Мертвою хваткою вчепившись у поручнi кабiнки, дiвчина з жахом спостерiгала за картиною, що розгорнулася внизу, зазнає метаморфози Москви. Механiзм атракцiону давно замовк, виконавши своє призначення. Вона нарештi опинилася на самому верху колеса огляду. Майже на вершинi хаосу, що панував перед нею.
Холодний метал крiплень обпалював її задубiлi пальцi. Рiзкi, частi i контрастнi за температурами пориви вiтру розтрiпали її пишнi темнi локони. На блiдому й обвiтреному обличчi гарячково виблискували темнi, як нiч очi. Зiрки давно потьмянiли над Юлiєю, залишивши їй лише свої iскорки. Вона розумiла, що передбачуваний лжепророками кiнець свiту став несподiвано близьким, i тепер дiвчина вiдчувала його фатальну ходу.
Курчачись в агонiї, мегаполiс досi продовжував безперервно видозмiнювався. То тут-то там, наче розчиняючись у туманi, зникали висотнi будинки. На їхньому мiсцi виникали суворi тiнi високих будов середньовiчних фортець i руїн замкiв. Дороги з кинутими на них безладними низками машин, здавалося, починали текти. Вони, то перетворювалися на бурхливi рови навколо фортець, то знову застигали нiби охолола лава, встигнувши лише на половину заковтнути розбитi екiпажi, якi ще недавно тонули в рiдкому асфальтi.
Взятi казна-звiдки потоки води, омиваючи штучнi перешкоди у виглядi покинутих мiлiцейських кордонiв, несли все зайве з спорожнiлих мостових i вже мертвих площ. Вони крутили в воронках, що несподiвано виникали, численне вуличне смiття i закривавленi бездиханi тiла колишнiх жителiв столицi, нiби стираючи слiди масового вбивства.
На мiсцi Лужникiв, немов мiраж, миготiли бархани пустелi. Пiдкоряючись невидимим силам, вони лише на секунду з'являлися серед дерев i так само швидко розчинялися в темрявi.
На пустирях та проспектах, розкидаючи у рiзнi боки мiський транспорт, а часом i пробиваючи його наскрiзь, до небес пiдносилися вiковi дерева небувалої товщини. Миттю вони розросталися пишною зеленою кроною, а за хвилини засихали на коренi, нiби миттю вiдцвiлi соняшники.
То тут, то там було видно рух. Ключова фаза бою лише починалася. Звуки битви, що долинали, пестили слух закутим у лати лицарям i вселяли страх, боягузливо зачаївшись у руїнах залишкам загонiв мiлiцiї особливого призначення.
Дзвiн мечiв i несмолкающие черги автоматiв, свист летючих хмарою стрiл i частi вибухи розбитих вщент бронетранспортерiв внутрiшнiх вiйськ, нестямнi крики окремих жертв i симфонiї зi стогонiв поранених, iржання коней i надривний рев двигунiв, шурхання крил . Битви двох титанiв. Двох вiчних протилежностей.
Вони прийшли. Прийшли iз зовсiм чужого свiту. Вирiшивши раз i назавжди знищити вiчне зло їхнього маленького свiту. Зло з людським обличчям москвичiв, якi нiчого не пiдозрювали.
Дiвчина гiрко посмiхнулася. Часи колишнього спокою i рiвномiрного перебiгу життя начебто канули в лету i здавались йому нинi такими далекими i наївними.
ЧАСТИНА ПЕРША
- Глава перша -
Весна настала раптово. Ця бешкетна дiвчина, немов стриптизерка, майстерно захоплюючи всiх, несподiвано влетiла на танцпол природи i, розкидаючи по навколишнiх дахах залишки снiгу, почала стрiмко оголюватися. Прекрасна з року в рiк, вона щоразу робить свiй єдиний вихiд незабутнiм видовищем для мiльярдiв вдячних глядачiв. Але мине кiлька мiсяцiв i настане антракт. Артистка накине на себе зеленi обновки листя i скромно сховається, непомiтно перетворюючись на чарiвну особу на iм'я Лiто.
Ранок дня, що настав, виявився надзвичайно сонячним. Всiєю своєю красою та свiжiстю воно манило до себе, зганяючи геть усi думки про насущнi справи. Немов рiдкiснi хмари в чудовiй синявi чистого неба, думки про роботу без слiду розчинялися в лiнощi напiвсонних менеджерiв. Вони вже встигли дiстатися зручних крiсел перед екранами монiторiв, що вiдсвiчували i, сонно жмурячись на сонцi, майстерно iмiтували дiяльнiсть. Життя у кадровому агентствi закипала повiльно, але за планом. Вiн був добре налагоджений за кiлька рокiв роботи, дозволяючи конторi залишатися на плаву навiть у моменти жорсткої конкуренцiї та штилю активностi поза сезоном.
Яскравi жовтi променi, пробиваючись крiзь немите вiком окремого кабiнету Юлiї за всю зиму, розiгрували на пiдлозi химернi сценки з рiзноманiтного театру тiней. Весняна крапель, що неслася з бурульок, звучно приземлялася на пiдвiконня, що вiдтало за склом.
I пам'ятi, i пам'ятi, i пам'ятi - цей невигадливий музичний акомпанемент служив чудовою прикрасою танцю сонячних зайчикiв на протилежнiй стiнi кабiнету. Темна, схожа на стулку стiнної шафи дверi, контрастно видiлялася на її тлi i мовчала в очiкуваннi стуку перших клiєнтiв i знаючих вiдповiдi майже на всi запитання пiдтягнутих претендентiв.
Потойбiчний шум мiського транспорту, заглушався дзвiнким спiвом i чуванням перших весняних птахiв. Вони були надзвичайно приємним доповненням веселої картини найоптимiстичнiшого та надихаючого на любовнi подвиги ранку. Навiть примара пташиного грипу, що постiйно витає у свiдомостi людей, не могла завадити на якусь мить забути про це небезпечне захворювання. День обiцяв бути барвистим i насправдi теплим.
Вiдiрвавшись вiд паперiв, Юлiя обернулася на клацання електричного чайника, що закипiло. Клуби пари гарячим стовпом пiднялися до стелi, що почорнiла вiд подiбних щоденних випарiв. Перекинувши в фiлiжанку ложку чорної кави, вона залила її окропом. Дiвчина нагородила себе чотирма кубиками цукру та пiдняла блюдце, акуратно притримуючи долонею гарячу чашку. Зробивши не хитрий ранковий ритуал, вона попрямувала до вiкна, що заливає свiтлом її кабiнет.
- Ах, який ранок! I чому сьогоднi не вихiдний?
Юлiя була щиро рада вiдступу зими. Вона не любила цю пору року, коли день у день такому теплолюбному створенню як вона доводилося трястись вiд холоду i пити каву не для задоволення, а для того, щоб хоч якось зiгрiтися i прокинутися.
Дiвчина критичним поглядом оглянула бруднi розлучення на склi. Краса i контрасти весни, що налетiла, не тiльки оновлювали природу, вони пробуджували в людях бажання оновлюватися самим. Своєю появою ця чортiвка примудрялася разом видiлити всi недолiки в людинi та її побутовому оточеннi. Ось i зараз, що слiпить очi сонячне свiтло, ненав'язливо натякав, що по-зимовому "чистi" вiкна пора б упорядкувати.
На жаль, цього потребували не тiльки вони. Глибока трiщина на стелi псувала весь естетичний вигляд кабiнету вiд початку роботи Юлiї в агентствi. Здавалося, ось-ось стеля розiйдеться i на дiвчину впаде весь дах будiвлi. Звичайно, у страху завжди очi великi, але вiдчуття нестабiльностi прямо над головою не вселяло в Юлiю оптимiзму. У пам'ятi ще були свiжi спогади про обвал будинкiв по всiй Москвi, тому вона при кожнiй нагодi дiлилася з вiчно невловимим начальством своїми обґрунтованими побоюваннями.
Щоразу шеф починав обiцяти, що обов'язково зробить ремонт у її кабiнетi, але низка запевнень з рiвною перiодичнiстю ось уже пiв року тягнулася, не виливаючись навiть у хоч трохи.
Мiфiчнi видiленi кошти час вiд часу розчинялися в бухгалтерських рахунках витрат пiдприємства. Так само, як зараз зникав у чорному кругообiгу гарячої кави брусочок рафiнаду.
До цього дня дiвчина втратила будь-яку надiю мати хоча б навiсну стелю i звикла байдужим тоном жартiвливо заспокоювати клiєнтiв, якi вивчають особливостi простору над головою.
Зробивши обережний ковток, Юля глибоко зiтхнула i з заздрiстю проводила поглядом зграйку невгамовних горобцiв, що проносяться повз вiкно, наче маленькi винищувачi. Дурняючий запах кави вже поширився по всьому кабiнету i приємно лоскотав нiс. У стiну пролунав знайомий стукiт молодого колеги з сусiднього кабiнету, вириваючи думки дiвчини зi свiту весняної казки.
Поставивши блюдце на письмовий стiл, вона ще раз важко зiтхнула i кiлька разiв стукнула у вiдповiдь. Цей дивний вид комунiкацiї нi до чого не зобов'язував i був лише черговою витiвкою темноволосого студента, який надiйшов до них на практику з факультету психологiї.
З перших днiв їх знайомства, Юлiя зрозумiла, що в їх змiшаному колективi кiлькiсть її шанувальникiв збiльшилася на один юний екземпляр. З того часу регулярнi постукування в стiну не припинялися навiть у моменти спiвбесiд.
Дiвчина прихильно ставилася до прояву знакiв уваги на робочому мiсцi i часом навiть дозволяла собi легкий флiрт. Але про розвиток бiльш серйозних вiдносин з одним iз колег не могло бути навiть мови. В агентство Юлiя прийшла працювати i, перш за все, вона професiонал, а вже потiм все iнше.
Iншими словами до серйозних службових романiв ейчар вiдчувала неприязнь. Тим бiльше з огляду на той факт, що у життi дiвчина нiколи не страждала вiд нестачi чоловiчої уваги, то не збиралася витрачати часу на дурницю. Вона була молода, приваблива i впевнена в собi, i цього знання для Юлiї було достатньо, щоб не шукати серйозного пiдтвердження з боку чоловiкiв.
Пролунала ласкава трель телефону. Потрiбно було повертатися до роботи. Зробивши ще один ковток, Юлiя увiмкнула екран монiтора та потяглася до трубки апарата.
- Юлiя Володимирiвна слухає, - промовила дiвчина.
Зайвий раз повiдомляти абоненту, що вiн потрапив до кадрової агенцiї, було зайве. Раз задзвонив саме її апарат, отже, Зiна адмiнiстраторка вже переадресувала дзвiнок за призначенням.
- Доброго дня, Миколо Петровичу, - вона не зовсiм зрозумiла для чого директор дзвонить на стацiонар, якщо нiколи не розлучається зi своїм стiльниковим.
"Може, перевiряє, чи я на робочому мiсцi. Якщо так, то стосовно мене влаштовувати такi перевiрки з його боку виглядають вкрай безглуздо"
- Слухай мене уважно, - продовжував швидко говорити Микола Петрович, - А краще ще й записуй.
- Добре, шеф, диктуйте, - притиснувши трубку вухом до плеча, дiвчина запустила блокнот i застигла над клавiатурою.
- Хвилин за двадцять, а може навiть i ранiше, до нашого офiсу прийде дуже важливий клiєнт. Повторюю. Дуже, - у голосi шефа буквально вiдчувалася та сума авансу, яку вже перевели на рахунок фiрми, - Йому потрiбнi дещо незвичайнi послуги з пiдбору персоналу.
- Якi саме?
- З обов'язковим застосуванням твоїх знань в астропсихологiї, - тон шефа змiнився. Почулися виннi нотки. Адже саме вiн був найзатятiшим скептиком усiх астрологiчних течiй, а особливо використання їх у практицi вiдбору кандидатiв.
- Необхiдно, щоб кандидати мали аналiтичне мислення, а також самi вiдповiдали функцiям та iмiджу... - здавалося, що шеф зам'явся, - ...Кожен iз фiгур у грi шахи.
- Що ви маєте на увазi, Миколо Петровичу? - Вперше за довгий час роботи в агентствi Юлiя розгубилася.
Вона працювала ейчаром досить давно, але їй вперше довелося почути таку дивну вимогу до кандидатiв. На його фонi безлiч iнших оригiнальних вимог у стилi "хочу фiнансового директора iз зовнiшностi фотомоделi" або "ПiАр менеджера зi знанням дактилологiї" просто блякли.
- Це й маю на увазi, - до директора повернулася його початкова строгiсть, - Менi самому все це здається дивним. Але, Юля, ти ж знаєш наш девiз - "Будь-яка примха, за Вашi грошi".
- I що? Клiєнт, готовий заплатити ТАКУ суму?
Сама сума була їй не вiдома. Але, чудово знаючи свого начальника, дiвчина розумiла, що чим абсурднiшими були вимоги замовника, тим нереальнiшим виглядав рахунок за надання послуг.
- Вiн не лише готовий. Вiн уже внiс половину, - схвильованiсть шефа, що ретельно приховується, знову повернулася в його голос.
"Треба зазирнути в бухгалтерiю i прикинути свiй вiдсоток", - подумала Юлiя, у слух сказала.
- Є ще якiсь побажання?
- Клiєнт побажав, обговорити їх з тобою особисто, - за iнтонацiєю стало ясно, що Микола прагнув якнайшвидше закiнчити розмову, - Впораєшся?
- Ну-у, - дiвчина вiдкинулася на спинку крiсла i задумливо подивилася на трiщину, - З першим пунктом проблем не виникне, а з приводу другого та можливих iнших, дуже сумнiваюся.
- Юлiє, - голос начальника був твердий, - Це було риторичне питання. I якщо ти знову розглядаєш свою "подругу" на стелi, то урочисто обiцяю, за виконанням замовлення, ми всiм складом переїдемо в новий офiс, i ти отримаєш найкращий кабiнет.
Дiвчина не знала, як реагувати. В обiцянки шефа вона вже давно не вiрила, але було в новому запевненнi щось таке, що говорило про стовiдсоткову гарантiю виконання.
- Добре, Миколо Петровичу. Зроблю все, що в моїх силах.
- От i молодець. Якщо що, тримай мене в курсi подiй. Бувай.
Трубка наповнилася короткими гудками. Юлiя все ще притискала її до плеча i задумливо розглядала стелю. У зручному шкiряному крiслi вона покручувала себе з боку в бiк, абсолютно неусвiдомлено пiддаючи гострий пiдбор нових чобiт випадковостi бути недоречно зламаним.
Темний курсив, на бiлому тлi вiдкритого вiкна "блокнота" якось iстерично блимав. Начебто намагався вистрибнути з поверхнi рiдкокристалiчного екрану монiтора.
Юля не внесла до запису не єдиного рядка. Вимоги настiльки здивували досвiдченого ейчара, що вона не забуде їх тепер за жодних обставин.
Нарештi, вiдiрвавшись вiд кричащої трубки, дiвчина обережно повернула її на базу. Присунувшись ближче до столу, вона полонила свою улюблену синю мишку з неоновим пiдсвiчуванням. Манiпулятор з легкiстю ковзався по килимку, дублюючи рухи на екранi монiтора. Запустивши базу даних претендентiв, Юлiя почала переглядати новi надходження.
- Насрулiна Олена, Плеш Микола... Знову, нова партiя? - Дiвчина весело посмiхнулася i продовжуючи клацати мишкою, поповнила колекцiю смiшних прiзвищ. Запустивши її по внутрiшнiй мережi офiсу, вона почала чекати реакцiй.
Вже за хвилину за стiною пролунав заливистий гортанний смiх. Так мiг смiятися лише їхнiй системний адмiнiстратор. Смiшки та хихикання iнших вона вже чула вкрай приглушено.
Юля завжди вважала, що як корабель назвеш, так вiн i попливе. Тому рiдко запрошувала на спiвбесiду людей iз дещо дивними прiзвищами, надаючи задоволення вiд спiлкування з ними своїм колегам. Звичайно, приказка не завжди виправдовувала себе, i за чутками Трахов Андрiй досi успiшно очолював одне з провiдних модельних агенцiй мiста.
Дозволивши собi кiлька хвилин здорових веселощiв дiвчина, нарештi, взяла себе в руки i запустила вiкно пошуку по базi даних. Тут вона здивовано завмерла, розгублено ляскаючи довгими вiями. У цей момент Юля вiдчула, що зовсiм не знає, з чого починати пошуки i кого шукати. Вихiдної iнформацiї було дуже мало, бiльше того, вона виявилася такою, що звичайний пошук у системi допомогти їй майже не мiг.
- Нда..., - задумалася дiвчина, намагаючись хоч якось зменшити в масштабах логiчний ланцюжок своїх дiй. Потрiбно було починати з малого.
- Юлько! А ти знаєш, скiльки ми на рахунок отримали? - Вискочило вiкно "аськi". Бухгалтерiя ласка на всякого роду сенсацiї сама прагнула подiлитися можливою паранормальною кiлькiстю нулiв у суми. Невеликий, запланований похiд до їхнього кабiнету скасовувався.
Танька, молодший бухгалтер, яка завжди вважала Юлiю своєю найкращою подругою та безперечним авторитетом у жiночих питаннях, усiма новинами насамперед прагнула подiлитися саме з нею. Пiсля цього, вислухавши пару трiйку добрих порад про те, як не варто розголошувати фiнансову iнформацiю компанiї, заспокоювалася. Iнакше за таке нетримання Микола Петрович давно б турнув горе бухгалтерку з позицiї. I додав би i так завантаженим консультантам роботу з пошуку спецiалiста на вакансiю, що несподiвано звiльнилася.
Отримувати iнформацiю з перших рук завжди добре. А отримувати її так, що навiть сам директор про це не знає - краще. Тiльки завдяки цьому, пiсля кiлькох конфузiв, шеф назавжди залишив усi спроби надути Юлiю щодо фiнансiв.
Не видавши своє вiрне джерело, дiвчина й надалi гарантувала собi чесний дохiд, справно нагороджуючи Танюшку своєю дружбою та прихильнiстю. Чому остання була рада, зовсiм не пiдозрюючи про те яку життєво важливу функцiю виконувала.
До решти колег Юлiї не було абсолютно нiякої справи. Вона з усмiшкою спостерiгала, як хитрий, що власне й личить директоровi, Микола Петрович залишав чесних працiвникiв аж без третини заробленого. I все це тому, що всi угоди шеф укладав та пiдписував особисто.
- Ну, i яка довжина? - швидко надрукувала вiдповiдь дiвчина.
- П'ять нулiв. Двiстi тисяч.
- Рублiв? - продовжила чат Юлiя.
- Доларiв!
Дiвчина засмутилася i ще раз перечитала весь короткий дiалог, повний смайликiв.
- Не може бути!
- Не вiриш? Сама зайди та подивися, поки шефа немає.
Юлiя проковтнула слину та прикинула свої двадцять п'ять вiдсоткiв. Плюс ще двадцять п'ять iз другої половини, по виконанню замовлення. Виходили чималi грошi, заради яких дiйсно варто було метушитися.
Вона швидко подякувала спiврозмовницi i завернула вiкно.
"Сто тисяч, сто тисяч... СТО ТИСЯЧ!"
- Боже мiй, пiсля такого прибутку можна рокiв п'ять не працювати та жити на повну котушку.
Коли перше враження вiд можливого заробiтку минуло, дiвчина нагадала собi просту iстину, що навiть їй, фахiвцевi зi стажем не варто дiлити шкуру ще не вбитого ведмедя. Адже завдання справдi було вкрай неординарним, а сто тисяч, по сутi, не така вже й велика сума порiвняно з тим, що щодня заробляли дiлки сучасного бiзнесу. Але для звичайного старшого менеджера з фiлологiчною освiтою i незакiнченими курсами психологiї, це було незлiченне багатство.
Якнайшвидше повернувшись до перегляду бази даних, Юлiя знову засiла за пошук. Для кращого розумiння власних дiй вона намагалася чiтко мiркувати в слух. Звук власного голосу не тiльки пiдганяв хiд думки, а й пiдбадьорював.
- Що ж, спробуємо розпочати своє сортування з керiвного складу. Адже навiть у шахах потрiбнi свої королi та королеви...
Дiвчина обрала опцiю "керiвники" та поставила вiкову межу вiд двадцяти п'яти до тридцяти рокiв.
- Фiзiологiчно людина вже дозрiла, але ще не реалiзувала себе повнiстю. Для начальникiв якраз те, що потрiбне. Далi...
Навiвши стрiлку на кнопку пошуку, вона рiшуче клацнула клавiшу манiпулятора. Миша пискнула i негайно виконала команду.
Спостерiгаючи за тим, як на бiлому тлi вже непустого вiкна з'являються виноски на анкети кандидатiв, висвiчуються їхнi iмена, прiзвища, а також загальна кiлькiсть претендентiв у цiй категорiї, Юлiя поступово почала розумiти, у що вплуталася. Заданий пошук виявився занадто широким. Подальший пошук мiг перетворитися на дослiдження на кшталт " шукаю те, не знаю що " . Без допомоги замовника було справдi не обiйтися. Спроба справити враження на клiєнта на момент вiзиту першими пiдготовленими анкетами кандидатiв з трiском провалилася.
- I як тепер усе це ще й вiдсортувати за знаками зодiаку? Роботи не початий край... А потiм ще зрозумiй хтось пiдходити, а хтось нi. Чорт!
Дiвчина зло стукнула оптичною мишкою по килимку. Неонове свiтло попереджувально блимнуло. Гризуну такий струс не сподобався.
I дiйсно. Без додаткової iнформацiї, вiд безпосереднього замовника цього незвичайного пiдбору, вона так i не зможе нiчого знайти. У купi погано вiдсортованих резюме, на даний момент вона не бачила для себе нiчого крiм перспективи згорнути шию, зiпсувати зiр i просто змарнувати час.
- Невже без мене, панi, вам не обiйтися?
Першу мить дiвчинi здалося, що вона сказала це сама, але потiм, усвiдомивши суть фрази, рiзко вiдiрвалася вiд монiтора. Дивно, але в кабiнетi, крiм неї, бiльше нiкого не було.
Пiдозрiлим поглядом вона окинула стулки невеликої шафи, що мирно стоїть у дальньому кутку кiмнати. Зараз цi громiздкi меблi, могли бути єдиним мiсцем, для жартiвника, що побажав у ньому непомiтно сховатися. Самовiддано розмовляючи сама з собою в слух i уткнувшись в екран монiтора, Юля цiлком могла не помiтити увiйшов.
- Хто тут? - насторожено спитала дiвчина i внутрiшньо приготувалася встати. Ще не разу нiхто не заходив до її кабiнету без попереднього повiдомлення адмiнiстраторки.
Вiдповiдi не було. Старший рекрутер пiдвелася з мiсця, але тут же злякано знову вiдскочила назад. Спинка крiсла жалiбно рипнула.
За кiлька десяткiв сантиметрiв вiд Юлiї, пiдминаючи пiд собою папку iз забракованими резюме кандидатiв, несподiвано виник чорний кiт. Темною плямою вiн нiби матерiалiзувався зi згустку коричневих тiней кiмнати. Якщо тварина i застрибнула на папери прямо з пiдлоги, то дiвчина виразно пропустила момент її грацiозної появи. Тим часом кiт продовжував нахабно влаштовуватися на столi та сiв, обвивши себе хвостом. У тому, що цей кiшок був яскравим представником чоловiчого роду, сумнiватися було безглуздо. Здорова i нагла морда хижака ясно визначала статеву приналежнiсть господаря.
З часткою переляку i неприхованим здивуванням Юля широко розплющила очi. У вивчаючому ж зеленому поглядi пухнастого боввана ясно читалася глузування. Кiт застиг без руху. Лише очi раз у раз примружилися в яскравих променях сонця, висловлюючи найбайдужнiше й умиротворене ставлення до всiх навколишнiх предметiв. Вузькi зiницi тварини, як би ненароком вивчали дiвчину, що втратила дар мови. Коротка шерсть лиснiла i блищала, видаючи в несподiваному вiдвiдувачi вгодованого домашнього мешканця. Брати по шерстi безпороднi Васьки та Мурки з помийок навiть поряд з ним не пробiгали.
- Ну... Кинься звiдси! - нарештi прийшла до тями Юлiя i рiшуче вказала на дверi.
- А ви завжди так зустрiчаєте клiєнтiв? - здивувався кiт. Його слова пролунали в головi ейчара вельми ясно та чiтко.
Дiвчина махнула рукою, намагаючись вiдiгнати ману, але чорна пляма праворуч вiд монiтора навiть не думала зникати. Тим часом кiт буквально випромiнював задоволення i явно насолоджувався виробленим ефектом. Бiльше того, вiн схилив голову на бiк i для бiльшої переконливостi у своїй реальностi став водити вухами в рiзнi боки.
- Нi, - вiдповiла Юлiя, дивуючись сама собi.
"З глузду, чи зовсiм збожеволiла? На весняному сонцi перегрiлася? Чи замiсть цукру хтось смiху заради тертих грибочкiв сипнув?"
Перебуваючи в замiшаннi, вона не помiтила, як почала нервово клацати нiгтем об нiготь, здираючи з них прозорий лак.
"Хiба я розмовлятиму з котом, що говорить?" - Дiвчинi здалося, що в цей момент плюшевий товстун на столi негайно посмiхнувся їй немов Алiсi в країнi чудес. При цьому безперечно переплюнув свiй чеширський прототип, - "Ще й либиться худоба!"
- Якщо не станете зi мною розмовляти, то я не ручаюся за вашу безпеку.
Пiсля цих слiв, кiт, неначе ненароком, виявив несподiваний iнтерес до манiпулятора, що лежав на килимку. Вiн грайливо пiдтягнув "мишку" до себе, смикаючи її за хвiст дроту.
Це нахабство остаточно вивела Юлiю з зацiпенiння. Вона присунулася до столу i рiшуче накрила улюбленого електронного гризуна долонею, зовсiм залишивши поза увагою те, що кiт вiдкрито читає її думки.
- Що ти хочеш цим сказати? Чи може, я ще маю звертатися до тебе, як до клiєнта, на "ви"?
Кiт залишив дрiт у спокої i зовсiм по-людськи глянув на Юлiю зеленими очима. Зiницi, в тiнi, що вiдкидається дiвчиною, значно збiльшилися в розмiрах. Вiд заданого йому питання волохатий гiсть досить замуркотiв.
- Мирр... Було б дуже ввiчливо з вашого боку, панi. Враховуючи, що на брудершафтi ми з вами ще не пили i...
- Ще чого! Менi собаки бiльше подобаються! - перебила свого незвичайного спiврозмовника Юлiя.
Кiт невдоволено облизнув носа. Бiльше нiщо не видало його рiзкої та секундної змiни настрою. Продовжуючи мурчати, пухнастий пафосно вимовив.
- ...саме менi удостоєна висока честь, представляти таку високородну персону як мiй господар.
- I хто ж вiн такий? - виведена з моральної рiвноваги дiвчина, не помiтила, як втягнулася у дiалог iз цiєю чорною подушкою на коротких лапках.
- Той, про якого хвилин двадцять тому вас особисто попередив шеф агенцiї, - вкотре посмiхнувся кiшок. Пiсля чого, невiдривно стежачи за обличчям Юлiї, що витягується здивовано, звiр перемiг.
- Роздiл другий -
Дiвчина не могла повiрити своїм вухам. Iстота, здiбностi якої вона вiдверто вважала короткочасною слуховою галюцинацiєю, виявилося добре обiзнаним про її поточнi справи. Юлiя з неприхованою побоюванням подивилася на зухвалу морду, прикрашену довгими ретельно вилизаними вусами.
Якщо здатнiсть кота говорити i вважалася нею чимось незвичайним, то сама неймовiрнiсть появи домашнього хижака в її кабiнетi вже вiдiйшла на другий план. Спогади про нахабне тупотiння кота по паперах, а також його спробу замаху на улюблену "мишку", чомусь бiльше не викликали в Юлiї особливих емоцiй. Наче... все це було гаразд! Хоча, неспокiйна пiдсвiдомiсть iз хворобливою перiодичнiстю продовжувала подумки кричати - "Мила, тут ВСЕ напевно НЕ ВПОРЯДКО!"
"Не може ж Микола Петрович i справдi зв'язатися з кимось чи чимось таким, здатним так впливати на психiчний стан його спiвробiтникiв? Та не може цього бути! Глюк, пiди! Зникни! Негайно!"
- А грошi, перерахованi на рахунок компанiї, теж вважаєте ефектом виробленим часткою наркотику у вашiй кавi? Може, i їм варто негайно зникнути? - кiт i далi незворушно читав її думки.
- Не може бути! Справдi наркотик? - приголомшено запитала дiвчина, згадуючи свiй здогад про жартiвник з глюциногеном.
- Не знаю не знаю. Якщо на вас, панi, так впливає безневинний кофеїн, то уявляю, що з вами сталося, якби все виявилося так, як ви фантазуєте.
- Що ж тодi? - Ейчар наполегливо вiдмовлялася сприймати чорного гостя за частину навколишнього свiту. Про її адекватне сприйняття розмовляючої тварини представником важливого клiєнта, не могло бути й мови.
- Запевнюю вас. Я такий самий реальний, як i ви. Можете навiть погладити, - iз цими словами задоволений собою кiт пiдвiвся з насидженого мiсця.
Швидко подолавши вiдстань, що роздiляла їх, вiн уткнувся в щоку, очманiлу вiд уколу його мокрого носа Юлiї. Вже вдруге з моменту їхньої зустрiчi, волохатий гiсть протяжно замуркотiв. Цього разу, видавши цей утробний звук, кiт уподiбнився до маленького гусеничного трактора. Провiвши вухами по носу дiвчини, звiр ясно змушував вiдчути кожним рецептором похоловiлої шкiри свою цiлком реальну присутнiсть!
Тiльки пiсля того, як пухнастий кiнчик короткого хвоста на довершення демонстрацiї торкнувся обличчя Юлiї, кiт повернувся на колишнє мiсце. Цього разу вiн нахабно лiг, по черзi втягуючи всi чотири лапи.
Дiвчина струсила головою, зганяючи з себе зацiпенiння.
- Я напевно зiйшла сума, - задля переконливостi вона сильно вщипнула себе за руку. Та все ще стискала долонею "мишку", i якось вiдчайдушно сiпнулася вiд раптового болю. Потривожений рухом пухнастий нахабник, невдоволено пирхнув.
- Ех... Ну, якщо так. То менi напевно нiчого не залишається, як навмисно створити для вас безвихiдь. Кажуть, що екстремальнi ситуацiї найкраще приводять людину до тями.
Навiть при всiй похмуростi вимовленої фрази, зовнiшня благодушнiсть кота нi на йоту не змiнилася.
Раптом за дверима почулася якась дивна метушня. Юлiя не наважилася уточнювати, що ховалося пiд цiєю сумнiвною загрозою, що пролунала вiд її вiдвiдувача, i негайно вискочила з-за столу.
Поспiхом вона тут же зачепила чашку з недопитою кавою i почула дзвiн її старту з блюдця. Завмерши на секунду, дiвчина з досадою скривилася. Краєм ока вона простежила короткий шлях посуду на пiдлогу, i трохи зрадiла його вдалому приземленню. При ударi об пiдлогу улюблена порцеляна не постраждала.
- Я б сказав, що це на нещастя, - не мiняючи пози промуркотiв кiт, - От якби розбилася, у вас, панi, можливо, був би шанс.
Залишки кавової гущi, виплеснутi назовнi, перетворюючись на хитромудрий вiзерунок у кутку сонячного квадрата, залили килимове покриття.
- Погадаємо? Може, ще не все втрачено? - продовжив знущатися чорний "комiр". Тепер вiн повернув голову i, звiсивши її у бiк картинки на пiдлозi, вивчав "намальоване".
Юлiя навмисно проiгнорувала його. Вона не хотiла мати нiчого спiльного з цiєю хворобливою галюцинацiєю. Похитуючись на високих пiдборах вiд слабкостi, що вiдчувається, i ледве утримуючи рiвновагу вiд хвилювання, дiвчина швидко наблизилася до дверей, обережно виглядаючи в коридор.
Її кабiнет знаходився в самому кiнцi довгої сiрої ворсистої дорiжки, заставленої з бокiв зручними офiсними стiльцями з оксамитовим верхом. У цей момент з кабiнету навпроти та iнших кiмнат, так само обережно висовувалися не менш зацiкавленi, що вiдбуваються, стривоженi особи колег.
- Що за шум? Що вiдбувається? - почулися здивованi вигуки.
Вiдповiдь була прямо перед ними. Картина, що постала поглядом, наповнила тiло неприємним вiдчуттям мурашок, що бiжать по шкiрi.
У вхiдних дверях Юлiя помiтила двох працiвникiв правоохоронних органiв. Мiлiцiонери суворо та безцеремонно демонстрували адмiнiстраторцi якiсь папери. У цей момент оперативна група, що проходила за їхнiми спинами, дiяла досить грубо i швидко.
Двоє автоматникiв у мiському камуфляжi та чорних масках, пiрнувши пiд ребра стволами охоронця, щiльно притиснули його до стiни. Наручники дзвiнким клацанням вiдразу сповiстили бiдолаху про те, що вiн бiльше тут не головний.
Третiй та четвертий зайнялися тим, що вибивали дверi до бухгалтерiї. Нiкому з них i на думку не спало, що вона може вiдкриватися в коридор. Перети на пролом, нагадуючи дiї пожежникiв пiд час пожежi, схоже приносило їм задоволення.
П'ятий, з калашниковим наперевагу, чiтким i важким кроком попрямував у бiк Юлiї. На грудях велетня красувалася помiтна чорна нашивка iз золотими лiтерами "ОМОН". За здоровенною, пiшли iншi учасники захоплення. Всi розмiром iз середню шафу вони своїм виглядом вселяли страх перед силами правопорядку. Роздiляючись у мiру просування, ОМОНiвцi, заштовхуючи цiкавих назад, зникали у найближчих до них кабiнетах.
Наведений в тихий жах персонал агентства i зненацька застигнутi ранковi претенденти, забивалися в далекi куточки своїх невеликих примiщень. Нiхто навiть не мiг подумати, спробувати чинити опiр. Всi були чудово знайомi з моторошними iсторiями про насильство пiд час "маски-шоу", що влаштовуються мiлiцiєю.
Незабаром один iз бiйцiв досяг дверей Юлiї i без церемонiй рукою вiдтiснив дiвчину всередину кабiнету. Вiдчиненi з силою дверi, глухо стукнулися ручкою об стiну.
- Та що ви собi дозволяєте? - ледве утримавшись на ногах, спробувала обуритися господарка кабiнету.
Загарбник окинув дiвчину оцiнюючим поглядом i, хмикнувши пiд нiс щось дуже вульгарне, мовчки залишився стояти в отворi. Крiзь щiльний матерiал маски передбачити настрiй людини зi зброєю було складно, тому Юлiя притримала, ось-ось готова була вирватись образа. Принцип "промовчиш, цiлiше будеш" був у цей момент дуже доречним.
Утримавши рiвновагу пiсля поштовху, Юлiя насупилась i продовжила вiдступати. Минувши стiл, вона зробила ще пару крокiв i вперлася м'яким мiсцем у запорошене пiдвiконня. Картина робочого мiсця не змiнилася. Кота ж змiни, що вiдбулися в офiсi, нi крапельки не здивували i не схвилювали. Вiн нiби знав, що станеться наступного моменту, i лише лiниво перекинувся на iнший бiк. Намагавшись зробити це так, щоб було зручнiше спостерiгати за мiлiцiонером. Пiсля чого з неприхованим iнтересом став розглядати живу перешкоду, що виникла бiля вiдчинених дверей.
- Подання починається! - урочисто заявив вiн.
Дiвчина скосилася на хутрового звiра, сподiваючись отримати пояснення такою дзвiнко кинутою фразою, але котяра зухвало її проiгнорував.
Минула хвилина. Iнша. З боку коридору долинули звуки чiтких крокiв. На тлi загального шуму обшуку, Юлiя зрозумiла - так впевнено крокуючий чоловiк, знав куди прямував i наближався, або до неї, або до сусiда навпроти.
Припущення виявились вiрними, i незабаром у проходi з'явився високий молодий чоловiк. Худий, проте стрункий. Його довга коричнева куртка з натуральної шкiри налiчувала на собi близько десятка кишень - невiд'ємної атрибутики справжнього чоловiка. Смiшний бiлий светр, змальований блакитними оленями, навiть натяком не видавав у новому гостi спiвробiтника правоохоронних органiв. Зате вигладженi чорнi штани з чiткими стрiлками i свiтлий комiр сорочки з пiдтягнутою до неї краваткою, надiйно вкритою пiд веселим стадом парнокопитних, говорили про всю офiцiйнiсть вiзиту їхнього власника.
- Часткова Юлiя Володимирiвна? - спитав увiйшов, ще на ходу звертаючись до дiвчини.
- Так. Це я. А в чому, власне, справа? - лiва брова Юлiї здивовано зiгнулася. Схрестивши руки на грудях, дiвчина прийняла оборонну позу i вичiкувально зосередила погляд на перенiссi цього симпатичного брюнета.
Чоловiк, чий погляд не оцiнив всiєї краси дiвчини i не видав жодних емоцiй, в наступнi двi секунди вiдповiв жахливо холодно.
- Московське ГУВС. Капiтан Морозов, управлiння боротьби з економiчними злочинами. У нас є ордер на обшук пiдприємства та ваш арешт.
- Н-н-на якiй пiдставi? - не змогла приховати хвилювання Юлiя. З самого першого моменту несподiваної появи в кабiнетi кота, що говорить, серце постiйно передчувало негаразд. Зараз же воно забилося наче птах у клiтцi.
- Фiнансовi махiнацiї в особливо великих розмiрах, - вiдповiв Морозов, уважно стежачи за поведiнкою пiдозрюваної.
- Це якась помилка! - Вигукнула вона в замiшаннi, - Я нi в чому не винна!
- Ще як винна... мiрр, - не мiняючи позицiї, заливаючись гортанним бурчанням, вперше за час дiалогу зашумiв зi столу кiт. Вiн нiби бавився, видаючи фрази майже на розспiв, - Уже багато рокiв свою чорну готiвку, в агентствi миє наш професiонал! I, до речi, останнi двiстi тисяч iз тiєї ж опери... Миррр
- Ви не повiрете! - тут же щиро посмiхнувся капiтан, - Але це найпоширенiша реакцiя, серед бiльшостi пiдозрiло...
- Мовчи худобу! - Зашипiла на кота Юлiя, перебиваючи Морозова на пiвсловi.
- Це ви менi? - з подивом витрiщився на неї мiлiцiонер, шукаючи пiдтримки у бiйця ОМОНу. Його на мить з'явилася дружня посмiшка, немов вiтром здуло, - Здається, громадянка, вороже настроєна.
- Нi! Нi! Нi! П-п-чекайте! - протестуючи, замахала руками дiвчина. Вона швидко пiдiйшла до столу. Там, закинувши голову в її бiк, самовдоволено скелявся чорний гад.
- Це я не вам! А йому! Коту... - Юлiя вказала на невеликий стос паперiв та папок.
Оперативник якось невпевнено i з побоюванням зробив крок назад.
- Жiнко, здається не в собi, - буркнув крiзь маску здоровила, i як би ненароком вище пiдняв стовбур автомата, спрямовуючи чорне дуло в бiк господинi кабiнету.
Несподiвано Юлiю осяяло. Мiлiцiонери не лише не чули фрази кота, вони навiть зараз не бачили цього пухнастого провокатора. Але обличчя їх стали набагато серйознiшими.
"Мамо, я збожеволiла..."
Ледве знайшовши в собi сили, щоб взяти себе в руки, дiвчина невпевнено вимовила.
- По-можливому вирiшимо питання на мiсцi? Ви менi поясните, що до чого. Може вийти домовитися?
Юлiя не вважала себе, замiшаною в чомусь, або тим бiльше винною в тому, в чому її пiдозрювали. Їй просто хотiлося якнайшвидше вирiшити всi можливi проблеми з мiлiцiєю тут i зараз. Пiсля чого вона скасує всi зустрiчi i впритул займеться котом або своєю головою. А може i тим, i iншим одночасно.
Морозов посмiхнувся. По всьому його виду можна було сказати, що подiбнi пропозицiї надходили йому i ранiше. Причому неодноразово. Природно, про всi результати таких пропозицiй за висловом його особи визначити було складно.
- На жаль, не все так просто. На жаль, надто багато свiдкiв та бiльш-менш зацiкавлених осiб. До того ж справа вже оприлюднена.
- Лай-ла! Ла! - переможно заспiвав кiт, нiби чекаючи на таку розв'язку.
- Тому попрошу вас не чинити опору та культурно супроводити мене до машини, - продовжив капiтан мiлiцiї.
В той же момент вiн з подивом спостерiгав за тим, як, намагаючись вдарити по столу, Юлiя рiзко вiдсмикнула руку. Вираз очей пiдозрюваної здавався близьким до божевiлля.
- ... Емм. Прошу не чинити опору. Заради вашого ж блага, - додав вiн, з певною участю та спiвчуттям у голосi.
Юлiї в цей момент було не до нього. Вона мало чула останнiх двох фраз.
"Не може цього бути! Вiн пухнастий!"
Вiдкриття для дiвчини на секунду ототожнилося з вигуком iнквiзицiї Джордано Бруно, що спалюється на вогнищi, - "А все-таки вона крутиться! Юлiя з неприхованим жахом дивилася на долоню.
"Та вiн ще й линяє!"
- Природно линяю. Весна ж на подвiр'ї чи ви не помiтили? - незворушно промовив кiт i сiв. Пiсля чого вiдчутно взявся з усiєю ретельнiстю вилизувати подушечки переднiх лап.
"Боже! Вiн справдi матерiал! I терся об обличчя теж вiн!"
У спробi зiгнати пiдлу iлюзiю зi столу Юлiї довелося вiдчути найреальнiшу в її життi нереальнiсть.
- Тепер ви вiрите, панi? - поцiкавився кiт. - Треба вiрити котам з перших слiв... До речi, у вас ще є шанс вийти звiдси без особливих труднощiв.
- Юлiє Володимирiвно, не створюйте проблем, - сказав Морозов i зробив кiлька впевнених крокiв у бiк дiвчини.
- Як? - Iстерично вигукнула Юлiя, продовжуючи розглядати чорну шерсть у себе на долонi.
Зрозумiти, кому було адресовано, питання було неможливо.
Капiтан несподiвано зупиниться, а ОМОНiвець важко рушив до нього на допомогу. У повiтрi запахло можливим насильством.
- Просто. Дуже просто. Головне не нервуйте i не робiть жодних рiзких рухiв, - заспокiйливим голосом вiщав мiлiцiонер, роблячи ще один обережний крок у бiк дiвчини.
- Швидко вiзьмiть мене на руки! - раптом випалив кiт i став на заднi лапи важко зберiгаючи рiвновагу.
Юлiя не змусила себе просити двiчi i пiдкорилася наказу, як вона вважала, власної ж хворої уяви.
"Будь що буде!"
- Роздiл третiй -
Дмитро недавно перевiвся до Москви з Володимира. Переведення та пiдвищення послужили йому справедливою нагородою за три роки бездоганної служби в органах. На жаль, переїзд у першопрестольну виявився не таким безхмарним, як передбачалося вiдразу пiсля наказу про нове призначення, але молодий офiцер не сумував.
Перебираючись до столицi, Дмитро дотримувався всiх правил ринкової економiки у внутрiшнiх вертикалях влади. Пiсля прибуття вiн добровiльно розлучитися з кiлькома тисячами накопичених чесною працею американських президентiв. Вони одразу благополучно перекочували до кишенi знайомого генерала. Морозов у вiдсутностi нiчого проти дачi цього хабара, оскiльки був затятим прибiчником те, що будь-яка послуга, повинна справедливо оплачуватись. Дмитро був навiть радий можливостi, що уявилася. Адже не всi мають знайомi генерали.
Адже тiльки завдяки генералу, капiтан зумiв вибратися у свiт великих перспектив та можливостей, та ще й без жодної черги отримати одну в районi станцiї метро Сокiл. Звичайно, лише на перiод служби, але це для приїжджого було предметом щастя. Казенная, повна тарганiв, але позбавлена галасливих сусiдiв, вона здавалася просто раєм для холостяка. Про загрожуючи переїзд до гуртожитку, завдяки оплаченим старанням генерала, Дмитро тут же безповоротно забув.
За натурою Морозов був, енергiйний, наполегливий, але в мiру досвiду, умiв контролювати в собi джерело енергiї, що нескiнченне ключем. Можливо, лише постiйна робота над удосконаленням самоконтролю та способами приборкання нестримного бажання зайнятися всiм одразу, сприяла високiй пристосованостi Дмитра до незнайомої мiсцевостi та людей на новому мiсцi.
Насторожений до новачка колектив УБЕЗу з перших днiв сприйняв чужинця в багнети. Адже через свою безпосередню близькiсть до бiзнесу, нечисленнi колеги Дмитра, дивилися на нього як на безперечного конкурента у їхньої бездонної годiвницi. Вiн мiг зазiхнути на свята-святих - їхнiх постiйних "клiєнтiв", а того й дивися зовсiм занапастити цю тiньову "дiйну корову". Тому з перших днiв Дмитро взявся справою доводити, що нiчого спiльного з управлiнням власної безпеки не має.
Зарекомендувавши себе виконавчим мовчуном, якому скидалися всi безнадiйнi чи зовсiм " безгрошовi " вiдносини, вiн намагався максимально дотримуватися будь-якi формальностi. Таким чином Дмитро полював на двох зайцiв - першого, стати "своїм хлопцем" послужливо потураючи колегам i другого, довести начальству свiй безперечний органiзаторський та адмiнiстративний професiоналiзм слiдчого.
Дiставало одне - надмiрне навантаження. Величезний стос "непiдйомних" справ, що пылилися в сейфi, вимагала вiд зразкового спiвробiтника постiйної уваги. На якийсь час йому довелося навiть забути про прогулянки вечiрньою Москвою i мрiєю ознайомиться з її численними пам'ятками. Доводилося задовольнятися лише пам'ятниками архiтектури, якi щастило оглянути пiд час оперативних заходiв.
Вiд постiйного навантаження голова швидко пiшла кругом i стала на дев'яносто вiдсоткiв забитою зовсiм некреативними думками про текучку, що дiстає день у день. Якоїсь митi Дмитро вiдчув, що якщо й надалi проводитиме днi у постiйнiй напрузi, то просто перетворитися на тупий конвеєр для обробки паперiв.
Не маючи звички пити на самотi, але, не витримавши подiбної роботи на зношування, капiтан Морозов зiрвався. У повнiй iзоляцiї своєї квартири вiн заливався по самi брови i багато днiв добровiльних мук вперше дозволяв собi вiдчувати по-справжньому розслабленим.
На жаль, але в той наповнений смогом злощасний вечiр, до болю схожий на низку таких же попереднiх, вiн ще не знав, що за випробування випадуть на його частку вранцi...
А почалося все з того, що несподiваний прихiд весни не здався йому таким чудовим. Прокинувся вiн з диким болем у головi i жахом дзюрчанням у шлунку. Знайомий вiддiл опер, що забирав його щоранку, витративши годину, примудрився таки поставити хмiльного товариша на ноги. Запiзнившись з пiдйомом i нашвидкуруч проковтнувши вчорашню холодну закуску, Дмитро нарештi вповз в автомобiль, що чекав їх. Тихо пожовуючи залишки, знайденого в бардачку у товариша "Антиполiцая", вiн уже уявляв ту мораль, яку йому належить вислухати вiд начальства пiсля прибуття на роботу.
Хоча, в цей момент були речi, що хвилювали його куди бiльше за формальну догану.
Справа в тому, що, перемiгши таки гострий головний бiль, Дмитро, як i ранiше, нiяк не мiг вiдновити в пам'ятi подiї попереднього дня. Спроби розiрвати пелену, що закутала свiдомiсть щiльною ковдрою, не мали успiху навiть пiсля прибуття до будiвлi управлiння. Вiн не тiльки геть-чисто забув про дану своєму щоранковому рятiвнику вчорашню обiцянку, (а це - нi багато нi мало - вiдбити зi складу конфiскованої контрафактної продукцiї, парфуми для молодої його дружини та диски з якiсним записом "Дозорiв") а й те, що взагалi був присутнiй у конторi.
Обiцяти стягнути щось зi складу було не схоже на Морозова. На вiдмiну вiд решти колег, вiн чудово пам'ятав про свiй взятий курс на бездоганнiсть служби. I тому вiдразу справедливо припустив, що його друг i рятiвник Вася, мiг просто скористатися його необачним визнанням про часткову втрату пам'ятi. Але як би там не було вчора, сперечатися iз рятiвником Дмитро не став. Довелося пiдтвердити нагадування про це слово мовчазним кивком i заректися, з будь-ким ще розмовляти на теми вчорашнього дня.
Минувши чергового i майже непомiтно потрапивши в особистий кабiнет, капiтан знайшов свiй стiл чистим, без жодного натяку, на те, чим вiн мiг займатися вчора ввечерi. Щоправда, у цьому нiчого незвичайного. Вiн завжди залишав робоче мiсце акуратним та прибраним. Тому ймовiрна вiдповiдь про подiї забутого дня могла бути тiльки в сейфi.
Який був його подив, коли на самiй верхiвцi стопки акуратно складених справ, вiн виявив зовсiм незнайому папку, а з нею вже пiдписану вчорашнiм числом санкцiю прокурора на обшук та арешт кiлькох непорядних громадян. Все це викликало у Дмитра надзвичайне подив i купу пiдозр. Адже вiн завжди дотримувався правила "не вiдкладати на завтра те, що можна зробити сьогоднi". Що бiльше вiн дивився на папери, то менш розумiв, що з ним могло статися вчора ввечерi.
У момент, коли вiн уже був готовий дзвонити до прокуратури i, здавалося б "заново" вивчати всi матерiали справи, рука натрапила на невеликий вкладений листок iз припискою "термiново прийняти до виконання до 12.00". Здивувало не саме нагадування i його дивнiсть, а те, що воно було написане його рукою.
Час стискав, а до прокуратури дзвонити стало якось незручно. Раз вiн сам залишив собi таке нагадування, то за зайвi питання начальство по голiвцi точно не погладить. Захопивши необхiднi папери, Дмитро знiяковiло повернув папку зi справою назад у сейф.
Дiяти довелося швидко. Вже на бiгу Морозов, бурмочучи пiд нiс лайки, обiцяв собi бiльше нiколи так не напиватися i вiдтепер вiдмовитися вiд другосортної браги. Командир спецназу вдало виявився вiльним i страждав вiд неробства. Прихопивши групу, а також трьох оперiв, у тому числi i заповзятливого Васю, капiтан УБЕЗ рвонув на мiсце, розлякуючи мерехтливими i крякаючими спецсигналами зграйки автомобiлiстiв, що дрiмають у пробках.
Прибувши до офiсу, за всiма правилами захоплення вони "взяли" його ще тепленьким. Виконавши завдання оперативно i злагоджено, як нагороду за спритнiсть, вiн застав зненацька одну з основних пiдозрюваних.
У натуральну величину дiвчина виявилася надзвичайно привабливою. Звичайно, набагато красивiше i виразнiше, нiж на прикладенiй до справи чорно-бiлiй фотографiї. Чи не дев'яносто шiстдесят на дев'яносто, але й не бляклi три на чотири. Така частково приємна зустрiч iз чарiвною злочинницею, змусила Дмитра iнстинктивно зiбратися i пiдтягнутися, придушуючи в собi iнстинкти самця, якi не мали нiчого спiльного з професiоналiзмом.
Все ще страждаючий пiсля вчорашнього запою органiзм у момент був безжально стиснутий у вольовий кулак. Капiтан давно не зустрiчався з таким грацiозним та елегантним створiнням. Це змушувало Морозова застосувати всi вiдомi способи самоконтролю та стати уособленням холодностi, що вiдповiдала його прiзвищу.
На жаль, розмова не вдалася з перших слiв. Дiвчина помiтно нервувала i поводилася вкрай роздратовано. Незабаром виявивши агресивнiсть, вона крок за кроком наближалася до ще неусвiдомленої iстерiї. Дмитру жодним чином не хотiлося застосовувати силу i завдавати шкоди нiжному створенню, але красуня ейчар просто змушувала його на це своєю поведiнкою. Подiї поки що не вiдхилялися вiд намiченого плану, але атмосфера розжарювалася з кожною секундою... поки що, все одно не перевернулося з нiг на вуха.
- Стiйте де стоїте! - вигукнув Дмитро, коли пiдозрювана в черговий раз несподiвано рiзко сiпнулася до столу.
Схопивши щось невидиме, Юлiя Володимирiвна за часiв секунд стала абсолютно прозорою. Її кремовий по-дiловому строгий костюм, чудовим чином танув i розчинявся разом з господинею на тлi сонячних променiв, що вливаються в кабiнет. Чорна водолазка i смолянi локони швидко свiтлiли, перетворюючись на ледь помiтну сiру серпанку. Спостерiгаючи за тим, як крiзь струнне тiло дiвчини проступили обриси крiсла, столу та рiдкокристалiчного монiтора, Морозов завмер з вiдкритим вiд подиву ротом.
- Що, чорт забирай, вiдбувається?! - видавив iз себе здивований ОМОНiвець. Порушивши всi iнструкцiї, вiн моментально здер з голови маску, сподiваючись, що очi його все-таки обдурили.
Пiсля його слiв Дмитро знайшов у собi сили i прийшов до тями. Вiд секундного замiшання не залишилося й слiду. З розпростертими руками, слiдчий метнувся в бiк дiвчинi, що розчинялася в повiтрi, в надiї зловити облизання, що вислизають. Ще видимий у повiтрi контур силуету Юлiї здригнувся i вiдразу рiзко змiстився убiк, на ходу частинами розмиваючись у повiтрi. Все ще не втрачаючи надiї, капiтан, мов хижак, кинувся у слiд. Розмахуючи руками, нiби при грi в жмурки, вiн припустився по кабiнету. Дмитро, вiдмовляючись вiрити в те, що можна просто легко взяти i розчинитися в повiтрi, сподiвався зловити приведення.
- Закрити дверi! - Закричав Морозов, вiдчувши при черговому помаху, як тильна сторона долонi вперлася в щось м'яке та невидиме.
Але боєць спецназу зреагував не одразу. Мiцно тримаючись за вiрний автомат, вiн лише розгублено мотав головою з боку на бiк. Почувся глухий удар.
- Мати твою! Заслони прорiз швидко!
Немов пiд подувом протягу, що рiзко налетiв, навстiж вiдчиненi в кабiнет дверi довiльно хитнулися. I тепер уже з коридору долинуло знайоме глухе постукування каблучкiв. Ставши невидимою, дiвчина швидко вiддалялася до виходу.
Вiдштовхнувши або швидше вiдштовхнувшись вiд омоновця, що стояв у повнiй розгубленостi, Дмитро вискочив з примiщення i помчав у слiд невидимцi, що тiкає.
- Тримайте її! - кричав Дмитро, звертаючи повне здивування увагу всiх на себе. - Перекрийте вихiд!
Тримати кого? Природно, дивної вимоги слiдчого, що бiжить з витягнутими вперед руками, не зрозумiв жоден з оперативникiв. Потривоженi криком бiйцi ОМОНу, висовувалися в коридор i лише з докором поглядали на свого товариша, що залишився без маски.
Василь, що важко нависла над наляканою адмiнiстраторкою, знаходився ближче за всiх до виходу з кадрового агентства. Почувши вигук Дiми, вiн тут же згадав про те, в якому станi виявив свого колегу цього раннього ранку. Думка чи не знаходиться капiтан пiд впливом бiлої гарячки вiдразу яскравим спалахом майнула у свiдомостi. Збираючись зустрiти i заспокоїти Морозова, що бiжить у його бiк, вiн не поспiшаючи, вийшов з-за стiйки.
Несподiваний рiзкий поштовх припав Василю прямо в плече. В обличчя вдарив рiзкий запах жiночих парфумiв. Не втримавшись на ногах, оперативник спробував ухопитися руками хоч за щось, але спiймав лише повiтря. З силою, ударившись об кут стiйки спиною, Василь скривився вiд болю i не встигнувши моргнути, розтягнувся на пiдлозi поперек проходу, "насолоджуючись" оглядом численних нiжок стiльцiв.
Вхiднi дверi, опинившись прямо над головою, самостiйно вiдчинилися, пiсля чого так само незалежно i безперешкодно зачинилися з чiтким клацанням замка.
При тому, що Василь, що розтягнувся на килимовому покриттi, так нiчого i не зрозумiв, оперативник був готовий присягнути, що той, хто щойно штовхнув його, був найреальнiшою людиною... Жiнкою-невидимкою!
* * *
Юлiя вiдчувала себе наче увi снi. I поки вiн здавався їй кошмаром. Хотiлося прокинутися, зупинити хiд цiєї злої казки, але безжальнi до неї подiї продовжували розвиватися зi стрiмкою швидкiстю. Спочатку, вона думала, що хтось пожартував, бо зiйшла сума. Але коли, затиснувши пахвою чорного кота, їй вдалося майже безперешкодно залишити набитий мiлiцiєю офiс, дiвчина почала вiрити. Вiрити в те, що те, що вiдбувається навколо, аж нiяк не гра її уяви, нi кимось розiграний жарт, а запланована повна пiдступнiсть i небезпека реальнiсть.
Випорхнувши надвiр, Юлiя майже не помiтила того, що пориви весняного вiтру все ще по-зимовому холоднi. Спритно перестрибуючи через калюжi, вона кинулася до своєї машини. Червоний "Цивик", як i ранiше, спокiйно стояв у дворi скверу, нiким не охороняється i не оточений. Яка ж була хвиля вiдчаю, що нахлинула на неї, коли Юлiя згадала, що всi ключi i документи вона поспiхом залишила у своєму кабiнетi. При цьому вона забула теплий верхнiй одяг i навiть мобiльний телефон, з яким нiколи не розлучалася.
"Чорт! Не повертатися ж!" - подумки вилаялася дiвчина, з досади мiцнiше притискаючи ношу, що вiльно бовтає лапами в повiтрi.