Аннотация: Звичайна iсторiя,яких є сотнi, iсторiя однiєї людини, яка б мала заставти задуматись про те що в життi кожного є мiсце диву, якщо в нього повiрити.
Заявилось свiтло, з неба полинув гучний гуркiт. Погода слугувала лейтмотивом настрою дiвчини, яка йшла роблячи дрiбнi кроки, нервозно поглядала на годинник i пришвидшувала крок.
"Знову приїхала останнiм автобусом, чорт забирай, вже вкотре"- розмiрковувала я i за iнерцiєю пришвидшувала хiд, поступово переходячи на повiльний бiг.
- Пшона менi в кеди!
Як же я ненавиджу це мiсто, дурнуватi вибоїни, перiод нескiнченних дощiв, начальника мудака i туфлi...Ну йоперний балєт! Туфлi-це була остання пара пристойного взуття, але i вони не витримали лихої долi, просто чудово. Завтра прийдеться одягнути кеди, а от отримаю зарплату та пiду по новi туфлi, куплю Мерi Джейн, давно такi хотiла, за такими тривiальними роздумами, я й не помiтила, як дiйшла додому.
-Привiт, Мефi, як ся маєш?
-Мрр..
-Ти, як завжди не в змозi вiдповiсти, еге ж?
-Мррр
-Хах, всьо лиш ластишся, знову голодний? Вибач, я сьогоднi без смаколикiв, не встигла зайти в магазин, але в мене, є дещо в шухлядi, ходiмо на кухню, диявольське створiння .
I пухнастий, рижий, ширший нiж довший котяра, з швидкiстю вiтру побiг на кухню, перебираючи лапками.
- Все, рижий, тримай свiй корм, а я пiшла спати.
***
Да ты чудесная девушка и причина не в тебе
Просто я я я я хочу отдохнуть
Мы запутались видишь
Как от земли до небес
Ты моя не моя
Я боюсь утонуть
Да ну, какие там тёлки
Господи, що за противний писк?! Менi хоч в законний вихiдний дадуть виспатись, чи нi?!
Я не буду тебя трогать, ты не будешь меня целовать
Будем друзьями, раз,два и по домам
Да заткнись, ти!
Ты так красива сегодня! О, Боже!
И для кого ты надела это милое платье
Что то по моей кожи
Пробирается и хочет тебя целовать
Нет, я делаю вид, что мне всё равно
Ведь мы просто друзья
Да и какое мне дело.
Йопт, йопт, йопт, сьогоднi ж четверг! Я знову проспала!
-Ааа, вiдвали, Мефi, я запiзнююсь, зараз дам тобi їсти, почикай трохи, не вмреш.
Блiн, де є тi туфлi?! Я ж їх вчора догробила, так i що тепер одягнути?! Точно,кеди! Спiдниця, менi термiново потрiбна джинсова спiдниця, бiла кофта i сiро-рожева мiкiна .
-Схоже пора зробити порядок в шафi...Бо речi вже самовiльно лiтають.
Ооо, круто, добре що потрiбнi менi речi зверху тiєї купи мотлоху. Може ще встигну чай випити
-Так, Мефiстофель, скотина рижа, якщо ти зробиш собi кубло з моїх речей, то зостанешся без вечерi, зрозумiло?!
Ну ось, останнiй автобус, вкотре, це вже схоже на традицiю... I дике вiдщчуття перевтоми також, здається, ще декiлька таких днiв i я ляжу на асвальт та бiльше не встану, бо в цьому немає сенсу. Дiм, нарештi.
- Мефi! Ти вже дрихнеш?! Навiть власний кiт iгнорить, дожилась.
Ранок, будильник, бардак в домi, розлила каву, одяг, вилiтаю з дому, стою на зупинцi, згадала що вихiдний, голосний смiх, як вiрний друг iстерики, люди на зупинцi починають оглядувати. Через деякий час повiлно побрела додому, до ненагодованого кота та дорогою додому вирiшила вiдвезти рижика на деякий час до батькiв, бо через запару на роботi все частiше забуваю його нагодувати, але заради цього доведется витримати двогодиннi лекцiї на тему: "Тобi 25, а ти не живеш, а iснуєш", "Коли в нас будут внуки?", " Ти останнiй раз тиждень тому їла, так?", як же це заколiбало.
- Привiт, Мефi, а ми їдемо в гостi до моїх батькiв, ти там деякий час поживеш.
Кiт, за звичкою мене проiгнорував та лiниво пройшов сексапiльною походкою на кухню, наче натякаючи що пора їсти, хах, йому ж вiд тої iнформацiї, нi тепло, нi холодно. А менi що робити?
Зпакувала кота в його перенесну коробку i вже з пiднесеним настроєм, вiд розумiння того, що согоднi субота, а завтра мене чекає ще один вихiдний та можливiсть нарештi виспатись, пiшла легкою ходою на зупинку. Блiн, ну чим я думала, коли запхплпс в повну маршрутку, лiтом, в час пiк, ой, дурепа, щей якись мудак, за нижнi недо90 вщипнув. А ось i будинок буткiв, коли я тут востаннє була? Два мiсцi тому, чи три? Таки нутром чую, що без лекцiй не обiйдеться. Зупиняюсь перед дверима, на хвилку затамовую подих, подумки рахую до десяти, встигаю подумати: "А де наша не пропадала, в свiй ж дiм йду, а не на бойню, пiдношу руку аби постукати, але не встигаю, бо дверi рiзко вiдчиняються, а на порозi стоїть моя мама, зацiкавлено дивлячись на мене.
- Ти прийшла провiдати свою старушку мать? Питання цiлком в дусi моєї мами, хоч вона нещадно лукавить на тему власного вiку та зовнiшнього ви гляду, але я її нiколи не зрозумiю.
- Звiсно, а ще принесла вам кота на збереженя. Ви, як? як тато, доречi, де вiн?
- Ти що забула, що сьогоднi субота та твiй дражайший татусь, за традицiєю бухає з своїми пiдстаркуватими друзями, називаючи це таким нетревiальнм дiйством, як "риболовля".