Послухайте казку про красного козака Кузьму Бублика, якого любили батько й мати i який пiшов iз Вiчним Вiйськом за Правду України в Степу воювати... Жив да був собi козак, вiн Кузьмою звався, у дитинствi охрестивсь, в козаки подався... Був козаком непростим, обраним з дитинства, був вiдзначений Христом, постраждав вiд свинства... Був нащадком козакiв, загнаних в крiпацтво... Ось такi тодi вступали в Червоне Козацтво... Нагрiшили тодi всi, хто з людей знущався, хто грiхи тодi чинив i Бога цурався... Але якби не було, треба далi жити, путi Бога пiзнавать й подвиги чинити... Де носило козака, це нiхто не знає, про це люди вже забули, мо лиш Бог згадає... Пройшов з Вiйськом по Степу, козаки хвалили, потiм Бог його прибрав, не стало й могили... Ось така ото вона, Правда України, що гуляє по Степу, охраня руїни... Ви згадайте козака, що Кузьмою звався, вiн багато кого спас, коли в Степ подався... У Степу живуть козаки, i Кузьма наш серед них, Отаману лиш коряться, що создав i цих i тих... Прославляють Христа-Бога, Отамана всiх царiв, що вернув на Поднiпров'я Вiйсько Красних Козакiв!... Вiйсько Боже, Вiйсько Грiзне, непiдлегле нiкому, Вiйсько Вiчне, Вiйсько Красне, служить Богу одному!