Згадаємо сьогоднi брата блаженого дiда Якова, простого українського студента, уродженця села Капустинцi Яготинського району Київської областi, бiйця строкової служби у складi прикордонних вiйськ НКВС, Данилу Павловича Бублика (1915-1941), який належав до тих українських бойових красних козакiв, якi 22 червня 1941 року прийняли перший бiй з частинами вермахту i їх соратникiв з числа антирадянськи-налаштованих українських нацiоналiстiв, на захiдних кордонах Української Республiки, пiд Перемишлем (нинi у складi Польської Республiки). Дiд Данило протримався всього 5 днiв, до 1 липня 1941 року. В цей час в Одесi залишались його жiнка Тамара i єдиний, новонароджений син В'ячеслав. Моя баба Настя з жалем i любов'ю згадувала за дядька Данила, який так рано пiшов у Вiчнiсть, казала, що його любила вся сiм'я. Мати Данила, баба Єлизавета пiшла до Бога, до дiдiв-прадiдiв у 1940-му. Батько Данила, дiд Павло, крiпкий полтавський мужик Павло Федотович Бублик пiшов у 1947-му. Брат Iван у 1943 роцi повiдомляючи про обставини загибелi брата Данила брату Семену написав, що "наш брат загинув за нашу Батькiвщину i нас" i що вiн пошанував його пам'ять хвилиною мовчазного стояння. Жiнка Данила разом з сином В'ячеславом пережили окупацiю. Син як i батько став прикордонником, загинув на кордонi з Таджикистаном у 1970х рр. Коли мати, яка перенесла стiльки страждань у 1940х рр., дiзналась про загибель єдиного сина, то вiд нервового перенапруження за сiмейними спогадами зiйшла з глузду. У Бога всi живi, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне! Благодать Безмежжя сяє серед горя i бiди... Господи, помилуй нас грiшних, молитвами блаженного Якова Капустинського, наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих! Слава вiльнiй Українi i святiй Русi! Фрипулья!