Голодовка 1930х рр. на теренах Київської Русi-України i простий i грiшний трудовий красний козак, вчитель i довгожитель, блаженний дiд Якiв Бублик (1905-1999) з Капустинець. Царство небесне, добра i вiчна пам'ять усiм жителям Капустинець, Добраничiвки, Плужникiв i навколишнiх сiл i усiм людям, загиблим пiд час голодомору на теренах Київської Русi-України i iнших країн Старого Союзу. Сiм'я Бубликiв, сiм'я дiда Якове чудом самi пережили голодовку, на власнi очi бачили страждання i загибель рiдних, друзiв i односельцiв. Подiї 1932-1933 рр. (як i подальшi - подiї 1937-1938 рр., подiї 1940х рр.) спонукали дiда Якова Бублика (1905-1999), на той час ще молодого червоного козака-комсомольця, так само як i багатьох його однолiткiв багато над чим задуматись i почати багато що переосмислювати у своєму життi i свiтоглядi, в т.ч. ставлення до Бога (до Життя, Добра i Правди), до радянської влади, до тодiшнiх правлячих отаманiв при владi i звiсно ж до самого себе, до свого мiсця у свiтi, своїх поглядiв i вчинкiв. Вже в 1930х рр. у вузькому сiмейному колi сiм'ї дiда Якова як i у сiмейному колi багатьох його односельчан i землякiв робилися спроби обговорення, критичного осмислення i осуду того що вiдбувається. В таких розмовах обговорювалися i робилися власнi висновки по вiдношенню до слiв i дiй тих рiдних, друзiв, односельцiв i землякiв, якi вiльно чи невiльно виявилися причетними до даних подiй, до страждань i загибелi людей, в тому числi декому з них, кому мало про це смисл казати, потiм говорилося в приватних розмовах що про них думають прямо в очi, наприклад тим родичам, таким самим молодим червоним козакам-комсомольцям, якi самi, безпосередньо приймали участь у подiях розкуркулення i колективiзацiї на селi i у загибелi людей, свiдомо чи не свiдомо. Разом з тим дiд Якiв як i багато його однолiткiв i однодумцiв розумiли, що ще не час говорити про цей злочин у повну силу, що значно важливiше - зробити все можливе, щоб вiн бiльше не повторився, а для цього зосередитись на повсякденнiй роботi - господарськiй, освiтнiй тощо, належним чином виховавши нове поколiння трудових i бойових козакiв Київської Русi-України, достойних нащадкiв дiдiв-прадiдiв, представникiв козацько-християнської цивiлiзацiї регiону, людей Сонця Правди, вiльних по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй, якi будуть розбудовувати суспiльство на основi принципiв справжнього красного козацтва (робочого християнства) i з часом самi розберуться i розкажуть iншим гiрку правду про те, що вiдбувалося в Капустинцях i iнших куточках Київської Русi-України i iнших країн Радянського Союзу у 1930х рр. Як дiду Якову i його однодумцям i соратникам Небесний Владика це явив - так i сталося. Нинi всi ми, слава Богу, можемо говорити про ту страшну епоху на повен голос, поминаючи всiх i кожного з постраждалих i загиблих, так само як i всiх учасникiв тих подiй, кожного за своє. Чудом, з Божою помiччю переживши тi страшнi часи i побачивши багато чого згодом потому (страхiття 1937-1938 i 1940х рр.), вже у значно бiльш старшому вiцi блаженний дiд Якiв казатиме: "старi люди правду кажуть - є Бог на свiтi", "не плач i не переживай донечко, я i голодовку пережив, i войну i дитинство тяжоле було ... якось воно буде". I дiйсно, правi старi люди - є Правда на свiтi, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне, вся непроста i гiрка правда про тi страшнi часи мало-помалу виходить на свiт Божий. Мати Божа, блаженний дiду Якове з Капустинець i всi святi, молiть Бога за усiх постраждалих i загиблих людей сiл Капустинцi, Добраничiвка i Плужники, всiх навколишнiх сiл, iнших мiст i сiл Київської Русi-України i iнших країн Радянського Союзу у 1930х рр. i за нас грiшних! Триєдиний Небесний Владико, Бог-Христос, Красне Сонце Правди, помилуй нас!