Аннотация: Казка з малюнками для дiтлахiв 6-10 рокiв
Вова - добрi справи
(для дiтей 6-10 рокiв)
У нашому будинку живе Вова, вiн вчиться в четвертому класi. А ось така iсторiя трапилася з Вовою, слухай.
Розпочався навчальний рiк, але Вовi вчитися нiяк не хотiлося. Звик Вова влiтку хулiганити, а тут за партою сидiти треба, уроки вчити.
Бабусi сидiли на лавочцi бiля пiд'їзду i спостерiгали за всiма витiвками Вови.
Якось вранцi Вова вийшов з пiд'їзду, а тут руда кiшка сидiла на ганку зi своїм маленьким кошеням та їла кашу, якою її почастувала господиня. Хотiв Вова кiшку ногою штовхнути, тiльки замахнувся ногою, а тут бабусi з лавочки:
- А ну, не чiпай кiшку, бач, шибеник який!
- Я її не чiпав, вона сама лiзе пiд ноги! - огризнувся Вова.
Пiшов Вова далi, дивиться, чотирирiчна Олечка малює на асфальтi.
- Що це? - запитав Вова.
- Це будиночок, - гордо вiдповiла Олечка.
- Ха, ха, ха, - засмiявся Вова, - це дурниця!
- Це не дурниця, - образилася Оля, - це будиночок!
Пiшов Вова, а за ним слово "дурниця" ув'язалося. А не знав Вова, що за ним тягнеться вже цiлий клубок з поганих вчинкiв i слiв, немов тiнь його. Зачепилася i "дурниця" за ногу Вови, навiть спiткнувся Вова, мало не впав.
Дивиться Вова, тут малюки в ворота м'яч забивають, промахнувся малюк Сергiйко, м'яч покотився повз ворота.
- Мазило! - сказав Вова, - вчiться, малявки!
Забрав Вова м'яч, та як вдарить по воротах, що впав малюк Данилка, вдарився, плаче.
Пiшов Вова далi, не знає, що вже i слово "мазило" за ним тягнеться.
Йде Вова в школу, то дiвчинку за косу смикне, то хлопчиковi пiднiжку пiдставить. Хлопцi ображаються, а Вовi смiшно, тiльки хихикає. "А не пiду я в школу, - подумав Вова, - нехай Марi Ванна сама нiсенiтницi вчить". Ось уже i слово "нiсенiтниця" за ним ув'язалося позаду.
I звернув Вова на будiвництво. Це завод будували, будували, та так i не добудували. Йшов Вова по вузькiй дощечцi, а "дурниця" його так переважила, як гиря, i впав Вова в яму. Бачить, мотузка стирчить, хотiв було за неї вхопитися Вова, а "мазило" мотузкою грає, в руки Вовi не дає. Тiльки Вова почне по землi дертися, а його "нiсенiтниця" назад, в яму тягне.
Забруднився Вова в ямi, нiяк вилiзти не може, прикро йому. Стало темнiти, страшно Вовi, а тут хтось говорить:
- У-у-у! - як пугач нiби.
- Допоможiть! - кричить Вова, та нiхто його не чує, хорошi дiти вдома пiсля школи сидять, уроки вчать, мультфiльми дивляться.
*
Прийшов тато з роботи:
- Де ж Вова? - дивується, - пiду його шукати, - мамi каже.
Взяв тато лiхтарик, вийшов на вулицю, а тут Марiя Iванiвна, вчителька Вови.
- Де Вова? - питає, - його сьогоднi в школi не було.
- Немає його вдома, - вiдповiв тато, - пропав Вова.
- Я з вами його шукати пiду, пошукаємо його на будiвництвi, - запропонувала Марiя Iванiвна.
*
Пiшли вони вдвох на будiвництво.
- Вово! Вово! - звуть.
Зневiрений i знесилений Вова зовсiм не надiявся на допомогу. Сидiв вiн в страху, як мишеня в кут забився. Почув вiн голос тата.
- Я тут! - кричить. - В ямi, витягни мене!
Пiдiйшли Марiя Iванiвна i тато до ями, тато мотузку опустив. Марiя Iванiвна лiхтариком свiтить.
- Тримайся мiцнiше, - тато каже, - я буду тягнути.
Тягне тато за мотузку, не вистачає сил у Вови вилiзти з ями. Тут Марiя Iванiвна на допомогу прийшла, руку простягнула, витягнула Вову.
- Ех, Вово, Вово, - тiльки з докором сказав тато.
Марiя Iванiвна взяла чисту носову хустку i витерла обличчя Вовi.
- Вово, пора дорослiшати, - сказала Марiя Iванiвна, - ми так злякалися за тебе. А якби ми тебе не знайшли?
Вова представив, що було б, якби вiн просидiв в ямi всю нiч. Ой, як добре, що його знайшли!
- Спасибi вам, - тихо сказав Вова.
- Що я чую, Вова сказав "спасибi", - сказала Марiя Iванiвна, - я давно не чула вiд тебе добрих слiв.
- Я обiцяю, що слова будуть тiльки добрi, - Вова бiльше не хотiв дружити зi своїми старими злiсними словами-тiнями.
*
Наступного ранку бабусi на лавочцi вiд подиву онiмiли. Дивляться, Вова вийшов з пiд'їзду, кiшцi з кошеням молока налив.
- Здрастуйте, бабусi, - каже.
- Здрастуй, Вово, - вiдповiдають бабусi.
- Давайте, я цей цвях на лавочцi мiцнiше заб'ю, - запропонував Вова, - а то зачепитеся за нього, сумку порвете.
- Забий, Вово, ай, да молодець! - хвалять бабусi, а Вовi приємно!
- Олю, на тобi кольорову крейду, малюй, я вже вирiс i менi вона не потрiбна! - каже Вова.
Оля крейду взяла. Красивi, рiзнобарвнi, тепер бiля її намальованого будиночка можна намалювати зелене дерево, жовте сонечко, рожевi квiточки!
- Дякую, Вово, - дякує Олечка.
*
- Малюки, забивайте менi м'ячi, - запропонував Вова, - я на воротах.
- Досить, досить! - сказав Вова. - Менi в школу пора, за знаннями! А сьогоднi на географiї Марiя Iванiвна буде про мандрiвникiв розповiдати.
- А нам розкажеш? - запитують малюки.
- Увечерi пiсля школи розповiм, - пообiцяв Вова.
*
А бабусi на лавцi Вову не впiзнають. Зовсiм iнший хлопчик став, ввiчливий, слухняний.
А поганi слова назавжди покинули Вову, вiн уже не хотiв з ними дружити, i поганi вчинки робити бiльше не хотiв. Вова зрозумiв, що це дуже приємно, коли робиш добрi справи, а люди тобi дякують. Вова то сумку бабусi пiднесе, то смiття винесе, то бур'яни вирве, то малюкам iсторiї розповiдає, то велосипед вiдремонтує.
Люди так i стали його називати "Вова - добрi справи".
А географiя стала улюбленим уроком Вови. I мрiя у нього з'явилася - стати мандрiвником.
