Поняття "Фрипулья" у контекстi понятiйної системи української, радянської, росiйської, європейської i свiтової фiлософiї 20 ст. Як казав сам класик (Федiр Тетянич, 1942-2007) "моя фiлософiя всiм фiлософiям смерть, бо у мене нема фiлософiї". Простий сiльський хлопець, з цiлком собi здоровим глуздом потрапивши у культурне, мистецьке i фiлософське середовище Києва i України (УРСР) 1960-1980х, на думку багатьох сучасникiв багато в чому обмежене, лицемiрне i самовпевнене, повне презирства, погорди i зневаги до всього того, що видавалось їм незрозумiлим i iнаким, середовище в якому навик майстерного словоблуддя використовувався, щоб зобразити поряднiсть, розум, освiченiсть i професiоналiзм, спочатку розгубився i був боляче битий, але потiм зорiєнтувався в ситуацiї i запропонував свою власну фiлософську систему, в основу якої поклав чудернацьке поняття "Фрипулья", отримане на перший погляд нiби тими ж самими методами словоблуддя, якi вiн спостерiгав навколо. Вiдмiннiсть була лише в метi, яку переслiдував подвижник - служiння Триєдиному Богу-Життю i Його Безмежному Царству-Не-Вiд-Свiту-Цього, а не обмеженому i минущому царству свiту цього, царству грiха i неправди i його князям. Використання цього даного Богом поняття дозволило народному козацько-християнському фiлософу на рiвних змагатися з визнаними майстрами словоблуддя його епохи, захищатися вiд них їх же методами, будити народ i вiдкривати людям очi на те, що коїться... Наскiльки це йому вдалося - хай кожен судить сам, але якби там не було, своєю появою у потрiбному мiсцi в потрiбний час, своїми словами i дiлами Федiр Тетянич вкотре пiдтвердив давню дiдiвську мудрiсть про те, що козацькому роду нема переводу, що Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне i що Вiчний Дух дихає де схоче i як схоче... Господи, помилуй! Радуйся, київський чудотворче! Фрипулья!