Iсторiя Країни Рад 1920х рр. i Великої України (Русi) у її складi очевидно вимагає грунтовного переосмислення. Тут можуть допомогти будь-якi уламки тої епохи, якi збереглися до наших днiв, в т.ч. життєписи, тобто iсторiя життя i творчостi рiзних людей якi тодi жили i працювали, грiшили i каялися.
Одна з таких iсторiй - iсторiя молодого козака-українця Миколи Чаленка, далекого родича i односельця дiда Якова з Капустинець, з яким вiн цiлком мiг спiлкуватися у дитинствi.
Ця iсторiя про Миколу Чаленка, начальника мiлiцiї в Березанi Київської областi в 1921 роцi загиблого вiд рук iдейних противникiв дiйшла до нас завдяки замiтцi у газетi, колись опублiкованiй мiсцевим краєзнавцем Галиною Рих. Звертає на себе увагу сам стиль замiтки, дещо пафосний, але типовий для тої неповторної епохи. Зараз так вже не пишуть. Царство небесне i вiчна пам'ять грiшному козаку Миколi i усiм його однолiткам, як побратимам так i iдейним противникам:
"Вiдгремiли останнi пострiли громадянської вiйни. Молода Країна Рад приступила до мирної працi, пiднiмала з руїн i розрухи народне господарство. Але в вiддалених селах, на глухих лiсових стежках ще довго тривала так звана "мала вiйна" з куркульськими бандами. В 1920-1921 роках одним з органiзаторiв боротьби з бандитами був комсомолець Микола Чаленко.
Народився у 1902 роцi в селi Капустинцях Яготинського району. Батько Миколи, Василь Петрович був безземельним селянином, одвiчним наймитом. Мати, Явдоха Iванiвна, кожну зиму пряла i ткала для багатiїв, а влiтку прилучалася до великого гурту заробiтчан-бiженцiв. Виростаючи в злиднях i нестачах Микола i його старший брат Григорiй рано пiзнали наймитську працю, смак чужого хлiба, виростали мiцними плечистими.
Пiсля революцiї здавалось доля посмiхнулась нарештi бiдняцькому роду Чаленкiв. Одержали вiд Радянської влади землю. Але прийшли каральнi загони петлюрiвцiв потiм гайдамакiв, денiкiнцiв i геть розвiяли наймитськi мрiї. Тодi Григорiй i 17-рiчний Микола взяли до рук зброю i подалися в партизанський загiн. В боях брати не лише швидко опанували азбуку класової боротьби, але й опанували полiтграмоту, загартувалися iдейно.
Гарнi червонi бiйцi вийшли з Чаленкiв - смiливi, вiдважнi. На жаль, старший Григорiй не дожив до такого близького дня перемоги, в одному з боїв впав вiд денiкiнської кулi.
Микола думав повернутися в Капустинцi, виконати братiв заповiт - орати рiдне поле i ростити хлiб. Але партiя покликала комсомольця знову на переднiй край боротьби - в 1920 його призначили начальником мiлiцiї в селищi Березань. Тодi в навколишнiх селах палахкотiло два бандитських вогнища: в семенiвських лiсах лютував Лашун, в корнiївських лiсах - скаженiв якийсь Сагайдачний. Обидва не раз робили нальоти i на Березань.
Вiсiмнадцятирiчний начальник мiлiцiї майже не злазив з коня. Разом з бiйцями загону ЧОН ганявся по лiсах за бандитами, влаштовував засiдки, допомагав органiзовувати першi комнезами i ТСОЗи, агiтував за комуни.
Люто ненавидiли його бандити, нахвалялися помститися. 7 листопада 1921 року в примiщеннi школи зiбралися члени нечисленного тодi комiтету незаможних селян, щоб вiдзначити четверту рiчницю Великого Жовтня. Виступали голова комнезаму Олександр Семенович Загайний, начальник мiлiцiї Микола Васильович Чаленко. I раптом запiзнiла сторожа крикнула: "Банда!".
Свiй останнiй бiй проти майже сотнi бандитiв дев'ятнадцятирiчний Микола Чаленко прийняв на центральнiй площi селища, на очах у людей. Вмирав як i личить комсомольцевi мужньо й безстрашно.
Незагоєною раною в серцях батькiв Василя Петровича i Євдокiї Iванiвни залишилась смерть синiв - Григорiя i Миколи. Обидва загинули за революцiю, за свiтлу бiдняцьку долю.
Пiзнiше батько В.П. Чаленко продовжив справу синiв, був фундатором i головою першої в селi артiлi "Нове життя".
Життя i героїчна смерть першого начальника мiлiцiї Березанi, який у 19 рокiв вiддав за Радянську владу найдорожче - життя, заслуговує на увагу i добру пам'ять.
Проходять роки, iдуть з життя очевидцi героїчних подiй, першi хоробрi в боротьбi за владу Рад, але пам'ять про них має жити вiчно".
Г.Рих директор Березанського iсторико-краєзнавчого музею на громадських засадах.