Сучасний козацький письменник з Кубанi Петро Ткаченко про подiї 1920х рр. на теренах колишньої Росiйської iмперiї i Радянського Союзу (а значить i Київської Русi-України). Подiї, якi дослiджує i осмислює вже не перше поколiння. Приймав замолоду участь в цих дослiдженнях в мiру своїх скромних сил i український козак Федiр Тетянич, який теж любив поспiлкуватися зi старими людьми, послухати їх розповiдi, життєву науку про минулi часи, зокрема про подiї 1900х-1950х рр, живими свiдками i учасниками яких були його батьки i дiди i ї люди їхнього поколiння. I чи вiдкрилася б йому фiлософiя Фрипульї, чи сподобив би його Бог стати символом i самобутнiм виразником козацько-християнського духу города Києва, київським козаком i чудотворцем, якби не почуте вiд старших? Хто-зна. Так i йде воно з вiку в вiк у козацько-християнському середовищi - вiд батька до сина, вiд дiда до онука переповiдаються тi чи iншi примiтнi iсторiї з минулого, на основi яких строїться життєва наука для пiдростаючого поколiння, молодих козаченят, наука про життя i смерть, про правду i кривду, про добро i зло, про Бога i чорта, про те як жити i воювати за Правду Божу людям-козакам у Степу Безкрайньому, на просторах Безкiнечної Картини Життя. Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне, Божа Орда - душогубам бiда. Господи, помилуй:
"Совсем немногие догадывались о том, что причина всеобщего несчастья, злой стихии кроется вовсе не в имущественном и социальном неравенстве людей, а в их умах и душах. Как некое злое поветрие, как некая болезнь, причины которой были за пределами человеческого сознания, охватила большинство душ, готовых на любые жестокости, спешно отыскивая им убогое оправдание. Этим поветрием был охвачен весь народ, вне зависимости от того, на какой из противоборствующих сторон находился. Но тех, кто догадывался об истинной природе и причине смуты, было столь немного, что они не могли повлиять на общий ход событий."