Эдуардович Руслан : другие произведения.

Так по полицях, так по ялинках

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
  
  У будинку панувала звичайна переддорожня метушня. Мати завжди вмiла створити максимум суєти, буквальна з порожнього мiсця, як i належить, жахливо дбайливим батькам.
   - Не вплутуватися нi в якi iсторiї.
   - Ага.
  - Привiт дiдовi передаси, скажи, картоплю викопувати приїдемо. Тiтi Тамарi не забудь передати привiт, шкарпетки поклала, пiдручник взяв?
   - Ага.
   - Тут ще дiдовi баночка варення, оселедець теж поклала, ковбаси паличку ось сюди ... - Гей ти слухаєш?
  - Ага. - Намагаючись говорити членороздiльно крiзь бутерброд, вiдповiв поспiшаючи закiнчити снiданок.
  - Що ага? Що ага! - обурилася мати, але тут же вгамувалась, намагаючись впхнути в сумку черговий згорток. - Ось подарунок дiдовi на день народження. Грошi в труси загорнула i на низ сумки сховала.
  - А скiльки? - ненав'язливо поцiкавився, скорчивши безкорисливу фiзiономiю.
  - Що скiльки? - Не зрозумiла мати. - Боягузiв чи грошей? А... Тебе тiльки грошi цiкавлять, розпинаюсь перед ним, а ще й не вмився. Марш у ванну! Грошей даю на дорогу назад, плюс трамвай до зупинки i назад.
  - Та помився вже. I все? Як на копiєчки жити буду? - Прямо мало не офонарел вiд такої суми, пiдскочивши на табуретцi метра на пiвтора. - Ти чом мам, а на сiльську дис-котеку? А на зубокорисну жуйку, а пляшку газування в дорогу? А ....
  - Знаю твої дискотеки, жуйки та газування! - у голосi у матерi задзвенiв метал. - У самого на умi однi цигарки! I iншi гидоти...
  - Якi цигарки? Ти що мам! - Я витрiщив очi, вiдразу скорчивши страждальну фiзiономiю. - Нiкотин шкiдливий для здоров'я та вбиває на фiг коня однiєю краплею.
  - Перестань блазнювати. Такi - якi, а звiдки в тебе запальничка взялася? - Єхидним прокурорським голосом поцiкавилася мати. - Газова мiж iншим...
  - Яка? - Все ... Труба ..... Знову по кишенях лазила.
   - У кишенi куртки.
  - Ну-у-у..., по-перше, лазити чужими кишенями непедагогiчно, по-друге, знайшов на вулицi. Хотiв татовi подарувати.
   - А запах вiд куртки?
  - Це хлопцi курили, а я тут до чого? - спантеличено знизав плечима, i спробував зберегти ображений вираз обличчя. Термiново треба мiняти тему, поки що не будь пригадали до купи. Їм предкам тiльки дай волi виступити в ролi обвинувача. Цiкаво б дiзнатися що вона мала пiд iншим, але краще наступного разу. - А можна вiзьму фотик?
   - Який фотик?
   - Ну, фотоапарат, природу типу знiмаю, дiда.
  - Знову жаргон. - скривилася прикро мати. - Ну гаразд, вiзьми.
  - А грошей на плiвку даси? - Не упускаючи тимчасових поступок, закiнчив. - Фотик без плiвки, як труси без гумки... Зайвий тягар.
  - Який ти приставучий... як реп'ях, ну добре, на це дам. Так, сумку я тобi поклала, начебто все поклала, тьху, з тобою вже в риму заговорила, ну присядемо на дорiжку - Мама присiла на табуретку, поруч зi мною. - Поводься пристойно, не балуйся, воду пий кип'ячену, з джерела не пий - там вода холодна.
  - Та я знаю мам, не маленький, давай помовчимо. - Я закотив очi, по п'ятнадцятому разу те саме.
  Увiйшов заспаний батько, потрiпав мене по головi, погрозив строго пальцем, потиснув руку i пiшов досипати. Класний у мене предок, не лiзе як маман у всi мої справи та кишенi, дає ковток свободи. Якби не його безглузда робота на швидкiй допомозi i в стацiонарi цiлою добою мало не через день, ми б з ним поїхали до дiда. Гриби, рибалка, що ще треба для щастя? Вiдiрвалися б за повною програмою!
   - Ну що пiдемо?
   - Не варто мам, не ходи проводжати, я сам доїду.
   - Я лише до зупинки.
  
  На вулицi ще тiльки спалахнув свiтанок, i пiсля теплої квартири було свiжо. Пiд'їхав порожнiй ранковий автобус i попрощавшись з матiр'ю, я нарештi придбав довгоочiкувану волю. Пробок на вулицi не було, i по порожнiх вулицях автобус мчав, як угрiлий. Загалом я не люблю вставати в таку рань, але заради святої справи можна i потерпiти. Позаду десятий клас, попереду ще сiмдесят днiв канiкул, до iдiотських дитячо-пiонерських таборiв цього року я не їду - старий уже, майже шiстнадцять рокiв. Два тижнi легко i в селi пожити, сiножат ще не настане, а ягоди дозрiють. Роботи на городних плантацiях закiнченi, а в липнi я буду засмагати i купатися на морi. Навряд, але чим чорт не жартує. Приїду засмаглий, гарний, вийду з пiд'їзду свого будинку, а повз Свiтлана блiда i худа, а я пройду, недбало хитнувши їй головою, типу - Привiт риба блiда! I зрозумiє вона дура набита, такого класного хлопця впустила, буде ридати вночi в подушку i рвати на головi свої пишнi кучерi, а поїзд-то пiшов. Ту-ту!
  На автовокзалi життя било ключем iз ранку. Автобуси косяками пiд'їжджали до пiронiв, заковтували сонних пасажирiв i важко завантаженi роз'їжджалися мiстами, по-селах, весям, та iншим населеним пунктам нашої неосяжної областi. Поки не оголосили посадку, я послонявся по кiосках, набрав всякої фiгнi, невже мене дiд матерi-ально не пiдтримає? Витрачати грошi - це клас, буду багатий, ох вiдiрвусь за безцiльно прожитi роки! Не встиг усе витратити, як оголосили посадку до кiнцевої мети моєї подорожi. Зiбравши ноги до рук, побiг на посадку.
  Дяденьки i тiтоньки неосяжних розмiрiв штурмом брали автобус, гидка кондукторка, грудьми неосяжних розмiрiв тримала натиск, даючи протиснутися у вузькi дверi не бiльше нiж однiй людинi за секунду. Прикинувши зразкову кiлькiсть сидячих мiсць в автобусi, i помноживши на швидкiсть посадки оссажиров, я зрозумiв, що секунд через тридцять Хома, тобто я, перемiститися на своє законне мiсце в цiй колимi.
  Обдавши мiй нiжний нюх бридкою сумiшшю запаху поту i парфумiв, контролерка пропустила мене в задушливий салон. Отже, що ми маємо на сусiдньому сидiннi? А маємо ми бабку i судячи з її фiзiономiї - матиме вона, а я слухати i пiдтакувати. Старiсть треба не лише поважати, а й уважно слухати, роззявивши рота. Хвилин через двi, коли всi розсiлися, зручнiше влаштувавши свої сiдалища i перегородивши весь прохiд своїми бау-лами, автобус повiльно вiдплив вiд причалу. Жаль помахати нiкому, i з мого мiсця пей-зажа не видно, бабуся весь горизонт закрила, ну i нехай. Вперед мiй колiсний фрегат!
  З мене, мабуть, класний водiй вийшов, переношу дорогу нормально. Не встигли ми вiд'їхати i пари кварталiв вiд автовокзалу, як ветеран пасажирського транс-порту задрiмала, не потрiпавши мої нерви розмовами, а я став нишпорити очима по автобу-су в пошуках вражень, все одно робити нiчого.
  Пригнiчуюче, сумне видовище - жодної гарненькою фiзiономiї протилежної статi мого вiку! Хоча ось ця тiтка нiчого, стара правда, рокiв двадцять п'ять i обручка на правiй руцi, логiка пiдказує - замiжня. Жiнка, помiтивши, або вiдчувши мiй погляд, повернула голову в мiй бiк, але я швиденько став вивчати малюнок стелi нашої колимаги. А ноги у неї класнi! Чи просто коротка спiдниця? Пiвдороги я старанно вдавав, що не дивлюся на її гладкi ноги, а вона старанно вдавала, що не помiчає моїх хтивих поглядiв. Зрештою, я мало не придбав косоглазiя i бути б менi черговою жертвою еротики, але тут вона вийшла на зупинцi, бiля якогось села. Я поринув у приємнi спогади про її нiжки, потiм переключився на спогади про проклятi Светкiнi ходялi, i непомiтно для себе задрiмав.
  Прокинувся вiд якогось внутрiшнього поштовху, i розплющивши миттєво очi побачив, що поштовх був не внутрiшнiй, а навiть зовнiшнiй, мабуть у дорожню яму влетiли, а я парю як страус, над пасажирським сидiнням. Чудово стукнувшись об стелю (все-таки зрiст метр вiсiмдесят i говорять все ще росту) в польотi помiтив, що пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Потираючи верхiвку i пiдносячи подяку до Всевишнього, за своєчасну побудку, пiшов до виходу. Я давно помiтив, що напевно є в мене зв'язок з небесною канцелярiєю, але надто вже iнодi не акуратно дiють її чиновники...
  
   ПРИЇХАЛИ.
  
  Автобус зупинився, прошипiв вiдчиненими дверима, випускаючи мене назовнi, фиркнув наостанок кiптявою, обдавши мене своїми мiазмами i втiк за поворотом дороги. Здоров'я, я примчав! Приймайте гостя дорогого... Урочистої зустрiчi не помiтив, точнiше, зовсiм нiкого не помiтив. Тiльки якийсь рудий песик, вiдiрвавшись вiд свого випадкового снiданку, кинув на мене насторожений погляд i про всяк випадок перенiс свою здобич подалi вiд незнайомця.
  Млинець, а дiд де? Вiн що? Час переплутав, або взагалi забув що приїжджає його улюблений онук? От стою я, один на дорозi - як там далi слова були? - нiкому не потрiбний зовсiм - так начебто... А дорогу до дiда я й не пам'ятаю. А грошi я витримав - клоун. Дiд захворiв? Дiдька лисого! Що робити? Не дарма наш великий класик ставив цим фiлософським питанням, очевидно його теж хтось забув зустрiти. А вiдразу зворотно поїхати? Через годину автобус повернеться, попрошу слiзно дядечку-водiя, пiдкинути сирiтку до мiста безкоштовно. Ага, такого здоровила i на халяву, безкоштовно! Як каже наша вчителька з фiзики - на таких дурнях, орати треба. Тут щось мене вдарило по моїй багатостраждальнiй макiвцi i впало до нiг. Нагнувшись, я виявив ялинову шишку, але машинально подивившись угору, нiяких гiлок з шишками i дерев з голками я не помiтив,
  - Гей! Гальмо! Приїхали! Хома! - я обернувся на знайомий голос. Знову розiграли як пацана!
  - Дiду, що за дитячi жарти! Я вже й не знаю, що й подумати! - Ми обнялися з дiдулею. Я весь у нього як вiвця Доллi в Англiї, тiльки в природний спосiб, а не через пробiрку. Гени - Мендель-Наука!
  - А я дивлюся, як баран стоїш, озираєшся, - Дiд засмiявся, поплескавши мене вiд душi по спинi, чи вибиваючи пил, чи радiючи розiграшу. - Очками плескаєш, переживаєш...
   - Нiчого не як баран, я тебе давно помiтив.
   - Звичайно, розказуй.
  - Чесно. Вiк волi не бачити. Дай, гадаю, пiдiграю, повеселю дiдуся. - Я розгублено озирнувся на всi боки, намагаючись помiтити автомобiль. - А ти що, без машини? Зламалася?
  - Зчеплення барахлить, став перебирати, але не встиг. Ходiмо пiшки, як туристи, давай сумку Фома.
  - Я сам понесу. - гордо вiдмовився я i зваливши сумку на плече, ми рушили в дорогу.
  - Дивлюся - змужнiв, скоро по зросту i мене переженеш. Як там батьки, онуку мiй молоденький?
  - Батьки нормально, Федька у таборi, на першу змiну. А в тебе що доброго?
   - Все по старому, господарство - бджiлки, кози, город...
  Дорога йшла через пагорби, виляючи лiсом. Мабуть, днями пройшов хороший дощ, i ноги ковзали по глинi, як на льодовiй ковзанцi. Це в мiстi по асфальту п'ять кiлометрiв на трамваї швидко, а тут крiм свiжого повiтря, природи та комарiв, жодної цивiлiзацiї. Дiд iшов легко та звично. Для своїх п'ятдесяти семи рокiв вiн виглядав дуже ого-го. Пiдсмажений, жилистий, швидкий i бородатий. У камуфляжнiй формi i бейс-болцi захисного кольору, вiн був схожий на старого американського рейнджера, або партизана на стежцi вiйни. Поки я обливався потiм пiд своїм непосильним вантажем, вiн встигав заглядати пiд кущi, шукаючи гриби, iнодi зникаючи з виду. Пiднявшись на черговий пагорб, я без сил присiв на якийсь пеньок, зображуючи милування пейзажем, а пройшли навряд чи третина шляху. Такими темпами i загину тут у розквiтi сили.
  - Ти що, втомився? - запитав дiд, що раптово з'явився.
  - Та нi, пейзажем вирiшив на кшталт помилуватися. - запротестував я, захоплено оглядаючи близькi кущi. - Дуже гарнi мiсця. природа. Погода. Повний вiдстiй.
  - Так гарно. - погодився дiд. - Нiчого зараз зробимо гачок невеликий, там взагалi вигляд шикарний.
   - А скiльки це за кiлометри - твiй невеликий гачок?
   - Та кiлометрiв зо два, два з половиною.
  Ну, фiг, я тодi зовсiм помру. Знущається дiд, це у нас спадкове - приколюватися.
  - Наступного разу - неодмiнно. - Вiдрiзав я i встав на тремтячi ноги, подивився на годинник, десять тридцять п'ять, такими темпами ще хвилин сорок по жарi, зобов'язаний дожити. Поперлись далi.
   - Нiчого, трохи лишилося, он уже ялинку, нашу знамениту, видно.
  - Де? - я витягнув голову в бiк села i справдi, стирчить рiдна дилда. - Нi дуля собi як її далеко видно! Це ж ще кiлометрiв з три з гаком буде! Так, дiду?
   - Приблизно стiльки.
  Нарештi вдалинi з'явилося й саме село. Ось моє село, ось мiй будинок рiдний, ось скачусь зараз з бугра, буде рада дiтлахiв. Я взагалi поет такий парафразист, або прикол, коротше, якби не рiзноманiтнi iншi захоплення, став би Пушкiним, немає швидше Криловим, або Барковим. Ха-Ха. Якось хлопцi давали почитати .... Нi, така слава нам не потрiбна.
  Село називається Зеленiвка. Колись у нiй було дворiв п'ятдесят, але ще за радянської влади - виявляється i така влада у нас була, вона спорожнiла, кажуть батьки, була визнана неперспективною. Зараз у селi жили лише три аборигени - мiй дiд-партизан, та парочка бабусь глибоко пiсля пенсiйного вiку. Ну, ще влiтку приїжджали дачники-садисти, сiм'ї три - чотири. Може її назвали неперспективною, бо дiстатися машиною до неї можна було лише влiтку i те, коли сухо, а в iнший час тiльки нiжками. Або гелiкоптером можна... ля-ля-ля..., а оленi краще!
   Долинуло далеке мекання, з-за кущiв вилетiло невелике стадо кiз i кинулося до нас.
  - Ну, як Тома, тобi мої конi? - гордо запитав дiд.
   - Якi ж це конi?
   - Ти що, анекдота не знаєш?
   - Якого?
  - Бiжать їжачки строєм, попереду найбiльший, вiн лiворуч i вони лiворуч, вiн зупиниться i вони стоять, галопом, риссю - всi команди повторюють. Нарештi, головний зупиняється i гордо питає - Ну чим ми не конi?!
  - Хаха смiшно. - Судячи з того, як мчало це стадо, менi щось стало не дуже весело.
  - А вони нас не затопчуть? - спитав я, про всяк випадок вiдступаючи за широку спину дiда.
  - Та ти що затопчуть, - дiд поблажливо хмикнув. - Загризуть, якщо команда буде.
  Стадо - три кози з козлом i п'ять козенят, домчалося до свого годувальника i почало весело помахуючи рогами, вухами та хвостами лащитися до дiдуся, пiдставляючи боки i морди для його рук, зовсiм як собаки, те саме з нашийниками. На мене вони намагалися не звертати уваги, мабуть з поваги до свого господаря, я вiдповiдав їм тим самим. Я їх звичайно, не боюся, але якось висловлювання їхнiх очей з вертикальною зiницею, i аж надто довгi роги не дуже викликають симпатiю, тим бiльше що одне козеня судячи з його задумливого вигляду, вирiшував в даний момент, куди мене краще баднути по нозi, або вище.
   - Ти з ними нахабний, вони лише силу поважають.
   - Як новi росiяни?
  - Так, на зразок. Тiльки поряднiше, не козенят як вони.
  Пiд життєрадiсне мекання козлячих церберiв ми дiйшли до дiдусячого будинку. Хатка не змiнилася, тiльки на даху з'явилася якась складна дротяна конструкцiя, мабуть, нова антена. Дiт у мене все життя прослужив у радiотехнiчних вiйськах, якщо є такi, був щось типу зв'язкiвця. Принаймнi на петлицях у нього емблеми зв'язкiвця i у вiльний вiд натурального господарства час любить створювати з пiдручних матерiалiв всiлякi приймальнi пристрої. Руки в нього росли звiдки треба - це у нас фамiльне, плюс свiтла голова, у дiда, правда, вже сива. Досить рiдкiсне поєднання мозку i золотих ручок, до яких не без гордостi вiдношу i себе коханого. Себе не похвалиш, нiхто й не помiтить.
  Закiнчити десятий клас з однiєю трiйкою по-росiйському, я вважаю, що це непоганий показник для молодої людини, яка має купу iнших справ та захоплень, не пов'язаних iз середньою школою. Увiйшовши до будинку, ми розбiглися у своїх справах.
  - Їсти будеш? - Запитав дiд, коли я справивши свої природнi потреби, увiйшов у свiтлицю.
  - Звiсно. - I повалився пораненим на диван. Будинок у дiдуся на двох господарiв, iнша половина будинку належала якомусь його армiйському товаришевi, який дослужив свiй термiн десь у столицi. Сусiдiв i не бачив нiколи, пiвбудинку завжди пустувала. Я з того боку не разу не був, дiд не дозволяє, як не просив.
  А так у дiда все є, кiмната невелика, метрiв двадцять квадратних, разом iз грубкою. Пекти велика - росiйська, з полатями. Закуток для кухнi, стiл круглий - однорiчок дiда, диван, шафа, тiлик i верстак з радiодеталями. Навiть комп'ютер, але неробот, дiд його другий рiк щось ремонтує, паяє. Погрожується коли не вiдремонтувати i подарувати нам з братом. Фiгу Федько, маленький ще. Справа просувається ну дуже повiльно, я звичайно в ремонтi та нутрощi апаратури нiчого не розумiю, але менi здається, що простiше викинути i новий купити, нiж вiдремонтувати. Обидва на! А у дiда на стiнi радiотелефон!
  - Нiчого собi! - У мене навiть утома майже зникла. - Дiду, а навiщо тобi радiотелефон?
  - Як навiщо? Бачив на даху антену? Трохи мал-мала вдосконалив i тепер можу за кiлометр iз трубкою йти. Як iз стiльниковим телефоном. Сигнал бере добре, якщо хтось дзвонить - чутнiсть прекрасна. Та й будинок пiд охороною.
  - Так? А як це? Дiдусю, там мама гостинцiв наклала дiставай.
  - Сам дiстанеш. Ти щодо охорони вдома? Дещо - що вдосконалив, поєднав сигналiзацiю машини i телефон, плюс ревун.
   - У сенсi авто сигналiзацiю з "Ниви"?
  - Ага - Поки ми говорили дiд швидко накривав на стiл. - Додав пару електронних блокiв, поставив у будинку та огорожi. Два режими, при першому - починає тихенько пищати, а якщо до будинку хтось заходить включається ревун, хлопцi з Громадянської Оборони подарували - мертвого пiднiмає. На автобуснiй зупинцi чути. Звичайно пара кулеметiв вiдкриває вогонь на поразку.
   Щодо кулеметiв це вiн, напевно, загнув, хоча чорт його знає, тертий калач, все й не розповiсть.
  - Зараз чомусь трубку не взяв, коли мене ходив зустрiчати? - з єхидцем спитав я.
   - Чесно кажучи?
   - Побийся.
  - Забув. - Дiд засмiявся, хоч смiх був невеселий. - Склероз млинець проклятий, починаю часом все забувати. Ну i чорт iз ним, прошу до столу.
  - Ой, дiду вибач. - Я кинувся до сумки, дiстаючи батькiвськi презенти. - Тобi подарунок. З минувшим днем народження! Щастя тобi, здоров'я, творчих успiхiв, i мамуля просила додати особисто вiд себе, - одружитися тобi в новому навчальному роцi. Маячня звичайно, але що сказала те i передаю.
   - Зараз пообiдаємо та й пiдемо.
  - Куди? - Не зрозумiв я.
  - Одружуватися. - незворушно вiдповiв дiд. Вiн розгорнув згорток i витяг бритвене приладдя вiдомої фiрми з будь-якими лосьйонами та кремами пiсля голiння. - Спасибi за подарунок.
  - Ось поголимось i пiдемо. - Ех, предки, вигадали подарунок, на фiга йому в лiсi цi прибамбаси? - Тiльки спочатку вип'ємо та закусимо. Тобi батьки дозволяють алкоголь вживати?
  - Ну-у ... - Я для солiдностi приосанився, надуючи щоки. Хоч якби мати дiзналася, чим дiд пригощає свого онука, прибiгла б iз мiста i витрусила з нас обох душi, та й усе iнше за одним.
  - Глупства. - Дiд усе зрозумiв. - За зустрiч по ковточку зi статками свята справа. Мого медового винця чи пива по стаканчику?
  Того й iншого, i бiльше, бiльше! Але вголос такого не скажеш, не зрозумiють. Будемо зображати скромнiсть. А на столi ширяв гарячий борщ, салатики з свiжих овочiв, i ковбаска кружальцями копчененька, хлiб свiжовипечений, до речi, дiд пекти хлiб навчився чи що? Треба буде запитати, тут же солоностi, i сковорода смаженої козлятини.
  - Вина. - констатував дiд. Ми розсмiялися, вiн розлив вино по маленьких стопочках.
  - За зустрiч онук! - Вiнишко так собi, градусiв десять i то з натяжкою, пили ми й мiцнiше, рази на два.
  Мати в нас вмiє готувати, але їй нiколи. Харчуємося ми тому, виходячи з принципу "Ситно" - вчорашнi супи, розiгрiтими пюре, кашами зi смаженими ковбасами та яйцями. Бувають i свiтлi днi для наших шлункiв за наявностi мами часу грошей, або свят. Але на жаль, кiлькiсть свят, часу та грошей у батькiв часто не збiгаються з нашими апетитами.
  Тяжко вiддуваючись я вiдпав вiд столу, все що можна спробував, сталевий надкусав - жарт. Десерт залишився непереможеним. Нiчого страшного - конкурентiв немає, нехай живе до вечора.
  - Ходiмо прогуляємося? Господарством похвалюся. - Дiд вискочив з-за столу як молодий, прикривши рештки їжi газетою.
  - Може, вiдпочинемо? - жалiбно запитав я, з тугою поглядаючи на диван з подушечками та ковдрою.
  - Пiшли-пiшли, потiм наваляєшся, покажу тобi господарство. Фронт робiт на час твоєї вiдвiдин у розпорядженнi моєї частини. - Жартiвник невгамовний, дiдусю.
   - О-О-О... - важко зiтхнувши, пiдвiвся i поперся за дiдом.
  Сонце увiйшло до зенiту i смажило звiдти як божевiльне. Градусiв пiд тридцять. Окрiм придурошених бджiл на вулицi нiкого не було. Усi ховалися пiд навiсами, кущами, деревами. Дурнiв немає, сонячний удар отримати. Навiть мухи перегрiвшись на сонцi, дзижчали лише в стайнi, сховавшись у прохолодi. Бджiлки припустивши що я деяка квiтка, заносилися навколо мене стрiмкими колами.
   - Ти руками не махаєш, вони тебе i не вжалять.
  - Тiльки покусають та погризуть. - закiнчив я фразу за дiда.
  - Не переживай. - заспокоїв дiд. - Тут вони мало лiтають, пастися їм нема де. Пiшли на пасiку?
   - Не... бджiл я вже бачу.
   - А запруду на струмку?
   - Туди пiдемо.
  Позаду будинку був глибокий лог, зарослий лiсом, з маленькою рiчечкою, що пробiгає мiж повалених дерев i замшелих каменiв. Спустившись вниз по драбинцi, ми пiдiйшли до запруди - греблi з великого камiння i скам'янiлих дерев.
  - Повз мене торiк ченцi проходили з хресним ходом, робили хадж до монастиря мiсцевого, заодним менi i тiм'ячко охрестили. Тепер п'ю освячену воду. - похвалився дiдусь. - Хочеш спробувати?
  - Наливай. - Вiн пiдiйшов до крутого урвища, з якого стирчала труба з водою, що випливала звiдти. На сходинцi лежав ковшик. Нацiдивши води, простягнув менi. Вода була крижана, можна продукти заморожувати, але по-справжньому смачна, як мiнеральна.
   - Увечерi в баню води наберемо в баню, сходимо попарити.
  - Знову цебрами носити? - жахнувся я, представивши кiлькiсть вiдер пiднятих на гора.
  - Нi, насос є. - Слава Богу! Тiльки й лазню я б iгнорував. Не люблю паритися. Але якщо пиво наллють, то пiду. Через терми до пива! Класно сказав.
   Застуда була вже висока, з пiв-метра заввишки.
   - А навеснi не змиває греблю?
   - Каменями змiцнюю, доки тримає.
   - А камiння десь береш?
   - Там трохи нижче берег пiдмитий, та з дна рiчки брукiвка.
   Свiтло пробираючись через рiдке листя грав зайчиками на чистiй водi, пронизуючи до самого дна.
   - Тут у мене та харiуси живуть.
   - Серйозно?
  - Базар-вокзал. Дивись геть туди, бачиш? - придивившись, помiтив стрiмко промайнула тiнь.
  - Ух ти! I можна ловити?
  - А що з рибою робити? - знизав плечима дiд. - Лови та їж. Пригодував на кашу, скоро й нереститись почнуть.
   - Та дiдусю, мало тобi сухопутної та вiйськово-повiтряної живностi, ще й пiдводне стадо завiв.
   - Все своє, все сам, так би мовити, на повному своєму достатку.
   - Як пiдведення в автономному походi.
  - Мудрий, весь у мене. - I грюкнувши на знак схвалення по плечу, став вибиратися з лiг.
  - Тут у мене огiрочки, хочеш? Даремно. Там помiдорчики, а тут вiн присiв бiля куща вiкторiї - ягоди. - I знайшовши здоровенну сiдницю, почервонiлу з одного краю, кинув менi. - Ще малинка, смородинка, капусточка, а картоплю завтра пiдемо пiдгортати.
   - У-у-у...
   - Дровця пилити, косити.
   - Ось косити я вмiю.
   - Не в тому сенсi який вкладаєш, а траву косити.
   - Ти дiд не заливай, який сiножат у червнi.
  - Добре пожартував. Але твоєю фiзпiдготовкою треба було б зайнятися. Почнемо з тебе готувати молоде поповнення для нашої доблесної Росiйської Армiї. - Вiн узяв мене за плече. - Уя! - хваточка у пенсiонера залiзна, i не подумаєш, що колишнiй зв'язкiвець. Ледве плече не вiднялося, м'яз слабо трепхнувшись прилипла до кiсток. Дiд з водою-рухом продовжив. - Упор - лежачи, поперечина, марш-кидки нiчнi. Будемо вчати до романтики армiйського життя. Тобi дуже сподобатися!
  - Ну, нi, тодi краще косити траву. Хоч я до тебе приїхав пiсля виснажливих важких iспитiв з п'яти предметiв, важкого навчального року, важкого особистого життя, важких громадських обов'язкiв, з неблагополучного в екологiчному сенсi довкiлля - Почав перераховувати я, але отримав потиличник, правда жартiвливий, якби справжнiй - загинув би дома. Ми засмiялися.
   - Пiшли чай поп'ємо i на фiєсту.
   - А пиво?
  - Сам знаєш, що буде криво. Пiсля лазнi, якщо заслужиш.
  Нахлибавшись чаю, так що ще трохи i вiн би став виплескуватися з вух, я поплентався на сiнок i впав у свiже сiно. Значить правда - коситимемо, подумав я i вiдключився.
  Збудила мене тиша. У мiстi також буває тихо. Години о четвертiй ранку i то чутно що не будь. То ранню машину, скрип сусiдiв на лiжку, вода з крана. Де ти Светик зараз, що робиш, чи згадуєш мене? Та нi звичайно, поїхав i з серця геть. Вiд прогрiтого даху на сiновi було спекотно. Потягнувшись на всi боки свiту, рукою намацав ганчiрку. Пiднiс до очей. Виявилася косинкою, простенькою, але ще iз запахом духiв. Дивно, звiдки у дiда ця штучка? А час ще тiльки п'ять годин. Нi, у селi час iде абсолютно по-iншому. Вже здається, що тиждень тут мешкаю. А ще не прожив дня. Натомiсть виспався, як добу проспав. Захопивши знахiдку, спустився в будинок. Дiд вiдсутнiй. Увiмкнув телевiзор. Показувало лише три програми i по всiх мильних серiалах - радiсть дебiла. Вимкнув. О! У мене ж плеєр є. Класний приймач - з радiо-хвилями FM. Увiмкнув, але крiм шурхання по всiх дiапазонах тиша. Зашибись, а як я музику слухатиму? А у вiдповiдь тиша. грюкнули дверi, увiйшов дiд.
   - Дiду, а що в тебе УКХ не бере?
  - Антена низько, вище за метрiв на десять. Щоб лiс не закривав. Так, менi вистачає i трьох програм. За день так набiгаєшся, новини подивитись сил вистачає i все.
   - Шкода.
  - Займися конструюванням, чим зможу допомогти. Ну-но, ну-но, онуче, ти де цей платок знайшов? - Дiд помiтивши косинку, одразу вiдвiв очi.
  - На сiновi валялася. - Невинно вiдповiв я, спостерiгаючи за реакцiєю дiдуся, як викручуватися буде з делiкатного становища. Старий пустельник, розумiєш.
  - А я де тiльки не шукав свою еээ.... бандану. Шукаю, шукаю, знайти нiде не можу, ось спа-сибо, зовсiм склероз замучив. - заметкотiв дiд. - Чаю хочеш?
  Ну-ну, спiвай менi пiснi, розказуй. А духи теж загубив? Темнiть дiд, ох темнiть. Ну а з iншого боку, чоловiк у повному розквiтi сил навiть шiстдесяти немає, пiсля смертi бабусi, четвертий рiк один. Але з ким? Пенсiонерки? Нi, не може бути. Може, хто ходить iз центральної сiльської садиби? Цiкаво. Потрiбно б з'ясувати.
  - Давай поп'ємо. -Погодився я.
   - З медом?
  - Нi, не хочу. З ягiдами.
   - Iди збирай.
   - А згущене молоко є?
  - Завтра. А зараз за ягодами.
  - Ємнiсть дай. - Дiд простягнув менi вiдро.
   - Вiдро ягiд чи збирати?
   - Огiрки з помiдорами.
  Задзвонив телефон. Дiд узяв люльку.
  - Так. Так точно. Нi не можу. Пiзнiше передзвоню, - кинув погляд на годинник - у сiмнадцять-тридцять. Так Так. Є.
   - Ти як рапорт вiддав.
   - Який рапорт, я на пенсiї, - вiн засмiявся, i простяг менi взяту зi столу скляну банку, - а сюди ягоди, тiльки швидше.
  Довелося йти на город. Де це у нас тут огiрочки? Помiдори? Надвечiр тереристи, що дзижчать, втратили всякий сором. А раптом я такий солодкий чоловiк? Або як мухи на...? Зiрвавши лопух, став рiшуче оборонятися, не припиняючи збирати дари землi.
  - Вiтаю. - Я, здригнувшись, обернувся на голос. Позаду стояла волотка! У сенсi дiвчина. Й-е-с!
  - Здрастуйте. - нерозбiрливо пробурмотiв я, намагаючись привiтно посмiхатися i не надто таращиться на дiвчину.
  - Ви онук Федора Фектiсовича? - Господи, хто такий? А! Балда! Голову вiд жiночих чарiв втрачаю - це ж дiд мiй! Судорожно кивнув. - Ага.
   - Ви дуже на свого дiдуся схожi, - вона кокетливо усмiхнулася, - а як вас звуть?
   - Хома.
  - Як романтично. А мене Лариса. - Дiвчина коротко струсила головою. Чубчик впав на лоб. - Дуже приємно було познайомитись.
  - Ага, менi теж. - Ух ти! Фiнiш! Вiдпад! Я весь тягнусь вiд вас! На мiй смак -Блондинка, напевно спортсменка судячи з фiгури! У-уууу!
  - А ми вашi новi сусiди. Ми он там... - I ручкою напрямок показує. А ручки! А нiжки! А ..... О-ТОВ! - На тому кiнцi села. - Ларисо я ваш навiки! - З чоловiком. - Тьху дурепа! Але виду не подамо.
   - Ага, менi теж було приємно познайомитися.
  - Ви надовго? - Судорожно кiваю. - А ми ще з тиждень збудемо. Не буду вас вiдволiкати вiд роботи. Заходьте у гостi. До побачення.
  - Ага. До побачення. - Вже слiдом за мрiєю. Карма. Нi - харизма. Iдiот - iдiотом. Точно гальмо, не дарма тебе Хома дiвчинки не люблять. Хвилин п'ять стояв у простра-цiї, спостерiгаючи за фiгурою, що вiддаляється. Муха ще на лоба намагається сiсти. Я вiдмахнувся не дивлячись, i одразу був покараний за це. Найстрашнiший бiль пронизав голову. Я закричав як недорiзаний, кинувши все на грядки, схопився за чоло. Бджоли сволочi! Все ж таки вжалили худоби! Хижаки смугастi! Миттєво набрякла пухлина поповзла на око. Ось тобi й вiдпочив млинець!
  - Що сталося Хома? Ану покажи, - дiд, що пiдбiг, вiддер мою руку вiд чола. - Головне жало прибрати. Стiй не сiпайся! Що кричиш?! Терпи! - Бiль став нестерпним - ну ось усе. Зараз аспiринчику дамо, i на лоб що не холодненьке.
  - Дiду, як дiстали твої стерв'ятники! Заганяв би їх, на час мого виходу на вулицю.
   - Нiчого, зате корисно.
  - Чого корисного? Тепер на вулицю не висунешся. Народ засмiє.
   - Шрами прикрашають чоловiка.
   - Ще роги, прикрашають.
  - Ну, до рогiв тобi далеко. Поки не одружишся.
   - Дякую за побажання.
  Зайшовши додому, я насамперед пiдiйшов до дзеркала. Фiзiономiю перекосило як у Квазiмоди. Тiльки у гостi й ходити. Все через неї, Лариски. Розтаяв як дурень, мало того, що й двох слiв зв'язати не змiг, ще й придбав вiд душi. Цiкаво за тиждень минеться? Фiг.
   - Та не переймайся, до весiлля заживе.
   - Ага, блямбу змiню потiм на роги.
   - На, лiд приклади, - дiд простягнув кульок з льодом.
  Голова розболiлася. Холод трохи зняв бiль. Лiг на диван, ногами упершись у пiдлокiтник, пропиляла радiоточка, бадьорий голос диктора почав розповiдати останнi кошмари у свiтi. Щось там пiдiрвали в Америцi, затонуло в Атлантицi та голодувало в Африцi. Коротше життя вирує, лише мене вдарило по головi. Чому людину тягне на фiлософiю коли їй погано?
  - На, пiдкрiпися - дiд, що зайшов, простягнув банку з ягодами. Настрiй це не пiдняло i життєва потенцiя залишилася на нулi, але прокинувся звiрський апетит. Напевно отрута продовжувала дiяти. Якщо хочу їсти, значить житиму. Задзвенiв телефон. Дiд узяв люльку.
  - Вiтання. Так. Спасибi за подарунок. Зустрiв. Звiсно. Зараз дам трубку. На, мати дзвонить.
   - Вiтання.
  - Як ти там? Все добре?
   - Чудово.
   - А чому не в настрої?
   - Та нi, все нормально, прокинувся нещодавно.
  - Роздягнений не бiгай, вечори холоднi, а вдень що не будь на голову одягай. Кепочка у сумцi.
  - Так звичайно. Тато на роботi?
  - На чергуваннi. Воду тiльки кип'ячену пий.
   - Ага.
  - Ну поки, не довго говоритиму, а то по мiжмiський зв'язок дорогий. Я завтра, або пiслязавтра зателефоную. Дiдусь ще до телефону поклич.
  - Дiдусь тебе ще мама. - Дiд узяв люльку.
  - Так. Звiсно. Все нормально. Добре пропарю. Вода кип'ячена? Є звичайно. Так Так. Звичайно. - Ну все, дiд потрапив на iнструктаж.
  - Гаразд. Звичайно. Немає питань. Звiсно. Ну все. Ага. Звичайно звичайно. Ну добре. Бувай. Ага. Привiт Фрол. Ну давай. Чекаю. Бувай. Цiлую. - Вiн поклав люльку на мiсце.
  - Дiду я давно хочу запитати. Чому у нас у всiх по чоловiчiй лiнiї iмена починаються на лiтеру Ф?
  - Ну-у ... - Протягнув дiд задумавшись - як тобi сказати. Прикмета така чи в нашому родi є, легенда. I взагалi це тема окремої розмови. Як не будь, розкажу. А зараз за стiл. Швиденько перекусимо i лазню почнемо готувати. Давно не парився?
   - Та я i зараз не горю бажанням.
  - Треба. Мати сказала випарувати з тебе весь бруд та болячки. - Значить не вiдстане, поки свого не доб'ється.
  Заморивши черв'ячка, (цiкаво хто такий вираз придумав, напевно якийсь лiкар - глистолог), ми з дiдом зайнялися справами. Вiн, мабуть, у такий спосiб вирiшив вiдвернути вiд тяжких дум свого онука. Своєрiдне в нього розумiння психологiчних проблем особистостi у перiод становлення та адаптацiї у новому психофiзичному мiкроклiматi. Та й сказав. Тягати дрова для лазнi i наливати воду з джерела по бочках, за допомогою насосiв, було дуже весело. Ха-ха. Бiгати вiд джерела до бочок, щоб вчасно включити насос, потiм вимкнути, щоб не перелилося, i навпаки. Мабуть ужалив один раз бджоли стали приймати мене за свого, або в них надвечiр трудова активнiсть впала - полетай цiлий день за медом. Коротше години до дев'ятої ми розiйшлися - бджоли по вуликах, а ми з дiдом у лазню. Краще б вони мене на смерть закусали сьогоднi, нiж один раз, iз дiдом, у лазню сходити.
  Так як затягти на полог дiд мене не змiг, не вистачило сил, то хвистав мене вiниками прямо на пiдлозi лазнi. Але й унизу в мене згорталися вуха в трубочку, вiд непереносної спеки. Що дiялося на пологах, я й уявити не мiг. Але дiд тiльки кректав та охав, менi здалося - вiд задоволення, б'ючи вiником по черзi нас обох.
   Нi, тiльки душ, або ванна, у крайньому випадку, сауна з басейном, мене спокушають, а цi нацiональнi забави не для моєї тонкої натури.
  - Пiшли освiжимось? - поцiкавився дiд.
  - Куди завгодно, тiльки назовнi з цього пекла! - I поповзом назовнi. Щастя є! Воно не може не їсти!
   - Нирнемо?
  - Куди? Сюди? Прямо в дiжку?
  - Звичайно! - Я, здуру погодився, знову втративши пильнiсть. Подумав, що це басейн. Кретiн! А дiд ще той садист, у бочцi, мене притопив на десяток секунд пiд водою. Повний ульот! Повторивши ще один разик процедуру з паркою та шкваркою вiником, витягнув мiй обварений труп у передбанник, дав склянку пива i пiшов допарюватися. Пива я звичайно не люблю, - кiлька разiв спробував, гидота хороша, краще пляшечка газування. Але ж холодне! Свiтле! О-о-о!
  Червоне у бiлому - що це дiти? Правильно. Це я. Сил не було нiяких i посидiвши хвилин п'ять, насилу полiз до себе на сiнник. Впав на матрац боєць молодий, не ворушачи своєю задньою ногою. Ще сiм днiв такого вiдпочинку i... i забувся мертвим сном.
  Вночi хтось гавкав, мекав, цвiркун - паразит, виводив свої задушевнi рулади, рипаючи колiнами, на додачу дзвенiли комарi. Я намагався вiдбиватись, не пам'ятаю точно... Снилися кошмари. Груди топтали вурдалаки, я десь бiгав, рятуючись вiд упирiв. Прокинувся годин о десятiй. Комари всю кров недопили - залишили на завтра.
  Вченi вважають, що п'ють кров самi самки, а самi комарики - найневиннiшi вегетарiанцi i за своє коротке життя харчуються тiльки нектаром i соком квiточок. Неправда, лають вони всi. У дiда, сiнувале кровососнi влаштовують нiчнi оргiї. Мало того, пiсля вчорашнього укусу бджоли очей майже закрилося набряклим блямбою, так ще й все моє тiло прикрасили рас чеси i пухирi на всiх вiдкритих i закритих дiлянках тiла. Опирався до останнього, але бiй програв. А це я ще себе у дзеркалi не бачив. Вставати не хотiлося. Спробував заснути, знаючi засони кажуть - ранковi сни найсолодшi. Брешуть. Що не приємне, не уявлялося, знову пiшов серiал кошмарiв, лише засмутився остаточно. Спати на новому мiсцi не люблю, звикаю довго. От якби вдома.... Та нiкого немає... Годинник би до двох валявся в лiжку з книжкою, приймач на всю мiць.
  Крохтячи i стогнучи, ще й почухаючись, i зiщулюючись, спустився на тлiнну землю. До речi, чому так кажуть? Що за слово - брехня? Яка тiльки гидота не лiзе в голову вранцi. Жах! Вийшов iз двору надвiр, позiхаючи на всi зуби. А одним оком дивиться гiрше - спала на думку оригiнальна мудра думка. Мудра, проста як цегла - одна нiчого не означає, а багато, можна i будинок побудувати, цегляну. Дах буде, якщо не знесе...
  З боку Ялинки з'явився дiд. Навiть на вiдстанi, Ялинка була величезною, хоч до неї до будинку було метрiв триста. Ялинка, - якась дивна забаганка природи. Ялинка - переросток. Торiк iз братом обмiряли, у п'ять обхватiв! Це ж скiльки в метрах? Пiвтора на п'ять. Сiм з половиною метрiв по периметру! Нiчого собi ялинка новорiчна! Поки я займався математичними викладками, - грюкнула хвiртка, прийшов дiд. Побачивши мене, вiн злякався, щелепа впала на груди. Мабуть, таке сумне видовище я на нього зробив. Зацiпенiння тривало не довго, i дiд затремтiв в iстеричному смiху.
  - грiшно смiятися на хворих та убогих. - докiрливо хитаючи головою сказав я i по-щiльно укутався простирадлом. З волосся скотився шматок сiна, чим викликав нову хвилю iстеричного гоготу.
   - Один день у тебе побув, а лiкування вже на тиждень
   - А ти, - задихаючись вiд смiху, спитав дiд - себе у дзеркало бачив?
  - Нi. Але думаю, що нiчого такого веселого, я там не побачу. - гордо зиркнув на дiда, останнiм здоровим оком.
  - А я тобi молочка принiс, парного. Прямо з-пiд корови. Тому й довго ходив, до сусiдiв зайдеш, доки за життя, за господарство поговориш...
   - На примочки, чи внутрiшньом'язово?
   - Нi, внутрiшньошлунково.
   - Замiсть клiзми чи що?
   - Чому?
  - Я вже тобi сто разiв казав. Стiлець м'який у мене вiд сiльського молока.
   - Який стiлець?
  - Дрiсня, росiйською. Слабий я на парне молоко.
  - Ну, тодi кава, або чаю з молоком. Сподiваюся у невеликiй кiлькостi не пронесе?
  - Ось це... Вибач... - До нашого будинку пiдходила Лариса з хлопцем, логiка пiдказала - її чоловiк. Тому довелося термiново ретируватися проiнструктувавши дiда. - Якщо що, я сплю.
  Вiддавши наказ дiдовi i втiк ганебно до хати. Тiльки їх менi ще не вистачало. Здаватися в такому виглядi - нi за що! Тепер у iншому виглядi мене й не побачать до наступного приїзду. Ранiше фiзiономiя не пройде.
  Мучившись цiкавiстю, тихенько визирнув з-за вiконної фiранки. Молодята про щось жваво розмовляли з дiдом. Про мене, про кого ще? Болтайте, балакайте - але все одно, не здаюся в понiвеченому виглядi. Треба б у дзеркало подивитись. До речi, навiщо дiдусю велике дзеркало? Що б краще було видно зморшки i сиве волосся, прокоментував внутрiшнiй голос. З глибини дзеркала на мене вирячився побитий життям, добряче пошматований i потоптаний Франкенштейн. Так... Комари вiд душi побили i вигадали мою фiзiономiю. На носi провели дискотеку, на щоках закусували. А я увi снi ще почухав i все розчухав. Кривавi смуги як у iндiанця на тропi вiйни. Все, йду в глибоке пiдпiлля. У монастир, в пустельники. Геть вiд народу до Афонських печер. Повний фiнiш. А якщо зеленкою намазати, гiрше все одно не зроблю за опухлої фiзiономiї, а прикольно - повнi штани. Виродка чепурити - тiльки псувати. А що в нас iз губою? - Обидва на! Друг герпес завiтав, завтра вилiзе. Кiлькiсть болячок зростає в геометричнiй прогресiї, i починає перевершувати всi мислимi межi. Пiду далi подiбними темпами, i мене з села у кращому разi вiдвезуть до реанiмацiї, а у гiршому на цвинтарi.
  - Нормальна вода, нормальна! - передражнив я дiда. Хто ж пiсля лазнi в бочцi купається? Застуда й вискочила. Ну i чорт iз нею. Дiстав iз сумки темнi окуляри. Начепив на хворий нiс. Буду виглядати як мiстер Iкс. Фальшиво, але голосно я заспiвав. - Та я Блазень. Я циркач, то що ж! Нехай мене так звати вельможi!
  - Голос розробляєш? - Дiд, як завжди, з'явився в кiмнатi безшумно. - Плачiдо Домiнго?
  - Ага. Куруззо - Кукурозо. Що ви там так жваво коментували? Мене обговорювали?
  - Та так. - Дiд знизав плечима. - Про все потроху. А про тебе розмов не вели. Як було наказано. Я сказав що ти спиш.
  - Правильно. Для них я завжди сплю.
   - За свiй вигляд соромно?
  - А то нi? Краще в труну кладуть.
   - Молодята пропонують днями органiзувати шашлички.
  - Так? Шашлички я люблю... Тiльки не сьогоднi, а завтра пiслязавтра. Нехай хоч трохи пiдживе. - Ми сiли за стiл, пiдкрiпитися чим бог послав. Послав вiн нам непогано.
  - Ну що товаришу полковнику, якi будуть накази? - Я тяжко вiдпав вiд столу. - Майбутнiй захисник батькiвщини готовий до несення важкої служби. Але тяжкостi бажано невеликi.
  - Вiдпочивай. Вiльний на одну годинку. -Дiд подивився на годинник. - Зроби ригiнсци-ровку мiсцевостi, розвiдку околиць. Потiм у лiс сходимо, пару колод принесемо.
  - Дiду, а капелюх у тебе є? Або панама.
  - На шафi подивися. - махнув дiд у напрямку шафи. Тяжко вибравшись з-за столу, я пiшов наводити шмон. Чого там тiльки не напхано, якiсь папери, картонна коробка з лiками, уламки олiвцiв, старi рукавички... Кашкет одягнути? Нi, краще панаму вiйськову та окуляри. Крутий рейджер. Так, краї панами вниз, окуляри на нiс. Зiйде, не на Бродвеї.
  - Ну, поки що дiдусь. Дякую за поживний снiданок, пiду прогуляюся. - На всякий випадок захопив плеєр. I помахавши дiдовi, вискочив надвiр. Погода стояла чудова. Гу-ляй - не хочу. Куди ж сходити?
  Пiшов до Ялинки. Чим ближче до неї пiдходиш, тим бiльше дивуєшся. Яка дурниця вимахала - мама люба. Загадка природи. По-перше, стоять окремо вiд лiсу, по-друге, оточують її берези майже по колу. Начебто перша лiнiя оборони. Берези вже старi, великi, але порiвняно з Ялинкою - так собi, молодняку. Салаги. А бiля самого пiднiжжя непрохiднi заростi черемхи. Друге коло. I лише бiля самого ствола метрiв за п'ять вiд нього взагалi нiчого не росте. Товстий-товстий шар сухих голок. Як перина, ноги в нього провалюються по щиколотку. I величезний намет з ялинових гiлок над головою. Нижня гiлка за три метри вiд землi. Поки пробрався до ствола, весь подряпався об сухi сучки. Треба було не шорти, а штани одягати з товстою сорочкою. Пiдiйшов до стовбура i обнявши притулився до могутнього стовбура. Притулив вухо. Якщо зосередитись, то можна почути гул у стовбурi i ледь помiтне тремтiння. Жива. В iнших дерев я це нiколи не вiдчував - палицi з листям. А тут жива, зi своєю долею. Поруч зi мною впала велика шишка. Презент вiд неї. Тiшиться зустрiчi.
  - Дякую Ялинку! Гей!!- Голос зав'яз у гiлках.
  Постоявши ще хвилини зо двi, вiдiйшов вiд неї, задерши в голову вгору. Зелена стiна йшла до самого неба. Трохи закрутилася голова. Торiк iз братом намагалися залiзти на верхiвку. Тиждень вiдпарювалися вiд смоли. Вище за берези не залiзли. До речi про висоту ... А якщо менi мiдний тонкий провiд знайти i закинути вище, класна антена вийти. Раптом у мене приймач на плеєрi запрацює? Хлопцi менi привiт передадуть по радiо, або Свiтлана захоче зi мною помиритися, i передасть музичне любовне послання. Так мовляв i так, вибач Хома, я була не права, залишаюсь твоєю навiки. Тiльки рукою це не вийде, докинути. Катапультою? Нi, не те. А якщо щось типу рогат-ки? Чи цибулi? Тiльки провiд треба дуже тонкий, гуму - типу модельної, у дiда здається була. Ура, знайдено мету життя. Чим займатиметься крiм селянського господарства. Музику слухатиму пiд ялинкою i засмагатиму. Нiхто не бачить, нiхто не заважає. Краса. Побуду нудистом. Нiхто не повiрить, що поряд iз мiстом засмагав, а за тиждень i згорiти можна.
  Повернувся додому по краю лiсу, уникаючи вiдкритих мiсць. Грибний сезон ще не настав, але дощi були нещодавно, i пару худих синявок я знайшов. Дiд щось майстрував на галявинi перед будинком, ремонтував своє диво трактор - мотоблок iз причепом. Пiдiйшовши ближче, переконався у своїй правотi. Побачивши мене, дiд махнув на знак вiтання забрудненою рукою.
  - Нагулявся? Ключ вiн той, дай будь ласка.
  - Так, трохи. - Простягнув дiдовi ключ. - Пройшовся так би мовити по мiсцях бойової слави. Зламався?
   - Барахлить щось, зараз вiдрегулюю i поїдемо.
   - Я за кермом?
  - Подивимося. Сходи переодягнися. До Ялинки ходив?
   - Проходив повз.
   - Ну як, не змiнилася?
  - Що за рiк змiниться. - хмикнув я. - Тут i за сотню рокiв, змiни невеликi вiдбудуться. Дерев'яна пiрамiда Хеопса.
  - Ти правий. Ялинки не баобаби, але живуть довго, якщо їх не чiпати. Штани мої старi одяг.
  Я забiг у хату, натягнув дiдовi штани, накинув стару брезентову куртку, вiдпластав ножем ковбаси з хлiбом i збудував бутерброд, вийшов до дiда. Дiд уже закiнчив збирати двигун i загвинчував останнi болти.
   - Дiду, а дiду, чому ти сюди саме приїхав, а не в якесь iнше село, чи мiсто?
   - Партiя послала.
  - Яка партiя? Бiльшовикiв?
  - Нацiонал-соцiалiстiв. - пожартував дiд. - Не знаю я, так вийшло. Хотiв би i вiд вас недалеко бути, але жити самостiйно. Та й сумно менi без бабусi стало. Взяв газету з оголошеннями, тицьнув пальцем, потрапив сюди. Приїхав подивився, начебто сподобалося. З вами у мiстi жити - туга. Кiсну на пенсiї без роботи.
  - Ну влiтку зрозумiло, тут життя вирує, бджiлки-кози, а взимку? Туга бiла. Так i дах з'їде.
   - У сплячку впадаю.
   - Ти ж не ведмiдь, усю зиму спати - опухнеш.
  - Та справ вистачає, не хвилюйся. То в кiз пологи приймаю, то снiг розкидаю зi стежок. У гостi до сусiдок ходжу. Пiснi спiваю пiд баян.
   - Як колишнiй прем'єр - мiнiстр?
  - На кшталт. Сам iз собою в шахи граю, комп'ютер ремонтую - дiд щось смикнув могутньою ручкою i мотоблок завiвся. - Не передумав за кермо?
   - Не...
  - Сiдай. - Я сiв, схопившись за ручки, як у мотоцикла тiльки ширше. Дiд пiд свої габарити робив. - Уявляєш процес? Нагадати?
   - Не забув ще з минулого року.
  - Але нагадати не завадить. Тут газ, тут перемикач швидкостей.
   - Ще й швидкостi є?
   - Так, двi, але все одно бiльше двадцяти кiлометрiв за годину не розженеш.
  - В умiлих руках i лопата стрiляє. А ти куди сядеш?
  - У кузов, як дрова. - Дiд залiз у причiп i кректуючи сiв на дно. - Чiпай шофер!
  Я додав газу i тихо рушив з мiсця. Трясло i на м'якому сидiннi, амортизаторiв та ресор конструкцiєю не передбачено. Не рятували напiвздутi шини. Спробував розiгнатися, але на цiй колимi це було марно. Хвилин за десять об'їхавши колгоспне поле, прибули на мiсце. Купа спиляного сухостою виглядала пристойною. Закинувши штук п'ять колод помчали назад. Робота була не складна, але одноманiтна. Приїхав - завантажив, повернувся - розвантажив. Туди-сюди, назад - тобi i менi приємно. Я б швидше все на руках перетягав, нiж трястись двi години поспiль на мотоблоцi. Нарештi останнi колоди опинилися у дворi.
  - Ну дякую, ну допомiг старому. - Дiд змахнув пiт з чола. - Один, я цiлий день би му-солився з цими дровами.
  - Дiду. Я в тебе в ящиках з iнструментом пошарю?
   - Куля де хочеш, а що шукаєш?
   - Так, фiгню одну хочу спробувати сконструювати.
  - Добре. - Дiд подивився на годинник. - Я зараз на двi години вiдлучуся. Буду о четвертiй годинi. Тодi й пообiдаємо. Iде? Не помреш з голоду?
  - Нi звичайно. Iди. - Я спробував зробити таємниче вираз, (одним оком не-зручно однак другий лише трохи вiдкрився) i пошепки поцiкавився. - Справи якiсь? Кориснi, чи амурнi?
   - Вiйськова таємниця.
   - Воювати пiшов?
   - Та нi, допомогти сусiдовi треба по господарству.
  Дiду, не переодягаючись, пiшов. А я полiз у iнструмент. Пiд iнструментом малися на увазi два ящики захисного кольору, розмiрами з лежачий двокамерний холодильник, якщо такi iснують. Мабуть, дiд мало брав участь у конверсiї, коли на пенсiю йшов з армiї.
  Чого там тiльки не було. Мотки дроту та проводiв рiзної довжини та товщини, радiодеталi, плати, болти, гайки. Коротше все уперемiш i все що завгодно. Я так думаю, радiокеровану ракету зiбрати з запчастин - елементарно, а кулемет - так зовсiм за-просто.
  Швиденько знайшов цiлий моток тонкого дроту в прозорiй оболонцi, метрiв сто п'ятдесят. Якийсь спецiальний, але для антени має пiдiйти. Тепер гуму для рогатки. Це довелося пошукати, але знайшлася i вона. Класний джгут. Чому рогатку? Класика жанру. А за наявностi гарного прискорення, снаряд вiдлетить метрiв на двiстi. Дерев'яна основа - сама рогатка, джгуть навпiл, у середину шматок шкiри - ложе для предмета, що запускається, з прив'язаним проводом.
  За годину, конструкцiя була готова. Вирiшив, не вiдкладаючи справу у довгий ящик, провести польовi випробування. Прихопивши жменю болтiв i гайок рiзного калiбру, вийшов з ворiт i зiткнувся з бабулею, що спирається на клюку. Сусiдка по селi вирiшила зайти у справi до дiдуся.
  Побачивши людину зi зброєю (рогатка вийшла класна - велика!), на додачу з запливлим оком i опухлою, роздертою фiзiономiєю, вона щось подумала, i це щось було погане. Тому що, квапливо привiтавшись, швидко пiшла вiд дому, щохвилини озираючись на мою фiзiю i забуваючи спиратися на свою журавлину. Зараз по селi не пiдуть чутки. Цiкаво, якого змiсту? Дiд садист знущається з свого онука чи навпаки, онук наркоман вбиває рiдного дiдуся? Увечерi дiзнаємось, дiд розкаже.
  Лiтальний апарат - нехай буде ця гайка, прикинув на долонi, грам на п'ятдесят став був на стартовий стiл i пiсля звiту часу: - Три, два, один, нуль - Пуск! Запущений у протилежному вiд будинку напрямку, пiд кутом плюс сорок п'ять градусiв вiд лiнiї горизонту. Метрiв за двiстi вiд стартового майданчика гайка зробила м'яку посадку в колгоспному, а тепер кооперативному, або фермерському полi, хрiн зараз розбереш. Власники часто змiнюються, не встигаючи дочекатися врожаю озимини.
   Випробування пройшли успiшно, гума не порвалася, сама рогатка не зламалася, а я з почуттям добре виконаного обов'язку пiшов готувати обiд, принагiдно прибравши всi свої слiди бурхливої дiяльностi i сховавши рогатку вiд цiкавих очей.
  Вимив руки i зробив ревiзiю в холодильнику. Вирiшив, не мудруючи лукаво приготувати простий, але ситний обiд, з однiєї страви. Накромсал огiркiв iз помiдорами у велику миску i залив усе сметаною, попередньо посоливши, i додав зеленої цибулi - нехай просочиться соком. Почав смажити справжню сiльську глазуню. Чи не мiську, з двох яєць i трьох кружечкiв ковбаси. А на салi, з десятком яєць, то бiлка майже не видно - один жовток. А ковбаса - кусичами товстими, щоб зверху просмажилася, а всерединi сiк дала. I хлiб не худими шматочками як у шкiльнiй їдальнi - просвiчує на сонцi, а душевно, товстелезними скибками. Добре попрацював - добре поїв. Заслужив.
  Подивився на годинник. Без двох чотири години. Подивимося на армiйську пунктуальнiсть, сказав через двi години, отже, через двi години i прийшов. Став накривати стiл. Стукнула ка-литка.
  - Ух ти! Ну порадував старого! Ай молодця! - Тiльки змiг сказати дiд увiйшовши до хати й побачивши накритий стiл. - Чарiвник кухаря!
  - Руки мити за стiл. - суворо наказав я. Дiд жартiвливо вiдсалютував i пiшов до рукомийника.
  - А я думав, голодний, холодний, ще й готувати треба. Внучка годувати. - продовжив дiд, витираючи як усi чоловiки нашої славної сiм'ї, вологi руки об штани i пiдсiдаючи до столу. Мати шкода, не бачить. А то все дивується, звiдки у нас така звичка бридка. Побачила б, - зрозумiла, що не я винен, а дiдовi гени.
  Поїли в мовчаннi. Кожен був зайнятий своїми думками та своєю тарiлкою. Облизувати тарiлки не стали, посоромилися один одного. Ха-ха - Жарт. Кожен вимив у себе сам.
  - Чим зараз займемося? Якi вказiвки?
  - Втомився я щось, пiду прилягу на годинку, - сказав дiд i вiд душi позiхнув. - А ти можеш зайнятися поки що хочеш. Годин о шостiй у город пiдемо поливати, та ягоди заодним зберемо. Лади?
  - Запитань немає, спи. - Помахавши дiдовi, я вийшов iз дому. Час саме наймузикальнiший. Передають пiснi за заявками. Чекатимемо привiтiв, як солов'їв улiтку.
  Небо з одного краю потемнiло. Можливо десь йшов дощ. Як би сюди не натягло. В крайньому випадку, перечекаю пiд Ялинкою. Город поливати не треба. Роботи меншi. Захопив свiй творчий вирiб, натягнув панаму на нiс, вiд цiкавих очей, узяв покривало й поплiв до дерева.
  Поки йшов, пiднявся вiтер. Ялинка поскрипувала стовбуром i шумiла гiлками. Пiдiйшовши ближче, приготував зброю. Вибравши важку гайку, прив'язав до неї кiнець дроту. Що б провiд заважав летiти снаряду, на землi акуратно склав його колами, якось бачив подiбне в кiно. Подумки попросив Ялинку вибачення за вторгнення на її територiю. Розтягнув на всю дурiсть гуму рогатки, прицiлився у верхiвку i запустив гайку у вiльний полiт. Вийшло вдало, провiд зник разом з грузилом у верхiвцi Єли, розмотавшись майже до середини. Значить, метрiв сорок-п'ятдесят. А якщо антену ще трохи розтягнути по горизонталi, її площа збiльшитися. Вибрав гiллясту березу з краю, метри на три залiз на неї, пiдв'язав до гiлки, щоб хтось ненароком не зачепив, а вiльний кiнець дроту вiдтяг до Ялинки. Вийшов своєрiдний трикутник. Максимально замаскував. Чорт знає, може вiн дорогий якийсь, зрiжуть грибники, а дiдовi знадобиться назад. Поїду додому все розкручу назад. Вийшов подивитися результати своєї роботи. Вже за метр не видно. Класний дрiт, треба метри з три додому забрати. В особистому господарствi все знадобиться.
  Дiстав плеєр вставив кiнець дроту в гнiздо, начепив навушники та обережно ввiмкнув. Пошарив по дiапазону. Натрапив на радiостанцiю. Рiдне мiсто. Ура! Голова!
  Я опустився на хвою i спершись на ялинку, почав нишпорити по ефiрi. Передавали всяку луску. Вiдразу знайшов улюблену хвилю. Звичайно, музика на любителя, але менi подобається. Радiостанцiю тiльки почали розкручувати рекламою i тому музика була рiзноманiтнiшою, а жокей класний. Передавали пообiднiй репертуар. Щоб працюючi люди спокiйно могли переварити свої снiданки та обiди, гнали щось повiльне i тягуче як кисiль. Сидiти пiд ялинкою не фонтан, голки за комiр сиплються, зате прохолодно, майже як у рiчки i вiд вiтру, що пiднявся, прикриває. Почали поблискувати блискавки. Заплющив очi. Думки витали десь далеко-далеко, тихi та спокiйнi, як у мор-зi. Влаштувався зручнiше на пiдстилцi з торiшньої хвої i завмер чекаючи привiтiв друзiв i подружок. Раптом вибачить Свiтлана? Розслабитися i подрiмати? Яскраво блиснула блискавка, що заслiпила очi, через прикритi повiки одразу заклало вуха вiд гуркоту грому. Вiд розряду електрики мене вигнуло дугою. Iдiот! Хто ж пiд час грози пiд високим деревом ховається, та ще й громовiдвiд, iз дроту цього, на себе замкнув! Майнула тужлива думка, перш нiж втратив свiдомiсть i поринув у безпам'ятнiсть.
  
  ДЕННИЙ РИБОЛОВ
  Заснув, чи прокинувся? Розплющивши очi, я побачив перед собою широчену рiчку i пару вудок, занедбаних прямо з прибережних мiсткiв. Вудки були спрощено-примiтивнi, явно саморобнi i найголовнiше - чужi. Дiдiвськi вудки на порядок краще, з фiрмовими поплавцями та iмпортним лiсом. Я нiби за грибами пiшов? Чи на рибалку?.. Та нi... точно за грибами... До чого тут якiсь гриби з рибалкою? Я музику пiд ялинкою слухаю, вiд дощу ховаюся... Але як тут я опинився? Та ще з чужими вудками??? Рiчка здоровенна... Немає поряд iз селом великої рiчки... Точно не-ту... Я ж усе околицi облазив... До найближчої, великої рiчки кiлометрiв п'ять топати треба... У мене провали пам'ятi? Маячня якась... Хоча що тут такого марення? Сон та в Африцi - сон. Кольоровий, як у глибокому дитинствi. А як реальний .... Тiльки який дурень, у полуденну спеку ловить рибу? Але взагалi-то сон i повинен бути трохи iдiотським. Для колориту та марення. Несподiвано в головi виразно пролунали чужi слова:
  - Нi хрена я сьогоднi не зловлю... На муху треба було сьогоднi рибалити, або на хлiб... А на черв'яка не-а..., не бере зараза... - Обидва на, хто це каже? Якi мухи? Якi хробаки? Ще бубни скажи iз трефами! Точно сюрреалiзм.
  - Бражки б зараз..., бабиною..., кружечко... - Щодо бражки вiн правий, не завадило б. Цiкаво, яка компанiя? Фiнiш. Таких снiв менi ще нiколи не снилося. Все соображу начебто - але марення. Хiба такi сни бувають? Значить, бувають. Типу кошмару. Ха-ха.
  - Збiгати до Кабанихи, у неї бражка добра, ядрена... Але не дасть... Ще мамцi настукає, що брагу беру... Хоча їй яка рiзниця?.. Я ж не безкоштовно? Мишковi Лисому продає, а вiн на рiк i старший... Я теж весною паспорт отримав. Маю право!!
  Ну, тепер все зрозумiло... Я з глузду з'їхав. Кульки за ролики - дах набiк. Якщо в головi звучать чужi голоси, сняться кольоровi сни, дiагноз один - шизофренiя. Як казала незабутня Фрекен Бок iз стародавнього Мультiка про Карлсона: - Я збожеволiла, яка доса-да... Перевчився, перевтомився, або перевiдпочивав. Або через нещасне кохання. Одне з трьох з половиною ..... Вистачить в принципi i однiєї причини для виклику швидкої психiатрiчної бригади. Вiдвезуть тепер мене в психлiкарню, надягнуть на бiлi ручки упокорливу сорочку, обколуть уколами, нашпигують гiркими пiгулками, ковтатиму пiгулки, запивати їх мiкстурами i житиму в однiй палатi зi справжнiми придурками...
  Але до школи ходити не треба... i таких не беруть у космонавти. Батькiв шкода, - у них за мною, дах з'їде. А Свiтка всiм пiдряд буде хвалитися, що я вiд кохання з'їхав з глузду... Але провiдати в лiкарню не приїде, передачку з яблуками не не принесе - Злякається i погребує. Хрiн, кому iдiот потрiбен. СТОП! Для недоумка, ти занадто ясно мислиш... отже iснуєш. Випадок не клiнiчний. Тут щось не так... Розiбратися треба... Отже, що ми маємо? Окрiм панiки та марення? А справдi, що? Зберiгаємо душевний спокiй i спостерiгаємо за бре-дом, що вiдбувається, час до лiкарнi ще є. Аналiзуємо та робимо висновки. Шизофренiя стрiмко не розвивається. З розуму поступово сходять, не поспiшаючи.
  Рiчка начебто своя, знайома, був я тут... Не тут звичайно, але був. Висновок - я не в Бразилiї, де водиться багато диких мавп. I мiст дерев'яний дуже знайомий, такий дорогою до Зеленiвки є, у центрального села. За п'ять кiлометрiв. З мiсцем розiбралися... Дiстатись до дiда не важко. Тепер з'ясуємо якого бiса я сиджу на мiсцi нерухомий, а не бiжу додому? Чому не хочеться вставати? Поїли, зачарували, зв'язали?
  Дивимось на ноги... Ноги, як ноги, мої... так... а звiдки у мене на колiнi шрам? Не було у мене шраму! Точно не було!! Зуб даю! А руки? Чудовi якiсь ручки, засмаглi. Пальцi короткi, i нiгтi обгризенi! Я ж нiколи нiгтiв не гризу! Нiколи!!! У мене ж правильне виховання! Фiзичний не можу це зробити - мати вiдучила у дитинствi! Що виходить? Ноги не мої, колiна - теж, руки з обгризеними нiгтями - аналогiчно, i думки у головi - чужi!.. Хоча iнодi й мої. З цього випливає висновок - це не я, або я. Одне з двох. Чудово, але ж де я? Висуваємо версiї...
  До сну був у Зеленiвцi у дiда... Останнє, що пам'ятаю, лежу як останнiй кретин бiля ялинки, що в березняку стоїть. Так... Що виходить? Тiло там, а я тут. Фантастика! Очевидне та неймовiрне в одному флаконi. Що нам шепоче логiка? Сиджу в чужому тiлi, чую чужi думки та вiдчуваю, що чужа нога затекла. Плюс голова болить. У мене там чи у нього тут? I нi фiга я з цим зробити не можу, чи вiн не хоче? Як довго триватиме це подвiйне iснування? Песимiзм пiдказує - назавжди, а оптимiзм заспокоює - шизофренiя лiкується, поки моє тiло спить. У здоровому тiлi здоровий дух. Сон розуму народжує чудовиськ... Якщо моя свiдомiсть тиняється тут, то в моєму тiлi що залишилося? Iнстинкти та рефлекси? Стався бартер i хтось iнший вiдтягується в моєму юнацькому органiзмi? Ну на фiг! У мене тiло - навiть ще дуже ого-го! Гарне тiло - молоде, непрожите, не прокурене. Гарне та спортивне. Дiстанеться козлу - все порозгадає, шрамiв насадить, переломом наробить... Так... Зупиняємо бурхливу фан-тазiю i намагаємося думати про хороше, поки мозок не з'їхав. Неприємностi треба переживати, у мiру їх надходження. Все одно нiчого зробити не можу. Розслаблюємося Хома, отримуємо задоволення i слухаємо, доки не прокинулися... млинець.
  - Сьогоднi вночi знову в Сивий Лог пiду... Рудакам скажу, що на сiну спати бу-ду, а як стемнiє, рвану на дику галявину... Вчора весело було... Костер палили, печiнки смажили... - Нiчого собi селяни, якi весело живуть, класно. Картопля в попелi, пiд нiчним небом... Романтика. - Серьога браги принiс, а Лiдка-телятниця зовсiм самогонки притягла! Мiцний, зараза. Смердючий - Жах. Випив пiвсклянки i нiчого до ладу не пам'ятаю. Лiдка начебто зi своїми подружками була, чи одна? Баба зовсiм - двадцять п'ять рокiв - дiвчисько ягiдка знову, ха-ха, а все з нами вошка. Iншi давно замiж вискочили, а цю не бере нiхто... Правда i наречених на все село - Колька-тракторист, Сашка - п'яний, та Мiнька - юродивий ... Шкода нашi шкiльнi дiвки на галявину не ходять. Ось кого б пiд кущиком пом'яти.. Ленку особливо.. Горда зараза i нахабна, як мiська. Корчить iз себе... Але вродлива... Скупатися, i додому йти? Кльова немає, цiлий день втратив, а батько велiв литовки в стайнi знайти, та вiдбити їх як слiд. Куди поспiшати? До сiножатi ще тижнiв зо два, встигну... Трохи здрiмну, хвилин п'ятнадцять, а то ввечерi гуляти до ранку, хрiн виспишся. Жерти хочеться .... Завтра знову доведеться на рибалку йти, або однi макарони з картоплею ... На вечiрнiй зiрцi посидiти, що i спiймаю ... - Очi почали змикатися, кут огляду звузився, повiки опустилися.
  Мене струснуло як струмом, i я опритомнiв у своєму тiлi рiзко i вiдразу. Млинець! Фу, весь у холодному потi, як жаба. Ось це сон, то сон... Ледве не збожеволiв вiд кошмару. Вiдчуття реальностi за межами розумiння. А запах... До чого тут запах? Озоном пахне, ось до чого! Це ж мене блискавкою шандарахнуло! Чи не шандарахнуло? Здалося увi снi? Нiколи я ще таких снiв не бачив, нiби насправдi був у чужому тiлi. Вiдчував, що чужу ногу вiдсидiв. Мої, витягнутi. Не вiдсидиш, оглобли ще тi .... Улюбленi мої нiжки! Мої славнi ручки! Який я вам радий! Це ж скiльки я просидiв? Сорок хвилин за все? Жах!
  Схопившись ривком на ноги, солодко потягнувся, i з задоволенням оглянув себе дорогого. А пальчики, а нiгтики! Красень чоловiк! Вимкнув навушнi, що гуркотiли у вухах. Рiднi гарнi вушка берегти необхiдно та плекати. Увечерi вимою з милом. Цiкаво, а як душевнохворих людей перевiряють? Замаскував антенний дрiт i не поспiшаючи попрямував до села, до дiда.
  Недавнiй сон був за межею реальностi, надто незвичайний i думки мимоволi крутилися навколо нього. Не... Не буває таких снiв... А може й бувають... Людська свiдомiсть, тонка штучка. Чорт його знає... Начебто спиш, а сам у чужому тiлi живеш... Якщо не згадувати панiчного страху, то здорово, менi сподобалося. Вночi менi таке не снилося.
  А чому? А по кочану... Хома, не придурюйся, а напружуй свої мозковi звивини. Що ми маємо на медичнi аналiзи? Провiд для антени, простий плеєр - вже рiк у роботi. Село. Ялинка. Дiд. Погода, природи. Всi разом? Все абсолютно звичайне, тривiальне. Допустимо - крiм ялинки. Чому вона? Вiдповiдаю - таких монстрiв не буває. Мутанти. Якщо вона гiгантська, значить чимось вiдрiзняється. Логiчно? Недарма ця ялинка, здоровенна вимахала, однозначно недарма! Якi б не були бiологiчнi енергiї, радiацiя ядерна, карми всякi в землi, пiд землею є точно, або ще якась подiбна лабуда. Я пiд нею заснув, блискавкою по головi довбало i потрапив пiд випромiнювання. Кажуть фахiвцi - все живе має своє випромiнювання, типу аури. Ну i залiз я в ел-кiно електрополе, i одержав по мiзках. Як би це науковiше сказати. Перенесення енергiї об'єкта в iнший матерiальний об'єкт, за допомогою енергетичного впливу аномальної зони та розряду електрики великої потужностi. Гарно загорнув, глибоко копнув, гiпотезу нагора видав! Який я розумний буваю!! Жах!!
  Стривай Хома, не радуйся ранiше часу, раз там аномальна зона, як би самому мутантом не стати. Чи не вплине на моє дороге здоров'я загадкова радiацiя ялинки? Для високої науки постраждати фiзично? Стати виродком, як собачка Павлова? А по фiг! Двом смертям не бути, а розваг хочеться завжди. Це краще, нiж дурня валяти, сiльськими днями. З кривою пикою я по дiвчат не ходок, а так буде весело. Яка жодна розвага. Завтра знову пiду через двiр - як сказала згасилована мишка з анекдота, спробую пiд ялинкою заснути. А блискавку сам зроблю? Легко. Взяти акумулятор вiд мотоблока i з'єднати два дроти... електрики вистачить до ма-кушки. Еее... друг. Амперiв на дупу хочеться? Хома-громовержець знайшовся... Та начхати, що голову ламати дарма? Може, що й вийде, а не вийде, не боляче те й хотiли! Тiльки, якщо повторитися це сонно-перенесення, то все, що я зараз тут набрендiл - правда? А якщо немає? Ну i фiг з ним, мало що привидиться. Гриби пошукати дорогою додому? Пройдусь уздовж краю лiсу, якщо що й знайду, то тiльки там.
  Проповзав години пiвтори, нiчого iстотного не знайшовши, тiльки подряпався, та штани мало не порвав. Грибне полювання завершилося трьома сироїжками. Дощ так i не почався пройшов повз село. Коли я задоволений малою здобиччю повернувся додому, дiда не було. Знову кудись поскакав невгамовний пенсiонер. Будемо знищувати десерт в одиночку. Поклавши гриби на грубку, нехай сохнуть, не грибний суп з них робити, пiшов митися i витрушувати смiття з себе.
  Лiс - це добре, але краще б там асфальтованi дорiжки пролягали, без мух, комарiв та iншої гидоти, що ускладнює наше життя в цiй екосистемi. Я не дитя природи i дикi Мауглi з Тарзаном, не мої кумири. Попереду ще вiсiм днiв спiлкування iз природою! Туга...
  Цiкаво, чи завтра сон повториться? Швидше нi, нiж так... I взагалi це все вiд змiни обстановки, маси негативних вражень. I думки менi чулися свої, а те що набуравив у головi, так медичнi свiтили науки вважають, що це буває з людьми творчими, вразливими, генiальними та божевiльними. А якщо я генiальний та творчий, до чого тут шизофренiя? У рiднi на голову нiхто не хворiв, у психлiкарнях не лежав. Психiка у всiх стiйка. Щоправда, у матерi розхитана нервова система. Але не настiльки, що передавалося б у спадок?
  Поставив чайник на плитку та ввiмкнув телевiзор. Якiсть зображення хотiла бути кращого, але звук нормальний, без перешкод. Передавали вiдео-клiпи, музика вiдстiйна, але пiд неї жити веселiше, а думається приємнiше. Згадав! Якщо психiка не в порядку, то порушується координацiя i нерви. А перевiряють цю справу дiставанням носа кiнчиками пальцiв i стукотом молотка по колiнних фiлiжанках. Ще очима за стороннiм предметом простежити. Де тут у нас молоток i зубило? Якщо немає медичного молотка, використовуємо обух сокири. Нога вiд ударiв по колiну сiпалася не дуже, але й не слабко, як у принципi i ранiше на шкiльних медкомiсiях. Смикатися то вона сiпається, але як? Припустимо що нерви нормальнi .... Зводитимемо поперемiнно пальцi рук у рiдного носа. Експеримент пройшов вдало, начебто влучаю.
  - Вiтання! Що робиш? Заряджання? - спитав дiд стрiмко заходячи до кiмнати. Я мало не пiдстрибнув вiд несподiванки.
  - Млинець! Дiду, Ти мене заїкою зробиш! Дiду, а ти точно зв'язкiвець з вiйськової спецiальностi? Чи не розвiдник, типу Бонда неросiйського? Штiрлiц?
  - Нi, Кузнєцов. Нагулявся? - Дiд виглядав трохи стурбованим.
  - Ага. Пройшовся мiсцями бойової слави. Захопив полон трьох ворожих шпигунiв, намагаюсь жагою на грубцi.
   - В сенсi?
  - Грибiв пару - трiйку знайшов. Сушити поклав.
  - А-а-а. Повечеряємо, чи як?
   - Я чайник поставив грiється, а ти що такий заклопотаний?
  - Та так. По господарству. Життя сiльське, проблеми у тваринництвi, капуста погано зростає. Козел досяг статевої зрiлостi, на кiз скаче, надої знижує, рiзати пора. Допоможеш? - Дiд пiшов до холодильника дiставати продукти.
  - Надої пiдвищувати? - Я почав допомагати дiдовi накривати на стiл.
  - Нi. Козла рiзати.
  - Ну немає. На фiг. Я боюся кровi.
  - А м'ясо їсти не боїшся? - Нарiзаючи ковбасу великими шматками, поцiкавився дiд.
   - Це остання стадiя переробки.
  - Взяти участь у першiй стадiї. Чоловiк ти чи панночка кисейна?
   - Нi, я зелений!
   - Це щось iз статевою орiєнтацiєю, чи просто зелень любиш?
  - Це стиль та спосiб життя. У сенсi - не уподiбнюйся варварам! Живе життя! Не треба смiтити! - Насилу засовуючи товстий бутерброд до себе в рот продекламував я. Ковбасу покласти я також не забув.
  - Щодо смiття ти маєш рацiю. - погодився дiд. - Треба буде за одним i стайню почистити вiд гною.
  Швидко покiнчивши з вечерею, вiддалися десерту та млостi. Розповiсти дiдовi про мiй дивний сон? Ну так! У кращому разi - знущається, у гiршому телефон пiд рукою, бригада швидкої психiатричної допомоги за годину буде тут. Повним iдiотом, я ще нiколи не був. Тупо подивившись телевiзор протягом години, ми пiшли на мокру справу. Участь в кривавих заходах як рiзання тварин менi ще не доводилося i душа з рученятами, тряслися дрiбним, неприємним тремтiнням. Денна спека спала, почалися дев'ятигодиннi новини першим каналом телевiзора. Дiд наточив ножа, взяв мотузку i ми вiдкрили мисливський сезон. Козел не чинив опiр майбутнiм убивцям, зовсiм ручний як песик i взявши його за роги повели за лазню.
  - Зараз я його завалю на спину, а ти ноги його потримай. - Дiд майстерно провiв прийом iз пiвденно-схiдної боротьби i козел, перевернувшись, затремтiв копитами лежачи на боцi. Жертва зрозумiла, що її зараз чекає, але не блякала, а лише витрiщала на нас карi очi, намагаючись зазирнути в душу. Я схопив його за заднi ноги тремтячими руками. Вiн мовчки брикався, тримати було дуже незручно та страшно. Дiд, помiтивши мiй стан близький до непритомностi i зеленуватий колiр обличчя, швидко зв'язав козлячi ноги i, милостивий, вiдпустив.
  - Iди до дому. Вiдпочивай. Дякую за допомогу, далi я сам. - Не чекаючи подальших запрошень я бiгом покинув мiсце бiйнi, втiкши за будинок, щоб не бачити i не чути страту, що вiдбувається. Нi, поки це вище моїх людських сил. Коли не будь, з роками, прийде здатнiсть вбивати холоднокровно, усвiдомлюючи це як необхiднiсть, або захищаючи себе. Хвилин за п'ять вийшов дiд, несучи через плече мертву козлячу тушку.
  - Допомагати обробляти цапа, бажання їсти? Чи чекатимеш кiнцевого м'ясного продукту?
  - Звичайно. Бо ти мене точно вегетарiанцем зробиш.
  I я пiшов у хату. Спроба дiда загартувати духовно i виховати мужнiсть менi не сподобалася. Як не будь сам свого часу до цього прийду. Зайнятися не було чим. Тужливо глянув на себе в дзеркало. Обличчя набувало фотогенiчного вигляду, ще пару днiв i стану людиною, можна буде здатися в мiсцевому суспiльствi. Гуляти по центральнiй вулицi села з аборигенами прохолодним вечором. Усе питання - з ким? З молодятами? Дружно сам iз собою? Виглянув у вiконце. Дiд, не кваплячись обробляв тушку, в оточеннi стада кiз. Шкуру вже зняв i зараз дiставав нутрощi. Брр! Швидше засмикнув фiранку.
  Пiдiйшов до комп'ютера, машинально натиснув кнопку увiмкнення. Як не дивно, система комп'ютера запрацювала i почала завантажуватись програмою. Дiд вiдремонтував? А що не розкрив свiй секрет? З'явилася традицiйна заставка i висвiтлилося вiконце пароля, протрималося секунди три i все знову згасло. Чи дiйсно пароль потрiбний, чи ще не до кiнця вiдремонтував. Але результат на обличчя це радує. Ранiше цього не було. Ще кiлька рокiв i ця штука функцiонуватиме, але як застарiє.
  Спати не хотiлося. У принципi, взагалi нiчого не хотiлося, крiм одного. Ще ризик опинитися в подiбному снi. Але ж не повзти туди, на нiч дивлячись. Почекаємо ранку. Якщо це є, то воно не може не їсти. Жарт. О! Зiграю у рулетку! Заплющив очi, кiлька разiв крутнувся навколо себе i виставивши руку вперед пiдiйшов до книжкової полицi. Взяв першу-лiпшу книгу. Однотомник Булгакова. Якби не перечитував втретє, було б у кайф, хоча могло бути й гiрше - на кшталт Горького. Сунув заслуженого класика пахву i пiшов вантажитися припасами на довгу нiч. Так, цукерок, печенюшок, баночку ва-ренья полуничного та лiтр морсу. Ну, в принципi, i вистачить - обжиратися на нiч шкiдливо. Полiз до себе на сiнок.
  - Дiду! Я пiшов спати! - крикнув надвiр.
  - Добре! На добранiч! Щось потрiбно?
  - Нi! Спасибi! Вже взяв! - Комарiв ще не було. Нiчне полювання на теплокровних вперед.
  Збудував собi стiлець з блюдами i завалився на матрац. Добре... Розкрив на серединi книгу i почав перечитувати в надiї швидше заснути. Як же! Читання вкотре захопило i доки не дочитав Майстра з Маргаритою до кiнця сон i близько не стояв. Лише близько третьої ночi захотiлося спати. Але, мабуть, переїв. Снилася одна жах. Козляча морда без шкiри i шкiра без морди. Очевидно, неправильний сон. Вiдчуття бридкi, нiяких дотикових, нюхових та iнших почуттiв не задiяно. Одне радує, роздвоєння особи не вiдбулося. Думок нi чужих, нi своїх не чув. Ледве прокукарекав пiвень у сусiдньому дворi, як я виповз iз сну зовсiм розбитий i не виспався. Провалявся ще пару годин на сiну, але сну не було, довелося вставати. Позiхаючи, почухаючись i зiщулюючись, вийшов надвiр.
  Ранок розiйшовся на всю матiнку. Небо кришталевої блакити i глибини, яка можлива тiльки в казках або таких, забутих богом i людьми мiсцях. вже матерiальне. День обiцяв бути ясним, але не спекотним. Вiтерець грав верхiвками берiзок зростаючих неподалi, але до землi доходили лише найлегшi подихи. Годинник показував близько восьми. Дiд давно прокинувся i готував пiйло козам, та займався їх дiйкою, з деяким подивом глянув на мене.
   - Ти що так рано встав?
  - Та не спиться щось. Допомогти по господарству?
  - Якщо є бажання та сили - займися дровами. Коло дрова не розучився?
  - А що тут такого? Ноги ширшi - що б не вiдрубати, колун побiльше, поменше дров i маши на своє задоволення!
   - Ну i маши на своє задоволення, а менi в достаток.
  Хвилин через десять я розiгрiвся, а за пiвгодини - рубав дрова мокрий як миша, але й купа полiн у розмiрах додалася. Помахавши ще якийсь час, пiшли снiдати зеленню та м'ясом. Бiдолашний козлик, був приємний на смак. Перепочивши на лавцi, ще попрацювали. Я складав наколотi дрова, а дiд повзав городом, щось поправляючи в овочах. Очищав помiдори вiд бур'янiв. Ближче до одинадцятої години ранку, стало припiкати, i трудовий ентузiазм остаточно вичерпався. Тiло i душа захотiли вiдпочинку та спокою. Нiрвани на кiлька годин. Пiду нiбито за грибами, а сам пiд ялинку i подрiмати годинку! Думка цiкава, пiдемо робити задумане.
   - Дiд я по гриби пiшов.
   - Набридло працювати?
   - Ага.
  - Вiдпочивай. - погодився дiд. - Я теж на пару годин вiдлучуся. Хто перший повертається, готує обiд.
   - У сенсi, хто перший встав того та тапки?
   - I чашки та ложки.
  Не дивлячись на мiське виховання, грибник я вам скажу без хибної скромностi про себе - чудовий. Ось i сьогоднi, спiтнiлий i втомлений, але задоволений, схопив кошик i махнув дiдовi рукою, подався за грибами. Знав би вiн за якими грибами - помер би вiд заздрощiв.
  Я пiшов дорогою, що веде до найближчого села. Кiлометрiв п'ять по вибоїнах до примiтивної цивiлiзацiї.
  Дорогою, це ґрунтоутворення, можуть називати лише у нас у країнi. Здиблений пiсля дощу тракторами суглинок, що просохнув пiсля триденної спеки, застиг в абстрактних скульптурах. Суцiльний сюрр та арт. Подекуди глинянi тороси не поступалися за розмiрами своїм зимовим снiговим побратимам. У деяких мiсцях дороги тракторнi колiї йшли в землю на пiвметра. Вивороченi потужними колесами i траками, величезнi, з людську голову брукiвки. А також безлiч дрiбних - з кулак величиною, вони залишали незабутнi враження не тiльки на шинах машин, що проходили тут один-два рази на добу, але i на пiдошвах нещасних пiшоходiв, що йдуть у своїх справах приблизно з тiєю ж перiодичнiстю.
  Дивитися пiд ноги треба обов'язково, причому робити це дуже уважно, не вiдволiкаючись нi на секунду, тому що пiдвернути ногу на розбитiй дорозi, розпещений мiським асфальтом пiшохiд, може протягом перших п'яти секунд. Я ж ходив цiєю дорогою не раз, не два i навiть не двадцять два, а набагато частiше i ця доля менi не загрожувала. Ноги самi шукали дорогу, а голова працювала паралельно в iншому напрямку. Спина i тiло гули пiсля ранкових фiзичних збочень. Це мене тiшило, загальна втома вiдчувалася сильно, але думки були яснi та чiткi.
  Спати хочеться. Це чудово. Тяжко вдень засипати, не звикли до дрiми. Але з iншого боку, а ля гер де а ля гер, або щось таке - як кажуть французи. На вiйнi як на вiйнi. Є кiлька приємних моментiв. Але ж скiльки проблем! Жах! Цiкаво, як там поживає хлопець? Ловить рибу, чи нi? Чорт! Дiд, починає щось дозрiвати, дивиться дивно. Поводжуся як чокнутий трудоголiк. Встало нi свiтло нi зоря. Голову втратив через незвичайний сон? Iнший би дiд давно психовати почав i чiплятися, а мiй мовчить i з розпитуваннями не лiзе. Але й приводу я йому не давав, поки що. Дiд у мене свiтовий. Колишнiй вiйськовий, але дуже й дуже мудер, крутий антипiд вiйськовому стану. Розповiсти йому все? Одна голова добре, але й пiвтори не хрiнова. Адже не сон це - точно не сон! Нутром чую - хрiноть, але яка? Не знаю не знаю....
  Я звернув з дороги i через поле попрямував до невеликого гаю, вiддаленого вiд лiсу невеликою смужкою ораної землi. Iти полем легше. Шкода звичайно топ-тати тiльки овес, що недавно пiднявся, але в гай потрапити треба обов'язково. Я намагався йти по полю зигзагом, плутаючи слiди як заєць, щоб не натоптати стежку, а то мiсцевий агроном запросто штрафне дiда за потраву посiвiв, якщо зловить звичайно. Здрастуйте берiзки.
  Ну нарештi пройдений березняк, i знайдено лаз у кущах черемхи. Дрiт був на мiсцi. I я на мiсцi. Приєднався до антени i стомлено опустився на хвою. Повiсивши кошик на найближчу гiлку i притулившись спиною до могутнього стовбура, трохи подерзався, влаштовуючись зручнiше, заплющив очi i розслабився. Ключ на старт! Поїхали! Три! Два! Один! Спати! Нiчого не трапилося. Чи не електричним струмом бити себе, як учора вдень? Боляче... Заспокоїмося i спробуємо вдатися до марних мрiй.
  От би Свiтку до дiда привезти. На пару днiв та ночей. У величезному деревi вiдчувалася слабка вiбрацiя, напевно живильнi соки вiд корiння до вершини бiжать, або навпаки. Притулився вухом до ствола. Шум став виразнiшим i несподiвано став наростати. Вiн дивно заколисував, вiдволiкаючи вiд думок та почуттiв. Зараз спливу - припустив я i вiдключився.
  
   ЗДОРОВ'Я ДIВЧИНКИ
  
  Вiдчуття - кудись стрiмко лiкую, або падаю з великої висоти, у темрявi. Швидше та швидше. Летиш увi снi - ростеш. Принаймнi, так кажуть фахiвцi. Почуття польоту завершилося - приземлився. Цiкаво, де я зараз? У себе в тiлi, чи як? I чому менi добре? Чорт! Я ж сплю! Спати увi снi круто, але, на жаль, дуже нудно, i в туалет тягне. Треба було перед сном полегшитись. Очi не пiдкоряються - у комусь сплю? Чи сам заснув? Тiло мiцно спить - не дрiмаючий розум на сторожi?
  Добре, побачимо, що можна зробити. Гей! На баржi! Час вставати!!! Дивиться сонечко у вiкно - пiвник заспiвав давно! Кукареку! Та прокинься ж нарештi! Рота пiдйом! Дiє..., здається, починає прокидатися. Чекаємо трохи. Точно, прокидаємося. Подивимося, подивимося, що день прийдешнiй нам готує? Як рибалка, дорогий товариш? Знову думки вголос?! Прилетiли...
  - Що? Час? Не хочу, не хочу, не хочу .... Ну ще трохи, ну крапельку .... До речi, про крапельки, дарма я вчора на нiч сiк пила, тепер точно вставати доведеться. Годi нiжитися. Бадьоренько встала i побiгла, а то й справдi терпець стає.
  - Пила? Встала? Побiгла? Вiн - чоловiчого, воно - середнього, вона - жiночого роду. Вона що? - Вона? Я у жiнку потрапив? Чорт! Вляпався у помiдори. Треба скорiше рвати пазурi звiдси. Швидко, швидко, швидко, прокидайся ж кретин! Ну Хома!! Органiзм! Розплющ очi i бiгом до дiда, вiд цiєї чортової ялинки! Не виходить. Ще разок. Що робити, як жити? СТОП! А чому власне тiкати? Хто мене ловить? Незручно звичайно.... Жiночi таємницi i таке iнше... Але що менi залишитися робити потрапивши в чуже кiно? Квиток у першому ряду, пiти не можна. Влаштовуйтесь зручнiше, будемо лiцез... - Чужi очi розплющилися, спостерiгаючи жiночi груди з незвичайного ракурсу, а мої думки перервалися на пiвсловi. Пейзаж вражав, кидаючи в жар.
  Жiнка, чи дiвчина - за вiдчуттями незрозумiло, та в принципi i не має значення для мене, ще трошки сповiльнилася i солодко потягнувшись вислизнула з-пiд ковдри i вибiгла з кiмнати в коридор... Замiсть думок, у жiночiй головi, як i в моїй, зазву-чав нав'язливий куплет iз модної пiснi попсової, дiвочої групи. З музичним слу-хом у дiвчини проблеми.
  Вийшовши iз туалетної кiмнати, - Так! Так! I там я був... - яка ганьба i сором на моє волосся! Але як незвичайно .... - Вона пройшла на кухню, швидко поставила чайник на плиту, виглянула у вiкно i задоволена побаченим, повернулася до себе в кiмнату. Миттєво скинувши з тiла на лiжко нiчну сорочку, включила на повну потужнiсть простенький музичний центр з тiєю ж пiснею, що звучала в головi i обернулася до настiнного дзеркала. - Мама дорога! Дай менi сили витримати вiдверту еротику! - Дiвчина критично оглянула на себе в дзеркало, кiлька разiв провела руками по грудях, по стегнах, погладила себе по пружних сiдницях, повертаючись то так, то так, вiдверто любуючись своєю ладною фiгурою i досить симпатичною мордочкою. А очi не заплющити, голову не вiдвернути. Як не заслiпнути, вiд дiвочих принад? Нiчнi полюцiї менi забезпеченi.
  Слава богу, я її не знаю, що полегшує перегляд вiртуального сну, але викликає додатковi питання. Десь бачив у життi, але не пам'ятаю? Чи працює пiдсвiдомiсть? Але вона не на мiй смак. Чистий Фрейд. Чудова еротика! Гормональний приплив? Мiй органiзм дозрiв, i дах зриває? Вiдчуваю її як себе, руками та тiлом! Нюхаю її но-сом! Я безповоротно голубiю? Трансвести в моїх мiзках свистить...
  На кухнi засвистiв чайник, дiвчина вiдiрвалася вiд свого заняття, швидко накинула халат i пiшла на кухню пити чай. Знайшовши свою чашку на сушарцi, кинула в неї пакетик заварки та два шматочки цукру. Мало ж зовсiм! Цукор корисний для мiзкiв! Я бiльше поклав би! Заливши окропом, сiла навпроти вiкна i стала дивитися в нього, чекаючи коли чай завариться, а так само злегка охолоне. За вiкном стояло ясне лiтнє ранок, на небi нi хмаринки. День обiцяв бути добрим, жарким та сухим. Судячи з пейзажу моє рiдне мiсто. Знову вона думає! Чи я думаю? Заплутався зовсiм.
  - Мамусики-папусики на роботi. На мiський пляж сходити? Здоров'я дозволяє. Свєтцi зателефонувати, покликати з собою? Чи Вiрку? У неї постать гiрша, i сама дура дурний..., обох? З дому треба забиратися прямо зараз, годин до одинадцятої, а то в обiдню перерву маман зателефонує, - Оля приберись, Оля приготуй, Оля вимий. Дiстала. Я не Попелюшка, цiлими днями по господарству iшачить, у мене мiж iншим, останнє лiто молодостi, останнi шкiльнi канiкули! Сiмнадцять рокiв у життi буває. Джульєтта до моїх рокiв уже померла вiд гарячого кохання... Не будемо про сумне, ще по-гибну в фатальної пристрастi... - Здрастуйте, от i познайомилися, а мене Хома звуть. Дуже приємно. Нiчого я у вашому тiлi сиджу? Я тихо, скромно, пiдглядати не буду. Ха-Ха. Ольга? Нi, не знаю такого дiвча. I iм'я менi не подобається. Iдiотське. Але що за Свiтлана в подругах ходить? Чи не моє безнадiйне кохання? Тезка?
  Чай заварився. Ольга, вiдщипуючи вiд булки-плюшки маленькi шматочки хлiба, швидко кидала їх у рот, квапливо запиваючи чаєм з чашки, не забуваючи при цьому поглядати у вiкно i подумки спiвати, один i той же куплет. Класно влаштувалися квартира в самому центрi мiста. I знайомих у мене немає мешканцiв цього району. Сон - це вiдображення реальностi! Де я мiг бачити таку реальнiсть? Нi не памятаю. З п'ятого поверху її квартири чудово було видно площу перед драмтеатром. Не дивлячись на ранню годину, фон-тан уже бив струменями водоспадiв i кiлька пацанiв рокiв дванадцяти, борсалися в мутнiй водi штучної водойми. Машин по вулицi Ленiнськiй, мчало небагато, в основному представники так званого громадського транспорту. Трамваї-тролейбуси та трохи автобусiв. Цивiлiзацiя.
  Чай закiнчився, плюшка теж. Ольга схопилася з-за столу, швидко сполоснула чашку i взявши телефонну трубку, на одних рефлексах, не думаючи, так швидко набрала номер, що я не встиг запам'ятати. Робимо невтiшний висновок - жiноча реакцiя швидше за чоловiчий. У трубцi пролунали довгi телефоннi гудки.
  - Свiтло привiт! Спиш ще?
  - Вiтання! У лiжку валяюсь. А ти?
  - Встала вже. Чай попила. Справ немає термiнових? На мiський пляж поїхали? На лiвий берег? Позасмагаємо.
  - Там Лєнка вчора була, каже - вода брудна та холодна. А що ти одягнеш? - Яка рiзниця? Я б у життя цим не поцiкавився. Але голос не моєї Свiтлани, це тiшить.
  - Я ж тебе не купатися кличу, а засмагати. - пояснила Ольга. - Гарна погода. Спiдницю з розрiзом або сарафан вiдкритий. Ще не вирiшила. У тебе є пiдстилка на землю? Свою взяти?
  - Давай вiзьми, а я бутерброди зроблю i попити, журавлинного морсу. Вiрку-дуру вiзьмемо iз собою?
  - Ну, не знаю... - Капризно простягла Ольга. - Знову потiм стогнати буде, що не взяли. Образиться...
  - Хлопцям буде очi корчити i клеїтися. - осудливо промовила в трубку подружка. - Нiякого з нею вiдпочинку.
  - Ну, з її фiзiєю для нас проблем не буде. Тодi ти зателефонуй Вiрцi сама. Хвилин за п'ятнадцять виходимо, Гаразд?
   - Та ти що, я ще навiть не нафарбувалась!
  - У мене потiм батьки прийдуть. Треба змотуватись, а то справами завантажать. Не вирвешся потiм.
   - Добре там нафарбуємось.
  Кинувши трубку на кухонний стiл, Ольга побiгла до своєї кiмнати. Попереду було найважче для неї та приємне для мене - вибiр купальника та сарафану. Ненависна пiсенька в головi припинилася, щоб наповнитися новими стражданнями.
  - Що ж сьогоднi вдягнути? Жовтий чи червоний? Жовтий звичайно, зручнiше i сидить як влитий, чиста бавовна. Але в червоному я виглядаю набагато сексуальнiше i лiфчик у нього з кiсточками. Груди пiднiмає, вона майже на розмiр бiльше здається. Синтетика звичайно, все пiд ним вiчно свербить i свербить, та й тугуватий вiн менi. А що робити? Кому зараз легко? Чи таки жовтий? Нi, жовтий це колись з предками на дачi чи на природi, а тут що якихось двi, три години, перетерплю як не будь. I взагалi .... Раптом там буде ВIН, а я як дурниця, в жовтому? Червоний i лише червоний!
  - Даремно, менi бiльше жовтий колiр подобається. Жах! Червоний не одягай! Вiн же тисне скрiзь! Вiн менi груди тисне! Тьху! У сенсi, Ользi тисне, не тобi ж Хома. Як ви цi штуки носите на нiжних, дiвочих грудях? Для мук? Краси? Це як тiснi чоловiчi труси - на два розмiри менше ... Нi! На це все дивитись нiяких чоловiчих сил не вистачить! I не вiдвернешся, не замружишся. Потенцiя до голови пiднялася, з вух виплескується.... Одягайся швидше, млинець. Подруга чекає!
  - I сарафанчик цей, блiденький на його тлi засмагу виглядає просто ульот! Та що сьогоднi мене власне вiдображення стискує? Дивне почуття, що мужики пiдсмоктують.
   - Нi дуля, ось це iнтуїцiя!
  - Прямо псих якийсь напав, хоч у дзеркало не дивись. Може справдi якийсь спiтнiлий козел пiдглядає? Манiяк? - Ольга виглянула у вiконце, нiкого не помiтила, але про всяк випадок засмикнула фiранку i показала мову. - А ось вам усiм! Моя краса не всiм. Безкоштовної халяви не дiждетеся. Якщо тiльки iз сусiднього будинку вирячиться? З бiнокля або телескопа. Нiякого особистого життя, гади!
  - Фу ... пронесло. Висновок - вона мене не чує, але, можливо, вiдчуває. Чи я розбудив у собi щось жiноче? А що в мене може бути жiночого крiм Х - хромосоми? Крутi негаразди у психiцi? Пригнiчений жiночий початок? Нi не хочу! Даєш чоловiчий початок!
  - Досить лiрики, з манiяком розiбралися..., трохи пiдвести очi, трохи помади. - пожувавши губами, Ольга посмiхнулася своєму вiдображенню, залишившись задоволеною. - Ну що Олечко? Загальне враження непогане, не на дискотеку йду. Я готова - все бiйтеся, Багiра виходить на полювання!
  Прихопивши по дорозi сумочку з покривалом для пiдстилки та ключi вiд дверей, Ольга випурхнула з помешкання та дочекавшись лiфта спустилася до пiд'їзду. Нi Свєтки, нi Вєрки ще не було.
  - Чи покурити, поки цi двi тетерi зберуться? - Ольга крадькома озирнулася по сторонах.
  - Фу, яка гидота, не люблю жiнок, що палять. Ольга! Курити шкiдливо, а як же принц? Раптом йому теж не подобаються дiвчата, що палять? Чи моя мислена критика подiяла, чи Ольга вирiшила покурити потiм, невiдомо, але сигарети не дiстала, зайнявшись критикою подружок.
  - Свiтка-то добре, ще куди не йшло, але Вєрка .... Фi ... Коза. Потвора потворою, а туди ж..., мишачi кульки пiдфарбовує - не очi, а двi намистини пiд бровами. Укладання їй роби, педикюр - манiкюр... Їй красу робити - тiльки грошi переводити на вiтер. Гiбрид - помiсь мавпи з бочкою. Батьки у неї начебто нормальнi, та й братик старший, вельми i вельми...., не лох. Симпатичний i долари водяться, кретин ще той, але в шортиках виглядає дуже i дуже, особливо ззаду, а Вєрка? Тьху! Її мати очевидно зробила рiжки татку.
  - Що ж за чудовисько подружка, якщо так вiдгукуються близькi друзi? Я б i дружити не став. Не люблю лицемiрити. Даремно ми Ольга одягли тiсний купальник. Як менi терпiти до рiчки? I вiї важкi. Тепер я розумiю, яких жертв потребує краса.
  - А яка жадiбна Вєрка, так i не дала колечко зi смарагдом паплюжити. Подарунок! Подарунок! Розкудахталася курка. А воно менi так пiдходило до сiренького плаття .... але босо-нiжки чорнi ... Зараза кривонога, попросиш ще укладання зробити, я тобi волосини на-кручу ... I укладання i закладку i завивку, за всi грiхи отримаєш! Ох, дивись подруга, як би тобi пiсля укладання, наголо голитися не довелося! Ого, на годиннику вже майже десять хвилин дванадцятого! Ну де ж цi ворони? Ага, здається йдуть, ну нарештi.
  - Нi, не моя Свiтлана йде, зовсiм iнше дiвчисько. Це радує. Але i ця Свiтлана нiчого, симпатична. За голосом у телефонi, вона набагато гидкiша.
   - Ну Вєрка-дура, знову напнула бузковий балахон, не йде вiн їй, а все тягає i тягає нiби одягнути бiльше нiчого.
  - Що ти так до неї критично? Дуже навiть нiчого дiвчина. Я б вiдвертiше ска-зал - симпатичнiша за тебе Ольга. Подання затягується, а як поживає моє тiло? Корчиться в хтивих муках?
  - Ой, а на Свiтлi босонiжки новi, чарiвнiсть яка! От би менi такi... ну хоч помiряти. Увечерi треба спробувати татуся розвести на взуття для коханої дочки... Що я як дурниця, друге лiто в одних i тих же туфлях ходити зобов'язана? Светке кожен сезон новi шмотки купують, а в нас що не попросиш вiчно грошей немає.
  - Ну ти нахабна Ольга, але згоден. Нiчого, переживеш, я ж ходжу друге лiто в тих самих кросiвках? I в мене взуття дране. I батьки не багатшi. Не пощастило, не там народилися. Карма планiди.
  - Через рiк вискочу замiж, багатенького папашку, при грошима, накуплю собi всього-на-всього, Светка вiд заздрощiв вдавиться. - Ольга радiсно посмiхнулася та помахала подружкам рукою.
  - Ой дiвчата привiт! Ви що затримуєтеся? Побiгли швидше, скоро трамвай пiдiйде!
  - Та Верунчик ще спала, коли я зателефонувала. - Обмiнявшись майже невагомими поцiлами, щоб не стерти помаду з губ i щебечу нi про що, стали спускатися до трамвайної зупинки. Говорила переважно Свiтлана, продовжуючи щось розповiдати Вiрi.
  - А вiн менi каже. - Дiвчино, чи можна з вами познайомитися? А я йому - Молода людина, я на вулицi не знайомлюся, у нас, чи знаєте сiм'я суворих правил - i вiдвернулася вiд нього. А вiн Мадмуазель, будьте так люб'язнi, будьте ласкавi обдарувати найпалкiшого шанувальника вашої невимовної краси, номером вашого мобiльного телефону. Що б я мiг ще раз засвiдчити вам свою глибоку повагу та повагу.
  - Очманiти!!! - вигукнули дiвчата хором. - Вiн що у тебе? Динозавр релiктовий? Чи мен iноземний? Псих?
  - Та нi, дiвчата, вiн не псих! - запротестувала Свiтлана. - Просто вiдразу видно - людина культурна, освiчена. Не те, що дебiли з нашого класу. Вiдчувається порода. Мабуть, з яких-небудь стародавнiх дворян, або батьки дуже культурнi, але прикид у нього крутий, над загальним стадом видiляється. Шузи, джинсовочка, окуляри темнi, всi фiрми. На нашому китайському ринку такого товару немає, та й не було нiколи. Батничок, простенький на вигляд, але якiсть виконання - шалена! Ланцюжок золотий, грам на п'ятдесят! Крутий кул - останнiй писк! А очi, ах, дiвчата, якi очi! Синi-синi та величезнi, ну як у теля. А цiлується як! Ульот повний!
  Ну Свiтко, ну чеше! - У головi пролунали Ольгинi думки. - Дав бог талант людинi фантазувати. Гонить нам на вуха завiрюху, знаємо ж - учора вечiр просидiла над жiночими романами, а сьогоднi переказує. За твори з лiтератури завжди п'ятiрка виходить... Але як натхненно бреше. Так i хочеться повiрити, аж у серце тисне!
  - Так, бреше класно. Я погодився. Так заливати не вмiю. Не збрехати, не сфантазувати..., не письменник коротший. Красномовства обмаль. Ми Федосєєвi - реалiсти. Бачимо життя в натуральних кольорах - у лопухах, та реп'яхах.
  - А ця-то..., юродива...., Вiрка - безрозмiрка, вуха розвiсила, слини мало не до землi розпустила. - Ольга з милою усмiшкою на обличчi, кинула погляд на подружку. - Принца ска-зочного їй подавай, лицаря великих i малих островiв... Без шкiдливих звичок! Буде тобi лицар. Буде. Вася iз сусiднього заводу. Який не будь токар-фрезерувальник, iз зарплатою трохи вище за прожитковий мiнiмум.
  - Цiкаво, за що ти так її не любиш? Подружка нiяк? Чи щось особисте? Але як мило посмiхаємось... На обличчi одне, в очах iнше, а в думках усiх пiдряд? А я? Iз тiєї ж опери? Не знаю не знаю...
  - I будеш ти його пiсля получки п'яного зустрiчати, роздягати як маленького та спати укладати. На аборти вiд нього бiгати. Тому що плодити таких виродкiв як ви - злочин проти людства. - Ольга поправила чубок i подивилася на годинник. - Дiвчата! А за мною сьогоднi якийсь козел пiдглядав iз сусiднього будинку.
   - Гарний?
  Трамвай пiд'їхав дуже швидко. Дiвчата доїхали до залiзничного вокзалу та купивши квитки, сiли в електричку. Зайнявши вiльнi мiсця, вони замовкли i напустивши вiн загадково - зарозумiлий вигляд, стали чекати вiдправлення. Сьогоднi вони вирiшили з'їздити на єдиний у мiстi офiцiйний пляж, а не бовтатися по стихiйно виникаючих диких пляжах. Правда, цей пляж офiцiйно був закритий i купатися на ньому заборонялося, але нiхто не звертав на це уваги i в хорошу погоду знайти вiльне мiсце на ньому було нелегко. Їхати треба було довго, хвилин сорок, зайнятися було нiчим, Залишалося тiльки тупо дивитися у вiкно, та перекидатися мiж собою, нiчого не значущими фразами.
  Я прокинувся, рiзко й одразу. Прилетiв назад. Але втома пройшла, тiло вiдчувало себе вiдпочившим, як пiсля сну, повним сил i голодним як собака. Чи не працював, а душевних сил витратив багато. Потягся, оглянув i обмацав себе з нiг до голови. Заглянув у труси про всяк випадок, машинально поторкав товариша. Слава Богу, все на мiсцi! Краще один раз помацати, нiж сто разiв побачити. Судячи з органу, я все ж таки чоловiк - чоловiк я, ля-ля! Жiночого початку немає i близько. Чим ми кардинально вiдрiзняємося вiд жiнок? У них тисне в грудях, а в нас у трусах. Подивився на годинник, прикидаючи в думцi, скiльки проспав. Судячи з циферблату, хвилин п'ятдесят урвати вдалося. Час повертатися в хату до дiда.
  Я встав, замаскував дрiт, зняв кошик iз гiлки i потопав через поле до дороги. Так... цього разу я потрапив, то потрапив! Просто Дiсней - Ленд, якийсь! Дiвча клас! Супер-старр! Топ Модель! Якi нiжки! А груди! А стегно! А руки! А шия! I все таке iнше... Ульот повний! По жодному видику не побачиш! Головне - все поторкався! Хоч i не своїми руками, а лише її, але вбивчi вiдчуття! Як приємно гладити жiноче тiло. Нi, це треба повторити. Дiдовi природно нi слова, на фiг потрiбно, додатковi питання менi нi до чого. Хай колупається собi потихеньку на городi, та з бджолами своїми порається.
  Оля гарна дiвчина, тут сперечатися безглуздо, але зла якась i себелюбка страшна, Вiру всю дорогу шпигує. Що вона їй такого зробила? Невже через кiльце довбаного? А раптом i Свiтка моя така сама? Та нi, не може бути. Вона в мене добра, нiжна, шкiдлива, звичайно, як вся жiноча стать, але поговорити з нею є про що. А у цiєї кози? Однi ганчiрки та грошi на умi. Одружується ж хтось на воронi! Ох i мучиться мужик. Стерва натурального посолу... Оселедець. Але вродлива. Але стерво. Одвiчне чоловiче запитання, що краще, гарне стерво, чи добра потвора? Моя Свiтлана душевнiша i красивiша. Сподiваюся. Талiя, та iнше... Цукерка. Взагалi-то я Свiтло голої не бачив, тiльки в купальнику. От би подивитися в неглiжi i порiвняти ... Її ... не поступається цiй дурницi.
  Зворотний шлях пройшов уздовж узлiсся звичним маршрутом. Повз метрiв за сто, по полю пройшов кудись поспiшаючий дiд. Пiдiйшов до заростей оточуючим Ялина i зник з поля зору. Щось дiд там часто буває. Вчора ходив сьогоднi. Ностальгiя по дереву? Як я спати ходить пiд ялинку? Або побачення, з володаркою хусточки? Жерти хочеться, аж слини течуть. Але присiв на пеньок, вирiшив почекати i дiзнатися, що робить дiд. У заростях кiлька разiв майнула його сорочка, по периметру обходить? Навiщо? Гриби шукає? Жiнку серця?
  Тут з'явився дiд. Обтрусився вiд хвої i неквапливо пiшов до хати. Нiчого кримiнального не знайшов, не дочекався? Добре. Ну ми тебе зараз лякаємо! I крадучись став пiдбиратися до садиби, перебiгаючи вiд кущика, до кущика, як справжнiй розвiдник. Ну, майже як справжнiй. Бiля самого будинку довелося повзти по пластунськiй, перетинаючи вiдкрите мiсце. Метрiв тридцять, не менше, але кинувся як собака. Досягши огорожi, полiз уздовж неї.
  - Бах-бах ти вбитий. Зад свiй високо пiднiмаєш. Далеко видно, твою вгодовану корму. - Задерши голову вгору, чортихнувся в досадi. З кущiв смородини визирав дiд.
  - Млинець! Знову не вийшло!
  - Та я тебе метрiв за сто побачив. - Дiд поблажливо прокоментував. - Повзеш як слон на полюваннi!
  - Нiчого нiчого. Наступного разу маскуватимуся як хамелеон. Все одно свого досягну! - Встаючи i обтрушуючи штани, пообiцяв я. На колiнах i лiктях зеленiли величезнi плями. Хрiн вiдмираєш тепер.
  - Ну ну. Прапор тобi в руки.
   - А ти що так рано дiд?
  - впорався ранiше. А ти чим займався?
  - Грибами та розвiдкою. Там i там невдало. Грибiв немає, розвiдку провалено. I дуже їсти хочеться.
  - I я признаюсь чесно, не вiдмовлюся. Тодi так. Я готую обiд, а ти нарвеш зеленi на городi. - Критично оглянув мене та додав. - Все одно брудне, як агроном.
  
  Приготування обiду затягнулося до другої години дня. Добре хоч огiрками свiжими перекусив, а то б помер голодною смертю, захлинувшись шлунковим соком. Про коз-лика й не згадував, погладжуючи м'якi кiсточки. Все як у пiснi. Залишилися вiд козлика, рiжки та нiжки, та й хребет з копитами природно. Тяжко вiддуваючись, вiдкинулися вiд спустошеного столу, дружно колупаючись у зубах.
  - Я скоро в село збираюся, на пошту, в магазин за хлiбом. Пiдеш зi мною? - Перспектива пертися по спецi щось не надихнула, тим бiльше є чим зайнятися. Справа архiважлива для нашої революцiї. Говорив наш пролетарський вождь. Сталiн, на мою думку.
  - Нi не охота, книжку почитаю. Наступного разу неодмiнно. Сладенького до чаю де-дуля що не купи, будь ласка. Дякую за обiд.
  I важко вставши з-за столу, полiз на сiнник. Бухнувся на сiно. Головне не заснути, поки дiд не пiшов. Внизу хвилин п'ять пошумiв дiд, збираючись у дорогу. Нарештi грюкнули вхiднi дверi i вiн пiшов. Я пiдповз до вiкна. Дiд швидким кроком прямував дорогою у бiк села. Класно. Чекав хвилини три i городами поплентався до ялинки.
  Привiт рiдне, я вже тут. На хвої чiтко читалися слiди дiяльностi дiда, начебто гриби шукав. Продовжимо експеримент. Пiддослiднiй тваринi зайняти своє мiсце. Всiм iншим, згiдно зi штатним розкладом. Обережно прийняв колишнє положення у пiднiжжя ялинки. Лабораторний досвiд номер три. Дихання та пульс у нормi. Руки не тремтять. Даю зворотний вiдлiк. Поїхали!
  Нiчого одразу не сталося. Апарат зламався, чи не хоче двiчi поспiль протягом дня працювати. Електрика закiнчилася. Батарейки сiли. Погано. Доведеться спати так. Овечок порахувати, козликiв? Зупинився на баранах. Вiтер шумiв у кронi дерева, рахунок непарнокопитних перевалив за другу сотню. Раптом стало коригувати тiло i я вiдключився.
  
   ЯК ПРАВИЛЬНО ГНАТИ ХВИЛУ.
  
  Машина рiзко загальмувала, йдучи юзом убiк, почувся скрегiт металу об метал. Чуже тiло клюнуло вузьким носом об переднє сидiння, але ще толком не прокинувшись, на одних iнстинктах кинулося на пiдлогу, втискаючи своє вантажне пузо в усi щiлi автомобiля i прикриваючи голову руками. Замелькали чужi думки.
  - Аби тiльки не заряд пiд дном, тодi виживу. Мерседес броньований, такi бабки вiддав - не мiряно. Нiмцi давали гарантiю - кузов повинен витримати гранатомет. Машина велика, а в бронежилетi не вiдразу мiсце на пiдлозi займеш рекомендоване iнструкцiями фахiвцiв при замаху. Замахiв ще нiколи, зазвичай першим встигав тиснути конкурентiв i недоброзичливцiв у зародку, в матцi. Розслабився, проґав? Чергового останнього незадоволеного минулого тижня закатали у фундамент нового елiтного будинку, на кiстках - кажуть екстрасенси, будинки краще стоять, енергетики бiльше. Бабки шаленi вiддiлу безпеки плачу, за що? Живий залишусь худоби, шкуру з вас спущу до кiсток. Хтось новий гадить? Чи зi старих друзiв погратися у вiйну вирiшив, невдоволений передiлом власностi? Проблеми iз дахом? Але в гурт плачу, як належить, у мери вони самi мене штовхають... Серце закололо, у ротi з'явилася гiркота. Стрiльби не чути - заряд пiд сидiнням?! Вiд страху мимоволi икнув, вiдчуваючи як переповнюється сечовий мiхур.
  - Все гаразд Георгiю Петровичу! Якийсь баклан на копiйцi дорогу нам не поступився, бiк бiля машини подряпав. - А раптом нi? Нехай краще перевiрять спочатку. Сцену мажорну передi мною розiгрують, а я вийду i з гвинтiвки снайперської, у скроню? Хрiн вам, не дочекаєтеся.
  - Ну то сходiть перевiрте, розберiться. - Не пiдводячись з пiдлоги, наказав мiй новий тiлоносiй.
  - Вже охорона розбирається. - вiдiбрав невидимий голос.
  - Дай рацiю. - Водiй простягнув не озираючись трубку, знає собака, шеф не любить коли його спостерiгають у критичнi моменти життя. Минулий кермо дозволив посмiхнутися у важкiй ситуацiї, зараз з пам'ятника усмiхається. Увiмкнув виклик.
  - Що там? - Зажадав не представляючись у рацiю.
   - З'ясовуємо Георгiя Петровича.
  - Заберiть того, хто вчинив замах, i прокатайте по всiх мiлiцейських тестах, знайомi, зв'язки, бiографiя i так далi. Коротше за повною програмою, зрозумiло?
  - Так точно. - Тихенько пiдвiвшись, Георгiй Петрович визирнув з-за спинки шкiряного сидiння. Охорона вже крутила руки невисокому чоловiковi i впихала в позашляховик охорони. Копiйка з розкинутим боком сиротливо пригорнулася до бордюру дороги. I пiвгодини не пройде, як розтягнуть на запчастини без господаря. Так тобi i треба лох, наступного разу, якщо вiн у тебе буде, i машина якщо буде, за три квартали об'їдеш мене.
  Крохтя сiв на мiсце. Оглянувся в дзеркало, струсив крупинки пилу з штанiв i пiджака. Серце не заспокоювалося. Вiдкрив бардачок на спинцi машини, пошарiв дiстав лiки, iмпортне - ефект вiдразу, не те що наше лайно, таблетку пiд язик i запити мiнеральною водою. Подумав, дiстав горошину полiвiтамiну для здоров'я. Кинув слiдом пiд язик.
  - Чiпай. - I вiдкинувся на спину, заспокоюючи нерви.
  - Круто. Як у бойовику. Збулася мрiя iдiота. Суворi буднi олiгарха. Так... не мрiяв про таке щастя. Це ж майбутнiй мер нашого мiста? За менше знання вбивають, а я бiля найвитокiв - у звивистих мiзках кандидата. А якщо вiн почує? Чи зрозумiє, що хтось у його головi? Обчислить елементарно. I буду я пiд iншим фундаментом елiтного будинку, своєю енергетикою нових росiян пiдживлювати. Чудова перспектива.
  - Швидше їдь, запiзнюємося! Прохачi - вiдвiдувачi чекають. - Мандраж ще не проходив.
  Двi години я тут бовтатимуся, якщо не бiльше. Свiтиться менше треба iдiот i заткнутися на якийсь час. Просто дивимося очима, просто вiдчуваємо нюхом, просто вiдчуваємо органiзмом. Якщо Ольга мене вiдчула, то й вiн зможе? Цього нам не треба. Аналiзуватимемо потiм. Якщо воно настане - це потiм. Чоловiк шкода, влетiв на крутi бабки. Якщо не гiрше. Тряхнуло на вибоїнi.
  - Я наказав швидше, але це не означає, що треба мчать стрiмголов, не дрова везеш. - Козел, взагалi не думає головою, кого щастить, їде як доведеться. Автобуси ранiше водив? Влаштувався зручнiше, розвалюючись на сидiннi. Настрiй не здiймався. Пора мiняти водiя, дiстав своєю рябою пикою. Подзвонити чи Iрцi? Зняти стрес? Лiниво покрутив новий стiльниковий телефон у руках, неохоче набрав номер. На сьомий гудок, невiдома Iринка, пiдняла слухавку.
   - Ти чим займаєшся?
  - Ой, привiт дорогий! Я так i знала, що ти подзвониш. - Ага. Хай хтось iнший подзвонить, ризикне, спробує. А якщо хтось iнший, вже є? Перевiрити, чи не заважає.
   - Чим займаєшся?
  - Щойно майстер приходив з макiяжу. Вiзажизмом займалися. Вже проводила iз квартири.
   - Хто такий?
  - Та нi. Це вона. Ну, товста така, ти бачив, по середах лак на ногах освiжає, педикюр робить i обличчя малювали.
   - А-а-а...
   - Ти зайдеш сьогоднi ввечерi дорогою?
  - Не знаю. Ще не вирiшив. Як буде час. - Нехай почекає, помучиться, згадає, як я її добивався два мiсяцi. I якби цього клоуна не зламали, не добився б її Петрович. Ридала, все погано, говорила. А вся справа в органiзацiї виробництва! Менеджмент! Як сказав її колишнiй клоун, що вже не любить, так i почуття Iринкiно закiнчилося. Тепер, як шовкова. А то кохання, кохання! Коза чутлива.
   - Я чекатиму тебе, вина вип'ємо...
  - Ти ж знаєш, я зараз не п'ю. Яке на хрiн вино.
   - Але ж один разик можна?
  - Краще я один раз на тебе витрачу. Ха-ха! - Дотепний я сьогоднi, не дивлячись на замах.
   - Я готова i на бiльшу увагу дорогою.
  - Вибач колись, потiм передзвоню. - Знаю я тебе дурниця, одне у вас баби на умi. Потер-пиш. Звичайно дорогий, стiльки бабок у тебе вклав. Вимкнувся. Набрав iнший номер. У трубцi задихав вiрний охоронець.
  - Ну що там? Розкололи? Хто послав?
  - Пiд дурня косить шеф. Говорить випадковiсть.
  - Знаю, я цi випадковостi. Бреше все собака, дупу прикриває.. Поекспериментуй. Тiльки не спотворяй ранiше, а то я знаю вас, дорветесь до свiжатинки, не вiдiрвеш.
   - Шеф, який базар, розколеться, як миленький!
  - Будуть добрi новини, негайно телефонуйте. - сховав мобiльник у внутрiшнiй кишеню. Тряхнуло на ковдобинi. Нi, вiн точно дiстав, треба мiняти водiя. - Я ж тобi сказав, не дрова везеш!
  Я притих у куточку свiдомостi носiя. Ну на фiг. Вiд грiха подалi. Але спостерiгаємо.
  Машина повiльно пригальмувавши зупинилася бiля самого входу до виборчого штабу. Водила негайно вискочив, вiдчиняючи дверi перед Кандидатом у Мери, низько схилившись у поклонi. Школа. З одного разу все розумiє. Важко буде знайти замiну. Де шукати? Заради приколу - бабу за кермо, як у Столяра? А безпека? Нi, панти дешевi не потрiбнi майбутньому Меру. У ФСБ кадри переманити? Зi столицi професiонала виписати? Складно потiм позбутися, якщо не зiйдемося характерами. Вони свої кадри бережуть. Цiкавляться, що та як. А якщо ще, перекрутиш? Стукач? Нi. Куватимемо мiсцевi кадри.
   - Ти у вiдпустцi давно не був?
  - Пiвтора року. - одразу й зблiд дурень. Догадливий. Я ж просто питаю. Шкода, дбаю про вiрних працiвникiв. Час тобi у вiдпустку, час.
   - На пiвднi давно не був?
   - Та в принципi, жодного разу.
  - Треба тебе хоч раз заохотити за хорошу роботу. - Порадiєш насамкiнець. Там мої друзi допоможуть вiдпочиваючому за буйки заплисти. До речi, Хасан давно без роботи. Посмiхнувся. - Готуйся наступного тижня вiдпочивати. Хороших працiвникiв треба берегти. Буду через сорок хвилин. Можеш перекусити. Щодо вiдпустки нагадай потiм. I замiну шукай на час свого вiдпочинку. У бухгалтерiї скажи, щоб премiю у виглядi окладу дали.
   - Є Григорiй Петрович.
  У приймальнi вже сидiв народ. Лiтнi люди з старими, i кiлька припадкових прав-дошукачiв. Доведеться посмiхатися. Промайнуло знайоме обличчя. Де його бачив?
  - Здрастуйте товаришi, вибачте що затримався. За хвилинку почнемо прийом. - Важливо пiшов до свого кабiнету. Зi стоном опустився у шкiряне крiсло. Як вони досягли. Лезуть iз будь-якою лускою, квартири, дiти, пенсiї, свобода слова. Звикли до дер-мократiї. Але треба прогинатися - ректорат, виборцi херовi. У райкомi комсомолу, класно було. Вирiшили на зборах, горiлки у лазнi, з активiстками випили, бац! - та перед громадськiстю перший секретар райкому ВЛКСМ. Показники високi намалював, звiти грамотно склав - на сходинку вище пролiз. Секретарку пiд кого треба пiдклав, i вперед до перемоги комунiзму! Подивився на годинник. Час приймати вiтамiни. Здоров'я понад усе. Натиснув кнопку селекторного зв'язку.
  - Ларисо! Вода свiжа?
  - Так звичайно. Сьогоднi принесли. - долинуло з динамiка.
  - Ну? - вимогливо буркнув у телефон.
  - Ах, вибачте, зараз. - Дверi прочинилися i струнка молода дама, процокавши каблучками до столика, вiдкрила пляшку мiнеральної води, налила в склянку, вiдпила. Знову налила повний i з усмiшкою простягла начальнику. - Георгiю Петровичу, вода хороша, пригощайтеся будь ласка.
  - Спасибi. - А без нагадувань не можна? Стрижена коза. Школу забула. Хрiн їй, а не квартира. Запив вiтамiни. Перевiрив сигнальну кнопку. З сумiжної кiмнати миттю висунувся охоронець. Кивком голови вiдправив назад. Чи якийсь iдiот зайде...
  - Запускай. Лише чоловiк п'ять не бiльше. Найважливiших, решту довiрених осiб нехай приймають.
  - Добре, Георгiю Петровичу. - То почнемо роботу. Посмiшку на обличчя, живий блиск у очах. Новий мер має бути привабливим, привабливим i спiвчутливим до страждань народу.
  Пiшла традицiйна рутина, що дiстала за останнi роки, ще пiд час перебування мiським депутатом Думи. Але треба. Треба Петровичу! Страждай у душi, але тримайся!
  Фiнiш. Це все це? Такий рiзний? Артист... Зайшла бабуся. Хто вона у нас? Делегат вiд будинку, сто п'ятдесят квартир потенцiйних виборцiв. Потрiбно задовольнити.
  - Доброго дня... Марiє Степанiвно, сiдайте. Як ваше здоров'я? Пенсiю додали? З якого питання?
  - Дякую не скаржимося. Який ви спiвчутливий. Я вiд будинкової громадськостi. У нас проблеми щовесни, затоплює верхнi поверхи. Дах полагодити б нам. Схуднела...
  - Так, звiсно, неодмiнно проконтролюємо. Дах неодмiнно полагодимо. Спасибi що звернули увагу, неодмiнно заходьте ще. - бадьоро схопився з крiсла, провiвши бабу-сю до дверей. Дах полагодимо. Прикол. Потрiбно буде мужикам розповiсти. Щодо даху. Бо вони вже забули первiсний змiст цього слова. Дахи бувають рiзнi бiлi, синi, червонi. Вiршами заговорив, ну як Єсенiн!
   - Лариско наступного!
  - О! Вiтаю! - Очi б не бачили. - Радий вас бачити! - ну i пика. - Яким вiтром? Щось вiдбулося? Так ми обов'язково допоможемо. На вулицях бруд у вашому районi? Лiхтарi не горять? Що ви говорите? Ай, я, яй. Неподобство! Чий це район, що це за депутат? А це моя виборча дiльниця. Не може бути! Проконтролюю! Сьогоднi ж зв'яжусь з довiреними особами. Де кажете? Запишу. Вулиця Революцiї? Сорок шiсть? Сьогоднi ж вирiшимо питання. Спасибi за iнформацiю! До побачення!
  - Лариса перерва невелика, горло пересохло. - пiдвiвся проробив кiлька гiмнастичних вправ. У здоровому тiлi здоровий дух. Ще з комсомолу запам'ятав кiлька основних заповiдей. Здорове тiло, мiцна печiнка, жодних сумнiвiв у вчинках i справах. Кар'єра була свiтлою та прямою. Якби не цi маразматики iз Центрального комiтету з перебудовою. Був би вже другим секретарем обкому. В принципi i зараз непогано. Але що довелося пройти! Розбирання, кидалове, та iншi принади первинного накопичення капiталу. Зберiгся, витримав, не зламався, як iнше бидло. Сорок рокiв, маю все, що хочу i кого хочу! А стану мером, взагалi не дiстанете. А я вас усiх дiстану!
   - Наступного до тiла!
  Зайшов наступний вiдвiдувач. Щось знайоме. Десь бачив. Однокласник приперся. Фрол. - Та це мiй батько! От не знав, що вони однокласники, батько натяку не давав, що його знає. ? Навiщо цiкаво? Просити що не будь? Папуля! Я тут привiт! Жарт. Нiхто мене не чує, нiхто не бачить мене. Нiкому я не потрiбний, як снай-пер, у засiдцi.
  - Привiт Гоша! - Батько знiяковiло посмiхнувся. - У великi люди вибився, то одразу й не потрапиш. - Мiй розумоносiй широко посмiхнувся американською усмiшкою, оголюючи прекраснi порцеляновi зуби, напружено розумiючи, що робити. Треба показати розташування, i посмiшку ще ширше, як я радий зустрiчi. Цiкаво, навiщо приперся? Просити будь що, навiщо ще? Колишнi друзi - завжди жебраки, голь перекатна.
  - Скiльки рокiв скiльки зим! - Петрович пiдвiвся з крiсла. Потиснули руки, поплескали один одного по плечах. - А ти Фрол майже не змiнився, все такий же здоровенний, ще бiльше в плечах пролунав. Спортом чи займаєшся? Качаєшся?
  - Iнодi. Бiльше iз санiтарними носилками, нiж iз гирями. Та й дивлюся, стежиш за собою.
  - Доводиться. Роботи багато, без здоров'я не витримати сучасного ритму життя. Як ти? Родина? Начебто лiкарем працюєш?
  - На швидкiй допомозi, добу через добу. Нормально.
  - Когось бачиш? Зустрiчаєшся? Присядемо? - Сiли за журнальний столик.
  - Ну, декого бачив. Сашка Iванов в унiверситетi викладає науку, - професором став. Петька iз в'язницi вийшов. - Ось хто мене замовив! Термiново перевiрити iнформацiю. Швидко вийшов .... Я думав ще рокiв зо два там буде. Бабцi свої отримати назад хо-чет, от i мстить! Ось вона жалiсть! Боком виходить! Треба було Петьку грюкнути, а не у в'язницю торкатися! Хрiн тобi, а не грошi! Урою гада!
  - Сергiй Шпiц, до родичiв, до Нiмеччини поїхав. - продовжив батько. - На iсторичну батькiвщину.
  - Молодець нiмець. А за що Петько сидiв, не знаєш?
  - Нi. Мовчав, як партизан, але щось на тебе скривджено. Сильно.
  - Ну, не знаю, не знаю, може те, що рiдко бачилися, образився. А ще кого спостерiгаєш?
  - Так, всiх потроху. Ти вибач, я у справi. - Ну, батько попроси будь що для нас! Для сiм'ї. Раптом Майбутнiй Мер менi комп'ютер подарує? У нього капусти до фiга. Або новий телевiзор для сiм'ї!
  - Говори, треба що не будь? Миттю зроблю. За старою дружбою. - широко посмiхнувся Георгiй Петрович, у душi мстиво усмiхаючись. - Я нiчого не забув, про стару шкiльну дружбу. I ляпас твiй пам'ятаю. I глузування. I як ти в мене дiвчинку вiдбив, розповiв, зайве про мене. Я тобi все зроблю за старою дружбою!
  - Та нi, я не для себе. У мене все добре. Тут мене в профспiлку лiкарняний вибрали.... Ну i колектив послав представником до нової майбутньої влади. Фiнансування у нас на станцiї Швидкої Допомоги лише на зарплату вистачає. Основнi фонди обносилися. На старi їздимо. За день на ремонт машини ставимо. Не можна якось посприяти? А то скоро пiшки за викликами ходитимемо. А ми дружно все за тебе проголосуємо? Гарний бартер?
  - Якi проблеми Фрол! Ми нове поколiння виконавчої влади, робитимемо все, що в наших силах для дорогих виборцiв! - Треба хоч одну машину дати. Жест гарний, у пресi розтрубаємо, натовп задоволений, колектив за мене, зайвi голоси виборцiв. Однiєї машини за очi вистачить. Тiльки пофарбувати старi, пiсля капiтального ремонту. Потiм iз мiського бюджету компенсую. Вголос стурбовано продовжив. - Завтра ж i намагатимусь вирiшити проблему. Може, й тобi що треба? Як дiти? Великi вже?
  - Старший у десятому, молодший у п'ятому. Хлопцi.
  - То давай комп'ютер подарую. Зараз без комп'ютерної письменностi не можна, час iнший. Проблем немає. - З таким ставленням, ну вже на фiг нам вашi подарунки, обiйдемося.
  - Дякую, не треба. - То тримати батько! Нас не купиш!
  - Даремно. Вiд щирого серця хотiв подарувати. Слухай, у мене вакансiя звiльняється, головного лiкаря. У платну спец. лiкарню. Оклад - не повiриш. Сам би працював за такi грошi. - Георгiй Петрович весело засмiявся, уявивши себе лiкарем, на кшталт гiнекологом, або як їх там. Удавано зiтхнув. - Жаль, освiта не дозволяє.
  - Та я там звик працювати, дякую. - Батько встав на ноги. - Отже, можна сподiватися?
  - Базар! Моє слово - твердiше за горох! - Шкода, що Фрол не погодився, нiчого зламаємо гордiсть, ще не вечiр панове. Люблю мати справу iз порядними людьми. Не пiдставлять, усi на себе вiзьмуть - iнтелiгенцiя вшива. Пiднявся слiдом за батьком.
   - Ти заходь, без церемонiй, завжди радий тебе бачити.
  - Звiсно. А ти Гоша, змiнився. В кращу сторону. Радий за тебе. Свiй голос неодмiнно за тебе вiддам. - Батько пiшов до дверей.
  - Дякую Фрол. Привiт усiм, кого побачиш. - Бараном був, бараном i здохнеш, а мати тебе треба буде. - Ларисо!
  Сам ти баран, батько у мене класний на вiдмiну вiд тебе, я йому очi розплющу на твою пiдлу суть. Набути захотiв порядної людини? Бач, крута ковбаса. Правильно в молодостi по мордi отримав, просто так батько не став би про тебе битися.
   - Так, Григорiю Петровичу?
   - Ти вiдвiдувача запам'ятала?
   - Звiсно.
  - Що б бiльше я його нiколи не бачив. Ясно?
   - Так.
   - Хто там наступний?
   - представники громадськостi вiд культури.
  - Вороння дiстало. Знову грошi просити йдуть. Ще?
  - Правдошукачi - двоє. Ображенi на владу. Правозахисник щодо свободи преси. Iншi так собi, помiчники розберуться. Запускати?
  - Почекай. - набрав номер начальника охорони та безпеки. Зараз отримаєш горiхи.
   - Алле?
  - Що Алле? Чому я дiзнаюся з iнших джерел, що Петро Гiнсбург вже давно на волi?
   - Так...
  - Служби не знаєш? Знову в лайно захотiв?
   - Винен...
  - Сам знаю, що винен. Коротше. Через пiвгодини, звiт за Петром Гiнсбургом у мене на столi, де чим займається, з ким спить, все по хвилинах i годинах з моменту визволення. Чому рано визволили. I так далi. Зв'язок iз сьогоднiшнiм замахом перевiр. Зрозумiв?
   - Є.
  - Вiльний. Лариса давай наступного. - увiйшов лiтнiй чоловiк. Привiтавшись, вiн почав викладати свої проблеми. Георгiй Петрович скорчив зацiкавлений вигляд, продовжуючи думати про своє, але стежачи за розмовою.
  Що за день сьогоднi, замахи, однокласники, i це диво у пiр'я. Що тобi тут треба? Сидiв би вдома, вирощував на грядках огiрочки, онукiв виховував. Добрi дiти, спокiйна старiсть, що ще треба людинi для щастя? Правозахисник Клоун ти, а не захисник. Мало ти при Радах сидiв. Не догнив у таборах, i зараз нариваєшся на грубостi.
  - Так звичайно. Прийшовши до влади, ми неодмiнно порушимо це питання перед громадськiстю. Зачекайте, запишу. - Гарна хвиляста лiнiя вийшла, здалеку як конспект. Нехай виговориться. До речi, i перевiримо пам'ять. На знижку Гришенька, згадай свiй рахунок, будь ласка. Заради Бога дорогий Григорiй Петрович. Яка там мелодiя? Ааа! За мотивами колискової пiсеньки. Найдорожчий i найулюбленiший лiчильник в Австрiї - Сорок дев'ять, п'ятдесят, триста вiсiмнадцять, дроб чотири сорок шiсть i знову сiмнадцять. Ульрiх Штрассе будинок один, Вiдень сто п'ятнадцять. Молодець! Все пам'ятаєш! - Ну i я постараюсь запам'ятати...
  - Нi, нi, продовжуйте, я вас уважно слухаю, записую. - Як Штiрлiц став, двi справи одночасно встигаю робити. Ага, слухатиму тебе, розмрiявся. У сусiднiй кiмнатi все запишуть на плiвку, проаналiзують, порадять що та як вiдповiдати. Грошi величезнi башляю - нехай вiдпрацьовують пiарники. Господи! Як вони всi грошi мої люблять! Платиш, вiдстiбаєш, башляєш - ще й незадоволенi. I їм усе мало, мало! На цю виборчу компанiю грошi йдуть рiчкою! Як у прорву бездонну... Не дай боже програти, розшматують худоби. Ще треба кiлька рахункiв на пред'явника вiдкрити. В Австралiї? Аргентинi? Нi, тiльки не в Аргентинi, велика iнфляцiя. Краще за Чилi. Мало як обернеться. Нi, не встигну. Вибори наступного тижня. Готiвку можна i тут приховати поки що, а потiм якщо, тьху, тьху, не дай боже, вивезу через Прибалтику. Ну начебто видихався правозахисник, закiнчує монолог. Привiтно посмiхаємось.
  - До побачення, радий, що зайшли. Все записав, звернемо особливу увагу. Питання гласностi та свободи слова для нас завжди будуть на першому мiсцi. Ларисо! Запрошуй наступного. - Ще десять хвилин вiдмучимось i все.
  У трунi ти вiдмучуєшся - дядько кандидат у заходи. Туга. Ну жмот, ну жлоб! Це ж скiльки в тебе бабок, якщо ти рахунок за рахунком, вiдкриваєш iз закордонних банкiв? Класно б тебе крутанути на бабки, жаба жадiбностi вiдразу задушить. Як приємна форма, вiдрiзняється вiд внутрiшнього змiсту. Фiлософiя - наука наук. Ще пiвгодини з розумоносiєм i праведним стану як святий.
  - О, добрий день! Радий вас бачити! Проходьте, сiдайте. Що вас привело до нас? Проблеми? Постараємось вирiшити. Слухаю вас. - На кнопку натиснути, не забути. Все у пам'ятi доводиться тримати. Папiр не довiриш, людей вiрних немає. На страху i за грошi лише працюють. Нiкого ентузiазму - альтруїзму. Ось ранiше жили люди! Вiрнi слуги, вiдданi раби. Якi грошi? Усi з любовi до господаря. На смерть йшли, прикриваючи груддю свого пана. Нi, у мене точно кров блакитна. Думки, звiдки дворянськi? Однозначно - предки пана були, аристократи. А цi козли архiварiуси що роблять? Типу, немає документiв, що пiдтверджують ваш родовiд. Звичайно, нi. Пiсля революцiї хiба збереглися? Мало що основна рiдня на селi жила i живе. Це ж за батькiвською лiнiєю. А мати? Родовiд лише до четвертого колiна простежили. Раптом прабабка ховалась вiд терору, пiд чужим iм'ям у нас у селi? Нi, це розслiдування на половинi дороги закiнчувати не можна, нехай шукають козли далi. Ще п'ять хвилин та й годi.
  - Так Так звичайно. Давайте запишу я для пам'ятi. - Потрiбно зобразити спiвчутливiсть, прохач великий натовп ректорату представляє. Якщо виявлю турботу i увагу це ще голосiв п'ятсот у свою скарбничку покладу. Усi сам, все сам. За кожним голосом носишся, як пацан голозадий. Що з цим терористом робити, якщо замах пiдтвердиться? У лайнi втопити? Нi, краще, що не свiженьке придумати. Потерпимо до вечора, ще не вiдомо, раптом у аварiї мiй шофер винен. Нi, водiя точно мiняти треба. Рiк уже зi мною їздить, знає багато. Борзети починає. Он як сьогоднi косив оком. Рожа кам'яна, а очi виблискують - смiється всерединi. Як же, господар злякався! Ось кумедно. Тварини. Сьогоднi ж у вiдпустку, у вiчне плавання. Усi закруглюємося. Годi, грошi, грошi, грошi!
  - Так згоден. Вибачте, маю зустрiчi з виборцями. Чим зможемо, неодмiнно допоможемо. - Нi, сьогоднi точно поет. Все у риму!
  - Заходьте неодмiнно ще. Завжди радий вас бачити! - Ну, все розкланююся i прощай дорогою. Бiльше сподiваюся, не побачимось. Фу-у-у!
   - Ларисо!
   - Так, Георгiю Петровичу?
  - На сьогоднi прийом закiнчено. Решта бидла на завтра. Прийом довiрена особа нехай продовжує. Що ще нагальне?
   - Завтра комунiсти записалися на прийом.
   - Хтось iз головних комунiстiв?
   - Сам хотiв прийти.
  - Позачергово запиши. На три п'ятнадцять. Ще?
  - Iншi дурницi, дрiб'язок. Георгiй Петрович ви просили нагадати, сьогоднi щодо узгодження заходiв провести летучку. З нагоди обрання вас головою мiста.
  - Ах да. Перенесемо на завтра. Ви вже уклали план заходiв? Кошторис витрат?
   - Так звичайно.
   - Салют, включений до плану?
  - Так. Банкет також. Зняли драматичний театр. Народне гуляння, приїдуть iз Москви представники творчої iнтелiгенцiї. Артисти приїжджають усi, кого замовляли.
  - Хто iз популярних спiвачок приїжджає? Прима буде?
   - Як ви замовляли.
  - Погодилася? Проблем не було?
  - За такi грошi? Слiзно просилася! Згодна була сьогоднi приїхати.
  - Ну добре. Завтра сам перегляну кошторис та план заходiв. Певичка аванс не просила? - Чорт забирай, знову купа грошей на вiтер. Але треба. Головне щоб пройшов, а там компенсую з фондiв мiста. А якщо облом - хрiн вам грошей, на печiї переб'єтеся.
  - Нi. Щоправда натякнула. Але менеджери погодили термiни. Договiр складено.
  - Добре. - Треба її мати за такi грошi. Цiкаво, яка вона у лiжку? Темпераментна - як пантера на сценi, чи просто iмiдж такий? Нiчого дiзнаємось скоро. Креветкою поскаче... Так, ще цим треба зробити iнструктаж. Де моя сигнальна кнопка?
  - Так Георгiю Петровичу? - Вискочили з потайних дверей, як чорти з табакерки. Бакла-ни яйцеголовi. Соцiологи - психологи.
   - Ви всi розмови записали?
   - Так точно!
   - Завтра до ранку докладна доповiдь та план дiй.
   - Є!
  - Вiльнi! Що ще маю за планом сьогоднi Лариса? - як я втомився, стрес би зняти.
  - За сорок хвилин, нарада. О сiмнадцятiй тридцять, оперативка у фiрмi. У вiсiм-надцять двадцять зустрiч дiлова з представниками газовикiв та нафтовикiв. У двадцять п'ятнадцять викликають пiд'їхати на стрiлку з дахом.
  - Ти базар фiльтруй, у натурi! Чи не на ринку працюєш! Що означає викликають? Дурниця! Просили пiд'їхати. Запрошують. Синонiми пiдбирай! Акценти розставляй у своїй пустiй головi правильно! Забула, у кого працюєш, тварюка тупа? По фенi робота навчилася? Звiдки я тебе брав? З iнституту культури, чи з панелi? Iз зони нещодавно скинулася? Дурниця! Безглуздя! Ще раз таке почую, шкуру спущу та матку виверну! Мовну практику у в'язницi влаштую! - Що за народ лайновий i безглуздий. Ну ще зареви. Дивись, терпить, тiльки сльози в очах заблищали. Гаразд, стрес зняли. Нехай виє в подушку, ввечерi. Знатиме своє справжнє мiсце. Справдi, найкраще стало. Чи пожерти?
   - Продовжуйте розклад.
   - Бiльше справ у мене не записано.
  - Тодi я пiшов. До завтра. - Кандидат у Мери з хрускотом потягнувся. - Зателефонуй униз, нехай машину до входу пiдганяють.
  - Слухаю. До побачення Георгiй Петрович. - жалiбно пискнула. - Вибачте, мабуть-ста, бiльше не повторитися.
  - Ну ну. Подивимося. - Встав потягнувшись, нi точно треба заїхати пожерти. Потiм часу не буде, а режим треба дотримуватися. Правильне та своєчасне харчування - половина здоров'я.
  Машина стояла бiля пiд'їзду, з вiдчиненими дверима. Тiлоохоронцi зайняли мiсця згiдно зi штатним розкладом. Прикриваючи вiд снайпера бичара, випнувши груди i розправивши плечi, майже бiгцем пiдiйшов до дверей машини. Стиснувшись за його спиною Георгiй Петрович прослизнув мишкою в салон. Сiвши зручнiше, зiтхнув iз полегшенням, не любить вiдкритих мiсць. Ще треба буде охорону збiльшити пiсля сьогоднiшнього iнциденту. До речi, як там справи з терористом?
  - На роботу, через квартиру. Чiпай. - дiстав мобiльний телефон.
  - Ну, слухаю доповiдь. Час минув.
  - Усi перевiрили, чисто. Зв'язкiв немає жодних. Робiтник iз заводу. Потрапив пiд скорочення. Їздить - шабашить. Машина тестя. Не залучався, не судимий. За кордоном родичiв немає. За кермом другий рiк. З Гiнсбургом не знайомий.
   - Точно?
  - Застосували другий ступiнь дiзнання. Калечити сильно не стали. Данi по ньому через комп'ютер мiлiцейський прогнали. Тут також чисто. Що робити з ним?
  - Гаразд, вiдпустiть. Налякайте як слiд, щоб мовчав.
   - Може трохи грошей дати?
   - Ось i даси зi своєї зарплати.
   - А...
  - А за те, що Гiнсбурга проворонив. I дивися там у мене! Жмурики, менi напередоднi виборiв не потрiбнi!
   - Є.
  - Тиждень нехай зовнiшня зовнi походить. На всякий випадок. Всi. - Покемарити хвилин п'ять?
  Георгiй Петрович вiдрубав, а я врубався. Їсти хочу! Сил немає. Двi години тому поїв, а голодний, як собака. Цi сни багато сил забирають... Може насправдi не сни, а реальнiсть? Батька бачив, але вiн менi нiколи не говорив, що знайомий з кандидатом. У принципi вiн багато не розповiдає, фiг зайве слово витягнеш. Мати постiйно через батькiвську скритнiсть свариться. Це у нас сiмейне. Мовчимо як партизани. Ноги затекли, у ротi суша - як у пустелi Сахарi. Або як iз похмiлля. Ледь пiдвiвся погойдуючись. Ну що ж, у принципi сьогоднi розставимо все законними мiсцями. Сон це, або щось iнше реально з'ясуємо. Достатньо одного дзвiнка додому. Ненароком випитати, був чи нi батько на прийомi у кандидата i все, проблеми вирiшенi. До речi, треба сьогоднi на мiсце риболовлi сходити. Мiст знаю де, на мiсцi зорiєнтуюсь, доки не забув. Ось друге доказ. До мiста з'їздити б. Там бути схожим. Ольгу побачити, чи взагалi є стервозна баришня? Треба прибрати слiди своєї присутностi звiдси. Дiд не випадково у ялинки пасеться. Ще на дрiт натрапить, миттєво зрозумiє, що з його трофейних запасiв. А взяв провiд я, - звiдси багатозначнi висновки пiдуть. Надмiрна увага. Додатковi запитання та допити. Пошуки доказової основи. Гiпотези та теорiї. Нi, поки вся картина у мене не складеться в головi, будемо нижчою за траву, тихiше за воду. Пiвтори години в чужому органiзмi. Вранцi завжди менше часу, вдень бiльше. Послiдовнiсть цiкава, але небезперечна. Продовжимо аналiзувати ситуацiю на ходу. що з його трофейних запасiв. А взяв провiд я, - звiдси багатозначнi висновки пiдуть. Надмiрна увага. Додатковi запитання та допити. Пошуки доказової основи. Гiпотези та теорiї. Нi, поки вся картина у мене не складеться в головi, будемо нижчою за траву, тихiше за воду. Пiвтори години в чужому органiзмi. Вранцi завжди менше часу, вдень бiльше. Послiдовнiсть цiкава, але небезперечна. Продовжимо аналiзувати ситуацiю на ходу. що з його трофейних запасiв. А взяв провiд я, - звiдси багатозначнi висновки пiдуть. Надмiрна увага. Додатковi запитання та допити. Пошуки доказової основи. Гiпотези та теорiї. Нi, поки вся картина у мене не складеться в головi, будемо нижчою за траву, тихiше за воду. Пiвтори години в чужому органiзмi. Вранцi завжди менше часу, вдень бiльше. Послiдовнiсть цiкава, але небезперечна. Продовжимо аналiзувати ситуацiю на ходу.
  Швидко змотавши дрiт, засунув у кишеню, вiднесу додому вiд грiха подалi. Припорошив мiсце лежанки загиблої хвоєю i шишками. Нiби нiчого не видно. Ми пiдемо iншим шляхом! У сенсi iнший дорогий. Це щоб слiдiв було менше видно. Мудро. Як iнде-єць на стежцi вiйни. Через поле я проскакав як заєць, широкими та довгими стрибками, обравши пiвнiчно-захiдний напрямок. Село як вимерло, тiльки якийсь очманiлий вiд спеки собака, захлинався iстеричним гавкотом. Мух ганяє?
  То що ми маємо? А маємо ми однаковi сни за фiзичними вiдчуттями. Рiзнi за змiстом, з рiзними пацiєнтами, але щоразу чуємо чужi думки, переживання, при рiзних життєвих ситуацiях. Запахи натуральнi, колiр не спотворений, дiя не переривається, провалiв у пам'ятi немає. Чутливiсть дотикових рецепторiв не порушена. Ну, сказав! Що ще? Все страшно реально, лякає своєю натуральнiстю, ось що головне. Сьогоднi треба розставити крапки над i... Але насамперед пiдкрiпитися. Для нас це зараз найактуальнiше. У будинку надривався телефон. Пiдбiгши до апарата, зняв трубку.
   - Алле?
  - Алле? Хто апарат?
  - Вiтаю. Я, Хома. А кого вам? Дiда, мабуть? - На iншому кiнцi дроту у спiврозмовника виникла затримка.
   - А хiба це не телефон Федора Феоктистовича?
  - Так, це його телефон. Вiн зараз вiдсутнiй. У село пiшов у справах. Обiцяв скоро бути. Щось передати?
  - Та нi. Спасибi. Я передзвоню. - У трубцi пролунали сигнали вiдбою. Дивно, хто це дзвонив? Нi здрастуйте, нi до побачення. Проблеми з вихованням та культурою. Агроном якийсь. Залiз у холодильник iз головою. М'ясо! Молоко! Коротше, все на стiл. Збудував бутербродище. Вдалинi замиготiла постать дiда з торбинками. Ура. З голоду не помремо. Продовольчий ешелон прибув. Вийшов зустрiчати.
  - Дiду, тобi дзвонили. - Вирiшив вiдразу повiдомити про недавнiй дзвiнок, поки не забув, приймаючи повнi сумки з його рук. - Ти солоденький, придбав для дорогого онука?
  - Звичайно. Хто телефонував?
   - А, чоловiк якийсь, агроном.
   - Який агроном?
  - У сенсi, невихований товаришу. Чи не представився, нi привiтався. Сказав, сам передзвонить. Незабаром.
  - Дивно. Нi вiд кого дзвiнкiв не чекаю. - Ой, жене дiд! Не вiрю! Очi вiдводить убiк, значить бреше. А що йому брехати передi мною? Рiдним онуком? Сенс? То таємниця велика є.
  Тiльки-но ми сiли за стiл i почали поглинати їжу, як знову задзвонив телефон. Трубку зняв уже сам дiд.
  - Федосєєв бiля телефону. Слухаю вас. О Привiт! Зараз секунду. - Обернувся до мене, прикривши трубку рукою. - Хома, сходи, будь ласка, на город, принеси свiжих огiркiв.
  - Та ми ще тi огiрки недоїли. - обурився я набитим продуктами ротом. - Iспор-тяться.
  - Ну. цибулi принеси, пiр'я нарвi жменьку. Редиски. - Так, нас вiдправляють надвiр, секретна розмова. Та заради бога - нам не важко. Встав i почав шукати тапки.
  - Так звичайно. Знову сталося? Хома швидше! - Довелося, взявши босi ноги в чистi руки, викидатися на вулицю.
  Нарвавши зелену цибулю цiлу жменю, повернувся додому. Дiд уже закiнчив розмовляти по телефону i задумливо жував пряник.
   - Дiду, я цибулi принiс.
  - А? Аааа... Дякую. Помив?
   - Так звичайно.
  Сiв за стiл. Дiд узяв пару цибульного пiр'я, посолив i вiдправив слiдом за пряником у рот. Останнiй рiвень задуму у товариша. Я його таким бачив лише у своєму далекому дитинствi, коли вiн служив на дiйснiй службi у вiйськах, та й то одного разу. Не пенсiонерськими думками його голова забита, чимось iншим. А чим? Вiдкладемо роботу розуму, наб'ємо шлунок корисними речовинами - зайва кров вiд голови вiдiйде, все стане на свої мiсця. Закiнчили вечерю мовчанкою. Батько вже повернувся додому? Чи все ще на чергуваннi? Зателефонувати? Зачекати? Мати має бути вдома. Але двiчi дзвонити не резон. Пiдозрювально. Прогулятися до рiчки? Рибалка має бути на мiсцi. Якщо сни правда - то перший аргумент у мене в кишенi. Сорок хвилин туди, плюс сорок тому, пiвгодини там. Разом двi години. Час сьома година вечора. О дев'ятiй будинку буду. Батько вже, напевно, буде вдома. Ранiше одинадцяти спати не ляжуть. Так i зробимо!
   - Дiду, а чому ти пiшки ходиш, транспорт не використовуєш?
  - Що? - Явно не чув, повторимо.
   - Чому ти пiшки в село ходиш, а не на машинi, чи велосипедi їздиш?
  - На машинi, бензин дорогий, шкода. Тiльки у справах до мiста. На велосипедi не-зручно, доводиться постiйно доглядати за ним у магазинi, а то вiдведуть бажаючi. До лiсу не заїдеш. Буєраки навколо. Ногами кориснiше, поспiшати менi нема куди. Хочеш покататися?
  - Ну. Великий взяти хотiв, по гiрках поганяти. Молодiсть згадати. Можна, можливо? - Дiд знову завис. Нi ввiмкнувся.
  - Правильно! Iди покатайся. - пожвавiшав. - Зганяй.
   - Ти дiд не в образi, що я постiйно десь пропадаю?
  - Нi звичайно. Перестань. Я тут теж чимось займусь. По господарству.
  - О, кей! Я пiшов. - не чекаючи вiдповiдi, вислизнув у двiр.
  Наш залiзний пегас висiв на стiнi, самотнiй та iржавий. Поторкав колеса. Нi, гумовi копита - твердi, пiдкачувати не треба. Домчимся. Ледве зняв iз цвяхiв, важкий собака! Сокирою робленою, сокирою i ламати. Ровесник батька. Ветеран усiх найближчих дорiг та ям, у радiусi десяти кiлометрiв. Навiть гума на передньому колесi рiдна. Осiд-лав залiзного друга, помчав назустрiч вечiрнiй зорi. Через п'ять хвилин зрозумiв, дiд мав рацiю. Треба було йти пiшки. Тут же пiвдороги в гору, пiдйом невеликий, але завтра буде без нiг. Або надвечiр помру вiд втоми.
  Насилу виїхав на гiрку. Ноги загули. До передбачуваного мiсця, яке я бачив увi снi, залишилося зовсiм трохи. Пару разiв з гiрки на гiрку, через топке мiсце i по глинi до мiсця. Як їхати назад уявлялося з душевною тугою.
  На обрiї з'явився мiст. Точно вiн. Заїхавши на нього, озирнувся. Мiсце риболовлi увi снi було в метрах ста нижче за течiєю, отже, i нам туди. Жарило на всю чортову маму. Десь тут недалеко. Абсолютно все схоже, як увi снi. Обiгнувши кущi, побачив за метри десяти молодого рибалки. Серце тривожно тьохнуло. Досi я хоч i думав, але розумом не вiрив у реальнiсть такої зустрiчi. Зустрiч на Ельбi! Ось вiн. Ранiше я був у ньому, а тепер поряд iз ним. Зсередини вiн виглядав значно бiльшим. Конопатий, кремезний хлопець у запраних спортивних штанях, сидiв на березi рiчки i рибалив саморобними вудками. Якби не вони, я б його чесно не впiзнав. А вудки дiзнався, наче вони! Нi, не вiрю! Тупий iдiотський збiг! Ну сидить, ну схожий, ну мiсце те саме? Ну i? Нi, не вiрю! Не хочу!
  Хлопець вiдчув погляд i насторожено озирнувся. Я вдав, що милуюсь сiльським пейзажем. Так треба щось робити. А що? Напевно, йти на контакт. Тiльки розпитавши клiєнта, я можу пiдтвердити свої моторошнi припущення. Вiдстiй - повний! Цiкавитися в людини, вiрнiше допитувати, що вiн робив учора, чи знає вiн, то се. У пристойному суспiльствi допитiв у принципi не проводять i про особисте не говорять, а в непристойному - легко по мордi отримати. Але була не була! Наука вимагає жертв ... Ми жертвами впали в боротьбi фатальної ... Будемо боязко сподiватися, що хлопець з пристойного сiльського товариства i вiдразу дрiн по головi не рушить. Мовчання затягувалося. Просто поздороватися?
  - Доброго дня... - хлопець, хлопче, пане, товаришу, мужику, пацан? Гаразд, статус молодої людини, уточнювати не будемо. Зробимо по-американськи. У лоб представимося.
  - Мене звуть Хома, як справи? - Хлопець з-пiд лоба глянув на мене як на iдiота, але нiчого не вiдповiв, продовживши спостерiгати за убогими вудками, але обгризенi пальцi, став стискати в солiднi кулаки. Все ясно. Хiд не вiрний, у нас у країнi так не роблять. Я сам, хрiн з ким знайомитимуся таким методом, у кращому разi, перейду на iнший бiк вулицi. Настороженi ми життям, чекаємо вiд iнших людей однi неприємностi та гидоти. Зате потiм, пiсля знайомства - не розлий вода. Закурити попросити? Хома - ти клоун! А якщо вiн не палить? Чи подумає своєрiдно? Типу на бiйку нариваюся - кула-ки щось не розтискає. О! Правильно! Вода! Вино, самогону, Кабаниха!
  - Вибач, ти не знаєш, як до Кабанихи проїхати? - Вiзьмемо бика за роги. Якщо така тiтка є - плюс, нi - мiнус.
  - А тобi вона навiщо потрiбна? - Ура, така тiтка є! I перший контакт вiдбувся - вiн дає свiдчення.
  - Та так. - знизав таємниче плечима. Що брехати? Багатозначно додав з переляку. - Треба.
  Хлопець трохи розтанув. Логiчно подумав, що я хочу взяти самогону i битися з ним не збираюся.
  - Ну так, у село тобi треба, туди. - махнув рукою за мiст. - П'ята хата вiд лави. Тiльки нема її зараз, у мiсто поїхала. До доньки.
  - А шкода. Як, риба, клює? - Продовжив я, щоб пiдтримати розмову. Все майже пiдтверджується! Значить, сон був не сон, а дiйснiсть! Хоча хлопця я ранiше не бачив, та й не дуже вiн схожий на того, в кому я був. I про Кабаниху, напевно, чув. Торiк, наприклад, лише забув.
  - Так, клює iнодi. Зiрка вечiрня лише починається.
   - А ти щодня на рибалку ходиш?
  - Її. Щодня не можу. - Я не втримався i поставив питання про лов риби. - А ти i вдень буває, сидиш рибалити?
   - Тiльки iнодi.
  - Але вдень риба не ловиться! - Вiн подивився на мене як на маленьку дитину, що задає дурнi питання.
   - А то я не знаю.
  - Тодi нiчого не розумiю. Навiщо?
  - Як навiщо? - Вiн почухав у потилицi i почав перераховувати загинаючи пальцi обгризенi пальцi в кулак. - По-перше, рибалити люблю. По-друге, лягаю спати влiтку пiзно, а вранцi встати не можу, прокинутися важко. Вечiр зайнятий, нiч по селi хитаємось. По господарству допомагати доводиться. То та се, а по обiдi вiльний. Можна на березi з вудкою посидiти, краса! Спати захотiв, поспав. Нiхто не заважає, а вдома роботу завжди знайдуть. I при справi. Здобувач! Рибою годую. - Вiн усмiхнувся гордою усмiшкою, на весь щербатий рот. Все зрозумiло, такий самий шланг, як i я. Клiнiчний випадок - ледар.
  - А я то подумав, у тебе найбiльше клювання в обiд! - Я пiдiйшов ближче i став радо. - А тебе як звуть?
   - Серьога.
  - А я Хома. - машинально представився ще раз хлопцевi. - Класно у селi жити?
  - Коли як, нiчого. Нормально. Взимку туга, а влiтку весела житуха. Куритимеш? - дiстаючи з кишенi найдешевшi сигарети, спитав Серьога. Нi разу не пробував, ризикнути чи що?
  - Давай. - Отримав вiд хлопця дешеву цигарку. Ступiнь розiм'яли в пальцях, як дорослi мужики, прикурили. Серьога затягнувся на повну котушку. Спробував сам. Ледве дим потрапив у легенi, як почав разом iз кашлем виходити з усiх моїх природних отворiв. Млинець! Мiцна зараза! До кишок продрало! Тирса з папером а не сигарети. Без фiльтру! Тютюн у рот лiзе! Весь у сльозах та соплях, вiд диму та запаху, я викинув сигарету в рiчку.
  - Що, мiцна? - з єхидцем запитав Серьога, смолячи цигарку, як справжнiй курець.
  - Так, мiцна зараза. Як ти таку гидоту куриш? Травишся фiгней. Я такi мiцнi не можу курити. - Бажання покурити в мене, пропало надовго, якщо не назавжди. - Це не моє.
  - А ви мiськi жителi, усi слабаки! - Самодовольно прокоментував
   Сергiй.
  - Добре Добре. Знайшов чим пишатися! Риби не наловив? Рибалку! Сперечаємося, я зараз руками ауру твою перевiрю i дiзнаюся про тебе все, що нiхто i в життi не знав?
  - Погадаєш чи що? Чи мент?
  - Сам ти мент. Кажу ж, ауру перевiрю. На зразок телекiнезу. - Я зi значним i мудрим виглядом, розчепiрив долоню, став водити її навколо голови та вздовж тiла Серьоги. Трохи затримав подих, щоб почервонiти i створити видимiсть роботи. Замогильним голосом став мовити.
  - У тебе на колiна шрам. Кабаниха тобi браги не продає, а хочеш Ленку в кущi затягти. Любиш, мабуть. - Вiн приголомшено розкривши рота, задумався. Через секунду прокинувся, закотив штанину, глянув на шрам.
  - Ну... Кабаниха не тiльки менi брагу не продає. Боягузлива зараза. Це зрозумiло. Шрам - сказав хтось. А щодо Ленки, звiдки знаєш? - уже грiзно спитав вiн.
  - Я ж тобi говорю - думки читаю, ауру бачу, карму. Телепатiя називається. Та ти не переживай, я нiкому не скажу. - Завантажив хлопця, змотуватись час. - Ну покедова Серьо-га, колись менi. Час.
   I поки вiн зовсiм не розсердився, що якийсь козел залiз у його мiзки, дiзнався про його особистi таємницi, скочив на велосипед.
   - Ти коли що, завжди тут рибу ловиш?
  - Завжди. Тут у мене пiдгодоване мiсце. Вiдро пшонки скидав рибам. А ти сам, звiдки? До кого приїхав? Родня тут мешкає?
   - До дiда до Зеленiвки приїхав, на канiкули.
  - До вiйськового дiда? З бородою та в камуфляжi, як нова росiйська на полюваннi? Довгому, як ти?
  - Ну так. Онук я його. А ти його знаєш чи що?
  - Як не знаю. Дивний вiн у тебе - так нашi сiльськi кажуть. Чи не п'є, не курить. Все по лiсах лазить, та до тiтки Асi в гостi бiгає.
  - Кому-кому? - зацiкавився я.
  - До тiтки-бобилки нашої. Асi. Гарна тiтка. Матом не лається, грамотна та добра. Чи не жадiбна. А ти що, не знав?
  - Ну чому. Знав, але забув. - знiяковiв я, повiльно вiд'їжджаючи на велосипедi. - До зустрiчi, поки Серьога. -
  Помахав рукою рибалцi i поїхав додому. Ну, дiду! Ну, тихушнику! Тiтку завiв, а ми й не знаємо. Чоловiк у повному соку... Треба пiдколоти тихенько. Навiть у селi знають, що вiн по лiсах нишпорить як вовк-одинак. Не лiсник, а все по лiсах, полях i пагорбах... Робити нiчого? Дурнею нудиться вiд туги? На нього не схоже. Без певної мети та сенсу вiн нiчого не робить. До ялинки постiйно бiгає, пiсля того, як я там побуваю, вранцi та вечорами, дзвiнки дивнi, вiд невiдомих людей. Господарством не перетруджується. Значить чимось зайнятий, важливим та секретним. А чому секретним? Це що б нiхто не знав! Логiчно. Але вистачить приколюватися слiдопит - кермо в село док-тор Ватсон.
  Дорога назад остаточно доконала незаймане зарядкою тiло. Доїхав на стиснутих зубах i тремтячих вiд втоми ногах. Перетреновався. Так ганяти на велосипi, мовляв, давно не доводилося. Закотив залiзного пегаса у двiр i без сил опустився на щаблi ганку. Радiсть є - сил немає. Факт один отримали та пiдтвердили. Але в науцi один факт - ще не фак. Як каже один полiтик - однозначно! Батько вже має бути неодмiнно вдома. Навiть якщо десь квасил iз колегами по роботi. А дiд? Де його життєрадiсний голос? Нi голосу, нi дiда. I сусiдiв давно не видно. Усi зникли. Зовсiм один залишився - вах, вах, як кажуть грузини. I жарти у тебе Хома вiд втоми, вимушенi. Насилу зняв взуття i пiднявся в хату. Сил ледь вистачило дiйти до дивана. Грохнувся на матрац, як загнаний кiнь - тiльки жалiбно рипнули пружини, беручи холодний труп дитини. Правда, конi на землю падають i їх одразу пристрiлюють, щоб не мучили. Насилу потягнувся до телефону. Трубки дома не було. Дiд iз собою забрав. Повзає десь неподалiк будинку. Увiмкнув телевiзор. Повiки смiялися вiд утоми, але продовжував мужньо боротися зi сном. Справу треба довести до кiнця. Стукнули дверi в сiнях. Увiйшов бадьорий дiд.
  - повернувся гуляка. Накатався?
  - Не те слово, укатався. Як сiвка на гiрках. До зелених, пiд носом.
  - Лазня через пiвгодини буде готова. Ходiмо?
  - Ходiмо. Батьки не дзвонили?
  - Нi. Скучив?
  - Переживаю. Як вони там без дiтей улюблених. У тузi та печалi стогнать i плачуть. Зателефонувати можна?
  - На, дзвони. - Дiд кинув телефонну трубку менi на живiт. Прес напружитися не встиг i я ойкнув вiд несподiванки.
  Так. Який там у мене вдома телефон? Млинець. Забув. Iншi пам'ятаю, особливо Свiтло-кiн, а свiй.... Згадав. Набрав номер. Пролунали довгi гудки. На четвертий сигнал, з другого боку дроту пiдняли трубку. У телефонi пролунала батькiвська танцювальна музика. Попса суцiльна. Свято у розпалi. Я думав, вони нудьгують без нас, а вони танцюють? Радi, що нас iз братом удома немає? Зачекайте, я повернусь додому! Пролунав веселий голос матерi. Випивають та закушують.
  - Алле? Кого треба?
  - Привiт мам, це я Хома. Як справи?
  - Ой, синочку, привiт! - I голос до гостей. - Зробiть музику тихiше! Хома дзвонить! - I знову звернулася до мене. - Тiльки зараз вас iз батьком згадували.
  - Чую, як згадували. - докорив розпоясаних без дiтей, батькiв. Добре хоч батько вдома.
  - Як ви там iз дiдом? Нормально?
  - Да все добре. Здоровий, нагодований, не хворiю. Книжки читаю. А у вас що за свято?
  - У батька свято по роботi. Зараз покличу, сам скаже. Батьку! Поговори iз сином! Де вiн? На балконi палить? Покличте. - За три секунди трубку взяв батько.
  - Привiт синуля. Як справи?
  - Нормально. Що за свято?
  - Гуляємо iз колективом, по роботi. Машини новi пообiцяли видiлити, дали зарплату з премiєю.
  - Так? Хто це розщедрився? Чи не вже медицина стала багатою? Мiськздрав розщедрився?
  - Звiдки у них грошi! Сам добився! - Все ясно, папуля пiд добрим шефе, розпускає пiр'я.
  - Мафiя медична? Чи мав клiзму нових росiян?
  - Дотепником у селi став. Нi. Банальнi зв'язки iз вищим мiським начальством. Однокласники, однокурсники. Справи давно минулих днiв. - Ура. Маємо другий факт. Машину йому сьогоднi вдень колишнiй однокласник обiцяв, бiльше нiкому. Але поки що займемося iншим. Куй рублi не вiдходячи вiд каси. Поклянчим.
  - Папуля! А ти менi, пам'ятаєш, щось обiцяв? - ялинковим голосом заспiвав я в трубку.
  - Брешеш. Нiчого не обiцяв, але прохання вислухаю.
  - Чесно чесно. З премiї кросiвки купити. - I швидко затараторив, не даючи вставити не слова батьковi. Перевiрена тактика. - Старi вже зовсiм зносив, рiк ношу, пальцi назовнi просять, шнурки в дiрках, щастя немає.
   - Нiгтi пiдстригай, пальцi й не вилiзуть.
   - Ну... тат....
  - Добре - добре, тiльки заткнись. Раз обiцяв, значить купимо. Чим там дiд займається?
  - Лазню знову топити зiбрався, хоче остаточно мене запарити. Щодня тортури спекою та вiником. В мене вже сил чоловiчих немає. Все з розпеченою парою вийшло.
  - Привiт передавай дiдовi. Скажи - скоро в гостi приїду, хай готується. Мати ще треба?
  - Поговорив уже. Бувай! Багато не пиячiть. Привiт всiм! - вiдключився. Кросiвки випросив, пiдтвердження отримав, тепер зi спокiйною душею у лазню - помирати, то помирати.
  Парку - порка цього вечора тривала недовго, вигаляти над моїм трупом, дi-ду було нецiкаво. Пройшовшись пару разiв березовим вiником уздовж мого бездиханого тiла, викинув на голому вулицю, охолоджуватися. Вiддихнувшись i охолодившись, на карачках уповз на своє спальне лежище i вiдрубав непробудним сном. Останньою думкою зазначивши, що комарi другий день не дзижчать. Досi перегодованi з першої ночi. А я такий голодний i засну. День був насичений iнформацiйно, але не порцiйно.
  
  Прокидатися дуже не хотiлося, але сонячний промiнь, пробившись через дiрку в даху, бив прямо в очi. Що ж дiд за дахом не дивиться... Спробував вiдсунутися i змiнити мiсце, але зайчик жахливих розмiрiв. Корова вухата - а не промiнь свiтла в темному царствi Катерини. Довелося, сонно жмурячись, зi стоном пiдвестися, i рухати тiло, разом з матрацом убiк. Це ж скiльки часу я проспав, якщо минулими днями, до сонячних зайцiв нiколи не валявся на лежанцi? Годин дев'ять - десять. М'язи хворiли пiсля вчорашнiх навантажень, але головне поспав без кошмарiв та пригод, Це тiшить. Ще поваляюсь. Можу зрештою я повалятися на лiжку, скiльки душа бажає? А у вiдповiдь тиша. Значить вiдпочиваю. Звiдси моє радiо-плеєр мiсто вiзьме? Якщо з антеною, цiлком можливо. Спробуємо. Де вона? Пошарив у куртцi, що валялася поруч. Тут дорога! Приготував клубок до польоту i запустив у дальнiй кут сiнора, тримаючись за один кiнець дроту. Щось брязнуло. До чогось потрапив, снайпер. Головне не розбити, дiд лаятиметься. Вставив антену в штекер, начепив навушники i пiшов нишпорити по дiапа-зонах, задумливо намотуючи на палець кiльця дроту. Невеликий електричний розряд уколов мiзинець i я одразу почав провалюватися в сон, як учора бiля ялинки. Це що таке? Знову й уже тут? Мама люба, я ж не хотiв! Це що таке? Знову й уже тут? Мама люба, я ж не хотiв! Це що таке? Знову й уже тут? Мама люба, я ж не хотiв!
  
  ЗМIРНО! ВIЛЬНО...
  
  Я стою на витяжку, точнiше, не я, а хто? Передi мною, за звичайним конторським столом сидить чоловiк рокiв п'ятдесяти п'яти, сивий з правильними рисами обличчя. На ньому звичайний блакитний халат, що вiн там розглядає? Якусь книжечку в червонiй обкладинцi... Документи, типу посвiдчення чи диплом? Права водiйськi? Жартуємо ми так. Ну, не хотiв же перевтiлюватися. Вiдпочити хотiв, як людина. Чи не запитали! Нiчого не сказали! Прикро, однак. Ну i що я сьогоднi? Дядько вочевидь вiйськовий, хоч i халат одягнув, косить пiд лаборанта. Книга, як я розумiю, посвiдчення мого реципiєнта. Цiкаво... Ну що ж, побачимо, побачимо. Не заважатимемо кроликам, дослiди продовжуються. Що ж ти завмер як стовп, розслабся. Не хоче товариш, думок жодних - слухає уважно. Доведеться i нам напружитись. Послухаймо, дорослих людей, що розумне почуємо.
  - Ну що ж товаришу капiтане, документи у вас гаразд, гриф допуску вiдповiдає, не смiю затримувати. Сергiю Опанасовичу! - У кiмнатi матерiалiзувався ще один чоловiк, молодший, але теж у халатi. - Введiть товариша у курс справи. Покажiть, пояснiть, ну ви знаєте, не вперше. У вас капiтан, сьогоднi ознайомчий день, завтра о восьмiй ранку прибути в лабораторiю. Можливо, сьогоднi отримаєте завдання. Усi питання до Сергiя Анатолiйовича. До побачення. Вiльнi.
  Чiтко розвернувшись на пiдборах, виходимо в приймальну, за новим начальником. Нi, товариш хвилюється. Мабуть, на роботу влаштовується, переживає.
   - Отже, як вас звати?
   - Олексiй.
   - А по батьковi?
   - Володимировичу.
  - Ну що ж Олексiю Володимировичу, з цiєї хвилини жодних капiтанiв, майорiв, полковникiв та генералiв. Форма одягу - цивiльна, цивiльна. - почав iнструктувати пiдлеглого, чоловiк у халатi, вiдiйшовши в кут приймальнi. - Ви є молодшим науковим спiвробiтником лабораторiї з розробки нових засобiв зв'язку, громадянського призначення. Ви iнститут, за якою спецiальнiстю закiнчували?
   - Iнженер телекомунiкацiї.
  - Ну ось, бачите, якраз за профiлем виходить. Тут жодних пiдозр не виникне. Вiк у вас прийнятний. Офiцiйно працюватимете у групi фокусування, це сорок перший кабiнет. Група невелика - сiм чоловiк, ви восьмий. Хлопцi головастi, так що будете спочатку на пiдхватi. Iншi нi про що не здогадуються. Працюють на тему i все. Розмови про вашу роботу, лише у трьох мiсцях. У кабiнетi Сан Санича, або як його звуть у народi - СС. У цiй прийомнiй та машиннiй залi. Я, офiцiйно, зам з науки, так що зi мною можна спiлкуватися можна в будь-який час, але по роботi тiльки там. Робочий час, з восьми до п'яти, обiд з дванадцятої години. Що ще... Так, ось конверт i ключi. Це ваша нова адреса, мiсто знаєте? Нi? Не страшно, потiм знайдете, як дiстатися мiсця проживання. Куплена квартира нещодавно, не хороми звичайно, але для молодшого наукового спiвробiтника - якраз. Орендована, нiбито молодому фахiвцевi, тобто вам. Хлопцi обставили необхiдними меблями, але якщо що, переробляй на свiй смак. Електронних жучкiв у квартирi немає, живiть спокiйно, але язиком все одно, не говори. Щоб уникнути проблем? Розумiємо? Поряд з будинком, на стоянцi - чекає ваша легкова машина, жучка шостої моделi фiолетова, номер - Н349ПР, стара, але надiйна, поки за довiренiстю покатаєтеся. Права водiйськi є? От i добре. Документи на машину та квартиру прошу отримати. - Простягнув конверт. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Електронних жучкiв у квартирi немає, живiть спокiйно, але язиком все одно, не говори. Щоб уникнути проблем? Розумiємо? Поряд з будинком, на стоянцi - чекає ваша легкова машина, жучка шостої моделi фiолетова, номер - Н349ПР, стара, але надiйна, поки за довiренiстю покатаєтеся. Права водiйськi є? От i добре. Документи на машину та квартиру прошу отримати. - Простягнув конверт. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Електронних жучкiв у квартирi немає, живiть спокiйно, але язиком все одно, не говори. Щоб уникнути проблем? Розумiємо? Поряд з будинком, на стоянцi - чекає ваша легкова машина, жучка шостої моделi фiолетова, номер - Н349ПР, стара, але надiйна, поки за довiренiстю покатаєтеся. Права водiйськi є? От i добре. Документи на машину та квартиру прошу отримати. - Простягнув конверт. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе.
  - Нi, не дарма я так мучився! Пiвроку перевiрок, тестiв, випробувань! Збулася мрiя! Шкода, що у провiнцiї. Зате все одразу отримав! Цiкаво, скiльки грошей дали спочатку? Жаль квартира однокiмнатна, але, нiчого, нам з дружиною на перший час вистачить. Нi, така служба менi подобається! - Нарештi в головi тiлоносiя пролунали думки, а я вже було подумав, що у вiйськових пiд час служби думок не буває - однi накази. Це все спiвробiтнику-початкiвцю?! Мама дорога! Вмерти! Я також хочу у вас працювати! Нi, не чують тебе, Хомо. А Олексiй наче нiчого, мужик. Напевно, як я на старостi буду. Одружений, а дiти є? Але служити не хочу!
  - На перший раз схоже все. Тепер, одягайте, халате, пiдемо дивитися на те, заради чого вас сюди направили. Слiдуйте за мною Олексiй Володимирович.
  Вони вийшли з приймальнi начальника i почали спускатися сходами. Ну не хрiна собi! Я дулю! Як у кiно! Явки - паролi, машини - квартири, грошi - документи - Джеймс Бонд! Крiзь величезнi вiкна четвертого поверху було видно частину центральної вулицi мiста. А я знаю, де ми є! I цей iнститут знаю! Будинок навпроти - Зв'язiнформ. Через вулицю вдалинi, автобусна зупинка. НДIУМС - це Науково дослiдницький iнститут керуючих машин i систем - класом ходили на екскурсiю. Тiльки я думав, нафтовики його повнiстю купили пiд свiй офiс, а виявляється, тiльки перший поверх i вивiску змiнили. Iнститут досi живий, та ще й працює. Ще й Бонда цього сюди надiслали, iз спецзавданням - таємницi мадридського двору.
  Ми спустилися на перший поверх, пройшовши по широкому вестибюлю, зайшли в великi дерев'янi дверi, до яких була прибита табличка з мiдними лiтерами - Машинний зал. Усерединi стояло безлiч комп'ютерiв, далеко не нових, але посилено клацаючих i гудучих. Кiлька людей у синiх халатах ходили вiд машини до машини, записуючи в блокноти якiсь лише їм одним вiдомi данi. На нас вони нiби не звернули уваги. Не зупиняючись, Сергiй Опанасович провiв мого товариша, кудись у дальнiй кут цього досить великого примiщення. За шафами з апаратурою виявились ще одна дверi. Непоказнi дверi на вигляд, з облiзлою фарбою, бруднi та подряпанi. На нiй висiв звичайний замок, вiдкрити який, за наявностi цвяха, мiг будь-який школяр. На нiй червоною фарбою, вiд руки, було написано "Кладова".
  - Нам, мабуть, не сюди, - подумав капiтан. Хотiв уголос це сказати, але Сергiй Афа-насевич притиснув вказiвний палець до губ i вiн розсудливо промовчав, подумки вирiшивши, що рано чи пiзно йому все пояснять. Вiдчинивши дверi, вони увiйшли в невелике, але страшно захаращене примiщення. Навколо громоздилися якiсь коробки, валялися бобiни з магнiтофонною стрiчкою, припадали пилом старовиннi, ще ламповi блоки, недбало складенi штабелями. Видно було, що дещо вже побувало в руках умiльцiв - господарiв. Пустотами сяяли мiсця трансформаторiв, де-не-де були випаянi транзистори i ламповi гнiзда. Створювалася повна iлюзiя того, що з усього iнституту сюди стягли все найнепотрiбнiше i нiкчемне, списати яке не можна через будь-яку безглузду iнструкцiю, а зберiгати в робочому примiщеннi, тiльки дарма займати мiсце.
  - Ну як? Вражає? - Сергiй Опанасович усмiхнувся - Справжнiй бардак, чи не так? Так усi й думають. Кожна людина в iнститутi знає, що в цiй коморi вкрасти нiчого. А тепер робитимемо чудеса. Вставайте поряд зi мною.
  Вiн бочком влiз у щiлину мiж стiною та картонними коробками. Олексiй став поруч. Мiсця було тiльки на двох.
  - Тепер двiчi промовте слово АЛЮР. - Олексiй сказав. Частина пiдлоги пiд ними пiшла вниз. Падiння тривало досить довго, секунд п'ятнадцять. Зрештою мiнi-лiфт зупинився. Це ж яка глибина? Метрiв тридцять?
  - Ось вiн наш справжнiй машинний зал - сказав Сергiй Опанасович - Тут ви будете проводити свiй робочий час. Чотири - шiсть годин, звiрите потiм графiк чергувань, так що дивiться, вивчайте, пароль на входi запрограмований тепер i на ваш голос.
  Озирнувшись, Олексiй побачив велику залу. Посерединi його стояв пiдковоподiбний стiл з десятком потужних працюючих комп'ютерних станцiй. На протилежнiй стiнi був змонтований плазмовий екран, величезний як у кiнотеатрi, тiльки замiсть кiно на ньому було зображення обласного центру та всiєї областi, розбите на трикутники. Олексiй прикинув на знижку, реберця трикутника мало довжину кiлометрiв п'ятдесят - сiмдесят. За столом сидiли два оператори. Один з них пошепки лаявся i швидко щось набирав на клавiатурi. Iнший товариш, схопившись зi стiльця, пiдбiг до Сергiя Опанасовича.
  - Сергiю Опанасовичу! Знову ця чортова Зеленова антена фонить! Ми вже двiчi тести прогнали, все нiби в нормi. Третiй день збої дає! Сигнал на вхiд-вихiд вiдпрацьовує без затримки, частоту тримає мертве. Але нi-нi, та проскакують якiсь стороннi гармонiки. Нiяк не можемо зрозумiти, що сталося. I головне, якби постiйно були, а то з'являються вранцi хвилин на сорок i вдень години на двi - двi з половиною i потiм зникають безвiсти. Послали б ви туди чоловiчка Сергiй Опанасович перевiрити технiку? Незрозумiла якась iз апаратурою. А чи це молоде поповнення служити прибуло? - Тицьнув пальцем в Олексiя.
  - Так, новi кадри, пiзнiше познайомитеся. - Вони всi пiдiйшли до другої людини, що сидить за клавiатурою комп'ютера.
   - Ану Мишко, дай-но, Зеленiвський сектор - попросив стурбованим голосом Сергiй Опанасович.
  На екранi монiтора, один iз секторiв став збiльшуватися i незабаром зайняв все вiльне мiсце. З шести трикутникiв, що пiдходять до нього, один, спрямований у сторону мiста, злегка фонив. Майже в самому кутку цього трикутника з'явилося легке свiтiння, що розмиває чiткi лiнiї ребер. Фоном до малюнка служила збiльшена карта мiсцевостi, на якiй чiтко виднiвся план самої Зеленiвки, а так само мiсце знаходження антени. То це ж наше село, Зеленiвка! Он дiм дiдiвський, он рiчка Юмиш, он ялинка. Антена теж десь поруч знаходиться, мiсце вже дуже знайоме. Схоже, вони її на ялинку запхали, як на ялинку! А я ж туди дрiт закидав... Балбес! Та ще й маскував, добре хоч забрав учора. Музику слухаю... Дослухався, секретний iнститут на вуха встав. Дiзнається хто, причину цього фону посадять на хрiн! Не... Прокидаюсь i одразу дрiт змотую, та й сам теж змотуюсь. Бажано подалi...
   Тим часом, Сергiй Панасович перевiрив результати тестiв, задоволено кивнув.
  - Добре. Хто там у нас курирує Зеленiвку? - Мишко кiлька разiв клацнув клавiшами...
  - Ф-ф-ф..., оперативна кличка Фет. Але ми йому вже ставили завдання. Жодних результатiв. Все нормально.
  - Досить, зрозумiв, я його особисто знаю. - перебив його Сергiй Опанасович - Старий слуга, вiдповiдальнiсть за доручену справу, майже фанатична, за вiйськовою спецiальнiстю - зв'язкiвець. Код доступу - трiйка. Знайомий iз системою лише локально. Тривожних донесень останнiм часом не надсилав, стороннiх немає. Доповiдi йдуть загальним порядком. Доведеться посилати спецiалiста. Ворушимо його в глухоманi, нехай перевiрить все в околицях. А ви, готуйтеся Олексiй у вiдрядження, на польовi випробування. Завтра зранку. Непорядок. Щось сталося, чує моє серце.
  Фет, що? Дiдусь мiй власний!? Це просто божевiльний будинок, маячня якась! Дiд, агент ГБ, вiн тут всю Зеленiвку тримає, а я йому одним тягарем всю секретну роботу завалив! Ось вiн ходить у мене завантажений. Ох, не на добро я все це затiяв. Чортова музика, веселi сни, експериментатор! Пташок би частiше слухав - жив би спокiйно. А тепер хоч вiшайся. Потрапив конкретно.
  - На антену подивiться, - запропонував Сергiй Опанасович. - Он, на стiнi висить, бачите? Подивiться, подивiться, раптом ремонтувати доведеться. Iнструкцiю та креслення сьогоднi ж вивчити напам'ять. Запитання?
  Олексiй замотав головою на знак згоди. Подивився на стiну. Там висiло пристосування, що нагадує колесо вiд воза, тiльки спицi були не з дерева, а з латунi. Зовнiшнього обода не було. Всi шiсть променiв закiнчувалися невеликими чорними конусами. У центрi цього колеса стояв блок, схожий на хокейну шайбу, тiльки трохи товстiший. З отворами, куди пiд невеликим кутом i загорталися латуннi сегменти. Загалом, зовнi нiчого i складного. Яке ж вiдношення це до телекомунiкацiї має? Бачачи легке здивування на обличчi Олексiя, Сергiй Опанасович спочатку посмiхнувся, а потiм серйозним раптом голосом сказав.
  - Ось i настав час пояснити вам Олексiй, навiщо ми вимагали людину з кодом доступу нуль. Справа в тому, що антена, що знаходиться перед вами, одна з багатьох встановлених по всiй областi i країнi. Всi вони працюють разом iз нашою антеною, бачили там на даху? Нi, не тарiлка, а скорiше схожа на каркас величезної квадратної скриньки, а також шести супутникiв зв'язку з нашою телевежею, є новою надсекретною оборонною зброєю п'ятого поколiння. Умовна назва - "Зелена парасолька". Прин-цип простий i генiальний. З кожного з супутникiв, або просто з телевежi, на нашу антену передається сигнал певного дiапазону частот. Ми цей сигнал посилюємо i передаємо на цi ось антени. Кожна їх вiдображає сигнал у свiй сектор простору. У результатi, залежно вiд орiєнтацiї антени, на вiдстанi п'ятдесят кiлометрiв вiд неї, створюється частотний пирiг, глибиною пiвтора, два кiлометри. Якщо ворожа ракета, чи лiтак, потрапляють у зону. То резонансна частота повнiстю спалює всi їхнi електроннi блоки. Тобто, до заслону йшла ракета, а з пирога вивалюється залiзна болванка, яка не може виконати жодної команди. Нi летiти, нi вибухнути. Єдина небезпека, щоб вона нiкому на голову не впала. Тяжка зараза. З дуру i придавити може. - Сергiй Опанасович знову посмiхнувся. - Ось так i живемо пiд ковпаком. Є питання? Єдина небезпека, щоб вона нiкому на голову не впала. Тяжка зараза. З дуру i придавити може. - Сергiй Опанасович знову посмiхнувся. - Ось так i живемо пiд ковпаком. Є питання? Єдина небезпека, щоб вона нiкому на голову не впала. Тяжка зараза. З дуру i придавити може. - Сергiй Опанасович знову посмiхнувся. - Ось так i живемо пiд ковпаком. Є питання?
   - Так точно.
   - Задавайте.
  - Скажiть, а як нашi лiтаки лiтають? Поїзди, автомобiлi? У них зараз теж електронiка є. Чи щит тiльки згори?
  - Гарне питання. Нi, Олексiю, коли я говорив пiд ковпаком, я мав на увазi, що нас закриває баня до самої землi i навiть трохи вглиб. Антени можна орiєнтувати пiд будь-яким кутом до лiнiї горизонту. Сектор прикриття близько сiмдесят кiлометрiв, так що, поставивши їх, як у нас, приблизно через п'ятдесят кiлометрiв, можна легко зробити закруглення секторiв у потрiбному напрямку. А чому наша технiка з ладу не виходить, то це ще простiше, у нас же з ними стандарти рiзнi. Недарма в народi кажуть. Що росiйському добре, те iноземцю - смерть. Зрозумiли iдею?
   - Так точно.
   - Ще питання?
   - Нiяк немає.
  - Добре, ще раз нагадую, що розголошення даної iнформацiї спричинить нещасний випадок зi смертю протягом шести годин. Включно з президентом, цiєю iнформацiєю мають сiмнадцять людей. Ви вiсiмнадцятий. Так, тепер за Фетом. Код для зв'язку буква <фет> намальована на внутрiшнiй сторонi зап'ястя. Чорний пастою - переходить до нього в пiдпорядкування, синiй - з рiвними правами, червоний - вiн виконує всi вашi накази. На перший раз поїдете, iз синiм знаком. Ну, начебто б все. Зараз сiдайте, вивчайте документи. Пiсля обiду поїдьте влаштовуватися, познайомтеся з мiстом. Завтра о восьмiй нуль-нуль у СС, у кабiнетi. Код виходу такий самий, як i входу, АЛ-ЛЮР двiчi. - Сергiй Опанасович вiдвернувся i почав про щось сперечатися з операторами.
  Олексiй глибоко зiтхнув, ще раз озирнувся навколо i попрямував до документiв. Настав час перекусити i почати влаштовуватися на новому мiсцi. Але ж служба є служба.
  Вилетiв я зi своїх сонних експериментiв, як завжди - вiдразу в потi i в душевному хвилюваннi. Ноги та руки ватянi. У головi одне питання, що робити? Догралися ви, Хома Фроловичу, до останньої ручки. Тут, вищi сили включаються, страшнiше танкової дивiзiї. Один невiрний i чекає тебе дорогий Фома нещасний випадок iз летальним кiнцем. Веселенька перспектива, нiчого не скажеш. Але з iншого боку, всi мої бачення - лише гра запаленої уяви? Лише сонне марення? Ой, добре б! А якщо немає? Загалом перевiрити можна. Буде третiй факт.
  Намалюю червону лiтерку на зап'ястi, якщо дiд зреагує, то все, кришка. Значить правда, є i зброя ця, i дiд ГБешник, i капiтан цей Олексiй Володимирович, i все, все, все, що я тут побачити встиг. Треба буде тодi перед дiдом колитися, не перевищуючи, звичайно, коду його допуску. Нехай сюди викликає великих начальникiв. Їм уже все повнiстю розповiдати доведеться. Мiй капiтан приїде, а може й сам Сергiй Афанасiйович. Ну, все, рiшення прийняте, час робити! Вставай Хома, на тебе чекають великi справи! Я зiскочив з лежанки, зробив кiлька нахилiв i присiдань, розминаючи затеклi м'язи. Але все одно болiсно ниють. Треба було до рiчки пiшки йди.
  Дрiт прибирати поки не буду, сама по собi вона не фонує, а ось замаскувати її треба як слiд. З експериментами зав'язувати, не дай бог ще в когось iз начальства потрапиш, або крутiше влетиш. Хоча куди вже крутiше. З цього кошмару живим виплутатися. Дрiт швидко змотав i засунув пiд балку на горищi, нiби там i народилася. Все, тепер у хату, шукати червону пасту. Тут такi справи творяться, не до сну. Заскочивши дорогою в туалет, я вiдразу попрямував до будинку.
  Дiда нiде не було. Годинник показував без десяти дванадцять. Зазвичай дiд у цей час пас кiз за полем, нiбито. Ось яка у нього робота! Ну, пенсiонер - зв'язкiвець! Хвилин за двадцять, повинен за iдеєю повернутися додому. Час пiдходив обiднiй, а все, що приготували вчора, ми й доїли вчора. Обiд готуватиме з нуля. Але це мене мало хвилювало, потрiбна ручка з червоною пастою. Вiдкривши верхню скриньку комода, я гарячково пошарив усерединi. Письмового приладдя у дiда небагато, а знайти потрiбну ручку нiяк не вдавалося. Я закрив комод, сiв на диван i став посилено згадувати, де ж я бачив кулькову ручку з червоною пастою. У тому, що вона є в хатi, я не сумнiвався. Днi два назад дiд записував до себе в зошит, якийсь кулiнарний рецепт i лiтери запису були червоними. Швидше за все, вiн у цьому зошитi i залишив потрiбну менi ручку. Але де ж цей чортовий зошит? У комодi немає, значить на печi, або на шифон'єрi. Вставши на спинку дивана я заглянув на шифоньер. Та ось вона! I ручка на мiсцi! Сiвши бiля вiкна я закотив рукав i старанно намалював пристойних розмiрiв букву у себе на зап'ястi. Повернувши рукав на мiсце, я трохи заспокоївся. Посвистуючи тупий мотив, пiшов у город, за зеленню. Вiйна вiйною, а обiд за розпорядком.
  З боку лiсу йшов дiд. Зосереджений i злий як собака. По нервовiй походi видно. Зрозумiло, неприємностi на роботi. Це вiн ще не знає, що до нього їде. Ревiзор. Як здивується, як зрадiє. А якщо вiн дiзнається, хто головна причина його проблем - повний фiнiш! Коханий онучок, пiдвалив неприємностей! Смотний сморiд, на всю оборонну систему країни. Один малолiтнiй придурок з музичними пристрастями i оборонний сектор не працює як слiд. Стало чомусь весело. А уявивши ситуацiю, що зараз вiдбувається центральному пунктi, де кращi уми країни не можуть розiбратися в тому, що вiдбувається - радостi повнi штани!
  - Прокинувся? - похмуро запитав дiд, пiдiйшовши до городу, де я посилено робив вид роботи. Типу, грядки прополюю. - Давно встав?
  - Давно вже годину, як прокинувся. Вирiшив попрацювати на городi замiсть заряджання. Схвалюєш?
  - Ну ну. Молодець. - Засунувши руки в кишенi штанiв, дiд задумливо похитався з шкарпеток на п'яти, штовхнув порожнє вiдро i пiшов у хату.
  Завантажився дiд пiд зав'язку. I я зараз зi своїми рисуночками - криптограмами. Нi. Все треба робити на ситий шлунок. Людина добрiє, проблеми вiдступають у шлунок, життя в рожевому кольорi. Швиденько докидавши зiбранi овочi та фрукти в кошик, поспiшив слiдом
  - Та я не знаю, що вiдбувається! Що ви з мене стрiлочника робите? До чого тут мiй онук? Надiшлiть людину, спецiалiста. Хай сам знається, - ще в сiнях почув голосний дiд.
  - Добре. Так точно. О котрiй годинi прибуде? Зрозумiв. Чекаю. До зв'язку! - Так, так, розмова начебто закiнчена. Потопав максимально голосно до дверей. Увiйшов.
  - А, ти Хома. Зiбрав урожай? Давай перекусимо що бог послав, жерти хочу - сил немає. - Кiстка вiйськова. Зiбрався волею та всi свої проблеми пiд мундир. Правильно дiд. Нема чого онуку напружувати i так я напружений. Кожен мовчки зайнявся своєю справою, у густiй тишi. Дiд у проблемах з антеною, я пiд враженням його проблем, ну i своїх природно.
  Поїли мовчки, пiд бадьорi пiснi з телевiзора. Посидiли - подобрiшали. Дiд помiтно розслабився. Час говорити, чи як? Показувати тату на зап'ястя? Нi. Безглуздо. Ну, покажу... розкриюся... Дiї дiда? Вiн маленький шуруп у секретнiй справi. Знає тiльки те, що йому належить. I це полковник у вiдставцi! Людина прослужила все життя засекречена. Перевiрений - перевiрений. I то довiряють ветерану за третiм доступом - стрiлочником працює. А я що скажу? Перед ним постане аль-тернатива - доповiсти по iнстанцiї, чи нi. Вимушений буде повiдомити. Iнакше для дiда наслiдки непередбачуванi. В'язниця з нещасним випадком. Я так розумом розумiю, справа не просто секретна. Надсекретне! Якщо навiть наш президент не має повної iнформацiї!
  За iдеєю що виходить? Нашi умiльцi створили протиракетну оборону, а Америцi у кращому разi рокiв сто треба наздоганяти. На фiзiономiю - повне порушення всього протиракетного договору вiд минулого столiття! Американцi п'ять рокiв кричали на весь свiт, про бажання вийти з договору, але ризикнули лише недавно, бояться наслiдкiв. Але вони ще навiть не уявляють, чим ми володiємо! Хочуть трильйон доларiв на космiчну оборону витратити. А ми тихою сапою, копiйками обiйшлися? З пiдручних матерiалiв, ялинки-палицi ростуть, трохи мiдi та чавуну? Так виходить? I тут з'являюсь я i з дурною самозадоволеною усмiшкою заявляю - а я все знаю! Усю сiм'ю на хрiн лiквiдують, або iзолюють у кращому варiантi, разом iз Зеленiвкою. I про всяк випадок кiлометрiв на сто у радiусi, всi продезiнфiкують! В даному випадку, як кажуть у кiно, ставка - бiльше нiж пiвставки. Спокiйно i легко зiтруть у пилюку. Навiщо я їм потрiбний зi своїми знаннями? Нi. I натомiсть запропонувати нiчого. Якщо тiльки про побiчний ефект розповiсти. Ще гiрше для всiх виходить, а для мене насамперед. У кого захотiв, у того й потрапив? Тобто повний ковпак над усiма та нам усiм. Зовнiшнiй та внутрiшнiй. Спокус завжди повно для влади. Я б теж зробив, що й вони.
  Нi. Поки що нiчого не треба робити. Подiлитися знаннями ми завжди встигнемо, а от поза-горати! Четвертий день на природi, погода прекрасна, а я бiлий, як вершкове морозиво. Так, непогано б зараз морозива пломбiр i на дах засмагати, в траву-муравушка. Iдея. На даху позагораю. Година, пiвтори та воднi процедури кожнi плями-дцять хвилин.
  - Про що замислився Хома? Через мене переживаєш? Вибач. Проблеми сiльськi здолали. - О, дiд ожив.
  - Нi. Ти дiд не до чого. Думаю позасмагати на сонечку. Досить за грибами бiгати i на велосипедi кататися. Змiнити активну фазу вiдпочинку на пасивну. Ультрафiолет корисний молодому органiзму.
   - Думка цiкава, але потребує деяких уточнень.
   - Яких?
   - Перш нiж пасивно та бездарно вiдпочивати, треба весело та активно попрацювати.
  - Рубаєш мої прекраснi iдеї на коренi. - Важко зiтхнув я. - Що треба робити? Нового цапа рiзати?
  - Давай приберемося? Гостi надвечiр мають пiдiйти, а в нас бордель.
  - А хто прийде? Селяни?
  - Селяни - селянки. Прийдуть i побачиш. - трохи знiяковiло промовив дiд.
  - Не хочеш не кажи. Сюрприз буде.
  - Тодi я в хатi прибираюсь, а ти на вулицi працюєш. Пiдмiсти, смiття викинути, полiну бiля будинку поправити. Не дай боже, впаде полiно, заб'є кого... Добре?
   - Не так щоб добре, але якщо треба, то завжди.
  Фронт робiт позначений, знiмаємо сорочку... Ага, роззява, а про криптограму забув. Швидко, доки дiд не побачив пароль, став прати позначку з руки. Ледве вiдтер. Паста у нього хороша - приставча. Треба буде, знову намалюємо. Пам'ять хороша, а що менi треба, я на все життя запам'ятаю.
  Люблю за хорошої сонячної погоди попрацювати двiрником! Мухи дзижчать, мошки липнуть, сонце смажить, вiтру немає. Один солоний пiт. Щодо поту я звичайно злегка заги-баю. Навiть не спiтнiли, але провозився годин до третьої. Фiзично ослаб, сил вистачило ледве на дах будинку залiзти. Але покривало не забув, на руберойдi лежати липко та брудно. Пий-заж з даху непоганий. I ялинка моя видно. Хрiн тобi ялинка, не буду я музику слухати i спати не буду. I нiчого ти менi не зробиш. Антени то нi! Тю-тю! Але тiльки-но притулив голову до покривала, як у головi все закружляло. Все швидше та швидше. Як на собачiй каруселi...
  
   ГАВ ГАВ...
  
  Муха дзижчить ... Як голосно може дзижчати муха .... I вода капає голосно, дратує жахливо, тому що в туалет дуже хочу. А запахiв скiльки. Розплющу очi, я приїхав. Обидва на! Чорно-сiро-бiле кiно. У старовинну кiнохронiку потрапив? А нахабна му-ха дзижчить. У фiльм, якого не будь Тарковського потрапив. Але як безпардонно дiє, зараз сяде на обличчя. Повз нос промайнула волохата лапа, клацнули зуби. Муха улетiла. Лапа передi мною, пазуриста, сiра. Лапа наближається, висовується довгий, рожевий язичище i починає її душевно облизувати, судячи з вуличного запаху - гуляла ця лапа востаннє сьогоднi вранцi. Муха пiдлiтає ззаду i пiдступно сiдає на спину. Пейзаж змiнюється, чую клацання зубами бiля шерстистої спини, вона свербить, заодно роблю масаж в шерстi. О, яке блаженство...
  Здравствуй Вася - Новий рiк! Я сиджу у собачiй головi. Що за справи, якої породи собака? Встати б подивитись. Але хазяїн тiла не хоче. Собака не хоче. Гудiння перемiстилося на стiну. Погляд псини, що перемiщається на звук. Муха на стiнi. I так я в собакi, собака в передпокої, передпокiй у квартирi. Логiчно Ватсон.
  Крiм мухи, решта звукiв ледь чутна, пiдлога iнодi тремтить вiд стуку трамвайних колiс об рейки. Значить квартира мiська, ймовiрно, в моєму мiстi. У туалетi, в зливному бочку сифонить вода. А запахiв скiльки. Але про це ми згадували. I око не треба, понюхав i одразу запахообраз перед очима. Спробуємо застосувати отриманi собачi здiбностi. Сiм'я iз чотирьох двоногих. Хазяїн, або ватажок зграї - батько сiмейства, говорячи людською мовою, учора пиво пив. Молода самка - дочка навчається у школi. Самка, що годує всiх, - мати, працює в магазинi, але не продовольчому, а комусь дуже смердючим, у парфумерному, або господарському. Найменше господарське дитинча в дитячому садку. Дуже гидкий, примхливий i нервовий, пахне хворобами, але загризти його не можна, ватажок зграї буде дуже сердитий. Доводиться терпiти. Фу, Хома - якi у тебе антигуманнi, антилюдськi думки з'явилися. Глибоко проник у звiри-ний образ.
  Вранцi собака не встигла сходити по-великому, терпiти доводиться обом. Нiчого, незабаром молода самка прийде. Якщо господиня iкла загартуватиме i часто-густо голосно гавкатиме, у сенсi смiятися, можливо зводить на вулицю, до кущикiв. Прийде мовчазна, терпiтиму до вечора. Муха вперто дзижчить - дратує собачi та мої нерви. Як я швидко вжився у собачому життi. Я Хома, я сплю, чи не сплю, не має значення. Просто я у собацi. Спи-на свербить сечi немає. Ага, не витримала псина. Правильно зубки, зубки. О-о-о! Як добре! Пiд зубами щось хруснуло. Блоху перекусив? Яка вона бридка на смак. Добре, що вовни у нас мало. Лiто. Спека. А був би шерстистий, як кавказька вiвчарка - спiтнiла до поту. Я бульдог, чи боксер. Хвоста немає. Хтось iз них без хвоста живе. Або Дог. Хот дог. Гаряча собака. Але як спекотно. Вiкна закритi i кватирки на гачку. Провiтрювати квартиру треба, дорогi господарi. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. дорогi господарi. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. дорогi господарi. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. . i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. . i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста.
  Собака потягнувся мордою пiд задню ногу .... Ми з тобою однiєї статi ти i я, сказав Мауглi ватажку мавп. Це радує. Хоч щось спiльне нас поєднує. А з великої кiмнати погано пахне, з екологiєю не в порядку. Пес там не любить, боїться за своє собаче здоров'я. I взагалi запахи у квартирi важкi, старi, затхлi. Не провiтрюють, через маленьке звiрятко, простигає дитя часто. Так вiн i так хворий, не мешканець. За запахом дiагноз ставлю? Ось цi здiбностi нашим док-торам. Прийшов у полiклiнiку, тебе лiкарi обнюхали та одразу визначили хворобу. Економiя засобiв i нервiв - аналiзiв здавати не треба, рентгени не проходити, в пробiрку не какати .... Голова стрiмко хитнулася, зуби клацнули, муха полетiла. Зображення завмерло. Тепер знову засне. Сон увi снi. Фу! Атас! Ану не спи собаку! Дивись, реагує. Але не на мої команди.
  Кобелiна лiниво встав, потягнувся, позiхнув у всi бiлоснiжнi iкла i сiв перед вхiдними дверима, радiсно лазячи голим задом по пiдлозi передпокою. Клацнув замок, дверi з цмоканням вiдчинилися, впускаючи смачнi запахи з вулицi та дiвчинку рокiв чотирнадцяти. Пес закрутив дупою iнтенсивнiше, показуючи радiсть вiд несподiваної зустрiчi, повизгуючи i намагаючись стати на заднi лапи. Не поцiлувати, то хоч лизнути нiжну дiвочу фiзiономiю. Але собача морда на рiвнi нижнього краю спiдницi - розлiтайки. Не високi ми, пес.
  - Та вiдiйди безглуздий дурень. Фу! Я сказала Фу! Не лижись! - штовхнула пса ногою вiдганяючи вiд себе. Псина радiсно дихав, не вiдчувши удару по широких грудях i продовжуючи махати обрубком хвоста. Чого радiєш дурний? Думаєш, гуляти пiдемо? Тримай морду ширше. Вона вже туфлi скидає. Дiвча скинула босонiжки, вiдпхала пса з дороги i пробiгла у велику кiмнату до телефону. Пес понуро потрусив за спiдницею i я разом з ним.
  Зараз понюхаємо та дiзнаємося, чим ти займалася сьогоднi. Так, гуляла вулицею, запах мокрих ганчiрок i прального порошку - у школi щось мила, пiдлога можливо. Трудовий семестр - вiдпрацювання на господарських вчителiв. Запашок тютюнового диму, з пiд-ружками та друзями, балувалася цигарками. Зажувала м'ятною гумкою. Дiвча бухнулося на диван поруч з журнальним столиком, пiдсунула до себе телефон i стала набирати номер. Кобелiна сiв навпроти її нiг, i нахиляючи голову з боку на бiк, намагався зрозумiти, що вона робить. Чому з ним гуляти не йдеться? Немає сил терпiти собачу фiзiологiю, але що робити, кому зараз легко? Терпи.
  - Але? Аню можна? - Ну й культурна... хоч би привiталася спочатку.
  - Вiтання! Я це, що ти не дiзнаєшся? Марiйка. Ти що одразу втекла? Додому треба було? Ти що зараз такi кори були! Ми з дiвчатами сидимо, тусуємось, покурити вирiшили. Янка пригощала. Та ти ж знаєш, вона вiчно гидоту купує, грошi головне є, предки да-ють, а вона курить фiгню, хоч раз хорошi купила. Ну i пацани пiдходять, з дев'ятої. Та ти знаєш. Ага. Цей, той i твiй, ну який тобi подобається. То ось, прикурити, закурити. Халявщики, я б нiколи не дала. Ну, а ця дура дала. Та Янка Петрова, вся одразу розтанула, цигарки будь ласка, iрже як дура набита.
  До пса остаточно дiйшло, що гуляти з нею не пiдуть. Опустивши вуха, повернувся до передпокою. Бухнувся на пiдстилку, дупою до господинi, типу образився. А сам вуха назад, раптом покличуть.
  Молода господиня встала з дивана. Пес стрепенувся, але вона лише пiдiйшла до телевiзора. Включила на повну силу. Йшла реклама, пес пiдтиснув вуха, телевiзора вiн не любить. Дiвочої розмови стало не чути. ТБ щось спiвав, Машка хихотiла, щось перепитувала жваво коментуючи. Це один чоловiк у домi, а що буде потiм? Жах! Як вiн терпить? Минуло хвилин п'ятнадцять. Нiчого не змiнилось. Терпiти сечi немає, дивний зв'язок, хоче собака, а менi несила.
  Забухали пiдбори на сходах. Хазяїн. Пес миттю схопився, присiдаючи на всi лапи вiд радостi. Пролунав довгий, вибагливий дзвiнок. Бiля телевiзора термiново зменшили гучнiсть. Машка пiдбiгла вiдчиняти дверi. Увiйшов товстенький, невеликого зросту мужичок, не обтяжений печаткою iнтелекту на фiзiономiї.
  - Привiт тато. - посмiхнулася дочка, намагаючись не дихати нiкотином на батька. Лiзнувши заради пристойностi господарську руку, пес пiдбiг до вiдчинених дверей i тужливо заскулив, натякаючи на прогулянку.
   - Знову з ним не погуляла!
  - Я недавно зi школи прийшла. - Почала виправдовуватися дочка вiдступаючи в кiмнату, до телефону.
  - Нiчого не знаю. Iди прогуляй пса, потiм наговоришся по телефону, а то зараз обга-дить передпокiй, вони знову вiд нього.
  - А чому одразу я? - спробувала обуритися дочка. - Ти ж його завiв? Вiн менi всi руки обiрвав повiдком. Нiколи не слухається надвiр.
  - Поговори ще! Марш сказав. Увечерi погуляю сам. Не слухатиме команди - лупи повiдком. Iди, йди, давай!
  - Ну i добре. - ображено пирхнула дочка. Натягла нашийник з повiдцем на пса, затягнувши на крайню дiрочку, так що дихати стало важко, чорт з ним тiльки швидше. Сечi немає.
  - Ти, тихiше звiр! Мене впустиш! - Пси як трактор вiзок, потягнув дiвчинку за собою, не розбираючи дороги i сходи.
  Витягнувши господиню у двiр, пес забiг на газон перед будинком i щасливий, усевся на самiй серединi, розкорячившись на шпагат. Вiдвернися Маша, не п'я очi. Це псовi все одно, а менi - нi. Фiг. Тодi менi теж байдуже. Мене ж не видно, пес i пес, справляє потребу. Швидко покiнчивши з мокрою справою, псина зобразив рух заднiми ногами, типу я Грiнпiс, не треба смiтити. Збережемо планету нашим собачим дiтям. А сонце пече вiд душi. Опустивши морду в пожухлу траву, пес почав бiгати кругами по двору, тягаючи господиню за собою, надсадно хропучи i натягнувши повiдець до дзвону.
  - Усе! Додому! Арнольде! Додому я сказала! - Перехопивши за середину шкiряний повiдець, твердим кiнцем, почала лупити нас по спинi.
  Отже, ми Арнольд. Шварцнеггер-термiнатор. Кращого iменi не очiкував. Поводок догодив по носi. Боляче! Арнольдiк пiшли додому! Ти терпиш побої, звик до господарських ласках, а я нi - мене вдома нiхто не б'є. Нi, повний контакт з об'єктом, виходить боком для здоров'я. Маша перехоплюючи повiдець, завзято пiдтягувалась до ошийника. Зараз Арнольд, ми отримаємо тумакiв на повну програму. Але пес знав межi своєї собачої волi, перестав сiпатися i рватися з нашийника, зображаючи з себе смирненьку овечку. Долинув запах ворога. Хто це такий страшний? Кого ми так боїмося? Чоловiк iз вовкодавом з'явився iз сусiднього пiд'їзду. Мiй песик злякано заскулив, просячись додому. Так ти ще й боягуз. Лупить вовкодав тебе, бач, як злякався. I ми риссю помчали до рятiвного пiд'їзду рiдного дому. Втiкши з очей ворога,
  Назустрiч з'явився чоловiк середньої iнженерностi, побачивши молоду господиню з псом, делiкатно притулився до стiни. Але пес грiзно загарчав, i я вiдчув флюїди страху, що виходять вiд чоловiка. Наразi ми вiдiрвемося за свiй недавнiй страх. Чоловiк засунув руку в кишеню. Небезпека! Чорт його знає, що в його кишенi, спокiйно пройдемо, кидатися не будемо. Козел же ти Арнольд. Тихушник ганебний, але тямущий, господиня не захистить, а по мордi отримати - дурнiв немає. Не дарма кажуть, перед собакою показувати свiй страх - остання справа. Чує слабкiсть звiр пiдступний. А нiжки у господинi класнi, рiвнi. Звiльнивши свiй шлунок, пес вiдразу ж захотiв жерти, i я разом iз ним. З'явилася улюблена квартира, повна рiдних людей, якi нагодують, напоять, пригрiють i не дадуть образу свого улюбленого песика. Iнодi...
  На кухнi стояв запах алкоголю. Ватажок зграї прийняв на груди перед обiдом. Вмазав сто грам, росiйською мовою. Пiна, що нагуляла апетит, ламанулась на кухню просити подачку з панського столу. Папуля сидiв у трусах i пригорнувшись до кухонного столу товстим черевом, сьорбав м'ясний суп. Арнольдик сунувся до своєї миски, що стоїть поруч iз помийним вiдром у кутку. Прокисла жижа колись нагадувала суп. Обнюхавши свiй вчорашнiй обiд, пес зморщив нiс i гордо вiдмовився, сподiваючись урвати свiжий шматок. Сiвши на пiдлогу, бiля нiг господаря Арнольд, став гiпнотизувати господарський човкаючий рот, проводжаючи голодним поглядом кожну ложку. Сидiти можна, але тихо, виховано. Найменше прояв нетерпiння переслiдується господарем нещадно.
  Перший голод ватажок угамував, погляд став осмислений, помiтив пiд ногами вiрного Арнольда. Поглянувши по столу, нам скинули скоринку хлiба. Клацнувши зубами, як при ловi мух, пес на льоту проковтнув хлiб. Собака друг людини, а людина друг своєму шлунку. Сиди Арнольдик, чекай, раптом ще обломиться шматок. Запахло поганим м'ясом - варена ковбаса. Але людина їсть, не труїться, то й нам собачкам можна. Сосиски закипiли. Цiкаво iз чим? На гарнiр, картопля смажена. Незварення шлунка псу забезпечене. Почулася булькання рiдини та пiшла нова хвиля алкогольного запаху. Досить крякнувши, господар закусив цибулею. Брукнув нiж про тарiлку - пiшов нарiзати сосиску. Пес напружився в передчуттi. Пролетiв шматок сосиски - а я з Арнольдом, полетiв за нею до передпокою. Як завжди вона закотилася пiд шафу, як завжди господар зареготав. Настрiй пiднявся. Лапи короткi, трохи не вистачало пазурiв, щоб дотягнутися. Пес верещав, нетерпляче дряпаючи пiдлогу лапами i всовував морду пiд шафу, так що вуха мало не вiдривалися. Перемога була здобута, шматочок проковтнутий i ми окриленi перемогою, помчали назад на кухню. Є у собачому життi приємнi моменти.
  Господар дохльобував чай, закушуючи гiгантським бутербродом. Останнiм ковтком з кухля прополоскав рота. Втомлено вiдригнув i лiниво вiдвалився вiд столу. Тепер можна несмiливо пiдiйти i поклавши голову на колiна, дати почухати за вухом. Що Арнольд i вчинив. Що ж вiн рiдко змiнює бiлизну? Фууу... i миється, як мiняє. Вода ж є у квартирi. Вiд мене, тобто вiд собаки, пахне приємнiше. Ну, дай поїсти, дай поїсти. Не дає. Встати на заднi лапи? Собака вiрно розумiє, i лапками, лапками переднiми, як дворняжка помахай. Нi, марно. Затиснув нагороду скупердяй. Доведеться нам до господинi терпiти голод, бiдна псина.
  - Ну, що Арiк? Пiдемо гуляти? - Волосатою ногою став гладити по головi пса. Максимальний прояв почуттiв до свого чотирилапого друга. Ми з собакою впали набiк, задерши всi чотири ноги вгору. Нога опустилася, кiлька разiв поелозила по черевi i недбало вiдштовхнула вiд себе.
  - Зараз пiвгодини здiйму, i ходiмо, - насилу вставши, i позiхаючи на весь рот поплентався в свою кiмнату. - Машко! Зроби телевiзор тихiшим!
  Арнольд сунувся в кiмнату за господарем, але отримавши по головi шльопанцем, був залишений у передпокої. Покрутившись бiля своєї пiдстилки, сумно сiв. Робити абсолютно нiчого i не знайшовши чим зайнятися, пес став гризти господарський тапок. За туфлi вiн уже отримував вiд хазяїна наганяй, а за тапки ще нi. Ти й придурок, Арнольде. Проводь паралелi.
  Якщо це не туфель, значить, не отримаєш по шнобелю? Перестань, сказав. Повний вiдстiй розуму. Хто вигадав, що породистi собаки сяють розумом? Мабуть такий же породистий розумник. Аристократ. Фу, кобелiна!
  Реагує, почув. Арнольд пiдняв праве вухо, прислухаючись до пiд'їзду. На сходовому майданчику почулося виття дитини, сердитий тупiт пiдборiв i шарудiння вантажу по сходах. Пес кинув недогризений шльопанець, попередньо запхнувши його пiд шафу. Хитрий, стерве! Роззявивши пащу, сiв бiля дверей, у звичайнiй своїй позi - радiсна зустрiч господарiв.
  Пролунав наполегливий дзвiнок у дверi. Пiдбiгла Машка i почала вiдкривати запори. Виття за дверима не припинялося. Клацнули замки i через порiг, був перетягнутий представник молодшого поколiння. У соплях, сльозах, з забрудненим брудом i морозивом обличчям. Вiдпустивши руку кiндера, мати передала сумку з продуктами дочки. Жiнка, що увiйшла середнiх рокiв, важко перевела дух i стала знiмати босонiжки з нiг. Дитина теж перевела дух i закричала з новою силою. У дверях з'явився заспаний господар.
   - Пожерти що не принесла?
  - Сумка на кухнi. Та заткнись ти! - I ляснула легенько синочок по спинi. Не чекаючи пiдступу вiд матерi, вiн спантеличив, а потiм заревiв, як недорiзане порося. У нас iз псом заклало вуха i ми вiдскочили у бiк кухнi. Але всi домочадцi вiднеслися до концерту спокiйно, займаючись кожен своєю справою, Машка з батьком, потро-шили сумку в пошуках чогось смачненького, Арнольд плутався пiд ногами, а господиня почала переодягатися в домашнiй халат, залишивши чудо в передпокої на по -Лу.
  - Чого вiн розорився? - Нарештi поцiкавився батько, збудувавши собi черговий гiгантський бутерброд.
   - Чи то морозиво купили.
  - А-а-а... Вовiк, не реви, йди, з собачкою пограй краще. Арiк! Заспокой дитину! - Вiддав наказ i пiшов у спальню. Собачка здригнулася вiд майбутнiх iгор, але покiрно пiшов у передпокiй. На кухнi нiчого не перепало. Трирiчний сiмейний садист, помiтив пса, негайно вчепився в його вуха, що злиплися вiд морозива пальцями, намагаючись стати на ноги.
  - У-у-у Алнольдiк, Сидiти! Лiзати! - У сенсi лежати? Немає питань, сядемо посидимо, тiльки вуха вiдпусти, боляче.
  Поки пес розумiв, що робити, лежати чи сидiти, Вовiк спробував осiд-лати нас. Еее, ми не кiнь i не велосипед. Вовка зiсковзнув з собаки на пiдлогу, але не загорлав, а швидко пiдвiвшись, полiз на холку. Але ми не марнували часу i стали злизувати залишки морозива з пiдлоги та одягу вершника. Морозиво закiнчилося, а гри ще немає. Пройшла на кухню стурбована господиня. Доля молодшої дитини, перестала нас хвилювати, i як вiдморожений зомбi, пес поплентався за самкою, що годує. Дитинча, мiцно вчепившись в шерсть, пiшло слiдом за псом. Академiк Павлов вивчаючи безумовнi та набутi рефлекси мав рацiю, але лише в деяких питаннях фiзiологiї ссавцiв. Даремно вiн протиставив безумовнi рефлекси з придбаними. Слина у собак видiляється завжди, коли хочеться жерти, просто при дзвiнку в лабораторiї,
  - Знову насвинячили на столi! Повна раковина посуду! Машко, йди сюди! - Ну зараз i нам потрапить. З'явилася дочка з тужливим поглядом сповненим туги. Дiстали настирливi батьки.
   - Що це таке?!
  - Це не я! Я сама нещодавно прийшла! - одразу перейшла в напад дочка. - Цiлий день у школi пiдлога мила i з собакою, як дура гуляла!
   - А тарiлку за собою вимити лiньки?!
   - Це тато.
  - А чашка чия? Мамина? Ти що плутаєшся тут?! - Ага, це вже про нас, пес пiдiбгав свiй обрубок, забiгаючи пiд кухонний стiл. - Жери свiй суп! Заїлося порося! Де я стiльки грошей зароблю на м'ясо? Семене!
  У дверях з'явився господар, мабуть, за новим бутербродом. Ось Арнольд, хто їсть наше м'ясо, а тебе дорiкають.
   - Що мамулечко?
  - Годi ковбасу трiскати! Це на снiданок, сам закричаєш, що вранцi поїсти нiчого. Iди погуляй iз цим - Напевно, це ми з псом. - Я хоч спокiйно на завтра обiд приготую.
  - Зараз, зараз пiду, тiльки-но бутербродик зроблю. - Дружина пiдозрiло принюхалася до чоловiка.
   - Знову пив?
  - Тiльки за вечерею стопочку. - виправдався чоловiк i квапливо позадкував задом, як рак, на вихiд з кухнi. Але про ковбасу не забув.
  - Звичку взяв! Щодня жереш горiлку! - Тепер остаточно зрозумiло, хто у хатi господар. Нам iз ковбасою облом. Та вiдстань ти вiд моїх вух! Пес мотнув головою, вириваючись iз липких рук Вовiка. Вiн нiяково впав, ще в польотi закричав благим матюком. Пес ретирувався з кiмнати, отримавши прискорення пiд зад ногою господинi. Хороша реакцiя у нашої господинi.
  Хвилин через двi в передпокої з'явився господар. З нагоди спекотного дня вiн вирiшив одягнути шорти i сiтчасту футболку. Краще б вiн у трусах вийшов, чеснiший перед народом. Колобок в одязi, з бiлими шкарпетками у сандалиях. Так... не породистий у нас господар. Двiрняжка натуральна, звичайна. I смугаста бейсболка! Боже мiй - тiней-джер вiцi! Ми ще не вийшли надвiр з пiд'їзду, а вiн уже вкрився липким потом. На голодний шлунок гуляти не в кайф, нiчого по смiтниках полазимо, нiж будь перекусимо. Головне щоб господар не придумав собаку дресирувати. До речi, з псом у нас налагоджується контакт. Реагує на мої реплiки. Зараз перевiримо. "Сидiти!" - страшним уявним голосом наказав я псовi. Арнольд з переляку брякнувся задом, на ногу господаря. Колобок, що не чекав каверзи, пiдскочив на мiсцi, як гумовий м'ячик.
  - Ти що дурень?! Свихнувся? - Крохтя нахилившись, зачепив повiдець на ошийнику. - Розiгрався! Зараз попустуєш у мене на вулицi!
  Ну-ну подивимося, зловтiшно подумав я, i зiрвався з мiсця в кар'єр, захоплюючи господаря вниз сходами, на подвiр'я. Поки ми бiгом спускалися поверхами, наш вгодований господар мало не втратив тапки, гальмуючи п'ятами стрiмкий слалом пса, хапаючись за перила i безперервно кричачи "Фу!"
  Фу - це команда для дресованого собаки - отже не можна чiпати i брати. Але пес на неї реагував слабо, а я людина, нехай представлена в неповному виглядi, але собачi команди виконувати не маю намiру. Лише внизу бiля виходу з пiд'їзду, що спiтнiли господаревi, вдалося важко нас пригальмувати i приборкати. I то лише тому, що дверi залiзнi тугi, i зачиненi на клямку.
  Привiвши себе в порядок, i поп'явши нам по ребрах i хвостi, господар чинно вийшов на вулицю. Господи! Як я сидiтиму зможу, коли знову людиною стану! Народу у дворi додалося. Малолiтки дитсадкового вiку копошилися в пiсочницi, старшi дiти бiгали колами навколо припаркованих на тротуарi машин - грали в салочки, або ментiв, незрозумiло. Трохи далi на пустирi грали собаковласники, займаючись вихованням своїх пiдопiчних. На лавi бiля пiд'їздiв грiлися бабусi, дiдусi чинно грали в козла. Хулiгани ще вiдсипалися, накопичуючи сили для вечiрнiх бешкетiв та оргiй. Коротше подвiр'я, як двiр. Почувши свободу i забувши про недавнє виховання - терпи псина. Ми знову стали рватися з повiдця, потягнувши господаря до бачок зi смiттям. Господар хотiв до собакiвникiв - Арнольд до їжi. Перемогла груба сила. Маса тiла у господаря виявилася бiльшою, а поводок жорстким. Чорт iз ним, не боляче й хотiлося, - потерпимо. Ходiмо до друзiв.
  - О, Степанич прийшов! Вiтання! - Помахав здалеку такий самий професiонал-кiнолог.
  - Здорово! Як твоя Альма? Чи не тече?
  - Та нi, он бiгає. Вiдпускай Арнольда з повiдця, спокiйно куримо.
   - Лови його потiм, дурня.
  - Ти до труби його прив'яжи. - Господар задумався, потiм наважився i пристебнув повiдець до труби. Думає, ми не вирвемося з рабських кайданiв. Ха! Мiй iнтелект, i Арнольдова завзятiсть - разом страшна сила. Ти тiльки начальник, вiдiйди якнайдалi. Хазяїн разом iз мужиком вiдiйшли до iмпровiзованої лавки - дошки на цеглинi та затiяли якусь давню суперечку про переваги своїх породистих собак.
  Отже, наша доля, в наших руках, перепрошую, зубах i iклах. Ми дружно обнюхали повiдець. Вузол елементарний, вiн би ще на бантик зав'язав. Так Арнольдик, засунь свої навички в одне мiсце, гризти тут нiчого. Дивись на роботу професiонала! Зу-бами ось за цей кiнець повiдця тягнемо. О, пiшла рiдна. Злодiйкувато обернувшись на господаря, ми позадкували геть. Керувати псом зсередини, практично не складно. Арнольд i так розумiє зi службових команд крик та цiпок, а в решту часу пiдкоряється тiльки своїм низовинним iнстинктам.
  Ось i зараз, замiсть того, щоб скориставшись свободою, бiгти в пошуках їжi вiн помчав до зграї напiвдиких собак - знайомитися. Тiльки на нас i чекали. Вони були зайнятi собачим весiллям, а зайвий конкурент кому потрiбен? У чому ми з Арнольдом негайно переконалися. Я битися можу i вмiю, ми iнодi iнодi з'ясовуємо стосунки з однокласниками за допомогою грубої фiзичної сили. Але те, що сталося зараз, бiйкою назвати не можна, вони просто накинулися на пса i почали гризти одночасно з усiх бокiв. Мiй iнтелект тут не потрiбен i з бiйки я нiчого не запам'ятав, на очi впала кривава пелена, прокинувся я з чиїмось собачим вухом у зубах, на руках у господаря. Чи сам залiз, чи вiн мене на руки схопив - провал у пам'ятi.
  - Ну, Арнольдик заспокойся, все добре, все позаду. - Арнольдик i я, тряслися як оси-новий лист. Гуляти нам iз псом рiшуче розхотiлося. Але господаря не задовольнив вихiд бiйки. Помiтивши що ми вже оговталися, вирiшив зайнятися нашим вихованням, через дресирування. Скинув пса з рук, узяв палицю i її кiнцем став нам у морду тикати, на кшталт нюхай i зубами хапай. Розрахунок його виявився вiрним, у пса настрiй рiзко змiнився, ось що означає пластична звiряча психiка та вiдсутнiсть мозку.
  - На, на, нюхай. - Господар задер палицю вгору i я, людина з незакiнченою середньою освiтою, майже вiдмiнник, став стрибати вгору повизгуючи вiд радостi i махаючи обрубком хвоста.
  - Ану, вiдiбрати! Апорт! - Бачила б моя мама як проводить час її дорогий синочок. Нарештi добре розмахнувшись, господар запулив палицю, метрiв на двадцять. - Шукати!
  Пес, простеживши короткозорим оком за польотом цiпка, кинувся навздогiн. Трава на пустирi вже витоптана до утрамбованої глини, i лавiруючи мiж екскрементами чотиривiроногих побратимiв, битими пляшками та iншим смiттям, ми швидко знайшли цiпок i радiсно побiгли назад. До п'ятого походу за цiпком, наш ентузiазм зник. Пес згадав, що вiн голодний, а мене захопили новi вiдчуття та можливостi.
  Скiльки корисного я знайшов у смiттi, однiєї грошової дрiбницi, на пару пачок добрих цигарок. I як апофеоз - золота обручка. Вiддати господаревi? На фiг. Стану людиною - прийду заберу. Матерi подарую на день народження. Хоча чортзна. Чи не повiрить. Влаштує грандiозну iстерику. Де взяв? Кого пограбував, убив, обiкрав? Зiзнайся - стане легше. Щиросерде визнання полегшує покарання. Була один раз подiбна подiя. Сам не радий. Знайшов гаманець з дрiбницею i срiбним ланцюжком, так мати тиждень тероризувала. Де взяв? Де взяв? Поверни на мiсце. Добре, батько втрутився. Краще Свiтланi подарую з натяком. Чи не хочете замiж? Руку i серце на вiки безкорисливо пропоную. Так що приховати золото, до кращих часiв. Взявши обручку собачими зубами, потяг у кущi. Ось у цього дерева й прикопаю. Головне мiсце запам'ятати, орiєнтири. Скiльки люди втрачають корисного та потрiбного. Нюх би зберегти, коли вийду з собаки. Потiм усе життя повзати, нюхати - багатий буду. Фахiвець з пошуку цiнних скарбiв та зниклих речей. Фiрму свою вiдкрию. Назву ТОВ "ФiН" - Хома та Нiс. А що? Класно звучить. Пес стрепенувся, вiдволiкаючи вiд рожевої мрiї. Господар кличе закликним, нестямним криком, втратив вiрного друга, ну побiгли. Ватажок виходив на нерви. Набридло гуляти, чи бачите. А годувати, то терпи i жери прокислий суп Арнольд? ну побiгли. Ватажок виходив на нерви. Набридло гуляти, чи бачите. А годувати, то терпи i жери прокислий суп Арнольд? ну побiгли. Ватажок виходив на нерви. Набридло гуляти, чи бачите. А годувати, то терпи i жери прокислий суп Арнольд?
  - До мене! - ми пiдбiгли.
  - Знову десь повзаєш худобу! - замахнувся повiдком. Ну, ну, потрап. Зараз почну кола мотати по пустирi, не радий будеш. Господар зрозумiв, що ласкою ефективнiше досягти свого, поки не пiймав у руки. Дiстав iз кишенi шматочок цукру. Стiй дурень, тебе ж обдурять. Зi звiринним почуттям голоду боротися марно. Пiсся натура довiрлива i чиста, як аркуш паперу. Тепер знову отримаємо господарської ласки. Я мав рацiю, але все одно отримали по головi. Прикрутивши нас до повiдка, вiдконвоївали до квартири.
  У кiмнатах додалося запахiв та нервової напруги. У сiм'ї, тривало розбiр польотiв. Взаємини поколiнь бажали кращого.
  - Дружина! Їсти хочемо! - З порога закричали ми хором. У сенсi, пес прогавкав, я подумав, а господар прокричав.
  - У вас на думцi тiльки одне - пожерти та поспати. Я що для вас - хатня робiтниця?!
  - Ти не права лапушка. - пiдлабузно посмiхаючись, господар притулився до дружини. - Сама вже назвала двi думки.
   - Поговори ще - Цецерон!
  - Ну добре Добре. Заспокойся люба. - вiдсахнувся чоловiк, ховаючись у спальнi. - Пса хоч нагодуй.
  - А ти купив йому пожерти? Сам наївся. А я тут повинна бiля плити коритися, цiлими днями! - Знайомi слова, десь я їх чув. Вдома, де ще. У нас мамуля так само лається, коли голодна i втомлена з роботи приходить. А ще кажуть, що шлях до серця чоловiка лежить через шлунок. А у жiнок через яке мiсце?
  Пес, як i я лайки не любив, але їсти хотiлося бiльше. Довелося стирчати на кухнi i чекати, поки нагодують. Добре хоч малолiтнього бандита не було. Мультфiльм дивиться. Господинi гавкати набридло i вона згадавши про голодного собаку, налила свiжої по-хлiбки. Але додала до старої бурди. Прокислий запах трохи перебили свiжим смаком кiсточки. Колись на нiй було м'ясо. Погризем - потренуємо зуби. Та щоб я, завiв собаку. Друга людини? Нi, у людини товаришем має бути людина, у крайньому разi - кiшка, або кiт, як у Андрюхи. Я його, не мучу, тiльки шугаю iнодi пiдзатильником. Але люблячи i лише за справу. Цiкаво було б у ньому побувати. Поки я роздумував про мiжвидовi вiдносини, Арнольд, дохлiбав гидоту, погриз кiстку i, судячи з умиротворення, що настав у його головi, захотiв чогось iншого. Чого ж ти хочеш псина?
  - Спати хочу - почув я виразну думку, що виходила не вiд мене. Я здивувався. При-вик що в собачих мiзках панує тиша. Виходить вiн теж мислить, отже, iснує? Здалося, чи ще що подумає? Але пес лiг на свою пiдстилку, головою в господарськi черевики i задом до народу. Заплющив очi i одразу заснув, як вимкнувся з електричної розетки.
  Опритомнiв я на тому самому мiсцi де i лежав до цього, на даху. Як у нестямi з неї не скотився! Дивно. Голова гуде, спина свербить. Перегорiв-перегрiвся. Нiчого не розумiю. Струнка, як пiрамiда, теорiя про ялинку, валиться на очах. Ранiше думав, що попадаю в iнших людей завдяки дроту, контакту iз землею та ялинкою. Нинi нi землi, нi дроту, а контакт є? Два варiанти, або в мене прокинулися неординарнi здiбностi, або ялинка виходить на мене безпосередньо через сплячу психiку. Щось у нас збiгається в радiохвилях, або ялинка користує Фому, у своїх корисливих цiлях? Може це новий рiзновид розуму? Ялинка з мiзками? Карма там, аура, хоризми всiлякi? Друїди в кiнцi кiнцiв обожнювали дерева, може не дарма? Я теж ялинка? Тiльки без колючок i прямоходяча? Нова гiлка розвитку деревини? Симбiоз ялинової шишки iз мозочком? Батько iнодi ж каже, що я дерев'яний? Ось не думав, що вiн виявиться близько до iстини. Спина свербить, сил немає! Озирнувся на червонi плечi. Жах! I це за пiвтори години на сонцi! Все, бiфштекс готовий! Можна подавати до столу. До речi про стiл...
  - Дiду! - а у вiдповiдь тиша. Нi дiда, нi гостей, нi обiду. Обережно злiз iз даху i пiшов у город збирати врожай для обiду.
  
  Руки робили свою брудну справу, а голова гудiла вiд нового знання. Якщо все, що я знаю, з розумом використовувати в корисливих цiлях, можна багато чого досягти в життi. Зелена цибуля вже не помiщалася в руцi, ще кропу нарвати, гiлочок шiсть, молодшого, листочкiв десять салату, трохи петрушки. Звичайно ж, огiрки та помiдори, штучки по чотири. Поки дiд не повернувся додому, обов'язки кухнi переходять на мої обгорiлi плечi.
  Отак завжди, дiд десь повзає, онук оре. Налив у велику чашку води, помив овочi i почав їх рiзати, складаючи салатницю. Коли я вже майже закiнчував рiзати останнiй огiрок, на подвiр'ї почулося знайоме козляче блеяння й жвавий дiд. Я виглянув у вiкно, дiд стояв бiля колодязя i з чимось захоплено розмовляв з якоюсь тiткою, невисокого зросту, досить стрункою для своїх лiтнiх рокiв. Залишки колишньої краси на обличчi є. А чи не горезвiсна, це тiтка Ася, про яку я вiд рибалки чув? I дiд про гостей казав... Порiвнюємо, робимо висновок - однозначно вона.
  Жiнка часто смiялася, грайливо поглядаючи на розперезаного дiда. Зараз простоять з пiвтори години, потрiплеться, а потiм дiд буде ще години двi анекдоти розповiдати. Вечiр обiцяє бути веселим... Вина дiстане... Наллє пару чарок, гидота звичайно, але пройде трохи часу i всi поточнi проблеми стають дрiбними. Знiмемо стреси, вiдсунемо у бiк справи. Ех, один раз живемо - гуляй рванина! У сiнях загуркотiло вiдро, що впало. Дверi вiдчинилися i в кiмнату ввалився усмiхнений дiд, а слiдом за ним несмiливо увiйшла жiнка.
   - Привiт, блудний онук, позагорав на сонечку?
  - Ага, прокоптився. Добрий день. - чемно привiтався з жiнкою i представився. - Хома, дiдусь онук.
  - Василиса Митрофанiвно, наша сусiдка по селi. - знiяковiло представив жiнку дiд. - Ось, прошу любити та шанувати.
  - Привiт Фома. - привiталася тiтонька i посмiхнувшись приємною усмiшкою, махнула рукою. - Можна по простому - Тiтка Ася. Вечерю готуєш? Самостiйний чоловiк. Ми думали, ти пiзнiше повернешся, хотiли з Федором Феоктистовичем обiд у чотири руки приготувати, а ти дивись, випередив.
   - Та я тiльки почав, ще не пiзно приєднатися.
  - Ми пенсiонери - як пiонери, завжди готовi допомогти. - пiдсумував дiд. - Є полювання, пора за справу.
   Наступної години, я, як одержимий лiтав то в комору, то в овочеву яму, щось рiзав, чистив, солив i помiшував у великiй трьох лiтровiй каструлi.
  Тетя Ася, непомiтно для нас з дiдом, зайняла лiдируючу позицiю бiля плити, i ми ледве встигали виконувати її жартiвливi накази. Iнодi дiд сперечався з нею з приводу рецепту сiльського тушонки, або випiчки хлiба, але коли вона хитро менi пiдморгнувши, дiстала з льоху сулiя з вином, дiд вiдразу став набагато поступливiшим, а пiсля пари чарок, капiтулював остаточно.
  Обiд у нас затримався за часом, але це справдi був - ОБIД. На перше, гороховий суп з тушкованою бараниною i копченими реберцями. На друге, розсипаний рис з гуляшем зi свинини, в бiлому, гострому, м'ясному соусi iз зеленню, на третє, фруктовий чай i млинцi з начинкою, вишневим варенням, сиром, а так само з м'ясом i печiнкою. Що, що ж готувала тiтка Ася чудово. Вiдразу пiсля першого блюда, я зрозумiв, що ситий остаточно i безповоротно, але коли до мене долинув аромат м'яса та соусу, я вирiшив, що можна спробувати з'їсти ще трохи. Порцiю баранини однак, я отримав не четвертну, як просив, а найповнiшу. Добрий дiд налив усiм вина, ми випили за чудовий обiд. У головi вже добряче шумiло. Якось непомiтно, зi смiхом i веселою бесiдою, я доїв другу страву.
  - Якщо я з'їм ще хоч шматочок, - сказав я, важко вiддуваясь - мене точно порве на кiлька маленьких Фомок. Тож дякую за обiд, я бiльше не можу. Перегодували дитину.
  - А ще стопку вина? Для апетиту - Дiд хитро переморгнувся з тiткою Асею Я не замислюючись кивнув.
   - Так просто.
  На душi стало легко, всi проблеми, що мучили з ранку, здавались дрiбними недорозумiннями. Не дарма давнi римляни говорили "Iн Вiнас Верiтас!", Що в перекладi на нормальну мову - Iстина у винi. Як глибоко копали батьки.
  Легкiсть у головi неймовiрна, всi люди стали добрими i прекрасними. Вiдкинувшись на спинку дивана, слухав у пiдлогу вуха, як тiтка Ася розповiдала якусь смiшну iсторiю про свою козу i реготав за компанiю. Сидiли за столом ми години двi, не менше. У дiда почервонiло обличчя i заблищали очi, а тiтка Ася стала дуже веселою i часто смiялася. Дiд дiстав гармошку - дворядку i сiвши на лiжко став награвати смутно знайомi мелодiї. Нiколи не подумав би, що вiн на гармошцi так класно заряджає! I коли навчитися встиг? Торiк гармошки не спостерiгали. Трохи розiм'явши пальцi, дiд заграв Камаринського i пустотливо усмiхнувшись, заспiвав на всю горлянку. Пiсня була непристойною, але веселою. Ми з гостею, щосили пiдспiвували дiдовi, а потiм довго реготали над собою. Сусiдка пiднесла нам ще по стопцi. За виявлену iнiцiативу i винахiдливiсть, дiд заграв Амурськi хвилi. Вони вдвох душевно заспiвали, я слiв не знав, але мелодiя дуже сподобалося. Не припускав, що нашi старi пiснi крутiшi за "репу", або "хаос". Потiм стали спiвати про танки, якi гуркотiли полем, потiм ще щось, потiм ще й ще. Концерт затягнувся надовго. Поступово мене почало хилити у сон. Дiд, побачивши мої осоловiлi очi, перестав грати, навiщось пiдморгнув тiтцi Асi, яка сидiла поруч з ним на лiжку i кинув менi подушку.
  - Сомлiв онучок? Ну так ляж - поспи небагато. Ти сьогоднi рано встав. - Я не став сперечатися, лiг на подушку i випав iз дiйсностi...
  Прокинувся я тому, що менi, сплячому, на голову надягли залiзне вiдро i розмiрено по ньому били. Чимось важким. Жарти солодкої парочки? Я спробував закричати, але з горла вирвався хрип з бульканням навпiл. Насилу розлiпив важкi повiки. В очi свiтила ранкова зоря. По головi все також розмiрено стукали, але нi вiдра ..., нi людей.
  У такт ударам по мiзках, на стiнi, з максимальною гучнiстю цокав годинник. Боже, як менi погано! Голова хворiла та важила кiлограм триста, або всю тонну. У животi рiзало i бурчало, язик у ротi величезний i шорсткий, наче покритий наждачним папером напилок. Страшно хотiлося пити. Завершував картину мук переповнений сечовий мiхур, що погрожував у разi не вживання екстрених заходiв, вибухнути всерединi живота. Вставати доведеться все одно i тихо завив. Насилу сiвши на диванi, пiдняв важкi очi на годинник. Без п'яти сiм. Ранок у розпалi. Дiд спокiйно сопiв у себе в лiжку, тiтки Асi не було...
  Ой, бiдолашна моя голова, болить i не розумiє нi хрону. Титанiчним зусиллям волi пiднявся з дивана та попрямував до туалету. Ноги не слухали тiла. Похитуючись, вийшов iз кiмнати, не забувши зачепити багатостраждальною головою верхнiй одвiрок бiля дверей.
  Тихо пiдвиваючи, тримаючись однiєю рукою за забите тiм'ячко, а iншою, шарячи поперед себе, ледве наткнувся на вимикач i натиснув на клавiшу. У туалетi спалахнуло свiтло, i я бiгцем кинувся туди. Наступна процедура звiльнення вiд вчорашньої води, принесла менi абсолютний тваринний спокiй i непередаване полегшення. Але, на жаль, ненадовго. Голова продовжувала гудiти i органiзм вимагав свiжої води, що замiсть вийшла. Води в будинку, як кажуть - хоч залийся. Впавши навколiшки перед повним вiдром, я обняв його обома руками i почав жадiбно пити. Вiдiрвався вiд вiдра, лише коли я весь став одним великим бурдюком з ключовою водою. Органiзм перенасичений водою, але спрага трохи притупилася, але не зникла остаточно. Сил жодних. Чи не на четвереньках, дiстався до лiжка i впав на подушку. Голова паморочилося, злегка нудило. Мiй труп лежав на правому боцi,
  Спати хотiлося неймовiрно, але варто було заплющити очi, як вся кiмната починала крутитися, спочатку повiльно, потiм все швидше i швидше. Вестибулярний апарат, яким так пишався, закоротило на корпус i вiн вiдмовлявся працювати правильно. Я знову тихо застогнав. Дiд... Тут коханий онук гине, а ти спати спокiйно... Який же ти пiсля цього дiд? Боже! Як менi погано! Не-е, правду лiкарi кажуть - алкоголь отрута! Якщо виживу, бiльше нiколи, нiзащо, нi краплi! На фiг менi таке щастя? Краще стану наркоманом. Жарт...
  О Боже! Допоможи рабу грiшному! То нiби моляться? Я повернувся на спину, кiмната перестала крутитися. Тихенько заплющивши очi, i зрозумiвши, що можу тримати кiмнату в рiвновазi, тут же провалився в жах, званий сном.
  
   В IМ'Я БАТЬКА, СИНА ТА АМIНЬ...
  
  Рiзко полегшало на душi i я зрадiло розплющив очi. Прямо тяглася сiльська дорога, пробита машинами серед зарослих травою полiв. Попереду трусив кiнь, запряжений у щось середнє, мiж двоколкою та жокейським вiзком. Трясло на жорсткому сидiннi неймовiрно. Рельєф дороги боляче вiдгукнувся у головi, повертаючи похмiльний бiль. Ну, i де зараз? А що ще важливiше - у кому? Спiдниця чорна, але за вiдчуттями мiж ногами - все ж самець, i чоботи кирзовi, натуральнi... Та ще кiнь у упряжцi.... Я думав, що вони тiльки на iподромi залишилися i в зоопарку. Маразм алкоголiка. Не стикується. Чекаємо, що скаже пiдозрюваний. Я спробував розслабитися, але в головi крiзь бiль i тяжкiсть похмiлля зазвучали чужi думки.
  - Але! Сердечна! Ворушись чортове насiння! Вибач, господи. - Про що це я? Ах так... Слава тобi Господи, щоси на небесi... вiдро сьогоднi, сонечко ласкаво з самого ранку. Всяка Божа тварюка йому рада i звiр пожадливий, i птиця небесна. Тяжко їм хворобам без тепла, за зиму намаялися, мабуть .... О господи, знову забув курям корму насипати, треба матiнцi зателефонувати ..... Та i свої кiсточки старi не грiх погрiти-понедiлити теплом небесним ... Чай не юнак уже... Слаб людське й тiлом iз вiком скорботний стає... Не допомагають нi молитви всеношнi, нi засоби мирськi. Пам'ятi немає, радикулiт, будь вiн не ладний, замучив. За грiхи мої тяжкi, посланий..., але нiби за мною грiхiв смертних немає, за якi такi муки приймати треба... Ох, прости мене Господи за думки мирськi. Грiшний Господи, пробач i збережи! На служiння до тебе їду, а про себе думаю... Не повинно так рабу твоєму поводитися, не повинно... А хвороби, вони нам для змiцнення вiри дано, та щоб плоть свою вмiли ставити не вище духу, а тiльки на мiсце їй належне. Святi-то Сергiю, та Олегу, он через якi муки пройшли, щоб перед лицем твоїм постати! Куди вже менi, з-за болячки нiкчемної хитаючий. Тiльки б службi перешкоди не вийшло... Кожен повинен свiй хрест нести, на все воля Божа. - Н-о-о! Ласка! Ворушили копитами! - Н-о-о! Ласка! Ворушили копитами! - Н-о-о! Ласка! Ворушили копитами!
  Опа!! Я в попа догодив iз похмiлля? Ну все, зараз задовбає своїми молитвами... Чорт, не треба було вчора пити. За грiх у нього й влучив. Мало батькiв i совiстi, зараз i пiп наставить на правдивий шлях. Тiльки час даремно втрачу. У головi знову зазвучало. Що ж вiн так багато думає? Нi, щоб мовчки їхати...
  - Та й грiх нарiкати, дав Господь щастя i за цього життя. У Митрополити не вийшов, але маю свiй прихiд. Хазяюшка моя, Софiюшка, добра та ласкава, смиренна немов ягня i в господарствi вмiла, i тiлом огрядна. Пощастило iз дружиною. Скiльки рокiв живемо, хвороби хвороби з'явилися, а нi-нi, та думки про насолоду тiлесне тiло моє тлiнне вiдвiдують, i їй на радiсть. П'ятьох дiточок Господь дарував... Не кожному таке щастя випадає. Не забувають дiти завiтiв Божих, вiдвiдують батькiв. По мирському шляху пiшли. Бог їм суддя... Один всього моїми стопами попрямував, молоденький... Поступив нещодавно до Семiнарiї, порадував батька. Охочих до пана служити багато - конкурс як на артиста. Без допомоги не обiйшлося, дякувати Богу, декан старий знайомий. Старий, старий, а бере новими.... Тисячу доларiв за вступ - нi в якi ворота не лiзе! Совiсть втратили i сором. I туди зараза мирська проникла - нiчого святого. Вiддасться їм у справах... Буде на те воля Божа, закiнчить синок семiнарiю, одружуватись, дивишся i прихiд Митрополит завiтає, а може й до мене в помiчники визначить. Обiцяв. Тяжко менi стає службу справляти... Треба б листа заздалегiдь послати у вищi iнстанцiї, приходить час замiну готувати, щоб слово Боже в народ нести i вiру будити знову... буде. А з сином - трудова династiя.... Храм один, та шiсть сiл навколо нього i в кожному то хрестини, то похорони. Народ обряди дотримуватися хоче, грiхи замолити та покаятися, а вiд села до села по сiм - вiсiм верст. Коли вже й заповночi дiстанешся, поки тризну впораєш, поки додому потрапиш, а ранiшню все одно стояти треба... Не дiнешся нi куди. Тут синок не зайвим виявиться. Я то свiй прихiд вже давно отримав, ще як перебудова почалася, за радянської влади. Встиг у перших рядах приєднатися до святої вiри.... Невелика парафiя звичайно, не багата... вдалинi вiд мирських спокус.... Народу мало, а щедрих парафiян ще менше, всi старенькi убогi, сердохворi. Молодь погано Храм Божий вiдвiдує, хiба що на Великдень, та Хресний Хiд подивитися... Бiльше цiкавостi, нiж для вiдродження святостi... Ну та що вже там, не враз Слово Боже до серця людського доходить. Стану старi, немiчнi, про тебе Господи згадають, на колiнах приповзуть грiхи замелювати. Царства небесного, всiм хочеться - будь ти тати, комунiст, або атеїст. Все в твоїх руках Господи, але замовити слово за деяких грiшникiв, або вiдчинити благодать твою, рабу вiрному дай. Нам iз землi, краще видно... Пiсля безвiр'я великого душi людськi зневiрою випаленi, i користю враженi. Бог їм суддя, головне не вiдкинув вiн вiд нас правицi своєї, дав спокутувати нашi грiхи... О господи! Що ж за дороги у нас...
  Двоколiсну тарантайку струснуло на уламку здоровенної гiлки, яка невiдомо як опинилася посеред дороги. Уйя! Боляче як! Ех, дороги, пил та корчi! Краще б ти отче машину завiв. Останнi мiзки з мене витрусиш!
  - Колесо лiве пiдкачати, не забути, а то обiд погну, або камера порветься. Де потiм замiну знайдеш? Знову доведеться просити добрих людей iз мiста везти. Пiп пригадав, як привезли йому дiти велосипед на iменини. Не машина, а все легше, нiж пiшки ходити. Потiшився, думають дiти про нього, бережуть. Толку вiд велосипеда вийшло небагато. Навколо горби та крутяки, не боляче наїздишся, та й асфальту немає. Бедний прихiд, бе-ден. В iнших служителiв не по однiй машинi, а вiн i на Москвич накопичити не може. Поки на велосипедi доїдеш, все нутро витрясе... I сан не дозволяє крутити педалi. Прихожани засмiють .... Так би i стояти велосипеду в стайнi, та дякую людям добрим, не залишили в турботах своїх раба божого. Замовили слово перед владою мирської. Голова колгоспу, що розвалюється, вiд щедрот своїх, та за вiдпущення грiхiв, кобилку видiлив на особисте користування. Нестару худобу, без нору, лагiдну. Так i кличу її - Ласка... Вранцi, прийду в стайню забратися, все мордою в долонi тицяється, ласкає... А очi, ну як у дитини безвинного! Як не побалувати скоринкою хлiбною, круто по-солоною? Божа тварюка бездушна, а ласку, та любов розумiє. Тiєї весни, i ж-дитина принесла, кобилку... Теперечка буде кому Ласку замiнити, якщо старитись... Коваль Макей, коли Ласку кував пiдковами, все вивiдував, як же я на нiй їздити буду, без навички ... Збентежив мене мiцно... Сам усе посмiхався в бороду, та поглядав хитро. круто по-солонiй? Божа тварюка бездушна, а ласку, та любов розумiє. Тiєї весни, i ж-дитина принесла, кобилку... Теперечка буде кому Ласку замiнити, якщо старитись... Коваль Макей, коли Ласку кував пiдковами, все вивiдував, як же я на нiй їздити буду, без навички ... Збентежив мене мiцно... Сам усе посмiхався в бороду, та поглядав хитро. круто по-солонiй? Божа тварюка бездушна, а ласку, та любов розумiє. Тiєї весни, i ж-дитина принесла, кобилку... Теперечка буде кому Ласку замiнити, якщо старитись... Коваль Макей, коли Ласку кував пiдковами, все вивiдував, як же я на нiй їздити буду, без навички ... Збентежив мене мiцно... Сам усе посмiхався в бороду, та поглядав хитро.
  Пiсля, пiшли ми з гостем, господарство моє невелике дивитися, баньку, та худобу на стайнi. Тут i побачив Макей подарунок дитячий, та й запропонував з нього коляску - тара-тайку зробити. Зело зручне i Ласцi легко, i у господарствi придатне. Багажник вiдкидний приробив, три мiшки до ряду входить, чи сiно привезти... Не збiднiла земля наша на таланти, та на умiльцiв народних. Благослови Господи їх та дiтей їхнiх коханих, i дiла їх. Амiнь! Шкода тiльки, не всi люди такi як хочеться... Он, дяку, наш Сергiй... I iм'я носить святе, i Богу службу несе, а слабкий духом. Змiй зелений-спокусник неодноразово вiдводив його вiд Божої служби в мережi Сатанинськi. Сором-то який, навеснi дзвони до ранкової богомольцiв не скликали, мовчали скорботно. Дяк на дзвiницю влiзти не змiг, так i заснув на сходах. Хотiли його з Храму звiльнити та пошкодували. Слабка людина, грiшний... I я, грiшною справою, слово замовив. Залишили. Епiтiм'ю наклали сувору - мiсяць всенiшнi стояти, грiхи замалювати, i денну роботу нести без жодного послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... Епiтiм'ю наклали сувору - мiсяць всенiшнi стояти, грiхи замалювати, i денну роботу нести без жодного послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... Епiтiм'ю наклали сувору - мiсяць всенiшнi стояти, грiхи замалювати, i денну роботу нести без жодного послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... i роботу денну нести без будь-якого послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... i роботу денну нести без будь-якого послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи...
  Поле скiнчилося, таратайка в'їхала в пролiсок. Попереду ще одне поле, а за ним починалось село. Серед села виднiлися куполи церкви. Висока, старовинної споруди позаминулого столiття, з потужними бiлi стiнами, вона створювала iлюзiю спокою i стабiльностi. За роки Совдепiї, храм занепав, але кiстяк його, могутнiй i надiйний, так i не вдалося послабити i зруйнувати. Зараз, храм стояв вiдремонтований, свiжозабарвлений, з новою брамою i вiконцями. Всерединi брати-iконописцi, великими стараннями, за пристойну винагороду, святi лики вiдновили i прикрасили. Куполи, ще дерев'янi, але зрiзанi з любов'ю та мистецтвом чималим. Ба-тюшка пiдняв голову i залюбувався картиною, що вiдкрилася перед ним.
  - Лiпота! Ох, лепота! А храм хороший! Йому б куполи позолоченi, та iконостас новий. Дуже гiдно, не гiрше нiж у мiських.... I справдi в село переїхати? Голова обiцяє будинок вiддати, гiдний мого сану. Вiд церкви недалеко. Поспiшає з рiшенням, каже, мiськi багатiї купити хочуть... Погодитися переїхати, чи залишитися на хутiрцi? До храму версти три, мiсце добре. Закрут рiчки, вир. Журять, та судакiв у ньому багато навеснi. Знову ж таки, сiножатка поруч - рахуй пiвтора гектара поляна, та поля закинутi. Сена тонн сiм знiмаємо за лiто. Ласка однiєї на зиму три тонни сiна, i овцям, i козам, i лошатi. А без випасiв та угiдь, хоч у труну лягай, на одних поминальних свiчках, та хрещеннях, не проживеш. Звiдси до угiдь далеко буде. Знову тиша та благодать Божа навколо, нi тобi музики бiсiвської, нi шуму ас-пiдного... Тут же до пастви ближче, але будинок вiдновлювати, ремонтувати... Господи! Направ i вразуми раба твого, на шлях iстинний, яви милiсть свою, дай вiдповiдь - переїжджати, або залишитися на хуторi? Але-оо! Сердечна!
  Брiчка в'їхала до села. Попа тут знали в обличчя i поважаючи за сан, побоювалися гострого слова. Зустрiчний народ шанобливо привiтав батюшку, старi хрестилися i кланялися в пояс, щось шепочучи пiд нiс. Навiть пiдлiтки, на своїх гуркотливих мотоциклах, побачивши бричку, скидали газ i звiльняли вулицю для проїзду. Батюшка з благостною усмiшкою, статечно, розкланювався з усiма вiтаючимися i проїжджаючи повз, декого з народу, осяяв хресним знаменням. До храму лишилося кiлька дворiв. Вiн уже бачив служку, що вийшов на зустрiч i готується прийняти вiжки, щоб вiдвести Ласку в стiйло.
  Неймовiрно, але очевидно - попи, теж люди. Нормальний, старий мужик, затурканий роботою та життям. Трохи зрушений по фазi на Бозi, ну то це його проблеми. Дружину любить i дiтей. Господарство веде, несолодко... У потi чола несе свiй хрест, а не тiльки мiзки ширяє паствi за бабки. А ще кажуть - релiгiя, опiум для народу. Пiп - нар-коман... Хрещений я, чи нi? Якщо вiруючi нормальнi люди, як пiп, то чи не варто їх зi свiтського життя викреслювати? Думати треба. П'ятдесят? Шiстдесят? Нiщо людське йому не чуже. Випити не дурень, i попадю любить регулярно... Невже старi люди до пенсiї стурбованi коханням, жiнками, випивкою та iншими молодiжними грiхами? Ну, рокiв до сорока, п'ятдесяти, ще куди не йшло, але старше? Повноцiнне життя продовжується до гробової дошки? Дiд приблизно попiвського вiку та здоров'ям не скривджений. . Тiтка Ася непогана тiтка. Товстувата ... Не фотомодель .... Ну i що? Головне щоб людина була хороша. Стоп! - Тiтка Ася йому не тiльки для платонiчного кохання потрiбна, але i ...? Ну, добрий дiд, ну добрий .... Сивина в голову, бiс в ребро? Тiльки тiтцi сорок п'ять - тiтка ягiдка знову? Глибокий сенс мають народнi приказки та висловлювання. Iстини перевiренi часом... Але, настав час подумати про себе. Пiдйом! Сивина в голову, бiс у ребро? Тiльки тiтцi сорок п'ять - тiтка ягiдка знову? Глибокий сенс мають народнi приказки та висловлювання. Iстини перевiренi часом... Але, настав час подумати про себе. Пiдйом! Сивина в голову, бiс у ребро? Тiльки тiтцi сорок п'ять - тiтка ягiдка знову? Глибокий сенс мають народнi приказки та висловлювання. Iстини перевiренi часом... Але, настав час подумати про себе. Пiдйом!
  Коли я прокинувся, загальний стан органiзму був набагато кращим, нiж уночi. Злегка каламутило, але голова свiтла та координацiя вiдновилася до колишнього рiвня. Пiп допомiг. Але пити води хотiлося так само, як i вночi. Глянув на годинник. Ще дев'яти немає. Завдання мiнiмум - вiдлити, вiдпити та знайти дiда. Наперед.
  Вийшовши з дому, тут же напоровся на дiда, що працює. Вiн стояв бiля верстата i обстругував рамки для сот. Працював зосереджено i суперечко, стружка красивими жовтими завитками падала до нiг, збiльшуючи купу смiття на пiдлозi. Побачивши пораненого на голову онука, дiд зупинився перепочити, витираючи пiт з чола.
  - Доброго ранку онук, якщо голодний, iди до хати перекуси. Я думав ти пiзнiше встанеш, поснiдав один. Незабаром бджоли роїться почнуть, а в мене рамок мало. Боюся, якщо не встигну новий вулик обладнати. Пропаде рiй. У старих вуликах, у мене сiм'ї мiцнi, їм пiдсаджувати, тiльки породу псувати. А тут погода спекотна, як би ранiше часи не роїтися не почали. Рамки ще вочiть треба.
  Не хвилюйся, працюй спокiйно. Я заважати не буду.
  - Спiваєш, я тобi заважатиму. Роботи по господарству, вищi за голову. Не затримуйся. - I, вiдвернувшись, дiд продовжив столярнi роботи. Позiхаючи повним ротом, поплентався в будинок.
  
  
   НЕ БУЛО ДРУКУ...
  Снiданок на столi i чайник ще гарячий. Вiддавши належне, вчорашнiм залишкам куховарства, я вже сьорбав гарячий чай, коли почув телефонний дзвiнок. Трубка, радiотелефон, лежала на апаратi. Покликати дiда до апарата? Самому не в лом вiдповiсти на дзвiнок. Попрацюю автовiдповiдачем.
   - Алло, Федосєєв у апарату.
  - Це ти Фомочка? Ти тiльки не переймайся, у нас сталося нещастя. Але все буде гаразд. - Хто це? Мати рiдна? Точно. А голос не впiзнав, якийсь тремтячий, заре-ванний. Щось погане сталося. З братом, з ким ще. Знову нахулiганив у лiтньому таборi, порося! Ногу зламав, або вдарився головою, це вiн вмiє.
  - Мамо, що сталося? З Федьком, у таборi неприємностi?
  - Нi з Федею все добре. - Мама схлипнула. - Батько в лiкарнi, зараз зателефонували, готують до операцiї.
  - Яка операцiя? - Не зрозумiв я, повiльно врубаючись у проблему. - Батько у лiкарнi? Та вiн здоровий, як бик!
  - Ще сама до ладу не знаю. Приїдь сьогоднi ж. Якiсь хулiгани вранцi пiсля роботи напали на батька. - Голос у матерi перервався, у трубцi пролунали ридання. - Мiлiцiя зараз дзвонила.
  - Мамо заспокойся, все добре буде. Приїду сьогоднi ж двогодинним автобусом. - Я теж почав заводитися, але поки що тримав себе в руках. Переживатимемо пiзнiше, головне зараз мати заспокоїти i все точнiше з'ясувати. - Де вiн лежить?
  - Поряд зi своєю швидкою допомогою, у лiкарнi обласної. Добре, що вiдразу забрали на стiл, але втрата кровi велика-я.
  - Знаю, знаю цю лiкарню. - вiдмахнувся я i нетерпляче поспiшив матiр. - Що далi. Що трапилося? Толком розкажи.
  - Вранцi з чергування йшов. Вляпався знову в якусь iсторiю. Три ножовi поранення, хулiгани, або бандити напали-i-i... Вiчно сує свiй нiс, куди не треба!
  - Мамо, заспокойся! Iди до батька в лiкарню, я дiду новину сам передам, не хвилюйся. Сьогоднi ж я буду в мiстi.
   - Тiльки ти обережнiше їдь Фома-а-а... Хоч ти не куди не вляпайся-я-.. Федько позвонити?
  - Нi звичайно. Потiм зателефонуємо, або заберемо з табору. Тепер навiщо його смикати? Мам, не реви. Ти вiдпросилася з роботи?
   - Забула-а-а.... Подзвоню пiсля.
  - Подзвони на роботу, попроси вiдгул та йди до батька до лiкарнi. Я приїду ввечерi. Все буде мам добре. Цiлую, не реви. - У трубцi пролунали короткi гудки.
  Приголомшений новиною, я тупо завмер за столом, продовжуючи тримати телефонну трубку бiля вуха. Батько, реанiмацiя, операцiя, хулiгани, три ножовi поранення? Ранковий, добрий настрiй, миттю зник, душу наповнила туга i тривога. Машинально встав зi стiльця, поклав трубку на мiсце i на рефлексах пiшов мити посуд. Батька поранили ... Вiдпочив на природi .... Поїхав на тиждень i тут же батьки вляпалися в неприємностi. Здоров'яного i сильного, як кiнь, поранили хулiгани? Нi, не вiрю. Не може бути! Ну, як тiльки чоловiк десять. I то б мiцно подумали, перш нiж на батька з кулаками лiзти. Вiн же на швидкiй працює! А у нього на практицi будь-якi ситуацiй вiдбувалися! I п'янi з сокирою, наркомани обколотi, розборки злодiйськi, а поранили бичi? Чи молодi вiдморозки? Млинець! Дiзнаюся - уб'ю! А як дiдовi сказати? У нього дах поїде вiд переживань. Шторки опустяться. Вiн точно всiх повбиває. Посадять дiда. Нi, вбивати гадiв, однозначно та нещадно!
  Сполоснув кухоль, почувши шум мотора, визирнув у вiкно. Бiля нашої хвiртки стояли фiолетовi Жигулi, з номером ОУ 394! Оп-паньки! Ревiзiя завiтала. Життя стає цiкавiшим i заплутанiшим. Мало домашнiх проблем, ще й службовi проблеми приїхали. З машини вийшов чоловiк, одягнений по пляжному, у шорти та майку. Вчорашнiй товариш Фесбешник. Машина його? Його. Як його там звали? Олексiй Володимирович. Швидко товаришi поквапилися з перевiркою. Чи з вечора плани змiнили? Виходить так. Сам рано б не приїхав, як до восьми на роботу. Пройшовши через хвiртку, чоловiк попрямував до будинку. Я прочинив дверi в сiни i, висунувши голову, крикнув дiдовi.
  - До нас гостi! - У цей же час пролунав стукiт у дверi садиби.
  - Гей, господарi! Є хтось у домi?
  Дiд пiшов вiдчиняти дверi, а я знову примостився бiля вiкна. Олексiй Володимирович вiтаючись з дiдом, нiби випадково показав йому знак на зап'ястi. Дiд кивнув, потiм вони перекинулися ще парою фраз i пiшли в будинок.
  - Знайомтеся. - сказав дiд, заходячи до будинку. - Мiй онук Хома, а це Олексiй Володимирович, син одного мого армiйського товариша. Привiз менi звiстку. Дякуємо Олексiю. Не полiнувався доїхати до нашої глушинi, шанував старого. Жаль ненадовго, сьогоднi ж тому.
  - Олексiю Володимировичу, ви мене до мiста не пiдкинете? - невинно поцiкавився я. - А то на автобус пертися, сiм кiлометрiв пiшки, менi в брухт.
  - Навiщо тобi у мiсто? - Дiд трохи розгубився вiд моїх слiв. - А як же вiдпочинок? Ти обiцяв на десять днiв?
  - Потiм дiд скажу. Вiзьмете?
  - Вiзьму, запитань нема. Навiщо менi двi години до мiста тягнеться? - Гiсть глянув на мене i посмiхнувся. - Нудно. А тут, жива людина, спiврозмовник, а за розмовою дорога коротша i веселiша.
   - То я збираюся тодi?
  - Не поспiшай дезертир, дай людинi з дороги вiдпочити трохи. Та й батько його, наказав дiзнатися, моє життя-буття, так що ми походимо годинку iншу, на ставок, в лiс, город. Мiсця нашi покажу. - Дiд задумливо почухав чоло. - А ти поки що йди нарвi зеленi. З собою до мiста вiдвезеш, на горищi цибулю з часником, картоплю, моркву та буряк вiзьми в ямi. Та ти сам знаєш мої запаси. Ми недовго. Прийду, допоможу упаковатись, а зараз ми пiшли, погуляємо трохи.
  - Зрозумiв. - Я кивнув головою на знак згоди. Знаю, куди ви прямуєте. Тiльки нiчого не знайдете. А дiд конспiратор. Професiйний Штiрлiц. Брехня - як за писаним. Прийде, вiдразу все розповiм щодо батька, а зараз треба зiбратися з думками, настроями та речами. Раз мене вiдвезуть на машинi, треба овочiв взяти бiльше, у мiстi колись буде по магазинах бiгати, та й грошi на лiки зекономимо, або.... Нi! Нi! Не може бути! Навiть не думай про це! Все буде добре! Все буде добре!
  Упакувати свої речi нескладно, набагато складнiше знайти. Розкиданi по всьому будинку. Що змiг знайти, те й засунув у сумку. Навiщось забрав дрiт iз собою. Спецiально лазив на сiнник. У городi працювати простiше, рвав усе пiдряд, не думаючи, голова забита думками про батька. Безвихiдь становища вбивала. Чим допомогти? Кров свою здати? Ну, якщо це. А що ще? Тiльки якщо гадам, помститися. Я їм сволочам покажу! Вмиваються кривавими соплями! До речi, помитися треба, а то встав навiть фiзiономiю не ополоснув. Скидав у сумку помiдори уперемiж iз цибулею, огiрками та iншими дарами городу. Сходив помився. Ну, де вони повзають? Скiльки можна! Що ти там Леха знайдеш, другий день на службi? Тiльки якщо переконатися особисто, чи на мiсцi ялинка. Стоїть вона, стоїть. Неробство вбивало. Увiмкнув тiлик. Якiсь клоуни намагалися розсмiшити глядачiв. Лiцедiї! Блазнi! Бездарна погань, ви та вашi жарти. Жарти нижче пояса, про голуби i тещ розповiдати, розуму великого не треба .... Вирубав його назад i пiдiйшов до вiкна. Ну де ж вони, чорт забирай, повзають!
  Зрештою з'явилися на обрiї. Як я припустив, вийшли вони не з боку ялинки, а з iншого боку поля. Конспiратори-розвiдники. Гаразд, грайте. Менi вашi iгри не цiкавi. До хати зайшов один дiд.
   - А де Олексiй Володимирович?
  - У туалет зайшов, та ополоснутися пiсля дороги. А ти що, їхати зiбрався? Так несподiвано. Нiчого не говорив, а тут на тобi, помчав. Я думав ще тиждень поживеш, вiддихнеш. Чи скривдив чим?
  - Та ти що дiдусь, все нормально, нiхто нi на кого не ображається. - Зам'явся, не знаючи як почати неприємну розмову. - Обставини змiнились.
   - Що за обставини?
  - Тут, поки ти на городi був ранком, мати зателефонувала. Додому просить приїхати.
  - А що так? I до телефону не покликав. Я б iз нею поговорив. Вона б тебе ще на тиждень залишила.
  - Поспiшала вона... - час говорити. Ну, з богом. - У лiкарню.
   - Навiщо їй у лiкарню?
  - До батька. - Ну, все зараз закипить.
   - На роботу чи до батька?
  - Ти дiд тiльки не хвилюйся. Батько до лiкарнi потрапив.
  - Куди потрапив? Батько до лiкарнi потрапив? - я кивнув на знак згоди. Дiд почав заводитись, але ще тримав себе в руках. - Що з ним?
   - Поранили.
   - У сенсi поранили?
  - Ну як поранили... ножем поранили. Три ножовi поранення. - I тут я не втримався, очi зрадницьки защипало. Почало доходити до свiдомостi, що батько може померти. - В операцiйнiй зараз.
  - Так... А якого х... рена ти менi одразу не сказав! - Дiд почав блiднути на очах.
   - Я...
  - Що я! Ти що... iдiот! Не мiг покликати до телефону! Вiдразу не можна було сказати? А якби це був твiй син?
  - Я пiдготувати тебе хотiв, а тут до тебе приїхали. Ну я i....
  - Ти мiркуй мало! Пiдготовник! Психолог знайшовся! Ти що знущаєшся з мене? - Загримiв був дiд, але тут грюкнули дверi в сiнях, i до кiмнати зайшов Олексiй Володимирович. Ми дружно з дiдом обернулися i заткнулися на пiвсловi. Виникла незручна пауза. Дiд першим взяв себе до рук. Прокашлявся.
  - Просимо вибачення. Тут ми маємо невелику внутрiшньосiмейну дискусiю.
  - Нiчого нiчого. Це ви мене вибачте. Приїхав несподiвано..., негадано.....
  - Ви тут зовсiм не до чого, Хома пiшли в комору, яйця курячi зiбрати допоможеш. - Я кивнув i мовчки пiшов на вихiд.
  - Ми зараз, швидко повернемось. ТБ подивись Олексiй, вiдпочинь приляг, завтра-кать будемо хвилин через десять, добре? - Дiд пiдiйшов до тумбочки i ввiмкнув телевiзор, взявши телефонну трубку.
  - Ми зараз, швидко. - ще раз повторив дiд i ми вийшли надвiр.
  - Ти що знущаєшся з мене? Хiба це роблять? - пошепки продовжив лаятися дiд.
   - Не хотiв тебе завчасно засмучувати.
  - Iдiот! Тут не про це думати треба, засмучувати, не засмучувати. Де вiн лежить? У якiй лiкарнi?
  - в обласнiй хiрургiї. - Дiд швидко набрав номер довiдкової.
  - Алло? Добрий день. Менi, будь ласка, хiрургiю, та обласної лiкарнi. Довiдкову, або реєстратуру. Нiчого я зачекаю. - Виникла хвилинна пауза.
  - Говорiть. - Обернувшись до мене, швидко сказав. - Запам'ятовуйте телефон. - Назвав кiлька цифр. - Якщо можна щось з'єднайте, будь ласка.
  Балда! Я теж так мiг зробити, а не мучитися у здогадах. Розгубився клоун! Дiда швиденько з'єднали.
  - Алло? Приймальна? Добрий день. Вибачте, будь ласка, ви менi не допоможете? Це дзвонить батько Федосєєва. Так, Фрола Федоровича. Так, сьогоднi до вас вчинив. З ножовим пораненням. Дякую, чекаю. - Дiд залишався зовнi спокiйним, лише пальцi рук безперервно барабанячи по дереву видавали крайнє хвилювання. - Так, вже прооперували? А стан? Все нормально, нi? Зрозумiв. Поки що не можете сказати? А коли вам передзвонити? Години за двi? Спасибi. Добре зрозумiв. А до хворого пускають? Вже сидять? Жiнка? Ну-ну, Валентино, в сенсi дружина, напевно прийшла. Добре спасибi. Сподiватимемося. Велике дякую. - Дiд вiдключив телефон, задумався. Я з надiєю глянув на нього.
  - Операцiя пройшла вдало. Стан поки що складний, але не безнадiйний. Певного поки що сказати нiчого не можуть. - Вiн погладив мене по головi. - Все нормально Хома, не хвилюйся ранiше часу. Так-так.... Iди яйця збери, я зараз.
  Вiн розвернувся i пiшов у хату. Все обiйдеться... Блiн. Умiв би молитися, бухнувся навколiшки i цiлий день поклони бив. Тiльки б все обiйшлося .... Тiльки б все обiйшлося .... Голову заб'ємо насущними справами. Треба зiбрати яйця.... Кури у дiда дивнi, мчать, де хочуть, коли хочуть i як хочуть. Шукати яйця доводиться як гриби, добре що тiльки у дворi шукати пiд дахом. А минулого року одна дурочка була, то весь час мчала на городi, або на даху сараю. Того дивись, розчавиш, або сядеш випадково. Одного разу сiв, ледве брюки випрали. Знайшов штук п'ять, за ранок нормально, на яєчню вистачить. З хати стурбований вийшов дiд.
  - Загалом, так .... Через пару годин поїдьте з Олексiєм. Я приїду в мiсто завтра до вечора. Щось дороблю та приїду. Яйця додому забери, яєчню роби, я прийду хвилин через десять.
  - Добре дiда, - я зайшов до хати. До тiтки Аси, напевно, пiшов.
  Олексiй Володимирович слухав телевiзор i щось квапливо записував у блокнот. Юлiй Цезар теж менi. Побачивши мене, машинально перекинув сторiнку, закриваючи текст. Боляче треба.
  - Вибач Фома, не вчасно приїхав. Спiвчуваю, але не хвилюйся, все буде добре. Скоро поїдемо. Домчу швидко, як зможу. Я правда давно вже не їздив, практики мало, але нiби не розучився.
  - Це ви пробачте, приїхали вiдпочити, а в нас таке нещастя. - Цiкаво, бреше, чи нi? - А машина у вас давно?
  - Нi, нещодавно. З тиждень приблизно по роботi дали.
  - Так? А що за робота така важлива, якщо машини одразу дають?
  - З електрикою пов'язана. Зв'язок коротший.
  - Здорово! Грошi, якi класнi платять?
  - Обiцяють багато, ще не знаю. З випробувальним термiном взяли на три мiсяцi. Контракт.
  Я в цей час уже смажив яйця. Люблю, з ковбасою, але й м'ясо пiде, якщо цибулька зеленого в сковорiдку накришити. Їсти, не хотiлося, але руки зайнятi, шлунок переварює, голова не працює. Вiдволiкаємось у працi. Напластав салатiв i хлiба, поставив чайник кип'ятитися. Повернувся дiд. Одразу сiли за стiл. Снiданок пройшов у тяжкому мовчаннi. Олексiй Володимирович, розумiючи свою недоречнiсть, тактовно мовчав, а нам iз дiдом зовсiм не до розмов. Першим порушив мовчання дiд.
  - Ти вже свої речi склав у сумку? - звернувся вiн до мене, я мовчки кивнув пiдтверджуючи свої слова. - Солоностi взяв? Гриби сухi?
   - Нi, це не поклав, а де вони?
  - Гриби на горищi, бiля печi, а помiдори з огiрками солоними в ямi, у льоху, у смислi. - Знову менi делiкатно натякають за дверi. Що ж робити, дiда з Льохою зрозумiти можна. Служба є служба.
  Через пiвгодини добряче повозившись, я склав усi речi бiля машини дiдуся вiруючого i сiв на лаву на подвiр'ї. Раз не виходять iз дому, значить ще не час їхати. Думки вперто поверталися на нещастя. Як же з батьком сталася заварушка-петрушка? Все безглуздо i все по-iдiотськи. Раннього ранку, вiдморозки з ножами, нi здрасьте, нi до побачення, без скандалу i мордобою, рiжуть здоровенного мужика, що йде з роботи. Не багато одягненого, без золота, без грошей, стiльникового телефону, стильних шмоток. Сенс? Немає сенсу. Вiн нi новий росiйський, нi багатий. Хтось iз колишнiх пацiєнтiв? Так вiн не хiрург, не зубний лiкар i не психотерапевт, i не дiльничний терапевт. Нiчого не вiдрiзає зайвого, зуби не рве, лiкарнянi листи пацiєнтам не виписує. Працює лiкарем на швидкiй допомозi та рятує життя хворих. Гучно зараз сказав. Ну, просто рятує вiд хвороб. Вороги - недоброзичливцi? Немає в нього багатих ворогiв, i не переходив вiн нiкому дорогий, чи то що профспiлковим босом став? Але ж це не Чикаго. Напевно, охочих бiльше не знайшлося, його й засунули до членiв. Нi грошей, чи не слави, однi проблеми. Бiгати спонсорами - грошi просити. Як учора ходив до кандидата у мери. Правда Геор-гий Петрович батька дуже не любить, але вбивати через особисту ворожiсть? Вiн i так придумав, як батька принизити, купити з тельбухами i набути, добре що батько вiдмовився. Ну дуже вже не любить..., це є через це помста. Є - помста, помста - тесть, тесть - є. I знову по колу. Бiгати спонсорами - грошi просити. Як учора ходив до кандидата у мери. Правда Геор-гий Петрович батька дуже не любить, але вбивати через особисту ворожiсть? Вiн i так придумав, як батька принизити, купити з тельбухами i набути, добре що батько вiдмовився. Ну дуже вже не любить..., це є через це помста. Є - помста, помста - тесть, тесть - є. I знову по колу. Бiгати спонсорами - грошi просити. Як учора ходив до кандидата у мери. Правда Геор-гий Петрович батька дуже не любить, але вбивати через особисту ворожiсть? Вiн i так придумав, як батька принизити, купити з тельбухами i набути, добре що батько вiдмовився. Ну дуже вже не любить..., це є через це помста. Є - помста, помста - тесть, тесть - є. I знову по колу.
  Вiд сумних роздумiв перервав скрип вiдчинених дверей. Вийшли дiд iз Олексiєм Володимировичем.
  - Ну що, сядемо на дорiжку? - запропонував дiд, всi сiли поряд зi мною. Помовчали. Дружно пiднялися.
  - Спасибi Олексiю за приїзд, надовго прощатись не будемо. - Продовжив лицедiяти дiд, граючи спектакль перед одним глядачем, тобто мною. - Батьковi передай, що чекаю у гостi, цього тижня. Порибачимо, у лазню сходимо. Природа тут прекрасна, на здоров'я не скаржуся, зарядку вранцi роблю, гуляю навколо села двiчi на день. Тихо у нас, стороннiх немає.
  Ага, про Езопа я теж чув, за шкiльною програмою ще. Езопова мова називається. Не хвилюйся дiд, поїду i проблеми твої, поїдуть разом зi мною.
  - Ну, давай Хома, поки що, не засмучуйся. Я зараз до лiкарнi зателефонував. Все нормально, погiршень самопочуття немає. Здоров'я у батька богатирське, витримає. Ти за старшого лишаєшся, мати пiдтримуй. Я завтра надвечiр пiд'їду. У Олексiя батько обiцяв пiд'їхати завтра, пiслязавтра на тиждень. Тож за господарством наглядить. - Прийняв на прощання, вiдсторонився ляснувши по плечу. - Ну, з богом!
   Ми стали сiдати в машину.
   - А можна я на переднє сидiння сяду поруч з вами?
  - Вибач друг, не годиться. До шiстнадцяти не можна. Хоч ти здоровий мужик Хома, але закон...
  - Є закон. Один на всiх, ми за цiною не постоїмо. - закiнчив я за Олексiя Володимировича i замовкнув, полiз на заднє сидiння, скривджений на весь бiлий свiт. Я думав, що вiн! А вiн... Ну i чорт з вами, зате я все знаю, а ви не дуля! Машина рушила з мiсця i ми попливли до мiста. До самого повороту дороги, махав дiдовi i, лише сховавшись за лiсом, почав оббудовуватися на мiсцi.
  Їхати машиною, це не те що пiшки пертися. А якщо постаратися не звертати уваги на тряску та водiя.... Фуу... вовчара ганебний! Мiж нами мужиками говорячи, Леха - кермо хрiнова, i можна отримати чимало приємних хвилин, зловтiшаючи над водiйською майстернiстю. Їде трохи швидше, нiж я бiгаю. Такими темпами ми до ночi до мiста дiстанемося. Ялинки та берези за тиждень дiстали i милуватися краєвидом менi набридло хвилин за десять. Тут ще Олексiй млинець Володимирович, музику ввiмкнув. Так... вже... З музичним смаком у вас... Слабкувато. М'яко скажемо. Попса на попсi! Ти б ще Ладу з Распутiною ввiмкнув! Делiкатно попросити змiнити платiвку? Але кинувши погляд на зосереджене та задоволене обличчя Олексiя Володимировича, плюнув на витiвку. По-перше, вiдволiкати водiя за кермом заборонено правилами руху, а по-друге, треба поважати чужi смаки,
  Голова почала наливатися знайомим тягарем сну, давлячи на вiки. Охопило оточення, схоже на дрiму. Млинець! Знову контакт починається! Скiльки можна, я вже їду! З переляку почав бити себе по щоках i щипати за руки вiдганяючи сон. Сiрники б, у вiчi вставив i немає проблем .... Хрiн би заснув! Набридло менi шпигунство! Хочу бути лише сам у собi! Не хочу бути в iнших! Не хочу бути у наших людях! Очi зiмкнулися зi страшною силою як стулки фортечних ворiт i свiдомiсть вирвавшись з мого нещасного тiла, впустивши попутно безсилу голову на груди, помчала по лабiринтах всесвiту. Добре загнув...
  
   БIЙЦI НЕБАЧНОГО ФРОНТУ.
  - Бiлле, прокидайся! Пiдйом! Пiшли працювати. Нам треба працювати! - Хтось наполегливо тряс за плече, змушуючи прокинутися. Я, i мабуть Бiлл, насилу продерли осоловiлi очi. Навпроти сидiв справжнiсiнький американець, рудий i весь у ластовиннi молодик, чимось схожий на героя популярного мультфiльму з МТВi, тiльки го-лова менше i прикус зубiв правильний. У бiлiй сорочцi з чорною краваткою, таких же чорних штанах та у блакитнiй бейсболцi. Поруч на стiльцi лежали два рюкзачки. На столi двi недопитi склянки соку, у пластикових тарiлках, обгризенi курячi нiжки Буша. Американцi пообiдали. Мене теж пiсля ситного обiду морить у сон. Секунду, сообра-зим. За логiкою виходить, куди захотiв у того i влучив? Не хотiв у наших спiввiтчизникiв - сиди в американцi? До речi, чому вирiшив, що рудий хлопець американець? Iнтуїцiя? Тодi, може, вони ще й шпигуни? Про це я теж подумав, перш нiж вилетiв iз тiла. Ще трохи i все з'ясуємо та дiзнаємось.
  - О чорт! - Добре хоч по-нашому кажуть.
  - Не вимовляй марно iм'я того, хто зрiкся бога. Грiх.
   - Це все дiстало мене, - правильно сказав?
  - Так, правильно, це жаргонне молодiжне вираження, сленг по-нашому. Ходiмо проповiдувати слово боже, нам ще двi години працювати. - Вони що, американськi попи? Попи - мiсiонери? Яка у них вiра? Пiлiгрими з Англiї змоталися.... Сектанти... начебто християни. Лише щось вiдрiзняється вiд наших православних. Я скоро сам iз ними з усiма, попом стану!
  - Не можу. Еее... жарко, еэе... гидко. Правильно?
  В очах прояснилося, Центр рiдного мiста, i кафе знаю, з друзями якось сидiв. Класно посидiли, ще зi Свiтлою тодi дружив. Ех, справи давно минулих днiв! Сама спека, суцiльне марево, нiяка тiнь вiд парасольки не рятує. Середина червня, але така спека. Вiд асфальту, машин, вихлопних газiв. Жах. У селi набагато прохолоднiше. Напевно, у них в Америцi ще спекотнiше, зате в кожнiй забiгайлiвцi кондицiонер на повну мiць працює.
  - Правильно сказав. Збирайся.
  - О, Кей. Зараз пiдемо, ще двi години еээ... стирчати? Правильно Джордже? - виявляється його не Бiвiс звуть, а як людину. Цiкаво, а мiй Бiлл напевно на Батхеда схожий? Або як? У дзеркало б глянути.
   - Так, правильно, двi години i на хаус - додому, чи пiдемо у пляж.
  - Ноу. Нi. Краще додому, купатися Америка, i бiiр, е... пиво Америка пити. Правильно?
  - Купатись в Америцi, пити пиво в Америцi. Розумiєш? А пиво нам тут не можна. Погане пиво, п'яне. Багато градусiв. Спирт.
   - Так, так, погане.
  - Будинки в Америцi питимемо. Тут не можна, ми несемо слово боже, пiлiгрими, грiх пити.
  - Слухай, ти е... граєш, е... перед граєш. Правильно?
   - Переграєш.
   - Так, так, переграєш iз вiрою.
  - Нi я працюю, а ти лiнуєшся, еэ... сачкуєш. Я скаржитимуся головному менеджеру. Порушувати питання про позбавлення тебе надбавка за роботу.
  - Все, все йдемо. Соррi. Тiльки не треба нарiкати головний менеджер. Я трохи втомився. Про кей? - Ось молодець, як усе просто. Взяв та вклав перед начальством. Мабуть, у порядку речей закладати товариша по роботi. I Бiльчик не обурився, у морду стука-чу не дав. Цивiлiзацiя... Свобода! Американський стиль роботи та життя! Кожен сам за себе.
  - Джордже, я руки вимити хочу i фейс, е... обличчя. Де це тут?
   - У лiтньому кафе немає туалету.
   - А ось той бокс, е... короб, будка?
   - Це туалет, там немає умивальникiв.
  - Як нi? А мити руки пiсля нього?
  - Що ти хочеш вiд них? - дикуни. I взагалi - вдома вимиєш! - прошипiв зi злiстю Джордж. - Швидко пiшли!
  - О кей! О кей! Добре Добре. Робота, бiзнес. Гуд.
  - Бiзнес, у перекладi росiйською мовою - це справа. Говори правильно. Нам треба постiйно тренуватися.
  Ми з Бiллом пiдняли рюкзачок i закинувши його за спину пiшли до виходу, слiдом за Джорджем. Моє улюблене мiсто, мiй улюблений центр. Як я давно тут не був. Вже майже цiлий тиждень, а здається цiлу вiчнiсть. А запах! А людей скiльки! А дiвчаток! У-У-У! Додому хочу! Скоро приїду! Аби батько одужав...
  Що вiн там усе бурмотить? Начебто у школi з англiйської мови четвiрка, а амери-канця зрозумiти не можу. Однi якiсь факи, асси. Десь я чув це слово, щось знайоме позначає. Факс? Факт? Фаги, фоки? Асс, у сенсi льотчик? Професiонал? Щось iнше. Фак ю асс .... Згадав! Точно! Це ж разом скласти? Це вiн матюком по-їхньому сандалит! Млинець! Вiн випадково не американський шевець? А ще пiп називається! Чи справдi його все тут дiстало? Мабуть. Я хвилин п'ять у його тiлi, а спiтнiв як у лазнi. Звичайно в цiй iдiотськiй сорочцi з краваткою впораєшся. Як вiн носить цю удав-ку! Задушимося на фiг! Ну дисциплiна. Залiзна.... I сорочка пахвами сира, i рюкзак важкий. Що вони в них носять, цегла!?
  Нарештi, ми досягли свого робочого мiсця. Мої друзi святi отцi, натягнувши на обличчя доброзичливi посмiшки, стали кидатися до людей, простягаючи книжки. Напевно, у них повнi рюкзаки цього барахла. Холмс - це генiально! Не варто подяки Ват-сон. Це все просто. Звiдки вони беруть їх цi книги? Значить iз рюкзака.
  - Вiтаю! - звернувся мiй носiй до походила повз задумливу бабусю. Вiд несподiванки вона здригнулася i злякано вiдскочила, перехрестилася розгонистим, православним хрестом. Наша!
   - Ох налякав iрод мериканський!
  - Сори..., Вибачте, еэ... бабуся. Правильно? Чи вiрите ви в бога так само, як я в нього?
  - Яка ж я тобi бабуся? Вiдчепись нехрiст! Басурманiн не хрещений! - I-перехрестившись ще раз, засенiла у своїх справах, озираючись на нас i щось бурмочучи пiд нiс.
  - Джордже. Як росiйською стара еээ..., вумен?
  - Бабуся, старенька, поважна, стара карга, перечниця, баба, ключка. Все залежить вiд рiвня сприйняття та ступеня близькостi кревностi, або вiдносин мiж людьми, що розмовляють. Розумiєш?
   - Приклад зараз?
   - Бабуся.
   - А чому вона так на нас сказала?
  - Сказала - поправив наш начальник. - Жiночий рiд - сказала, чоловiчий рiд - сказав, середнiй рiд - сказала. Розумiєш?
  - Воно - це гомосексуалiст? Правильно?
   - Нi, це рiч чи предмет.
   - А блакитний?
   - Це колiр.
  - А чому нас назвали вчора блакитними? Хiба ми маємо блакитнi кольори? Чи колiр капелюха є основним?
  - Блакитний це ще означає для мене, еээ... мужикiв, бути iнший секс орiєнтацiї, любити свою стать. Секс.
   - Це погано тут?
  - Та тут погано. У цiй країнi поки що все погано.
  - Але ж це добре, приємно. - здивувався мiй пiлiгрим. - Хiба погано любити мен енд мен? Ти ж любиш мене?
  - Та я тебе любити. Але їм це погано. Дика країна. Слаборозвинений. Секонд хенд. Третiй сорт. - Мама дорога! Вони ще й блакитнi! Але ж про це я не думав. Фу! Яка гидота! Гомiки! Це ж грiх! Чи це лише у нас грiх? Така вiра нам не потрiбна! Само-задовiльники! Далеко вони пiшли шляхом демократiї. Але в нас теж блакитних по тiлi показують. Наздоганяємо їх семимильними кроками? Краще б у чомусь iншому наздоганяли.
  - Зрозумiв. Хай! Стара карга! Чи любите ви бога, як люблю його я? - кинувся до iншої старенької з приставаннями. Придурок! Зараз же по мордi отримаємо, як я в псинi, за слова та дiї! Фу, дякувати Богу, жiнка весела попалася, привiтна, на дурнiв не ображаються.
   - Привiт шпигун!
  - Вооот? Що означає шпигун?
  - То й значить. Людям проходу не даєте зi своїми книжками, все нюхаєтеся тут другий тиждень, розвiдуєте.
  - Ноу, я не є розвiдником, немає шпигуна. Я, ми мiсiонер. Несемо слово бога до вас. - Та бабуся вiн не шпигун, вiн гiрший. Диверсанте! Жаль не чує бабуся.
  - Ми й так божi дiти. А вiд вас лише смiття.
  - Нi, ноу смiття. Ми не мiлiцiя, ми мiсiя доброї волi. Бог слово вам несемо. Проповiдi.
  - Я в тому сенсi. Смiття вiд вас багато, а я двiрник, дiльниця це моя. Прибираюся тут, розумiєш?
  - Нi, ми не смiтимо! Ми ще Грiнпiсе, зелений свiт! Не треба смiтити планета! Чистий свiт нашим дiтям!
  - Як це? А вашi книжки? Хiба не смiття? Ось там за рогом трохи далi валяється цiла купа, вже за ранок сьогоднi накидали!
  - Так? - Мiй нещасний Бiлл так здивувався, що зупинився з широко розкритим ротом вiд подиву. Завис як програма комп'ютерна. Ось iстину пiзнав! Я сам так робив. Прив'яжуться на вулицi, вiзьми та вiзьми книгу з нашими мудростями. Вiзьмеш, звичайно для пристойностi, а вiдiйшовши трохи далi, у смiттєвий бачок викинеш. Не тягатися ж iз зайвим вантажем по мiсту, як дурень. Батько каже - це нiгiлiзм юнацький. Не знаю, не знаю, може й так. Але не я один, страждаю на безвiр'я. Ветерани працi, це роблять, i люди середнього вiку. Легко! Жiнка пiшла, а Бiлл усе стоїть розкривши рота. Гей, пiдйом! Перезавантажись! Робота! Арбайтен! Думає? Мабуть. Корисно iнодi й головою думати. Нарештi прийшов до тями i в прострацiї попрямував до Джорджика. Бiдолашний Джордж! Як мiй носiй тебе вже дiстав!
  - Джордже! Ця стара карга сказала, що люди викидають нашi книги у смiття!
  - Це не наш бiзнес, е.... Справа. Наша робота роздавати книги, що з ними потiм вiдбувається, менi все одно. О, кей? Ми не вiдповiдаємо за розкидання книжок. Скажуть, розкидатимемо. Розумiєш? Кожен робить свою справу. Свобода совiстi. Тут вона теж є. Та iнша. I взагалi йди працюй, не вiдволiкай мене! Розумiєш? - Нiфiга собi! Тобто як вам все одно? Не зрозумiв? Вашi книги викидають, а вам барабаном?
  - Так зрозумiв. Але це не є правильно. - Звiсно, неправильно! Буду скаржитися у вашу єпархiю!
  - Це не твоє дог бiзнес, еэе..., собача справа. Знiмки почав робити? Або все ще дурня еээ... валяєш?
  - Є, тобто так точно! Роблю! Правильно?
  - Та правильно. Але говорити так можна лише без стороннiх. Ми зараз проповiдники, мiсiонери. Розумiєш?
   - Так сер.
  - От iди й працюй. Ще треба по двадцять книжок щонайменше поширити. Краще два-дцять двi. - Терпiлий начальник. Мене i то дiстало нiсенiтницi Бiлла слухати. Вiн напевно нещодавно до нас приїхав зi Штатiв своїх. Типу з штату Айова. Або справдi тупий.
  Краще б, я до Джорджа потрапив. Вiн начальник. А для мого гальма головне правильно поставити завдання, або премiєю пригрозити, тодi працює як машина. Обмеженi можливостi з головою проблеми, а може типовий американець. Що хотiв сказати Дордж про включену апаратуру? Що вони знiмати? Парафiян майбутнiх? Нiби нiчого не натискали. Розберемося в ходi перебування, прислухаємося до його пустотливих ручок.
  - Хай! Вiтаю! - сунувся до нового чоловiка Бiлл i засунув руку в кишеню, чимось клацнув. Ось вiн момент iстини! Значить справдi шпигуни, а не iдеологiчнi працiвники невидимого фронту! А якби я ще подумав перед польотом? Типу хочу бути наприклад мухою? Зараз би лiтав i дзижчав над купкою лайна? Жах! Треба уважнiше ставитися до своїх думок i бажань! Бо потраплю куди не треба. Цiкаво, що вiн увiмкнув секретну апаратуру? Яку? Приховану камеру? Фотоапарат? Чи щось нове? Дiзнаємось.
  - До побачення! - не знижуючи швидкостi, чоловiк обiйшов нас, продовжуючи рух
  - До побачення! Спасибi! - смикнувся до наступного. - Вiтання! Вiтаю! Чи любите ви бога, як я його люблю? Хай!
  - Сам хай! - не обертаючись, вiдповiв хлопець.
  - Спасибi! До побачення!
  - Хай! Вiтання! Чи любите ви бога, як люблю його я? - Вже настирливо перегороджуючи дорогу, наступному пiшоходу, спитав мiй пiдопiчний.
   - Пiшов ти .... - I щось додав про себе мужик у модному прикидi.
  - До побачення! - Бiлл мабуть лайку розумiв, бо в його думках виникли знайомi англiйськi слова. З'явилися й новi слова у рiзних поєднаннях iз старими дiєсловами. Цi я ще не знаю, не вивчив. Потрiбно буде в школi притягнути розмовну, англiйську мову.
  - Вiтаю! Ви вiрите в бога, як вiрю в нього я? Правильно? - звернувся до наступного. Як у нього щелепа не втомлюється посмiхатися?
  - Як ви? Американцi?
  - Єс, єс, так, так! - закивав радiсно Баксик почувши здобич. Чоловiк зупинився задумавшись.
   - Як ви, нi, не вiрю.
  - Ви не вiрите у бога? - жахнувся Бiлл.
   - Я вам не вiрю.
   - Але ж бог у нас один.
  - Бог у нас рiзний, - глянув на годинник. - Я б з вами подискутував, але вибачте, поспiшаю. Наступного разу як не будь.
  - Будь ласка, вiзьмiть книгу, вона допоможе вам знайти iстину! - насильно впхнув у руки чоловiка екземпляр. Чоловiк похитнувшись, взяв. Все ясно, купа за рогом стане зараз бiльшою. - Спасибi! Вiра в Бога врятує вас!
  Настрiй мого брата у Христi помiтно пiднявся i до наступної жертви вiн помчав бадьорiше. Але обломився. Ба! Знайомi всi особи! Дорогу перегородили двi дiвчинки i одна з них Машка - собакiвник. Привiт Маша, я Дубровський! Зайнятися вам нiчим iз подружкою, почали до iноземцiв чiплятися? Спiлкування захотiлося? Нових вражень? Зараз ми вас долучимо до вiри!
  - Ми теж хочемо книжку! - хором сказали подружки, кокетливо граючи очима.
  - Вiтання. Добрий день. - проводив тужливо очима чергового чоловiка. - Хай! Чи вiрите ви в бога, як я вiрю в нього? - Це що у нього ритуальна фраза чи iнструкцiя? Може зомбує та гiпнотизує клiєнтiв? Або просто визубрили, щоб не плутатися i варiює двi пропозицiї? Найiмовiрнiше так i є.
  - А ви справжнiй iноземець? - не слухаючи його, одразу поставили запитання, що цiкавило дiвчат.
  - Так, Америко. Штат Вiржинiя.
  - А де це? У Канадi?
  - Ноу. Нi. Вiржинiя - це Сполученi Штати Америки. А Канада це iнший...
   - А ви одруженi?
  - Ноу. Нi.
   - А скiльки вам рокiв?
  - Чвентi чу. Двадцять два роки.
  - А нам сiмнадцять. - Ой брехати, Машко некрасиво. Семикласницi - переростки. Жаль маманя, твоя не бачить, чим ти тут займаєшся. Вона б тобi показала ременем, як клеїтися до незнайомих iноземних молодих чоловiкiв. Хоч i попам! I взагалi, у них орiєнтацiя iнша! Знали б ви дiвчисько яке - вiтром би здуло вiд збоченцiв!
  - А як вас звуть? Мене Аня - сказала та що вище напевно та подружка, по телефону.
  - А мене Мерi. - Вимовила моя знайома. Фу! Теж менi iноземка - зас... - Перепрошую. Бiльше не буду. Але дiстала.
   - А мене Бiлл - Подружки здивовано переглянувшись, несподiвано засмiялися, почувши його iм'я.
   - Хiба моє iм'я є еээ... Смiшно?
  - Та нi. У бабусиної Анi на селi так бика звуть у стадi.
   - Що таке бик?
   - Нууу, це чоловiк коров'ячий.
  - Корова? Чоловiк? Ковбою?
  - Нi нi. Чи не ковбой. Тварина, самець коров'ячий.
  - Хiба я схожий на корову? - Не на корову, а на блакитного! Трохи не в риму, було б кумеднiше.
   - Та нi, просто iмена однаковi.
  - Це смiшно? - Дiвчата здивовано переглянулися, i здивовано глянули на Бiлла. Почали здогадуватися, що клiнiчний випадок. Менi навiть трохи прикро стало за нас, з Бiллом. Ось шмакодявки! Знущаються з дорослих. А ти теж Бiлл. Жодного почуття гумору. Клiнiчний випадок лiкується, але рiдко.
  - А у вас машина в Америцi є? - Дiвчата вирiшили проїхати тему. Вiдволiкти бiдного хлопця.
  - Ноу, нi. Є байк - мотоцикл. Харлей - Девiдсон! - гордо закiнчив вiн. Але дiвча вiдразу втратили до нього iнтерес. Американець, а машини не має! Жебрак - подумали вони. До нас жебрак приїхав. Потенцiйний багатий наречений зник, мрiї розтанули як дим. I вони разом iз димом. Ну i будь ласка, йдiть. А нам краще. Точнiше Бiллу. Вiн бiдолаха навiть зiтхнув з полегшенням. Тепер я здогадуюсь, чому ти так любиш чоловiкiв. Дiвчата тебе не люблять. Трохи незрозумiло причому тут бабусi, але з часом розберемося.
  - Хай! Вiтання! Вiтаю! Вибачте, будь ласка, ви читали нашу книгу? - звернувся до наступної жертви мiй мiсiонер. Судячи з розпливчастої фiгури i широкому обличчю, що нагадує шматок пiдталого сала, воно й книг у вiчi не бачило. Нi, швидше за чоловiка. Тодi бачив, але здалеку. Проте ця iстота пропищала тоненьким голосом євнуха. Жiнка у штанах?
  - Я iншої вiри, але книгу все одно вiзьму. - Навiщо вона йому, чи їй, iстота уточнювати не стала, а задоволений Бiлльчик урочисто вручив книгу i став ловити наступного живця. Але зловили несподiвано нас, мiцно схопивши за зап'ястя. Реакцiя була блискавично, але згадавши, що зараз вiн проповiдник - мiсiонер, вiн змiнив прийом самооборони на посмiшку i захоплення змiнилося нiжними обiймами.
  Краще б ми цього не робили. Запах вiд товариша стояв огидний. Якщо провести аналогiю з американським побутом та гумором, то вiд мужика смердiло як вiд п'яного скунса у запою. Сивуха, немите тiло, поганi зуби та пiдмочена репутацiя на штанах, у прямому значеннi цього слова.
  - Чоловiк ти в бога вiриш? - спитав нас бич. Батхед розгубився. Таке вiдверте запитання ставили йому самому, вперше у життi. Пiсля секундного замiшання вiн гордо розправивши плечi, став у позу.
  - Так, я вiрю в бога, як я вiрю в нього! - промовив мiй пiлiгрим. Лихо висловився! Сам зрозумiв, що сказав? Навiть у бича, хитромудра фраза, викликала легке замiшання в головi, але синдром похмiлля, був сильнiшим за фiлологiчнi вишукування.
  - Раз у бога вiриш, дай у борг, завтра поверну. Додому доїхати треба. Загубився я тут. Жити нiде, обiкрали. До нитки почистили! Содом та Гоморра! Вертеп сатанинський, а не пристойне мiсто!
  - Вибачте, але бог не дозволяє нам займатися лихварством. - Фiлiмоша! Ви скуповувати, мiй друже!
  - Але допомагати ближньому братовi своєму, вiн заповiдав, бо це обов'язок будь-якого вiруючого! - Ну чеше бич! У минулому життi був фiлософом?
   - Порадою мiй брат, тiльки порадою.
  - А як щодо подiлитися останньою сорочкою, нагодувати сiмома хлiбами? - блиснув ерудицiєю чоловiк.
  - Це образне вираження. Метафори. Правильно? - Намагаючись звiльнитися вiд захоплення i вiдсунутися вiд смердючого дихання, Бiлл не забував i про свiй гаманець.
  - Заради бога нашого єдиного! - Продовжив кликати бiчара i раптом несподiвано тихо додав, притулившись начебто випадково до нашого вуха. - Всемилостивого i всепрощаючого багатомудрого Шиви.
  Брови у Бiлла трохи сiпнулися вгору, але вiдповiв вiн без запинки нiби готував вiдповiдь заздалегiдь. Так само тихо та швидко. - Вiтер зi сходу несе змiни.
  - Виносячи їх у Сiнай. - продовжив жебрак, i знову голосним голосом. - Подайте на їжу!
  Народ, що проходить повз, спостерiгаючи сцену мiж бичем i iноземцем, весело посмiхався, але менi чомусь стало не до смiху. На мою думку, я зараз став свiдком зустрiчi резидентiв. Зустрiч цiнних, таємних агентiв. Зустрiч на Ельбi. Усi посмiхаються.
  - Гаразд, я вам дам. - У якому сенсi вiн зiбрався дати?
  - Ох, дякую люба людина. Дай тобi боже всього i завжди.
  - Я вам допоможу чим зможу. Правильно? - А-а-а-а, а я чортi що подумав! Не чекаючи вiдповiдi, Бiлл полiз у кишеню. Але дiстав звiдти разом iз дрiбними предметами якусь штуку круглу, явно не монету i жменею поклав на розкриту долоню жебрака. Фiгня виявилася пластмасовим яйцем з-пiд кiндер-сюрпризу, але досить важка. Цiкаво, що там усерединi? Забираючи дрiбницю з кiндером, бич-агент вправно зробив манiпуляцiю руками i на долонi у нас виявилося iнше пластмасове яйце. Бiлл негайно засунув штуку в кишеню. Обмiн посланнями вiдбувся. Наразi головне для мене запам'ятати прикмети агента.
  Очi сiрi, пика гидка. Чи не вiдволiкайся, серйознiше. Добре Добре. Очi сiрi, вуха трохи вiдстовбурченi, нiс iз горбинкою, родимка у правої нiздрi. Зростання еэ... яке зростання, якщо я не знаю зростання Бiлла? Просто трохи нижче за нас. Потiм дiзнаємось. Худий. Смаглявий-ват. Зуби свої, але гнилi, iкло з лiвого боку трохи обломлено. Ще що? Господи! Ну! А що я, в принципi, переживаю? Зараз апаратура розпiзнавальна навiть менти мають хорошу. Намалюємо портрет за п'ять хвилин. На зорову пам'ять не скаржуся. Найголовнiше результат уже є! Есс!
  - От дякую! Ось допомiг! Врятуй тебе бог! - П'яниця мало не розплакався i шмигнув носом. Фарисею!
  - Хай! Будь ласка! До побачення! Треба вам вставати на правдивий шлях! Правильно?
  Нарештi вони розлучилися. Розiйшлися як у морi кораблi. А я то думав, що ви насправдi, мiсiонери - пiлiгрими. Проповiднички. Несете слово боже в маси народнi. А це все прикриття виходить? Тобто три в одному, як шампунь? Пропаганда, шпигунство та мiсце зустрiчi? Мiсце зустрiчi змiнити не можна? Економно, продумано. I прямо пiд носом у нас? Точнiше у них. Або якщо я живу у нас, то це означає у нас? Фу заплутався. Коротше, все одно ворог буде розбитий, перемога буде за нами! От би Олексiй Володимирович був тут. Вiдразу б медаль заробив i позачергове звання. До речi, i менi не завадить медаль. I розколотись. А далi за сценарiєм. Але як запобiгти нашим дорогим контррозвiдникам? А то за державу прикро, працюють iноземнi шпигуни як удома, майже вiдкрито. Так вони всi секрети дiзнаються. Помстимося вовкам шпигунським!
  - Хай! Вiтання! Чи любите ви бога, як я його люблю? - Бiлл звернувся до двох прикинутих переросткiв.
  - О! Вiдстою! Ти че, справдi мен американський? Або як?
  - Ось? Що?
   - Ну, типу, ти зi штатiв?
  - Так, я є з Америки. Ми несемо вам слово боже тут.
  - Круто! Товстий, вони з Америки! - звернувся пацан до друга, що хитається, явно обкуреного, по-моєму обидва пiд дозою, або клею нанюхалися.
  - А той баклан теж iз штатiв? - махнув рукою у бiк Джорджа.
  - Вiн? - бив подивився у показаному наркоманом напрямi. - Так, вiн теж з Америки. Що таке баклан?
  - Вiдстiй! Ну типу пацан такий. А ти, чого тягнешся?
  - Не розумiю, тягнеться що? Куди? Що означає "вiдстiй"?
  - Вiдстiй! Товстий! Вони взагалi не петлять американською! - Другий, який явно перебрав з дозою, повнiстю був у вiдключеннi i тримався виключно завдяки другу, що нiжно пiдтримує його за комiр футболки. Але щось промимрив, на пiдтримку.
  - Ду ю ту еэ...- поки складав пропозицiю з англiйської, мабуть призабув про що взагалi хотiв запитати i закiнчив росiйською. - А бабки у вас також американськi?
  - Бабцi? Бабусi? - провiв аналогiю Бiлл, але потiм зрозумiв, що юний друг мав на увазi долари. - Так, у нас американськi долари.
  - Круто! А телицi у вас класнi? У нас кльовi телицi. Можемо пiдiгнати парочку. Менi взагалi Америка гуде! Пипли вашi, теж гуд. I рiпаку чорну, теж типу вiри гуд! Ферштейн?
  Вiд великої кiлькостi нових росiйських слiв у молодiжнiй iнтерпретацiї та старих англiйських у росiйськiй розмовнiй, Бiлла трохи заклинило. До чого тут телицi та американськi люди, тим паче рiпака чорна? Але загальний настрiй уловив.
  - Менi також подобається Америка! I Росiя також!
  - Ну, ти загнув щодо Росiї! Тут повний вiдстiй! Поширюватися проблема! Менти козли! Дозу дiстати в лом, облом за обломом! А в Америцi кайф! Дозу на кожному кутку дiстати можна!
  - Ноу, нi. Ми боремося iз наркотиками! Це зло! Грiх! Потрiбно любити бога i вiн допоможе тобi подолати шкiдливi звички!
  - Пiшли Толстий вiд сюди! Вiн теж цап! Вчити нас хоче життя! Вiдстою. - Компань вiн пiдняв голову, глянув каламутним оком i знову впустив голову. Розвернувшись, вони поплелися далi вулицею. Опешивший проповiдник не встиг, або не захотiв всунути їм книги. А даремно, так би на двi менше стало.
  Ну задуха сьогоднi! Щось менi в Бiллi зовсiм погано, як би не перегрiтися на спеку. Бiллу схоже на кердик. Тримається ще бадьоро, але тiльки силою волi. Пам'ятає про слова начальника, зарплату вiдпрацьовує. Зубешки стиснув, а все одно посмiхається на останньому подиху. Нi, Джордж буде мiцнiшим.
  Мiй пiдопiчний пiдняв руку i навiщось протер значок на грудях. Залишився незадоволений i пiднiс до очей. У куточку значка блиснуло скельце. Саме його i протер ще раз Бiлл. Це що? Вiдеокамера? Чи фотоапарат? Виходить, вiн усiх своїх клiєнтiв зараз знiмав на плiвку, чи що там ще? Тож i мужикiв iз будiвлi тiльки зупиняє? Сенс? Якщо картотеку вхiдних-вихiдних робить i потiм на основi цього, хто де працює? У принципi, думка цiкава. Але здогадки робити не моя робота. Наша справа вчасно доповiсти, прокукарiкати, а там хоч трава не рости. Не наша турбота. Кого вiн там знову пiдчепив? Дядечка товстого. Дядько не розмовляй з ним, вiн шпигун американський!
  - Так, так, звичайно, я з цiкавiстю вивчу вашу книгу. Я хоч i православний по матерi, даруйте, але менi дуже подобається ваш демократичний пiдхiд до релiгiї. Ваш стиль. Я так припускаю, що багато в чому завдяки вашiй релiгiї, вибачте, Америка i досягла небачених успiхiв у свiтi. Перемогла в холоднiй вiйнi нашу тоталiтарну країну, пробачте.
  - Є так. Правильно. Наша релiгiя не стоїть на мiсцi, як старi конфесiї. Ми глибоко вивчаємо цю святу книгу, черпаючи з неї одкровення. Це правда. Не всi розумiють. Але ми доносимо святе писання до кожної людини. Ми вiдкритi для них. Ми завжди готовi вам допомагати у вивченнi. Окей?
  - Так, так, як я вас розумiю! - Мужичок iнтелiгентного вигляду, слухав дуже зацiкавлено, мого проповiдника.
  - Наше розумiння святої книги вiдкривають нам вiчнi цiнностi. Дають нам успiхи демократiї та прав людини. - До чого тут твої права людини, не зрозумiв? Бiлл продовжував мовити як з амвона. Чи трибуни? Коротше з тумбочки, що у церквах стоять.
  - Книга є слово боже накреслене нам. Там є все. Мiстить усi вiдповiдi на всi запитання. Потрiбно уважно читати. Думати. - Ха-ха думати! Чим ти думаєш? Хiпцем? Я в тебе в головi вже другий годину i щось я не чув не разу хоч пiвсловечка про бога. Це слово я почув, вибач Бiлл. Англiйською бог - гад. У вашому кiно постiйно кажуть - о, майн гад ... Ти не правий. Чи воно в тебе щось iнше? Ти його iншим словом замiняєш? Типу асс?
  - Уважно читай та iстина тобi вiдкриється. Ми допоможемо вам, якщо виникнуть проблеми i роз'яснимо незрозумiлi мiсця. Ви є правильна людина. Ви еээ.... Iнтелiгент?
  - Ну взагалi так, вибачте. - Чоловiк явно запишався, тим що зарахований до славної когорти мозку та душi нацiї. Трохи почервонiв сором'язливо, але самовдоволено.
  - Ось, ось ви наша надiя в цiй країнi. Коли не будь, така велика країна, як Росiя, теж стане цивiлiзованою. Правильно? I демократичною країною, як Велика Америка!
  - Росiя - мiй бiль! Вибачте. Ми дика країна. Країна - рабiв, країна гос-пiд. Вибачте. Чоловiки - Суцiльнi п'яницi та хами, бандити! Бидло! Варвари! Жiнки - суцiльно паразитки i повiї! Вибачте. - Де повiї? Чому не бачу? Знову обдурили! Ну ти загнув дядько! О четвертiй годинi дня вони ще не стоять, не працюють. Дядечку, навiть я це знаю.
  - Так Так. Вашi занепалi жiнки не вiрять у бога! Жах! У нас всi вiрять у бога, покидьки суспiльства, бандити та продажнi жiнки. У нас усi вiруючi. Тому що тiльки з вiрою має iснувати цивiлiзована людина! I ми приїхали до вас iз божим словом. Ми допомагати Росiї та зробити освiченим та цивiлiзованим як ми. Правильно? Iншi люди як переламувати...
  - Вибачте ви напевно хотiли сказати - переробляти? Вибачте. - Робко поправив iнтелiгент.
  - Так, я хотiв сказати саме так. Переробляти вашу країну пiд нас. Стати такими, як наша країна, Американський народ. Ми зробити вас такими еэ... чудовими еэ.... Вiльними та корисними для нас!
  - А чи можна у вас адресу попросити? Вибачте. Я хочу до вас сходити на проповiдi, пообiцяти i долучиться.
  - О! Звичайно! - Бiлл простягнув свою вiзитку. - По середах та суботах ми проводимо зустрiчi та богослужiння серед наших братiв та сестер. До палацу Дзержинського. Правильно?
  - Правильно. Спасибi. Вибачте. А чи можна я вiзьму ще одну книгу? Для своїх друзiв на роботi. Вибачте.
   - А де ви працювати?
  - Я? Ось тут, вiддiл кадрiв, вибачте, - вiн махнув рукою у бiк iнституту.
   - Головний менеджер?
  - Нi. Заступник з кадрiв. Вибачте.
  - О! Важливий пост. Вам треба прийти до нас. А ваша вiзитка є у вас?
  - Звiсно. Вибачте, одразу не запропонував. - Зам по кадрах дiстав з кишенi свою вiзитку - витiювату i строкату як поштова марка. - Обов'язково дзвонiть. Радий був з вами познайомитись, батюшка. Вибачте.
  - Ноу, я не батюшка. Ми один одного називаємо брати.
  - Як демократично! До побачення! Вибачте. Неодмiнно прийду до вас!
  I дядечко втягнувши голову в плечi, миттю загубився в натовпi як справжнiй розвiдник. Фокусник якийсь! Iнтелiгент. Богошукач. Який ти на фiг це слово? - близько не стояв! Здобув освiту i все, iнтелiгент? Ну, знаєш дядечко, пообiцяв би ти з моїм батьком, або дiдом. Вони б тобi швидко пояснили високий нацiональний змiст i змiст слова - iнтелiгент. Надовго б зникло бажання кидатися поганими словами по вiдношенню до країни, народу i тим бiльше застосовувати його до себе. Виродок! Вибачте, вибачте, залагодив.
  Щось зовсiм голова розболiлася в iмпортному клоунi. Кола перед очима. Треба якось виходити з дурня. Хоч би присiв десь, я ще не вмiю на ходу перескакувати з тiла, в тiло. Спека ще бiльше посилилася. Напевно, дощ буде, вiтру нiякого. Бiлл - зовсiм ти в мене розкис. Тримайся друже. Це тобi не у Вiржинiї книжками торгувати. Тут стiйкiсть необхiдна. Он начальник як автомат працює. А ти... Ех! Стiйкостi замало. Ентузiазму. Бiльше шарму, енергiї. I що, що посилають на три лiтери? Шпигунське життя нелегке. Тим бiльше, у шкурi проповiдника. Посмiшку тримати доводиться. Бiлчик ти працюєш, вже на автопiлотi! Трохи привiтавшись, вiдразу книгу в руки суєш. Так само не можна. Тактовнiше треба, лагiднiше. У Джорджа рюкзак швидше пустiє.
  - Хай. Вiтання! Чи любите ви бога, як я його люблю? - Я, я. Мене вже скоро нудить. Слова мiняй мiсцями, дiстав ти мене. Базар фiльтруй! Дивись на всi боки. - О! Чоловiк знайомий, десь я тебе вже бачив? Ааа, модний прикид, був сьогоднi. Вiльний чоловiк, проходь. Що ж ти Бiл опарафiнився?
  - О, смiття! Вибачте. - вiдвернувся до iншого клiєнта, але дах поплив i похитнувшись, став завалюватися на бiк, як поранений мустанг. Ну от Бiлл, i загнали нас як стару шкапу. Говорив тобi, розстебни ґудзик на сорочцi. Встиг подумати я, брякаючись разом з американцем на асфальт. Аби не головою об тротуар, жарко сьогоднi, перегрiлися. О, майн гот! I разом з iскрами з очей, мiй дух, вилетiв з проповiдника, миттєво перемiщаючись у рiдне тiло, i вже разом з моєю головою, зустрiвся з ручкою на дверях автомобiля. Подвiйний удар, два очки не на мою користь.
  Потираючи забите чоло, озирнувся на всi боки. О, вже до мiста пiд'їжджаємо, передмiстя так би мовити. З динамiкiв машини лилася, вiрнiше виливалася все та ж помийна музика. Вiдстою! Олексiй Володимирович самовiддано крутив бублик. Побачивши в дзеркалi заднього огляду, мою сонну фiзiономiю самовдоволено осклабився, типу посмiхнувся. Набридло товаришу їхати в тишi, захотiлося подiлитися радiстю. Вмiю водити машину! Це так виразно читалося на його обличчi, що закортiло зробити якусь гидоту. Ледве переборов себе. От би блюнути на новi чохли сидiнь. Але начальник дiда... Хай живе. Натомiсть я таке знаю! А ти нi.
  - Прокинувся? - глибокодумно запитав Олексiй Володимирович, а то не видно. Якi банальнi питання ставлять люди, навiть i дуже розумнi.
  - Так звичайно. Добре ведете машину, м'яко. У сон одразу кинуло. - Як пенсiонер ти їдеш? Їхав би нормально, швидко, я не заснув би. Але з iншого боку, у шпигунi не побував би, а так козир у рукавi.
   - А ми вже до мiста пiд'їжджаємо.
   - Довго ж я спав.
  Закономiрнiсть дивна. Вранцi до години, пiсля обiду не менше пiвтори години подорожую по людях та живностi. Iз чим пов'язано? Ялинка-антена, теж спить, своїми дi-лами займається, а потiм типу погуляти пiшла? Але ж вона весь час на чергуваннi. Так би мовити на бойовому посту. Пiд напругою, наглядом. Сачкує виходить, як молодий боєць? Непорядок. Ще одну закономiрнiсть я спостерiгаю, про кого подумав у тому i опинився. Все iнше. Погода, природа, настрiй, вiдстань. Атмосферний тиск? Але тиск рiзко не скаче. Тодi причина, це я i ялинка. А я такий особливий, такий неповторний, як айсберг в океанi. Буду у цирку виступати. Атракцiон - Аура, що лiтає! Точнiше буде - Лiтаючий Аур! Тiльки сьогоднi i лише один раз! Я весь у чорному, стою на аренi та бац! Тiло падає, а я в акробатцi на канатi пiд куполом цирку! Потiм бац! Вона падає, а я вже назад у своєму тiлi! Нi, краще в тигрi, дресирувальник голову нам у пащу, а я ням! I голова окремо вiд дресирувальника починає вiщати мудрi слова.
   - Ти задумався?
   - Що?
   - Я питаю, чи може зупинитися?
   - Навiщо?
  - Ну як навiщо .... Навiщо люди пiсля сну в туалет бiгають, - вiн засмiявся. Фривольнi у вас жарти, поручик Ржевський! Точнiше капiтан.
  - Нi дякую не хочу. - Додому швидше їхати, там тато. Як вiн там? Аби вижив. А я тут жарти думаю, напiвдурень.
  - Терпи тодi до дому, - I розхрабрившись, водiй пiддав газу. Стрiлка спiдометра наблизилася до вiсiмдесятикiлометрової позначки. Гонщик ти, Олексiю Володимировичу, але все одно - чайник!
  - А радiо у вас працює? - невинним голосом поцiкавився я. - Чи лише касети слухаємо?
  - А то! Працює, як годинник, - гордо вiдповiв водiй, - станцiю молодiжну якусь, хочеш? Немає проблем!
  - Якщо можна. Новини мiськi дiзнатися, нову музику почути, за тиждень напевно з'явилася. - Не репертуар ваш слухати. Дiстав i так.
  - Будь ласка. - Вимкнув касету. - Тобi Авторадiо поставити?
  - Немає за що! Вибачте, вирвалося. Що завгодно, але iнше.
  - Заради Бога. А ти за що Авторадiо не любиш?
  - алергiя. Тiло i вуха, потiм довго сверблять. - Вiн засмiявся i я разом iз ним. Олексiй Володимирович у принципi нормальний мужик. А я погано про нього думав! Чохли хотiв зiпсувати. Ая-яй Хома, недобре.
  - Тебе додому завезти, чи до батька до лiкарнi спочатку? Тiльки дорогу я не знаю, будеш штурманом.
  - Спочатку до дому, речi викладу та поїду до батька. Нам лiворуч, - я показав куди. - Так дорога коротша, i машин менше.
  - Зрозумiв. - Вiн увiмкнув поворот i згорнув iз траси.
  Залишилося їхати хвилин п'ятнадцять, якщо в автомобiльну пробку не потрапимо. Або години двi, якщо потрапимо. Але машин, виявилося небагато, лише всi стовпи та стенди у передмiстi мiста завiшанi портретами кандидатiв у мери. Найчастiше траплялися портрети з обличчям Георгiя Петровича в рiзних позах i пiджаках, з мудрими слоганами, на кшталт - Голосуй серцем... Десь я таке марення чув... За кого ж мої батьки голосували серцем? Чи ще чим тодi голосували? Але те, що не головою, а iншим органом, це точно. Пiсля тих виборiв вони довго лаялися на свiй вибiр. Неясно пам'ятаю, молодий був.
  Запахло мiстом. Гарне в мене мiсто. Великий. Захаращеного смiттям i запахом хiмiєю i бензином. Мiська людина, зiпсована цивiлiзацiєю. Але iншого життя я не знаю. Можливо iншi мiста i красивiшi, але я як той птах - Кулик, хвалю своє болото. Це наша батькiвщина синок - сказав черв'як синовi, вилазячи з гнойової купи. Натомiсть у нас мiсце добре. Ось. Батько якось розповiдав, хвалився, прочитав вiн, або чув де, або сам вигадав. Карма у нас тут особлива. Тому тарiлки iнопланетнi часто лiтають. I лiс у нас майже в центрi мiста є. Називають його офiцiйно парком, але брешуть собаки. Тайга справжня, а не парк. Думають, якщо з одного краю асфальт поклали i колесо огляду поставили, то й обзиватися можна? Дудки! Лосi бiгають у його хащах.
   - Олексiю Володимировичу, зараз лiворуч повертайте.
   - Сюди?
   - Так-так, i прямо.
  Ось моє село, ось мiй будинок рiдний! Дев'ятиповерхiвка дорога! На мiсцi моя радiсть! Нi вибухiв. Жодних пожеж не спостерiгаю. Це радує. В'їхали до напiвпорожнього двору. Раннiй вечiр, пацанiв i дiвчат ще немає, одна дрiбниця грається. Свiтчинi вiкна щiльно завiшанi, шторки не здригнулися, вдома немає нiкого. Значить поїхали до родичiв у село, а може на дачу до себе.
  - Ось до цього будинку, будь ласка, до третього пiд'їзду. Спасибi. - Загальмували, я вискочив з машини i став розвантажуватися.
  - Тобi допомогти занести сумки додому? - запитав Олексiй Володимирович, спостерiгаючи, як я обвiшуюся сумками.
   - Не треба, дякую, донесу.
  - Ну що ж. Тодi до побачення. - Вiн простяг руку прощаючись. Обмiнялися рукостисканнями.
   - Дякую, що пiдвезли, а то б я на автобусi довго пиляв.
  - Немає за що. Я думаю, ще побачимось. - Побажання вийшло для мене двозначним. Нi, нi, краще ви до нас. Вiн сiв у машину.
  - До речi про пташки. Тобi нiчого дивного, в селi не здалося?
  - Здалося. - На мить я примовк, зображуючи задум. Ага! Зараз все розкажу, розколюся! Мрiй. - Дуже жарко було, а мух мало. Очевидно, озонова дiра досягла i наших мiсць.
  - Так? - Вiн уважно подивився менi у вiчi, я вiдповiв взаємнiстю. Мати мою не знаєш, ось вона гляне, так гляне! Як рентген просвiтить. - Ну добре. До речi, я тут у вас нещодавно. Мiсто не покажеш, як сторожило?
  - Звичайно! Немає питань!
   - Тодi зателефонуємо?
   - А телефон знаєте?
   - Змiркуй сам.
  - Ах, так, звичайно, знаєте. Вибачте, клинить iнодi.
  - Буває. Ну... Щасливо! - Вiн помахав рукою i хвацько вiд'їхав вiд будинку, мало не несучи бампером, смiттєвий бак.
  Лiфт чомусь не працював, довелося перетись пiшки на свiй улюблений дев'ятий поверх. З сумками, примовками, iнодi нецензурними словами. Втiшав себе думкою, що фiзкультура корисна для органiзму. Тренування додаткове, розумiєш!
  Поки пiднiмався, пропотiв. Хоч би вдома вода була гаряча. Дiд вiчно накладе повнi сумки провiанту, хрiн допреш. Нарештi пiднявся, на останньому подиху вiдчинив дверi, ввалився в передпокiй i зваливши сумки бiля входу впав сам, щоправда, не на пiдлогу, на диван. Своя квартира не пахне. Рiдний запах не помiчаємо. Тому що свiй, любий сморiд. Привiт квартирулька! I ти, телевiзор, привiт! I дорогий наш музичний центр! У сенсi коханий, вистражданий, а не за вартiстю. Але скiльки коштувало менi нервiв тебе випросити!
  Поставив музичну касету, врубав на повну силу. Тремтiть сусiди, я повернувся! Вiддихавшись i насолодившись музикою, пiшов приймати душ. Гаряча вода, як не дивно, була. Ще один бiк касети не закiнчився, як я вже був готовий iти до батька. Промацав кишенi, грошей вистачало лише на квиток в один бiк громадським транспортом, про маршрутне таксi i не мрiяти. Головне дiстатись, там мати грошей дасть. Зазирнув у холодильник. Непогано вони тут без нас iз братом харчувалися. Збудував собi бу-терброд i пiшов у кiмнату повалятися ще трохи на диванi.
  
   А, А...
  
  Вдома було тепло та добре. Першi хвилини пiсля села, свiй диван, кайф! I тут як грiм серед ясного неба в головi пролунав чужий голос.
  - Ти хто? - Я розгубився. Перегрiвся на сонцi, заробив шизофренiю на протягу? Мама дорога! Але будемо ввiчливi та культурнi.
  - Як хто? Хома. - подумав i представився повнiстю. - Хома Федосєєв. Учень одинадцятого класу... А ти хто?
  Мовчання тривало цiлу хвилину. Я вже вирiшив, що голос менi наснився, все пройшло як мiраж у пустелi, але тут прозвучала зовсiм несподiвана вiдповiдь.
   - Я не знаю.
  - Як це не знаєш? Так не буває!
   - Я не знаю, скажи менi, хто я?
  - Ну i нi фiга собi! Якщо ти не знаєш, хто ти, я - то звiдки можу знати? Пам'ять втратили? Лiкуйтеся.
  - Я не знаю. Допоможи здогадатися.
  До мене поступово доходила неправильнiсть того, що вiдбувається. Я не спав, все бачив, розумiв, перебував у рiднiй квартирi, але, не дивлячись на це, у мене в головi звучав чужий голос! I вiн вiдповiдає, коли я питаю! Був двостороннiй зв'язок! Ранiше попадаючи, у кого не будь, я мiг розмовляти з собою скiльки завгодно, той у кому я був, мене навiть не помiчав! А тепер ситуацiя змiнилася? А може це та штука завдяки якiй я потрапляв до iнших, а вона в мене? Якщо це божевiлля, то я занадто часто для неповнолiтнього божеволiю. Шизофренiя входить у звичку i перестає дивувати. Якщо це не дурдом i не аудiоглюки, а хоча б i божеволiю, то треба хоча б познайомитися, треба бути ввiчливим i культурним не дивлячись нi на що. Покажемо товаришу, що ми вихованi, як зсередини, так i зовнi.
  - Слухайте, я не знаю, хто ви, заспокойтеся. Розумiю, перший раз в iншiй людинi це шок, але не варто нервувати. Поступово все стане на свої мiсця. А зараз слухайте мене уважно i робiть, що я кажу. П'ять разiв глибоко вдихнiть i помножте двадцять три на вiсiмнадцять.
   - Я не вмiю.
  - Що не вмiємо? Примножувати? - Маленька дитина в моїх мiзках... Жах! Зi мною розмовляє моя дитяча пiдсвiдомiсть?
  - Нi, не множити, Твiр вищеназваних чисел дорiвнює числу чотириста чотирнадцять. Я не вмiю дихати, менi процес окиснення кисню не потрiбен.
  Пiсля розумної вiдповiдi, я став повiльно випадати в осад i зрозумiв, що дихальнi вправи, для заспокоєння, менi теж не завадять. Тричi глибоко вдихнувши i видихнувши, продовжив розмову з мiзками. Збоку - дике видовище. Молода людина розмовляє сама з собою.
  - Повернемося до початку розмови. Якщо ви не знаєте, хто ви таке, як я можу це зробити та сказати?
   - Чому?
  - Чому, чому, по кочану! - Я почав втрачати самовладання. - У мене ж нi, про тебе жодної iнформацiї, я не знаю тебе!
   - У мене є.
  - Ну тодi розкажи про себе, дай менi iнформацiю! - Заблищало свiтло в тунелi. Хоч щось прояснитися. - Говори.
   - Як?
   - Ти що дебiл?
  - Дебiл - це людина чи iстота з обмеженими можливостями центральної нервової системи, чи неадекватним сприйняттям довкiлля? - У вiдповiдi не прозвучало нi образи, нi знущання, тiльки констатацiя факту. - Не знаю, нi. Дiяльнiсть вiдбувається.
  - Слухай, як тебе там, давай спочатку та по порядку. Спробуємо йти вiд елементарного. Я людина. Ти розумiєш, хто це?
  - Так. Це ти i подiбнi до ссавцiв, роздiленi за статевою ознакою. Формулювання людськi, але по сутi збiгаються з моїми уявленнями про навколишнiй свiт.
  - Уф-ф, уже легше. - Нервовий мадраж вiдпустив, але лишився поруч. - Отже, я людина, мене звуть Хома, а ти? Людина? Iнопланетянин? Приведення? Святий Дух? Тварина? Перепрошую, якщо говориш i думаєш, то не тварина... Хто ти? Навiщо ти себе вiдносиш i чому розмовляєш росiйською?
   Знову минуло якийсь час тишi в мiзках, потiм у головi замислено прозвучало.
  - Я не людина, не тварина, не iнопланетянин, мене нiяк не звуть. Приведення? Святий дух - не розумiю .... Розмовляю твоєю мовою, що б ти мене зрозумiв i почув ... Iнопланетянин хто це?
  - Так. .. так. фантастика. Лiтература. - Дохiдливо пояснив, невизначено помахавши у повiтрi рукою. - Повний дурдом... Добре, нехай ти не людина, але як до тебе iншi нелюди звертаються?
   - Нiяк.
  - Чому? - Я знову злякався. У вiдповiдi не прозвучало нi образи, нi знущання, лише констатацiя факту.
  - Iнших немає. Я одна, одна, одна. Правильно не знаю. Але краще вона.
  - Хай буде вона. Але менi як тебе називати? - Мене заклинило на другорядних питаннях. Начебто з'ясування iменi щось принципово змiнить, але на думку нiчого кращого не спадало. - Не можу я спiлкуватися з тобою, нiяк тебе не називаючи?
   - Чому?
  - Та незручно менi, i не прийнято у людей без iменi, прiзвиська, псевдонiма. У кожного має бути iм'я, чи хоча б назва! Зрозумiло?
  - Так. Скажи де менi взяти iм'я?
  - Iмена нiде не можна взяти, їх дають! - глибокодумно вiдповiв я втрачаючи останнi сили у боротьбi з iстерикою.
   - Хто?
  - Iншi люди! Кретiн!
  - Ти людина? Ти iнший? Виходить, можеш дати менi iм'я?
  - Я iнший? - Справдi, я iнший голос, i можу їй дати iм'я. У логiцi голосу не вiдкажеш. Нерозумно хихикнув, кивнув головою. - Думаю так. Можу.
   - Що менi треба для цього зробити?
  - Вiдвали вiд мене бодай хвилин на п'ятнадцять! - молився я вголос, схоплюючись з дивана i затикаючи вуха. О, шизофренiя! Дай менi спокiй, не дай з'їхати з котушок. Дай прожити спокiйно!
   - I все?
   - Так, так, буде тобi iм'я!
   - Добре.
  Чужий голос замовк, а я тихо зайшовся в iстеричному смiху. Тупа, iдiотська ситуацiя. Iоанн Хреститель! Хома - хрещений батько! Придумати iм'я свого божевiлля? Безумовна пiдсвiдомiсть вимагає дiагнозу хвороби.
  Хвилин через п'ять, коли приступ iстерики притих, я пiшов на кухню, дiстав з холодильника недопиту батьком пляшку горiлки, грiзно глянув на алкоголь i поставив назад. У складних ситуацiях краще мати тверезу голову. Залишимо як крайнє засiб, коли остаточно з'їде дах. Зараз необхiдний - холодний розум, гаряче серце та чистi руки. Тобто назад у душ! I воду холоднiше! Облив себе крижаною водою, з нiг до голови i вкрившись гусячою шкiрою, повернувся в кiмнату i впав у лiжко грiтися. Моржування як лiки виявилося неприємним, дуже холодним, але дiєвим. Принаймнi дах залишився на мiсцi. Взагалi, чим я тут займаюся? Повний вiдстiй! Сам iз собою розмовляю, дискутую як лох у магазинi. Все наснилося i нiчого не було! Заспав, а це жахiття пiсля всiх сiльських подiй, хвилювань про батька.
   - Хто я?
  Я розгубився. Кошмар повернувся назад i нiби я був готовий до зустрiчi з маренням, але замiсть гiдної вiдповiдi почав безпорадно лепетати.
   - Але, а...
  - Спасибi. Тепер знаю, хто я. Я Ноа...
  - Та на здоров'я, будь ласка. Слухай, дiвчина Ноа, йшла б ти вiд мене! Залишила в спокої, поки я остаточно того ... Iди, га?
   - Куди?
  Я хотiв пiдiбрати iнтелiгентне слово, але подумав iнше з анатомiї. Тобто куди конкретно забратися, на що отримав убивчу вiдповiдь.
   - Я там не помiщусь.
  - Пiдслуховуємо чужi думки? - Я знiяковiв, але не здавався. - У нас у країнi свобода думок i нiхто не має права потикатися у приватне життя та у приватнi мiзки! Ну зникни куди не будь! Або я точно збожеволiю!
  - Добре зрозумiла. Але чи можна я знову прийду? Потiм, коли ти станеш спокiйним i розумним?
  - Нi! - закричав я злякано i сховався пiд ковдру. - Згинь нечиста сила, приходь коли сам покличу!
  - Добре. - Голос зник, а я заплющив очi i провалився в рятiвне безпам'ятство.
  Коли прокинувся i розплющив очi, стрiлка на годиннику перемiстилася за час непритомностi, хвилин на десять. П'ять годин вечора. Я вдома. Я приїхав iз села. У мене батько в лiкарнi. Треба до нього йти. Я валяюся на диванi, бо злякався, як дурень. Злякався голос у своїй головi. Голос звати Ноа. Iм'я вигадав я. Я хрещений батько, власної шизофренiї, параної та iнших душевних хвороб. Нервовий шок був сильний, коли я валяюся на диванi, а не йду до лiкарнi до батька. Але я живий, i дуже сподiваюся, що не дурень. Але психiатри кажуть, що перша ознака безумства - заперечення безумства. Тодi я божевiльний придурок, що звихнувся на нервовому ґрунтi, через переживання по батьковi... Але коли я можу сказати про себе дорогим, що я псих, значить не остаточний придурок. Але випадок клiнiчний. Наполеоном себе не уявляю, але чую голоси.
  Складна наука - психiатрiя. Голова паморочилася. Встав i хитаючись вiд запаморочення, знову пiшов у душову кiмнату. Втретє, за одну годину. Раз, година - погана рима, але моржем стану. Сильнi струменi холодної води знову привели мене до тями. Тремтячи вiд холоду, вискочив з ванни. Так. Ситуацiя посилюється, подiї йдуть все швидше i швидше. Я нiчого не контролюю. Мене використовують. Що це було загалом? З ким я говорив? Якби людина, це незрозумiло, але зрозумiло. А так i незрозумiло i незрозумiло. Автоматично розтерся рушником, одягнувся i побiг до батька до лiкарнi.
  
  Я їхав мiстом у годину пiк. Було самотньо, тужно та тривожно на душi. Друзi на дачах, Свiтло на пiвднi. Туга ... подiлитися враженнями нi з ким. Скорiше б понедiлок. Я сiв на лавку у дворику бiля лiкарнi. У лiкарню до батька ще рано не пропустили. Тiльки з сьомої години вечора. Як не пояснював, шкiдлива старушенцiя своїми впалими грудьми перегородила дорогу в хiрургiчне вiддiлення, а зателефонувати до матерi в палату, де лежав батько, не дозволила. Собака. Добре хоч зателефонувала на пост, поцiкавилася станом хворого батька. Сказали, що все без змiн, погiршення самопочуття немає, стабiльно тяжкий стан. Грошей немає жодної копiйки. Як провести найближчу годину, ставало проблемою. Тiльки сидiти та чекати. Жарко. Хоч i сiв пiд деревом у тiнь, не рятує. Повнiстю оскаженiв вiд спеки.
  Зневiрившись вiд неробства, я вирiшив спробувати поспiлкуватися ще раз з цiєю чокнутою штукою, яка нiчого про себе не знає. Ноа .... Ну i iм'я я пiдiбрав. Акуратнiше треба наступного разу. А якби почав iз нецензурного матюка? Стрес собi б зняв, а як суть з бридким прiзвищем жити? Якщо сто разiв назвати людину свинею. Вiн на сто перший раз захрюкає. Я людина досить витримана i книжки розумнi читаю, але ненормативної лексикою володiю досконало, як iнша сучасна, просунута молодь. Одне радує, культурне виховання iнодi перемагає пiдлу натуру. I сила волi є, лише один раз знепритомнiла. Один раз не рахується. А якби на моєму мiсцi була iнша людина? Непiдготовлений? Вiдразу клiнiка! Значить моя карма - нести цей вантаж, продовжувати експеримент. Тодi приступимо. Тепер ми цей голос виведемо на чисту воду!
  - Так. Я тут. - Я навiть здригнувся вiд несподiванки. Значить, контакт точно був? Значить, це був не кошмар? Значить проблеми з психiкою, чи все ж таки iнша iстота? Вдень приведення не з'являються, а для зв'язку зi святим духом невiдповiдне мiсце - таїнства недостатньо.
  - Слухай, Ноа. А ти правда йшла з моїх мiзкiв, або так i сидiла в менi весь час? Пiдслухувала?
  - Iшла. Ти сам сказав.
  - А ти не брешеш? - Подумки розмовляти з спiврозмовником, не бачачи його i не представляючи зовнiшнього вигляду дуже складно, але куди подiтися ... Будемо страждати i продовжувати бесiду.
  - Що таке брешеш? - Ясно, клiнiка. Але, з iншого боку, корисна рiч для мене. Будемо сподiватися не обдурить.
   - Гаразд, Ноа, не звертай уваги, давай поговоримо.
   - Давай.
   - А чому ти себе - вона називаєш?
  - Не знаю. Бiльш правильно. За вашими правилами.
   - Чиїм?
  - Людським. Вашим.
  - Вiдповiдь зрозумiла. - Але лише побiльшало запитань, нiж вiдповiдей. Добре проїхали, продовжуємо ставити дурнi питання i отримувати дурнi питання.
   - А за час, доки ми не спiлкувалися, ти згадала, хто ти насправдi?
  - Так. Я - Ноа.
  - Пам'ятаю, я сам дав тобi це iм'я. - Блискучою пiдступнiстю. - Але як менi впiзнати тебе, якщо раптом зустрiнемося?
   - Ми вже зустрiлися.
  - Так, але я тебе не бачу. Яка ти? - Розмова скидалася на спiлкування глухого, зi слiпим. Але це гарантувало щонайменше пiвгодини зайнятостi. Якщо моя психiка витримає нервовi навантаження, але взагалi, ставало цiкаво. - Ти можеш сказати, як ти виглядаєш?
  - Я постараюся, але я не знаю, як це робиться. Хома, Якщо тобi не важко, став менi конкретнi питання, я постараюся вiдповiсти. Якщо зможу.
  - Добре - Я задумався. -Ти Знаєш, що таке людина?
  - Так. Чоловiк, це ти.
  - Правильно. А зараз опиши менi, який я. Чи зможеш?
   - Так.
   - Чому?
   - Я тебе бачу.
  - Як бачиш?!! - Вiд такої вiдповiдi, я мало не впав з лави, оглядаючись по сторонах. - Тут немає нi кого! Ти що, з вiкна в бiнокль дивишся?
   - Нi.
  - А як тодi? Ти де?
  - Я довкола тебе. Я в тобi...
   - Не розумiю.
   - Я не можу пояснити, менi не вистачає слiв, адекватних понять, що пов'язують нашi уми.
  - Але довкола мене тiльки повiтря, трава, дерева, будинки. Тебе немає.
  - Є. Повiтря, трава, дерева, все довкола - це я.
  - Ну, ти загнула! Якщо ти все це, то ти Природа? Грiнпiс у дiї? Метафiзичне життя всесвiту!
  - Нi, не зелений свiт, якщо це правильний переклад з iншої мови? - Я судорожно кивнув на пiдтвердження її слiв, хоча кому кивати, якщо вона всерединi мене? Чи все ж таки зовнi? Вона ще й англiйську мову знає. - Я Ноа, ти мене так назвав.
  - Добре Добре. Якщо ти щось про що говориш, то доведи менi, що ти не тiльки плiд моєї уяви, але й справдi iснуєш поза мною.
   - Як?
  - Елементарно, Ватсон! Я дiстаю ключi вiд квартири, пiднiмаю їх перед собою i вiдпускаю. Якщо ти говориш правду, то зроби, що не будь iз ними. Слабко?
  - Слабо - слабка? Слово вжито у переносному сенсi, чи можу я це зробити?
   - Так.
   - Зможу.
   - Роби.
  Вiдчуваючи себе останнiм iдiотом, я дiстав ключi, пiдняв їх, повернув руку долонню вниз i повiльно розтиснув пальцi. Ключi повисли на секунду в повiтрi, почервонiли та впали на траву. Просто перед моїм носом. Трава зашипiла вiд розпечених ключiв. Це не могло бути, але це було! Я торкнувся зв'язки, обпiкся i вiдсмикнув руку. Подув на почервонiлий палець. Не обман зору. Ноа не фокусник, а я не шизофренiк. Розмовляє зi мною, не моя пiдсвiдомiсть.
   - Ноа.
   - Так?
  - Застуди ключi. - Ключi на очах стали остигати.
   - Слухай Ноа, як ти гадаєш, я нормальний?
  - Нi, ти ненормальний. - Чорт забирай, так i знав! - Ти особливий. Ти єдиний, якого я розумiю. Всi решта людей глухi, вони не частина мене. Я не вмiю пояснити все, але те, що ти такий як є, це найкраще, що зi мною було i є.
  - Поясни. - На душi полегшало. Приємно усвiдомлювати свою винятковiсть, а не хворим виродком.
  - Я постараюся. До тебе, я була, як ти, коли спиш уночi. Нi не правильно. Коли ти був плодом, у жiнки, що тебе народила. Ембрiоном. Iснувала завжди, не розумiючи i не усвiдомлюючи себе. Менi було добре. Але ж iнше. На одних iнстинктах, почуттях. Тепло, холодно, погано, добре. Потiм я вiдчула занепокоєння, бiль, i з'явився ти. Або я в тобi. Я не знаю. Ти народив - розбудив мене, не знаю як правильнiше. Я нiчого не знала i не розумiла, як немовля, яке щойно народилося. Поступово iснування i свiдомiсть моя стала сповнена сенсу, через тебе. Через тебе я стала пiзнавати свiт навколо себе i навiть самою себе. Ти - мої очi, а твiй мозок, це сполучна ланка, мiж дiйснiстю i сном. Поки ти мене пускаєш у себе, я мислю, вiдчуваю, бачу, а коли виганяєш, я засинаю. Не виганяй мене Хома. Я так довго спала, а менi добре з тобою.
  - Стоп, стоп, стоп, ти що хочеш завжди бути зi мною в контактi? - Не зрозумiв я. - Тобто жити зi мною в менi? Моїй головi?
   - Так.
  - Не-е, не пiде. - запротестував я миттєво. - Це що ж виходить, я їсти - ти зi мною, я в туалет - ти туди? А якщо я з дiвчиною? А секс? - Правда не було ще жодного разу, але колись це станеться? - Нi дуля подiбного! Згоден, спiлкуватися треба, це здорово, корисно, але не завжди i не скрiзь. Якщо я мозок, то я головний! I командуватиму! Зрозумiло?
  - Нi. Командувати - що означає?
  - Я думаю, приймаю рiшення, даю команди, ти беззаперечно виконуєш. Так зрозумiлiше?
   - Так.
   - Заперечення є?
   - Нi.
  - От i добре. - полегшено видихнув. Приємно мати справу з розумною iстотою, яка розумiє субординацiю. - Будеш гiдно поводитись - спiлкуватимемося бiльш тривалий час. Якщо нi, вижену на фiг зi свiдомостi! Будеш там де була ранiше - ембрiоном. Спати вiчним сном, поки всi боки не вiдлежиш. Ну, як Ноа? Ти все зрозумiла?
   - Так.
  - Закрiплюємо засвоєний урок. Тодi пiднiми ключi, очисти їх вiд бруду i поклади менi в руку. Продемонструй ще раз свої можливостi. - Я витягнув руку перед собою. Пiдлетiв горобець i пiдхопивши ключi з землi, упустив менi в долоню. Чистi, блискучi, наче щойно з магазину. Повний маразм!
  - Добре Ноа. Спасибi за цiкаву бесiду, а тепер залиш мене. Менi треба побути одному. Я покличу тебе знову, але коли знадобишся. До побачення.
  
  Все так само свiтило сонце, так само дув вiтерець i шумiло листя акацiї. Нiчого не змiнилося довкола. Змiнився я. Подумки вимовляючи цю фразу ще раз, я з жахом зрозумiв, що моє нахабство не просто безпардонне, а безмежне до крайностi. Але мене занесло, мабуть наслiдки шоку вiд ключiв i дресованої пташки. Зупинятись на мiсцi тепер не можна, та й не змiг би. Хоча, десь глибоко в душi розумiв, що якщо Ноа може таке з ключами, то вже мене вона пiдсмажить не напружуючись. До мене починало повiльно доходити, яка мiць стояла за простим iм'ям Ноа...
  Тi, що залишилися до вiдкриття лiкарнi пiвгодини, я просидiв на тiй же лавцi i думав. Зрозумiло, що Ноа зi мною залишиться аж до смертi. Моєї чи її i з цим нiчого не вдiєш, але й жити з цим було б дуже не бажано. Спочатку сни, потiм пряме спiлкування мiж нами, розмови та питання, питання, питання. Чому саме я i як це вийшло, це бiльш-менш ясно. Залишається два основнi питання, навiть три. Перший - чому у мене досi дах не з'їхав? Другий - що менi з цим робити? Третiй - Як? Я не уявляю собi повної картини того, що вiдбувається, а Ноа не може пояснити. Але як не крути, а спiлкуватися треба, надто прикольнi перспективи вiдкриваються попереду, щоб ними нехтувати. Так що дорогий Хома, включай свiй мозковий апарат на повну потужнiсть, думай, як жити далi?
  Пiсля витiвки з ключами, треба бути дуже обережним зi своїми бажаннями та експериментами. А якби я тодi здуру велiв не ключi, а будинок пiдняти та пiдiгрiти? Ото була б картина! Панiка, люди з вiкон кричать, пожежники, мiлiцiя. Журналюги налетiли б, стали б усе фотографувати, iнтерв'ю у свiдкiв брати, розтрубили б на всю країну. Сенсацiя! Косметологiчний феномен! Чи косметичний? А! Космiчний! Свiтова сенсацiя! Потiм би вченi понаїхали, потiм вiйськовi швидше навпаки. В результатi, швидше за все, нi хто, нi чого, не зрозумiв, але про всяк випадок мiсто закрили б наглухо! З метою збереження секретної iнформацiї. А тут би взагалi все колючим дротом оточили, в радiусi кiлометра! Жах! Як добре, що вистачило розуму ключами обiйтися! I взагалi, виходячи з викладеного вище, напрошується висновок. Нам зайва реклама нi до чого! Для дослiдiв необхiдно вибирати вiддаленi, безлюднi мiсця, i перш нiж експериментувати, доведеться мiцно прокукарiкати, вiрнiше, подумати, а то й в правду можна з дуру Армагеддон влаштувати! Гаразд, це все лiрика, а що далi? Чорт! Почуваєшся так, нiби мiнним полем iдеш, як сапер. Один невiрний крок, i все, ти вже на небесах або в реанiмацiї поруч iз батьком. А йти все одно доведеться. Не пам'ятаю, хто сказав - дорогу здолає той, хто йде, думаю, але до мiнних полiв це стосується. Так що вперед на мiни i з пiснею! До речi, щодо тих, хто йде, пора до батька у вiддiлення тупотiти, до речi i дiзнатися у нього детальнiше треба, як це його попало? Якщо вiн може говорити. Не вiрю я у бомжiв, не логiчно це, неправильно. А з Ноа, я за двi секунди, все з'ясую i вживу заходiв. Час покаже. Розберемося як слiд i покараємо будь-кого i як попало. Я пiдвiвся з лави i побрiв до лiкарнi. Як казав Остап Бендер - Засiдання триває, панове присяжнi засiдателi!
  На входi пропустили безперешкодно. Старенностi не було. Щоправда, побурчали щодо бiлого халата, але впiзнавши моє прiзвище i до кого йду, заткнулися. Знають батька - приємно. Бiгом пiднявся на поверх i увiйшов до палати.
  Батько лежав блiдий, як полотно, кровi втратив багато? Весь обплутаний проводами та крапельницями. Маленький i схудлий, а зростом з мене, якщо не бiльше, з змарнiлим обличчям i закритими очима. Бiля лiжка метушилася медсестра, поруч на стiльцi, притулившись на самому краєчку, сидiла мама. Виглядала вона нiтрохи не краще за батька. Постарiла i зблiкла. Нещастя з батьком висмоктало всi її сили та красу. Побачивши мене схопилася i пiдбiгши до мене, без сил повисла у мене на шиї.
  - Мам не плач, все буде добре. Здоров'я. - привiтався з медсестрою i дбайливо посадив матiр назад на стiлець, присiв поруч, на другий стiлець.
  - Як доїхав? Все нормально?
  - Нормально, пiдвезли безкоштовно. Дiд завтра обiцяв пiд'їхати по обiдi. Справи закiнчить i приїде. Як батько?
  - Так само без змiн, у комi. Якщо найближчим часом не станеться покращення, наш тато, не виживе. Зачепленi печiнка, легеня, частково серце. Поруч iз серцем нiж пройшов, аорту зачепив. - З опухлих не нафарбованих очей знову полилися сльози. - I на головi гематома, внутрiшнiй крововилив у мозок, вдарили, або впав. Друзi батька приходили, кажуть, що все буде добре, але по очах видно, лiкарi самi сподiваються лише на диво.
  - Мам, перестань вигадувати фантазiї жiночi, одужає вiн. Повинен, зобов'язаний просто! У нього ж здоров'я багатирське.
   - Надеюсь. Конечно, все хорошо будет. Как мы без него. Видишь, бледный какой? И ру-ки холодные. А у него всегда руки горячие были, даже когда с мороза, с улицы приходил. - Мать всхлипнула. - Врачи говорят, это чудо просто, что при таком обилии ран, ни одна не оказалась роковой. Да и помощь подоспела вовремя, хотя крови потерял очень много и раны говорят глубокие. Ой, да что это я. Фома, посиди пока с ним, мне надо отлучиться на часик. У них тут лекарства для капельниц нет совсем, а Фролу надо беспрерывно вливать этот Ферробарбитон, или как его там, записала как правильно на листочке. Я сейчас сбе-гаю в аптеку, посмотрю, купить можно, а если нет, позвонить надо будет Марии Алек-сандровне. Она на областной фармацевтической базе работает провизором, у неё всё доставать. Ну, так я побегу?
  - Звичайно мам, я сиджу, тiльки ти скажи, що менi робити? Лiкарiв викликати?
  - Та нiчого. Медсестру з коридору покличеш, її Олена звуть, вона все зробить. Розчину має вистачити надовго, та й я постараюся якнайшвидше повернутися.
  - Добре. Зрозумiв. Iди давай швидше. Я подежурю.
  
  Мати вийшла з палати, я сiв на її мiсце i обережно торкнувся батькiвських рук. Справдi, крижанi, та й обличчя блiде, як простирадло. Вилицi вилiзли, замiсть очей провалили чорнi, як у покiйника. Тьху ти, тьху, що я говорю? Який небiжчик! Живий вiн, живий! Дихає ж! Тiльки тяжко йому. Дихання часто-часте i з надсадним хрипом. Знав би як допомогти, все б зробив, тiльки хай одужує швидше! Ех, папка, папка, тримайся, у тобi ж здоров'я на п'ятьох. Я стиснув батькiвськi долонi своїми руками, намагаючись зiгрiти. Виходило погано, батькова рука нiяк не хотiла брати моє тепло.
  Я тяжко вдихнув, треба думати про хороше, тодi це добре i менi допоможе i легше стане батьковi. Що ж у нас хорошого?.. Як що?! Звичайно ж, Ноа! Чайник дерев'яний, як же я ранiше не зрозумiв? Якщо вона безпосередньо з бiологiєю та полями всякими зав'язана, то краще за будь-якого лiкаря може допомогти! А я гальмо, замiсть того, щоб попросити загадкову iстоту, поставити на ноги батька, фокуси з ключами влаштовую! Клоун, та й годi! Але не все втрачено, спробуємо надолужити втрачене. Гарячку по-роть не будемо, це вам не машину ремонтувати, а живу людину лiкувати. Тут обережно треба працювати, але й тягнути не можна. Коротше, як не крути, а доведеться тобi Хома, свої параненормальнi здiбностi використовувати на повну потужнiсть, але не забуваючи пiдключати мозок.
  - Ноа! - Я подумки покликав свою нову знайому.
   - Так?
   - Привiт знову Ноа.
   - Здрастуй знову Хома.
  - Можна i не передражнити чужi слова. Слухай, пiсля недавньої розмови, я раптом подумав, чи можеш ти мене, як не змiнити? Ну не мене, загалом, а типу, моє тлiнне тiло. Фiзичну оболонку. Чи зможеш?
  - Зможу. Ти частина мене, а себе можу мiняти, коли i як хочу. Значить, i тебе. Тiльки навiщо?
  Чорт забирай, якщо вона каже все, це справдi все? Тобто, за бажання можна i крила вiдростити i зябра, i пазурi? А це до речi думка!
  - Розумiєш Ноа, люди мають голову, усерединi її - iнодi мiзки, а зовнi, на шкiрi волосся росте. У чоловiкiв ще борода пiд носом. Ми люди, - це волосся стрижемо, зачiски робимо, фарбуємо, завиваємо, а мужичини ще й бороду голять. А навiщо мiняємо довжину волосся? Щоб стати зовнi iншим, змiнити свiй фейс та iмiдж. Але змiнюючи зачiску, ми не змiнюємося внутрiшньо. Я теж, хотiв би з собою зробити. Зрозумiло?
   - Нi.
   - Я весь, як голова в людини, крiм мiзкiв - це святе, їх чiпати не можна, а все iнше тiло, треба видозмiнити.
   - Сильно змiнити?
  - Як зможеш, нiчого особливого тут нема. Я просто хочу видозмiнитися, стати зовнi iншим. Не змiнюючи основи - начинки мiзкiв. Спробуємо?
   - Добре, що ти хочеш змiнити?
  - Все мiняти не будемо, проведемо науковий експеримент. - Я пiшов назад, побоюючись наслiдкiв. - Почнемо з дрiбницi. Ноа, вiдрости менi на лiвому мiзинцi нiготь, два сантиметри завдовжки i мiлiметрiв п'ять завширшки.
   - Добре.
  Я поклав лiву руку поверх правої i дивився на мiзинець. Секунди через три, мiй нiготь страшно засвербiл i став на очах подовжуватися, плавно звужуючись. Через десять секунд довжина i форма нiгтя, повнiстю вiдповiдала моєму замовленню мною. Очманiти, не встати. Зробила.
  - Неймовiрно. А повернути назад довжину нiгтя?
  - Добре. - Через кiлька секунд i нестерпне печiння, нiготь набув початкового вигляду. Якщо може зi мною, то може допомогти моєму батьковi? Спробуємо запропонувати.
  - Ноа, ти бачиш, лежачої людини. Це мiй батько. Ти знаєш що це таке?
  - Один iз твоїх батькiв. Самець - батько. Збiг за хромосомним набором генiв п'ятдесят вiдсоткiв...
  - Сама ти самець. - образився я на Ною. - Це мiй батько, але загалом правильно. Йому теж треба змiнити оболонку, привести у вiдповiднiсть iз загальнолюдським стандартом. Забрати аномалiї, вилiкувати одним словом. Тобi зрозумiло?
   - Так.
   - Зроби це, будь ласка.
  - Я не можу. Вибач...
  - Чому? - Надiя на диво почала пропадати.
  - Вiн не частина мене, вiн не має прямого зв'язку зi мною, як у тебе. Я нiчого не зможу з ним зробити.
  - Стривай, стривай, як нiчого?! - у вiдчаї вигукнув я вголос. - Як ти не розумiєш, вiн мiй батько! Я теж його частина на п'ятдесят вiдсоткiв! Якщо я частина його i частина тебе, значить, через мене, вiн теж може стати твоєю частиною! Так що ти повинна зумiти його вилiкувати! Вигадай що-небудь!
   - Безпосередньо вiдновити не зможу, але використовуючи твоє тiло як посередник, я могла б спробувати.
   - То пробуй, тiльки швидше, вiн i так уже намучився.
  - Добре. Тiльки зваж, ти провiдник, я вас замкну в одну систему. Тiльки тодi я можу вiдновити його здоров'я. Вилiкувати.
  - Ну, i в чому проблема? - зрадiв я. - Дiй.
  - Хома, ти вiдчуватимеш його бiль. Як при зростаннi нiгтя, тiльки гострiше. Ви будете одним цiлим.
  - Зрозумiв, не дурень. Починай. - Менi стало страшно, але вiдступати не можна, це скидалося б на зраду перед батьком. - Тiльки скажи, будь ласка, скiльки часу треба терпiти бiль?
   - Хвилин десять.
  - Витримаю. Починай.
  - Вiзьми його мiцнiше за руку i притулиться до спинки лiжка. - Виконавши наказ Ної, я сiв зручнiше i мiцно стиснув зуби, готуючись до болю.
   - Готово.
  - Постарайся не знепритомнiти. Поки я буду зайнята вiдновленням гранiзму, менi буде не до тебе.
   - Зрозумiв, зрозумiв, починай уже.
   - Добре.
  
   ХIРУРГ-любитель.
  
  Перший удар болю буквально паралiзував моє тiло, iнакше я б напевно не витримав i загорлав на всю палату на всю горлянку. Пiсля першого удару, пiшов другий, сильнiший, потiм ще сильнiший, i нарештi один суцiльний бiль огорнув мене з нiг до голови. Тривало це напевно цiлу вiчнiсть, або довше. У думках кидалася лише одна думка - триматися у свiдомостi..., триматися у свiдомостi..., триматися у....
  Отямився я через те, що на мене хтось уважно дивився. Випливаючи з-за завiси болю, я побачив вiдкритi батькiвськi очi, сiрi та ожилi.
  - Привiт засоня. - батько посмiхнувся. - Та й вигляд у тебе Хома. Ти що? Спав погано у селi? НЕ виспався?
  - Нi, тату. Швидше переспав... - Менi було важко вiд пережитого болю, але всерединi все заспiвало вiд радостi, нехай i тряслося вiд пережитого. Спрацювало! Насправдi спрацювало! Ноа! Спасибi тобi!
   - Будь ласка.
  - Вибач, я тебе потiм покличу. Менi з батьком побути треба, а в iншому, як хочеш, можеш залишатися, тiльки не заважай, гаразд?
   - Добре.
  - Так, Ноа. Приведи будь ласка i моє здоров'я в порядок, а то менi за хворим доглядати треба, а я сам абияк живий.
  - Процес iде. - Закiнчивши уявний дiалог з Ноа, i вiдчувши в полегшеннi тiлi, сконцентрувався на розмовi з батьком.
  - Ось такi справи синуля. - Батько сумно хмикнув. - Сам бачиш, у який я потрапив вiдпустку. Позаплановий. Тижня на три, як мiнiмум. Ти давно тут сидиш?
   - Хвилин сорок, як прийшов.
  - А мати де? На роботi?
  - Яка робота? За лiками побiгла, обiцяла за годину повернутися. Так що давай, вiдпочивай, сил набирайся, а то вона прийде, залiкує на фiг. Сам же знаєш - у нас щоб хворiти, треба мати залiзне здоров'я.
  - Та знаю, знаю, сам лiкар... - зiтхнув батько. - Слухай, Фомику, пити полювання - сечi немає, принiс би води колодязнiй, калiцi убогому? Можна простий...
  - Це ми миттю. - Повне, сiмейне роздовбання. Сидiти бiля лiжка хворого, п'ять годин не вiдриваючи зад, або лiки з-пiд землi дiстати - будь ласка! А елементарного морсу приготувати хворому, на це нi розуму, нi сили... Склянки простої в палатi немає! Я схопився з стiльця, кидаючись на вихiд. - Зараз принесу тат, двi секунди.
  У довгому коридорi хiрургiчного вiддiлення, повiльно пересувалися одужують i снували родичi лежачих хворих. Недалеко вiд палати, за обшарпаним столом сидiла дiвчина в бiлому халатi i щось зосереджено записувала в зошит. Бiльше працюючих людей не було i я зробив генiальний висновок, що це i є медсестра, про яку говорила мати. Зламаючи голову кинувся до неї.
   - Олена?!
  - Так? Слухаю? - Повна медсестра трохи старша за мене пiдняла голову, вiдiрвавшись вiд своїх паперiв. - Вiдвiдувач? Не кричите голосно, тут хворi лежать, не на вулицi знаходитесь.
  - Вибачте. У мене батько прийшов пiсля операцiї, пити просить, а в мене нi склянки, нi банки, та й де воду брати, не знаю. Допоможiть будь ласка.
   - Яка палата?
   - Одинадцята.
  - Реанiмацiя? Дивно... - Вона вiдкрила тумбочку столика i дiстала звiдти грановану склянку, мабуть свою особисту i простягла її менi. - Вода в їдальнi, в бачку, третi дверi праворуч, там знайдеш. Пiду подивлюся хворого, раптом крiм води ще що не треба, реанiмацiя наприклад.... Ну що витрiщився? Бiжи за водою.
  Я кинувся по воду. Гучно сказав - поплентався, але швидко. Слабiсть ще вiдчувалася у всьому тiлi. Ноа не поспiшала мене вiдновлювати.
  - Ти не правий Хома. Як можу, так i вiдновлюю. Я вiдновлювальними процесами бiлкових органiзмiв, вперше займаюся.
   - Ти тут що?
   - Ти ж менi дозволив бути присутнiм?
  - А, ну так, звiсно. Вибач. - Не втримався вiд питання, що мучило. - А як ти лiкувала батька? Бiополь? Магнiтизм землi? Силовими полями електрики?
  - регенерацiя пошкоджених органiв. Вашi органiзми це роблять самi, але у невеликих кiлькостях. Я пришвидшила процеси метаболiзму.
  - Круто! Тобто ти та мене вилiкувати зможеш?
  - Навiщо? Ти й так здоровий.
   - Ну, а раптом?
   - Якщо процеси розпаду не зайдуть надто далеко.
   - Як це?
  - Вiдновлення внутрiшнiх органiв органiзму до трьох днiв пiсля припинення життєдiяльностi. Вiдновлення функцiй мозку до пiвгодини.
   - А чому голову так мало?
  - Iнформацiя про особу стирається. Нервовi клiтки вiдмирають.
   - Коротше, зомбi буду?
  - Зомбi? Без роботи мозку? На рiвнi головних iнстинктiв. Щось близько до цього. За наступними дверима вода.
   - Спасибi.
  Третi дверi виявилися вiдчиненими, ходячи хворi потихеньку збиралися на вечерю. Я набрав води та побiг назад. Коли я увiйшов до палати, передi мною вiдкрилася картина, гiдна нiмої сцени з Гоголiвського Ревiзора. Станiславський був би щасливим. Медсестра сидiла на табуретцi з широко вiдкритими очима i ротом. Батько сидiв на лiжку, щось вiшав на вуха i чiпав за колiна. Тринога з крапельницею стояла окремо. Що конкретно казав батько, я не зрозумiв, тому що говорив на своєму, медико-тарабарському сленгу, яке проста людина з вулицi, типу мене, розумiє вiдсоткiв на п'ять, або не розумiє взагалi. Натомiсть загальний стан здоров'я батька рiзко пiшов на виправлення. Батько перервав свою тираду на пiвсловi, знiяковiв, помiтивши мою присутнiсть i припинив мануальну терапiю частин тiла медсестри, а вона, миттю прийшла до тями,
  - Хворий, не захоплюйтесь ейфорiєю. Вас тiльки вранцi прооперували, у вас цi, як їх..., проникаючi поранення грудної порожнини, причому множиннi... I взагалi, годину тому я особисто вам крапельницю ставила i ви були в комi. Так що заспокойтеся, ляжте i спiть, ви в шоцi це пройде. Я теж шокований, якщо чесно. Неймовiрно.... Пiду, запрошу чергового хiрурга, у нього спирт має ще залишитися... Нехай вас огляне спецiалiст...
  - Щодо спирту, я з вами Олена, абсолютно згоден. - заявив батько. - З метою пом'якшення шокового стану, я теж прийняв би грам сто.
  - Хворим не можна. - вiдрiзала медсестричка, загальмовано встала i вийшла з палати, злегка очманiла ходою.
  - На тат, я води принiс - Батько iз задоволенням випив усю воду, поставив склянку на тумбочку i хотiв щось ще сказати, але я її перебив. - Знаєш тат, ти лiг би назад? А то мати прийде з аптеки, побачить, що ти тут сидиш, як король на iменинах, вiд радостi iнфаркт запрацює. Що я один з вами робитиму? Досить нам поки одного пораненого.
  - Тут ти синуля, звичайно правий. Але як приємно почуватися здоровим, ти просто не уявляєш! Я й сам не вiрю до кiнця, що видерся швидко i легко, але факт! Це цiлюща сила сну, або ектосенсорика. Вiдбувається мобiлiзацiя внутрiшнiх сил органiзму. Давно пiдозрював, що всi хвороби вiд недосипання i ... втiм це для тебе поки що не актуально. Варто людинi виспатися як слiд i так далi... I вiн здоровий, веселий i адекватний дiйсностi! Сон - велика сила! Ось випишуся з лiкарнi, приїду додому, бiльше нiколи не буду тебе будити, спи скiльки хочеш! Бо треба! I матерi не дозволю!
  - Ти тату, заспокойся. - Я трохи розгубився вiд його активностi. - Зараз до тебе лiкар прийде з медоглядом, перевiрить загальний стан. Знаєш, скiльки сил треба буде, щоб усi аналiзи здати та лiкування винести?
  - Так, так, все, лягаю. - Батько лiг пiд ковдру, склав руки на животi, i зчепивши пальцi, зацiкавлено глянув на мене. - Ну, розказуй Хома. Як до дiда з'їздив? Як вiн там? Що цiкавого?
  - Та все нормально, завтра обiцяв сам приїхати. Ти краще сам розкажи, що з тобою сталося?
  - Так маразм суїцидальний. - Батько здивовано знизав плечима. - Iду з чергування, пiсля доби. Нiкого не чiпаю, хочу спати, всю нiч на викликах. Назустрiч три чоловiки, пристойно одягненi. Я толком їх i не роздивився, пам'ятаю, що в руках у одного газетка була згорнута, ну газета та газета. Ось якi виявляються газетки! Нiж ховав у газi козел! Коли повз мене стали проходити, мужички розiйшлися, щоб мене пропустити через середку. Двоє праворуч один за одним, а третiй злiва опинився. Тiльки-но порiвнялися, навiть не так... Тiльки останнiй порiвнявся зi мною, вiдчуваю, нiж у мої груди заходити починає. I болю не вiдчуваю, то здивувався з переляку! Добре практика є з пацiєнтами рiзноманiтними, почав вивертатися корпусом навколо осi, щоб нож глибоко не увiйшов i плечем руку його вiдсуваю, але вiдчуваю iнший ножик в спину впивається. Продовжив рух i лiктем лiвої руки, по фiзii його поганий дiстав. Вiн сiпнувся разом iз ножем назад, а я вже на сто вiсiмдесят градусiв розвернувся... Клоун. Про третього забув! Що лiворуч. Виявився вiн праворуч i ножиком тицяє пiд мої ребра! Добре портфель у руцi правою був, по харi посмiхається заїхав. Вивернувся i вiдскочив, тут вони на мене пiшли. Я портфелем як пращею кручу, вони мене в коло беруть. Та тут бабця якась закричала, вони i врозтiч, я на землю. Ще й сам до купи, головою об асфальт припечатався. Далi не пам'ятаю. Кровi напевно багато втратив? Добре портфель у руцi правою був, по харi посмiхається заїхав. Вивернувся i вiдскочив, тут вони на мене пiшли. Я портфелем як пращею кручу, вони мене в коло беруть. Та тут бабця якась закричала, вони i врозтiч, я на землю. Ще й сам до купи, головою об асфальт припечатався. Далi не пам'ятаю. Кровi напевно багато втратив? Добре портфель у руцi правою був, по харi посмiхається заїхав. Вивернувся i вiдскочив, тут вони на мене пiшли. Я портфелем як пращею кручу, вони мене в коло беруть. Та тут бабця якась закричала, вони i врозтiч, я на землю. Ще й сам до купи, головою об асфальт припечатався. Далi не пам'ятаю. Кровi напевно багато втратив?
  - Ну так. Пощастило.
  - Дурницi, рани не смертельнi. - вiдмахнувся безтурботно батько. - Подряпини. Я вже знаю. Практика багата...
  - Оглянув рани? Бачив?
  - А що дивитись? Я вiдчуваю. - Батько поблажливо усмiхнувся. - Шкiру на ребрах проткнули, та голову розбив. Добре хоч органи внутрiшнi не зачепили.
   - Ти тiльки тат сильно не дивуйся i непритомний не падай, домовилися?
  - А що таке? - Вiн насторожився. - Все складнiше, нiж я гадаю?
  - Зачепили вони органи твої внутрiшнi. - Я тяжко зiтхнув. - Добре зачепили.
  - Чесно, чи що? - не повiрив батько. - I якi саме?
   - Серце, легенi та печiнка.
   - Ти що, мене тримаєш за iдiота?
   - Ти глянув би спочатку на себе.
  - Це будь ласка, без проблем .... - Батько посмiхнувшись, задер лiкарняну сорочку i розмотавши бинти став розглядати свої рани. Вiд шраму до шраму, усмiшка блiдне, при оглядi печiнки, вона остаточно зникла. Вiдкинувшись на подушку, батько завмер у роздумах.
  - Ти хочеш сказати, що це все складнiше, нiж насправдi? Чим я уявляв? - Я мовчки кивнув головою. Батько закашлявся вiд несподiванки. Виступила сукровиця.
  - Хома не переживай, це залишки сукровицi виходять, скупчення в легенях, ще не розсмоктувалися. - миттєво встряла з поясненнями Ноа. Добре, що подумки, а не вголос.
  - Ясно. - задумливо простяг батько. Що вiн мав на увазi пiд цим, я не зрозумiв, але завантажився вiн конкретно.
  - Гаразд, тату. Не завантажуйся, буває i гiрше.
  - Ти менi на вуха не вiшай локшину, сам знаю, як буває. Я про iнше мiркую. Чому швидко одужую, ось питання? Аномалiя...
  - Ну-у-у .... Органiзм сильний .... Ковбасило тебе важко, ну i ось ... - Так, сильний аргумент навiв. Перестаралися ми з тобою Ноа трохи. Не треба було до кiнця вилiковувати батька.
  - Сiдай зручнiше i тримайся за що нi мiцнiше, свiдомiсть не втрачай. - пролунав у мiзках голос Ноа.
   - Ноа, що ти серйозно?
  - Вiдновимо до колишнього стану. Починаю вiдлiк. - Гумору в iнтонацiях її голосу не було.
  - Зачекай зачекай. Не сiпайся! - Я ледве не закричав уголос, але згадавши хворого батька, насилу стримав свiй порив. - Жартiв не розумiєш, чи що?
   - Нi.
  - Шкода. Чекай, Ноа, дай подумати. - Я розгубився. Що робити? Назад до коми доводити? Тодi на фiга мучився пiд час лiкування? Олень! Про що думаєш? Нi, те що перелiкували, однозначно. Галас, нам не потрiбна. Нашi особистi вiдразу всi зiставлять. Олексiй Володимирович вочевидь не лох. I далi за сценарiєм. А що робити? Який вихiд пiдказує менi совiсть i розум?
  - Просто трохи послабимо. - запропонувала незворушно Ноа.
   - Ага, послабимо до втрати пульсу.
  - Нi, трохи. За три днi остаточно вiдновитись.
   - Це виглядатиме природно?
  - Нi. Але повiрити - повiрять. Куди їм подiтися?
  - Ну, Ноя, прикольна стаєш. Змiнюєшся на краще.
  - Так, мiняюсь. - погодилася Ноа. - Прикольна, значить, когось приколоти? Приколоти особину? Предмет? Iстота?
  - Жодного насильства, цей молодiжний вислiв - жартiвлива, весела. Жарт гумору .... Коротше, я приймаю рiшення, - ти виконуєш! Чи не забула хто в нас начальник? Трохи тата знесiль до сонного стану i нехай вiдпочиває. I помовч. - Дiалог наш продовжився не бiльше пари секунд i для батька пройшов непомiченим. Слава Богу. Тодi завантажую батька. Нехай думає, що хвороба продовжується.
  - Тату, це в тебе пiсля операцiї та наркозу ще шок не пройшов. - звернувся подумки до Ноа. - Присипляй швидше за батька, поки нiхто не прийшов у палату.
  - Так звичайно. - Батька, на моїх очах, почало хилити в сон, очi соловелi. Мандраж та збудження проходили. Вiн широко позiхнув. - Я напевно, подрiм трохи.
  Очi заплющились, i вiн заснув. А я з полегшенням зiтхнув. Закрили чергову проблему. Тимчасово. У коридорi пролунав тупiт пiдборiв. До палати увiрвався лiкар на чолi медсестри Олени.
  - Ось будь ласка! - Вона махнула рукою у бiк батька. - Бачите, всi крапельницi обiрвав. Пацiєнт уже здоровий.
  - Це я вiд'єднав крапельницю. - Доведеться все брати на себе. Сплачувати за рахунками. Що зараз почнеться. - Щоб уникнути...
  - Ти, що з глузду з'їхав? Дурень круглий? Батько у комi! При смертi! Хто тебе впустив у палату? I хто ти такий?
  - Син його. Тимчасово чергую замiсть мами. Вiн кидатись почав, я злякався i всi трубки вiд'єднав. - Зображати маленького, дурного хлопчика важко. Давно розучився. Але треба.
  - Нiчого вiн не кидався! Нормально сидiв, розмовляв, я сама все вiдчувала. Руки теплi... - Поперхнулась, що бовкнула не те, швидко одужала. - Бачила. На лихоманку не схоже.
  Лiкар узяв руку батька, намацав пульс, прочинив повiку, зазирнув у зiницю. Хмикнув.
  - Ну, те що вiн з коми вийшов, це тiшить. Побачив розмотанi вiд бинтiв груди i рани, що майже затяглися. Скептична усмiшка прожженого ескулапа змiнилася на дурну фiзiономiю молодого аспiранта. Але треба зберiгати обличчя та iмiдж досвiдченого лiкаря, тим бiльше що, напевно, це той хiрург, який операцiю робив батьковi i представляє характер поранень.
  - Неймовiрна регенерацiя тканин! - пошепки для себе промовив лiкар. - Феномен! Заживає швидше, нiж на собацi! Охренiти! - Але голосно, вголос, промовив iнше. - Але те, що вiн розмовляв i сидiв, вибач Леночка, я вам не вiрю.
  - Що я зовсiм дура набита, Олександре Миколайовичу? - обурилася молода медсестра, але у поглядi лiкаря читалася однозначна думка. Дура не дура, але... Читати по очах Олена вмiла i сама засумнiвалася в тому, що сталося. - Можливо, я не права. Померзло з втоми, але рана ж затяглася?
  - I не таке трапляється у практичнiй медицинi, Олено. Людський органiзм мало-вивчений предмет навколишнього свiту. - Лiкар-фiлософ, опустив руку на її плече, заспокоюючи пiдлеглу. Плечо у Олени закiнчувалося десь у районi грудей, але сест-рiчка не прореагувала на витiвки лiкаря. Все ще була в глухонiмому збентеженнi. - Не вантажся. Пiшли в чергу, я тобi лiки наллю. Грам п'ятдесят. Та й менi не завадить, змiна важка, а до ранку ще далеко.
   Тут вiн знову побачив мене.
  - А ти хлопчику, так бiльше не роби. Добре, що все обiйшлося благополучно, а якби нi? Iнфекцiю внести в органiзм нiкчемну справу, а вилiкувати людину, важка, неблаго-дарна робота.
  - Зрозумiв. Вибачте, я не буду. - Вимовив я магiчну формулу, що дiє на всiх без винятку дорослих.
  - Молодець. Олена, апарати можеш вiдключити, крапельницю вiдстав убiк, але датчики залиш - поспостерiгаємо.
  Медсестра здiйснила ряд манiпуляцiй iз приладами i вони пiшли лiкується вiд стресу. Я зiтхнув з полегшенням. Пронесло. Далi буде легше, а за три днi всi звикнуть. Головне щоб наукових експериментiв з батьком не проводили, а там прорвемося. Як Ноа?
  - Точно Фома. А навiщо?
  - Що навiщо? Ой, Ноа, не заважай, це я про своє, про особисте. До речi, скiльки вiн пробуде у сонливому станi?
  - Три днi та три ночi. Сiмдесят двi години абсолютного часу.
  - Чого чого? А-а-а... ясно, розумiєш. Не смiшно. - Ну, зараз з матiр'ю розiбратись i вперед. У сенсi назад, додому. Мати звичайно не повiрить хорошiй новинi. Її проблеми. Головне, батько не має проблем. I я не маю. Окрiм однiєї. З'ясувати та помститися. Нехай я не чеченець i не з Кавказу, але залишати безкарним злочин не можу i не буду.
  Багато чого зрозумiло. Випадковим злочин не буває. Що б ми не говорили, але людина завжди переслiдує певну мету. Якщо бандити, то мали пограбувати. Вiдмороженi хулiгани помiряються силою, але у п'яному виглядi та ввечерi. Який сенс вбивати людину рано-вранцi? Маячня. Це кiлери та їх хтось пiдiслав. Але навiщо? Батько комусь завадив, нашкодив чи перейшов дорогу? Через жiнку? Герой коханець? Я запросто, через Свiтло будь-якого конкурента уб'ю. Може бути. Але ж це молодiсть, гормони, кохання! А в нього, рокове кохання в сорок рокiв? Ну, це зовсiм луска. Так, лапав медсестру за колiна. Особисто бачив! Ля-ля-ля. Як розповiм мамулi! Знатимеш, як потиличники дорослим дiтям ставити! Жарт. Нi! Та щоб батько матерi зрадив? Нiколи! А може, i коли? Добами на роботi зникає, медсестри молодi в порiвняннi з матiр'ю, доступнi напевно, лiкарiв люблять, а батько - видний чоловiк, подружки материни заглядаються. Мати часом ревнує до них. Раптом не втримався спокус? Типу - ревнивець чоловiк, рогоносець? Проблеми iз кальцiєм? Роги не ростуть? Зi своїми друзями - рогоносцями? Нi, сцена не з тiєї вистави. Було б шумно, брудно та скан-дально.
  Це не те. Що ще? Через грошi? Ну це взагалi маразм. Вдома грошей на жратву не вистачає. Звiдки у батька бабки? Переджурив на швидкiй допомозi? Приторговував казенними бинтами i аспiрином? Маячня, не його спецiалiзацiя, вiн за забоями, порiзами та акушерством фахiвець. У медицинi, хоч мiсяцями невилазно чергов на роботi, мiльйонером не станеш. Очевидно не те. Посада - профспiлковий бос? Я вже думав про це... Взяли за iншу людину, чи помсту за старi справи? Оце реально. I якщо за iншу людину i не прийняли, то пiдступна помста - реальна справа. А якщо кандидат у мери? Дуже схоже на його бруднi лапи. Вiн єдиний, хто з батькiвських знайомих чогось досяг у життi, якщо це можна назвати досягненням. Хоча все одно досягло. I в принципi мстити йому, є за що, по вiдношенню до батька, хоча б за минуле.
   - Ноа, ау!
  - Ау! Я тут. Не кричи, гадаю.
   - Ти думати можеш?
  - Не смiшно. Сам знаєш, можу.
   - Ну, i про що ти думаєш?
  - Якi ви люди складнi. Дивна сумiш iнстинктiв, почуттiв та бажань. А простiше не можна жити?
   - А як це простiше?
  - Є основнi закони свiтобудови, якi ви називаєте фiзичними. Є основнi закони для живої матерiї. По них живе навколишнiй свiт i ви, люди. Переважно. Я про дивне поняття - кохання, мiж рослинами та тваринами не знаю. Навiть усерединi одного виду, сiмейства. Немає у них кохання. Iнстинкти є. Розмноження, рухи, дихання, харчування та iнших є. А кохання немає. Ревнощi немає. Помсти немає. З'їсти iншого, просто, але через ревнощi? Не розумiю.
  - Пiдростеш, зрозумiєш. Молода ще.
  - Яка молода? Я давно пам'ятаю себе. В iншому станi, але пам'ятаю. На сто циклiв ранiше, нiж ти iснуєш.
  - Молода не в тому значеннi. Чи не фiзичному. Духовному. I взагалi, незабаром мати прийде. Потрiбно лiнiю поведiнки виробити. Пiдготувати її морально та фiзично. До речi, ти не бачиш її де не будь поряд?
  - Та бачу. Вона на першому поверсi лiкарнi, лiфт чекає.
  - А що мовчиш? Заливаєш менi баки стороннiми розмовами про почуття, а про головне нi слова! - Я гарячково став обмотувати батька старими бинтами, прикриваючи поранення, що зарубалися, щоб мати сильно не напружувалася, iнфаркт вiд радостi не отримала. Щойно встиг. У коридорi пролунало перестукування каблукiв i в палату увiйшла, - влетiла на крилах щастя мати. Побувала у лiкаря? Однозначно.
  - Хома! Це правда? Батьковi вже краще? Вийшов iз коми?
  - Та мам, вийшов. Криза минула. Йому вже краще, я навiть з ним розмовляв. Нинi спить, слабкiсть сильна. Але сон здоровий. - Мати вiд радостi почала плакати, без сил опустившись на стiлець.
  - Мам перестань, адже все вже добре. - спробував її заспокоїти, але викликав зворотну реакцiю. Мати розплакалася в три струмки, як маленька дiвчинка.
  - Та я вiд радостi. Жаль майже всi грошi, на лiки витратила. Та бог з ними, добре, що не знадобилися. Завтра здам назад до аптеки. Ти пiсля дороги, втомився, мабуть? Iди додому Фомочка.
   - Я можу ще посидiти.
  - Iди-йди, я сама. Вiдпочинь.
   - Мамо, у мене грошей немає, чи ти зi мною поїдеш?
  - Нi залишуся до ранку, подежурю. Мало що батьковi знадобиться. Сам бачиш, якi тут медсестри та нянечки. Снiгу взимку не допитаєшся.
   - То я пiду?
  - Давай йди. Слава богу все обiйшлося. Вигляд у батька змiнився на краще, на обличчя порозовiв. - Батько справдi змiнився. Зникла мертва бiлизна на щоках, дихання стало рiвним i чистим. Прогрес в наявностi.
  - А ти як думав? - Зустрiла Ноа.
  - Спасибi спасибi. Але я не Юлiй Цезар, одночасно з тобою i з матiр'ю розмовляти. Коротше, Склiфосовський, примовкни до чергового виклику. А то вiдключу, до завтрашнього ранку.
  - Так, помiтно змiнився. Що вдома зробити? - Я вiдiрвав матiр вiд споглядання.
  - А? Ну, так... приберись у квартирi. - Зараз розпочнеться перелiк хвилин на п'ять. Як Зо-Лушцi. - Та й усе у принципi. Поїсти в холодильнику знайдеш. Довго вулицею не гуляй. Я зателефоную ввечерi, перевiрю. - залiзла в сумочку i простягла пару папiрцiв. Грошi. Досить туди й назад, та бiльше! Цiлий вечiр на автобусi кататися. Тобто, мене фiнансують. Дуже радий.
  - Хлiба ще купи. - Вже радий не дуже.
  - I молока зi сметаною. - Зовсiм не радий. Грошей пiсля всiх покупок практично не залишиться. Фiнансування перекрили. Поцiлувалися з матiр'ю на прощання i я пiшов до виходу.
  Надворi вечорiло. Спека почала спадати, потягнуло прохолодою з пiдворiття. Тяжко в лiкарнi перебувати. Запахи, шуми, хвороби - вся обстановка гнiтить. Стiльки болю та страждання. Сiрi стiни лiкарнi просякнутi нещастям до матерiальної щiльностi. Туга. Стати лiкарем? У лазню, нiзащо! Хоч i мрiє батько з мене Гiппократа зробити, це не моя нива. Автобус пiдiйшов майже одразу. I вiльнi мiсця є. До наступної зупинки можна запросто їхати, поки бабуся яка не з'явиться. Синок звiльни мiсце - Так вiльнi мiсця є бабуся. - А в тебе нагрiте...
  Бабуся не з'явилася. З'явилися вiдморозки. В автобусi замерзло бензином та клеєм на ацетонi. Обнюханi та занюханi торчки - мої ровесники. Зараз почнуть чiплятися. Став дуже уважно розглядати мелькаючий за вiкном автобуса, мiський пейзаж. Ранiше подiбнi дiї допомагали уникати iнцидентiв з подiбними товаришами. Сморiд посилився, краєм ока помiтив наближення зграї. Знову починається... Вони що вiдчувають, коли маю грошi? Битися не хотiлося зовсiм, але треба. Виродкам спуску давати не можна, загризуть. Тiльки силу розумiють i бiль. Iншi почуття у них атрофованi, ще десь яких основних iнстинктiв є, але навряд чи. Пiсля клею з бензином, почуттiв i потенцiї бути не може. Батько розповiдав про подiбних клоунiв. Став подумки налаштовувати себе на бiйку. Просто так, без моральної пiдготовки бити людину по фiзiономiї не вмiю. Хоча обличчями цi козлячi морди назвати можна лише умовно. Хтось плюхнувся на сидiння поряд. Ну, починай оббиваний колобок! Зараз я тобi роги начищу, до дзеркального блиску та зграя не допоможе! Нiчого не дiялося. Очiкування явно затягувалося. Замислив щось, хрон ганебний. I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? Хтось плюхнувся на сидiння поряд. Ну, починай оббиваний колобок! Зараз я тобi роги начищу, до дзеркального блиску та зграя не допоможе! Нiчого не дiялося. Очiкування явно затягувалося. Замислив щось, хрон ганебний. I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? Хтось плюхнувся на сидiння поряд. Ну, починай оббиваний колобок! Зараз я тобi роги начищу, до дзеркального блиску та зграя не допоможе! Нiчого не дiялося. Очiкування явно затягувалося. Замислив щось, хрон ганебний. I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати?
  - Ви зараз виходите? Дозвольте пройти. - звернувся до бабусi.
  - Будь ласка, проходь. - Бабуся обернулася боком на сидiннi, даючи менi вийти з-за сидiнь.
  - Спасибi. - Пiдiйшов до дверей автобуса i встав бiля входу з незалежним виглядом, розправивши плечi i гордо задерши пiдборiддя. Помирати, то з музикою.
  Автобус зупинився бiля зупинки та вiдчинив дверi. Я вийшов. Автобус зачинив дверi та поїхав далi. На зупинцi залишився один. I все? А як же хулiгани? Смертельна бiйка добра зi злом? Крошево зубiв та море кровi? Тiльки людина розумiєш, налаштувався на гiдну вiдсiч вороговi, а в нього облом? Це не чесно! Я скаржитимуся в комiсiю з прав людини! В ООН! Нi! Ще далi та вище! А що там вище до речi? Немає нiчого? Шкода. Тодi не скаржитимуся. Вони мене злякалися! Ганебно злякалися! Ууу... який я крутий! Настрiй пiднявся на недосяжну висоту, не ще вище! Народ, що поспiшає по вулицях, став одразу якийсь одразу дрiбний i непомiтний. Реальне почуття, нiби перемiг ворогiв насправдi. Зберiгаючи горду суперменську виправку, пiшов додому через магазин.
  Що там менi говорили про покупки? Хлiб iз молоком. Але якщо зробити нескладнi арифметичнi дiї, тобто роздiлити всю суму навпiл i на одну частину взяти вдвiчi менше продуктiв, то другої половини суми вистачить на два пристойних ескiмо. Сто рокiв не їв мороженого пломбiру. Зрештою, я заслужив його, чи нi?
  Заскочивши в магазин, отоварився за повною програмою. Морозиво вирiшив з'їсти до-ма, нехай трохи пiдтає. Лiфт досi не працював. Без сумок як уперше, звичайно, легше пiднiматися, але все одно упрел. Дiстався до свого дев'ятого поверху, вiдчинив дверi i побiг швидше на кухню, поки морозиво не закапало менi на сорочку та штани. Встиг. Розкидавши i розсовавши продукти по належним їм мiсцям i поклавши морозиво на тарiлку, пiшов у велику кiмнату i сiв на диван. Пультом врубав телику, погортав програми, зупинився на музикалцi, зробив звук прийнятним для втомлених вух i завмер у блаженнiй нерухомостi. Боже як я втомився сьогоднi! Мало того, що тиждень був повнiстю несхожим на все моє попереднє життя i м'яко скажемо, незвичайним. Повна сюрра i фантастики наполовину з маразмом, так ще сьогоднi отримав вражень вище даху. Мультики з блаженним попом, вiруючими шпигунами, стрес з приводу ранкового дзвiнка вiд матерi, контакти з розумами нелюдськими, дiалоги про сутностi i сутностi. Шаманство та камлання у лiкуваннi пораненого батька i все це за один день! Так! Ще з вiдморозками мало не побився. Чи не забагато вражень, для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? контакти з розумами нелюдськими, дiалоги про сутностi та сутi. Шаманство та камлання у лiкуваннi пораненого батька i все це за один день! Так! Ще з вiдморозками мало не побився. Чи не забагато вражень, для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? контакти з розумами нелюдськими, дiалоги про сутностi та сутi. Шаманство та камлання у лiкуваннi пораненого батька i все це за один день! Так! Ще з вiдморозками мало не побився. Чи не забагато вражень, для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що?
   - Що значить образилася?
  - О Привiт! Знову пiдслухуєш?
  - Що означає пiдслуховуєш? Пiд ким чим слухаєш?
  - Ти спецiально ставиш iдiотськi питання? Знущаєшся? Простi iстини потребують глибокого розумiння дiйсностi.
   - Iдiот - рiвнозначно визначенню дебiлу?
  - Так. Майже. Твiй словниковий багаж виростає на очах.
  - Слова я все знаю, внутрiшнi значення не завжди вгадую. То що таке образилася i пiдслуховувати?
  - Ну.. - Я почухав у потилицi, спробуй поясни те, що завжди знав i знаєш. - Ну, образилася, образитися - це таке людське почуття ... еэ.. Типу коли по головi отримає нi за що. По головi - це фiгурально висловлюючись. I не вибачаться, а той будь-кому, помститися не може вiдразу i типу помста затаює i вичiкує. Чи скориставшись ситуацiєю i самому кривднику по головi дати, або якщо кривдник сильнiший, взагалi з ним не спiлкуватися. - Фуу..., ну я i сказав, прямо як Даль.
   - А пiдслуховувати?
  - Це коли слухають чужi слова чи думки без дозволу. Випадково чи навмисне значення не має. Але дуже негарно i непорядно. Хорошi, iнтелiгентнi люди, чи розуми, так не роблять.
  - Зрозумiло. - Ноа задумалася, потiм видала гiпотезу. - Тобто, ти думав що я образилася, що ти менi дав по головi фiгурально висловлюючись i я тому пiдслуховувала, що б тобi помститися?
  - Ноа, ти остаточно мене заплутала. Нiчого складного я не думав, вiрнiше подумав ... вiрнiше сказати подумав, але iнакше, хоча ... Коротше, вибач якщо образив, але бiльше не пiдслуховуй.
   - Я ж сказала, буду приходити, коли покличеш, чи ти припускаєш iнше?
  - Ноа! - благав я, закотивши очi в стелю. - Ти мене дiстала! Ти iнодi буваєш такою складною, що я тебе абсолютно не розумiю. Давай зав'яжемо. Нi. - Нi, краще iнакше скажу, а то знову доведеться пояснювати значення слiв. Давай припинимо цю розмову? Залишимося друзями?
  - Давай. Чого ти мене покликав?
  - Оце правильно, ось це по-нашому. Саме. Ти можеш менi допомогти встановити чого?
  - Командуй. Говори.
   - Встановити людей, якi хотiли вбити мого батька?
   - Це можу.
   - А як?
  - Як зазвичай. Потрапляємо в iншу людину, на певний час. Встановимо обставини справи i вийдемо.
   - Засипати треба?
  - Зараз уже нi, не обов'язково. Ми один одного знаємо i перемiститься в iншу свiдомiсть не складе труднощiв. Я знаю, куди ти хочеш потрапити. Тiльки посади, або поклади своє тiло. Оболонка непритомна не контролюється, може впасти, поранившись. Доведеться лiкувати.
   - То який базар, вилiкуємо!
  - Сил багато лiкування забирає та уваги. Оголювати iншi дiлянки доводиться, де менi потрiбно бути постiйно. Краще обiйдемося без травм.
   - Оголяти iншi дiлянки - це ти про свою вiйськову службу?
   - Що це?
  - Потiм поясню. Твоя протиракетна оборона?
  - I це зокрема. Готовий?
  Я вiдкинувся на подушку, лiг, вмостившись зручнiше. Раптом нестерпно засвербiла нога. Я потягнувся до неї зняти свербiння i раптом уже полетiв через безодню в iншу свiдомiсть.
  
   А Я, ВСЕ ЗНАЮ...
  
  - I ти пропонуєш одягнути ось цю робу? - Чужа - моя рука, вказала на бiлi халати, перекинутi через спинку стiльця.
  - А чо бос? Одягаємо медичнi халати, марлевi пов'язки на морди та вперед. Пiднiмаємось на поверх, заходимо в палату. Пару пострiлiв з глушником, контрольний в потилицю i назад, тим самим макароном. - Судячи з життєрадiсного вигляду коротко стриженого, рудого блондина - високим iнтелектом товариш не блищав. Вiдразу видно - шiстка за життям.
  Чужа - наша рука забарабанила пальцями по стiльницi. Пальцi були короткi, з широкими нiгтями та жорсткою чорною вовною на фалангах та зап'ястi. Вiдчувалася прихована, жорстока сила в руцi. Зараз я точно в мужику, i мужику конкретному, оглядати себе не треба i так все ясно.
  - Ноа, ми в ньому? Це тi товаришi, якi покалiчили мого батька?
  - Так. У якому перебуваємо нашi свiдомостi, - головне серед них. - Мовчання затягувалося. Головний серед кiлерiв замислився. Але крiм дурного мотиву з недавно попу-лярної попсової пiсеньки про зайчик мою, iнших думок я чомусь не почув. Але почуття роздратування i страху я розрiзнив. Чогось i когось бос дуже боявся. Нарештi градус почуттiв дiйшов до кипiння.
  - Ти що, фраєре, надивився американських бойовикiв? Це там лiкарня, як мiсто, одне одного нiхто не знає. А ми йдемо до нашої, мiсцевої! Тим паче ввечерi! О одинадцятiй годинi! Та ми там будемо, як три тополi на Плющiсi! Три лiкарi прийшли за нiчними аналiзами? Прийде зачищати всiх пiдряд! Це мiнiмум три трупи, двi баби та мент! Плюс сам клiєнт! А вiн на шостому поверсi лежить! На виходi охорона! Шухер на всю лiкарню нам не потрiбний!
  - А що робити? - пролунав новий голос з iншого кута кiмнати. Ми з шефом обернулися всiм тiлом на звук. У кутку сидiв третiй чоловiк i чистив нiгтi рук зубочисткою. Невеликий, непомiтний чоловiк рокiв тридцяти п'яти, з пiсною мiною на нуднiй фiзiономiї. Тракторист - трактористом. Кряжистий, з розвиненою мускулатурою, але трохи заплив жирком.
  - Не знаю. Поки не знаю. Але якщо ми до ранку завдання не виконаємо, наслiдки для своїх дуп представляєте.
  - Як не уявляємо! Не виконаємо ми, - виконають нас! - подав голос життєрадiсний i заспiвав трохи фальшиво.
   - На запорошених стежках, далеких планет, залишаться тiльки слiди.
  - Вiд тебе дурня залишаться не те, що слiди, а вони не залишиться! Насамперед за-чистять, а я допоможу.
   - А що я зробив такого?
  - Ось що не зробив. Не змiг iз першого удару завалити клiєнта, тепер страждаємо через тебе.
  - А ви що, краще? Теж не замочили з першого удару. Хто знав, що вiн прудкий? Я ж казав, що ножем гiрше володiю, нiж стволом. Це ваша iдея начальник, ножем зарiжемо - ножем. - передражнив шефа пiдлеглий, той стиснув щелепу до хрускоту в зубах, але стримався. - Треба було зi стовбура замочити, пару пострiлiв та контрольний у голову. I вуха для звiту вiдрiзати! - засмiявся своїм жартом.
  - Нi. Всi. Ти мене вже дiстав своєю тупiстю. - Начальник рiзко сiпнувся через стiл i схопивши за комiр стриженого, рудого блондина, ривком пiдтягнув до себе, до рота. Я навiть зусиль не вiдчув у його руцi - величезна мiць була в цьому начальнику. От би менi такi м'язи накачанi. Треба буде схожим на спортзал, похитуватися. Цiкаво, вiн йому голову вiдкусити зiбрався? Чи вухо?
  - З-за такого цапа як ти нам разом доведеться вiддуватися. Добре Петрович не знає. Бувай. А ти знаєш. Вiн випадкових осiчок не любить. - висловивши зауваження блон-дину у вухо зловiсним, гучним пошепком, рiзко вiдштовхнув вiд себе. Життєрадiсний пiдпорядкований, з гуркотом вiдлетiв разом зi стiльцем до дальньої стiни кiмнати. Але летiв мовчки, не матюкався в польотi i звуку не виронив. Злякався шефа, зрозумiв що переборщив iз жартиками.
  - I з таким бидлом доводиться працювати. Виконувати небезпечнi завдання. - Нарештi пролунали першi думки в головi мого пiдопiчного. - Так все добре починалося i як бездарно закiнчується. Задом вiдчував, що не треба зв'язуватися самому. Облиш свободу маневру! Але немає! Сунула нелегка дурня, головою в поштовх! Що ж робити? Що? Час iде, як вода в пiсок! - Знову забарабанив пальцями по столу. - Може справдi, костюмований бал органiзувати? Тiльки замiсть медикiв, у пiжами хворих переодягтися? Типу, ми зайшли у гостi з iншого вiддiлення?
  - План лiкарнi де? - Тракторист, що розглядав якийсь листок, метнув його через стiл шефу в руки. Розклавши перед собою папiрець, той уважно розглядав схему. То це лiкарня де батько лежить! Ось i палата батькiвська, позначена хрестиком. Не вгамувалися ще? Вирiшили справу довести до кiнця? У мене ж там i мати чергує! Тобто батька гримнуть, мати з медсестрою Лєною, до купи пiде? I мента на виходi? Круто батьки цiнують! Ставки високi. Замовлення конкретне. Петровича. Що це за Петрович? Клiкуха дивна. Був би Рваний, Косий, Кульгавий, Китаєць, Японець. Це зрозумiло - блатата. А Петровичу? Пiзнiше додумаємо.
  - Вован. В принципi, Рудий каже. - подав голос кряжуватий.
  - А я що говорю. - подав голос життєрадiсний. - А ти одразу в морду!
  - Примовкни! Говори, Семеничу.
  - Часу у нас операцiю складнiше опрацьовувати нi, з iншим мiсцем та часом. Доведеться на халяву спробувати. Тiльки не лiкарями прикинуться, а хворими. Для лiкарiв нашi пики простоватi. Пройдемо через iнше вiддiлення, де мента немає, або через прилад, вiдразу на другий поверх потрапимо i через лiфт до клiєнта на поверх. Тiльки всiм iти, немає сенсу. Один на шухерi, другий прикриває, Рудий виконує замовлення. - Ну Семенович, вiчно мої думки читає! Йому б у цирку виступати, фокусником - гiпнотизером. Думки чужi читати. Значить, вiрне рiшення, думати нiчого бiльше i нiколи. На цьому i зупинюся. Рудого на дiло i пiдставити. Все на нього звалю у разi невдачi. Мертвi не базiкають, а шкури з Семеничем збережемо. Семенич менi ще потрiбний буде. Кадри оголювати не можна.
  - Добре! - припечатав долонею по столу бос кiлерiв, пiдбиваючи пiдсумки розмови. - Якщо немає iнших варiантiв, розробляємо що є. Все до столу.
  Бригада нахилилася над схемою лiкарнi. Ну тварюки тремтiть! З мене хочете сироту зробити? Фiг вам! На олiї!
  - Ноа. Ти ще тут?
  - Так. Присутня.
   - Убий його!
   - Не можу.
   - Чому?
  - Ми в ньому, уб'ю його, уб'ю тебе. Не хочу.
   - Гаразд, а якщо мене в ньому не буде, уб'єш?
   - Нi.
   - Чому?
  - Вiн також частина мене, але нежива. Як твiй палець, наприклад. Навiщо менi вiдрiзати свiй палець? Якщо вiн хворий, його треба лiкувати, а не ампутувати.
  - Гуманiстка? Добре Ноа, ця людина справдi хвора. Вiн, образно висловлюючись, хоче обрiзати тобi решту пальцiв по лiкоть. Давай його лiкуватимемо. Ти знаєш як його вилiкувати, щоб життя медом не здавалося?
  - Нi. Пропонуй.
  - Вбивати не можна, калiчити? - забурчав живiт мого клiєнта, i майнула цiкава думка... - Я, здається, знаю. Змiнити його мiзки ми можемо, але ми можемо позбавити його те, що дозволяє йому здiйснювати свої дiї. Здогадалася, про що це я?
  - Нi. Туманно.
  - Його дороге здоров'я! Нам не треба його вбивати, нам треба його нейтралiзувати. Нехай у нього, при перших же думках про заподiяння шкоди iншим людям, а значить i тобi теж, спалахує напад дизентерiї. Це хвороба така, коли вiдбувається бурхливе виверження не перетравлених продуктiв.
  - Я знаю. Далi викладай.
  - Не смертельний метод, але досить сильний, щоб потрапити до лiкарнi. Двадцять один день у iнфекцiйному вiддiленнi, його приголомшать. А пiсля третього, або четвертого курсу лiкування, вiн сам зрозумiє причину хвороби та стане абсолютно безпечним. Та й господарi вiд нього вiдмовляться, адже за великим рахунком, кому потрiбнi засранцi? Ну як пiдiйде такий варiант?
   - Думаю так.
   - А чи зможеш це зробити?
   - Зможу.
   - Роби!
  - Нi. Спочатку вийдемо, а то ти теж принади хвороби вiдчуєш. Пам'ятаєш, як у батька?
  - Та вже... Краще не треба. Тут ти маєш рацiю, сiпаємо звiдси. До речi, його помiчникiв теж треба пiдлiкувати вiд жорстокостi. Аналогiчно. Бригада кiлерiв - дристунiв. Клас! Це ганьба на все життя! Прикол! Давай, одним оком подивимося? Метод ти знаєш, перевiримо дiю? Тiльки спочатку з помiчникiв починай, а потiм i до бригадира.
  - Добре. Як важко стане, вилiтаємо.
  - Зрозумiв. Наперед. - Помiчники, що сидiли навпроти мого боса, раптово почали блiднути, одночасно схопившись за животи.
  - Ти чим нас сьогоднi за обiдом нагодував? - спитав похмуро Тракторист у Рудого блондина.
  - Де зазвичай брав, у Азера. Самi ж шашлики захотiли. - почав виправдовуватися Рудий, зовсiм втративши колiр обличчя i волосся, ставши альбiносом - бiлим, як накрохмале простирадло.
  - Вiн що з песика робить шашлики? - стиснувши обома руками живiт, спитав тракторист. Несподiвано по-бабчинi верескнув i кинувся геть iз кiмнати.
  - Уб'ю гада! - здавленим голосом просипiв Рудий i навшпиньки поплентався слiдом намагаючись не розтривожити кишечник. Бос з подивом подивився на своїх бiйцiв i раптом теж вiдчув рiзкий тягар унизу живота. Там щось почало вирувати, поштовхами пробиваючись до нижнього виходу.
  - Менi звiльните мiсце! - закричав пораненим бiйцям i кинувся за ними, а я назад у своє тiло. Тiло мучилося аналогiчними проблемами, як i бригада кiлерiв. Довелося жваво схопитися з дивана i бiгти до рiдного туалету. Мучився недовго, але вийшли всi снiданки та обiди за останнi днi. Легкiсть у шлунку i тiлi утворилася незвичайна.
   - Вибач, трохи - трохи тебе зачепила.
  - Та вже здогадуюсь, що без тебе не обiйшлося. Дизентерiї не буде?
  - Нi. Силу не розрахувала. Побiчний ефект.
  - Не свистiла б уже. Чи не розрахувала, не врахувала. - Пiшов на кухню поповнювати втраченi калорiї. Так бiльше, бiльше! Кiло та мега калорiї! - З бандюгами покiнчено?
   - Найближчими тижнями будуть недiєздатнi.
   - Чи можу спати i жити спокiйно?
  - Абсолютно. Вони пiд моїм наглядом.
  - Спасибi. Давай до ранку розлучимось?
  - Надати вiдпочинок органiзму? Не розумiю, але згодна.
  - Тодi добранiч. Завтра зiдзвонимося. - Швидко напхав шлунок, все що знайшов у холодильнику. Сили остаточно покинули голову, перемiстившись на боротьбу з продуктами в живiт. Захотiлося так сильно спати, що ледве дiстався до свого лiжка. Скинувши одяг, бухнувся пiд ковдру i одразу вiдлетiв у сон. Нормальний людський сон, без мультикiв, Ноа та iнших дурниць.
  
  Прокинувся вiд чужого шуму. Дзвонили у дверi. Наполегливо та довго. Як зомбi встав i пiшов вiдчиняти. За порогом стояла мати, змучена, але щаслива.
  - Доброго ранку! Ну ти й спиш мiцно!
  - Доброго ранку. Скiльки часу?
  - Уже десять. Ой! Теж спати хочу, сил немає. Дочекалася ранкового обходу. Лiкарi ошарашенi, як батько на поправку йде. Спить. Сон добрий, здоровий. Сказали, що подiбного нiколи не бачили. Смертельно поранена людина i так швидко одужує. Феномен.
  - Дуже добре. Мам, я ще посплю пару годин?
  - Iди, йди звiсно. - цмокнувши в щоку, мати втекла на кухню, а я поплентався до себе в кiмнату.
  Лiг, але сон кудись зник. Але й пiдводитися з лiжка не хотiлося. Понiжитися? Зраджувати нiжностi? Слухай друг, а Петрович - папулiн однокласник! Кандидат у мери! Вiн замовник, бiльше нема кому! I бiйцi його. Прокрутив у головi спогади про пригоди в новому росiйському. Точно! Вiн секретарцi щодо батька щось казав, начебто б бiльше не бачив його. А пiсля мого вiдходу на своїй нарадi замовив батька! Ну цап... Ну бережися. Помстися я тобi. Тiльки як? У чому твоя сила Кощiй Безсмертний? У яйце? Голки? Силi? Здоров'я? У зв'язках? У грошах? У грошах! Грошi - єдина його сила! Позбавити грошей та сила пропаде! А як? Подумаємо. Але щось думати не хотiлося. Хотiлося нової подорожi по чужих мiзках. Звикли за останнi днi до них. Може попросити Ноа, нехай вiдправить у кого не будь?
  - Ноа! Аллi! - А у вiдповiдь тиша. Знову зникла десь.
  - Гей! Виходь!
   - Я тут.
  - Вiтання! Доброго ранку! Як спалось?
   - Я не сплю, ти ж знаєш.
  - А де тодi зникла? Я вже думав загубилася у свiтових океанах.
  - Експеримент проводили зi мною. Разом.
   - А ти що вiдмовитися не можеш?
   - Нi.
  - Чому? Це сильнiше за мене.
  - Як цiкаво... - Протягнув я. Але розпитувати не хотiлося. Сверблячка подорожi перебивав усi iншi бажання та думки. - Слухай, пiшли прогуляємось у кого не будь? До обiду я вiльний.
   - В кого?
  - Ну... типу... О! У ровесника, можна трохи старшого вiку. Тiльки не в дiвчисько! I на пляжi повалятися. Клас!
  - Нудно. Елементарно мислиш. Найкраще збирати додаткову iнформацiю. Корисно для розуму.
   - Якщо не дуже обтяжливо, то згоден.
  - Тодi пiшли. - Я заплющив очi в передчуттi.
  
   КОСИНУС, ПЛЮС БАБКИ.
  Перелiт вiдбувся миттєво, легко та безболiсно. Дихнуло в обличчя рiчковою водою i теплим вiтром. Розплющивши очi, я побачив перед собою розкриту книгу. Сторiнки її були поцяткованi математичною абракадаброю, в якiй лише зрiдка зустрiчалися знайомi символи. Навколо людно i галасливо. Народ у мiнiмумi верхнього одягу. Поглянув поверх книги i дiзнався про мiсце, де виявився, це був пляж. Логiчно. Не дивлячись на робочий день, народу багато, переважно молодняк обох статей, вiд чотирнадцяти i старше. Ну, а я хто? Зараз розберемося... Судячи з книги, студент якийсь... Чи студентка? Прислухався до свого нового тiла ... ... Не ... Точно чоловiк ... Що ж спасибi i за це Ноа.
  В головi зазвучали незрозумiлi слова... - Ех, мала оперативка у моїх мiзкiв, не вантажиться нi чорта! Та й БООТи дiстали... Настав час перезавантажуватися... Коротше, Сева, тисни СКЕЙП i у воду, поки зовсiм не згорiв. - Вода це клас! Вода - це життя! I плавати ти Сева вмiєш. Це радує.
  Приємно освiженi рiкою, я i Сева, пробралися крiзь тих, що загоряли на своє лежище. Вчити квитки, студенту жахливо не хотiлося, а сидiти просто так, нудно та нудно. Вiн пiдвiвся на лiктях i з цiкавiстю озирнувся на всi боки в пошуках пригод. Увагу привернули три подружки, що загоряли праворуч вiд нього, трохи ближче до води. Дiвчата були однi, схоже сумували... Сiвби, якi проги повисли.., не iнстальованi... Двi телицi навороченi, особливо та в червоному купальнику, а у третьої подружки - Бери збiйнi є... але не багато. Пiдсумок позитивний, конфiгурацiя цiлком вiдповiдає програмному забезпеченню. Що ж, спробуємо увiйти на їхнiй сайт.
  - Фу! Студент вантажить мiй розум конкретно. Ще гiрше нiж ти Ноа.
  - Неправда. Я висловлююся в змiстовому змiстi бiльш зрозумiло, не вдаючись до абстрактних понять i сленговi вирази.
  Сева спритно схопився з пiску, i витягнувши з кишенi останнiй стольник, збiгав до кiоску, де купив чотири морозива. Куди нам стiльки Сева? Думаєш з'їмо? Якщо нi, то надкусаємо? Повертаючись назад i проходячи повз подружок, студент звабливо посмiхнувся. Ясно, що зараз почне активно клеїтися. Дiвчата невиразно знайомi... Бачив я їх десь... Ну звичайно! ! Це ж Ольга, де я був! I вiрнi подружки - Вєрка та Свiтка! Прикол... Вони щодня на пляж їздять?.. А Сева, на Ольгу запал... Ох, не знає студент, що вона стервоза! I не попередити його нiяк... З iншого боку, хлопець не промах... Не дурень начебто... Розбереться. Як вiн там мовив?.. Проiнсталює пару разiв на своєму вiнчестерi, i скине в кошик... Або лоху скине... Вивернеться.
  - Привiт дiвчата! - Дiвчата глянули в його бiк спочатку розсiяно, потiм iз явним iнтересом. - Як погода?
  - Вiтання! - вiдповiла найжвавiша з них. - Жарко.
  - Морозиво не бажаєте, для прохолоди? - Подружки стрiмко перезирнулися, загадково хихикнувши. - Безкорисливо пропоную. Менi одному багато. Перестарався.
   - Якщо тiльки трохи.
  - Прошу, частуйтесь! - Вiн присiв навпочiпки i вручив кожнiй дiвчинi по морозивi. Ти, що з глузду з'їхав? А ми? А я? Та й методи у тебе знайомств. Так i без штанiв залишимося...
   - Спасибi.
  - Я дивлюся, ви тут сумуєте, а я поряд у тузi квитки повторюю. - Вiн показав рукою на своє лежище. - Може, разом нудьгуємо? Мене, Сева звуть, а вас?
  - Приєднуйся Сева. - Активна дiвчина посмiхнулися - вiдчувається командир пiдру-жек. - Сумую з нами... Мене Оля звуть, це Свiтлана, а це Вiра. Але дивись, це тобi даремно не пройде. Я наприклад, пiсля морозива дуже люблю мiнералочки випити, та й дiвчата теж...
  - Натяк зрозумiв, немає проблем! - Жаром вiдповiв Сева, з натхненням оглядаючи нових знайомих. Враження переповнювали не лише голову, а й плавки. Бовтаючи свiтську дурницю, вiн безперервно думав своєю комп'ютерною мовою.
  Мав рацiю все-таки був Беня - хакер. Жiнки це як iнет. Тiльки зв'яжешся, i одразу бабки з рахунку починають випаровуватися... А цих трьох перекачати треба, хоч би в архiв. Програмне забезпечення оновлювати необхiдно, iнодi, а то повиснеш як гвинт дев'яносто восьмий, мiж п'ятим i шостим поверхом. Звичайно краще б видiленню до кожної кинути,.. трьох вiдразу сервер не потягне.... Вони блоком ходять? Не зазипiлитися, як користувач ... Знайдемо коди, паролi, розкриємо, подивимося i якщо сподобатися - проiнсталюємо .... Не в першiй ... А що б процесор не посипався, ми двi проги на чужi вин-ти скинемо! Олег з Ромкою вже з тиждень порожнi висять, а тут все-таки екшен є ... У червоному купальнику цур моя, собi залишу, раптом стратегiя вийде. - Так Так. Наскiльки я зрозумiв iз Севиного базару, дiвчата йому сподобалися. Але своєрiднi висловлювання вантажать за повною програмою. Хакер зрушений.
  Сiвба мухою злiтав за мiнеральною водою та парою банок пива. Перетягнув свiй нехитрий скарб до дiвчат i розпустив пiр'я, як павич свiй ажурний хвiст. Не минуло й пiвгодини, як подружки в захлину реготали над його анекдотами i приколами, а його коронний номер з носовою хусткою, яку вiн на очах у всiх поклав у пiдручник i дiстав з Ольгиного лiфчика, взагалi спричинив фурор. Дiвчата вiдразу стали просити розкрити секрет фокусу. На що Сева замогильним голосом вiдповiв, що це диво вiн успадкував вiд великого магiстра i якщо вiдкриє комусь не будь цю таємницю, то спричинить жахливий прокляття. Але вiн готовий ризикнути, якщо кожна з них цiлує його десять разiв! Вiра вiдразу погодилася i полiзла цiлуватися, Ольга спочатку показала йому мову, але потiм теж погодилася. Лише Свiтлана пирхнула i навiдрiз вiдмовилася цiлуватися.
  - О, жiнки! Вам iм'я - вiроломство! - I пiднявши руки до неба, звалився просто на ноги подружок, прикидаючись убитим. Регот вiдновився. Недовго думаючи, його облили мiнералкою i стали лоскотати. Не стримавшись, Сева зареготав разом iз ними.
  - Ходiмо спокутуємось? - запропонував вiн вiдсмiявшись.
  - Час! - I вони всiєю юрбою полiзли у воду.
  Вдосталь накупавшись, вся компанiя знову зайнялася розвагами. Дiвчата пiдколювали Севу, вiн давав гiдну вiдсiч. Було весело та прикольно. Сходивши ще кiлька разiв викупатися i випивши всю мiнералку з пивом, дiвчата зiбралися додому. Сiвба, як справжнiй джентльмен, зголосився їх проводжати. Всю дорогу, в електричцi та трамваї, Сева продовжував розповiдати анекдоти i ставити дурнi питання, вiдповiдаючи на якi, вся компанiя реготала до-упаду. I я разом iз ними. Але беззвучно. Навiть стало прикро. Проводивши подружок до будинку i взявши їх адреси та телефони, студент культурно попрощався, обiцяючи зателефонувати, коли зберуться з друзями на дискотеку. Те, що всi йдуть разом, сумнiвiв нi в кого не викликало.
  Грошей майже не залишалося, тiльки на автобус, а треба було ще обов'язково зайти на пошту, забрати вмiст абонентської скриньки, який Сева тримав другий рiк. З дня на день вiд одного iнтернетiвського знайомого зi Швецiї, повинна була прийти бандероль з кишеньковими довiдниками логiчних мiкросхем та їх росiйських аналогiв. У Севи були цiкавi думки щодо полiпшення свого комп'ютера iз застосуванням мiкросхем нашого виробництва. Коштували вони дешевше за iмпортнi i ненабагато їм поступали, а деякi навiть перевершували за окремими параметрами. Вийти чи нi, не вiдомо, але спробувати хотiлося. На жаль, жив Сева на околицi, i дiстатися до будинку iз центру було непросто. Я чув, як Сева злитися на себе за своє марнотратство на пляжi. Особливо коли вiн їхав у переповненому, задушливому автобусi, затиснутий спiтнiлими тiлами пасажирiв. Але найнеприємнiше було те, що вiд пошти, доведеться тягнутися додому, пiшки. Грошей на мiсцевий автобус не було, а це хвилин сорок за спекою.
  Так... Жiнки нам обходяться недешево. Так i буває, спочатку пускаємо пил в очi, а потiм сумно тягнеться додому пiшки. Благополучно випавши з переповненого автобуса, Сева зайшов на пошту i вiдкрив своїм особистим ключем абонентську поштову скриньку. Усерединi лежала бандероль. Клас! Нарештi тепер подивимося, хто кого помає! Вiн зачинив ящик i тут же, розламавши сургучний друк, розгорнув бандероль. Всерединi, як вiн i очiкував, лежали двi книжки кишенькового формату, в м'яких обкладинках i англiйською мовою. Але це вже деталi, сканер у друзiв є, а програма-перекладач висiла на гвинтi давно. Пiратська версiя, але працювала досить прийнятно. Приємнi спогади про пляж та райдужнi перспективи, скрасили наш нудний шлях до студента додому.
  Чи не час вийти? Прокинутися? Нi, проводимо товариша до квартири. Скрасимо його самотнiсть. Вулицю та район я знав. Колись, рокiв зо два тому, ми їздили сюди з батьком. Вiн допомагав якомусь товаришу перевозити пiанiно, чи стiнку. Чи не перевозити, а збирати? Втiм, не важливо - головне орiєнтувався я в районi легко. Сева пiдiйшов до старої п'ятиповерхової хрущовки i вiдчинивши металевi дверi, збiг на п'ятий поверх. Двiчi натиснув кнопку дзвiнка, почекав, дверi не вiдчиняли.
  Дивна тиша за дверима, мати має бути вдома, їй сьогоднi в другу. У магазин пiшла, чи до сусiдки? Облом. Чекай тепер до другого пришестя. Сiвба судорожно почав нишпорити по кишенях штанiв. Оп-па! Ключi вiд квартири були iз собою! Чисто рефлекторно, йдучи з дому, засунув їх у кишеню, i, як виявилося, дуже до речi! Вiдчинивши дверi, вiн вбiг усередину i не знiмаючи черевикiв, насамперед увiмкнув комп'ютер. Поставив його в режим прийому мила. А що це за фiгня?
  - Електронна пошта. - Зустрiла Ноа.
  Тiльки пiсля цього, скинувши черевики, кинувся на кухню. Пити хотiлося сильно, а в холодильнику пропадав без дiла вишневий компот. Пиво краще, але, на жаль, пиво п'ють i забезпеченi люди, а я ще тiльки що вiдбувся. Напившись щиро, Сева зняв сорочку i сiв за комп'ютер.
  Я ледве розлiпив очi. Пiсля вчорашньої метушнi i хвилювань провалявся на лiжку, мало не до пiв-другої!
  - Спасибi Ноа! До зустрiчi.
   - Бувай.
  Якщо далi так пiде, то можна i в летаргiчний сон впасти! Дихнутиму двадцять чотири години на добу i не розбудить нiхто. Батько сказав - не дасть будити, а вiн такий. Конкретний. Чисто, пацан сказав - пацан зробив. Почувався неважливо, але до Ної вирiшив не звертатися. Зрештою, свої проблеми треба намагатись вирiшувати iнодi самому. Зарядку зробити? Її... я що, шиза? Зарядку о другiй годинi дня робити? Лiнь. Краще очi холодною водою промокнути i мiцної кави ковтнути. Сказано зроблено. Ходкою, що заплiтається, поплентався до ванни.
  Матерi у квартирi не було, знову пiшла до батька? Треба буде ввечерi сходити до лiкарнi. Намочив руки холодною водою i обережно протер опухлi очi. Стало краще. Небагато подумавши, набрав повнi жменi води i опустив у них обличчя. Стало дуже добре! Повторивши цю процедуру рази три, вирiшив, що вистачить знущатися над молодим органiзмом, що росте, пора його годувати. Печиво в хлiбницi було прикрите запискою матерi. Як я й припустив, вона пiшла до батька. Надкусив печиво, мало не зламавши зуб. Судячи з фортецi та сухостi, настав час смiливо справляти ювiлей. Пiд девiзом - десять днiв без їдцiв.
  Кава вийшла мiцна i солодка. Снiданок менi нагадував прочитану десь фразу про дiалектику - єднiсть протилежностей. Так ось, протилежностi, це усу-шений до цегляної твердостi печиво i солодкий кави, а єднiсть, як розумiю, мiй шлунок. Трохи розiгнавши кров, пiшов заправляти лiжко. Але дiйшовши до лiжка, бухнувся назад. Ще трохи поваляюсь. Думати можна лежачи на лiжку.
  Веселий хлопець ти Сева. I вода в рiчцi тепла ..... Треба буде на пляж зганяти, а то лiто скоро закiнчитися, а я бiлий як приведення, лише мiсцями обгорiв. Погано, що Се-ва думає нiби росiйською, але нi фiга незрозумiло. Проги, сервери, БООТи... Галiма-тья..., повна шиза, а студент полiтехнiчного iнституту. Вони там що, круто просунутi?.. Треба спробувати вчинити. I комп у предкiв виклянчити обов'язково. Без копа в пристойному суспiльствi як лох ... А як вiн з дiвчатами познайомився! Ех, менi б так умiти...
  Але в мене справи важливiшi... Я став напружено думати про кандидата в мери мiста, або, по-розумному, виношувати плани пiдступної помсти. Вбивати його не можна, як нiяк тварюка божа, хоча звичайно тварюка ще та... Тут треба якось iнакше пiдiйти до вiдплати... Вчинити як iз виконавцями, тiльки акуратнiше i без залучення Ної? Думай Хома, думай! Є така нагода... Точно є... Але де? Як? Нiчого гiдного уваги не вигадувалося... Дитячi витiвки - Плюнути з балкона на голову, показати фiгу з-за рогу, спалити поштову скриньку, захопити в заручники, а потiм пiсля болiсних тортур, повiсити на власнiй краватцi, втопити в унiтазi , публiчно принизити i образити... Маячня дитини-переростка. Жодної фантазiї. Не вмiєш ти Хома мстити ворогам...
  Я встав лiжка, пройшов у велику кiмнату, поставив компакт-диск у музичний центр i розвалився на диванi. Полилася струменем по вухах плавна мелодiя, чудове тло для болiсних роздумiв. Не моя... помста зброя слабкого. Жiнки i дрiбнi народи. Коли немає сил i мужностi зустрiти ворога грудьми у чесному бою, чи на дуелi... Минули часи героїв. Ми дуже розумнi i боягузливi для чесної бiйки. Але не будемо про сумне. Є i свої принади в пiдступнiй помстi. Зло має бути покаране, а як i колись - це не принципово i не важливо. Слабому тiлом, але сильному духом, проститель-но застосувати нишком кинджал i отруту.
  Що ж, пiдемо простим логiчним шляхом. Якщо життя мерзотника чiпати не можна i здоров'я теж, залишається торкнутися того, чим вiн дорожить найбiльше. Це влада та грошi. Як я генiально вчора увечерi припустив. Але грошi для Петровича - основа влади i анiяк не навпаки. Позбавити грошей i вiн автоматичний стане тим, хто вiн є насправдi - бидло. З дiагнозом ясно. Залишається справжня дрiбниця, позбавити кандидата грошей. Ха-ха-ха! Гарна дрiбниця - нiчого сказати! Його мафiя пiдгодовує, фiрма в нього торгова, оптова, не на збиток працює. Спробуй у жадiни грошi забери, особисто голову вiдкусить. Якщо встигне. Вiн грошi мафiї, та й прибуток фiрми можливо вiдкладає на особистий, iменний рахунок. Подуманий. Петрович не дурень. Готовий посперечатися на будь-що, але в розумних межах.
   ним меном дiло мати.
  - Добре. Твоя допомога, менi скоро доведеться знову. Справа в тому, що я хотiв би для себе комп'ютер взяти, а в цiй справi - дилетант. Так що, пiд твою вiдповiдальнiсть, купити, зiбрати, налаштувати та в iнтернет вивести.
  - Так легко! Менi така робота на радiсть. Коли буду собi залiзо брати, замовлю все у двох примiрниках.
  - Грошi на покупку дати? Скiльки?
  - Та кинь, Хомо, зроблю безкоштовно. Мiй подарунок.
  - Спасибi. Якщо не секрет, як ти крадiжку з банку вчинив? - Я показав на пакет iз грошима. - Хоча б загалом.
  - Елементарно, Ватсон! Почав з того, що зайшов до одного з iнтернет-клубiв, щоб заплутати слiди, сам же сказав, що якщо знайдуть, шльопнуть. Знаєш, що це?
   - Небагато.
  - Пояснюю, у мiстi повно клубiв, де за певнi грошi можна лазити iнтернетом. Заплатив за три години часу та з клубного комп'ютера полiз за адресами. Спочатку залiз на сайт фiрми, де кандидат керiвником працює, i через його комп'ютер зв'язався з банком, а далi справа технiки. Коди та паролi є - тiльки набирай. Вiдповiдi одержав. Змiнив пароль i наказав залишити на рахунку тисячу доларiв, а решту перекинути на iнший рахунок. Потiм ще кiлька разiв змiнив адреси, вiдрубав хвости i обналiчив через Москву. Кiнцi схованi надiйно. У клубi мене не вирахувати. Якщо навiть вони пройдуть весь ланцюжок до клубу, що саме по собi абсолютно фантастично, то прорахувати, хто i з якого компа до них залiз, не зможуть. Там, по-перше, нiхто не реєструє користувачiв, а по-друге, за добу там буває приблизно триста користувачiв. Знайомих не бачив, так що засвiтитись не мiг. Коротше, з цим усе гаразд. Достатньо?
  - Цiлком. Сiвба - ти комп'ютерний монстр! Таку комбiнацiю загорнути, це не хух-ри-мухри! Клас!
   - А то ж ... - Сева досить посмiхнувся.
   - Менi час йти ...
  - Момент. - Сева на серветцi написав кiлька цифр. - Ось, тримай мiй телефон мобiльника, дзвони якщо знадоблюся.
  - Так Сева. - Я озирнувся на всi боки i нахилився до студента. - Кiлька порад, корисних та рiзних.
   - Слухаю.
  - Сiвба. Все дуже серйозно. Ще раз звертаю увагу на конспiрацiю. Якщо тебе обчислять, то не просто шльопнуть, а розмажуть по асфальту як масло, тонким шаром. Грошами не смiти i не з ким своїми радощами, не подiлися. Знає третiй - знає i свиня. Чув таку приказку?
  - Чув, чув. - Сева гордо посмiхнувся. - Але я теж не хлопчик iз села Просто-квашине. Будь спокiйний. З мого боку, проблем не виникне. I розмову пам'ятаю. Хтось обiцяв бути моїм крутим дахом?
  - Обiцяв, але профiлактика захворювання - найкращий спосiб боротьби з хворобою. Правильно? Щоб уникнути непорозумiнь. Бувай!
  I взявши пакет, вийшов iз кафе i лише на вулицi запiзно зрозумiв, що треба грошi приховати вiд цiкавих очей. Конспiратор Сева накидав грошi в пакет, як картоплю, чи мало хто побачить, чи пакет лусне? Картина буде... Блiн! А грошей дiйсно багато, за меншу суму гримнуть людину без жалю, якщо здогадаються, або дiзнаються.
  Я пiдiйшов до найближчого кiоску i купив наймiцнiший пакет. Акуратно звернувши Севкiн пакет iз грошима, поклав його у новий. Начебто не видно. Так... у багатих свої проблеми. Обтяжений, невеселими думками буржуя, залiз у автобус. Сiв на заднє сидiння напiвпорожнього салону, поклав пакет на колiна i знову почав думати. Тяжка робота, але треба...
  Те, що помста вiдбулася - тiшило. Поганий дядечко покараний, справедливiсть вiдновлена. Гасло - "Отомстимо цапа" втiлений у життя. Зараз, насамперед вирiшити, як принести грошi додому та де їх сховати. Додому занести легко, якщо погуляти ще пару годин на свiжому повiтрi. Дочекатися, коли маман пiде на роботу, вона сьогоднi у вечiрню змiну. Батька не буде, тож я залишаюся повновладним господарем нашої трикiмнатної квартири.
  Є в цьому планi певнi мiнуси. Двi години бовтатися мiстом шаленими грошима, розвага для камiкадзе, а не для тiнейджера. Нi, краще одразу додому. Все одно мати в пакет не полiзе, а якщо спитає - нахабно совру, не звикати. Важливо вирiшити, де вдома ховати.
  Я пiдняв пакет з колiн, зважуючи зразкову вагу та оцiнюючи обсяг. Пристойний пакет, солiдний тягар. Куди ж покласти? На шифоньєр, за коробки, чи в ящик з iнструментом? Нi, не можна. Раптом мати раптово прибирати надумає, або батько займеться ремонтом. Пiд матрац лiжка? Дитяче марення - раз на тиждень бiлизну мiняємо, помiтять. У зливний бачок унiтазу? Але якщо я грошi туди заштовхаю, там мiсця для води не залишиться! Чим змивати екскременти життєдiяльностi? Проблема ... Як же неспокiйно iснувати багатим, жах.
  Що ж робити? Де знайти в квартирi мiсце, куди цiкавi родичi не залiзуть? Антресолi? Газова плита? Холодильник? Стiл? Крiсло? Музичний центр? Все не те... Валiза зi старим ганчiр'ям? Комод? Куди? ... Є контакт! Старий телевiзор! Вiн у мене в кiмнатi стоїть. Про запас. Поки новий не зламається, про нього нiхто не згадає. Вiн уже два роки роль тумбочки виконує. Вiдкрию задню кришку, складу грошi всередину, мiсця до фiга, все увiйде, ще й залишиться
  
  Поки що, та рiч, автобус доїхав до ринку. Разом з бiльшiстю пасажирiв вийшов з автобуса i попрямував на пересадку. До речi, сьогоднi доведеться ще раз сюди змотатися, сотню доларiв обмiняти. Гульнути сьогоднi? Не заважає... Привiд є i грошей вистачає. Попливу волею хвиль, - сказав царевич Гвiдон, залазячи в дубову бочку.
  Приїду додому, скину з себе костюм i в душ! Прохолодна цiлюща волога... О-о-о! Вiд передчуття, я мало не за стогнав, а пiсля душа, футболка та шор-ти. Як мало треба людинi за спекою .... Було б часу бiльше, можна б i на пляж змотатися ... Моя зупинка. Ура! Я на волi! Додому йшов майже бiгцем, Рiдний пiд'їзд, лiфт працює. Слава електрикам - вiчно п'яних i незадоволених життям, але мужньо стоячих на ногах i посилено, що щось крутять, своїми розвiдними ключами!
  Замок вiдкрився легко, майже без клацання. У передпокої нi кого не було, у ваннiй шумiла вода, i пролунав мамин голос.
  - Хома? Ти чи що?
  - Я це я! - Шкода, не пiшла до батька до лiкарнi, а й ванна подарунок.
  Заспокоївшись, мати бiльше запитань iз душу не ставила. Я скинув черевики i кинувся до себе в кiмнату. Скинувши ненависний костюм i натягнувши шорти, я гарячково почав вiдкручувати задню кришку телевiзора. Хвилин десять ще було, але поспiшити не зайве. Як завжди в таких випадках, найперший гвинт, який я зачепив викруткою, не хотiв вiдкручуватися. Паз гвинта розношений, викрутка зiсковзувала. Промучавшись хвилину, зрозумiв, що по дуростi, кручу його в iнший бiк i це єдиний з гвинтiв, який я сам же i затяг з усiх сил! Вiд досади за нерви, вдарив кулаком по одвiрку. Кулаку стало боляче. Подувши на нього, заспокоївся i легко вiдкрутив всi гвинти, що залишилися. Обережно зняв кришку.
  Чи не приваблива картина. Внутрiшностi телевiзора густо затягнутi павутиною i вкритi товстим шаром пилу. Я вийняв Севкiн пакет i спробував заштовхати його мiж кiнескопом та нижньою частиною корпусу. Пакет не бажав помiщатися в схованку. У ваннiй, припинився шум працюючого душа, три хвилини i моя самота буде безсоромно порушено, вся конспiрацiя, накриється великим мiдним тазиком.
  Розкрив пакет i почав гарячково перекладати пачки грошей у всi вiльнi мiсця телевiзора, з жахом чекаючи на клацання засувки у ваннiй кiмнатi. На превелике полегшення, грошi в пакетi закiнчилися, i я вже хотiв ставити кришку на мiсце, але тут, згадав, що нiчого не взяв на кишеньковi витрати! Схопивши першу-лiпшу пачку, вирвав з неї кiлька купюр i засунув їх у кишеню, знову схопився за кришку. Защiпка у ваннiй кiмнатi клацнула, вiдчиняючи дверi.
  - Хома! Ти де? - Я накинув кришку i розгорнувши тiлик, притис його кришкою до стiни. Фу-у-у... встиг.
  - Тут! У себе в кiмнатi! -Почулися кроки, мати увiйшла до кiмнати, витираючи голову рушником.
  - Ти що з викруткою ходиш? Ремонтувати щось зiбралося?
  - Хотiв у музичному центрi, магнiтофонну головку пiдрегулювати. - Ох i брехун, ти Хома. Безсовiсний.
   - А костюм iз сорочкою, Пушкiн буде прибирати?
  - Та нi мам, сам обов'язково приберу. Захопився роботою, якось не подумав про класику.
  - Я зробила окрошку. У холодильнику стоїть. Ти маєш грошi?
  - Залишилися. - Ой, мамо люба! Знала б ти, скiльки в мене грошей залишилося, удар серцевий вистачить! Не втримавшись, тихенько хихикнув убiк.
  - Що смiєшся? На хлiб вистачить?
  - Смiшинка до рота потрапила. Досить грошей на хлiб, не переживай.
   - Сходи тодi в магазин, хлiба купи.
  - Добре. Але спершу душ прийму, бо запарився, поки на вулицi був.
  Я поклав викрутку на книжкову полицю i, захопивши рушник, попрямував пiд душ. Мати пiшла до кiмнати. Пiсля хвилювань, стояти пiд струменями приємно лоскочучого, прохолодного душа, незрiвнянно! Плюскався хвилин п'ятнадцять. Посвiжiлий i задоволений, вийшов iз ванної кiмнати. Прибрав костюм у шифоньєр, попередньо вийнявши з кишень Севкiн телефон та сiмейнi грошi, пiшов на кухню. Покiнчивши з обiдом, переодягнувся у джинси та футболку. Потрiбно їхати мiняти зеленi на рублi. Поклав один папiрець у сто доларiв у кишеню, а решта три, заштовхав у першу-лiпшу книжку на полицi з пiдручниками. Взяв пакет i вийшов до передпокою.
  - Мам! Я за хлiбом! - сповiстив голосно мати i вийшов у пiд'їзд. Спустившись униз, бiгцем вирушив на автобусну зупинку.
  
  Мiняли-спекулянти крутилися на перед воротами ринку, на тому самому мiсцi. Озирнувшись, я пiдiйшов до того ж чоловiка, що й минулого разу.
   - Вiтаю.
  - Вiтання. - Чоловiк уважно подивився на мене. - Що, ще кiльце знайшов?
  - Ви що, всiх своїх клiєнтiв пам'ятаєте? - Я здивувався.
  - Так, звiсно, важко не запам'ятати. Незвичайний покупець. Зазвичай старший народ пiдходить, або наркомани обколотi, шелупень рiзна. Що в тебе?
  - Та ось, заробив, помiняти треба -Я простягнув йому зелену сотенну купюру. Вiн узяв її, акуратно провiв двома пальцями по краях купюри, а потiм так само акуратно посерединi.
  - Сто доларiв. - резюмував вiн. - Справжнi, не фальшивi. Двi тисячi сiмсот п'ять-десять. Влаштує?
  - Звiсно. - Я кивнув погоджуючись.
  Отримавши рублi вiд валютного спекулянта, рвонув на автобус, який тiльки-но пiд'їхав до зупинки i вдало проскочив крiзь натовп, влетiв до нього одним iз перших. Вийшов на зупинку ранiше, заскочив у кiоск за хлiбом i ось знову вдома, у своїй квартирi. За сорок хвилин встиг. Особистий рекорд.
   - Ти що так довго?
   - Продавщиця товар приймала, чекати довелося.
   - Хлiба купив?
  - Купив, звiсно. -Я пройшов на кухню i заштовхав хлiб у хлiбницю. - Мам! Я пiти пiти!
   - Ключ не забудь!
  - Не забуду! - вiдповiв я i вийшов надвiр.
  Тепер я - мiнiмум Рокфеллер, а максимум - Бiлл Гейтс i на мiсто дивився зверхньо. Ну, пан Федосєєв, з чого почнемо? Купимо родовий замок? Маєчка пiд Парижем? Чи на перший раз по магазинах прокинемося? Ну що ж, по магазинах, то по магазинах. Банзай! Насамперед - кулiнарiя. Давно хотiв спробувати криш-наїтськi солодощi. До магазину двi хвилини ходу, поки йшов, ледь не захлинувся слиною. Ось ти моя радiсть! У вiтринi сорок iз лишком найменувань тортiв, тiстечка, рулетiв та iнших радощiв життя. Так... Є над чим поламати голову. Менi стiльки не з'їсти! Посмiхнувся продавщицi.
  - Дiвчино! Менi будь ласка тiстечко, ось це, а ще ось це, це i ще геть те, з самого краю. - Очi розбiгалися в рiзнi боки, як би не окосiти. - Так, так, саме це. Дякую, скiльки з мене? Сорок сiм вiсiмдесят? Усього? Будь ласка!
  Розплатившись, я почав пробувати тiстечка по порядку. Солодко. Смачно. Дуже солодко. Приторно. Все бiльше не можу. Треба чимось запитати. Ага, сiк вишневий? Пiдiйде. Купив сiк i випивши майже половину, зрозумiв, надто солодко. Краще за мiнеральну воду, тiльки небагато. У-ф-ф! Все бiльше не можу. Я вийшов iз кулiнарного вiддiлу i потягуючи мiнералку, попрямував до iншого магазину - "Товари для дому". Там є вiддiл, де продають лазернi диски. Скiльки часу я принижувався перед батьками, випрошуючи грошi на новi диски, подумати страшно! Тепер все, вiдiрвусь по повнiй програмi! Настав час нагород!
  Вiддiл, який мене цiкавив, знаходився якраз посерединi магазину. Вставши бiля вiтрини, почав вибирати диски. Вибiр величезний. Ех, шкода порадитися нi з ким. Андрюху б сюди, вiн у цiй справi круто сiче, але зi списку друзiв викреслив... майже. З-за Свiтлани... Ех Свiтлано, Свiтлано, що ж ти наробила, дурна? Ми з ним сто рокiв разом дружимо, а тепер... Грошi є, а щастя немає. I на кого вони лiсовик, якщо подiлитися радiстю немає з ким?
  А якби Андрюха, мене зi Свiткою застукав? Теж, мабуть, образився б... Iдiотська ситуацiя, треба визнати. Хоч я зi Свiткою - хоч вiн, дружбi повна хана. Чи нi? Втрачати друга через жiнку - остання справа. Що б я, ще раз, хоч коли б не закохався? Нiзащо! Нiколи! Нi в кого! Фiг вам телицi - буду до самої смертi один жити. Гордий, багатий та недоступний. Ось.
  А як Андрюха? Може, йому теж не дуже радiсно? Вчора дзвонив, переживає... Наступити на горло образам i зателефонувати у вiдповiдь? Вибачити негiдника i кобелину? Бути вище образ i вмiти прощати - право сильного духом. А я що - слабак ганебний? Нi. I подзвоню! Але якщо його вдома немає, то знову в неї? А все одно подзвоню. Дзвонити з дому, йти не хотiлося, жетонiв не було i за законом пiдлостi, нiде не купиш. Що робити? Еврiка! На пошту! Пiд здивованi погляди вiдвiдувачiв, я, як ошпарений, вискочив з магазину i побiг на пошту. Заскочивши в будинок, знайшов вiльне вiконце i попросив телефонну картку касирки.
  - Вам якусь телефонну карту? - запитала дiвчина за склом.
  - Найдорожчу. - Я зробив нудьгуючу особу. - Чи справи розумiєте...
   - У нас найбiльша карта на тисячу одиниць.
  - Ну що ж, на тисячу, то на тисячу. Скiльки з мене?
   - Двiстi сiмдесят карбованцiв.
  - Будь ласка. - недбало простягнув у вiконце найбiльшу купюру. Отримавши картку та здачу, вийшов на вулицю. На щастя, телефонiв, що працюють з картками, в нашому районi, до i бiльше. Пiдiйшовши до найближчого, вставив картку та набрав номер.
  - Алло? - У трубцi пролунав грубий чоловiчий голос. Батько Андрiя взяв слухавку? Схоже. У вiдпустцi?
   - Здрастуйте дядько Коля, це я - Хома.
   - Вiтання.
   - Покличте, будь ласка, Андрiя до телефону.
   - Нi Андрюшка дома, я думав вiн у тебе.
   - А ви не скажете, чи давно вiн пiшов?
   - Так години двi, як нi.
  - Спасибi. Вибачте.
   - Може, що передати треба?
   - Нi дякую до побачення.
  - Як скажеш, поки що. - У трубцi пролунали короткi гудки.
  Ясно, вiн у Свєтки, а їй дурнi дзвонити - себе зайвий раз принизити. Жаба горить... Але якщо не подзвонити, потiм життя, яке залишилося, боягузом i дурнем вважати буду. Ну, i що такого? Подумаєш - велика справа, зателефонувати та покликати Андрiя до телефону? Нiчого особливого. Все просто i просто. Поки не закiнчився запал, вставив картку назад в паз телефону i ватними руками набрав її номер ... Трубку взяли через чотири гудки! Що вони там роблять сволочi?
  - Алло? - Це була Свiтка.
   - Привiт Свiтлано.
   - А, це ти, - здивувалася Свiтлана, але впоравшись iз голосом, байдуже запитала - чого тобi ще треба?
   - Скажи, Андрiю у тебе?
  - Так, у мене, а що? -Вiдповiла Светка, з явним викликом.
  - Нiчого власне. - Я намагався говорити спокiйно, без дрiжджiв у голосi. - Трубочку дай йому.
   - Навiщо?
   - Так так, поговорити треба...
  - Про що це поговорити? - Ох i шкiдлива ти дiвчина Свiтло, як я ранiше не помiчав? Без рожевих окулярiв ви не привабливi.
  - Слухай, тобi, яка рiзниця? Якщо вiн там, дай йому слухавку. - Я подумав про виховання i скрипучи зубами додав. - Будь ласка.
  - Ну як хочеш ..., Андрiю пiдiйди до телефону! - почув вiддалений Светкiн голос. - Це Хома. Тебе потребує.
  - Навiщо? - Гарний у Светки телефон, далеко чутно.
  - Не знаю, не каже. - Андрiй узяв трубку.
   - Так, я слухаю.
   - Вiтання.
  - Вiтання. - вiдповiв вiн насторожено.
  - Слухай, Андрюха, тут маленька справа, дрiбниця, але без тебе впоратися важко. Допоможеш по старiй пам'ятi?
  - Без ринку. Допоможу. - миттю погодився Андрюха, понизив голос, прикривши трубку рукою. - Ти на мене, через Свiтку, бiльше не ображаєшся?
  - Ще як ображаюся, але не так, щоб друзiв втрачати через першу зустрiчну спiдницю. То ти прийдеш?
  - Зуб даю! Коли та куди?
  - Я бiля пошти дзвоню, знаєш, яка за овочевим магазином, хвилин через десять чекаю тебе бiля входу в магазин - "Товари для дому". - Вставив шпильку на прощання. - Якщо, не надто зайнятий коханням.
  - Не надто. Зрозумiв, бiжу. - У трубцi пролунали короткi гудки.
  Я вийняв картку з телефону, поклав її в задню кишеню джинсiв i неквапом попрямував до магазину. Мене розпирала радiсть за себе та гордiсть за Андрюху. Отримала Свiтлана? - Ми то тепер удвох iз Андрiєм, а ти одна вдома залишилася, як дурниця! Є таки дружба чоловiча! Є! Єс! Любов висока, а дружба ще вища! На душi полегшало, нiби з неї скинули величезний камiнь. Життя заграло всiма фарбами веселки. Коли неквапливо пiдiйшов до магазину, Андрюха вже стояв бiля дверей, озираючись на всi боки. Помiтивши мене, насторожено простяг руку вiтаючись.
   - Вiтання.
  - Вiтання. Що трапилося?
  - Дрiбницi. - Гордо розпрямив плечi, набираючи нудного вигляду. - Добув трохи грошенят з нагоди. Хотiв лазернi диски придбати, але нiяк не можу вирiшити, що саме взяти. Ти ж у цiй справi круто сiчеш? Допоможи вибрати нормальну музику, в тиражi не залишишся.
  - Чуєш, Хомо, а як же Свiтлана? - Андрiй вiдвiв очi убiк. - Розбирання влаштовувати не будемо?
  - Навiщо? Тебе обрали, ось i гуляйте на здоров'я. Голубки. Що я можу зробити? Менi взагалi начхати, iз великої дзвiницi, тепер це вашi проблеми.
   - Щоправда?
  - Зуб даю. - Я попрямував у магазин, Андрюха подумавши, пiшов слiдом.
   - I що, жодних образ?
  - Слухай, Андрюха, ти мене дiстав своїми муками, Светками та iншою гальмувати-їй! Я навiщо тебе покликав гуляти? Диски вибирати, чи щирi бесiди вести про мораль, любов i обов'язок?
  - Я не знаю, - Андрiй розгублено знизав плечима. - Начебто диски вибрати. Але обговорити проблему i розставити крапки.
  - Крапки розставленi, коми на мiсцях, а з жiночим питанням покiнчимо раз i назавжди. Нашi стосунки вартi того, щоб за дружбу трохи постраждати. Обом. Дружно постраждали, постраждали, i вистачить. Розмова закiнчена. Диски вибирай, а то до закриття магазину нiчого не купимо!
  - Зрозумiв, не дурень. - Андрюха полегшено посмiхнувся, ляснув мене по плечу i накинувся на вiтрину з Сидюками. Ага, теж не солодко довелося. Але тут Андрiй почав показувати диски i коментувати.
  - Цей, нiчого, цей теж, цей повний вiдпад, цей i цей не бери, фуфло повне, а ось цей я й собi взяв би, в колекцiю. Ну тут все лажу, тут теж, а ось це i це послухати варто. Старе звичайно, але класика! Ти, до речi, скiльки хочеш дискiв взяти? Один? Два?
  - Загалом розраховую штук на десять - дванадцять. - недбало помiтив я. - Навiщо дрiб'язуватися?
  - Ого! Це ж повна штука! Тисяча! Ти що, банк пограбував?
  - Якщо чесно, то так. Тiльки не наш банк, а швейцарський.
  - Ага! I тепер у тебе грошей кури не клюють!
   - Ну, десь так.
  - Ну i сьогоднi ми святкуємо вдале пограбування! - Андрюха вiдверто веселився. - Ти й женеш!
  - Кончай приколюватися, вибирай штук десять лазерiв. Собi, до купи, штучки три прихопи. Я їх тобi дарую, на знак примирення. - Андрюха хитро посмiхнувся i зi швидкiстю великокалiберного кулемету став виставляти диски на прилавок. - Ось тринадцять штук. Будь ласка, купуй.
  - Дiвчина. - спитав я. - Скiльки з мене?
  - Тринадцять дискiв... плюс знижка... - Продавщиця пiдрахувала суму на калькуляторi. - Сiмсот вiсiмдесят карбованцiв.
  Я дiстав грошi з кишенi i недбало розплатився. Андрюха завмер на мiсцi з вiдкритим ротом i витрiщеними очима.
  - Ну що? До мене? Послухаймо? - Я забрав диски iз прилавка. - Мати на роботу пiшла, тож нiхто заважати не буде. то як? Ти йдеш, або стоятимеш посеред магазину, як безкоштовна реклама безпечного сексу?
  - Iду звiсно! - Андрiй вийшов зi ступору, приставаючи з питаннями. - Слухай, розкажи, як ти предкiв на критi бабки пiдняв? Чим умовив? За якiсь заслуги перед країною? А в мене вийде?
  - Молодий ще. - Я приречено зiтхнув, з виглядом навченого життям мiльйонера. - Пiшли морозива купимо i додому.
  - Ну як знаєш. - Андрiй трохи образився.
  - Гаразд, гаразд, розповiм. Тiльки не сьогоднi. Влаштує тебе такий варiант?
   - Без ринку!
  I ми пiшли до мене розслаблятись музикою. Далi почалася музична круговерть, що годин о десятiй вечора, коли Андрiй йшов додому, я вже зовсiм заплутався, що з якого диска грало, а голова гула.
  Спати було ще рано, я дiстав з полицi першу-лiпшу книгу i поринув у свiт пригод i фантастики. Прочитавши кiлька сторiнок, розчарувався i з сумом зрозумiв, що пiсля подiй, що вiдбулися зi мною, пригоди героя не такi вже й пригоднi, а фантастика - не фантастичною. Де моя люба Ноа? Чим займається моє марення?
  Близько пiвночi прийшла з роботи мати. Побачивши свiтло через мої дверi, не роздягаючись пройшла в кiмнату.
  - Хома. Ти не спиш?
  - Нi! Читаю. - Я вiдклав книгу
   - Якi плани на завтра?
   - Не знаю... якщо погода буде хороша, хотiв з Андрюхою на пляж з'їздити, викупатися.
  - Ти завтра надовго не пропадай, пiсля трьох годин, батька обiцяли виписати. Я пiду роботу, тобi його забирати з лiкарнi. Я вам уранцi все приготую, складу, а то ви як дiти малi, кроку без мене ступити не можете. Одяг батьковi вiднесеш, погодуєш коли прийдете додому. До мене з дому, нi ногою! Ясно?
   - Ясно.
  - Нiчого тобi не зрозумiло. Знаю я вас Федосєєви, все по-своєму намагаєтеся зробити. - Вона потрiпала мене по волоссю, зробила суворе обличчя, але я бачив, що вiд такої новини вона навiть нiби свiтиться зсередини.
  - Мамо, не хвилюйся, заберу батька з лiкарнi, приведу та нагодую. Все нормально буде. Як за розкладом.
  - Не сиди довго з книжкою, лягай вiдпочивати. - Вона втомлено позiхнула. - Спокiйної ночi Фома.
  - Надобранiч Мамо. - Я вiдклав книгу i вимкнувши свiтло, залiз пiд ковдру, i одразу ж безтурботно заснув.
  
  Прокинувся рано, близько десятої ранку. Мати на кухнi гримiла посудом. За вiкном теж гримiло. А ще сяяло i йшов сильний дощ. Ось i пляж .... Стiльки часу упус-тiл дарма. У єдиний вiльний день, коли органiзм вимагає прийняти сонячну ванну на березi рiчки, пiдступна природа руйнує всi плани. Негода розiйшлася на повну силу. Якщо надвечiр закiнчитися - рахуй пощастило. У засмучених почуттях спробував заснути знову, але бiда не приходить одна. З появою дощу сон пропав, хоча частiше буває навпаки. Робити нiчого, треба вставати. Проходячи повз кухню, я побачив матiр. Вона мужньо чистила цибулю.
  - А, Хома, пiдвiвся? Доброго ранку.
   - Взаємно.
   - Щось рано.
   - Не спиться.
  Я забiг у туалет. Покiнчивши з внутрiшнiми проблемами, швидко вмився, почистив зуби i вирiшив, що ранковий ритуал виконаний, настав час перекусити скоринкою бутерброда. Одягнувшись i заправивши постiль, прийшов на кухню, снiдати. Наливши собi чаю i дiставши печиво, примостився за куточок кухонного столика, бо решта мiсця було зайняте материнськими напiвфабрикатами.
  - Не виходить iз пляжем? - запитала мати.
   - Погода...
   - Прикро?
   - Ще й як!
  - Нiчого, вдома посидиш, до обiду. I менi спокiйнiше i тобi легше. Погано, якщо дощ на весь день затягнеться. Повернетеся з батьком, як мокрi курки, а вiн здоров'ям не пашить. Як би не застудився.
  За здоров'я батька, мати права, якщо до трьох дощ не закiнчиться, доведеться з собою плащi та парасольки тягнути, повний облом. З дощем треба щось робити... Наприклад, припинити, а я знаю як. Нашвидку закiнчивши снiданок, я сполоснув чашку i закрився в кiмнатi. Увiмкнувши перший-лiпший лазерний диск, лiг на диван i спробував покликати кликав свою незриму подружку. Вона обiцяла сьогоднi з'явиться. Перевiримо, чи тримає слово розум, чи нi...
   - Ноа!
   - Так?
  - Привiт розуму. Давно я з тобою не спiлкувався, скучив.
   - Приємно чути.
   - Що новенького?
  - Що в мене може бути нове? Ти зi мною не спiлкуєшся, не кличеш...
  - Вибач, якось не подумав про це. Послухай Ноа, якщо я раптово захворiю, ти мене вилiкуєш?
   - Звiсно.
   - А тяжко лiкувати?
   - Дивлячись з чим порiвнювати.
  - Ну, наприклад, що важче? - I поставив хитре запитання. - Запалення легень вилiкувати, чи вiтер пiдняти сильний над мiстом?
  - Хворобу лiкувати складнiше. Там доводиться працювати на рiвнi мiкробiв, бактерiй, тонка робота, та ще всерединi органiзму. А вiтер, природний стан природи. Атмосфера.
  - Значить, вiтер простiше? - Про всяк випадок уточнив я. - Погода, природа у твоїй безроздiльнiй владi?
   - Звiсно.
  - Тодi, люба моя, бери вiтер i гони дощовi хмари, над мiстом, куди не будь у колгосп, на поля, луки. Допоможемо працiвникам сiльського господарства виростити багатий урожай.
   - Навiщо?
  - Хочу сонця, тепла та кохання. - Я мрiйливо зiтхнув, але глянувши на вiкно знову засмутився. - Зiбрався до трьох годин на пляжi засмагати, а на вулицi - чорт тi що. Так що давай будь ласка, розганяй хмари, а то промокну пiд дощем, простирадло, захворiю, доведеться лiкувати i взагалi ... що за розмовники, звичайна Ноа? Наказ, є наказ, його не обговорюють, а мовчки i дисциплiновано виконують.
  - Ти менi наказувати можеш? - Вiд питання я розгубився, звичайно, наказуючи Ноа, я просто приколювався, але Ноа жарти розумiє своєрiдно i iнодi ... мiй прикол перетворюється прокол. Пожартувати, а потiм пояснювати у чомусь гумор? Жартуємо вперто далi.
  - Ноа, ти з самого початку знала, що я, наш загальний мозок - вiддає накази, а ти тiло, що виконує. Може, у тебе є свої нервовi закiнчення i ймовiрно величезний мозок, але, на жаль, тiльки кiстковий. Так що зав'язуй випендрюватися та виконуй команду. Iнакше вижену зi свiдомостi i бiльше нiколи не покличу.
   - Чому?
  - По кочану. Образила ти мене. Своїм дурними питаннями та зневiрою у мiй високий iнтелект. Ясно?
   - Нi.
  - Не важливо, головне, я тебе попередив. То як? Вимовляти? Розлучимося на вiки? Прощай кохання?
  - Не треба Хома. Я проаналiзувала наслiдки твого кроку. Дуже велика ймовiрнiсть правди. Можна поставити запитання?
   - Валяй.
  - Чому ти ранiше просив мене, а тепер наказуєш? Ти став до мене, погано ставиться? Я поводжуся неправильно?
  - Розумiєш Ноа... - Нiчого собi питання! Але робити нiчого, треба вiдповiдати, - зараз, iснує пряма загроза моєму здоров'ю, тому я змушений не просити, а наказувати. Ти запам'ятай, я теж не люблю командувати, але, на жаль, мушу. Iнакше буде гiрше i в тому числi. Я зрозумiло викладаю? Узагальни та зроби висновок.
   - Якщо просиш щось зробити, дозволяється поставити запитання, а потiм виконувати, але якщо наказуєш, то спочатку виконати, а потiм питати.
  - Розумниця, я знав, що ти не безнадiйна i твiй кiстковий мозок, теж може. То як? Коли хмари розженеш?
   - Менi потрiбно близько години, на ваш час.
   - Дерзай, не буду тебе вiдволiкати.
  - уточнення. Ти здоровий i тобi нiчого не загрожує. Ти думаєш одне, але говориш iнше. Спотворення iстини. Ти обмиваєш мене? Люди завжди думають одне, а роблять iнше. Навiщо?
  - Думати можна що завгодно, а говорити - нi, ляпнеш не в тему, можна i за фiзiєю заробити. Щоб не завантажувати оточуючих, не створювати проблем, постiйно прикрашаємо дiйснiсть. Ось такi ми байдужi iстоти... Не хвилюйся. Комп'ютер теж брехати не вмiє, доки збiй у програмi не станеться. До тебе це не вiдноситься, але переймати людськi вади не раджу. Дах з'їде. Все вiльне. Побачимося за годину. - Уф-ф-ф! Потрапив... Правильно в дитинствi вчили батьки - брехати не гарно. Не добре. А Ноя з кожним днем, все розумнiше ставати i небезпечнiше. Якщо далi пiде розвиток, то й контроль над нею втратити. Обережнiше треба бути. Чутнiше. Пляж у нас буде..., Андрюсi подзвонити? Пiсля сьомого, або восьмого дзвiнка, трубку нарештi пiдняли.
  - Алло? - почув я сонний Андрюхин голос.
  - Привiт, Андрюха! - життєрадiсно почав я. - Як бойовий настрiй? На пляж пiдеш загоряти?
   - Ти у вiкно виглядав гуморист?
   - Звiсно.
  - Загоряти пiд дощем? Зозуля з'їхала? Замiсть засмаги, ангiну пiдчепити? Тобi нормальнi думки на думку приходять, хоч зрiдка?
  - Приходять. I часто.
   - Ну, i на фiг ти мене розбудив?
  - Слухай кореш, кiнчи нити. Погоду та валюту, беру на себе. Гарантую безхмарну атмосферу до вечора. За годину зустрiчаємося на зупинцi. Ми ненадовго, години на три змотаємось, а в мене справи увечерi.
  - Зв'язок iз небесною канцелярiєю встановив? - засмiявся у слухавку Андрiй. - Навчився погоду робити?
  - Коли село їздив, шаман знайомий навчив. То їдемо на пляж, чи як? Любов морква?
   - Та поїду, поїду... Якщо дощу не буде.
  - Не буде. Я з самого ранку шаманю, в значеннi камлаю, з бубном, навколо лiжка кола намотую.
  - Гаразд, за годину, на зупинцi. Поки що шаман не дороблений.
   - Бувай.
   -
   НА ТЕПЛОХОДI МУЗИКА ГРАЛА...
  
  Ну, начебто все, настав час збиратися. Я перевдягнув плавки, перевiрив грошi i пiдiйшов до вiкна. До виходу надвiр залишалося хвилин сорок. Дощ за вiконцем припинився, хмари помчали з шаленою швидкiстю, кудись на захiд. Вiтер, що пiднявся, сушив мокрий ас-фальт. Десь стало проглядати сонце. Не обдурила Ноа, вмiє погодою керувати, справдi за годину вкластися. Сидiти i чекати вдома нудно, я взяв пакет з пляжним лiжком, триста баксiв з телевiзора, рублi ще залишилися з учорашнього дня i рушив на зупинку.
   - Мамо, я на пляж.
   - Парасольку вiзьми про всяк випадок!
  - Ага. - Розмрiялися! Боляче треба iз собою зайвий тягар тягати!
  - Багато не купайся, на сонцi не перегрiйся i не гуляй довго! - крикнула вона услiд, коли я вже виходив iз квартири. - Не забудь забрати батька!
  - Пам'ятаю! Не забуду!
  Я зачинив дверi та викликав лiфт. Надворi свiжо пiсля дощу, але тепло. Хмари на небi танули на очах. Сонце все частiше вискакувало з-за хмар i вiдбиваючись у каламутних калюжах, било в очi нестерпно яскравими променями. Я прийшов на зупинку, сiв на лавку i почав чекати на Андрiя. Хвилин п'ятнадцять насолоджувався нiрваною, але тут хтось ляснув мене по плечу. Я лiниво повернув голову, розплющуючи очi, надi мною, сором'язливо усмiхаючись, стояв Андрюха, а поруч з ним ..., О боже! Свiтло!
  - Привiт Хома. - Першою заговорила Свiтлана. - Андрiй мене на пляж запросив, сподiваюся ти не проти, що ми вдвох?
   - Менi власне, до лампочки... Будь ласка.
  - Ну й долоньки. Поїхали, он автобус iде.
  - Поїхали. - приречено погодився я, видавлюючи посмiшку. Андрюха, сволота, хоч би попередив! Щериться зубами на всю харю, гад. Павiан закоханий. Взаємне кохання останнi мiзки вiдбило, Свєтку з собою покликав. А вона гарна... поїхала. Знала, що я з ним не вiдмовилася. А може на краще... Сам учора Андрюсi окуляри втирав, - вона твоя на вiки, все нормально, жодних проблем, порада та любов... Накаркав... Анд-рюха повiрив у щирiсть моїх слiв... Ох i дурень же я!
  - А нiхто й не сперечається. - сказала Свiтка. Виявляється, останню фразу я промовив уголос i голосно. Кретiн! Ми дружно розсмiялися, i перша напруга вiд зустрiчi вилетiла. Всi вiдчули себе вiльнiше i розкутiше.
  - Та згадав, випадок iз сiльського життя. Потiм розповiм. - Спробував благородно викрутитися. - Сьогоднi гуляю, за повною програмою! Ну i ви теж, як примазалися.
  - Нi. - поправив Андрiй. - Не примазалися, а спiвчуваючi.
  - Ми для тебе, гурт пiдтримки. - пiдвела пiдсумок Свiтлана. - Веди.
  О! Жiнки! Аби останнє слово за собою залишити! Що за пiдступна натура? I не дiнешся нiкуди, природо...
  - Гаразд, гаразд, їдемо, я плачу... - А точнiше плачу i ридаю в душi, але нещасного вигляду, вовки ганебнi, не подам! Чи не дочекаєтеся радостi! I ми поїхали на пляж. Точнiше вони поїхали, а я як повний iдiот, iз закоханими за компанiю.
  Всю дорогу до пляжу, Свiтлана дiставала своїми примхами Андрiя i мене до купи. То їй було надто жарко, поки електричка стояла на пiронi, i Андрюха покiрно махав розкритою газетою перед її носом. Потiм, коли електричка рушили зi станцiї, їй стало вiтряно i вiн кинувся зачиняти вiкна, щоб Свiточку не продуло. Те, манерно вiдставивши мiзинчик убiк, вона завмирала вiд спраги i Андрюха полетiв вагонами в пошуках води. Бiдолашний Андрiй! Хоча не такий вже й бiдний, у нього - вона, у неї - вiн, а в мене - тiльки я сам. Настрiй псувався з катастрофiчною швидкiстю, але треба тримати марку i ми це зробимо.
  Болi в електричцi закiнчилося, ми приїхали на пляж. Загоряючих на сирому пiску, ще небагато, злякана ранковою негодою публiка, тiльки пiдтягувалася на пляж. Лише салаги, десяти - дванадцяти рокiв були у зборi. Тим краще для нас, не люблю колись навколо багато народу, неприємне вiдчуття, що лежиш разом з усiма, на одному довгому диванi, з пiщаними крихтами.
   - Куди пiйдемо?
  - Хто платить, той i музику замовляє. - пiдколола Свiтлана. Гаразд, самi напросилися. Будемо вас дивувати, надовго ви у мене запам'ятаєте пляж А чому пляж? Може покататися на яхтi?
  - Зрозумiв. Тодi так. - Я недбало дiстав з кишенi рублi, що були намiненi вчора на ринку. Побачивши купу грошей, Андрiй зi Свiтлою притихли. Простягнув їм два сотенi папiрцi. - Ви йдете що не купити пожувати i випити. Досить?
  - На всi? - Про всяк випадок поцiкавився Андрiй.
  - Нi, на чверть. - В'їдливо я, але за його виразом обличчя стало ясно, що жарт до товариша не дiйшла, i Андрiй зробить саме так, як йому сказали, поспiшно додав. - Звичайно, на все. А я пiду човен попрошу.
   - Човен?
  - А що? Ви заперечуєте? - здивувався я. - Поплаваємо, з неї поринаємо. Здорово?
   - Думка цiкава...
  - Хочу на човнi! Хочу на човнi! - Заплескала в долонi вiд радостi, Свiтлано. - Хвилi, вiтер, краса!
  - Години на три? Нормально? - Вони переглянулись.
  - А чи вистачить грошей? Чи може на менший час взяти? - поцiкавився практичний Анд-рей. - Година, пiвтори?
  - Досить бабок! Не переживай. Виходить, на три години брати?
   - За очi!
  - Тодi вперед! Через десять хвилин зустрiчаємось у того пiрса. - Я махнув рукою в сторону бiлої яхти, що стоїть бiля пристанi. - пасажири, що запiзнилися, залишаються на березi.
  Ми розiйшлися. Пiдiйшовши до пiрсу з навкрученою яхтою i нудним сторожем на борту, мимоволi залюбувався її благородними обводами бортiв. А на яхтi? Слабко? Сторож похилившись у мiй бiк, через сонячнi окуляри, лiниво позiхнув i байдуже вiдвернувся вбiк. Мiй вигляд його не вразив. Час денний, основнi клiєнти пiдiйдуть ближче до вечора, у водосховищi ще продовжували битися хвилi, нехай пацан полюбляється, за перегляд грошей не беруть.
  - Вибачте, будь ласка, де тут на прокат човна оформлюють? - Сторож не удостоївши мене увагою, показав рукою на другий причал.
  - А цей човен можна взяти на прокат? - показав на яхту. Пiднявши окуляри, сторож обернувся в мiй бiк i оглянувши з нiг до голови, що оцiнює поглядом офiцiанта, знову розчарувався. Оцiнка пройшла на нульовому рiвнi, вiн явно недооцiнював мої фiнансовi можливостi, посмiхнувся, але вирiшив поприколюватися над недотепом. Все ж таки зустрiчають у нас по одязi, а по фейсу - проводжають в останнiй шлях...
   - Можна, можливо.
   - На три години скiльки буде?
   - Хлопчику, тебе тато послав дiзнатися?
   - Нi, я сам.
  - Тодi, напевно, ти адресою помилився, човни далi. А це яхта!
  - Та нi. Ви мене не зрозумiли, я сам її хочу взяти на прокат. На нiй покататись, на яхтi, пiд вiтрилом.
  - Ну, хлопче, даєш! Таких бабок у тебе до пенсiї не буде! Iди краще човник вiзьми, або матрац надувний! - Вiн добродушно розсмiявся своїм дотепним жартом.
   - Ну, а все-таки?
   - Штука за годину.
  - В доларах? У рублях?
  - У них рiдних. У дерев'яних. - Я почухав потилицю. Добре, бакси взяв. Який там був курс? На три години мало не вистачить. Поторгуємося.
   - А у доларах вiзьмете?
  - Хто вiд зеленi вiдмовляється? Вiзьму, якщо є. - Я порившись у кишенях дiстав сотню американську купюру i простяг сторожу.
  - На три години вистачить? - Вiн недовiрливо взяв грошi. Перевiрив на свiт та смак. Переконавшись, що долари справжнi, одразу змiнив своє ставлення до мене. Усмiхавшись, став сама люб'язнiсть та шляхетнiсть.
  - Фiрма робить вам знижку. Цiлком вистачить. Коли вiдходимо? - Я озирнувся, вдалинi з'явилися Андрiй зi Свiтланою, що неквапливо блукають до причалу i про щось жваво розмовляють. Я помахав рукою, привертаючи увагу, помiтивши мої знаки рукою, вони прискорили крок.
   - Зараз панове пiдiйдуть i поїдемо.
   - Скiльки вас?
   - Троє.
  - Дуже добре, я зараз. - Сторож спустився в каюту i за мить з'явився знову на палубi, у капiтанському кашкетi та фiрмовому кiтелi на голе тiло.
   - Ви що, капiтане?
  - Так точно, за сумiсництвом. - I знову зник у каютi. Зрештою пiдiйшли Свiтлана з Андрiєм, несучи повнi сумки продуктiв та напоїв.
  - На чому пливемо? - поцiкавилася Свiтлана, оглядаючи причал у пошуках катамаранчика, або човника. Фантазiї на яхту їй не вистачило.
  - На цьому суднi. - недбало махнув у бiк бiлого дива. Свiтлана хихикнула оцiнивши мiй жарт. Андрюха хмикнув iз нею за компанiю.
  - Кончай придурюватись. Куди йти? - З каюти з'явився капiтан i пiдiйшовши до борту яхти, перекинув трап на пiрс. I голосно проголосив:
  - Панове! Прошу вас пiднятися на палубу нашої яхти "Мрiя"!
  - Прошу. - Галантно запропонував друзям перейти першими на яхту. Переглянувшись, приголомшенi й боязкi, вони зробили крок на палубу, i я слiдом за ними. Яхта погойдувалася на хвилях i палуба прагнула пiти з-пiд нiг. Капiтан прибрав швартови.
  - Усi на борту? - поцiкавився капiтан.
   - Так.
  - Тодi вiдходимо. - I пройшов до рубання.
  - Ну Хома клас! - захоплено промовив Андрiй. - Фантастика!
  - Не погано, не погано. А де тут можна переодягтися? - поцiкавилася Свiтлана у мене, розсiяно оглядаючись на всi боки, нiби вся пишнота на неї не справила рiвно нiякого враження. Лицемiрка!
  - Спустiться в каюту панночка. - подав голос iз рубки капiтан.
  - Спасибi. Хлопчики, я зараз. Не пiдглядайте. - попередила про всяк випадок i спустилася в каюту. Ми iнстинктивно смикнулися в її бiк, хто з чоловiкiв вiдмовиться подивитися на жiнку, що переодягається? Але глянувши один на одного, знiяковiло розгорнулися в рiзнi боки. Ситуацiя сюрр, одному не можна, iншому ще дуже зручно у присутностi друга.
  - У принципi, а нас такої проблеми немає. Можемо i на палубi переодягтися. - дипломатично запропонував Андрiй. Дякуємо Андрюху!
  - Я теж так думаю. - I ми стягнули одяг прямо на палубi, залишившись в одних плавках. Хитре жiноче плем'я! Не натякнула б, нам i на думку не спало пiдглядати за нею.
  - Хомо, нiчого не розумiю, звiдки в тебе грошi? - не витримав Андрiй. - А це не просто грошi.
   - А що?
  - Грошi! - видихнув пошепки, зляканий Андрiй, озираючись на капiтанську рубку. - Слухай, я, звичайно, радий за тебе. Але ж у тебе все нормально? Тут усе чисто? Проблем немає?
   - Я ж тобi сказав.
  - Чесно? - Андрiй дбайливо зазирнув менi в очi. Переживає... Ех, Андрю-ха! Якби ти знав, скiльки в мене насправдi грошей! Ще дiзнаєшся... - помреш вiд туги.
  - Чесно чесно. Зуб даю.
  - Ти не подумай, що заздрю, я просто переживаю за тебе. - Дякую, звичайно, але не варто. Чи не забивай собi голову. Вiдпочивай. Я теж, на його мiсцi, став би дещо пiдозрiлим. Але все одно, поки нiчого не говоритиму, всьому свiй час.
  - Я ж тобi говорю, що все нормально, значить нормально. Класно хитає? - Я спробував перевести розмову на нейтральнi теми. - Як на морi.
   - Здорово.
  - Хлопчики! - Ми обернулися на голос i завмерли. На палубi з'явилася Свiтлана в новому, вiдкритому купальнику, кольору морської хвилi i прийнявши картинну позу пiдглянуту в якомусь журналi мод, поцiкавилася до нас. - Ну як? Менi пасує?
   Два iдiоти завмерли з вiдкритими ротами, точнiше три iдiоти, бо капiтан теж ледь не випав через штурвал, розглядаючи нашу Свiтлану.
   - Здорово!
   - Тобi дуже йде!
  - Я знаю. Де ми засмагатимемо?
  - Капiтане! Де у вас тут засмагають? - спитав я.
  - Та де хочете, там i лягайте. У нас палуба всюди чиста.
  - Ходiмо на нiс корабля? - За розкритим вiтрилом нас капiтан розглядати не буде, ревниво подумав я.
  Ми пройшли на нiс яхти. Задоволена виробленим ефектом Свiтлана, лягла на палубу, як єгипетська цариця Клеопатра. Защемiло серце вiд туги. Фiгурка в неї звiсно..., це щось... i взагалi... Андрiй на правах фаворита бухнувся поруч, трохи поволi, я лiг з боку друга, що б не бачити, своє колишнє кохання. Менше бачиш, краще спиш. Буду краєвидом милуватися.
  Яхта вже далеко вiдiйшла вiд берега i набравши повних вiтрил вiтру, рiзала хвилi, все прискорюючи свiй хiд. Поскрипувала щогла i вiтер заплутавшись у тросах, спiвав свою незамислену пiсню. Заплющив очi й одразу здалося вiдкрите море, де на тисячi кiлометрiв тiльки я, вiтер та море. I тиша! Тиша наповнена звуками природи. Небагато полежавши, я пiднявся з палуби i залiз на самий нiс яхти. Зустрiчнi хвилi, ударяючись об нiс корабля, розлiталися сонячною веселкою, огортаючи мене. Всi тривоги i печалi залишилися десь за мною i здавались дрiбними перед усiєю пишнiстю i величчю рiчкової стихiї.
  Нiколи в мене ще не було подiбного стану душi, коли просто захотiлося всiх обiйняти i пробачити, а самому вибачитись у всiх. Не за щось, а просто так. Люди! Я прошу у вас прощення за всi свої грiхи, якi зробив свiдомо, або через незнання! Вибачте за випадковi образи та дурнi провини! Не зi зла, а за недомислом робив! Просто, вибачте! Чи буду коли не будь, такий щасливий, як зараз? Хочеться вiрити.... Нi! Неодмiнно I все збудеться у моїй долi та життi! Але, на жаль, тiльки зi мною, а не разом зi Свiтланою. Обернувшись, глянув на них, що лежали поруч i взялися за руки. Щастя вам назавжди.
  Вiтрило пiдкоряючись командi капiтана, перекинулося на iнший борт i яхта сильно нахилившись, рiзко повернула, змiнюючи напрямок. Весело розсмiявшись, Андрiй зi Свiтланою скотилися до краю борту.
  - Капiтане! - прокричав я у бiк рубки, привертаючи увагу до себе. - А можна кинути якiр? Зупинитися та поплавати?
  - Господар - пан. Запитань немає, будь ласка. - Вiтрило поповзло вниз, повертаючись, яхта сповiльнила хiд i зупинилася.
  - Хто воду грiтиме перший? - спитав у щасливої пари i не чекаючи вiдповiдi, поки вони переглядалися i пiдштовхували один одного до борту, перший пiрнув з яхти. Так... не Чорне море, навiть не Азовське. Лише десь на метр у глибину вода була прогрiта сонцем. А знизу - градусiв на десять нижче. У наших пiвнiчних широтах вода нiколи не прогрiвається до дна. Швидше став пiднiматися на поверхню i виринувши метрiв за сiм вiд судна, поплив брасом намагаючись зiгрiтися.
  - Хома! Тримайся! Зараз наздожену! - прокричав Андрiй i сиганув з борту яхти, за мною.
  - Далеко не запливати! - прокричав у мегафон капiтан яхти. - Я плавати не вмiю! Спати нiкому!
   - Ясно!
  I розвернувшись, поплив в обхiд корабля, намагаючись уникнути Андрюхи. Плавати бiля берега, або посерединi, нехай i рукотворного моря, вiдчуваючи пiд собою глибину сорокаметрову, вiдчуття абсолютно захоплюючi. Адреналiн у кровi завирував. Ми з Анд-реєм почали ганятися один за одним, граючи в салочки, а Свiтлана плавала по собачiй, за метр вiд борту яхти.
  - Хлопчики! Далеко не запливайте! Я боюся потонути!
  - Ми поряд! Не бiйся! - закричали хором i знову кинулися наввипередки.
  Плавати ми з Андрiєм навчалися разом, ходили мiсяцi три, до мiського басейну. Хвилин через десять, утомившись вiд плавання, виповзли на яхту i без сил впали на гарячу палю-бу.
  - Стояти на мiсцi, чи далi йти? - поцiкавився капiтан.
  - Далi. - махнув я рукою.
  - Перекусимо? А то, щиро кажучи, схопився з лiжка, не поснiдавши. - запропонував Ан-Дрей. - Готовий гризти пiдмiтки бiля сандалiв.
  - Я б теж не вiдмовилася. - Погодилася Свiтлана, вiджимаючи мокре волосся.
  - Чому нi? - погодився я. - Тягнiть сумки, подивимося що набрали. Не додому продукти везти.
  Яхта повiльно набирала хiд, а ми розташувавшись гуртком, стали потрошити сумку. Припаси закоханi набрали на роту матросiв.
  - Я ще пару пляшок пива взяв. Будете?
   - Нi, менi ще до батька йти, а ви будь ласка.
  - Менi також пива! - заплескала у долонi Свiтлана. Андрiй дiстав одну пляшку i почав вiдкривати. Але мабуть пиво захиталося на хвилях i разом з пробкою кинулась назовнi, геть з пляшки, вибiгши майже все, попутно забризкавши Свiтлану.
  - Ну, хто ж так вiдкриває пляшку? Не вмiєш, не берись! Сухорукий! - образилася Свiтлана, розмазуючи пиво купальником.
  - Вибач, будь ласка, я не винен. Хочеш, сама вiдкривай. - Андрюха простяг їй iншу пляшку.
  - Ще чого! Ви чоловiки чи що? Чи нi?
  Важке питання. Чоловiк, це колись? Або як? За вiком чи станом душi? Чи таке саме поняття, як дiвчина - жiнка? У сенсi фiзiологiї? Додумати Андрiй не дав, простягнувши менi пляшку. А що менi робити з пивом? Якщо добре вiдкрию, шанси зростуть, на вiдмiну вiд Анрюхiних. Менi буде краще - йому гiрше. Дилема. Свiтлана вiдвернулась, вiдганяючи муху i поки вона була зайнята собою, я про всяк випадок струснув пару разiв пляшку. Спроба виявилася вдалою, у сенсi ще не вдалiшою за першу. Пиво не пiдвело. Пивна пiна, що вилетiла з пляшки, оббризкала вже не тiльки Свiтлану, а й нас з Андрiєм, разом з усiєю яхтою, долетiвши i до капiтанської рубки. Андрюха вдячно менi кивнув, оцiнивши трюк i жест доброї волi.
  - Ви що з глузду з'їхали? - Iдiоти!
  - Не вийшло, вибач. - Я засмучено розвiв руками. - Руки не з того мiсця ростуть. Спадковiсть.
  - Ну ось, попила пиво. - засмутилася Свiтлана, з тугою дивлячись на порожнi пляшки. - Нiчого вам довiрити не можна!
  - Алкоголь - отрута. От i бризкається. - констатував я. - А газування ви випадково не купили?
  - Що, чiпси з лимонадом трiскати? Нiчого вам довiрити не можна! Нiчого не вмiєте! Чоловiки ви, а не чоловiки! - скорчивши зневажливу гримасу, що означає крайню мiру зневаги, заявила Свiтлана, вiдвертаючись вiд нас. Андрюха похмурнiв, засмутився. Потрiбно термiново рятувати реноме. У капiтана спитати? Пiднявшись iз палуби, пройшов на корму до рубання.
  - Вибачте, у вас пиво не буде? Чи не врятуєте? А то наше втекло.
  - помiтив. Пару пляшок у каютi, у холодильнику лежить...
   - Я заплачу.
  - Тодi запитань немає, сходи. Забирай.
   - Ось дякую, виручили.
  - Та немає за що. - добродушно сказав капiтан i додав. - Панночка у вас з норовом. Комусь iз вас дуже не пощастить. Важкий характер.
   - Вона гарна, що ви так.
  - У мене око, на баб накидане. Гадом буду! Згадайте потiм мої слова! Наплачеться з нею. - Капiтан недалеко вiд iстини, я вже плакав, склеюючи своє розбите серце, залишилося тiльки Андрюсi розбити своє. Спустившись у каюту i взявши пиво з холодильника, повернувся до друзiв на нiс корабля.
  Свiтлана все ще сидiла вiдвернувшись вiд нас, пiдставивши високi груди, гарячому сонцю. Пiдморгнувши Андрiю, заходився розкупорювати пляшку. На цей раз пиво поводилося правильно. Правильне пиво! Морецьке! Качку на хвилях переносить гiдно. Передавши повнi склянки другу, жестами подав сигнал до дiї, а сам почав жувати бутерброди та чiпси, запиваючи все лимонадом. Не так вже й погано, солонi чiпси з газованою водою.
  - Свiтлано, вибач нас будь ласка. - несмiливо почав Андрiй. - Ми ще пиво купили у капiтана, будеш?
  - Холодне? - не обертаючись, спитала вона. Дiс, що раптом вселився в мене, схопив пляшку з залишками пива i бризнув на спину Свiтлани. Дико верещавши, вона рiзко обернулася до нас, очима шукаючи кривдника. Але ми з Андрiєм сидiли скромно, опустивши очi в палубу i були сама невиннiсть. Розсмiявшись, Свєта взяла пиво i приступила до спiльної трапези.
   - Вибачаю, на перший випадок.
  Слава Богу! Алiлуйя! Мир i спокiй нашому дому! Але слова капiтана залишили вiдтiнок сумнiвiв у моїй душi. Може все на краще? Я не з нею, а вона не зi мною? Шкода нiчого? Кажуть мудрi люди - все що не трапитися - на краще? Так i має бути? Чому бути того не минути? До речi, плавати та засмагати ще залишилося двi години! Що ми i робили весь час, що залишився. Перекусивши та позагоравши йшли купатися i навпаки. Час полетiв непомiтно i лише, пiдходячи до причалу, ми згадали про часи, а я про свої обов'язки та сiмейнi борги. Менi ще батька забирати...
  Яхта м'яко пiдiйшла до причалу i капiтан кинувся швартуватися, а ми зiбравши речi, стовпилися бiля борту. Швартовка судна благополучно завершилася i накинувши канат на чавунну тумбу, капiтан перекинув швартовi на пристань.
  - Прошу панове! - Веселий капiтан, жартiвливо вклонився i зробив жест, що запрошує на берег.
   - Спасибi за прогулянку, все було дуже добре.
  - Вам дякую за вiдвiдування нашої яхти "Мрiя". Неодмiнно приходьте ще, завжди будемо радi бачити вас на борту. Для вас без черги та з десяти процентною знижкою
   - Ви завжди тут?
  - Звiсно. Пiк сезону, майже тут i живу. Увечерi яхта зазвичай зайнята, а вдень, будь ласка, обслужимо за вищим класом. Якщо на кораблi мене немає, то у вагончику на причалi, запитайте Васю-капiтана, i вам будь-хто вкаже, де я перебуваю.
  - Зрозумiв спасибi. Якщо що, то неодмiнно зазирнемо. - Я обернувся до хлопцiв, що стояли вже на березi. - Зазирнемо?
   - Звичайно!
  - Обов'язково повернемося! До побачення. - Потиснувши руку капiтановi, спустився з корабля, i ми пiшли вiд яхти до пляжу.
  - Ну що? Сподобалось?
  - О, клас! - захоплено промовив Андрiй, пiднявши великий палець до верху. - Повний ульот! Буду багатий - неодмiнно заведу яхту. Океанську.
  - Спасибi Хома. - Свiтлана несподiвано пiдiйшла впритул i поцiлувала мене в щоку. Вiд несподiванки, я завмер як бовван, а потiм iнстинктивно сiпнувся до неї, мало не обiйнявши вiд надлишку почуттiв. Ручки зрадливо смикнулися до Свiтланиної талiї i лише величезним зусиллям волi, утримався вiд спокуси. Ну на фiг, померла, то померла. Добре, що сьогоднi обгорiли пiд сонцем, не видно, як я почервонiв вiд збентеження. Прокашлявшись i прочистивши горло кашлем, потяг час, поки зникне в голосi зрадницьке тремтiння.
  - Немає за що. Вам дякую за компанiю. Ще залишитеся засмагати?
  - Чи залишимося Свiтла? - Запитав Андрiй, як би не помiтивши минулої сцени. Вона згодна кивнула.
   - Щастить же вам, а менi батька з лiкарнi забирати.
  - Увечерi зателефонуємо? Погуляємо? - Дивлячись менi в очi, запропонувала Свiтлана, незрозумiло, чи це стосується менi одного, або всiм присутнiм. Я глянув на Андрiя, вiн кивнув, пiдтверджуючи запрошення.
   - Можна, грошi ще є.
  - Нi! Гуляємо безплатно, ти i так витратився на нас. - запротестував Андрiй. - Я так не можу.
  - А я можу. - Тихо, але з викликом сказала Свiтлана, звертаючись до мене.
  - Добре Добре. Увечерi вирiшимо, а зараз усе, тiкаю. Бувай! - I розвернувшись мало не бiгом ретирувався вiд них на автобусну зупинку.
  Чого вона сказала? Навiщо? Чи хоче повернутися до мене? Чи просто подразнити Андрiя, викликаючи в нього ревнощi? Чорт його знає! Жiнок не розумом не зрозумiєш - кажуть одне, думають iнше, а роблять взагалi чорт тi що. Жах. Пiдiйшов автобус i заскочив у салон я поїхав за батьком не перестаючи думати про загадковий вчинок Свiтлани. Нiчого не розумiю, хоч убий! Вчинок позбавлений сенсу та логiки. Чи справа ми, мужики. У нас все прямолiнiйно, як паровоз на рейках, подобається - не подобається i все! Якщо кохання, то слини до пояса, язик на плечi i на заднiх лапках перед телицею крутишся, якщо нi - морду на бiк, вибач дорога, я люблю iншого. Жарт. Iншу звiсно. I все збоку, не помiчаємо, не бачимо, не вiдчуваємо. Просто та генiально. А жiнки? Суцiльнi умовностi та хитрощi. Диявольське плем'я!
  
   МАТЧ В ОФСАЙДI.
  
  Рiвно о третiй годинi, я сидiв у вестибюлi лiкарнi i нетерпляче чекав на батька. Пакет з одягом, уже вiддав i зараз, переодягнений i задоволений, вiн пiднявся в хiрургiю за випискою. Народу довкола не багато. Декiлька пацiєнтiв iз родичами, групками по двi - три людини, сидiли на збитих рядами стiльцях i тихо розмовляли про щось своє, особисте. У повiтрi витав непередаваний лiкарняний запах, сумiш лiкiв, хлорки, формалiну, поту та старих меблiв. Шкiра на плечах почала свербiти. Три години пiд палючим сонцем давалися взнаки, завтра обгорiла шкiра вiдшаровуватиметься цiлими пластами. Сидiти незручно та нудно. Нарештi, дверi вiдчинилися i з'явився жвавий батько.
  - Занудьгував? - Запитав вiн пiдiйшовши до мене.
   - Не встиг.
  - Пiшли швидше звiдси. - Ми вийшли на ґанок. Батько потягнувся, вдихнув повною груддю i сказав. - Воля! Нарештi! Пропоную ознаменувати моє дострокове звiльнення народними гуляннями, з пiснями, танцями та феєрверком! Заперечення є?
   - Є!
   - Цiкаво дiзнатися якi?
   - Мама велiла хворого вiдразу додому доставити, нагодувати укласти в лiжко i поставити клiзму.
  - I що? - Батько хитро глянув на мене. - Ти збираєшся точно дотримуватися ма-мiни iнструкцiї?
   - Звiсно.
  - Який жах! Хома, може, ти сам захворiв? Тебе по головi вдарили? Сину, скажи щиро, ти пожартував?
  - Зовсiм нi. Я дiйсно маю намiр докласти всiх зусиль для того, щоб доставити тебе додому, нагодувати i укласти на диван. - вiдповiв я, з кам'яним виразом на обличчi, витримав театральну паузу i додав. - Не пiзнiше восьмої години вечора, а то мама нас просто вб'є!
  - Слова не хлопчика, а чоловiка. - сказав батько, похитавши головою i ми розреготалися з ним на пару. Що не кажи, а тато у мене свiтовий мужик!
  - Чуєш, Хомо, пiшли швидше вулицю, а то я лiкарiв знаю, сам з їхньої породи, зауважать, що ми тут iржемо як двоє психiчно ненормальних, визначать у психлiкарню. А менi, лiкарнянi краси набридли. Краще самому лiкувати, нiж лiкуватись. - Ми з ним весело попрямували до виходу з лiкарняного корпусу на волю.
  - Уявляєш? - продовжив говорити батько дорогою. - Менi лiкарняний закрили з вiдвiдуванням хiрурга за десять днiв! Повноцiнна вiдпустка! Десять днiв тишi та спокою. Ох, вiдiрвусь...
   - Ну ну...
  Ми вийшли iз територiї лiкарнi. Погода змiнилася. Паляче сонце, зрiдка прикривали майже невагомi пухнастi, бiлi хмари, даючи перепочинок виснаженому спекою органiзму. Легкий вiтерець приємно обдував тiло...
  Проходячи повз одне з лiтнiх кафе, я помiтив, як батько затримав свiй погляд на стiйцi закладу. Прикинувши, що могло його зацiкавити, я уважно глянув у той же бiк. Гарненька продавщиця, але для батька надто молода. А... Ось що! Здвоєний кран для розливу та чорно-червона етикетка улюбленого батькiвського пива. Ясно! Його висушений хворобою та лiкарняною дiєтою органiзм вимагав алкоголю. Порадуємо батька холодним пивом?
  - Тату! Пропоную почати народне гуляння, з нагоди твого одужання, з вiдвiдин питного закладу. Приймемо всередину рiзних солоностей, солодощiв та рiзноманiтних рiдин
  - Так-а..., було б непогано, але в мене грошей тiльки на половину пирiжка... - Батько мимоволi поворухнув кадиком, проковтнувши слину, що набiгла. - Так що, на жаль, нещасним...
  - I нiчого не на жаль! - Я гордо випростався. - Що за панiка на кораблi? Сьогоднi вам пощастило, ви взяли джек-пот i фiрма бере витрати на себе! Тож прошу за столик!
  - Гей-ей-ей! Юначе, звiдки у вас грошi? - Батько насупив брови. - У нашiй сiм'ї я знаю кожну копiйку особисто. Кого пограбував?
  - Не турбуйся тат, жодного кримiналу та афер. Це чесно заробленi комiсiйнi, вiд успiшно проведеної фiнансової операцiї. Сiмейний бюджет не постраждає. Мама про них не знає. - Побачивши, що батько хоче ще щось спитати, перебив. - Тiльки не треба питати, що, як, скiльки й чому! Почекай, сам розповiм, а поки розслабся i отримуй задоволення!
  - Ну-у .... - задумливо простягнув батько. - Якщо справа саме так... Тодi на абор-даж!
  - На абордаж! - Пiдхопив я i ми увiйшли до лiтнього кафе. На вiдмiну вiд переважної бiльшостi подiбних закладiв, цiни вiдразу не кусалися i було кiлька симпатичних офiцiанток!
  - Ну, з чого почнемо? - спитав я, потираючи руки. - Влаштуємо п'яний бешкет, а потiм нап'ємося? Чи навпаки?
   - Мабуть, спочатку нап'ємося, а потiм влаштуємо п'яний бешкет
  - Як скажеш. Бажання клiєнта - закон! Ти їсти хочеш?
   - Подумай сам, Хомо, людина тiльки зi мiзерного лiкарняного рацiону, та ще пропустив обiд, може вiн бути ситим?
  - Ясно. Вибач, iнодi я буваю тупим, але це з вiком минеться. Ти йди, сiдай, за вiльний столик, а я спробую вгадати, що ти питимеш i їсти. Так би мовити, тест на кмiтливiсть - як компенсацiя за дурне питання. Якщо провалюся, можеш людно повiсити на реї, або кинути акулам на вечерю!
  - Ну-ну... Тiльки врахуй юнга, я буду дуже суворим суддею. Каррамба! - Закiнчив вiн, зробивши страшнi очi, i розвернувшись, пiшов до столика, надаючи повну свободу дiй. Пiдiйшла фарбована пiд блондинку офiцiантка.
   - Здрастуйте, слухаю вас?
  - Дiвчино! - звернувся я до неї. - Ви чули, що сказав мiй суворий батько?
  - Чула. - Вона посмiхнулася.
  - Тому я вас дуже попрошу зберегти моє здоров'я вiд покарання. Дайте менi кухоль свiтлого пива, склянку соку i що будь смачне, з м'яса. Фiрмова страва у вас є?
   - Шашлик пiдiйде?
   - Потягне... а чекати довго?
   - Хвилин п'ять - сiм.
  - Добре, тодi три порцiї iз зеленню та хлiбом. Коли принесете шашлик, захопiть ще кухоль, свiтлого пива та склянку мiнералки.
   - Добре.
   - Так, ще пакетик солоних сухарикiв та арахiс.
  - Будь ласка. Всi?
   - Усе.
   - З вас сто двадцять три рублi.
  - Будь ласка. - Я одразу розплатився, захопив пиво, склянку соку, сухарики та пройшов до батька за столик.
  - Це все?! - розчаровано запитав батько, побачивши сухарики.
  - Нi, звичайно, почекай хвилин п'ять, за кухлем холодного пива. Думаю, ти не розчаруєшся.
  - Подивимось подивимось. Але якщо що не так, тремтiти салага! - Ми знову весело зареготали.
  Настрiй чудовий, як погода. Все-таки здорово жити з батьками, якi тебе люблять, розумiють, вiрять i не мучать зайвими питаннями. Це i є сiмейне щастя? Блаженна течiя думок, перервав батькове запитання.
  - Ну, розповiдай, як ви без мене жили? Пролежав у лiкарнi чотири днi, а почуття - мiсяць будинку не був. Все мiняється, учора дiд номер вiдмочив, ти iнший став... Сподiваюся, мати не змiнилася?
   - Не змiнилася, не хвилюйся.
  - Iнформуй. - Я задумався, з чого почати та що розповiсти? Але тут пiдiйшла офiцi-антка i принесла шашлики та ще пива.
  - Ого-го! Тепер вiрю - гуляємо! - вигукнув батько, скуштував м'ясо i проковтнув перший шматок, пiдняв на мене очi. - Постарався юнга, сьогоднi я тебе вiшатиму на реї, не буду. Живи.
  - Спасибi. - вiдповiв я, жартiвливо зображуючи уклiн.
  - Немає за що. Смачно! - вiдповiв батько i ми почали поглинати соковитi, гарячi шматки смаженого, гострого м'яса, запиваючи час вiд часу, кожен своїм напоєм.
  Пiвгодини мовчки знищували м'ясо, насолоджуючись процесом їжi. Але першi позиви голодного шлунка задоволенi, на картонних тарiлках залишилися лише плями вiд жиру та томату. Батько вiдкинувся на спинку в позi вiдпочиваючого мiльйонера, закинувши ногу на ногу. Добре!
  - Дякую сину, тепер я ситий, задоволений i готовий слухати. - заявив вiн, колупаючись зубочисткою в зубах. - Розказуй.
  - Про що саме? - Прикинувся валянком, може прокотить?
  - Ну для початку, звiдки грошi. Сподiваюся, вони заробленi трудовими мозолями, а чи не обманним шляхом?
  - Ну тату, ти даєш! Звiсно мозолями! Навiть не питання. - Не прокотило, доведеться напружуватися. Яку версiю озвучимо? Про комп'ютери та Севу наплести небилицi? Думка цiкава.
  - Навчи бiдного батька, як добувати лiвi грошi. Iнодi пошабашити не грiх. - Вiн потягнувся. - Давай колись.
  - Гаразд, слухай. Сам хотiв. - Я сьорбнув зi склянки мiнеральної води, збираючись з думками. Правдоподiбна версiя в головi склалася, залишилося озвучити для цiкавої публiки. - познайомився нещодавно з хлопцем. Хороший пацан, студент, третiй курс полiтеху, звуть Сева. Зустрiлися кiлька разiв, вiн виявився круто просунутий комп'ютерщик. Крутий у нього апарат, з рiзними фiшками, вiн в iнтернетi практично живе! Уявляєш?
  - Ну якщо чесно, то важко. - Батько почухав потилицю. - Ну i який зв'язок iз твоїми грошима?
  - Завдяки iнтернету та новим технологiям можна заробляти непоганi грошi. Ми спробували. Ти знаєш, що з усiх видiв товарiв - своєчасна iнформацiя, найспоживанiший i найдорожчий товар? Я подметушився, попитав друзiв, побiгав мiстом, дещо зiставив i видав iнформацiю Севi. Далi, все просто, вiн її за допомогою комп'ютера використав, причому вдало отримав грошi i вiддав менi частину комiсiйних. Ось, власне, i все...
  - Слухай, Хомо, ця iнформацiя не стосується секретних об'єктiв мiста? Або ще чого не будь оборонного?
  - Ти що, тат? Якомога? Звичайно ж нi! Iнформацiя чиста - типу номера в грошiвнiй лотереї, не бiльше. Заспокойся. Просто, щоб зiставити i вчасно пред'явити, треба ворушити не тiльки ногами, руками, а й розумними мiзками. Ось i весь секрет. Треба вмiти перебувати в потрiбний час, у потрiбному мiсцi й удача сама запливе в руки, що загребають.
   - I скiльки ти заробив?
   - Взагалi комерцiйна таємниця... - Батько глянув на мене уважно i здивовано.
   - А якщо по вухах?
   - Знаєш, тату, це вже рекет...
  - Вгадав. То скiльки?
  - Шiстсот п'ятдесят. - додав про себе, смакуючи суму - Тисяч доларiв! Але це ми вголос не скажемо. Органiзм ще в батька ослаблений, iмунiтет знижений. Нехай вiдпочиває у незнаннi, додав уголос. - Рублiв...
  - Непогано для школяра-переростка. - погодився батько. - Матерi кажеш, нiчого не вiддав?
   - Не-а.
   - Це ти даремно, половину мiг би й вiддати.
  - Ага, даси їй половину, а вона розпитуванням замучить. - мимоволi передражнив голос матерi. - Де взяв, кого обдурив, поцупив, а як, та чому... Ти, i те - рекетом зайнявся, а вона зi свiтла зживе пiдозрами.
  - Знаєш, Хомо. Десь ти частково правий, але грошi у свою сiм'ю, якщо заробив, давати треба.
  - Розумiю, але я продукти в сiм'ю купував, тiльки трохи, щоб не сильно помiтно. Я хотiв тобi сюрприз зробити, коли з лiкарнi випишуть... - Я зробив скривджене обличчя. Начебто версiя прокотила!
  - Вибач, Хома, не ображайся. Я не хотiв образити. Незвично - син грошi заробляє. Я думав, ти ще маленький... пiсля закiнчення школи почнеш заробляти, а тут сюрприз... Акселерацiя... Не гнiвайся.
   - Не буду...
  - Значить шiстсот п'ятдесят... - Батько потер перенiсся пальцем, рахуючи мої грошi. - мiнус сто тридцять, уже витратили... Знаєш, Хома, громадяни стародавнього Риму вимагали вiд влади хлiба та видовищ. Хлiба вже отримав, жени видовища!
   - Якi?
   - Не знаю, ти сьогоднi спонсор, розважай.
   - Є одна iдейка у кишенi...
   - А трохи яснiше?
   - Сьогоднi футбол, нашi з ЦСКА грають, почало за годину...
  - Браво! Сто рокiв на футболi не був, пiшли.
  Ми встали та вийшли з кафе. Погода не змiнювалася, сонце та хмари, чергувалися з приємною послiдовнiстю. Ми рушили на трамвай, треба швидше дiстатися стадiону, гра через годину, а квиткiв немає. Не думаю, що б вони нас чекали, не кожен день до нас у мiсто ЦСКА приїжджає.
  Бiля стадiону товпилася безлiч народу. Каси працювали, але довга черга, чоловiк двiстi, не менше. Я скорчив кислу фiзiономiю i став у хвiст живої змiї. Навiть якщо квиткiв вистачить, все одно протерти тут не менше години. Туга! Ненавиджу черги, вони менi нагадують каторжнi пересилки, але добровiльнi i без кайданiв. Сто-ять удвох, в однiй черзi, безглуздо, i батько вiдiйшов спочатку пiд тiнь кiоску, а потiм почав прогулюватися вздовж черги вперед i назад.
  Кiнця людського потоку я не бачив i не помiтив, як батько зник з поля зору. Стало тужнiше, на довершення бiд, почала мучити совiсть, що прокинулася, цифру отриманого гонорару я назвав, але те, що це в тисячах ...., та ще в доларах ..., не домовив. Виходить, i збрехати, не збрехав, але й усiєї правди не сказав... Соромно, але як поступити? Дiзнайся батько правду, знову йому лежати у лiкарнi. З iнфарктом мiокарда ... Тут, звiдкись ззаду з'явився винуватець важких роздумiв.
  - Сину, гони сто п'ятдесят рублiв, я квитки дiстав! - Я здивувався, але покiрно вiддав приготовленi на квитки грошi, двi купюри по сотнi. Наперед приготував. Батько повернувся, передав їх непоказному мужичонцi, бляклої зовнiшностi та зовнiшностi. Зда-чу, спочатку простягнув менi, але потiм щось вигадав, i поклав у свою кишеню. Помiтивши мiй насторожений погляд, весело прокоментував:
  - А що робити? Кому зараз легко? Пиво на що пити? У мене своїх нема. Вибач друг, з получки вiддам.
  Я скромно розплющив очi i ми стали продиратися крiзь натовп, до входу стадiону. Народу на трибунах, не менше, нiж за воротами стадiону. Чоловiки, чекаючи початку гри, атакували кiлька торгових точок, у пошуках пива i закуски. Подекуди вже розливали свiтлу, сорокоградусну. На центральнiй трибунi кучкувались фанати армiйського футбольного клубу, з прапорами та трубами, розмальованi та одягненi в кольори команди. Батько, як бувалий уболiвальник, рвонув за пивом, на ходу знайомлячись з першими вболiвальниками, що трапилися, люто сперечався, розмахував руками, щось доводячи, вiдчуваючи в цьому бедламi, як риба у водi. Вистоявши чергу стражденних, купив пива i повернувся до мене.
  - Каїф!! Давно тут я не був! Найчастiше треба проводити заходи. Це зовсiм iнше життя! А ми?! Заперлись у квартирi, як равлик у раковинi, нiчого навколо не бачимо, не чуємо, побутом їсть, а ми навiть не помiчаємо! Будинок, робота, робота, будинок. Тож не помiтиш, як життя пройде! А тут? Дивись, скiльки навколо енергiї хлюпає! Бур-лiт, хвилюється, кипить людський вир, хто цього не знає, не живе.
   - Зменш обороти пап.
   - Навiщо?
   - Свихнешся вiд щастя, вiршами вже заговорив... Далi пiснi спiвати почнеш, чи танцювати кинешся?
  - Ну танцювати i спiвати, напевно не буду, але кричати вiд душi, менi нiхто перешкодити не зможе! Ех, скорiше б початок!
   - Хвилин десять залишилося, пiшли мiсця знайдемо, бо зайцi займуть.
  - Твоя правда, двi години на ногах, радощiв мало. Пiшли!
  Ми рушили на трибуни, займали мiсця. Нарештi гра розпочалася. Все що вiдбувалося далi, я пам'ятаю смутно. Орав разом з уболiвальниками гасла i слогани нашої команди. Безперервно схоплювався з мiсця i плескав сусiдiв по плечах, а коли нашi футболiсти вiдкрили рахунок, разом з усiма, виконував дикий, запальний танець переможця, на кiстках поваленого ворога.
  Енергiя натовпу захлеснула i поглинула. Ми з батьком, потонули в емоцiях iз головою, i не було нi сил, нi бажання протистояти їй. А коли в нашi ворота призначили пенальтi, я здалося, що суддю розплющить на полi ненавистю глядачiв. Реалiзовувати пенальтi, вийшов центральний захисник ЦСКА i коли м'яч опинився у наших воротах, над футбольним полем повисла моторошна тиша, що менi стало страшно. Але через пiвхвилини, трибуни знову билися i бiснувалися в iстерицi. Матч продовжувався далi i реферi також носився по полю.
  Пiсля закiнчення гри, коли ми вийшли зi стадiону, я з жахом зрозумiв - уболiвальник, це дiагноз хвороби, нiж просто захоплена група людей. Трохи зворушенi на грi, а коли потрапляєш у поле впливу натовпу, сам мимоволi стаєш таким самим хворим, як вони. Психiатрiя...
  Додому їхали не однi, а з купою нових знайомих, пристрасно обговорюючи моменти фут-хворої баталiї, люто доводячи один одному, що якби той, чи iнший гравець команди, дiяв за нашим планом, то ЦСКА розгромили вiсiм - нуль, а не обмежилися ганебною нiчиєю. Хоча насправдi нiчия, об'єктивно не ганебна, а дуже почесна, але зараз про це нiхто думати не хотiв. Всi були впевненi, що якби не пiдступи московських бюрократiв вiд футболу, нашi хлопцi давно б були чемпiонами країни, а може i свiту! З такими думками я вiдчинив дверi рiдної квартири. Коли замок клацнув востаннє, дверi несподiвано вiдчинилися самi на всю ширину i ми, злегка офанарiв вiд несподiванки, побачили в отворi розлютовану матiр i грiзного дiда.
  
  СТIЙ! ХТО ЙДЕ?
  - Мам? Вiтання! Ви що тут робите? - здивувався я, але домовити менi не дали. Мати схопила мене за комiр, а дiд, батька за грудки i ривком втягнули нас у передпокiй. Вiд несподiванки, втративши рiвновагу в тiлi, капiтально приклав голову об дверцята гардеробу. Ойкнув, схопився за чоло. Тут же я почув мамулин голос, значить жити бу-ду.
  - Живi, Слава Богу! - I майже без переходу, на крик. - Хома, паразит! Я тобi, що велiла зробити!? Де вешталися стiльки часу!? Я з дiдом з розуму божеволiю вiд занепокоєння, а вони повзають невiдомо де! Зла на вас не вистачає! Де повзали! Хома!? Ну чому ти мовчиш!?
  - Що, що, сама кинула мене головою в шафу, що я сказати то можу? Я що й знав, то вже забув вiд такої профiлактичної примочки. Папка тут, вiн старший, у нього й питайте!
  - Фрол! Де ви були!? - У голосi матерi вiдчувалися iстеричнi нотки, здавалося ще трохи, i вона зiрветься в справжню iстерику. Батько, теж вiдчувши це, вiдреагував, м'яко скажемо, своєрiдно. Мабуть вирiшивши, що клин - клином вибивають, вiн сам загорлав на матiр.
  - Заткнися жiнка! Марш на кухню, пити валерiанку! - I коли мати рефлекторно повернулася, i пiшла до кухнi, невинно запитав у дiда. - Що сталося батько? Поясни, людською мовою, а не криком.
  - Поясню сину, тiльки скажи, де ви були стiльки часу? У вас все гаразд? Нiяких ексцесiв?
  - Якi ексцеси? Ми з сином чудово провели вечiр! Посидiли в кафе, поговорили про життя до душi, на футбол сходили. Сьогоднi нашi, iз ЦСКА грали. Нiчиє. Потiм пiшли додому. От i все. А у вас щось трапилося?
  - Дорогою розповiм. Берiть речi, мати їх зiбрала вже та спускайтеся до машини. Доведеться пару днiв у мене пожити. Справи серйознi закручуються. Тож давайте, руки в ноги й уперед!
   - А нам?
  - Не пересмикуйте. Все в порядку. За пильнiсть хвалю. Кiнець зв'язку.
  - Гей, гей! Як кiнець зв'язку? На годинник подивiться! Де змiна варти?!
  - Фокс, це Перший, йде змiна. За хвилину, iншу сам побачиш. Усе.
  Дiд вимкнувся. Що ж, змiна в дорозi, це тiшить, почекаємо... Справдi, за хвилину, в хатi почулися обережнi кроки, i чоловiчий голос промовив.
   - Хома, ти де?
  - Я тут, нагорi, на горищi. Ти, тату, у сiни увiйди. Там лiворуч, у кутку, люк побачиш, через нього й лiзь. З кiмнати сюди не потрапиш. Ганчiрка або трави прихопи, я всi боки i п'яту точку вiдлежав на дошках.
  - Ага. Зрозумiв. Зараз подивлюся, що тут можна прихопити. - Батько пошарив по кiмнатах, незабаром щось затрiщало. Потiм почувся задоволений смiшок та голос. - Хома! Приймай сидiння, а за одним i лежання. Менi лiзти незручно.
  - Зараз йду. - Я пiдiйшов до люка i вiдчинив його. Батько стояв унизу, в руках вiн тримав щось громiздке i темне.
  - Ловi. - Скомандував батько i кинув у люк грудку запорошених ганчiр'я. Поки батько забирався на горище, я розгорнув ганчiрки. Вiдiрвана вiд вхiдних дверей, мiшковина, набита ватою. Я вiддав пiдстилку, що пiднявся батьковi.
  - Ти, тату, за трубою влаштовуйся. - Я показав на кут. - Огляд добрий i тебе нiхто не помiтить.
   - Зрозумiв спасибi.
  - Ну поки що. Щасливо залишатися. Зброю треба?
  - А у тебе є? - Вiн здивовано обернувся на мiй бiк.
  - Звiсно. - Я дiстав з однiєї кишенi рогатку, а з iншої витягнув жменю металевих кульок. Побачивши мою стрiлецьку зброю, батько зареготав як божевiльний. - На п'ять хвилин iнтенсивної оборони.
  - А одна велика кулька є? - Крiзь напад смiху, спитав вiн.
  - Навiщо? - здивувався я.
  - Останньою кулею застрелюся сам, щоб живим вороговi не дiстатись. - Уявивши ситуацiю, батько засмiявся ще голоснiше.
  - Жарти в тебе безглуздi, папуле. - образився я на батька. - Я ж серйозно! Вбити не уб'єш, але покалiчити - запросто. Хоч щось бойове у руках. Пам'ятаєш, Рембо арбалет був? I нiчого, нiхто не смiявся. А знаєш яка забiйна дальнiсть? Крокiв двiстi!
  - Ну гаразд, давай зброю. Колись любив у молодостi, з однокласниками пляшкам куляти. Був найкращим снайпером. Усiх ворогiв уб'ю, один залишусь! - Я передав рогатку до його рук. - Дякую, сину за турботу.
  - Немає за що. Бувай!
  Вiн вiдвернувся i щось сказав у мiкрофон своїм гуркотливим пошепком, напевно доповiв дiдовi про змiну варти. Я зiстрибнув з люка i по стежцi, серед бур'яну, поколив до бункеру.
  Ходiння по-пластунськи, на чотирьох кiнцiвках, важко назвати ходьбою, але дiд, суворо заборонив, по-перше, вiдхилятися вiд маршруту, а по-друге, пiднiмати голову вище за траву. Пiсля сьогоднiшнiх подiй я став ставитися до наказiв дiда дуже серйозно. Iти в позицiї лiтери - Зю, недалеко, але втомлює. Хвилин через три, я знесилений заповз у бункер. Дiд сидiв на збитiй пiдставцi i час вiд часу поглядав у бiнокль. Пiд стелею край плити був сколотий i невелике вiконце давало чудову можливiсть спостерiгати за вулицею. Пожежа розгорялася, але дiд iз фiлософським спокоєм не звертав уваги на сумну картину. Крiм дiда, у бункерi був ще Олексiй Володимирович i мати, а в дальньому кутку лежала пов'язана тiтка. Цiлком незнайома i не дуже жива. Голова i гомiлка у неї були перебинтованi, руки пов'язанi за спиною, а рот заткнутий кляпом iз квiтчастої хустки. Насамперед, я як слiд напився з вiдра, що стояв бiля входу, з водою. Задоволено гикнувши, поцiкавився у присутнiх.
  - То що за вiйськовополонена з'явилася? - Дiд вiдiрвався вiд бiнокля, i гордо кивнув на матiр.
  - Матерi дякую скажи. Це вона полонену захопила, а Олексiй iз Марiєю допомогли її сюди дотягти. - Я запитливо глянув на маму i тiльки тут помiтив, що вона нiжно протирає справжню, що лежить перед нею! Снайперську! Гвинтiвку! Не зрозумiв??!!!
  - А рушниця звiдки? Снайперська? Мам, дай подивитись! Будь ласка!.
  - I не мрiй. - Вона нiжно погладила гвинтiвку. - Це мiй вiйськовий трофей, здобутий у чесному бою. I нiхто не в правi його в мене забрати... - Окинула всiх присутнiх застережливим поглядом. - Або що не будь з ним зробити, без мого на те особистого дозволу.
  - А ля гер, де а ля гер... - Дiд знизав плечима. - На вiйнi як на вiйнi. Як не сумно, Хома, але це її право.
  - Менi здається, що я щось пропустив цiкаве. - Я сiв на нари. - Ну, колiться скорiше! Олексiю Володимировичу! Ну хоч ви розкажiть до ладу, що сталося? Бачите, вiд цих родичiв нiчого не дiзнаєшся.
  - Ну, брате, це особиста iсторiя... - Олексiй Володимирович усмiхнувся i розвiв руки. - Її має сам безпосереднiй учасник викладати. Твоя мама, сьогоднi, подвиг здiйснила, ми ще в шоцi.
  - Що зробила? Який подвиг? Нiчого особливого. - Мама скромно опустила очi. - Сидiти як курка на сiдалi, поки вона менi шию згорне?! Я й не стала чекати...
  - Мам! - благав я - а докладнiше нiяк не можна? Хто зверне, кого, навiщо?
  - Нiчого особливого не сталося. - Я обурено скинув брови. - Добре, слухай, а то все одно життя розпитуванням не даси. Дiло було так. Сиджу я тихо на ялинцi. Там де розвилка зручна, ти знаєш. Гiлочка пiдклала, щоб сидiти зручнiше. Любуюсь пей-зажами, уважно несу бойову службу. Все чудово довкола, на дорогу подивлюся, то на будинок. Годину сиджу, другий, уже манiкюр на руках доробила i раптом помiчаю, що з пагорба троє по дорiжцi йдуть. На сiльських мешканцiв не схожi. Придивилась, у дiдiвський бiнокль i точно, один бородатий, чорний-чорний, кучерявий, ну вилитий торговець мандаринами на ринку! А тут ринку немає, отже, вони i є - бандити проклятi. Я як належить, доповiла про них дiдовi, тобто Першому. Придивилася до бандита, що на зрiст менше... А це жiнка!
  - Я по рацiї чув. А далi?
  - Не перебивай дорослих! Зовнi наша, росiйська, нехай i брюнетка, але вiдразу видно, з цими мужиками, одного поля ягода. Вони зупинилися, побалакали трохи, потiм мужики до будинку пiшли, а ця мимра прямо до мене, до ялинки! Запереживала трохи, по-думала, побачили мене... Потiм ще подумала, спокiйнiше, якби побачили, всi пiдiшли б. Тодi причаїлася я як мишка, чекаю, що далi буде. Пiдходить до ялинки, трохи покопошилася внизу, а потiм, чую, лiзе нагору, до мене. У мене вiд страху трохи туш на правiй вiї не потекла. А вона гадина все вище i вище дереться. Я за стовбур сховалась, чекаю. Раптом бачу, на плечi бiля гадини, рушниця висить! Ну, думаю, неспроможна коза внизу затрималася. Готувалася. Зараз залiзе вище i буде з рушницi по моєму сiмейству курити? Вбиває всiх? Як уявила, що нiкому буде за молодшим синочком доглянути, як вiддадуть його в сирiтський будинок... Так менi недобре вiд думок стало, що хоч плач - ридай... А плакати не можна - почують вороги. Гадюка все вище лiзе! Ледве дочекалася коли вона до пояса на мою гiлку пiднiметься, схопила лiвою рукою рушницю за дуло, а правою кинула по головi. У правiй руцi випадково бiнокль опинився..., але там уже не до сентиментiв було. Розбила одне одне око у бiнокля... Жаль, добрий бiнокль, далеко з нього видно. До театру з ним добре було б сходити, на балет... - Мати мрiйливо замислилася. Представивши себе в театрi з польовим бiноклем у руках. схопила лiвою рукою рушницю за дуло, а правою кинула по головi. У правiй руцi випадково бiнокль опинився..., але там уже не до сентиментiв було. Розбила одне одне око у бiнокля... Жаль, добрий бiнокль, далеко з нього видно. До театру з ним добре було б сходити, на балет... - Мати мрiйливо замислилася. Представивши себе в театрi з польовим бiноклем у руках. схопила лiвою рукою рушницю за дуло, а правою кинула по головi. У правiй руцi випадково бiнокль опинився..., але там уже не до сентиментiв було. Розбила одне одне око у бiнокля... Жаль, добрий бiнокль, далеко з нього видно. До театру з ним добре було б сходити, на балет... - Мати мрiйливо замислилася. Представивши себе в театрi з польовим бiноклем у руках.
   - А далi?
  - Що далi? Що я? Ааа... Бiнокль дорогий напевно... Дiд ти не в образi, що я ненароком його розбила?
  - Нема чого ненароком замахнула тiтцi! - посмiхнувся дiд. - Досi непритомний валяється!
  - Це я вiд злостi сил не розрахувала. Саднула гадинi по головi, вона нiби здивувалася вiд несподiванки, а потiм як звалиться вниз без пам'ятi. Я подумала - вбила дурниця. Рушниця в руцi залишилася. Дивлюся, у нього є пiдзорна труба. Подивилася через трубу, а там якiсь гачки, рисочки, але видно добре. Потiм пальба почалася, будинок пiдпалили, бджоли бандита покусали... Потiм, бородатий вилiз, хотiв вiдтягнути пораненого вбiк. Я подумала, не правий вiн .... Ну i пальнула кiлька разiв. Потiм дiда покликала. Хто знає цю ненормальну гадину? Раптом у неї дев'ять життiв, як у кiшки, менi йти назад, а я боюся. Але, нiчого, обiйшлося, Льоша з Машею дотягли її до бункеру. Потiм дiд повернувся. Ось i все власне.
  - Мам! - захоплено видихнув я. - Ти як Валькiрiя! Або амазонка! Це не кожен професiонал, iз бiноклем, проти снайперської гвинтiвки переможцем вийде! За це медаль треба давати! За бойовi нагороди!
  - Не насолоджуйся Хома. Марно, все одно рушницю не дам.
  - Та що ти мам, я ж не за гвинтiвку насолоджуюся, насправдi... - Я ображено засоп. - Порадiти хотiв за батькiв...
  - Ну ось... образився як маленька дитина, що за мужики пiшли. Хлипкий... На диво, потримай... - Я пересiв ближче i взяв з її рук гвинтiвку. - Не зламай тiльки рушницю, знаю я вас...
   - Заряджена?
  - Звiсно. Iз запобiжника не знiмай. Перестрiляєш тут усiх!
  - Не хвилюйся, сам знаю, я акуратно. - Гвинтiвка здавалася iграшковою, майже такою ж, яку можна купити на будь-якому дитячому магазинi китайських iграшок, i тiльки вага та хижа завершенiсть лiнiй видавали її бойове призначення. Я захоплено погладив її за прикладом, оптикою i обережно повернув матерi. Це вам не рогатка, як у мене, i не двостволка як у дiда! З такою солiдною штукою, сам чорт не страшний!
  - Ти ще мiй трофей не бачив. - Дiд простягнув менi автомат, захоплений у покусаного бджолами. Гвинтiвка менi сподобалася бiльше. Автомат виглядав простiше та скромнiше. Мабуть, неодноразово брав участь у переробках.
  - Класно. Ми озброєнi та дуже небезпечнi? Значить можна зi спокiйною совiстю i перекусити. Ви вечеряли вже, чи як?
  - Не до обiдiв, потерпи. - Дiд забрав у мене автомат i звернувся до присутнiх бiйцiв.
  - Усi, посмiялися, розслабилися, продовжуємо нараду далi. Отже, вiд першого нападу ми благополучно вiдбилися, що далi? Вашi припущення? - звернувся дiд до присутнiх, головним чином до Олексiя Володимировича. Ми з матiр'ю виступали для вiйськових, у ролi присутнiх iз правом дорадчого голосу. Добре хоч не женуть у двiр.
   - Я припускаю, що це була халявна спроба вирiшити все з наскоку, тому i нарвалися на неприємностi.
  - Згоден. Попередньої пiдготовки з боку нападаючих не було. - кивнув дiд на знак згоди. - Подальшi плани бандитiв?
  - Iз цього випливає два варiанти розвитку подiй. Поранений уже доскакав до машини, або машин, i зараз вони зв'язуються з Петровичем, повiдомляють про невдачу. Другий варiант, за наявностi бiйцiв - друга група вже йде сюди.
  - Ви вважаєте, що їх бiльше? -Поцiкавився я. - Чоловiк шiсть?
  - Або п'ять, якщо одна машина. Якщо двi машини - то чоловiк вiсiм.
  - Мiнус два. - порахував я.
  - Мiнус три. - поправив дiд. - Третiй поранений, не боєць.
  - Якщо двоє залишилося, не ризикнуть, чекатимуть на допомогу. Якщо все на двох машинах, то друга група в кiлькостi не бiльше трьох буде хвилин через десять.
  - А чого ми чекаємо? Потрiбно кругову оборону займати! - Бойовий дух у моєї мами як видно не пропав. Точно Валькiрiя!
  - Заспокойся Валентино. Не метушись. Дозор виставлений, час є. Я думаю, що вони не ризикнуть. Надто небезпечно, за свою шкуру злякаються. Чекатимуть на допомогу.
  - Петрович чекати не може. - заперечив Олексiй. - У нього цейтнот. Занадто мало часу, кожна минула хвилина проти нього. Поки головний свiдок живий, немає йому спокою. Вибори на носi.
   - Саме так.
   - Значить, наполягатиме, надiшле допомогу, другу групу виставить в оточення, щоб ми не втекли.
  - А якщо справдi - рвемо кiгтi звiдси? У сенсi - робимо ноги? Явку провалено. Прийде пiдмога, нас як курчат переляскають. - задумливо промовив Олексiй Володимирович. - I снайперська гвинтiвка не врятує.
  - А куди тiкати? В мiсто? Ще дурнiший. Там вiн має шанси нас знищити, зростають у кiлька разiв.
  - У лiси треба йти. У партизани. - запропонував я. Усi з цiкавiстю подивилися на мене. - Що я дурного сказав? Нормальна думка.
  - Слава Дениса Давидова спокою не дає? Бий французiв? - Згадав росiйську iсторiю Олексiй Володимирович.
  - Обрушимо палицю народного гнiву, на проклятих загарбникiв землi росiйської! - продовжив дiд.
  - Ура! Ми давимо! Гнуться шведи! - Продекламувала мати, згадавши рядок зi шкiльної програми.
  - До чого тут шведи? - спитав дiд у матерi.
  - А до чого французи? - парирувала вона.
  - Логiчно. Думка, Хома цiкава, але не будемо вiдступати, позаду Москва. У сенсi моє господарство.
  - Краще, звичайно, тут обороняться. Де ми вже пiдготовленi. - пiдтримав дiда Олексiй Володимирович. - Нам тiльки нiч простояти, до наступного дня протриматися в гiршому випадку, або години зо два, у кращому.
   - Чому?
  - Завтра у кандидата останнiй день. Настає край. Вiн уже не зможе контролювати ситуацiю. Високi чини, що прикривають його, бiльше часу не дадуть, почнуть рятувати свої шкури. Поява батька на офiцiйному допитi ставить на кар'єрi Петровича великий жирний хрест. Плюс конкуренти у передвиборчiй боротьбi до завтрашнього дня пронюхають, почнуть скидання компромату через газети та телебачення. Є надiя, що молодята благополучно доправлять пораненого до мiлiцiї i зв'яжуться зi слiдчим, а вiн повинен i зобов'язаний надiслати допомогу, якщо не куплений Петровичем. Не надiшле, значить, куп-лен i на службовiй кар'єрi поставлений хрест, аж до кримiнальної справи, свiдки у нас є.
  - Плюс наш шановний кандидат дiзнається, що грошей в Австрiйському банку тю-тю, нi, - продовжив подумки я. А може, вже знає? Тож i активний? Але дiзнатися вiн може тiльки через Севу, а Сева на Семен-Семенича не схожий, якщо не вирахували, або сам не проколовся.
  - А що робити? Говорите, кажiть, а толку? Рiшення треба приймати, не язиком трiпатися. - Матерi, вже набридло сидiти i слухати нашi мiркування, душа вимагала дiй. - Давайте будинок пiдемо гасити? Поки що зовсiм не згорiв. Жаль...
  - Не можна Валентина. Думаєш, менi не шкода? Все господарство порохом пiшло. Нiчого, будуть сили, все вiдбудуємо. - I подивився на Олексiя Володимировича з надiєю. - Були б цiлi руки та голова...
  - Звичайно, Федоре Феоктистовичу! Все вiдбудуємо! Однозначно! - заспокоїв дiда сослу-живець. Мати не зрозумiла, вiрнiше, зрозумiла, але по-своєму, а я вловив саму суть. Дiдулина служба все й вiдремонтує. Але щонайменше. Нiчого дiда не переживай! Я тобi таку фазенду вiдгрiбаю, Дон Карлос позаздрить! Уся Санта-Барбара на вуха встане! Багатi не плакати - ридати будуть, вiд заздрощiв! Якщо доживемо.
  - Тодi пропоную напасти на них першими! - висловила вголос, своє таємне бажання мати. - Найкращий захист - напад! Я так не можу. Чекати нападу i нiчого не робити, нiяких жiночих сил не вистачить.
  - Валентино - ти у нас справжнiй мiлiтарист! Яструб!
  - Яструб, не яструб, але ви швидше вирiшуйте, що робити. Ви мене версiями та варiантами до смертi залякали.
  - Добре, закруглюватимемося. Головний висновок, що протриматиметься до пiдходу головних сил, - якщо все нормально i мiлiцiя приїде. Тобто години максимум три. Якщо нi, протримаються до темряви i йти в лiс на нiч. Там нас не знайдуть, а зранку зi служби приїдуть. До речi, думка цiкава. Олексiю, давай-но вийдемо, пошепчемося.
  - Бiльше двох, кажуть уголос. Так не чесно! - обурився я.
  - Вже давайте, i нас просвiтите. - пiдтримала мати.
  - Я б усiєю душею, але не можу i права не маю. Питання стосується деяких проблем, якi вирiшувати не в моїй компетенцiї. Льоша, пiшли.
  Вони вийшли, залишивши нас здивовано, дуже вже мудро дiд вiдповiв. Що вiн хотiв цим сказати? Вiд нiчого робити пiдвiвся i заходився ходити по блiндажу, але тут же запнувся за дрiт перетинає пiдлогу i йде пiд громiздку купу прикриту брезентом. Заради цiкавостi вiдкинув край убiк. Дивись, то вiн усе з дому винiс! I комп'ютер зламаний... А раптом не зламаний? Якось дiд повинен контролювати процес керування ялинкою? Хоч як мiнiмум, проста дiагностика. Правильно? Неправильно. Щось я перенакручую, це вiд неробства та невизначеностi. Перекусити, поки що вiдсутнi? Солдат їсть - служба йде. Через десять хвилин вони повернулися, застав мене з бутербродом у зубах.
  - Хома! - Дiд докiрливо глянув на мене. - Я ж просив, не їж. Потерпи.
   - Чому?
  - Чому, чому, по качанi. У живiт кулю дiстанеш, вiрна смерть. - Я мало не подавився бутербродом. Вечеряти одразу розхотiлося.
  - А ранiше не мiг сказати? Апетит би вiдбив до кiнця операцiї.
  - Дiду! Ти думай, що дитинi кажеш! Ще накаркаєш нещастя! - обурилася мати.
  - Циц, жiнко! Ми порадилися i я вирiшив. Зробимо так. Точнiше, нiчого не робимо. Чекаємо протягом трьох годин. Якщо пiд'їде допомогу, проблем немає. Iнакше очiкуємо на подальшi гидоти з боку Петровича. Ти Валентино, йдеш до чоловiка для посилення та його охорони, крiм цього береш пiд прицiл ялинку та її околицi. Ахiлл спостерiгає iз протилежного боку. Олексiю, на тобi розвiдка та засiдка за ялиною, далi в лiсi. Намажеш фiзiономiю чорним кремом, це буде твiй вiдмiтний знак. Гера не переплутай!
  - Зрозумiло. Хто з чорною фiзiономiєю, того не стрiляти.
  - Молодець. Стрiляти лише у крайньому випадку. Ясно? До цього моменту себе не виявляємо. Брати намагатися бандитiв живцем, Валентино, намагайся бити по ногах. Проблем iз кримiнальним кодексом нам не треба. Та й не вбивцi поки що. Ми з Фомою залишаємось тут. Якщо десь буде дуже складно, знiмемо з iншої дiлянки людей. Запитання? Всi вiльнi та займають мiсця згiдно з купленими квитками.
  Усi розiйшлися по об'єктах i ми залишилися вдвох iз дiдом. Трохи згодом, дiд про щось згадав i теж втiк, залишивши мене на самотi i суворо заборонивши спати i їсти. Їсти пiсля його слiв про кулю в животi розхотiлося, хоча в шлунку бурчало як у порожньому баку автомобiля, а от поспати... Було б непогано. Дах палаючого будинку з гучним шелестом обвалився, провалившись усередину кiмнати, пiднявши снопи iскор високо в небо. Бджоли стурбованi близьким вогнем металися бiля своїх вуликiв i лише кози та кури спокiйно паслися на галявинi бiля будинку, не звертаючи жодної уваги на пожежу, демонструючи олiмпiйський спокiй.
  Гарний був дiм у дiда, мiцний, сухий, колоди в два обхвати завтовшки, вiком пiд сотню рокiв, але не гнилий - полум'я майже бездимне. Хоч би дощ пiшов... А треба? У принципi, вже й не треба. Дiд сказав, що в найближчi три години все вирiшиться. Три години невiдомостi та напруги. Нам би день простояти, та нiч протриматись. А навiщо мучитися очiкуваннями? У мене є знайома дама - нелюдський розум! Розум, не розум, але допомогти може. Не може, а мусить! Використовую її здiбностi у корисливих цiлях. Знатиму, що де вiдбувається, що дiється, а це вже дещо. Дивишся, i зведемо проблеми до мiнiмуму.
  - Ноа! Ау! - подумки звернувся до неї.
  - Так, я тебе слухаю. - негайно вiдгукнулася вона, наче незримо була десь поруч.
  - Вiтання! Як справи, оболонка?
  - Я не оболонка, я Ноа. - Поправила мене, нагадавши про своє iм'я, нiби я його забув. Забудеш тут, як же! - Справи виконуються паралельно незалежно вiд нашого спiлкування. Я готова слухати тебе. У вас також справи?
  - Можна й так назвати. Вирiшуємо проблеми виживання виду в окремо взятiй групi iндивiдуумiв.
   - Видова боротьба через самок?
   - Чого чого?
   - Усi тварини всерединi одного виду змагаються через iнстинкт розмноження.
  - Ми ж не тварини, у нас проблем i причин набагато бiльше для суперництва всерединi виду. Розум в умiлих руках - страшна сила!
   - Розум - це руйнiвна сила?
  - Так однозначно сказати не можна, багато що залежить вiд самого носiя розуму. Це як... як iнструмент, лопата, наприклад, з її допомогою можна будинок побудувати, а можна яму викопати, куди твiй ворог провалиться, або просто по куполу йому врiзати. По головi.
   - Але ви люди постiйно копаєте ями i, як ти сказав, б'єте по куполу один одному.
  - Ти не маєш рацiї, iнодi й удома будуємо. Коротше, закриємо цю тему. Я тебе викликав скоєно з iншої причини.
   - Будувати будинок?
  - Нi. Швидше допомогти копати яму.
   - Ось бачиш, усi вашi здiбностi спрямованi лише на руйнування.
  - Все проїхали! Дiстала. Краще окресли ситуацiю навколо села.
   - Цiлком?
   - Звичайно!
  - Атмосферний тиск трохи вищий за норму, температура навколишнього середовища - плюс двадцять п'ять, за вашою шкалою вимiрювання. За двадцять сiм хвилин випадуть опади у виглядi дощу.
  - Не те! Ти менi про людей скажи, якi довкола села знаходяться.
   - На якiй вiдстанi вiд тебе?
  - А на якому краще? - Я задумався, кiлометр, два? Краще за два. - Два кiлометри.
   - Усiх людей?
  - Усiх людей це, мабуть, забагато. Вiзьмемо лише озброєних.
   - Iнструментом?
   - Зброєю!
   - Зброя - це iнструмент, призначений для позбавлення життя людини i всього живого?
   - Усього живого.
   - Збройних людей, якi не входять до вашого прайду?
  - Чого? Який прайд?
  - Сiм'я, група особин, що проживають на однiй територiї та об'єднанi спорiдненiстю або загальними iнтересами. Найчастiше цим термiном позначають групи хижакiв, наприклад, леви. Гарне слово.
  - Ну, дякую, розумна ти наша. Пiдiбрала термiн. Нехай прайд. Та iнших людей, озброєних.
  - На максимальному вiддаленнi вiд тебе, вiдстань - 1972 метри, знаходяться два автомобiлi з двома особинами чоловiчої статi. Один iз них поранений, у ногу.
  - Це мати постаралася, зрозумiло. Далi.
  - Вiн лежить непритомний, велика втрата кровi. Другий безуспiшно намагається завести одну iз машин.
   - Зламалася чи машина?
   - Я ж тебе повiдомляла, що виконую паралельно нашому спiлкуванню iншi справи, в рамках заданих умов.
   - Дiд наказав?
   - Це не наказ, а запрограмована команда у межах моїх функцiй.
   - Але ж команду вiддав дiд?
  - Це не в компетенцiї твого старшого в групi, його команди мають рекомендацiйний та профiлактичний характер, а також обслуговування та спостереження. Завдання вiддаються iз iншого мiсця.
   - З мiста?
  - Так iз мiста. - Ясна рiч, значить, секретна служба тримає свої довгi руки на пульсi. Мабуть, вирiшили провести випробування по ходу справи. Два в одному. Це радує. Отож, навiщо дiд iз Олексiєм виходили надвiр. Там i вирiшили здiйснити. - Увага, незабаром почнеться ваша взаємодiя з групою, що протистоїть.
  - Вже? А скiльки їх?
  - Три групи по двi людини, Одна з груп пiдходить з боку рiчки, iнша наближається через лiс до Ялинки, третя потай перемiщається з боку занедбаного будинку. Вiдстань до найближчої групи - триста двадцять метрiв. Iмовiрнiсть, що знищать вашу групу - десять до одного. Загальний психофiзичний стан нападникiв перевищує вашi здiбностi бiльш нiж на вiсiмдесят вiдсоткiв.
  Пiсля її слiв у душi все впало. Назвати Ноа дурою i не повiрити, безглуздо, вона не має на метi залякати, або ввести в оману, прикрасити подiї, що насуваються. Вона й таких слiв не знає. Один до десятої, це як? Ми в них одного ранимо, а вiд нас залишиться один поранений, якого одразу ж доб'ють на мiсцi? Хома не сiпайся! Спочатку треба повiдомити дiда. Термiново зв'язатися та повiдомити! Попередити! Решта потiм! Де рацiя приймання включається? А ось вона кнопочка!
  - Перший! Прийом! Це Хома! Тьху! У сенсi Фокс! Термiново вiдповiдай! Перший! Дiду!
  - Що кричиш? Що трапилося?
  - Дiду! Ви помилилися у прогнозах! Їх не четверо! Їх шестеро! Iдуть iз трьох сторiн! У сенсi напрямiв! З боку рiчки, до ялинки та до покинутого будинку!
  - Як вони можуть з трьох бокiв йти, якщо їх лише шiсть? Дах їде?
  - По двоє йдуть! Дах нормально, на мiсцi, повiр менi дiду, я не жартую! I озброєння у них крутiше, нiж у нас!
   - Щодо озброєння я здогадався i без тебе...
  - Дiду! Нема коли здогадуватися! До найближчої групи менше трьохсот метрiв лишилося!
   - Слухай Фокс, звiдки це знаєш?
  - Знаю! Нема коли пояснювати! Довiрся менi! Оголошуй тривогу! Прямо зараз!
  - Добре зрозумiв. Усiм! Усiм! Тривога першого ступеня! Гера! Ахiлл! Знiмайтеся з мiсця i термiново в бункер! У бункер я сказав! Все змiнюється! Валет! Вiдходь туди ж! Панi! Залишайся на мiсцi, зусиль увагу.
  - Я - Валет! Вiдiйти не можу, перебуваю в межах прямої видимостi iз супротивником. Їх двоє, озброєння - автомат Калашникова.
  - Зрозумiв. Фокс ти маєш рацiю. Валет! В контакт не вступай, затаїся! Вдариш iз тилу по моїй командi! Зрозумiв? Прийом?
   - Є.
   - Що ще знаєш Фокс?
  - Їх багато! Ми не впораємося!
  - Без панiки! Вiдбiй зв'язку! Зараз буду в тебе.
  Легко сказати не панiкуй! Що, я за себе, чи переживаю? Злякався! Як же! Який облом! Потрiбно було вiдходити, я ж пропонував! Не послухали малолiтку, а дарма. Щось треба зробити. Незвичайне. Увiйшов дiд.
  - Як справи Хома? Не панiкуєш?
  - Панiкую. Що робити будемо?
  - Час ще є, подумаємо, принаймнi, приймемо бiй. - Пройшов до вiконця. - Дощ, нiби збирається, добре б до нього протриматися.
   - А чим вiн допоможе?
  - Грядки поллє. Овочам краще рости i нападникам важчим. Пiд дощем бiгати, кайфа мало. I нам простiше втекти.
  Дощ, дощ. Скоро буде дощ... Скоро буде дощ? Генiально! Незабаром буде дощ!
  - Ноа! - подумки звернувся до неї. Аби тiльки вiдповiла!
   - Слухаю.
   - Роби дощ!
   - Наскiльки i коли?
  - Прямо зараз! I сильний! Самий сильний! З громом та блискавкою!
   - Тодi дощ буде коротким.
   - Скiльки?
  - Десять хвилин. - Я повернувся до дiда.
  - Дiду! Нам десять хвилин сильного дощу вистачить?
  - Цiлком. - Не замислюючись, вiдповiв дiд, але вiдразу зрозумiвши, що постановцi питання, криється повний маразм, став уважно розглядати мене, шукаючи додатковi ознаки мого божевiлля. Думай дiду, що хочеш! Не до тебе! Дах у мене поїхав? Ха-ха! Три рази! Тепер у вас поїде!
  - Годi Ноа! Цiлком вистачить! Давай!
  - Даю. - пролунав сильний гуркiт, дiд пiдскочив вiд несподiванки, а з неба ринув водоспад води. Води, води, чекала природа, снiг випав лише у сiчнi. Щось не так. Не те. Зими чекала природа, а не води, Семене Семеновичу! Дiдусь в повному замiшаннi, треба щось набрехати правдоподiбне, або навпаки нести зараз повну нiсенiтницю, а потiм все звалити на стресовий стан? Що ж краще?
  - Хома... - Почав було дiду. Треба термiново зупинити його, а як? Що там маман говорила? Найкращий захист це напад? Нападатимемо. Дiд уже вiдкрив рота, щоб продовжити, i я запитав першу думку в моїй головi:
   - Дiду, а що далi робитимемо?
  - Що далi? -Перепитав дiд, спантеличений. Встигли, перебили його запитання!
  - Що далi .... В принципi змотуватися треба ... Бiльше нiчого не залишається. Дiяти за твоєю концепцiєю. Iз шiстьма професiоналами нам не впоратися. - У наших навушниках одночасно зашипiло i пролунало кректання батька.
  - Перший. Прийом. Як чуєш мене?
  - Прийом. Чую нормально. Це ти Ахiлл? - вiдповiв здивований дiд.
  - Я, я. Перший! До нас бiжать двоє у камуфляжi. Що робити?
   - А де Ви?
   - На об'єктi.
  - Ви все ще там? - взявся дiд. - Я ж наказав вам негайно прибути в блiн-даж!
   - Дощ почався.
  - Який дощ на хер! Я наказав ще до нього!
  - Тiльки зiбралися i як хлинуло! Ти глянь, що на вулицi робиться!
  - Гаразд, заткнися та слухай! Потiм розберуся з тобою! Розпи...- справ подивився на мене i перевiв розмову на iншу тему. Виховання! - Де вони?
   - Зараз у будинок забiжать.
  - Затаїться у сховку. I щоб не чути, не видно! Я спробую їх вiдвернути. У нападаючих клоунiв, рацiя є?
  - Окрiм зброї нiчого не бачу. Почекай батько... - У динамiках пролунало брязкiт i шарудiння. - Нi, рацiї не видно. А може, захопимо бандитiв зненацька?
  - Зараз подумаю. Поки що ховайтеся. - Дiд обернувся до мене. - Ну що Хома, ризикнемо?
   - Захопити бандитiв у полон?
  - нейтралiзувати, або захопити. Рацiї вони немає, отже зв'язок мiж групами отсутствует. Захопимо i пiдемо спокiйно через їхнiй бiк. Логiчно, чи як?
  - Класно! А як здiйснимо?
  - А ось так. - Дiд витяг з-пiд лави свою двостволку. - Звертатися вмiєш?
   - Ти ж показував.
  - Дуже добре. Я зараз вискочу, а ти по моїй командi пульнеш розiк iз вiконця. Тiльки не в бiк будинку, а нагору. О, кей?
  - Гаразд, пульну. А iншi не почують?
  - Такий дощ! Приймуть за грiм. Бувай! - Дiд накинув капюшон i, вiдчинивши дверi, вискочив з ями. З вiдчинених дверей ринула потоком дощова вода. Небо з одного боку було чистим, i лише з боку рiчки чорнiла нависла дощова хмара. Вiтру нема, а дощ ллється пiд кутом до землi. Встав i зачинив за дiдом дверi. Ноа постаралася.
   - Так, ти думаєш, це легко?
  - Ноя, вибач, не до тебе. Спасибi. Бувай.
   - Як хочеш.
   Скрипнули дверi, я злякано пiдняв стовбур i звiв курки на вхiдного, увiйшла Марiя Йосипiвна, промокла як миша, наскрiзь.
  - Панi! Марiя Йосипiвна! Стукати треба! Я мало не вистрiлив з переляку! - Опускаючи рушницю, поскаржився на неї.
  - Але ж не вистрiлив. - вiджимаючи волосся, вiдповiла вона.
  - Реакцiя хороша. А ви чому прийшли?
   - Перший наказав.
  - Як вам на вулицi? - поцiкавився я в неї.
  - Жах! Струменями дощу, з нiг збиває! А блискавки! Перший раз у життi бачу! Я думаю, що цей шанс ми використовуємо собi на благо. - у вусi пролунав голос дiда.
   - Фокс, прийом?
  - Перший. Фокс зв'язку.
   - Давай!
   - Є.
  Я висунув стовбур у вiкно i натиснув на курок. Вiддача була сильна, а гуркiт пострiлу ледве чутний. Весь звук пiшов надвiр.
  - Панi! Починай! - пролунало в навушниках. Марiя Йосипiвна стрепенулась i рвонулася в бiк розетки, але запнувшись за лавку, впала на пiдлогу, завивши вiд болю i тримаючись за колiно.
  - Хома! Швидше встав у розетку синiй провiд!
   - Навiщо?
   - Швидше гальмо!
  Я закидався поглядом, вiдшукуючи цей чортовий провiд. А ось вiн! Схопивши вилку, якнайшвидше постарався вставити її в розетку, рука сiпалася не потрапляючи, лише з третього разу потрапила в отвори. Свiтло в землянцi померкло, а вдалинi крiзь шум дощу пролунав чоловiчий, гортанний зойк. Чи здалася? Ця Дама дозволила мене образити! Гальмом обiзвала! Образилася на пiдглядання Але за це обзиватись? Руку пiсля бою не подам! А Марiя Йосипiвна сидiла на пiдлозi i винувато посмiхалася, розтираючи колено.
  - Вибач Фома. Ненароком обiзвала. Вирвалося. Просто треба було швидше дiяти, поки вони не пiшли.
   - Хто не пiшли?
  - Вони й не пiшли. Фiзику у школi вивчаєте? Електрика?
  - Звiсно. Плюс, мiнус, фаза, змiнний струм, незмiнний.
   - А що таке дiелектрики?
   - Так, трохи.
   - Оце трохи й спрацювало.
   - Не зрозумiв?
  - Потiм поясню. Висмикуйте шнур з розетки. Досить.
  До чого тут дiелектрики? Що про них сказано у фiзицi? Вже майже забув. Начебто проводять електрику за певних умов. Типу вода, земля, повiтря. Вода, електрика, хтось кричав. Ми їхньою електрикою саданули вдається? Ну i придумали товаришi вiйськовi! Я уявив, що сталося з кiлерами i мимоволi їм допомiг. Електрика з дитинства боюся. У цей час Марiя Йосипiвна лихоманково одягалася i про щось говорила по рацiї. Через шум дощу, погано чутно i довелося напружити слух.
  - Може Фокса взяти? Нехай поможе? Або однiєї? Є! - Вона обернулася до мене. - Одягайся, бери мотузку Хома. Iдеш зi мною.
   - Навiщо?
  - За грибами! Хома, ти мене iнодi дуже дивуєш...
  - Я сам собi дивуюсь iнодi. - буркнув я, припиняючи розпитування i обурюючись на свою тупiсть. Знайшов час ставити iдiотськi запитання! - А мотузка де?
  - Пiд лавками подивися. - Я пошарив i дiстав клубок капронової мотузки. - Ця пiдiйде?
  - Нормально. Побiгли!
  I вискочила з блiндажу. Глибоко зiтхнувши, як перед пiрнанням, кинувся слiдом. На вулицi вирувала стихiя - справжня тропiчна злива. Живцем тропiкiв не бачив, але сподiватимемося, все попереду. Ми з Дамою миттєво промокли. Пробiгши метрiв двадцять, вона кинулася плашмя на землю i демонструючи чудову технiку повзання по пластунський i непоганий вигляд ззаду на фiгуру, сховалася в травi як ящiрка. Довелося й менi повторювати її маневр. Вiдчуття, що пливеш по водi, а не повзаєш по травi. Дощ сильно шумiв заглушаючи iншi звуки, так що в рацiї, крiм хрипiв i трiску, блискавок нiчого не було чути. Лише метрiв за тридцять, змiг наздогнати Даму i то лише тицьнувшись лобом у її ногу.
  - Вставай Хома! Припливли! - я схопився озираючись. На галявинi лежали два тiла обвiшаних зброєю як новорiчнi ялинки. Бракувало лише кулеметних стрiчок через плече.
  - Тримай на прицiлi лопухого. - Марiя Йосипiвна показавши рукою на одного з тих, хто нападав. - Давай мотузку.
  Я простяг моток мотузки i навiв двостволку на бандита, неголеного й лопухого, як чебурашка, невисокого зросту, тiльки рудого. Напевно, через свої великi вуха вiн i став бандитом. Дався взнаки комплекс неповноцiнностi. Дражнили у дитинствi, ображали. В цей час Марiя Йосипiвна пiдскочила до iншого бандита i стала спритно його зв'язувати, стягуючи його руки i ноги в нього ж за спиною.
  - А вони живi? - Чомусь пошепки спитав я. Чи почула вона крiзь шум дощу, чи просто здогадалася, але вiдповiла в попад.
  - Живi - живi! Не переживай! Напруга струму невисока! Ще нас переживуть! У в'язницi! - I накинула петлю на шию бандиту, не затягуючи, а лише трохи натягнувши мотузку, тож його голова трохи закинулася до спини. Бандит захрипiв i став розплющувати очi, приходячи до тями. Коротко рубавши його долонею по шиї Марiя Йосипiвна повернула його в колишнiй стан i пiдiйшла до другого.
  Бандит, що лежав до цього моменту, несподiвано заволав i метнувся до неї назустрiч, збиваючи з нiг i прикриваючись їй як живим щитом. Обдурив собака! Притворився! Дочекався моменту i використав на всi сто вiдсоткiв! Як стрiляти? В кого? Її ж зачеплю? Я пiдскочив ближче, вибираючи момент для пострiлу, але переплетенi тiла не давали можливостi застосувати зброю.
  - Хома не стрiляй! Я сама... - прохрипiла Дама.
  Почувши фразу бандит наважився i зосередив сили на суперницi, намагаючись задкувати до найближчих кущiв. Як же я сама! Так само впустимо його! Перехопивши двостволку як палицю, за стовбур я кидався над ними як шулiка, намагаючись вибрати момент i трiснути його прикладом, але вiн розгадавши мої намiри i застосовуючи особливу тактику боротьби, весь стиснувся, i прилип до Марiї Йосипiвни всiм тiлом як клiщ, не даючи менi можливостi завдати удару. Збоченець! Притиснувся розумiєш, до чужої дружини, лапаєш її всiляко, а ми, простий народ повиннi терпiти розпусту! Та за законами гiр за меншi грiхи вбивають! Ходiмо iншим шляхом. Я вiдступив назад, даючи Марiї шанс самiй розiбратися з супротивником. Вона, несподiвано вивернувшись, кинула ребром долонi по бандитськiй промежинi. Лопоухий заволав без чоловiчої сили, але все ще намагався її утримати. Вона повторила свiй прийом i впала,
  Нарештi Марiї Йосипiвнi вдалося вислизнути з-пiд нього. Я недовго думаючи, кинув рушницю i вчепився в його вiдстовбурченi вуха, закидаючи йому голову i вiдкриваючи шию для удару, чим негайно скористалася Дама, тицьнувши його пальцями по кадику. Вiн захрипiв i iнстинктивно смикнувся руками до своєї шиї, вiдпускаючи Марiю Йосипiвну. Вона звiльнивши праву руку завдала нищiвного удару лiктем йому по темi. Бандит останнiй раз смикнувся i перекидаючись на спину, затих непритомний.
  - Козел хтивий! - прокоментувала Марiя Йосипiвна, без сил опускаючись поряд iз бандитом.
  - Здорово ви його замочили! - Я повалився без сил поруч, пiдставляючи розпалене обличчя струменям дощу
  - Спасибi Хома, врятував. Тiльки вже вiдпусти його вуха, бо вiдiрвеш. - Приходячи до тями погляд на свої руки, досi судорожно стислi на вухах бандита. Мiцнi вуха, не вiдiрвав. Уявивши себе збоку, iстерично зареготав, мене пiдтримала Марiя Йосипiвна i ми обоє зайшлися у смiху, катаючись пiд зливою на травi.
  - Немає за що! Дякую вам, що про вуха нагадали! - крiзь смiх сказав я. - Допомогти зв'язати?
  - Не треба я сама! Як ти зрозумiв його за вуха схопити?
  - Сам не зрозумiю! Зручно було триматися! А вiн як, до вас прилип! - Марiя вiдразу по-серйознiла i просив тоном вимовила:
  - Ти тiльки Олексiєвi не розповiдай. Ревнивий! Пришибе бандта геть-чисто. Нема чого буде в мiлiцiю вiддавати.
  - Добре. А як ви його лiктем! Не боляче?
  - Трохи боляче, голова чавунна. Гаразд, посмiялися i буде. Я його зв'яжу, а ти з дiдом на зв'язок виходь, моя рацiя наказала довго жити. - продемонструвала Марiя Йосипiвна уривки дроту, що з'єднують динамiк з мiкрофоном.
  - Є! Аллi! Перший! - почав я, але тут з жахом виявив вiдсутнiсть рацiї. Судорожно обшльопав себе i з полегшенням помiтив рацiю, що бовталася бiля пояса. Я вставив у вухо навушник i мало не оглухнув вiд голосу дiда.
  - Панi! Фокс! Прийом! Ви де? Що трапилося? Негайно вiдповiдайте! Прийом!
  - Перший! Це Фокс! Прийом!
  - Ви де пропали? Що трапилося? Чому не виходили на зв'язок? Що з Дамою?
  - Ми тут. Жiнка поруч. Все нормально. Ми це - затримали обох. Одного товариша не зовсiм пробило електрикою.
  - Точно все нормально? Чому вона не вiдповiдає?
   - У неї рацiя зламалася, я мало не втратив своєї.
  - Гаразд, потiм розкажiть. Вам потрiбнi вантажники?
  - Так, бажано хоч одного. I куди тягти?
  - Все у блiндаж. Ви десь скажи координати.
  - На лужку за будинкiв у лiсi. П'ятдесят метрiв з краю вiд лiсу. А ви як?
  - Нормально. Обох взяли. Будьте обережнi, ще двоє сидять пiд ялинкою. Дощ пережи-дають. Як закiнчиться злива, пiдуть на штурм. Про iншi групи вони поки що не знають. Чекайте, йду.
  - Що там? Все нормально? Взяли? - поцiкавилася Марiя Йосипiвна дов'язуючи другого бандита тим же способом, що й першого, лише вставивши кляп з ганчiрки про всяк випадок.
  - Взяли ще двох. Нинi дiд прийде. Доведеться тягнути полонених у блiндаж на собi.
  - Потягнемо. Вже чотири виходить. Залишилось двоє. Не погано.
  Минуло бiльше десяти хвилин, а дощ не думав припинятися. З одного боку нам же й краще, але промок я до нитки, хлюпав i в трусах, начебто вiд страху не обмочився. Добре, що перестав гримiти грiм i не блискали блискавки.
  - Що робити будемо? - поцiкавився у Марiї Йосипiвни. - Самi потягнемо?
  - Я про те саме думаю. - погодилася вона. - Тiльки чур я великого потягну, а ти рудого.
  - Нi, давайте справедливо. Я великого, а ви маленького. Все ж таки я джентльмен, i не можу змушувати даму тягати тяжкостi бiльше її власної ваги.
  - Вибач Фома, краще навпаки. До рудого навiть торкатися не можу, боюся, що пристрiлю по дорозi. Ти не хвилюйся, джентльмене, дотягну.
  Розподiливши вантаж не за справедливiстю, а за поняттями, волоком потягли захоплених бiйцiв до будинку, i вiдпочиваючи кожнi десять метрiв. Тяжкi дiти гiр виявилися. I рудий, росточку невеликого, а вагою, як у здоровенному кабанi. Дерьма всерединi багато, грiхiв тяжких. Давно не сповiдався, бога не молився. А може просто вони в бронежилетах? На черговому привалi постукав по куртцi бандита. Немає нiчого залiзного. Нарештi пiдтягли до узлiсся i зваливши вантаж пiд кущi, сiли перепочити, не виходячи на вiдкрите мiсце. З боку ялинки, пролунали автоматнi черги. Стрiляли щонайменше троє. А там у нас був Олексiй .... Марiя сполошилася, зрозумiвши що почалися незапланованi проблеми у чоловiка. Там був тiльки вiн один, мабуть, засiкли бандити.
   - Хомо, дай будь ласка рацiю.
  - Будь ласка. - Я зняв мiкрофон iз динамiком i простягнув їй. Довелося посунутися впритул до Дами, короткий провiд, а знiмати занадто довго.
  - Перший! Прийом! Вiдповiдай Дамi!
  - Перший. Слухаю тебе.
  - Чуємо пострiли. Щось вiдбулося?
  - Валєта засiкли. Виходжу на допомогу.
  - Перший. Дозволь приєднатися?
  - Залишити Фокса одного? А впорається?
   - Заповiли бандитiв мiцно, посидить посторожить, нiчого не станеться, боєць надiйний.
  - Дай його. - Вона простягла менi мiкрофон.
  - Фокс на зв'язку. Прийом?
   - Впораєшся?
  - Звiсно. Якi проблеми.
  - Тодi сиди карауль, за пiвгодини звiльнимось, пiдiйдемо. Якщо рипатимуться, стрiляй по ногах.
   - Є.
  - Молодець. Радiо вiддай Жiнцi. Їй потрiбнiше. Успiхiв тобi.
  - Вам успiхiв! - Я зняв весь блок i простяг Марiї. - Дiд сказав вам передати.
  - Чула. Спасибi. - квапливо пристебнула рацiю до одягу, змiцнила мiкрофон на шиї, пiдбадьорливо ляснула мене по плечу.
  - Бувай! Не хвилюйся боєць, скоро повернемося. Якщо що, лупи гадiв почему даремно. Можеш вуха обривати, з iншими вiдростками. Досвiд у тебе є. - I розвернувшись, зникла в кущах, залишивши пiд опiкою пов'язаних бандитiв. Добре, що вони все ще непритомнi валяються.
  Бiля ялинки розгорявся неабиякий бiй. Трiскаючи автоматних черг, перекривала шум дощу. Мабуть, дiд приєднався до Олексiя Володимировича. Треба б бандитiв обшарити на предмет холодної та гарячої зброї, спокус менше у полонених i менi спокiйнiше. Але страшно... Зiбравшись духом, пiдiйшов i почав обережно промацувати кишенi у дитинки. Все що знаходилося всерединi, виймав i вiдкидав пiд кущ, що росте метрiв за два.. Тiльки-но я перестав обшаровувати довгого бандита, як отямився ло-паухий i дико обертаючи очима, щось замичав звиваючись усiм тiлом як змiя. Якби не натягнута мотузка на шиї, що не давала йому випростатися, напевно знову катався б по травi. Намагаючись не дивитись у шаленi очi бранця, взявся за шмон його кишень. Азарт бою пройшов i менi було незручно нишпорити по його одязi. Служба в митницi та мiлiцiї не для мене. Щупати мужикiв - бр-р-р... не в моєму характерi. Але треба. Потрiбно Вася!
  - Вибач дядечко, так треба. I не крутись будь ласка як дзиґа, менi незручно працювати. - Рудий, задужав голоснiше, а його очi стали випадати з орбiт. Не подобаються мої дотику? Вибагливий.
  Вже майже закiнчивши шмон кишень, як раптово вiдчув важкий погляд на своїй потилицi, такий потужний i моторошний, що миттєво вкрився холодним потом, незважаючи на теплий дощ. Скинувши двостволку блискавично розвернувся. Опритомнiлий здоровань впритул розглядав мене, ледве обертаючи затеклою шиєю i кривлячи щербатий рот у холоднiй усмiшцi.
  - Пацан. В натурi. Ану розв'яжи дядечко, а то в нього все тiло затекло. Швидко i акуратно!
  - Не можна. - Раптом пересохлими губами промовив я, трохи вiдсуваючись вiд обох бранцiв убiк. - Не дозволяється.
  - Ти не зрозумiв?! - Бандит зобразив непiдробне здивування. - Ти чого базару людського не розумiєш? Чи не сiчеш?
   - Нi.
  - Це ти дарма у вiдмову йдеш. - чоловiк сплюнув на траву, згусток кровi. - Явно на гру-бiсть нариваєшся. Я хотiв з тобою по-людськи, за поняттями перетерти базар. Тобi ж буде краще. Ми просто на полювання прийшли, на кшталт зайцiв пострiляти - половити, а ви нас образили. Електрикою довбали, зв'язали, побили. Не добре.
   Я демонстративно вiдвернувся вбiк, намагаючись не слухати, але краєм ока приглядав за ними контролюючи ситуацiю.
  - Пацан, тобi ж гiрше буде, i твоїй бабi погано зробимо. Дуже погано. Краще вiдпустити по-доброму. Ми не за тобою прийшли, по базарi з батьком твоїм i пiдемо чесно - благородно. А так усю сiм'ю вирiжемо. Вирiшуй що важливiше - ми на волi, чи сiм'я у морзi? Чи оглух, Гульчатай?
   Головне не слухати погрози, нехай несе будь-яку нiсенiтницю, поки бандити пов'язанi, нiчого не зроблять, а там хто не будь на допомогу пiдiйде.
  - А перш нiж вирiзати сiм'ю, ми конкретно поимеем ваших баб - мати i телицю. Мамка напевно у самому соку? Мовчиш пацан? Слухай, слухай. I думай, мiцно поду-май про родичiв. Не боїшся? Ну-ну... А ти знаєш, як наш Паша молоденьких хлопчикiв любить? Не знаєш? Якщо не вiдпустиш, то точно дiзнаєшся. А матусю помаємо по черзi. - Здоров'як мрiйливо закотив очi в небо. - Люблю тiток бальзакiвського вiку, як вони тягнуться вiд груповухи! I тебе змусимо свою матiр трахати, ти ще дiв-свинець? Ось i досвiд набудеш, перед смертю... Потiм тебе до дерева прив'яжемо i на твоїх очах решту всiх родичiв робитимемо. Рiзними способами.... А щоб ти очi не закривав, ми тобi повiки вирiжемо. Ти чуєш, малюку? Ну ну...
  Я нiчого не чую, нiчого не чую. Вiн просто психологiчно тисне на мене, хоче зламати. Як же! Вiдпущу вас! Тримай кишеню ширше! Тут же й прирiжете мене як порося. Карний злочинець траханний. Вдалинi продовжувався бiй. Стрiлянина посилилася, не припиняючись. Ну скоро ви переможете клоунiв i прийдете на допомогу?
  - Нам нiчого не буде. Нас Петрович вiдмаже, а вам саме кранти. Чуєш стрiляють? Качають твого дiдуся з татком. Там пацани конкретнi. Їм людину замочити, що два пальцi... Це я добренький, жалкую тебе, вiдпускаю. Гей! Пацан! Ти чого не чуєш? Ану швидко розв'язуй козел малолiтнiй, коли тобi старшi наказують! - Раптом загорлав бандит, беручи мене на переляк. - Ну? Час пiшов!
  Все дiстав бандит. Сил моїх немає, словесний пронос слухати. Як каналiзацiю прорвало, бруд i сморiд несе iз щербатого рота. Треба б заткнути. А чому б i не заткнути рота бандиту? Легко! Тiльки що? Ганчiрки немає. Чому нi, а його шкарпетки, наприклад? Логiчно, заразом i випрає зайвий раз. Я встав, зайшов до нього за спину i почав стягувати черевик з його правої ноги.
  - Ти че пацан? Що ти робиш? - Здоров'як перестав грiзно кричати, миттєво заспокоївшись, насторожено пiдняв вуха i вивертаючи голову за спину, намагаючись зрозумiти що я збираюся зробити з його тiлом.
  - Роздягаю. - байдужим голосом промовив я, намагаючись виглядати незворушним i спокiйним як iндiанець, знiмаючи перший черевик. Слiдом пiшли i носок з брудною, спiтнiлої ноги.
  - Ти що задумав пацан? - вже тривожно запитав бандит, мабуть представивши якесь тюремне, сексуально-кримiнальне збочення. Думки у нелюдiв, працюють в одному напрямку - трахо-забаченому, так що це не дивно. Шкарпетка нестерпно смердiла потiм перебиваючи всi навколишнi запахи, дядечко ноги рiдко миє, у свята, або коли в лазню ходить, раз тиждень. Це вiн дарма, особисту гiгiєну треба дотримуватися. Один носок, замало буде, черевик у щелепу вставити? Зважив його в руцi. Боюся, не ввiйде, ще рота розiрву i зуби видавлю. Як вiн без зубiв на зонi сидiтиме? Сухарi є? Тодi двi шкарпетки скачати? Ось це гуманнiше i охайнiше, стирають шкарпетки парою, а не по одному! Шкода мила немає, але й слинами непогано вiдпирається. I почав роззувати другу ногу. Бандит остаточно запанiкував i засмикався ногами, не даючись менi в руки.
  - Хлопець! Ти того... ти дарма! Краще не треба! Вiдчепись! - заверещав вiн на весь голос i почав смикатися всiм тiлом, як риба на льоду.
  - Дядько, не сiпайся, менi незручно. - схопивши ногу, спробував розв'язати шнурок. - Або менi доведеться нiж дiстати.
  Краще б я цього не казав. Вiн представивши страшну картину, як я буду дiяти ножиком, та ще ззаду, зi спини, забився в iстерицi, бризкаючи слинами. Довелося справдi дiстати ножик i рiзати шнурок на черевику, iгноруючи його вiдчайдушний опiр. Пiсля нетривалої боротьби i друга нога бандита була звiльнена вiд взуття та шкарпетки. Вiн продовжував iстерично кричати i плюватися як верблюд. З загрозливо - благаючих фраз, пристойними залишилися прийменники, спiлки мiж словами та закiнчення прикметникiв. Лайся дядечко, лайся, зараз ми тебе втихомиримо i акуратно скачав обидва шкарпетки в щiльну грудку, приступив до завершальної частини операцiї, вставляння кляпа в рот бандита.
  - Дядько, закрий будь ласка очi i вiдкрий рот, сюрприз отримаєш - Попросив я його по-людськи. - Скажiть а-а-а.
  - Пiшов виродок! Вовчара ганебний! Гадом буду, а тебе з-пiд землi дiстану. Уб'ю сволота!
  Доведеться застосовувати грубу силу та владу. Користуватися службовим становищем караульного.
  - Я нiчого про особливого з тобою дядечка робити не збираюся. Менi треба, щоб ти помовчав i все.
  - Хер тобi цап! Я тiльки очi прикрию, а ти опустиш мене? Малолiтнiй збоченець! Я твоїм батькам нажалюся, якого сина вони виховують! Вiдморозок сексуальний! Я на зонi авторитету! - Що вiн хотiв сказати щодо опускання? Вiн i так на землi валяється, куди вже нижче.... З приблатненими жаргонами карних злочинцiв, у культурних людей вiчна проблема. Слова нiби росiйськi, а сенс зовсiм незрозумiлий.
  - Ну, не закривай очi, просто заткнися i помовчи будь ласка. Голова вiд твого голосу вже болить. Востаннє попереджаю.
  - Ха! Злякався помсти? Зараз кореша прийдуть i тебе в натурi замочуть! Почекай шака-льонок, вони почули мої крики! Стрiлянини-то не чути! Замочили кореша твоїх предкiв, зараз сюди прийдуть! Гей! Ми тут! Допоможiть!
  Стрiлянини справдi не стало чутно. Бiй скiнчився? Сподiваюся що в нашу користь. Погано без рацiї, повна непоiнформованiсть. Тим бiльше треба клоуну рота заткнути, щоб батьки чи бандити, не чули його лайки.
  - По-людськи не хочемо? Не треба. Ходiмо iншим шляхом. Ви лоскотки боїтеся? Нi? Зараз перевiримо. - I я провiв мiзинцем його голою ступнею. Миттєво побагровiвши вiд стриманих емоцiй, бандит стиснувши зуби i на перший раз витримав, але провiвши ще пару разiв пальцем йому по ступнi i трохи пощекотавши мiж пальцями ноги, я добився бажаного результату.
  - Що ти робиш собака! - Крiзь зуби вимовив бандит i раптом залився вищким i хихикаючим бабським смiхом, чутним на iншому кiнцi села, а потiм заржав голосом пораненого коня, на всю луджену ковтку, нервово брикаючись i сiпаючись як упiйманий ковбоєм дикий мустанг.
  - Я уб'ю тi.. - Наостанок спробував сказати, широко роззявивши рота i набираючи повiтря в легенi для подальшого iржання i погроз, чим я негайно скористався i влучно вставлений кляп заткнув йому пащу. Настала довгоочiкувана тиша, що порушується лише шумом дощу.
  Нi пострiлiв, нi крикiв, нiчого, лише монотонний зливи. Вiд неподвижного сидiння почав кочнiти пiд теплою, лiтньою зливою. Щось треба робити, зрештою! I Ноа, обiцяла на десять хвилин дощ, а вiн хльосне i хльосе, як iз вiдра цiлу годину! Так i застудиться легко, захворiти посерединi лiта!
   - Ноа!
  - Слухаю тебе Хома. - Як завжди несподiвано пролунав голос Ноа у моїх вухах i головi. - Що хочеш?
  - Де мої батьки i що вiдбувається навколо? Я без зв'язку та iнформацiї. Томлюся, як космонавт у безповiтряному просторi. Що з батьками? Не пiдкажеш? Допоможи будьласка...
  - Пiдкажу. Усi живi.
  - Вичерпна вiдповiдь. - Не влучаючи зубом на зуб вiд холоду, з сарказмом промовив я. - А докладнiше не можна?
   - Можна, можливо.
  - Ну, так кажи! Не тягни кота за хвiст! I вимкни зливи, я замерз як со-бака!
  - Порiвняння своєї особистостi з представниками навколишнього тваринного свiту, говорить про те, що у своєму розвитку людство недалеко пiшло в еволюцiйному розвитку. Почуття превалюють над розумом...
  - Ой ой ой! Якi ми розумнi! Душ вимикай!
  - Будь ласка. - Дощ припинився, стаючи рiдкими краплями на моїх очах, а голос Ноа стоял у вухах. Все стояло.
  - Гей! Ноа! Ти де? Образилася? Ну i пiшла у лазню! - Батьки живi, всi iншi теж скоро прийдуть за мною. Раз пострiли припинилися - вiйна закiнчилася? Значить закiнчилася. А якщо так, встати i погрiтися! Я схопився й заходився гасати навколо пов'язаних бандитiв, як угорiлий ляскаючи себе по плечах, пiдстрибуючи i пританцьовуючи. Подумки наспiвуючи пiсеньку в стилi реп. Ура ми перемогли, розгромили їх! Оу! Е! I так буде з кожним хто до нас прийде з уе! А що в мене буде уе? А яка рiзниця! Сонце почало смажити на всю вечiрню дурiсть, так сильно, що через кiлька хвилин пар, що пiднявся як у саунi, огорнув кущi i дерева, що стояли навколо. Неподалiк пролунав голос матерi.
  - Ау! Хома! Ти де? Вiдгукнися! - Я не один! Хоч хтось прийшов на допомогу самотньому караульному! Не пропадемо!
  - Мам! Я тут! Iди просто на голос! Ау! - Я застрибав iнтенсивнiше. Хвилини через двi, з кущiв з'явилася мати, у дiдiвському плащi з накинутим на голову капюшоном i з гвинтiвкою наперевагу.
  - Ура! Мам я тут! Пiст здав, - пiст прийняв! - Я пiдскочив до неї, цмокнув вiд радостi в щоку i полiз пiд плащ грiтися.
  - Обережнiше ведмежа! З нiг мене зiб'єш! Як ти? Все нормально? Вони тебе не кривдили? - кивнула на зв'язаних бандитiв, що тремтiли вiд холоду, як i я двi хвилини назад.
  - Нормально, нормально. Дай погрiюсь, замерз пiд дощем, як цуцик.
  - Погано. Знову простирнеш, запалення легень пiдхопиш, як минулого року. Дощ. - Вона усунула мене i знявши з плечей плащ, передала його менi. Недовго думаючи, натяг його на себе.
  - Ооо! Кайф! - Вiд плаща вiяло мамулиним запахом та теплом, як у дитинствi. - Як ви там? Що чути нового? Вiйна закiнчилась? Усiх перемогли, захопили? Тут без зв'язку як без рук, сиджу, нiчого не знаю
  - Один бандит пiшов, наздоганяти не стали. Через топке болото поскакав, не ризикнули. А другого взяли, Олексiй його з пiстолета, у плече... Зараз iз дiдом у блiндаж тягнуть. Лечити
  - А вашi бандити? Як хоч узяли? Розкажи.
  - По-дурному вийшло. - Вона махнула зневажливо рукою. - Але ж взяли живими. Батько зараз у покинутому будинку їх охороняє та долiковує. Десь грошi треба буде брати, потолок вiдновлювати. Погано вийшло...
  - Що не добре? В сенсi? Що ви там наробили?
  - Бандюги добре пов'язанi? - Мати кивнула на моїх пiдопiчних, вiдволiкаючи мене, вiд неприємної для неї теми. - Не розв'яжуться? Чи не втечуть?
  - Куди вони подiнуться! Марiя Йосипiвна їх так мiцно пов'язала, що вони й поворухнутися не можуть. Ну мам, розкажи, будь ласка! Не ухиляйся.
  - Хто ухиляється? - Мати знизала плечима. - Кажу, недобре вийшло, будинок пошкодили. Нехай занедбаний, але чужий.
  - Що ви таке наробили? Вибухiв чути не було...
   - Одного дiд зняв, коли вiн на твiй пострiл з вiкна виглянув, а я ненароком злякалася, миша побачила i ойкнула, а батько хотiв схопитися на допомогу... Загалом другого ми самi знешкодили.
   - Як?
   - Як, як... на другого ми з батьком упали.
  - Як упали? Звiдки? Нiчого не зрозумiв.
  - Який ти незрозумiлий! Пояснюю ж! Де нам наказали сховатися ми i сховалися, а там мишi та балка гнила! Я миша побачила, зойкнула неголосно, в цей час ти пульнув iз рушницi, дiд з одним бандитом схопився битися, батько вiд мого крику сiпнувся, а другий бандит пiд цим мiсцем стояв, звiдки ми з батьком i впали разом зi стелею. Ось. Добре, що пiд цим мiсцем бандит стояв, пом'якшив удар, а то крiзь стелю падати високо, страшно. Нiчого не зламали крiм стелi, тiльки в пилюцi вивозилися, та подряпалися. Кофтинку на лiктi порвала...
  - А бандюга?
  - А що бандюга? Вiд несподiванки свiдомiсть знепритомнiла, ну ще щось з головою сталося, трохи плече зламав з рукою разом. А так - нiчого особливого. Батько зараз його долiковує, а я сюди пiшла за дiдовим наказом.
  - Щось довго йшла.
  - заблудилася трохи. - У кущах зашарiло i на галявину вийшли захеканий дiд, з Олексiєм Володимировичем.
  - Привiт бiйцi! Усi живi? Ексцесiв не було? - Витираючи пiт з чола, спитав дiд, звертаючись до нас.
  - За час вашої вiдсутностi жодних пригод не був пан Перший. Старший конвойний Фокс! - вiдрядив я ерничая. - Що ви такi захеканi? Бiгли до нас?
  - Довелося пораненого бандита на собi тягнути. - вiдповiв за дiда Олексiй Володимирович. - Цi? Нормальнi, здоровi пiсля електрики? Нiчого їм не поламали пiд час затримання?
  - Нi. Усi живi - здоровi, Грубу силу при затриманнi не застосовували. Намагатися - не катував.
   - А хто кричав голосно?
  - Точно - точно, я теж чула, щоправда подумала, що крики з вашого боку. - Встряла мати. - З дiдовою. Поранений кричав. То це у тебе Хома, кричали бандити? А чому я не сказав?
  - Ти й не питала. А репетував ось цей - Я кивнув на довгого бандита. - Вiн на допомогу своїх спiльникiв кликав. I менi загрожував.
  - Таким моторошним винням на допомогу не звуть. Вiн як рiзаний кричав. - Опускаючись на колiна бiля одного з полонених бандитiв i розрiзаючи мотузку у нього на ногах, сказав дiд. - Щось iнше було. Що в нього в ротi? Кляп?
  - Так. Типу шкарпетки випрати вирiшив.
  - Нiчого собi! - здивувався Олексiй Володимирович. - Ну ти i садист Хома! Тому i кричав бандит через жарти. Це ж хто таке катування витримає! Свої шкарпетки зубами стирати? Жах.
  - А я його по-людськи просив. Не кричiть, будь ласка, дядечко, не привертайте уваги, а вiн мало цього, ще загрожувати менi надумав, не зрозумiв ввiчливе прохання. Довелося користуватися пiдручними засобами. Не свої ж шкарпетки йому всовувати, зiпсував би останню чисту пару шкарпеток.
  - Чому остання? А в тебе ще вдома є! - обурилася знiяковiло мати. - Побачиш батькiв перед стороннiми!
  - Валентино, не лайся. Радуйся за сина, став господарський та практичний! Свої носки псувати не дав. - Дiд за комiр пiдняв бандита на ноги i перейшовши до другого, почав розв'язувати мотузки у нього на ногах. - Молодець. А верещав вiн чому?
  - Я його злегка пощекотав за п'яти, щоб вiн рота вiдкрив для кляпа. А вiн лоскоту боїться, бiльше нiж смертi.
  - Так... Слабий кримiнальний народ, слабкий. Лоскiтки боїться, як вогню, а туди ж у бандити! - Ривком пiдняв на ноги другого, але втриматися на ногах вiн не мiг, м'язи, що затекли, не давали можливостi триматися прямо i гордо.
  - Тримайся шпана дворова! Не тягти ж тебе на ношах? Чести багато! А не зможеш йти, пристрелю як при спробi до втечi. Зрозумiв, урка дерев'яна? - Здоров'як судорожно закивав головою на знак згоди, беручи загрозу близько до серця. - Ось, те саме. Вдома суцiльний лазарет. А ми ще й воювати як слiд не розпочали. Тiльки розiгрiлися.
  - Дiду! А Фрол де? - стурбовано стурбовано мати. - Все ще з пораненими бандитами возиться?
  - Нi. Вже перетягли до ями обох. Худнути вам обом iз батьком, треба! Розтовстiли, вiд'їлися за зиму. На якого бандита ви впали, все ще непритомний валяється, схоже го-лова проломлена, або ще гiрше, як би не помер. А ви бiйцi не стiйте, не стiйте, без дiла, трофейну зброю збирайте, не залишати її тут, без нагляду.
   Ми дружно кинулися збирати розкиданi по травi боєприпаси, обвiшуючись автоматами i розпихуючи по кишенях iншу дрiбничку, гранати та повнi автоматнi магазини з патронами.
  - Усi зiбрали? - спитав дiд, коли останнiй патрон був пiднятий iз трави. - Тодi пiшли, а ви потвори - попереду на лихому конi. Кроком руш! - I пiдштовхнувши бандитiв у бiк будинку, пiшов за ними, тримаючи їх пiд прицiлом автомата. Ми потяглися гуськом слiдом за конвойними.
  Бiля блiндажу безтурботно сидiла Марiя Йосипiвна та фарбувала нiгтi на руках. Помiтивши нас краєм ока, вона не поспiшаючи нанесла останнiй мазок, помилувалася на свою роботу i енергiйно замахала пензлем руки, щоб лак швидше висох на нiгтях. Лише коли ми пiдiйшли майже впритул, встала на ноги взявши автомат напоготовi, показуючи службове прагнення. Дiд невдоволено скривився, але звертати на вiльнiсть уваги не став.
  - Де Фрол, у сенсi Ахiлл? - зупиняючись поруч iз нею, поцiкавився дiд. - На службi?
  - Так точно. У блiндажi, з хворими та пораненими.
  - Ясно. - кивнув на наших бранцiв. - Цих туди ж.
  - Є! - I вже звертаючись до полонених. - Панове бандити, прошу пройти за мною до нашого скромного офiсу. Не фонтан з комфортом та євроремонтом, диванiв теж немає. Доведеться на холоднiй, бетоннiй пiдлозi поваляться, самi виннi, розкурочили хатинку, живiть тепер у польових умовах.
   - Кляпи їм дiстань, задихнуться.
  - Нiчого, помовчать, послухають розумних людей i самi розуму наберуться. Щоправда, дiти гiр та таборiв? - Вони дружно закивали.
  - Слово - срiбло, мовчання - золото. - Глибокодумно пiдтримав я, побоюючись, що дiставши кляп, у довгого розв'яжеться язик i вiн почне нести всяку нiсенiтницю, поливаючи мене брудом брехнi. А менi треба?
  - Я до чоловiка спуститься, можу вiдвiдати? - запитала мати у дiда.
  - I я хочу! - пiдтримав я матiр.
  - Можна, сходiть, лише ненадовго. - кивнув дiд. - Вечерю треба готувати та вирiшувати що робити далi.
  Ми з матiр'ю, бандити та Марiя Йосипiвна, спустилися вниз, у наш картопляний блiндаж. В одному кутку лежала картопля, в iншому сидiли й лежали захопленi бандити. Тiтка - снайпер, прийшла до тями, але не прийшла до тями i тому крутила головний, намагаючись зрозумiти, чому вона знаходиться пiд землею, а не на деревi. Другим, лежав мужик, з перебинтованою головою та рукою - жертва падiння батькiв iз горища. Третiй, з перебинтованою ногою i тихо скуля вiд болю, з останньої групи i лише четвертий акуратно знешкоджений дiдом, бездарно валявся на пiдлозi, досi не приходячи до тями.
  Батько сидiв на краєчку табуретки за столом i щось захоплено записував у зошит. За манерами та заклопотаним виглядом вiдразу зрозумiло - справжнiй лiкар, фахiвець своєї справи, тiльки без бiлого халата. Мати пiдiйшла до нього ззаду i обнявши за плечi, поцiлувала в неголену щоку. Батько вiдiрвався вiд паперу i, не дивлячись на присутнiх, почав обурюватися.
  - Ви що, ще двох притягли? Мiсць немає, вiдправляйте до iншого примiщення! Тут хворим не можна! Суцiльна антисанiтарiя!
  - Тату! Ти що? Зовсiм збожеволiв? Заробився, своїх родичiв не впiзнаєш? - Я став перед його носом, загордаючи огляд. Батько обвiв нас очманiлим поглядом i зрозумiв що знаходиться не на роботi в лiкарнi, розсмiявся, грюкнувши себе по лобi i обiйнявши мене, посадив до себе на колiна.
  - Дiдька лисого! Зозуля з'їхала геть! Уся сiм'я у зборi, а я замотався з хворими! Звичайно, звичайно, заносите пацiєнтiв, у сенсi заводьте. Вони як? Нормально покалiченi, або симулюють симптоми? Бо в мене нi лiкiв, нi бинтiв немає. Як лiкувати вогнепальнi поранення розуму не докладу, iнструменту хiрургiчного немає. Треба двох тяжких потерпiлих термiново в лiкарню - стан тяжкий, а краще за всiх i протиправцеву сироватку.
  - Яка лiкарня? В'язниця по них плаче! - обурилася Марiя Йосипiвна i проштовхнула наших останнiх заарештованих на середину блiндажу. - Подивiться на огиднi кримiнальнi бешихи! А ви їх лiкуєте? Їх треба вбивати! Скiльки вони людям зла принесли, а скiльки ще принесуть!
  - В'язниця по них однозначно плаче, але я лiкар i в першу чергу, вони для мене хворi, а потiм уже все iнше. За нашими лiкарськими статутами, присягами, спочатку лiкуємо, потiм розстрiлюємо. - розвiв руками батько, нiби вибачаючись за медицину та себе, Марiя посмiхнулася з єхидцем.
  - А що за медичний працiвник, кiлька людей ледь не грюкнули годину тому? Хотiв вiдправити на той свiт без дiагнозу?
   - То було пiд час бою, а зараз вони полоненi та пораненi.
  - Все ясно. Клiнiчний випадок. Клятва Гiппократа!
  - Ти абсолютно права Марiя Йосипiвна. Сам калечу, сам лечу, зашиваю рани. Професiя у мене така.
  - Зрозумiло професiонали, не заважатиму зустрiчi сiм'ї. - I вона розвернулась до дверей, збираючись вийти надвiр.
  - А цих куди? - поцiкавився я навздогiн.
  - У купу загальну, або пристрелити. Жарт.
   - А вони не розв'яжуться?
  - Нехай спробують, блiндаж замiновано. А це не жарт. - I вийшла з блiндажу.
  - Чули, що вам сказали? - Мати грiзно насупивши брови, подивилася на бандитiв. - Не дай боже що трапиться з моїм чоловiком, покалiчу! Марш на мiсце!
   Не розбираючи дороги бандити влiзли в загальну купу полонених i похмуро затихли влаштовуючись зручнiше на бруднiй пiдлозi.
   - Ти в чатi тат?
  - Ага, на охоронi-вартi i лечу попутно. - Батько глянув на годинник. - Ще пiвгодини, до дев'ятої чергувати залишилося. Їсти хочу спасу немає! Женуля, ти менi нiчого не захопила перекусити?
  - Звiдки? Сама тiльки повернулася iз завдання, одразу до тебе.
  - Скучила? - Батько нiжно подивився на матiр. Вона знiяковiла i поглядом показала на мене. Типу - нам перед сином соромно. Ой, дуже треба! Милуйтеся на здоров'я, дорогi батьки!
  - Переживала. Дiд сказав, що вiйна закiнчилася, зараз вечерю готуватимемо. Потерпиш? - Вона пошматувала батька по шевелюрi.
  - Куди подiтися! Звiсно, потерплю Валентина. - Обернувся до мене. - А ти Хома? Чи не помреш з голоду?
  - Ну якщо батьки терплять, то дiти тим бiльше терпiти повиннi. Але не бiльше пiвгодини, iнакше помру вiд виснаження фiзичних сил. Тiльки мам сама вечерю приготуй, скучив за домашньою куховарством.
  - Тодi пiшли, не заважатимемо батьковi, нестимемо бойову службу. Тiльки чур Хома, ти менi допомагаєш, а не сачкуєш як завжди!
  - Базар - вокзал! - За звичкою почав косити пiд крутого пацана, але згадавши жаргон i манери бандита запнувся i продовжив по-людськи. - Звичайно, мам допоможу!
  Не буду козлам i карним злочинцям наслiдувати, це однозначно не мiй iдеал героя. Попрощавшись iз батьком до вечерi i про всяк випадок перевiривши мотузки на бандитах, ми з матiр'ю вийшли з блiндажу на свiже повiтря. У нашому згорiлому будинку весело димiла грубка, представляючи маразмiчну картину - ще рум'янi будинку, на печi стоїть каструля i сковорiдка з вечерею, що розiгрiвається. Клас! Картина Рєпiна - Апо-феоз вiйни! Чи Верещагiна? Втiм не важливо, головне вiйна - вiйною, а обiд - за розпорядком. Помiтивши нас iз матiр'ю, пiдiйшов дiд iз кухлем чаю.
  - Ми зараз iдемо, я i Маша. Потрiбно розiбратися з останнiми орлами бiля машини. Олексiй уперед втiк на розвiдку. Ви втрьох залишаєтеся, тiльки не купою дiйте, а як належить по вiйськовому. Один у блiндажi з бандитами - охорона, другий на вулицi зовнiшнє спостереження навколо будинку, третiй готує вечерю. Самi розберетеся, хто, де, коли. Ми будемо... - Дiд подивився на годинник. - Приблизно через годину - пiвтори. Протримайтесь без нас? Чи не загинете?
  - А з ким воювати? Начебто всiх захопили. - безтурботно знизала плечима мати. - А зi зв'язаними бандитами впораємося.
  - Не тiльки вони становлять небезпеку. Iснує ще теоретична ймовiрнiсть, що бандит, що втiк, повернеться. Але лише теоретична. Найiмовiрнiше, вiн побiжить до машини. Але! Пильнiсть i ще раз пильнiсть! Марiє ти готова? - обернувся до Марiї Йосипiвни, що метушиться бiля плити.
  - Так точно Перший! Тiльки кашу заваджу.
  - Хома, тримай. - Вiн передав кухоль у мої руки, поправив амунiцiю. - Тодi все. Якщо що, викликайте по рацiї. За старшого лишається Гера. Бувай!
  I швидким похiдним кроком вони пiшли по розкислому вiд дощу полю, поруч iз дорогою. Самою дорогою йти було неможливо. Зараз i танк у колiях застрягне. Ех, дороги, бруд та туман. Але готовий посперечатися з будь-яким опонентом, що в Росiї двi бiди - дурнi та дороги, неправда. Не завжди дорогi лихо, бувають у бездорiжжi позитивнi моменти. Тiльки у дурнiв немає майбутнього. Двi фiгурки зникли в перелiску. Вся надiя на них, вирiшать проблему з залишками банди, до ранку можемо спокiйно спати, чекаючи на допомогу.
  - Чув Хома, що дiд сказав? - Мати гордо подивилася на мене. - Я за старшого залишилася. Командир.
  - Запитань немає, пане Начальник. Чого бажаєте? - схилив голову в дурашливому поклонi.
  - Картоплю змусити чистити? - задумливо промовила мати, дивлячись у далечiнь. Ну все, впав! Тепер вона з моєї шиї не злiзе, краще б я з ними пiшов воювати!
  - Чи одразу призначити старшим по кухнi до завтрашнього дня, до кiнця операцiї? З iншого боку, поводився приблизно, накази виконував, карати нема за що. Тож для профiлактики? - Мати подивилася на мене своїм знаменитим строгим поглядом, вiд якого у мене з раннього дитинства озноб i мурашки по тiлу. Начебто дорослий хлопець, але й досi боюся материнського гнiву, як, утiм, усi чоловiки нашого сiмейства, включаючи вiйськового дiда. На душi стало тужливо, але несподiвано мати пiдморгнула розсмiявшись. - Жарт.
  - Ну i жарти у тебе мам! - На серцi одразу вiдлягло. - Так можна i заїкою сина залишити.
  - А як з вами, мужиками чинити? Вас же четверо, а я одна, тендiтна та беззахисна. Доводиться тримати вас у залiзнiй вуздi, щоб не розбавилися. - Вона погладила мене по головi i шморгнула носом. - Зовсiм ти Хома великий став, дорослий. Як роки бiжать! Ще недавно маленький був.
   - Все тече, все мiняється мам.
  - Знаю фiлософ ти мiй, знаю. Прикро, ми старiємо ще й до ладу i не поживши для себе. Гаразд, не до сентиментiв. Iди бережи нас, а я бiля плити постою.
  - Зрозумiв. Якщо хочеш, то я можу покалiчити?
  - Знаю, дякую за турботу. Гвинтiвку мою вiзьми, вона з пiдзорною трубою, далеко видно околицi.
  - Не труба, а прицiл. Не шкода?
  - Нi, звичайно, не шкода, ось ще залiзяку шкодувати? I рацiю мою забери, на зв'язку будеш.
  - Зрозумiв. - Я забрав рацiю i взявши снайперську гвинтiвку, пiшов вибирати мiсце для бойової варти.
  Звiдки менi краще вести спостереження? Потрiбно неподалiк будинку i максимально оглядове. Останнiй бандит втiк у бiк ялинки, значить у будь-якому разi якщо повернеться з того боку, з боку низини. Йти в занедбаний будинок з проломленою стелею? Далеко, не докричуся. А якщо на стог сiна? Високо над землею, а головне м'яко, мене не видно, а нормальний огляд. Тодi вперед! Скинувши шар промоклого сiна, зручно вмостився i приклавши око до окуляра прицiлу гвинтiвки, почав оглядати околицi.
  Який довгий день, а поїв лише вранцi! Калорiй витратив - жах, а день ще не закiнчився, а справ незавершених! Лежати на сiнi тепло i м'яко, аби не заснути. Але як заснеш, коли з голоду живiт зводить, а слин - повний рот, того дивись захлинешся. Будемо про приємне мрiяти .... Наприклад, куди я кандидатськi грошi дiватиму?
  Спочатку - пристойно пiдкрiпитися, курочкою копченою, салатiв - сервелатiв, колбаси рiзної, гусака смаженого в яблуках! Нi, порося молочного з хроном! Звичайно непогано i пельмiшки зi сметаною! А ще кажуть - китайська кухня смачна, але специфiчна. До речi, у нас у мiстi вiдкрили ресторан з китайською кухнею. Iз шiстнадцяти рокiв у злачнi заклади пускають? Якщо без алкоголю - так... А менi алкоголь потрiбен? Нi. А чому так дрiбно мислимо Хома Фроловича? Треба куштувати чужу кухню в оригiналi! Китайська - їхати до Китаю! Французька - прямо в Париж, трiскати жаб'ячi лапки та устрицi! Макарони з пiцою - до Iталiї! А пепсi, з якою-колою пити? У Сполученi Штати? А що там поїсти? Гамбургер iз Мак-Дональдсом? У мене вiд них печiя. В Англiю - "вiвсянку - сер?" Що ж менi i в Британiю не з'їздити, якщо я не люблю вiвсянку? До речi, там ще бiфштекси з кров'ю люблять - нацiональна їжа. Брррр... Дика країна. А в Норвегiї нацiональна страва - протухлий солодкий оселедець. До Норвегiї не поїду! Краще до Нiмеччини, там нацiональна їжа - сосиски з тушкованою капустою. Набагато краще, нiж протухла риба. Не погано....
  З далекого будинку виглянула сусiдка i знову втекла. Боїться. Правильно бабуся, сидиш удома, цiлей будеш. Я розумiю твiй стан, жила в тишi та спокої, а тут на старiсть - Бух! Трах! Вибухи, стрiлянина, чужий будинок горить, чорт тi, що вiдбувається. Формове неподобство!
  З лiсу виїхав майже порожнiй воз iз сiном, запряжений шкапом i з мужиком на передку. Так... Цiкаво, звiдки люди, о десятiй годинi вечора? З лiсу звiстимо? Пiзно за грибами .... Сено косил? Чи не час для сiножатi. Заглянув до окуляра снай-перської гвинтiвки. Волосатий i бородатий мужик у чорному балахонi та хрестом на всi груди. Нова росiйська? Хрест великий для нової росiйської, вони зараз скромнiше носять. Стиль вiд Версачi вже не в модi. Типу - новий сiльський? Абсурд. А чи не пiп це, де я побував днями? Але якийсь розпатланий i роздертий, без капелюха. Вони завжди у головному уборi, як вiйськовослужбовцi. Служба! Розслабився? Але вiн не п'є... чи це не вiн? Два попи на селi? Нонсенс! Пiд'їде ближче - розглянемо, а зараз повiдомимо начальника. Мати стояла бiля печi, що обгорiла, i щось одночасно помiшувала в каструлi i на сковородi. За запахом миттєво визначив вечерю. Суп i картопля з м'ясом. Мало робить, на всiх не вистачить.
   - Мам!
  - Що? - Вона обернулася на мiй голос.
  - Тут вiз їде, з попом. Що робити?
   - Спостерiгай i з дiдом зв'яжися, хай знає.
  - Зрозумiв. - Я перейшов на дiда. - Перший це Фокс, Прийом!
  - Що трапилося Фокс? - Дiд вiдповiв негайно.
  - У нас тут новi люди з'явилися, вiз iз людиною. Начебто пiп, але з боку лiсу. Проте пiдозрiло.
  - Пiп кажеш? Батюшка? Мiхалич напевно, - Дiд видужав. - Петро Михайлович, служить у мiсцевiй церквi, вiн iнодi їздить у той бiк, село там. Напрямки через лiс йому ближче, чи то родичi живуть, чи то по церковнiй службi. Вiн який iз себе? Високий низький?
  - Зараз змалюю. - Я заглянув у окуляр прицiлу снайперської гвинтiвки. - Пiп як пiп, лiтнiй, рокiв п'ятдесят п'ять, сивий, високий, товстий, тiльки якийсь розпатланий, подряпаний i без шапки. Попи завжди в головних уборах ходять, як вiйськовий стан? Форма одягу?
  - Так, капелюх, частина унiформи. Без скуфiї i розпатланий? - Дiд здивовано хмикнув у рацiю. - Точно Фома, дивно. Будь уважнiше. За словесним описом, начебто вiн, але якщо розпатланий, то я не знаю що й сказати. Щось у нього трапилося Мати, у сенсi Геру попереди.
  - Є! А як у вас?
  - Пiдходимо. Кiнець зв'язку. Постiйно тримай мене в курсi. - Справ вiдключився. Мамулю попередити однозначно. I що вiн там ще сказав? Пильнiсть не втрачати? Ну, з цим у нас проблем немає.
  - Мам! Перший наказав бути настороже, сходи батька попереди про всяк випадок! Нехай озброюється!
  - Добре. - Вона вiдiйшла вiд грубки i зникла в блiндажi. Через хвилину з'явилася обернено, щось поправляючи пiд курткою.
  Вiз повiльно наближався, кiнь насилу витягаючи копита з бруду, йшов дуже важко. Пiп сидiв неприродно прямо i майже нерухомо, лише зрiдка струшуючи вiжками, пiдганяючи коня, на що вона не звертала уваги, надсадно пирхаючи пiд нiс. Пiд'їхавши до роздорiжжя дороги, вiзок несподiвано звернув до нашого будинку. Ну, це вже зовсiм пiдозрiло. Тут що йому треба? Проста цiкавiсть? Спiвучасть? Скоро дiзнаємось. Я майже перестав дихати i причаївся, як кiт перед мишею. Хоч який кiт - рисись! А може, навiть i тигр! Коротше, хижак у засiдцi.
  Пiд'їхавши майже впритул до огорожi, перед згорiлим будинком, вiзок зупинився, але пiп злазити не став, а продовжував сидiти так само прямо i мовчки. Мати кинувши куховарство пiдiйшла до воза i перехрестившись на хрест попа, вклонилася в пояс. Нiчого собi! Мати церковнi обряди знає, i в бога вiрить? Ото не знав.
  - Привiт батюшка. Благослови рабу божому.
  - Благослови тебе Господи дочка моя. У вас щось трапилося? Пожежа?
  - Погорiли батюшка, хулiгани напали, приїхали погостювати в якiсь повiки, а тут нате вам. - Мати схлипнула. - Прямо не знаю, що зi свiтом робиться! Нi сорому, нi совiстi людей не стало.
  - Так, без бога в душi люди живуть, скотинилися без вiри. Але ти дочка моя не переживай, все в руках божих. Як узяв, так i дасть. А чоловiк де ваш, зi свекром Федором Феоктистовичем?
  - Пiшли до колгоспу, до села, машину просити, з'їжджати звiдси будемо. Залишки скарбу, та особистих речей, якi не згорiли, перевезти до мiста.
  - Добре, добре... - За спиною попа ворухнулося сiно. Ого! А що це за фокуси? Хтось ховається?
  - Так кажеш, немає нiкого? - Пiп почав посилено гримасувати, щось пояснюючи матерi мiмiкою обличчя, хоча особисто я нiчого не зрозумiв, i судячи з безтурботного обличчя матерi, вона теж не втрутилася в обстановку.
  - Одна батюшка, зовсiм одна залишилася, ось сиджу чекаю, та вечерю готую. Не залишитеся покуштувати скромну вечерю? Скрасити, самотнiсть нещасної, вiруючої жiнки, що погрязла в грiхах? Змiцнити у святiй вiрi, що овечку заблукала за стопкою вина? - Ну мам, щось тебе понесло, не в той степ!
  - Зараз змiцнимо, вiвця! - вiдповiло сiно, розлiтаючись клаптями в рiзнi боки i з-за спини попа з'явився бандит, що втiк, до цього моменту вдало маскується у вiзку. Взявши на мушку автомата, мати, радiсно прогарчав, обридливо облизуючись, нiби вже почав вечеряти - I змiцнимо, i скуштуємо!
  Подальше сталося блискавично. Ледве стовбур опинився осторонь спини попа, як вiн миттєво розвернувшись, схопив автомат за стовбур i смикнув його вбiк вгору. Пролунала довга автоматна черга, що йшла в блакитне небо, а пiп i бандит схопилися в рукопашнiй сутичцi. Мати, що стоїть метрiв за три вiд воза, спочатку стрiлянини впала на землю, йдучи з лiнiї вогню, потiм схопилася i пiдбiгши до тих, хто б'ється, стала вивертати не стрiляючий автомат, з рук бандита.
  Все е вiдбувалося стрiмко, що я не встиг врубатися в те, що вiдбувається, ляскаючи очима i розкривши рота на всю широчiнь. Патрони в автоматi чи закiнчилися, чи мама змогла вiдчепити його пальцi вiд спускового гачка, але автомат мовчав, доносячи до мене лише сопiння i вигуки б'ються. Нарештi я вийшов зi стану зацiпенiння i зiскочив зi свого укриття кинувся на допомогу. Бандит попався дуже сильний i так просто здаватися не хотiв.
  - Треба його за ноги тримати! Я зараз допоможу! - I кинувся на допомогу, намагаючись упiймати ноги терориста. Поки я ловив праву ногу, лiва нога, що невiдомо звiдки з'явилася, в брудному чоботi, заїхала менi по лобi i я кудись полетiв... далеко - далеко... i вона слiдом за мною...
  Ми летiли разом iз ногою бандита по безмежному космосу, у невагомостi, у безповiтряному просторi, вона продовжувала мене боляче лягати, тiльки не по лобi, а по щоках, миготивши то з одного, то з iншого боку, а iнодi й одночасно з обох. Але боляче не було, тiльки запах, неприємний запах нашатирю. Хiба чоботи мажуть нашатир-ною гидотою? Навiщо? Треба мазати шевським кремом, а потiм чистити щiткою, щоб блищали як у кота... Причому тут кiт, вiн же вовняний? Як може шерсть блищати i де я?
  - Хома! Прокинься! Хома! - Як крiзь щiльну вату долинув слабкий батьковий голос. Я непритомний? Дивно... Вiн напевно хотiв сказати прокинься... Ну звичайно, прокинься! Я сплю, просто сплю, i менi наснився iдiотський сон, про лiтаючу ногу в чоботi. Який дурний i безглуздий сон. Хоча хто знає, це мене попереджає про щось пiдсвiдомiсть? Насниться ж марення луска! Треба прокидатися, час до школи... Знову просплю школу... Яка школа влiтку, у мене ж канiкули?
  - Тату! Вiдстань. Яка школа, маю лiтнi канiкули! Дайте поспати. - Я спробував перевернутись на бiк.
  - Замовляється, ой погано як... - заголосив мамин голос. I вона мене розбудити хо-чет? I хто замовляється? Я?
  - Не крутись Хома! Лежи на спинi, вiдпочивай. Начебто приходить до тями, очухується. Все нормально, не хвилюйся Валентина. Ганчiрку намочи водою. - За мить щось холодне i мокре лягло на чоло. Знущаються?
  - Дайте поспати зрештою! - Я знову спробував перевернутися на бiк i розплющити очi. Нiчого не вийшло. Пiд ковдрою та пов'язаний? Всi жарти жартують.
   - Лежи Хома, не сiпайся - поки тобi вставати рано.
  - Та я не хочу вставати, я спати хочу! А ви надi мною знущаєтеся! - До мене остаточно дiйшло, що щось не так. Нiхто не будить, вставати не дозволяють, а я на лiтнiх канiкулах. Де я на канiкулах? Вдома? Нi, має бути у дiда на селi. Вже краще все встає на свої мiсця, крiм мене. Ще раз, канiкули, село, ялинка, дiд, новий росiйський, грошi, вiйна, бандит, нога в чоботi. Ну, нарештi, приїхали!
   - А де бандит?
  - Який саме? Твiй кривдник? У загальнiй купi пов'язаний. Тут усе гаразд. Голова не болить, не нудить?
  - Блювати? Нi. Тiльки слабкiсть i очi не розплющуються, я ослiп?
  - Вибач, сапка на очi сповзла, зараз. - Чорна i мокра пелена сповзла з очей. Надi мною сяяло зоряне небо. У селi... У полi зору з'явилися знайомi обличчя, борода дiда, посмiшка батька та червонi очi матерi. Ревiла через мене? Що ж я наробити встиг? Пiдставив голову свою, пiд черевик кований? Сором i ганьба менi на вiки вiчнi! Не змiг захиститися, прийомом! Слабак.
  - Ти лежи, можеш i поспати, зараз у мiсто поїдемо, додому. Тебе у вiзку до машини довеземо, потерпиш? - спитав дiд.
   - Та я й можу стати.
  - А ось цього не треба. - втрутився батько. - Нам ускладнень не потрiбно, а за вiдсутностi медикаментiв, спокiй - найкращi лiки.
  - Вiдпочивай синку. - Прохолодна рука матерi лягла менi на чоло. - Все буде гаразд, приїдемо, вiдпочинемо.
   - Мам, а скiльки часу валяюся непритомний?
  - Недовго, години двi. - Нiчого собi - недовго! Лягнув мене бандит чоботом, не гiрше нiж кiнь копитом. Так i з котушок злетiти недовго. Добре на лобi кiстка товста, i мозкiв мало, штовхнув би лiвiше i все... прощай країна, йду у вiчне плавання. Це що виходить? Вони двi години мене до тями приводили?! Зрозумiло, чому радi батьки iз дiдом. Майже повернули з того свiту, а Ноа навiть не допомогла!
  - Якщо ти так мене покликав, то я прийшла. I хочу тобi сказати, ти не правий Хома, я спостерiгала. - зазвучав голос Ноа, у моїй головi.
  - А це ти! Спостерiгач. - Як змiг вклав у свої думки обурення та гiркоту. - Могла б проявиться ранiше та провести сеанс терапiї!
  - Ти не кликав, це один. Безпосередньої небезпеки був, два.
  - Ну, знаєш, математику. Iнодi треба самостiйно мiзками ворушити, корисно для загального iнтелектуального розвитку. Виявляти iнiцiативу, а не суворо дiяти за iнструкцiєю, отриманою вiд начальства.
  - Не розумiю, то вимагаємо суворого виконання побажань, то вимагаємо їх порушувати. Але суворе виконання домовленостей сприяє.
  - Не треба... Нiчому воно не сприяє! - перервав монолог Ної. - Продовжимо розмову наступного разу, а зараз я розумiю недостатньо швидко i правильно. Бувай! Згинь з моїх мiзкiв, гальмо!
   - Гальмо - це...
   - Так, так, це й те... Згинь!
  Даремно я рiзко з нею розмовляю. За великим рахунком вона має рацiю, сказали не лiзь, значить не лiзь. Тим бiльше, безпосередньої небезпеки для органiзму немає. Але як тяжко на душi! Депресiя на серцi викликана нокаутом, i вантажиться проблемами самокопання зараз не треба, а треба шукати приємне в малому. Наприклад, погода. Прекрасний лiтнiй вечiр, вiйна закiнчилася, решта - завтра. Дiд тут, а подружжя немає. Висновок - машини благополучно захопленi та перебувають у наших руках. Я лежу у вiзку i мене повезуть, а iншим пiшки йти, три кiлометри по бруду - малоприємна радiсть, i в моєму бойовому пораненнi є позитивнi моменти. Краса!
  Знову ж таки батьки жалiтимуть, пiдуть на поступки, куплять менi з зарплати комп'ютер, стiльниковий телефон, мандаринiв... Семен Семенович! У вашiй головi серйозне пошкодження, бабки-то, у мене! Я сам вирiшуватиму, що купувати, а що нi! Якщо дожи-ву... Тьху! На сумне потягло. Треба думати про приємне, швидше одужаю... або помру. Знову! Ноа тобi все пояснила, нiчого iстотного з моєю головою не сталося. Але боляче...
  Бiля блiндажу почалася метушня, я трохи повернув поранену голову на шум, батько витягував наших полонених бандитiв i передавав дiдовi з батюшкою. Петро Михайлович у драної мантiї з напiввiдiрваним рукавом, нагадував не сучасного служителя релiгiйного культу, а первiсного християнина, часiв гонiнь язичниками та iновiрцями. Боротьба з одним з них, мабуть, тривала ще довго без мене, але батюшка виглядав бадьоро, i судячи з того, як вiн з дiдом, суперечка їх ставили в шеренгу i пов'язували разом, складалося враження, що вони однополчани. Думка цiкава, служба у церквi, лише прикриття для iншої спецслужби?
  Усiх сiмох бандитiв вишикували в колону по двоє, дiд звiльнив бандитам ноги, щоб могли пересуватися самостiйно, перевiрив ще раз фортецю вузлiв на мотузках i вирiшив штовхнути агiтацiйну промову. Броневика з трибуною не було, тож виступав скромно перед строєм.
  - Отже, панове хулiгани, бандити, карнi злочинцi та iнша нечисть. Iти недалеко, три кiлометри, до ваших автомобiлiв. Проїхати до нас вони не можуть, самi бачите, якi тут дороги пiсля дощу. Так що топаємо нiжками, по глинi та бруду. Якщо ви наївно думаєте, що все обiйдеться, то ви не маєте рацiї. Там на нас чекають доблеснi внутрiшнi органи. Звiдки там мiлiцiя? Вiдповiдаю. Приїхали на виклик. Викликав я. Ваш покровитель, в даний момент пiшов в бiгу i прикрити вас не зможе, та й чесно не буде. Ви для нього вiдпрацьований матерiал. Розшукує його не лише мiлiцiя, а й його улюблений дах. Як ви здогадуєтеся, йому повний... м-да, у сенсi крах. Питання полягає в одному моментi, хто його найшвидше знайде. Розумiєте, про що я говорю? На сходження не розраховувайте, але спiвпраця з кримiнальною Фiмiдою може дати позитивнi плоди.
  - А як це? Термiн загасять? - поцiкавився один iз полонених, з великим синцем пiд лiвим оком.
  - Незакiнчена середня освiта, юначе? Можеш не вiдповiдати, за вiдбитком iнтелекту на твоєму обличчi, ясно. Пояснюю останнiй раз, доступною для деяких з вас, мовою. Будьте спiвпрацювати зi слiдством i мною, допоможу змiнити формулювання вашого затримання. Коротше, або розбiйний напад i бандитизм, або побутове непорозумiння - хулiганство плюс незаконне зберiгання зброї. Десять рокiв, чи три роки - рiзниця є? Якщо вам немає рiзницi, то й менi втрачати нiчого, змiните показання, витягну докази i вас виверну навиворiт. Тепер з питань пересування колони - крок влiво, вправо, стрибки на мiсцi, хникання i симуляцiя - все це розцiнюю як спробу втечi. Я гуманiст - вбивати не буду, але покалiчу, а потiм передам до рук ескулапа.
  - Це ось тому? Здоровому бугаю в руки? - поцiкавився перебинтований бандит, вказуючи на батька, що стоїть неподалiк.
  - Так, до мого єдиного сина, на якого ви азартно полювали, так що долечить того, хто провинився до логiчного кiнця, любить вiн цю справу - людей залiковувати. Ще питання? Мовчання знак згоди. Значить, переконав, тодi вперед.
  I ми рушили в дорогу. Попереду бiля коня, притримуючи її за узду, крокував батюшка, у возi поранений боєць - голова пов'язана, кров на рукавi, слiд кривавий тягнеться по сирiй травi - тобто я, бiля мене, мати зi снайперською гвинтiвкою на плечi, слiдом колона пов'язаних бандитiв, трохи збоку й осторонь - батько з автоматом через шию i сорочцi захисного кольору з закатаними рукавами - вилитий партизани часiв холодної вiйни, i замикав нашу процесiю дiд, в даний момент про щось мирно розмовляє по рацiї. На найближчiй купинi колесо вiзка пiдстрибнуло i мене сильно струснуло, що мало не вилетiв пiд копита коня. Ну вже, нiж така стрибка по колiях, краще плестись пiшки, iнакше доставлять до мiсця призначення, мої частини тiла i внутрiшньостi, окремо.
  - Тату! Може, все-таки, як iншi присутнi, пiду пiшки? А то я такої тряски не витримаю! Загину молодим... - Батько пiдiйшов ближче, помацав задумливо моє чоло. Вся процесiя зупинилася в очiкуваннi на його вердикт.
  - Небажано звичайно, але доведеться. Ношi збудувати? Голова не крутиться? - Я злiз iз воза, погойдувало, в ногах слабкiсть, але в принципi, дiйду... голова закружляла. Ну на фiг, краще їхати у вiзку, нiж страждати пiшки.
   - Її... , поїду на возi.
  - На Ласку посадити? Чи не так трясти буде, поїдеш на конi? - спитав Петро Михайло. На конi я нiколи в життi не їздив, на старiсть спробувати жокеєм? Ризик-нути?
  - А вона не кусається, не брикається? - запитала про всяк випадок мамуля, що стояла до цього моменту мовчки.
  - Боїшся? - запитав Петро Михайлович у мене.
  - Ну як сказати..., жодного разу не катався верхи на конi. На машинi абсолютно просто, а на нiй ... Вона не кусається?
  - Смирна, не хвилюйся. Давай допоможу залiзти. - Ми пiдiйшли до коня та спiльними стараннями, я був посаджений у сiдло. Ласка подивилася на мене сумним карим оком, але нiчого не зробила, пожалiла пораненого бiйця, лише сумно пирхнула i струснула стриженою гривою.
  - влаштувався Хома? Добре? - Зi спини конi, люди, проблеми i хвороби здалися дрiбними, не заслуговують на увагу, а голова перестала паморочитися. Краєвид!
  - Ага. Класно! А вона мене точно не скине зi спини? Раптом вiн не верховий кiнь, а їздовий? Чи рiзницi немає?
  - Але! Пiшла рiдна! - Батюшка взяв її пiд вуздечки i ми рушили в дорогу, почало трясти, але терпимо. Пiп балакуче продовжив пояснювати, - Є звичайно рiзниця мiж верховим i їздовим конем, але не принципова, я її тримаю. Та й лiтня вона роками, норiв уже не показує, це як у життi, ти з ласкою до людей i тварин i вони тобi вiдповiдають.
  - Якби так завжди було в життi! То нi воєн, нi сварок, нi ворожнечi не iснувало б у свiтi. Тиша, та благодать!
  - Недосконалий свiт, багато в ньому зла, але потихеньку, по крапельцi, вiн все одно, стає кращим i чистiшим. Якщо є в твоїй душi мiсце для слова божого, живеш за його завiтами, то наближаєш царство боже на землi нашiй. Ти Хома вибач, я про це можу довго говорити, не зупиниш, а тобi напевно спокiй потрiбен, як не прийдеш до мене в храм божий i ми поговоримо. Ти в бога вiруєш?
  Я розгублено знизав плечима. Питання Петра Михайловича застав мене зненацька, чи вiрю я? А я знаю? Тут iнодi собi не вiриш, не те що ще комусь. I чи є вiн взагалi - бог? Але є, а вiн? Хоча якщо iншої сторони на це подивитися, так би мовити знизу вгору i трохи праворуч, то може i є бог .... Якщо вже Ноа iснує! Або не iснує...
  
   МОЯ МIЛIЦIЯ, МЕНЕ БЕРЕЖЕ.
  
  У фiлософських роздумах про вiру, я проїхав майже всю дорогу вiд села до асфальту, але в кiнцевої точки подорожi почувся надсадний рев мотора перемiщується нецензурними словами i вигуками. Дiд наказав зупинитись колонi i пiшов уперед, на розвiдку.
  Бандити без сил повалилися на сиру траву. Нинi воїнство вдавало жалюгiдного вигляду. Перемазанi в глинi, брудi, власної кровi по вуха, перемотанi мотузками та бинтами, пропахлi запахом старої картоплi, чимось нагадували полонених французiв iз першої вiтчизняної вiйни. Може тим, що були смаглявими брюнетами i обмiнювалися мiж собою гортанними фразами пiвденною мовою? Це не по горах бiгати гiрською ланню, наш бруд i бездорiжжя, кого завгодно без сил залишить, крутiше камiння та байракiв. Батько змахнув рукою, змушуючи полонених замовкнути i щiльно притис навушник рацiї до вуха. Неголосно обмiнявся парою фраз iз дiдом. Закiнчивши розмову i вiдключивши рацiю, почав командувати.
  - Пiдйом панове карнi злочинцi! Михалич чiпай! - Арештанти зi стогоном пiднялися i почали рух.
  - Все нормально, мiлiцiя попереду. ОМОН. Застрягли на машинi, двi години тому, провалилися в багнюку, по самi... коротше, по колеса, нам до пояса буде.
  - Це вони на допомогу поспiшають!? - поцiкавилася мати з обуренням. - Моя мiлiцiя мене береже...
  - Так, поспiшають. Доблеснi внутрiшнi органи... - Що саме сказав батько далi, я не почув через скрип вiзка.
  Пiднявшись на гiрку, побачили застрялу машину з мигалкою i людей, що копошилися поруч, у мiлiцейськiй формi та бронежилетах. Ледве осторонь стояв дiд i давав поради, але марно, автомобiль стояв як укопаний, по бампер у брудi. Побачивши нас мiлiцiонери радiсно загомонiли, зрадiвши зi зрозумiлих причин. По-перше, вся брудна робота з упiймання та знешкодження злочинцiв зроблена за них, а по-друге, нарештi вони зможуть витягнути з бруду свою колиму. Вiд натовпу вiдокремився один iз мiлiцiонерiв i поправляючи каску попрямував назустрiч до нас. Судячи з чотирьох маленьких зiрочок на погонах - капiтан.
  - Привiт орли! Нарештi! Вибачте мужики - затримка вийшла, ми безпосередньо застрягли в ямi, майже витягли, мало - мало не встигли. - Оглянувши пов'язаних бандитiв, мiлiцiонер зрадiв. - Ооо! Якi люди! Уся банда у зборi! Привiт Хасане. Сто рокiв тебе не бачив! Ну зараз на нари сядеш, не вiдвертаєшся!
  - Подивимося громадянин начальник, - процiдив широко посмiхаючись розбитими губами, ватажок. - Ще не вечiр.
  - Циц клоун, заткнися! - гаркнув на Хасана батько i звернувся до мiлiцiонера. - А ви капiтан, не правi Яка затримка? А пiшки не можна було дiйти? За двi години можна до мiста добiгти! Туди i назад!
  - Як я кину кину? Мене по головцi не погладять, за порушення посадових iнструкцiй, це не хухри - мухри!
  - А що нас мало не вбили? Чи це не порушення боргу? - поцiкавилася мама, роблячи невинну фiзiономiю. Це її манера, перед бурею, бути лагiдною та нiжною. Ну бережися мiлiцiя, зараз отримайте прочухана!
  - То ж не гримнули? - З обеззброюючою простотою, вiдповiв капiтан, розвiвши руками. - Все закiнчилось добре. Злочинцi затриманi, ви живi. Премiя у кишенi, а вас за сприяння органам до почесної грамоти представимо.
  Мати з батьком одночасно важко зiтхнули, набираючи в легенi повiтря для гнiвної тиради, але переглянувшись, похитали головами подумки погоджуючись один з одним - що з товариша вiзьмеш! I вирiшили не з'ясовувати стосунки з дрiбним мiлiцейським начальником.
  - А зараз що робити? - поцiкавився батько у мiлiцiонера.
  - Так, це... - Капiтан почухав каску в районi темечка. - Машину б допомогти витягти, а далi ми вже самi все зробимо. Як належно. Протокольчик типу складемо, паспорт-ний режим перевiримо, показання по гарячих слiдах, слiдчi дiї, то се...
   - I як довго це задоволення триватиме?
  - Якщо по швиденькому, година - пiвтори, А якщо як годиться... - Капiтан задумався закочував очi вгору i беззвучно заворушив губами, пiдраховуючи в головi необхiдний час. Пiдiйшов дiд i став поруч iз нами, обтрушуючи бруд з рук.
  - Якщо годиться, то години три! - життєрадiсно видав результат своїх пiдрахункiв мiлiцiонер.
  - Нам тут всю нiч стирчати, з вашої ласки?! - Вибухнула мама. - У нас син ра-нен, будинок згорiв, все на нервах...
  - Валентина заспокойся. - Дiд обiйняв матiр i обернувся до капiтана. - Почекай начальник, менi треба порадитися з колективом. Щось нове повiдомити. Ходiмо вiдiйдемо трохи вбiк.
  - А як же машина? - ображено поцiкавився у дiда капiтан.
  - Витягнемо, витягнемо, не переживай. Сходи покури з бiйцями, i папери заповнюй, чорнила готуй до показань. - Ми вiдiйшли пiд дерево.
  - Якi папери? - навздогiн поцiкавився капiтан.
  - Протоколи заповнювати! До речi, можеш використати працю затриманих, хоч якийсь толк вiд них буде.
  - Точно! Як я одразу не здогадався! - капiтан грюкнув себе по касцi. Мабуть у касцi знаходилися мiзки мiлiцiонера. - Ану затриманi, вперед за мною!
  - Не маєте права використовувати працю пiдслiдних! - iз викликом сказав один iз бандитiв. - Ми свої права знаємо!
  - Нарештi! Ну дякую друже! Опiр органам правопорядку? А то мої хлопцi всi на нервах, стомленi, треба б стрес зняти, та й менi б не завадило... - Витяг з-за спини гумову палицю i постукуючи об чобiт став наближатися до бандитiв. - Отже? Хто тут не бажає допомагати працiвникам мiлiцiї?
  - Та вже... Не пощастило нашим друзям. Зараз вiдiрветься на них... - зiтхнув батько i запропонував дiдовi. - Може подалi вiдiйдемо?
  - Доведеться. - Ми вiдiйшли ще метрiв на двадцять.
  - Що сталося тато? - запитала мати, сiдаючи на пеньок. - Якi новини? Ще щось трапилося?
  - Вiдкрилися новi обставини справи. Менi повiдомили, Петрович начебто загинув. Чи нещасний випадок, чи iнфаркт, уточнюють.
  - Ну слава Богу! Туди йому дорога! Собацi собача смерть. - Батько плюнув на землю i розтер плювок пiдбором. У натовпi пов'язаних бандитiв, пролунали сумнi вигуки, перемежуванi глухими ударами гумового демократизатора, про тiла затриманих i радiсним молодецьким вуханням капiтана.
  - Туди йому дорога чи нi, я ще не знаю, та й не в цьому рiч. Що робити будемо?
  - До мiста треба їхати - упевнено заявив батько. - Менi завтра, з ранку, до слiдчого йти, свiдчення давати...
  - Я з тобою! - одразу ж сказала мати. - Одного не вiдпущу!
  - А я? Менi теж у мiсто треба! Деякi справи доробити, i так далi ... - Встряю за компанiю i я. - Набридло в селi сидiти.
  - Звiсно з нами! - пiдтримала мати. - Не в ямi ж тобi ночувати, раз будинок згорiв. I ми переживатимемо менше.
  - Кидаєте старого? Жартую, жартую. Добре, давайте так i зробимо. - Дiд на секунду задумався. - Я з Олексiєм Володимировичем та Марiєю Йосипiвною, залишаюся тут, з мiлiцiєю. Давати свiдчення, складати протокол... Молодятiв дочекатися з машиною. Де застрягли? А ви прямо зараз їдьте додому. Толку вiд вас мало, завтра день напружений. У капiтана, попрошу пару мiлiцiонерiв для супроводу, i на бандитськiй машинi поїдете до мiста. А ми потiм пiд'їдемо, як тут завершимо. Ферштейн?
  - Я можу бути чимось корисним? - запитав Петро Михайлович, який до цього стояв байдуже поряд з нами.
  - Вибач Петре Михайловичу, звичайно! Якби ви залишилися з нами як свiдок i потерпiлий, це було б дуже добре. Якщо додому не поспiшайте.
  - Богоугодну справу треба довести до кiнця. Злодiй i бандит повинен сидiти у в'язницi, а не гуляти волею, чинячи зло порядним людям.
  - От i домовилися. Спасибi. Тодi будемо розлучатися? - звернувся дiд до нас. Батько розгублено озирнувся довкола.
   - А де машина?
  - Ах да! Клятий склероз. - Дiд махнув рукою у бiк дороги. - Дорогою прямо, на вас там уже чекають Олексiй з Марiєю.
  - Тодi ми пiшли. Хома, чи зможеш пiшки до машини дiйти? - Мама помацала мiй лоб. До речi, чи можу я дiйти? Прислухався до органiзму, але крiм втоми, iнших неприємних симптомiв не вiдчув. Це тiшить, житимемо.
  - Дойду. - твердим голосом пообiцяв батькам та дiдовi. - А зброю можна забрати додому?
  - З глузду з'їхав? Нi, звичайно, тут треба залишити! I ви, до речi, роззброюйтеся, жодних трофеїв, а то розуму вистачить у мiсто з собою забрати, проблеми нам не потрiбнi.
  - I мою рушницю вiддавати? Жаль. - Мама з нiжнiстю погладила по прикладу снайперську гвинтiвку. - Гарна штучка...
  - Вiйна закiнчилась. Накази не обговорюються, а виконуються. - посмiхнувся дiд. - Зрозумiло, Гера?
  - Будь ласка, я так просто запитала. - вiдповiла мати i пiшла здавати озброєння, ми потяглися слiдом за нею.
  Бандити нарiвнi з мiлiцiонерами штовхали автомобiль пiд мудрим керiвництвом капiтана. Скинувши зброю на вiзок до Петра Михайловича, ми впряглися у спiльну справу. Пiд дружним натиском потерпiлих - тобто нашої сiм'ї, пiдозрюваних - маються на увазi бандитiв, i внутрiшнiх органiв державної влади - коротше за мiлiцiонерiв, машина опинилася на сухому мiсцi i капiтан приступив до оформлення документiв. Про-токоли, описи зброї та подiбнi заходи. З нами вiн закiнчив швидко i тепло попрощавшись, ми пiшли у супроводi двох мiлiцiонерiв до машин, що чекали нас. Товаришi попалися мовчазнi, а ми настiльки втомилися пригодами, так що брели всю дорогу в тишi i спокої. Переваливши через пагорб, побачили автомобiлi, що стояли на узбiччi, i сидiли на капотi, Олексiя та Марiю. Помiтивши нас радiсно замахали руками, пiдзиваючи, i ми прискорили крок. Через кiлька хвилин ми вже стояли поруч iз ними та вибирали автомобiль для поїздки до мiста.
  Обидва автомобiлi були iномарками, не новими, але в пристойному станi i ми застигли в роздумах, як той осел мiж двома однаковими стогами сiна. Першим знайшов вихiд iз становища батько.
  - Хто веде автомобiль, той i обирає! Значить, я!
  - Я теж умiю вести автомобiль! - обурився я. - Не гiрше за тебе, а навiть краще! Я недавно з дiдом, сам їхав!
  - Може, краще я поведу? - Втрутився один iз мiлiцiонерiв, виявляється, i вони можуть говорити! Автомобiлiст-аматор? Але батько припинив чужi намiри на коренi.
  - У тебе Хома травма, тобi не можна. А ви товаришi не потiм до нас приставленi, щоб рулити, ваше завдання нас охороняти, вiдстрiлюватися вiд можливих нападникiв, на зворотному шляху прокотiться, так що альтернативи немає. Можете займати мiсця згiдно з ранжиром.
  I поки ми розумiли, як гiдно вiдповiсти, батько сiв за мiсце водiя. Iншi любителi, невдоволено бурчачи пiд нiс, полiзли слiдом за ним, але вже на пасажирськi мiсця. Я смикнувся слiдом, але в останнiй момент згадав про коробку зi шпигунськими прибамбасами. Вiддати Олексiю Володимировичу i чорт iз нею? А що я йому скажу? Алiбi-то, нi Знову тобi Хома брехати, i викручуватися... забрехався я з ними з усiма, звичайно! Тяжко зiтхнувши, я пiдiйшов до Олексiя Володимировича.
  - Тату! Я зараз! - крикнув батьковi. - Олексiю Володимировичу, можна вас на секундочку.... - Вiн здивовано глянув на мене, але покiрно пiшов за мною убiк, вiд чужих вух.
   - Тут така справа... - Зам'явся я, набираючись духу i не знаючи з чого почати.
   - Говори як є, не соромся, батькам не розповiм.
   - А дiдовi?
   - I дiдовi.
   - Пам'ятаєте, день напередоднi вiд'їзду, коли ми випадково побачилися в мiстi?
   - Пам'ятаю.
  - Тут, я типу того, ненароком одну штуку знайшов. - Дiставши з кишенi коробочку, простяг Олексiю. - Ось.
  Вiн мовчки взяв її в руку i почав уважно роздивлятися. Поступово до нього почало доходити, що це за рiч, але про всяк випадок уточнив, намагаючись приховати свою зацiкавленiсть. - Що це?
   - Ну... Я так думаю, що це посилка шпигунська.
   - З чого ти взяв?
  - Там якiсь кубики, наповненi чимось, хотiв розкрити, але колись було, а потiм передумав. - Чесно зiзнався я, натиснув на виступ i коробочка розкрилася оголююча вмiст.
  - I ось ще. - Дiстав iз кишенi листок iз шифруванням. - Це шифрування, зверху лежало, а ключ до шифру - зi святої книги. - Млинець! А ось це я даремно сказав, проговорився. Одну справу знайшов, а iншу справу - передав iз ключем та шифром. Балбес.
  - А навiщо менi даєш? - схаменувся вiн, болiсно розумiючи, де проколовся, якщо навiть пацан змiг розколоти його справжнє мiсце роботи. Але ж ми розумнi! Вида не подамо, граємо звичну роль, не раз використану, в моєму нелегкому життi.
  - Чи не батькам менi її вiддавати? Зовсiм очманiють! А ви передайте вiдповiдним органам. Вам за це медаль дадуть! Або орден.
  - По шиї менi дадуть... - ледь чутно вiдповiв сам собi Олексiй Володимирович. Почухав загривок. - А вони - це хто?
  - Я думаю, що... - Що я думаю? Думай швидше! - Думаю, що проповiдники, книга їх? Їх! Значить вони! А вам нiчого не буде, я вам покажу мiсце. Та це там, де я сидiв, там за спинкою лави виїмка, я руку туди засунув i дiстав. Все просто!
  - Хома! Ви скоро попрощаєтесь? Давай швидше, поки зовсiм не стемнiло! - Батько висунувся з машини.
  - Домовилися Олексiй Володимирович? Ви передайте, бо в мене душа не на мiсцi, через шпигунську штуку. Та й взагалi... Шпигуни, бандити, простим людям i не жити зовсiм? Це наш свiт, для нас вiн створений, простих та чесних людей! Чи я не правий? - Щось пiсля струсу мiзкiв мене на пафос потягло, понесло не в той степ. Вiд своїх слiв я трохи почервонiв, хоча за великим рахунком - правий! Алесей Володимирович здивовано присвиснув вiд моїх слiв, але вiдповiв абсолютно серйозно.
  - Ну ти Хома казав! Це ти простий? Мова не хлопчика, але чоловiка... Має рацiю Фома, звичайно, має рацiю. Вибач, я вже так, не чекав. Але якщо є гидота на землi, не iгнорувати ж її? На шию сядуть. Спасибi, зроблю, що зможу. Бувай! - I потиснувши менi руку, як дорослому i рiвному собi людинi, вiдiйшов до узбiччя, продовжуючи вивчати вмiст посилки. Пiдiйшла Марiя Йосипiвна i зненацька поцiлувала в щоку.
  - Гарний ти хлопець Хома! Жаль молодий... Привiт сiм'ї!
  Я пiдбiг до машини i ледве втиснувся на заднє сидiння машини, до мiлiцiонерiв. Крiзь скло помахав рукою на прощання новим друзям. Машина рiзко сiпнувшись, рушила з мiсця залишаючи подружжя позаду. Сподiваюся i всi проблеми там... позаду. Але що мала на увазi Марiя Йосипiвна?
  Чесно зiзнатися, батько вiв машину пристойно, не дивлячись на малу водiйську практику i вже сутiнки. Але який сутiнки о першiй ночi? Темень - очi виколи. Ледве не допустив лобове зiткнення з зустрiчною машиною, коли намагався обiгнати вантажiвку на поворотi дороги i весь час намагався полiхачити, на що мати постiйно його обсмикувала, змушуючи їхати повiльнiше i обережнiше. Їм там добре, вперед, а мене на задньому сидiннi так притиснули мiлiцiонери бронежилетами до самих дверей, що до кiнця поїздки менi стало здаватися, що я стаю плоскою, як камбала. I чому вiд людини у формi, завжди сильно пахне шевським кремом, вони її їдять чи що? I ще - що нижчий чин, то дужче пахне. Товше шар гуталiну на чоботи i черевики наносять? Весь шлях пройшов у напiвдрiмо, лише ближче до мiста свiдомiсть повернулася в оболонку.
   Батько хвацько пригальмував бiля нашого пiд'їзду, зупинившись за кiлька сантиметрiв вiд бордюру тротуару.
  - Подорож закiнчена, всiх прошу залишити машину! Хто наступний за водiйське мiсце? Автомобiль - фантастика, повiк би за кермом сидiв. Ех, коли ж у нас, машина буде?
  - Коли рак на горi свисне. Ви зайдете з ними чайку попити? - звернулася мати до мiлiцiонерiв. Переглянувшись, вони делiкатно вiдмовилися, хоча по фiзiономiї було видно, що не проти вгамувати спрагу.
  - Неїє... чаю не будемо, Вася вiдконвоює вас до квартири i вiдразу назад. Нам ще машину ставити треба буде, то се...
  - Та гаразд, мужики! - гостинно посмiхнувся батько. - За п'ять хвилин, нiчого не змiниться. Машини на сигналiзацiї. Пiшли перекусимо.
  Пом'ятавшись для порядку, мiлiцiонери пiшли слiдом за нами. На дверях нашої квартири висiв великий сургучний друк. Ми завмерли в подивi. Першим порушила мовчання мати.
   - Фроле, ти за квартиру заплатив?
  - За квiтень мiсяць сплачено, а за травень ще нi... - розгублено простяг батько. - Нашу квартиру опечатали за несплату комунальних платежiв?
  - Ну, не за телефон же? А за що ще? Я ж тобi казала? Давай заплатимо повнiстю! Зараз суворо iз неплатниками.
  - Ага! Я ще й винний! Сама грошi витратила з авансу! - Сiмейний конфлiкт почав стрiмко спалахувати. Та вже... приїхали.
  - А де ми будемо спати? - поцiкавився я. Пiсля нудної дороги, хотiлося спати. - I йти нiкуди, як тiльки на вокзал...
  - Грошi я на вас витратила! Хто запрошував гостей? Поїсти, ви всi майстри! Ковбасу вам подавай! Роби ж що не будь! - Батько почухав потилицю, повiльно закипаючи.
  - Не мають вони права людей надвiр виселяти! Правильно? - Батько обернувся до мiлiцiонерiв, шукаючи моральної пiдтримки, тi знизали плечима i повiльно позадкували до лiф-ту.
  - Правильно, правильно, але порядок.... - Знизав плечима мiлiцiонер. - Друкувати державний... Але якщо ви його зiрвете, то ми тут не були.
  - Дякую мужики. Зрозумiв. - Батько обмiнявся рукостисканнями iз мiлiцiонерами. - Тодi попрощаємося, вибачте, що на чай не запрошуємо.
  - Успiхiв вам. До завтра. - Дверi лiфта зачинилися i представники влади зникли, залишивши нас наодинцi з проблемами.
  - Ну i...? - поцiкавилася мати у батька. Вiн важко зiтхнув, пiдiйшов до дверей i, нахилившись над печаткою, став її уважно вивчати.
  - Начебто мiлiцiонерський друк стоїть. - Обережно смикнув за мотузку бiля друку, разом з мотузкою дверi прочинилися. Батько свиснув вiд несподiванки. - Матiр! А дверi, зламана!
  - Вони ще й дверi нам зламали! - охнула мати, закипаючи гнiвом. - Взагалi нахабнiли! Завтра пiду скаржитися до депутата! Вiдкривай, не нудь душу!
  Набравшись духу, батько вiдчинив дверi... У квартирi панував повний розгром i по-грiм, починаючи з передпокою. На кухнi весь посуд скинутий на пiдлогу, склянi дверцята кухонної шафи розбитi, на полицi чомусь лежав папулiн зимовий черевик. Наш старенький холодильник "Полюс" перекинутий на пiдлогу i весь холодильний агрегат iзуро-дован в мотлох, що жодна майстерня не стане з ним возитися.
  У великiй кiмнатi, сервант, розгромлений скляними банками варення! Одна з них, так i лежить, серед уламкiв сервiзу, подарованого моїм батькам на день весiлля. Уламкiв кришталевого посуду, в сервантi немає. Все що являло собою цiннiсть, гостi, або хто там з них, забрали з собою. На вiчну пам'ять. Що ще пропало, окрiм кришталю та Федькиного приймача, сказати одразу важко.
  Те, що не забрали злодiї, знищено на мiсцi. Стоячи у великiй кiмнатi, iмпортний телевiзор, на який вся сiм'я накопичувала два роки, так i стоїть на своєму мiсцi, в кутку на тумбочцi, але в скляному екранi зяє дiра, завбiльшки з кулак. А на що вороги перетворили улюблений музичний центр! Я коли його побачив, у мене з'явилися асоцiацiї з пiдбитим танком. У старих фiльмах про вiйну, часто показують нiмецькi танки, що горять, так ось, мiй улюблений центр, дуже їх нагадує. Такий же покручений, зяючий пробоїнами. Диски, теж скинутi на пiдлогу, але, крiм упаковок, нiчого не постраждало. Крутимо музику на пальцi
  - Напевно це все ж таки, не за несплату боргiв по нашiй квартирi. Тобто квартира все ж таки наша, хоч це тiшить... - Спробував пом'якшити потрясiння матерi, та й своє теж, тату.
  - А хто тодi? Твiй друг - Петровичу? - Мама схопилася руками за своє серце i за голову одночасно.
  - Найiмовiрнiше вiн. Не вiн, а його друзi. Нiчого страшного, могло бути i гiрше...
   - Куди вже гiрше...
  Передчуючи найжахливiше, я знову кинувся до своєї кiмнати. Ну, якщо ще й грошi забрали! У кiмнатi панував такий самий розгром, але! I це найголовнiше! Старий телевiзор, що зберiгав величезну доларову заначку, скинутий на пiдлогу, з розкуроченим екраном, але iз задньою кришкою на мiсцi! Цi недоумки, найласче не знайшли! А якщо є грошi, то всi матерiальнi втрати, чомусь, переживаються набагато легше! Не знаю навiть чому, звичка така, чи що? Побачивши, що кришка на мiсцi, а значить i грошi, я одразу заспокоївся, не став виходити до батькiв, а одразу впав на свою улюблену диван i до ранку вiдключився. Мама з татом у шоцi i онiмiлi, теж одразу пiшли до себе в кiмнату. Що там наробили непроханi гостi, я не знаю, але судячи з маминих охiв i ахiв крiзь свiй сон, а так само за декiлькома мiцними виразами батька, спальню теж увагою не оминули.
  Сьогоднi мене розбудило сонце. На годиннику ще не було й дев'ятої ранку, коли воно вдарило менi по очах усiєї своєї ранкової сили. Штор на вiкнi не було, тому, тримати його натиск було нема чому, та й часу розляжуватися, особливо не було. Здоров'я за нiч повнiстю вiдновилося i настрiй, незважаючи на навколишнiй, погром був чудовий. Хочеш, не хочеш, а вставати i прибирати весь цей бардак доведеться все одно. Карма! Нi куди не дiнешся. Геть, батьки на кухнi вже щось прибирають, навiть у мене в кiмнатi чути! Встати чи що? Або ну їх, рано ж ще... Шум на кухнi, трохи припинився i батьки затихли. Цiкаво чому? Може, все прибрали, а тепер чай п'ють? З пирiжкам... Пiдступнi! Син тут, голодний, обезчаяний i знепирожкований, лежить бiля розбитого танка, в сенсi центру, а вони там чай хлюпають поодинцi! Нi, дорогi товаришi, цей номер у вас не пройде! Я зiскочив з дивана, швидко напнувся на себе штани з футболкою, сунув ноги в кросiвки, скло ж кругом! I рвонув на кухню, до їжi та води! Коли я увiйшов на кухню, передi мною постала картина, з одного боку iдеалiстична, а з iншого, досить скорботна. Смiття i осколки посуду були зiбранi i прибранi в два вiдра для смiття. Батьки сидiли за кухонним столом, злегка покарябаним, але цiлим, на таких же табуретках. Перед ними стояли два металевi кухлi з чаєм, уже не повнi, а на столi лежали рештки батона, який я купив ще два днi тому. Батько сидiв бiля стiни i однiєю рукою обiйняв матiр, iншою нервово смикав вiдрiзаний шматок хлiба. Мама ж просто сховала обличчя в нього на грудях i, судячи по плечах, що здригаються, плакала. Зрозумiло було, що батько намагається заспокоїти її, але жiночi сльози дiють на чоловiкiв.
   - У
   - Де це все бути?
  - Я ж сказав, у системному блоцi. Ось у ньому. - Вiн показав на невеликий ящик вставлений у спецiальне вiддiлення столу.
   - Ага.
  - Далi. Це лазерний принтер, це сканер, це, як ти сам здогадався, колонки. Двадцяти п'яти ватники, мiж iншим, трисмуговi. Це ксерокс - будеш у школi однокласникам домашнє завдання друкувати. Жарт. Так, ще про системний блок. Гвинт, на купу гiгiв, природно модем. Хлопцi мої, дивлюся, вже й до телефонної лiнiї його пiдключили. У цьому, зовнiшнiй огляд закiнчимо. Подивимося, що ця машина вмiє робити. Поки вона вдома валялася, я попрацював з твоїм гвинтом, встановив там дещо. Дивись. -Сева сам сiв у крiсло i продовжив лекцiю.
  - Спочатку, двi основнi операцiї. Увiмкнення та вимкнення. Вмикається так. - Вiн натиснув найбiльшу кнопку на блоцi. Я кивнув. Вся конструкцiя тихо загула, на екранi, швидко змiнюючи один одного, миготiли якiсь цифри, лiтери. Секунд за десять, все заспокоїлося i я там побачив портрет симпатичної дiвчини. Прямо на портретi стояла купа рiзних значкiв.
  - А тепер правильно вимикаємо. - Сева показав на екранi процедуру. - Робиш тау, так i так. Ясно?
   - Ясно.
   - Бачиш, запалився напис?
   - Бачу.
  - Тепер вiн сам вiдключиться. - Справдi, наступної секунди екран погас i блок вiдключився.
  - Ну ось, головне ти засвоїв. Тепер про дрiбницi. - Вiн знову ввiмкнув комп'ютер i курсором почав показувати на рiзнi символи, попутно пояснюючи їх призначення.
  - Це тiлик дивитись, це вiдео, це iграшки. Те саме одразу встановив... - Вiн обвiв курсором купку iконок. - Я так, вiд балди ставив. Потiм, сам замiниш якщо що. Це в мережу лазити, це перекладач. Ось i все. Решту сам подивишся. Тут пiдписано. Зрозумiло?
  - Не-а. Нi чорта менi не зрозумiло.
  - Це нормально. - Заспокоїв мене Сева-З мiсячком посидиш, по обкатаєшся. А тепер, давай, увiмкну, що не будь, та й побiжу. Орли мої, внизу, без нагляду, можуть з пива i на горiлку зiсковзнути, а нам, сьогоднi, ще в одне мiсце треба встигнути. То що тобi ввiмкнути?
   - Музику можна?
  - Так легко! Тичаєш "Джiт-Аудiо" i отримуєш музичний центр, вiдкрив "альбом", зазначив, що хочеш слухати i вперед! Що ввiмкнути?
   - А що є?
   - Так, годин сорок усякої музики.
   - Давай тодi на свiй розсуд.
   Вiн натиснув ще кiлька кнопок на екранi i зазвучала музика
   Вiн натиснув ще кiлька кнопок на екранi i зазвучала музика.
  Звук, тут регулюється - показав Сева - Так, я тут, тобi дискiв притягнув, так, спочатку. Геть, на полицi стоять, там i музика, i iгри, i програмне забезпечення. Так що викинь цей мотлох.
   Вiн кивнув на мою музичну колекцiю.
  - Можеш викинути або подарувати будь-кому. Ну гаразд, менi час. Дерзай!
   - Дякую, Сева.
   -- Та немає за що.
   - До речi, скiльки я тобi винен?
   - Ну, в три штуки баксiв, укластися.
   - Чудово.
  Я вiдкрив свою скриньку i вiдрахував йому три "тонни" зелених. Сева недбало сунув їх у кишеню i жартiвливо вiдсалютувавши, вийшов. Я повернувся до своєї кiмнати, сiв у крiсло i не впевнено поклав руку на мишу... Ну що, пане iнтелект, упораєтеся з набором мiкросхем? Так запросто! Для початку, виключимо все це i включимо по новiй, але вже абсолютно самостiйно. Так, натискаємо кнопку "Пуск"... Оп-па! Вона, чомусь не натискається! Як так!? У нього ж натискалося! Я ще кiлька разiв натиснув на кнопку. Результат нульовий. Та-ак, гарний сюрприз, з першого ж ходу i по головi! Тут, що то не так, думай, Хома, що не так... А до речi, музика нiчого, приємна. Треба Андрюсi дати послухати. Хоча, постривай, Севка казав, що вона, на якомусь "гвинтi" записана. Ну дам я Андрюху цей "гвинт", ну i куди вiн його буде вкручувати? У нього ж компа немає. Я йому, краще всi свої диски вiддам, нехай тягнеться. Менi вони тепер без потреби. Кста-тi, про музику, Хома, ти ж кретиноподiбне людиноподiбне! Навiть представнику колючих ссавцiв, у сенсi їжу, що вимикати треба, так само як включати, з точнiстю до навпаки! Спершу музику, так... Ага, ось цiєю кнопкою. Музика замовкла. Правильним шляхом йдете товаришi! Тепер, треба якось сам музичний центр, з екрана прибрати... Так? Чи не виходить... А так? Один блок з екрана зник, уже легше, але не те... Стоп! Вiн же на хрестик тиснув! Точно! Натискаємо, ага точно пропав. Тепер "Пуск"... Ура! Запрацювало! Тепер шануємо, що тут написано. "Перезавантажити комп'ютер" - не те, "Вийти в ДЗГ" - навiщо менi в ДЗГ? Менi туди не треба... "Вимкнути комп'ютер" - воно. До речi, там i галочка проти стоїть. Тиснемо "Так". Оп-паньки! Через двi секунди вискочив довгоочiкуваний напис. Тиснемо кнопку, Уф-ф ... Все! Вимкнув! Сам! Ну я крутий! Я вiдкинувся в крiслi i перевiв дух. Треба ж тiльки вимкнувся, а втомився, нiби мiшок з картоплею до дев'ятого поверху, без лiфта, допер! Тепер вiдпочину кiлька хвилин i спробую все тому ввiмкнути. Я струснув руками, навiщось витер вказiвний палець об штани i натиснув кнопку включення. Гудiння, мерехтiння i становлення картинки з iконками, по-друге повторилося так само, як i при Сiвка. Я подивився на якийсь час. Майже шiсть! Цiкаво, чи предки то коли прийдуть? А втiм, яка рiзниця! Ану, давай подивимося, що за iграшки сюди по натиканi? Ага, якесь "Протистояння". Цiкаво... Я поринув у вир iгрових манiпуляцiй i тiльки-но почав розумiти,
  - Хома! Ти де?
   - Тут я, у себе!
   - Iди швидше сюди, допоможи!
   -- Зараз йду!
  Я спробував закiнчити гру, а вона стала вимагати вiд мене, вiдповiдi на свої безглуздi запитання, на кшталт, "зберегти гру?". Коли я по недоумку, натиснув "Так", вона стала вимагати вiд мене iм'я! Як запроваджувати iм'я, я взагалi не уявляю! А мама, настирливо, продовжувала мене звати. Зрештою, я плюнув на все i вискочив до передпокою.
   - На, сумки на кухню вiднеси - попросила вона - Я пiду, хоч ноги холодною водою по-моєму, а то гудуть, як дроти високовольтнi...
  Я пiдхопив два великi пакети i поставив їх на кухонний стiл. Один пакет, який менший i легший, був з продуктами, та ще якими! Я такої смакоти, зроду не пробував! У другому, судячи з усього, лежав наш новий посуд.
   - Мам!
  - Чого кричиш? Тут я вже - вона прямо босонiж увiйшла до кухнi.
  - Як ти це дотягла? Тяжко ж!
  - Своя ноша не тягне. Давай розбирай, що ми тут набрали. Отже, балик, окiст, копченi крильця i взагалi копченостi, на обробний стiл. Вирiзку свинячу, в мийку, консерви вниз шафи, крупу i спагеттi в шафки, згущене молоко i шоколад, туди ж, хлiб, в хлiбницю. Так, тепер посуд... Сковорiдки тефлонiвськi, роздрукувати i в мийку, нi, краще одразу сполоснути i в шафу. Набiр скляного посуду, для мiкрохвильової печi, вимити i на сушарку, новi чайнi чашки, туди ж. Набiр ножiв, менi, порiжеш ще! Зараз, бери чашку, нi, не цю, бiльше i рiж туди помiдори з цибулею, а я посудом займуся. Я взяв новий нiж i хотiв почати рiзати помiдори.
  - Хома! Помiдори мити треба спочатку!
  - Ага. Гаразд, давай сама помию.
   - Мам?
   -- Що тобi?
  - А навiщо нам посуд для мiкрохвильової печi? У нас i печi такої немає.
  -- Вже є. I взагалi, у нас сьогоднi багато чого з'явилося. Нинi батько на машинi привезе. На, помiдори, рiж.
  - Зараз. Мамо, я тiльки збiгаю до себе в кiмнату, електрику вимкну.
   - Давай швидше.
   - Я миттю!
   Я забiг у кiмнату, плюхнувся в крiсло i з першого разу вийшов з гри, без жодних проблем, потiм, спокiйно вимкнув комп i повернувся на кухню.
  - Все, вирубав. Як рiзати помiдори?
  - Як хочеш, так i рiж. Самому ж їсти доведеться.
  -Коли повернувся батько, робота у нас була, у самому розпалi. Мама, доводила до кондицiї гречану кашу з м'ясом, а я тонко нарiзав балик i складав його на тарiлку, поверх, так само тонко нарiзаного окосту. Запах на кухнi стояв, шалений!
  -- А ось i я! - З порога заявив батько. Не вiдриваючись вiд плити, мати йому кивнула.
   - У нас, майже готово, хвилин за 10, можна вечеряти.
   -- Ну i чудово!
  Потiм вiн крикнув кудись у пiд'їзд: - Гей! Мужики, заносите! - i почалася друга серiя суєти, штовханини i без порядної бiганини по квартирi. Товар, щоправда, надходив помасивнiше. Наприклад, новий сервант внесли майже повнiстю, на мiсцi вставили тiльки полицi i скла, що розсуваються. Холодильник теж виявився не кволого розмiру, рази в пiвтора вище вiд нашого, та ще додатково, куплена, окрема холодильна камера. Тумбочку пiд телевiзор, довелося збирати, вона була у виглядi напiвфабрикату, але телевiзор i видик, були цiлими i нашими поняттями, крутiшими! Особливо видiк! Ранiше ми обходилися одним телевiзором. Так само, було куплено нове лiжко для батькiв, з при-кроватними тумбочками i трильяжем неймовiрних розмiрiв! Посерединi великої кiмнати гордо височiло, останнiй писк дизайнерської думки, скляний стiл. Спочатку класифiкувався як журнальний, але за висотою i габаритами, цiлком вiдповiдний нашому обiдньому. Вся ця пишнота, була внесена в нашу квартиру, буквально за пiв години. Вантажникам було сплачено i вони випарувалися, залишивши нам проблеми зi складання та розстановки iнтер'єрних надмiрностей. Почати розстановку, ми вирiшили з кухнi. Урочисто заповнений i пiдключений був основа господарювання в будинку-холодильник. Потiм, мiкрохвильова пiч. Розiгрiвати, що або в нiй, мама категорично заборонила, поки ми з батьком не здамо їй особисто, iспит з безпечного використання даною електросистемою, а щоб у нас були сили на подальшу роботдачу, вона, практичною силою, вiдiрвала нас з папкою вiд налаштування телевiзора i загнала на кухню вечеряти. Коли каша з м'ясом, лежала вже в тарiлках, а салат i копченостi, спокушали око, папка грюкнув себе по лобi i вискочив у передпокiй. Пошарiв там деякий час, вiн урочисто поставив на стiл пляшку шотландського вiскi.
  - Ну, люба, такi покупки не грiх i обмити! Дiставай нашi параднi чарки!
   - Стопочки то стопочки, ти тiльки, Фрол, не забувай, тобi ще замок мiняти.
  - А, дурниця! Змiню. Пльова справа!
   - Ну-ну - скептично сказала мама.
  - Та гаразд тобi, я ж трiшечка, стопочку, iншу i все. Чисто символiчний. Та й звичай не можна порушувати, якщо покупки не обмити, користi вiд них не буде. Одне занепокоєння!
   - У мене вiд вас поки що один занепокоєння - важко зiтхнула мама, але стоси дiстала, двi.
   -- От i прекрасно!
   Папка вiдкрив пляшку, понюхав вмiст, блаженно заплющив очi i багатозначно пiднявши великий палець вгору, налив по першому разу.
  - Давайте вип'ємо за нас - сказав вiн. - За те, що ми такi, якi ми є. Через те, що ми сiм'я. Люди кажуть, що хорошу справу шлюбом не назвуть, але я думаю, вони не мають рацiї. Тож вип'ємо за те, що наш шлюб, зовсiм i не шлюб!
  Вiн пiдняв стопку, послав мамi повiтряний поцiлунок i смакуючи випив. Мама посмiхнулася чомусь своєму i теж випила до дна. Ми всi дружно накинулися на їжу. Гарненько закусивши, папка наповнив чарки.
  Я хочу випити цей божественний напiй за наше нове життя! Тому що, хочемо ми цього чи нi, те життя, яке у нас було до сьогоднiшнього ранку, закiнчилося безповоротно. Настає нове, невiдоме поки що життя багатих бiднякiв. Гiрше вона буде колишньою чи кращою, нi хто сказати не може. Хочеться вiрити, що назавжди пiшли з нашого життя мої вiчнi, додатковi, нiчнi чергування та мамина "робота додому". Сподiваюся, в минулому залишилося життя вiд зарплати, до зарплати, вiчне "Де взяти грошей?". Завдяки нашому "скарбу", ми зможемо бiльше часу бути разом, бiльше спiлкуватися. Можемо дозволити собi, займатися тими справами, якi справдi нам до душi, а не тими, що приносять дохiд! Звичайно, ми не збираємося лiнуватися i дарувати, просто робота, iз засобу виживання, перетворитися на мiсце цiкавого часу! Коротше, за матерiальну незалежнiсть одного, окремо взятого осередку суспiльства.
   - Амiнь - перебила його мама - Пий уже, холоне все.
  Тато знiяковiв i демонстративно пробурчавши - Вже й удома слова сказати не дають-випив. Ми ще трохи посидiли за столом, доїли все, що змогли i зiбралися вже закiнчувати вечерю, коли тато втретє взявся за пляшку, але налити собi вiн так i не встиг. Мама швиденько прибрала чарки i заявила, що третiй тост буде вимовлено в добре обставленої i мiцно замкненої квартирi.
   - Так я ж за кохання хотiв випити - почав виправдовуватися тато
  - Я знаю - заявила мама - Буде тобi i кохання, i романтика, але потiм. А зараз, марш замок вставляти, а ти, Хома, йди, видiк налаштовуй. Я тут пару касет прикупила. Хотiлося б перед сном поновити технiку.
  Ми розiйшлися "робочими" мiсцями. З видиком, я впорався хвилин за 20 i поки папка доробляв замок, встиг перевiрити його в режимi таймера, запису з диском i касетою. Благо, Сiвко, фiльми на дисках менi принiс i було, що ставити. Ось, нарештi, всi роботи завершенi, меблi стоїть, технiка теж. Все сiмейство зiбралося у великiй кiмнатi. Поки йшло збирання меблiв, та налаштування технiки, як нi хто не спромiгся зазирнути в мою кiмнату i зараз мене розпирало вiд бажання похвалитися своїм придбанням.
   - Тату, - почав я - Поки вас не було, до мене тут Сева приходив.
   -- Ну i що?
  - Та вiн тут, дещо купив для мене. Привiз, ось, з хлопцями, до мене в кiмнату поставив. Так що не ту вас одних новинки дизайну. У мене теж дещо є.
   - Ну i що ж це за "щось"?
  - Так комп новий i всяка периферiя до нього. Чи не хочете подивитись?
   - Чому ж, дуже цiкаво.
   На вулицi вже стемнiло, тому рiзко освiтлений комп'ютерний центр, справив на батькiв враження досить потужне.
  - Ти сам то як, з усiм цим, справлятися вмiєш? - Запитала мама.
  -- Звичайно. Дивись.
   - З виглядом пропаленого хакера, я недбало впав у крiсло i майже не дивлячись, увiмкнув апарат.
   - Бачите, все просто.
   - Коли комп завантажився, я зi нудним виглядом, кiлька разiв клацнув клавiшею мишi i з колонок полилася спокiйна музика.
   - Вiн що, ще музику грати може?
   - Звичайно i не тiльки - я тут же вивалив на голови бiдних батькiв все, що запам'ятав iз Севкиних пояснень.
  - Звичайно, я ще не все знаю, але з часом розберуся i вас навчу. Ну як, добре придбання?
   - Якщо все, що ти тут про нього наговорив, правда, хоч би на половину, то рiч справдi стоїть - погодилися вони.
   - А зараз, пiдемо, касету по видику подивимося - попросила мама - Давно хочу цей фiльм подивитися.
  - Пiшли-легко погодився я - тим бiльше, що тобi мама, теж треба пояснити, як цим бачом користуватися. Раптом удома нiкого не буде, а ти кiношку подивитися захочеш?
  Ми знову вийшли у велику кiмнату i я почав показувати, що потрiбно робити, якщо хочеш добитися вiд видика тiєї чи iншої дiї. Iнтерес до самого фiльму, у мене пропав, як тiльки я прочитав назву та стиль цього твору. Може я чогось не розумiю, але мелодрами, мене не приколюють у жодному виглядi, але мамi подобалося. Подивившись з пiв години, цю чуттєву тягомотину, я демонстративно позiхнув i вiддавши пульт батьковi, вирушив до себе в кiмнату, нiбито спати. Трохи повалявшись на диванi, я зрозумiв, що менi дiйсно бiльше нiчого не хочеться робити i вiдпочити, годин 9-10, було б не погано. Роздягнувшись, я залiз пiд покривало i блаженно заплющив очi.
   ОБЛОМ КОСМОСУ.
  Старий диван, прийняв мене у свої обiйми, пристосовуючись i пiдлаштовуючись, пiд кожну опуклiсть мого тiла. За дверима, у великiй кiмнатi, неголосно говорив тiлик i батьки, така ось мiська iдилiя... Полежавши трохи на спинi, я повернувся на правий бiк, через деякий час, на лiвий, потiм знову на спину... Сон не йшов. Вставати не хотiлося. Я трохи подумав i покликав.
   - Ноа!
   -- Так я тут.
   -- Давай поговоримо...
  - Давай. Знаєш, Хома, я не можу цього пояснити, але менi, чомусь стало дуже не звичайно, коли ти сказав, що сумував за мною.
   - Це не дивно, це називається "приємно".
  - Приємно... Гарне слово, м'яке, затягуюче. Є, все-таки i у вашому, людському життi, що щось хороше.
   - Та в нас взагалi все добре!
  - Так, але з невеликою поправкою. Добре, для вас, людей, а я вiд основної маси вашого "хорошого", як би легше висловитися, страждаю, хворiю, коротше, витрачаю масу сил i енергiї, що б, хоч як то компенсувати, рештi, результати вашої надмiрної активностi.
   --- Ти?
   - Звичайно i скажу тобi, це з часом, ставати все важчим i важчим.
   - Якщо це так, то хто ти?
   - Я частина я, частина мене.
   - Не зрозумiв.
  - Я - це частина я. Об'єктивно, я ще сплю i прокинулась лише частина я. Ваше можливе майбутнє - це я, коли прокинусь. Але без бiльшостi з вас.
  - Зовсiм не зрозумiв. - Я почухав потилицю, чому ми потилицю чухаємо, а не лоб, на вiдмiну вiд iнших народiв, у тому числi i сiонiстських? Мабуть активна частина мозку знаходиться саме там, а ми її масажуємо. Мозочок чи гiпофiз? По барабану, потiм треба буде в атласi медичному подивитись.
  - Повторюю ще раз максимально доступно, зрозумiло. Я Ноа - це частина Ноа, яка ще спить. А я частина Ноа, яка прокинулася, виступаю як сторож, дозор, передчуття її. Захист, врештi-решт. Як я гадаю.
   - Тобто ти ще спиш?
  - Так, швидше за все, бiльшiсть мене ще спить. Я прокинуся вся, на жаль, вас уже майже не буде. Основна маса з вас пiде.
   - Куди пiдемо?
   - У мене.
  - Не зрозумiв. Як ми можемо пiти в тебе, якщо тебе нема?
   - Я є завжди, а ви помилка, непроханi гостi, хвороба, аномалiя.
   - Щось типу грипу, чи гiрше?
  - Гiрше. Якщо проводити аналогiї, то ви чума, спiд, хвороба Ебола. Ти знаєш цi вашi людськi хвороби?
  - Та вже уявляю. Чим же ми такi небезпечнi? Чим же завинили перед тобою?
  - Не знаю до кiнця. Недостатнiй рiвень знань. Але я, Ноа - частина мене, що прокинулася, i виступаю як... Можна ввести медичнi термiни зрозумiлi для тебе?
  - Так звичайно. Батько таки лiкар. Пояснював.
  - Я - лейкоцит. Зрозумiло? Захист органiзму. Iмунiтет. Прокинулася, щоб захистити себе, нас.
   - Тобто, знищити?
   - Очистити органiзм, переробити подразник, у початковий конгломерат, на первоздане НIЩО.
  - Один чорт. Повторюю ще раз, як не зрозумiла. I чим же ми так завинили перед тобою?
  - Небезпека всiм. В майбутньому. I подразник для мене зараз. Велика, потенцiйна небезпека. Зараза.
   - Звiдки ти знаєш?
  - Знаю. Пам'ять. Генетична - якщо за аналогiєю з вашими органiзмами.
   - Типу хромосома кульгає?
  - Типу. Можу вирости потворою, або загинути у кращому разi. У гiршому загине весь всесвiт.
   - Чи були прецеденти?
   - Майже завжди.
   - Майже чи завжди?
   - Майже завжди.
   - Ти сказала, чи загине все?
  - Так. Увесь свiт. Всесвiт. Те, що ви розумiєте пiд цим словом.
   - Навiть так?
   - Так.
  - Я мимоволi запишався, за нас - людей. Не проста ми зараза. Складна. Чума Миру. Спiд Всесвiту. Ебол Космосу. У сенсi - облом для космосу. Красиво звучить. Хоч це добре, але все одно хрiнова. Знайшов чим пишається! А якщо вона не жартує? А вона жартувати не вмiє. Шкода, можна було б все уявити невдалим жартом з її боку.
  - А що, весь свiт, всесвiт - це ти чи що? Чи не завищена у вас зарозумiлiсть дiвчини?
  - Нi. Я одна iз нас. В майбутньому.
  - Я щось зовсiм туго став розумiти. Якщо я не прав, поправ мене.
   -- Добре.
  - Вiдкинемо, всю ту нiсенiтницю, що ти тут наплела i спробуємо розiбратися по новiй. З самого початку. Якщо в тебе є майбутнє, поки не має значення, яке саме, то отже у тебе, має бути i минуле?
   -- Звичайно.
  - Розкажи про своє минуле. Звiдки з'явилася, хто батьки, де навчалася, як до нас потрапила? Ну загалом давай свої анкетнi данi, але докладнiше i з коментарями. Чи зможеш?
  -- Добре. Я спробую розповiсти. Я спробую пояснити тобi, що ти хочеш знати. Тiльки, я поясню, так, як я це знаю. Не питай, звiдки. Може, та сама генетична пам'ять, а може, пряма iнформацiя з космосу. Не має значення.
   - Слухаю, дуже уважно.
  - Так ось, спочатку було НIЩО. Що б було зрозумiлiше, що це таке, уяви собi абсолютний вакуум.
   - Зрозумiв.
   - Це НIЩО, за рахунок абсолютної порожнечi, стало акумулювати в собi НIЩО.
   - Не дуже зрозумiло.
  - Ну, кажучи iншими словами, у НIЩО, стало з'являтися НIЩО. Атоми, молекули, порошинки i т.д. Тривало це настiльки довго, що у ваших, людських, поняттях немає навiть приблизного визначення цього термiну. Найближче за змiстом, мабуть, визначення - Вiчнiсть. Коли пройшла Вiчнiсть, НIЩО, зумiло накопичити в собi, величезну масу НIЩО. Народився iнший стан речовини, що визначається вами як ХА-ОС. I знову пройшла Вiчнiсть. Усерединi ХАОСА, завдяки власної енергiї взаємного тяжiння, стали виникати впорядкованi системи. Коли така система, набрала досить великий енергетичний потенцiал i масивнiсть, вона просто вивалилася iз системи ХАОСА, тому що, вже не належала йому, а було самостiйним фiзичним тiлом. Так, уперше, у цей свiт, прийшли Зiрки. Народження Зiрок вичерпало сам ХАОС i вiн зник, як такий, точнiше, вiн весь переродився на Зiрки. Поступово, цi зiрки створили свiй свiт, вiдмiнний вiд ХАОСА i цей свiт називається Всесвiт. Всесвiт стала середовищем Зiрок. У ньому вони живуть, розмножуються i помирають, тимчасово повертаючись у своє первородне стан тобто. ХАОС. Планети, що кружляють навколо Зiрок - це, скажiмо так, Зiркова творчiсть. Завдяки своїм параметрам, Зiрки у станi створити собi, свого роду дiтей. Сформувавшись бiля зiрки, планети проходять певну стадiю розвитку. Вони обертаються навколо своєї, материнської, Зiрки, одержуючи вiд неї тепло, свiтло та енергiю руху. Деякi планети, що досягли пiку розвитку, зриваються зi своїх орбiт i вiдлiтають у надра Всесвiту, щоб розпочати нове, самостiйне життя. Пiд час своїх поневiрянь, вони притягують до себе космiчний пил, астероїди, уламки загиблих зiрок i через якийсь час самi стають Зiрками, займаючи мiсця померлих. Процес цей нескiнченний i незворотнiй, тому Всесвiт ВIЧНИЙ. Вiчна, не у вашому розумiннi Вiчностi, а ВIЧНА, глобально, нескiнченно. У нiй змогли об'єднатися, не сумiснi начебто сутi. ХАОС та УСТАНОВЛЕННЯ. Тому Всесвiт, що вiчно змiнюється, одночасно i найстабiльнiша конструкцiя, що iснує як навколо, так i всерединi нас.
  - Я зрозумiв, зрозумiв. Не мудруй. Далi розповiдай.
  - Далi, так далi. У такому виглядi, в якому знаходиться основна маса Зiрок i планет, вони виростають у ролi своєрiдних, великих мiкробiв, виконуючи всi свої функцiї рефлекторно та iнстинктивно. Тому що розуму нi в них, нi на них нема. Але iнодi, трапляється чудо. При певному збiгу обставин вiдбувається мутацiя, зараження, не правильне зачаття. Завдяки цьому, на деяких планетах, з'являється не космiчне життя. Утворюється свого роду СФЕРА, вiдмiнна вiд космосу. Народжуся Я. Для зручностi, називатимемо це новоутворення Ноасфера, т.к. у мене зараз є iм'я. Усерединi мене починають розвиватися i ускладнюватися рiзнi життєвi форми, вiд найпростiших, до унiкально складних. Зрештою, при певному збiгу обставин, зароджується Розум. З появою розуму, я знаходжу свою остаточну, закiнчену форму. Настає Гармонiя життя. Отже, у такому виглядi, Ноасфера - це кiнцевий, сукупний продукт, колективного розвитку живих iстот, що живуть на "зараженiй" планетi. Весь розум планети, за законами свiтобудови, повинен розвиватися поступово i одночасно, але у вас тут щось не так. Чомусь виник один вид живих iстот, розумнiсть якого, розвивалася стрибкоподiбно, випереджаючи всi iншi види. Завдяки цьому цей вид, тобто ви, люди, зайняли не призначене вам, домiнуюче мiсце i вашi прояви розуму, робить iнодi такi викрутаси, що ставить на межу життя i смертi iснування всього живого на землi, включаючи i вас самих. Чого вартий тiльки цей не зрозумiлий стрибок iз бiологiчної, у техногенну систему розвитку цивiлiзацiї! Цей жах, який ви називаєте мiстами! Ви, стаєте занадто сильнi i небезпечнi. Я, iнодi, просто не в змозi вiдновити, те, що ви з такою завзятiстю та постiйнiстю, намагаєтеся зруйнувати! Ваш розум, став спiвставним з моїм i це розум не сформувався ще до кiнця пiдлiтка, я маю на увазi тебе Хома.
   -- Дякую на доброму словi.
  - А якщо кожна людина, за силою розуму, порiвняний зi мною, то об'єднавши свої розумовi ресурси, людство стає над усiм iснуючим на Землi, а при подальшому розвитку i над космосом! Вiн же, своїм втручанням, може порушити рiвновагу протилежностей у Всесвiтi i взагалi знищити її! Тому я дiйшла висновку, що його необхiдно просто знищити. У суто профiлактичних цiлях.
  - Нi дуля собi, примочки! Ти що, там у себе, зовсiм зухвалiсть втратила!? Знищити нас! А ми, може, не хочемо знищуватись!? Ти думай, що говориш те!
  -- Я думала. Тому й пропоную тобi, Хомо, стати засновником нового людства.
   -- Це як?
  - Розумiєш, людей на землi стало дуже багато. Тому, вашу популяцiю, необхiдно рiзко скорочувати. Не знищувати зовсiм, а просто, зменшити до безпечної кiлькостi. Думаю, тисяч 25-30 достатньо пiдтримки популяцiї. Ти будеш головним над цими людьми.
   - Чому я?
  - По-перше, ти менi подобаєшся. У порiвняннi з iншими особистостями, ти бiльш збалансований i формування свiтогляду в тебе, ще не закiнчено, ти ще не задогматизований, як iншi.
   - А по-друге?
  - По-друге, я все одно нi з ким, крiм тебе, спiлкуватися не можу. Розумiєш, коли ти станеш правити людством, тобi обов'язково знадобиться мудрий порадник, що направляє i керує твоїми дiями. Ти ж не повинен повторювати минулих помилок, якi призвели до такої ситуацiї. Правитимеш ти i тiльки ти, а я всiлякий тобi допомагатиму. Оберiгати, вказувати, що треба робити. У твоїй владi вирiшуватиме, кому жити i кому померти. Цi 30 тисяч складатимуться з тих людей, яких ти вiзьмеш пiд свiй захист. Просто вкажеш менi, кого залишити i все. Решту я просто знищу. Хiба багато прошу? Я даю тобi абсолютну владу - за право участi в управлiннi як перший мiнiстр. На мою не дуже висока цiна.
  - Знаєш, Ноа, такi речi одразу не наважуються. Пропозицiя то не проста. Совершенно унiкальне, можна сказати. Тут треба думати. Ти, це, йди поки що... Туди до себе. Я прикину тут, що до чого i як вирiшу, то вiдразу тебе покличу. Гаразд?
  - Гаразд. Тiльки що тут вирiшувати? I так все зрозумiло. Хоча як хочеш...
   - До побачення Ноа.
   - До побачення...
  Так-о... Оце вiдмочила, так вiдмочила! Мало менi своїх турбот, тепер ще й людство рятуй! Воно, це менi треба? Ось як погоджуся, дiзнаєтесь тодi, всi радощi божественного правлiння! Тут справдi подумати треба, а в мене, голове, нiби чавунна i думки плутаються... Так, справи не робляться. Ранок, вечори мудрiшi. Висплюсь, спiваємо, з Андрюхою пораджуся, а там, дивишся, може, що й вийде. Я знову повернувся на правий бiк, глибоко вдихнув i випав у нiрвану... Прокинувся я, як i минулого разу, вiд сонячного свiтла, що б'є прямо в очi. Виявляється ми, з усiма вчорашнiми перепитами, так i не поважали штори в моїй кiмнатi! Якщо так i далi буде продовжуватися, я дивишся i звикну вставати з першими променями сонця! Я уявив собi цю картину i здригнувся вiд жаху. Це ж скiльки я не досплю! По двi години на день, а за рiк 730 годин виходить! Я швиденько подiлив цей годинник на 24 i жахнувся ще бiльше! Це за рiк, майже мiсяць виходить! Уявляєте, цiлий мiсяць не спати! Так не можна! Сьогоднi ж поставлю завдання мамi. Штори повиннi висiти вже до обiду! Не треба наражати на невиправданий ризик, моє дороге здоров'я. Воно, менi самому, ще, ой як знадобиться! Наскiльки я пам'ятаю, менi тут, учора, запропонували роль суперлюдини, практичний бога, а на такiй роботi, мiцне здоров'я, це найперша справа! Вчора те, я вимотався вже за день, тому нi чого зрозумiлого сказати i не змiг. Але сьогоднi, повний сил i оптимiзму, повинен сформулювати свою вiдповiдь "Чемберлену"! Треба Андрюсi подзвонити, на пару подумати. Не дарма ж кажуть, одна голова добре, а пiвтори, краще. Чому пiвтори? Та тому, що другу половину, у нього Свiтка займає. Засiла там, як фашист у дотi i адже не вишибеш нi чим! Так що, доброго ранку, Хомо, вставай, на тебе чекають великi справи! Я солодко потягнувся, повiльно розплющив очi i не поспiшаючи пiднявся з дивана. Тут раптом з'ясувалося, що великi справи, як i не великi, можуть спокiйно постояти в черзi, поки мiй органiзм не виконає своїх власних. Типу, соло на унiтазi та танго iз зубною щiткою. Вмиватися я не став, бо холодну воду не люблю, а попеститися в теплiй, не має сенсу. Вiд неї тiльки сильнiше спати хочеться. Судячи з тишi, що стояла у квартирi, батьки ще спали. Те ж, мабуть, помадахалися вчора, та й спати пiзно лягли. Фiльм ще, напевно, години пiвтори йшов, пiсля того, як я в диван зiграв, в сенсi, заснув. Шлепаючи босими ногами по пiдлозi, я пiдiйшов до телефону. Ага, на годиннику, майже 9. Значить, Андрюха, ще нi куди не втiк. Напевно дрихне, вiн увечерi то, вчора, до Свет-ке збирався i навряд чи вiд неї рано повернувся. Злегка зловтiшаючись, я взяв трубку, набрав його номер i став чекати, коли хто не вiзьме трубку, подумки уявляючи собi, як заспаний i злий Андрюха, тупає, через всю квартиру до телефону. А ну i що, а не будеш пiзно по дiвках бiгати! Але, зловтiшаючись, вiд душi, я не встиг. Трубку пiдняли пiсля третього гудка i пiдняв Андрюха!
   - Привiт, Андрюха!
  - Вiтання. Хомо, ти?
   - Ну.
   - Ти що, так рано встав?
  - Я трохи здивувався. - Так, не спиться щось. Ось вирiшив тобi зателефонувати. У мене, тут, проблема виникла, треба було б побалакати. Ти кати зараз до мене, а то по телефону до ладу не поспiлкуєшся. Тут, як кажуть боксери, важливим є особистий контакт.
   - Ти знаєш... Вибач, звичайно, Хомо, я сьогоднi не можу до тебе...
  - Як так? Чому це?
   - Ми тут, зi Свiтланою на природу їдемо, удвох, з ночiвлею... Сам розумiєш... Такi шанси не можна упускати...
  - А-а, ось воно як! Ну що ж, розумiю, розумiю ... Тут, дiйсно, краще не смикатися.
  - А що у тебе? Серйозне що сталося?
  - Та нi, так, типова заморочка. В принципi, я й сам її вирiшити можу... Напевно... Просто порадитись хотiлося, та видно не доля. Гаразд, бажаю вам провести час на природi повнокровно i незабутньо!
  - Спасибi. Ти не ображайся, гаразд? Так вийшло...
  - Не канюч, Дон Жуан не дороблений! Ти хоч знаєш, чим займатися треба, коли з дiвчиною наодинцi залишаєшся?
   - Андрюха знiяковiв, але вiдповiв - Знаю ... Ти може здивуєшся, але ми з нею це вже робили ... Пару раз ...
  - Ну, ти монстр! Хоча який ти, на фiг, монстр. Козел ти справжнiй! Хоч би сказав чи натякнув як не будь!
   - Та все, не зручно якось було ... I взагалi, поки про це не розповсюджуватися вкотре ... Чи мало що ...
  - Гаразд, Казанова, їдь на свою природу, але як повернешся одразу до мене. Зрозумiв?
   - Зрозумiв.
   - Мало того, ще готуйся докладнiше, вiдзвiтувати за це твоє творче вiдрядження.
   - Добре, добре, Хома, менi вже виходить пора... Ще до Свiтлани зайти треба, а часу до електрички в обрiз...
  - Ну, то бiжи швидше! Бувай.
   - Бувай.
  Я поклав люльку i потупав до себе в кiмнату. Ну, Андрюха! Ну, кадр! Звичайно, порадiти за товариша, святе дiло, але як не крути, виходить, що я залишився з Ноа, вiч-на-вiч. Око, у око, нiс, у нiс, вухо, у вухо. Нi друзiв, нi подруг та батькам не скажеш. Вирiшать, що збожеволiв вiд радостi. Прийде доводити, що й один у полi воїн. Вiдступати нема куди, за нами земля. Отже, варiант перший - даю згоду ... Я подумки представив себе, на розкiшному палантинi, який несуть 20 негрiв. Вони повiльно несуть мене крiзь натовп. Я зверхньо поглядаю на людей, iнодi, пальцем показуючи на дiвчину, що сподобалася менi, або якого не будь майстрового. Iншi, призовно тягнуть до мене руки, в очах у них благання i божевiльний страх, бо коли кортеж минає, всi, на кого я не вказав, падають мертво. Самотнi щасливчики, над якими простяг я руку свою, прилаштовуються в хвiст, що все збiльшується колонi. Я вiдчуваю, що вони хочуть прославити мене за милiсть, їм надану, бо не звелiв я порушувати тишi, доки не буде обрано весь мiй народ, до останньої людини. Процесiя рухається вже кiлька годин, я теж втомився, менi лiньки не тiльки пiднiмати руку, з перстом вказiвним, а загалом, дивитися справжнє передi мною, людське море. Менi вже все одно, хто з них житиме, а хто нi... Я вищий за них... Я БОГ. Попереду мене, людський матерiал, позаду, обранi гори, гори трупiв. Шiсть мiльярдiв трупiв, мовить про народження нового, гуманного Бога, в образi людському. Ось вона, цiна за владу i плотять за неї тi, хто бездиханий, залишився лежати позаду повiльно йдуть "обраних". Шлак людський. Вiдходи перевиробництва. Тi, що залишилися, молiться на мене! Бо завдяки моєму мудрому правлiнню, людство зможе осягнути гармонiю космосу i нiколи не загрожуватиме його iснуванню! Слава менi! Амiнь! Картина настiльки ясно менi здалася, що я здригнувся вiд побаченого. Нi, це занадто страшно, навiть для мене, що став живим Богом, а для решти, що залишилися живими, таке життя буде гiрше за смерть. Страх надовго поселиться в їхнiх душах i через деякий час, живi, позаздрять мертвим! Страшний суд. Апокалiпсис .... Нi, панове товаришi, ми пiдемо своїм шляхом, на якому все шляхом! Ми пiдемо, а Ноа? Раптом вона все одно ЦЕ зробить? Тiльки не пiд моїм чуйним посiбником, а самостiйно, за однiєю їй вiдомою схемою вибору? Чи не буде гiрше? Спокiй, тiльки спокiй... Тут справдi думати треба, та не просто думати, а так, щоб скрип мiзкiв у сусiдньому будинку чули! I я почав думати. Згадувати, зiставляти факти i робити висновки. За цим захоплюючим заняттям, я i провiв найближчi двi години. По закiнченнi цього часу, у мене вiд перенапруження, сильно розболiлася голова, зате висновки вийшли найнесподiванiшi! Тiльки зараз, вiдключившись вiд уявного штурму, я раптом почув, що на кухнi, що недавно мабуть встали родителi, п'ють чаї i тихо перемовляються. Вирiшивши, що перед останньою битвою, не зайве буде пiдкрiпитися, я одягнувся i пiшов на кухню. Коли я увiйшов, тато з мамою, вже закiнчували снiданок. Мама мила кухлi, а батько, лiниво колупав копчене крильце. зате висновки вийшли найнесподiванiшi! Тiльки зараз, вiдключившись вiд уявного штурму, я раптом почув, що на кухнi, що недавно мабуть встали родителi, п'ють чаї i тихо перемовляються. Вирiшивши, що перед останньою битвою, не зайве буде пiдкрiпитися, я одягнувся i пiшов на кухню. Коли я увiйшов, тато з мамою, вже закiнчували снiданок. Мама мила кухлi, а батько, лiниво колупав копчене крильце. зате висновки вийшли найнесподiванiшi! Тiльки зараз, вiдключившись вiд уявного штурму, я раптом почув, що на кухнi, що недавно мабуть встали родителi, п'ють чаї i тихо перемовляються. Вирiшивши, що перед останньою битвою, не зайве буде пiдкрiпитися, я одягнувся i пiшов на кухню. Коли я увiйшов, тато з мамою, вже закiнчували снiданок. Мама мила кухлi, а батько, лiниво колупав копчене крильце.
   - Доброго ранку.
  - Доброго ранку, Хомо. Їсти хочеш?
  - Як вовк! Нi, навiть як два вовки або два з половиною.
  - Все гумориш? Гаразд, гаразд, менi б твої проблеми. - для порядку побурчав тато.
   - Ось вже це, боже борони - подумав я. - Знав би вiн, якi у мене проблеми, давно б з iнфарктом лежав, а в слух вимовив.
   - Хочу всього-на-всього i чаю теж, а то прямо зараз схудну до дистрофiчного стану i винесе мене протягом з рiдної квартири в Ташкент.
  - Чому в Ташкент? - здивувався вiн.
  - Темрява, - пiдтримала розмова мама - Навiть дiти знають, Ташкенте, мiсто хлiбне! Сiдай, Хомо, їж як слiд, зараз ми можемо собi це дозволити. Потiм, поговоримо трохи про грошi. Тому, як думаємо ми, не маєш рацiї ти щодо своєї частки. Можна її i краще використовувати.
  - Ну звичайно - подумав я - Робити менi бiльше не чого, тiльки цю луску з грошима розбирати. Я спiваємо та поговоримо. Тiльки не вiдразу, а десь години через двi-три, у мене, тату, що то голова розболiлася, дав би пiгулку? Сонце, он, у моїй кiмнатi, в очi б'є зi страшною силою. Штори б повiсити, вчора щось забули...
   - Папка поторкав мою голову, знизав плечима.
  - Температури начебто немає, перехвилювався напевно. Тепер дам "Цитрамон".
  - Вiн пiшов до себе в кiмнату за пiгулкою, мама те ж пiшла, мабуть за шторами. Я налив собi чаю. Батько принiс пiгулку, я прийняв її i почав уплiтати всi смакоти, якi були на столi. За кiлька хвилин, мама покликала його важити штори. Поки вони возилися, я спокiйно напхав повний шлунок i важкою ходою попрямував до рiдного дивана. Головний бiль проходив. Батьки вирiшили до обiду мене не чiпати. Я заправив диван, лiг поверх покривала i з пiвгодини старався переварювати їжу, нi про що не думаючи i нi куди не дивлячись. Поступово, шлунок, з екстреної переробки їжi, перейшов у нормальний режим. Я вирiшив, що тягнути далi, сенсу не має, тричi глибоко вдихнув, витер об штани, спiтнiлi по чомусь долонi i покликав.
   - Ноа!
   - Я тут.
  - Привiт. Привiт Фома.
   - Побалакаємо?
   - Звiсно, з радiстю!
  - Пам'ятаєш, Ноа, перед тим, як ми розлучилися, ти розповiла менi, досить цiкаву iсторiю? Про те, звiдки ти з'явилася, як розвивалася i навiть зробила менi якусь пропозицiю?
   - Звичайно пам'ятаю.
  - Так от, твоя розповiдь, розтривожив деякi мої свiтовiдчуття i я, дуже довго, за нашими мiрками, природно, думав, хто ж ти насправдi? Знаєш, я дiйшов до несподiваних висновкiв!
   - Цiкаво, до яких?
  - Ноа, ти зi мною не щира. Не знаю, навмисно чи нi, але ти менi видаєш iнформацiю в спотвореному виглядi. Iншими словами, ти менi брешеш! Якщо ти, починаєш менi брехати, значить, у тебе є iнтереси, що не збiгаються з моїми. А у нас, хто не з нами, той проти нас! Ми з тобою опиняємось на рiзних сторонах барикад. Практичний, ми стаємо ворогами.
  - Це не правда! Я не завжди можу точно пояснити якiсь речi, але це не означає, що я хочу тебе дезiнформувати! Я не вмiю брехати! Менi це не потрiбно!
  - Добре нехай буде так. Просто в результатi моїх роздумiв я нарештi зрозумiв, що ти таке! Мало того, я навiть знаю, з чого ти складається i як змогла увiйти зi мною в контакт.
   - Ну якщо, ти справдi це знаєш, то ти знаєш про мене бiльше, нiж я сама!
  - Правильно, Ноа, я знаю про тебе бiльше, i в цьому моя перевага. Люди давно зрозумiли, що iнформацiя, це найцiннiше з усього, що iснує у свiтi. Так ось, послухай мою розповiдь про себе.
   - Я слухаю.
  - Почнемо з будови, так би мовити, iз "анатомiї". З чого ж складається феномен, пiд назвою, Ноа? Ти не однорiдна, у тобi присутнi кiлька складових:
   - 1) Енергiя полiв.
   - А) Ефiрна.
   - Б) Гравiтацiйна.
  - В) Ел. Магнiтне.
   - Г) Космiчна.(лише прийом.)
   - Далi, слiдує:
   - 2) Субатомна енергiя.
  - - Енергiя, здатна змiнювати структуру атома. Ти можеш перетворити дерево на вугiлля, довести графiт, до стану алмазу тощо. i т.п.
   - 3) Матерiальна база.
   - А) Твердь.
   - Б) Вода.
   - В повiтря.
   - 4) Флора.
   - У найширшому розумiннi цього слова
   - 5) Фауна.
   - У всiй її рiзноманiтностi Ну як?
  - Поки що, цiкаво. Давай далi.
  - Легко! Ти, в принципi, єдиний матерiально-енергетичний комплекс, призначений для врiвноваження всiх рiвнiв життєдiяльностi на Землi. Ти не брехала, коли казала, що є сферою. Ти справдi, сфера, але тiльки призначена, лише для того, щоб обмежувати розвиток всього, що намагається вийти за твої межi. Свого роду частотний фiльтр. Все, що перебувати в дiапазонi допуска, вiльно функцiонує всерединi тебе, але все, що перетинає цi межi, безжально знищується. У твоїй програмi поведiнки, або iнстинктах, не знаю як правильно назвати, закладено це знищення. Але, з людиною, ти не впоралася, прозе-вала! Так, спочатку, ми були частиною тебе, з тебе ми виросли, в тобi черпали силу i засоби iснування, але людський розум настiльки сильний, що зумiв прошити, твою охоронну сферу та вирватися з-пiд контролю. Ми почали розвивати техногенну цивiлiзацiю, тому що нас не було iншої альтернативи! Бiологiчний розвиток, усерединi тебе, тривав би надто довго i невiдомо, чим би скiнчилося. Вирвавшись, ми стали над тобою. Не приховую, ми все ще сильно пов'язанi з тобою, тому що по сутi своїй, є бiологiчними об'єктами, але ми набагато сильнiшi за тебе, тому що, у нас є розум i розум не простий, а працюючий цiлеспрямовано. У нас залишилося багато вiд тварин. Нiхто не скасовував нашi iнстинкти, але ми в змозi усвiдомлено iгнорувати їх, а iнодi й мiняти на новi, потрiбнiшi нам у нашому новому свiтi. Приклад? Будь ласка! Вiзьмемо мiську людину i помiстимо її, наприклад, у тайгу. Вiн виявиться слiпим i глухим, бо iнстинкти виживання в лiсi, у нашiй початковiй колисцi, притупилися. Вiн не почує, як до нього пiдкрадеться хижак, не зможе знайти їжу або безпечне мiсце, для ночiвлi. Але помсти його назад, у мiсто? Навiть якщо вiн буде з плеєром, у навушниках, з музикою на повну мiць, вiн не почує, нi, вiн вiдчує, наближення якогось транспортного засобу, що загрожує його життю i реакцiя буде миттєва! Ми перемогли, а точнiше не перемогли, а обiйшли, найпотужнiший iнстинкт тваринного свiту, iнстинкт розмноження! Нашi перiоди розмноження, в сенсi, спарювання, не пiдвладнi жодним сезонним змiнам. Ми робимо ЦЕ, коли хочемо, а не коли ти дозволяєш. Причому ми ж вирiшуємо, чи буде вiд цього приплiд, чи просто станеться взаємне ослаблення гормонального тиску! Ми, дуже багато вирiшуємо самi, для того, щоб якась сила могла командувати нами. Але не варто думати, що ми, вирвалися з-пiд контролю через твою слабкiсть! Нi! Ти дуже сильна! Просто твоя сила аморфна. Величезна мiць, керована одними iнстинктами! Це гiдний суперник людини. Нехай людина не така сильна, як ти, у фiзичному планi. У нього є те, чого немає в тебе - керована сила розуму! Ми можемо проколоти твою аморфну силу, змiнити її, замiнити нашою. Ми, змiнюємо навколишнiй свiт пiд себе, а отже, мiняємо тебе!
  - Що ж, Хома, поки що все досить нудно, заплутано i не зрозумiло. Тобi не здається?
   - Напевно, це справдi, звучить не зовсiм адекватно, але тобi особисто, це все зрозумiло i зрозумiло, на стiльки, на скiльки менi.
   - Чого б раптом?
  - Не поспiшай, зараз поясню. Менi весь час не давав спокою одне питання... Я зрозумiв, як ти влаштована, вирахував твої складовi, але я нi як не мiг зрозумiти, де ж, у чому перебувати твiй розум? За всiма законами, у тебе повiдомлено бути мозок або, що щось замiнює його! Перебравши всi можливi варiанти i вiдкинувши всi не заможнi, я дiйшов парадоксального висновку. У тебе немає мозку, а отже, у тебе немає розуму!
  - Ха-ха-ха! Якщо я не маю розуму, то як я можу спiлкуватися з тобою? Адже спiлкуватися можуть тiльки рiвнi за розумом сутностi! Чи я не маю рацiї?
  - Права. Ми з тобою не просто рiвнi за розумом сутностi, а абсолютно едентичнi. До останнього нейрона, до останнього мiлiграма мозкової речовини. Скажу навiть бiльше, ми користуємося тим самим мозком. Моїм.
   - Хомо, ти сам то вiриш у те, що говориш?
  - Не просто вiрю, а точно знаю, що це так! Кожному школяру вiдомо, що людина, яка використовує за все життя, лише 10% можливостей свого мозку. Коли, вперше, електророзряд, через спецiальну антену, що стоїть на ялинцi, пробив захист, що не дозволяє йому використовувати 90%, що залишилися, ти, верхи на ньому, потрапила до мене в мозок. Я, через тебе, отримав доступ до частини цих 90%, але, найголовнiше, центр зв'язку з тобою, цей своєрiдний комутатор, перебувати на територiї контрольованого МНОЇ частини мозку! Тому ти нiколи не могла з'явитися без мого виклику. Нiколи не могла залишитися довше, нiж я дозволяв. Ти не можеш спростувати це! Iнакше, ти давно б користувалася силою моєї думки, без моєї згоди! Спочатку нi я нi ти не знали про проникнення, але в мене з'явилися не звичайнi здiбностi, потрапляти в мозок iнших людей. Зараз, я розумiю, що це було лише iнстинктивне виконання тобою, моїх прихованих, не усвiдомлених бажань. Настав час, i ти вступила зi мною в контакт. Але це сву.
  
  У будинку панувала звичайна переддорожня метушня. Мати завжди вмiла створити максимум суєти, буквальна з порожнього мiсця, як i належить, жахливо дбайливим батькам.
   - Не вплутуватися нi в якi iсторiї.
   - Ага.
  - Привiт дiдовi передаси, скажи, картоплю викопувати приїдемо. Тiтi Тамарi не забудь передати привiт, шкарпетки поклала, пiдручник взяв?
   - Ага.
   - Тут ще дiдовi баночка варення, оселедець теж поклала, ковбаси паличку ось сюди ... - Гей ти слухаєш?
  - Ага. - Намагаючись говорити членороздiльно крiзь бутерброд, вiдповiв поспiшаючи закiнчити снiданок.
  - Що ага? Що ага! - обурилася мати, але тут же вгамувалась, намагаючись впхнути в сумку черговий згорток. - Ось подарунок дiдовi на день народження. Грошi в труси загорнула i на низ сумки сховала.
  - А скiльки? - ненав'язливо поцiкавився, скорчивши безкорисливу фiзiономiю.
  - Що скiльки? - Не зрозумiла мати. - Боягузiв чи грошей? А... Тебе тiльки грошi цiкавлять, розпинаюсь перед ним, а ще й не вмився. Марш у ванну! Грошей даю на дорогу назад, плюс трамвай до зупинки i назад.
  - Та помився вже. I все? Як на копiєчки жити буду? - Прямо мало не офонарел вiд такої суми, пiдскочивши на табуретцi метра на пiвтора. - Ти чом мам, а на сiльську дис-котеку? А на зубокорисну жуйку, а пляшку газування в дорогу? А ....
  - Знаю твої дискотеки, жуйки та газування! - у голосi у матерi задзвенiв метал. - У самого на умi однi цигарки! I iншi гидоти...
  - Якi цигарки? Ти що мам! - Я витрiщив очi, вiдразу скорчивши страждальну фiзiономiю. - Нiкотин шкiдливий для здоров'я та вбиває на фiг коня однiєю краплею.
  - Перестань блазнювати. Такi - якi, а звiдки в тебе запальничка взялася? - Єхидним прокурорським голосом поцiкавилася мати. - Газова мiж iншим...
  - Яка? - Все ... Труба ..... Знову по кишенях лазила.
   - У кишенi куртки.
  - Ну-у-у..., по-перше, лазити чужими кишенями непедагогiчно, по-друге, знайшов на вулицi. Хотiв татовi подарувати.
   - А запах вiд куртки?
  - Це хлопцi курили, а я тут до чого? - спантеличено знизав плечима, i спробував зберегти ображений вираз обличчя. Термiново треба мiняти тему, поки що не будь пригадали до купи. Їм предкам тiльки дай волi виступити в ролi обвинувача. Цiкаво б дiзнатися що вона мала пiд iншим, але краще наступного разу. - А можна вiзьму фотик?
   - Який фотик?
   - Ну, фотоапарат, природу типу знiмаю, дiда.
  - Знову жаргон. - скривилася прикро мати. - Ну гаразд, вiзьми.
  - А грошей на плiвку даси? - Не упускаючи тимчасових поступок, закiнчив. - Фотик без плiвки, як труси без гумки... Зайвий тягар.
  - Який ти приставучий... як реп'ях, ну добре, на це дам. Так, сумку я тобi поклала, начебто все поклала, тьху, з тобою вже в риму заговорила, ну присядемо на дорiжку - Мама присiла на табуретку, поруч зi мною. - Поводься пристойно, не балуйся, воду пий кип'ячену, з джерела не пий - там вода холодна.
  - Та я знаю мам, не маленький, давай помовчимо. - Я закотив очi, по п'ятнадцятому разу те саме.
  Увiйшов заспаний батько, потрiпав мене по головi, погрозив строго пальцем, потиснув руку i пiшов досипати. Класний у мене предок, не лiзе як маман у всi мої справи та кишенi, дає ковток свободи. Якби не його безглузда робота на швидкiй допомозi i в стацiонарi цiлою добою мало не через день, ми б з ним поїхали до дiда. Гриби, рибалка, що ще треба для щастя? Вiдiрвалися б за повною програмою!
   - Ну що пiдемо?
   - Не варто мам, не ходи проводжати, я сам доїду.
   - Я лише до зупинки.
  
  На вулицi ще тiльки спалахнув свiтанок, i пiсля теплої квартири було свiжо. Пiд'їхав порожнiй ранковий автобус i попрощавшись з матiр'ю, я нарештi придбав довгоочiкувану волю. Пробок на вулицi не було, i по порожнiх вулицях автобус мчав, як угрiлий. Загалом я не люблю вставати в таку рань, але заради святої справи можна i потерпiти. Позаду десятий клас, попереду ще сiмдесят днiв канiкул, до iдiотських дитячо-пiонерських таборiв цього року я не їду - старий уже, майже шiстнадцять рокiв. Два тижнi легко i в селi пожити, сiножат ще не настане, а ягоди дозрiють. Роботи на городних плантацiях закiнченi, а в липнi я буду засмагати i купатися на морi. Навряд, але чим чорт не жартує. Приїду засмаглий, гарний, вийду з пiд'їзду свого будинку, а повз Свiтлана блiда i худа, а я пройду, недбало хитнувши їй головою, типу - Привiт риба блiда! I зрозумiє вона дура набита, такого класного хлопця впустила, буде ридати вночi в подушку i рвати на головi свої пишнi кучерi, а поїзд-то пiшов. Ту-ту!
  На автовокзалi життя било ключем iз ранку. Автобуси косяками пiд'їжджали до пiронiв, заковтували сонних пасажирiв i важко завантаженi роз'їжджалися мiстами, по-селах, весям, та iншим населеним пунктам нашої неосяжної областi. Поки не оголосили посадку, я послонявся по кiосках, набрав всякої фiгнi, невже мене дiд матерi-ально не пiдтримає? Витрачати грошi - це клас, буду багатий, ох вiдiрвусь за безцiльно прожитi роки! Не встиг усе витратити, як оголосили посадку до кiнцевої мети моєї подорожi. Зiбравши ноги до рук, побiг на посадку.
  Дяденьки i тiтоньки неосяжних розмiрiв штурмом брали автобус, гидка кондукторка, грудьми неосяжних розмiрiв тримала натиск, даючи протиснутися у вузькi дверi не бiльше нiж однiй людинi за секунду. Прикинувши зразкову кiлькiсть сидячих мiсць в автобусi, i помноживши на швидкiсть посадки оссажиров, я зрозумiв, що секунд через тридцять Хома, тобто я, перемiститися на своє законне мiсце в цiй колимi.
  Обдавши мiй нiжний нюх бридкою сумiшшю запаху поту i парфумiв, контролерка пропустила мене в задушливий салон. Отже, що ми маємо на сусiдньому сидiннi? А маємо ми бабку i судячи з її фiзiономiї - матиме вона, а я слухати i пiдтакувати. Старiсть треба не лише поважати, а й уважно слухати, роззявивши рота. Хвилин через двi, коли всi розсiлися, зручнiше влаштувавши свої сiдалища i перегородивши весь прохiд своїми бау-лами, автобус повiльно вiдплив вiд причалу. Жаль помахати нiкому, i з мого мiсця пей-зажа не видно, бабуся весь горизонт закрила, ну i нехай. Вперед мiй колiсний фрегат!
  З мене, мабуть, класний водiй вийшов, переношу дорогу нормально. Не встигли ми вiд'їхати i пари кварталiв вiд автовокзалу, як ветеран пасажирського транс-порту задрiмала, не потрiпавши мої нерви розмовами, а я став нишпорити очима по автобу-су в пошуках вражень, все одно робити нiчого.
  Пригнiчуюче, сумне видовище - жодної гарненькою фiзiономiї протилежної статi мого вiку! Хоча ось ця тiтка нiчого, стара правда, рокiв двадцять п'ять i обручка на правiй руцi, логiка пiдказує - замiжня. Жiнка, помiтивши, або вiдчувши мiй погляд, повернула голову в мiй бiк, але я швиденько став вивчати малюнок стелi нашої колимаги. А ноги у неї класнi! Чи просто коротка спiдниця? Пiвдороги я старанно вдавав, що не дивлюся на її гладкi ноги, а вона старанно вдавала, що не помiчає моїх хтивих поглядiв. Зрештою, я мало не придбав косоглазiя i бути б менi черговою жертвою еротики, але тут вона вийшла на зупинцi, бiля якогось села. Я поринув у приємнi спогади про її нiжки, потiм переключився на спогади про проклятi Светкiнi ходялi, i непомiтно для себе задрiмав.
  Прокинувся вiд якогось внутрiшнього поштовху, i розплющивши миттєво очi побачив, що поштовх був не внутрiшнiй, а навiть зовнiшнiй, мабуть у дорожню яму влетiли, а я парю як страус, над пасажирським сидiнням. Чудово стукнувшись об стелю (все-таки зрiст метр вiсiмдесят i говорять все ще росту) в польотi помiтив, що пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Потираючи верхiвку i пiдносячи подяку до Всевишнього, за своєчасну побудку, пiшов до виходу. Я давно помiтив, що напевно є в мене зв'язок з небесною канцелярiєю, але надто вже iнодi не акуратно дiють її чиновники...
  
   ПРИЇХАЛИ.
  
  Автобус зупинився, прошипiв вiдчиненими дверима, випускаючи мене назовнi, фиркнув наостанок кiптявою, обдавши мене своїми мiазмами i втiк за поворотом дороги. Здоров'я, я примчав! Приймайте гостя дорогого... Урочистої зустрiчi не помiтив, точнiше, зовсiм нiкого не помiтив. Тiльки якийсь рудий песик, вiдiрвавшись вiд свого випадкового снiданку, кинув на мене насторожений погляд i про всяк випадок перенiс свою здобич подалi вiд незнайомця.
  Млинець, а дiд де? Вiн що? Час переплутав, або взагалi забув що приїжджає його улюблений онук? От стою я, один на дорозi - як там далi слова були? - нiкому не потрiбний зовсiм - так начебто... А дорогу до дiда я й не пам'ятаю. А грошi я витримав - клоун. Дiд захворiв? Дiдька лисого! Що робити? Не дарма наш великий класик ставив цим фiлософським питанням, очевидно його теж хтось забув зустрiти. А вiдразу зворотно поїхати? Через годину автобус повернеться, попрошу слiзно дядечку-водiя, пiдкинути сирiтку до мiста безкоштовно. Ага, такого здоровила i на халяву, безкоштовно! Як каже наша вчителька з фiзики - на таких дурнях, орати треба. Тут щось мене вдарило по моїй багатостраждальнiй макiвцi i впало до нiг. Нагнувшись, я виявив ялинову шишку, але машинально подивившись угору, нiяких гiлок з шишками i дерев з голками я не помiтив,
  - Гей! Гальмо! Приїхали! Хома! - я обернувся на знайомий голос. Знову розiграли як пацана!
  - Дiду, що за дитячi жарти! Я вже й не знаю, що й подумати! - Ми обнялися з дiдулею. Я весь у нього як вiвця Доллi в Англiї, тiльки в природний спосiб, а не через пробiрку. Гени - Мендель-Наука!
  - А я дивлюся, як баран стоїш, озираєшся, - Дiд засмiявся, поплескавши мене вiд душi по спинi, чи вибиваючи пил, чи радiючи розiграшу. - Очками плескаєш, переживаєш...
   - Нiчого не як баран, я тебе давно помiтив.
   - Звичайно, розказуй.
  - Чесно. Вiк волi не бачити. Дай, гадаю, пiдiграю, повеселю дiдуся. - Я розгублено озирнувся на всi боки, намагаючись помiтити автомобiль. - А ти що, без машини? Зламалася?
  - Зчеплення барахлить, став перебирати, але не встиг. Ходiмо пiшки, як туристи, давай сумку Фома.
  - Я сам понесу. - гордо вiдмовився я i зваливши сумку на плече, ми рушили в дорогу.
  - Дивлюся - змужнiв, скоро по зросту i мене переженеш. Як там батьки, онуку мiй молоденький?
  - Батьки нормально, Федька у таборi, на першу змiну. А в тебе що доброго?
   - Все по старому, господарство - бджiлки, кози, город...
  Дорога йшла через пагорби, виляючи лiсом. Мабуть, днями пройшов хороший дощ, i ноги ковзали по глинi, як на льодовiй ковзанцi. Це в мiстi по асфальту п'ять кiлометрiв на трамваї швидко, а тут крiм свiжого повiтря, природи та комарiв, жодної цивiлiзацiї. Дiд iшов легко та звично. Для своїх п'ятдесяти семи рокiв вiн виглядав дуже ого-го. Пiдсмажений, жилистий, швидкий i бородатий. У камуфляжнiй формi i бейс-болцi захисного кольору, вiн був схожий на старого американського рейнджера, або партизана на стежцi вiйни. Поки я обливався потiм пiд своїм непосильним вантажем, вiн встигав заглядати пiд кущi, шукаючи гриби, iнодi зникаючи з виду. Пiднявшись на черговий пагорб, я без сил присiв на якийсь пеньок, зображуючи милування пейзажем, а пройшли навряд чи третина шляху. Такими темпами i загину тут у розквiтi сили.
  - Ти що, втомився? - запитав дiд, що раптово з'явився.
  - Та нi, пейзажем вирiшив на кшталт помилуватися. - запротестував я, захоплено оглядаючи близькi кущi. - Дуже гарнi мiсця. природа. Погода. Повний вiдстiй.
  - Так гарно. - погодився дiд. - Нiчого зараз зробимо гачок невеликий, там взагалi вигляд шикарний.
   - А скiльки це за кiлометри - твiй невеликий гачок?
   - Та кiлометрiв зо два, два з половиною.
  Ну, фiг, я тодi зовсiм помру. Знущається дiд, це у нас спадкове - приколюватися.
  - Наступного разу - неодмiнно. - Вiдрiзав я i встав на тремтячi ноги, подивився на годинник, десять тридцять п'ять, такими темпами ще хвилин сорок по жарi, зобов'язаний дожити. Поперлись далi.
   - Нiчого, трохи лишилося, он уже ялинку, нашу знамениту, видно.
  - Де? - я витягнув голову в бiк села i справдi, стирчить рiдна дилда. - Нi дуля собi як її далеко видно! Це ж ще кiлометрiв з три з гаком буде! Так, дiду?
   - Приблизно стiльки.
  Нарештi вдалинi з'явилося й саме село. Ось моє село, ось мiй будинок рiдний, ось скачусь зараз з бугра, буде рада дiтлахiв. Я взагалi поет такий парафразист, або прикол, коротше, якби не рiзноманiтнi iншi захоплення, став би Пушкiним, немає швидше Криловим, або Барковим. Ха-Ха. Якось хлопцi давали почитати .... Нi, така слава нам не потрiбна.
  Село називається Зеленiвка. Колись у нiй було дворiв п'ятдесят, але ще за радянської влади - виявляється i така влада у нас була, вона спорожнiла, кажуть батьки, була визнана неперспективною. Зараз у селi жили лише три аборигени - мiй дiд-партизан, та парочка бабусь глибоко пiсля пенсiйного вiку. Ну, ще влiтку приїжджали дачники-садисти, сiм'ї три - чотири. Може її назвали неперспективною, бо дiстатися машиною до неї можна було лише влiтку i те, коли сухо, а в iнший час тiльки нiжками. Або гелiкоптером можна... ля-ля-ля..., а оленi краще!
   Долинуло далеке мекання, з-за кущiв вилетiло невелике стадо кiз i кинулося до нас.
  - Ну, як Тома, тобi мої конi? - гордо запитав дiд.
   - Якi ж це конi?
   - Ти що, анекдота не знаєш?
   - Якого?
  - Бiжать їжачки строєм, попереду найбiльший, вiн лiворуч i вони лiворуч, вiн зупиниться i вони стоять, галопом, риссю - всi команди повторюють. Нарештi, головний зупиняється i гордо питає - Ну чим ми не конi?!
  - Хаха смiшно. - Судячи з того, як мчало це стадо, менi щось стало не дуже весело.
  - А вони нас не затопчуть? - спитав я, про всяк випадок вiдступаючи за широку спину дiда.
  - Та ти що затопчуть, - дiд поблажливо хмикнув. - Загризуть, якщо команда буде.
  Стадо - три кози з козлом i п'ять козенят, домчалося до свого годувальника i почало весело помахуючи рогами, вухами та хвостами лащитися до дiдуся, пiдставляючи боки i морди для його рук, зовсiм як собаки, те саме з нашийниками. На мене вони намагалися не звертати уваги, мабуть з поваги до свого господаря, я вiдповiдав їм тим самим. Я їх звичайно, не боюся, але якось висловлювання їхнiх очей з вертикальною зiницею, i аж надто довгi роги не дуже викликають симпатiю, тим бiльше що одне козеня судячи з його задумливого вигляду, вирiшував в даний момент, куди мене краще баднути по нозi, або вище.
   - Ти з ними нахабний, вони лише силу поважають.
   - Як новi росiяни?
  - Так, на зразок. Тiльки поряднiше, не козенят як вони.
  Пiд життєрадiсне мекання козлячих церберiв ми дiйшли до дiдусячого будинку. Хатка не змiнилася, тiльки на даху з'явилася якась складна дротяна конструкцiя, мабуть, нова антена. Дiт у мене все життя прослужив у радiотехнiчних вiйськах, якщо є такi, був щось типу зв'язкiвця. Принаймнi на петлицях у нього емблеми зв'язкiвця i у вiльний вiд натурального господарства час любить створювати з пiдручних матерiалiв всiлякi приймальнi пристрої. Руки в нього росли звiдки треба - це у нас фамiльне, плюс свiтла голова, у дiда, правда, вже сива. Досить рiдкiсне поєднання мозку i золотих ручок, до яких не без гордостi вiдношу i себе коханого. Себе не похвалиш, нiхто й не помiтить.
  Закiнчити десятий клас з однiєю трiйкою по-росiйському, я вважаю, що це непоганий показник для молодої людини, яка має купу iнших справ та захоплень, не пов'язаних iз середньою школою. Увiйшовши до будинку, ми розбiглися у своїх справах.
  - Їсти будеш? - Запитав дiд, коли я справивши свої природнi потреби, увiйшов у свiтлицю.
  - Звiсно. - I повалився пораненим на диван. Будинок у дiдуся на двох господарiв, iнша половина будинку належала якомусь його армiйському товаришевi, який дослужив свiй термiн десь у столицi. Сусiдiв i не бачив нiколи, пiвбудинку завжди пустувала. Я з того боку не разу не був, дiд не дозволяє, як не просив.
  А так у дiда все є, кiмната невелика, метрiв двадцять квадратних, разом iз грубкою. Пекти велика - росiйська, з полатями. Закуток для кухнi, стiл круглий - однорiчок дiда, диван, шафа, тiлик i верстак з радiодеталями. Навiть комп'ютер, але неробот, дiд його другий рiк щось ремонтує, паяє. Погрожується коли не вiдремонтувати i подарувати нам з братом. Фiгу Федько, маленький ще. Справа просувається ну дуже повiльно, я звичайно в ремонтi та нутрощi апаратури нiчого не розумiю, але менi здається, що простiше викинути i новий купити, нiж вiдремонтувати. Обидва на! А у дiда на стiнi радiотелефон!
  - Нiчого собi! - У мене навiть утома майже зникла. - Дiду, а навiщо тобi радiотелефон?
  - Як навiщо? Бачив на даху антену? Трохи мал-мала вдосконалив i тепер можу за кiлометр iз трубкою йти. Як iз стiльниковим телефоном. Сигнал бере добре, якщо хтось дзвонить - чутнiсть прекрасна. Та й будинок пiд охороною.
  - Так? А як це? Дiдусю, там мама гостинцiв наклала дiставай.
  - Сам дiстанеш. Ти щодо охорони вдома? Дещо - що вдосконалив, поєднав сигналiзацiю машини i телефон, плюс ревун.
   - У сенсi авто сигналiзацiю з "Ниви"?
  - Ага - Поки ми говорили дiд швидко накривав на стiл. - Додав пару електронних блокiв, поставив у будинку та огорожi. Два режими, при першому - починає тихенько пищати, а якщо до будинку хтось заходить включається ревун, хлопцi з Громадянської Оборони подарували - мертвого пiднiмає. На автобуснiй зупинцi чути. Звичайно пара кулеметiв вiдкриває вогонь на поразку.
   Щодо кулеметiв це вiн, напевно, загнув, хоча чорт його знає, тертий калач, все й не розповiсть.
  - Зараз чомусь трубку не взяв, коли мене ходив зустрiчати? - з єхидцем спитав я.
   - Чесно кажучи?
   - Побийся.
  - Забув. - Дiд засмiявся, хоч смiх був невеселий. - Склероз млинець проклятий, починаю часом все забувати. Ну i чорт iз ним, прошу до столу.
  - Ой, дiду вибач. - Я кинувся до сумки, дiстаючи батькiвськi презенти. - Тобi подарунок. З минувшим днем народження! Щастя тобi, здоров'я, творчих успiхiв, i мамуля просила додати особисто вiд себе, - одружитися тобi в новому навчальному роцi. Маячня звичайно, але що сказала те i передаю.
   - Зараз пообiдаємо та й пiдемо.
  - Куди? - Не зрозумiв я.
  - Одружуватися. - незворушно вiдповiв дiд. Вiн розгорнув згорток i витяг бритвене приладдя вiдомої фiрми з будь-якими лосьйонами та кремами пiсля голiння. - Спасибi за подарунок.
  - Ось поголимось i пiдемо. - Ех, предки, вигадали подарунок, на фiга йому в лiсi цi прибамбаси? - Тiльки спочатку вип'ємо та закусимо. Тобi батьки дозволяють алкоголь вживати?
  - Ну-у ... - Я для солiдностi приосанився, надуючи щоки. Хоч якби мати дiзналася, чим дiд пригощає свого онука, прибiгла б iз мiста i витрусила з нас обох душi, та й усе iнше за одним.
  - Глупства. - Дiд усе зрозумiв. - За зустрiч по ковточку зi статками свята справа. Мого медового винця чи пива по стаканчику?
  Того й iншого, i бiльше, бiльше! Але вголос такого не скажеш, не зрозумiють. Будемо зображати скромнiсть. А на столi ширяв гарячий борщ, салатики з свiжих овочiв, i ковбаска кружальцями копчененька, хлiб свiжовипечений, до речi, дiд пекти хлiб навчився чи що? Треба буде запитати, тут же солоностi, i сковорода смаженої козлятини.
  - Вина. - констатував дiд. Ми розсмiялися, вiн розлив вино по маленьких стопочках.
  - За зустрiч онук! - Вiнишко так собi, градусiв десять i то з натяжкою, пили ми й мiцнiше, рази на два.
  Мати в нас вмiє готувати, але їй нiколи. Харчуємося ми тому, виходячи з принципу "Ситно" - вчорашнi супи, розiгрiтими пюре, кашами зi смаженими ковбасами та яйцями. Бувають i свiтлi днi для наших шлункiв за наявностi мами часу грошей, або свят. Але на жаль, кiлькiсть свят, часу та грошей у батькiв часто не збiгаються з нашими апетитами.
  Тяжко вiддуваючись я вiдпав вiд столу, все що можна спробував, сталевий надкусав - жарт. Десерт залишився непереможеним. Нiчого страшного - конкурентiв немає, нехай живе до вечора.
  - Ходiмо прогуляємося? Господарством похвалюся. - Дiд вискочив з-за столу як молодий, прикривши рештки їжi газетою.
  - Може, вiдпочинемо? - жалiбно запитав я, з тугою поглядаючи на диван з подушечками та ковдрою.
  - Пiшли-пiшли, потiм наваляєшся, покажу тобi господарство. Фронт робiт на час твоєї вiдвiдин у розпорядженнi моєї частини. - Жартiвник невгамовний, дiдусю.
   - О-О-О... - важко зiтхнувши, пiдвiвся i поперся за дiдом.
  Сонце увiйшло до зенiту i смажило звiдти як божевiльне. Градусiв пiд тридцять. Окрiм придурошених бджiл на вулицi нiкого не було. Усi ховалися пiд навiсами, кущами, деревами. Дурнiв немає, сонячний удар отримати. Навiть мухи перегрiвшись на сонцi, дзижчали лише в стайнi, сховавшись у прохолодi. Бджiлки припустивши що я деяка квiтка, заносилися навколо мене стрiмкими колами.
   - Ти руками не махаєш, вони тебе i не вжалять.
  - Тiльки покусають та погризуть. - закiнчив я фразу за дiда.
  - Не переживай. - заспокоїв дiд. - Тут вони мало лiтають, пастися їм нема де. Пiшли на пасiку?
   - Не... бджiл я вже бачу.
   - А запруду на струмку?
   - Туди пiдемо.
  Позаду будинку був глибокий лог, зарослий лiсом, з маленькою рiчечкою, що пробiгає мiж повалених дерев i замшелих каменiв. Спустившись вниз по драбинцi, ми пiдiйшли до запруди - греблi з великого камiння i скам'янiлих дерев.
  - Повз мене торiк ченцi проходили з хресним ходом, робили хадж до монастиря мiсцевого, заодним менi i тiм'ячко охрестили. Тепер п'ю освячену воду. - похвалився дiдусь. - Хочеш спробувати?
  - Наливай. - Вiн пiдiйшов до крутого урвища, з якого стирчала труба з водою, що випливала звiдти. На сходинцi лежав ковшик. Нацiдивши води, простягнув менi. Вода була крижана, можна продукти заморожувати, але по-справжньому смачна, як мiнеральна.
   - Увечерi в баню води наберемо в баню, сходимо попарити.
  - Знову цебрами носити? - жахнувся я, представивши кiлькiсть вiдер пiднятих на гора.
  - Нi, насос є. - Слава Богу! Тiльки й лазню я б iгнорував. Не люблю паритися. Але якщо пиво наллють, то пiду. Через терми до пива! Класно сказав.
   Застуда була вже висока, з пiв-метра заввишки.
   - А навеснi не змиває греблю?
   - Каменями змiцнюю, доки тримає.
   - А камiння десь береш?
   - Там трохи нижче берег пiдмитий, та з дна рiчки брукiвка.
   Свiтло пробираючись через рiдке листя грав зайчиками на чистiй водi, пронизуючи до самого дна.
   - Тут у мене та харiуси живуть.
   - Серйозно?
  - Базар-вокзал. Дивись геть туди, бачиш? - придивившись, помiтив стрiмко промайнула тiнь.
  - Ух ти! I можна ловити?
  - А що з рибою робити? - знизав плечима дiд. - Лови та їж. Пригодував на кашу, скоро й нереститись почнуть.
   - Та дiдусю, мало тобi сухопутної та вiйськово-повiтряної живностi, ще й пiдводне стадо завiв.
   - Все своє, все сам, так би мовити, на повному своєму достатку.
   - Як пiдведення в автономному походi.
  - Мудрий, весь у мене. - I грюкнувши на знак схвалення по плечу, став вибиратися з лiг.
  - Тут у мене огiрочки, хочеш? Даремно. Там помiдорчики, а тут вiн присiв бiля куща вiкторiї - ягоди. - I знайшовши здоровенну сiдницю, почервонiлу з одного краю, кинув менi. - Ще малинка, смородинка, капусточка, а картоплю завтра пiдемо пiдгортати.
   - У-у-у...
   - Дровця пилити, косити.
   - Ось косити я вмiю.
   - Не в тому сенсi який вкладаєш, а траву косити.
   - Ти дiд не заливай, який сiножат у червнi.
  - Добре пожартував. Але твоєю фiзпiдготовкою треба було б зайнятися. Почнемо з тебе готувати молоде поповнення для нашої доблесної Росiйської Армiї. - Вiн узяв мене за плече. - Уя! - хваточка у пенсiонера залiзна, i не подумаєш, що колишнiй зв'язкiвець. Ледве плече не вiднялося, м'яз слабо трепхнувшись прилипла до кiсток. Дiд з водою-рухом продовжив. - Упор - лежачи, поперечина, марш-кидки нiчнi. Будемо вчати до романтики армiйського життя. Тобi дуже сподобатися!
  - Ну, нi, тодi краще косити траву. Хоч я до тебе приїхав пiсля виснажливих важких iспитiв з п'яти предметiв, важкого навчального року, важкого особистого життя, важких громадських обов'язкiв, з неблагополучного в екологiчному сенсi довкiлля - Почав перераховувати я, але отримав потиличник, правда жартiвливий, якби справжнiй - загинув би дома. Ми засмiялися.
   - Пiшли чай поп'ємо i на фiєсту.
   - А пиво?
  - Сам знаєш, що буде криво. Пiсля лазнi, якщо заслужиш.
  Нахлибавшись чаю, так що ще трохи i вiн би став виплескуватися з вух, я поплентався на сiнок i впав у свiже сiно. Значить правда - коситимемо, подумав я i вiдключився.
  Збудила мене тиша. У мiстi також буває тихо. Години о четвертiй ранку i то чутно що не будь. То ранню машину, скрип сусiдiв на лiжку, вода з крана. Де ти Светик зараз, що робиш, чи згадуєш мене? Та нi звичайно, поїхав i з серця геть. Вiд прогрiтого даху на сiновi було спекотно. Потягнувшись на всi боки свiту, рукою намацав ганчiрку. Пiднiс до очей. Виявилася косинкою, простенькою, але ще iз запахом духiв. Дивно, звiдки у дiда ця штучка? А час ще тiльки п'ять годин. Нi, у селi час iде абсолютно по-iншому. Вже здається, що тиждень тут мешкаю. А ще не прожив дня. Натомiсть виспався, як добу проспав. Захопивши знахiдку, спустився в будинок. Дiд вiдсутнiй. Увiмкнув телевiзор. Показувало лише три програми i по всiх мильних серiалах - радiсть дебiла. Вимкнув. О! У мене ж плеєр є. Класний приймач - з радiо-хвилями FM. Увiмкнув, але крiм шурхання по всiх дiапазонах тиша. Зашибись, а як я музику слухатиму? А у вiдповiдь тиша. грюкнули дверi, увiйшов дiд.
   - Дiду, а що в тебе УКХ не бере?
  - Антена низько, вище за метрiв на десять. Щоб лiс не закривав. Так, менi вистачає i трьох програм. За день так набiгаєшся, новини подивитись сил вистачає i все.
   - Шкода.
  - Займися конструюванням, чим зможу допомогти. Ну-но, ну-но, онуче, ти де цей платок знайшов? - Дiд помiтивши косинку, одразу вiдвiв очi.
  - На сiновi валялася. - Невинно вiдповiв я, спостерiгаючи за реакцiєю дiдуся, як викручуватися буде з делiкатного становища. Старий пустельник, розумiєш.
  - А я де тiльки не шукав свою еээ.... бандану. Шукаю, шукаю, знайти нiде не можу, ось спа-сибо, зовсiм склероз замучив. - заметкотiв дiд. - Чаю хочеш?
  Ну-ну, спiвай менi пiснi, розказуй. А духи теж загубив? Темнiть дiд, ох темнiть. Ну а з iншого боку, чоловiк у повному розквiтi сил навiть шiстдесяти немає, пiсля смертi бабусi, четвертий рiк один. Але з ким? Пенсiонерки? Нi, не може бути. Може, хто ходить iз центральної сiльської садиби? Цiкаво. Потрiбно б з'ясувати.
  - Давай поп'ємо. -Погодився я.
   - З медом?
  - Нi, не хочу. З ягiдами.
   - Iди збирай.
   - А згущене молоко є?
  - Завтра. А зараз за ягодами.
  - Ємнiсть дай. - Дiд простягнув менi вiдро.
   - Вiдро ягiд чи збирати?
   - Огiрки з помiдорами.
  Задзвонив телефон. Дiд узяв люльку.
  - Так. Так точно. Нi не можу. Пiзнiше передзвоню, - кинув погляд на годинник - у сiмнадцять-тридцять. Так Так. Є.
   - Ти як рапорт вiддав.
   - Який рапорт, я на пенсiї, - вiн засмiявся, i простяг менi взяту зi столу скляну банку, - а сюди ягоди, тiльки швидше.
  Довелося йти на город. Де це у нас тут огiрочки? Помiдори? Надвечiр тереристи, що дзижчать, втратили всякий сором. А раптом я такий солодкий чоловiк? Або як мухи на...? Зiрвавши лопух, став рiшуче оборонятися, не припиняючи збирати дари землi.
  - Вiтаю. - Я, здригнувшись, обернувся на голос. Позаду стояла волотка! У сенсi дiвчина. Й-е-с!
  - Здрастуйте. - нерозбiрливо пробурмотiв я, намагаючись привiтно посмiхатися i не надто таращиться на дiвчину.
  - Ви онук Федора Фектiсовича? - Господи, хто такий? А! Балда! Голову вiд жiночих чарiв втрачаю - це ж дiд мiй! Судорожно кивнув. - Ага.
   - Ви дуже на свого дiдуся схожi, - вона кокетливо усмiхнулася, - а як вас звуть?
   - Хома.
  - Як романтично. А мене Лариса. - Дiвчина коротко струсила головою. Чубчик впав на лоб. - Дуже приємно було познайомитись.
  - Ага, менi теж. - Ух ти! Фiнiш! Вiдпад! Я весь тягнусь вiд вас! На мiй смак -Блондинка, напевно спортсменка судячи з фiгури! У-уууу!
  - А ми вашi новi сусiди. Ми он там... - I ручкою напрямок показує. А ручки! А нiжки! А ..... О-ТОВ! - На тому кiнцi села. - Ларисо я ваш навiки! - З чоловiком. - Тьху дурепа! Але виду не подамо.
   - Ага, менi теж було приємно познайомитися.
  - Ви надовго? - Судорожно кiваю. - А ми ще з тиждень збудемо. Не буду вас вiдволiкати вiд роботи. Заходьте у гостi. До побачення.
  - Ага. До побачення. - Вже слiдом за мрiєю. Карма. Нi - харизма. Iдiот - iдiотом. Точно гальмо, не дарма тебе Хома дiвчинки не люблять. Хвилин п'ять стояв у простра-цiї, спостерiгаючи за фiгурою, що вiддаляється. Муха ще на лоба намагається сiсти. Я вiдмахнувся не дивлячись, i одразу був покараний за це. Найстрашнiший бiль пронизав голову. Я закричав як недорiзаний, кинувши все на грядки, схопився за чоло. Бджоли сволочi! Все ж таки вжалили худоби! Хижаки смугастi! Миттєво набрякла пухлина поповзла на око. Ось тобi й вiдпочив млинець!
  - Що сталося Хома? Ану покажи, - дiд, що пiдбiг, вiддер мою руку вiд чола. - Головне жало прибрати. Стiй не сiпайся! Що кричиш?! Терпи! - Бiль став нестерпним - ну ось усе. Зараз аспiринчику дамо, i на лоб що не холодненьке.
  - Дiду, як дiстали твої стерв'ятники! Заганяв би їх, на час мого виходу на вулицю.
   - Нiчого, зате корисно.
  - Чого корисного? Тепер на вулицю не висунешся. Народ засмiє.
   - Шрами прикрашають чоловiка.
   - Ще роги, прикрашають.
  - Ну, до рогiв тобi далеко. Поки не одружишся.
   - Дякую за побажання.
  Зайшовши додому, я насамперед пiдiйшов до дзеркала. Фiзiономiю перекосило як у Квазiмоди. Тiльки у гостi й ходити. Все через неї, Лариски. Розтаяв як дурень, мало того, що й двох слiв зв'язати не змiг, ще й придбав вiд душi. Цiкаво за тиждень минеться? Фiг.
   - Та не переймайся, до весiлля заживе.
   - Ага, блямбу змiню потiм на роги.
   - На, лiд приклади, - дiд простягнув кульок з льодом.
  Голова розболiлася. Холод трохи зняв бiль. Лiг на диван, ногами упершись у пiдлокiтник, пропиляла радiоточка, бадьорий голос диктора почав розповiдати останнi кошмари у свiтi. Щось там пiдiрвали в Америцi, затонуло в Атлантицi та голодувало в Африцi. Коротше життя вирує, лише мене вдарило по головi. Чому людину тягне на фiлософiю коли їй погано?
  - На, пiдкрiпися - дiд, що зайшов, простягнув банку з ягодами. Настрiй це не пiдняло i життєва потенцiя залишилася на нулi, але прокинувся звiрський апетит. Напевно отрута продовжувала дiяти. Якщо хочу їсти, значить житиму. Задзвенiв телефон. Дiд узяв люльку.
  - Вiтання. Так. Спасибi за подарунок. Зустрiв. Звiсно. Зараз дам трубку. На, мати дзвонить.
   - Вiтання.
  - Як ти там? Все добре?
   - Чудово.
   - А чому не в настрої?
   - Та нi, все нормально, прокинувся нещодавно.
  - Роздягнений не бiгай, вечори холоднi, а вдень що не будь на голову одягай. Кепочка у сумцi.
  - Так звичайно. Тато на роботi?
  - На чергуваннi. Воду тiльки кип'ячену пий.
   - Ага.
  - Ну поки, не довго говоритиму, а то по мiжмiський зв'язок дорогий. Я завтра, або пiслязавтра зателефоную. Дiдусь ще до телефону поклич.
  - Дiдусь тебе ще мама. - Дiд узяв люльку.
  - Так. Звiсно. Все нормально. Добре пропарю. Вода кип'ячена? Є звичайно. Так Так. Звичайно. - Ну все, дiд потрапив на iнструктаж.
  - Гаразд. Звичайно. Немає питань. Звiсно. Ну все. Ага. Звичайно звичайно. Ну добре. Бувай. Ага. Привiт Фрол. Ну давай. Чекаю. Бувай. Цiлую. - Вiн поклав люльку на мiсце.
  - Дiду я давно хочу запитати. Чому у нас у всiх по чоловiчiй лiнiї iмена починаються на лiтеру Ф?
  - Ну-у ... - Протягнув дiд задумавшись - як тобi сказати. Прикмета така чи в нашому родi є, легенда. I взагалi це тема окремої розмови. Як не будь, розкажу. А зараз за стiл. Швиденько перекусимо i лазню почнемо готувати. Давно не парився?
   - Та я i зараз не горю бажанням.
  - Треба. Мати сказала випарувати з тебе весь бруд та болячки. - Значить не вiдстане, поки свого не доб'ється.
  Заморивши черв'ячка, (цiкаво хто такий вираз придумав, напевно якийсь лiкар - глистолог), ми з дiдом зайнялися справами. Вiн, мабуть, у такий спосiб вирiшив вiдвернути вiд тяжких дум свого онука. Своєрiдне в нього розумiння психологiчних проблем особистостi у перiод становлення та адаптацiї у новому психофiзичному мiкроклiматi. Та й сказав. Тягати дрова для лазнi i наливати воду з джерела по бочках, за допомогою насосiв, було дуже весело. Ха-ха. Бiгати вiд джерела до бочок, щоб вчасно включити насос, потiм вимкнути, щоб не перелилося, i навпаки. Мабуть ужалив один раз бджоли стали приймати мене за свого, або в них надвечiр трудова активнiсть впала - полетай цiлий день за медом. Коротше години до дев'ятої ми розiйшлися - бджоли по вуликах, а ми з дiдом у лазню. Краще б вони мене на смерть закусали сьогоднi, нiж один раз, iз дiдом, у лазню сходити.
  Так як затягти на полог дiд мене не змiг, не вистачило сил, то хвистав мене вiниками прямо на пiдлозi лазнi. Але й унизу в мене згорталися вуха в трубочку, вiд непереносної спеки. Що дiялося на пологах, я й уявити не мiг. Але дiд тiльки кректав та охав, менi здалося - вiд задоволення, б'ючи вiником по черзi нас обох.
   Нi, тiльки душ, або ванна, у крайньому випадку, сауна з басейном, мене спокушають, а цi нацiональнi забави не для моєї тонкої натури.
  - Пiшли освiжимось? - поцiкавився дiд.
  - Куди завгодно, тiльки назовнi з цього пекла! - I поповзом назовнi. Щастя є! Воно не може не їсти!
   - Нирнемо?
  - Куди? Сюди? Прямо в дiжку?
  - Звичайно! - Я, здуру погодився, знову втративши пильнiсть. Подумав, що це басейн. Кретiн! А дiд ще той садист, у бочцi, мене притопив на десяток секунд пiд водою. Повний ульот! Повторивши ще один разик процедуру з паркою та шкваркою вiником, витягнув мiй обварений труп у передбанник, дав склянку пива i пiшов допарюватися. Пива я звичайно не люблю, - кiлька разiв спробував, гидота хороша, краще пляшечка газування. Але ж холодне! Свiтле! О-о-о!
  Червоне у бiлому - що це дiти? Правильно. Це я. Сил не було нiяких i посидiвши хвилин п'ять, насилу полiз до себе на сiнник. Впав на матрац боєць молодий, не ворушачи своєю задньою ногою. Ще сiм днiв такого вiдпочинку i... i забувся мертвим сном.
  Вночi хтось гавкав, мекав, цвiркун - паразит, виводив свої задушевнi рулади, рипаючи колiнами, на додачу дзвенiли комарi. Я намагався вiдбиватись, не пам'ятаю точно... Снилися кошмари. Груди топтали вурдалаки, я десь бiгав, рятуючись вiд упирiв. Прокинувся годин о десятiй. Комари всю кров недопили - залишили на завтра.
  Вченi вважають, що п'ють кров самi самки, а самi комарики - найневиннiшi вегетарiанцi i за своє коротке життя харчуються тiльки нектаром i соком квiточок. Неправда, лають вони всi. У дiда, сiнувале кровососнi влаштовують нiчнi оргiї. Мало того, пiсля вчорашнього укусу бджоли очей майже закрилося набряклим блямбою, так ще й все моє тiло прикрасили рас чеси i пухирi на всiх вiдкритих i закритих дiлянках тiла. Опирався до останнього, але бiй програв. А це я ще себе у дзеркалi не бачив. Вставати не хотiлося. Спробував заснути, знаючi засони кажуть - ранковi сни найсолодшi. Брешуть. Що не приємне, не уявлялося, знову пiшов серiал кошмарiв, лише засмутився остаточно. Спати на новому мiсцi не люблю, звикаю довго. От якби вдома.... Та нiкого немає... Годинник би до двох валявся в лiжку з книжкою, приймач на всю мiць.
  Крохтячи i стогнучи, ще й почухаючись, i зiщулюючись, спустився на тлiнну землю. До речi, чому так кажуть? Що за слово - брехня? Яка тiльки гидота не лiзе в голову вранцi. Жах! Вийшов iз двору надвiр, позiхаючи на всi зуби. А одним оком дивиться гiрше - спала на думку оригiнальна мудра думка. Мудра, проста як цегла - одна нiчого не означає, а багато, можна i будинок побудувати, цегляну. Дах буде, якщо не знесе...
  З боку Ялинки з'явився дiд. Навiть на вiдстанi, Ялинка була величезною, хоч до неї до будинку було метрiв триста. Ялинка, - якась дивна забаганка природи. Ялинка - переросток. Торiк iз братом обмiряли, у п'ять обхватiв! Це ж скiльки в метрах? Пiвтора на п'ять. Сiм з половиною метрiв по периметру! Нiчого собi ялинка новорiчна! Поки я займався математичними викладками, - грюкнула хвiртка, прийшов дiд. Побачивши мене, вiн злякався, щелепа впала на груди. Мабуть, таке сумне видовище я на нього зробив. Зацiпенiння тривало не довго, i дiд затремтiв в iстеричному смiху.
  - грiшно смiятися на хворих та убогих. - докiрливо хитаючи головою сказав я i по-щiльно укутався простирадлом. З волосся скотився шматок сiна, чим викликав нову хвилю iстеричного гоготу.
   - Один день у тебе побув, а лiкування вже на тиждень
   - А ти, - задихаючись вiд смiху, спитав дiд - себе у дзеркало бачив?
  - Нi. Але думаю, що нiчого такого веселого, я там не побачу. - гордо зиркнув на дiда, останнiм здоровим оком.
  - А я тобi молочка принiс, парного. Прямо з-пiд корови. Тому й довго ходив, до сусiдiв зайдеш, доки за життя, за господарство поговориш...
   - На примочки, чи внутрiшньом'язово?
   - Нi, внутрiшньошлунково.
   - Замiсть клiзми чи що?
   - Чому?
  - Я вже тобi сто разiв казав. Стiлець м'який у мене вiд сiльського молока.
   - Який стiлець?
  - Дрiсня, росiйською. Слабий я на парне молоко.
  - Ну, тодi кава, або чаю з молоком. Сподiваюся у невеликiй кiлькостi не пронесе?
  - Ось це... Вибач... - До нашого будинку пiдходила Лариса з хлопцем, логiка пiдказала - її чоловiк. Тому довелося термiново ретируватися проiнструктувавши дiда. - Якщо що, я сплю.
  Вiддавши наказ дiдовi i втiк ганебно до хати. Тiльки їх менi ще не вистачало. Здаватися в такому виглядi - нi за що! Тепер у iншому виглядi мене й не побачать до наступного приїзду. Ранiше фiзiономiя не пройде.
  Мучившись цiкавiстю, тихенько визирнув з-за вiконної фiранки. Молодята про щось жваво розмовляли з дiдом. Про мене, про кого ще? Болтайте, балакайте - але все одно, не здаюся в понiвеченому виглядi. Треба б у дзеркало подивитись. До речi, навiщо дiдусю велике дзеркало? Що б краще було видно зморшки i сиве волосся, прокоментував внутрiшнiй голос. З глибини дзеркала на мене вирячився побитий життям, добряче пошматований i потоптаний Франкенштейн. Так... Комари вiд душi побили i вигадали мою фiзiономiю. На носi провели дискотеку, на щоках закусували. А я увi снi ще почухав i все розчухав. Кривавi смуги як у iндiанця на тропi вiйни. Все, йду в глибоке пiдпiлля. У монастир, в пустельники. Геть вiд народу до Афонських печер. Повний фiнiш. А якщо зеленкою намазати, гiрше все одно не зроблю за опухлої фiзiономiї, а прикольно - повнi штани. Виродка чепурити - тiльки псувати. А що в нас iз губою? - Обидва на! Друг герпес завiтав, завтра вилiзе. Кiлькiсть болячок зростає в геометричнiй прогресiї, i починає перевершувати всi мислимi межi. Пiду далi подiбними темпами, i мене з села у кращому разi вiдвезуть до реанiмацiї, а у гiршому на цвинтарi.
  - Нормальна вода, нормальна! - передражнив я дiда. Хто ж пiсля лазнi в бочцi купається? Застуда й вискочила. Ну i чорт iз нею. Дiстав iз сумки темнi окуляри. Начепив на хворий нiс. Буду виглядати як мiстер Iкс. Фальшиво, але голосно я заспiвав. - Та я Блазень. Я циркач, то що ж! Нехай мене так звати вельможi!
  - Голос розробляєш? - Дiд, як завжди, з'явився в кiмнатi безшумно. - Плачiдо Домiнго?
  - Ага. Куруззо - Кукурозо. Що ви там так жваво коментували? Мене обговорювали?
  - Та так. - Дiд знизав плечима. - Про все потроху. А про тебе розмов не вели. Як було наказано. Я сказав що ти спиш.
  - Правильно. Для них я завжди сплю.
   - За свiй вигляд соромно?
  - А то нi? Краще в труну кладуть.
   - Молодята пропонують днями органiзувати шашлички.
  - Так? Шашлички я люблю... Тiльки не сьогоднi, а завтра пiслязавтра. Нехай хоч трохи пiдживе. - Ми сiли за стiл, пiдкрiпитися чим бог послав. Послав вiн нам непогано.
  - Ну що товаришу полковнику, якi будуть накази? - Я тяжко вiдпав вiд столу. - Майбутнiй захисник батькiвщини готовий до несення важкої служби. Але тяжкостi бажано невеликi.
  - Вiдпочивай. Вiльний на одну годинку. -Дiд подивився на годинник. - Зроби ригiнсци-ровку мiсцевостi, розвiдку околиць. Потiм у лiс сходимо, пару колод принесемо.
  - Дiду, а капелюх у тебе є? Або панама.
  - На шафi подивися. - махнув дiд у напрямку шафи. Тяжко вибравшись з-за столу, я пiшов наводити шмон. Чого там тiльки не напхано, якiсь папери, картонна коробка з лiками, уламки олiвцiв, старi рукавички... Кашкет одягнути? Нi, краще панаму вiйськову та окуляри. Крутий рейджер. Так, краї панами вниз, окуляри на нiс. Зiйде, не на Бродвеї.
  - Ну, поки що дiдусь. Дякую за поживний снiданок, пiду прогуляюся. - На всякий випадок захопив плеєр. I помахавши дiдовi, вискочив надвiр. Погода стояла чудова. Гу-ляй - не хочу. Куди ж сходити?
  Пiшов до Ялинки. Чим ближче до неї пiдходиш, тим бiльше дивуєшся. Яка дурниця вимахала - мама люба. Загадка природи. По-перше, стоять окремо вiд лiсу, по-друге, оточують її берези майже по колу. Начебто перша лiнiя оборони. Берези вже старi, великi, але порiвняно з Ялинкою - так собi, молодняку. Салаги. А бiля самого пiднiжжя непрохiднi заростi черемхи. Друге коло. I лише бiля самого ствола метрiв за п'ять вiд нього взагалi нiчого не росте. Товстий-товстий шар сухих голок. Як перина, ноги в нього провалюються по щиколотку. I величезний намет з ялинових гiлок над головою. Нижня гiлка за три метри вiд землi. Поки пробрався до ствола, весь подряпався об сухi сучки. Треба було не шорти, а штани одягати з товстою сорочкою. Пiдiйшов до стовбура i обнявши притулився до могутнього стовбура. Притулив вухо. Якщо зосередитись, то можна почути гул у стовбурi i ледь помiтне тремтiння. Жива. В iнших дерев я це нiколи не вiдчував - палицi з листям. А тут жива, зi своєю долею. Поруч зi мною впала велика шишка. Презент вiд неї. Тiшиться зустрiчi.
  - Дякую Ялинку! Гей!!- Голос зав'яз у гiлках.
  Постоявши ще хвилини зо двi, вiдiйшов вiд неї, задерши в голову вгору. Зелена стiна йшла до самого неба. Трохи закрутилася голова. Торiк iз братом намагалися залiзти на верхiвку. Тиждень вiдпарювалися вiд смоли. Вище за берези не залiзли. До речi про висоту ... А якщо менi мiдний тонкий провiд знайти i закинути вище, класна антена вийти. Раптом у мене приймач на плеєрi запрацює? Хлопцi менi привiт передадуть по радiо, або Свiтлана захоче зi мною помиритися, i передасть музичне любовне послання. Так мовляв i так, вибач Хома, я була не права, залишаюсь твоєю навiки. Тiльки рукою це не вийде, докинути. Катапультою? Нi, не те. А якщо щось типу рогат-ки? Чи цибулi? Тiльки провiд треба дуже тонкий, гуму - типу модельної, у дiда здається була. Ура, знайдено мету життя. Чим займатиметься крiм селянського господарства. Музику слухатиму пiд ялинкою i засмагатиму. Нiхто не бачить, нiхто не заважає. Краса. Побуду нудистом. Нiхто не повiрить, що поряд iз мiстом засмагав, а за тиждень i згорiти можна.
  Повернувся додому по краю лiсу, уникаючи вiдкритих мiсць. Грибний сезон ще не настав, але дощi були нещодавно, i пару худих синявок я знайшов. Дiд щось майстрував на галявинi перед будинком, ремонтував своє диво трактор - мотоблок iз причепом. Пiдiйшовши ближче, переконався у своїй правотi. Побачивши мене, дiд махнув на знак вiтання забрудненою рукою.
  - Нагулявся? Ключ вiн той, дай будь ласка.
  - Так, трохи. - Простягнув дiдовi ключ. - Пройшовся так би мовити по мiсцях бойової слави. Зламався?
   - Барахлить щось, зараз вiдрегулюю i поїдемо.
   - Я за кермом?
  - Подивимося. Сходи переодягнися. До Ялинки ходив?
   - Проходив повз.
   - Ну як, не змiнилася?
  - Що за рiк змiниться. - хмикнув я. - Тут i за сотню рокiв, змiни невеликi вiдбудуться. Дерев'яна пiрамiда Хеопса.
  - Ти правий. Ялинки не баобаби, але живуть довго, якщо їх не чiпати. Штани мої старi одяг.
  Я забiг у хату, натягнув дiдовi штани, накинув стару брезентову куртку, вiдпластав ножем ковбаси з хлiбом i збудував бутерброд, вийшов до дiда. Дiд уже закiнчив збирати двигун i загвинчував останнi болти.
   - Дiду, а дiду, чому ти сюди саме приїхав, а не в якесь iнше село, чи мiсто?
   - Партiя послала.
  - Яка партiя? Бiльшовикiв?
  - Нацiонал-соцiалiстiв. - пожартував дiд. - Не знаю я, так вийшло. Хотiв би i вiд вас недалеко бути, але жити самостiйно. Та й сумно менi без бабусi стало. Взяв газету з оголошеннями, тицьнув пальцем, потрапив сюди. Приїхав подивився, начебто сподобалося. З вами у мiстi жити - туга. Кiсну на пенсiї без роботи.
  - Ну влiтку зрозумiло, тут життя вирує, бджiлки-кози, а взимку? Туга бiла. Так i дах з'їде.
   - У сплячку впадаю.
   - Ти ж не ведмiдь, усю зиму спати - опухнеш.
  - Та справ вистачає, не хвилюйся. То в кiз пологи приймаю, то снiг розкидаю зi стежок. У гостi до сусiдок ходжу. Пiснi спiваю пiд баян.
   - Як колишнiй прем'єр - мiнiстр?
  - На кшталт. Сам iз собою в шахи граю, комп'ютер ремонтую - дiд щось смикнув могутньою ручкою i мотоблок завiвся. - Не передумав за кермо?
   - Не...
  - Сiдай. - Я сiв, схопившись за ручки, як у мотоцикла тiльки ширше. Дiд пiд свої габарити робив. - Уявляєш процес? Нагадати?
   - Не забув ще з минулого року.
  - Але нагадати не завадить. Тут газ, тут перемикач швидкостей.
   - Ще й швидкостi є?
   - Так, двi, але все одно бiльше двадцяти кiлометрiв за годину не розженеш.
  - В умiлих руках i лопата стрiляє. А ти куди сядеш?
  - У кузов, як дрова. - Дiд залiз у причiп i кректуючи сiв на дно. - Чiпай шофер!
  Я додав газу i тихо рушив з мiсця. Трясло i на м'якому сидiннi, амортизаторiв та ресор конструкцiєю не передбачено. Не рятували напiвздутi шини. Спробував розiгнатися, але на цiй колимi це було марно. Хвилин за десять об'їхавши колгоспне поле, прибули на мiсце. Купа спиляного сухостою виглядала пристойною. Закинувши штук п'ять колод помчали назад. Робота була не складна, але одноманiтна. Приїхав - завантажив, повернувся - розвантажив. Туди-сюди, назад - тобi i менi приємно. Я б швидше все на руках перетягав, нiж трястись двi години поспiль на мотоблоцi. Нарештi останнi колоди опинилися у дворi.
  - Ну дякую, ну допомiг старому. - Дiд змахнув пiт з чола. - Один, я цiлий день би му-солився з цими дровами.
  - Дiду. Я в тебе в ящиках з iнструментом пошарю?
   - Куля де хочеш, а що шукаєш?
   - Так, фiгню одну хочу спробувати сконструювати.
  - Добре. - Дiд подивився на годинник. - Я зараз на двi години вiдлучуся. Буду о четвертiй годинi. Тодi й пообiдаємо. Iде? Не помреш з голоду?
  - Нi звичайно. Iди. - Я спробував зробити таємниче вираз, (одним оком не-зручно однак другий лише трохи вiдкрився) i пошепки поцiкавився. - Справи якiсь? Кориснi, чи амурнi?
   - Вiйськова таємниця.
   - Воювати пiшов?
   - Та нi, допомогти сусiдовi треба по господарству.
  Дiду, не переодягаючись, пiшов. А я полiз у iнструмент. Пiд iнструментом малися на увазi два ящики захисного кольору, розмiрами з лежачий двокамерний холодильник, якщо такi iснують. Мабуть, дiд мало брав участь у конверсiї, коли на пенсiю йшов з армiї.
  Чого там тiльки не було. Мотки дроту та проводiв рiзної довжини та товщини, радiодеталi, плати, болти, гайки. Коротше все уперемiш i все що завгодно. Я так думаю, радiокеровану ракету зiбрати з запчастин - елементарно, а кулемет - так зовсiм за-просто.
  Швиденько знайшов цiлий моток тонкого дроту в прозорiй оболонцi, метрiв сто п'ятдесят. Якийсь спецiальний, але для антени має пiдiйти. Тепер гуму для рогатки. Це довелося пошукати, але знайшлася i вона. Класний джгут. Чому рогатку? Класика жанру. А за наявностi гарного прискорення, снаряд вiдлетить метрiв на двiстi. Дерев'яна основа - сама рогатка, джгуть навпiл, у середину шматок шкiри - ложе для предмета, що запускається, з прив'язаним проводом.
  За годину, конструкцiя була готова. Вирiшив, не вiдкладаючи справу у довгий ящик, провести польовi випробування. Прихопивши жменю болтiв i гайок рiзного калiбру, вийшов з ворiт i зiткнувся з бабулею, що спирається на клюку. Сусiдка по селi вирiшила зайти у справi до дiдуся.
  Побачивши людину зi зброєю (рогатка вийшла класна - велика!), на додачу з запливлим оком i опухлою, роздертою фiзiономiєю, вона щось подумала, i це щось було погане. Тому що, квапливо привiтавшись, швидко пiшла вiд дому, щохвилини озираючись на мою фiзiю i забуваючи спиратися на свою журавлину. Зараз по селi не пiдуть чутки. Цiкаво, якого змiсту? Дiд садист знущається з свого онука чи навпаки, онук наркоман вбиває рiдного дiдуся? Увечерi дiзнаємось, дiд розкаже.
  Лiтальний апарат - нехай буде ця гайка, прикинув на долонi, грам на п'ятдесят став був на стартовий стiл i пiсля звiту часу: - Три, два, один, нуль - Пуск! Запущений у протилежному вiд будинку напрямку, пiд кутом плюс сорок п'ять градусiв вiд лiнiї горизонту. Метрiв за двiстi вiд стартового майданчика гайка зробила м'яку посадку в колгоспному, а тепер кооперативному, або фермерському полi, хрiн зараз розбереш. Власники часто змiнюються, не встигаючи дочекатися врожаю озимини.
   Випробування пройшли успiшно, гума не порвалася, сама рогатка не зламалася, а я з почуттям добре виконаного обов'язку пiшов готувати обiд, принагiдно прибравши всi свої слiди бурхливої дiяльностi i сховавши рогатку вiд цiкавих очей.
  Вимив руки i зробив ревiзiю в холодильнику. Вирiшив, не мудруючи лукаво приготувати простий, але ситний обiд, з однiєї страви. Накромсал огiркiв iз помiдорами у велику миску i залив усе сметаною, попередньо посоливши, i додав зеленої цибулi - нехай просочиться соком. Почав смажити справжню сiльську глазуню. Чи не мiську, з двох яєць i трьох кружечкiв ковбаси. А на салi, з десятком яєць, то бiлка майже не видно - один жовток. А ковбаса - кусичами товстими, щоб зверху просмажилася, а всерединi сiк дала. I хлiб не худими шматочками як у шкiльнiй їдальнi - просвiчує на сонцi, а душевно, товстелезними скибками. Добре попрацював - добре поїв. Заслужив.
  Подивився на годинник. Без двох чотири години. Подивимося на армiйську пунктуальнiсть, сказав через двi години, отже, через двi години i прийшов. Став накривати стiл. Стукнула ка-литка.
  - Ух ти! Ну порадував старого! Ай молодця! - Тiльки змiг сказати дiд увiйшовши до хати й побачивши накритий стiл. - Чарiвник кухаря!
  - Руки мити за стiл. - суворо наказав я. Дiд жартiвливо вiдсалютував i пiшов до рукомийника.
  - А я думав, голодний, холодний, ще й готувати треба. Внучка годувати. - продовжив дiд, витираючи як усi чоловiки нашої славної сiм'ї, вологi руки об штани i пiдсiдаючи до столу. Мати шкода, не бачить. А то все дивується, звiдки у нас така звичка бридка. Побачила б, - зрозумiла, що не я винен, а дiдовi гени.
  Поїли в мовчаннi. Кожен був зайнятий своїми думками та своєю тарiлкою. Облизувати тарiлки не стали, посоромилися один одного. Ха-ха - Жарт. Кожен вимив у себе сам.
  - Чим зараз займемося? Якi вказiвки?
  - Втомився я щось, пiду прилягу на годинку, - сказав дiд i вiд душi позiхнув. - А ти можеш зайнятися поки що хочеш. Годин о шостiй у город пiдемо поливати, та ягоди заодним зберемо. Лади?
  - Запитань немає, спи. - Помахавши дiдовi, я вийшов iз дому. Час саме наймузикальнiший. Передають пiснi за заявками. Чекатимемо привiтiв, як солов'їв улiтку.
  Небо з одного краю потемнiло. Можливо десь йшов дощ. Як би сюди не натягло. В крайньому випадку, перечекаю пiд Ялинкою. Город поливати не треба. Роботи меншi. Захопив свiй творчий вирiб, натягнув панаму на нiс, вiд цiкавих очей, узяв покривало й поплiв до дерева.
  Поки йшов, пiднявся вiтер. Ялинка поскрипувала стовбуром i шумiла гiлками. Пiдiйшовши ближче, приготував зброю. Вибравши важку гайку, прив'язав до неї кiнець дроту. Що б провiд заважав летiти снаряду, на землi акуратно склав його колами, якось бачив подiбне в кiно. Подумки попросив Ялинку вибачення за вторгнення на її територiю. Розтягнув на всю дурiсть гуму рогатки, прицiлився у верхiвку i запустив гайку у вiльний полiт. Вийшло вдало, провiд зник разом з грузилом у верхiвцi Єли, розмотавшись майже до середини. Значить, метрiв сорок-п'ятдесят. А якщо антену ще трохи розтягнути по горизонталi, її площа збiльшитися. Вибрав гiллясту березу з краю, метри на три залiз на неї, пiдв'язав до гiлки, щоб хтось ненароком не зачепив, а вiльний кiнець дроту вiдтяг до Ялинки. Вийшов своєрiдний трикутник. Максимально замаскував. Чорт знає, може вiн дорогий якийсь, зрiжуть грибники, а дiдовi знадобиться назад. Поїду додому все розкручу назад. Вийшов подивитися результати своєї роботи. Вже за метр не видно. Класний дрiт, треба метри з три додому забрати. В особистому господарствi все знадобиться.
  Дiстав плеєр вставив кiнець дроту в гнiздо, начепив навушники та обережно ввiмкнув. Пошарив по дiапазону. Натрапив на радiостанцiю. Рiдне мiсто. Ура! Голова!
  Я опустився на хвою i спершись на ялинку, почав нишпорити по ефiрi. Передавали всяку луску. Вiдразу знайшов улюблену хвилю. Звичайно, музика на любителя, але менi подобається. Радiостанцiю тiльки почали розкручувати рекламою i тому музика була рiзноманiтнiшою, а жокей класний. Передавали пообiднiй репертуар. Щоб працюючi люди спокiйно могли переварити свої снiданки та обiди, гнали щось повiльне i тягуче як кисiль. Сидiти пiд ялинкою не фонтан, голки за комiр сиплються, зате прохолодно, майже як у рiчки i вiд вiтру, що пiднявся, прикриває. Почали поблискувати блискавки. Заплющив очi. Думки витали десь далеко-далеко, тихi та спокiйнi, як у мор-зi. Влаштувався зручнiше на пiдстилцi з торiшньої хвої i завмер чекаючи привiтiв друзiв i подружок. Раптом вибачить Свiтлана? Розслабитися i подрiмати? Яскраво блиснула блискавка, що заслiпила очi, через прикритi повiки одразу заклало вуха вiд гуркоту грому. Вiд розряду електрики мене вигнуло дугою. Iдiот! Хто ж пiд час грози пiд високим деревом ховається, та ще й громовiдвiд, iз дроту цього, на себе замкнув! Майнула тужлива думка, перш нiж втратив свiдомiсть i поринув у безпам'ятнiсть.
  
  ДЕННИЙ РИБОЛОВ
  Заснув, чи прокинувся? Розплющивши очi, я побачив перед собою широчену рiчку i пару вудок, занедбаних прямо з прибережних мiсткiв. Вудки були спрощено-примiтивнi, явно саморобнi i найголовнiше - чужi. Дiдiвськi вудки на порядок краще, з фiрмовими поплавцями та iмпортним лiсом. Я нiби за грибами пiшов? Чи на рибалку?.. Та нi... точно за грибами... До чого тут якiсь гриби з рибалкою? Я музику пiд ялинкою слухаю, вiд дощу ховаюся... Але як тут я опинився? Та ще з чужими вудками??? Рiчка здоровенна... Немає поряд iз селом великої рiчки... Точно не-ту... Я ж усе околицi облазив... До найближчої, великої рiчки кiлометрiв п'ять топати треба... У мене провали пам'ятi? Маячня якась... Хоча що тут такого марення? Сон та в Африцi - сон. Кольоровий, як у глибокому дитинствi. А як реальний .... Тiльки який дурень, у полуденну спеку ловить рибу? Але взагалi-то сон i повинен бути трохи iдiотським. Для колориту та марення. Несподiвано в головi виразно пролунали чужi слова:
  - Нi хрена я сьогоднi не зловлю... На муху треба було сьогоднi рибалити, або на хлiб... А на черв'яка не-а..., не бере зараза... - Обидва на, хто це каже? Якi мухи? Якi хробаки? Ще бубни скажи iз трефами! Точно сюрреалiзм.
  - Бражки б зараз..., бабиною..., кружечко... - Щодо бражки вiн правий, не завадило б. Цiкаво, яка компанiя? Фiнiш. Таких снiв менi ще нiколи не снилося. Все соображу начебто - але марення. Хiба такi сни бувають? Значить, бувають. Типу кошмару. Ха-ха.
  - Збiгати до Кабанихи, у неї бражка добра, ядрена... Але не дасть... Ще мамцi настукає, що брагу беру... Хоча їй яка рiзниця?.. Я ж не безкоштовно? Мишковi Лисому продає, а вiн на рiк i старший... Я теж весною паспорт отримав. Маю право!!
  Ну, тепер все зрозумiло... Я з глузду з'їхав. Кульки за ролики - дах набiк. Якщо в головi звучать чужi голоси, сняться кольоровi сни, дiагноз один - шизофренiя. Як казала незабутня Фрекен Бок iз стародавнього Мультiка про Карлсона: - Я збожеволiла, яка доса-да... Перевчився, перевтомився, або перевiдпочивав. Або через нещасне кохання. Одне з трьох з половиною ..... Вистачить в принципi i однiєї причини для виклику швидкої психiатрiчної бригади. Вiдвезуть тепер мене в психлiкарню, надягнуть на бiлi ручки упокорливу сорочку, обколуть уколами, нашпигують гiркими пiгулками, ковтатиму пiгулки, запивати їх мiкстурами i житиму в однiй палатi зi справжнiми придурками...
  Але до школи ходити не треба... i таких не беруть у космонавти. Батькiв шкода, - у них за мною, дах з'їде. А Свiтка всiм пiдряд буде хвалитися, що я вiд кохання з'їхав з глузду... Але провiдати в лiкарню не приїде, передачку з яблуками не не принесе - Злякається i погребує. Хрiн, кому iдiот потрiбен. СТОП! Для недоумка, ти занадто ясно мислиш... отже iснуєш. Випадок не клiнiчний. Тут щось не так... Розiбратися треба... Отже, що ми маємо? Окрiм панiки та марення? А справдi, що? Зберiгаємо душевний спокiй i спостерiгаємо за бре-дом, що вiдбувається, час до лiкарнi ще є. Аналiзуємо та робимо висновки. Шизофренiя стрiмко не розвивається. З розуму поступово сходять, не поспiшаючи.
  Рiчка начебто своя, знайома, був я тут... Не тут звичайно, але був. Висновок - я не в Бразилiї, де водиться багато диких мавп. I мiст дерев'яний дуже знайомий, такий дорогою до Зеленiвки є, у центрального села. За п'ять кiлометрiв. З мiсцем розiбралися... Дiстатись до дiда не важко. Тепер з'ясуємо якого бiса я сиджу на мiсцi нерухомий, а не бiжу додому? Чому не хочеться вставати? Поїли, зачарували, зв'язали?
  Дивимось на ноги... Ноги, як ноги, мої... так... а звiдки у мене на колiнi шрам? Не було у мене шраму! Точно не було!! Зуб даю! А руки? Чудовi якiсь ручки, засмаглi. Пальцi короткi, i нiгтi обгризенi! Я ж нiколи нiгтiв не гризу! Нiколи!!! У мене ж правильне виховання! Фiзичний не можу це зробити - мати вiдучила у дитинствi! Що виходить? Ноги не мої, колiна - теж, руки з обгризеними нiгтями - аналогiчно, i думки у головi - чужi!.. Хоча iнодi й мої. З цього випливає висновок - це не я, або я. Одне з двох. Чудово, але ж де я? Висуваємо версiї...
  До сну був у Зеленiвцi у дiда... Останнє, що пам'ятаю, лежу як останнiй кретин бiля ялинки, що в березняку стоїть. Так... Що виходить? Тiло там, а я тут. Фантастика! Очевидне та неймовiрне в одному флаконi. Що нам шепоче логiка? Сиджу в чужому тiлi, чую чужi думки та вiдчуваю, що чужа нога затекла. Плюс голова болить. У мене там чи у нього тут? I нi фiга я з цим зробити не можу, чи вiн не хоче? Як довго триватиме це подвiйне iснування? Песимiзм пiдказує - назавжди, а оптимiзм заспокоює - шизофренiя лiкується, поки моє тiло спить. У здоровому тiлi здоровий дух. Сон розуму народжує чудовиськ... Якщо моя свiдомiсть тиняється тут, то в моєму тiлi що залишилося? Iнстинкти та рефлекси? Стався бартер i хтось iнший вiдтягується в моєму юнацькому органiзмi? Ну на фiг! У мене тiло - навiть ще дуже ого-го! Гарне тiло - молоде, непрожите, не прокурене. Гарне та спортивне. Дiстанеться козлу - все порозгадає, шрамiв насадить, переломом наробить... Так... Зупиняємо бурхливу фан-тазiю i намагаємося думати про хороше, поки мозок не з'їхав. Неприємностi треба переживати, у мiру їх надходження. Все одно нiчого зробити не можу. Розслаблюємося Хома, отримуємо задоволення i слухаємо, доки не прокинулися... млинець.
  - Сьогоднi вночi знову в Сивий Лог пiду... Рудакам скажу, що на сiну спати бу-ду, а як стемнiє, рвану на дику галявину... Вчора весело було... Костер палили, печiнки смажили... - Нiчого собi селяни, якi весело живуть, класно. Картопля в попелi, пiд нiчним небом... Романтика. - Серьога браги принiс, а Лiдка-телятниця зовсiм самогонки притягла! Мiцний, зараза. Смердючий - Жах. Випив пiвсклянки i нiчого до ладу не пам'ятаю. Лiдка начебто зi своїми подружками була, чи одна? Баба зовсiм - двадцять п'ять рокiв - дiвчисько ягiдка знову, ха-ха, а все з нами вошка. Iншi давно замiж вискочили, а цю не бере нiхто... Правда i наречених на все село - Колька-тракторист, Сашка - п'яний, та Мiнька - юродивий ... Шкода нашi шкiльнi дiвки на галявину не ходять. Ось кого б пiд кущиком пом'яти.. Ленку особливо.. Горда зараза i нахабна, як мiська. Корчить iз себе... Але вродлива... Скупатися, i додому йти? Кльова немає, цiлий день втратив, а батько велiв литовки в стайнi знайти, та вiдбити їх як слiд. Куди поспiшати? До сiножатi ще тижнiв зо два, встигну... Трохи здрiмну, хвилин п'ятнадцять, а то ввечерi гуляти до ранку, хрiн виспишся. Жерти хочеться .... Завтра знову доведеться на рибалку йти, або однi макарони з картоплею ... На вечiрнiй зiрцi посидiти, що i спiймаю ... - Очi почали змикатися, кут огляду звузився, повiки опустилися.
  Мене струснуло як струмом, i я опритомнiв у своєму тiлi рiзко i вiдразу. Млинець! Фу, весь у холодному потi, як жаба. Ось це сон, то сон... Ледве не збожеволiв вiд кошмару. Вiдчуття реальностi за межами розумiння. А запах... До чого тут запах? Озоном пахне, ось до чого! Це ж мене блискавкою шандарахнуло! Чи не шандарахнуло? Здалося увi снi? Нiколи я ще таких снiв не бачив, нiби насправдi був у чужому тiлi. Вiдчував, що чужу ногу вiдсидiв. Мої, витягнутi. Не вiдсидиш, оглобли ще тi .... Улюбленi мої нiжки! Мої славнi ручки! Який я вам радий! Це ж скiльки я просидiв? Сорок хвилин за все? Жах!
  Схопившись ривком на ноги, солодко потягнувся, i з задоволенням оглянув себе дорогого. А пальчики, а нiгтики! Красень чоловiк! Вимкнув навушнi, що гуркотiли у вухах. Рiднi гарнi вушка берегти необхiдно та плекати. Увечерi вимою з милом. Цiкаво, а як душевнохворих людей перевiряють? Замаскував антенний дрiт i не поспiшаючи попрямував до села, до дiда.
  Недавнiй сон був за межею реальностi, надто незвичайний i думки мимоволi крутилися навколо нього. Не... Не буває таких снiв... А може й бувають... Людська свiдомiсть, тонка штучка. Чорт його знає... Начебто спиш, а сам у чужому тiлi живеш... Якщо не згадувати панiчного страху, то здорово, менi сподобалося. Вночi менi таке не снилося.
  А чому? А по кочану... Хома, не придурюйся, а напружуй свої мозковi звивини. Що ми маємо на медичнi аналiзи? Провiд для антени, простий плеєр - вже рiк у роботi. Село. Ялинка. Дiд. Погода, природи. Всi разом? Все абсолютно звичайне, тривiальне. Допустимо - крiм ялинки. Чому вона? Вiдповiдаю - таких монстрiв не буває. Мутанти. Якщо вона гiгантська, значить чимось вiдрiзняється. Логiчно? Недарма ця ялинка, здоровенна вимахала, однозначно недарма! Якi б не були бiологiчнi енергiї, радiацiя ядерна, карми всякi в землi, пiд землею є точно, або ще якась подiбна лабуда. Я пiд нею заснув, блискавкою по головi довбало i потрапив пiд випромiнювання. Кажуть фахiвцi - все живе має своє випромiнювання, типу аури. Ну i залiз я в ел-кiно електрополе, i одержав по мiзках. Як би це науковiше сказати. Перенесення енергiї об'єкта в iнший матерiальний об'єкт, за допомогою енергетичного впливу аномальної зони та розряду електрики великої потужностi. Гарно загорнув, глибоко копнув, гiпотезу нагора видав! Який я розумний буваю!! Жах!!
  Стривай Хома, не радуйся ранiше часу, раз там аномальна зона, як би самому мутантом не стати. Чи не вплине на моє дороге здоров'я загадкова радiацiя ялинки? Для високої науки постраждати фiзично? Стати виродком, як собачка Павлова? А по фiг! Двом смертям не бути, а розваг хочеться завжди. Це краще, нiж дурня валяти, сiльськими днями. З кривою пикою я по дiвчат не ходок, а так буде весело. Яка жодна розвага. Завтра знову пiду через двiр - як сказала згасилована мишка з анекдота, спробую пiд ялинкою заснути. А блискавку сам зроблю? Легко. Взяти акумулятор вiд мотоблока i з'єднати два дроти... електрики вистачить до ма-кушки. Еее... друг. Амперiв на дупу хочеться? Хома-громовержець знайшовся... Та начхати, що голову ламати дарма? Може, що й вийде, а не вийде, не боляче те й хотiли! Тiльки, якщо повторитися це сонно-перенесення, то все, що я зараз тут набрендiл - правда? А якщо немає? Ну i фiг з ним, мало що привидиться. Гриби пошукати дорогою додому? Пройдусь уздовж краю лiсу, якщо що й знайду, то тiльки там.
  Проповзав години пiвтори, нiчого iстотного не знайшовши, тiльки подряпався, та штани мало не порвав. Грибне полювання завершилося трьома сироїжками. Дощ так i не почався пройшов повз село. Коли я задоволений малою здобиччю повернувся додому, дiда не було. Знову кудись поскакав невгамовний пенсiонер. Будемо знищувати десерт в одиночку. Поклавши гриби на грубку, нехай сохнуть, не грибний суп з них робити, пiшов митися i витрушувати смiття з себе.
  Лiс - це добре, але краще б там асфальтованi дорiжки пролягали, без мух, комарiв та iншої гидоти, що ускладнює наше життя в цiй екосистемi. Я не дитя природи i дикi Мауглi з Тарзаном, не мої кумири. Попереду ще вiсiм днiв спiлкування iз природою! Туга...
  Цiкаво, чи завтра сон повториться? Швидше нi, нiж так... I взагалi це все вiд змiни обстановки, маси негативних вражень. I думки менi чулися свої, а те що набуравив у головi, так медичнi свiтили науки вважають, що це буває з людьми творчими, вразливими, генiальними та божевiльними. А якщо я генiальний та творчий, до чого тут шизофренiя? У рiднi на голову нiхто не хворiв, у психлiкарнях не лежав. Психiка у всiх стiйка. Щоправда, у матерi розхитана нервова система. Але не настiльки, що передавалося б у спадок?
  Поставив чайник на плитку та ввiмкнув телевiзор. Якiсть зображення хотiла бути кращого, але звук нормальний, без перешкод. Передавали вiдео-клiпи, музика вiдстiйна, але пiд неї жити веселiше, а думається приємнiше. Згадав! Якщо психiка не в порядку, то порушується координацiя i нерви. А перевiряють цю справу дiставанням носа кiнчиками пальцiв i стукотом молотка по колiнних фiлiжанках. Ще очима за стороннiм предметом простежити. Де тут у нас молоток i зубило? Якщо немає медичного молотка, використовуємо обух сокири. Нога вiд ударiв по колiну сiпалася не дуже, але й не слабко, як у принципi i ранiше на шкiльних медкомiсiях. Смикатися то вона сiпається, але як? Припустимо що нерви нормальнi .... Зводитимемо поперемiнно пальцi рук у рiдного носа. Експеримент пройшов вдало, начебто влучаю.
  - Вiтання! Що робиш? Заряджання? - спитав дiд стрiмко заходячи до кiмнати. Я мало не пiдстрибнув вiд несподiванки.
  - Млинець! Дiду, Ти мене заїкою зробиш! Дiду, а ти точно зв'язкiвець з вiйськової спецiальностi? Чи не розвiдник, типу Бонда неросiйського? Штiрлiц?
  - Нi, Кузнєцов. Нагулявся? - Дiд виглядав трохи стурбованим.
  - Ага. Пройшовся мiсцями бойової слави. Захопив полон трьох ворожих шпигунiв, намагаюсь жагою на грубцi.
   - В сенсi?
  - Грибiв пару - трiйку знайшов. Сушити поклав.
  - А-а-а. Повечеряємо, чи як?
   - Я чайник поставив грiється, а ти що такий заклопотаний?
  - Та так. По господарству. Життя сiльське, проблеми у тваринництвi, капуста погано зростає. Козел досяг статевої зрiлостi, на кiз скаче, надої знижує, рiзати пора. Допоможеш? - Дiд пiшов до холодильника дiставати продукти.
  - Надої пiдвищувати? - Я почав допомагати дiдовi накривати на стiл.
  - Нi. Козла рiзати.
  - Ну немає. На фiг. Я боюся кровi.
  - А м'ясо їсти не боїшся? - Нарiзаючи ковбасу великими шматками, поцiкавився дiд.
   - Це остання стадiя переробки.
  - Взяти участь у першiй стадiї. Чоловiк ти чи панночка кисейна?
   - Нi, я зелений!
   - Це щось iз статевою орiєнтацiєю, чи просто зелень любиш?
  - Це стиль та спосiб життя. У сенсi - не уподiбнюйся варварам! Живе життя! Не треба смiтити! - Насилу засовуючи товстий бутерброд до себе в рот продекламував я. Ковбасу покласти я також не забув.
  - Щодо смiття ти маєш рацiю. - погодився дiд. - Треба буде за одним i стайню почистити вiд гною.
  Швидко покiнчивши з вечерею, вiддалися десерту та млостi. Розповiсти дiдовi про мiй дивний сон? Ну так! У кращому разi - знущається, у гiршому телефон пiд рукою, бригада швидкої психiатричної допомоги за годину буде тут. Повним iдiотом, я ще нiколи не був. Тупо подивившись телевiзор протягом години, ми пiшли на мокру справу. Участь в кривавих заходах як рiзання тварин менi ще не доводилося i душа з рученятами, тряслися дрiбним, неприємним тремтiнням. Денна спека спала, почалися дев'ятигодиннi новини першим каналом телевiзора. Дiд наточив ножа, взяв мотузку i ми вiдкрили мисливський сезон. Козел не чинив опiр майбутнiм убивцям, зовсiм ручний як песик i взявши його за роги повели за лазню.
  - Зараз я його завалю на спину, а ти ноги його потримай. - Дiд майстерно провiв прийом iз пiвденно-схiдної боротьби i козел, перевернувшись, затремтiв копитами лежачи на боцi. Жертва зрозумiла, що її зараз чекає, але не блякала, а лише витрiщала на нас карi очi, намагаючись зазирнути в душу. Я схопив його за заднi ноги тремтячими руками. Вiн мовчки брикався, тримати було дуже незручно та страшно. Дiд, помiтивши мiй стан близький до непритомностi i зеленуватий колiр обличчя, швидко зв'язав козлячi ноги i, милостивий, вiдпустив.
  - Iди до дому. Вiдпочивай. Дякую за допомогу, далi я сам. - Не чекаючи подальших запрошень я бiгом покинув мiсце бiйнi, втiкши за будинок, щоб не бачити i не чути страту, що вiдбувається. Нi, поки це вище моїх людських сил. Коли не будь, з роками, прийде здатнiсть вбивати холоднокровно, усвiдомлюючи це як необхiднiсть, або захищаючи себе. Хвилин за п'ять вийшов дiд, несучи через плече мертву козлячу тушку.
  - Допомагати обробляти цапа, бажання їсти? Чи чекатимеш кiнцевого м'ясного продукту?
  - Звичайно. Бо ти мене точно вегетарiанцем зробиш.
  I я пiшов у хату. Спроба дiда загартувати духовно i виховати мужнiсть менi не сподобалася. Як не будь сам свого часу до цього прийду. Зайнятися не було чим. Тужливо глянув на себе в дзеркало. Обличчя набувало фотогенiчного вигляду, ще пару днiв i стану людиною, можна буде здатися в мiсцевому суспiльствi. Гуляти по центральнiй вулицi села з аборигенами прохолодним вечором. Усе питання - з ким? З молодятами? Дружно сам iз собою? Виглянув у вiконце. Дiд, не кваплячись обробляв тушку, в оточеннi стада кiз. Шкуру вже зняв i зараз дiставав нутрощi. Брр! Швидше засмикнув фiранку.
  Пiдiйшов до комп'ютера, машинально натиснув кнопку увiмкнення. Як не дивно, система комп'ютера запрацювала i почала завантажуватись програмою. Дiд вiдремонтував? А що не розкрив свiй секрет? З'явилася традицiйна заставка i висвiтлилося вiконце пароля, протрималося секунди три i все знову згасло. Чи дiйсно пароль потрiбний, чи ще не до кiнця вiдремонтував. Але результат на обличчя це радує. Ранiше цього не було. Ще кiлька рокiв i ця штука функцiонуватиме, але як застарiє.
  Спати не хотiлося. У принципi, взагалi нiчого не хотiлося, крiм одного. Ще ризик опинитися в подiбному снi. Але ж не повзти туди, на нiч дивлячись. Почекаємо ранку. Якщо це є, то воно не може не їсти. Жарт. О! Зiграю у рулетку! Заплющив очi, кiлька разiв крутнувся навколо себе i виставивши руку вперед пiдiйшов до книжкової полицi. Взяв першу-лiпшу книгу. Однотомник Булгакова. Якби не перечитував втретє, було б у кайф, хоча могло бути й гiрше - на кшталт Горького. Сунув заслуженого класика пахву i пiшов вантажитися припасами на довгу нiч. Так, цукерок, печенюшок, баночку ва-ренья полуничного та лiтр морсу. Ну, в принципi, i вистачить - обжиратися на нiч шкiдливо. Полiз до себе на сiнок.
  - Дiду! Я пiшов спати! - крикнув надвiр.
  - Добре! На добранiч! Щось потрiбно?
  - Нi! Спасибi! Вже взяв! - Комарiв ще не було. Нiчне полювання на теплокровних вперед.
  Збудував собi стiлець з блюдами i завалився на матрац. Добре... Розкрив на серединi книгу i почав перечитувати в надiї швидше заснути. Як же! Читання вкотре захопило i доки не дочитав Майстра з Маргаритою до кiнця сон i близько не стояв. Лише близько третьої ночi захотiлося спати. Але, мабуть, переїв. Снилася одна жах. Козляча морда без шкiри i шкiра без морди. Очевидно, неправильний сон. Вiдчуття бридкi, нiяких дотикових, нюхових та iнших почуттiв не задiяно. Одне радує, роздвоєння особи не вiдбулося. Думок нi чужих, нi своїх не чув. Ледве прокукарекав пiвень у сусiдньому дворi, як я виповз iз сну зовсiм розбитий i не виспався. Провалявся ще пару годин на сiну, але сну не було, довелося вставати. Позiхаючи, почухаючись i зiщулюючись, вийшов надвiр.
  Ранок розiйшовся на всю матiнку. Небо кришталевої блакити i глибини, яка можлива тiльки в казках або таких, забутих богом i людьми мiсцях. вже матерiальне. День обiцяв бути ясним, але не спекотним. Вiтерець грав верхiвками берiзок зростаючих неподалi, але до землi доходили лише найлегшi подихи. Годинник показував близько восьми. Дiд давно прокинувся i готував пiйло козам, та займався їх дiйкою, з деяким подивом глянув на мене.
   - Ти що так рано встав?
  - Та не спиться щось. Допомогти по господарству?
  - Якщо є бажання та сили - займися дровами. Коло дрова не розучився?
  - А що тут такого? Ноги ширшi - що б не вiдрубати, колун побiльше, поменше дров i маши на своє задоволення!
   - Ну i маши на своє задоволення, а менi в достаток.
  Хвилин через десять я розiгрiвся, а за пiвгодини - рубав дрова мокрий як миша, але й купа полiн у розмiрах додалася. Помахавши ще якийсь час, пiшли снiдати зеленню та м'ясом. Бiдолашний козлик, був приємний на смак. Перепочивши на лавцi, ще попрацювали. Я складав наколотi дрова, а дiд повзав городом, щось поправляючи в овочах. Очищав помiдори вiд бур'янiв. Ближче до одинадцятої години ранку, стало припiкати, i трудовий ентузiазм остаточно вичерпався. Тiло i душа захотiли вiдпочинку та спокою. Нiрвани на кiлька годин. Пiду нiбито за грибами, а сам пiд ялинку i подрiмати годинку! Думка цiкава, пiдемо робити задумане.
   - Дiд я по гриби пiшов.
   - Набридло працювати?
   - Ага.
  - Вiдпочивай. - погодився дiд. - Я теж на пару годин вiдлучуся. Хто перший повертається, готує обiд.
   - У сенсi, хто перший встав того та тапки?
   - I чашки та ложки.
  Не дивлячись на мiське виховання, грибник я вам скажу без хибної скромностi про себе - чудовий. Ось i сьогоднi, спiтнiлий i втомлений, але задоволений, схопив кошик i махнув дiдовi рукою, подався за грибами. Знав би вiн за якими грибами - помер би вiд заздрощiв.
  Я пiшов дорогою, що веде до найближчого села. Кiлометрiв п'ять по вибоїнах до примiтивної цивiлiзацiї.
  Дорогою, це ґрунтоутворення, можуть називати лише у нас у країнi. Здиблений пiсля дощу тракторами суглинок, що просохнув пiсля триденної спеки, застиг в абстрактних скульптурах. Суцiльний сюрр та арт. Подекуди глинянi тороси не поступалися за розмiрами своїм зимовим снiговим побратимам. У деяких мiсцях дороги тракторнi колiї йшли в землю на пiвметра. Вивороченi потужними колесами i траками, величезнi, з людську голову брукiвки. А також безлiч дрiбних - з кулак величиною, вони залишали незабутнi враження не тiльки на шинах машин, що проходили тут один-два рази на добу, але i на пiдошвах нещасних пiшоходiв, що йдуть у своїх справах приблизно з тiєю ж перiодичнiстю.
  Дивитися пiд ноги треба обов'язково, причому робити це дуже уважно, не вiдволiкаючись нi на секунду, тому що пiдвернути ногу на розбитiй дорозi, розпещений мiським асфальтом пiшохiд, може протягом перших п'яти секунд. Я ж ходив цiєю дорогою не раз, не два i навiть не двадцять два, а набагато частiше i ця доля менi не загрожувала. Ноги самi шукали дорогу, а голова працювала паралельно в iншому напрямку. Спина i тiло гули пiсля ранкових фiзичних збочень. Це мене тiшило, загальна втома вiдчувалася сильно, але думки були яснi та чiткi.
  Спати хочеться. Це чудово. Тяжко вдень засипати, не звикли до дрiми. Але з iншого боку, а ля гер де а ля гер, або щось таке - як кажуть французи. На вiйнi як на вiйнi. Є кiлька приємних моментiв. Але ж скiльки проблем! Жах! Цiкаво, як там поживає хлопець? Ловить рибу, чи нi? Чорт! Дiд, починає щось дозрiвати, дивиться дивно. Поводжуся як чокнутий трудоголiк. Встало нi свiтло нi зоря. Голову втратив через незвичайний сон? Iнший би дiд давно психовати почав i чiплятися, а мiй мовчить i з розпитуваннями не лiзе. Але й приводу я йому не давав, поки що. Дiд у мене свiтовий. Колишнiй вiйськовий, але дуже й дуже мудер, крутий антипiд вiйськовому стану. Розповiсти йому все? Одна голова добре, але й пiвтори не хрiнова. Адже не сон це - точно не сон! Нутром чую - хрiноть, але яка? Не знаю не знаю....
  Я звернув з дороги i через поле попрямував до невеликого гаю, вiддаленого вiд лiсу невеликою смужкою ораної землi. Iти полем легше. Шкода звичайно топ-тати тiльки овес, що недавно пiднявся, але в гай потрапити треба обов'язково. Я намагався йти по полю зигзагом, плутаючи слiди як заєць, щоб не натоптати стежку, а то мiсцевий агроном запросто штрафне дiда за потраву посiвiв, якщо зловить звичайно. Здрастуйте берiзки.
  Ну нарештi пройдений березняк, i знайдено лаз у кущах черемхи. Дрiт був на мiсцi. I я на мiсцi. Приєднався до антени i стомлено опустився на хвою. Повiсивши кошик на найближчу гiлку i притулившись спиною до могутнього стовбура, трохи подерзався, влаштовуючись зручнiше, заплющив очi i розслабився. Ключ на старт! Поїхали! Три! Два! Один! Спати! Нiчого не трапилося. Чи не електричним струмом бити себе, як учора вдень? Боляче... Заспокоїмося i спробуємо вдатися до марних мрiй.
  От би Свiтку до дiда привезти. На пару днiв та ночей. У величезному деревi вiдчувалася слабка вiбрацiя, напевно живильнi соки вiд корiння до вершини бiжать, або навпаки. Притулився вухом до ствола. Шум став виразнiшим i несподiвано став наростати. Вiн дивно заколисував, вiдволiкаючи вiд думок та почуттiв. Зараз спливу - припустив я i вiдключився.
  
   ЗДОРОВ'Я ДIВЧИНКИ
  
  Вiдчуття - кудись стрiмко лiкую, або падаю з великої висоти, у темрявi. Швидше та швидше. Летиш увi снi - ростеш. Принаймнi, так кажуть фахiвцi. Почуття польоту завершилося - приземлився. Цiкаво, де я зараз? У себе в тiлi, чи як? I чому менi добре? Чорт! Я ж сплю! Спати увi снi круто, але, на жаль, дуже нудно, i в туалет тягне. Треба було перед сном полегшитись. Очi не пiдкоряються - у комусь сплю? Чи сам заснув? Тiло мiцно спить - не дрiмаючий розум на сторожi?
  Добре, побачимо, що можна зробити. Гей! На баржi! Час вставати!!! Дивиться сонечко у вiкно - пiвник заспiвав давно! Кукареку! Та прокинься ж нарештi! Рота пiдйом! Дiє..., здається, починає прокидатися. Чекаємо трохи. Точно, прокидаємося. Подивимося, подивимося, що день прийдешнiй нам готує? Як рибалка, дорогий товариш? Знову думки вголос?! Прилетiли...
  - Що? Час? Не хочу, не хочу, не хочу .... Ну ще трохи, ну крапельку .... До речi, про крапельки, дарма я вчора на нiч сiк пила, тепер точно вставати доведеться. Годi нiжитися. Бадьоренько встала i побiгла, а то й справдi терпець стає.
  - Пила? Встала? Побiгла? Вiн - чоловiчого, воно - середнього, вона - жiночого роду. Вона що? - Вона? Я у жiнку потрапив? Чорт! Вляпався у помiдори. Треба скорiше рвати пазурi звiдси. Швидко, швидко, швидко, прокидайся ж кретин! Ну Хома!! Органiзм! Розплющ очi i бiгом до дiда, вiд цiєї чортової ялинки! Не виходить. Ще разок. Що робити, як жити? СТОП! А чому власне тiкати? Хто мене ловить? Незручно звичайно.... Жiночi таємницi i таке iнше... Але що менi залишитися робити потрапивши в чуже кiно? Квиток у першому ряду, пiти не можна. Влаштовуйтесь зручнiше, будемо лiцез... - Чужi очi розплющилися, спостерiгаючи жiночi груди з незвичайного ракурсу, а мої думки перервалися на пiвсловi. Пейзаж вражав, кидаючи в жар.
  Жiнка, чи дiвчина - за вiдчуттями незрозумiло, та в принципi i не має значення для мене, ще трошки сповiльнилася i солодко потягнувшись вислизнула з-пiд ковдри i вибiгла з кiмнати в коридор... Замiсть думок, у жiночiй головi, як i в моїй, зазву-чав нав'язливий куплет iз модної пiснi попсової, дiвочої групи. З музичним слу-хом у дiвчини проблеми.
  Вийшовши iз туалетної кiмнати, - Так! Так! I там я був... - яка ганьба i сором на моє волосся! Але як незвичайно .... - Вона пройшла на кухню, швидко поставила чайник на плиту, виглянула у вiкно i задоволена побаченим, повернулася до себе в кiмнату. Миттєво скинувши з тiла на лiжко нiчну сорочку, включила на повну потужнiсть простенький музичний центр з тiєю ж пiснею, що звучала в головi i обернулася до настiнного дзеркала. - Мама дорога! Дай менi сили витримати вiдверту еротику! - Дiвчина критично оглянула на себе в дзеркало, кiлька разiв провела руками по грудях, по стегнах, погладила себе по пружних сiдницях, повертаючись то так, то так, вiдверто любуючись своєю ладною фiгурою i досить симпатичною мордочкою. А очi не заплющити, голову не вiдвернути. Як не заслiпнути, вiд дiвочих принад? Нiчнi полюцiї менi забезпеченi.
  Слава богу, я її не знаю, що полегшує перегляд вiртуального сну, але викликає додатковi питання. Десь бачив у життi, але не пам'ятаю? Чи працює пiдсвiдомiсть? Але вона не на мiй смак. Чистий Фрейд. Чудова еротика! Гормональний приплив? Мiй органiзм дозрiв, i дах зриває? Вiдчуваю її як себе, руками та тiлом! Нюхаю її но-сом! Я безповоротно голубiю? Трансвести в моїх мiзках свистить...
  На кухнi засвистiв чайник, дiвчина вiдiрвалася вiд свого заняття, швидко накинула халат i пiшла на кухню пити чай. Знайшовши свою чашку на сушарцi, кинула в неї пакетик заварки та два шматочки цукру. Мало ж зовсiм! Цукор корисний для мiзкiв! Я бiльше поклав би! Заливши окропом, сiла навпроти вiкна i стала дивитися в нього, чекаючи коли чай завариться, а так само злегка охолоне. За вiкном стояло ясне лiтнє ранок, на небi нi хмаринки. День обiцяв бути добрим, жарким та сухим. Судячи з пейзажу моє рiдне мiсто. Знову вона думає! Чи я думаю? Заплутався зовсiм.
  - Мамусики-папусики на роботi. На мiський пляж сходити? Здоров'я дозволяє. Свєтцi зателефонувати, покликати з собою? Чи Вiрку? У неї постать гiрша, i сама дура дурний..., обох? З дому треба забиратися прямо зараз, годин до одинадцятої, а то в обiдню перерву маман зателефонує, - Оля приберись, Оля приготуй, Оля вимий. Дiстала. Я не Попелюшка, цiлими днями по господарству iшачить, у мене мiж iншим, останнє лiто молодостi, останнi шкiльнi канiкули! Сiмнадцять рокiв у життi буває. Джульєтта до моїх рокiв уже померла вiд гарячого кохання... Не будемо про сумне, ще по-гибну в фатальної пристрастi... - Здрастуйте, от i познайомилися, а мене Хома звуть. Дуже приємно. Нiчого я у вашому тiлi сиджу? Я тихо, скромно, пiдглядати не буду. Ха-Ха. Ольга? Нi, не знаю такого дiвча. I iм'я менi не подобається. Iдiотське. Але що за Свiтлана в подругах ходить? Чи не моє безнадiйне кохання? Тезка?
  Чай заварився. Ольга, вiдщипуючи вiд булки-плюшки маленькi шматочки хлiба, швидко кидала їх у рот, квапливо запиваючи чаєм з чашки, не забуваючи при цьому поглядати у вiкно i подумки спiвати, один i той же куплет. Класно влаштувалися квартира в самому центрi мiста. I знайомих у мене немає мешканцiв цього району. Сон - це вiдображення реальностi! Де я мiг бачити таку реальнiсть? Нi не памятаю. З п'ятого поверху її квартири чудово було видно площу перед драмтеатром. Не дивлячись на ранню годину, фон-тан уже бив струменями водоспадiв i кiлька пацанiв рокiв дванадцяти, борсалися в мутнiй водi штучної водойми. Машин по вулицi Ленiнськiй, мчало небагато, в основному представники так званого громадського транспорту. Трамваї-тролейбуси та трохи автобусiв. Цивiлiзацiя.
  Чай закiнчився, плюшка теж. Ольга схопилася з-за столу, швидко сполоснула чашку i взявши телефонну трубку, на одних рефлексах, не думаючи, так швидко набрала номер, що я не встиг запам'ятати. Робимо невтiшний висновок - жiноча реакцiя швидше за чоловiчий. У трубцi пролунали довгi телефоннi гудки.
  - Свiтло привiт! Спиш ще?
  - Вiтання! У лiжку валяюсь. А ти?
  - Встала вже. Чай попила. Справ немає термiнових? На мiський пляж поїхали? На лiвий берег? Позасмагаємо.
  - Там Лєнка вчора була, каже - вода брудна та холодна. А що ти одягнеш? - Яка рiзниця? Я б у життя цим не поцiкавився. Але голос не моєї Свiтлани, це тiшить.
  - Я ж тебе не купатися кличу, а засмагати. - пояснила Ольга. - Гарна погода. Спiдницю з розрiзом або сарафан вiдкритий. Ще не вирiшила. У тебе є пiдстилка на землю? Свою взяти?
  - Давай вiзьми, а я бутерброди зроблю i попити, журавлинного морсу. Вiрку-дуру вiзьмемо iз собою?
  - Ну, не знаю... - Капризно простягла Ольга. - Знову потiм стогнати буде, що не взяли. Образиться...
  - Хлопцям буде очi корчити i клеїтися. - осудливо промовила в трубку подружка. - Нiякого з нею вiдпочинку.
  - Ну, з її фiзiєю для нас проблем не буде. Тодi ти зателефонуй Вiрцi сама. Хвилин за п'ятнадцять виходимо, Гаразд?
   - Та ти що, я ще навiть не нафарбувалась!
  - У мене потiм батьки прийдуть. Треба змотуватись, а то справами завантажать. Не вирвешся потiм.
   - Добре там нафарбуємось.
  Кинувши трубку на кухонний стiл, Ольга побiгла до своєї кiмнати. Попереду було найважче для неї та приємне для мене - вибiр купальника та сарафану. Ненависна пiсенька в головi припинилася, щоб наповнитися новими стражданнями.
  - Що ж сьогоднi вдягнути? Жовтий чи червоний? Жовтий звичайно, зручнiше i сидить як влитий, чиста бавовна. Але в червоному я виглядаю набагато сексуальнiше i лiфчик у нього з кiсточками. Груди пiднiмає, вона майже на розмiр бiльше здається. Синтетика звичайно, все пiд ним вiчно свербить i свербить, та й тугуватий вiн менi. А що робити? Кому зараз легко? Чи таки жовтий? Нi, жовтий це колись з предками на дачi чи на природi, а тут що якихось двi, три години, перетерплю як не будь. I взагалi .... Раптом там буде ВIН, а я як дурниця, в жовтому? Червоний i лише червоний!
  - Даремно, менi бiльше жовтий колiр подобається. Жах! Червоний не одягай! Вiн же тисне скрiзь! Вiн менi груди тисне! Тьху! У сенсi, Ользi тисне, не тобi ж Хома. Як ви цi штуки носите на нiжних, дiвочих грудях? Для мук? Краси? Це як тiснi чоловiчi труси - на два розмiри менше ... Нi! На це все дивитись нiяких чоловiчих сил не вистачить! I не вiдвернешся, не замружишся. Потенцiя до голови пiднялася, з вух виплескується.... Одягайся швидше, млинець. Подруга чекає!
  - I сарафанчик цей, блiденький на його тлi засмагу виглядає просто ульот! Та що сьогоднi мене власне вiдображення стискує? Дивне почуття, що мужики пiдсмоктують.
   - Нi дуля, ось це iнтуїцiя!
  - Прямо псих якийсь напав, хоч у дзеркало не дивись. Може справдi якийсь спiтнiлий козел пiдглядає? Манiяк? - Ольга виглянула у вiконце, нiкого не помiтила, але про всяк випадок засмикнула фiранку i показала мову. - А ось вам усiм! Моя краса не всiм. Безкоштовної халяви не дiждетеся. Якщо тiльки iз сусiднього будинку вирячиться? З бiнокля або телескопа. Нiякого особистого життя, гади!
  - Фу ... пронесло. Висновок - вона мене не чує, але, можливо, вiдчуває. Чи я розбудив у собi щось жiноче? А що в мене може бути жiночого крiм Х - хромосоми? Крутi негаразди у психiцi? Пригнiчений жiночий початок? Нi не хочу! Даєш чоловiчий початок!
  - Досить лiрики, з манiяком розiбралися..., трохи пiдвести очi, трохи помади. - пожувавши губами, Ольга посмiхнулася своєму вiдображенню, залишившись задоволеною. - Ну що Олечко? Загальне враження непогане, не на дискотеку йду. Я готова - все бiйтеся, Багiра виходить на полювання!
  Прихопивши по дорозi сумочку з покривалом для пiдстилки та ключi вiд дверей, Ольга випурхнула з помешкання та дочекавшись лiфта спустилася до пiд'їзду. Нi Свєтки, нi Вєрки ще не було.
  - Чи покурити, поки цi двi тетерi зберуться? - Ольга крадькома озирнулася по сторонах.
  - Фу, яка гидота, не люблю жiнок, що палять. Ольга! Курити шкiдливо, а як же принц? Раптом йому теж не подобаються дiвчата, що палять? Чи моя мислена критика подiяла, чи Ольга вирiшила покурити потiм, невiдомо, але сигарети не дiстала, зайнявшись критикою подружок.
  - Свiтка-то добре, ще куди не йшло, але Вєрка .... Фi ... Коза. Потвора потворою, а туди ж..., мишачi кульки пiдфарбовує - не очi, а двi намистини пiд бровами. Укладання їй роби, педикюр - манiкюр... Їй красу робити - тiльки грошi переводити на вiтер. Гiбрид - помiсь мавпи з бочкою. Батьки у неї начебто нормальнi, та й братик старший, вельми i вельми...., не лох. Симпатичний i долари водяться, кретин ще той, але в шортиках виглядає дуже i дуже, особливо ззаду, а Вєрка? Тьху! Її мати очевидно зробила рiжки татку.
  - Що ж за чудовисько подружка, якщо так вiдгукуються близькi друзi? Я б i дружити не став. Не люблю лицемiрити. Даремно ми Ольга одягли тiсний купальник. Як менi терпiти до рiчки? I вiї важкi. Тепер я розумiю, яких жертв потребує краса.
  - А яка жадiбна Вєрка, так i не дала колечко зi смарагдом паплюжити. Подарунок! Подарунок! Розкудахталася курка. А воно менi так пiдходило до сiренького плаття .... але босо-нiжки чорнi ... Зараза кривонога, попросиш ще укладання зробити, я тобi волосини на-кручу ... I укладання i закладку i завивку, за всi грiхи отримаєш! Ох, дивись подруга, як би тобi пiсля укладання, наголо голитися не довелося! Ого, на годиннику вже майже десять хвилин дванадцятого! Ну де ж цi ворони? Ага, здається йдуть, ну нарештi.
  - Нi, не моя Свiтлана йде, зовсiм iнше дiвчисько. Це радує. Але i ця Свiтлана нiчого, симпатична. За голосом у телефонi, вона набагато гидкiша.
   - Ну Вєрка-дура, знову напнула бузковий балахон, не йде вiн їй, а все тягає i тягає нiби одягнути бiльше нiчого.
  - Що ти так до неї критично? Дуже навiть нiчого дiвчина. Я б вiдвертiше ска-зал - симпатичнiша за тебе Ольга. Подання затягується, а як поживає моє тiло? Корчиться в хтивих муках?
  - Ой, а на Свiтлi босонiжки новi, чарiвнiсть яка! От би менi такi... ну хоч помiряти. Увечерi треба спробувати татуся розвести на взуття для коханої дочки... Що я як дурниця, друге лiто в одних i тих же туфлях ходити зобов'язана? Светке кожен сезон новi шмотки купують, а в нас що не попросиш вiчно грошей немає.
  - Ну ти нахабна Ольга, але згоден. Нiчого, переживеш, я ж ходжу друге лiто в тих самих кросiвках? I в мене взуття дране. I батьки не багатшi. Не пощастило, не там народилися. Карма планiди.
  - Через рiк вискочу замiж, багатенького папашку, при грошима, накуплю собi всього-на-всього, Светка вiд заздрощiв вдавиться. - Ольга радiсно посмiхнулася та помахала подружкам рукою.
  - Ой дiвчата привiт! Ви що затримуєтеся? Побiгли швидше, скоро трамвай пiдiйде!
  - Та Верунчик ще спала, коли я зателефонувала. - Обмiнявшись майже невагомими поцiлами, щоб не стерти помаду з губ i щебечу нi про що, стали спускатися до трамвайної зупинки. Говорила переважно Свiтлана, продовжуючи щось розповiдати Вiрi.
  - А вiн менi каже. - Дiвчино, чи можна з вами познайомитися? А я йому - Молода людина, я на вулицi не знайомлюся, у нас, чи знаєте сiм'я суворих правил - i вiдвернулася вiд нього. А вiн Мадмуазель, будьте так люб'язнi, будьте ласкавi обдарувати найпалкiшого шанувальника вашої невимовної краси, номером вашого мобiльного телефону. Що б я мiг ще раз засвiдчити вам свою глибоку повагу та повагу.
  - Очманiти!!! - вигукнули дiвчата хором. - Вiн що у тебе? Динозавр релiктовий? Чи мен iноземний? Псих?
  - Та нi, дiвчата, вiн не псих! - запротестувала Свiтлана. - Просто вiдразу видно - людина культурна, освiчена. Не те, що дебiли з нашого класу. Вiдчувається порода. Мабуть, з яких-небудь стародавнiх дворян, або батьки дуже культурнi, але прикид у нього крутий, над загальним стадом видiляється. Шузи, джинсовочка, окуляри темнi, всi фiрми. На нашому китайському ринку такого товару немає, та й не було нiколи. Батничок, простенький на вигляд, але якiсть виконання - шалена! Ланцюжок золотий, грам на п'ятдесят! Крутий кул - останнiй писк! А очi, ах, дiвчата, якi очi! Синi-синi та величезнi, ну як у теля. А цiлується як! Ульот повний!
  Ну Свiтко, ну чеше! - У головi пролунали Ольгинi думки. - Дав бог талант людинi фантазувати. Гонить нам на вуха завiрюху, знаємо ж - учора вечiр просидiла над жiночими романами, а сьогоднi переказує. За твори з лiтератури завжди п'ятiрка виходить... Але як натхненно бреше. Так i хочеться повiрити, аж у серце тисне!
  - Так, бреше класно. Я погодився. Так заливати не вмiю. Не збрехати, не сфантазувати..., не письменник коротший. Красномовства обмаль. Ми Федосєєвi - реалiсти. Бачимо життя в натуральних кольорах - у лопухах, та реп'яхах.
  - А ця-то..., юродива...., Вiрка - безрозмiрка, вуха розвiсила, слини мало не до землi розпустила. - Ольга з милою усмiшкою на обличчi, кинула погляд на подружку. - Принца ска-зочного їй подавай, лицаря великих i малих островiв... Без шкiдливих звичок! Буде тобi лицар. Буде. Вася iз сусiднього заводу. Який не будь токар-фрезерувальник, iз зарплатою трохи вище за прожитковий мiнiмум.
  - Цiкаво, за що ти так її не любиш? Подружка нiяк? Чи щось особисте? Але як мило посмiхаємось... На обличчi одне, в очах iнше, а в думках усiх пiдряд? А я? Iз тiєї ж опери? Не знаю не знаю...
  - I будеш ти його пiсля получки п'яного зустрiчати, роздягати як маленького та спати укладати. На аборти вiд нього бiгати. Тому що плодити таких виродкiв як ви - злочин проти людства. - Ольга поправила чубок i подивилася на годинник. - Дiвчата! А за мною сьогоднi якийсь козел пiдглядав iз сусiднього будинку.
   - Гарний?
  Трамвай пiд'їхав дуже швидко. Дiвчата доїхали до залiзничного вокзалу та купивши квитки, сiли в електричку. Зайнявши вiльнi мiсця, вони замовкли i напустивши вiн загадково - зарозумiлий вигляд, стали чекати вiдправлення. Сьогоднi вони вирiшили з'їздити на єдиний у мiстi офiцiйний пляж, а не бовтатися по стихiйно виникаючих диких пляжах. Правда, цей пляж офiцiйно був закритий i купатися на ньому заборонялося, але нiхто не звертав на це уваги i в хорошу погоду знайти вiльне мiсце на ньому було нелегко. Їхати треба було довго, хвилин сорок, зайнятися було нiчим, Залишалося тiльки тупо дивитися у вiкно, та перекидатися мiж собою, нiчого не значущими фразами.
  Я прокинувся, рiзко й одразу. Прилетiв назад. Але втома пройшла, тiло вiдчувало себе вiдпочившим, як пiсля сну, повним сил i голодним як собака. Чи не працював, а душевних сил витратив багато. Потягся, оглянув i обмацав себе з нiг до голови. Заглянув у труси про всяк випадок, машинально поторкав товариша. Слава Богу, все на мiсцi! Краще один раз помацати, нiж сто разiв побачити. Судячи з органу, я все ж таки чоловiк - чоловiк я, ля-ля! Жiночого початку немає i близько. Чим ми кардинально вiдрiзняємося вiд жiнок? У них тисне в грудях, а в нас у трусах. Подивився на годинник, прикидаючи в думцi, скiльки проспав. Судячи з циферблату, хвилин п'ятдесят урвати вдалося. Час повертатися в хату до дiда.
  Я встав, замаскував дрiт, зняв кошик iз гiлки i потопав через поле до дороги. Так... цього разу я потрапив, то потрапив! Просто Дiсней - Ленд, якийсь! Дiвча клас! Супер-старр! Топ Модель! Якi нiжки! А груди! А стегно! А руки! А шия! I все таке iнше... Ульот повний! По жодному видику не побачиш! Головне - все поторкався! Хоч i не своїми руками, а лише її, але вбивчi вiдчуття! Як приємно гладити жiноче тiло. Нi, це треба повторити. Дiдовi природно нi слова, на фiг потрiбно, додатковi питання менi нi до чого. Хай колупається собi потихеньку на городi, та з бджолами своїми порається.
  Оля гарна дiвчина, тут сперечатися безглуздо, але зла якась i себелюбка страшна, Вiру всю дорогу шпигує. Що вона їй такого зробила? Невже через кiльце довбаного? А раптом i Свiтка моя така сама? Та нi, не може бути. Вона в мене добра, нiжна, шкiдлива, звичайно, як вся жiноча стать, але поговорити з нею є про що. А у цiєї кози? Однi ганчiрки та грошi на умi. Одружується ж хтось на воронi! Ох i мучиться мужик. Стерва натурального посолу... Оселедець. Але вродлива. Але стерво. Одвiчне чоловiче запитання, що краще, гарне стерво, чи добра потвора? Моя Свiтлана душевнiша i красивiша. Сподiваюся. Талiя, та iнше... Цукерка. Взагалi-то я Свiтло голої не бачив, тiльки в купальнику. От би подивитися в неглiжi i порiвняти ... Її ... не поступається цiй дурницi.
  Зворотний шлях пройшов уздовж узлiсся звичним маршрутом. Повз метрiв за сто, по полю пройшов кудись поспiшаючий дiд. Пiдiйшов до заростей оточуючим Ялина i зник з поля зору. Щось дiд там часто буває. Вчора ходив сьогоднi. Ностальгiя по дереву? Як я спати ходить пiд ялинку? Або побачення, з володаркою хусточки? Жерти хочеться, аж слини течуть. Але присiв на пеньок, вирiшив почекати i дiзнатися, що робить дiд. У заростях кiлька разiв майнула його сорочка, по периметру обходить? Навiщо? Гриби шукає? Жiнку серця?
  Тут з'явився дiд. Обтрусився вiд хвої i неквапливо пiшов до хати. Нiчого кримiнального не знайшов, не дочекався? Добре. Ну ми тебе зараз лякаємо! I крадучись став пiдбиратися до садиби, перебiгаючи вiд кущика, до кущика, як справжнiй розвiдник. Ну, майже як справжнiй. Бiля самого будинку довелося повзти по пластунськiй, перетинаючи вiдкрите мiсце. Метрiв тридцять, не менше, але кинувся як собака. Досягши огорожi, полiз уздовж неї.
  - Бах-бах ти вбитий. Зад свiй високо пiднiмаєш. Далеко видно, твою вгодовану корму. - Задерши голову вгору, чортихнувся в досадi. З кущiв смородини визирав дiд.
  - Млинець! Знову не вийшло!
  - Та я тебе метрiв за сто побачив. - Дiд поблажливо прокоментував. - Повзеш як слон на полюваннi!
  - Нiчого нiчого. Наступного разу маскуватимуся як хамелеон. Все одно свого досягну! - Встаючи i обтрушуючи штани, пообiцяв я. На колiнах i лiктях зеленiли величезнi плями. Хрiн вiдмираєш тепер.
  - Ну ну. Прапор тобi в руки.
   - А ти що так рано дiд?
  - впорався ранiше. А ти чим займався?
  - Грибами та розвiдкою. Там i там невдало. Грибiв немає, розвiдку провалено. I дуже їсти хочеться.
  - I я признаюсь чесно, не вiдмовлюся. Тодi так. Я готую обiд, а ти нарвеш зеленi на городi. - Критично оглянув мене та додав. - Все одно брудне, як агроном.
  
  Приготування обiду затягнулося до другої години дня. Добре хоч огiрками свiжими перекусив, а то б помер голодною смертю, захлинувшись шлунковим соком. Про коз-лика й не згадував, погладжуючи м'якi кiсточки. Все як у пiснi. Залишилися вiд козлика, рiжки та нiжки, та й хребет з копитами природно. Тяжко вiддуваючись, вiдкинулися вiд спустошеного столу, дружно колупаючись у зубах.
  - Я скоро в село збираюся, на пошту, в магазин за хлiбом. Пiдеш зi мною? - Перспектива пертися по спецi щось не надихнула, тим бiльше є чим зайнятися. Справа архiважлива для нашої революцiї. Говорив наш пролетарський вождь. Сталiн, на мою думку.
  - Нi не охота, книжку почитаю. Наступного разу неодмiнно. Сладенького до чаю де-дуля що не купи, будь ласка. Дякую за обiд.
  I важко вставши з-за столу, полiз на сiнник. Бухнувся на сiно. Головне не заснути, поки дiд не пiшов. Внизу хвилин п'ять пошумiв дiд, збираючись у дорогу. Нарештi грюкнули вхiднi дверi i вiн пiшов. Я пiдповз до вiкна. Дiд швидким кроком прямував дорогою у бiк села. Класно. Чекав хвилини три i городами поплентався до ялинки.
  Привiт рiдне, я вже тут. На хвої чiтко читалися слiди дiяльностi дiда, начебто гриби шукав. Продовжимо експеримент. Пiддослiднiй тваринi зайняти своє мiсце. Всiм iншим, згiдно зi штатним розкладом. Обережно прийняв колишнє положення у пiднiжжя ялинки. Лабораторний досвiд номер три. Дихання та пульс у нормi. Руки не тремтять. Даю зворотний вiдлiк. Поїхали!
  Нiчого одразу не сталося. Апарат зламався, чи не хоче двiчi поспiль протягом дня працювати. Електрика закiнчилася. Батарейки сiли. Погано. Доведеться спати так. Овечок порахувати, козликiв? Зупинився на баранах. Вiтер шумiв у кронi дерева, рахунок непарнокопитних перевалив за другу сотню. Раптом стало коригувати тiло i я вiдключився.
  
   ЯК ПРАВИЛЬНО ГНАТИ ХВИЛУ.
  
  Машина рiзко загальмувала, йдучи юзом убiк, почувся скрегiт металу об метал. Чуже тiло клюнуло вузьким носом об переднє сидiння, але ще толком не прокинувшись, на одних iнстинктах кинулося на пiдлогу, втискаючи своє вантажне пузо в усi щiлi автомобiля i прикриваючи голову руками. Замелькали чужi думки.
  - Аби тiльки не заряд пiд дном, тодi виживу. Мерседес броньований, такi бабки вiддав - не мiряно. Нiмцi давали гарантiю - кузов повинен витримати гранатомет. Машина велика, а в бронежилетi не вiдразу мiсце на пiдлозi займеш рекомендоване iнструкцiями фахiвцiв при замаху. Замахiв ще нiколи, зазвичай першим встигав тиснути конкурентiв i недоброзичливцiв у зародку, в матцi. Розслабився, проґав? Чергового останнього незадоволеного минулого тижня закатали у фундамент нового елiтного будинку, на кiстках - кажуть екстрасенси, будинки краще стоять, енергетики бiльше. Бабки шаленi вiддiлу безпеки плачу, за що? Живий залишусь худоби, шкуру з вас спущу до кiсток. Хтось новий гадить? Чи зi старих друзiв погратися у вiйну вирiшив, невдоволений передiлом власностi? Проблеми iз дахом? Але в гурт плачу, як належить, у мери вони самi мене штовхають... Серце закололо, у ротi з'явилася гiркота. Стрiльби не чути - заряд пiд сидiнням?! Вiд страху мимоволi икнув, вiдчуваючи як переповнюється сечовий мiхур.
  - Все гаразд Георгiю Петровичу! Якийсь баклан на копiйцi дорогу нам не поступився, бiк бiля машини подряпав. - А раптом нi? Нехай краще перевiрять спочатку. Сцену мажорну передi мною розiгрують, а я вийду i з гвинтiвки снайперської, у скроню? Хрiн вам, не дочекаєтеся.
  - Ну то сходiть перевiрте, розберiться. - Не пiдводячись з пiдлоги, наказав мiй новий тiлоносiй.
  - Вже охорона розбирається. - вiдiбрав невидимий голос.
  - Дай рацiю. - Водiй простягнув не озираючись трубку, знає собака, шеф не любить коли його спостерiгають у критичнi моменти життя. Минулий кермо дозволив посмiхнутися у важкiй ситуацiї, зараз з пам'ятника усмiхається. Увiмкнув виклик.
  - Що там? - Зажадав не представляючись у рацiю.
   - З'ясовуємо Георгiя Петровича.
  - Заберiть того, хто вчинив замах, i прокатайте по всiх мiлiцейських тестах, знайомi, зв'язки, бiографiя i так далi. Коротше за повною програмою, зрозумiло?
  - Так точно. - Тихенько пiдвiвшись, Георгiй Петрович визирнув з-за спинки шкiряного сидiння. Охорона вже крутила руки невисокому чоловiковi i впихала в позашляховик охорони. Копiйка з розкинутим боком сиротливо пригорнулася до бордюру дороги. I пiвгодини не пройде, як розтягнуть на запчастини без господаря. Так тобi i треба лох, наступного разу, якщо вiн у тебе буде, i машина якщо буде, за три квартали об'їдеш мене.
  Крохтя сiв на мiсце. Оглянувся в дзеркало, струсив крупинки пилу з штанiв i пiджака. Серце не заспокоювалося. Вiдкрив бардачок на спинцi машини, пошарiв дiстав лiки, iмпортне - ефект вiдразу, не те що наше лайно, таблетку пiд язик i запити мiнеральною водою. Подумав, дiстав горошину полiвiтамiну для здоров'я. Кинув слiдом пiд язик.
  - Чiпай. - I вiдкинувся на спину, заспокоюючи нерви.
  - Круто. Як у бойовику. Збулася мрiя iдiота. Суворi буднi олiгарха. Так... не мрiяв про таке щастя. Це ж майбутнiй мер нашого мiста? За менше знання вбивають, а я бiля найвитокiв - у звивистих мiзках кандидата. А якщо вiн почує? Чи зрозумiє, що хтось у його головi? Обчислить елементарно. I буду я пiд iншим фундаментом елiтного будинку, своєю енергетикою нових росiян пiдживлювати. Чудова перспектива.
  - Швидше їдь, запiзнюємося! Прохачi - вiдвiдувачi чекають. - Мандраж ще не проходив.
  Двi години я тут бовтатимуся, якщо не бiльше. Свiтиться менше треба iдiот i заткнутися на якийсь час. Просто дивимося очима, просто вiдчуваємо нюхом, просто вiдчуваємо органiзмом. Якщо Ольга мене вiдчула, то й вiн зможе? Цього нам не треба. Аналiзуватимемо потiм. Якщо воно настане - це потiм. Чоловiк шкода, влетiв на крутi бабки. Якщо не гiрше. Тряхнуло на вибоїнi.
  - Я наказав швидше, але це не означає, що треба мчать стрiмголов, не дрова везеш. - Козел, взагалi не думає головою, кого щастить, їде як доведеться. Автобуси ранiше водив? Влаштувався зручнiше, розвалюючись на сидiннi. Настрiй не здiймався. Пора мiняти водiя, дiстав своєю рябою пикою. Подзвонити чи Iрцi? Зняти стрес? Лiниво покрутив новий стiльниковий телефон у руках, неохоче набрав номер. На сьомий гудок, невiдома Iринка, пiдняла слухавку.
   - Ти чим займаєшся?
  - Ой, привiт дорогий! Я так i знала, що ти подзвониш. - Ага. Хай хтось iнший подзвонить, ризикне, спробує. А якщо хтось iнший, вже є? Перевiрити, чи не заважає.
   - Чим займаєшся?
  - Щойно майстер приходив з макiяжу. Вiзажизмом займалися. Вже проводила iз квартири.
   - Хто такий?
  - Та нi. Це вона. Ну, товста така, ти бачив, по середах лак на ногах освiжає, педикюр робить i обличчя малювали.
   - А-а-а...
   - Ти зайдеш сьогоднi ввечерi дорогою?
  - Не знаю. Ще не вирiшив. Як буде час. - Нехай почекає, помучиться, згадає, як я її добивався два мiсяцi. I якби цього клоуна не зламали, не добився б її Петрович. Ридала, все погано, говорила. А вся справа в органiзацiї виробництва! Менеджмент! Як сказав її колишнiй клоун, що вже не любить, так i почуття Iринкiно закiнчилося. Тепер, як шовкова. А то кохання, кохання! Коза чутлива.
   - Я чекатиму тебе, вина вип'ємо...
  - Ти ж знаєш, я зараз не п'ю. Яке на хрiн вино.
   - Але ж один разик можна?
  - Краще я один раз на тебе витрачу. Ха-ха! - Дотепний я сьогоднi, не дивлячись на замах.
   - Я готова i на бiльшу увагу дорогою.
  - Вибач колись, потiм передзвоню. - Знаю я тебе дурниця, одне у вас баби на умi. Потер-пиш. Звичайно дорогий, стiльки бабок у тебе вклав. Вимкнувся. Набрав iнший номер. У трубцi задихав вiрний охоронець.
  - Ну що там? Розкололи? Хто послав?
  - Пiд дурня косить шеф. Говорить випадковiсть.
  - Знаю, я цi випадковостi. Бреше все собака, дупу прикриває.. Поекспериментуй. Тiльки не спотворяй ранiше, а то я знаю вас, дорветесь до свiжатинки, не вiдiрвеш.
   - Шеф, який базар, розколеться, як миленький!
  - Будуть добрi новини, негайно телефонуйте. - сховав мобiльник у внутрiшнiй кишеню. Тряхнуло на ковдобинi. Нi, вiн точно дiстав, треба мiняти водiя. - Я ж тобi сказав, не дрова везеш!
  Я притих у куточку свiдомостi носiя. Ну на фiг. Вiд грiха подалi. Але спостерiгаємо.
  Машина повiльно пригальмувавши зупинилася бiля самого входу до виборчого штабу. Водила негайно вискочив, вiдчиняючи дверi перед Кандидатом у Мери, низько схилившись у поклонi. Школа. З одного разу все розумiє. Важко буде знайти замiну. Де шукати? Заради приколу - бабу за кермо, як у Столяра? А безпека? Нi, панти дешевi не потрiбнi майбутньому Меру. У ФСБ кадри переманити? Зi столицi професiонала виписати? Складно потiм позбутися, якщо не зiйдемося характерами. Вони свої кадри бережуть. Цiкавляться, що та як. А якщо ще, перекрутиш? Стукач? Нi. Куватимемо мiсцевi кадри.
   - Ти у вiдпустцi давно не був?
  - Пiвтора року. - одразу й зблiд дурень. Догадливий. Я ж просто питаю. Шкода, дбаю про вiрних працiвникiв. Час тобi у вiдпустку, час.
   - На пiвднi давно не був?
   - Та в принципi, жодного разу.
  - Треба тебе хоч раз заохотити за хорошу роботу. - Порадiєш насамкiнець. Там мої друзi допоможуть вiдпочиваючому за буйки заплисти. До речi, Хасан давно без роботи. Посмiхнувся. - Готуйся наступного тижня вiдпочивати. Хороших працiвникiв треба берегти. Буду через сорок хвилин. Можеш перекусити. Щодо вiдпустки нагадай потiм. I замiну шукай на час свого вiдпочинку. У бухгалтерiї скажи, щоб премiю у виглядi окладу дали.
   - Є Григорiй Петрович.
  У приймальнi вже сидiв народ. Лiтнi люди з старими, i кiлька припадкових прав-дошукачiв. Доведеться посмiхатися. Промайнуло знайоме обличчя. Де його бачив?
  - Здрастуйте товаришi, вибачте що затримався. За хвилинку почнемо прийом. - Важливо пiшов до свого кабiнету. Зi стоном опустився у шкiряне крiсло. Як вони досягли. Лезуть iз будь-якою лускою, квартири, дiти, пенсiї, свобода слова. Звикли до дер-мократiї. Але треба прогинатися - ректорат, виборцi херовi. У райкомi комсомолу, класно було. Вирiшили на зборах, горiлки у лазнi, з активiстками випили, бац! - та перед громадськiстю перший секретар райкому ВЛКСМ. Показники високi намалював, звiти грамотно склав - на сходинку вище пролiз. Секретарку пiд кого треба пiдклав, i вперед до перемоги комунiзму! Подивився на годинник. Час приймати вiтамiни. Здоров'я понад усе. Натиснув кнопку селекторного зв'язку.
  - Ларисо! Вода свiжа?
  - Так звичайно. Сьогоднi принесли. - долинуло з динамiка.
  - Ну? - вимогливо буркнув у телефон.
  - Ах, вибачте, зараз. - Дверi прочинилися i струнка молода дама, процокавши каблучками до столика, вiдкрила пляшку мiнеральної води, налила в склянку, вiдпила. Знову налила повний i з усмiшкою простягла начальнику. - Георгiю Петровичу, вода хороша, пригощайтеся будь ласка.
  - Спасибi. - А без нагадувань не можна? Стрижена коза. Школу забула. Хрiн їй, а не квартира. Запив вiтамiни. Перевiрив сигнальну кнопку. З сумiжної кiмнати миттю висунувся охоронець. Кивком голови вiдправив назад. Чи якийсь iдiот зайде...
  - Запускай. Лише чоловiк п'ять не бiльше. Найважливiших, решту довiрених осiб нехай приймають.
  - Добре, Георгiю Петровичу. - То почнемо роботу. Посмiшку на обличчя, живий блиск у очах. Новий мер має бути привабливим, привабливим i спiвчутливим до страждань народу.
  Пiшла традицiйна рутина, що дiстала за останнi роки, ще пiд час перебування мiським депутатом Думи. Але треба. Треба Петровичу! Страждай у душi, але тримайся!
  Фiнiш. Це все це? Такий рiзний? Артист... Зайшла бабуся. Хто вона у нас? Делегат вiд будинку, сто п'ятдесят квартир потенцiйних виборцiв. Потрiбно задовольнити.
  - Доброго дня... Марiє Степанiвно, сiдайте. Як ваше здоров'я? Пенсiю додали? З якого питання?
  - Дякую не скаржимося. Який ви спiвчутливий. Я вiд будинкової громадськостi. У нас проблеми щовесни, затоплює верхнi поверхи. Дах полагодити б нам. Схуднела...
  - Так, звiсно, неодмiнно проконтролюємо. Дах неодмiнно полагодимо. Спасибi що звернули увагу, неодмiнно заходьте ще. - бадьоро схопився з крiсла, провiвши бабу-сю до дверей. Дах полагодимо. Прикол. Потрiбно буде мужикам розповiсти. Щодо даху. Бо вони вже забули первiсний змiст цього слова. Дахи бувають рiзнi бiлi, синi, червонi. Вiршами заговорив, ну як Єсенiн!
   - Лариско наступного!
  - О! Вiтаю! - Очi б не бачили. - Радий вас бачити! - ну i пика. - Яким вiтром? Щось вiдбулося? Так ми обов'язково допоможемо. На вулицях бруд у вашому районi? Лiхтарi не горять? Що ви говорите? Ай, я, яй. Неподобство! Чий це район, що це за депутат? А це моя виборча дiльниця. Не може бути! Проконтролюю! Сьогоднi ж зв'яжусь з довiреними особами. Де кажете? Запишу. Вулиця Революцiї? Сорок шiсть? Сьогоднi ж вирiшимо питання. Спасибi за iнформацiю! До побачення!
  - Лариса перерва невелика, горло пересохло. - пiдвiвся проробив кiлька гiмнастичних вправ. У здоровому тiлi здоровий дух. Ще з комсомолу запам'ятав кiлька основних заповiдей. Здорове тiло, мiцна печiнка, жодних сумнiвiв у вчинках i справах. Кар'єра була свiтлою та прямою. Якби не цi маразматики iз Центрального комiтету з перебудовою. Був би вже другим секретарем обкому. В принципi i зараз непогано. Але що довелося пройти! Розбирання, кидалове, та iншi принади первинного накопичення капiталу. Зберiгся, витримав, не зламався, як iнше бидло. Сорок рокiв, маю все, що хочу i кого хочу! А стану мером, взагалi не дiстанете. А я вас усiх дiстану!
   - Наступного до тiла!
  Зайшов наступний вiдвiдувач. Щось знайоме. Десь бачив. Однокласник приперся. Фрол. - Та це мiй батько! От не знав, що вони однокласники, батько натяку не давав, що його знає. ? Навiщо цiкаво? Просити що не будь? Папуля! Я тут привiт! Жарт. Нiхто мене не чує, нiхто не бачить мене. Нiкому я не потрiбний, як снай-пер, у засiдцi.
  - Привiт Гоша! - Батько знiяковiло посмiхнувся. - У великi люди вибився, то одразу й не потрапиш. - Мiй розумоносiй широко посмiхнувся американською усмiшкою, оголюючи прекраснi порцеляновi зуби, напружено розумiючи, що робити. Треба показати розташування, i посмiшку ще ширше, як я радий зустрiчi. Цiкаво, навiщо приперся? Просити будь що, навiщо ще? Колишнi друзi - завжди жебраки, голь перекатна.
  - Скiльки рокiв скiльки зим! - Петрович пiдвiвся з крiсла. Потиснули руки, поплескали один одного по плечах. - А ти Фрол майже не змiнився, все такий же здоровенний, ще бiльше в плечах пролунав. Спортом чи займаєшся? Качаєшся?
  - Iнодi. Бiльше iз санiтарними носилками, нiж iз гирями. Та й дивлюся, стежиш за собою.
  - Доводиться. Роботи багато, без здоров'я не витримати сучасного ритму життя. Як ти? Родина? Начебто лiкарем працюєш?
  - На швидкiй допомозi, добу через добу. Нормально.
  - Когось бачиш? Зустрiчаєшся? Присядемо? - Сiли за журнальний столик.
  - Ну, декого бачив. Сашка Iванов в унiверситетi викладає науку, - професором став. Петька iз в'язницi вийшов. - Ось хто мене замовив! Термiново перевiрити iнформацiю. Швидко вийшов .... Я думав ще рокiв зо два там буде. Бабцi свої отримати назад хо-чет, от i мстить! Ось вона жалiсть! Боком виходить! Треба було Петьку грюкнути, а не у в'язницю торкатися! Хрiн тобi, а не грошi! Урою гада!
  - Сергiй Шпiц, до родичiв, до Нiмеччини поїхав. - продовжив батько. - На iсторичну батькiвщину.
  - Молодець нiмець. А за що Петько сидiв, не знаєш?
  - Нi. Мовчав, як партизан, але щось на тебе скривджено. Сильно.
  - Ну, не знаю, не знаю, може те, що рiдко бачилися, образився. А ще кого спостерiгаєш?
  - Так, всiх потроху. Ти вибач, я у справi. - Ну, батько попроси будь що для нас! Для сiм'ї. Раптом Майбутнiй Мер менi комп'ютер подарує? У нього капусти до фiга. Або новий телевiзор для сiм'ї!
  - Говори, треба що не будь? Миттю зроблю. За старою дружбою. - широко посмiхнувся Георгiй Петрович, у душi мстиво усмiхаючись. - Я нiчого не забув, про стару шкiльну дружбу. I ляпас твiй пам'ятаю. I глузування. I як ти в мене дiвчинку вiдбив, розповiв, зайве про мене. Я тобi все зроблю за старою дружбою!
  - Та нi, я не для себе. У мене все добре. Тут мене в профспiлку лiкарняний вибрали.... Ну i колектив послав представником до нової майбутньої влади. Фiнансування у нас на станцiї Швидкої Допомоги лише на зарплату вистачає. Основнi фонди обносилися. На старi їздимо. За день на ремонт машини ставимо. Не можна якось посприяти? А то скоро пiшки за викликами ходитимемо. А ми дружно все за тебе проголосуємо? Гарний бартер?
  - Якi проблеми Фрол! Ми нове поколiння виконавчої влади, робитимемо все, що в наших силах для дорогих виборцiв! - Треба хоч одну машину дати. Жест гарний, у пресi розтрубаємо, натовп задоволений, колектив за мене, зайвi голоси виборцiв. Однiєї машини за очi вистачить. Тiльки пофарбувати старi, пiсля капiтального ремонту. Потiм iз мiського бюджету компенсую. Вголос стурбовано продовжив. - Завтра ж i намагатимусь вирiшити проблему. Може, й тобi що треба? Як дiти? Великi вже?
  - Старший у десятому, молодший у п'ятому. Хлопцi.
  - То давай комп'ютер подарую. Зараз без комп'ютерної письменностi не можна, час iнший. Проблем немає. - З таким ставленням, ну вже на фiг нам вашi подарунки, обiйдемося.
  - Дякую, не треба. - То тримати батько! Нас не купиш!
  - Даремно. Вiд щирого серця хотiв подарувати. Слухай, у мене вакансiя звiльняється, головного лiкаря. У платну спец. лiкарню. Оклад - не повiриш. Сам би працював за такi грошi. - Георгiй Петрович весело засмiявся, уявивши себе лiкарем, на кшталт гiнекологом, або як їх там. Удавано зiтхнув. - Жаль, освiта не дозволяє.
  - Та я там звик працювати, дякую. - Батько встав на ноги. - Отже, можна сподiватися?
  - Базар! Моє слово - твердiше за горох! - Шкода, що Фрол не погодився, нiчого зламаємо гордiсть, ще не вечiр панове. Люблю мати справу iз порядними людьми. Не пiдставлять, усi на себе вiзьмуть - iнтелiгенцiя вшива. Пiднявся слiдом за батьком.
   - Ти заходь, без церемонiй, завжди радий тебе бачити.
  - Звiсно. А ти Гоша, змiнився. В кращу сторону. Радий за тебе. Свiй голос неодмiнно за тебе вiддам. - Батько пiшов до дверей.
  - Дякую Фрол. Привiт усiм, кого побачиш. - Бараном був, бараном i здохнеш, а мати тебе треба буде. - Ларисо!
  Сам ти баран, батько у мене класний на вiдмiну вiд тебе, я йому очi розплющу на твою пiдлу суть. Набути захотiв порядної людини? Бач, крута ковбаса. Правильно в молодостi по мордi отримав, просто так батько не став би про тебе битися.
   - Так, Григорiю Петровичу?
   - Ти вiдвiдувача запам'ятала?
   - Звiсно.
  - Що б бiльше я його нiколи не бачив. Ясно?
   - Так.
   - Хто там наступний?
   - представники громадськостi вiд культури.
  - Вороння дiстало. Знову грошi просити йдуть. Ще?
  - Правдошукачi - двоє. Ображенi на владу. Правозахисник щодо свободи преси. Iншi так собi, помiчники розберуться. Запускати?
  - Почекай. - набрав номер начальника охорони та безпеки. Зараз отримаєш горiхи.
   - Алле?
  - Що Алле? Чому я дiзнаюся з iнших джерел, що Петро Гiнсбург вже давно на волi?
   - Так...
  - Служби не знаєш? Знову в лайно захотiв?
   - Винен...
  - Сам знаю, що винен. Коротше. Через пiвгодини, звiт за Петром Гiнсбургом у мене на столi, де чим займається, з ким спить, все по хвилинах i годинах з моменту визволення. Чому рано визволили. I так далi. Зв'язок iз сьогоднiшнiм замахом перевiр. Зрозумiв?
   - Є.
  - Вiльний. Лариса давай наступного. - увiйшов лiтнiй чоловiк. Привiтавшись, вiн почав викладати свої проблеми. Георгiй Петрович скорчив зацiкавлений вигляд, продовжуючи думати про своє, але стежачи за розмовою.
  Що за день сьогоднi, замахи, однокласники, i це диво у пiр'я. Що тобi тут треба? Сидiв би вдома, вирощував на грядках огiрочки, онукiв виховував. Добрi дiти, спокiйна старiсть, що ще треба людинi для щастя? Правозахисник Клоун ти, а не захисник. Мало ти при Радах сидiв. Не догнив у таборах, i зараз нариваєшся на грубостi.
  - Так звичайно. Прийшовши до влади, ми неодмiнно порушимо це питання перед громадськiстю. Зачекайте, запишу. - Гарна хвиляста лiнiя вийшла, здалеку як конспект. Нехай виговориться. До речi, i перевiримо пам'ять. На знижку Гришенька, згадай свiй рахунок, будь ласка. Заради Бога дорогий Григорiй Петрович. Яка там мелодiя? Ааа! За мотивами колискової пiсеньки. Найдорожчий i найулюбленiший лiчильник в Австрiї - Сорок дев'ять, п'ятдесят, триста вiсiмнадцять, дроб чотири сорок шiсть i знову сiмнадцять. Ульрiх Штрассе будинок один, Вiдень сто п'ятнадцять. Молодець! Все пам'ятаєш! - Ну i я постараюсь запам'ятати...
  - Нi, нi, продовжуйте, я вас уважно слухаю, записую. - Як Штiрлiц став, двi справи одночасно встигаю робити. Ага, слухатиму тебе, розмрiявся. У сусiднiй кiмнатi все запишуть на плiвку, проаналiзують, порадять що та як вiдповiдати. Грошi величезнi башляю - нехай вiдпрацьовують пiарники. Господи! Як вони всi грошi мої люблять! Платиш, вiдстiбаєш, башляєш - ще й незадоволенi. I їм усе мало, мало! На цю виборчу компанiю грошi йдуть рiчкою! Як у прорву бездонну... Не дай боже програти, розшматують худоби. Ще треба кiлька рахункiв на пред'явника вiдкрити. В Австралiї? Аргентинi? Нi, тiльки не в Аргентинi, велика iнфляцiя. Краще за Чилi. Мало як обернеться. Нi, не встигну. Вибори наступного тижня. Готiвку можна i тут приховати поки що, а потiм якщо, тьху, тьху, не дай боже, вивезу через Прибалтику. Ну начебто видихався правозахисник, закiнчує монолог. Привiтно посмiхаємось.
  - До побачення, радий, що зайшли. Все записав, звернемо особливу увагу. Питання гласностi та свободи слова для нас завжди будуть на першому мiсцi. Ларисо! Запрошуй наступного. - Ще десять хвилин вiдмучимось i все.
  У трунi ти вiдмучуєшся - дядько кандидат у заходи. Туга. Ну жмот, ну жлоб! Це ж скiльки в тебе бабок, якщо ти рахунок за рахунком, вiдкриваєш iз закордонних банкiв? Класно б тебе крутанути на бабки, жаба жадiбностi вiдразу задушить. Як приємна форма, вiдрiзняється вiд внутрiшнього змiсту. Фiлософiя - наука наук. Ще пiвгодини з розумоносiєм i праведним стану як святий.
  - О, добрий день! Радий вас бачити! Проходьте, сiдайте. Що вас привело до нас? Проблеми? Постараємось вирiшити. Слухаю вас. - На кнопку натиснути, не забути. Все у пам'ятi доводиться тримати. Папiр не довiриш, людей вiрних немає. На страху i за грошi лише працюють. Нiкого ентузiазму - альтруїзму. Ось ранiше жили люди! Вiрнi слуги, вiдданi раби. Якi грошi? Усi з любовi до господаря. На смерть йшли, прикриваючи груддю свого пана. Нi, у мене точно кров блакитна. Думки, звiдки дворянськi? Однозначно - предки пана були, аристократи. А цi козли архiварiуси що роблять? Типу, немає документiв, що пiдтверджують ваш родовiд. Звичайно, нi. Пiсля революцiї хiба збереглися? Мало що основна рiдня на селi жила i живе. Це ж за батькiвською лiнiєю. А мати? Родовiд лише до четвертого колiна простежили. Раптом прабабка ховалась вiд терору, пiд чужим iм'ям у нас у селi? Нi, це розслiдування на половинi дороги закiнчувати не можна, нехай шукають козли далi. Ще п'ять хвилин та й годi.
  - Так Так звичайно. Давайте запишу я для пам'ятi. - Потрiбно зобразити спiвчутливiсть, прохач великий натовп ректорату представляє. Якщо виявлю турботу i увагу це ще голосiв п'ятсот у свою скарбничку покладу. Усi сам, все сам. За кожним голосом носишся, як пацан голозадий. Що з цим терористом робити, якщо замах пiдтвердиться? У лайнi втопити? Нi, краще, що не свiженьке придумати. Потерпимо до вечора, ще не вiдомо, раптом у аварiї мiй шофер винен. Нi, водiя точно мiняти треба. Рiк уже зi мною їздить, знає багато. Борзети починає. Он як сьогоднi косив оком. Рожа кам'яна, а очi виблискують - смiється всерединi. Як же, господар злякався! Ось кумедно. Тварини. Сьогоднi ж у вiдпустку, у вiчне плавання. Усi закруглюємося. Годi, грошi, грошi, грошi!
  - Так згоден. Вибачте, маю зустрiчi з виборцями. Чим зможемо, неодмiнно допоможемо. - Нi, сьогоднi точно поет. Все у риму!
  - Заходьте неодмiнно ще. Завжди радий вас бачити! - Ну, все розкланююся i прощай дорогою. Бiльше сподiваюся, не побачимось. Фу-у-у!
   - Ларисо!
   - Так, Георгiю Петровичу?
  - На сьогоднi прийом закiнчено. Решта бидла на завтра. Прийом довiрена особа нехай продовжує. Що ще нагальне?
   - Завтра комунiсти записалися на прийом.
   - Хтось iз головних комунiстiв?
   - Сам хотiв прийти.
  - Позачергово запиши. На три п'ятнадцять. Ще?
  - Iншi дурницi, дрiб'язок. Георгiй Петрович ви просили нагадати, сьогоднi щодо узгодження заходiв провести летучку. З нагоди обрання вас головою мiста.
  - Ах да. Перенесемо на завтра. Ви вже уклали план заходiв? Кошторис витрат?
   - Так звичайно.
   - Салют, включений до плану?
  - Так. Банкет також. Зняли драматичний театр. Народне гуляння, приїдуть iз Москви представники творчої iнтелiгенцiї. Артисти приїжджають усi, кого замовляли.
  - Хто iз популярних спiвачок приїжджає? Прима буде?
   - Як ви замовляли.
  - Погодилася? Проблем не було?
  - За такi грошi? Слiзно просилася! Згодна була сьогоднi приїхати.
  - Ну добре. Завтра сам перегляну кошторис та план заходiв. Певичка аванс не просила? - Чорт забирай, знову купа грошей на вiтер. Але треба. Головне щоб пройшов, а там компенсую з фондiв мiста. А якщо облом - хрiн вам грошей, на печiї переб'єтеся.
  - Нi. Щоправда натякнула. Але менеджери погодили термiни. Договiр складено.
  - Добре. - Треба її мати за такi грошi. Цiкаво, яка вона у лiжку? Темпераментна - як пантера на сценi, чи просто iмiдж такий? Нiчого дiзнаємось скоро. Креветкою поскаче... Так, ще цим треба зробити iнструктаж. Де моя сигнальна кнопка?
  - Так Георгiю Петровичу? - Вискочили з потайних дверей, як чорти з табакерки. Бакла-ни яйцеголовi. Соцiологи - психологи.
   - Ви всi розмови записали?
   - Так точно!
   - Завтра до ранку докладна доповiдь та план дiй.
   - Є!
  - Вiльнi! Що ще маю за планом сьогоднi Лариса? - як я втомився, стрес би зняти.
  - За сорок хвилин, нарада. О сiмнадцятiй тридцять, оперативка у фiрмi. У вiсiм-надцять двадцять зустрiч дiлова з представниками газовикiв та нафтовикiв. У двадцять п'ятнадцять викликають пiд'їхати на стрiлку з дахом.
  - Ти базар фiльтруй, у натурi! Чи не на ринку працюєш! Що означає викликають? Дурниця! Просили пiд'їхати. Запрошують. Синонiми пiдбирай! Акценти розставляй у своїй пустiй головi правильно! Забула, у кого працюєш, тварюка тупа? По фенi робота навчилася? Звiдки я тебе брав? З iнституту культури, чи з панелi? Iз зони нещодавно скинулася? Дурниця! Безглуздя! Ще раз таке почую, шкуру спущу та матку виверну! Мовну практику у в'язницi влаштую! - Що за народ лайновий i безглуздий. Ну ще зареви. Дивись, терпить, тiльки сльози в очах заблищали. Гаразд, стрес зняли. Нехай виє в подушку, ввечерi. Знатиме своє справжнє мiсце. Справдi, найкраще стало. Чи пожерти?
   - Продовжуйте розклад.
   - Бiльше справ у мене не записано.
  - Тодi я пiшов. До завтра. - Кандидат у Мери з хрускотом потягнувся. - Зателефонуй униз, нехай машину до входу пiдганяють.
  - Слухаю. До побачення Георгiй Петрович. - жалiбно пискнула. - Вибачте, мабуть-ста, бiльше не повторитися.
  - Ну ну. Подивимося. - Встав потягнувшись, нi точно треба заїхати пожерти. Потiм часу не буде, а режим треба дотримуватися. Правильне та своєчасне харчування - половина здоров'я.
  Машина стояла бiля пiд'їзду, з вiдчиненими дверима. Тiлоохоронцi зайняли мiсця згiдно зi штатним розкладом. Прикриваючи вiд снайпера бичара, випнувши груди i розправивши плечi, майже бiгцем пiдiйшов до дверей машини. Стиснувшись за його спиною Георгiй Петрович прослизнув мишкою в салон. Сiвши зручнiше, зiтхнув iз полегшенням, не любить вiдкритих мiсць. Ще треба буде охорону збiльшити пiсля сьогоднiшнього iнциденту. До речi, як там справи з терористом?
  - На роботу, через квартиру. Чiпай. - дiстав мобiльний телефон.
  - Ну, слухаю доповiдь. Час минув.
  - Усi перевiрили, чисто. Зв'язкiв немає жодних. Робiтник iз заводу. Потрапив пiд скорочення. Їздить - шабашить. Машина тестя. Не залучався, не судимий. За кордоном родичiв немає. За кермом другий рiк. З Гiнсбургом не знайомий.
   - Точно?
  - Застосували другий ступiнь дiзнання. Калечити сильно не стали. Данi по ньому через комп'ютер мiлiцейський прогнали. Тут також чисто. Що робити з ним?
  - Гаразд, вiдпустiть. Налякайте як слiд, щоб мовчав.
   - Може трохи грошей дати?
   - Ось i даси зi своєї зарплати.
   - А...
  - А за те, що Гiнсбурга проворонив. I дивися там у мене! Жмурики, менi напередоднi виборiв не потрiбнi!
   - Є.
  - Тиждень нехай зовнiшня зовнi походить. На всякий випадок. Всi. - Покемарити хвилин п'ять?
  Георгiй Петрович вiдрубав, а я врубався. Їсти хочу! Сил немає. Двi години тому поїв, а голодний, як собака. Цi сни багато сил забирають... Може насправдi не сни, а реальнiсть? Батька бачив, але вiн менi нiколи не говорив, що знайомий з кандидатом. У принципi вiн багато не розповiдає, фiг зайве слово витягнеш. Мати постiйно через батькiвську скритнiсть свариться. Це у нас сiмейне. Мовчимо як партизани. Ноги затекли, у ротi суша - як у пустелi Сахарi. Або як iз похмiлля. Ледь пiдвiвся погойдуючись. Ну що ж, у принципi сьогоднi розставимо все законними мiсцями. Сон це, або щось iнше реально з'ясуємо. Достатньо одного дзвiнка додому. Ненароком випитати, був чи нi батько на прийомi у кандидата i все, проблеми вирiшенi. До речi, треба сьогоднi на мiсце риболовлi сходити. Мiст знаю де, на мiсцi зорiєнтуюсь, доки не забув. Ось друге доказ. До мiста з'їздити б. Там бути схожим. Ольгу побачити, чи взагалi є стервозна баришня? Треба прибрати слiди своєї присутностi звiдси. Дiд не випадково у ялинки пасеться. Ще на дрiт натрапить, миттєво зрозумiє, що з його трофейних запасiв. А взяв провiд я, - звiдси багатозначнi висновки пiдуть. Надмiрна увага. Додатковi запитання та допити. Пошуки доказової основи. Гiпотези та теорiї. Нi, поки вся картина у мене не складеться в головi, будемо нижчою за траву, тихiше за воду. Пiвтори години в чужому органiзмi. Вранцi завжди менше часу, вдень бiльше. Послiдовнiсть цiкава, але небезперечна. Продовжимо аналiзувати ситуацiю на ходу. що з його трофейних запасiв. А взяв провiд я, - звiдси багатозначнi висновки пiдуть. Надмiрна увага. Додатковi запитання та допити. Пошуки доказової основи. Гiпотези та теорiї. Нi, поки вся картина у мене не складеться в головi, будемо нижчою за траву, тихiше за воду. Пiвтори години в чужому органiзмi. Вранцi завжди менше часу, вдень бiльше. Послiдовнiсть цiкава, але небезперечна. Продовжимо аналiзувати ситуацiю на ходу. що з його трофейних запасiв. А взяв провiд я, - звiдси багатозначнi висновки пiдуть. Надмiрна увага. Додатковi запитання та допити. Пошуки доказової основи. Гiпотези та теорiї. Нi, поки вся картина у мене не складеться в головi, будемо нижчою за траву, тихiше за воду. Пiвтори години в чужому органiзмi. Вранцi завжди менше часу, вдень бiльше. Послiдовнiсть цiкава, але небезперечна. Продовжимо аналiзувати ситуацiю на ходу.
  Швидко змотавши дрiт, засунув у кишеню, вiднесу додому вiд грiха подалi. Припорошив мiсце лежанки загиблої хвоєю i шишками. Нiби нiчого не видно. Ми пiдемо iншим шляхом! У сенсi iнший дорогий. Це щоб слiдiв було менше видно. Мудро. Як iнде-єць на стежцi вiйни. Через поле я проскакав як заєць, широкими та довгими стрибками, обравши пiвнiчно-захiдний напрямок. Село як вимерло, тiльки якийсь очманiлий вiд спеки собака, захлинався iстеричним гавкотом. Мух ганяє?
  То що ми маємо? А маємо ми однаковi сни за фiзичними вiдчуттями. Рiзнi за змiстом, з рiзними пацiєнтами, але щоразу чуємо чужi думки, переживання, при рiзних життєвих ситуацiях. Запахи натуральнi, колiр не спотворений, дiя не переривається, провалiв у пам'ятi немає. Чутливiсть дотикових рецепторiв не порушена. Ну, сказав! Що ще? Все страшно реально, лякає своєю натуральнiстю, ось що головне. Сьогоднi треба розставити крапки над i... Але насамперед пiдкрiпитися. Для нас це зараз найактуальнiше. У будинку надривався телефон. Пiдбiгши до апарата, зняв трубку.
   - Алле?
  - Алле? Хто апарат?
  - Вiтаю. Я, Хома. А кого вам? Дiда, мабуть? - На iншому кiнцi дроту у спiврозмовника виникла затримка.
   - А хiба це не телефон Федора Феоктистовича?
  - Так, це його телефон. Вiн зараз вiдсутнiй. У село пiшов у справах. Обiцяв скоро бути. Щось передати?
  - Та нi. Спасибi. Я передзвоню. - У трубцi пролунали сигнали вiдбою. Дивно, хто це дзвонив? Нi здрастуйте, нi до побачення. Проблеми з вихованням та культурою. Агроном якийсь. Залiз у холодильник iз головою. М'ясо! Молоко! Коротше, все на стiл. Збудував бутербродище. Вдалинi замиготiла постать дiда з торбинками. Ура. З голоду не помремо. Продовольчий ешелон прибув. Вийшов зустрiчати.
  - Дiду, тобi дзвонили. - Вирiшив вiдразу повiдомити про недавнiй дзвiнок, поки не забув, приймаючи повнi сумки з його рук. - Ти солоденький, придбав для дорогого онука?
  - Звичайно. Хто телефонував?
   - А, чоловiк якийсь, агроном.
   - Який агроном?
  - У сенсi, невихований товаришу. Чи не представився, нi привiтався. Сказав, сам передзвонить. Незабаром.
  - Дивно. Нi вiд кого дзвiнкiв не чекаю. - Ой, жене дiд! Не вiрю! Очi вiдводить убiк, значить бреше. А що йому брехати передi мною? Рiдним онуком? Сенс? То таємниця велика є.
  Тiльки-но ми сiли за стiл i почали поглинати їжу, як знову задзвонив телефон. Трубку зняв уже сам дiд.
  - Федосєєв бiля телефону. Слухаю вас. О Привiт! Зараз секунду. - Обернувся до мене, прикривши трубку рукою. - Хома, сходи, будь ласка, на город, принеси свiжих огiркiв.
  - Та ми ще тi огiрки недоїли. - обурився я набитим продуктами ротом. - Iспор-тяться.
  - Ну. цибулi принеси, пiр'я нарвi жменьку. Редиски. - Так, нас вiдправляють надвiр, секретна розмова. Та заради бога - нам не важко. Встав i почав шукати тапки.
  - Так звичайно. Знову сталося? Хома швидше! - Довелося, взявши босi ноги в чистi руки, викидатися на вулицю.
  Нарвавши зелену цибулю цiлу жменю, повернувся додому. Дiд уже закiнчив розмовляти по телефону i задумливо жував пряник.
   - Дiду, я цибулi принiс.
  - А? Аааа... Дякую. Помив?
   - Так звичайно.
  Сiв за стiл. Дiд узяв пару цибульного пiр'я, посолив i вiдправив слiдом за пряником у рот. Останнiй рiвень задуму у товариша. Я його таким бачив лише у своєму далекому дитинствi, коли вiн служив на дiйснiй службi у вiйськах, та й то одного разу. Не пенсiонерськими думками його голова забита, чимось iншим. А чим? Вiдкладемо роботу розуму, наб'ємо шлунок корисними речовинами - зайва кров вiд голови вiдiйде, все стане на свої мiсця. Закiнчили вечерю мовчанкою. Батько вже повернувся додому? Чи все ще на чергуваннi? Зателефонувати? Зачекати? Мати має бути вдома. Але двiчi дзвонити не резон. Пiдозрювально. Прогулятися до рiчки? Рибалка має бути на мiсцi. Якщо сни правда - то перший аргумент у мене в кишенi. Сорок хвилин туди, плюс сорок тому, пiвгодини там. Разом двi години. Час сьома година вечора. О дев'ятiй будинку буду. Батько вже, напевно, буде вдома. Ранiше одинадцяти спати не ляжуть. Так i зробимо!
   - Дiду, а чому ти пiшки ходиш, транспорт не використовуєш?
  - Що? - Явно не чув, повторимо.
   - Чому ти пiшки в село ходиш, а не на машинi, чи велосипедi їздиш?
  - На машинi, бензин дорогий, шкода. Тiльки у справах до мiста. На велосипедi не-зручно, доводиться постiйно доглядати за ним у магазинi, а то вiдведуть бажаючi. До лiсу не заїдеш. Буєраки навколо. Ногами кориснiше, поспiшати менi нема куди. Хочеш покататися?
  - Ну. Великий взяти хотiв, по гiрках поганяти. Молодiсть згадати. Можна, можливо? - Дiд знову завис. Нi ввiмкнувся.
  - Правильно! Iди покатайся. - пожвавiшав. - Зганяй.
   - Ти дiд не в образi, що я постiйно десь пропадаю?
  - Нi звичайно. Перестань. Я тут теж чимось займусь. По господарству.
  - О, кей! Я пiшов. - не чекаючи вiдповiдi, вислизнув у двiр.
  Наш залiзний пегас висiв на стiнi, самотнiй та iржавий. Поторкав колеса. Нi, гумовi копита - твердi, пiдкачувати не треба. Домчимся. Ледве зняв iз цвяхiв, важкий собака! Сокирою робленою, сокирою i ламати. Ровесник батька. Ветеран усiх найближчих дорiг та ям, у радiусi десяти кiлометрiв. Навiть гума на передньому колесi рiдна. Осiд-лав залiзного друга, помчав назустрiч вечiрнiй зорi. Через п'ять хвилин зрозумiв, дiд мав рацiю. Треба було йти пiшки. Тут же пiвдороги в гору, пiдйом невеликий, але завтра буде без нiг. Або надвечiр помру вiд втоми.
  Насилу виїхав на гiрку. Ноги загули. До передбачуваного мiсця, яке я бачив увi снi, залишилося зовсiм трохи. Пару разiв з гiрки на гiрку, через топке мiсце i по глинi до мiсця. Як їхати назад уявлялося з душевною тугою.
  На обрiї з'явився мiст. Точно вiн. Заїхавши на нього, озирнувся. Мiсце риболовлi увi снi було в метрах ста нижче за течiєю, отже, i нам туди. Жарило на всю чортову маму. Десь тут недалеко. Абсолютно все схоже, як увi снi. Обiгнувши кущi, побачив за метри десяти молодого рибалки. Серце тривожно тьохнуло. Досi я хоч i думав, але розумом не вiрив у реальнiсть такої зустрiчi. Зустрiч на Ельбi! Ось вiн. Ранiше я був у ньому, а тепер поряд iз ним. Зсередини вiн виглядав значно бiльшим. Конопатий, кремезний хлопець у запраних спортивних штанях, сидiв на березi рiчки i рибалив саморобними вудками. Якби не вони, я б його чесно не впiзнав. А вудки дiзнався, наче вони! Нi, не вiрю! Тупий iдiотський збiг! Ну сидить, ну схожий, ну мiсце те саме? Ну i? Нi, не вiрю! Не хочу!
  Хлопець вiдчув погляд i насторожено озирнувся. Я вдав, що милуюсь сiльським пейзажем. Так треба щось робити. А що? Напевно, йти на контакт. Тiльки розпитавши клiєнта, я можу пiдтвердити свої моторошнi припущення. Вiдстiй - повний! Цiкавитися в людини, вiрнiше допитувати, що вiн робив учора, чи знає вiн, то се. У пристойному суспiльствi допитiв у принципi не проводять i про особисте не говорять, а в непристойному - легко по мордi отримати. Але була не була! Наука вимагає жертв ... Ми жертвами впали в боротьбi фатальної ... Будемо боязко сподiватися, що хлопець з пристойного сiльського товариства i вiдразу дрiн по головi не рушить. Мовчання затягувалося. Просто поздороватися?
  - Доброго дня... - хлопець, хлопче, пане, товаришу, мужику, пацан? Гаразд, статус молодої людини, уточнювати не будемо. Зробимо по-американськи. У лоб представимося.
  - Мене звуть Хома, як справи? - Хлопець з-пiд лоба глянув на мене як на iдiота, але нiчого не вiдповiв, продовживши спостерiгати за убогими вудками, але обгризенi пальцi, став стискати в солiднi кулаки. Все ясно. Хiд не вiрний, у нас у країнi так не роблять. Я сам, хрiн з ким знайомитимуся таким методом, у кращому разi, перейду на iнший бiк вулицi. Настороженi ми життям, чекаємо вiд iнших людей однi неприємностi та гидоти. Зате потiм, пiсля знайомства - не розлий вода. Закурити попросити? Хома - ти клоун! А якщо вiн не палить? Чи подумає своєрiдно? Типу на бiйку нариваюся - кула-ки щось не розтискає. О! Правильно! Вода! Вино, самогону, Кабаниха!
  - Вибач, ти не знаєш, як до Кабанихи проїхати? - Вiзьмемо бика за роги. Якщо така тiтка є - плюс, нi - мiнус.
  - А тобi вона навiщо потрiбна? - Ура, така тiтка є! I перший контакт вiдбувся - вiн дає свiдчення.
  - Та так. - знизав таємниче плечима. Що брехати? Багатозначно додав з переляку. - Треба.
  Хлопець трохи розтанув. Логiчно подумав, що я хочу взяти самогону i битися з ним не збираюся.
  - Ну так, у село тобi треба, туди. - махнув рукою за мiст. - П'ята хата вiд лави. Тiльки нема її зараз, у мiсто поїхала. До доньки.
  - А шкода. Як, риба, клює? - Продовжив я, щоб пiдтримати розмову. Все майже пiдтверджується! Значить, сон був не сон, а дiйснiсть! Хоча хлопця я ранiше не бачив, та й не дуже вiн схожий на того, в кому я був. I про Кабаниху, напевно, чув. Торiк, наприклад, лише забув.
  - Так, клює iнодi. Зiрка вечiрня лише починається.
   - А ти щодня на рибалку ходиш?
  - Її. Щодня не можу. - Я не втримався i поставив питання про лов риби. - А ти i вдень буває, сидиш рибалити?
   - Тiльки iнодi.
  - Але вдень риба не ловиться! - Вiн подивився на мене як на маленьку дитину, що задає дурнi питання.
   - А то я не знаю.
  - Тодi нiчого не розумiю. Навiщо?
  - Як навiщо? - Вiн почухав у потилицi i почав перераховувати загинаючи пальцi обгризенi пальцi в кулак. - По-перше, рибалити люблю. По-друге, лягаю спати влiтку пiзно, а вранцi встати не можу, прокинутися важко. Вечiр зайнятий, нiч по селi хитаємось. По господарству допомагати доводиться. То та се, а по обiдi вiльний. Можна на березi з вудкою посидiти, краса! Спати захотiв, поспав. Нiхто не заважає, а вдома роботу завжди знайдуть. I при справi. Здобувач! Рибою годую. - Вiн усмiхнувся гордою усмiшкою, на весь щербатий рот. Все зрозумiло, такий самий шланг, як i я. Клiнiчний випадок - ледар.
  - А я то подумав, у тебе найбiльше клювання в обiд! - Я пiдiйшов ближче i став радо. - А тебе як звуть?
   - Серьога.
  - А я Хома. - машинально представився ще раз хлопцевi. - Класно у селi жити?
  - Коли як, нiчого. Нормально. Взимку туга, а влiтку весела житуха. Куритимеш? - дiстаючи з кишенi найдешевшi сигарети, спитав Серьога. Нi разу не пробував, ризикнути чи що?
  - Давай. - Отримав вiд хлопця дешеву цигарку. Ступiнь розiм'яли в пальцях, як дорослi мужики, прикурили. Серьога затягнувся на повну котушку. Спробував сам. Ледве дим потрапив у легенi, як почав разом iз кашлем виходити з усiх моїх природних отворiв. Млинець! Мiцна зараза! До кишок продрало! Тирса з папером а не сигарети. Без фiльтру! Тютюн у рот лiзе! Весь у сльозах та соплях, вiд диму та запаху, я викинув сигарету в рiчку.
  - Що, мiцна? - з єхидцем запитав Серьога, смолячи цигарку, як справжнiй курець.
  - Так, мiцна зараза. Як ти таку гидоту куриш? Травишся фiгней. Я такi мiцнi не можу курити. - Бажання покурити в мене, пропало надовго, якщо не назавжди. - Це не моє.
  - А ви мiськi жителi, усi слабаки! - Самодовольно прокоментував
   Сергiй.
  - Добре Добре. Знайшов чим пишатися! Риби не наловив? Рибалку! Сперечаємося, я зараз руками ауру твою перевiрю i дiзнаюся про тебе все, що нiхто i в життi не знав?
  - Погадаєш чи що? Чи мент?
  - Сам ти мент. Кажу ж, ауру перевiрю. На зразок телекiнезу. - Я зi значним i мудрим виглядом, розчепiрив долоню, став водити її навколо голови та вздовж тiла Серьоги. Трохи затримав подих, щоб почервонiти i створити видимiсть роботи. Замогильним голосом став мовити.
  - У тебе на колiна шрам. Кабаниха тобi браги не продає, а хочеш Ленку в кущi затягти. Любиш, мабуть. - Вiн приголомшено розкривши рота, задумався. Через секунду прокинувся, закотив штанину, глянув на шрам.
  - Ну... Кабаниха не тiльки менi брагу не продає. Боягузлива зараза. Це зрозумiло. Шрам - сказав хтось. А щодо Ленки, звiдки знаєш? - уже грiзно спитав вiн.
  - Я ж тобi говорю - думки читаю, ауру бачу, карму. Телепатiя називається. Та ти не переживай, я нiкому не скажу. - Завантажив хлопця, змотуватись час. - Ну покедова Серьо-га, колись менi. Час.
   I поки вiн зовсiм не розсердився, що якийсь козел залiз у його мiзки, дiзнався про його особистi таємницi, скочив на велосипед.
   - Ти коли що, завжди тут рибу ловиш?
  - Завжди. Тут у мене пiдгодоване мiсце. Вiдро пшонки скидав рибам. А ти сам, звiдки? До кого приїхав? Родня тут мешкає?
   - До дiда до Зеленiвки приїхав, на канiкули.
  - До вiйськового дiда? З бородою та в камуфляжi, як нова росiйська на полюваннi? Довгому, як ти?
  - Ну так. Онук я його. А ти його знаєш чи що?
  - Як не знаю. Дивний вiн у тебе - так нашi сiльськi кажуть. Чи не п'є, не курить. Все по лiсах лазить, та до тiтки Асi в гостi бiгає.
  - Кому-кому? - зацiкавився я.
  - До тiтки-бобилки нашої. Асi. Гарна тiтка. Матом не лається, грамотна та добра. Чи не жадiбна. А ти що, не знав?
  - Ну чому. Знав, але забув. - знiяковiв я, повiльно вiд'їжджаючи на велосипедi. - До зустрiчi, поки Серьога. -
  Помахав рукою рибалцi i поїхав додому. Ну, дiду! Ну, тихушнику! Тiтку завiв, а ми й не знаємо. Чоловiк у повному соку... Треба пiдколоти тихенько. Навiть у селi знають, що вiн по лiсах нишпорить як вовк-одинак. Не лiсник, а все по лiсах, полях i пагорбах... Робити нiчого? Дурнею нудиться вiд туги? На нього не схоже. Без певної мети та сенсу вiн нiчого не робить. До ялинки постiйно бiгає, пiсля того, як я там побуваю, вранцi та вечорами, дзвiнки дивнi, вiд невiдомих людей. Господарством не перетруджується. Значить чимось зайнятий, важливим та секретним. А чому секретним? Це що б нiхто не знав! Логiчно. Але вистачить приколюватися слiдопит - кермо в село док-тор Ватсон.
  Дорога назад остаточно доконала незаймане зарядкою тiло. Доїхав на стиснутих зубах i тремтячих вiд втоми ногах. Перетреновався. Так ганяти на велосипi, мовляв, давно не доводилося. Закотив залiзного пегаса у двiр i без сил опустився на щаблi ганку. Радiсть є - сил немає. Факт один отримали та пiдтвердили. Але в науцi один факт - ще не фак. Як каже один полiтик - однозначно! Батько вже має бути неодмiнно вдома. Навiть якщо десь квасил iз колегами по роботi. А дiд? Де його життєрадiсний голос? Нi голосу, нi дiда. I сусiдiв давно не видно. Усi зникли. Зовсiм один залишився - вах, вах, як кажуть грузини. I жарти у тебе Хома вiд втоми, вимушенi. Насилу зняв взуття i пiднявся в хату. Сил ледь вистачило дiйти до дивана. Грохнувся на матрац, як загнаний кiнь - тiльки жалiбно рипнули пружини, беручи холодний труп дитини. Правда, конi на землю падають i їх одразу пристрiлюють, щоб не мучили. Насилу потягнувся до телефону. Трубки дома не було. Дiд iз собою забрав. Повзає десь неподалiк будинку. Увiмкнув телевiзор. Повiки смiялися вiд утоми, але продовжував мужньо боротися зi сном. Справу треба довести до кiнця. Стукнули дверi в сiнях. Увiйшов бадьорий дiд.
  - повернувся гуляка. Накатався?
  - Не те слово, укатався. Як сiвка на гiрках. До зелених, пiд носом.
  - Лазня через пiвгодини буде готова. Ходiмо?
  - Ходiмо. Батьки не дзвонили?
  - Нi. Скучив?
  - Переживаю. Як вони там без дiтей улюблених. У тузi та печалi стогнать i плачуть. Зателефонувати можна?
  - На, дзвони. - Дiд кинув телефонну трубку менi на живiт. Прес напружитися не встиг i я ойкнув вiд несподiванки.
  Так. Який там у мене вдома телефон? Млинець. Забув. Iншi пам'ятаю, особливо Свiтло-кiн, а свiй.... Згадав. Набрав номер. Пролунали довгi гудки. На четвертий сигнал, з другого боку дроту пiдняли трубку. У телефонi пролунала батькiвська танцювальна музика. Попса суцiльна. Свято у розпалi. Я думав, вони нудьгують без нас, а вони танцюють? Радi, що нас iз братом удома немає? Зачекайте, я повернусь додому! Пролунав веселий голос матерi. Випивають та закушують.
  - Алле? Кого треба?
  - Привiт мам, це я Хома. Як справи?
  - Ой, синочку, привiт! - I голос до гостей. - Зробiть музику тихiше! Хома дзвонить! - I знову звернулася до мене. - Тiльки зараз вас iз батьком згадували.
  - Чую, як згадували. - докорив розпоясаних без дiтей, батькiв. Добре хоч батько вдома.
  - Як ви там iз дiдом? Нормально?
  - Да все добре. Здоровий, нагодований, не хворiю. Книжки читаю. А у вас що за свято?
  - У батька свято по роботi. Зараз покличу, сам скаже. Батьку! Поговори iз сином! Де вiн? На балконi палить? Покличте. - За три секунди трубку взяв батько.
  - Привiт синуля. Як справи?
  - Нормально. Що за свято?
  - Гуляємо iз колективом, по роботi. Машини новi пообiцяли видiлити, дали зарплату з премiєю.
  - Так? Хто це розщедрився? Чи не вже медицина стала багатою? Мiськздрав розщедрився?
  - Звiдки у них грошi! Сам добився! - Все ясно, папуля пiд добрим шефе, розпускає пiр'я.
  - Мафiя медична? Чи мав клiзму нових росiян?
  - Дотепником у селi став. Нi. Банальнi зв'язки iз вищим мiським начальством. Однокласники, однокурсники. Справи давно минулих днiв. - Ура. Маємо другий факт. Машину йому сьогоднi вдень колишнiй однокласник обiцяв, бiльше нiкому. Але поки що займемося iншим. Куй рублi не вiдходячи вiд каси. Поклянчим.
  - Папуля! А ти менi, пам'ятаєш, щось обiцяв? - ялинковим голосом заспiвав я в трубку.
  - Брешеш. Нiчого не обiцяв, але прохання вислухаю.
  - Чесно чесно. З премiї кросiвки купити. - I швидко затараторив, не даючи вставити не слова батьковi. Перевiрена тактика. - Старi вже зовсiм зносив, рiк ношу, пальцi назовнi просять, шнурки в дiрках, щастя немає.
   - Нiгтi пiдстригай, пальцi й не вилiзуть.
   - Ну... тат....
  - Добре - добре, тiльки заткнись. Раз обiцяв, значить купимо. Чим там дiд займається?
  - Лазню знову топити зiбрався, хоче остаточно мене запарити. Щодня тортури спекою та вiником. В мене вже сил чоловiчих немає. Все з розпеченою парою вийшло.
  - Привiт передавай дiдовi. Скажи - скоро в гостi приїду, хай готується. Мати ще треба?
  - Поговорив уже. Бувай! Багато не пиячiть. Привiт всiм! - вiдключився. Кросiвки випросив, пiдтвердження отримав, тепер зi спокiйною душею у лазню - помирати, то помирати.
  Парку - порка цього вечора тривала недовго, вигаляти над моїм трупом, дi-ду було нецiкаво. Пройшовшись пару разiв березовим вiником уздовж мого бездиханого тiла, викинув на голому вулицю, охолоджуватися. Вiддихнувшись i охолодившись, на карачках уповз на своє спальне лежище i вiдрубав непробудним сном. Останньою думкою зазначивши, що комарi другий день не дзижчать. Досi перегодованi з першої ночi. А я такий голодний i засну. День був насичений iнформацiйно, але не порцiйно.
  
  Прокидатися дуже не хотiлося, але сонячний промiнь, пробившись через дiрку в даху, бив прямо в очi. Що ж дiд за дахом не дивиться... Спробував вiдсунутися i змiнити мiсце, але зайчик жахливих розмiрiв. Корова вухата - а не промiнь свiтла в темному царствi Катерини. Довелося, сонно жмурячись, зi стоном пiдвестися, i рухати тiло, разом з матрацом убiк. Це ж скiльки часу я проспав, якщо минулими днями, до сонячних зайцiв нiколи не валявся на лежанцi? Годин дев'ять - десять. М'язи хворiли пiсля вчорашнiх навантажень, але головне поспав без кошмарiв та пригод, Це тiшить. Ще поваляюсь. Можу зрештою я повалятися на лiжку, скiльки душа бажає? А у вiдповiдь тиша. Значить вiдпочиваю. Звiдси моє радiо-плеєр мiсто вiзьме? Якщо з антеною, цiлком можливо. Спробуємо. Де вона? Пошарив у куртцi, що валялася поруч. Тут дорога! Приготував клубок до польоту i запустив у дальнiй кут сiнора, тримаючись за один кiнець дроту. Щось брязнуло. До чогось потрапив, снайпер. Головне не розбити, дiд лаятиметься. Вставив антену в штекер, начепив навушники i пiшов нишпорити по дiапа-зонах, задумливо намотуючи на палець кiльця дроту. Невеликий електричний розряд уколов мiзинець i я одразу почав провалюватися в сон, як учора бiля ялинки. Це що таке? Знову й уже тут? Мама люба, я ж не хотiв! Це що таке? Знову й уже тут? Мама люба, я ж не хотiв! Це що таке? Знову й уже тут? Мама люба, я ж не хотiв!
  
  ЗМIРНО! ВIЛЬНО...
  
  Я стою на витяжку, точнiше, не я, а хто? Передi мною, за звичайним конторським столом сидить чоловiк рокiв п'ятдесяти п'яти, сивий з правильними рисами обличчя. На ньому звичайний блакитний халат, що вiн там розглядає? Якусь книжечку в червонiй обкладинцi... Документи, типу посвiдчення чи диплом? Права водiйськi? Жартуємо ми так. Ну, не хотiв же перевтiлюватися. Вiдпочити хотiв, як людина. Чи не запитали! Нiчого не сказали! Прикро, однак. Ну i що я сьогоднi? Дядько вочевидь вiйськовий, хоч i халат одягнув, косить пiд лаборанта. Книга, як я розумiю, посвiдчення мого реципiєнта. Цiкаво... Ну що ж, побачимо, побачимо. Не заважатимемо кроликам, дослiди продовжуються. Що ж ти завмер як стовп, розслабся. Не хоче товариш, думок жодних - слухає уважно. Доведеться i нам напружитись. Послухаймо, дорослих людей, що розумне почуємо.
  - Ну що ж товаришу капiтане, документи у вас гаразд, гриф допуску вiдповiдає, не смiю затримувати. Сергiю Опанасовичу! - У кiмнатi матерiалiзувався ще один чоловiк, молодший, але теж у халатi. - Введiть товариша у курс справи. Покажiть, пояснiть, ну ви знаєте, не вперше. У вас капiтан, сьогоднi ознайомчий день, завтра о восьмiй ранку прибути в лабораторiю. Можливо, сьогоднi отримаєте завдання. Усi питання до Сергiя Анатолiйовича. До побачення. Вiльнi.
  Чiтко розвернувшись на пiдборах, виходимо в приймальну, за новим начальником. Нi, товариш хвилюється. Мабуть, на роботу влаштовується, переживає.
   - Отже, як вас звати?
   - Олексiй.
   - А по батьковi?
   - Володимировичу.
  - Ну що ж Олексiю Володимировичу, з цiєї хвилини жодних капiтанiв, майорiв, полковникiв та генералiв. Форма одягу - цивiльна, цивiльна. - почав iнструктувати пiдлеглого, чоловiк у халатi, вiдiйшовши в кут приймальнi. - Ви є молодшим науковим спiвробiтником лабораторiї з розробки нових засобiв зв'язку, громадянського призначення. Ви iнститут, за якою спецiальнiстю закiнчували?
   - Iнженер телекомунiкацiї.
  - Ну ось, бачите, якраз за профiлем виходить. Тут жодних пiдозр не виникне. Вiк у вас прийнятний. Офiцiйно працюватимете у групi фокусування, це сорок перший кабiнет. Група невелика - сiм чоловiк, ви восьмий. Хлопцi головастi, так що будете спочатку на пiдхватi. Iншi нi про що не здогадуються. Працюють на тему i все. Розмови про вашу роботу, лише у трьох мiсцях. У кабiнетi Сан Санича, або як його звуть у народi - СС. У цiй прийомнiй та машиннiй залi. Я, офiцiйно, зам з науки, так що зi мною можна спiлкуватися можна в будь-який час, але по роботi тiльки там. Робочий час, з восьми до п'яти, обiд з дванадцятої години. Що ще... Так, ось конверт i ключi. Це ваша нова адреса, мiсто знаєте? Нi? Не страшно, потiм знайдете, як дiстатися мiсця проживання. Куплена квартира нещодавно, не хороми звичайно, але для молодшого наукового спiвробiтника - якраз. Орендована, нiбито молодому фахiвцевi, тобто вам. Хлопцi обставили необхiдними меблями, але якщо що, переробляй на свiй смак. Електронних жучкiв у квартирi немає, живiть спокiйно, але язиком все одно, не говори. Щоб уникнути проблем? Розумiємо? Поряд з будинком, на стоянцi - чекає ваша легкова машина, жучка шостої моделi фiолетова, номер - Н349ПР, стара, але надiйна, поки за довiренiстю покатаєтеся. Права водiйськi є? От i добре. Документи на машину та квартиру прошу отримати. - Простягнув конверт. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Електронних жучкiв у квартирi немає, живiть спокiйно, але язиком все одно, не говори. Щоб уникнути проблем? Розумiємо? Поряд з будинком, на стоянцi - чекає ваша легкова машина, жучка шостої моделi фiолетова, номер - Н349ПР, стара, але надiйна, поки за довiренiстю покатаєтеся. Права водiйськi є? От i добре. Документи на машину та квартиру прошу отримати. - Простягнув конверт. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Електронних жучкiв у квартирi немає, живiть спокiйно, але язиком все одно, не говори. Щоб уникнути проблем? Розумiємо? Поряд з будинком, на стоянцi - чекає ваша легкова машина, жучка шостої моделi фiолетова, номер - Н349ПР, стара, але надiйна, поки за довiренiстю покатаєтеся. Права водiйськi є? От i добре. Документи на машину та квартиру прошу отримати. - Простягнув конверт. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе. Грошi там же. Фiрма у нас офiцiйно комерцiйна, багата. Пiдозр це не викличе.
  - Нi, не дарма я так мучився! Пiвроку перевiрок, тестiв, випробувань! Збулася мрiя! Шкода, що у провiнцiї. Зате все одразу отримав! Цiкаво, скiльки грошей дали спочатку? Жаль квартира однокiмнатна, але, нiчого, нам з дружиною на перший час вистачить. Нi, така служба менi подобається! - Нарештi в головi тiлоносiя пролунали думки, а я вже було подумав, що у вiйськових пiд час служби думок не буває - однi накази. Це все спiвробiтнику-початкiвцю?! Мама дорога! Вмерти! Я також хочу у вас працювати! Нi, не чують тебе, Хомо. А Олексiй наче нiчого, мужик. Напевно, як я на старостi буду. Одружений, а дiти є? Але служити не хочу!
  - На перший раз схоже все. Тепер, одягайте, халате, пiдемо дивитися на те, заради чого вас сюди направили. Слiдуйте за мною Олексiй Володимирович.
  Вони вийшли з приймальнi начальника i почали спускатися сходами. Ну не хрiна собi! Я дулю! Як у кiно! Явки - паролi, машини - квартири, грошi - документи - Джеймс Бонд! Крiзь величезнi вiкна четвертого поверху було видно частину центральної вулицi мiста. А я знаю, де ми є! I цей iнститут знаю! Будинок навпроти - Зв'язiнформ. Через вулицю вдалинi, автобусна зупинка. НДIУМС - це Науково дослiдницький iнститут керуючих машин i систем - класом ходили на екскурсiю. Тiльки я думав, нафтовики його повнiстю купили пiд свiй офiс, а виявляється, тiльки перший поверх i вивiску змiнили. Iнститут досi живий, та ще й працює. Ще й Бонда цього сюди надiслали, iз спецзавданням - таємницi мадридського двору.
  Ми спустилися на перший поверх, пройшовши по широкому вестибюлю, зайшли в великi дерев'янi дверi, до яких була прибита табличка з мiдними лiтерами - Машинний зал. Усерединi стояло безлiч комп'ютерiв, далеко не нових, але посилено клацаючих i гудучих. Кiлька людей у синiх халатах ходили вiд машини до машини, записуючи в блокноти якiсь лише їм одним вiдомi данi. На нас вони нiби не звернули уваги. Не зупиняючись, Сергiй Опанасович провiв мого товариша, кудись у дальнiй кут цього досить великого примiщення. За шафами з апаратурою виявились ще одна дверi. Непоказнi дверi на вигляд, з облiзлою фарбою, бруднi та подряпанi. На нiй висiв звичайний замок, вiдкрити який, за наявностi цвяха, мiг будь-який школяр. На нiй червоною фарбою, вiд руки, було написано "Кладова".
  - Нам, мабуть, не сюди, - подумав капiтан. Хотiв уголос це сказати, але Сергiй Афа-насевич притиснув вказiвний палець до губ i вiн розсудливо промовчав, подумки вирiшивши, що рано чи пiзно йому все пояснять. Вiдчинивши дверi, вони увiйшли в невелике, але страшно захаращене примiщення. Навколо громоздилися якiсь коробки, валялися бобiни з магнiтофонною стрiчкою, припадали пилом старовиннi, ще ламповi блоки, недбало складенi штабелями. Видно було, що дещо вже побувало в руках умiльцiв - господарiв. Пустотами сяяли мiсця трансформаторiв, де-не-де були випаянi транзистори i ламповi гнiзда. Створювалася повна iлюзiя того, що з усього iнституту сюди стягли все найнепотрiбнiше i нiкчемне, списати яке не можна через будь-яку безглузду iнструкцiю, а зберiгати в робочому примiщеннi, тiльки дарма займати мiсце.
  - Ну як? Вражає? - Сергiй Опанасович усмiхнувся - Справжнiй бардак, чи не так? Так усi й думають. Кожна людина в iнститутi знає, що в цiй коморi вкрасти нiчого. А тепер робитимемо чудеса. Вставайте поряд зi мною.
  Вiн бочком влiз у щiлину мiж стiною та картонними коробками. Олексiй став поруч. Мiсця було тiльки на двох.
  - Тепер двiчi промовте слово АЛЮР. - Олексiй сказав. Частина пiдлоги пiд ними пiшла вниз. Падiння тривало досить довго, секунд п'ятнадцять. Зрештою мiнi-лiфт зупинився. Це ж яка глибина? Метрiв тридцять?
  - Ось вiн наш справжнiй машинний зал - сказав Сергiй Опанасович - Тут ви будете проводити свiй робочий час. Чотири - шiсть годин, звiрите потiм графiк чергувань, так що дивiться, вивчайте, пароль на входi запрограмований тепер i на ваш голос.
  Озирнувшись, Олексiй побачив велику залу. Посерединi його стояв пiдковоподiбний стiл з десятком потужних працюючих комп'ютерних станцiй. На протилежнiй стiнi був змонтований плазмовий екран, величезний як у кiнотеатрi, тiльки замiсть кiно на ньому було зображення обласного центру та всiєї областi, розбите на трикутники. Олексiй прикинув на знижку, реберця трикутника мало довжину кiлометрiв п'ятдесят - сiмдесят. За столом сидiли два оператори. Один з них пошепки лаявся i швидко щось набирав на клавiатурi. Iнший товариш, схопившись зi стiльця, пiдбiг до Сергiя Опанасовича.
  - Сергiю Опанасовичу! Знову ця чортова Зеленова антена фонить! Ми вже двiчi тести прогнали, все нiби в нормi. Третiй день збої дає! Сигнал на вхiд-вихiд вiдпрацьовує без затримки, частоту тримає мертве. Але нi-нi, та проскакують якiсь стороннi гармонiки. Нiяк не можемо зрозумiти, що сталося. I головне, якби постiйно були, а то з'являються вранцi хвилин на сорок i вдень години на двi - двi з половиною i потiм зникають безвiсти. Послали б ви туди чоловiчка Сергiй Опанасович перевiрити технiку? Незрозумiла якась iз апаратурою. А чи це молоде поповнення служити прибуло? - Тицьнув пальцем в Олексiя.
  - Так, новi кадри, пiзнiше познайомитеся. - Вони всi пiдiйшли до другої людини, що сидить за клавiатурою комп'ютера.
   - Ану Мишко, дай-но, Зеленiвський сектор - попросив стурбованим голосом Сергiй Опанасович.
  На екранi монiтора, один iз секторiв став збiльшуватися i незабаром зайняв все вiльне мiсце. З шести трикутникiв, що пiдходять до нього, один, спрямований у сторону мiста, злегка фонив. Майже в самому кутку цього трикутника з'явилося легке свiтiння, що розмиває чiткi лiнiї ребер. Фоном до малюнка служила збiльшена карта мiсцевостi, на якiй чiтко виднiвся план самої Зеленiвки, а так само мiсце знаходження антени. То це ж наше село, Зеленiвка! Он дiм дiдiвський, он рiчка Юмиш, он ялинка. Антена теж десь поруч знаходиться, мiсце вже дуже знайоме. Схоже, вони її на ялинку запхали, як на ялинку! А я ж туди дрiт закидав... Балбес! Та ще й маскував, добре хоч забрав учора. Музику слухаю... Дослухався, секретний iнститут на вуха встав. Дiзнається хто, причину цього фону посадять на хрiн! Не... Прокидаюсь i одразу дрiт змотую, та й сам теж змотуюсь. Бажано подалi...
   Тим часом, Сергiй Панасович перевiрив результати тестiв, задоволено кивнув.
  - Добре. Хто там у нас курирує Зеленiвку? - Мишко кiлька разiв клацнув клавiшами...
  - Ф-ф-ф..., оперативна кличка Фет. Але ми йому вже ставили завдання. Жодних результатiв. Все нормально.
  - Досить, зрозумiв, я його особисто знаю. - перебив його Сергiй Опанасович - Старий слуга, вiдповiдальнiсть за доручену справу, майже фанатична, за вiйськовою спецiальнiстю - зв'язкiвець. Код доступу - трiйка. Знайомий iз системою лише локально. Тривожних донесень останнiм часом не надсилав, стороннiх немає. Доповiдi йдуть загальним порядком. Доведеться посилати спецiалiста. Ворушимо його в глухоманi, нехай перевiрить все в околицях. А ви, готуйтеся Олексiй у вiдрядження, на польовi випробування. Завтра зранку. Непорядок. Щось сталося, чує моє серце.
  Фет, що? Дiдусь мiй власний!? Це просто божевiльний будинок, маячня якась! Дiд, агент ГБ, вiн тут всю Зеленiвку тримає, а я йому одним тягарем всю секретну роботу завалив! Ось вiн ходить у мене завантажений. Ох, не на добро я все це затiяв. Чортова музика, веселi сни, експериментатор! Пташок би частiше слухав - жив би спокiйно. А тепер хоч вiшайся. Потрапив конкретно.
  - На антену подивiться, - запропонував Сергiй Опанасович. - Он, на стiнi висить, бачите? Подивiться, подивiться, раптом ремонтувати доведеться. Iнструкцiю та креслення сьогоднi ж вивчити напам'ять. Запитання?
  Олексiй замотав головою на знак згоди. Подивився на стiну. Там висiло пристосування, що нагадує колесо вiд воза, тiльки спицi були не з дерева, а з латунi. Зовнiшнього обода не було. Всi шiсть променiв закiнчувалися невеликими чорними конусами. У центрi цього колеса стояв блок, схожий на хокейну шайбу, тiльки трохи товстiший. З отворами, куди пiд невеликим кутом i загорталися латуннi сегменти. Загалом, зовнi нiчого i складного. Яке ж вiдношення це до телекомунiкацiї має? Бачачи легке здивування на обличчi Олексiя, Сергiй Опанасович спочатку посмiхнувся, а потiм серйозним раптом голосом сказав.
  - Ось i настав час пояснити вам Олексiй, навiщо ми вимагали людину з кодом доступу нуль. Справа в тому, що антена, що знаходиться перед вами, одна з багатьох встановлених по всiй областi i країнi. Всi вони працюють разом iз нашою антеною, бачили там на даху? Нi, не тарiлка, а скорiше схожа на каркас величезної квадратної скриньки, а також шести супутникiв зв'язку з нашою телевежею, є новою надсекретною оборонною зброєю п'ятого поколiння. Умовна назва - "Зелена парасолька". Прин-цип простий i генiальний. З кожного з супутникiв, або просто з телевежi, на нашу антену передається сигнал певного дiапазону частот. Ми цей сигнал посилюємо i передаємо на цi ось антени. Кожна їх вiдображає сигнал у свiй сектор простору. У результатi, залежно вiд орiєнтацiї антени, на вiдстанi п'ятдесят кiлометрiв вiд неї, створюється частотний пирiг, глибиною пiвтора, два кiлометри. Якщо ворожа ракета, чи лiтак, потрапляють у зону. То резонансна частота повнiстю спалює всi їхнi електроннi блоки. Тобто, до заслону йшла ракета, а з пирога вивалюється залiзна болванка, яка не може виконати жодної команди. Нi летiти, нi вибухнути. Єдина небезпека, щоб вона нiкому на голову не впала. Тяжка зараза. З дуру i придавити може. - Сергiй Опанасович знову посмiхнувся. - Ось так i живемо пiд ковпаком. Є питання? Єдина небезпека, щоб вона нiкому на голову не впала. Тяжка зараза. З дуру i придавити може. - Сергiй Опанасович знову посмiхнувся. - Ось так i живемо пiд ковпаком. Є питання? Єдина небезпека, щоб вона нiкому на голову не впала. Тяжка зараза. З дуру i придавити може. - Сергiй Опанасович знову посмiхнувся. - Ось так i живемо пiд ковпаком. Є питання?
   - Так точно.
   - Задавайте.
  - Скажiть, а як нашi лiтаки лiтають? Поїзди, автомобiлi? У них зараз теж електронiка є. Чи щит тiльки згори?
  - Гарне питання. Нi, Олексiю, коли я говорив пiд ковпаком, я мав на увазi, що нас закриває баня до самої землi i навiть трохи вглиб. Антени можна орiєнтувати пiд будь-яким кутом до лiнiї горизонту. Сектор прикриття близько сiмдесят кiлометрiв, так що, поставивши їх, як у нас, приблизно через п'ятдесят кiлометрiв, можна легко зробити закруглення секторiв у потрiбному напрямку. А чому наша технiка з ладу не виходить, то це ще простiше, у нас же з ними стандарти рiзнi. Недарма в народi кажуть. Що росiйському добре, те iноземцю - смерть. Зрозумiли iдею?
   - Так точно.
   - Ще питання?
   - Нiяк немає.
  - Добре, ще раз нагадую, що розголошення даної iнформацiї спричинить нещасний випадок зi смертю протягом шести годин. Включно з президентом, цiєю iнформацiєю мають сiмнадцять людей. Ви вiсiмнадцятий. Так, тепер за Фетом. Код для зв'язку буква <фет> намальована на внутрiшнiй сторонi зап'ястя. Чорний пастою - переходить до нього в пiдпорядкування, синiй - з рiвними правами, червоний - вiн виконує всi вашi накази. На перший раз поїдете, iз синiм знаком. Ну, начебто б все. Зараз сiдайте, вивчайте документи. Пiсля обiду поїдьте влаштовуватися, познайомтеся з мiстом. Завтра о восьмiй нуль-нуль у СС, у кабiнетi. Код виходу такий самий, як i входу, АЛ-ЛЮР двiчi. - Сергiй Опанасович вiдвернувся i почав про щось сперечатися з операторами.
  Олексiй глибоко зiтхнув, ще раз озирнувся навколо i попрямував до документiв. Настав час перекусити i почати влаштовуватися на новому мiсцi. Але ж служба є служба.
  Вилетiв я зi своїх сонних експериментiв, як завжди - вiдразу в потi i в душевному хвилюваннi. Ноги та руки ватянi. У головi одне питання, що робити? Догралися ви, Хома Фроловичу, до останньої ручки. Тут, вищi сили включаються, страшнiше танкової дивiзiї. Один невiрний i чекає тебе дорогий Фома нещасний випадок iз летальним кiнцем. Веселенька перспектива, нiчого не скажеш. Але з iншого боку, всi мої бачення - лише гра запаленої уяви? Лише сонне марення? Ой, добре б! А якщо немає? Загалом перевiрити можна. Буде третiй факт.
  Намалюю червону лiтерку на зап'ястi, якщо дiд зреагує, то все, кришка. Значить правда, є i зброя ця, i дiд ГБешник, i капiтан цей Олексiй Володимирович, i все, все, все, що я тут побачити встиг. Треба буде тодi перед дiдом колитися, не перевищуючи, звичайно, коду його допуску. Нехай сюди викликає великих начальникiв. Їм уже все повнiстю розповiдати доведеться. Мiй капiтан приїде, а може й сам Сергiй Афанасiйович. Ну, все, рiшення прийняте, час робити! Вставай Хома, на тебе чекають великi справи! Я зiскочив з лежанки, зробив кiлька нахилiв i присiдань, розминаючи затеклi м'язи. Але все одно болiсно ниють. Треба було до рiчки пiшки йди.
  Дрiт прибирати поки не буду, сама по собi вона не фонує, а ось замаскувати її треба як слiд. З експериментами зав'язувати, не дай бог ще в когось iз начальства потрапиш, або крутiше влетиш. Хоча куди вже крутiше. З цього кошмару живим виплутатися. Дрiт швидко змотав i засунув пiд балку на горищi, нiби там i народилася. Все, тепер у хату, шукати червону пасту. Тут такi справи творяться, не до сну. Заскочивши дорогою в туалет, я вiдразу попрямував до будинку.
  Дiда нiде не було. Годинник показував без десяти дванадцять. Зазвичай дiд у цей час пас кiз за полем, нiбито. Ось яка у нього робота! Ну, пенсiонер - зв'язкiвець! Хвилин за двадцять, повинен за iдеєю повернутися додому. Час пiдходив обiднiй, а все, що приготували вчора, ми й доїли вчора. Обiд готуватиме з нуля. Але це мене мало хвилювало, потрiбна ручка з червоною пастою. Вiдкривши верхню скриньку комода, я гарячково пошарив усерединi. Письмового приладдя у дiда небагато, а знайти потрiбну ручку нiяк не вдавалося. Я закрив комод, сiв на диван i став посилено згадувати, де ж я бачив кулькову ручку з червоною пастою. У тому, що вона є в хатi, я не сумнiвався. Днi два назад дiд записував до себе в зошит, якийсь кулiнарний рецепт i лiтери запису були червоними. Швидше за все, вiн у цьому зошитi i залишив потрiбну менi ручку. Але де ж цей чортовий зошит? У комодi немає, значить на печi, або на шифон'єрi. Вставши на спинку дивана я заглянув на шифоньер. Та ось вона! I ручка на мiсцi! Сiвши бiля вiкна я закотив рукав i старанно намалював пристойних розмiрiв букву у себе на зап'ястi. Повернувши рукав на мiсце, я трохи заспокоївся. Посвистуючи тупий мотив, пiшов у город, за зеленню. Вiйна вiйною, а обiд за розпорядком.
  З боку лiсу йшов дiд. Зосереджений i злий як собака. По нервовiй походi видно. Зрозумiло, неприємностi на роботi. Це вiн ще не знає, що до нього їде. Ревiзор. Як здивується, як зрадiє. А якщо вiн дiзнається, хто головна причина його проблем - повний фiнiш! Коханий онучок, пiдвалив неприємностей! Смотний сморiд, на всю оборонну систему країни. Один малолiтнiй придурок з музичними пристрастями i оборонний сектор не працює як слiд. Стало чомусь весело. А уявивши ситуацiю, що зараз вiдбувається центральному пунктi, де кращi уми країни не можуть розiбратися в тому, що вiдбувається - радостi повнi штани!
  - Прокинувся? - похмуро запитав дiд, пiдiйшовши до городу, де я посилено робив вид роботи. Типу, грядки прополюю. - Давно встав?
  - Давно вже годину, як прокинувся. Вирiшив попрацювати на городi замiсть заряджання. Схвалюєш?
  - Ну ну. Молодець. - Засунувши руки в кишенi штанiв, дiд задумливо похитався з шкарпеток на п'яти, штовхнув порожнє вiдро i пiшов у хату.
  Завантажився дiд пiд зав'язку. I я зараз зi своїми рисуночками - криптограмами. Нi. Все треба робити на ситий шлунок. Людина добрiє, проблеми вiдступають у шлунок, життя в рожевому кольорi. Швиденько докидавши зiбранi овочi та фрукти в кошик, поспiшив слiдом
  - Та я не знаю, що вiдбувається! Що ви з мене стрiлочника робите? До чого тут мiй онук? Надiшлiть людину, спецiалiста. Хай сам знається, - ще в сiнях почув голосний дiд.
  - Добре. Так точно. О котрiй годинi прибуде? Зрозумiв. Чекаю. До зв'язку! - Так, так, розмова начебто закiнчена. Потопав максимально голосно до дверей. Увiйшов.
  - А, ти Хома. Зiбрав урожай? Давай перекусимо що бог послав, жерти хочу - сил немає. - Кiстка вiйськова. Зiбрався волею та всi свої проблеми пiд мундир. Правильно дiд. Нема чого онуку напружувати i так я напружений. Кожен мовчки зайнявся своєю справою, у густiй тишi. Дiд у проблемах з антеною, я пiд враженням його проблем, ну i своїх природно.
  Поїли мовчки, пiд бадьорi пiснi з телевiзора. Посидiли - подобрiшали. Дiд помiтно розслабився. Час говорити, чи як? Показувати тату на зап'ястя? Нi. Безглуздо. Ну, покажу... розкриюся... Дiї дiда? Вiн маленький шуруп у секретнiй справi. Знає тiльки те, що йому належить. I це полковник у вiдставцi! Людина прослужила все життя засекречена. Перевiрений - перевiрений. I то довiряють ветерану за третiм доступом - стрiлочником працює. А я що скажу? Перед ним постане аль-тернатива - доповiсти по iнстанцiї, чи нi. Вимушений буде повiдомити. Iнакше для дiда наслiдки непередбачуванi. В'язниця з нещасним випадком. Я так розумом розумiю, справа не просто секретна. Надсекретне! Якщо навiть наш президент не має повної iнформацiї!
  За iдеєю що виходить? Нашi умiльцi створили протиракетну оборону, а Америцi у кращому разi рокiв сто треба наздоганяти. На фiзiономiю - повне порушення всього протиракетного договору вiд минулого столiття! Американцi п'ять рокiв кричали на весь свiт, про бажання вийти з договору, але ризикнули лише недавно, бояться наслiдкiв. Але вони ще навiть не уявляють, чим ми володiємо! Хочуть трильйон доларiв на космiчну оборону витратити. А ми тихою сапою, копiйками обiйшлися? З пiдручних матерiалiв, ялинки-палицi ростуть, трохи мiдi та чавуну? Так виходить? I тут з'являюсь я i з дурною самозадоволеною усмiшкою заявляю - а я все знаю! Усю сiм'ю на хрiн лiквiдують, або iзолюють у кращому варiантi, разом iз Зеленiвкою. I про всяк випадок кiлометрiв на сто у радiусi, всi продезiнфiкують! В даному випадку, як кажуть у кiно, ставка - бiльше нiж пiвставки. Спокiйно i легко зiтруть у пилюку. Навiщо я їм потрiбний зi своїми знаннями? Нi. I натомiсть запропонувати нiчого. Якщо тiльки про побiчний ефект розповiсти. Ще гiрше для всiх виходить, а для мене насамперед. У кого захотiв, у того й потрапив? Тобто повний ковпак над усiма та нам усiм. Зовнiшнiй та внутрiшнiй. Спокус завжди повно для влади. Я б теж зробив, що й вони.
  Нi. Поки що нiчого не треба робити. Подiлитися знаннями ми завжди встигнемо, а от поза-горати! Четвертий день на природi, погода прекрасна, а я бiлий, як вершкове морозиво. Так, непогано б зараз морозива пломбiр i на дах засмагати, в траву-муравушка. Iдея. На даху позагораю. Година, пiвтори та воднi процедури кожнi плями-дцять хвилин.
  - Про що замислився Хома? Через мене переживаєш? Вибач. Проблеми сiльськi здолали. - О, дiд ожив.
  - Нi. Ти дiд не до чого. Думаю позасмагати на сонечку. Досить за грибами бiгати i на велосипедi кататися. Змiнити активну фазу вiдпочинку на пасивну. Ультрафiолет корисний молодому органiзму.
   - Думка цiкава, але потребує деяких уточнень.
   - Яких?
   - Перш нiж пасивно та бездарно вiдпочивати, треба весело та активно попрацювати.
  - Рубаєш мої прекраснi iдеї на коренi. - Важко зiтхнув я. - Що треба робити? Нового цапа рiзати?
  - Давай приберемося? Гостi надвечiр мають пiдiйти, а в нас бордель.
  - А хто прийде? Селяни?
  - Селяни - селянки. Прийдуть i побачиш. - трохи знiяковiло промовив дiд.
  - Не хочеш не кажи. Сюрприз буде.
  - Тодi я в хатi прибираюсь, а ти на вулицi працюєш. Пiдмiсти, смiття викинути, полiну бiля будинку поправити. Не дай боже, впаде полiно, заб'є кого... Добре?
   - Не так щоб добре, але якщо треба, то завжди.
  Фронт робiт позначений, знiмаємо сорочку... Ага, роззява, а про криптограму забув. Швидко, доки дiд не побачив пароль, став прати позначку з руки. Ледве вiдтер. Паста у нього хороша - приставча. Треба буде, знову намалюємо. Пам'ять хороша, а що менi треба, я на все життя запам'ятаю.
  Люблю за хорошої сонячної погоди попрацювати двiрником! Мухи дзижчать, мошки липнуть, сонце смажить, вiтру немає. Один солоний пiт. Щодо поту я звичайно злегка заги-баю. Навiть не спiтнiли, але провозився годин до третьої. Фiзично ослаб, сил вистачило ледве на дах будинку залiзти. Але покривало не забув, на руберойдi лежати липко та брудно. Пий-заж з даху непоганий. I ялинка моя видно. Хрiн тобi ялинка, не буду я музику слухати i спати не буду. I нiчого ти менi не зробиш. Антени то нi! Тю-тю! Але тiльки-но притулив голову до покривала, як у головi все закружляло. Все швидше та швидше. Як на собачiй каруселi...
  
   ГАВ ГАВ...
  
  Муха дзижчить ... Як голосно може дзижчати муха .... I вода капає голосно, дратує жахливо, тому що в туалет дуже хочу. А запахiв скiльки. Розплющу очi, я приїхав. Обидва на! Чорно-сiро-бiле кiно. У старовинну кiнохронiку потрапив? А нахабна му-ха дзижчить. У фiльм, якого не будь Тарковського потрапив. Але як безпардонно дiє, зараз сяде на обличчя. Повз нос промайнула волохата лапа, клацнули зуби. Муха улетiла. Лапа передi мною, пазуриста, сiра. Лапа наближається, висовується довгий, рожевий язичище i починає її душевно облизувати, судячи з вуличного запаху - гуляла ця лапа востаннє сьогоднi вранцi. Муха пiдлiтає ззаду i пiдступно сiдає на спину. Пейзаж змiнюється, чую клацання зубами бiля шерстистої спини, вона свербить, заодно роблю масаж в шерстi. О, яке блаженство...
  Здравствуй Вася - Новий рiк! Я сиджу у собачiй головi. Що за справи, якої породи собака? Встати б подивитись. Але хазяїн тiла не хоче. Собака не хоче. Гудiння перемiстилося на стiну. Погляд псини, що перемiщається на звук. Муха на стiнi. I так я в собакi, собака в передпокої, передпокiй у квартирi. Логiчно Ватсон.
  Крiм мухи, решта звукiв ледь чутна, пiдлога iнодi тремтить вiд стуку трамвайних колiс об рейки. Значить квартира мiська, ймовiрно, в моєму мiстi. У туалетi, в зливному бочку сифонить вода. А запахiв скiльки. Але про це ми згадували. I око не треба, понюхав i одразу запахообраз перед очима. Спробуємо застосувати отриманi собачi здiбностi. Сiм'я iз чотирьох двоногих. Хазяїн, або ватажок зграї - батько сiмейства, говорячи людською мовою, учора пиво пив. Молода самка - дочка навчається у школi. Самка, що годує всiх, - мати, працює в магазинi, але не продовольчому, а комусь дуже смердючим, у парфумерному, або господарському. Найменше господарське дитинча в дитячому садку. Дуже гидкий, примхливий i нервовий, пахне хворобами, але загризти його не можна, ватажок зграї буде дуже сердитий. Доводиться терпiти. Фу, Хома - якi у тебе антигуманнi, антилюдськi думки з'явилися. Глибоко проник у звiри-ний образ.
  Вранцi собака не встигла сходити по-великому, терпiти доводиться обом. Нiчого, незабаром молода самка прийде. Якщо господиня iкла загартуватиме i часто-густо голосно гавкатиме, у сенсi смiятися, можливо зводить на вулицю, до кущикiв. Прийде мовчазна, терпiтиму до вечора. Муха вперто дзижчить - дратує собачi та мої нерви. Як я швидко вжився у собачому життi. Я Хома, я сплю, чи не сплю, не має значення. Просто я у собацi. Спи-на свербить сечi немає. Ага, не витримала псина. Правильно зубки, зубки. О-о-о! Як добре! Пiд зубами щось хруснуло. Блоху перекусив? Яка вона бридка на смак. Добре, що вовни у нас мало. Лiто. Спека. А був би шерстистий, як кавказька вiвчарка - спiтнiла до поту. Я бульдог, чи боксер. Хвоста немає. Хтось iз них без хвоста живе. Або Дог. Хот дог. Гаряча собака. Але як спекотно. Вiкна закритi i кватирки на гачку. Провiтрювати квартиру треба, дорогi господарi. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. дорогi господарi. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. дорогi господарi. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Свiже повiтря воно для здоров'я корисне. У головi тиша, як у пустелi, на горизонтi, жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. жодної собачої думки. По собачiй не розумiю? А ось його, чи її почуття - вiдчуваю. Туга, нудьга, хоче надвiр. I весь час нюхаю та слухаю. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. Навiть спека пахне особливо. Близорукий зiр псину пiдводить - все сiрувато i блiдувато. На настiнному календарi однi бляклi смужки, не розрiзняю жодної лiтери. Плюс п'ять, або шiсть дiоптрiй - час виписувати окуляри. А таргана на кухнi чую. Галопом мчить до холодильника, а запах вiд нього бридкий. Б-р-р-р.... i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. . i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста. . i невкусний зовсiм. Як я в дитинствi їх їв? Тьху, ти! У сенсi не я їв, а собака, коли був щеняти i живiт у неї потiм довго хворiв. Все-таки хто я по пiдлозi, собака чи як? Щось там є, мабуть ми однiєї чоловiчої статi. Зачухалося в районi хвоста.
  Собака потягнувся мордою пiд задню ногу .... Ми з тобою однiєї статi ти i я, сказав Мауглi ватажку мавп. Це радує. Хоч щось спiльне нас поєднує. А з великої кiмнати погано пахне, з екологiєю не в порядку. Пес там не любить, боїться за своє собаче здоров'я. I взагалi запахи у квартирi важкi, старi, затхлi. Не провiтрюють, через маленьке звiрятко, простигає дитя часто. Так вiн i так хворий, не мешканець. За запахом дiагноз ставлю? Ось цi здiбностi нашим док-торам. Прийшов у полiклiнiку, тебе лiкарi обнюхали та одразу визначили хворобу. Економiя засобiв i нервiв - аналiзiв здавати не треба, рентгени не проходити, в пробiрку не какати .... Голова стрiмко хитнулася, зуби клацнули, муха полетiла. Зображення завмерло. Тепер знову засне. Сон увi снi. Фу! Атас! Ану не спи собаку! Дивись, реагує. Але не на мої команди.
  Кобелiна лiниво встав, потягнувся, позiхнув у всi бiлоснiжнi iкла i сiв перед вхiдними дверима, радiсно лазячи голим задом по пiдлозi передпокою. Клацнув замок, дверi з цмоканням вiдчинилися, впускаючи смачнi запахи з вулицi та дiвчинку рокiв чотирнадцяти. Пес закрутив дупою iнтенсивнiше, показуючи радiсть вiд несподiваної зустрiчi, повизгуючи i намагаючись стати на заднi лапи. Не поцiлувати, то хоч лизнути нiжну дiвочу фiзiономiю. Але собача морда на рiвнi нижнього краю спiдницi - розлiтайки. Не високi ми, пес.
  - Та вiдiйди безглуздий дурень. Фу! Я сказала Фу! Не лижись! - штовхнула пса ногою вiдганяючи вiд себе. Псина радiсно дихав, не вiдчувши удару по широких грудях i продовжуючи махати обрубком хвоста. Чого радiєш дурний? Думаєш, гуляти пiдемо? Тримай морду ширше. Вона вже туфлi скидає. Дiвча скинула босонiжки, вiдпхала пса з дороги i пробiгла у велику кiмнату до телефону. Пес понуро потрусив за спiдницею i я разом з ним.
  Зараз понюхаємо та дiзнаємося, чим ти займалася сьогоднi. Так, гуляла вулицею, запах мокрих ганчiрок i прального порошку - у школi щось мила, пiдлога можливо. Трудовий семестр - вiдпрацювання на господарських вчителiв. Запашок тютюнового диму, з пiд-ружками та друзями, балувалася цигарками. Зажувала м'ятною гумкою. Дiвча бухнулося на диван поруч з журнальним столиком, пiдсунула до себе телефон i стала набирати номер. Кобелiна сiв навпроти її нiг, i нахиляючи голову з боку на бiк, намагався зрозумiти, що вона робить. Чому з ним гуляти не йдеться? Немає сил терпiти собачу фiзiологiю, але що робити, кому зараз легко? Терпи.
  - Але? Аню можна? - Ну й культурна... хоч би привiталася спочатку.
  - Вiтання! Я це, що ти не дiзнаєшся? Марiйка. Ти що одразу втекла? Додому треба було? Ти що зараз такi кори були! Ми з дiвчатами сидимо, тусуємось, покурити вирiшили. Янка пригощала. Та ти ж знаєш, вона вiчно гидоту купує, грошi головне є, предки да-ють, а вона курить фiгню, хоч раз хорошi купила. Ну i пацани пiдходять, з дев'ятої. Та ти знаєш. Ага. Цей, той i твiй, ну який тобi подобається. То ось, прикурити, закурити. Халявщики, я б нiколи не дала. Ну, а ця дура дала. Та Янка Петрова, вся одразу розтанула, цигарки будь ласка, iрже як дура набита.
  До пса остаточно дiйшло, що гуляти з нею не пiдуть. Опустивши вуха, повернувся до передпокою. Бухнувся на пiдстилку, дупою до господинi, типу образився. А сам вуха назад, раптом покличуть.
  Молода господиня встала з дивана. Пес стрепенувся, але вона лише пiдiйшла до телевiзора. Включила на повну силу. Йшла реклама, пес пiдтиснув вуха, телевiзора вiн не любить. Дiвочої розмови стало не чути. ТБ щось спiвав, Машка хихотiла, щось перепитувала жваво коментуючи. Це один чоловiк у домi, а що буде потiм? Жах! Як вiн терпить? Минуло хвилин п'ятнадцять. Нiчого не змiнилось. Терпiти сечi немає, дивний зв'язок, хоче собака, а менi несила.
  Забухали пiдбори на сходах. Хазяїн. Пес миттю схопився, присiдаючи на всi лапи вiд радостi. Пролунав довгий, вибагливий дзвiнок. Бiля телевiзора термiново зменшили гучнiсть. Машка пiдбiгла вiдчиняти дверi. Увiйшов товстенький, невеликого зросту мужичок, не обтяжений печаткою iнтелекту на фiзiономiї.
  - Привiт тато. - посмiхнулася дочка, намагаючись не дихати нiкотином на батька. Лiзнувши заради пристойностi господарську руку, пес пiдбiг до вiдчинених дверей i тужливо заскулив, натякаючи на прогулянку.
   - Знову з ним не погуляла!
  - Я недавно зi школи прийшла. - Почала виправдовуватися дочка вiдступаючи в кiмнату, до телефону.
  - Нiчого не знаю. Iди прогуляй пса, потiм наговоришся по телефону, а то зараз обга-дить передпокiй, вони знову вiд нього.
  - А чому одразу я? - спробувала обуритися дочка. - Ти ж його завiв? Вiн менi всi руки обiрвав повiдком. Нiколи не слухається надвiр.
  - Поговори ще! Марш сказав. Увечерi погуляю сам. Не слухатиме команди - лупи повiдком. Iди, йди, давай!
  - Ну i добре. - ображено пирхнула дочка. Натягла нашийник з повiдцем на пса, затягнувши на крайню дiрочку, так що дихати стало важко, чорт з ним тiльки швидше. Сечi немає.
  - Ти, тихiше звiр! Мене впустиш! - Пси як трактор вiзок, потягнув дiвчинку за собою, не розбираючи дороги i сходи.
  Витягнувши господиню у двiр, пес забiг на газон перед будинком i щасливий, усевся на самiй серединi, розкорячившись на шпагат. Вiдвернися Маша, не п'я очi. Це псовi все одно, а менi - нi. Фiг. Тодi менi теж байдуже. Мене ж не видно, пес i пес, справляє потребу. Швидко покiнчивши з мокрою справою, псина зобразив рух заднiми ногами, типу я Грiнпiс, не треба смiтити. Збережемо планету нашим собачим дiтям. А сонце пече вiд душi. Опустивши морду в пожухлу траву, пес почав бiгати кругами по двору, тягаючи господиню за собою, надсадно хропучи i натягнувши повiдець до дзвону.
  - Усе! Додому! Арнольде! Додому я сказала! - Перехопивши за середину шкiряний повiдець, твердим кiнцем, почала лупити нас по спинi.
  Отже, ми Арнольд. Шварцнеггер-термiнатор. Кращого iменi не очiкував. Поводок догодив по носi. Боляче! Арнольдiк пiшли додому! Ти терпиш побої, звик до господарських ласках, а я нi - мене вдома нiхто не б'є. Нi, повний контакт з об'єктом, виходить боком для здоров'я. Маша перехоплюючи повiдець, завзято пiдтягувалась до ошийника. Зараз Арнольд, ми отримаємо тумакiв на повну програму. Але пес знав межi своєї собачої волi, перестав сiпатися i рватися з нашийника, зображаючи з себе смирненьку овечку. Долинув запах ворога. Хто це такий страшний? Кого ми так боїмося? Чоловiк iз вовкодавом з'явився iз сусiднього пiд'їзду. Мiй песик злякано заскулив, просячись додому. Так ти ще й боягуз. Лупить вовкодав тебе, бач, як злякався. I ми риссю помчали до рятiвного пiд'їзду рiдного дому. Втiкши з очей ворога,
  Назустрiч з'явився чоловiк середньої iнженерностi, побачивши молоду господиню з псом, делiкатно притулився до стiни. Але пес грiзно загарчав, i я вiдчув флюїди страху, що виходять вiд чоловiка. Наразi ми вiдiрвемося за свiй недавнiй страх. Чоловiк засунув руку в кишеню. Небезпека! Чорт його знає, що в його кишенi, спокiйно пройдемо, кидатися не будемо. Козел же ти Арнольд. Тихушник ганебний, але тямущий, господиня не захистить, а по мордi отримати - дурнiв немає. Не дарма кажуть, перед собакою показувати свiй страх - остання справа. Чує слабкiсть звiр пiдступний. А нiжки у господинi класнi, рiвнi. Звiльнивши свiй шлунок, пес вiдразу ж захотiв жерти, i я разом iз ним. З'явилася улюблена квартира, повна рiдних людей, якi нагодують, напоять, пригрiють i не дадуть образу свого улюбленого песика. Iнодi...
  На кухнi стояв запах алкоголю. Ватажок зграї прийняв на груди перед обiдом. Вмазав сто грам, росiйською мовою. Пiна, що нагуляла апетит, ламанулась на кухню просити подачку з панського столу. Папуля сидiв у трусах i пригорнувшись до кухонного столу товстим черевом, сьорбав м'ясний суп. Арнольдик сунувся до своєї миски, що стоїть поруч iз помийним вiдром у кутку. Прокисла жижа колись нагадувала суп. Обнюхавши свiй вчорашнiй обiд, пес зморщив нiс i гордо вiдмовився, сподiваючись урвати свiжий шматок. Сiвши на пiдлогу, бiля нiг господаря Арнольд, став гiпнотизувати господарський човкаючий рот, проводжаючи голодним поглядом кожну ложку. Сидiти можна, але тихо, виховано. Найменше прояв нетерпiння переслiдується господарем нещадно.
  Перший голод ватажок угамував, погляд став осмислений, помiтив пiд ногами вiрного Арнольда. Поглянувши по столу, нам скинули скоринку хлiба. Клацнувши зубами, як при ловi мух, пес на льоту проковтнув хлiб. Собака друг людини, а людина друг своєму шлунку. Сиди Арнольдик, чекай, раптом ще обломиться шматок. Запахло поганим м'ясом - варена ковбаса. Але людина їсть, не труїться, то й нам собачкам можна. Сосиски закипiли. Цiкаво iз чим? На гарнiр, картопля смажена. Незварення шлунка псу забезпечене. Почулася булькання рiдини та пiшла нова хвиля алкогольного запаху. Досить крякнувши, господар закусив цибулею. Брукнув нiж про тарiлку - пiшов нарiзати сосиску. Пес напружився в передчуттi. Пролетiв шматок сосиски - а я з Арнольдом, полетiв за нею до передпокою. Як завжди вона закотилася пiд шафу, як завжди господар зареготав. Настрiй пiднявся. Лапи короткi, трохи не вистачало пазурiв, щоб дотягнутися. Пес верещав, нетерпляче дряпаючи пiдлогу лапами i всовував морду пiд шафу, так що вуха мало не вiдривалися. Перемога була здобута, шматочок проковтнутий i ми окриленi перемогою, помчали назад на кухню. Є у собачому життi приємнi моменти.
  Господар дохльобував чай, закушуючи гiгантським бутербродом. Останнiм ковтком з кухля прополоскав рота. Втомлено вiдригнув i лiниво вiдвалився вiд столу. Тепер можна несмiливо пiдiйти i поклавши голову на колiна, дати почухати за вухом. Що Арнольд i вчинив. Що ж вiн рiдко змiнює бiлизну? Фууу... i миється, як мiняє. Вода ж є у квартирi. Вiд мене, тобто вiд собаки, пахне приємнiше. Ну, дай поїсти, дай поїсти. Не дає. Встати на заднi лапи? Собака вiрно розумiє, i лапками, лапками переднiми, як дворняжка помахай. Нi, марно. Затиснув нагороду скупердяй. Доведеться нам до господинi терпiти голод, бiдна псина.
  - Ну, що Арiк? Пiдемо гуляти? - Волосатою ногою став гладити по головi пса. Максимальний прояв почуттiв до свого чотирилапого друга. Ми з собакою впали набiк, задерши всi чотири ноги вгору. Нога опустилася, кiлька разiв поелозила по черевi i недбало вiдштовхнула вiд себе.
  - Зараз пiвгодини здiйму, i ходiмо, - насилу вставши, i позiхаючи на весь рот поплентався в свою кiмнату. - Машко! Зроби телевiзор тихiшим!
  Арнольд сунувся в кiмнату за господарем, але отримавши по головi шльопанцем, був залишений у передпокої. Покрутившись бiля своєї пiдстилки, сумно сiв. Робити абсолютно нiчого i не знайшовши чим зайнятися, пес став гризти господарський тапок. За туфлi вiн уже отримував вiд хазяїна наганяй, а за тапки ще нi. Ти й придурок, Арнольде. Проводь паралелi.
  Якщо це не туфель, значить, не отримаєш по шнобелю? Перестань, сказав. Повний вiдстiй розуму. Хто вигадав, що породистi собаки сяють розумом? Мабуть такий же породистий розумник. Аристократ. Фу, кобелiна!
  Реагує, почув. Арнольд пiдняв праве вухо, прислухаючись до пiд'їзду. На сходовому майданчику почулося виття дитини, сердитий тупiт пiдборiв i шарудiння вантажу по сходах. Пес кинув недогризений шльопанець, попередньо запхнувши його пiд шафу. Хитрий, стерве! Роззявивши пащу, сiв бiля дверей, у звичайнiй своїй позi - радiсна зустрiч господарiв.
  Пролунав наполегливий дзвiнок у дверi. Пiдбiгла Машка i почала вiдкривати запори. Виття за дверима не припинялося. Клацнули замки i через порiг, був перетягнутий представник молодшого поколiння. У соплях, сльозах, з забрудненим брудом i морозивом обличчям. Вiдпустивши руку кiндера, мати передала сумку з продуктами дочки. Жiнка, що увiйшла середнiх рокiв, важко перевела дух i стала знiмати босонiжки з нiг. Дитина теж перевела дух i закричала з новою силою. У дверях з'явився заспаний господар.
   - Пожерти що не принесла?
  - Сумка на кухнi. Та заткнись ти! - I ляснула легенько синочок по спинi. Не чекаючи пiдступу вiд матерi, вiн спантеличив, а потiм заревiв, як недорiзане порося. У нас iз псом заклало вуха i ми вiдскочили у бiк кухнi. Але всi домочадцi вiднеслися до концерту спокiйно, займаючись кожен своєю справою, Машка з батьком, потро-шили сумку в пошуках чогось смачненького, Арнольд плутався пiд ногами, а господиня почала переодягатися в домашнiй халат, залишивши чудо в передпокої на по -Лу.
  - Чого вiн розорився? - Нарештi поцiкавився батько, збудувавши собi черговий гiгантський бутерброд.
   - Чи то морозиво купили.
  - А-а-а... Вовiк, не реви, йди, з собачкою пограй краще. Арiк! Заспокой дитину! - Вiддав наказ i пiшов у спальню. Собачка здригнулася вiд майбутнiх iгор, але покiрно пiшов у передпокiй. На кухнi нiчого не перепало. Трирiчний сiмейний садист, помiтив пса, негайно вчепився в його вуха, що злиплися вiд морозива пальцями, намагаючись стати на ноги.
  - У-у-у Алнольдiк, Сидiти! Лiзати! - У сенсi лежати? Немає питань, сядемо посидимо, тiльки вуха вiдпусти, боляче.
  Поки пес розумiв, що робити, лежати чи сидiти, Вовiк спробував осiд-лати нас. Еее, ми не кiнь i не велосипед. Вовка зiсковзнув з собаки на пiдлогу, але не загорлав, а швидко пiдвiвшись, полiз на холку. Але ми не марнували часу i стали злизувати залишки морозива з пiдлоги та одягу вершника. Морозиво закiнчилося, а гри ще немає. Пройшла на кухню стурбована господиня. Доля молодшої дитини, перестала нас хвилювати, i як вiдморожений зомбi, пес поплентався за самкою, що годує. Дитинча, мiцно вчепившись в шерсть, пiшло слiдом за псом. Академiк Павлов вивчаючи безумовнi та набутi рефлекси мав рацiю, але лише в деяких питаннях фiзiологiї ссавцiв. Даремно вiн протиставив безумовнi рефлекси з придбаними. Слина у собак видiляється завжди, коли хочеться жерти, просто при дзвiнку в лабораторiї,
  - Знову насвинячили на столi! Повна раковина посуду! Машко, йди сюди! - Ну зараз i нам потрапить. З'явилася дочка з тужливим поглядом сповненим туги. Дiстали настирливi батьки.
   - Що це таке?!
  - Це не я! Я сама нещодавно прийшла! - одразу перейшла в напад дочка. - Цiлий день у школi пiдлога мила i з собакою, як дура гуляла!
   - А тарiлку за собою вимити лiньки?!
   - Це тато.
  - А чашка чия? Мамина? Ти що плутаєшся тут?! - Ага, це вже про нас, пес пiдiбгав свiй обрубок, забiгаючи пiд кухонний стiл. - Жери свiй суп! Заїлося порося! Де я стiльки грошей зароблю на м'ясо? Семене!
  У дверях з'явився господар, мабуть, за новим бутербродом. Ось Арнольд, хто їсть наше м'ясо, а тебе дорiкають.
   - Що мамулечко?
  - Годi ковбасу трiскати! Це на снiданок, сам закричаєш, що вранцi поїсти нiчого. Iди погуляй iз цим - Напевно, це ми з псом. - Я хоч спокiйно на завтра обiд приготую.
  - Зараз, зараз пiду, тiльки-но бутербродик зроблю. - Дружина пiдозрiло принюхалася до чоловiка.
   - Знову пив?
  - Тiльки за вечерею стопочку. - виправдався чоловiк i квапливо позадкував задом, як рак, на вихiд з кухнi. Але про ковбасу не забув.
  - Звичку взяв! Щодня жереш горiлку! - Тепер остаточно зрозумiло, хто у хатi господар. Нам iз ковбасою облом. Та вiдстань ти вiд моїх вух! Пес мотнув головою, вириваючись iз липких рук Вовiка. Вiн нiяково впав, ще в польотi закричав благим матюком. Пес ретирувався з кiмнати, отримавши прискорення пiд зад ногою господинi. Хороша реакцiя у нашої господинi.
  Хвилин через двi в передпокої з'явився господар. З нагоди спекотного дня вiн вирiшив одягнути шорти i сiтчасту футболку. Краще б вiн у трусах вийшов, чеснiший перед народом. Колобок в одязi, з бiлими шкарпетками у сандалиях. Так... не породистий у нас господар. Двiрняжка натуральна, звичайна. I смугаста бейсболка! Боже мiй - тiней-джер вiцi! Ми ще не вийшли надвiр з пiд'їзду, а вiн уже вкрився липким потом. На голодний шлунок гуляти не в кайф, нiчого по смiтниках полазимо, нiж будь перекусимо. Головне щоб господар не придумав собаку дресирувати. До речi, з псом у нас налагоджується контакт. Реагує на мої реплiки. Зараз перевiримо. "Сидiти!" - страшним уявним голосом наказав я псовi. Арнольд з переляку брякнувся задом, на ногу господаря. Колобок, що не чекав каверзи, пiдскочив на мiсцi, як гумовий м'ячик.
  - Ти що дурень?! Свихнувся? - Крохтя нахилившись, зачепив повiдець на ошийнику. - Розiгрався! Зараз попустуєш у мене на вулицi!
  Ну-ну подивимося, зловтiшно подумав я, i зiрвався з мiсця в кар'єр, захоплюючи господаря вниз сходами, на подвiр'я. Поки ми бiгом спускалися поверхами, наш вгодований господар мало не втратив тапки, гальмуючи п'ятами стрiмкий слалом пса, хапаючись за перила i безперервно кричачи "Фу!"
  Фу - це команда для дресованого собаки - отже не можна чiпати i брати. Але пес на неї реагував слабо, а я людина, нехай представлена в неповному виглядi, але собачi команди виконувати не маю намiру. Лише внизу бiля виходу з пiд'їзду, що спiтнiли господаревi, вдалося важко нас пригальмувати i приборкати. I то лише тому, що дверi залiзнi тугi, i зачиненi на клямку.
  Привiвши себе в порядок, i поп'явши нам по ребрах i хвостi, господар чинно вийшов на вулицю. Господи! Як я сидiтиму зможу, коли знову людиною стану! Народу у дворi додалося. Малолiтки дитсадкового вiку копошилися в пiсочницi, старшi дiти бiгали колами навколо припаркованих на тротуарi машин - грали в салочки, або ментiв, незрозумiло. Трохи далi на пустирi грали собаковласники, займаючись вихованням своїх пiдопiчних. На лавi бiля пiд'їздiв грiлися бабусi, дiдусi чинно грали в козла. Хулiгани ще вiдсипалися, накопичуючи сили для вечiрнiх бешкетiв та оргiй. Коротше подвiр'я, як двiр. Почувши свободу i забувши про недавнє виховання - терпи псина. Ми знову стали рватися з повiдця, потягнувши господаря до бачок зi смiттям. Господар хотiв до собакiвникiв - Арнольд до їжi. Перемогла груба сила. Маса тiла у господаря виявилася бiльшою, а поводок жорстким. Чорт iз ним, не боляче й хотiлося, - потерпимо. Ходiмо до друзiв.
  - О, Степанич прийшов! Вiтання! - Помахав здалеку такий самий професiонал-кiнолог.
  - Здорово! Як твоя Альма? Чи не тече?
  - Та нi, он бiгає. Вiдпускай Арнольда з повiдця, спокiйно куримо.
   - Лови його потiм, дурня.
  - Ти до труби його прив'яжи. - Господар задумався, потiм наважився i пристебнув повiдець до труби. Думає, ми не вирвемося з рабських кайданiв. Ха! Мiй iнтелект, i Арнольдова завзятiсть - разом страшна сила. Ти тiльки начальник, вiдiйди якнайдалi. Хазяїн разом iз мужиком вiдiйшли до iмпровiзованої лавки - дошки на цеглинi та затiяли якусь давню суперечку про переваги своїх породистих собак.
  Отже, наша доля, в наших руках, перепрошую, зубах i iклах. Ми дружно обнюхали повiдець. Вузол елементарний, вiн би ще на бантик зав'язав. Так Арнольдик, засунь свої навички в одне мiсце, гризти тут нiчого. Дивись на роботу професiонала! Зу-бами ось за цей кiнець повiдця тягнемо. О, пiшла рiдна. Злодiйкувато обернувшись на господаря, ми позадкували геть. Керувати псом зсередини, практично не складно. Арнольд i так розумiє зi службових команд крик та цiпок, а в решту часу пiдкоряється тiльки своїм низовинним iнстинктам.
  Ось i зараз, замiсть того, щоб скориставшись свободою, бiгти в пошуках їжi вiн помчав до зграї напiвдиких собак - знайомитися. Тiльки на нас i чекали. Вони були зайнятi собачим весiллям, а зайвий конкурент кому потрiбен? У чому ми з Арнольдом негайно переконалися. Я битися можу i вмiю, ми iнодi iнодi з'ясовуємо стосунки з однокласниками за допомогою грубої фiзичної сили. Але те, що сталося зараз, бiйкою назвати не можна, вони просто накинулися на пса i почали гризти одночасно з усiх бокiв. Мiй iнтелект тут не потрiбен i з бiйки я нiчого не запам'ятав, на очi впала кривава пелена, прокинувся я з чиїмось собачим вухом у зубах, на руках у господаря. Чи сам залiз, чи вiн мене на руки схопив - провал у пам'ятi.
  - Ну, Арнольдик заспокойся, все добре, все позаду. - Арнольдик i я, тряслися як оси-новий лист. Гуляти нам iз псом рiшуче розхотiлося. Але господаря не задовольнив вихiд бiйки. Помiтивши що ми вже оговталися, вирiшив зайнятися нашим вихованням, через дресирування. Скинув пса з рук, узяв палицю i її кiнцем став нам у морду тикати, на кшталт нюхай i зубами хапай. Розрахунок його виявився вiрним, у пса настрiй рiзко змiнився, ось що означає пластична звiряча психiка та вiдсутнiсть мозку.
  - На, на, нюхай. - Господар задер палицю вгору i я, людина з незакiнченою середньою освiтою, майже вiдмiнник, став стрибати вгору повизгуючи вiд радостi i махаючи обрубком хвоста.
  - Ану, вiдiбрати! Апорт! - Бачила б моя мама як проводить час її дорогий синочок. Нарештi добре розмахнувшись, господар запулив палицю, метрiв на двадцять. - Шукати!
  Пес, простеживши короткозорим оком за польотом цiпка, кинувся навздогiн. Трава на пустирi вже витоптана до утрамбованої глини, i лавiруючи мiж екскрементами чотиривiроногих побратимiв, битими пляшками та iншим смiттям, ми швидко знайшли цiпок i радiсно побiгли назад. До п'ятого походу за цiпком, наш ентузiазм зник. Пес згадав, що вiн голодний, а мене захопили новi вiдчуття та можливостi.
  Скiльки корисного я знайшов у смiттi, однiєї грошової дрiбницi, на пару пачок добрих цигарок. I як апофеоз - золота обручка. Вiддати господаревi? На фiг. Стану людиною - прийду заберу. Матерi подарую на день народження. Хоча чортзна. Чи не повiрить. Влаштує грандiозну iстерику. Де взяв? Кого пограбував, убив, обiкрав? Зiзнайся - стане легше. Щиросерде визнання полегшує покарання. Була один раз подiбна подiя. Сам не радий. Знайшов гаманець з дрiбницею i срiбним ланцюжком, так мати тиждень тероризувала. Де взяв? Де взяв? Поверни на мiсце. Добре, батько втрутився. Краще Свiтланi подарую з натяком. Чи не хочете замiж? Руку i серце на вiки безкорисливо пропоную. Так що приховати золото, до кращих часiв. Взявши обручку собачими зубами, потяг у кущi. Ось у цього дерева й прикопаю. Головне мiсце запам'ятати, орiєнтири. Скiльки люди втрачають корисного та потрiбного. Нюх би зберегти, коли вийду з собаки. Потiм усе життя повзати, нюхати - багатий буду. Фахiвець з пошуку цiнних скарбiв та зниклих речей. Фiрму свою вiдкрию. Назву ТОВ "ФiН" - Хома та Нiс. А що? Класно звучить. Пес стрепенувся, вiдволiкаючи вiд рожевої мрiї. Господар кличе закликним, нестямним криком, втратив вiрного друга, ну побiгли. Ватажок виходив на нерви. Набридло гуляти, чи бачите. А годувати, то терпи i жери прокислий суп Арнольд? ну побiгли. Ватажок виходив на нерви. Набридло гуляти, чи бачите. А годувати, то терпи i жери прокислий суп Арнольд? ну побiгли. Ватажок виходив на нерви. Набридло гуляти, чи бачите. А годувати, то терпи i жери прокислий суп Арнольд?
  - До мене! - ми пiдбiгли.
  - Знову десь повзаєш худобу! - замахнувся повiдком. Ну, ну, потрап. Зараз почну кола мотати по пустирi, не радий будеш. Господар зрозумiв, що ласкою ефективнiше досягти свого, поки не пiймав у руки. Дiстав iз кишенi шматочок цукру. Стiй дурень, тебе ж обдурять. Зi звiринним почуттям голоду боротися марно. Пiсся натура довiрлива i чиста, як аркуш паперу. Тепер знову отримаємо господарської ласки. Я мав рацiю, але все одно отримали по головi. Прикрутивши нас до повiдка, вiдконвоївали до квартири.
  У кiмнатах додалося запахiв та нервової напруги. У сiм'ї, тривало розбiр польотiв. Взаємини поколiнь бажали кращого.
  - Дружина! Їсти хочемо! - З порога закричали ми хором. У сенсi, пес прогавкав, я подумав, а господар прокричав.
  - У вас на думцi тiльки одне - пожерти та поспати. Я що для вас - хатня робiтниця?!
  - Ти не права лапушка. - пiдлабузно посмiхаючись, господар притулився до дружини. - Сама вже назвала двi думки.
   - Поговори ще - Цецерон!
  - Ну добре Добре. Заспокойся люба. - вiдсахнувся чоловiк, ховаючись у спальнi. - Пса хоч нагодуй.
  - А ти купив йому пожерти? Сам наївся. А я тут повинна бiля плити коритися, цiлими днями! - Знайомi слова, десь я їх чув. Вдома, де ще. У нас мамуля так само лається, коли голодна i втомлена з роботи приходить. А ще кажуть, що шлях до серця чоловiка лежить через шлунок. А у жiнок через яке мiсце?
  Пес, як i я лайки не любив, але їсти хотiлося бiльше. Довелося стирчати на кухнi i чекати, поки нагодують. Добре хоч малолiтнього бандита не було. Мультфiльм дивиться. Господинi гавкати набридло i вона згадавши про голодного собаку, налила свiжої по-хлiбки. Але додала до старої бурди. Прокислий запах трохи перебили свiжим смаком кiсточки. Колись на нiй було м'ясо. Погризем - потренуємо зуби. Та щоб я, завiв собаку. Друга людини? Нi, у людини товаришем має бути людина, у крайньому разi - кiшка, або кiт, як у Андрюхи. Я його, не мучу, тiльки шугаю iнодi пiдзатильником. Але люблячи i лише за справу. Цiкаво було б у ньому побувати. Поки я роздумував про мiжвидовi вiдносини, Арнольд, дохлiбав гидоту, погриз кiстку i, судячи з умиротворення, що настав у його головi, захотiв чогось iншого. Чого ж ти хочеш псина?
  - Спати хочу - почув я виразну думку, що виходила не вiд мене. Я здивувався. При-вик що в собачих мiзках панує тиша. Виходить вiн теж мислить, отже, iснує? Здалося, чи ще що подумає? Але пес лiг на свою пiдстилку, головою в господарськi черевики i задом до народу. Заплющив очi i одразу заснув, як вимкнувся з електричної розетки.
  Опритомнiв я на тому самому мiсцi де i лежав до цього, на даху. Як у нестямi з неї не скотився! Дивно. Голова гуде, спина свербить. Перегорiв-перегрiвся. Нiчого не розумiю. Струнка, як пiрамiда, теорiя про ялинку, валиться на очах. Ранiше думав, що попадаю в iнших людей завдяки дроту, контакту iз землею та ялинкою. Нинi нi землi, нi дроту, а контакт є? Два варiанти, або в мене прокинулися неординарнi здiбностi, або ялинка виходить на мене безпосередньо через сплячу психiку. Щось у нас збiгається в радiохвилях, або ялинка користує Фому, у своїх корисливих цiлях? Може це новий рiзновид розуму? Ялинка з мiзками? Карма там, аура, хоризми всiлякi? Друїди в кiнцi кiнцiв обожнювали дерева, може не дарма? Я теж ялинка? Тiльки без колючок i прямоходяча? Нова гiлка розвитку деревини? Симбiоз ялинової шишки iз мозочком? Батько iнодi ж каже, що я дерев'яний? Ось не думав, що вiн виявиться близько до iстини. Спина свербить, сил немає! Озирнувся на червонi плечi. Жах! I це за пiвтори години на сонцi! Все, бiфштекс готовий! Можна подавати до столу. До речi про стiл...
  - Дiду! - а у вiдповiдь тиша. Нi дiда, нi гостей, нi обiду. Обережно злiз iз даху i пiшов у город збирати врожай для обiду.
  
  Руки робили свою брудну справу, а голова гудiла вiд нового знання. Якщо все, що я знаю, з розумом використовувати в корисливих цiлях, можна багато чого досягти в життi. Зелена цибуля вже не помiщалася в руцi, ще кропу нарвати, гiлочок шiсть, молодшого, листочкiв десять салату, трохи петрушки. Звичайно ж, огiрки та помiдори, штучки по чотири. Поки дiд не повернувся додому, обов'язки кухнi переходять на мої обгорiлi плечi.
  Отак завжди, дiд десь повзає, онук оре. Налив у велику чашку води, помив овочi i почав їх рiзати, складаючи салатницю. Коли я вже майже закiнчував рiзати останнiй огiрок, на подвiр'ї почулося знайоме козляче блеяння й жвавий дiд. Я виглянув у вiкно, дiд стояв бiля колодязя i з чимось захоплено розмовляв з якоюсь тiткою, невисокого зросту, досить стрункою для своїх лiтнiх рокiв. Залишки колишньої краси на обличчi є. А чи не горезвiсна, це тiтка Ася, про яку я вiд рибалки чув? I дiд про гостей казав... Порiвнюємо, робимо висновок - однозначно вона.
  Жiнка часто смiялася, грайливо поглядаючи на розперезаного дiда. Зараз простоять з пiвтори години, потрiплеться, а потiм дiд буде ще години двi анекдоти розповiдати. Вечiр обiцяє бути веселим... Вина дiстане... Наллє пару чарок, гидота звичайно, але пройде трохи часу i всi поточнi проблеми стають дрiбними. Знiмемо стреси, вiдсунемо у бiк справи. Ех, один раз живемо - гуляй рванина! У сiнях загуркотiло вiдро, що впало. Дверi вiдчинилися i в кiмнату ввалився усмiхнений дiд, а слiдом за ним несмiливо увiйшла жiнка.
   - Привiт, блудний онук, позагорав на сонечку?
  - Ага, прокоптився. Добрий день. - чемно привiтався з жiнкою i представився. - Хома, дiдусь онук.
  - Василиса Митрофанiвно, наша сусiдка по селi. - знiяковiло представив жiнку дiд. - Ось, прошу любити та шанувати.
  - Привiт Фома. - привiталася тiтонька i посмiхнувшись приємною усмiшкою, махнула рукою. - Можна по простому - Тiтка Ася. Вечерю готуєш? Самостiйний чоловiк. Ми думали, ти пiзнiше повернешся, хотiли з Федором Феоктистовичем обiд у чотири руки приготувати, а ти дивись, випередив.
   - Та я тiльки почав, ще не пiзно приєднатися.
  - Ми пенсiонери - як пiонери, завжди готовi допомогти. - пiдсумував дiд. - Є полювання, пора за справу.
   Наступної години, я, як одержимий лiтав то в комору, то в овочеву яму, щось рiзав, чистив, солив i помiшував у великiй трьох лiтровiй каструлi.
  Тетя Ася, непомiтно для нас з дiдом, зайняла лiдируючу позицiю бiля плити, i ми ледве встигали виконувати її жартiвливi накази. Iнодi дiд сперечався з нею з приводу рецепту сiльського тушонки, або випiчки хлiба, але коли вона хитро менi пiдморгнувши, дiстала з льоху сулiя з вином, дiд вiдразу став набагато поступливiшим, а пiсля пари чарок, капiтулював остаточно.
  Обiд у нас затримався за часом, але це справдi був - ОБIД. На перше, гороховий суп з тушкованою бараниною i копченими реберцями. На друге, розсипаний рис з гуляшем зi свинини, в бiлому, гострому, м'ясному соусi iз зеленню, на третє, фруктовий чай i млинцi з начинкою, вишневим варенням, сиром, а так само з м'ясом i печiнкою. Що, що ж готувала тiтка Ася чудово. Вiдразу пiсля першого блюда, я зрозумiв, що ситий остаточно i безповоротно, але коли до мене долинув аромат м'яса та соусу, я вирiшив, що можна спробувати з'їсти ще трохи. Порцiю баранини однак, я отримав не четвертну, як просив, а найповнiшу. Добрий дiд налив усiм вина, ми випили за чудовий обiд. У головi вже добряче шумiло. Якось непомiтно, зi смiхом i веселою бесiдою, я доїв другу страву.
  - Якщо я з'їм ще хоч шматочок, - сказав я, важко вiддуваясь - мене точно порве на кiлька маленьких Фомок. Тож дякую за обiд, я бiльше не можу. Перегодували дитину.
  - А ще стопку вина? Для апетиту - Дiд хитро переморгнувся з тiткою Асею Я не замислюючись кивнув.
   - Так просто.
  На душi стало легко, всi проблеми, що мучили з ранку, здавались дрiбними недорозумiннями. Не дарма давнi римляни говорили "Iн Вiнас Верiтас!", Що в перекладi на нормальну мову - Iстина у винi. Як глибоко копали батьки.
  Легкiсть у головi неймовiрна, всi люди стали добрими i прекрасними. Вiдкинувшись на спинку дивана, слухав у пiдлогу вуха, як тiтка Ася розповiдала якусь смiшну iсторiю про свою козу i реготав за компанiю. Сидiли за столом ми години двi, не менше. У дiда почервонiло обличчя i заблищали очi, а тiтка Ася стала дуже веселою i часто смiялася. Дiд дiстав гармошку - дворядку i сiвши на лiжко став награвати смутно знайомi мелодiї. Нiколи не подумав би, що вiн на гармошцi так класно заряджає! I коли навчитися встиг? Торiк гармошки не спостерiгали. Трохи розiм'явши пальцi, дiд заграв Камаринського i пустотливо усмiхнувшись, заспiвав на всю горлянку. Пiсня була непристойною, але веселою. Ми з гостею, щосили пiдспiвували дiдовi, а потiм довго реготали над собою. Сусiдка пiднесла нам ще по стопцi. За виявлену iнiцiативу i винахiдливiсть, дiд заграв Амурськi хвилi. Вони вдвох душевно заспiвали, я слiв не знав, але мелодiя дуже сподобалося. Не припускав, що нашi старi пiснi крутiшi за "репу", або "хаос". Потiм стали спiвати про танки, якi гуркотiли полем, потiм ще щось, потiм ще й ще. Концерт затягнувся надовго. Поступово мене почало хилити у сон. Дiд, побачивши мої осоловiлi очi, перестав грати, навiщось пiдморгнув тiтцi Асi, яка сидiла поруч з ним на лiжку i кинув менi подушку.
  - Сомлiв онучок? Ну так ляж - поспи небагато. Ти сьогоднi рано встав. - Я не став сперечатися, лiг на подушку i випав iз дiйсностi...
  Прокинувся я тому, що менi, сплячому, на голову надягли залiзне вiдро i розмiрено по ньому били. Чимось важким. Жарти солодкої парочки? Я спробував закричати, але з горла вирвався хрип з бульканням навпiл. Насилу розлiпив важкi повiки. В очi свiтила ранкова зоря. По головi все також розмiрено стукали, але нi вiдра ..., нi людей.
  У такт ударам по мiзках, на стiнi, з максимальною гучнiстю цокав годинник. Боже, як менi погано! Голова хворiла та важила кiлограм триста, або всю тонну. У животi рiзало i бурчало, язик у ротi величезний i шорсткий, наче покритий наждачним папером напилок. Страшно хотiлося пити. Завершував картину мук переповнений сечовий мiхур, що погрожував у разi не вживання екстрених заходiв, вибухнути всерединi живота. Вставати доведеться все одно i тихо завив. Насилу сiвши на диванi, пiдняв важкi очi на годинник. Без п'яти сiм. Ранок у розпалi. Дiд спокiйно сопiв у себе в лiжку, тiтки Асi не було...
  Ой, бiдолашна моя голова, болить i не розумiє нi хрону. Титанiчним зусиллям волi пiднявся з дивана та попрямував до туалету. Ноги не слухали тiла. Похитуючись, вийшов iз кiмнати, не забувши зачепити багатостраждальною головою верхнiй одвiрок бiля дверей.
  Тихо пiдвиваючи, тримаючись однiєю рукою за забите тiм'ячко, а iншою, шарячи поперед себе, ледве наткнувся на вимикач i натиснув на клавiшу. У туалетi спалахнуло свiтло, i я бiгцем кинувся туди. Наступна процедура звiльнення вiд вчорашньої води, принесла менi абсолютний тваринний спокiй i непередаване полегшення. Але, на жаль, ненадовго. Голова продовжувала гудiти i органiзм вимагав свiжої води, що замiсть вийшла. Води в будинку, як кажуть - хоч залийся. Впавши навколiшки перед повним вiдром, я обняв його обома руками i почав жадiбно пити. Вiдiрвався вiд вiдра, лише коли я весь став одним великим бурдюком з ключовою водою. Органiзм перенасичений водою, але спрага трохи притупилася, але не зникла остаточно. Сил жодних. Чи не на четвереньках, дiстався до лiжка i впав на подушку. Голова паморочилося, злегка нудило. Мiй труп лежав на правому боцi,
  Спати хотiлося неймовiрно, але варто було заплющити очi, як вся кiмната починала крутитися, спочатку повiльно, потiм все швидше i швидше. Вестибулярний апарат, яким так пишався, закоротило на корпус i вiн вiдмовлявся працювати правильно. Я знову тихо застогнав. Дiд... Тут коханий онук гине, а ти спати спокiйно... Який же ти пiсля цього дiд? Боже! Як менi погано! Не-е, правду лiкарi кажуть - алкоголь отрута! Якщо виживу, бiльше нiколи, нiзащо, нi краплi! На фiг менi таке щастя? Краще стану наркоманом. Жарт...
  О Боже! Допоможи рабу грiшному! То нiби моляться? Я повернувся на спину, кiмната перестала крутитися. Тихенько заплющивши очi, i зрозумiвши, що можу тримати кiмнату в рiвновазi, тут же провалився в жах, званий сном.
  
   В IМ'Я БАТЬКА, СИНА ТА АМIНЬ...
  
  Рiзко полегшало на душi i я зрадiло розплющив очi. Прямо тяглася сiльська дорога, пробита машинами серед зарослих травою полiв. Попереду трусив кiнь, запряжений у щось середнє, мiж двоколкою та жокейським вiзком. Трясло на жорсткому сидiннi неймовiрно. Рельєф дороги боляче вiдгукнувся у головi, повертаючи похмiльний бiль. Ну, i де зараз? А що ще важливiше - у кому? Спiдниця чорна, але за вiдчуттями мiж ногами - все ж самець, i чоботи кирзовi, натуральнi... Та ще кiнь у упряжцi.... Я думав, що вони тiльки на iподромi залишилися i в зоопарку. Маразм алкоголiка. Не стикується. Чекаємо, що скаже пiдозрюваний. Я спробував розслабитися, але в головi крiзь бiль i тяжкiсть похмiлля зазвучали чужi думки.
  - Але! Сердечна! Ворушись чортове насiння! Вибач, господи. - Про що це я? Ах так... Слава тобi Господи, щоси на небесi... вiдро сьогоднi, сонечко ласкаво з самого ранку. Всяка Божа тварюка йому рада i звiр пожадливий, i птиця небесна. Тяжко їм хворобам без тепла, за зиму намаялися, мабуть .... О господи, знову забув курям корму насипати, треба матiнцi зателефонувати ..... Та i свої кiсточки старi не грiх погрiти-понедiлити теплом небесним ... Чай не юнак уже... Слаб людське й тiлом iз вiком скорботний стає... Не допомагають нi молитви всеношнi, нi засоби мирськi. Пам'ятi немає, радикулiт, будь вiн не ладний, замучив. За грiхи мої тяжкi, посланий..., але нiби за мною грiхiв смертних немає, за якi такi муки приймати треба... Ох, прости мене Господи за думки мирськi. Грiшний Господи, пробач i збережи! На служiння до тебе їду, а про себе думаю... Не повинно так рабу твоєму поводитися, не повинно... А хвороби, вони нам для змiцнення вiри дано, та щоб плоть свою вмiли ставити не вище духу, а тiльки на мiсце їй належне. Святi-то Сергiю, та Олегу, он через якi муки пройшли, щоб перед лицем твоїм постати! Куди вже менi, з-за болячки нiкчемної хитаючий. Тiльки б службi перешкоди не вийшло... Кожен повинен свiй хрест нести, на все воля Божа. - Н-о-о! Ласка! Ворушили копитами! - Н-о-о! Ласка! Ворушили копитами! - Н-о-о! Ласка! Ворушили копитами!
  Опа!! Я в попа догодив iз похмiлля? Ну все, зараз задовбає своїми молитвами... Чорт, не треба було вчора пити. За грiх у нього й влучив. Мало батькiв i совiстi, зараз i пiп наставить на правдивий шлях. Тiльки час даремно втрачу. У головi знову зазвучало. Що ж вiн так багато думає? Нi, щоб мовчки їхати...
  - Та й грiх нарiкати, дав Господь щастя i за цього життя. У Митрополити не вийшов, але маю свiй прихiд. Хазяюшка моя, Софiюшка, добра та ласкава, смиренна немов ягня i в господарствi вмiла, i тiлом огрядна. Пощастило iз дружиною. Скiльки рокiв живемо, хвороби хвороби з'явилися, а нi-нi, та думки про насолоду тiлесне тiло моє тлiнне вiдвiдують, i їй на радiсть. П'ятьох дiточок Господь дарував... Не кожному таке щастя випадає. Не забувають дiти завiтiв Божих, вiдвiдують батькiв. По мирському шляху пiшли. Бог їм суддя... Один всього моїми стопами попрямував, молоденький... Поступив нещодавно до Семiнарiї, порадував батька. Охочих до пана служити багато - конкурс як на артиста. Без допомоги не обiйшлося, дякувати Богу, декан старий знайомий. Старий, старий, а бере новими.... Тисячу доларiв за вступ - нi в якi ворота не лiзе! Совiсть втратили i сором. I туди зараза мирська проникла - нiчого святого. Вiддасться їм у справах... Буде на те воля Божа, закiнчить синок семiнарiю, одружуватись, дивишся i прихiд Митрополит завiтає, а може й до мене в помiчники визначить. Обiцяв. Тяжко менi стає службу справляти... Треба б листа заздалегiдь послати у вищi iнстанцiї, приходить час замiну готувати, щоб слово Боже в народ нести i вiру будити знову... буде. А з сином - трудова династiя.... Храм один, та шiсть сiл навколо нього i в кожному то хрестини, то похорони. Народ обряди дотримуватися хоче, грiхи замолити та покаятися, а вiд села до села по сiм - вiсiм верст. Коли вже й заповночi дiстанешся, поки тризну впораєш, поки додому потрапиш, а ранiшню все одно стояти треба... Не дiнешся нi куди. Тут синок не зайвим виявиться. Я то свiй прихiд вже давно отримав, ще як перебудова почалася, за радянської влади. Встиг у перших рядах приєднатися до святої вiри.... Невелика парафiя звичайно, не багата... вдалинi вiд мирських спокус.... Народу мало, а щедрих парафiян ще менше, всi старенькi убогi, сердохворi. Молодь погано Храм Божий вiдвiдує, хiба що на Великдень, та Хресний Хiд подивитися... Бiльше цiкавостi, нiж для вiдродження святостi... Ну та що вже там, не враз Слово Боже до серця людського доходить. Стану старi, немiчнi, про тебе Господи згадають, на колiнах приповзуть грiхи замелювати. Царства небесного, всiм хочеться - будь ти тати, комунiст, або атеїст. Все в твоїх руках Господи, але замовити слово за деяких грiшникiв, або вiдчинити благодать твою, рабу вiрному дай. Нам iз землi, краще видно... Пiсля безвiр'я великого душi людськi зневiрою випаленi, i користю враженi. Бог їм суддя, головне не вiдкинув вiн вiд нас правицi своєї, дав спокутувати нашi грiхи... О господи! Що ж за дороги у нас...
  Двоколiсну тарантайку струснуло на уламку здоровенної гiлки, яка невiдомо як опинилася посеред дороги. Уйя! Боляче як! Ех, дороги, пил та корчi! Краще б ти отче машину завiв. Останнi мiзки з мене витрусиш!
  - Колесо лiве пiдкачати, не забути, а то обiд погну, або камера порветься. Де потiм замiну знайдеш? Знову доведеться просити добрих людей iз мiста везти. Пiп пригадав, як привезли йому дiти велосипед на iменини. Не машина, а все легше, нiж пiшки ходити. Потiшився, думають дiти про нього, бережуть. Толку вiд велосипеда вийшло небагато. Навколо горби та крутяки, не боляче наїздишся, та й асфальту немає. Бедний прихiд, бе-ден. В iнших служителiв не по однiй машинi, а вiн i на Москвич накопичити не може. Поки на велосипедi доїдеш, все нутро витрясе... I сан не дозволяє крутити педалi. Прихожани засмiють .... Так би i стояти велосипеду в стайнi, та дякую людям добрим, не залишили в турботах своїх раба божого. Замовили слово перед владою мирської. Голова колгоспу, що розвалюється, вiд щедрот своїх, та за вiдпущення грiхiв, кобилку видiлив на особисте користування. Нестару худобу, без нору, лагiдну. Так i кличу її - Ласка... Вранцi, прийду в стайню забратися, все мордою в долонi тицяється, ласкає... А очi, ну як у дитини безвинного! Як не побалувати скоринкою хлiбною, круто по-солоною? Божа тварюка бездушна, а ласку, та любов розумiє. Тiєї весни, i ж-дитина принесла, кобилку... Теперечка буде кому Ласку замiнити, якщо старитись... Коваль Макей, коли Ласку кував пiдковами, все вивiдував, як же я на нiй їздити буду, без навички ... Збентежив мене мiцно... Сам усе посмiхався в бороду, та поглядав хитро. круто по-солонiй? Божа тварюка бездушна, а ласку, та любов розумiє. Тiєї весни, i ж-дитина принесла, кобилку... Теперечка буде кому Ласку замiнити, якщо старитись... Коваль Макей, коли Ласку кував пiдковами, все вивiдував, як же я на нiй їздити буду, без навички ... Збентежив мене мiцно... Сам усе посмiхався в бороду, та поглядав хитро. круто по-солонiй? Божа тварюка бездушна, а ласку, та любов розумiє. Тiєї весни, i ж-дитина принесла, кобилку... Теперечка буде кому Ласку замiнити, якщо старитись... Коваль Макей, коли Ласку кував пiдковами, все вивiдував, як же я на нiй їздити буду, без навички ... Збентежив мене мiцно... Сам усе посмiхався в бороду, та поглядав хитро.
  Пiсля, пiшли ми з гостем, господарство моє невелике дивитися, баньку, та худобу на стайнi. Тут i побачив Макей подарунок дитячий, та й запропонував з нього коляску - тара-тайку зробити. Зело зручне i Ласцi легко, i у господарствi придатне. Багажник вiдкидний приробив, три мiшки до ряду входить, чи сiно привезти... Не збiднiла земля наша на таланти, та на умiльцiв народних. Благослови Господи їх та дiтей їхнiх коханих, i дiла їх. Амiнь! Шкода тiльки, не всi люди такi як хочеться... Он, дяку, наш Сергiй... I iм'я носить святе, i Богу службу несе, а слабкий духом. Змiй зелений-спокусник неодноразово вiдводив його вiд Божої служби в мережi Сатанинськi. Сором-то який, навеснi дзвони до ранкової богомольцiв не скликали, мовчали скорботно. Дяк на дзвiницю влiзти не змiг, так i заснув на сходах. Хотiли його з Храму звiльнити та пошкодували. Слабка людина, грiшний... I я, грiшною справою, слово замовив. Залишили. Епiтiм'ю наклали сувору - мiсяць всенiшнi стояти, грiхи замалювати, i денну роботу нести без жодного послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... Епiтiм'ю наклали сувору - мiсяць всенiшнi стояти, грiхи замалювати, i денну роботу нести без жодного послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... Епiтiм'ю наклали сувору - мiсяць всенiшнi стояти, грiхи замалювати, i денну роботу нести без жодного послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... i роботу денну нести без будь-якого послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... i роботу денну нести без будь-якого послаблення. Тяжко довелося дяку, але вiдпрацював епитимью, не покинув лоно церковне. Мiсяця три до рота зiлля хмiльного не брав, тримався. А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... А куди йому податися? Працювати нi головою, нi руками не вмiє, сердешний. З армiйської служби прийшов. Колишнiй прапорщик... А з тиждень тому знову вiдчув запах вiд нього алкогольний. Тепер уже й не знаю, чи спокусить раб Божий? Жаль буде, якщо знову подасться вiн на обiцянки Сатани. Справний слуга, коли тверезий, старанний i справа знає, не треба пояснювати, що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи... що робити, та як. Вiра в нього щира. Молитися щиро, аж душа завмирає. Ну та Бог йому суддя, якщо що - звiльню до чортової матерi, пробач Господи...
  Поле скiнчилося, таратайка в'їхала в пролiсок. Попереду ще одне поле, а за ним починалось село. Серед села виднiлися куполи церкви. Висока, старовинної споруди позаминулого столiття, з потужними бiлi стiнами, вона створювала iлюзiю спокою i стабiльностi. За роки Совдепiї, храм занепав, але кiстяк його, могутнiй i надiйний, так i не вдалося послабити i зруйнувати. Зараз, храм стояв вiдремонтований, свiжозабарвлений, з новою брамою i вiконцями. Всерединi брати-iконописцi, великими стараннями, за пристойну винагороду, святi лики вiдновили i прикрасили. Куполи, ще дерев'янi, але зрiзанi з любов'ю та мистецтвом чималим. Ба-тюшка пiдняв голову i залюбувався картиною, що вiдкрилася перед ним.
  - Лiпота! Ох, лепота! А храм хороший! Йому б куполи позолоченi, та iконостас новий. Дуже гiдно, не гiрше нiж у мiських.... I справдi в село переїхати? Голова обiцяє будинок вiддати, гiдний мого сану. Вiд церкви недалеко. Поспiшає з рiшенням, каже, мiськi багатiї купити хочуть... Погодитися переїхати, чи залишитися на хутiрцi? До храму версти три, мiсце добре. Закрут рiчки, вир. Журять, та судакiв у ньому багато навеснi. Знову ж таки, сiножатка поруч - рахуй пiвтора гектара поляна, та поля закинутi. Сена тонн сiм знiмаємо за лiто. Ласка однiєї на зиму три тонни сiна, i овцям, i козам, i лошатi. А без випасiв та угiдь, хоч у труну лягай, на одних поминальних свiчках, та хрещеннях, не проживеш. Звiдси до угiдь далеко буде. Знову тиша та благодать Божа навколо, нi тобi музики бiсiвської, нi шуму ас-пiдного... Тут же до пастви ближче, але будинок вiдновлювати, ремонтувати... Господи! Направ i вразуми раба твого, на шлях iстинний, яви милiсть свою, дай вiдповiдь - переїжджати, або залишитися на хуторi? Але-оо! Сердечна!
  Брiчка в'їхала до села. Попа тут знали в обличчя i поважаючи за сан, побоювалися гострого слова. Зустрiчний народ шанобливо привiтав батюшку, старi хрестилися i кланялися в пояс, щось шепочучи пiд нiс. Навiть пiдлiтки, на своїх гуркотливих мотоциклах, побачивши бричку, скидали газ i звiльняли вулицю для проїзду. Батюшка з благостною усмiшкою, статечно, розкланювався з усiма вiтаючимися i проїжджаючи повз, декого з народу, осяяв хресним знаменням. До храму лишилося кiлька дворiв. Вiн уже бачив служку, що вийшов на зустрiч i готується прийняти вiжки, щоб вiдвести Ласку в стiйло.
  Неймовiрно, але очевидно - попи, теж люди. Нормальний, старий мужик, затурканий роботою та життям. Трохи зрушений по фазi на Бозi, ну то це його проблеми. Дружину любить i дiтей. Господарство веде, несолодко... У потi чола несе свiй хрест, а не тiльки мiзки ширяє паствi за бабки. А ще кажуть - релiгiя, опiум для народу. Пiп - нар-коман... Хрещений я, чи нi? Якщо вiруючi нормальнi люди, як пiп, то чи не варто їх зi свiтського життя викреслювати? Думати треба. П'ятдесят? Шiстдесят? Нiщо людське йому не чуже. Випити не дурень, i попадю любить регулярно... Невже старi люди до пенсiї стурбованi коханням, жiнками, випивкою та iншими молодiжними грiхами? Ну, рокiв до сорока, п'ятдесяти, ще куди не йшло, але старше? Повноцiнне життя продовжується до гробової дошки? Дiд приблизно попiвського вiку та здоров'ям не скривджений. . Тiтка Ася непогана тiтка. Товстувата ... Не фотомодель .... Ну i що? Головне щоб людина була хороша. Стоп! - Тiтка Ася йому не тiльки для платонiчного кохання потрiбна, але i ...? Ну, добрий дiд, ну добрий .... Сивина в голову, бiс в ребро? Тiльки тiтцi сорок п'ять - тiтка ягiдка знову? Глибокий сенс мають народнi приказки та висловлювання. Iстини перевiренi часом... Але, настав час подумати про себе. Пiдйом! Сивина в голову, бiс у ребро? Тiльки тiтцi сорок п'ять - тiтка ягiдка знову? Глибокий сенс мають народнi приказки та висловлювання. Iстини перевiренi часом... Але, настав час подумати про себе. Пiдйом! Сивина в голову, бiс у ребро? Тiльки тiтцi сорок п'ять - тiтка ягiдка знову? Глибокий сенс мають народнi приказки та висловлювання. Iстини перевiренi часом... Але, настав час подумати про себе. Пiдйом!
  Коли я прокинувся, загальний стан органiзму був набагато кращим, нiж уночi. Злегка каламутило, але голова свiтла та координацiя вiдновилася до колишнього рiвня. Пiп допомiг. Але пити води хотiлося так само, як i вночi. Глянув на годинник. Ще дев'яти немає. Завдання мiнiмум - вiдлити, вiдпити та знайти дiда. Наперед.
  Вийшовши з дому, тут же напоровся на дiда, що працює. Вiн стояв бiля верстата i обстругував рамки для сот. Працював зосереджено i суперечко, стружка красивими жовтими завитками падала до нiг, збiльшуючи купу смiття на пiдлозi. Побачивши пораненого на голову онука, дiд зупинився перепочити, витираючи пiт з чола.
  - Доброго ранку онук, якщо голодний, iди до хати перекуси. Я думав ти пiзнiше встанеш, поснiдав один. Незабаром бджоли роїться почнуть, а в мене рамок мало. Боюся, якщо не встигну новий вулик обладнати. Пропаде рiй. У старих вуликах, у мене сiм'ї мiцнi, їм пiдсаджувати, тiльки породу псувати. А тут погода спекотна, як би ранiше часи не роїтися не почали. Рамки ще вочiть треба.
  Не хвилюйся, працюй спокiйно. Я заважати не буду.
  - Спiваєш, я тобi заважатиму. Роботи по господарству, вищi за голову. Не затримуйся. - I, вiдвернувшись, дiд продовжив столярнi роботи. Позiхаючи повним ротом, поплентався в будинок.
  
  
   НЕ БУЛО ДРУКУ...
  Снiданок на столi i чайник ще гарячий. Вiддавши належне, вчорашнiм залишкам куховарства, я вже сьорбав гарячий чай, коли почув телефонний дзвiнок. Трубка, радiотелефон, лежала на апаратi. Покликати дiда до апарата? Самому не в лом вiдповiсти на дзвiнок. Попрацюю автовiдповiдачем.
   - Алло, Федосєєв у апарату.
  - Це ти Фомочка? Ти тiльки не переймайся, у нас сталося нещастя. Але все буде гаразд. - Хто це? Мати рiдна? Точно. А голос не впiзнав, якийсь тремтячий, заре-ванний. Щось погане сталося. З братом, з ким ще. Знову нахулiганив у лiтньому таборi, порося! Ногу зламав, або вдарився головою, це вiн вмiє.
  - Мамо, що сталося? З Федьком, у таборi неприємностi?
  - Нi з Федею все добре. - Мама схлипнула. - Батько в лiкарнi, зараз зателефонували, готують до операцiї.
  - Яка операцiя? - Не зрозумiв я, повiльно врубаючись у проблему. - Батько у лiкарнi? Та вiн здоровий, як бик!
  - Ще сама до ладу не знаю. Приїдь сьогоднi ж. Якiсь хулiгани вранцi пiсля роботи напали на батька. - Голос у матерi перервався, у трубцi пролунали ридання. - Мiлiцiя зараз дзвонила.
  - Мамо заспокойся, все добре буде. Приїду сьогоднi ж двогодинним автобусом. - Я теж почав заводитися, але поки що тримав себе в руках. Переживатимемо пiзнiше, головне зараз мати заспокоїти i все точнiше з'ясувати. - Де вiн лежить?
  - Поряд зi своєю швидкою допомогою, у лiкарнi обласної. Добре, що вiдразу забрали на стiл, але втрата кровi велика-я.
  - Знаю, знаю цю лiкарню. - вiдмахнувся я i нетерпляче поспiшив матiр. - Що далi. Що трапилося? Толком розкажи.
  - Вранцi з чергування йшов. Вляпався знову в якусь iсторiю. Три ножовi поранення, хулiгани, або бандити напали-i-i... Вiчно сує свiй нiс, куди не треба!
  - Мамо, заспокойся! Iди до батька в лiкарню, я дiду новину сам передам, не хвилюйся. Сьогоднi ж я буду в мiстi.
   - Тiльки ти обережнiше їдь Фома-а-а... Хоч ти не куди не вляпайся-я-.. Федько позвонити?
  - Нi звичайно. Потiм зателефонуємо, або заберемо з табору. Тепер навiщо його смикати? Мам, не реви. Ти вiдпросилася з роботи?
   - Забула-а-а.... Подзвоню пiсля.
  - Подзвони на роботу, попроси вiдгул та йди до батька до лiкарнi. Я приїду ввечерi. Все буде мам добре. Цiлую, не реви. - У трубцi пролунали короткi гудки.
  Приголомшений новиною, я тупо завмер за столом, продовжуючи тримати телефонну трубку бiля вуха. Батько, реанiмацiя, операцiя, хулiгани, три ножовi поранення? Ранковий, добрий настрiй, миттю зник, душу наповнила туга i тривога. Машинально встав зi стiльця, поклав трубку на мiсце i на рефлексах пiшов мити посуд. Батька поранили ... Вiдпочив на природi .... Поїхав на тиждень i тут же батьки вляпалися в неприємностi. Здоров'яного i сильного, як кiнь, поранили хулiгани? Нi, не вiрю. Не може бути! Ну, як тiльки чоловiк десять. I то б мiцно подумали, перш нiж на батька з кулаками лiзти. Вiн же на швидкiй працює! А у нього на практицi будь-якi ситуацiй вiдбувалися! I п'янi з сокирою, наркомани обколотi, розборки злодiйськi, а поранили бичi? Чи молодi вiдморозки? Млинець! Дiзнаюся - уб'ю! А як дiдовi сказати? У нього дах поїде вiд переживань. Шторки опустяться. Вiн точно всiх повбиває. Посадять дiда. Нi, вбивати гадiв, однозначно та нещадно!
  Сполоснув кухоль, почувши шум мотора, визирнув у вiкно. Бiля нашої хвiртки стояли фiолетовi Жигулi, з номером ОУ 394! Оп-паньки! Ревiзiя завiтала. Життя стає цiкавiшим i заплутанiшим. Мало домашнiх проблем, ще й службовi проблеми приїхали. З машини вийшов чоловiк, одягнений по пляжному, у шорти та майку. Вчорашнiй товариш Фесбешник. Машина його? Його. Як його там звали? Олексiй Володимирович. Швидко товаришi поквапилися з перевiркою. Чи з вечора плани змiнили? Виходить так. Сам рано б не приїхав, як до восьми на роботу. Пройшовши через хвiртку, чоловiк попрямував до будинку. Я прочинив дверi в сiни i, висунувши голову, крикнув дiдовi.
  - До нас гостi! - У цей же час пролунав стукiт у дверi садиби.
  - Гей, господарi! Є хтось у домi?
  Дiд пiшов вiдчиняти дверi, а я знову примостився бiля вiкна. Олексiй Володимирович вiтаючись з дiдом, нiби випадково показав йому знак на зап'ястi. Дiд кивнув, потiм вони перекинулися ще парою фраз i пiшли в будинок.
  - Знайомтеся. - сказав дiд, заходячи до будинку. - Мiй онук Хома, а це Олексiй Володимирович, син одного мого армiйського товариша. Привiз менi звiстку. Дякуємо Олексiю. Не полiнувався доїхати до нашої глушинi, шанував старого. Жаль ненадовго, сьогоднi ж тому.
  - Олексiю Володимировичу, ви мене до мiста не пiдкинете? - невинно поцiкавився я. - А то на автобус пертися, сiм кiлометрiв пiшки, менi в брухт.
  - Навiщо тобi у мiсто? - Дiд трохи розгубився вiд моїх слiв. - А як же вiдпочинок? Ти обiцяв на десять днiв?
  - Потiм дiд скажу. Вiзьмете?
  - Вiзьму, запитань нема. Навiщо менi двi години до мiста тягнеться? - Гiсть глянув на мене i посмiхнувся. - Нудно. А тут, жива людина, спiврозмовник, а за розмовою дорога коротша i веселiша.
   - То я збираюся тодi?
  - Не поспiшай дезертир, дай людинi з дороги вiдпочити трохи. Та й батько його, наказав дiзнатися, моє життя-буття, так що ми походимо годинку iншу, на ставок, в лiс, город. Мiсця нашi покажу. - Дiд задумливо почухав чоло. - А ти поки що йди нарвi зеленi. З собою до мiста вiдвезеш, на горищi цибулю з часником, картоплю, моркву та буряк вiзьми в ямi. Та ти сам знаєш мої запаси. Ми недовго. Прийду, допоможу упаковатись, а зараз ми пiшли, погуляємо трохи.
  - Зрозумiв. - Я кивнув головою на знак згоди. Знаю, куди ви прямуєте. Тiльки нiчого не знайдете. А дiд конспiратор. Професiйний Штiрлiц. Брехня - як за писаним. Прийде, вiдразу все розповiм щодо батька, а зараз треба зiбратися з думками, настроями та речами. Раз мене вiдвезуть на машинi, треба овочiв взяти бiльше, у мiстi колись буде по магазинах бiгати, та й грошi на лiки зекономимо, або.... Нi! Нi! Не може бути! Навiть не думай про це! Все буде добре! Все буде добре!
  Упакувати свої речi нескладно, набагато складнiше знайти. Розкиданi по всьому будинку. Що змiг знайти, те й засунув у сумку. Навiщось забрав дрiт iз собою. Спецiально лазив на сiнник. У городi працювати простiше, рвав усе пiдряд, не думаючи, голова забита думками про батька. Безвихiдь становища вбивала. Чим допомогти? Кров свою здати? Ну, якщо це. А що ще? Тiльки якщо гадам, помститися. Я їм сволочам покажу! Вмиваються кривавими соплями! До речi, помитися треба, а то встав навiть фiзiономiю не ополоснув. Скидав у сумку помiдори уперемiж iз цибулею, огiрками та iншими дарами городу. Сходив помився. Ну, де вони повзають? Скiльки можна! Що ти там Леха знайдеш, другий день на службi? Тiльки якщо переконатися особисто, чи на мiсцi ялинка. Стоїть вона, стоїть. Неробство вбивало. Увiмкнув тiлик. Якiсь клоуни намагалися розсмiшити глядачiв. Лiцедiї! Блазнi! Бездарна погань, ви та вашi жарти. Жарти нижче пояса, про голуби i тещ розповiдати, розуму великого не треба .... Вирубав його назад i пiдiйшов до вiкна. Ну де ж вони, чорт забирай, повзають!
  Зрештою з'явилися на обрiї. Як я припустив, вийшли вони не з боку ялинки, а з iншого боку поля. Конспiратори-розвiдники. Гаразд, грайте. Менi вашi iгри не цiкавi. До хати зайшов один дiд.
   - А де Олексiй Володимирович?
  - У туалет зайшов, та ополоснутися пiсля дороги. А ти що, їхати зiбрався? Так несподiвано. Нiчого не говорив, а тут на тобi, помчав. Я думав ще тиждень поживеш, вiддихнеш. Чи скривдив чим?
  - Та ти що дiдусь, все нормально, нiхто нi на кого не ображається. - Зам'явся, не знаючи як почати неприємну розмову. - Обставини змiнились.
   - Що за обставини?
  - Тут, поки ти на городi був ранком, мати зателефонувала. Додому просить приїхати.
  - А що так? I до телефону не покликав. Я б iз нею поговорив. Вона б тебе ще на тиждень залишила.
  - Поспiшала вона... - час говорити. Ну, з богом. - У лiкарню.
   - Навiщо їй у лiкарню?
  - До батька. - Ну, все зараз закипить.
   - На роботу чи до батька?
  - Ти дiд тiльки не хвилюйся. Батько до лiкарнi потрапив.
  - Куди потрапив? Батько до лiкарнi потрапив? - я кивнув на знак згоди. Дiд почав заводитись, але ще тримав себе в руках. - Що з ним?
   - Поранили.
   - У сенсi поранили?
  - Ну як поранили... ножем поранили. Три ножовi поранення. - I тут я не втримався, очi зрадницьки защипало. Почало доходити до свiдомостi, що батько може померти. - В операцiйнiй зараз.
  - Так... А якого х... рена ти менi одразу не сказав! - Дiд почав блiднути на очах.
   - Я...
  - Що я! Ти що... iдiот! Не мiг покликати до телефону! Вiдразу не можна було сказати? А якби це був твiй син?
  - Я пiдготувати тебе хотiв, а тут до тебе приїхали. Ну я i....
  - Ти мiркуй мало! Пiдготовник! Психолог знайшовся! Ти що знущаєшся з мене? - Загримiв був дiд, але тут грюкнули дверi в сiнях, i до кiмнати зайшов Олексiй Володимирович. Ми дружно з дiдом обернулися i заткнулися на пiвсловi. Виникла незручна пауза. Дiд першим взяв себе до рук. Прокашлявся.
  - Просимо вибачення. Тут ми маємо невелику внутрiшньосiмейну дискусiю.
  - Нiчого нiчого. Це ви мене вибачте. Приїхав несподiвано..., негадано.....
  - Ви тут зовсiм не до чого, Хома пiшли в комору, яйця курячi зiбрати допоможеш. - Я кивнув i мовчки пiшов на вихiд.
  - Ми зараз, швидко повернемось. ТБ подивись Олексiй, вiдпочинь приляг, завтра-кать будемо хвилин через десять, добре? - Дiд пiдiйшов до тумбочки i ввiмкнув телевiзор, взявши телефонну трубку.
  - Ми зараз, швидко. - ще раз повторив дiд i ми вийшли надвiр.
  - Ти що знущаєшся з мене? Хiба це роблять? - пошепки продовжив лаятися дiд.
   - Не хотiв тебе завчасно засмучувати.
  - Iдiот! Тут не про це думати треба, засмучувати, не засмучувати. Де вiн лежить? У якiй лiкарнi?
  - в обласнiй хiрургiї. - Дiд швидко набрав номер довiдкової.
  - Алло? Добрий день. Менi, будь ласка, хiрургiю, та обласної лiкарнi. Довiдкову, або реєстратуру. Нiчого я зачекаю. - Виникла хвилинна пауза.
  - Говорiть. - Обернувшись до мене, швидко сказав. - Запам'ятовуйте телефон. - Назвав кiлька цифр. - Якщо можна щось з'єднайте, будь ласка.
  Балда! Я теж так мiг зробити, а не мучитися у здогадах. Розгубився клоун! Дiда швиденько з'єднали.
  - Алло? Приймальна? Добрий день. Вибачте, будь ласка, ви менi не допоможете? Це дзвонить батько Федосєєва. Так, Фрола Федоровича. Так, сьогоднi до вас вчинив. З ножовим пораненням. Дякую, чекаю. - Дiд залишався зовнi спокiйним, лише пальцi рук безперервно барабанячи по дереву видавали крайнє хвилювання. - Так, вже прооперували? А стан? Все нормально, нi? Зрозумiв. Поки що не можете сказати? А коли вам передзвонити? Години за двi? Спасибi. Добре зрозумiв. А до хворого пускають? Вже сидять? Жiнка? Ну-ну, Валентино, в сенсi дружина, напевно прийшла. Добре спасибi. Сподiватимемося. Велике дякую. - Дiд вiдключив телефон, задумався. Я з надiєю глянув на нього.
  - Операцiя пройшла вдало. Стан поки що складний, але не безнадiйний. Певного поки що сказати нiчого не можуть. - Вiн погладив мене по головi. - Все нормально Хома, не хвилюйся ранiше часу. Так-так.... Iди яйця збери, я зараз.
  Вiн розвернувся i пiшов у хату. Все обiйдеться... Блiн. Умiв би молитися, бухнувся навколiшки i цiлий день поклони бив. Тiльки б все обiйшлося .... Тiльки б все обiйшлося .... Голову заб'ємо насущними справами. Треба зiбрати яйця.... Кури у дiда дивнi, мчать, де хочуть, коли хочуть i як хочуть. Шукати яйця доводиться як гриби, добре що тiльки у дворi шукати пiд дахом. А минулого року одна дурочка була, то весь час мчала на городi, або на даху сараю. Того дивись, розчавиш, або сядеш випадково. Одного разу сiв, ледве брюки випрали. Знайшов штук п'ять, за ранок нормально, на яєчню вистачить. З хати стурбований вийшов дiд.
  - Загалом, так .... Через пару годин поїдьте з Олексiєм. Я приїду в мiсто завтра до вечора. Щось дороблю та приїду. Яйця додому забери, яєчню роби, я прийду хвилин через десять.
  - Добре дiда, - я зайшов до хати. До тiтки Аси, напевно, пiшов.
  Олексiй Володимирович слухав телевiзор i щось квапливо записував у блокнот. Юлiй Цезар теж менi. Побачивши мене, машинально перекинув сторiнку, закриваючи текст. Боляче треба.
  - Вибач Фома, не вчасно приїхав. Спiвчуваю, але не хвилюйся, все буде добре. Скоро поїдемо. Домчу швидко, як зможу. Я правда давно вже не їздив, практики мало, але нiби не розучився.
  - Це ви пробачте, приїхали вiдпочити, а в нас таке нещастя. - Цiкаво, бреше, чи нi? - А машина у вас давно?
  - Нi, нещодавно. З тиждень приблизно по роботi дали.
  - Так? А що за робота така важлива, якщо машини одразу дають?
  - З електрикою пов'язана. Зв'язок коротший.
  - Здорово! Грошi, якi класнi платять?
  - Обiцяють багато, ще не знаю. З випробувальним термiном взяли на три мiсяцi. Контракт.
  Я в цей час уже смажив яйця. Люблю, з ковбасою, але й м'ясо пiде, якщо цибулька зеленого в сковорiдку накришити. Їсти, не хотiлося, але руки зайнятi, шлунок переварює, голова не працює. Вiдволiкаємось у працi. Напластав салатiв i хлiба, поставив чайник кип'ятитися. Повернувся дiд. Одразу сiли за стiл. Снiданок пройшов у тяжкому мовчаннi. Олексiй Володимирович, розумiючи свою недоречнiсть, тактовно мовчав, а нам iз дiдом зовсiм не до розмов. Першим порушив мовчання дiд.
  - Ти вже свої речi склав у сумку? - звернувся вiн до мене, я мовчки кивнув пiдтверджуючи свої слова. - Солоностi взяв? Гриби сухi?
   - Нi, це не поклав, а де вони?
  - Гриби на горищi, бiля печi, а помiдори з огiрками солоними в ямi, у льоху, у смислi. - Знову менi делiкатно натякають за дверi. Що ж робити, дiда з Льохою зрозумiти можна. Служба є служба.
  Через пiвгодини добряче повозившись, я склав усi речi бiля машини дiдуся вiруючого i сiв на лаву на подвiр'ї. Раз не виходять iз дому, значить ще не час їхати. Думки вперто поверталися на нещастя. Як же з батьком сталася заварушка-петрушка? Все безглуздо i все по-iдiотськи. Раннього ранку, вiдморозки з ножами, нi здрасьте, нi до побачення, без скандалу i мордобою, рiжуть здоровенного мужика, що йде з роботи. Не багато одягненого, без золота, без грошей, стiльникового телефону, стильних шмоток. Сенс? Немає сенсу. Вiн нi новий росiйський, нi багатий. Хтось iз колишнiх пацiєнтiв? Так вiн не хiрург, не зубний лiкар i не психотерапевт, i не дiльничний терапевт. Нiчого не вiдрiзає зайвого, зуби не рве, лiкарнянi листи пацiєнтам не виписує. Працює лiкарем на швидкiй допомозi та рятує життя хворих. Гучно зараз сказав. Ну, просто рятує вiд хвороб. Вороги - недоброзичливцi? Немає в нього багатих ворогiв, i не переходив вiн нiкому дорогий, чи то що профспiлковим босом став? Але ж це не Чикаго. Напевно, охочих бiльше не знайшлося, його й засунули до членiв. Нi грошей, чи не слави, однi проблеми. Бiгати спонсорами - грошi просити. Як учора ходив до кандидата у мери. Правда Геор-гий Петрович батька дуже не любить, але вбивати через особисту ворожiсть? Вiн i так придумав, як батька принизити, купити з тельбухами i набути, добре що батько вiдмовився. Ну дуже вже не любить..., це є через це помста. Є - помста, помста - тесть, тесть - є. I знову по колу. Бiгати спонсорами - грошi просити. Як учора ходив до кандидата у мери. Правда Геор-гий Петрович батька дуже не любить, але вбивати через особисту ворожiсть? Вiн i так придумав, як батька принизити, купити з тельбухами i набути, добре що батько вiдмовився. Ну дуже вже не любить..., це є через це помста. Є - помста, помста - тесть, тесть - є. I знову по колу. Бiгати спонсорами - грошi просити. Як учора ходив до кандидата у мери. Правда Геор-гий Петрович батька дуже не любить, але вбивати через особисту ворожiсть? Вiн i так придумав, як батька принизити, купити з тельбухами i набути, добре що батько вiдмовився. Ну дуже вже не любить..., це є через це помста. Є - помста, помста - тесть, тесть - є. I знову по колу.
  Вiд сумних роздумiв перервав скрип вiдчинених дверей. Вийшли дiд iз Олексiєм Володимировичем.
  - Ну що, сядемо на дорiжку? - запропонував дiд, всi сiли поряд зi мною. Помовчали. Дружно пiднялися.
  - Спасибi Олексiю за приїзд, надовго прощатись не будемо. - Продовжив лицедiяти дiд, граючи спектакль перед одним глядачем, тобто мною. - Батьковi передай, що чекаю у гостi, цього тижня. Порибачимо, у лазню сходимо. Природа тут прекрасна, на здоров'я не скаржуся, зарядку вранцi роблю, гуляю навколо села двiчi на день. Тихо у нас, стороннiх немає.
  Ага, про Езопа я теж чув, за шкiльною програмою ще. Езопова мова називається. Не хвилюйся дiд, поїду i проблеми твої, поїдуть разом зi мною.
  - Ну, давай Хома, поки що, не засмучуйся. Я зараз до лiкарнi зателефонував. Все нормально, погiршень самопочуття немає. Здоров'я у батька богатирське, витримає. Ти за старшого лишаєшся, мати пiдтримуй. Я завтра надвечiр пiд'їду. У Олексiя батько обiцяв пiд'їхати завтра, пiслязавтра на тиждень. Тож за господарством наглядить. - Прийняв на прощання, вiдсторонився ляснувши по плечу. - Ну, з богом!
   Ми стали сiдати в машину.
   - А можна я на переднє сидiння сяду поруч з вами?
  - Вибач друг, не годиться. До шiстнадцяти не можна. Хоч ти здоровий мужик Хома, але закон...
  - Є закон. Один на всiх, ми за цiною не постоїмо. - закiнчив я за Олексiя Володимировича i замовкнув, полiз на заднє сидiння, скривджений на весь бiлий свiт. Я думав, що вiн! А вiн... Ну i чорт з вами, зате я все знаю, а ви не дуля! Машина рушила з мiсця i ми попливли до мiста. До самого повороту дороги, махав дiдовi i, лише сховавшись за лiсом, почав оббудовуватися на мiсцi.
  Їхати машиною, це не те що пiшки пертися. А якщо постаратися не звертати уваги на тряску та водiя.... Фуу... вовчара ганебний! Мiж нами мужиками говорячи, Леха - кермо хрiнова, i можна отримати чимало приємних хвилин, зловтiшаючи над водiйською майстернiстю. Їде трохи швидше, нiж я бiгаю. Такими темпами ми до ночi до мiста дiстанемося. Ялинки та берези за тиждень дiстали i милуватися краєвидом менi набридло хвилин за десять. Тут ще Олексiй млинець Володимирович, музику ввiмкнув. Так... вже... З музичним смаком у вас... Слабкувато. М'яко скажемо. Попса на попсi! Ти б ще Ладу з Распутiною ввiмкнув! Делiкатно попросити змiнити платiвку? Але кинувши погляд на зосереджене та задоволене обличчя Олексiя Володимировича, плюнув на витiвку. По-перше, вiдволiкати водiя за кермом заборонено правилами руху, а по-друге, треба поважати чужi смаки,
  Голова почала наливатися знайомим тягарем сну, давлячи на вiки. Охопило оточення, схоже на дрiму. Млинець! Знову контакт починається! Скiльки можна, я вже їду! З переляку почав бити себе по щоках i щипати за руки вiдганяючи сон. Сiрники б, у вiчi вставив i немає проблем .... Хрiн би заснув! Набридло менi шпигунство! Хочу бути лише сам у собi! Не хочу бути в iнших! Не хочу бути у наших людях! Очi зiмкнулися зi страшною силою як стулки фортечних ворiт i свiдомiсть вирвавшись з мого нещасного тiла, впустивши попутно безсилу голову на груди, помчала по лабiринтах всесвiту. Добре загнув...
  
   БIЙЦI НЕБАЧНОГО ФРОНТУ.
  - Бiлле, прокидайся! Пiдйом! Пiшли працювати. Нам треба працювати! - Хтось наполегливо тряс за плече, змушуючи прокинутися. Я, i мабуть Бiлл, насилу продерли осоловiлi очi. Навпроти сидiв справжнiсiнький американець, рудий i весь у ластовиннi молодик, чимось схожий на героя популярного мультфiльму з МТВi, тiльки го-лова менше i прикус зубiв правильний. У бiлiй сорочцi з чорною краваткою, таких же чорних штанах та у блакитнiй бейсболцi. Поруч на стiльцi лежали два рюкзачки. На столi двi недопитi склянки соку, у пластикових тарiлках, обгризенi курячi нiжки Буша. Американцi пообiдали. Мене теж пiсля ситного обiду морить у сон. Секунду, сообра-зим. За логiкою виходить, куди захотiв у того i влучив? Не хотiв у наших спiввiтчизникiв - сиди в американцi? До речi, чому вирiшив, що рудий хлопець американець? Iнтуїцiя? Тодi, може, вони ще й шпигуни? Про це я теж подумав, перш нiж вилетiв iз тiла. Ще трохи i все з'ясуємо та дiзнаємось.
  - О чорт! - Добре хоч по-нашому кажуть.
  - Не вимовляй марно iм'я того, хто зрiкся бога. Грiх.
   - Це все дiстало мене, - правильно сказав?
  - Так, правильно, це жаргонне молодiжне вираження, сленг по-нашому. Ходiмо проповiдувати слово боже, нам ще двi години працювати. - Вони що, американськi попи? Попи - мiсiонери? Яка у них вiра? Пiлiгрими з Англiї змоталися.... Сектанти... начебто християни. Лише щось вiдрiзняється вiд наших православних. Я скоро сам iз ними з усiма, попом стану!
  - Не можу. Еее... жарко, еэе... гидко. Правильно?
  В очах прояснилося, Центр рiдного мiста, i кафе знаю, з друзями якось сидiв. Класно посидiли, ще зi Свiтлою тодi дружив. Ех, справи давно минулих днiв! Сама спека, суцiльне марево, нiяка тiнь вiд парасольки не рятує. Середина червня, але така спека. Вiд асфальту, машин, вихлопних газiв. Жах. У селi набагато прохолоднiше. Напевно, у них в Америцi ще спекотнiше, зате в кожнiй забiгайлiвцi кондицiонер на повну мiць працює.
  - Правильно сказав. Збирайся.
  - О, Кей. Зараз пiдемо, ще двi години еээ... стирчати? Правильно Джордже? - виявляється його не Бiвiс звуть, а як людину. Цiкаво, а мiй Бiлл напевно на Батхеда схожий? Або як? У дзеркало б глянути.
   - Так, правильно, двi години i на хаус - додому, чи пiдемо у пляж.
  - Ноу. Нi. Краще додому, купатися Америка, i бiiр, е... пиво Америка пити. Правильно?
  - Купатись в Америцi, пити пиво в Америцi. Розумiєш? А пиво нам тут не можна. Погане пиво, п'яне. Багато градусiв. Спирт.
   - Так, так, погане.
  - Будинки в Америцi питимемо. Тут не можна, ми несемо слово боже, пiлiгрими, грiх пити.
  - Слухай, ти е... граєш, е... перед граєш. Правильно?
   - Переграєш.
   - Так, так, переграєш iз вiрою.
  - Нi я працюю, а ти лiнуєшся, еэ... сачкуєш. Я скаржитимуся головному менеджеру. Порушувати питання про позбавлення тебе надбавка за роботу.
  - Все, все йдемо. Соррi. Тiльки не треба нарiкати головний менеджер. Я трохи втомився. Про кей? - Ось молодець, як усе просто. Взяв та вклав перед начальством. Мабуть, у порядку речей закладати товариша по роботi. I Бiльчик не обурився, у морду стука-чу не дав. Цивiлiзацiя... Свобода! Американський стиль роботи та життя! Кожен сам за себе.
  - Джордже, я руки вимити хочу i фейс, е... обличчя. Де це тут?
   - У лiтньому кафе немає туалету.
   - А ось той бокс, е... короб, будка?
   - Це туалет, там немає умивальникiв.
  - Як нi? А мити руки пiсля нього?
  - Що ти хочеш вiд них? - дикуни. I взагалi - вдома вимиєш! - прошипiв зi злiстю Джордж. - Швидко пiшли!
  - О кей! О кей! Добре Добре. Робота, бiзнес. Гуд.
  - Бiзнес, у перекладi росiйською мовою - це справа. Говори правильно. Нам треба постiйно тренуватися.
  Ми з Бiллом пiдняли рюкзачок i закинувши його за спину пiшли до виходу, слiдом за Джорджем. Моє улюблене мiсто, мiй улюблений центр. Як я давно тут не був. Вже майже цiлий тиждень, а здається цiлу вiчнiсть. А запах! А людей скiльки! А дiвчаток! У-У-У! Додому хочу! Скоро приїду! Аби батько одужав...
  Що вiн там усе бурмотить? Начебто у школi з англiйської мови четвiрка, а амери-канця зрозумiти не можу. Однi якiсь факи, асси. Десь я чув це слово, щось знайоме позначає. Факс? Факт? Фаги, фоки? Асс, у сенсi льотчик? Професiонал? Щось iнше. Фак ю асс .... Згадав! Точно! Це ж разом скласти? Це вiн матюком по-їхньому сандалит! Млинець! Вiн випадково не американський шевець? А ще пiп називається! Чи справдi його все тут дiстало? Мабуть. Я хвилин п'ять у його тiлi, а спiтнiв як у лазнi. Звичайно в цiй iдiотськiй сорочцi з краваткою впораєшся. Як вiн носить цю удав-ку! Задушимося на фiг! Ну дисциплiна. Залiзна.... I сорочка пахвами сира, i рюкзак важкий. Що вони в них носять, цегла!?
  Нарештi, ми досягли свого робочого мiсця. Мої друзi святi отцi, натягнувши на обличчя доброзичливi посмiшки, стали кидатися до людей, простягаючи книжки. Напевно, у них повнi рюкзаки цього барахла. Холмс - це генiально! Не варто подяки Ват-сон. Це все просто. Звiдки вони беруть їх цi книги? Значить iз рюкзака.
  - Вiтаю! - звернувся мiй носiй до походила повз задумливу бабусю. Вiд несподiванки вона здригнулася i злякано вiдскочила, перехрестилася розгонистим, православним хрестом. Наша!
   - Ох налякав iрод мериканський!
  - Сори..., Вибачте, еэ... бабуся. Правильно? Чи вiрите ви в бога так само, як я в нього?
  - Яка ж я тобi бабуся? Вiдчепись нехрiст! Басурманiн не хрещений! - I-перехрестившись ще раз, засенiла у своїх справах, озираючись на нас i щось бурмочучи пiд нiс.
  - Джордже. Як росiйською стара еээ..., вумен?
  - Бабуся, старенька, поважна, стара карга, перечниця, баба, ключка. Все залежить вiд рiвня сприйняття та ступеня близькостi кревностi, або вiдносин мiж людьми, що розмовляють. Розумiєш?
   - Приклад зараз?
   - Бабуся.
   - А чому вона так на нас сказала?
  - Сказала - поправив наш начальник. - Жiночий рiд - сказала, чоловiчий рiд - сказав, середнiй рiд - сказала. Розумiєш?
  - Воно - це гомосексуалiст? Правильно?
   - Нi, це рiч чи предмет.
   - А блакитний?
   - Це колiр.
  - А чому нас назвали вчора блакитними? Хiба ми маємо блакитнi кольори? Чи колiр капелюха є основним?
  - Блакитний це ще означає для мене, еээ... мужикiв, бути iнший секс орiєнтацiї, любити свою стать. Секс.
   - Це погано тут?
  - Та тут погано. У цiй країнi поки що все погано.
  - Але ж це добре, приємно. - здивувався мiй пiлiгрим. - Хiба погано любити мен енд мен? Ти ж любиш мене?
  - Та я тебе любити. Але їм це погано. Дика країна. Слаборозвинений. Секонд хенд. Третiй сорт. - Мама дорога! Вони ще й блакитнi! Але ж про це я не думав. Фу! Яка гидота! Гомiки! Це ж грiх! Чи це лише у нас грiх? Така вiра нам не потрiбна! Само-задовiльники! Далеко вони пiшли шляхом демократiї. Але в нас теж блакитних по тiлi показують. Наздоганяємо їх семимильними кроками? Краще б у чомусь iншому наздоганяли.
  - Зрозумiв. Хай! Стара карга! Чи любите ви бога, як люблю його я? - кинувся до iншої старенької з приставаннями. Придурок! Зараз же по мордi отримаємо, як я в псинi, за слова та дiї! Фу, дякувати Богу, жiнка весела попалася, привiтна, на дурнiв не ображаються.
   - Привiт шпигун!
  - Вооот? Що означає шпигун?
  - То й значить. Людям проходу не даєте зi своїми книжками, все нюхаєтеся тут другий тиждень, розвiдуєте.
  - Ноу, я не є розвiдником, немає шпигуна. Я, ми мiсiонер. Несемо слово бога до вас. - Та бабуся вiн не шпигун, вiн гiрший. Диверсанте! Жаль не чує бабуся.
  - Ми й так божi дiти. А вiд вас лише смiття.
  - Нi, ноу смiття. Ми не мiлiцiя, ми мiсiя доброї волi. Бог слово вам несемо. Проповiдi.
  - Я в тому сенсi. Смiття вiд вас багато, а я двiрник, дiльниця це моя. Прибираюся тут, розумiєш?
  - Нi, ми не смiтимо! Ми ще Грiнпiсе, зелений свiт! Не треба смiтити планета! Чистий свiт нашим дiтям!
  - Як це? А вашi книжки? Хiба не смiття? Ось там за рогом трохи далi валяється цiла купа, вже за ранок сьогоднi накидали!
  - Так? - Мiй нещасний Бiлл так здивувався, що зупинився з широко розкритим ротом вiд подиву. Завис як програма комп'ютерна. Ось iстину пiзнав! Я сам так робив. Прив'яжуться на вулицi, вiзьми та вiзьми книгу з нашими мудростями. Вiзьмеш, звичайно для пристойностi, а вiдiйшовши трохи далi, у смiттєвий бачок викинеш. Не тягатися ж iз зайвим вантажем по мiсту, як дурень. Батько каже - це нiгiлiзм юнацький. Не знаю, не знаю, може й так. Але не я один, страждаю на безвiр'я. Ветерани працi, це роблять, i люди середнього вiку. Легко! Жiнка пiшла, а Бiлл усе стоїть розкривши рота. Гей, пiдйом! Перезавантажись! Робота! Арбайтен! Думає? Мабуть. Корисно iнодi й головою думати. Нарештi прийшов до тями i в прострацiї попрямував до Джорджика. Бiдолашний Джордж! Як мiй носiй тебе вже дiстав!
  - Джордже! Ця стара карга сказала, що люди викидають нашi книги у смiття!
  - Це не наш бiзнес, е.... Справа. Наша робота роздавати книги, що з ними потiм вiдбувається, менi все одно. О, кей? Ми не вiдповiдаємо за розкидання книжок. Скажуть, розкидатимемо. Розумiєш? Кожен робить свою справу. Свобода совiстi. Тут вона теж є. Та iнша. I взагалi йди працюй, не вiдволiкай мене! Розумiєш? - Нiфiга собi! Тобто як вам все одно? Не зрозумiв? Вашi книги викидають, а вам барабаном?
  - Так зрозумiв. Але це не є правильно. - Звiсно, неправильно! Буду скаржитися у вашу єпархiю!
  - Це не твоє дог бiзнес, еэе..., собача справа. Знiмки почав робити? Або все ще дурня еээ... валяєш?
  - Є, тобто так точно! Роблю! Правильно?
  - Та правильно. Але говорити так можна лише без стороннiх. Ми зараз проповiдники, мiсiонери. Розумiєш?
   - Так сер.
  - От iди й працюй. Ще треба по двадцять книжок щонайменше поширити. Краще два-дцять двi. - Терпiлий начальник. Мене i то дiстало нiсенiтницi Бiлла слухати. Вiн напевно нещодавно до нас приїхав зi Штатiв своїх. Типу з штату Айова. Або справдi тупий.
  Краще б, я до Джорджа потрапив. Вiн начальник. А для мого гальма головне правильно поставити завдання, або премiєю пригрозити, тодi працює як машина. Обмеженi можливостi з головою проблеми, а може типовий американець. Що хотiв сказати Дордж про включену апаратуру? Що вони знiмати? Парафiян майбутнiх? Нiби нiчого не натискали. Розберемося в ходi перебування, прислухаємося до його пустотливих ручок.
  - Хай! Вiтаю! - сунувся до нового чоловiка Бiлл i засунув руку в кишеню, чимось клацнув. Ось вiн момент iстини! Значить справдi шпигуни, а не iдеологiчнi працiвники невидимого фронту! А якби я ще подумав перед польотом? Типу хочу бути наприклад мухою? Зараз би лiтав i дзижчав над купкою лайна? Жах! Треба уважнiше ставитися до своїх думок i бажань! Бо потраплю куди не треба. Цiкаво, що вiн увiмкнув секретну апаратуру? Яку? Приховану камеру? Фотоапарат? Чи щось нове? Дiзнаємось.
  - До побачення! - не знижуючи швидкостi, чоловiк обiйшов нас, продовжуючи рух
  - До побачення! Спасибi! - смикнувся до наступного. - Вiтання! Вiтаю! Чи любите ви бога, як я його люблю? Хай!
  - Сам хай! - не обертаючись, вiдповiв хлопець.
  - Спасибi! До побачення!
  - Хай! Вiтання! Чи любите ви бога, як люблю його я? - Вже настирливо перегороджуючи дорогу, наступному пiшоходу, спитав мiй пiдопiчний.
   - Пiшов ти .... - I щось додав про себе мужик у модному прикидi.
  - До побачення! - Бiлл мабуть лайку розумiв, бо в його думках виникли знайомi англiйськi слова. З'явилися й новi слова у рiзних поєднаннях iз старими дiєсловами. Цi я ще не знаю, не вивчив. Потрiбно буде в школi притягнути розмовну, англiйську мову.
  - Вiтаю! Ви вiрите в бога, як вiрю в нього я? Правильно? - звернувся до наступного. Як у нього щелепа не втомлюється посмiхатися?
  - Як ви? Американцi?
  - Єс, єс, так, так! - закивав радiсно Баксик почувши здобич. Чоловiк зупинився задумавшись.
   - Як ви, нi, не вiрю.
  - Ви не вiрите у бога? - жахнувся Бiлл.
   - Я вам не вiрю.
   - Але ж бог у нас один.
  - Бог у нас рiзний, - глянув на годинник. - Я б з вами подискутував, але вибачте, поспiшаю. Наступного разу як не будь.
  - Будь ласка, вiзьмiть книгу, вона допоможе вам знайти iстину! - насильно впхнув у руки чоловiка екземпляр. Чоловiк похитнувшись, взяв. Все ясно, купа за рогом стане зараз бiльшою. - Спасибi! Вiра в Бога врятує вас!
  Настрiй мого брата у Христi помiтно пiднявся i до наступної жертви вiн помчав бадьорiше. Але обломився. Ба! Знайомi всi особи! Дорогу перегородили двi дiвчинки i одна з них Машка - собакiвник. Привiт Маша, я Дубровський! Зайнятися вам нiчим iз подружкою, почали до iноземцiв чiплятися? Спiлкування захотiлося? Нових вражень? Зараз ми вас долучимо до вiри!
  - Ми теж хочемо книжку! - хором сказали подружки, кокетливо граючи очима.
  - Вiтання. Добрий день. - проводив тужливо очима чергового чоловiка. - Хай! Чи вiрите ви в бога, як я вiрю в нього? - Це що у нього ритуальна фраза чи iнструкцiя? Може зомбує та гiпнотизує клiєнтiв? Або просто визубрили, щоб не плутатися i варiює двi пропозицiї? Найiмовiрнiше так i є.
  - А ви справжнiй iноземець? - не слухаючи його, одразу поставили запитання, що цiкавило дiвчат.
  - Так, Америко. Штат Вiржинiя.
  - А де це? У Канадi?
  - Ноу. Нi. Вiржинiя - це Сполученi Штати Америки. А Канада це iнший...
   - А ви одруженi?
  - Ноу. Нi.
   - А скiльки вам рокiв?
  - Чвентi чу. Двадцять два роки.
  - А нам сiмнадцять. - Ой брехати, Машко некрасиво. Семикласницi - переростки. Жаль маманя, твоя не бачить, чим ти тут займаєшся. Вона б тобi показала ременем, як клеїтися до незнайомих iноземних молодих чоловiкiв. Хоч i попам! I взагалi, у них орiєнтацiя iнша! Знали б ви дiвчисько яке - вiтром би здуло вiд збоченцiв!
  - А як вас звуть? Мене Аня - сказала та що вище напевно та подружка, по телефону.
  - А мене Мерi. - Вимовила моя знайома. Фу! Теж менi iноземка - зас... - Перепрошую. Бiльше не буду. Але дiстала.
   - А мене Бiлл - Подружки здивовано переглянувшись, несподiвано засмiялися, почувши його iм'я.
   - Хiба моє iм'я є еээ... Смiшно?
  - Та нi. У бабусиної Анi на селi так бика звуть у стадi.
   - Що таке бик?
   - Нууу, це чоловiк коров'ячий.
  - Корова? Чоловiк? Ковбою?
  - Нi нi. Чи не ковбой. Тварина, самець коров'ячий.
  - Хiба я схожий на корову? - Не на корову, а на блакитного! Трохи не в риму, було б кумеднiше.
   - Та нi, просто iмена однаковi.
  - Це смiшно? - Дiвчата здивовано переглянулися, i здивовано глянули на Бiлла. Почали здогадуватися, що клiнiчний випадок. Менi навiть трохи прикро стало за нас, з Бiллом. Ось шмакодявки! Знущаються з дорослих. А ти теж Бiлл. Жодного почуття гумору. Клiнiчний випадок лiкується, але рiдко.
  - А у вас машина в Америцi є? - Дiвчата вирiшили проїхати тему. Вiдволiкти бiдного хлопця.
  - Ноу, нi. Є байк - мотоцикл. Харлей - Девiдсон! - гордо закiнчив вiн. Але дiвча вiдразу втратили до нього iнтерес. Американець, а машини не має! Жебрак - подумали вони. До нас жебрак приїхав. Потенцiйний багатий наречений зник, мрiї розтанули як дим. I вони разом iз димом. Ну i будь ласка, йдiть. А нам краще. Точнiше Бiллу. Вiн бiдолаха навiть зiтхнув з полегшенням. Тепер я здогадуюсь, чому ти так любиш чоловiкiв. Дiвчата тебе не люблять. Трохи незрозумiло причому тут бабусi, але з часом розберемося.
  - Хай! Вiтання! Вiтаю! Вибачте, будь ласка, ви читали нашу книгу? - звернувся до наступної жертви мiй мiсiонер. Судячи з розпливчастої фiгури i широкому обличчю, що нагадує шматок пiдталого сала, воно й книг у вiчi не бачило. Нi, швидше за чоловiка. Тодi бачив, але здалеку. Проте ця iстота пропищала тоненьким голосом євнуха. Жiнка у штанах?
  - Я iншої вiри, але книгу все одно вiзьму. - Навiщо вона йому, чи їй, iстота уточнювати не стала, а задоволений Бiлльчик урочисто вручив книгу i став ловити наступного живця. Але зловили несподiвано нас, мiцно схопивши за зап'ястя. Реакцiя була блискавично, але згадавши, що зараз вiн проповiдник - мiсiонер, вiн змiнив прийом самооборони на посмiшку i захоплення змiнилося нiжними обiймами.
  Краще б ми цього не робили. Запах вiд товариша стояв огидний. Якщо провести аналогiю з американським побутом та гумором, то вiд мужика смердiло як вiд п'яного скунса у запою. Сивуха, немите тiло, поганi зуби та пiдмочена репутацiя на штанах, у прямому значеннi цього слова.
  - Чоловiк ти в бога вiриш? - спитав нас бич. Батхед розгубився. Таке вiдверте запитання ставили йому самому, вперше у життi. Пiсля секундного замiшання вiн гордо розправивши плечi, став у позу.
  - Так, я вiрю в бога, як я вiрю в нього! - промовив мiй пiлiгрим. Лихо висловився! Сам зрозумiв, що сказав? Навiть у бича, хитромудра фраза, викликала легке замiшання в головi, але синдром похмiлля, був сильнiшим за фiлологiчнi вишукування.
  - Раз у бога вiриш, дай у борг, завтра поверну. Додому доїхати треба. Загубився я тут. Жити нiде, обiкрали. До нитки почистили! Содом та Гоморра! Вертеп сатанинський, а не пристойне мiсто!
  - Вибачте, але бог не дозволяє нам займатися лихварством. - Фiлiмоша! Ви скуповувати, мiй друже!
  - Але допомагати ближньому братовi своєму, вiн заповiдав, бо це обов'язок будь-якого вiруючого! - Ну чеше бич! У минулому життi був фiлософом?
   - Порадою мiй брат, тiльки порадою.
  - А як щодо подiлитися останньою сорочкою, нагодувати сiмома хлiбами? - блиснув ерудицiєю чоловiк.
  - Це образне вираження. Метафори. Правильно? - Намагаючись звiльнитися вiд захоплення i вiдсунутися вiд смердючого дихання, Бiлл не забував i про свiй гаманець.
  - Заради бога нашого єдиного! - Продовжив кликати бiчара i раптом несподiвано тихо додав, притулившись начебто випадково до нашого вуха. - Всемилостивого i всепрощаючого багатомудрого Шиви.
  Брови у Бiлла трохи сiпнулися вгору, але вiдповiв вiн без запинки нiби готував вiдповiдь заздалегiдь. Так само тихо та швидко. - Вiтер зi сходу несе змiни.
  - Виносячи їх у Сiнай. - продовжив жебрак, i знову голосним голосом. - Подайте на їжу!
  Народ, що проходить повз, спостерiгаючи сцену мiж бичем i iноземцем, весело посмiхався, але менi чомусь стало не до смiху. На мою думку, я зараз став свiдком зустрiчi резидентiв. Зустрiч цiнних, таємних агентiв. Зустрiч на Ельбi. Усi посмiхаються.
  - Гаразд, я вам дам. - У якому сенсi вiн зiбрався дати?
  - Ох, дякую люба людина. Дай тобi боже всього i завжди.
  - Я вам допоможу чим зможу. Правильно? - А-а-а-а, а я чортi що подумав! Не чекаючи вiдповiдi, Бiлл полiз у кишеню. Але дiстав звiдти разом iз дрiбними предметами якусь штуку круглу, явно не монету i жменею поклав на розкриту долоню жебрака. Фiгня виявилася пластмасовим яйцем з-пiд кiндер-сюрпризу, але досить важка. Цiкаво, що там усерединi? Забираючи дрiбницю з кiндером, бич-агент вправно зробив манiпуляцiю руками i на долонi у нас виявилося iнше пластмасове яйце. Бiлл негайно засунув штуку в кишеню. Обмiн посланнями вiдбувся. Наразi головне для мене запам'ятати прикмети агента.
  Очi сiрi, пика гидка. Чи не вiдволiкайся, серйознiше. Добре Добре. Очi сiрi, вуха трохи вiдстовбурченi, нiс iз горбинкою, родимка у правої нiздрi. Зростання еэ... яке зростання, якщо я не знаю зростання Бiлла? Просто трохи нижче за нас. Потiм дiзнаємось. Худий. Смаглявий-ват. Зуби свої, але гнилi, iкло з лiвого боку трохи обломлено. Ще що? Господи! Ну! А що я, в принципi, переживаю? Зараз апаратура розпiзнавальна навiть менти мають хорошу. Намалюємо портрет за п'ять хвилин. На зорову пам'ять не скаржуся. Найголовнiше результат уже є! Есс!
  - От дякую! Ось допомiг! Врятуй тебе бог! - П'яниця мало не розплакався i шмигнув носом. Фарисею!
  - Хай! Будь ласка! До побачення! Треба вам вставати на правдивий шлях! Правильно?
  Нарештi вони розлучилися. Розiйшлися як у морi кораблi. А я то думав, що ви насправдi, мiсiонери - пiлiгрими. Проповiднички. Несете слово боже в маси народнi. А це все прикриття виходить? Тобто три в одному, як шампунь? Пропаганда, шпигунство та мiсце зустрiчi? Мiсце зустрiчi змiнити не можна? Економно, продумано. I прямо пiд носом у нас? Точнiше у них. Або якщо я живу у нас, то це означає у нас? Фу заплутався. Коротше, все одно ворог буде розбитий, перемога буде за нами! От би Олексiй Володимирович був тут. Вiдразу б медаль заробив i позачергове звання. До речi, i менi не завадить медаль. I розколотись. А далi за сценарiєм. Але як запобiгти нашим дорогим контррозвiдникам? А то за державу прикро, працюють iноземнi шпигуни як удома, майже вiдкрито. Так вони всi секрети дiзнаються. Помстимося вовкам шпигунським!
  - Хай! Вiтання! Чи любите ви бога, як я його люблю? - Бiлл звернувся до двох прикинутих переросткiв.
  - О! Вiдстою! Ти че, справдi мен американський? Або як?
  - Ось? Що?
   - Ну, типу, ти зi штатiв?
  - Так, я є з Америки. Ми несемо вам слово боже тут.
  - Круто! Товстий, вони з Америки! - звернувся пацан до друга, що хитається, явно обкуреного, по-моєму обидва пiд дозою, або клею нанюхалися.
  - А той баклан теж iз штатiв? - махнув рукою у бiк Джорджа.
  - Вiн? - бив подивився у показаному наркоманом напрямi. - Так, вiн теж з Америки. Що таке баклан?
  - Вiдстiй! Ну типу пацан такий. А ти, чого тягнешся?
  - Не розумiю, тягнеться що? Куди? Що означає "вiдстiй"?
  - Вiдстiй! Товстий! Вони взагалi не петлять американською! - Другий, який явно перебрав з дозою, повнiстю був у вiдключеннi i тримався виключно завдяки другу, що нiжно пiдтримує його за комiр футболки. Але щось промимрив, на пiдтримку.
  - Ду ю ту еэ...- поки складав пропозицiю з англiйської, мабуть призабув про що взагалi хотiв запитати i закiнчив росiйською. - А бабки у вас також американськi?
  - Бабцi? Бабусi? - провiв аналогiю Бiлл, але потiм зрозумiв, що юний друг мав на увазi долари. - Так, у нас американськi долари.
  - Круто! А телицi у вас класнi? У нас кльовi телицi. Можемо пiдiгнати парочку. Менi взагалi Америка гуде! Пипли вашi, теж гуд. I рiпаку чорну, теж типу вiри гуд! Ферштейн?
  Вiд великої кiлькостi нових росiйських слiв у молодiжнiй iнтерпретацiї та старих англiйських у росiйськiй розмовнiй, Бiлла трохи заклинило. До чого тут телицi та американськi люди, тим паче рiпака чорна? Але загальний настрiй уловив.
  - Менi також подобається Америка! I Росiя також!
  - Ну, ти загнув щодо Росiї! Тут повний вiдстiй! Поширюватися проблема! Менти козли! Дозу дiстати в лом, облом за обломом! А в Америцi кайф! Дозу на кожному кутку дiстати можна!
  - Ноу, нi. Ми боремося iз наркотиками! Це зло! Грiх! Потрiбно любити бога i вiн допоможе тобi подолати шкiдливi звички!
  - Пiшли Толстий вiд сюди! Вiн теж цап! Вчити нас хоче життя! Вiдстою. - Компань вiн пiдняв голову, глянув каламутним оком i знову впустив голову. Розвернувшись, вони поплелися далi вулицею. Опешивший проповiдник не встиг, або не захотiв всунути їм книги. А даремно, так би на двi менше стало.
  Ну задуха сьогоднi! Щось менi в Бiллi зовсiм погано, як би не перегрiтися на спеку. Бiллу схоже на кердик. Тримається ще бадьоро, але тiльки силою волi. Пам'ятає про слова начальника, зарплату вiдпрацьовує. Зубешки стиснув, а все одно посмiхається на останньому подиху. Нi, Джордж буде мiцнiшим.
  Мiй пiдопiчний пiдняв руку i навiщось протер значок на грудях. Залишився незадоволений i пiднiс до очей. У куточку значка блиснуло скельце. Саме його i протер ще раз Бiлл. Це що? Вiдеокамера? Чи фотоапарат? Виходить, вiн усiх своїх клiєнтiв зараз знiмав на плiвку, чи що там ще? Тож i мужикiв iз будiвлi тiльки зупиняє? Сенс? Якщо картотеку вхiдних-вихiдних робить i потiм на основi цього, хто де працює? У принципi, думка цiкава. Але здогадки робити не моя робота. Наша справа вчасно доповiсти, прокукарiкати, а там хоч трава не рости. Не наша турбота. Кого вiн там знову пiдчепив? Дядечка товстого. Дядько не розмовляй з ним, вiн шпигун американський!
  - Так, так, звичайно, я з цiкавiстю вивчу вашу книгу. Я хоч i православний по матерi, даруйте, але менi дуже подобається ваш демократичний пiдхiд до релiгiї. Ваш стиль. Я так припускаю, що багато в чому завдяки вашiй релiгiї, вибачте, Америка i досягла небачених успiхiв у свiтi. Перемогла в холоднiй вiйнi нашу тоталiтарну країну, пробачте.
  - Є так. Правильно. Наша релiгiя не стоїть на мiсцi, як старi конфесiї. Ми глибоко вивчаємо цю святу книгу, черпаючи з неї одкровення. Це правда. Не всi розумiють. Але ми доносимо святе писання до кожної людини. Ми вiдкритi для них. Ми завжди готовi вам допомагати у вивченнi. Окей?
  - Так, так, як я вас розумiю! - Мужичок iнтелiгентного вигляду, слухав дуже зацiкавлено, мого проповiдника.
  - Наше розумiння святої книги вiдкривають нам вiчнi цiнностi. Дають нам успiхи демократiї та прав людини. - До чого тут твої права людини, не зрозумiв? Бiлл продовжував мовити як з амвона. Чи трибуни? Коротше з тумбочки, що у церквах стоять.
  - Книга є слово боже накреслене нам. Там є все. Мiстить усi вiдповiдi на всi запитання. Потрiбно уважно читати. Думати. - Ха-ха думати! Чим ти думаєш? Хiпцем? Я в тебе в головi вже другий годину i щось я не чув не разу хоч пiвсловечка про бога. Це слово я почув, вибач Бiлл. Англiйською бог - гад. У вашому кiно постiйно кажуть - о, майн гад ... Ти не правий. Чи воно в тебе щось iнше? Ти його iншим словом замiняєш? Типу асс?
  - Уважно читай та iстина тобi вiдкриється. Ми допоможемо вам, якщо виникнуть проблеми i роз'яснимо незрозумiлi мiсця. Ви є правильна людина. Ви еээ.... Iнтелiгент?
  - Ну взагалi так, вибачте. - Чоловiк явно запишався, тим що зарахований до славної когорти мозку та душi нацiї. Трохи почервонiв сором'язливо, але самовдоволено.
  - Ось, ось ви наша надiя в цiй країнi. Коли не будь, така велика країна, як Росiя, теж стане цивiлiзованою. Правильно? I демократичною країною, як Велика Америка!
  - Росiя - мiй бiль! Вибачте. Ми дика країна. Країна - рабiв, країна гос-пiд. Вибачте. Чоловiки - Суцiльнi п'яницi та хами, бандити! Бидло! Варвари! Жiнки - суцiльно паразитки i повiї! Вибачте. - Де повiї? Чому не бачу? Знову обдурили! Ну ти загнув дядько! О четвертiй годинi дня вони ще не стоять, не працюють. Дядечку, навiть я це знаю.
  - Так Так. Вашi занепалi жiнки не вiрять у бога! Жах! У нас всi вiрять у бога, покидьки суспiльства, бандити та продажнi жiнки. У нас усi вiруючi. Тому що тiльки з вiрою має iснувати цивiлiзована людина! I ми приїхали до вас iз божим словом. Ми допомагати Росiї та зробити освiченим та цивiлiзованим як ми. Правильно? Iншi люди як переламувати...
  - Вибачте ви напевно хотiли сказати - переробляти? Вибачте. - Робко поправив iнтелiгент.
  - Так, я хотiв сказати саме так. Переробляти вашу країну пiд нас. Стати такими, як наша країна, Американський народ. Ми зробити вас такими еэ... чудовими еэ.... Вiльними та корисними для нас!
  - А чи можна у вас адресу попросити? Вибачте. Я хочу до вас сходити на проповiдi, пообiцяти i долучиться.
  - О! Звичайно! - Бiлл простягнув свою вiзитку. - По середах та суботах ми проводимо зустрiчi та богослужiння серед наших братiв та сестер. До палацу Дзержинського. Правильно?
  - Правильно. Спасибi. Вибачте. А чи можна я вiзьму ще одну книгу? Для своїх друзiв на роботi. Вибачте.
   - А де ви працювати?
  - Я? Ось тут, вiддiл кадрiв, вибачте, - вiн махнув рукою у бiк iнституту.
   - Головний менеджер?
  - Нi. Заступник з кадрiв. Вибачте.
  - О! Важливий пост. Вам треба прийти до нас. А ваша вiзитка є у вас?
  - Звiсно. Вибачте, одразу не запропонував. - Зам по кадрах дiстав з кишенi свою вiзитку - витiювату i строкату як поштова марка. - Обов'язково дзвонiть. Радий був з вами познайомитись, батюшка. Вибачте.
  - Ноу, я не батюшка. Ми один одного називаємо брати.
  - Як демократично! До побачення! Вибачте. Неодмiнно прийду до вас!
  I дядечко втягнувши голову в плечi, миттю загубився в натовпi як справжнiй розвiдник. Фокусник якийсь! Iнтелiгент. Богошукач. Який ти на фiг це слово? - близько не стояв! Здобув освiту i все, iнтелiгент? Ну, знаєш дядечко, пообiцяв би ти з моїм батьком, або дiдом. Вони б тобi швидко пояснили високий нацiональний змiст i змiст слова - iнтелiгент. Надовго б зникло бажання кидатися поганими словами по вiдношенню до країни, народу i тим бiльше застосовувати його до себе. Виродок! Вибачте, вибачте, залагодив.
  Щось зовсiм голова розболiлася в iмпортному клоунi. Кола перед очима. Треба якось виходити з дурня. Хоч би присiв десь, я ще не вмiю на ходу перескакувати з тiла, в тiло. Спека ще бiльше посилилася. Напевно, дощ буде, вiтру нiякого. Бiлл - зовсiм ти в мене розкис. Тримайся друже. Це тобi не у Вiржинiї книжками торгувати. Тут стiйкiсть необхiдна. Он начальник як автомат працює. А ти... Ех! Стiйкостi замало. Ентузiазму. Бiльше шарму, енергiї. I що, що посилають на три лiтери? Шпигунське життя нелегке. Тим бiльше, у шкурi проповiдника. Посмiшку тримати доводиться. Бiлчик ти працюєш, вже на автопiлотi! Трохи привiтавшись, вiдразу книгу в руки суєш. Так само не можна. Тактовнiше треба, лагiднiше. У Джорджа рюкзак швидше пустiє.
  - Хай. Вiтання! Чи любите ви бога, як я його люблю? - Я, я. Мене вже скоро нудить. Слова мiняй мiсцями, дiстав ти мене. Базар фiльтруй! Дивись на всi боки. - О! Чоловiк знайомий, десь я тебе вже бачив? Ааа, модний прикид, був сьогоднi. Вiльний чоловiк, проходь. Що ж ти Бiл опарафiнився?
  - О, смiття! Вибачте. - вiдвернувся до iншого клiєнта, але дах поплив i похитнувшись, став завалюватися на бiк, як поранений мустанг. Ну от Бiлл, i загнали нас як стару шкапу. Говорив тобi, розстебни ґудзик на сорочцi. Встиг подумати я, брякаючись разом з американцем на асфальт. Аби не головою об тротуар, жарко сьогоднi, перегрiлися. О, майн гот! I разом з iскрами з очей, мiй дух, вилетiв з проповiдника, миттєво перемiщаючись у рiдне тiло, i вже разом з моєю головою, зустрiвся з ручкою на дверях автомобiля. Подвiйний удар, два очки не на мою користь.
  Потираючи забите чоло, озирнувся на всi боки. О, вже до мiста пiд'їжджаємо, передмiстя так би мовити. З динамiкiв машини лилася, вiрнiше виливалася все та ж помийна музика. Вiдстою! Олексiй Володимирович самовiддано крутив бублик. Побачивши в дзеркалi заднього огляду, мою сонну фiзiономiю самовдоволено осклабився, типу посмiхнувся. Набридло товаришу їхати в тишi, захотiлося подiлитися радiстю. Вмiю водити машину! Це так виразно читалося на його обличчi, що закортiло зробити якусь гидоту. Ледве переборов себе. От би блюнути на новi чохли сидiнь. Але начальник дiда... Хай живе. Натомiсть я таке знаю! А ти нi.
  - Прокинувся? - глибокодумно запитав Олексiй Володимирович, а то не видно. Якi банальнi питання ставлять люди, навiть i дуже розумнi.
  - Так звичайно. Добре ведете машину, м'яко. У сон одразу кинуло. - Як пенсiонер ти їдеш? Їхав би нормально, швидко, я не заснув би. Але з iншого боку, у шпигунi не побував би, а так козир у рукавi.
   - А ми вже до мiста пiд'їжджаємо.
   - Довго ж я спав.
  Закономiрнiсть дивна. Вранцi до години, пiсля обiду не менше пiвтори години подорожую по людях та живностi. Iз чим пов'язано? Ялинка-антена, теж спить, своїми дi-лами займається, а потiм типу погуляти пiшла? Але ж вона весь час на чергуваннi. Так би мовити на бойовому посту. Пiд напругою, наглядом. Сачкує виходить, як молодий боєць? Непорядок. Ще одну закономiрнiсть я спостерiгаю, про кого подумав у тому i опинився. Все iнше. Погода, природа, настрiй, вiдстань. Атмосферний тиск? Але тиск рiзко не скаче. Тодi причина, це я i ялинка. А я такий особливий, такий неповторний, як айсберг в океанi. Буду у цирку виступати. Атракцiон - Аура, що лiтає! Точнiше буде - Лiтаючий Аур! Тiльки сьогоднi i лише один раз! Я весь у чорному, стою на аренi та бац! Тiло падає, а я в акробатцi на канатi пiд куполом цирку! Потiм бац! Вона падає, а я вже назад у своєму тiлi! Нi, краще в тигрi, дресирувальник голову нам у пащу, а я ням! I голова окремо вiд дресирувальника починає вiщати мудрi слова.
   - Ти задумався?
   - Що?
   - Я питаю, чи може зупинитися?
   - Навiщо?
  - Ну як навiщо .... Навiщо люди пiсля сну в туалет бiгають, - вiн засмiявся. Фривольнi у вас жарти, поручик Ржевський! Точнiше капiтан.
  - Нi дякую не хочу. - Додому швидше їхати, там тато. Як вiн там? Аби вижив. А я тут жарти думаю, напiвдурень.
  - Терпи тодi до дому, - I розхрабрившись, водiй пiддав газу. Стрiлка спiдометра наблизилася до вiсiмдесятикiлометрової позначки. Гонщик ти, Олексiю Володимировичу, але все одно - чайник!
  - А радiо у вас працює? - невинним голосом поцiкавився я. - Чи лише касети слухаємо?
  - А то! Працює, як годинник, - гордо вiдповiв водiй, - станцiю молодiжну якусь, хочеш? Немає проблем!
  - Якщо можна. Новини мiськi дiзнатися, нову музику почути, за тиждень напевно з'явилася. - Не репертуар ваш слухати. Дiстав i так.
  - Будь ласка. - Вимкнув касету. - Тобi Авторадiо поставити?
  - Немає за що! Вибачте, вирвалося. Що завгодно, але iнше.
  - Заради Бога. А ти за що Авторадiо не любиш?
  - алергiя. Тiло i вуха, потiм довго сверблять. - Вiн засмiявся i я разом iз ним. Олексiй Володимирович у принципi нормальний мужик. А я погано про нього думав! Чохли хотiв зiпсувати. Ая-яй Хома, недобре.
  - Тебе додому завезти, чи до батька до лiкарнi спочатку? Тiльки дорогу я не знаю, будеш штурманом.
  - Спочатку до дому, речi викладу та поїду до батька. Нам лiворуч, - я показав куди. - Так дорога коротша, i машин менше.
  - Зрозумiв. - Вiн увiмкнув поворот i згорнув iз траси.
  Залишилося їхати хвилин п'ятнадцять, якщо в автомобiльну пробку не потрапимо. Або години двi, якщо потрапимо. Але машин, виявилося небагато, лише всi стовпи та стенди у передмiстi мiста завiшанi портретами кандидатiв у мери. Найчастiше траплялися портрети з обличчям Георгiя Петровича в рiзних позах i пiджаках, з мудрими слоганами, на кшталт - Голосуй серцем... Десь я таке марення чув... За кого ж мої батьки голосували серцем? Чи ще чим тодi голосували? Але те, що не головою, а iншим органом, це точно. Пiсля тих виборiв вони довго лаялися на свiй вибiр. Неясно пам'ятаю, молодий був.
  Запахло мiстом. Гарне в мене мiсто. Великий. Захаращеного смiттям i запахом хiмiєю i бензином. Мiська людина, зiпсована цивiлiзацiєю. Але iншого життя я не знаю. Можливо iншi мiста i красивiшi, але я як той птах - Кулик, хвалю своє болото. Це наша батькiвщина синок - сказав черв'як синовi, вилазячи з гнойової купи. Натомiсть у нас мiсце добре. Ось. Батько якось розповiдав, хвалився, прочитав вiн, або чув де, або сам вигадав. Карма у нас тут особлива. Тому тарiлки iнопланетнi часто лiтають. I лiс у нас майже в центрi мiста є. Називають його офiцiйно парком, але брешуть собаки. Тайга справжня, а не парк. Думають, якщо з одного краю асфальт поклали i колесо огляду поставили, то й обзиватися можна? Дудки! Лосi бiгають у його хащах.
   - Олексiю Володимировичу, зараз лiворуч повертайте.
   - Сюди?
   - Так-так, i прямо.
  Ось моє село, ось мiй будинок рiдний! Дев'ятиповерхiвка дорога! На мiсцi моя радiсть! Нi вибухiв. Жодних пожеж не спостерiгаю. Це радує. В'їхали до напiвпорожнього двору. Раннiй вечiр, пацанiв i дiвчат ще немає, одна дрiбниця грається. Свiтчинi вiкна щiльно завiшанi, шторки не здригнулися, вдома немає нiкого. Значить поїхали до родичiв у село, а може на дачу до себе.
  - Ось до цього будинку, будь ласка, до третього пiд'їзду. Спасибi. - Загальмували, я вискочив з машини i став розвантажуватися.
  - Тобi допомогти занести сумки додому? - запитав Олексiй Володимирович, спостерiгаючи, як я обвiшуюся сумками.
   - Не треба, дякую, донесу.
  - Ну що ж. Тодi до побачення. - Вiн простяг руку прощаючись. Обмiнялися рукостисканнями.
   - Дякую, що пiдвезли, а то б я на автобусi довго пиляв.
  - Немає за що. Я думаю, ще побачимось. - Побажання вийшло для мене двозначним. Нi, нi, краще ви до нас. Вiн сiв у машину.
  - До речi про пташки. Тобi нiчого дивного, в селi не здалося?
  - Здалося. - На мить я примовк, зображуючи задум. Ага! Зараз все розкажу, розколюся! Мрiй. - Дуже жарко було, а мух мало. Очевидно, озонова дiра досягла i наших мiсць.
  - Так? - Вiн уважно подивився менi у вiчi, я вiдповiв взаємнiстю. Мати мою не знаєш, ось вона гляне, так гляне! Як рентген просвiтить. - Ну добре. До речi, я тут у вас нещодавно. Мiсто не покажеш, як сторожило?
  - Звичайно! Немає питань!
   - Тодi зателефонуємо?
   - А телефон знаєте?
   - Змiркуй сам.
  - Ах, так, звичайно, знаєте. Вибачте, клинить iнодi.
  - Буває. Ну... Щасливо! - Вiн помахав рукою i хвацько вiд'їхав вiд будинку, мало не несучи бампером, смiттєвий бак.
  Лiфт чомусь не працював, довелося перетись пiшки на свiй улюблений дев'ятий поверх. З сумками, примовками, iнодi нецензурними словами. Втiшав себе думкою, що фiзкультура корисна для органiзму. Тренування додаткове, розумiєш!
  Поки пiднiмався, пропотiв. Хоч би вдома вода була гаряча. Дiд вiчно накладе повнi сумки провiанту, хрiн допреш. Нарештi пiднявся, на останньому подиху вiдчинив дверi, ввалився в передпокiй i зваливши сумки бiля входу впав сам, щоправда, не на пiдлогу, на диван. Своя квартира не пахне. Рiдний запах не помiчаємо. Тому що свiй, любий сморiд. Привiт квартирулька! I ти, телевiзор, привiт! I дорогий наш музичний центр! У сенсi коханий, вистражданий, а не за вартiстю. Але скiльки коштувало менi нервiв тебе випросити!
  Поставив музичну касету, врубав на повну силу. Тремтiть сусiди, я повернувся! Вiддихавшись i насолодившись музикою, пiшов приймати душ. Гаряча вода, як не дивно, була. Ще один бiк касети не закiнчився, як я вже був готовий iти до батька. Промацав кишенi, грошей вистачало лише на квиток в один бiк громадським транспортом, про маршрутне таксi i не мрiяти. Головне дiстатись, там мати грошей дасть. Зазирнув у холодильник. Непогано вони тут без нас iз братом харчувалися. Збудував собi бу-терброд i пiшов у кiмнату повалятися ще трохи на диванi.
  
   А, А...
  
  Вдома було тепло та добре. Першi хвилини пiсля села, свiй диван, кайф! I тут як грiм серед ясного неба в головi пролунав чужий голос.
  - Ти хто? - Я розгубився. Перегрiвся на сонцi, заробив шизофренiю на протягу? Мама дорога! Але будемо ввiчливi та культурнi.
  - Як хто? Хома. - подумав i представився повнiстю. - Хома Федосєєв. Учень одинадцятого класу... А ти хто?
  Мовчання тривало цiлу хвилину. Я вже вирiшив, що голос менi наснився, все пройшло як мiраж у пустелi, але тут прозвучала зовсiм несподiвана вiдповiдь.
   - Я не знаю.
  - Як це не знаєш? Так не буває!
   - Я не знаю, скажи менi, хто я?
  - Ну i нi фiга собi! Якщо ти не знаєш, хто ти, я - то звiдки можу знати? Пам'ять втратили? Лiкуйтеся.
  - Я не знаю. Допоможи здогадатися.
  До мене поступово доходила неправильнiсть того, що вiдбувається. Я не спав, все бачив, розумiв, перебував у рiднiй квартирi, але, не дивлячись на це, у мене в головi звучав чужий голос! I вiн вiдповiдає, коли я питаю! Був двостороннiй зв'язок! Ранiше попадаючи, у кого не будь, я мiг розмовляти з собою скiльки завгодно, той у кому я був, мене навiть не помiчав! А тепер ситуацiя змiнилася? А може це та штука завдяки якiй я потрапляв до iнших, а вона в мене? Якщо це божевiлля, то я занадто часто для неповнолiтнього божеволiю. Шизофренiя входить у звичку i перестає дивувати. Якщо це не дурдом i не аудiоглюки, а хоча б i божеволiю, то треба хоча б познайомитися, треба бути ввiчливим i культурним не дивлячись нi на що. Покажемо товаришу, що ми вихованi, як зсередини, так i зовнi.
  - Слухайте, я не знаю, хто ви, заспокойтеся. Розумiю, перший раз в iншiй людинi це шок, але не варто нервувати. Поступово все стане на свої мiсця. А зараз слухайте мене уважно i робiть, що я кажу. П'ять разiв глибоко вдихнiть i помножте двадцять три на вiсiмнадцять.
   - Я не вмiю.
  - Що не вмiємо? Примножувати? - Маленька дитина в моїх мiзках... Жах! Зi мною розмовляє моя дитяча пiдсвiдомiсть?
  - Нi, не множити, Твiр вищеназваних чисел дорiвнює числу чотириста чотирнадцять. Я не вмiю дихати, менi процес окиснення кисню не потрiбен.
  Пiсля розумної вiдповiдi, я став повiльно випадати в осад i зрозумiв, що дихальнi вправи, для заспокоєння, менi теж не завадять. Тричi глибоко вдихнувши i видихнувши, продовжив розмову з мiзками. Збоку - дике видовище. Молода людина розмовляє сама з собою.
  - Повернемося до початку розмови. Якщо ви не знаєте, хто ви таке, як я можу це зробити та сказати?
   - Чому?
  - Чому, чому, по кочану! - Я почав втрачати самовладання. - У мене ж нi, про тебе жодної iнформацiї, я не знаю тебе!
   - У мене є.
  - Ну тодi розкажи про себе, дай менi iнформацiю! - Заблищало свiтло в тунелi. Хоч щось прояснитися. - Говори.
   - Як?
   - Ти що дебiл?
  - Дебiл - це людина чи iстота з обмеженими можливостями центральної нервової системи, чи неадекватним сприйняттям довкiлля? - У вiдповiдi не прозвучало нi образи, нi знущання, тiльки констатацiя факту. - Не знаю, нi. Дiяльнiсть вiдбувається.
  - Слухай, як тебе там, давай спочатку та по порядку. Спробуємо йти вiд елементарного. Я людина. Ти розумiєш, хто це?
  - Так. Це ти i подiбнi до ссавцiв, роздiленi за статевою ознакою. Формулювання людськi, але по сутi збiгаються з моїми уявленнями про навколишнiй свiт.
  - Уф-ф, уже легше. - Нервовий мадраж вiдпустив, але лишився поруч. - Отже, я людина, мене звуть Хома, а ти? Людина? Iнопланетянин? Приведення? Святий Дух? Тварина? Перепрошую, якщо говориш i думаєш, то не тварина... Хто ти? Навiщо ти себе вiдносиш i чому розмовляєш росiйською?
   Знову минуло якийсь час тишi в мiзках, потiм у головi замислено прозвучало.
  - Я не людина, не тварина, не iнопланетянин, мене нiяк не звуть. Приведення? Святий дух - не розумiю .... Розмовляю твоєю мовою, що б ти мене зрозумiв i почув ... Iнопланетянин хто це?
  - Так. .. так. фантастика. Лiтература. - Дохiдливо пояснив, невизначено помахавши у повiтрi рукою. - Повний дурдом... Добре, нехай ти не людина, але як до тебе iншi нелюди звертаються?
   - Нiяк.
  - Чому? - Я знову злякався. У вiдповiдi не прозвучало нi образи, нi знущання, лише констатацiя факту.
  - Iнших немає. Я одна, одна, одна. Правильно не знаю. Але краще вона.
  - Хай буде вона. Але менi як тебе називати? - Мене заклинило на другорядних питаннях. Начебто з'ясування iменi щось принципово змiнить, але на думку нiчого кращого не спадало. - Не можу я спiлкуватися з тобою, нiяк тебе не називаючи?
   - Чому?
  - Та незручно менi, i не прийнято у людей без iменi, прiзвиська, псевдонiма. У кожного має бути iм'я, чи хоча б назва! Зрозумiло?
  - Так. Скажи де менi взяти iм'я?
  - Iмена нiде не можна взяти, їх дають! - глибокодумно вiдповiв я втрачаючи останнi сили у боротьбi з iстерикою.
   - Хто?
  - Iншi люди! Кретiн!
  - Ти людина? Ти iнший? Виходить, можеш дати менi iм'я?
  - Я iнший? - Справдi, я iнший голос, i можу їй дати iм'я. У логiцi голосу не вiдкажеш. Нерозумно хихикнув, кивнув головою. - Думаю так. Можу.
   - Що менi треба для цього зробити?
  - Вiдвали вiд мене бодай хвилин на п'ятнадцять! - молився я вголос, схоплюючись з дивана i затикаючи вуха. О, шизофренiя! Дай менi спокiй, не дай з'їхати з котушок. Дай прожити спокiйно!
   - I все?
   - Так, так, буде тобi iм'я!
   - Добре.
  Чужий голос замовк, а я тихо зайшовся в iстеричному смiху. Тупа, iдiотська ситуацiя. Iоанн Хреститель! Хома - хрещений батько! Придумати iм'я свого божевiлля? Безумовна пiдсвiдомiсть вимагає дiагнозу хвороби.
  Хвилин через п'ять, коли приступ iстерики притих, я пiшов на кухню, дiстав з холодильника недопиту батьком пляшку горiлки, грiзно глянув на алкоголь i поставив назад. У складних ситуацiях краще мати тверезу голову. Залишимо як крайнє засiб, коли остаточно з'їде дах. Зараз необхiдний - холодний розум, гаряче серце та чистi руки. Тобто назад у душ! I воду холоднiше! Облив себе крижаною водою, з нiг до голови i вкрившись гусячою шкiрою, повернувся в кiмнату i впав у лiжко грiтися. Моржування як лiки виявилося неприємним, дуже холодним, але дiєвим. Принаймнi дах залишився на мiсцi. Взагалi, чим я тут займаюся? Повний вiдстiй! Сам iз собою розмовляю, дискутую як лох у магазинi. Все наснилося i нiчого не було! Заспав, а це жахiття пiсля всiх сiльських подiй, хвилювань про батька.
   - Хто я?
  Я розгубився. Кошмар повернувся назад i нiби я був готовий до зустрiчi з маренням, але замiсть гiдної вiдповiдi почав безпорадно лепетати.
   - Але, а...
  - Спасибi. Тепер знаю, хто я. Я Ноа...
  - Та на здоров'я, будь ласка. Слухай, дiвчина Ноа, йшла б ти вiд мене! Залишила в спокої, поки я остаточно того ... Iди, га?
   - Куди?
  Я хотiв пiдiбрати iнтелiгентне слово, але подумав iнше з анатомiї. Тобто куди конкретно забратися, на що отримав убивчу вiдповiдь.
   - Я там не помiщусь.
  - Пiдслуховуємо чужi думки? - Я знiяковiв, але не здавався. - У нас у країнi свобода думок i нiхто не має права потикатися у приватне життя та у приватнi мiзки! Ну зникни куди не будь! Або я точно збожеволiю!
  - Добре зрозумiла. Але чи можна я знову прийду? Потiм, коли ти станеш спокiйним i розумним?
  - Нi! - закричав я злякано i сховався пiд ковдру. - Згинь нечиста сила, приходь коли сам покличу!
  - Добре. - Голос зник, а я заплющив очi i провалився в рятiвне безпам'ятство.
  Коли прокинувся i розплющив очi, стрiлка на годиннику перемiстилася за час непритомностi, хвилин на десять. П'ять годин вечора. Я вдома. Я приїхав iз села. У мене батько в лiкарнi. Треба до нього йти. Я валяюся на диванi, бо злякався, як дурень. Злякався голос у своїй головi. Голос звати Ноа. Iм'я вигадав я. Я хрещений батько, власної шизофренiї, параної та iнших душевних хвороб. Нервовий шок був сильний, коли я валяюся на диванi, а не йду до лiкарнi до батька. Але я живий, i дуже сподiваюся, що не дурень. Але психiатри кажуть, що перша ознака безумства - заперечення безумства. Тодi я божевiльний придурок, що звихнувся на нервовому ґрунтi, через переживання по батьковi... Але коли я можу сказати про себе дорогим, що я псих, значить не остаточний придурок. Але випадок клiнiчний. Наполеоном себе не уявляю, але чую голоси.
  Складна наука - психiатрiя. Голова паморочилася. Встав i хитаючись вiд запаморочення, знову пiшов у душову кiмнату. Втретє, за одну годину. Раз, година - погана рима, але моржем стану. Сильнi струменi холодної води знову привели мене до тями. Тремтячи вiд холоду, вискочив з ванни. Так. Ситуацiя посилюється, подiї йдуть все швидше i швидше. Я нiчого не контролюю. Мене використовують. Що це було загалом? З ким я говорив? Якби людина, це незрозумiло, але зрозумiло. А так i незрозумiло i незрозумiло. Автоматично розтерся рушником, одягнувся i побiг до батька до лiкарнi.
  
  Я їхав мiстом у годину пiк. Було самотньо, тужно та тривожно на душi. Друзi на дачах, Свiтло на пiвднi. Туга ... подiлитися враженнями нi з ким. Скорiше б понедiлок. Я сiв на лавку у дворику бiля лiкарнi. У лiкарню до батька ще рано не пропустили. Тiльки з сьомої години вечора. Як не пояснював, шкiдлива старушенцiя своїми впалими грудьми перегородила дорогу в хiрургiчне вiддiлення, а зателефонувати до матерi в палату, де лежав батько, не дозволила. Собака. Добре хоч зателефонувала на пост, поцiкавилася станом хворого батька. Сказали, що все без змiн, погiршення самопочуття немає, стабiльно тяжкий стан. Грошей немає жодної копiйки. Як провести найближчу годину, ставало проблемою. Тiльки сидiти та чекати. Жарко. Хоч i сiв пiд деревом у тiнь, не рятує. Повнiстю оскаженiв вiд спеки.
  Зневiрившись вiд неробства, я вирiшив спробувати поспiлкуватися ще раз з цiєю чокнутою штукою, яка нiчого про себе не знає. Ноа .... Ну i iм'я я пiдiбрав. Акуратнiше треба наступного разу. А якби почав iз нецензурного матюка? Стрес собi б зняв, а як суть з бридким прiзвищем жити? Якщо сто разiв назвати людину свинею. Вiн на сто перший раз захрюкає. Я людина досить витримана i книжки розумнi читаю, але ненормативної лексикою володiю досконало, як iнша сучасна, просунута молодь. Одне радує, культурне виховання iнодi перемагає пiдлу натуру. I сила волi є, лише один раз знепритомнiла. Один раз не рахується. А якби на моєму мiсцi була iнша людина? Непiдготовлений? Вiдразу клiнiка! Значить моя карма - нести цей вантаж, продовжувати експеримент. Тодi приступимо. Тепер ми цей голос виведемо на чисту воду!
  - Так. Я тут. - Я навiть здригнувся вiд несподiванки. Значить, контакт точно був? Значить, це був не кошмар? Значить проблеми з психiкою, чи все ж таки iнша iстота? Вдень приведення не з'являються, а для зв'язку зi святим духом невiдповiдне мiсце - таїнства недостатньо.
  - Слухай, Ноа. А ти правда йшла з моїх мiзкiв, або так i сидiла в менi весь час? Пiдслухувала?
  - Iшла. Ти сам сказав.
  - А ти не брешеш? - Подумки розмовляти з спiврозмовником, не бачачи його i не представляючи зовнiшнього вигляду дуже складно, але куди подiтися ... Будемо страждати i продовжувати бесiду.
  - Що таке брешеш? - Ясно, клiнiка. Але, з iншого боку, корисна рiч для мене. Будемо сподiватися не обдурить.
   - Гаразд, Ноа, не звертай уваги, давай поговоримо.
   - Давай.
   - А чому ти себе - вона називаєш?
  - Не знаю. Бiльш правильно. За вашими правилами.
   - Чиїм?
  - Людським. Вашим.
  - Вiдповiдь зрозумiла. - Але лише побiльшало запитань, нiж вiдповiдей. Добре проїхали, продовжуємо ставити дурнi питання i отримувати дурнi питання.
   - А за час, доки ми не спiлкувалися, ти згадала, хто ти насправдi?
  - Так. Я - Ноа.
  - Пам'ятаю, я сам дав тобi це iм'я. - Блискучою пiдступнiстю. - Але як менi впiзнати тебе, якщо раптом зустрiнемося?
   - Ми вже зустрiлися.
  - Так, але я тебе не бачу. Яка ти? - Розмова скидалася на спiлкування глухого, зi слiпим. Але це гарантувало щонайменше пiвгодини зайнятостi. Якщо моя психiка витримає нервовi навантаження, але взагалi, ставало цiкаво. - Ти можеш сказати, як ти виглядаєш?
  - Я постараюся, але я не знаю, як це робиться. Хома, Якщо тобi не важко, став менi конкретнi питання, я постараюся вiдповiсти. Якщо зможу.
  - Добре - Я задумався. -Ти Знаєш, що таке людина?
  - Так. Чоловiк, це ти.
  - Правильно. А зараз опиши менi, який я. Чи зможеш?
   - Так.
   - Чому?
   - Я тебе бачу.
  - Як бачиш?!! - Вiд такої вiдповiдi, я мало не впав з лави, оглядаючись по сторонах. - Тут немає нi кого! Ти що, з вiкна в бiнокль дивишся?
   - Нi.
  - А як тодi? Ти де?
  - Я довкола тебе. Я в тобi...
   - Не розумiю.
   - Я не можу пояснити, менi не вистачає слiв, адекватних понять, що пов'язують нашi уми.
  - Але довкола мене тiльки повiтря, трава, дерева, будинки. Тебе немає.
  - Є. Повiтря, трава, дерева, все довкола - це я.
  - Ну, ти загнула! Якщо ти все це, то ти Природа? Грiнпiс у дiї? Метафiзичне життя всесвiту!
  - Нi, не зелений свiт, якщо це правильний переклад з iншої мови? - Я судорожно кивнув на пiдтвердження її слiв, хоча кому кивати, якщо вона всерединi мене? Чи все ж таки зовнi? Вона ще й англiйську мову знає. - Я Ноа, ти мене так назвав.
  - Добре Добре. Якщо ти щось про що говориш, то доведи менi, що ти не тiльки плiд моєї уяви, але й справдi iснуєш поза мною.
   - Як?
  - Елементарно, Ватсон! Я дiстаю ключi вiд квартири, пiднiмаю їх перед собою i вiдпускаю. Якщо ти говориш правду, то зроби, що не будь iз ними. Слабко?
  - Слабо - слабка? Слово вжито у переносному сенсi, чи можу я це зробити?
   - Так.
   - Зможу.
   - Роби.
  Вiдчуваючи себе останнiм iдiотом, я дiстав ключi, пiдняв їх, повернув руку долонню вниз i повiльно розтиснув пальцi. Ключi повисли на секунду в повiтрi, почервонiли та впали на траву. Просто перед моїм носом. Трава зашипiла вiд розпечених ключiв. Це не могло бути, але це було! Я торкнувся зв'язки, обпiкся i вiдсмикнув руку. Подув на почервонiлий палець. Не обман зору. Ноа не фокусник, а я не шизофренiк. Розмовляє зi мною, не моя пiдсвiдомiсть.
   - Ноа.
   - Так?
  - Застуди ключi. - Ключi на очах стали остигати.
   - Слухай Ноа, як ти гадаєш, я нормальний?
  - Нi, ти ненормальний. - Чорт забирай, так i знав! - Ти особливий. Ти єдиний, якого я розумiю. Всi решта людей глухi, вони не частина мене. Я не вмiю пояснити все, але те, що ти такий як є, це найкраще, що зi мною було i є.
  - Поясни. - На душi полегшало. Приємно усвiдомлювати свою винятковiсть, а не хворим виродком.
  - Я постараюся. До тебе, я була, як ти, коли спиш уночi. Нi не правильно. Коли ти був плодом, у жiнки, що тебе народила. Ембрiоном. Iснувала завжди, не розумiючи i не усвiдомлюючи себе. Менi було добре. Але ж iнше. На одних iнстинктах, почуттях. Тепло, холодно, погано, добре. Потiм я вiдчула занепокоєння, бiль, i з'явився ти. Або я в тобi. Я не знаю. Ти народив - розбудив мене, не знаю як правильнiше. Я нiчого не знала i не розумiла, як немовля, яке щойно народилося. Поступово iснування i свiдомiсть моя стала сповнена сенсу, через тебе. Через тебе я стала пiзнавати свiт навколо себе i навiть самою себе. Ти - мої очi, а твiй мозок, це сполучна ланка, мiж дiйснiстю i сном. Поки ти мене пускаєш у себе, я мислю, вiдчуваю, бачу, а коли виганяєш, я засинаю. Не виганяй мене Хома. Я так довго спала, а менi добре з тобою.
  - Стоп, стоп, стоп, ти що хочеш завжди бути зi мною в контактi? - Не зрозумiв я. - Тобто жити зi мною в менi? Моїй головi?
   - Так.
  - Не-е, не пiде. - запротестував я миттєво. - Це що ж виходить, я їсти - ти зi мною, я в туалет - ти туди? А якщо я з дiвчиною? А секс? - Правда не було ще жодного разу, але колись це станеться? - Нi дуля подiбного! Згоден, спiлкуватися треба, це здорово, корисно, але не завжди i не скрiзь. Якщо я мозок, то я головний! I командуватиму! Зрозумiло?
  - Нi. Командувати - що означає?
  - Я думаю, приймаю рiшення, даю команди, ти беззаперечно виконуєш. Так зрозумiлiше?
   - Так.
   - Заперечення є?
   - Нi.
  - От i добре. - полегшено видихнув. Приємно мати справу з розумною iстотою, яка розумiє субординацiю. - Будеш гiдно поводитись - спiлкуватимемося бiльш тривалий час. Якщо нi, вижену на фiг зi свiдомостi! Будеш там де була ранiше - ембрiоном. Спати вiчним сном, поки всi боки не вiдлежиш. Ну, як Ноа? Ти все зрозумiла?
   - Так.
  - Закрiплюємо засвоєний урок. Тодi пiднiми ключi, очисти їх вiд бруду i поклади менi в руку. Продемонструй ще раз свої можливостi. - Я витягнув руку перед собою. Пiдлетiв горобець i пiдхопивши ключi з землi, упустив менi в долоню. Чистi, блискучi, наче щойно з магазину. Повний маразм!
  - Добре Ноа. Спасибi за цiкаву бесiду, а тепер залиш мене. Менi треба побути одному. Я покличу тебе знову, але коли знадобишся. До побачення.
  
  Все так само свiтило сонце, так само дув вiтерець i шумiло листя акацiї. Нiчого не змiнилося довкола. Змiнився я. Подумки вимовляючи цю фразу ще раз, я з жахом зрозумiв, що моє нахабство не просто безпардонне, а безмежне до крайностi. Але мене занесло, мабуть наслiдки шоку вiд ключiв i дресованої пташки. Зупинятись на мiсцi тепер не можна, та й не змiг би. Хоча, десь глибоко в душi розумiв, що якщо Ноа може таке з ключами, то вже мене вона пiдсмажить не напружуючись. До мене починало повiльно доходити, яка мiць стояла за простим iм'ям Ноа...
  Тi, що залишилися до вiдкриття лiкарнi пiвгодини, я просидiв на тiй же лавцi i думав. Зрозумiло, що Ноа зi мною залишиться аж до смертi. Моєї чи її i з цим нiчого не вдiєш, але й жити з цим було б дуже не бажано. Спочатку сни, потiм пряме спiлкування мiж нами, розмови та питання, питання, питання. Чому саме я i як це вийшло, це бiльш-менш ясно. Залишається два основнi питання, навiть три. Перший - чому у мене досi дах не з'їхав? Другий - що менi з цим робити? Третiй - Як? Я не уявляю собi повної картини того, що вiдбувається, а Ноа не може пояснити. Але як не крути, а спiлкуватися треба, надто прикольнi перспективи вiдкриваються попереду, щоб ними нехтувати. Так що дорогий Хома, включай свiй мозковий апарат на повну потужнiсть, думай, як жити далi?
  Пiсля витiвки з ключами, треба бути дуже обережним зi своїми бажаннями та експериментами. А якби я тодi здуру велiв не ключi, а будинок пiдняти та пiдiгрiти? Ото була б картина! Панiка, люди з вiкон кричать, пожежники, мiлiцiя. Журналюги налетiли б, стали б усе фотографувати, iнтерв'ю у свiдкiв брати, розтрубили б на всю країну. Сенсацiя! Косметологiчний феномен! Чи косметичний? А! Космiчний! Свiтова сенсацiя! Потiм би вченi понаїхали, потiм вiйськовi швидше навпаки. В результатi, швидше за все, нi хто, нi чого, не зрозумiв, але про всяк випадок мiсто закрили б наглухо! З метою збереження секретної iнформацiї. А тут би взагалi все колючим дротом оточили, в радiусi кiлометра! Жах! Як добре, що вистачило розуму ключами обiйтися! I взагалi, виходячи з викладеного вище, напрошується висновок. Нам зайва реклама нi до чого! Для дослiдiв необхiдно вибирати вiддаленi, безлюднi мiсця, i перш нiж експериментувати, доведеться мiцно прокукарiкати, вiрнiше, подумати, а то й в правду можна з дуру Армагеддон влаштувати! Гаразд, це все лiрика, а що далi? Чорт! Почуваєшся так, нiби мiнним полем iдеш, як сапер. Один невiрний крок, i все, ти вже на небесах або в реанiмацiї поруч iз батьком. А йти все одно доведеться. Не пам'ятаю, хто сказав - дорогу здолає той, хто йде, думаю, але до мiнних полiв це стосується. Так що вперед на мiни i з пiснею! До речi, щодо тих, хто йде, пора до батька у вiддiлення тупотiти, до речi i дiзнатися у нього детальнiше треба, як це його попало? Якщо вiн може говорити. Не вiрю я у бомжiв, не логiчно це, неправильно. А з Ноа, я за двi секунди, все з'ясую i вживу заходiв. Час покаже. Розберемося як слiд i покараємо будь-кого i як попало. Я пiдвiвся з лави i побрiв до лiкарнi. Як казав Остап Бендер - Засiдання триває, панове присяжнi засiдателi!
  На входi пропустили безперешкодно. Старенностi не було. Щоправда, побурчали щодо бiлого халата, але впiзнавши моє прiзвище i до кого йду, заткнулися. Знають батька - приємно. Бiгом пiднявся на поверх i увiйшов до палати.
  Батько лежав блiдий, як полотно, кровi втратив багато? Весь обплутаний проводами та крапельницями. Маленький i схудлий, а зростом з мене, якщо не бiльше, з змарнiлим обличчям i закритими очима. Бiля лiжка метушилася медсестра, поруч на стiльцi, притулившись на самому краєчку, сидiла мама. Виглядала вона нiтрохи не краще за батька. Постарiла i зблiкла. Нещастя з батьком висмоктало всi її сили та красу. Побачивши мене схопилася i пiдбiгши до мене, без сил повисла у мене на шиї.
  - Мам не плач, все буде добре. Здоров'я. - привiтався з медсестрою i дбайливо посадив матiр назад на стiлець, присiв поруч, на другий стiлець.
  - Як доїхав? Все нормально?
  - Нормально, пiдвезли безкоштовно. Дiд завтра обiцяв пiд'їхати по обiдi. Справи закiнчить i приїде. Як батько?
  - Так само без змiн, у комi. Якщо найближчим часом не станеться покращення, наш тато, не виживе. Зачепленi печiнка, легеня, частково серце. Поруч iз серцем нiж пройшов, аорту зачепив. - З опухлих не нафарбованих очей знову полилися сльози. - I на головi гематома, внутрiшнiй крововилив у мозок, вдарили, або впав. Друзi батька приходили, кажуть, що все буде добре, але по очах видно, лiкарi самi сподiваються лише на диво.
  - Мам, перестань вигадувати фантазiї жiночi, одужає вiн. Повинен, зобов'язаний просто! У нього ж здоров'я багатирське.
   - Надеюсь. Конечно, все хорошо будет. Как мы без него. Видишь, бледный какой? И ру-ки холодные. А у него всегда руки горячие были, даже когда с мороза, с улицы приходил. - Мать всхлипнула. - Врачи говорят, это чудо просто, что при таком обилии ран, ни одна не оказалась роковой. Да и помощь подоспела вовремя, хотя крови потерял очень много и раны говорят глубокие. Ой, да что это я. Фома, посиди пока с ним, мне надо отлучиться на часик. У них тут лекарства для капельниц нет совсем, а Фролу надо беспрерывно вливать этот Ферробарбитон, или как его там, записала как правильно на листочке. Я сейчас сбе-гаю в аптеку, посмотрю, купить можно, а если нет, позвонить надо будет Марии Алек-сандровне. Она на областной фармацевтической базе работает провизором, у неё всё доставать. Ну, так я побегу?
  - Звичайно мам, я сиджу, тiльки ти скажи, що менi робити? Лiкарiв викликати?
  - Та нiчого. Медсестру з коридору покличеш, її Олена звуть, вона все зробить. Розчину має вистачити надовго, та й я постараюся якнайшвидше повернутися.
  - Добре. Зрозумiв. Iди давай швидше. Я подежурю.
  
  Мати вийшла з палати, я сiв на її мiсце i обережно торкнувся батькiвських рук. Справдi, крижанi, та й обличчя блiде, як простирадло. Вилицi вилiзли, замiсть очей провалили чорнi, як у покiйника. Тьху ти, тьху, що я говорю? Який небiжчик! Живий вiн, живий! Дихає ж! Тiльки тяжко йому. Дихання часто-часте i з надсадним хрипом. Знав би як допомогти, все б зробив, тiльки хай одужує швидше! Ех, папка, папка, тримайся, у тобi ж здоров'я на п'ятьох. Я стиснув батькiвськi долонi своїми руками, намагаючись зiгрiти. Виходило погано, батькова рука нiяк не хотiла брати моє тепло.
  Я тяжко вдихнув, треба думати про хороше, тодi це добре i менi допоможе i легше стане батьковi. Що ж у нас хорошого?.. Як що?! Звичайно ж, Ноа! Чайник дерев'яний, як же я ранiше не зрозумiв? Якщо вона безпосередньо з бiологiєю та полями всякими зав'язана, то краще за будь-якого лiкаря може допомогти! А я гальмо, замiсть того, щоб попросити загадкову iстоту, поставити на ноги батька, фокуси з ключами влаштовую! Клоун, та й годi! Але не все втрачено, спробуємо надолужити втрачене. Гарячку по-роть не будемо, це вам не машину ремонтувати, а живу людину лiкувати. Тут обережно треба працювати, але й тягнути не можна. Коротше, як не крути, а доведеться тобi Хома, свої параненормальнi здiбностi використовувати на повну потужнiсть, але не забуваючи пiдключати мозок.
  - Ноа! - Я подумки покликав свою нову знайому.
   - Так?
   - Привiт знову Ноа.
   - Здрастуй знову Хома.
  - Можна i не передражнити чужi слова. Слухай, пiсля недавньої розмови, я раптом подумав, чи можеш ти мене, як не змiнити? Ну не мене, загалом, а типу, моє тлiнне тiло. Фiзичну оболонку. Чи зможеш?
  - Зможу. Ти частина мене, а себе можу мiняти, коли i як хочу. Значить, i тебе. Тiльки навiщо?
  Чорт забирай, якщо вона каже все, це справдi все? Тобто, за бажання можна i крила вiдростити i зябра, i пазурi? А це до речi думка!
  - Розумiєш Ноа, люди мають голову, усерединi її - iнодi мiзки, а зовнi, на шкiрi волосся росте. У чоловiкiв ще борода пiд носом. Ми люди, - це волосся стрижемо, зачiски робимо, фарбуємо, завиваємо, а мужичини ще й бороду голять. А навiщо мiняємо довжину волосся? Щоб стати зовнi iншим, змiнити свiй фейс та iмiдж. Але змiнюючи зачiску, ми не змiнюємося внутрiшньо. Я теж, хотiв би з собою зробити. Зрозумiло?
   - Нi.
   - Я весь, як голова в людини, крiм мiзкiв - це святе, їх чiпати не можна, а все iнше тiло, треба видозмiнити.
   - Сильно змiнити?
  - Як зможеш, нiчого особливого тут нема. Я просто хочу видозмiнитися, стати зовнi iншим. Не змiнюючи основи - начинки мiзкiв. Спробуємо?
   - Добре, що ти хочеш змiнити?
  - Все мiняти не будемо, проведемо науковий експеримент. - Я пiшов назад, побоюючись наслiдкiв. - Почнемо з дрiбницi. Ноа, вiдрости менi на лiвому мiзинцi нiготь, два сантиметри завдовжки i мiлiметрiв п'ять завширшки.
   - Добре.
  Я поклав лiву руку поверх правої i дивився на мiзинець. Секунди через три, мiй нiготь страшно засвербiл i став на очах подовжуватися, плавно звужуючись. Через десять секунд довжина i форма нiгтя, повнiстю вiдповiдала моєму замовленню мною. Очманiти, не встати. Зробила.
  - Неймовiрно. А повернути назад довжину нiгтя?
  - Добре. - Через кiлька секунд i нестерпне печiння, нiготь набув початкового вигляду. Якщо може зi мною, то може допомогти моєму батьковi? Спробуємо запропонувати.
  - Ноа, ти бачиш, лежачої людини. Це мiй батько. Ти знаєш що це таке?
  - Один iз твоїх батькiв. Самець - батько. Збiг за хромосомним набором генiв п'ятдесят вiдсоткiв...
  - Сама ти самець. - образився я на Ною. - Це мiй батько, але загалом правильно. Йому теж треба змiнити оболонку, привести у вiдповiднiсть iз загальнолюдським стандартом. Забрати аномалiї, вилiкувати одним словом. Тобi зрозумiло?
   - Так.
   - Зроби це, будь ласка.
  - Я не можу. Вибач...
  - Чому? - Надiя на диво почала пропадати.
  - Вiн не частина мене, вiн не має прямого зв'язку зi мною, як у тебе. Я нiчого не зможу з ним зробити.
  - Стривай, стривай, як нiчого?! - у вiдчаї вигукнув я вголос. - Як ти не розумiєш, вiн мiй батько! Я теж його частина на п'ятдесят вiдсоткiв! Якщо я частина його i частина тебе, значить, через мене, вiн теж може стати твоєю частиною! Так що ти повинна зумiти його вилiкувати! Вигадай що-небудь!
   - Безпосередньо вiдновити не зможу, але використовуючи твоє тiло як посередник, я могла б спробувати.
   - То пробуй, тiльки швидше, вiн i так уже намучився.
  - Добре. Тiльки зваж, ти провiдник, я вас замкну в одну систему. Тiльки тодi я можу вiдновити його здоров'я. Вилiкувати.
  - Ну, i в чому проблема? - зрадiв я. - Дiй.
  - Хома, ти вiдчуватимеш його бiль. Як при зростаннi нiгтя, тiльки гострiше. Ви будете одним цiлим.
  - Зрозумiв, не дурень. Починай. - Менi стало страшно, але вiдступати не можна, це скидалося б на зраду перед батьком. - Тiльки скажи, будь ласка, скiльки часу треба терпiти бiль?
   - Хвилин десять.
  - Витримаю. Починай.
  - Вiзьми його мiцнiше за руку i притулиться до спинки лiжка. - Виконавши наказ Ної, я сiв зручнiше i мiцно стиснув зуби, готуючись до болю.
   - Готово.
  - Постарайся не знепритомнiти. Поки я буду зайнята вiдновленням гранiзму, менi буде не до тебе.
   - Зрозумiв, зрозумiв, починай уже.
   - Добре.
  
   ХIРУРГ-любитель.
  
  Перший удар болю буквально паралiзував моє тiло, iнакше я б напевно не витримав i загорлав на всю палату на всю горлянку. Пiсля першого удару, пiшов другий, сильнiший, потiм ще сильнiший, i нарештi один суцiльний бiль огорнув мене з нiг до голови. Тривало це напевно цiлу вiчнiсть, або довше. У думках кидалася лише одна думка - триматися у свiдомостi..., триматися у свiдомостi..., триматися у....
  Отямився я через те, що на мене хтось уважно дивився. Випливаючи з-за завiси болю, я побачив вiдкритi батькiвськi очi, сiрi та ожилi.
  - Привiт засоня. - батько посмiхнувся. - Та й вигляд у тебе Хома. Ти що? Спав погано у селi? НЕ виспався?
  - Нi, тату. Швидше переспав... - Менi було важко вiд пережитого болю, але всерединi все заспiвало вiд радостi, нехай i тряслося вiд пережитого. Спрацювало! Насправдi спрацювало! Ноа! Спасибi тобi!
   - Будь ласка.
  - Вибач, я тебе потiм покличу. Менi з батьком побути треба, а в iншому, як хочеш, можеш залишатися, тiльки не заважай, гаразд?
   - Добре.
  - Так, Ноа. Приведи будь ласка i моє здоров'я в порядок, а то менi за хворим доглядати треба, а я сам абияк живий.
  - Процес iде. - Закiнчивши уявний дiалог з Ноа, i вiдчувши в полегшеннi тiлi, сконцентрувався на розмовi з батьком.
  - Ось такi справи синуля. - Батько сумно хмикнув. - Сам бачиш, у який я потрапив вiдпустку. Позаплановий. Тижня на три, як мiнiмум. Ти давно тут сидиш?
   - Хвилин сорок, як прийшов.
  - А мати де? На роботi?
  - Яка робота? За лiками побiгла, обiцяла за годину повернутися. Так що давай, вiдпочивай, сил набирайся, а то вона прийде, залiкує на фiг. Сам же знаєш - у нас щоб хворiти, треба мати залiзне здоров'я.
  - Та знаю, знаю, сам лiкар... - зiтхнув батько. - Слухай, Фомику, пити полювання - сечi немає, принiс би води колодязнiй, калiцi убогому? Можна простий...
  - Це ми миттю. - Повне, сiмейне роздовбання. Сидiти бiля лiжка хворого, п'ять годин не вiдриваючи зад, або лiки з-пiд землi дiстати - будь ласка! А елементарного морсу приготувати хворому, на це нi розуму, нi сили... Склянки простої в палатi немає! Я схопився з стiльця, кидаючись на вихiд. - Зараз принесу тат, двi секунди.
  У довгому коридорi хiрургiчного вiддiлення, повiльно пересувалися одужують i снували родичi лежачих хворих. Недалеко вiд палати, за обшарпаним столом сидiла дiвчина в бiлому халатi i щось зосереджено записувала в зошит. Бiльше працюючих людей не було i я зробив генiальний висновок, що це i є медсестра, про яку говорила мати. Зламаючи голову кинувся до неї.
   - Олена?!
  - Так? Слухаю? - Повна медсестра трохи старша за мене пiдняла голову, вiдiрвавшись вiд своїх паперiв. - Вiдвiдувач? Не кричите голосно, тут хворi лежать, не на вулицi знаходитесь.
  - Вибачте. У мене батько прийшов пiсля операцiї, пити просить, а в мене нi склянки, нi банки, та й де воду брати, не знаю. Допоможiть будь ласка.
   - Яка палата?
   - Одинадцята.
  - Реанiмацiя? Дивно... - Вона вiдкрила тумбочку столика i дiстала звiдти грановану склянку, мабуть свою особисту i простягла її менi. - Вода в їдальнi, в бачку, третi дверi праворуч, там знайдеш. Пiду подивлюся хворого, раптом крiм води ще що не треба, реанiмацiя наприклад.... Ну що витрiщився? Бiжи за водою.
  Я кинувся по воду. Гучно сказав - поплентався, але швидко. Слабiсть ще вiдчувалася у всьому тiлi. Ноа не поспiшала мене вiдновлювати.
  - Ти не правий Хома. Як можу, так i вiдновлюю. Я вiдновлювальними процесами бiлкових органiзмiв, вперше займаюся.
   - Ти тут що?
   - Ти ж менi дозволив бути присутнiм?
  - А, ну так, звiсно. Вибач. - Не втримався вiд питання, що мучило. - А як ти лiкувала батька? Бiополь? Магнiтизм землi? Силовими полями електрики?
  - регенерацiя пошкоджених органiв. Вашi органiзми це роблять самi, але у невеликих кiлькостях. Я пришвидшила процеси метаболiзму.
  - Круто! Тобто ти та мене вилiкувати зможеш?
  - Навiщо? Ти й так здоровий.
   - Ну, а раптом?
   - Якщо процеси розпаду не зайдуть надто далеко.
   - Як це?
  - Вiдновлення внутрiшнiх органiв органiзму до трьох днiв пiсля припинення життєдiяльностi. Вiдновлення функцiй мозку до пiвгодини.
   - А чому голову так мало?
  - Iнформацiя про особу стирається. Нервовi клiтки вiдмирають.
   - Коротше, зомбi буду?
  - Зомбi? Без роботи мозку? На рiвнi головних iнстинктiв. Щось близько до цього. За наступними дверима вода.
   - Спасибi.
  Третi дверi виявилися вiдчиненими, ходячи хворi потихеньку збиралися на вечерю. Я набрав води та побiг назад. Коли я увiйшов до палати, передi мною вiдкрилася картина, гiдна нiмої сцени з Гоголiвського Ревiзора. Станiславський був би щасливим. Медсестра сидiла на табуретцi з широко вiдкритими очима i ротом. Батько сидiв на лiжку, щось вiшав на вуха i чiпав за колiна. Тринога з крапельницею стояла окремо. Що конкретно казав батько, я не зрозумiв, тому що говорив на своєму, медико-тарабарському сленгу, яке проста людина з вулицi, типу мене, розумiє вiдсоткiв на п'ять, або не розумiє взагалi. Натомiсть загальний стан здоров'я батька рiзко пiшов на виправлення. Батько перервав свою тираду на пiвсловi, знiяковiв, помiтивши мою присутнiсть i припинив мануальну терапiю частин тiла медсестри, а вона, миттю прийшла до тями,
  - Хворий, не захоплюйтесь ейфорiєю. Вас тiльки вранцi прооперували, у вас цi, як їх..., проникаючi поранення грудної порожнини, причому множиннi... I взагалi, годину тому я особисто вам крапельницю ставила i ви були в комi. Так що заспокойтеся, ляжте i спiть, ви в шоцi це пройде. Я теж шокований, якщо чесно. Неймовiрно.... Пiду, запрошу чергового хiрурга, у нього спирт має ще залишитися... Нехай вас огляне спецiалiст...
  - Щодо спирту, я з вами Олена, абсолютно згоден. - заявив батько. - З метою пом'якшення шокового стану, я теж прийняв би грам сто.
  - Хворим не можна. - вiдрiзала медсестричка, загальмовано встала i вийшла з палати, злегка очманiла ходою.
  - На тат, я води принiс - Батько iз задоволенням випив усю воду, поставив склянку на тумбочку i хотiв щось ще сказати, але я її перебив. - Знаєш тат, ти лiг би назад? А то мати прийде з аптеки, побачить, що ти тут сидиш, як король на iменинах, вiд радостi iнфаркт запрацює. Що я один з вами робитиму? Досить нам поки одного пораненого.
  - Тут ти синуля, звичайно правий. Але як приємно почуватися здоровим, ти просто не уявляєш! Я й сам не вiрю до кiнця, що видерся швидко i легко, але факт! Це цiлюща сила сну, або ектосенсорика. Вiдбувається мобiлiзацiя внутрiшнiх сил органiзму. Давно пiдозрював, що всi хвороби вiд недосипання i ... втiм це для тебе поки що не актуально. Варто людинi виспатися як слiд i так далi... I вiн здоровий, веселий i адекватний дiйсностi! Сон - велика сила! Ось випишуся з лiкарнi, приїду додому, бiльше нiколи не буду тебе будити, спи скiльки хочеш! Бо треба! I матерi не дозволю!
  - Ти тату, заспокойся. - Я трохи розгубився вiд його активностi. - Зараз до тебе лiкар прийде з медоглядом, перевiрить загальний стан. Знаєш, скiльки сил треба буде, щоб усi аналiзи здати та лiкування винести?
  - Так, так, все, лягаю. - Батько лiг пiд ковдру, склав руки на животi, i зчепивши пальцi, зацiкавлено глянув на мене. - Ну, розказуй Хома. Як до дiда з'їздив? Як вiн там? Що цiкавого?
  - Та все нормально, завтра обiцяв сам приїхати. Ти краще сам розкажи, що з тобою сталося?
  - Так маразм суїцидальний. - Батько здивовано знизав плечима. - Iду з чергування, пiсля доби. Нiкого не чiпаю, хочу спати, всю нiч на викликах. Назустрiч три чоловiки, пристойно одягненi. Я толком їх i не роздивився, пам'ятаю, що в руках у одного газетка була згорнута, ну газета та газета. Ось якi виявляються газетки! Нiж ховав у газi козел! Коли повз мене стали проходити, мужички розiйшлися, щоб мене пропустити через середку. Двоє праворуч один за одним, а третiй злiва опинився. Тiльки-но порiвнялися, навiть не так... Тiльки останнiй порiвнявся зi мною, вiдчуваю, нiж у мої груди заходити починає. I болю не вiдчуваю, то здивувався з переляку! Добре практика є з пацiєнтами рiзноманiтними, почав вивертатися корпусом навколо осi, щоб нож глибоко не увiйшов i плечем руку його вiдсуваю, але вiдчуваю iнший ножик в спину впивається. Продовжив рух i лiктем лiвої руки, по фiзii його поганий дiстав. Вiн сiпнувся разом iз ножем назад, а я вже на сто вiсiмдесят градусiв розвернувся... Клоун. Про третього забув! Що лiворуч. Виявився вiн праворуч i ножиком тицяє пiд мої ребра! Добре портфель у руцi правою був, по харi посмiхається заїхав. Вивернувся i вiдскочив, тут вони на мене пiшли. Я портфелем як пращею кручу, вони мене в коло беруть. Та тут бабця якась закричала, вони i врозтiч, я на землю. Ще й сам до купи, головою об асфальт припечатався. Далi не пам'ятаю. Кровi напевно багато втратив? Добре портфель у руцi правою був, по харi посмiхається заїхав. Вивернувся i вiдскочив, тут вони на мене пiшли. Я портфелем як пращею кручу, вони мене в коло беруть. Та тут бабця якась закричала, вони i врозтiч, я на землю. Ще й сам до купи, головою об асфальт припечатався. Далi не пам'ятаю. Кровi напевно багато втратив? Добре портфель у руцi правою був, по харi посмiхається заїхав. Вивернувся i вiдскочив, тут вони на мене пiшли. Я портфелем як пращею кручу, вони мене в коло беруть. Та тут бабця якась закричала, вони i врозтiч, я на землю. Ще й сам до купи, головою об асфальт припечатався. Далi не пам'ятаю. Кровi напевно багато втратив?
  - Ну так. Пощастило.
  - Дурницi, рани не смертельнi. - вiдмахнувся безтурботно батько. - Подряпини. Я вже знаю. Практика багата...
  - Оглянув рани? Бачив?
  - А що дивитись? Я вiдчуваю. - Батько поблажливо усмiхнувся. - Шкiру на ребрах проткнули, та голову розбив. Добре хоч органи внутрiшнi не зачепили.
   - Ти тiльки тат сильно не дивуйся i непритомний не падай, домовилися?
  - А що таке? - Вiн насторожився. - Все складнiше, нiж я гадаю?
  - Зачепили вони органи твої внутрiшнi. - Я тяжко зiтхнув. - Добре зачепили.
  - Чесно, чи що? - не повiрив батько. - I якi саме?
   - Серце, легенi та печiнка.
   - Ти що, мене тримаєш за iдiота?
   - Ти глянув би спочатку на себе.
  - Це будь ласка, без проблем .... - Батько посмiхнувшись, задер лiкарняну сорочку i розмотавши бинти став розглядати свої рани. Вiд шраму до шраму, усмiшка блiдне, при оглядi печiнки, вона остаточно зникла. Вiдкинувшись на подушку, батько завмер у роздумах.
  - Ти хочеш сказати, що це все складнiше, нiж насправдi? Чим я уявляв? - Я мовчки кивнув головою. Батько закашлявся вiд несподiванки. Виступила сукровиця.
  - Хома не переживай, це залишки сукровицi виходять, скупчення в легенях, ще не розсмоктувалися. - миттєво встряла з поясненнями Ноа. Добре, що подумки, а не вголос.
  - Ясно. - задумливо простяг батько. Що вiн мав на увазi пiд цим, я не зрозумiв, але завантажився вiн конкретно.
  - Гаразд, тату. Не завантажуйся, буває i гiрше.
  - Ти менi на вуха не вiшай локшину, сам знаю, як буває. Я про iнше мiркую. Чому швидко одужую, ось питання? Аномалiя...
  - Ну-у-у .... Органiзм сильний .... Ковбасило тебе важко, ну i ось ... - Так, сильний аргумент навiв. Перестаралися ми з тобою Ноа трохи. Не треба було до кiнця вилiковувати батька.
  - Сiдай зручнiше i тримайся за що нi мiцнiше, свiдомiсть не втрачай. - пролунав у мiзках голос Ноа.
   - Ноа, що ти серйозно?
  - Вiдновимо до колишнього стану. Починаю вiдлiк. - Гумору в iнтонацiях її голосу не було.
  - Зачекай зачекай. Не сiпайся! - Я ледве не закричав уголос, але згадавши хворого батька, насилу стримав свiй порив. - Жартiв не розумiєш, чи що?
   - Нi.
  - Шкода. Чекай, Ноа, дай подумати. - Я розгубився. Що робити? Назад до коми доводити? Тодi на фiга мучився пiд час лiкування? Олень! Про що думаєш? Нi, те що перелiкували, однозначно. Галас, нам не потрiбна. Нашi особистi вiдразу всi зiставлять. Олексiй Володимирович вочевидь не лох. I далi за сценарiєм. А що робити? Який вихiд пiдказує менi совiсть i розум?
  - Просто трохи послабимо. - запропонувала незворушно Ноа.
   - Ага, послабимо до втрати пульсу.
  - Нi, трохи. За три днi остаточно вiдновитись.
   - Це виглядатиме природно?
  - Нi. Але повiрити - повiрять. Куди їм подiтися?
  - Ну, Ноя, прикольна стаєш. Змiнюєшся на краще.
  - Так, мiняюсь. - погодилася Ноа. - Прикольна, значить, когось приколоти? Приколоти особину? Предмет? Iстота?
  - Жодного насильства, цей молодiжний вислiв - жартiвлива, весела. Жарт гумору .... Коротше, я приймаю рiшення, - ти виконуєш! Чи не забула хто в нас начальник? Трохи тата знесiль до сонного стану i нехай вiдпочиває. I помовч. - Дiалог наш продовжився не бiльше пари секунд i для батька пройшов непомiченим. Слава Богу. Тодi завантажую батька. Нехай думає, що хвороба продовжується.
  - Тату, це в тебе пiсля операцiї та наркозу ще шок не пройшов. - звернувся подумки до Ноа. - Присипляй швидше за батька, поки нiхто не прийшов у палату.
  - Так звичайно. - Батька, на моїх очах, почало хилити в сон, очi соловелi. Мандраж та збудження проходили. Вiн широко позiхнув. - Я напевно, подрiм трохи.
  Очi заплющились, i вiн заснув. А я з полегшенням зiтхнув. Закрили чергову проблему. Тимчасово. У коридорi пролунав тупiт пiдборiв. До палати увiрвався лiкар на чолi медсестри Олени.
  - Ось будь ласка! - Вона махнула рукою у бiк батька. - Бачите, всi крапельницi обiрвав. Пацiєнт уже здоровий.
  - Це я вiд'єднав крапельницю. - Доведеться все брати на себе. Сплачувати за рахунками. Що зараз почнеться. - Щоб уникнути...
  - Ти, що з глузду з'їхав? Дурень круглий? Батько у комi! При смертi! Хто тебе впустив у палату? I хто ти такий?
  - Син його. Тимчасово чергую замiсть мами. Вiн кидатись почав, я злякався i всi трубки вiд'єднав. - Зображати маленького, дурного хлопчика важко. Давно розучився. Але треба.
  - Нiчого вiн не кидався! Нормально сидiв, розмовляв, я сама все вiдчувала. Руки теплi... - Поперхнулась, що бовкнула не те, швидко одужала. - Бачила. На лихоманку не схоже.
  Лiкар узяв руку батька, намацав пульс, прочинив повiку, зазирнув у зiницю. Хмикнув.
  - Ну, те що вiн з коми вийшов, це тiшить. Побачив розмотанi вiд бинтiв груди i рани, що майже затяглися. Скептична усмiшка прожженого ескулапа змiнилася на дурну фiзiономiю молодого аспiранта. Але треба зберiгати обличчя та iмiдж досвiдченого лiкаря, тим бiльше що, напевно, це той хiрург, який операцiю робив батьковi i представляє характер поранень.
  - Неймовiрна регенерацiя тканин! - пошепки для себе промовив лiкар. - Феномен! Заживає швидше, нiж на собацi! Охренiти! - Але голосно, вголос, промовив iнше. - Але те, що вiн розмовляв i сидiв, вибач Леночка, я вам не вiрю.
  - Що я зовсiм дура набита, Олександре Миколайовичу? - обурилася молода медсестра, але у поглядi лiкаря читалася однозначна думка. Дура не дура, але... Читати по очах Олена вмiла i сама засумнiвалася в тому, що сталося. - Можливо, я не права. Померзло з втоми, але рана ж затяглася?
  - I не таке трапляється у практичнiй медицинi, Олено. Людський органiзм мало-вивчений предмет навколишнього свiту. - Лiкар-фiлософ, опустив руку на її плече, заспокоюючи пiдлеглу. Плечо у Олени закiнчувалося десь у районi грудей, але сест-рiчка не прореагувала на витiвки лiкаря. Все ще була в глухонiмому збентеженнi. - Не вантажся. Пiшли в чергу, я тобi лiки наллю. Грам п'ятдесят. Та й менi не завадить, змiна важка, а до ранку ще далеко.
   Тут вiн знову побачив мене.
  - А ти хлопчику, так бiльше не роби. Добре, що все обiйшлося благополучно, а якби нi? Iнфекцiю внести в органiзм нiкчемну справу, а вилiкувати людину, важка, неблаго-дарна робота.
  - Зрозумiв. Вибачте, я не буду. - Вимовив я магiчну формулу, що дiє на всiх без винятку дорослих.
  - Молодець. Олена, апарати можеш вiдключити, крапельницю вiдстав убiк, але датчики залиш - поспостерiгаємо.
  Медсестра здiйснила ряд манiпуляцiй iз приладами i вони пiшли лiкується вiд стресу. Я зiтхнув з полегшенням. Пронесло. Далi буде легше, а за три днi всi звикнуть. Головне щоб наукових експериментiв з батьком не проводили, а там прорвемося. Як Ноа?
  - Точно Фома. А навiщо?
  - Що навiщо? Ой, Ноа, не заважай, це я про своє, про особисте. До речi, скiльки вiн пробуде у сонливому станi?
  - Три днi та три ночi. Сiмдесят двi години абсолютного часу.
  - Чого чого? А-а-а... ясно, розумiєш. Не смiшно. - Ну, зараз з матiр'ю розiбратись i вперед. У сенсi назад, додому. Мати звичайно не повiрить хорошiй новинi. Її проблеми. Головне, батько не має проблем. I я не маю. Окрiм однiєї. З'ясувати та помститися. Нехай я не чеченець i не з Кавказу, але залишати безкарним злочин не можу i не буду.
  Багато чого зрозумiло. Випадковим злочин не буває. Що б ми не говорили, але людина завжди переслiдує певну мету. Якщо бандити, то мали пограбувати. Вiдмороженi хулiгани помiряються силою, але у п'яному виглядi та ввечерi. Який сенс вбивати людину рано-вранцi? Маячня. Це кiлери та їх хтось пiдiслав. Але навiщо? Батько комусь завадив, нашкодив чи перейшов дорогу? Через жiнку? Герой коханець? Я запросто, через Свiтло будь-якого конкурента уб'ю. Може бути. Але ж це молодiсть, гормони, кохання! А в нього, рокове кохання в сорок рокiв? Ну, це зовсiм луска. Так, лапав медсестру за колiна. Особисто бачив! Ля-ля-ля. Як розповiм мамулi! Знатимеш, як потиличники дорослим дiтям ставити! Жарт. Нi! Та щоб батько матерi зрадив? Нiколи! А може, i коли? Добами на роботi зникає, медсестри молодi в порiвняннi з матiр'ю, доступнi напевно, лiкарiв люблять, а батько - видний чоловiк, подружки материни заглядаються. Мати часом ревнує до них. Раптом не втримався спокус? Типу - ревнивець чоловiк, рогоносець? Проблеми iз кальцiєм? Роги не ростуть? Зi своїми друзями - рогоносцями? Нi, сцена не з тiєї вистави. Було б шумно, брудно та скан-дально.
  Це не те. Що ще? Через грошi? Ну це взагалi маразм. Вдома грошей на жратву не вистачає. Звiдки у батька бабки? Переджурив на швидкiй допомозi? Приторговував казенними бинтами i аспiрином? Маячня, не його спецiалiзацiя, вiн за забоями, порiзами та акушерством фахiвець. У медицинi, хоч мiсяцями невилазно чергов на роботi, мiльйонером не станеш. Очевидно не те. Посада - профспiлковий бос? Я вже думав про це... Взяли за iншу людину, чи помсту за старi справи? Оце реально. I якщо за iншу людину i не прийняли, то пiдступна помста - реальна справа. А якщо кандидат у мери? Дуже схоже на його бруднi лапи. Вiн єдиний, хто з батькiвських знайомих чогось досяг у життi, якщо це можна назвати досягненням. Хоча все одно досягло. I в принципi мстити йому, є за що, по вiдношенню до батька, хоча б за минуле.
   - Ноа, ау!
  - Ау! Я тут. Не кричи, гадаю.
   - Ти думати можеш?
  - Не смiшно. Сам знаєш, можу.
   - Ну, i про що ти думаєш?
  - Якi ви люди складнi. Дивна сумiш iнстинктiв, почуттiв та бажань. А простiше не можна жити?
   - А як це простiше?
  - Є основнi закони свiтобудови, якi ви називаєте фiзичними. Є основнi закони для живої матерiї. По них живе навколишнiй свiт i ви, люди. Переважно. Я про дивне поняття - кохання, мiж рослинами та тваринами не знаю. Навiть усерединi одного виду, сiмейства. Немає у них кохання. Iнстинкти є. Розмноження, рухи, дихання, харчування та iнших є. А кохання немає. Ревнощi немає. Помсти немає. З'їсти iншого, просто, але через ревнощi? Не розумiю.
  - Пiдростеш, зрозумiєш. Молода ще.
  - Яка молода? Я давно пам'ятаю себе. В iншому станi, але пам'ятаю. На сто циклiв ранiше, нiж ти iснуєш.
  - Молода не в тому значеннi. Чи не фiзичному. Духовному. I взагалi, незабаром мати прийде. Потрiбно лiнiю поведiнки виробити. Пiдготувати її морально та фiзично. До речi, ти не бачиш її де не будь поряд?
  - Та бачу. Вона на першому поверсi лiкарнi, лiфт чекає.
  - А що мовчиш? Заливаєш менi баки стороннiми розмовами про почуття, а про головне нi слова! - Я гарячково став обмотувати батька старими бинтами, прикриваючи поранення, що зарубалися, щоб мати сильно не напружувалася, iнфаркт вiд радостi не отримала. Щойно встиг. У коридорi пролунало перестукування каблукiв i в палату увiйшла, - влетiла на крилах щастя мати. Побувала у лiкаря? Однозначно.
  - Хома! Це правда? Батьковi вже краще? Вийшов iз коми?
  - Та мам, вийшов. Криза минула. Йому вже краще, я навiть з ним розмовляв. Нинi спить, слабкiсть сильна. Але сон здоровий. - Мати вiд радостi почала плакати, без сил опустившись на стiлець.
  - Мам перестань, адже все вже добре. - спробував її заспокоїти, але викликав зворотну реакцiю. Мати розплакалася в три струмки, як маленька дiвчинка.
  - Та я вiд радостi. Жаль майже всi грошi, на лiки витратила. Та бог з ними, добре, що не знадобилися. Завтра здам назад до аптеки. Ти пiсля дороги, втомився, мабуть? Iди додому Фомочка.
   - Я можу ще посидiти.
  - Iди-йди, я сама. Вiдпочинь.
   - Мамо, у мене грошей немає, чи ти зi мною поїдеш?
  - Нi залишуся до ранку, подежурю. Мало що батьковi знадобиться. Сам бачиш, якi тут медсестри та нянечки. Снiгу взимку не допитаєшся.
   - То я пiду?
  - Давай йди. Слава богу все обiйшлося. Вигляд у батька змiнився на краще, на обличчя порозовiв. - Батько справдi змiнився. Зникла мертва бiлизна на щоках, дихання стало рiвним i чистим. Прогрес в наявностi.
  - А ти як думав? - Зустрiла Ноа.
  - Спасибi спасибi. Але я не Юлiй Цезар, одночасно з тобою i з матiр'ю розмовляти. Коротше, Склiфосовський, примовкни до чергового виклику. А то вiдключу, до завтрашнього ранку.
  - Так, помiтно змiнився. Що вдома зробити? - Я вiдiрвав матiр вiд споглядання.
  - А? Ну, так... приберись у квартирi. - Зараз розпочнеться перелiк хвилин на п'ять. Як Зо-Лушцi. - Та й усе у принципi. Поїсти в холодильнику знайдеш. Довго вулицею не гуляй. Я зателефоную ввечерi, перевiрю. - залiзла в сумочку i простягла пару папiрцiв. Грошi. Досить туди й назад, та бiльше! Цiлий вечiр на автобусi кататися. Тобто, мене фiнансують. Дуже радий.
  - Хлiба ще купи. - Вже радий не дуже.
  - I молока зi сметаною. - Зовсiм не радий. Грошей пiсля всiх покупок практично не залишиться. Фiнансування перекрили. Поцiлувалися з матiр'ю на прощання i я пiшов до виходу.
  Надворi вечорiло. Спека почала спадати, потягнуло прохолодою з пiдворiття. Тяжко в лiкарнi перебувати. Запахи, шуми, хвороби - вся обстановка гнiтить. Стiльки болю та страждання. Сiрi стiни лiкарнi просякнутi нещастям до матерiальної щiльностi. Туга. Стати лiкарем? У лазню, нiзащо! Хоч i мрiє батько з мене Гiппократа зробити, це не моя нива. Автобус пiдiйшов майже одразу. I вiльнi мiсця є. До наступної зупинки можна запросто їхати, поки бабуся яка не з'явиться. Синок звiльни мiсце - Так вiльнi мiсця є бабуся. - А в тебе нагрiте...
  Бабуся не з'явилася. З'явилися вiдморозки. В автобусi замерзло бензином та клеєм на ацетонi. Обнюханi та занюханi торчки - мої ровесники. Зараз почнуть чiплятися. Став дуже уважно розглядати мелькаючий за вiкном автобуса, мiський пейзаж. Ранiше подiбнi дiї допомагали уникати iнцидентiв з подiбними товаришами. Сморiд посилився, краєм ока помiтив наближення зграї. Знову починається... Вони що вiдчувають, коли маю грошi? Битися не хотiлося зовсiм, але треба. Виродкам спуску давати не можна, загризуть. Тiльки силу розумiють i бiль. Iншi почуття у них атрофованi, ще десь яких основних iнстинктiв є, але навряд чи. Пiсля клею з бензином, почуттiв i потенцiї бути не може. Батько розповiдав про подiбних клоунiв. Став подумки налаштовувати себе на бiйку. Просто так, без моральної пiдготовки бити людину по фiзiономiї не вмiю. Хоча обличчями цi козлячi морди назвати можна лише умовно. Хтось плюхнувся на сидiння поряд. Ну, починай оббиваний колобок! Зараз я тобi роги начищу, до дзеркального блиску та зграя не допоможе! Нiчого не дiялося. Очiкування явно затягувалося. Замислив щось, хрон ганебний. I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? Хтось плюхнувся на сидiння поряд. Ну, починай оббиваний колобок! Зараз я тобi роги начищу, до дзеркального блиску та зграя не допоможе! Нiчого не дiялося. Очiкування явно затягувалося. Замислив щось, хрон ганебний. I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? Хтось плюхнувся на сидiння поряд. Ну, починай оббиваний колобок! Зараз я тобi роги начищу, до дзеркального блиску та зграя не допоможе! Нiчого не дiялося. Очiкування явно затягувалося. Замислив щось, хрон ганебний. I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати? I зграї не чутно, дивно. Запах є, а звуку нема. Дуже дивна зграя. Це ще гiрше, нiж я передбачав. Ну, що ж, зустрiнемо ворога гiдно, вiч-на-вiч, у сенсi до морди. Тим бiльше що менi час виходити, вже пiд'їжджаємо до моєї зупинки. Намагаючись тримати себе агресивно, рiзко розвернувся. Що ж. Поруч сидiла бабуся. Вiдморозки сидiли неподалiк, але на мене не прореагували. Дивно та пiдозрiло. Вирiшили на вулицi пiд'їхати?
  - Ви зараз виходите? Дозвольте пройти. - звернувся до бабусi.
  - Будь ласка, проходь. - Бабуся обернулася боком на сидiннi, даючи менi вийти з-за сидiнь.
  - Спасибi. - Пiдiйшов до дверей автобуса i встав бiля входу з незалежним виглядом, розправивши плечi i гордо задерши пiдборiддя. Помирати, то з музикою.
  Автобус зупинився бiля зупинки та вiдчинив дверi. Я вийшов. Автобус зачинив дверi та поїхав далi. На зупинцi залишився один. I все? А як же хулiгани? Смертельна бiйка добра зi злом? Крошево зубiв та море кровi? Тiльки людина розумiєш, налаштувався на гiдну вiдсiч вороговi, а в нього облом? Це не чесно! Я скаржитимуся в комiсiю з прав людини! В ООН! Нi! Ще далi та вище! А що там вище до речi? Немає нiчого? Шкода. Тодi не скаржитимуся. Вони мене злякалися! Ганебно злякалися! Ууу... який я крутий! Настрiй пiднявся на недосяжну висоту, не ще вище! Народ, що поспiшає по вулицях, став одразу якийсь одразу дрiбний i непомiтний. Реальне почуття, нiби перемiг ворогiв насправдi. Зберiгаючи горду суперменську виправку, пiшов додому через магазин.
  Що там менi говорили про покупки? Хлiб iз молоком. Але якщо зробити нескладнi арифметичнi дiї, тобто роздiлити всю суму навпiл i на одну частину взяти вдвiчi менше продуктiв, то другої половини суми вистачить на два пристойних ескiмо. Сто рокiв не їв мороженого пломбiру. Зрештою, я заслужив його, чи нi?
  Заскочивши в магазин, отоварився за повною програмою. Морозиво вирiшив з'їсти до-ма, нехай трохи пiдтає. Лiфт досi не працював. Без сумок як уперше, звичайно, легше пiднiматися, але все одно упрел. Дiстався до свого дев'ятого поверху, вiдчинив дверi i побiг швидше на кухню, поки морозиво не закапало менi на сорочку та штани. Встиг. Розкидавши i розсовавши продукти по належним їм мiсцям i поклавши морозиво на тарiлку, пiшов у велику кiмнату i сiв на диван. Пультом врубав телику, погортав програми, зупинився на музикалцi, зробив звук прийнятним для втомлених вух i завмер у блаженнiй нерухомостi. Боже як я втомився сьогоднi! Мало того, що тиждень був повнiстю несхожим на все моє попереднє життя i м'яко скажемо, незвичайним. Повна сюрра i фантастики наполовину з маразмом, так ще сьогоднi отримав вражень вище даху. Мультики з блаженним попом, вiруючими шпигунами, стрес з приводу ранкового дзвiнка вiд матерi, контакти з розумами нелюдськими, дiалоги про сутностi i сутностi. Шаманство та камлання у лiкуваннi пораненого батька i все це за один день! Так! Ще з вiдморозками мало не побився. Чи не забагато вражень, для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? контакти з розумами нелюдськими, дiалоги про сутностi та сутi. Шаманство та камлання у лiкуваннi пораненого батька i все це за один день! Так! Ще з вiдморозками мало не побився. Чи не забагато вражень, для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? контакти з розумами нелюдськими, дiалоги про сутностi та сутi. Шаманство та камлання у лiкуваннi пораненого батька i все це за один день! Так! Ще з вiдморозками мало не побився. Чи не забагато вражень, для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? для юнака нiжного вiку? Це ж скiльки я сил духовних, нервових i природно фiзичних витратив? Жах! Не пiддається жодному облiку! Ще б сьогоднi з батьковими кiлерами розiбратися i тодi спати з усвiдомленням виконаного синiвського обов'язку. Але перш нiж розiбратися не завадило б з'ясувати, хто це i з чим їдять. Морозиво у шоколадi це клас! Не помiтив, як одну штуку, i з'їв. Збiгати за iншою? Пiзнiше. I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що? I Ноа десь не чути. Чи образилася чи що?
   - Що значить образилася?
  - О Привiт! Знову пiдслухуєш?
  - Що означає пiдслуховуєш? Пiд ким чим слухаєш?
  - Ти спецiально ставиш iдiотськi питання? Знущаєшся? Простi iстини потребують глибокого розумiння дiйсностi.
   - Iдiот - рiвнозначно визначенню дебiлу?
  - Так. Майже. Твiй словниковий багаж виростає на очах.
  - Слова я все знаю, внутрiшнi значення не завжди вгадую. То що таке образилася i пiдслуховувати?
  - Ну.. - Я почухав у потилицi, спробуй поясни те, що завжди знав i знаєш. - Ну, образилася, образитися - це таке людське почуття ... еэ.. Типу коли по головi отримає нi за що. По головi - це фiгурально висловлюючись. I не вибачаться, а той будь-кому, помститися не може вiдразу i типу помста затаює i вичiкує. Чи скориставшись ситуацiєю i самому кривднику по головi дати, або якщо кривдник сильнiший, взагалi з ним не спiлкуватися. - Фуу..., ну я i сказав, прямо як Даль.
   - А пiдслуховувати?
  - Це коли слухають чужi слова чи думки без дозволу. Випадково чи навмисне значення не має. Але дуже негарно i непорядно. Хорошi, iнтелiгентнi люди, чи розуми, так не роблять.
  - Зрозумiло. - Ноа задумалася, потiм видала гiпотезу. - Тобто, ти думав що я образилася, що ти менi дав по головi фiгурально висловлюючись i я тому пiдслуховувала, що б тобi помститися?
  - Ноа, ти остаточно мене заплутала. Нiчого складного я не думав, вiрнiше подумав ... вiрнiше сказати подумав, але iнакше, хоча ... Коротше, вибач якщо образив, але бiльше не пiдслуховуй.
   - Я ж сказала, буду приходити, коли покличеш, чи ти припускаєш iнше?
  - Ноа! - благав я, закотивши очi в стелю. - Ти мене дiстала! Ти iнодi буваєш такою складною, що я тебе абсолютно не розумiю. Давай зав'яжемо. Нi. - Нi, краще iнакше скажу, а то знову доведеться пояснювати значення слiв. Давай припинимо цю розмову? Залишимося друзями?
  - Давай. Чого ти мене покликав?
  - Оце правильно, ось це по-нашому. Саме. Ти можеш менi допомогти встановити чого?
  - Командуй. Говори.
   - Встановити людей, якi хотiли вбити мого батька?
   - Це можу.
   - А як?
  - Як зазвичай. Потрапляємо в iншу людину, на певний час. Встановимо обставини справи i вийдемо.
   - Засипати треба?
  - Зараз уже нi, не обов'язково. Ми один одного знаємо i перемiститься в iншу свiдомiсть не складе труднощiв. Я знаю, куди ти хочеш потрапити. Тiльки посади, або поклади своє тiло. Оболонка непритомна не контролюється, може впасти, поранившись. Доведеться лiкувати.
   - То який базар, вилiкуємо!
  - Сил багато лiкування забирає та уваги. Оголювати iншi дiлянки доводиться, де менi потрiбно бути постiйно. Краще обiйдемося без травм.
   - Оголяти iншi дiлянки - це ти про свою вiйськову службу?
   - Що це?
  - Потiм поясню. Твоя протиракетна оборона?
  - I це зокрема. Готовий?
  Я вiдкинувся на подушку, лiг, вмостившись зручнiше. Раптом нестерпно засвербiла нога. Я потягнувся до неї зняти свербiння i раптом уже полетiв через безодню в iншу свiдомiсть.
  
   А Я, ВСЕ ЗНАЮ...
  
  - I ти пропонуєш одягнути ось цю робу? - Чужа - моя рука, вказала на бiлi халати, перекинутi через спинку стiльця.
  - А чо бос? Одягаємо медичнi халати, марлевi пов'язки на морди та вперед. Пiднiмаємось на поверх, заходимо в палату. Пару пострiлiв з глушником, контрольний в потилицю i назад, тим самим макароном. - Судячи з життєрадiсного вигляду коротко стриженого, рудого блондина - високим iнтелектом товариш не блищав. Вiдразу видно - шiстка за життям.
  Чужа - наша рука забарабанила пальцями по стiльницi. Пальцi були короткi, з широкими нiгтями та жорсткою чорною вовною на фалангах та зап'ястi. Вiдчувалася прихована, жорстока сила в руцi. Зараз я точно в мужику, i мужику конкретному, оглядати себе не треба i так все ясно.
  - Ноа, ми в ньому? Це тi товаришi, якi покалiчили мого батька?
  - Так. У якому перебуваємо нашi свiдомостi, - головне серед них. - Мовчання затягувалося. Головний серед кiлерiв замислився. Але крiм дурного мотиву з недавно попу-лярної попсової пiсеньки про зайчик мою, iнших думок я чомусь не почув. Але почуття роздратування i страху я розрiзнив. Чогось i когось бос дуже боявся. Нарештi градус почуттiв дiйшов до кипiння.
  - Ти що, фраєре, надивився американських бойовикiв? Це там лiкарня, як мiсто, одне одного нiхто не знає. А ми йдемо до нашої, мiсцевої! Тим паче ввечерi! О одинадцятiй годинi! Та ми там будемо, як три тополi на Плющiсi! Три лiкарi прийшли за нiчними аналiзами? Прийде зачищати всiх пiдряд! Це мiнiмум три трупи, двi баби та мент! Плюс сам клiєнт! А вiн на шостому поверсi лежить! На виходi охорона! Шухер на всю лiкарню нам не потрiбний!
  - А що робити? - пролунав новий голос з iншого кута кiмнати. Ми з шефом обернулися всiм тiлом на звук. У кутку сидiв третiй чоловiк i чистив нiгтi рук зубочисткою. Невеликий, непомiтний чоловiк рокiв тридцяти п'яти, з пiсною мiною на нуднiй фiзiономiї. Тракторист - трактористом. Кряжистий, з розвиненою мускулатурою, але трохи заплив жирком.
  - Не знаю. Поки не знаю. Але якщо ми до ранку завдання не виконаємо, наслiдки для своїх дуп представляєте.
  - Як не уявляємо! Не виконаємо ми, - виконають нас! - подав голос життєрадiсний i заспiвав трохи фальшиво.
   - На запорошених стежках, далеких планет, залишаться тiльки слiди.
  - Вiд тебе дурня залишаться не те, що слiди, а вони не залишиться! Насамперед за-чистять, а я допоможу.
   - А що я зробив такого?
  - Ось що не зробив. Не змiг iз першого удару завалити клiєнта, тепер страждаємо через тебе.
  - А ви що, краще? Теж не замочили з першого удару. Хто знав, що вiн прудкий? Я ж казав, що ножем гiрше володiю, нiж стволом. Це ваша iдея начальник, ножем зарiжемо - ножем. - передражнив шефа пiдлеглий, той стиснув щелепу до хрускоту в зубах, але стримався. - Треба було зi стовбура замочити, пару пострiлiв та контрольний у голову. I вуха для звiту вiдрiзати! - засмiявся своїм жартом.
  - Нi. Всi. Ти мене вже дiстав своєю тупiстю. - Начальник рiзко сiпнувся через стiл i схопивши за комiр стриженого, рудого блондина, ривком пiдтягнув до себе, до рота. Я навiть зусиль не вiдчув у його руцi - величезна мiць була в цьому начальнику. От би менi такi м'язи накачанi. Треба буде схожим на спортзал, похитуватися. Цiкаво, вiн йому голову вiдкусити зiбрався? Чи вухо?
  - З-за такого цапа як ти нам разом доведеться вiддуватися. Добре Петрович не знає. Бувай. А ти знаєш. Вiн випадкових осiчок не любить. - висловивши зауваження блон-дину у вухо зловiсним, гучним пошепком, рiзко вiдштовхнув вiд себе. Життєрадiсний пiдпорядкований, з гуркотом вiдлетiв разом зi стiльцем до дальньої стiни кiмнати. Але летiв мовчки, не матюкався в польотi i звуку не виронив. Злякався шефа, зрозумiв що переборщив iз жартиками.
  - I з таким бидлом доводиться працювати. Виконувати небезпечнi завдання. - Нарештi пролунали першi думки в головi мого пiдопiчного. - Так все добре починалося i як бездарно закiнчується. Задом вiдчував, що не треба зв'язуватися самому. Облиш свободу маневру! Але немає! Сунула нелегка дурня, головою в поштовх! Що ж робити? Що? Час iде, як вода в пiсок! - Знову забарабанив пальцями по столу. - Може справдi, костюмований бал органiзувати? Тiльки замiсть медикiв, у пiжами хворих переодягтися? Типу, ми зайшли у гостi з iншого вiддiлення?
  - План лiкарнi де? - Тракторист, що розглядав якийсь листок, метнув його через стiл шефу в руки. Розклавши перед собою папiрець, той уважно розглядав схему. То це лiкарня де батько лежить! Ось i палата батькiвська, позначена хрестиком. Не вгамувалися ще? Вирiшили справу довести до кiнця? У мене ж там i мати чергує! Тобто батька гримнуть, мати з медсестрою Лєною, до купи пiде? I мента на виходi? Круто батьки цiнують! Ставки високi. Замовлення конкретне. Петровича. Що це за Петрович? Клiкуха дивна. Був би Рваний, Косий, Кульгавий, Китаєць, Японець. Це зрозумiло - блатата. А Петровичу? Пiзнiше додумаємо.
  - Вован. В принципi, Рудий каже. - подав голос кряжуватий.
  - А я що говорю. - подав голос життєрадiсний. - А ти одразу в морду!
  - Примовкни! Говори, Семеничу.
  - Часу у нас операцiю складнiше опрацьовувати нi, з iншим мiсцем та часом. Доведеться на халяву спробувати. Тiльки не лiкарями прикинуться, а хворими. Для лiкарiв нашi пики простоватi. Пройдемо через iнше вiддiлення, де мента немає, або через прилад, вiдразу на другий поверх потрапимо i через лiфт до клiєнта на поверх. Тiльки всiм iти, немає сенсу. Один на шухерi, другий прикриває, Рудий виконує замовлення. - Ну Семенович, вiчно мої думки читає! Йому б у цирку виступати, фокусником - гiпнотизером. Думки чужi читати. Значить, вiрне рiшення, думати нiчого бiльше i нiколи. На цьому i зупинюся. Рудого на дiло i пiдставити. Все на нього звалю у разi невдачi. Мертвi не базiкають, а шкури з Семеничем збережемо. Семенич менi ще потрiбний буде. Кадри оголювати не можна.
  - Добре! - припечатав долонею по столу бос кiлерiв, пiдбиваючи пiдсумки розмови. - Якщо немає iнших варiантiв, розробляємо що є. Все до столу.
  Бригада нахилилася над схемою лiкарнi. Ну тварюки тремтiть! З мене хочете сироту зробити? Фiг вам! На олiї!
  - Ноа. Ти ще тут?
  - Так. Присутня.
   - Убий його!
   - Не можу.
   - Чому?
  - Ми в ньому, уб'ю його, уб'ю тебе. Не хочу.
   - Гаразд, а якщо мене в ньому не буде, уб'єш?
   - Нi.
   - Чому?
  - Вiн також частина мене, але нежива. Як твiй палець, наприклад. Навiщо менi вiдрiзати свiй палець? Якщо вiн хворий, його треба лiкувати, а не ампутувати.
  - Гуманiстка? Добре Ноа, ця людина справдi хвора. Вiн, образно висловлюючись, хоче обрiзати тобi решту пальцiв по лiкоть. Давай його лiкуватимемо. Ти знаєш як його вилiкувати, щоб життя медом не здавалося?
  - Нi. Пропонуй.
  - Вбивати не можна, калiчити? - забурчав живiт мого клiєнта, i майнула цiкава думка... - Я, здається, знаю. Змiнити його мiзки ми можемо, але ми можемо позбавити його те, що дозволяє йому здiйснювати свої дiї. Здогадалася, про що це я?
  - Нi. Туманно.
  - Його дороге здоров'я! Нам не треба його вбивати, нам треба його нейтралiзувати. Нехай у нього, при перших же думках про заподiяння шкоди iншим людям, а значить i тобi теж, спалахує напад дизентерiї. Це хвороба така, коли вiдбувається бурхливе виверження не перетравлених продуктiв.
  - Я знаю. Далi викладай.
  - Не смертельний метод, але досить сильний, щоб потрапити до лiкарнi. Двадцять один день у iнфекцiйному вiддiленнi, його приголомшать. А пiсля третього, або четвертого курсу лiкування, вiн сам зрозумiє причину хвороби та стане абсолютно безпечним. Та й господарi вiд нього вiдмовляться, адже за великим рахунком, кому потрiбнi засранцi? Ну як пiдiйде такий варiант?
   - Думаю так.
   - А чи зможеш це зробити?
   - Зможу.
   - Роби!
  - Нi. Спочатку вийдемо, а то ти теж принади хвороби вiдчуєш. Пам'ятаєш, як у батька?
  - Та вже... Краще не треба. Тут ти маєш рацiю, сiпаємо звiдси. До речi, його помiчникiв теж треба пiдлiкувати вiд жорстокостi. Аналогiчно. Бригада кiлерiв - дристунiв. Клас! Це ганьба на все життя! Прикол! Давай, одним оком подивимося? Метод ти знаєш, перевiримо дiю? Тiльки спочатку з помiчникiв починай, а потiм i до бригадира.
  - Добре. Як важко стане, вилiтаємо.
  - Зрозумiв. Наперед. - Помiчники, що сидiли навпроти мого боса, раптово почали блiднути, одночасно схопившись за животи.
  - Ти чим нас сьогоднi за обiдом нагодував? - спитав похмуро Тракторист у Рудого блондина.
  - Де зазвичай брав, у Азера. Самi ж шашлики захотiли. - почав виправдовуватися Рудий, зовсiм втративши колiр обличчя i волосся, ставши альбiносом - бiлим, як накрохмале простирадло.
  - Вiн що з песика робить шашлики? - стиснувши обома руками живiт, спитав тракторист. Несподiвано по-бабчинi верескнув i кинувся геть iз кiмнати.
  - Уб'ю гада! - здавленим голосом просипiв Рудий i навшпиньки поплентався слiдом намагаючись не розтривожити кишечник. Бос з подивом подивився на своїх бiйцiв i раптом теж вiдчув рiзкий тягар унизу живота. Там щось почало вирувати, поштовхами пробиваючись до нижнього виходу.
  - Менi звiльните мiсце! - закричав пораненим бiйцям i кинувся за ними, а я назад у своє тiло. Тiло мучилося аналогiчними проблемами, як i бригада кiлерiв. Довелося жваво схопитися з дивана i бiгти до рiдного туалету. Мучився недовго, але вийшли всi снiданки та обiди за останнi днi. Легкiсть у шлунку i тiлi утворилася незвичайна.
   - Вибач, трохи - трохи тебе зачепила.
  - Та вже здогадуюсь, що без тебе не обiйшлося. Дизентерiї не буде?
  - Нi. Силу не розрахувала. Побiчний ефект.
  - Не свистiла б уже. Чи не розрахувала, не врахувала. - Пiшов на кухню поповнювати втраченi калорiї. Так бiльше, бiльше! Кiло та мега калорiї! - З бандюгами покiнчено?
   - Найближчими тижнями будуть недiєздатнi.
   - Чи можу спати i жити спокiйно?
  - Абсолютно. Вони пiд моїм наглядом.
  - Спасибi. Давай до ранку розлучимось?
  - Надати вiдпочинок органiзму? Не розумiю, але згодна.
  - Тодi добранiч. Завтра зiдзвонимося. - Швидко напхав шлунок, все що знайшов у холодильнику. Сили остаточно покинули голову, перемiстившись на боротьбу з продуктами в живiт. Захотiлося так сильно спати, що ледве дiстався до свого лiжка. Скинувши одяг, бухнувся пiд ковдру i одразу вiдлетiв у сон. Нормальний людський сон, без мультикiв, Ноа та iнших дурниць.
  
  Прокинувся вiд чужого шуму. Дзвонили у дверi. Наполегливо та довго. Як зомбi встав i пiшов вiдчиняти. За порогом стояла мати, змучена, але щаслива.
  - Доброго ранку! Ну ти й спиш мiцно!
  - Доброго ранку. Скiльки часу?
  - Уже десять. Ой! Теж спати хочу, сил немає. Дочекалася ранкового обходу. Лiкарi ошарашенi, як батько на поправку йде. Спить. Сон добрий, здоровий. Сказали, що подiбного нiколи не бачили. Смертельно поранена людина i так швидко одужує. Феномен.
  - Дуже добре. Мам, я ще посплю пару годин?
  - Iди, йди звiсно. - цмокнувши в щоку, мати втекла на кухню, а я поплентався до себе в кiмнату.
  Лiг, але сон кудись зник. Але й пiдводитися з лiжка не хотiлося. Понiжитися? Зраджувати нiжностi? Слухай друг, а Петрович - папулiн однокласник! Кандидат у мери! Вiн замовник, бiльше нема кому! I бiйцi його. Прокрутив у головi спогади про пригоди в новому росiйському. Точно! Вiн секретарцi щодо батька щось казав, начебто б бiльше не бачив його. А пiсля мого вiдходу на своїй нарадi замовив батька! Ну цап... Ну бережися. Помстися я тобi. Тiльки як? У чому твоя сила Кощiй Безсмертний? У яйце? Голки? Силi? Здоров'я? У зв'язках? У грошах? У грошах! Грошi - єдина його сила! Позбавити грошей та сила пропаде! А як? Подумаємо. Але щось думати не хотiлося. Хотiлося нової подорожi по чужих мiзках. Звикли за останнi днi до них. Може попросити Ноа, нехай вiдправить у кого не будь?
  - Ноа! Аллi! - А у вiдповiдь тиша. Знову зникла десь.
  - Гей! Виходь!
   - Я тут.
  - Вiтання! Доброго ранку! Як спалось?
   - Я не сплю, ти ж знаєш.
  - А де тодi зникла? Я вже думав загубилася у свiтових океанах.
  - Експеримент проводили зi мною. Разом.
   - А ти що вiдмовитися не можеш?
   - Нi.
  - Чому? Це сильнiше за мене.
  - Як цiкаво... - Протягнув я. Але розпитувати не хотiлося. Сверблячка подорожi перебивав усi iншi бажання та думки. - Слухай, пiшли прогуляємось у кого не будь? До обiду я вiльний.
   - В кого?
  - Ну... типу... О! У ровесника, можна трохи старшого вiку. Тiльки не в дiвчисько! I на пляжi повалятися. Клас!
  - Нудно. Елементарно мислиш. Найкраще збирати додаткову iнформацiю. Корисно для розуму.
   - Якщо не дуже обтяжливо, то згоден.
  - Тодi пiшли. - Я заплющив очi в передчуттi.
  
   КОСИНУС, ПЛЮС БАБКИ.
  Перелiт вiдбувся миттєво, легко та безболiсно. Дихнуло в обличчя рiчковою водою i теплим вiтром. Розплющивши очi, я побачив перед собою розкриту книгу. Сторiнки її були поцяткованi математичною абракадаброю, в якiй лише зрiдка зустрiчалися знайомi символи. Навколо людно i галасливо. Народ у мiнiмумi верхнього одягу. Поглянув поверх книги i дiзнався про мiсце, де виявився, це був пляж. Логiчно. Не дивлячись на робочий день, народу багато, переважно молодняк обох статей, вiд чотирнадцяти i старше. Ну, а я хто? Зараз розберемося... Судячи з книги, студент якийсь... Чи студентка? Прислухався до свого нового тiла ... ... Не ... Точно чоловiк ... Що ж спасибi i за це Ноа.
  В головi зазвучали незрозумiлi слова... - Ех, мала оперативка у моїх мiзкiв, не вантажиться нi чорта! Та й БООТи дiстали... Настав час перезавантажуватися... Коротше, Сева, тисни СКЕЙП i у воду, поки зовсiм не згорiв. - Вода це клас! Вода - це життя! I плавати ти Сева вмiєш. Це радує.
  Приємно освiженi рiкою, я i Сева, пробралися крiзь тих, що загоряли на своє лежище. Вчити квитки, студенту жахливо не хотiлося, а сидiти просто так, нудно та нудно. Вiн пiдвiвся на лiктях i з цiкавiстю озирнувся на всi боки в пошуках пригод. Увагу привернули три подружки, що загоряли праворуч вiд нього, трохи ближче до води. Дiвчата були однi, схоже сумували... Сiвби, якi проги повисли.., не iнстальованi... Двi телицi навороченi, особливо та в червоному купальнику, а у третьої подружки - Бери збiйнi є... але не багато. Пiдсумок позитивний, конфiгурацiя цiлком вiдповiдає програмному забезпеченню. Що ж, спробуємо увiйти на їхнiй сайт.
  - Фу! Студент вантажить мiй розум конкретно. Ще гiрше нiж ти Ноа.
  - Неправда. Я висловлююся в змiстовому змiстi бiльш зрозумiло, не вдаючись до абстрактних понять i сленговi вирази.
  Сева спритно схопився з пiску, i витягнувши з кишенi останнiй стольник, збiгав до кiоску, де купив чотири морозива. Куди нам стiльки Сева? Думаєш з'їмо? Якщо нi, то надкусаємо? Повертаючись назад i проходячи повз подружок, студент звабливо посмiхнувся. Ясно, що зараз почне активно клеїтися. Дiвчата невиразно знайомi... Бачив я їх десь... Ну звичайно! ! Це ж Ольга, де я був! I вiрнi подружки - Вєрка та Свiтка! Прикол... Вони щодня на пляж їздять?.. А Сева, на Ольгу запал... Ох, не знає студент, що вона стервоза! I не попередити його нiяк... З iншого боку, хлопець не промах... Не дурень начебто... Розбереться. Як вiн там мовив?.. Проiнсталює пару разiв на своєму вiнчестерi, i скине в кошик... Або лоху скине... Вивернеться.
  - Привiт дiвчата! - Дiвчата глянули в його бiк спочатку розсiяно, потiм iз явним iнтересом. - Як погода?
  - Вiтання! - вiдповiла найжвавiша з них. - Жарко.
  - Морозиво не бажаєте, для прохолоди? - Подружки стрiмко перезирнулися, загадково хихикнувши. - Безкорисливо пропоную. Менi одному багато. Перестарався.
   - Якщо тiльки трохи.
  - Прошу, частуйтесь! - Вiн присiв навпочiпки i вручив кожнiй дiвчинi по морозивi. Ти, що з глузду з'їхав? А ми? А я? Та й методи у тебе знайомств. Так i без штанiв залишимося...
   - Спасибi.
  - Я дивлюся, ви тут сумуєте, а я поряд у тузi квитки повторюю. - Вiн показав рукою на своє лежище. - Може, разом нудьгуємо? Мене, Сева звуть, а вас?
  - Приєднуйся Сева. - Активна дiвчина посмiхнулися - вiдчувається командир пiдру-жек. - Сумую з нами... Мене Оля звуть, це Свiтлана, а це Вiра. Але дивись, це тобi даремно не пройде. Я наприклад, пiсля морозива дуже люблю мiнералочки випити, та й дiвчата теж...
  - Натяк зрозумiв, немає проблем! - Жаром вiдповiв Сева, з натхненням оглядаючи нових знайомих. Враження переповнювали не лише голову, а й плавки. Бовтаючи свiтську дурницю, вiн безперервно думав своєю комп'ютерною мовою.
  Мав рацiю все-таки був Беня - хакер. Жiнки це як iнет. Тiльки зв'яжешся, i одразу бабки з рахунку починають випаровуватися... А цих трьох перекачати треба, хоч би в архiв. Програмне забезпечення оновлювати необхiдно, iнодi, а то повиснеш як гвинт дев'яносто восьмий, мiж п'ятим i шостим поверхом. Звичайно краще б видiленню до кожної кинути,.. трьох вiдразу сервер не потягне.... Вони блоком ходять? Не зазипiлитися, як користувач ... Знайдемо коди, паролi, розкриємо, подивимося i якщо сподобатися - проiнсталюємо .... Не в першiй ... А що б процесор не посипався, ми двi проги на чужi вин-ти скинемо! Олег з Ромкою вже з тиждень порожнi висять, а тут все-таки екшен є ... У червоному купальнику цур моя, собi залишу, раптом стратегiя вийде. - Так Так. Наскiльки я зрозумiв iз Севиного базару, дiвчата йому сподобалися. Але своєрiднi висловлювання вантажать за повною програмою. Хакер зрушений.
  Сiвба мухою злiтав за мiнеральною водою та парою банок пива. Перетягнув свiй нехитрий скарб до дiвчат i розпустив пiр'я, як павич свiй ажурний хвiст. Не минуло й пiвгодини, як подружки в захлину реготали над його анекдотами i приколами, а його коронний номер з носовою хусткою, яку вiн на очах у всiх поклав у пiдручник i дiстав з Ольгиного лiфчика, взагалi спричинив фурор. Дiвчата вiдразу стали просити розкрити секрет фокусу. На що Сева замогильним голосом вiдповiв, що це диво вiн успадкував вiд великого магiстра i якщо вiдкриє комусь не будь цю таємницю, то спричинить жахливий прокляття. Але вiн готовий ризикнути, якщо кожна з них цiлує його десять разiв! Вiра вiдразу погодилася i полiзла цiлуватися, Ольга спочатку показала йому мову, але потiм теж погодилася. Лише Свiтлана пирхнула i навiдрiз вiдмовилася цiлуватися.
  - О, жiнки! Вам iм'я - вiроломство! - I пiднявши руки до неба, звалився просто на ноги подружок, прикидаючись убитим. Регот вiдновився. Недовго думаючи, його облили мiнералкою i стали лоскотати. Не стримавшись, Сева зареготав разом iз ними.
  - Ходiмо спокутуємось? - запропонував вiн вiдсмiявшись.
  - Час! - I вони всiєю юрбою полiзли у воду.
  Вдосталь накупавшись, вся компанiя знову зайнялася розвагами. Дiвчата пiдколювали Севу, вiн давав гiдну вiдсiч. Було весело та прикольно. Сходивши ще кiлька разiв викупатися i випивши всю мiнералку з пивом, дiвчата зiбралися додому. Сiвба, як справжнiй джентльмен, зголосився їх проводжати. Всю дорогу, в електричцi та трамваї, Сева продовжував розповiдати анекдоти i ставити дурнi питання, вiдповiдаючи на якi, вся компанiя реготала до-упаду. I я разом iз ними. Але беззвучно. Навiть стало прикро. Проводивши подружок до будинку i взявши їх адреси та телефони, студент культурно попрощався, обiцяючи зателефонувати, коли зберуться з друзями на дискотеку. Те, що всi йдуть разом, сумнiвiв нi в кого не викликало.
  Грошей майже не залишалося, тiльки на автобус, а треба було ще обов'язково зайти на пошту, забрати вмiст абонентської скриньки, який Сева тримав другий рiк. З дня на день вiд одного iнтернетiвського знайомого зi Швецiї, повинна була прийти бандероль з кишеньковими довiдниками логiчних мiкросхем та їх росiйських аналогiв. У Севи були цiкавi думки щодо полiпшення свого комп'ютера iз застосуванням мiкросхем нашого виробництва. Коштували вони дешевше за iмпортнi i ненабагато їм поступали, а деякi навiть перевершували за окремими параметрами. Вийти чи нi, не вiдомо, але спробувати хотiлося. На жаль, жив Сева на околицi, i дiстатися до будинку iз центру було непросто. Я чув, як Сева злитися на себе за своє марнотратство на пляжi. Особливо коли вiн їхав у переповненому, задушливому автобусi, затиснутий спiтнiлими тiлами пасажирiв. Але найнеприємнiше було те, що вiд пошти, доведеться тягнутися додому, пiшки. Грошей на мiсцевий автобус не було, а це хвилин сорок за спекою.
  Так... Жiнки нам обходяться недешево. Так i буває, спочатку пускаємо пил в очi, а потiм сумно тягнеться додому пiшки. Благополучно випавши з переповненого автобуса, Сева зайшов на пошту i вiдкрив своїм особистим ключем абонентську поштову скриньку. Усерединi лежала бандероль. Клас! Нарештi тепер подивимося, хто кого помає! Вiн зачинив ящик i тут же, розламавши сургучний друк, розгорнув бандероль. Всерединi, як вiн i очiкував, лежали двi книжки кишенькового формату, в м'яких обкладинках i англiйською мовою. Але це вже деталi, сканер у друзiв є, а програма-перекладач висiла на гвинтi давно. Пiратська версiя, але працювала досить прийнятно. Приємнi спогади про пляж та райдужнi перспективи, скрасили наш нудний шлях до студента додому.
  Чи не час вийти? Прокинутися? Нi, проводимо товариша до квартири. Скрасимо його самотнiсть. Вулицю та район я знав. Колись, рокiв зо два тому, ми їздили сюди з батьком. Вiн допомагав якомусь товаришу перевозити пiанiно, чи стiнку. Чи не перевозити, а збирати? Втiм, не важливо - головне орiєнтувався я в районi легко. Сева пiдiйшов до старої п'ятиповерхової хрущовки i вiдчинивши металевi дверi, збiг на п'ятий поверх. Двiчi натиснув кнопку дзвiнка, почекав, дверi не вiдчиняли.
  Дивна тиша за дверима, мати має бути вдома, їй сьогоднi в другу. У магазин пiшла, чи до сусiдки? Облом. Чекай тепер до другого пришестя. Сiвба судорожно почав нишпорити по кишенях штанiв. Оп-па! Ключi вiд квартири були iз собою! Чисто рефлекторно, йдучи з дому, засунув їх у кишеню, i, як виявилося, дуже до речi! Вiдчинивши дверi, вiн вбiг усередину i не знiмаючи черевикiв, насамперед увiмкнув комп'ютер. Поставив його в режим прийому мила. А що це за фiгня?
  - Електронна пошта. - Зустрiла Ноа.
  Тiльки пiсля цього, скинувши черевики, кинувся на кухню. Пити хотiлося сильно, а в холодильнику пропадав без дiла вишневий компот. Пиво краще, але, на жаль, пиво п'ють i забезпеченi люди, а я ще тiльки що вiдбувся. Напившись щиро, Сева зняв сорочку i сiв за комп'ютер.
  Я ледве розлiпив очi. Пiсля вчорашньої метушнi i хвилювань провалявся на лiжку, мало не до пiв-другої!
  - Спасибi Ноа! До зустрiчi.
   - Бувай.
  Якщо далi так пiде, то можна i в летаргiчний сон впасти! Дихнутиму двадцять чотири години на добу i не розбудить нiхто. Батько сказав - не дасть будити, а вiн такий. Конкретний. Чисто, пацан сказав - пацан зробив. Почувався неважливо, але до Ної вирiшив не звертатися. Зрештою, свої проблеми треба намагатись вирiшувати iнодi самому. Зарядку зробити? Її... я що, шиза? Зарядку о другiй годинi дня робити? Лiнь. Краще очi холодною водою промокнути i мiцної кави ковтнути. Сказано зроблено. Ходкою, що заплiтається, поплентався до ванни.
  Матерi у квартирi не було, знову пiшла до батька? Треба буде ввечерi сходити до лiкарнi. Намочив руки холодною водою i обережно протер опухлi очi. Стало краще. Небагато подумавши, набрав повнi жменi води i опустив у них обличчя. Стало дуже добре! Повторивши цю процедуру рази три, вирiшив, що вистачить знущатися над молодим органiзмом, що росте, пора його годувати. Печиво в хлiбницi було прикрите запискою матерi. Як я й припустив, вона пiшла до батька. Надкусив печиво, мало не зламавши зуб. Судячи з фортецi та сухостi, настав час смiливо справляти ювiлей. Пiд девiзом - десять днiв без їдцiв.
  Кава вийшла мiцна i солодка. Снiданок менi нагадував прочитану десь фразу про дiалектику - єднiсть протилежностей. Так ось, протилежностi, це усу-шений до цегляної твердостi печиво i солодкий кави, а єднiсть, як розумiю, мiй шлунок. Трохи розiгнавши кров, пiшов заправляти лiжко. Але дiйшовши до лiжка, бухнувся назад. Ще трохи поваляюсь. Думати можна лежачи на лiжку.
  Веселий хлопець ти Сева. I вода в рiчцi тепла ..... Треба буде на пляж зганяти, а то лiто скоро закiнчитися, а я бiлий як приведення, лише мiсцями обгорiв. Погано, що Се-ва думає нiби росiйською, але нi фiга незрозумiло. Проги, сервери, БООТи... Галiма-тья..., повна шиза, а студент полiтехнiчного iнституту. Вони там що, круто просунутi?.. Треба спробувати вчинити. I комп у предкiв виклянчити обов'язково. Без копа в пристойному суспiльствi як лох ... А як вiн з дiвчатами познайомився! Ех, менi б так умiти...
  Але в мене справи важливiшi... Я став напружено думати про кандидата в мери мiста, або, по-розумному, виношувати плани пiдступної помсти. Вбивати його не можна, як нiяк тварюка божа, хоча звичайно тварюка ще та... Тут треба якось iнакше пiдiйти до вiдплати... Вчинити як iз виконавцями, тiльки акуратнiше i без залучення Ної? Думай Хома, думай! Є така нагода... Точно є... Але де? Як? Нiчого гiдного уваги не вигадувалося... Дитячi витiвки - Плюнути з балкона на голову, показати фiгу з-за рогу, спалити поштову скриньку, захопити в заручники, а потiм пiсля болiсних тортур, повiсити на власнiй краватцi, втопити в унiтазi , публiчно принизити i образити... Маячня дитини-переростка. Жодної фантазiї. Не вмiєш ти Хома мстити ворогам...
  Я встав лiжка, пройшов у велику кiмнату, поставив компакт-диск у музичний центр i розвалився на диванi. Полилася струменем по вухах плавна мелодiя, чудове тло для болiсних роздумiв. Не моя... помста зброя слабкого. Жiнки i дрiбнi народи. Коли немає сил i мужностi зустрiти ворога грудьми у чесному бою, чи на дуелi... Минули часи героїв. Ми дуже розумнi i боягузливi для чесної бiйки. Але не будемо про сумне. Є i свої принади в пiдступнiй помстi. Зло має бути покаране, а як i колись - це не принципово i не важливо. Слабому тiлом, але сильному духом, проститель-но застосувати нишком кинджал i отруту.
  Що ж, пiдемо простим логiчним шляхом. Якщо життя мерзотника чiпати не можна i здоров'я теж, залишається торкнутися того, чим вiн дорожить найбiльше. Це влада та грошi. Як я генiально вчора увечерi припустив. Але грошi для Петровича - основа влади i анiяк не навпаки. Позбавити грошей i вiн автоматичний стане тим, хто вiн є насправдi - бидло. З дiагнозом ясно. Залишається справжня дрiбниця, позбавити кандидата грошей. Ха-ха-ха! Гарна дрiбниця - нiчого сказати! Його мафiя пiдгодовує, фiрма в нього торгова, оптова, не на збиток працює. Спробуй у жадiни грошi забери, особисто голову вiдкусить. Якщо встигне. Вiн грошi мафiї, та й прибуток фiрми можливо вiдкладає на особистий, iменний рахунок. Подуманий. Петрович не дурень. Готовий посперечатися на будь-що, але в розумних межах.
   ним меном дiло мати.
  - Добре. Твоя допомога, менi скоро доведеться знову. Справа в тому, що я хотiв би для себе комп'ютер взяти, а в цiй справi - дилетант. Так що, пiд твою вiдповiдальнiсть, купити, зiбрати, налаштувати та в iнтернет вивести.
  - Так легко! Менi така робота на радiсть. Коли буду собi залiзо брати, замовлю все у двох примiрниках.
  - Грошi на покупку дати? Скiльки?
  - Та кинь, Хомо, зроблю безкоштовно. Мiй подарунок.
  - Спасибi. Якщо не секрет, як ти крадiжку з банку вчинив? - Я показав на пакет iз грошима. - Хоча б загалом.
  - Елементарно, Ватсон! Почав з того, що зайшов до одного з iнтернет-клубiв, щоб заплутати слiди, сам же сказав, що якщо знайдуть, шльопнуть. Знаєш, що це?
   - Небагато.
  - Пояснюю, у мiстi повно клубiв, де за певнi грошi можна лазити iнтернетом. Заплатив за три години часу та з клубного комп'ютера полiз за адресами. Спочатку залiз на сайт фiрми, де кандидат керiвником працює, i через його комп'ютер зв'язався з банком, а далi справа технiки. Коди та паролi є - тiльки набирай. Вiдповiдi одержав. Змiнив пароль i наказав залишити на рахунку тисячу доларiв, а решту перекинути на iнший рахунок. Потiм ще кiлька разiв змiнив адреси, вiдрубав хвости i обналiчив через Москву. Кiнцi схованi надiйно. У клубi мене не вирахувати. Якщо навiть вони пройдуть весь ланцюжок до клубу, що саме по собi абсолютно фантастично, то прорахувати, хто i з якого компа до них залiз, не зможуть. Там, по-перше, нiхто не реєструє користувачiв, а по-друге, за добу там буває приблизно триста користувачiв. Знайомих не бачив, так що засвiтитись не мiг. Коротше, з цим усе гаразд. Достатньо?
  - Цiлком. Сiвба - ти комп'ютерний монстр! Таку комбiнацiю загорнути, це не хух-ри-мухри! Клас!
   - А то ж ... - Сева досить посмiхнувся.
   - Менi час йти ...
  - Момент. - Сева на серветцi написав кiлька цифр. - Ось, тримай мiй телефон мобiльника, дзвони якщо знадоблюся.
  - Так Сева. - Я озирнувся на всi боки i нахилився до студента. - Кiлька порад, корисних та рiзних.
   - Слухаю.
  - Сiвба. Все дуже серйозно. Ще раз звертаю увагу на конспiрацiю. Якщо тебе обчислять, то не просто шльопнуть, а розмажуть по асфальту як масло, тонким шаром. Грошами не смiти i не з ким своїми радощами, не подiлися. Знає третiй - знає i свиня. Чув таку приказку?
  - Чув, чув. - Сева гордо посмiхнувся. - Але я теж не хлопчик iз села Просто-квашине. Будь спокiйний. З мого боку, проблем не виникне. I розмову пам'ятаю. Хтось обiцяв бути моїм крутим дахом?
  - Обiцяв, але профiлактика захворювання - найкращий спосiб боротьби з хворобою. Правильно? Щоб уникнути непорозумiнь. Бувай!
  I взявши пакет, вийшов iз кафе i лише на вулицi запiзно зрозумiв, що треба грошi приховати вiд цiкавих очей. Конспiратор Сева накидав грошi в пакет, як картоплю, чи мало хто побачить, чи пакет лусне? Картина буде... Блiн! А грошей дiйсно багато, за меншу суму гримнуть людину без жалю, якщо здогадаються, або дiзнаються.
  Я пiдiйшов до найближчого кiоску i купив наймiцнiший пакет. Акуратно звернувши Севкiн пакет iз грошима, поклав його у новий. Начебто не видно. Так... у багатих свої проблеми. Обтяжений, невеселими думками буржуя, залiз у автобус. Сiв на заднє сидiння напiвпорожнього салону, поклав пакет на колiна i знову почав думати. Тяжка робота, але треба...
  Те, що помста вiдбулася - тiшило. Поганий дядечко покараний, справедливiсть вiдновлена. Гасло - "Отомстимо цапа" втiлений у життя. Зараз, насамперед вирiшити, як принести грошi додому та де їх сховати. Додому занести легко, якщо погуляти ще пару годин на свiжому повiтрi. Дочекатися, коли маман пiде на роботу, вона сьогоднi у вечiрню змiну. Батька не буде, тож я залишаюся повновладним господарем нашої трикiмнатної квартири.
  Є в цьому планi певнi мiнуси. Двi години бовтатися мiстом шаленими грошима, розвага для камiкадзе, а не для тiнейджера. Нi, краще одразу додому. Все одно мати в пакет не полiзе, а якщо спитає - нахабно совру, не звикати. Важливо вирiшити, де вдома ховати.
  Я пiдняв пакет з колiн, зважуючи зразкову вагу та оцiнюючи обсяг. Пристойний пакет, солiдний тягар. Куди ж покласти? На шифоньєр, за коробки, чи в ящик з iнструментом? Нi, не можна. Раптом мати раптово прибирати надумає, або батько займеться ремонтом. Пiд матрац лiжка? Дитяче марення - раз на тиждень бiлизну мiняємо, помiтять. У зливний бачок унiтазу? Але якщо я грошi туди заштовхаю, там мiсця для води не залишиться! Чим змивати екскременти життєдiяльностi? Проблема ... Як же неспокiйно iснувати багатим, жах.
  Що ж робити? Де знайти в квартирi мiсце, куди цiкавi родичi не залiзуть? Антресолi? Газова плита? Холодильник? Стiл? Крiсло? Музичний центр? Все не те... Валiза зi старим ганчiр'ям? Комод? Куди? ... Є контакт! Старий телевiзор! Вiн у мене в кiмнатi стоїть. Про запас. Поки новий не зламається, про нього нiхто не згадає. Вiн уже два роки роль тумбочки виконує. Вiдкрию задню кришку, складу грошi всередину, мiсця до фiга, все увiйде, ще й залишиться
  
  Поки що, та рiч, автобус доїхав до ринку. Разом з бiльшiстю пасажирiв вийшов з автобуса i попрямував на пересадку. До речi, сьогоднi доведеться ще раз сюди змотатися, сотню доларiв обмiняти. Гульнути сьогоднi? Не заважає... Привiд є i грошей вистачає. Попливу волею хвиль, - сказав царевич Гвiдон, залазячи в дубову бочку.
  Приїду додому, скину з себе костюм i в душ! Прохолодна цiлюща волога... О-о-о! Вiд передчуття, я мало не за стогнав, а пiсля душа, футболка та шор-ти. Як мало треба людинi за спекою .... Було б часу бiльше, можна б i на пляж змотатися ... Моя зупинка. Ура! Я на волi! Додому йшов майже бiгцем, Рiдний пiд'їзд, лiфт працює. Слава електрикам - вiчно п'яних i незадоволених життям, але мужньо стоячих на ногах i посилено, що щось крутять, своїми розвiдними ключами!
  Замок вiдкрився легко, майже без клацання. У передпокої нi кого не було, у ваннiй шумiла вода, i пролунав мамин голос.
  - Хома? Ти чи що?
  - Я це я! - Шкода, не пiшла до батька до лiкарнi, а й ванна подарунок.
  Заспокоївшись, мати бiльше запитань iз душу не ставила. Я скинув черевики i кинувся до себе в кiмнату. Скинувши ненависний костюм i натягнувши шорти, я гарячково почав вiдкручувати задню кришку телевiзора. Хвилин десять ще було, але поспiшити не зайве. Як завжди в таких випадках, найперший гвинт, який я зачепив викруткою, не хотiв вiдкручуватися. Паз гвинта розношений, викрутка зiсковзувала. Промучавшись хвилину, зрозумiв, що по дуростi, кручу його в iнший бiк i це єдиний з гвинтiв, який я сам же i затяг з усiх сил! Вiд досади за нерви, вдарив кулаком по одвiрку. Кулаку стало боляче. Подувши на нього, заспокоївся i легко вiдкрутив всi гвинти, що залишилися. Обережно зняв кришку.
  Чи не приваблива картина. Внутрiшностi телевiзора густо затягнутi павутиною i вкритi товстим шаром пилу. Я вийняв Севкiн пакет i спробував заштовхати його мiж кiнескопом та нижньою частиною корпусу. Пакет не бажав помiщатися в схованку. У ваннiй, припинився шум працюючого душа, три хвилини i моя самота буде безсоромно порушено, вся конспiрацiя, накриється великим мiдним тазиком.
  Розкрив пакет i почав гарячково перекладати пачки грошей у всi вiльнi мiсця телевiзора, з жахом чекаючи на клацання засувки у ваннiй кiмнатi. На превелике полегшення, грошi в пакетi закiнчилися, i я вже хотiв ставити кришку на мiсце, але тут, згадав, що нiчого не взяв на кишеньковi витрати! Схопивши першу-лiпшу пачку, вирвав з неї кiлька купюр i засунув їх у кишеню, знову схопився за кришку. Защiпка у ваннiй кiмнатi клацнула, вiдчиняючи дверi.
  - Хома! Ти де? - Я накинув кришку i розгорнувши тiлик, притис його кришкою до стiни. Фу-у-у... встиг.
  - Тут! У себе в кiмнатi! -Почулися кроки, мати увiйшла до кiмнати, витираючи голову рушником.
  - Ти що з викруткою ходиш? Ремонтувати щось зiбралося?
  - Хотiв у музичному центрi, магнiтофонну головку пiдрегулювати. - Ох i брехун, ти Хома. Безсовiсний.
   - А костюм iз сорочкою, Пушкiн буде прибирати?
  - Та нi мам, сам обов'язково приберу. Захопився роботою, якось не подумав про класику.
  - Я зробила окрошку. У холодильнику стоїть. Ти маєш грошi?
  - Залишилися. - Ой, мамо люба! Знала б ти, скiльки в мене грошей залишилося, удар серцевий вистачить! Не втримавшись, тихенько хихикнув убiк.
  - Що смiєшся? На хлiб вистачить?
  - Смiшинка до рота потрапила. Досить грошей на хлiб, не переживай.
   - Сходи тодi в магазин, хлiба купи.
  - Добре. Але спершу душ прийму, бо запарився, поки на вулицi був.
  Я поклав викрутку на книжкову полицю i, захопивши рушник, попрямував пiд душ. Мати пiшла до кiмнати. Пiсля хвилювань, стояти пiд струменями приємно лоскочучого, прохолодного душа, незрiвнянно! Плюскався хвилин п'ятнадцять. Посвiжiлий i задоволений, вийшов iз ванної кiмнати. Прибрав костюм у шифоньєр, попередньо вийнявши з кишень Севкiн телефон та сiмейнi грошi, пiшов на кухню. Покiнчивши з обiдом, переодягнувся у джинси та футболку. Потрiбно їхати мiняти зеленi на рублi. Поклав один папiрець у сто доларiв у кишеню, а решта три, заштовхав у першу-лiпшу книжку на полицi з пiдручниками. Взяв пакет i вийшов до передпокою.
  - Мам! Я за хлiбом! - сповiстив голосно мати i вийшов у пiд'їзд. Спустившись униз, бiгцем вирушив на автобусну зупинку.
  
  Мiняли-спекулянти крутилися на перед воротами ринку, на тому самому мiсцi. Озирнувшись, я пiдiйшов до того ж чоловiка, що й минулого разу.
   - Вiтаю.
  - Вiтання. - Чоловiк уважно подивився на мене. - Що, ще кiльце знайшов?
  - Ви що, всiх своїх клiєнтiв пам'ятаєте? - Я здивувався.
  - Так, звiсно, важко не запам'ятати. Незвичайний покупець. Зазвичай старший народ пiдходить, або наркомани обколотi, шелупень рiзна. Що в тебе?
  - Та ось, заробив, помiняти треба -Я простягнув йому зелену сотенну купюру. Вiн узяв її, акуратно провiв двома пальцями по краях купюри, а потiм так само акуратно посерединi.
  - Сто доларiв. - резюмував вiн. - Справжнi, не фальшивi. Двi тисячi сiмсот п'ять-десять. Влаштує?
  - Звiсно. - Я кивнув погоджуючись.
  Отримавши рублi вiд валютного спекулянта, рвонув на автобус, який тiльки-но пiд'їхав до зупинки i вдало проскочив крiзь натовп, влетiв до нього одним iз перших. Вийшов на зупинку ранiше, заскочив у кiоск за хлiбом i ось знову вдома, у своїй квартирi. За сорок хвилин встиг. Особистий рекорд.
   - Ти що так довго?
   - Продавщиця товар приймала, чекати довелося.
   - Хлiба купив?
  - Купив, звiсно. -Я пройшов на кухню i заштовхав хлiб у хлiбницю. - Мам! Я пiти пiти!
   - Ключ не забудь!
  - Не забуду! - вiдповiв я i вийшов надвiр.
  Тепер я - мiнiмум Рокфеллер, а максимум - Бiлл Гейтс i на мiсто дивився зверхньо. Ну, пан Федосєєв, з чого почнемо? Купимо родовий замок? Маєчка пiд Парижем? Чи на перший раз по магазинах прокинемося? Ну що ж, по магазинах, то по магазинах. Банзай! Насамперед - кулiнарiя. Давно хотiв спробувати криш-наїтськi солодощi. До магазину двi хвилини ходу, поки йшов, ледь не захлинувся слиною. Ось ти моя радiсть! У вiтринi сорок iз лишком найменувань тортiв, тiстечка, рулетiв та iнших радощiв життя. Так... Є над чим поламати голову. Менi стiльки не з'їсти! Посмiхнувся продавщицi.
  - Дiвчино! Менi будь ласка тiстечко, ось це, а ще ось це, це i ще геть те, з самого краю. - Очi розбiгалися в рiзнi боки, як би не окосiти. - Так, так, саме це. Дякую, скiльки з мене? Сорок сiм вiсiмдесят? Усього? Будь ласка!
  Розплатившись, я почав пробувати тiстечка по порядку. Солодко. Смачно. Дуже солодко. Приторно. Все бiльше не можу. Треба чимось запитати. Ага, сiк вишневий? Пiдiйде. Купив сiк i випивши майже половину, зрозумiв, надто солодко. Краще за мiнеральну воду, тiльки небагато. У-ф-ф! Все бiльше не можу. Я вийшов iз кулiнарного вiддiлу i потягуючи мiнералку, попрямував до iншого магазину - "Товари для дому". Там є вiддiл, де продають лазернi диски. Скiльки часу я принижувався перед батьками, випрошуючи грошi на новi диски, подумати страшно! Тепер все, вiдiрвусь по повнiй програмi! Настав час нагород!
  Вiддiл, який мене цiкавив, знаходився якраз посерединi магазину. Вставши бiля вiтрини, почав вибирати диски. Вибiр величезний. Ех, шкода порадитися нi з ким. Андрюху б сюди, вiн у цiй справi круто сiче, але зi списку друзiв викреслив... майже. З-за Свiтлани... Ех Свiтлано, Свiтлано, що ж ти наробила, дурна? Ми з ним сто рокiв разом дружимо, а тепер... Грошi є, а щастя немає. I на кого вони лiсовик, якщо подiлитися радiстю немає з ким?
  А якби Андрюха, мене зi Свiткою застукав? Теж, мабуть, образився б... Iдiотська ситуацiя, треба визнати. Хоч я зi Свiткою - хоч вiн, дружбi повна хана. Чи нi? Втрачати друга через жiнку - остання справа. Що б я, ще раз, хоч коли б не закохався? Нiзащо! Нiколи! Нi в кого! Фiг вам телицi - буду до самої смертi один жити. Гордий, багатий та недоступний. Ось.
  А як Андрюха? Може, йому теж не дуже радiсно? Вчора дзвонив, переживає... Наступити на горло образам i зателефонувати у вiдповiдь? Вибачити негiдника i кобелину? Бути вище образ i вмiти прощати - право сильного духом. А я що - слабак ганебний? Нi. I подзвоню! Але якщо його вдома немає, то знову в неї? А все одно подзвоню. Дзвонити з дому, йти не хотiлося, жетонiв не було i за законом пiдлостi, нiде не купиш. Що робити? Еврiка! На пошту! Пiд здивованi погляди вiдвiдувачiв, я, як ошпарений, вискочив з магазину i побiг на пошту. Заскочивши в будинок, знайшов вiльне вiконце i попросив телефонну картку касирки.
  - Вам якусь телефонну карту? - запитала дiвчина за склом.
  - Найдорожчу. - Я зробив нудьгуючу особу. - Чи справи розумiєте...
   - У нас найбiльша карта на тисячу одиниць.
  - Ну що ж, на тисячу, то на тисячу. Скiльки з мене?
   - Двiстi сiмдесят карбованцiв.
  - Будь ласка. - недбало простягнув у вiконце найбiльшу купюру. Отримавши картку та здачу, вийшов на вулицю. На щастя, телефонiв, що працюють з картками, в нашому районi, до i бiльше. Пiдiйшовши до найближчого, вставив картку та набрав номер.
  - Алло? - У трубцi пролунав грубий чоловiчий голос. Батько Андрiя взяв слухавку? Схоже. У вiдпустцi?
   - Здрастуйте дядько Коля, це я - Хома.
   - Вiтання.
   - Покличте, будь ласка, Андрiя до телефону.
   - Нi Андрюшка дома, я думав вiн у тебе.
   - А ви не скажете, чи давно вiн пiшов?
   - Так години двi, як нi.
  - Спасибi. Вибачте.
   - Може, що передати треба?
   - Нi дякую до побачення.
  - Як скажеш, поки що. - У трубцi пролунали короткi гудки.
  Ясно, вiн у Свєтки, а їй дурнi дзвонити - себе зайвий раз принизити. Жаба горить... Але якщо не подзвонити, потiм життя, яке залишилося, боягузом i дурнем вважати буду. Ну, i що такого? Подумаєш - велика справа, зателефонувати та покликати Андрiя до телефону? Нiчого особливого. Все просто i просто. Поки не закiнчився запал, вставив картку назад в паз телефону i ватними руками набрав її номер ... Трубку взяли через чотири гудки! Що вони там роблять сволочi?
  - Алло? - Це була Свiтка.
   - Привiт Свiтлано.
   - А, це ти, - здивувалася Свiтлана, але впоравшись iз голосом, байдуже запитала - чого тобi ще треба?
   - Скажи, Андрiю у тебе?
  - Так, у мене, а що? -Вiдповiла Светка, з явним викликом.
  - Нiчого власне. - Я намагався говорити спокiйно, без дрiжджiв у голосi. - Трубочку дай йому.
   - Навiщо?
   - Так так, поговорити треба...
  - Про що це поговорити? - Ох i шкiдлива ти дiвчина Свiтло, як я ранiше не помiчав? Без рожевих окулярiв ви не привабливi.
  - Слухай, тобi, яка рiзниця? Якщо вiн там, дай йому слухавку. - Я подумав про виховання i скрипучи зубами додав. - Будь ласка.
  - Ну як хочеш ..., Андрiю пiдiйди до телефону! - почув вiддалений Светкiн голос. - Це Хома. Тебе потребує.
  - Навiщо? - Гарний у Светки телефон, далеко чутно.
  - Не знаю, не каже. - Андрiй узяв трубку.
   - Так, я слухаю.
   - Вiтання.
  - Вiтання. - вiдповiв вiн насторожено.
  - Слухай, Андрюха, тут маленька справа, дрiбниця, але без тебе впоратися важко. Допоможеш по старiй пам'ятi?
  - Без ринку. Допоможу. - миттю погодився Андрюха, понизив голос, прикривши трубку рукою. - Ти на мене, через Свiтку, бiльше не ображаєшся?
  - Ще як ображаюся, але не так, щоб друзiв втрачати через першу зустрiчну спiдницю. То ти прийдеш?
  - Зуб даю! Коли та куди?
  - Я бiля пошти дзвоню, знаєш, яка за овочевим магазином, хвилин через десять чекаю тебе бiля входу в магазин - "Товари для дому". - Вставив шпильку на прощання. - Якщо, не надто зайнятий коханням.
  - Не надто. Зрозумiв, бiжу. - У трубцi пролунали короткi гудки.
  Я вийняв картку з телефону, поклав її в задню кишеню джинсiв i неквапом попрямував до магазину. Мене розпирала радiсть за себе та гордiсть за Андрюху. Отримала Свiтлана? - Ми то тепер удвох iз Андрiєм, а ти одна вдома залишилася, як дурниця! Є таки дружба чоловiча! Є! Єс! Любов висока, а дружба ще вища! На душi полегшало, нiби з неї скинули величезний камiнь. Життя заграло всiма фарбами веселки. Коли неквапливо пiдiйшов до магазину, Андрюха вже стояв бiля дверей, озираючись на всi боки. Помiтивши мене, насторожено простяг руку вiтаючись.
   - Вiтання.
  - Вiтання. Що трапилося?
  - Дрiбницi. - Гордо розпрямив плечi, набираючи нудного вигляду. - Добув трохи грошенят з нагоди. Хотiв лазернi диски придбати, але нiяк не можу вирiшити, що саме взяти. Ти ж у цiй справi круто сiчеш? Допоможи вибрати нормальну музику, в тиражi не залишишся.
  - Чуєш, Хомо, а як же Свiтлана? - Андрiй вiдвiв очi убiк. - Розбирання влаштовувати не будемо?
  - Навiщо? Тебе обрали, ось i гуляйте на здоров'я. Голубки. Що я можу зробити? Менi взагалi начхати, iз великої дзвiницi, тепер це вашi проблеми.
   - Щоправда?
  - Зуб даю. - Я попрямував у магазин, Андрюха подумавши, пiшов слiдом.
   - I що, жодних образ?
  - Слухай, Андрюха, ти мене дiстав своїми муками, Светками та iншою гальмувати-їй! Я навiщо тебе покликав гуляти? Диски вибирати, чи щирi бесiди вести про мораль, любов i обов'язок?
  - Я не знаю, - Андрiй розгублено знизав плечима. - Начебто диски вибрати. Але обговорити проблему i розставити крапки.
  - Крапки розставленi, коми на мiсцях, а з жiночим питанням покiнчимо раз i назавжди. Нашi стосунки вартi того, щоб за дружбу трохи постраждати. Обом. Дружно постраждали, постраждали, i вистачить. Розмова закiнчена. Диски вибирай, а то до закриття магазину нiчого не купимо!
  - Зрозумiв, не дурень. - Андрюха полегшено посмiхнувся, ляснув мене по плечу i накинувся на вiтрину з Сидюками. Ага, теж не солодко довелося. Але тут Андрiй почав показувати диски i коментувати.
  - Цей, нiчого, цей теж, цей повний вiдпад, цей i цей не бери, фуфло повне, а ось цей я й собi взяв би, в колекцiю. Ну тут все лажу, тут теж, а ось це i це послухати варто. Старе звичайно, але класика! Ти, до речi, скiльки хочеш дискiв взяти? Один? Два?
  - Загалом розраховую штук на десять - дванадцять. - недбало помiтив я. - Навiщо дрiб'язуватися?
  - Ого! Це ж повна штука! Тисяча! Ти що, банк пограбував?
  - Якщо чесно, то так. Тiльки не наш банк, а швейцарський.
  - Ага! I тепер у тебе грошей кури не клюють!
   - Ну, десь так.
  - Ну i сьогоднi ми святкуємо вдале пограбування! - Андрюха вiдверто веселився. - Ти й женеш!
  - Кончай приколюватися, вибирай штук десять лазерiв. Собi, до купи, штучки три прихопи. Я їх тобi дарую, на знак примирення. - Андрюха хитро посмiхнувся i зi швидкiстю великокалiберного кулемету став виставляти диски на прилавок. - Ось тринадцять штук. Будь ласка, купуй.
  - Дiвчина. - спитав я. - Скiльки з мене?
  - Тринадцять дискiв... плюс знижка... - Продавщиця пiдрахувала суму на калькуляторi. - Сiмсот вiсiмдесят карбованцiв.
  Я дiстав грошi з кишенi i недбало розплатився. Андрюха завмер на мiсцi з вiдкритим ротом i витрiщеними очима.
  - Ну що? До мене? Послухаймо? - Я забрав диски iз прилавка. - Мати на роботу пiшла, тож нiхто заважати не буде. то як? Ти йдеш, або стоятимеш посеред магазину, як безкоштовна реклама безпечного сексу?
  - Iду звiсно! - Андрiй вийшов зi ступору, приставаючи з питаннями. - Слухай, розкажи, як ти предкiв на критi бабки пiдняв? Чим умовив? За якiсь заслуги перед країною? А в мене вийде?
  - Молодий ще. - Я приречено зiтхнув, з виглядом навченого життям мiльйонера. - Пiшли морозива купимо i додому.
  - Ну як знаєш. - Андрiй трохи образився.
  - Гаразд, гаразд, розповiм. Тiльки не сьогоднi. Влаштує тебе такий варiант?
   - Без ринку!
  I ми пiшли до мене розслаблятись музикою. Далi почалася музична круговерть, що годин о десятiй вечора, коли Андрiй йшов додому, я вже зовсiм заплутався, що з якого диска грало, а голова гула.
  Спати було ще рано, я дiстав з полицi першу-лiпшу книгу i поринув у свiт пригод i фантастики. Прочитавши кiлька сторiнок, розчарувався i з сумом зрозумiв, що пiсля подiй, що вiдбулися зi мною, пригоди героя не такi вже й пригоднi, а фантастика - не фантастичною. Де моя люба Ноа? Чим займається моє марення?
  Близько пiвночi прийшла з роботи мати. Побачивши свiтло через мої дверi, не роздягаючись пройшла в кiмнату.
  - Хома. Ти не спиш?
  - Нi! Читаю. - Я вiдклав книгу
   - Якi плани на завтра?
   - Не знаю... якщо погода буде хороша, хотiв з Андрюхою на пляж з'їздити, викупатися.
  - Ти завтра надовго не пропадай, пiсля трьох годин, батька обiцяли виписати. Я пiду роботу, тобi його забирати з лiкарнi. Я вам уранцi все приготую, складу, а то ви як дiти малi, кроку без мене ступити не можете. Одяг батьковi вiднесеш, погодуєш коли прийдете додому. До мене з дому, нi ногою! Ясно?
   - Ясно.
  - Нiчого тобi не зрозумiло. Знаю я вас Федосєєви, все по-своєму намагаєтеся зробити. - Вона потрiпала мене по волоссю, зробила суворе обличчя, але я бачив, що вiд такої новини вона навiть нiби свiтиться зсередини.
  - Мамо, не хвилюйся, заберу батька з лiкарнi, приведу та нагодую. Все нормально буде. Як за розкладом.
  - Не сиди довго з книжкою, лягай вiдпочивати. - Вона втомлено позiхнула. - Спокiйної ночi Фома.
  - Надобранiч Мамо. - Я вiдклав книгу i вимкнувши свiтло, залiз пiд ковдру, i одразу ж безтурботно заснув.
  
  Прокинувся рано, близько десятої ранку. Мати на кухнi гримiла посудом. За вiкном теж гримiло. А ще сяяло i йшов сильний дощ. Ось i пляж .... Стiльки часу упус-тiл дарма. У єдиний вiльний день, коли органiзм вимагає прийняти сонячну ванну на березi рiчки, пiдступна природа руйнує всi плани. Негода розiйшлася на повну силу. Якщо надвечiр закiнчитися - рахуй пощастило. У засмучених почуттях спробував заснути знову, але бiда не приходить одна. З появою дощу сон пропав, хоча частiше буває навпаки. Робити нiчого, треба вставати. Проходячи повз кухню, я побачив матiр. Вона мужньо чистила цибулю.
  - А, Хома, пiдвiвся? Доброго ранку.
   - Взаємно.
   - Щось рано.
   - Не спиться.
  Я забiг у туалет. Покiнчивши з внутрiшнiми проблемами, швидко вмився, почистив зуби i вирiшив, що ранковий ритуал виконаний, настав час перекусити скоринкою бутерброда. Одягнувшись i заправивши постiль, прийшов на кухню, снiдати. Наливши собi чаю i дiставши печиво, примостився за куточок кухонного столика, бо решта мiсця було зайняте материнськими напiвфабрикатами.
  - Не виходить iз пляжем? - запитала мати.
   - Погода...
   - Прикро?
   - Ще й як!
  - Нiчого, вдома посидиш, до обiду. I менi спокiйнiше i тобi легше. Погано, якщо дощ на весь день затягнеться. Повернетеся з батьком, як мокрi курки, а вiн здоров'ям не пашить. Як би не застудився.
  За здоров'я батька, мати права, якщо до трьох дощ не закiнчиться, доведеться з собою плащi та парасольки тягнути, повний облом. З дощем треба щось робити... Наприклад, припинити, а я знаю як. Нашвидку закiнчивши снiданок, я сполоснув чашку i закрився в кiмнатi. Увiмкнувши перший-лiпший лазерний диск, лiг на диван i спробував покликати кликав свою незриму подружку. Вона обiцяла сьогоднi з'явиться. Перевiримо, чи тримає слово розум, чи нi...
   - Ноа!
   - Так?
  - Привiт розуму. Давно я з тобою не спiлкувався, скучив.
   - Приємно чути.
   - Що новенького?
  - Що в мене може бути нове? Ти зi мною не спiлкуєшся, не кличеш...
  - Вибач, якось не подумав про це. Послухай Ноа, якщо я раптово захворiю, ти мене вилiкуєш?
   - Звiсно.
   - А тяжко лiкувати?
   - Дивлячись з чим порiвнювати.
  - Ну, наприклад, що важче? - I поставив хитре запитання. - Запалення легень вилiкувати, чи вiтер пiдняти сильний над мiстом?
  - Хворобу лiкувати складнiше. Там доводиться працювати на рiвнi мiкробiв, бактерiй, тонка робота, та ще всерединi органiзму. А вiтер, природний стан природи. Атмосфера.
  - Значить, вiтер простiше? - Про всяк випадок уточнив я. - Погода, природа у твоїй безроздiльнiй владi?
   - Звiсно.
  - Тодi, люба моя, бери вiтер i гони дощовi хмари, над мiстом, куди не будь у колгосп, на поля, луки. Допоможемо працiвникам сiльського господарства виростити багатий урожай.
   - Навiщо?
  - Хочу сонця, тепла та кохання. - Я мрiйливо зiтхнув, але глянувши на вiкно знову засмутився. - Зiбрався до трьох годин на пляжi засмагати, а на вулицi - чорт тi що. Так що давай будь ласка, розганяй хмари, а то промокну пiд дощем, простирадло, захворiю, доведеться лiкувати i взагалi ... що за розмовники, звичайна Ноа? Наказ, є наказ, його не обговорюють, а мовчки i дисциплiновано виконують.
  - Ти менi наказувати можеш? - Вiд питання я розгубився, звичайно, наказуючи Ноа, я просто приколювався, але Ноа жарти розумiє своєрiдно i iнодi ... мiй прикол перетворюється прокол. Пожартувати, а потiм пояснювати у чомусь гумор? Жартуємо вперто далi.
  - Ноа, ти з самого початку знала, що я, наш загальний мозок - вiддає накази, а ти тiло, що виконує. Може, у тебе є свої нервовi закiнчення i ймовiрно величезний мозок, але, на жаль, тiльки кiстковий. Так що зав'язуй випендрюватися та виконуй команду. Iнакше вижену зi свiдомостi i бiльше нiколи не покличу.
   - Чому?
  - По кочану. Образила ти мене. Своїм дурними питаннями та зневiрою у мiй високий iнтелект. Ясно?
   - Нi.
  - Не важливо, головне, я тебе попередив. То як? Вимовляти? Розлучимося на вiки? Прощай кохання?
  - Не треба Хома. Я проаналiзувала наслiдки твого кроку. Дуже велика ймовiрнiсть правди. Можна поставити запитання?
   - Валяй.
  - Чому ти ранiше просив мене, а тепер наказуєш? Ти став до мене, погано ставиться? Я поводжуся неправильно?
  - Розумiєш Ноа... - Нiчого собi питання! Але робити нiчого, треба вiдповiдати, - зараз, iснує пряма загроза моєму здоров'ю, тому я змушений не просити, а наказувати. Ти запам'ятай, я теж не люблю командувати, але, на жаль, мушу. Iнакше буде гiрше i в тому числi. Я зрозумiло викладаю? Узагальни та зроби висновок.
   - Якщо просиш щось зробити, дозволяється поставити запитання, а потiм виконувати, але якщо наказуєш, то спочатку виконати, а потiм питати.
  - Розумниця, я знав, що ти не безнадiйна i твiй кiстковий мозок, теж може. То як? Коли хмари розженеш?
   - Менi потрiбно близько години, на ваш час.
   - Дерзай, не буду тебе вiдволiкати.
  - уточнення. Ти здоровий i тобi нiчого не загрожує. Ти думаєш одне, але говориш iнше. Спотворення iстини. Ти обмиваєш мене? Люди завжди думають одне, а роблять iнше. Навiщо?
  - Думати можна що завгодно, а говорити - нi, ляпнеш не в тему, можна i за фiзiєю заробити. Щоб не завантажувати оточуючих, не створювати проблем, постiйно прикрашаємо дiйснiсть. Ось такi ми байдужi iстоти... Не хвилюйся. Комп'ютер теж брехати не вмiє, доки збiй у програмi не станеться. До тебе це не вiдноситься, але переймати людськi вади не раджу. Дах з'їде. Все вiльне. Побачимося за годину. - Уф-ф-ф! Потрапив... Правильно в дитинствi вчили батьки - брехати не гарно. Не добре. А Ноя з кожним днем, все розумнiше ставати i небезпечнiше. Якщо далi пiде розвиток, то й контроль над нею втратити. Обережнiше треба бути. Чутнiше. Пляж у нас буде..., Андрюсi подзвонити? Пiсля сьомого, або восьмого дзвiнка, трубку нарештi пiдняли.
  - Алло? - почув я сонний Андрюхин голос.
  - Привiт, Андрюха! - життєрадiсно почав я. - Як бойовий настрiй? На пляж пiдеш загоряти?
   - Ти у вiкно виглядав гуморист?
   - Звiсно.
  - Загоряти пiд дощем? Зозуля з'їхала? Замiсть засмаги, ангiну пiдчепити? Тобi нормальнi думки на думку приходять, хоч зрiдка?
  - Приходять. I часто.
   - Ну, i на фiг ти мене розбудив?
  - Слухай кореш, кiнчи нити. Погоду та валюту, беру на себе. Гарантую безхмарну атмосферу до вечора. За годину зустрiчаємося на зупинцi. Ми ненадовго, години на три змотаємось, а в мене справи увечерi.
  - Зв'язок iз небесною канцелярiєю встановив? - засмiявся у слухавку Андрiй. - Навчився погоду робити?
  - Коли село їздив, шаман знайомий навчив. То їдемо на пляж, чи як? Любов морква?
   - Та поїду, поїду... Якщо дощу не буде.
  - Не буде. Я з самого ранку шаманю, в значеннi камлаю, з бубном, навколо лiжка кола намотую.
  - Гаразд, за годину, на зупинцi. Поки що шаман не дороблений.
   - Бувай.
   -
   НА ТЕПЛОХОДI МУЗИКА ГРАЛА...
  
  Ну, начебто все, настав час збиратися. Я перевдягнув плавки, перевiрив грошi i пiдiйшов до вiкна. До виходу надвiр залишалося хвилин сорок. Дощ за вiконцем припинився, хмари помчали з шаленою швидкiстю, кудись на захiд. Вiтер, що пiднявся, сушив мокрий ас-фальт. Десь стало проглядати сонце. Не обдурила Ноа, вмiє погодою керувати, справдi за годину вкластися. Сидiти i чекати вдома нудно, я взяв пакет з пляжним лiжком, триста баксiв з телевiзора, рублi ще залишилися з учорашнього дня i рушив на зупинку.
   - Мамо, я на пляж.
   - Парасольку вiзьми про всяк випадок!
  - Ага. - Розмрiялися! Боляче треба iз собою зайвий тягар тягати!
  - Багато не купайся, на сонцi не перегрiйся i не гуляй довго! - крикнула вона услiд, коли я вже виходив iз квартири. - Не забудь забрати батька!
  - Пам'ятаю! Не забуду!
  Я зачинив дверi та викликав лiфт. Надворi свiжо пiсля дощу, але тепло. Хмари на небi танули на очах. Сонце все частiше вискакувало з-за хмар i вiдбиваючись у каламутних калюжах, било в очi нестерпно яскравими променями. Я прийшов на зупинку, сiв на лавку i почав чекати на Андрiя. Хвилин п'ятнадцять насолоджувався нiрваною, але тут хтось ляснув мене по плечу. Я лiниво повернув голову, розплющуючи очi, надi мною, сором'язливо усмiхаючись, стояв Андрюха, а поруч з ним ..., О боже! Свiтло!
  - Привiт Хома. - Першою заговорила Свiтлана. - Андрiй мене на пляж запросив, сподiваюся ти не проти, що ми вдвох?
   - Менi власне, до лампочки... Будь ласка.
  - Ну й долоньки. Поїхали, он автобус iде.
  - Поїхали. - приречено погодився я, видавлюючи посмiшку. Андрюха, сволота, хоч би попередив! Щериться зубами на всю харю, гад. Павiан закоханий. Взаємне кохання останнi мiзки вiдбило, Свєтку з собою покликав. А вона гарна... поїхала. Знала, що я з ним не вiдмовилася. А може на краще... Сам учора Андрюсi окуляри втирав, - вона твоя на вiки, все нормально, жодних проблем, порада та любов... Накаркав... Анд-рюха повiрив у щирiсть моїх слiв... Ох i дурень же я!
  - А нiхто й не сперечається. - сказала Свiтка. Виявляється, останню фразу я промовив уголос i голосно. Кретiн! Ми дружно розсмiялися, i перша напруга вiд зустрiчi вилетiла. Всi вiдчули себе вiльнiше i розкутiше.
  - Та згадав, випадок iз сiльського життя. Потiм розповiм. - Спробував благородно викрутитися. - Сьогоднi гуляю, за повною програмою! Ну i ви теж, як примазалися.
  - Нi. - поправив Андрiй. - Не примазалися, а спiвчуваючi.
  - Ми для тебе, гурт пiдтримки. - пiдвела пiдсумок Свiтлана. - Веди.
  О! Жiнки! Аби останнє слово за собою залишити! Що за пiдступна натура? I не дiнешся нiкуди, природо...
  - Гаразд, гаразд, їдемо, я плачу... - А точнiше плачу i ридаю в душi, але нещасного вигляду, вовки ганебнi, не подам! Чи не дочекаєтеся радостi! I ми поїхали на пляж. Точнiше вони поїхали, а я як повний iдiот, iз закоханими за компанiю.
  Всю дорогу до пляжу, Свiтлана дiставала своїми примхами Андрiя i мене до купи. То їй було надто жарко, поки електричка стояла на пiронi, i Андрюха покiрно махав розкритою газетою перед її носом. Потiм, коли електричка рушили зi станцiї, їй стало вiтряно i вiн кинувся зачиняти вiкна, щоб Свiточку не продуло. Те, манерно вiдставивши мiзинчик убiк, вона завмирала вiд спраги i Андрюха полетiв вагонами в пошуках води. Бiдолашний Андрiй! Хоча не такий вже й бiдний, у нього - вона, у неї - вiн, а в мене - тiльки я сам. Настрiй псувався з катастрофiчною швидкiстю, але треба тримати марку i ми це зробимо.
  Болi в електричцi закiнчилося, ми приїхали на пляж. Загоряючих на сирому пiску, ще небагато, злякана ранковою негодою публiка, тiльки пiдтягувалася на пляж. Лише салаги, десяти - дванадцяти рокiв були у зборi. Тим краще для нас, не люблю колись навколо багато народу, неприємне вiдчуття, що лежиш разом з усiма, на одному довгому диванi, з пiщаними крихтами.
   - Куди пiйдемо?
  - Хто платить, той i музику замовляє. - пiдколола Свiтлана. Гаразд, самi напросилися. Будемо вас дивувати, надовго ви у мене запам'ятаєте пляж А чому пляж? Може покататися на яхтi?
  - Зрозумiв. Тодi так. - Я недбало дiстав з кишенi рублi, що були намiненi вчора на ринку. Побачивши купу грошей, Андрiй зi Свiтлою притихли. Простягнув їм два сотенi папiрцi. - Ви йдете що не купити пожувати i випити. Досить?
  - На всi? - Про всяк випадок поцiкавився Андрiй.
  - Нi, на чверть. - В'їдливо я, але за його виразом обличчя стало ясно, що жарт до товариша не дiйшла, i Андрiй зробить саме так, як йому сказали, поспiшно додав. - Звичайно, на все. А я пiду човен попрошу.
   - Човен?
  - А що? Ви заперечуєте? - здивувався я. - Поплаваємо, з неї поринаємо. Здорово?
   - Думка цiкава...
  - Хочу на човнi! Хочу на човнi! - Заплескала в долонi вiд радостi, Свiтлано. - Хвилi, вiтер, краса!
  - Години на три? Нормально? - Вони переглянулись.
  - А чи вистачить грошей? Чи може на менший час взяти? - поцiкавився практичний Анд-рей. - Година, пiвтори?
  - Досить бабок! Не переживай. Виходить, на три години брати?
   - За очi!
  - Тодi вперед! Через десять хвилин зустрiчаємось у того пiрса. - Я махнув рукою в сторону бiлої яхти, що стоїть бiля пристанi. - пасажири, що запiзнилися, залишаються на березi.
  Ми розiйшлися. Пiдiйшовши до пiрсу з навкрученою яхтою i нудним сторожем на борту, мимоволi залюбувався її благородними обводами бортiв. А на яхтi? Слабко? Сторож похилившись у мiй бiк, через сонячнi окуляри, лiниво позiхнув i байдуже вiдвернувся вбiк. Мiй вигляд його не вразив. Час денний, основнi клiєнти пiдiйдуть ближче до вечора, у водосховищi ще продовжували битися хвилi, нехай пацан полюбляється, за перегляд грошей не беруть.
  - Вибачте, будь ласка, де тут на прокат човна оформлюють? - Сторож не удостоївши мене увагою, показав рукою на другий причал.
  - А цей човен можна взяти на прокат? - показав на яхту. Пiднявши окуляри, сторож обернувся в мiй бiк i оглянувши з нiг до голови, що оцiнює поглядом офiцiанта, знову розчарувався. Оцiнка пройшла на нульовому рiвнi, вiн явно недооцiнював мої фiнансовi можливостi, посмiхнувся, але вирiшив поприколюватися над недотепом. Все ж таки зустрiчають у нас по одязi, а по фейсу - проводжають в останнiй шлях...
   - Можна, можливо.
   - На три години скiльки буде?
   - Хлопчику, тебе тато послав дiзнатися?
   - Нi, я сам.
  - Тодi, напевно, ти адресою помилився, човни далi. А це яхта!
  - Та нi. Ви мене не зрозумiли, я сам її хочу взяти на прокат. На нiй покататись, на яхтi, пiд вiтрилом.
  - Ну, хлопче, даєш! Таких бабок у тебе до пенсiї не буде! Iди краще човник вiзьми, або матрац надувний! - Вiн добродушно розсмiявся своїм дотепним жартом.
   - Ну, а все-таки?
   - Штука за годину.
  - В доларах? У рублях?
  - У них рiдних. У дерев'яних. - Я почухав потилицю. Добре, бакси взяв. Який там був курс? На три години мало не вистачить. Поторгуємося.
   - А у доларах вiзьмете?
  - Хто вiд зеленi вiдмовляється? Вiзьму, якщо є. - Я порившись у кишенях дiстав сотню американську купюру i простяг сторожу.
  - На три години вистачить? - Вiн недовiрливо взяв грошi. Перевiрив на свiт та смак. Переконавшись, що долари справжнi, одразу змiнив своє ставлення до мене. Усмiхавшись, став сама люб'язнiсть та шляхетнiсть.
  - Фiрма робить вам знижку. Цiлком вистачить. Коли вiдходимо? - Я озирнувся, вдалинi з'явилися Андрiй зi Свiтланою, що неквапливо блукають до причалу i про щось жваво розмовляють. Я помахав рукою, привертаючи увагу, помiтивши мої знаки рукою, вони прискорили крок.
   - Зараз панове пiдiйдуть i поїдемо.
   - Скiльки вас?
   - Троє.
  - Дуже добре, я зараз. - Сторож спустився в каюту i за мить з'явився знову на палубi, у капiтанському кашкетi та фiрмовому кiтелi на голе тiло.
   - Ви що, капiтане?
  - Так точно, за сумiсництвом. - I знову зник у каютi. Зрештою пiдiйшли Свiтлана з Андрiєм, несучи повнi сумки продуктiв та напоїв.
  - На чому пливемо? - поцiкавилася Свiтлана, оглядаючи причал у пошуках катамаранчика, або човника. Фантазiї на яхту їй не вистачило.
  - На цьому суднi. - недбало махнув у бiк бiлого дива. Свiтлана хихикнула оцiнивши мiй жарт. Андрюха хмикнув iз нею за компанiю.
  - Кончай придурюватись. Куди йти? - З каюти з'явився капiтан i пiдiйшовши до борту яхти, перекинув трап на пiрс. I голосно проголосив:
  - Панове! Прошу вас пiднятися на палубу нашої яхти "Мрiя"!
  - Прошу. - Галантно запропонував друзям перейти першими на яхту. Переглянувшись, приголомшенi й боязкi, вони зробили крок на палубу, i я слiдом за ними. Яхта погойдувалася на хвилях i палуба прагнула пiти з-пiд нiг. Капiтан прибрав швартови.
  - Усi на борту? - поцiкавився капiтан.
   - Так.
  - Тодi вiдходимо. - I пройшов до рубання.
  - Ну Хома клас! - захоплено промовив Андрiй. - Фантастика!
  - Не погано, не погано. А де тут можна переодягтися? - поцiкавилася Свiтлана у мене, розсiяно оглядаючись на всi боки, нiби вся пишнота на неї не справила рiвно нiякого враження. Лицемiрка!
  - Спустiться в каюту панночка. - подав голос iз рубки капiтан.
  - Спасибi. Хлопчики, я зараз. Не пiдглядайте. - попередила про всяк випадок i спустилася в каюту. Ми iнстинктивно смикнулися в її бiк, хто з чоловiкiв вiдмовиться подивитися на жiнку, що переодягається? Але глянувши один на одного, знiяковiло розгорнулися в рiзнi боки. Ситуацiя сюрр, одному не можна, iншому ще дуже зручно у присутностi друга.
  - У принципi, а нас такої проблеми немає. Можемо i на палубi переодягтися. - дипломатично запропонував Андрiй. Дякуємо Андрюху!
  - Я теж так думаю. - I ми стягнули одяг прямо на палубi, залишившись в одних плавках. Хитре жiноче плем'я! Не натякнула б, нам i на думку не спало пiдглядати за нею.
  - Хомо, нiчого не розумiю, звiдки в тебе грошi? - не витримав Андрiй. - А це не просто грошi.
   - А що?
  - Грошi! - видихнув пошепки, зляканий Андрiй, озираючись на капiтанську рубку. - Слухай, я, звичайно, радий за тебе. Але ж у тебе все нормально? Тут усе чисто? Проблем немає?
   - Я ж тобi сказав.
  - Чесно? - Андрiй дбайливо зазирнув менi в очi. Переживає... Ех, Андрю-ха! Якби ти знав, скiльки в мене насправдi грошей! Ще дiзнаєшся... - помреш вiд туги.
  - Чесно чесно. Зуб даю.
  - Ти не подумай, що заздрю, я просто переживаю за тебе. - Дякую, звичайно, але не варто. Чи не забивай собi голову. Вiдпочивай. Я теж, на його мiсцi, став би дещо пiдозрiлим. Але все одно, поки нiчого не говоритиму, всьому свiй час.
  - Я ж тобi говорю, що все нормально, значить нормально. Класно хитає? - Я спробував перевести розмову на нейтральнi теми. - Як на морi.
   - Здорово.
  - Хлопчики! - Ми обернулися на голос i завмерли. На палубi з'явилася Свiтлана в новому, вiдкритому купальнику, кольору морської хвилi i прийнявши картинну позу пiдглянуту в якомусь журналi мод, поцiкавилася до нас. - Ну як? Менi пасує?
   Два iдiоти завмерли з вiдкритими ротами, точнiше три iдiоти, бо капiтан теж ледь не випав через штурвал, розглядаючи нашу Свiтлану.
   - Здорово!
   - Тобi дуже йде!
  - Я знаю. Де ми засмагатимемо?
  - Капiтане! Де у вас тут засмагають? - спитав я.
  - Та де хочете, там i лягайте. У нас палуба всюди чиста.
  - Ходiмо на нiс корабля? - За розкритим вiтрилом нас капiтан розглядати не буде, ревниво подумав я.
  Ми пройшли на нiс яхти. Задоволена виробленим ефектом Свiтлана, лягла на палубу, як єгипетська цариця Клеопатра. Защемiло серце вiд туги. Фiгурка в неї звiсно..., це щось... i взагалi... Андрiй на правах фаворита бухнувся поруч, трохи поволi, я лiг з боку друга, що б не бачити, своє колишнє кохання. Менше бачиш, краще спиш. Буду краєвидом милуватися.
  Яхта вже далеко вiдiйшла вiд берега i набравши повних вiтрил вiтру, рiзала хвилi, все прискорюючи свiй хiд. Поскрипувала щогла i вiтер заплутавшись у тросах, спiвав свою незамислену пiсню. Заплющив очi й одразу здалося вiдкрите море, де на тисячi кiлометрiв тiльки я, вiтер та море. I тиша! Тиша наповнена звуками природи. Небагато полежавши, я пiднявся з палуби i залiз на самий нiс яхти. Зустрiчнi хвилi, ударяючись об нiс корабля, розлiталися сонячною веселкою, огортаючи мене. Всi тривоги i печалi залишилися десь за мною i здавались дрiбними перед усiєю пишнiстю i величчю рiчкової стихiї.
  Нiколи в мене ще не було подiбного стану душi, коли просто захотiлося всiх обiйняти i пробачити, а самому вибачитись у всiх. Не за щось, а просто так. Люди! Я прошу у вас прощення за всi свої грiхи, якi зробив свiдомо, або через незнання! Вибачте за випадковi образи та дурнi провини! Не зi зла, а за недомислом робив! Просто, вибачте! Чи буду коли не будь, такий щасливий, як зараз? Хочеться вiрити.... Нi! Неодмiнно I все збудеться у моїй долi та життi! Але, на жаль, тiльки зi мною, а не разом зi Свiтланою. Обернувшись, глянув на них, що лежали поруч i взялися за руки. Щастя вам назавжди.
  Вiтрило пiдкоряючись командi капiтана, перекинулося на iнший борт i яхта сильно нахилившись, рiзко повернула, змiнюючи напрямок. Весело розсмiявшись, Андрiй зi Свiтланою скотилися до краю борту.
  - Капiтане! - прокричав я у бiк рубки, привертаючи увагу до себе. - А можна кинути якiр? Зупинитися та поплавати?
  - Господар - пан. Запитань немає, будь ласка. - Вiтрило поповзло вниз, повертаючись, яхта сповiльнила хiд i зупинилася.
  - Хто воду грiтиме перший? - спитав у щасливої пари i не чекаючи вiдповiдi, поки вони переглядалися i пiдштовхували один одного до борту, перший пiрнув з яхти. Так... не Чорне море, навiть не Азовське. Лише десь на метр у глибину вода була прогрiта сонцем. А знизу - градусiв на десять нижче. У наших пiвнiчних широтах вода нiколи не прогрiвається до дна. Швидше став пiднiматися на поверхню i виринувши метрiв за сiм вiд судна, поплив брасом намагаючись зiгрiтися.
  - Хома! Тримайся! Зараз наздожену! - прокричав Андрiй i сиганув з борту яхти, за мною.
  - Далеко не запливати! - прокричав у мегафон капiтан яхти. - Я плавати не вмiю! Спати нiкому!
   - Ясно!
  I розвернувшись, поплив в обхiд корабля, намагаючись уникнути Андрюхи. Плавати бiля берега, або посерединi, нехай i рукотворного моря, вiдчуваючи пiд собою глибину сорокаметрову, вiдчуття абсолютно захоплюючi. Адреналiн у кровi завирував. Ми з Анд-реєм почали ганятися один за одним, граючи в салочки, а Свiтлана плавала по собачiй, за метр вiд борту яхти.
  - Хлопчики! Далеко не запливайте! Я боюся потонути!
  - Ми поряд! Не бiйся! - закричали хором i знову кинулися наввипередки.
  Плавати ми з Андрiєм навчалися разом, ходили мiсяцi три, до мiського басейну. Хвилин через десять, утомившись вiд плавання, виповзли на яхту i без сил впали на гарячу палю-бу.
  - Стояти на мiсцi, чи далi йти? - поцiкавився капiтан.
  - Далi. - махнув я рукою.
  - Перекусимо? А то, щиро кажучи, схопився з лiжка, не поснiдавши. - запропонував Ан-Дрей. - Готовий гризти пiдмiтки бiля сандалiв.
  - Я б теж не вiдмовилася. - Погодилася Свiтлана, вiджимаючи мокре волосся.
  - Чому нi? - погодився я. - Тягнiть сумки, подивимося що набрали. Не додому продукти везти.
  Яхта повiльно набирала хiд, а ми розташувавшись гуртком, стали потрошити сумку. Припаси закоханi набрали на роту матросiв.
  - Я ще пару пляшок пива взяв. Будете?
   - Нi, менi ще до батька йти, а ви будь ласка.
  - Менi також пива! - заплескала у долонi Свiтлана. Андрiй дiстав одну пляшку i почав вiдкривати. Але мабуть пиво захиталося на хвилях i разом з пробкою кинулась назовнi, геть з пляшки, вибiгши майже все, попутно забризкавши Свiтлану.
  - Ну, хто ж так вiдкриває пляшку? Не вмiєш, не берись! Сухорукий! - образилася Свiтлана, розмазуючи пиво купальником.
  - Вибач, будь ласка, я не винен. Хочеш, сама вiдкривай. - Андрюха простяг їй iншу пляшку.
  - Ще чого! Ви чоловiки чи що? Чи нi?
  Важке питання. Чоловiк, це колись? Або як? За вiком чи станом душi? Чи таке саме поняття, як дiвчина - жiнка? У сенсi фiзiологiї? Додумати Андрiй не дав, простягнувши менi пляшку. А що менi робити з пивом? Якщо добре вiдкрию, шанси зростуть, на вiдмiну вiд Анрюхiних. Менi буде краще - йому гiрше. Дилема. Свiтлана вiдвернулась, вiдганяючи муху i поки вона була зайнята собою, я про всяк випадок струснув пару разiв пляшку. Спроба виявилася вдалою, у сенсi ще не вдалiшою за першу. Пиво не пiдвело. Пивна пiна, що вилетiла з пляшки, оббризкала вже не тiльки Свiтлану, а й нас з Андрiєм, разом з усiєю яхтою, долетiвши i до капiтанської рубки. Андрюха вдячно менi кивнув, оцiнивши трюк i жест доброї волi.
  - Ви що з глузду з'їхали? - Iдiоти!
  - Не вийшло, вибач. - Я засмучено розвiв руками. - Руки не з того мiсця ростуть. Спадковiсть.
  - Ну ось, попила пиво. - засмутилася Свiтлана, з тугою дивлячись на порожнi пляшки. - Нiчого вам довiрити не можна!
  - Алкоголь - отрута. От i бризкається. - констатував я. - А газування ви випадково не купили?
  - Що, чiпси з лимонадом трiскати? Нiчого вам довiрити не можна! Нiчого не вмiєте! Чоловiки ви, а не чоловiки! - скорчивши зневажливу гримасу, що означає крайню мiру зневаги, заявила Свiтлана, вiдвертаючись вiд нас. Андрюха похмурнiв, засмутився. Потрiбно термiново рятувати реноме. У капiтана спитати? Пiднявшись iз палуби, пройшов на корму до рубання.
  - Вибачте, у вас пиво не буде? Чи не врятуєте? А то наше втекло.
  - помiтив. Пару пляшок у каютi, у холодильнику лежить...
   - Я заплачу.
  - Тодi запитань немає, сходи. Забирай.
   - Ось дякую, виручили.
  - Та немає за що. - добродушно сказав капiтан i додав. - Панночка у вас з норовом. Комусь iз вас дуже не пощастить. Важкий характер.
   - Вона гарна, що ви так.
  - У мене око, на баб накидане. Гадом буду! Згадайте потiм мої слова! Наплачеться з нею. - Капiтан недалеко вiд iстини, я вже плакав, склеюючи своє розбите серце, залишилося тiльки Андрюсi розбити своє. Спустившись у каюту i взявши пиво з холодильника, повернувся до друзiв на нiс корабля.
  Свiтлана все ще сидiла вiдвернувшись вiд нас, пiдставивши високi груди, гарячому сонцю. Пiдморгнувши Андрiю, заходився розкупорювати пляшку. На цей раз пиво поводилося правильно. Правильне пиво! Морецьке! Качку на хвилях переносить гiдно. Передавши повнi склянки другу, жестами подав сигнал до дiї, а сам почав жувати бутерброди та чiпси, запиваючи все лимонадом. Не так вже й погано, солонi чiпси з газованою водою.
  - Свiтлано, вибач нас будь ласка. - несмiливо почав Андрiй. - Ми ще пиво купили у капiтана, будеш?
  - Холодне? - не обертаючись, спитала вона. Дiс, що раптом вселився в мене, схопив пляшку з залишками пива i бризнув на спину Свiтлани. Дико верещавши, вона рiзко обернулася до нас, очима шукаючи кривдника. Але ми з Андрiєм сидiли скромно, опустивши очi в палубу i були сама невиннiсть. Розсмiявшись, Свєта взяла пиво i приступила до спiльної трапези.
   - Вибачаю, на перший випадок.
  Слава Богу! Алiлуйя! Мир i спокiй нашому дому! Але слова капiтана залишили вiдтiнок сумнiвiв у моїй душi. Може все на краще? Я не з нею, а вона не зi мною? Шкода нiчого? Кажуть мудрi люди - все що не трапитися - на краще? Так i має бути? Чому бути того не минути? До речi, плавати та засмагати ще залишилося двi години! Що ми i робили весь час, що залишився. Перекусивши та позагоравши йшли купатися i навпаки. Час полетiв непомiтно i лише, пiдходячи до причалу, ми згадали про часи, а я про свої обов'язки та сiмейнi борги. Менi ще батька забирати...
  Яхта м'яко пiдiйшла до причалу i капiтан кинувся швартуватися, а ми зiбравши речi, стовпилися бiля борту. Швартовка судна благополучно завершилася i накинувши канат на чавунну тумбу, капiтан перекинув швартовi на пристань.
  - Прошу панове! - Веселий капiтан, жартiвливо вклонився i зробив жест, що запрошує на берег.
   - Спасибi за прогулянку, все було дуже добре.
  - Вам дякую за вiдвiдування нашої яхти "Мрiя". Неодмiнно приходьте ще, завжди будемо радi бачити вас на борту. Для вас без черги та з десяти процентною знижкою
   - Ви завжди тут?
  - Звiсно. Пiк сезону, майже тут i живу. Увечерi яхта зазвичай зайнята, а вдень, будь ласка, обслужимо за вищим класом. Якщо на кораблi мене немає, то у вагончику на причалi, запитайте Васю-капiтана, i вам будь-хто вкаже, де я перебуваю.
  - Зрозумiв спасибi. Якщо що, то неодмiнно зазирнемо. - Я обернувся до хлопцiв, що стояли вже на березi. - Зазирнемо?
   - Звичайно!
  - Обов'язково повернемося! До побачення. - Потиснувши руку капiтановi, спустився з корабля, i ми пiшли вiд яхти до пляжу.
  - Ну що? Сподобалось?
  - О, клас! - захоплено промовив Андрiй, пiднявши великий палець до верху. - Повний ульот! Буду багатий - неодмiнно заведу яхту. Океанську.
  - Спасибi Хома. - Свiтлана несподiвано пiдiйшла впритул i поцiлувала мене в щоку. Вiд несподiванки, я завмер як бовван, а потiм iнстинктивно сiпнувся до неї, мало не обiйнявши вiд надлишку почуттiв. Ручки зрадливо смикнулися до Свiтланиної талiї i лише величезним зусиллям волi, утримався вiд спокуси. Ну на фiг, померла, то померла. Добре, що сьогоднi обгорiли пiд сонцем, не видно, як я почервонiв вiд збентеження. Прокашлявшись i прочистивши горло кашлем, потяг час, поки зникне в голосi зрадницьке тремтiння.
  - Немає за що. Вам дякую за компанiю. Ще залишитеся засмагати?
  - Чи залишимося Свiтла? - Запитав Андрiй, як би не помiтивши минулої сцени. Вона згодна кивнула.
   - Щастить же вам, а менi батька з лiкарнi забирати.
  - Увечерi зателефонуємо? Погуляємо? - Дивлячись менi в очi, запропонувала Свiтлана, незрозумiло, чи це стосується менi одного, або всiм присутнiм. Я глянув на Андрiя, вiн кивнув, пiдтверджуючи запрошення.
   - Можна, грошi ще є.
  - Нi! Гуляємо безплатно, ти i так витратився на нас. - запротестував Андрiй. - Я так не можу.
  - А я можу. - Тихо, але з викликом сказала Свiтлана, звертаючись до мене.
  - Добре Добре. Увечерi вирiшимо, а зараз усе, тiкаю. Бувай! - I розвернувшись мало не бiгом ретирувався вiд них на автобусну зупинку.
  Чого вона сказала? Навiщо? Чи хоче повернутися до мене? Чи просто подразнити Андрiя, викликаючи в нього ревнощi? Чорт його знає! Жiнок не розумом не зрозумiєш - кажуть одне, думають iнше, а роблять взагалi чорт тi що. Жах. Пiдiйшов автобус i заскочив у салон я поїхав за батьком не перестаючи думати про загадковий вчинок Свiтлани. Нiчого не розумiю, хоч убий! Вчинок позбавлений сенсу та логiки. Чи справа ми, мужики. У нас все прямолiнiйно, як паровоз на рейках, подобається - не подобається i все! Якщо кохання, то слини до пояса, язик на плечi i на заднiх лапках перед телицею крутишся, якщо нi - морду на бiк, вибач дорога, я люблю iншого. Жарт. Iншу звiсно. I все збоку, не помiчаємо, не бачимо, не вiдчуваємо. Просто та генiально. А жiнки? Суцiльнi умовностi та хитрощi. Диявольське плем'я!
  
   МАТЧ В ОФСАЙДI.
  
  Рiвно о третiй годинi, я сидiв у вестибюлi лiкарнi i нетерпляче чекав на батька. Пакет з одягом, уже вiддав i зараз, переодягнений i задоволений, вiн пiднявся в хiрургiю за випискою. Народу довкола не багато. Декiлька пацiєнтiв iз родичами, групками по двi - три людини, сидiли на збитих рядами стiльцях i тихо розмовляли про щось своє, особисте. У повiтрi витав непередаваний лiкарняний запах, сумiш лiкiв, хлорки, формалiну, поту та старих меблiв. Шкiра на плечах почала свербiти. Три години пiд палючим сонцем давалися взнаки, завтра обгорiла шкiра вiдшаровуватиметься цiлими пластами. Сидiти незручно та нудно. Нарештi, дверi вiдчинилися i з'явився жвавий батько.
  - Занудьгував? - Запитав вiн пiдiйшовши до мене.
   - Не встиг.
  - Пiшли швидше звiдси. - Ми вийшли на ґанок. Батько потягнувся, вдихнув повною груддю i сказав. - Воля! Нарештi! Пропоную ознаменувати моє дострокове звiльнення народними гуляннями, з пiснями, танцями та феєрверком! Заперечення є?
   - Є!
   - Цiкаво дiзнатися якi?
   - Мама велiла хворого вiдразу додому доставити, нагодувати укласти в лiжко i поставити клiзму.
  - I що? - Батько хитро глянув на мене. - Ти збираєшся точно дотримуватися ма-мiни iнструкцiї?
   - Звiсно.
  - Який жах! Хома, може, ти сам захворiв? Тебе по головi вдарили? Сину, скажи щиро, ти пожартував?
  - Зовсiм нi. Я дiйсно маю намiр докласти всiх зусиль для того, щоб доставити тебе додому, нагодувати i укласти на диван. - вiдповiв я, з кам'яним виразом на обличчi, витримав театральну паузу i додав. - Не пiзнiше восьмої години вечора, а то мама нас просто вб'є!
  - Слова не хлопчика, а чоловiка. - сказав батько, похитавши головою i ми розреготалися з ним на пару. Що не кажи, а тато у мене свiтовий мужик!
  - Чуєш, Хомо, пiшли швидше вулицю, а то я лiкарiв знаю, сам з їхньої породи, зауважать, що ми тут iржемо як двоє психiчно ненормальних, визначать у психлiкарню. А менi, лiкарнянi краси набридли. Краще самому лiкувати, нiж лiкуватись. - Ми з ним весело попрямували до виходу з лiкарняного корпусу на волю.
  - Уявляєш? - продовжив говорити батько дорогою. - Менi лiкарняний закрили з вiдвiдуванням хiрурга за десять днiв! Повноцiнна вiдпустка! Десять днiв тишi та спокою. Ох, вiдiрвусь...
   - Ну ну...
  Ми вийшли iз територiї лiкарнi. Погода змiнилася. Паляче сонце, зрiдка прикривали майже невагомi пухнастi, бiлi хмари, даючи перепочинок виснаженому спекою органiзму. Легкий вiтерець приємно обдував тiло...
  Проходячи повз одне з лiтнiх кафе, я помiтив, як батько затримав свiй погляд на стiйцi закладу. Прикинувши, що могло його зацiкавити, я уважно глянув у той же бiк. Гарненька продавщиця, але для батька надто молода. А... Ось що! Здвоєний кран для розливу та чорно-червона етикетка улюбленого батькiвського пива. Ясно! Його висушений хворобою та лiкарняною дiєтою органiзм вимагав алкоголю. Порадуємо батька холодним пивом?
  - Тату! Пропоную почати народне гуляння, з нагоди твого одужання, з вiдвiдин питного закладу. Приймемо всередину рiзних солоностей, солодощiв та рiзноманiтних рiдин
  - Так-а..., було б непогано, але в мене грошей тiльки на половину пирiжка... - Батько мимоволi поворухнув кадиком, проковтнувши слину, що набiгла. - Так що, на жаль, нещасним...
  - I нiчого не на жаль! - Я гордо випростався. - Що за панiка на кораблi? Сьогоднi вам пощастило, ви взяли джек-пот i фiрма бере витрати на себе! Тож прошу за столик!
  - Гей-ей-ей! Юначе, звiдки у вас грошi? - Батько насупив брови. - У нашiй сiм'ї я знаю кожну копiйку особисто. Кого пограбував?
  - Не турбуйся тат, жодного кримiналу та афер. Це чесно заробленi комiсiйнi, вiд успiшно проведеної фiнансової операцiї. Сiмейний бюджет не постраждає. Мама про них не знає. - Побачивши, що батько хоче ще щось спитати, перебив. - Тiльки не треба питати, що, як, скiльки й чому! Почекай, сам розповiм, а поки розслабся i отримуй задоволення!
  - Ну-у .... - задумливо простягнув батько. - Якщо справа саме так... Тодi на абор-даж!
  - На абордаж! - Пiдхопив я i ми увiйшли до лiтнього кафе. На вiдмiну вiд переважної бiльшостi подiбних закладiв, цiни вiдразу не кусалися i було кiлька симпатичних офiцiанток!
  - Ну, з чого почнемо? - спитав я, потираючи руки. - Влаштуємо п'яний бешкет, а потiм нап'ємося? Чи навпаки?
   - Мабуть, спочатку нап'ємося, а потiм влаштуємо п'яний бешкет
  - Як скажеш. Бажання клiєнта - закон! Ти їсти хочеш?
   - Подумай сам, Хомо, людина тiльки зi мiзерного лiкарняного рацiону, та ще пропустив обiд, може вiн бути ситим?
  - Ясно. Вибач, iнодi я буваю тупим, але це з вiком минеться. Ти йди, сiдай, за вiльний столик, а я спробую вгадати, що ти питимеш i їсти. Так би мовити, тест на кмiтливiсть - як компенсацiя за дурне питання. Якщо провалюся, можеш людно повiсити на реї, або кинути акулам на вечерю!
  - Ну-ну... Тiльки врахуй юнга, я буду дуже суворим суддею. Каррамба! - Закiнчив вiн, зробивши страшнi очi, i розвернувшись, пiшов до столика, надаючи повну свободу дiй. Пiдiйшла фарбована пiд блондинку офiцiантка.
   - Здрастуйте, слухаю вас?
  - Дiвчино! - звернувся я до неї. - Ви чули, що сказав мiй суворий батько?
  - Чула. - Вона посмiхнулася.
  - Тому я вас дуже попрошу зберегти моє здоров'я вiд покарання. Дайте менi кухоль свiтлого пива, склянку соку i що будь смачне, з м'яса. Фiрмова страва у вас є?
   - Шашлик пiдiйде?
   - Потягне... а чекати довго?
   - Хвилин п'ять - сiм.
  - Добре, тодi три порцiї iз зеленню та хлiбом. Коли принесете шашлик, захопiть ще кухоль, свiтлого пива та склянку мiнералки.
   - Добре.
   - Так, ще пакетик солоних сухарикiв та арахiс.
  - Будь ласка. Всi?
   - Усе.
   - З вас сто двадцять три рублi.
  - Будь ласка. - Я одразу розплатився, захопив пиво, склянку соку, сухарики та пройшов до батька за столик.
  - Це все?! - розчаровано запитав батько, побачивши сухарики.
  - Нi, звичайно, почекай хвилин п'ять, за кухлем холодного пива. Думаю, ти не розчаруєшся.
  - Подивимось подивимось. Але якщо що не так, тремтiти салага! - Ми знову весело зареготали.
  Настрiй чудовий, як погода. Все-таки здорово жити з батьками, якi тебе люблять, розумiють, вiрять i не мучать зайвими питаннями. Це i є сiмейне щастя? Блаженна течiя думок, перервав батькове запитання.
  - Ну, розповiдай, як ви без мене жили? Пролежав у лiкарнi чотири днi, а почуття - мiсяць будинку не був. Все мiняється, учора дiд номер вiдмочив, ти iнший став... Сподiваюся, мати не змiнилася?
   - Не змiнилася, не хвилюйся.
  - Iнформуй. - Я задумався, з чого почати та що розповiсти? Але тут пiдiйшла офiцi-антка i принесла шашлики та ще пива.
  - Ого-го! Тепер вiрю - гуляємо! - вигукнув батько, скуштував м'ясо i проковтнув перший шматок, пiдняв на мене очi. - Постарався юнга, сьогоднi я тебе вiшатиму на реї, не буду. Живи.
  - Спасибi. - вiдповiв я, жартiвливо зображуючи уклiн.
  - Немає за що. Смачно! - вiдповiв батько i ми почали поглинати соковитi, гарячi шматки смаженого, гострого м'яса, запиваючи час вiд часу, кожен своїм напоєм.
  Пiвгодини мовчки знищували м'ясо, насолоджуючись процесом їжi. Але першi позиви голодного шлунка задоволенi, на картонних тарiлках залишилися лише плями вiд жиру та томату. Батько вiдкинувся на спинку в позi вiдпочиваючого мiльйонера, закинувши ногу на ногу. Добре!
  - Дякую сину, тепер я ситий, задоволений i готовий слухати. - заявив вiн, колупаючись зубочисткою в зубах. - Розказуй.
  - Про що саме? - Прикинувся валянком, може прокотить?
  - Ну для початку, звiдки грошi. Сподiваюся, вони заробленi трудовими мозолями, а чи не обманним шляхом?
  - Ну тату, ти даєш! Звiсно мозолями! Навiть не питання. - Не прокотило, доведеться напружуватися. Яку версiю озвучимо? Про комп'ютери та Севу наплести небилицi? Думка цiкава.
  - Навчи бiдного батька, як добувати лiвi грошi. Iнодi пошабашити не грiх. - Вiн потягнувся. - Давай колись.
  - Гаразд, слухай. Сам хотiв. - Я сьорбнув зi склянки мiнеральної води, збираючись з думками. Правдоподiбна версiя в головi склалася, залишилося озвучити для цiкавої публiки. - познайомився нещодавно з хлопцем. Хороший пацан, студент, третiй курс полiтеху, звуть Сева. Зустрiлися кiлька разiв, вiн виявився круто просунутий комп'ютерщик. Крутий у нього апарат, з рiзними фiшками, вiн в iнтернетi практично живе! Уявляєш?
  - Ну якщо чесно, то важко. - Батько почухав потилицю. - Ну i який зв'язок iз твоїми грошима?
  - Завдяки iнтернету та новим технологiям можна заробляти непоганi грошi. Ми спробували. Ти знаєш, що з усiх видiв товарiв - своєчасна iнформацiя, найспоживанiший i найдорожчий товар? Я подметушився, попитав друзiв, побiгав мiстом, дещо зiставив i видав iнформацiю Севi. Далi, все просто, вiн її за допомогою комп'ютера використав, причому вдало отримав грошi i вiддав менi частину комiсiйних. Ось, власне, i все...
  - Слухай, Хомо, ця iнформацiя не стосується секретних об'єктiв мiста? Або ще чого не будь оборонного?
  - Ти що, тат? Якомога? Звичайно ж нi! Iнформацiя чиста - типу номера в грошiвнiй лотереї, не бiльше. Заспокойся. Просто, щоб зiставити i вчасно пред'явити, треба ворушити не тiльки ногами, руками, а й розумними мiзками. Ось i весь секрет. Треба вмiти перебувати в потрiбний час, у потрiбному мiсцi й удача сама запливе в руки, що загребають.
   - I скiльки ти заробив?
   - Взагалi комерцiйна таємниця... - Батько глянув на мене уважно i здивовано.
   - А якщо по вухах?
   - Знаєш, тату, це вже рекет...
  - Вгадав. То скiльки?
  - Шiстсот п'ятдесят. - додав про себе, смакуючи суму - Тисяч доларiв! Але це ми вголос не скажемо. Органiзм ще в батька ослаблений, iмунiтет знижений. Нехай вiдпочиває у незнаннi, додав уголос. - Рублiв...
  - Непогано для школяра-переростка. - погодився батько. - Матерi кажеш, нiчого не вiддав?
   - Не-а.
   - Це ти даремно, половину мiг би й вiддати.
  - Ага, даси їй половину, а вона розпитуванням замучить. - мимоволi передражнив голос матерi. - Де взяв, кого обдурив, поцупив, а як, та чому... Ти, i те - рекетом зайнявся, а вона зi свiтла зживе пiдозрами.
  - Знаєш, Хомо. Десь ти частково правий, але грошi у свою сiм'ю, якщо заробив, давати треба.
  - Розумiю, але я продукти в сiм'ю купував, тiльки трохи, щоб не сильно помiтно. Я хотiв тобi сюрприз зробити, коли з лiкарнi випишуть... - Я зробив скривджене обличчя. Начебто версiя прокотила!
  - Вибач, Хома, не ображайся. Я не хотiв образити. Незвично - син грошi заробляє. Я думав, ти ще маленький... пiсля закiнчення школи почнеш заробляти, а тут сюрприз... Акселерацiя... Не гнiвайся.
   - Не буду...
  - Значить шiстсот п'ятдесят... - Батько потер перенiсся пальцем, рахуючи мої грошi. - мiнус сто тридцять, уже витратили... Знаєш, Хома, громадяни стародавнього Риму вимагали вiд влади хлiба та видовищ. Хлiба вже отримав, жени видовища!
   - Якi?
   - Не знаю, ти сьогоднi спонсор, розважай.
   - Є одна iдейка у кишенi...
   - А трохи яснiше?
   - Сьогоднi футбол, нашi з ЦСКА грають, почало за годину...
  - Браво! Сто рокiв на футболi не був, пiшли.
  Ми встали та вийшли з кафе. Погода не змiнювалася, сонце та хмари, чергувалися з приємною послiдовнiстю. Ми рушили на трамвай, треба швидше дiстатися стадiону, гра через годину, а квиткiв немає. Не думаю, що б вони нас чекали, не кожен день до нас у мiсто ЦСКА приїжджає.
  Бiля стадiону товпилася безлiч народу. Каси працювали, але довга черга, чоловiк двiстi, не менше. Я скорчив кислу фiзiономiю i став у хвiст живої змiї. Навiть якщо квиткiв вистачить, все одно протерти тут не менше години. Туга! Ненавиджу черги, вони менi нагадують каторжнi пересилки, але добровiльнi i без кайданiв. Сто-ять удвох, в однiй черзi, безглуздо, i батько вiдiйшов спочатку пiд тiнь кiоску, а потiм почав прогулюватися вздовж черги вперед i назад.
  Кiнця людського потоку я не бачив i не помiтив, як батько зник з поля зору. Стало тужнiше, на довершення бiд, почала мучити совiсть, що прокинулася, цифру отриманого гонорару я назвав, але те, що це в тисячах ...., та ще в доларах ..., не домовив. Виходить, i збрехати, не збрехав, але й усiєї правди не сказав... Соромно, але як поступити? Дiзнайся батько правду, знову йому лежати у лiкарнi. З iнфарктом мiокарда ... Тут, звiдкись ззаду з'явився винуватець важких роздумiв.
  - Сину, гони сто п'ятдесят рублiв, я квитки дiстав! - Я здивувався, але покiрно вiддав приготовленi на квитки грошi, двi купюри по сотнi. Наперед приготував. Батько повернувся, передав їх непоказному мужичонцi, бляклої зовнiшностi та зовнiшностi. Зда-чу, спочатку простягнув менi, але потiм щось вигадав, i поклав у свою кишеню. Помiтивши мiй насторожений погляд, весело прокоментував:
  - А що робити? Кому зараз легко? Пиво на що пити? У мене своїх нема. Вибач друг, з получки вiддам.
  Я скромно розплющив очi i ми стали продиратися крiзь натовп, до входу стадiону. Народу на трибунах, не менше, нiж за воротами стадiону. Чоловiки, чекаючи початку гри, атакували кiлька торгових точок, у пошуках пива i закуски. Подекуди вже розливали свiтлу, сорокоградусну. На центральнiй трибунi кучкувались фанати армiйського футбольного клубу, з прапорами та трубами, розмальованi та одягненi в кольори команди. Батько, як бувалий уболiвальник, рвонув за пивом, на ходу знайомлячись з першими вболiвальниками, що трапилися, люто сперечався, розмахував руками, щось доводячи, вiдчуваючи в цьому бедламi, як риба у водi. Вистоявши чергу стражденних, купив пива i повернувся до мене.
  - Каїф!! Давно тут я не був! Найчастiше треба проводити заходи. Це зовсiм iнше життя! А ми?! Заперлись у квартирi, як равлик у раковинi, нiчого навколо не бачимо, не чуємо, побутом їсть, а ми навiть не помiчаємо! Будинок, робота, робота, будинок. Тож не помiтиш, як життя пройде! А тут? Дивись, скiльки навколо енергiї хлюпає! Бур-лiт, хвилюється, кипить людський вир, хто цього не знає, не живе.
   - Зменш обороти пап.
   - Навiщо?
   - Свихнешся вiд щастя, вiршами вже заговорив... Далi пiснi спiвати почнеш, чи танцювати кинешся?
  - Ну танцювати i спiвати, напевно не буду, але кричати вiд душi, менi нiхто перешкодити не зможе! Ех, скорiше б початок!
   - Хвилин десять залишилося, пiшли мiсця знайдемо, бо зайцi займуть.
  - Твоя правда, двi години на ногах, радощiв мало. Пiшли!
  Ми рушили на трибуни, займали мiсця. Нарештi гра розпочалася. Все що вiдбувалося далi, я пам'ятаю смутно. Орав разом з уболiвальниками гасла i слогани нашої команди. Безперервно схоплювався з мiсця i плескав сусiдiв по плечах, а коли нашi футболiсти вiдкрили рахунок, разом з усiма, виконував дикий, запальний танець переможця, на кiстках поваленого ворога.
  Енергiя натовпу захлеснула i поглинула. Ми з батьком, потонули в емоцiях iз головою, i не було нi сил, нi бажання протистояти їй. А коли в нашi ворота призначили пенальтi, я здалося, що суддю розплющить на полi ненавистю глядачiв. Реалiзовувати пенальтi, вийшов центральний захисник ЦСКА i коли м'яч опинився у наших воротах, над футбольним полем повисла моторошна тиша, що менi стало страшно. Але через пiвхвилини, трибуни знову билися i бiснувалися в iстерицi. Матч продовжувався далi i реферi також носився по полю.
  Пiсля закiнчення гри, коли ми вийшли зi стадiону, я з жахом зрозумiв - уболiвальник, це дiагноз хвороби, нiж просто захоплена група людей. Трохи зворушенi на грi, а коли потрапляєш у поле впливу натовпу, сам мимоволi стаєш таким самим хворим, як вони. Психiатрiя...
  Додому їхали не однi, а з купою нових знайомих, пристрасно обговорюючи моменти фут-хворої баталiї, люто доводячи один одному, що якби той, чи iнший гравець команди, дiяв за нашим планом, то ЦСКА розгромили вiсiм - нуль, а не обмежилися ганебною нiчиєю. Хоча насправдi нiчия, об'єктивно не ганебна, а дуже почесна, але зараз про це нiхто думати не хотiв. Всi були впевненi, що якби не пiдступи московських бюрократiв вiд футболу, нашi хлопцi давно б були чемпiонами країни, а може i свiту! З такими думками я вiдчинив дверi рiдної квартири. Коли замок клацнув востаннє, дверi несподiвано вiдчинилися самi на всю ширину i ми, злегка офанарiв вiд несподiванки, побачили в отворi розлютовану матiр i грiзного дiда.
  
  СТIЙ! ХТО ЙДЕ?
  - Мам? Вiтання! Ви що тут робите? - здивувався я, але домовити менi не дали. Мати схопила мене за комiр, а дiд, батька за грудки i ривком втягнули нас у передпокiй. Вiд несподiванки, втративши рiвновагу в тiлi, капiтально приклав голову об дверцята гардеробу. Ойкнув, схопився за чоло. Тут же я почув мамулин голос, значить жити бу-ду.
  - Живi, Слава Богу! - I майже без переходу, на крик. - Хома, паразит! Я тобi, що велiла зробити!? Де вешталися стiльки часу!? Я з дiдом з розуму божеволiю вiд занепокоєння, а вони повзають невiдомо де! Зла на вас не вистачає! Де повзали! Хома!? Ну чому ти мовчиш!?
  - Що, що, сама кинула мене головою в шафу, що я сказати то можу? Я що й знав, то вже забув вiд такої профiлактичної примочки. Папка тут, вiн старший, у нього й питайте!
  - Фрол! Де ви були!? - У голосi матерi вiдчувалися iстеричнi нотки, здавалося ще трохи, i вона зiрветься в справжню iстерику. Батько, теж вiдчувши це, вiдреагував, м'яко скажемо, своєрiдно. Мабуть вирiшивши, що клин - клином вибивають, вiн сам загорлав на матiр.
  - Заткнися жiнка! Марш на кухню, пити валерiанку! - I коли мати рефлекторно повернулася, i пiшла до кухнi, невинно запитав у дiда. - Що сталося батько? Поясни, людською мовою, а не криком.
  - Поясню сину, тiльки скажи, де ви були стiльки часу? У вас все гаразд? Нiяких ексцесiв?
  - Якi ексцеси? Ми з сином чудово провели вечiр! Посидiли в кафе, поговорили про життя до душi, на футбол сходили. Сьогоднi нашi, iз ЦСКА грали. Нiчиє. Потiм пiшли додому. От i все. А у вас щось трапилося?
  - Дорогою розповiм. Берiть речi, мати їх зiбрала вже та спускайтеся до машини. Доведеться пару днiв у мене пожити. Справи серйознi закручуються. Тож давайте, руки в ноги й уперед!
   - А нам?
  - Не пересмикуйте. Все в порядку. За пильнiсть хвалю. Кiнець зв'язку.
  - Гей, гей! Як кiнець зв'язку? На годинник подивiться! Де змiна варти?!
  - Фокс, це Перший, йде змiна. За хвилину, iншу сам побачиш. Усе.
  Дiд вимкнувся. Що ж, змiна в дорозi, це тiшить, почекаємо... Справдi, за хвилину, в хатi почулися обережнi кроки, i чоловiчий голос промовив.
   - Хома, ти де?
  - Я тут, нагорi, на горищi. Ти, тату, у сiни увiйди. Там лiворуч, у кутку, люк побачиш, через нього й лiзь. З кiмнати сюди не потрапиш. Ганчiрка або трави прихопи, я всi боки i п'яту точку вiдлежав на дошках.
  - Ага. Зрозумiв. Зараз подивлюся, що тут можна прихопити. - Батько пошарив по кiмнатах, незабаром щось затрiщало. Потiм почувся задоволений смiшок та голос. - Хома! Приймай сидiння, а за одним i лежання. Менi лiзти незручно.
  - Зараз йду. - Я пiдiйшов до люка i вiдчинив його. Батько стояв унизу, в руках вiн тримав щось громiздке i темне.
  - Ловi. - Скомандував батько i кинув у люк грудку запорошених ганчiр'я. Поки батько забирався на горище, я розгорнув ганчiрки. Вiдiрвана вiд вхiдних дверей, мiшковина, набита ватою. Я вiддав пiдстилку, що пiднявся батьковi.
  - Ти, тату, за трубою влаштовуйся. - Я показав на кут. - Огляд добрий i тебе нiхто не помiтить.
   - Зрозумiв спасибi.
  - Ну поки що. Щасливо залишатися. Зброю треба?
  - А у тебе є? - Вiн здивовано обернувся на мiй бiк.
  - Звiсно. - Я дiстав з однiєї кишенi рогатку, а з iншої витягнув жменю металевих кульок. Побачивши мою стрiлецьку зброю, батько зареготав як божевiльний. - На п'ять хвилин iнтенсивної оборони.
  - А одна велика кулька є? - Крiзь напад смiху, спитав вiн.
  - Навiщо? - здивувався я.
  - Останньою кулею застрелюся сам, щоб живим вороговi не дiстатись. - Уявивши ситуацiю, батько засмiявся ще голоснiше.
  - Жарти в тебе безглуздi, папуле. - образився я на батька. - Я ж серйозно! Вбити не уб'єш, але покалiчити - запросто. Хоч щось бойове у руках. Пам'ятаєш, Рембо арбалет був? I нiчого, нiхто не смiявся. А знаєш яка забiйна дальнiсть? Крокiв двiстi!
  - Ну гаразд, давай зброю. Колись любив у молодостi, з однокласниками пляшкам куляти. Був найкращим снайпером. Усiх ворогiв уб'ю, один залишусь! - Я передав рогатку до його рук. - Дякую, сину за турботу.
  - Немає за що. Бувай!
  Вiн вiдвернувся i щось сказав у мiкрофон своїм гуркотливим пошепком, напевно доповiв дiдовi про змiну варти. Я зiстрибнув з люка i по стежцi, серед бур'яну, поколив до бункеру.
  Ходiння по-пластунськи, на чотирьох кiнцiвках, важко назвати ходьбою, але дiд, суворо заборонив, по-перше, вiдхилятися вiд маршруту, а по-друге, пiднiмати голову вище за траву. Пiсля сьогоднiшнiх подiй я став ставитися до наказiв дiда дуже серйозно. Iти в позицiї лiтери - Зю, недалеко, але втомлює. Хвилин через три, я знесилений заповз у бункер. Дiд сидiв на збитiй пiдставцi i час вiд часу поглядав у бiнокль. Пiд стелею край плити був сколотий i невелике вiконце давало чудову можливiсть спостерiгати за вулицею. Пожежа розгорялася, але дiд iз фiлософським спокоєм не звертав уваги на сумну картину. Крiм дiда, у бункерi був ще Олексiй Володимирович i мати, а в дальньому кутку лежала пов'язана тiтка. Цiлком незнайома i не дуже жива. Голова i гомiлка у неї були перебинтованi, руки пов'язанi за спиною, а рот заткнутий кляпом iз квiтчастої хустки. Насамперед, я як слiд напився з вiдра, що стояв бiля входу, з водою. Задоволено гикнувши, поцiкавився у присутнiх.
  - То що за вiйськовополонена з'явилася? - Дiд вiдiрвався вiд бiнокля, i гордо кивнув на матiр.
  - Матерi дякую скажи. Це вона полонену захопила, а Олексiй iз Марiєю допомогли її сюди дотягти. - Я запитливо глянув на маму i тiльки тут помiтив, що вона нiжно протирає справжню, що лежить перед нею! Снайперську! Гвинтiвку! Не зрозумiв??!!!
  - А рушниця звiдки? Снайперська? Мам, дай подивитись! Будь ласка!.
  - I не мрiй. - Вона нiжно погладила гвинтiвку. - Це мiй вiйськовий трофей, здобутий у чесному бою. I нiхто не в правi його в мене забрати... - Окинула всiх присутнiх застережливим поглядом. - Або що не будь з ним зробити, без мого на те особистого дозволу.
  - А ля гер, де а ля гер... - Дiд знизав плечима. - На вiйнi як на вiйнi. Як не сумно, Хома, але це її право.
  - Менi здається, що я щось пропустив цiкаве. - Я сiв на нари. - Ну, колiться скорiше! Олексiю Володимировичу! Ну хоч ви розкажiть до ладу, що сталося? Бачите, вiд цих родичiв нiчого не дiзнаєшся.
  - Ну, брате, це особиста iсторiя... - Олексiй Володимирович усмiхнувся i розвiв руки. - Її має сам безпосереднiй учасник викладати. Твоя мама, сьогоднi, подвиг здiйснила, ми ще в шоцi.
  - Що зробила? Який подвиг? Нiчого особливого. - Мама скромно опустила очi. - Сидiти як курка на сiдалi, поки вона менi шию згорне?! Я й не стала чекати...
  - Мам! - благав я - а докладнiше нiяк не можна? Хто зверне, кого, навiщо?
  - Нiчого особливого не сталося. - Я обурено скинув брови. - Добре, слухай, а то все одно життя розпитуванням не даси. Дiло було так. Сиджу я тихо на ялинцi. Там де розвилка зручна, ти знаєш. Гiлочка пiдклала, щоб сидiти зручнiше. Любуюсь пей-зажами, уважно несу бойову службу. Все чудово довкола, на дорогу подивлюся, то на будинок. Годину сиджу, другий, уже манiкюр на руках доробила i раптом помiчаю, що з пагорба троє по дорiжцi йдуть. На сiльських мешканцiв не схожi. Придивилась, у дiдiвський бiнокль i точно, один бородатий, чорний-чорний, кучерявий, ну вилитий торговець мандаринами на ринку! А тут ринку немає, отже, вони i є - бандити проклятi. Я як належить, доповiла про них дiдовi, тобто Першому. Придивилася до бандита, що на зрiст менше... А це жiнка!
  - Я по рацiї чув. А далi?
  - Не перебивай дорослих! Зовнi наша, росiйська, нехай i брюнетка, але вiдразу видно, з цими мужиками, одного поля ягода. Вони зупинилися, побалакали трохи, потiм мужики до будинку пiшли, а ця мимра прямо до мене, до ялинки! Запереживала трохи, по-думала, побачили мене... Потiм ще подумала, спокiйнiше, якби побачили, всi пiдiшли б. Тодi причаїлася я як мишка, чекаю, що далi буде. Пiдходить до ялинки, трохи покопошилася внизу, а потiм, чую, лiзе нагору, до мене. У мене вiд страху трохи туш на правiй вiї не потекла. А вона гадина все вище i вище дереться. Я за стовбур сховалась, чекаю. Раптом бачу, на плечi бiля гадини, рушниця висить! Ну, думаю, неспроможна коза внизу затрималася. Готувалася. Зараз залiзе вище i буде з рушницi по моєму сiмейству курити? Вбиває всiх? Як уявила, що нiкому буде за молодшим синочком доглянути, як вiддадуть його в сирiтський будинок... Так менi недобре вiд думок стало, що хоч плач - ридай... А плакати не можна - почують вороги. Гадюка все вище лiзе! Ледве дочекалася коли вона до пояса на мою гiлку пiднiметься, схопила лiвою рукою рушницю за дуло, а правою кинула по головi. У правiй руцi випадково бiнокль опинився..., але там уже не до сентиментiв було. Розбила одне одне око у бiнокля... Жаль, добрий бiнокль, далеко з нього видно. До театру з ним добре було б сходити, на балет... - Мати мрiйливо замислилася. Представивши себе в театрi з польовим бiноклем у руках. схопила лiвою рукою рушницю за дуло, а правою кинула по головi. У правiй руцi випадково бiнокль опинився..., але там уже не до сентиментiв було. Розбила одне одне око у бiнокля... Жаль, добрий бiнокль, далеко з нього видно. До театру з ним добре було б сходити, на балет... - Мати мрiйливо замислилася. Представивши себе в театрi з польовим бiноклем у руках. схопила лiвою рукою рушницю за дуло, а правою кинула по головi. У правiй руцi випадково бiнокль опинився..., але там уже не до сентиментiв було. Розбила одне одне око у бiнокля... Жаль, добрий бiнокль, далеко з нього видно. До театру з ним добре було б сходити, на балет... - Мати мрiйливо замислилася. Представивши себе в театрi з польовим бiноклем у руках.
   - А далi?
  - Що далi? Що я? Ааа... Бiнокль дорогий напевно... Дiд ти не в образi, що я ненароком його розбила?
  - Нема чого ненароком замахнула тiтцi! - посмiхнувся дiд. - Досi непритомний валяється!
  - Це я вiд злостi сил не розрахувала. Саднула гадинi по головi, вона нiби здивувалася вiд несподiванки, а потiм як звалиться вниз без пам'ятi. Я подумала - вбила дурниця. Рушниця в руцi залишилася. Дивлюся, у нього є пiдзорна труба. Подивилася через трубу, а там якiсь гачки, рисочки, але видно добре. Потiм пальба почалася, будинок пiдпалили, бджоли бандита покусали... Потiм, бородатий вилiз, хотiв вiдтягнути пораненого вбiк. Я подумала, не правий вiн .... Ну i пальнула кiлька разiв. Потiм дiда покликала. Хто знає цю ненормальну гадину? Раптом у неї дев'ять життiв, як у кiшки, менi йти назад, а я боюся. Але, нiчого, обiйшлося, Льоша з Машею дотягли її до бункеру. Потiм дiд повернувся. Ось i все власне.
  - Мам! - захоплено видихнув я. - Ти як Валькiрiя! Або амазонка! Це не кожен професiонал, iз бiноклем, проти снайперської гвинтiвки переможцем вийде! За це медаль треба давати! За бойовi нагороди!
  - Не насолоджуйся Хома. Марно, все одно рушницю не дам.
  - Та що ти мам, я ж не за гвинтiвку насолоджуюся, насправдi... - Я ображено засоп. - Порадiти хотiв за батькiв...
  - Ну ось... образився як маленька дитина, що за мужики пiшли. Хлипкий... На диво, потримай... - Я пересiв ближче i взяв з її рук гвинтiвку. - Не зламай тiльки рушницю, знаю я вас...
   - Заряджена?
  - Звiсно. Iз запобiжника не знiмай. Перестрiляєш тут усiх!
  - Не хвилюйся, сам знаю, я акуратно. - Гвинтiвка здавалася iграшковою, майже такою ж, яку можна купити на будь-якому дитячому магазинi китайських iграшок, i тiльки вага та хижа завершенiсть лiнiй видавали її бойове призначення. Я захоплено погладив її за прикладом, оптикою i обережно повернув матерi. Це вам не рогатка, як у мене, i не двостволка як у дiда! З такою солiдною штукою, сам чорт не страшний!
  - Ти ще мiй трофей не бачив. - Дiд простягнув менi автомат, захоплений у покусаного бджолами. Гвинтiвка менi сподобалася бiльше. Автомат виглядав простiше та скромнiше. Мабуть, неодноразово брав участь у переробках.
  - Класно. Ми озброєнi та дуже небезпечнi? Значить можна зi спокiйною совiстю i перекусити. Ви вечеряли вже, чи як?
  - Не до обiдiв, потерпи. - Дiд забрав у мене автомат i звернувся до присутнiх бiйцiв.
  - Усi, посмiялися, розслабилися, продовжуємо нараду далi. Отже, вiд першого нападу ми благополучно вiдбилися, що далi? Вашi припущення? - звернувся дiд до присутнiх, головним чином до Олексiя Володимировича. Ми з матiр'ю виступали для вiйськових, у ролi присутнiх iз правом дорадчого голосу. Добре хоч не женуть у двiр.
   - Я припускаю, що це була халявна спроба вирiшити все з наскоку, тому i нарвалися на неприємностi.
  - Згоден. Попередньої пiдготовки з боку нападаючих не було. - кивнув дiд на знак згоди. - Подальшi плани бандитiв?
  - Iз цього випливає два варiанти розвитку подiй. Поранений уже доскакав до машини, або машин, i зараз вони зв'язуються з Петровичем, повiдомляють про невдачу. Другий варiант, за наявностi бiйцiв - друга група вже йде сюди.
  - Ви вважаєте, що їх бiльше? -Поцiкавився я. - Чоловiк шiсть?
  - Або п'ять, якщо одна машина. Якщо двi машини - то чоловiк вiсiм.
  - Мiнус два. - порахував я.
  - Мiнус три. - поправив дiд. - Третiй поранений, не боєць.
  - Якщо двоє залишилося, не ризикнуть, чекатимуть на допомогу. Якщо все на двох машинах, то друга група в кiлькостi не бiльше трьох буде хвилин через десять.
  - А чого ми чекаємо? Потрiбно кругову оборону займати! - Бойовий дух у моєї мами як видно не пропав. Точно Валькiрiя!
  - Заспокойся Валентино. Не метушись. Дозор виставлений, час є. Я думаю, що вони не ризикнуть. Надто небезпечно, за свою шкуру злякаються. Чекатимуть на допомогу.
  - Петрович чекати не може. - заперечив Олексiй. - У нього цейтнот. Занадто мало часу, кожна минула хвилина проти нього. Поки головний свiдок живий, немає йому спокою. Вибори на носi.
   - Саме так.
   - Значить, наполягатиме, надiшле допомогу, другу групу виставить в оточення, щоб ми не втекли.
  - А якщо справдi - рвемо кiгтi звiдси? У сенсi - робимо ноги? Явку провалено. Прийде пiдмога, нас як курчат переляскають. - задумливо промовив Олексiй Володимирович. - I снайперська гвинтiвка не врятує.
  - А куди тiкати? В мiсто? Ще дурнiший. Там вiн має шанси нас знищити, зростають у кiлька разiв.
  - У лiси треба йти. У партизани. - запропонував я. Усi з цiкавiстю подивилися на мене. - Що я дурного сказав? Нормальна думка.
  - Слава Дениса Давидова спокою не дає? Бий французiв? - Згадав росiйську iсторiю Олексiй Володимирович.
  - Обрушимо палицю народного гнiву, на проклятих загарбникiв землi росiйської! - продовжив дiд.
  - Ура! Ми давимо! Гнуться шведи! - Продекламувала мати, згадавши рядок зi шкiльної програми.
  - До чого тут шведи? - спитав дiд у матерi.
  - А до чого французи? - парирувала вона.
  - Логiчно. Думка, Хома цiкава, але не будемо вiдступати, позаду Москва. У сенсi моє господарство.
  - Краще, звичайно, тут обороняться. Де ми вже пiдготовленi. - пiдтримав дiда Олексiй Володимирович. - Нам тiльки нiч простояти, до наступного дня протриматися в гiршому випадку, або години зо два, у кращому.
   - Чому?
  - Завтра у кандидата останнiй день. Настає край. Вiн уже не зможе контролювати ситуацiю. Високi чини, що прикривають його, бiльше часу не дадуть, почнуть рятувати свої шкури. Поява батька на офiцiйному допитi ставить на кар'єрi Петровича великий жирний хрест. Плюс конкуренти у передвиборчiй боротьбi до завтрашнього дня пронюхають, почнуть скидання компромату через газети та телебачення. Є надiя, що молодята благополучно доправлять пораненого до мiлiцiї i зв'яжуться зi слiдчим, а вiн повинен i зобов'язаний надiслати допомогу, якщо не куплений Петровичем. Не надiшле, значить, куп-лен i на службовiй кар'єрi поставлений хрест, аж до кримiнальної справи, свiдки у нас є.
  - Плюс наш шановний кандидат дiзнається, що грошей в Австрiйському банку тю-тю, нi, - продовжив подумки я. А може, вже знає? Тож i активний? Але дiзнатися вiн може тiльки через Севу, а Сева на Семен-Семенича не схожий, якщо не вирахували, або сам не проколовся.
  - А що робити? Говорите, кажiть, а толку? Рiшення треба приймати, не язиком трiпатися. - Матерi, вже набридло сидiти i слухати нашi мiркування, душа вимагала дiй. - Давайте будинок пiдемо гасити? Поки що зовсiм не згорiв. Жаль...
  - Не можна Валентина. Думаєш, менi не шкода? Все господарство порохом пiшло. Нiчого, будуть сили, все вiдбудуємо. - I подивився на Олексiя Володимировича з надiєю. - Були б цiлi руки та голова...
  - Звичайно, Федоре Феоктистовичу! Все вiдбудуємо! Однозначно! - заспокоїв дiда сослу-живець. Мати не зрозумiла, вiрнiше, зрозумiла, але по-своєму, а я вловив саму суть. Дiдулина служба все й вiдремонтує. Але щонайменше. Нiчого дiда не переживай! Я тобi таку фазенду вiдгрiбаю, Дон Карлос позаздрить! Уся Санта-Барбара на вуха встане! Багатi не плакати - ридати будуть, вiд заздрощiв! Якщо доживемо.
  - Тодi пропоную напасти на них першими! - висловила вголос, своє таємне бажання мати. - Найкращий захист - напад! Я так не можу. Чекати нападу i нiчого не робити, нiяких жiночих сил не вистачить.
  - Валентино - ти у нас справжнiй мiлiтарист! Яструб!
  - Яструб, не яструб, але ви швидше вирiшуйте, що робити. Ви мене версiями та варiантами до смертi залякали.
  - Добре, закруглюватимемося. Головний висновок, що протриматиметься до пiдходу головних сил, - якщо все нормально i мiлiцiя приїде. Тобто години максимум три. Якщо нi, протримаються до темряви i йти в лiс на нiч. Там нас не знайдуть, а зранку зi служби приїдуть. До речi, думка цiкава. Олексiю, давай-но вийдемо, пошепчемося.
  - Бiльше двох, кажуть уголос. Так не чесно! - обурився я.
  - Вже давайте, i нас просвiтите. - пiдтримала мати.
  - Я б усiєю душею, але не можу i права не маю. Питання стосується деяких проблем, якi вирiшувати не в моїй компетенцiї. Льоша, пiшли.
  Вони вийшли, залишивши нас здивовано, дуже вже мудро дiд вiдповiв. Що вiн хотiв цим сказати? Вiд нiчого робити пiдвiвся i заходився ходити по блiндажу, але тут же запнувся за дрiт перетинає пiдлогу i йде пiд громiздку купу прикриту брезентом. Заради цiкавостi вiдкинув край убiк. Дивись, то вiн усе з дому винiс! I комп'ютер зламаний... А раптом не зламаний? Якось дiд повинен контролювати процес керування ялинкою? Хоч як мiнiмум, проста дiагностика. Правильно? Неправильно. Щось я перенакручую, це вiд неробства та невизначеностi. Перекусити, поки що вiдсутнi? Солдат їсть - служба йде. Через десять хвилин вони повернулися, застав мене з бутербродом у зубах.
  - Хома! - Дiд докiрливо глянув на мене. - Я ж просив, не їж. Потерпи.
   - Чому?
  - Чому, чому, по качанi. У живiт кулю дiстанеш, вiрна смерть. - Я мало не подавився бутербродом. Вечеряти одразу розхотiлося.
  - А ранiше не мiг сказати? Апетит би вiдбив до кiнця операцiї.
  - Дiду! Ти думай, що дитинi кажеш! Ще накаркаєш нещастя! - обурилася мати.
  - Циц, жiнко! Ми порадилися i я вирiшив. Зробимо так. Точнiше, нiчого не робимо. Чекаємо протягом трьох годин. Якщо пiд'їде допомогу, проблем немає. Iнакше очiкуємо на подальшi гидоти з боку Петровича. Ти Валентино, йдеш до чоловiка для посилення та його охорони, крiм цього береш пiд прицiл ялинку та її околицi. Ахiлл спостерiгає iз протилежного боку. Олексiю, на тобi розвiдка та засiдка за ялиною, далi в лiсi. Намажеш фiзiономiю чорним кремом, це буде твiй вiдмiтний знак. Гера не переплутай!
  - Зрозумiло. Хто з чорною фiзiономiєю, того не стрiляти.
  - Молодець. Стрiляти лише у крайньому випадку. Ясно? До цього моменту себе не виявляємо. Брати намагатися бандитiв живцем, Валентино, намагайся бити по ногах. Проблем iз кримiнальним кодексом нам не треба. Та й не вбивцi поки що. Ми з Фомою залишаємось тут. Якщо десь буде дуже складно, знiмемо з iншої дiлянки людей. Запитання? Всi вiльнi та займають мiсця згiдно з купленими квитками.
  Усi розiйшлися по об'єктах i ми залишилися вдвох iз дiдом. Трохи згодом, дiд про щось згадав i теж втiк, залишивши мене на самотi i суворо заборонивши спати i їсти. Їсти пiсля його слiв про кулю в животi розхотiлося, хоча в шлунку бурчало як у порожньому баку автомобiля, а от поспати... Було б непогано. Дах палаючого будинку з гучним шелестом обвалився, провалившись усередину кiмнати, пiднявши снопи iскор високо в небо. Бджоли стурбованi близьким вогнем металися бiля своїх вуликiв i лише кози та кури спокiйно паслися на галявинi бiля будинку, не звертаючи жодної уваги на пожежу, демонструючи олiмпiйський спокiй.
  Гарний був дiм у дiда, мiцний, сухий, колоди в два обхвати завтовшки, вiком пiд сотню рокiв, але не гнилий - полум'я майже бездимне. Хоч би дощ пiшов... А треба? У принципi, вже й не треба. Дiд сказав, що в найближчi три години все вирiшиться. Три години невiдомостi та напруги. Нам би день простояти, та нiч протриматись. А навiщо мучитися очiкуваннями? У мене є знайома дама - нелюдський розум! Розум, не розум, але допомогти може. Не може, а мусить! Використовую її здiбностi у корисливих цiлях. Знатиму, що де вiдбувається, що дiється, а це вже дещо. Дивишся, i зведемо проблеми до мiнiмуму.
  - Ноа! Ау! - подумки звернувся до неї.
  - Так, я тебе слухаю. - негайно вiдгукнулася вона, наче незримо була десь поруч.
  - Вiтання! Як справи, оболонка?
  - Я не оболонка, я Ноа. - Поправила мене, нагадавши про своє iм'я, нiби я його забув. Забудеш тут, як же! - Справи виконуються паралельно незалежно вiд нашого спiлкування. Я готова слухати тебе. У вас також справи?
  - Можна й так назвати. Вирiшуємо проблеми виживання виду в окремо взятiй групi iндивiдуумiв.
   - Видова боротьба через самок?
   - Чого чого?
   - Усi тварини всерединi одного виду змагаються через iнстинкт розмноження.
  - Ми ж не тварини, у нас проблем i причин набагато бiльше для суперництва всерединi виду. Розум в умiлих руках - страшна сила!
   - Розум - це руйнiвна сила?
  - Так однозначно сказати не можна, багато що залежить вiд самого носiя розуму. Це як... як iнструмент, лопата, наприклад, з її допомогою можна будинок побудувати, а можна яму викопати, куди твiй ворог провалиться, або просто по куполу йому врiзати. По головi.
   - Але ви люди постiйно копаєте ями i, як ти сказав, б'єте по куполу один одному.
  - Ти не маєш рацiї, iнодi й удома будуємо. Коротше, закриємо цю тему. Я тебе викликав скоєно з iншої причини.
   - Будувати будинок?
  - Нi. Швидше допомогти копати яму.
   - Ось бачиш, усi вашi здiбностi спрямованi лише на руйнування.
  - Все проїхали! Дiстала. Краще окресли ситуацiю навколо села.
   - Цiлком?
   - Звичайно!
  - Атмосферний тиск трохи вищий за норму, температура навколишнього середовища - плюс двадцять п'ять, за вашою шкалою вимiрювання. За двадцять сiм хвилин випадуть опади у виглядi дощу.
  - Не те! Ти менi про людей скажи, якi довкола села знаходяться.
   - На якiй вiдстанi вiд тебе?
  - А на якому краще? - Я задумався, кiлометр, два? Краще за два. - Два кiлометри.
   - Усiх людей?
  - Усiх людей це, мабуть, забагато. Вiзьмемо лише озброєних.
   - Iнструментом?
   - Зброєю!
   - Зброя - це iнструмент, призначений для позбавлення життя людини i всього живого?
   - Усього живого.
   - Збройних людей, якi не входять до вашого прайду?
  - Чого? Який прайд?
  - Сiм'я, група особин, що проживають на однiй територiї та об'єднанi спорiдненiстю або загальними iнтересами. Найчастiше цим термiном позначають групи хижакiв, наприклад, леви. Гарне слово.
  - Ну, дякую, розумна ти наша. Пiдiбрала термiн. Нехай прайд. Та iнших людей, озброєних.
  - На максимальному вiддаленнi вiд тебе, вiдстань - 1972 метри, знаходяться два автомобiлi з двома особинами чоловiчої статi. Один iз них поранений, у ногу.
  - Це мати постаралася, зрозумiло. Далi.
  - Вiн лежить непритомний, велика втрата кровi. Другий безуспiшно намагається завести одну iз машин.
   - Зламалася чи машина?
   - Я ж тебе повiдомляла, що виконую паралельно нашому спiлкуванню iншi справи, в рамках заданих умов.
   - Дiд наказав?
   - Це не наказ, а запрограмована команда у межах моїх функцiй.
   - Але ж команду вiддав дiд?
  - Це не в компетенцiї твого старшого в групi, його команди мають рекомендацiйний та профiлактичний характер, а також обслуговування та спостереження. Завдання вiддаються iз iншого мiсця.
   - З мiста?
  - Так iз мiста. - Ясна рiч, значить, секретна служба тримає свої довгi руки на пульсi. Мабуть, вирiшили провести випробування по ходу справи. Два в одному. Це радує. Отож, навiщо дiд iз Олексiєм виходили надвiр. Там i вирiшили здiйснити. - Увага, незабаром почнеться ваша взаємодiя з групою, що протистоїть.
  - Вже? А скiльки їх?
  - Три групи по двi людини, Одна з груп пiдходить з боку рiчки, iнша наближається через лiс до Ялинки, третя потай перемiщається з боку занедбаного будинку. Вiдстань до найближчої групи - триста двадцять метрiв. Iмовiрнiсть, що знищать вашу групу - десять до одного. Загальний психофiзичний стан нападникiв перевищує вашi здiбностi бiльш нiж на вiсiмдесят вiдсоткiв.
  Пiсля її слiв у душi все впало. Назвати Ноа дурою i не повiрити, безглуздо, вона не має на метi залякати, або ввести в оману, прикрасити подiї, що насуваються. Вона й таких слiв не знає. Один до десятої, це як? Ми в них одного ранимо, а вiд нас залишиться один поранений, якого одразу ж доб'ють на мiсцi? Хома не сiпайся! Спочатку треба повiдомити дiда. Термiново зв'язатися та повiдомити! Попередити! Решта потiм! Де рацiя приймання включається? А ось вона кнопочка!
  - Перший! Прийом! Це Хома! Тьху! У сенсi Фокс! Термiново вiдповiдай! Перший! Дiду!
  - Що кричиш? Що трапилося?
  - Дiду! Ви помилилися у прогнозах! Їх не четверо! Їх шестеро! Iдуть iз трьох сторiн! У сенсi напрямiв! З боку рiчки, до ялинки та до покинутого будинку!
  - Як вони можуть з трьох бокiв йти, якщо їх лише шiсть? Дах їде?
  - По двоє йдуть! Дах нормально, на мiсцi, повiр менi дiду, я не жартую! I озброєння у них крутiше, нiж у нас!
   - Щодо озброєння я здогадався i без тебе...
  - Дiду! Нема коли здогадуватися! До найближчої групи менше трьохсот метрiв лишилося!
   - Слухай Фокс, звiдки це знаєш?
  - Знаю! Нема коли пояснювати! Довiрся менi! Оголошуй тривогу! Прямо зараз!
  - Добре зрозумiв. Усiм! Усiм! Тривога першого ступеня! Гера! Ахiлл! Знiмайтеся з мiсця i термiново в бункер! У бункер я сказав! Все змiнюється! Валет! Вiдходь туди ж! Панi! Залишайся на мiсцi, зусиль увагу.
  - Я - Валет! Вiдiйти не можу, перебуваю в межах прямої видимостi iз супротивником. Їх двоє, озброєння - автомат Калашникова.
  - Зрозумiв. Фокс ти маєш рацiю. Валет! В контакт не вступай, затаїся! Вдариш iз тилу по моїй командi! Зрозумiв? Прийом?
   - Є.
   - Що ще знаєш Фокс?
  - Їх багато! Ми не впораємося!
  - Без панiки! Вiдбiй зв'язку! Зараз буду в тебе.
  Легко сказати не панiкуй! Що, я за себе, чи переживаю? Злякався! Як же! Який облом! Потрiбно було вiдходити, я ж пропонував! Не послухали малолiтку, а дарма. Щось треба зробити. Незвичайне. Увiйшов дiд.
  - Як справи Хома? Не панiкуєш?
  - Панiкую. Що робити будемо?
  - Час ще є, подумаємо, принаймнi, приймемо бiй. - Пройшов до вiконця. - Дощ, нiби збирається, добре б до нього протриматися.
   - А чим вiн допоможе?
  - Грядки поллє. Овочам краще рости i нападникам важчим. Пiд дощем бiгати, кайфа мало. I нам простiше втекти.
  Дощ, дощ. Скоро буде дощ... Скоро буде дощ? Генiально! Незабаром буде дощ!
  - Ноа! - подумки звернувся до неї. Аби тiльки вiдповiла!
   - Слухаю.
   - Роби дощ!
   - Наскiльки i коли?
  - Прямо зараз! I сильний! Самий сильний! З громом та блискавкою!
   - Тодi дощ буде коротким.
   - Скiльки?
  - Десять хвилин. - Я повернувся до дiда.
  - Дiду! Нам десять хвилин сильного дощу вистачить?
  - Цiлком. - Не замислюючись, вiдповiв дiд, але вiдразу зрозумiвши, що постановцi питання, криється повний маразм, став уважно розглядати мене, шукаючи додатковi ознаки мого божевiлля. Думай дiду, що хочеш! Не до тебе! Дах у мене поїхав? Ха-ха! Три рази! Тепер у вас поїде!
  - Годi Ноа! Цiлком вистачить! Давай!
  - Даю. - пролунав сильний гуркiт, дiд пiдскочив вiд несподiванки, а з неба ринув водоспад води. Води, води, чекала природа, снiг випав лише у сiчнi. Щось не так. Не те. Зими чекала природа, а не води, Семене Семеновичу! Дiдусь в повному замiшаннi, треба щось набрехати правдоподiбне, або навпаки нести зараз повну нiсенiтницю, а потiм все звалити на стресовий стан? Що ж краще?
  - Хома... - Почав було дiду. Треба термiново зупинити його, а як? Що там маман говорила? Найкращий захист це напад? Нападатимемо. Дiд уже вiдкрив рота, щоб продовжити, i я запитав першу думку в моїй головi:
   - Дiду, а що далi робитимемо?
  - Що далi? -Перепитав дiд, спантеличений. Встигли, перебили його запитання!
  - Що далi .... В принципi змотуватися треба ... Бiльше нiчого не залишається. Дiяти за твоєю концепцiєю. Iз шiстьма професiоналами нам не впоратися. - У наших навушниках одночасно зашипiло i пролунало кректання батька.
  - Перший. Прийом. Як чуєш мене?
  - Прийом. Чую нормально. Це ти Ахiлл? - вiдповiв здивований дiд.
  - Я, я. Перший! До нас бiжать двоє у камуфляжi. Що робити?
   - А де Ви?
   - На об'єктi.
  - Ви все ще там? - взявся дiд. - Я ж наказав вам негайно прибути в блiн-даж!
   - Дощ почався.
  - Який дощ на хер! Я наказав ще до нього!
  - Тiльки зiбралися i як хлинуло! Ти глянь, що на вулицi робиться!
  - Гаразд, заткнися та слухай! Потiм розберуся з тобою! Розпи...- справ подивився на мене i перевiв розмову на iншу тему. Виховання! - Де вони?
   - Зараз у будинок забiжать.
  - Затаїться у сховку. I щоб не чути, не видно! Я спробую їх вiдвернути. У нападаючих клоунiв, рацiя є?
  - Окрiм зброї нiчого не бачу. Почекай батько... - У динамiках пролунало брязкiт i шарудiння. - Нi, рацiї не видно. А може, захопимо бандитiв зненацька?
  - Зараз подумаю. Поки що ховайтеся. - Дiд обернувся до мене. - Ну що Хома, ризикнемо?
   - Захопити бандитiв у полон?
  - нейтралiзувати, або захопити. Рацiї вони немає, отже зв'язок мiж групами отсутствует. Захопимо i пiдемо спокiйно через їхнiй бiк. Логiчно, чи як?
  - Класно! А як здiйснимо?
  - А ось так. - Дiд витяг з-пiд лави свою двостволку. - Звертатися вмiєш?
   - Ти ж показував.
  - Дуже добре. Я зараз вискочу, а ти по моїй командi пульнеш розiк iз вiконця. Тiльки не в бiк будинку, а нагору. О, кей?
  - Гаразд, пульну. А iншi не почують?
  - Такий дощ! Приймуть за грiм. Бувай! - Дiд накинув капюшон i, вiдчинивши дверi, вискочив з ями. З вiдчинених дверей ринула потоком дощова вода. Небо з одного боку було чистим, i лише з боку рiчки чорнiла нависла дощова хмара. Вiтру нема, а дощ ллється пiд кутом до землi. Встав i зачинив за дiдом дверi. Ноа постаралася.
   - Так, ти думаєш, це легко?
  - Ноя, вибач, не до тебе. Спасибi. Бувай.
   - Як хочеш.
   Скрипнули дверi, я злякано пiдняв стовбур i звiв курки на вхiдного, увiйшла Марiя Йосипiвна, промокла як миша, наскрiзь.
  - Панi! Марiя Йосипiвна! Стукати треба! Я мало не вистрiлив з переляку! - Опускаючи рушницю, поскаржився на неї.
  - Але ж не вистрiлив. - вiджимаючи волосся, вiдповiла вона.
  - Реакцiя хороша. А ви чому прийшли?
   - Перший наказав.
  - Як вам на вулицi? - поцiкавився я в неї.
  - Жах! Струменями дощу, з нiг збиває! А блискавки! Перший раз у життi бачу! Я думаю, що цей шанс ми використовуємо собi на благо. - у вусi пролунав голос дiда.
   - Фокс, прийом?
  - Перший. Фокс зв'язку.
   - Давай!
   - Є.
  Я висунув стовбур у вiкно i натиснув на курок. Вiддача була сильна, а гуркiт пострiлу ледве чутний. Весь звук пiшов надвiр.
  - Панi! Починай! - пролунало в навушниках. Марiя Йосипiвна стрепенулась i рвонулася в бiк розетки, але запнувшись за лавку, впала на пiдлогу, завивши вiд болю i тримаючись за колiно.
  - Хома! Швидше встав у розетку синiй провiд!
   - Навiщо?
   - Швидше гальмо!
  Я закидався поглядом, вiдшукуючи цей чортовий провiд. А ось вiн! Схопивши вилку, якнайшвидше постарався вставити її в розетку, рука сiпалася не потрапляючи, лише з третього разу потрапила в отвори. Свiтло в землянцi померкло, а вдалинi крiзь шум дощу пролунав чоловiчий, гортанний зойк. Чи здалася? Ця Дама дозволила мене образити! Гальмом обiзвала! Образилася на пiдглядання Але за це обзиватись? Руку пiсля бою не подам! А Марiя Йосипiвна сидiла на пiдлозi i винувато посмiхалася, розтираючи колено.
  - Вибач Фома. Ненароком обiзвала. Вирвалося. Просто треба було швидше дiяти, поки вони не пiшли.
   - Хто не пiшли?
  - Вони й не пiшли. Фiзику у школi вивчаєте? Електрика?
  - Звiсно. Плюс, мiнус, фаза, змiнний струм, незмiнний.
   - А що таке дiелектрики?
   - Так, трохи.
   - Оце трохи й спрацювало.
   - Не зрозумiв?
  - Потiм поясню. Висмикуйте шнур з розетки. Досить.
  До чого тут дiелектрики? Що про них сказано у фiзицi? Вже майже забув. Начебто проводять електрику за певних умов. Типу вода, земля, повiтря. Вода, електрика, хтось кричав. Ми їхньою електрикою саданули вдається? Ну i придумали товаришi вiйськовi! Я уявив, що сталося з кiлерами i мимоволi їм допомiг. Електрика з дитинства боюся. У цей час Марiя Йосипiвна лихоманково одягалася i про щось говорила по рацiї. Через шум дощу, погано чутно i довелося напружити слух.
  - Може Фокса взяти? Нехай поможе? Або однiєї? Є! - Вона обернулася до мене. - Одягайся, бери мотузку Хома. Iдеш зi мною.
   - Навiщо?
  - За грибами! Хома, ти мене iнодi дуже дивуєш...
  - Я сам собi дивуюсь iнодi. - буркнув я, припиняючи розпитування i обурюючись на свою тупiсть. Знайшов час ставити iдiотськi запитання! - А мотузка де?
  - Пiд лавками подивися. - Я пошарив i дiстав клубок капронової мотузки. - Ця пiдiйде?
  - Нормально. Побiгли!
  I вискочила з блiндажу. Глибоко зiтхнувши, як перед пiрнанням, кинувся слiдом. На вулицi вирувала стихiя - справжня тропiчна злива. Живцем тропiкiв не бачив, але сподiватимемося, все попереду. Ми з Дамою миттєво промокли. Пробiгши метрiв двадцять, вона кинулася плашмя на землю i демонструючи чудову технiку повзання по пластунський i непоганий вигляд ззаду на фiгуру, сховалася в травi як ящiрка. Довелося й менi повторювати її маневр. Вiдчуття, що пливеш по водi, а не повзаєш по травi. Дощ сильно шумiв заглушаючи iншi звуки, так що в рацiї, крiм хрипiв i трiску, блискавок нiчого не було чути. Лише метрiв за тридцять, змiг наздогнати Даму i то лише тицьнувшись лобом у її ногу.
  - Вставай Хома! Припливли! - я схопився озираючись. На галявинi лежали два тiла обвiшаних зброєю як новорiчнi ялинки. Бракувало лише кулеметних стрiчок через плече.
  - Тримай на прицiлi лопухого. - Марiя Йосипiвна показавши рукою на одного з тих, хто нападав. - Давай мотузку.
  Я простяг моток мотузки i навiв двостволку на бандита, неголеного й лопухого, як чебурашка, невисокого зросту, тiльки рудого. Напевно, через свої великi вуха вiн i став бандитом. Дався взнаки комплекс неповноцiнностi. Дражнили у дитинствi, ображали. В цей час Марiя Йосипiвна пiдскочила до iншого бандита i стала спритно його зв'язувати, стягуючи його руки i ноги в нього ж за спиною.
  - А вони живi? - Чомусь пошепки спитав я. Чи почула вона крiзь шум дощу, чи просто здогадалася, але вiдповiла в попад.
  - Живi - живi! Не переживай! Напруга струму невисока! Ще нас переживуть! У в'язницi! - I накинула петлю на шию бандиту, не затягуючи, а лише трохи натягнувши мотузку, тож його голова трохи закинулася до спини. Бандит захрипiв i став розплющувати очi, приходячи до тями. Коротко рубавши його долонею по шиї Марiя Йосипiвна повернула його в колишнiй стан i пiдiйшла до другого.
  Бандит, що лежав до цього моменту, несподiвано заволав i метнувся до неї назустрiч, збиваючи з нiг i прикриваючись їй як живим щитом. Обдурив собака! Притворився! Дочекався моменту i використав на всi сто вiдсоткiв! Як стрiляти? В кого? Її ж зачеплю? Я пiдскочив ближче, вибираючи момент для пострiлу, але переплетенi тiла не давали можливостi застосувати зброю.
  - Хома не стрiляй! Я сама... - прохрипiла Дама.
  Почувши фразу бандит наважився i зосередив сили на суперницi, намагаючись задкувати до найближчих кущiв. Як же я сама! Так само впустимо його! Перехопивши двостволку як палицю, за стовбур я кидався над ними як шулiка, намагаючись вибрати момент i трiснути його прикладом, але вiн розгадавши мої намiри i застосовуючи особливу тактику боротьби, весь стиснувся, i прилип до Марiї Йосипiвни всiм тiлом як клiщ, не даючи менi можливостi завдати удару. Збоченець! Притиснувся розумiєш, до чужої дружини, лапаєш її всiляко, а ми, простий народ повиннi терпiти розпусту! Та за законами гiр за меншi грiхи вбивають! Ходiмо iншим шляхом. Я вiдступив назад, даючи Марiї шанс самiй розiбратися з супротивником. Вона, несподiвано вивернувшись, кинула ребром долонi по бандитськiй промежинi. Лопоухий заволав без чоловiчої сили, але все ще намагався її утримати. Вона повторила свiй прийом i впала,
  Нарештi Марiї Йосипiвнi вдалося вислизнути з-пiд нього. Я недовго думаючи, кинув рушницю i вчепився в його вiдстовбурченi вуха, закидаючи йому голову i вiдкриваючи шию для удару, чим негайно скористалася Дама, тицьнувши його пальцями по кадику. Вiн захрипiв i iнстинктивно смикнувся руками до своєї шиї, вiдпускаючи Марiю Йосипiвну. Вона звiльнивши праву руку завдала нищiвного удару лiктем йому по темi. Бандит останнiй раз смикнувся i перекидаючись на спину, затих непритомний.
  - Козел хтивий! - прокоментувала Марiя Йосипiвна, без сил опускаючись поряд iз бандитом.
  - Здорово ви його замочили! - Я повалився без сил поруч, пiдставляючи розпалене обличчя струменям дощу
  - Спасибi Хома, врятував. Тiльки вже вiдпусти його вуха, бо вiдiрвеш. - Приходячи до тями погляд на свої руки, досi судорожно стислi на вухах бандита. Мiцнi вуха, не вiдiрвав. Уявивши себе збоку, iстерично зареготав, мене пiдтримала Марiя Йосипiвна i ми обоє зайшлися у смiху, катаючись пiд зливою на травi.
  - Немає за що! Дякую вам, що про вуха нагадали! - крiзь смiх сказав я. - Допомогти зв'язати?
  - Не треба я сама! Як ти зрозумiв його за вуха схопити?
  - Сам не зрозумiю! Зручно було триматися! А вiн як, до вас прилип! - Марiя вiдразу по-серйознiла i просив тоном вимовила:
  - Ти тiльки Олексiєвi не розповiдай. Ревнивий! Пришибе бандта геть-чисто. Нема чого буде в мiлiцiю вiддавати.
  - Добре. А як ви його лiктем! Не боляче?
  - Трохи боляче, голова чавунна. Гаразд, посмiялися i буде. Я його зв'яжу, а ти з дiдом на зв'язок виходь, моя рацiя наказала довго жити. - продемонструвала Марiя Йосипiвна уривки дроту, що з'єднують динамiк з мiкрофоном.
  - Є! Аллi! Перший! - почав я, але тут з жахом виявив вiдсутнiсть рацiї. Судорожно обшльопав себе i з полегшенням помiтив рацiю, що бовталася бiля пояса. Я вставив у вухо навушник i мало не оглухнув вiд голосу дiда.
  - Панi! Фокс! Прийом! Ви де? Що трапилося? Негайно вiдповiдайте! Прийом!
  - Перший! Це Фокс! Прийом!
  - Ви де пропали? Що трапилося? Чому не виходили на зв'язок? Що з Дамою?
  - Ми тут. Жiнка поруч. Все нормально. Ми це - затримали обох. Одного товариша не зовсiм пробило електрикою.
  - Точно все нормально? Чому вона не вiдповiдає?
   - У неї рацiя зламалася, я мало не втратив своєї.
  - Гаразд, потiм розкажiть. Вам потрiбнi вантажники?
  - Так, бажано хоч одного. I куди тягти?
  - Все у блiндаж. Ви десь скажи координати.
  - На лужку за будинкiв у лiсi. П'ятдесят метрiв з краю вiд лiсу. А ви як?
  - Нормально. Обох взяли. Будьте обережнi, ще двоє сидять пiд ялинкою. Дощ пережи-дають. Як закiнчиться злива, пiдуть на штурм. Про iншi групи вони поки що не знають. Чекайте, йду.
  - Що там? Все нормально? Взяли? - поцiкавилася Марiя Йосипiвна дов'язуючи другого бандита тим же способом, що й першого, лише вставивши кляп з ганчiрки про всяк випадок.
  - Взяли ще двох. Нинi дiд прийде. Доведеться тягнути полонених у блiндаж на собi.
  - Потягнемо. Вже чотири виходить. Залишилось двоє. Не погано.
  Минуло бiльше десяти хвилин, а дощ не думав припинятися. З одного боку нам же й краще, але промок я до нитки, хлюпав i в трусах, начебто вiд страху не обмочився. Добре, що перестав гримiти грiм i не блискали блискавки.
  - Що робити будемо? - поцiкавився у Марiї Йосипiвни. - Самi потягнемо?
  - Я про те саме думаю. - погодилася вона. - Тiльки чур я великого потягну, а ти рудого.
  - Нi, давайте справедливо. Я великого, а ви маленького. Все ж таки я джентльмен, i не можу змушувати даму тягати тяжкостi бiльше її власної ваги.
  - Вибач Фома, краще навпаки. До рудого навiть торкатися не можу, боюся, що пристрiлю по дорозi. Ти не хвилюйся, джентльмене, дотягну.
  Розподiливши вантаж не за справедливiстю, а за поняттями, волоком потягли захоплених бiйцiв до будинку, i вiдпочиваючи кожнi десять метрiв. Тяжкi дiти гiр виявилися. I рудий, росточку невеликого, а вагою, як у здоровенному кабанi. Дерьма всерединi багато, грiхiв тяжких. Давно не сповiдався, бога не молився. А може просто вони в бронежилетах? На черговому привалi постукав по куртцi бандита. Немає нiчого залiзного. Нарештi пiдтягли до узлiсся i зваливши вантаж пiд кущi, сiли перепочити, не виходячи на вiдкрите мiсце. З боку ялинки, пролунали автоматнi черги. Стрiляли щонайменше троє. А там у нас був Олексiй .... Марiя сполошилася, зрозумiвши що почалися незапланованi проблеми у чоловiка. Там був тiльки вiн один, мабуть, засiкли бандити.
   - Хомо, дай будь ласка рацiю.
  - Будь ласка. - Я зняв мiкрофон iз динамiком i простягнув їй. Довелося посунутися впритул до Дами, короткий провiд, а знiмати занадто довго.
  - Перший! Прийом! Вiдповiдай Дамi!
  - Перший. Слухаю тебе.
  - Чуємо пострiли. Щось вiдбулося?
  - Валєта засiкли. Виходжу на допомогу.
  - Перший. Дозволь приєднатися?
  - Залишити Фокса одного? А впорається?
   - Заповiли бандитiв мiцно, посидить посторожить, нiчого не станеться, боєць надiйний.
  - Дай його. - Вона простягла менi мiкрофон.
  - Фокс на зв'язку. Прийом?
   - Впораєшся?
  - Звiсно. Якi проблеми.
  - Тодi сиди карауль, за пiвгодини звiльнимось, пiдiйдемо. Якщо рипатимуться, стрiляй по ногах.
   - Є.
  - Молодець. Радiо вiддай Жiнцi. Їй потрiбнiше. Успiхiв тобi.
  - Вам успiхiв! - Я зняв весь блок i простяг Марiї. - Дiд сказав вам передати.
  - Чула. Спасибi. - квапливо пристебнула рацiю до одягу, змiцнила мiкрофон на шиї, пiдбадьорливо ляснула мене по плечу.
  - Бувай! Не хвилюйся боєць, скоро повернемося. Якщо що, лупи гадiв почему даремно. Можеш вуха обривати, з iншими вiдростками. Досвiд у тебе є. - I розвернувшись, зникла в кущах, залишивши пiд опiкою пов'язаних бандитiв. Добре, що вони все ще непритомнi валяються.
  Бiля ялинки розгорявся неабиякий бiй. Трiскаючи автоматних черг, перекривала шум дощу. Мабуть, дiд приєднався до Олексiя Володимировича. Треба б бандитiв обшарити на предмет холодної та гарячої зброї, спокус менше у полонених i менi спокiйнiше. Але страшно... Зiбравшись духом, пiдiйшов i почав обережно промацувати кишенi у дитинки. Все що знаходилося всерединi, виймав i вiдкидав пiд кущ, що росте метрiв за два.. Тiльки-но я перестав обшаровувати довгого бандита, як отямився ло-паухий i дико обертаючи очима, щось замичав звиваючись усiм тiлом як змiя. Якби не натягнута мотузка на шиї, що не давала йому випростатися, напевно знову катався б по травi. Намагаючись не дивитись у шаленi очi бранця, взявся за шмон його кишень. Азарт бою пройшов i менi було незручно нишпорити по його одязi. Служба в митницi та мiлiцiї не для мене. Щупати мужикiв - бр-р-р... не в моєму характерi. Але треба. Потрiбно Вася!
  - Вибач дядечко, так треба. I не крутись будь ласка як дзиґа, менi незручно працювати. - Рудий, задужав голоснiше, а його очi стали випадати з орбiт. Не подобаються мої дотику? Вибагливий.
  Вже майже закiнчивши шмон кишень, як раптово вiдчув важкий погляд на своїй потилицi, такий потужний i моторошний, що миттєво вкрився холодним потом, незважаючи на теплий дощ. Скинувши двостволку блискавично розвернувся. Опритомнiлий здоровань впритул розглядав мене, ледве обертаючи затеклою шиєю i кривлячи щербатий рот у холоднiй усмiшцi.
  - Пацан. В натурi. Ану розв'яжи дядечко, а то в нього все тiло затекло. Швидко i акуратно!
  - Не можна. - Раптом пересохлими губами промовив я, трохи вiдсуваючись вiд обох бранцiв убiк. - Не дозволяється.
  - Ти не зрозумiв?! - Бандит зобразив непiдробне здивування. - Ти чого базару людського не розумiєш? Чи не сiчеш?
   - Нi.
  - Це ти дарма у вiдмову йдеш. - чоловiк сплюнув на траву, згусток кровi. - Явно на гру-бiсть нариваєшся. Я хотiв з тобою по-людськи, за поняттями перетерти базар. Тобi ж буде краще. Ми просто на полювання прийшли, на кшталт зайцiв пострiляти - половити, а ви нас образили. Електрикою довбали, зв'язали, побили. Не добре.
   Я демонстративно вiдвернувся вбiк, намагаючись не слухати, але краєм ока приглядав за ними контролюючи ситуацiю.
  - Пацан, тобi ж гiрше буде, i твоїй бабi погано зробимо. Дуже погано. Краще вiдпустити по-доброму. Ми не за тобою прийшли, по базарi з батьком твоїм i пiдемо чесно - благородно. А так усю сiм'ю вирiжемо. Вирiшуй що важливiше - ми на волi, чи сiм'я у морзi? Чи оглух, Гульчатай?
   Головне не слухати погрози, нехай несе будь-яку нiсенiтницю, поки бандити пов'язанi, нiчого не зроблять, а там хто не будь на допомогу пiдiйде.
  - А перш нiж вирiзати сiм'ю, ми конкретно поимеем ваших баб - мати i телицю. Мамка напевно у самому соку? Мовчиш пацан? Слухай, слухай. I думай, мiцно поду-май про родичiв. Не боїшся? Ну-ну... А ти знаєш, як наш Паша молоденьких хлопчикiв любить? Не знаєш? Якщо не вiдпустиш, то точно дiзнаєшся. А матусю помаємо по черзi. - Здоров'як мрiйливо закотив очi в небо. - Люблю тiток бальзакiвського вiку, як вони тягнуться вiд груповухи! I тебе змусимо свою матiр трахати, ти ще дiв-свинець? Ось i досвiд набудеш, перед смертю... Потiм тебе до дерева прив'яжемо i на твоїх очах решту всiх родичiв робитимемо. Рiзними способами.... А щоб ти очi не закривав, ми тобi повiки вирiжемо. Ти чуєш, малюку? Ну ну...
  Я нiчого не чую, нiчого не чую. Вiн просто психологiчно тисне на мене, хоче зламати. Як же! Вiдпущу вас! Тримай кишеню ширше! Тут же й прирiжете мене як порося. Карний злочинець траханний. Вдалинi продовжувався бiй. Стрiлянина посилилася, не припиняючись. Ну скоро ви переможете клоунiв i прийдете на допомогу?
  - Нам нiчого не буде. Нас Петрович вiдмаже, а вам саме кранти. Чуєш стрiляють? Качають твого дiдуся з татком. Там пацани конкретнi. Їм людину замочити, що два пальцi... Це я добренький, жалкую тебе, вiдпускаю. Гей! Пацан! Ти чого не чуєш? Ану швидко розв'язуй козел малолiтнiй, коли тобi старшi наказують! - Раптом загорлав бандит, беручи мене на переляк. - Ну? Час пiшов!
  Все дiстав бандит. Сил моїх немає, словесний пронос слухати. Як каналiзацiю прорвало, бруд i сморiд несе iз щербатого рота. Треба б заткнути. А чому б i не заткнути рота бандиту? Легко! Тiльки що? Ганчiрки немає. Чому нi, а його шкарпетки, наприклад? Логiчно, заразом i випрає зайвий раз. Я встав, зайшов до нього за спину i почав стягувати черевик з його правої ноги.
  - Ти че пацан? Що ти робиш? - Здоров'як перестав грiзно кричати, миттєво заспокоївшись, насторожено пiдняв вуха i вивертаючи голову за спину, намагаючись зрозумiти що я збираюся зробити з його тiлом.
  - Роздягаю. - байдужим голосом промовив я, намагаючись виглядати незворушним i спокiйним як iндiанець, знiмаючи перший черевик. Слiдом пiшли i носок з брудною, спiтнiлої ноги.
  - Ти що задумав пацан? - вже тривожно запитав бандит, мабуть представивши якесь тюремне, сексуально-кримiнальне збочення. Думки у нелюдiв, працюють в одному напрямку - трахо-забаченому, так що це не дивно. Шкарпетка нестерпно смердiла потiм перебиваючи всi навколишнi запахи, дядечко ноги рiдко миє, у свята, або коли в лазню ходить, раз тиждень. Це вiн дарма, особисту гiгiєну треба дотримуватися. Один носок, замало буде, черевик у щелепу вставити? Зважив його в руцi. Боюся, не ввiйде, ще рота розiрву i зуби видавлю. Як вiн без зубiв на зонi сидiтиме? Сухарi є? Тодi двi шкарпетки скачати? Ось це гуманнiше i охайнiше, стирають шкарпетки парою, а не по одному! Шкода мила немає, але й слинами непогано вiдпирається. I почав роззувати другу ногу. Бандит остаточно запанiкував i засмикався ногами, не даючись менi в руки.
  - Хлопець! Ти того... ти дарма! Краще не треба! Вiдчепись! - заверещав вiн на весь голос i почав смикатися всiм тiлом, як риба на льоду.
  - Дядько, не сiпайся, менi незручно. - схопивши ногу, спробував розв'язати шнурок. - Або менi доведеться нiж дiстати.
  Краще б я цього не казав. Вiн представивши страшну картину, як я буду дiяти ножиком, та ще ззаду, зi спини, забився в iстерицi, бризкаючи слинами. Довелося справдi дiстати ножик i рiзати шнурок на черевику, iгноруючи його вiдчайдушний опiр. Пiсля нетривалої боротьби i друга нога бандита була звiльнена вiд взуття та шкарпетки. Вiн продовжував iстерично кричати i плюватися як верблюд. З загрозливо - благаючих фраз, пристойними залишилися прийменники, спiлки мiж словами та закiнчення прикметникiв. Лайся дядечко, лайся, зараз ми тебе втихомиримо i акуратно скачав обидва шкарпетки в щiльну грудку, приступив до завершальної частини операцiї, вставляння кляпа в рот бандита.
  - Дядько, закрий будь ласка очi i вiдкрий рот, сюрприз отримаєш - Попросив я його по-людськи. - Скажiть а-а-а.
  - Пiшов виродок! Вовчара ганебний! Гадом буду, а тебе з-пiд землi дiстану. Уб'ю сволота!
  Доведеться застосовувати грубу силу та владу. Користуватися службовим становищем караульного.
  - Я нiчого про особливого з тобою дядечка робити не збираюся. Менi треба, щоб ти помовчав i все.
  - Хер тобi цап! Я тiльки очi прикрию, а ти опустиш мене? Малолiтнiй збоченець! Я твоїм батькам нажалюся, якого сина вони виховують! Вiдморозок сексуальний! Я на зонi авторитету! - Що вiн хотiв сказати щодо опускання? Вiн i так на землi валяється, куди вже нижче.... З приблатненими жаргонами карних злочинцiв, у культурних людей вiчна проблема. Слова нiби росiйськi, а сенс зовсiм незрозумiлий.
  - Ну, не закривай очi, просто заткнися i помовчи будь ласка. Голова вiд твого голосу вже болить. Востаннє попереджаю.
  - Ха! Злякався помсти? Зараз кореша прийдуть i тебе в натурi замочуть! Почекай шака-льонок, вони почули мої крики! Стрiлянини-то не чути! Замочили кореша твоїх предкiв, зараз сюди прийдуть! Гей! Ми тут! Допоможiть!
  Стрiлянини справдi не стало чутно. Бiй скiнчився? Сподiваюся що в нашу користь. Погано без рацiї, повна непоiнформованiсть. Тим бiльше треба клоуну рота заткнути, щоб батьки чи бандити, не чули його лайки.
  - По-людськи не хочемо? Не треба. Ходiмо iншим шляхом. Ви лоскотки боїтеся? Нi? Зараз перевiримо. - I я провiв мiзинцем його голою ступнею. Миттєво побагровiвши вiд стриманих емоцiй, бандит стиснувши зуби i на перший раз витримав, але провiвши ще пару разiв пальцем йому по ступнi i трохи пощекотавши мiж пальцями ноги, я добився бажаного результату.
  - Що ти робиш собака! - Крiзь зуби вимовив бандит i раптом залився вищким i хихикаючим бабським смiхом, чутним на iншому кiнцi села, а потiм заржав голосом пораненого коня, на всю луджену ковтку, нервово брикаючись i сiпаючись як упiйманий ковбоєм дикий мустанг.
  - Я уб'ю тi.. - Наостанок спробував сказати, широко роззявивши рота i набираючи повiтря в легенi для подальшого iржання i погроз, чим я негайно скористався i влучно вставлений кляп заткнув йому пащу. Настала довгоочiкувана тиша, що порушується лише шумом дощу.
  Нi пострiлiв, нi крикiв, нiчого, лише монотонний зливи. Вiд неподвижного сидiння почав кочнiти пiд теплою, лiтньою зливою. Щось треба робити, зрештою! I Ноа, обiцяла на десять хвилин дощ, а вiн хльосне i хльосе, як iз вiдра цiлу годину! Так i застудиться легко, захворiти посерединi лiта!
   - Ноа!
  - Слухаю тебе Хома. - Як завжди несподiвано пролунав голос Ноа у моїх вухах i головi. - Що хочеш?
  - Де мої батьки i що вiдбувається навколо? Я без зв'язку та iнформацiї. Томлюся, як космонавт у безповiтряному просторi. Що з батьками? Не пiдкажеш? Допоможи будьласка...
  - Пiдкажу. Усi живi.
  - Вичерпна вiдповiдь. - Не влучаючи зубом на зуб вiд холоду, з сарказмом промовив я. - А докладнiше не можна?
   - Можна, можливо.
  - Ну, так кажи! Не тягни кота за хвiст! I вимкни зливи, я замерз як со-бака!
  - Порiвняння своєї особистостi з представниками навколишнього тваринного свiту, говорить про те, що у своєму розвитку людство недалеко пiшло в еволюцiйному розвитку. Почуття превалюють над розумом...
  - Ой ой ой! Якi ми розумнi! Душ вимикай!
  - Будь ласка. - Дощ припинився, стаючи рiдкими краплями на моїх очах, а голос Ноа стоял у вухах. Все стояло.
  - Гей! Ноа! Ти де? Образилася? Ну i пiшла у лазню! - Батьки живi, всi iншi теж скоро прийдуть за мною. Раз пострiли припинилися - вiйна закiнчилася? Значить закiнчилася. А якщо так, встати i погрiтися! Я схопився й заходився гасати навколо пов'язаних бандитiв, як угорiлий ляскаючи себе по плечах, пiдстрибуючи i пританцьовуючи. Подумки наспiвуючи пiсеньку в стилi реп. Ура ми перемогли, розгромили їх! Оу! Е! I так буде з кожним хто до нас прийде з уе! А що в мене буде уе? А яка рiзниця! Сонце почало смажити на всю вечiрню дурiсть, так сильно, що через кiлька хвилин пар, що пiднявся як у саунi, огорнув кущi i дерева, що стояли навколо. Неподалiк пролунав голос матерi.
  - Ау! Хома! Ти де? Вiдгукнися! - Я не один! Хоч хтось прийшов на допомогу самотньому караульному! Не пропадемо!
  - Мам! Я тут! Iди просто на голос! Ау! - Я застрибав iнтенсивнiше. Хвилини через двi, з кущiв з'явилася мати, у дiдiвському плащi з накинутим на голову капюшоном i з гвинтiвкою наперевагу.
  - Ура! Мам я тут! Пiст здав, - пiст прийняв! - Я пiдскочив до неї, цмокнув вiд радостi в щоку i полiз пiд плащ грiтися.
  - Обережнiше ведмежа! З нiг мене зiб'єш! Як ти? Все нормально? Вони тебе не кривдили? - кивнула на зв'язаних бандитiв, що тремтiли вiд холоду, як i я двi хвилини назад.
  - Нормально, нормально. Дай погрiюсь, замерз пiд дощем, як цуцик.
  - Погано. Знову простирнеш, запалення легень пiдхопиш, як минулого року. Дощ. - Вона усунула мене i знявши з плечей плащ, передала його менi. Недовго думаючи, натяг його на себе.
  - Ооо! Кайф! - Вiд плаща вiяло мамулиним запахом та теплом, як у дитинствi. - Як ви там? Що чути нового? Вiйна закiнчилась? Усiх перемогли, захопили? Тут без зв'язку як без рук, сиджу, нiчого не знаю
  - Один бандит пiшов, наздоганяти не стали. Через топке болото поскакав, не ризикнули. А другого взяли, Олексiй його з пiстолета, у плече... Зараз iз дiдом у блiндаж тягнуть. Лечити
  - А вашi бандити? Як хоч узяли? Розкажи.
  - По-дурному вийшло. - Вона махнула зневажливо рукою. - Але ж взяли живими. Батько зараз у покинутому будинку їх охороняє та долiковує. Десь грошi треба буде брати, потолок вiдновлювати. Погано вийшло...
  - Що не добре? В сенсi? Що ви там наробили?
  - Бандюги добре пов'язанi? - Мати кивнула на моїх пiдопiчних, вiдволiкаючи мене, вiд неприємної для неї теми. - Не розв'яжуться? Чи не втечуть?
  - Куди вони подiнуться! Марiя Йосипiвна їх так мiцно пов'язала, що вони й поворухнутися не можуть. Ну мам, розкажи, будь ласка! Не ухиляйся.
  - Хто ухиляється? - Мати знизала плечима. - Кажу, недобре вийшло, будинок пошкодили. Нехай занедбаний, але чужий.
  - Що ви таке наробили? Вибухiв чути не було...
   - Одного дiд зняв, коли вiн на твiй пострiл з вiкна виглянув, а я ненароком злякалася, миша побачила i ойкнула, а батько хотiв схопитися на допомогу... Загалом другого ми самi знешкодили.
   - Як?
   - Як, як... на другого ми з батьком упали.
  - Як упали? Звiдки? Нiчого не зрозумiв.
  - Який ти незрозумiлий! Пояснюю ж! Де нам наказали сховатися ми i сховалися, а там мишi та балка гнила! Я миша побачила, зойкнула неголосно, в цей час ти пульнув iз рушницi, дiд з одним бандитом схопився битися, батько вiд мого крику сiпнувся, а другий бандит пiд цим мiсцем стояв, звiдки ми з батьком i впали разом зi стелею. Ось. Добре, що пiд цим мiсцем бандит стояв, пом'якшив удар, а то крiзь стелю падати високо, страшно. Нiчого не зламали крiм стелi, тiльки в пилюцi вивозилися, та подряпалися. Кофтинку на лiктi порвала...
  - А бандюга?
  - А що бандюга? Вiд несподiванки свiдомiсть знепритомнiла, ну ще щось з головою сталося, трохи плече зламав з рукою разом. А так - нiчого особливого. Батько зараз його долiковує, а я сюди пiшла за дiдовим наказом.
  - Щось довго йшла.
  - заблудилася трохи. - У кущах зашарiло i на галявину вийшли захеканий дiд, з Олексiєм Володимировичем.
  - Привiт бiйцi! Усi живi? Ексцесiв не було? - Витираючи пiт з чола, спитав дiд, звертаючись до нас.
  - За час вашої вiдсутностi жодних пригод не був пан Перший. Старший конвойний Фокс! - вiдрядив я ерничая. - Що ви такi захеканi? Бiгли до нас?
  - Довелося пораненого бандита на собi тягнути. - вiдповiв за дiда Олексiй Володимирович. - Цi? Нормальнi, здоровi пiсля електрики? Нiчого їм не поламали пiд час затримання?
  - Нi. Усi живi - здоровi, Грубу силу при затриманнi не застосовували. Намагатися - не катував.
   - А хто кричав голосно?
  - Точно - точно, я теж чула, щоправда подумала, що крики з вашого боку. - Встряла мати. - З дiдовою. Поранений кричав. То це у тебе Хома, кричали бандити? А чому я не сказав?
  - Ти й не питала. А репетував ось цей - Я кивнув на довгого бандита. - Вiн на допомогу своїх спiльникiв кликав. I менi загрожував.
  - Таким моторошним винням на допомогу не звуть. Вiн як рiзаний кричав. - Опускаючись на колiна бiля одного з полонених бандитiв i розрiзаючи мотузку у нього на ногах, сказав дiд. - Щось iнше було. Що в нього в ротi? Кляп?
  - Так. Типу шкарпетки випрати вирiшив.
  - Нiчого собi! - здивувався Олексiй Володимирович. - Ну ти i садист Хома! Тому i кричав бандит через жарти. Це ж хто таке катування витримає! Свої шкарпетки зубами стирати? Жах.
  - А я його по-людськи просив. Не кричiть, будь ласка, дядечко, не привертайте уваги, а вiн мало цього, ще загрожувати менi надумав, не зрозумiв ввiчливе прохання. Довелося користуватися пiдручними засобами. Не свої ж шкарпетки йому всовувати, зiпсував би останню чисту пару шкарпеток.
  - Чому остання? А в тебе ще вдома є! - обурилася знiяковiло мати. - Побачиш батькiв перед стороннiми!
  - Валентино, не лайся. Радуйся за сина, став господарський та практичний! Свої носки псувати не дав. - Дiд за комiр пiдняв бандита на ноги i перейшовши до другого, почав розв'язувати мотузки у нього на ногах. - Молодець. А верещав вiн чому?
  - Я його злегка пощекотав за п'яти, щоб вiн рота вiдкрив для кляпа. А вiн лоскоту боїться, бiльше нiж смертi.
  - Так... Слабий кримiнальний народ, слабкий. Лоскiтки боїться, як вогню, а туди ж у бандити! - Ривком пiдняв на ноги другого, але втриматися на ногах вiн не мiг, м'язи, що затекли, не давали можливостi триматися прямо i гордо.
  - Тримайся шпана дворова! Не тягти ж тебе на ношах? Чести багато! А не зможеш йти, пристрелю як при спробi до втечi. Зрозумiв, урка дерев'яна? - Здоров'як судорожно закивав головою на знак згоди, беручи загрозу близько до серця. - Ось, те саме. Вдома суцiльний лазарет. А ми ще й воювати як слiд не розпочали. Тiльки розiгрiлися.
  - Дiду! А Фрол де? - стурбовано стурбовано мати. - Все ще з пораненими бандитами возиться?
  - Нi. Вже перетягли до ями обох. Худнути вам обом iз батьком, треба! Розтовстiли, вiд'їлися за зиму. На якого бандита ви впали, все ще непритомний валяється, схоже го-лова проломлена, або ще гiрше, як би не помер. А ви бiйцi не стiйте, не стiйте, без дiла, трофейну зброю збирайте, не залишати її тут, без нагляду.
   Ми дружно кинулися збирати розкиданi по травi боєприпаси, обвiшуючись автоматами i розпихуючи по кишенях iншу дрiбничку, гранати та повнi автоматнi магазини з патронами.
  - Усi зiбрали? - спитав дiд, коли останнiй патрон був пiднятий iз трави. - Тодi пiшли, а ви потвори - попереду на лихому конi. Кроком руш! - I пiдштовхнувши бандитiв у бiк будинку, пiшов за ними, тримаючи їх пiд прицiлом автомата. Ми потяглися гуськом слiдом за конвойними.
  Бiля блiндажу безтурботно сидiла Марiя Йосипiвна та фарбувала нiгтi на руках. Помiтивши нас краєм ока, вона не поспiшаючи нанесла останнiй мазок, помилувалася на свою роботу i енергiйно замахала пензлем руки, щоб лак швидше висох на нiгтях. Лише коли ми пiдiйшли майже впритул, встала на ноги взявши автомат напоготовi, показуючи службове прагнення. Дiд невдоволено скривився, але звертати на вiльнiсть уваги не став.
  - Де Фрол, у сенсi Ахiлл? - зупиняючись поруч iз нею, поцiкавився дiд. - На службi?
  - Так точно. У блiндажi, з хворими та пораненими.
  - Ясно. - кивнув на наших бранцiв. - Цих туди ж.
  - Є! - I вже звертаючись до полонених. - Панове бандити, прошу пройти за мною до нашого скромного офiсу. Не фонтан з комфортом та євроремонтом, диванiв теж немає. Доведеться на холоднiй, бетоннiй пiдлозi поваляться, самi виннi, розкурочили хатинку, живiть тепер у польових умовах.
   - Кляпи їм дiстань, задихнуться.
  - Нiчого, помовчать, послухають розумних людей i самi розуму наберуться. Щоправда, дiти гiр та таборiв? - Вони дружно закивали.
  - Слово - срiбло, мовчання - золото. - Глибокодумно пiдтримав я, побоюючись, що дiставши кляп, у довгого розв'яжеться язик i вiн почне нести всяку нiсенiтницю, поливаючи мене брудом брехнi. А менi треба?
  - Я до чоловiка спуститься, можу вiдвiдати? - запитала мати у дiда.
  - I я хочу! - пiдтримав я матiр.
  - Можна, сходiть, лише ненадовго. - кивнув дiд. - Вечерю треба готувати та вирiшувати що робити далi.
  Ми з матiр'ю, бандити та Марiя Йосипiвна, спустилися вниз, у наш картопляний блiндаж. В одному кутку лежала картопля, в iншому сидiли й лежали захопленi бандити. Тiтка - снайпер, прийшла до тями, але не прийшла до тями i тому крутила головний, намагаючись зрозумiти, чому вона знаходиться пiд землею, а не на деревi. Другим, лежав мужик, з перебинтованою головою та рукою - жертва падiння батькiв iз горища. Третiй, з перебинтованою ногою i тихо скуля вiд болю, з останньої групи i лише четвертий акуратно знешкоджений дiдом, бездарно валявся на пiдлозi, досi не приходячи до тями.
  Батько сидiв на краєчку табуретки за столом i щось захоплено записував у зошит. За манерами та заклопотаним виглядом вiдразу зрозумiло - справжнiй лiкар, фахiвець своєї справи, тiльки без бiлого халата. Мати пiдiйшла до нього ззаду i обнявши за плечi, поцiлувала в неголену щоку. Батько вiдiрвався вiд паперу i, не дивлячись на присутнiх, почав обурюватися.
  - Ви що, ще двох притягли? Мiсць немає, вiдправляйте до iншого примiщення! Тут хворим не можна! Суцiльна антисанiтарiя!
  - Тату! Ти що? Зовсiм збожеволiв? Заробився, своїх родичiв не впiзнаєш? - Я став перед його носом, загордаючи огляд. Батько обвiв нас очманiлим поглядом i зрозумiв що знаходиться не на роботi в лiкарнi, розсмiявся, грюкнувши себе по лобi i обiйнявши мене, посадив до себе на колiна.
  - Дiдька лисого! Зозуля з'їхала геть! Уся сiм'я у зборi, а я замотався з хворими! Звичайно, звичайно, заносите пацiєнтiв, у сенсi заводьте. Вони як? Нормально покалiченi, або симулюють симптоми? Бо в мене нi лiкiв, нi бинтiв немає. Як лiкувати вогнепальнi поранення розуму не докладу, iнструменту хiрургiчного немає. Треба двох тяжких потерпiлих термiново в лiкарню - стан тяжкий, а краще за всiх i протиправцеву сироватку.
  - Яка лiкарня? В'язниця по них плаче! - обурилася Марiя Йосипiвна i проштовхнула наших останнiх заарештованих на середину блiндажу. - Подивiться на огиднi кримiнальнi бешихи! А ви їх лiкуєте? Їх треба вбивати! Скiльки вони людям зла принесли, а скiльки ще принесуть!
  - В'язниця по них однозначно плаче, але я лiкар i в першу чергу, вони для мене хворi, а потiм уже все iнше. За нашими лiкарськими статутами, присягами, спочатку лiкуємо, потiм розстрiлюємо. - розвiв руками батько, нiби вибачаючись за медицину та себе, Марiя посмiхнулася з єхидцем.
  - А що за медичний працiвник, кiлька людей ледь не грюкнули годину тому? Хотiв вiдправити на той свiт без дiагнозу?
   - То було пiд час бою, а зараз вони полоненi та пораненi.
  - Все ясно. Клiнiчний випадок. Клятва Гiппократа!
  - Ти абсолютно права Марiя Йосипiвна. Сам калечу, сам лечу, зашиваю рани. Професiя у мене така.
  - Зрозумiло професiонали, не заважатиму зустрiчi сiм'ї. - I вона розвернулась до дверей, збираючись вийти надвiр.
  - А цих куди? - поцiкавився я навздогiн.
  - У купу загальну, або пристрелити. Жарт.
   - А вони не розв'яжуться?
  - Нехай спробують, блiндаж замiновано. А це не жарт. - I вийшла з блiндажу.
  - Чули, що вам сказали? - Мати грiзно насупивши брови, подивилася на бандитiв. - Не дай боже що трапиться з моїм чоловiком, покалiчу! Марш на мiсце!
   Не розбираючи дороги бандити влiзли в загальну купу полонених i похмуро затихли влаштовуючись зручнiше на бруднiй пiдлозi.
   - Ти в чатi тат?
  - Ага, на охоронi-вартi i лечу попутно. - Батько глянув на годинник. - Ще пiвгодини, до дев'ятої чергувати залишилося. Їсти хочу спасу немає! Женуля, ти менi нiчого не захопила перекусити?
  - Звiдки? Сама тiльки повернулася iз завдання, одразу до тебе.
  - Скучила? - Батько нiжно подивився на матiр. Вона знiяковiла i поглядом показала на мене. Типу - нам перед сином соромно. Ой, дуже треба! Милуйтеся на здоров'я, дорогi батьки!
  - Переживала. Дiд сказав, що вiйна закiнчилася, зараз вечерю готуватимемо. Потерпиш? - Вона пошматувала батька по шевелюрi.
  - Куди подiтися! Звiсно, потерплю Валентина. - Обернувся до мене. - А ти Хома? Чи не помреш з голоду?
  - Ну якщо батьки терплять, то дiти тим бiльше терпiти повиннi. Але не бiльше пiвгодини, iнакше помру вiд виснаження фiзичних сил. Тiльки мам сама вечерю приготуй, скучив за домашньою куховарством.
  - Тодi пiшли, не заважатимемо батьковi, нестимемо бойову службу. Тiльки чур Хома, ти менi допомагаєш, а не сачкуєш як завжди!
  - Базар - вокзал! - За звичкою почав косити пiд крутого пацана, але згадавши жаргон i манери бандита запнувся i продовжив по-людськи. - Звичайно, мам допоможу!
  Не буду козлам i карним злочинцям наслiдувати, це однозначно не мiй iдеал героя. Попрощавшись iз батьком до вечерi i про всяк випадок перевiривши мотузки на бандитах, ми з матiр'ю вийшли з блiндажу на свiже повiтря. У нашому згорiлому будинку весело димiла грубка, представляючи маразмiчну картину - ще рум'янi будинку, на печi стоїть каструля i сковорiдка з вечерею, що розiгрiвається. Клас! Картина Рєпiна - Апо-феоз вiйни! Чи Верещагiна? Втiм не важливо, головне вiйна - вiйною, а обiд - за розпорядком. Помiтивши нас iз матiр'ю, пiдiйшов дiд iз кухлем чаю.
  - Ми зараз iдемо, я i Маша. Потрiбно розiбратися з останнiми орлами бiля машини. Олексiй уперед втiк на розвiдку. Ви втрьох залишаєтеся, тiльки не купою дiйте, а як належить по вiйськовому. Один у блiндажi з бандитами - охорона, другий на вулицi зовнiшнє спостереження навколо будинку, третiй готує вечерю. Самi розберетеся, хто, де, коли. Ми будемо... - Дiд подивився на годинник. - Приблизно через годину - пiвтори. Протримайтесь без нас? Чи не загинете?
  - А з ким воювати? Начебто всiх захопили. - безтурботно знизала плечима мати. - А зi зв'язаними бандитами впораємося.
  - Не тiльки вони становлять небезпеку. Iснує ще теоретична ймовiрнiсть, що бандит, що втiк, повернеться. Але лише теоретична. Найiмовiрнiше, вiн побiжить до машини. Але! Пильнiсть i ще раз пильнiсть! Марiє ти готова? - обернувся до Марiї Йосипiвни, що метушиться бiля плити.
  - Так точно Перший! Тiльки кашу заваджу.
  - Хома, тримай. - Вiн передав кухоль у мої руки, поправив амунiцiю. - Тодi все. Якщо що, викликайте по рацiї. За старшого лишається Гера. Бувай!
  I швидким похiдним кроком вони пiшли по розкислому вiд дощу полю, поруч iз дорогою. Самою дорогою йти було неможливо. Зараз i танк у колiях застрягне. Ех, дороги, бруд та туман. Але готовий посперечатися з будь-яким опонентом, що в Росiї двi бiди - дурнi та дороги, неправда. Не завжди дорогi лихо, бувають у бездорiжжi позитивнi моменти. Тiльки у дурнiв немає майбутнього. Двi фiгурки зникли в перелiску. Вся надiя на них, вирiшать проблему з залишками банди, до ранку можемо спокiйно спати, чекаючи на допомогу.
  - Чув Хома, що дiд сказав? - Мати гордо подивилася на мене. - Я за старшого залишилася. Командир.
  - Запитань немає, пане Начальник. Чого бажаєте? - схилив голову в дурашливому поклонi.
  - Картоплю змусити чистити? - задумливо промовила мати, дивлячись у далечiнь. Ну все, впав! Тепер вона з моєї шиї не злiзе, краще б я з ними пiшов воювати!
  - Чи одразу призначити старшим по кухнi до завтрашнього дня, до кiнця операцiї? З iншого боку, поводився приблизно, накази виконував, карати нема за що. Тож для профiлактики? - Мати подивилася на мене своїм знаменитим строгим поглядом, вiд якого у мене з раннього дитинства озноб i мурашки по тiлу. Начебто дорослий хлопець, але й досi боюся материнського гнiву, як, утiм, усi чоловiки нашого сiмейства, включаючи вiйськового дiда. На душi стало тужливо, але несподiвано мати пiдморгнула розсмiявшись. - Жарт.
  - Ну i жарти у тебе мам! - На серцi одразу вiдлягло. - Так можна i заїкою сина залишити.
  - А як з вами, мужиками чинити? Вас же четверо, а я одна, тендiтна та беззахисна. Доводиться тримати вас у залiзнiй вуздi, щоб не розбавилися. - Вона погладила мене по головi i шморгнула носом. - Зовсiм ти Хома великий став, дорослий. Як роки бiжать! Ще недавно маленький був.
   - Все тече, все мiняється мам.
  - Знаю фiлософ ти мiй, знаю. Прикро, ми старiємо ще й до ладу i не поживши для себе. Гаразд, не до сентиментiв. Iди бережи нас, а я бiля плити постою.
  - Зрозумiв. Якщо хочеш, то я можу покалiчити?
  - Знаю, дякую за турботу. Гвинтiвку мою вiзьми, вона з пiдзорною трубою, далеко видно околицi.
  - Не труба, а прицiл. Не шкода?
  - Нi, звичайно, не шкода, ось ще залiзяку шкодувати? I рацiю мою забери, на зв'язку будеш.
  - Зрозумiв. - Я забрав рацiю i взявши снайперську гвинтiвку, пiшов вибирати мiсце для бойової варти.
  Звiдки менi краще вести спостереження? Потрiбно неподалiк будинку i максимально оглядове. Останнiй бандит втiк у бiк ялинки, значить у будь-якому разi якщо повернеться з того боку, з боку низини. Йти в занедбаний будинок з проломленою стелею? Далеко, не докричуся. А якщо на стог сiна? Високо над землею, а головне м'яко, мене не видно, а нормальний огляд. Тодi вперед! Скинувши шар промоклого сiна, зручно вмостився i приклавши око до окуляра прицiлу гвинтiвки, почав оглядати околицi.
  Який довгий день, а поїв лише вранцi! Калорiй витратив - жах, а день ще не закiнчився, а справ незавершених! Лежати на сiнi тепло i м'яко, аби не заснути. Але як заснеш, коли з голоду живiт зводить, а слин - повний рот, того дивись захлинешся. Будемо про приємне мрiяти .... Наприклад, куди я кандидатськi грошi дiватиму?
  Спочатку - пристойно пiдкрiпитися, курочкою копченою, салатiв - сервелатiв, колбаси рiзної, гусака смаженого в яблуках! Нi, порося молочного з хроном! Звичайно непогано i пельмiшки зi сметаною! А ще кажуть - китайська кухня смачна, але специфiчна. До речi, у нас у мiстi вiдкрили ресторан з китайською кухнею. Iз шiстнадцяти рокiв у злачнi заклади пускають? Якщо без алкоголю - так... А менi алкоголь потрiбен? Нi. А чому так дрiбно мислимо Хома Фроловича? Треба куштувати чужу кухню в оригiналi! Китайська - їхати до Китаю! Французька - прямо в Париж, трiскати жаб'ячi лапки та устрицi! Макарони з пiцою - до Iталiї! А пепсi, з якою-колою пити? У Сполученi Штати? А що там поїсти? Гамбургер iз Мак-Дональдсом? У мене вiд них печiя. В Англiю - "вiвсянку - сер?" Що ж менi i в Британiю не з'їздити, якщо я не люблю вiвсянку? До речi, там ще бiфштекси з кров'ю люблять - нацiональна їжа. Брррр... Дика країна. А в Норвегiї нацiональна страва - протухлий солодкий оселедець. До Норвегiї не поїду! Краще до Нiмеччини, там нацiональна їжа - сосиски з тушкованою капустою. Набагато краще, нiж протухла риба. Не погано....
  З далекого будинку виглянула сусiдка i знову втекла. Боїться. Правильно бабуся, сидиш удома, цiлей будеш. Я розумiю твiй стан, жила в тишi та спокої, а тут на старiсть - Бух! Трах! Вибухи, стрiлянина, чужий будинок горить, чорт тi, що вiдбувається. Формове неподобство!
  З лiсу виїхав майже порожнiй воз iз сiном, запряжений шкапом i з мужиком на передку. Так... Цiкаво, звiдки люди, о десятiй годинi вечора? З лiсу звiстимо? Пiзно за грибами .... Сено косил? Чи не час для сiножатi. Заглянув до окуляра снай-перської гвинтiвки. Волосатий i бородатий мужик у чорному балахонi та хрестом на всi груди. Нова росiйська? Хрест великий для нової росiйської, вони зараз скромнiше носять. Стиль вiд Версачi вже не в модi. Типу - новий сiльський? Абсурд. А чи не пiп це, де я побував днями? Але якийсь розпатланий i роздертий, без капелюха. Вони завжди у головному уборi, як вiйськовослужбовцi. Служба! Розслабився? Але вiн не п'є... чи це не вiн? Два попи на селi? Нонсенс! Пiд'їде ближче - розглянемо, а зараз повiдомимо начальника. Мати стояла бiля печi, що обгорiла, i щось одночасно помiшувала в каструлi i на сковородi. За запахом миттєво визначив вечерю. Суп i картопля з м'ясом. Мало робить, на всiх не вистачить.
   - Мам!
  - Що? - Вона обернулася на мiй голос.
  - Тут вiз їде, з попом. Що робити?
   - Спостерiгай i з дiдом зв'яжися, хай знає.
  - Зрозумiв. - Я перейшов на дiда. - Перший це Фокс, Прийом!
  - Що трапилося Фокс? - Дiд вiдповiв негайно.
  - У нас тут новi люди з'явилися, вiз iз людиною. Начебто пiп, але з боку лiсу. Проте пiдозрiло.
  - Пiп кажеш? Батюшка? Мiхалич напевно, - Дiд видужав. - Петро Михайлович, служить у мiсцевiй церквi, вiн iнодi їздить у той бiк, село там. Напрямки через лiс йому ближче, чи то родичi живуть, чи то по церковнiй службi. Вiн який iз себе? Високий низький?
  - Зараз змалюю. - Я заглянув у окуляр прицiлу снайперської гвинтiвки. - Пiп як пiп, лiтнiй, рокiв п'ятдесят п'ять, сивий, високий, товстий, тiльки якийсь розпатланий, подряпаний i без шапки. Попи завжди в головних уборах ходять, як вiйськовий стан? Форма одягу?
  - Так, капелюх, частина унiформи. Без скуфiї i розпатланий? - Дiд здивовано хмикнув у рацiю. - Точно Фома, дивно. Будь уважнiше. За словесним описом, начебто вiн, але якщо розпатланий, то я не знаю що й сказати. Щось у нього трапилося Мати, у сенсi Геру попереди.
  - Є! А як у вас?
  - Пiдходимо. Кiнець зв'язку. Постiйно тримай мене в курсi. - Справ вiдключився. Мамулю попередити однозначно. I що вiн там ще сказав? Пильнiсть не втрачати? Ну, з цим у нас проблем немає.
  - Мам! Перший наказав бути настороже, сходи батька попереди про всяк випадок! Нехай озброюється!
  - Добре. - Вона вiдiйшла вiд грубки i зникла в блiндажi. Через хвилину з'явилася обернено, щось поправляючи пiд курткою.
  Вiз повiльно наближався, кiнь насилу витягаючи копита з бруду, йшов дуже важко. Пiп сидiв неприродно прямо i майже нерухомо, лише зрiдка струшуючи вiжками, пiдганяючи коня, на що вона не звертала уваги, надсадно пирхаючи пiд нiс. Пiд'їхавши до роздорiжжя дороги, вiзок несподiвано звернув до нашого будинку. Ну, це вже зовсiм пiдозрiло. Тут що йому треба? Проста цiкавiсть? Спiвучасть? Скоро дiзнаємось. Я майже перестав дихати i причаївся, як кiт перед мишею. Хоч який кiт - рисись! А може, навiть i тигр! Коротше, хижак у засiдцi.
  Пiд'їхавши майже впритул до огорожi, перед згорiлим будинком, вiзок зупинився, але пiп злазити не став, а продовжував сидiти так само прямо i мовчки. Мати кинувши куховарство пiдiйшла до воза i перехрестившись на хрест попа, вклонилася в пояс. Нiчого собi! Мати церковнi обряди знає, i в бога вiрить? Ото не знав.
  - Привiт батюшка. Благослови рабу божому.
  - Благослови тебе Господи дочка моя. У вас щось трапилося? Пожежа?
  - Погорiли батюшка, хулiгани напали, приїхали погостювати в якiсь повiки, а тут нате вам. - Мати схлипнула. - Прямо не знаю, що зi свiтом робиться! Нi сорому, нi совiстi людей не стало.
  - Так, без бога в душi люди живуть, скотинилися без вiри. Але ти дочка моя не переживай, все в руках божих. Як узяв, так i дасть. А чоловiк де ваш, зi свекром Федором Феоктистовичем?
  - Пiшли до колгоспу, до села, машину просити, з'їжджати звiдси будемо. Залишки скарбу, та особистих речей, якi не згорiли, перевезти до мiста.
  - Добре, добре... - За спиною попа ворухнулося сiно. Ого! А що це за фокуси? Хтось ховається?
  - Так кажеш, немає нiкого? - Пiп почав посилено гримасувати, щось пояснюючи матерi мiмiкою обличчя, хоча особисто я нiчого не зрозумiв, i судячи з безтурботного обличчя матерi, вона теж не втрутилася в обстановку.
  - Одна батюшка, зовсiм одна залишилася, ось сиджу чекаю, та вечерю готую. Не залишитеся покуштувати скромну вечерю? Скрасити, самотнiсть нещасної, вiруючої жiнки, що погрязла в грiхах? Змiцнити у святiй вiрi, що овечку заблукала за стопкою вина? - Ну мам, щось тебе понесло, не в той степ!
  - Зараз змiцнимо, вiвця! - вiдповiло сiно, розлiтаючись клаптями в рiзнi боки i з-за спини попа з'явився бандит, що втiк, до цього моменту вдало маскується у вiзку. Взявши на мушку автомата, мати, радiсно прогарчав, обридливо облизуючись, нiби вже почав вечеряти - I змiцнимо, i скуштуємо!
  Подальше сталося блискавично. Ледве стовбур опинився осторонь спини попа, як вiн миттєво розвернувшись, схопив автомат за стовбур i смикнув його вбiк вгору. Пролунала довга автоматна черга, що йшла в блакитне небо, а пiп i бандит схопилися в рукопашнiй сутичцi. Мати, що стоїть метрiв за три вiд воза, спочатку стрiлянини впала на землю, йдучи з лiнiї вогню, потiм схопилася i пiдбiгши до тих, хто б'ється, стала вивертати не стрiляючий автомат, з рук бандита.
  Все е вiдбувалося стрiмко, що я не встиг врубатися в те, що вiдбувається, ляскаючи очима i розкривши рота на всю широчiнь. Патрони в автоматi чи закiнчилися, чи мама змогла вiдчепити його пальцi вiд спускового гачка, але автомат мовчав, доносячи до мене лише сопiння i вигуки б'ються. Нарештi я вийшов зi стану зацiпенiння i зiскочив зi свого укриття кинувся на допомогу. Бандит попався дуже сильний i так просто здаватися не хотiв.
  - Треба його за ноги тримати! Я зараз допоможу! - I кинувся на допомогу, намагаючись упiймати ноги терориста. Поки я ловив праву ногу, лiва нога, що невiдомо звiдки з'явилася, в брудному чоботi, заїхала менi по лобi i я кудись полетiв... далеко - далеко... i вона слiдом за мною...
  Ми летiли разом iз ногою бандита по безмежному космосу, у невагомостi, у безповiтряному просторi, вона продовжувала мене боляче лягати, тiльки не по лобi, а по щоках, миготивши то з одного, то з iншого боку, а iнодi й одночасно з обох. Але боляче не було, тiльки запах, неприємний запах нашатирю. Хiба чоботи мажуть нашатир-ною гидотою? Навiщо? Треба мазати шевським кремом, а потiм чистити щiткою, щоб блищали як у кота... Причому тут кiт, вiн же вовняний? Як може шерсть блищати i де я?
  - Хома! Прокинься! Хома! - Як крiзь щiльну вату долинув слабкий батьковий голос. Я непритомний? Дивно... Вiн напевно хотiв сказати прокинься... Ну звичайно, прокинься! Я сплю, просто сплю, i менi наснився iдiотський сон, про лiтаючу ногу в чоботi. Який дурний i безглуздий сон. Хоча хто знає, це мене попереджає про щось пiдсвiдомiсть? Насниться ж марення луска! Треба прокидатися, час до школи... Знову просплю школу... Яка школа влiтку, у мене ж канiкули?
  - Тату! Вiдстань. Яка школа, маю лiтнi канiкули! Дайте поспати. - Я спробував перевернутись на бiк.
  - Замовляється, ой погано як... - заголосив мамин голос. I вона мене розбудити хо-чет? I хто замовляється? Я?
  - Не крутись Хома! Лежи на спинi, вiдпочивай. Начебто приходить до тями, очухується. Все нормально, не хвилюйся Валентина. Ганчiрку намочи водою. - За мить щось холодне i мокре лягло на чоло. Знущаються?
  - Дайте поспати зрештою! - Я знову спробував перевернутися на бiк i розплющити очi. Нiчого не вийшло. Пiд ковдрою та пов'язаний? Всi жарти жартують.
   - Лежи Хома, не сiпайся - поки тобi вставати рано.
  - Та я не хочу вставати, я спати хочу! А ви надi мною знущаєтеся! - До мене остаточно дiйшло, що щось не так. Нiхто не будить, вставати не дозволяють, а я на лiтнiх канiкулах. Де я на канiкулах? Вдома? Нi, має бути у дiда на селi. Вже краще все встає на свої мiсця, крiм мене. Ще раз, канiкули, село, ялинка, дiд, новий росiйський, грошi, вiйна, бандит, нога в чоботi. Ну, нарештi, приїхали!
   - А де бандит?
  - Який саме? Твiй кривдник? У загальнiй купi пов'язаний. Тут усе гаразд. Голова не болить, не нудить?
  - Блювати? Нi. Тiльки слабкiсть i очi не розплющуються, я ослiп?
  - Вибач, сапка на очi сповзла, зараз. - Чорна i мокра пелена сповзла з очей. Надi мною сяяло зоряне небо. У селi... У полi зору з'явилися знайомi обличчя, борода дiда, посмiшка батька та червонi очi матерi. Ревiла через мене? Що ж я наробити встиг? Пiдставив голову свою, пiд черевик кований? Сором i ганьба менi на вiки вiчнi! Не змiг захиститися, прийомом! Слабак.
  - Ти лежи, можеш i поспати, зараз у мiсто поїдемо, додому. Тебе у вiзку до машини довеземо, потерпиш? - спитав дiд.
   - Та я й можу стати.
  - А ось цього не треба. - втрутився батько. - Нам ускладнень не потрiбно, а за вiдсутностi медикаментiв, спокiй - найкращi лiки.
  - Вiдпочивай синку. - Прохолодна рука матерi лягла менi на чоло. - Все буде гаразд, приїдемо, вiдпочинемо.
   - Мам, а скiльки часу валяюся непритомний?
  - Недовго, години двi. - Нiчого собi - недовго! Лягнув мене бандит чоботом, не гiрше нiж кiнь копитом. Так i з котушок злетiти недовго. Добре на лобi кiстка товста, i мозкiв мало, штовхнув би лiвiше i все... прощай країна, йду у вiчне плавання. Це що виходить? Вони двi години мене до тями приводили?! Зрозумiло, чому радi батьки iз дiдом. Майже повернули з того свiту, а Ноа навiть не допомогла!
  - Якщо ти так мене покликав, то я прийшла. I хочу тобi сказати, ти не правий Хома, я спостерiгала. - зазвучав голос Ноа, у моїй головi.
  - А це ти! Спостерiгач. - Як змiг вклав у свої думки обурення та гiркоту. - Могла б проявиться ранiше та провести сеанс терапiї!
  - Ти не кликав, це один. Безпосередньої небезпеки був, два.
  - Ну, знаєш, математику. Iнодi треба самостiйно мiзками ворушити, корисно для загального iнтелектуального розвитку. Виявляти iнiцiативу, а не суворо дiяти за iнструкцiєю, отриманою вiд начальства.
  - Не розумiю, то вимагаємо суворого виконання побажань, то вимагаємо їх порушувати. Але суворе виконання домовленостей сприяє.
  - Не треба... Нiчому воно не сприяє! - перервав монолог Ної. - Продовжимо розмову наступного разу, а зараз я розумiю недостатньо швидко i правильно. Бувай! Згинь з моїх мiзкiв, гальмо!
   - Гальмо - це...
   - Так, так, це й те... Згинь!
  Даремно я рiзко з нею розмовляю. За великим рахунком вона має рацiю, сказали не лiзь, значить не лiзь. Тим бiльше, безпосередньої небезпеки для органiзму немає. Але як тяжко на душi! Депресiя на серцi викликана нокаутом, i вантажиться проблемами самокопання зараз не треба, а треба шукати приємне в малому. Наприклад, погода. Прекрасний лiтнiй вечiр, вiйна закiнчилася, решта - завтра. Дiд тут, а подружжя немає. Висновок - машини благополучно захопленi та перебувають у наших руках. Я лежу у вiзку i мене повезуть, а iншим пiшки йти, три кiлометри по бруду - малоприємна радiсть, i в моєму бойовому пораненнi є позитивнi моменти. Краса!
  Знову ж таки батьки жалiтимуть, пiдуть на поступки, куплять менi з зарплати комп'ютер, стiльниковий телефон, мандаринiв... Семен Семенович! У вашiй головi серйозне пошкодження, бабки-то, у мене! Я сам вирiшуватиму, що купувати, а що нi! Якщо дожи-ву... Тьху! На сумне потягло. Треба думати про приємне, швидше одужаю... або помру. Знову! Ноа тобi все пояснила, нiчого iстотного з моєю головою не сталося. Але боляче...
  Бiля блiндажу почалася метушня, я трохи повернув поранену голову на шум, батько витягував наших полонених бандитiв i передавав дiдовi з батюшкою. Петро Михайлович у драної мантiї з напiввiдiрваним рукавом, нагадував не сучасного служителя релiгiйного культу, а первiсного християнина, часiв гонiнь язичниками та iновiрцями. Боротьба з одним з них, мабуть, тривала ще довго без мене, але батюшка виглядав бадьоро, i судячи з того, як вiн з дiдом, суперечка їх ставили в шеренгу i пов'язували разом, складалося враження, що вони однополчани. Думка цiкава, служба у церквi, лише прикриття для iншої спецслужби?
  Усiх сiмох бандитiв вишикували в колону по двоє, дiд звiльнив бандитам ноги, щоб могли пересуватися самостiйно, перевiрив ще раз фортецю вузлiв на мотузках i вирiшив штовхнути агiтацiйну промову. Броневика з трибуною не було, тож виступав скромно перед строєм.
  - Отже, панове хулiгани, бандити, карнi злочинцi та iнша нечисть. Iти недалеко, три кiлометри, до ваших автомобiлiв. Проїхати до нас вони не можуть, самi бачите, якi тут дороги пiсля дощу. Так що топаємо нiжками, по глинi та бруду. Якщо ви наївно думаєте, що все обiйдеться, то ви не маєте рацiї. Там на нас чекають доблеснi внутрiшнi органи. Звiдки там мiлiцiя? Вiдповiдаю. Приїхали на виклик. Викликав я. Ваш покровитель, в даний момент пiшов в бiгу i прикрити вас не зможе, та й чесно не буде. Ви для нього вiдпрацьований матерiал. Розшукує його не лише мiлiцiя, а й його улюблений дах. Як ви здогадуєтеся, йому повний... м-да, у сенсi крах. Питання полягає в одному моментi, хто його найшвидше знайде. Розумiєте, про що я говорю? На сходження не розраховувайте, але спiвпраця з кримiнальною Фiмiдою може дати позитивнi плоди.
  - А як це? Термiн загасять? - поцiкавився один iз полонених, з великим синцем пiд лiвим оком.
  - Незакiнчена середня освiта, юначе? Можеш не вiдповiдати, за вiдбитком iнтелекту на твоєму обличчi, ясно. Пояснюю останнiй раз, доступною для деяких з вас, мовою. Будьте спiвпрацювати зi слiдством i мною, допоможу змiнити формулювання вашого затримання. Коротше, або розбiйний напад i бандитизм, або побутове непорозумiння - хулiганство плюс незаконне зберiгання зброї. Десять рокiв, чи три роки - рiзниця є? Якщо вам немає рiзницi, то й менi втрачати нiчого, змiните показання, витягну докази i вас виверну навиворiт. Тепер з питань пересування колони - крок влiво, вправо, стрибки на мiсцi, хникання i симуляцiя - все це розцiнюю як спробу втечi. Я гуманiст - вбивати не буду, але покалiчу, а потiм передам до рук ескулапа.
  - Це ось тому? Здоровому бугаю в руки? - поцiкавився перебинтований бандит, вказуючи на батька, що стоїть неподалiк.
  - Так, до мого єдиного сина, на якого ви азартно полювали, так що долечить того, хто провинився до логiчного кiнця, любить вiн цю справу - людей залiковувати. Ще питання? Мовчання знак згоди. Значить, переконав, тодi вперед.
  I ми рушили в дорогу. Попереду бiля коня, притримуючи її за узду, крокував батюшка, у возi поранений боєць - голова пов'язана, кров на рукавi, слiд кривавий тягнеться по сирiй травi - тобто я, бiля мене, мати зi снайперською гвинтiвкою на плечi, слiдом колона пов'язаних бандитiв, трохи збоку й осторонь - батько з автоматом через шию i сорочцi захисного кольору з закатаними рукавами - вилитий партизани часiв холодної вiйни, i замикав нашу процесiю дiд, в даний момент про щось мирно розмовляє по рацiї. На найближчiй купинi колесо вiзка пiдстрибнуло i мене сильно струснуло, що мало не вилетiв пiд копита коня. Ну вже, нiж така стрибка по колiях, краще плестись пiшки, iнакше доставлять до мiсця призначення, мої частини тiла i внутрiшньостi, окремо.
  - Тату! Може, все-таки, як iншi присутнi, пiду пiшки? А то я такої тряски не витримаю! Загину молодим... - Батько пiдiйшов ближче, помацав задумливо моє чоло. Вся процесiя зупинилася в очiкуваннi на його вердикт.
  - Небажано звичайно, але доведеться. Ношi збудувати? Голова не крутиться? - Я злiз iз воза, погойдувало, в ногах слабкiсть, але в принципi, дiйду... голова закружляла. Ну на фiг, краще їхати у вiзку, нiж страждати пiшки.
   - Її... , поїду на возi.
  - На Ласку посадити? Чи не так трясти буде, поїдеш на конi? - спитав Петро Михайло. На конi я нiколи в життi не їздив, на старiсть спробувати жокеєм? Ризик-нути?
  - А вона не кусається, не брикається? - запитала про всяк випадок мамуля, що стояла до цього моменту мовчки.
  - Боїшся? - запитав Петро Михайлович у мене.
  - Ну як сказати..., жодного разу не катався верхи на конi. На машинi абсолютно просто, а на нiй ... Вона не кусається?
  - Смирна, не хвилюйся. Давай допоможу залiзти. - Ми пiдiйшли до коня та спiльними стараннями, я був посаджений у сiдло. Ласка подивилася на мене сумним карим оком, але нiчого не зробила, пожалiла пораненого бiйця, лише сумно пирхнула i струснула стриженою гривою.
  - влаштувався Хома? Добре? - Зi спини конi, люди, проблеми i хвороби здалися дрiбними, не заслуговують на увагу, а голова перестала паморочитися. Краєвид!
  - Ага. Класно! А вона мене точно не скине зi спини? Раптом вiн не верховий кiнь, а їздовий? Чи рiзницi немає?
  - Але! Пiшла рiдна! - Батюшка взяв її пiд вуздечки i ми рушили в дорогу, почало трясти, але терпимо. Пiп балакуче продовжив пояснювати, - Є звичайно рiзниця мiж верховим i їздовим конем, але не принципова, я її тримаю. Та й лiтня вона роками, норiв уже не показує, це як у життi, ти з ласкою до людей i тварин i вони тобi вiдповiдають.
  - Якби так завжди було в життi! То нi воєн, нi сварок, нi ворожнечi не iснувало б у свiтi. Тиша, та благодать!
  - Недосконалий свiт, багато в ньому зла, але потихеньку, по крапельцi, вiн все одно, стає кращим i чистiшим. Якщо є в твоїй душi мiсце для слова божого, живеш за його завiтами, то наближаєш царство боже на землi нашiй. Ти Хома вибач, я про це можу довго говорити, не зупиниш, а тобi напевно спокiй потрiбен, як не прийдеш до мене в храм божий i ми поговоримо. Ти в бога вiруєш?
  Я розгублено знизав плечима. Питання Петра Михайловича застав мене зненацька, чи вiрю я? А я знаю? Тут iнодi собi не вiриш, не те що ще комусь. I чи є вiн взагалi - бог? Але є, а вiн? Хоча якщо iншої сторони на це подивитися, так би мовити знизу вгору i трохи праворуч, то може i є бог .... Якщо вже Ноа iснує! Або не iснує...
  
   МОЯ МIЛIЦIЯ, МЕНЕ БЕРЕЖЕ.
  
  У фiлософських роздумах про вiру, я проїхав майже всю дорогу вiд села до асфальту, але в кiнцевої точки подорожi почувся надсадний рев мотора перемiщується нецензурними словами i вигуками. Дiд наказав зупинитись колонi i пiшов уперед, на розвiдку.
  Бандити без сил повалилися на сиру траву. Нинi воїнство вдавало жалюгiдного вигляду. Перемазанi в глинi, брудi, власної кровi по вуха, перемотанi мотузками та бинтами, пропахлi запахом старої картоплi, чимось нагадували полонених французiв iз першої вiтчизняної вiйни. Може тим, що були смаглявими брюнетами i обмiнювалися мiж собою гортанними фразами пiвденною мовою? Це не по горах бiгати гiрською ланню, наш бруд i бездорiжжя, кого завгодно без сил залишить, крутiше камiння та байракiв. Батько змахнув рукою, змушуючи полонених замовкнути i щiльно притис навушник рацiї до вуха. Неголосно обмiнявся парою фраз iз дiдом. Закiнчивши розмову i вiдключивши рацiю, почав командувати.
  - Пiдйом панове карнi злочинцi! Михалич чiпай! - Арештанти зi стогоном пiднялися i почали рух.
  - Все нормально, мiлiцiя попереду. ОМОН. Застрягли на машинi, двi години тому, провалилися в багнюку, по самi... коротше, по колеса, нам до пояса буде.
  - Це вони на допомогу поспiшають!? - поцiкавилася мати з обуренням. - Моя мiлiцiя мене береже...
  - Так, поспiшають. Доблеснi внутрiшнi органи... - Що саме сказав батько далi, я не почув через скрип вiзка.
  Пiднявшись на гiрку, побачили застрялу машину з мигалкою i людей, що копошилися поруч, у мiлiцейськiй формi та бронежилетах. Ледве осторонь стояв дiд i давав поради, але марно, автомобiль стояв як укопаний, по бампер у брудi. Побачивши нас мiлiцiонери радiсно загомонiли, зрадiвши зi зрозумiлих причин. По-перше, вся брудна робота з упiймання та знешкодження злочинцiв зроблена за них, а по-друге, нарештi вони зможуть витягнути з бруду свою колиму. Вiд натовпу вiдокремився один iз мiлiцiонерiв i поправляючи каску попрямував назустрiч до нас. Судячи з чотирьох маленьких зiрочок на погонах - капiтан.
  - Привiт орли! Нарештi! Вибачте мужики - затримка вийшла, ми безпосередньо застрягли в ямi, майже витягли, мало - мало не встигли. - Оглянувши пов'язаних бандитiв, мiлiцiонер зрадiв. - Ооо! Якi люди! Уся банда у зборi! Привiт Хасане. Сто рокiв тебе не бачив! Ну зараз на нари сядеш, не вiдвертаєшся!
  - Подивимося громадянин начальник, - процiдив широко посмiхаючись розбитими губами, ватажок. - Ще не вечiр.
  - Циц клоун, заткнися! - гаркнув на Хасана батько i звернувся до мiлiцiонера. - А ви капiтан, не правi Яка затримка? А пiшки не можна було дiйти? За двi години можна до мiста добiгти! Туди i назад!
  - Як я кину кину? Мене по головцi не погладять, за порушення посадових iнструкцiй, це не хухри - мухри!
  - А що нас мало не вбили? Чи це не порушення боргу? - поцiкавилася мама, роблячи невинну фiзiономiю. Це її манера, перед бурею, бути лагiдною та нiжною. Ну бережися мiлiцiя, зараз отримайте прочухана!
  - То ж не гримнули? - З обеззброюючою простотою, вiдповiв капiтан, розвiвши руками. - Все закiнчилось добре. Злочинцi затриманi, ви живi. Премiя у кишенi, а вас за сприяння органам до почесної грамоти представимо.
  Мати з батьком одночасно важко зiтхнули, набираючи в легенi повiтря для гнiвної тиради, але переглянувшись, похитали головами подумки погоджуючись один з одним - що з товариша вiзьмеш! I вирiшили не з'ясовувати стосунки з дрiбним мiлiцейським начальником.
  - А зараз що робити? - поцiкавився батько у мiлiцiонера.
  - Так, це... - Капiтан почухав каску в районi темечка. - Машину б допомогти витягти, а далi ми вже самi все зробимо. Як належно. Протокольчик типу складемо, паспорт-ний режим перевiримо, показання по гарячих слiдах, слiдчi дiї, то се...
   - I як довго це задоволення триватиме?
  - Якщо по швиденькому, година - пiвтори, А якщо як годиться... - Капiтан задумався закочував очi вгору i беззвучно заворушив губами, пiдраховуючи в головi необхiдний час. Пiдiйшов дiд i став поруч iз нами, обтрушуючи бруд з рук.
  - Якщо годиться, то години три! - життєрадiсно видав результат своїх пiдрахункiв мiлiцiонер.
  - Нам тут всю нiч стирчати, з вашої ласки?! - Вибухнула мама. - У нас син ра-нен, будинок згорiв, все на нервах...
  - Валентина заспокойся. - Дiд обiйняв матiр i обернувся до капiтана. - Почекай начальник, менi треба порадитися з колективом. Щось нове повiдомити. Ходiмо вiдiйдемо трохи вбiк.
  - А як же машина? - ображено поцiкавився у дiда капiтан.
  - Витягнемо, витягнемо, не переживай. Сходи покури з бiйцями, i папери заповнюй, чорнила готуй до показань. - Ми вiдiйшли пiд дерево.
  - Якi папери? - навздогiн поцiкавився капiтан.
  - Протоколи заповнювати! До речi, можеш використати працю затриманих, хоч якийсь толк вiд них буде.
  - Точно! Як я одразу не здогадався! - капiтан грюкнув себе по касцi. Мабуть у касцi знаходилися мiзки мiлiцiонера. - Ану затриманi, вперед за мною!
  - Не маєте права використовувати працю пiдслiдних! - iз викликом сказав один iз бандитiв. - Ми свої права знаємо!
  - Нарештi! Ну дякую друже! Опiр органам правопорядку? А то мої хлопцi всi на нервах, стомленi, треба б стрес зняти, та й менi б не завадило... - Витяг з-за спини гумову палицю i постукуючи об чобiт став наближатися до бандитiв. - Отже? Хто тут не бажає допомагати працiвникам мiлiцiї?
  - Та вже... Не пощастило нашим друзям. Зараз вiдiрветься на них... - зiтхнув батько i запропонував дiдовi. - Може подалi вiдiйдемо?
  - Доведеться. - Ми вiдiйшли ще метрiв на двадцять.
  - Що сталося тато? - запитала мати, сiдаючи на пеньок. - Якi новини? Ще щось трапилося?
  - Вiдкрилися новi обставини справи. Менi повiдомили, Петрович начебто загинув. Чи нещасний випадок, чи iнфаркт, уточнюють.
  - Ну слава Богу! Туди йому дорога! Собацi собача смерть. - Батько плюнув на землю i розтер плювок пiдбором. У натовпi пов'язаних бандитiв, пролунали сумнi вигуки, перемежуванi глухими ударами гумового демократизатора, про тiла затриманих i радiсним молодецьким вуханням капiтана.
  - Туди йому дорога чи нi, я ще не знаю, та й не в цьому рiч. Що робити будемо?
  - До мiста треба їхати - упевнено заявив батько. - Менi завтра, з ранку, до слiдчого йти, свiдчення давати...
  - Я з тобою! - одразу ж сказала мати. - Одного не вiдпущу!
  - А я? Менi теж у мiсто треба! Деякi справи доробити, i так далi ... - Встряю за компанiю i я. - Набридло в селi сидiти.
  - Звiсно з нами! - пiдтримала мати. - Не в ямi ж тобi ночувати, раз будинок згорiв. I ми переживатимемо менше.
  - Кидаєте старого? Жартую, жартую. Добре, давайте так i зробимо. - Дiд на секунду задумався. - Я з Олексiєм Володимировичем та Марiєю Йосипiвною, залишаюся тут, з мiлiцiєю. Давати свiдчення, складати протокол... Молодятiв дочекатися з машиною. Де застрягли? А ви прямо зараз їдьте додому. Толку вiд вас мало, завтра день напружений. У капiтана, попрошу пару мiлiцiонерiв для супроводу, i на бандитськiй машинi поїдете до мiста. А ми потiм пiд'їдемо, як тут завершимо. Ферштейн?
  - Я можу бути чимось корисним? - запитав Петро Михайлович, який до цього стояв байдуже поряд з нами.
  - Вибач Петре Михайловичу, звичайно! Якби ви залишилися з нами як свiдок i потерпiлий, це було б дуже добре. Якщо додому не поспiшайте.
  - Богоугодну справу треба довести до кiнця. Злодiй i бандит повинен сидiти у в'язницi, а не гуляти волею, чинячи зло порядним людям.
  - От i домовилися. Спасибi. Тодi будемо розлучатися? - звернувся дiд до нас. Батько розгублено озирнувся довкола.
   - А де машина?
  - Ах да! Клятий склероз. - Дiд махнув рукою у бiк дороги. - Дорогою прямо, на вас там уже чекають Олексiй з Марiєю.
  - Тодi ми пiшли. Хома, чи зможеш пiшки до машини дiйти? - Мама помацала мiй лоб. До речi, чи можу я дiйти? Прислухався до органiзму, але крiм втоми, iнших неприємних симптомiв не вiдчув. Це тiшить, житимемо.
  - Дойду. - твердим голосом пообiцяв батькам та дiдовi. - А зброю можна забрати додому?
  - З глузду з'їхав? Нi, звичайно, тут треба залишити! I ви, до речi, роззброюйтеся, жодних трофеїв, а то розуму вистачить у мiсто з собою забрати, проблеми нам не потрiбнi.
  - I мою рушницю вiддавати? Жаль. - Мама з нiжнiстю погладила по прикладу снайперську гвинтiвку. - Гарна штучка...
  - Вiйна закiнчилась. Накази не обговорюються, а виконуються. - посмiхнувся дiд. - Зрозумiло, Гера?
  - Будь ласка, я так просто запитала. - вiдповiла мати i пiшла здавати озброєння, ми потяглися слiдом за нею.
  Бандити нарiвнi з мiлiцiонерами штовхали автомобiль пiд мудрим керiвництвом капiтана. Скинувши зброю на вiзок до Петра Михайловича, ми впряглися у спiльну справу. Пiд дружним натиском потерпiлих - тобто нашої сiм'ї, пiдозрюваних - маються на увазi бандитiв, i внутрiшнiх органiв державної влади - коротше за мiлiцiонерiв, машина опинилася на сухому мiсцi i капiтан приступив до оформлення документiв. Про-токоли, описи зброї та подiбнi заходи. З нами вiн закiнчив швидко i тепло попрощавшись, ми пiшли у супроводi двох мiлiцiонерiв до машин, що чекали нас. Товаришi попалися мовчазнi, а ми настiльки втомилися пригодами, так що брели всю дорогу в тишi i спокої. Переваливши через пагорб, побачили автомобiлi, що стояли на узбiччi, i сидiли на капотi, Олексiя та Марiю. Помiтивши нас радiсно замахали руками, пiдзиваючи, i ми прискорили крок. Через кiлька хвилин ми вже стояли поруч iз ними та вибирали автомобiль для поїздки до мiста.
  Обидва автомобiлi були iномарками, не новими, але в пристойному станi i ми застигли в роздумах, як той осел мiж двома однаковими стогами сiна. Першим знайшов вихiд iз становища батько.
  - Хто веде автомобiль, той i обирає! Значить, я!
  - Я теж умiю вести автомобiль! - обурився я. - Не гiрше за тебе, а навiть краще! Я недавно з дiдом, сам їхав!
  - Може, краще я поведу? - Втрутився один iз мiлiцiонерiв, виявляється, i вони можуть говорити! Автомобiлiст-аматор? Але батько припинив чужi намiри на коренi.
  - У тебе Хома травма, тобi не можна. А ви товаришi не потiм до нас приставленi, щоб рулити, ваше завдання нас охороняти, вiдстрiлюватися вiд можливих нападникiв, на зворотному шляху прокотiться, так що альтернативи немає. Можете займати мiсця згiдно з ранжиром.
  I поки ми розумiли, як гiдно вiдповiсти, батько сiв за мiсце водiя. Iншi любителi, невдоволено бурчачи пiд нiс, полiзли слiдом за ним, але вже на пасажирськi мiсця. Я смикнувся слiдом, але в останнiй момент згадав про коробку зi шпигунськими прибамбасами. Вiддати Олексiю Володимировичу i чорт iз нею? А що я йому скажу? Алiбi-то, нi Знову тобi Хома брехати, i викручуватися... забрехався я з ними з усiма, звичайно! Тяжко зiтхнувши, я пiдiйшов до Олексiя Володимировича.
  - Тату! Я зараз! - крикнув батьковi. - Олексiю Володимировичу, можна вас на секундочку.... - Вiн здивовано глянув на мене, але покiрно пiшов за мною убiк, вiд чужих вух.
   - Тут така справа... - Зам'явся я, набираючись духу i не знаючи з чого почати.
   - Говори як є, не соромся, батькам не розповiм.
   - А дiдовi?
   - I дiдовi.
   - Пам'ятаєте, день напередоднi вiд'їзду, коли ми випадково побачилися в мiстi?
   - Пам'ятаю.
  - Тут, я типу того, ненароком одну штуку знайшов. - Дiставши з кишенi коробочку, простяг Олексiю. - Ось.
  Вiн мовчки взяв її в руку i почав уважно роздивлятися. Поступово до нього почало доходити, що це за рiч, але про всяк випадок уточнив, намагаючись приховати свою зацiкавленiсть. - Що це?
   - Ну... Я так думаю, що це посилка шпигунська.
   - З чого ти взяв?
  - Там якiсь кубики, наповненi чимось, хотiв розкрити, але колись було, а потiм передумав. - Чесно зiзнався я, натиснув на виступ i коробочка розкрилася оголююча вмiст.
  - I ось ще. - Дiстав iз кишенi листок iз шифруванням. - Це шифрування, зверху лежало, а ключ до шифру - зi святої книги. - Млинець! А ось це я даремно сказав, проговорився. Одну справу знайшов, а iншу справу - передав iз ключем та шифром. Балбес.
  - А навiщо менi даєш? - схаменувся вiн, болiсно розумiючи, де проколовся, якщо навiть пацан змiг розколоти його справжнє мiсце роботи. Але ж ми розумнi! Вида не подамо, граємо звичну роль, не раз використану, в моєму нелегкому життi.
  - Чи не батькам менi її вiддавати? Зовсiм очманiють! А ви передайте вiдповiдним органам. Вам за це медаль дадуть! Або орден.
  - По шиї менi дадуть... - ледь чутно вiдповiв сам собi Олексiй Володимирович. Почухав загривок. - А вони - це хто?
  - Я думаю, що... - Що я думаю? Думай швидше! - Думаю, що проповiдники, книга їх? Їх! Значить вони! А вам нiчого не буде, я вам покажу мiсце. Та це там, де я сидiв, там за спинкою лави виїмка, я руку туди засунув i дiстав. Все просто!
  - Хома! Ви скоро попрощаєтесь? Давай швидше, поки зовсiм не стемнiло! - Батько висунувся з машини.
  - Домовилися Олексiй Володимирович? Ви передайте, бо в мене душа не на мiсцi, через шпигунську штуку. Та й взагалi... Шпигуни, бандити, простим людям i не жити зовсiм? Це наш свiт, для нас вiн створений, простих та чесних людей! Чи я не правий? - Щось пiсля струсу мiзкiв мене на пафос потягло, понесло не в той степ. Вiд своїх слiв я трохи почервонiв, хоча за великим рахунком - правий! Алесей Володимирович здивовано присвиснув вiд моїх слiв, але вiдповiв абсолютно серйозно.
  - Ну ти Хома казав! Це ти простий? Мова не хлопчика, але чоловiка... Має рацiю Фома, звичайно, має рацiю. Вибач, я вже так, не чекав. Але якщо є гидота на землi, не iгнорувати ж її? На шию сядуть. Спасибi, зроблю, що зможу. Бувай! - I потиснувши менi руку, як дорослому i рiвному собi людинi, вiдiйшов до узбiччя, продовжуючи вивчати вмiст посилки. Пiдiйшла Марiя Йосипiвна i зненацька поцiлувала в щоку.
  - Гарний ти хлопець Хома! Жаль молодий... Привiт сiм'ї!
  Я пiдбiг до машини i ледве втиснувся на заднє сидiння машини, до мiлiцiонерiв. Крiзь скло помахав рукою на прощання новим друзям. Машина рiзко сiпнувшись, рушила з мiсця залишаючи подружжя позаду. Сподiваюся i всi проблеми там... позаду. Але що мала на увазi Марiя Йосипiвна?
  Чесно зiзнатися, батько вiв машину пристойно, не дивлячись на малу водiйську практику i вже сутiнки. Але який сутiнки о першiй ночi? Темень - очi виколи. Ледве не допустив лобове зiткнення з зустрiчною машиною, коли намагався обiгнати вантажiвку на поворотi дороги i весь час намагався полiхачити, на що мати постiйно його обсмикувала, змушуючи їхати повiльнiше i обережнiше. Їм там добре, вперед, а мене на задньому сидiннi так притиснули мiлiцiонери бронежилетами до самих дверей, що до кiнця поїздки менi стало здаватися, що я стаю плоскою, як камбала. I чому вiд людини у формi, завжди сильно пахне шевським кремом, вони її їдять чи що? I ще - що нижчий чин, то дужче пахне. Товше шар гуталiну на чоботи i черевики наносять? Весь шлях пройшов у напiвдрiмо, лише ближче до мiста свiдомiсть повернулася в оболонку.
   Батько хвацько пригальмував бiля нашого пiд'їзду, зупинившись за кiлька сантиметрiв вiд бордюру тротуару.
  - Подорож закiнчена, всiх прошу залишити машину! Хто наступний за водiйське мiсце? Автомобiль - фантастика, повiк би за кермом сидiв. Ех, коли ж у нас, машина буде?
  - Коли рак на горi свисне. Ви зайдете з ними чайку попити? - звернулася мати до мiлiцiонерiв. Переглянувшись, вони делiкатно вiдмовилися, хоча по фiзiономiї було видно, що не проти вгамувати спрагу.
  - Неїє... чаю не будемо, Вася вiдконвоює вас до квартири i вiдразу назад. Нам ще машину ставити треба буде, то се...
  - Та гаразд, мужики! - гостинно посмiхнувся батько. - За п'ять хвилин, нiчого не змiниться. Машини на сигналiзацiї. Пiшли перекусимо.
  Пом'ятавшись для порядку, мiлiцiонери пiшли слiдом за нами. На дверях нашої квартири висiв великий сургучний друк. Ми завмерли в подивi. Першим порушила мовчання мати.
   - Фроле, ти за квартиру заплатив?
  - За квiтень мiсяць сплачено, а за травень ще нi... - розгублено простяг батько. - Нашу квартиру опечатали за несплату комунальних платежiв?
  - Ну, не за телефон же? А за що ще? Я ж тобi казала? Давай заплатимо повнiстю! Зараз суворо iз неплатниками.
  - Ага! Я ще й винний! Сама грошi витратила з авансу! - Сiмейний конфлiкт почав стрiмко спалахувати. Та вже... приїхали.
  - А де ми будемо спати? - поцiкавився я. Пiсля нудної дороги, хотiлося спати. - I йти нiкуди, як тiльки на вокзал...
  - Грошi я на вас витратила! Хто запрошував гостей? Поїсти, ви всi майстри! Ковбасу вам подавай! Роби ж що не будь! - Батько почухав потилицю, повiльно закипаючи.
  - Не мають вони права людей надвiр виселяти! Правильно? - Батько обернувся до мiлiцiонерiв, шукаючи моральної пiдтримки, тi знизали плечима i повiльно позадкували до лiф-ту.
  - Правильно, правильно, але порядок.... - Знизав плечима мiлiцiонер. - Друкувати державний... Але якщо ви його зiрвете, то ми тут не були.
  - Дякую мужики. Зрозумiв. - Батько обмiнявся рукостисканнями iз мiлiцiонерами. - Тодi попрощаємося, вибачте, що на чай не запрошуємо.
  - Успiхiв вам. До завтра. - Дверi лiфта зачинилися i представники влади зникли, залишивши нас наодинцi з проблемами.
  - Ну i...? - поцiкавилася мати у батька. Вiн важко зiтхнув, пiдiйшов до дверей i, нахилившись над печаткою, став її уважно вивчати.
  - Начебто мiлiцiонерський друк стоїть. - Обережно смикнув за мотузку бiля друку, разом з мотузкою дверi прочинилися. Батько свиснув вiд несподiванки. - Матiр! А дверi, зламана!
  - Вони ще й дверi нам зламали! - охнула мати, закипаючи гнiвом. - Взагалi нахабнiли! Завтра пiду скаржитися до депутата! Вiдкривай, не нудь душу!
  Набравшись духу, батько вiдчинив дверi... У квартирi панував повний розгром i по-грiм, починаючи з передпокою. На кухнi весь посуд скинутий на пiдлогу, склянi дверцята кухонної шафи розбитi, на полицi чомусь лежав папулiн зимовий черевик. Наш старенький холодильник "Полюс" перекинутий на пiдлогу i весь холодильний агрегат iзуро-дован в мотлох, що жодна майстерня не стане з ним возитися.
  У великiй кiмнатi, сервант, розгромлений скляними банками варення! Одна з них, так i лежить, серед уламкiв сервiзу, подарованого моїм батькам на день весiлля. Уламкiв кришталевого посуду, в сервантi немає. Все що являло собою цiннiсть, гостi, або хто там з них, забрали з собою. На вiчну пам'ять. Що ще пропало, окрiм кришталю та Федькиного приймача, сказати одразу важко.
  Те, що не забрали злодiї, знищено на мiсцi. Стоячи у великiй кiмнатi, iмпортний телевiзор, на який вся сiм'я накопичувала два роки, так i стоїть на своєму мiсцi, в кутку на тумбочцi, але в скляному екранi зяє дiра, завбiльшки з кулак. А на що вороги перетворили улюблений музичний центр! Я коли його побачив, у мене з'явилися асоцiацiї з пiдбитим танком. У старих фiльмах про вiйну, часто показують нiмецькi танки, що горять, так ось, мiй улюблений центр, дуже їх нагадує. Такий же покручений, зяючий пробоїнами. Диски, теж скинутi на пiдлогу, але, крiм упаковок, нiчого не постраждало. Крутимо музику на пальцi
  - Напевно це все ж таки, не за несплату боргiв по нашiй квартирi. Тобто квартира все ж таки наша, хоч це тiшить... - Спробував пом'якшити потрясiння матерi, та й своє теж, тату.
  - А хто тодi? Твiй друг - Петровичу? - Мама схопилася руками за своє серце i за голову одночасно.
  - Найiмовiрнiше вiн. Не вiн, а його друзi. Нiчого страшного, могло бути i гiрше...
   - Куди вже гiрше...
  Передчуючи найжахливiше, я знову кинувся до своєї кiмнати. Ну, якщо ще й грошi забрали! У кiмнатi панував такий самий розгром, але! I це найголовнiше! Старий телевiзор, що зберiгав величезну доларову заначку, скинутий на пiдлогу, з розкуроченим екраном, але iз задньою кришкою на мiсцi! Цi недоумки, найласче не знайшли! А якщо є грошi, то всi матерiальнi втрати, чомусь, переживаються набагато легше! Не знаю навiть чому, звичка така, чи що? Побачивши, що кришка на мiсцi, а значить i грошi, я одразу заспокоївся, не став виходити до батькiв, а одразу впав на свою улюблену диван i до ранку вiдключився. Мама з татом у шоцi i онiмiлi, теж одразу пiшли до себе в кiмнату. Що там наробили непроханi гостi, я не знаю, але судячи з маминих охiв i ахiв крiзь свiй сон, а так само за декiлькома мiцними виразами батька, спальню теж увагою не оминули.
  Сьогоднi мене розбудило сонце. На годиннику ще не було й дев'ятої ранку, коли воно вдарило менi по очах усiєї своєї ранкової сили. Штор на вiкнi не було, тому, тримати його натиск було нема чому, та й часу розляжуватися, особливо не було. Здоров'я за нiч повнiстю вiдновилося i настрiй, незважаючи на навколишнiй, погром був чудовий. Хочеш, не хочеш, а вставати i прибирати весь цей бардак доведеться все одно. Карма! Нi куди не дiнешся. Геть, батьки на кухнi вже щось прибирають, навiть у мене в кiмнатi чути! Встати чи що? Або ну їх, рано ж ще... Шум на кухнi, трохи припинився i батьки затихли. Цiкаво чому? Може, все прибрали, а тепер чай п'ють? З пирiжкам... Пiдступнi! Син тут, голодний, обезчаяний i знепирожкований, лежить бiля розбитого танка, в сенсi центру, а вони там чай хлюпають поодинцi! Нi, дорогi товаришi, цей номер у вас не пройде! Я зiскочив з дивана, швидко напнувся на себе штани з футболкою, сунув ноги в кросiвки, скло ж кругом! I рвонув на кухню, до їжi та води! Коли я увiйшов на кухню, передi мною постала картина, з одного боку iдеалiстична, а з iншого, досить скорботна. Смiття i осколки посуду були зiбранi i прибранi в два вiдра для смiття. Батьки сидiли за кухонним столом, злегка покарябаним, але цiлим, на таких же табуретках. Перед ними стояли два металевi кухлi з чаєм, уже не повнi, а на столi лежали рештки батона, який я купив ще два днi тому. Батько сидiв бiля стiни i однiєю рукою обiйняв матiр, iншою нервово смикав вiдрiзаний шматок хлiба. Мама ж просто сховала обличчя в нього на грудях i, судячи по плечах, що здригаються, плакала. Зрозумiло було, що батько намагається заспокоїти її, але жiночi сльози дiють на чоловiкiв.
   - У
   - Де це все бути?
  - Я ж сказав, у системному блоцi. Ось у ньому. - Вiн показав на невеликий ящик вставлений у спецiальне вiддiлення столу.
   - Ага.
  - Далi. Це лазерний принтер, це сканер, це, як ти сам здогадався, колонки. Двадцяти п'яти ватники, мiж iншим, трисмуговi. Це ксерокс - будеш у школi однокласникам домашнє завдання друкувати. Жарт. Так, ще про системний блок. Гвинт, на купу гiгiв, природно модем. Хлопцi мої, дивлюся, вже й до телефонної лiнiї його пiдключили. У цьому, зовнiшнiй огляд закiнчимо. Подивимося, що ця машина вмiє робити. Поки вона вдома валялася, я попрацював з твоїм гвинтом, встановив там дещо. Дивись. -Сева сам сiв у крiсло i продовжив лекцiю.
  - Спочатку, двi основнi операцiї. Увiмкнення та вимкнення. Вмикається так. - Вiн натиснув найбiльшу кнопку на блоцi. Я кивнув. Вся конструкцiя тихо загула, на екранi, швидко змiнюючи один одного, миготiли якiсь цифри, лiтери. Секунд за десять, все заспокоїлося i я там побачив портрет симпатичної дiвчини. Прямо на портретi стояла купа рiзних значкiв.
  - А тепер правильно вимикаємо. - Сева показав на екранi процедуру. - Робиш тау, так i так. Ясно?
   - Ясно.
   - Бачиш, запалився напис?
   - Бачу.
  - Тепер вiн сам вiдключиться. - Справдi, наступної секунди екран погас i блок вiдключився.
  - Ну ось, головне ти засвоїв. Тепер про дрiбницi. - Вiн знову ввiмкнув комп'ютер i курсором почав показувати на рiзнi символи, попутно пояснюючи їх призначення.
  - Це тiлик дивитись, це вiдео, це iграшки. Те саме одразу встановив... - Вiн обвiв курсором купку iконок. - Я так, вiд балди ставив. Потiм, сам замiниш якщо що. Це в мережу лазити, це перекладач. Ось i все. Решту сам подивишся. Тут пiдписано. Зрозумiло?
  - Не-а. Нi чорта менi не зрозумiло.
  - Це нормально. - Заспокоїв мене Сева-З мiсячком посидиш, по обкатаєшся. А тепер, давай, увiмкну, що не будь, та й побiжу. Орли мої, внизу, без нагляду, можуть з пива i на горiлку зiсковзнути, а нам, сьогоднi, ще в одне мiсце треба встигнути. То що тобi ввiмкнути?
   - Музику можна?
  - Так легко! Тичаєш "Джiт-Аудiо" i отримуєш музичний центр, вiдкрив "альбом", зазначив, що хочеш слухати i вперед! Що ввiмкнути?
   - А що є?
   - Так, годин сорок усякої музики.
   - Давай тодi на свiй розсуд.
   Вiн натиснув ще кiлька кнопок на екранi i зазвучала музика
   Вiн натиснув ще кiлька кнопок на екранi i зазвучала музика.
  Звук, тут регулюється - показав Сева - Так, я тут, тобi дискiв притягнув, так, спочатку. Геть, на полицi стоять, там i музика, i iгри, i програмне забезпечення. Так що викинь цей мотлох.
   Вiн кивнув на мою музичну колекцiю.
  - Можеш викинути або подарувати будь-кому. Ну гаразд, менi час. Дерзай!
   - Дякую, Сева.
   -- Та немає за що.
   - До речi, скiльки я тобi винен?
   - Ну, в три штуки баксiв, укластися.
   - Чудово.
  Я вiдкрив свою скриньку i вiдрахував йому три "тонни" зелених. Сева недбало сунув їх у кишеню i жартiвливо вiдсалютувавши, вийшов. Я повернувся до своєї кiмнати, сiв у крiсло i не впевнено поклав руку на мишу... Ну що, пане iнтелект, упораєтеся з набором мiкросхем? Так запросто! Для початку, виключимо все це i включимо по новiй, але вже абсолютно самостiйно. Так, натискаємо кнопку "Пуск"... Оп-па! Вона, чомусь не натискається! Як так!? У нього ж натискалося! Я ще кiлька разiв натиснув на кнопку. Результат нульовий. Та-ак, гарний сюрприз, з першого ж ходу i по головi! Тут, що то не так, думай, Хома, що не так... А до речi, музика нiчого, приємна. Треба Андрюсi дати послухати. Хоча, постривай, Севка казав, що вона, на якомусь "гвинтi" записана. Ну дам я Андрюху цей "гвинт", ну i куди вiн його буде вкручувати? У нього ж компа немає. Я йому, краще всi свої диски вiддам, нехай тягнеться. Менi вони тепер без потреби. Кста-тi, про музику, Хома, ти ж кретиноподiбне людиноподiбне! Навiть представнику колючих ссавцiв, у сенсi їжу, що вимикати треба, так само як включати, з точнiстю до навпаки! Спершу музику, так... Ага, ось цiєю кнопкою. Музика замовкла. Правильним шляхом йдете товаришi! Тепер, треба якось сам музичний центр, з екрана прибрати... Так? Чи не виходить... А так? Один блок з екрана зник, уже легше, але не те... Стоп! Вiн же на хрестик тиснув! Точно! Натискаємо, ага точно пропав. Тепер "Пуск"... Ура! Запрацювало! Тепер шануємо, що тут написано. "Перезавантажити комп'ютер" - не те, "Вийти в ДЗГ" - навiщо менi в ДЗГ? Менi туди не треба... "Вимкнути комп'ютер" - воно. До речi, там i галочка проти стоїть. Тиснемо "Так". Оп-паньки! Через двi секунди вискочив довгоочiкуваний напис. Тиснемо кнопку, Уф-ф ... Все! Вимкнув! Сам! Ну я крутий! Я вiдкинувся в крiслi i перевiв дух. Треба ж тiльки вимкнувся, а втомився, нiби мiшок з картоплею до дев'ятого поверху, без лiфта, допер! Тепер вiдпочину кiлька хвилин i спробую все тому ввiмкнути. Я струснув руками, навiщось витер вказiвний палець об штани i натиснув кнопку включення. Гудiння, мерехтiння i становлення картинки з iконками, по-друге повторилося так само, як i при Сiвка. Я подивився на якийсь час. Майже шiсть! Цiкаво, чи предки то коли прийдуть? А втiм, яка рiзниця! Ану, давай подивимося, що за iграшки сюди по натиканi? Ага, якесь "Протистояння". Цiкаво... Я поринув у вир iгрових манiпуляцiй i тiльки-но почав розумiти,
  - Хома! Ти де?
   - Тут я, у себе!
   - Iди швидше сюди, допоможи!
   -- Зараз йду!
  Я спробував закiнчити гру, а вона стала вимагати вiд мене, вiдповiдi на свої безглуздi запитання, на кшталт, "зберегти гру?". Коли я по недоумку, натиснув "Так", вона стала вимагати вiд мене iм'я! Як запроваджувати iм'я, я взагалi не уявляю! А мама, настирливо, продовжувала мене звати. Зрештою, я плюнув на все i вискочив до передпокою.
   - На, сумки на кухню вiднеси - попросила вона - Я пiду, хоч ноги холодною водою по-моєму, а то гудуть, як дроти високовольтнi...
  Я пiдхопив два великi пакети i поставив їх на кухонний стiл. Один пакет, який менший i легший, був з продуктами, та ще якими! Я такої смакоти, зроду не пробував! У другому, судячи з усього, лежав наш новий посуд.
   - Мам!
  - Чого кричиш? Тут я вже - вона прямо босонiж увiйшла до кухнi.
  - Як ти це дотягла? Тяжко ж!
  - Своя ноша не тягне. Давай розбирай, що ми тут набрали. Отже, балик, окiст, копченi крильця i взагалi копченостi, на обробний стiл. Вирiзку свинячу, в мийку, консерви вниз шафи, крупу i спагеттi в шафки, згущене молоко i шоколад, туди ж, хлiб, в хлiбницю. Так, тепер посуд... Сковорiдки тефлонiвськi, роздрукувати i в мийку, нi, краще одразу сполоснути i в шафу. Набiр скляного посуду, для мiкрохвильової печi, вимити i на сушарку, новi чайнi чашки, туди ж. Набiр ножiв, менi, порiжеш ще! Зараз, бери чашку, нi, не цю, бiльше i рiж туди помiдори з цибулею, а я посудом займуся. Я взяв новий нiж i хотiв почати рiзати помiдори.
  - Хома! Помiдори мити треба спочатку!
  - Ага. Гаразд, давай сама помию.
   - Мам?
   -- Що тобi?
  - А навiщо нам посуд для мiкрохвильової печi? У нас i печi такої немає.
  -- Вже є. I взагалi, у нас сьогоднi багато чого з'явилося. Нинi батько на машинi привезе. На, помiдори, рiж.
  - Зараз. Мамо, я тiльки збiгаю до себе в кiмнату, електрику вимкну.
   - Давай швидше.
   - Я миттю!
   Я забiг у кiмнату, плюхнувся в крiсло i з першого разу вийшов з гри, без жодних проблем, потiм, спокiйно вимкнув комп i повернувся на кухню.
  - Все, вирубав. Як рiзати помiдори?
  - Як хочеш, так i рiж. Самому ж їсти доведеться.
  -Коли повернувся батько, робота у нас була, у самому розпалi. Мама, доводила до кондицiї гречану кашу з м'ясом, а я тонко нарiзав балик i складав його на тарiлку, поверх, так само тонко нарiзаного окосту. Запах на кухнi стояв, шалений!
  -- А ось i я! - З порога заявив батько. Не вiдриваючись вiд плити, мати йому кивнула.
   - У нас, майже готово, хвилин за 10, можна вечеряти.
   -- Ну i чудово!
  Потiм вiн крикнув кудись у пiд'їзд: - Гей! Мужики, заносите! - i почалася друга серiя суєти, штовханини i без порядної бiганини по квартирi. Товар, щоправда, надходив помасивнiше. Наприклад, новий сервант внесли майже повнiстю, на мiсцi вставили тiльки полицi i скла, що розсуваються. Холодильник теж виявився не кволого розмiру, рази в пiвтора вище вiд нашого, та ще додатково, куплена, окрема холодильна камера. Тумбочку пiд телевiзор, довелося збирати, вона була у виглядi напiвфабрикату, але телевiзор i видик, були цiлими i нашими поняттями, крутiшими! Особливо видiк! Ранiше ми обходилися одним телевiзором. Так само, було куплено нове лiжко для батькiв, з при-кроватними тумбочками i трильяжем неймовiрних розмiрiв! Посерединi великої кiмнати гордо височiло, останнiй писк дизайнерської думки, скляний стiл. Спочатку класифiкувався як журнальний, але за висотою i габаритами, цiлком вiдповiдний нашому обiдньому. Вся ця пишнота, була внесена в нашу квартиру, буквально за пiв години. Вантажникам було сплачено i вони випарувалися, залишивши нам проблеми зi складання та розстановки iнтер'єрних надмiрностей. Почати розстановку, ми вирiшили з кухнi. Урочисто заповнений i пiдключений був основа господарювання в будинку-холодильник. Потiм, мiкрохвильова пiч. Розiгрiвати, що або в нiй, мама категорично заборонила, поки ми з батьком не здамо їй особисто, iспит з безпечного використання даною електросистемою, а щоб у нас були сили на подальшу роботдачу, вона, практичною силою, вiдiрвала нас з папкою вiд налаштування телевiзора i загнала на кухню вечеряти. Коли каша з м'ясом, лежала вже в тарiлках, а салат i копченостi, спокушали око, папка грюкнув себе по лобi i вискочив у передпокiй. Пошарiв там деякий час, вiн урочисто поставив на стiл пляшку шотландського вiскi.
  - Ну, люба, такi покупки не грiх i обмити! Дiставай нашi параднi чарки!
   - Стопочки то стопочки, ти тiльки, Фрол, не забувай, тобi ще замок мiняти.
  - А, дурниця! Змiню. Пльова справа!
   - Ну-ну - скептично сказала мама.
  - Та гаразд тобi, я ж трiшечка, стопочку, iншу i все. Чисто символiчний. Та й звичай не можна порушувати, якщо покупки не обмити, користi вiд них не буде. Одне занепокоєння!
   - У мене вiд вас поки що один занепокоєння - важко зiтхнула мама, але стоси дiстала, двi.
   -- От i прекрасно!
   Папка вiдкрив пляшку, понюхав вмiст, блаженно заплющив очi i багатозначно пiднявши великий палець вгору, налив по першому разу.
  - Давайте вип'ємо за нас - сказав вiн. - За те, що ми такi, якi ми є. Через те, що ми сiм'я. Люди кажуть, що хорошу справу шлюбом не назвуть, але я думаю, вони не мають рацiї. Тож вип'ємо за те, що наш шлюб, зовсiм i не шлюб!
  Вiн пiдняв стопку, послав мамi повiтряний поцiлунок i смакуючи випив. Мама посмiхнулася чомусь своєму i теж випила до дна. Ми всi дружно накинулися на їжу. Гарненько закусивши, папка наповнив чарки.
  Я хочу випити цей божественний напiй за наше нове життя! Тому що, хочемо ми цього чи нi, те життя, яке у нас було до сьогоднiшнього ранку, закiнчилося безповоротно. Настає нове, невiдоме поки що життя багатих бiднякiв. Гiрше вона буде колишньою чи кращою, нi хто сказати не може. Хочеться вiрити, що назавжди пiшли з нашого життя мої вiчнi, додатковi, нiчнi чергування та мамина "робота додому". Сподiваюся, в минулому залишилося життя вiд зарплати, до зарплати, вiчне "Де взяти грошей?". Завдяки нашому "скарбу", ми зможемо бiльше часу бути разом, бiльше спiлкуватися. Можемо дозволити собi, займатися тими справами, якi справдi нам до душi, а не тими, що приносять дохiд! Звичайно, ми не збираємося лiнуватися i дарувати, просто робота, iз засобу виживання, перетворитися на мiсце цiкавого часу! Коротше, за матерiальну незалежнiсть одного, окремо взятого осередку суспiльства.
   - Амiнь - перебила його мама - Пий уже, холоне все.
  Тато знiяковiв i демонстративно пробурчавши - Вже й удома слова сказати не дають-випив. Ми ще трохи посидiли за столом, доїли все, що змогли i зiбралися вже закiнчувати вечерю, коли тато втретє взявся за пляшку, але налити собi вiн так i не встиг. Мама швиденько прибрала чарки i заявила, що третiй тост буде вимовлено в добре обставленої i мiцно замкненої квартирi.
   - Так я ж за кохання хотiв випити - почав виправдовуватися тато
  - Я знаю - заявила мама - Буде тобi i кохання, i романтика, але потiм. А зараз, марш замок вставляти, а ти, Хома, йди, видiк налаштовуй. Я тут пару касет прикупила. Хотiлося б перед сном поновити технiку.
  Ми розiйшлися "робочими" мiсцями. З видиком, я впорався хвилин за 20 i поки папка доробляв замок, встиг перевiрити його в режимi таймера, запису з диском i касетою. Благо, Сiвко, фiльми на дисках менi принiс i було, що ставити. Ось, нарештi, всi роботи завершенi, меблi стоїть, технiка теж. Все сiмейство зiбралося у великiй кiмнатi. Поки йшло збирання меблiв, та налаштування технiки, як нi хто не спромiгся зазирнути в мою кiмнату i зараз мене розпирало вiд бажання похвалитися своїм придбанням.
   - Тату, - почав я - Поки вас не було, до мене тут Сева приходив.
   -- Ну i що?
  - Та вiн тут, дещо купив для мене. Привiз, ось, з хлопцями, до мене в кiмнату поставив. Так що не ту вас одних новинки дизайну. У мене теж дещо є.
   - Ну i що ж це за "щось"?
  - Так комп новий i всяка периферiя до нього. Чи не хочете подивитись?
   - Чому ж, дуже цiкаво.
   На вулицi вже стемнiло, тому рiзко освiтлений комп'ютерний центр, справив на батькiв враження досить потужне.
  - Ти сам то як, з усiм цим, справлятися вмiєш? - Запитала мама.
  -- Звичайно. Дивись.
   - З виглядом пропаленого хакера, я недбало впав у крiсло i майже не дивлячись, увiмкнув апарат.
   - Бачите, все просто.
   - Коли комп завантажився, я зi нудним виглядом, кiлька разiв клацнув клавiшею мишi i з колонок полилася спокiйна музика.
   - Вiн що, ще музику грати може?
   - Звичайно i не тiльки - я тут же вивалив на голови бiдних батькiв все, що запам'ятав iз Севкиних пояснень.
  - Звичайно, я ще не все знаю, але з часом розберуся i вас навчу. Ну як, добре придбання?
   - Якщо все, що ти тут про нього наговорив, правда, хоч би на половину, то рiч справдi стоїть - погодилися вони.
   - А зараз, пiдемо, касету по видику подивимося - попросила мама - Давно хочу цей фiльм подивитися.
  - Пiшли-легко погодився я - тим бiльше, що тобi мама, теж треба пояснити, як цим бачом користуватися. Раптом удома нiкого не буде, а ти кiношку подивитися захочеш?
  Ми знову вийшли у велику кiмнату i я почав показувати, що потрiбно робити, якщо хочеш добитися вiд видика тiєї чи iншої дiї. Iнтерес до самого фiльму, у мене пропав, як тiльки я прочитав назву та стиль цього твору. Може я чогось не розумiю, але мелодрами, мене не приколюють у жодному виглядi, але мамi подобалося. Подивившись з пiв години, цю чуттєву тягомотину, я демонстративно позiхнув i вiддавши пульт батьковi, вирушив до себе в кiмнату, нiбито спати. Трохи повалявшись на диванi, я зрозумiв, що менi дiйсно бiльше нiчого не хочеться робити i вiдпочити, годин 9-10, було б не погано. Роздягнувшись, я залiз пiд покривало i блаженно заплющив очi.
   ОБЛОМ КОСМОСУ.
  Старий диван, прийняв мене у свої обiйми, пристосовуючись i пiдлаштовуючись, пiд кожну опуклiсть мого тiла. За дверима, у великiй кiмнатi, неголосно говорив тiлик i батьки, така ось мiська iдилiя... Полежавши трохи на спинi, я повернувся на правий бiк, через деякий час, на лiвий, потiм знову на спину... Сон не йшов. Вставати не хотiлося. Я трохи подумав i покликав.
   - Ноа!
   -- Так я тут.
   -- Давай поговоримо...
  - Давай. Знаєш, Хома, я не можу цього пояснити, але менi, чомусь стало дуже не звичайно, коли ти сказав, що сумував за мною.
   - Це не дивно, це називається "приємно".
  - Приємно... Гарне слово, м'яке, затягуюче. Є, все-таки i у вашому, людському життi, що щось хороше.
   - Та в нас взагалi все добре!
  - Так, але з невеликою поправкою. Добре, для вас, людей, а я вiд основної маси вашого "хорошого", як би легше висловитися, страждаю, хворiю, коротше, витрачаю масу сил i енергiї, що б, хоч як то компенсувати, рештi, результати вашої надмiрної активностi.
   --- Ти?
   - Звичайно i скажу тобi, це з часом, ставати все важчим i важчим.
   - Якщо це так, то хто ти?
   - Я частина я, частина мене.
   - Не зрозумiв.
  - Я - це частина я. Об'єктивно, я ще сплю i прокинулась лише частина я. Ваше можливе майбутнє - це я, коли прокинусь. Але без бiльшостi з вас.
  - Зовсiм не зрозумiв. - Я почухав потилицю, чому ми потилицю чухаємо, а не лоб, на вiдмiну вiд iнших народiв, у тому числi i сiонiстських? Мабуть активна частина мозку знаходиться саме там, а ми її масажуємо. Мозочок чи гiпофiз? По барабану, потiм треба буде в атласi медичному подивитись.
  - Повторюю ще раз максимально доступно, зрозумiло. Я Ноа - це частина Ноа, яка ще спить. А я частина Ноа, яка прокинулася, виступаю як сторож, дозор, передчуття її. Захист, врештi-решт. Як я гадаю.
   - Тобто ти ще спиш?
  - Так, швидше за все, бiльшiсть мене ще спить. Я прокинуся вся, на жаль, вас уже майже не буде. Основна маса з вас пiде.
   - Куди пiдемо?
   - У мене.
  - Не зрозумiв. Як ми можемо пiти в тебе, якщо тебе нема?
   - Я є завжди, а ви помилка, непроханi гостi, хвороба, аномалiя.
   - Щось типу грипу, чи гiрше?
  - Гiрше. Якщо проводити аналогiї, то ви чума, спiд, хвороба Ебола. Ти знаєш цi вашi людськi хвороби?
  - Та вже уявляю. Чим же ми такi небезпечнi? Чим же завинили перед тобою?
  - Не знаю до кiнця. Недостатнiй рiвень знань. Але я, Ноа - частина мене, що прокинулася, i виступаю як... Можна ввести медичнi термiни зрозумiлi для тебе?
  - Так звичайно. Батько таки лiкар. Пояснював.
  - Я - лейкоцит. Зрозумiло? Захист органiзму. Iмунiтет. Прокинулася, щоб захистити себе, нас.
   - Тобто, знищити?
   - Очистити органiзм, переробити подразник, у початковий конгломерат, на первоздане НIЩО.
  - Один чорт. Повторюю ще раз, як не зрозумiла. I чим же ми так завинили перед тобою?
  - Небезпека всiм. В майбутньому. I подразник для мене зараз. Велика, потенцiйна небезпека. Зараза.
   - Звiдки ти знаєш?
  - Знаю. Пам'ять. Генетична - якщо за аналогiєю з вашими органiзмами.
   - Типу хромосома кульгає?
  - Типу. Можу вирости потворою, або загинути у кращому разi. У гiршому загине весь всесвiт.
   - Чи були прецеденти?
   - Майже завжди.
   - Майже чи завжди?
   - Майже завжди.
   - Ти сказала, чи загине все?
  - Так. Увесь свiт. Всесвiт. Те, що ви розумiєте пiд цим словом.
   - Навiть так?
   - Так.
  - Я мимоволi запишався, за нас - людей. Не проста ми зараза. Складна. Чума Миру. Спiд Всесвiту. Ебол Космосу. У сенсi - облом для космосу. Красиво звучить. Хоч це добре, але все одно хрiнова. Знайшов чим пишається! А якщо вона не жартує? А вона жартувати не вмiє. Шкода, можна було б все уявити невдалим жартом з її боку.
  - А що, весь свiт, всесвiт - це ти чи що? Чи не завищена у вас зарозумiлiсть дiвчини?
  - Нi. Я одна iз нас. В майбутньому.
  - Я щось зовсiм туго став розумiти. Якщо я не прав, поправ мене.
   -- Добре.
  - Вiдкинемо, всю ту нiсенiтницю, що ти тут наплела i спробуємо розiбратися по новiй. З самого початку. Якщо в тебе є майбутнє, поки не має значення, яке саме, то отже у тебе, має бути i минуле?
   -- Звичайно.
  - Розкажи про своє минуле. Звiдки з'явилася, хто батьки, де навчалася, як до нас потрапила? Ну загалом давай свої анкетнi данi, але докладнiше i з коментарями. Чи зможеш?
  -- Добре. Я спробую розповiсти. Я спробую пояснити тобi, що ти хочеш знати. Тiльки, я поясню, так, як я це знаю. Не питай, звiдки. Може, та сама генетична пам'ять, а може, пряма iнформацiя з космосу. Не має значення.
   - Слухаю, дуже уважно.
  - Так ось, спочатку було НIЩО. Що б було зрозумiлiше, що це таке, уяви собi абсолютний вакуум.
   - Зрозумiв.
   - Це НIЩО, за рахунок абсолютної порожнечi, стало акумулювати в собi НIЩО.
   - Не дуже зрозумiло.
  - Ну, кажучи iншими словами, у НIЩО, стало з'являтися НIЩО. Атоми, молекули, порошинки i т.д. Тривало це настiльки довго, що у ваших, людських, поняттях немає навiть приблизного визначення цього термiну. Найближче за змiстом, мабуть, визначення - Вiчнiсть. Коли пройшла Вiчнiсть, НIЩО, зумiло накопичити в собi, величезну масу НIЩО. Народився iнший стан речовини, що визначається вами як ХА-ОС. I знову пройшла Вiчнiсть. Усерединi ХАОСА, завдяки власної енергiї взаємного тяжiння, стали виникати впорядкованi системи. Коли така система, набрала досить великий енергетичний потенцiал i масивнiсть, вона просто вивалилася iз системи ХАОСА, тому що, вже не належала йому, а було самостiйним фiзичним тiлом. Так, уперше, у цей свiт, прийшли Зiрки. Народження Зiрок вичерпало сам ХАОС i вiн зник, як такий, точнiше, вiн весь переродився на Зiрки. Поступово, цi зiрки створили свiй свiт, вiдмiнний вiд ХАОСА i цей свiт називається Всесвiт. Всесвiт стала середовищем Зiрок. У ньому вони живуть, розмножуються i помирають, тимчасово повертаючись у своє первородне стан тобто. ХАОС. Планети, що кружляють навколо Зiрок - це, скажiмо так, Зiркова творчiсть. Завдяки своїм параметрам, Зiрки у станi створити собi, свого роду дiтей. Сформувавшись бiля зiрки, планети проходять певну стадiю розвитку. Вони обертаються навколо своєї, материнської, Зiрки, одержуючи вiд неї тепло, свiтло та енергiю руху. Деякi планети, що досягли пiку розвитку, зриваються зi своїх орбiт i вiдлiтають у надра Всесвiту, щоб розпочати нове, самостiйне життя. Пiд час своїх поневiрянь, вони притягують до себе космiчний пил, астероїди, уламки загиблих зiрок i через якийсь час самi стають Зiрками, займаючи мiсця померлих. Процес цей нескiнченний i незворотнiй, тому Всесвiт ВIЧНИЙ. Вiчна, не у вашому розумiннi Вiчностi, а ВIЧНА, глобально, нескiнченно. У нiй змогли об'єднатися, не сумiснi начебто сутi. ХАОС та УСТАНОВЛЕННЯ. Тому Всесвiт, що вiчно змiнюється, одночасно i найстабiльнiша конструкцiя, що iснує як навколо, так i всерединi нас.
  - Я зрозумiв, зрозумiв. Не мудруй. Далi розповiдай.
  - Далi, так далi. У такому виглядi, в якому знаходиться основна маса Зiрок i планет, вони виростають у ролi своєрiдних, великих мiкробiв, виконуючи всi свої функцiї рефлекторно та iнстинктивно. Тому що розуму нi в них, нi на них нема. Але iнодi, трапляється чудо. При певному збiгу обставин вiдбувається мутацiя, зараження, не правильне зачаття. Завдяки цьому, на деяких планетах, з'являється не космiчне життя. Утворюється свого роду СФЕРА, вiдмiнна вiд космосу. Народжуся Я. Для зручностi, називатимемо це новоутворення Ноасфера, т.к. у мене зараз є iм'я. Усерединi мене починають розвиватися i ускладнюватися рiзнi життєвi форми, вiд найпростiших, до унiкально складних. Зрештою, при певному збiгу обставин, зароджується Розум. З появою розуму, я знаходжу свою остаточну, закiнчену форму. Настає Гармонiя життя. Отже, у такому виглядi, Ноасфера - це кiнцевий, сукупний продукт, колективного розвитку живих iстот, що живуть на "зараженiй" планетi. Весь розум планети, за законами свiтобудови, повинен розвиватися поступово i одночасно, але у вас тут щось не так. Чомусь виник один вид живих iстот, розумнiсть якого, розвивалася стрибкоподiбно, випереджаючи всi iншi види. Завдяки цьому цей вид, тобто ви, люди, зайняли не призначене вам, домiнуюче мiсце i вашi прояви розуму, робить iнодi такi викрутаси, що ставить на межу життя i смертi iснування всього живого на землi, включаючи i вас самих. Чого вартий тiльки цей не зрозумiлий стрибок iз бiологiчної, у техногенну систему розвитку цивiлiзацiї! Цей жах, який ви називаєте мiстами! Ви, стаєте занадто сильнi i небезпечнi. Я, iнодi, просто не в змозi вiдновити, те, що ви з такою завзятiстю та постiйнiстю, намагаєтеся зруйнувати! Ваш розум, став спiвставним з моїм i це розум не сформувався ще до кiнця пiдлiтка, я маю на увазi тебе Хома.
   -- Дякую на доброму словi.
  - А якщо кожна людина, за силою розуму, порiвняний зi мною, то об'єднавши свої розумовi ресурси, людство стає над усiм iснуючим на Землi, а при подальшому розвитку i над космосом! Вiн же, своїм втручанням, може порушити рiвновагу протилежностей у Всесвiтi i взагалi знищити її! Тому я дiйшла висновку, що його необхiдно просто знищити. У суто профiлактичних цiлях.
  - Нi дуля собi, примочки! Ти що, там у себе, зовсiм зухвалiсть втратила!? Знищити нас! А ми, може, не хочемо знищуватись!? Ти думай, що говориш те!
  -- Я думала. Тому й пропоную тобi, Хомо, стати засновником нового людства.
   -- Це як?
  - Розумiєш, людей на землi стало дуже багато. Тому, вашу популяцiю, необхiдно рiзко скорочувати. Не знищувати зовсiм, а просто, зменшити до безпечної кiлькостi. Думаю, тисяч 25-30 достатньо пiдтримки популяцiї. Ти будеш головним над цими людьми.
   - Чому я?
  - По-перше, ти менi подобаєшся. У порiвняннi з iншими особистостями, ти бiльш збалансований i формування свiтогляду в тебе, ще не закiнчено, ти ще не задогматизований, як iншi.
   - А по-друге?
  - По-друге, я все одно нi з ким, крiм тебе, спiлкуватися не можу. Розумiєш, коли ти станеш правити людством, тобi обов'язково знадобиться мудрий порадник, що направляє i керує твоїми дiями. Ти ж не повинен повторювати минулих помилок, якi призвели до такої ситуацiї. Правитимеш ти i тiльки ти, а я всiлякий тобi допомагатиму. Оберiгати, вказувати, що треба робити. У твоїй владi вирiшуватиме, кому жити i кому померти. Цi 30 тисяч складатимуться з тих людей, яких ти вiзьмеш пiд свiй захист. Просто вкажеш менi, кого залишити i все. Решту я просто знищу. Хiба багато прошу? Я даю тобi абсолютну владу - за право участi в управлiннi як перший мiнiстр. На мою не дуже висока цiна.
  - Знаєш, Ноа, такi речi одразу не наважуються. Пропозицiя то не проста. Совершенно унiкальне, можна сказати. Тут треба думати. Ти, це, йди поки що... Туди до себе. Я прикину тут, що до чого i як вирiшу, то вiдразу тебе покличу. Гаразд?
  - Гаразд. Тiльки що тут вирiшувати? I так все зрозумiло. Хоча як хочеш...
   - До побачення Ноа.
   - До побачення...
  Так-о... Оце вiдмочила, так вiдмочила! Мало менi своїх турбот, тепер ще й людство рятуй! Воно, це менi треба? Ось як погоджуся, дiзнаєтесь тодi, всi радощi божественного правлiння! Тут справдi подумати треба, а в мене, голове, нiби чавунна i думки плутаються... Так, справи не робляться. Ранок, вечори мудрiшi. Висплюсь, спiваємо, з Андрюхою пораджуся, а там, дивишся, може, що й вийде. Я знову повернувся на правий бiк, глибоко вдихнув i випав у нiрвану... Прокинувся я, як i минулого разу, вiд сонячного свiтла, що б'є прямо в очi. Виявляється ми, з усiма вчорашнiми перепитами, так i не поважали штори в моїй кiмнатi! Якщо так i далi буде продовжуватися, я дивишся i звикну вставати з першими променями сонця! Я уявив собi цю картину i здригнувся вiд жаху. Це ж скiльки я не досплю! По двi години на день, а за рiк 730 годин виходить! Я швиденько подiлив цей годинник на 24 i жахнувся ще бiльше! Це за рiк, майже мiсяць виходить! Уявляєте, цiлий мiсяць не спати! Так не можна! Сьогоднi ж поставлю завдання мамi. Штори повиннi висiти вже до обiду! Не треба наражати на невиправданий ризик, моє дороге здоров'я. Воно, менi самому, ще, ой як знадобиться! Наскiльки я пам'ятаю, менi тут, учора, запропонували роль суперлюдини, практичний бога, а на такiй роботi, мiцне здоров'я, це найперша справа! Вчора те, я вимотався вже за день, тому нi чого зрозумiлого сказати i не змiг. Але сьогоднi, повний сил i оптимiзму, повинен сформулювати свою вiдповiдь "Чемберлену"! Треба Андрюсi подзвонити, на пару подумати. Не дарма ж кажуть, одна голова добре, а пiвтори, краще. Чому пiвтори? Та тому, що другу половину, у нього Свiтка займає. Засiла там, як фашист у дотi i адже не вишибеш нi чим! Так що, доброго ранку, Хомо, вставай, на тебе чекають великi справи! Я солодко потягнувся, повiльно розплющив очi i не поспiшаючи пiднявся з дивана. Тут раптом з'ясувалося, що великi справи, як i не великi, можуть спокiйно постояти в черзi, поки мiй органiзм не виконає своїх власних. Типу, соло на унiтазi та танго iз зубною щiткою. Вмиватися я не став, бо холодну воду не люблю, а попеститися в теплiй, не має сенсу. Вiд неї тiльки сильнiше спати хочеться. Судячи з тишi, що стояла у квартирi, батьки ще спали. Те ж, мабуть, помадахалися вчора, та й спати пiзно лягли. Фiльм ще, напевно, години пiвтори йшов, пiсля того, як я в диван зiграв, в сенсi, заснув. Шлепаючи босими ногами по пiдлозi, я пiдiйшов до телефону. Ага, на годиннику, майже 9. Значить, Андрюха, ще нi куди не втiк. Напевно дрихне, вiн увечерi то, вчора, до Свет-ке збирався i навряд чи вiд неї рано повернувся. Злегка зловтiшаючись, я взяв трубку, набрав його номер i став чекати, коли хто не вiзьме трубку, подумки уявляючи собi, як заспаний i злий Андрюха, тупає, через всю квартиру до телефону. А ну i що, а не будеш пiзно по дiвках бiгати! Але, зловтiшаючись, вiд душi, я не встиг. Трубку пiдняли пiсля третього гудка i пiдняв Андрюха!
   - Привiт, Андрюха!
  - Вiтання. Хомо, ти?
   - Ну.
   - Ти що, так рано встав?
  - Я трохи здивувався. - Так, не спиться щось. Ось вирiшив тобi зателефонувати. У мене, тут, проблема виникла, треба було б побалакати. Ти кати зараз до мене, а то по телефону до ладу не поспiлкуєшся. Тут, як кажуть боксери, важливим є особистий контакт.
   - Ти знаєш... Вибач, звичайно, Хомо, я сьогоднi не можу до тебе...
  - Як так? Чому це?
   - Ми тут, зi Свiтланою на природу їдемо, удвох, з ночiвлею... Сам розумiєш... Такi шанси не можна упускати...
  - А-а, ось воно як! Ну що ж, розумiю, розумiю ... Тут, дiйсно, краще не смикатися.
  - А що у тебе? Серйозне що сталося?
  - Та нi, так, типова заморочка. В принципi, я й сам її вирiшити можу... Напевно... Просто порадитись хотiлося, та видно не доля. Гаразд, бажаю вам провести час на природi повнокровно i незабутньо!
  - Спасибi. Ти не ображайся, гаразд? Так вийшло...
  - Не канюч, Дон Жуан не дороблений! Ти хоч знаєш, чим займатися треба, коли з дiвчиною наодинцi залишаєшся?
   - Андрюха знiяковiв, але вiдповiв - Знаю ... Ти може здивуєшся, але ми з нею це вже робили ... Пару раз ...
  - Ну, ти монстр! Хоча який ти, на фiг, монстр. Козел ти справжнiй! Хоч би сказав чи натякнув як не будь!
   - Та все, не зручно якось було ... I взагалi, поки про це не розповсюджуватися вкотре ... Чи мало що ...
  - Гаразд, Казанова, їдь на свою природу, але як повернешся одразу до мене. Зрозумiв?
   - Зрозумiв.
   - Мало того, ще готуйся докладнiше, вiдзвiтувати за це твоє творче вiдрядження.
   - Добре, добре, Хома, менi вже виходить пора... Ще до Свiтлани зайти треба, а часу до електрички в обрiз...
  - Ну, то бiжи швидше! Бувай.
   - Бувай.
  Я поклав люльку i потупав до себе в кiмнату. Ну, Андрюха! Ну, кадр! Звичайно, порадiти за товариша, святе дiло, але як не крути, виходить, що я залишився з Ноа, вiч-на-вiч. Око, у око, нiс, у нiс, вухо, у вухо. Нi друзiв, нi подруг та батькам не скажеш. Вирiшать, що збожеволiв вiд радостi. Прийде доводити, що й один у полi воїн. Вiдступати нема куди, за нами земля. Отже, варiант перший - даю згоду ... Я подумки представив себе, на розкiшному палантинi, який несуть 20 негрiв. Вони повiльно несуть мене крiзь натовп. Я зверхньо поглядаю на людей, iнодi, пальцем показуючи на дiвчину, що сподобалася менi, або якого не будь майстрового. Iншi, призовно тягнуть до мене руки, в очах у них благання i божевiльний страх, бо коли кортеж минає, всi, на кого я не вказав, падають мертво. Самотнi щасливчики, над якими простяг я руку свою, прилаштовуються в хвiст, що все збiльшується колонi. Я вiдчуваю, що вони хочуть прославити мене за милiсть, їм надану, бо не звелiв я порушувати тишi, доки не буде обрано весь мiй народ, до останньої людини. Процесiя рухається вже кiлька годин, я теж втомився, менi лiньки не тiльки пiднiмати руку, з перстом вказiвним, а загалом, дивитися справжнє передi мною, людське море. Менi вже все одно, хто з них житиме, а хто нi... Я вищий за них... Я БОГ. Попереду мене, людський матерiал, позаду, обранi гори, гори трупiв. Шiсть мiльярдiв трупiв, мовить про народження нового, гуманного Бога, в образi людському. Ось вона, цiна за владу i плотять за неї тi, хто бездиханий, залишився лежати позаду повiльно йдуть "обраних". Шлак людський. Вiдходи перевиробництва. Тi, що залишилися, молiться на мене! Бо завдяки моєму мудрому правлiнню, людство зможе осягнути гармонiю космосу i нiколи не загрожуватиме його iснуванню! Слава менi! Амiнь! Картина настiльки ясно менi здалася, що я здригнувся вiд побаченого. Нi, це занадто страшно, навiть для мене, що став живим Богом, а для решти, що залишилися живими, таке життя буде гiрше за смерть. Страх надовго поселиться в їхнiх душах i через деякий час, живi, позаздрять мертвим! Страшний суд. Апокалiпсис .... Нi, панове товаришi, ми пiдемо своїм шляхом, на якому все шляхом! Ми пiдемо, а Ноа? Раптом вона все одно ЦЕ зробить? Тiльки не пiд моїм чуйним посiбником, а самостiйно, за однiєю їй вiдомою схемою вибору? Чи не буде гiрше? Спокiй, тiльки спокiй... Тут справдi думати треба, та не просто думати, а так, щоб скрип мiзкiв у сусiдньому будинку чули! I я почав думати. Згадувати, зiставляти факти i робити висновки. За цим захоплюючим заняттям, я i провiв найближчi двi години. По закiнченнi цього часу, у мене вiд перенапруження, сильно розболiлася голова, зате висновки вийшли найнесподiванiшi! Тiльки зараз, вiдключившись вiд уявного штурму, я раптом почув, що на кухнi, що недавно мабуть встали родителi, п'ють чаї i тихо перемовляються. Вирiшивши, що перед останньою битвою, не зайве буде пiдкрiпитися, я одягнувся i пiшов на кухню. Коли я увiйшов, тато з мамою, вже закiнчували снiданок. Мама мила кухлi, а батько, лiниво колупав копчене крильце. зате висновки вийшли найнесподiванiшi! Тiльки зараз, вiдключившись вiд уявного штурму, я раптом почув, що на кухнi, що недавно мабуть встали родителi, п'ють чаї i тихо перемовляються. Вирiшивши, що перед останньою битвою, не зайве буде пiдкрiпитися, я одягнувся i пiшов на кухню. Коли я увiйшов, тато з мамою, вже закiнчували снiданок. Мама мила кухлi, а батько, лiниво колупав копчене крильце. зате висновки вийшли найнесподiванiшi! Тiльки зараз, вiдключившись вiд уявного штурму, я раптом почув, що на кухнi, що недавно мабуть встали родителi, п'ють чаї i тихо перемовляються. Вирiшивши, що перед останньою битвою, не зайве буде пiдкрiпитися, я одягнувся i пiшов на кухню. Коли я увiйшов, тато з мамою, вже закiнчували снiданок. Мама мила кухлi, а батько, лiниво колупав копчене крильце.
   - Доброго ранку.
  - Доброго ранку, Хомо. Їсти хочеш?
  - Як вовк! Нi, навiть як два вовки або два з половиною.
  - Все гумориш? Гаразд, гаразд, менi б твої проблеми. - для порядку побурчав тато.
   - Ось вже це, боже борони - подумав я. - Знав би вiн, якi у мене проблеми, давно б з iнфарктом лежав, а в слух вимовив.
   - Хочу всього-на-всього i чаю теж, а то прямо зараз схудну до дистрофiчного стану i винесе мене протягом з рiдної квартири в Ташкент.
  - Чому в Ташкент? - здивувався вiн.
  - Темрява, - пiдтримала розмова мама - Навiть дiти знають, Ташкенте, мiсто хлiбне! Сiдай, Хомо, їж як слiд, зараз ми можемо собi це дозволити. Потiм, поговоримо трохи про грошi. Тому, як думаємо ми, не маєш рацiї ти щодо своєї частки. Можна її i краще використовувати.
  - Ну звичайно - подумав я - Робити менi бiльше не чого, тiльки цю луску з грошима розбирати. Я спiваємо та поговоримо. Тiльки не вiдразу, а десь години через двi-три, у мене, тату, що то голова розболiлася, дав би пiгулку? Сонце, он, у моїй кiмнатi, в очi б'є зi страшною силою. Штори б повiсити, вчора щось забули...
   - Папка поторкав мою голову, знизав плечима.
  - Температури начебто немає, перехвилювався напевно. Тепер дам "Цитрамон".
  - Вiн пiшов до себе в кiмнату за пiгулкою, мама те ж пiшла, мабуть за шторами. Я налив собi чаю. Батько принiс пiгулку, я прийняв її i почав уплiтати всi смакоти, якi були на столi. За кiлька хвилин, мама покликала його важити штори. Поки вони возилися, я спокiйно напхав повний шлунок i важкою ходою попрямував до рiдного дивана. Головний бiль проходив. Батьки вирiшили до обiду мене не чiпати. Я заправив диван, лiг поверх покривала i з пiвгодини старався переварювати їжу, нi про що не думаючи i нi куди не дивлячись. Поступово, шлунок, з екстреної переробки їжi, перейшов у нормальний режим. Я вирiшив, що тягнути далi, сенсу не має, тричi глибоко вдихнув, витер об штани, спiтнiлi по чомусь долонi i покликав.
   - Ноа!
   - Я тут.
  - Привiт. Привiт Фома.
   - Побалакаємо?
   - Звiсно, з радiстю!
  - Пам'ятаєш, Ноа, перед тим, як ми розлучилися, ти розповiла менi, досить цiкаву iсторiю? Про те, звiдки ти з'явилася, як розвивалася i навiть зробила менi якусь пропозицiю?
   - Звичайно пам'ятаю.
  - Так от, твоя розповiдь, розтривожив деякi мої свiтовiдчуття i я, дуже довго, за нашими мiрками, природно, думав, хто ж ти насправдi? Знаєш, я дiйшов до несподiваних висновкiв!
   - Цiкаво, до яких?
  - Ноа, ти зi мною не щира. Не знаю, навмисно чи нi, але ти менi видаєш iнформацiю в спотвореному виглядi. Iншими словами, ти менi брешеш! Якщо ти, починаєш менi брехати, значить, у тебе є iнтереси, що не збiгаються з моїми. А у нас, хто не з нами, той проти нас! Ми з тобою опиняємось на рiзних сторонах барикад. Практичний, ми стаємо ворогами.
  - Це не правда! Я не завжди можу точно пояснити якiсь речi, але це не означає, що я хочу тебе дезiнформувати! Я не вмiю брехати! Менi це не потрiбно!
  - Добре нехай буде так. Просто в результатi моїх роздумiв я нарештi зрозумiв, що ти таке! Мало того, я навiть знаю, з чого ти складається i як змогла увiйти зi мною в контакт.
   - Ну якщо, ти справдi це знаєш, то ти знаєш про мене бiльше, нiж я сама!
  - Правильно, Ноа, я знаю про тебе бiльше, i в цьому моя перевага. Люди давно зрозумiли, що iнформацiя, це найцiннiше з усього, що iснує у свiтi. Так ось, послухай мою розповiдь про себе.
   - Я слухаю.
  - Почнемо з будови, так би мовити, iз "анатомiї". З чого ж складається феномен, пiд назвою, Ноа? Ти не однорiдна, у тобi присутнi кiлька складових:
   - 1) Енергiя полiв.
   - А) Ефiрна.
   - Б) Гравiтацiйна.
  - В) Ел. Магнiтне.
   - Г) Космiчна.(лише прийом.)
   - Далi, слiдує:
   - 2) Субатомна енергiя.
  - - Енергiя, здатна змiнювати структуру атома. Ти можеш перетворити дерево на вугiлля, довести графiт, до стану алмазу тощо. i т.п.
   - 3) Матерiальна база.
   - А) Твердь.
   - Б) Вода.
   - В повiтря.
   - 4) Флора.
   - У найширшому розумiннi цього слова
   - 5) Фауна.
   - У всiй її рiзноманiтностi Ну як?
  - Поки що, цiкаво. Давай далi.
  - Легко! Ти, в принципi, єдиний матерiально-енергетичний комплекс, призначений для врiвноваження всiх рiвнiв життєдiяльностi на Землi. Ти не брехала, коли казала, що є сферою. Ти справдi, сфера, але тiльки призначена, лише для того, щоб обмежувати розвиток всього, що намагається вийти за твої межi. Свого роду частотний фiльтр. Все, що перебувати в дiапазонi допуска, вiльно функцiонує всерединi тебе, але все, що перетинає цi межi, безжально знищується. У твоїй програмi поведiнки, або iнстинктах, не знаю як правильно назвати, закладено це знищення. Але, з людиною, ти не впоралася, прозе-вала! Так, спочатку, ми були частиною тебе, з тебе ми виросли, в тобi черпали силу i засоби iснування, але людський розум настiльки сильний, що зумiв прошити, твою охоронну сферу та вирватися з-пiд контролю. Ми почали розвивати техногенну цивiлiзацiю, тому що нас не було iншої альтернативи! Бiологiчний розвиток, усерединi тебе, тривав би надто довго i невiдомо, чим би скiнчилося. Вирвавшись, ми стали над тобою. Не приховую, ми все ще сильно пов'язанi з тобою, тому що по сутi своїй, є бiологiчними об'єктами, але ми набагато сильнiшi за тебе, тому що, у нас є розум i розум не простий, а працюючий цiлеспрямовано. У нас залишилося багато вiд тварин. Нiхто не скасовував нашi iнстинкти, але ми в змозi усвiдомлено iгнорувати їх, а iнодi й мiняти на новi, потрiбнiшi нам у нашому новому свiтi. Приклад? Будь ласка! Вiзьмемо мiську людину i помiстимо її, наприклад, у тайгу. Вiн виявиться слiпим i глухим, бо iнстинкти виживання в лiсi, у нашiй початковiй колисцi, притупилися. Вiн не почує, як до нього пiдкрадеться хижак, не зможе знайти їжу або безпечне мiсце, для ночiвлi. Але помсти його назад, у мiсто? Навiть якщо вiн буде з плеєром, у навушниках, з музикою на повну мiць, вiн не почує, нi, вiн вiдчує, наближення якогось транспортного засобу, що загрожує його життю i реакцiя буде миттєва! Ми перемогли, а точнiше не перемогли, а обiйшли, найпотужнiший iнстинкт тваринного свiту, iнстинкт розмноження! Нашi перiоди розмноження, в сенсi, спарювання, не пiдвладнi жодним сезонним змiнам. Ми робимо ЦЕ, коли хочемо, а не коли ти дозволяєш. Причому ми ж вирiшуємо, чи буде вiд цього приплiд, чи просто станеться взаємне ослаблення гормонального тиску! Ми, дуже багато вирiшуємо самi, для того, щоб якась сила могла командувати нами. Але не варто думати, що ми, вирвалися з-пiд контролю через твою слабкiсть! Нi! Ти дуже сильна! Просто твоя сила аморфна. Величезна мiць, керована одними iнстинктами! Це гiдний суперник людини. Нехай людина не така сильна, як ти, у фiзичному планi. У нього є те, чого немає в тебе - керована сила розуму! Ми можемо проколоти твою аморфну силу, змiнити її, замiнити нашою. Ми, змiнюємо навколишнiй свiт пiд себе, а отже, мiняємо тебе!
  - Що ж, Хома, поки що все досить нудно, заплутано i не зрозумiло. Тобi не здається?
   - Напевно, це справдi, звучить не зовсiм адекватно, але тобi особисто, це все зрозумiло i зрозумiло, на стiльки, на скiльки менi.
   - Чого б раптом?
  - Не поспiшай, зараз поясню. Менi весь час не давав спокою одне питання... Я зрозумiв, як ти влаштована, вирахував твої складовi, але я нi як не мiг зрозумiти, де ж, у чому перебувати твiй розум? За всiма законами, у тебе повiдомлено бути мозок або, що щось замiнює його! Перебравши всi можливi варiанти i вiдкинувши всi не заможнi, я дiйшов парадоксального висновку. У тебе немає мозку, а отже, у тебе немає розуму!
  - Ха-ха-ха! Якщо я не маю розуму, то як я можу спiлкуватися з тобою? Адже спiлкуватися можуть тiльки рiвнi за розумом сутностi! Чи я не маю рацiї?
  - Права. Ми з тобою не просто рiвнi за розумом сутностi, а абсолютно едентичнi. До останнього нейрона, до останнього мiлiграма мозкової речовини. Скажу навiть бiльше, ми користуємося тим самим мозком. Моїм.
   - Хомо, ти сам то вiриш у те, що говориш?
  - Не просто вiрю, а точно знаю, що це так! Кожному школяру вiдомо, що людина, яка використовує за все життя, лише 10% можливостей свого мозку. Коли, вперше, електророзряд, через спецiальну антену, що стоїть на ялинцi, пробив захист, що не дозволяє йому використовувати 90%, що залишилися, ти, верхи на ньому, потрапила до мене в мозок. Я, через тебе, отримав доступ до частини цих 90%, але, найголовнiше, центр зв'язку з тобою, цей своєрiдний комутатор, перебувати на територiї контрольованого МНОЇ частини мозку! Тому ти нiколи не могла з'явитися без мого виклику. Нiколи не могла залишитися довше, нiж я дозволяв. Ти не можеш спростувати це! Iнакше, ти давно б користувалася силою моєї думки, без моєї згоди! Спочатку нi я нi ти не знали про проникнення, але в мене з'явилися не звичайнi здiбностi, потрапляти в мозок iнших людей. Зараз, я розумiю, що це було лише iнстинктивне виконання тобою, моїх прихованих, не усвiдомлених бажань. Настав час, i ти вступила зi мною в контакт. Але це сву.
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"