Ройко Александр : другие произведения.

Україна сьогодення

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ця публiкацiя була розпочата автором 25.05.2018 р. - рiвно через 4 роки пiсля того, як в Українi вiдбулися черговi вибори президента, яким став Петро Олексiйович Порошенко. Хоча матерiал для неї почав пiдбиратися значно ранiше, та й писалася вона з певними перервами - в очiкуваннi, чи змiниться хоча б щось в країнi напередоднi виборiв. Наступнi вибори президента призначено на 31 березня 2019-го року. Трохи дивно, що дещо ранiше 5 рокiв перебуваннi на посадi дiючого президента, бо зазвичай в Українi навпаки затягували вибори, мотивуючи, що iнаугурацiя проходить дещо пiзнiше (хоча вже наступного дня пiсля виборiв президент починає виконувати сої обов"язки), або ж пiдганяли до подальших вихiдних днiв. Та не можна рiвняти Україну з такими цивiлiзованими країнами, як, наприклад, США. Там iнаугурацiї президента проходить у сiчнi, а ось вибори президента - завжди у листопадi (перший вiвторок пiсля першого понедiлка мiсяця) високосного року. А наша влада завжди затягувала строки свого перебування на керiвнiй посадi, руками й ногами чiпляючись за неї. Хоча цього разу запевне вiдбудеться й другий тур. I у зв"язку з цим настає дуже вiдповiдальний перiод в життi України, до якого всi її громадяни мають пiдiйти дуже серйозно пiдготовленими. Саме громадяни, а не влада. I тому автор вирiшив подiлитися з майбутнiми виборцями своїми думками стосовно перiоду правлiння влади теперiшньої - якою вона була i якою має бути.

Олександр Ройко

Україна сьогодення

  
  

Майбутньому України присвячується

  

Влада не любить народ в мiру

того зла, яке йому заподiяла

В. Є. Грудєв

  
   Влада - загальнi риси
   В епiграф публiкацiї винесено вислiв вiдомого росiйського фiлософа Валентина Євгеновича Грудєва. I цей афоризм дуже добре характеризує ставлення влади до свого народу. Хоча, як то вважається, у нас влада належить народу. Ось тiльки є одне невеличке уточнююче запитання, яке з цього приводу задає вiдомий радянський i росiйський письменник-сатирик, сценарист, теле- i радiоведучий, лiберальний публiцист, правозахисник, педагог, журналiст, колумнiст журналу "The New Times" i українського суспiльно-полiтичного видання "ГОРДОН" Вiктор Шендерович: "Влада народу? Уточнiть - над ким?". Так воно i є, бо дiйсно, кому наш багатостраждальний український народ може щось наказати, або навiть попрохати? Нi попрохати вiн, звичайно, може, та чи прислуховуватимуться до його прохань...
   Ранiше влада у нас в країнi, як i в iнших пострадянських республiках (а ще ранiше в соцiалiстичних республiках СРСР) говорила, що господарями життя в країнi є саме народ, а ось самi можновладцi є просто слугами народу. Та у 1989-му роцi студенти Уральського полiтехнiчного унiверситету в рамках КВК дуже гарно вiдповiли на це лицемiрство влади:
             Речи не раз уже слышали модные,
             Мол, перемены грядут...
             Только по-прежнему слуги народные
             Лучше хозяев живут.
   I така ситуацiя є типовою для пострадянського суспiльства, яке намагається називати себе "демократiєю". Сучаснi виборнi технологiї так розвиненi, що звичайнi обивателi i не помiчають, як голосуємо за рiзних олiгархiв, пiарщикiв та iнших брехунiв., якi обiцяють народу золотi гори. Ось i виходить, що обрана народом людина, яка повинна служити на державнiй посадi, лише п'є народну кров. Адже iснує ще один дуже вiрний вислiв, що владу хвилюють проблеми народу, як глухонiмого музика, а гiлки влади - це рiзки в руках держави (Рамiн Iванович). А в Українi у цю владу лiзуть, лiзуть i лiзуть... Платять сотнi мiльйонiв гривень, аби пролiзти на доходне мiсце, знаючи, що накрадуть, наберуть хабарами такi ж сотнi мiльйонiв, але вже доларiв чи євро.
   Хоча вся країна, весь її народ в повнiй мiрi уяснив, що українська полiтична елiта давно вже скомпрометувала себе. А яка в Українi нинiшня влада, можна судити з невеликого, але дуже наочного прикладу. На початку червня цього року один український високопоставлений сановник заявив, що не потрiбно закуповувати лiки для онкохворих людей, бо тi, мовляв, так чи iнакше помруть. Ось така влада в Українi!.. Цей негiдник, якого абсолютно не турбує доля народу України, також, так чи iнакше помре, i краще було б, щоб вiн помер якнайскорiше. А в подальшому таких людей потрiбно на гарматний пострiл не пiдпускати до керiвних посад, навiть найменших. Нехай йдуть працювати простими робiтниками на виробництво i сугубо по своїй дипломнiй (якщо вiн у них ще i є) спецiальностi. Потрiбно провести, як це робили iншi країни, сувору люстрацiю саме для таких чиновникiв. А не таку фiкцiю "люстрацiї", яка була проведена в Українi за часiв дiючого президента, а справжню. I при цьому необхiдно законодавчо видалити з усiх документiв навiть саме таке поняття як кадрова, персональна (ранiше радянська) "номенклатура". Вигнали "керiвника", який проштрафився, з роботи - обов'язково записати у трудовiй книжцi фразу "...без права в подальшому займати керiвнi посади" - i шукай собi роботу сам. В країнi є безлiч професiоналiв, а не людей яких пiдбирають на керiвнi посади за особистою вiдданiстю. Ось тому той же Прем'єр-мiнстр i заявляє, що керiвник не обов'язково повинен бути професiоналом. А у нас таких "професiоналiв", як та ж Лiкар-смерть, розвелося чимало. А у зв'язку з цим ось вам i наочний приклад, як керiвництво країни прислуховується до рiшень нашого українського Парламенту. Адже навiть той (куплений верхами) засудив дiяльнiсть Лiкаря-смерть i постановив зняти її з роботи. Та вiз i нинi там...
   Та потрiбно, мабуть, починати не з середнiх ланок i не з її низiв, а з самих верхiв.
   Верховна влада (минула)
   В Українi постiйно на всiх виборах здебiльшого обирають, мабуть, не найкращих осiб. А обирають саме тих, якi вмiло розгортають свою передвиборчу компанiю, та ще й iз використанням усiх адмiнiстративних ресурсiв. Тобто тих, навколо яких створюють найбiльшiй галас, та ще й тих, якi там гарно вмiють балакати - як-то кажуть бабусi на базарах. Хоча народна мудрiсть i попереджає, що вiрити потрiбно не балакунам, а мовчунам. Балакуни лише вмiють гарно балакати, та при цьому роблять все, аби нажитися на народовi.
   Леонiда Макаровича Кравчука хвалять, мабуть, так же само, як i критикують. Хвалять його, наприклад, за те, що завдяки його феноменальному вмiнню маневрувати мiж протиборчими полiтичними силами, вiн зумiв зберегти Крим в якостi майбутньої автономної республiки. Вiн також робив все, щоб Україна отримала свою незалежнiсть мирним способом, без кровопролиття. А ось негативна оцiнка йде в основному через те, що вiд нього чекали бiльш рiшучих дiй в економiчнiй сферi, проведення вкрай необхiдних реформ, негайного "вiдторгнення" вiд Росiї i мiнiмальних взаємин з нею як економiчних, так i полiтичних.
   Так, Л. М. Кравчук гарна, розумна й порядна людина - цього у нього й не вiднiмеш. Але пiд час виборiв у президенти України саме з подачi його виборчого штабу розгорнули брудну кампанiю проти В'ячеслава Чорновола. У обраннi Кравчука чималу роль зiграв штучно створений для головного опонента Кравчука - В'ячеслава Чорновола - образ "захiдника-нацiоналiста". I штучнiсть цього образу пiдкреслював той факт, що Чорновiл народився в селi Єрки (Черкаська область), розташованому значно схiднiше села Великий Житин, Рiвненського району (батькiвщина Кравчука).
   Та й пiсля обрання Л. М. Кравчука президентом України у народi точилися розмови про те, що нiчого позитивного вiн для країни не зробить. Мовляв, тому, що вiн у недалекому минулому був сам комунiстом, i не просто комунiстом, а ще й членом Полiтбюро ЦК КПУ та завiдуючим iдеологiчним вiддiлом ЦК КПУ, секретарем ЦК КПУ. I нехай навiть вiн у серпнi 1990-го року заявив про свiй вихiд з КПРС, та його мислення залишилося закостенiлим - суто радянським, комунiстичнним. То якi позитивнi, потрiбнi реформи вiн може в країнi провести?
   I так воно, скорiше за все, й сталося. Пiсля розвалу СРСР бiльшiсть свiтових полiтологiв сходилися на тому, що саме Україна повинна успiшно подолати початковi економiчнi негаразди й стати дiйсно процвiтаючою європейською країною. I що насправдi сталося, що ми мали у 1991-1994-му роках i зараз маємо?.. Маємо, те що маємо, до речi це улюблений вислiв Леонiда Макаровича. Саме вiн вiдмовлявся проводити в Українi рiшучi економiчнi реформи. Польща одразу сказала, що пiде шляхом шокової економiки - так, рокiв 3-4, можливо, i важко буде, але зате потiм країна стане процвiтаючою. А Кравчук тут же заявив, що шокової економiки в Українi не буде. I ось вам результат - де зараз Польща, i де Україна?
   Програма реформування Польщi була створена за допомогою iноземних радникiв, на чолi з Джорджем Соросом, i отримала пiдтримку Мiжнародного валютного фонду. За свою радикальнiсть i високий темп план польського економiста i полiтика Лешека Бальцеровича i отримав назву "шокова терапiя". Першi кроки польського уряду були спрямованi на вiдмову вiд релiктових практик планової економiки, змiнили правила для iноземних iнвесторiв i систему оподаткування. Польща також здiйснила приватизацiю одними з найшвидших темпiв серед країн колишнього соцтабору. За 2 роки частка промисловостi в корпоративнiй власностi зросла до 45 %. Перевага польської приватизацiї полягала не лише у її темпах, але й в самому способi продажу державних об'єктiв. Уряд вiдмовився вiд iдеї ваучерної приватизацiї i продавав промисловi об'єкти через вiдкритий аукцiон, в тому числi i за участю iноземних iнвесторiв. Крiм приватизацiї iноземнi iнвестори отримували пiльговий режим оподаткування, причому для депресивних районiв з високим рiвнем безробiття пiльги були iстотно вище. Разом з тим, план Бальцеровича припускав спрощення процедури реєстрацiї, сплати податкiв i адмiнiстрування малого i середнього бiзнесу, що вiдразу ж дало свої результати через сплеск пiдприємництва. За першi 2 роки реформ в Польщi було зареєстровано близько 600 тисяч нових пiдприємств, якi дали роботу для 1,5 мiльйонiв полякiв. А скiльки нових пiдприємств було у тi ж часи вiдкрито в Українi?..
   Уже в 1992-му роцi реформи у Польщi дали вiдчутний ефект i ВВП зрiс на 2,6 %, а ще через 3 роки його зростання прискорилося до 7 % за рiк. Так, була iнфляцiя i у Польщi. Але темпи iнфляцiї також планово скорочувалися, хоча й не такими вже великими темпами. У 1995-му роцi iнфляцiя ще становила 28 %, в 2000 - 10 %, i лише до 2003-го року вийшла на стабiльнi 1,3 %. Хоча екс-мер Варшави Свєнцiцькiй пiзнiше i говорiв, що iнфляцiя в Польщi на початку 90-х становила 500 % на рiк.
   Але в Українi в 1993-му роцi iндекс iнфляцiї в Українi склав 10206 %! У країнi передбачалася глибока структурна перебудова економiки, розширення зв'язкiв з країнами СНД. На думку уряду його програма мала забезпечити вихiд України з кризи у найближчi 2-3 роки. Та обiцяна "поступовiсть" у проведеннi ринкових реформ на практицi означала фактичну вiдмову вiд них. Почалося згортання засобiв економiчної лiбералiзацiї й вiдповiдне вiдновлення адмiнiстративно-бюрократичних методiв управлiння. Вдалося дещо знизити iнфляцiю, але досягти цього вдалося шляхом масового зупинення пiдприємств, вiдстрочки термiнiв бюджетних виплат i небувалого зростання заборгованостi держави працiвникам державно-бюджетної сфери, якi по кiлька мiсяцiв не одержували зарплати. А з початку 1994-го року реформування економiки було взагалi практично згорнуте. В цей час прiоритетним стала полiтична боротьба, i, зокрема новi вибори Президента України. Отакi були реформи в Українi (щоправда такими, якщо не гiршими, вони є й сьогоднi). Скорiш за все, щоб реформи здiйснювати, Кравчуку потрiбно було в країнi люстрацiю проводити, як в тiй же Польщi. Та хiба б дали тi ж самi комунiсти провести йому реформи? Та й як вiн мiг проводити люстрацiю комунiстiв, якщо пiсля розвалу СРСР Комунiстичну партiю в Українi спочатку заборонили, а потiм той же Кравчук її менш нiж через 2 роки знову вiдновив.
   А тому i тодi, й досi багато людей вважають, що Кравчуку слiд було б поступитися мiсцем Президента саме В. М. Чорновiлу, але як же - влада, почестi ... А ось колишнiй полiтв'язень Чорновiл, який навiть ще за часiв СРСР нелегально видавав (разом iз М. Косивим та Я. Кендзьором) журнал "Український вiсник", був би iстинно українським Президентом. Так, наприклад, за словами заступника мiського голови Iвано-Франкiвська Михайла Вереса, Україна упустила свiй шанс, не обравши В'ячеслава Чорновола президентом України у 1991-му роцi, говорячи, що "тодi б зовсiм iншим шляхом йшла Україна". Дотримуються такої ж думки й iншi його соратники, зазначаючи, що "таких людей, як В'ячеслав Чорновiл, на жаль, в Українi дуже мало, а саме такi люди повиннi бути прикладом для молодi".
   Та йдемо далi. Саме з Кравчука почалося руйнування української армiї. У 1991-му роцi Україна отримала у спадок 800-тисячну армiю! Крiм майже мiльйонної армiї, Україна отримала бiльше 6100 танкiв, 8000 бойових машин, 1100 лiтакiв. За кiлькiстю та якiстю важких озброєнь українська армiя поступалась лише американськiй, росiйськiй та китайськiй. А у 2014-му роцi на початок подiй на Донбасi країна могла розраховувати лише на 6 тисяч готових до бою солдат та офiцерiв. Так, звичайно, майже мiльйонна армiя Українi пiсля розвалу Союзу була не потрiбна. Але ж i руйнувати її такими темпами не можна було. Так Кравчук вiрив обiцянкам Росiї, що у випадку чого сусiдня держава захистить народ України. Як вона його "захищає" дуже добре видно саме сьогоднi. Але ж у першi роки становлення України майно армiї не лише розпродувалося, але й вiдверто кралося. На руйнуваннi Збройних Сил України збагатились тисячi, а понесли вiдповiдальнiсть одиницi. У результатi цього, щоб захистити країну вiл росiйської агресiї довело практично створювати нову українську армiю та термiново налагоджувати випуск вiйськової технiки. А потiм приклад Кравчука у цьому питаннi успiшно наслiдували Кучма, Ющенко, а вже Янукович остаточно "добив" Збройнi Сили України.
   Та й це ще не все. Головне - це угода про ядерне роззброєння, яка стала Будапештським меморандумом вiд 5 грудня 1994-го року. Леонiд Макарович виправдовується, що документ пiдписував вже Кучма, але ж готував його саме Кравчук. Згiдно з цим документом, Україна вiдмовилася вiд третього у свiтi ядерного потенцiалу, а країни, якi пiдписували угоду - Великобританiя, Росiя та США - зобов'язалися бути гарантами незалежностi, суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, а також утримуватися вiд застосування проти країни будь-якої зброї, i не лише ядерної.
   I багато хто вважає, що цього не слiд було робити. До такої ж думки приєднується й Олег Михайлович Приймачук: директор державного пiдприємства мiнiстерства оборони України ("ДПМОУ "Центральний проектний iнститут"), вiйськовий будiвник та iнженер полковник запасу, який разом зi своїм колективом розробляв проект по лiквiдацiї ядерного озброєння в Українi. Хоча ядерне роззброєння почалося ще за Горбачова, та, як розповiдав Приймачук, найбiльший тиск розпочався вже пiсля розпаду СРСР - американцi дуже тиснули i на Україну, i на Росiю. Але тодi Москва встояла, а Україна нi. Пiд час переговорiв про ядерне роззброєння України США швидко й легко погодилися викласти $ 750 млн. в обмiн на українську ядерну зброю. Але половину цiєї суми американцi повернули собi за програмою Нанна-Лугара. Та й Кремль дуже не хотiв, щоб в Українi була ядерна зброя, тому що розумiв: iз набуттям незалежностi Київ усе далi й далi вiдходитиме вiд Москви. Отож ядерну зброю i довелося вiддати через нездатнiсть керiвникiв України опиратися цьому.
   А хоча б частину її можна було зберегти, тим паче, деякi її види розроблялися в Українi, у Центральному проектному iнститутi. КБ "Пiвденне". Була створена технологiя ракетоносiїв, а iнститутом ДПМОУ - усе iнше: iнфраструктура, комунiкацiї, шахти. На той час говорили, що в Українi начебто немає коштiв на утримання ядерної зброї, але й це було не зовсiм так. Пiсля виводу радянських вiйськ з країн Європи та розвалу СРСР звичайного озброєння в Українi озброєння було на 300-400 % бiльше, нiж було необхiдно для захисту територiальної цiлiсностi. I обслуговування всього цього залiза коштувало дорожче, нiж обслуговування ядерних боєголовок. Отож можна було бiльшу частину цього озброєння продати, щоб утримувати хоча б кiлька десяткiв нових ядерних ракет! У тiй самiй Росiї на той момент модернiзованих ракет було всього 10-12 штук, а в Українi - 46.
   Ось що конкретно казав з приводу ядерного роззброєння та коштiв на його проведення О. М. Приймачук: "Американцi видiлили Українi на лiквiдацiю ядерного озброєння приблизно $ 750 млн. Це п'ята частина вартостi комплексу знаменитого американського винищувача "Стелс", його iнфраструктури та обслуговування, який коштує приблизно $ 4 млрд! Ми вiддали всю свою ядерну зброю, а натомiсть не могли придбати навiть крило вiд лiтака "Стелс"! Для американцiв $ 750 млн - це тьху, нiкчемна сума. Але саме за цю суму Україну позбавили ядерної зброї! Адже у нас на той момент було 176 мiжконтинентальних балiстичних ракет: 130 рiдкопаливних SS-19 i 46 твердопаливних SS-24".
   Леонiд Данилович Кучма за 10 рокiв свого перебування на посадi глави держави (а це найдовший термiн з усiх президентiв) змiг впоратися iз жахливою iнфляцiєю, i немовби став рятувальним колом для ринкової економiки в сучасному свiтi українських взаємин на свiтовiй аренi. Завдяки його певним реформам країна не опустилася на саме дно економiки. А у 1996-му роцi була введена постiйна i стабiльна грошова одиниця, яка стала мати назву гривня. Це також сприяло змiцненню економiки країни. I хоча Кучма не приховував, що тримає курс на ЄС, та в той же час не поспiшав розривати тiсний зв'язок з Росiєю, i пiдтвердженням того були численнi договори. Серед таких був i так званий Великий договiр, в якому було обговорено спiвпрацю мiж країнами по ряду найважливiших галузей i напрямкiв, що в першу чергу було вигiдно самiй Українi, роблячи її повноцiнним гравцем на свiтовiй аренi.
   Але й за Кучмою люди пам'ятають деякi неправомiрнi вчинки - деякi з них недоведенi, а тi, якi навiть доведенi, просто згодом "зам'яли". Серед таких можна вiдзначити iсторiю з убивством у 2000-му роцi неугодного Кучмi журналiста Г. Гонгадзе, що "копав пiд нього" i мав досить значний компромат, який мiг би створити серйознi проблеми тодiшнього президента, а 2-а мiсяцями пiзнiше пов'язаний з цим касетний скандал з плiвками майора держохорони Мельниченка. Та й на цьому звинувачення Кучми не закiнчилися, бо вже в 2004-му роцi народ обурювався тим, що завод "Криворiжсталь" було продано його зятю - Вiктору Пiнчуку. До того ж саме за часiв Кучми стали процвiтати корупцiя й олiгархiя. I це вже не говорячи про дивну смерть В'ячеслава Чорновола. Ця трагедiя дивним чином нагадує смерть у жовтнi 1980-го року першого секретаря ЦК Компартiї Бiлорусiї Петра Машерова, який начебто претендував на посаду, яку до того займав Косигiн. На думку сина Чорновола Тараса його батька "...вбили, тому що боялися, що вiн зламає схему безперешкодного виходу до другого туру Кучми з Симоненком, що гарантувало б Кучмi перемогу".
   За Кучми також продовжилося скорочення української армiї, а точнiше "продаж надлишкового майна". Наприклад, Китаю був проданий авiаносець "Варяг" за цiною металобрухту, якого там не лише не переплавили, а вiн перетворився на авiаносець "Ляонiн". Крiм того, за часiв правлiння Леонiда Даниловича була ще й купа кримiнальних справ в розкраданнi державних коштiв та спробi змiнити конституцiю, для того щоб залишитися на третiй термiн. Але нiчого не вийшло, в результатi - на початку 2005-го року черговi президентськi вибори.
   До досягнень Президента Вiктора Андрiйовича Ющенка можна вiднести забезпечення свободи слова, свобода проведення мiтингiв тестiв та дiяльностi ЗМI, значну зовнiшньополiтичну активнiсть i рух в напрямку до членства України в ЄС, членство в СОТ, повiльне, але неухильне налагодження контактiв з ЄС i спiвпраця з НАТО. А також забезпечення проведення парламентських виборiв 2006-го року по наближеним до демократичних стандартiв. Певною мiрою до позитиву можна зарахувати i те, що в багатьох випадках Президент знижував рiвень напруженостi в суспiльствi, яка штучно створювалася опозицiйними силами i могла iстотно дестабiлiзувати ситуацiю в країнi.
   Та не обiйшлося й без негативу. Президент не використав можливостi для початку системних реформ у найважливiших сферах життя держави. Складалося враження, що у Президента немає чiткої стратегiя дiяльностi. За його словами "помаранчева революцiя" мала тривати, але Вiктор Ющенко з багатьох причин не пiшов на ряд радикальних крокiв, якi були так необхiднi для оздоровлення суспiльства. Вiктору Ющенку не вдалося провести ефективну далекоглядну кадрову полiтику. Розстановка самодостатнiх полiтичних гравцiв - представникiв Майдану - на ключовi посади, з одного боку, не припускала нiчого поганого, а з iншого - призвела до гострих протистоянь i суперечок, якi пiзнiше боляче вдарили по позицiях самого Президента. Та ще й чехарда з прем'єр-мiнiстрами: Тимошенко, Єхануров, Янукович. Незмога (чи не бажання) подолати корупцiю, а отже i наслiдок - вихiд в свiтовi лiдери за рiвнем корупцiї, 106-е мiсце у свiтi по ВВП, мiсце в сьомому десятку за рiвнем життя населення. Якщо чимось i запам'ятався народу України Вiктор Андрiйович, то хiба що своєю твердою лiнiєю стосовно питань голодомору i побудованим у Києвi на Печерських схилах Днiпра Меморiалу жертв голодомору. Та в країнi було й без цього багато нагальних питань. А ще багато хто вказував на те, що Ющенко пiсля своєї iнаугурацiї, як той турист став мотається по рiзним країнам з представницькими вiзитами - нiхто з керiвних осiб держави, нi до нього, нi пiсля нього не вiдвiдав такої кiлькостi країн.
   Що стосується розвалу української армiї, то i Ющенко продовжив традицiю її скорочення. За часiв президентства Ющенка у вiйськовiй сферi запам'яталися "вiдкати" на закупiвлi продовольства для вiйськових, махiнацiї з землею та зникнення 16 гвинтокрилiв у Лiберiї.
   Та, як виявилося значно пiзнiше, було ще одне цiкаве питання, на яке з боку доцiльностi втiлення його в життя, мабуть що неможливо вiдповiсти та вже й однозначно. Так, наприклад, не так вже й давно колишнiй (за правлiння Ющенко) прем'єр-мiнiстр України Юрiй Iванович Єхануров на запитання, чи могла б Україна утримати Крим, вiдповiв категорично "так". Вiн зазначив, що якби у 2008-му роцi наша держава вiддала в оренду частину територiї Криму пiд вiйськовi бази i економiчнi зони американцям, то зараз в Криму не було б жодного росiйського вiйськового. За 2 роки до того, у 2006-му роцi на одну з дiлянок шельфу у Кримського узбережжя був оголошений тендер. Його вiдкрито i прозоро виграла фiрма "Vanco International Limited" (Бермудськi острови). Ця компанiя була 100 % дочiрньою компанiєю "Vanco Energy Compani" (США) Але, за словами Єханурова, просто не встигли. Щоправда, не все залежало вiд керiвництва нашої держави, бо були проблеми й iншого характеру - саме з боку зарубiжної компанiї.
   Що ж стосується Вiктора Федоровича Януковича, то тут, на перший погляд, все зрозумiло. Хоча першi його кроки як президента начебто були вдалими. Його першим указом стало скорочення витрат на утримання апарату президента на 20 %. Далi вiн створив Нацiональний антикорупцiйний комiтет, який повинен був зробити боротьбу з корупцiєю бiльш ефективною (хоча главою вiдомства став сам Янукович). Далi його прихильники вказують на зростання економiки i знищення рiвня iнфляцiї. Якщо у 2009-му роцi (за рiк до обрання Януковича) ВВП України в доларах США складав 117,227 мiльярдiв. У 2010-му роцi цей показник збiльшився до 136,417 мiльярдiв. У наступнi два роки правлiння Януковича ВВП продовжував зростати, поки в 2013-му роцi не досяг 177,834 мiльярдiв. доларiв. Подивившись на показники iндексiв iнфляцiї за 2010-2014 роки, ми можна побачити, що рiчнi iндекси iнфляцiї за перiод президентства Януковича були найнижчими за всi роки незалежностi України. У 2010-му роцi iндекс iнфляцiї склав 109,1 %, в 2011-му - 104,6 %, а у 2012-му взагалi спостерiгалася дефляцiя - iндекс iнфляцiї склав 99,8 %. В останнiй благополучний рiк правлiння Януковича iндекс iнфляцiї склав 100,5 %.
   Та на цьому всi його плюси й закiнчилися. Вже через рiк-другий полiтичнi оглядачi були одностайними: президентство Януковича є найгiршим за часiв незалежностi України. Почалися скандали з рiзними хитромудрими оборудками. Так, наприклад, у 2011-му роцi державна компанiя "Чорноморнафтогаз" придбала 2 морськi буровi установки вартiстю $ 400.000.000 кожна. При цьому в тендерi на держзакупiвлю брало участь всього двi фiрми, пов'язанi мiж собою. А засновником фiрми-переможця тендеру виявився 71-рiчний п'яниця з Риги Ерiк Ванагельс. Ерiк виявився не лише пiдставною особою, але i недiєздатним людиною (що автоматично мало анулювати угоду), а сама фiрма - офшорна компанiя. Та й вартiсть кожної бурової вишки, до речi, виявилася завищеною вiд середньосвiтових цiн на 150 мiльйонiв доларiв. То до чиїх кишень потрапили вiдкати за цю угоду?..
   Паралельно набула великого резонансу справа з компанiєю "Лiвела", яка стала знаменита тим, що через українськi суди домоглася права iмпорту нафтопродуктiв без сплати ПДВ, акцизу та ввiзного мита. Лише за кiлька мiсяцiв роботи компанiї частка її iмпорту в сукупному обсязi ввезених нафтопродуктiв зросла з 10 % до 44 %. У серпнi 2010-го року фiрма iмпортувала 89 тисяч тонн нафтопродуктiв, а в жовтнi - вже 399 тисяч. На той час компанiя контролювала п'яту частину всього українського ринку нафтопродуктiв. Антимонопольний комiтет України оцiнив збитки бюджету України у 3 мiльярди гривень. Якщо вiрити журналiстському розслiдуванню, за шахрайством "Лiвели" стояли члени Партiї регiонiв. I як пiзнiше з'ясувалося фактичним власником цiєї компанiї був народний депутат Партiї регiонiв Володимир Зубик. Згодом антимонопольний комiтет України закрив справу у зв'язку iз самолiквiдацiєю компанiї.
   Та саме головне, що стало вiдчуватися - значно зросла корупцiя, збiльшилася монополiзацiя засобiв виробництв, а також розкрадання народного майна. За його президенства схеми оборудок, якi були вже випрацюванi роками, були виведенi на новий рiвень. I як наслiдок, саме пiд час правлiння Януковича з'явилися, як їх стали називати, олiгархи. Якщо у 2009-му роцi в Українi налiчувалося всього 4 мiльярдера з сумарним станом 11,7 мiльярдiв доларiв, то лише через рiк, у 2010-му роцi олiгархiв було вже 8 (iз загальним капiталом $ 21,8 млрд.). А вже на початку 2011-го року в Українi було зареєстровано 21 мiльярдер з сумарним капiталом $ 58 мiльярдiв.
   Ну, i нарештi саме Янукович, на думку видання "Reformate", найбiльше "добив" Збройнi Сили України. Саме вiн призначив двох мiнiстрiв - Дмитра Саламатiна та Павла Лєбєдєва - якi пiдозрюються у зв'язках з агентурою ГРУ Генштабу Збройних Сил Росiйської Федерацiї. 
   А що ж стосується iмен та прiзвищ людей, рiшення або бездiяльнiсть яких призвели до розвалу української армiї, то на думку того ж "Reformate", цi iмена зараз безпiдставно забутi. I їх варто нагадувати виключно заради вiдновлення iсторичної справедливостi.
   Слiд, мабуть, сказати пару слiв i про владу "перехiдну", так би мовити. Олександр Валентинович Турчинов за 3,5 мiсяцi свого правлiння мало чим встиг вiдзначитися. Хiба що оголошення 13.04.2014 р., у вiдповiдь на вторгнення диверсiйних загонiв на Донбасi, початку Антитерористичної операцiї. Перекинутi у район Слов'янська i Краматорська спецпiдроздiли СБУ i Збройних сил України прийняли перший бiй. Вiд терористiв було звiльнено пiвнiч Луганської, пiвнiч, захiд та пiвдень Донецької областi.
   Та далi були подiї в Криму. I Турчинов пальцем не поворухнув, щоб дати вiдсiч сепаратистам i воякам росiйських спецзагонiв. Так, у тiй ситуацiї навряд чи можна було зберегти для України Крим - дуже вже сильнi сепаративнi настрої панували у вiйськових частинах i в народi тiєї частини української землi. Але потрiбно було показати народам всього свiту, що Україна бореться. Тодi збройну агресiю Росiї засудили б у перший же день. Та Турчинов навпаки вiддав командирам частин, якi були вiдданi України, наказ не стрiляти. Вдумайтесь, шановнi читачi! - на вiйськову частину нападають бандити у формi росiйської армiї, а у них не можна стрiляти. У якiй країнi свiту таке могло бути?! Лише в Українi за такої тодiшньої влади. Навiть у самих вiйськових частинах всiх країн свiту часовий на посту, побачивши, що будь-яка людина (навiть знайома йому по службi i не озброєна), яка наближається до об'єкту охорони i не сказавши встановленого на той день вiдгуку, пiсля попереджувального пострiлу має право стрiляти на ураження. А тут озброєнi бандити намагаються захопити частину, на територiї якої знаходиться вiйськова технiка, зброя i боєприпаси - i наказ "не стрiляти" (!). У той час багато говорили про те, що на такi дiї Турчинова штовхала Юлiя Тимошенко, до партiї якої вiн до того належав.
   Сам же Турчинов значно пiзнiше виправдовувався таким чином "...Коли розпочалося захоплення наших частин, я намагався на вертольотi вилетiти в Крим, щоб органiзувати оборону аеродрому. Мене втримав Арсен Аваков...". Але хто такий на той час був Аваков? Так, вiн одночасно з Турчиновим був призначений мiнiстром внутрiшнiх справ України. Але ким вiн був до того? Вiн що, мав практичний вiйськового чи хоча б мiлiцейський досвiд? Нi, не мав. До того часу вiн був iнженером-системотехнiком, засновником АТ "Iнвестор" та комерцiйного банку "Базис". А пiзнiше головою Харкiвської облдержадмiнiстрацiї (2005-2010 рр.). Та у 2010-му роцi був звiльнений з посади за позовом сесiї обласної ради про недовiру.
   Та що взагалi говорити про Турчинова, якщо вiн у 2003-му роцi дав таке iнтерв'ю виданню "Аутодафе" ("Вечер-ние Вести" N 141 вiд 19-25.09.2003 р.) [мова оригiналу]: "Украинцы являются трусливой, неблагодарной, ноющей нацией, получив-шей неожиданную свобо-ду и воздыхающей за без-заботными и в меру сыты-ми деньками рабства... Их, конечно, трудно назвать великой нацией". I далi: "...Миллионы украин-цев систематически унич-тожались почти без сопро-тивления, наследство раз-граблялось относительно небольшими, хорошо организованными группа-ми поработителей. При этом численность способ-ного оказывать активное сопротивление украинско-го населения обычно пре-вышала врага в сотни раз. То есть тысяча врагов уничтожала сто тысяч ук-раинцев, десять тысяч уничтожали миллион...".
   Та за однi цi слова Турчинов мав тодi понести покарання. Тодi цi слова вкрай обурили мiльйонiв українцiв. Ось якою була, наприклад, реакцiя українського письменника, прозаїка, публiциста i критика Сергiя Петрович Плачинди: "...Не дивно, що вона викли-кала обурення всiєї україн-ської громади. Адже на-родний депутат України паплюжить українську на-цiю - велику нацiю Свя-тослава Хороброго i Яро-слава Мудрого, Петра Сагайдачного   i   Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка й Iвана Франка, Лесi Українки i Марiї Заньковецької, Миколи Мiхновського i Степана Бандери, В'ячеслава Чорновола i Василя Стуса" .
   "Це хвороблива маячня украї-нофоба автора пасквiля (хоча вiн профан в iсторiї), "...в його СЛIПIЙ НЕНАВИСТI ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРО-ДУ". "Оббрехавши та спа-плюживши українцiв, Тур-чинов робить свiй наклеп-ницький висновок: "Да, нас, конечно, трудно на-звать великой нацией. Да и само гордое слово "на-ция" по плечу ли нам?..". I це йдеться про ПЕРШОНАЦIЮ СВIТУ, яка ста-ла матiр'ю всiх iндоєвро-пейських нацiй i мов. Це пiдтверджують авторитетнi вченi всього свiту. Так, у вiдомiй свiтовi працi анг-лiйських дослiдникiв-мовознавцiв Роберта Макрама, Вiльяма Крена та Роберта Макнiйла "The stopy of English" вмiщено карту, що свiдчить: i англiйська, i всi iндоєвропейськi мови походять з-над Середньо-го Днiпра. Отже, давньо-українська мова є праматiр`ю всiх iндоєвропейсь-ких мов. Пiд картою Днiпра -  пiдпис: "The home of the Indo-Europeas" Тобто Днiпро - "iндоєвропейсь-ка прабатькiвщина"...
   А тепер скажiть, шановнi панове читачi, у якiй країнi людину, яка так ганьбить свiй народ поставлять хоча б на найменшу керiвну посаду? Мабуть, що лише в Українi i саме за такої влади. Тобто, цей псевдопатрiот України дуже вдало вмiє вгадувати потрiбний момент - українофоб Турчинов своєчасно засвiтився на київському Євромайданi, та й то не на самому майданi, а своєю балаканиною з трибуни, коли Євромайдан вже практично закiнчувався. I з грудня 2014-го року (i до цього часу) Турчинов вже стає Секретарем РНБО. Та йому ж обов'язково потрiбно показати, що вiн працює. А яким чином це можна зробити? Та дуже простим - перiодично (щонайменше 2 рази на рiк) залякувати народ "страшилками" про те, що Росiя ось-ось нападе на Україну. Так, i без Турчинова всiм вiдомо, що на кордонi з Україною зосередженi великi вiйськовi сили сусiдньої "дружньої" нам держави. I одночасно перiодично там же проводяться маневри. Так, це тиск на Україну. Але заявляти, що "...Росiя готується до повномасштабної вiйни з Україною", це вже перебiр. У Турчинова що, є в Кремлi свої агенти, якi знають плани Путiна?... Отож, не потрiбно язиком ляпати i робити з Путiна iдiота. А то вiн не розумiє, що тодi вся свiтова спiльнота на власнi очi побачить що таке Росiя. I тодi Путiн вже, скорiш за все, одними лише санкцiями не обiйдеться.
   А взагалi той же Турчинов таки має вiдповiсти за свою бездiяльнiсть пiд час подiй у Криму.
   Саме таким же чином на Євромайданi засвiтився i Порошенко. Дуже вдало вибраний момент для полiтикiв-балакунiв - патрiоти там свою кров проливали, а полiтики лише з трибуни ляси точили. Чи може тi ж полiтики днювали й ночували на майданi?.. Нi, лише обiцянки роздавали. I народ, на жаль, їм повiрив.
   Верховна влада (нинiшня)
   Почати, мабуть, слiд з того, що пiсля вступу на посаду Президента України Петро Олексiйович Порошенко обiцяв продати свої активи. Мова йшла про те, що президент країни не може бути власником великого бiзнесу. Та ж сама Конституцiя України говорить про те, що голова держави не має права займатися пiдприємницькою дiяльностi. Сам Порошенко виправдовується тим, що його справи ведуть батько, син та довiренi бiзнес-партнери. Нехай навiть i так (скорiш за все на паперi), але ж це сiмейний бiзнес i основнi доходи вiд такої пiдприємницькою дiяльностi йдуть до кишенi президента. Пiзнiше, у сiчнi 2016-го року Петро Олексiйович заявив про пiдписання договору, за яким нiбито передав свою частку компанiї "Roshen" в незалежний траст. Та що є насправдi? Так, Петро Олексiйович заявляє, що вiн начебто передав права управлiння довiрчiй фiрмi, а тому вiн, мовляв, вже не керує бiзнесом у своїй фiрмi. Та, по-перше, Порошенко забуває додати слово формально - можливо, вiн i не керує фiрмою, але лише саме формально. Тому що, кожен управитель завжди виконує розпорядження власника фiрми, та й левова частина доходiв надходить саме до кишенi власника. Та головним, все ж, є те, що мова йшла лише про компанiю "Рошен". Але ж хiба у власностi президента України є лише фiрма "Рошен"?
   Саме тому слiд, мабуть, навести сьогоднiшню структуру бiзнесу Петра Олексiйовича Порошенко - президента України, який входить до десятки найбагатших людей України. Отож, президент України має у своїй власностi:
   ● ПАТ ЗНКIФ "Пройм Ессетс Кепiтал" - очолює Олексiй Порошенко, старший син Петра Порошенко, 33 роки (100 % акцiй належать Петру Порошенко).
   Кондитерська промисловiсть:
   ● ТОВ "Центрально-Європейська кондитерська компанiя";
   ● ПАТ "Вiнницька кондитерська фабрика";
   ● ПАТ "Київська кондитерська фабрика "Рошен";
   ● ПАТ "Марiупольська кондитерська фабрика";
   ● ПАТ "Кременчуцька кондитерська фабрика "Рошен';
   ● "Bonbonttti Choco Kft" (Угорщина)'
   ● Лiпецька кондитерська фабрика (Росiя)
   ● Клайпедська кондитерська фабрика (Литва).
   З М I:
   ● ТОВ "ТРК "Експрес-iнформ" 5 канал;
   ● ТОВ "Телерадiокомпанiя ТРК-ТБ";
   ● "Телекомпанiя ТРК-ТБ";
   ● Телекомпанiя ТРЕ в м. Трускавець Львiвської областi;
   ● "Твоє радiо" в м. Дрогобич Львiвської областi;
   ● ТОВ "Радiокомпанiя "Пiлот-Україна" ("Радiонекст" в м. Одеса);
   ● "Телерадiокомпанiя "НБМ" (Радiо "Нiко FM", "Радiо 5 - Ретро ФМ".
   Суднобудування:
   ● ПАТ "Севастопольський морський завод";
   ● ПАТ "Завод "Ленiнська кузня".
   Аграрна промисловiсть:
   ● ТОВ "Укрпромiнвест Агро";
   ● ПАТ "Продовольча компанiя Подiлля";
   ● ТОВ "Група Агропромiнвест";
   ● ТОВ "ПК "Зoря Подiлля";
   ● ТОВ "Агрофiрма Днiпроагролан";
   ● ТОВ "Мас - Агро";
   ● ТОВ Агрофiрма "Iванкiвцi".
   Автором:
   ● ПАТ "Автомобiльна компанiя Богдан Моторс".
   Виробництво скла:
   ● ТОВ "Пiскiвський завод скловиробiв".
   Крiм того, Порошенко вододiє:
   ● Комунiкацiями (ТОВ "Фiрма Екран");
   ● Страховим бiзнесом (ПАТ :"Страхова компанiя "Країна";
   ● Виробництвом акумуляторiв (ТОВ "ДДЗ "Енергоавтоматика";
   ● Сферами послуг (ПАТ "Спортивно-оздоровчий комплекс "Монiтор" та Спортклуб "5-й елемент" в Києвi.
   Та це лише офiцiйнi данi стосовно пiдприємницької дiяльнiстi бiзнесмена-президента, а тому, можливо, що вони далеко не повнi. Наприклад, деякi ЗМI наводять данi про те, що Порошенко має понад 100 пiдприємств, а Мiхаел Саакашвiлi взагалi говорив, що Порошенко власник 144-х пiдприємств.
   А тепер назвiть, будь ласка, шановнi читачi, ще яку-небудь країну у свiтi, у якiй її керiвник (президент, прем'єр-мiнiстр тощо) мають таку розгалужену мережу власностi?
   У автора є одна знайома жiнка, росiянка за походженням, та зараз вже пiддана Швецiї. Автор часто листується з нею по E-mail. У минулому роцi вiн обмiнювався з нею думками стосовно подiй в Українi, i зокрема про те, що на той час, як 90 % народу України злидарює, у президента України доходи вiд його пiдприємницької дiяльностi постiйно зростають. I мешканка такої цивiлiзованої країни як Швецiї заявила, що Порошенко має на те право, бо вiн, мовляв, бiзнесмен, який чесно започаткував свiй бiзнес. Це, можливо, й так, хоча реально вiн це робив за певної допомоги - першi кроки в бiзнесi П. Порошенко робив у 1990-му роцi пiд керiвництвом старшого брата Михайла, який мешкав у Нiдерландах i непогано розбирався в азах ринкової економiки. Та мова йдеться не про започаткування бiзнесу, а про реалiї сьогодення. I тому пiсля такої заяви у автора зникло бажання спiлкуватися iз зазначеною особою стосовно питань життя в Українi. Є таке дуже гарне прислiв'я: "Ситий голодного не розумiє". Це саме той випадок. Щоб зрозумiти, що вiдбувається в Українi, потрiбно в нiй мешкати. З самого початку президентства Порошенко захiдноєвропейськi ЗМI як би надали йому ореол спасителя України. За 4 роки керiвники захiдних держав вже зрозумiли ким насправдi виявися цей "спаситель", а ось простi мешканцi Європи цього поки що не розумiють - ЗМI не поспiшають iнформувати їх про це. Та воно й зрозумiло - якщо розповiсти усю правду, то хто ж тодi буде пiдтримувати ту ж саму Україну. Тодi простий народ буде вимагати зняти санкцiї з Росiї, бо вони у певнiй мiрi торкаються й економiки їхнiх країн.
   А в Українi тим часом йде масове "перекладання" народного добра у власнi кишенi. Так, наприклад, оточення Петра Порошенка вкрало на бронетанкових заводах майже 100 мiльйонiв гривень. Фiрма оточення Петра Порошенка вивела з 3-ох бронетанкових заводiв приблизно 95 млн гривень. Про це повiдомила телепрограма "Нашi грошi" з Денисом Бiгусом. Спочатку Київський бронетанковий завод перерахував 5 млн. грн. на поставки деталей компанiї оточення Петра Порошенка, яка вивела грошi. У 2014-2015 роках Мiнiстерство оборони замовило у Київського бронетанкового заводу ремонт i техобслуговування спецмашин. КБТЗ нiбито придбав запчастини для ремонту на 5,3 млн. грн. у фiрми-посередника. Ця фiрма нiбито закуповувала їх у двох iнших посередникiв "Iнтер Сталь ЛТД" i "Оптiмумспецдеталь", якi не є виробниками. Та ж "Оптiмумспецдеталь" замовляла запчастини у фiрми "Промомаркетгруп", яка у пiдсумку виявилася фiктивною. Оточення Петра Порошенка вкрало на бронетанкових заводах майже 100 млн. гривень
   У груднi 2015-го року Головне слiдче управлiння фiскальної служби та Вiйськова прокуратура Київського гарнiзону почала розслiдування цiєї закупiвлi. Керiвництво КБТЗ пiдозрювали в розкраданнi держкоштiв. Слiдчi допитали формальну власницю "Промомаркетгруп" Олену Сiрик, непрацюючу з села Київської областi. Жiнка розповiла, що фiрму зареєструвала за грошi i нiяких договорiв на поставку запчастин не пiдписувала. Сiрик отримала єдиний вирок в цiй iсторiї - штраф за фiктивне пiдприємництво. Прокуратура далi по справi не просунулася. У 2016-му роцi розслiдування проти цих компанiй також проводили київськi i житомирськi податкiвцi. Слiдчi прийшли до висновку, що фiрми на початку ланцюжка постачальникiв нiколи не мали запчастин для вiйськової технiки.
   У 2017-му роцi iсторiю цiєї закупiвлi розслiдує вже Головна вiйськова прокуратура. Прокурори взяли дозвiл на обшук "Укроборонпрому". Слiдчi також розширили перелiк фiктивних фiрм-постачальникiв: крiм "Промомаркетгруп" Сiрик, "Оптiмумспецдеталь" оформляла закупiвлю в "Наполi груп" i "Мiдленд iнцест". Прокуратура просунулася на одну ланку ближче до КБТЗ - знайшли i допитали власника "Оптiмумспецдеталi" Володимира Волохача. Волохач визнав, що у фiрми вiдсутнi склади i транспорт, а зареєстрували компанiю для заволодiння державними грошима. Слiдство встановило, що компанiї з цiєї групи "поставляли" деталi i на iншi пiдприємства. Також фiрми-учасники описаної схеми фiгурують в розслiдуваннях податкiвцiв.
   I чим же закiнчилися цi розслiдування? Вироки по цих справах - вiдсутнi... I таких прикладiв можна навести чимало.
   Та й цього ще замало. У листопадi 2017-го року сiм'я українського президента знову опинилася в центрi корупцiйного скандалу i на цей вже раз дружина переплюнула всi сумнiвнi досягнення чоловiка. Видання "Luxembourg Herald" опублiкувало статтю "Дружина президента Порошенко залучена до розграбування грошей для дiтей, якi злидарюють". У статтi говориться про те, що Марина Порошенко може бути причетна до розкрадання грошових коштiв мiжнародної гуманiтарної допомоги, одержуваної України вiд країн Європи i США для потреб дiтей з обмеженими можливостями.
   "Мова йде i про кошти, видiленi на пiдтримку дiтей з обмеженими можливостями Мiжнародним Фондом "Вiдродження" Джорджа Сороса, який видiляє на данi програми десятки, а то i сотнi мiльйонiв доларiв, -- йдеться в статтi. -- Механiзм "освоєння грошей" досить простий: у рiзних регiонах України реєструються благодiйнi органiзацiї, на рахунку яких надходять рiзнi пожертвування, основу яких складають грошi мiжнародних благодiйних органiзацiй, рiзних нацiональних волонтерських органiзацiй та пожертви окремих громадян", -- пише "Luxembourg Herald".
   "Дана дiяльнiсть знаходиться пiд патронатом Марини Порошенко, яка особисто "курирує" процес надходження коштiв на рахунки фондiв i бере активну участь в акцiях цих фондiв. При цьому, за залучення грошей в фейковий фонди вiд мiжнародних органiзацiй вiдповiдає заступник голови Адмiнiстрацiї Президента Ростислав Павленко. Пiсля презентацiї "програм допомоги" для ЗМI, грошi з фондiв виводяться на рахунки фiрм, в тому числi i офшорних компанiй, а самi фонди закриваються. Один з керiвникiв Мiн'юсту передав журналiстам пакет документiв про дiяльнiсть БФ "Сильна Країна", керiвником якої є Горобчук Олександр Васильович. Ця людина швидше за все є пiдставною особою, оскiльки за даними Пенсiйного фонду України є безробiтним з 2011-uj року", -- зазначають європейськi журналiсти.
   "Протягом 2016-го Марина Порошенко неодноразово брала участь в благодiйних акцiях, що проводяться даними благодiйним фондом "Сильна Країна". Лише у 2016-му роцi, в рамках дiяльностi БФ "Сильна Країна" були допущенi багатомiльйоннi розтрати, велика частина яких використана не за призначенням. Європейськi журналiсти та мiжнародна громадськiсть дивуються, чому панi Порошенко бере участь в крадiжцi багатомiльйонних сум, призначених для дiтей з обмеженими можливостями. Це при тому, що Петро Порошенко - найбагатша людина i має мiльярди доларiв в офшорах. Адже це ж дрiбниця для Марини Порошенко. Або ж сiм'ї президента будь-якi грошi не дрiбниця. Навiть тi, якi не пахнуть, не пахнуть нi кров'ю вiйськових, нi горем знедолених дiтей", -- акцентують журналiсти "Luxembourg Herald".
   Та й взагалi корупцiя родини Порошенкiв вже стала предметом журналiстських розслiдувань європейських ЗМI. Зокрема, в статтi "Poroschenko im Kaufrausch", опублiкованiй в "Frankfurter Allgemeine Zeitung", йдеться про те, що Порошенко в торговiй лихоманцi, що корупцiя в вiйськово-промисловому комплексi приносить президенту грошi i забирає людськi життя. Та президент робить вигляд, що непричетний до корупцiї.
   Iнформацiйне агентство "Reuters" опублiкувало репортаж про те, що на Українi пiсля змiни влади корупцiя не тiльки не зменшилася, але ще бiльш вкоренилася. Тут торжествує тотальне здирство. Агентство пише: "Менеджер" Danone Nutricia Україна" не може з юридичних причин заявити, вимагали українськi податковi органи хабара пiд час аудиту, але у нього є одне слово, щоб описати їх цiлi та методи: "Мафiя". Пiсля змiни влади "для багатьох корупцiя залишилася такою ж або стала навiть гiрше, пiдриваючи суспiльну пiдтримку влади, стримуючи iноземнi iнвестицiї i викликаючи у захiдних покровителiв України сумнiви в здатностi Києва в реальних змiнах".
   Менеджер "Danone Nutricia Україна" Тахсин Ясiн каже: "Незаконне збирання податкiв було при Януковичi. Але, на щастя, це не впливало на нас тодi ... Зараз ми маємо справу з абсолютно непрофесiйною мафiєю, члени якої просто вимагають стiльки, скiльки можуть".
   Те ж саме iнформацiйне агентство "Reuters" пише, що компанiї можуть скоротити свої податковi плати в обмiн на грошi поза офiцiйним законом. Представник великого сiльськогосподарського пiдприємства повiдомив "Reuters", що його фiрма програла в судi, тому що вiдмовилася платити суддi $ 30.000. "Система корупцiї стала бiльш хаотичною, бiльш безсистемної, нiж ранiше, коли деякi питання могли бути вирiшенi без грошей, але тепер такої можливостi вже немає", -- розповiв агентству директор великого промислового пiдприємства.
   А ряд соцопитувань жителiв України вказали, як повiдомляє агентство, що корупцiя лише зросла пiсля повалення режиму Януковича.
   А ось що пише видання UA1: "Всi журналiсти, аналiтики i експерти, мiжнароднi та українськi сходяться на думцi, що такi масштаби крадiжок "тирану" Януковичу могли тiльки сниться. Порошенко i його сiм'я пробили всi межi i почали красти у вiдкриту наплювавши на всi i вся, а це почало загрожувати нацiональним iнтересам країн Європейського Союзу через масової iммiграцiї українських громадян. Через три роки пiсля перемоги Революцiї Гiдностi наближенiсть до першим особам держави, як i за часiв злочинної влади, гарантує надприбуток i стрiмкий розвиток власного бiзнесу. За часiв колишнiх, адже, як було? Звичайний лiкар-стоматолог Олександр Янукович, з 2006-го безуспiшно намагався займатися великим бiзнесом, вже через два роки правлiння свого батька Вiктора Януковича, до 2012-го року, мав стан в бiльш нiж 110 млн. доларiв i стрiмко зростаючу бiзнес-iмперiю. При нинiшнiх ситуацiя анiтрохи не змiнилася: наближенiсть до Петра Порошенко i його бiзнес-партнерам допомагає збiльшувати прибуток фантастичними темпами, з урахуванням сьогоднiшнього економiчного стану країни".
   Ростислав Iщенко (зараз перебуває в Росiї), який з жовтня 1994-го року по квiтень 1998-го року працював в Адмiнiстрацiї Президента України. Старший, головний (грудень 1994 р.) консультант Управлiння зовнiшньої полiтики, член державних делегацiй України на переговорах по ОБСЄ (Вiдень, Австрiя) у прямому ефiрi у розмовi з журналiстами заявив, що "...злодiйство у Порошенка - в кровi". Цiкаво, що пiзнiше вiдео iз записом цiєї розмови було видалено з Iнтернету з такими поясненнями: "СПАМ, вiдео неприйнятного змiсту, порушення прав...". А де ж свобода слова? Отож запрацювала вже й цензура...
   А постiйнi кортежi президента України iз десятка автомобiлiв i перекриттям вулиць... Про що це говорить? Про зневагу до народу, а саме головне, що президент України ненавидить i жахається свого народу. В європейських країнах, куди начебто наш президент направляє свi курс, такого немає. Наприклад, президент Австрiї Ван дер Беллен (країни, яка закриває тюрми, бо немає кого у них саджати) ходить на роботу пiшки, йде без охорони, i нiхто не перекриває вулицi для проїзду кортежу (бо того i немає); доход на душу населення складає $ 47.880.000.000, а ВВП - $ 403.768.000.000. Для порiвняння в Українi (2017 р.) доход на душу населення складав жалюгiднi $ 1035, а ВВП - $ 109.321.000.000. По доходу на душу населення Україна займає 136-е (!) мiсце у свiтi, зате 1-е мiсце по корупцiї i останнє мiсце в Європi по зарплатi.
   Загальний показник прожиткового мiнiмуму в Українi у 2018-му роцi складає 1777 грн. (≈ $ 66). Хотiлося б почути думку мешканцiв європейських країн - чи зможе хтось з них мiсяць прожити на такi кошти?! У зв'язку з цим, чи можна, наприклад, назвати байкою такий вислiв: "Чому тi, хто живуть по прожитковому максимуму, встановлюють нам прожитковий мiнiмум?". Адже так все i є насправдi. То почнiть, панове українськi можновладцi, жити саме за цим прожитковим мiнiмумом - розпочнiть цю норму використовувати для себе.
   Член "Стратегiчної групи радникiв з пiдтримки реформ" Павло Кухта подiлився своїм баченням того, чому Україна залишається однiєю з найбiднiших країн в Європi. I ось що вiн пише: "Якщо проаналiзувати ситуацiю в ключi того, чи є сировинна структура економiки проблемою в зв'язку з iнформацiєю про те, що майже всi великi платники податку на прибуток в Українi - це сировиннi компанiї, то емпiричну вiдповiдь на це запитання може дати порiвняння економiки України з iншою сировинною економiкою - Австралiєю".
   Вiн уточнив, що в обох країн схожi структури експорту, в яких бiльшу частину займають сировиннi та напiвсировиннi товари: "В обох країн схожа структура ВВП: 58 % в Українi й 70 % в Австралiї виробляє сектор послуг, 28 % i 26 % - промисловiсть, решта - сiльське господарство (єдиний сектор, вiдносний розмiр якого сильно вiдрiзняється". При цьому Кухта звернув увагу на те, що рiвень продуктивностi цих економiк вiдрiзняється в 22 (!) рази на користь Австралiї.
   На його думку, джерело цiєї рiзницi не в сировиннiй або несировиннiй структурi: "I ми прекрасно знаємо, в чому воно полягає - в iнститутах держави, захисту прав власностi та їх використаннi в iнтересах загального блага (в Австралiї) або особистої наживи тих, хто цi iнститути пiдiм'яв пiд себе (в Українi). Це прекрасно iлюструє маса доступних нам показникiв якостi державних iнституцiй (що, як не дивно, схильнi псуватися, коли черговий олiгарх пiдминає їх пiд себе й починає використовувати для власного збагачення)".
   Вiн нагадав позицiї країн в iндексi економiчної свободи: Австралiя - 5-е мiсце, а Україна - 150-е мiсце. Позицiї в рейтингу Doing Business: Австралiя на 14-му мiсцi, а Україна - на 76-му. Позицiї країн в iндексi сприйняття корупцiї: Австралiя - 13-е мiсце, Україна - 130-е мiсце.
   "Проблема України не в сировиннiй економiцi як такiй, а в тому, що цю сировинну економiку весь час пиляють i дiлять. I доти, доки цей розпил та розподiл не буде зупинений, Україна залишатиметься бiдною країною зi слабкою державою", -- резюмував Павло Кухта.
   Якi сили в Українi пиляють i дiлять сировинну економiку, мабуть не потрiбно нагадувати.
   А в цiлому ось як характеризують дiї верховної влади України вiдомi українськi полiтики. Так, наприклад, дисидент, спiвзасновник Української Гельсiнської групи, автор "Акта проголошення незалежностi України" Левко Лук'яненко говорив:
   "Україну треба рятувати, а допоможе тут негайна змiна влади. У нас досi не було нацiоналiстiв, патрiотiв бiля керма держави. Останнi 26 рокiв кожна влада дбала винятково за свої iнтереси. Нам завжди бракувало нацiоналiста-Президента, нацiоналiстичних Уряду i Парламенту. Лише такi люди думатимуть про благо України, а не власнi кишенi i маєтки. Однак, це може статися лише за умови, що українцi нарештi розплющать очi, перестануть продавати свої бюлетенi i почнуть цiкавитися тим, за кого голосують. Кожен виборець повинен обрати зi списку українцiв, а тодi серед них знайти того, чия бiографiя пiдтверджує поряднiсть i чеснiсть у ставленнi до нацiї.
   От тодi, коли Україна отримає достойну владу, вона й проведе розслiдування того жахливого злочину, який триває уже кiлька десятилiть, i покарає злочинцiв, якi знищили нацiю i розiкрали її майно. Тодi нацiоналiсти пiднiмуть економiку, сприятимуть бiзнесу, створюватимуть такi умови, в яких нацiя розвиватиметься. Люди будуть певними у завтрашньому днi, з-за кордону повернеться значна частина українцiв, а тi, що поки є тут, не тiкатимуть".
   Ще бiльш вiдверто висловлюється вiдомий український полiтик, довголiтнiй полiтв'язень радянських концтаборiв, один iз засновникiв Української республiканської партiї, Герой України Степан Хмара:
   "Порошенко вiдповiсть перед судом за бездiяльнiсть, змова з Путiним i кров сотень кращих патрiотiв У дiях президента Петра Порошенка є цiлий ряд ознак кримiнального злочину, якi пiдпадають пiд статтi кримiнального кодексу. Вiн зазначив, що це один з пунктiв "залiзного" звинувачення, вiд якого Порошенко "не вiдкрутиться". "Рано чи пiзно Порошенко вiдповiсть за свої дiї перед судом. Якщо попереднi президенти, яким все зiйшло з рук, особливо Кучмi, який до цих пiр не вiдповiв за справу Гонгадзе, мiг викрутитися, то Порошенко буде тим президентом, який за свої злочини вiдповiсть. Вiн здiйснює страшнi злочини, на його руках кров. вiн вiдповiсть за свою бездiяльнiсть, за змову з Путiним, за кров сотень наших кращих патрiотiв. Порошенко державний злочинець, вiн у змовi з Путiним".
   "Очевидно, для цiєї моральної потвори, крiм ненаситної наживи, iнших прiоритетiв немає. Вiн i його найближче оточення є джерелом найбiльшої корупцiї у державi (вся його кадрова полiтика пiдтверджує це). Така полiтика Порошенка є найбiльшим союзником Кремля.
Як пояснити, що росiйський бiзнес процвiтає в Українi, а Порошенка - в Росiї. Росiйськi олiгархи, партнери клiки Порошенка, наприклад, Григоришин. Торгiвля українських олiгархiв i самого Порошенка з Росiєю iде повним ходом. Бiльше того, навiть вiдбувається торгiвля з Росiєю комплектуючими товарами вiйськового призначення - двигуни Мотор-Сiчi. Українськi iнженери провадять регламентнi роботи з обслуговування ракет, якi виготовлялися на Пiвденмашi. Недоторканими почуваються акули "п'ятої колони" Кремля (Медведчук, Вiлкул, Льовочкiн, Бойко, та iншi). Очевидно, що це вiдбувається за домовленiстю iз Путiним".
   В унiсон з цими полiтиками висловлюється й доктор юридичних наук, академiк Степан Гавриш:
   "З одного боку, має статися диво, у яке так свято вiрять українцi, яке поза їх волею, бажанням, розумом, стражданнями, має дати поштовх до розвитку. З iншого боку, це прогнозований результат народу, який нiколи не мав своєї державностi. Очевидно, що для того, щоб українська нацiя збереглася, потрiбно будувати мiцну державу. Нацiональна iдея повинна стати цiллю усiх українцiв, тодi лише будемо певнi, що нам не влаштують нових Голодоморiв i нас не роздеруть на шматки сусiди.
   Зрозумiло, що сьогоднi маємо ситуацiю, коли український народ задешево, цинiчно i злочинно купують тi, хто хоче керувати державою. Пiд час Майдану була ейфорiя, сумнiвне вiдчуття свободи, а врештi вийшло те саме. Перед нами стоїть головне завдання: навчитися мiняти владу до тих пiр, доки олiгархiв на керiвних посадах замiнять державники. Про що говорити, якщо президент володiє 76-ма компанiями? Вiн в жодному разi не може керувати країною, бо думає про свiй бiзнес, а не про народ. Держава має стати основним прихистком, основним символом iснування українцiв. Ми мусимо розбудовувати державу, робити iз неї гаранта не лише побутових речей, але й всього українського. Ми мусимо будувати нацiональну державу, як це й роблять усi нашi сусiди. До прикладу, Росiя заснована на своєму нацiонал-шовiнiзмi, Польща розвивається на хвилi нацiоналiзму, в Угорщинi, Румунiї - те саме. Ми живемо в оточеннi, яке робить наголос на нацiональних цiнностях, i ми мусимо робити так само. Українська держава повинна будуватися на специфiцi iсторичної спадщини, на специфiцi українського народу, який останнi 500 рокiв не мав державностi.
   Влада купує народ за тушонку чи гречку, фiнансує полiцейську систему, щоб забезпечити собi тотальний контроль над народом. А так не має бути! Народ сам повинен керувати своєю державнiстю. Олiгархи, якi нинi займають найвищi посади в Українi мусять визнати, що не справляються зi своїми функцiями, i пiти. Це була б найбiльша їхня заслуга.
   Тих, хто довiв країну до нинiшнього стану, треба змусити вiдповiдати за законом. Треба нацiоналiзувати награбоване i влаштувати справедливiсть. Нинiшня правляча елiта дiє за принципом Франко: "Друзям все, ворогам - закон!". Треба змiнити ситуацiю, аби правила гри були однаковими для всiх. Треба iти до того, щоб грабiжницькi закони, якi приймалися в iнтересах кланiв, холдингiв, корпорацiй i правлячих груп, перестали дiяти, а на змiну їм прийшли революцiйнi закони. В Українi накопичується сила, яка рано чи пiзно таки втiлить справедливiсть в реальнiсть. Люди, якi кров'ю вiдстояли два Майдани, вважатимуть тi закони за основу. Якщо суспiльство нарештi не вiзьметься за голову, його й далi купуватимуть i грабуватимуть".
   А ось що пише житомирький журналiст Володимир Риба:
   "Бiльшiсть з нас, пiсля майже п'яти рокiв вiйни, продовжує називати росiян братами. Ми не сприймаємо їх як ворога, ми не бачимо тотожностi мiж Путiним i народом, що дав йому 80 % голосiв, ми не звертаємо уваги на росiйськi опитування, якi показують, що бiльше 50 % "наших братiв" вважають нас ворогами. Ми вперто шукаємо компромiс там де його бути не може.
Ми їх не звинувачуємо, ми не звинувачуємо їх вождя, ми не звинувачуємо наших колаборантiв, наших запроданцiв минулих i нинiшнiх. А звинувачуємо ми в основному того, хто доклав усiх зусиль щоб новороська язва не пролiзла далi Донецька та Луганська. Я свiдомо не називаю його iм'я, щоб "свiдки зради" мене не звинувачували в продажнiй журналiстицi.
   I такi компромiси у нас у всьому. Стоїть камiнний iстукан картавого маньяка, що знищив мiльйони українцiв. Хай стоїть, це ж iсторiя Звертаються до нас на росiйськiй - переходимо на росiйську. Аби був компромiс, аби на нас - не дай боже - не образилися. Слухаємо музику i дивимось фiльми та передачi виробництва окупантiв. Нiчого, пiснi ж хорошi. А те, що у нас є "Русскоє радио" FM, а немає українського - пусте. Зате "всьо будєт харашо". Їздимо на гастролi в країну, яка щодня вбиває наших найкращих людей. Нормально - музика ж "внє палiтiки". Ходимо молитися до московських попiв, колеги яких в ОРДЛО освячують ракети, що летiтимуnь в сторону української армiї, а iншi їх колеги називають вiйну громадянською i вiдмовляються вiдспiвувати загиблих воїнiв ЗСУ. Яка рiзниця в яку церкву ходити - бог же один.
   Ми пробачили бiльшiсть соратникiв Януковича, якi пiднiмали наманiкюренi руки за диктаторськi закони. Нiчого, це ж не наших рiдних розстрiляли на Майданi. Ми пробачили Кравчука за передачу ракет, Кучму з Литвином за Гонгадзе, Юльку за багаторiчну лапшу та фальшиву болячку, Кiвалова за пiдтасовку виборiв, Бойка за вишки, Олєжку за шалений фарт, Борислава за бурштин, Мосейчука за роль рєшали, Допу з Гєпою за Харкiв у триколорах i т. д i т. п. Ми терпимо мураєвих, рабiновiчiв, червоненкiв, труханових, бондарєнок, вiлкулiв якi на iнтерах, ньюс ванах не соромлячись, без масок i не пiдбираючи слiв працюють на знищення нашої держави. Кум Путiна нам теж не ворог. Може i правильно так жити, але менi здається, що наша компромiснiсть рано чи пiзно призведе до загибелi України".
   Ось що написав в лютому цього року у виданнi "Джерело" пересiчний українець Михайло Шнайдер: "Сама велика країна Європи! Сама родюча країна Європи! Сама перспективна країна Європи! I сама жебрачка країна Європи! Це Україна... Держава з величезним потенцiалом! З працьовитi i розумними людьми! За 26 рокiв наша ВЛАДА перетворила в жебрак сировинний придаток розвинених Європейських країн! В джерело дешевої робочої сили i сировини! За 26 рокiв ВОНИ все розграбували i розпродали! Все що можна було вкрасти i продати! I до цих пiр не можуть зупинитися! Їх дiти i онуки не заселяться в Українi! Пiсля нас хоч Потоп! Ось головний принцип ЇХ життя! I це просто Страшно..."
   Кабiнет мiнiстрiв
   В Українi призначають прем'єр-мiнiстрiв подiбно до того, як призначають головних бухгалтерiв на виробництвах - махiнаторiв i скупердяїв. Таких, хто вмiє обкрадати народ (на виробництвах - простих робiтникiв) в угоду свого господаря, не забуваючи, звичайно й про себе. Такими були останнiм часом тi ж Тимошенко, Янукович, Яценюк... Дiйшла черга й до Гройсмана. Про нього у народi (з подачi ЗМI) ходили чутки, що вiн дуже багато зробив для своєї рiдної Вiнницi. Можливо, щось i зробив, але якою цiною... Коли Володимир Борисович за запрошенням Яценюка став працювати в Кабiнетi мiнiстрiв України, то ось що про нього казали самi вiнничани: "Великий i Жахливий" (так його називали за часiв його перебування на посадi мера); Вiнниця сьогоднi - це Донецьк перiоду Януковича; I не дай Бог що-небудь вякнути проти Гройсмана - туди вiдразу бiжать i пожежнi, i мiлiцiя, i СБУ; Сьогоднi малий та середнiй бiзнес практично повнiстю монополiзованi". Вiнницький мунiципальний ринок у народi називають "iменi родини Гройсмана", тому що там всi торговi мiсця йому належать. Вiнничани навiть придумали гасло: "жити по-новому - в тюрмах, и злиднях ".
   Школу Гройсман закiнчив у 1994-му роцi, i одразу, у вiцi 16 рокiв, став комерцiйним директором приватного малого пiдприємства "ОКО". Та це й не дивно. Адже його батько був господарем найбiльшого вiнницького ринку i мiг влаштувати свого сина на роботу без будь-якого диплома. У 1994-му роцi Володимир Борисович (i це працюючи у приватнiй компанiї, де кожна година - це грощi) закiнчив Вiнницький iнститут регiональної економiки та управляння. Яка ж талановита дитина, може подумати дехто. Та про "таланти" Гройсмана говорить iнший факт - отримав повну вищу освiту всього за 1 (!) рiк, провчившись з 2002-го до 2003-го року в приватному ВУЗi - "Мiжрегiональнв академiя управлiння персоналом МАУП" за спецiалiзацiєю "Комерцiйне та трудове право".
   Народу України на перших порах новий прем'єр-мiнiстр України (з квiтня 2016-го року) подобався - така приємна людина, постiйно посмiхається. Та простий люд, особливо вже пiдстаркуватий так до сих пiр i не зрозумiв, що посмiшка полiтикiв, то їх робота. I нiчого путнього, крiм цього вони робити або не вмiють, або не бажають. А якщо й бажають, то лише на свою користь, а не на благо країни. Про те, як Гройсман турбується про народ стало зрозумiло у жовтнi 2017-го року пiд час так званого "осучаснення пенсiй". На всiх рiвнях говорилося про те, що пiд час розрахункiв буде використовуватися коефiцiєнт страхового стажу 1,35. I раптом, уже в процесi розрахункiв стосовно осучаснення пенсiй (а воно почалося з 01.10.2017 р.) Гройсман втручається в цей процес, i Закон України "Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України щодо пiдвищення пенсiй", який вийшов через кiлька днiв з початку процесу осучаснення пенсiй, змiнив показник оцiнки вартостi одного року страхового стажу з коефiцiєнта 1,35 до 1,00. I у якiй ще країнi свiту змiнюють правила пiд час гри?! Все це робиться тишком-нишком i всi офiцiйнi органи влади мовчать, неначебто нiчого не сталося. А мiж тим держава за допомогою Кабiнету мiнiстрiв України вкрала у пенсiонерiв 35 % (!) їхнiх пенсiй.
   Ось така у нас держава, i ось чому її не люблять пересiчнi громадяни України. Дехто х iноземних громадян може здивуватися: "Як-то можна не любити свою Батькiвщину?". Та нi, свою Батькiвщину українцi якраз дуже люблять. Вони не люблять саме Державу. То хiба це рiзнi поняття? Так, рiзнi, а в Українi навiть дуже рiзнi. Україна це не та країна, у якiй Держава i Батькiвщина - одне й те ж саме поняття. Не слiд їх змiшувати, бо це абсолютно рiзнi поняття. Переважна бiльшiсть українцiв не люблять, i навряд чи найближчим часом полюблять свою Державу, але вони дуже люблять свою Батькiвщину. Держава - це в першу чергу влада, це уряд, це полiтика цього уряду, i, як наслiдок, державний устрiй i добробут народу. I за що у нас в країнi все це любити?! А Батькiвщина - це теплi i ласкавi долонi мами, це щебетання пташок в рiдному саду, це запах свiжої зеленi, це простори рiдних полiв, тихий шум лiсiв, прохолода рiчки чи ставка спекотним днем, i навiть пропливають в небi хмаринки - можливо, в iнших країнах i вони не такi. Далеко не всi, навiть економiчно розвиненi країни можуть похвалитися об'єднанням понять Держава i Батькiвщина. Можливо, це такi країни як Швецiя, Норвегiя, Швейцарiя та ще пару країн. А ось, наприклад, в Канадi цi поняття точно сумiщенi. Про це говорить ставлення уряду Канади до своїх громадян, рiвень їх соцiальної захищеностi, низький рiвень злочинностi тощо.
   Iснує розхожа фраза, що кожен народ має той уряд, на який вiн заслуговує. Вона взята з листа вiд 27 серпня 1811-го року посланника Сардинського королiвства при росiйською дворi графа Жозефа де Местра. Така його думка, скорiш за все, має повне право на iснування. Та автор все ж не вважає, що український народ, який масово пiдтримував київський Майдан i вiддає своє життя на Донбасi заслуговує саме такого нинiшнього уряду. Цей уряд просто зрадив Євромайдан. Незалежнi експерти й аналiтики описали цей процес такими словами: "Пiсля Революцiї гiдностi люди пiшли в один бiк, а держава - в iнший". I таке траплялося в iсторiї країни неодноразово - її керiвники завжди говорили, що вони все роблять для держави, але з їх вуст дуже рiдко звучали слова, що вони все роблять для народу. А якщо говориться: для держави, то, скорiш за все, потрiбно читати: для себе.
   Та найбiльш показовою, мабуть, стала присутнiсть Гройсмана у прямому ефiрi на телеканалi "Україна" навеснi 2018-го року. Тодi йшла передача цього каналу "Головна тема" пiд назвою "Чому в Українi ростуть цiни?". I Володимир Борисович на питання "Чому?" так i не вiдповiв. Вiн лише викручувався, повторюючи, що ...так, цiни зростають, та ми будемо намагатися, щоб вони менш зростали... Тобто, з цього зрозумiло, що цiни будуть зростати i в подальшому, так воно заплановано. Та воно й так зрозумiло, тому що, як тiльки "осучаснили" пенсiї, одразу ж пiдняли й цiни на продукти. Тобто, практично нiвелювали зростання пенсiй у громадян. I при цьому влада навiть не скривала такої полiтики держави, тому що на чергове запитання журналiстiв стосовно пiдвищення цiн, прямо вiдповiдало: "Тому що пiдвищилися заробiтна плата i пенсiї". А та ж заробiтна плата в Українi пiдвищується не за рахунок середнiх класiв населення (про нижчi взагалi можна не говорити), а за рахунок чиновникiв всiх рiвнiв.
   А ще Гройсман пояснював журналiстам (в iншому ефiрi), що цiнi на продукти в державi зростають ще й тому, що ми стали продавати продовольство за кордон, щоб заробляти валюту. Тобто, керiвництво держави переймає практику Сталiна, коли у 30-тi та першi повоєннi роки створювались штучнi голодомори, вивозячи за кордон переважну частину хлiба. А свої люди якось переб'ються. I перебивалися так, що мiльйонами вмирали. Та у тому, мовляв, нiчого страшного немає... Як казав пiд час Другої свiтової вiйни маршал-м'ясник Жуков: "Росiйськi баби ще понароджують...". В Українi було 3 штучнi голодомори (враховуючи 1918-1922-й рр.). I ось тепер влада готує черговий голодомор. Та за подiбне знущання над народом згодом хтось вiдповiсть, i ой як вiдповiсть!
   Гройсман хизується тим, що в Українi, мовляв, пiднiмається середня зарплата. Та це лише вивiска. Всi добре розумiють, що середня зарплата пiднiмається виключно за рахунок пiдвищення заробiтної плати спiвробiтникiв органiв влади, рiзного роду чиновникiв та депутатiв. А звичайному робiтниковi кинуть якихось там 30-50 грн. I що на них можна купити, якщо, наприклад, 1 кг свинячого м'яса коштує 140 грн.! Пiдрахуйте самi, шановнi читачi, на скiльки "збагачується" вiд такого "пiдвищення" середньої заробiтної плати пересiчний громадянин України. i кому потрiбне таке "пiдвищення"? Адже уряд свiдомо не дає людям краще жити, саме свiдомо. Тому що за пiдвищенням зарплати тут же зростають цiнi на все. Нiхто ж i не сперечається, що цiни зростають тому, що зростає середня зарплата. У якiй цивiлiзованiй країнi таке може бути? Цiни можуть зростати з рiзних причин, але нiколи не тому, що зростає середня зарплата. Уряди цивiлiзованих країн дiйсно турбуються про своїх громадян, а в Українi панує лише нажива. Уряд може сказати, що вiн не причетний до зростання цiн. Та нi, причетний, та ще й як причетний, тому що саме вiн вiдпускав цiни у вiльне плавання. Порошенко хизувався, що експеримент iз вiдпусканням цiн виявився вдалим. То вiн лише для нього та iнших олiгархiв виявився вдалим, але аж нiяк не для пересiчних громадян. Де це видано, щоб у країнi, де й так чверть населення живе за межею бiдностi не контролювати цiни?.. свiдомо приймаються рiшення грабувати народ хто тiльки i як може.
   Крiм того, самим знедоленим верствам населення вiд такого пiдняття середньої заробiтної плати стає лише гiрше. Як так? Та дуже просто. За зростанням середнiх зарплат тут же неминуче слiдує i зростання цiн, а пенсiї-то не зростають. Ранiше, коли зростала середня зарплата, то перераховували й пенсiї пенсiонерам. Та то було колись, не за такого уряду. Гройсман все переносить термiн, коли зростуть пенсiї пересiчних громадян, та вiн при цьому не забуває пiдвищувати пенсiї окремих категорiй чиновникiв, бо вони ж, мабуть, такi знедоленi, що їм на хлiб котiв не вистачає. Кажуть, що немає коштiв. То ви навпаки урiжте кошти чиновникам , якi жирують та ще й хабарi беруть. Ось i з'являться кошти. Пенсiонерам можна й затримувати виплату пенсiї - нiчого, переб'ються, а ось собi затримати зарплату борони Боже, як-то можна... А потрiбно прийняти Закон, що чиновники отримують зарплату лише тодi, коли отримають пенсiю пенсiонери. Ось так влада турбується у нас про тих, хто вiддавав свої зусилля на благо Вiтчизни. Вони чхати хотiли на такий вiдомий вислiв, що хороша держава повинна, перш за все, дбати про дiтей i старих. Вони можуть дбати за таких, лише тодi, коли вони їм рiдня.
   Не дивлячись на всi "зусилля" уряду в Українi продовжується iнфляцiя. А що у такому випадку робить влада розумної країни, яка дбає про свiй народ? - вона пiдвищує зарплати i пенсiї, i особливо найбiднiшiм верствам населення, щоб вони не подихали з голоду. Ось чим, незважаючи на окремi недолiки, позитивно вiдрiзнялися Л. М. Кравчук i Л. Д. Кучма вiд влади нинiшньої! Пiд час страшенної iнфляцiї 1992-1996-го рокiв зарплати простих українцiв оцiнювалися мiльйонами гривень, але вiд голоду нiхто не страждав, i людей, якi на перехрестях вулиць просили милостиню не було. А саме велику кiлькiсть жебракiв лише й можна поставити в "заслугу" нашого уряду. А ще нашi "розумнi" чиновники додумалися до того, що сповiщають, немовби, українцi найбiльше в Європi їдять, тому що витрачають найбiльше коштiв (пропорцiйно до свого бюджету) саме на їжу. Україна посiдає в Європi останнє 40-е мiсце за часткою витрат на продукти харчування I цим "розумникам" навiть на думку не спадає, що це вiдбувається саме через те, що в українцiв сама мiзерна зарплата в свiтi. Кожен п'ятий українець живе з мiсячними доходами, якi оцiнюються як за межею бiдностi.
   Так, українцi витрачають на харчування майже 52 % своїх доходiв, що є найвищим показником у Європi. Якщо за цими статистичними даними пiдрахувати конкретну цифру витрат українцiв на їжу, то це складе 3640 грн., або ж $ 135. То багато це чи мало? В Європi в середньому витрачають на їжу 8-9 % сiмейного бюджету. Давайте рахувати. В тiй же Германiї середня зарплата складає $ 2500. Навiть якщо взяти найменшi 8 % витрат одного мешканця Германiї на їжу, то складе рiвно $ 200. То що, українцi їдять бiльше, нiж нiмцi? Це лише українськi iдiоти-чиновники можуть робити такi порiвняння.
   А як же Гройсман хизується тим, що в 2018-му роцi за його словами середня зарплата (завдяки зарплатам чиновникiв, а тих - з числа запрошених iноземцiв - вони можуть складати i 400000 грн.) в Українi становитиме 7000 грн. Та чим хизуватися?! - це ж лише $ 260... Мешканцi якої країни в Європi отримують такi мiзернi грошi?! Та в країнах Євросоюзу допомоги по безробiттю у багато разiв вищi. Звичайно, в Європi є вiдмiнностi в допомозi з безробiття в залежностi вiд країни. Але розмiри допомоги по безробiттю все одно перевалюють за $ 1000. Наприклад, в Нiмеччинi в 2016-му роцi середнiй розмiр допомоги на сiм'ю, що складається з двох дорослих i п'ятьох дiтей становив 3612 євро. Найбiльшу допомогу з безробiття виплачують в Швейцарiї, там розмiр допомоги з безробiття доходить до 7000 євро на мiсяць. Порiвняйте нашi 7000 грн. i $ 7000! I це в країнi, де немає нафти i газу та iнших корисних копалин i вона нiкого не перемагала ...
   Говорячи про пiдвищення середньої зарплати в Українi та за "осучаснення" пенсiй, не слiд забувати ще про одну так звану "реформу" - медичну. I що нинiшня влада такою "реформою" робить з медициною в Українi? - вона її просто знищує! Закриваються лiкарнi, скорочують чисельнiсть медичних працiвникiв, розвалили службу "Швидкої допомоги" тощо. I все це подається пiд таким собi "смачним" соусом Реформи. Та цi "реформи" направленi на знищення української нацiї. А чи зможете ви, панове можновладцi, сказати на прикладi якої країни ви "розбудовуєте" Україну? Та ви нiколи цього сказати не зможете, тому що немає такого прикладу у свiтi. Ви, мабуть, навiть подумки цього собi не уявляли. Ви вмiєте лише гарно балакати про все на свiтi, та конкретно нi про що. Хiба вас турбує доля країни? Аж нiяк.
   I таку реформу в галузi медицини придумала аж нiяк не виконуюча обов'язки Мiнiстра охорони здоров'я України, яку у народi прозивають "лiкарем Смерть". Та то саме влада України несе смерть народу України, бо непрофесiйна людина до такого сама додуматися не могла. I вона навiть не гадає, мабуть, що її в Українi просто зробити таким собi громовiдводом, щоб саме на неї камiння летiло. Та вона ж нi за що не вiдповiдає, бо вона лише виконуюча обов'язки... Не могла громадянка Канади самостiйно створити таку медичну "реформу" в Українi. Нехай вона навiть i не професiонал, та вона, все ж, добре знає, яка медицина в тiй же Канадi. Канадська охорона здоров'я фiнансується державою i являє собою систему - Medicare, що забезпечує безкоштовне або майже безкоштовне медичне обслуговування. Система охорони здоров'я Канади спирається на сiмейних лiкарiв, якi виписують рецептурнi лiки i забезпечують первинний медичний догляд i направлення до лiкарiв-фахiвцiв. Канадцi не платять безпосередньо за наданi медичнi послуги - всi витрати покриваються медичною страховкою. Медичне страхування в Канадi передбачає повне або часткове звiльнення малозабезпечених iммiгрантiв вiд оплати страхового полiса, починаючи з другого року їх перебування в Канадi. Клiнiки Канади доступнi кожному канадця i мають у своєму розпорядженнi найсучаснiшим обладнанням i квалiфiкованим медичним персоналом.
   Так що, наша медицина створюється аж нiяк на зразок Канади?.. Так то ж Канада. А на зразок якої ж країни розбудовує наша владу неньку Україну? Можливо, на сусiдню з нами Польщу? Та нi, бо реформа охорони здоров'я в Польщi спиралася на державне страхування, що стало альтернативою державнiй медицинi. А у нас точилися лише балачки стосовно медичного страхування, а до реальної справи так нiчого й не дiйшло. А навiщо Українi страхова медицина, адже краще просто платна медицина. Саме такої думки влада, i саме таке рiшення вона прийняла.
   Ото ж, йдемо далi. У пересiчного громадянина України панує думка, що принаймнi в усiх країнах Європи медицина платна, i операцiї там коштують безбожно дорого. Та це не зовсiм так. То саме у нас зараз медичнi послуги коштують безбожно дорого. Бо цiни на такi послуги просто пiдняли на рiвень європейських, при цьому їх нiхто не в змозi обґрунтувати. Якщо ви попрохаєте обґрунтувати цiну, то вам наведуть такi чинники, що ви за голову схопитесь. Бо туди точно увiйдуть i електроенергiя, i плата за воду, за обiгрiв примiщення (взимку), амортизацiя медичного обладнання (наприклад, стетоскопу лiкаря чи неврологiчного молоточка) тощо. I навiть заробiтна плата усього медичного персоналу (включаючи й двiрника). Неначебто, якби саме ви не звернулися до лiкаря, то медичний заклад не сплачував би комунальнi послуги чи не виплачував зарплатню. А як, скажiмо, бабуся, яка живе за межею бiдностi, може оплатити своє лiкування? Питання явно риторичне, бо вiдповiдь заздалегiдь вiдома: нiяк. I що їй залишається робити? Здогадайтеся самi... А скiльки ж коштiв держава видiляє на одного хворого для його безкоштовного лiкування? У 2018-му роцi бюджетнi витрати (безкоштовнi для пацiєнта) на одного хворого складуть 370 грн. Це приблизно ? 12, тобто лише ? 1 на мiсяць. Ось така державна медична допомога хворим в Українi. I багато хто з пересiчних українцiв, мабуть, бажає, щоб якiсть медичного обслуговування чиновникiв складала ? 1 на мiсяць. Не коштувало обслуговування, а коштувало саме його ? 1 на мiсяць.. А з харчуванням у лiкарнях стан взагалi катастрофiчний. Так наприклад, у в'язницях навiть на одного засудженого довiчно на годування видiляється 30 грн. на день, а у лiкарнях на хворого - 2,5-4 грн. Отак оцiнюється здоров'я української нацiї! Хвора людина в Українi оцiнюється за таким принципом: навiщо лiкувати - вони ж все одно помруть (див. початок публiкацiї про онкохворих).
   А тепер вiзьмемо для прикладу ту ж Англiю, яка вийшла з Євросоюзу - вочевидь, здорово вже її дiстали тi єврокомiсари (що дiють, мабуть, на зразок комiсарiв СРСР), якi турбуються лише за власнi країни, а не за Євросоюз в цiлому. Так ось, в Англiї iснує як платна медицина, так i безкоштовна. Зi зрозумiлих причин останньої користується переважна бiльшiсть жителiв Великобританiї. В Англiї є така державна органiзацiя, як NHS (National Health Service), завдяки якiй мiльйони людей, якi вважаються резидентами UK, можуть за рахунок платникiв податкiв отримати практично весь спектр медичних послуг безкоштовно. Список послуг починається вiд лiкування простої нежитi до пластичних операцiй або пересадки кiсткового мозку.
   При зверненнi за медичною допомогою, жителям Англiї доведеться заплатити лише за лiки за виписаним лiкарем рецептом, або ж послуги окулiста i стоматолога. Та й то, для громадян до 16 i старше 60 рокiв, 16-18-рiчних учнiв, вагiтних, молодих мам з дiтьми до року, людей з деякими хронiчними хворобами i малозабезпечених категорiй населення практично все це теж буде безкоштовно. Щоправда, iнвалiди, люди до 16 i старше 60 рокiв, безробiтнi, студенти та онкологiчнi хворi звiльненi вiд сплати навiть цих грошей. Однак в кожному окремому випадку все залежить вiд конкретного фахiвця. Лiки в аптеках за рецептом надаються безкоштовно, але за саму обробку рецепта потрiбно заплатити. За лiки, виписанi за рецептами, сплачується фiксована сума ё 7,85, незалежно вiд їх вартостi. Можна оформити 3-мiсячний (ё 29,10) або рiчний (ё 104,00) сертифiкат i протягом цього термiну отримувати всi необхiднi лiки без додаткової оплати.
   При цьому нiякої системи обов'язкового медичного страхування (як дехто, мабуть, гадає) в Англiї немає, а iснує система за рахунок загальних податкових надходжень. Ця система пропонує широкий спектр медичних послуг, бiльшiсть яких є безкоштовнi для жителiв Великобританiї. Причому навiть гостi країни при екстреному випадку можуть отримати безкоштовну медичну допомогу, перебуваючи в Англiї. Це стосується мандрiвникiв зi Швейцарiї, ЄС i ЄЕС. Зародилася така служба охорони здоров'я ще в 1948-му роцi. Так, планових операцiй в англiйськiй системi охорони здоров'я можна чекають й довго, близько пiвроку. Та зате їх гарантовано зроблять, i проводять їх повнiстю безкоштовно. Якщо в країнi деякi операцiї не поставленi на потiк, то цiлком можуть вiдмовити в операцiї i порадити лiкування в iншiй країнi. Але зате в екстрених випадках, наприклад, пiсля аварiй або катастроф за межами мiста, на мiсце трагедiї направляють спецiальний вертолiт швидкої допомоги, пiсля чого постраждалих доставляють в лiкарнi i лiкують абсолютно безкоштовно.
   Аптек в Лондонi не так вже й багато. Принаймнi, на одному кварталi не зустрiнеш по 3 рiзнi аптеки, як, наприклад, у Києвi. Найпопулярнiша мережа аптек в столицi Англiї - "Boots pharmacy". Залежно вiд розмiру аптечного пункту в мережi "Boots" крiм лiкiв там можна ще купити: дитяче харчування (включаючи органiчне), засоби особистої гiгiєни, лiкувальну i декоративну косметику, деякi електроприлади, бiжутерiю, iграшки, готову їжу, типу бутербродiв i салатiв, а пройти тест у лiкаря-кулiста (щоправда, платний, та за спецiальною пропозицiєю можна i в пiвцiни). До речi, бiльшiсть лiкiв, в тому числi антибiотики, в Англiї можна придбати лише за рецептами.
   I все описане автором, це не голослiвнi заяви. В одному й тому ж багатоповерховому будинку разом з ним ранiше мешкала дiвчина (донька його добре знайомого колишнього спiвробiтника). Вона згодом вийшла замiж за англiйця i переїхала у країну чоловiка. Та щороку влiтку вона приїжджає вiдпочивати з дiтьми на свою малу Батькiвщину. I вона все пiдтверджує про безкоштовну медицину в Англiї. Крiм того, вона щоразу привозить з Англiї чи не цiлу торбу лiкiв для своїх знайомих, i цi лiки ефективнi - лiки, якi дiйсно лiкують. Навiть у Великобританiї знають, що лiки в Українi абсолютно неефективнi, тому що бiльшiсть з них це звичайна пiдробка. В Українi на упаковцi з лiками їх назва може бути написана й iноземною мовою, але виробник однак Україна (i офiцiйнi фармацевтичнi фабрики, й куча рiзних сумiсних пiдприємств). А якiсть тих лiкiв та їх ефективнiсть нiким не контролюється, бо в країнi немає жодного незалежного органу, який би контролював якiсть продукцiї у рiзних галузях виробництва. А ранiше вони були. В аптеках України практично не буває лiкiв iноземного виробництва (якщо не рахувати такi елiтнi i недоступнi пересiчному громадянину лiкарнi типу київської "Феофанiї"). Ось i робiть самi висновки стосовно нашої медицини.
   Крiм того, питання медичної реформи в Українi говорить ще й про "розум, совiсть i здоровий глузд" наших народних депутатiв. Адже скiльки було галасу до прийняття Парламентом цiєї реформи. I бiльшiсть депутатiв заявляли, що таку реформу однозначно приймати не можна. I з трибунi i з мiсця були десятки виступiв (i не одного дня) проти такої медичної реформи. Але, коли дiйшла справа до голосування, то всi тихенько (пiд натиском тiєї ж влади) пiдняли руки "За". Ось кого ми з вами (i автор у тому ж числi) обираємо. Тож не помиляйтеся, шановнi панове громадяни, наступного разу. У ЗМI були висловлювання, що на наступних парламентських виборах у Верховнiй радi не повинно бути жодного з тих народних депутатiв, якi приймають Закони України як тi марiонетки, яких влада смикає за ниточки. I автор публiкацiї приєднується до такої думки.
   Йдемо далi. Тi ж самi українськi чиновники, у тому числi i прем'єр-мiнiстри, пояснювали i пояснюють, що ми йдемо в Європу, а тому потрiбно все пiдганяти пiд євростандарти. I пiдганяють, все пiдганяють - цiни на продукти та товари, цiни на рiзнi сервiснi послуги, комунальнi послуги... Все пiдганяють, але тiльки не зарплати. За 4 з лишком роки нi один українськiй чиновник i слова не промовив про те, якi зарплати в Українi i в країнах Європи. Та воно й зрозумiло - собi вони якраз пiдiгнали зарплати пiд євростандарти... А хто такий народ? - це ж для них просто бидло. Такого ставлення до народу не було навiть за часiв царської Росiї.
   Та що там говорити - влада дурить народ на кожному кроцi. Як приклад, стосовно комунальних послуг, то це тi ж самi ОСББ (об'єднання спiввласникiв багатоповерхових будинкiв), навколо яких останнiми роками розгорнулася широка компанiя щодо вступу в них. На перший погляд гарна справа. та так воно i є, де в ОСББ розумний i дiєвий голова правлiння. Та ось стосовно самої держави... Вона виявилася набагато "розумнiшою" навiть за самих розумних i дiєвих керiвникiв ОСББ. I ось чому. Плата за житлову площу в ОСББ в середньому складає 2-4 грн. за 1 м2 загальної площi квартири. Тепер проведемо розрахунки. За ту ж середню за розмiром квартиру, наприклад, у 60 м2 потрiбно викласти у середньому 180 грн. Але до вступу в ОСББ власник такої квартири сплачував на рахунки ЖЕКiв лише 40-45 грн. (якщо у такiй квартирi мешкало двоє осiб - по 22,5 грн. за одну особу). Щоправда, у липнi держава i мiсцева влада мiст вирiшили встановити "справедливiсть" - чому це однi платять багато, а iншi так вже мало. Потрiбно, щоб всi платили багато. I у багатьох регiонах країни почали стрiмко зростати цiни за житло (наприклад, у гуртожитках) - вiд 2,0 грн. до 4,5 грн. за 1 м2.
   Та й це ще не все. Отож з попереднього прикладу можна побачити, що за житлову площу у 60 м2 необхiдно викласти у середньому 180 грн. На даний час бiльшiсть пересiчних родин в Українi отримують субсидiї. При цьому питання щодо вiдшкодування пiльг та житлових субсидiй мешканцям багатоповерхових будинкiв, у якому створенi ОСББ, регулюється Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13.11.2013 р. N 800 "Про надання пiльг та субсидiй для вiдшкодування витрат для утримання будинкiв i споруд ба прибудинкових територiй мешканцям будинкiв, у яких створено об'єднання спiввласникiв багатоповерхового будинку (житлово-будiвельнi кооперативи". I у цiй постановi зазначено, що тариф на послугу утримання житла для п'ятиповерхових будинкiв [як приклад] з централiзованим опаленням, централiзованим постачанням гарячої та холодної води затверджено в розмiрi 0,742 грн. за 1 м2. А тепер порiвняйте реальнi тарифи за житло в ОСББ (2-4 грн. за 1 м2) i тi, якi встановила держава. Дехто може сказати, що це, мовляв, стара Постанова - ще за часiв В. Януковича. Та це якраз ще гiрше для сучасного уряду, тому що вiн таким чином корегує лише тi старi Постанови i Закони, якi вигiднi йому, тобто такi, у яких були прописанi невеликi витрати громадян України (ось у цих нормативних актах цiни необхiдно обов'язково пiдняти). А навiщо пiднiмати витрати для самої держави? - це уряду зовсiм не вигiдно. Ось така влада в Українi! До речi, багато українцiв вже незлим, тихим словом згадують Вiктора Януковича, говорячи, що той "...звичайно ж, безбожно крав, та вiн, все ж, давав нормально жити людям. А нинiшня влада краде ще бiльше за нього, та людям жити вже не дає".
   Та й як можна жити людям, якщо майже щоденно зростають цiни? Порошенко заявляв, що вiдпустили цiни для експерименту, i цей експеримент, мовляв, себе виправдав. Звичайно ж, виправдав - олiгархи в захватi вiд цього "експерименту". А хто питатиме думку стосовно цього людей, якi вже живуть за межею бiдностi?.. Гройсман каже, що цiни в Українi можуть знизитися тодi, коли серед виробникiв з'явиться конкуренцiя. Та за нинiшньої влади в Українi нiколи не буде конкуренцiї. Цього аж нiяк не допустять олiгархи, якi повнiстю контролюють український економiчний простiр. Хто з олiгархiв змириться з тим, що поруч будуть працювати пiдприємцi, чий товар бiльш якiсний та дешевший? Ахметов, який займає 1-й рядок у списку українських олiгархiв, i отримує свої доходи вiд понад 100 пiдприємств (гiрничо-металургiйнi компанiї, енергетика, зв'язок)? Коломойський (6-й у списку) - доходи вiд близько 220 виробництв? Новинський (4-й у списку), якому належить ряд пiдприємств суднобудiвельної галузi, видобутку газу та продовольчi холдинги i фiнансовi органiзацiї? Чи може Фiрташ (8-й у списку) зi своєю компанiєю "Group GF", яка об'єднує активи у сферi хiмiчнох промисловостi, енергетичнiй iнфраструктурi. Пiдприємства, компанiї "Group GF" розташованi i здiйснюють свою дiяльнiсть в 11 свiту. Чи до конкуренцiї прагнуть олiгархи-агарiї, переважна бiльшiсть яких була зосереджена в колишнiй партiї регiонiв та в блоцi Ю. Тимошенко? До речi, У цьому списку Петро Порошенко (за даними ЗМI 2017 р.) 5-й.
   А що дають бюджету України тi ж самi олiгархи? А ось що! За даними "Дзеркала тижня" (травень 2016-го року) в офшорах осiло 1,5-2 рiчних ВВП України. За приблизними мiжнародними оцiнками "вимивання грошей" з України коливаються вiд 117 млрд. доларiв ("Global Financial Integrity") до 167 млрд. доларiв ("Tax Justice Network"). Зазначене вимивання супроводжується падiнням накопичень в основний капiтал.
   Кажуть, що бiзнес - жорстоке заняття, i слабкi в ньому не виживають. I хоча iсторiя бiзнесу налiчує вже десятки столiть, та основна маса людей вважає, що: багатство, яке перевищує потреби однiєї людини, не повинно будуватися на загублених долях десяткiв тисяч людей, якi залишаються без засобiв до iснування. Та українським олiгархам i можновладцям подiбнi слова, що горох об стiну. Для них найголовнiше це нажива. Незрозумiло лише одне - що вони з тими мiльярдами в подальшому робити будуть. Мабуть, що накажуть покласти їх їм у труну. Та хоч би скорiше...
   Саме тому в Україну i не рвуться iнвестори та iноземнi виробники. Вони чудово розумiють, якi в Українi встановилися "правила". Крiм того, що їм доведеться добрячi "вiдкати" покласти в кармани українських можновладцiв, їх ще обкладуть бандитськими податками, та й просто стануть виживати з українського економiчного простору. Нiкому iз закордонних пiдприємств не дозволять конкурувати на українському ринку. I цьому є невеличкий яскравий приклад. Наприкiнцi червня цього року в магазинах з'явилося бiлоруське вершкове масло ["Масло Белорусское" - массовая доля жира 72,5 %; Высший сорт; ОФО "Гомель продукт", ул. Аграрная, 17/8; адрес производства: Производственный филиал ОАО "Белорус продукт"]. Нормальне масло, якому масло вiтчизняних виробникiв, як то кажуть i в пiдметки не годяться. Адже українське вершкове масло - це суцiльна пiдробка (пальмова олiя, iншi рослиннi жири, курячий жир). Так, iнодi незалежними експертами проводиться перевiрка якостi масла i повiдомляється у ЗМI, але висновкiв влада не робить (а як же, виробництва по виготовлення масла належать тим же олiгархам). Подiбна картина й з iншими продуктами. Та за тиждень бiлоруське масло зникло, а у теленовинах вiтчизнянi пiдприємцi цинiчно заявили, що нiякого бiлоруського масла на теренах України немає. Так, уже немає. Це лише невеличкий приклад ставлення наших олiгархiв до тих, хто намагається конкурувати з ними - отака конкуренцiя українських олiгархiчних виробникiв: їжте дише те лайно, яке ми виготовляємо.
   Так, натурального вершкового масла в Українi ще, мабуть, довго не буде. Але ж тодi не пишiть на етикетках, що це вершкове масло. Пишiть, що це якийсь спред. I так воно до недавно було - рiзнi там спреди-масельця. Та потiм всi цi етикетки змiнилися на вершкове масло. Але такого, принаймнi за цiною аж нiяк бути не може, тому що 1 кг вершкового масла повинен коштувати не менше вартостi 20-и л молока. Саме стiльки молока потрiбно, щоб отримати 1 кг натурального вершкового масла.
   До речi, якщо це масло хоча б трохи наближене до натурального, то на це повиннi вказувати державнi стандарти на його етикетках. Споживачам, мабуть, слiд запам'ятати, що всi вiтчизнянi зразки вершкового масла повиннi виготовлятися по ДСТУ 4399: 2005. При цьому "Масло вершкове" з позначкою ДСТУ 4399: 2005 має мiстити тiльки молочний жир i жодних рослинних добавок. Те ж саме масло з Бiлорусi було виготовлено за стандартом своєї країни СТБ 1890-2008. Отож, слiд врахувати, що в Українi немає натурального вершкового масла, так само як i ковбаси, сосисок, сиру та iнших продуктiв. А тому (стосовно масла) люди, якi прагнуть до здорового способу життя, давно проголосили м'який маргарин здоровим замiнником вершкового масла. Та є одне велике АЛЕ: при додаваннi пальмової олiї в маргарин, цей продукт стає не просто небезпечним, а дуже шкiдливим для здоров'я. Отож, купляючи корисний маргарин, слiд читати етикетки: щонайменше, пальмового масла в його складi бути не повинно.
   Що ж стосується пальмової олiї, то на превеликий жаль розпiзнати пальмову олiю у складi продуктiв практично неможливо. Справа у тому, що пальмова олiя не є харчовою добавкою, i тому код (E -...) їй не надавався. Це харчовий продукт, який виробник в складi продукту зазначає (практично не зазначає!) як то воно є ("пальмова олiя") або ж камуфлює пiд "рослинний жир". Пальмову олiю можна проконтролювати лише на митницi. Митний код ТН ЗЕД (Товарна Номенклатура Зовнiшньо-Економiчної Дiяльностi) iмпортованої пальмової олiї: 1511. Ось де потрiбно її розпiзнавати, а ще краще просто заборонити як дуже шкiдливу для завозу в Україну. Але хiба сучасна влада пiде на це?...
   Та годi про масло та рослиннi олiї. Це лише один iз сотнi прикладiв. I з таким менталiтетом Україна лiзе а Європу?!.. Така Україна Європi не потрiбна, i це вже добре зрозумiли керiвники європейських країн, вони вже все менше говорять про євроiнтеграцiю України. навiщо їм така держава, яка буде встановлювати в Європi свої правила. Така Україна - за сучасної влади - в Європi буде раковою пухлиною, що буде потихеньку знищувати здоровi клiтини цивiлiзованих країн. Та в цьому винуватий не трудолюбивий український народ, це буде цiлковита "заслуга" української влади, у якої немає абсолютно нiякого бажання i полiтичної волi навести лад в країнi.
   Щоправда, й сама Європа лише зазiхає на природнi цiнностi України, поклавши око, наприклад, на родючi українськi землi. I українська влада, як не дивно, i не заперечує проти цього. Саме тому в Парламентi постiйно проштовхується Закон про вiльний ринок землi. та й чому як не дивно? Адже тi ж самi олiгархи матимуть з цього великий зиск. В ось Європа бачить Україну лише сировинним придатком, а не виробником, так само як i ту ж Росiю з її газом та нафтою: ви нам лiс, а ми вам меблi, ви нам металобрухт, а ми вам рiзнi механiзми, ви нам продаєте землю, а ми будемо отримувати з неї врожаї й торгувати. Країни Центральної Європи дбають лише за себе. Недарма ж Великобританiя вийшла з Євросоюзу. Адже там все розподiлено: енергетикою в ЄС займається Францiя, за автомобiлебудування вiдповiдає Нiмеччина, за м'ясо - Iспанiя i так далi. Прикладом такої євроiнтеграцiї можуть бути прибалтiйськi країни пiсля їх вступу до ЄЕС. Латвiя, примiром, у часи СРСР робила якiснi дизелi, мiкроавтобуси, електроiнструменти, склотканини, трикотаж i галантерею. Але за час одержання незалежностi, i особливо пiд час кризи, економiка країни рiзко погiршилася. На тлi рецесiї торгiвля обвалилась, а разом з нею обвалилася i економiка. В Естонiї, наприклад, закрилися Таллiннський екскаваторний завод, хiмiчнi пiдприємства "Салво", "Iльмарине", "Двигун", "Вольта", "Пунане". I прибалтiйськi республiки стали дивитися убiк Євросоюзу, навiть у тому випадку, коли їм нав'язувалися досить жорсткi умови. Наприклад, у Литвi розiбрали Iнгалинську АЕС, оскiльки такi були умови французiв - закривати атомнi станцiї, побудованi не французами. То чи не занадто жорстко дiють єврокомiсари - чи дiйсно не аналогiя це з радянськими комiсарами? - стосовно невеликих країн євросоюзу. За статутом європейської комiсiї цi комiсари повиннi представляти не країну-члена асоцiацiї, а виключно Євросоюз. Та насправдi, мабуть, вiдбувається саме навпаки.
   А нещодавно Кабiнет Мiнiстрiв знайшов надзвичайно ефективний спосiб рiзко пiдняти продуктивнiсть працi у чвертi населення країни - вiдключити їм аналогове телебачення. I подається пiд дуже "солодким" соусом - Україна повнiстю переходить на цифрове телебачення. I у ЗМI розписується яка ж то гарна штука цифрове телебачення: i картинка бiльш чiтка, i якiсть мовлення та звуку набагато краще. Все це так, з цим нiхто й не сперечається. Отож, все робиться, начебто, для блага народу. Ось як Кабiнет Мiнiстрiв турбується про громадян. Та слiд гарно запам'ятати: влада України нiколи не турбується про рядових громадян, вона турбується лише про виробника (читай, олiгархiв). А виробника у конкретному випадку турбує ось що: "А чому це четверть населення України нiчого не платить за послуги телебачення? Як це так, що рiзнi телевiзiйнi фiрми-провайдери щомiсячно отримують кошти (i немалi) вiд населення за надання, наприклад, послуги кабельного телебачення. То чому ж не всi громадяни кидають свої кровнi заробленi кошти до кишень виробникiв (провайдерiв)?". Таких державних хапуг аж нiяк не цiкавить те, що значно ранiше громадяни витратили свої кошти на виготовлення та встановлення антен, кабелю iнодi ще рiзних телевiзiйних приставок, якi ловлять та покращують якiсть того ж таки аналогового сигналу. Адже в багатьох куточках України цифрового покриття немає до сих пiр, а телевiзор на антену до сих пiр дивиться бiльшiсть українцiв. . I чи всi вони зможуть пiсля вiдключення бачити улюбленi канали, тим бiльше безкоштовно? Аж нiяк нi! Тому що новий цифровий формат мовлення пiдтримується лише сучасними телевiзорами, але власникам старих моделей цей стандарт недоступний. В основному це жителi сiльської мiсцевостi, малих мiст, пенсiонери i бiднi сiм'ї. Щоб його отримати без покупки нового телевiзора, потрiбно придбати кiмнатну антену та приставку-пiдсилювач (тюнер, декодер, ресивер) до телевiзора для перегляду цифрового телебачення. На якi "шиши" буде купляти сучасну технiку старенька бабуся, яка живе за межею бiдностi? Слiд, мабуть знову-таки нагадати, що кожен п'ятий українець живе з мiсячними доходами меншими за прожитковий мiнiмум. Отож така "турбота" за громадян: вiдберемо у одинокої бабусi й таку доступну на старiсть розвагу, як подивитися ввечерi телевiзор. Нехай вона краще подихає, якщо не хоче платити.
   Якщо ви так вже турбуєтесь за громадян України, панове постачальники телевiзiйного сигналу, то разом з переходом на цифрове телебачення одночасно налагодьте громадянам телевiзори для можливостi перегляду нового формату. Так само, наприклад, як постачальники газу, холодної та гарячої води, опалення встановлюють за свої кошти (сплачуються лише кошти за саме встановлення) вiдповiднi лiчильники. Та й це зроблено не за iнiцiативи самого Кабiнету Мiнiстрiв, який вимушений був вiддати вiдповiднi укази пiд великим тиском громадян. То встановлюйте й ви, панове телевiзiйнi провайдери, кiмнатнi антени i пiдсилювачi сигналу громадянам безкоштовно. Ось тодi це буде дiйсно справжня турбота за громадян.
   З приводу урядiв держав дуже добре висловився вiдомий американський економiст Мiлтон Фрiдман, лауреат Нобелiвської премiї кiнця 70-х рокiв. Вiн сказав: "Уряди нiколи нiчому не вчаться. Вчаться лише люди. Урядове рiшення проблеми зазвичай гiрше самої проблеми". I це в першу спершу стосується уряду i в цiлому влади України.
   А Кабiнет Мiнiстрiв тим часом вiдшуковує все новi канали стягнення поболiв з громадян. З настанням нового року в Українi вводиться абонплата на воду i тепло - таке зобов'язання взяла на себе Україна перед Мiжнародним валютним фондом. I знову вимоги МВФ. Та на бiса громадянам України (саме громадянам, а не владi) цi траншi МIФ? Адже погашати цi борги доведеться навiть нашим онукам. Та що до цього владi, адже вона працює за висловом: пiсля мене нехай i трава не росте. Про те, що Українi не потрiбнi кошти МВФ, говорять все бiльше експертiв. Так то саме Українi, а владi тi кошти ой як потрiбнi, щоб набити собi кишенi, бо їй все мало. В Українi обертаються такi кошти, що деяким країнам вони навiть не снилися! Та вони всi осiдають на рахунках можновладцiв та олiгархiв, в державну скарбницю вони не поступають (див. електроннi декларацiї цiєї когорти людей). А хто iз членiв влади вiдзвiтував хоча б за 1-у копiйку, яку витратили з коштiв МВФ? Куди цi грошi йдуть?. Вiдповiдь одна: вони йдуть у банк. А далi? Банк - це величезна дiжка, але iз такими щiлинами мiж дощечками, що з неї у рiзнi боки (поза народну скарбницю) витiкає все - скiльки її не наповнюй. То просто годiвниця для нечистих на руку. А ви вiдзвiтуйте, що, наприклад з траншу МВФ у сумi 3 мiльярди доларiв стiльки-то мiльйонiв видiлено такiй-то галузi (i конкретно саме на що), iншiй галузi - стiльки-то мiльйонiв,третiй - ще стiльки-то i так далi. I не голослiвно, а саме конкретно. Простiше за все сказати, 2 мiльярди пiдуть, наприклад, на пiдтримку бюджету, а 1 мiльярд - на поповнення золотовалютних запасiв НБУ. Нехай пiдтримують бюджет України олiгархи. Автор у своєму "Вiдкритому листi українському народу" писав де Українi потрiбно брати кошти на вiдновлення економiки країни. Та доведеться, мабуть, повторити один абзац з цiєї публiкацiї.
   Отож, офiцiйна влада поширює думку, що олiгархи справно платять податки. Так, вони справно платять податки. Але якi податки?! - зi своєї зарплати. А вони собi зарплати встановили вiдносно невеликi. А дивiденди у них якi!!! У всiх країнах свiту олiгархи платять податок саме з дивiдендiв, податок на прибуток, але тiльки не у нас. Або навiть якщо i платять, то дуже вже невеликий податок - усього 5 %... Але бiльшiсть викручується, переводять тi ж дивiденди в акцiї, паї та iнше, а дивiденди, нарахованi у виглядi акцiй, податком не обкладаються. Бачите, яка в Українi соцiальна "справедливiсть": у всiх громадян мiнiмальний податок на прибуток складає 17 %, а на колосальнi баришi олiгархiв - 5 %. Ось i вiдповiдь на питання про те, де державi грошi брати. В наш час, для людей, що мають комп'ютери та Iнтернет, зовсiм не секрет, якi кошти мають високорозвиненi країни, якi законодавчо увели подiбнi податки. Наприклад, в Нiмеччинi податок з дивiдендiв становить 50 %, у Великобританiї, Португалiї, Iспанiї та Нiдерландах - 35 %, в Iрландiї i Бельгiї - 43 %, у Францiї - 42 %, в Iталiї - 36 %. У США середнiй по країнi розмiр таких податкiв становить на даний час 28,6 %. Якби нашi олiгархи справно платили подiбний податок, то народ України за рiвнем життя вже наближався б до розвинених країн.
   Стосовно розподiлу коштiв iз траншiв МВФ, то це лише маленька часточка звiтування. Ви вiдзвiтуйтеся не про те, куди можуть пiти кошти (бо можуть i не пiти), а про те як саме використанi видiленi рiзним галузям кошти. Та Боже упаси! Як-то звiтувати? Адже наперед вiдомо, що дебiт з кредитом точно не зiйдуться. Про звiт стосовно траншу МВФ ше у 2015-му роцы нагадував заступник мiнiстра економiки України (з лютого 2015 р.) Саша Боровик. Та як тiльки вiн про це заїкнувся, то у травнi цього ж року змушений був покинути кабiнет Мiнiстрiв через конфлiкт iз тодiшнiм Прем'єр-мiнiстром України Арсенiєм Яценюком. Пiзнiше цей скандал назвали "Боровикгейт". Ось так влада ставиться до звiтiв.
   Та повернемося до абонплати на воду i тепло. Так, вiдомо, що абонплата за отримання теплопослуги - це нормальна практика, яка iснує в європейських країнах. Але українськi реалiї накладають на цю практику свої нюанси, якi обумовленi пiдводним камiнням. I про це вголос заявляє, наприклад, член наглядової ради iнституту енергетичних стратегiй Юрiй Корольчук. Вiн зазначає, що "...при транспортуваннi тепла вiд ТКЕ до споживачiв є важливий нюанс - це тепловтрати. Цi втрати можуть становити до 40 % i вiдбуваються через вiдсутнiсть тепломодернiзацiї будинкiв - вони не тримають тепло, i плюс через вiдсутнiсть лiчильникiв у майже половинi всiх будинкiв по всiй Україна. ... I я сумнiваюся, що ця проблема з втратами в тепломережах буде вирiшена в найближчi кiлька рокiв". У зв'язку з цим експерт вважає, що в абонплату (тариф на транспортування) постачальники тепла максимально намагатимуться включити i тепловтрати, що виллється у величезнi i необгрунтованi суми для споживачiв. Вводити абонплату можна тiльки пiсля того, як постачальники тепла зможуть мiнiмiзувати втрати при постачаннi. Тому що зараз парадоксальна ситуацiя: цiна на тепло виросла, нiби як стала ринковою, а люди все одно оплачують тарифи, в якi включенi тепловтрати.
   А Кабiнет Мiнiстрiв вiдкрито зазначає що кошти вiд абонплати пiдуть на ремонт та обслуговування тепло- i водомереж, на обслуговування приладiв, на розподiл комунальної послуги (?) i т. п. Знову свої проблеми виробники (постачальники) вирiшують за рахунок громадян України. Ви встановiть собi й усьому персоналу пiдприємства, наприклад, середню зарплату по Українi, i ой якi кошти тодi знайдуться на ремонти водо- i тепломереж! Стосовно мережi гарячої води можна зробити й по-iншому, аби на те були лише бажання й полiтична воля влади - дайте дозвiл на встановлення лiчильникiв гарячої води с термодатчиками, якi вимiрюють обсяг води за температурними рiвнями i заносять данi у вiдповiднi вiчка. Якщо ж температура гарячої води нижча за мiнiмальнi допустимi норми, то користувач платить як за холодну воду. Але, оскiльки такi лiчильники в основному закордонного виробництва, то у керiвникiв ТКЕ є "гарна" вiдмовка: "Такi лiчильники не сертифiкованi в Українi". А що вам, панове, заважає сертифiкувати їх? А заважає їх нечиста совiсть. Адже вони турбуються не про громадян, якi отримують послугу, а лише за власну кишеню. Хоча стосовно їх совiстi може бути й iнший випадок. Це наочно продемонстрував випадок з роботи українського Парламенту, коли один з депутатiв звiтував про свою дiяльнiсть з якогось питання. При цьому вiн заявив: "Отож, моя совiсть чиста". На що тут отримав реплiку iншого депутата, яка визвала шалений смiх у залi засiдань i бурхливi оплески: "Звичайно, совiсть у вас чиста, бо ви нею нiколи не користувалися". Ось такi зараз в Українi виробники i постачальники послуг. Хоча так було не завжди. А скотилася Україна до такого рiвня завдяки повної безконтрольнiсты таких пiдприємств з боку нинiшньої влади.
   Та є ще один цiкавий нюанс. Як заявив експерт з питань ЖКГ Сергiй Пiнчук пiсля введення в Українi абонплати за поставку тепла i води мешканцi багатоквартирних будинкiв отримають можливiсть самостiйно вибрати постачальника послуги, а також матимуть право не погодитися з розмiром запропонованої ним абонплати. Та це вже повне лицемiрство. Який вибiр постачальника, якщо навiть у обласних центрах iснують лише єдинi постачальники: пiдприємства "Водоканал" та "Теплокомуненерго"? А що вже балакати про сiльську мiсцевiсть... А стосовно не погодження з розмiром запропонованої абонплати ще гiрше. Ну, не згоден ти з розмiром абонплати, то що, подавати до суду? А суди зараз в Українi платнi - аякже, адже у суддiв i прокурорiв така мiзерна зарплатня... Судитися простому громадянину - це все одно, що плювати проти вiтру. Про нашi суди непогано сказав екс-мiнiстр ЖГК Олексiй Кучеренко: "Є люди, якi повиннi собою уособлювати право, судочинство. Є їхнi котеджi по 10 мiльйонiв. Тому суду у нас немає, у нас є вивiска". Вiн також досить "утiшно" вiдгукнувся й про Прокуратуру України, очолювану Юрiєм Луценко: "У нас, на жаль, Генеральна прокуратура, незважаючи на всi старання Юрiя Луценка, орган полiтичний. Ми не добилися того, що генпрокурор i Генпрокуратура усунулися вiд полiтики, щоб займатися своєю справою. В iдеалi вони повиннi контролювати дотримання законiв - незалежно вiд полiтичної приналежностi. На превеликий жаль, Юрiй Вiталiйович ставав генеральним прокурором як полiтик. Я до нього ставлюся з повагою, вiн менi симпатичний. Але в данiй ситуацiї, полiтика призначати генпрокуром - було серйозною помилкою. В результатi майже всi державнi органи, стовпи держави, не виконують своїх функцiй, вони всi якiсь ручнi. Те ж було i при Януковичу - всi працювали по дзвiнку". Ось такi зараз в Українi судовi органи влади.
   Що ж стосується того, що в органах влади всi чиновники ручнi. То так воно i є, бо й сам Луценко теж ручний. Це зараз вже зовсiм не той Юрiй Луценко, який був за часiв Януковича. Це пристосуванець. Зараз його можна порiвняти з кiмнатною собачкою Порошенка, яка лиже руку господаря i гавкає лише на тих, на кого йому вкаже господар.
   Та й це ще не всi витiвки уряду, який вiдшукує все новi види поборiв громадян, щоб розпихати їх грошi собi по кишенях. Тепер, коли в родинi померла людина, то її родичi повиннi довести, що вони її не вбивали. А для цього йому слiд звернутися у вiдповiднi судовi органи, щоб тi провели судове розслiдування (звичайно ж за грошi громадян). А також родичi померлого будуть платити грошi, доки його тiло перебуватиме в морзi.
   I нiхто не задумується над тим, що в країнi давно вже панує принцип презумпцiї невинуватостi! Громадянин нiчого не повинен доводити! Є сумнiви щодо його дiй - доведiть, панове, що вiн винуватий. Але тодi iнiцiатива повинна виходити саме вiд вас, i ви повиннi сплачувати всi кошти як за саме розслiдування, так i за морг. А тому родичам померлого просто необхiдно у таких випадках звертатися до Європейського суду, бо з нашими судовими органами кашi не звариш - звичайно у випадку пересiчного громадянина. Нiде у ЗМI не було ще наведено жодного випадку, щоб пересiчний громадянин виграв справу проти якогось державного органу. Бо в Українi це просто неможливо - всi суди знаходять пiд крилом влади, i виносять такi рiшення, на якi йому вкаже та влада. Кiлька слiв слiд сказати й за самi похорони. Цiни на ритуальнi послуги настiльки накрутили, що люди кажуть: легше самому в могилу лягти, нiж оплатити поховання родича. А цiни саме накрутили, бо вони нiчим не аргументованi. Крiм того, нiчого самому на кладовищi зробити не можна, забороняється. Наприклад, яму для могили викопати. Хоча ранiше iснувала така практика. Але зараз весь процес на пiдприємствах i в органiзацiях пущений не дiйсно на послуги людям, а лише на заробляння грошей. "Ми зробимо все самi, а ви платiть лише нам великi грошi!" - ось лозунг таких пiдприємцiв. А як зараз щось робиться, не потрiбно комусь i розповiдати, бо робиться аби як. Яскравим прикладом може бути житлове будiвництво. Якщо ранiше квартири, наприклад, здавалися, як то кажуть, "пiд ключ", то зараз це навiть не обштукатуренi коробки. I так у всьому... Скоро громадянам України взагалi заборонять взагалi i городи копати, щоб не вiднiмали хлiб у "спецiалiстiв".
   Наводячи вище приклади стосовно корупцiйної, монопольної дiяльнiстi українських олiгархiв, чиновникiв, слiд, мабуть, сказати кiлька слiв про Антимонопольний комiтет України.
   А чи є насправдi в нашiй країнi Антимонопольний комiтет, а якщо є (лише на паперi), то чим вiн займається (видатки на нього з державного бюджету складають понад 120 млн. грн.)? Ну, хiба що штрафує дрiбнi приватнi фiрми. А ще в червнi оштрафував мiжнародний аеропорт Бориспiль, а у липнi - ряд фармацевтичних компанiй. Та це все дрiбницi, тим паче, що, наприклад, цiни на тi ж самi лiки вже сягнули вершин Евересту. А що робиться для того, щоб приструнити основних монополiстiв, тих же олiгархiв? Та вiн, скорiш за все, лише отримує солiднi вiдкати вiд олiгархiв. Iнфляцiя в Українi за такої влади нiколи не скiнчиться, адже розвалюються пiдприємства, що якимось чином не охопленi олiгархами, повнiстю зруйнований середнiй бiзнес i гноблять навiть малий бiзнес - намагаються монополiзувати абсолютно все. Не минають навiть саму незначну дiяльнiсть народу, яка нiбито загрожує їх монополiзму. Постiйно борються зi "стихiйними", як вони кажуть, ринками. Бо на тих, мовляв, продаються неперевiренi продукти, якi можуть зашкодити покупцям. Та то саме продукти монополiстiв шкодять людям. А дiють вони зрозумiло чому - не дати народу скуповувати дешевi та якiснi продукти. Цi монополiсти-бариги скуповують у селян за безцiнь їх продукцiю, переробляють її i продають втридорога. Прикладом може бути молоко, яке закуповується по мiзернiй цiнi у 70-90 копiйок (!) за 1 л. А тепер подивiться на цiни того, що залишилося вiд молока пiсля його переробки (масло, сметана,сир...) - 0,9 л цих обезжирених помиїв коштує 16-20 грн. Ось де широке поле для дiяльностi нашого "анти"монопольного комiтету. Та куди там - хiба ж можна йти проти олiгархiв? - борони Боже! Але й на органiзованих ринках не дають селянам вiльно торгувати своїми сiльськогосподарським врожаєм - цiни за мiсце встановили такими, що жодна бабуся не може окупити їх своїми проданими продуктами. А продавати теж саме молоко на ринках селянам заборонили - лише державi за тi ж копiйки. Та й взагалi базарнi бариги знову-таки оптом по дешевцi скуповують у селян всi продукти, i тут же - як-то кажуть, не вiдходячи вiд каси - продають їх за цiнами набагато вищими. I все це робиться з мовчазної згоди ринкового керiвництва, бо тi й самi мають з цього зиск. Та яке до цього дiло нашому "анти"монопольному комiтету - вiн просто заплющує на такi речi очi.
   В самий розпал лiта, в серединi липня пiсля дощiв з'явилося море огiркiв. На ринку селяни продавали їх по 3 грн. за 1 кг. А ось у магазинах такi ж самi огiрки (нi, не такi ж самi, а уже в'ялi пiсля кiлькаденного зберiгання) коштували 17 грн. за 1 кг. Оце такi українськi олiгархiчнi реалi... То вам не європейський прибуток у 15-20 % (а то й того менше), у вiтчизняних бариг прибуток має бути щонайменше 200-300 % - оце в самий раз. Ось таку корумповану, олiгархiчну державу збудували Янукович та Порошенко!
   Та й це ще не все. Як стало вiдомо, аграрiям збираються заборонити продавати у вiльнiй торгiвлi не лише домашнє молоко, але i м'ясо. Пiд великою загрозою опиниться й сало, вже в найближчi два-три роки воно може бути у дефiцитi. У березнi цього року Комiтет Верховної Ради з питань аграрної полiтики та земельних вiдносин пiдтримав законопроект, який з 2020-го року забороняє селянам продавати м'ясо домашнiх тварин. Це стосується корiв, свиней, домашньої птицi, кролiв, нутрiй. Українцi не будуть мати права забивати домашнiх тварин на своїх подвiр'ях, це можна буде робити виключно на бойнях, у яких є спецдозвiл.
   Як пояснив експерт, заборона пов'язана з виконанням євроiнтеграцiйного закону про безпеку харчових продуктiв. "Вiн передбачає вiдповiдальнiсть виробника за свою продукцiю. Продукт можна взяти з полицi i вiдстежити всi стадiї його виготовлення, в тому числi знайти мiсце, де вiдбувався забiй. Закон, який забороняє подвiрнi забої, насправдi був прийнятий кiлька рокiв тому. Але вiн весь час вiдкладається через те, що немає чiткої позицiї держави щодо цього питання. Наприклад, до цих пiр немає правил, як саме повиннi бути облаштованi бiйнi", - пояснив вiн.
   Тим часом простi фермери впевненi, що таким чином, полiтики просто хочуть позбавити їх заробiтку. А це в свою чергу призведе до зростання цiн. "Цiни на м'ясо автоматично пiднiмуться - на кожному кiлограмi фермер заробляє. А якщо м'ясо доведеться везти на спецiальну бiйню, там доведеться бiльше платити за те, що твою тварину або птицю заб'ють. Все це входить в цiну, безкоштовно вже нiхто не працює", - пояснюють аграрiї. Вони пiдкреслюють, якщо виконувати всi вимоги закону, то на базарi купити й курку, що не наколота антибiотиками (як то є зараз на птахофабриках), стане неможливо. Також зникне i справжнє сало, вiд свиней, якi були вирощенi на натуральних кормах. I лише цiлком наївна людина може подумати, що в Українi керiвники пiдприємств, якi вирощують на продаж птицю та худобу будуть виконувати вимоги Євросоюзу. Адже тодi значно впадуть їхнi прибутки. I який у них вихiд? - неважко здогадатися...
   Нагадаємо, Угода про асоцiацiю з ЄС вимагала, щоб з сiчня цього року в силу вступили новi норми, за якими з п'яти сортiв молока залишили тiльки три. Таким чином, пiдприємства позбавлялися закупiвель молока в селах i могли придбати його лише в спецiалiзованих фермерських господарствах. "По молоку ми залежимо на 50-70 % вiд домашнього виробництва, а по м'ясу ситуацiя iнша. М'ясо ми зможемо iмпортувати з iнших країн: яловичину з Аргентини, свинину - з Польщi. Проблема може виникнути з салом - воно може стати дефiцитом, оскiльки бiльшу його частину виробляють в домашнiх господарствах або на фермах. Промисловим чином покрити цей дефiцит в найближчi 2-3 роки не вийде", - нагадують експерти. Оце вам реалiї - своє м'ясо експортуй у країни Європи, а для себе потiм закуповуй його там же.
   Ось такi закони приймають нашi парламентарiї в угоду Європейським країнам.
   А тепер кiлька слiв потрiбно сказати й за сам наш Парламент - Верховну раду України.
   Так, наприклад, у 2017-му роцi народовi України утримання нашого Парламенту коштувало 1,724 млд. грн. Зарплати народних депутатiв обiйшлися українському бюджету в лютому 2017-го року 28 млн. грн. При цьому грошова винагорода їх помiчникiв спустошило державну скарбницю на суму майже вдвiчi бiльшу - 52,7 млн. ??грн. Це випливає з вiдповiдi апарату Верховної Ради України на запит iнтернет-видання "Апострофа". "Витрати на виплату заробiтної плати народним депутатам України восьмого скликання з вересня 2016-го року по сiчень 2017-го року склали 34.416.010,86 гривень, а з лютого по травень 2017-го року - 28.063.316,14 гривень", - йдеться в повiдомленнi апарату Ради.
   При цьому витрати на виплату зарплат помiчникам-консультантам народних обранцiв склали пiд час п'ятої сесiї 69,5 млн. грн., пiд час шостої (до травня 2017-го року включно) - 52,7 млн. ??грн., тобто майже вдвiчi бiльше, нiж на зарплату самих нардепiв.
   А вiдповiдно до закону про статус народного депутата України, кожного парламентарiя дозволено мати до 31 помiчника, хоча зарплати з бюджету можуть отримувати лише четверо з них. Зарплата помiчника нардепа на сьогоднi становить понад 7 тис. грн. на мiсяць. Згiдно з даними апарату Верховної Ради, народнi депутати за час проведення п'ятої сесiї витратили на вiдрядження по Українi 101000 грн. i 3,8 млн. грн. - за її межами. Пiд час поточної шостої сесiї (до травня 2017-го року) витрати на вiдрядження нардепiв всерединi країни склали 60,6 тис. грн., за кордоном - 3,6 млн. грн. Витрати парламентарiїв на канцелярськi товари пiд час поточної сесiї (до травня 2017-го року) склали 123,2 тис. грн, пiд час попередньої - 171,65. тис. грн.
   У кожного штатного помiчника депутата є чiткi обов'язки: один - прес-секретар; iнший - довiрена особа, вiдає прийомом громадян i їздить по виборчому округу; третiй - грамотний юрист, який допомагає, а часом сам пише законопроекти i стежить за їх проходженням в апаратi Верховної Ради i в комiтетах. Четвертий - найголовнiший помiчник. У кулуарах Верховної Ради їх називають "особистами", тобто "наближеними" до тiла. Цiй категорiї довiряють виконання найбiльш делiкатних доручень начальства: органiзацiю робочого графiка, в тому числi i секретних зустрiчей, наприклад, з людиною з iншого полiтичного табору. Помiчники депутатiв можуть отримати квартиру, машину i навiть мiсце в Радi.
   То навiщо Українi така величезна кiлькiсть парламентарiїв - тягаря на шиї народу. Бiльшiсть з них - це лише пiарщики й базiки, оточенi колосальним штатом своїх радникiв. Вони ж не роздумуючи, приймають закони, якi їм нав'язує влада, а конкретно президент та Кабiнет Мiнiстрiв. Та тi закони дiють не в iнтересах громадян України, а в iнтересах олiгархiв або ж приймаються пiд тиском .МВФ. Вiдповiдно тиснуть i на депутатiв, або ж голоси незгодних просто скуповуються. Сам же президент все бiльше збивається на дорогу, проторовану Януковичем i Путiним. Ще у 2005-му роцi, Порошенко побував в Росiї, де спiлкувався з Путiним, Iвановим i Гризловим, пiсля чого i повiдомив тим, що з цiкавiстю придивляється до досвiду об'єднання дрiбних партiй в одну. Що вiн останнiм часом i робить - вiн має намiр зробити так, щоб була не коалiцiя, а єдина партiя, якою, як i у Росiї, можна буде управляти однiєю людиною. Принцип полiтичної дiяльностi Порошенка полягає, скорiш за все, у вiдповiдi на питання, яке почули вiд нього, коли один iз журналiстiв поставив йому запитання щодо використання "5-го каналу" для самореклами. I на це була така вiдповiдь: "Це мiй канал, що хочу, те з ним i роблю". Так само Порошенко вважає, що це його влада - i що хоче, те вiн з нею i буде робити.
   У зв'язку з цим слiд нагадати, що ще за правлiння Януковича (i навiть серед його отояення) були пропозицiї щодо скорочення чисельностi депутатiв українського Верховної Ради - пропонувалося залишити в Радi лише 225 депутатiв замiсть 450, та ще й змусити їх працювати на громадських засадах. I такi випадки в iсторiї країн Європи були - коли Парламенти працювали саме на громадських засадах.
   Ефективнiсть такої роботи показує i робота мiсцевих Рад. Адже, наприклад, вiдповiдно до ст. 6 Закону "Про статус депутатiв мiсцевих рад" депутати мiсцевих рад здiйснюють свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою дiяльнiстю, тобто на громадських засадах. Винятком є виборчi посади, на яких депутати працюють на постiйнiй основi. Це може бути голова постiйної комiсiї з питань бюджету, якщо таке рiшення прийме обласна рада (ст. 47 ч. 13 закону про мiсцеве самоврядування).
   А ще у 1999-му роцi, пiсля повторної перемоги Кучми на виборах 7-го грудня iнiцiативна група громадян України виступила з пропозицiєю проведення всеукраїнського референдуму i винесення на нього ряду питань, що змiнюють державний устрiй України. I 16-го квiтня наступного року вiдбувся всеукраїнський референдум про внесення змiн до Конституцiї України. Одним з його запитань було таке: "Про скорочення загального числа депутатiв Верховної Ради з 450 до 300". Всi питання референдуму - i зазначене також - були схваленi виборцями. Однак, незважаючи на легiтимнiсть його результатiв, рiшення цього референдуму залишилися нереалiзованим, що i стало причиною недовiри громадян України до цiєї форми демократiї. То який тодi сенс у проведеннi референдумiв, якщо воля народу не виконується?! Влада робить тiльки те, що вигiдно саме їй. А справжня влада України взагалi заборонила проведення яких-би то не було референдумiв, тобто тiльки вона одна, i лише одна вона знає, що краще для народу ... Ось така у нас зараз влада!
   А крiм утримання на шиї народу 450 народних депутатiв є ще й "невеличкi" витрати на утримання адмiнiстрацiї Президента. А витрати держбюджету України на фiнансове забезпечення президента Петра Порошенка i адмiнiстрацiї глави держави за лише 3 роки його перебування при владi склали понад 0,5 млрд. грн. Про це говориться у вiдповiдi Адмiнiстрацiї президента України на офiцiйний запит "Апострофа". "Фiнансове забезпечення дiяльностi президента України, Адмiнiстрацiї президента України, Державного управлiння справами та Координацiйного центру забезпечення взаємодiї з Кабiнетом мiнiстрiв України здiйснюється Державним управлiнням справами за бюджетною програмою" ...Обслуговування та органiзацiйне, iнформацiйно-аналiтичне, матерiально-технiчне забезпечення дiяльностi президента України та Адмiнiстрацiї президента України. Касовi видатки Державного управлiння справами за вказаною програмою в перiод 2014-2016 рокiв i за чотири мiсяцi 2017 року становлять 515.085,611 тис. грн.", -- йдеться у цьому документi.
   Стосовно ж самої Верховної ради України та її парламентарiв, то як же важко приструнити депутатiв, якi стають з кожним днем все бiльш безпринципними. Як на Євромайданi всi клялися i божилися, що знiмуть депутатську недоторканiсть i уведуть iмпiчмент. Та як тiльки дорвалися до влади, тут же все помiняли. Тепер кричать на всiх рiвнях, що знiмати депутатську недоторканiсть аж нiяк не можна. Апетит приходить пiд час їжi! Аякже, я можу чинити що завгодно, а ти мене не чiпай! Неначебто зараз депутати розкривають якiсь серйознi порушення закону в рiзних галузях чи з боку олiгархiв... Та вони самi працюють у спiлцi з олiгархами. А нагадайте зараз Порошенку про прийняття закону про iмпiчмент, то неважко здогадатися, що вiн на це вiдповiсть. Отака брехлива влада в Українi - iншими словами i не скажеш. А президент просто узурпував владу, в Українi зараз, можна сказати, тоталiтарний режим. Хоча, на перший погляд це й не так. Є, неначебто, питання, якi вирiшує президент, в тому числi й на мiжнародному рiвнi - за Законом. А є питання, якими займаються уряд або Верховна рада. Та то все лише на паперi, тому що без дозволу президента нiхто навiть чихнути не посмiє. Про уряд i говорити годi, та є кого нагибати. У Верховнiй радi 450 чоловiк - багатенько - але й з тими упораємося. Але зате як гарно можна виправдовуватися: "То не я, я до цього не причетний, таку постанову видав Кабiнет Мiнiстрiв; то не я такий Закон прийняли народнi депутати". Неначебто хтось не розумiє, що це все кишеньковi органiзацiї глави країни.
   Екс-депутат Верховної Ради Олександр Онищенко (знаходиться в бiгах) говорив, що Петро Порошенко повнiстю контролює прийняття потрiбних йому законопроектiв в парламентi шляхом пiдкупу окремих депутатських груп. За його словами, при нестачi голосiв вiд "Народного фронту" i "Блоку Петра Порошенко" на користь влади завжди голосують представники двох груп: фракцiї "Воля народу" i "Вiдродження", оскiльки сам брав участь в їх пiдкуп за дорученнями iнших осiб: "Президент приватизував повнiстю i парламент - сьогоднi всi голосування, якi вiдбуваються, при нестачi якихось голосiв опозицiйнi партiї не пiдтримують президента. ... Але у нього є певний договiрняк з двома фракцiями - "Воля народу" i "Вiдродження", якi пiдiграють йому повнiстю при будь-яких голосуваннях".
   Крiм того, вiн вiдзначив, що президент через СБУ контролює всi поставки товарiв та енергоносiїв, якi здiйснюються через лiнiю розмежування на Донбасi. За його словами, куратором бiзнесу верховного бандита України в сферi енергетики є депутат Ради вiд БПП Iгор Кононенко: "Йде сьогоднi вiйна, але, якщо ви подивитеся, контроль за вугiлля, по енергiї з окупованими територiями, все йде через СБУ. Вони контролюють цей бiзнес - СБУ i оточення президента. Те ж саме, все поставки вугiлля з окупованих територiй в "Центренерго", виграються тiльки тi тендера, якi дають вiдкати в оточення президента. Безпосередньо контролює це все народний депутат Кононенко".
   Слiд нагадати, що Петро Порошенко та його соратник, партнер та друг народний депутат вiд БПП Iгор Кононенко мають свою долю вiд доходiв заводу "Кузня на Рибальському". Крiм того, перший заступник голови фракцiї БПП Iгор Кононенко разом з нардепом БПП Олександром Грановським є негласними кураторами судiв i Генпрокуратури, а також їм в заслугу, за словами нардепа Сергiй Лещенко, можна поставити апофеоз успiшностi компанiї "Трейд Коммодити", яка 6 лютого 2017-го року стала переможницею в тендерi "Укрзалiзницi" на поставку нафтопродуктiв на суму 2,9 млрд. гривень. В результатi компанiя зi статутним капiталом трохи бiльше 7 тисяч гривень, про яку ще в 2015-му роцi мало хто взагалi чув, виграла тендери на загальну суму понад 7 мiльярдiв гривень. Отож, скрiзь все схвалено.
   А про те, що президент постiйно тисне на Парламент, примушуючи нардепiв приймати потрiбнi йому закони експерт Українського iнституту аналiзу та менеджменту полiтики Микола Спiрiдонов висловився таким чином: "Це дуже погана ознака, що президент збирається особисто брати участь. Це нагадує пiзнього Януковича, останнiх двох мiсяцiв його правлiння. Тодi у нього все валилося з рук, i вiн особисто приходив на засiдання Верховної Ради i методом батога i пряника щось вибивав".
   А ось що пише про дiї Порошенка український державний дiяч, полiтик, депутат Верховної Ради України VIII-го скликання, викладач школи журналiстики Українського католицького унiверситету Сергiй Лещенко:
   "Хоч як це прикро, але iмiдж воюючих мiж собою України i Росiї в очах свiту стає все бiльш i бiльш схожим. Справа не лише в корупцiї, про яку запитували найчастiше навiть на цiй вечерi в джентльменському клубi. Справа в тому, що Петро Порошенко поступово освоює росiйськi прийоми придушення альтернативних полiтикiв. В iнтернетi вiн завiв собi своє "Ольгине" [Агентство интернет-исследований - росiйська компанiя зi штаб-квартирою в Санкт-Петербурзi, що займається впливом на громадську думку в iнтересах чинної росiйської влади], де тролiв i ботiв нацьковують на супротивникiв влади. Заглушив критику на центральних телеканалах. Ввiв закон про Е-декларацiях антикорупцiонерiв, покликаний таврувати одержувачiв грантiв так само, як дiючий в РФ закон про iноземних агентiв.
   Звичайно, Порошенко дiє акуратнiше. Але важливо ось що: вiн швидше буде воювати рецептами Путiна, нiж вiдмовиться вiд корупцiї. Шкода: адже як бiзнесмен Порошенко прекрасно розумiє порочнiсть цього вибору - i для країни, i для власної безпеки пiсля вiдходу з посади. Президент не хоче мiняти закон про вибори, щоб позбутися вiд мажоритарки, що є вхiдним квитком для брудних грошей в полiтику. Йому не потрiбна незалежна держслужба, коли чиновники проходять конкурс. I не потрiбен антикорупцiйний суд, заради чого вiн готовий навiть сваритися з МВФ. I цiна цього саботажу - на табло обмiнних курсiв.
   Порошенко не сприймає незалежнi особи у владi i готовий цькувати главу НАБУ Артема Ситника, мiнiстра фiнансiв Олександра Данилюка та керiвника НАК Нафтогаз України Андрiя Коболєва. Або ще один приклад. В серединi сiчня президент нарештi запропонував кандидата на главу НБУ. Ним став Якiв Смолiй, який виконував обов'язки керiвника Нацбанку з квiтня минулого року.
   Такий вибiр тут же породив подив у захiдних експертiв. По-перше, що заважало внести того ж Смолiя ще в квiтнi минулого року? А по-друге, чому Порошенко не запропонував на цю посаду бiльш самостiйного Володимира Лавренчука, голови правлiння Райффайзен Банку Аваль? Це той випадок, коли погоня за лояльнiстю пiдлеглих змусила Порошенко порушити слово, дане ранiше чолi МВФ Крiстiн Лагард.
   Бажання керувати в ручному режимi - ось вiдповiдь на це питання. Тому що так можна направляти потоки в потрiбнi кишенi. Призначати своїх близьких на посадi. Карати ворогiв за допомогою силовикiв. I формувати порядок денний з правильних меседжiв. Тiльки все це має мало спiльного з "жити по новому".
   Закiнчуючи тему українського парламенту слiд, мабуть, сказати кiлька слiв про декого з парламентарiв особисто, тим паче що незабаром вибори нового керiвника країни. I ця особа, лiдер однiєї iз впливових у Верховнiй радi фракцiй на останнiх таких виборах завжди була основним конкурентом дiючих Президентiв. Неважко здогадатися, що мова пiде про Юлiю Володимирiвну Тимошенко.
   У цьому роцi, пiсля чергового судового засiдання 26.06.2018 р. у справi про державну зраду Януковича у росiйських ЗМI з'явилося iнтерв'ю Ганни Герман (яка виступала в ролi свiдка з боку захисту екс-президента--втiкача), у якому вона сказала, що Юлiя Тимошенко, попри волю Заходу, може стати президентом... У своєму iнтерв'ю Герман дуже чiтко, по поличкам розклала росiйським радiослухачам, чому Росiя виграє вiд перемоги Тимошенко на президентських виборах в України: "Менi здається, вона зможе найти компромiс iз усiма сусiдами України, зможе поновити розiрванi зв'язки"... Про це повiдомила газета "Дiлова столиця". Тобто, це означає, що iснують певнi домовленостi мiж Юлiєю Тимошенко i Ганною Герман щодо пiдтримки Росiї (якби гарантiї Путiна) пiд час президентських виборiв в Українi саме Юлiї Тимошенко (дiвочi прiзвища Григян, Телєгiна - батько вiрмен, мати єврейка). Та про це неважко було й здогадатися, тому що Тимошенко й Герман i не приховували симпатiй одна до одної. Вони називають одна одну сестрами з лютого 2016-го року, коли публiчно обнялися на Молитовному снiданку у Вашингтонi.
   Ще ранiше, пiд час скандальної газової справи, коли Янукович вiдправив Тимошенко до в'язницi, саме Герман виступила у ролi такого собi "адвоката Тимошенко" в "Партiї регiонiв". Тим же платить i Тимошенко своїй "сестрi". Вже нещодавно, i саме 26-го червня (в день судового засiдання у справi Януковича) Тимошенко вiдповiла "екс-регiоналам взаємнiстю" - її партiя "Батькiвщина" виступила iз заявою на захист телеканалу "Iнтер", спiввласником якого є один iз визначних дiячiв "Опозицiйного блоку", колишнiй глава адмiнiстрацiї Януковича (тодiшнiй начальник Ганни Герман) Сергiй Льовочкiн. Український блогер Mason Lemberg взагалi називає партiю "Батькiвщина" комунiстичною партiєю, замаскованою в українськi кольори. А зараз все виглядає так, нiби мiж Тимошенко та людьми Януковича є якась формула спiвробiтництва. Тобто, Юлiї Володимирiвнi допомагають отримати перемогу на виборах, а взамiн з Януковича та його людей будуть знятi обвинувачення. А гарантом цих домовленосте i може бути особисто Путiн.
   Слiд особливо пригадати, що 28 лютого 2014-го року саме Тимошенко на засiданнi РНБО наполягала не чинити жодного опору пiд час анексiї Росiєю Криму. Ось пiд чию дудку танцював тодi Турчинов - давнiй друг i "права рука " Юлiї Володимирiвни, а пiд час її арешту керiвник БЮТ (перейшов до "Народного фронту " вже у серпнi 2014 р.). Ще ранiше, у 2008-му роцi Тимошенко зробила все, щоб Україна не отримала плану дiй щодо вступу до НАТО. Вона тодi, розiгравши конфлiкт з Ющенком, створила враження, що в українськiй владi немає єдностi у цьому питаннi. У тому ж роцi, перебуваючи на посадi прем'єр-мiнiстра, вона перешкодила блокуванню росiйських кораблiв у бухтах Севастополя кораблями МВС України. Як наслiдок, грузинських вiйськових обстрiлювала з моря ескадра росiйського Чорноморського флоту, яка прибула iз Севастополя.
   У сiчнi цього року Тимошенко не прийшла на засiдання Верховної ради України, щоб не голосувати за деокупацiю Донбасу i визнання Росiї агресором та окупантом. I це попри те, що члени її фрацiї БЮТ прогосували за цi питання 123-ма голосами iз 138-ми її членiв. А вже у червнi в iнтерв'ю на суспiльному телебаченнi Юлiя Тимошенко повторила основнi тези кремлiвської пропаганди, так i не визнавши факту великої вiйни з Росiєю - все це дуже обурило мiльйони українцiв. А пiдозри стосовно спiвпрацi з Москвою на адресу керiвника "Батькiвщина" з'являються регулярно. У червнi мiсяцi росiйське агентство ТАСС повiдомило, що СБУ заборонило в'їзд в Україну росiйському полiттехнологу Олексiю Ситнiкову, який консультує Тимошенко. А вже в липнi в її офiсi у Києвi були помiченi екс-полiттехнолог Януковича Володимир Грановський та колишнiй "регiонал" Михайло Добкiн. Також цього року Тимошенко пiдтримала путiнськiй варiант розмiщення миротворцiв на Донбасi саме на лiнiї розмежування, а не на українсько-росiйському кордонi. Слiд також нагадати, що Тимошенко проiгнорувала прохання свiдчити у Стокгольмському арбiтражному пiд час судового процесу "Нафтогазу" проти "Газпрому" - ось вам i "патрiотка" України. То хто ж ви є насправдi, Юлiє Володимирiвно? I саме вiд такої невизначеностi, мабуть, народ i прибув коротеньке, та дуже красномовне гасло: "Голосуй за Юлю - отримаєш дулю!"
   Чи довго ще народ буде терпiти свавiлля влади? З кожним днем пересiчним громадянам України стає все важче жити. Влада затягує гайки, наскiльки в неї сил хватає.
   В серпнi, у той час, коли все масово пiшли овочi, об'явили, що на них пiднiмається цiна. У всьому свiтi все навпаки: навеснi овочi дорогi (це й зрозумiло), а чим ближче до осенi, тим вони дешевшi. Та як в Українi можуть олiгархи й рiзнi iншi хапуги таке допустити. Адже починається заготiвля овочiв на зиму, ото ж хапугам обов'язково на цьому потрiбно нажитися. Влада ставить народ на критичну межу. Народ поки що терпить, та чи надовго у нього вистачить терпiння... Мало того, що народ вже кипить вiд того, що не понесли належної кари за злочини спецслужб на Євромайданi, що нiхто не понiс покарання за трагедiї в Iловайську та Дебальцево. Одна справа ставити пам'ятники Героям, i зовсiм iнша - вчиняти по справедливостi. Нехай би Порошенко зiбрав усiх матерiв тих Героїв, якi полягли на Євромайданi та на Донбасi, i глянув їм у вiчi. I що вiн може їм сказати?.. Та вiн цього нiколи й не зробить, бо вiн, хоча й зневажає свiй народ, та все ж його боїться.
   А що говорить про покарання винних в Українi полiтолог Валерiй Майданюк: "...Каталiзатором народного обурення та початком масових заворушень на вулицях може стати продажнiсть українських судiв та прокуратури, якi попри байки про "незалежнiсть суддiвської гiлки влади" насправдi прямо чи опосередковано призначаються та контролюються президентом i його партiєю. Президент, який призначає Генпрокурора, вiдповiдальний за всi призначення i фактично на його совiстi лежить все, що вiдбувається в судах, зокрема найбiльш одiознi справи та вироки. Тверезомислячi люди усвiдомлюють, що призначення у судах вiдбуваються не безкоштовно, та й сама влада, яка вирiшує: кого призначати, а кого звiльняти, є колосальним ресурсом збагачення. Тож боротьба з корупцiєю для дiючої влади є боротьбою проти власного гаманця та добробуту, тому й ведеться вона переважно декларативно.
   В погонi за жадiбнiстю, влада закриває очi навiть на такi кричущi рiшення судiв, якi не лише пiдривають авторитет Революцiї гiдностi, мiжнародного iмiджу держави, але навiть не звертає уваги на корумпованi рiшення, якi можуть зумовити справжню революцiю. Жадiбнiсть цiною в кiлька десяткiв тисяч доларiв, якi зазвичай вiддають суддi "нагору", для дiючої влади сильнiша, нiж iнстинкт самозбереження.
   Українська Фемiда й досi за чотири роки не спромоглася встановити та покарати беркутiвцiв та їх начальникiв, винних у смертях людей на Майданi. Декiлька рядових виконавцiв сiли за ґрати, але бiльшiсть причетних злочинцiв, навiть не втiкаючи закордон, продовжують займати посади в правоохоронних органах. Бiльше того - ведеться блокування слiдства керiвництвом правоохоронних органiв i лiдерами держави, якi не зацiкавленi у розслiдуваннi злочинiв на Майданi. Про це прямо заявив керiвник департаменту спецiальних розслiдувань ГПУ Сергiй Горбатюк.
   Нещодавно Шевченкiвський районний суд Києва фактично випустив на волю органiзатора тiтушок та вбивцю журналiста В'ячеслава Веремiя пiд час подiй Євромайдану. Суддя Олег Лiнник призначив тiтушцi Крисiну, який добивав журналiста битою, покарання у виглядi чотирьох рокiв позбавлення волi з випробувальним термiном два роки, якщо впродовж двох рокiв Крисiн не вчинятиме кримiнальних правопорушень, вiн буде звiльнений вiд покарання. Українськi суддi нiяк не можуть зрозумiти, що не можна продавати все пiдряд, i є справи, в яких треба судити з огляду на iнтереси суспiльства, а не з огляду на хабарi. Але наскрiзь корумпована свiдомiсть вже не має зв'язку з реальнiстю.
   Районний суд Луганської областi виправдав i випустив затриманого Сергiя Баранова - мiнiстра палива i енергетики самоназваної "Луганської народної республiки", визнавши, що Баранова "примусили силою займати мiнiстерську посаду" в псевдореспублiцi. Виходить, що українськi воїни марно проливають кров у зонi АТО, адже навiть пiсля нашої можливої перемоги всiх ватажкiв ДНР-ЛНР українськi суди можуть так само недорого виправдати й випустити.
   Iз зали суду також випустили скандальну сепаратистку Нелю Штепу, яка сприяла поваленню української влади в Слов'янську, i навiть виправдали 19 одеських сепаратистiв-антимайданiвцiв, звинувачених в участi у насильницьких дiях, спрямованих на повалення державного ладу України,  якi призвели до загибелi людей. Тобто українськi суддi та їх владнi покровителi виявилися настiльки закланними, що за кiлька тисяч доларiв (адже чи могли бiльше назбирати одеськi алкоголiки-антимайданiвцi?) повiдпускали навiть тих, хто руйнував українську державу та намагався повалити їхню ж владу. Очевидно, що люди, якi сьогоднi заволодiли владою в Українi, заради вигоди готовi навiть продати мотузку, на якiй їх повiсять.
   Але порошенкiвськi суди продовжують бити рекорди витримки народного терпiння: нещодавно Солом'янський райсуд Києва вiдпустив пiд особисте зобов'язання сина мiнiстра внутрiшнiх справ Олександра Авакова, звинуваченого у злочиннiй оборудцi та наживi на продажi неякiсних рюкзакiв українськiй армiї та ще й за цiною, значно вищою за ринкову. Коли син мiнiстра обвинувачується в обкраданнi армiї власної країни у часи вiйни, та ще й випускається судом на волю - це стало б фактором народних бунтiв у будь-якiй країнi, але влада знає, що терпiння в українцiв ще поки вистачить".
   Та чи на довго його вистачить?!.. На попереднi 2 майдани теж початку нiхто не сподiвався. Чи може влада думає, що її врятують спецслужби чи армiя?.. Не врятують, тому що є приклад Євромайдану, вони пiдуть з народом, а не з владою. I цьому є вже гарнi наочнi приклади - Порошенку пiд час нагородження бiйцiв АТО, останнi вiдмовляються тиснути йому руку, а то й взагалi вiдмовляються отримувати з його рук тi нагороди. Французький письменник другої половини 18-го столiття Антуан Ривароль вiрно вiдзначив: "Де армiя залежить вiд народу, там рано чи пiзно виявляється, що уряд залежить вiд армiї". Та й цього ще замало. Порошенко не так вже давно отримав, можна сказати так, ще й мiжнародного ляпасу - вiд громадськостi Європи. Через 4 роки пiсля приходу Порошенка до влади, ставлення до нього дуже змiнилося, бо вiн зумiв поступово налаштувати проти себе i нашої країни всю Європу. А також зумiв пересварити ряд країн i налаштувати проти полiтикiв, якi пiдтримували Україну в Європi, їх власних громадян. Пiд час чергового виступу Петра Порошенка в Мюнхенi (лютий 2018 р.), в залi залишилося всього кiлька чоловiк. Майже весь зал просто встав i вийшов! Так Порошенка ще нiхто не принижував! Вiн же у напiвпорожньому залi продовжував свою балаканину. I в Iнтернетi є фото цього залу з одиничними слухачами та 3-ма екранами, на яких демонструвався у збiльшеному виглядi (погруддя) український президент. А президенту що з гусака вода... Та то ще дрiбницi.
   У березнi цього року українськi патрiоти, якi вже знесиленi терпiти витiвки олiгархiв, навiть звернулися з листом до президента США i керiвникiв країн ЄС: "У зв'язку з тим, що всi українськi олiгархи скритно фiнансують тероризм в ОРДЛО, так як продовження конфлiкту дозволяє отримувати їм надприбутки за рахунок системного пограбування українського народу, просимо вас ввести персональнi санкцiї до українських олiгархiв".
   Цей лист був розмiщений в Iнтернетi. Але з часом ця публiкацiя стала недоступною - була видалена. Та це, скорiш за все, призвело до зворотної реакцiї, тому що почали точитися вже балачки стосовно часу розплати. I ось що написав про такий час народного гнiву український медiаменеджер, журналiст i ведучий телеканалу "ПравдаТУТ" Роман Андрiйович Скрипiн [лексика i орфографiя в оригiналi журналiста; * - вставки автора публiкацiї]:
   "Насувається гнiв. Праведний, справедливий та одночасно не справедливий i хаотичний. Ви, переможцi "Революцiї гiдностi", ви все про*рали на*уй. Ви. Не я. У вас був не шанс, а гiпер-шанс. 4 роки це дуже багато. Це не "лиш 4 роки", а "аж 4 роки"! Ви нiчого не зробили. Ви не змiнили країну вiдповiдно до запитiв Майдану й революцiї Гiдностi. Про що був Майдан. Про Гiднiсть. Про те, що людина в цiй країнi не принижуватиметься нiким нiколи. Ви ж, натомiсть, i далi принижуєте людей. Ви нiчого геть зовсiм не зробили, аби Людина в цiй країнi розправила плечi/крила. Ви не вiдкрили шлюзи можливостей. I тепер волаєте за реванш! Реванш це ви. Уся ця "бiльшiсть" у ВР. Якої немає. Усi ви, включно з "Опоблоком", якого немає як "опо". Це просто блок. Ви одне цiле. У вас спiльнi поняття i схематоз з вирiшення питань. Ви - колективний внутрiшнiй Путiн. Ви i є внутрiшнi окупанти, якi водять за нiс цiлу країну у сподiваннях. Не дивуйтеся, коли вас усiх гуртом виноситимуть на вилах. Вiшатимуть й рубатимуть голови. Ви самi спровокували цей бунт, який наближається. I в цьому нiчого хорошого немає. Ви самi про*бали усi шанси. Ви самi втратили вiдчуття ґрунту пiд ногами. А межа, вона завжди є. Забувати про неї не просто грiх, а й утилiтарно небезпечно. Єдине, за що я молюся особисто, це одна штука - не втратити КРАЇНУ. Менi вас не шкода. А свою країну, а не вашу державу я хочу мати. Щоб вона у мене була. Затишна, зручна, технологiчна, освiчена, справедлива
   ...Для того, аби схаменутися, й закрутити рулетку назад критично мало. Максимум - мiсяць. I це - неймовiрнi зусилля. Не можна прокрутити все назад, не можна запхати зубну пасту в тубу. Так не буває. Все пiшло, на жаль, за критичною парадигмою. Я про взаємини суспiльство - влада. Тут руйнацiя. Вiдсутнiсть довiри. А вiдтак, як наслiдок - насильство. Влада сама показує що боїться сили. А сила не вiдчуває меж. Iнтелiгентностi та iнтелекту тут не буде.
    Що буде? Будуть просто пи*дити в прямому розумiннi чиновникiв та наближених. Пiд "гарячу руку" можуть потрапити усi. Навiть журналiсти. Нинi має спрацювати полiцiя (в межах своїх повноважень). Менi прикро, але народнi депутати й мiнiстри i навiть САМ президент не вiдчувають напруги знизу. Немає одного клапану. Є кипiння тотальне. I, як у випадку з пароваркою, знесе усю кришку. Ви це розумiєте? У вас лишилося, насправдi пару тижнiв, аби випустити пар. Я боюся, щоби мене не правильно зрозумiли. Я безсилий вiдвернути найгiрше. Я тiльки можу попередити. I я попереджаю. Те, що буде восени, не питатиме за нашу освiту, полiтичнi погляди й решта. Чим бiльше ви будете розумним, тим бiльше ви дiстанете в табло. На нас очiкує чорний вересень. Жовтень. I листопад. Я б хотiв помилятися, проте нашим полiтикам властивий iнстинкт "бiгом вперед" без думки, що буде потiм".
   А воно до того, на жаль, йдеться. Семен Семенченко заявив, що ветерани АТО створюють свою армiю для захисту українцiв. В кожнiй областi буде свiй полк, який буде дiяти на постiйнiй основi i його резерв. Семенченко пiдкреслив, що ветерани АТО об'єднуються для протистояння можливої путiнської агресiї, а також для захисту українцiв i України вiд внутрiшнього ворога. При цьому експерти вiдзначають, що у разi об'єднання ветеранiв АТО в створенi полки, олiгархам буде дуже не солодко, чого не скажеш про Путiна, який мало вiрогiдно пiде вiйськами на Україну.
   А що влада бiльше нiж за 4 роки зробила корисного в Українi? Єдине це, мабуть, те, що вона зайнялася так званою "декомунiзацiєю".
   З одного боку це було корисно, бо знесення пам'ятникiв iдеологам комунiзму та перейменування населених пунктiв i їх вулиць - потрiбна справа. Але не слiд з цього робити фарс. Влада країни в першу чергу повинна офiцiйно заявити народу яке суспiльство вона збирається будувати! I за чиїм прообразом (див. матерiал вище). Та вона й сама цього не знає. Хто для влади герої, а хто вороги. А це легко перевiрити на прикладi часiв громадянської вiйни 1917-1919-го рокiв. Хто для сучасної української влади був у тi часи (а для неї сьогоднi) ворогом - "червонi" чи "бiлi"?.. I знову-таки цього наша влада не знає. Тому що, що однi й iншi не герої, це точно. Але так само вони разом не можуть бути одночасно й ворогами - так не буває.
   То ким же насправдi пiд час Громадянської вiйни були, наприклад, бiйцi Червоної Армiї - ворогами трудового народу чи його героями?.. Адже вони боролися саме за трудовий народ i свято вiрили в це. Так, часом брат йшов проти брата. Але важливою причиною цього подiлу стали вкрай жорсткi, часом просто жорстокi методи нової влади. Нацiоналiзацiя всiєї землi i конфiскацiя засобiв виробництва i всього майна не тiльки у великий буржуазiї, але i у середнiх i навiть дрiбних приватних власникiв викликали запеклий опiр її колишнiх власникiв. Лiквiдацiя товарно-грошових вiдносин i встановлення державної монополiї на розподiл товарiв i продуктiв боляче вдарили по майновому становищу середнього i дрiбної буржуазiї. Таким чином, прагнення повалених класiв зберегти приватну власнiсть i своє привiлейоване становище також стало однiєю з причин братовбивчої рiзанини. А той же "червоний терор" i "диктатуру пролетарiату" придумали зовсiм не бiйцi Червоної Армiї. То до чого ж тут рядовi бiйцi, одурманенi радянською пропагандою. Так, засуджувати можна i потрiбно керiвникiв, а точнiше ватажкiв тодiшньої влади - таких як Ленiн, Троцький, Сталiн i ним подiбних. Так, були, звичайно, i командарми Червоної Армiї, якi не гiрше комiсарiв пропагували за Радянську владу. Але таких було небагато, бiльшiсть (а серед них було багато i колишнiх царських офiцерiв) просто билися проти ворога, на якого їм вказували тi ж комiсари.
   Засуджувати потрiбно не рядових бiйцiв i командирiв середнiх чинiв, а iдеологiв, якi "дурять" народ своїми псевдотеорiями кращого життя i бiльшовицькими гаслами. Що ж стосується вас, панове нинiшнi полiтики, то, якщо ви вважаєте, що всi "червонi" були ворогами, то чому ж ви не перейменовувати мiста, вулицi, а також не ставите пам'ятники "бiлим" - Корнiлову, Врангелю, Колчаку...? Та воно i зрозумiло чому. Ви ж навiть самi так i не можете вирiшити - хто є хто (а точнiше, був). I царська влада вас не влаштовує, i радянська також. Вас влаштовує лише ваша влада. Полiтика в усi часи тiльки пристосовувалася до обставин, що склалися, вирiшуючи завдання, вигiднi лише самим собi i найближчому оточенню. Ви в усi часи вмiли лише руйнувати, ви нiчого не творили, а якщо i творили, то кров'ю i потом простого народу. Знесення пам'ятникiв тодiшнiм бiльш-менш рядовим червоноармiйцям або державним дiячам i перейменування вулиць, площ - це найчистiшої води популiзм. Чим вам, наприклад, так вже насолив Луначарський? Лише тим, що належав до тодiшнiх керiвних органiв? Та вам достеменно вiдомо, що не може бути навiть в однiй установi абсолютно однакових людей. Чи, можливо, тим, що Луначарський активно ратував за збереження iсторичної та культурної спадщини країни? Чи тим, що його першим документом на посту наркома стало звернення до громадян Росiї "Про народну освiту"? Мабуть, що саме цим. Бо народна освiта вам не потрiбна. Це можна однозначно сказати, дивлячись на те, що в країнi коїться з освiтою. Непотрiбнi й самi молодi фахiвцi, якi одне з двох: поповнюють ряди безробiтних або йдуть на ринки торгувати чим попало. Або ж просто покидають країну, не знаходячи в нiй мiсця для застосування своїх можливостей. А ви натомiсть запрошуєте iноземних "спецiалiстiв", таких, наприклад, як виконуючий обов'язки мiнiстра охорони здоров'я України.
   Повертаючись до питання декомунiзацiє, слiд повторити, що так, таким вождям як Ленiн i Сталiн, повторюю, однозначно необхiдно зносити пам'ятники, але iншим-то? - вони самi, чи що, встановлювали кривавi закони? А якi пам'ятники ви залишите пiсля себе, панове можновладцi? Що в Українi побудовано за вашої влади? Подальша iсторiя буде шарахатися вiд ваших iмен, як вiд чуми, точнiсiнько так само, як вiд iмен Ленiна i Сталiна. Ви ж вмiєте лише базiкати, вибачте - "дуже вже красиво, популiстськi говорити" - та насправдi тiльки й норовите залазити своїми жадiбними лапами в народну кишеню, змушуючи жити простий народ в злиднях.
   Iсторiя непроста наука. У нiй немає понять "бiле" або "чорне" "погане" i "гарне". Кожне iсторичне явище або процес мають двi сторони медалi. I бiда в тому, що в усi часи бiльшiсть населення не знало правдивої iсторiї, адже її кожне керiвництво держави "переробляло" (i перероблює) по-своєму - так, як це їй вигiдно. Так чому потрiбно огульно засуджувати всiх борцiв за народну владу, саме народну, оскiльки слова "радянська", "Советы" - це придуманi атрибути жовтневого бiльшовицького перевороту в 1917-му роцi. Дивно, наприклад, те, що навiть зараз нинiшня влада країни не бажає або не може вiдповiсти на питання: "То хто ж за часiв громадянської вiйни був ворогом, а хто героєм - "червонi" чи "бiлi"?". А якщо засуджувати i тих, i iнших, то кого ж тодi виправдовувати?!.. А загалом, навряд чи можна засуджувати тих або iнших. Таким тодi був час, а головне такими були злочиннi, антинароднi установки тодiшньої влади. Що, тi ж Ленiн або Сталiн дбали про народ? Або в голоднi роки вони харчувалися нарiвнi з бiдними? Як тут не згадати тi ж 3 голодомору за часiв Радянської влади. Керiвництву країни просто потрiбна була влада. Ось кого потрiбно засуджувати!
   Справа доходить до цiлковитого абсурду. Наприклад, у Полтавi 9-го травня 2018-го року полiцiя затримала чоловiка, який прийшов на покладання квiтiв до пам'ятника загиблим у роки другої свiтової вiйни у будьонiвцi iз зiркою. За це йому - за Законом про декомунiзацiю - грозить покарання у виглядi позбавлення волi на строк до п'яти рокiв. А можливо, та будьонiвка у цього чоловiка то єдина пам'ять про його дiда, i саме тому вiн одягає її на свята. Так кого це цiкавить...
   Але, якщо зараз немає кого засуджувати, то обов'язково потрiбно вiдшукати "ворогiв народу" - точно так же їх вiдшукувала у 30-i та повоєннi роки минулого столiття Сталiнська влада. I сучасна влада таки вiдшуковує таких "зрадникiв". Сучаснi "вороги народу, зрадники": Семенченко, Саакашвiлi, Садовий, Савченко. I всiх їх називають агентами Кремля. Та це лише у хворого на голову вистачить "розуму" так їх називати. Цiкаво, що за збiгом обставин всi прiзвища починаються на одну й ту саму лiтеру. Мабуть що вiд слова "самостiйний" - той, хто має свою власну думку. Та позицiя влади така: "Яке ти маєш право мати самостiйну думку, думай лише так, як ми наказуємо!". Крiм того, заводяться сумнiвнi справи на бiйцiв АТО
   А де судовi справи на рiзнi гучнi затримання в Українi з осередку чиновникiв? Чи висвiтлили хоча б один судовий процес на чиновника вищого рiвня? Саме вищого рiвня, бо на тих, хто вкрав, наприклад 10000 грн. часом висвiтлюють. Але на тих, краде не тисячами, а мiльйонами, i не гривень, а доларiв - борони Боже. Тих, на кого колись i завели справу - а потiм вiдпустили за "недостатнiстю доказiв" - просто держать, як то кажуть, на короткому повiдцi - робiть лише те, що накажемо. I тодi ми вас не чiпатимемо. А нi, то вашу справу знову передамо до суду "на дорозслiдування" - iз усiм що з цього випливає.
   Кiлька слiв слiд сказати про те, як "турбуються" про громадян України iншi, не владнi (але за її безконтрольнiстю) органи, а тi що максимально наближенi до трудящих. А такими є, наприклад, профспiлковi органи.
   Профспiлка - це добровiльне громадське об'єднання людей, пов'язаних спiльними iнтересами за родом їх професiйної дiяльностi чи навчання. Профспiлки створюються з метою представництва та захисту прав робiтникiв в трудових вiдносинах, а також соцiальних iнтересiв членiв органiзацiї. Тож зазвичай профспiлка дiє в опозицiї до адмiнiстрацiї пiдприємства (звiсно, хто ж iще може утискати робiтника в трудових вiдносинах?). Профспiлки ж в СРСР слiдкували за виконанням законiв про працю та займались розподiленням санаторних путiвок i т.д. Про захист прав мова не йшла - адже як могли в Країнi Рад утискати права трудящих? Не варто i казати, що всi радянськi профспiлки були пiдконтрольними владi та адмiнiстрацiям пiдприємств, а перша ж спроба створити незалежну профспiлку закiнчилась репресiями проти її активiстiв.
   Часи начебто змiнилися, та змiнилися й погляди керiвникiв профспiлок на те, чим вони повиннi займатися i куди вони тринькають народнi кошти. Якщо будь-яка органiзацiя затребує звiту вiд свого професiйного органу, то з вiрогiднiсть у 75-90 % вона його не отримає. В сучасному ж вiдкритому iнформацiйному суспiльствi будь-якi спроби приховати вiд широкого загалу механiзми розподiлу громадських коштiв справедливо буде розцiнюватися як виведення грошей в тiнь. I будь-який вiдхiд вiд прозоростi у витратах народних грошей повинен викликати обурення громадськостi та вiдповiдну реакцiю контролюючих органiв. Якщо ж контролюючим органом є сама громадськiсть, то вiдповiдь на запит про витрати може бути лише один: детальний звiт та перегляд статей витрат, якщо витрати будуть визнанi неефективними.
   Та якщо навiть громадськiсть i отримає звiт, то побачить, що майже половина народних коштiв (їх коштiв) йде на заробiтну плату та нарахувань до неї апарату профспiлкового органу. То навiщо така профспiлка, яка сидить на шиї працюючого народу, i жирує на його кошти. Наступна стаття розходу коштiв (25-30 %) буде грошовi виплати (матерiальна допомога + премiя). Та нехай профспiлка поiменно вiдзвiтує - хто отримав матерiальну допомогу або премiю, чи путiвку в санаторно-лiкувальний заклад. Адже профспiлка самостiйно закуповує путiвки у санаторiїв за рахунок членських внескiв та вiдрахувань роботодавця на культурно-масову роботу в розмiрах, передбачених колективним договором, i надає їх працiвникам та членам їхнiх сiмей безоплатно або зi знижкою. I тодi ви на власнi очi побачити, хто проїдає вашi кошти - у першу чергу, звичайно ж, керiвництво органiзацiї, у якiй ви працюєте. I путiвки у першу чергу отримують сама вони. А є ще й господарську витрати, i що то таке навряд хтось з апарату профспiлки зможе пояснити. Чи можливо хтось з працюючих отримав вiд профспiлки бодай одну кулькову авторучку?! То чи потрiбен народу України така профспiлка?..
   Як пише один iз щирих українцiв, усе в нас чомусь якесь лукаве. Таке собi хитрувате. На перший погляд, нiби воно правильне й рiвненьке. А придивишся - прикро й криво.
   Український народ в XX-му столiттi перенiс 3 голодомору, влада ж, вже в XXI-му столiттi створила черговий геноцид українського народу. А те, що коїться в Українi, це самий вiдвертий геноцид, який свiдомо чинять можновладцi. I пiдтвердженням цього є статистичнi данi.
   У 1991-му роцi Незалежнiсть України зустрiли 52 мiльйони українцiв. За 26 рокiв - зникла п'ята частина народу. I це за найоптимiстичнiшими пiдрахунками. Адже деякi фахiвцi стверджують, що насправдi за цей час не стало майже половини українцiв. Якщо тенденцiя не змiниться - уже через столiття українська нацiя назовсiм щезне.
   А як свiдчить статистика, ще зовсiм недавно, iз середини минулого столiття популяцiя українцiв упевнено зростала: 1950 р. - 37 млн., 1955 р. - 40 млн., 1966 р. - 45 млн., 1980 р. - 50 млн. Понад 52 млн. українцiв ми мали на зорi Незалежностi i хтозна, скiльки мали б тепер, якби, починаючи з 1993-го року крива чисельностi українцiв раптово не полетiла додолу в рази швидше, нiж здiймалася вгору десятилiттями перед цим.
   Вiдповiдно до рекомендацiй Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, переписи населення у країнах свiту здiйснюють раз на десятирiччя. Саме ця процедура дозволяє здобути найдетальнiшу iнформацiю щодо реальної кiлькостi населення та його характеристик. Перший Всеукраїнський перепис населення вiдбувся 2001 року. I тодi, як з'ясувалося, кiлькiсть жителiв нашої держави становила 48 млн. 457 тисяч осiб. Наступна перевiрка мала б вiдбутися 2011-го року, однак, чи то через дефiцит коштiв, чи то через органiзацiйну неготовнiсть, чи то через страх розкриття реальної ситуацiї, цього не сталося досi. Спершу перепис вiдклали до 2012-го року, далi до 2013-го, 2016-го i врештi - аж до 2020-го. Цiкаво, що на здiйснення заходiв, пов'язаних з пiдготовкою до проведення перепису, iз бюджету наступних рокiв видiлять понад 2 млрд. грн. Та при цьому скупий вiце-прем'єр Павло Розенко заявив, що потрiбен лише мiльярд.
   А ось що говорить служба статистики стосовно народжуваностi та смертностi. Так, наприклад, за 10 мiсяцiв 2017-го року українцiв поменшало на 166,3 тисячi. А це, зi свого боку, на 23,4 тисячi бiльше, нiж за аналогiчний перiод 2016-го року. Разом з тим, кiлькiсть живонароджених у сiчнi-жовтнi 2017-го року становила 306,4 тис. осiб, померлих - 477,5 тис. осiб, отож в результатi лише 10 мiсяцiв українцiв поменшало на 171 тисячу. Статистика також свiдчить, що приблизно 500-600 тисяч українцiв вмирають щороку.
   Сьогоднi в Українi народжується 1,5 дитини на одну жiнку, коли для збереження нацiї необхiдно принаймнi 2, а для розвитку - бодай 2,1. За час Незалежностi кiлькiсть новонароджених за рiк знизилась на третину, а загальна кiлькiсть дiтей зменшилась удвiчi. Тепер у державi народжується приблизно 370 тисяч осiб щороку. Рiзниця зi смертнiстю - щонайменше 230 тисяч. Тобто, щороку в Українi не народжуються 230 тисяч дiтлахiв.
   Здавалося, у цiй ситуацiї держава мала б усiляко заохочувати зростання народжуваностi, проте в Українi все вiдбувається навпаки. У липнi 2014-го року значно урiзали розмiр виплат при народженнi дитини, згодом суттєво обмежили коло осiб, якi могли претендувати на державну допомогу при вихованнi. Як наслiдок, українцi все бiльше бояться народжувати, адже не впевненi, що у нинiшнiй ситуацiї будуть спроможними звести на ноги своїх нащадкiв.
   Одна iз найбiльших проблем українства - неконтрольована емiграцiя. Все бiльше людей щодень задумуються над навчанням, тимчасовим працевлаштуванням чи й виїздом на постiйне проживання бодай до найближчих сусiдiв. Воно й не дивно, адже щонайменше 10 % працездатних осiб не мають можливостi працевлаштуватись в Українi, а тi, що таки зайнятi, - отримують мiзерну зарплатню або ж не отримують виплат узагалi. Лише за офiцiйними даними безробiтних в Українi нинi 309 тисяч, i серед них на 10 вакансiй претендують аж 46 осiб. А скiльки таких осiб поза реєстром? А скiльки осiб працюють нелегально, тим самим вкорочуючи собi стаж i майбутнє пенсiйне забезпечення? За часи Незалежностi унаслiдок масової емiграцiї в Українi не стало вiд чотирьох до восьми мiльйонiв українцiв. Загалом же за 26 рокiв держава позбулася вiд 10 до 20 мiльйонiв своїх громадян.
   I якщо Україна перша у свiтовому топi стосовно корупцiї, то вона лише п'ята (з 224-х) у свiтовому рейтингу за кiлькiстю смертей на 1000 населення, а це гiрше, нiж у всiх бiдних африканських країнах.
   I ось що говорить з цього приводу лiкар-психiатр, правозахисник, дисидент Семен Глузман:
   "До влади ми завжди вибирали найгiрших: злодiїв, злочинцiв, людей, якi не хотiли будувати правову державу. Ми живемо у країнi, де все погано i на перспективу, видається, буде тiльки гiрше. Скiльки б нам Гройсман не обiцяв i не пояснював, ми добре розумiємо, в якому станi живемо. Бiльшiсть молодих людей думають лише про те, як швидше звiдси забратися. Та й чи можна народжувати дiтей у країнi, де немає соцiальних гарантiй узагалi? Тут постає питання виживання: з дитиною чи без. Найжахливiше, що нiхто за це не вiдповiсть, як i завжди у цiй країнi...А мали б.
   Єдина можливiсть покiнчити iз цим всiм - свiдоме голосування на виборах: не за всiляких черновецьких, чи оте все, що ми вже стiльки разiв обирали. Часто кажуть, що отой результат на виборах гарантують бабусi iз дiдусями, якi, ледве зводячи кiнцi з кiнцями, змушенi продаватися за гречку. Але ми часто забуваємо, що це не бабусi iз СРСР - це вiдносно молодi люди, якi голосували за Незалежнiсть. А де молодь? Вона повнiстю iгнорує вибори, даючи шанс отим злодiям дорватися до влади. Отака от ситуацiя...той жах ми влаштували самi.
   Єдине наше щастя в тому, що нарештi вiдiйшли вiд росiйського менталiтету. От вони люблять свою владу, яка б не була. Їм кажуть любити Путiна - люблять. I не звертають уваги нi на що. Ми ж й близько не любимо своїх управлiнцiв, дуже погано до них ставимось. Але цей не дає нiякого результату, бо немає контролю. Якби ми робили так, щоб вони нас боялися, то й ситуацiя була б iншою. Натомiсть кожна влада, змiнюючи попередню, має на думцi одну рiч: "Вчора тi лохи мене вибрали, то сьогоднi я вiдбиватиму грошi, якi витратив на вибори". Оце й усе". 
   Ось такi сучаснi українськi реалiї. Але прийде час, i владi доведеться вiдповiдати за свої злочиннi дiї, у тому числi й за черговий геноцид, i ох, як вiдповiдати!..
   Влада України хизується тим, що країнi притаманнi свобода слова та гласнiсть. Та давайте розберемося, що то за гласнiсть по-українськi.
   Всiм вiдомий випадок, який стався 8-го травня у черкаськiй школi N 8 - пiсля 9-ї години ранку пiд час лiнiйки стало погано декiльком десяткам школярiв. З них 51-у дитину госпiталiзували з пiдозрою на отруєння. В цей же день стало погано на лiнiйцi 19 школярам зi школи N 6 у Новомосковську Днiпропетровської областi та 4-м лiцеїстам з Кривого Рогу, якi брали участь у парадi до Дня пам'ятi та примирення.
   20 рокiв тому на Полтавщинi стався випадок, схожий на цьогорiчне черкаське отруєння школярiв на святковiй лiнiйцi, присвяченiй 9-го травня. У вереснi 1998-го року пiд час урочистого заходу, присвяченого 55-рiччю визволення населеного пункту вiд нiмецько-фашистських загарбникiв, 36 учнiв i 2 вчительки потрапили в реанiмацiю з симптомами ураження нервово-паралiтичним газом. При цьому всi симптоми однозначно свiдчили про ураження саме таким газом - типу фосфорорганiчної сполуки (ФОС), який використовується в нервово-паралiтичних отруйних речовинах, iнсектицидах тощо. Проведенi того ж дня Миргородською санепiдемстанцiєю до слiдження ґрунту показали на мiсцi мiтингу наявнiсть залишкової кiлькостi отруйних речовин iз групи фосфорорганiчних сполук. Однак з часом згадки про фосфорорганiчне iнгаляцiйне отруєння з медичних та iнших документiв зникли. Замiсть них з'явилося обтiчне формулювання "отруєння невiдомою речовиною". Аналогiчнi повiдомлення про черкаське отруєння школярiв навели всi ЗМI i цього 2018-го року. Чи не здається це досить дивним?... Напрошується висновок: або ж це така "гласнiсть" нашого президента (а рiшення з цього питання однозначно приймав саме вiн) або ж така "висока" професiйнiсть полiцiї, ДСНС України чи СБУ. I, мабуть, саме СБУ, бо отруєння групи школярiв - це злочин проти українського народу.
   А пiсля випадку у Хомутцях 20-рiчної давнини згодом у бiльшостi дiтей з'явилися цiлi "букети" хвороб - по 7-12 дiагнозiв у кожного(!), навiть онкологiчнi. Однiй ученицi ветзоотехнiкуму, яка приймала участь у заходах, пiсля обстеження в клiнiцi Санкт-Петербура, лiкарi встановили дiагноз "дифузнi змiни бiоелектричної активностi головного мозку", при якому в мозку запускаються незворотнi процеси, що сильно позначаються на дiєздатностi хворого i вимагають серйозного лiкування. Крiм того, бiльшiсть потерпiлих до цього асу не має дiтей, хоча їм вже тридцять рокiв. То чи не чекає подiбне потерпiлих черкаських школярiв?
   Майже через 2 тижнi (21 та 22 травня 2018-го року) дещо подiбнi (але саме дещо) випадки отруєння школярiв вiдбудуться в iнших мiстах України (Харкiв, Миколаїв, Павлоград...). Ось цi випадки отруєння наша "доблесна" полiцiя можливо й розкриє, а про черкаське отруєння влада успiшно "забуде", бо така вже на сьогоднiшнiй день у нас влада...
   А тепер кiлька слiв саме про свободу слова.
   Так, нiхто не заперечує - вона. Але й вона контрольована, тому що, наприклад, незалежних телеканалiв немає, власниками найбiльш популярних каналiв є тi ж самi олiгархи. Про пресу взагалi модна мовчати... В Українi є багато журналiстiв, якi збирають гострi, правдивi матерiали. Але хiба такi матерiали можуть пропустити продажнi головнi редактори газет та журналiв, яким влада закрила роти. Ось тiльки чим закрила - батогом чи гарним шматком пряника? Здогадаєтеся самi. Так, є в Українi iнформацiйнi канали, якi начебто намагаються говорити правду. Та здебiльшого саме неначе. Автор не веде розмову, наприклад, про "5 канал", власником якого є Петро Порошенко. Жоден iз знайомих, з ким розмовляв автор, казав, що вiн його принципово не дивиться. Скорiш за все, так само "дивляться" цей канал й бiльшiсть глядачiв України - що правдивого може казати провладний телеканал?..
   Досить високої думки про свiй канал, мабуть, власники чи менеджери телеканалу "112 Україна". А тому ще й придумали собi оригiнальний пiар - їх, неначебто, влада постiйно намагається закрити. Можливо, це й було колись, на початку iснування каналу. Слiд вiдзначити, що матерiали каналу часом дiйсно досить гострi й цiкавi. I новини доносяться правдиво. Та є у цього каналу одне, зате велике АЛЕ. I стосується воно обговорення якихось новин, дискусiй. Вони теж гострi й цiкавi. Та цi обговорення i дискусiї можна назвати ось яким чином: махання кулаками пiсля бiйки. Та це вже, мабуть, така дуже обережна полiтика телеканалу - аби чого не вийшло, краще поберегтися. Мова йде ось про що. Заздалегiдь вiдомо, наприклад, якi питання (у тому числi й Закони) будуть обговорюватися i прийматися на Верховнiй радi України. але обговорюються такi питання в студiї телеканалу "112 Україна" лише пiсля того, як питання у Парламентi вже прийнятi. I яку ж користь приносять такi обговорення?! Це вже просто балачки нi про що. А чому ж ви, панове менеджери, власник каналу, не обговорюєте подiбнi питання ще до прийняття на радi. Адже цiлком можливо, що тодi б парламентарi прислухалися до думок спецiалiстiв i голосу народу. I їх рiшення з цього питання було б зовсiм iншим, зокрема воно, можливо, було б дiйсно на користь народу, на користь пересiчного громадянина нашої країни. А так... - лише одне базiкання, яке нiкому нiякої користi не приносить, хiба що пiарить гостей студiї.
   Є в Українi iнший досить цiкавий телеканал, який гордо йменує себе нацiональним. Звичайно, всi здогадалися, що мова йде про канал "1+1". Назвати його словом нацiональний якраз язик не повертається. Так, мовлення ведеться на державнiй мовi. Але яким вiн може бути нацiональним, якщо вiн свiдомо нехтує культурним спадком України. за всi роки за теперiшньої влади вiн не показав жодного українського фiльму, жодного українського спектаклю. Вiн показує лише закордоннi серiали iз розряду "мильнi опери". То це нацiональний канал?.. Це антинацiональний канал. Далi, вiн постiйно хапається за показ спортивних змагань. I це зрозумiло, бо хоча б таким чином вiн може набрати собi аудиторiю (iнших цiкавих передач у каналу немає). Та показуючи спортивнi передачi у прямому ефiрi, вiн постiйно робить рекламнi паузи. Власнику каналу начхати на iнтереси телеглядачiв, що тi пропустять цiкавi моменти змагань. Йому головне реклама, бо з коштiв рекламодавцiв вiн фiнансується! Що також дуже дивно для "нацiонального" каналу. Ви покажiть, панове, у прямому ефiрi (без рекламних пауз) змагання, а потiм крутiть рекламу хоч 2-3 години. Е, так не можна, адже тодi її нiхто дивитися не буде. А рекламу нiхто й так не дивиться (та це чудово вiдомо й спiвробiтникам телестудiй), глядачi однак просто влаштовують собi невеличкий вiдпочинок. Те, що глядачевi необхiдно, нiякої реклами не потребує, запам'ятайте це! Адже немає реклами, наприклад, на хлiб, фрукти, овочi... Рекламується лише рiзний непотрiб, який виробник не може продати, або ж продає, та мало - а йому потрiбно нажитися на покупцях. I особливо це стосується медикаментiв, про якi мова йшла вище. А тепер стосовно самого Закону про рекламу. А чи вiдомо вам, панове, що згiдно Закону про рекламу в Українi видiляється 13 % ефiрного часу. А скiльки часу насправдi забирає реклама? Та щонайменше вдвiчi-тричи бiльше (в Українi на телеканалах реклама та рiзнi анонси складають в середньому 16 хвилин з 1-го ефiрного часу). То це так ви, панове, виконуєте Закони України?! Та про що говорити, якщо в Українi не виконується жоден Закон. Влада намагається лише примусити громадян виконувати тi Закони, якi саме їй вигiднi. I що цiкаво, в Українi немає нiякого органу, який би контролював дотримання Законiв. Прокуратура? А навiщо це їй? Адже закон що дишло, куди ми його повернемо, туди й вийшло - ось принцип, яким керується нинiшня влада України.
   Завершуючи тему про свободу слова й ЗМI, слiд вiдзначити, що в Українi є лише один iнформацiйний канал, який говорить повну правду. Це телеканал "ZIK" ("закарпатський iнформацiйний канал") - лише один правдивий iнформацiйний канал в Українi. Та ще й матерiали - новини, обговорення, дискусiї, фахiвцi - на цьому каналi дiйсно цiкавi. I ось саме його влада дiйсно постiйно намагається закрити. Та, на щастя, поки що їй цього зробити не вдається!
   Настав, мабуть, час зачепити саме найболючiше питання - вiйна на Донбасi.
   Все бiльше й бiльше стає висловлювань полiтологiв, оглядачiв та й просто вiдомих людей про те, що вiйськовi дiї на Донбасi не стихають, бо це багатьом вигiдно. Тобто на кровi патрiотiв України, на сльозах їх матерiв, дружин та дiтей багато хто просто наживається, наживаються особи всiх рiвнiв. I про це говорять не лише в Українi. За словами автора статтi американської газети "The New York Times" з початку конфлiкту на Донбасi лише у 2014-му роцi витрати на оборону та безпеку в Українi зросли з 2,5 % валового внутрiшнього продукту до бiльш нiж 5 % або 6 мiльярдiв доларiв. "Пропускаючи таку кiлькiсть грошей через руки українських чиновникiв та бiзнесменiв, що часто одне i те саме, влада стримує боротьбу з корупцiєю та зловживаннями службовим становищем, якi вважаються найнебезпечнiшим ворогом України", -- йдеться у цьому матерiалi.
   На думку автора, символом корупцiї в Українi є три вiлли на пiвденному узбережжi Iспанiї, що належать президенту Петру Порошенку, заступнику секретаря РНБО Олегу Гладковському та першому заступнику парламентської фракцiї БПП Iгорю Кононенку. "Всi троє були багатими бiзнесменами, перш нiж отримати офiцiйнi посади, i викликають пiдозру, оскiльки приховують iнформацiю про свої володiння. Жоден з них не вказав iспанську нерухомiсть в обов'язкових декларацiях про активи", -- пише журналiст NYT.
   А у Верховнiй радi тим часом намагалися проштовхнути Закон про пом'якшити вiдповiдальнiсть за економiчнi злочини. Та їх навпаки потрiбно робити жорсткiшими, тому що економiчнi злочини - це злочини не проти однiєї людини, а проти всiєї країни, проти народу України.
   Як наживаються на вiйнi в Українi багато чого розповiв командир спец-роти "Торнадо" Руслан Онiщенко - колишнiй заступник командира з бойової пiдготовки розформованого добровiльного спецроздiлу МВС "Шахтарськ" (батальйон патрульної служби мiлiцiї особливого призначення), який вiв боротьбу проти терористiв на територiї Донбасу. Батальйон був розформований нiбито за мародерство, та у пiдсумку за мародерство й нiбито iншi злочини не було притягнуто до вiдповiдальностi жодного бiйця, хоча вищи посадовцi говорили, що у них є численнi факти.
   А насправдi батальйон був розформований за те (зi слiв колишнього позаштатного радника МВС Антона Геращенко), що полiз у "чужий горо́д" - "Форест Парк" (туди був виведений пошарпаний пiдроздiл пiсля боїв пiд Iловайськом). Що ж стосується того "Форест Парка", то це оздоровчо-розважальний заклад пiд Донецьком, великий комплекс з озерами, спорткомплексом, майданчиками для гольфу, тенiсу, лiтнiми будиночками. Заклад вiдпочинку донецьких олiгархiв, так би мовити правих та лiвих рук Рiната Ахметова.
   Ось що каже Руслан Онiщенко: "Вiйна - це бiзнес. Людськi життя - це валюта для наших чиновникiв, президента, прокурорiв. Заробляються грошi на всьому. На зрадi бiйцiв, на здачi територiй, на контрабандi. ...Є такi генерали, якi вмiють очолити злочиннiсть. На кожному пропускному пунктi, де проходить контрабанда, свої "смотрящi" - офiцери, "прихопленi" кримiнальними справами. Грошi носять 360-л смiттєвими пакетами. ...коли везуть 10-20 кг золота, то це не бабуся, яка тягне двi качалки ковбаси. Це кудись до когось поїде. Ми говоримо, дайте координати, хто зустрiчатиме, як це буде вiдбуватися. Вони нам: "Нiяких координат, глянули - якщо добро хороше, нехай хлопцi їдуть".
   А ще вiн розповiв про один момент пов'язаний з вугiллям. На шахтi Горська, Тошкiвська лежали гори вугiлля. З тiєї територiї йшло вугiлля, а у на нашiй територiї кудись зникало. Тодi 24-а бригада ВСУ затримала потяг, з якого все почалося. Хлопцi подивилися документи - вугiлля вчора ще було в США, а сьогоднi вже тут. Та воно й не дивно. Адже вся Луганська область в кар'єрах, там знiмають землю - є пласт вугiлля 1,5 шириною, i його гребуть. Собiвартiсть маленька, а тому на територiї бойовикiв можуть купити тонну вугiлля за 300-400 гривень, а показати, що вугiлля привезли з Африки за цiною 120-150 доларiв.
   А що дiялося поки безконтрольно снували потяги то в одну, то в iншу сторону. Ось тодi й дiйсно нашi чиновники грошi мiшками носили. Та воно продовжується, на жаль, i досi, бо той контроль над перевезенням однак одностороннiй i направлений лише га те, щоб не заважали чиновникам "робити грошi"
   А завершити цю тему слiд, мабуть, матерiалом журналiста Юрiя Бутусова (Головний редактор "Цензор.НЕТ"), розмiщеного на Нацiональному антикорупцiйному порталi "АНТИКОР" про те, що Начальник Генштабу Муженко з братом пiдозрюються у розкраданнi 300 млн. грн.
   Отож, Нацiональне антикорупцiйне бюро України розпочало розслiдування найбiльшого розкрадання при закупiвлi радiостанцiй i телекамер керiвництвом Держприкордонслужби, ВСУ, НГУ - брати Муженко стали фiгурантами корупцiйного розслiдування. Вони, зловживаючи службовим становищем, дiючи в iнтересах приватних суб'єктiв господарювання, шляхом застосування переговорної процедури державних закупiвель, визнали за кращi цiновi пропозицiї конкретного ТОВ i уклали договори закупiвель за завищеними цiнами, чим завдали збиткiв державi на суму близько 300 млн. грн.. Наприклад, рiшення про закупiвлю радiостанцiй приймалося в Генштабi ЗСУ як самим начальником ГШ генералом Муженком так i його рiдним братом - полковником Сергiєм Муженком, офiцером Генштабу. Служити пiд керiвництвом близького родича - це прямий конфлiкт iнтересiв, але таке порушення закону начальнику Генштабу теж сходить з рук, тому що боротьбою з корупцiєю в ГШ займатися не прийнято. Ця справа була вперше вiдкрита i розслiдувана ще у 2015-му роцi Головною вiйськовою прокуратурою, яка провела всi необхiднi слiдчi дiї, i встановила склад злочину у дiях керiвництва силових вiдомств, що призвело до розкрадань з бюджету. Однак слiдчi вийшли на вище керiвництво силових структур, i надiйшла полiтична команда - розслiдування припинити.
   А далi справа братiв Муженкiв потрапила в поле зору НАБУ. Та чи вдасться НАБУ довести до суду те, що не вдалося зробити прокуратурi?
   I про що ще можна говорити, якщо служба, яка повинна всiляко сприяти бiйцям, якi захищають Вiтчизну, наживаються на їх кровi. З такою владою вiйна на Донбасi нiколи не припиниться, бо вона вигiдна їй. Тобто їм цинiчно вигiдна кров громадян i сльози їх матерiв.
   А що вже говорити про липових волонтерiв, та тих, хто, прикриваючись благодiйнiстю, насправдi допомагають бойовикам на Донбасi. Так, наприклад, пiдозрюваний в органiзацiї замаху на журналiста Бабченко виконавчий директор українсько-нiмецького СП "Шмайсер" Борис Герман назвав Рината Ахметова спонсором терористiв. Також вiн додав, що вiйну в Донбасi фiнансують багатi громадяни України. "З того боку менi сказали, що у нас є товариш Ахметов, який фiнансує вiйну на Донбасi з того боку. Це не росiяни її фiнансують, це фiнансують тi податки, якi ми платимо i та електрика, за яке ми платимо божевiльне, цi всi грошi йдуть на вiйну проти нас. Схаменiться! Iнакше ви втратите цю країну в найближчi два роки. Чи не буде України. I всi будуть плакати, як це було погано. Треба все-таки подумати про дiтей. А ви все думаєте про те, як накрасти i втекти. Вiн також заявив, що у росiян, зацiкавлених у заворушеннях на територiї України близько сотнi кiлерiв у нашiй країнi. "Вони всi працюють просто за грошi. Тому цi кiлери всi колишнi, скажiмо, жителi Донецької та Луганської областi, якi розселилися по всiй Українi. Їм абсолютно без рiзницi якiсь моральнi пiдвалини або якiсь бажання громадськостi, або сама Україна. Вони бiднi люди, яким треба заробляти на життя. I вони заробляють тим, чим вони можуть". Оскiльки цi слова Германа абсолютно непричетнi до справи стосовно организацiї замаху на журналiста (вони його аж нiяк не виправдовують), то їм можна вiрити.
   А ось Вiктор Васильович Чумак (український юрист, генерал-майор юстицiї запасу, народний депутат України 7-го та 8-го скликань. Колишнiй заступник голови Комiтету Верховної Ради з питань боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю (2014-2016 рр.). Колишнiй член фракцiї БПП) ще й пiдтверджує прямий зв'язок Рината Ахметова з Порошенком:
   "Найбiльший вплив на президента має Ахметов. У нього з Порошенком найбiльший спiльний бiзнес через ДТЕК (приватна енергетична компанiя. - Gazeta.ua). Компанiя ICU Пасенюка i Гонтаревої [Макар Пасенюк - позаштатний фiнансовий радник Порошенка, Валерiя Гонтарева - голова Нацбанку] скупила велику кiлькiсть боргових активiв ДТЕК. Це - такий собi гаманець Петра Олексiйовича. Вiн i Ахметов - реальнi партнери в бiзнесi. Щоб зробити країну успiшною, треба розвалити олiгархiчнi монополiї - в економiцi, полiтицi, засобах масової iнформацiї".
   Красномовними є й вiдповiдi Чумака на запитання журналiстiв:
   -- Чому Порошенко виявився неуспiшним президентом?
   -- Тому що вiн процвiтаючий олiгарх. Щоб зробити країну успiшною, треба розвалити олiгархiчнi монополiї - в економiцi, полiтицi, засобах масової iнформацiї. Тодi з'явиться конкуренцiя, що дасть поштовх для розвитку. Монополiї - це коли все застигає, зупиняються всi лiфти: соцiальнi, полiтичнi, професiйного росту. Талановитi люди не мають можливостi пробитися нагору. Якщо розбити цi монополiї, президент Порошенко втратить свою конкурентоздатнiсть. Конкурентними будуть люди з iдеями. А такi як Петро Олексiйович мають лише грошi та зв'язки.
   -- Яким чином розбити монополiї?
   -- У всьому свiтi були великi монополiї. Для того, щоб їх розбити, частину залишали власнику, а 80 вiдсоткiв продавали на аукцiонах, створювали вiдкритi акцiонернi товариства. Це не нацiоналiзацiя, експропрiацiя чи соцiалiзм. Власник отримує грошi, вкладає їх у нацiональнi банки, не виводить в офшори. Банки капiталiзуються, збiльшують обсяг оборотних коштiв, зменшують кредитнi ставки - для всiх плюс. Запускається процес оздоровлення економiки та країни загалом. Наслiдком олiгархiчної системи в Українi є корупцiя. Її формула проста, як дверi - монополiї плюс свавiлля i мiнус вiдповiдальнiсть. Монополiї не дають розвиватися малому та середньому бiзнесу, люди отримують низькi зарплати, їдуть iз країни. Зменшується кiлькiсть тих, хто виробляє нацiональний продукт, грошей в обiгу, податкiв, можливостi платити пенсiї. Таку систему неможливо реформувати, її потрiбно знести й побудувати з чистого аркуша абсолютно iншу. Мають працювати два головнi принципи - верховенство права й невiдворотнiсть покарання. Це все прописано в законах. Формальнi закони та реальнi суспiльнi вiдносини сьогоднi не те, що не зв'язанi. Це - два рiзних свiти.
   На закiнчення слiд, мабуть повернутися до теми майбутнiх президентських виборiв, якi мають вiдбутися у наступному роцi. Адже публiкацiя i писалася саме заради цiєї подiї.
   I почати цю завершальну частину слiд iз питання про виборчу заставу. Чи так вже вона потрiбна i надає вона рiвнi права всiм громадянам України. Виборча застава - це певна сума грошей, яка зазвичай вноситься кандидатами, якi балотуються на виборнi посади. Грошова застава - це кошти, що вносяться для забезпечення виконання певних зобов'язань, - як термiн, уживаний у нашому цивiльному правi, не має чiтких тлумачень при його застосуваннi в правi виборчому. Сума надходить з ресурсiв, наявних у виборчому фондi кандидата, на рахунок виборчої комiсiї. У разi, якщо кандидат не набрав на виборах необхiдну кiлькiсть голосiв i не пройшов виборчий бар'єр, поверненню ця застава не пiдлягає.
   Кандидат не може здiйснити реєстрацiю своєї особи на вибори, поки не внесе виборчу заставу. Даний вид застави виконує так звану систему фiльтрiв функцiю: тобто, завдяки процедурi виборчої застави вiдсiваються кандидати, якi не мають серйозного намiру боротися за свою потенцiйну посаду. Дана процедура має вiдповiдний законодавству порядок проведення i iснує в таких країнах, як Росiя, Україна, Францiя, Англiя та iнших. Причому цi грошi повертаються людинi, що пройшла п'ятивiдсотковий виборчий бар'єр.
   В Українi виборча застава iснує донинi. А Верховна Рада навiть постiйно пiдтримує пропозицiї стосовно збiльшення фiнансового внеску в якостi застави для тих осiб, якi балотуються на пост президента (наприклад, з 500 тисяч до 2,5 млн. грн.). Застава вноситься безготiвковим розрахунком на банкiвський рахунок центральної виборчої комiсiї. Що стосується депутатських виборiв до парламенту, то для партiй, якi хочуть зайняти мiсця у Верховнiй Радi, закон передбачає заставу у виглядi двох тисяч прожиткових мiнiмумiв.
   У зв'язку з цим виникають як певнi обмеження, так i певнi непрямi привiлеї, якi йдуть врозрiз iз статтею 24 Конституцiї, яка справедливо обумовлює, що громадяни мають рiвнi конституцiйнi права й свободи, а тому не може бути привiлеїв чи обмежень за тими чи iншими ознаками. Зокрема, за майновим станом.
   Та чи так воно, скажiмо, за виборчим законом, коли й до нього придивитися? Закон про вибори народних депутатiв до нерiвностi у виборчому правi ще строгiший. У двох статтях, 2 i 3, щодо загального й рiвного виборчого права, завбачливо уточнюється:
   - будь-якi прямi чи непрямi привiлеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками майнового стану забороняються;
   - рiвнiсть прав i можливостей брати участь у виборчому процесi якраз i забезпечується забороною привiлеїв чи обмежень кандидатiв у депутати за ознаками майнового стану.
   Те, що пряма заборона обмежень може допустити привiлеї, цебто стати непрямою - нашi законодавцi не додумали. Очевидно, суть питання полягає в тому, що мати права й можливiсть користуватися правами - це рiзнi поняття навiть у правовому сенсi. А саме життя, яке ми собi налаштували, по-своєму пiдправляє однаковi для всiх конституцiйнi засади. З майновим станом, який забезпечує життя, зрозумiло: у кого вiн вищий - тим, зазвичай, i живеться краще. А тому й користуються вони усiма їм наданими нiби рiвними правами нерiвно.
   Отож потрiбно розiбратися наскiльки грошова застава "урiвнює" права всiх громадян. У радянський час виборчої застави бути не могло. То яку ж мету переслiдували законодавцi вже новiтньої України та з яких мiркувань вводилися щоразу до кожних виборiв саме такий розмiр грошової застави, - залишається загадкою.
   Але думка така в чиїйсь законодавчiй головi вперше майнула в 1994-му роцi. Тодi запровадили символiчну грошову заставу - один неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян, близько 17 теперiшнiх гривень. Ну, це було ще терпимо. Але грошова застава до виборiв 1998-го року впала на плечi полiтичних партiй - кандидати в депутати по одномандатних округах застави не вносили - i зросла одразу до 17 тисяч гривень (такий собi "маленький" скачок - рiвно у 1000 разiв). Не було нiяких нарiкань вiд партiй, коли застава до виборiв 2002-го року знову пiднялась в 15 разiв у порiвняннi з попереднiми виборами - до 255 тисяч гривень, а самовисуванець кандидат у депутати мав уносити на спецiальний рахунок ЦВК уже 1020 гривень.
   Новi чималi розмiри грошової виборчої застави встановилися з 2006-го року, коли Україна перейшла на пропорцiйну систему виборiв, а вiдносною одиницею вимiру став мiнiмальний розмiр зарплати, що, попри стабiльнiсть неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, щокварталу збiльшувався. Отож попереднi двi тисячi мiнiмальних розмiрiв зарплати, якi партiї стали вносити виборчою заставою з 2006-го року, вiдтодi виросли з 700 тисяч до 2 мiльйонiв 204 тисяч гривень на цьогорiчнi осiннi вибори. Тобто, тi, хто добрався до безкоштовної "годiвницi", роблять уже, щоб їх ряди не поповнювалися "зайвими" людьми.
   Можливо, полiтичнi партiї тому такi в нас терплячi й не бунтують iз приводу цього - бо грошi мають i зовсiм не є партiями бiдних? Чого не скажеш про народ, який цим "небiдним" партiям дозволив формувати владу. Як зiбрати такi кошти людинi iз села? А як бути мiльйонам безробiтних чи хто пiдробляє час вiд часу? То що це за рiвнiсть за майновим станом, панове законодавцi?
   А на парламентських виборах до виборчих застав додається ще й так званий прохiдний бар'єр, який останнiм часом становить 5 %. I вiн постiйно є предметом торгiв полiтичних партiй. Хоча законнiсть його введення на виборах є дуже спiрним питанням.
   Носiєм влади в Українi є народ. Так написано в Конституцiї. Конституцiя України (Стаття 5. "Носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в Українi є народ. Народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування. Право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Нiхто не може узурпувати державну владу".
   Але на практицi носiєм влади є народ, який проголосував за партiї, якi подолали прохiдний бар'єр. Iншi - або не народ або лохи. За новим Законом про вибори народних депутатiв прохiдний бар'єр встановлено в 5 %. Та виникає законне питання, на пiдставi чого взагалi нашi депутати мають право приймати такi обмеження? Адже Конституцiя не передбачає прохiдного бар'єру. Депутати його самi вигадують, i можуть то його пiдвищити, то його взагалi лiквiдувати.
   Встановлення будь-якого прохiдного бар'єру - це спотвореннi волi виборцiв, примушуваннi їх голосувати за "сильнi" партiї, якi є сильними в полiтицi, але дурнуватими в економiцi. I питання залишається вiдкритим - на якiй пiдставi деякi громадяни позбавленi своїх представникiв в парламентi? Тiльки тому, що таких громадян менше 5 %? Але якщо додати такi меншостi, то вийде чимала частка виборцiв! Стосовно, наприклад, депутатiв Верховної ради, то це 0,222 % виборцiв (100 % : 450). Ось законний прохiдний бар'єр. Саме так зроблено в Нiдерландах, де  прохiдний бар'єр становить 1/150 вiд поданих голосiв, при тому що нижня палата парламенту складається якраз iз 150 депутатiв.
   Та й на думку частини народних депутатiв положення, згiдно з яким списки кандидатiв у депутати вiд полiтичних партiй, виборчих блокiв партiй, що отримали менше певного вiдсотка голосiв виборцiв, якi взяли участь у голосуваннi, не отримують право на участь у розподiлi депутатських мандатiв, суперечить конституцiйним принципам виборчого права. А при цьому деякi фракцiє постiйно намагаються пiдняти планку прохiдного бар'єру, мабуть, щоб зменшити конкурентнiсть.
   Стосовно ж основних фiгурантiв на президентських виборах, то ось що говорить, наприклад,
   американський iнвестор, власник Житомирської кондитерської фабрики "ЖЛ": Порошенко - полiтичний труп. Точно такий же, як i Тимошенко. Саме Тимошенко виростила таких негiдникiв як Пашинський, Аваков, Яценюк, Парубiй та iншi. Вона розкидала їх по полiтичним партiям i за 4 роки жодного разу не критикувала, коли тi вбивали людей, грабували Україну пiд час вiйни, органiзовували бандформування. Iнвестувати в Україну сьогоднi не можна. "На самому верху корупцiйної пiрамiди стоїть президент Порошенко, Аваков, Турчинов i всiм вiдомий негiдник - Пашинський".
   Що можна сказати про Анатолiя Гриценка - колишнього мiнiстра оборони України? На цей час за нього готовi проголосувати близько 16 % виборцiв. У соцдослiдженнях його випереджає лише Тимошенко, за яку готовi проголосувати приблизно 20 % виборцiв. (за Порошенка лише 7,6 %). А тому, якщо ця двiйка потрапить до другого туро, то вважають, що Тимошенко не матиме шансiв. На двох попереднiх виборах у Гриценка все ж таки була слабенька команда, яка мало в чому йому допомогла. А що буде цього разу?.. За даними опитування практично всiх агентств Гриценко чiтко йде на 2-му мiсцi.
   Досить цiкавою була фiгура ще одного претендента - українського музиканта i спiвака, лiдера гурту "Океан Ельзи" Святослава Вакарчука. Та саме була, тому що з незрозумiлих причин пiсля зустрiчi з Петром Порошенкм (на яку той його сам запросив) Святослав вiдмовився брати участь у президентських перегонах. Хоча, якщо помiркувати, то що у цьому дивного?.. Адже за реакцiєю iнтернетмереж можна було судити, що Вакарчука пiдтримує переважна бiльшiсть суспiльства. Та й його слова, що українськiй полiтицi потрiбнi свої "кiборги" численнiй аудиторiї прийшлися до смаку. Так, нехай вiн не полiтик, не професiонал. Та саме наша "професiйна" влада перетворила країну на саму вiдсталу у Європi. Та i у нас приклади подiбного професiоналiзму - Вiталiй Кличко. Та Президент країни оцiнюється не полiтичними лозунгами i обiцянками (з яких бiльша частина не виконується), а чеснiстю, поряднiстю, людянiстю i вiдданiстю справi розбудови України. А цi риси Вакарчуку якраз властивi. I Петро Порошенко, мабуть, це чудово зрозумiв. Саме тому вiн одразу з провiв зустрiч з Вакарчуком, пiсля якої той "несподiвано" зняв свою кандидатуру. А жаль...
   На думку Володимира Фесенка, Бойко - найвигiднiший спаринг-партнер у другому турi для Порошенка (а той самонадiяно планує дiстатися до цього етапу), у якого вiн зможе з великою ймовiрнiстю виграти. За словами експерта, главу фракцiї "Оппоблок" зараз фактично тримають на гачку справою про так званих "вишки Бойка". А бiльше реальних або просто цiкавих кандидатiв на посаду президента поки що немає. Ну, звичайно ж не базiки Ляшко та Каплiн чи клоун Зеленський.
  
   Може здатися, що автор критикуючи владу, не вiрить у те, що в Українi є поряднi люди, якi можуть пiдняти Україну з руїн. Саме з руїн, бо нинiшня влада зруйнувала Україну за всiма пунктами. Та це якраз не так. Тому що порядних людей в Українi якраз багато, i таких людей, якi будуть самовiддано розбудувати державу, а не розтягувати все по власним карманам. А тому, люди, огляньтеся! - такi люди поруч з вами. Просто вони не галасують i не займаються пiаром чи саморекламою. Вони, мовчки, роблять свою справу, всiєю душею вболiваючи за неньку Україну. Голосувати потрiбно за мовчунiв, а не за базiк. I не за тих, кого будуть найбiльше "розкручувати", i якi буду давати численнi обiцянки, а за тих, хто буде спокiйно i коротко викладати свою програму. Ось таких людей найбiльше бояться рiзнi базiки, саме тому вони пiд рiзними приводами вiдмовляються вести з такими мовчунами зустрiчi-дуелi у прямому ефiрi. До речi такi зустрiчi останнiм часом вже майже й не проводяться. I саме з "iнiцiативи" найбiльш розкручених i пропiарених кандидатiв - базiк i багатообiцяльникiв. А їх супротивники чеснi, поряднi, спокiйнi i розважливi люди, якi душею вболiвають за Україну та її народ, а про власнi кишенi. Автор мiг би навести десятки iмен таких людей, та не хоче цього робити, бо влада тут же почне їх плюндрувати i переслiдувати, як то було з такими "ворогами народу, зрадниками" як Семенченко, Саакашвiлi, Садовий, Савченко... До людей, вболiваючих за долю України можна, в першу чергу вiднести колишнiх дисидентiв, якi боролися за Україну ще за суворого режиму СРСР. Та їх на гарматний пострiл не пiдпускають навiть до найнижчих щаблiв влади, знаючи, що вони чеснi i непримиримi у питаннях свого ставлення до неньки України та її народу. Саме за них вони боролися все своє життя. Та на жаль, дуже мало вже таких людей залишилося - стiйких i у повних ладах зi своєю совiстю. Громадяни України, обираючи не наступнi 5 рокiв керiвника своєї країни, дуже уважно й ретельно ознайомтеся з дiями кандидатiв на цю посаду. Саме з їх дiями, а не словами. Не дайте в черговий раз обвести себе навколо пальця. Голосуйте за ту людину, якiй ви вiрите, бiльше нiж самому собi. Хай живе й розбудовується ненька Україна (входячи до когорти передових країн Європи), а також процвiтає її багатостраждальний, але трудолюбивий народ! Слава Українi!!!
  

0x01 graphic

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   42
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"