку, медаль "Ветеран праці".
  
  Після виходу на пенсію продовжувала активно трудитися по домашньому господарству, займалася городом, тримала курей і кіз, читала книги і газети, цікавилася подіями в країні і світі, спілкувалася з рідними, друзями і односельцями. Серед іншого спілкувалася з своєю сусідкою, дочкою старого більшовика і прихильника радвлади з Нехайок, козака-українця з діда-прадіда, Тетяною Григорівною, за спогадами останньої вели розмови на самі різні теми, в т.ч. на тему віри в Бога, життя після смерті, Страшного Суду і поминання батьків і дідів-прадідів, історії і майбутнього України.
  
  Померла і похована у селі Шрамківка, поряд з чоловіком Іваном Михайловичем Гончаренком. Обоє поминаються родичами і нащадками у православних храмах.
   Баба Настя, разом з дідом Іваном, дідом Яковом і дідом Антоном, нашими дідами-прадідами, преподобними Гавриїлом, Матір'ю Божою і усіма святими, моли Бога за нас грішних!
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"