Кузьма Павлович Бублик (1901-1925). Старший брат нашого доброго учителя, блаженного красного козака вiльної України (i святої Русi) дiда Якова, Якова Павловича Бублика (1901-1925).
Кузьма Павлович Бублик народився в 1901 роцi в селi Капустинцi Пирятинського повiту Полтавської губернiї Росiйської iмперiї.
Прожив коротке, але цiкаве, яскраве i сповнене рiзних пригод життя.
У 14 рокiв, бл. 1915 року з дозволу батька, простого полтавського мужика, нащадка закрiпачених козакiв, трудового козака Павла Федотовича Бублика потрапив у козачки до мiсцевого пана з села Ничипорiвка, Павла Петровича Бобиря-Бухановського, людини, яка входила до революцiйних кiл Росiйської iмперiї i була знайома з багатьма вiдомими людьми Київської Русi-України тої епохи, дiячами культури, лiтератури, театру, науки, освiти, економiки, полiтики i суспiльного життя.
У 1916 роцi за протекцiєю Павла Петровича Бобиря-Бухановського потрапив на навчання до агротехнiчного училища у мiстечку Лубни Полтавської губернiї.
У 1917-1920х рр. потрапив у революцiйну круговерть на Полтавщинi. Так чи iнакше брав участь у революцiйних подiях, подiях громадянської вiйни в Українськiй Республiцi, але як саме невiдомо. Вiдомо, що юнак в цей час приймав участь у роботi драмгуртка у селi Капустинцi, працював журналiстом у газетi "Слава труду", приймав участь у роботi профспiлки "РобЗемЛiс", органiзовував комсомольськi ячейки (можливо секретар Пирятинського повiткому комсомолу?).
В 1920х призваний на вiйськову службу за вiком. Служив у формуваннях Червоно-Козачого Корпусу пiд командуванням Вiталiя Примакова (до речi родича Михайла Коцюбинського, знайомого з Павлом Петровичем Бухановським, у якого в свiй час служив Кузьма). Ймовiрно зустрiчався чи як мiнiмум бачив на власнi очi немало вiдомих людей тої епохи.
В 1925 роцi трагiчно загинув, за офiцiйною версiєю - впав з коня пiд час спортивних змагань i розбився.
Рiднi i близькi його дуже любили i дуже тужили, коли його втратили. Його свiтлий образ рiднi брати, а особливо найстарший з них, дiд Якiв, блаженний Якiв з Капустинець пронесли через усе своє життя, пам'ять про брата стримувала їх вiд необдуманих рiшень, вiд бездумного схвалення чи засудження iснуючої влади, спонукала думати про Вiчне, про Бога i Його Правду, про Кару i Благодать у життi людини, про те, що у Бога, як учили дiди-прадiди всi живi i за нас моляться i заступаються, хто як може i умiє.
Спостерiгаючи беззаконня i неподобство 1930х-1970х рр., зраду принципiв народовладдя правлячими отаманами брати Кузьми стиха казали мiж собою: "наш брат загинув за радянську владу, але не за таку".
Пiсля репресiй, якi обрушилися на представникiв розформованого Червоно-Козачого Корпусу Української Республiки у 1930х рр. про червоних (красних) козакiв України 1920х рр., молодих людей поколiння Кузьми Бублика i його самого взагалi не прийнято було у суспiльствi особливо згадувати чи вшановувати їх пам'ять. Однак в родинi продовжували берегти i шанувати пам'ять про нього, особливо дiд Якiв, який дуже переймався збереженням iсторичної пам'ятi про долю членiв сiм'ї i iсторiю роду, села i краю, про їх поминання людьми, як вiруюча людина i справжнiй учитель з великим досвiдом добре розумiючи добрi плоди, якi це може дати людям, родичам, землякам i односельцям. Завдяки дiду Якову вдалося записати i дану розповiдь. Царство небесне i вiчна пам'ять красному козаку Кузьмi Бублику, його дiдам-прадiдам, його рiдним, близьким, побратимам i землякам, усiм людям його непростої епохи. Красний козаче, моли Бога за нас грiшних! Господи, помилуй!