Дiд Павло Федотович Бублик, батько блаженного Якова Капустинського - полтавський мужик. Дiд Павло Бублик - яскравий представник тої частини українського суспiльства, яка була пов'язана з закрiпаченими людьми самоназви "козак" епохи лiквiдацiї Гетьманщини, Держави Вiйська Запорiзького, Вiйська Божого на Поднiпров'ї, яка багато потерпiла вiд обмеження прав i вольностей мiсцевого люду. Дiд Павло Бублик належав до тої спiльноти людей, яка з гордiстю називали себе "ми - полтавськi мужики", маючи на увазi пiд цим "справжнi козаки", "вiльнi люди по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй", "люди Бога-Христа i його Вiчного Вiйська" чiтко вiдрiзняючи себе вiд панiв i пихатих представникiв "козачого сословiя", якi були забули якого вони роду-племенi i в часи розвалу Гетьманщини помагали царським вельможам неволити своїх же братiв, соратникiв i землякiв, простих трудових i бойових козакiв-християн Поднiпров'я, Київської Русi-України з дiда-прадiда, людей самоназв "християнин", "козак", "русин" i "українець". Показово, що дiти дiда Павла i його дружини Єлизавети зберегли пам'ять про те, що вони є нащадки старих козацько-християнських родiв, принижених i поневолених в часи лiквiдацiї Гетьманщини, так само як i спогад про пророцтво дiдiв-прадiдiв, яке вiщувало неминучий розпад Росiйської iмперiї, побудованої значною мiрою на кiстках, горi, кровi i сльозах простих людей регiону, пророцтво про вiдродження зганьбленої i забороненої у часи лiквiдацiї Гетьманщини священної для дiдiв-степовикiв старих часiв самоназви "козак". Показово, що майже всi сини дiда Павла так чи iнакше сприйняли i пiдтримували справжню українську народну козацько-християнську радянську владу в смислi влади рад, робочо-християнського громадського (комунального) народовладдя для всiх, а не лише для обраних пiд всiма, зокрема пiд червоними прапорами, в мiру сил розбудовували i захищали Українську Республiку i її робочо-християнське суспiльство не за страх, а за совiсть. Господи, помилуй! Мати Божа i всi святi, молiть Бога за дiда Павла i всiх його рiдних, близьких, друзiв, землякiв i благодiйникiв! Козацькому роду нема переводу, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне! Благодать Божа, спасай козакiв!