Спостерiгаючи те, що вiдбувається зараз в Українi, вiдсутнiсть самокритичностi i страху Божого у багатьох наших спiвгромадян знову i знову згадую непросте 20 сторiччя, його вплив на життя моєї родини, рiдних i близьких, зокрема життєвий шлях мого прадiда, дiда Якова Бублика (1905-1999), блаженного красного козака, учителя i довгожителя, очевидця страшних i сумних подiй на теренах Київської Русi-України своєї епохи, громадянина Української Республiки з 1917-го року i до 1999-го (тобто i УНР i УСРР i УРСР i Рейсхкомiсарiату Україна i сучасної України). Блаженний красний козаче дiду Якове, разом з усiма святими, моли Бога за нас грiшних, щоб по можливостi наставив нас у науцi дiдiв-прадiдiв, оберiг нас вiд Кари Небесної i помiг триматися правильного i спасенного шляху у життi.
Чому життя дiда Якова в якiйсь мiрi може слугувати для нас прикладом святостi, зразком для наслiдування? Тому що дiд Якiв так чи iнакше все життя працював над собою, усвiдомлюючи i каючись перед Богом в своїх помилках i по мiрi сил їх виправляючи. Нам невiдомо, щоб дiд Якiв за своє життя когось убив чи покалiчив, причинив велике горе чи нанiс велику шкоду людям, натомiсть вiдомо, що дiд Якiв в мiру своїх скромних сил i можливостей намагався людям помагати чим мав змогу у вiдповiднiй ситуацiї.
Окрема тема, це роздуми дiда Якова над питаннями справедливостi i воздаяння за людськi грiхи (Божої Орди, Кари Небесної). Так сталося, що дiд Якiв (як i багато людей його поколiння) вимушений був задумуватись над цими питанням з самої молодостi i в подальшому протягом всього життя. Те горе i сльози, якi дiд Якiв бачив навколо краяли йому душу, однак i багато чого учили, в тому числi давали багато iнформацiї для роздумiв, для переосмислення власного життя i для педагогiчної дiяльностi. Для радянської педагогiки того часу традицiйна козацько-християнська педагогiка, зокрема тема Божої Орди (Кари Небесної) була табуйованою темою. Однак дiд Якiв як i багато людей його поколiння ще мали змогу застати в живих людей старої "дореволюцiйної" закалки, вихованих у кращих традицiях народної, православної, козацько-християнської, вiльноукраїнської i святоруської педагогiки.
До роздумiв на тему Кари Небесної дiда Якова привiв сам Бог, саме Життя. Неодноразово спостерiгаючи наглу загибель рiдних i близьких, друзiв i землякiв, спостерiгаючи Грiзну Орду, яка ходить поряд, але якимось чудом обходить тебе стороною, хоч не хоч починаєш задумуватися про причини i наслiдки людських вчинкiв, про Життя у Вiчностi, про Майбутню Кару за грiхи i Спасiння по Благодатi. Саме так мабуть можна описати поступове духовне прозрiння дiда Якова, внаслiдок чого вiн врештi решт зрозумiв, що "старi люди правду кажуть - є Бог на свiтi" i втiшився, став блаженним в непростих умовах тогочасної української радянської дiйсностi.
Царство небесне i добра пам'ять тобi блаженний красний козаче дiду Якове! Разом з Матiр'ю Божою i усiма святими, моли Бога Небесного, Красного Козака, Доброго Учителя i Владику Грiзної Орди за нас грiшних, щоб оминути нам Кару Небесну у цьому, минущому життi i сподобитися Божої Благодатi у Життi Вiчному. Господи, помилуй! Амiнь.