Аннотация: П'ЯТА КАЗКА про бичка, який сам собi господаря вибрав.
Хата Пилипа та Матрони стояла бiля струмка. Пилип був чоловiк заможний, а хату купив спецiально бiля струмка, щоб худобу напувати. А господарство у Пилипа та Матрони було велике - кiнь та корова, а ще гуси, качки, кури.
- Цип, цип, цип, - годувала Матрона курей, висипаючи пшоно i пшеничку на травку.
Кури одразу бiгли клювати зерно, за ними, перевалюючись, поспiшали качки.
- Кача, кача, кача, - кликала за собою птахiв Матрона, - я вам трави нарiзала i гарбуза.
Матрона була баба роботяща, за худобою дивилася справно, рано вставала, пiзно лягала. Як i її чоловiк Пилип, Матрона була баба скупа, все в дiм, все в дiм.
Пилип доглядав коня, їздив на базар продавати яйця, сир, сметану. Iнодi майстрував по дому. Хата у Пилипа була не остання в селi - з розписними вiконницями, новим дахом.
У Пилипа та Матрони було двоє дiтей - восьмирiчний Степанко та шестирiчна Марiчка. Малюки допомагали батькам у господарствi.
У той час, як господарi справлялися з господарством, до струмка забрiв бик води попити.
- Татко, татко, дивись-но, який бик до нас приблукав, - зрадiв Степанко.
- Батюшки, красень! - Матрона склала руки на грудях. - Чий вiн?
- Тепер наш, - по-господарськи сказав Пилип. - До нас прийшов, значить - наш. Завтра на базар зведу його, за нього можна купу грошей отримати. Ось розбагатiємо!
Пилип накинув мотузку бичку на шию i повiв у сарай.
- Може нагодувати його? - запитала Матрона.
- Вiн трави наївся, водички напився, не пропаде, - вiдповiв Пилип i повiв бичка.
*
На ранок Пилип запряг свого коня, причепив вiз, пiшов у сарай за бичком. А дверi в сарай вiдчиненi, а в сараї тiльки мотузка лежала, а бичка не було.
- Матроно! - кричить Пилип. - Ти бичка не чiпала?
- Нi! - прибiгла перелякана Матрона. - Може дiти?
- Марiчко! Степанко! Ви бичка вiдв'язали? - суворо запитав Пилип.
- Нi, татко, ми бика не чiпали, вiн сам пiшов, - вiдповiв старший Степанко.
- Такого бика проморгали, - журилася Матрона. - Треба було мотузку мiцнiше в'язати.
Пилип винувато почухав потилицю.
- Добро до Фоми прийшло, та помiж рук i пiшло, - в серцях сказала Матрона.
*
А бичок тим часом прийшов до двору Макара та Анфiси.
Макар був чоловiк заможний - дiм у нього дерев'яний, вiкна пофарбованi, двiр обнесений парканом, а у дворi малина росте. Дiтей у Макара та Анфiси не було.
Анфiса побачила бика бiля огорожi.
- Макарко, дивись, бик до нас заблукав! - покликала вона чоловiка.
Макар, мужик мiцний i присадкуватий, накинув мотузку на бика i скорiше в хлiв ховати.
- Може, сiна йому дати? - запитала Анфiса.
- Тс, якого сiна, - тихо сказав Макар. - Вночi його зарiжемо, це скiльки ж м'яса продати на базарi можна!
- М'ясо? - здивувалася дружина. - У ньому вся тисяча фунтiв буде!
Залишив Макар бика у сараї, а сам пiшов ножi точити для м'яса.
Наточив вiн нiж, приходить увечерi в сарай, а бичка немає.
- Анфiсо, то ти бика випустила? - накинувся вiн на дружину.
- Не чiпала я його! Вiн такий великий, менi з ним не впоратися, що ти, Макарко.
- Такого бика проморгали, - Макар надув губи, - стiльки м'яса.
- Бабуся казала - чужим бичком багатий не будеш, - вiдповiла Анфiса та пiшла у хату.
*
Єфрем вранцi у дворi з дiдом Федором розмовляв.
- Настав час орати, - сказав дiд Федiр, - що ти, плуг налагоджуєш? - спитав вiн у Єфрема, який порався з плугом.
- Ех, дiду Федоре, менi б коня, я б орати хоч зараз пiшов, - зiтхнув хлопець.
- Я свою конячку Кузьмi вiддав, а ти в нього попроси коня поле зорати, - порадив дiд. - Кузьма хлопець добрий, справедливий i не жадiбний. Обов'язково дасть конячку у поле.
Єфрем зiтхнув.
- А що бджiлки медок уже носять? - спитав дiд.
- Носять, дiдусю, як зберу перший мед влiтку, обов'язково дам вам, - пообiцяв Єфрем.
- Сусiди, ви чого кричите? - спитав дiд Федiр, який прийшов до Пелагеї.
- Бика дiлимо, - сердито сказала Анфiса.
- Ось хочуть бичка нашого забрати, - вiдповiла Пелагея. - Вирiшують, чий вiн.
- А ви його забирайте, якщо вiн ваш, - сказав Єфрем. - З ким бик пiде, той i хазяїн.
- Ось молодець, - схвалив дiд Федiр, - нехай бик вирiшує, хто його справжнiй господар.
Єфрем вивiв бика у двiр. Бик побачив Макара i Пилипа i грiзно промимрив. Пилип i Макар несмiливо пiдiйшли до бика, а вiн роги вниз виставив, мовляв, не пiдходь до мене та ще й почав загрозливо пирхати:
- Фр, фр, - i повiтря з нiздрiв випускає.
Злякалися Макар i Пилип не на жарт, вiдступили вiд бичка.
Несподiвано сталося диво. Раптом бик перетворився, на спинi проступила шовкова попона iз золотими прикрасами, де одна гарнiша за iншу.
Став бик об землю копитом бити, а звiдти золотi монети посипалися. У Макара, Анфiси та Пилипа очi вiд жадiбностi округлилися i вони кинулися монети збирати.
- Їх двоє, а я один, - мовчки нарiкав Пилип. - Вони бiльше наберуть, чого Матрона не пiшла, так би бiльше набрали.
Понабивали вони повнi кишенi золотих монет та ще й у руках тримають. Золотi прикраси з бика знiмати не наважилися - побоялися.
- I менi одна монетка дiсталася, - посмiявся дiд Федiр i пiдняв у травi золотий червонець.
А Єфрем та Пелагея монет не збирали зовсiм. Для них найбiльшим скарбом був їхнiй бичок.
*
Побiгли Макар i Анфiса скарби в скринi складати, а за ними i Пилип.
Прибiг вiн у двiр, дружинi показує долонi та кишенi.
- Чого, - каже, - ти зi мною не пiшла золото збирати, он Макар з Анфiсою повний подiл набили добра.
- Якого добра? - запитує Матрона. - Ти навiщо руки та кишенi курячим послiдом набив, менi штани твої прати, не перепрати.
Тут пелена з очей Пилипа i впала, i побачив вiн на руках землю, перемiшану з курячим послiдом.
- А де золото? - запитав розгублений Пилип, витрушуючи кишенi.
- Очi золотом порошить - нiчого не побачиш, - помахала головою Матрона.
- Отже, Макар i Анфiса повний подiл послiду набрали? - голосно засмiявся Пилип.
Настрiй його пiднявся, йому стало втiшно, що його сусiди бiльше, нiж вiн назбирали смiття.
*
Бiля криницi дiвки та баби обговорювали, як Макар i Пилип хотiли в Єфрема бика забрати.
- I ви про Єфремку знаєте? - здивувався дiд Федiр.
- I про те, що вiн городи зорав вам, бабi Килинi, бабi Прасковiї, - сказала Явдоха.
- I справдi, добра справа сама себе хвалить, - сказав дiд Федiр, посмiхнувшись. - Вже все село знає про Єфремку та бика.
- А бичок цей не простий, а чарiвний, - пiдморгнула Явдоха.
- I перетворився вiн на золотого бика i давай монети метати, люди кажуть, - переказувала Капiтолiна.
- Так уже й у золотого, - засмiялася Катруся.
- Але монети були золотi - червiнцi, - сказала Явдоха. - Он дiд Федiр сам бачив.
- А ось це бачили, - дiд Федiр дiстав з кишенi червiнець, який виблискував на сонцi.
- Ух, - перевели дух дiвки. - Невже правда?
- Найчистiша правда, - посмiхнувся дiд у вуса.
- А Єфрем i Пелагея невже не збирали червiнцi? - поцiкавилася Капiтолiна.
- Не поворухнулися, як укопанi стояли, то всi Пилипка та Макарка з дружиною й зiбрали, - пiдтвердив дiд.
- Розбагатiли, мабуть, - припустила Явдоха.
- Не все те золото, що блищить, - перебила її Василина. - Що працею не зароблено, то не на користь.
- А де ж Єфрем? - запитала Катруся.
- А що Єфрем, запряг бика та в поле. Його справа - знай, ори, - вiдповiв дiд.
*
А Єфрем справдi орав город бабi Грунi. Вона пшеницю сiяти не збиралася - стара, каже, косити, а ось картоплю хотiла посадити.
- Я вам, бабусю, посаджу картоплю. Що менi, молодому, кидати картоплю у зорану землю. Ви головне мiшки готуйте на врожай, - жартував Єфрем.
- Дякую тобi, Єфремушко, що допомагаєш нам, старим.
- Як не допомогти, бабусю, не я допомагаю, бичок мiй допомагає.
- А правда, що вiн сам тебе вибрав? Чи приходили мужики забирати бичка?
- Приходили, тiльки бичок, вiн вiдчуває, хто до нього всiєю душею, а хто камiнь за пазухою тримає.
- Ой, я тобi зараз козиного молочка принесу, - схаменулась баба Груня. - Нещодавно Маняшу подоїла.
- Нi, бабусю, спочатку напоїмо бичка водою, а потiм i самому попити можна.
- Ось молодець, ось господар. Спершу худобу напоїти, а потiм самому напитися. Кузьма! - покликала баба Груня Кузьму, який орав неподалiк город на конi дiда Федора. - Iди, Кузьмо, молочком пригощу.
- А водичка для конячки знайдеться? - крикнув Кузьма.
- Знайдеться, знайдеться, йдiть, вiдпочиньте.
Кузьма вiдстебнув плуг i привiв коня у двiр баби Грунi. Пес Дозор дивився на гостей i не гавкав. Неподалiк щипала траву коза Маняша.
- Доброго дня, Єфреме, - привiтався Кузьма. - Твiй бик, бачу, сам оре, - посмiявся вiн. - Уже всiм старим городи зорав, я за тобою не встигаю.
- Я сам за бичком ледве встигаю, - пожартував Єфрем.
- Он вiдра з водою, прати збиралася, та хай п'є животина, - показала баба Груня.
- А ми вам зараз ще принесемо водички, - сказав Кузьма.
Баба Груня налила хлопцям по кухлi парного молока.
- Ой, смачне, дякуємо, бабусю, - подякували вони.
- Роботi - час, потiсi годину, - сказав Кузьма, - пiшли, Каштанко, працювати. Нам ще Катеньцi город орати.
- Катрусi? - запитала баба Груня. - Вона дiвка хороша, добра, таку й за дружину взяти не соромно.
- Скажете теж, бабусю, - зашарiвся хлопець.
*
Увечерi Єфрем iз бичком повернулися додому. У дворi на них уже чекав Пилип.
- Доброго дня, Єфреме, я до тебе у справi прийшов, - почав Пилип. - Кажуть, ти односельцям городи ореш, може й мiй зореш?
- Та те ж хто без коней, - усмiхнувся Єфрем, - а в тебе ж здоровий кiнь, молодий.
- Я добре заплачу, - сказав Пилип.
- Коня шкодуєш, це добре, - вiдповiв Єфрем, - тiльки менi бичка теж шкода, бачиш, як напрацювався, спiтнiв бiдний. Ти ж не пiдеш безкiнним городи орати?
- Нi.
- А хто ж їм допоможе? Нi, Пилипе, ти вже сам порайся, у нас iз бичком роботи вистачає.
- Так вони ж тобi нiчого не платять, голота, - розсердився Пилип, - а я хорошу цiну пропоную.
- Нi, Пилипе, - закiнчив розмову Єфрем.
Пилип пiшов. "Що за люди, - думав вiн, - їм грошi пропонуєш, а вiн про бика дбає".
*
За пiвгодини прибiгла Анфiса.
- Пелагеє, а де Єфрем? - спитала вона у матерi Єфрема.
- Бичка пiшов у поле пасти. А чого вiн тобi знадобився?
- Хоче Макар, щоб Єфрем i нам город зорав, - сказала Анфiса.
- Нi, не погодиться Єфрем, вiн щойно Пилипу вiдмовив. А чого ви своїм конем не орете? - запитала Пелагея.
- Свого шкода, - вiдповiла Анфiса.
- I не проси, не погодиться Єфрем. Йому теж бичка шкода, - як вiдрiзала Пелагея.
*
Єфрем повiв бичка на поле. Запах трав i квiтiв витав у повiтрi. Бичок iз задоволенням щипав свiжу траву. Тут Єфрем побачив Василину, матiр свого друга Матвiйки. Вони теж були безкiннi.
Василина пiдiйшла ближче.
- Здрастуйте, тiтко Василино. Що у полi робите?
- Привiт, Єфремко. Ось, цiлющi трави збираю.
Бичок пiдiйшов i щипнув траву з рук Василини.
Вона засмiялася:
- Хочеш, бери, частуйся, я ще нарву.
Бичок iз задоволенням поглинув букет.
- Тiтко Василино, ви ж ще город не орали? Ми завтра з бичком зоремо вам город.
- Щоправда? - зрадiла Василина. - Ось дякую вам. А я твоєму бичку сiна накошу на зиму, цiлий снiп.
- Та не треба, тiтко Василино, - збентежився хлопець.
- Треба, треба, взимку сiно дуже потрiбно скотинку годувати, а тим паче такого бичка красеня.
- Му, - промимрив бичок, нiби вiдчувши, що йдеться про нього.
Василина пiшла, а Єфрем ще довго ходив луками з бичком. Той щипав траву, бiгав за метеликами, але не вiдходив далеко вiд свого хазяїна.
А Єфрем, наздогнавши бичка, гладив його по шерстi на сильнiй шиї, гладив сильнi натрудженi м'язи i ловив на собi погляд розумних очей тварини.
Воно як, якщо ти до тварини з серцем ставишся, то й вона вiдповiдає тобi любов'ю та вiдданiстю. Животина вiдчуває, де хороша людина, де погана, хто корисливий, хто безкорисливий, хто заради наживи готовий зарiзати на м'ясо здорового бика, а хто готовий пожалiти, приголубити.
А за доброту тварина вiдповiсть добротою, працею, не вимагаючи жодної оплати, а лише сподiваючись на вiрнiсть i вiдданiсть, ласку, догляд, на вiдро води та оберемок сiна взимку.
А Єфремовi не потрiбнi жоднi багатства нi вiд бичка, нi за бичка. Вiн не продасть його нi за що на свiтi, бо це його друг, перший помiчник у господарствi.
*
Бичок бiгав травою, пустував, їв сплетений Єфремом вiнок. А що ще потрiбне для щастя? Доброта та любов. Любов та доброта.
