У кожної людини мабуть є моменти, коли вона пригадує тих добрих людей, з якими колись її зводило життя i яких на жаль вже немає поряд, але спогади про яких приносять радiсть i благодать, до яких можна звернутись подумки (у Бога всi живi). I тут я, простий i грiшний український трудовий козак i фiлософ з Києва Сергiй Роде не є винятком. 5 серпня виповнилося 10 рокiв, як вiдiйшла до Бога моя баба, Настя Якiвна Гончаренко (1929-2007), через 4 роки, у кiнцi серпня за нею пiшов її чоловiк, простий i грiшний український трудовий красний козак, мiй дiд Iван (1923-2011). Господи, помилуй сотрудникiв Твоїх Анастасiю i Iвана i як твоя ласка прости їм усi грiхи вiльнi i невiльнi i учини їх там де душi праведних спочивають. Амiнь.
Баба Настя з пацiєнткою у 1960х рр. Народилась в селi Капустинцi Яготинського району на Київщинi у 1929 роцi. У вiцi близько 4 мiсяцiв залишилась напiвсиротою, померла матiр. Батько одружився вдруге, з мачухою стосунки складалися не завжди добре. Дуже їй помагала в дитинствi добрим словом i розрадою баба Єлизавета, яку вона дуже любила. В дитинствi, в 1930х баба Єлизавета її потай од батька (на той час партiйного, активного комсомольця, а можливо i комунiста) охрестила у православну вiру, ймовiрно у храмi в Ташанi, куди за спогадами вона неодноразово в той час ходила з дiдом Павлом. В 1932-1933 Настя пережила голодовку, в т.ч. за спогадами їла суп iз лободи. Згадувала, що в дитинствi (1930-тi) дуже любила з дiтьми вночi пасти коней (нiчне пасовище), сидiти у багаття i розповiдати рiзнi iсторiї. В кiнцi 1930х втратила деяких рiдних, яких репресували. В 1941 роцi втратила дядька Данила, який служив у НКВС i був убитий на Львiвщинi i якого вона згадувала як добру людину. В 1940х пережила нiмецьку окупацiю у рiдному селi. В 1950х вчилася в Київському стоматiнститутi. Згадувала, що гуртожиток знаходився на Володимирськiй гiрцi, зимою з дiвчатами каталися з неї на санках. В 1952-1953 рр. працювала на Хмельниччинi. Потiм разом з чоловiком переїхала на Черкащину, поближче до рiдного села, у сусiднiй район, село Шрамкiвка, Драбiвського району. Все подальше життя, аж до пенсiї працювала стоматологом, обслуговуючи жителiв села i навколишнiх сiл. Разом з чоловiком побудували дом, виростили чотирьох дiтей, дiждалася онукiв. В старшому вiцi, коли пiшла на пенсiю вдвох iз дiдом Iваном їм жилося доволi непросто, оскiльки дiти роз'їхалися, а пенсiя була невелика, майже до останнього дня свого життя тримали господарство, садили город. Любила спiлкуватися з людьми на самi рiзнi теми (в т.ч. релiгiйнi i iсторичнi), читати книги, слухати музику, гуляти на природi. Вiрила в Бога, в старшому вiцi з цiкавiстю читала Євангелiє i Псалтир, молилася перед сном. Царство небесне, добра i вiчна пам'ять бабi Настi, всiм її рiдним, близьким, друзям, землякам i благодiйникам. Мати Божа, разом з бабою Настею i всiма святими, молiть Бога за нас грiшних! Господи, помилуй!