Эдуардович Руслан : другие произведения.

Вбивця магiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
  
  Книжка перша.
  
  Злодiй.
  
  
  Однi йдуть дорогою жадiбнiстю, iншi - дорогою честi,
  
  Але є дороги, якi краще не вибирати.
  
  
  
  Пролог
  
   Десь, колись...
  
   Сонце смажило немилосердно, буквально розжарюючи навколишнi скелi, що ледь встигли охолонути за нiч. У таку спеку все живе ховалося в тiнь, але навiть її прохолода погано рятувала вiд опалювальних променiв.
   На порожнiй i неживiй дорозi, що звивалася мiж двома грядами високих кам'янистих пагорбiв, несподiвано з'явився невеликий смерч. Вiн повiльно розростався, розкручуючи все сильнiше i сильнiше, тихо шарудячи камiнчиками. Через мить на мiсцi смерчу виник жовтий диск, що мiрно гуде, а ще через пару миттєвостей з нього вийшли двi людини, незважаючи на спеку одягнених у стьобанi куртки з пластинами бронi. На поясi у кожного висiло довгим мечем. Той з тих, хто телепортувався, що вище до того ж був озброєний коротким списом. Випустивши воїнiв, портал безшумно стиснувся, i про його недавнє iснування нагадувала тiльки самотня стояти на дорозi парочка.
   - Здається на мiсцi - прошепотiв Слiпень, насторожено оглядаючи мiсцевiсть i дбайливо ховаючи за пазуху кристал телепорту.
   - Впевнений? - також тихо спитав супутник iз списом. Навколишнi скелi не викликали в нього довiри.
   - А демон його знає. Кабан сказав, що кристал налаштований на певне мiсце i розкид буде приблизно кiлометр вiд скринi.
   - Кiлометр... - передражнив Слiпя копiйник. - Добре ще, що нас висадило на дорогу, а не на вершину однiєї з цих скель або взагалi в якусь прилеглу прiрву.
   - Знаєш, що, Дiлдо? - Огризнувся Слiпень. - Ось повернемося до табору, i вислови там чаклуновi все, що думаєш. Гаразд? А менi тут на мозок не капай!
   - Так, гаразд... Що ти, справдi... - той, кого назвали Дилдою, одразу пiшов назад.
   Кабаном звали чаклуна з їхнього загону найманцiв. Кiлька днiв тому, командир загону на прiзвисько Хмурий, зiткнувшись iз непередбаченою ситуацiєю, наказав Кабану вiдправити цю парочку за подальшими вказiвками. I загiнний чаклун вiдправив Слiпня i Дилду до наймача, забезпечивши їх другим аналогiчним каменем. Для повернення. Чомусь звичайна магiя в цих мiсцях не дiяла, i доводилося користуватися запасними ранiше артефактами.
   I ось тепер посланцi повернулися до табору. Ну, якщо зважати на похибку точки повернення, практично повернулися.
   - Помовч. Дай подумати! - зупинив його напарник, звiряючись iз мерехтливим браслетом на руцi. Зважаючи на все, вони опинилися на невеликiй дiлянцi дороги, що обгинає пагорб, i обидва кiнцi його ховалися за скелями. - Здається нам туди...
   Оглянувшись ще раз воїни, зберiгаючи мовчання, попрямували до найближчого з двох поворотiв.
   Слiпень, що йшов першим, загорнув за кут скелi i тут же, мало не спiткнувся про дивну людину. Одягнений у сiро-зелений плямистий одяг дивного крою, перетягнутий шкiряним ременем, i обвiшаний ще чимось незрозумiлим зверху, той щось закопував у землю.
   Зустрiч виявилася несподiванкою для обох. Проте повнiстю розглянути незнайомця Слiпень не встиг, оскiльки людина рiзко завела руку за комiр i чiтко вiдпрацьованим рухом кинув укритий там нiж. Той завершив свою траєкторiю, встромившись у горло посланця, трохи нижче кадика. Туди де мiж шоломом та пластиною легкого обладунку залишалася гола смуга незахищеної шкiри. Смерть вiд розсiченої яремної вени прийшла миттєво, i мертве тiло Слiпня тяжко осiло на скелясту стежку.
   Дилда, що йшов слiдом за Слiпнем, скинув спис, але дивна людина виявилася вже поруч. Найманець ткнув списом у плямистого, проте той плавно втiк убiк, пiшовши з-пiд удару. А наступної митi довготелесий роздiлив долю свого напарника.
   Вбивця витер потемнiле лезо ножа об одяг супротивника i прибрав НРС у вертикально закрiпленi на плечовiй лямцi розвантаження м'якi пiхви. I тут же стрiмким перекатом через плече досяг АС, що неподалiк, i, пересмикнувши затвор, взяв на прицiл поворот, звiдки з'явилася парочка.
   - Змiй, ти там, дрихнеш, чи що? - беззлобно прошипiла людина в переговорний пристрiй бойового зв'язку.
   - Нiяк немає. А що? - обiзвалися навушники.
   - Потрудся пояснити, якого хрону, у мене в тилу без попередження гуляють два гостi... - вiн зневажливо сплюнув. - Бойова охорона, матiр вашу.
   - У мене все чисто! - здивувався невидимий спiврозмовник.
   - Лютий, що там у тебе? - втрутився в ефiр iнший голос.
   - Та хрiн його знає, командире, - невпевнено озвався недавнiй убивця. - Намалювалися тут несподiвано з боку Змiя двоє з цих...
   - Ти як?
   - А що зi мною стане? Живий здоровий. Спаси, Христе!
   - Правда, вiд болотяної жижi прохопив мене пронос! - весело пробився четвертий голос.
   - А цi двоє? - командир проiгнорував пiдлеглого, який процитував явно не до мiсця рядок колись популярної серед молодi пiснi. Пiснi з iншого часу та iншої реальностi.
   - А що з ними станеться? Вiдпочивають уже голубчики.
   - Прибрав?
   - Ображаєш, командире, - прошепотiв розвiдник, обережно рухаючись у бiк повороту, звiдки виявилися Слiпень та Дилда. - "Двосотi" як є.
   - Вони були самi?
   - Якраз перевiряю.
   - Змiй! - переключився голос командира на iншого пiдлеглого.
   - Повз мене нiхто не проходив, - здивовано вiдгукнувся прихований десь у горах вартовий iз СВД, який спостерiгав за далеким кiнцем дороги. - Шайтан знає, звiдки вони на Лютого вийшли. Не з гiр же спустилися - отут провалля. "Духи" мати їх...
   - Командир, - пролунав голос п'ятого члена команди, що досi мовчав. - Кларочка каже, що, можливо, використовувався телепорт. Магiя, млинець!
   - Ясно, Снiгур!
   Той, кого називали "командир", на мить замовк. Невластива, як правило, для його дiтей ненормативна лексика видавала загальну нервознiсть усiєї групи.
   - Чисто! - доповiв Лютий.
   - Гаразд. Сподiваюся, бiльше не буде сюрпризiв, - нарештi промовив старший. - Лютий що там iз МОНами?
   - Останню залишалося встановити, коли цi двоє з'явилися...
   - Дiй!
   - Є!
   - Командир, гостi iз заходу, - раптом знову пролунав серйозний голос четвертого. - Одна "короб..." - солдат запнувся - вiз коротший, мужики! Приблизно двi сотнi супроводу. Розрахунковий час пiдходу - пiв години.
   - Встигну! - буркнув фахiвець у мiннопiдривнiй справi Лютий i попрямував до трупiв, що лежали на землi.
   - Змiй, на вихiдну! - скомандував командир снайперу.
   - Є!
  
  * * *
  
  
   Такого запеклого трiску та гуркоту навколишнi скелi не знали, мабуть, з часiв падiння тут самого Азора. Звуки були настiльки незвичайними, що майже всi навколишнi монстри поспiшали залишити мiсце, що стало раптово таким страшним. Втiм, шум тривав недовго - люди, що влаштували засiдку на караван, добре знали свою роботу.
   На димучiй розкинутiй дорозi серед розкиданих всюди тiл, самотньо стояла пошарпана вiзок. Через страшне та закривавлене поле битви до неї рухалися три постатi. Двi з них належали чоловiкам у однаковому плямистому одязi. Обидва були озброєнi АКСами, що димилися. Вони йшли безшумно, благо м'яко пружнi пiдошви десантних берцiв гасили будь-який, навiть найлегший звук крокiв.
   Третя фiгура належала дуже гарнiй i високiй рудоволосiй молодiй жiнцi, майже дiвчинцi. Вона виявилася одягненою в чоловiчий одяг, який за фасоном i якiстю значно поступався одягу її супутникiв. Втiм, це її мало хвилювало.
   - У вас воiстину, жахлива зброя, майор, - промовила зблiдла жiнка, спираючись на довгу витончену палицю i обводячи очима поле бою.
   - Робота така... - знизав плечима командир розвiдроти ВДВ РФ гвардiї-майор Олександр Зорiн. За роки бойових дiй в Афганi, Приднiстров'ї та першiй чеченськiй вiн встиг надивитись всякого i тому вид мертвих тiл його, на вiдмiну вiд супутницi, анiтрохи не бентежив.
   - Твоя магiя, теж непогана, - озвався другим голосом "Снiгура", а в побутi лейтенанта Сергiя Снєгiрьова.
   - Так. Але пiти на таке я, мабуть, не змогла б.
   - Потреба, змусить... - багатозначно заявив Снєгiрьов, i, корячись короткому погляду командира, взявшись за борт однiєю рукою, легко заскочив у вiз. З хвилину вiн копошився в її вмiстi i, нарештi, витяг на свiт невелику синьо-золоту скриньку, списану рунами. - Це те, що вашому вчителю треба?
   Чарiвниця жадiбно схопила скриньку i розкрила її. Усерединi виявилася лiлово-срiбна сфера розмiром приблизно з кулак здоровенного лейтенанта.
   - Воно! - зрадiла чарiвниця.
   Майор задоволено кивнув i, пiднiсши руку до гарнiтури, вперше за той довгий час, який вони перебували в цьому чужому для них свiтi, посмiхнувся.
   - Це Зорiн. Об'єкт у нас.
   У динамiцi пролунали радiснi вигуки десантникiв.
   - Змiй, що там iз дорогою?
   - Чисто!
   - Ворон?
   - Чисто!
   - Лютий?
   - Все гаразд, командире!
   - Повертаємось... Бойовий порядок колишнiй!
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Частина перша
  
   Глава перша.
   Дiра Демона
  
   Елонiя. Теперiшнiй час...
  
   Будь-яке велике мiсто в Азмурi має нетрi. Мiсце, де знаходять свiй притулок, часто останнiй, тi, кому просто не пощастило у життi. У таких мiсцях, як правило, панує злочиннiсть та беззаконня. Однак подiбне трапляється досить рiдко - частiше мiсцевi кримiнальнi боси встановлюють свої закони. I горе тим, хто їх не дотримується...
   Розташоване на закрутi рiчки Ладi-ав-Ландхалiг, портове мiстечко Аль-Рамiш прославилося на все султанство Азмур саме своїми нетрiв. Рiвень злочинностi був настiльки високий, що навiть мiська варта, що стоїть на боцi закону, побоювалася забиратися в Дiру Демона без пiдтримки дружин мiсцевих халiгiв. Бруд, злиднi i безробiття панували на вулицях Дiри. Майже щоночi робилися вбивства та пограбування. Можна навiть сказати, що нетрi повнiстю виправдовували свою назву. Подейкували, що десь у мiстi дiють агенти султана, i якщо так i далi продовжуватиметься, то Сигiзмунд надiшле регулярнi вiйська, щоб навести лад на вулицях. Втiм, всi вважали це чутками, i Дiра Демона продовжувала жити за своїми законами.
  
   * * *
  
   Смеркало. Три людини пробиралися темними, брудними i вузькими вулицями Дiри. Вони йшли в ряд, плiч-о-плiч. Судячи з ходи, висока постать у центрi належала жiнцi. Вона куталася в блакитний плащ iз низько насунутим на обличчя каптуром. Мабуть, їй хотiлося залишитися не впiзнаним - розумна обережнiсть у таких районах, як цей. Її супутники, навпаки, не приховували себе. Високi, златовласi, затягнутi в синю армiйську форму i сiрi плащi, з мечами за спиною вони були схожi один на одного, як двi краплi води. Близнюки рухалися з котячою грацiєю i пильно дивилися на всi боки, уважно вивчаючи кожного зустрiчного, чи то старенька, чи молодий хлопець з пов'язкою-емблемою однiєї з вуличних банд. Досвiдчений воїн з першого погляду визначив би, що це дуже сильнi i небезпечнi супротивники, i без крайньої необхiдностi краще з ними не зв'язуватися. Втiм, серед бандитiв дурнiв не виявилося i тому трiйця безперешкодно дiсталася пiвнiчної околицi нетрiв.
   Вони деякий час постояли, про щось перемовляючись, перед присадкуватим двоповерховим будинком, з якого долинали музика i п'яний смiх. "Сталева троянда" гласила табличка, прибита над входом. Пiд текстом синьою фарбою зображалася якась закорючка, яку навiть п'яну не можна було прийняти за троянду. Потiм один iз близнюкiв попрямував до входу, жiнка рушила за ним. Другий близнюк уважно оглянув вулицю i пiшов слiдом за супутниками.
  
   * * *
  
   Коли дверi вiдчинилися, впускаючи чергових вiдвiдувачiв, я глянув на пару за сусiднiм столиком. Чорноволоса смаглява ельфiйка в зеленому чоловiчому одязi менi ледь помiтно кивнула, її супутник - невисокий темноволосий хлопчина зi шрамом на лiвiй щоцi, i синiми очима, помiтивши її рух, вiдкинувся на спинку стiльця i, як би ненароком, поклав собi ножнi. Я насупився i про всяк випадок вийняв кинджал, сховавши його в складках чорного плаща.
   Сьогоднi в трактир набилося на диво мало вiдвiдувачiв: троє завсiдникiв - звичайнi трудяги, якi намагаються знайти забуття вiд життєвих проблем у дешевому винi, i близько пiвдюжини матросiв, що тiльки сьогоднi зiйшли на берег iз торгової галери. Один iз них досить непогано грав на дудi невигадливий мотив, решта ревли пiд цю музику популярну кабацьку пiсню.
  
  I ось на галереї я знову танцював
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  I небо спохмурнiло, вiтер мiцнiв
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  "Тримайтеся, хлопцi!" - наш шкiпер зойкнув.
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  Обвалилися хвилi, рангоут трiщав
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  
  
  
   Трактирщик Мадлуф за стiйкою, мабуть, уже вдесяте за вечiр протирав свої глинянi кружки. Мiсцевий вибивала - величезний i мускулистий сiрий орк на прiзвисько Череп, розвалившись, сидiв на колченому табуретi бiля цiєї ж стiйки i точив величезний тесак, хоча, рiдко його використовував, волiючи дiяти голими руками. Громила любив бiйки.
   Я глянув на свого. Високий, свiтловолосий, середньої статури, одягнений у солдатську форму, але явно не солдат. Його довге трохи нижче плечей волосся обрамляло правильнi i, я навiть сказав, красивi риси обличчя, а шляхетна постава видавала в ньому халiга. А можливо навiть самого калiфу.
   Прибулець завмер бiля входу, уважно вивчаючи обстановку. Його оцiнюючий погляд плавно ковзав вiд столика до столика, трохи затримався на Черепi, матросах, моїх сусiдах i зупинився на вашому покiрному слузi, потiм продовжив свiй рух, але незабаром знову повернувся до мого столу. Наче менi немає нiякої справи до нього, я взяв глечик i, повiльно налив вино собi в кухоль, сьорбнув.
   Гидкий смак, але ми поки що не могли дозволити собi щось iнше.
   Тим часом прибулець вiдсторонився, пропускаючи ще когось. Краєм ока я помiтив, як напружилася ельфiйка в зеленому. Цiкаво. У трактир увiйшла висока дiвчина в блакитному плащi, щойно увiйшовши, вона вiдкинула з обличчя капюшон i струснула головою, золотисте волосся розплескалося по плечах, i я поперхнувся.
   Святi боги! Так, Крихiтка Мiрса, наш iнформатор з Кварталу халiгiв, не брехав, коли описував її. Я ще нiколи не бачив такої красунi.
   У свою чергу, оглянувши зал, вона затримала погляд на ельфiйцi i сказала щось своєму супутнику, що кивнув. Красуня попрямувала до мене. За нею слiдом з'явився ще один вiдвiдувач. Вiн виявився точною копiєю першого. Має бути брати-близнюки. Двiйники обмiнялися кiлькома фразами, подивилися на ельфiйку i рушили слiдом.
   Схоже, нас розкусили. Конспiратори гребанi!
   Дiвчина у блакитному плащi зупинилася перед моїм столиком. У повiтрi запахло бузком i ще чимось менi незнайомим. Близнюки миттю встали з обох бокiв. З першого ж погляду на них я зрозумiв, що якщо почнеться заварушка - нам не позаздриш. Аж надто круто виглядають цi хлопцi. Тут я помiтив чорно-блакитнi стрiчки на рукоятках мечiв, що стирчали з-за плечей близнюкiв.
   Вони ще й майстри клинкiв. Час вiд часу не легше".
   - Отже, ти i є той, якого називають Павуком та найкращим злодiєм в Аль-Рамiшi? - Запитала незнайомка у мене, звабливо, усмiхнувшись. Голос її виявився дзвiнким та мелодiйним.
   Я знову глянув на неї.
   Яка ж вона все-таки гарна. Вузьке обличчя з витонченими рисами, золотисте, як сонячне промiння волосся трохи нижче за плечi, великi смарагдово-зеленi очi з довгими вiями, червонi злегка пухкi губки, маленький носик. А її посмiшка... Та за одну нiч з такою красунею багато хто в цьому мiстi готовий був би вiддати пiв життя. Так зiбрався. Головна справа. Я надав своєму голосу впевненостi та байдужостi.
   - А ти означає той чоловiк, про якого говорили, що йому потрiбнi послуги першокласного злодiя? - вiдповiв я запитанням. - Тож чим можу допомогти?
   - Мене звуть Джайн. Це мої брати Дункан та Рiчард. Я не з Охорони, не хвилюйся. Менi справдi потрiбнi твої послуги. I я добре за них заплачу.
   - А я й не хвилююся. Там таких гарних не тримають.
   Менi здалося, чи я її, здається, збентежив. Чудово. Потрiбно продовжувати.
   - Друзi звуть мене Диком. "Павук" - це так, для справи. Прошу сiдай. - Я вказав на мiсце навпроти.
   Такi ж зеленоокi, як i їхня сестра, близнюки байдуже оглядали зал. Череп уважно стежив за нами, але побачивши, що розбирання ми влаштовувати не збираємося, повернувся до заточування. Парочка за сусiднiм столиком, старанно вдавала, що захоплена один одним. Мадлуф попрямував до нас, сподiваючись прийняти замовлення, але хтось iз братiв зробив попереджувальний жест i шинкар, невдоволено косячись на мене, повернувся за стiйку.
   - Ви ж не солдати, правда? - звернувся я до близнюкiв.
   - З чого ти це взяв? - похмуро запитав чи Дункан, чи Рiчард.
   - Вашi мечi. Аничар носять їх на лiвому стегнi, а не за спиною, як ви.
   До того ж, практично нiхто з наших вiйськових не користується прямими мечами. У всiх ятагани.
   - А може ми зi спецвiйськ. I там у нас так заведено.
   - Не думаю. У "Кiгтiв" своєрiднi мечi з двома мечами, а у "Нiчних пластунiв" форма iнша.
   Так i цих я збентежив. Чудово.
   - Ти вгадав, - сказала Джайна. - Вони не солдати. Вони - мої охоронцi. А форма ваших солдатiв просто зручна для воїнiв.
   "Наших солдатiв?" Ага, отже, вони взагалi не мiсцевi! Дивно, але кажуть вони всi без акценту, нiби все життя прожили в Азмурi. Цiкаво.
   - Ще б пак, адже її розробив сам Архiмаг Морзус за спецiальним замовленням муршира Алпана бiн Васiма. У волокно вплетенi сталевi нитки. Хоча моя вам порада - краще її зняти - тут не люблять поплiчникiв султана.
   - А ти служив у армiї? - швидко спитала Джайна.
   - Не зовсiм, - вiдповiв я ухильно, подумки хаоснувшись. "Болван. Треба бути обережнiшим". - У моїй справi, чим бiльше знаєш, тим краще. А що? Це так важливо, чи служив я в армiї чи нi?
   - Нi, звичайно, просто я хочу бiльше дiзнатися про людину, яку збираюся найняти?
   - А хiба моєї репутацiї "кращого злодiя в Азмурi" замало? - я спробував пофлiртувати i в свою чергу подарував їй найчарiвнiшу усмiшку. Раптом щось у мене з нею вийде.
   Джайна на мить замислилася i насупилась.
   - Ти правий. Репутацiї буде достатньо.
   Хаос! Я ж знаю, що вона хотiла сказати не це. Невже я щось зробив не так?
   - Тож чим я можу тобi допомогти? - я постарався перевести розмову на iншу тему, доки остаточно все не зiпсував.
   - Скажiмо так. В одного мого знайомого була викрадена якась рiч. Я знаю викрадача i знаю, де вона зберiгається. Менi треба повернути цю рiч. I повернути якнайшвидше.
   Ну i хто кого з нас водить за носа?
   - А якщо докладнiше. Яка рiч? Хто викрадач? Ну i так далi в тому ж дусi...
   Джайна знову окинула поглядом зал: сусiдська парочка мало не лобизувалася, вибивала точив тесак, матроси все також горланили свою чудесну пiсню.
   - НЕ тут. Ми зупинилися у готелi "Меч та Квiтка". Знаєш де це? - я кивнув. Вона навiть не пiдозрює, що нам це вже вiдомо. Життя злодiя не таке вже й легке: у нього багато ворогiв, тому доводиться бути обережними та завбачливими. - Добре. Приходь туди завтра опiвднi. Там усе й дiзнаєшся. I своїх товаришiв можеш привести.
   - Яких ще товаришiв?
   Джайна лише чарiвно усмiхнулася.
   - Дунк, - дiвчина простягла руку, i близнюк праворуч витяг iз складок плаща туго набитий позв'язуючий мiшечок i передав його сестрi. Та поклала його на столик i посунула до мене.
   - Ось тут триста пiвмiсяцiв. Це завдаток. Отримаєш ще сiмсот, коли виконаєш завдання. Iде?
   Тисяча пiвмiсяцiв? Я не повiрив своїм вухам. Мабуть, має серйознi проблеми, раз вона готова викласти таку суму. Цi грошi можуть здорово нас врятувати. Та ще й залишиться.
   - Триста пiвмiсяцiв - це велика сума. А ти не боїшся, що я просто вiзьму цi грошi i ти мене бiльше не побачиш?
   - Нi. На мою думку, ти не схожий на дурня, щоб зробити таке, i розчарувати нас, чи не так? Чи я помиляюся? - Вона пильно глянула менi в очi. Близнюки бридко посмiхнулися, нiби кажучи: "Ну спробуй, тiльки дивись потiм не пошкодуй про це".
   Ось виродки.
   - Нi звичайно. Ти маєш рацiю - я не дурень. - Принаймнi, пiсля випадкiв з Бiлою Баштою та кiльцем Мюррида я став набагато мудрiшим. - Я просто запитав...
   - От i добре. Ну що? Ти згоден взятися за це завдання?
   Ну ось, Дiку, а вважаєш себе мудрим, знову ж таки лiзеш на меч, не знаючи, наскiльки вiн гострий. Але з iншого боку - тисяча пiвмiсяцiв може вирiшити всi нашi проблеми i з Мадлуфом, i з "Ножами". Мабуть, варто ризикнути.
   - Домовилися. Значить завтра опiвднi, чекайте. - Я засунув мiшечок у кишеню i тiльки тут згадав про захований кинджал.
   - Чекатиму, Дiк. Буду... - Джайна знову обдарувала мене своєю променистою усмiшкою, потiм пiднялася i, не озираючись, попрямувала до входу. Близнюки пiшли за нею. Дверi за ними зачинилися, а я ще довго дивився їм услiд, розчарований, що моя недавня спiврозмовниця так швидко йде. Менi здавалося, що я знав її все життя, хоч ми з нею ледве знайомi. Швидше б настав цей завтрашнiй полудень...
   - Гей, Дiку, з тобою все гаразд? - голос з хлопця зi шрамом вивiв мене iз задуму.
   - Так, Шраме, все добре, - я пересiв до своїх сусiдiв. - Просто задумався про майбутню справу. Якщо все вийде, ми матимемо тисячу монет.
   Шрам свиснув.
   - Навiть так? Мабуть, Мiрса не даремно їсть свiй хлiб. Таких клiєнтiв вiдкопав.
   - Взагалi, якщо ти забув, вони самi на нього вийшли.
   Друг дитинства Шрама - Крихiтка Мiрса був кимось на зразок нашого таємного iнформатора та навiдника. Вiн тримав невеликий шинок у Кварталi халiгiв, i знаходився в курсi майже всiх подiй, що вiдбуваються у мiстi. Саме вiд нього ми й дiзналися про когось, хто шукає нашу зграю.
   - Ну, що скажете про наших нових клiєнтiв? Змiйка? - я глянув на ельфiйку.
   - Дiвча маг. Це, безперечно. I дуже сильний. Я навiть думаю, що у всьому Аль-Рамiшi не багато хто з нею зможе зрiвнятися. Звичайно, вона намагається екрануватися, але таку мiць не так просто приховати. Особливо вiд природної магiї ельфiв, - вона посмiхнулася. - До речi, ти, мабуть, так i не зрозумiв, що тебе похмурили?
   - Не може бути.
   - Може, може. Скажи менi, ти пам'ятаєш, у що вона була одягнена?
   Я задумався. А справдi, у що вона була одягнена, крiм блакитного плаща? Мабуть, на моєму обличчi з'явилося подив, оскiльки Змiйка продовжила.
   - От бачиш. Ти дивився тiльки на її "прекрасне" обличчя. Це чари спокуси. Оскiльки за час розмови вона магiю не застосовувала, вже я помiтила б це, то припускаю, що тут використовувалися пасивнi чари. Ну, якщо вона жiнка то, швидше за все, справа в її духах. Принаймнi, я вчинила б саме так. Що ж до близнюкiв, то вони звичайнi воїни. Чи не маги.
   - Ну, звичайними воїнами я їх не називав би, - це вже висловився Шрам - Хлопцi професiонали. До того ж обидва - майстри клинкiв, бачила стрiчки на ефесах? А як трималися. Нi, люба. Цi хлопцi знають свою справу. Щодо чарiвницi нiчого особливого сказати не можу - жiнка, як жiнка. Щоправда, гарна, зараза. Але менi здається, вони нас розкусили.
   - Те, що я маг, дiвчисько зрозумiло вiдразу. Це точно. Але ось, що ми заразом...
   - Вони це зрозумiли, Змiйко. Вона менi сама про це сказала.
   - Ну, то що вони взагалi хотiли? - Запитав Шрам.
   Я розповiв.
   - Цiкаво. Навiщо такому сильному магу знадобилася допомога звичайних злодiїв? - здивувалася Змiйка.
   - Завтра i дiзнаємось. Головне нам добре заплатили. I це лише аванс. А грошi нам зараз ой як потрiбнi, - Шрам з докором глянув на мене.
   Я скривився. Ну, кому, скажiть, подобатися, коли йому нагадують, як вiн простоволосився, тим бiльше те, що вiн сподiвається якнайшвидше забути.
   - Та гаразд, Шраме, з ким не буває. Нехай краще Змiйка, розповiсть нам про цi чари спокуси докладнiше. Чи можна якось вiд них захиститися.
   - Зазвичай такi чари використовуються, коли потрiбно, справити на когось враження, привернути його до себе або ж розговорити. Самi собою чари нешкiдливi, без побiчних ефектiв. Ельфи, орки, гноми та деякi iншi раси iмуннi до них, але ви люди легко пiддаєтеся їхньому впливу. Щоб захиститися вiд них потрiбно мати сильну волю або перебувати пiд дiєю захисних чар. У мене десь є амулети, якщо хочете, я накладу на них такi чари.
   - Було б чудово, а то я мало не проговорився про нас.
   Змiйка встала i попрямувала до сходiв, що вели на другий поверх, де ми винаймали кiмнати.
   - Шрам, а як насправдi була одягнена Джайна?
   - Дiку, я теж не пам'ятаю...
   Ми подивилися один на одного i розреготалися.
   - Гей, хлопцi, я бачив, чи у вас з'явилися грошi?
   Ми обернулися на голос. За нашими спинами стояв Мадлуф. У товстуна нюх на дзвiнку монету.
   - Так, Мадлуфе, ти не помилився. Скiльки ми тобi заборгували?
   - Подивимося, - шинкар закотив очi, i щось забубнив собi пiд нiс, вдавши, що вважає. Але я, то знав, що вiн i без цього пам'ятає, хто i скiльки йому винен. - Отже, за кiмнати ви заплатили на мiсяць уперед - вiн ще не закiнчився. Тi грошi, якi ви менi видали на вино та їжу, ви вже проїли. Так що, оскiльки ви мої постояльцi i ще не раз мене не пiдводили, я вiдкрив вам кредит. Таким чином, на даний момент ваш борг - шiсть пiвмiсяцiв.
   Я дiстав мiшок i вийняв iз нього шiсть монет. Потiм ще п'ятдесят. Ми волiли поки що є грошi заздалегiдь заплатити за всi нашi майбутнi витрати.
   - Ось твої шiсть пiвмiсяцiв. Тут ще сорок. Тридцять за кiмнати наступного мiсяця. I десять на їжу. Усе? Врахуй ми, завжди тримаємо слово, так що наступного разу, коли ми знову опинимося без грошей, ти знову вiдкриєш нам кредит, домовилися?
   - Про що мова, звичайно, Павук. - Мадлуф жадiбно згрiб монети в передню кишеню фартуха i, перевалюючись, наче ведмiдь, попрямував до стiйки.
   - Та й ще, Мадлуфе, принеси нам три пляшки найкращого вина з твоїх запасiв, - крикнув йому слiдом Шрам. - I ще щось пожерти. Та швидше, у нас сьогоднi свято.
  
   * * *
  
   На той час, коли Мадлуф принiс замовлення, спустилася Змiйка. Загалом, при народженнi її назвали по-iншому, але її ельфiйське iм'я для нас здавалося надто довгим. А оскiльки вона завжди одягалася в зелене, ми називали її просто Змiйкою. Втiм, вона не заперечувала. Незважаючи на свiй юний вигляд, вона була як мiнiмум на сотню рокiв старша за нас зi Шрамом разом узятих, i в нашому злодiйському трiо їй вiдводилася роль магiчного прикриття та фахiвця з чаклунських пасток. Шрам виступав у ролi шпигуна та фахiвця зi звичайних пасток. А ваш покiрний слуга, тобто я - зломщик i мозок команди.
   - Все готове, вiзьмiть. - Змiйка простягла нам два амулети. - Повiсьте їх собi на шию. Вони захистять вас майже вiд усiх негативних чарiв, що дiють на розум.
   Я покрутив свiй амулет у руках. Нiчого особливого. Звичайна дерев'яна монета на мотузцi. На однiй її сторонi вирiзано стилiзоване зображення полум'я, на iншiй - якась руна. Ну та гаразд, якщо Змiйка каже, що це захистить нас, значить так воно i є. Я повiсив амулет на шию, до вже наявної парочки iнших амулетiв.
   - А чому ти сказала "майже вiд усiх чарiв"? Амулети можуть не спрацювати? - Шрам випередив мене з цим питанням лише на кiлька секунд.
   - Вони спрацюють, але не проти всiх чар. Проти сильних пасивних заклинань, амулети марнi. Але ви не хвилюйтеся, на свiтi мало магiв, якi можуть використати такi чари. Їхнє створення занадто трудомiстке.
   - А вiд магiї Морзуса вони нас захистять?
   Змiйка опустилася.
   Зрозумiло.
   - Ну, що ж тодi за успiх нашої нової справи? - Шрам пiдняв кухоль.
   Я вже зiбрався пiдтримати його тост, але тут мiй погляд впав на вхiднi дверi, що вiдчинилися, i святковий настрiй як мечем смiливо. У трактир упало близько пiвдюжини "Ножiв". Даремно я їх сьогоднi згадував. "Ножi" вважалися однiєю з найкрутiших банд у Дiрi. Чисельнiсть її членiв сягала двох сотень людей. Вони контролювали майже всю пiвнiчну частину нетрiв, у тому числi i "Сталеву троянду".
   - Гей, Павуку, - закричав довговязий дитинка, що йшов першим, з щурячою мордою, - приймай гостей!
   Iншi розреготалися. Бандити попрямували до нашого столика. Усi семеро були людьми. Ми встали. Я оглянув зал. Череп насупився, але нiчого не зробив. Троє завсiдникiв, почувши недобре, бочком-бочком потяглися до виходу. Матроси припинили веселитися та вивчали увiйшли. Я подумки зазначив, що якщо дiйде до бiйки, вони можуть стати нашими союзниками. Втiм, бiйки ми не хотiли. Тiльки дурень пов'язується з супротивником, який свiдомо сильнiший. Наче прочитавши мої думки висловилася Змiйка.
   - Увага. Хлопець у чорному - маг, - прошепотiла вона. - Сильнiше за мене.
   Хаос! Я глянув на це. Смаглявий, невисокий, закутаний у чорний плащ i абсолютно лисий вiн намагався триматися позаду iнших, мабуть, сподiваючись, що вони його прикриють, коли вiн чаклуватиме. Я переглянувся зi Шрамом. Вiн розумiючи кивнув - якщо почнеться бiй, його треба прибирати першим.
   Щуряча морда зупинилася передi мною, iншi вишикувалися за ним пiвколом. Всi вони з нiг до голови виявилися обвiшанi зброєю, багато хто з них тримав у руках оголенi клинки i хитромудро скалiлися. Дехто дивився хтивим поглядом на Змiйку, але за чотири мiсяцi, що ми вже тут, ельфiйка навчилася майстерно iгнорувати такi погляди. А тi ж, хто намагався з цiєю холоднокровною красунею побавитись, згодом сильно шкодували про це. На вiдмiну бiльшостi жiнок Дiри, Змiйка могла за себе постояти.
   - Отже, Павуку, значить, ти знюхався з султановими агентами. Даремно.
   Я вiдчув, що десь усерединi мене зароджується страх.
   - Про що ти, Краску. Якi ще агенти? - я спробував надати своєму голосу безтурботностi. Фарк був одним iз дрiбних ватажкiв "нiжiв" i займався iнтересами банди в цiй частинi нетрiв. - Це ж чутки, розбещенi бiднотою, щоб налякати вас. Хiба нi?
   - Не тримай мене за iдiота! - загорлав бандит. - Ти тiльки що з ними розмовляв.
   У мене камiнь iз душi впав. Вiн прийняв Джайну та її братiв за агентiв Сигiзмунда. Мабуть, солдатська форма останнiх ввела його в оману. Це погано, менi не хотiлося втрачати таких багатих клiєнтiв.
   - Фарку, повiр менi вони не агенти. Вони просто звичайнi мандрiвники, що проїжджають, через наше чудове мiсто. Їм просто потрiбнi послуги доброго злодiя. I все. Не варто витрачати на них ваш дорогоцiнний час.
   Ватажок почервонiв, блискавично вийняв нiж i приставив вiстря до мого горла. Все сталося настiльки швидко, що я навiть не встиг злякатися. Шрам потягся, було за мечем, але двоє головорiзiв направили на нього свої клинки i вiн примирливо пiдняв руки. Змiйка навiть не сiпнулася. Я захопився її холоднокровнiстю. Про себе такого я сказати не мiг, хоч i знав, що Краск мене не вб'є. Принаймнi поки що не стягне з мене "борг".
   - Не вказуй нам, що нам слiд робити, - прошипiв вiн. - Мої хлопцi скоро притягнуть їх сюди, i ми з'ясуємо. Потурбуйся краще про себе. Ти знайшов грошi? Завтра - останнiй термiн.
   Перш нiж я встиг щось вiдповiсти, Краск знову загорлав.
   - Мадлуфе, де тебе, демони носять! Тягни сюди свою товсту дупу.
   Мадлуф, який весь цей час, ховався за стiйкою, намагаючись не привертати до своєї персони зайвої уваги, з усiх нiг кинувся до щуромордого, намагаючись спокутувати свою провину.
   Десь на вулицi гримнуло. Лисий маг насупився. Змiйка почала озиратися. Зовнi щось дiялося, але з-за ножа бiля горла менi, зрозумiло, було не до цього.
   - Що завгодно, пане Краску?
   - Сiм пляшок твого найкращого вина та плату.
   - Але ж тiльки середина тижня...
   - Чого? Повтори, що ти щойно сказав?
   - Зараз, пане Краску.
   Мадлуф рвонув на кухню, а бандюган знову звернувся до мене.
   - Не чую, ти знайшов грошi?
   - Так, - я проковтнув i покосився на Змiйку. Вона ледь помiтно схвально кивнула. - Вони вгорi в номерi. Якщо ти прибереш ножа, я схожу i принесу їх.
   Звичайно, я йому брехав. Грошi були у мене з собою, дякую Джайне. Але ж не дiставати їх перед усiєю бандою. Тож чого доброго можна i без них залишитися.
   - Давай дуй. I поживiше, - вiн прибрав нiж, i я з полегшенням зiтхнув. Фарб глянув на одного з бандитiв. - Рудий, сходи з ним.
   Хаос! Цього ще не вистачало...
   Супроводжуючи по п'ятах одним з головорiзiв, я встиг зробити всього кiлька крокiв до сходiв, як раптом, вхiднi дверi в черговий раз за вечiр вiдчинилися. На порозi з'явилася людина, що трималася за живiт. Похитуючись, вiн зробив кiлька крокiв, вступив у коло свiтла i я побачив, що це один iз "Ножiв".
   - Вони прикiнчили хлопцiв та Крюка. Баба - чаклунка... - прохрипiв той, хто прийшов i мертво звалився на пiдлогу, заливаючи все кров'ю з розпоротого живота.
   На кiлька хвилин всi зацiпенiли, а потiм "Ножи" кинулися до виходу, навiть той рудий, що супроводжував мене. Лисий маг на ходу створив якесь заклинання, i його оточила жовта двометрова сфера, що потрiскувала i свiтиться. Мене обдало холодом. Ми перезирнулися i кинулися слiдом - схоже, бандити напали на Джайну та близнюкiв, але видобуток виявився їм не по зубах. Всiм натовпом ми вивалилися в нiч.
   Я озирнувся. Десь вдалинi, вище вулицею, сяяло, в повiтрi пахло грозою, i лунав дзвiн мечiв. Бандити не змовляючись, одразу кинулися туди. Ми трохи вiдстали. Вiд сфери, що оточувала мага, лилося свiтло, що освiтлювало дорогу, i незабаром на наш погляд постали першi трупи. Усi вони належали "Ножам". Деякi з тiл виявилися обпаленими, але бiльшiсть зарубанi. Вулиця була слизька вiд кровi. Фарб щось прокричав своїм бiйцям.
   - Тримайтеся вiд їхнього мага подалi, - на бiгу вигукнула Змiйка.
   - Чому?
   - Тому що вiн дурень! Зi своєю захисною сферою, вночi вiн є чудовою мiшенню!
   Дзвiн мечiв став гучнiшим, а запах грози сильнiшим. Ми завернули за рiг, i у свiтлi сфери я побачив близнюкiв. Стоячи плiч-о-плiч, вони билися з шiстьма бандитами. За їх спиною ховалася Джайна, тримаючи в руцi палицю, (адже ранiше у неї його не було !!!) верхня частина якого свiтилася блакитним свiтлом. По всiй вулицi лежали трупи. "Так, схоже, цiєї ночi "Ножi" втратили багато своїх людей". Ми пригальмували. Фарб зi своєю бригадою рвонув уперед.
   Трiйця помiтила наближення бандитiв. Джайна щось викрикнула, i в ту ж мить у лисого мага, звiдкись зверху, вдарила блакитна слiпуча блискавка. Пролунав вибух, що розкидав головорiзiв. Щойно сфера луснула, вулиця поринула у темряву. Єдиним джерелом свiтла залишився кристал палицi, що свiтився, але його слабкого сяйва ледь вистачало, щоб висвiтлити ворогiв.
   - Ну що я казала.
   - Молодець!
   - А дiвчисько справдi сильне. Не так просто скрушити подiбну сферу ударом блискавки...
   - Дiку, що робитимемо. Допоможемо? - Запитав Шрам.
   Вiд шiстки, що б'ється з близнюками, лишилося вже троє. Однак iз землi пiднiмалися добряче пошарпанi вцiлiлi головорiзи Фарба. Усього двоє. Обожене тiло самого Фарба валялося за два кроки вiд нас. I я виявився цьому дуже радий. Близнюки легко розберуться iз недобитками.
   - Думаю, вони i без нас впораються, - промимрив я, дивлячись, як черговий бандит повiльно осiдає з розпоротим черевом. Наскiльки я мiг помiтити, на братах-охоронцях не було й подряпини, хоча вулиця виявилася усiяна тiлами бiйцiв "Ножiв"
   Але тут, хитаючи, на ноги пiднявся лисий маг, його одяг димився. Все ж таки сфера його захистила. Вiн випростав лiву руку i щось прокричав. З його розчепiрених пальцiв ударили червонi блискавки, що кинулися до тих, хто бився. Джайна щось зробила, i на їхньому шляху виникла отруйно-зелена енергетична стiна. Яскравий спалах, i блискавки зникли. Разом iз стiною.
   Вилаявшись, маг почав озиратися. Його погляд зупинився на нас, обличчя спотворилося злiстю. Лисий скинув руки вгору, мiж його долонь засвiтився потiк червоного полум'я. Вiн ставав дедалi бiльше. Хаос!
   - Тiкаємо! - прокричала Змiйка.
   Ми рвонули геть з усiх нiг. Я зрозумiв, що енергетичну стiну створила Змiйка, тим самим прикривши Джайну. Оскiльки лисий знаходився за межами кола свiтла, трiйця його не бачила, i у нього був чудовий шанс покiнчити з нею. Але Змiйка зiрвала його плани, i тепер Нiж хотiв нам помститися.
   Я бiг, чудово розумiючи, що вiд чарiвного вогню нам не втекти. I тут у чаклуна вдарила ще одна блискавка, i тiло мага вибухнуло. Ошметки розкидало по всiй вулицi. Видавши своє мiсце невдалим замахом, i вiдволiкшись на нас, вiн став гарною мiшенню для Джайни. Чим та й не забула скористатися. Ми зупинилися. Позаду шум бою затихав, близнюки прикiнчували останнiх уцiлiлих бандитiв, але знизу вулицею в наш бiк рухалися вогнi смолоскипiв. - До "Нiж" поспiшало пiдкрiплення.
   - Як у них все схоплено, та хлопцi? - Я не мiг не захопитись стратегiчним задумом бандитiв. - Варто десь чомусь пiти не так i туди миттєво стягуються основнi сили.
   - Тому вони й вважаються найнебезпечнiшою бандою у Дiрi.
   - А ми це виправимо, Шраме. Ану, хлопцi, вiдiйдiть.
   - Що ти хочеш зробити, Змiйко?
   - Влаштую їм пару сюрпризiв. Годi, досить ми вiд них натерпiлися. Настав час. Закрийте мене, щоб вони не помiтили вiдблиску.
   Змiйка схилилася над дорогою i приступила до чаклунства, з-пiд її долонь пробивалися отруйно-зеленi сполохи. Мене кинуло в тремтiння. Я вже бачив таке ранiше - вона встановлювала магiчнi пастки. Зазвичай ми використовували їх, щоб позбутися погонi. Я подивився вниз вулицею. Вогнi наближалися, вже чувся тупiт людей i команднi вигуки.
   - Поспiшай, вони вже близько.
   - Готово. Iдемо звiдси швидше. Скоро тут стане спекотно.
   Бо ми не знаємо її кислотних пасток. Ми рвонули в бiчний провулок, сподiваючись, що вiн не виявиться безвихiдним. У ньому страшно смердiло. Кiлька разiв я мало не послизнувся - у Дiрi в порядку речей викидати смiття прямо на вулицi мiста. Втiм, на мою думку, такi порядки у всiх мiстах. Навiть у столицi.
   - Ховайтеся! - прошепотiла Змiйка.
   Щойно ми встигли сховатись за купою якихось уламкiв, як позаду пролунав гуркiт, i небо осяяло зеленим свiтлом. Почулися несамовитi крики вмираючих людей. Змiйка злiсно посмiхнулася. Як тiльки провулок знову занурився у темряву, ми покинули своє укриття.
   - Усi, пiшли звiдси!
   До таверни ми дiсталися без пригод. Мадлуф i Череп чекали на нас. Матроси знову розпочали гулянку. Труп кудись потягли.
   - Фарб тебе бiльше не потурбує, Мадлуфе! Вiн тепер уже нiкого не потурбує... - товстун здивовано витрiщився на мене. - Його закiнчили!
   Я взяв з рук оторопiлого шинкаря пляшку i попрямував до сходiв. Змiйка та Шрам пiшли слiдом, прихопивши i собi по пляшцi зi столу, приготовленого для Фарка та його людей. Ми дiйшли до своїх кiмнат.
   - Хлопцiв, думаю, нам настав час звалювати з Дiри. Магам "Ножiв" не складе труднощiв з'ясувати нашу участь у сьогоднiшнiй заварушцi.
   - Не турбуйся. Чомусь менi здається, що тепер їм буде не до нас. Але ти, Шрам, все одно маєш рацiю. Дiку, треба йти. I йти цiєї ночi.
   - Та я знаю. Я знаю. Отже, зараз збирайте свої речi, але вниз не спускайтеся - Мадлуф нiчого не повинен знати про наш вiдхiд. - Приходьте до мене - розробимо план вiдходу...
  
  
   Роздiл другий
   Замовлення
  
   Сонце стояло високо. Повз нас промарширував черговий загiн мiської варти. Попереду йшли два чаклуни одягненi в стандартнi чорно-синi мантiї магiв Стражi - до ворiт у Дiру пiдходило пiдкрiплення. Наслiдки минулої ночi не могли не позначитися на центрi мiста. По всьому Аль-Рамiшу було оголошено, що вдосвiта, в районi Дiри Демона спалахнув бунт, що триває досi. Стурбованi халiги направили до ворiт озброєнi загони Стражi та своїх дружинникiв, щоб запобiгти проникненню бунтiвникiв у центр мiста.
   Мало хто знав справжню причину хвилювань. Великi втрати, якi зазнали "Ножи", сильно їх послабили, i решта банди вирiшили скористатися цим, щоб розширити свої територiї за рахунок менш вдалих i слабших колег. Вузькi вулицi нетрi захлинулися кров'ю. Кожна з банд намагалася урвати собi шматок пожирнiше. Найбiльш дрiбнi зграї об'єднувалися один з одним, щоб протистояти бiльшим органiзацiям.
   Дочекавшись, щоб останнiй воїн зник за поворотом, ми продовжили свiй шлях. Наскiльки я знав, готель "Меч i квiтка" знаходився в центральному районi, за два квартали на захiд вiд брами, що ведуть у Дiру.
   Аль-Рамiш складався з п'яти районiв: Дiри Демона, Кварталу купцiв, Золотих садiв, Кривої вулицi та власне Кварталу халiгiв, що з'єднує їх мiж собою. Райони разюче вiдрiзнялися один вiд одного. Якщо в Дiрi на вулицях панували бруд i злиднi, то в Кварталi халiгiв достаток та добробут. Опинившись тут, навiть не вiрилося, що всього за кiлька кварталiв на пiвнiч, люди насилу наскребають навiть жалюгiднi грошi.
   Наша трiйця покинула Дiру Демона минулої ночi. План вiдходу виявився досить простий. Шрам без нiчого першим покинув трактир. Потiм ми через вiкно спустили йому нашi речi i вийшли самi. Думаю, Мадлуф так i не зрозумiв, що ми з'їхали, адже ми залишали йому майже пiвсотнi пiвмiсяцiв. Жаль, звичайно, розлучатися з такою сумою, але сподiваюся, це введе в оману наших майбутнiх можливих переслiдувачiв. Нехай вважають, що ми ще повернемося сюди.
   Шрам, що народився в цьому мiстi, знав майже всi потаємнi ходи, i ми проникли в Квартал халiгiв не через ворота, а через ретельно замаскований пiдкоп пiд стiною, що вiддiляла основний район мiста вiд нетрiв, тим самим, уникнувши непотрiбної уваги охорони ворiт. Ми часто ним користувалися, коли виходили на справу. Залишок ночi i велику частину ранку провели на покинутому складi, трясаючи деякi справи, i ближче до полудня, покинули його.
   Раптом пролунав гуркiт грому. Я глянув на небо - жодної хмари.
   - Хтось iз наших старих "друзiв" використав потужну магiю, - прокоментувала Змiйка, помiтивши мiй погляд.
   У Дiрi кожна поважна зграя намагалася обзавестися своїм власним чаклуном. Бiльшi банди мали навiть кiлькох. Хоча бiльшiсть чаклунiв були не дуже сильними, але серед них траплялися i досить могутнi чарiвники. I це викликало занепокоєння у мiсцевих халiгiв.
   - Так, тим, хто залишився в нетрях, не позаздриш... Добре, що ми вчасно звалили.
   - Сподiваюся, магам Стражi вдасться впоратися з чаклунами з Дiри.
   - Звiсно, Змiйко. А якщо вони не зможуть, то в справу втрутиться маги гiльдiї та маги-приватники, а може навiть жерцi. Таке вже неодноразово було. Я знаю. Я тут вирiс.
   - До речi, про магiв, - перебив я Шрама. - Змiйка, якщо Джайна така могутня, як ти говориш, може вона зможе зняти закляття Морзуса?
   - Можливо .... Iнша справа - чи захоче вона це зробити?
   - А чому б i нi?
   - А чому ти вважаєш, що так? Сам подумай. Постав себе на її мiсце. Уяви, що ти маг i до тебе звертається незнайомець iз проханням зняти закляття, накладене на нього неймовiрно сильним чаклуном. Чи взявся ти за це, ризикуючи нажити собi непримиренного ворога в особi того чаклуна, який наклав закляття?
   - Ну... це буде залежати вiд самого незнайомця. Якщо вiн буде менi до душi, я взявся б зняти закляття. I будь, що буде.
   - Знаєш, Дiку, - вона прикусила губу, - не все ж люди такi альтруїсти як ти.
   - Я не альтруїст. Просто я не можу вiдмовити у допомозi людинi.
   - Зауважте, i все це каже злодiй...
   - Та годi вам хлопцi сперечатися, - втрутився Шрам. - Ось прийдемо до цiєї самої Джайни i дiзнаємося, чи захоче вона зняти закляття чи нi. А поки що краще, подумайте, що нам робити далi? Що, якщо все це виявиться пасткою?
   - Пасткою? Чиєю пасткою?
   - Ну... Мало кому ми перейшли дорогу... Наприклад, Iнквiзицiї... Ми ж викрали їх Святе Жезло.
   - Iнквiзицiї? Та кинь приятель - Джайна не схожа на хлопцiв з Iнквiзицiї. Крiм того, Морзус сказав, що вiн утряс усi нашi розбiжностi зi святими братами.
   - З якого часу ти вiриш тому, що говорить Морзус?
   - Але ж Братство нас не шукає. До того ж архiмаг сказав, що вiн, врештi-решт, назад повернув їм цей проклятий Жезл.
   - Це вiрно, але навiть якщо це i так, то це нiчого не змiнює. У нас i без Братства ворогiв вистачає. Хтось iз них цiлком мiг влаштувати пастку. Я зараз все обмозгував i подумав: "А чи нам треба взагалi все це?". "Ножам" тепер не до нас. Свої справи ми тут уже майже завершили. Тож чи варто нам взагалi братися за цю нову справу? Може краще покинути мiсто. Поки не пiзно.
   - Ну, i що ти пропонуєш? Вiдмовитися вiд можливостi заробити тисячу пiвмiсяцiв та змитися? Ми вже взяли завдаток i навiть встигли частину його витратити. Крiм того, мене не спокушає iдея, що на мене точитиме зуби ще один маг. Менi Морзуса з його "Спокутою" цiлком вистачає...
   - Нi, зрозумiло. Просто я хочу, щоб ми розглянули такий варiант подiй. У мене погане передчуття щодо всього цього...
   - Розслабся, братик. Все буде добре. Я вiрю Джайнi. До того ж, якби вона хотiла розiбратися з нами, то минулої ночi в Дiрi мала таку можливiсть. Нi, думаю, вона справдi потребує послуг нашої команди.
   - Шрам, Дiк правий. Тут все чисто - вони звичайнi клiєнти.
   - Ось ось. Бачиш, навiть Змiйка зi мною згодна. Тут немає каверзи. Ми просто вкрадемо те, що їй потрiбне, отримаємо грошi i все. А може, навiть вона знiме з нас закляття архiмагу, i ми будемо вiльнi як птахи. До речi, ми вже прийшли.
   Наївнi дурнi. Тепер, коли я пишу цi рядки i оглядаюся назад, я бачу, як же ми всi тодi помилялися. Якби ми тодi знали, у що вплутуємося, що вiдбудеться найближчими трьома днями, i якими будуть наслiдки.... Якби ми прислухалися до думки Шрама.... Скiльки життiв було б врятовано.... Так, але з iншого боку, скiльки їх було б i втрачено .... Втiм, тодi менi було не до цього - менi хотiлося знову побачити Джайну. I я не дослухався слiв мого друга. Хоча, варто...
   Нi, я не каюсь у своїх дiях. I вважаю, що тодi ми зробили правильно. Ось тiльки менi все також досi сняться спотворенi борошном i болем знайомi обличчя, i я прокидаюся в холодному потi.
  
   * * *
  
   Готель "Меч i квiтка" був нiчим не примiтним звичайним недорогим триповерховим готелем, яких повно у великих мiстах будь-якого з п'яти султанств Пiвденного Султанату. Я не розумiв, чому Джайна, яка має такi грошi, зупинилася в нiй. Може з метою економiї, а може, щоб не привертати до своєї особи зайвої уваги. Не виключено, що i для того, i для iншого вiдразу. Втiм, це не було такою вже важливою проблемою, i я вiдклав її рiшення на потiм, крiм того, на нас уже чекали.
   Бiля входу в готель, лiниво притулившись до стiни, стояв один iз близнюкiв все в тiй же армiйськiй формi - хлопцi важко засвоюють уроки життя - з мечем за спиною та погравав ножем у правiй руцi. Хаос, що вiн з ним тiльки не витворяв: i крутив мiж пальцями, i крутив його на долонi, i навiть пропускав пiд долонею, не дозволяючи тому впасти. I все це однiєю рукою. У дитинствi я подорожував з бродячим цирком i бачив багато трюкiв з використанням ножiв та кинджалiв, i навiть вивчив багато з них. Що не говори, але з ножами i стилетами я поводився навiть краще нiж з мечем - давались взнаки особливостi мого специфiчного ремесла. Але те, що витворяв цей близнюк, менi явно не пiд силу. I якби я не бачив це на власнi очi, я б нiколи в життi не повiрив, що таке взагалi можливе. Я крадькома глянув на своїх супутникiв, вони теж виявилися зачарованi видовищем.
   - Випендреж! - одними губами промовив я. Шрам кивнув.
   Однак якщо охоронець Джайни хотiв цим справити на нас враження, то вiн свого досяг.
   Помiтивши нас, близнюк припинив своє заняття, нiж кудись зник, нiби розчинився у повiтрi. Вiн уважно вивчав нас, поки ми наближалися, потiм похмуро глянув на сонце.
   Тепер, у свiтлi дня, я помiтив, що його шкiра трохи бiлiша, нiж у будь-якого iншого мешканця Пiвденного султанату.
   "Цiкаво".
   - Ви запiзнилися. Зустрiч була призначена опiвднi.
   - Так? Ви цiєї ночi таку бучу пiдняли в нетрях, що просто щастя, що нам удалося взагалi дiстатися сюди.
   Посмiхнувшись, вiн ще кiлька хвилин вивчав нас, особливо Змiйку, немов прикидаючи, чим вона може бути небезпечна, потiм кивнув сам собi.
   - Проходьте, вона чекає на вас.
   Вiн усунувся, пропускаючи нас, i ми ввiйшли всередину. Близнюк рушив слiдом, попередньо окинувши вулицю в обидва боки гострим поглядом. В iм'я Хаоса, чого вони бояться?
   Внутрiшнiй зал готелю майже нiчим не вiдрiзнявся вiд мадлуфiвської "Сталевої троянди". Хiба що розмiром бiльше, та й наявнiстю камiна бiля дальньої стiни, навпроти входу. Зал був заповнений вiдвiдувачами на половину, i скрiзь обговорювалося, що вiдбувається в Дiрi. Всi були настiльки захопленi цiєю темою, що мало хто з них звернув на нас свою увагу. Що ж це нам тiльки на руку.
   Я оглянув хол, прикидаючи де знаходиться запасний вихiд. Напевно, доведеться проходити через кухню, що знаходиться за стiйкою.
   - На другий поверх, - кивнув головою охоронець у бiк сходiв лiворуч. - Восьма.
   Кiмната номер вiсiм опинилася наприкiнцi темного, слабоосвiтленого коридору. Похрипають пiд ногами пiдлоговi дошки, видавали наше наближення. Змiйка, що йшла поруч зi мною, зробила один iз умовних жестiв. - Зрозумiло. Кiмната пiд магiчним захистом. Я кивнув, давши зрозумiти, що помiтив її сигнал. Ми зупинилися перед дверима.
   - Заходьте.
   Вiдчинивши дверi, близнюк знову пропустив нас уперед, i ми опинилися в невеликiй, але затишно обставленiй i свiтлiй кiмнатi. У єдиного стрiлчастого вiкна стояла та, на зустрiчi з якою я чекав весь ранок. Одягнена в небесно-блакитну сукню iз золотими вставками, у потоцi струменого сонячного свiтла вона здавалася прекрасною нiмфою з легенд, якi розповiдали мандрiвнi актори на базарних площах.
   - Змiйка, - прошепотiв я, - твiй амулет не дiє. Вона менi як i ранiше здається по ельфiйськи красивою i привабливою.
   Змiйка скинула одну брову:
   - Це не чари, Дiку. По-моєму, ти закохався.
   Кохання з першого погляду? Маячня. Не вiрю я в цю дурницю...
   Тим часом близнюк, що йшов ззаду, увiйшов до кiмнати i, зачинивши дверi, засунув засув. Ми переглянулись.
   - Значить, я не помилилася, цi двоє справдi виявилися твоїми товаришами. - Джайна посмiхнулася, i рушила до нас на зустрiч. Стоячи з нею поруч я зрозумiв, що вона нижче за мене на цiлу голову. - Не хвилюйтеся тут ми у безпецi. Кiмната магiчно захищена вiд вторгнення та прослуховування. Прошу вас сiдайте. Думаю, розмова буде довгою. - Вона вказала на три стiльцi, що стоять бiля маленького квадратного столика перед нею. На столi стояв глечик з вином i кiлька кухлiв. - Можете випити вина, якщо хочете...
   - А хто хвилюється? Схоже, це у вас проблеми, - подав голос Шрам, сiвши на стiлець, я наслiдував його приклад. Змiйка вважала за краще залишитися на ногах. Ельфи, вони всюди ельфи. - Невже все таке серйозне, що знадобилася така конспiрацiя?
   - Для нас - так, для вас немає, - це вже висловився другий близнюк, який сидiв на лiжку бiля лiвої стiни i полiрував пряжку ременя. Поруч iз ним, на вiдстанi витягнутої руки, лежав оголений меч.
   - Дiку, ти нам не уявиш своїх супутникiв? - попросила Джайна, з цiкавiстю глянувши на Змiйку.
   - Це - Шрам. Це - Змiйка. - Хлопцi похмуро кивнули.
   - Дуже приємно. Я Джайн. Джайна де Кiлморан. Це мої брати Дункан та Рiчард. Втiм, ви це, напевно, вже знаєте... Насамперед, дозвольте вам подякувати за ваше вчасне втручання. Я не очiкувала, що цей маг виявиться настiльки майстерним, щоб протистояти блискавцi четвертого рiвня. Ну що ж, на помилках навчаються.
   - Скажiть спасибi їй, це вона постаралася, - я кивнув у бiк Змiйки.
   - Справдi гарне блокування. Магiя природи? - звернулася Джайна до Змiйки.
   - Так, а що?
   - Та нiчого... Вражаюче, та й ця пастка твоя, як мiнiмум десяти нападникiв поклала точно, - вона посмiхнулася.
   - Дванадцять, - поправила її Змiйка. - I трьох поранила.
   Джайна схвально кивнула.
   - А ти хто за походженням? Напiвельф? - Раптом запитала вона.
   - З чого ти це взяла? Я чистокровна elaine luned, - обурилася наша супутниця. Змiйка пишалася чистою ельфiйською кров'ю i з презирством ставилася до напiвкровок. Що, втiм, не заважало їй час вiд часу крутити романи з представниками iнших рас.
   - Вибач. Не хотiла тебе образити. Просто я нiколи не зустрiчала темношкiрих ельфiв, тiльки читала про вашу расу. Там, звiдки ми родом всi ельфи златовласi та свiтлошкiрi. - Джайна насупилась - "Elaine luned" хм.... Якщо не помиляюся, на Старшiй промовi це означає "ельф ночi". А у нас ельфи називають себе "ard Elaine" - "верховнi ельфи" або навiть "вищi ельфи". Цiкаво...
   - Так. Я чула про них вiд старiйшин. Кiлька столiть тому назад з'явилися деякi ard Elaine та у цих краях. - Змiйка зморщила носик - Вищi, тобто давнi... Ха! Наша раса давнiшою буде. Зазнайки...
   - Нiколи не зустрiчав свiтлошкiрих ельфiв, - здивувався я. - Навiть не припускав, що є такi. Звiдки ж ви?
   - Iз Тавiона.
   - Це нiби якась iмперiя за морем. Правильно?
   - Так. Тавiонська iмперiя. Майже за мiсяць шляху, якщо плисти на пiвнiчний схiд.
   Зрозумiло, чому в них усiх, навiть незважаючи на засмагу, така свiтла шкiра.
   - Далеко ж вас занесло, однак... - свиснув Шрам.
   - Що пiдводить нас до питання про мету нашої сьогоднiшньої зустрiчi, - пiдхопив я. - Отже, що ж вас привело до Пiвденного султанату, i чим ми можемо вам допомогти?
   Джайна задумалася, мабуть, збираючись з думками. Я ж мовчки розглядав її. Упевнений, навiть серед ельфiв, що славляться своєю неземною красою, не вдасться знайти таку красуню.
   - Це довга iсторiя, - нарештi заговорила наша наймачка. - Мабуть, її варто почати з самого початку... Скажiть, ви чули коли-небудь легенду про "грома, Що Вбиває"?
   Ми здивовано переглянулись.
   - Зрозумiло, - зiтхнула Джайна. - Мабуть, ця легенда вiдома лише в Iмперiї. Хоча дивно, адже її основнi подiї вiдбувалися ближче до султанатiв, нiж до Тавiона. Ну добре. Тодi скажiть, чи ви вiрите в iснування паралельних свiтiв? Iнших реальностей? Вимiрювань, називайте їх як хочете? Тобто свiтiв, де все iнакше, не так як у нас. Наприклад: свiт, де немає магiї, i її замiнює наука. Або свiт де живуть iстоти, що разюче вiдрiзняються вiд нас.
   - А що бувають i такi свiти? От би хоч краєм ока поглянути на них, - саркастично посмiхнувся Шрам. Змiйка несхвально глянула на нього.
   - Є. У Всесвiтi багато ще не вiдкритих таємниць та загадок. I навiть найбiльшi i могутнi маги не знають усього. Однак деяким з магiв, немов у винагородi за їхню працю, цi таємницi вiдкриваються. Не все звичайно, зате най-най... Кiлька столiть тому якомусь могутньому чарiвнику вiдкрилася одна з таких таємниць. А саме - здатнiсть пробивати просторово-часовий континуум.
   - Чого чого? - навiть зазвичай незворушна Змiйка здивувалася.
   - Ну, якщо двома словами, то вiн змiг вiдкрити прохiд мiж нашим та iншим свiтом i закликати в наш свiт його мешканцiв.
   - I що ж у цьому незвичайного? Багато магiв можуть закликати у цей свiт потойбiчних iстот: демонiв, елементалей та iнших тварей - тобi це має бути вiдомо краще, нiж нам.
   - Тут iнше... Йому вдалося закликати у цей свiт не якихось астралiв, а живих людей. Людей зi свiту, де немає магiї.
   - Свiт без магiї? Як таке можливо? - Видихнула Змiйка.
   - Не знаю, ельфiйко. Менi теж моторошно ставати, як подумаю про це. Але факт залишається фактом. Такий свiт iснує, i деякi його мешканцi побували у нашому.
   - Далi... - поквапила Змiйка. Очевидно, її зацiкавила ця iсторiя. Ми зi Шрамом переглянулись i розсудливо промовчали. Не наша ця справа - магiя. Нехай Змiйка знається на цьому.
   - Маг поставив їм умову, що поверне їх у рiдний свiт, якщо вони добудуть i принесуть йому якийсь артефакт iз Гиблого мiсця.
   - Звiдки?
   - Geas Gazardh.
   Змiйка зблiдла. Факт сам по собi чудовий, враховуючи смаглявiсть її шкiри.
   - Не може бути...
   - Гей, а як бути з тими, хто не знає вашої Старшої мови? - перебив я їх.
   - Geas Gazardh - це означає "Мiсце падiння Старшого", - пояснила Змiйка.
   - Що ще за Старший такий?
   - Бог, по-нашому. Мiсце загибелi одного iз Темних Богiв, - додала Джайна. - Мiсце, де не дiє жодна магiя.
   - То ви хочете сказати, що якийсь маг захотiв добути артефакт, який має якесь вiдношення до стародавнiх богiв? То що?
   Джайна ствердно кивнула.
   - Саме. I не лише вiн один. Багато великих магiв тодi намагалися дiстати його. Хтось iз них використав магiю, хтось астралiв, а хтось загони найманцiв. Наш Маг став ставку на людей з iншого свiту. I не помилився. Не знаю, яким чином, але чужинцi здобули артефакт, розiбравшись з одними конкурентами та обiйшовши iнших.
   - Що далi?
   - Далi доля зiграла жорстокий жарт iз Магом. На момент свого трiумфу вiн помер вiд банальної зупинки серця. Дурна смерть - особливо для мага. Але, так чи iнакше, Маг спочив. А треба сказати, що мав дванадцять учнiв. Пiсля смертi вчителя мiж ними почалася вiйна за право успадкування Башти мага i артефактами, що зберiгаються в нiй.
   Одинадцять магiв вступили у смертельну битву. Тодi як дванадцятий, наймолодший з усiх, не взяв участi в бiйцi, а пiд шумок зiбрав кiлька найбiльш значущих i небезпечних артефактiв i просто зробив ноги.
   - О-о! Наша людина, - схвально хмикнув Шрам. - Молодець, хлопче!
   Джайна чомусь усмiхнулася. Яка ж у неї чарiвна посмiшка, так i хочеться впитися в губи поцiлунком... Брррр! Я похитав головою, проганяючи ману. Амулет Змiйки явно не допомагає.
   - Серед тих артефактiв випадково виявився i артефакт Богiв. Коли уцiлiлi в битвi учнi схаменулися, було вже пiзно. Їхнiй колишнiй соратник умiло замiв усi слiди i зник.
   - А що сталося з чужинцями? - Запитав я, щоб якось вiдволiктися.
   - Ну... Наскiльки менi вiдомо, перед своєю втечею дванадцята допомогла їм повернутися у свiй свiт.
   - А що сталося з рештою учнiв Мага? - це вже поцiкавилася Змiйка.
   Джайна важко зiтхнула.
   - Є кiлька припущень, але це лише припущення. А в принципi хотiлося б менi це знати. Давно все це сталося... Але, наскiльки я знаю, їхнi слiди теж десь загубилися. Ось така ось iсторiя...
   Я склав руки у "шпиль".
   - Отже. Давай пiдiб'ємо пiдсумок. Наскiльки я зрозумiв, ти хочеш, щоб ми знайшли цього дванадцятого i викрали у нього артефакт богiв?
   - Не зовсiм. Немає потреби шукати його. Його вже давно немає в живих. I то була вона, а не вiн. Кiлька десятилiть чарiвниця ховалася, вела звичайне нiчим не примiтне життя мандрiвного мага. Перед своєю смертю взяла собi навiть кiлькох учнiв. Найздiбнiший з яких - зараз є ректором Iмперської Академiї Вищої магiї. Найкращою магiчною школою по той бiк моря.
   - А артефакти? - Запитала Змiйка.
   - Артефакти Мага зберiгалися в надiйному та недоступному нi для кого мiсцi, пiд сильними захисними чарами, якi свого часу навела сама Дванадцята.
   - Зберiгали? - перепитав я.
   - I продовжують зберiгатись, - додала Джайна. - Усi, крiм одного. Окрiм артефакту богiв. Кiлька мiсяцiв тому цей артефакт був викрадений. Злодiй чи злодiї виявилися настiльки гарними, що пройшли крiзь усi магiчнi щити та пастки, не пiднявши тривоги.
   Здається, я став розумiти, на що хилиться справа. Зачиненi дверi, оголенi клинки близнюка... Картинка шикувалася в мозку. Хаос! Це ж треба так спростоволосiться. Найприкрiше те, що ми тут не до чого. Це не наша робота. Хтось велико нас пiдставив!
   Думки поскакали стрибати, гарячково шукаючи вихiд iз ситуацiї. Пояснюватись безглуздо - не повiрять. Хитрувати - марно, схоже, цi хлопцi налаштованi серйозно. Потрiбно пробиватися iз боєм. Так, якщо Змiйка вiзьме на себе Джайну, а нам зi Шрамом дiстануться близнюки. Чи не вихiд. Потрiбно бути реалiстом. Менi не здолати майстра клинка, Шрам володiє мечем краще за мене, але навiть вiн їм не рiвня. Потрiбно, щоб близнюками зайнялася Змiйка зi своєю магiєю, а ми Джайною. Знову не вихiд. Змiйка, без попередньої пiдготовки, не зможе впоратися з двома охоронцями, а в мене не пiднiметься рука на Джайну.
   - Вiдразу попереджаємо. Ми до цiєї справи не причетнi, - порушив перебiг моїх думок Шрам. - У нас на той час своїх проблем вистачало, щоб вплутуватися в нову авантюру.
   - Знаю, - кивнула Джайна. - Звiсно, це не ви. Ми встановили злодiїв та мiсце знаходження викраденого. Артефакт навiщось був доставлений у цi краї.
   I всього? Виявляється, так просто було вивернутись iз цiєї ситуацiї. Мда-а, щось я почав мудрувати. Гребанi чари.
   - А ви троє, яким мiсцем у все це вплутанi? - спитав я.
   - Ректор - моя наставниця, ще з часiв навчання у стiнах Академiї. I вона зацiкавлена у поверненнi викраденого. Ось тому ми тут. I нам потрiбна ваша допомога. Хто може вкрасти злодiя, краще, нiж це зробить iнший злодiй? Адже так?
   Бере на "слабко" чи професiйний iнтерес. Смiшно.
   - Послухайте. Я дивлюся, ви хлопцi крутi, примудрилися навiть зробити те, що до вас нiхто не змiг провернути, а саме неабияк порядити "Ножiв". А чому вам просто не пiти туди i не створити те саме з викрадачами? Щоб їм надалi не кортiло красти у вас.
   Хазяї переглянулися мiж собою, i Джайна знову заговорила.
   - Бачите... За iнших умов ми б так i зробили, але в даному випадку силовий метод через ряд причин неприйнятний. Краще провернути цю операцiю тихо.
   - Е-е, дорогi мої, так справа не пiде. Давайте викладайте всi обставини справи. Мусимо ж ми, Хаос забирай, знати, у що вплутуємося!
   Джайна замислилась.
   - Що ж гадаю, ви маєте право це знати. Думаю, так буде навiть краще. Ось яка ситуацiя: за викраденням стоїть якийсь чаклун на iм'я Кастор. Маг неймовiрно сильний - ми пiдозрюємо, що, можливо, вiн один з учнiв Стувлiнуса, що вижили. Але це лише пiдозра...
   - Стувлiнуса? - перепитала Змiйка.
   - Так. Так звали того Мага, котрий i закликав чужинцiв з iншого свiту. I якщо нашi пiдозри вiрнi, то з жалем змушена визнати, що Кастор може виявитися сильнiшим за мене. Тому силовий варiант тут не минає. Залишається лише крадiжка. А в цiй справi, гадаю, у вашої команди бiльше досвiду, нiж у нас.
   - А цей Кастор. Вiн звiдки? - Запитав Шрам. - Щось я не можу пригадати, щоб у Аль-Рамiшi був маг iз таким iм'ям. Якщо, звичайно, вiн не працює на банди...
   - Нi. Вiн живе самотньо. Його вежа знаходиться за межею мiста та осторонь основних дорiг. Серед лiсу.
   - За мiстом знаходяться тiльки вежi Лорана та Фаргуса - двох магiв з Ради халiгiв, - не вгавав Шрам. - Бiльше на околицях нiяких веж немає. Свого часу ми це з'ясовували.
   - Тi двi вежi, про якi ви кажете, ми знаємо. Їхнi власники серйозної проблеми не становлять. Однак ви помиляєтеся, вважаючи, що на околицях розташовано всього двi вежi. Ми виявили ще три прихованi захисними заклинаннями. Можливо, є ще - далi ми не шукали. З тих, яких ми виявили, одна належить нiкому Айзену - магу п'ятого рiвня з Купецької гiльдiї, iнша жрецю, на жаль, його iм'я ми не встановили, а ось третя - вежа Кастора.
   Я запитливо глянув на Змiйку. Помiтивши мiй погляд, вона навмисне повiльно моргнула. Ага, значить, таке цiлком можливо, i ми дiйсно могли не помiтити цi вежi.
   - Ну добре. Допустимо, ми справдi проворонили кiлька веж магiв, i вежа Кастора iснує. Тодi виходить, що ви пропонуєте нам забратися до магу та викрасти артефакт? Тобто ви самi не хочете вплутуватися в цю справу i залишаєтеся осторонь, а всi шишки потiм посиплються на нас. Так виходить?
   - Не зовсiм, якщо щось пiде не так, я в мiру своїх сил, звичайно ж, вас прикрию. До того ж ми не залишимося осторонь i вирушимо з вами. Разом, напевно, ми впораємось iз цiєю справою.
   - Це радує. Хоча зазвичай ми працюємо втрьох, але, гадаю, цього разу можна буде зробити виняток.
   Шрам картинно прокашлявся. Мабуть, нагадуючи менi про щось. Бо я без нього не знаю. Сам тiльки про це й гадаю.
   - Дiку, а ти випадково нiчого не забув?
   Ну що ж. Будь що буде. Тим бiльше, що виникає пiдходяща можливiсть, для перекладу розмови в iнше русло. Те, що зараз важливiше для нас.
   - Та я знаю. Я знаю.
   - Ви це про що? - нiби пiшовши нам на зустрiч, запитала Джайна.
   - Бачиш, колись ранiше... Не тут, а в iншому мiстi ми вже намагалися залiзти в вежу до одного магу, - обережно почав я. - Та спроба закiнчилася не дуже вдало.
   Хаос! Та вона взагалi закiнчилася невдало.
   - I? - нахмурилася Джайна.
   - Загалом ми недооцiнили могутнiсть мага i попалися. На щастя вiн нас не прикiнчив i не перетворив на щось страшне. Проте на покарання за нашу зухвалiсть вiн наклав на нас прокляття i з його допомогою змусив працювати на нього.
   - Що за прокляття? - насторожилася Джайна i подивилася на Змiйку.
   - Узи Гiльденаса - прокоментувала ельфiйка.
   - Не чула про такi. I в чому суть?
   - Узи послуху. Якщо ми не будемо виконувати його накази, вiн може запросто знищити нас через цi узи...
   - Хммм... А ви їх не намагалися зняти?
   - Жартуєш? - Змiйка блиснула очима. - Спробували одразу ж, як вiн нас вiдпустив.
   - I?
   - Пiв дня провалялися з моторошним болем у всьому тiлi. Бiльше не пробували.
   - Ось як? Цiкаво. I це прокляття все ще на вас?
   - Саме так.
   Джайна замислилась.
   - То виходить, що цей маг у будь-який момент може на вас впливати i змусити щось зробити проти вашої волi?
   При цих словах тiлоохоронець, що стоїть бiля дверей, насторожився i почав озиратися на всi боки. Змiйка присоромлено кивнула.
   - Сестренко, це може зiпсувати нам весь план, - подав голос близнюк, що сидить на лiжку.
   - Так, Рiчi. Я теж думала про це. - Джайна подивилася на мене. - Чи можу я подивитись на цi чари?
   - На мене вiн їх не наклав. Тiльки на Шрама i Змiйку, - я кивнув головою в їхнiй бiк i, помiтивши здивований вираз на обличчi Джайни, додав - Сказав, щось типу того, що це буде для мене чимось на кшталт уроку i "мук совiстi разом з мораллю" ...
   - Тобто твоїх друзiв прокляв, а тебе нема? Дивний маг. Ну та гаразд. I що вiн змусив вас виконувати? Красти для нього?
   - Здебiльшого... - ухильно вiдповiв я. - То як? Знiмеш з них прокляття?
   - Спробую. З кого розпочати? - Джайна переводила погляд iз Змiйки на Шрама i назад.
   - Давай з мене, - Шрам пiдвiвся зi стiльця.
   - Не вставай. Я сама, - сказала Джайна, обминаючи столик. Вона зайшла злодiї за спину i торкнулася середнiми i вказiвними пальцями своїх рук до його скронь. - Заплющи очi i розслабся...
   Я запитливо глянув на Змiйку. Ельфiйка знизала плечима. Для неї це, схоже, теж виявилося на диво. Тим часом Джайна заплющила очi, зосереджуючись. Тiлоохоронцi напружилися, Рiчард навiть пiдвiвся з лiжка, не зводячи з нас очей.
   Раптом Шрам скрикнув i схопився з стiльця, Джайна рiзко вiдсахнулася вiд нього. Їх обох трясло... За мить, обидва близнюки опинилися вже поряд з нею, один обiйняв сестру, другий затуляв їх вiд нас, спостерiгаючи за нами. Кiлька миттєвостей ми з ним насторожено дивилися один одному в очi, потiм я знизав плечима i обернувся до Змiйки заспокiйливої Шрама. Налив вина в кухоль i простяг Шраму, на випий.
   - Джайно, що трапилося? - спитав Рiчард, коли все заспокоїлося.
   - Цi чари... Узи Гiльденаса... - чарiвниця була вражена - Ось це плетiння... Хто б їх не наклав, вiн майстер своєї справи i знав, що робить. Я нiколи не бачила такого складного вiзерунка... - вона глянула в обличчя Рiчарду. - Менi не пiд силу їх зняти, Рiчi. Тут потрiбний хтось рiвня Кларисси.
   - Хто така Кларiсса? - Запитав я, спостерiгаючи, як Шрам залпом осушує кухоль.
   - Моя наставниця. Чи бачиш, чари вашого прокляття сплетенi таким чином, що при спробi їх зняти знiмаючий може розпрощатися з життям. Зняти їх може тiльки маг як мiнiмум рiвний за рiвнем наклав або ж...
   Джайна звернулася до ельфiйки.
   - Це ти намагалася перерiзати вузол на верхньому рiвнi?
   - Так, а що?
   - Тобi ще пощастило - ти легко вiдбулася. Якби ти його тодi до кiнця перерiзала, закляття вдарило б на повну силу. У тебе таке саме плетiння?
   - Так.
   - Чи можу я подивитись?
   - Навiщо, якщо ти його все одно не можеш зняти?
   - Не довiряєш менi?
   - Я ж говорю в мене воно таке ж, як i в Шрама, - ухилилася вiд вiдповiдi Змiйка.
   - Гаразд. Нехай буде по-твоєму, ельфiйко. Все одно, поки заклинання неактивне ви в безпецi. Проте несподiвана його активацiя пiд час нашої вилазки може серйозно перешкодити нам.
   - I що ж нам тепер робити? - спитав я.
   - Я не можу зняти його. Але я можу заблокувати його. Звичайно, тiльки на якийсь час. А потiм вам доведеться або знайти чарiвника, здатного зняти його, або залишити все як є, i сподiватися на милосердя цього вашого мага. До речi, хто вiн?
   Я знову запитливо глянув на Змiйку. Говорити чи нi?
   - Радник султана Сигiзмунда - архiмаг Морзус, - перехопила мою iнiцiативу Змiйка.
   - Той самий, хто розробив цю форму?
   - Вiн самий. А що?
   - Та так. На всякий випадок. Ну що? Чи дозволите менi заблокувати?
   - Давай.
   Джайна заплющила очi, вiдвела руку вбiк, i через пару миттєвостей, в її руцi буквально з нiчого матерiалiзувався дерев'яний кручений палиця. Близнюки вiдразу зайняли позицiї з обох бокiв вiд неї. Розплющивши очi, вона пояснила:
   - Для цього менi не доведеться торкатися вас.
   - I на тому спасибi... - буркнув Шрам, потираючи вiскi.
   Виставивши палицю перед собою, чарiвниця почала вимовляти якiсь заклинання. Шрам зiщулився, Змiйка напружилася, а в мене по спинi як завжди, коли хтось поблизу творить чари, побiгли мурашки. На мить менi здалося, що палиця змiнила свою форму i перетворилася на бiло-золоту жердину з блакитним кристалом на кiнцi, але це лише на мить. Через якийсь час навколо Шрама i Змiйки утворилися двi блакитнi сфери, що свiтилися, чимось схожi на захисну сферу, яку я вчора бачив у лисого мага, i майже тут же зникли.
   - Готово! - Джайна перевела дух, палиця в її руцi розчинилася в повiтрi, нiби його нiколи i не було. - Тепер цей ваш Морзус не зможе вплинути на вас. Поки що моє заклинання не ослабне.
   - Що ти зробила? - поцiкавилася Змiйка.
   - Я не стала перерубувати чи розплутувати пута. Я просто створила довкола них захисне поле, яке не дозволить активувати прокляття ззовнi. Принаймнi якийсь час вiн до вас не дiстанеться.
   - А коли твоє заклинання ослабне?
   - Ну, думаю за пару днiв. Але на той час ми вже здiйснимо наш задум, i це не буде такою проблемою, як зараз.
   - Не буде проблемою лише для вас, а для нас вона знову стане проблемою! - вигукнув Шрам.
   - Послухай, ну а я те, що пороблю? Я ж говорю - менi не пiд силу зняти цi Узи. Вибач, хлопче, але це дiйсно так. Менi дуже шкода.
   - А ця твоя наставниця... Кларiсса наче... Вона зможе зняти з них прокляття? - спитав я.
   Джайна замислилась.
   - Можливо. В принципi, думаю, вона навiть погодиться зняти їх. Особливо зважаючи на те, що ви допомогли менi повернути Око. - Джайна пильно подивилася на нас. - Якщо, звичайно, ви добудете його.
   - Добудемо. Не турбуйся. Значить, цей Артефакт називається "Око"?
   - Не зовсiм. "Око Азора".
   - I що вiн являє собою?
   - Кришталеву сферу, срiблясто-лiлового кольору. Розмiр приблизно як горло у цього глечика.
   - Чудово. Принаймнi винести буде легко.
   - Азор... Якщо не помиляюся, так звали одного з Старших Богiв, - задумливо припустила Змiйка.
   - Так. Самого Dar'Evegh - Князя Темряви.
   - Стривай... Так що? Це його око чи що? - Здивувався Шрам.
   - Не думаю, що це справдi так. Просто така назва.
   - А що взагалi за Око? Навiщо воно потрiбне?
   - Тебе цiкавить його магiчне призначення?
   - Так. Щось на кшталт цього.
   - Його можна по-рiзному використати, але найдивовижнiша його особливiсть це те, що, згiдно з легендами, воно здатне надiлити свого власника божественною мiццю. Зробити його практично рiвним давнiм Богам.
   - Думаєш, самi Боги дозволять вiдбутися цьому? Це я до того, що чи має сенс вам чи викрадачам порається з цiєю штуковиною?
   - На даний момент це не має значення. Нам треба лише повернути цей артефакт.
   - А мене цiкавить iнше питання, - втрутилася в нашу розмову Змiйка. - Наскiльки я зрозумiла це Око Азора, перш нiж його вкрали, довгi роки зберiгалося у твоїй наставницi. Так?
   Джайна кивнула.
   - Тодi чому твоя наставниця не використовувала Око за його призначенням i не надiлила себе силою Богiв?
   - Тому що, на вiдмiну вiд деяких, вона розумiє, що людина за всiма своїми параметрами не рiвня богам. I не повинен навiть намагатися стати подiбним до них. У Свiтi має зберiгатись баланс. Iнакше Свiт зануриться у безодню хаосу...
   - Хм... А ти як сама вважаєш?
   - У цьому питаннi я повнiстю подiляю думку своєї наставницi. Люди як боги? Нiсенiтниця. Цього не має статися. Нiколи.
   - Цiкава точка зору... Ви або неймовiрно розумнi, або напрочуд дурнi...
   - Стеж за своєю мовою, ельф! - насупився один iз близнюкiв.
   - Спокiйно, Рiчi. Нехай каже, що хоче - це її право. Головне, щоб вони здобули Око.
   - Ми його здобудемо, - втрутився в розмову я. - Тiльки нам, як ви розумiєте, потрiбна додаткова iнформацiя.
   - Що саме вас цiкавить?
   - Все, що може допомогти нам у цiй справi. По-перше - iнформацiя про саму Башту мага, її внутрiшнє планування, мешканцiв та охорону. По-друге, iнформацiя про мiсце зберiгання Ока, чи можна до нього торкатися голими руками тощо. Взагалi, чим бiльше вiдомостей ви нам повiдомте, тим бiльше збiльшаться нашi шанси на успiх. Ну не слiпу ж нам, зрештою, йти на справу.
   - Розумiю. У мене є деяка iнформацiя з тiєї, що вам потрiбна. Хоча й не така докладна, - Джайна обвела нас поглядом. - Самi розумiєте все-таки це житло мага, а не звичайної людини...
  
   * * *
  
   - Ну, а тепер що скажете? - запитав я своїх супутникiв, коли ми, домовившись про нову зустрiч увечерi бiля головних мiських ворiт, покинули готель. Вилазка призначена цiєї ночi, i нам треба було пiдготуватися.
   - Вдень вiдчуваю, ми вiдкусили бiльше, нiж зможемо проковтнути, Дiку.
   - Шрам має рацiю! Дiку, ця справа буде надто складною. I дуже небезпечним до того ж - надто мало у нас iнформацiї. Коли лiзли до Морзуса, ми й те знали бiльше. А який виявився результат? Ось i досi мучимося.
   Ех, хлопцi, знали б ви справжню причину, чому я погодився на це. Ви б так не казали...
   - Згоден. Ми гуляємо по краю прiрви, тому я не наполягаю на тому, щоб цього разу ви пiшли на справу зi мною. Досить з вас Башен магiв - ви своє вже отримали...
   - Ти що?!! Ми вже п'ять рокiв працюємо разом. Дiку, невже ти подумав, що я вiдпущу тебе одного на цю справу? З якого часу ти знаєш, як знешкоджувати "кашмирську пастку" або "сталеву щелепу"? Адже бозна знає, що там ще приготував цей чаклун для непроханих гостей. Змiйко, ти залишайся. Ми з Дiком усе зробимо самi i попросимо цю Клариссу зняти заклинання i з тебе.
   - Жартуєш? I залишити вас веселитися поодинцi? Ну вже немає! Адже ви, хлопчики, без моєї допомоги та яйце розбити не зможете. Тим бiльше вам доведеться лiзти до чаклуна, i якщо хтось повинен залишитися, то це ти Шрам. Не думаю, що Кастор використовуватиме для захисту механiчнi пастки. Магiя набагато практичнiша i ефективнiша.
   - Ща! Залишуся я, як же. Тримай кишеню ширше. Значить, iдемо всi разом.
   - Спасибi хлопцi, маючи вас за спиною, я почуватимуся набагато впевненiше. Тiльки є одна проблемка.
   - Ну, i що цього разу тебе турбує?
   - Я все думаю, чому Джайна розповiла нам все так докладно? Навiщо видавати нам iнформацiю про потужнiсть Ока. Могла ж просто сказати: "Принесiть, мовляв, менi те з такого мiсця..."
  
   * * *
  
   Спираючись на величезний i важкий бойовий молот, людина стояла на горi, вивчаючи мiсто, що розкинулося бiля пiднiжжя. Це був величезний лiтнiй воїн, закутий у добряче пошарпанi, але ще добротнi й мiцнi срiбнi лати. Судячи з вм'ятин i рубцiв на них, власниковi обладункiв вдалося побувати в серйозних переробках i вийти з них переможцем. На користь останнього говорили i його посiченi численними шрамами шляхетне обличчя та могутнi голi руки. Вiтер трiпав косми довгого давно нечесаного сивого волосся i бороди. Позаду воїна двома роздiленими один вiд одного широкими смугами майорiв снiжно-бiлий плащ. Незважаючи на те, що людина була вся в дорожньому пилюцi, плащ здавався чистим, наче сам бруд i пил уникали його. У якомусь сенсi так воно й було. На лiвому боцi у звичайних нiчим не примiтних пiхвах висiв довгий меч.
   Сiрi очi похмуро дивилися на Аль-Рамiш. У червоних променях вранiшнього сонця, мiсто здавалося казковим i прекрасним. Однак це лише обман. Наскiльки вiн знав, у всьому султанствi це мiсто вважалося розсадником Зла. Що ж, природно, що для тiєї мерзенної трiйцi, яку вiн вже майже пiвроку переслiдує це найкраще укриття. Вони вмiло замiтали слiди, але вiн все одно наздожене їх. Наздожене рано чи пiзно, i їм не уникнути його вiдплати.
   Прийнявши рiшення, людина легко, немов пушинку, скинув молот на плече i попрямував до величезного бойового коня, який пасувся неподалiк. Схопившись на нього, вiн повiльно поїхав до головних ворiт.
  
  
   Роздiл третiй
   Башта мага
  
   Сонце, що заходить, повнiстю сховалося за дахом найближчого будинку. Звiдкись здалеку, долинав лютий дзвiн битви - чи то бунтiвники пiшли на напад ворiт, чи Мiська Стража нарештi вирiшила припинити бунт i вирушила в райони нетрiв. Як би там не було, тiшило одне - нiхто з ворогуючих сторiн бiльше не пускав магiю в хiд. Втiм, нас уже це мало турбувало - якщо у нас сьогоднi все вигорить, нам бiльше не доведеться повертатися до цього тричi проклятого мiстечка. Ми свою частину завдання виконали та передали всю необхiдну iнформацiю куди треба, далi нехай архiмаг сам розбирається.
   - Дермо демона! Де її носить? Нам час уже вирушати! - Вилаявся Шрам, тримаючи пiд вуздечки двох коней.
   - А я знаю? Сказала, що їй треба щось захопити. - Я вкотре перевiрив, чи надiйно закрiпленi мiшки зi спорядженням. Всi нашi пожитки, включаючи злодiйське приладдя, вмiстилися в цю пару мiшкiв.
   - Що захопити? Ворота ось-ось зачиняться на нiч!
   - Не закриються. - Я глянув на небо. - Принаймнi ще одну годину у нас є.
   - Через бунт можуть закрити i ранiше...
   Облаченi обоє на все чорне, ми стояли пiд смугастим тентом стайнi, у якiй придбали трьох коней. Мерзотник конюх хотiв, було, всунути їх нам вдвiчi дорожче за реальну вартiсть. Однак Шрам у нас фахiвець з торгових питань, тому якось примудрився придбати скакунiв лише за пiвцiни.
   - А ось i вона. Легка на згадцi.
   Змiйка, що виринула звiдкись з пiдворiття, безупинно оглядаючись, кинулася до нас. Схоже, вона виявилася чимось занепокоєною.
   - Хлопцiв, здається, у нас серйознi проблеми...
   - Що трапилося?
   - Я щойно бачила Крихiтка Мiрса. Вiн каже, що у мiстi з'явився iнквiзитор.
   - I що з цього? Мало що його привело сюди.
   - Вiн цiкавиться якоюсь трiйцею. Жiнкою та двома чоловiками.
   - Джайною та близнюками?
   - Нi. Ельфiйкою та двома чоловiками. В одного з них шрам на лiвiй щоцi.
   Ми зi Шрамом стурбовано переглянулися.
   - Дермо демона! I чи давно вiн у мiстi?
   - Мiрса сказав, що вже кiлька годин.
   - Ми покiйники! Це напевно через це трикляте Жезло - Морзус не повернув його святошам i залишив собi! Я знав, що не варто вiрити чаклуновi! - Шрам зло сплюнув. - Дермо демона!
   - Вiн один? - спитав я Змiйку.
   - Принаймнi, Мiрса каже, що вiн бачив лише одного. Але, на його думку - це паладин!
   - Паладiн? - Здригнувся Шрам. - Ну все! Ми точно покiйники!
   - Та постривай ти, народ лякати. Паладини - вони теж люди.
   - Дiку, ти не знаєш, на що здатнi цi типи - а я знаю! Ще до того, як я зустрiвся з тобою, я бачив, як якийсь паладин поодинцi розправився з бандою Дикого Брюса. - Помiтивши мiй скептичний погляд, Шрам пояснив. - Була колись така банда в Аль-Кiнасi - одному з мiст Луана. Пiдiм'явши пiд себе решту банди, Дикий Брюс настiльки наважився, що перейшов тодi дорогу Братству. Не знаю, через що там усе почалося, але у пiдсумку святошi звернулися до Ордену. Той направив паладина розiбратися iз цiєю справою. У бандi Дикого Брюса було два чаклуни, але навiть вони не змогли зупинити паладина. Цей тип поодинцi вирiзав усю банду.
   - Я теж колись бачила паладина у дiї. Це дуже небезпечнi супротивники, - додала Змiйка. - Старiйшини розповiдали, що вони мають нелюдськi здiбностi. Не знаю, яким чином, але вони можуть стати невразливими для зброї та магiї. Кажуть, що коли Паладiн впадає в божественну лють в iм'я своєї вiри, вiн стає уособленням свого бога i саме Свiтло захищає його. Обнадiює одне, паладинiв у Ордена не дуже багато, тому Братство звертається до нього за допомогою у виняткових випадках.
   - Ну, дякую, хлопцi. Ви вмiєте обнадiяти людину .... Гаразд як би там не було, нам зараз не до цього типу. Якщо вiн дiйсно прийшов до нашої душi, то думаю, що спочатку вiн попрямує в Дiру, а там зараз самi знаєте, що дiється. Поки паладин у всьому розбереться, ми вже далеко. Змiйка ти взяла те, що тобi було потрiбно?
   - Так.
   - Добре. Тодi вирушаємо. Джайна, мабуть, на нас уже чекає.
   - О! У мене iдея, - вигукнув Шрам, коли ми, скочивши на коней, попрямували у бiк ворiт. - А що, коли стравити Джайну та її братiв iз цим iнквiзитором? Думаю, вони i з паладином упораються.
   - Нi! - скрикнув я. - Не треба вплутувати її в цю справу. Самi розберемося...
   - Ека, Дiку, як вона тебе зачепила.
   - Зовсiм нi! Просто, якщо з нею щось трапиться, ми не зможемо зняти з вас прокляття Морзуса.
   - Ти правий. Вибач, я не подумав про це. Дурна iдея.
   Нi, Шраме. Iдея була гарна. Я навiть впевнений, що у поєдинку з паладином перемога буде за Джайною та братами. Тiльки ось не хотiв ризикувати життям Джайни. Чому я так прив'язаний до неї? Хто вона менi? Нiхто. Просто ще один клiєнт. Може це справдi кохання? Чи чари?
   Решту шляху до головних мiських ворiт ми проїхали мовчки, кожен, занурившись у свої думки. Чувся лише дзвiнкий цокiт копит по брукiвцi. Джайна опинилася вже тут, сидячи верхи на бiлому конi. Брати-охоронцi на вороних, як завжди, стирчали з бокiв вiд неї. Схоже, нашi новi клiєнти один з одним про щось запекло сперечалися, але, побачивши наше наближення, замовкли.
   Я окинув поглядом околицi - нiде не видно нiкого бiльш-менш нагадує iнквiзитора - вже добрий початок. Неподалiк, стурбовано обговорюючи те, що вiдбувається в Дiрi, прогулювалися стражники, що охороняють брами. Парочка солдатiв i писар ретельно перевiряли селян i купцiв, що в'їжджали в мiсто, останнi намагалися встигнути потрапити в мiсто доти, поки ворота не зачинять на нiч. За мiськими воротами для тих, хто не встиг до закриття, було спецiально збудовано заїжджий двiр. Однак там драли втридорога проти готелiв, що знаходяться у самому мiстi. Тому народ поспiшав...
   - Ну що? Чи готовi? - спитала Джайна, коли ми до них пiд'їхали.
   - Так, - я поплескав по мiшку, притороченому до сiдла. - Можемо вирушати.
   - Добре. Якраз до пiвночi дiстанемося, - вона глянула на небо. - Поїхали...
   Рiчард направив свого коня до ворiт, ми пiшли за ним. Стражники мовчки пропустили нас, не удостоївши навiть увагою. Справдi гарний початок.
   Виїхавши за межу мiста, я притримав коня i обернувся, щоб останнього разу глянути на Аль-Рамiш, бiльше ми в нього не повернемося. Над мiстом пiднiмалася червоно-чорна заграва пожеж - Дiра горiла. Вкотре вже сьогоднi я подякував провиденню. Як же ми вчасно звалили. Пришпоривши коня, я помчав наздоганяти своїх супутникiв.
   Не дивлячись на те, що тепер ми всi разом опинилися, вплутанi в одну справу, мiж нами панувала якась напруженiсть. Особливо вона вiдчувалася щодо близнюкiв та Змiйки. Я, проiгнорувавши несхвальний погляд охоронцiв, порiвнявся з Джайною, i щоб хоч якось розрядити ситуацiю поставив питання, що давно цiкавило мене.
   - А ви ранiше вже бували у державах Пiвденного султанату? Чи не обов'язково в Азмурi, може в якомусь iншому?
   - Нi. Це вперше. А що?
   - Ну... Та кажiть ви зовсiм без акценту. Начебто все своє життя прожили в цих мiсцях, а не за морем? Адже не можуть нашi мови бути, настiльки схожi. Чи я помиляюся?
   - Звiсно, нi, - вона посмiхнулася. - У нас в Iмперiї розмовляють iншою мовою. I до приїзду до вашого Султанату ми не знали мiсцевої мови. Вся справа в магiї та заклинаннях. Завдяки цьому ми вас розумiємо, а ви нас.
   - I що за допомогою цих заклинань можна вивчити будь-яку мову?
   - Абсолютно будь-хто. Тiльки не вивчити, а просто розумiти одне одного. Що втiм, одне й те саме.
   - I навiть розумiти мову тварин? Наприклад, про що гавкають сторожовi пси тощо?
   Джайна розреготалася.
   - Нi. Тiльки людськi. Хоча...- вона зиркнула на Змiйку i понизила голос.- Ходять чутки, що деякi ельфи можуть розумiти мову тварин. Не знаю, як з цiєю справою у нiчних ельфiв, але в нас деякi вищi якимось чином спiлкуються з ними.
   Ну, Змiйка, принаймнi, не розумiє гавкiт собак, я вже це точно знаю. Хоча непогана iдея. Треба буде розпитувати її на дозвiллi на цю тему.
   - У тебе теж тече ельфiйська кров? - чарiвниця запитливо подивилася на мене.
   - Та начебто нi. А що? Я здається тобi настiльки красивим i чарiвним, що чимось нагадую ельфа?
   Вона знову розреготалася.
   - Ти завжди такий самовпевнений?
   - Нi, тiльки коли поряд зi мною гарна дiвчина.
   - Зрозумiло. - Джайна з усмiшкою подивилася на Змiйку. - Значить завжди...
   Я стежив за її поглядом.
   - Нi, - про всяк випадок я вирiшив "розставити все по поличках". - Мiж нами нiчого немає. Змiйко, менi як сестра.
   - А Шрам як брат? - Вона посмiхнулася.
   - Саме. Ближче за них у мене нiкого немає.
   Джайна зiтхнула.
   - Як i в мене, крiм Дункана та Рiчарда. Ну, може, ще й Кларисси...
   З хвилину ми їхали мовчки, думаючи кожен про своє.
   - А домiшка кровi якоїсь iншої раси є? Наприклад, оркiв, гномiв, - раптово знову спитала Джайна.
   - Ну, дякую тобi за "орка", - я вдав, що надувся. - А якщо серйозно, то наскiльки я знаю, у мене всi були люди. Взагалi, у Пiвденному султанатi несхвально дивляться на мiжрасовi шлюби. Ну, якщо вже ми завели мову про це, то як щодо тебе?
   - Можливо. Я не знаю. А давно ти займаєшся цим своїм ремеслом?
   - Ти маєш на увазi злодiйством?
   - Так.
   - Вiдколи наша циркова трупа розпалася, - я прикинув у думцi. - Рокiв сiм-вiсiм, мабуть, уже буде...
   - Ти був циркачем? - Вона здивовано глянула на мене.
   - Скорiше акробатом. А ти думаєш, за що мене прозвали "Павуком"? "Деврiзi i бейлер, не проходьте повз! Тiльки сьогоднi! Тiльки для вас! Тiльки одна вистава! Хлопчик-павук! Поспiшайте бачити це дивовижне диво природи..." Мда-а... Забавне було час...
  
   * * *
  
   - Демоне! Ну що за кретин наказав висуватися в район Дiри прямо зараз. Невже не можна було почекати, поки цi шакали добряче не пошкодять один одного, а вже потiм i прихлопнуть решту, - вилаявся Борса iбн Зафiр, ховаючись за бочкою, що згнила, i перезаряджаючи арбалет.
   Азiпбей мiської Стражi Нассеф бiн Алi, що сховався за купою смiття неподалiк, змiряв його лютим поглядом i прокричав у провулок по той бiк вулицi.
   - Хабiбе, де там цей наш чароплет?!
   - Iфрiт його знає, ага! - долинув голос.
   - Чаво??!
   - Вiдстав десь, говорю.
   - Ну, то знайдiть качан, i нехай вiн тягне сюди свою дупу!
   - Вже робимо, ага!
   - Поспiшайте, чума на вашi голови! Свiтло знає, що цей чаклун зможе нам ще приготувати!
   Незважаючи на своє благородне походження, Нассеф повнiстю роздiляв думку свого пiдлеглого Борси - простого городянина. Ситуацiя була ще настiльки критичної, щоб вводити в Дiру Стражу. Швидше за все, деякi з торгових складiв у доках Дiри належали декому з халiгiв i, побоюючись за їхню безпеку, тi наказали. Жадiбнiсть ось iстинний правитель цього свiту. Чи не калiфи, не султани, i навiть не боги, а звичайна жадiбнiсть.
   Сьогоднi вранцi весь особовий склад мiської варти виявився мобiлiзованим, у зв'язку з несподiваними заворушеннями в районi нетрiв. Загони Стражi були спiшно стягнутi до єдиної брами, що веде в Дiру. Прибуло навiть кiлька загонiв дружинникiв. Стоячи на вершинi стiни, що оперiзує Квартал халiгiв, стражники спостерiгали за вуличними боями, що йшли мiж бандами. Нiкому з них не хотiлося лiзти в цей пекельний котел, густо напханий кров'ю, магiєю та смертю. Нехай краще цi банди самi вирiжуть один одного - менше буде клопоту порядним жителям. Шкода, звичайно, що страждають простi обивателi Дiри, але мабуть така їхня доля. I тут прийшов наказ зверху - утихомирити бунт. Проклинаючи все на свiтi, солдати взялися за зброю.
   Десятник Нассеф зi своїм загоном отримав завдання зачистити пiвнiчнi квартали Дiри. На допомогу йому надали одного штатного мага. Маг виявився невисоким безвусним молодцем з волоссям, що стирчало на головi на всi боки. Якийсь дотепник iз стражникiв колись дуже влучно охрестив його Качеря, з того часу ця кличка до нього й прилипла.
   Спочатку все йшло просто чудово. За пiдтримки магiї Кочерiжки вони припинили двi сутички, прикiнчивши всiх бандитiв, що б'ються, а потiм натрапили на цього мага. Засiвши в одному з будинкiв, вiн зайняв чудову позицiю i тепер прострiлював усю вулицю вогняними кулями. Втративши чотирьох людей, стражники ледве встигли сховатись у найближчих провулках. I ось тепер вели стрiлянину з цим магом. Хоча, що таке звичайнi стрiли проти вогняних куль, що вибухають.
   - Ага, здається, у нас виникли проблеми! - прокричав Хабiб.
   - Що?
   - Масуд каже, що качан вiдкликали. У доках дуже "гаряче". Нашi натрапили на якогось могутнього чаклуна. Настав наказ усiм магам вирушати туди.
   Немов у пiдтвердженнi його слiв з боку рiчки пролунав гуркiт, i в небо вп'ялася червона стрiла. А наступної митi на район докiв обрушився град з вогненних метеоритiв.
   - Хаос! - Нассеф мимоволi пригнувся. На мить утихомирився навiть маг-стрiлець.
   - Ось демон! Не пощастило комусь, - протяг Борса.
   - А нам що тепер робити без качан? - прорепетував Нассеф.
   - Не знаю, ага!
   Азiпбей вилаявся, потiм, обережно висунувши голову, окинув поглядом вулицю i стражникiв, що поховалися.
   - Гаразд, хлопцi, отже, зробимо так: Хабiб, Сiфа, Муаз, Абiд вiдволiкають це породження шакала, а решта спробують зайти з...
   - Дивiться, ага, - перебив його Борса, вказавши на кiнець вулицi, звiдки прийшов їхнiй загiн.
   Нассеф бiн Алi глянув i злякався. Прямо посеред вулицi, нi вiд кого не ховаючись у їхнiй бiк, йшов чоловiк у снiжно-бiлому плащi. У руках вiн тримав бойовий молот.
   - Бережи мене свiтло, - прошепотiв Борса. - Це ж Паладiн.
   Маг-стрiлець теж помiтив нову мету i перенiс увесь свiй удар на неї. Двi вогнянi кулi, обертаючись навколо одного загального центру, пронеслися повз сторожiв i, не долетiвши до паладина метра, розтеклися по жовтiй поверхнi захисної сфери. Вiдбивши атаку, сфера знову стала невидимою. Святий брат зупинився, глянув убiк, звiдки прилетiли вогнешари, i, скинувши молот, швидко кинувся до будiвлi, де сховався маг. Бандит вибухнув ще парою куль, але вони не досягли мети. Ударом ноги, вибивши масивнi дверi, паладин зник у темних глибинах будiвлi. Стрiлянина припинилася, солдати, забувши про обережнiсть, з цiкавiстю висунулися зi своїх укриттiв. Десь усерединi будiвлi грюкнуло, з вiкон ударило жовте свiтло, пролунав трiск i, проломивши стiну, з третього поверху вилетiло щось темне. Описавши дугу, воно глухо шмякнулося на брукiвку i стражники розглянули, що це людське тiло, одягнене в пошарпану робу мага. На лiвому рукавi красувалася жовто-зелена пов'язка з емблемкою змiї.
   - "Гадюки"! - видихнув хтось iз солдатiв. Всi подивилися вгору i ледве встигли помiтити снiжно-бiлий плащ, що майнув у проломi стiни. Незабаром його власник з'явився у дверях i, як нi в чому не бувало, попрямував до десятника. Зблiдлий Нассеф iбн Алi гарячково став згадувати слова, якими зазвичай вiтають святих братiв.
   - Доброго вечора, хоробри воїни. Хай береже вас Свiтло. Чи не пiдкажете скромному мандрiвнику, як пройти до готелю "Сталева троянда"?
  
   * * *
  
   Ми, проїхали приблизно з милю дорогою, потiм, слiдуючи вказiвкою Джайни, з'їхали з неї i попрямували у бiк лiсу, що зростав околицями гасцiнца. В'їхавши пiд його полог, ми поринули у пiтьму. Крони вiкових дерев, яких ще не дiсталися сокири дроворубiв, змикалися над нашими головами, приховуючи нiчне небо, засiяне рiдкiсними зiрками. Схоже, нiч буде безмiсячною. Нам сьогоднi казково щастило.
   Щоб сучки, що нависали над стежкою, не били в обличчя, довелося поспiшати. Ми зi Шрамом уже було, потягнулися за спецiальними зiллями, що дозволяли бачити в темрявi, але Джайна створила якесь заклинання, i в повiтрi виник, а потiм поплив над нами невеликий блакитну кулю, що свiтиться. Змiйка хмикнула - подiбно до всiх нiчних ельфiв вона могла бачити в темрявi так само добре, як i вдень. Хоча свiтло вiд кулi виявилося не дуже то й яскраве, але я роздивився стежку, що казна-звiдки взялася, що вела в глиб лiсу.
   - Чи далеко до цiєї вашої вежi? - прошепотiв я. По лiсi звуки голосу розносяться далеко.
   - Ще трохи залишилось.
   Як це не дивно, але замiсть Джайни менi вiдповiв один з близнюкiв, що мовчали всю дорогу. Мабуть, цим вiчно незворушним i холоднокровним хлопцям теж не до вподоби добровiльно лiзти до Кастора. Схоже, єдиним з нас, хто отримував насолоду вiд цiєї лiсової прогулянки була Змiйка, що зiтхала широкими грудьми запахи нiчного лiсу. Наскiльки я знав Iлдонiессеаданель, її дитинство пройшло у подiбному лiсi.
   Незважаючи на слова близнюка ми ще досить довго пробиралися стежкою, поки нарештi Джайна, що йшла попереду, не зробила попереджувальний жест i не прошепотiла.
   - Ми на мiсцi.
   Я, напружуючи зiр, вдивлявся вперед, але, єдине, що бачив, це нескiнченну стежку, що тiкає все глибше i глибше в гущавину лiсу. На мить менi здалося, що я бачу перед собою галявину, але варто тiльки розслабитися, як знову виникала стежка...
   - I де ця ваша вежа? - Запитав Шрам, здивовано озираючись.
   - Вона прихована вiд чужого зору Маревом, - вiдповiла чарiвниця i погасила свiй вогник, потiм, пробурмотiвши щось, розвела руки в сторони так, нiби розсуваючи невидиму перешкоду перед собою. Тiєї ж митi дерева з бокiв i над нами кудись зникли, i виявилося, що ми стоїмо на великiй галявинi, краї якої тонули в темрявi. Я озирнувся, позаду нас, як i ранiше, розкинувся лiс, i ледь помiтна стежка, якою ми вийшли на цю галявину.
   - Рiвнина посеред лiсу. Неймовiрно... - прошепотiла Змiйка.
   - Чому рiвнина? Просто галявина у лiсi.
   - Нi, Шраме. Ти не бачиш у темрявi так добре, як я. Повiр менi, лiс виднiється далеко на горизонтi. Поляна такою величезною не може бути.
   - Змiйка права. Це рiвнина, оточена лiсом i прихована заклинанням так майстерно, що ми б i самi не знайшли її, якби не "путiвник", - пiдтримала ельфiйку Джайна.
   - Що за спис? - поцiкавився я.
   - Не зараз. У нас мало часу. Добре, ще, що мiсяць прихований там. Бачите он той вогник нагорi? Це одне з вiкон вежi.
   Серед рiвнини в темрявi, ледь помiтна у свiтлi рiдкiсних зiрок, височiла величезна чорна тiнь. Десь у її висотi мерехтiв один єдиний невеликий червонуватий вогник. Чи свiчка?
   - Схоже, господарi не сплять, - кисло пробурмотiв Шрам.
   - Мабуть, хтось iз прислуги чи учнiв Кастора. Самого мага там нема. Кларiсса спецiально постаралася, щоб його присутнiсть несподiвано знадобилася в iншому мiсцi. Саме тому все й треба провернути за цю нiч.
   - Добре. Ну, а де нам шукати цей артефакт?
   - Зачекайте, - Джайна на мить заплющила очi i напружилася. - Хммм... Цiкавий збiг, але воно саме саме в цiй кiмнатi.
   Я прикинув висоту, на якiй знаходиться вiкно, що свiтиться. Навiть звiдси зрозумiло, що воно надто високо для нас, щоб видертися по зовнiшнiй стiнi. Прийде проникнути всередину i дiяти вже звiдти.
   - Гаразд, за справу, - я пов'язав чорну хустку навколо нижньої частини обличчя, щоб залишитися невпiзнаною, накинув на голову капюшон плаща - береженого i небо береже - i скинув на плече мiшок зi спорядженням. - Шрам, Змiйка вперед.
   - Зачекайте! - Зупинила нас Джайна. - Змiйка не пiде у вежу!
   - Це чому ж? - Здивувалася ельфiйка.
   - З тiєї ж причини, з якої й менi не можна - ми з нею маги. На вежу ж, напевно, накладенi охороннi закляття. Якщо стороннiй маг проникає в цитадель iншого сильнiшого мага, господар житла вiдразу ж дiзнається про це.
   - Але я не вiдпущу їх одних у це лiгво!
   - Доведеться. Якщо ти поїдеш з ними, то поставиш пiд загрозу зриву всю операцiю. I видаси їх своєю присутнiстю.
   - Гей! Ми так не домовлялись. Без її магiчної допомоги нашi шанси на успiх мiзернi, - обурився я.
   - Не. Без участi Змiйки, вашi шанси на вдале завершення справи навiть бiльшi, нiж за її участю, - вона подивилася менi в очi. - Повiр менi, Дiку. Так буде краще.
   - Але якщо все, так як ти говориш, то так само Кастор зможе дiзнатися i про наш вiзит.
   - Не зовсiм. Будь-яка людина з магiчними здiбностями, а особливо такого рiвня як Кастор, найбiльше побоюється собi подiбних, нiж звичайних людей. Цих вiн навiть може не брати до уваги, вважаючи дрiбними сошками. Навiть якщо вiн i дiзнається про вашу присутнiсть, то припустить, що з вами впораються його поплiчники та захиснi заклинання, а сам продовжить займатися своєю поточною справою. Тим, яким вiн вважає найважливiшим. А моя наставниця постарається, щоб воно здалося йому дуже важливим. Тепер знаєте?
   - Логiчно. - Я подивився на Змiйку. - Почекай нас тут. Добре? Ми швидко...
   - Як скажете, хлопцi. Тiльки ви там уже обережнiшi.
   - Не турбуйся, люба, - я їй пiдморгнув. - Не вперше.
   - Ну, просто чудово! - Шрам картинно закотив очi. - Дiку, ну а що якщо нам трапиться магiчна пастка?
   - Прийде пiти на цей ризик. Крiм того, я вiрю у твої здiбностi, друже.
   - Ну дякую. Тiльки от чомусь я сам у них не дуже й вiрю...
   - I ще одне, - додала Джайна. - Дункан та Рiчард складуть вам компанiю. Вони ж i допоможуть, якщо у вас виникнуть неприємностi iз вартою Башти.
   Ми зi Шрамом вражено подивилися один на одного. Влаштовувати розбирання зi вартою не входило в нашi плани. Справжнiй майстер-злодiй намагається дiяти непомiтно, i йому зовсiм не потрiбнi низки трупiв за спиною. Навiть новачки, якщо вони не повнi вiдморозки, це розумiють. Схоже, що й братiв це не дуже втiшило, хтось iз близнюкiв навiть збирався заперечити Джайнi, але чарiвниця його випередила.
   - Нi, Рiчi. Ми це вже неодноразово обговорювали. Ви йдете з Дiком та Шрамом. I, будь ласка, не сперечайтеся. Я вже не маленька i здатна про себе подбати, а ваша присутнiсть там їм буде потрiбнiша, нiж менi тут.
   - Ну, хай хоч Дункан залишиться з тобою, а я пiду з ними, - все ж таки заперечив охоронець.
   - Рiчарде, нi! Ви вирушите обидва. I крапка! Як ви не розумiєте - повернення Ока набагато важливiше, нiж безпека якоїсь там чарiвницi.
   - Тiльки не для мене, сестричка... I один з нас залишиться тут. З тобою.
   - Ну, Рiчi. Ну, сам подумай, що зi мною тут трапиться? Усi вороги там. У вежi. А якщо ви все ж таки виявите себе, то їм тим бiльше буде не до мене. Крiм того, зi мною Змiйка, а вона ельф i, як ви вiрно тодi помiтили, добре бачить у темрявi. Так що нiхто непомiтно до нас не пiдкрадеться, а якщо все ж таки нападуть, то я як-не-як маг, i мало їм не здасться... Рiчi, будь ласка, зроби, бо я хочу. Зробиш?
   Рiчард важко зiтхнув. Було видно, що йому не до вподоби затiяне.
   - Гаразд. Будь, на твою думку, сестричка. Ми з Дунканом пiдемо з ними.
   - Ти диво, Рiчi, - Джайна кинулася на шию братовi. - Спасибi.
   - Та гаразд... Гаразд... Що ти, справдi...
   Забавним виявилося спостерiгати, як незворушний ранiше воїн знiтився i зиркнув на нас. Ми зi Шрамом старанно ховали усмiшку i робили вигляд, що нас, що сталося, жодним чином не стосується.
   Незабаром збори були закiнченi i ми вчотирьох, залишивши Змiйку i Джайну позаду на околицi лiсу, рушили в напрямку до темної громади вежi Кастора, що височiла вдалинi. По дорозi я витяг зi спецiальної кишеньки своєї сумки один iз флакончикiв, що там лежать. На пробцi красувалося зображення котячого ока, а на днi флакончику невелика руна, що нагадує ковальський молот.
   Магiчнi зiлля, виготовленi деякими невiдомими умiльцями (хоча я пiдозрював, що це алхiмiки пiдземного народу постаралися) були гарною пiдмогою в нашiй роботi. Бiльшiсть iз зелiй надiляли напiдпитку, певними здiбностями, необхiдними в тiй чи iншiй ситуацiї. Зрозумiло, не кожен мiг дозволити собi придбати подiбне через вартiсть. Проте здебiльшого вони окупали свою цiну. I вирушаючи на справу, ми часто їх використовували, благо свого часу (ми ж не завжди були на мiлинi) нам вдалося добряче поповнити свої запаси. На жаль, недавнi проблеми з "Ножами" добряче пiдiрвали наш фiнансовий стан. Але все ж таки деякi зiлля в нас залишалися.
   Вiдкоркував пробку, я замружився i залпом випив вмiст. Зiлля "Котячого погляду" вiддавало м'ятою i трохи гiрчило. Тепло, що зародилося десь у шлунку, миттєво розлилося по всьому тiлу. Розплющивши очi, я подивився на всi боки - якщо ранiше навколо мене виявлялися тiльки ледь помiтнi темнi силуети навколишнiх предметiв, то тепер вони набули чiткостi, i я навiть змiг розрiзнити вiзерунок на вуздечцi Шраму, що скакав за два кроки лiворуч вiд мене.
   Помiтивши мої дiї, вiн теж дiстав свiй пляшечку осушив його. Магiчна рiдина загострила наш зiр i дозволила бачити у темрявi. На жаль, тривалiсть дiї зiлля була недовго лише кiлька годин, але цього часу нам повинно вистачити на виконання замовлення. Принаймнi зазвичай вистачало.
   Судячи з iнформацiї, отриманої вiд Джайни, вежа оточена шестиметровою стiною, i гiгантським самотнiм стовпом пiдносилася у височiнь. Мiж вежею та стiною за звичаєм цих мiсць розкинувся фруктовий сад.
   Як би там не було, але це дуже полегшувало нам завдання. Адже пробратися до вежi, ховаючись у тiнi дерев набагато легше, нiж вiдкритою мiсцевiстю.
   За кiлькасот метрiв до Башти ми знову поспiшали, стриножили коней i повзком, перiодично завмираючи i вдивляючись у темряву, дiсталися стiни. Потiм Шрам дiстав з мiшка моток мотузки з гаком-кiшкою на кiнцi, i закинув його на стiну. Гачки "кiшки" були обмотанi м'якими ганчiрками, тому вся операцiя пройшла безшумно. Переконавшись, що гаки надiйно зачепилися, вiн швидко видерся по мотузцi, обережно висунув голову над стiною i завмер, вдивляючись у сад. Потiм повернувся до нас i показав кулак з вiдстовбурченим великим пальцем.
   - Зачекайте поки що тут, - прошепотiв я близнюкам, дiстаючи з сумки свою "кiшку". За мить я вже сидiв на стiнi поряд зi Шрамом i вдивлявся в сад.
   - Нiчого пiдозрiлого не бачив?
   - Тихо, як у могилi, - прошепотiв Шрам, тримаючи в однiй руцi ментафлакон iз засипаючим газом. - Навiть комах не чути.
   Це менi здалося дивним - по всiй галявинi за стiнами вежi лунало стрекотiння коникiв та iншої живностi, але з саду ж не долинало жодного звуку. Перший недобрий знак?
   - Звiри?
   У багатьох заможних громадян у державах Пiвденного султанату була безглузда звичка для захисту вiд злодiїв та iнших непроханих гостей на нiч випускати до саду рiзних хижакiв. Втiм, може, для новачкiв i дилетантiв це було перешкодою, але тiльки не для нашої трiйцi. На випадок зустрiчi з подiбним охоронцем у нас виявилися заготовленими усипляючi зiлля, один з яких зараз i знаходився в руках у Шрама.
   - Теж не видно.
   - Перевiр на магiчнi пастки...
   - Зараз, - вiн вийняв iз-за пазухи один iз медальйонiв Змiйки. На перший погляд, це звичайне кругле скло на мотузцi. Насправдi ж, за словами нашої подруги, воно було застиглою сльозою дракона. Якщо вiрити легендам, цi змiєподiбнi тварюки були несприйнятливими до магiчного впливу i могли виявляти магiю. Не знаю, правда, це чи нi, оскiльки на щастя менi не доводилося зустрiчатися з драконами, але цi медальйони вже не раз нас рятували.
   Ось i зараз вiн пiднiс його до правого ока i глянув на садок крiзь скло. У мене теж на шиї висiв такий медальйон, але оскiльки експертами з пасток були у нас Шрам i Змiйка, то я рiдко ним користувався - тiльки якщо моїх супутникiв не було поруч.
   - Хмм... Нiчого пiдозрiлого. Сад, як сад.
   - Тим краще. Ну що? Готовий?
   - Готовий!
   - Тодi пiшли, - зробивши близнюкам знак перелазити, ми зiсковзнули зi стiни. Опинившись на твердiй землi, ми знову придивилися до мороку. Нiчого. Незабаром до нас приєдналися й охоронцi.
   - Що тепер? - прошепотiв один iз них.
   - Ну .... Через головний вхiд ми явно не пiдемо. Спробуємо залiзти через вiкно. Наскiльки я помiтив, вони не заскленi бiля вежi. - "Забавно, щоб ми робили, якби вони виявилися заскленi?" - Але спочатку треба добратися до самої вежi.
   - Надайте це нам. Ми розвiдаємо шлях, - сказав старший i, перш нiж я встиг заперечити, близнюки швидко i безшумно розчинилися серед дерев.
   - Дермо демона! Та з цими хлопцями ми точно завалимо всю справу, - зло вилаявся Шрам.
   - Якщо попереду будуть пастки, то нехай краще в них потраплять вони, а не ми. Якщо близнюки цього хочуть, то менi не шкода. Нехай iдуть першими, а ми почекаємо.
   - Але, а якщо вони раптом засвiтяться i провалять справу?
   - Тим краще. Провал буде не з нашої вини, i ми маємо право залишити завдаток собi. Якщо чесно, я не дуже й хочу лiзти в цю гребану вежу. I з радiстю скористаюся можливiстю ухилитися вiд виконання цього замовлення i залишити собi отриманi грошi.
   - Справдi, щось я про це не подумав. - Шрам усмiхнувся. - Голова ти Дiк. Ну голова...
   - А то ти не знав, - самовдоволено посмiхнувся я. - Давай зачекаємо.
   Втiм, нi дивлячись, нi на що, я не подiляв думки Шраму з цього приводу. Близнюки були не дурнями, i, мабуть, знали що роблять. Навряд чи вони засвiтяться. А значить, нам все ж таки доведеться виконати замовлення.
   Менi здалося, що минула цiла вiчнiсть, поки з-за стволiв також безшумно, як i пiшов не виник один iз близнюкiв, витираючи пучком трави закривавлене лезо ножа. Дункан начебто.
   - Все чисто. Можете висуватися.
   - Виникли проблеми? - спитав я, косячись на закривавлений клинок у руцi охоронця.
   - Пару стражникiв. Ящiри. Але вони нас бiльше не турбують.
   - У сенсi людиноящери? - здивувався я. Шрам легенько свиснув. Хаос знає чому, але цi лускатi жителi болiт часто прислуговували магам. Але зустрiти їх тут, за сотнi лiг вiд рiдних Чорних Топей, виявилося для нас повною несподiванкою.
   - Так. А що такого?
   - У них луска навiть удару меча протистоїть. I як ви примудрилися завалити їх за допомогою ножа? - пробурмотiв Шрам.
   Дункан усмiхнувся.
   - Якщо знати, куди бити, то можна прикiнчити представника будь-якої раси.
   - I куди ж треба в ящерiв?
   - Пiд пiдборiддя. Мало хто знає, що хоча в цьому мiсцi луска зовнi нiчим не вiдрiзняється вiд решти, але там вона найбiльш м'яка.
   Ну ось. Тiльки-но вийшли на справу i вже першi трупи. Професiйнi злодiї вашу матiр! Досi пишався тим, що, виконуючи замовлення, нам не доводилося нiкого вбивати. Приголомшувати - так, присипляти так, але не вбивати. I ось рахунок вiдкрито. Хаос! Ну та гаразд. Не час зараз для голосiння, спочатку потрiбно виконати замовлення, а там подивимося. Можливо, хлопцi просто не мали вибору. Хоча я в цьому сумнiвався.
   Нечутно ковзаючи серед дерев, ми наткнулися на Рiчарда, що чекав нас.
   - А де стражники? - Запитав я його. Незважаючи на слова Дункана, менi теж не вiрилося, що можна ось так легко вбити звичайним ножем ящера. Менi захотiлося глянути на трупи.
   - Сховав у кущах, щоби iншi не помiтили. Пошлiть, до вежi ще близько пiвсотнi крокiв. Не думаю, що зниклих скоро хапяться, але все ж таки порадив би поквапитися.
   - Ведiть, - Хаос iз цими стражниками. Думаю, охоронцi не брешуть. Не має сенсу.
   Наслiдуючи близнюкiв, ми пройшли сад i нарештi вийшли до мети нашої подорожi. Здавалося, вежа витесана з величезної скелi. Вона не мала жодного стику - абсолютно гладка поверхня йшла вгору i в сторони. Менi достатньо було одного погляду, щоб зрозумiти, що видертись по нiй не представляється жодної можливостi навiть менi з моїми акробатичними навичками.
   На щастя, у нас передбачений i такий випадок.
   - Дункан, Рiчард, ви двоє стiйте "на стремi". Шрам, вiкно!
   Приятель з пiвфрази зрозумiв мене i вiдповiдно кивнув, вирушив шукати найближче вiконце вiдповiдного розмiру. Я порився в сумцi i витягнув невеликий арбалет. Звiвши його, вклав у жолоб особливий болт-"кiшку", з прив'язаною до держака мiцною мотузкою.
   - Iди сюди, Дiку. Думаю, ось це нам пiдiйде.
   Я глянув туди, куди вказував Шрам. Приблизно на висотi тринадцяти метрiв у напiвтемрявi виднiвся темний провал вiкна, зважаючи на все не засклене. Сподiваюся, кiмната, в яку вона веде порожня.
   - Зiйде, - я ретельно прицiлився i натиснув спусковий гачок. З тихим свистом болт разом з одним кiнцем мотузки помчав угору i влетiв у вiконце. Шрам потягнув за мотузку, що звисала зверху, i до його нiг впав наш болт. Я хаоснувся.
   Потрiбно було ще двi спроби, перш нiж ми, потягнувши за вiльний кiнець, переконалися, що гачок надiйно зачепився. Як завжди, першим почав дертися Шрам. Досягши вiкна, вiн на мить затримався зовнi, вивчаючи кiмнату на предмет пасток, потiм залiз усередину. Ось вiн знову здався i махнув рукою - все нормально, можна залазити.
   Вчепившись за мотузок, я, упираючись ногами в стiну, швидко полiз нагору. Завдяки рукавичкам iз спецiально обробленої шкiри буйвола руки не ковзали, я легко досягнув вiкна i озирнувся. Кiмната являла собою невелику мiзерно обставлену келлю, тапчан бiля лiвої стiни, невеликий столик з недогарком свiчки i купа якогось мотлоху в дальньому кутку. По товстому шарi пилу, що лежав на пiдлозi, i павутинам у кутках я зрозумiв, що сюди вже давно нiхто не заглядав. Ну що ж краще для нас. Шрам стояв бiля єдиних дверей, приклавши до них вухо.
   - Що там? - Прошепотiв я, вказавши головою на купу.
   - Нiчого цiкавого. Бруднi шмотки, та поламанi меблi.
   - А там? - вказавши на дверi.
   - Тиша. Походу порожнiй коридор, але я поки що не виглядав - вас чекав. Хiба мало що...
   Я схвально кивнув. Нема чого видавати свою присутнiсть ранiше часу. Близнюки не змусили на себе довго чекати.
   - Око десь над нами, - прошепотiв Рiчард, коли озирнувся.
   - А ти звiдки знаєш?
   - Вiдчуваю, через Джайну.
   - Будете тодi нашими провiдниками, - я втягнув мотузок у кiмнату. Шрам у цей час, озброївшись вiдмичкою, поркався iз замком на вхiдних дверях. Наскiльки я помiтив минулого разу, механiзм був не дуже складний по конструкцiї, i Шраму цiлком пiд силу самостiйно його розкрити. Пролунало легке клацання.
   - Готово, - видихнув Шрам, прибираючи iнструмент.
   - Тарно? - Вирiшив перевiрити я свiй здогад.
   - Звiдти, - вiдповiдно кивнув Шрам. - Першої складностi. Примiтив. Давно таких замкiв не зустрiчав. Цiкаво, скiльки рокiв цiєї вежi?
   - Багато. Хоча я думаю, що це колись було кiмнатою очiкування, i сюди просто не мало сенсу ставити замок навiть третього рiвня складностi.
   - Хм... Може... Ну що? Ми йдемо?
   - Так.
   Приклавши вухо до дверей, i почекавши кiлька миттєвостей, Шрам обережно прочинив дверi i виглянув у коридор.
   - Нiкого немає. Пiшли.
   Мов примари ми вислизнули в темний ледь освiтлений коридор. Наскiльки я зрозумiв, свiтло йшло з невеликих кристалiв на стелi. Рiвновiддаленi один вiд одного, вони змiйкою, що свiтиться, тiкали в обидва кiнцi коридору. Смiшно, що тiльки не придумають цi чаклуни, щоб полегшити собi життя.
   - Куди ж тепер? - Запитав я у Рiчарда.
   - Налiво. Там мають бути сходи на верхнi яруси.
   - Ясно. Шрам, дiй.
   Ствердно кивнувши, Шрам повiльно рушив у вказаному напрямку, дивлячись на пастки. Рiчард вирушив слiдом, потiм йшов я, зi своїм зарядженим арбалетом, i Дункан замикав ходу, прикриваючи нас iз тилу.
   Всерединi вежа виявилася бiльшою, нiж зовнi i перiодично вздовж лiвої стiни нам траплялися iншi дверi. Може за якийсь iз них перебувати скарбниця мага? Я важко подолав у собi бажання перевiрити своє припущення - зараз не до цього. Потрiбно якнайшвидше свиснути Око Азора i змотуватися звiдси. Чомусь згадалася наша сьогоднiшня ранкова розмова про погане передчуття. Не хотiлося б здатися панiкером, але здається, що тепер i в мене виникло.
  
  
   Роздiл четвертий.
   Прокляття
  
   Запiзнiлий мiсяць нарештi з'явився на небi, заливши рiвнину срiбним свiтлом. Десь у травi жваво цокотiли цикади, у лiсi позаду проухав пугач. Але двом жiнкам, що розташувалися на узлiссi, було не до цiєї чарiвної краси.
   - Ну як у них справи? - щоразу за останнi п'ять хвилин прошепотiла ельфiйка, нервово жуючи кiнчик травинки. Вона лежала на травi i не вiдводила очей вiд вежi. - Щось вони затримуються.
   - Поки все нормально. Вони вже всерединi, - закляття Уз Стража, посилене кровною спорiдненiстю, пов'язувало Джайну та її охоронцiв i дозволяло їм трьом вiдстежувати мiсцезнаходження та самопочуття одне одного. Крiм того, внiсши за допомогою Кларисси невелику змiну в початкове заклинання, Джайна тепер могла, нiби компас спрямовувати своїх братiв до потрiбного об'єкта.
   - Треба було менi пiти з ними, - пробурчала Змiйка.
   Джайна промовчала. Чарiвницi не хотiлося знову починати цю марну суперечку. Але бездiяльнiсть справдi вбивала. Права народна мудрiсть стверджувала, що очiкування смертi гiрше за саму смерть. Гонячи думки про кiстляву стару геть, i, вирiшивши себе все-таки чимось зайняти, Джайна витягла з сумки мiнiатюрну книжку i прошепотiла над нею Слово.
   Пiдкоряючись чарам, книжечка почала рости, поки не перетворилася на невеликий томик iз заклинаннями. Загадковi письмена i руни, що здалися б незрозумiлими неосвiченому, на її сторiнках переливалися всiма кольорами веселки, дозволяючи роздивитись їх навiть уночi. Продовжуючи краєм свiдомостi вiдстежувати та коригувати перемiщення злодiїв, чарiвниця заглибилася в читання та повторення заклинань.
   Якийсь час Змiйка з цiкавiстю спостерiгала за своєю супутницею, потiм, зневажливо хмикнувши, знову повернулася до вежi. Раптом вона схопилася i почала вдивлятися в лiс за їхнiми спинами.
   - Ти це чула?
   - Що саме? - Джайна лiниво вiдволiклася вiд читання.
   - Гiлка там хруснула. - Змiйка кивком голови вказала в хащi. - Наче хтось на неї настав.
   - Нi. - Джайна пiдвелася i стурбовано глянула у вказаному напрямку, потiм зосередилася. - Захиснi чари, якi я розставила по периметру, не чiпанi...
   - Кажу ж тобi, там хтось є, - Змiйка безшумно витягла кинджал iз халяви чобота. - Чекай тут. Я схожу, перевiрю.
   - Та нi там нiкого. Навiть сам Кастор не зможе непомiтно обминути цi чари, а я б вiдразу вiдчула навiть легке втручання у їхню структуру.
   Але злодiйка вже, не слухаючи переконань, розчинилася у темрявi. Невтiшно висловившись на адресу навiженої ельфiйки, чарiвниця все ж таки насторожилася i, попередньо зменшивши, прибрала книгу назад в сумку.
   - Дiвчинко моя, здається в нас неприємностi, - пролунав уявний голос у її головi, застав її зненацька. Ментальний контакт.
   - Так, Магiстр. Що трапилося?
   - Кастор чомусь не з'явився.
   - Як не з'явився? - зблiдла Джайна.
   - Не знаю. Я спочатку думала, що вiн просто затримується. Але вiн досi не з'явився, i я вирiшила тебе попередити. Сподiваюся, ви ще не подалися на справу?
   - Злодiї з Дунком та Рiчi вже там... У вежi...
   - Вони в порядку? - занепокоїлась Кларiсса
   - Так. Поки що їх не помiтили.
   - Добре. Що збираєшся робити?
   - Не знаю. Поки що, мабуть, нiчого. Але якщо вони почнуться неприємностi з Кастором, спробую телепортуватися до них.
   - невдале рiшення. Башта, швидше за все, прикрита антителепортацiйними щитами - стандартний захист. Тебе просто розмаже про них. Спробуй звичайним способом. Хоча як твiй вчитель, я б таки порадила тобi не зв'язуватися з Кастором у вiдкриту. Ти поки що не готова до поєдинку з Великим. Але не думаю, що ти пiдеш моєю порадою. Правильно?
   - Там Рiчi та Дункан. Я не можу їх покинути.
   - Знаю. До того ж Око все одно треба дiстати тому слухай i запам'ятай. Той природний маг iз тобою?
   - Змiйка?
   - Так. Так наче ти її називала.
   - Десь поряд. А що?
   - Обов'язково вiзьми її iз собою. Разом ви напевно зможете впоратися з Кастором. Наскiльки я пам'ятаю, Кастор завжди був слабким проти природної магiї. Землю та Вогонь вiн легко блокує, у Водi вiн - експерт. Повiтря за пiдтримки Природи - саме. Ви матимете шанс його здолати, навiть на його територiї. Мiзерний, але...
   - Зрозумiло. Спасибi.
   - Удачi тобi, дитино.
   Джайна видихнула. Такого розвитку подiй вона не очiкувала. Перевiрила Узи - злодiї та брати поки що без проблем просуваються до мети. Залишилося ще кiлька ярусiв. Це добре.
   Сконцентрувалася на захищеному периметрi розкинутим радiусом за п'ять сотень метрiв вiд неї в обидва боки. В областi захисних чарiв нiкого стороннього, тiльки десь у трьох сотнях крокiв попереду вiдчувалася Змiйка, що повiльно просувається вздовж периметра. Раптом вона завмерла - насторожилася. Тiєї ж митi Джайна вiдчула, як концентрується навколо Змiйки Магiя. Розряд. Зелений спалах десь у глибинi лiсу. Вигук. I тиша...
   Ельфiйка зненацька зникла. Бо її нiколи й не iснувало. Що за нiсенiтниця??? Чарiвниця вiдчула, як заворушилося волосся на головi. По спинi зрадливо побiгли мурашки страху. Вiдставивши руку вбiк, вона прошепотiла Слово Витягу, i в її руцi з'явився магiчний посох - символ її статусу в Орденi та чудова пiдмога у магiчному мистецтвi. Як завжди бiле-золоте держак, з кристалом, що посилює магiчний потiк, витягнуте з мiжпросторової кишенi, одразу додало впевненостi у своїх силах.
   Джайна вирiшила, що не мало сенсу витрачати акумульовану нею магiю на маскування палицi, перетворюючи його на звичайний дерев'яний кручений палицю. Адже невiдомо, хто їй протистоятиме i, цiлком можливо, їй необхiдний буде весь запас магiчної енергiї. Прикинувши, однак, що в сутичцi з цим невiдомим противником їй потрiбен якийсь помiчник, i захисник вона все ж таки вирiшила витратити частину енергiї на Заклик. Описав посохом, коло над головою Джайна встромила з усього маху один з його кiнцiв у землю, вигукнувши при цьому Слово Заклику, i вiдскочила. Кристал у вершинi палицi спалахнув блакитним свiтлом. I тут же, в мiсцi удару, земля спучилась, утворився невеликий пагорб i став швидко рости. По обидва боки вiд нього виникли два меншi пагорби, i також почали пiднiматися iз землi. Незабаром перед нею постала якась величезна людиноподiбна iстота. Велика голова безрота, але з очима плавно переростала в широкi плечi, навiть без натяку на якусь шию. Плечi переходили в могутнi руки та торс. Корявi товстi ноги зливалися iз землею.
   Насторожено вдивляючись у темряву, вона ледве встигла огорнути себе i покликаного елементалю землi Броней Мага, як побачила серед дерев силует людини. Прихований тiнню широких деревних крон вiн повiльно наближався до неї, тримаючи в руцi оголений меч, i мерзенно посмiхався. Джайна швидко перевiрила його звичайна людина, хоча .... Очi її широко розкрилися вiд подиву i, пiдкоряючись її уявному наказу, елементаль безшумно кинувся в атаку.
  
   * * *
  
   Здавалося, що ця наскрiзь прозора постать виткана з повiтря. Зовнi вона нагадувала людину, але нижче пояса замiсть нiг у неї було щось, що нагадує хвiст. Стоячи в пентаграмi призову, вона рiвномiрно коливалася, чекаючи наказiв свого пана.
   - Значить, паладин все-таки знайшов їх, - задумливо промовив високий i гарний чоловiк у синьо-золотiй мантiї вiзира, що стоїть до неї спиною. Вони знаходилися на верхньому вiдкритому майданчику Бiлої Вежi, що височiло над Кварталом Купцов, одного з найбагатших i упорядкованих районiв столицi. - Шкода. Дуже шкода.
   Якщо та трiйця злодiїв проговориться, за чиєю наводкою i для кого вони викрали Жезл, у нього можуть виникнути неприємностi. Нi, вiн не боявся Братства, але зайвi проблеми все ж нi до чого. А в тому, що казаскер Рубаль iбн Альтаф зможе завдати йому цих проблем, Морзус анiтрохи не сумнiвався. Священик уже давно копає пiд нього. "Ну що ж, ми ще подивимося хтось", - посмiхнувся чарiвник.
   З iншого боку, архiмагу не хотiлося позбавлятися своїх ручних злодiїв. З їхньою допомогою вiн неодноразово викручувався з найбiльш делiкатних ситуацiй, дiставав унiкальнi предмети та артефакти, виводив на чисту воду своїх супротивникiв. Але якщо вже покласти на одну чашу терезiв лютий гнiв Iнквiзицiї, а на iнше життя трьох злодюжок, нехай навiть одних iз найкращих в Азмурi, то перевага буде не вбiк останнiх.
   Можна звичайно було ще спробувати позбутися паладина, але ця iдея здавалася йому не дуже вдалою. Та й упоратися зi святошею не так просто. Вже вiн свого часу випробував це на власнiй шкурi. Колись, кiлька столiть тому, зiткнулися на вузькiй дорiжцi якийсь юний, але самовпевнений маг i паладин Братства. Нiхто не хотiв поступитися iншому: маг за безбашеннiстю юностi, а паладин через обов'язок перед Орденом.
   Того разу перемога залишилася за магом, але той поєдинок виснажив Морзуса майже цiлий мiсяць. I хоча зараз вiн став бiльш досвiдченим i вправним, але заново випробовувати долю не дуже й хотiлося. Тому наступного разу вiн вступить у бiй iз паладином тiльки в тому випадку, якщо не буде iншого виходу. Крiм того, навiть якщо йому i цього разу пощастить, i вiн знищить паладина, то де гарантiя, що Братство не пiдрядить на це дiло нового?
   Прийнявши нарештi рiшення вiн повернувся до елементалю.
   - Продовжуй стежити за цiєю людиною. I доповiдай про всi його перемiщення - людина змахнула рукою, вiдпускаючи шпигуна. Елементаль нiчого не показав, що зрозумiв наказ господаря i просто розчинився в повiтрi.
   Вiзир простояв ще деякий час, милуючись дивною красою зоряного неба, а потiм приступив до чаклунства та активацiї прокляття. Двоє з злодiїв не переживуть цiєї ночi. Що ж до третього, то їм скоро займуться його ассасини...
  
   * * *
  
   Не знаю, чи це просто нам так дико фартило, чи це виявився недогляд з боку мага, але як би там не було, ми досить безперешкодно дiсталися коридором його вежi до гвинтових сходiв i стали обережно пiднiматися. Iнодi траплялися невеликi майданчики, з коридорами схожими той, який ми подолали - iншi яруси. Незважаючи на iнтерес до них, нам доводилося їх iгнорувати. Наша мета була вище.
   Раптом Рiчард, що пiдiймався передi мною, зупинився, i я мало не налетiв на нього. Вiн повiльно обернувся i подивився на Дункана. Брат йому похмуро кивнув i скрипнув зубами.
   - Що трапилося? - спитав я.
   Дункан люто глянув на мене, потiм погляд його пом'якшав.
   - Джайна... Їй знадобилася наша допомога. Проблеми виникли...
   - Якi?
   - Не знаю поки що, - вiн глянув на брата. - Дунк, я пiшов до неї.
   - Я з тобою.
   - Нi! Тепер ти поведеш їх до артефакту. Нам конче потрiбно це трикляте Око.
   - Гаразд. Поспiшай.
   Ствердно кивнувши, Рiчард помчав униз сходами i втiк за поворотом. Сподiваюся, вiн встигне дiстатися наших супутниць.
   - А що зi Змiйкою? - зверху спустився Шрам.
   - Поки не ясно, - зосередився Дункан. - Схоже на них хтось напав.
   - I що нам тепер робити?
   - Нiчого. Продовжувати рух, - буркнув Дункан.
   Шрам запитливо глянув на мене. Я згiдно кивнув. Все одно ми поки що нiчого не можемо зробити.
   Якщо ранiше ми просувалися дуже повiльно, боячись пасток, то тепер додали ходу. Якщо Джайну i Змiйку виявили поплiчники Кастора, то, напевно, вони здогадаються, що хтось проникнув i в вежу i влаштують облаву.
   Ми встигли пройти ще чотири яруси, як раптом Шрам подав знак зупинитися i не шумiти. Ми завмерли, затамувавши подих. Звiдкись зверху почулися голоси та звуки крокiв. Хтось спускався сходами до нас на зустрiч, i, зважаючи на все, цей хтось був не один. Шрам швидко замахав руками, показуючи, щоб ми спускалися нижче. Ми квапливо досягли найближчого майданчика з коридором.
   - Туди! - Прошепотiв Шрам, глянувши на коридор через своє скло. - Та дверi лiворуч без захисту.
   Ми кинулися до неї. Шрам штовхнув. Зачинено.
   - Дiку?
   - Вже готовий. Тримай, - я передав арбалет Шраму i схилився над замком iз вiдмичками. Шрам скинув арбалет, i, присiвши на одне колiно, взяв на прицiл сходовий отвiр. Кинувши на нього погляд, Дункан злегка струснув опущеними донизу руками, i в його долонях з'явилося по парi метальних ножiв. У рукавах, чи вiн їх ховав? Тим часом голоси наближалися.
   - Як гадаєш, скiльки їх там? - Запитав Шрам у охоронця.
   - Шiсть як мiнiмум.
   - Дермо демона! Дiк, поспiшай.
   - Майже готово. Залишилося ще двi пружини, - прошепотiв я. Гноми, ядрити їх за ногу! Тiльки вони можуть зробити такий замок, що навiть наймайстернiший злодiй тричi спiтнiє, перш нiж розкриє його. Отже, порiвняно з нижнiми ярусами на верхнiх Кастор зберiгалося щось цiнне.
   Голоси лунали дедалi ближче. Менi чомусь стало страшно. Волосся на головi пiднялося дибки. Було у цих голосах щось страшне. Щось нелюдське. Не хотiв би я зустрiтися з їхнiми власниками.
   - Дiк... - благаюче прошепотiв Шрам. Йому також було страшно.
   Клацнiть. Ще один.
   - Готово, - я штовхнув дверi. З легким скрипом вона вiдчинилася. Ми всiм гуртом увалилися в темну кiмнату. Перш нiж Дункан зачинив за нами дверi, краєм ока я встиг помiтити на майданчику самотню тiнь. Самотню???
   Притулившись до дверей, ми переводили подих, раптом почулися кроки, що наближалися. Хтось йшов у наш бiк коридором, який ми щойно успiшно покинули. Кроки зупинилися перед дверима, змусивши мене покритися холодним потом.
   - Ти це чув? - почувся дитячий голосок з того боку.
   - Нiчого я не чув, - прошипiли йому.
   - Думаю, що хтось тут був.
   - Тобi здалося, - вiдповiв дитинi третiй голос. Зважаючи на все, вiн належав дорослому чоловiковi.
   - Я теж щось чув.
   При звуку цього голосу я здригнувся. Я знав колись людину, якiй вона належала. Але це було бути вiн. Бо вiн уже давно мертвий!
   - Я нiчого не чула - заперечила молода жiнка.
   - Це, мабуть, та тварюка шумiла, - прокряхтiла стара.
   - Пiшли звiдси. Нехай цим нашi послуги займаються.
   Якийсь час голоси ще припиралися за дверима, потiм знову пролунали кроки i голоси стали вiддалятися.
   - Що це було? - полегшено прошепотiв Шрам, коли все стихло. - Там що була одна людина?
   - Менi теж так здалося, - я витер рукавом спiтнiле чоло. - Але голоси... Дитина... Що йому тут робити? Дунк, хто це був?
   - Хто б вiн не був, але краще нам iз ним не зустрiчатися. Повiрте менi. - Дункан озирнувся. Холоднокровний виродок. - До речi, де це ми? Схоже на бiблiотеку...
   Позбавившись загрози, я нарештi переключив свою увагу на мiсце нашого укриття. Зiлля "Котячого погляду" все ще дiяло. Тому, незважаючи на темряву, що панувала в кiмнатi, я розгледiв, що вона заставлена шафами з книгами.
   - Швидше, робочий кабiнет, - висловив припущення Шрам. - Он стiл зi стiльцем. Камiн - вiн знову пiднiс до ока своє скельце. - I нiяких пасток, тiльки слабке свiтiння вiд тiєї шафи.
   - Перевiр, що там.
   - Схоже на магiчнi сувої, - округлив очi Шрам, обережно наблизившись до нього. Вiн узяв один iз сувоїв. - Тут щось написано. Начебто заклинання якесь.
   - Бери, скiльки можеш. Змiйка потiм розбереться, - сказав я, рухаючись у напрямку до камiна i предмета, що зацiкавив мене. На камiннiй полицi стояла невелика золота статуетка жiнки, що танцювала. Я прикинув її зразкову вартiсть i свиснув. Виходило близько трьох сотень пiвмiсяцiв.
   - Що ви робите??? Ми прийшли не за цим, - зло зашипiв на нас Дункан.
   - Одне iншому не заважає, - сказав я, засовуючи статуетку в мiшок за пазухою. - Не хвилюйся, дiстанемо ми вам ваше Око. Потрiбно тiльки почекати, поки iстота подалi вiдiйти.
   - Тiльки навiщо ж нам час даремно гаяти? - посмiхнувся Шрам.
   Ну, як там у тебе де... - я обернувся до Шрама i обомлiв. Кров застигла у жилах, а слова у горлi. За два кроки за його спиною, на тлi якоїсь темної тiнi, що височiла над злодiєм, злiсно горiло два чорно-жовтi очi. Шрам же нiчого не помiчав, продовжуючи дiловито запихати сувої iз заклинаннями у свiй мiшок.
   Приваблений моїм несподiваним мовчанням, вiн вiдiрвався вiд мiшка i здивовано глянув на мене. Зрозумiв, куди я витрiщився i на його обличчi промайнув переляк.
   - Замри, дурню! - мало не закричав Дункан, вчасно зупинивши, що почав обертатися злодiя. - Не рухайся!
   Шрам дурнем нiколи не був, тому миттю пiшов наказ близнюка.
   - Що там? - пошепки спитав вiн. У голосi його знову прозвучали нотки страху i панiки, що зароджувалася.
   Це його питання нiби вивiв мене з зацiпенiння.
   - За твоєю спиною гризь. Дуже великий. Я таких великих екземплярiв ще не зустрiчав.
   Жахливе породження кашмiрських пустель напiврептилiя-напiвдемон гризь, найбiльше нагадував величезну ящiрку, що стала на заднi лапи. Його моторошна витягнута морда з величезною пащею, густо засiяною гострими зубами, здатними по чутках перемолоти важку броню, i злобна вдача робила його грозою пустелi. Чимало караванiв пропало в пiсках пiсля зустрiчi з цими тваринами. Тепер вiн тихо стояв i принюхувався. Як ми його не помiтили?
   Намагаючись не робити рiзких рухiв, я потягнувся за арбалетом i тут з жахом усвiдомив, що вiн залишився у Шрама, як i нашi присипляючi зiлля. Хаос!
   - Швидко, злодiй. Все що знаєш про цю тварюку... - прошепотiв Дункан, ледь помiтно струснувши опущеними руками. Ножi знову зiсковзнули у долонi.
   - Небагато. Просто доводилося бачити ранiше. Пару разiв у столицi. Але не таких великих. Живе десь у пустелях Кашмiру. Часто нападає на тамтешнi каравани. Дуже гострi зуби - здатнi перемолоти навiть лати. Кров цiєї тварюки дуже отруйна i їдка. Не думав, що хтось вирiшить використати його як сторожового пса... - я замовк, згадуючи, що ще пропустив.
   - Усе?
   - Начебто так!
   - Вразливi мiсця є?
   - Не знаю.
   - Не густо. Ну добре. Шрам, приготуйся на мiй наказ вiдскочити вбiк.
   - Зрозумiв.
   - Готовий?
   - Так.
   - Давай! - наказав близнюк i змахнув руками. Шрам вiдскочив лiворуч, а два метальнi ножi кинулися прямо в тварюку. Перший встромився їй у праве око, другий наскiльки я зрозумiв, повинен був устромитися в лiве, але лише злегка ковзнув по мордi. Кров тварюки, що бризнула на пiдлогу, стiни i шафа, зашипiла i почала роз'їдати камiнь i дерево. Гризь заревiв i, забувши про все, люто кинувся на Дункана. Шрам, лежачи на боцi, вивернувся i, коли тварюка проносилася повз нього, всадив болт у її бiк.
   - Дiставай зiлля! - я кинувся до одного. Подивившись на мене, Шрам вiдкинув розряджений арбалет i полiз у сумку. Я пiдхопив арбалет i став гарячково перезаряджати його. Це зазвичай не мало багато часу. На вiдмiну вiд бойових арбалетiв, якi постачали комiром, наш оснащувався невеликим важелем праворуч на верстатi. Досить лише пересмикнути його, i тятива одразу ж натягувалася. Залишалося лише встановити болт у жолоб.
   Тим часом Дункан оголив меч i, коли гризь кинувся на нього, плавно втiк убiк, полоснувши клинком монстра, що промахнувся. Гризь знову заревiв i крутнувся на мiсцi, стебнувши хвостом по людинi. Розуму не докладу, як Дункан примудрився встигнути пригнутися, але хвiст тварюки промайнув над його головою. Випроставшись, охоронець знову вдарив монстра, вiдрубавши йому лiву передню лапу, i вiдскочив назад, йдучи вiд удару правого i вдарила кривавого струменя з вiдсiченої кiнцiвки.
   - Допоможiть, Темрява забирай! Я довго не протримаюсь! Вiн надто швидкий, - заволав нам близнюк, ухиляючись вiд чергового удару. Кров монстра роз'їдала меч його меча, i незабаром вiн мiг залишитися беззбройним.
   - Зараз! - Я скинув арбалет i вистрiлив. Болт встромився в хребет тварюки, i я знову почав перезаряджати.
   - Гей, гадина! На жери!! - заволав Шрам i, широко розмахнувшись, метнув ментафлакон з присипляючим зiллям у гризя. Ментафлакон - чудовий винахiд магiв. Зовнi вiн виглядає як звичайний скляний флакон, але в порiвняннi з ним неймовiрно мiцний i може витримати навiть удар меча. Єдиний спосiб розбити флакон - це уявний наказ його власника. Врiзавшись у гризя, флакон розлетiвся на дрiбнi шматочки, i його миттєво випаровується вмiст накрило монстра жовтуватою хмарою.
   - Затримай подих! - вчасно крикнув я Дункану, вставляючи в жолоб арбалета чергову стрiлу, i всаджуючи її в монстра, що захитався. Скориставшись тим, що рухи гризячи, стали сповiльненими i сонними, Дункан знову пiдскочив до тварюки i одним ударом знiс їй голову. Їдкий струмiнь кровi, що вдарив з обрубки шиї, ледь не закiнчив його самого.
   - Прокляття! - вилаявся близнюк, щойно встигаючи ухилитися вiд смертельного фонтанчика. - Забув про його кров.
   - Уф! Я вже думав менi хана, - промовив блiдий Шрам, повiльно й стомлено осiдаючи на пiдлогу. - Вляпалися, мов дилетанти.
   - Хто ж знав, що тут може виявитися ця тварюка. У саду ще зрозумiло. Але тут... - мене трясло вiд пережитого.
   - Нормальне явище, - промовив Дункан, скептично вивчаючи те, що залишилося вiд його меча. - В Iмперiї багато магiв мають у своєму житлi рiзнi тварi. Навiть у Кларисси є парочка... - вiн раптом замовк i пiдозрiло витрiщився на нас.
   - Думаю, нам пощастило, що тут виявився саме гризь. - Постарався я перевести розмову в iнше русло. - Ця тварюка звикла до великих просторiв для полювання, i таке тiсне примiщення їй добряче заважало.
   - Не скажи, - заперечливо хитнув головою близнюк. - Той, хто вирiшив його використовувати як сторожа, був мудрим. Цю тварюку i вбивати щось небезпечно, особливо в тiсному примiщеннi. У неї в природi взагалi природнi вороги є, з такою кров'ю?
   - Начебто є, - випередив мою вiдповiдь Шрам. - Чи то хробак, чи змiя. Пiд час нападу впорскує в гризя свою отруту, i його кров перетворюється на якийсь поживний розчин.
   - Як у павукiв? - спитав Дункан, знiмаючи стрiчку майстра клинка з роз'їденої рукоятки меча. Потiм акуратно склавши, дбайливо сховав її у внутрiшню кишеню.
   - Майже, - вiдповiдно кивнув напарник.
   Хех. А я й не знав, що мiй приятель розумiється на тварах Кашмiру.
   - Зрозумiло, - кивнув Дункан i озирнувся. - Лади. Потрiбно знайти нову зброю, у мене залишився тiльки один нiж.
   - Можеш подивитись там, - кивнув кудись у бiк Шрам. - Он парочка з них висить.
   Я глянув у вказаному напрямку. Справдi, на однiй iз стiн висiли два скiмiтари. Близнюк попрямував до них.
   - Взагалi-то нам треба якнайшвидше забиратися звiдси. Ми зараз такого шухера пiдняли, що можна вiшатися.
   Шрам схопився.
   - Дiло кажеш, Дiку. Текати звiдси треба. Скоро тут збереться пiввежi.
   - Це навряд чи. Ми справдi в робочому кабiнетi мага. Наскiльки я знаю, вони намагаються їх робити звуконепроникними. - Дункан уже вибрав один з двох мечiв i повiсив пiхви собi на стегно, чим вiдразу ж став нагадувати менi анiчара, стурбовано глянув на тiло тварюки, що повiльно занурюється в кам'яну пiдлогу, що роз'їдається монстра, що випливає кров'ю. - Але краще нам дiйсно звалити.
  
   * * *
  
   Стражники пройшли повз, нiчого не помiтивши, i Лiнг покинув нiшу, в тiнi якої досi ховався. Наскiльки вiн знав, наступний обхiд буде за пiвгодини. Що ж за цей час вiн встигне дiстатися "клiєнта". Тримаючи в руцi свiй майстерний тризарядний арбалет, найманий вбивця крадькома рушив далi коридором.
   Цю дивовижну й унiкальну штуковину, що iдеально доповнила його незвичайне арбалетне оснащення, вiн виявив в однiй зi лав зброї Столицi. Невеликий, зроблений, швидше за все, на замовлення якимсь неймовiрно талановитим майстром арбалет миттєво привернув його увагу. На вiдмiну вiд своїх побратимiв вiн заряджався не однiєю, а одразу трьома стрiлами, i, незважаючи на це, виявився досить легким, а за вбивчою силою та прицiльною дальнiстю стрiльби не поступався бойовим арбалетам. Хазяїн лавки тодi так i не сказав, де вiн його дiстав i заламав за нього таку цiну, що за неї можна було накупити два десятки арбалетiв. Але нiчний ельф-напiвкровка зрозумiв, що вигода вiд його придбання того варта, i купив не торгуючись. Досi зброя його не пiдводила, сподiвався вiн, що й цього разу вона її не пiдведе.
   Наскiльки Лiнг встиг вивчити карту внутрiшнього планування замку, надану замовником, коридор яким крався, пiсля одного повороту виводив в iнший, що йшов перпендикулярно першому. Десь наприкiнцi другого й була кiмната, яка була метою його подорожi. Якщо iнформацiя правильна, то халiг якраз у цей час повинен бути у своїх покоях, бавлячись з якоюсь черговою дiвчиною.
   Дiйшовши до повороту, Лiнг прислухався, потiм обережно висунувся з-за рогу. I майже вiдразу вiдсахнувся. На виходi з коридору стояв стражник. Полуельфу пощастило, що вартовий стояв спиною до нього i не помiтив непроханого гостя. Вийнявши ножа з лезом, начищеним до дзеркального блиску, вiн обережно розташував його так, щоб бачити в клинку вiдображення стражника, залишаючись невидимим самому, i почав спостерiгати. Час плив, i незабаром має розпочатися другий обхiд, але той, як i ранiше, стирчав на виходi з коридору.
   Вбивця помiтив, що стражник навiть не думав дивитися на всi боки, а тим бiльше озиратися за спину. Що ж - це був його єдиний шанс i, якщо вiн хоче виконати прийняте замовлення, їм варто неодмiнно скористатися. Дурень-стражник сам винен, що виявився не в тому мiсцi, не в той час.
   Пару секунд убивця розмiрковував, прикидаючи можливi варiанти лiквiдацiї такої недоречностi, перешкоди. Вiд удару арбалетного болта стражника могло просто викинути в коридор, i якби там виявився ще хтось - можна було б сказати, що це повний провал. Лiнг сумнiвався, що встигне подолати дистанцiю, що роздiляла, i прибрати можливого свiдка, перш нiж той пiднiме тривогу. Якщо використовувати клинок, доведеться приховувати можливi слiди кровi. Залишалися голi руки чи зашморг.
   Прийнявши рiшення, вiн, зi спритнiстю притаманної професiйним вбивцям його рiвня або ж дотепним представникам лiсового народу, абсолютно безшумно став пiдкрадатися до жертви.
   Зазвичай Лiнг вважав за краще обходитися малою кров'ю. "Зайва жертва - зайвi проблеми" говорив його старий учитель - легендарний майстер ассасiн Гарфiр, пiдтверджену роками давню мудрiсть i пояснював: "Чим бiльше трупiв буде за твоєю спиною, коли ти пiдбираєшся до своєї жертви, тим бiльше буде ймовiрнiсть того, що тебе виявлять". Але навiть якщо тебе й не виявлять, то все одно велика ймовiрнiсть того, що у вбитої тобою на шляху iстоти виявляться сильнi покровителi, якi не заспокояться, поки не знайдуть i не помстяться вбивцi. А зайвi проблеми в нашiй справi нi до чого".
   Напiвельф повнiстю роздiляв думку вчителя. Вiн особисто знав хлопцiв, якi погорiли саме через те, що пiд час виконання замовлень залишали у себе гори трупiв. Тому намагався суворо дотримуватися цього простого правила, але в цьому випадку вартовий сам напросився. Лiнг просто не мав iншого виходу. Незважаючи на безшумнiсть i обережнiсть свого руху, вiн за лiченi митi опинився за спиною стражника, обхопив правою рукою його пiдборiддя, а лiву поклав йому на голову i точно вiдточеним рухом рiзко рвонув, ламаючи шию. Пролунав характерний хрускiт хребтiв, що трiснули, i вбивця, як робив це вже не раз, приготувався прийняти на себе раптово обм'якше тiло. Але цього разу нiчого подiбного не сталося - стражник не обм'якнув, а навпаки став обертатися до нападника.
   Невиразний здогад охопив ассасина i вiн, випустивши жертву, з жахом вiдскочив назад, хапаючись за арбалет, що висiв на поясi. Стражник повнiстю повернувся до Лiнга i волосся у невдалого вбивцi стало дибки. На нього з вивернутою пiд немислимим кутом голови дивилися мертвi очi, що заскленiли. Несподiваний стражник виявився живим трупом, що чудово зберiгся. Про те, що клiєнта крiм людей охоронятимуть i зомбi, Лiнга нiхто не попереджав, iнакше вiн узяв би бiльше своєї звичайної плати за замовлення.
   Тим часом мрець витягнув руки i, розкривши рота в безмовному крику, кинувся на пiвельфа. До демона можливих свiдкiв, ми врятуємо свою шкуру! Вiдступаючи назад, Лiнг пiдняв арбалет i спустив одну зi стрiл. Отримавши болт у груди майже впритул, мерця трохи вiдсахнуло. Не гаючи часу, Лiнг всадив другу стрiлу в лоб тварюки, змусивши її ще вiдступити на пару крокiв, з третьої стрiли мертвець ще раз вiдсахнувся i вперся в стiну за спиною. Вбивця випустив арбалет, що став марним, i той повис на ремiнцi, прикрiпленому до пояса. Потiм вiн викинув уперед праву руку i стиснув кулак. З механiзму, закрiпленого на зап'ястi, вилетiв невеликий дротик i встромився у горло тварюки. Дротик спалахнув оранжевим свiтлом, випускаючи магiю, заточену в ньому i, намагався пiднятися, мертвий затих.
   Не зводячи очей з трупа, Лiнг лiвою рукою провiв по правому зап'ястi, i чергова магiчна стрiлка зайняла мiсце випущеної. Магiя дротика зробила свою справу i жвавий кимось ранiше, мрець став звичайним трупом.
   Вбивця озирнувся на всi боки i полегшено видихнув. Йому пощастило, нiхто не бачив їхнього поєдинку. Думково подякувавши Небесу, за послану йому удачу вбивця схилився над звичайним трупом, що став уже, i витяг з того свої стрiли. Потiм вiн вiдтяг тiло в коридор, з якого прийшов i сховав його в однiй iз темних нiш. Знову зарядивши арбалет, Лiнг попрямував до покоїв халiга. Час стискав.
   Бiльше дорогою йому нiхто не попався i вiн без проблем дiстався короткого вiдгалуження, що веде до покоїв. Тут вiн наткнувся ще на двох уже живих стражникiв, якi нудьгували на посту перед потрiбними напiвельфами дверима. Перш нiж вартовi встигли пiдняти тривогу i оголити свою зброю, вбивця холоднокровно увiгнав у груди кожного по стрiлi. Шум падаючих тiл збiгся з моментом вiдкриття ним дверей покоїв халiга. Тримаючи перед собою арбалет з останнiм болтом, Лiнг проникнув у кiмнату.
   Серед шикарно i багато обставленої кiмнати розташовувалося величезне лiжко з вiдкинутим балдахiном, на якому в екстазi пристрастi сплiталися два оголенi тiла. Очi миловидної темноволосої дiвчини широко розплющилися, коли вона побачила Лiнга на порозi. Приклавши палець до губ, напiвельф прицiлився в голу спину чоловiковi i тихо свиснув, привертаючи до себе увагу. Чоловiк припинив свої розмiрнi рухи i розлючений обернувся. Побачивши спрямований на нього зведений арбалет, вiн зблiд.
   - Трайк бiн Алi передає тобi привiт, Гаруне. Настав час платити за рахунками, - сказав Лiнг, виконавши побажання замовника, i спустив гачок арбалета.
   Подальший розвиток подiй застав його зненацька. Перелякана ранiше дiвчина несподiвано рiзко сiпнулася вбiк, скидаючи з себе халiга, i болт встромився в спинку лiжка. Наступної митi в ассасина вже летiв кинутий нею метальний нiж. Лiнг ледве встиг вiдстрибнути убiк. Перекотившись через плече, вiн вистрiлив дротиком iз зап'ястя. Дiвчина-охоронець, що схопилася, впала на лiжко. З неживої кистi, що розчалася, випав другий клинок.
   Дермо! Ще один недолiк з його боку. Причому такий, який знову мiг його занапастити. Але хто мiг припустити, що халiг Гарун бiн Корнiс спить зi своїм охоронцем. До того ж, ранiше Лiнгу не траплялися жiнки охоронцi. Нiчого. Наступного разу вiн подiбної помилки вже не припуститься. Як же йому пощастило, що дiвчина знаходилася на м'якому лiжку, яке сповiльнило її рухи i завадило їй вчасно зробити другий кидок, що має всi шанси стати фатальним для напiвельфа.
   Все ще не вiрячи у свiй успiх, Лiнг почав шукати халiга. Стоячи на колiнах той люто смикав за мотузку, що викликає слуг. Голий нiж, Лiнг кинувся до "клiєнта". Побачивши вбивцю, що навис над ним, той заверещав...
   Витираючи лезо про простирадло, ассасин iз заздрiстю i одночасним жалем окинув поглядом безживно розкинулося перед ним неживе тiло красунi i кинувся до виходу. Замовлення виконано, але попереду було найскладнiше - вибратися з палацу, що кишить пiднятими по тривозi стражниками.
  
   * * *
  
   I знову ми пiднiмаємося гвинтовими сходами, залишивши позаду коридор з робочим кабiнетом i трупом монстра. Iшли в колишньому порядку: Шрам зi своїм драконячим склом попереду перевiряв наш шлях на наявнiсть пасток, я слiдом, i Дункан прикривав нашi тили. Я подумки благав Небо про те, щоб, коли кров тварюки остаточно роз'їсть кам'янi плити перекриття i провалитися в кiмнату ярусом нижче, в нiй нiкого не виявилося.
   До поверху, на якому знаходилося Око, залишалося ще кiлька сходових прольотiв, як раптом на одному з майданчикiв Шрам несподiвано зупинився, i, нiчого не кажучи, завернув у черговий коридор. Дункан запитливо глянув на мене. Я знизав плечима i поспiшив слiдом.
   - Що трапилося? - Прошепотiв я, наздогнавши приятеля i поклавши йому руку на плече. Шрам глянув на мене заскленiлими очима, i я вiдсахнувся. А наступної хвилини вiн штовхнув найближчi дверi i перш нiж ми з охоронцем встигли, що-небудь зробити наш супутник увiйшов до кiмнати.
   - Куди вiн? - спитав Дункан.
   - Не знаю! Схоже, вiн пiд дiєю якихось чарiв!
   - Прокляття! - Дункан вихопив свiй новий меч, знятий з однiєї зi стiн кабiнету, i зайняв оборонну позицiю, крутячи головою на всi боки. Я ж кинувся слiдом за Шрамом. Невже вiн не помiтив та випадково активував якiсь захиснi чари?
   Кiмната, що постала, перед моїми очима практично повнiстю нагадувала той робочий кабiнет з гризем, за винятком хiба вiдсутностi шаф з книгами. Та й на стiнi висiло велике дзеркало. Шрам стояв перед цим дзеркалом i тупо крутив головою, оглядаючись. Отямився?
   - Дiку, що вiдбувається? - Запитав вiн, помiтивши мене. - Де це ми?
   - Не знаю, куди ти нас привiв.
   - В сенсi?
   - Ну, ти несподiвано звернув до одного з коридорiв, i ми пiшли слiдом за тобою.
   - Так? Не пам'ятаю...
   - Я подумав, що ти активував одне iз захисних закляття вежi, - промимрив я, придивляючись до наших вiдображень у дзеркалi. Менi здалося, що вiдображення Шрама, на вiдмiну вiд мого, загоїлося своїм власним життям. Хоча Шрам стояв на мiсцi, вiн зробив крок уперед, наблизившись до скла з того боку. Поверхня скла пiшла кругами.
   - Що це? - пробурмотiв Шрам, вказавши рукою на дзеркало i задкуючи назад.
   - А я знаю? Ти ж нас привiв сюди!
   - Ну, тодi швидше йдемо звiдси, - в'їдився приятель, дивлячись на руку, що вилiзла зi скла, у чорнiй рукавичцi.
   Я кинувся до виходу, але тут почув крик Шрама:
   - Дiк. Я не можу рухатись! Щось тримає мене!
   - Що? - я обернувся. Шрам стояв на тому самому мiсцi i з жахом дивився на мене. Я кинув погляд на дзеркало i побачив ще одного Шрама, що вже наполовину
   вилiз iз дзеркала. В руках двiйника блищав кинджал.
   - Дункан! - загорлав я, скидаючи арбалет i спускаючи стрiлу в вiдбиток, що ожило. Стрiла пройшла крiзь нього i вiдскочила вiд кам'яної стiни. Вiдкинувши розряджену зброю вбiк, я вихопив один зi своїх двох кинджалiв i кинувся на двiйника, помiтивши краєм ока, що виник на порозi близнюка.
   - Що випадок... - почав Дункан, але вмить оцiнив ситуацiю i теж кинувся на допомогу. Вiдстань мiж нами i Шрамом була невеликою, але менi здавалося, що я рухаюся дуже повiльно. Тим часом двiйник уже повнiстю вилiз iз дзеркала i пiдскочив до Шрама. Шрам закричав, потягнувся за своїм кинджалом, та було пiзно. Демонське вiдображення одним швидким рухом всадило меч в живiт злодiї. Наш друг повалився на свого двiйника, той зробив ще один помах, але тут уже пiдскочив я i щосили вдарив по вбивцi.
   I знову як у випадку зi стрiлою кинджал пройшов крiзь Шрама-два, нiби того не iснувало. Мене ж за iнерцiєю пронесло далi i я, втративши рiвновагу, мало не впав на пiдлогу. Завдяки своїм акробатичним навичкам я все ж таки встиг вчасно вiдновити його i обернувся, готуючись завдати другого удару. Може, це було не рацiонально i марно, але я тодi не усвiдомлював своїх дiй. Будь-яким способом, намагаючись допомогти Шрам i вiдвернути на себе його жахливе вiдображення. Тим часом, Дункан, що пiдскочив, також рубанув по двiйнику, i також його ятаган пройшов крiзь дзеркального вбивцю, не зачепивши останнього. Двiйник нiяк не вiдреагував на нашi дiї, продовжуючи раз за разом встромляти кинджал у нашого друга.
   - Вiн безтiлесний! - закричав охоронець, викидаючи вперед лiву руку з затиснутим у долонях чорним каменем, з вигравiруваною на ньому синю руною, i щось прокричав. Синiй спалах, мене обдало вiтром, двiйник припинив свої дiї i почав змiнюватися, на мить, прийнявши постать iншої людини, потiм став прозорим i повнiстю розчинився в повiтрi. Але я встиг дiзнатися про людину i жахнувся.
   Тим часом Дункан схилився над Шрамом, що скорчився на пiдлозi. Забувши про все, я кинувся до свого друга. Той хрипко дихав, тримаючись за розпоротий живiт. Розуму не докладу, як вiн ще не знепритомнiв вiд больового шоку. Я пiдняв i прийняв приятеля. Сльози самi потекли в мене з очей.
   - Тримайся брат, я зараз, - я почав спiшно копатися в його сумцi, перебираючи флакончики iз зiллям. Не те. Не те. Де воно? - Тримайся. Тiльки не вмирай!
   - Дi..кх... - прохрипiв Шрам, вiн спробував пiдняти руку, але з його рота ринув потiк кровi i вiн обм'як.
   - Шрам. Ну, брат давай! Не вмирай! Ти потрiбний нам! Шрам! - я тряс неживе тiло, притискаючи його до себе i не звертаючи на кров, яка неабияк просочувала мiй одяг. - Тримайся, сучий ти син! Я зараз! Зараз...
   Я знову почав копошитися в мiшку, знайшовши нарештi потрiбний флакон iз золотистою рiдиною. Зубами вийняв пробку i вилив неабияку кiлькiсть живильного зiлля йому на живiт, потiм влив залишки в рот. Рiдина потекла по пiдборiддi.
   - Пий же. Пий, Шрам...
   - Це марно, злодiй. - Дункан поклав менi руку на плече. - Больовий шок. Вiн уже мертвий, ти йому вже нiчого не допоможеш. Пiшли! Потрiбно продовжувати наше завдання.
   - Завдання? Яке до хаосу зараз завдання? Та пропади пропадом це гребане Око! Через нього i вас я втратив свого друга! - загорлав я, скидаючи його руку. - Шрам...
   Близнюк одним ривком пiдняв мене за шкварник i розгорнув до себе. Двi сильнi ляпаси привели мене до тями.
   - Досить, нюнi розводити! Ти чоловiк чи хтось? - заволав вiн, потiм додав трохи тихiше - Пiшли, Павуку! Без тебе я не впораюся. Я щиро спiвчуваю тобi, Шрам був добрим товаришем, але нам треба продовжувати нашу мiсiю. Iнакше його смерть буде марною. Пiшли ж, злодiй, зараз сюди набiжить сторожа.
   - Але ж я не можу кинути його тут!
   - Вiн все одно мертвий. Його душа вже напевно бенкетує в небесних чертогах, а це лише фiзична оболонка. Iдемо.
   - Я все одно не можу залишити його тут.
   Дункан замислився.
   - Гаразд. Є в мене одна штука на прикметi. Вiн же все одно мертвий...
   - Ти це про що?
   - Мiжпросторова кишеня.
   - Що?
   - Дивись, - близнюк присiв бiля тiла i дiстав з-за пазухи ще один камiнчик, чорний iз жовтою руною. Поклавши руну на тiло Шрама, заплющив очi, зосереджуючись. Потiм щось зашепотiв. Раптом швидко спалахнуло жовтим, i тiло Шрама пропало. Про трагедiю, що тут розiгралася, нагадувала лише калюжа кровi i чорний камiнь, що лежить у нiй, уже без руни.
   - Готово! - прошепотiв близнюк, ховаючи камiнь назад за пазуху.
   - Що ти зробив?
   - Помiстив тiло в якусь кишеню мiж свiтами. Жива iстота в нього не можна помiстити, але ось мертве тiло або неживий предмет просто. Тож нехай поки що воно побуде там. Звiдти його нiхто не дiстане. Потiм ми його витягнемо i поховаємо, як личить. Ну що? Тепер iдемо?
   - Ну, йдемо, - зiтхнув я.
   - Чудово. Тодi поспiшаємо. У нас мало часу.
   Я пiдiбрав арбалет, звалив на плече сумку Шрама i поквапився покинути кiмнату. Ми знову повернулися на сходи i почали пiднiматися далi.
   - А я i не знав, що ти теж маг, - похмуро пробурчав я, все ще не вiдiйшовши вiд раптової втрати друга.
   - Я не маг. Нашi батьки були магами. Батько - бойовим чарiвником, мати чарiвницею. Вся їхня сила передалася їхньому первiстку Джайнi. А нам з братом нiчого не дiсталося, - вiн сумно посмiхнувся. - Цi каменi з руною - однозаряднi, але багаторазовi артефакти, створенi для нас сестрою про всяк випадок.
   - То Джайна старша за вас?
   - Лише на пару хвилин.
   Я замовк, знову переживаючи те, що сталося. Дункан делiкатно мовчав. Менi не вiрилося, що Шраму бiльше немає, що я бiльше нiколи не почую його голосу, його жартiв, не вiдчую його пiдтримки. Вiн менi був як брат, кiлька разiв навiть рятував менi життя, а я коли якесь створiння з дзеркала вбила його, не змiг його врятувати.
   Думки самi собою повернулися до вбивцi Шрама, i тiй людинi, чий образ вона прийняла перед тим, як розтанути. Я знав його - це був архiмаг Морзус - радник султана Сигiзмунда. Наш роботодавець. Але чому? Чому вiн напав на нас? Ми ж виконували все, що вiн нам наказував. Мабуть, вiн таки активував узи Гiльденаса. Але якщо вiн задiяв прокляття, то й Змiйка в небезпецi. Хоча вона поруч iз Джайною, i... Стоп! Джайн. Вона ж наклала на Шрама зi Змiйкою захиснi чари. То чому ж прокляття подiяло?
   - Чому чари Джайни не врятували Шрама? - спитав я Дункана в лоб i зупинився.
   - Не зрозумiв?
   - Та людина, образ якої прийняв двiйник Шрама в кiнцi - це архiмаг Морзус.
   - Той самий, що змусив вас працювати на нього, наклавши прокляття?
   - Так. Той самий! Вiн активував його! Ну, то чому? Ми думали, що ми захищенi вiд прокляття архiмагу!
   - Я не знаю, але можу лише припустити, що щось змусило Джайна зняти цi чари з твоїх друзiв або ж зняло їх проти її волi.
   - Рiчард тому покинув нас?
   - Так.
   - I як у них справи?
   - Не знаю. Я втратив зв'язок iз Джайною.
   - Що значить втратив?
   - Я її не вiдчуваю. Взагалi не вiдчуваю, - вперше я бачив близнюка таким безсилим i розгубленим. - Вона просто зникла i все, наче її нiколи й не було!
   - Вона мертва? - Запитав я, внутрiшньо холодiючи.
   - Не знаю.
   - А Рiчард?
   - Живий. Поспiшає до мiсця, де ми залишили коней.
   - Це може бути наслiдком нападу такого ж двiйника?
   - Не знаю. Можливо...
   - Хаос! I що нам тепер робити?
   - Що й планувалося - викрасти Око, - у його голосi промайнули нотки агресiї. Схоже, близнюк все ж таки теж iнодi втрачає витримку - Тим бiльше до нього залишилося зовсiм небагато. Потiм буде видно.
   Ми знову продовжили шлях i, зрештою, досягли потрiбного нам ярусу. Десь на цьому поверсi має бути кiмната з Оком. Завмерши на майданчику, ми стали прислухатися. Тиша. Задоволено кивнувши, Дункан оголив меч i, зробивши менi знак слiдувати за собою, безшумно пiрнув у коридор. Я скинув заряджений арбалет i, закрiпивши на оцi сльозу дракона, рушив за охоронцем. Гра розпочиналася.
  
  
   Роздiл п'ятий
   Винищувач магiв
  
   Втрачаю спритнiсть, думав Лiнг, сидячи за столом на заїжджому дворi i, не поспiшаючи, потягував вино з кухля. Та дiвка-охоронець таки зачепила його. Спочатку, в запалi бою, вiн не помiтив рани. Але коли вибирався з палацу халiга, рана нагадала про себе - Довелося поспiхом її перев'язувати - адже на нього могли вийти навiть по краплях кровi. Так, зустрiчалися серед законникiв такi маги - розумники, що мають здатнiсть знайти людину за частинкою її тiла, волосся, краплi кровi, нiгтя. Пощастило, що лезо метального ножа не виявилося отруєним. Iнакше вiн би зараз гуляв Похмурими рiвнинами, як багато його менш щасливi колеги з Сiрої гiльдiї.
   Що б там не вiдбувалося з його з його везiнням, але ситуацiя, що склалася, напiвельфа не влаштовувала. Спочатку був грубий промах iз зомбi-стражником, потiм охоронець мало не закiнчила. Вiн навiть не пам'ятав, коли востаннє так вляпувався. Дермо повне, загалом. Чи то вiн розслабився, чи то в його життi почалася чорна смуга, одне вiн знав точно, тепер треба було залягти на кiлька мiсяцiв на дно. Грошей отриманих за виконане замовлення, йому має з лишком вистачити.
   Його роздуми перервав гучний регiт iз далекого столу. Там, зсунувши разом пару столiв, снiдали троє: свiтловолоса молода дiвчина в чоловiчому одязi, мабуть, знатного роду та пара солдатiв у повному бойовому вбраннi. Швидше за все, її ескорт зробив висновки напiвельф. Ще один iз солдатiв стирчав бiля стiйки, флiртуючи зi служницею. Тунiки воїнiв були прикрашенi гербом у виглядi бiлого єдинорога, що встав на диби, на зеленому полi. Герб виявився Лiнг не знайомий, втiм, це його особливо не турбувало. Головне, що це не герб халiга Гаруна бiн Корнiса.
   А дiвчисько треба сказати нiчого, гарненька i в лiжку, напевно, гарна буде. Якби вона була одна, вiн би не проминув до неї пiдвалити, але зв'язуватися з солдатами не хотiлося. Нiчого ось добереться до найближчого великого мiста, а вже там, у борделях дiвок навалом буде i навiть краще за цю.
   Спостерiгаючи краєм ока за солдатами, Лiнг пiднiс кухоль до рота i тут побачив нового вiдвiдувача, що раптово виник на порозi корчми. Брови напiвельфа поповзли нагору, права рука рефлекторно стиснулася на рукоятцi арбалета. Незважаючи на спеку, прибулець повнiстю укутався в чорний плащ iз низько насунутим на голову каптуром.
   Заїжджий двiр знаходився на околицi маленького села за три десятки кiлометрiв вiд палацу халiга. Вбивця не побоювався можливої погонi, оскiльки вмiло замiв слiди, вiдвiвши її в напрямку протилежному його нинiшньому положенню, але прибулець його насторожив. Було в ньому щось невловиме, смертельно небезпечне. Навiть солдати вiдчули це i, припинивши розмову, спостерiгали за незнайомцем.
   Його погляд, прихований у тiнi плаща, швидко пробiг вiд столика до столика i зупинився на асасинi. Лiнга пробив крижаний пiт. "Попався!" промайнула думка. Але, схоже, дивного вiдвiдувача пiвельф не зацiкавив, i той перевiв погляд на солдата i дiвчину. Якийсь час ескортуючi i прибулець уважно вивчали один одного, напiвельфу навiть здалося, що зараз почнеться бiйка, але людина в каптурi мовчки сiв за найближчий столик. Лiнг полегшено видихнув.
   Служниця, залишивши солдата, що клеїлася до неї, вирушила обслуговувати нового клiєнта, а невдалий кавалер провiв її поглядом, i приєднався до своїх супутникiв. Вся безтурботнiсть солдатiв, що панувала в залi заїжджого двору до появи людини в каптурi, кудись зникла. Обмiнявшись парою фраз зi своїми супутниками, солдат, що флiртував бiля стiйки, попрямував до незнайомця. Обстановка розпалювалася i Лiнг вирiшив, що настав час йому звалювати вiд грiха подалi. Не зводячи очей з прибульця i солдата, що пiдiйшов до нього, вiн потягся до гаманця, тут-то все i почалося.
   Лiнг не знав, що зробив чоловiк у каптурi, але солдата раптом вiдкинуло назад. Пролетiвши через половину зали, той iз брязкотом врiзався в стiну i кулем обрушився на дерев'яну пiдлогу. Iншi солдати схопилися i оголили мечi. Ассасiн метнувся до стiйки. Це був не його бiй, i вiн не втручався.
   - Харонт! Ти як? - гукнув зрiлий воїн, що вiдлетiв, з посрiбленим правим наплiчником офiцера. Вiдповiддю йому стала тиша. Тим часом, людина в каптурi поволi пiднялася. З-пiд плаща випросталась чорна рука i вказала на дiвчину, що ховається за спинами своїх супутникiв.
   - Вiддайте менi дiвчисько i залишитеся, живi, - прошипiв чужинець.
   - Бач, який спритний - заперечив сержант. - Краще забирайся звiдси i тодi Я збережу тобi життя.
   - Ну що ж, я дав вам шанс, - злiсно посмiхнувся незнайомець. Вiн зробив ледь помiтний жест рукою, i вхiднi дверi з гуркотом зачинилися. Засув сам ковзнув у скобу. - Не бажаєте по-доброму, буде погано...
   Чужинець почергово повiв плечима, i плащ легко зiсковзнув на пiдлогу. Перед враженими солдатами та вбивцею постала дивна iстота. Зовнi воно було схоже на людський скелет обтягнутий синя чорною шкiрою, трипалi пташинi ступнi закiнчувалися гострими кiгтями, а на обличчi демонiчним вогнем горiли вузькi червонi очi. Iстота швидко схрестила перед собою руки i розвела їх убiк. З його зап'ясть iз тильного боку долонi вилiзли пiвметровi чорнi леза.
   Лiнг хмикнув. У нього в лiвому наручi теж був захований механiзм з викидним складним лезом. Дуже зручна штука, якщо треба без зайвих рухiв непомiтно прибрати жертву натовпу. Але його меч досягав ледь половини вiд ножiв цiєї чорної тварюки, що є, мабуть, частинами її тiла.
   Пiд немiчний крик служницi iстота атакувала.
   - Вебре, веди її жваво! - наказав офiцер другому солдатовi, а сам прийняв бiй.
   Пiд дикий блиск клинкiв вони зiйшлися посеред зали. Лiнг повинен був визнати, що сержант майстерно володiє мечем, але його супротивник виявився ще вправнiшим i швидшим. Вiн повiльно, але вiрно заганяв людину в один iз кутiв.
   Кiлька разiв той, кого назвали Вебром, намагався кинутися на допомогу командиру, але той щоразу наказував залишатися з дiвчиною. Лiнг став судомно шукати вихiд iз ситуацiї. Думку допомогти солдатам вiн одразу ж вiдкинув, як iдiотську. Нема до чого йому вплутуватися в чергову авантюру, своїх проблем вистачає. До того ж вiн оцiнив мистецтво бою загадкової чорної iстоти i дiйшов висновку, що без потреби краще з ним не зв'язуватися.
   Погляд майстра ассасина впав на замкненi вхiднi дверi, але заради них довелося б подолати зал iз битвами. Не найкращий варiант. Через єдине вiкно затягнуте бичачим мiхуром йому також не вилiзти. Занадто вузьке. Чорного входу в таких заїжджих дворах не робили, значить залишалися тiльки сходи, що вели на другий поверх. Напiвельф кинувся до неї. Зацiпенiлi солдати з дiвчиною помiтили його дiї i поспiшили слiдом, але їм до сходiв було ще далеко.
   Вiн уже був на самому верху, коли почув позаду себе глухий вигук i обернувся. Iстота розiбралася з сержантом i спиною до Лiнга стояла внизу бiля початку сходiв, вiдрiзаючи шлях солдату з дiвчинкою, що залишився. Зблiдлий воїн затулив собою дiвчину i, пiднявши меч, зайняв оборонну позицiю.
   Вчасно я встиг, промайнула думка, i Ассасин кинувся до найближчих дверей. Зачинено. Друга. Знову закрито. Третя. Пощастило. Лiнг ввалився в кiмнату i одразу ж засунув засув. Вiн уже не бачив, як далi коридором вiдчинилися дверi, i в коридор вискочив оголений по пояс солдат з арбалетом у лiвiй руцi...
  
   * * *
  
   Ведений тяжiнням Ока, Дункан впевнено вiв нас коридором. Раптом одна з дверей праворуч вiдчинилася, i перед нами в коридор вийшов людиноящiр.
   Помiтивши нас вiн зашипiв i тут же клопоту вiд мене болт в око. Одним стрибком Дункан пiдскочив до вiдчинених дверей i з оголеним мечем зник у кiмнатi, щоб за секунду знову виникнути на порозi.
   - Все чисто. Вiн був один, - прокоментував близнюк.
   - Хаос! Ледве не нарвались, - вилаявся я. - Що з трупом робитимемо?
   - Затягнемо всередину. До речi, чудовий пострiл.
   - У ящiрiв уразливе мiсце не тiльки пiд пiдборiддям, - пiдморгнув я, вiдтягуючи лускатий труп у кiмнату. Раптом Дункан стрепенувся, завмер. Легка усмiшка ковзнула на його обличчi.
   - Що?
   - Джайна. Я знов її вiдчуваю!
   - I? - на душi трохи полегшало.
   - Вона десь тут. У вежi.
   У мене вiдвисла щелепа.
   - Як це?
   - Не знаю, але я знову вiдчуваю її присутнiсть. Слабке звiсно, але вiдчуваю.
   - I де вона? На перших ярусах?
   - Не зовсiм. Майже там, де Око.
   Нiчого номер.
   - А Змiйка з нею?
   - Не знаю, злодiй. Я ж можу вiдчувати лише сестричку! Але їй потрiбна допомога. Уперед!
   - Стривай, перезаряджуся тiльки.
   Дочекавшись, коли я знову пiдняв арбалет, Дункан метнувся до виходу, я слiдом. Забувши про все, ми, мов ошаленi, помчали коридором. Я молився богам, щоб нам не зустрiлися магiчнi пастки та iншi мешканцi вежi. I боги нас, мабуть, почули. А може просто сам Кастор любив самотнiсть i оточив себе мiнiмумом челядi.
   Нарештi через сотню метрiв Дункан загальмував i, зробивши менi, знак не шумiти, став пiдкрадатися до одного з дверей з оглядовим вiконцем. Взагалi я помiтив, що в цьому коридорi, на вiдмiну вiд тих, що були поверхами нижче, майже всi дверi були обладнанi оглядовими вiкнами.
   Якось у юностi, коли я ще тiльки-но починав свiй шлях злодiя, менi довелося недовго посидiти в однiй iз в'язниць Султаната, до речi, там я й познайомився зi Змiйкою i Шрамом. Отож цi дверi менi нагадали тi тюремнi каземати. Схоже, у цiй вежi верхнiй ярус служив як тюремний блок. Але тодi чому такий нечисленний персонал? Загадка
   Втiм, тiльки-но я, потiснивши похмурого близнюка, зазирнув у прочинене вiконце, всi думки про персонал виявилися геть-чисто забутi.
   У кiмнатi розпластанi на стiнi висiли бруднi, пошарпанi, але найголовнiше живi Джайна зi Змiйкою. Причому нашi супутницi висiли без жодних мотузок чи iнших видимих пристроїв, мабуть, тут використовувалася магiя. Перед ними спиною до дверей стояли двоє людей. Чоловiки. Один у чорно-жовтому балахонi з бiлою палицею в правiй руцi, явно був магом. Другий, судячи з меча за спиною (знову за спиною?) воїном. Охоронець?
   -...Хотiли? - маг, схоже, пихато читав лекцiю полонянкам. Кастор? Не схоже. Занадто молодий. Очевидно, його учень чи помiчник. - Чи знаєте ви, соплячки, з ким зв'язалися? У гру яких сил ви влiзли? Та за одне ваше втручання у справи...
   - Так, добре вистачить тобi, - зупинив його воїн. - Скажи просто: "Нiхто не смiє вставати на шляху "Кола Тiней"" i прикiнчи цих сучок! Набридло слухати це твоє марення.
   - Стривай, - маг знiтився - Усьому свiй час, потрiбно дiзнатися про їхнiх супутникiв. Ти ж сам казав, що там було шiсть коней. Де тодi решта четверо вершникiв?
   - Ось i питай у них це, а не трендi даремно. Я жерти вже хочу...
   Я запитливо глянув на Дункана.
   - Вриваємося i знищуємо всiх, - ледве чутно прошепотiв вiн. - Я беру на себе майстра, а ти самого мага.
   - Якого майстра? - не зрозумiв я, але тут до мене дiйшов весь змiст його фрази. - Я? Мага? Та ти що здурiв? Я - не боєць, я - злодiй!
   - Проти майстра меча в тебе мало шансiв вистояти, а з магом ти впоратись зможеш.
   - Як це "майстри меча"?
   - Ти бачив ручку меча другого?
   - Ну. I чорної стрiчки я не помiтив!
   - Це у вас тут заведено, щоб майстер носив стрiчку на рукоятi. У нас же в Iмперiї знаком майстра є особливе тавро на оголовку ручки. I взагалi, припираючись тут, ми даремно втрачаємо час. Бери на себе мага i не сперечайся!
   - Але...
   - Повiр, злодiй, - голос охоронця став вкрадливим. - З магом ти можеш упоратися. Є в тобi щось незвичне.
   - Що?
   - Не знаю. Джайна каже, що магiя на тебе якось дивно дiє. Може саме тому той ваш архiмаг i не наклав на тебе прокляття. Ну все? Домовилися?
   Що я мiг заперечити? Змiйку та Джайну треба рятувати по-любому. Якщо Дункан правий i той тип з мечем справдi майстер клинка, то вiн мене вмить нарiжить на дрiбнi шматочки. А потiм вiзьметься за Дункана, а якщо Дункан не встигне, до цього часу впорається з магом, то кiнець i йому. А маг? На нашому боцi ефект несподiванки, заряджений арбалет та ще ментафлакони. Якщо дiяти швидко, то маг навiть не встигне скористатися своїм чаром. А якщо ще й Джайна має рацiю... Була й у мене така пiдозра...
   - Домовилися. Тiльки почекай.
   Я дiстав ментафлакон з присипляючою рiдиною i затиснув його шийку в зубах, скинув арбалет i кивнув.
   - Фофоф!
   Хаос! Де ж Рiчард? Цей бiй мав бути близнюкiв, наше завдання зводилося до видобутку Ока Азора. А зараз...
   - Значить так. Я вiдчиняю дверi, ти впадаєш першим i стрiляєш у мага, я влiтаю слiдом i атакую майстра.
   Я згiдно кивнув.
   - Тодi вперед! - Дункан стусаном вiдчинив дверi, i вiдскочив. Не встигли маг i майстер обернутися на шум, як я вже увiрвався в кiмнату, скинув арбалет i спустив тятиву.
   О так, ми все-таки застали їх зненацька.
   Однак, схоже, доки ми добиралися до мiсця, якийсь злодiй вичерпав весь свiй лiмiт удачi. Я цiлився в груди мага, але, чи то вiд хвилювання, чи вiд швидкостi атаки, на жаль, взяв прицiл трохи влiво i болт встромився в праве плече чаклуна. Посох вiдлетiв кудись у куток. Маг загорлав вiд болю, але, треба вiддати йому належне, все ж таки викинув уперед лiву руку, викрикнув заклинання, i вогняна куля, що слiпилася, кинулася в мiй бiк. Джайна зi Змiйкою з вереском впали на пiдлогу. Мабуть, вiдволiкшись на мене, маг перестав контролювати магiчнi пута.
   Вiдразу ж вiдкинувши арбалет, я вихопив ментафлакон, але зрозумiв, що покинути його не встигаю. I ухилиться вiд вогнешара мага, мiж iншим, теж. "Це кiнець" майнула думка, i я замружився.
   Ви колись опинялися в центрi вогнища, коли вас з усiх бокiв обдає жаром, одяг обпалює, а волосся тлiє? Нi? Я теж. До сьогоднi. Втiм, усе подальше вiдбулося надто швидко, i менi тодi було не до аналiзу своїх вiдчуттiв. Мене обдало гарячим повiтрям i... Нiчого бiльше. Не вiрячи в свою удачу, я розплющив очi. Маг, схоже, виявився здивований не менше, нiж мiй. Невже Дункан правий i я не схильний до магiї?
   Не гаючи часу даремно, я розмахнувся i таки шпурнув флакон у чаклуна. Наказати ментафлакону луснути я не встиг, оскiльки той раптом змiнив траєкторiю i полетiв кудись убiк - не iнакше, як маг постарався. Десь на краю поля зору зiйшлися в смертельнiй i гарнiй сутичцi два майстри клинка, але менi було не до них. Вилаявшись, я вихопив кинджал i з криком кинувся на чаклуна:
   - А-а-а-а!
   Той жбурнув у мене ще одну кулю, але тепер менi стало вже байдуже. Я повiрив у свою невразливiсть. Немов у пiдтвердженнi цього шар вогню розвiявся на пiдльотi до мене, залишивши лише гаряче повiтря.
   У руцi у чаклуна матерiалiзувався чорний палиця, але я вже опинився поруч i, обхопивши його однiєю рукою, iншою завдав удару. Гартоване десятисантиметрове лезо легко увiйшло до тiла мага. Той охнув, але все ж таки примудрився вчепитися своїми долонями менi в обличчя. Сльоза дракона кудись упала. Я iнстинктивно випустив кинджал, вiддер його руки вiд свого обличчя i вдарив чолом. Зчепившись, ми втратили рiвновагу i, обсипаючи один одного ударами, стали кататися по пiдлозi. Боротьба була запеклою - в азартi бою я навiть забув про клинок, i в хiд пiшли зуби, нiгтi, кулаки.
   Фiзично маг виявився сильнiшим за мене, але, мабуть, мiй клинок, що залишився в його черевi, зрiвняв нашi шанси. Може, саме тому в ходi боротьби менi вдалося опинитися зверху, i я став душити чаклуна, намагаючись не звертати уваги на його удари. Чарiвник захрипiв i вчепився менi в шию. В очах потемнiло, здавалося, легенi ось-ось розiрвуться, але я лише сильнiше стиснув горло супротивника. Нарештi, його хватка ослабла, руки сковзнули, i вiн затих. Я ще якийсь час продовжував рефлекторно стискати шию, доки остаточно не переконався, що мiй супротивник мертвий.
   Є! Я зробив свого виродка. Цiкаво, як там справи Дункана? Я повернувся i ледве встиг побачити носок чобота супутника мага, що летить у мене. "Бережись!" долинув запiзнiлий крик Змiйки. Зуби клацнули, а в головi вибухнув феєрверк, подiбний до тих, якими бавилася знати в столицi.
   Удар був настiльки сильний, що мене вiдкинуло до стiни i я впечатався у щось м'яке та тепле. Щось м'яке та тепле охнуло жiночим голосом. У нiздрi вдарив аромат бузку, i, розплющивши очi, я побачив схвильованi обличчя Змiйки i Джайни, що схилилися надi мною.
   - Ти як, Дiку? - Запитала Змiйка.
   - Дермово, сестричка... - прошепотiв я розбитими губами, здираючи з пiдборiддя чудом як хустку, що втрималася на ньому, i вiдчуваючи в ротi солонуватий присмак кровi. Обличчя горiло.
   - Як вiн тебе... - поспiвчувала Джайна.
   - А зараз буде ще лайнов, - похмуро проконстатувала ельфiйка, кивнувши кудись убiк.
   Насилу пiдвiвшись, я озирнувся i зрозумiв, що лежу на колiнах у Джайни. Iншим часом про краще я й мрiяти не мiг, але зараз менi не до цього. Бо до нас троє, повiльно наближався майстер клинка. I цим майстром клинка був Дункан. Той нерухомо лежав за кiлька крокiв вiд нас. Хаос! Я вже думав близнюкiв нiчого не вiзьме! Але мабуть переоцiнив їхнi сили, i тепер настав час розплати.
   Я схопився, але вiдразу скрутився вiд рiзкого болю в лiвому боцi. Проклятий чаклун все ж таки чимось дiстав мене. Я вiдчував, як промокає вiд кровi сорочка на боцi. Чи не те й ребро зламане?
   - Зробiть з ним що-небудь, ви ж маги - крiзь зуби процiдив я, стежачи за майстром, що наближається.
   - Я не можу, - прошепотiла Джайна. - Це винищувач магiв, а на них не дiє магiя.
   - Я займуся ним, - промовила Змiйка, вiдставивши руку, i клацнула пальцем. Тiєї ж митi чорна палиця чаклуна, що лежить неподалiк, сама з собою прилетiла до неї в долоню.
   - Стiй! - Закричала Джайна, але було вже пiзно. Винищувач щось зробив i Змiйка, дико закричавши, впала на пiдлогу, забившись у конвульсiях.
   - Не чаклуй... - запiзно прошепотiла чарiвниця.
   - Я дивлюся, ви погано вчитеся на своїх помилках, чарiвники, - залихватсько оскалив винищувач. - Ну що ж, тим легше менi буде вас прикiнчити. Але, перш нiж ви поїдете слiдом за господарем цiєї вежi на Похмурi рiвнини, ви менi вiдповiсте на одне запитання: Де ще двоє ваших? Скажете це, i ваша смерть буде швидкою та безболiсною. Ну?
   - Та ти пiшов... - процiдив я.
   Винищувач зграбастав мене за волосся, ривком пiдняв з пiдлоги, поставивши на колiна, i приставив меч до мого горла. Вдруге за два днi я вiдчув холодне лезо на своїй шиї. Бiдна у людей фантазiя, однак.
   - Вiдповiдь невiрна, засранець, - сердито прошипiв вiн менi у вухо. - Менi ось цiкаво, ти був би таким же смiливим, якби тут не було баб. А? - Вiн подивився на Джайну, - Говори, де решта двоє, або я перерiжу горло твоєму балакучому дружку, а потiм побавлюся з тобою, суко!
   - Гей, виродку, ти часом не мене шукаєш? - пролунав вiд дверей знайомий голос. Ось уже нiколи не думав, що буду радий почути його. Винищувач, миттю обернувся, а я скосив очi - на порозi стояв Рiчард. Святi боги, як я зараз був радий його бачити. Мабуть, говорять у народi: "Краще пiзно, нiж нiколи".
   - Ти? Але ж я... - злякався винищувач магiв. Його погляд метнувся до Дункана, що лежав, i знову повернувся до Рiчарда. А потiм зупинився на чорнiй стрiчцi, зав'язанiй на ручцi його меча. - А ясно. Близнюки, значить.... Мабуть, ви i є тi найзнаменитiшi брати де Кiлморан. Потрiбно ж не очiкував зустрiти вас так далеко вiд Iмперiї.
   - Вiдпусти хлопця, - похмуро наказав охоронець, - i йди, бiйся зi мною.
   - Як скажеш, землi. Як скажеш... - Винищувач знову повернувся до мене. - Пощастило тобi, засранець, але нiчого. Зараз ось розберуся з твоїм приятелем, i ми з тобою продовжимо нашу цiкаву розмову, - вiн грубо штовхнув мене на пiдлогу i, крутнувши мечем, попрямував до Рiчарда.
   - Ти цiлий? - Джайна кинулася до мене.
   - Скорiше нi нiж так. Здається, у мене ребро зламане.
   - Дай подивлюсь.
   Вона схилилася надi мною, i знову пахнуло бузком. Навiть зараз, з забрудненим у брудi та синцях волоссям i обличчям вона менi здавалася найпрекраснiшою жiнкою на землi. А вiдблиск смолоскипiв на її шкiрi надавав додаткової чарiвностi. Красуне, де ж ти була ранiше?
   Джайна обережно оголила рану.
   - Ребро цiле, але треба зупинити кровотечу. Жаль я не можу використовувати магiю. Хоча... - вона глянула на винищувача. - Йому зараз не до нас.
   - Якi у тебе нiжнi руки, - я блаженно замружився.
   - Тсс. Помовч. Менi треба зосередитись.
   - Що ти збираєшся робити? - спитав я.
   - Лiкувати тебе, що ще.
   Не зводячи очей з Винищувача, Джайна вiдставила руку вбiк i зашепотiла. Мене прохопило легке озноб, а за кiлька хвилин у її долонi з'явився невеликий флакон з помаранчевою рiдиною. Мабуть, вiдчувши, що поблизу використана магiя, винищувач обернувся, але з досадою на обличчi був змушений вiдволiктися на випад Рiчарда. Молодець близнюк! З таким лютим пресингом охоронця, винищувачу явно не до магiв. Легко вiдкоркував флакон Джайна, вилив кiлька крапель менi на рану.
   - Хоч на тебе чари i не дiють, але це має спрацювати.
   - Що це? - Запитав я, вiдчуваючи, як по тiлу розливається тепло.
   - Кров лiсового тролю, плюс деякi рослиннi добавки, що посилюють ефект регенерацiї. Полеж спокiйно пару хвилин, тут все натуральне, так що подiє.
   - Можна подумати менi куди поспiшати. Особливо якщо перебуваєш у такiй приємнiй компанiї.
   - Ти завжди так сиплеш комплiментами?
   - Нi, якщо поруч...
   - Знаю-знаю, - перебила Джайна, - гарна дiвчина.
   - I розумна ще, - додав я.
   - Без цього в нашiй справi нiяк, - вiджартувалася чарiвниця i тут же спохмурнiла. - А поспiшати нам є кудись. Наставницi не вдалося вiдвернути Кастора, тому вiн може бути десь поблизу. Тому нам слiд покинути вежу, до його повернення.
   Хаос! Гаразд, залишимо романтику на потiм. На першому мiсцi рiч.
   - Як там Змiйка?
   - В порядку, гадаю. Її просто тимчасово вiдрiзали вiд Джерела, а це дуже болiсне явище. Зараз вона має бути непритомна. Ти приведи її до тями, а менi треба подбати про брата, - вона стурбовано глянула на лежачого Дункана. Нас вiд нього вiддiляли винищувач iз Рiчардом.
   - Вiн живий?
   - Так. Тiльки непритомний чи... - Джайна зосередилася, i раптом рiзко запитала. - Що було в тому флаконi, який ти кинув у мага? Присипляюче зiлля?
   - Так. Рiдина, що швидко випаровується, з присипаючим ефектом. А що?
   - Значить, справдi спить, - кивнула сама собi чарiвниця.
   - А до чого тут це? - не зрозумiв я.
   - Кинутий тобою флакон розбився бiля нiг Дункана, i вiн зазнав впливу його вмiсту.
   - Так?
   Хаос!
   Я вiдчув що червонiє. Так спростоволоситься перед жiнкою, на яку хотiлося справити враження. - Але я не хотiв. Не моя вина, що маг вiдбив ментафлакон. Та й не повинен був лопнути. Я ж йому не наказував! Втiм, погоджуюся. Це справдi негарно вийшло.
   - Який термiн дiї цих сонних пар?
   - Ну... - потягнув я згадуючи. Якось ми досвiдченим шляхом перевiряли тривалiсть впливу даного зiлля рiзнi раси. Як пiддослiднi виступали Змiйка, Шрам, якийсь орк-найманець i гном (помiчник крамаря, у якого ми купували зiлля). Витратили пiвдюжину флаконiв, що коштувало нам неабиякi фiнансовi витрати, але справа того коштувала. Найбiльш стiйким виявилися ельф i орк - годину-пiвтори вiд сили, потiм йшов гном - двi години i людина - три-чотири. Слабки ми люди як фiзично, так i морально, але така вже наша доля. - Це зазвичай залежить вiд органiзму об'єкта впливу. На людину, в середньому, три години...
   - Ясно. Мабуть, доведеться проводити повну детоксикацiю органiзму.
   - Що?
   - видаляти з органiзму отруту. Аби тiльки дiстатися Дункана.
   Ми знову подивилися на тих, хто бився. Перiод попередньої оцiнки супротивника, коли два "майстри клинка" (поводячи мечами перед собою, раз у раз, змiнюючи ходу i пози, намагаючись збити з пантелику суперника) повiльно кружляли навколо один одного, вже давно пройшов, i тепер бiйцi оточили себе божевiльним розблиском клинкiв .
   - Давно хотiв схрестити мечi з одними з найкращих майстрiв Iмперiї, - висловився винищувач, коли вони на кiлька хвилин розчепилися. - Твiй брат, на жаль, не встиг зробити менi такого задоволення, але вже нам з тобою нiхто не завадить...
   - Охоче ти до балаканини, винищуваче. Ох, охоч... - промовив Рiчард i раптово зробив випад, цiлячись у лiве стегно, але, не довiвши удару до кiнця, рiзко змiнив напрямок i вдарив навскiс знизу вгору. Замiсть блокувати клинок, винищувач утiк влiво, йдучи з-пiд клинка, i рiзко вдарив, цiлячись у шию Рiчарду. Близнюк зворотним рухом вiдбив випад, i майстри знову закружляли у смертельному танцi. Поєдинок обiцявся стати затяжним.
   - Ти знала, що Рiчард прийде? - спитав я, стежачи за сутичкою майстрiв.
   - Так. Я вiдчувала його наближення. Потрiбно було просто зволiкати.
   - А вiн упорається з винищувачем?
   Ми з Джайною кiлька хвилин спостерiгали за ходом бою. Швидкi та смертоноснi супротивники коштували один одного, i особисто менi важко було визначити, хто з них найкращий.
   - Маю впоратися, - нарештi констатувала чарiвниця. - Їх навчав Франциск де Ферт, капiтан "Червоних Драконiв" та перший меч Iмперiї.
   - Пунсових Драконiв?
   - Особиста гвардiя Iмператора. До неї вiдбираються лише найкращi бiйцi з усiєї Iмперiї, незалежно вiд їхнього соцiального статусу та походження. Дункан з Рiчардом колись перебували в її лавах. Але зараз не час вдаватися до спогадiв, потрiбно зайнятися поточним моментом.
   Джайна глянула на рану.
   - Здається, готове. Пiднятися зможеш?
   Я скуштував i кивнув. Болю у боцi бiльше не було. Майже як наш елiксир життя.
   - Гаразд, тодi ти потурбуйся про Змiйка, а я перевiрю Дункана.
   Схопившись, вона стала вздовж стiни пробиратися до брата, намагаючись триматися вiд тих, хто бився на вiдстанi. Рiчард помiтив її маневр i став повiльно вiдступати до виходу, захоплюючи за собою винищувача. Досi результат бою залишався для мене неясний. Кинувши на них останнiй погляд, я кинувся до Змiйки.
   Як i сказала Джайна, Змiйка була непритомна. Довелося дати їй пару ляпасiв, щоб вона, нарештi, розплющила очi. Пару миттєвостей ельфiйка тупо дивилася на мене, мабуть, щось згадуючи.
   - Дiку... Що сталося?
   - Ти знепритомнiла, коли тебе атакував винищувач магiв. Вставай, давай, нам настав час звалювати звiдси.
   Вона пiдвелася i озирнулася. Я теж скористався з моменту i глянув на Джайну. У чарiвницi справи йшли теж добре - Дункан уже пiднiмався.
   - А де, Шраме? - Запитала Змiйка.
   Хаос! Навiть не знаю, як їй сказати про його смерть.
   - Потiм. Зараз немає часу. Вставай, давай, - я простягнув руку. Але ельфiйка навiть не глянула на неї, волiючи пiднятися самостiйно. Iнодi, Змiйка зi своєю ельфiйською гордiстю буває просто нестерпною. Втiм, її можна зрозумiти, адже гордiсть - це єдине, що в неї залишилося. Нелегко бути вигнанцем. Ти один, а довкола ворожий свiт. Свiт, у якому складно вижити навiть чоловiковi, що вже говорити про дiвчину. Причому вродливiй дiвчинi.
   Тут я почув, як винищувач голосно й досадливо вилаявся, пролунав дзвiн металу, що впав на камiнь, i я озирнувся.
   "Туше!", як кажуть фехтувальники. Бiй майстрiв як раптово почався так само раптово i закiнчився. Рiчард завмер у бойовiй стiйцi, тримаючи меч паралельно пiдлозi над правим плечем, а його супротивник, тримаючись за серце.
   - Ти... Ти... - ще щось спробував сказати винищувач, але за мить зробив два кроки назад, ноги в нього пiдкосилися i вiн завалився на бiк.
   - Готовий! - холоднокровно констатував Рiчард i глянув на нас. - Усi цiлi?
   - Так, - пiдтвердила Джайна. Дункан знiяковiло кивнув головою.
   - Тодi давайте дiстанемо це прокляте Око i покинемо це непривiтне мiсце.
   - Чудова iдея. Тiльки де його шукати?
   - Десь у цiй кiмнатi. Я вiдчуваю його пульсацiю. Нинi. - Джайна прикрила очi, потiм знову розплющила i повернулася до одного з кутiв. Там у куточку стояла невелика непримiтна стела, на якiй знаходилася велика синьо-золота скринька, витончено прикрашена вiзерунками та рунами. - Там. У тiй скриньцi.
   - Так просто лежить i все? - здивувався я. - Не може бути. Напевно, на скриньку накладенi якiсь захиснi чари? Змiйка?
   - Зараз, - ельфiйка склала долонi разом i заплющила очi. - Я не вiдчуваю жодної магiї та чарiв. Загалом нiякої магiї немає.
   - Так. Їх немає, - прокоментувала Джайна. - Можливо, вони й були колись, але, мабуть, винищувач їх якимось чином нейтралiзував. Тож нас вiд Ока вiдокремлює лише ця скринька.
   - Вiдмiнно тодi беремо скриньку i йдемо.
   - Почекай. Треба перевiрити чи справдi Око там.
   - Але ж ти сказала, що вiдчуваєш Око - значить воно там. Хiба не так?
   - Хмм. Не зовсiм. Чи бачиш, Дiк, саме Око, для захисту, укладено у спецiально сконструйованiй кришталевiй сферi. Ця сфера нейтралiзує весь магiчний фон який йде вiд Ока, тому Змiйка взагалi не вiдчуває присутностi якоїсь магiї як втiм та iншi чарiвники.
   - А як же ти його вiдчуваєш.
   - Сферу свого часу створила Кларiсса, i вона зробила... Втiм, не вдаватимуся в магiчнi нетрi, i скажу простiше. Загалом сама сфера випускає магiю. Але цю магiю можуть вiдчувати не всi, лише деякi. - Джайна зиркнула на Змiйку, але та мочала. - Тi, що знають секрет самої сфери. Так уже повелося, що менi вiн вiдомий, тому я можу вiдчувати Око через цю сферу. Однак я можу i помилитись. Адже тi, хто викрав Око, теж не дурнi. Тому я маю переконатися в його наявностi.
   Джайна взяла скриньку.
   - Прокляття! Вона замкнена. Дiку, зможеш вiдкрити?
   - Давай спробую.
   Так вiдмичка на чотири з косою спареною нарiзкою... Хм... Не пiде. Спробуємо на три... Так, це звичайно не гноми сконструювали, але повозиться iз замком, все одно довелося. До честi своєї я впорався досить швидко.
   - Готово. Можна забирати, - сказав я, усуваючи стелю.
   - Спасибi. Ти справдi дуже гарний злодiй. - Джайна схилилася над скринькою i вийняла з неї скляну сферу, всерединi якої знаходилася ще одна сфера, дрiбнiша й фiолетового кольору зi срiбними прожилками.
   - Та це Око Азора. Ми знайшли його, - вона посмiхнулася.
   Що ж до мене, то я не був задоволений. По менi так пропаде воно пропадом це кляте Око. Даремно я взагалi погодився на цю справу, Ех, знав би я заздалегiдь, чим вона скiнчиться, i що Шрам вiддасть за нього своє життя, нi за що б не погодився.
   - Ви ще-щ-щ-ще хто такi? - раптом пролунав шиплячий голос вiд дверей. Ми рiзко обернулися. Бiло-золотий палиця, який спочатку бою випустив маг, сам з собою прилетiв у вiдставлену руку Джайни, а Дункан i Рiчард, тут же зайняли бойовi стiйки. На порозi кiмнати стояла невисока постать у каптурi, повнiстю закутана у чорно-червоний плащ. Це хто? Кастор?
   - Звiдки взялися? - продовжив незнайомець уже iншим голосом. Я здригнувся. Отож означає, що за тип трапився тодi нам на сходах.
   - Що тут робите? - тепер уже прошамкав прибулець.
   - Допоможи нам. Сам скажи, що це схоже? - злiсно вигукнув я.
   Мої супутники невдоволено зиркнули на мене. Їм, напевно, здавалося, це не дуже й розумно дражнити противника, який набагато могутнiший за вас усiх. I вiрно, здавалося. Я теж так думаю, але тодi менi було не до розсудливостi моїх вчинкiв. Моя перша перемога над магом, майже виконане замовлення, впевненiсть у тому, що на мене, на вiдмiну вiд iнших, з якихось причин не дiє магiя, окрилили мене та надали самовпевненостi. А тут ще й смерть Шраму.
   На мить, iстота розгубилася вiд такого нахабства, потiм загарчала, i в ту ж мить, викинувши вперед лiву руку з палицею, Джайна, вибухнула цiлим каскадом блискавок, нацiлених на незнайомця. Яскравi спалахи, дикий рев, i чужинця викинуло в коридор.
   - Тiкаємо! - Закричала Джайна, виписуючи в повiтрi паси. - Нам з ним поки що не впоратися.
   Тiєї ж секунди в повiтрi з'явився голубуватий диск порталу. Дункан стрибнув у нього першим.
   - Давайте, давайте! Поки воно не прийшло до тями, - прокричала Джайна.
   Я запитливо глянув на Змiйку, як на свого фахiвця в магiї. Ельфiйка кивнула, схвалюючи прийняте Джайною рiшення, i зникла в порталi.
   - Дiку, давай - крикнула менi Джайна.
   - Тiльки пiсля тебе - прокричав я.
   Джайна кивнула, кинула погляд на похмурого Рiчарда i пiрнула слiдом за ельфiйкою.
   - Давай, злодiй, пiшов! - заволав Рiчард, i я стрибнув за Джайною, помiтивши краєм ока розлюченого незнайомця, що влетiв у кiмнату, в димлячому плащi. Рiчард метнув у нього ножа i сиганув слiдом. Те мiсце, де вiн знаходився секунду тому, тут же прошив вихор вогняних стрiл.
   Мiй перший полiт через портал пройшов дуже швидко. Так швидко, що я навiть не встиг нiчого вiдчути. Ось я перебуваю в затхлiй кам'янiй кiмнатi магiчної вежi, а вже наступної митi стрiмголов хитаюсь по сирiй травi.
   Дочекавшись поки з порталу не вистрибне Рiчард, Джайна, позбавляючись можливої погонi, шпурнула в портал ще парочку вогняних куль, а потiм вiн зхлопнувся.
   Я озирнувся й вiдчув, що ми знаходимося на тiй самiй лiсовiй галявинi, де залишили наших коней. Щоправда, вже свiтало, i трава виявилася мокрою вiд роси.
  
  
  Частина друга
  
  Глава перша
  
  Тiнi майбутнього
  
   Напевно, ще нi де, за час iснування Елонiї, одночасно в одному мiсцi не збиралися настiльки рiзнi i колоритнi особи, як тi вiсiм, що перiодично влаштовували зустрiчi тут, пiд склепiнням замку Аеп-Мордейн, що зовнi виглядав занедбаним. Замок, що загубився десь серед бiлих вершин Залiзних гiр, вотчини гномiв та кобольдiв. Сiм зловiсних фiгур, що грiзно iменували себе Кругом Тiней, розташувалися навколо невеликого чорно-золотого саркофага, що нерухомо ширяє в повiтрi. Восьмий їхнiй товариш нинi тимчасово був вiдсутнiй.
   - Сол'Хан припустився великої помилки, зробивши ставку на винищувача, - гримiв на весь зал голос неймовiрно високої синьошкiрої iстоти в лусчастому чорному плащi. - Невже ви всi дiйсно вважали, що винищувач магiв зможе впоратися з одним з Великих?
   - Варiант з дiтьми Кауруса був найбiльш логiчним i найбiльш пiдходящим, Лорд Мелог, - заперечив йому гарний юнак, навколо якого клубилися згустки чорного туману. Iнодi всерединi них миготiли двi пари золотисто-червоних очей. - До того ж, саме завдяки цьому винищувачу нам i вдалося роздобути Око. Не забувайте про це!
   - Я нiколи нiчого не забуваю, людино, - зневажливо процiдив синешкiрий. - Роздобути, щоб потiм знову втратити! Генiальний план! Якраз у дусi вас. Блiдношкiрих.
   Мелог недолюблював расу людей, до якої належав цей молодий вискочка. Прийшла з нiзвiдки, що легко плодиться i навчається, будучи наймолодша з усiх рас Елонiї, вона, проте, швидко стала домiнуючою, витiснивши навiть самих Первородних. I тепер з деякими її представниками доводилося рахуватися навiть iрехонам, подобалося це їм чи нi.
   - У всякому разi, Великий отримав за заслугами, i бiльше не буде втручатися в нашi плани, - подала голос красива свiтловолоса жiнка iз загостреними вухами, несподiвано прийнявши бiк людини. Ельфiйка, єдина з усiх присутнiх, з'явилася в зал особисто, а не як магiчна проекцiя, як iншi члени Кола Тiней.
   - Цей не буде, а решта? - Песимiстично заявив друга людина, що входить до Кола. Вiн кутався в сiрий плащ iз низько насунутим на очi каптуром. Худi старечi руки впевнено стискали чорну палицю зi срiбним черепом на набалдашнику.
   - Якщо ми й далi дiятимемо потай, Некросе, то решта Великих навiть не дiзнається про нас, - первородна глянула на некроманта.
   - Ви всерйоз вважаєте, що такий потужний артефакт, як "Око Азора", можна приховати вiд Великих? - щиро здивувався старий, що носить iм'я, що "говорить".
   - Досi це вдавалося, - заперечила ельфiйка.
   - Тому, що воно зберiгалося в одного з них. А хто краще знає могутнiсть Великих, нiж вони самi?
   - I що ви пропонуєте? - Не стала переконувати Некроса ельфiйка.
   Здавалося, некромант давно чекав на це питання.
   - Я пропоную порушити Договiр та дозволити рештi взяти участь у полюваннi за Оком. А доти у наших супротивникiв залишається перевага перед нами!
   "Договором" називалася стародавня угода, укладена мiж членами Кола Тiней. Згiдно з яким кожен iз них отримував необмеженi можливостi на певнiй територiї, закрiпленiй за ним зi схваленням iнших, але не мав права дiяти на територiї iнших членiв Круга. Таким чином, практично виключалося виникнення розбiжностей мiж чаклунами.
   Нинi ж, обставини склалися таким чином, що об'єктом загального iнтересу Круга стала територiя, що належить восьмому їхньому товаришевi - стародавньому демону Сол'Хану, "Пожирачу душ", як називали його в лiтописах.
   - Договiр укладено за рiшенням Владики, i нам не порушувати його волю! - очi ельфiйки злiсно блиснули.
   - Некрос правий! - пiдтримав свого одноплемiнника молодик. Один iз двох його згусткiв на мить набув довгастої витягнутої форми, чимось нагадує величезного вугра, i знову розплився хмарою. - Недарма як пару мiсяцiв тому я змушений був припинити переслiдування суб'єкта, що мене цiкавить, тому що вiн покинув межi моїх володiнь i вступив на територiю Мелога.
   - Я не даю тобi дозволу, людино, - самовдоволено посмiхнувся синьошкiрий.
   - Що й вимагалося довести, - розвiв руки в сторони юнака, iгноруючи iрехона. Втiм, така дещиця, як укриття старого некроманта на територiї Лорда Мелога, не зупинило Лорда Атолла i, як i ранiше, його люди пройшли втiкача. Але не варто було афiшувати тут це. - Договiр треба скасувати. Вiн гальмує розвиток та порушує нашi плани.
   - Я ще раз повторюю, Договiр укладено за рiшенням Владики i не нам його скасовувати! - розсердилася ельфiйка. Одна з найстарiших членiв Круга, вона була Охоронцем i ревно дотримувалася iнтересiв, що нинi лежать у чорно-золотому саркофазi Повелителя Тiней. - Вам людям тiльки дай таку можливiсть, i ви одразу ж готовi порушити всi засади цього свiту.
   - Причому тут це? - обурився третiй та останнiй у Колi представник людської раси. Сивий, одягнений у бiлу, вишиту золотими вiзерунками стандартну робу архiмагу тавiонської iмперiї вiн немов промiнь свiтла серед темного царства видiлявся iз загальної сiро-чорної маси магiв Тiнi. - I дурню ясно, що Сол'Хану поодинцi не впоратися з тими, у кого зараз перебуває артефакт. Потрiбне втручання iнших членiв!
   - Не варто недооцiнювати могутнiсть Сол'Хана! - пролунав голосний голос iз темного кута зали, а потiм iз мороку грацiйно випливла закутана в чорно-червоний плащ постать. Якби в замку були присутнi злодiї або Джайна з охоронцями, то вони б легко впiзнали в нiй свого недавнього багатоголосого супротивника. - Смертним просто пощастило, поки я займався уцiлiлими поплiчниками Великого, вони заволодiли Оком.
   - I що ти збираєшся зробити тепер? - запитала ельфiйка у новоприбулого.
   - Вирвати Око з їхнiх мертвих рук! - злiсно прошипiв демон, змiїним голосом.
   - I, зрозумiло, ти не дозволиш рештi взяти участь у полюваннi, - з iронiєю висловився укутаний живими клубами маг.
   - Чому ж, Лорд Атол? Якщо хочете, можете спробувати впiймати злодiїв, - Демон розреготався. - Спробуйте.
   Двоє членiв Кола, що досi мовчали, закутанi в однаковi синьо-зеленi мантiї, стурбовано переглянулися. На пам'ятi метаморфiв-двiйникiв, Сол'Хан вперше поступився комусь.
   - Усiм дозволяється? - обережно спитав бiло-золотий маг.
   Демон уважно обвiв поглядом Круг i видихнув.
   - Усiм!
   - Ну що ж, тодi не будемо гаяти час! - промовила ельфiйка. - Про час нашої наступної зустрiчi ви будете повiдомленi пiзнiше. I та запанує нiч!
   Один за iншим образи приголомшених несподiваною новиною магiв стали повiльно розчинятися в повiтрi, i в кожного думки крутилися навколо одного.
  
   * * *
   Ассасiну пощастило живим вибратися з тiєї колотнечi, в яку вiн несподiвано потрапив на заїздi. Невiдомий чорношкiрий монстр, розiбравшись iз солдатами, а в тому, що той iз ними розiбрався, напiвельф-вбивця анiтрохи не сумнiвався, не став переслiдувати можливого свiдка. Отже, фортуна таки не вiдвернулась вiд нього.
   З успiхом, покинувши заїжджий двiр через вiкно, вiн опинився прямо над дахом стайнi i, осiдлавши свого чорного скакуна, одразу ж рвонув iз двору. Несподiваний бiй у сусiдньому селi напевно приверне увагу стражникiв з палацу халiга Гаруна бiн Корнiса, тому слiд було забиратися звiдти. I тодi, можливо, вбивство халiга повiсить на цього монстра. Ким був цей таємничий звiр, Лiнг навiть не мав жодного уявлення.
   Майже загнавши коня, вiн нарештi досяг Столицi i тепер, зручно розташувавшись у приватнiй кiмнатi одного з численних столичних борделiв, насолоджувався суспiльством смаглявої схiдної красунi. I все, що сталося з ним на заїжджому дворi, здавалося вже поганим сном.
   Дiвчина виявилася майстринею у любовних втiхах i цiлком коштувала тих грошей, якi вiн заплатив за неї бордельмаман. Вирiшивши ще раз пережити отримане задоволення, Лiнг повернувся до повiї, що лежала поруч з ним, i наткнувся на її заскленi, застигли очi. Холодок пробiг по спинi ассасина, i вiн поволi потягся за арбалетом.
   - На твоєму мiсцi я не зробив би цього, Лiнгусе! - голос пролунав начебто з усiх бокiв.
   Вбивця здригнувся, але тут же розслабився. Вiн знав цей голос. Добре знав.
   - Демон би тебе забрав, чаклун! - у серцях вигукнув асасин, але, схаменувшись, одразу ж перейшов на iнший тон. - Не могли знайти пiдходящий час для вiзиту. Що вам треба?
   Посеред кiмнати з'явився синьо-зелений портал i з нього вийшов високий гарний чоловiк у червоному балахонi i з гострою козлячою борiдкою. Архiмаг Морзус власною персоною. Офiцiйно архiмаг обiймав посаду придворного вiзира султана Сигiзмунда Дев'ятого, але мало хто знав, що насправдi вiн є справжнiм правителем Азмура. Лiнг знав.
   У Морзуса в руцi була жменя темно-червоних соковитих вишень, вiн якраз дожував одну i виплюнув кiсточку на пiдлогу.
   - Є робота для тебе.
   - Виключено. Я на пару мiсяцiв не гравець, - намагаючись зробити голос твердiше сказав напiвельф, встаючи з лiжка i обертаючи простирадлом. Не те, що вiн, дуже сором'язливий, але Морзус, спецiально чи що, вибирає такi моменти для своїх несподiваних вiдвiдувань, що його спiврозмовник почувається беззахисним?
   - Забуваєшся, Лiнгусе, - погрозливо промовив архiмаг, чергова вишнева кiсточка, потрапивши в стiну, з глухим стукотом вiдскочила на пiдлогу, i Лiнг зрозумiв, що вiн справдi переборщив. Не так просто вивести "сiрого кардинала" з себе. Значить, Архiмага справдi мiцно притиснуло.
   - Вибачте пан. Я серйозно не можу! Менi треба залягти на дно! Iнакше менi кришка, - виправдовувався вбивця.
   - Не турбуйся про людей Гаруна.
   - Як ви дiзналися? - жахнувся асасин.
   - Я ж придворний радник, Лiнгусе. - Морзус усмiхнувся. - Це моя робота знати те, що вiдбувається у Султанатi. I офiцiйно заявляю, що на даний момент ти поза пiдозрами.
   - То той чорний монстр ваша робота?
   - Який ще чорний монстр? - Морзус навiть жувати припинив.
   Лiнг розповiв про свою несподiвану зустрiч на заїжджому дворi. Радник уважно слухав, але обличчя його залишалося безпристрасним, аж до закiнчення розповiдi.
   - Хмм, хтось використав "чорного мисливця", - нарештi задумливо промовив Архiмаг, погладжуючи борiдку. - Цiкаво...
   - То це був не ваш монстр?
   - Нi. Менi б навiть на думку не спало таке. Плата за послуги даного демона, чи знаєш...- вiн невизначено помахав рукою - ...дуже висока.
   - А що з дiвчиною? - Лiнг кивнув головою в бiк куртизанки, що нерухомо лежала. - Ви її вбили?
   - Нi. Ми в iншому тимчасовому континуумi ... моя нещодавня розробка. Вона, i всi iншi, до речi, теж, просто застигли в ту мить, а ми поки мило поговоримо. I час даремно не губиться, i пiдслухати, знову ж таки, нiхто вже точно не зможе. Коли ж я покину це мiсце - тимчасова петелька повернеться на своє мiсце, нiби нiчого й не вiдбувалося.
   Вiн пiдiйшов до невеликого прилiжкового столика налив собi в келих вина з графина, що стояв там i, пiднiсши до носа, зiтхнув аромат, але тут же гидливо скривився.
   - Фу! Як ти п'єш цю гидоту?
   - Це "Шаель де Флер" збирання сорок сьомого року, - ображено заявив Лiнг.
   - Якщо це "Шаель де Флер", то я казаскер Рубаль iбн Альтаф. - хмикнув вiзир. - Це швидше сумiш iз "Куфа-бiн-Зiнг" вiсiмдесят шостого та "Рожевої королеви" вiсiмдесят другого. Смак майже той самий, але ось аромат... - Вiн ковзнув поглядом на зовсiм нiчим не прикрите застигле тiло куртизанки, очi його трохи затьмарилися - А ось тут твiй вибiр схвалюю... минулого тижня я i сам ...еекекм про що це я.
   Лiнг скрипнув зубами. Ну, зачекайте, мерзотники. Я вам покажу "наше найкраще вино".
   - Ах, так... Тепер слухай своє завдання, - рiзко змiнив тему радник, навiть не спитавши згоди ассасина на виконання. Це був його звичайний прийом - не давати спiврозмовнику час на роздуми. Втiм, Лiнг i не збирався вiдмовлятися вiд замовлення. Архiмаг Морзус входив у ту невелику категорiю людей, вiдмова яким вийшла б собi дорожчою.
   - Чув про Дiка на прiзвисько "Павук"?
   - Злодiя?
   - Абсолютно вiрно.
   - Бачив. Кiлька разiв, - кивнув асасин.
   - Ще краще, - схвально озвався архiмаг. - Забери його i отримаєш вiсiм тисяч пiвмiсяцiв.
   Як би пiдтверджуючи сказане, вишнева кiсточка брякнула об глечик i зрикошетила в келих з вином. Лiнг скинув брову, проводжаючи поглядом тоне у винi зернятко. Звичайна цiна Сiрої гiльдiї за замовлення була вдвiчi меншою.
   - Що вiн такого накоїв?
   - За ним полює паладин, i менi не хотiлося б, щоб вiн потрапив до рук святенникiв. Багато знає, чи бачиш. - Морзус трохи скривив губи, нiби трапилася надмiру кисла вишенька.
   - Зрозумiло. Робимо хлопцю ласку? - похмуро запитав убивця.
   - Абсолютно вiрно.
   - Де я його знайду?
   - Востаннє його бачили в Аль-Рамiшi. Знаєш де це?
   Лiнг кивнув головою.
   - Чудово, але я не думаю, що вiн ще там. Шукай його на дорозi мiж Аль-Рамiшем та Ель-Саграном.
   - Але ж це загалом пiвтори тисячi кiлометрiв? - ахнув асасин. - Де саме?
   - За останнiми вiдомостями, Аль-Рамiш вони залишили три днi тому, отже, ще не встигли далеко вiд'їхати.
   Морзус не присвячував ассасина в те, що вiн втратив ментальний зв'язок з супутниками Павука. Наче якась невидима сила блокувала всi його спроби вплинути на злодiїв.
   - Вони? - перепитав Лiнг.
   - Об'єкт подорожує в компанiї ельфiйки i, можливо, ще когось, хто має магiчнi здiбностi. Ельфiйку якщо така можливiсть теж прибери. Як вчинити з магом, вирiшуй сам на мiсцi. Але, бажано, вiдправити його за iншими. Все ясно?
   - Iди туди - не знаю куди, прибери того - не знаю кого ... Непросте завдання, чаклун. Чи не знаходиш?
   - Згоден, але iнакше, я б не мав тобi таку суму?
   Не те щоб Лiнг був жадiбний, але чотири тисячi мiсяцiв на дорозi не валяються. А тут вони, до того ж, самi пливуть тобi в руки. До того ж, клiєнт "перевiрений". А цей павук проблем особливо не представляє. Болт з-за рогу або кинджал в черево i готове!
   - Добре я згоден.
   - Не сумнiвався в цьому, - Морзус попрямував до синьо-зеленого диска.
   - Питання можно? - гукнув його Лiнг.
   - Задавай, - кивнув Архiмаг стоячи бiля порталу, що крутиться.
   - То що менi робити, якщо я знову зiткнуся з цим... Як його... "Чорним мисливцем"?
   Радник на мить задумався i, посмiхнувшись своїм думкам, ступив у портал.
   - Бiгти - долинуло до вбивцi.
  
   * * *
  
   Трактирщик не брехав, твердячи, що тi, кого вiн шукає, покинули його заклад минулої ночi. У цьому Святий Брат Алесандро Орлум був упевнений на всi сто. I справа тут полягала не в забобонному страху перед iнквiзиторами, який вселяли всiм паладини Святого Братства, а в тому, що вiн, як iстинний Дитя Свiтлана, брехню чув за кiлометр. У плутанiй i зляканiй промовi цього товстого шинкаря нею навiть не пахло.
   - I куди вони могли попрямувати? - спокiйно спитав Алесандро, гидливо ковзаючи очима по темнiй залi шинку "Сталева троянда".
   - Н-не знаю, пане. Слово честi не знаю! - благально пролепетав Мадлуф, то й одразу, косячись на нерухомо лежачому на проломленому вiд падiння столi, вибивала орка. Вiн не раз бачив у справi Черепа i нiяк не мiг повiрити в те, що такого величезного i сильного бугая колись зможе одним коротким ударом вирубати людина, хай навiть не кволого зросту.
   Вiн досi вiрив, що тi розбiрки, що почалися на вулицi, його пройдуть. Адже повиннi ж банди, хто б iз них не перемiг, збирати з когось данину. То навiщо ж їм пускати "червоного пiвня" до його закладу? Тому до появи цiєї могутньої людини в бiлому плащi Мадлуф був бiльш-менш спокiйний. I ось тепер наляканий до смертi шинкар виявився готовий заплатити будь-якiй з банд, яка б погодилася взяти його пiд свiй захист. I щотижневий платiж у п'ять пiвмiсяцiв уже не здавався йому такою надмiрно високою платою за свiй добробут.
   - А якщо добре подумати? - грiзно спитав прибулець.
   Трактирщик зрозумiв, що вiдповiдь "не знаю" бiльше гостя не влаштує.
   - Вони вчора зустрiчалися з якоюсь свiтловолосою жiнкою та двома близнюками, а вранцi, коли я пiднявся до них, виявилося, що їхнi кiмнати порожнi. I речей також немає.
   Про те, що ця триклята трiйця, яка накликала на його голову iнквiзитора, заплатила йому за мiсяць уперед, вiн намагався навiть не думати. А раптом ця людина може читати думки?
   - Хто такi цi троє?
   - Не знаю, пане. Я їх нiколи тут нiколи не бачив.
   - Розкажи менi про них, - наказав Паладiн.
   - Про кого? Про Дiка?
   - Та нi. Про жiнку свiтловолосу.
   - Ну... Красива, аки богиня, - шинкар збуджено прицмокнув. - Я зроду таких не бачив. Трималася ну прямо панi. Мабуть знатного роду. Їй богу не брешу! Я навiть спочатку подумав, що вона також ельф. Але тiльки в неї була свiтла шкiра та свiтле волосся. Але ж у ельфiв темна шкiра та чорне волосся, правда?
   Паладiн залишив питання поза увагою.
   - А цi... Як їх... Близнюки?
   - Звичайнi солдати. Тiльки мечi прямi та носять за спиною. Охорона, мабуть.
   - I про що вони говорили?
   - Не знаю, пане. Я навiть вино не змiг пiднести. Один iз них так зиркнув на мене, що в мене аж душа в п'яти пiшла. Бiльше я не пiдходив до них.
   Паладiн замислився.
   - Вони можуть повернутися сюди? - нарештi спитав святий брат.
   - Не знаю. Вони забрали усi свої речi. Не думаю, що пiсля того, що тут сталося, їм захочеться повернутися до Дiри.
   Iнквiзитор насторожився, i Мадлуф змовно понизив голос. Не вiдрiзняється вiд природи особливою хоробрiстю, товстун готовий був розповiсти цiй страшнiй людинi, все що завгодно, аби той залишив його у спокої.
   - Я чув, що напередоднi Дiк iз друзями перейшли дорогу "Ножам". Якщо вони не повнi дурнi, то тепер триматимуться вiд нетрiв i взагалi вiд Аль-Рамiша подалi.
   Паладiн знову задумався, мабуть, щось прикидаючи, потiм, дiставши з кишенi золотий пiвмiсяць, кинув його зляканому шинкарю.
   - Це за зламаний стiл. Хай береже тебе Свiтло!
   I не говорячи бiльше нi слова, повернувся i покинув корчму. Тепер вiн знав iмена цiєї трiйки злодiїв - Дiк, Змiйка та Шрам, а також їхнє зразкове мiсцезнаходження. Щось пiдказувало йому, що, найiмовiрнiше, нечестивцi, справдi покинули мiсто. А значить, у них тепер одна дорога - в сусiднiй Ель-Сагран. Схiдним трактом. I слiд їх перехопити до того, як вони доберуться до мiста. Iнакше вiн знову може їх упустити.
   Вийшовши надвiр, паладин повiльно попрямував до найближчого храму Ландазара. Настоятель не посмiє вiдмовити святому братовi в проханнi скористатися телепортом, щоб якнайшвидше потрапити в Ель-Сагран. А вже досягнувши мiста, вiн, якщо їх там на той час не виявиться, рушить назустрiч злодiям.
  
  Роздiл другий
  
  Мисливцi
  
  
   Шраму ми поховали осторонь дороги на невисокому пагорбi, викопавши глибоку могилу за допомогою заклинання Джайни. Немов спiвчуючи нашому горю, небеса вибухнули холодним дощем, i менi згадалися слова однiєї старої пiснi. Її спiвала, колись у нашiй цирковiй трупi стара ворожка - "I плакав дощ...", i на душi стало ще нуднiше.
   Стоячи пiд зливою, я прочитав чутну мною колись коротку молитву, вiчно незворушна Змiйка вiдкрито плакала. А може, це зовсiм не сльози, а дощовi струменi?
   Попрощавшись навiки з нашим товаришем, ми завалили могилу величезним камiнням, так щоб жоден звiр не змiг дiстатися його тiла, а потiм мовчки скочили на коней i, не змовляючись, попрямували в бiк Ель-Саграна.
   Я вирвався далеко вперед i приблизно кiлька годин їхав на самотi. Супутники мене не чiпали, i я був за це вдячний. А потiм мене нагнала Джайна i якийсь час мовчки їхала поряд зi мною.
   Дощ скiнчився, але сонце не поспiшало з'являтися з-за хмар. Дерева похмурою стiною височiли навколо дороги, кiнськi копита тонули в розмоклiй землi.
   - Дiк, вибач... Я не хотiла... Я не змогла... - раптом заговорила Джайна. Слова вона знаходила важко. - Напевно коли мене обезмажив винищувач всi мої захиснi чари i заклинання впали... Вибач, Дiк...
   - Та гаразд. Тут немає твоєї провини. Рано чи пiзно це мало статися. Занадто довго ми грали зi смертю, - я зiтхнув i, вiдчуваючи, що зараз розплакаюся, постарався перевести розмову на iншу тему.
   - Скажи, а чому Кастор не сховав Око до мiжпросторової кишенi? Адже тодi нам воно точно не дiсталося б.
   - З тiєї ж причини, що й Кларiсса, - здається, Джайна зрадiла змiнi теми розмови та слова полилися з неї рiкою. - Щоб сховати артефакт такої потужностi знадобилася б колосальна сила-силенна енергiї. Та ще й Око все ще живе.
   - Живе?
   - Не забувай, що це все-таки стародавнiй артефакт i в ньому мiститься велика сила богiв. Ця сила якимось чином прив'язана до цього свiту i всiляко чинитиме опiр спробi видалити її з нього.
   - То давай поставимо цю силу на службу нам?
   - Нi! - Заперечно похитала головою чарiвниця. - Я доставлю його наставницi у початковому станi. Повiр, Дiку, це найкращий з варiантiв.
   - Ну не хочеш - як хочеш, - я знизав плечима. - Просто тодi б наш шлях був коротшим i безпечнiшим.
   - Може бути i так. Але чи були б ми в безпецi?
   - Ти це про що?
   - Як ти думаєш, чому Кастор, отримавши Око, не використав його одразу ж у своїх цiлях?
   Я задумався. Справдi. Чому маг, отримавши артефакт, який би в рази збiльшив його могутнiсть, так i не використав його за призначенням? Не встиг? Можливо, звичайно, але, судячи з розповiдi Джайни, артефакт перебував у його руках чималий час.
   Чи не достаток знань про об'єкт? Це в одного з найстарiших i наймогутнiших магiв цього свiту? Смiшно. Що тодi? Вважав за краще спочатку причаїтися, побоюючись негайної помсти власникiв? Це навпаки стимул, швидше отримати силу Ока i стати набагато сильнiшим за своїх супротивникiв.
   - I чому ж? - спитав я, опинившись у безвиходi.
   - Непередбачуванiсть наслiдкiв, - раптом видала Змiйко, що їхала досi мовчки.
   А я й не помiтив, як вона нас наздогнала. Обернувся. Близнюки теж опинилися поблизу, з цiкавiстю дослухаючись до нашої розмови.
   - Саме.
   - До речi, де Кастор? - спитав Дункан. - Чому вiн не завадив нам дiстати Око?
   - А хiба цей багатоголосий у чорно-червоному плащi не був Кастором? - здивувався я.
   - Нi. Це не Кастор, - озвалася Джайна. - Я не знаю, хто вiн такий, але, безперечно, одне - це була не людина. Пiдозрюю, що Кастора закiнчив або знешкодив наш винищувач магiв, за допомогою цього багатоголосого.
   - Хто такi цi винищувачi магiв? - Запитала Змiйка.
   - У Тавiонськiй iмперiї таємна каста воїнiв, що має iмунiтет до будь-яких магiчних впливiв, та здатнiсть руйнувати закляття. Вони за плату знищують небажаних магiв.
   - Небажаних кому? - уточнив я.
   - плаття. Загалом це найманцi, що спецiалiзуються на лiквiдацiї магiв.
   - I скiльки їх?
   - Точна кiлькiсть невiдома, але думаю їх не багато. Чарiвникiв, принаймнi, набагато бiльше.
   - Тодi чому маги не знищать їх?
   - Ну, по-перше, нiхто з нас не хоче зайвий раз привертати увагу винищувачiв, а по-друге, саме iснування винищувачiв вигiдне Iмперiї. Бо допомагає тiй тримати в руках невдоволених магiв.
   - Рiвновiсть ка'таресiв, - пробурмотiла Змiйка
   - Що? - перепитала Джайна.
   - Ка'тареси - хижаки у мене на батькiвщинi, у Темному лiсi. Бридкi створiння, якi завдають багато шкоди нашому народу. Ми їх давно винищили б, але старiйшини забороняють. Тому що цi тварюки є єдиними природними ворогами травоїдних ф'арельє. Якi настiльки ненажерливi, що без регуляцiї їхньої популяцiї здатнi знищити Темний лiс. От i доводиться нам миритися з ними.
   - Майже... Винищувачi дуже небезпечнi противники для мага, але є кiлька способiв, за допомогою яких їх можна подолати.
   - Наприклад? - спитав я.
   - Ну, ось, наприклад, не варто користуватися своєю магiєю, якщо поблизу знаходиться винищувач. Вiн може перехопити Потiк i обернути його проти найчарiвнiшого. Саме так вiн нас i знешкодив уперше. Я не вiдразу зрозумiла хто перед нами, хоча мала здогадатися, по тому, як вiн легко i непомiтно пройшов крiзь мiй захисний периметр. Вони ж не пiдвладнi магiї, i самi можуть її нейтралiзувати.
   - Ти вже ранiше стикалася iз цими хлопцями? - Запитала Змiйка.
   - Нi. Тiльки чула про них. На лекцiях у Академiї.
   - Тодi ти не винна.
   - Зрозумiй, Дiку. Я на вiдмiнно закiнчила Iмперську Академiю Вищої Магiї, мене вибрав своїм учнем один з найбiльших магiв Iмперiї, а я так прорахувалася. Пiдставила пiд удар усiх нас та свою мiсiю.
   - Чи не користуватися магiєю людинi, яка все життя звикла покладатися на неї в критичнiй ситуацiї? Важко.
   - Згодна. Але життя дорожче. Задля її збереження, гадаю, варто подолати всi складнощi.
   - Оп-паньки! А це хто? - обiзвався Дункан, рiзко обложивши коня.
   Ми зупинилися. Серед дороги самотньою скелею височив величезний чоловiк у срiбних латах. Довге сиве волосся лiниво трiпалося на вiтрi, так само як i iдеально чистий снiжно-бiлий плащ незнайомця. Спершись на величезний молот, громила перекривав нам дорогу.
   - Паладiн - видихнула Змiйка, i я здригнувся.
   Хаос. Принесла нелегка. Але як вiн знайшов нас?
   - Ваш, друже? - пiдняла брова Джайна.
   - Типу того... - промимрив я, пiдводячи важiль свого арбалета i потягнувшись за болтом. Iнквiзитор навiть не ворухнувся.
   - Далеко зiбралися, злодiї? - подав голос сивий.
   - З тобою не по дорозi. Що треба, святоша? - похмуро вiдповiв я.
   - Повернiть, що вкрали.
   Дунк iз Рiчардом переглянулися.
   - А iнакше? - похмуро запитав Рiчард, перехоплюючи у мене iнiцiативу. Близнюк мабуть подумав, що йдеться про Оке Азора. Я не переконував його. Соромно зiзнатися, але я змалодушився. Iсторiя старовини Шраму про банду Брюса i жах в очах вiчно безстрашної Змiйки, коли вони менi розповiли про можливостi паладiна, мене налякали.
   Паладiн вперше перевiв погляд на близнюкiв. Досi вони його явно не цiкавили.
   - Iнакше залишитеся тут, - спокiйно констатував iнквiзитор.
   - Ви впевненi у цьому? - у смарагдових очах Джайни з'явилися не ввiщуючi нiчого доброго вогники.
   - Абсолютно впевнений.
   Занадто спокiйний. Адже вiн стоїть на шляху не слабких магiв та двох майстрiв клинка. Не можна бути настiльки дурним. Чи вiн так впевнений у своїх силах?
   - Братку, мене цей тип починає дратувати, - висловився Дункан.
   - Мене також, - кивнув Рiчард.
   - Може, провчимо його?
   - Давай.
   Близнюки синхронно зiскочили з коней i також синхронно вийняли свої клинки.
   - Не вплутуйте в цю справу, - попередив паладiн. - Ви менi не потрiбнi. Iдiть зi свiтом своєю дорогою. I нехай береже вас Свiтло.
   - Зате ти нам потрiбен - вiдгукнувся Дункан, обминаючи iнквiзитора праворуч. Рiчард рушив у протилежному напрямку, укладаючи супротивника в клiщi.
   - Гаразд. Самi напросилися, - паладин, наче знехотя скинув молот i лiниво зайняв бойову стiйку. - Ну? Хто перший?
   Швидка i раптова атака близнюкiв застала нас усiх зненацька. З дивовижною швидкiстю та приголомшливою синхроннiстю близнюки накинулися на гiганта. Рiчард рубанув лiворуч, Дункан праворуч. Так, щоб тiльки один удар можна було парирувати - другий мав потрапити в цiль.
   Паладiн нiяк не мiг уникнути удару, але вiн якимось незбагненним для його маси чином вислизнув iз зони поразки i широким помахом молота описав навколо себе дугу. Близнюки ледве встигли вiдскочити i здивовано перезирнулися. Не даючи нападникам схаменутися, паладiн кинувся на Рiчарда. Удар виявився блискавичним i страшним, але в останнiй момент охоронець примудрився пiдпiрнути пiд нього, i вся мiць iнквiзитора припала на товсте дерево, що знаходилося за спиною близнюка, рознiсши його в трiски. Пролунав характерний трiск пiдрубаного падаючого дерева, крiзь який пробилося самотнє брязкiт металу. Це Рiчард, не гаючи часу, пiруетом зайшов за спину iнквiзитора i з розвороту рубанув щиро.
   Марно. Чиркнувши по срiбних латах меч, який ранiше легко рiжуть броню, не завдав iнквiзитору жодної шкоди.
   - Iломiт! - прогорлав Рiчард братовi, ухиляючись вiд удару у вiдповiдь, заревiв вiд лютi, паладина.
   - Зрозумiв! - обiзвався Дункан, накинувшись на громилу лiворуч i цiлячись у шию. Його меч знову пiшов у порожнечу, i близнюковi довелося блискавично вiдступити.
   Я не очiкував, що Паладiн виявиться настiльки прудким i примудритися наодинцi успiшно протистояти вiдразу двом майстрам клинка.
   Святий брат, мабуть зрозумiвши, з професiоналами жарти все ж таки жартувати не варто, перехопив зручнiше свiй гiгантський молот i почав з дивною легкiстю розкручувати його перед собою, нiби створюючи суцiльний непроникний щит iз миготливої кувалди. Близнюки, на мить, забарившись, розступилися вбiк. Паладiн доклав ще, якесь зусилля i молот, здавалося, вже оточував його з усiх бокiв. Наступної митi вiн кинувся в атаку. Не знаю, як йому це вдавалося, але вiн одночасно атакував обох братiв, так що вони могли тiльки захищатися, не думаючи про контратаку.
   Поки я вирячився на всi бiйки, Змiйка на вiдмiну вiд мене часу даремно не втрачала. Краєм ока я встиг помiтити рух її рук у бiк тих, хто бореться. Пару секунд нiчого не вiдбувалося, але потiм пiд ногами паладина з-пiд землi полiзло корiння, намагаючись зв'язати його i як мiнiмум знерухомити. "Заклинання пут" згадав я, або по-iншому "Оплiтаючи корiння". Колись воно нас дуже навiть врятувало, сподiваюся, допоможе i зараз.
   Паладiн, мабуть, помiтивши, що пересуватися йому, стало важче i, побачивши дерев'янi щупальця, що лiзли з-пiд землi, спробував вiдстрибнути вбiк. Близнюки скористалися його невеликим замiшанням i зробили ще одну спробу одночасної атаки з двох сторiн. Марно. Тим часом Джайна випустила в паладина блакитну блискавку. Але заклинання, не долетiвши до нього пару метрiв, нiби розтеклося по невидимiй сферi.
   - Вiн захищений антимагiчним щитом! - Джайна в безсилiй лютi стиснула кулаки.
   Я, прокинувшись, вистрiлив у сивого з арбалета - марно. Болт, нiби натрапивши на стiну, вiдлетiв, вiдбитий молотом. Менi залишалося тiльки перезарядити i стрiляти знову i знову, сподiваючись не потрапити в близнюкiв i пробити демонський захисний прийом Паладiна.
   Так тривало ще близько хвилини. Уявити складно: лише один воїн, хоч i зi святого братства, протистояв двом майстрам клинка, однiй неслабкiй магiчцi i менi, не найгiршому стрiльцю в Пiвденному султанатi! Єдине, що на нього подiяло, це лише природна ельфiйська магiя Змiйки!
   Але i її успiх, як виявилося, був швидкоплинним. Мабуть, паладин зрозумiв, що довго так вiн не протримається, i зробив, здається, зовсiм неможливе - молот його став обертатися ще швидше i, нiби нагрiваючись об повiтря, почав свiтитися. Паладiн майже зник пiд свiтлою кулею вогню, i раптом зробивши круговий випад, що вибивається iз загального ритму, скинув молот вгору i рiзко обрушив його вниз, вдаривши по землi.
   Час нiби сповiльнив свiй бiг, з-пiд молота паладина полетiли iскри та грудки бруду. Земна твердь здригнулася i пiшла величезними хвилями, концентричними колами розходячись на всi боки. "Корiння" Змiйки розсипалися пилом, я краєм ока помiтив, як вiн скривився вiд болю, зблiд i, ледве утримуючись у сiдлi, вхопився за холку, сповзаючи на землю. Ударною хвилею близнюкiв вiдкинуло на кiлька метрiв у рiзнi боки. Хвиля досягла мене саме в той момент, коли я прицiлився в черговий раз для пострiлу з арбалета. Мене струснуло, спусковий гачок арбалета спрацював, i болт вилетiв у бiк святого брата. Вже втрачаючи свiдомiсть, я помiтив, що цей випадковий пострiл виявився найрезультативнiшим iз усiх iнших. Здається, я в нього навiть потрапив.
  
   * * *
  
   Прокинувся я, лежачи на землi, голова знову лежала на колiнах Джайни. Хаос! Такий момент знову не до романтики. Чарiвниця тримала свою прохолодну руку в мене на лобi, винувато опустивши очi. Якось оглянувши поле битви, я побачив добряче пошарпаних близнюкiв, що блукають до нас. Iз спантеличеними обличчями, вони наближалися з протилежних сторiн, що менi аж здалося, нiби двоїться в очах. Голова закружляла.
   Та мiцно менi дiсталося. Лiворуч вiдпльовуючи, пiднiмалася з землi Змiйка.
   I все ж у всьому, що вiдбувається, виявилася якась недостатня деталь... Я напружився. Точно! Паладiна не було! Не було його тiла, хоча я точно пам'ятаю, що останнiм пострiлом потрапив у нього. I лише глибока вирва на землi, в мiсцi його удару молотом, та поваленi навколо дерева, нагадували про цей божевiльний та швидкоплинний бiй.
   - Що це було, Хаос забирай? - я потряс головою.
   - Якийсь рiзновид "Ментального шторму" разом iз "Землетрусом" - сказала Джайна, з дивними нотками в голосi. - Змiйка знепритомнiла найперша, через руйнування свого "Оплiтаючого корiння", так що її не зачепило "Штормом", себе я прикрила магiчним щитом... i братiв теж я з ними пов'язана бiльш нiж спорiдненими узами... Це сталося само собою, i хоча вони теж знепритомнiли, єдиний хто отримав повної сили удар це ти, Дiку.
   "Ага, ось вона, що така винна сидить ..." - думки, дивно млявi, плавали в головi як слимаки в желе. - "Хаос! Я єдиний хто змiг його дiстати, нехай i випадково, i менi ж найбiльше дiсталося. .."
   - А де труп цього мутанта? - спитав я.
   - Дiку, ти його не вбив. Схоже, поранив, але не вбив. Вiн просто кудись зник. Якийсь рiзновид телепортацiї, думаю. Я з такою ще не стикалася.
   - Я ранiше чула, що у паладинiв є телепортацiйна прив'язка у критичних для життя ситуацiях - подала голос Змiйка, обтрушуючи одяг. - Тепер переконалася в цьому на власнi очi.
   - I де вiн зараз? - Запитала Джайна.
   - Без поняття. Напевно, у найближчому Храмi, а вже там його точно пiдлатають. Святi брати, особливо паладини, добре наштовхнули в лiкуваннi саме бойових ран. Ти як, Дiку?
   - Жити буду. Хтось зловити наших коней. Не хочу бiльше зустрiчатися iз цим психом!
  
   * * *
  
   Сказати, що архiмаг Морзус був задоволений, отже, нiчого не сказати. Вiн був просто шалено радий. Його повiтряний елементаль, що стежив за паладином, виявив i втрачених ранiше втiкачiв. Вони опинилися там де вiн, i припускав - на пiвдорозi до Ель-Саграну.
   Спочатку, коли паладин тiльки наздогнав трiйцю злодiїв, вiзир злякався, що злодiї проговоряться про свого замовника. Морзус знав, на що здатнi паладини i в тому, що святоша виб'є зi злодiїв зiзнання, сiрий кардинал навiть не сумнiвався. Проте дiйснiсть перевершила всi його очiкування.
   Павук звiдкись обзавiвся двома прекрасними фехтувальниками i неслабким магом, якi всi разом виявилися не по зубах матерому iнквiзитору. I тому довелося термiново вiдступити. Тепер слiд поспiшати ассасина, щоб вiн якнайшвидше лiквiдував злодiїв, поки паладин не оговтався вiд отриманих ран i знову не сiв тим на хвiст.
   Проте його радiсть затьмарював невiдомий фактор. А саме маг чи точнiше сказати магiчка, що зараз супроводжувала Павука. Зважаючи на все, виходило, що це саме вона ранiше блокувала його прокляття, не дозволяючи смертоносним заклинанням архiмага завдати свого удару.
   Знову ж таки залишалося незрозумiлим, чому вона, спочатку прикривши Шрама i Змiйку вiд його чар, потiм зняла з хлопця свiй магiчний бар'єр, дозволивши одному з плетив Морзуса все ж таки активуватися, а ельфiйку взагалi висмикнула з магiчного потоку. Як би там не було, але зараз одне з прокльонiв спрацювало, а ось друге, як i ранiше, безуспiшно висiло заблокованим цiєю дiвчиною. Хто вона така? Звiдки взялася? Що спiльного мiж Павуком та чарiвницею? Куди вони прямують? I головне навiщо? I чим це все йому загрожує? Цi питання вже двi години мучили радника султана.
   Мабуть, ще нiколи Великий не турбувався. Вiн буквально шкiрою вiдчував, що у гру вступили деякi iншi сили. Сили, здатнi створити "чорного мисливця". Сили, про якi вiн, що тримає в руках всю шпигунську мережу Пiвденного Султанату, нiчого не знає. Абсолютно нiчого. Яку гру ведуть цi сили? Чого добиваються?
   Легкий вiтерець розтрiпав його розкiшну чорну шевелюру, i вiн згадав про "гостя". Позаду в пентаграмi терпляче чекав наказiв один iз астралiв. Дух повiтря. Елементаль.
   Десь на задвiрках свiдомостi народилася думка, що можливо слiд одразу телепортувати Лiнгуса в Ель-Сагран? Але майже вiдразу, вiзир вiдкинув цю iдею. У свiтлi останнiх подiй, чим менше вiн буде свiтитися зi своєю магiєю, тим краще для нього.
   - Вирушай до нашого друга i повiдом йому про мiсцезнаходження втiкачiв, - наказав архiмаг. - Iди!
   Елементаль розчинився, а маг знову вiддався думкам про загадковi сили.
  
   * * *
  
   Сонячне свiтло струменiло з-пiд склепiння залу Храму Ландазара в центрi Ель-Касада, четвертого за величиною з найбiльших мiст Азмурського султанства. Стоячи оголеним пiд теплим золотистим промiнням лiтнього сонця, святий брат Алесандро Орлум розслаблявся, дозволяючи цiлющiй магiї Свєта виконувати свою роботу.
   Глибока рана на шиї, що ледь не стала смертельною для iнквiзитора, повiльно затягувалася. Якимось незбагненним чином злодiй примудрився потрапити з арбалета у вузьку щiлину мiж першою та другою пластиною обладунку, ледь не прикiнчивши iнквiзитора. У звичайний час вiн запросто вiдбив стрiлу або ж поставив " Броню Свiту " , але у момент створення " Вчини Ландазара " йому було ранiше. Отож i поплатився.
   Ну, шинкарю. Ну, здружив. Ага, як же. Звичайнi солдати. Та ця пара близнюкiв мало не пустила йому кров. Йому. Паладину Ландазара та iнквiзитору Святого братства. Вiн навiть не пам'ятав, коли востаннє йому доводилося так напружуватись. Гарнi, нечестивi. Майстри клинка. Не iнакше. Але тепер вiн знає чого вiд них чекати i при наступнiй зустрiчi їм не уникнути вiдплати.
   До бiльшого невдоволення паладина найближчий храм iз Сонячним Вiвтарем, куди його перемiстило заклинання "Оберiгаюча лань" опинився за кiлька сотень кiлометрiв вiд мiсця бою i коли заживе рана, йому доведеться все починати спочатку.
   Глибоко зiтхнувши, Паладiн зашепотiв молитву.
  
   * * *
  
   - Що тут сталося, демон забирай? - Вигук у Лiнга вирвався сам з собою.
   Сидячи на чорному скакунi Ассасин знаходився на краю величезної вирви, яка незрозумiло яким чином виникла серед схiдного тракту. Навколо валялися вирванi з коренем поваленi дерева, добряче присипанi землею. Схоже, що тут вирував невеликий ураган.
   Втiм, розбиратися в тому, що сталося на дорозi, не було часу. Кiлька хвилин тому "гонець", що прибув вiд архiмагу, повiдомив, що паладiн наздогнав втiкачiв i змушений був вiдступити. На якийсь час вiдступити. Морзус наполегливо вимагав поквапитися, поки святоша знову не включився в полювання на злодiїв.
   Йому там легко говорити "поспiшай", а тут демон знає, що дiється? Годину тому напiвельф помiтив за собою стовпи пилу, що вибивався з-пiд копит. Хтось слiдом за ним мчав по тракту.
   Ассасiн розсудливо звернув з дороги i заглибився у лiс. Тут, поспiшаючи i накинувши коню на морду темний мiшечок, вiн спостерiгав за дорогою. Чекати довелося недовго, але те, що вiн побачив, змусило його сильнiше притиснутись до стовбура дерева, за яким вiн ховався.
   Дорогою мчало чотири сiрих чудовиська. Зовнi вони нагадували жахливо худих облiзлих безхвостих мавп, розмiром iз середнього вовка, але їхнi моторошнi витягнутi морди з вишкiреними гострими iклами, i очi, що горять злiстю, говорили про те, що вони не мають жодного вiдношення до тваринного свiту, що населяє цей континент. Слiдом за ними, схрестивши руки на грудях, у повiтрi, за метр над землею, парила постать у капюшонi, закутана в чорний балахон. Загадкова п'ятiрка махом промчала по дорозi, що веде до Ель-Саграна ведена лише однiєю їй вiдомою метою.
   Пил, пiднятий ними, вже осiв, а Лiнг не поспiшав покинути своє тимчасове укриття. I, як, виявилося, вчинив правильно. Слiдом за п'ятiркою голосно дзижчало, низько над землею пролетiла трiйка величезних з людський зрiст синi-зелених комах, чимось нагадують богомолiв.
   Час минав, бiльше нiхто не з'являвся i ассасин нарештi зважився вибратися з лiсу на дорогу. У головi крутилася одна думка "У що ж таке його втрутив архiмаг?".
  
   * * *
  
   Молодий чоловiк увiйшов до Ель-Сагран, через пiвнiчну мiську браму i вiдразу ж привернув увагу стражникiв. Заради справедливостi, треба додати, що вiн змусив звернути на себе увагу не лише стражникiв, а й усiх чоловiкiв, якi опинилися поблизу. Абсолютно всi вони, незалежно вiд статi та вiку, походження та соцiального статусу, проводили його заздрiсним поглядом та вiдкритими ротами. I тому була дуже вагома причина. Позаду юнака з грацiєю богинь ковзали двi чарiвнi юнi iстоти жiночої статi, що в буквальному сенсi вiдрiзняються один вiд одного як день i нiч - слiпуча блондинка у всьому бiлому i пекуча брюнетка у всьому чорному.
   Незважаючи на вiдмiнностi, що так кидаються в очi, виявилося у дiвчат все ж таки щось спiльне. Їхнi стрункi молодi тiла опоясували численнi ремiнцi, густо обвiшанi зброєю. Якби чоловiки, що витрiщалися, зволили вiдiрвати очi вiд красунь, що випирали з-пiд тiсного одягу, вони б вiдразу ж помiтили якусь дивнiсть у озброєннi амазонок. Серед арсеналу дiвчат були, як звичайнi, знайомi будь-якому мешканцю султанату мечi та ножi, так i зовсiм незвичайнi для цих мiсць метальнi зiрочки майстрiв бойових мистецтв з архiпелагу Янг.
   Трiйця, що супроводжувалася здивованими поглядами, легко минула хибну варту i перш нiж стражники схаменулися, прибульцi вже розчинилися серед запружених натовпом тiсних i звивистих вуличок мiста.
  
   Роздiл третiй
   Ель-Сагран
  
   Маю визнати, що за все своє неабияк насичене подiями та переїздами життя менi ще не разу не довелося побувати в Ель-Сагранi. Що лежить на перехрестi трьох торгових дорiг, мiсто було свого роду перевалочним пунктом, пов'язуючи найбiльшi мiста в цiй частинi Азмурського султанства.
   З вiдрогiв Скелястих гiр сюди везли залiзну та срiбну руду, а також дивовижних тварин Кашмiру, зi сходу морепродукти та екзотичнi дива далеких заморських країн, iз заходу - пеньку та тканини. А далi все це йшло углиб Пiвденного султанату.
   - Що тепер? - спитав я, коли ми успiшно пройшли огляд бiля мiської брами.
   - Знайдемо пристойний готель, з гарячою ванною. Цей дорожнiй бруд мене просто вбиває, - скривилася Джайна.
   - А як же паладин?
   - Ми тут довго не затримаємось, - пояснив Рiчард. - Максимум два днi. Поповнимо припаси i продовжимо шлях.
   - А як бути з узами архiмагу? - обережно запитала Змiйка.
   - Пропозицiя залишається в силi, - вiдповiла Джайна, - Але рiч у тому, що моя наставниця знаходиться по той бiк Блакитного моря. Якщо ви погодитеся вирушити з нами до Тавiонської iмперiї, ми зможемо зняти їх.
   Я запитливо глянув на Змiйку. Якщо вiдверто, то менi не хотiлося прощатися з Джайною, i я б з радiстю забрався подалi вiд султанату, який став таким негостинним. Але якщо ельфiйка вiдмовиться вiд поїздки, я, зрозумiло, залишусь тут.
   - А вона точно зможе їх зняти? - Засумнiвалася Змiйка.
   - Вона один iз верховних членiв Магiстрату.
   - Магiстрата? - перепитав я.
   - Рада найсильнiших магiв Iмперiї. Якщо вже Кларисса не зможе зняти цi чари, то навряд чи хтось вам ще допоможе.
   Змiйка зустрiлася зi мною очима. "Я з тобою" одними губами прошепотiв я. Вона моргнула, показавши, що зрозумiла, а потiм перевела погляд на Джайну.
   - Ми їдемо з вами.
   - Добре.
   Деякий час ми їхали мовчки по однiй з вулиць Ель-Саграна, дивлячись мiсце, що пiдходить для постою. Копити коней гулко цокали по брукiвцi i нiби в такт їм повз пропливали вивiски рiзних майстерень i крамниць. Але як на зло нам не траплялося, жодного пристойного готелю, а заходити в шинки, що траплялися тут i там, наскiльки я зрозумiв, Джайна не мала жодного бажання.
   Незважаючи на завантаженiсть вуличок, простий народ розступався перед п'ятьма кiнними вершниками. Чи то причиною цього виявилася наша грiзна зовнiшнiсть, чи ще щось, але Рiчарду, що їхав попереду, не доводилося особливо напружуватися, розчищаючи нам шлях.
   - Слухай, а що там казав Дункан, з приводу того, що на мене якось дивно дiє магiя? - запитав я у Джайни, що їхала по центру праворуч вiд мене.
   Вона замислилась.
   - Так Так. Я вiдчула це ще в тому шинку, де ми вперше зустрiлися. "Сталева троянда" здається.
   - Правильно - кивнув я. - Але що зi мною не таке?
   Джайна на мить замислилась.
   - Ти тодi не пiддався на якiсь мої пасивнi чари, коли я хотiла дiзнатися про тебе додаткову iнформацiю.
   Я крадькома глянув на Змiйку. Вона багатозначно пiдняла брови - мовляв "Що я говорила".
   - Дивно все це, - продовжувала тим часом чарiвниця, яка не помiтила наших переглядiв. - I тi вогнянi кулi, якi випустив у тебе маг iз вежi, не завдали тобi жодної шкоди. Та й цей ваш архiмаг Морзус не наклав на тебе прокляття на вiдмiну вiд Змiйки i... - вона на мить замовкла, але потiм все ж таки закiнчила - ...i Шрама. Схоже, на тебе взагалi не дiє нiяка магiя.
   - А як же магiчнi зiлля, якi ми використовували, виходячи на справу? Загострення зору, пiдвищення швидкостi та iнше? Вони ж дiяли на мене.
   - Напевно, у їхньому складi переважно були присутнi натуральнi iнгредiєнти, без домiшки магiї. Якi природним чином посилювали метаболiзм твого тiла.
   - А телепорт?
   - У нього на вiдмiну вiд звичайних заклинань трохи iнший принцип дiї, то тут питань не виникає. Але ось твої здiбностi змушують замислитися.
   - Винищувач, - коротко кинула Змiйка.
   - Можливо, - задумливо кивнула Джайна, - я пiсля зустрiчi з цим типом теж почала схилятися до цiєї думки.
   - Ви це про що? - не зрозумiв я.
   Джайна глянула на мене.
   - Щось подiбне я вiдчувала у присутностi винищувача. У тобi, певне, є якийсь, не до кiнця розвинений потенцiал. Можливо той самий, яким володiють винищувачi магiв.
   - I що це значить? - спитав я, вже здогадуючись, якою буде вiдповiдь.
   - Ти потенцiйний винищувач магiв, Дiку. Просто тобi треба розвинути свої навички.
   "Круто! Значить, я можу бiльше не боятися магiв".
   - I як це зробити?
   - Не знаю. Це не з моєї частини. Може, Кларiсса зможе допомогти.
   Я запитливо глянув на Змiйку. Вона знизала плечима - "Вирiш сам". Ось тепер i в мене з'явилася офiцiйна причина їхати до таємничої наставницi Джайни.
   У цей момент Рiчард зупинився бiля одного з будинкiв iз майстерно вирiзаною вивiскою у виглядi голови дракона i, поспiшаючи, зник усерединi. "Дракона ложе" прочитав я напис пiд вивiскою. Занадто пихатий, ну та гаразд - менi вiд цього не тепло i не холодно. Ми почали злазити з коней, але близнюк уже з'явився на порозi.
   - Тут мiсць немає. Їдемо далi, - вiн скочив у сiдло i направив коня далi вулицею.
   - У цей час всi готелi переповненi, - озвалася Змiйка, - Великий ярмарок незабаром. Не думаю, що ми знайдемо в цьому мiстi вiдповiдне мiсце, - вона зиркнула на Джайну.
   - Подивимося, - пробурмотiла чарiвниця i направила свою бiлу кобилу слiдом за Рiчардом.
   Раптом мене вiдвiдала якась думка i, насупившись, я звернувся до Змiйки.
   - Слухай, якщо на мене не дiє магiя, то як тодi дiють твої захиснi амулети?
   - Нiяк. Вони не мають над тобою влади, Дiку, - похнюпилася Змiйка. - Я жалкую, що одразу не зрозумiла, що ти не звичайна людина без магiчних здiбностей. Тiльки пiсля зустрiчi з тим винищувачем я почала сумнiватися. У чомусь ви були з ним схожi.
   - Значить вони марнi?
   - Виходить, що так, - кивнула Змiйка. - Якщо хочеш, я в тебе, їх заберу.
   - Нехай висять. Менi вони не заважають. - Навiть якщо вони на мене нiколи й не дiяли, то принаймнi свого часу надавали впевненостi. До того ж я не хотiв кривдити подругу.
   - Правильно, Дiку. На твоєму мiсцi я не поспiшала б розлучатися з цими амулетами, - багатозначно заявила Джайна. - Вони можуть ще знадобитися.
   - Де?
   - Хто знає, - Джайна знизала плечима. - Природна магiя, по праву, вважається однiєю з найсильнiших. Добре, якщо в твоєму розпорядженнi, крiм антимагiчної аури, буде ще й пара, нехай навiть пасивних заклинань.
   Антимагiчна аура? Нiчого собi.
   - А ця антимагiчна аура вона в мене, така сама, як i в того паладина? - спитав я.
   Джайна на мить замислилась.
   - Нi. Хоча принцип функцiонування вони мабуть один. Якщо твоя аура повнiстю нейтралiзує магiю, то його аура була трохи iншого роду. Я навiть важко її класифiкувати. Нiби якась магiчна сила просто блокує iншi види магiї. Чи то стихiйна, природна чи навiть вища.
   - Божественна, - раптом прошепотiла Змiйка.
   - Що?
   - Я говорю "божественна". Святошi мають особливий вид магiї, властивої тiльки членам Братства. Вони поклоняються Ландазару, боговi ранкової зорi.
   - У нас в iмперiї теж є шанувальники Ландазара, але вони не можуть витворяти таке, - насупилася Джайна. - Навiть у Академiї нам не розповiдали про цей вид магiї. Дивно.
   - Божественною магiєю володiють лише паладини, якi є своєрiдною ударною силою Святого Братства. Iнквiзицiя.
   - Хм цiкаво. I де вони беруть цю божественну магiю?
   - Молитви та вiра, думаю. Я не дуже цiкавилася цим. Просто свого часу спiлкувалася з одним ельфом, який колись вивчав цей рiзновид магiї.
   - Слухайте, я зараз подумав, а вони не розрядяться, при контактi зi мною? спитав я, витягнувши з-за пазухи зв'язку амулетiв. - Адже якщо моя аура справдi нейтралiзує магiю, то вона, напевно, зможе знешкодити i магiю амулетiв?
   Змiйка з Джайною здивовано перезирнулися. Схоже, вони навiть не замислювалися про такий варiант.
   - Ану, Дiку, дай їх сюди, - Змiйка простягла руку.
   Я зняв амулети, Змiйка стиснула їх у кулаку i заплющила очi.
   - Все в порядку. Вони функцiонують - за мить, розплющивши очi, промовила вона, повертаючи менi медальйони.
   - А чому аура не спрацювала? - спитав я наших всезнаючих магичок.
   - Ну... - невпевнено потягла Джайна. - На перший погляд, тут може бути кiлька варiантiв. По-перше, можливо, твоя антимагiчна аура винищувача ще не до кiнця сформувалася i просто не здатна розвiяти чари.
   - Але ж вона врятувала мене вiд тiєї вогняної кулi, якою в мене запустив чаклун з вежi! - заперечив я.
   - Так. Ну, тодi можливо вона поки що здатна лiквiдувати лише деякi заклинання, - вiдразу знайшлася Джайна. - Наприклад, вона нейтралiзує лише активнi чари, або ж лише атакуючi, а може дiє тiльки на певний вид магiї. Варiантiв багато.
   - По-друге, - продовжувала чарiвниця, - аура може пiдкорятися твоїй пiдсвiдомостi або хоча б твоїй волi. I нейтралiзує тiльки тi заклинання, якi ти сам вважаєш небезпечними для тебе.
   Змiйка згiдно кивнула.
   - По-третє, - впевненiше почала Джайна, пiдбадьорена пiдтримкою ельфiйки, - можливо вона дiє не завжди, а, тiльки перiодично активуючись i деактивуючись в потрiбний момент часу, або ж дiє на певнiй територiї навколо тебе, будучи буфером мiж тобою i зовнiшнiм свiтом.
   - Хм...- я замислився. Менi згадалася та галявина, на якiй була Башта Кастора. За словами Джайни, галявина була прихована вiд стороннiх очей, у тому числi й наших, якимось заклинанням... Маревом начебто. I поки Джайна не зняла цi чари, ми бачили перед собою просто зарослу стежку, що тiкає далi в глиб лiсу. Але менi тодi iнодi здавалося, що я бачу перед собою не стежку, а ту саму галявину з вежею, хоча Джайна на той час ще не знiмала Марево. Виходить, я тодi бачив її крiзь заклинання.
   - По-четверте.... - продовжила Джайна, але її перебив Дункан, що пiд'їхав до нас.
   - Здається, знайшли, - близнюк кивнув головою вперед.
   Поки ми захоплено обговорювали мої антимагiчнi здiбностi, повiльно проїжджаючи однiєю з центральних вулиць Ель-Саграна, Рiчард, що вiдiрвався далеко вперед, перiодично зупинявся i заглядав у готелю, що трапляються по дорозi, i тепер, стоячи на ганку, двоповерхового кам'яного будинку стандартної споруди. i, чiпким поглядом став вивчати прилеглу територiю.
   Пiд'їхавши до будiвлi, я глянув на дерев'яну вивiску у формi лiжка з балдахiном, що висiла над ганком. Ха! Банально, але водночас багатозначно. У центрi вивiски вицвiлою червоно-золотою фарбою виявилася незнайома менi звивиста руна.
   - Змiйко, кинь погляд. Що написано?
   - "Естель", - вiдповiла ельфiйка, лише швидко ковзнувши поглядом по дошцi. - "Мрiї", - i, зiскочивши з коня, попрямувала до затиснутої мiж самим готелем i ще однiєю кам'яною будiвлею, (мабуть, житловою) дерев'яною одноповерховою прибудовою злiва. Зважаючи на запах, яким перiодично тягнуло звiдти, я припустив, що там у них знаходиться стайня.
   - "Сновидiння" - тихо прошепотiла Джайна, що проходить повз мене, пiдморгуючи, i передавши поводи Дункану, увiйшла всередину. Близнюк, тримаючи двох скакунiв пiд вуздечки i прихопивши попутно, прив'язаного до стовпа коня Рiчарда, повiв їх у стiйло. Я зi своїм мерином пiшов слiдом за ними.
   Коли наше трiо перестало займатися кiньми i увiйшло, нарештi, пiд дах готелю Рiчард на нас уже чекав.
   - Усi номери зайнятi. Я ледве встиг зняти три останнi вiльнi кiмнати. Одну вам, двi нам, - вiн глянув на нас iз Змiйкою.
   Я кивнув (Не звикати!) I окинув поглядом велику залу. Барна стiйка лiворуч, сходи на другий поверх прямо перед нами, кiлька круглих столикiв розставлено абияк, а он та дверi за стiйкою напевно веде на кухню i там же знаходиться чорний хiд.
   Незважаючи на вiдсутнiсть вiльних номерiв, бiльшiсть зi столикiв все ж таки порожнювала. Мабуть, решта постояльцiв або блукають мiстом, або сидять у себе за номерами. Втiм, впевнений надвечiр у цей зал, як завжди, наб'ється купа рiзного народу. А поки що господар з цiкавiстю дивився на нас.
   -Тримайте, - Рiчард простягнув менi ключ вiд кiмнати. - Кiмната номер сiм. Вгору сходами, коридором лiворуч, третi дверi лiворуч.
   Я знову кивнув, беручи ключ i машинально оцiнюючи нарiзку на ньому. Дешевка. Такий замок розкрити, якраз плюнути. Навiть набiр вiдмичок не знадобиться, вистачить i звичайного гвоздика. Можу навiть iз заплющеними очима.
   - А де Джайна? - Запитав я, не помiтивши її в залi.
   -Вже пiднялася до себе. Нашi кiмнати п'ятнадцять та шiстнадцять.
   Ясно.
   - Он той чоловiк, що сидить з блондинкою в бiлому за крайнiм столиком маг, - раптом тихо заявила Змiйка. - I досить сильний.
   - Я в курсi, - кивнув Рiчард, навiть не повертаючись, щоб подивитися на об'єкт розмови. - Джайна вже попередила.
   Змiйка, хмикнувши, знизала плечима. Я ж з цiкавiстю глянув у вказаному напрямку, благо моя позицiя дозволяла це зробити.
   Шатен, судячи з усього високий, благороднi риси обличчя, прямий нiс, борода-еспаньолка, дорогий, але трохи припилений одяг, меч зi срiбним оголовком у витончених пiхвах на поясi. Якби я не знав, що це маг, я б напевне вважав його за сина якогось високопоставленого вельможi.
   Я перевiв погляд на його супутницю. Красива дiвчина, нiчого не скажеш. (Але з Джайною та Змiйкою їй, звичайно, не зрiвняється.) Втiм, як це йдеться у народi: "На смак i колiр друзiв немає". Однак дiвиця i справдi була просто чудо. Свiтловолосе, витончене i гарненьке личко, сережки у формi шестикiнцевих зiрок у вухах, струнка фiгурка, що ледве влазить у бiлий одяг, що тiсно сидить на нiй. На одязi слiд було затриматися докладнiше, бо вона виявилася перехоплена цiлою купою ремiнцiв, лямок i поясiв, на яких у пiхвах i без них бовталася рiзна колюча-рiжучо-дробна зброя. Принаймнi, я припустив, що це зброя, бо хоча призначення багатьох речей, якими дiвчина виявилася обвiшана, особисто менi було невiдомо, але на прикрасу це мало скидалося. Поруч iз дiвчиною, повiшенi на спинку стiльця висiли два короткi, але широкi меча в трохи вигнутих пiхвах.
   Тим часом парочка також не зводила з нас очей i про щось перешiптувалася, мабуть, у свою чергу, обговорюючи нових постояльцiв. Тобто нас.
   - Нiчого собi арсенальчик у дiвки, - свиснув я, вiдводячи погляд.
   - Охоронець? - тихо спитав Дункан Рiчарда.
   - Мабуть, - озвався той. - Бачив сережки?
   - Так... Рукопашниця?
   - Швидше за все.
   - Ясно.
   - Гей, хлопцi, ви це про що? - не зрозумiв я.
   - Та так. Нi про що. Просто тримайтеся вiд них подалi, - перевiв на мене погляд Рiчард.
   - Навiть i думок не було. До того ж, ми злодiї, а не кишеньковi злодiї.
   - А є рiзниця? - парирував близнюк.
   - Для нас так, для вас не знаю, - не залишилася в боргу Змiйка i, не чекаючи реплiки у вiдповiдь, попрямувала до стiйки.
   - Ми не займаємось щипацтвом. Не наш профiль, - пояснив я здивованим близнюкам, i попрямував за ельфiйкою.
   Як виявилось, Змiйка замовила гарячу ванну в наш номер. Ну що ж, справа її, менi ж особисто пилюка сильно не заважає - струснув куртку i готово. Але коли вже я опинився бiля стiйки, то щоб даремно не втрачати час розжився у господаря двома пляшками сухого вина двадцятирiчної витримки. Спиртне виявилося не з дешевих, але Джайна сповна розплатилася з нами за виконане замовлення, i ми, ставши багатшими ще на тисячу пiвмiсяцiв, тепер могли дозволити собi такi витрати. Шкода, щоправда, декому не вдалося дожити до цього моменту.
   Пiднявшись на другий поверх, я окинув поглядом коридор i, переконавшись, що вiн порожнiй, проiгнорувавши наявний ключ, заради безглуздя, вiдiмкнув дверi вiдмичкою. Змiйка невдоволено зиркнула на мене. Я знизав плечима i, хмикнувши, пропустив її вперед.
   Виявляється з внутрiшньої сторони до дверей i одвiрка були приробленi скоби засуву. Ну що ж, принаймнi поки ми в номерi до нас не потрапить стороннiй. Вiдпрацьованим рухом Змiйка ковзнула до єдиного вiкна i визирнула назовнi. Зачинивши дверi на засув, я приєднався до неї.
   Вiкно дивилося на вулицю, якою ми недавно проїхали. Це погано. Сталося, що, як запасний шлях вiдходу, воно вiдпадало, i єдиним виходом залишаються дверi. Але iншого вибору немає. Зiтхнувши, я скинув сумки на одне з двох лiжок.
   З того часу, як ми покинули Башту Кастора мене, мучило якесь питання, але час задати його було невiдповiдне. I ось тiльки тепер, залишившись з ельфiйкою вiч-на-вiч, я розкрив сумку покiйного Шрама.
   - Гей, Змiйко глянь сюди. Знаєш, що це?
   Ельфiйка миттю глянула на сувої, витрусенi мною з сумки, i брови поповзли вгору. Вона швидко схопила один iз паперових рулонiв i, розгорнувши, жадiбно пробiгла по ньому.
   - Де ти це взяв? - спитала магiчка, захоплено дивлячись на мене.
   - У вежi. У тiй кiмнатi з гризем. Як гадаєш, за скiльки можна все це сплавити?
   Вона схопила ще один сувiй, потiм другий.
   - Дорого, Дiку. Дуже дорого. Ти знаєш що це?
   - Ну, типу сувоїв iз заклинаннями, мабуть.
   - Не "мабуть", а так i є!
   Раптом у дверi постукали. Ми насторожилися.
   - Хто?! - крикнув я.
   - Я воду принiс.
   - Зараз! - обiзвався я, поспiхом збираючи сувої назад у сумку.
   Закiнчивши збори, я, вiдсунувши засув, вiдчинив дверi. На порозi стояв хлопчик рокiв тринадцяти iз двома повними вiдрами. З одного йшла пара. За ним стояв другий хлопчина з великою бронзовою ванною. Сини хазяїна.
   - Заносьте, - кивнув я, вiдсторонюючись вiд дверей i звiльняючи прохiд.
   Дiти втягнули свою ношу в кiмнату.
   - Чи не надто мало води? - поцiкавилася Змiйка у них.
   - Зараз ще принесемо, деврiзi, - шморгнув носом один iз хлопцiв.
   - Я почекаю внизу, - сказав я Змiйцi. - Пiду, промочу горло.
   Змiйка ствердно кивнула. Втiм, якби я захотiв залишитись, вона б теж не заперечувала. Але менi справдi хотiлося пити, а тi двi пляшки, якi я взяв ранiше, вирiшив поки що залишити про запас.
   Я спустився сходами вниз. Маг зi своєю супутницею кудись пiшли, в залi самотньо сидiв тiльки Рiчард (треба ж, я вже навчився розрiзняти близнюкiв), та ще за трьома сусiднiми столиками вечеряло кiлька городян. Пiдiйшовши до стiйки, я поцiкавився меню i, замовивши смажену баранину, хлiб, сир та глечик пива, пiдсiв до близнюка.
   Потрiбно будь-що налагоджувати контакти. Чомусь менi здавалося, що брати де Кiлморан все ще пiдозрiло ставляться до нас зi Змiйкою. Принаймнi це стосувалося Рiчарда. Пiсля наших парних мандрiвок по Баштi Кастора, з Дунканом я все-таки встиг бiльш-менш потоваришувати. А ось зав'язати приятельськi стосунки зi старшим братом поки що не вдавалося.
   - Слухай, я так i не подякував тобi за те, що ти врятував менi життя, там у Вежi.
   - Дурницi, - буркнув Рiчард. - Винищувач сам напросився.
   - А все-таки класно ти його наробив. Джайна казала, що ти служив у iмператорськiй гвардiї.
   - Було дiло.
   - А...- почав я, але тут же замовк, дивлячись на нового вiдвiдувача, що тiльки-но увiйшов до готелю. Судячи з пропиленого чорно-фiолетового одягу та чорного плаща, вiн щойно з дороги. За його спиною висiв великий довгий пакунок. Обличчя незнайомця менi здалося невиразно знайомим, але я не змiг згадати, де ж я ранiше бачив цього бiловолосого типу. Стоячи на порозi, той швидким поглядом кинув зал, i менi на мить здалося, що його погляд трохи довше затримався на вашому покiрному слузi (невже теж, здався знайомим?), Перш нiж знову подорожувати столиками.
   Потiм чоловiк попрямував до господаря, обмiнявся з ним кiлькома фразами i, мабуть розчарувавшись, покинув готель.
   - Бачив, як рухається? - раптом запитав Рiчард.
   - Хто? - не одразу зрозумiв я.
   - Ну, цей бiловолосий, який щойно заходив.
   - Не звернув увагу. А що не так?
   - Наче стиснута пружина, яка ось-ось розпрямиться i завдасть удару.
   - I що це значить? - як i ранiше, не розумiв я.
   - Може бути й нiчого, а може, все, - сухо констатував близнюк.
   Тут до нашого столика пiдiйшов господар, несучи на пiдносi моє замовлення.
   - Шановний, а чого хотiв цей бiловолосий? - спитав я його, поки вiн викладав їжу на стiл.
   Старий на мить завмер, з подивом подивившись на мене.
   - Теж що й усе. Номер хотiв зняти, - нарештi промовив вiн, ставлячи глечик i кухоль на стiльницю. - Ще щось, бий?
   Я глянув на Рiчарда.
   - А ти чому нiчого не замовляєш?
   - Чекаю на iнших.
   - Ясно, - кивнув я i повернувся до шинкаря. - Нi дякую.
   Вклонившись, господар покинув нас.
   - А взагалi довго треба вчитися, щоб здобути титул "майстра клинка"? - продовжив я думку, перервану появою бiловолосого, i запитливо глянув на Рiчарда.
   - У нас їх називають "майстром меча" - поправив мене близнюк.
   - Ну, добре... Майстер меча, то майстер меча. Ну так довго?
  
   * * *
  
   Лiнг увiйшов в Ель-Сагран пiсля полудня, коли сонце тiльки-но почало хилитися до заходу сонця, а тiнi, що зникли опiвднi, знову з'явилися i стали подовжуватися. Легко минули огляд у ворiт (уже щось, а настiльки важливе в його професiї мистецтво виглядати перед вартою зовнi невинним i непримiтним, вiн свого часу освоїв на "вiдмiнно"), напiвельф, який ранiше вже бував у цьому пiвнiчному мiстi, вiдразу ж попрямував до потрiбного готелю.
   Перед входом у мiсто, елементаль Морзуса вкотре з'явився до ассасину з доповiддю про поточне розташування " клiєнтiв " . Якщо спочатку цей загадковий дух повiтря, нав'язаний йому архiмагом i викликав у напiвельфа неприязнь, то тепер його ставлення до прозорої iстоти змiнилося цiлком протилежне. Ото б завжди мати у своїх помiчниках такого iнформатора. Треба наступного разу поговорити з Морзусом з цього приводу.
   Пiд'їхавши до готелю з лiжком на вивiсцi, асасин спiшився i, прив'язавши коня, увiйшов усередину. Лiнг не збирався зупинятися i винаймати кiмнату, йому потрiбно просто переконатися, що жертви, як i повiдомляв елементаль, знаходяться саме тут.
   Павука вiн помiтив вiдразу, як увiйшов. За своє життя вiн бачив замовленого архiмагом злодiя лише раз, але цього разу вистачило, щоб напiвельф назавжди запам'ятав, як виглядає Дiк. Зараз той сидiв за столиком i про щось говорив з високим свiтловолосим солдатом. З його появою злодiй i солдат перервали розмову i насторожено глянули на пiвельфа.
   Щоб вiдвести вiд себе зайвi пiдозри, Лiнг попрямував до барної стiйки i поцiкавився у господаря про вартiсть кiмнатки, вирiшивши, що в разi чого, пошлеться на дорожнечу i спокiйно залишить готель. Але господар одразу заявив, що вiльних номерiв бiльше немає, i вiн нещодавно здав три останнi. Для виду, скорчивши невдоволену гримасу, асасин розвернувся i вийшов назовнi.
   Вiн скочив на коня i став кружляти по околицях, вишукуючи найбiльш пiдходяще мiсце. "Найвiдповiднiшим мiсцем" виявилася триповерхова споруда житлового будинку навпроти потрiбного готелю. Звичайно кiмнатки в ньому заселенi, i зняти їх не було можливим. Тому Лiнгус, залишивши коня в найближчiй стайнi, загорнув за будiвлю, протиснувшись у вузький смердючий камiнчик, i, озирнувшись, покликав елементаля.
   Пiдкоряючись заклику, повiтряний спостерiгач миттєво матерiалiзувався перед ним. Розпитавши духу i переконавшись, що жертва не залишала готель за його вiдсутностi, вiн вiдпустив шпигуна i спритно видерся по водостiчнiй трубi на дах потрiбного будинку. Зручно розташувавшись мiж широкою пiчною трубою i невеликою прибудовою горищного виходу, ассасин, що приховував його вiд стороннiх поглядiв, зняв з-за спини довгий згорток i дбайливо розгорнув щiльну сiру тканину.
   Усерединi виявився ще один гномiй шедевр з його колекцiї - червоно-коричневий видовжений арбалетний верстат-ложе без дуг, зате прикрашений хитромудрим золотистим в'яззю. Лiнг торкнувся невеликої непримiтної кнопочки на прикладi i з бокiв ложа завдяки спущеному пружинному механiзму вискочили два роги. Зафiксувавши дуги арбалета спецiальною клямкою на передньому кiнцi верстата, напiвельф дiстав з-за пазухи невелику вологонепроникну металеву коробочку i вийняв з неї нову тятиву.
   В лiченi митi вiн натягнув її на роги арбалета, а потiм витяг iз згортка зачохлий довгастий стрижень зi склом, встановленим у розтруби по обох кiнцях, i закрiпив його в спецiальнiй пiдставцi, що не заважає спускатися тятивi. Цей чудовий пристрiй, зроблений гномами на кшталт "чарiвного ока" морякiв, що багаторазово збiльшує вiддаленi об'єкти, вiн вважав одним з найдорожчих своїх скарбiв i зберiгав у таємницi вiд усiх.
   Уся вищеописана операцiя зайняла в нього не бiльше пари хвилини i ось уже вiн, вклавши стрiлу в ложi i пiднявши тятиву, уперся прикладом арбалета в плече i нiжно припав до окуляра. Вже не раз його далекобiйний складний арбалет, з унiкальним збiльшувальним пристроєм, рятував ассасина, дозволяючи прибирати "клiєнта" на вiдстанi, i не пiдставляючи його самого. Зараз Лiнг знову планував використати цей неодноразово перевiрений i досить практичний спосiб вбивства, i тому перехрестя оптичного прицiлу плавно сковзало вiд вiкна до вiкна та дверей, вишукуючи свою нову жертву.
  
   * * *
  
   Джайна спустилася на вечерю, що супроводжується по п'ятах Дунканом. Через її плече було перевiшено невелику сумку, в якiй, як я знав, знаходилося Око Азора. Мабуть, втративши його вже раз, де Кiлморани бiльше не наважувалися випускати артефакт з поля зору. Розумна обережнiсть треба сказати. Я ось теж, наприклад, не розлучався зi своєю сумкою. Так спокiйнiше.
   На той час у готелi зiбралося вже чимало народу: постояльцi, городяни, заїжджi купцi i навiть пара стражникiв. Мiж столиками снували двi юнi офiцiантки, страшнi, як той гриз iз Башти.
   Майже одночасно з появою Джайни, з вулицi увiйшли давнi чарiвники з блондинкою. Зрiдка кидаючи на Джайну i Дункана цiкавi погляди, вони попрямували до одного з порожнiх столикiв.
   Брат iз сестрою ж пiдсiли до нас. Спритний господар, нiби миттєво почувши явно не обдiлених фiнансами клiєнтiв i, випередивши своїх офiцiанток, особисто опинився тут. Я на той час уже покiнчив з вечерею i з насолодою потягував свiжозварене ароматне пиво.
   - Що буде чудова деврiзi? - запобiгливо звернувся власник готелю в першу чергу до чарiвницi.
   - Прекрасна девризi буде ось те саме, що й вiн, - Джайна кивнула головою в мiй бiк. Я подумки посмiхнувся. Приємно, хаос забирай, що вона оцiнила мiй гастрономiчний смак. - Тiльки пива не треба. Принесiть краще якесь гарне вино.
   - Зараз, деврiзi. А що будуть вашi супутники? - шинкар перевiв погляд на близнюкiв.
   - Те саме, - хором видали брати. Я мало не поперхнувся. Вони що? Знущаються?
   - А ви? - звернувся господар до мене.
   - Нi. Менi поки що вистачить, - замахав я рукою.
   - Зараз зробимо, - вклонився товстун i бiгцем кинувся на кухню, вiддавати розпорядження.
   Джайна обвела очима наполовину забиту залу.
   - А де Змiйка?
   - У номерi залишилася. - Я вирiшив не згадувати про ванну.
   - Вона спуститься? - спитав Дункан.
   - Не знаю. Але сходи, поклич, якщо хочеш, - останнiм часом менi чомусь здавалося, що Дункан став нерiвно дихати до ельфiйки. I знаючи, як Змiйка не любить коли її вiдривають вiд прийняття ванни, я вирiшив приятельсько його пiдчепити. Ну що поробиш? Не подобається менi їх зазвичай похмурi та серйознi морди. Не подобаються i тут!
   - Зараз, - близнюк легко купився на пiдначку i, пiднявшись з-за столу, попрямував до сходiв. Я старанно сховав посмiшку.
   - Надовго ми тут? - тихо запитала Джайна Рiчард.
   - Переночуємо, i, думаю, завтра на свiтанку продовжимо шлях, - i пояснив. - Коням непогано було б перепочити. Попереду ще довга дорога.
   Джайна згiдно кивнула.
   - I куди ми згодом? - поцiкавився я.
   - В Аль-Асвад.
   Аль-Асвад? Ясно. Можна було б i самому здогадатися. Схiдне портове мiсто, розташоване на узбережжi Лазурного моря, було єдиним мiстом, з якого можна залишити Азмур морським шляхом. У ньому менi доводилося бувати, тому я ствердно кивнув.
   - Здається, у нас гостi! - несподiвано прошепотiв Рiчард, злегка вiдсуваючись i непомiтно пересунувши, знятi ранiше зi спини пiхви з мечем, собi на колiна.
   Я вiдiрвався вiд пива i звiв очi. В наш бiк прямували давнiй каштановолосий маг з борiдкою-еспаньолкою та його блондинка-охоронець. За плечима дiвчини стирчали рукоятки мечiв.
   - Доброго вечора, панове, ледi, - галантно вклонився маг, наблизившись до столика.
   - Вечiр добрий - кивнула Джайна, з цiкавiстю вивчаючи його.
   - Ви дозволите сiсти? - вiн показав рукою на порожнi стiльцi.
   - Взагалi-то ми чекаємо своїх товаришiв - похмуро промовив Рiчард, не зводячи очей з блондинки, що насторожено завмерла за спиною чаклуна.
   - О! - маг примирливо пiдняв руки. - Вибачте. Не знав. Однак, не думаю, що це займе багато часу.
   - Що вам завгодно? - спитала чарiвниця.
   - Дiлова розмова. Ну, то ви дозволите?
   Джайна запитливо зиркнула на Рiчарда. Близнюк вiдповiдно кивнув.
   - Сiдайте.
   - Дякую, - вiдсунувши стiлець, маг присiв, але його супутниця залишилася стояти. - Чи знаєте, в ногах правди немає...
   - Отже, чого ви хотiли? - перебила його Джайна.
   - Ну що ж. Вiдразу до справи? Гаразд...- маг на мить задумався, а потiм почав. - Чи бачите, справа в тому, що мiй пан хотiв би придбати якийсь предмет, що нинi належить вам. I запевняю вас ми за цiною не постоїмо.
   Джайна скинула брову, а я насторожився, намацуючи рукою рукоять кинджала.
   - Цiкаво. I що то за предмет?
   - Думаю, ви вже здогадалися, - ухилився вiд прямої вiдповiдi маг.
   - Можливо, - Джайна здула з чола неслухняне пасмо. - Але все ж таки хотiлося б почути його назву.
   - Предмет, який нас цiкавить, вiдомий вам як "Око Азора", - понизивши голос, тихо прошепотiв чаклун.
   - Так? I що ж, з дозволу сказати, вас змушує думати, що це... мм... Око... Азора у нас?
   Маг щиро розреготався.
   - Давайте на чистоту, мiстрисе. Ми ж знаємо, та й ви знаєте, що воно у вас. Око зараз фонує так, що незабаром про нього стане вiдомо практично будь-якому магу, який навiть не знає про його реальне iснування, i у вас можуть початися великi проблеми. Так ось, ми пропонуємо вам, заздалегiдь позбавиться цих проблем, i даємо за НЬОГО п'ятнадцять тисяч пiвмiсяцiв, - промовив бородатий маг. - Ну, що скажете?
   Я мимоволi свиснув. Рiчард несхвально глянув на мене. Його цiна п'ятнадцять тисяч пiвмiсяцiв, а ми отримали за нього якусь жалюгiдну тисячу?? Та ще й радiли, що зiрвали такий величезний куш. Демони Хаосу! Схоже, ми реально помилилися.
   - Нi! - вiдкинула неймовiрно щедру пропозицiю Джайна.
   - Добре. Сто тисяч пiвмiсяцiв.
   Я не повiрив своїм вухам.
   "Сто тисяч за Око??? Святi боги, та хто вони такi?!! Звiдки у них стiльки монет? Невже за всiм стоїть сам Сигiзмунд?"
   - Нi, - вiдмовилася Джайна.
   - Гаразд. Назвiть свою цiну.
   - Ви не зрозумiли, я б з радiстю продала вам це Око, якби воно в нас було. Але, на жаль, ви помилились. У нас, його просто немає.
   - Шкода, - розчаровано протяг маг, зиркнувши на сумку. - А ви менi вже починали подобатися.
   - Це що? Загрози? - нахмурилася чарiвниця. Рiчард трохи вийняв меч iз пiхов, дiвчина напружилася, i лише її супутник за столом залишився незворушним.
   - Ну чому одразу погрози? Це просто констатацiя факту.
   Раптом зверху лунали дзвони мечiв.
   - Здається, вашi проблеми вже розпочалися. Нас випередили, - маг багатозначно глянув на нас. - А я ж попереджав.
   Ми всi одразу ж схопилися зi стiльцiв, а дiвчина посмiхнулася i, кинувшись уперед, ударом ноги перекинула столик, вiдгородивши їм нас iз чарiвницею вiд Рiчарда, i вихопила з-за спини абордажну шаблю.
   Ось мерзотник!
   У руцi Джайни матерiалiзувався палиця, маг же, розкинувши руки з розчепiреними пальцями, завмер у якiйсь бойовiй магiчнiй стiйцi. Побачивши це, вже було схопилися на шум i стражники, що схопилися за ятагани, завмерли. Одна справа рознiмати бiйку мiж бiйцями та iншу мiж магами.
   - Iм'ям султана, зупинiться! - все ж таки крикнув найсмiливiший з них.
   - Не лiзьте не у свою справу! - грiзно озвався маг, i стражники засоромлено замовкли, проте зброю не опустили. Найбiльш тямущi вiдвiдувачi готелю одразу ж поспiшили до виходу. Господар, завмерши за стiйкою, ламав безсилля руки, а офiцiантки поховалися за його спинами. Що я мiг сказати? Не пощастило бiдолахам, якщо почнеться бiй, навряд чи щось у готелi вцiлiє.
   - Тримайте! - крикнув Рiчард i однiєю рукою перекинув менi через стiл сумку, що залишилася з його боку. Блондинка тут же кинулася на мене, але наш охоронець одним стрибком опинився мiж нами та нею.
   - Що вже йдете? - iз сарказмом запитав близнюк. - А як же наш незакiнчений торг? Хотiлося б почути решту ваших пропозицiй.
   Дiвчина злiсно зашипiла i, несподiвано зiрвавши одну iз сережок, змахнула рукою. Майстер клинка рiзко пiдняв меч, вiдбиваючи пущений снаряд. З глухим стукотом сережка встромилась у нiжку сусiднього столика. Я вражено видихнув.
   - Не вийде, красуне, - усмiхнувся Рiчард. - Менi вже доводилося стикатися з кидальними зiрками. Захищайся!
   Де Кiлморан зробив випад, змусивши розлютовану дiвчину вiдсахнутися i вихопити другу шаблю. Крутавши ними перед собою, вона швидко атакувала Рiчарда.
   - Живе до Дункана! - кинув вiн нам, впевнено зустрiчаючи її клинки своїм мечем. Однак тут вирiшив втрутитися чаклун i, щось викрикнувши, викинув уперед руки. Ударна повiтряна хвиля кинулася в нашу з Джайною бiк, але майже тут же була вiдбита чарiвницею, що миттєво зреагувала, i пiшла кудись у стелю, пробивши його наскрiзь i обсипавши нас трiсками.
   - Бiжи, Дiку! - вигукнула Джайна, змахнувши палицею. Горизонтальне блакитне магiчне лезо постало перед нею, i кинулося в супротивника. Маг зчепив кистi долонь, скинув руки вгору i, немов коля дрова, рухом рiзко опустив їх вниз. Лезо Джайни переломилося навпiл i з обох бокiв обiйшло мага, наскрiзь пробивши стiну готелю за його спиною.
   Хаос! Схоже, поки що ми володiємо Оком спокою нам ще довго не бачити!
   Залишивши своїх товаришiв розбиратися з нападниками, я махом злетiв на другий поверх i завмер. Посеред коридору Дункан боровся з величезним богомолом, що насiдав на нього, вiдтiсняючи того вiд вiдкритих дверей нашої кiмнати вглиб коридору. Шаблелапи синьо-зеленої тварi походу були сталевими, тому що з металевим дзвоном стикалися з ятаганом близнюка.
   А ця тварюка як ще сюди потрапила? Вирiшивши допомогти близнюку, я зарядив арбалет.
   - Вiддай Око! - пролунав звiдкись справа грiзний вигук. Я обернувся. Маг, який ще недавно бився з Джайною в залi, якимось розумом незбагненним чином, вже опинився тут. Я швидко глянув униз. Чарiвниця вибиралася з купи уламкiв, на яку перетворилася стiйка. Хвала богам, жива!
   Я знову перевiв погляд на чаклуна i пiдняв арбалет.
   - Обiйдешся!
   Маг змахнув рукою, i в мiй бiк кинулося щось блакитне i гiлчасте. Миттю пiзнiше я спустив гачок. Це за тебе, мале! Заклинання мага розвiялося на пiдльотi до мене, але й мiй болт розсипався в повiтрi, не долетiвши до чарiвника з еспаньолкою якийсь метр.
   - Що за...? - почав дивуватися маг i тут же з криком стрiмголов вiдлетiв назад коридором. За моєю спиною з розкритого номера вискочила поспiхом одягнена Змiйка. Її волосся було вологим i злегка розпатланим, а вiд долонь йшло зеленувате свiтiння.
   - Бiжи, Дiку! - крикнула ельфiйка, знову вибухнувши в мага вже цiлою серiєю ударних заклинань. Однак чарiвник, що пiднiмається з пiдлоги, легко вiдбив їх усi. - Бiжи!
   Ех, шкода я поки що не можу користуватися своїми навичками антимагу, iнакше зараз легко розiбрався б з цим типом.
   - А як ви?
   - Ми впораємося! - Змiйка кинула швидкий погляд назад на Дункана i жахливу синьо-зелену комаху, немов виринувши з нiчних кошмарiв. - Упораємося... - прошепотiла вона трохи тихiше, наступаючи на мага i вставши мiж мною та ним. - Бiжи ж, Дiку! Не дай їм роздобути його!
   Також махом як злетiв, я скотився назад сходами, i побачив, що Рiчард, озброєний мечем i мечеломом, як i ранiше бореться з блондинкою. Джайна, вже повнiстю вибравшись з-за уламкiв, пiдбадьорливо кивнула менi i миттєво телепортувалася на допомогу Змiйцi. З другого поверху вдарило яскраве червоне свiтло, i пролунали вигуки заклинань.
   Стоячи на нижнiй сходинцi, я, вирiшивши допомогти цьому близнюковi, став перезаряджати арбалет. Не доля, мабуть, - у вiдчиненi дверi влетiло ще два богомоли. Завмерши посеред зали, вони завертали головами озираючись. Я скинув арбалет i вистрiлив у комах. З трiском болт пробив хитиновий покрив на грудях тварюки. Бризнула отруйно-жовта кров, i один iз монстрiв звалився на пiдлогу. Помiтивши загрозу другий богомол-переросток, розкривши надкрила i розпрямивши прозорi крила, зi скибленими шаблелапами, дзижчання, кинувся на мене.
   Не чекаючи його, я перескочив через перила i виявився якраз перед вiкном. Що добре в мiських готелях i шинках, так це те, що вiкна тут робляться бiльше, нiж у сiльських. Мабуть дається взнаки нестача свiтла через затiнення його навколишнiми будинками. Як би там не було, зараз це менi тiльки на руку. Скочивши однiєю ногою на найближчий столик, я вiдштовхнувся i вистрибнув у вiкно, проломивши частину рами.
   Збоку, мабуть, здалося, що я пiшов гарно й спритно, насправдi ж вiконний отвiр виявився набагато меншим, нiж я припускав, i подряпав менi плече. Перекотившись через голову, я схопився, перевiрив обидвi сумки (з Оком i зi спорядженням) i, переконавшись, що з ними все гаразд рвонув вгору вулицею, на ходу, перезаряджаючи арбалет. Добре, що його конструкцiя дозволяла це.
   Бiля входу в готель збирався натовп роззяв. Побачивши мою раптову шикарну появу, вона вибухнула гнiвними, а дехто i захопленими криками, якi майже вiдразу перетворилися на переляканi повнi болi та образи. Я обернувся. Розлючений богомол вилетiв iз готелю i, розмахуючи своїми жахливими лапами, став прокладати собi шлях крiзь натовп. З криками i зойком народ тут же з жаху розбiгся, залишивши на бруку кiлька закривавлених тiл i обрубкiв.
   Iдучи вiд погонi, я повернув праворуч i, вбiгши в провулок, зупинився. I було вiд чого. У мене на шляху нiби з-пiд землi виникла гарненька брюнетка, затягнута в чорний чоловiчий одяг. Дiвчина виявилася буквально обвiшана зброєю на численних ремiнцях i нагадувала ту блондинку з готелю, що недавно завдала стiльки неприємностей нам.
   - Е... Привiт, - буркнув я перше, що спало менi на думку.
   Дiвчина проiгнорувала вiтання i, зробивши акробатичне колесо, опинилася бiля мене. Я рефлекторно вiдскочив i в те мiсце, де я щойно стояв, вдарив тонкий стилет.
   Ото сука! Я скинув арбалет i, не цiлячись, натиснув спусковий гачок. Клацнiть! Болт помчав уперед, проте дiвчини там уже не було. За кiлька хвилин до пострiлу дiвчина з приголомшливою спритнiстю стрибнула на лiву стiну, вiдштовхнулася вiд неї i, зробивши в повiтрi перекид, кинулася на мене ногами вперед. Йдучи з-пiд її удару, я зробив сальто назад - до речi, сумнiвне задоволення робити його з двома сумками через плече, майте на увазi, i знову опинився перед провулком.
   Швидко глянув праворуч. Там, прямо вулицею, змiтаючи тих, хто не встиг пiти з його шляху перехожих страшними ударами своїх шаблелап, за мною все ще летiв один iз тих синьо-зелених богомолiв. Залишаючи за собою кривавий слiд iз городян, вiн стрiмко скорочував дистанцiю мiж нами. Хаос! Вирiшивши не втрачати час на сутичку з цiєю божевiльною акробаткою в чорному, я кинувся геть вiд провулка i монстра, що переслiдував мене, далi по вуличцi.
   Легкi розривалися вiд нестачi повiтря, у боцi почало колоти, сумки нещадно били по литок, але я знав, що не можна зупинятися. Iнакше кiнець. Я вкотре обернувся глянути, де там переслiдувач i посмiхнувся.
   Все-таки Небеса люблять злодiя. Брюнетка в чорному вискочила за мною з провулка в той момент, коли повз нього проносилася комаха. Зiткнення виявилося несподiваним для обох. Вiд удару богомола вiдкинуло на стiну, а амазонка впала на нього. Але майже тут же дiвчина вiдскочила геть ледве, не потрапивши пiд швидкi удари шаблелап, що розтинають повiтря. Схоже, при падiннi гiгантська комаха пошкодила собi надкрилля, i тепер люто накинулося на кривдника, вiрнiше кривдницю. Я не став чекати закiнчення поєдинку i, стиснувши зуби, припустився вперед. Хто б iз них не перемiг, менi нiчим добрим це не свiтило.
   Продовжуючи дякувати Небесу за послану менi удачу, я загорнув за рiг i, також як недавно це сталося з амазонкою, налетiв на вершника. Кiнь заржав i став дибки, мене вiдкинуло назад. Iнстинктивно я вхопився за збрую i встояв, лише дивом не потрапивши пiд копита. Вершнику ж, на вiдмiну вiд мене, не пощастило. Вiн не втримався в сiдлi i наступної митi приземлився в одну з куп смiття, якими практично були заваленi вулицi цього району Ель-Саграна.
   Вирiшивши, що не варто чекати, поки розлючений верховий вибереться з бруду, я схопився в сiдло i щосили пришпорив коня. Криками, розганяючи перехожих, попрямував до найближчих ворiт i встиг уже пролетiти пару кварталiв, як раптом скакун знову став дибки i дико заржав. Я мало не брякнувся назад, лише дивом утримавшись у сiдлi.
   Попереду посеред дороги клубилася темна хмара. У лiченi митi воно виросло до величезних розмiрiв, i з нього вийшла чорнява людина.
   Вилаявшись, я став розвертати коня, що брикався.
   - Гнило, Iржа, - промовив тим часом незнайомець. - Взяти його!
   Хмара, що кутала ранiше чорнявого, покинула його i роздiлилася на двi частини. У кожнiй половинцi спалахнули червоно-золотi очi, сповненi ненавистi i обидва туманнi згустки кинулися в мiй бiк.
   "Святi боги, це що за тварi?"
   Загорявши вiд страху, я з усiєї дурницi увiгнав п'яти в боки коня i помчав у протилежний вiд них бiк. Щось менi пiдказувало, що цi тварюки не мають жодного вiдношення до магiї.
   Вугреподiбнi згустки виявилися швидше за коня i, незважаючи на те, що я все пришпорював i пришпорював скакуна, все одно махом наздогнали мене. Я вихопив кинджал, але тут щось сiре i гарчаче метнулося з провулка i врiзалося в коня. Бризнула кров, кiнь захрипiв, а мене пiдхопила невидима сила, i я зрозумiв, що кудись лiкую, а наступної митi сильно приклався до стiни.
   Розуму не докладу, як я не знепритомнiв вiд удару. Було боляче, але я все ж таки схопився на ноги i, незважаючи на кров застилаючi очi пiрнув у якийсь пiдворiття. Тут дуже смердiло, але менi зараз не до сентиментiв, треба термiново знайти притулок. Абсолютно будь-яке. Я б, мабуть, погодився навiть закопатись у купу лайна, головне щоб це врятувало мою шкуру.
   Все подальше було як у страшному снi. Я кудись бiг, не розбираючи дороги, перестрибував, де можна i перебирався, де не можна через купи смiття та бруду, поки не вирiшив, що вiдiрвався вiд переслiдувачiв.
   Зупинившись, я забився мiж двома якимись ящиками, i, перевiвши дух, заходився перезаряджати арбалет. Треба було подумати, що робити далi, бо просто тупо бiгти - значить грати на руку своїм переслiдувачам. Отже, що ми маємо?
   Своїх супутникiв я втратив - це очевидно. Але сподiваюся, з ними все гаразд. Джайна i Змiйка без особливих проблем розiбралися з тим магом в готелi. Рiчард, думаю, теж упорався з блондинкою. Дункан також не ликом шитий i богомолу кiнець. Лишався лише я i мої переслiдувачi.
   Якщо Джайна може вiдчувати Око Азора, вона запросто знайде мене. Головне, щоб мене ранiше не знайшли мисливцi. Зрозумiло, що їм потрiбен цей артефакт, але звiдки вони узялися взагалi? Судячи з того, що крiм полювання на Ока вони ще ворогують мiж собою, виходить, що вони працюють на рiзних господарiв? З одного боку це добре - хлопцi будуть мiшатися один одному, але з iншого - значить у нас кiлька ворогiв. Це погано. Доведеться завжди бути напоготовi.
   Хаос! Ну, навiщо ми взагалi погодились на цю справу? Завдання своє в Аль-Рамiшi ми виконали - Морзус отримав iнформацiю, що його цiкавить, так що ми на деякий час виявилися, наданi самi собi. Нiхто не здогадувався, що ми i є тi таємничi шпигуни султана, i могли б запросто втекти вiд "Ножiв". Пiшли б на день ранiше, i нiчого цього не сталося б. Шрам би залишився живий, я б не бiгав як пригорiлий по незнайомому менi мiсту, рятуючись вiд спраглих моєї кровi тварин. Але ж немає. Захотiлося дiзнатися, про того загадкового наймача, який звернувся до Крихти Мiрс.
   Поблизу пролунав шарудiння. Я здригнувся i, пiднявши голову, обережно виглянув зi свого укриття. На початку провулка на купi якогось смiття стояло i принюхувалося мавпоподiбну сiру iстоту. Те саме, яке недавно закiнчило мого коня. Гострi частi зуби-кинджали сочилися кров'ю та слиною, перiодично з пащi висовувався довгий червоний язик. Вистежили все-таки сволочi.
   Як виявилося, я виглянув недостатньо обережно, оскiльки тварюка майже вiдразу помiтила мене i, радiсно заревiв, стрибками кинулася в мiй бiк. Я скинув арбалет до плеча i, незважаючи на жах, що охопив мене, все ж таки зумiв впоратися з собою. Сухе клацання тятиви i за мить болт знайшов свою мету, перервавши черговий стрибок тварюки вже в повiтрi. Зойкнувши, монстр вiдлетiв у купу смiття i скотився з неї вниз, захоплюючи за собою купу мотлоху, що поховав його. Але радiти виявилося рано. У провулку здалося ще три тварюки. Хаос!
   Я розвернувся i знову побiг, сiрi монстри з ревом кинулися за мною. Перестрибнувши через пару трiйку смiттєвих барикад (одноразово навiть довелося згадати циркову юнiсть i пробiгтися по вертикальнiй стiнцi) я знову вискочив на запряжену вулицю, налякавши, мабуть, своєю несподiваною появою парочку панi. До Хаосу!! Не до них зараз.
   Притримуючи сумки, щоб я не бовталися, розштовхуючи перехожих, кинувся вгору вулицею. Супроводжуючи по п'ятах обуреними, а потiм i переляканими криками (Ха, напевно розгледiли моїх переслiдувачiв) я загорнув за черговий кут i знову налетiв на когось. Мене, мов м'яч, що врiзався в кам'яну скелю, вiдкинуло назад, i я вдарився потилицею в брукiвку. З очей посипалися iскри. Хаос! Та що за день такий сьогоднi?!!
   - I куди ж ми так мчимо, юначе? - пролунав громоподiбний голос зверху.
   Я похитав головою i, пiднявши очi, натрапив на два здоровi запиленi чоботи. Глянув ще вище. Тiєї "скелi", в яку я врiзався, виявився неймовiрно величезний чорнявий бородатий воїн у латах, що грiзно дивився на мене. За спиною воїна розвивався снiжно-бiлий плащ. Хаос! Хаос! Хаос!
   Паладiн простяг свою лiву руку, пальцi якої були всiянi бойовими кiльцями - шипами, а зап'ястя i передплiччя охоплювали сталевi наручi i, схопивши мене за грудки легко, наче якогось куточка, пiдняв i наблизив моє обличчя до свого. Ноги повисли у повiтрi.
   Ну все! Добiгався, пташеня! Ех, а так хотiлося ще пожити...
   - Не чую, юнак? - Знову подав голос святоша.
   - Вибачте, святий отче, - забурмотiв я виправдовуючись. - Я не хотiв. Це вийшло випадково...
   Але Паладiн уже не слухав мене. Його карi очi подивилися на переляканi крики, що лунали знизу по вулицi, i брови поповзли вгору.
   - Свiтло! Гули у мiстi! - здивовано видихнув святий брат, дбайливо вiдпускаючи мене на землю i заводячи за спину праву руку. Лiвою рукою вiн смикнув якесь кiльце на грудях, звiльняючи пiхви, а потiм витяг з-за спини величезний меч, незвичайної конструкцiї. Два дуже широкi гострi леза з'єднувалися мiж собою вузькою довгою рукояткою.
   Паладiн зробив крок уперед, затуливши мене своєю широкою спиною вiд жахливих тварюкiв, i з розумом глянув на мене.
   - Бiжи, сину мiй. Боротися зi зневiрами Тьми наша робота!
   Iнквiзитор знову повернувся до iстот, що наближаються, розмахнувся, вiдвiвши руку в бiк. Обидва клинки осяяли жовтуватим свiтiнням, а потiм паладiн кинув меч у монстрiв. Ранiше запружена народом вулиця з появою на нiй гулiв миттєво спорожнiла, i можна було не побоюватися, що меч зачепить випадкових перехожих. Якщо взагалi цi святi фанатики переймаються таким питанням. Повертаючись смертоносним диском, диво-клинок кинувся вперед, махом перерубавши двох сiрих тварюк.
   От пощастило! Мабуть, цей святий воїн або не знає про те, що за нами полювати його побратим, або просто не впiзнав мене. Проте я все ж таки вирiшив не спокушати прихильну поки що до мене долю i помчав геть. Озирнувся я лише двiчi, перший - щоб дiзнатися, що ж таки сталося з моїми переслiдувачами, другий - що робить сам паладин.
   Виявляється, двом iншим монстрам, у однiєї з них з грудей стирчав уламок болта (живучi гади), вдалося успiшно розминутися з мечем iнквiзитора i з ревом стрибнути на паладина, що залишився беззбройним. Святий брат викинув уперед обидвi руки, перехопивши гулiв на пiдльотi, i стукнувши їх головами, один об одного, гидливо вiдкинув вiд себе.
   З вереском, перекинувшись по каменях, мiцноголовi тварюки схопилися i знову кинулися на паладина, але до цього часу кинутий ним меч, що свiтився, чудесним чином прилетiв назад. Легко спiймавши його, iнквiзитор двома швидкими й короткими ударами вiдправив невгамовних падальникiв за першою парою i обернувся до мене.
   Але я вже на той час був далеко, але моє друге оглядання стало для мене i останнiм. Щось боляче вдарило мене в спину, ноги зненацька заплелися i я, спiткнувшись, звалився на брукiвку. По спинi розлився демонський бiль, голова вмить стала важкою, повiки вiд неї теж не вiдстали. "Нi тiльки не зараз. Я ще надто молодий!" промайнула думка. Нiгтi самi по собi заскребли по каменях, а потiм на очi впала темрява.
  
  
   Роздiл четвертий
   Ель-Сагран. Продовження
  
   Недарма кажуть, що скiльки не готуйся до смертi, а вона завжди приходить несподiвано. I хоча тут йшлося не про смерть, вiрнiше про смерть, але не в тому контекстi, в якому згадувалося. Загалом, Лiнг, що причаївся на даху, виявився готовий до всього, але тiльки не до того, що сталося насправдi.
   Спочатку нiчого не вiщувало несподiванок. Вiдвiдувачi входили та виходили з готелю, туди-сюди снували хлопчаки-працiвники, а Павук так i не з'являвся. Але це ассасина анiтрохи не турбувало - вiн умiв чекати. Рано чи пiзно злодiй потрапить у перехрестя його прицiлу, i тодi п'ятнадцятисантиметрова смерть знайде свою мету.
   Потiм подiї стали розвиватися з незбагненною швидкiстю. У готелi пролунав якийсь крик, i з нього в панiцi повалив народ. Напiвельф насторожився i в прицiл став уважно вивчати обличчя кожного, хто вибiгав з дверей, вказiвний палець вичавив слабину спускового гачка, i вiдразу само по собi автоматично затрималося подих. Але спотворене гримасами страху i жаху, жодна з осiб, що вибiгали з готелю, не належала "клiєнту".
   Потiм пролунав жахливий гуркiт, напiвельф аж здригнувся, ледь рефлекторно не спустивши важеля, i щось незриме, пробивши дах готелю, зникло у висотi. З будiвлi долинули звуки бою, а потiм перед входом утворилася вирва, що розлякала, зiбраних роззяв i з неї виринули двi синьо-зеленi iстоти. Лiнг з жахом упiзнав у них тих тварин, що сьогоднi вранцi бачив на дорозi. Проiгнорувавши вражених людей, богомоли влетiли в готель.
   Лiнг, що вiдiрвався вiд оптики, трохи пiднявся, щоб краще побачити, що вiдбувається, i тут з трiском з вiкна вискочив Павук. Перш нiж ассасин встиг зреагувати Дiк задав цокоту вгору вулицею. Слiдом за ним iз зали вилетiв один iз богомолiв i, змiтаючи зевак, що знову почали збиратися, кинувся за втiкачем. Злiсно вилаявшись, асасин скинув арбалет i кинувся в погоню. Спритно перестрибуючи з даху на дах (на щастя вони всi знаходилися приблизно на одному рiвнi) вiн став рухатися паралельно до Павука i всiєї тiєї зграї його незвичайних переслiдувачiв.
   Проте злодiй, що тiкав вiд погонi, так петляв вуличками Ель-Саграна, що ассасин незабаром втратив того з уваги. Але тут на допомогу прийшов елементаль i ось вiн знову слiдує за "клiєнтом". Найманий убивця втратив Павука ще двiчi (все-таки не всi дахи будинкiв виявилися розташованими на одному рiвнi) а коли в черговий раз (знову ж таки завдяки всюдисущому духу повiтря) знайшов, то виявилося, що його вже випередили, i пiвельф одразу ж звалився на розпечену за день черепицю, затамувавши подих.
   Паладiн таки зловив злодiя. Але як? Адже, за словами Морзуса, той ще не скоро мав оговтатися вiд ран. "Треба термiново прибирати!" вирiшив убивця i знову припав до окуляра прицiлу. Проте звести хрестову розмiтку оптики на шиї Дiка не вдалося - святоша, що казна-звiдки взявся, повернувся так, що заступив собою злодiя. Зло сплюнувши, Лiнг вже вирiшив змiнити позицiю, але тут раптом паладин випустив Павука i, схопившись однiєю рукою за груди, другий витяг з-за спини дивний меч з двома мечами. Широко розмахнувшись, святий брат плазом кинув його в когось, прихованого вiд Лiнга будинками.
   Шустрий злодiй скористався цим i припустився геть. Лiнг усмiхнувся, привстав на одне колiно i прицiлився в спину чорного плаща, що бiжить, що розвивається. Спина Дiка виявилася чудовою мiшенню, i напiвельф нарештi спустив курок.
   Заплутавши болт у спину, Павук вигнувся i тут же мертво впав на камiння, забившись у конвульсiї.
   - Ось лайно! - скривився вбивця. Лiнг був не з тих людей, яким приносить задоволення спостерiгати передсмертнi муки своїх жертв. Тому вiн завжди намагався прибирати своїх "клiєнтiв" безболiсно i тепер жалкував, що не вдалося зробити злодiївi смерть миттєвою.
   - Вибач приятель, сьогоднi явно не твiй день.
   Раптом ассасин почув незрозумiлий свист, що наближався. Вшух-Вшух-Вшух-Вшух-Вшух. Вiн вiдiрвав очi вiд тiла злодiя, обернувся i злякався. Швидко обертаючись, на нього летiв якийсь диск. Напiвельф насилу впiзнав у ньому меч iнквiзитора - так швидко той крутився. А ще вiн зрозумiв, що пiти з шляху небезпеки, що наближається, не встигає, тому рефлекторно скинув арбалет перед собою, прикриваючись ним вiд страшної зброї.
   Проте ложе виявилося слабким захистом перед смертоносним диском. Пролунав трiск деревини, що розлетiлася в трiски, бризнула кров i Лiнг, залишаючи багряний слiд на черепицi, з несамовитим криком скотився з даху, впавши вниз з третього поверху. Меч паладина ж, як нi в чому не бувало, продовжив свiй полiт i, описавши в повiтрi пласку петлю, повернувся до пiдставленої руки.
   Прикiнчивши невiдомого стрiльця, святий брат Алатор Аргунський попрямував до хлопця, що нерухомо лежав зi стрiлою в спинi. Хлопчик перебував уже на останньому подиху - слiд було поспiшити. Увiгнавши меч у брукiвку, Паладiн впав на колiна, ривком висмикнув з рани стрiлу i, склавши долонi перед собою, заплющив очi, зашепотiвши молитву. Час минав i незабаром вiд його долонь пiшло жовте свiчення, що чимось нагадує сонячне свiтло. Розчепивши сяючi долонi, вiн поклав їх на рану юнаковi i знову благав Богу Ранкової зорi.
   Свiтло вiд долонь посилилося, а незабаром засвiтилося й саме тiло хлопця. Прибравши руки, Паладiн витер змоклу чоло. Давненько йому вже не доводилося виривати людину з обiймiв смертi.
   Хлопець заворушився, i паладiн перевернув його на спину.
   - Сину мiй, ти мене чуєш?
   - Де... Де я? - прошепотiв хлопець, розплющивши блакитнi очi i незряча дивлячись кудись угору.
   - Все гаразд, сину мiй! - прошепотiв iнквiзитор, поклавши руку на чоло хлопця. - Уже все скiнчилося. Чому вони переслiдували тебе?
   Юнак глянув на святого брата, очi його сфокусувалися, i в них промайнув страх. Вiн здригнувся i спробував вiдповзти.
   - Не бiйся, сину мiй, як тебе звати?
  
   * * *
  
   Пробудження було неприємним, хоч i безболiсним. Ось я по довгому тунелю падаю кудись униз, на душi легко i вiльно, а навколо проносяться сотнi, чиїхось осiб. Дехто тягне до мене свої руки, iншi навпаки намагаються вiдштовхнути мене вiд себе. Внизу здалося невиразно знайоме обличчя, на його лiвiй щоцi красувався невеликий кривий шрам. Чоловiк привiтно посмiхнувся, i теж потягнувся до мене, а потiм якась сила раптом рвонула мене вгору. Я забрикався, намагаючись вирватися, але вона тягла мене все вище i вище, обличчя зi шрамом зникло з виду, а потiм в очi вдарило нестерпно яскраве свiтло. Я замружився, а потiм пролунав голос: "Сину мiй, ти мене чуєш?" Здавалося, вiн iшов звiдусiль.
   Я розплющив очi i побачив блакитне небо з хмарами, що лiниво пливли.
   - Де я? - Слова давалися важко.
   - Все гаразд, сину мiй! - щось тепле, трохи шорстке, але в той же час i приємне лягло на мiй лоб. - Уже все скiнчилося. Чому вони переслiдували тебе?
   Я подивився на того, хто говорив. Чорне густе i довге волосся i така ж чорна борода, карi очi, що випромiнюються добротою, орлиний нiс iз колись зламаним перенiссям. Погляд мiй упав на чисту бiлу тканину, що обтiкає його плечi. I я згадав усi.
   - Не бiйся, сину мiй, як тебе звати?
   - Рi... Рiчарде, - видихнув я перше iм'я, яке спало менi на думку.
   - Отже, Рiчарде, чому вони переслiдували тебе?
   - Я не знаю, святий отче, - згадавши несподiваний бiль, я потягнувся за спину, але наткнувся тiльки за тканину, що затвердiла вiд чогось.
   - Рани бiльше немає, сину мiй.
   - Рани?
   Iнквiзитор пiдняв арбалетний болт з чорно-червоно-зеленим оперенням i показав менi. Наконечник виявився покритий засохлою кров'ю. Моєю кров'ю.
   - Ця отруєна стрiла мало не вбила тебе, юначе. Пощастило, що я опинився поблизу.
   - Дякую, - машинально вiдповiв я, блiднучи. Ого! Розкажи кому, не повiрять, що одного разу вже майже помер, i мене врятував сам паладин. Один зi святенникiв хоче мене прикiнчити, iнший навпаки вириває з того свiту. Що, Хаос вiзьми, чи взагалi вiдбувається?
   - Я можу допомогти тобi, сину мiй, - тим часом знову заговорив паладин. - Хто йде у свiтлi, нiчого бояться Братства. Адже ти йдеш у свiтлi, хлопче?
   - Iстинно так, отче.
   - Так вiдкрийся менi. Не часто виснаження темряви так нахабно з'являються у мiстi. Та ще й серед бiлого дня. Щось їх привабило сюди. Що їм потрiбне вiд тебе?
   Хаос! Адже ось прив'язався. Я почав гарячково вигадувати вiдповiдь, але на щастя це не знадобилося. Паладiн раптом схопився, висмикнув меч iз брукiвки, i, пробурчавши менi - Цiкавий ти чоловiк, сину мiй, - вiдвернувся до чогось далекого.
   Огляд менi закривала його широка спина i бiлий плащ, тому я трохи вiдхилився вбiк i визирнув з-за нього. До нас спокiйним кроком наближався чоловiк, навколо нього кружляли два червоноокi вугри-згустки. Або на нещастя.
   - Давно не бачилися, святоша, - сухо промовив незнайомець.
   - Що тобi тут треба, чорний? - грiзно спитав iнквiзитор, косячись на згустки.
   - Не твоя справа, Алатор. Гнилiсть! Iржа!
   Пiдкоряючись вигуку, чорнi вугри ширяли на святого отця. Той викинув уперед розчепiрену долоню, i тут же в тварюки вдарило два жовтi променi. Монстри одразу ж випарувалися, а їхнiй господар зблiд. Мабуть, це стало для нього повною несподiванкою. Так, паладини не перестають мене дивувати. Один граючи протистоїть двом майстрам клинка, iнший однi помахом руки знищує монстрiв.
   Я посмiхнувся i, пiдтягнувши до себе ближче сумки, i, пересмикнувши важiль, про всяк випадок звiв арбалет. Потягнувшись за стрiлою, я виявив, що запас амунiцiї, добiгає кiнця. Болтов залишалося лише на п'ять-шiсть пострiлiв. Доведеться заощаджувати.
   Раптом маг викинув уперед руки i, нiби обхопивши щось перед собою, рухом, що загребуть, пiднiс їх до грудей, а потiм рiзко викинув уперед зiштовхнувши зап'ястями долонi. Захисна сфера паладина спалахнула золотом, але мабуть виявилася недостатньо ефективною проти атаки чорнявого незнайомця, i святого брата вiдкинуло назад. Пролетiвши близько десятка метрiв, вiн з гуркотом проламав стiну одного з будинкiв i зник у темному отворi.
   Розiбравшись iз паладином, маг повернувся до мене, i тут же, заклопотавши болт прямо в серцi, захитався. Я був готовий до того, що i цього разу моя стрiла як у випадку з тим магом у готелi не проб'є магiчний захист чарiвника, i це стало для мене несподiванкою. Для мага, втiм, теж. Витрiщивши здивованi очi на стрiли, що стирчало з грудей древко, вiн деякий час споглядав його, потiм пiдняв на мене свiй приголомшений погляд, i, закотивши зiницi, впав замертво менi пiд ноги.
   Хаос! Ще не встигнувши стати справжнiм винищувачем магiв, я вже примудрився завалити двох чарiвникiв. Досi не вiрячи в те, що сталося i не чекаючи подальшого повороту подiй, я все ж, вирiшивши подумати про все, що сталося на дозвiллi, пiдхопив свої сумки i з усiх нiг помчав геть.
  
  * * *
  
   У дивовижного бою, влаштованого на вулицi Ель-Саграна мiж паладином, злодiєм та його переслiдувачами, крiм звичайних позiхань, знаходився ще один спостерiгач. Кутався в чорний балахон з низько-насунутим на обличчя капюшоном вiн розташувався в одному з численних провулках мiста i стежив за сутичкою в метровий диск, що коливався перед ним. Який завис у повiтрi в парi десяткiв метрiв над землею, той показував усе, що вiдбувалося на сусiднiй вулицi. I хоча зображення здавалося нечiтким i час вiд часу перекручувалося, але все ж таки давало досить пристойну картинку.
   Напевно, вперше в життi Iшмаель дякував Небу за те, що одразу не включився в гонитву за Оком, а направив лише одних гулiв. Iнакше б його зараз спiткала доля Лорда Атолла, який так по-дурному загинув вiд простого арбалетного болта. Хто б мiг подумати, що цей непоказний хлопець зможе без особливих зусиль завалити одного з магiв Круга Тiней.
   Як взагалi таке можливе? Невже Атол так гордився, що проiгнорував одне з найпростiших, але водночас ефективних заклинань "Броню мага"? Нiсенiтниця. Але тодi що сталося? I чи це пов'язано з тим, що йому нiяк не вдається промацати iскру життя цього злодiя i вiдслiдковувати його перемiщення?
   До речi, з приводу iскри життя - щось незвичайне стало вiдбуватися з тiлом тiньового мага. Iшмаель напружився. Його дивнi синьо-зеленi очi пильно дивилися на мерця. А тим часом у тiлi Лорда Атолла знову запалився життєвий вогник. Учень некроманта хмикнув. Вiн дiзнався про це заклинання. "Кресало" - пасивне, неймовiрно складне i небезпечне заклинання вищої магiї, зате у разi успiху дозволяє магу ожити пiсля своєї смертi. I хоча воно було йому недоступне, але вчитель Некрос обiцяв, що незабаром потенцiал Iшмаеля розвинеться настiльки, що вiн зможе осягнути "Крюк життя" - практично аналогiчне заклинання Магiї Смертi. Порiвняно з триразовим "Огнивом", "Крюк" можна використовувати як завгодно раз, що робило некроманта практично невразливим, потрiбно лише, щоб поблизу знаходилася жива iстота.
   Зрозумiло, таке могутнє заклинання було найбiльш збереженим i оберiгається некромантами знанням, тому було доступно не кожному жерцю смертi, а лише небагатьох обраних. Тим, хто спiткав вищi щаблi темної школи. Тим, вхiд до яких Iшмаелю поки що замовлений. Поки що замовлений.
   Саме тому юний некромант спостерiгав за Лордом Атоллом. Спочатку весь процес йшов як завжди при створеннi "Огнива" - iскра життя розгорялася все сильнiше i сильнiше, i ось це вже не жалюгiдне вогник, що трiпоче, а повноважний палаюче багаття. Але потiм раптом тiло мага здригнулося i почало обволiкатися туманом. А наступної митi повнiстю сховалося пiд темною завiсою. Коли ж туман розвiявся, на мiсцi мага залишився лежати лише арбалетний болт, що переламав навпiл.
   Тим часом неушкоджений паладин уже вибрався з пролому стiни, куди його зашпурнув Атол, теж з подивом дивився на загадковi метаморфози мертвого мага. Вiн стояв на шляху мiж злодiєм i Iшмаелем, i тому учень некроманта не змiг переслiдувати злодiя з Оком i був змушений в безсилiй злостi спостерiгати за артефактом.
   Раптом Паладiн насторожився i став озиратися, а потiм швидким кроком попрямував у бiк некроманта, що вкривається - слуги Свiтла мали чуття на шанувальникiв Темряви. Не бажаючи зв'язуватися зi святим братом, Iшмаель поспiхом розпорошив диск спостереження i активував портал переходу.
   Коли паладин увiйшов у провулок один лише вiтерець лiниво гуляв мiж стiнами старих будинкiв.
  
  * * *
  
   Неабияк пошарпаний, але найголовнiше живий, що дивно, враховуючи ту палiтурку, в яку вiн потрапив годину, назад, протистоїть вiдразу двом магам з готелю, молодик з витонченою борiдкою розташувався в знятiй ними заздалегiдь кiмнатцi за пару кварталiв вiд "Сновидiнь". I тепер, щось бубнячи собi пiд нiс, спецiальною крейдою креслив пентаграму виклику на дерев'янiй пiдлозi.
   Брюнетка, що сидiла на сусiдньому лiжку, з провулка холоднокровно перев'язувала рани - жахливий богомол, перед тим як вона його прикiнчила, все ж таки зумiв зачепити свого супротивника. На жаль, поки вона поралася з тварюкою той демонсько спритний чоловiк у чорному встиг сховатися, а її кровна сестра впала, зарубана мечем охоронця чарiвницi. Її третiй супутник, а заразом i лiдер групи - Меладор сам дивом уцiлiв у сутичцi i, опинившись мiж двома вогнями, ледве встиг зробити пару телепортацiйних стрибкiв, уникнувши неминучої поразки. Гаразд. Перший млинець грудкою. Вони ще дiстануться цих типiв, i вона особисто пустить кров тому охоронцю.
   Тим часом юнак завершив заклинання, а за кiлька хвилин перед ними захиталася срiбна постать у бiло-золотiй мантiї i з цiкавiстю глянула на закликача.
   - Вчитель ви мали рацiю, - почав доповiдь молодий маг. - Вони зупинилися саме там, де ви й припускали...
   - Ще б пак, мiй хлопчику. Неглибоке пророцтво - одне з найсильнiших мистецтв. Жаль, що вам в Академiї нинi не викладають її. Проректор припустився великої помилки, коли змiнив вашi навчальнi плани. Ви багато чого втратили...
   Хлопець згiдно кивнув. Вiн знав зараз один iз тих моментiв, коли не варто перебивати вчителя, i тому терпляче чекав, щоб подiлитись головною новиною.
   -Це була де Кiлморан! Вона везе Око, - нарештi видихнув вiн, знову впiймавши погляд бiло-золотого магiстра. Похитна постать одразу ж насторожилася
   - Вона тебе впiзнала?
   - Не думаю, учителю.
   - Вона ж начебто спiлкувалася з кiлькома адептами з твого потоку?
   - Так учитель. З де Лiсом та О'Тулом.
   - Де Лiс... Де Лiс... - задумливо потягнув магiстр, потираючи пiдборiддя. - Чи не той адепт, якого вiдрахували з восьмого ступеня за заняття Темним мистецтвом.
   - Так, магiстр. Вiн самий.
   - Шкода. Тлумачний був юнак. З нього вийшов би чудовий маг... - вiн глянув на Меладора. - А його приятель зараз служить в "Iломiтових щурах"?
   - Начебто так, - кивнув колишнiй випускник Академiї.
   - Ну, то ти певен, що вона тебе не впiзнала?
   - Так учитель. Я в Академiї особливо з нею не спiлкувався, та ще й тодi в мене не було бороди.
   - Ясно. Ну, то що там у тебе?
   - Мiрабела мертва, Арабелла поранена, - опустив очi учень. - Поки ми займалися чарiвницею та братами, один iз її супутникiв зник з Оком.
   - Ну що ж. На це я теж чекав, - анiтрохи не розчарувався старий маг.
   - I ще вчитель...
   - Слухаю.
   - Схоже, крiм нас на Ока полюють ще дехто. Я сам особисто бачив, якихось величезних синьо-зелених комах...
   - Iрiхон, - кивнув сам собi сивий.
   - Вибачте, учитель?
   - Нiчого. Продовжуй.
   - Мiсто гуде, наче розтривожений мурашник. Варта пiд керiвництвом iнквiзитора прочiсує навколишнi вулички. Ходять чутки, що в мiстi з'явилися гулi та ще якiсь демони з диму...
   - Зрозумiло. Ну що ж. Все вiрно. Люди та iрехон зробили свої ходи, - промовив магiстр. - Справа за метаморфами та ельфiйкою.
   - Вчителю, я не розумiю, - розвiв руками юнак.
   - Тодi слухай. За Оком, крiм нас, полюють ще кiлька могутнiх чарiвникiв. Двоє належать расi людей. Один iз них некромант на iм'я Некрос. Iнший стихiйний маг, який досяг небувалих висот у магiї повiтря. Його всюди супроводжують двi демонiчнi iстоти з астралу - Гниль та Iржа. Ще один з магiв належить до раси iрехонiв.
   - Iрiхони? - здивувався учень мага. - Але я думав про це мiф.
   - Як бачиш, нi. Колись небеса належали їм, землi ельфам, моря - нагам, надра - гномам. Але тепер баланс сил трохи змiстився. Ми люди потiснили ельфiв, а iрехони виявилися винищеними у Вiйнi Драконiв. Але деякi представники його раси все ж таки вижили. Богомолы - це прислужники, а заразом i гончi пси одного з них. Лорда Мелога - наймогутнiшого мага цiєї раси.
   - Ясно вчитель.
   - Крiм цих трьох у полюваннi за Артефактом також беруть участь два мага-метаморфи i чарiвниця з вищих ельфiв. Так, i ще один дуже древнiй демон, який промовляє рiзними голосами. Ось з ним будь обережнiшим. Вiн найнебезпечнiший iз усiх. Втiм, не думаю, що кожен iз них свiтитиметься особисто, швидше за все вони вiдправлять на цю справу своїх пiдручних та учнiв. Так що тобi надається реальний шанс, показати чого ти вартий.
   Хлопець кивнув головою. Сутички учнiв означає. Прямо як щорiчний Турнiр на останньому щаблi в Академiї, який вiн виграв минулого року. Справа з кожним разом ставала все цiкавiшою та цiкавiшою.
  
  * * *
  
  
   Першим крiзь темряву пробилися чиїсь вiддаленi голоси. Вони лунали все ближче i ближче, а потiм рiзко прийшов бiль. Здавалося, вона просочувала все тiло, i йшла звiдусiль, гострими голками встромляючись у мозок.
   Застогнавши, Лiнг насилу розлiпив злиплi вiд засохлої кровi повiки. Деякий час вiн розумiв, де знаходиться. Високо над ним виднiвся карниз, з якого вiн, затулившись вiд жахливого меча паладина, мабуть, i навернувся, у спину впиралося щось гостре. Полуельф спробував поворухнути руками та ногами. Прийшов бiль, але кiнцiвки слухалися чудово. Добре, отже, переломiв немає.
   Стиснувши зуби вiд болю, вiн пiдвiвся i озирнувся. Виявляється вiн приземлився на купу дощок, розбитих ящикiв (ребро одного з яких i кололо в спину) i якихось страшно смердючих вiдходiв. Мабуть, це й урятувало йому життя. Якби вiн впав на брукiвку, то так легко не вiдбувся.
   Неподалiк валялися розбитi уламки його далекобiйного арбалета. Швидкий погляд показав, що зброя безповоротно зiпсована i не пiдлягає вiдновленню. Ну що ж, принаймнi, воно врятувало йому життя, i меч святоши, що обертається, зiткнувшись зi сталевими дугами доладного шедевра гномiв, злегка вiдхилив свою траєкторiю польоту, лише по дотичнiй зачепивши голову ассасина, зрiзавши пасмо волосся i частину плотi, але на щастя не розкроївши череп. А може його врятував лiвий наруч з клинком, що викидається, який теж виявився розбитий, поряд з арбалетом прийнявши на себе удар меча паладина.
   Рiзкий бiль у правiй руцi змусив найманого вбивцю скосити очi вниз, на руцi не вистачало безiменного пальця та мiзинця. Лiнг мало не загорлав вiд досади. Ще б трохи i його професiйна кар'єра пiшла б ящеру пiд хвiст. Хоч вiн i знав пару поранених хлопцiв, якi, як i ранiше, продовжували займатися вбивством, але їм уже не довiряли нiяких бiльш значних замовлень, i тим довелося повернутися в квад. Колись пiвельф уже був у квадi, але, зрозумiвши всю безперспективнiсть такого спiвробiтництва, швидко вийшов iз нього. Хоча якщо бути чесним, це обставини змусили юного ассасина покинути квад. Та й його четвiрки то здебiльшого вже не залишалося - боляче зубастим виявився видобуток, i лише своєчасне втручання старого ассасина Гарфiра, врятувало невдаху вбивцю вiд долi своїх приятелiв.
   Загалом, втрата не дуже значних пальцiв лише трохи ускладнить його майбутню роботу, але кардинальних змiн не внесе. Тiшило одне - завдання Морзуса вiн все ж таки виконав i Павук знищено. Залишалося лише отримати грошi.
   Зiскочивши з купи смiття, Лiнг накинув на голову капюшон плаща i, пiдiбравши половинки арбалета i трiснутий оптичний прицiл, накульгуючи, попрямував геть iз провулка. Слiд було забиратися з мiсця злочину, поки сюди не дiсталися наближення перекрикування цiкавих мiських стражникiв, якi, безперечно, вже прочiсують цей район.
  
  * * *
  
  
   Склади. Склади. Склади. Громадськi склади.... Скiльки часу ми провели у вас, ховаючись вiд переслiдувачiв. Досить простi замки i вiдносно дурна i ледача стража, самi того не знаючи, вже багато разiв рятували наше злодiйське трiо. Виручили вони мене i цього разу.
   Остаточно вiдiрвавшись вiд погонi, я, загорнувши за черговий поворот, спочатку не вiдразу зрозумiв, де знаходжусь, а коли зрозумiв, то вмить пiдбадьорився. Прошмигнувши повз товстого (вiн якесь пузо собi вiд'їв, напевно краде зараза) охоронця я причаївся мiж складованих бiля однiєї зi складських дверей ящикiв i дiстав вiдмичку.
   Все-таки не все у мене вийшло сьогоднi надто гладко. Єдиний склад, який можна було розкрити серед бiлого дня i при цьому, не трапляючись на очi охоронцям, що бродили поблизу, виявився забезпеченим досить тямущим замком. Побачивши його "клеймо" я навiть повеселiшав, бо ранiше вже стикався з одним витвором цього майстра.
   Так... Що не кажи, а бували в моїй широкiй практицi i деякi "делiкатнi замовлення". Я навiть сказав би "пiкантнi", про якi тепер навiть i не згадаєш без смiху.
   Загалом, жив в одному мiстi (не скажу в якому) одного султанства (теж не скажу якогось) якийсь старий купець (а вже iменi купця тут тим бiльше вам не повiдомлю). I була у нього дружина - юна дiвчинка, видана за цього старого сморчка не iнакше як за сiмейнi борги, а чи ще з якогось непорозумiння. Чи мало самодурiв зустрiчається у свiтi?
   Не те, щоб дружина ця була розмальовка писана, але все ж таки чоловiки на неї виразно заглядалися. А незабаром у дiвчини знайшовся i якийсь таємний зiтхач з армiйських офiцерiв, яких хлiбом не годуй, а дай лише похмурити чергову дiвчину. Ну i понеслося... А може, навiть i серйознi почуття у них там зав'язалися - зараз уже й не згадаєш всього, так давно це вiдбувалося. Та й не важливо це - суть в iншому.
   А трапилося якось так, що нашому халiгу на той час термiново довелося у торгових справах надовго покинути свою юну дружину, в якiй як ми потiм зi Шрамом i Змiйкою зрозумiли, вiн душi не чув i берiг як зiницю ока. I чи пiдозрював вiн щось, чи просто пiдстраховувався, але як би то не було, а замовив, значить, цей генiй торгiвлi в когось коваля пояс вiрностi. Та не простий, а дуже наворочений - замочок у нього виявився iз секретом. Та ще з таким ювелiрним виконанням, що навiть самi гноми позаздрили б до технологiчного рiшення. Правда, це нашi коханцi зрозумiли тiльки пiсля того, як уже напоролися на його "секрет", а спочатку, дочекавшись поки купець благополучно покине мiсто, офiцер, що нiчого не пiдозрює, тут же виник на порозi.
   Поясок на подрузi природно не мiг зупинити бравого армiйця охочого до жiночих принад i ось вiн уже, озброївшись запасеним наперед гвоздиком, чаклує над замком. А потiм - Клац! У системi щось клацає, дiвчина злякано ойкає, а в руках у приголомшеного офiцери залишається лише рукоятка з обламаним стрижнем, таким акуратним чином вiдкушеного замком.
   Десь у глибинах пристрою ховалася пружина, яка, при спробi введення в свердловину замку "чужого" ключа, приводила в дiю механiзм захисту, що затискає стрижень i геть-чисто вiдкушує частину металу вiд фальшивки. Офiцеровi вiдразу слiд було б насторожитися i звернеться до професiоналiв, але нi, цей генiй вирiшив, що сам впорається i дiстає вузький кинджал. В результатi залишається i без нього.
   Не вiдразу наш бравий вiйськовий зрозумiв, справжню суть секрету. Виявляється, по уламках вiдмичок чоловiк пiсля повернення до дружини мiг визначити, скiльки ж разiв робили замах на його власнiсть за час його вiдсутностi. Зрозумiвши це, офiцеру вже стало не до злому проклятого пояса. Головною проблемою стало замiни слiдiв своїх "ратних" праць, щоб не скомпрометувати себе i дiвчину.
   I знову ж нi б йому вiдразу звернеться до тих, хто собаку з'їв на зломi замкiв, так нi - вiн звертається до своїх приятелiв, таким же вiйськовим лоботрясам. Тi природно поржавiли над невдалим колегою, теж спробують розкрити це диво слюсарно-iнженерної думки i природно теж залишаються з уламками в руках.
   Бiдолашна дiвчина, уявляю, через що їй довелося пройти i скiльки разiв червонiти, перш нiж армiйцi зрозумiли, все ж таки, звернеться до стороннiх, а саме до моєї братiї, розсудивши, що тим, хто вибрав це протизаконне ремесло, на вiдмiну вiд ковалiв i слюсарiв, не резон афiшуватиме цю iсторiю. I якщо вже виходила така справа, то й вирiшили вони звернутися до найкращих.
   А цими найкращими, пiсля того, як Сивий надовго загримiв на каторгу, Рафiн Шестипалий пiсля вдалої вилазки залiг на дно, а Клетус вiдiйшов вiд справ, залишилася наша трiйця. Загалом, коли я все ж таки взявся за це незвичайне замовлення, менi довелося добряче повозитися. Хреновi дилетанти уламками своїх вiдмичок, гвоздикiв, дротiв та iншої їм подiбної нiсенiтницi ледь не засмiтили всю свердловину.
   У пiдсумку я майже биту годину порався iз замком, який у звичайний час вiдкрив би максимум за десять хвилин, а Шрам за п'ятнадцять-двадцять. Але все ж таки я впорався, та й задоволення отримав, що вже грiха таїти - не часто доводиться працювати в таких мiсцях, та й здерли за роботу ми тодi з них достатньо. Хоча розумiю, що левову частку все ж таки отримали за своє мовчання - купець виявився не останньою людиною у мiсцевiй iєрархiї.
   Не знаю, що там, надалi вийшло мiж офiцером, купцем i невiрною дружиною, оскiльки нам потiм довелося термiново покинути те мiсто, але ось руну-клеймо на тому замку я запам'ятав надовго i тому, зустрiвши її тут, згадав цю повчальну iсторiю.
   На щастя цього разу у замку таких секретiв не виявилося, i я досить швидко впорався iз засувкою i, вже за кiлька хвилин, причаївся серед мiшкiв з борошном, коробками прянощiв та сухофруктiв. Причому свою роботу перевiрив так, що навiть поблизу ви б не здогадалися, що замок кимось розкритий. Зручно розкинувшись на тюках з тканиною, що зберiгалися окремо в другому вiддiленнi складу, я почав розмiрковувати над подiями останнiх днiв i тiєю ситуацiєю, в якiй опинився. Той божевiльний забiг вулицями Ель-Саграна мене все ж таки мабуть виснажив, бо я, непомiтно для себе, задрiмав.
  
   Роздiл п'ятий
  Скорпiон
  
   Прокинувся я вiд звуку голосiв, що долинали з боку дверей. Направивши зведений арбалет на вхiд, я закопався глибше мiж тюками i, затамувавши подих, прислухався.
   - Але ж вiн був закритий - ахнув хтось зовнi. - Як же так?
   - Дуже просто, - пролунав голос, почувши який я не повiрив своїм вухам. - Хтось розкрив його у вас пiд носом.
   - Але... - забелькотiв стражник, виправдовуючись.
   I тут дверi вiдчинилися, i до складу увiрвалося слiпуче яскраве свiтло. Менi рiзало по очах, i я мимоволi на мить замружився.
   - Помовчiть. Не заважайте працювати професiоналам, - пролунав ще один добре знайомий голос. - I зачекайте тут.
   У просвiтi, що свiтився, з'явилися двi чорнi фiгури. Здалися, i тут же зробили крок кудись убiк, йдучи зi свiтла в темряву. Але я встиг помiтити, що одна з них була озброєна мечем, а друга, та, що трохи менша на зрiст, спиралася на палицю i намагалася триматися за спиною першою.
   Кiлька мить панувала тиша.
   - Ти впевнена, що Око тут? - пролунав нарештi тихий голос когось iз близнюкiв де Кiлморан.
   - Так. Я його вiдчуваю, - озвалася Джайна.
   - А злодiй?
   - Нi. Але можливо вiн просто не промацується через його антимагiчнi здiбностi. Дiку, ти тут? - тихо покликала Джайна.
   - Тут! - обрадовано озвався я, вибираючись iз тюкiв.
   - Уф... - полегшено видихнула чарiвниця, кидаючись до мене. - В тебе око?
   - Так, - я вразив сумкою. - Але дякую, що люб'язно поцiкавилася моїм здоров'ям.
   - Вибач. Ти як?
   - В порядку, якщо не брати до уваги того, що мене за сьогоднiшнiй день мало не дюжину разiв спробували вiдправити на той свiт.
   - Та я чула, - винувато опустила очi Джайна - На вулицях тiльки й твердять що про те, як купа монстрiв гналася за якоюсь людиною. Важко довелося?
   - Та раз плюнути - з бравадою озвався я. - На ось свою штуку в цiлостi та безпецi. Тiльки попрошу надалi менi її бiльше не залишати - менi таке щастя навiть задарма не потрiбне.
   Джайна взяла сумку з Оком та, швидко перевiривши артефакт, передала Рiчарду.
   - Вибач. Вибору iншого не було.
   - Гаразд. Проскакали, - я вирiшив змiнити тему - Ви самi як?
   - В порядку. Дункан розiбрався з iнсектоїдом, Рiчард упорався з тiєю дiвчиною в бiлому, а маг втiк, коли я прийшла на допомогу Змiйцi. Легко вiдбулися, - вона весело хмикнула. - Хоч i рознесли пiвготелi.
   - Що робитимемо тепер?
   - Ну, залишатися в мiстi, гадаю, бiльше нам немає сенсу. Рiчард хоче сьогоднi ж покинути його.
   - Проти ночi? - здивувався я. Судячи з того, що я бачив, до заходу сонця залишалося максимум годину.
   - А ти маєш щось проти, злодiй? - насупився близнюк.
   - Звiсно, гадаю, що, так оборонятися в мiстi набагато простiше, нiж десь у чистому полi або на дорозi. Ти так не вважаєш?
   - Все залежить вiд нападникiв, - заперечив близнюк, - зате в темрявi легше вiдiрватися вiд можливої погонi.
   - Або нарватися на засiдку - вiдразу парирував я.
   - Так, хлопцi, годi сперечатися, - перебила нас чарiвниця. - Рiчi, ти ж казав, що коням треба вiдпочити?
   Мабуть, Джайнi теж не хотiлося так скоро знову повертатися в сiдло, i вона стала на мiй бiк.
   - Гаразд, будь, на вашу думку. Рушаємо завтра рано вранцi, - поступився близнюк, похмуро дивлячись на мене, i я зрозумiв, що мiй з таким трудом налагоджений сьогоднiшнього ранку мiст до дружби з охоронцем обрушився.
   - Ну, що там у вас? - пролунав з вулицi стривожений окрик Змiйки.
   - Все в порядку! Виходимо! - обiзвалась Джайна i пiдморгнула менi. - Пiшли i нiчого не дивуйся.
   Зовнi нас чекали семеро озброєних людей, зважаючи на все, охоронцi складiв. Побачивши мене, надiя, якою свiтилися їхнi обличчя, кудись зникла, а їй на змiну прийшла злiсть та досада. Поруч iз ними стояли Змiйка та Дункан. Обидва були одягненi у мундири гвардiян. Тут я помiтив те, що в напiвтемрявi складу, не звернув уваги - Джайна i Рiчард також виявилися вдягненi в аналогiчну унiформу.
   "Цiкаво. Що за маскарад-то такий? Хоча треба визнати, що нашим дiвчатам вiйськова форма виявилася дуже личить".
   - Ну що ж, азiпбей Сахель, - вiдразу гнiвно почала Джайна, звертаючись до високого охоронця без одного переднього зуба, - я змушена доповiсти санджакбею, що ви несете свою службу абияк i даремно отримуєте платню! Серед бiлого дня у вас пiд носом на склад прослизнув злодiй! Добре ще, що це виявилася наша людина, яка тестувала вашу систему охорони. А якби на його мiсцi опинився зловмисник?
   Присоромлений стражник мовчав.
   - А ви що скажете, кегай?
   Не вiдразу я зрозумiв, що питання адресоване менi. Джайна мабуть легко зналася на наших термiнах i станах. Ну дякую. Хоч попередили б наперед чи що?
   - Ее... Насправдi менi виявилося досить складно пiдiбратися до складiв, - почав я захищаючи неквапливих охоронцiв. Так, я не любив цих хлопцiв, але конфронтацiя та скандал, як я вiдразу ж зрозумiв, нам не потрiбен. Ясно, що весь цей маскарад був затiяний моїми супутниками з однiєю метою - офiцiйно потрапити на склад, де як вони вирахували, зараз зберiгається Око.
   При цих словах обличчя стражникiв осяяли радiстю, i я все ж таки вирiшив розбавити їхнє щастя ложкою дьогтю.
   - Але ось зламати замок виявилося кiлька дрiбниць. Упевнений, що й на iнших дверях такi ж несерйознi запiрнi пристрої.
   - Але ж вибiр замкiв не в нашiй компетенцiї - залепетав, виправдовуючись беззубий. - Ми тiльки маємо не пiдпускати до складу стороннiх.
   - Ну що ж я дивлюся у вас це дуже добре, виходить, - сказав я. Охоронець почервонiв. Я ж глянув на Джайну, перехоплюючи iнiцiативу. Настав час закiнчувати цей фарс.
   - Насправдi я думаю, не варто пускати справу, алай-деврiзi. - Джайна десь роздобула собi мундир алайбея гвардiян, Рiчард i Дункан виявилися простими гвардiянами, а Змiйка, як i наш шербатий охоронець, азiп-деврiзi. - Якщо чесно менi не хочеться заповнювати стос бланкiв i доповiдей, - я повернувся до гори вартовим. - Думаю, вони виправляться, чи не так, панове?
   - Виправимося - вразнобiй закивали головами всi семеро.
   - Що скажете? - Джайна подивилася на Дункана та Змiйку.
   - Та з ким не буває, капiтане, - обiзвалась нiчна ельфiйка. Дункан лише байдуже знизав плечима.
   - Ну що ж... - почала Джайна - пощастило вам сьогоднi азiпбей. Дуже пощастило - дякуйте такому милостивому до вас кегаю, - а ми так i бути заплющем очi на ваш сьогоднiшнiй провал, - чарiвниця пiдвищила голос. - Але щоб надалi таке не повторювалося! Сподiваюся, наступного разу нашому агенту не вдасться проникнути на склади!
   - Ми всi зрозумiли, алай-деврiзi, - забелькотiли охоронцi. - Спасибi...
   Але Джайна лише вiдмахнулася вiд їхнiх подяк i повернулася до нас трьома.
   - Вперед, хлопцi. До заходу сонця треба встигнути нанести ще кiлька вiзитiв!
   - Де ви дiстали одяг гвардiян? - тихо спитав я, коли ми, схопившись на коней, вiд'їхали на порядну вiдстань вiд складiв.
   - А ми її й не дiставали, - усмiхнулася чарiвниця. - Це заклинання iлюзiї.
   - Так?
   Я придивився, i мої супутники здалися менi одягненими у свiй звичайний одяг, той у якому вони були ще вранцi, перш нiж ми розлучилися. Ну, хiба що Джайна виявилося трохи в iншiй. Її звичайну сiро-блакитну шкiряну куртку, чорнi штани та синiй плащ, змiнила червона курточка, такого ж фасону, бiлi обтягуючi штани, заправленi в чорнi чобiтки. А ось плащ залишився той самий. Кумедно, де вона дiстала змiнний одяг, адже всi ми виїжджали з Аль-Рамiша практично без нiчого? Напевно, знову зi своєї мiжпросторової кишенi. Демонськи зручна штука ця кишеня, мабуть.
   - Ну, а як вам вдалося видати себе цим дурням за комiсiю? - спитав я, милуючись на її струнку довгу нiжку.
   - На ось, тримай! - Джайна простягла менi якийсь сувiй.
   - I що? Це ж просто чистий папiр, - здивовано скривився я, розгорнувши його.
   - Так? - насторожилася тут же Джайна, - я ж поки не знiмала з них чарiв iлюзiї. Ану дай.
   Вона знову забрала у мене рулон, розгорнула, хмикнула, i якось дивно глянувши на мене, простягла її Рiчарду, що їхав праворуч вiд неї.
   - Рiчi, що ти бачиш?
   - Офiцiйне розпорядження за пiдписом санджакбея Ахмед бiн Карiма та скрiплене його особистою печаткою - почав той, глянувши на сувiй. - Про те, що цей подавач є його повноважним представником i членом експертної комiсiї з перевiрки державних складських примiщень.
   - А ви? - чарiвниця звернулася до тих, хто їхав трохи позаду нас, i про щось тихо, але захоплено перемовляючись, Дункану i Змiйцi.
   Так-с. Давно я вже не бачив своєї подруги такої веселої. Чи не в неї з охоронцем зав'язалися ближчi, нiж звичайнi дiловi вiдносини? Не те, щоб я був проти цього зв'язку, але все ж таки, її прояв люб'язностi щодо Дункана виявився для мене повною несподiванкою.
   - Розпорядження про призначення, - згiдно кивнули обидва.
   - Я теж, Дiку, бачу бiлий аркуш паперу, - знову звернулася до мене Джайна. - Але це тому, що це мої чари, а от ти якимось чином, навiть, незважаючи на накладенi мною чари, що обдурили Рiчарда, Змiйку i Дункана, змiг побачити справжнiй стан речей.
   Те саме, що сталося з галявою в лiсi i Маревом осяяло мене.
   - Я ще бачу, що ви одягненi в iнший одяг, нiж мундири, - додав я, чим неабияк здивував Джайну. Так що? Вона їх також ще не розвiяла?
   - Скажи, ти так завжди бачиш?
   - Нi. Iнодi тiльки це виявляється на якийсь час, а потiм знову пропадає. Ось зараз я бачу на вас одяг варти.
   - Так-а... Мабуть, справдi твоя антимагiчна навичка спрацьовує перiодично.
   - I це завжди так буде? - спитав я. Не хотiлося б, щоб наступного разу, коли якийсь бридкий чаклун запустить у мене своїм заклинанням, воно не розвiється на пiдльотi, а довбає по менi i виб'є мiзки.
   - Думаю нi. З часом вiн у тебе розвинеться i буде постiйно активним, i ти будеш весь час непiдвладний чарам i заклинанням, або ти зможеш за бажанням активувати його. Час покаже.
   Уф. Швидше б вiн розвинувся.
  
  * * *
  
   - Звiдки ви знаєте, що вони проїдуть саме цiєю дорогою? - спитав Шмига, граючи ножем. Вiн зi своєю бандою розташувався на невеликiй галявинi посеред лiсу. За кiлька метрiв вiд тракту.
   - Це не твоя справа, - грiзно прошепотiв сповнений в заляпаний брудом сiрий плащ високий чоловiк. - Просто знаю i все. Твоє завдання зробити так, як ми домовлялися, решта - моя турбота.
   - Все зробимо, не турбуйтесь - холоднокровно сплюнув Костолом, заступаючись за товариша. Вони з хлопцями не одразу повiрили, що, виконуючи це замовлення, працюватимуть в однiй командi зi знаменитим Скорпiоном, найкращим найманим убивцею у всiх державах Пiвденного султанату. Нiхто не знав, як вiн виглядає насправдi, на всi переговори той був наглухо закутаний у сiру тканину. Але це було байдуже. Головне вiн ще не провалив жодного iз взятих ним замовлень.
   - Зi старим все гаразд?
   - Та хлопцi захопили i сторожать, тiльки куди вiн подiнеться? Вiн же слiпий, нафiг!
   - Дивiться, щоб поки ми не розберемося з цими "клiєнтами" жодне волосся з його голови не впало, - проiгнорував бандита чоловiк у плащi. Вiн менi потрiбен у цiлостi та безпецi.
   - Та не торкнемо ми його, Скорпе, - знову почав Шмига. - Тiльки якого демона вiн тобi здався?
   - Кретiн, це може ви виконуєте одне замовлення за раз... - вiн несподiвано замовк, нiби до чогось прислухаючись. - Починається. Приготувалися. I пам'ятайте, головне добути ту чорну сумку, яку везе баба, решта не має значення.
   Кивнувши, розбiйники безшумно розсипалися лiсом.
  
  * * *
  
   Я пiдвiвся в стременах i обернувся назад. Мiсто, що принесло нам стiльки проблем, вже зникло з очей. Погонi не спостерiгалося, i ми, звернувши з пустельного гасцiнца, в'їхали пiд склепiння лiсу i, проїхавши приблизно з кiлометр, поспiшаючи, рушили ледь помiтною стежкою. Якщо вже за нами пiде погоня, то нехай вона пронесеться повз.
   Минулого вечора, обвiвши навколо носа охорону складiв, ми завернули на найближчу базарну площу, щоб запастися провiзiєю перед далекою дорогою. Крiм того, Змiйка збиралася продати коня Шрама. Все одно як запасну одну її на всiх не вистачало, а зайвi грошi нам би не завадили. Ми ж iз Дунканом, домовившись зустрiтися з iншими в заздалегiдь обумовленому мiсцi, зазирнули до зброяра. Близнюк шукав собi меч, замiсть знищеного в бою з гризем. "Не люблю вигнуте лезо", - сказав вiн менi. Вашому покiрному слузi необхiдно було поповнити амунiцiю арбалета.
   В результатi я обзавiвся двома дюжинами вiдмiнних болтiв, а також унiкальною парочкою. Кожен iз останнiх встав менi вдвiчi дорожче, нiж усi звичайнi разом узятi. Але ця пара болтiв того вартувала. Магiчно зачарованi стрiли, що вибухають наконечником, значно збiльшили мiй стрiлецький потенцiал, i тепер я сподiвався, що нiякий ворожий захист не зможе встояти проти мого арбалета. Щодо Дункана, то вiн, перепробувавши купу мечiв, так i не знайшов для себе бiльш вiдповiдного, нiж той, яким уже володiв. I хоча я серед асортименту коваля-зброяра помiтив парочку дуже непоганих мечiв з прямим лезом, де Кiлморана чомусь вони не зацiкавили. Втiм, можливо, охоронець i правий, адже майстровi клинка якiсть зброї набагато виднiша, нiж звичайному злодiї.
   У зруйновану "Сновидiння/Мрiю", яку пiсля скоєного нападу наспiх покинули мої супутники ми, зрозумiло, повертатися не збиралися, подорожувати далi по вулицях мiста, що все ще вирують i хвилюються, теж не було резону, тому ми i вирiшили провести нiч за його пiвнiчними. воротами, на заїздi за мiською стiною. Добре, що там хоч мiсця для нашої п'ятiрки знайшлися.
   У дорогу ми виїхали рано вранцi, залишивши тiльки заїжджий двiр, що почав прокидатися. Судячи з карти, придбаної Рiчардом у когось на базарi, десь осторонь основного тракту був iнший. Давно вже занедбаний, що йшов паралельно основному, вiн потiм розгалужувався. Одна з дорiг знову виводила мандрiвникiв на шлях, за кiлометр перед Аль-Вадi, черговим населеним пунктом на шляху до Аль-Асваду, а iнша забирала далi на пiвнiч i вела до нинi вичерпаних рудоносних шахт Савалан-дiф-Гiрат. Виходило, що, вийшовши на цей усiма забутий тракт, ми робимо зайвий гак, але коли на кону стоїть ваша безпека, думаю зайвi п'ятдесят-сто кiлометрiв не грають великої ролi.
   I ось ми продиралися ледь помiтною стежкою крiзь буреломи i чагарник.
   - Слухай, а пам'ятаєш там, в Аль-Рамiшi, ти якось згадувала про легенду, яка чомусь iснує тiльки у вашiй Iмперiї, - запитав я Джайну, вiдхиляючи гiлку, що загороджує дорогу. - Щось там про грiм...
   - Вражаючi громом?
   - Так! Що за така легенда?
   - Так люди називали тих шiстьох, якi здобули Око Азора з Гиблого мiсця.
   - А чому?
   - Напевно, через їхню зброю. Пiд час стрiлянини воно гуркотiло, але, за словами наставницi, її вчитель свого часу розповiдав, що воно чудово вражало супротивника на вiдстанi. Я бачила одну з цих зброї, що збереглася з тих часiв. Зараз воно зберiгається у Кларисси, а решту чужинцiв тодi забрали разом iз собою. Це дивовижне поєднання металу та дерева, Дiк. I воно нiчим не нагадує нашi арбалети та луки, а ще має трохи iнший принцип дiї. Не думаю, що гномам колись вдасться створити таке. На жаль, зараз воно не працює, але за словами Кларисси, воно навiть не потребує стрiл, i при цьому неймовiрно скорострiльного. А ще легко пробиває навiть iломiтову броню.
   Ого. Швидкострiльна зброя, яка не потребує стрiл, i пробиває iломiт? Невже десь хай навiть у iншому свiтi ми люди за технологiєю змогли обминути винахiдникiв-гномiв? Неймовiрно. Отже, нам є чого прагнути.
   - Цiкаво, хотiлося б подивитись на нього.
   - Може й побачиш. А ще може, навiть побачиш залишки їхнього "сталевого птаха".
   - Сталевий птах? - здивувалася Змiйка.
   - Так. Так її назвали жителi рибальського села, якi першими їх зустрiли. Я бачила її проржавiлi й покрученi уламки. Зважаючи на все, це був якийсь дивовижний механiзм, що дозволяє пересуватися повiтрям. На ньому вони й прибули до нашого свiту.
   - Мабуть, вони були могутнiми магами, - промимрив я, переварюючи почуте.
   - Вони не були магами! - Джайна рукою прибрала з очей чiлку, що замiшалася. - Я ж уже говорила, що їхнiй свiт не знає маги i її замiнює наука та технологiї. Кларiсса чула вiд вчителя, що там у себе вони вважалися воїнами. Якимось елiтним спецпiдроздiлом... Напевно, саме тому Стувлiнус i вирiшив скористатися їхнiми послугами.
   - Мда-а. Маг, мабуть, виявився не дурень.
   - Це був один iз найбiльших магiв давнини. Навряд чи хтось колись зможе досягти його могутностi.
   - Могутнiсть не врятувала його вiд дурної смертi, - зневажливо пирхнула Змiйка. - Яким би ти не виявився найбiльшим, смерть не обдурити нiкому. Рано чи пiзно вона прийде по всi нами.
   Я насупився. Одного разу менi за допомогою того паладiна вже вдалося обдурити кiстляву. Але я не став розповiдати їм про це - коли-небудь вона знову прийде за мною i, напевно, тодi поруч не виявиться святого брата. Сподiваюся, що це станеться ще не скоро.
   - Допоможiть! - долинув до нас вiддалений зойк звiдкись iз хащi. Я аж здригнувся вiд несподiванки.
   - Стережись! - тут же пролунав вигук Рiчарда, i близнюки одночасно вiдстрибнули у протилежнi один вiд одного боку.
   Ведучи коней на поводi, ми йшли лiсом, напевно, вже бiльше години, а через кiлька хвилин, пiсля того, як вийшли на занедбаний тракт, знову ж таки зазнали атаки. Та скiльки можна? Це вже не смiшно!
   Звикли бiльше покладатися на рефлекси, i довiрившись близнюкам, я не витрачаючи час на мiркування i непотрiбнi питання, миттю пiзнiше, стрибнув уперед i вiдразу вiдчув як за моєю спиною, щось просвистiло, а потiм пролунали гнiвно-обуренi вигуки наших чарiвниць. Завершивши акробатичне колесо, я кинув швидкий погляд назад - Джайну i Змiйку накрила величезна ловча мережа, що звалилася звiдкись зверху. Затримайся я хоч на долю секунди, i менi довелося б роздiлити їхню долю. Конi злякано розбiглися.
   Ну, просто чудово!
   Тим часом перекотившись один через голову, а другий через плече брати вихопили мечi i закрутили ними навколо себе, вiдбиваючи хмари стрiл, що раптово взялися невiдомо звiдки, посипали на них.
   - Вперед! Уперед! Уперед! - пролунав командний вигук, i на дорогу з лiсу вискочило кiлька озброєних людей у сiро-зеленому маскувальному одязi. Нижнi частини їхнiх осiб переховувалися за хустками та пов'язками. Розбiйники! Двоє з них, скинувши мечi над головою, кинулися в наш бiк, iншi натягували луки.
   Я пересмикнув затвор арбалета i потягнувся за стрiлою, а Рiчард i Дункан один лiворуч праворуч тут же кинулися на перехоплення. Їхнi дорiжки перетнулися десь за пару метрiв перед нападниками, i вони знову розiйшлися з розбiйниками, але тепер уже Рiчард був праворуч, а Дункан лiворуч, i загальна траєкторiя їхнього руху нагадала лiтеру "Х". Нападники бандити зробили ще пару крокiв i впали мордами в багнюку.
   - Стра-а! - пролунав той самий командний голос i бандити, що залишилися, пiднявши луки, дали по близнюках ще один залп. Якби не було попереду братiв, нам трьом, довелося б погано, але, вкривши нас за своїми спинами, швидко i злагоджено обертаючи мечами, майстри клинкiв вiдбили i цей смертельний рiй стрiл, а потiм кинулися на здивованих розбiйникiв.
   Поки близнюки зналися на горi стрiлками я, не бачачи можливої мети для стрiлянини, викинув арбалет i, вихопивши з-за пояса кинджал, кинувся на допомогу до Джайни i Змiйки, що заплуталися в мережi. Але тут звiдкись зверху на мене обрушилося щось важке, поваливши на землю i обпiкши менi бiк. I майже вiдразу воно було зметено потужною повiтряною хвилею. В очi на мить вдарило яскраве свiтло.
   Я пiдняв голову. Навколо Джайни та Змiйки виникла велика жовта сфера. По її зовнiшнiй поверхнi на землю уривками сповзало те, що залишилося вiд ловчої сiтки. Джайна заклала паси, i сфера вiдразу пропала. Ельфiйка вихопила меч i зайняла оборонну стiйку бiля чарiвницi, вишукуючи можливу загрозу.
   Я обернувся. За два кроки вiд мене на землi оглушений магiчною свiтловою хвилею мляво ворушився один iз розбiйникiв. Напевно, той самий, що так пiдло зiстрибнув з найближчого дерева. Я перекотився на спину, схопив арбалет, що лежить поблизу, i не дав пiднятися мерзотнику, всадивши в нього болт. Який же я везунчик - це просто диво, що зброя не розрядилася при падiннi.
  
  * * *
  
   Такого повороту подiй той, кого називали Скорпiоном, не очiкував. Нi. Вiн, звичайно ж, знав, що тi за ким вiн полює не простий видобуток i ранiше примудрилися завалити могутнього мага, але вони з хлопцями теж не ликом шитi i свого часу їм також доводилося стикатися з магiчною братiєю. Тим бiльше прикрим виявилося для вбивць зазнати фiаско.
   Можливо, слiд вiдразу ж, як вiн побачив " клiєнтiв " , змiнювати плани. Вiдповiдно до отриманого ними замовлення жертв мало бути п'ятеро: два солдати, лiтнiй маг, воїн i свiтловолоса дiвчина i вони повиннi були сьогоднi вранцi проїхатися цим занедбаним трактом. То що не так?
   Он трактом, ведучи коней на поводi, поспiшаючи, йдуть п'ятеро. Серед них: два солдати, схожi один на одного (дивно, що про цей прикметний факт сам замовник не згадав), якийсь тип у чорному, що цiлком може зiйти за воїна, i свiтловолоса дiвчина в червонiй куртцi. Вiдсутнiй лише лiтнiй маг, але зате була чорнява дiвка-ельф в зеленому чоловiчому одязi (на вигляд магiчка). Та ще й через плече її свiтловолосої супутницi перекинута чорна сумка. Цей додатковий штрих i розвiяв усi сумнiви, тому вiн дав сигнал до атаки. I ось тепер iз гiркотою змушений спостерiгати, як вся операцiя котиться у прiрву.
   Спочатку солдати i воїн виявили воiстину ельфiйську спритнiсть, ухилившись вiд скинутої на них ловчої сiтки. До речi те, що люди вислизнули, а ось сама ельфiйка попалася. Потiм знову ж таки близнюки-солдати стрiмко розiбралися з мечниками, що їх атакували, i зайнялися стрiлками. Звичайним солдатам iз регулярних султанських вiйськ створити таке явно не пiд силу! Вiн уже знав це.
   На мить здалося, що ситуацiя змiнюється, коли воїна, який кинувся на допомогу магiчцi, що заплуталася в мережi, майстерно вивiв з гри Шмига, що зiстрибнув з гiлки. Але тут сповита чарiвниця примудрилася якось створити заклинання, що знищило сiтку i вiдкинуло з воїна нападника. А потiм i сам вiн, схопивши арбалет, пристрелив кривдника.
   Скорпiон обернувся. Там, прихованi вiд iнших бандитiв заклинанням невидимостi, нетерпляче переступали з ноги на ногу двоє. Його "козирi". Його "клешнi".
   - Ну що? Наша черга? - спiймавши погляд лiдера, спитав один iз убивць.
   - Так! - кивнув той.
   - Нарештi! - радiсно видихнув другий i, вихопивши мечi, невидимки попрямували до мiсця бою.
  
  * * *
  
  
   Нову небезпеку Рiчард вiдчув майже вiдразу ж, лише на мить випередивши амулет, що спалахнув. Стандартне оснащення Алого Дракона, яке заступило на чергування, яке колишнi охоронцi Iмператора свого часу розсудливо не здали, повсюдно попереджав про ворожу магiчну атаку. Де Кiлморан, що стояв серед мертвих лучникiв, рефлекторно вiдскочив убiк, щось просвистiло поряд i лише чиркнуло по броньованiй тканинi на передплiччi.
   - Дунк! - попередив крикнув Рiчард, змахуючи мечем навколо себе. Клинок близнюка розсiк порожнечу.
   - Теж! - ствердно озвався той, з пiвслова зрозумiвши брата, i майже вiдразу вiдскочив, закружлявши в пiруетi. - Коло!
   Близнюки швидко скоротили дистанцiю мiж собою, i тепер, притулившись спинами один до одного, скинули мечi, вишукуючи невiдому загрозу.
   - Звiдки? - спитав молодший.
   - Не зна... - Рiчард не договорив. - Геть!
   Брати знову закрутилися дзиґою, йдучи (один лiворуч iнший праворуч) з-пiд незримої атаки. При цьому Рiчард ще раз змахнув мечем, вклавши в удар iнерцiю пiруета. Пролунав короткий вигук досади, i клинок близнюка забарвився червоною кров'ю.
   - Невидимки, - вражено видихнув Дункан, не вiрячи своїм очам. I одразу щось стрiмко чиркнуло по його бронi. Поруч хтось тихо вилаявся.
   - Джайна! - заволав Рiчард, i в його голосi вперше прорiзалися тривожнi нотки. Вiн скинув меч у захисному блоцi, орiєнтуючись лише по свисту розсiканого повiтря, i тут же пролунало дзвiнке брязкiт клинкiв, що зiткнулися.
   Чарiвниця на крик брата зреагувала миттєво. Швидко перервавши якесь творене зараз заклинання, змахнула руками i щось прошепотiла. Майже тут же, повiтря навколо близнюкiв пересмикнулося, попливло, i поряд з ними проявилися двi одягненi в сiро-коричневi озброєнi постатi. Одна крадучи заходила до Дункана ззаду, друга, мабуть, зневiрившись прикiнчити старшого близнюка в ближньому бою, цiлилася в нього з арбалета.
   Побачивши, нарештi, своїх супротивникiв близнюки тут же перейшли в контратаку, а болт Рiчард, який летiв у нього, як i слiд, очiкувати, просто вiдбив. Стрiлець вiдкинув розряджений арбалет i знову взявся за меч.
  
   * * *
  
   Побачивши, що його маскувальне заклинання розвiялося, Скорпiон вилаявся. Справи у бандитiв ставали дедалi гiршими i гiршими, а їх новий супротивник на перевiрку виявлявся все краще i краще. До того ж свiтловолоса дiвчина теж виявилася чарiвником. Причому не слабким магом, а куратор iз гiльдiї про це не зволив навiть заїкнутися.
   "Повернуся - приб'ю гада!", подумав Скорпiон, i вирiшив, що настав час вступати в бiй "важкої кавалерiї". Вiн поклав лiву руку на праве зап'ястя, заплющив очi i зосередився. Вiдчувши необхiдну пульсацiю активованого рунного браслета, ватажок розкрив повiки.
   Долоня i частина зап'ястя з одягненим на нього артефактом свiтилися фiолетовим. Задоволено кивнувши самому собi, вiн, вiдвiвши руку трохи назад, раптом рiзко викинув її вперед, нiби завдаючи удару. Мерехтливий червоно-синiй заряд зiрвався iз зап'ястя i кинувся у бiк чарiвниць.
   Вбивця знав, що вiд заряду немає порятунку. "Плювок драколiска", подiбно до дiї його реального не магiчного прототипу зi звичайною бронею, пробивав практично будь-яке захисне заклинання, навiть настiльки потужне як "Полог невразливостi". А вже про такi стандартнi як "Магiчна мантiя" або "Броня мага", якими здебiльшого користувалися маги, навiть не йшлося.
   Потрiскуючи, куля швидко скорочувала дистанцiю.
  
   * * *
  
   Нападники були дива як хорошi, скажу це без таємницi, i опинись на мiсцi близнюкiв я, покiйний нинi Шрам або Змiйка, ця парочка нас би миттю нашаткувала на дрiбнi шматочки. Але при всьому своєму мистецтвi до майстрiв клинка вони все ж таки не дотягували. А тому, втративши свою невидимiсть, тут же втратили i всю свою перевагу, i, дуже скоро, практично одночасно, вирушили на Похмурi рiвнини. Туди їм i дорога, до речi!
   Щось фiолетове промайнуло на краю мого поля зору. Я обернувся i побачив потрiскуючий згусток, що летить у нас з кущiв. Нi Змiйка, нi Джайна не встигали нiчого зробити, тому я стрибнув на явно не вiщує їм нiчого гарного шар.
   Тепер я розумiю, що чинив безглуздо, i мої не до кiнця розвиненi здiбностi антимага не могли повною мiрою захищати якогось злодiя вiд ворожих заклинань, але тодi мене бавила сама думка про те, що вогнешари, блискавки та iншi магiчнi штучки на мене коханого не дiють. I тому я бездумно iгнорував їхнi дiї.
   На моє щастя того разу аура, що нейтралiзує магiю, спрацювала, i чужорiдна куля розвiялася, як i всi її побратими до цього.
   Перекотившись через плече пiсля приземлення, я перевiв погляд туди, звiдки вiн прилетiв i побачив силует, що майнув серед гiлок. Джайна теж помiтила атакуючого i вдарила по кущi блискавкою. Але там уже не було нiкого. Помiтивши дiї сестри, близнюки кинулися до гiлок, що димилися.
   - Пiшов, - досадливо констатував Дункан. - телепорт.
   - Чи можна простежити за спектральним слiдом? - запитав Джайн Рiчард.
   - Нi, - сказала та зосередившись. - Щось блокує сканування та швидко розвiває слiд. - Вона подивилася на всi боки - Ось це!
   Я глянув у вказаному напрямку i побачив устромлений у ближнiй стовбур кинджал з фiгурною рукояткою, виконаною у виглядi скорпiона. Його клешнi утворювали химерну гарду, а короткий шип на кiнцi оголовка ручки замiняв жало. Очi скорпiона знущання моргали червоним свiтлом. Менi стало страшно.
   Дункан пiдiйшов i потягся до клинка, але, не завершивши рух, запитливо глянув на сестру.
   - Можна, - кивнула та. - Заклинання не є небезпечним.
   Близнюк ривком висмикнув кинджал, i очi вiдразу погасли. Дункан покрутив трофей у руцi i схвально свиснув.
   - Гарна зброя.
   - Скорпiон! - Видихнув я. - Змiйко, у що ми цього разу вляпалися?
   Ельфiйка насупилась i знизала плечима.
   - Знайома штука? - насторожився Рiчард.
   - Та нi. Начутний просто. Скорпiон - таємничий вбивця iз Сiрої гiльдiї. Кращий з кращих. У певних колах, - я багатозначно обвiв очима обличчя своїх супутникiв, - про нього схиляють легенди. Говорять, що вiн ще не провалив жодного взятого замовлення. Залишити такий меч на мiсцi вбивства - це його фiрмовий почерк.
   - А ще, - вставила Змiйка, зиркнувши на близнюкiв, - що вiн якось завалив навiть паладина. I Святе Братство оголосило його ворогом номер один.
   Втiм, останнiм часом я, на власнi очi побачивши iнквiзиторiв, не дуже й вiрив. Але ж хто знає. Може це не просто мотоцикли?
   - Ми теж завалимо, якщо ще раз сунеться. Так, Рiчi? - пiдбив плечем Дункан брата.
   - Так, - якимось дивним голосом заявив той.
   А менi згадався загадковий арбалетний болт, який мало не прикiнчив мене в Ель-Сагранi. Хтось же всадив його в мене. Невже це була робота Скорпiона?
   Раптом до нас долинув глухий стогiн. Дункан першим рвонув на звук. Ми здивовано перезирнулись i кинулися слiдом.
  
  
   * * *
  
   Елементаль виник як завжди несподiвано. Сiдлавши коня Лiнг його не викликав, а тому вiдразу ж насторожився. Проте елементаль з'явившись, тут же зник, i поки ассасин розмiрковував над незрозумiлою поведiнкою свого недавнього помiчника, на пiдлозi стайнi, розкидавши сухi палички соломи i зерен вiвса, що прокидався, закрутився невеликий вихор порталу.
   Вiдточеним рухом Лiнг скинув свiй тризарядний арбалет i взяв на прицiл магiчний диск, що швидко зростав.
   - Знову хочеш мене, прикiнчити? - пролунав знайомий голос архiмага.
   - А вийде? - з iронiєю спитав убивця, не прибираючи арбалета.
   - А як гадаєш? - парирував Морзус, виходячи з порталу.
   - Навiть думати не буду. Iнакше хтось менi заплатить. - Лiнг опустив арбалет i кинув короткий погляд на руки архiмагу - вишень не було, але їхнє мiсце змiнило вже надкушене величезне червоне яблуко.
   - Саме мiй хлопчику. Саме.
   Лiнг скривився, вiн не любив зайву фамiльярнiсть, але вiд сiрого кардинала її доводилося терпiти. А що поробиш?
   - Яблуко будеш? - раптом видав Морзус, i в другiй руцi матерiалiзувалася точна копiя червоного фрукта.
   - Давай! - несподiвано для себе асасiн вирiшив зiграти за правилами вiзира.
   - Тримай.
   Червоний плiд, описавши дугу, з iдеальною точнiстю приземлився у простягнуту руку. I тут напiвельф зрозумiв свою помилку. Ось лайно! Тепер уже не вiдвертаєшся - доводилося з'їсти фрукт, а якщо...
   Пiднiсся яблуко до носа, Лiнг обережно принюхався. Начебто справжнє...
   - Не бiйся. Не отруєне, - усмiхнувся Морзус, наче прочитавши думки. - Справжнє. Iз власного саду. Особисто виростив.
   Ага, як же справжнє. Двох абсолютно однакових яблук не буває, - приречено подумав убивця, дивлячись як маг iз насолодою вiдкушує вiд свого величезний шматок.
   "Ех, була, не була!" - вирiшив асасин i все ж таки зробив обережний надкус. Якщо вже архiмаг не захотiв розлучатися з грошима i задумав таким чином прикiнчити Лiнга, то той факт, чи з'їсть асасин запропоноване йому отруєне яблуко, чи нi, не зiграє великої ролi. Вiзирю по будь-якому не складе труднощiв позбутися пiвельфу.
   Плiд виявився солодким i напрочуд смачним. Лiнг сам не помiтив, як з'їв половину.
   - Смачно?
   - Мгм.
   - А що з рукою та з обличчям?
   - Та так. Подряпався.
   Морзус усмiхнувся i за звичаєм рiзко змiнив тему розмови.
   - Як у нас просуваються справи зi злодiєм?
   - Порядок. Я закiнчив Павука.
   - Так? - архiмаг, здавалося, щиро здивувався. - А ось мiй повiтряний друг повiдомляє, що наш друг ще живий. Саме тому я тут.
   Шматок застряг у Лiнга в горлi i ассасин зайшов кашлем.
   - Як так? - нарештi видихнув вiн. - Я ж особисто всадив у нього отруєну отрутою мантикори стрiлу. Пiсля такого пострiлу нiхто не виживе.
   - Ти забуваєш про паладiна. Святий брат висмикнув його з того свiту.
   Лiнг вилаявся! Знову прокол.
   - Гаразд, наступного разу вiн мене не втече!
   - Не поспiшай. На ось, - Морзус простяг Лiнгу невеликий бiлий предмет, що матерiалiзувався в його долонi.
   - Що це? - спитав асасин, крутячи в руках майстерно вилiплену жiночу фiгурку, що стиснулася в клубок.
   - Це те, що прикiнчить Павука. Зламай її, коли опинишся поруч iз злодiєм та його приятелями. Чим меншою буде вiдстань мiж тобою та Павуком, тим бiльше шансiв, що ти їх знищиш. Зрозумiло?
   - Так. А що станеться? - насторожився Лiнг.
   - Їх атакує моторошний монстр, а для тебе на пару секунд вiдкриється невеликий портал, стрибай у нього, якщо не хочеш, щоб тебе спiткала їхня доля.
   - I куди приведе цей портал?
   - У безпечне мiсце, звичайно, - огризок яблука розчинився в руцi Морзуса. - Все ясно?
   - Так.
   - Є питання?
   - Хто ще полює на Павука, крiм паладина?
   - В якому сенсi? - не зрозумiв Морзус.
   "Ага. Значить, ти все ж таки не такий вже всемогутнiй i всезнаючий, вiзир", - про себе посмiхнувся напiвельф, не дивлячись, шпурнувши свiй огризок яблука в годiвницю. Зiткнувшись iз дерев'яним бортиком, той м'яко приземлився до купи вiвса.
   - А твiй елементаль хiба тобi не доповiдав? - запитанням на запитання вiдповiв ассасин.
   - Дух повiдомляє лише про те, про що його спитають. - Архiмаг виявився настiльки вражений новиною, що навiть не помiтив зухвалої витiвки найманого вбивцi. - Давай кажи, що там iз злодiєм не так?
   Лiнг розповiв усю ту iсторiю, свiдком якої вiн з'явився в Ель-Сагран. Морзус слухав мовчки, обличчя його залишилося неупередженим, але напiвельф все ж таки зрозумiв що те, про що вiн повiдав Морзусу, стало для того повною несподiванкою.
   - Цiкаво... - задумливо потяг маг. Вiн ступив до порталу i обернувся. - Гаразд. Я займуся цими переслiдувачами, а ти прибери Павука.
   - Зрозумiв.
  
  
  Роздiл шостий
  
  Супутник
  
   Iдучи за спиною охоронця десь попереду мiж стовбурами i кущами, ми несподiвано вивалилися на невелику галявину. Судячи з прим'ятої трави, вона колись служила табором для тiєї лiсової банди, що так невдало для себе атакувала нас.
   Дункан уже стояв у центрi галявини з оголеним мечем i насторожено озирнувся. Бiля його нiг валялося два трупи. Пiдкоряючись сигналу Рiчарда, що настав, ми тут же завмерли i стали прислухатися.
   - Чуєш когось? - прошепотiла Змiйка чарiвницi.
   - Нi!
   - Я теж.
   Нарештi Дункан зробив нам призовний жест i розслабився. Все чисто.
   - Миле мiстечко! - озирнувшись, промовила Джайна.
   - Було колись, - кивнув я, глянувши на парочку мерцiв бiля нiг близнюка. Груди кожного з них перетинали iдеально рiвний розрiз, а по землi, повiльно вбираючись, розтiкалися калюжi кровi. Рiчард теж звернув увагу на трупи i якось по-особливому глянув на брата. Чи не молодший перевершив старшого?
   - Ну i хто стогнав?
   Я знизав плечима, Дункан же попрямував до чогось видимого тiльки йому.
   - Думаю, зараз ми це i дiзнаємося, - подав голос Рiчард i рушив слiдом. Ми, звичайно, за ним. Молодший iз Кiлморанiв зупинився i присiв бiля якогось пакунка, якого я ранiше не помiтив.
   Наблизившись, ми побачили, що це нiякий не згорток, а довговолосий лiтнiй чоловiк. Очi бiдолахи були зав'язанi широким поясом, а зап'ястя рук стягнуте грубою мотузкою. У сiру брудну хламiду, з синцем на обличчi вiн уявляв iз собою не найкраще видовище.
   Почувши наше наближення, людина насторожилася i повернула голову в наш бiк.
   - Хто тут?! - вигукнув вiн.
   - Все скiнчилося! - Не бiйтеся, - сказала Джайна. - Ми друзi! Ви у безпецi!
   Тiнь полегшення ковзнула по обличчю бранця.
   Тим часом Дункан витяг ножа i, присiвши поруч, перерiзав мотузки на руках. Людина тут же почала розтирати зап'ястя. Про те, щоб зiрвати з очей пов'язку, що їх закриває, вiн навiть не подумав. Зате подумав Дункан, i доки Рiчард стояв на сторожi, вдивляючись у навколишнi кущi, швидко стягнув пояс i вiдразу, коротко вилаявшись, вiдсахнувся.
   Мої брови здивовано поповзли вгору, Джайна здивовано охнула, а Змiйка лише хмикнула. У бранця не було зiниць, i з худого обличчя на нас дивилися однi бiльма.
   - Слiпий! - мимоволi видихнув я.
   - Зате я добре чую, - уразливо промовив в'язень бандитiв, який, мабуть, давно вже звик до того ефекту, який вiн справляє на iнших. - Чи можу я отримати свiй пояс назад?
   - Вибачте... - збентежено буркнув Дункан i, пiдiбравши вiдкинуту ранiше тканину, винувато опустивши очi, простяг її слiпому.
   Я подумки порадився тiй безглуздiй ситуацiї, в яку потрапив наш друг - Не люблю холоднокровних типiв. Не люблю, але все ж таки захоплююся.
   - Дякую, хуртовина - прошепотiв старий, звичним рухом зав'язуючи пояс на потилицi.
   - Ну i якими долями вас занесло у цi мiсця? - скосивши одне око, спитав Рiчард.
   - Не знаю, про якi мiсця йдеться, в'юноша, бо слiпий, як крiт... - почав старий. Я мало не пирснув. - Я їхав з ярмарку додому, коли на мене напали цi шакали... - вiн комусь погрозив кулаком.
   - Один? - здивувалася Джайна.
   - Нi вже знаємо справу. Iз двома приятелями...
   - I де вони зараз? - насупився Рiчард.
   - Не знаю... Втекли, мабуть...
   Або мертвi - зазвичай лiсовi розбiйники свiдкiв не залишають. Вiдверто кажучи, я навiть не мiг уявити як цей тип, та ще й був слiпим, змiг пережити напад. Адже за всiма правилами "темної справи" його мали прикiнчити насамперед. А судячи з того, як бандити обiйшлися з нами, можна зробити висновок, що з жертвами вони особливо не церемоняться. I якщо вони залишили дiда в живих, значить, чимось вiн виявився їм цiкавим. Ну не вiрю я в те, що їм знайома жалiсть. Не вiрю, хоч рiжте!
   - Дiду, щось недомовляє, - стоячи за спиною старого одними губами прошепотiв я Рiчарду. Той згiдно кивнув.
   - I де ви живете? - поцiкавилася Джайна.
   - У Кiрцi.
   Хм. Дивна назва для села.
   Чарiвниця запитливо зиркнула на мене. Я знизав плечима - бувати в цiй частинi Азмура менi ще не доводилося, оскiльки доки ми не стали працювати на Морзуса, основним мiсцем нашого ремесла були Столиця та навколишнi мiста.
   Рiчард розгорнув карту i почав її вивчати.
   - Гiрницьке село, розташоване бiля пiднiжжя Савалан-дiф-Гiрат, - нарештi видав вiн. - Далi тракт розгалужується. Якщо поїдемо прямо, то вийдемо на Аль-Вадi, а потiм i на Аль-Асвад, якщо ж заберемо на пiвдень, то якраз потрапимо до Кiрки.
   - Саме так, - кивнув головою старий.
   - Хм ... Вiддалене мiсце. Можна перечекати всю цю негоду, - прикинула Джайна.
   - А на мене так краще чухати вперед! - видала незвичайно мовчазна сьогоднi Змiйка.
   - I кинути його тут одного? - скептично пiдняла брова Джайна.
   - Якщо вiзьмемо, вiн стане для нас лише тягарем, - ельфiйка анiтрохи не знiяковiла, що старий чудово чує її слова.
   - Не кидайте мене тут одного, молодi люди, - помолився старий.
   Дункан запитливо глянув на Рiчарда.
   - Давай, батьку, вставай! - Дункан простяг руку. Слiпець сперся на неї i пiдвiвся.
   - Що вiд вас хотiли розбiйники? - спитав я.
   - Не знаю... Ми везли виторг. Мабуть, вирiшили пограбувати, шакали...
   "Налiт на звичайних селянських торгашiв? Звичайно, можливо... Але тiльки Скорпiон на все це нiяк не вписувався? Дiдусь, щось темнiв!"
   - Якщо не хочете, щоб ми вас тут покинули, скажiть правду! - нiби прочитавши мої думки, грiзно висловився Рiчард. Джайна несхвально зиркнула на нього, але все ж таки промовчала.
   - Я кажу правду! - забелькотiв старий. - Ми везли виручку...
   - Серед нападникiв i нас виявився професiйний вбивця екстра-класу. Я не думаю, що сума, яку ви везли, зацiкавила б його! - у лоб кинув я. - Чому на вас напали?
   - О! - Зрозумiло видихнув старий. - За їхнiми розмовами, я зрозумiв, що вони на когось чекали, - вiн трохи помовчав. - Ми, мабуть, опинилися не там i не в той час...
   - Чекали? - перепитала Джайна.
   - Так! Якусь свiтловолосу дiвчину та чотирьох її супутникiв.
   "Оп-паньки! Гаразд, нехай нас переслiдують - це ще терпимо! Але нам же ще й на дорозi засiдки влаштовують! Немов заздалегiдь знаючи, де ми опинимося в наступний момент! Хаос! А рiшення, їхати не основною дорогою, а покинутим трактом було прийнято нами лише сьогоднi вранцi!".
   Ми ошелешено переглянулися. Схоже, всiх нас вiдвiдала та сама думка.
   - Треба якнайшвидше забиратися звiдси, - озвучила її Змiйка. - Якщо противник умiє передбачати майбутнє, то вiн, напевно, передбачав i той факт, що засiдка провалиться.
   - Згоден, - кивнув Рiчард. - Джайно, склич коней.
   Там, на дорозi до Ель-Саграна, коли ми зiткнулися з паладином, i нашi конi в страху розбiглися, Джайна за допомогою спецiального заклинання "Повiтряної стiни" змусила їх повернутися. Тепер де Кiлморани мабуть знову збиралися використати цей спосiб.
   Старий схопив мене за рукав.
   - Молодий чоловiк, якщо вам не важко, подивiться, будь ласка, по окрузi, десь тут має лежати i моя клюка.
   - Гаразд, зараз...
   Я подивився на всi боки i помiтив предмет, про який йшлося. Довга рiзьблена жердина з химерно вигнутим кiнцем лежала неподалiк того мiсця, де ми знайшли старого. Я пiдiбрав палицю i мимоволi свиснув. Назвати цю рiч клюкою в мене б язик не повернувся, бо палиця виявилася воiстину фiлiгранною роботою. Звичайне дерев'яне держак одним зi своїх кiнцiв химерно згиналося, чимось, нагадуючи хвiст дракона або мантикори, а iнший кiнець жердини, приблизно на довжину долонi дорослої людини виявився оббитий металом.
   Я пiдкинув палицю на руцi - легкий i, судячи з кiлькох неглибоких подряпин на держаку, на диво мiцний.
   "Та такий палиця можна мати якомусь магу або жерцю. А не звичайному селяниновi".
   Жестом я покликав Змiйку i показав їй свою знахiдку.
   - Ну що скажеш? - одними губами прошепотiв я.
   - Старого? - вражено видихнула вона теж губами.
   Я згiдно зморгнув.
   - Магiя є?
   Вона поклала руку на палицю, заплющила очi i зосередилася.
   - Звичайна палиця.
   - А сам старий?
   Ельфiйка глянула на старого пильнiше.
   - Не маг точно.
   - Ну гаразд, - я попрямував до старого i простяг йому палицю.
   - Ця?
   Старий взяв, дбайливо обмацав палицю, i обличчя його осяяла посмiшка.
   - Вона сама. Гарна, правда?
   - Не те слово. Чудова робота.
   - Це подарунок вiд сина, - у його голосi зазвучали нотки гордостi. - Взяв для мене першi свої грошi...
   - Любить вас, напевно.
   - Душi не чує. Я його багато чого навчив.
   - А де зараз ваш син?
   Старий знизав плечима.
   - Наймає десь.
   - Вiн у вас найманець? - здивувався я.
   - А що такого? Я теж, колись наймав, - вiн скинув палицю i на кiлька секунд став у бойову стiйку, чим тут же насторожив близнюкiв, що нишпорять по галявинi. Вони вже збиралися рушити до нас, але Джайна, яка завершила своє заклинання i тепер чекаючи коней, що уважно прислухається до нашої розмови, негативно похитала головою.
   Тим часом слiпець, який не помiтив зробленого ефекту, майже вiдразу зiгнувся i, схопившись за спину, охнув. Палиця мало не випала з рук.
   - Ах, ти демон! - скривився старий. - Старий я став для таких фокусiв... Вибачте, молодi люди.
   - Та нiчого... Буває, - я пiдтримав старого пiд руку. - Може, вам краще сiсти?
   - Дякую. Але немає. Це скоро мине.
   - Значить, ви наймали? - продовжив я. обережно вiдпустивши старого.
   - Так. Наймував, - вiн зiтхнув. - Поки що зiр у бою не втратив...
   - Шкода.
   - Та гаразд, - старий вiдмахнувся. - Все в минулому... Я не шкодую нi про що. Зате я побачив такi країни i побував у таких колотнечах, у яких навряд чи вдавалося або вдасться побувати комусь ще.
   "Так як сказати... Як сказати... Думаю, що тi колотнечi в якi потрапив я теж не кожному випадають. I вiдчуваю, що це тiльки початок...".
   - Вiз! - раптом пролунав з протилежного краю галявини окрик Рiчарда. Вiн вiдкинув кiлька зрiзаних маскувальних гiлок, i перед нами постала звичайна дерев'яна вiдкрита вiзок. У нiй лежало два трупи в селянському одязi. На грудях у кожного розпливлося по плямi засохлої кровi. А ось i зниклi супутники слiпого.
   - Дiду, менi дуже шкода, але твої товаришi мертвi.
   Старий лише смиренно зiтхнув.
   - Значить, воля Небес.
   - Грошей немає, - знову подав голос Рiчард, обшукавши вiзок i тiла.
   - Напевно, хтось iз розбiйникiв привласнив, - зауважила Змiйка i пустотливо глянула на мене. - Помародерничаємо, Дiку?
   Я глянув на Джайну.
   - Нi. Без мене...
   - Ну, як хочеш, - знизала плечима ельфiйка i, схилившись над найближчим трупом лiсового розбiйника, почала дiлово обшукувати його тiло.
   - Ех. Молодiсть, молодiсть... - задумливо потяг старий.
   - А вас як звуть? - Запитала Джайна.
   - У молодостi мене називали Кiнос, юна ледi.
   Я скинув брову. Хоча я й не знаю старшої мови, але це слово менi було добре знайоме - назва химерного ножа нiчних ельфiв. Дуже цiкавий дiдок нам попався.
  
  * * *
  
   "Хто ж ви такi?" - думав вiзир, задумливо крокуючи довгим коридором старої, давно всiма занедбаної вежi. При його наближеннi вмонтованi в стелю вздовж всього коридору тьмяно-миготливi жовтi кристали, наче зрадiли, що про них нарештi згадали i дозволили знову виконати свою функцiю, яскраво спалахували, освiтлюючи територiю перед архiмагом. А потiм, пiсля того як Морзус залишав зону їхнього свiтлового покриття, згасали, занурюючи коридор у звичайну для вежi напiвтемряву i дозволяючи спалахувати вже своїм сусiдам. - "Що вам треба вiд мого злодiя?"
   Супроводжується свiтлом, що перемiщається коридором, архiмаг дiйшов до невеликої окованої залiзом напiвкруглої одинокої дверi. Позолочене кiльце ручки облюбувало запилене павутиння, в кутку якого засохлим грудочкою висiв її мертвий господар. Маленький ткач не змiг збагнути вчасно, що в цьому зачарованому коридорi йому не знайти собi здобич.
   Морзус, який не звернув на павутину увагу, якийсь час постояв перед перешкодою, перебираючи в думцi можливi варiанти заклинання. Давно вiн сюди не заглядав. Дуже давно. Нарештi, мабуть, прийнявши рiшення i кивнувши самому собi, вiн щось прошепотiв i доторкнувся пальцем до непiдвладного часу деревини. Пiдкоряючись заклинанню, дверi зi скрипом вiдчинилися, i старий маг ступив у примiщення. I тут же закашлявся вiд вiкового пилу, що зминув у повiтря, м'яким килимом покриває пiдлогу.
   Вiзир прошепотiв чергове заклинання i вiтерець, що раптово налетiв казна-звiдки, вимiв увесь пил у коридор i сiрою хмаринкою понiс її до далекого виходу. Закiнчивши з чищенням, Морзус озирнувся.
   Як завжди, кiмната була порожня, i тiльки в її центрi височiла невелика колона, виконана у виглядi людської руки по лiкоть, що нiби вилазила з кам'яної пiдлоги. На розчепiрених пальцях кистi лежало срiбне неглибоке блюдце. Вiдчувши присутнiсть живої iстоти, та ще й не обдiленої магiєю, у блюдце весело спалахнув вогонь.
   Морзус сунув руку у вишитий бiсером мiшечок, що висiв на поясi i, вийнявши звiдти жменю магiчного пiску, кинув її в полум'я. Вогонь радiсно затрiщав, i пiднявся до самої стелi, а через деякий час набув форми дуже старої людини з довжиною окладистої бородою, густими бровами та орлиним профiлем.
   - Ти? - здивовано видихнув чоловiк у полум'ї.
   - Я! - кивнув Морзус. - Давно не бачилися, вчителю.
   - Давненько... - погодився примар давно померлого мага. - Забули ви старого. Зовсiм забули... - у голосi зазвучали скривдженi нотки.
   Вiзир знизав плечима. Вiн знав, що цi нотки лише iлюзiя. Iлюзiя, як i вчитель. Старому в останнi роки здебiльшого стало начхати на своїх адептiв. Вiн уже не вiрив у те, що навiть, незважаючи на той унiкальний талант, за яким вiн i пiдбирав собi пiдмайстрiв, хтось iз них зможе колись досягти його могутностi.
   - Ми змiнилися, - коротко буркнув Морзус.
   - Правильно, - посерйознiв Великий, i вiдразу перейшов до справи. - Що тобi треба, Восьмий?
   Морзус скривився. Його, на вiдмiну вiд друзiв, завжди дратувало те, як Стувлiнус називав своїх учнiв. Перша, Друга, Восьма, Дванадцята... Начебто вони були не живi люди, а якiсь бездушнi тварюки.
   - Питання виникли, учителю.
   - Ну давай. Задавай, - поблажливо озвався привид. - Я створений саме для цього.
   Давним-давно, здається у минулому життi, Великий створив злiпок зi свого розуму i помiстив його в це магiчне блюдце, щоб воно допомагало його недбалим учням мудрими порадами, i щоб вони не вiдволiкали його пiд час його магiчних дослiджень. Минуло столiття, Великий давно вже помер, а його дiтище, непiдвладне невблаганному часу продовжувало iснувати. Хоча тепер мало хто з колишнiх учнiв приходив до нього за порадою. Фактично з часу загибелi Стувлiнуса Морзус виявився другим з тих, хто звернувся до мудростi свого наставника. Але сам вiзир про це, певна рiч, не знав.
   - Що вам вiдомо про "чорного мисливця?"
   - А що? Чи не хтось iз вас недоумкiв, нарештi зацiкавився Небожниками? - щиро здивувалася примара.
   Вiзир проiгнорував "здивування".
   - Вiдповiдай на питання!
   - Гаразд, не гарячкуй, Восьмий. Ти ж знаєш, що я не можу ухилитися вiд цього питання. Чорний мисливець виходить? Ну, дай подумати...
   Кiлька хвилин iстота в полум'ї мовчала, мабуть, перебираючи архiви своїх знань. Морзус терпляче чекав. Нарештi iстота заговорила.
   - Демон iз самих глибин Безоднi. Чорний як нiч та небезпечний як клинок кинджала. Був одним iз найближчих поплiчникiв Азора i був убитий Ландазаром останнiми роками Вiйни.
   - Це я знаю, - кивнув головою Морзус. - Що ще?
   - А що ще? - здивувався привид.
   - Як вiн мiг воскреснути, якщо Лорд Вранцi його вбив!
   - Вiн не мiг воскреснути!
   - Я маю свiдок, якому можна вiрити. Вiн стверджував, що зiткнувся з тварюкою, за описом схожою на "чорного мисливця"!
   - Я не знаю, що бачив твiй "свiдок", але вiн не мiг бачити демона. Якщо все те, що ти менi розповiв, виявилося правдою, то ми б тут iз тобою не розмовляли!
   - Як це?
   - Мисливцевi було ненависне все живе. Якби твiй свiдок зiткнувся зi справжнiм чорним мисливцем, вiн би не змiг тобi розповiсти про зустрiч.
   - I що? Значить мiй чоловiк брехун?
   - Не обов'язково...
   - Поясни.
   - Це могла бути звичайна iлюзiя. I твого "свiдка" ввели в оману.
   - Виключено - замотав головою вiзир. - Вiн зовсiм не такий простий i не купився на обманнi чари. А якби це все ж таки трапилося, то, як i ранiше, твiй варiант не проходить! Бо я прочитав його мозок! Вiн справдi бачив те, що описував. I то була не iлюзiя! Мене вже в оману, бачене їм не ввело.
   - Тодi хтось просто створив монстра, зовнi схожого на чорного мисливця.
   - Таке можливо?
   - Запитай Одинадцятого.
   - А до чого тут Одинадцятий? - здивовано скинув брови вiзир.
   - Вiн займався цими дослiдженнями.
   - Побий тебе грiм, старий! - вперше втратив самовладання Морзус. - А ранiше ти про це не мiг сказати!
   - Ти не питав, - усмiхнувся привид.
   - I вiн досяг успiху? - втомлено зiтхнув заспокоєний архiмаг.
   - А як ти думаєш?
   Слова розлютованого вiзера потонули в гучному реготi примари.
  
  * * *
  
  
   Скрипучи осями, вiз, брязкiт i пiдстрибуючи на купинi, повiльно тяглася покинутою дорогою. Я сидiв на козлах i, тримаючи в руках вiжки, правив запряженою рябою кобилою. Джайна зi старим i Змiйкою розташувалися в возi i щось тихо розмовляли. Я прислухався. Слiпець розповiдав чергову байку зi своєї бойової молодостi.
   Поляна i бандити, що напали на нас, залишилися вже далеко позаду. Нещасних селян ми, певна рiч, поховали, а от тiла розбiйникiв так i залишилися лежати вздовж тракту. Не заслужили мерзотники людського до них ставлення. Кинути слiпого одного посеред лiсу, ми, звичайно не змогли. Точнiше не змогла Джайна, нам iз Змiйкою було здебiльшого все одно. Ну, принаймнi, ельфiйцi точно байдуже.
   Оскiльки слiпий старий їхати верхи не мiг, та й коней зайвих у нас не виявилося (А вже як розбiйники опинилися в лiсi - гадки не докладу. Мабуть, телепортувалися), то довелося комусь iз нас пересiдати на воз. З Змiйки кучер нiкудишнiй, з Джайни тим бiльше, тому що близнюки виконували у нас функцiю ескорту, то в результатi козли дiсталися менi.
   Втiм, я був цьому навiть радий. Ну не звик я до верхової їзди. Не мiй це коник. Вибачте за каламбур. Як виявилося, прекрасна половина нашої компанiї теж не дуже любила верхову їзду i незабаром до нас з Кiносом перебралися i Джайна зi Змiйкою. Чи треба згадувати, що я був радий удвiчi?
   Нашi три конi, прив'язанi до заднього борту воза, бiгли слiдом, i лише близнюки, як i ранiше, сидiли в сiдлi, уважно вивчаючи дорогу попереду та по краях. Але я не думаю, що нам знову влаштують засiдку. Хто б не стояв за недавнiм нападом навряд чи вiн iз тих, хто двiчi наступає на тi самi граблi.
   Хоча Скорпiон, судячи з того, що я про нього чув, - хлопець не промах i з нього цiлком станеться, зробити другу атаку. Тож нехай вже близнюки нишпорять по околицях. Так спокiйнiше.
   - I ось значить стоїмо ми пiд стiнами одного з мiст Уль Пассо ... Не пам'ятаю його назви .... I ось по вiйську проходить чутка про те, що в мiсто прийшов караван, а в ньому є чудове вино, призначене для халiгов i муршира, - розповiдав дiд. - Ну, значить анiчарi та iншi регулярнi вiйська до цiєї справи залишилися байдужi, дисциплiна, знаєте.... А ми ж найманцi у нас все не так як у них.... Ну i вирiшила пара наших шибеникiв "позичити" кiлька пляшок iз цього каравану.
   За цих слiв я насторожився i почав прислухатися.
   - Все воно не на приклад краще нiж те пiйло, яке зазвичай буває у нас. А склад, де склали на зберiгання продукт для корпусу, охороняв азип Джабiра iбн Газi. Той ще десяток... - старий усмiхнувся. - Набраний звiдкись iз селищ Уль Махо вiн хоч i був вiдчайдушним, але все ж таки мав один недолiк. Надто вже народ того села виявився забобонним i боявся всяких демонiв, мерцiв, духiв та iншої нечистi... Холодна сталь їх не лякала i вони хоробро йшли на ворожi вершини i мечi, але ось тварюки наганяли страх.
   Не дивно. Я ось, наприклад, теж швидше вiддаю перевагу битися з живим противником, нiж з яким-небудь породженням Хаосу.
   - Ну i природно, заради жарту, страшними iсторiями про всяку рiзнорiдну погань їх з надлишком напихали iншi азипи. Загалом, пiсля року служби азiп Джабiра iбн Газi став тремтiти при кожнiй згадцi про них. А один з нашої пари шибеникiв виявився сiверянином. Не знаю, якими долями його занесло в нашi землi, але до чого ж тямущий хлопець був... - слiпець захоплено клацнув язиком. - Аж жах пробирає... I придумав вiн вельми оригiнальний план. Загалом, щоби не заважали сторожа, вони з приятелем вирiшили їх налякати. Так ось, роздобули вони у загону лiкаря трави, що свiтилася ночами, видавили сiк, i житель пiвночi вимазався ним, начепив якийсь балахон i повинен був зображати в такому виглядi привид або покiйника. Побачивши його вночi, пара сторожiв злякалася i кинулася бiгти. Поки другий злодiй обчищав склад, напарник тинявся поблизу, щоб сторожа не надумали повернутися.
   Цiкаво вигадали, хлопцi. Оригiнально та нестандартно. Треба буде при нагодi випробувати цей спосiб. Я посмiхнувся i озирнувся на супутниць: Джайна зi Змiйкою з цiкавiстю слухали iсторiю. Обличчя дiвчат осяяли усмiшками.
   - А в цей час сторожа примчали в варту i розбудили iншу змiну i самого азiпбея. Тi, побачивши, наскiльки наляканi товаришi, повiрили їм, а через деякий час самi захотiли подивитися на небiжчика, що вилiз iз могили. Та й не хотiли воїни стати посмiховиськом для всього вiйська i отримати стягнення вiд муршира за те, що залишили склад без охорони. Загалом, прийнявши для хоробростi, вони вирушили до складу. Небiжчик тинявся поблизу. Але всiм десятком їм уже не було так страшно, i вони вирiшили розправитися з нечистою силою. Осяявши себе знаменнями i волання молитви, солдати виловили покiйника i закопали його назад, загнавши в спину осiнь.
   Джайна охнула, Змiйка навпаки розреготалася, чим привернула до себе увагу близнюкiв.
   Ах ти, демоне! Ну, на Хаос, таку iдею! Ще, нерiвну годину, самого закопають... Краще вже старий неодноразово перевiрений спосiб.
   - А що далi було? - спитав я.
   - А нiчого не було, - хмикнув старий. - Пару пляшок на складi, звичайно, не дорахувалися, але нiхто на це особливо уваги не звернув. А ми потiм пили за упокiй душi жителя пiвночi... I треба сказати, гарне вино виявилося... Бiльше я такого не пив нiколи.
   - А з десятком цього Джабiр, що сталося? - поцiкавилася Джайна.
   - Цi то? Ходили згодом героями. Сяяли прям. Перестали боятися парфумiв, з гордiстю розповiдаючи, як вони колись здолали покiйника... Поки не полегли всiм десятком напавши на демона, викликаного одним ульфiвським чаклуном...
   Мда-а. Ось як воно в життi буває. Я повернувся до керування возом. А колеса все ж таки слiд змастити.
   Як злодiй я не любив рiзнi скрипи, адже вони попереджали господарiв про нiчних гостей, що забралися до їх святих святих. Та й на нерви дiє. Втiм, на обрiї, здається, вже здалося якесь поселення.
  
  * * *
  
  
   Запах свiжої кровi привернув його увагу вiн вiдчув задовго до того, як побачив самi тiла. Досвiд пiдказував, що цi двоногi iстоти, що знаходяться там унизу, були дуже небезпечними, але поки що живi. Зате пiсля своєї смертi вони ставали справжнiми ласощами для нього та його братiї, яка неодмiнно незабаром теж злетиться сюди. Поки ж вiн виявився першим i тому може цiлком спокiйно виклеювати шматки пожирнiшi.
   Описавши коло над дорогою, старий ворон розпустив пазурi i м'яко спланував униз. Приземлившись на груди одного з мертвих двоногих, вiн встиг зробити всього кiлька клювання. А потiм раптово насторожився i з роздратованим карканням спалахнув зi свого законного видобутку. А за кiлька хвилин почувся стукiт копит i з-за повороту з'явився вершник.
   Побачивши трупи, вершник насторожився i рiзко обложив коня. Ворон, що усевся на однiй з гiлок, став з роздратуванням спостерiгати за чужаком, що завадив трапезi. Щось пiдказувало старому птаху, що до цiєї людини не варто наближатися. Хоча загрози вiн не бачив, проте вiдчував її всiм своїм нутром. Щось незвичайне було з цим двоногим. Щось страшне...
   Загадковий двоногий якийсь час вивчав поле бою, а потiм, задоволено кивнувши, поскакав далi. Пил вiд копит коня страшної людини, що сховалася за горизонтом, вже майже осiла, i старий ворон, нарештi, вирiшив, що тепер уже може попирати. Спорхнувши з гiлки, птах уже майже приземлився поруч iз облюбованою здобиччю, але раптом знову змушений був рiзко злетiти вгору.
   Через поворот з'явився черговий верховий. Якби ворон зацiкавився тим, хто його злякав цього разу, вiн би помiтив, що на грудях у вершника красується зображення тварини не властивої для цих мiсць. На зеленому полi герба вставав дибки бiлий кiнь з рогом на лобi.
   Побачивши трупи, верховий зблiд i, розгорнувши коня, стрiмголов помчав назад. А через якийсь час вiн з'явився у супроводi ще двох людей. Перший виявився бородатим старцем, другий по крою одягу практично нiчим не вiдрiзнявся вiд трупи. I тiльки позолочена пластина наплiчника, що блиснула на сонцi, видавала в ньому офiцера.
   Поспiшивши, вони вивчили поле бою, а потiм солдат iз наплiчником призовно свиснув, i з-за повороту з'явилися черговi вершники. Двоє. Чоловiк у синiй бронi з блакитним вiдливом i свiтловолоса жiнка.
   Зiбравшись разом, чоловiки про щось засперечалися. Жiнка ж не брала участi в дискусiї i лише слухала своїх супутникiв, задумливо смикаючи ремiнець чорної сумки, перекинутої через плече.
  
  
  Роздiл сьомий
  
  Вопль баньшi
  
   Копити луанського скакуна вибивали пил, залишаючи за вершником довгий шлейф, що м'яко стелявся. Ледве одужавши вiд ран, (благо домiшка з пiдвищеною згортанням ельфiйської кровi робила свою справу) Лiнг вiдразу продовжив полювання за невловимим Дiком.
   Перед убивцею в повiтрi пливло щось безформне, прозоре i практично непомiтне. I лише дуже уважне око по незвичайному заломленню свiтла i оточуючих дорогу дерев змогло б виявити елементаля, що вказує вбивцi шлях.
   Залишивши Ель-Сагран, напiвельф уже збирався попрямувати в Аль-Вадi, однак уявне образ-повiдомлення, надiслане спритним елементалем, показало, що його видобуток згорнув з дороги i чомусь заглибився в хащi лiсу.
   Ассасiн хмикнув. Вiн знав, що це означає. Там, прихований за густими деревами, пролягав ще один тракт. Їм практично вже нiхто не користувався, бо вiн йшов далi до гор, але легко мiг допомогти збити зi слiду можливих переслiдувачiв.
   "Ну що ж, Павуку. Ти чудово замiтаєш слiди, i навiть мало не провiв мене", - думав Лiнг, несучи по старому тракту, - "Але незвичайного помiчника азмурського вiзира тобi так просто не обдурити".
   Втiм, "занедбаний" ще не означає "безпечний". I Павук, мабуть, у цьому переконався. - Близько години тому Лiнг подолав дивне поле бою, яке, мабуть, стало результатом невдалого грабiжницького нальоту. I жертвами нальоту, швидше за все, виявилися Павук та товаришi. За останньою iнформацiєю, отриманою вiд елементалю, вiн знав, що крiм своєї ельфiйської подруги, Павук подорожує ще й у компанiї чарiвницi та двох майстрiв клинка.
   При думках про майстрiв по спинi Лiнга мимоволi побiгли мурашки, i вiн автоматично перевiрив сховану на грудях фiгурку, отриману вiд Морзуса. З втратою далекобiйного арбалета напiвельф втратив i можливiсть прибрати "клiєнта" з далекої вiдстанi, i тепер йому, мабуть, доведеться вступати з жертвою у прямий контакт. Нi, вiн Павука не побоювався, i був упевнений, що при нагодi впорається зi злодiєм i в ближньому бою, але майстри клинка могли стати серйозною проблемою.
   Тим часом оточуючi тракти лiсу розступилися, перетворившись на обробленi поля, i на горизонтi з'явився частокiл поселення. Як стверджував елементал, що мчався нинi десь попереду, Павук i його супутники зупинилися саме там.
   "Ну що ж. Розв'язка близька", - подумав майстер-ассасин i перейшов з галопу на рись.
  
  * * *
  
   Загостренi куполи Храму Ландазара в Аль-Вадi у яскравих свiтанкових променях вiдливали золотом. Майстри-будiвельники, що створювали вежi Бога Ранкової зорi, знали свою справу чудово i тому, навiть у негоду здавалося, що храм буквально випромiнює сонячне свiтло.
   Те саме свiтло несподiвано блиснуло в центрi невеликого, прихованого вiд очей пастви вiвтарною перешкодою рунiчного телепортацiйного кола, випаленого невiдомим способом прямо в кам'янiй пiдлозi храму. Ряд стародавнiх рун описаних навколо телепорту заiскрил жовтим свiтлом, що переливається.
   Голий юний послушник, що стояв навколiшки перед вiвтарем, здивовано розкрив рота i витрiщився на таке дивне явище. Його старший побратим, що знаходився неподалiк, на вiдмiну вiд молодого, тут же зрозумiв, що це означає i миттєво попрямував за батьком-настоятелем.
   Тим часом iз жовтих лiнiй кола вдарило прямо вгору слiпуче свiтло, утворивши якесь подiбнiсть сонячної колони. Вiн несподiванки послушник вiдскочив i з криком скотився невисокими сходами, що ведуть до вiвтаря. Колона, починаючи знизу, стала стрiмко зникати, як би йдучи вгору, i перед лежачим бiля пiднiжжя сходiв здивованим послушником вiдкрилися спочатку пропиленi чорнi чоботи, потiм мускулистi ноги в коричневих штанах, бiла iломiтова кiраса, одягнена на широкоплечий. довге волосся. Завершував картину iдеально чистий снiжно-бiлий плащ.
   Прибулець скинув на плече величезний молот, на який вiн спирався, озирнувся, помiтив послушника i ступив уперед.
   - Вiтаю, брате, - пророкував паладiн. - Хай береже тебе Свiтло!
   - Д-да зберiгає i тебе С-Свiтло, брат - заїкаючись, пролепетал послушник, нарештi, усвiдомивши, ХТО, удостоїв своїм вiзитом їхнiй храм. Вiн глянув у сiрi очi незнайомця, що блищали добротою, i тут же страх покинув його. - Що привело Святого воїна до нашої скромної обителi?
   - Справи божi, сину мiй, - вiдповiв Алесандро Орлум i, помiтивши, нарештi, дверi попрямував у її бiк. - Не вимагають зволiкань...
   Коли, нарештi, сивий настоятель, що супроводжувався рештою жерцiв, захекавшись, прибiг до телепорту, вiн застав лише потрiйного послухаючого сутану. Обличчя того свiтилося благовiснiстю.
  
  * * *
  
  
   Сiль називалася просто Алфай i розташовувалася на перетинi трьох дорiг. Одна з них знову виводила на основний тракт i Аль-Асвад, iнша вела до Савалан-дiф-Гiрат та Кiрки, а третьою ми приїхали. Село виявилося досить велике i ми, пiд здивованi погляди мешканцiв, напевно, хвилин десять їхали вулицею. Поки, нарештi, не досягли заїжджого двору, про яке розповiв селянин, який працював у полi, зустрiвся нам на пiд'їздi до села.
   Незважаючи на рiдкiсних вiдвiдувачiв, одноповерхова дерев'яна споруда, напрочуд добре збереглася. Я звичним поглядом пошукав вивiску, але не знайшов. Загнавши вiзок на подвiр'я готелю, я зiскочив з козлiв i, подавши руку, допомiг спуститися Джайне, а потiм спустив старого. Змiйка, як завжди виявила самостiйнiсть. Ну що ж - її справа. Рiчард звично пiшов "на розвiдку", а ми почали прив'язувати коней до вкопаних у землю стовпiв.
   Коли, нарештi, i ми увiйшли до прохолодної зали, то на нас уже чекав накритий у кутку стiл. Як i слiд було очiкувати, бiльшiсть селян виявилися працюючими в полi, але всупереч моєму очiкуванню, всерединi вiдвiдувачi теж були. Вони з подивом i неприхованим iнтересом вивчали нас.
   - Мабуть, не часто до них завалюється така компанiя, - прошепотiв я Джайнi.
   Чарiвниця кивнула i попрямувала до накритого для нас столика. Ми пiшли слiдом. Коли ж розсiлися, то шинкар став, чи не вужем витися навколо нас.
   Ай так, Рiчарде. Ай та сукiн син!
   - Ну що, Кiносе? Є тут у тебе знайомi? - я вiдiрвався вiд їжi i обернувся до слiпого.
   - Нi. Я рiдко вибирався з Кiрки.
   Хаос. Варiант для того, щоб сплавити старого не пройшов. Нi. Я, зрозумiло, не був проти дiда, але вiн сповiльнював нашу швидкiсть пересування. Мабуть все ж таки доведеться його проводити до Кiрки.
   - А чи далеко до неї звiдси? - раптом запитав Дункан.
   - Не знаю.
   - Послухайте, любий, - близнюк покликав шинкаря. - А чи далеко звiдси до Кiрки?
   - Нi, ага, - вiн кинув швидкоплинний погляд на наш вiзок. - Лише пiвдня, якщо на возi.
   - А якщо верхи? - спитав Дункан.
   - А хто ж його знає? У нас верхи нiхто не їздить, ага. Всi на возi або пiшки тупають. Та й нiхто туди вже давно не ходить.
   - А чому?
   - Ну, вiдколи руда в горах закiнчилася, отже, й немає сенсу. Та й нас тепер рiдко хтось вiдвiдує. Ви - першi за багато рокiв.
   - Ясна рiч... - кивнув Дункан.
   - Ще що-небудь? - догодливо поцiкавився господар.
   Рiчард обвiв нас поглядом i похитав головою.
   - Нi. Дякуємо.
   - А що ти хотiв? - запитала Джайна Дункана, коли шинкар покинув нас.
   - Та ось подумав. А навiщо нам усiм їхати до Кiрки та витрачати час? Поки ми тут, один з нас може доставити Кiнос додому. I швиденько повернутись назад.
   - Так ти ж чув, що туди пiвдня треба дiставатися, - заперечив я.
   - Це на возi. А якщо верхи? Посадити його в сiдло позаду себе i нехай тримається.
   Хм. Логiчно. Але хто?
   Я глянув на старого, але зрозумiти влаштовує його така перспектива чи нi, так i не змiг.
   - А ви що скажете, Кiносе? - прямо запитала слiпця Джайна.
   - Я не проти. Якщо кiнь витримає.
   - Витримає, - кивнув Дункан i глянув на брата. - А ти що думаєш?
   - Можна, - знизав плечима Рiчард. - До ночi, принаймнi, обернутися встигнеш.
   Ага. Отже Дункан поїде.
   - Угу. - Дункан ляснув по плечу старому. - Ось що, тату, ти давай доїдай, i я тебе вмить домчу до дому, - охоронець розвiв руками. - А то сам розумiєш, няньчиться нам з тобою не з руки. У самих часу обмаль.
  
  * * *
  
   - Одинадцятий... Одинадцятий... Невже?
   Незважаючи на слова примари, Морзус, як i ранiше, не вiрив у почуте. Занадто несподiваною для нього виявилася правда. Хоча чому несподiвана? Адже дванадцята так i не знайшлася. Шосту та Четвертого вiн закiнчив особисто. Сьомого знищив Другий, а потiм вiн i викинув у астрал самого Морзуса. I лише насилу тому вдалося повернутися в колишнiй свiт. А за цей час, скiльки рокiв минуло - майже тисячолiття. Але час був не владний над Великими - свого часу Стувлiнус вiдкрив своїм учням секрет довгожитла первородних - i тепер лише фiзична смерть могла перервати їхнє iснування.
   I все ж таки, дев'ять столiть - це дуже великий термiн. Розграбована вежа вчителя за цей час опинилася в руїнах, а його учнiв, що вижили, пропав слiд. Колись квiтучий континент перетворився на неживу пустелю, випалену магiєю останнiх.
   Архiмагу страшно було уявити, яких сил вдалися його старi однокашники, у боротьбi за владу. Може, Дванадцята зробила правильно, що вчасно пiшла в тiнь. А решта? Де вони тепер? Хто з дванадцяти ще вижив у тiй битвi, що вибухнула пiсля смертi вчителя?
   Неживий край iз закинутою вежею Найбiльшого залишився вже далеко позаду, пiвнiчне море, що роздiляло Пiвмiсяць Творця i випалений магiєю континент теж, i тепер килим плавно ковзав по небу трохи нижче гряди хмар. Внизу пролiтали лiси й поля, десь там, наче нiкчемнi мурахи копошилися жителi Султанатiв, а незабаром на горизонтi вже з'явилися золотi шпилi столицi Азмура.
   - Добре. Припустимо, що ще хтось iз учнiв Стувлiнуса залишився живим. - Морзус струснув головою, продовжуючи мiркувати сам iз собою. - Той самий Одинадцятий, наприклад. Адже якщо вiн займався такими дослiдженнями, то бачений Лiнгус монстр справдi мiг виявитися його витвором.
   Думки про найманого вбивцю мимоволi викликали усмiшку на обличчi Морзуса. Судячи з повiдомлення вiд елементалю, напiвельф знову наздогнав Павука, випередивши паладина. I якщо Лiнг зробить все вiрно, то вiд Павука та товаришiв залишаться тiльки спогади, i вiн обiрве всi ниточки, що ведуть до нього.
   - Отже, якщо монстра створив Одинадцятий, то вiн вижив у сутичцi, i отже тепер у архiмага є шанс помститися колишньому однокашнику. Залишилося тiльки знайти того i дiзнатися, яку гру вiн веде.
  
  * * *
  
   Як i планувалося, пiсля обiду Дункан iз Кiносом покинули нас. Близнюк скочив у сiдло, ми допомогли пiдсадити старого, i парочка зникла дорогою, що веде до гор. Не знаю як решта, а я, особисто, не розумiв, яка вiжка потрапила пiд хвiст близнюковi. Зрозумiло, нашого слiпого супутника слiд позбутися, але це не було такою вже термiновою справою, щоб йому одному везти старого? Могли б, i всiєю компанiєю з'їздити до того гiрничого села. Забавний був старий.
   А може, зараз у менi говорить той ледар, який заховався десь глибоко в надрах моєї душi? Той, якому набридла ця поїздка i натовпи дивних убивць, що полюють за його головою i вiчний бiль у п'ятiй точцi? Так, що вже грiха таїти, я став звикати до козлiв. Все ж таки це краще, нiж натирати своє м'яке мiсце жорстким сiдлом.
   - Нiкого не нагадує? - раптом запитав мене Рiчард.
   - Хто? - я вiдiрвався вiд своїх фiлософських роздумiв i подивився на близнюка.
   - Он той тип, який щойно зайшов.
   Обережно скосивши очi, я побачив об'єкт розмови. Високий, чорно-фiолетовий одяг, бiле довге волосся, чорний плащ. Хаос! Це ж той самий хлопець iз "Сновидiнь", який заходив у готель, перед тим як нас атакували! Щоправда, пакунка за спиною вже немає. Невже слiдкує за нами? Чи просто по дорозi?
   Стоячи на порозi бiлявий обвiв поглядом зал, помiтив нас i, привiтно кивнувши менi, накульгуючи, попрямував до нашого столика, дiставаючи при цьому щось з-за пазухи.
   Яка знайома особа. Де ж я бачив тебе?
   Тим часом, радiсно посмiхаючись, немов своїм старим знайомим, незнайомець на ходу витяг невелику фiгурку. Рiчард вiдсунув стiлець, щоб у разi чого легко було схопитися, i поклав пiхви з мечем собi навколiшки. Людина помiтила його дiю, але нiяк не прореагувала. Навiть iз кроку не збився.
   - Довго ж я вас шукав, - заговорив вiн, пiдiйшовши до нашого столика, i я тепер побачив, що це напiвельф. Змiйка скривилася - моя подруга не любила напiвкровок. Лоб непроханого гостя перетинав страшний шрам, отриманий, мабуть, зовсiм недавно.
   - Ми знайомi? - обережно запитав я. Щось менi пiдказувало, що цей хлопець небезпечний. Дуже небезпечний.
   - Зустрiчалися колись, Дiку, - вiдповiдно кивнув менi напiвельф. - Хочу показати вам усiм одну рiч.
   Джайна здивовано глянула на мене. Несподiваний вiзитер теж не викликав довiри.
   - Де? - спитав я.
   - Ось дивiться, - вiн проiгнорував моє запитання i зненацька, зламавши статуетку навпiл, почав швидко озиратися.
   Тiєї ж митi в повiтрi над столом виникла прозора примарно-бiла постать оголеної прекрасної довговолосої жiнки, що стиснулася в позi ембрiона. Ми рефлекторно схопилися з стiльцiв i вiдсахнулися, а наступної секунди я згадав, де ж таки бачив цього типу. Столиця! Найманий убивця iз Сiрої гiльдiї!
   Не гаючи часу на роздуми я, з криком "стережися!", кинувся на Джайну, що стоїть поруч, i, поваливши її на пiдлогу, пiдiм'яв пiд себе. Не знаю, що ж мене спонукало розпiзнати в цiй примарнiй постатi небезпеку i вчинити саме так, але я потiм довго проклинав свою помилку.
   Обертаючись навколо своєї осi, постать пiд здивованi i захопленi погляди приголомшених вiдвiдувачiв плавно злетiла пiд саму стелю, а потiм розпрямилася i прогнулась назад, розкинувши руки i ноги. Майже тут же по вухах ударило страшне нелюдське виття, а по тавернi промайнула звукова хвиля, що розкидала столики i людей. Епiцентром хвилi виявилася та сама примарна жiнка пiд стелею, яка, видавши страшний крик, зникла.
   Тримаючись за вуха, я скотився з Джайни. У вухах шумiло, перед очима пливли круги. Не знаю, скiльки пройшло часу, може, година може кiлька секунд, але коли шум пропав, я побачив що мої долонi в кровi.
   Помутнiлим поглядом я обвiв зал i жахнувся. Здавалося, що по тавернi прогулявся невеликий смерч. Все навколо було розбите i рознесене на трiски, тут i там валялися людськi тiла. I лише парочка з них мляво ворушилася. У багатьох людей з вух i нiздрiв, як i в мене, текла кров.
   Подивився на закривавлену чарiвницю. Вона важко пiдвелася i тепер, притиснувши кулачки до рота, очима повними жаху дивилася на влаштоване напiвельфом побоїще. Я знайшов винуватця цих подiй. Привалений уламками столу той лежав на спинi, заскленiлими очима дивлячись у стелю. З вух i нiздрiв у нього теж сочилися кармiновi струмки.
   Самогубець довбаний, адже мало нас iз собою не забрав!
   - Що це було? - Видихнув я i не почув свого голосу. Джайна менi щось вiдповiла. Та я не розiбрав.
   - Що? Нiчого не чую!
   - Контузiя, - прочитав я її губами, - побiчна дiя "Вопля баньшi". Скоро пройде.
   Я кивнув, спершись на перевернутий стiл, пiднявся i простяг руку допомоги чарiвницi. Неподалiк стоячи на колiнах, приголомшено мотав головою Рiчард. Я почав шукати очима Змiйку.
   Її чорно-зелений одяг навiть у цьому хаосi не помiтити було неможливо. Вона лежала горiлиць i не рухалася. Нi. Не може бути! Я кинувся до ельфiйки. Джайна простежила за мною поглядом i, зблiдши, кинулася слiдом...
  
  * * *
  
   Сонце минуло зенiт, i початок хилиться до заходу сонця. Пiсля полуденної спеки пожвавiшала природа. Знов заспiвали птахи по схилах i ярах лiсу, застрекотали цикади, задзижчали бджоли та iнша лiсова живнiсть. Дочекавшись поки обробленi поля, зникли за горизонтом, i досить заглибившись у глиб лiсу, Дункан озирнувся i обложив коня.
   - Що трапилося? - насторожився старий.
   - Усе. Приїхали. - Дункан зiскочив iз сiдла. - Давай злазь.
   - Вже? - здивувався старий.
   - Так, - кивнув близнюк i потягнувся за мечем.
   - А чому так швидко? - старий, як i ранiше, дивувався.
   - Далi дороги немає. Злазь, кажу.
   - Допоможiть...
   - Сам злiзеш!
   По лiсi пролунав рiзкий звук меча, що виймався з пiхов.
   - Що ви робите? - злякано забелькотiв старий.
   - Ну гаразд, - знизав плечима Дункан. - Я дав тобi шанс...
   Меч, який близнюк ранiше пiдiбрав у одного з бандитiв-невидимок, стрiмко розсiк повiтря над крупом коня. Але слiпого на ньому вже не виявилося. Спритно зiскочивши з коня миттю ранiше, той немов зрячий, перекотився через плече i скинув над головою палицю в захисному блоцi. Вiд колишньої старечої недуги не залишилося i слiду, i на мiсцi сивого сивого тепер стояв професiйний воїн.
   - Ну, цуценя! Сам напросився! - процiдив Кiнос, вiдчуваючи, що атаки не було, схопився i, швидко завертавши палицею перед собою, став стрiмко наступати на близнюка.
  * * *
  
   Невелике колечко на безiменному пальцi лiвої руки рiзко потеплiшало. Скорпiон, що самотньо розташувався на березi невеликої безiменної рiчки бiля розведеного вогнища, тут же схопився i пiдхопив iз землi пiхви з мечем.
   Схоже, Жало розкритий чи сам розкрився i тепер кличе на допомогу. Скорпiон затоптав багаття, паралельно створюючи заклинання телепорту. Нiхто навiть голова Сiрої гiльдiї не знав, що насправдi пiд iм'ям Скорпiон ховався жодна людина, а цiлий квад. Чотири професiйнi вбивцi: вiн сам "Скорпiон", слiпий, але неймовiрно смертоносний ассасин "Жало" i два непоганi фехтувальники "Клiшнi". Останнi двоє перiодично змiнювалися, давалася взнаки специфiка роботи, але кiстяк квада залишався колишнiм: Жало i Скорп. Батько та син. Всi переговори вiд iменi квада вiв син i тому їм з успiхом вдавалося приховувати справжнiй стан справ i процвiтати там, де звичайнi ассасини гiльдiї зазнавали фiаско.
   За мить у повiтрi закрутився вихор бiлого порталу i, оголивши меч, убивця стрибнув у нього.
  
  * * *
  
  
   - Нi. Не може бути... - я сидiв бiля Змiйки на колiнах, поклавши на них мляву голову ельфiйки. - Тiльки не це...
   Джайна стояла поряд, досадливо кусаючи губи. Рiчард тинявся десь зовнi, вишукуючи можливих спiльникiв Лiнгуса. Навколо, злiсно косячись на нас, що збiглися на шум i виття, сiльськi жителi виносили на вулицю тiла своїх односельцiв. З вулиць долинав жiночий плач.
   - Чисто, - похмуро кинув нам Рiчард, з'являючись на порозi i вiдсторонившись, пропустивши чергового мерця, що виноситься. Наблизившись до Джайни, вiн тихо прошепотiв: - Що з нею?
   Джайна заперечливо замотала головою. Рiчард зрозумiв без слiв.
   - Як би нас не залишили крайнiми, - пробурмотiв вiн насторожено спостерiгаючи за селянами. - Треба забиратися звiдси.
   - Хай тiльки спробують, - в очах чарiвницi засвiтилися поганi вогники.
   Ще хвилину Рiчард мовчки спостерiгав за селянами, якi вже виносили останнiх своїх мертвих, потiм знову делiкатно зашепотiв Джайне.
   - Що робитимемо з тiлом?
   Я сердито глянув на нього. Вiн спокiйно зустрiв мiй погляд i розвiв руками.
   - Вибач, злодiй. Але треба щось вирiшувати.
   Я опустив очi. Близнюк все ж таки мав рацiю. Змiйку вже не повернути. А нам треба жити далi. Принаймнi заради пам'ятi моїх товаришiв. I щоб їхня смерть не виявилася марною.
   - Вона нiколи не говорила, як її треба буде поховати, трапися що... - прохрипiв я крiзь ком у горлi.
   Змiйка взагалi не думала про смерть. За мiрками довгожителiв ельфiв, вона була ще молода i тому смерть вiд старостi їй загрожувала не скоро. А про насильницьку смерть наша холоднокровна подруга волiла не думати. Вона несла смерть iншим, але не припускала, що колись костлява баба прийде i за нею самою.
   - Поховаємо на тутешньому цвинтарi, - сумно припустила Джайна. - Не думаю, що селяни виявляться проти. Знову ж таки, буде кому доглядати за могилою...
   Я кивнув i прибрав довге пасмо з чудового обличчя ельфiйки.
   - Вибач менi, сестричка, за мою помилку, - ледве чутно зашепотiв я. - Адже якби я прикрив тебе антимагiчною аурою, а не вже захищену своїми пасивними чарами Джайну ти залишилася б живою. Але я пiддався почуттям i довiрився твоїй показнiй крутостi та холоднокровностi. Слiпий дурень! Чому я вiдразу не зрозумiв, що це лише напускний лиск i всерединi тебе б'ється звичайне людське серце...
  
  * * *
  
   Дзвiн стикається меча i палицi розносився на всю округу. Затихли птахи, замовкли коники та цикади, розлетiлися бджоли.
   - Де я себе видав? - прошипiв Кiнос, коли бiйцi увiйшли до чергового клiнчу.
   - Вважай, що це iнтуїцiя, - вiдповiв Дункан, дивлячись у пов'язку, що заплющує очi.
   Противники знову розiйшлися, i Дункан одразу зробив швидкiсну атаку серiєю стрiмких ударiв. Але щоразу лезо стикалося з вчасно пiдставленою палицею Кiноса - старий хоч i був слiпий, але все ж, якимось чином передбачав дiї близнюка. Вiдбивши черговий удар, старий зробив рiзку пiдсiчку викривленим кiнцем палицi, змусивши охоронця вiдскочити назад. I тут же викинув уперед iнший кiнець, цiлячись у груди. Дункан пiшов убiк, ухиляючись вiд випаду, i рубанув по шиї. Старий легко ухилився вiд атаки i знову вдарив палицею. Парування. Контратака. I знову клiнч.
   - I все ж... - не вгавав слiпий. - Де?
   - Тi двоє мертвих на галявинi, - зiйшов все ж таки до пояснень Дункан. Мабуть, бiй вийде затяжним. - Занадто професiйно завдано ран.
   - I що з цього?
   - Навiщо нападникам вбивати своїх людей? Значить це зробив хтось стороннiй! А окрiм тебе там нiкого не було. I ще твоя палиця... Подряпини на держаку - слiди вiд лез!
   Рiзким поштовхом старий вiдштовхнув клинок близнюка. I два супротивники знову стали в бойовiй стiйцi.
   - А ти спостерiгаєш, - кисло посмiхнувся старий. - Хлопцi просто зарвалися, вирiшили порушити наказ лiдера. Потрiбно було їх провчити...
   - Що вам вiд нас треба?
   - Вiддайте те, що везете...
   - Нiколи.
   - Тодi ви помрете! - зло прошипiв старий i натиснув пальцем на один iз вiзерункiв своєї клюки. Майже з торця вигнутого кiнця жердини вискочило хрестоподiбне лезо, вкрите чимось темно-зеленим.
   Дункан насторожився - лезо отруєно, отже, справа почала приймати поганий оборот. До того ж за спиною старого закрутився вихор порталу i з нього вискочив високий чоловiк у зеленому одязi та сiрому плащi. Нижня частина обличчя прибульця ховалася за широкою смугою тканини, над якою холодним вогнем горiло два блакитнi очi. З-пiд одягненого на голову капюшона вибивалися темнi пасма довгого волосся. В однiй руцi знову прибув тримав меч найвiдмiннiшої якостi, в iншiй виявилося затиснуте лезо кинджала. Окинувши швидким поглядом поле бою, той кинувся до тих, хто б'ється.
   - Щось ти затримуєшся, хлопче, - не обертаючись, промовив Кiнос.
   - Вибач батько. Поспiшав, як мiг.
   Прибулець завмер лiворуч вiд старого й уважно почав вивчати близнюка.
   - Ну добре. Найцiкавiший екземпляр менi тут попався, Скорпе, - слiпий казав так, нiби Дункана взагалi не iснувало. - Спритний i спритний, як дотепний з Лiсової гвардiї. Чи не ельф? Подивися...
   - Нi, тату. Чи не ельф. Майстер клинка, як i iнший. Вони й закiнчили Правого та Лiвого.
   - Майстри? - старий захоплено клацнув язиком. - Давненько не стикався з ними. Цiкаво. А хлопцiв все ж таки шкода. Гарнi були клешнi.
   - Я вам не заважаю? - з'їхидничав Дункан, не зводячи очей з родинної парочки.
   - О! Анiтрохи, майстер! - холоднокровно посмiхнувся старий. - Стривай, дiйде i до тебе черга. А потiм i до другого... I до вашої сестри... I до iнших...
   - Де вони? - спитав Скорпiон, обходячи Дункана.
   Близнюк зробив крок лiворуч, намагаючись зайняти мiсце так, щоб синок завжди опинявся за спиною батька.
   - Залишились в Алфаї. Цей ось вирiшив мене вбити i пiд приводом супроводу до будинку заманив бiдного слiпого старого в лiс. Чи не пiдло, хлопче мiй?
   - Закiнчуйте, трiпатися! - не витримав Дункан. - Вирiшили вдвох на одного? Так нападайте. Не витрачайте час.
   - Батьку, дозволь я з ним розберуся?
   - Ну, якщо ти хочеш, то вiн твiй.
   Кивнувши батьковi, Скорпiон кинувся на Дункана. Той незворушно зустрiв його клинок своїм, i знову над галявиною задзвенiла сталь.
   Невiдомо чим закiнчився цей бiй, бо противники були чудовими бiйцями i коштували один одного, але доля внесла в нього свої корективи. Раптом мiж тими, хто б'ється, виник клубок яскраво-жовтогарячого полум'я. Супротивники вiдразу вiдскочили один вiд одного i, завмерши в бойових стiйках, стали спостерiгати за кулею. А той крутився навколо осi i почав швидко розростатися. I хоча сам вiн був весь охоплений полум'ям, але спеки не було.
   - Це що за хрень? - не витримав першим Скорпiон. - Що, майстре, не можеш впоратися зi мною сталлю, i вирiшив звернутися до магiї?
   - Спитай себе... - похмуро промовив Дункан i змахом руки смiв пiт з чола.
   - Хазяїне... - промовив Кiнос.
   Немов у пiдтвердженнi його слiв з кулi долинув голосний голос:
   - Iдiоти! Ви не на тих напали! Потрiбнi менi об'єкти зараз рухаються головним трактом i вже наближаються до Аль-Вадi!
   I майже тут же шар безшумно розчинився в повiтрi, нiби його нiколи i не бувало.
   Скорпiон здивовано глянув на батька. Той сплюнув i коротко скомандував: "Iдемо!".
   Кинувши засмучений погляд на близнюка, син змахнув рукою i в повiтрi з'явився диск телепорту. Слiпий убивця вiдразу першим стрибнув у нього. Скорпiон затримався i зустрiвся поглядом iз близнюком.
   - Гарний був бiй, незнайомець. Сподiваюся, коли-небудь нашi шляхи знову перетнуться, i вже тодi ми дiзнаємося хто ж iз нас найкращий. Бережи себе!
   I весело пiдморгнувши, молодший убивця слiдом за батьком теж зник у порталi.
   - Скатертиною дорога! - кинув йому слiдом Дункан i, дочекавшись, коли портал зникне, попрямував до коня.
  
  * * *
  
   Сiльський цвинтар виявився величезною дiлянкою землi, обгородженою дерев'яною огорожею i розташовувався на пагорбi на пiвнiчнiй околицi села. Похмурi жителi рили могили, лише зрiдка перекидаючись рубаними фразами.
   Пiсля короткої розмови з мiсцевим сiльським старостою, домовитися з ним виявилося напрочуд легко, нам показали вiльну дiлянку землi десь у найдальшому кiнцi цвинтаря. Ну що ж, то краще.
   Ми не знали, як ельфи ховають своїх родичiв, тому вирiшили вчинити так, як зазвичай робить бiльшiсть людей. Викопати могилу знову дiсталося Джайнi. Маю визнати, що з магiв вийшли б чудовi могильники. Декiлька помахiв руки, незрозумiла i складна для вимови, але мелодiйна фраза i ось уже земля сама розсувається перед нами, утворюючи заглиблення у ґрунтi. Ще в кiлька пасiв Джайна довела могилу до правильної форми, i ми з Рiчардом дбайливо опустили в неї загорнуте в саван тiло Змiйки.
   Декiлька довгих миттєвостей я дивився на тiло останньої, на цьому свiтi близької менi iстоти потiм кивнув, i Джайна засинала могилу землею. Потiм поклала на неї букет лугових квiтiв, що казна-звiдки взявся, пiдiйшла до мене i мовчки взяла за руку.
   Краєм ока я помiтив Дункана, який спiзнився до початку церемонiї. Близнюки обмiнялися парою тихих фраз, i, судячи з того, як зблiд Дункан, Рiчард ввiв брата в курс справи. Декiлька хвилин брати помовчали, вiддаючи данину пам'ятi нiчної ельфiйки.
   Потiм Дункан почав щось розповiдати, Рiчард стривожився, i обидва попрямували до нас.
   - Сестренко, у нас, здається, проблеми, - тихо промовив Рiчард.
   - Що трапилося?
   - Один iз мiсцевих повернувся сьогоднi з Аль-Вадi. За його словами, до цього села прямує iнквiзитор.
   - А вiн сам як про це дiзнався?
   - Якусь частину шляху вони просто їхали разом, - вставив слово Дункан, - i iнквiзитор розпитував його про село. Потiм паладину довелося затриматися на одному заїжджому дворi, там хтось нiби захворiв, i вимагалося зцiлення, а селянин помчав швидше, щоб попередити тутешнього старосту. Я випадково почув його розповiдь.
   - Ясно. Думаєте, цей iнквiзитор теж полює на Ока?
   - Не знаю, але ризикувати не хочу.
   - I що ж нам робити?
   - Є можливiсть пройти Аль-Вадi i вiдразу ж потрапити в Аль-Асвад. Але це знову гак. I чим довше ми дiставатимемося до Тавiону, тим бiльша ймовiрнiсть нарватися на чергову засiдку.
   - Може, тодi спробуємо впоратися з паладiном? - запропонувала Джайна.
   - За звичайних обставин я так i вчинив би, - кивнув головою Рiчард. - Не люблю бiгати вiд ворога. Але в цих умовах, волiю уникнути битви. Тим бiльше, що ймовiрнiсть нової засiдки невелика.
   - Тодi що? - зморщила носик чарiвниця. - Робимо гачок?
   - Думаю так. Тiльки треба поспiшати. Темрява знає, як довго паладин добиратиметься до Алфаю. Потрiбно якнайшвидше висуватися.
   - А куди попрямуємо? - поцiкавилася Джайна.
   - У Кiрку вже, - знову подав голос Дункан. - Звiдти є ще одна дорога, що йде вздовж гiр. Вона теж може вивести нас до Аль-Асваду, але, минаючи Аль-Вадi.
   - Злодiй, а ти що скажеш? - Запитав мене Рiчард.
   Я мовчав, крутячи двома пальцями стеблини якоїсь блакитної з коричневими цятками квiтки. Менi було байдуже. Смерть Змiйки та Шрама остаточно обiрвала щось у моїй душi. Я навiть не прислухався особливо до розмови i, сидячи бiля свiжовиритої могилки, смикав букет. Неподалiк, як i ранiше, кидаючи на нас похмурi погляди, алфайськi селяни звичайним способом рили могили для своїх односельцiв. Бiда прийшла до села. Вiсiм безневинно загиблих, у тому числi i Змiйка i четверо поранених рiзним ступенем тяжкостi - ось результат самогубної витiвки божевiльного пiвельфа. Запропонувати селянам свою допомогу в копаннi могил ми вважали недоцiльним.
   - Гей! - Боляче ляснув мене по плечу близнюк. Я пiдняв погляд.
   - Їдемо через Кiрку?
   - Менi однаково... - пробурчав я i вiдвернувся. Хаос! Не дають спокiйно попрощатися iз сестричкою.
   - Залиш його, Рiчi, - промовила Джайна. - Йому зараз дуже погано. За цей мiсяць вiн втратив одразу двох своїх друзiв. - Поїдемо через Кiрку...
  
  Роздiл восьмий
  
  Гори смертi.
  
   Трактирщик стверджував, що на возi потрiбно пiвдня, щоб дiстатися Кирки. Як виявилося, на верхових вийде лише швидше. Що ближче ми пiдбиралися до гiрського хребта Савалан-дiф-Гiрат, то бiльше погiршувалась дорога. Мiсцями вона ставала настiльки непрохiдною, що доводилося поспiшати i вести коней на поводi, перебираючись через завали та кам'янi розсипи. Схоже, цiєю дорогою давно нiхто не ходив i тим бiльше не їздив.
   Досягши Кiрки, ми зрозумiли причину. Гiрницьке село зустрiло труновою тишею. Поселення виявилося покинутим. I покинутим давно. Дерев'янi будинки, що покосилися, порожнiми очницями вiконних i дверних прорiзiв навiвали похмурi думки. Втiм, у мене так на душi гризi шкрябали, так що особливого дискомфорту вiд села я не вiдчув. Однак, не змовляючись, ми вирiшили якнайшвидше покинути спорожнiле мiсце.
   Хоча, надавши братовi вести нас далi, Рiчард вирiшив трохи затриматися i постежити за дорогою. Як виявилося недаремно. Незабаром вiн нас наздогнав, i вести його були не радiснi. Той паладин з Аль-Вадi справдi йшов до наших душ. В Алфаї вiн надовго не затримався i тепер, якимсь хаосом вiдомим макаром, нас наздоганяв. До того ж, зважаючи на все, це був той самий тип, з яким ми билися на дорозi в Ель-Сагран. А ще за пiвгодини їзди ми зiткнулися з новою напастю.
   - Ну ось, - розчаровано видихнув Дункан. - Приїхали...
   Я вiдволiкся вiд своїх думок i звiв очi. Скеляста дорога закiнчувалася широкою прiрвою. Над нею на вiтрi самотньо розгойдувався вузький пiдвiсний мiст.
   Ми обережно наблизилися до краю i зазирнули вниз. Десь далеко клубився бiлий туман, що ховає дно. Але нам i без того було ясно, що вона дуже глибока. Дункан люто штовхнув камiнь, що валявся неподалiк, i той ухнув у прiрву. Ми прислухалися. Тиша.
   - Хаос! - сплюнув я. - I що будемо робити? Конi через мiст не пiдуть.
   - Зав'яжемо їм очi i спробуймо провести, - подала iдею Джайна.
   - Думаєш, мiст витримає? - скептицизм останнiм часом став моїм постiйним супутником.
   - Сподiваюся, але з паладiном я не хочу бiльше зустрiчатися.
   А я нiби горю бажанням. Поглянув на Дункана.
   - А що ти скажеш?
   - У нас немає вибору! - знизав плечима той.
   Чудово. Хипкий стародавнiй мiст є наш єдиний шанс на порятунок. "Тiльки ось на порятунок? Раптом вiн у самий невiдповiдний момент звалиться вниз. I привiт, богам!" - зрадливо заговорило почуття самозбереження. "Хоча, що це ти хвилюєшся?" - одразу пролунав другий голос. Голос розуму. - "Тобi ж не вперше ризикувати. Тим бiльше ти ходив колись канатом, а адже вiн набагато вже мiстка. Та й мiст цей нiби зроблений на славу". Справдi. I чого я хвилююсь? Якщо менi на роду судилося кiнчити життя на днi цiєї ущелини, то так тому й бути. Адже вiд долi не втечеш. А якщо втечеш, то, значить, не доля.
   Тим часом Дункан наблизився до мосту й уважно оглянув мотузки борту, а потiм обережно наступив на вузьку поперечну дощечку, перевiряючи на мiцнiсть. Вiн зробив крок, а потiм ще один. Мiст захитався, заскрипiв, але все ж таки витримав.
   - Порядок! Мушу витримати, - нарештi констатував охоронець. - Тiльки ось хитається сильно.
   - Це не проблема, - струснула волоссям Джайна. - Я спробую стабiлiзувати.
   Вона заплющила очi i тихо-тихо щось зашепотiла. Пiднявся вiтер, що ще сильнiше розгойдав мiст, але вiн майже тут же стих i мiст миттю зупинився. Дункан перевiрив мотузково-дерев'яну конструкцiю ще раз i схвально кивнув.
   - Чудова робота, сестричка.
   - Що ти зробила? - спитав я.
   - Направила повiтрянi потоки одночасно з чотирьох бокiв так, щоб вони затиснули мiст.
   - Ти це вмiєш? - я округлив очi.
   - А ти думав маги тiльки вогняними кулями та блискавками кидаються i демонiв закликають?
   - Нi звичайно...
   - До речi, якщо ти не знаєш я дипломований аеромант, то управлiння повiтряними потоками - моя спецiалiзацiя.
   - I ти можеш викликати бурi?
   - Якоюсь мiрою, адже це здебiльшого водна стихiя, - Джайна трохи помовчала, а потiм скинула голову. - Але менi добре вдаються смерчi i торнадо. А ще якщо виникне така необхiднiсть дощ i снiг, за наявностi вiдповiдної хмари на горизонтi, звичайно.
   - Здорово.
   Позаду пролунав тупiт копит, i з-за повороту на змиленому конi вилетiв Рiчард.
   - Поспiшайте. Вiн приб... - побачивши прiрву, близнюк замовк, i рiзко осадивши коня, здивовано свиснув.
   - Ах ти, демоне!
   Рiчард глянув на Дункана, що копошився у своїй сiдельнiй сумцi.
   - Проїхатись можна?
   - Наче так, - озвався той, виймаючи купу ганчiр'я. При найближчому розглядi я зрозумiв, що це полотнянi мiшковини.
   - Чудово. Паладiн наближається. - Рiчард спiшився i наблизився до краю. - Хм... Високо, однак.
   - Чи далеко вiн? - спитав Дункан, роздаючи нам мiшки. - Надягнiть це на морди коням.
   Запашнi хлопцi цi хлопцi. Треба ж, а я навiть не подумав про те, щоб обзавестися такою простою штуковиною, як мiшок на очi. Хоча, з iншого боку, його можна було б замiнити i звичайним плащем.
   - За п'ятнадцять-двадцять хвилин буде тут.
   - Хаос! - зiрвалося в мене. Рука здригнулася, але все ж таки я натягнув мiшок на свого Алтаїра i ласкаво погладив його по шиї, заспокоюючи.
   - Може, обрушимо на нього скелi? - запропонувала Джайна.
   - Менi багато - Рiчард, нарештi, вiдiрвався вiд споглядання безоднi. - Є спосiб кращий.
   - Який? - насторожилися ми.
   - Обрушимо мiст, - вiн усмiхнувся. - Тiльки ви троє переправляйтеся спочатку.
   - А ти? - Округлила очi Джайна.
   - А я залишусь. Хтось має обрубати мотузки.
   - Це можна зробити i з того боку.
   - Можна, - холоднокровно кивнув Рiчард. - Але де гарантiя, що у паладина в запасi немає заклинання, або артефакту, що дозволяє йому просто перемiститися на той бiк?
   - Тьху ти!! - раптом вилаявся Дункан, зриваючи мiшок iз голови коня. - А що ми мудрi? Джайна ну сваргань-ка швиденько нам телепорт на той бiк, - i посмiхнувся.
   - Точно! - я з досади грюкнув себе по лобi. Iз цим гребiнним паладином мiзки вже перестають варити. Навiть не вiриться, що ми забули про такий спосiб перемiщення.
   Чарiвниця почервонiла i знiяковiло кивнула. Їй також було соромно. Вона скинула руки, описав кiлька пасiв, i тут же в повiтрi заблищав овальний блакитний диск.
   - Давайте ступайте, - кивнув головою Рiчард у бiк телепорту. - Час дорогий.
   - Рiчi, ти певен, що робиш? - нахмурилася Джайна.
   - Звичайно, певен, мала. Обiцяю, вiн бiльше не переслiдуватиме нас.
   - Давай я залишусь, краще, - тихо прошепотiв Дункан.
   - Нi! - Рiчард глянув на нього. - Це мiй бiй, Дунк. Та й мечем я володiю, краще, нiж ти.
   - Це колись було... - зарозумiло почав Дункан. Але Рiчард його обiрвав.
   - Не треба. Ми знаємо, що це правда. Ти не маєш жодного шансу проти цього типу.
   - А в тебе нiби є! - вигукнув близнюк.
   - Подивимося, - весело пiдморгнув йому Рiчард i передав поводи свого скакуна. - Тримай. Прив'яжеш на тому боцi. I їдьте, а я потiм вас наздожену.
   - Зараз не час грати у героїв! - спробував розсудити брата Дункан.
   - Саме час, - весело хмикнув Рiчард. - В мене є план. Сестренка, будь ласка, дiстань менi щит.
   Все ще невдоволена рiшенням брата Джайна похмуро кивнула, опустила праву руку вниз, а наступної митi в її руцi матерiалiзувався вигнутий дугою ростовий квадратний щит, пофарбований у червоний колiр. На щитi була зображена золота левова морда.
   - Дякую, - Рiчард з легкiстю пiдхопив щит лiвою рукою, а правою поплескав по крупу свого коня, що стояв поруч.
   Ну все, давайте. Iдiть, - вiн легенько пiдштовхнув брата у бiк порталу. - Все буде добре.
   - Почекай, - раптом заявила Джайна, матерiалiзувавши свою палицю. - Я дам тобi помiчника.
   - Не треба, - замотав головою Рiчард. - Ти себе втомиш.
   - Нехай, але ти наодинцi з цим монстром не залишишся.
   Вона змахнула палицею, кристал у набалдашнику засяяв i вiдразу повiтря навколо неї наелектризувався i почав згущуватися, поки Джайна не виявилася помiщена в мерехтливу прозору сферу, по поверхнi якої перiодично пробiгали блакитно-зеленi сполохи, а незабаром смарагдово-зелене. Джайни. Потiм, пiдкоряючись черговому помаху палицi, сфера покинула чарiвницю i кинулася до купи камiння. I хоча Джайна залишилася стояти на мiсцi, але в центрi прозорої кулi, як i ранiше, проглядався її зелений силует.
   Потрiскуючи, сфера зiткнулася з камiнням. Я очiкував, що зараз станеться якийсь спалах або вибух, але нiчого подiбного. Сфера просто увiйшла до купи i розпалася. А потiм насип заворушився, камiння в ньому самi з собою засувалося, багато хто з них пiднявся в повiтря i закружляв, складаючись у величезну людиноподiбну фiгуру.
   Джайна захиталася i стала повiльно осiдати, але Дункан з Рiчардом її вiдразу пiдхопили i обережно притулили спиною до найближчого валуна. Я кинувся до неї.
   - Рiчi, дай менi якийсь камiнчик - тихо промовила Джайна.
   Близнюк кивнув i, пiднявши з землi шматочок базальту, простяг його сестрi. Вона пiднесла уламок до губ i щось зашепотiла над ним. Дункан глянув на мене.
   - Злодiй, витягни з сумки на її сiдлi флакон iз синьою рiдиною! Живiше!
   Тим часом Джайна закiнчила шепотiння i знесилена вiдкинулася назад.
   Я кивнув i кинувся до коня чарiвницi. На те, щоб вiдкрити сумку менi знадобилися лiченi секунди, знайти i витягти фiгурний пляшечку ще менше, коли ж я повернувся до де Кiлморан, то злякався. Над ними гранiтною скелею височив триметровий гiгант, складений цiлком iз камiння.
   - Ну що ти пiдвiвся!! - заволав Дункан.
   Прокляв себе за повiльнiсть, я в два стрибки опинився з ними поряд i простягнув флакон близнюковi. Зубами висмикнувши пробку, той приставив шийку до губ Джайни силою вливаючи зiлля їй у рот. Чарiвниця була блiда i дуже ослаблена, але все ж таки випила рiдину.
   - Що це було? - спитав я.
   - Мано. - Елiксiр, що вiдновлює магiчнi сили, - пояснив Рiчард. - Вона вклала надто багато життєвих сил у големи. Майже осушивши себе дощенту.
   - Навiщо? - не зрозумiв я.
   - Заради мене, - вiн насупився i пiдiбрав iз землi зачарований камiнчик. - Щоб той був сильнiший.
   - Ясно, - сестринське кохання. Ну що ж, сподiваюся, її жертва не буде марною i Рiчард все ж таки здолає паладина. - А що за камiнь такий?
   - Контроль за големом.
   Рiчард зняв iз себе армiйський плащ i, спритно повернувши його, пiдклав пiд голову та спину сестри. Кiлька миттєвостей ми чекали на Джайну, потiм на її щоках став виявлятися рум'янець, i вона розплющила очi.
   - Ти як? - спитав Дунк.
   - Вже краще...
   - Ну, i навiщо ти це зробила? - насупив брови Рiчард. - Я б i без таких зусиль упорався з цим iнквiзитором.
   - Бо я так хочу! - огризнулася сестра. - I не хочу тебе втрачати!
   - А я ще й не збирався на небеса! - ринув старший брат.
   - Гаразд, проскакали, - втрутився в їхню лайку я. - Що зроблено те зроблено!!! Давайте тепер краще вирiшимо, що робитимемо далi!
   Близнюк глянув на мене.
   - Все вже вирiшено, злодiй. Ви троє перебираєтеся на той бiк, а я... - Рiчард осiкся i поглянув на кам'яного гiганта. - А ми залишаємось тут i спробуємо затримати паладина.
   - Може, хай голем поодинцi затримуватиме святошу? - Запропонував я. При цих словах Дункан, що допомагає пiднятися Джайне, пiдняв голову i спрямував повний надiї погляд на брата. - Навряд чи iнквiзитор упорається з таким громилом.
   - А якщо впорається? Виключено. Я залишаюся.
   - Самовпевнений дурень! - люто буркнув Дункан.
   - Може бути! - нiтрохи не образився Рiчард. - Але паладин на той бiк не перебереться. Обiцяю!
   I чомусь я йому повiрив. Було в словах близнюка щось таке... Нi. Не порожнi бравада i хвальба, а впевненiсть. Справжня впевненiсть. Якби я спiвчував iнквiзитору, який переслiдував нас, то менi якраз зараз варто було б його пошкодувати.
   - Бережи себе Рiчард, - тихо прошепотiла Джайна i обiйняла брата.
   - Не хвилюйся, мале. Ми ще погуляємо на твоєму весiллi. - Близнюк бешкетно їй пiдморгнув. - Ось побачиш... Ну, давайте. Їдьте.
   Джайна вiдсторонилася i, пiдхопивши поводи своєї Стрiлки i кинувши повний смутку, погляд на старшого брата, швидко зробила крок у портал. Майже вiдразу на тому боцi провалля виник аналогiчний магiчний диск, а потiм з нього вийшла чарiвниця.
   Якусь мить близнюки мiряли один одного пильними поглядами, i раптом не кажучи жодного слова, рiзко обнялися.
   - Не лiзь на рожен, Дракон, - сухо сказав Дункан.
   - Якщо все ж таки, щось зi мною трапиться. Ти вже потурбуйся про неї,- тихо вiдповiв йому брат.
   Дункан похмуро кивнув i, не обертаючись, попрямував до телепорту, що висiв у повiтрi, прихопивши по дорозi поводи свого i рiчардовського скакунiв.
   - Ну що ж, злодiй. - Рiчарде, глянув на мене. - Менi дуже шкода, що так сталося з твоїми друзями. Повiр. А якщо вже я чимось образив тебе, то не тримай на мене зла.
   - Ми самi вибрали свою дорогу, - сумно кивнув я i потиснув менi руку. - Удачi тобi. I зроби вже цього гада.
   - Замiтано! - усмiхнувся близнюк. - Гаразд. Давай тупай. Тут зараз таке почнеться...
   Я пiдхопив поводи i ввiйшов у чекаючий тiльки мене диск.
   I знову все сталося надто швидко. Мене обдуло холодом, усе навколо стало небесно-блакитним i я вже стою серед Джайни i Дункана, а з того боку прiрви, нам трiумфально салютує мечем Рiчард.
   - Я вас скоро наздожену, - долинув до нас його голос, а потiм вiн повернувся спиною i, не обертаючись, попрямував назустрiч паладину, що супроводжувався по п'ятах прощальним подарунком Джайни.
   Не кажучи жодного слова, ми розгорнули коней i поскакали геть. На душi було паршиве.
  
  * * *
  
   Залишившись практично на самотi, Рiчард, ще раз перевiрив, чи легко виймається меч з пiхов, чи на мiсцi камiнь з руною i камiнь управлiння, i, помахавши трiйцi з того боку, призовно свиснув голему. А потiм попрямував униз дорогою. Показнi впевненiсть i веселiсть тут же залишили близнюка, i вiн повнiстю зосередився на бою.
   Рiчард не хотiв зiзнаватись товаришам (та й собi теж, що вже грiха таїти), у тому, що та трiпа, яку їм з Дунканом задав паладин тодi на дорозi в Ель-Сагран, виявилася дуже сильним ударом по його самолюбству. Ще б пак, досi, незважаючи на сотнi проведених ним тренувальних i реальних боїв з кращими фехтувальниками iмперiї, вiн не зустрiчав супротивникiв, здатних перевершити його володiння мечем. Вчитель де Ферт, зрозумiло, не береться до уваги.
   I ось у якихось богами забутих землях йому, та не одному, а на пару з братом, (теж, до речi, непоганому фехтувальнику), ставить трiпку якийсь здоровенний бугай у бiлому плащi. Подумати тiльки. Йому! Iмператорському гвардiйцю! Уславленому Алому Дракону!
   Зрозумiло, де Кiлморан старший розумiв, що гнiв - не найкращий супутник воїна, але нiчого з собою вдiяти не мiг. Уражене самолюбство кричало про криваву помсту, руйнуючи всi аргументи розуму. I тому, вiн, вiдправивши подалi брата i сестру (нi до чого їм бачити його поразку, якщо вона все ж таки буде), готувався взяти реванш. I мовчки встав посеред дороги, чекаючи на свого супротивника.
   Близнюк все ж таки помилився - паладiн з'явився через поворот хвилин через тридцять. Побачивши тих, хто чекав на нього свiтловолосого охоронця i кам'яного гiганта, вiн насторожено завмер i став озиратися.
   - Ну, йди сюди, громила! - криво посмiхнувшись, Рiчард виставив перед собою скутум яскраво-червоних драконiв i, вийнявши меч, зайняв бойову стiйку. - Подивимося, хто з нас найкращий!
   Голем же розкинув руки i зробив клишоногий крок назустрiч святому братовi. Земля здригнулася. Переконавшись, що iнших супротивникiв поблизу немає, Паладiн звичним рухом пiдняв важкий молот i з коротким ревом кинувся на парочку.
  
  * * *
  
  
   Прiрва з Рiчардом, що самотньо стоїть на тому боцi, вже давно зникла за скелястим гребенем, i ми встигли проїхати порядну вiдстань, як раптом Джайна здригнулася i рiзко обернулася. Обличчя її зблiдло. Вона прикусила губу, а в куточках очей заблищали сльози.
   - Що трапилося? - насторожився я i глянув на Дункана. Той теж був бiлiший за крейду i, стрiмко скоротивши дистанцiю мiж собою i сестрою, обiйняв Джайну i поїхав поруч. Чарiвниця уткнулася йому в груди i плечi її засмикалися.
   Зрозумiло. Сторожi в дiї.
   - Що з ним? - одними губами запитав я близнюка, делiкатно намагаючись не дивитися на Джайну, що ридає, в лiченi митi перетворилася з грiзної чарiвницi в звичайну жiнку.
   - Зв'язок обiрвався, - також вiдповiв вiн, заспокiйливо погладжуючи сестру по волоссю.
   - Як тодi у вежi?
   - Нi! Нiби вiн... - близнюк замовк не в змозi видавити це слово. Але я й тут зрозумiв. Втiм, думаю, кожен би тодi зрозумiв...
   Їхнiй брат загинув i це факт. Iншого пояснення поведiнки Джайни i Дункана я не знаходив. Боги, за що нам таке? Спочатку був Шрам, потiм я мало не вирушив на Похмурi рiвнини, потiм Змiйка, тепер ось Рiчард... Схоже, смерть iде за нами по п'ятах, i методично вибиває з сiдла одного за одним. Небо, у що ж таке ми вплуталися i хто з нас, Хаос вiзьми, буде наступним?
   Декiлька хвилин ми їхали мовчки, а потiм Джайна взяла себе в руки i, вiдсторонившись вiд брата, витерла сльози.
   - Здається, я почала тебе розумiти, Дiку, - тихо прошепотiла вона.
   Що я мiг сказати на це? Нiчого. Тому я просто промовчав. Втiм, гадаю, чарiвниця i не чекала вiд мене вiдповiдi.
   - Я повернусь i перевiрю... - тихо прошепотiв сестрi Дункан.
   Джайна тривожно перевела вологi очi на брата.
   - Гей. Я не прийматиму бiй! - близнюк примирливо скинув руки. - Драпану вiдразу ж, як побачу його.
   Ага. Як же. Десь щось подiбне я вже чув.
   - Просто хочу переконатися, - продовжував тим часом Дункан. - Обiцяю!
   Джайна вiдвела сумний погляд i опустила голову. Схоже, вона теж не повiрила охоронцю, але розумiла, що переконати брата неможливо.
   - Обiцяю, - тихо повторив Дункан i потiм подав менi знак трохи пригальмувати.
   - Слухай сюди, злодiй, - швидко зашепотiв де Кiлморан, коли я порiвнявся з ним. - Тепер ти вiдповiдаєш за Око.
   Дякуємо за ласку. Усе життя мрiяв померти героєм.
   - Я поїду перевiрити. Може, Рiчард все ж уцiлiв.
   - А як же вашi Узи?
   Вiн багатозначно глянув кудись убiк.
   - Всяке буває...
   Кiлька крокiв ми проїхали мовчки.
   - I ось що, Дiку... - знову почав Дункан.
   Я здивовано скинув брови. Вперше за той час, що я знаю близнюкiв, хтось iз них звернувся до мене на iм'я.
   - Якщо з Джайною щось трапиться, я тебе i з того свiту дiстану, - беззлобно прошепотiв вiн. - Сподiваюсь ти зрозумiв?
   - Зрозумiв, - кивнув я. Тiльки дарма вiн так. Я i без його загроз не дозволю жодному волоску впасти з голови Джайни. Кiстьми ляжу, але не дозволю!
   - Я знав, що ти кмiтливий, - кивнув Дункан i, кинувши прощальний погляд на сестру, розвернувся i поскакав назад до прiрви.
   Я пришпорив коня i порiвнявся з Джайна. Чарiвниця апатично їхала мовчки, а я не знав, що їй сказати i як пiдбадьорити. Говорити, що все буде добре i Рiчард неодмiнно повернеться, менi здавалося нахабним лицемiрством. Тому я просто про себе молився небесам, щоб Дункан знайшов Рiчарда, або хоч би повернувся живим сам.
  
  * * *
  
  
   Рубiновi краплi кровi з методичною завзятiстю довбали в дощатий настил, безжально намагаючись пробити наскрiзь уперту деревину i зникнути в бiлiй туманнiй безоднi. Пiд вагою людини, що стоїть на ньому, старий мiст монотонно розгойдувався, нiби вiдбиваючи падаючим краплям останнiй такт.
   Солоний пiт застеляв очi. Розсiчена неймовiрно сильним ударом, броньована тканина на грудях наливалася червоним. Але тепер вiн знав, що народився саме для цього бою. Страшного бою. Бiй, який назавжди має вирiшити долю кiлькох людей. I вiн не мав права на поразку.
   Стоячи посеред моста, простягнутого над безоднею, Рiчард рiзким помахом голови, вiдкинув з чола мокре неслухняне волосся i, вiдвiвши праву руку iз затиснутим у нiй мечем трохи назад i вбiк, трохи сiв.
   Перший раунд залишився за паладiном. Колишнiй Червоний Дракон був змушений це визнати. А ще йому з сумом довелося визнати, що супротивник перевершує його за всiма параметрами. З големом той розiбрався ще на початку бою, просто тупо жбурнувши в нього свiй величезний молот, що запалився жовтим свiтлом. I тепер кам'яний гiгант, незважаючи на вiдчайдушну спробу чарiвницi посилити його життєву межу, знову лежав кам'яною купою.
   Одне тiшило, iнквiзитор втратив свою страшну зброю - молот поховали собою уламки голема. А витягти його назад Рiчард не дозволив. Втiм, як виявилося, святого брата це не дуже засмутило, бо з мечем, що висiв на поясi, вiн поводився не гiрше. Крiм того, парирувати удари меча паладина було також безглуздо, як зiштовхувати лезо з його молотом. Аж надто нищiвнi удари завдавав той - щита iмператорського гвардiйця вистачило лише на пару ударiв, адже по мiцностi скутум Пунсового дракона перевершував щити важкої пiхоти. Причому, блокувавши щитом останнiй удар, Рiчард ледь не вiдбив собi лiву руку, i тепер навчений гiрким досвiдом лише ухилявся вiд випадiв i ударiв святошi, час вiд часу шкодуючи лезом останнього, подiбно до розлюченої бджоли, що кружляла навколо ведмедя, що забрався до неї в вулик.
   Але така тактика не приносила жодної практичної користi, оскiльки рани, якi були б смертельними для будь-якої iншої людини, для паладина максимум виявлялися глибокими подряпинами. А ось рани, у свою чергу нанесенi паладином, на подряпини нiяк не тягли, i лише неймовiрне мистецтво майстра меча дозволило близнюковi зробити так, щоб вони не були смертельними.
   Втiм, пiд час чергового ухилення вiд удару, Рiчарду все ж таки вдалося зачепити паладина i серйозно розсiкти тому стегно, що значно зменшило рухливiсть представника Святого братства i дозволило пораненому близнюковi, що стiкає кров'ю, вiдступити для короткого перепочинку. Але Паладiн не вгамувався i продовжував наступати, загнавши близнюка на мiст. Туди, де вiн не мав простору для маневрiв.
   I ось тепер, застигнувши над прiрвою, Рiчард готувався до своєї останньої сутички. Противник не забарився. Сильно накульгуючи на поранену праву ногу, вiн впевнено ступив на мiст. Пiд його важким чоботом конструкцiя, що здається настiльки кволою, ще сильнiше захиталася.
  
  * * *
  
   Святий брат Алесандро Орлум зручнiше перехопив свiй меч i пiднiсся молитву Ландазару, ступив на зустрiч противнику, що чекав його. Нечестивець виявився добрим. Вiн би сказав: дуже хороший. Те, що показав цей тип на дорозi в Ель-Сагран, як виявилося, були лише квiточки. Ягiдки ось вони.
   Рана на правiй нозi з кожним кроком нагадувала про себе моторошним болем, але паладини Ландазара звикли стiйко переносити всi негаразди та напастi, посланi їм зверху. I тому вiн не звернув на неї жодної уваги, лише подумки вiдзначив i взяв до уваги той факт, що тепер його маневренiсть та швидкiсть пересування зменшилися. Втiм, у осквернителя теж не було все гладко, i вiн дозволив загнати себе на мiст. Туди, де було простору для маневру, i де вiн ставав легко здобиччю для гнiву Ландазара...
   Немов розумiючи марнiсть своїх спроб, поранений нечестивець повiльно задкував до центру мосту вiд паладина. Десь на краю свiдомостi промайнуло сумнiв у правильностi своїх дiй, адже цей осквернитель може заманювати його в пастку. Але святий брат вiдмахнувся вiд думок. Негоже Молоту Свiтла, як його називали у Братствi, спасувати перед небезпекою. Немов показуючи, що нiяких чорних думок у нього й близько, супротивник, замахнувшись, стрiмко кинувся на iнквiзитора. Мiст захитався ще сильнiше.
   Паладiн змахнув праворуч лiворуч своїм мечем, але якщо ранiше майстер меча ухилявся вiд його ударiв, то тепер зустрiв клинок своїм i майже тут же, використавши iнерцiю удару святого брата, крутнувся у зворотний бiк i вдарив у шию. Орлум ледве встиг пiдняти правий лiкоть i прикритися iломiтовим наручем вiд смертельного удару. Потiм перехопив меч оберненим хватом i стрiмко вдарив праворуч. Туди, де був його спритний супротивник.
   Нечестивец мiг прикритися, мiг увернутися, але, на подив паладина, майстер не зробив нi того, нi iншого. Вiн просто дозволив мечу встромитися в свою плоть, дозволивши Свiтла в черговий раз перемогти над Темрявою. Здивування святого брата щодо дивного вчинку тривало недовго. Трiск канатiв мосту, що рвуться, спровокований мечем нечестивця - розвiяв усi сумнiви. Поки Орлум завдав удару по майстру меча, той розрубав утримуючий мiст канат. Крихка споруда захиталася, розвалюючись, i супротивникiв кинуло один на одного.
   - Зустрiнемося в Безоднi, ублюдок, - прошепотiв на вухо iнквiзитору смертельно поранений близнюк, обхопивши паладина. Святий брат рвонувся з обiймiв, але передсмертна хватка майстра меча несподiвано виявилася нелюдською мiцною.
   Заклинання "Оберiгаючою долонi", спрямоване на порятунок слуги Свiтла у критичнiй ситуацiї, не передбачало перенесення двох тiл. Невiдомо, чи здогадався про це безбожник чи мала мiсце фатальна випадковiсть, але мить трiумфу оберталася для незламного Молота Свiту поразкою.
   Ну що ж, рано чи пiзно це мало статися. Святий брат Алесандро Орлум це розумiв i приготувався стiйко зустрiти свою смерть, i лише прикрiсть через провал мiсiї затьмарила його.
   З гучним трiском лопнуло останнє волокно каната i два тiла, що зчепилися в смертельному поєдинку, кинулися вниз, у приховану туманом прiрву.
  
  Книжка перша.
  
  Злодiй.
  
  
  Однi йдуть дорогою жадiбнiстю, iншi - дорогою честi,
  
  Але є дороги, якi краще не вибирати.
  
  
  
  Пролог
  
   Десь, колись...
  
   Сонце смажило немилосердно, буквально розжарюючи навколишнi скелi, що ледь встигли охолонути за нiч. У таку спеку все живе ховалося в тiнь, але навiть її прохолода погано рятувала вiд опалювальних променiв.
   На порожнiй i неживiй дорозi, що звивалася мiж двома грядами високих кам'янистих пагорбiв, несподiвано з'явився невеликий смерч. Вiн повiльно розростався, розкручуючи все сильнiше i сильнiше, тихо шарудячи камiнчиками. Через мить на мiсцi смерчу виник жовтий диск, що мiрно гуде, а ще через пару миттєвостей з нього вийшли двi людини, незважаючи на спеку одягнених у стьобанi куртки з пластинами бронi. На поясi у кожного висiло довгим мечем. Той з тих, хто телепортувався, що вище до того ж був озброєний коротким списом. Випустивши воїнiв, портал безшумно стиснувся, i про його недавнє iснування нагадувала тiльки самотня стояти на дорозi парочка.
   - Здається на мiсцi - прошепотiв Слiпень, насторожено оглядаючи мiсцевiсть i дбайливо ховаючи за пазуху кристал телепорту.
   - Впевнений? - також тихо спитав супутник iз списом. Навколишнi скелi не викликали в нього довiри.
   - А демон його знає. Кабан сказав, що кристал налаштований на певне мiсце i розкид буде приблизно кiлометр вiд скринi.
   - Кiлометр... - передражнив Слiпя копiйник. - Добре ще, що нас висадило на дорогу, а не на вершину однiєї з цих скель або взагалi в якусь прилеглу прiрву.
   - Знаєш, що, Дiлдо? - Огризнувся Слiпень. - Ось повернемося до табору, i вислови там чаклуновi все, що думаєш. Гаразд? А менi тут на мозок не капай!
   - Так, гаразд... Що ти, справдi... - той, кого назвали Дилдою, одразу пiшов назад.
   Кабаном звали чаклуна з їхнього загону найманцiв. Кiлька днiв тому, командир загону на прiзвисько Хмурий, зiткнувшись iз непередбаченою ситуацiєю, наказав Кабану вiдправити цю парочку за подальшими вказiвками. I загiнний чаклун вiдправив Слiпня i Дилду до наймача, забезпечивши їх другим аналогiчним каменем. Для повернення. Чомусь звичайна магiя в цих мiсцях не дiяла, i доводилося користуватися запасними ранiше артефактами.
   I ось тепер посланцi повернулися до табору. Ну, якщо зважати на похибку точки повернення, практично повернулися.
   - Помовч. Дай подумати! - зупинив його напарник, звiряючись iз мерехтливим браслетом на руцi. Зважаючи на все, вони опинилися на невеликiй дiлянцi дороги, що обгинає пагорб, i обидва кiнцi його ховалися за скелями. - Здається нам туди...
   Оглянувшись ще раз воїни, зберiгаючи мовчання, попрямували до найближчого з двох поворотiв.
   Слiпень, що йшов першим, загорнув за кут скелi i тут же, мало не спiткнувся про дивну людину. Одягнений у сiро-зелений плямистий одяг дивного крою, перетягнутий шкiряним ременем, i обвiшаний ще чимось незрозумiлим зверху, той щось закопував у землю.
   Зустрiч виявилася несподiванкою для обох. Проте повнiстю розглянути незнайомця Слiпень не встиг, оскiльки людина рiзко завела руку за комiр i чiтко вiдпрацьованим рухом кинув укритий там нiж. Той завершив свою траєкторiю, встромившись у горло посланця, трохи нижче кадика. Туди де мiж шоломом та пластиною легкого обладунку залишалася гола смуга незахищеної шкiри. Смерть вiд розсiченої яремної вени прийшла миттєво, i мертве тiло Слiпня тяжко осiло на скелясту стежку.
   Дилда, що йшов слiдом за Слiпнем, скинув спис, але дивна людина виявилася вже поруч. Найманець ткнув списом у плямистого, проте той плавно втiк убiк, пiшовши з-пiд удару. А наступної митi довготелесий роздiлив долю свого напарника.
   Вбивця витер потемнiле лезо ножа об одяг супротивника i прибрав НРС у вертикально закрiпленi на плечовiй лямцi розвантаження м'якi пiхви. I тут же стрiмким перекатом через плече досяг АС, що неподалiк, i, пересмикнувши затвор, взяв на прицiл поворот, звiдки з'явилася парочка.
   - Змiй, ти там, дрихнеш, чи що? - беззлобно прошипiла людина в переговорний пристрiй бойового зв'язку.
   - Нiяк немає. А що? - обiзвалися навушники.
   - Потрудся пояснити, якого хрону, у мене в тилу без попередження гуляють два гостi... - вiн зневажливо сплюнув. - Бойова охорона, матiр вашу.
   - У мене все чисто! - здивувався невидимий спiврозмовник.
   - Лютий, що там у тебе? - втрутився в ефiр iнший голос.
   - Та хрiн його знає, командире, - невпевнено озвався недавнiй убивця. - Намалювалися тут несподiвано з боку Змiя двоє з цих...
   - Ти як?
   - А що зi мною стане? Живий здоровий. Спаси, Христе!
   - Правда, вiд болотяної жижi прохопив мене пронос! - весело пробився четвертий голос.
   - А цi двоє? - командир проiгнорував пiдлеглого, який процитував явно не до мiсця рядок колись популярної серед молодi пiснi. Пiснi з iншого часу та iншої реальностi.
   - А що з ними станеться? Вiдпочивають уже голубчики.
   - Прибрав?
   - Ображаєш, командире, - прошепотiв розвiдник, обережно рухаючись у бiк повороту, звiдки виявилися Слiпень та Дилда. - "Двосотi" як є.
   - Вони були самi?
   - Якраз перевiряю.
   - Змiй! - переключився голос командира на iншого пiдлеглого.
   - Повз мене нiхто не проходив, - здивовано вiдгукнувся прихований десь у горах вартовий iз СВД, який спостерiгав за далеким кiнцем дороги. - Шайтан знає, звiдки вони на Лютого вийшли. Не з гiр же спустилися - отут провалля. "Духи" мати їх...
   - Командир, - пролунав голос п'ятого члена команди, що досi мовчав. - Кларочка каже, що, можливо, використовувався телепорт. Магiя, млинець!
   - Ясно, Снiгур!
   Той, кого називали "командир", на мить замовк. Невластива, як правило, для його дiтей ненормативна лексика видавала загальну нервознiсть усiєї групи.
   - Чисто! - доповiв Лютий.
   - Гаразд. Сподiваюся, бiльше не буде сюрпризiв, - нарештi промовив старший. - Лютий що там iз МОНами?
   - Останню залишалося встановити, коли цi двоє з'явилися...
   - Дiй!
   - Є!
   - Командир, гостi iз заходу, - раптом знову пролунав серйозний голос четвертого. - Одна "короб..." - солдат запнувся - вiз коротший, мужики! Приблизно двi сотнi супроводу. Розрахунковий час пiдходу - пiв години.
   - Встигну! - буркнув фахiвець у мiннопiдривнiй справi Лютий i попрямував до трупiв, що лежали на землi.
   - Змiй, на вихiдну! - скомандував командир снайперу.
   - Є!
  
  * * *
  
  
   Такого запеклого трiску та гуркоту навколишнi скелi не знали, мабуть, з часiв падiння тут самого Азора. Звуки були настiльки незвичайними, що майже всi навколишнi монстри поспiшали залишити мiсце, що стало раптово таким страшним. Втiм, шум тривав недовго - люди, що влаштували засiдку на караван, добре знали свою роботу.
   На димучiй розкинутiй дорозi серед розкиданих всюди тiл, самотньо стояла пошарпана вiзок. Через страшне та закривавлене поле битви до неї рухалися три постатi. Двi з них належали чоловiкам у однаковому плямистому одязi. Обидва були озброєнi АКСами, що димилися. Вони йшли безшумно, благо м'яко пружнi пiдошви десантних берцiв гасили будь-який, навiть найлегший звук крокiв.
   Третя фiгура належала дуже гарнiй i високiй рудоволосiй молодiй жiнцi, майже дiвчинцi. Вона виявилася одягненою в чоловiчий одяг, який за фасоном i якiстю значно поступався одягу її супутникiв. Втiм, це її мало хвилювало.
   - У вас воiстину, жахлива зброя, майор, - промовила зблiдла жiнка, спираючись на довгу витончену палицю i обводячи очима поле бою.
   - Робота така... - знизав плечима командир розвiдроти ВДВ РФ гвардiї-майор Олександр Зорiн. За роки бойових дiй в Афганi, Приднiстров'ї та першiй чеченськiй вiн встиг надивитись всякого i тому вид мертвих тiл його, на вiдмiну вiд супутницi, анiтрохи не бентежив.
   - Твоя магiя, теж непогана, - озвався другим голосом "Снiгура", а в побутi лейтенанта Сергiя Снєгiрьова.
   - Так. Але пiти на таке я, мабуть, не змогла б.
   - Потреба, змусить... - багатозначно заявив Снєгiрьов, i, корячись короткому погляду командира, взявшись за борт однiєю рукою, легко заскочив у вiз. З хвилину вiн копошився в її вмiстi i, нарештi, витяг на свiт невелику синьо-золоту скриньку, списану рунами. - Це те, що вашому вчителю треба?
   Чарiвниця жадiбно схопила скриньку i розкрила її. Усерединi виявилася лiлово-срiбна сфера розмiром приблизно з кулак здоровенного лейтенанта.
   - Воно! - зрадiла чарiвниця.
   Майор задоволено кивнув i, пiднiсши руку до гарнiтури, вперше за той довгий час, який вони перебували в цьому чужому для них свiтi, посмiхнувся.
   - Це Зорiн. Об'єкт у нас.
   У динамiцi пролунали радiснi вигуки десантникiв.
   - Змiй, що там iз дорогою?
   - Чисто!
   - Ворон?
   - Чисто!
   - Лютий?
   - Все гаразд, командире!
   - Повертаємось... Бойовий порядок колишнiй!
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Частина перша
  
   Глава перша.
   Дiра Демона
  
   Елонiя. Теперiшнiй час...
  
   Будь-яке велике мiсто в Азмурi має нетрi. Мiсце, де знаходять свiй притулок, часто останнiй, тi, кому просто не пощастило у життi. У таких мiсцях, як правило, панує злочиннiсть та беззаконня. Однак подiбне трапляється досить рiдко - частiше мiсцевi кримiнальнi боси встановлюють свої закони. I горе тим, хто їх не дотримується...
   Розташоване на закрутi рiчки Ладi-ав-Ландхалiг, портове мiстечко Аль-Рамiш прославилося на все султанство Азмур саме своїми нетрiв. Рiвень злочинностi був настiльки високий, що навiть мiська варта, що стоїть на боцi закону, побоювалася забиратися в Дiру Демона без пiдтримки дружин мiсцевих халiгiв. Бруд, злиднi i безробiття панували на вулицях Дiри. Майже щоночi робилися вбивства та пограбування. Можна навiть сказати, що нетрi повнiстю виправдовували свою назву. Подейкували, що десь у мiстi дiють агенти султана, i якщо так i далi продовжуватиметься, то Сигiзмунд надiшле регулярнi вiйська, щоб навести лад на вулицях. Втiм, всi вважали це чутками, i Дiра Демона продовжувала жити за своїми законами.
  
   * * *
  
   Смеркало. Три людини пробиралися темними, брудними i вузькими вулицями Дiри. Вони йшли в ряд, плiч-о-плiч. Судячи з ходи, висока постать у центрi належала жiнцi. Вона куталася в блакитний плащ iз низько насунутим на обличчя каптуром. Мабуть, їй хотiлося залишитися не впiзнаним - розумна обережнiсть у таких районах, як цей. Її супутники, навпаки, не приховували себе. Високi, златовласi, затягнутi в синю армiйську форму i сiрi плащi, з мечами за спиною вони були схожi один на одного, як двi краплi води. Близнюки рухалися з котячою грацiєю i пильно дивилися на всi боки, уважно вивчаючи кожного зустрiчного, чи то старенька, чи молодий хлопець з пов'язкою-емблемою однiєї з вуличних банд. Досвiдчений воїн з першого погляду визначив би, що це дуже сильнi i небезпечнi супротивники, i без крайньої необхiдностi краще з ними не зв'язуватися. Втiм, серед бандитiв дурнiв не виявилося i тому трiйця безперешкодно дiсталася пiвнiчної околицi нетрiв.
   Вони деякий час постояли, про щось перемовляючись, перед присадкуватим двоповерховим будинком, з якого долинали музика i п'яний смiх. "Сталева троянда" гласила табличка, прибита над входом. Пiд текстом синьою фарбою зображалася якась закорючка, яку навiть п'яну не можна було прийняти за троянду. Потiм один iз близнюкiв попрямував до входу, жiнка рушила за ним. Другий близнюк уважно оглянув вулицю i пiшов слiдом за супутниками.
  
   * * *
  
   Коли дверi вiдчинилися, впускаючи чергових вiдвiдувачiв, я глянув на пару за сусiднiм столиком. Чорноволоса смаглява ельфiйка в зеленому чоловiчому одязi менi ледь помiтно кивнула, її супутник - невисокий темноволосий хлопчина зi шрамом на лiвiй щоцi, i синiми очима, помiтивши її рух, вiдкинувся на спинку стiльця i, як би ненароком, поклав собi ножнi. Я насупився i про всяк випадок вийняв кинджал, сховавши його в складках чорного плаща.
   Сьогоднi в трактир набилося на диво мало вiдвiдувачiв: троє завсiдникiв - звичайнi трудяги, якi намагаються знайти забуття вiд життєвих проблем у дешевому винi, i близько пiвдюжини матросiв, що тiльки сьогоднi зiйшли на берег iз торгової галери. Один iз них досить непогано грав на дудi невигадливий мотив, решта ревли пiд цю музику популярну кабацьку пiсню.
  
  I ось на галереї я знову танцював
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  I небо спохмурнiло, вiтер мiцнiв
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  "Тримайтеся, хлопцi!" - наш шкiпер зойкнув.
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  Обвалилися хвилi, рангоут трiщав
  
  Пiд вовчий оскал, пiд вовчий оскал.
  
  
  
  
   Трактирщик Мадлуф за стiйкою, мабуть, уже вдесяте за вечiр протирав свої глинянi кружки. Мiсцевий вибивала - величезний i мускулистий сiрий орк на прiзвисько Череп, розвалившись, сидiв на колченому табуретi бiля цiєї ж стiйки i точив величезний тесак, хоча, рiдко його використовував, волiючи дiяти голими руками. Громила любив бiйки.
   Я глянув на свого. Високий, свiтловолосий, середньої статури, одягнений у солдатську форму, але явно не солдат. Його довге трохи нижче плечей волосся обрамляло правильнi i, я навiть сказав, красивi риси обличчя, а шляхетна постава видавала в ньому халiга. А можливо навiть самого калiфу.
   Прибулець завмер бiля входу, уважно вивчаючи обстановку. Його оцiнюючий погляд плавно ковзав вiд столика до столика, трохи затримався на Черепi, матросах, моїх сусiдах i зупинився на вашому покiрному слузi, потiм продовжив свiй рух, але незабаром знову повернувся до мого столу. Наче менi немає нiякої справи до нього, я взяв глечик i, повiльно налив вино собi в кухоль, сьорбнув.
   Гидкий смак, але ми поки що не могли дозволити собi щось iнше.
   Тим часом прибулець вiдсторонився, пропускаючи ще когось. Краєм ока я помiтив, як напружилася ельфiйка в зеленому. Цiкаво. У трактир увiйшла висока дiвчина в блакитному плащi, щойно увiйшовши, вона вiдкинула з обличчя капюшон i струснула головою, золотисте волосся розплескалося по плечах, i я поперхнувся.
   Святi боги! Так, Крихiтка Мiрса, наш iнформатор з Кварталу халiгiв, не брехав, коли описував її. Я ще нiколи не бачив такої красунi.
   У свою чергу, оглянувши зал, вона затримала погляд на ельфiйцi i сказала щось своєму супутнику, що кивнув. Красуня попрямувала до мене. За нею слiдом з'явився ще один вiдвiдувач. Вiн виявився точною копiєю першого. Має бути брати-близнюки. Двiйники обмiнялися кiлькома фразами, подивилися на ельфiйку i рушили слiдом.
   Схоже, нас розкусили. Конспiратори гребанi!
   Дiвчина у блакитному плащi зупинилася перед моїм столиком. У повiтрi запахло бузком i ще чимось менi незнайомим. Близнюки миттю встали з обох бокiв. З першого ж погляду на них я зрозумiв, що якщо почнеться заварушка - нам не позаздриш. Аж надто круто виглядають цi хлопцi. Тут я помiтив чорно-блакитнi стрiчки на рукоятках мечiв, що стирчали з-за плечей близнюкiв.
   Вони ще й майстри клинкiв. Час вiд часу не легше".
   - Отже, ти i є той, якого називають Павуком та найкращим злодiєм в Аль-Рамiшi? - Запитала незнайомка у мене, звабливо, усмiхнувшись. Голос її виявився дзвiнким та мелодiйним.
   Я знову глянув на неї.
   Яка ж вона все-таки гарна. Вузьке обличчя з витонченими рисами, золотисте, як сонячне промiння волосся трохи нижче за плечi, великi смарагдово-зеленi очi з довгими вiями, червонi злегка пухкi губки, маленький носик. А її посмiшка... Та за одну нiч з такою красунею багато хто в цьому мiстi готовий був би вiддати пiв життя. Так зiбрався. Головна справа. Я надав своєму голосу впевненостi та байдужостi.
   - А ти означає той чоловiк, про якого говорили, що йому потрiбнi послуги першокласного злодiя? - вiдповiв я запитанням. - Тож чим можу допомогти?
   - Мене звуть Джайн. Це мої брати Дункан та Рiчард. Я не з Охорони, не хвилюйся. Менi справдi потрiбнi твої послуги. I я добре за них заплачу.
   - А я й не хвилююся. Там таких гарних не тримають.
   Менi здалося, чи я її, здається, збентежив. Чудово. Потрiбно продовжувати.
   - Друзi звуть мене Диком. "Павук" - це так, для справи. Прошу сiдай. - Я вказав на мiсце навпроти.
   Такi ж зеленоокi, як i їхня сестра, близнюки байдуже оглядали зал. Череп уважно стежив за нами, але побачивши, що розбирання ми влаштовувати не збираємося, повернувся до заточування. Парочка за сусiднiм столиком, старанно вдавала, що захоплена один одним. Мадлуф попрямував до нас, сподiваючись прийняти замовлення, але хтось iз братiв зробив попереджувальний жест i шинкар, невдоволено косячись на мене, повернувся за стiйку.
   - Ви ж не солдати, правда? - звернувся я до близнюкiв.
   - З чого ти це взяв? - похмуро запитав чи Дункан, чи Рiчард.
   - Вашi мечi. Аничар носять їх на лiвому стегнi, а не за спиною, як ви.
   До того ж, практично нiхто з наших вiйськових не користується прямими мечами. У всiх ятагани.
   - А може ми зi спецвiйськ. I там у нас так заведено.
   - Не думаю. У "Кiгтiв" своєрiднi мечi з двома мечами, а у "Нiчних пластунiв" форма iнша.
   Так i цих я збентежив. Чудово.
   - Ти вгадав, - сказала Джайна. - Вони не солдати. Вони - мої охоронцi. А форма ваших солдатiв просто зручна для воїнiв.
   "Наших солдатiв?" Ага, отже, вони взагалi не мiсцевi! Дивно, але кажуть вони всi без акценту, нiби все життя прожили в Азмурi. Цiкаво.
   - Ще б пак, адже її розробив сам Архiмаг Морзус за спецiальним замовленням муршира Алпана бiн Васiма. У волокно вплетенi сталевi нитки. Хоча моя вам порада - краще її зняти - тут не люблять поплiчникiв султана.
   - А ти служив у армiї? - швидко спитала Джайна.
   - Не зовсiм, - вiдповiв я ухильно, подумки хаоснувшись. "Болван. Треба бути обережнiшим". - У моїй справi, чим бiльше знаєш, тим краще. А що? Це так важливо, чи служив я в армiї чи нi?
   - Нi, звичайно, просто я хочу бiльше дiзнатися про людину, яку збираюся найняти?
   - А хiба моєї репутацiї "кращого злодiя в Азмурi" замало? - я спробував пофлiртувати i в свою чергу подарував їй найчарiвнiшу усмiшку. Раптом щось у мене з нею вийде.
   Джайна на мить замислилася i насупилась.
   - Ти правий. Репутацiї буде достатньо.
   Хаос! Я ж знаю, що вона хотiла сказати не це. Невже я щось зробив не так?
   - Тож чим я можу тобi допомогти? - я постарався перевести розмову на iншу тему, доки остаточно все не зiпсував.
   - Скажiмо так. В одного мого знайомого була викрадена якась рiч. Я знаю викрадача i знаю, де вона зберiгається. Менi треба повернути цю рiч. I повернути якнайшвидше.
   Ну i хто кого з нас водить за носа?
   - А якщо докладнiше. Яка рiч? Хто викрадач? Ну i так далi в тому ж дусi...
   Джайна знову окинула поглядом зал: сусiдська парочка мало не лобизувалася, вибивала точив тесак, матроси все також горланили свою чудесну пiсню.
   - НЕ тут. Ми зупинилися у готелi "Меч та Квiтка". Знаєш де це? - я кивнув. Вона навiть не пiдозрює, що нам це вже вiдомо. Життя злодiя не таке вже й легке: у нього багато ворогiв, тому доводиться бути обережними та завбачливими. - Добре. Приходь туди завтра опiвднi. Там усе й дiзнаєшся. I своїх товаришiв можеш привести.
   - Яких ще товаришiв?
   Джайна лише чарiвно усмiхнулася.
   - Дунк, - дiвчина простягла руку, i близнюк праворуч витяг iз складок плаща туго набитий позв'язуючий мiшечок i передав його сестрi. Та поклала його на столик i посунула до мене.
   - Ось тут триста пiвмiсяцiв. Це завдаток. Отримаєш ще сiмсот, коли виконаєш завдання. Iде?
   Тисяча пiвмiсяцiв? Я не повiрив своїм вухам. Мабуть, має серйознi проблеми, раз вона готова викласти таку суму. Цi грошi можуть здорово нас врятувати. Та ще й залишиться.
   - Триста пiвмiсяцiв - це велика сума. А ти не боїшся, що я просто вiзьму цi грошi i ти мене бiльше не побачиш?
   - Нi. На мою думку, ти не схожий на дурня, щоб зробити таке, i розчарувати нас, чи не так? Чи я помиляюся? - Вона пильно глянула менi в очi. Близнюки бридко посмiхнулися, нiби кажучи: "Ну спробуй, тiльки дивись потiм не пошкодуй про це".
   Ось виродки.
   - Нi звичайно. Ти маєш рацiю - я не дурень. - Принаймнi, пiсля випадкiв з Бiлою Баштою та кiльцем Мюррида я став набагато мудрiшим. - Я просто запитав...
   - От i добре. Ну що? Ти згоден взятися за це завдання?
   Ну ось, Дiку, а вважаєш себе мудрим, знову ж таки лiзеш на меч, не знаючи, наскiльки вiн гострий. Але з iншого боку - тисяча пiвмiсяцiв може вирiшити всi нашi проблеми i з Мадлуфом, i з "Ножами". Мабуть, варто ризикнути.
   - Домовилися. Значить завтра опiвднi, чекайте. - Я засунув мiшечок у кишеню i тiльки тут згадав про захований кинджал.
   - Чекатиму, Дiк. Буду... - Джайна знову обдарувала мене своєю променистою усмiшкою, потiм пiднялася i, не озираючись, попрямувала до входу. Близнюки пiшли за нею. Дверi за ними зачинилися, а я ще довго дивився їм услiд, розчарований, що моя недавня спiврозмовниця так швидко йде. Менi здавалося, що я знав її все життя, хоч ми з нею ледве знайомi. Швидше б настав цей завтрашнiй полудень...
   - Гей, Дiку, з тобою все гаразд? - голос з хлопця зi шрамом вивiв мене iз задуму.
   - Так, Шраме, все добре, - я пересiв до своїх сусiдiв. - Просто задумався про майбутню справу. Якщо все вийде, ми матимемо тисячу монет.
   Шрам свиснув.
   - Навiть так? Мабуть, Мiрса не даремно їсть свiй хлiб. Таких клiєнтiв вiдкопав.
   - Взагалi, якщо ти забув, вони самi на нього вийшли.
   Друг дитинства Шрама - Крихiтка Мiрса був кимось на зразок нашого таємного iнформатора та навiдника. Вiн тримав невеликий шинок у Кварталi халiгiв, i знаходився в курсi майже всiх подiй, що вiдбуваються у мiстi. Саме вiд нього ми й дiзналися про когось, хто шукає нашу зграю.
   - Ну, що скажете про наших нових клiєнтiв? Змiйка? - я глянув на ельфiйку.
   - Дiвча маг. Це, безперечно. I дуже сильний. Я навiть думаю, що у всьому Аль-Рамiшi не багато хто з нею зможе зрiвнятися. Звичайно, вона намагається екрануватися, але таку мiць не так просто приховати. Особливо вiд природної магiї ельфiв, - вона посмiхнулася. - До речi, ти, мабуть, так i не зрозумiв, що тебе похмурили?
   - Не може бути.
   - Може, може. Скажи менi, ти пам'ятаєш, у що вона була одягнена?
   Я задумався. А справдi, у що вона була одягнена, крiм блакитного плаща? Мабуть, на моєму обличчi з'явилося подив, оскiльки Змiйка продовжила.
   - От бачиш. Ти дивився тiльки на її "прекрасне" обличчя. Це чари спокуси. Оскiльки за час розмови вона магiю не застосовувала, вже я помiтила б це, то припускаю, що тут використовувалися пасивнi чари. Ну, якщо вона жiнка то, швидше за все, справа в її духах. Принаймнi, я вчинила б саме так. Що ж до близнюкiв, то вони звичайнi воїни. Чи не маги.
   - Ну, звичайними воїнами я їх не називав би, - це вже висловився Шрам - Хлопцi професiонали. До того ж обидва - майстри клинкiв, бачила стрiчки на ефесах? А як трималися. Нi, люба. Цi хлопцi знають свою справу. Щодо чарiвницi нiчого особливого сказати не можу - жiнка, як жiнка. Щоправда, гарна, зараза. Але менi здається, вони нас розкусили.
   - Те, що я маг, дiвчисько зрозумiло вiдразу. Це точно. Але ось, що ми заразом...
   - Вони це зрозумiли, Змiйко. Вона менi сама про це сказала.
   - Ну, то що вони взагалi хотiли? - Запитав Шрам.
   Я розповiв.
   - Цiкаво. Навiщо такому сильному магу знадобилася допомога звичайних злодiїв? - здивувалася Змiйка.
   - Завтра i дiзнаємось. Головне нам добре заплатили. I це лише аванс. А грошi нам зараз ой як потрiбнi, - Шрам з докором глянув на мене.
   Я скривився. Ну, кому, скажiть, подобатися, коли йому нагадують, як вiн простоволосився, тим бiльше те, що вiн сподiвається якнайшвидше забути.
   - Та гаразд, Шраме, з ким не буває. Нехай краще Змiйка, розповiсть нам про цi чари спокуси докладнiше. Чи можна якось вiд них захиститися.
   - Зазвичай такi чари використовуються, коли потрiбно, справити на когось враження, привернути його до себе або ж розговорити. Самi собою чари нешкiдливi, без побiчних ефектiв. Ельфи, орки, гноми та деякi iншi раси iмуннi до них, але ви люди легко пiддаєтеся їхньому впливу. Щоб захиститися вiд них потрiбно мати сильну волю або перебувати пiд дiєю захисних чар. У мене десь є амулети, якщо хочете, я накладу на них такi чари.
   - Було б чудово, а то я мало не проговорився про нас.
   Змiйка встала i попрямувала до сходiв, що вели на другий поверх, де ми винаймали кiмнати.
   - Шрам, а як насправдi була одягнена Джайна?
   - Дiку, я теж не пам'ятаю...
   Ми подивилися один на одного i розреготалися.
   - Гей, хлопцi, я бачив, чи у вас з'явилися грошi?
   Ми обернулися на голос. За нашими спинами стояв Мадлуф. У товстуна нюх на дзвiнку монету.
   - Так, Мадлуфе, ти не помилився. Скiльки ми тобi заборгували?
   - Подивимося, - шинкар закотив очi, i щось забубнив собi пiд нiс, вдавши, що вважає. Але я, то знав, що вiн i без цього пам'ятає, хто i скiльки йому винен. - Отже, за кiмнати ви заплатили на мiсяць уперед - вiн ще не закiнчився. Тi грошi, якi ви менi видали на вино та їжу, ви вже проїли. Так що, оскiльки ви мої постояльцi i ще не раз мене не пiдводили, я вiдкрив вам кредит. Таким чином, на даний момент ваш борг - шiсть пiвмiсяцiв.
   Я дiстав мiшок i вийняв iз нього шiсть монет. Потiм ще п'ятдесят. Ми волiли поки що є грошi заздалегiдь заплатити за всi нашi майбутнi витрати.
   - Ось твої шiсть пiвмiсяцiв. Тут ще сорок. Тридцять за кiмнати наступного мiсяця. I десять на їжу. Усе? Врахуй ми, завжди тримаємо слово, так що наступного разу, коли ми знову опинимося без грошей, ти знову вiдкриєш нам кредит, домовилися?
   - Про що мова, звичайно, Павук. - Мадлуф жадiбно згрiб монети в передню кишеню фартуха i, перевалюючись, наче ведмiдь, попрямував до стiйки.
   - Та й ще, Мадлуфе, принеси нам три пляшки найкращого вина з твоїх запасiв, - крикнув йому слiдом Шрам. - I ще щось пожерти. Та швидше, у нас сьогоднi свято.
  
   * * *
  
   На той час, коли Мадлуф принiс замовлення, спустилася Змiйка. Загалом, при народженнi її назвали по-iншому, але її ельфiйське iм'я для нас здавалося надто довгим. А оскiльки вона завжди одягалася в зелене, ми називали її просто Змiйкою. Втiм, вона не заперечувала. Незважаючи на свiй юний вигляд, вона була як мiнiмум на сотню рокiв старша за нас зi Шрамом разом узятих, i в нашому злодiйському трiо їй вiдводилася роль магiчного прикриття та фахiвця з чаклунських пасток. Шрам виступав у ролi шпигуна та фахiвця зi звичайних пасток. А ваш покiрний слуга, тобто я - зломщик i мозок команди.
   - Все готове, вiзьмiть. - Змiйка простягла нам два амулети. - Повiсьте їх собi на шию. Вони захистять вас майже вiд усiх негативних чарiв, що дiють на розум.
   Я покрутив свiй амулет у руках. Нiчого особливого. Звичайна дерев'яна монета на мотузцi. На однiй її сторонi вирiзано стилiзоване зображення полум'я, на iншiй - якась руна. Ну та гаразд, якщо Змiйка каже, що це захистить нас, значить так воно i є. Я повiсив амулет на шию, до вже наявної парочки iнших амулетiв.
   - А чому ти сказала "майже вiд усiх чарiв"? Амулети можуть не спрацювати? - Шрам випередив мене з цим питанням лише на кiлька секунд.
   - Вони спрацюють, але не проти всiх чар. Проти сильних пасивних заклинань, амулети марнi. Але ви не хвилюйтеся, на свiтi мало магiв, якi можуть використати такi чари. Їхнє створення занадто трудомiстке.
   - А вiд магiї Морзуса вони нас захистять?
   Змiйка опустилася.
   Зрозумiло.
   - Ну, що ж тодi за успiх нашої нової справи? - Шрам пiдняв кухоль.
   Я вже зiбрався пiдтримати його тост, але тут мiй погляд впав на вхiднi дверi, що вiдчинилися, i святковий настрiй як мечем смiливо. У трактир упало близько пiвдюжини "Ножiв". Даремно я їх сьогоднi згадував. "Ножi" вважалися однiєю з найкрутiших банд у Дiрi. Чисельнiсть її членiв сягала двох сотень людей. Вони контролювали майже всю пiвнiчну частину нетрiв, у тому числi i "Сталеву троянду".
   - Гей, Павуку, - закричав довговязий дитинка, що йшов першим, з щурячою мордою, - приймай гостей!
   Iншi розреготалися. Бандити попрямували до нашого столика. Усi семеро були людьми. Ми встали. Я оглянув зал. Череп насупився, але нiчого не зробив. Троє завсiдникiв, почувши недобре, бочком-бочком потяглися до виходу. Матроси припинили веселитися та вивчали увiйшли. Я подумки зазначив, що якщо дiйде до бiйки, вони можуть стати нашими союзниками. Втiм, бiйки ми не хотiли. Тiльки дурень пов'язується з супротивником, який свiдомо сильнiший. Наче прочитавши мої думки висловилася Змiйка.
   - Увага. Хлопець у чорному - маг, - прошепотiла вона. - Сильнiше за мене.
   Хаос! Я глянув на це. Смаглявий, невисокий, закутаний у чорний плащ i абсолютно лисий вiн намагався триматися позаду iнших, мабуть, сподiваючись, що вони його прикриють, коли вiн чаклуватиме. Я переглянувся зi Шрамом. Вiн розумiючи кивнув - якщо почнеться бiй, його треба прибирати першим.
   Щуряча морда зупинилася передi мною, iншi вишикувалися за ним пiвколом. Всi вони з нiг до голови виявилися обвiшанi зброєю, багато хто з них тримав у руках оголенi клинки i хитромудро скалiлися. Дехто дивився хтивим поглядом на Змiйку, але за чотири мiсяцi, що ми вже тут, ельфiйка навчилася майстерно iгнорувати такi погляди. А тi ж, хто намагався з цiєю холоднокровною красунею побавитись, згодом сильно шкодували про це. На вiдмiну бiльшостi жiнок Дiри, Змiйка могла за себе постояти.
   - Отже, Павуку, значить, ти знюхався з султановими агентами. Даремно.
   Я вiдчув, що десь усерединi мене зароджується страх.
   - Про що ти, Краску. Якi ще агенти? - я спробував надати своєму голосу безтурботностi. Фарк був одним iз дрiбних ватажкiв "нiжiв" i займався iнтересами банди в цiй частинi нетрiв. - Це ж чутки, розбещенi бiднотою, щоб налякати вас. Хiба нi?
   - Не тримай мене за iдiота! - загорлав бандит. - Ти тiльки що з ними розмовляв.
   У мене камiнь iз душi впав. Вiн прийняв Джайну та її братiв за агентiв Сигiзмунда. Мабуть, солдатська форма останнiх ввела його в оману. Це погано, менi не хотiлося втрачати таких багатих клiєнтiв.
   - Фарку, повiр менi вони не агенти. Вони просто звичайнi мандрiвники, що проїжджають, через наше чудове мiсто. Їм просто потрiбнi послуги доброго злодiя. I все. Не варто витрачати на них ваш дорогоцiнний час.
   Ватажок почервонiв, блискавично вийняв нiж i приставив вiстря до мого горла. Все сталося настiльки швидко, що я навiть не встиг злякатися. Шрам потягся, було за мечем, але двоє головорiзiв направили на нього свої клинки i вiн примирливо пiдняв руки. Змiйка навiть не сiпнулася. Я захопився її холоднокровнiстю. Про себе такого я сказати не мiг, хоч i знав, що Краск мене не вб'є. Принаймнi поки що не стягне з мене "борг".
   - Не вказуй нам, що нам слiд робити, - прошипiв вiн. - Мої хлопцi скоро притягнуть їх сюди, i ми з'ясуємо. Потурбуйся краще про себе. Ти знайшов грошi? Завтра - останнiй термiн.
   Перш нiж я встиг щось вiдповiсти, Краск знову загорлав.
   - Мадлуфе, де тебе, демони носять! Тягни сюди свою товсту дупу.
   Мадлуф, який весь цей час, ховався за стiйкою, намагаючись не привертати до своєї персони зайвої уваги, з усiх нiг кинувся до щуромордого, намагаючись спокутувати свою провину.
   Десь на вулицi гримнуло. Лисий маг насупився. Змiйка почала озиратися. Зовнi щось дiялося, але з-за ножа бiля горла менi, зрозумiло, було не до цього.
   - Що завгодно, пане Краску?
   - Сiм пляшок твого найкращого вина та плату.
   - Але ж тiльки середина тижня...
   - Чого? Повтори, що ти щойно сказав?
   - Зараз, пане Краску.
   Мадлуф рвонув на кухню, а бандюган знову звернувся до мене.
   - Не чую, ти знайшов грошi?
   - Так, - я проковтнув i покосився на Змiйку. Вона ледь помiтно схвально кивнула. - Вони вгорi в номерi. Якщо ти прибереш ножа, я схожу i принесу їх.
   Звичайно, я йому брехав. Грошi були у мене з собою, дякую Джайне. Але ж не дiставати їх перед усiєю бандою. Тож чого доброго можна i без них залишитися.
   - Давай дуй. I поживiше, - вiн прибрав нiж, i я з полегшенням зiтхнув. Фарб глянув на одного з бандитiв. - Рудий, сходи з ним.
   Хаос! Цього ще не вистачало...
   Супроводжуючи по п'ятах одним з головорiзiв, я встиг зробити всього кiлька крокiв до сходiв, як раптом, вхiднi дверi в черговий раз за вечiр вiдчинилися. На порозi з'явилася людина, що трималася за живiт. Похитуючись, вiн зробив кiлька крокiв, вступив у коло свiтла i я побачив, що це один iз "Ножiв".
   - Вони прикiнчили хлопцiв та Крюка. Баба - чаклунка... - прохрипiв той, хто прийшов i мертво звалився на пiдлогу, заливаючи все кров'ю з розпоротого живота.
   На кiлька хвилин всi зацiпенiли, а потiм "Ножи" кинулися до виходу, навiть той рудий, що супроводжував мене. Лисий маг на ходу створив якесь заклинання, i його оточила жовта двометрова сфера, що потрiскувала i свiтиться. Мене обдало холодом. Ми перезирнулися i кинулися слiдом - схоже, бандити напали на Джайну та близнюкiв, але видобуток виявився їм не по зубах. Всiм натовпом ми вивалилися в нiч.
   Я озирнувся. Десь вдалинi, вище вулицею, сяяло, в повiтрi пахло грозою, i лунав дзвiн мечiв. Бандити не змовляючись, одразу кинулися туди. Ми трохи вiдстали. Вiд сфери, що оточувала мага, лилося свiтло, що освiтлювало дорогу, i незабаром на наш погляд постали першi трупи. Усi вони належали "Ножам". Деякi з тiл виявилися обпаленими, але бiльшiсть зарубанi. Вулиця була слизька вiд кровi. Фарб щось прокричав своїм бiйцям.
   - Тримайтеся вiд їхнього мага подалi, - на бiгу вигукнула Змiйка.
   - Чому?
   - Тому що вiн дурень! Зi своєю захисною сферою, вночi вiн є чудовою мiшенню!
   Дзвiн мечiв став гучнiшим, а запах грози сильнiшим. Ми завернули за рiг, i у свiтлi сфери я побачив близнюкiв. Стоячи плiч-о-плiч, вони билися з шiстьма бандитами. За їх спиною ховалася Джайна, тримаючи в руцi палицю, (адже ранiше у неї його не було !!!) верхня частина якого свiтилася блакитним свiтлом. По всiй вулицi лежали трупи. "Так, схоже, цiєї ночi "Ножi" втратили багато своїх людей". Ми пригальмували. Фарб зi своєю бригадою рвонув уперед.
   Трiйця помiтила наближення бандитiв. Джайна щось викрикнула, i в ту ж мить у лисого мага, звiдкись зверху, вдарила блакитна слiпуча блискавка. Пролунав вибух, що розкидав головорiзiв. Щойно сфера луснула, вулиця поринула у темряву. Єдиним джерелом свiтла залишився кристал палицi, що свiтився, але його слабкого сяйва ледь вистачало, щоб висвiтлити ворогiв.
   - Ну що я казала.
   - Молодець!
   - А дiвчисько справдi сильне. Не так просто скрушити подiбну сферу ударом блискавки...
   - Дiку, що робитимемо. Допоможемо? - Запитав Шрам.
   Вiд шiстки, що б'ється з близнюками, лишилося вже троє. Однак iз землi пiднiмалися добряче пошарпанi вцiлiлi головорiзи Фарба. Усього двоє. Обожене тiло самого Фарба валялося за два кроки вiд нас. I я виявився цьому дуже радий. Близнюки легко розберуться iз недобитками.
   - Думаю, вони i без нас впораються, - промимрив я, дивлячись, як черговий бандит повiльно осiдає з розпоротим черевом. Наскiльки я мiг помiтити, на братах-охоронцях не було й подряпини, хоча вулиця виявилася усiяна тiлами бiйцiв "Ножiв"
   Але тут, хитаючи, на ноги пiднявся лисий маг, його одяг димився. Все ж таки сфера його захистила. Вiн випростав лiву руку i щось прокричав. З його розчепiрених пальцiв ударили червонi блискавки, що кинулися до тих, хто бився. Джайна щось зробила, i на їхньому шляху виникла отруйно-зелена енергетична стiна. Яскравий спалах, i блискавки зникли. Разом iз стiною.
   Вилаявшись, маг почав озиратися. Його погляд зупинився на нас, обличчя спотворилося злiстю. Лисий скинув руки вгору, мiж його долонь засвiтився потiк червоного полум'я. Вiн ставав дедалi бiльше. Хаос!
   - Тiкаємо! - прокричала Змiйка.
   Ми рвонули геть з усiх нiг. Я зрозумiв, що енергетичну стiну створила Змiйка, тим самим прикривши Джайну. Оскiльки лисий знаходився за межами кола свiтла, трiйця його не бачила, i у нього був чудовий шанс покiнчити з нею. Але Змiйка зiрвала його плани, i тепер Нiж хотiв нам помститися.
   Я бiг, чудово розумiючи, що вiд чарiвного вогню нам не втекти. I тут у чаклуна вдарила ще одна блискавка, i тiло мага вибухнуло. Ошметки розкидало по всiй вулицi. Видавши своє мiсце невдалим замахом, i вiдволiкшись на нас, вiн став гарною мiшенню для Джайни. Чим та й не забула скористатися. Ми зупинилися. Позаду шум бою затихав, близнюки прикiнчували останнiх уцiлiлих бандитiв, але знизу вулицею в наш бiк рухалися вогнi смолоскипiв. - До "Нiж" поспiшало пiдкрiплення.
   - Як у них все схоплено, та хлопцi? - Я не мiг не захопитись стратегiчним задумом бандитiв. - Варто десь чомусь пiти не так i туди миттєво стягуються основнi сили.
   - Тому вони й вважаються найнебезпечнiшою бандою у Дiрi.
   - А ми це виправимо, Шраме. Ану, хлопцi, вiдiйдiть.
   - Що ти хочеш зробити, Змiйко?
   - Влаштую їм пару сюрпризiв. Годi, досить ми вiд них натерпiлися. Настав час. Закрийте мене, щоб вони не помiтили вiдблиску.
   Змiйка схилилася над дорогою i приступила до чаклунства, з-пiд її долонь пробивалися отруйно-зеленi сполохи. Мене кинуло в тремтiння. Я вже бачив таке ранiше - вона встановлювала магiчнi пастки. Зазвичай ми використовували їх, щоб позбутися погонi. Я подивився вниз вулицею. Вогнi наближалися, вже чувся тупiт людей i команднi вигуки.
   - Поспiшай, вони вже близько.
   - Готово. Iдемо звiдси швидше. Скоро тут стане спекотно.
   Бо ми не знаємо її кислотних пасток. Ми рвонули в бiчний провулок, сподiваючись, що вiн не виявиться безвихiдним. У ньому страшно смердiло. Кiлька разiв я мало не послизнувся - у Дiрi в порядку речей викидати смiття прямо на вулицi мiста. Втiм, на мою думку, такi порядки у всiх мiстах. Навiть у столицi.
   - Ховайтеся! - прошепотiла Змiйка.
   Щойно ми встигли сховатись за купою якихось уламкiв, як позаду пролунав гуркiт, i небо осяяло зеленим свiтлом. Почулися несамовитi крики вмираючих людей. Змiйка злiсно посмiхнулася. Як тiльки провулок знову занурився у темряву, ми покинули своє укриття.
   - Усi, пiшли звiдси!
   До таверни ми дiсталися без пригод. Мадлуф i Череп чекали на нас. Матроси знову розпочали гулянку. Труп кудись потягли.
   - Фарб тебе бiльше не потурбує, Мадлуфе! Вiн тепер уже нiкого не потурбує... - товстун здивовано витрiщився на мене. - Його закiнчили!
   Я взяв з рук оторопiлого шинкаря пляшку i попрямував до сходiв. Змiйка та Шрам пiшли слiдом, прихопивши i собi по пляшцi зi столу, приготовленого для Фарка та його людей. Ми дiйшли до своїх кiмнат.
   - Хлопцiв, думаю, нам настав час звалювати з Дiри. Магам "Ножiв" не складе труднощiв з'ясувати нашу участь у сьогоднiшнiй заварушцi.
   - Не турбуйся. Чомусь менi здається, що тепер їм буде не до нас. Але ти, Шрам, все одно маєш рацiю. Дiку, треба йти. I йти цiєї ночi.
   - Та я знаю. Я знаю. Отже, зараз збирайте свої речi, але вниз не спускайтеся - Мадлуф нiчого не повинен знати про наш вiдхiд. - Приходьте до мене - розробимо план вiдходу...
  
  
   Роздiл другий
   Замовлення
  
   Сонце стояло високо. Повз нас промарширував черговий загiн мiської варти. Попереду йшли два чаклуни одягненi в стандартнi чорно-синi мантiї магiв Стражi - до ворiт у Дiру пiдходило пiдкрiплення. Наслiдки минулої ночi не могли не позначитися на центрi мiста. По всьому Аль-Рамiшу було оголошено, що вдосвiта, в районi Дiри Демона спалахнув бунт, що триває досi. Стурбованi халiги направили до ворiт озброєнi загони Стражi та своїх дружинникiв, щоб запобiгти проникненню бунтiвникiв у центр мiста.
   Мало хто знав справжню причину хвилювань. Великi втрати, якi зазнали "Ножи", сильно їх послабили, i решта банди вирiшили скористатися цим, щоб розширити свої територiї за рахунок менш вдалих i слабших колег. Вузькi вулицi нетрi захлинулися кров'ю. Кожна з банд намагалася урвати собi шматок пожирнiше. Найбiльш дрiбнi зграї об'єднувалися один з одним, щоб протистояти бiльшим органiзацiям.
   Дочекавшись, щоб останнiй воїн зник за поворотом, ми продовжили свiй шлях. Наскiльки я знав, готель "Меч i квiтка" знаходився в центральному районi, за два квартали на захiд вiд брами, що ведуть у Дiру.
   Аль-Рамiш складався з п'яти районiв: Дiри Демона, Кварталу купцiв, Золотих садiв, Кривої вулицi та власне Кварталу халiгiв, що з'єднує їх мiж собою. Райони разюче вiдрiзнялися один вiд одного. Якщо в Дiрi на вулицях панували бруд i злиднi, то в Кварталi халiгiв достаток та добробут. Опинившись тут, навiть не вiрилося, що всього за кiлька кварталiв на пiвнiч, люди насилу наскребають навiть жалюгiднi грошi.
   Наша трiйця покинула Дiру Демона минулої ночi. План вiдходу виявився досить простий. Шрам без нiчого першим покинув трактир. Потiм ми через вiкно спустили йому нашi речi i вийшли самi. Думаю, Мадлуф так i не зрозумiв, що ми з'їхали, адже ми залишали йому майже пiвсотнi пiвмiсяцiв. Жаль, звичайно, розлучатися з такою сумою, але сподiваюся, це введе в оману наших майбутнiх можливих переслiдувачiв. Нехай вважають, що ми ще повернемося сюди.
   Шрам, що народився в цьому мiстi, знав майже всi потаємнi ходи, i ми проникли в Квартал халiгiв не через ворота, а через ретельно замаскований пiдкоп пiд стiною, що вiддiляла основний район мiста вiд нетрiв, тим самим, уникнувши непотрiбної уваги охорони ворiт. Ми часто ним користувалися, коли виходили на справу. Залишок ночi i велику частину ранку провели на покинутому складi, трясаючи деякi справи, i ближче до полудня, покинули його.
   Раптом пролунав гуркiт грому. Я глянув на небо - жодної хмари.
   - Хтось iз наших старих "друзiв" використав потужну магiю, - прокоментувала Змiйка, помiтивши мiй погляд.
   У Дiрi кожна поважна зграя намагалася обзавестися своїм власним чаклуном. Бiльшi банди мали навiть кiлькох. Хоча бiльшiсть чаклунiв були не дуже сильними, але серед них траплялися i досить могутнi чарiвники. I це викликало занепокоєння у мiсцевих халiгiв.
   - Так, тим, хто залишився в нетрях, не позаздриш... Добре, що ми вчасно звалили.
   - Сподiваюся, магам Стражi вдасться впоратися з чаклунами з Дiри.
   - Звiсно, Змiйко. А якщо вони не зможуть, то в справу втрутиться маги гiльдiї та маги-приватники, а може навiть жерцi. Таке вже неодноразово було. Я знаю. Я тут вирiс.
   - До речi, про магiв, - перебив я Шрама. - Змiйка, якщо Джайна така могутня, як ти говориш, може вона зможе зняти закляття Морзуса?
   - Можливо .... Iнша справа - чи захоче вона це зробити?
   - А чому б i нi?
   - А чому ти вважаєш, що так? Сам подумай. Постав себе на її мiсце. Уяви, що ти маг i до тебе звертається незнайомець iз проханням зняти закляття, накладене на нього неймовiрно сильним чаклуном. Чи взявся ти за це, ризикуючи нажити собi непримиренного ворога в особi того чаклуна, який наклав закляття?
   - Ну... це буде залежати вiд самого незнайомця. Якщо вiн буде менi до душi, я взявся б зняти закляття. I будь, що буде.
   - Знаєш, Дiку, - вона прикусила губу, - не все ж люди такi альтруїсти як ти.
   - Я не альтруїст. Просто я не можу вiдмовити у допомозi людинi.
   - Зауважте, i все це каже злодiй...
   - Та годi вам хлопцi сперечатися, - втрутився Шрам. - Ось прийдемо до цiєї самої Джайни i дiзнаємося, чи захоче вона зняти закляття чи нi. А поки що краще, подумайте, що нам робити далi? Що, якщо все це виявиться пасткою?
   - Пасткою? Чиєю пасткою?
   - Ну... Мало кому ми перейшли дорогу... Наприклад, Iнквiзицiї... Ми ж викрали їх Святе Жезло.
   - Iнквiзицiї? Та кинь приятель - Джайна не схожа на хлопцiв з Iнквiзицiї. Крiм того, Морзус сказав, що вiн утряс усi нашi розбiжностi зi святими братами.
   - З якого часу ти вiриш тому, що говорить Морзус?
   - Але ж Братство нас не шукає. До того ж архiмаг сказав, що вiн, врештi-решт, назад повернув їм цей проклятий Жезл.
   - Це вiрно, але навiть якщо це i так, то це нiчого не змiнює. У нас i без Братства ворогiв вистачає. Хтось iз них цiлком мiг влаштувати пастку. Я зараз все обмозгував i подумав: "А чи нам треба взагалi все це?". "Ножам" тепер не до нас. Свої справи ми тут уже майже завершили. Тож чи варто нам взагалi братися за цю нову справу? Може краще покинути мiсто. Поки не пiзно.
   - Ну, i що ти пропонуєш? Вiдмовитися вiд можливостi заробити тисячу пiвмiсяцiв та змитися? Ми вже взяли завдаток i навiть встигли частину його витратити. Крiм того, мене не спокушає iдея, що на мене точитиме зуби ще один маг. Менi Морзуса з його "Спокутою" цiлком вистачає...
   - Нi, зрозумiло. Просто я хочу, щоб ми розглянули такий варiант подiй. У мене погане передчуття щодо всього цього...
   - Розслабся, братик. Все буде добре. Я вiрю Джайнi. До того ж, якби вона хотiла розiбратися з нами, то минулої ночi в Дiрi мала таку можливiсть. Нi, думаю, вона справдi потребує послуг нашої команди.
   - Шрам, Дiк правий. Тут все чисто - вони звичайнi клiєнти.
   - Ось ось. Бачиш, навiть Змiйка зi мною згодна. Тут немає каверзи. Ми просто вкрадемо те, що їй потрiбне, отримаємо грошi i все. А може, навiть вона знiме з нас закляття архiмагу, i ми будемо вiльнi як птахи. До речi, ми вже прийшли.
   Наївнi дурнi. Тепер, коли я пишу цi рядки i оглядаюся назад, я бачу, як же ми всi тодi помилялися. Якби ми тодi знали, у що вплутуємося, що вiдбудеться найближчими трьома днями, i якими будуть наслiдки.... Якби ми прислухалися до думки Шрама.... Скiльки життiв було б врятовано.... Так, але з iншого боку, скiльки їх було б i втрачено .... Втiм, тодi менi було не до цього - менi хотiлося знову побачити Джайну. I я не дослухався слiв мого друга. Хоча, варто...
   Нi, я не каюсь у своїх дiях. I вважаю, що тодi ми зробили правильно. Ось тiльки менi все також досi сняться спотворенi борошном i болем знайомi обличчя, i я прокидаюся в холодному потi.
  
   * * *
  
   Готель "Меч i квiтка" був нiчим не примiтним звичайним недорогим триповерховим готелем, яких повно у великих мiстах будь-якого з п'яти султанств Пiвденного Султанату. Я не розумiв, чому Джайна, яка має такi грошi, зупинилася в нiй. Може з метою економiї, а може, щоб не привертати до своєї особи зайвої уваги. Не виключено, що i для того, i для iншого вiдразу. Втiм, це не було такою вже важливою проблемою, i я вiдклав її рiшення на потiм, крiм того, на нас уже чекали.
   Бiля входу в готель, лiниво притулившись до стiни, стояв один iз близнюкiв все в тiй же армiйськiй формi - хлопцi важко засвоюють уроки життя - з мечем за спиною та погравав ножем у правiй руцi. Хаос, що вiн з ним тiльки не витворяв: i крутив мiж пальцями, i крутив його на долонi, i навiть пропускав пiд долонею, не дозволяючи тому впасти. I все це однiєю рукою. У дитинствi я подорожував з бродячим цирком i бачив багато трюкiв з використанням ножiв та кинджалiв, i навiть вивчив багато з них. Що не говори, але з ножами i стилетами я поводився навiть краще нiж з мечем - давались взнаки особливостi мого специфiчного ремесла. Але те, що витворяв цей близнюк, менi явно не пiд силу. I якби я не бачив це на власнi очi, я б нiколи в життi не повiрив, що таке взагалi можливе. Я крадькома глянув на своїх супутникiв, вони теж виявилися зачарованi видовищем.
   - Випендреж! - одними губами промовив я. Шрам кивнув.
   Однак якщо охоронець Джайни хотiв цим справити на нас враження, то вiн свого досяг.
   Помiтивши нас, близнюк припинив своє заняття, нiж кудись зник, нiби розчинився у повiтрi. Вiн уважно вивчав нас, поки ми наближалися, потiм похмуро глянув на сонце.
   Тепер, у свiтлi дня, я помiтив, що його шкiра трохи бiлiша, нiж у будь-якого iншого мешканця Пiвденного султанату.
   "Цiкаво".
   - Ви запiзнилися. Зустрiч була призначена опiвднi.
   - Так? Ви цiєї ночi таку бучу пiдняли в нетрях, що просто щастя, що нам удалося взагалi дiстатися сюди.
   Посмiхнувшись, вiн ще кiлька хвилин вивчав нас, особливо Змiйку, немов прикидаючи, чим вона може бути небезпечна, потiм кивнув сам собi.
   - Проходьте, вона чекає на вас.
   Вiн усунувся, пропускаючи нас, i ми ввiйшли всередину. Близнюк рушив слiдом, попередньо окинувши вулицю в обидва боки гострим поглядом. В iм'я Хаоса, чого вони бояться?
   Внутрiшнiй зал готелю майже нiчим не вiдрiзнявся вiд мадлуфiвської "Сталевої троянди". Хiба що розмiром бiльше, та й наявнiстю камiна бiля дальньої стiни, навпроти входу. Зал був заповнений вiдвiдувачами на половину, i скрiзь обговорювалося, що вiдбувається в Дiрi. Всi були настiльки захопленi цiєю темою, що мало хто з них звернув на нас свою увагу. Що ж це нам тiльки на руку.
   Я оглянув хол, прикидаючи де знаходиться запасний вихiд. Напевно, доведеться проходити через кухню, що знаходиться за стiйкою.
   - На другий поверх, - кивнув головою охоронець у бiк сходiв лiворуч. - Восьма.
   Кiмната номер вiсiм опинилася наприкiнцi темного, слабоосвiтленого коридору. Похрипають пiд ногами пiдлоговi дошки, видавали наше наближення. Змiйка, що йшла поруч зi мною, зробила один iз умовних жестiв. - Зрозумiло. Кiмната пiд магiчним захистом. Я кивнув, давши зрозумiти, що помiтив її сигнал. Ми зупинилися перед дверима.
   - Заходьте.
   Вiдчинивши дверi, близнюк знову пропустив нас уперед, i ми опинилися в невеликiй, але затишно обставленiй i свiтлiй кiмнатi. У єдиного стрiлчастого вiкна стояла та, на зустрiчi з якою я чекав весь ранок. Одягнена в небесно-блакитну сукню iз золотими вставками, у потоцi струменого сонячного свiтла вона здавалася прекрасною нiмфою з легенд, якi розповiдали мандрiвнi актори на базарних площах.
   - Змiйка, - прошепотiв я, - твiй амулет не дiє. Вона менi як i ранiше здається по ельфiйськи красивою i привабливою.
   Змiйка скинула одну брову:
   - Це не чари, Дiку. По-моєму, ти закохався.
   Кохання з першого погляду? Маячня. Не вiрю я в цю дурницю...
   Тим часом близнюк, що йшов ззаду, увiйшов до кiмнати i, зачинивши дверi, засунув засув. Ми переглянулись.
   - Значить, я не помилилася, цi двоє справдi виявилися твоїми товаришами. - Джайна посмiхнулася, i рушила до нас на зустрiч. Стоячи з нею поруч я зрозумiв, що вона нижче за мене на цiлу голову. - Не хвилюйтеся тут ми у безпецi. Кiмната магiчно захищена вiд вторгнення та прослуховування. Прошу вас сiдайте. Думаю, розмова буде довгою. - Вона вказала на три стiльцi, що стоять бiля маленького квадратного столика перед нею. На столi стояв глечик з вином i кiлька кухлiв. - Можете випити вина, якщо хочете...
   - А хто хвилюється? Схоже, це у вас проблеми, - подав голос Шрам, сiвши на стiлець, я наслiдував його приклад. Змiйка вважала за краще залишитися на ногах. Ельфи, вони всюди ельфи. - Невже все таке серйозне, що знадобилася така конспiрацiя?
   - Для нас - так, для вас немає, - це вже висловився другий близнюк, який сидiв на лiжку бiля лiвої стiни i полiрував пряжку ременя. Поруч iз ним, на вiдстанi витягнутої руки, лежав оголений меч.
   - Дiку, ти нам не уявиш своїх супутникiв? - попросила Джайна, з цiкавiстю глянувши на Змiйку.
   - Це - Шрам. Це - Змiйка. - Хлопцi похмуро кивнули.
   - Дуже приємно. Я Джайн. Джайна де Кiлморан. Це мої брати Дункан та Рiчард. Втiм, ви це, напевно, вже знаєте... Насамперед, дозвольте вам подякувати за ваше вчасне втручання. Я не очiкувала, що цей маг виявиться настiльки майстерним, щоб протистояти блискавцi четвертого рiвня. Ну що ж, на помилках навчаються.
   - Скажiть спасибi їй, це вона постаралася, - я кивнув у бiк Змiйки.
   - Справдi гарне блокування. Магiя природи? - звернулася Джайна до Змiйки.
   - Так, а що?
   - Та нiчого... Вражаюче, та й ця пастка твоя, як мiнiмум десяти нападникiв поклала точно, - вона посмiхнулася.
   - Дванадцять, - поправила її Змiйка. - I трьох поранила.
   Джайна схвально кивнула.
   - А ти хто за походженням? Напiвельф? - Раптом запитала вона.
   - З чого ти це взяла? Я чистокровна elaine luned, - обурилася наша супутниця. Змiйка пишалася чистою ельфiйською кров'ю i з презирством ставилася до напiвкровок. Що, втiм, не заважало їй час вiд часу крутити романи з представниками iнших рас.
   - Вибач. Не хотiла тебе образити. Просто я нiколи не зустрiчала темношкiрих ельфiв, тiльки читала про вашу расу. Там, звiдки ми родом всi ельфи златовласi та свiтлошкiрi. - Джайна насупилась - "Elaine luned" хм.... Якщо не помиляюся, на Старшiй промовi це означає "ельф ночi". А у нас ельфи називають себе "ard Elaine" - "верховнi ельфи" або навiть "вищi ельфи". Цiкаво...
   - Так. Я чула про них вiд старiйшин. Кiлька столiть тому назад з'явилися деякi ard Elaine та у цих краях. - Змiйка зморщила носик - Вищi, тобто давнi... Ха! Наша раса давнiшою буде. Зазнайки...
   - Нiколи не зустрiчав свiтлошкiрих ельфiв, - здивувався я. - Навiть не припускав, що є такi. Звiдки ж ви?
   - Iз Тавiона.
   - Це нiби якась iмперiя за морем. Правильно?
   - Так. Тавiонська iмперiя. Майже за мiсяць шляху, якщо плисти на пiвнiчний схiд.
   Зрозумiло, чому в них усiх, навiть незважаючи на засмагу, така свiтла шкiра.
   - Далеко ж вас занесло, однак... - свиснув Шрам.
   - Що пiдводить нас до питання про мету нашої сьогоднiшньої зустрiчi, - пiдхопив я. - Отже, що ж вас привело до Пiвденного султанату, i чим ми можемо вам допомогти?
   Джайна задумалася, мабуть, збираючись з думками. Я ж мовчки розглядав її. Упевнений, навiть серед ельфiв, що славляться своєю неземною красою, не вдасться знайти таку красуню.
   - Це довга iсторiя, - нарештi заговорила наша наймачка. - Мабуть, її варто почати з самого початку... Скажiть, ви чули коли-небудь легенду про "грома, Що Вбиває"?
   Ми здивовано переглянулись.
   - Зрозумiло, - зiтхнула Джайна. - Мабуть, ця легенда вiдома лише в Iмперiї. Хоча дивно, адже її основнi подiї вiдбувалися ближче до султанатiв, нiж до Тавiона. Ну добре. Тодi скажiть, чи ви вiрите в iснування паралельних свiтiв? Iнших реальностей? Вимiрювань, називайте їх як хочете? Тобто свiтiв, де все iнакше, не так як у нас. Наприклад: свiт, де немає магiї, i її замiнює наука. Або свiт де живуть iстоти, що разюче вiдрiзняються вiд нас.
   - А що бувають i такi свiти? От би хоч краєм ока поглянути на них, - саркастично посмiхнувся Шрам. Змiйка несхвально глянула на нього.
   - Є. У Всесвiтi багато ще не вiдкритих таємниць та загадок. I навiть найбiльшi i могутнi маги не знають усього. Однак деяким з магiв, немов у винагородi за їхню працю, цi таємницi вiдкриваються. Не все звичайно, зате най-най... Кiлька столiть тому якомусь могутньому чарiвнику вiдкрилася одна з таких таємниць. А саме - здатнiсть пробивати просторово-часовий континуум.
   - Чого чого? - навiть зазвичай незворушна Змiйка здивувалася.
   - Ну, якщо двома словами, то вiн змiг вiдкрити прохiд мiж нашим та iншим свiтом i закликати в наш свiт його мешканцiв.
   - I що ж у цьому незвичайного? Багато магiв можуть закликати у цей свiт потойбiчних iстот: демонiв, елементалей та iнших тварей - тобi це має бути вiдомо краще, нiж нам.
   - Тут iнше... Йому вдалося закликати у цей свiт не якихось астралiв, а живих людей. Людей зi свiту, де немає магiї.
   - Свiт без магiї? Як таке можливо? - Видихнула Змiйка.
   - Не знаю, ельфiйко. Менi теж моторошно ставати, як подумаю про це. Але факт залишається фактом. Такий свiт iснує, i деякi його мешканцi побували у нашому.
   - Далi... - поквапила Змiйка. Очевидно, її зацiкавила ця iсторiя. Ми зi Шрамом переглянулись i розсудливо промовчали. Не наша ця справа - магiя. Нехай Змiйка знається на цьому.
   - Маг поставив їм умову, що поверне їх у рiдний свiт, якщо вони добудуть i принесуть йому якийсь артефакт iз Гиблого мiсця.
   - Звiдки?
   - Geas Gazardh.
   Змiйка зблiдла. Факт сам по собi чудовий, враховуючи смаглявiсть її шкiри.
   - Не може бути...
   - Гей, а як бути з тими, хто не знає вашої Старшої мови? - перебив я їх.
   - Geas Gazardh - це означає "Мiсце падiння Старшого", - пояснила Змiйка.
   - Що ще за Старший такий?
   - Бог, по-нашому. Мiсце загибелi одного iз Темних Богiв, - додала Джайна. - Мiсце, де не дiє жодна магiя.
   - То ви хочете сказати, що якийсь маг захотiв добути артефакт, який має якесь вiдношення до стародавнiх богiв? То що?
   Джайна ствердно кивнула.
   - Саме. I не лише вiн один. Багато великих магiв тодi намагалися дiстати його. Хтось iз них використав магiю, хтось астралiв, а хтось загони найманцiв. Наш Маг став ставку на людей з iншого свiту. I не помилився. Не знаю, яким чином, але чужинцi здобули артефакт, розiбравшись з одними конкурентами та обiйшовши iнших.
   - Що далi?
   - Далi доля зiграла жорстокий жарт iз Магом. На момент свого трiумфу вiн помер вiд банальної зупинки серця. Дурна смерть - особливо для мага. Але, так чи iнакше, Маг спочив. А треба сказати, що мав дванадцять учнiв. Пiсля смертi вчителя мiж ними почалася вiйна за право успадкування Башти мага i артефактами, що зберiгаються в нiй.
   Одинадцять магiв вступили у смертельну битву. Тодi як дванадцятий, наймолодший з усiх, не взяв участi в бiйцi, а пiд шумок зiбрав кiлька найбiльш значущих i небезпечних артефактiв i просто зробив ноги.
   - О-о! Наша людина, - схвально хмикнув Шрам. - Молодець, хлопче!
   Джайна чомусь усмiхнулася. Яка ж у неї чарiвна посмiшка, так i хочеться впитися в губи поцiлунком... Брррр! Я похитав головою, проганяючи ману. Амулет Змiйки явно не допомагає.
   - Серед тих артефактiв випадково виявився i артефакт Богiв. Коли уцiлiлi в битвi учнi схаменулися, було вже пiзно. Їхнiй колишнiй соратник умiло замiв усi слiди i зник.
   - А що сталося з чужинцями? - Запитав я, щоб якось вiдволiктися.
   - Ну... Наскiльки менi вiдомо, перед своєю втечею дванадцята допомогла їм повернутися у свiй свiт.
   - А що сталося з рештою учнiв Мага? - це вже поцiкавилася Змiйка.
   Джайна важко зiтхнула.
   - Є кiлька припущень, але це лише припущення. А в принципi хотiлося б менi це знати. Давно все це сталося... Але, наскiльки я знаю, їхнi слiди теж десь загубилися. Ось така ось iсторiя...
   Я склав руки у "шпиль".
   - Отже. Давай пiдiб'ємо пiдсумок. Наскiльки я зрозумiв, ти хочеш, щоб ми знайшли цього дванадцятого i викрали у нього артефакт богiв?
   - Не зовсiм. Немає потреби шукати його. Його вже давно немає в живих. I то була вона, а не вiн. Кiлька десятилiть чарiвниця ховалася, вела звичайне нiчим не примiтне життя мандрiвного мага. Перед своєю смертю взяла собi навiть кiлькох учнiв. Найздiбнiший з яких - зараз є ректором Iмперської Академiї Вищої магiї. Найкращою магiчною школою по той бiк моря.
   - А артефакти? - Запитала Змiйка.
   - Артефакти Мага зберiгалися в надiйному та недоступному нi для кого мiсцi, пiд сильними захисними чарами, якi свого часу навела сама Дванадцята.
   - Зберiгали? - перепитав я.
   - I продовжують зберiгатись, - додала Джайна. - Усi, крiм одного. Окрiм артефакту богiв. Кiлька мiсяцiв тому цей артефакт був викрадений. Злодiй чи злодiї виявилися настiльки гарними, що пройшли крiзь усi магiчнi щити та пастки, не пiднявши тривоги.
   Здається, я став розумiти, на що хилиться справа. Зачиненi дверi, оголенi клинки близнюка... Картинка шикувалася в мозку. Хаос! Це ж треба так спростоволосiться. Найприкрiше те, що ми тут не до чого. Це не наша робота. Хтось велико нас пiдставив!
   Думки поскакали стрибати, гарячково шукаючи вихiд iз ситуацiї. Пояснюватись безглуздо - не повiрять. Хитрувати - марно, схоже, цi хлопцi налаштованi серйозно. Потрiбно пробиватися iз боєм. Так, якщо Змiйка вiзьме на себе Джайну, а нам зi Шрамом дiстануться близнюки. Чи не вихiд. Потрiбно бути реалiстом. Менi не здолати майстра клинка, Шрам володiє мечем краще за мене, але навiть вiн їм не рiвня. Потрiбно, щоб близнюками зайнялася Змiйка зi своєю магiєю, а ми Джайною. Знову не вихiд. Змiйка, без попередньої пiдготовки, не зможе впоратися з двома охоронцями, а в мене не пiднiметься рука на Джайну.
   - Вiдразу попереджаємо. Ми до цiєї справи не причетнi, - порушив перебiг моїх думок Шрам. - У нас на той час своїх проблем вистачало, щоб вплутуватися в нову авантюру.
   - Знаю, - кивнула Джайна. - Звiсно, це не ви. Ми встановили злодiїв та мiсце знаходження викраденого. Артефакт навiщось був доставлений у цi краї.
   I всього? Виявляється, так просто було вивернутись iз цiєї ситуацiї. Мда-а, щось я почав мудрувати. Гребанi чари.
   - А ви троє, яким мiсцем у все це вплутанi? - спитав я.
   - Ректор - моя наставниця, ще з часiв навчання у стiнах Академiї. I вона зацiкавлена у поверненнi викраденого. Ось тому ми тут. I нам потрiбна ваша допомога. Хто може вкрасти злодiя, краще, нiж це зробить iнший злодiй? Адже так?
   Бере на "слабко" чи професiйний iнтерес. Смiшно.
   - Послухайте. Я дивлюся, ви хлопцi крутi, примудрилися навiть зробити те, що до вас нiхто не змiг провернути, а саме неабияк порядити "Ножiв". А чому вам просто не пiти туди i не створити те саме з викрадачами? Щоб їм надалi не кортiло красти у вас.
   Хазяї переглянулися мiж собою, i Джайна знову заговорила.
   - Бачите... За iнших умов ми б так i зробили, але в даному випадку силовий метод через ряд причин неприйнятний. Краще провернути цю операцiю тихо.
   - Е-е, дорогi мої, так справа не пiде. Давайте викладайте всi обставини справи. Мусимо ж ми, Хаос забирай, знати, у що вплутуємося!
   Джайна замислилась.
   - Що ж гадаю, ви маєте право це знати. Думаю, так буде навiть краще. Ось яка ситуацiя: за викраденням стоїть якийсь чаклун на iм'я Кастор. Маг неймовiрно сильний - ми пiдозрюємо, що, можливо, вiн один з учнiв Стувлiнуса, що вижили. Але це лише пiдозра...
   - Стувлiнуса? - перепитала Змiйка.
   - Так. Так звали того Мага, котрий i закликав чужинцiв з iншого свiту. I якщо нашi пiдозри вiрнi, то з жалем змушена визнати, що Кастор може виявитися сильнiшим за мене. Тому силовий варiант тут не минає. Залишається лише крадiжка. А в цiй справi, гадаю, у вашої команди бiльше досвiду, нiж у нас.
   - А цей Кастор. Вiн звiдки? - Запитав Шрам. - Щось я не можу пригадати, щоб у Аль-Рамiшi був маг iз таким iм'ям. Якщо, звичайно, вiн не працює на банди...
   - Нi. Вiн живе самотньо. Його вежа знаходиться за межею мiста та осторонь основних дорiг. Серед лiсу.
   - За мiстом знаходяться тiльки вежi Лорана та Фаргуса - двох магiв з Ради халiгiв, - не вгавав Шрам. - Бiльше на околицях нiяких веж немає. Свого часу ми це з'ясовували.
   - Тi двi вежi, про якi ви кажете, ми знаємо. Їхнi власники серйозної проблеми не становлять. Однак ви помиляєтеся, вважаючи, що на околицях розташовано всього двi вежi. Ми виявили ще три прихованi захисними заклинаннями. Можливо, є ще - далi ми не шукали. З тих, яких ми виявили, одна належить нiкому Айзену - магу п'ятого рiвня з Купецької гiльдiї, iнша жрецю, на жаль, його iм'я ми не встановили, а ось третя - вежа Кастора.
   Я запитливо глянув на Змiйку. Помiтивши мiй погляд, вона навмисне повiльно моргнула. Ага, значить, таке цiлком можливо, i ми дiйсно могли не помiтити цi вежi.
   - Ну добре. Допустимо, ми справдi проворонили кiлька веж магiв, i вежа Кастора iснує. Тодi виходить, що ви пропонуєте нам забратися до магу та викрасти артефакт? Тобто ви самi не хочете вплутуватися в цю справу i залишаєтеся осторонь, а всi шишки потiм посиплються на нас. Так виходить?
   - Не зовсiм, якщо щось пiде не так, я в мiру своїх сил, звичайно ж, вас прикрию. До того ж ми не залишимося осторонь i вирушимо з вами. Разом, напевно, ми впораємось iз цiєю справою.
   - Це радує. Хоча зазвичай ми працюємо втрьох, але, гадаю, цього разу можна буде зробити виняток.
   Шрам картинно прокашлявся. Мабуть, нагадуючи менi про щось. Бо я без нього не знаю. Сам тiльки про це й гадаю.
   - Дiку, а ти випадково нiчого не забув?
   Ну що ж. Будь що буде. Тим бiльше, що виникає пiдходяща можливiсть, для перекладу розмови в iнше русло. Те, що зараз важливiше для нас.
   - Та я знаю. Я знаю.
   - Ви це про що? - нiби пiшовши нам на зустрiч, запитала Джайна.
   - Бачиш, колись ранiше... Не тут, а в iншому мiстi ми вже намагалися залiзти в вежу до одного магу, - обережно почав я. - Та спроба закiнчилася не дуже вдало.
   Хаос! Та вона взагалi закiнчилася невдало.
   - I? - нахмурилася Джайна.
   - Загалом ми недооцiнили могутнiсть мага i попалися. На щастя вiн нас не прикiнчив i не перетворив на щось страшне. Проте на покарання за нашу зухвалiсть вiн наклав на нас прокляття i з його допомогою змусив працювати на нього.
   - Що за прокляття? - насторожилася Джайна i подивилася на Змiйку.
   - Узи Гiльденаса - прокоментувала ельфiйка.
   - Не чула про такi. I в чому суть?
   - Узи послуху. Якщо ми не будемо виконувати його накази, вiн може запросто знищити нас через цi узи...
   - Хммм... А ви їх не намагалися зняти?
   - Жартуєш? - Змiйка блиснула очима. - Спробували одразу ж, як вiн нас вiдпустив.
   - I?
   - Пiв дня провалялися з моторошним болем у всьому тiлi. Бiльше не пробували.
   - Ось як? Цiкаво. I це прокляття все ще на вас?
   - Саме так.
   Джайна замислилась.
   - То виходить, що цей маг у будь-який момент може на вас впливати i змусити щось зробити проти вашої волi?
   При цих словах тiлоохоронець, що стоїть бiля дверей, насторожився i почав озиратися на всi боки. Змiйка присоромлено кивнула.
   - Сестренко, це може зiпсувати нам весь план, - подав голос близнюк, що сидить на лiжку.
   - Так, Рiчi. Я теж думала про це. - Джайна подивилася на мене. - Чи можу я подивитись на цi чари?
   - На мене вiн їх не наклав. Тiльки на Шрама i Змiйку, - я кивнув головою в їхнiй бiк i, помiтивши здивований вираз на обличчi Джайни, додав - Сказав, щось типу того, що це буде для мене чимось на кшталт уроку i "мук совiстi разом з мораллю" ...
   - Тобто твоїх друзiв прокляв, а тебе нема? Дивний маг. Ну та гаразд. I що вiн змусив вас виконувати? Красти для нього?
   - Здебiльшого... - ухильно вiдповiв я. - То як? Знiмеш з них прокляття?
   - Спробую. З кого розпочати? - Джайна переводила погляд iз Змiйки на Шрама i назад.
   - Давай з мене, - Шрам пiдвiвся зi стiльця.
   - Не вставай. Я сама, - сказала Джайна, обминаючи столик. Вона зайшла злодiї за спину i торкнулася середнiми i вказiвними пальцями своїх рук до його скронь. - Заплющи очi i розслабся...
   Я запитливо глянув на Змiйку. Ельфiйка знизала плечима. Для неї це, схоже, теж виявилося на диво. Тим часом Джайна заплющила очi, зосереджуючись. Тiлоохоронцi напружилися, Рiчард навiть пiдвiвся з лiжка, не зводячи з нас очей.
   Раптом Шрам скрикнув i схопився з стiльця, Джайна рiзко вiдсахнулася вiд нього. Їх обох трясло... За мить, обидва близнюки опинилися вже поряд з нею, один обiйняв сестру, другий затуляв їх вiд нас, спостерiгаючи за нами. Кiлька миттєвостей ми з ним насторожено дивилися один одному в очi, потiм я знизав плечима i обернувся до Змiйки заспокiйливої Шрама. Налив вина в кухоль i простяг Шраму, на випий.
   - Джайно, що трапилося? - спитав Рiчард, коли все заспокоїлося.
   - Цi чари... Узи Гiльденаса... - чарiвниця була вражена - Ось це плетiння... Хто б їх не наклав, вiн майстер своєї справи i знав, що робить. Я нiколи не бачила такого складного вiзерунка... - вона глянула в обличчя Рiчарду. - Менi не пiд силу їх зняти, Рiчi. Тут потрiбний хтось рiвня Кларисси.
   - Хто така Кларiсса? - Запитав я, спостерiгаючи, як Шрам залпом осушує кухоль.
   - Моя наставниця. Чи бачиш, чари вашого прокляття сплетенi таким чином, що при спробi їх зняти знiмаючий може розпрощатися з життям. Зняти їх може тiльки маг як мiнiмум рiвний за рiвнем наклав або ж...
   Джайна звернулася до ельфiйки.
   - Це ти намагалася перерiзати вузол на верхньому рiвнi?
   - Так, а що?
   - Тобi ще пощастило - ти легко вiдбулася. Якби ти його тодi до кiнця перерiзала, закляття вдарило б на повну силу. У тебе таке саме плетiння?
   - Так.
   - Чи можу я подивитись?
   - Навiщо, якщо ти його все одно не можеш зняти?
   - Не довiряєш менi?
   - Я ж говорю в мене воно таке ж, як i в Шрама, - ухилилася вiд вiдповiдi Змiйка.
   - Гаразд. Нехай буде по-твоєму, ельфiйко. Все одно, поки заклинання неактивне ви в безпецi. Проте несподiвана його активацiя пiд час нашої вилазки може серйозно перешкодити нам.
   - I що ж нам тепер робити? - спитав я.
   - Я не можу зняти його. Але я можу заблокувати його. Звичайно, тiльки на якийсь час. А потiм вам доведеться або знайти чарiвника, здатного зняти його, або залишити все як є, i сподiватися на милосердя цього вашого мага. До речi, хто вiн?
   Я знову запитливо глянув на Змiйку. Говорити чи нi?
   - Радник султана Сигiзмунда - архiмаг Морзус, - перехопила мою iнiцiативу Змiйка.
   - Той самий, хто розробив цю форму?
   - Вiн самий. А що?
   - Та так. На всякий випадок. Ну що? Чи дозволите менi заблокувати?
   - Давай.
   Джайна заплющила очi, вiдвела руку вбiк, i через пару миттєвостей, в її руцi буквально з нiчого матерiалiзувався дерев'яний кручений палиця. Близнюки вiдразу зайняли позицiї з обох бокiв вiд неї. Розплющивши очi, вона пояснила:
   - Для цього менi не доведеться торкатися вас.
   - I на тому спасибi... - буркнув Шрам, потираючи вiскi.
   Виставивши палицю перед собою, чарiвниця почала вимовляти якiсь заклинання. Шрам зiщулився, Змiйка напружилася, а в мене по спинi як завжди, коли хтось поблизу творить чари, побiгли мурашки. На мить менi здалося, що палиця змiнила свою форму i перетворилася на бiло-золоту жердину з блакитним кристалом на кiнцi, але це лише на мить. Через якийсь час навколо Шрама i Змiйки утворилися двi блакитнi сфери, що свiтилися, чимось схожi на захисну сферу, яку я вчора бачив у лисого мага, i майже тут же зникли.
   - Готово! - Джайна перевела дух, палиця в її руцi розчинилася в повiтрi, нiби його нiколи i не було. - Тепер цей ваш Морзус не зможе вплинути на вас. Поки що моє заклинання не ослабне.
   - Що ти зробила? - поцiкавилася Змiйка.
   - Я не стала перерубувати чи розплутувати пута. Я просто створила довкола них захисне поле, яке не дозволить активувати прокляття ззовнi. Принаймнi якийсь час вiн до вас не дiстанеться.
   - А коли твоє заклинання ослабне?
   - Ну, думаю за пару днiв. Але на той час ми вже здiйснимо наш задум, i це не буде такою проблемою, як зараз.
   - Не буде проблемою лише для вас, а для нас вона знову стане проблемою! - вигукнув Шрам.
   - Послухай, ну а я те, що пороблю? Я ж говорю - менi не пiд силу зняти цi Узи. Вибач, хлопче, але це дiйсно так. Менi дуже шкода.
   - А ця твоя наставниця... Кларiсса наче... Вона зможе зняти з них прокляття? - спитав я.
   Джайна замислилась.
   - Можливо. В принципi, думаю, вона навiть погодиться зняти їх. Особливо зважаючи на те, що ви допомогли менi повернути Око. - Джайна пильно подивилася на нас. - Якщо, звичайно, ви добудете його.
   - Добудемо. Не турбуйся. Значить, цей Артефакт називається "Око"?
   - Не зовсiм. "Око Азора".
   - I що вiн являє собою?
   - Кришталеву сферу, срiблясто-лiлового кольору. Розмiр приблизно як горло у цього глечика.
   - Чудово. Принаймнi винести буде легко.
   - Азор... Якщо не помиляюся, так звали одного з Старших Богiв, - задумливо припустила Змiйка.
   - Так. Самого Dar'Evegh - Князя Темряви.
   - Стривай... Так що? Це його око чи що? - Здивувався Шрам.
   - Не думаю, що це справдi так. Просто така назва.
   - А що взагалi за Око? Навiщо воно потрiбне?
   - Тебе цiкавить його магiчне призначення?
   - Так. Щось на кшталт цього.
   - Його можна по-рiзному використати, але найдивовижнiша його особливiсть це те, що, згiдно з легендами, воно здатне надiлити свого власника божественною мiццю. Зробити його практично рiвним давнiм Богам.
   - Думаєш, самi Боги дозволять вiдбутися цьому? Це я до того, що чи має сенс вам чи викрадачам порається з цiєю штуковиною?
   - На даний момент це не має значення. Нам треба лише повернути цей артефакт.
   - А мене цiкавить iнше питання, - втрутилася в нашу розмову Змiйка. - Наскiльки я зрозумiла це Око Азора, перш нiж його вкрали, довгi роки зберiгалося у твоїй наставницi. Так?
   Джайна кивнула.
   - Тодi чому твоя наставниця не використовувала Око за його призначенням i не надiлила себе силою Богiв?
   - Тому що, на вiдмiну вiд деяких, вона розумiє, що людина за всiма своїми параметрами не рiвня богам. I не повинен навiть намагатися стати подiбним до них. У Свiтi має зберiгатись баланс. Iнакше Свiт зануриться у безодню хаосу...
   - Хм... А ти як сама вважаєш?
   - У цьому питаннi я повнiстю подiляю думку своєї наставницi. Люди як боги? Нiсенiтниця. Цього не має статися. Нiколи.
   - Цiкава точка зору... Ви або неймовiрно розумнi, або напрочуд дурнi...
   - Стеж за своєю мовою, ельф! - насупився один iз близнюкiв.
   - Спокiйно, Рiчi. Нехай каже, що хоче - це її право. Головне, щоб вони здобули Око.
   - Ми його здобудемо, - втрутився в розмову я. - Тiльки нам, як ви розумiєте, потрiбна додаткова iнформацiя.
   - Що саме вас цiкавить?
   - Все, що може допомогти нам у цiй справi. По-перше - iнформацiя про саму Башту мага, її внутрiшнє планування, мешканцiв та охорону. По-друге, iнформацiя про мiсце зберiгання Ока, чи можна до нього торкатися голими руками тощо. Взагалi, чим бiльше вiдомостей ви нам повiдомте, тим бiльше збiльшаться нашi шанси на успiх. Ну не слiпу ж нам, зрештою, йти на справу.
   - Розумiю. У мене є деяка iнформацiя з тiєї, що вам потрiбна. Хоча й не така докладна, - Джайна обвела нас поглядом. - Самi розумiєте все-таки це житло мага, а не звичайної людини...
  
   * * *
  
   - Ну, а тепер що скажете? - запитав я своїх супутникiв, коли ми, домовившись про нову зустрiч увечерi бiля головних мiських ворiт, покинули готель. Вилазка призначена цiєї ночi, i нам треба було пiдготуватися.
   - Вдень вiдчуваю, ми вiдкусили бiльше, нiж зможемо проковтнути, Дiку.
   - Шрам має рацiю! Дiку, ця справа буде надто складною. I дуже небезпечним до того ж - надто мало у нас iнформацiї. Коли лiзли до Морзуса, ми й те знали бiльше. А який виявився результат? Ось i досi мучимося.
   Ех, хлопцi, знали б ви справжню причину, чому я погодився на це. Ви б так не казали...
   - Згоден. Ми гуляємо по краю прiрви, тому я не наполягаю на тому, щоб цього разу ви пiшли на справу зi мною. Досить з вас Башен магiв - ви своє вже отримали...
   - Ти що?!! Ми вже п'ять рокiв працюємо разом. Дiку, невже ти подумав, що я вiдпущу тебе одного на цю справу? З якого часу ти знаєш, як знешкоджувати "кашмирську пастку" або "сталеву щелепу"? Адже бозна знає, що там ще приготував цей чаклун для непроханих гостей. Змiйко, ти залишайся. Ми з Дiком усе зробимо самi i попросимо цю Клариссу зняти заклинання i з тебе.
   - Жартуєш? I залишити вас веселитися поодинцi? Ну вже немає! Адже ви, хлопчики, без моєї допомоги та яйце розбити не зможете. Тим бiльше вам доведеться лiзти до чаклуна, i якщо хтось повинен залишитися, то це ти Шрам. Не думаю, що Кастор використовуватиме для захисту механiчнi пастки. Магiя набагато практичнiша i ефективнiша.
   - Ща! Залишуся я, як же. Тримай кишеню ширше. Значить, iдемо всi разом.
   - Спасибi хлопцi, маючи вас за спиною, я почуватимуся набагато впевненiше. Тiльки є одна проблемка.
   - Ну, i що цього разу тебе турбує?
   - Я все думаю, чому Джайна розповiла нам все так докладно? Навiщо видавати нам iнформацiю про потужнiсть Ока. Могла ж просто сказати: "Принесiть, мовляв, менi те з такого мiсця..."
  
   * * *
  
   Спираючись на величезний i важкий бойовий молот, людина стояла на горi, вивчаючи мiсто, що розкинулося бiля пiднiжжя. Це був величезний лiтнiй воїн, закутий у добряче пошарпанi, але ще добротнi й мiцнi срiбнi лати. Судячи з вм'ятин i рубцiв на них, власниковi обладункiв вдалося побувати в серйозних переробках i вийти з них переможцем. На користь останнього говорили i його посiченi численними шрамами шляхетне обличчя та могутнi голi руки. Вiтер трiпав косми довгого давно нечесаного сивого волосся i бороди. Позаду воїна двома роздiленими один вiд одного широкими смугами майорiв снiжно-бiлий плащ. Незважаючи на те, що людина була вся в дорожньому пилюцi, плащ здавався чистим, наче сам бруд i пил уникали його. У якомусь сенсi так воно й було. На лiвому боцi у звичайних нiчим не примiтних пiхвах висiв довгий меч.
   Сiрi очi похмуро дивилися на Аль-Рамiш. У червоних променях вранiшнього сонця, мiсто здавалося казковим i прекрасним. Однак це лише обман. Наскiльки вiн знав, у всьому султанствi це мiсто вважалося розсадником Зла. Що ж, природно, що для тiєї мерзенної трiйцi, яку вiн вже майже пiвроку переслiдує це найкраще укриття. Вони вмiло замiтали слiди, але вiн все одно наздожене їх. Наздожене рано чи пiзно, i їм не уникнути його вiдплати.
   Прийнявши рiшення, людина легко, немов пушинку, скинув молот на плече i попрямував до величезного бойового коня, який пасувся неподалiк. Схопившись на нього, вiн повiльно поїхав до головних ворiт.
  
  
   Роздiл третiй
   Башта мага
  
   Сонце, що заходить, повнiстю сховалося за дахом найближчого будинку. Звiдкись здалеку, долинав лютий дзвiн битви - чи то бунтiвники пiшли на напад ворiт, чи Мiська Стража нарештi вирiшила припинити бунт i вирушила в райони нетрiв. Як би там не було, тiшило одне - нiхто з ворогуючих сторiн бiльше не пускав магiю в хiд. Втiм, нас уже це мало турбувало - якщо у нас сьогоднi все вигорить, нам бiльше не доведеться повертатися до цього тричi проклятого мiстечка. Ми свою частину завдання виконали та передали всю необхiдну iнформацiю куди треба, далi нехай архiмаг сам розбирається.
   - Дермо демона! Де її носить? Нам час уже вирушати! - Вилаявся Шрам, тримаючи пiд вуздечки двох коней.
   - А я знаю? Сказала, що їй треба щось захопити. - Я вкотре перевiрив, чи надiйно закрiпленi мiшки зi спорядженням. Всi нашi пожитки, включаючи злодiйське приладдя, вмiстилися в цю пару мiшкiв.
   - Що захопити? Ворота ось-ось зачиняться на нiч!
   - Не закриються. - Я глянув на небо. - Принаймнi ще одну годину у нас є.
   - Через бунт можуть закрити i ранiше...
   Облаченi обоє на все чорне, ми стояли пiд смугастим тентом стайнi, у якiй придбали трьох коней. Мерзотник конюх хотiв, було, всунути їх нам вдвiчi дорожче за реальну вартiсть. Однак Шрам у нас фахiвець з торгових питань, тому якось примудрився придбати скакунiв лише за пiвцiни.
   - А ось i вона. Легка на згадцi.
   Змiйка, що виринула звiдкись з пiдворiття, безупинно оглядаючись, кинулася до нас. Схоже, вона виявилася чимось занепокоєною.
   - Хлопцiв, здається, у нас серйознi проблеми...
   - Що трапилося?
   - Я щойно бачила Крихiтка Мiрса. Вiн каже, що у мiстi з'явився iнквiзитор.
   - I що з цього? Мало що його привело сюди.
   - Вiн цiкавиться якоюсь трiйцею. Жiнкою та двома чоловiками.
   - Джайною та близнюками?
   - Нi. Ельфiйкою та двома чоловiками. В одного з них шрам на лiвiй щоцi.
   Ми зi Шрамом стурбовано переглянулися.
   - Дермо демона! I чи давно вiн у мiстi?
   - Мiрса сказав, що вже кiлька годин.
   - Ми покiйники! Це напевно через це трикляте Жезло - Морзус не повернув його святошам i залишив собi! Я знав, що не варто вiрити чаклуновi! - Шрам зло сплюнув. - Дермо демона!
   - Вiн один? - спитав я Змiйку.
   - Принаймнi, Мiрса каже, що вiн бачив лише одного. Але, на його думку - це паладин!
   - Паладiн? - Здригнувся Шрам. - Ну все! Ми точно покiйники!
   - Та постривай ти, народ лякати. Паладини - вони теж люди.
   - Дiку, ти не знаєш, на що здатнi цi типи - а я знаю! Ще до того, як я зустрiвся з тобою, я бачив, як якийсь паладин поодинцi розправився з бандою Дикого Брюса. - Помiтивши мiй скептичний погляд, Шрам пояснив. - Була колись така банда в Аль-Кiнасi - одному з мiст Луана. Пiдiм'явши пiд себе решту банди, Дикий Брюс настiльки наважився, що перейшов тодi дорогу Братству. Не знаю, через що там усе почалося, але у пiдсумку святошi звернулися до Ордену. Той направив паладина розiбратися iз цiєю справою. У бандi Дикого Брюса було два чаклуни, але навiть вони не змогли зупинити паладина. Цей тип поодинцi вирiзав усю банду.
   - Я теж колись бачила паладина у дiї. Це дуже небезпечнi супротивники, - додала Змiйка. - Старiйшини розповiдали, що вони мають нелюдськi здiбностi. Не знаю, яким чином, але вони можуть стати невразливими для зброї та магiї. Кажуть, що коли Паладiн впадає в божественну лють в iм'я своєї вiри, вiн стає уособленням свого бога i саме Свiтло захищає його. Обнадiює одне, паладинiв у Ордена не дуже багато, тому Братство звертається до нього за допомогою у виняткових випадках.
   - Ну, дякую, хлопцi. Ви вмiєте обнадiяти людину .... Гаразд як би там не було, нам зараз не до цього типу. Якщо вiн дiйсно прийшов до нашої душi, то думаю, що спочатку вiн попрямує в Дiру, а там зараз самi знаєте, що дiється. Поки паладин у всьому розбереться, ми вже далеко. Змiйка ти взяла те, що тобi було потрiбно?
   - Так.
   - Добре. Тодi вирушаємо. Джайна, мабуть, на нас уже чекає.
   - О! У мене iдея, - вигукнув Шрам, коли ми, скочивши на коней, попрямували у бiк ворiт. - А що, коли стравити Джайну та її братiв iз цим iнквiзитором? Думаю, вони i з паладином упораються.
   - Нi! - скрикнув я. - Не треба вплутувати її в цю справу. Самi розберемося...
   - Ека, Дiку, як вона тебе зачепила.
   - Зовсiм нi! Просто, якщо з нею щось трапиться, ми не зможемо зняти з вас прокляття Морзуса.
   - Ти правий. Вибач, я не подумав про це. Дурна iдея.
   Нi, Шраме. Iдея була гарна. Я навiть впевнений, що у поєдинку з паладином перемога буде за Джайною та братами. Тiльки ось не хотiв ризикувати життям Джайни. Чому я так прив'язаний до неї? Хто вона менi? Нiхто. Просто ще один клiєнт. Може це справдi кохання? Чи чари?
   Решту шляху до головних мiських ворiт ми проїхали мовчки, кожен, занурившись у свої думки. Чувся лише дзвiнкий цокiт копит по брукiвцi. Джайна опинилася вже тут, сидячи верхи на бiлому конi. Брати-охоронцi на вороних, як завжди, стирчали з бокiв вiд неї. Схоже, нашi новi клiєнти один з одним про щось запекло сперечалися, але, побачивши наше наближення, замовкли.
   Я окинув поглядом околицi - нiде не видно нiкого бiльш-менш нагадує iнквiзитора - вже добрий початок. Неподалiк, стурбовано обговорюючи те, що вiдбувається в Дiрi, прогулювалися стражники, що охороняють брами. Парочка солдатiв i писар ретельно перевiряли селян i купцiв, що в'їжджали в мiсто, останнi намагалися встигнути потрапити в мiсто доти, поки ворота не зачинять на нiч. За мiськими воротами для тих, хто не встиг до закриття, було спецiально збудовано заїжджий двiр. Однак там драли втридорога проти готелiв, що знаходяться у самому мiстi. Тому народ поспiшав...
   - Ну що? Чи готовi? - спитала Джайна, коли ми до них пiд'їхали.
   - Так, - я поплескав по мiшку, притороченому до сiдла. - Можемо вирушати.
   - Добре. Якраз до пiвночi дiстанемося, - вона глянула на небо. - Поїхали...
   Рiчард направив свого коня до ворiт, ми пiшли за ним. Стражники мовчки пропустили нас, не удостоївши навiть увагою. Справдi гарний початок.
   Виїхавши за межу мiста, я притримав коня i обернувся, щоб останнього разу глянути на Аль-Рамiш, бiльше ми в нього не повернемося. Над мiстом пiднiмалася червоно-чорна заграва пожеж - Дiра горiла. Вкотре вже сьогоднi я подякував провиденню. Як же ми вчасно звалили. Пришпоривши коня, я помчав наздоганяти своїх супутникiв.
   Не дивлячись на те, що тепер ми всi разом опинилися, вплутанi в одну справу, мiж нами панувала якась напруженiсть. Особливо вона вiдчувалася щодо близнюкiв та Змiйки. Я, проiгнорувавши несхвальний погляд охоронцiв, порiвнявся з Джайною, i щоб хоч якось розрядити ситуацiю поставив питання, що давно цiкавило мене.
   - А ви ранiше вже бували у державах Пiвденного султанату? Чи не обов'язково в Азмурi, може в якомусь iншому?
   - Нi. Це вперше. А що?
   - Ну... Та кажiть ви зовсiм без акценту. Начебто все своє життя прожили в цих мiсцях, а не за морем? Адже не можуть нашi мови бути, настiльки схожi. Чи я помиляюся?
   - Звiсно, нi, - вона посмiхнулася. - У нас в Iмперiї розмовляють iншою мовою. I до приїзду до вашого Султанату ми не знали мiсцевої мови. Вся справа в магiї та заклинаннях. Завдяки цьому ми вас розумiємо, а ви нас.
   - I що за допомогою цих заклинань можна вивчити будь-яку мову?
   - Абсолютно будь-хто. Тiльки не вивчити, а просто розумiти одне одного. Що втiм, одне й те саме.
   - I навiть розумiти мову тварин? Наприклад, про що гавкають сторожовi пси тощо?
   Джайна розреготалася.
   - Нi. Тiльки людськi. Хоча...- вона зиркнула на Змiйку i понизила голос.- Ходять чутки, що деякi ельфи можуть розумiти мову тварин. Не знаю, як з цiєю справою у нiчних ельфiв, але в нас деякi вищi якимось чином спiлкуються з ними.
   Ну, Змiйка, принаймнi, не розумiє гавкiт собак, я вже це точно знаю. Хоча непогана iдея. Треба буде розпитувати її на дозвiллi на цю тему.
   - У тебе теж тече ельфiйська кров? - чарiвниця запитливо подивилася на мене.
   - Та начебто нi. А що? Я здається тобi настiльки красивим i чарiвним, що чимось нагадую ельфа?
   Вона знову розреготалася.
   - Ти завжди такий самовпевнений?
   - Нi, тiльки коли поряд зi мною гарна дiвчина.
   - Зрозумiло. - Джайна з усмiшкою подивилася на Змiйку. - Значить завжди...
   Я стежив за її поглядом.
   - Нi, - про всяк випадок я вирiшив "розставити все по поличках". - Мiж нами нiчого немає. Змiйко, менi як сестра.
   - А Шрам як брат? - Вона посмiхнулася.
   - Саме. Ближче за них у мене нiкого немає.
   Джайна зiтхнула.
   - Як i в мене, крiм Дункана та Рiчарда. Ну, може, ще й Кларисси...
   З хвилину ми їхали мовчки, думаючи кожен про своє.
   - А домiшка кровi якоїсь iншої раси є? Наприклад, оркiв, гномiв, - раптово знову спитала Джайна.
   - Ну, дякую тобi за "орка", - я вдав, що надувся. - А якщо серйозно, то наскiльки я знаю, у мене всi були люди. Взагалi, у Пiвденному султанатi несхвально дивляться на мiжрасовi шлюби. Ну, якщо вже ми завели мову про це, то як щодо тебе?
   - Можливо. Я не знаю. А давно ти займаєшся цим своїм ремеслом?
   - Ти маєш на увазi злодiйством?
   - Так.
   - Вiдколи наша циркова трупа розпалася, - я прикинув у думцi. - Рокiв сiм-вiсiм, мабуть, уже буде...
   - Ти був циркачем? - Вона здивовано глянула на мене.
   - Скорiше акробатом. А ти думаєш, за що мене прозвали "Павуком"? "Деврiзi i бейлер, не проходьте повз! Тiльки сьогоднi! Тiльки для вас! Тiльки одна вистава! Хлопчик-павук! Поспiшайте бачити це дивовижне диво природи..." Мда-а... Забавне було час...
  
   * * *
  
   - Демоне! Ну що за кретин наказав висуватися в район Дiри прямо зараз. Невже не можна було почекати, поки цi шакали добряче не пошкодять один одного, а вже потiм i прихлопнуть решту, - вилаявся Борса iбн Зафiр, ховаючись за бочкою, що згнила, i перезаряджаючи арбалет.
   Азiпбей мiської Стражi Нассеф бiн Алi, що сховався за купою смiття неподалiк, змiряв його лютим поглядом i прокричав у провулок по той бiк вулицi.
   - Хабiбе, де там цей наш чароплет?!
   - Iфрiт його знає, ага! - долинув голос.
   - Чаво??!
   - Вiдстав десь, говорю.
   - Ну, то знайдiть качан, i нехай вiн тягне сюди свою дупу!
   - Вже робимо, ага!
   - Поспiшайте, чума на вашi голови! Свiтло знає, що цей чаклун зможе нам ще приготувати!
   Незважаючи на своє благородне походження, Нассеф повнiстю роздiляв думку свого пiдлеглого Борси - простого городянина. Ситуацiя була ще настiльки критичної, щоб вводити в Дiру Стражу. Швидше за все, деякi з торгових складiв у доках Дiри належали декому з халiгiв i, побоюючись за їхню безпеку, тi наказали. Жадiбнiсть ось iстинний правитель цього свiту. Чи не калiфи, не султани, i навiть не боги, а звичайна жадiбнiсть.
   Сьогоднi вранцi весь особовий склад мiської варти виявився мобiлiзованим, у зв'язку з несподiваними заворушеннями в районi нетрiв. Загони Стражi були спiшно стягнутi до єдиної брами, що веде в Дiру. Прибуло навiть кiлька загонiв дружинникiв. Стоячи на вершинi стiни, що оперiзує Квартал халiгiв, стражники спостерiгали за вуличними боями, що йшли мiж бандами. Нiкому з них не хотiлося лiзти в цей пекельний котел, густо напханий кров'ю, магiєю та смертю. Нехай краще цi банди самi вирiжуть один одного - менше буде клопоту порядним жителям. Шкода, звичайно, що страждають простi обивателi Дiри, але мабуть така їхня доля. I тут прийшов наказ зверху - утихомирити бунт. Проклинаючи все на свiтi, солдати взялися за зброю.
   Десятник Нассеф зi своїм загоном отримав завдання зачистити пiвнiчнi квартали Дiри. На допомогу йому надали одного штатного мага. Маг виявився невисоким безвусним молодцем з волоссям, що стирчало на головi на всi боки. Якийсь дотепник iз стражникiв колись дуже влучно охрестив його Качеря, з того часу ця кличка до нього й прилипла.
   Спочатку все йшло просто чудово. За пiдтримки магiї Кочерiжки вони припинили двi сутички, прикiнчивши всiх бандитiв, що б'ються, а потiм натрапили на цього мага. Засiвши в одному з будинкiв, вiн зайняв чудову позицiю i тепер прострiлював усю вулицю вогняними кулями. Втративши чотирьох людей, стражники ледве встигли сховатись у найближчих провулках. I ось тепер вели стрiлянину з цим магом. Хоча, що таке звичайнi стрiли проти вогняних куль, що вибухають.
   - Ага, здається, у нас виникли проблеми! - прокричав Хабiб.
   - Що?
   - Масуд каже, що качан вiдкликали. У доках дуже "гаряче". Нашi натрапили на якогось могутнього чаклуна. Настав наказ усiм магам вирушати туди.
   Немов у пiдтвердженнi його слiв з боку рiчки пролунав гуркiт, i в небо вп'ялася червона стрiла. А наступної митi на район докiв обрушився град з вогненних метеоритiв.
   - Хаос! - Нассеф мимоволi пригнувся. На мить утихомирився навiть маг-стрiлець.
   - Ось демон! Не пощастило комусь, - протяг Борса.
   - А нам що тепер робити без качан? - прорепетував Нассеф.
   - Не знаю, ага!
   Азiпбей вилаявся, потiм, обережно висунувши голову, окинув поглядом вулицю i стражникiв, що поховалися.
   - Гаразд, хлопцi, отже, зробимо так: Хабiб, Сiфа, Муаз, Абiд вiдволiкають це породження шакала, а решта спробують зайти з...
   - Дивiться, ага, - перебив його Борса, вказавши на кiнець вулицi, звiдки прийшов їхнiй загiн.
   Нассеф бiн Алi глянув i злякався. Прямо посеред вулицi, нi вiд кого не ховаючись у їхнiй бiк, йшов чоловiк у снiжно-бiлому плащi. У руках вiн тримав бойовий молот.
   - Бережи мене свiтло, - прошепотiв Борса. - Це ж Паладiн.
   Маг-стрiлець теж помiтив нову мету i перенiс увесь свiй удар на неї. Двi вогнянi кулi, обертаючись навколо одного загального центру, пронеслися повз сторожiв i, не долетiвши до паладина метра, розтеклися по жовтiй поверхнi захисної сфери. Вiдбивши атаку, сфера знову стала невидимою. Святий брат зупинився, глянув убiк, звiдки прилетiли вогнешари, i, скинувши молот, швидко кинувся до будiвлi, де сховався маг. Бандит вибухнув ще парою куль, але вони не досягли мети. Ударом ноги, вибивши масивнi дверi, паладин зник у темних глибинах будiвлi. Стрiлянина припинилася, солдати, забувши про обережнiсть, з цiкавiстю висунулися зi своїх укриттiв. Десь усерединi будiвлi грюкнуло, з вiкон ударило жовте свiтло, пролунав трiск i, проломивши стiну, з третього поверху вилетiло щось темне. Описавши дугу, воно глухо шмякнулося на брукiвку i стражники розглянули, що це людське тiло, одягнене в пошарпану робу мага. На лiвому рукавi красувалася жовто-зелена пов'язка з емблемкою змiї.
   - "Гадюки"! - видихнув хтось iз солдатiв. Всi подивилися вгору i ледве встигли помiтити снiжно-бiлий плащ, що майнув у проломi стiни. Незабаром його власник з'явився у дверях i, як нi в чому не бувало, попрямував до десятника. Зблiдлий Нассеф iбн Алi гарячково став згадувати слова, якими зазвичай вiтають святих братiв.
   - Доброго вечора, хоробри воїни. Хай береже вас Свiтло. Чи не пiдкажете скромному мандрiвнику, як пройти до готелю "Сталева троянда"?
  
   * * *
  
   Ми, проїхали приблизно з милю дорогою, потiм, слiдуючи вказiвкою Джайни, з'їхали з неї i попрямували у бiк лiсу, що зростав околицями гасцiнца. В'їхавши пiд його полог, ми поринули у пiтьму. Крони вiкових дерев, яких ще не дiсталися сокири дроворубiв, змикалися над нашими головами, приховуючи нiчне небо, засiяне рiдкiсними зiрками. Схоже, нiч буде безмiсячною. Нам сьогоднi казково щастило.
   Щоб сучки, що нависали над стежкою, не били в обличчя, довелося поспiшати. Ми зi Шрамом уже було, потягнулися за спецiальними зiллями, що дозволяли бачити в темрявi, але Джайна створила якесь заклинання, i в повiтрi виник, а потiм поплив над нами невеликий блакитну кулю, що свiтиться. Змiйка хмикнула - подiбно до всiх нiчних ельфiв вона могла бачити в темрявi так само добре, як i вдень. Хоча свiтло вiд кулi виявилося не дуже то й яскраве, але я роздивився стежку, що казна-звiдки взялася, що вела в глиб лiсу.
   - Чи далеко до цiєї вашої вежi? - прошепотiв я. По лiсi звуки голосу розносяться далеко.
   - Ще трохи залишилось.
   Як це не дивно, але замiсть Джайни менi вiдповiв один з близнюкiв, що мовчали всю дорогу. Мабуть, цим вiчно незворушним i холоднокровним хлопцям теж не до вподоби добровiльно лiзти до Кастора. Схоже, єдиним з нас, хто отримував насолоду вiд цiєї лiсової прогулянки була Змiйка, що зiтхала широкими грудьми запахи нiчного лiсу. Наскiльки я знав Iлдонiессеаданель, її дитинство пройшло у подiбному лiсi.
   Незважаючи на слова близнюка ми ще досить довго пробиралися стежкою, поки нарештi Джайна, що йшла попереду, не зробила попереджувальний жест i не прошепотiла.
   - Ми на мiсцi.
   Я, напружуючи зiр, вдивлявся вперед, але, єдине, що бачив, це нескiнченну стежку, що тiкає все глибше i глибше в гущавину лiсу. На мить менi здалося, що я бачу перед собою галявину, але варто тiльки розслабитися, як знову виникала стежка...
   - I де ця ваша вежа? - Запитав Шрам, здивовано озираючись.
   - Вона прихована вiд чужого зору Маревом, - вiдповiла чарiвниця i погасила свiй вогник, потiм, пробурмотiвши щось, розвела руки в сторони так, нiби розсуваючи невидиму перешкоду перед собою. Тiєї ж митi дерева з бокiв i над нами кудись зникли, i виявилося, що ми стоїмо на великiй галявинi, краї якої тонули в темрявi. Я озирнувся, позаду нас, як i ранiше, розкинувся лiс, i ледь помiтна стежка, якою ми вийшли на цю галявину.
   - Рiвнина посеред лiсу. Неймовiрно... - прошепотiла Змiйка.
   - Чому рiвнина? Просто галявина у лiсi.
   - Нi, Шраме. Ти не бачиш у темрявi так добре, як я. Повiр менi, лiс виднiється далеко на горизонтi. Поляна такою величезною не може бути.
   - Змiйка права. Це рiвнина, оточена лiсом i прихована заклинанням так майстерно, що ми б i самi не знайшли її, якби не "путiвник", - пiдтримала ельфiйку Джайна.
   - Що за спис? - поцiкавився я.
   - Не зараз. У нас мало часу. Добре, ще, що мiсяць прихований там. Бачите он той вогник нагорi? Це одне з вiкон вежi.
   Серед рiвнини в темрявi, ледь помiтна у свiтлi рiдкiсних зiрок, височiла величезна чорна тiнь. Десь у її висотi мерехтiв один єдиний невеликий червонуватий вогник. Чи свiчка?
   - Схоже, господарi не сплять, - кисло пробурмотiв Шрам.
   - Мабуть, хтось iз прислуги чи учнiв Кастора. Самого мага там нема. Кларiсса спецiально постаралася, щоб його присутнiсть несподiвано знадобилася в iншому мiсцi. Саме тому все й треба провернути за цю нiч.
   - Добре. Ну, а де нам шукати цей артефакт?
   - Зачекайте, - Джайна на мить заплющила очi i напружилася. - Хммм... Цiкавий збiг, але воно саме саме в цiй кiмнатi.
   Я прикинув висоту, на якiй знаходиться вiкно, що свiтиться. Навiть звiдси зрозумiло, що воно надто високо для нас, щоб видертися по зовнiшнiй стiнi. Прийде проникнути всередину i дiяти вже звiдти.
   - Гаразд, за справу, - я пов'язав чорну хустку навколо нижньої частини обличчя, щоб залишитися невпiзнаною, накинув на голову капюшон плаща - береженого i небо береже - i скинув на плече мiшок зi спорядженням. - Шрам, Змiйка вперед.
   - Зачекайте! - Зупинила нас Джайна. - Змiйка не пiде у вежу!
   - Це чому ж? - Здивувалася ельфiйка.
   - З тiєї ж причини, з якої й менi не можна - ми з нею маги. На вежу ж, напевно, накладенi охороннi закляття. Якщо стороннiй маг проникає в цитадель iншого сильнiшого мага, господар житла вiдразу ж дiзнається про це.
   - Але я не вiдпущу їх одних у це лiгво!
   - Доведеться. Якщо ти поїдеш з ними, то поставиш пiд загрозу зриву всю операцiю. I видаси їх своєю присутнiстю.
   - Гей! Ми так не домовлялись. Без її магiчної допомоги нашi шанси на успiх мiзернi, - обурився я.
   - Не. Без участi Змiйки, вашi шанси на вдале завершення справи навiть бiльшi, нiж за її участю, - вона подивилася менi в очi. - Повiр менi, Дiку. Так буде краще.
   - Але якщо все, так як ти говориш, то так само Кастор зможе дiзнатися i про наш вiзит.
   - Не зовсiм. Будь-яка людина з магiчними здiбностями, а особливо такого рiвня як Кастор, найбiльше побоюється собi подiбних, нiж звичайних людей. Цих вiн навiть може не брати до уваги, вважаючи дрiбними сошками. Навiть якщо вiн i дiзнається про вашу присутнiсть, то припустить, що з вами впораються його поплiчники та захиснi заклинання, а сам продовжить займатися своєю поточною справою. Тим, яким вiн вважає найважливiшим. А моя наставниця постарається, щоб воно здалося йому дуже важливим. Тепер знаєте?
   - Логiчно. - Я подивився на Змiйку. - Почекай нас тут. Добре? Ми швидко...
   - Як скажете, хлопцi. Тiльки ви там уже обережнiшi.
   - Не турбуйся, люба, - я їй пiдморгнув. - Не вперше.
   - Ну, просто чудово! - Шрам картинно закотив очi. - Дiку, ну а що якщо нам трапиться магiчна пастка?
   - Прийде пiти на цей ризик. Крiм того, я вiрю у твої здiбностi, друже.
   - Ну дякую. Тiльки от чомусь я сам у них не дуже й вiрю...
   - I ще одне, - додала Джайна. - Дункан та Рiчард складуть вам компанiю. Вони ж i допоможуть, якщо у вас виникнуть неприємностi iз вартою Башти.
   Ми зi Шрамом вражено подивилися один на одного. Влаштовувати розбирання зi вартою не входило в нашi плани. Справжнiй майстер-злодiй намагається дiяти непомiтно, i йому зовсiм не потрiбнi низки трупiв за спиною. Навiть новачки, якщо вони не повнi вiдморозки, це розумiють. Схоже, що й братiв це не дуже втiшило, хтось iз близнюкiв навiть збирався заперечити Джайнi, але чарiвниця його випередила.
   - Нi, Рiчi. Ми це вже неодноразово обговорювали. Ви йдете з Дiком та Шрамом. I, будь ласка, не сперечайтеся. Я вже не маленька i здатна про себе подбати, а ваша присутнiсть там їм буде потрiбнiша, нiж менi тут.
   - Ну, хай хоч Дункан залишиться з тобою, а я пiду з ними, - все ж таки заперечив охоронець.
   - Рiчарде, нi! Ви вирушите обидва. I крапка! Як ви не розумiєте - повернення Ока набагато важливiше, нiж безпека якоїсь там чарiвницi.
   - Тiльки не для мене, сестричка... I один з нас залишиться тут. З тобою.
   - Ну, Рiчi. Ну, сам подумай, що зi мною тут трапиться? Усi вороги там. У вежi. А якщо ви все ж таки виявите себе, то їм тим бiльше буде не до мене. Крiм того, зi мною Змiйка, а вона ельф i, як ви вiрно тодi помiтили, добре бачить у темрявi. Так що нiхто непомiтно до нас не пiдкрадеться, а якщо все ж таки нападуть, то я як-не-як маг, i мало їм не здасться... Рiчi, будь ласка, зроби, бо я хочу. Зробиш?
   Рiчард важко зiтхнув. Було видно, що йому не до вподоби затiяне.
   - Гаразд. Будь, на твою думку, сестричка. Ми з Дунканом пiдемо з ними.
   - Ти диво, Рiчi, - Джайна кинулася на шию братовi. - Спасибi.
   - Та гаразд... Гаразд... Що ти, справдi...
   Забавним виявилося спостерiгати, як незворушний ранiше воїн знiтився i зиркнув на нас. Ми зi Шрамом старанно ховали усмiшку i робили вигляд, що нас, що сталося, жодним чином не стосується.
   Незабаром збори були закiнченi i ми вчотирьох, залишивши Змiйку i Джайну позаду на околицi лiсу, рушили в напрямку до темної громади вежi Кастора, що височiла вдалинi. По дорозi я витяг зi спецiальної кишеньки своєї сумки один iз флакончикiв, що там лежать. На пробцi красувалося зображення котячого ока, а на днi флакончику невелика руна, що нагадує ковальський молот.
   Магiчнi зiлля, виготовленi деякими невiдомими умiльцями (хоча я пiдозрював, що це алхiмiки пiдземного народу постаралися) були гарною пiдмогою в нашiй роботi. Бiльшiсть iз зелiй надiляли напiдпитку, певними здiбностями, необхiдними в тiй чи iншiй ситуацiї. Зрозумiло, не кожен мiг дозволити собi придбати подiбне через вартiсть. Проте здебiльшого вони окупали свою цiну. I вирушаючи на справу, ми часто їх використовували, благо свого часу (ми ж не завжди були на мiлинi) нам вдалося добряче поповнити свої запаси. На жаль, недавнi проблеми з "Ножами" добряче пiдiрвали наш фiнансовий стан. Але все ж таки деякi зiлля в нас залишалися.
   Вiдкоркував пробку, я замружився i залпом випив вмiст. Зiлля "Котячого погляду" вiддавало м'ятою i трохи гiрчило. Тепло, що зародилося десь у шлунку, миттєво розлилося по всьому тiлу. Розплющивши очi, я подивився на всi боки - якщо ранiше навколо мене виявлялися тiльки ледь помiтнi темнi силуети навколишнiх предметiв, то тепер вони набули чiткостi, i я навiть змiг розрiзнити вiзерунок на вуздечцi Шраму, що скакав за два кроки лiворуч вiд мене.
   Помiтивши мої дiї, вiн теж дiстав свiй пляшечку осушив його. Магiчна рiдина загострила наш зiр i дозволила бачити у темрявi. На жаль, тривалiсть дiї зiлля була недовго лише кiлька годин, але цього часу нам повинно вистачити на виконання замовлення. Принаймнi зазвичай вистачало.
   Судячи з iнформацiї, отриманої вiд Джайни, вежа оточена шестиметровою стiною, i гiгантським самотнiм стовпом пiдносилася у височiнь. Мiж вежею та стiною за звичаєм цих мiсць розкинувся фруктовий сад.
   Як би там не було, але це дуже полегшувало нам завдання. Адже пробратися до вежi, ховаючись у тiнi дерев набагато легше, нiж вiдкритою мiсцевiстю.
   За кiлькасот метрiв до Башти ми знову поспiшали, стриножили коней i повзком, перiодично завмираючи i вдивляючись у темряву, дiсталися стiни. Потiм Шрам дiстав з мiшка моток мотузки з гаком-кiшкою на кiнцi, i закинув його на стiну. Гачки "кiшки" були обмотанi м'якими ганчiрками, тому вся операцiя пройшла безшумно. Переконавшись, що гаки надiйно зачепилися, вiн швидко видерся по мотузцi, обережно висунув голову над стiною i завмер, вдивляючись у сад. Потiм повернувся до нас i показав кулак з вiдстовбурченим великим пальцем.
   - Зачекайте поки що тут, - прошепотiв я близнюкам, дiстаючи з сумки свою "кiшку". За мить я вже сидiв на стiнi поряд зi Шрамом i вдивлявся в сад.
   - Нiчого пiдозрiлого не бачив?
   - Тихо, як у могилi, - прошепотiв Шрам, тримаючи в однiй руцi ментафлакон iз засипаючим газом. - Навiть комах не чути.
   Це менi здалося дивним - по всiй галявинi за стiнами вежi лунало стрекотiння коникiв та iншої живностi, але з саду ж не долинало жодного звуку. Перший недобрий знак?
   - Звiри?
   У багатьох заможних громадян у державах Пiвденного султанату була безглузда звичка для захисту вiд злодiїв та iнших непроханих гостей на нiч випускати до саду рiзних хижакiв. Втiм, може, для новачкiв i дилетантiв це було перешкодою, але тiльки не для нашої трiйцi. На випадок зустрiчi з подiбним охоронцем у нас виявилися заготовленими усипляючi зiлля, один з яких зараз i знаходився в руках у Шрама.
   - Теж не видно.
   - Перевiр на магiчнi пастки...
   - Зараз, - вiн вийняв iз-за пазухи один iз медальйонiв Змiйки. На перший погляд, це звичайне кругле скло на мотузцi. Насправдi ж, за словами нашої подруги, воно було застиглою сльозою дракона. Якщо вiрити легендам, цi змiєподiбнi тварюки були несприйнятливими до магiчного впливу i могли виявляти магiю. Не знаю, правда, це чи нi, оскiльки на щастя менi не доводилося зустрiчатися з драконами, але цi медальйони вже не раз нас рятували.
   Ось i зараз вiн пiднiс його до правого ока i глянув на садок крiзь скло. У мене теж на шиї висiв такий медальйон, але оскiльки експертами з пасток були у нас Шрам i Змiйка, то я рiдко ним користувався - тiльки якщо моїх супутникiв не було поруч.
   - Хмм... Нiчого пiдозрiлого. Сад, як сад.
   - Тим краще. Ну що? Готовий?
   - Готовий!
   - Тодi пiшли, - зробивши близнюкам знак перелазити, ми зiсковзнули зi стiни. Опинившись на твердiй землi, ми знову придивилися до мороку. Нiчого. Незабаром до нас приєдналися й охоронцi.
   - Що тепер? - прошепотiв один iз них.
   - Ну .... Через головний вхiд ми явно не пiдемо. Спробуємо залiзти через вiкно. Наскiльки я помiтив, вони не заскленi бiля вежi. - "Забавно, щоб ми робили, якби вони виявилися заскленi?" - Але спочатку треба добратися до самої вежi.
   - Надайте це нам. Ми розвiдаємо шлях, - сказав старший i, перш нiж я встиг заперечити, близнюки швидко i безшумно розчинилися серед дерев.
   - Дермо демона! Та з цими хлопцями ми точно завалимо всю справу, - зло вилаявся Шрам.
   - Якщо попереду будуть пастки, то нехай краще в них потраплять вони, а не ми. Якщо близнюки цього хочуть, то менi не шкода. Нехай iдуть першими, а ми почекаємо.
   - Але, а якщо вони раптом засвiтяться i провалять справу?
   - Тим краще. Провал буде не з нашої вини, i ми маємо право залишити завдаток собi. Якщо чесно, я не дуже й хочу лiзти в цю гребану вежу. I з радiстю скористаюся можливiстю ухилитися вiд виконання цього замовлення i залишити собi отриманi грошi.
   - Справдi, щось я про це не подумав. - Шрам усмiхнувся. - Голова ти Дiк. Ну голова...
   - А то ти не знав, - самовдоволено посмiхнувся я. - Давай зачекаємо.
   Втiм, нi дивлячись, нi на що, я не подiляв думки Шраму з цього приводу. Близнюки були не дурнями, i, мабуть, знали що роблять. Навряд чи вони засвiтяться. А значить, нам все ж таки доведеться виконати замовлення.
   Менi здалося, що минула цiла вiчнiсть, поки з-за стволiв також безшумно, як i пiшов не виник один iз близнюкiв, витираючи пучком трави закривавлене лезо ножа. Дункан начебто.
   - Все чисто. Можете висуватися.
   - Виникли проблеми? - спитав я, косячись на закривавлений клинок у руцi охоронця.
   - Пару стражникiв. Ящiри. Але вони нас бiльше не турбують.
   - У сенсi людиноящери? - здивувався я. Шрам легенько свиснув. Хаос знає чому, але цi лускатi жителi болiт часто прислуговували магам. Але зустрiти їх тут, за сотнi лiг вiд рiдних Чорних Топей, виявилося для нас повною несподiванкою.
   - Так. А що такого?
   - У них луска навiть удару меча протистоїть. I як ви примудрилися завалити їх за допомогою ножа? - пробурмотiв Шрам.
   Дункан усмiхнувся.
   - Якщо знати, куди бити, то можна прикiнчити представника будь-якої раси.
   - I куди ж треба в ящерiв?
   - Пiд пiдборiддя. Мало хто знає, що хоча в цьому мiсцi луска зовнi нiчим не вiдрiзняється вiд решти, але там вона найбiльш м'яка.
   Ну ось. Тiльки-но вийшли на справу i вже першi трупи. Професiйнi злодiї вашу матiр! Досi пишався тим, що, виконуючи замовлення, нам не доводилося нiкого вбивати. Приголомшувати - так, присипляти так, але не вбивати. I ось рахунок вiдкрито. Хаос! Ну та гаразд. Не час зараз для голосiння, спочатку потрiбно виконати замовлення, а там подивимося. Можливо, хлопцi просто не мали вибору. Хоча я в цьому сумнiвався.
   Нечутно ковзаючи серед дерев, ми наткнулися на Рiчарда, що чекав нас.
   - А де стражники? - Запитав я його. Незважаючи на слова Дункана, менi теж не вiрилося, що можна ось так легко вбити звичайним ножем ящера. Менi захотiлося глянути на трупи.
   - Сховав у кущах, щоби iншi не помiтили. Пошлiть, до вежi ще близько пiвсотнi крокiв. Не думаю, що зниклих скоро хапяться, але все ж таки порадив би поквапитися.
   - Ведiть, - Хаос iз цими стражниками. Думаю, охоронцi не брешуть. Не має сенсу.
   Наслiдуючи близнюкiв, ми пройшли сад i нарештi вийшли до мети нашої подорожi. Здавалося, вежа витесана з величезної скелi. Вона не мала жодного стику - абсолютно гладка поверхня йшла вгору i в сторони. Менi достатньо було одного погляду, щоб зрозумiти, що видертись по нiй не представляється жодної можливостi навiть менi з моїми акробатичними навичками.
   На щастя, у нас передбачений i такий випадок.
   - Дункан, Рiчард, ви двоє стiйте "на стремi". Шрам, вiкно!
   Приятель з пiвфрази зрозумiв мене i вiдповiдно кивнув, вирушив шукати найближче вiконце вiдповiдного розмiру. Я порився в сумцi i витягнув невеликий арбалет. Звiвши його, вклав у жолоб особливий болт-"кiшку", з прив'язаною до держака мiцною мотузкою.
   - Iди сюди, Дiку. Думаю, ось це нам пiдiйде.
   Я глянув туди, куди вказував Шрам. Приблизно на висотi тринадцяти метрiв у напiвтемрявi виднiвся темний провал вiкна, зважаючи на все не засклене. Сподiваюся, кiмната, в яку вона веде порожня.
   - Зiйде, - я ретельно прицiлився i натиснув спусковий гачок. З тихим свистом болт разом з одним кiнцем мотузки помчав угору i влетiв у вiконце. Шрам потягнув за мотузку, що звисала зверху, i до його нiг впав наш болт. Я хаоснувся.
   Потрiбно було ще двi спроби, перш нiж ми, потягнувши за вiльний кiнець, переконалися, що гачок надiйно зачепився. Як завжди, першим почав дертися Шрам. Досягши вiкна, вiн на мить затримався зовнi, вивчаючи кiмнату на предмет пасток, потiм залiз усередину. Ось вiн знову здався i махнув рукою - все нормально, можна залазити.
   Вчепившись за мотузок, я, упираючись ногами в стiну, швидко полiз нагору. Завдяки рукавичкам iз спецiально обробленої шкiри буйвола руки не ковзали, я легко досягнув вiкна i озирнувся. Кiмната являла собою невелику мiзерно обставлену келлю, тапчан бiля лiвої стiни, невеликий столик з недогарком свiчки i купа якогось мотлоху в дальньому кутку. По товстому шарi пилу, що лежав на пiдлозi, i павутинам у кутках я зрозумiв, що сюди вже давно нiхто не заглядав. Ну що ж краще для нас. Шрам стояв бiля єдиних дверей, приклавши до них вухо.
   - Що там? - Прошепотiв я, вказавши головою на купу.
   - Нiчого цiкавого. Бруднi шмотки, та поламанi меблi.
   - А там? - вказавши на дверi.
   - Тиша. Походу порожнiй коридор, але я поки що не виглядав - вас чекав. Хiба мало що...
   Я схвально кивнув. Нема чого видавати свою присутнiсть ранiше часу. Близнюки не змусили на себе довго чекати.
   - Око десь над нами, - прошепотiв Рiчард, коли озирнувся.
   - А ти звiдки знаєш?
   - Вiдчуваю, через Джайну.
   - Будете тодi нашими провiдниками, - я втягнув мотузок у кiмнату. Шрам у цей час, озброївшись вiдмичкою, поркався iз замком на вхiдних дверях. Наскiльки я помiтив минулого разу, механiзм був не дуже складний по конструкцiї, i Шраму цiлком пiд силу самостiйно його розкрити. Пролунало легке клацання.
   - Готово, - видихнув Шрам, прибираючи iнструмент.
   - Тарно? - Вирiшив перевiрити я свiй здогад.
   - Звiдти, - вiдповiдно кивнув Шрам. - Першої складностi. Примiтив. Давно таких замкiв не зустрiчав. Цiкаво, скiльки рокiв цiєї вежi?
   - Багато. Хоча я думаю, що це колись було кiмнатою очiкування, i сюди просто не мало сенсу ставити замок навiть третього рiвня складностi.
   - Хм... Може... Ну що? Ми йдемо?
   - Так.
   Приклавши вухо до дверей, i почекавши кiлька миттєвостей, Шрам обережно прочинив дверi i виглянув у коридор.
   - Нiкого немає. Пiшли.
   Мов примари ми вислизнули в темний ледь освiтлений коридор. Наскiльки я зрозумiв, свiтло йшло з невеликих кристалiв на стелi. Рiвновiддаленi один вiд одного, вони змiйкою, що свiтиться, тiкали в обидва кiнцi коридору. Смiшно, що тiльки не придумають цi чаклуни, щоб полегшити собi життя.
   - Куди ж тепер? - Запитав я у Рiчарда.
   - Налiво. Там мають бути сходи на верхнi яруси.
   - Ясно. Шрам, дiй.
   Ствердно кивнувши, Шрам повiльно рушив у вказаному напрямку, дивлячись на пастки. Рiчард вирушив слiдом, потiм йшов я, зi своїм зарядженим арбалетом, i Дункан замикав ходу, прикриваючи нас iз тилу.
   Всерединi вежа виявилася бiльшою, нiж зовнi i перiодично вздовж лiвої стiни нам траплялися iншi дверi. Може за якийсь iз них перебувати скарбниця мага? Я важко подолав у собi бажання перевiрити своє припущення - зараз не до цього. Потрiбно якнайшвидше свиснути Око Азора i змотуватися звiдси. Чомусь згадалася наша сьогоднiшня ранкова розмова про погане передчуття. Не хотiлося б здатися панiкером, але здається, що тепер i в мене виникло.
  
  
   Роздiл четвертий.
   Прокляття
  
   Запiзнiлий мiсяць нарештi з'явився на небi, заливши рiвнину срiбним свiтлом. Десь у травi жваво цокотiли цикади, у лiсi позаду проухав пугач. Але двом жiнкам, що розташувалися на узлiссi, було не до цiєї чарiвної краси.
   - Ну як у них справи? - щоразу за останнi п'ять хвилин прошепотiла ельфiйка, нервово жуючи кiнчик травинки. Вона лежала на травi i не вiдводила очей вiд вежi. - Щось вони затримуються.
   - Поки все нормально. Вони вже всерединi, - закляття Уз Стража, посилене кровною спорiдненiстю, пов'язувало Джайну та її охоронцiв i дозволяло їм трьом вiдстежувати мiсцезнаходження та самопочуття одне одного. Крiм того, внiсши за допомогою Кларисси невелику змiну в початкове заклинання, Джайна тепер могла, нiби компас спрямовувати своїх братiв до потрiбного об'єкта.
   - Треба було менi пiти з ними, - пробурчала Змiйка.
   Джайна промовчала. Чарiвницi не хотiлося знову починати цю марну суперечку. Але бездiяльнiсть справдi вбивала. Права народна мудрiсть стверджувала, що очiкування смертi гiрше за саму смерть. Гонячи думки про кiстляву стару геть, i, вирiшивши себе все-таки чимось зайняти, Джайна витягла з сумки мiнiатюрну книжку i прошепотiла над нею Слово.
   Пiдкоряючись чарам, книжечка почала рости, поки не перетворилася на невеликий томик iз заклинаннями. Загадковi письмена i руни, що здалися б незрозумiлими неосвiченому, на її сторiнках переливалися всiма кольорами веселки, дозволяючи роздивитись їх навiть уночi. Продовжуючи краєм свiдомостi вiдстежувати та коригувати перемiщення злодiїв, чарiвниця заглибилася в читання та повторення заклинань.
   Якийсь час Змiйка з цiкавiстю спостерiгала за своєю супутницею, потiм, зневажливо хмикнувши, знову повернулася до вежi. Раптом вона схопилася i почала вдивлятися в лiс за їхнiми спинами.
   - Ти це чула?
   - Що саме? - Джайна лiниво вiдволiклася вiд читання.
   - Гiлка там хруснула. - Змiйка кивком голови вказала в хащi. - Наче хтось на неї настав.
   - Нi. - Джайна пiдвелася i стурбовано глянула у вказаному напрямку, потiм зосередилася. - Захиснi чари, якi я розставила по периметру, не чiпанi...
   - Кажу ж тобi, там хтось є, - Змiйка безшумно витягла кинджал iз халяви чобота. - Чекай тут. Я схожу, перевiрю.
   - Та нi там нiкого. Навiть сам Кастор не зможе непомiтно обминути цi чари, а я б вiдразу вiдчула навiть легке втручання у їхню структуру.
   Але злодiйка вже, не слухаючи переконань, розчинилася у темрявi. Невтiшно висловившись на адресу навiженої ельфiйки, чарiвниця все ж таки насторожилася i, попередньо зменшивши, прибрала книгу назад в сумку.
   - Дiвчинко моя, здається в нас неприємностi, - пролунав уявний голос у її головi, застав її зненацька. Ментальний контакт.
   - Так, Магiстр. Що трапилося?
   - Кастор чомусь не з'явився.
   - Як не з'явився? - зблiдла Джайна.
   - Не знаю. Я спочатку думала, що вiн просто затримується. Але вiн досi не з'явився, i я вирiшила тебе попередити. Сподiваюся, ви ще не подалися на справу?
   - Злодiї з Дунком та Рiчi вже там... У вежi...
   - Вони в порядку? - занепокоїлась Кларiсса
   - Так. Поки що їх не помiтили.
   - Добре. Що збираєшся робити?
   - Не знаю. Поки що, мабуть, нiчого. Але якщо вони почнуться неприємностi з Кастором, спробую телепортуватися до них.
   - невдале рiшення. Башта, швидше за все, прикрита антителепортацiйними щитами - стандартний захист. Тебе просто розмаже про них. Спробуй звичайним способом. Хоча як твiй вчитель, я б таки порадила тобi не зв'язуватися з Кастором у вiдкриту. Ти поки що не готова до поєдинку з Великим. Але не думаю, що ти пiдеш моєю порадою. Правильно?
   - Там Рiчi та Дункан. Я не можу їх покинути.
   - Знаю. До того ж Око все одно треба дiстати тому слухай i запам'ятай. Той природний маг iз тобою?
   - Змiйка?
   - Так. Так наче ти її називала.
   - Десь поряд. А що?
   - Обов'язково вiзьми її iз собою. Разом ви напевно зможете впоратися з Кастором. Наскiльки я пам'ятаю, Кастор завжди був слабким проти природної магiї. Землю та Вогонь вiн легко блокує, у Водi вiн - експерт. Повiтря за пiдтримки Природи - саме. Ви матимете шанс його здолати, навiть на його територiї. Мiзерний, але...
   - Зрозумiло. Спасибi.
   - Удачi тобi, дитино.
   Джайна видихнула. Такого розвитку подiй вона не очiкувала. Перевiрила Узи - злодiї та брати поки що без проблем просуваються до мети. Залишилося ще кiлька ярусiв. Це добре.
   Сконцентрувалася на захищеному периметрi розкинутим радiусом за п'ять сотень метрiв вiд неї в обидва боки. В областi захисних чарiв нiкого стороннього, тiльки десь у трьох сотнях крокiв попереду вiдчувалася Змiйка, що повiльно просувається вздовж периметра. Раптом вона завмерла - насторожилася. Тiєї ж митi Джайна вiдчула, як концентрується навколо Змiйки Магiя. Розряд. Зелений спалах десь у глибинi лiсу. Вигук. I тиша...
   Ельфiйка зненацька зникла. Бо її нiколи й не iснувало. Що за нiсенiтниця??? Чарiвниця вiдчула, як заворушилося волосся на головi. По спинi зрадливо побiгли мурашки страху. Вiдставивши руку вбiк, вона прошепотiла Слово Витягу, i в її руцi з'явився магiчний посох - символ її статусу в Орденi та чудова пiдмога у магiчному мистецтвi. Як завжди бiле-золоте держак, з кристалом, що посилює магiчний потiк, витягнуте з мiжпросторової кишенi, одразу додало впевненостi у своїх силах.
   Джайна вирiшила, що не мало сенсу витрачати акумульовану нею магiю на маскування палицi, перетворюючи його на звичайний дерев'яний кручений палицю. Адже невiдомо, хто їй протистоятиме i, цiлком можливо, їй необхiдний буде весь запас магiчної енергiї. Прикинувши, однак, що в сутичцi з цим невiдомим противником їй потрiбен якийсь помiчник, i захисник вона все ж таки вирiшила витратити частину енергiї на Заклик. Описав посохом, коло над головою Джайна встромила з усього маху один з його кiнцiв у землю, вигукнувши при цьому Слово Заклику, i вiдскочила. Кристал у вершинi палицi спалахнув блакитним свiтлом. I тут же, в мiсцi удару, земля спучилась, утворився невеликий пагорб i став швидко рости. По обидва боки вiд нього виникли два меншi пагорби, i також почали пiднiматися iз землi. Незабаром перед нею постала якась величезна людиноподiбна iстота. Велика голова безрота, але з очима плавно переростала в широкi плечi, навiть без натяку на якусь шию. Плечi переходили в могутнi руки та торс. Корявi товстi ноги зливалися iз землею.
   Насторожено вдивляючись у темряву, вона ледве встигла огорнути себе i покликаного елементалю землi Броней Мага, як побачила серед дерев силует людини. Прихований тiнню широких деревних крон вiн повiльно наближався до неї, тримаючи в руцi оголений меч, i мерзенно посмiхався. Джайна швидко перевiрила його звичайна людина, хоча .... Очi її широко розкрилися вiд подиву i, пiдкоряючись її уявному наказу, елементаль безшумно кинувся в атаку.
  
   * * *
  
   Здавалося, що ця наскрiзь прозора постать виткана з повiтря. Зовнi вона нагадувала людину, але нижче пояса замiсть нiг у неї було щось, що нагадує хвiст. Стоячи в пентаграмi призову, вона рiвномiрно коливалася, чекаючи наказiв свого пана.
   - Значить, паладин все-таки знайшов їх, - задумливо промовив високий i гарний чоловiк у синьо-золотiй мантiї вiзира, що стоїть до неї спиною. Вони знаходилися на верхньому вiдкритому майданчику Бiлої Вежi, що височiло над Кварталом Купцов, одного з найбагатших i упорядкованих районiв столицi. - Шкода. Дуже шкода.
   Якщо та трiйця злодiїв проговориться, за чиєю наводкою i для кого вони викрали Жезл, у нього можуть виникнути неприємностi. Нi, вiн не боявся Братства, але зайвi проблеми все ж нi до чого. А в тому, що казаскер Рубаль iбн Альтаф зможе завдати йому цих проблем, Морзус анiтрохи не сумнiвався. Священик уже давно копає пiд нього. "Ну що ж, ми ще подивимося хтось", - посмiхнувся чарiвник.
   З iншого боку, архiмагу не хотiлося позбавлятися своїх ручних злодiїв. З їхньою допомогою вiн неодноразово викручувався з найбiльш делiкатних ситуацiй, дiставав унiкальнi предмети та артефакти, виводив на чисту воду своїх супротивникiв. Але якщо вже покласти на одну чашу терезiв лютий гнiв Iнквiзицiї, а на iнше життя трьох злодюжок, нехай навiть одних iз найкращих в Азмурi, то перевага буде не вбiк останнiх.
   Можна звичайно було ще спробувати позбутися паладина, але ця iдея здавалася йому не дуже вдалою. Та й упоратися зi святошею не так просто. Вже вiн свого часу випробував це на власнiй шкурi. Колись, кiлька столiть тому, зiткнулися на вузькiй дорiжцi якийсь юний, але самовпевнений маг i паладин Братства. Нiхто не хотiв поступитися iншому: маг за безбашеннiстю юностi, а паладин через обов'язок перед Орденом.
   Того разу перемога залишилася за магом, але той поєдинок виснажив Морзуса майже цiлий мiсяць. I хоча зараз вiн став бiльш досвiдченим i вправним, але заново випробовувати долю не дуже й хотiлося. Тому наступного разу вiн вступить у бiй iз паладином тiльки в тому випадку, якщо не буде iншого виходу. Крiм того, навiть якщо йому i цього разу пощастить, i вiн знищить паладина, то де гарантiя, що Братство не пiдрядить на це дiло нового?
   Прийнявши нарештi рiшення вiн повернувся до елементалю.
   - Продовжуй стежити за цiєю людиною. I доповiдай про всi його перемiщення - людина змахнула рукою, вiдпускаючи шпигуна. Елементаль нiчого не показав, що зрозумiв наказ господаря i просто розчинився в повiтрi.
   Вiзир простояв ще деякий час, милуючись дивною красою зоряного неба, а потiм приступив до чаклунства та активацiї прокляття. Двоє з злодiїв не переживуть цiєї ночi. Що ж до третього, то їм скоро займуться його ассасини...
  
   * * *
  
   Не знаю, чи це просто нам так дико фартило, чи це виявився недогляд з боку мага, але як би там не було, ми досить безперешкодно дiсталися коридором його вежi до гвинтових сходiв i стали обережно пiднiматися. Iнодi траплялися невеликi майданчики, з коридорами схожими той, який ми подолали - iншi яруси. Незважаючи на iнтерес до них, нам доводилося їх iгнорувати. Наша мета була вище.
   Раптом Рiчард, що пiдiймався передi мною, зупинився, i я мало не налетiв на нього. Вiн повiльно обернувся i подивився на Дункана. Брат йому похмуро кивнув i скрипнув зубами.
   - Що трапилося? - спитав я.
   Дункан люто глянув на мене, потiм погляд його пом'якшав.
   - Джайна... Їй знадобилася наша допомога. Проблеми виникли...
   - Якi?
   - Не знаю поки що, - вiн глянув на брата. - Дунк, я пiшов до неї.
   - Я з тобою.
   - Нi! Тепер ти поведеш їх до артефакту. Нам конче потрiбно це трикляте Око.
   - Гаразд. Поспiшай.
   Ствердно кивнувши, Рiчард помчав униз сходами i втiк за поворотом. Сподiваюся, вiн встигне дiстатися наших супутниць.
   - А що зi Змiйкою? - зверху спустився Шрам.
   - Поки не ясно, - зосередився Дункан. - Схоже на них хтось напав.
   - I що нам тепер робити?
   - Нiчого. Продовжувати рух, - буркнув Дункан.
   Шрам запитливо глянув на мене. Я згiдно кивнув. Все одно ми поки що нiчого не можемо зробити.
   Якщо ранiше ми просувалися дуже повiльно, боячись пасток, то тепер додали ходу. Якщо Джайну i Змiйку виявили поплiчники Кастора, то, напевно, вони здогадаються, що хтось проникнув i в вежу i влаштують облаву.
   Ми встигли пройти ще чотири яруси, як раптом Шрам подав знак зупинитися i не шумiти. Ми завмерли, затамувавши подих. Звiдкись зверху почулися голоси та звуки крокiв. Хтось спускався сходами до нас на зустрiч, i, зважаючи на все, цей хтось був не один. Шрам швидко замахав руками, показуючи, щоб ми спускалися нижче. Ми квапливо досягли найближчого майданчика з коридором.
   - Туди! - Прошепотiв Шрам, глянувши на коридор через своє скло. - Та дверi лiворуч без захисту.
   Ми кинулися до неї. Шрам штовхнув. Зачинено.
   - Дiку?
   - Вже готовий. Тримай, - я передав арбалет Шраму i схилився над замком iз вiдмичками. Шрам скинув арбалет, i, присiвши на одне колiно, взяв на прицiл сходовий отвiр. Кинувши на нього погляд, Дункан злегка струснув опущеними донизу руками, i в його долонях з'явилося по парi метальних ножiв. У рукавах, чи вiн їх ховав? Тим часом голоси наближалися.
   - Як гадаєш, скiльки їх там? - Запитав Шрам у охоронця.
   - Шiсть як мiнiмум.
   - Дермо демона! Дiк, поспiшай.
   - Майже готово. Залишилося ще двi пружини, - прошепотiв я. Гноми, ядрити їх за ногу! Тiльки вони можуть зробити такий замок, що навiть наймайстернiший злодiй тричi спiтнiє, перш нiж розкриє його. Отже, порiвняно з нижнiми ярусами на верхнiх Кастор зберiгалося щось цiнне.
   Голоси лунали дедалi ближче. Менi чомусь стало страшно. Волосся на головi пiднялося дибки. Було у цих голосах щось страшне. Щось нелюдське. Не хотiв би я зустрiтися з їхнiми власниками.
   - Дiк... - благаюче прошепотiв Шрам. Йому також було страшно.
   Клацнiть. Ще один.
   - Готово, - я штовхнув дверi. З легким скрипом вона вiдчинилася. Ми всiм гуртом увалилися в темну кiмнату. Перш нiж Дункан зачинив за нами дверi, краєм ока я встиг помiтити на майданчику самотню тiнь. Самотню???
   Притулившись до дверей, ми переводили подих, раптом почулися кроки, що наближалися. Хтось йшов у наш бiк коридором, який ми щойно успiшно покинули. Кроки зупинилися перед дверима, змусивши мене покритися холодним потом.
   - Ти це чув? - почувся дитячий голосок з того боку.
   - Нiчого я не чув, - прошипiли йому.
   - Думаю, що хтось тут був.
   - Тобi здалося, - вiдповiв дитинi третiй голос. Зважаючи на все, вiн належав дорослому чоловiковi.
   - Я теж щось чув.
   При звуку цього голосу я здригнувся. Я знав колись людину, якiй вона належала. Але це було бути вiн. Бо вiн уже давно мертвий!
   - Я нiчого не чула - заперечила молода жiнка.
   - Це, мабуть, та тварюка шумiла, - прокряхтiла стара.
   - Пiшли звiдси. Нехай цим нашi послуги займаються.
   Якийсь час голоси ще припиралися за дверима, потiм знову пролунали кроки i голоси стали вiддалятися.
   - Що це було? - полегшено прошепотiв Шрам, коли все стихло. - Там що була одна людина?
   - Менi теж так здалося, - я витер рукавом спiтнiле чоло. - Але голоси... Дитина... Що йому тут робити? Дунк, хто це був?
   - Хто б вiн не був, але краще нам iз ним не зустрiчатися. Повiрте менi. - Дункан озирнувся. Холоднокровний виродок. - До речi, де це ми? Схоже на бiблiотеку...
   Позбавившись загрози, я нарештi переключив свою увагу на мiсце нашого укриття. Зiлля "Котячого погляду" все ще дiяло. Тому, незважаючи на темряву, що панувала в кiмнатi, я розгледiв, що вона заставлена шафами з книгами.
   - Швидше, робочий кабiнет, - висловив припущення Шрам. - Он стiл зi стiльцем. Камiн - вiн знову пiднiс до ока своє скельце. - I нiяких пасток, тiльки слабке свiтiння вiд тiєї шафи.
   - Перевiр, що там.
   - Схоже на магiчнi сувої, - округлив очi Шрам, обережно наблизившись до нього. Вiн узяв один iз сувоїв. - Тут щось написано. Начебто заклинання якесь.
   - Бери, скiльки можеш. Змiйка потiм розбереться, - сказав я, рухаючись у напрямку до камiна i предмета, що зацiкавив мене. На камiннiй полицi стояла невелика золота статуетка жiнки, що танцювала. Я прикинув її зразкову вартiсть i свиснув. Виходило близько трьох сотень пiвмiсяцiв.
   - Що ви робите??? Ми прийшли не за цим, - зло зашипiв на нас Дункан.
   - Одне iншому не заважає, - сказав я, засовуючи статуетку в мiшок за пазухою. - Не хвилюйся, дiстанемо ми вам ваше Око. Потрiбно тiльки почекати, поки iстота подалi вiдiйти.
   - Тiльки навiщо ж нам час даремно гаяти? - посмiхнувся Шрам.
   Ну, як там у тебе де... - я обернувся до Шрама i обомлiв. Кров застигла у жилах, а слова у горлi. За два кроки за його спиною, на тлi якоїсь темної тiнi, що височiла над злодiєм, злiсно горiло два чорно-жовтi очi. Шрам же нiчого не помiчав, продовжуючи дiловито запихати сувої iз заклинаннями у свiй мiшок.
   Приваблений моїм несподiваним мовчанням, вiн вiдiрвався вiд мiшка i здивовано глянув на мене. Зрозумiв, куди я витрiщився i на його обличчi промайнув переляк.
   - Замри, дурню! - мало не закричав Дункан, вчасно зупинивши, що почав обертатися злодiя. - Не рухайся!
   Шрам дурнем нiколи не був, тому миттю пiшов наказ близнюка.
   - Що там? - пошепки спитав вiн. У голосi його знову прозвучали нотки страху i панiки, що зароджувалася.
   Це його питання нiби вивiв мене з зацiпенiння.
   - За твоєю спиною гризь. Дуже великий. Я таких великих екземплярiв ще не зустрiчав.
   Жахливе породження кашмiрських пустель напiврептилiя-напiвдемон гризь, найбiльше нагадував величезну ящiрку, що стала на заднi лапи. Його моторошна витягнута морда з величезною пащею, густо засiяною гострими зубами, здатними по чутках перемолоти важку броню, i злобна вдача робила його грозою пустелi. Чимало караванiв пропало в пiсках пiсля зустрiчi з цими тваринами. Тепер вiн тихо стояв i принюхувався. Як ми його не помiтили?
   Намагаючись не робити рiзких рухiв, я потягнувся за арбалетом i тут з жахом усвiдомив, що вiн залишився у Шрама, як i нашi присипляючi зiлля. Хаос!
   - Швидко, злодiй. Все що знаєш про цю тварюку... - прошепотiв Дункан, ледь помiтно струснувши опущеними руками. Ножi знову зiсковзнули у долонi.
   - Небагато. Просто доводилося бачити ранiше. Пару разiв у столицi. Але не таких великих. Живе десь у пустелях Кашмiру. Часто нападає на тамтешнi каравани. Дуже гострi зуби - здатнi перемолоти навiть лати. Кров цiєї тварюки дуже отруйна i їдка. Не думав, що хтось вирiшить використати його як сторожового пса... - я замовк, згадуючи, що ще пропустив.
   - Усе?
   - Начебто так!
   - Вразливi мiсця є?
   - Не знаю.
   - Не густо. Ну добре. Шрам, приготуйся на мiй наказ вiдскочити вбiк.
   - Зрозумiв.
   - Готовий?
   - Так.
   - Давай! - наказав близнюк i змахнув руками. Шрам вiдскочив лiворуч, а два метальнi ножi кинулися прямо в тварюку. Перший встромився їй у праве око, другий наскiльки я зрозумiв, повинен був устромитися в лiве, але лише злегка ковзнув по мордi. Кров тварюки, що бризнула на пiдлогу, стiни i шафа, зашипiла i почала роз'їдати камiнь i дерево. Гризь заревiв i, забувши про все, люто кинувся на Дункана. Шрам, лежачи на боцi, вивернувся i, коли тварюка проносилася повз нього, всадив болт у її бiк.
   - Дiставай зiлля! - я кинувся до одного. Подивившись на мене, Шрам вiдкинув розряджений арбалет i полiз у сумку. Я пiдхопив арбалет i став гарячково перезаряджати його. Це зазвичай не мало багато часу. На вiдмiну вiд бойових арбалетiв, якi постачали комiром, наш оснащувався невеликим важелем праворуч на верстатi. Досить лише пересмикнути його, i тятива одразу ж натягувалася. Залишалося лише встановити болт у жолоб.
   Тим часом Дункан оголив меч i, коли гризь кинувся на нього, плавно втiк убiк, полоснувши клинком монстра, що промахнувся. Гризь знову заревiв i крутнувся на мiсцi, стебнувши хвостом по людинi. Розуму не докладу, як Дункан примудрився встигнути пригнутися, але хвiст тварюки промайнув над його головою. Випроставшись, охоронець знову вдарив монстра, вiдрубавши йому лiву передню лапу, i вiдскочив назад, йдучи вiд удару правого i вдарила кривавого струменя з вiдсiченої кiнцiвки.
   - Допоможiть, Темрява забирай! Я довго не протримаюсь! Вiн надто швидкий, - заволав нам близнюк, ухиляючись вiд чергового удару. Кров монстра роз'їдала меч його меча, i незабаром вiн мiг залишитися беззбройним.
   - Зараз! - Я скинув арбалет i вистрiлив. Болт встромився в хребет тварюки, i я знову почав перезаряджати.
   - Гей, гадина! На жери!! - заволав Шрам i, широко розмахнувшись, метнув ментафлакон з присипляючим зiллям у гризя. Ментафлакон - чудовий винахiд магiв. Зовнi вiн виглядає як звичайний скляний флакон, але в порiвняннi з ним неймовiрно мiцний i може витримати навiть удар меча. Єдиний спосiб розбити флакон - це уявний наказ його власника. Врiзавшись у гризя, флакон розлетiвся на дрiбнi шматочки, i його миттєво випаровується вмiст накрило монстра жовтуватою хмарою.
   - Затримай подих! - вчасно крикнув я Дункану, вставляючи в жолоб арбалета чергову стрiлу, i всаджуючи її в монстра, що захитався. Скориставшись тим, що рухи гризячи, стали сповiльненими i сонними, Дункан знову пiдскочив до тварюки i одним ударом знiс їй голову. Їдкий струмiнь кровi, що вдарив з обрубки шиї, ледь не закiнчив його самого.
   - Прокляття! - вилаявся близнюк, щойно встигаючи ухилитися вiд смертельного фонтанчика. - Забув про його кров.
   - Уф! Я вже думав менi хана, - промовив блiдий Шрам, повiльно й стомлено осiдаючи на пiдлогу. - Вляпалися, мов дилетанти.
   - Хто ж знав, що тут може виявитися ця тварюка. У саду ще зрозумiло. Але тут... - мене трясло вiд пережитого.
   - Нормальне явище, - промовив Дункан, скептично вивчаючи те, що залишилося вiд його меча. - В Iмперiї багато магiв мають у своєму житлi рiзнi тварi. Навiть у Кларисси є парочка... - вiн раптом замовк i пiдозрiло витрiщився на нас.
   - Думаю, нам пощастило, що тут виявився саме гризь. - Постарався я перевести розмову в iнше русло. - Ця тварюка звикла до великих просторiв для полювання, i таке тiсне примiщення їй добряче заважало.
   - Не скажи, - заперечливо хитнув головою близнюк. - Той, хто вирiшив його використовувати як сторожа, був мудрим. Цю тварюку i вбивати щось небезпечно, особливо в тiсному примiщеннi. У неї в природi взагалi природнi вороги є, з такою кров'ю?
   - Начебто є, - випередив мою вiдповiдь Шрам. - Чи то хробак, чи змiя. Пiд час нападу впорскує в гризя свою отруту, i його кров перетворюється на якийсь поживний розчин.
   - Як у павукiв? - спитав Дункан, знiмаючи стрiчку майстра клинка з роз'їденої рукоятки меча. Потiм акуратно склавши, дбайливо сховав її у внутрiшню кишеню.
   - Майже, - вiдповiдно кивнув напарник.
   Хех. А я й не знав, що мiй приятель розумiється на тварах Кашмiру.
   - Зрозумiло, - кивнув Дункан i озирнувся. - Лади. Потрiбно знайти нову зброю, у мене залишився тiльки один нiж.
   - Можеш подивитись там, - кивнув кудись у бiк Шрам. - Он парочка з них висить.
   Я глянув у вказаному напрямку. Справдi, на однiй iз стiн висiли два скiмiтари. Близнюк попрямував до них.
   - Взагалi-то нам треба якнайшвидше забиратися звiдси. Ми зараз такого шухера пiдняли, що можна вiшатися.
   Шрам схопився.
   - Дiло кажеш, Дiку. Текати звiдси треба. Скоро тут збереться пiввежi.
   - Це навряд чи. Ми справдi в робочому кабiнетi мага. Наскiльки я знаю, вони намагаються їх робити звуконепроникними. - Дункан уже вибрав один з двох мечiв i повiсив пiхви собi на стегно, чим вiдразу ж став нагадувати менi анiчара, стурбовано глянув на тiло тварюки, що повiльно занурюється в кам'яну пiдлогу, що роз'їдається монстра, що випливає кров'ю. - Але краще нам дiйсно звалити.
  
   * * *
  
   Стражники пройшли повз, нiчого не помiтивши, i Лiнг покинув нiшу, в тiнi якої досi ховався. Наскiльки вiн знав, наступний обхiд буде за пiвгодини. Що ж за цей час вiн встигне дiстатися "клiєнта". Тримаючи в руцi свiй майстерний тризарядний арбалет, найманий вбивця крадькома рушив далi коридором.
   Цю дивовижну й унiкальну штуковину, що iдеально доповнила його незвичайне арбалетне оснащення, вiн виявив в однiй зi лав зброї Столицi. Невеликий, зроблений, швидше за все, на замовлення якимсь неймовiрно талановитим майстром арбалет миттєво привернув його увагу. На вiдмiну вiд своїх побратимiв вiн заряджався не однiєю, а одразу трьома стрiлами, i, незважаючи на це, виявився досить легким, а за вбивчою силою та прицiльною дальнiстю стрiльби не поступався бойовим арбалетам. Хазяїн лавки тодi так i не сказав, де вiн його дiстав i заламав за нього таку цiну, що за неї можна було накупити два десятки арбалетiв. Але нiчний ельф-напiвкровка зрозумiв, що вигода вiд його придбання того варта, i купив не торгуючись. Досi зброя його не пiдводила, сподiвався вiн, що й цього разу вона її не пiдведе.
   Наскiльки Лiнг встиг вивчити карту внутрiшнього планування замку, надану замовником, коридор яким крався, пiсля одного повороту виводив в iнший, що йшов перпендикулярно першому. Десь наприкiнцi другого й була кiмната, яка була метою його подорожi. Якщо iнформацiя правильна, то халiг якраз у цей час повинен бути у своїх покоях, бавлячись з якоюсь черговою дiвчиною.
   Дiйшовши до повороту, Лiнг прислухався, потiм обережно висунувся з-за рогу. I майже вiдразу вiдсахнувся. На виходi з коридору стояв стражник. Полуельфу пощастило, що вартовий стояв спиною до нього i не помiтив непроханого гостя. Вийнявши ножа з лезом, начищеним до дзеркального блиску, вiн обережно розташував його так, щоб бачити в клинку вiдображення стражника, залишаючись невидимим самому, i почав спостерiгати. Час плив, i незабаром має розпочатися другий обхiд, але той, як i ранiше, стирчав на виходi з коридору.
   Вбивця помiтив, що стражник навiть не думав дивитися на всi боки, а тим бiльше озиратися за спину. Що ж - це був його єдиний шанс i, якщо вiн хоче виконати прийняте замовлення, їм варто неодмiнно скористатися. Дурень-стражник сам винен, що виявився не в тому мiсцi, не в той час.
   Пару секунд убивця розмiрковував, прикидаючи можливi варiанти лiквiдацiї такої недоречностi, перешкоди. Вiд удару арбалетного болта стражника могло просто викинути в коридор, i якби там виявився ще хтось - можна було б сказати, що це повний провал. Лiнг сумнiвався, що встигне подолати дистанцiю, що роздiляла, i прибрати можливого свiдка, перш нiж той пiднiме тривогу. Якщо використовувати клинок, доведеться приховувати можливi слiди кровi. Залишалися голi руки чи зашморг.
   Прийнявши рiшення, вiн, зi спритнiстю притаманної професiйним вбивцям його рiвня або ж дотепним представникам лiсового народу, абсолютно безшумно став пiдкрадатися до жертви.
   Зазвичай Лiнг вважав за краще обходитися малою кров'ю. "Зайва жертва - зайвi проблеми" говорив його старий учитель - легендарний майстер ассасiн Гарфiр, пiдтверджену роками давню мудрiсть i пояснював: "Чим бiльше трупiв буде за твоєю спиною, коли ти пiдбираєшся до своєї жертви, тим бiльше буде ймовiрнiсть того, що тебе виявлять". Але навiть якщо тебе й не виявлять, то все одно велика ймовiрнiсть того, що у вбитої тобою на шляху iстоти виявляться сильнi покровителi, якi не заспокояться, поки не знайдуть i не помстяться вбивцi. А зайвi проблеми в нашiй справi нi до чого".
   Напiвельф повнiстю роздiляв думку вчителя. Вiн особисто знав хлопцiв, якi погорiли саме через те, що пiд час виконання замовлень залишали у себе гори трупiв. Тому намагався суворо дотримуватися цього простого правила, але в цьому випадку вартовий сам напросився. Лiнг просто не мав iншого виходу. Незважаючи на безшумнiсть i обережнiсть свого руху, вiн за лiченi митi опинився за спиною стражника, обхопив правою рукою його пiдборiддя, а лiву поклав йому на голову i точно вiдточеним рухом рiзко рвонув, ламаючи шию. Пролунав характерний хрускiт хребтiв, що трiснули, i вбивця, як робив це вже не раз, приготувався прийняти на себе раптово обм'якше тiло. Але цього разу нiчого подiбного не сталося - стражник не обм'якнув, а навпаки став обертатися до нападника.
   Невиразний здогад охопив ассасина i вiн, випустивши жертву, з жахом вiдскочив назад, хапаючись за арбалет, що висiв на поясi. Стражник повнiстю повернувся до Лiнга i волосся у невдалого вбивцi стало дибки. На нього з вивернутою пiд немислимим кутом голови дивилися мертвi очi, що заскленiли. Несподiваний стражник виявився живим трупом, що чудово зберiгся. Про те, що клiєнта крiм людей охоронятимуть i зомбi, Лiнга нiхто не попереджав, iнакше вiн узяв би бiльше своєї звичайної плати за замовлення.
   Тим часом мрець витягнув руки i, розкривши рота в безмовному крику, кинувся на пiвельфа. До демона можливих свiдкiв, ми врятуємо свою шкуру! Вiдступаючи назад, Лiнг пiдняв арбалет i спустив одну зi стрiл. Отримавши болт у груди майже впритул, мерця трохи вiдсахнуло. Не гаючи часу, Лiнг всадив другу стрiлу в лоб тварюки, змусивши її ще вiдступити на пару крокiв, з третьої стрiли мертвець ще раз вiдсахнувся i вперся в стiну за спиною. Вбивця випустив арбалет, що став марним, i той повис на ремiнцi, прикрiпленому до пояса. Потiм вiн викинув уперед праву руку i стиснув кулак. З механiзму, закрiпленого на зап'ястi, вилетiв невеликий дротик i встромився у горло тварюки. Дротик спалахнув оранжевим свiтлом, випускаючи магiю, заточену в ньому i, намагався пiднятися, мертвий затих.
   Не зводячи очей з трупа, Лiнг лiвою рукою провiв по правому зап'ястi, i чергова магiчна стрiлка зайняла мiсце випущеної. Магiя дротика зробила свою справу i жвавий кимось ранiше, мрець став звичайним трупом.
   Вбивця озирнувся на всi боки i полегшено видихнув. Йому пощастило, нiхто не бачив їхнього поєдинку. Думково подякувавши Небесу, за послану йому удачу вбивця схилився над звичайним трупом, що став уже, i витяг з того свої стрiли. Потiм вiн вiдтяг тiло в коридор, з якого прийшов i сховав його в однiй iз темних нiш. Знову зарядивши арбалет, Лiнг попрямував до покоїв халiга. Час стискав.
   Бiльше дорогою йому нiхто не попався i вiн без проблем дiстався короткого вiдгалуження, що веде до покоїв. Тут вiн наткнувся ще на двох уже живих стражникiв, якi нудьгували на посту перед потрiбними напiвельфами дверима. Перш нiж вартовi встигли пiдняти тривогу i оголити свою зброю, вбивця холоднокровно увiгнав у груди кожного по стрiлi. Шум падаючих тiл збiгся з моментом вiдкриття ним дверей покоїв халiга. Тримаючи перед собою арбалет з останнiм болтом, Лiнг проникнув у кiмнату.
   Серед шикарно i багато обставленої кiмнати розташовувалося величезне лiжко з вiдкинутим балдахiном, на якому в екстазi пристрастi сплiталися два оголенi тiла. Очi миловидної темноволосої дiвчини широко розплющилися, коли вона побачила Лiнга на порозi. Приклавши палець до губ, напiвельф прицiлився в голу спину чоловiковi i тихо свиснув, привертаючи до себе увагу. Чоловiк припинив свої розмiрнi рухи i розлючений обернувся. Побачивши спрямований на нього зведений арбалет, вiн зблiд.
   - Трайк бiн Алi передає тобi привiт, Гаруне. Настав час платити за рахунками, - сказав Лiнг, виконавши побажання замовника, i спустив гачок арбалета.
   Подальший розвиток подiй застав його зненацька. Перелякана ранiше дiвчина несподiвано рiзко сiпнулася вбiк, скидаючи з себе халiга, i болт встромився в спинку лiжка. Наступної митi в ассасина вже летiв кинутий нею метальний нiж. Лiнг ледве встиг вiдстрибнути убiк. Перекотившись через плече, вiн вистрiлив дротиком iз зап'ястя. Дiвчина-охоронець, що схопилася, впала на лiжко. З неживої кистi, що розчалася, випав другий клинок.
   Дермо! Ще один недолiк з його боку. Причому такий, який знову мiг його занапастити. Але хто мiг припустити, що халiг Гарун бiн Корнiс спить зi своїм охоронцем. До того ж, ранiше Лiнгу не траплялися жiнки охоронцi. Нiчого. Наступного разу вiн подiбної помилки вже не припуститься. Як же йому пощастило, що дiвчина знаходилася на м'якому лiжку, яке сповiльнило її рухи i завадило їй вчасно зробити другий кидок, що має всi шанси стати фатальним для напiвельфа.
   Все ще не вiрячи у свiй успiх, Лiнг почав шукати халiга. Стоячи на колiнах той люто смикав за мотузку, що викликає слуг. Голий нiж, Лiнг кинувся до "клiєнта". Побачивши вбивцю, що навис над ним, той заверещав...
   Витираючи лезо про простирадло, ассасин iз заздрiстю i одночасним жалем окинув поглядом безживно розкинулося перед ним неживе тiло красунi i кинувся до виходу. Замовлення виконано, але попереду було найскладнiше - вибратися з палацу, що кишить пiднятими по тривозi стражниками.
  
   * * *
  
   I знову ми пiднiмаємося гвинтовими сходами, залишивши позаду коридор з робочим кабiнетом i трупом монстра. Iшли в колишньому порядку: Шрам зi своїм драконячим склом попереду перевiряв наш шлях на наявнiсть пасток, я слiдом, i Дункан прикривав нашi тили. Я подумки благав Небо про те, щоб, коли кров тварюки остаточно роз'їсть кам'янi плити перекриття i провалитися в кiмнату ярусом нижче, в нiй нiкого не виявилося.
   До поверху, на якому знаходилося Око, залишалося ще кiлька сходових прольотiв, як раптом на одному з майданчикiв Шрам несподiвано зупинився, i, нiчого не кажучи, завернув у черговий коридор. Дункан запитливо глянув на мене. Я знизав плечима i поспiшив слiдом.
   - Що трапилося? - Прошепотiв я, наздогнавши приятеля i поклавши йому руку на плече. Шрам глянув на мене заскленiлими очима, i я вiдсахнувся. А наступної хвилини вiн штовхнув найближчi дверi i перш нiж ми з охоронцем встигли, що-небудь зробити наш супутник увiйшов до кiмнати.
   - Куди вiн? - спитав Дункан.
   - Не знаю! Схоже, вiн пiд дiєю якихось чарiв!
   - Прокляття! - Дункан вихопив свiй новий меч, знятий з однiєї зi стiн кабiнету, i зайняв оборонну позицiю, крутячи головою на всi боки. Я ж кинувся слiдом за Шрамом. Невже вiн не помiтив та випадково активував якiсь захиснi чари?
   Кiмната, що постала, перед моїми очима практично повнiстю нагадувала той робочий кабiнет з гризем, за винятком хiба вiдсутностi шаф з книгами. Та й на стiнi висiло велике дзеркало. Шрам стояв перед цим дзеркалом i тупо крутив головою, оглядаючись. Отямився?
   - Дiку, що вiдбувається? - Запитав вiн, помiтивши мене. - Де це ми?
   - Не знаю, куди ти нас привiв.
   - В сенсi?
   - Ну, ти несподiвано звернув до одного з коридорiв, i ми пiшли слiдом за тобою.
   - Так? Не пам'ятаю...
   - Я подумав, що ти активував одне iз захисних закляття вежi, - промимрив я, придивляючись до наших вiдображень у дзеркалi. Менi здалося, що вiдображення Шрама, на вiдмiну вiд мого, загоїлося своїм власним життям. Хоча Шрам стояв на мiсцi, вiн зробив крок уперед, наблизившись до скла з того боку. Поверхня скла пiшла кругами.
   - Що це? - пробурмотiв Шрам, вказавши рукою на дзеркало i задкуючи назад.
   - А я знаю? Ти ж нас привiв сюди!
   - Ну, тодi швидше йдемо звiдси, - в'їдився приятель, дивлячись на руку, що вилiзла зi скла, у чорнiй рукавичцi.
   Я кинувся до виходу, але тут почув крик Шрама:
   - Дiк. Я не можу рухатись! Щось тримає мене!
   - Що? - я обернувся. Шрам стояв на тому самому мiсцi i з жахом дивився на мене. Я кинув погляд на дзеркало i побачив ще одного Шрама, що вже наполовину
   вилiз iз дзеркала. В руках двiйника блищав кинджал.
   - Дункан! - загорлав я, скидаючи арбалет i спускаючи стрiлу в вiдбиток, що ожило. Стрiла пройшла крiзь нього i вiдскочила вiд кам'яної стiни. Вiдкинувши розряджену зброю вбiк, я вихопив один зi своїх двох кинджалiв i кинувся на двiйника, помiтивши краєм ока, що виник на порозi близнюка.
   - Що випадок... - почав Дункан, але вмить оцiнив ситуацiю i теж кинувся на допомогу. Вiдстань мiж нами i Шрамом була невеликою, але менi здавалося, що я рухаюся дуже повiльно. Тим часом двiйник уже повнiстю вилiз iз дзеркала i пiдскочив до Шрама. Шрам закричав, потягнувся за своїм кинджалом, та було пiзно. Демонське вiдображення одним швидким рухом всадило меч в живiт злодiї. Наш друг повалився на свого двiйника, той зробив ще один помах, але тут уже пiдскочив я i щосили вдарив по вбивцi.
   I знову як у випадку зi стрiлою кинджал пройшов крiзь Шрама-два, нiби того не iснувало. Мене ж за iнерцiєю пронесло далi i я, втративши рiвновагу, мало не впав на пiдлогу. Завдяки своїм акробатичним навичкам я все ж таки встиг вчасно вiдновити його i обернувся, готуючись завдати другого удару. Може, це було не рацiонально i марно, але я тодi не усвiдомлював своїх дiй. Будь-яким способом, намагаючись допомогти Шрам i вiдвернути на себе його жахливе вiдображення. Тим часом, Дункан, що пiдскочив, також рубанув по двiйнику, i також його ятаган пройшов крiзь дзеркального вбивцю, не зачепивши останнього. Двiйник нiяк не вiдреагував на нашi дiї, продовжуючи раз за разом встромляти кинджал у нашого друга.
   - Вiн безтiлесний! - закричав охоронець, викидаючи вперед лiву руку з затиснутим у долонях чорним каменем, з вигравiруваною на ньому синю руною, i щось прокричав. Синiй спалах, мене обдало вiтром, двiйник припинив свої дiї i почав змiнюватися, на мить, прийнявши постать iншої людини, потiм став прозорим i повнiстю розчинився в повiтрi. Але я встиг дiзнатися про людину i жахнувся.
   Тим часом Дункан схилився над Шрамом, що скорчився на пiдлозi. Забувши про все, я кинувся до свого друга. Той хрипко дихав, тримаючись за розпоротий живiт. Розуму не докладу, як вiн ще не знепритомнiв вiд больового шоку. Я пiдняв i прийняв приятеля. Сльози самi потекли в мене з очей.
   - Тримайся брат, я зараз, - я почав спiшно копатися в його сумцi, перебираючи флакончики iз зiллям. Не те. Не те. Де воно? - Тримайся. Тiльки не вмирай!
   - Дi..кх... - прохрипiв Шрам, вiн спробував пiдняти руку, але з його рота ринув потiк кровi i вiн обм'як.
   - Шрам. Ну, брат давай! Не вмирай! Ти потрiбний нам! Шрам! - я тряс неживе тiло, притискаючи його до себе i не звертаючи на кров, яка неабияк просочувала мiй одяг. - Тримайся, сучий ти син! Я зараз! Зараз...
   Я знову почав копошитися в мiшку, знайшовши нарештi потрiбний флакон iз золотистою рiдиною. Зубами вийняв пробку i вилив неабияку кiлькiсть живильного зiлля йому на живiт, потiм влив залишки в рот. Рiдина потекла по пiдборiддi.
   - Пий же. Пий, Шрам...
   - Це марно, злодiй. - Дункан поклав менi руку на плече. - Больовий шок. Вiн уже мертвий, ти йому вже нiчого не допоможеш. Пiшли! Потрiбно продовжувати наше завдання.
   - Завдання? Яке до хаосу зараз завдання? Та пропади пропадом це гребане Око! Через нього i вас я втратив свого друга! - загорлав я, скидаючи його руку. - Шрам...
   Близнюк одним ривком пiдняв мене за шкварник i розгорнув до себе. Двi сильнi ляпаси привели мене до тями.
   - Досить, нюнi розводити! Ти чоловiк чи хтось? - заволав вiн, потiм додав трохи тихiше - Пiшли, Павуку! Без тебе я не впораюся. Я щиро спiвчуваю тобi, Шрам був добрим товаришем, але нам треба продовжувати нашу мiсiю. Iнакше його смерть буде марною. Пiшли ж, злодiй, зараз сюди набiжить сторожа.
   - Але ж я не можу кинути його тут!
   - Вiн все одно мертвий. Його душа вже напевно бенкетує в небесних чертогах, а це лише фiзична оболонка. Iдемо.
   - Я все одно не можу залишити його тут.
   Дункан замислився.
   - Гаразд. Є в мене одна штука на прикметi. Вiн же все одно мертвий...
   - Ти це про що?
   - Мiжпросторова кишеня.
   - Що?
   - Дивись, - близнюк присiв бiля тiла i дiстав з-за пазухи ще один камiнчик, чорний iз жовтою руною. Поклавши руну на тiло Шрама, заплющив очi, зосереджуючись. Потiм щось зашепотiв. Раптом швидко спалахнуло жовтим, i тiло Шрама пропало. Про трагедiю, що тут розiгралася, нагадувала лише калюжа кровi i чорний камiнь, що лежить у нiй, уже без руни.
   - Готово! - прошепотiв близнюк, ховаючи камiнь назад за пазуху.
   - Що ти зробив?
   - Помiстив тiло в якусь кишеню мiж свiтами. Жива iстота в нього не можна помiстити, але ось мертве тiло або неживий предмет просто. Тож нехай поки що воно побуде там. Звiдти його нiхто не дiстане. Потiм ми його витягнемо i поховаємо, як личить. Ну що? Тепер iдемо?
   - Ну, йдемо, - зiтхнув я.
   - Чудово. Тодi поспiшаємо. У нас мало часу.
   Я пiдiбрав арбалет, звалив на плече сумку Шрама i поквапився покинути кiмнату. Ми знову повернулися на сходи i почали пiднiматися далi.
   - А я i не знав, що ти теж маг, - похмуро пробурчав я, все ще не вiдiйшовши вiд раптової втрати друга.
   - Я не маг. Нашi батьки були магами. Батько - бойовим чарiвником, мати чарiвницею. Вся їхня сила передалася їхньому первiстку Джайнi. А нам з братом нiчого не дiсталося, - вiн сумно посмiхнувся. - Цi каменi з руною - однозаряднi, але багаторазовi артефакти, створенi для нас сестрою про всяк випадок.
   - То Джайна старша за вас?
   - Лише на пару хвилин.
   Я замовк, знову переживаючи те, що сталося. Дункан делiкатно мовчав. Менi не вiрилося, що Шраму бiльше немає, що я бiльше нiколи не почую його голосу, його жартiв, не вiдчую його пiдтримки. Вiн менi був як брат, кiлька разiв навiть рятував менi життя, а я коли якесь створiння з дзеркала вбила його, не змiг його врятувати.
   Думки самi собою повернулися до вбивцi Шрама, i тiй людинi, чий образ вона прийняла перед тим, як розтанути. Я знав його - це був архiмаг Морзус - радник султана Сигiзмунда. Наш роботодавець. Але чому? Чому вiн напав на нас? Ми ж виконували все, що вiн нам наказував. Мабуть, вiн таки активував узи Гiльденаса. Але якщо вiн задiяв прокляття, то й Змiйка в небезпецi. Хоча вона поруч iз Джайною, i... Стоп! Джайн. Вона ж наклала на Шрама зi Змiйкою захиснi чари. То чому ж прокляття подiяло?
   - Чому чари Джайни не врятували Шрама? - спитав я Дункана в лоб i зупинився.
   - Не зрозумiв?
   - Та людина, образ якої прийняв двiйник Шрама в кiнцi - це архiмаг Морзус.
   - Той самий, що змусив вас працювати на нього, наклавши прокляття?
   - Так. Той самий! Вiн активував його! Ну, то чому? Ми думали, що ми захищенi вiд прокляття архiмагу!
   - Я не знаю, але можу лише припустити, що щось змусило Джайна зняти цi чари з твоїх друзiв або ж зняло їх проти її волi.
   - Рiчард тому покинув нас?
   - Так.
   - I як у них справи?
   - Не знаю. Я втратив зв'язок iз Джайною.
   - Що значить втратив?
   - Я її не вiдчуваю. Взагалi не вiдчуваю, - вперше я бачив близнюка таким безсилим i розгубленим. - Вона просто зникла i все, наче її нiколи й не було!
   - Вона мертва? - Запитав я, внутрiшньо холодiючи.
   - Не знаю.
   - А Рiчард?
   - Живий. Поспiшає до мiсця, де ми залишили коней.
   - Це може бути наслiдком нападу такого ж двiйника?
   - Не знаю. Можливо...
   - Хаос! I що нам тепер робити?
   - Що й планувалося - викрасти Око, - у його голосi промайнули нотки агресiї. Схоже, близнюк все ж таки теж iнодi втрачає витримку - Тим бiльше до нього залишилося зовсiм небагато. Потiм буде видно.
   Ми знову продовжили шлях i, зрештою, досягли потрiбного нам ярусу. Десь на цьому поверсi має бути кiмната з Оком. Завмерши на майданчику, ми стали прислухатися. Тиша. Задоволено кивнувши, Дункан оголив меч i, зробивши менi знак слiдувати за собою, безшумно пiрнув у коридор. Я скинув заряджений арбалет i, закрiпивши на оцi сльозу дракона, рушив за охоронцем. Гра розпочиналася.
  
  
   Роздiл п'ятий
   Винищувач магiв
  
   Втрачаю спритнiсть, думав Лiнг, сидячи за столом на заїжджому дворi i, не поспiшаючи, потягував вино з кухля. Та дiвка-охоронець таки зачепила його. Спочатку, в запалi бою, вiн не помiтив рани. Але коли вибирався з палацу халiга, рана нагадала про себе - Довелося поспiхом її перев'язувати - адже на нього могли вийти навiть по краплях кровi. Так, зустрiчалися серед законникiв такi маги - розумники, що мають здатнiсть знайти людину за частинкою її тiла, волосся, краплi кровi, нiгтя. Пощастило, що лезо метального ножа не виявилося отруєним. Iнакше вiн би зараз гуляв Похмурими рiвнинами, як багато його менш щасливi колеги з Сiрої гiльдiї.
   Що б там не вiдбувалося з його з його везiнням, але ситуацiя, що склалася, напiвельфа не влаштовувала. Спочатку був грубий промах iз зомбi-стражником, потiм охоронець мало не закiнчила. Вiн навiть не пам'ятав, коли востаннє так вляпувався. Дермо повне, загалом. Чи то вiн розслабився, чи то в його життi почалася чорна смуга, одне вiн знав точно, тепер треба було залягти на кiлька мiсяцiв на дно. Грошей отриманих за виконане замовлення, йому має з лишком вистачити.
   Його роздуми перервав гучний регiт iз далекого столу. Там, зсунувши разом пару столiв, снiдали троє: свiтловолоса молода дiвчина в чоловiчому одязi, мабуть, знатного роду та пара солдатiв у повному бойовому вбраннi. Швидше за все, її ескорт зробив висновки напiвельф. Ще один iз солдатiв стирчав бiля стiйки, флiртуючи зi служницею. Тунiки воїнiв були прикрашенi гербом у виглядi бiлого єдинорога, що встав на диби, на зеленому полi. Герб виявився Лiнг не знайомий, втiм, це його особливо не турбувало. Головне, що це не герб халiга Гаруна бiн Корнiса.
   А дiвчисько треба сказати нiчого, гарненька i в лiжку, напевно, гарна буде. Якби вона була одна, вiн би не проминув до неї пiдвалити, але зв'язуватися з солдатами не хотiлося. Нiчого ось добереться до найближчого великого мiста, а вже там, у борделях дiвок навалом буде i навiть краще за цю.
   Спостерiгаючи краєм ока за солдатами, Лiнг пiднiс кухоль до рота i тут побачив нового вiдвiдувача, що раптово виник на порозi корчми. Брови напiвельфа поповзли нагору, права рука рефлекторно стиснулася на рукоятцi арбалета. Незважаючи на спеку, прибулець повнiстю укутався в чорний плащ iз низько насунутим на голову каптуром.
   Заїжджий двiр знаходився на околицi маленького села за три десятки кiлометрiв вiд палацу халiга. Вбивця не побоювався можливої погонi, оскiльки вмiло замiв слiди, вiдвiвши її в напрямку протилежному його нинiшньому положенню, але прибулець його насторожив. Було в ньому щось невловиме, смертельно небезпечне. Навiть солдати вiдчули це i, припинивши розмову, спостерiгали за незнайомцем.
   Його погляд, прихований у тiнi плаща, швидко пробiг вiд столика до столика i зупинився на асасинi. Лiнга пробив крижаний пiт. "Попався!" промайнула думка. Але, схоже, дивного вiдвiдувача пiвельф не зацiкавив, i той перевiв погляд на солдата i дiвчину. Якийсь час ескортуючi i прибулець уважно вивчали один одного, напiвельфу навiть здалося, що зараз почнеться бiйка, але людина в каптурi мовчки сiв за найближчий столик. Лiнг полегшено видихнув.
   Служниця, залишивши солдата, що клеїлася до неї, вирушила обслуговувати нового клiєнта, а невдалий кавалер провiв її поглядом, i приєднався до своїх супутникiв. Вся безтурботнiсть солдатiв, що панувала в залi заїжджого двору до появи людини в каптурi, кудись зникла. Обмiнявшись парою фраз зi своїми супутниками, солдат, що флiртував бiля стiйки, попрямував до незнайомця. Обстановка розпалювалася i Лiнг вирiшив, що настав час йому звалювати вiд грiха подалi. Не зводячи очей з прибульця i солдата, що пiдiйшов до нього, вiн потягся до гаманця, тут-то все i почалося.
   Лiнг не знав, що зробив чоловiк у каптурi, але солдата раптом вiдкинуло назад. Пролетiвши через половину зали, той iз брязкотом врiзався в стiну i кулем обрушився на дерев'яну пiдлогу. Iншi солдати схопилися i оголили мечi. Ассасiн метнувся до стiйки. Це був не його бiй, i вiн не втручався.
   - Харонт! Ти як? - гукнув зрiлий воїн, що вiдлетiв, з посрiбленим правим наплiчником офiцера. Вiдповiддю йому стала тиша. Тим часом, людина в каптурi поволi пiднялася. З-пiд плаща випросталась чорна рука i вказала на дiвчину, що ховається за спинами своїх супутникiв.
   - Вiддайте менi дiвчисько i залишитеся, живi, - прошипiв чужинець.
   - Бач, який спритний - заперечив сержант. - Краще забирайся звiдси i тодi Я збережу тобi життя.
   - Ну що ж, я дав вам шанс, - злiсно посмiхнувся незнайомець. Вiн зробив ледь помiтний жест рукою, i вхiднi дверi з гуркотом зачинилися. Засув сам ковзнув у скобу. - Не бажаєте по-доброму, буде погано...
   Чужинець почергово повiв плечима, i плащ легко зiсковзнув на пiдлогу. Перед враженими солдатами та вбивцею постала дивна iстота. Зовнi воно було схоже на людський скелет обтягнутий синя чорною шкiрою, трипалi пташинi ступнi закiнчувалися гострими кiгтями, а на обличчi демонiчним вогнем горiли вузькi червонi очi. Iстота швидко схрестила перед собою руки i розвела їх убiк. З його зап'ясть iз тильного боку долонi вилiзли пiвметровi чорнi леза.
   Лiнг хмикнув. У нього в лiвому наручi теж був захований механiзм з викидним складним лезом. Дуже зручна штука, якщо треба без зайвих рухiв непомiтно прибрати жертву натовпу. Але його меч досягав ледь половини вiд ножiв цiєї чорної тварюки, що є, мабуть, частинами її тiла.
   Пiд немiчний крик служницi iстота атакувала.
   - Вебре, веди її жваво! - наказав офiцер другому солдатовi, а сам прийняв бiй.
   Пiд дикий блиск клинкiв вони зiйшлися посеред зали. Лiнг повинен був визнати, що сержант майстерно володiє мечем, але його супротивник виявився ще вправнiшим i швидшим. Вiн повiльно, але вiрно заганяв людину в один iз кутiв.
   Кiлька разiв той, кого назвали Вебром, намагався кинутися на допомогу командиру, але той щоразу наказував залишатися з дiвчиною. Лiнг став судомно шукати вихiд iз ситуацiї. Думку допомогти солдатам вiн одразу ж вiдкинув, як iдiотську. Нема до чого йому вплутуватися в чергову авантюру, своїх проблем вистачає. До того ж вiн оцiнив мистецтво бою загадкової чорної iстоти i дiйшов висновку, що без потреби краще з ним не зв'язуватися.
   Погляд майстра ассасина впав на замкненi вхiднi дверi, але заради них довелося б подолати зал iз битвами. Не найкращий варiант. Через єдине вiкно затягнуте бичачим мiхуром йому також не вилiзти. Занадто вузьке. Чорного входу в таких заїжджих дворах не робили, значить залишалися тiльки сходи, що вели на другий поверх. Напiвельф кинувся до неї. Зацiпенiлi солдати з дiвчиною помiтили його дiї i поспiшили слiдом, але їм до сходiв було ще далеко.
   Вiн уже був на самому верху, коли почув позаду себе глухий вигук i обернувся. Iстота розiбралася з сержантом i спиною до Лiнга стояла внизу бiля початку сходiв, вiдрiзаючи шлях солдату з дiвчинкою, що залишився. Зблiдлий воїн затулив собою дiвчину i, пiднявши меч, зайняв оборонну позицiю.
   Вчасно я встиг, промайнула думка, i Ассасин кинувся до найближчих дверей. Зачинено. Друга. Знову закрито. Третя. Пощастило. Лiнг ввалився в кiмнату i одразу ж засунув засув. Вiн уже не бачив, як далi коридором вiдчинилися дверi, i в коридор вискочив оголений по пояс солдат з арбалетом у лiвiй руцi...
  
   * * *
  
   Ведений тяжiнням Ока, Дункан впевнено вiв нас коридором. Раптом одна з дверей праворуч вiдчинилася, i перед нами в коридор вийшов людиноящiр.
   Помiтивши нас вiн зашипiв i тут же клопоту вiд мене болт в око. Одним стрибком Дункан пiдскочив до вiдчинених дверей i з оголеним мечем зник у кiмнатi, щоб за секунду знову виникнути на порозi.
   - Все чисто. Вiн був один, - прокоментував близнюк.
   - Хаос! Ледве не нарвались, - вилаявся я. - Що з трупом робитимемо?
   - Затягнемо всередину. До речi, чудовий пострiл.
   - У ящiрiв уразливе мiсце не тiльки пiд пiдборiддям, - пiдморгнув я, вiдтягуючи лускатий труп у кiмнату. Раптом Дункан стрепенувся, завмер. Легка усмiшка ковзнула на його обличчi.
   - Що?
   - Джайна. Я знов її вiдчуваю!
   - I? - на душi трохи полегшало.
   - Вона десь тут. У вежi.
   У мене вiдвисла щелепа.
   - Як це?
   - Не знаю, але я знову вiдчуваю її присутнiсть. Слабке звiсно, але вiдчуваю.
   - I де вона? На перших ярусах?
   - Не зовсiм. Майже там, де Око.
   Нiчого номер.
   - А Змiйка з нею?
   - Не знаю, злодiй. Я ж можу вiдчувати лише сестричку! Але їй потрiбна допомога. Уперед!
   - Стривай, перезаряджуся тiльки.
   Дочекавшись, коли я знову пiдняв арбалет, Дункан метнувся до виходу, я слiдом. Забувши про все, ми, мов ошаленi, помчали коридором. Я молився богам, щоб нам не зустрiлися магiчнi пастки та iншi мешканцi вежi. I боги нас, мабуть, почули. А може просто сам Кастор любив самотнiсть i оточив себе мiнiмумом челядi.
   Нарештi через сотню метрiв Дункан загальмував i, зробивши менi, знак не шумiти, став пiдкрадатися до одного з дверей з оглядовим вiконцем. Взагалi я помiтив, що в цьому коридорi, на вiдмiну вiд тих, що були поверхами нижче, майже всi дверi були обладнанi оглядовими вiкнами.
   Якось у юностi, коли я ще тiльки-но починав свiй шлях злодiя, менi довелося недовго посидiти в однiй iз в'язниць Султаната, до речi, там я й познайомився зi Змiйкою i Шрамом. Отож цi дверi менi нагадали тi тюремнi каземати. Схоже, у цiй вежi верхнiй ярус служив як тюремний блок. Але тодi чому такий нечисленний персонал? Загадка
   Втiм, тiльки-но я, потiснивши похмурого близнюка, зазирнув у прочинене вiконце, всi думки про персонал виявилися геть-чисто забутi.
   У кiмнатi розпластанi на стiнi висiли бруднi, пошарпанi, але найголовнiше живi Джайна зi Змiйкою. Причому нашi супутницi висiли без жодних мотузок чи iнших видимих пристроїв, мабуть, тут використовувалася магiя. Перед ними спиною до дверей стояли двоє людей. Чоловiки. Один у чорно-жовтому балахонi з бiлою палицею в правiй руцi, явно був магом. Другий, судячи з меча за спиною (знову за спиною?) воїном. Охоронець?
   -...Хотiли? - маг, схоже, пихато читав лекцiю полонянкам. Кастор? Не схоже. Занадто молодий. Очевидно, його учень чи помiчник. - Чи знаєте ви, соплячки, з ким зв'язалися? У гру яких сил ви влiзли? Та за одне ваше втручання у справи...
   - Так, добре вистачить тобi, - зупинив його воїн. - Скажи просто: "Нiхто не смiє вставати на шляху "Кола Тiней"" i прикiнчи цих сучок! Набридло слухати це твоє марення.
   - Стривай, - маг знiтився - Усьому свiй час, потрiбно дiзнатися про їхнiх супутникiв. Ти ж сам казав, що там було шiсть коней. Де тодi решта четверо вершникiв?
   - Ось i питай у них це, а не трендi даремно. Я жерти вже хочу...
   Я запитливо глянув на Дункана.
   - Вриваємося i знищуємо всiх, - ледве чутно прошепотiв вiн. - Я беру на себе майстра, а ти самого мага.
   - Якого майстра? - не зрозумiв я, але тут до мене дiйшов весь змiст його фрази. - Я? Мага? Та ти що здурiв? Я - не боєць, я - злодiй!
   - Проти майстра меча в тебе мало шансiв вистояти, а з магом ти впоратись зможеш.
   - Як це "майстри меча"?
   - Ти бачив ручку меча другого?
   - Ну. I чорної стрiчки я не помiтив!
   - Це у вас тут заведено, щоб майстер носив стрiчку на рукоятi. У нас же в Iмперiї знаком майстра є особливе тавро на оголовку ручки. I взагалi, припираючись тут, ми даремно втрачаємо час. Бери на себе мага i не сперечайся!
   - Але...
   - Повiр, злодiй, - голос охоронця став вкрадливим. - З магом ти можеш упоратися. Є в тобi щось незвичне.
   - Що?
   - Не знаю. Джайна каже, що магiя на тебе якось дивно дiє. Може саме тому той ваш архiмаг i не наклав на тебе прокляття. Ну все? Домовилися?
   Що я мiг заперечити? Змiйку та Джайну треба рятувати по-любому. Якщо Дункан правий i той тип з мечем справдi майстер клинка, то вiн мене вмить нарiжить на дрiбнi шматочки. А потiм вiзьметься за Дункана, а якщо Дункан не встигне, до цього часу впорається з магом, то кiнець i йому. А маг? На нашому боцi ефект несподiванки, заряджений арбалет та ще ментафлакони. Якщо дiяти швидко, то маг навiть не встигне скористатися своїм чаром. А якщо ще й Джайна має рацiю... Була й у мене така пiдозра...
   - Домовилися. Тiльки почекай.
   Я дiстав ментафлакон з присипляючою рiдиною i затиснув його шийку в зубах, скинув арбалет i кивнув.
   - Фофоф!
   Хаос! Де ж Рiчард? Цей бiй мав бути близнюкiв, наше завдання зводилося до видобутку Ока Азора. А зараз...
   - Значить так. Я вiдчиняю дверi, ти впадаєш першим i стрiляєш у мага, я влiтаю слiдом i атакую майстра.
   Я згiдно кивнув.
   - Тодi вперед! - Дункан стусаном вiдчинив дверi, i вiдскочив. Не встигли маг i майстер обернутися на шум, як я вже увiрвався в кiмнату, скинув арбалет i спустив тятиву.
   О так, ми все-таки застали їх зненацька.
   Однак, схоже, доки ми добиралися до мiсця, якийсь злодiй вичерпав весь свiй лiмiт удачi. Я цiлився в груди мага, але, чи то вiд хвилювання, чи вiд швидкостi атаки, на жаль, взяв прицiл трохи влiво i болт встромився в праве плече чаклуна. Посох вiдлетiв кудись у куток. Маг загорлав вiд болю, але, треба вiддати йому належне, все ж таки викинув уперед лiву руку, викрикнув заклинання, i вогняна куля, що слiпилася, кинулася в мiй бiк. Джайна зi Змiйкою з вереском впали на пiдлогу. Мабуть, вiдволiкшись на мене, маг перестав контролювати магiчнi пута.
   Вiдразу ж вiдкинувши арбалет, я вихопив ментафлакон, але зрозумiв, що покинути його не встигаю. I ухилиться вiд вогнешара мага, мiж iншим, теж. "Це кiнець" майнула думка, i я замружився.
   Ви колись опинялися в центрi вогнища, коли вас з усiх бокiв обдає жаром, одяг обпалює, а волосся тлiє? Нi? Я теж. До сьогоднi. Втiм, усе подальше вiдбулося надто швидко, i менi тодi було не до аналiзу своїх вiдчуттiв. Мене обдало гарячим повiтрям i... Нiчого бiльше. Не вiрячи в свою удачу, я розплющив очi. Маг, схоже, виявився здивований не менше, нiж мiй. Невже Дункан правий i я не схильний до магiї?
   Не гаючи часу даремно, я розмахнувся i таки шпурнув флакон у чаклуна. Наказати ментафлакону луснути я не встиг, оскiльки той раптом змiнив траєкторiю i полетiв кудись убiк - не iнакше, як маг постарався. Десь на краю поля зору зiйшлися в смертельнiй i гарнiй сутичцi два майстри клинка, але менi було не до них. Вилаявшись, я вихопив кинджал i з криком кинувся на чаклуна:
   - А-а-а-а!
   Той жбурнув у мене ще одну кулю, але тепер менi стало вже байдуже. Я повiрив у свою невразливiсть. Немов у пiдтвердженнi цього шар вогню розвiявся на пiдльотi до мене, залишивши лише гаряче повiтря.
   У руцi у чаклуна матерiалiзувався чорний палиця, але я вже опинився поруч i, обхопивши його однiєю рукою, iншою завдав удару. Гартоване десятисантиметрове лезо легко увiйшло до тiла мага. Той охнув, але все ж таки примудрився вчепитися своїми долонями менi в обличчя. Сльоза дракона кудись упала. Я iнстинктивно випустив кинджал, вiддер його руки вiд свого обличчя i вдарив чолом. Зчепившись, ми втратили рiвновагу i, обсипаючи один одного ударами, стали кататися по пiдлозi. Боротьба була запеклою - в азартi бою я навiть забув про клинок, i в хiд пiшли зуби, нiгтi, кулаки.
   Фiзично маг виявився сильнiшим за мене, але, мабуть, мiй клинок, що залишився в його черевi, зрiвняв нашi шанси. Може, саме тому в ходi боротьби менi вдалося опинитися зверху, i я став душити чаклуна, намагаючись не звертати уваги на його удари. Чарiвник захрипiв i вчепився менi в шию. В очах потемнiло, здавалося, легенi ось-ось розiрвуться, але я лише сильнiше стиснув горло супротивника. Нарештi, його хватка ослабла, руки сковзнули, i вiн затих. Я ще якийсь час продовжував рефлекторно стискати шию, доки остаточно не переконався, що мiй супротивник мертвий.
   Є! Я зробив свого виродка. Цiкаво, як там справи Дункана? Я повернувся i ледве встиг побачити носок чобота супутника мага, що летить у мене. "Бережись!" долинув запiзнiлий крик Змiйки. Зуби клацнули, а в головi вибухнув феєрверк, подiбний до тих, якими бавилася знати в столицi.
   Удар був настiльки сильний, що мене вiдкинуло до стiни i я впечатався у щось м'яке та тепле. Щось м'яке та тепле охнуло жiночим голосом. У нiздрi вдарив аромат бузку, i, розплющивши очi, я побачив схвильованi обличчя Змiйки i Джайни, що схилилися надi мною.
   - Ти як, Дiку? - Запитала Змiйка.
   - Дермово, сестричка... - прошепотiв я розбитими губами, здираючи з пiдборiддя чудом як хустку, що втрималася на ньому, i вiдчуваючи в ротi солонуватий присмак кровi. Обличчя горiло.
   - Як вiн тебе... - поспiвчувала Джайна.
   - А зараз буде ще лайнов, - похмуро проконстатувала ельфiйка, кивнувши кудись убiк.
   Насилу пiдвiвшись, я озирнувся i зрозумiв, що лежу на колiнах у Джайни. Iншим часом про краще я й мрiяти не мiг, але зараз менi не до цього. Бо до нас троє, повiльно наближався майстер клинка. I цим майстром клинка був Дункан. Той нерухомо лежав за кiлька крокiв вiд нас. Хаос! Я вже думав близнюкiв нiчого не вiзьме! Але мабуть переоцiнив їхнi сили, i тепер настав час розплати.
   Я схопився, але вiдразу скрутився вiд рiзкого болю в лiвому боцi. Проклятий чаклун все ж таки чимось дiстав мене. Я вiдчував, як промокає вiд кровi сорочка на боцi. Чи не те й ребро зламане?
   - Зробiть з ним що-небудь, ви ж маги - крiзь зуби процiдив я, стежачи за майстром, що наближається.
   - Я не можу, - прошепотiла Джайна. - Це винищувач магiв, а на них не дiє магiя.
   - Я займуся ним, - промовила Змiйка, вiдставивши руку, i клацнула пальцем. Тiєї ж митi чорна палиця чаклуна, що лежить неподалiк, сама з собою прилетiла до неї в долоню.
   - Стiй! - Закричала Джайна, але було вже пiзно. Винищувач щось зробив i Змiйка, дико закричавши, впала на пiдлогу, забившись у конвульсiях.
   - Не чаклуй... - запiзно прошепотiла чарiвниця.
   - Я дивлюся, ви погано вчитеся на своїх помилках, чарiвники, - залихватсько оскалив винищувач. - Ну що ж, тим легше менi буде вас прикiнчити. Але, перш нiж ви поїдете слiдом за господарем цiєї вежi на Похмурi рiвнини, ви менi вiдповiсте на одне запитання: Де ще двоє ваших? Скажете це, i ваша смерть буде швидкою та безболiсною. Ну?
   - Та ти пiшов... - процiдив я.
   Винищувач зграбастав мене за волосся, ривком пiдняв з пiдлоги, поставивши на колiна, i приставив меч до мого горла. Вдруге за два днi я вiдчув холодне лезо на своїй шиї. Бiдна у людей фантазiя, однак.
   - Вiдповiдь невiрна, засранець, - сердито прошипiв вiн менi у вухо. - Менi ось цiкаво, ти був би таким же смiливим, якби тут не було баб. А? - Вiн подивився на Джайну, - Говори, де решта двоє, або я перерiжу горло твоєму балакучому дружку, а потiм побавлюся з тобою, суко!
   - Гей, виродку, ти часом не мене шукаєш? - пролунав вiд дверей знайомий голос. Ось уже нiколи не думав, що буду радий почути його. Винищувач, миттю обернувся, а я скосив очi - на порозi стояв Рiчард. Святi боги, як я зараз був радий його бачити. Мабуть, говорять у народi: "Краще пiзно, нiж нiколи".
   - Ти? Але ж я... - злякався винищувач магiв. Його погляд метнувся до Дункана, що лежав, i знову повернувся до Рiчарда. А потiм зупинився на чорнiй стрiчцi, зав'язанiй на ручцi його меча. - А ясно. Близнюки, значить.... Мабуть, ви i є тi найзнаменитiшi брати де Кiлморан. Потрiбно ж не очiкував зустрiти вас так далеко вiд Iмперiї.
   - Вiдпусти хлопця, - похмуро наказав охоронець, - i йди, бiйся зi мною.
   - Як скажеш, землi. Як скажеш... - Винищувач знову повернувся до мене. - Пощастило тобi, засранець, але нiчого. Зараз ось розберуся з твоїм приятелем, i ми з тобою продовжимо нашу цiкаву розмову, - вiн грубо штовхнув мене на пiдлогу i, крутнувши мечем, попрямував до Рiчарда.
   - Ти цiлий? - Джайна кинулася до мене.
   - Скорiше нi нiж так. Здається, у мене ребро зламане.
   - Дай подивлюсь.
   Вона схилилася надi мною, i знову пахнуло бузком. Навiть зараз, з забрудненим у брудi та синцях волоссям i обличчям вона менi здавалася найпрекраснiшою жiнкою на землi. А вiдблиск смолоскипiв на її шкiрi надавав додаткової чарiвностi. Красуне, де ж ти була ранiше?
   Джайна обережно оголила рану.
   - Ребро цiле, але треба зупинити кровотечу. Жаль я не можу використовувати магiю. Хоча... - вона глянула на винищувача. - Йому зараз не до нас.
   - Якi у тебе нiжнi руки, - я блаженно замружився.
   - Тсс. Помовч. Менi треба зосередитись.
   - Що ти збираєшся робити? - спитав я.
   - Лiкувати тебе, що ще.
   Не зводячи очей з Винищувача, Джайна вiдставила руку вбiк i зашепотiла. Мене прохопило легке озноб, а за кiлька хвилин у її долонi з'явився невеликий флакон з помаранчевою рiдиною. Мабуть, вiдчувши, що поблизу використана магiя, винищувач обернувся, але з досадою на обличчi був змушений вiдволiктися на випад Рiчарда. Молодець близнюк! З таким лютим пресингом охоронця, винищувачу явно не до магiв. Легко вiдкоркував флакон Джайна, вилив кiлька крапель менi на рану.
   - Хоч на тебе чари i не дiють, але це має спрацювати.
   - Що це? - Запитав я, вiдчуваючи, як по тiлу розливається тепло.
   - Кров лiсового тролю, плюс деякi рослиннi добавки, що посилюють ефект регенерацiї. Полеж спокiйно пару хвилин, тут все натуральне, так що подiє.
   - Можна подумати менi куди поспiшати. Особливо якщо перебуваєш у такiй приємнiй компанiї.
   - Ти завжди так сиплеш комплiментами?
   - Нi, якщо поруч...
   - Знаю-знаю, - перебила Джайна, - гарна дiвчина.
   - I розумна ще, - додав я.
   - Без цього в нашiй справi нiяк, - вiджартувалася чарiвниця i тут же спохмурнiла. - А поспiшати нам є кудись. Наставницi не вдалося вiдвернути Кастора, тому вiн може бути десь поблизу. Тому нам слiд покинути вежу, до його повернення.
   Хаос! Гаразд, залишимо романтику на потiм. На першому мiсцi рiч.
   - Як там Змiйка?
   - В порядку, гадаю. Її просто тимчасово вiдрiзали вiд Джерела, а це дуже болiсне явище. Зараз вона має бути непритомна. Ти приведи її до тями, а менi треба подбати про брата, - вона стурбовано глянула на лежачого Дункана. Нас вiд нього вiддiляли винищувач iз Рiчардом.
   - Вiн живий?
   - Так. Тiльки непритомний чи... - Джайна зосередилася, i раптом рiзко запитала. - Що було в тому флаконi, який ти кинув у мага? Присипляюче зiлля?
   - Так. Рiдина, що швидко випаровується, з присипаючим ефектом. А що?
   - Значить, справдi спить, - кивнула сама собi чарiвниця.
   - А до чого тут це? - не зрозумiв я.
   - Кинутий тобою флакон розбився бiля нiг Дункана, i вiн зазнав впливу його вмiсту.
   - Так?
   Хаос!
   Я вiдчув що червонiє. Так спростоволоситься перед жiнкою, на яку хотiлося справити враження. - Але я не хотiв. Не моя вина, що маг вiдбив ментафлакон. Та й не повинен був лопнути. Я ж йому не наказував! Втiм, погоджуюся. Це справдi негарно вийшло.
   - Який термiн дiї цих сонних пар?
   - Ну... - потягнув я згадуючи. Якось ми досвiдченим шляхом перевiряли тривалiсть впливу даного зiлля рiзнi раси. Як пiддослiднi виступали Змiйка, Шрам, якийсь орк-найманець i гном (помiчник крамаря, у якого ми купували зiлля). Витратили пiвдюжину флаконiв, що коштувало нам неабиякi фiнансовi витрати, але справа того коштувала. Найбiльш стiйким виявилися ельф i орк - годину-пiвтори вiд сили, потiм йшов гном - двi години i людина - три-чотири. Слабки ми люди як фiзично, так i морально, але така вже наша доля. - Це зазвичай залежить вiд органiзму об'єкта впливу. На людину, в середньому, три години...
   - Ясно. Мабуть, доведеться проводити повну детоксикацiю органiзму.
   - Що?
   - видаляти з органiзму отруту. Аби тiльки дiстатися Дункана.
   Ми знову подивилися на тих, хто бився. Перiод попередньої оцiнки супротивника, коли два "майстри клинка" (поводячи мечами перед собою, раз у раз, змiнюючи ходу i пози, намагаючись збити з пантелику суперника) повiльно кружляли навколо один одного, вже давно пройшов, i тепер бiйцi оточили себе божевiльним розблиском клинкiв .
   - Давно хотiв схрестити мечi з одними з найкращих майстрiв Iмперiї, - висловився винищувач, коли вони на кiлька хвилин розчепилися. - Твiй брат, на жаль, не встиг зробити менi такого задоволення, але вже нам з тобою нiхто не завадить...
   - Охоче ти до балаканини, винищуваче. Ох, охоч... - промовив Рiчард i раптово зробив випад, цiлячись у лiве стегно, але, не довiвши удару до кiнця, рiзко змiнив напрямок i вдарив навскiс знизу вгору. Замiсть блокувати клинок, винищувач утiк влiво, йдучи з-пiд клинка, i рiзко вдарив, цiлячись у шию Рiчарду. Близнюк зворотним рухом вiдбив випад, i майстри знову закружляли у смертельному танцi. Поєдинок обiцявся стати затяжним.
   - Ти знала, що Рiчард прийде? - спитав я, стежачи за сутичкою майстрiв.
   - Так. Я вiдчувала його наближення. Потрiбно було просто зволiкати.
   - А вiн упорається з винищувачем?
   Ми з Джайною кiлька хвилин спостерiгали за ходом бою. Швидкi та смертоноснi супротивники коштували один одного, i особисто менi важко було визначити, хто з них найкращий.
   - Маю впоратися, - нарештi констатувала чарiвниця. - Їх навчав Франциск де Ферт, капiтан "Червоних Драконiв" та перший меч Iмперiї.
   - Пунсових Драконiв?
   - Особиста гвардiя Iмператора. До неї вiдбираються лише найкращi бiйцi з усiєї Iмперiї, незалежно вiд їхнього соцiального статусу та походження. Дункан з Рiчардом колись перебували в її лавах. Але зараз не час вдаватися до спогадiв, потрiбно зайнятися поточним моментом.
   Джайна глянула на рану.
   - Здається, готове. Пiднятися зможеш?
   Я скуштував i кивнув. Болю у боцi бiльше не було. Майже як наш елiксир життя.
   - Гаразд, тодi ти потурбуйся про Змiйка, а я перевiрю Дункана.
   Схопившись, вона стала вздовж стiни пробиратися до брата, намагаючись триматися вiд тих, хто бився на вiдстанi. Рiчард помiтив її маневр i став повiльно вiдступати до виходу, захоплюючи за собою винищувача. Досi результат бою залишався для мене неясний. Кинувши на них останнiй погляд, я кинувся до Змiйки.
   Як i сказала Джайна, Змiйка була непритомна. Довелося дати їй пару ляпасiв, щоб вона, нарештi, розплющила очi. Пару миттєвостей ельфiйка тупо дивилася на мене, мабуть, щось згадуючи.
   - Дiку... Що сталося?
   - Ти знепритомнiла, коли тебе атакував винищувач магiв. Вставай, давай, нам настав час звалювати звiдси.
   Вона пiдвелася i озирнулася. Я теж скористався з моменту i глянув на Джайну. У чарiвницi справи йшли теж добре - Дункан уже пiднiмався.
   - А де, Шраме? - Запитала Змiйка.
   Хаос! Навiть не знаю, як їй сказати про його смерть.
   - Потiм. Зараз немає часу. Вставай, давай, - я простягнув руку. Але ельфiйка навiть не глянула на неї, волiючи пiднятися самостiйно. Iнодi, Змiйка зi своєю ельфiйською гордiстю буває просто нестерпною. Втiм, її можна зрозумiти, адже гордiсть - це єдине, що в неї залишилося. Нелегко бути вигнанцем. Ти один, а довкола ворожий свiт. Свiт, у якому складно вижити навiть чоловiковi, що вже говорити про дiвчину. Причому вродливiй дiвчинi.
   Тут я почув, як винищувач голосно й досадливо вилаявся, пролунав дзвiн металу, що впав на камiнь, i я озирнувся.
   "Туше!", як кажуть фехтувальники. Бiй майстрiв як раптово почався так само раптово i закiнчився. Рiчард завмер у бойовiй стiйцi, тримаючи меч паралельно пiдлозi над правим плечем, а його супротивник, тримаючись за серце.
   - Ти... Ти... - ще щось спробував сказати винищувач, але за мить зробив два кроки назад, ноги в нього пiдкосилися i вiн завалився на бiк.
   - Готовий! - холоднокровно констатував Рiчард i глянув на нас. - Усi цiлi?
   - Так, - пiдтвердила Джайна. Дункан знiяковiло кивнув головою.
   - Тодi давайте дiстанемо це прокляте Око i покинемо це непривiтне мiсце.
   - Чудова iдея. Тiльки де його шукати?
   - Десь у цiй кiмнатi. Я вiдчуваю його пульсацiю. Нинi. - Джайна прикрила очi, потiм знову розплющила i повернулася до одного з кутiв. Там у куточку стояла невелика непримiтна стела, на якiй знаходилася велика синьо-золота скринька, витончено прикрашена вiзерунками та рунами. - Там. У тiй скриньцi.
   - Так просто лежить i все? - здивувався я. - Не може бути. Напевно, на скриньку накладенi якiсь захиснi чари? Змiйка?
   - Зараз, - ельфiйка склала долонi разом i заплющила очi. - Я не вiдчуваю жодної магiї та чарiв. Загалом нiякої магiї немає.
   - Так. Їх немає, - прокоментувала Джайна. - Можливо, вони й були колись, але, мабуть, винищувач їх якимось чином нейтралiзував. Тож нас вiд Ока вiдокремлює лише ця скринька.
   - Вiдмiнно тодi беремо скриньку i йдемо.
   - Почекай. Треба перевiрити чи справдi Око там.
   - Але ж ти сказала, що вiдчуваєш Око - значить воно там. Хiба не так?
   - Хмм. Не зовсiм. Чи бачиш, Дiк, саме Око, для захисту, укладено у спецiально сконструйованiй кришталевiй сферi. Ця сфера нейтралiзує весь магiчний фон який йде вiд Ока, тому Змiйка взагалi не вiдчуває присутностi якоїсь магiї як втiм та iншi чарiвники.
   - А як же ти його вiдчуваєш.
   - Сферу свого часу створила Кларiсса, i вона зробила... Втiм, не вдаватимуся в магiчнi нетрi, i скажу простiше. Загалом сама сфера випускає магiю. Але цю магiю можуть вiдчувати не всi, лише деякi. - Джайна зиркнула на Змiйку, але та мочала. - Тi, що знають секрет самої сфери. Так уже повелося, що менi вiн вiдомий, тому я можу вiдчувати Око через цю сферу. Однак я можу i помилитись. Адже тi, хто викрав Око, теж не дурнi. Тому я маю переконатися в його наявностi.
   Джайна взяла скриньку.
   - Прокляття! Вона замкнена. Дiку, зможеш вiдкрити?
   - Давай спробую.
   Так вiдмичка на чотири з косою спареною нарiзкою... Хм... Не пiде. Спробуємо на три... Так, це звичайно не гноми сконструювали, але повозиться iз замком, все одно довелося. До честi своєї я впорався досить швидко.
   - Готово. Можна забирати, - сказав я, усуваючи стелю.
   - Спасибi. Ти справдi дуже гарний злодiй. - Джайна схилилася над скринькою i вийняла з неї скляну сферу, всерединi якої знаходилася ще одна сфера, дрiбнiша й фiолетового кольору зi срiбними прожилками.
   - Та це Око Азора. Ми знайшли його, - вона посмiхнулася.
   Що ж до мене, то я не був задоволений. По менi так пропаде воно пропадом це кляте Око. Даремно я взагалi погодився на цю справу, Ех, знав би я заздалегiдь, чим вона скiнчиться, i що Шрам вiддасть за нього своє життя, нi за що б не погодився.
   - Ви ще-щ-щ-ще хто такi? - раптом пролунав шиплячий голос вiд дверей. Ми рiзко обернулися. Бiло-золотий палиця, який спочатку бою випустив маг, сам з собою прилетiв у вiдставлену руку Джайни, а Дункан i Рiчард, тут же зайняли бойовi стiйки. На порозi кiмнати стояла невисока постать у каптурi, повнiстю закутана у чорно-червоний плащ. Це хто? Кастор?
   - Звiдки взялися? - продовжив незнайомець уже iншим голосом. Я здригнувся. Отож означає, що за тип трапився тодi нам на сходах.
   - Що тут робите? - тепер уже прошамкав прибулець.
   - Допоможи нам. Сам скажи, що це схоже? - злiсно вигукнув я.
   Мої супутники невдоволено зиркнули на мене. Їм, напевно, здавалося, це не дуже й розумно дражнити противника, який набагато могутнiший за вас усiх. I вiрно, здавалося. Я теж так думаю, але тодi менi було не до розсудливостi моїх вчинкiв. Моя перша перемога над магом, майже виконане замовлення, впевненiсть у тому, що на мене, на вiдмiну вiд iнших, з якихось причин не дiє магiя, окрилили мене та надали самовпевненостi. А тут ще й смерть Шраму.
   На мить, iстота розгубилася вiд такого нахабства, потiм загарчала, i в ту ж мить, викинувши вперед лiву руку з палицею, Джайна, вибухнула цiлим каскадом блискавок, нацiлених на незнайомця. Яскравi спалахи, дикий рев, i чужинця викинуло в коридор.
   - Тiкаємо! - Закричала Джайна, виписуючи в повiтрi паси. - Нам з ним поки що не впоратися.
   Тiєї ж секунди в повiтрi з'явився голубуватий диск порталу. Дункан стрибнув у нього першим.
   - Давайте, давайте! Поки воно не прийшло до тями, - прокричала Джайна.
   Я запитливо глянув на Змiйку, як на свого фахiвця в магiї. Ельфiйка кивнула, схвалюючи прийняте Джайною рiшення, i зникла в порталi.
   - Дiку, давай - крикнула менi Джайна.
   - Тiльки пiсля тебе - прокричав я.
   Джайна кивнула, кинула погляд на похмурого Рiчарда i пiрнула слiдом за ельфiйкою.
   - Давай, злодiй, пiшов! - заволав Рiчард, i я стрибнув за Джайною, помiтивши краєм ока розлюченого незнайомця, що влетiв у кiмнату, в димлячому плащi. Рiчард метнув у нього ножа i сиганув слiдом. Те мiсце, де вiн знаходився секунду тому, тут же прошив вихор вогняних стрiл.
   Мiй перший полiт через портал пройшов дуже швидко. Так швидко, що я навiть не встиг нiчого вiдчути. Ось я перебуваю в затхлiй кам'янiй кiмнатi магiчної вежi, а вже наступної митi стрiмголов хитаюсь по сирiй травi.
   Дочекавшись поки з порталу не вистрибне Рiчард, Джайна, позбавляючись можливої погонi, шпурнула в портал ще парочку вогняних куль, а потiм вiн зхлопнувся.
   Я озирнувся й вiдчув, що ми знаходимося на тiй самiй лiсовiй галявинi, де залишили наших коней. Щоправда, вже свiтало, i трава виявилася мокрою вiд роси.
  
  
  Частина друга
  
  Глава перша
  
  Тiнi майбутнього
  
   Напевно, ще нi де, за час iснування Елонiї, одночасно в одному мiсцi не збиралися настiльки рiзнi i колоритнi особи, як тi вiсiм, що перiодично влаштовували зустрiчi тут, пiд склепiнням замку Аеп-Мордейн, що зовнi виглядав занедбаним. Замок, що загубився десь серед бiлих вершин Залiзних гiр, вотчини гномiв та кобольдiв. Сiм зловiсних фiгур, що грiзно iменували себе Кругом Тiней, розташувалися навколо невеликого чорно-золотого саркофага, що нерухомо ширяє в повiтрi. Восьмий їхнiй товариш нинi тимчасово був вiдсутнiй.
   - Сол'Хан припустився великої помилки, зробивши ставку на винищувача, - гримiв на весь зал голос неймовiрно високої синьошкiрої iстоти в лусчастому чорному плащi. - Невже ви всi дiйсно вважали, що винищувач магiв зможе впоратися з одним з Великих?
   - Варiант з дiтьми Кауруса був найбiльш логiчним i найбiльш пiдходящим, Лорд Мелог, - заперечив йому гарний юнак, навколо якого клубилися згустки чорного туману. Iнодi всерединi них миготiли двi пари золотисто-червоних очей. - До того ж, саме завдяки цьому винищувачу нам i вдалося роздобути Око. Не забувайте про це!
   - Я нiколи нiчого не забуваю, людино, - зневажливо процiдив синешкiрий. - Роздобути, щоб потiм знову втратити! Генiальний план! Якраз у дусi вас. Блiдношкiрих.
   Мелог недолюблював расу людей, до якої належав цей молодий вискочка. Прийшла з нiзвiдки, що легко плодиться i навчається, будучи наймолодша з усiх рас Елонiї, вона, проте, швидко стала домiнуючою, витiснивши навiть самих Первородних. I тепер з деякими її представниками доводилося рахуватися навiть iрехонам, подобалося це їм чи нi.
   - У всякому разi, Великий отримав за заслугами, i бiльше не буде втручатися в нашi плани, - подала голос красива свiтловолоса жiнка iз загостреними вухами, несподiвано прийнявши бiк людини. Ельфiйка, єдина з усiх присутнiх, з'явилася в зал особисто, а не як магiчна проекцiя, як iншi члени Кола Тiней.
   - Цей не буде, а решта? - Песимiстично заявив друга людина, що входить до Кола. Вiн кутався в сiрий плащ iз низько насунутим на очi каптуром. Худi старечi руки впевнено стискали чорну палицю зi срiбним черепом на набалдашнику.
   - Якщо ми й далi дiятимемо потай, Некросе, то решта Великих навiть не дiзнається про нас, - первородна глянула на некроманта.
   - Ви всерйоз вважаєте, що такий потужний артефакт, як "Око Азора", можна приховати вiд Великих? - щиро здивувався старий, що носить iм'я, що "говорить".
   - Досi це вдавалося, - заперечила ельфiйка.
   - Тому, що воно зберiгалося в одного з них. А хто краще знає могутнiсть Великих, нiж вони самi?
   - I що ви пропонуєте? - Не стала переконувати Некроса ельфiйка.
   Здавалося, некромант давно чекав на це питання.
   - Я пропоную порушити Договiр та дозволити рештi взяти участь у полюваннi за Оком. А доти у наших супротивникiв залишається перевага перед нами!
   "Договором" називалася стародавня угода, укладена мiж членами Кола Тiней. Згiдно з яким кожен iз них отримував необмеженi можливостi на певнiй територiї, закрiпленiй за ним зi схваленням iнших, але не мав права дiяти на територiї iнших членiв Круга. Таким чином, практично виключалося виникнення розбiжностей мiж чаклунами.
   Нинi ж, обставини склалися таким чином, що об'єктом загального iнтересу Круга стала територiя, що належить восьмому їхньому товаришевi - стародавньому демону Сол'Хану, "Пожирачу душ", як називали його в лiтописах.
   - Договiр укладено за рiшенням Владики, i нам не порушувати його волю! - очi ельфiйки злiсно блиснули.
   - Некрос правий! - пiдтримав свого одноплемiнника молодик. Один iз двох його згусткiв на мить набув довгастої витягнутої форми, чимось нагадує величезного вугра, i знову розплився хмарою. - Недарма як пару мiсяцiв тому я змушений був припинити переслiдування суб'єкта, що мене цiкавить, тому що вiн покинув межi моїх володiнь i вступив на територiю Мелога.
   - Я не даю тобi дозволу, людино, - самовдоволено посмiхнувся синьошкiрий.
   - Що й вимагалося довести, - розвiв руки в сторони юнака, iгноруючи iрехона. Втiм, така дещиця, як укриття старого некроманта на територiї Лорда Мелога, не зупинило Лорда Атолла i, як i ранiше, його люди пройшли втiкача. Але не варто було афiшувати тут це. - Договiр треба скасувати. Вiн гальмує розвиток та порушує нашi плани.
   - Я ще раз повторюю, Договiр укладено за рiшенням Владики i не нам його скасовувати! - розсердилася ельфiйка. Одна з найстарiших членiв Круга, вона була Охоронцем i ревно дотримувалася iнтересiв, що нинi лежать у чорно-золотому саркофазi Повелителя Тiней. - Вам людям тiльки дай таку можливiсть, i ви одразу ж готовi порушити всi засади цього свiту.
   - Причому тут це? - обурився третiй та останнiй у Колi представник людської раси. Сивий, одягнений у бiлу, вишиту золотими вiзерунками стандартну робу архiмагу тавiонської iмперiї вiн немов промiнь свiтла серед темного царства видiлявся iз загальної сiро-чорної маси магiв Тiнi. - I дурню ясно, що Сол'Хану поодинцi не впоратися з тими, у кого зараз перебуває артефакт. Потрiбне втручання iнших членiв!
   - Не варто недооцiнювати могутнiсть Сол'Хана! - пролунав голосний голос iз темного кута зали, а потiм iз мороку грацiйно випливла закутана в чорно-червоний плащ постать. Якби в замку були присутнi злодiї або Джайна з охоронцями, то вони б легко впiзнали в нiй свого недавнього багатоголосого супротивника. - Смертним просто пощастило, поки я займався уцiлiлими поплiчниками Великого, вони заволодiли Оком.
   - I що ти збираєшся зробити тепер? - запитала ельфiйка у новоприбулого.
   - Вирвати Око з їхнiх мертвих рук! - злiсно прошипiв демон, змiїним голосом.
   - I, зрозумiло, ти не дозволиш рештi взяти участь у полюваннi, - з iронiєю висловився укутаний живими клубами маг.
   - Чому ж, Лорд Атол? Якщо хочете, можете спробувати впiймати злодiїв, - Демон розреготався. - Спробуйте.
   Двоє членiв Кола, що досi мовчали, закутанi в однаковi синьо-зеленi мантiї, стурбовано переглянулися. На пам'ятi метаморфiв-двiйникiв, Сол'Хан вперше поступився комусь.
   - Усiм дозволяється? - обережно спитав бiло-золотий маг.
   Демон уважно обвiв поглядом Круг i видихнув.
   - Усiм!
   - Ну що ж, тодi не будемо гаяти час! - промовила ельфiйка. - Про час нашої наступної зустрiчi ви будете повiдомленi пiзнiше. I та запанує нiч!
   Один за iншим образи приголомшених несподiваною новиною магiв стали повiльно розчинятися в повiтрi, i в кожного думки крутилися навколо одного.
  
   * * *
   Ассасiну пощастило живим вибратися з тiєї колотнечi, в яку вiн несподiвано потрапив на заїздi. Невiдомий чорношкiрий монстр, розiбравшись iз солдатами, а в тому, що той iз ними розiбрався, напiвельф-вбивця анiтрохи не сумнiвався, не став переслiдувати можливого свiдка. Отже, фортуна таки не вiдвернулась вiд нього.
   З успiхом, покинувши заїжджий двiр через вiкно, вiн опинився прямо над дахом стайнi i, осiдлавши свого чорного скакуна, одразу ж рвонув iз двору. Несподiваний бiй у сусiдньому селi напевно приверне увагу стражникiв з палацу халiга Гаруна бiн Корнiса, тому слiд було забиратися звiдти. I тодi, можливо, вбивство халiга повiсить на цього монстра. Ким був цей таємничий звiр, Лiнг навiть не мав жодного уявлення.
   Майже загнавши коня, вiн нарештi досяг Столицi i тепер, зручно розташувавшись у приватнiй кiмнатi одного з численних столичних борделiв, насолоджувався суспiльством смаглявої схiдної красунi. I все, що сталося з ним на заїжджому дворi, здавалося вже поганим сном.
   Дiвчина виявилася майстринею у любовних втiхах i цiлком коштувала тих грошей, якi вiн заплатив за неї бордельмаман. Вирiшивши ще раз пережити отримане задоволення, Лiнг повернувся до повiї, що лежала поруч з ним, i наткнувся на її заскленi, застигли очi. Холодок пробiг по спинi ассасина, i вiн поволi потягся за арбалетом.
   - На твоєму мiсцi я не зробив би цього, Лiнгусе! - голос пролунав начебто з усiх бокiв.
   Вбивця здригнувся, але тут же розслабився. Вiн знав цей голос. Добре знав.
   - Демон би тебе забрав, чаклун! - у серцях вигукнув асасин, але, схаменувшись, одразу ж перейшов на iнший тон. - Не могли знайти пiдходящий час для вiзиту. Що вам треба?
   Посеред кiмнати з'явився синьо-зелений портал i з нього вийшов високий гарний чоловiк у червоному балахонi i з гострою козлячою борiдкою. Архiмаг Морзус власною персоною. Офiцiйно архiмаг обiймав посаду придворного вiзира султана Сигiзмунда Дев'ятого, але мало хто знав, що насправдi вiн є справжнiм правителем Азмура. Лiнг знав.
   У Морзуса в руцi була жменя темно-червоних соковитих вишень, вiн якраз дожував одну i виплюнув кiсточку на пiдлогу.
   - Є робота для тебе.
   - Виключено. Я на пару мiсяцiв не гравець, - намагаючись зробити голос твердiше сказав напiвельф, встаючи з лiжка i обертаючи простирадлом. Не те, що вiн, дуже сором'язливий, але Морзус, спецiально чи що, вибирає такi моменти для своїх несподiваних вiдвiдувань, що його спiврозмовник почувається беззахисним?
   - Забуваєшся, Лiнгусе, - погрозливо промовив архiмаг, чергова вишнева кiсточка, потрапивши в стiну, з глухим стукотом вiдскочила на пiдлогу, i Лiнг зрозумiв, що вiн справдi переборщив. Не так просто вивести "сiрого кардинала" з себе. Значить, Архiмага справдi мiцно притиснуло.
   - Вибачте пан. Я серйозно не можу! Менi треба залягти на дно! Iнакше менi кришка, - виправдовувався вбивця.
   - Не турбуйся про людей Гаруна.
   - Як ви дiзналися? - жахнувся асасин.
   - Я ж придворний радник, Лiнгусе. - Морзус усмiхнувся. - Це моя робота знати те, що вiдбувається у Султанатi. I офiцiйно заявляю, що на даний момент ти поза пiдозрами.
   - То той чорний монстр ваша робота?
   - Який ще чорний монстр? - Морзус навiть жувати припинив.
   Лiнг розповiв про свою несподiвану зустрiч на заїжджому дворi. Радник уважно слухав, але обличчя його залишалося безпристрасним, аж до закiнчення розповiдi.
   - Хмм, хтось використав "чорного мисливця", - нарештi задумливо промовив Архiмаг, погладжуючи борiдку. - Цiкаво...
   - То це був не ваш монстр?
   - Нi. Менi б навiть на думку не спало таке. Плата за послуги даного демона, чи знаєш...- вiн невизначено помахав рукою - ...дуже висока.
   - А що з дiвчиною? - Лiнг кивнув головою в бiк куртизанки, що нерухомо лежала. - Ви її вбили?
   - Нi. Ми в iншому тимчасовому континуумi ... моя нещодавня розробка. Вона, i всi iншi, до речi, теж, просто застигли в ту мить, а ми поки мило поговоримо. I час даремно не губиться, i пiдслухати, знову ж таки, нiхто вже точно не зможе. Коли ж я покину це мiсце - тимчасова петелька повернеться на своє мiсце, нiби нiчого й не вiдбувалося.
   Вiн пiдiйшов до невеликого прилiжкового столика налив собi в келих вина з графина, що стояв там i, пiднiсши до носа, зiтхнув аромат, але тут же гидливо скривився.
   - Фу! Як ти п'єш цю гидоту?
   - Це "Шаель де Флер" збирання сорок сьомого року, - ображено заявив Лiнг.
   - Якщо це "Шаель де Флер", то я казаскер Рубаль iбн Альтаф. - хмикнув вiзир. - Це швидше сумiш iз "Куфа-бiн-Зiнг" вiсiмдесят шостого та "Рожевої королеви" вiсiмдесят другого. Смак майже той самий, але ось аромат... - Вiн ковзнув поглядом на зовсiм нiчим не прикрите застигле тiло куртизанки, очi його трохи затьмарилися - А ось тут твiй вибiр схвалюю... минулого тижня я i сам ...еекекм про що це я.
   Лiнг скрипнув зубами. Ну, зачекайте, мерзотники. Я вам покажу "наше найкраще вино".
   - Ах, так... Тепер слухай своє завдання, - рiзко змiнив тему радник, навiть не спитавши згоди ассасина на виконання. Це був його звичайний прийом - не давати спiврозмовнику час на роздуми. Втiм, Лiнг i не збирався вiдмовлятися вiд замовлення. Архiмаг Морзус входив у ту невелику категорiю людей, вiдмова яким вийшла б собi дорожчою.
   - Чув про Дiка на прiзвисько "Павук"?
   - Злодiя?
   - Абсолютно вiрно.
   - Бачив. Кiлька разiв, - кивнув асасин.
   - Ще краще, - схвально озвався архiмаг. - Забери його i отримаєш вiсiм тисяч пiвмiсяцiв.
   Як би пiдтверджуючи сказане, вишнева кiсточка брякнула об глечик i зрикошетила в келих з вином. Лiнг скинув брову, проводжаючи поглядом тоне у винi зернятко. Звичайна цiна Сiрої гiльдiї за замовлення була вдвiчi меншою.
   - Що вiн такого накоїв?
   - За ним полює паладин, i менi не хотiлося б, щоб вiн потрапив до рук святенникiв. Багато знає, чи бачиш. - Морзус трохи скривив губи, нiби трапилася надмiру кисла вишенька.
   - Зрозумiло. Робимо хлопцю ласку? - похмуро запитав убивця.
   - Абсолютно вiрно.
   - Де я його знайду?
   - Востаннє його бачили в Аль-Рамiшi. Знаєш де це?
   Лiнг кивнув головою.
   - Чудово, але я не думаю, що вiн ще там. Шукай його на дорозi мiж Аль-Рамiшем та Ель-Саграном.
   - Але ж це загалом пiвтори тисячi кiлометрiв? - ахнув асасин. - Де саме?
   - За останнiми вiдомостями, Аль-Рамiш вони залишили три днi тому, отже, ще не встигли далеко вiд'їхати.
   Морзус не присвячував ассасина в те, що вiн втратив ментальний зв'язок з супутниками Павука. Наче якась невидима сила блокувала всi його спроби вплинути на злодiїв.
   - Вони? - перепитав Лiнг.
   - Об'єкт подорожує в компанiї ельфiйки i, можливо, ще когось, хто має магiчнi здiбностi. Ельфiйку якщо така можливiсть теж прибери. Як вчинити з магом, вирiшуй сам на мiсцi. Але, бажано, вiдправити його за iншими. Все ясно?
   - Iди туди - не знаю куди, прибери того - не знаю кого ... Непросте завдання, чаклун. Чи не знаходиш?
   - Згоден, але iнакше, я б не мав тобi таку суму?
   Не те щоб Лiнг був жадiбний, але чотири тисячi мiсяцiв на дорозi не валяються. А тут вони, до того ж, самi пливуть тобi в руки. До того ж, клiєнт "перевiрений". А цей павук проблем особливо не представляє. Болт з-за рогу або кинджал в черево i готове!
   - Добре я згоден.
   - Не сумнiвався в цьому, - Морзус попрямував до синьо-зеленого диска.
   - Питання можно? - гукнув його Лiнг.
   - Задавай, - кивнув Архiмаг стоячи бiля порталу, що крутиться.
   - То що менi робити, якщо я знову зiткнуся з цим... Як його... "Чорним мисливцем"?
   Радник на мить задумався i, посмiхнувшись своїм думкам, ступив у портал.
   - Бiгти - долинуло до вбивцi.
  
   * * *
  
   Трактирщик не брехав, твердячи, що тi, кого вiн шукає, покинули його заклад минулої ночi. У цьому Святий Брат Алесандро Орлум був упевнений на всi сто. I справа тут полягала не в забобонному страху перед iнквiзиторами, який вселяли всiм паладини Святого Братства, а в тому, що вiн, як iстинний Дитя Свiтлана, брехню чув за кiлометр. У плутанiй i зляканiй промовi цього товстого шинкаря нею навiть не пахло.
   - I куди вони могли попрямувати? - спокiйно спитав Алесандро, гидливо ковзаючи очима по темнiй залi шинку "Сталева троянда".
   - Н-не знаю, пане. Слово честi не знаю! - благально пролепетав Мадлуф, то й одразу, косячись на нерухомо лежачому на проломленому вiд падiння столi, вибивала орка. Вiн не раз бачив у справi Черепа i нiяк не мiг повiрити в те, що такого величезного i сильного бугая колись зможе одним коротким ударом вирубати людина, хай навiть не кволого зросту.
   Вiн досi вiрив, що тi розбiрки, що почалися на вулицi, його пройдуть. Адже повиннi ж банди, хто б iз них не перемiг, збирати з когось данину. То навiщо ж їм пускати "червоного пiвня" до його закладу? Тому до появи цiєї могутньої людини в бiлому плащi Мадлуф був бiльш-менш спокiйний. I ось тепер наляканий до смертi шинкар виявився готовий заплатити будь-якiй з банд, яка б погодилася взяти його пiд свiй захист. I щотижневий платiж у п'ять пiвмiсяцiв уже не здавався йому такою надмiрно високою платою за свiй добробут.
   - А якщо добре подумати? - грiзно спитав прибулець.
   Трактирщик зрозумiв, що вiдповiдь "не знаю" бiльше гостя не влаштує.
   - Вони вчора зустрiчалися з якоюсь свiтловолосою жiнкою та двома близнюками, а вранцi, коли я пiднявся до них, виявилося, що їхнi кiмнати порожнi. I речей також немає.
   Про те, що ця триклята трiйця, яка накликала на його голову iнквiзитора, заплатила йому за мiсяць уперед, вiн намагався навiть не думати. А раптом ця людина може читати думки?
   - Хто такi цi троє?
   - Не знаю, пане. Я їх нiколи тут нiколи не бачив.
   - Розкажи менi про них, - наказав Паладiн.
   - Про кого? Про Дiка?
   - Та нi. Про жiнку свiтловолосу.
   - Ну... Красива, аки богиня, - шинкар збуджено прицмокнув. - Я зроду таких не бачив. Трималася ну прямо панi. Мабуть знатного роду. Їй богу не брешу! Я навiть спочатку подумав, що вона також ельф. Але тiльки в неї була свiтла шкiра та свiтле волосся. Але ж у ельфiв темна шкiра та чорне волосся, правда?
   Паладiн залишив питання поза увагою.
   - А цi... Як їх... Близнюки?
   - Звичайнi солдати. Тiльки мечi прямi та носять за спиною. Охорона, мабуть.
   - I про що вони говорили?
   - Не знаю, пане. Я навiть вино не змiг пiднести. Один iз них так зиркнув на мене, що в мене аж душа в п'яти пiшла. Бiльше я не пiдходив до них.
   Паладiн замислився.
   - Вони можуть повернутися сюди? - нарештi спитав святий брат.
   - Не знаю. Вони забрали усi свої речi. Не думаю, що пiсля того, що тут сталося, їм захочеться повернутися до Дiри.
   Iнквiзитор насторожився, i Мадлуф змовно понизив голос. Не вiдрiзняється вiд природи особливою хоробрiстю, товстун готовий був розповiсти цiй страшнiй людинi, все що завгодно, аби той залишив його у спокої.
   - Я чув, що напередоднi Дiк iз друзями перейшли дорогу "Ножам". Якщо вони не повнi дурнi, то тепер триматимуться вiд нетрiв i взагалi вiд Аль-Рамiша подалi.
   Паладiн знову задумався, мабуть, щось прикидаючи, потiм, дiставши з кишенi золотий пiвмiсяць, кинув його зляканому шинкарю.
   - Це за зламаний стiл. Хай береже тебе Свiтло!
   I не говорячи бiльше нi слова, повернувся i покинув корчму. Тепер вiн знав iмена цiєї трiйки злодiїв - Дiк, Змiйка та Шрам, а також їхнє зразкове мiсцезнаходження. Щось пiдказувало йому, що, найiмовiрнiше, нечестивцi, справдi покинули мiсто. А значить, у них тепер одна дорога - в сусiднiй Ель-Сагран. Схiдним трактом. I слiд їх перехопити до того, як вони доберуться до мiста. Iнакше вiн знову може їх упустити.
   Вийшовши надвiр, паладин повiльно попрямував до найближчого храму Ландазара. Настоятель не посмiє вiдмовити святому братовi в проханнi скористатися телепортом, щоб якнайшвидше потрапити в Ель-Сагран. А вже досягнувши мiста, вiн, якщо їх там на той час не виявиться, рушить назустрiч злодiям.
  
  Роздiл другий
  
  Мисливцi
  
  
   Шраму ми поховали осторонь дороги на невисокому пагорбi, викопавши глибоку могилу за допомогою заклинання Джайни. Немов спiвчуючи нашому горю, небеса вибухнули холодним дощем, i менi згадалися слова однiєї старої пiснi. Її спiвала, колись у нашiй цирковiй трупi стара ворожка - "I плакав дощ...", i на душi стало ще нуднiше.
   Стоячи пiд зливою, я прочитав чутну мною колись коротку молитву, вiчно незворушна Змiйка вiдкрито плакала. А може, це зовсiм не сльози, а дощовi струменi?
   Попрощавшись навiки з нашим товаришем, ми завалили могилу величезним камiнням, так щоб жоден звiр не змiг дiстатися його тiла, а потiм мовчки скочили на коней i, не змовляючись, попрямували в бiк Ель-Саграна.
   Я вирвався далеко вперед i приблизно кiлька годин їхав на самотi. Супутники мене не чiпали, i я був за це вдячний. А потiм мене нагнала Джайна i якийсь час мовчки їхала поряд зi мною.
   Дощ скiнчився, але сонце не поспiшало з'являтися з-за хмар. Дерева похмурою стiною височiли навколо дороги, кiнськi копита тонули в розмоклiй землi.
   - Дiк, вибач... Я не хотiла... Я не змогла... - раптом заговорила Джайна. Слова вона знаходила важко. - Напевно коли мене обезмажив винищувач всi мої захиснi чари i заклинання впали... Вибач, Дiк...
   - Та гаразд. Тут немає твоєї провини. Рано чи пiзно це мало статися. Занадто довго ми грали зi смертю, - я зiтхнув i, вiдчуваючи, що зараз розплакаюся, постарався перевести розмову на iншу тему.
   - Скажи, а чому Кастор не сховав Око до мiжпросторової кишенi? Адже тодi нам воно точно не дiсталося б.
   - З тiєї ж причини, що й Кларiсса, - здається, Джайна зрадiла змiнi теми розмови та слова полилися з неї рiкою. - Щоб сховати артефакт такої потужностi знадобилася б колосальна сила-силенна енергiї. Та ще й Око все ще живе.
   - Живе?
   - Не забувай, що це все-таки стародавнiй артефакт i в ньому мiститься велика сила богiв. Ця сила якимось чином прив'язана до цього свiту i всiляко чинитиме опiр спробi видалити її з нього.
   - То давай поставимо цю силу на службу нам?
   - Нi! - Заперечно похитала головою чарiвниця. - Я доставлю його наставницi у початковому станi. Повiр, Дiку, це найкращий з варiантiв.
   - Ну не хочеш - як хочеш, - я знизав плечима. - Просто тодi б наш шлях був коротшим i безпечнiшим.
   - Може бути i так. Але чи були б ми в безпецi?
   - Ти це про що?
   - Як ти думаєш, чому Кастор, отримавши Око, не використав його одразу ж у своїх цiлях?
   Я задумався. Справдi. Чому маг, отримавши артефакт, який би в рази збiльшив його могутнiсть, так i не використав його за призначенням? Не встиг? Можливо, звичайно, але, судячи з розповiдi Джайни, артефакт перебував у його руках чималий час.
   Чи не достаток знань про об'єкт? Це в одного з найстарiших i наймогутнiших магiв цього свiту? Смiшно. Що тодi? Вважав за краще спочатку причаїтися, побоюючись негайної помсти власникiв? Це навпаки стимул, швидше отримати силу Ока i стати набагато сильнiшим за своїх супротивникiв.
   - I чому ж? - спитав я, опинившись у безвиходi.
   - Непередбачуванiсть наслiдкiв, - раптом видала Змiйко, що їхала досi мовчки.
   А я й не помiтив, як вона нас наздогнала. Обернувся. Близнюки теж опинилися поблизу, з цiкавiстю дослухаючись до нашої розмови.
   - Саме.
   - До речi, де Кастор? - спитав Дункан. - Чому вiн не завадив нам дiстати Око?
   - А хiба цей багатоголосий у чорно-червоному плащi не був Кастором? - здивувався я.
   - Нi. Це не Кастор, - озвалася Джайна. - Я не знаю, хто вiн такий, але, безперечно, одне - це була не людина. Пiдозрюю, що Кастора закiнчив або знешкодив наш винищувач магiв, за допомогою цього багатоголосого.
   - Хто такi цi винищувачi магiв? - Запитала Змiйка.
   - У Тавiонськiй iмперiї таємна каста воїнiв, що має iмунiтет до будь-яких магiчних впливiв, та здатнiсть руйнувати закляття. Вони за плату знищують небажаних магiв.
   - Небажаних кому? - уточнив я.
   - плаття. Загалом це найманцi, що спецiалiзуються на лiквiдацiї магiв.
   - I скiльки їх?
   - Точна кiлькiсть невiдома, але думаю їх не багато. Чарiвникiв, принаймнi, набагато бiльше.
   - Тодi чому маги не знищать їх?
   - Ну, по-перше, нiхто з нас не хоче зайвий раз привертати увагу винищувачiв, а по-друге, саме iснування винищувачiв вигiдне Iмперiї. Бо допомагає тiй тримати в руках невдоволених магiв.
   - Рiвновiсть ка'таресiв, - пробурмотiла Змiйка
   - Що? - перепитала Джайна.
   - Ка'тареси - хижаки у мене на батькiвщинi, у Темному лiсi. Бридкi створiння, якi завдають багато шкоди нашому народу. Ми їх давно винищили б, але старiйшини забороняють. Тому що цi тварюки є єдиними природними ворогами травоїдних ф'арельє. Якi настiльки ненажерливi, що без регуляцiї їхньої популяцiї здатнi знищити Темний лiс. От i доводиться нам миритися з ними.
   - Майже... Винищувачi дуже небезпечнi противники для мага, але є кiлька способiв, за допомогою яких їх можна подолати.
   - Наприклад? - спитав я.
   - Ну, ось, наприклад, не варто користуватися своєю магiєю, якщо поблизу знаходиться винищувач. Вiн може перехопити Потiк i обернути його проти найчарiвнiшого. Саме так вiн нас i знешкодив уперше. Я не вiдразу зрозумiла хто перед нами, хоча мала здогадатися, по тому, як вiн легко i непомiтно пройшов крiзь мiй захисний периметр. Вони ж не пiдвладнi магiї, i самi можуть її нейтралiзувати.
   - Ти вже ранiше стикалася iз цими хлопцями? - Запитала Змiйка.
   - Нi. Тiльки чула про них. На лекцiях у Академiї.
   - Тодi ти не винна.
   - Зрозумiй, Дiку. Я на вiдмiнно закiнчила Iмперську Академiю Вищої Магiї, мене вибрав своїм учнем один з найбiльших магiв Iмперiї, а я так прорахувалася. Пiдставила пiд удар усiх нас та свою мiсiю.
   - Чи не користуватися магiєю людинi, яка все життя звикла покладатися на неї в критичнiй ситуацiї? Важко.
   - Згодна. Але життя дорожче. Задля її збереження, гадаю, варто подолати всi складнощi.
   - Оп-паньки! А це хто? - обiзвався Дункан, рiзко обложивши коня.
   Ми зупинилися. Серед дороги самотньою скелею височив величезний чоловiк у срiбних латах. Довге сиве волосся лiниво трiпалося на вiтрi, так само як i iдеально чистий снiжно-бiлий плащ незнайомця. Спершись на величезний молот, громила перекривав нам дорогу.
   - Паладiн - видихнула Змiйка, i я здригнувся.
   Хаос. Принесла нелегка. Але як вiн знайшов нас?
   - Ваш, друже? - пiдняла брова Джайна.
   - Типу того... - промимрив я, пiдводячи важiль свого арбалета i потягнувшись за болтом. Iнквiзитор навiть не ворухнувся.
   - Далеко зiбралися, злодiї? - подав голос сивий.
   - З тобою не по дорозi. Що треба, святоша? - похмуро вiдповiв я.
   - Повернiть, що вкрали.
   Дунк iз Рiчардом переглянулися.
   - А iнакше? - похмуро запитав Рiчард, перехоплюючи у мене iнiцiативу. Близнюк мабуть подумав, що йдеться про Оке Азора. Я не переконував його. Соромно зiзнатися, але я змалодушився. Iсторiя старовини Шраму про банду Брюса i жах в очах вiчно безстрашної Змiйки, коли вони менi розповiли про можливостi паладiна, мене налякали.
   Паладiн вперше перевiв погляд на близнюкiв. Досi вони його явно не цiкавили.
   - Iнакше залишитеся тут, - спокiйно констатував iнквiзитор.
   - Ви впевненi у цьому? - у смарагдових очах Джайни з'явилися не ввiщуючi нiчого доброго вогники.
   - Абсолютно впевнений.
   Занадто спокiйний. Адже вiн стоїть на шляху не слабких магiв та двох майстрiв клинка. Не можна бути настiльки дурним. Чи вiн так впевнений у своїх силах?
   - Братку, мене цей тип починає дратувати, - висловився Дункан.
   - Мене також, - кивнув Рiчард.
   - Може, провчимо його?
   - Давай.
   Близнюки синхронно зiскочили з коней i також синхронно вийняли свої клинки.
   - Не вплутуйте в цю справу, - попередив паладiн. - Ви менi не потрiбнi. Iдiть зi свiтом своєю дорогою. I нехай береже вас Свiтло.
   - Зате ти нам потрiбен - вiдгукнувся Дункан, обминаючи iнквiзитора праворуч. Рiчард рушив у протилежному напрямку, укладаючи супротивника в клiщi.
   - Гаразд. Самi напросилися, - паладин, наче знехотя скинув молот i лiниво зайняв бойову стiйку. - Ну? Хто перший?
   Швидка i раптова атака близнюкiв застала нас усiх зненацька. З дивовижною швидкiстю та приголомшливою синхроннiстю близнюки накинулися на гiганта. Рiчард рубанув лiворуч, Дункан праворуч. Так, щоб тiльки один удар можна було парирувати - другий мав потрапити в цiль.
   Паладiн нiяк не мiг уникнути удару, але вiн якимось незбагненним для його маси чином вислизнув iз зони поразки i широким помахом молота описав навколо себе дугу. Близнюки ледве встигли вiдскочити i здивовано перезирнулися. Не даючи нападникам схаменутися, паладiн кинувся на Рiчарда. Удар виявився блискавичним i страшним, але в останнiй момент охоронець примудрився пiдпiрнути пiд нього, i вся мiць iнквiзитора припала на товсте дерево, що знаходилося за спиною близнюка, рознiсши його в трiски. Пролунав характерний трiск пiдрубаного падаючого дерева, крiзь який пробилося самотнє брязкiт металу. Це Рiчард, не гаючи часу, пiруетом зайшов за спину iнквiзитора i з розвороту рубанув щиро.
   Марно. Чиркнувши по срiбних латах меч, який ранiше легко рiжуть броню, не завдав iнквiзитору жодної шкоди.
   - Iломiт! - прогорлав Рiчард братовi, ухиляючись вiд удару у вiдповiдь, заревiв вiд лютi, паладина.
   - Зрозумiв! - обiзвався Дункан, накинувшись на громилу лiворуч i цiлячись у шию. Його меч знову пiшов у порожнечу, i близнюковi довелося блискавично вiдступити.
   Я не очiкував, що Паладiн виявиться настiльки прудким i примудритися наодинцi успiшно протистояти вiдразу двом майстрам клинка.
   Святий брат, мабуть зрозумiвши, з професiоналами жарти все ж таки жартувати не варто, перехопив зручнiше свiй гiгантський молот i почав з дивною легкiстю розкручувати його перед собою, нiби створюючи суцiльний непроникний щит iз миготливої кувалди. Близнюки, на мить, забарившись, розступилися вбiк. Паладiн доклав ще, якесь зусилля i молот, здавалося, вже оточував його з усiх бокiв. Наступної митi вiн кинувся в атаку. Не знаю, як йому це вдавалося, але вiн одночасно атакував обох братiв, так що вони могли тiльки захищатися, не думаючи про контратаку.
   Поки я вирячився на всi бiйки, Змiйка на вiдмiну вiд мене часу даремно не втрачала. Краєм ока я встиг помiтити рух її рук у бiк тих, хто бореться. Пару секунд нiчого не вiдбувалося, але потiм пiд ногами паладина з-пiд землi полiзло корiння, намагаючись зв'язати його i як мiнiмум знерухомити. "Заклинання пут" згадав я, або по-iншому "Оплiтаючи корiння". Колись воно нас дуже навiть врятувало, сподiваюся, допоможе i зараз.
   Паладiн, мабуть, помiтивши, що пересуватися йому, стало важче i, побачивши дерев'янi щупальця, що лiзли з-пiд землi, спробував вiдстрибнути вбiк. Близнюки скористалися його невеликим замiшанням i зробили ще одну спробу одночасної атаки з двох сторiн. Марно. Тим часом Джайна випустила в паладина блакитну блискавку. Але заклинання, не долетiвши до нього пару метрiв, нiби розтеклося по невидимiй сферi.
   - Вiн захищений антимагiчним щитом! - Джайна в безсилiй лютi стиснула кулаки.
   Я, прокинувшись, вистрiлив у сивого з арбалета - марно. Болт, нiби натрапивши на стiну, вiдлетiв, вiдбитий молотом. Менi залишалося тiльки перезарядити i стрiляти знову i знову, сподiваючись не потрапити в близнюкiв i пробити демонський захисний прийом Паладiна.
   Так тривало ще близько хвилини. Уявити складно: лише один воїн, хоч i зi святого братства, протистояв двом майстрам клинка, однiй неслабкiй магiчцi i менi, не найгiршому стрiльцю в Пiвденному султанатi! Єдине, що на нього подiяло, це лише природна ельфiйська магiя Змiйки!
   Але i її успiх, як виявилося, був швидкоплинним. Мабуть, паладин зрозумiв, що довго так вiн не протримається, i зробив, здається, зовсiм неможливе - молот його став обертатися ще швидше i, нiби нагрiваючись об повiтря, почав свiтитися. Паладiн майже зник пiд свiтлою кулею вогню, i раптом зробивши круговий випад, що вибивається iз загального ритму, скинув молот вгору i рiзко обрушив його вниз, вдаривши по землi.
   Час нiби сповiльнив свiй бiг, з-пiд молота паладина полетiли iскри та грудки бруду. Земна твердь здригнулася i пiшла величезними хвилями, концентричними колами розходячись на всi боки. "Корiння" Змiйки розсипалися пилом, я краєм ока помiтив, як вiн скривився вiд болю, зблiд i, ледве утримуючись у сiдлi, вхопився за холку, сповзаючи на землю. Ударною хвилею близнюкiв вiдкинуло на кiлька метрiв у рiзнi боки. Хвиля досягла мене саме в той момент, коли я прицiлився в черговий раз для пострiлу з арбалета. Мене струснуло, спусковий гачок арбалета спрацював, i болт вилетiв у бiк святого брата. Вже втрачаючи свiдомiсть, я помiтив, що цей випадковий пострiл виявився найрезультативнiшим iз усiх iнших. Здається, я в нього навiть потрапив.
  
   * * *
  
   Прокинувся я, лежачи на землi, голова знову лежала на колiнах Джайни. Хаос! Такий момент знову не до романтики. Чарiвниця тримала свою прохолодну руку в мене на лобi, винувато опустивши очi. Якось оглянувши поле битви, я побачив добряче пошарпаних близнюкiв, що блукають до нас. Iз спантеличеними обличчями, вони наближалися з протилежних сторiн, що менi аж здалося, нiби двоїться в очах. Голова закружляла.
   Та мiцно менi дiсталося. Лiворуч вiдпльовуючи, пiднiмалася з землi Змiйка.
   I все ж у всьому, що вiдбувається, виявилася якась недостатня деталь... Я напружився. Точно! Паладiна не було! Не було його тiла, хоча я точно пам'ятаю, що останнiм пострiлом потрапив у нього. I лише глибока вирва на землi, в мiсцi його удару молотом, та поваленi навколо дерева, нагадували про цей божевiльний та швидкоплинний бiй.
   - Що це було, Хаос забирай? - я потряс головою.
   - Якийсь рiзновид "Ментального шторму" разом iз "Землетрусом" - сказала Джайна, з дивними нотками в голосi. - Змiйка знепритомнiла найперша, через руйнування свого "Оплiтаючого корiння", так що її не зачепило "Штормом", себе я прикрила магiчним щитом... i братiв теж я з ними пов'язана бiльш нiж спорiдненими узами... Це сталося само собою, i хоча вони теж знепритомнiли, єдиний хто отримав повної сили удар це ти, Дiку.
   "Ага, ось вона, що така винна сидить ..." - думки, дивно млявi, плавали в головi як слимаки в желе. - "Хаос! Я єдиний хто змiг його дiстати, нехай i випадково, i менi ж найбiльше дiсталося. .."
   - А де труп цього мутанта? - спитав я.
   - Дiку, ти його не вбив. Схоже, поранив, але не вбив. Вiн просто кудись зник. Якийсь рiзновид телепортацiї, думаю. Я з такою ще не стикалася.
   - Я ранiше чула, що у паладинiв є телепортацiйна прив'язка у критичних для життя ситуацiях - подала голос Змiйка, обтрушуючи одяг. - Тепер переконалася в цьому на власнi очi.
   - I де вiн зараз? - Запитала Джайна.
   - Без поняття. Напевно, у найближчому Храмi, а вже там його точно пiдлатають. Святi брати, особливо паладини, добре наштовхнули в лiкуваннi саме бойових ран. Ти як, Дiку?
   - Жити буду. Хтось зловити наших коней. Не хочу бiльше зустрiчатися iз цим психом!
  
   * * *
  
   Сказати, що архiмаг Морзус був задоволений, отже, нiчого не сказати. Вiн був просто шалено радий. Його повiтряний елементаль, що стежив за паладином, виявив i втрачених ранiше втiкачiв. Вони опинилися там де вiн, i припускав - на пiвдорозi до Ель-Саграну.
   Спочатку, коли паладин тiльки наздогнав трiйцю злодiїв, вiзир злякався, що злодiї проговоряться про свого замовника. Морзус знав, на що здатнi паладини i в тому, що святоша виб'є зi злодiїв зiзнання, сiрий кардинал навiть не сумнiвався. Проте дiйснiсть перевершила всi його очiкування.
   Павук звiдкись обзавiвся двома прекрасними фехтувальниками i неслабким магом, якi всi разом виявилися не по зубах матерому iнквiзитору. I тому довелося термiново вiдступити. Тепер слiд поспiшати ассасина, щоб вiн якнайшвидше лiквiдував злодiїв, поки паладин не оговтався вiд отриманих ран i знову не сiв тим на хвiст.
   Проте його радiсть затьмарював невiдомий фактор. А саме маг чи точнiше сказати магiчка, що зараз супроводжувала Павука. Зважаючи на все, виходило, що це саме вона ранiше блокувала його прокляття, не дозволяючи смертоносним заклинанням архiмага завдати свого удару.
   Знову ж таки залишалося незрозумiлим, чому вона, спочатку прикривши Шрама i Змiйку вiд його чар, потiм зняла з хлопця свiй магiчний бар'єр, дозволивши одному з плетив Морзуса все ж таки активуватися, а ельфiйку взагалi висмикнула з магiчного потоку. Як би там не було, але зараз одне з прокльонiв спрацювало, а ось друге, як i ранiше, безуспiшно висiло заблокованим цiєю дiвчиною. Хто вона така? Звiдки взялася? Що спiльного мiж Павуком та чарiвницею? Куди вони прямують? I головне навiщо? I чим це все йому загрожує? Цi питання вже двi години мучили радника султана.
   Мабуть, ще нiколи Великий не турбувався. Вiн буквально шкiрою вiдчував, що у гру вступили деякi iншi сили. Сили, здатнi створити "чорного мисливця". Сили, про якi вiн, що тримає в руках всю шпигунську мережу Пiвденного Султанату, нiчого не знає. Абсолютно нiчого. Яку гру ведуть цi сили? Чого добиваються?
   Легкий вiтерець розтрiпав його розкiшну чорну шевелюру, i вiн згадав про "гостя". Позаду в пентаграмi терпляче чекав наказiв один iз астралiв. Дух повiтря. Елементаль.
   Десь на задвiрках свiдомостi народилася думка, що можливо слiд одразу телепортувати Лiнгуса в Ель-Сагран? Але майже вiдразу, вiзир вiдкинув цю iдею. У свiтлi останнiх подiй, чим менше вiн буде свiтитися зi своєю магiєю, тим краще для нього.
   - Вирушай до нашого друга i повiдом йому про мiсцезнаходження втiкачiв, - наказав архiмаг. - Iди!
   Елементаль розчинився, а маг знову вiддався думкам про загадковi сили.
  
   * * *
  
   Сонячне свiтло струменiло з-пiд склепiння залу Храму Ландазара в центрi Ель-Касада, четвертого за величиною з найбiльших мiст Азмурського султанства. Стоячи оголеним пiд теплим золотистим промiнням лiтнього сонця, святий брат Алесандро Орлум розслаблявся, дозволяючи цiлющiй магiї Свєта виконувати свою роботу.
   Глибока рана на шиї, що ледь не стала смертельною для iнквiзитора, повiльно затягувалася. Якимось незбагненним чином злодiй примудрився потрапити з арбалета у вузьку щiлину мiж першою та другою пластиною обладунку, ледь не прикiнчивши iнквiзитора. У звичайний час вiн запросто вiдбив стрiлу або ж поставив " Броню Свiту " , але у момент створення " Вчини Ландазара " йому було ранiше. Отож i поплатився.
   Ну, шинкарю. Ну, здружив. Ага, як же. Звичайнi солдати. Та ця пара близнюкiв мало не пустила йому кров. Йому. Паладину Ландазара та iнквiзитору Святого братства. Вiн навiть не пам'ятав, коли востаннє йому доводилося так напружуватись. Гарнi, нечестивi. Майстри клинка. Не iнакше. Але тепер вiн знає чого вiд них чекати i при наступнiй зустрiчi їм не уникнути вiдплати.
   До бiльшого невдоволення паладина найближчий храм iз Сонячним Вiвтарем, куди його перемiстило заклинання "Оберiгаюча лань" опинився за кiлька сотень кiлометрiв вiд мiсця бою i коли заживе рана, йому доведеться все починати спочатку.
   Глибоко зiтхнувши, Паладiн зашепотiв молитву.
  
   * * *
  
   - Що тут сталося, демон забирай? - Вигук у Лiнга вирвався сам з собою.
   Сидячи на чорному скакунi Ассасин знаходився на краю величезної вирви, яка незрозумiло яким чином виникла серед схiдного тракту. Навколо валялися вирванi з коренем поваленi дерева, добряче присипанi землею. Схоже, що тут вирував невеликий ураган.
   Втiм, розбиратися в тому, що сталося на дорозi, не було часу. Кiлька хвилин тому "гонець", що прибув вiд архiмагу, повiдомив, що паладiн наздогнав втiкачiв i змушений був вiдступити. На якийсь час вiдступити. Морзус наполегливо вимагав поквапитися, поки святоша знову не включився в полювання на злодiїв.
   Йому там легко говорити "поспiшай", а тут демон знає, що дiється? Годину тому напiвельф помiтив за собою стовпи пилу, що вибивався з-пiд копит. Хтось слiдом за ним мчав по тракту.
   Ассасiн розсудливо звернув з дороги i заглибився у лiс. Тут, поспiшаючи i накинувши коню на морду темний мiшечок, вiн спостерiгав за дорогою. Чекати довелося недовго, але те, що вiн побачив, змусило його сильнiше притиснутись до стовбура дерева, за яким вiн ховався.
   Дорогою мчало чотири сiрих чудовиська. Зовнi вони нагадували жахливо худих облiзлих безхвостих мавп, розмiром iз середнього вовка, але їхнi моторошнi витягнутi морди з вишкiреними гострими iклами, i очi, що горять злiстю, говорили про те, що вони не мають жодного вiдношення до тваринного свiту, що населяє цей континент. Слiдом за ними, схрестивши руки на грудях, у повiтрi, за метр над землею, парила постать у капюшонi, закутана в чорний балахон. Загадкова п'ятiрка махом промчала по дорозi, що веде до Ель-Саграна ведена лише однiєю їй вiдомою метою.
   Пил, пiднятий ними, вже осiв, а Лiнг не поспiшав покинути своє тимчасове укриття. I, як, виявилося, вчинив правильно. Слiдом за п'ятiркою голосно дзижчало, низько над землею пролетiла трiйка величезних з людський зрiст синi-зелених комах, чимось нагадують богомолiв.
   Час минав, бiльше нiхто не з'являвся i ассасин нарештi зважився вибратися з лiсу на дорогу. У головi крутилася одна думка "У що ж таке його втрутив архiмаг?".
  
   * * *
  
   Молодий чоловiк увiйшов до Ель-Сагран, через пiвнiчну мiську браму i вiдразу ж привернув увагу стражникiв. Заради справедливостi, треба додати, що вiн змусив звернути на себе увагу не лише стражникiв, а й усiх чоловiкiв, якi опинилися поблизу. Абсолютно всi вони, незалежно вiд статi та вiку, походження та соцiального статусу, проводили його заздрiсним поглядом та вiдкритими ротами. I тому була дуже вагома причина. Позаду юнака з грацiєю богинь ковзали двi чарiвнi юнi iстоти жiночої статi, що в буквальному сенсi вiдрiзняються один вiд одного як день i нiч - слiпуча блондинка у всьому бiлому i пекуча брюнетка у всьому чорному.
   Незважаючи на вiдмiнностi, що так кидаються в очi, виявилося у дiвчат все ж таки щось спiльне. Їхнi стрункi молодi тiла опоясували численнi ремiнцi, густо обвiшанi зброєю. Якби чоловiки, що витрiщалися, зволили вiдiрвати очi вiд красунь, що випирали з-пiд тiсного одягу, вони б вiдразу ж помiтили якусь дивнiсть у озброєннi амазонок. Серед арсеналу дiвчат були, як звичайнi, знайомi будь-якому мешканцю султанату мечi та ножi, так i зовсiм незвичайнi для цих мiсць метальнi зiрочки майстрiв бойових мистецтв з архiпелагу Янг.
   Трiйця, що супроводжувалася здивованими поглядами, легко минула хибну варту i перш нiж стражники схаменулися, прибульцi вже розчинилися серед запружених натовпом тiсних i звивистих вуличок мiста.
  
   Роздiл третiй
   Ель-Сагран
  
   Маю визнати, що за все своє неабияк насичене подiями та переїздами життя менi ще не разу не довелося побувати в Ель-Сагранi. Що лежить на перехрестi трьох торгових дорiг, мiсто було свого роду перевалочним пунктом, пов'язуючи найбiльшi мiста в цiй частинi Азмурського султанства.
   З вiдрогiв Скелястих гiр сюди везли залiзну та срiбну руду, а також дивовижних тварин Кашмiру, зi сходу морепродукти та екзотичнi дива далеких заморських країн, iз заходу - пеньку та тканини. А далi все це йшло углиб Пiвденного султанату.
   - Що тепер? - спитав я, коли ми успiшно пройшли огляд бiля мiської брами.
   - Знайдемо пристойний готель, з гарячою ванною. Цей дорожнiй бруд мене просто вбиває, - скривилася Джайна.
   - А як же паладин?
   - Ми тут довго не затримаємось, - пояснив Рiчард. - Максимум два днi. Поповнимо припаси i продовжимо шлях.
   - А як бути з узами архiмагу? - обережно запитала Змiйка.
   - Пропозицiя залишається в силi, - вiдповiла Джайна, - Але рiч у тому, що моя наставниця знаходиться по той бiк Блакитного моря. Якщо ви погодитеся вирушити з нами до Тавiонської iмперiї, ми зможемо зняти їх.
   Я запитливо глянув на Змiйку. Якщо вiдверто, то менi не хотiлося прощатися з Джайною, i я б з радiстю забрався подалi вiд султанату, який став таким негостинним. Але якщо ельфiйка вiдмовиться вiд поїздки, я, зрозумiло, залишусь тут.
   - А вона точно зможе їх зняти? - Засумнiвалася Змiйка.
   - Вона один iз верховних членiв Магiстрату.
   - Магiстрата? - перепитав я.
   - Рада найсильнiших магiв Iмперiї. Якщо вже Кларисса не зможе зняти цi чари, то навряд чи хтось вам ще допоможе.
   Змiйка зустрiлася зi мною очима. "Я з тобою" одними губами прошепотiв я. Вона моргнула, показавши, що зрозумiла, а потiм перевела погляд на Джайну.
   - Ми їдемо з вами.
   - Добре.
   Деякий час ми їхали мовчки по однiй з вулиць Ель-Саграна, дивлячись мiсце, що пiдходить для постою. Копити коней гулко цокали по брукiвцi i нiби в такт їм повз пропливали вивiски рiзних майстерень i крамниць. Але як на зло нам не траплялося, жодного пристойного готелю, а заходити в шинки, що траплялися тут i там, наскiльки я зрозумiв, Джайна не мала жодного бажання.
   Незважаючи на завантаженiсть вуличок, простий народ розступався перед п'ятьма кiнними вершниками. Чи то причиною цього виявилася наша грiзна зовнiшнiсть, чи ще щось, але Рiчарду, що їхав попереду, не доводилося особливо напружуватися, розчищаючи нам шлях.
   - Слухай, а що там казав Дункан, з приводу того, що на мене якось дивно дiє магiя? - запитав я у Джайни, що їхала по центру праворуч вiд мене.
   Вона замислилась.
   - Так Так. Я вiдчула це ще в тому шинку, де ми вперше зустрiлися. "Сталева троянда" здається.
   - Правильно - кивнув я. - Але що зi мною не таке?
   Джайна на мить замислилась.
   - Ти тодi не пiддався на якiсь мої пасивнi чари, коли я хотiла дiзнатися про тебе додаткову iнформацiю.
   Я крадькома глянув на Змiйку. Вона багатозначно пiдняла брови - мовляв "Що я говорила".
   - Дивно все це, - продовжувала тим часом чарiвниця, яка не помiтила наших переглядiв. - I тi вогнянi кулi, якi випустив у тебе маг iз вежi, не завдали тобi жодної шкоди. Та й цей ваш архiмаг Морзус не наклав на тебе прокляття на вiдмiну вiд Змiйки i... - вона на мить замовкла, але потiм все ж таки закiнчила - ...i Шрама. Схоже, на тебе взагалi не дiє нiяка магiя.
   - А як же магiчнi зiлля, якi ми використовували, виходячи на справу? Загострення зору, пiдвищення швидкостi та iнше? Вони ж дiяли на мене.
   - Напевно, у їхньому складi переважно були присутнi натуральнi iнгредiєнти, без домiшки магiї. Якi природним чином посилювали метаболiзм твого тiла.
   - А телепорт?
   - У нього на вiдмiну вiд звичайних заклинань трохи iнший принцип дiї, то тут питань не виникає. Але ось твої здiбностi змушують замислитися.
   - Винищувач, - коротко кинула Змiйка.
   - Можливо, - задумливо кивнула Джайна, - я пiсля зустрiчi з цим типом теж почала схилятися до цiєї думки.
   - Ви це про що? - не зрозумiв я.
   Джайна глянула на мене.
   - Щось подiбне я вiдчувала у присутностi винищувача. У тобi, певне, є якийсь, не до кiнця розвинений потенцiал. Можливо той самий, яким володiють винищувачi магiв.
   - I що це значить? - спитав я, вже здогадуючись, якою буде вiдповiдь.
   - Ти потенцiйний винищувач магiв, Дiку. Просто тобi треба розвинути свої навички.
   "Круто! Значить, я можу бiльше не боятися магiв".
   - I як це зробити?
   - Не знаю. Це не з моєї частини. Може, Кларiсса зможе допомогти.
   Я запитливо глянув на Змiйку. Вона знизала плечима - "Вирiш сам". Ось тепер i в мене з'явилася офiцiйна причина їхати до таємничої наставницi Джайни.
   У цей момент Рiчард зупинився бiля одного з будинкiв iз майстерно вирiзаною вивiскою у виглядi голови дракона i, поспiшаючи, зник усерединi. "Дракона ложе" прочитав я напис пiд вивiскою. Занадто пихатий, ну та гаразд - менi вiд цього не тепло i не холодно. Ми почали злазити з коней, але близнюк уже з'явився на порозi.
   - Тут мiсць немає. Їдемо далi, - вiн скочив у сiдло i направив коня далi вулицею.
   - У цей час всi готелi переповненi, - озвалася Змiйка, - Великий ярмарок незабаром. Не думаю, що ми знайдемо в цьому мiстi вiдповiдне мiсце, - вона зиркнула на Джайну.
   - Подивимося, - пробурмотiла чарiвниця i направила свою бiлу кобилу слiдом за Рiчардом.
   Раптом мене вiдвiдала якась думка i, насупившись, я звернувся до Змiйки.
   - Слухай, якщо на мене не дiє магiя, то як тодi дiють твої захиснi амулети?
   - Нiяк. Вони не мають над тобою влади, Дiку, - похнюпилася Змiйка. - Я жалкую, що одразу не зрозумiла, що ти не звичайна людина без магiчних здiбностей. Тiльки пiсля зустрiчi з тим винищувачем я почала сумнiватися. У чомусь ви були з ним схожi.
   - Значить вони марнi?
   - Виходить, що так, - кивнула Змiйка. - Якщо хочеш, я в тебе, їх заберу.
   - Нехай висять. Менi вони не заважають. - Навiть якщо вони на мене нiколи й не дiяли, то принаймнi свого часу надавали впевненостi. До того ж я не хотiв кривдити подругу.
   - Правильно, Дiку. На твоєму мiсцi я не поспiшала б розлучатися з цими амулетами, - багатозначно заявила Джайна. - Вони можуть ще знадобитися.
   - Де?
   - Хто знає, - Джайна знизала плечима. - Природна магiя, по праву, вважається однiєю з найсильнiших. Добре, якщо в твоєму розпорядженнi, крiм антимагiчної аури, буде ще й пара, нехай навiть пасивних заклинань.
   Антимагiчна аура? Нiчого собi.
   - А ця антимагiчна аура вона в мене, така сама, як i в того паладина? - спитав я.
   Джайна на мить замислилась.
   - Нi. Хоча принцип функцiонування вони мабуть один. Якщо твоя аура повнiстю нейтралiзує магiю, то його аура була трохи iншого роду. Я навiть важко її класифiкувати. Нiби якась магiчна сила просто блокує iншi види магiї. Чи то стихiйна, природна чи навiть вища.
   - Божественна, - раптом прошепотiла Змiйка.
   - Що?
   - Я говорю "божественна". Святошi мають особливий вид магiї, властивої тiльки членам Братства. Вони поклоняються Ландазару, боговi ранкової зорi.
   - У нас в iмперiї теж є шанувальники Ландазара, але вони не можуть витворяти таке, - насупилася Джайна. - Навiть у Академiї нам не розповiдали про цей вид магiї. Дивно.
   - Божественною магiєю володiють лише паладини, якi є своєрiдною ударною силою Святого Братства. Iнквiзицiя.
   - Хм цiкаво. I де вони беруть цю божественну магiю?
   - Молитви та вiра, думаю. Я не дуже цiкавилася цим. Просто свого часу спiлкувалася з одним ельфом, який колись вивчав цей рiзновид магiї.
   - Слухайте, я зараз подумав, а вони не розрядяться, при контактi зi мною? спитав я, витягнувши з-за пазухи зв'язку амулетiв. - Адже якщо моя аура справдi нейтралiзує магiю, то вона, напевно, зможе знешкодити i магiю амулетiв?
   Змiйка з Джайною здивовано перезирнулися. Схоже, вони навiть не замислювалися про такий варiант.
   - Ану, Дiку, дай їх сюди, - Змiйка простягла руку.
   Я зняв амулети, Змiйка стиснула їх у кулаку i заплющила очi.
   - Все в порядку. Вони функцiонують - за мить, розплющивши очi, промовила вона, повертаючи менi медальйони.
   - А чому аура не спрацювала? - спитав я наших всезнаючих магичок.
   - Ну... - невпевнено потягла Джайна. - На перший погляд, тут може бути кiлька варiантiв. По-перше, можливо, твоя антимагiчна аура винищувача ще не до кiнця сформувалася i просто не здатна розвiяти чари.
   - Але ж вона врятувала мене вiд тiєї вогняної кулi, якою в мене запустив чаклун з вежi! - заперечив я.
   - Так. Ну, тодi можливо вона поки що здатна лiквiдувати лише деякi заклинання, - вiдразу знайшлася Джайна. - Наприклад, вона нейтралiзує лише активнi чари, або ж лише атакуючi, а може дiє тiльки на певний вид магiї. Варiантiв багато.
   - По-друге, - продовжувала чарiвниця, - аура може пiдкорятися твоїй пiдсвiдомостi або хоча б твоїй волi. I нейтралiзує тiльки тi заклинання, якi ти сам вважаєш небезпечними для тебе.
   Змiйка згiдно кивнула.
   - По-третє, - впевненiше почала Джайна, пiдбадьорена пiдтримкою ельфiйки, - можливо вона дiє не завжди, а, тiльки перiодично активуючись i деактивуючись в потрiбний момент часу, або ж дiє на певнiй територiї навколо тебе, будучи буфером мiж тобою i зовнiшнiм свiтом.
   - Хм...- я замислився. Менi згадалася та галявина, на якiй була Башта Кастора. За словами Джайни, галявина була прихована вiд стороннiх очей, у тому числi й наших, якимось заклинанням... Маревом начебто. I поки Джайна не зняла цi чари, ми бачили перед собою просто зарослу стежку, що тiкає далi в глиб лiсу. Але менi тодi iнодi здавалося, що я бачу перед собою не стежку, а ту саму галявину з вежею, хоча Джайна на той час ще не знiмала Марево. Виходить, я тодi бачив її крiзь заклинання.
   - По-четверте.... - продовжила Джайна, але її перебив Дункан, що пiд'їхав до нас.
   - Здається, знайшли, - близнюк кивнув головою вперед.
   Поки ми захоплено обговорювали мої антимагiчнi здiбностi, повiльно проїжджаючи однiєю з центральних вулиць Ель-Саграна, Рiчард, що вiдiрвався далеко вперед, перiодично зупинявся i заглядав у готелю, що трапляються по дорозi, i тепер, стоячи на ганку, двоповерхового кам'яного будинку стандартної споруди. i, чiпким поглядом став вивчати прилеглу територiю.
   Пiд'їхавши до будiвлi, я глянув на дерев'яну вивiску у формi лiжка з балдахiном, що висiла над ганком. Ха! Банально, але водночас багатозначно. У центрi вивiски вицвiлою червоно-золотою фарбою виявилася незнайома менi звивиста руна.
   - Змiйко, кинь погляд. Що написано?
   - "Естель", - вiдповiла ельфiйка, лише швидко ковзнувши поглядом по дошцi. - "Мрiї", - i, зiскочивши з коня, попрямувала до затиснутої мiж самим готелем i ще однiєю кам'яною будiвлею, (мабуть, житловою) дерев'яною одноповерховою прибудовою злiва. Зважаючи на запах, яким перiодично тягнуло звiдти, я припустив, що там у них знаходиться стайня.
   - "Сновидiння" - тихо прошепотiла Джайна, що проходить повз мене, пiдморгуючи, i передавши поводи Дункану, увiйшла всередину. Близнюк, тримаючи двох скакунiв пiд вуздечки i прихопивши попутно, прив'язаного до стовпа коня Рiчарда, повiв їх у стiйло. Я зi своїм мерином пiшов слiдом за ними.
   Коли наше трiо перестало займатися кiньми i увiйшло, нарештi, пiд дах готелю Рiчард на нас уже чекав.
   - Усi номери зайнятi. Я ледве встиг зняти три останнi вiльнi кiмнати. Одну вам, двi нам, - вiн глянув на нас iз Змiйкою.
   Я кивнув (Не звикати!) I окинув поглядом велику залу. Барна стiйка лiворуч, сходи на другий поверх прямо перед нами, кiлька круглих столикiв розставлено абияк, а он та дверi за стiйкою напевно веде на кухню i там же знаходиться чорний хiд.
   Незважаючи на вiдсутнiсть вiльних номерiв, бiльшiсть зi столикiв все ж таки порожнювала. Мабуть, решта постояльцiв або блукають мiстом, або сидять у себе за номерами. Втiм, впевнений надвечiр у цей зал, як завжди, наб'ється купа рiзного народу. А поки що господар з цiкавiстю дивився на нас.
   -Тримайте, - Рiчард простягнув менi ключ вiд кiмнати. - Кiмната номер сiм. Вгору сходами, коридором лiворуч, третi дверi лiворуч.
   Я знову кивнув, беручи ключ i машинально оцiнюючи нарiзку на ньому. Дешевка. Такий замок розкрити, якраз плюнути. Навiть набiр вiдмичок не знадобиться, вистачить i звичайного гвоздика. Можу навiть iз заплющеними очима.
   - А де Джайна? - Запитав я, не помiтивши її в залi.
   -Вже пiднялася до себе. Нашi кiмнати п'ятнадцять та шiстнадцять.
   Ясно.
   - Он той чоловiк, що сидить з блондинкою в бiлому за крайнiм столиком маг, - раптом тихо заявила Змiйка. - I досить сильний.
   - Я в курсi, - кивнув Рiчард, навiть не повертаючись, щоб подивитися на об'єкт розмови. - Джайна вже попередила.
   Змiйка, хмикнувши, знизала плечима. Я ж з цiкавiстю глянув у вказаному напрямку, благо моя позицiя дозволяла це зробити.
   Шатен, судячи з усього високий, благороднi риси обличчя, прямий нiс, борода-еспаньолка, дорогий, але трохи припилений одяг, меч зi срiбним оголовком у витончених пiхвах на поясi. Якби я не знав, що це маг, я б напевне вважав його за сина якогось високопоставленого вельможi.
   Я перевiв погляд на його супутницю. Красива дiвчина, нiчого не скажеш. (Але з Джайною та Змiйкою їй, звичайно, не зрiвняється.) Втiм, як це йдеться у народi: "На смак i колiр друзiв немає". Однак дiвиця i справдi була просто чудо. Свiтловолосе, витончене i гарненьке личко, сережки у формi шестикiнцевих зiрок у вухах, струнка фiгурка, що ледве влазить у бiлий одяг, що тiсно сидить на нiй. На одязi слiд було затриматися докладнiше, бо вона виявилася перехоплена цiлою купою ремiнцiв, лямок i поясiв, на яких у пiхвах i без них бовталася рiзна колюча-рiжучо-дробна зброя. Принаймнi, я припустив, що це зброя, бо хоча призначення багатьох речей, якими дiвчина виявилася обвiшана, особисто менi було невiдомо, але на прикрасу це мало скидалося. Поруч iз дiвчиною, повiшенi на спинку стiльця висiли два короткi, але широкi меча в трохи вигнутих пiхвах.
   Тим часом парочка також не зводила з нас очей i про щось перешiптувалася, мабуть, у свою чергу, обговорюючи нових постояльцiв. Тобто нас.
   - Нiчого собi арсенальчик у дiвки, - свиснув я, вiдводячи погляд.
   - Охоронець? - тихо спитав Дункан Рiчарда.
   - Мабуть, - озвався той. - Бачив сережки?
   - Так... Рукопашниця?
   - Швидше за все.
   - Ясно.
   - Гей, хлопцi, ви це про що? - не зрозумiв я.
   - Та так. Нi про що. Просто тримайтеся вiд них подалi, - перевiв на мене погляд Рiчард.
   - Навiть i думок не було. До того ж, ми злодiї, а не кишеньковi злодiї.
   - А є рiзниця? - парирував близнюк.
   - Для нас так, для вас не знаю, - не залишилася в боргу Змiйка i, не чекаючи реплiки у вiдповiдь, попрямувала до стiйки.
   - Ми не займаємось щипацтвом. Не наш профiль, - пояснив я здивованим близнюкам, i попрямував за ельфiйкою.
   Як виявилось, Змiйка замовила гарячу ванну в наш номер. Ну що ж, справа її, менi ж особисто пилюка сильно не заважає - струснув куртку i готово. Але коли вже я опинився бiля стiйки, то щоб даремно не втрачати час розжився у господаря двома пляшками сухого вина двадцятирiчної витримки. Спиртне виявилося не з дешевих, але Джайна сповна розплатилася з нами за виконане замовлення, i ми, ставши багатшими ще на тисячу пiвмiсяцiв, тепер могли дозволити собi такi витрати. Шкода, щоправда, декому не вдалося дожити до цього моменту.
   Пiднявшись на другий поверх, я окинув поглядом коридор i, переконавшись, що вiн порожнiй, проiгнорувавши наявний ключ, заради безглуздя, вiдiмкнув дверi вiдмичкою. Змiйка невдоволено зиркнула на мене. Я знизав плечима i, хмикнувши, пропустив її вперед.
   Виявляється з внутрiшньої сторони до дверей i одвiрка були приробленi скоби засуву. Ну що ж, принаймнi поки ми в номерi до нас не потрапить стороннiй. Вiдпрацьованим рухом Змiйка ковзнула до єдиного вiкна i визирнула назовнi. Зачинивши дверi на засув, я приєднався до неї.
   Вiкно дивилося на вулицю, якою ми недавно проїхали. Це погано. Сталося, що, як запасний шлях вiдходу, воно вiдпадало, i єдиним виходом залишаються дверi. Але iншого вибору немає. Зiтхнувши, я скинув сумки на одне з двох лiжок.
   З того часу, як ми покинули Башту Кастора мене, мучило якесь питання, але час задати його було невiдповiдне. I ось тiльки тепер, залишившись з ельфiйкою вiч-на-вiч, я розкрив сумку покiйного Шрама.
   - Гей, Змiйко глянь сюди. Знаєш, що це?
   Ельфiйка миттю глянула на сувої, витрусенi мною з сумки, i брови поповзли вгору. Вона швидко схопила один iз паперових рулонiв i, розгорнувши, жадiбно пробiгла по ньому.
   - Де ти це взяв? - спитала магiчка, захоплено дивлячись на мене.
   - У вежi. У тiй кiмнатi з гризем. Як гадаєш, за скiльки можна все це сплавити?
   Вона схопила ще один сувiй, потiм другий.
   - Дорого, Дiку. Дуже дорого. Ти знаєш що це?
   - Ну, типу сувоїв iз заклинаннями, мабуть.
   - Не "мабуть", а так i є!
   Раптом у дверi постукали. Ми насторожилися.
   - Хто?! - крикнув я.
   - Я воду принiс.
   - Зараз! - обiзвався я, поспiхом збираючи сувої назад у сумку.
   Закiнчивши збори, я, вiдсунувши засув, вiдчинив дверi. На порозi стояв хлопчик рокiв тринадцяти iз двома повними вiдрами. З одного йшла пара. За ним стояв другий хлопчина з великою бронзовою ванною. Сини хазяїна.
   - Заносьте, - кивнув я, вiдсторонюючись вiд дверей i звiльняючи прохiд.
   Дiти втягнули свою ношу в кiмнату.
   - Чи не надто мало води? - поцiкавилася Змiйка у них.
   - Зараз ще принесемо, деврiзi, - шморгнув носом один iз хлопцiв.
   - Я почекаю внизу, - сказав я Змiйцi. - Пiду, промочу горло.
   Змiйка ствердно кивнула. Втiм, якби я захотiв залишитись, вона б теж не заперечувала. Але менi справдi хотiлося пити, а тi двi пляшки, якi я взяв ранiше, вирiшив поки що залишити про запас.
   Я спустився сходами вниз. Маг зi своєю супутницею кудись пiшли, в залi самотньо сидiв тiльки Рiчард (треба ж, я вже навчився розрiзняти близнюкiв), та ще за трьома сусiднiми столиками вечеряло кiлька городян. Пiдiйшовши до стiйки, я поцiкавився меню i, замовивши смажену баранину, хлiб, сир та глечик пива, пiдсiв до близнюка.
   Потрiбно будь-що налагоджувати контакти. Чомусь менi здавалося, що брати де Кiлморан все ще пiдозрiло ставляться до нас зi Змiйкою. Принаймнi це стосувалося Рiчарда. Пiсля наших парних мандрiвок по Баштi Кастора, з Дунканом я все-таки встиг бiльш-менш потоваришувати. А ось зав'язати приятельськi стосунки зi старшим братом поки що не вдавалося.
   - Слухай, я так i не подякував тобi за те, що ти врятував менi життя, там у Вежi.
   - Дурницi, - буркнув Рiчард. - Винищувач сам напросився.
   - А все-таки класно ти його наробив. Джайна казала, що ти служив у iмператорськiй гвардiї.
   - Було дiло.
   - А...- почав я, але тут же замовк, дивлячись на нового вiдвiдувача, що тiльки-но увiйшов до готелю. Судячи з пропиленого чорно-фiолетового одягу та чорного плаща, вiн щойно з дороги. За його спиною висiв великий довгий пакунок. Обличчя незнайомця менi здалося невиразно знайомим, але я не змiг згадати, де ж я ранiше бачив цього бiловолосого типу. Стоячи на порозi, той швидким поглядом кинув зал, i менi на мить здалося, що його погляд трохи довше затримався на вашому покiрному слузi (невже теж, здався знайомим?), Перш нiж знову подорожувати столиками.
   Потiм чоловiк попрямував до господаря, обмiнявся з ним кiлькома фразами i, мабуть розчарувавшись, покинув готель.
   - Бачив, як рухається? - раптом запитав Рiчард.
   - Хто? - не одразу зрозумiв я.
   - Ну, цей бiловолосий, який щойно заходив.
   - Не звернув увагу. А що не так?
   - Наче стиснута пружина, яка ось-ось розпрямиться i завдасть удару.
   - I що це значить? - як i ранiше, не розумiв я.
   - Може бути й нiчого, а може, все, - сухо констатував близнюк.
   Тут до нашого столика пiдiйшов господар, несучи на пiдносi моє замовлення.
   - Шановний, а чого хотiв цей бiловолосий? - спитав я його, поки вiн викладав їжу на стiл.
   Старий на мить завмер, з подивом подивившись на мене.
   - Теж що й усе. Номер хотiв зняти, - нарештi промовив вiн, ставлячи глечик i кухоль на стiльницю. - Ще щось, бий?
   Я глянув на Рiчарда.
   - А ти чому нiчого не замовляєш?
   - Чекаю на iнших.
   - Ясно, - кивнув я i повернувся до шинкаря. - Нi дякую.
   Вклонившись, господар покинув нас.
   - А взагалi довго треба вчитися, щоб здобути титул "майстра клинка"? - продовжив я думку, перервану появою бiловолосого, i запитливо глянув на Рiчарда.
   - У нас їх називають "майстром меча" - поправив мене близнюк.
   - Ну, добре... Майстер меча, то майстер меча. Ну так довго?
  
   * * *
  
   Лiнг увiйшов в Ель-Сагран пiсля полудня, коли сонце тiльки-но почало хилитися до заходу сонця, а тiнi, що зникли опiвднi, знову з'явилися i стали подовжуватися. Легко минули огляд у ворiт (уже щось, а настiльки важливе в його професiї мистецтво виглядати перед вартою зовнi невинним i непримiтним, вiн свого часу освоїв на "вiдмiнно"), напiвельф, який ранiше вже бував у цьому пiвнiчному мiстi, вiдразу ж попрямував до потрiбного готелю.
   Перед входом у мiсто, елементаль Морзуса вкотре з'явився до ассасину з доповiддю про поточне розташування " клiєнтiв " . Якщо спочатку цей загадковий дух повiтря, нав'язаний йому архiмагом i викликав у напiвельфа неприязнь, то тепер його ставлення до прозорої iстоти змiнилося цiлком протилежне. Ото б завжди мати у своїх помiчниках такого iнформатора. Треба наступного разу поговорити з Морзусом з цього приводу.
   Пiд'їхавши до готелю з лiжком на вивiсцi, асасин спiшився i, прив'язавши коня, увiйшов усередину. Лiнг не збирався зупинятися i винаймати кiмнату, йому потрiбно просто переконатися, що жертви, як i повiдомляв елементаль, знаходяться саме тут.
   Павука вiн помiтив вiдразу, як увiйшов. За своє життя вiн бачив замовленого архiмагом злодiя лише раз, але цього разу вистачило, щоб напiвельф назавжди запам'ятав, як виглядає Дiк. Зараз той сидiв за столиком i про щось говорив з високим свiтловолосим солдатом. З його появою злодiй i солдат перервали розмову i насторожено глянули на пiвельфа.
   Щоб вiдвести вiд себе зайвi пiдозри, Лiнг попрямував до барної стiйки i поцiкавився у господаря про вартiсть кiмнатки, вирiшивши, що в разi чого, пошлеться на дорожнечу i спокiйно залишить готель. Але господар одразу заявив, що вiльних номерiв бiльше немає, i вiн нещодавно здав три останнi. Для виду, скорчивши невдоволену гримасу, асасин розвернувся i вийшов назовнi.
   Вiн скочив на коня i став кружляти по околицях, вишукуючи найбiльш пiдходяще мiсце. "Найвiдповiднiшим мiсцем" виявилася триповерхова споруда житлового будинку навпроти потрiбного готелю. Звичайно кiмнатки в ньому заселенi, i зняти їх не було можливим. Тому Лiнгус, залишивши коня в найближчiй стайнi, загорнув за будiвлю, протиснувшись у вузький смердючий камiнчик, i, озирнувшись, покликав елементаля.
   Пiдкоряючись заклику, повiтряний спостерiгач миттєво матерiалiзувався перед ним. Розпитавши духу i переконавшись, що жертва не залишала готель за його вiдсутностi, вiн вiдпустив шпигуна i спритно видерся по водостiчнiй трубi на дах потрiбного будинку. Зручно розташувавшись мiж широкою пiчною трубою i невеликою прибудовою горищного виходу, ассасин, що приховував його вiд стороннiх поглядiв, зняв з-за спини довгий згорток i дбайливо розгорнув щiльну сiру тканину.
   Усерединi виявився ще один гномiй шедевр з його колекцiї - червоно-коричневий видовжений арбалетний верстат-ложе без дуг, зате прикрашений хитромудрим золотистим в'яззю. Лiнг торкнувся невеликої непримiтної кнопочки на прикладi i з бокiв ложа завдяки спущеному пружинному механiзму вискочили два роги. Зафiксувавши дуги арбалета спецiальною клямкою на передньому кiнцi верстата, напiвельф дiстав з-за пазухи невелику вологонепроникну металеву коробочку i вийняв з неї нову тятиву.
   В лiченi митi вiн натягнув її на роги арбалета, а потiм витяг iз згортка зачохлий довгастий стрижень зi склом, встановленим у розтруби по обох кiнцях, i закрiпив його в спецiальнiй пiдставцi, що не заважає спускатися тятивi. Цей чудовий пристрiй, зроблений гномами на кшталт "чарiвного ока" морякiв, що багаторазово збiльшує вiддаленi об'єкти, вiн вважав одним з найдорожчих своїх скарбiв i зберiгав у таємницi вiд усiх.
   Уся вищеописана операцiя зайняла в нього не бiльше пари хвилини i ось уже вiн, вклавши стрiлу в ложi i пiднявши тятиву, уперся прикладом арбалета в плече i нiжно припав до окуляра. Вже не раз його далекобiйний складний арбалет, з унiкальним збiльшувальним пристроєм, рятував ассасина, дозволяючи прибирати "клiєнта" на вiдстанi, i не пiдставляючи його самого. Зараз Лiнг знову планував використати цей неодноразово перевiрений i досить практичний спосiб вбивства, i тому перехрестя оптичного прицiлу плавно сковзало вiд вiкна до вiкна та дверей, вишукуючи свою нову жертву.
  
   * * *
  
   Джайна спустилася на вечерю, що супроводжується по п'ятах Дунканом. Через її плече було перевiшено невелику сумку, в якiй, як я знав, знаходилося Око Азора. Мабуть, втративши його вже раз, де Кiлморани бiльше не наважувалися випускати артефакт з поля зору. Розумна обережнiсть треба сказати. Я ось теж, наприклад, не розлучався зi своєю сумкою. Так спокiйнiше.
   На той час у готелi зiбралося вже чимало народу: постояльцi, городяни, заїжджi купцi i навiть пара стражникiв. Мiж столиками снували двi юнi офiцiантки, страшнi, як той гриз iз Башти.
   Майже одночасно з появою Джайни, з вулицi увiйшли давнi чарiвники з блондинкою. Зрiдка кидаючи на Джайну i Дункана цiкавi погляди, вони попрямували до одного з порожнiх столикiв.
   Брат iз сестрою ж пiдсiли до нас. Спритний господар, нiби миттєво почувши явно не обдiлених фiнансами клiєнтiв i, випередивши своїх офiцiанток, особисто опинився тут. Я на той час уже покiнчив з вечерею i з насолодою потягував свiжозварене ароматне пиво.
   - Що буде чудова деврiзi? - запобiгливо звернувся власник готелю в першу чергу до чарiвницi.
   - Прекрасна девризi буде ось те саме, що й вiн, - Джайна кивнула головою в мiй бiк. Я подумки посмiхнувся. Приємно, хаос забирай, що вона оцiнила мiй гастрономiчний смак. - Тiльки пива не треба. Принесiть краще якесь гарне вино.
   - Зараз, деврiзi. А що будуть вашi супутники? - шинкар перевiв погляд на близнюкiв.
   - Те саме, - хором видали брати. Я мало не поперхнувся. Вони що? Знущаються?
   - А ви? - звернувся господар до мене.
   - Нi. Менi поки що вистачить, - замахав я рукою.
   - Зараз зробимо, - вклонився товстун i бiгцем кинувся на кухню, вiддавати розпорядження.
   Джайна обвела очима наполовину забиту залу.
   - А де Змiйка?
   - У номерi залишилася. - Я вирiшив не згадувати про ванну.
   - Вона спуститься? - спитав Дункан.
   - Не знаю. Але сходи, поклич, якщо хочеш, - останнiм часом менi чомусь здавалося, що Дункан став нерiвно дихати до ельфiйки. I знаючи, як Змiйка не любить коли її вiдривають вiд прийняття ванни, я вирiшив приятельсько його пiдчепити. Ну що поробиш? Не подобається менi їх зазвичай похмурi та серйознi морди. Не подобаються i тут!
   - Зараз, - близнюк легко купився на пiдначку i, пiднявшись з-за столу, попрямував до сходiв. Я старанно сховав посмiшку.
   - Надовго ми тут? - тихо запитала Джайна Рiчард.
   - Переночуємо, i, думаю, завтра на свiтанку продовжимо шлях, - i пояснив. - Коням непогано було б перепочити. Попереду ще довга дорога.
   Джайна згiдно кивнула.
   - I куди ми згодом? - поцiкавився я.
   - В Аль-Асвад.
   Аль-Асвад? Ясно. Можна було б i самому здогадатися. Схiдне портове мiсто, розташоване на узбережжi Лазурного моря, було єдиним мiстом, з якого можна залишити Азмур морським шляхом. У ньому менi доводилося бувати, тому я ствердно кивнув.
   - Здається, у нас гостi! - несподiвано прошепотiв Рiчард, злегка вiдсуваючись i непомiтно пересунувши, знятi ранiше зi спини пiхви з мечем, собi на колiна.
   Я вiдiрвався вiд пива i звiв очi. В наш бiк прямували давнiй каштановолосий маг з борiдкою-еспаньолкою та його блондинка-охоронець. За плечима дiвчини стирчали рукоятки мечiв.
   - Доброго вечора, панове, ледi, - галантно вклонився маг, наблизившись до столика.
   - Вечiр добрий - кивнула Джайна, з цiкавiстю вивчаючи його.
   - Ви дозволите сiсти? - вiн показав рукою на порожнi стiльцi.
   - Взагалi-то ми чекаємо своїх товаришiв - похмуро промовив Рiчард, не зводячи очей з блондинки, що насторожено завмерла за спиною чаклуна.
   - О! - маг примирливо пiдняв руки. - Вибачте. Не знав. Однак, не думаю, що це займе багато часу.
   - Що вам завгодно? - спитала чарiвниця.
   - Дiлова розмова. Ну, то ви дозволите?
   Джайна запитливо зиркнула на Рiчарда. Близнюк вiдповiдно кивнув.
   - Сiдайте.
   - Дякую, - вiдсунувши стiлець, маг присiв, але його супутниця залишилася стояти. - Чи знаєте, в ногах правди немає...
   - Отже, чого ви хотiли? - перебила його Джайна.
   - Ну що ж. Вiдразу до справи? Гаразд...- маг на мить задумався, а потiм почав. - Чи бачите, справа в тому, що мiй пан хотiв би придбати якийсь предмет, що нинi належить вам. I запевняю вас ми за цiною не постоїмо.
   Джайна скинула брову, а я насторожився, намацуючи рукою рукоять кинджала.
   - Цiкаво. I що то за предмет?
   - Думаю, ви вже здогадалися, - ухилився вiд прямої вiдповiдi маг.
   - Можливо, - Джайна здула з чола неслухняне пасмо. - Але все ж таки хотiлося б почути його назву.
   - Предмет, який нас цiкавить, вiдомий вам як "Око Азора", - понизивши голос, тихо прошепотiв чаклун.
   - Так? I що ж, з дозволу сказати, вас змушує думати, що це... мм... Око... Азора у нас?
   Маг щиро розреготався.
   - Давайте на чистоту, мiстрисе. Ми ж знаємо, та й ви знаєте, що воно у вас. Око зараз фонує так, що незабаром про нього стане вiдомо практично будь-якому магу, який навiть не знає про його реальне iснування, i у вас можуть початися великi проблеми. Так ось, ми пропонуємо вам, заздалегiдь позбавиться цих проблем, i даємо за НЬОГО п'ятнадцять тисяч пiвмiсяцiв, - промовив бородатий маг. - Ну, що скажете?
   Я мимоволi свиснув. Рiчард несхвально глянув на мене. Його цiна п'ятнадцять тисяч пiвмiсяцiв, а ми отримали за нього якусь жалюгiдну тисячу?? Та ще й радiли, що зiрвали такий величезний куш. Демони Хаосу! Схоже, ми реально помилилися.
   - Нi! - вiдкинула неймовiрно щедру пропозицiю Джайна.
   - Добре. Сто тисяч пiвмiсяцiв.
   Я не повiрив своїм вухам.
   "Сто тисяч за Око??? Святi боги, та хто вони такi?!! Звiдки у них стiльки монет? Невже за всiм стоїть сам Сигiзмунд?"
   - Нi, - вiдмовилася Джайна.
   - Гаразд. Назвiть свою цiну.
   - Ви не зрозумiли, я б з радiстю продала вам це Око, якби воно в нас було. Але, на жаль, ви помилились. У нас, його просто немає.
   - Шкода, - розчаровано протяг маг, зиркнувши на сумку. - А ви менi вже починали подобатися.
   - Це що? Загрози? - нахмурилася чарiвниця. Рiчард трохи вийняв меч iз пiхов, дiвчина напружилася, i лише її супутник за столом залишився незворушним.
   - Ну чому одразу погрози? Це просто констатацiя факту.
   Раптом зверху лунали дзвони мечiв.
   - Здається, вашi проблеми вже розпочалися. Нас випередили, - маг багатозначно глянув на нас. - А я ж попереджав.
   Ми всi одразу ж схопилися зi стiльцiв, а дiвчина посмiхнулася i, кинувшись уперед, ударом ноги перекинула столик, вiдгородивши їм нас iз чарiвницею вiд Рiчарда, i вихопила з-за спини абордажну шаблю.
   Ось мерзотник!
   У руцi Джайни матерiалiзувався палиця, маг же, розкинувши руки з розчепiреними пальцями, завмер у якiйсь бойовiй магiчнiй стiйцi. Побачивши це, вже було схопилися на шум i стражники, що схопилися за ятагани, завмерли. Одна справа рознiмати бiйку мiж бiйцями та iншу мiж магами.
   - Iм'ям султана, зупинiться! - все ж таки крикнув найсмiливiший з них.
   - Не лiзьте не у свою справу! - грiзно озвався маг, i стражники засоромлено замовкли, проте зброю не опустили. Найбiльш тямущi вiдвiдувачi готелю одразу ж поспiшили до виходу. Господар, завмерши за стiйкою, ламав безсилля руки, а офiцiантки поховалися за його спинами. Що я мiг сказати? Не пощастило бiдолахам, якщо почнеться бiй, навряд чи щось у готелi вцiлiє.
   - Тримайте! - крикнув Рiчард i однiєю рукою перекинув менi через стiл сумку, що залишилася з його боку. Блондинка тут же кинулася на мене, але наш охоронець одним стрибком опинився мiж нами та нею.
   - Що вже йдете? - iз сарказмом запитав близнюк. - А як же наш незакiнчений торг? Хотiлося б почути решту ваших пропозицiй.
   Дiвчина злiсно зашипiла i, несподiвано зiрвавши одну iз сережок, змахнула рукою. Майстер клинка рiзко пiдняв меч, вiдбиваючи пущений снаряд. З глухим стукотом сережка встромилась у нiжку сусiднього столика. Я вражено видихнув.
   - Не вийде, красуне, - усмiхнувся Рiчард. - Менi вже доводилося стикатися з кидальними зiрками. Захищайся!
   Де Кiлморан зробив випад, змусивши розлютовану дiвчину вiдсахнутися i вихопити другу шаблю. Крутавши ними перед собою, вона швидко атакувала Рiчарда.
   - Живе до Дункана! - кинув вiн нам, впевнено зустрiчаючи її клинки своїм мечем. Однак тут вирiшив втрутитися чаклун i, щось викрикнувши, викинув уперед руки. Ударна повiтряна хвиля кинулася в нашу з Джайною бiк, але майже тут же була вiдбита чарiвницею, що миттєво зреагувала, i пiшла кудись у стелю, пробивши його наскрiзь i обсипавши нас трiсками.
   - Бiжи, Дiку! - вигукнула Джайна, змахнувши палицею. Горизонтальне блакитне магiчне лезо постало перед нею, i кинулося в супротивника. Маг зчепив кистi долонь, скинув руки вгору i, немов коля дрова, рухом рiзко опустив їх вниз. Лезо Джайни переломилося навпiл i з обох бокiв обiйшло мага, наскрiзь пробивши стiну готелю за його спиною.
   Хаос! Схоже, поки що ми володiємо Оком спокою нам ще довго не бачити!
   Залишивши своїх товаришiв розбиратися з нападниками, я махом злетiв на другий поверх i завмер. Посеред коридору Дункан боровся з величезним богомолом, що насiдав на нього, вiдтiсняючи того вiд вiдкритих дверей нашої кiмнати вглиб коридору. Шаблелапи синьо-зеленої тварi походу були сталевими, тому що з металевим дзвоном стикалися з ятаганом близнюка.
   А ця тварюка як ще сюди потрапила? Вирiшивши допомогти близнюку, я зарядив арбалет.
   - Вiддай Око! - пролунав звiдкись справа грiзний вигук. Я обернувся. Маг, який ще недавно бився з Джайною в залi, якимось розумом незбагненним чином, вже опинився тут. Я швидко глянув униз. Чарiвниця вибиралася з купи уламкiв, на яку перетворилася стiйка. Хвала богам, жива!
   Я знову перевiв погляд на чаклуна i пiдняв арбалет.
   - Обiйдешся!
   Маг змахнув рукою, i в мiй бiк кинулося щось блакитне i гiлчасте. Миттю пiзнiше я спустив гачок. Це за тебе, мале! Заклинання мага розвiялося на пiдльотi до мене, але й мiй болт розсипався в повiтрi, не долетiвши до чарiвника з еспаньолкою якийсь метр.
   - Що за...? - почав дивуватися маг i тут же з криком стрiмголов вiдлетiв назад коридором. За моєю спиною з розкритого номера вискочила поспiхом одягнена Змiйка. Її волосся було вологим i злегка розпатланим, а вiд долонь йшло зеленувате свiтiння.
   - Бiжи, Дiку! - крикнула ельфiйка, знову вибухнувши в мага вже цiлою серiєю ударних заклинань. Однак чарiвник, що пiднiмається з пiдлоги, легко вiдбив їх усi. - Бiжи!
   Ех, шкода я поки що не можу користуватися своїми навичками антимагу, iнакше зараз легко розiбрався б з цим типом.
   - А як ви?
   - Ми впораємося! - Змiйка кинула швидкий погляд назад на Дункана i жахливу синьо-зелену комаху, немов виринувши з нiчних кошмарiв. - Упораємося... - прошепотiла вона трохи тихiше, наступаючи на мага i вставши мiж мною та ним. - Бiжи ж, Дiку! Не дай їм роздобути його!
   Також махом як злетiв, я скотився назад сходами, i побачив, що Рiчард, озброєний мечем i мечеломом, як i ранiше бореться з блондинкою. Джайна, вже повнiстю вибравшись з-за уламкiв, пiдбадьорливо кивнула менi i миттєво телепортувалася на допомогу Змiйцi. З другого поверху вдарило яскраве червоне свiтло, i пролунали вигуки заклинань.
   Стоячи на нижнiй сходинцi, я, вирiшивши допомогти цьому близнюковi, став перезаряджати арбалет. Не доля, мабуть, - у вiдчиненi дверi влетiло ще два богомоли. Завмерши посеред зали, вони завертали головами озираючись. Я скинув арбалет i вистрiлив у комах. З трiском болт пробив хитиновий покрив на грудях тварюки. Бризнула отруйно-жовта кров, i один iз монстрiв звалився на пiдлогу. Помiтивши загрозу другий богомол-переросток, розкривши надкрила i розпрямивши прозорi крила, зi скибленими шаблелапами, дзижчання, кинувся на мене.
   Не чекаючи його, я перескочив через перила i виявився якраз перед вiкном. Що добре в мiських готелях i шинках, так це те, що вiкна тут робляться бiльше, нiж у сiльських. Мабуть дається взнаки нестача свiтла через затiнення його навколишнiми будинками. Як би там не було, зараз це менi тiльки на руку. Скочивши однiєю ногою на найближчий столик, я вiдштовхнувся i вистрибнув у вiкно, проломивши частину рами.
   Збоку, мабуть, здалося, що я пiшов гарно й спритно, насправдi ж вiконний отвiр виявився набагато меншим, нiж я припускав, i подряпав менi плече. Перекотившись через голову, я схопився, перевiрив обидвi сумки (з Оком i зi спорядженням) i, переконавшись, що з ними все гаразд рвонув вгору вулицею, на ходу, перезаряджаючи арбалет. Добре, що його конструкцiя дозволяла це.
   Бiля входу в готель збирався натовп роззяв. Побачивши мою раптову шикарну появу, вона вибухнула гнiвними, а дехто i захопленими криками, якi майже вiдразу перетворилися на переляканi повнi болi та образи. Я обернувся. Розлючений богомол вилетiв iз готелю i, розмахуючи своїми жахливими лапами, став прокладати собi шлях крiзь натовп. З криками i зойком народ тут же з жаху розбiгся, залишивши на бруку кiлька закривавлених тiл i обрубкiв.
   Iдучи вiд погонi, я повернув праворуч i, вбiгши в провулок, зупинився. I було вiд чого. У мене на шляху нiби з-пiд землi виникла гарненька брюнетка, затягнута в чорний чоловiчий одяг. Дiвчина виявилася буквально обвiшана зброєю на численних ремiнцях i нагадувала ту блондинку з готелю, що недавно завдала стiльки неприємностей нам.
   - Е... Привiт, - буркнув я перше, що спало менi на думку.
   Дiвчина проiгнорувала вiтання i, зробивши акробатичне колесо, опинилася бiля мене. Я рефлекторно вiдскочив i в те мiсце, де я щойно стояв, вдарив тонкий стилет.
   Ото сука! Я скинув арбалет i, не цiлячись, натиснув спусковий гачок. Клацнiть! Болт помчав уперед, проте дiвчини там уже не було. За кiлька хвилин до пострiлу дiвчина з приголомшливою спритнiстю стрибнула на лiву стiну, вiдштовхнулася вiд неї i, зробивши в повiтрi перекид, кинулася на мене ногами вперед. Йдучи з-пiд її удару, я зробив сальто назад - до речi, сумнiвне задоволення робити його з двома сумками через плече, майте на увазi, i знову опинився перед провулком.
   Швидко глянув праворуч. Там, прямо вулицею, змiтаючи тих, хто не встиг пiти з його шляху перехожих страшними ударами своїх шаблелап, за мною все ще летiв один iз тих синьо-зелених богомолiв. Залишаючи за собою кривавий слiд iз городян, вiн стрiмко скорочував дистанцiю мiж нами. Хаос! Вирiшивши не втрачати час на сутичку з цiєю божевiльною акробаткою в чорному, я кинувся геть вiд провулка i монстра, що переслiдував мене, далi по вуличцi.
   Легкi розривалися вiд нестачi повiтря, у боцi почало колоти, сумки нещадно били по литок, але я знав, що не можна зупинятися. Iнакше кiнець. Я вкотре обернувся глянути, де там переслiдувач i посмiхнувся.
   Все-таки Небеса люблять злодiя. Брюнетка в чорному вискочила за мною з провулка в той момент, коли повз нього проносилася комаха. Зiткнення виявилося несподiваним для обох. Вiд удару богомола вiдкинуло на стiну, а амазонка впала на нього. Але майже тут же дiвчина вiдскочила геть ледве, не потрапивши пiд швидкi удари шаблелап, що розтинають повiтря. Схоже, при падiннi гiгантська комаха пошкодила собi надкрилля, i тепер люто накинулося на кривдника, вiрнiше кривдницю. Я не став чекати закiнчення поєдинку i, стиснувши зуби, припустився вперед. Хто б iз них не перемiг, менi нiчим добрим це не свiтило.
   Продовжуючи дякувати Небесу за послану менi удачу, я загорнув за рiг i, також як недавно це сталося з амазонкою, налетiв на вершника. Кiнь заржав i став дибки, мене вiдкинуло назад. Iнстинктивно я вхопився за збрую i встояв, лише дивом не потрапивши пiд копита. Вершнику ж, на вiдмiну вiд мене, не пощастило. Вiн не втримався в сiдлi i наступної митi приземлився в одну з куп смiття, якими практично були заваленi вулицi цього району Ель-Саграна.
   Вирiшивши, що не варто чекати, поки розлючений верховий вибереться з бруду, я схопився в сiдло i щосили пришпорив коня. Криками, розганяючи перехожих, попрямував до найближчих ворiт i встиг уже пролетiти пару кварталiв, як раптом скакун знову став дибки i дико заржав. Я мало не брякнувся назад, лише дивом утримавшись у сiдлi.
   Попереду посеред дороги клубилася темна хмара. У лiченi митi воно виросло до величезних розмiрiв, i з нього вийшла чорнява людина.
   Вилаявшись, я став розвертати коня, що брикався.
   - Гнило, Iржа, - промовив тим часом незнайомець. - Взяти його!
   Хмара, що кутала ранiше чорнявого, покинула його i роздiлилася на двi частини. У кожнiй половинцi спалахнули червоно-золотi очi, сповненi ненавистi i обидва туманнi згустки кинулися в мiй бiк.
   "Святi боги, це що за тварi?"
   Загорявши вiд страху, я з усiєї дурницi увiгнав п'яти в боки коня i помчав у протилежний вiд них бiк. Щось менi пiдказувало, що цi тварюки не мають жодного вiдношення до магiї.
   Вугреподiбнi згустки виявилися швидше за коня i, незважаючи на те, що я все пришпорював i пришпорював скакуна, все одно махом наздогнали мене. Я вихопив кинджал, але тут щось сiре i гарчаче метнулося з провулка i врiзалося в коня. Бризнула кров, кiнь захрипiв, а мене пiдхопила невидима сила, i я зрозумiв, що кудись лiкую, а наступної митi сильно приклався до стiни.
   Розуму не докладу, як я не знепритомнiв вiд удару. Було боляче, але я все ж таки схопився на ноги i, незважаючи на кров застилаючi очi пiрнув у якийсь пiдворiття. Тут дуже смердiло, але менi зараз не до сентиментiв, треба термiново знайти притулок. Абсолютно будь-яке. Я б, мабуть, погодився навiть закопатись у купу лайна, головне щоб це врятувало мою шкуру.
   Все подальше було як у страшному снi. Я кудись бiг, не розбираючи дороги, перестрибував, де можна i перебирався, де не можна через купи смiття та бруду, поки не вирiшив, що вiдiрвався вiд переслiдувачiв.
   Зупинившись, я забився мiж двома якимись ящиками, i, перевiвши дух, заходився перезаряджати арбалет. Треба було подумати, що робити далi, бо просто тупо бiгти - значить грати на руку своїм переслiдувачам. Отже, що ми маємо?
   Своїх супутникiв я втратив - це очевидно. Але сподiваюся, з ними все гаразд. Джайна i Змiйка без особливих проблем розiбралися з тим магом в готелi. Рiчард, думаю, теж упорався з блондинкою. Дункан також не ликом шитий i богомолу кiнець. Лишався лише я i мої переслiдувачi.
   Якщо Джайна може вiдчувати Око Азора, вона запросто знайде мене. Головне, щоб мене ранiше не знайшли мисливцi. Зрозумiло, що їм потрiбен цей артефакт, але звiдки вони узялися взагалi? Судячи з того, що крiм полювання на Ока вони ще ворогують мiж собою, виходить, що вони працюють на рiзних господарiв? З одного боку це добре - хлопцi будуть мiшатися один одному, але з iншого - значить у нас кiлька ворогiв. Це погано. Доведеться завжди бути напоготовi.
   Хаос! Ну, навiщо ми взагалi погодились на цю справу? Завдання своє в Аль-Рамiшi ми виконали - Морзус отримав iнформацiю, що його цiкавить, так що ми на деякий час виявилися, наданi самi собi. Нiхто не здогадувався, що ми i є тi таємничi шпигуни султана, i могли б запросто втекти вiд "Ножiв". Пiшли б на день ранiше, i нiчого цього не сталося б. Шрам би залишився живий, я б не бiгав як пригорiлий по незнайомому менi мiсту, рятуючись вiд спраглих моєї кровi тварин. Але ж немає. Захотiлося дiзнатися, про того загадкового наймача, який звернувся до Крихти Мiрс.
   Поблизу пролунав шарудiння. Я здригнувся i, пiднявши голову, обережно виглянув зi свого укриття. На початку провулка на купi якогось смiття стояло i принюхувалося мавпоподiбну сiру iстоту. Те саме, яке недавно закiнчило мого коня. Гострi частi зуби-кинджали сочилися кров'ю та слиною, перiодично з пащi висовувався довгий червоний язик. Вистежили все-таки сволочi.
   Як виявилося, я виглянув недостатньо обережно, оскiльки тварюка майже вiдразу помiтила мене i, радiсно заревiв, стрибками кинулася в мiй бiк. Я скинув арбалет до плеча i, незважаючи на жах, що охопив мене, все ж таки зумiв впоратися з собою. Сухе клацання тятиви i за мить болт знайшов свою мету, перервавши черговий стрибок тварюки вже в повiтрi. Зойкнувши, монстр вiдлетiв у купу смiття i скотився з неї вниз, захоплюючи за собою купу мотлоху, що поховав його. Але радiти виявилося рано. У провулку здалося ще три тварюки. Хаос!
   Я розвернувся i знову побiг, сiрi монстри з ревом кинулися за мною. Перестрибнувши через пару трiйку смiттєвих барикад (одноразово навiть довелося згадати циркову юнiсть i пробiгтися по вертикальнiй стiнцi) я знову вискочив на запряжену вулицю, налякавши, мабуть, своєю несподiваною появою парочку панi. До Хаосу!! Не до них зараз.
   Притримуючи сумки, щоб я не бовталися, розштовхуючи перехожих, кинувся вгору вулицею. Супроводжуючи по п'ятах обуреними, а потiм i переляканими криками (Ха, напевно розгледiли моїх переслiдувачiв) я загорнув за черговий кут i знову налетiв на когось. Мене, мов м'яч, що врiзався в кам'яну скелю, вiдкинуло назад, i я вдарився потилицею в брукiвку. З очей посипалися iскри. Хаос! Та що за день такий сьогоднi?!!
   - I куди ж ми так мчимо, юначе? - пролунав громоподiбний голос зверху.
   Я похитав головою i, пiднявши очi, натрапив на два здоровi запиленi чоботи. Глянув ще вище. Тiєї "скелi", в яку я врiзався, виявився неймовiрно величезний чорнявий бородатий воїн у латах, що грiзно дивився на мене. За спиною воїна розвивався снiжно-бiлий плащ. Хаос! Хаос! Хаос!
   Паладiн простяг свою лiву руку, пальцi якої були всiянi бойовими кiльцями - шипами, а зап'ястя i передплiччя охоплювали сталевi наручi i, схопивши мене за грудки легко, наче якогось куточка, пiдняв i наблизив моє обличчя до свого. Ноги повисли у повiтрi.
   Ну все! Добiгався, пташеня! Ех, а так хотiлося ще пожити...
   - Не чую, юнак? - Знову подав голос святоша.
   - Вибачте, святий отче, - забурмотiв я виправдовуючись. - Я не хотiв. Це вийшло випадково...
   Але Паладiн уже не слухав мене. Його карi очi подивилися на переляканi крики, що лунали знизу по вулицi, i брови поповзли вгору.
   - Свiтло! Гули у мiстi! - здивовано видихнув святий брат, дбайливо вiдпускаючи мене на землю i заводячи за спину праву руку. Лiвою рукою вiн смикнув якесь кiльце на грудях, звiльняючи пiхви, а потiм витяг з-за спини величезний меч, незвичайної конструкцiї. Два дуже широкi гострi леза з'єднувалися мiж собою вузькою довгою рукояткою.
   Паладiн зробив крок уперед, затуливши мене своєю широкою спиною вiд жахливих тварюкiв, i з розумом глянув на мене.
   - Бiжи, сину мiй. Боротися зi зневiрами Тьми наша робота!
   Iнквiзитор знову повернувся до iстот, що наближаються, розмахнувся, вiдвiвши руку в бiк. Обидва клинки осяяли жовтуватим свiтiнням, а потiм паладiн кинув меч у монстрiв. Ранiше запружена народом вулиця з появою на нiй гулiв миттєво спорожнiла, i можна було не побоюватися, що меч зачепить випадкових перехожих. Якщо взагалi цi святi фанатики переймаються таким питанням. Повертаючись смертоносним диском, диво-клинок кинувся вперед, махом перерубавши двох сiрих тварюк.
   От пощастило! Мабуть, цей святий воїн або не знає про те, що за нами полювати його побратим, або просто не впiзнав мене. Проте я все ж таки вирiшив не спокушати прихильну поки що до мене долю i помчав геть. Озирнувся я лише двiчi, перший - щоб дiзнатися, що ж таки сталося з моїми переслiдувачами, другий - що робить сам паладин.
   Виявляється, двом iншим монстрам, у однiєї з них з грудей стирчав уламок болта (живучi гади), вдалося успiшно розминутися з мечем iнквiзитора i з ревом стрибнути на паладина, що залишився беззбройним. Святий брат викинув уперед обидвi руки, перехопивши гулiв на пiдльотi, i стукнувши їх головами, один об одного, гидливо вiдкинув вiд себе.
   З вереском, перекинувшись по каменях, мiцноголовi тварюки схопилися i знову кинулися на паладина, але до цього часу кинутий ним меч, що свiтився, чудесним чином прилетiв назад. Легко спiймавши його, iнквiзитор двома швидкими й короткими ударами вiдправив невгамовних падальникiв за першою парою i обернувся до мене.
   Але я вже на той час був далеко, але моє друге оглядання стало для мене i останнiм. Щось боляче вдарило мене в спину, ноги зненацька заплелися i я, спiткнувшись, звалився на брукiвку. По спинi розлився демонський бiль, голова вмить стала важкою, повiки вiд неї теж не вiдстали. "Нi тiльки не зараз. Я ще надто молодий!" промайнула думка. Нiгтi самi по собi заскребли по каменях, а потiм на очi впала темрява.
  
  
   Роздiл четвертий
   Ель-Сагран. Продовження
  
   Недарма кажуть, що скiльки не готуйся до смертi, а вона завжди приходить несподiвано. I хоча тут йшлося не про смерть, вiрнiше про смерть, але не в тому контекстi, в якому згадувалося. Загалом, Лiнг, що причаївся на даху, виявився готовий до всього, але тiльки не до того, що сталося насправдi.
   Спочатку нiчого не вiщувало несподiванок. Вiдвiдувачi входили та виходили з готелю, туди-сюди снували хлопчаки-працiвники, а Павук так i не з'являвся. Але це ассасина анiтрохи не турбувало - вiн умiв чекати. Рано чи пiзно злодiй потрапить у перехрестя його прицiлу, i тодi п'ятнадцятисантиметрова смерть знайде свою мету.
   Потiм подiї стали розвиватися з незбагненною швидкiстю. У готелi пролунав якийсь крик, i з нього в панiцi повалив народ. Напiвельф насторожився i в прицiл став уважно вивчати обличчя кожного, хто вибiгав з дверей, вказiвний палець вичавив слабину спускового гачка, i вiдразу само по собi автоматично затрималося подих. Але спотворене гримасами страху i жаху, жодна з осiб, що вибiгали з готелю, не належала "клiєнту".
   Потiм пролунав жахливий гуркiт, напiвельф аж здригнувся, ледь рефлекторно не спустивши важеля, i щось незриме, пробивши дах готелю, зникло у висотi. З будiвлi долинули звуки бою, а потiм перед входом утворилася вирва, що розлякала, зiбраних роззяв i з неї виринули двi синьо-зеленi iстоти. Лiнг з жахом упiзнав у них тих тварин, що сьогоднi вранцi бачив на дорозi. Проiгнорувавши вражених людей, богомоли влетiли в готель.
   Лiнг, що вiдiрвався вiд оптики, трохи пiднявся, щоб краще побачити, що вiдбувається, i тут з трiском з вiкна вискочив Павук. Перш нiж ассасин встиг зреагувати Дiк задав цокоту вгору вулицею. Слiдом за ним iз зали вилетiв один iз богомолiв i, змiтаючи зевак, що знову почали збиратися, кинувся за втiкачем. Злiсно вилаявшись, асасин скинув арбалет i кинувся в погоню. Спритно перестрибуючи з даху на дах (на щастя вони всi знаходилися приблизно на одному рiвнi) вiн став рухатися паралельно до Павука i всiєї тiєї зграї його незвичайних переслiдувачiв.
   Проте злодiй, що тiкав вiд погонi, так петляв вуличками Ель-Саграна, що ассасин незабаром втратив того з уваги. Але тут на допомогу прийшов елементаль i ось вiн знову слiдує за "клiєнтом". Найманий убивця втратив Павука ще двiчi (все-таки не всi дахи будинкiв виявилися розташованими на одному рiвнi) а коли в черговий раз (знову ж таки завдяки всюдисущому духу повiтря) знайшов, то виявилося, що його вже випередили, i пiвельф одразу ж звалився на розпечену за день черепицю, затамувавши подих.
   Паладiн таки зловив злодiя. Але як? Адже, за словами Морзуса, той ще не скоро мав оговтатися вiд ран. "Треба термiново прибирати!" вирiшив убивця i знову припав до окуляра прицiлу. Проте звести хрестову розмiтку оптики на шиї Дiка не вдалося - святоша, що казна-звiдки взявся, повернувся так, що заступив собою злодiя. Зло сплюнувши, Лiнг вже вирiшив змiнити позицiю, але тут раптом паладин випустив Павука i, схопившись однiєю рукою за груди, другий витяг з-за спини дивний меч з двома мечами. Широко розмахнувшись, святий брат плазом кинув його в когось, прихованого вiд Лiнга будинками.
   Шустрий злодiй скористався цим i припустився геть. Лiнг усмiхнувся, привстав на одне колiно i прицiлився в спину чорного плаща, що бiжить, що розвивається. Спина Дiка виявилася чудовою мiшенню, i напiвельф нарештi спустив курок.
   Заплутавши болт у спину, Павук вигнувся i тут же мертво впав на камiння, забившись у конвульсiї.
   - Ось лайно! - скривився вбивця. Лiнг був не з тих людей, яким приносить задоволення спостерiгати передсмертнi муки своїх жертв. Тому вiн завжди намагався прибирати своїх "клiєнтiв" безболiсно i тепер жалкував, що не вдалося зробити злодiївi смерть миттєвою.
   - Вибач приятель, сьогоднi явно не твiй день.
   Раптом ассасин почув незрозумiлий свист, що наближався. Вшух-Вшух-Вшух-Вшух-Вшух. Вiн вiдiрвав очi вiд тiла злодiя, обернувся i злякався. Швидко обертаючись, на нього летiв якийсь диск. Напiвельф насилу впiзнав у ньому меч iнквiзитора - так швидко той крутився. А ще вiн зрозумiв, що пiти з шляху небезпеки, що наближається, не встигає, тому рефлекторно скинув арбалет перед собою, прикриваючись ним вiд страшної зброї.
   Проте ложе виявилося слабким захистом перед смертоносним диском. Пролунав трiск деревини, що розлетiлася в трiски, бризнула кров i Лiнг, залишаючи багряний слiд на черепицi, з несамовитим криком скотився з даху, впавши вниз з третього поверху. Меч паладина ж, як нi в чому не бувало, продовжив свiй полiт i, описавши в повiтрi пласку петлю, повернувся до пiдставленої руки.
   Прикiнчивши невiдомого стрiльця, святий брат Алатор Аргунський попрямував до хлопця, що нерухомо лежав зi стрiлою в спинi. Хлопчик перебував уже на останньому подиху - слiд було поспiшити. Увiгнавши меч у брукiвку, Паладiн впав на колiна, ривком висмикнув з рани стрiлу i, склавши долонi перед собою, заплющив очi, зашепотiвши молитву. Час минав i незабаром вiд його долонь пiшло жовте свiчення, що чимось нагадує сонячне свiтло. Розчепивши сяючi долонi, вiн поклав їх на рану юнаковi i знову благав Богу Ранкової зорi.
   Свiтло вiд долонь посилилося, а незабаром засвiтилося й саме тiло хлопця. Прибравши руки, Паладiн витер змоклу чоло. Давненько йому вже не доводилося виривати людину з обiймiв смертi.
   Хлопець заворушився, i паладiн перевернув його на спину.
   - Сину мiй, ти мене чуєш?
   - Де... Де я? - прошепотiв хлопець, розплющивши блакитнi очi i незряча дивлячись кудись угору.
   - Все гаразд, сину мiй! - прошепотiв iнквiзитор, поклавши руку на чоло хлопця. - Уже все скiнчилося. Чому вони переслiдували тебе?
   Юнак глянув на святого брата, очi його сфокусувалися, i в них промайнув страх. Вiн здригнувся i спробував вiдповзти.
   - Не бiйся, сину мiй, як тебе звати?
  
   * * *
  
   Пробудження було неприємним, хоч i безболiсним. Ось я по довгому тунелю падаю кудись униз, на душi легко i вiльно, а навколо проносяться сотнi, чиїхось осiб. Дехто тягне до мене свої руки, iншi навпаки намагаються вiдштовхнути мене вiд себе. Внизу здалося невиразно знайоме обличчя, на його лiвiй щоцi красувався невеликий кривий шрам. Чоловiк привiтно посмiхнувся, i теж потягнувся до мене, а потiм якась сила раптом рвонула мене вгору. Я забрикався, намагаючись вирватися, але вона тягла мене все вище i вище, обличчя зi шрамом зникло з виду, а потiм в очi вдарило нестерпно яскраве свiтло. Я замружився, а потiм пролунав голос: "Сину мiй, ти мене чуєш?" Здавалося, вiн iшов звiдусiль.
   Я розплющив очi i побачив блакитне небо з хмарами, що лiниво пливли.
   - Де я? - Слова давалися важко.
   - Все гаразд, сину мiй! - щось тепле, трохи шорстке, але в той же час i приємне лягло на мiй лоб. - Уже все скiнчилося. Чому вони переслiдували тебе?
   Я подивився на того, хто говорив. Чорне густе i довге волосся i така ж чорна борода, карi очi, що випромiнюються добротою, орлиний нiс iз колись зламаним перенiссям. Погляд мiй упав на чисту бiлу тканину, що обтiкає його плечi. I я згадав усi.
   - Не бiйся, сину мiй, як тебе звати?
   - Рi... Рiчарде, - видихнув я перше iм'я, яке спало менi на думку.
   - Отже, Рiчарде, чому вони переслiдували тебе?
   - Я не знаю, святий отче, - згадавши несподiваний бiль, я потягнувся за спину, але наткнувся тiльки за тканину, що затвердiла вiд чогось.
   - Рани бiльше немає, сину мiй.
   - Рани?
   Iнквiзитор пiдняв арбалетний болт з чорно-червоно-зеленим оперенням i показав менi. Наконечник виявився покритий засохлою кров'ю. Моєю кров'ю.
   - Ця отруєна стрiла мало не вбила тебе, юначе. Пощастило, що я опинився поблизу.
   - Дякую, - машинально вiдповiв я, блiднучи. Ого! Розкажи кому, не повiрять, що одного разу вже майже помер, i мене врятував сам паладин. Один зi святенникiв хоче мене прикiнчити, iнший навпаки вириває з того свiту. Що, Хаос вiзьми, чи взагалi вiдбувається?
   - Я можу допомогти тобi, сину мiй, - тим часом знову заговорив паладин. - Хто йде у свiтлi, нiчого бояться Братства. Адже ти йдеш у свiтлi, хлопче?
   - Iстинно так, отче.
   - Так вiдкрийся менi. Не часто виснаження темряви так нахабно з'являються у мiстi. Та ще й серед бiлого дня. Щось їх привабило сюди. Що їм потрiбне вiд тебе?
   Хаос! Адже ось прив'язався. Я почав гарячково вигадувати вiдповiдь, але на щастя це не знадобилося. Паладiн раптом схопився, висмикнув меч iз брукiвки, i, пробурчавши менi - Цiкавий ти чоловiк, сину мiй, - вiдвернувся до чогось далекого.
   Огляд менi закривала його широка спина i бiлий плащ, тому я трохи вiдхилився вбiк i визирнув з-за нього. До нас спокiйним кроком наближався чоловiк, навколо нього кружляли два червоноокi вугри-згустки. Або на нещастя.
   - Давно не бачилися, святоша, - сухо промовив незнайомець.
   - Що тобi тут треба, чорний? - грiзно спитав iнквiзитор, косячись на згустки.
   - Не твоя справа, Алатор. Гнилiсть! Iржа!
   Пiдкоряючись вигуку, чорнi вугри ширяли на святого отця. Той викинув уперед розчепiрену долоню, i тут же в тварюки вдарило два жовтi променi. Монстри одразу ж випарувалися, а їхнiй господар зблiд. Мабуть, це стало для нього повною несподiванкою. Так, паладини не перестають мене дивувати. Один граючи протистоїть двом майстрам клинка, iнший однi помахом руки знищує монстрiв.
   Я посмiхнувся i, пiдтягнувши до себе ближче сумки, i, пересмикнувши важiль, про всяк випадок звiв арбалет. Потягнувшись за стрiлою, я виявив, що запас амунiцiї, добiгає кiнця. Болтов залишалося лише на п'ять-шiсть пострiлiв. Доведеться заощаджувати.
   Раптом маг викинув уперед руки i, нiби обхопивши щось перед собою, рухом, що загребуть, пiднiс їх до грудей, а потiм рiзко викинув уперед зiштовхнувши зап'ястями долонi. Захисна сфера паладина спалахнула золотом, але мабуть виявилася недостатньо ефективною проти атаки чорнявого незнайомця, i святого брата вiдкинуло назад. Пролетiвши близько десятка метрiв, вiн з гуркотом проламав стiну одного з будинкiв i зник у темному отворi.
   Розiбравшись iз паладином, маг повернувся до мене, i тут же, заклопотавши болт прямо в серцi, захитався. Я був готовий до того, що i цього разу моя стрiла як у випадку з тим магом у готелi не проб'є магiчний захист чарiвника, i це стало для мене несподiванкою. Для мага, втiм, теж. Витрiщивши здивованi очi на стрiли, що стирчало з грудей древко, вiн деякий час споглядав його, потiм пiдняв на мене свiй приголомшений погляд, i, закотивши зiницi, впав замертво менi пiд ноги.
   Хаос! Ще не встигнувши стати справжнiм винищувачем магiв, я вже примудрився завалити двох чарiвникiв. Досi не вiрячи в те, що сталося i не чекаючи подальшого повороту подiй, я все ж, вирiшивши подумати про все, що сталося на дозвiллi, пiдхопив свої сумки i з усiх нiг помчав геть.
  
  * * *
  
   У дивовижного бою, влаштованого на вулицi Ель-Саграна мiж паладином, злодiєм та його переслiдувачами, крiм звичайних позiхань, знаходився ще один спостерiгач. Кутався в чорний балахон з низько-насунутим на обличчя капюшоном вiн розташувався в одному з численних провулках мiста i стежив за сутичкою в метровий диск, що коливався перед ним. Який завис у повiтрi в парi десяткiв метрiв над землею, той показував усе, що вiдбувалося на сусiднiй вулицi. I хоча зображення здавалося нечiтким i час вiд часу перекручувалося, але все ж таки давало досить пристойну картинку.
   Напевно, вперше в життi Iшмаель дякував Небу за те, що одразу не включився в гонитву за Оком, а направив лише одних гулiв. Iнакше б його зараз спiткала доля Лорда Атолла, який так по-дурному загинув вiд простого арбалетного болта. Хто б мiг подумати, що цей непоказний хлопець зможе без особливих зусиль завалити одного з магiв Круга Тiней.
   Як взагалi таке можливе? Невже Атол так гордився, що проiгнорував одне з найпростiших, але водночас ефективних заклинань "Броню мага"? Нiсенiтниця. Але тодi що сталося? I чи це пов'язано з тим, що йому нiяк не вдається промацати iскру життя цього злодiя i вiдслiдковувати його перемiщення?
   До речi, з приводу iскри життя - щось незвичайне стало вiдбуватися з тiлом тiньового мага. Iшмаель напружився. Його дивнi синьо-зеленi очi пильно дивилися на мерця. А тим часом у тiлi Лорда Атолла знову запалився життєвий вогник. Учень некроманта хмикнув. Вiн дiзнався про це заклинання. "Кресало" - пасивне, неймовiрно складне i небезпечне заклинання вищої магiї, зате у разi успiху дозволяє магу ожити пiсля своєї смертi. I хоча воно було йому недоступне, але вчитель Некрос обiцяв, що незабаром потенцiал Iшмаеля розвинеться настiльки, що вiн зможе осягнути "Крюк життя" - практично аналогiчне заклинання Магiї Смертi. Порiвняно з триразовим "Огнивом", "Крюк" можна використовувати як завгодно раз, що робило некроманта практично невразливим, потрiбно лише, щоб поблизу знаходилася жива iстота.
   Зрозумiло, таке могутнє заклинання було найбiльш збереженим i оберiгається некромантами знанням, тому було доступно не кожному жерцю смертi, а лише небагатьох обраних. Тим, хто спiткав вищi щаблi темної школи. Тим, вхiд до яких Iшмаелю поки що замовлений. Поки що замовлений.
   Саме тому юний некромант спостерiгав за Лордом Атоллом. Спочатку весь процес йшов як завжди при створеннi "Огнива" - iскра життя розгорялася все сильнiше i сильнiше, i ось це вже не жалюгiдне вогник, що трiпоче, а повноважний палаюче багаття. Але потiм раптом тiло мага здригнулося i почало обволiкатися туманом. А наступної митi повнiстю сховалося пiд темною завiсою. Коли ж туман розвiявся, на мiсцi мага залишився лежати лише арбалетний болт, що переламав навпiл.
   Тим часом неушкоджений паладин уже вибрався з пролому стiни, куди його зашпурнув Атол, теж з подивом дивився на загадковi метаморфози мертвого мага. Вiн стояв на шляху мiж злодiєм i Iшмаелем, i тому учень некроманта не змiг переслiдувати злодiя з Оком i був змушений в безсилiй злостi спостерiгати за артефактом.
   Раптом Паладiн насторожився i став озиратися, а потiм швидким кроком попрямував у бiк некроманта, що вкривається - слуги Свiтла мали чуття на шанувальникiв Темряви. Не бажаючи зв'язуватися зi святим братом, Iшмаель поспiхом розпорошив диск спостереження i активував портал переходу.
   Коли паладин увiйшов у провулок один лише вiтерець лiниво гуляв мiж стiнами старих будинкiв.
  
  * * *
  
   Неабияк пошарпаний, але найголовнiше живий, що дивно, враховуючи ту палiтурку, в яку вiн потрапив годину, назад, протистоїть вiдразу двом магам з готелю, молодик з витонченою борiдкою розташувався в знятiй ними заздалегiдь кiмнатцi за пару кварталiв вiд "Сновидiнь". I тепер, щось бубнячи собi пiд нiс, спецiальною крейдою креслив пентаграму виклику на дерев'янiй пiдлозi.
   Брюнетка, що сидiла на сусiдньому лiжку, з провулка холоднокровно перев'язувала рани - жахливий богомол, перед тим як вона його прикiнчила, все ж таки зумiв зачепити свого супротивника. На жаль, поки вона поралася з тварюкою той демонсько спритний чоловiк у чорному встиг сховатися, а її кровна сестра впала, зарубана мечем охоронця чарiвницi. Її третiй супутник, а заразом i лiдер групи - Меладор сам дивом уцiлiв у сутичцi i, опинившись мiж двома вогнями, ледве встиг зробити пару телепортацiйних стрибкiв, уникнувши неминучої поразки. Гаразд. Перший млинець грудкою. Вони ще дiстануться цих типiв, i вона особисто пустить кров тому охоронцю.
   Тим часом юнак завершив заклинання, а за кiлька хвилин перед ними захиталася срiбна постать у бiло-золотiй мантiї i з цiкавiстю глянула на закликача.
   - Вчитель ви мали рацiю, - почав доповiдь молодий маг. - Вони зупинилися саме там, де ви й припускали...
   - Ще б пак, мiй хлопчику. Неглибоке пророцтво - одне з найсильнiших мистецтв. Жаль, що вам в Академiї нинi не викладають її. Проректор припустився великої помилки, коли змiнив вашi навчальнi плани. Ви багато чого втратили...
   Хлопець згiдно кивнув. Вiн знав зараз один iз тих моментiв, коли не варто перебивати вчителя, i тому терпляче чекав, щоб подiлитись головною новиною.
   -Це була де Кiлморан! Вона везе Око, - нарештi видихнув вiн, знову впiймавши погляд бiло-золотого магiстра. Похитна постать одразу ж насторожилася
   - Вона тебе впiзнала?
   - Не думаю, учителю.
   - Вона ж начебто спiлкувалася з кiлькома адептами з твого потоку?
   - Так учитель. З де Лiсом та О'Тулом.
   - Де Лiс... Де Лiс... - задумливо потягнув магiстр, потираючи пiдборiддя. - Чи не той адепт, якого вiдрахували з восьмого ступеня за заняття Темним мистецтвом.
   - Так, магiстр. Вiн самий.
   - Шкода. Тлумачний був юнак. З нього вийшов би чудовий маг... - вiн глянув на Меладора. - А його приятель зараз служить в "Iломiтових щурах"?
   - Начебто так, - кивнув колишнiй випускник Академiї.
   - Ну, то ти певен, що вона тебе не впiзнала?
   - Так учитель. Я в Академiї особливо з нею не спiлкувався, та ще й тодi в мене не було бороди.
   - Ясно. Ну, то що там у тебе?
   - Мiрабела мертва, Арабелла поранена, - опустив очi учень. - Поки ми займалися чарiвницею та братами, один iз її супутникiв зник з Оком.
   - Ну що ж. На це я теж чекав, - анiтрохи не розчарувався старий маг.
   - I ще вчитель...
   - Слухаю.
   - Схоже, крiм нас на Ока полюють ще дехто. Я сам особисто бачив, якихось величезних синьо-зелених комах...
   - Iрiхон, - кивнув сам собi сивий.
   - Вибачте, учитель?
   - Нiчого. Продовжуй.
   - Мiсто гуде, наче розтривожений мурашник. Варта пiд керiвництвом iнквiзитора прочiсує навколишнi вулички. Ходять чутки, що в мiстi з'явилися гулi та ще якiсь демони з диму...
   - Зрозумiло. Ну що ж. Все вiрно. Люди та iрехон зробили свої ходи, - промовив магiстр. - Справа за метаморфами та ельфiйкою.
   - Вчителю, я не розумiю, - розвiв руками юнак.
   - Тодi слухай. За Оком, крiм нас, полюють ще кiлька могутнiх чарiвникiв. Двоє належать расi людей. Один iз них некромант на iм'я Некрос. Iнший стихiйний маг, який досяг небувалих висот у магiї повiтря. Його всюди супроводжують двi демонiчнi iстоти з астралу - Гниль та Iржа. Ще один з магiв належить до раси iрехонiв.
   - Iрiхони? - здивувався учень мага. - Але я думав про це мiф.
   - Як бачиш, нi. Колись небеса належали їм, землi ельфам, моря - нагам, надра - гномам. Але тепер баланс сил трохи змiстився. Ми люди потiснили ельфiв, а iрехони виявилися винищеними у Вiйнi Драконiв. Але деякi представники його раси все ж таки вижили. Богомолы - це прислужники, а заразом i гончi пси одного з них. Лорда Мелога - наймогутнiшого мага цiєї раси.
   - Ясно вчитель.
   - Крiм цих трьох у полюваннi за Артефактом також беруть участь два мага-метаморфи i чарiвниця з вищих ельфiв. Так, i ще один дуже древнiй демон, який промовляє рiзними голосами. Ось з ним будь обережнiшим. Вiн найнебезпечнiший iз усiх. Втiм, не думаю, що кожен iз них свiтитиметься особисто, швидше за все вони вiдправлять на цю справу своїх пiдручних та учнiв. Так що тобi надається реальний шанс, показати чого ти вартий.
   Хлопець кивнув головою. Сутички учнiв означає. Прямо як щорiчний Турнiр на останньому щаблi в Академiї, який вiн виграв минулого року. Справа з кожним разом ставала все цiкавiшою та цiкавiшою.
  
  * * *
  
  
   Першим крiзь темряву пробилися чиїсь вiддаленi голоси. Вони лунали все ближче i ближче, а потiм рiзко прийшов бiль. Здавалося, вона просочувала все тiло, i йшла звiдусiль, гострими голками встромляючись у мозок.
   Застогнавши, Лiнг насилу розлiпив злиплi вiд засохлої кровi повiки. Деякий час вiн розумiв, де знаходиться. Високо над ним виднiвся карниз, з якого вiн, затулившись вiд жахливого меча паладина, мабуть, i навернувся, у спину впиралося щось гостре. Полуельф спробував поворухнути руками та ногами. Прийшов бiль, але кiнцiвки слухалися чудово. Добре, отже, переломiв немає.
   Стиснувши зуби вiд болю, вiн пiдвiвся i озирнувся. Виявляється вiн приземлився на купу дощок, розбитих ящикiв (ребро одного з яких i кололо в спину) i якихось страшно смердючих вiдходiв. Мабуть, це й урятувало йому життя. Якби вiн впав на брукiвку, то так легко не вiдбувся.
   Неподалiк валялися розбитi уламки його далекобiйного арбалета. Швидкий погляд показав, що зброя безповоротно зiпсована i не пiдлягає вiдновленню. Ну що ж, принаймнi, воно врятувало йому життя, i меч святоши, що обертається, зiткнувшись зi сталевими дугами доладного шедевра гномiв, злегка вiдхилив свою траєкторiю польоту, лише по дотичнiй зачепивши голову ассасина, зрiзавши пасмо волосся i частину плотi, але на щастя не розкроївши череп. А може його врятував лiвий наруч з клинком, що викидається, який теж виявився розбитий, поряд з арбалетом прийнявши на себе удар меча паладина.
   Рiзкий бiль у правiй руцi змусив найманого вбивцю скосити очi вниз, на руцi не вистачало безiменного пальця та мiзинця. Лiнг мало не загорлав вiд досади. Ще б трохи i його професiйна кар'єра пiшла б ящеру пiд хвiст. Хоч вiн i знав пару поранених хлопцiв, якi, як i ранiше, продовжували займатися вбивством, але їм уже не довiряли нiяких бiльш значних замовлень, i тим довелося повернутися в квад. Колись пiвельф уже був у квадi, але, зрозумiвши всю безперспективнiсть такого спiвробiтництва, швидко вийшов iз нього. Хоча якщо бути чесним, це обставини змусили юного ассасина покинути квад. Та й його четвiрки то здебiльшого вже не залишалося - боляче зубастим виявився видобуток, i лише своєчасне втручання старого ассасина Гарфiра, врятувало невдаху вбивцю вiд долi своїх приятелiв.
   Загалом, втрата не дуже значних пальцiв лише трохи ускладнить його майбутню роботу, але кардинальних змiн не внесе. Тiшило одне - завдання Морзуса вiн все ж таки виконав i Павук знищено. Залишалося лише отримати грошi.
   Зiскочивши з купи смiття, Лiнг накинув на голову капюшон плаща i, пiдiбравши половинки арбалета i трiснутий оптичний прицiл, накульгуючи, попрямував геть iз провулка. Слiд було забиратися з мiсця злочину, поки сюди не дiсталися наближення перекрикування цiкавих мiських стражникiв, якi, безперечно, вже прочiсують цей район.
  
  * * *
  
  
   Склади. Склади. Склади. Громадськi склади.... Скiльки часу ми провели у вас, ховаючись вiд переслiдувачiв. Досить простi замки i вiдносно дурна i ледача стража, самi того не знаючи, вже багато разiв рятували наше злодiйське трiо. Виручили вони мене i цього разу.
   Остаточно вiдiрвавшись вiд погонi, я, загорнувши за черговий поворот, спочатку не вiдразу зрозумiв, де знаходжусь, а коли зрозумiв, то вмить пiдбадьорився. Прошмигнувши повз товстого (вiн якесь пузо собi вiд'їв, напевно краде зараза) охоронця я причаївся мiж складованих бiля однiєї зi складських дверей ящикiв i дiстав вiдмичку.
   Все-таки не все у мене вийшло сьогоднi надто гладко. Єдиний склад, який можна було розкрити серед бiлого дня i при цьому, не трапляючись на очi охоронцям, що бродили поблизу, виявився забезпеченим досить тямущим замком. Побачивши його "клеймо" я навiть повеселiшав, бо ранiше вже стикався з одним витвором цього майстра.
   Так... Що не кажи, а бували в моїй широкiй практицi i деякi "делiкатнi замовлення". Я навiть сказав би "пiкантнi", про якi тепер навiть i не згадаєш без смiху.
   Загалом, жив в одному мiстi (не скажу в якому) одного султанства (теж не скажу якогось) якийсь старий купець (а вже iменi купця тут тим бiльше вам не повiдомлю). I була у нього дружина - юна дiвчинка, видана за цього старого сморчка не iнакше як за сiмейнi борги, а чи ще з якогось непорозумiння. Чи мало самодурiв зустрiчається у свiтi?
   Не те, щоб дружина ця була розмальовка писана, але все ж таки чоловiки на неї виразно заглядалися. А незабаром у дiвчини знайшовся i якийсь таємний зiтхач з армiйських офiцерiв, яких хлiбом не годуй, а дай лише похмурити чергову дiвчину. Ну i понеслося... А може, навiть i серйознi почуття у них там зав'язалися - зараз уже й не згадаєш всього, так давно це вiдбувалося. Та й не важливо це - суть в iншому.
   А трапилося якось так, що нашому халiгу на той час термiново довелося у торгових справах надовго покинути свою юну дружину, в якiй як ми потiм зi Шрамом i Змiйкою зрозумiли, вiн душi не чув i берiг як зiницю ока. I чи пiдозрював вiн щось, чи просто пiдстраховувався, але як би то не було, а замовив, значить, цей генiй торгiвлi в когось коваля пояс вiрностi. Та не простий, а дуже наворочений - замочок у нього виявився iз секретом. Та ще з таким ювелiрним виконанням, що навiть самi гноми позаздрили б до технологiчного рiшення. Правда, це нашi коханцi зрозумiли тiльки пiсля того, як уже напоролися на його "секрет", а спочатку, дочекавшись поки купець благополучно покине мiсто, офiцер, що нiчого не пiдозрює, тут же виник на порозi.
   Поясок на подрузi природно не мiг зупинити бравого армiйця охочого до жiночих принад i ось вiн уже, озброївшись запасеним наперед гвоздиком, чаклує над замком. А потiм - Клац! У системi щось клацає, дiвчина злякано ойкає, а в руках у приголомшеного офiцери залишається лише рукоятка з обламаним стрижнем, таким акуратним чином вiдкушеного замком.
   Десь у глибинах пристрою ховалася пружина, яка, при спробi введення в свердловину замку "чужого" ключа, приводила в дiю механiзм захисту, що затискає стрижень i геть-чисто вiдкушує частину металу вiд фальшивки. Офiцеровi вiдразу слiд було б насторожитися i звернеться до професiоналiв, але нi, цей генiй вирiшив, що сам впорається i дiстає вузький кинджал. В результатi залишається i без нього.
   Не вiдразу наш бравий вiйськовий зрозумiв, справжню суть секрету. Виявляється, по уламках вiдмичок чоловiк пiсля повернення до дружини мiг визначити, скiльки ж разiв робили замах на його власнiсть за час його вiдсутностi. Зрозумiвши це, офiцеру вже стало не до злому проклятого пояса. Головною проблемою стало замiни слiдiв своїх "ратних" праць, щоб не скомпрометувати себе i дiвчину.
   I знову ж нi б йому вiдразу звернеться до тих, хто собаку з'їв на зломi замкiв, так нi - вiн звертається до своїх приятелiв, таким же вiйськовим лоботрясам. Тi природно поржавiли над невдалим колегою, теж спробують розкрити це диво слюсарно-iнженерної думки i природно теж залишаються з уламками в руках.
   Бiдолашна дiвчина, уявляю, через що їй довелося пройти i скiльки разiв червонiти, перш нiж армiйцi зрозумiли, все ж таки, звернеться до стороннiх, а саме до моєї братiї, розсудивши, що тим, хто вибрав це протизаконне ремесло, на вiдмiну вiд ковалiв i слюсарiв, не резон афiшуватиме цю iсторiю. I якщо вже виходила така справа, то й вирiшили вони звернутися до найкращих.
   А цими найкращими, пiсля того, як Сивий надовго загримiв на каторгу, Рафiн Шестипалий пiсля вдалої вилазки залiг на дно, а Клетус вiдiйшов вiд справ, залишилася наша трiйця. Загалом, коли я все ж таки взявся за це незвичайне замовлення, менi довелося добряче повозитися. Хреновi дилетанти уламками своїх вiдмичок, гвоздикiв, дротiв та iншої їм подiбної нiсенiтницi ледь не засмiтили всю свердловину.
   У пiдсумку я майже биту годину порався iз замком, який у звичайний час вiдкрив би максимум за десять хвилин, а Шрам за п'ятнадцять-двадцять. Але все ж таки я впорався, та й задоволення отримав, що вже грiха таїти - не часто доводиться працювати в таких мiсцях, та й здерли за роботу ми тодi з них достатньо. Хоча розумiю, що левову частку все ж таки отримали за своє мовчання - купець виявився не останньою людиною у мiсцевiй iєрархiї.
   Не знаю, що там, надалi вийшло мiж офiцером, купцем i невiрною дружиною, оскiльки нам потiм довелося термiново покинути те мiсто, але ось руну-клеймо на тому замку я запам'ятав надовго i тому, зустрiвши її тут, згадав цю повчальну iсторiю.
   На щастя цього разу у замку таких секретiв не виявилося, i я досить швидко впорався iз засувкою i, вже за кiлька хвилин, причаївся серед мiшкiв з борошном, коробками прянощiв та сухофруктiв. Причому свою роботу перевiрив так, що навiть поблизу ви б не здогадалися, що замок кимось розкритий. Зручно розкинувшись на тюках з тканиною, що зберiгалися окремо в другому вiддiленнi складу, я почав розмiрковувати над подiями останнiх днiв i тiєю ситуацiєю, в якiй опинився. Той божевiльний забiг вулицями Ель-Саграна мене все ж таки мабуть виснажив, бо я, непомiтно для себе, задрiмав.
  
   Роздiл п'ятий
  Скорпiон
  
   Прокинувся я вiд звуку голосiв, що долинали з боку дверей. Направивши зведений арбалет на вхiд, я закопався глибше мiж тюками i, затамувавши подих, прислухався.
   - Але ж вiн був закритий - ахнув хтось зовнi. - Як же так?
   - Дуже просто, - пролунав голос, почувши який я не повiрив своїм вухам. - Хтось розкрив його у вас пiд носом.
   - Але... - забелькотiв стражник, виправдовуючись.
   I тут дверi вiдчинилися, i до складу увiрвалося слiпуче яскраве свiтло. Менi рiзало по очах, i я мимоволi на мить замружився.
   - Помовчiть. Не заважайте працювати професiоналам, - пролунав ще один добре знайомий голос. - I зачекайте тут.
   У просвiтi, що свiтився, з'явилися двi чорнi фiгури. Здалися, i тут же зробили крок кудись убiк, йдучи зi свiтла в темряву. Але я встиг помiтити, що одна з них була озброєна мечем, а друга, та, що трохи менша на зрiст, спиралася на палицю i намагалася триматися за спиною першою.
   Кiлька мить панувала тиша.
   - Ти впевнена, що Око тут? - пролунав нарештi тихий голос когось iз близнюкiв де Кiлморан.
   - Так. Я його вiдчуваю, - озвалася Джайна.
   - А злодiй?
   - Нi. Але можливо вiн просто не промацується через його антимагiчнi здiбностi. Дiку, ти тут? - тихо покликала Джайна.
   - Тут! - обрадовано озвався я, вибираючись iз тюкiв.
   - Уф... - полегшено видихнула чарiвниця, кидаючись до мене. - В тебе око?
   - Так, - я вразив сумкою. - Але дякую, що люб'язно поцiкавилася моїм здоров'ям.
   - Вибач. Ти як?
   - В порядку, якщо не брати до уваги того, що мене за сьогоднiшнiй день мало не дюжину разiв спробували вiдправити на той свiт.
   - Та я чула, - винувато опустила очi Джайна - На вулицях тiльки й твердять що про те, як купа монстрiв гналася за якоюсь людиною. Важко довелося?
   - Та раз плюнути - з бравадою озвався я. - На ось свою штуку в цiлостi та безпецi. Тiльки попрошу надалi менi її бiльше не залишати - менi таке щастя навiть задарма не потрiбне.
   Джайна взяла сумку з Оком та, швидко перевiривши артефакт, передала Рiчарду.
   - Вибач. Вибору iншого не було.
   - Гаразд. Проскакали, - я вирiшив змiнити тему - Ви самi як?
   - В порядку. Дункан розiбрався з iнсектоїдом, Рiчард упорався з тiєю дiвчиною в бiлому, а маг втiк, коли я прийшла на допомогу Змiйцi. Легко вiдбулися, - вона весело хмикнула. - Хоч i рознесли пiвготелi.
   - Що робитимемо тепер?
   - Ну, залишатися в мiстi, гадаю, бiльше нам немає сенсу. Рiчард хоче сьогоднi ж покинути його.
   - Проти ночi? - здивувався я. Судячи з того, що я бачив, до заходу сонця залишалося максимум годину.
   - А ти маєш щось проти, злодiй? - насупився близнюк.
   - Звiсно, гадаю, що, так оборонятися в мiстi набагато простiше, нiж десь у чистому полi або на дорозi. Ти так не вважаєш?
   - Все залежить вiд нападникiв, - заперечив близнюк, - зате в темрявi легше вiдiрватися вiд можливої погонi.
   - Або нарватися на засiдку - вiдразу парирував я.
   - Так, хлопцi, годi сперечатися, - перебила нас чарiвниця. - Рiчi, ти ж казав, що коням треба вiдпочити?
   Мабуть, Джайнi теж не хотiлося так скоро знову повертатися в сiдло, i вона стала на мiй бiк.
   - Гаразд, будь, на вашу думку. Рушаємо завтра рано вранцi, - поступився близнюк, похмуро дивлячись на мене, i я зрозумiв, що мiй з таким трудом налагоджений сьогоднiшнього ранку мiст до дружби з охоронцем обрушився.
   - Ну, що там у вас? - пролунав з вулицi стривожений окрик Змiйки.
   - Все в порядку! Виходимо! - обiзвалась Джайна i пiдморгнула менi. - Пiшли i нiчого не дивуйся.
   Зовнi нас чекали семеро озброєних людей, зважаючи на все, охоронцi складiв. Побачивши мене, надiя, якою свiтилися їхнi обличчя, кудись зникла, а їй на змiну прийшла злiсть та досада. Поруч iз ними стояли Змiйка та Дункан. Обидва були одягненi у мундири гвардiян. Тут я помiтив те, що в напiвтемрявi складу, не звернув уваги - Джайна i Рiчард також виявилися вдягненi в аналогiчну унiформу.
   "Цiкаво. Що за маскарад-то такий? Хоча треба визнати, що нашим дiвчатам вiйськова форма виявилася дуже личить".
   - Ну що ж, азiпбей Сахель, - вiдразу гнiвно почала Джайна, звертаючись до високого охоронця без одного переднього зуба, - я змушена доповiсти санджакбею, що ви несете свою службу абияк i даремно отримуєте платню! Серед бiлого дня у вас пiд носом на склад прослизнув злодiй! Добре ще, що це виявилася наша людина, яка тестувала вашу систему охорони. А якби на його мiсцi опинився зловмисник?
   Присоромлений стражник мовчав.
   - А ви що скажете, кегай?
   Не вiдразу я зрозумiв, що питання адресоване менi. Джайна мабуть легко зналася на наших термiнах i станах. Ну дякую. Хоч попередили б наперед чи що?
   - Ее... Насправдi менi виявилося досить складно пiдiбратися до складiв, - почав я захищаючи неквапливих охоронцiв. Так, я не любив цих хлопцiв, але конфронтацiя та скандал, як я вiдразу ж зрозумiв, нам не потрiбен. Ясно, що весь цей маскарад був затiяний моїми супутниками з однiєю метою - офiцiйно потрапити на склад, де як вони вирахували, зараз зберiгається Око.
   При цих словах обличчя стражникiв осяяли радiстю, i я все ж таки вирiшив розбавити їхнє щастя ложкою дьогтю.
   - Але ось зламати замок виявилося кiлька дрiбниць. Упевнений, що й на iнших дверях такi ж несерйознi запiрнi пристрої.
   - Але ж вибiр замкiв не в нашiй компетенцiї - залепетав, виправдовуючись беззубий. - Ми тiльки маємо не пiдпускати до складу стороннiх.
   - Ну що ж я дивлюся у вас це дуже добре, виходить, - сказав я. Охоронець почервонiв. Я ж глянув на Джайну, перехоплюючи iнiцiативу. Настав час закiнчувати цей фарс.
   - Насправдi я думаю, не варто пускати справу, алай-деврiзi. - Джайна десь роздобула собi мундир алайбея гвардiян, Рiчард i Дункан виявилися простими гвардiянами, а Змiйка, як i наш шербатий охоронець, азiп-деврiзi. - Якщо чесно менi не хочеться заповнювати стос бланкiв i доповiдей, - я повернувся до гори вартовим. - Думаю, вони виправляться, чи не так, панове?
   - Виправимося - вразнобiй закивали головами всi семеро.
   - Що скажете? - Джайна подивилася на Дункана та Змiйку.
   - Та з ким не буває, капiтане, - обiзвалась нiчна ельфiйка. Дункан лише байдуже знизав плечима.
   - Ну що ж... - почала Джайна - пощастило вам сьогоднi азiпбей. Дуже пощастило - дякуйте такому милостивому до вас кегаю, - а ми так i бути заплющем очi на ваш сьогоднiшнiй провал, - чарiвниця пiдвищила голос. - Але щоб надалi таке не повторювалося! Сподiваюся, наступного разу нашому агенту не вдасться проникнути на склади!
   - Ми всi зрозумiли, алай-деврiзi, - забелькотiли охоронцi. - Спасибi...
   Але Джайна лише вiдмахнулася вiд їхнiх подяк i повернулася до нас трьома.
   - Вперед, хлопцi. До заходу сонця треба встигнути нанести ще кiлька вiзитiв!
   - Де ви дiстали одяг гвардiян? - тихо спитав я, коли ми, схопившись на коней, вiд'їхали на порядну вiдстань вiд складiв.
   - А ми її й не дiставали, - усмiхнулася чарiвниця. - Це заклинання iлюзiї.
   - Так?
   Я придивився, i мої супутники здалися менi одягненими у свiй звичайний одяг, той у якому вони були ще вранцi, перш нiж ми розлучилися. Ну, хiба що Джайна виявилося трохи в iншiй. Її звичайну сiро-блакитну шкiряну куртку, чорнi штани та синiй плащ, змiнила червона курточка, такого ж фасону, бiлi обтягуючi штани, заправленi в чорнi чобiтки. А ось плащ залишився той самий. Кумедно, де вона дiстала змiнний одяг, адже всi ми виїжджали з Аль-Рамiша практично без нiчого? Напевно, знову зi своєї мiжпросторової кишенi. Демонськи зручна штука ця кишеня, мабуть.
   - Ну, а як вам вдалося видати себе цим дурням за комiсiю? - спитав я, милуючись на її струнку довгу нiжку.
   - На ось, тримай! - Джайна простягла менi якийсь сувiй.
   - I що? Це ж просто чистий папiр, - здивовано скривився я, розгорнувши його.
   - Так? - насторожилася тут же Джайна, - я ж поки не знiмала з них чарiв iлюзiї. Ану дай.
   Вона знову забрала у мене рулон, розгорнула, хмикнула, i якось дивно глянувши на мене, простягла її Рiчарду, що їхав праворуч вiд неї.
   - Рiчi, що ти бачиш?
   - Офiцiйне розпорядження за пiдписом санджакбея Ахмед бiн Карiма та скрiплене його особистою печаткою - почав той, глянувши на сувiй. - Про те, що цей подавач є його повноважним представником i членом експертної комiсiї з перевiрки державних складських примiщень.
   - А ви? - чарiвниця звернулася до тих, хто їхав трохи позаду нас, i про щось тихо, але захоплено перемовляючись, Дункану i Змiйцi.
   Так-с. Давно я вже не бачив своєї подруги такої веселої. Чи не в неї з охоронцем зав'язалися ближчi, нiж звичайнi дiловi вiдносини? Не те, щоб я був проти цього зв'язку, але все ж таки, її прояв люб'язностi щодо Дункана виявився для мене повною несподiванкою.
   - Розпорядження про призначення, - згiдно кивнули обидва.
   - Я теж, Дiку, бачу бiлий аркуш паперу, - знову звернулася до мене Джайна. - Але це тому, що це мої чари, а от ти якимось чином, навiть, незважаючи на накладенi мною чари, що обдурили Рiчарда, Змiйку i Дункана, змiг побачити справжнiй стан речей.
   Те саме, що сталося з галявою в лiсi i Маревом осяяло мене.
   - Я ще бачу, що ви одягненi в iнший одяг, нiж мундири, - додав я, чим неабияк здивував Джайну. Так що? Вона їх також ще не розвiяла?
   - Скажи, ти так завжди бачиш?
   - Нi. Iнодi тiльки це виявляється на якийсь час, а потiм знову пропадає. Ось зараз я бачу на вас одяг варти.
   - Так-а... Мабуть, справдi твоя антимагiчна навичка спрацьовує перiодично.
   - I це завжди так буде? - спитав я. Не хотiлося б, щоб наступного разу, коли якийсь бридкий чаклун запустить у мене своїм заклинанням, воно не розвiється на пiдльотi, а довбає по менi i виб'є мiзки.
   - Думаю нi. З часом вiн у тебе розвинеться i буде постiйно активним, i ти будеш весь час непiдвладний чарам i заклинанням, або ти зможеш за бажанням активувати його. Час покаже.
   Уф. Швидше б вiн розвинувся.
  
  * * *
  
   - Звiдки ви знаєте, що вони проїдуть саме цiєю дорогою? - спитав Шмига, граючи ножем. Вiн зi своєю бандою розташувався на невеликiй галявинi посеред лiсу. За кiлька метрiв вiд тракту.
   - Це не твоя справа, - грiзно прошепотiв сповнений в заляпаний брудом сiрий плащ високий чоловiк. - Просто знаю i все. Твоє завдання зробити так, як ми домовлялися, решта - моя турбота.
   - Все зробимо, не турбуйтесь - холоднокровно сплюнув Костолом, заступаючись за товариша. Вони з хлопцями не одразу повiрили, що, виконуючи це замовлення, працюватимуть в однiй командi зi знаменитим Скорпiоном, найкращим найманим убивцею у всiх державах Пiвденного султанату. Нiхто не знав, як вiн виглядає насправдi, на всi переговори той був наглухо закутаний у сiру тканину. Але це було байдуже. Головне вiн ще не провалив жодного iз взятих ним замовлень.
   - Зi старим все гаразд?
   - Та хлопцi захопили i сторожать, тiльки куди вiн подiнеться? Вiн же слiпий, нафiг!
   - Дивiться, щоб поки ми не розберемося з цими "клiєнтами" жодне волосся з його голови не впало, - проiгнорував бандита чоловiк у плащi. Вiн менi потрiбен у цiлостi та безпецi.
   - Та не торкнемо ми його, Скорпе, - знову почав Шмига. - Тiльки якого демона вiн тобi здався?
   - Кретiн, це може ви виконуєте одне замовлення за раз... - вiн несподiвано замовк, нiби до чогось прислухаючись. - Починається. Приготувалися. I пам'ятайте, головне добути ту чорну сумку, яку везе баба, решта не має значення.
   Кивнувши, розбiйники безшумно розсипалися лiсом.
  
  * * *
  
   Я пiдвiвся в стременах i обернувся назад. Мiсто, що принесло нам стiльки проблем, вже зникло з очей. Погонi не спостерiгалося, i ми, звернувши з пустельного гасцiнца, в'їхали пiд склепiння лiсу i, проїхавши приблизно з кiлометр, поспiшаючи, рушили ледь помiтною стежкою. Якщо вже за нами пiде погоня, то нехай вона пронесеться повз.
   Минулого вечора, обвiвши навколо носа охорону складiв, ми завернули на найближчу базарну площу, щоб запастися провiзiєю перед далекою дорогою. Крiм того, Змiйка збиралася продати коня Шрама. Все одно як запасну одну її на всiх не вистачало, а зайвi грошi нам би не завадили. Ми ж iз Дунканом, домовившись зустрiтися з iншими в заздалегiдь обумовленому мiсцi, зазирнули до зброяра. Близнюк шукав собi меч, замiсть знищеного в бою з гризем. "Не люблю вигнуте лезо", - сказав вiн менi. Вашому покiрному слузi необхiдно було поповнити амунiцiю арбалета.
   В результатi я обзавiвся двома дюжинами вiдмiнних болтiв, а також унiкальною парочкою. Кожен iз останнiх встав менi вдвiчi дорожче, нiж усi звичайнi разом узятi. Але ця пара болтiв того вартувала. Магiчно зачарованi стрiли, що вибухають наконечником, значно збiльшили мiй стрiлецький потенцiал, i тепер я сподiвався, що нiякий ворожий захист не зможе встояти проти мого арбалета. Щодо Дункана, то вiн, перепробувавши купу мечiв, так i не знайшов для себе бiльш вiдповiдного, нiж той, яким уже володiв. I хоча я серед асортименту коваля-зброяра помiтив парочку дуже непоганих мечiв з прямим лезом, де Кiлморана чомусь вони не зацiкавили. Втiм, можливо, охоронець i правий, адже майстровi клинка якiсть зброї набагато виднiша, нiж звичайному злодiї.
   У зруйновану "Сновидiння/Мрiю", яку пiсля скоєного нападу наспiх покинули мої супутники ми, зрозумiло, повертатися не збиралися, подорожувати далi по вулицях мiста, що все ще вирують i хвилюються, теж не було резону, тому ми i вирiшили провести нiч за його пiвнiчними. воротами, на заїздi за мiською стiною. Добре, що там хоч мiсця для нашої п'ятiрки знайшлися.
   У дорогу ми виїхали рано вранцi, залишивши тiльки заїжджий двiр, що почав прокидатися. Судячи з карти, придбаної Рiчардом у когось на базарi, десь осторонь основного тракту був iнший. Давно вже занедбаний, що йшов паралельно основному, вiн потiм розгалужувався. Одна з дорiг знову виводила мандрiвникiв на шлях, за кiлометр перед Аль-Вадi, черговим населеним пунктом на шляху до Аль-Асваду, а iнша забирала далi на пiвнiч i вела до нинi вичерпаних рудоносних шахт Савалан-дiф-Гiрат. Виходило, що, вийшовши на цей усiма забутий тракт, ми робимо зайвий гак, але коли на кону стоїть ваша безпека, думаю зайвi п'ятдесят-сто кiлометрiв не грають великої ролi.
   I ось ми продиралися ледь помiтною стежкою крiзь буреломи i чагарник.
   - Слухай, а пам'ятаєш там, в Аль-Рамiшi, ти якось згадувала про легенду, яка чомусь iснує тiльки у вашiй Iмперiї, - запитав я Джайну, вiдхиляючи гiлку, що загороджує дорогу. - Щось там про грiм...
   - Вражаючi громом?
   - Так! Що за така легенда?
   - Так люди називали тих шiстьох, якi здобули Око Азора з Гиблого мiсця.
   - А чому?
   - Напевно, через їхню зброю. Пiд час стрiлянини воно гуркотiло, але, за словами наставницi, її вчитель свого часу розповiдав, що воно чудово вражало супротивника на вiдстанi. Я бачила одну з цих зброї, що збереглася з тих часiв. Зараз воно зберiгається у Кларисси, а решту чужинцiв тодi забрали разом iз собою. Це дивовижне поєднання металу та дерева, Дiк. I воно нiчим не нагадує нашi арбалети та луки, а ще має трохи iнший принцип дiї. Не думаю, що гномам колись вдасться створити таке. На жаль, зараз воно не працює, але за словами Кларисси, воно навiть не потребує стрiл, i при цьому неймовiрно скорострiльного. А ще легко пробиває навiть iломiтову броню.
   Ого. Швидкострiльна зброя, яка не потребує стрiл, i пробиває iломiт? Невже десь хай навiть у iншому свiтi ми люди за технологiєю змогли обминути винахiдникiв-гномiв? Неймовiрно. Отже, нам є чого прагнути.
   - Цiкаво, хотiлося б подивитись на нього.
   - Може й побачиш. А ще може, навiть побачиш залишки їхнього "сталевого птаха".
   - Сталевий птах? - здивувалася Змiйка.
   - Так. Так її назвали жителi рибальського села, якi першими їх зустрiли. Я бачила її проржавiлi й покрученi уламки. Зважаючи на все, це був якийсь дивовижний механiзм, що дозволяє пересуватися повiтрям. На ньому вони й прибули до нашого свiту.
   - Мабуть, вони були могутнiми магами, - промимрив я, переварюючи почуте.
   - Вони не були магами! - Джайна рукою прибрала з очей чiлку, що замiшалася. - Я ж уже говорила, що їхнiй свiт не знає маги i її замiнює наука та технологiї. Кларiсса чула вiд вчителя, що там у себе вони вважалися воїнами. Якимось елiтним спецпiдроздiлом... Напевно, саме тому Стувлiнус i вирiшив скористатися їхнiми послугами.
   - Мда-а. Маг, мабуть, виявився не дурень.
   - Це був один iз найбiльших магiв давнини. Навряд чи хтось колись зможе досягти його могутностi.
   - Могутнiсть не врятувала його вiд дурної смертi, - зневажливо пирхнула Змiйка. - Яким би ти не виявився найбiльшим, смерть не обдурити нiкому. Рано чи пiзно вона прийде по всi нами.
   Я насупився. Одного разу менi за допомогою того паладiна вже вдалося обдурити кiстляву. Але я не став розповiдати їм про це - коли-небудь вона знову прийде за мною i, напевно, тодi поруч не виявиться святого брата. Сподiваюся, що це станеться ще не скоро.
   - Допоможiть! - долинув до нас вiддалений зойк звiдкись iз хащi. Я аж здригнувся вiд несподiванки.
   - Стережись! - тут же пролунав вигук Рiчарда, i близнюки одночасно вiдстрибнули у протилежнi один вiд одного боку.
   Ведучи коней на поводi, ми йшли лiсом, напевно, вже бiльше години, а через кiлька хвилин, пiсля того, як вийшли на занедбаний тракт, знову ж таки зазнали атаки. Та скiльки можна? Це вже не смiшно!
   Звикли бiльше покладатися на рефлекси, i довiрившись близнюкам, я не витрачаючи час на мiркування i непотрiбнi питання, миттю пiзнiше, стрибнув уперед i вiдразу вiдчув як за моєю спиною, щось просвистiло, а потiм пролунали гнiвно-обуренi вигуки наших чарiвниць. Завершивши акробатичне колесо, я кинув швидкий погляд назад - Джайну i Змiйку накрила величезна ловча мережа, що звалилася звiдкись зверху. Затримайся я хоч на долю секунди, i менi довелося б роздiлити їхню долю. Конi злякано розбiглися.
   Ну, просто чудово!
   Тим часом перекотившись один через голову, а другий через плече брати вихопили мечi i закрутили ними навколо себе, вiдбиваючи хмари стрiл, що раптово взялися невiдомо звiдки, посипали на них.
   - Вперед! Уперед! Уперед! - пролунав командний вигук, i на дорогу з лiсу вискочило кiлька озброєних людей у сiро-зеленому маскувальному одязi. Нижнi частини їхнiх осiб переховувалися за хустками та пов'язками. Розбiйники! Двоє з них, скинувши мечi над головою, кинулися в наш бiк, iншi натягували луки.
   Я пересмикнув затвор арбалета i потягнувся за стрiлою, а Рiчард i Дункан один лiворуч праворуч тут же кинулися на перехоплення. Їхнi дорiжки перетнулися десь за пару метрiв перед нападниками, i вони знову розiйшлися з розбiйниками, але тепер уже Рiчард був праворуч, а Дункан лiворуч, i загальна траєкторiя їхнього руху нагадала лiтеру "Х". Нападники бандити зробили ще пару крокiв i впали мордами в багнюку.
   - Стра-а! - пролунав той самий командний голос i бандити, що залишилися, пiднявши луки, дали по близнюках ще один залп. Якби не було попереду братiв, нам трьом, довелося б погано, але, вкривши нас за своїми спинами, швидко i злагоджено обертаючи мечами, майстри клинкiв вiдбили i цей смертельний рiй стрiл, а потiм кинулися на здивованих розбiйникiв.
   Поки близнюки зналися на горi стрiлками я, не бачачи можливої мети для стрiлянини, викинув арбалет i, вихопивши з-за пояса кинджал, кинувся на допомогу до Джайни i Змiйки, що заплуталися в мережi. Але тут звiдкись зверху на мене обрушилося щось важке, поваливши на землю i обпiкши менi бiк. I майже вiдразу воно було зметено потужною повiтряною хвилею. В очi на мить вдарило яскраве свiтло.
   Я пiдняв голову. Навколо Джайни та Змiйки виникла велика жовта сфера. По її зовнiшнiй поверхнi на землю уривками сповзало те, що залишилося вiд ловчої сiтки. Джайна заклала паси, i сфера вiдразу пропала. Ельфiйка вихопила меч i зайняла оборонну стiйку бiля чарiвницi, вишукуючи можливу загрозу.
   Я обернувся. За два кроки вiд мене на землi оглушений магiчною свiтловою хвилею мляво ворушився один iз розбiйникiв. Напевно, той самий, що так пiдло зiстрибнув з найближчого дерева. Я перекотився на спину, схопив арбалет, що лежить поблизу, i не дав пiднятися мерзотнику, всадивши в нього болт. Який же я везунчик - це просто диво, що зброя не розрядилася при падiннi.
  
  * * *
  
   Такого повороту подiй той, кого називали Скорпiоном, не очiкував. Нi. Вiн, звичайно ж, знав, що тi за ким вiн полює не простий видобуток i ранiше примудрилися завалити могутнього мага, але вони з хлопцями теж не ликом шитi i свого часу їм також доводилося стикатися з магiчною братiєю. Тим бiльше прикрим виявилося для вбивць зазнати фiаско.
   Можливо, слiд вiдразу ж, як вiн побачив " клiєнтiв " , змiнювати плани. Вiдповiдно до отриманого ними замовлення жертв мало бути п'ятеро: два солдати, лiтнiй маг, воїн i свiтловолоса дiвчина i вони повиннi були сьогоднi вранцi проїхатися цим занедбаним трактом. То що не так?
   Он трактом, ведучи коней на поводi, поспiшаючи, йдуть п'ятеро. Серед них: два солдати, схожi один на одного (дивно, що про цей прикметний факт сам замовник не згадав), якийсь тип у чорному, що цiлком може зiйти за воїна, i свiтловолоса дiвчина в червонiй куртцi. Вiдсутнiй лише лiтнiй маг, але зате була чорнява дiвка-ельф в зеленому чоловiчому одязi (на вигляд магiчка). Та ще й через плече її свiтловолосої супутницi перекинута чорна сумка. Цей додатковий штрих i розвiяв усi сумнiви, тому вiн дав сигнал до атаки. I ось тепер iз гiркотою змушений спостерiгати, як вся операцiя котиться у прiрву.
   Спочатку солдати i воїн виявили воiстину ельфiйську спритнiсть, ухилившись вiд скинутої на них ловчої сiтки. До речi те, що люди вислизнули, а ось сама ельфiйка попалася. Потiм знову ж таки близнюки-солдати стрiмко розiбралися з мечниками, що їх атакували, i зайнялися стрiлками. Звичайним солдатам iз регулярних султанських вiйськ створити таке явно не пiд силу! Вiн уже знав це.
   На мить здалося, що ситуацiя змiнюється, коли воїна, який кинувся на допомогу магiчцi, що заплуталася в мережi, майстерно вивiв з гри Шмига, що зiстрибнув з гiлки. Але тут сповита чарiвниця примудрилася якось створити заклинання, що знищило сiтку i вiдкинуло з воїна нападника. А потiм i сам вiн, схопивши арбалет, пристрелив кривдника.
   Скорпiон обернувся. Там, прихованi вiд iнших бандитiв заклинанням невидимостi, нетерпляче переступали з ноги на ногу двоє. Його "козирi". Його "клешнi".
   - Ну що? Наша черга? - спiймавши погляд лiдера, спитав один iз убивць.
   - Так! - кивнув той.
   - Нарештi! - радiсно видихнув другий i, вихопивши мечi, невидимки попрямували до мiсця бою.
  
  * * *
  
  
   Нову небезпеку Рiчард вiдчув майже вiдразу ж, лише на мить випередивши амулет, що спалахнув. Стандартне оснащення Алого Дракона, яке заступило на чергування, яке колишнi охоронцi Iмператора свого часу розсудливо не здали, повсюдно попереджав про ворожу магiчну атаку. Де Кiлморан, що стояв серед мертвих лучникiв, рефлекторно вiдскочив убiк, щось просвистiло поряд i лише чиркнуло по броньованiй тканинi на передплiччi.
   - Дунк! - попередив крикнув Рiчард, змахуючи мечем навколо себе. Клинок близнюка розсiк порожнечу.
   - Теж! - ствердно озвався той, з пiвслова зрозумiвши брата, i майже вiдразу вiдскочив, закружлявши в пiруетi. - Коло!
   Близнюки швидко скоротили дистанцiю мiж собою, i тепер, притулившись спинами один до одного, скинули мечi, вишукуючи невiдому загрозу.
   - Звiдки? - спитав молодший.
   - Не зна... - Рiчард не договорив. - Геть!
   Брати знову закрутилися дзиґою, йдучи (один лiворуч iнший праворуч) з-пiд незримої атаки. При цьому Рiчард ще раз змахнув мечем, вклавши в удар iнерцiю пiруета. Пролунав короткий вигук досади, i клинок близнюка забарвився червоною кров'ю.
   - Невидимки, - вражено видихнув Дункан, не вiрячи своїм очам. I одразу щось стрiмко чиркнуло по його бронi. Поруч хтось тихо вилаявся.
   - Джайна! - заволав Рiчард, i в його голосi вперше прорiзалися тривожнi нотки. Вiн скинув меч у захисному блоцi, орiєнтуючись лише по свисту розсiканого повiтря, i тут же пролунало дзвiнке брязкiт клинкiв, що зiткнулися.
   Чарiвниця на крик брата зреагувала миттєво. Швидко перервавши якесь творене зараз заклинання, змахнула руками i щось прошепотiла. Майже тут же, повiтря навколо близнюкiв пересмикнулося, попливло, i поряд з ними проявилися двi одягненi в сiро-коричневi озброєнi постатi. Одна крадучи заходила до Дункана ззаду, друга, мабуть, зневiрившись прикiнчити старшого близнюка в ближньому бою, цiлилася в нього з арбалета.
   Побачивши, нарештi, своїх супротивникiв близнюки тут же перейшли в контратаку, а болт Рiчард, який летiв у нього, як i слiд, очiкувати, просто вiдбив. Стрiлець вiдкинув розряджений арбалет i знову взявся за меч.
  
   * * *
  
   Побачивши, що його маскувальне заклинання розвiялося, Скорпiон вилаявся. Справи у бандитiв ставали дедалi гiршими i гiршими, а їх новий супротивник на перевiрку виявлявся все краще i краще. До того ж свiтловолоса дiвчина теж виявилася чарiвником. Причому не слабким магом, а куратор iз гiльдiї про це не зволив навiть заїкнутися.
   "Повернуся - приб'ю гада!", подумав Скорпiон, i вирiшив, що настав час вступати в бiй "важкої кавалерiї". Вiн поклав лiву руку на праве зап'ястя, заплющив очi i зосередився. Вiдчувши необхiдну пульсацiю активованого рунного браслета, ватажок розкрив повiки.
   Долоня i частина зап'ястя з одягненим на нього артефактом свiтилися фiолетовим. Задоволено кивнувши самому собi, вiн, вiдвiвши руку трохи назад, раптом рiзко викинув її вперед, нiби завдаючи удару. Мерехтливий червоно-синiй заряд зiрвався iз зап'ястя i кинувся у бiк чарiвниць.
   Вбивця знав, що вiд заряду немає порятунку. "Плювок драколiска", подiбно до дiї його реального не магiчного прототипу зi звичайною бронею, пробивав практично будь-яке захисне заклинання, навiть настiльки потужне як "Полог невразливостi". А вже про такi стандартнi як "Магiчна мантiя" або "Броня мага", якими здебiльшого користувалися маги, навiть не йшлося.
   Потрiскуючи, куля швидко скорочувала дистанцiю.
  
   * * *
  
   Нападники були дива як хорошi, скажу це без таємницi, i опинись на мiсцi близнюкiв я, покiйний нинi Шрам або Змiйка, ця парочка нас би миттю нашаткувала на дрiбнi шматочки. Але при всьому своєму мистецтвi до майстрiв клинка вони все ж таки не дотягували. А тому, втративши свою невидимiсть, тут же втратили i всю свою перевагу, i, дуже скоро, практично одночасно, вирушили на Похмурi рiвнини. Туди їм i дорога, до речi!
   Щось фiолетове промайнуло на краю мого поля зору. Я обернувся i побачив потрiскуючий згусток, що летить у нас з кущiв. Нi Змiйка, нi Джайна не встигали нiчого зробити, тому я стрибнув на явно не вiщує їм нiчого гарного шар.
   Тепер я розумiю, що чинив безглуздо, i мої не до кiнця розвиненi здiбностi антимага не могли повною мiрою захищати якогось злодiя вiд ворожих заклинань, але тодi мене бавила сама думка про те, що вогнешари, блискавки та iншi магiчнi штучки на мене коханого не дiють. I тому я бездумно iгнорував їхнi дiї.
   На моє щастя того разу аура, що нейтралiзує магiю, спрацювала, i чужорiдна куля розвiялася, як i всi її побратими до цього.
   Перекотившись через плече пiсля приземлення, я перевiв погляд туди, звiдки вiн прилетiв i побачив силует, що майнув серед гiлок. Джайна теж помiтила атакуючого i вдарила по кущi блискавкою. Але там уже не було нiкого. Помiтивши дiї сестри, близнюки кинулися до гiлок, що димилися.
   - Пiшов, - досадливо констатував Дункан. - телепорт.
   - Чи можна простежити за спектральним слiдом? - запитав Джайн Рiчард.
   - Нi, - сказала та зосередившись. - Щось блокує сканування та швидко розвiває слiд. - Вона подивилася на всi боки - Ось це!
   Я глянув у вказаному напрямку i побачив устромлений у ближнiй стовбур кинджал з фiгурною рукояткою, виконаною у виглядi скорпiона. Його клешнi утворювали химерну гарду, а короткий шип на кiнцi оголовка ручки замiняв жало. Очi скорпiона знущання моргали червоним свiтлом. Менi стало страшно.
   Дункан пiдiйшов i потягся до клинка, але, не завершивши рух, запитливо глянув на сестру.
   - Можна, - кивнула та. - Заклинання не є небезпечним.
   Близнюк ривком висмикнув кинджал, i очi вiдразу погасли. Дункан покрутив трофей у руцi i схвально свиснув.
   - Гарна зброя.
   - Скорпiон! - Видихнув я. - Змiйко, у що ми цього разу вляпалися?
   Ельфiйка насупилась i знизала плечима.
   - Знайома штука? - насторожився Рiчард.
   - Та нi. Начутний просто. Скорпiон - таємничий вбивця iз Сiрої гiльдiї. Кращий з кращих. У певних колах, - я багатозначно обвiв очима обличчя своїх супутникiв, - про нього схиляють легенди. Говорять, що вiн ще не провалив жодного взятого замовлення. Залишити такий меч на мiсцi вбивства - це його фiрмовий почерк.
   - А ще, - вставила Змiйка, зиркнувши на близнюкiв, - що вiн якось завалив навiть паладина. I Святе Братство оголосило його ворогом номер один.
   Втiм, останнiм часом я, на власнi очi побачивши iнквiзиторiв, не дуже й вiрив. Але ж хто знає. Може це не просто мотоцикли?
   - Ми теж завалимо, якщо ще раз сунеться. Так, Рiчi? - пiдбив плечем Дункан брата.
   - Так, - якимось дивним голосом заявив той.
   А менi згадався загадковий арбалетний болт, який мало не прикiнчив мене в Ель-Сагранi. Хтось же всадив його в мене. Невже це була робота Скорпiона?
   Раптом до нас долинув глухий стогiн. Дункан першим рвонув на звук. Ми здивовано перезирнулись i кинулися слiдом.
  
  
   * * *
  
   Елементаль виник як завжди несподiвано. Сiдлавши коня Лiнг його не викликав, а тому вiдразу ж насторожився. Проте елементаль з'явившись, тут же зник, i поки ассасин розмiрковував над незрозумiлою поведiнкою свого недавнього помiчника, на пiдлозi стайнi, розкидавши сухi палички соломи i зерен вiвса, що прокидався, закрутився невеликий вихор порталу.
   Вiдточеним рухом Лiнг скинув свiй тризарядний арбалет i взяв на прицiл магiчний диск, що швидко зростав.
   - Знову хочеш мене, прикiнчити? - пролунав знайомий голос архiмага.
   - А вийде? - з iронiєю спитав убивця, не прибираючи арбалета.
   - А як гадаєш? - парирував Морзус, виходячи з порталу.
   - Навiть думати не буду. Iнакше хтось менi заплатить. - Лiнг опустив арбалет i кинув короткий погляд на руки архiмагу - вишень не було, але їхнє мiсце змiнило вже надкушене величезне червоне яблуко.
   - Саме мiй хлопчику. Саме.
   Лiнг скривився, вiн не любив зайву фамiльярнiсть, але вiд сiрого кардинала її доводилося терпiти. А що поробиш?
   - Яблуко будеш? - раптом видав Морзус, i в другiй руцi матерiалiзувалася точна копiя червоного фрукта.
   - Давай! - несподiвано для себе асасiн вирiшив зiграти за правилами вiзира.
   - Тримай.
   Червоний плiд, описавши дугу, з iдеальною точнiстю приземлився у простягнуту руку. I тут напiвельф зрозумiв свою помилку. Ось лайно! Тепер уже не вiдвертаєшся - доводилося з'їсти фрукт, а якщо...
   Пiднiсся яблуко до носа, Лiнг обережно принюхався. Начебто справжнє...
   - Не бiйся. Не отруєне, - усмiхнувся Морзус, наче прочитавши думки. - Справжнє. Iз власного саду. Особисто виростив.
   Ага, як же справжнє. Двох абсолютно однакових яблук не буває, - приречено подумав убивця, дивлячись як маг iз насолодою вiдкушує вiд свого величезний шматок.
   "Ех, була, не була!" - вирiшив асасин i все ж таки зробив обережний надкус. Якщо вже архiмаг не захотiв розлучатися з грошима i задумав таким чином прикiнчити Лiнга, то той факт, чи з'їсть асасин запропоноване йому отруєне яблуко, чи нi, не зiграє великої ролi. Вiзирю по будь-якому не складе труднощiв позбутися пiвельфу.
   Плiд виявився солодким i напрочуд смачним. Лiнг сам не помiтив, як з'їв половину.
   - Смачно?
   - Мгм.
   - А що з рукою та з обличчям?
   - Та так. Подряпався.
   Морзус усмiхнувся i за звичаєм рiзко змiнив тему розмови.
   - Як у нас просуваються справи зi злодiєм?
   - Порядок. Я закiнчив Павука.
   - Так? - архiмаг, здавалося, щиро здивувався. - А ось мiй повiтряний друг повiдомляє, що наш друг ще живий. Саме тому я тут.
   Шматок застряг у Лiнга в горлi i ассасин зайшов кашлем.
   - Як так? - нарештi видихнув вiн. - Я ж особисто всадив у нього отруєну отрутою мантикори стрiлу. Пiсля такого пострiлу нiхто не виживе.
   - Ти забуваєш про паладiна. Святий брат висмикнув його з того свiту.
   Лiнг вилаявся! Знову прокол.
   - Гаразд, наступного разу вiн мене не втече!
   - Не поспiшай. На ось, - Морзус простяг Лiнгу невеликий бiлий предмет, що матерiалiзувався в його долонi.
   - Що це? - спитав асасин, крутячи в руках майстерно вилiплену жiночу фiгурку, що стиснулася в клубок.
   - Це те, що прикiнчить Павука. Зламай її, коли опинишся поруч iз злодiєм та його приятелями. Чим меншою буде вiдстань мiж тобою та Павуком, тим бiльше шансiв, що ти їх знищиш. Зрозумiло?
   - Так. А що станеться? - насторожився Лiнг.
   - Їх атакує моторошний монстр, а для тебе на пару секунд вiдкриється невеликий портал, стрибай у нього, якщо не хочеш, щоб тебе спiткала їхня доля.
   - I куди приведе цей портал?
   - У безпечне мiсце, звичайно, - огризок яблука розчинився в руцi Морзуса. - Все ясно?
   - Так.
   - Є питання?
   - Хто ще полює на Павука, крiм паладина?
   - В якому сенсi? - не зрозумiв Морзус.
   "Ага. Значить, ти все ж таки не такий вже всемогутнiй i всезнаючий, вiзир", - про себе посмiхнувся напiвельф, не дивлячись, шпурнувши свiй огризок яблука в годiвницю. Зiткнувшись iз дерев'яним бортиком, той м'яко приземлився до купи вiвса.
   - А твiй елементаль хiба тобi не доповiдав? - запитанням на запитання вiдповiв ассасин.
   - Дух повiдомляє лише про те, про що його спитають. - Архiмаг виявився настiльки вражений новиною, що навiть не помiтив зухвалої витiвки найманого вбивцi. - Давай кажи, що там iз злодiєм не так?
   Лiнг розповiв усю ту iсторiю, свiдком якої вiн з'явився в Ель-Сагран. Морзус слухав мовчки, обличчя його залишилося неупередженим, але напiвельф все ж таки зрозумiв що те, про що вiн повiдав Морзусу, стало для того повною несподiванкою.
   - Цiкаво... - задумливо потяг маг. Вiн ступив до порталу i обернувся. - Гаразд. Я займуся цими переслiдувачами, а ти прибери Павука.
   - Зрозумiв.
  
  
  Роздiл шостий
  
  Супутник
  
   Iдучи за спиною охоронця десь попереду мiж стовбурами i кущами, ми несподiвано вивалилися на невелику галявину. Судячи з прим'ятої трави, вона колись служила табором для тiєї лiсової банди, що так невдало для себе атакувала нас.
   Дункан уже стояв у центрi галявини з оголеним мечем i насторожено озирнувся. Бiля його нiг валялося два трупи. Пiдкоряючись сигналу Рiчарда, що настав, ми тут же завмерли i стали прислухатися.
   - Чуєш когось? - прошепотiла Змiйка чарiвницi.
   - Нi!
   - Я теж.
   Нарештi Дункан зробив нам призовний жест i розслабився. Все чисто.
   - Миле мiстечко! - озирнувшись, промовила Джайна.
   - Було колись, - кивнув я, глянувши на парочку мерцiв бiля нiг близнюка. Груди кожного з них перетинали iдеально рiвний розрiз, а по землi, повiльно вбираючись, розтiкалися калюжi кровi. Рiчард теж звернув увагу на трупи i якось по-особливому глянув на брата. Чи не молодший перевершив старшого?
   - Ну i хто стогнав?
   Я знизав плечима, Дункан же попрямував до чогось видимого тiльки йому.
   - Думаю, зараз ми це i дiзнаємося, - подав голос Рiчард i рушив слiдом. Ми, звичайно, за ним. Молодший iз Кiлморанiв зупинився i присiв бiля якогось пакунка, якого я ранiше не помiтив.
   Наблизившись, ми побачили, що це нiякий не згорток, а довговолосий лiтнiй чоловiк. Очi бiдолахи були зав'язанi широким поясом, а зап'ястя рук стягнуте грубою мотузкою. У сiру брудну хламiду, з синцем на обличчi вiн уявляв iз собою не найкраще видовище.
   Почувши наше наближення, людина насторожилася i повернула голову в наш бiк.
   - Хто тут?! - вигукнув вiн.
   - Все скiнчилося! - Не бiйтеся, - сказала Джайна. - Ми друзi! Ви у безпецi!
   Тiнь полегшення ковзнула по обличчю бранця.
   Тим часом Дункан витяг ножа i, присiвши поруч, перерiзав мотузки на руках. Людина тут же почала розтирати зап'ястя. Про те, щоб зiрвати з очей пов'язку, що їх закриває, вiн навiть не подумав. Зате подумав Дункан, i доки Рiчард стояв на сторожi, вдивляючись у навколишнi кущi, швидко стягнув пояс i вiдразу, коротко вилаявшись, вiдсахнувся.
   Мої брови здивовано поповзли вгору, Джайна здивовано охнула, а Змiйка лише хмикнула. У бранця не було зiниць, i з худого обличчя на нас дивилися однi бiльма.
   - Слiпий! - мимоволi видихнув я.
   - Зате я добре чую, - уразливо промовив в'язень бандитiв, який, мабуть, давно вже звик до того ефекту, який вiн справляє на iнших. - Чи можу я отримати свiй пояс назад?
   - Вибачте... - збентежено буркнув Дункан i, пiдiбравши вiдкинуту ранiше тканину, винувато опустивши очi, простяг її слiпому.
   Я подумки порадився тiй безглуздiй ситуацiї, в яку потрапив наш друг - Не люблю холоднокровних типiв. Не люблю, але все ж таки захоплююся.
   - Дякую, хуртовина - прошепотiв старий, звичним рухом зав'язуючи пояс на потилицi.
   - Ну i якими долями вас занесло у цi мiсця? - скосивши одне око, спитав Рiчард.
   - Не знаю, про якi мiсця йдеться, в'юноша, бо слiпий, як крiт... - почав старий. Я мало не пирснув. - Я їхав з ярмарку додому, коли на мене напали цi шакали... - вiн комусь погрозив кулаком.
   - Один? - здивувалася Джайна.
   - Нi вже знаємо справу. Iз двома приятелями...
   - I де вони зараз? - насупився Рiчард.
   - Не знаю... Втекли, мабуть...
   Або мертвi - зазвичай лiсовi розбiйники свiдкiв не залишають. Вiдверто кажучи, я навiть не мiг уявити як цей тип, та ще й був слiпим, змiг пережити напад. Адже за всiма правилами "темної справи" його мали прикiнчити насамперед. А судячи з того, як бандити обiйшлися з нами, можна зробити висновок, що з жертвами вони особливо не церемоняться. I якщо вони залишили дiда в живих, значить, чимось вiн виявився їм цiкавим. Ну не вiрю я в те, що їм знайома жалiсть. Не вiрю, хоч рiжте!
   - Дiду, щось недомовляє, - стоячи за спиною старого одними губами прошепотiв я Рiчарду. Той згiдно кивнув.
   - I де ви живете? - поцiкавилася Джайна.
   - У Кiрцi.
   Хм. Дивна назва для села.
   Чарiвниця запитливо зиркнула на мене. Я знизав плечима - бувати в цiй частинi Азмура менi ще не доводилося, оскiльки доки ми не стали працювати на Морзуса, основним мiсцем нашого ремесла були Столиця та навколишнi мiста.
   Рiчард розгорнув карту i почав її вивчати.
   - Гiрницьке село, розташоване бiля пiднiжжя Савалан-дiф-Гiрат, - нарештi видав вiн. - Далi тракт розгалужується. Якщо поїдемо прямо, то вийдемо на Аль-Вадi, а потiм i на Аль-Асвад, якщо ж заберемо на пiвдень, то якраз потрапимо до Кiрки.
   - Саме так, - кивнув головою старий.
   - Хм ... Вiддалене мiсце. Можна перечекати всю цю негоду, - прикинула Джайна.
   - А на мене так краще чухати вперед! - видала незвичайно мовчазна сьогоднi Змiйка.
   - I кинути його тут одного? - скептично пiдняла брова Джайна.
   - Якщо вiзьмемо, вiн стане для нас лише тягарем, - ельфiйка анiтрохи не знiяковiла, що старий чудово чує її слова.
   - Не кидайте мене тут одного, молодi люди, - помолився старий.
   Дункан запитливо глянув на Рiчарда.
   - Давай, батьку, вставай! - Дункан простяг руку. Слiпець сперся на неї i пiдвiвся.
   - Що вiд вас хотiли розбiйники? - спитав я.
   - Не знаю... Ми везли виторг. Мабуть, вирiшили пограбувати, шакали...
   "Налiт на звичайних селянських торгашiв? Звичайно, можливо... Але тiльки Скорпiон на все це нiяк не вписувався? Дiдусь, щось темнiв!"
   - Якщо не хочете, щоб ми вас тут покинули, скажiть правду! - нiби прочитавши мої думки, грiзно висловився Рiчард. Джайна несхвально зиркнула на нього, але все ж таки промовчала.
   - Я кажу правду! - забелькотiв старий. - Ми везли виручку...
   - Серед нападникiв i нас виявився професiйний вбивця екстра-класу. Я не думаю, що сума, яку ви везли, зацiкавила б його! - у лоб кинув я. - Чому на вас напали?
   - О! - Зрозумiло видихнув старий. - За їхнiми розмовами, я зрозумiв, що вони на когось чекали, - вiн трохи помовчав. - Ми, мабуть, опинилися не там i не в той час...
   - Чекали? - перепитала Джайна.
   - Так! Якусь свiтловолосу дiвчину та чотирьох її супутникiв.
   "Оп-паньки! Гаразд, нехай нас переслiдують - це ще терпимо! Але нам же ще й на дорозi засiдки влаштовують! Немов заздалегiдь знаючи, де ми опинимося в наступний момент! Хаос! А рiшення, їхати не основною дорогою, а покинутим трактом було прийнято нами лише сьогоднi вранцi!".
   Ми ошелешено переглянулися. Схоже, всiх нас вiдвiдала та сама думка.
   - Треба якнайшвидше забиратися звiдси, - озвучила її Змiйка. - Якщо противник умiє передбачати майбутнє, то вiн, напевно, передбачав i той факт, що засiдка провалиться.
   - Згоден, - кивнув Рiчард. - Джайно, склич коней.
   Там, на дорозi до Ель-Саграна, коли ми зiткнулися з паладином, i нашi конi в страху розбiглися, Джайна за допомогою спецiального заклинання "Повiтряної стiни" змусила їх повернутися. Тепер де Кiлморани мабуть знову збиралися використати цей спосiб.
   Старий схопив мене за рукав.
   - Молодий чоловiк, якщо вам не важко, подивiться, будь ласка, по окрузi, десь тут має лежати i моя клюка.
   - Гаразд, зараз...
   Я подивився на всi боки i помiтив предмет, про який йшлося. Довга рiзьблена жердина з химерно вигнутим кiнцем лежала неподалiк того мiсця, де ми знайшли старого. Я пiдiбрав палицю i мимоволi свиснув. Назвати цю рiч клюкою в мене б язик не повернувся, бо палиця виявилася воiстину фiлiгранною роботою. Звичайне дерев'яне держак одним зi своїх кiнцiв химерно згиналося, чимось, нагадуючи хвiст дракона або мантикори, а iнший кiнець жердини, приблизно на довжину долонi дорослої людини виявився оббитий металом.
   Я пiдкинув палицю на руцi - легкий i, судячи з кiлькох неглибоких подряпин на держаку, на диво мiцний.
   "Та такий палиця можна мати якомусь магу або жерцю. А не звичайному селяниновi".
   Жестом я покликав Змiйку i показав їй свою знахiдку.
   - Ну що скажеш? - одними губами прошепотiв я.
   - Старого? - вражено видихнула вона теж губами.
   Я згiдно зморгнув.
   - Магiя є?
   Вона поклала руку на палицю, заплющила очi i зосередилася.
   - Звичайна палиця.
   - А сам старий?
   Ельфiйка глянула на старого пильнiше.
   - Не маг точно.
   - Ну гаразд, - я попрямував до старого i простяг йому палицю.
   - Ця?
   Старий взяв, дбайливо обмацав палицю, i обличчя його осяяла посмiшка.
   - Вона сама. Гарна, правда?
   - Не те слово. Чудова робота.
   - Це подарунок вiд сина, - у його голосi зазвучали нотки гордостi. - Взяв для мене першi свої грошi...
   - Любить вас, напевно.
   - Душi не чує. Я його багато чого навчив.
   - А де зараз ваш син?
   Старий знизав плечима.
   - Наймає десь.
   - Вiн у вас найманець? - здивувався я.
   - А що такого? Я теж, колись наймав, - вiн скинув палицю i на кiлька секунд став у бойову стiйку, чим тут же насторожив близнюкiв, що нишпорять по галявинi. Вони вже збиралися рушити до нас, але Джайна, яка завершила своє заклинання i тепер чекаючи коней, що уважно прислухається до нашої розмови, негативно похитала головою.
   Тим часом слiпець, який не помiтив зробленого ефекту, майже вiдразу зiгнувся i, схопившись за спину, охнув. Палиця мало не випала з рук.
   - Ах, ти демон! - скривився старий. - Старий я став для таких фокусiв... Вибачте, молодi люди.
   - Та нiчого... Буває, - я пiдтримав старого пiд руку. - Може, вам краще сiсти?
   - Дякую. Але немає. Це скоро мине.
   - Значить, ви наймали? - продовжив я. обережно вiдпустивши старого.
   - Так. Наймував, - вiн зiтхнув. - Поки що зiр у бою не втратив...
   - Шкода.
   - Та гаразд, - старий вiдмахнувся. - Все в минулому... Я не шкодую нi про що. Зате я побачив такi країни i побував у таких колотнечах, у яких навряд чи вдавалося або вдасться побувати комусь ще.
   "Так як сказати... Як сказати... Думаю, що тi колотнечi в якi потрапив я теж не кожному випадають. I вiдчуваю, що це тiльки початок...".
   - Вiз! - раптом пролунав з протилежного краю галявини окрик Рiчарда. Вiн вiдкинув кiлька зрiзаних маскувальних гiлок, i перед нами постала звичайна дерев'яна вiдкрита вiзок. У нiй лежало два трупи в селянському одязi. На грудях у кожного розпливлося по плямi засохлої кровi. А ось i зниклi супутники слiпого.
   - Дiду, менi дуже шкода, але твої товаришi мертвi.
   Старий лише смиренно зiтхнув.
   - Значить, воля Небес.
   - Грошей немає, - знову подав голос Рiчард, обшукавши вiзок i тiла.
   - Напевно, хтось iз розбiйникiв привласнив, - зауважила Змiйка i пустотливо глянула на мене. - Помародерничаємо, Дiку?
   Я глянув на Джайну.
   - Нi. Без мене...
   - Ну, як хочеш, - знизала плечима ельфiйка i, схилившись над найближчим трупом лiсового розбiйника, почала дiлово обшукувати його тiло.
   - Ех. Молодiсть, молодiсть... - задумливо потяг старий.
   - А вас як звуть? - Запитала Джайна.
   - У молодостi мене називали Кiнос, юна ледi.
   Я скинув брову. Хоча я й не знаю старшої мови, але це слово менi було добре знайоме - назва химерного ножа нiчних ельфiв. Дуже цiкавий дiдок нам попався.
  
  * * *
  
   "Хто ж ви такi?" - думав вiзир, задумливо крокуючи довгим коридором старої, давно всiма занедбаної вежi. При його наближеннi вмонтованi в стелю вздовж всього коридору тьмяно-миготливi жовтi кристали, наче зрадiли, що про них нарештi згадали i дозволили знову виконати свою функцiю, яскраво спалахували, освiтлюючи територiю перед архiмагом. А потiм, пiсля того як Морзус залишав зону їхнього свiтлового покриття, згасали, занурюючи коридор у звичайну для вежi напiвтемряву i дозволяючи спалахувати вже своїм сусiдам. - "Що вам треба вiд мого злодiя?"
   Супроводжується свiтлом, що перемiщається коридором, архiмаг дiйшов до невеликої окованої залiзом напiвкруглої одинокої дверi. Позолочене кiльце ручки облюбувало запилене павутиння, в кутку якого засохлим грудочкою висiв її мертвий господар. Маленький ткач не змiг збагнути вчасно, що в цьому зачарованому коридорi йому не знайти собi здобич.
   Морзус, який не звернув на павутину увагу, якийсь час постояв перед перешкодою, перебираючи в думцi можливi варiанти заклинання. Давно вiн сюди не заглядав. Дуже давно. Нарештi, мабуть, прийнявши рiшення i кивнувши самому собi, вiн щось прошепотiв i доторкнувся пальцем до непiдвладного часу деревини. Пiдкоряючись заклинанню, дверi зi скрипом вiдчинилися, i старий маг ступив у примiщення. I тут же закашлявся вiд вiкового пилу, що зминув у повiтря, м'яким килимом покриває пiдлогу.
   Вiзир прошепотiв чергове заклинання i вiтерець, що раптово налетiв казна-звiдки, вимiв увесь пил у коридор i сiрою хмаринкою понiс її до далекого виходу. Закiнчивши з чищенням, Морзус озирнувся.
   Як завжди, кiмната була порожня, i тiльки в її центрi височiла невелика колона, виконана у виглядi людської руки по лiкоть, що нiби вилазила з кам'яної пiдлоги. На розчепiрених пальцях кистi лежало срiбне неглибоке блюдце. Вiдчувши присутнiсть живої iстоти, та ще й не обдiленої магiєю, у блюдце весело спалахнув вогонь.
   Морзус сунув руку у вишитий бiсером мiшечок, що висiв на поясi i, вийнявши звiдти жменю магiчного пiску, кинув її в полум'я. Вогонь радiсно затрiщав, i пiднявся до самої стелi, а через деякий час набув форми дуже старої людини з довжиною окладистої бородою, густими бровами та орлиним профiлем.
   - Ти? - здивовано видихнув чоловiк у полум'ї.
   - Я! - кивнув Морзус. - Давно не бачилися, вчителю.
   - Давненько... - погодився примар давно померлого мага. - Забули ви старого. Зовсiм забули... - у голосi зазвучали скривдженi нотки.
   Вiзир знизав плечима. Вiн знав, що цi нотки лише iлюзiя. Iлюзiя, як i вчитель. Старому в останнi роки здебiльшого стало начхати на своїх адептiв. Вiн уже не вiрив у те, що навiть, незважаючи на той унiкальний талант, за яким вiн i пiдбирав собi пiдмайстрiв, хтось iз них зможе колись досягти його могутностi.
   - Ми змiнилися, - коротко буркнув Морзус.
   - Правильно, - посерйознiв Великий, i вiдразу перейшов до справи. - Що тобi треба, Восьмий?
   Морзус скривився. Його, на вiдмiну вiд друзiв, завжди дратувало те, як Стувлiнус називав своїх учнiв. Перша, Друга, Восьма, Дванадцята... Начебто вони були не живi люди, а якiсь бездушнi тварюки.
   - Питання виникли, учителю.
   - Ну давай. Задавай, - поблажливо озвався привид. - Я створений саме для цього.
   Давним-давно, здається у минулому життi, Великий створив злiпок зi свого розуму i помiстив його в це магiчне блюдце, щоб воно допомагало його недбалим учням мудрими порадами, i щоб вони не вiдволiкали його пiд час його магiчних дослiджень. Минуло столiття, Великий давно вже помер, а його дiтище, непiдвладне невблаганному часу продовжувало iснувати. Хоча тепер мало хто з колишнiх учнiв приходив до нього за порадою. Фактично з часу загибелi Стувлiнуса Морзус виявився другим з тих, хто звернувся до мудростi свого наставника. Але сам вiзир про це, певна рiч, не знав.
   - Що вам вiдомо про "чорного мисливця?"
   - А що? Чи не хтось iз вас недоумкiв, нарештi зацiкавився Небожниками? - щиро здивувалася примара.
   Вiзир проiгнорував "здивування".
   - Вiдповiдай на питання!
   - Гаразд, не гарячкуй, Восьмий. Ти ж знаєш, що я не можу ухилитися вiд цього питання. Чорний мисливець виходить? Ну, дай подумати...
   Кiлька хвилин iстота в полум'ї мовчала, мабуть, перебираючи архiви своїх знань. Морзус терпляче чекав. Нарештi iстота заговорила.
   - Демон iз самих глибин Безоднi. Чорний як нiч та небезпечний як клинок кинджала. Був одним iз найближчих поплiчникiв Азора i був убитий Ландазаром останнiми роками Вiйни.
   - Це я знаю, - кивнув головою Морзус. - Що ще?
   - А що ще? - здивувався привид.
   - Як вiн мiг воскреснути, якщо Лорд Вранцi його вбив!
   - Вiн не мiг воскреснути!
   - Я маю свiдок, якому можна вiрити. Вiн стверджував, що зiткнувся з тварюкою, за описом схожою на "чорного мисливця"!
   - Я не знаю, що бачив твiй "свiдок", але вiн не мiг бачити демона. Якщо все те, що ти менi розповiв, виявилося правдою, то ми б тут iз тобою не розмовляли!
   - Як це?
   - Мисливцевi було ненависне все живе. Якби твiй свiдок зiткнувся зi справжнiм чорним мисливцем, вiн би не змiг тобi розповiсти про зустрiч.
   - I що? Значить мiй чоловiк брехун?
   - Не обов'язково...
   - Поясни.
   - Це могла бути звичайна iлюзiя. I твого "свiдка" ввели в оману.
   - Виключено - замотав головою вiзир. - Вiн зовсiм не такий простий i не купився на обманнi чари. А якби це все ж таки трапилося, то, як i ранiше, твiй варiант не проходить! Бо я прочитав його мозок! Вiн справдi бачив те, що описував. I то була не iлюзiя! Мене вже в оману, бачене їм не ввело.
   - Тодi хтось просто створив монстра, зовнi схожого на чорного мисливця.
   - Таке можливо?
   - Запитай Одинадцятого.
   - А до чого тут Одинадцятий? - здивовано скинув брови вiзир.
   - Вiн займався цими дослiдженнями.
   - Побий тебе грiм, старий! - вперше втратив самовладання Морзус. - А ранiше ти про це не мiг сказати!
   - Ти не питав, - усмiхнувся привид.
   - I вiн досяг успiху? - втомлено зiтхнув заспокоєний архiмаг.
   - А як ти думаєш?
   Слова розлютованого вiзера потонули в гучному реготi примари.
  
  * * *
  
  
   Скрипучи осями, вiз, брязкiт i пiдстрибуючи на купинi, повiльно тяглася покинутою дорогою. Я сидiв на козлах i, тримаючи в руках вiжки, правив запряженою рябою кобилою. Джайна зi старим i Змiйкою розташувалися в возi i щось тихо розмовляли. Я прислухався. Слiпець розповiдав чергову байку зi своєї бойової молодостi.
   Поляна i бандити, що напали на нас, залишилися вже далеко позаду. Нещасних селян ми, певна рiч, поховали, а от тiла розбiйникiв так i залишилися лежати вздовж тракту. Не заслужили мерзотники людського до них ставлення. Кинути слiпого одного посеред лiсу, ми, звичайно не змогли. Точнiше не змогла Джайна, нам iз Змiйкою було здебiльшого все одно. Ну, принаймнi, ельфiйцi точно байдуже.
   Оскiльки слiпий старий їхати верхи не мiг, та й коней зайвих у нас не виявилося (А вже як розбiйники опинилися в лiсi - гадки не докладу. Мабуть, телепортувалися), то довелося комусь iз нас пересiдати на воз. З Змiйки кучер нiкудишнiй, з Джайни тим бiльше, тому що близнюки виконували у нас функцiю ескорту, то в результатi козли дiсталися менi.
   Втiм, я був цьому навiть радий. Ну не звик я до верхової їзди. Не мiй це коник. Вибачте за каламбур. Як виявилося, прекрасна половина нашої компанiї теж не дуже любила верхову їзду i незабаром до нас з Кiносом перебралися i Джайна зi Змiйкою. Чи треба згадувати, що я був радий удвiчi?
   Нашi три конi, прив'язанi до заднього борту воза, бiгли слiдом, i лише близнюки, як i ранiше, сидiли в сiдлi, уважно вивчаючи дорогу попереду та по краях. Але я не думаю, що нам знову влаштують засiдку. Хто б не стояв за недавнiм нападом навряд чи вiн iз тих, хто двiчi наступає на тi самi граблi.
   Хоча Скорпiон, судячи з того, що я про нього чув, - хлопець не промах i з нього цiлком станеться, зробити другу атаку. Тож нехай вже близнюки нишпорять по околицях. Так спокiйнiше.
   - I ось значить стоїмо ми пiд стiнами одного з мiст Уль Пассо ... Не пам'ятаю його назви .... I ось по вiйську проходить чутка про те, що в мiсто прийшов караван, а в ньому є чудове вино, призначене для халiгов i муршира, - розповiдав дiд. - Ну, значить анiчарi та iншi регулярнi вiйська до цiєї справи залишилися байдужi, дисциплiна, знаєте.... А ми ж найманцi у нас все не так як у них.... Ну i вирiшила пара наших шибеникiв "позичити" кiлька пляшок iз цього каравану.
   За цих слiв я насторожився i почав прислухатися.
   - Все воно не на приклад краще нiж те пiйло, яке зазвичай буває у нас. А склад, де склали на зберiгання продукт для корпусу, охороняв азип Джабiра iбн Газi. Той ще десяток... - старий усмiхнувся. - Набраний звiдкись iз селищ Уль Махо вiн хоч i був вiдчайдушним, але все ж таки мав один недолiк. Надто вже народ того села виявився забобонним i боявся всяких демонiв, мерцiв, духiв та iншої нечистi... Холодна сталь їх не лякала i вони хоробро йшли на ворожi вершини i мечi, але ось тварюки наганяли страх.
   Не дивно. Я ось, наприклад, теж швидше вiддаю перевагу битися з живим противником, нiж з яким-небудь породженням Хаосу.
   - Ну i природно, заради жарту, страшними iсторiями про всяку рiзнорiдну погань їх з надлишком напихали iншi азипи. Загалом, пiсля року служби азiп Джабiра iбн Газi став тремтiти при кожнiй згадцi про них. А один з нашої пари шибеникiв виявився сiверянином. Не знаю, якими долями його занесло в нашi землi, але до чого ж тямущий хлопець був... - слiпець захоплено клацнув язиком. - Аж жах пробирає... I придумав вiн вельми оригiнальний план. Загалом, щоби не заважали сторожа, вони з приятелем вирiшили їх налякати. Так ось, роздобули вони у загону лiкаря трави, що свiтилася ночами, видавили сiк, i житель пiвночi вимазався ним, начепив якийсь балахон i повинен був зображати в такому виглядi привид або покiйника. Побачивши його вночi, пара сторожiв злякалася i кинулася бiгти. Поки другий злодiй обчищав склад, напарник тинявся поблизу, щоб сторожа не надумали повернутися.
   Цiкаво вигадали, хлопцi. Оригiнально та нестандартно. Треба буде при нагодi випробувати цей спосiб. Я посмiхнувся i озирнувся на супутниць: Джайна зi Змiйкою з цiкавiстю слухали iсторiю. Обличчя дiвчат осяяли усмiшками.
   - А в цей час сторожа примчали в варту i розбудили iншу змiну i самого азiпбея. Тi, побачивши, наскiльки наляканi товаришi, повiрили їм, а через деякий час самi захотiли подивитися на небiжчика, що вилiз iз могили. Та й не хотiли воїни стати посмiховиськом для всього вiйська i отримати стягнення вiд муршира за те, що залишили склад без охорони. Загалом, прийнявши для хоробростi, вони вирушили до складу. Небiжчик тинявся поблизу. Але всiм десятком їм уже не було так страшно, i вони вирiшили розправитися з нечистою силою. Осяявши себе знаменнями i волання молитви, солдати виловили покiйника i закопали його назад, загнавши в спину осiнь.
   Джайна охнула, Змiйка навпаки розреготалася, чим привернула до себе увагу близнюкiв.
   Ах ти, демоне! Ну, на Хаос, таку iдею! Ще, нерiвну годину, самого закопають... Краще вже старий неодноразово перевiрений спосiб.
   - А що далi було? - спитав я.
   - А нiчого не було, - хмикнув старий. - Пару пляшок на складi, звичайно, не дорахувалися, але нiхто на це особливо уваги не звернув. А ми потiм пили за упокiй душi жителя пiвночi... I треба сказати, гарне вино виявилося... Бiльше я такого не пив нiколи.
   - А з десятком цього Джабiр, що сталося? - поцiкавилася Джайна.
   - Цi то? Ходили згодом героями. Сяяли прям. Перестали боятися парфумiв, з гордiстю розповiдаючи, як вони колись здолали покiйника... Поки не полегли всiм десятком напавши на демона, викликаного одним ульфiвським чаклуном...
   Мда-а. Ось як воно в життi буває. Я повернувся до керування возом. А колеса все ж таки слiд змастити.
   Як злодiй я не любив рiзнi скрипи, адже вони попереджали господарiв про нiчних гостей, що забралися до їх святих святих. Та й на нерви дiє. Втiм, на обрiї, здається, вже здалося якесь поселення.
  
  * * *
  
  
   Запах свiжої кровi привернув його увагу вiн вiдчув задовго до того, як побачив самi тiла. Досвiд пiдказував, що цi двоногi iстоти, що знаходяться там унизу, були дуже небезпечними, але поки що живi. Зате пiсля своєї смертi вони ставали справжнiми ласощами для нього та його братiї, яка неодмiнно незабаром теж злетиться сюди. Поки ж вiн виявився першим i тому може цiлком спокiйно виклеювати шматки пожирнiшi.
   Описавши коло над дорогою, старий ворон розпустив пазурi i м'яко спланував униз. Приземлившись на груди одного з мертвих двоногих, вiн встиг зробити всього кiлька клювання. А потiм раптово насторожився i з роздратованим карканням спалахнув зi свого законного видобутку. А за кiлька хвилин почувся стукiт копит i з-за повороту з'явився вершник.
   Побачивши трупи, вершник насторожився i рiзко обложив коня. Ворон, що усевся на однiй з гiлок, став з роздратуванням спостерiгати за чужаком, що завадив трапезi. Щось пiдказувало старому птаху, що до цiєї людини не варто наближатися. Хоча загрози вiн не бачив, проте вiдчував її всiм своїм нутром. Щось незвичайне було з цим двоногим. Щось страшне...
   Загадковий двоногий якийсь час вивчав поле бою, а потiм, задоволено кивнувши, поскакав далi. Пил вiд копит коня страшної людини, що сховалася за горизонтом, вже майже осiла, i старий ворон, нарештi, вирiшив, що тепер уже може попирати. Спорхнувши з гiлки, птах уже майже приземлився поруч iз облюбованою здобиччю, але раптом знову змушений був рiзко злетiти вгору.
   Через поворот з'явився черговий верховий. Якби ворон зацiкавився тим, хто його злякав цього разу, вiн би помiтив, що на грудях у вершника красується зображення тварини не властивої для цих мiсць. На зеленому полi герба вставав дибки бiлий кiнь з рогом на лобi.
   Побачивши трупи, верховий зблiд i, розгорнувши коня, стрiмголов помчав назад. А через якийсь час вiн з'явився у супроводi ще двох людей. Перший виявився бородатим старцем, другий по крою одягу практично нiчим не вiдрiзнявся вiд трупи. I тiльки позолочена пластина наплiчника, що блиснула на сонцi, видавала в ньому офiцера.
   Поспiшивши, вони вивчили поле бою, а потiм солдат iз наплiчником призовно свиснув, i з-за повороту з'явилися черговi вершники. Двоє. Чоловiк у синiй бронi з блакитним вiдливом i свiтловолоса жiнка.
   Зiбравшись разом, чоловiки про щось засперечалися. Жiнка ж не брала участi в дискусiї i лише слухала своїх супутникiв, задумливо смикаючи ремiнець чорної сумки, перекинутої через плече.
  
  
  Роздiл сьомий
  
  Вопль баньшi
  
   Копити луанського скакуна вибивали пил, залишаючи за вершником довгий шлейф, що м'яко стелявся. Ледве одужавши вiд ран, (благо домiшка з пiдвищеною згортанням ельфiйської кровi робила свою справу) Лiнг вiдразу продовжив полювання за невловимим Дiком.
   Перед убивцею в повiтрi пливло щось безформне, прозоре i практично непомiтне. I лише дуже уважне око по незвичайному заломленню свiтла i оточуючих дорогу дерев змогло б виявити елементаля, що вказує вбивцi шлях.
   Залишивши Ель-Сагран, напiвельф уже збирався попрямувати в Аль-Вадi, однак уявне образ-повiдомлення, надiслане спритним елементалем, показало, що його видобуток згорнув з дороги i чомусь заглибився в хащi лiсу.
   Ассасiн хмикнув. Вiн знав, що це означає. Там, прихований за густими деревами, пролягав ще один тракт. Їм практично вже нiхто не користувався, бо вiн йшов далi до гор, але легко мiг допомогти збити зi слiду можливих переслiдувачiв.
   "Ну що ж, Павуку. Ти чудово замiтаєш слiди, i навiть мало не провiв мене", - думав Лiнг, несучи по старому тракту, - "Але незвичайного помiчника азмурського вiзира тобi так просто не обдурити".
   Втiм, "занедбаний" ще не означає "безпечний". I Павук, мабуть, у цьому переконався. - Близько години тому Лiнг подолав дивне поле бою, яке, мабуть, стало результатом невдалого грабiжницького нальоту. I жертвами нальоту, швидше за все, виявилися Павук та товаришi. За останньою iнформацiєю, отриманою вiд елементалю, вiн знав, що крiм своєї ельфiйської подруги, Павук подорожує ще й у компанiї чарiвницi та двох майстрiв клинка.
   При думках про майстрiв по спинi Лiнга мимоволi побiгли мурашки, i вiн автоматично перевiрив сховану на грудях фiгурку, отриману вiд Морзуса. З втратою далекобiйного арбалета напiвельф втратив i можливiсть прибрати "клiєнта" з далекої вiдстанi, i тепер йому, мабуть, доведеться вступати з жертвою у прямий контакт. Нi, вiн Павука не побоювався, i був упевнений, що при нагодi впорається зi злодiєм i в ближньому бою, але майстри клинка могли стати серйозною проблемою.
   Тим часом оточуючi тракти лiсу розступилися, перетворившись на обробленi поля, i на горизонтi з'явився частокiл поселення. Як стверджував елементал, що мчався нинi десь попереду, Павук i його супутники зупинилися саме там.
   "Ну що ж. Розв'язка близька", - подумав майстер-ассасин i перейшов з галопу на рись.
  
  * * *
  
   Загостренi куполи Храму Ландазара в Аль-Вадi у яскравих свiтанкових променях вiдливали золотом. Майстри-будiвельники, що створювали вежi Бога Ранкової зорi, знали свою справу чудово i тому, навiть у негоду здавалося, що храм буквально випромiнює сонячне свiтло.
   Те саме свiтло несподiвано блиснуло в центрi невеликого, прихованого вiд очей пастви вiвтарною перешкодою рунiчного телепортацiйного кола, випаленого невiдомим способом прямо в кам'янiй пiдлозi храму. Ряд стародавнiх рун описаних навколо телепорту заiскрил жовтим свiтлом, що переливається.
   Голий юний послушник, що стояв навколiшки перед вiвтарем, здивовано розкрив рота i витрiщився на таке дивне явище. Його старший побратим, що знаходився неподалiк, на вiдмiну вiд молодого, тут же зрозумiв, що це означає i миттєво попрямував за батьком-настоятелем.
   Тим часом iз жовтих лiнiй кола вдарило прямо вгору слiпуче свiтло, утворивши якесь подiбнiсть сонячної колони. Вiн несподiванки послушник вiдскочив i з криком скотився невисокими сходами, що ведуть до вiвтаря. Колона, починаючи знизу, стала стрiмко зникати, як би йдучи вгору, i перед лежачим бiля пiднiжжя сходiв здивованим послушником вiдкрилися спочатку пропиленi чорнi чоботи, потiм мускулистi ноги в коричневих штанах, бiла iломiтова кiраса, одягнена на широкоплечий. довге волосся. Завершував картину iдеально чистий снiжно-бiлий плащ.
   Прибулець скинув на плече величезний молот, на який вiн спирався, озирнувся, помiтив послушника i ступив уперед.
   - Вiтаю, брате, - пророкував паладiн. - Хай береже тебе Свiтло!
   - Д-да зберiгає i тебе С-Свiтло, брат - заїкаючись, пролепетал послушник, нарештi, усвiдомивши, ХТО, удостоїв своїм вiзитом їхнiй храм. Вiн глянув у сiрi очi незнайомця, що блищали добротою, i тут же страх покинув його. - Що привело Святого воїна до нашої скромної обителi?
   - Справи божi, сину мiй, - вiдповiв Алесандро Орлум i, помiтивши, нарештi, дверi попрямував у її бiк. - Не вимагають зволiкань...
   Коли, нарештi, сивий настоятель, що супроводжувався рештою жерцiв, захекавшись, прибiг до телепорту, вiн застав лише потрiйного послухаючого сутану. Обличчя того свiтилося благовiснiстю.
  
  * * *
  
  
   Сiль називалася просто Алфай i розташовувалася на перетинi трьох дорiг. Одна з них знову виводила на основний тракт i Аль-Асвад, iнша вела до Савалан-дiф-Гiрат та Кiрки, а третьою ми приїхали. Село виявилося досить велике i ми, пiд здивованi погляди мешканцiв, напевно, хвилин десять їхали вулицею. Поки, нарештi, не досягли заїжджого двору, про яке розповiв селянин, який працював у полi, зустрiвся нам на пiд'їздi до села.
   Незважаючи на рiдкiсних вiдвiдувачiв, одноповерхова дерев'яна споруда, напрочуд добре збереглася. Я звичним поглядом пошукав вивiску, але не знайшов. Загнавши вiзок на подвiр'я готелю, я зiскочив з козлiв i, подавши руку, допомiг спуститися Джайне, а потiм спустив старого. Змiйка, як завжди виявила самостiйнiсть. Ну що ж - її справа. Рiчард звично пiшов "на розвiдку", а ми почали прив'язувати коней до вкопаних у землю стовпiв.
   Коли, нарештi, i ми увiйшли до прохолодної зали, то на нас уже чекав накритий у кутку стiл. Як i слiд було очiкувати, бiльшiсть селян виявилися працюючими в полi, але всупереч моєму очiкуванню, всерединi вiдвiдувачi теж були. Вони з подивом i неприхованим iнтересом вивчали нас.
   - Мабуть, не часто до них завалюється така компанiя, - прошепотiв я Джайнi.
   Чарiвниця кивнула i попрямувала до накритого для нас столика. Ми пiшли слiдом. Коли ж розсiлися, то шинкар став, чи не вужем витися навколо нас.
   Ай так, Рiчарде. Ай та сукiн син!
   - Ну що, Кiносе? Є тут у тебе знайомi? - я вiдiрвався вiд їжi i обернувся до слiпого.
   - Нi. Я рiдко вибирався з Кiрки.
   Хаос. Варiант для того, щоб сплавити старого не пройшов. Нi. Я, зрозумiло, не був проти дiда, але вiн сповiльнював нашу швидкiсть пересування. Мабуть все ж таки доведеться його проводити до Кiрки.
   - А чи далеко до неї звiдси? - раптом запитав Дункан.
   - Не знаю.
   - Послухайте, любий, - близнюк покликав шинкаря. - А чи далеко звiдси до Кiрки?
   - Нi, ага, - вiн кинув швидкоплинний погляд на наш вiзок. - Лише пiвдня, якщо на возi.
   - А якщо верхи? - спитав Дункан.
   - А хто ж його знає? У нас верхи нiхто не їздить, ага. Всi на возi або пiшки тупають. Та й нiхто туди вже давно не ходить.
   - А чому?
   - Ну, вiдколи руда в горах закiнчилася, отже, й немає сенсу. Та й нас тепер рiдко хтось вiдвiдує. Ви - першi за багато рокiв.
   - Ясна рiч... - кивнув Дункан.
   - Ще що-небудь? - догодливо поцiкавився господар.
   Рiчард обвiв нас поглядом i похитав головою.
   - Нi. Дякуємо.
   - А що ти хотiв? - запитала Джайна Дункана, коли шинкар покинув нас.
   - Та ось подумав. А навiщо нам усiм їхати до Кiрки та витрачати час? Поки ми тут, один з нас може доставити Кiнос додому. I швиденько повернутись назад.
   - Так ти ж чув, що туди пiвдня треба дiставатися, - заперечив я.
   - Це на возi. А якщо верхи? Посадити його в сiдло позаду себе i нехай тримається.
   Хм. Логiчно. Але хто?
   Я глянув на старого, але зрозумiти влаштовує його така перспектива чи нi, так i не змiг.
   - А ви що скажете, Кiносе? - прямо запитала слiпця Джайна.
   - Я не проти. Якщо кiнь витримає.
   - Витримає, - кивнув Дункан i глянув на брата. - А ти що думаєш?
   - Можна, - знизав плечима Рiчард. - До ночi, принаймнi, обернутися встигнеш.
   Ага. Отже Дункан поїде.
   - Угу. - Дункан ляснув по плечу старому. - Ось що, тату, ти давай доїдай, i я тебе вмить домчу до дому, - охоронець розвiв руками. - А то сам розумiєш, няньчиться нам з тобою не з руки. У самих часу обмаль.
  
  * * *
  
   - Одинадцятий... Одинадцятий... Невже?
   Незважаючи на слова примари, Морзус, як i ранiше, не вiрив у почуте. Занадто несподiваною для нього виявилася правда. Хоча чому несподiвана? Адже дванадцята так i не знайшлася. Шосту та Четвертого вiн закiнчив особисто. Сьомого знищив Другий, а потiм вiн i викинув у астрал самого Морзуса. I лише насилу тому вдалося повернутися в колишнiй свiт. А за цей час, скiльки рокiв минуло - майже тисячолiття. Але час був не владний над Великими - свого часу Стувлiнус вiдкрив своїм учням секрет довгожитла первородних - i тепер лише фiзична смерть могла перервати їхнє iснування.
   I все ж таки, дев'ять столiть - це дуже великий термiн. Розграбована вежа вчителя за цей час опинилася в руїнах, а його учнiв, що вижили, пропав слiд. Колись квiтучий континент перетворився на неживу пустелю, випалену магiєю останнiх.
   Архiмагу страшно було уявити, яких сил вдалися його старi однокашники, у боротьбi за владу. Може, Дванадцята зробила правильно, що вчасно пiшла в тiнь. А решта? Де вони тепер? Хто з дванадцяти ще вижив у тiй битвi, що вибухнула пiсля смертi вчителя?
   Неживий край iз закинутою вежею Найбiльшого залишився вже далеко позаду, пiвнiчне море, що роздiляло Пiвмiсяць Творця i випалений магiєю континент теж, i тепер килим плавно ковзав по небу трохи нижче гряди хмар. Внизу пролiтали лiси й поля, десь там, наче нiкчемнi мурахи копошилися жителi Султанатiв, а незабаром на горизонтi вже з'явилися золотi шпилi столицi Азмура.
   - Добре. Припустимо, що ще хтось iз учнiв Стувлiнуса залишився живим. - Морзус струснув головою, продовжуючи мiркувати сам iз собою. - Той самий Одинадцятий, наприклад. Адже якщо вiн займався такими дослiдженнями, то бачений Лiнгус монстр справдi мiг виявитися його витвором.
   Думки про найманого вбивцю мимоволi викликали усмiшку на обличчi Морзуса. Судячи з повiдомлення вiд елементалю, напiвельф знову наздогнав Павука, випередивши паладина. I якщо Лiнг зробить все вiрно, то вiд Павука та товаришiв залишаться тiльки спогади, i вiн обiрве всi ниточки, що ведуть до нього.
   - Отже, якщо монстра створив Одинадцятий, то вiн вижив у сутичцi, i отже тепер у архiмага є шанс помститися колишньому однокашнику. Залишилося тiльки знайти того i дiзнатися, яку гру вiн веде.
  
  * * *
  
   Як i планувалося, пiсля обiду Дункан iз Кiносом покинули нас. Близнюк скочив у сiдло, ми допомогли пiдсадити старого, i парочка зникла дорогою, що веде до гор. Не знаю як решта, а я, особисто, не розумiв, яка вiжка потрапила пiд хвiст близнюковi. Зрозумiло, нашого слiпого супутника слiд позбутися, але це не було такою вже термiновою справою, щоб йому одному везти старого? Могли б, i всiєю компанiєю з'їздити до того гiрничого села. Забавний був старий.
   А може, зараз у менi говорить той ледар, який заховався десь глибоко в надрах моєї душi? Той, якому набридла ця поїздка i натовпи дивних убивць, що полюють за його головою i вiчний бiль у п'ятiй точцi? Так, що вже грiха таїти, я став звикати до козлiв. Все ж таки це краще, нiж натирати своє м'яке мiсце жорстким сiдлом.
   - Нiкого не нагадує? - раптом запитав мене Рiчард.
   - Хто? - я вiдiрвався вiд своїх фiлософських роздумiв i подивився на близнюка.
   - Он той тип, який щойно зайшов.
   Обережно скосивши очi, я побачив об'єкт розмови. Високий, чорно-фiолетовий одяг, бiле довге волосся, чорний плащ. Хаос! Це ж той самий хлопець iз "Сновидiнь", який заходив у готель, перед тим як нас атакували! Щоправда, пакунка за спиною вже немає. Невже слiдкує за нами? Чи просто по дорозi?
   Стоячи на порозi бiлявий обвiв поглядом зал, помiтив нас i, привiтно кивнувши менi, накульгуючи, попрямував до нашого столика, дiставаючи при цьому щось з-за пазухи.
   Яка знайома особа. Де ж я бачив тебе?
   Тим часом, радiсно посмiхаючись, немов своїм старим знайомим, незнайомець на ходу витяг невелику фiгурку. Рiчард вiдсунув стiлець, щоб у разi чого легко було схопитися, i поклав пiхви з мечем собi навколiшки. Людина помiтила його дiю, але нiяк не прореагувала. Навiть iз кроку не збився.
   - Довго ж я вас шукав, - заговорив вiн, пiдiйшовши до нашого столика, i я тепер побачив, що це напiвельф. Змiйка скривилася - моя подруга не любила напiвкровок. Лоб непроханого гостя перетинав страшний шрам, отриманий, мабуть, зовсiм недавно.
   - Ми знайомi? - обережно запитав я. Щось менi пiдказувало, що цей хлопець небезпечний. Дуже небезпечний.
   - Зустрiчалися колись, Дiку, - вiдповiдно кивнув менi напiвельф. - Хочу показати вам усiм одну рiч.
   Джайна здивовано глянула на мене. Несподiваний вiзитер теж не викликав довiри.
   - Де? - спитав я.
   - Ось дивiться, - вiн проiгнорував моє запитання i зненацька, зламавши статуетку навпiл, почав швидко озиратися.
   Тiєї ж митi в повiтрi над столом виникла прозора примарно-бiла постать оголеної прекрасної довговолосої жiнки, що стиснулася в позi ембрiона. Ми рефлекторно схопилися з стiльцiв i вiдсахнулися, а наступної секунди я згадав, де ж таки бачив цього типу. Столиця! Найманий убивця iз Сiрої гiльдiї!
   Не гаючи часу на роздуми я, з криком "стережися!", кинувся на Джайну, що стоїть поруч, i, поваливши її на пiдлогу, пiдiм'яв пiд себе. Не знаю, що ж мене спонукало розпiзнати в цiй примарнiй постатi небезпеку i вчинити саме так, але я потiм довго проклинав свою помилку.
   Обертаючись навколо своєї осi, постать пiд здивованi i захопленi погляди приголомшених вiдвiдувачiв плавно злетiла пiд саму стелю, а потiм розпрямилася i прогнулась назад, розкинувши руки i ноги. Майже тут же по вухах ударило страшне нелюдське виття, а по тавернi промайнула звукова хвиля, що розкидала столики i людей. Епiцентром хвилi виявилася та сама примарна жiнка пiд стелею, яка, видавши страшний крик, зникла.
   Тримаючись за вуха, я скотився з Джайни. У вухах шумiло, перед очима пливли круги. Не знаю, скiльки пройшло часу, може, година може кiлька секунд, але коли шум пропав, я побачив що мої долонi в кровi.
   Помутнiлим поглядом я обвiв зал i жахнувся. Здавалося, що по тавернi прогулявся невеликий смерч. Все навколо було розбите i рознесене на трiски, тут i там валялися людськi тiла. I лише парочка з них мляво ворушилася. У багатьох людей з вух i нiздрiв, як i в мене, текла кров.
   Подивився на закривавлену чарiвницю. Вона важко пiдвелася i тепер, притиснувши кулачки до рота, очима повними жаху дивилася на влаштоване напiвельфом побоїще. Я знайшов винуватця цих подiй. Привалений уламками столу той лежав на спинi, заскленiлими очима дивлячись у стелю. З вух i нiздрiв у нього теж сочилися кармiновi струмки.
   Самогубець довбаний, адже мало нас iз собою не забрав!
   - Що це було? - Видихнув я i не почув свого голосу. Джайна менi щось вiдповiла. Та я не розiбрав.
   - Що? Нiчого не чую!
   - Контузiя, - прочитав я її губами, - побiчна дiя "Вопля баньшi". Скоро пройде.
   Я кивнув, спершись на перевернутий стiл, пiднявся i простяг руку допомоги чарiвницi. Неподалiк стоячи на колiнах, приголомшено мотав головою Рiчард. Я почав шукати очима Змiйку.
   Її чорно-зелений одяг навiть у цьому хаосi не помiтити було неможливо. Вона лежала горiлиць i не рухалася. Нi. Не може бути! Я кинувся до ельфiйки. Джайна простежила за мною поглядом i, зблiдши, кинулася слiдом...
  
  * * *
  
   Сонце минуло зенiт, i початок хилиться до заходу сонця. Пiсля полуденної спеки пожвавiшала природа. Знов заспiвали птахи по схилах i ярах лiсу, застрекотали цикади, задзижчали бджоли та iнша лiсова живнiсть. Дочекавшись поки обробленi поля, зникли за горизонтом, i досить заглибившись у глиб лiсу, Дункан озирнувся i обложив коня.
   - Що трапилося? - насторожився старий.
   - Усе. Приїхали. - Дункан зiскочив iз сiдла. - Давай злазь.
   - Вже? - здивувався старий.
   - Так, - кивнув близнюк i потягнувся за мечем.
   - А чому так швидко? - старий, як i ранiше, дивувався.
   - Далi дороги немає. Злазь, кажу.
   - Допоможiть...
   - Сам злiзеш!
   По лiсi пролунав рiзкий звук меча, що виймався з пiхов.
   - Що ви робите? - злякано забелькотiв старий.
   - Ну гаразд, - знизав плечима Дункан. - Я дав тобi шанс...
   Меч, який близнюк ранiше пiдiбрав у одного з бандитiв-невидимок, стрiмко розсiк повiтря над крупом коня. Але слiпого на ньому вже не виявилося. Спритно зiскочивши з коня миттю ранiше, той немов зрячий, перекотився через плече i скинув над головою палицю в захисному блоцi. Вiд колишньої старечої недуги не залишилося i слiду, i на мiсцi сивого сивого тепер стояв професiйний воїн.
   - Ну, цуценя! Сам напросився! - процiдив Кiнос, вiдчуваючи, що атаки не було, схопився i, швидко завертавши палицею перед собою, став стрiмко наступати на близнюка.
  * * *
  
   Невелике колечко на безiменному пальцi лiвої руки рiзко потеплiшало. Скорпiон, що самотньо розташувався на березi невеликої безiменної рiчки бiля розведеного вогнища, тут же схопився i пiдхопив iз землi пiхви з мечем.
   Схоже, Жало розкритий чи сам розкрився i тепер кличе на допомогу. Скорпiон затоптав багаття, паралельно створюючи заклинання телепорту. Нiхто навiть голова Сiрої гiльдiї не знав, що насправдi пiд iм'ям Скорпiон ховався жодна людина, а цiлий квад. Чотири професiйнi вбивцi: вiн сам "Скорпiон", слiпий, але неймовiрно смертоносний ассасин "Жало" i два непоганi фехтувальники "Клiшнi". Останнi двоє перiодично змiнювалися, давалася взнаки специфiка роботи, але кiстяк квада залишався колишнiм: Жало i Скорп. Батько та син. Всi переговори вiд iменi квада вiв син i тому їм з успiхом вдавалося приховувати справжнiй стан справ i процвiтати там, де звичайнi ассасини гiльдiї зазнавали фiаско.
   За мить у повiтрi закрутився вихор бiлого порталу i, оголивши меч, убивця стрибнув у нього.
  
  * * *
  
  
   - Нi. Не може бути... - я сидiв бiля Змiйки на колiнах, поклавши на них мляву голову ельфiйки. - Тiльки не це...
   Джайна стояла поряд, досадливо кусаючи губи. Рiчард тинявся десь зовнi, вишукуючи можливих спiльникiв Лiнгуса. Навколо, злiсно косячись на нас, що збiглися на шум i виття, сiльськi жителi виносили на вулицю тiла своїх односельцiв. З вулиць долинав жiночий плач.
   - Чисто, - похмуро кинув нам Рiчард, з'являючись на порозi i вiдсторонившись, пропустивши чергового мерця, що виноситься. Наблизившись до Джайни, вiн тихо прошепотiв: - Що з нею?
   Джайна заперечливо замотала головою. Рiчард зрозумiв без слiв.
   - Як би нас не залишили крайнiми, - пробурмотiв вiн насторожено спостерiгаючи за селянами. - Треба забиратися звiдси.
   - Хай тiльки спробують, - в очах чарiвницi засвiтилися поганi вогники.
   Ще хвилину Рiчард мовчки спостерiгав за селянами, якi вже виносили останнiх своїх мертвих, потiм знову делiкатно зашепотiв Джайне.
   - Що робитимемо з тiлом?
   Я сердито глянув на нього. Вiн спокiйно зустрiв мiй погляд i розвiв руками.
   - Вибач, злодiй. Але треба щось вирiшувати.
   Я опустив очi. Близнюк все ж таки мав рацiю. Змiйку вже не повернути. А нам треба жити далi. Принаймнi заради пам'ятi моїх товаришiв. I щоб їхня смерть не виявилася марною.
   - Вона нiколи не говорила, як її треба буде поховати, трапися що... - прохрипiв я крiзь ком у горлi.
   Змiйка взагалi не думала про смерть. За мiрками довгожителiв ельфiв, вона була ще молода i тому смерть вiд старостi їй загрожувала не скоро. А про насильницьку смерть наша холоднокровна подруга волiла не думати. Вона несла смерть iншим, але не припускала, що колись костлява баба прийде i за нею самою.
   - Поховаємо на тутешньому цвинтарi, - сумно припустила Джайна. - Не думаю, що селяни виявляться проти. Знову ж таки, буде кому доглядати за могилою...
   Я кивнув i прибрав довге пасмо з чудового обличчя ельфiйки.
   - Вибач менi, сестричка, за мою помилку, - ледве чутно зашепотiв я. - Адже якби я прикрив тебе антимагiчною аурою, а не вже захищену своїми пасивними чарами Джайну ти залишилася б живою. Але я пiддався почуттям i довiрився твоїй показнiй крутостi та холоднокровностi. Слiпий дурень! Чому я вiдразу не зрозумiв, що це лише напускний лиск i всерединi тебе б'ється звичайне людське серце...
  
  * * *
  
   Дзвiн стикається меча i палицi розносився на всю округу. Затихли птахи, замовкли коники та цикади, розлетiлися бджоли.
   - Де я себе видав? - прошипiв Кiнос, коли бiйцi увiйшли до чергового клiнчу.
   - Вважай, що це iнтуїцiя, - вiдповiв Дункан, дивлячись у пов'язку, що заплющує очi.
   Противники знову розiйшлися, i Дункан одразу зробив швидкiсну атаку серiєю стрiмких ударiв. Але щоразу лезо стикалося з вчасно пiдставленою палицею Кiноса - старий хоч i був слiпий, але все ж, якимось чином передбачав дiї близнюка. Вiдбивши черговий удар, старий зробив рiзку пiдсiчку викривленим кiнцем палицi, змусивши охоронця вiдскочити назад. I тут же викинув уперед iнший кiнець, цiлячись у груди. Дункан пiшов убiк, ухиляючись вiд випаду, i рубанув по шиї. Старий легко ухилився вiд атаки i знову вдарив палицею. Парування. Контратака. I знову клiнч.
   - I все ж... - не вгавав слiпий. - Де?
   - Тi двоє мертвих на галявинi, - зiйшов все ж таки до пояснень Дункан. Мабуть, бiй вийде затяжним. - Занадто професiйно завдано ран.
   - I що з цього?
   - Навiщо нападникам вбивати своїх людей? Значить це зробив хтось стороннiй! А окрiм тебе там нiкого не було. I ще твоя палиця... Подряпини на держаку - слiди вiд лез!
   Рiзким поштовхом старий вiдштовхнув клинок близнюка. I два супротивники знову стали в бойовiй стiйцi.
   - А ти спостерiгаєш, - кисло посмiхнувся старий. - Хлопцi просто зарвалися, вирiшили порушити наказ лiдера. Потрiбно було їх провчити...
   - Що вам вiд нас треба?
   - Вiддайте те, що везете...
   - Нiколи.
   - Тодi ви помрете! - зло прошипiв старий i натиснув пальцем на один iз вiзерункiв своєї клюки. Майже з торця вигнутого кiнця жердини вискочило хрестоподiбне лезо, вкрите чимось темно-зеленим.
   Дункан насторожився - лезо отруєно, отже, справа почала приймати поганий оборот. До того ж за спиною старого закрутився вихор порталу i з нього вискочив високий чоловiк у зеленому одязi та сiрому плащi. Нижня частина обличчя прибульця ховалася за широкою смугою тканини, над якою холодним вогнем горiло два блакитнi очi. З-пiд одягненого на голову капюшона вибивалися темнi пасма довгого волосся. В однiй руцi знову прибув тримав меч найвiдмiннiшої якостi, в iншiй виявилося затиснуте лезо кинджала. Окинувши швидким поглядом поле бою, той кинувся до тих, хто б'ється.
   - Щось ти затримуєшся, хлопче, - не обертаючись, промовив Кiнос.
   - Вибач батько. Поспiшав, як мiг.
   Прибулець завмер лiворуч вiд старого й уважно почав вивчати близнюка.
   - Ну добре. Найцiкавiший екземпляр менi тут попався, Скорпе, - слiпий казав так, нiби Дункана взагалi не iснувало. - Спритний i спритний, як дотепний з Лiсової гвардiї. Чи не ельф? Подивися...
   - Нi, тату. Чи не ельф. Майстер клинка, як i iнший. Вони й закiнчили Правого та Лiвого.
   - Майстри? - старий захоплено клацнув язиком. - Давненько не стикався з ними. Цiкаво. А хлопцiв все ж таки шкода. Гарнi були клешнi.
   - Я вам не заважаю? - з'їхидничав Дункан, не зводячи очей з родинної парочки.
   - О! Анiтрохи, майстер! - холоднокровно посмiхнувся старий. - Стривай, дiйде i до тебе черга. А потiм i до другого... I до вашої сестри... I до iнших...
   - Де вони? - спитав Скорпiон, обходячи Дункана.
   Близнюк зробив крок лiворуч, намагаючись зайняти мiсце так, щоб синок завжди опинявся за спиною батька.
   - Залишились в Алфаї. Цей ось вирiшив мене вбити i пiд приводом супроводу до будинку заманив бiдного слiпого старого в лiс. Чи не пiдло, хлопче мiй?
   - Закiнчуйте, трiпатися! - не витримав Дункан. - Вирiшили вдвох на одного? Так нападайте. Не витрачайте час.
   - Батьку, дозволь я з ним розберуся?
   - Ну, якщо ти хочеш, то вiн твiй.
   Кивнувши батьковi, Скорпiон кинувся на Дункана. Той незворушно зустрiв його клинок своїм, i знову над галявиною задзвенiла сталь.
   Невiдомо чим закiнчився цей бiй, бо противники були чудовими бiйцями i коштували один одного, але доля внесла в нього свої корективи. Раптом мiж тими, хто б'ється, виник клубок яскраво-жовтогарячого полум'я. Супротивники вiдразу вiдскочили один вiд одного i, завмерши в бойових стiйках, стали спостерiгати за кулею. А той крутився навколо осi i почав швидко розростатися. I хоча сам вiн був весь охоплений полум'ям, але спеки не було.
   - Це що за хрень? - не витримав першим Скорпiон. - Що, майстре, не можеш впоратися зi мною сталлю, i вирiшив звернутися до магiї?
   - Спитай себе... - похмуро промовив Дункан i змахом руки смiв пiт з чола.
   - Хазяїне... - промовив Кiнос.
   Немов у пiдтвердженнi його слiв з кулi долинув голосний голос:
   - Iдiоти! Ви не на тих напали! Потрiбнi менi об'єкти зараз рухаються головним трактом i вже наближаються до Аль-Вадi!
   I майже тут же шар безшумно розчинився в повiтрi, нiби його нiколи i не бувало.
   Скорпiон здивовано глянув на батька. Той сплюнув i коротко скомандував: "Iдемо!".
   Кинувши засмучений погляд на близнюка, син змахнув рукою i в повiтрi з'явився диск телепорту. Слiпий убивця вiдразу першим стрибнув у нього. Скорпiон затримався i зустрiвся поглядом iз близнюком.
   - Гарний був бiй, незнайомець. Сподiваюся, коли-небудь нашi шляхи знову перетнуться, i вже тодi ми дiзнаємося хто ж iз нас найкращий. Бережи себе!
   I весело пiдморгнувши, молодший убивця слiдом за батьком теж зник у порталi.
   - Скатертиною дорога! - кинув йому слiдом Дункан i, дочекавшись, коли портал зникне, попрямував до коня.
  
  * * *
  
   Сiльський цвинтар виявився величезною дiлянкою землi, обгородженою дерев'яною огорожею i розташовувався на пагорбi на пiвнiчнiй околицi села. Похмурi жителi рили могили, лише зрiдка перекидаючись рубаними фразами.
   Пiсля короткої розмови з мiсцевим сiльським старостою, домовитися з ним виявилося напрочуд легко, нам показали вiльну дiлянку землi десь у найдальшому кiнцi цвинтаря. Ну що ж, то краще.
   Ми не знали, як ельфи ховають своїх родичiв, тому вирiшили вчинити так, як зазвичай робить бiльшiсть людей. Викопати могилу знову дiсталося Джайнi. Маю визнати, що з магiв вийшли б чудовi могильники. Декiлька помахiв руки, незрозумiла i складна для вимови, але мелодiйна фраза i ось уже земля сама розсувається перед нами, утворюючи заглиблення у ґрунтi. Ще в кiлька пасiв Джайна довела могилу до правильної форми, i ми з Рiчардом дбайливо опустили в неї загорнуте в саван тiло Змiйки.
   Декiлька довгих миттєвостей я дивився на тiло останньої, на цьому свiтi близької менi iстоти потiм кивнув, i Джайна засинала могилу землею. Потiм поклала на неї букет лугових квiтiв, що казна-звiдки взявся, пiдiйшла до мене i мовчки взяла за руку.
   Краєм ока я помiтив Дункана, який спiзнився до початку церемонiї. Близнюки обмiнялися парою тихих фраз, i, судячи з того, як зблiд Дункан, Рiчард ввiв брата в курс справи. Декiлька хвилин брати помовчали, вiддаючи данину пам'ятi нiчної ельфiйки.
   Потiм Дункан почав щось розповiдати, Рiчард стривожився, i обидва попрямували до нас.
   - Сестренко, у нас, здається, проблеми, - тихо промовив Рiчард.
   - Що трапилося?
   - Один iз мiсцевих повернувся сьогоднi з Аль-Вадi. За його словами, до цього села прямує iнквiзитор.
   - А вiн сам як про це дiзнався?
   - Якусь частину шляху вони просто їхали разом, - вставив слово Дункан, - i iнквiзитор розпитував його про село. Потiм паладину довелося затриматися на одному заїжджому дворi, там хтось нiби захворiв, i вимагалося зцiлення, а селянин помчав швидше, щоб попередити тутешнього старосту. Я випадково почув його розповiдь.
   - Ясно. Думаєте, цей iнквiзитор теж полює на Ока?
   - Не знаю, але ризикувати не хочу.
   - I що ж нам робити?
   - Є можливiсть пройти Аль-Вадi i вiдразу ж потрапити в Аль-Асвад. Але це знову гак. I чим довше ми дiставатимемося до Тавiону, тим бiльша ймовiрнiсть нарватися на чергову засiдку.
   - Може, тодi спробуємо впоратися з паладiном? - запропонувала Джайна.
   - За звичайних обставин я так i вчинив би, - кивнув головою Рiчард. - Не люблю бiгати вiд ворога. Але в цих умовах, волiю уникнути битви. Тим бiльше, що ймовiрнiсть нової засiдки невелика.
   - Тодi що? - зморщила носик чарiвниця. - Робимо гачок?
   - Думаю так. Тiльки треба поспiшати. Темрява знає, як довго паладин добиратиметься до Алфаю. Потрiбно якнайшвидше висуватися.
   - А куди попрямуємо? - поцiкавилася Джайна.
   - У Кiрку вже, - знову подав голос Дункан. - Звiдти є ще одна дорога, що йде вздовж гiр. Вона теж може вивести нас до Аль-Асваду, але, минаючи Аль-Вадi.
   - Злодiй, а ти що скажеш? - Запитав мене Рiчард.
   Я мовчав, крутячи двома пальцями стеблини якоїсь блакитної з коричневими цятками квiтки. Менi було байдуже. Смерть Змiйки та Шрама остаточно обiрвала щось у моїй душi. Я навiть не прислухався особливо до розмови i, сидячи бiля свiжовиритої могилки, смикав букет. Неподалiк, як i ранiше, кидаючи на нас похмурi погляди, алфайськi селяни звичайним способом рили могили для своїх односельцiв. Бiда прийшла до села. Вiсiм безневинно загиблих, у тому числi i Змiйка i четверо поранених рiзним ступенем тяжкостi - ось результат самогубної витiвки божевiльного пiвельфа. Запропонувати селянам свою допомогу в копаннi могил ми вважали недоцiльним.
   - Гей! - Боляче ляснув мене по плечу близнюк. Я пiдняв погляд.
   - Їдемо через Кiрку?
   - Менi однаково... - пробурчав я i вiдвернувся. Хаос! Не дають спокiйно попрощатися iз сестричкою.
   - Залиш його, Рiчi, - промовила Джайна. - Йому зараз дуже погано. За цей мiсяць вiн втратив одразу двох своїх друзiв. - Поїдемо через Кiрку...
  
  Роздiл восьмий
  
  Гори смертi.
  
   Трактирщик стверджував, що на возi потрiбно пiвдня, щоб дiстатися Кирки. Як виявилося, на верхових вийде лише швидше. Що ближче ми пiдбиралися до гiрського хребта Савалан-дiф-Гiрат, то бiльше погiршувалась дорога. Мiсцями вона ставала настiльки непрохiдною, що доводилося поспiшати i вести коней на поводi, перебираючись через завали та кам'янi розсипи. Схоже, цiєю дорогою давно нiхто не ходив i тим бiльше не їздив.
   Досягши Кiрки, ми зрозумiли причину. Гiрницьке село зустрiло труновою тишею. Поселення виявилося покинутим. I покинутим давно. Дерев'янi будинки, що покосилися, порожнiми очницями вiконних i дверних прорiзiв навiвали похмурi думки. Втiм, у мене так на душi гризi шкрябали, так що особливого дискомфорту вiд села я не вiдчув. Однак, не змовляючись, ми вирiшили якнайшвидше покинути спорожнiле мiсце.
   Хоча, надавши братовi вести нас далi, Рiчард вирiшив трохи затриматися i постежити за дорогою. Як виявилося недаремно. Незабаром вiн нас наздогнав, i вести його були не радiснi. Той паладин з Аль-Вадi справдi йшов до наших душ. В Алфаї вiн надовго не затримався i тепер, якимсь хаосом вiдомим макаром, нас наздоганяв. До того ж, зважаючи на все, це був той самий тип, з яким ми билися на дорозi в Ель-Сагран. А ще за пiвгодини їзди ми зiткнулися з новою напастю.
   - Ну ось, - розчаровано видихнув Дункан. - Приїхали...
   Я вiдволiкся вiд своїх думок i звiв очi. Скеляста дорога закiнчувалася широкою прiрвою. Над нею на вiтрi самотньо розгойдувався вузький пiдвiсний мiст.
   Ми обережно наблизилися до краю i зазирнули вниз. Десь далеко клубився бiлий туман, що ховає дно. Але нам i без того було ясно, що вона дуже глибока. Дункан люто штовхнув камiнь, що валявся неподалiк, i той ухнув у прiрву. Ми прислухалися. Тиша.
   - Хаос! - сплюнув я. - I що будемо робити? Конi через мiст не пiдуть.
   - Зав'яжемо їм очi i спробуймо провести, - подала iдею Джайна.
   - Думаєш, мiст витримає? - скептицизм останнiм часом став моїм постiйним супутником.
   - Сподiваюся, але з паладiном я не хочу бiльше зустрiчатися.
   А я нiби горю бажанням. Поглянув на Дункана.
   - А що ти скажеш?
   - У нас немає вибору! - знизав плечима той.
   Чудово. Хипкий стародавнiй мiст є наш єдиний шанс на порятунок. "Тiльки ось на порятунок? Раптом вiн у самий невiдповiдний момент звалиться вниз. I привiт, богам!" - зрадливо заговорило почуття самозбереження. "Хоча, що це ти хвилюєшся?" - одразу пролунав другий голос. Голос розуму. - "Тобi ж не вперше ризикувати. Тим бiльше ти ходив колись канатом, а адже вiн набагато вже мiстка. Та й мiст цей нiби зроблений на славу". Справдi. I чого я хвилююсь? Якщо менi на роду судилося кiнчити життя на днi цiєї ущелини, то так тому й бути. Адже вiд долi не втечеш. А якщо втечеш, то, значить, не доля.
   Тим часом Дункан наблизився до мосту й уважно оглянув мотузки борту, а потiм обережно наступив на вузьку поперечну дощечку, перевiряючи на мiцнiсть. Вiн зробив крок, а потiм ще один. Мiст захитався, заскрипiв, але все ж таки витримав.
   - Порядок! Мушу витримати, - нарештi констатував охоронець. - Тiльки ось хитається сильно.
   - Це не проблема, - струснула волоссям Джайна. - Я спробую стабiлiзувати.
   Вона заплющила очi i тихо-тихо щось зашепотiла. Пiднявся вiтер, що ще сильнiше розгойдав мiст, але вiн майже тут же стих i мiст миттю зупинився. Дункан перевiрив мотузково-дерев'яну конструкцiю ще раз i схвально кивнув.
   - Чудова робота, сестричка.
   - Що ти зробила? - спитав я.
   - Направила повiтрянi потоки одночасно з чотирьох бокiв так, щоб вони затиснули мiст.
   - Ти це вмiєш? - я округлив очi.
   - А ти думав маги тiльки вогняними кулями та блискавками кидаються i демонiв закликають?
   - Нi звичайно...
   - До речi, якщо ти не знаєш я дипломований аеромант, то управлiння повiтряними потоками - моя спецiалiзацiя.
   - I ти можеш викликати бурi?
   - Якоюсь мiрою, адже це здебiльшого водна стихiя, - Джайна трохи помовчала, а потiм скинула голову. - Але менi добре вдаються смерчi i торнадо. А ще якщо виникне така необхiднiсть дощ i снiг, за наявностi вiдповiдної хмари на горизонтi, звичайно.
   - Здорово.
   Позаду пролунав тупiт копит, i з-за повороту на змиленому конi вилетiв Рiчард.
   - Поспiшайте. Вiн приб... - побачивши прiрву, близнюк замовк, i рiзко осадивши коня, здивовано свиснув.
   - Ах ти, демоне!
   Рiчард глянув на Дункана, що копошився у своїй сiдельнiй сумцi.
   - Проїхатись можна?
   - Наче так, - озвався той, виймаючи купу ганчiр'я. При найближчому розглядi я зрозумiв, що це полотнянi мiшковини.
   - Чудово. Паладiн наближається. - Рiчард спiшився i наблизився до краю. - Хм... Високо, однак.
   - Чи далеко вiн? - спитав Дункан, роздаючи нам мiшки. - Надягнiть це на морди коням.
   Запашнi хлопцi цi хлопцi. Треба ж, а я навiть не подумав про те, щоб обзавестися такою простою штуковиною, як мiшок на очi. Хоча, з iншого боку, його можна було б замiнити i звичайним плащем.
   - За п'ятнадцять-двадцять хвилин буде тут.
   - Хаос! - зiрвалося в мене. Рука здригнулася, але все ж таки я натягнув мiшок на свого Алтаїра i ласкаво погладив його по шиї, заспокоюючи.
   - Може, обрушимо на нього скелi? - запропонувала Джайна.
   - Менi багато - Рiчард, нарештi, вiдiрвався вiд споглядання безоднi. - Є спосiб кращий.
   - Який? - насторожилися ми.
   - Обрушимо мiст, - вiн усмiхнувся. - Тiльки ви троє переправляйтеся спочатку.
   - А ти? - Округлила очi Джайна.
   - А я залишусь. Хтось має обрубати мотузки.
   - Це можна зробити i з того боку.
   - Можна, - холоднокровно кивнув Рiчард. - Але де гарантiя, що у паладина в запасi немає заклинання, або артефакту, що дозволяє йому просто перемiститися на той бiк?
   - Тьху ти!! - раптом вилаявся Дункан, зриваючи мiшок iз голови коня. - А що ми мудрi? Джайна ну сваргань-ка швиденько нам телепорт на той бiк, - i посмiхнувся.
   - Точно! - я з досади грюкнув себе по лобi. Iз цим гребiнним паладином мiзки вже перестають варити. Навiть не вiриться, що ми забули про такий спосiб перемiщення.
   Чарiвниця почервонiла i знiяковiло кивнула. Їй також було соромно. Вона скинула руки, описав кiлька пасiв, i тут же в повiтрi заблищав овальний блакитний диск.
   - Давайте ступайте, - кивнув головою Рiчард у бiк телепорту. - Час дорогий.
   - Рiчi, ти певен, що робиш? - нахмурилася Джайна.
   - Звичайно, певен, мала. Обiцяю, вiн бiльше не переслiдуватиме нас.
   - Давай я залишусь, краще, - тихо прошепотiв Дункан.
   - Нi! - Рiчард глянув на нього. - Це мiй бiй, Дунк. Та й мечем я володiю, краще, нiж ти.
   - Це колись було... - зарозумiло почав Дункан. Але Рiчард його обiрвав.
   - Не треба. Ми знаємо, що це правда. Ти не маєш жодного шансу проти цього типу.
   - А в тебе нiби є! - вигукнув близнюк.
   - Подивимося, - весело пiдморгнув йому Рiчард i передав поводи свого скакуна. - Тримай. Прив'яжеш на тому боцi. I їдьте, а я потiм вас наздожену.
   - Зараз не час грати у героїв! - спробував розсудити брата Дункан.
   - Саме час, - весело хмикнув Рiчард. - В мене є план. Сестренка, будь ласка, дiстань менi щит.
   Все ще невдоволена рiшенням брата Джайна похмуро кивнула, опустила праву руку вниз, а наступної митi в її руцi матерiалiзувався вигнутий дугою ростовий квадратний щит, пофарбований у червоний колiр. На щитi була зображена золота левова морда.
   - Дякую, - Рiчард з легкiстю пiдхопив щит лiвою рукою, а правою поплескав по крупу свого коня, що стояв поруч.
   Ну все, давайте. Iдiть, - вiн легенько пiдштовхнув брата у бiк порталу. - Все буде добре.
   - Почекай, - раптом заявила Джайна, матерiалiзувавши свою палицю. - Я дам тобi помiчника.
   - Не треба, - замотав головою Рiчард. - Ти себе втомиш.
   - Нехай, але ти наодинцi з цим монстром не залишишся.
   Вона змахнула палицею, кристал у набалдашнику засяяв i вiдразу повiтря навколо неї наелектризувався i почав згущуватися, поки Джайна не виявилася помiщена в мерехтливу прозору сферу, по поверхнi якої перiодично пробiгали блакитно-зеленi сполохи, а незабаром смарагдово-зелене. Джайни. Потiм, пiдкоряючись черговому помаху палицi, сфера покинула чарiвницю i кинулася до купи камiння. I хоча Джайна залишилася стояти на мiсцi, але в центрi прозорої кулi, як i ранiше, проглядався її зелений силует.
   Потрiскуючи, сфера зiткнулася з камiнням. Я очiкував, що зараз станеться якийсь спалах або вибух, але нiчого подiбного. Сфера просто увiйшла до купи i розпалася. А потiм насип заворушився, камiння в ньому самi з собою засувалося, багато хто з них пiднявся в повiтря i закружляв, складаючись у величезну людиноподiбну фiгуру.
   Джайна захиталася i стала повiльно осiдати, але Дункан з Рiчардом її вiдразу пiдхопили i обережно притулили спиною до найближчого валуна. Я кинувся до неї.
   - Рiчi, дай менi якийсь камiнчик - тихо промовила Джайна.
   Близнюк кивнув i, пiднявши з землi шматочок базальту, простяг його сестрi. Вона пiднесла уламок до губ i щось зашепотiла над ним. Дункан глянув на мене.
   - Злодiй, витягни з сумки на її сiдлi флакон iз синьою рiдиною! Живiше!
   Тим часом Джайна закiнчила шепотiння i знесилена вiдкинулася назад.
   Я кивнув i кинувся до коня чарiвницi. На те, щоб вiдкрити сумку менi знадобилися лiченi секунди, знайти i витягти фiгурний пляшечку ще менше, коли ж я повернувся до де Кiлморан, то злякався. Над ними гранiтною скелею височив триметровий гiгант, складений цiлком iз камiння.
   - Ну що ти пiдвiвся!! - заволав Дункан.
   Прокляв себе за повiльнiсть, я в два стрибки опинився з ними поряд i простягнув флакон близнюковi. Зубами висмикнувши пробку, той приставив шийку до губ Джайни силою вливаючи зiлля їй у рот. Чарiвниця була блiда i дуже ослаблена, але все ж таки випила рiдину.
   - Що це було? - спитав я.
   - Мано. - Елiксiр, що вiдновлює магiчнi сили, - пояснив Рiчард. - Вона вклала надто багато життєвих сил у големи. Майже осушивши себе дощенту.
   - Навiщо? - не зрозумiв я.
   - Заради мене, - вiн насупився i пiдiбрав iз землi зачарований камiнчик. - Щоб той був сильнiший.
   - Ясно, - сестринське кохання. Ну що ж, сподiваюся, її жертва не буде марною i Рiчард все ж таки здолає паладина. - А що за камiнь такий?
   - Контроль за големом.
   Рiчард зняв iз себе армiйський плащ i, спритно повернувши його, пiдклав пiд голову та спину сестри. Кiлька миттєвостей ми чекали на Джайну, потiм на її щоках став виявлятися рум'янець, i вона розплющила очi.
   - Ти як? - спитав Дунк.
   - Вже краще...
   - Ну, i навiщо ти це зробила? - насупив брови Рiчард. - Я б i без таких зусиль упорався з цим iнквiзитором.
   - Бо я так хочу! - огризнулася сестра. - I не хочу тебе втрачати!
   - А я ще й не збирався на небеса! - ринув старший брат.
   - Гаразд, проскакали, - втрутився в їхню лайку я. - Що зроблено те зроблено!!! Давайте тепер краще вирiшимо, що робитимемо далi!
   Близнюк глянув на мене.
   - Все вже вирiшено, злодiй. Ви троє перебираєтеся на той бiк, а я... - Рiчард осiкся i поглянув на кам'яного гiганта. - А ми залишаємось тут i спробуємо затримати паладина.
   - Може, хай голем поодинцi затримуватиме святошу? - Запропонував я. При цих словах Дункан, що допомагає пiднятися Джайне, пiдняв голову i спрямував повний надiї погляд на брата. - Навряд чи iнквiзитор упорається з таким громилом.
   - А якщо впорається? Виключено. Я залишаюся.
   - Самовпевнений дурень! - люто буркнув Дункан.
   - Може бути! - нiтрохи не образився Рiчард. - Але паладин на той бiк не перебереться. Обiцяю!
   I чомусь я йому повiрив. Було в словах близнюка щось таке... Нi. Не порожнi бравада i хвальба, а впевненiсть. Справжня впевненiсть. Якби я спiвчував iнквiзитору, який переслiдував нас, то менi якраз зараз варто було б його пошкодувати.
   - Бережи себе Рiчард, - тихо прошепотiла Джайна i обiйняла брата.
   - Не хвилюйся, мале. Ми ще погуляємо на твоєму весiллi. - Близнюк бешкетно їй пiдморгнув. - Ось побачиш... Ну, давайте. Їдьте.
   Джайна вiдсторонилася i, пiдхопивши поводи своєї Стрiлки i кинувши повний смутку, погляд на старшого брата, швидко зробила крок у портал. Майже вiдразу на тому боцi провалля виник аналогiчний магiчний диск, а потiм з нього вийшла чарiвниця.
   Якусь мить близнюки мiряли один одного пильними поглядами, i раптом не кажучи жодного слова, рiзко обнялися.
   - Не лiзь на рожен, Дракон, - сухо сказав Дункан.
   - Якщо все ж таки, щось зi мною трапиться. Ти вже потурбуйся про неї,- тихо вiдповiв йому брат.
   Дункан похмуро кивнув i, не обертаючись, попрямував до телепорту, що висiв у повiтрi, прихопивши по дорозi поводи свого i рiчардовського скакунiв.
   - Ну що ж, злодiй. - Рiчарде, глянув на мене. - Менi дуже шкода, що так сталося з твоїми друзями. Повiр. А якщо вже я чимось образив тебе, то не тримай на мене зла.
   - Ми самi вибрали свою дорогу, - сумно кивнув я i потиснув менi руку. - Удачi тобi. I зроби вже цього гада.
   - Замiтано! - усмiхнувся близнюк. - Гаразд. Давай тупай. Тут зараз таке почнеться...
   Я пiдхопив поводи i ввiйшов у чекаючий тiльки мене диск.
   I знову все сталося надто швидко. Мене обдуло холодом, усе навколо стало небесно-блакитним i я вже стою серед Джайни i Дункана, а з того боку прiрви, нам трiумфально салютує мечем Рiчард.
   - Я вас скоро наздожену, - долинув до нас його голос, а потiм вiн повернувся спиною i, не обертаючись, попрямував назустрiч паладину, що супроводжувався по п'ятах прощальним подарунком Джайни.
   Не кажучи жодного слова, ми розгорнули коней i поскакали геть. На душi було паршиве.
  
  * * *
  
   Залишившись практично на самотi, Рiчард, ще раз перевiрив, чи легко виймається меч з пiхов, чи на мiсцi камiнь з руною i камiнь управлiння, i, помахавши трiйцi з того боку, призовно свиснув голему. А потiм попрямував униз дорогою. Показнi впевненiсть i веселiсть тут же залишили близнюка, i вiн повнiстю зосередився на бою.
   Рiчард не хотiв зiзнаватись товаришам (та й собi теж, що вже грiха таїти), у тому, що та трiпа, яку їм з Дунканом задав паладин тодi на дорозi в Ель-Сагран, виявилася дуже сильним ударом по його самолюбству. Ще б пак, досi, незважаючи на сотнi проведених ним тренувальних i реальних боїв з кращими фехтувальниками iмперiї, вiн не зустрiчав супротивникiв, здатних перевершити його володiння мечем. Вчитель де Ферт, зрозумiло, не береться до уваги.
   I ось у якихось богами забутих землях йому, та не одному, а на пару з братом, (теж, до речi, непоганому фехтувальнику), ставить трiпку якийсь здоровенний бугай у бiлому плащi. Подумати тiльки. Йому! Iмператорському гвардiйцю! Уславленому Алому Дракону!
   Зрозумiло, де Кiлморан старший розумiв, що гнiв - не найкращий супутник воїна, але нiчого з собою вдiяти не мiг. Уражене самолюбство кричало про криваву помсту, руйнуючи всi аргументи розуму. I тому, вiн, вiдправивши подалi брата i сестру (нi до чого їм бачити його поразку, якщо вона все ж таки буде), готувався взяти реванш. I мовчки встав посеред дороги, чекаючи на свого супротивника.
   Близнюк все ж таки помилився - паладiн з'явився через поворот хвилин через тридцять. Побачивши тих, хто чекав на нього свiтловолосого охоронця i кам'яного гiганта, вiн насторожено завмер i став озиратися.
   - Ну, йди сюди, громила! - криво посмiхнувшись, Рiчард виставив перед собою скутум яскраво-червоних драконiв i, вийнявши меч, зайняв бойову стiйку. - Подивимося, хто з нас найкращий!
   Голем же розкинув руки i зробив клишоногий крок назустрiч святому братовi. Земля здригнулася. Переконавшись, що iнших супротивникiв поблизу немає, Паладiн звичним рухом пiдняв важкий молот i з коротким ревом кинувся на парочку.
  
  * * *
  
  
   Прiрва з Рiчардом, що самотньо стоїть на тому боцi, вже давно зникла за скелястим гребенем, i ми встигли проїхати порядну вiдстань, як раптом Джайна здригнулася i рiзко обернулася. Обличчя її зблiдло. Вона прикусила губу, а в куточках очей заблищали сльози.
   - Що трапилося? - насторожився я i глянув на Дункана. Той теж був бiлiший за крейду i, стрiмко скоротивши дистанцiю мiж собою i сестрою, обiйняв Джайну i поїхав поруч. Чарiвниця уткнулася йому в груди i плечi її засмикалися.
   Зрозумiло. Сторожi в дiї.
   - Що з ним? - одними губами запитав я близнюка, делiкатно намагаючись не дивитися на Джайну, що ридає, в лiченi митi перетворилася з грiзної чарiвницi в звичайну жiнку.
   - Зв'язок обiрвався, - також вiдповiв вiн, заспокiйливо погладжуючи сестру по волоссю.
   - Як тодi у вежi?
   - Нi! Нiби вiн... - близнюк замовк не в змозi видавити це слово. Але я й тут зрозумiв. Втiм, думаю, кожен би тодi зрозумiв...
   Їхнiй брат загинув i це факт. Iншого пояснення поведiнки Джайни i Дункана я не знаходив. Боги, за що нам таке? Спочатку був Шрам, потiм я мало не вирушив на Похмурi рiвнини, потiм Змiйка, тепер ось Рiчард... Схоже, смерть iде за нами по п'ятах, i методично вибиває з сiдла одного за одним. Небо, у що ж таке ми вплуталися i хто з нас, Хаос вiзьми, буде наступним?
   Декiлька хвилин ми їхали мовчки, а потiм Джайна взяла себе в руки i, вiдсторонившись вiд брата, витерла сльози.
   - Здається, я почала тебе розумiти, Дiку, - тихо прошепотiла вона.
   Що я мiг сказати на це? Нiчого. Тому я просто промовчав. Втiм, гадаю, чарiвниця i не чекала вiд мене вiдповiдi.
   - Я повернусь i перевiрю... - тихо прошепотiв сестрi Дункан.
   Джайна тривожно перевела вологi очi на брата.
   - Гей. Я не прийматиму бiй! - близнюк примирливо скинув руки. - Драпану вiдразу ж, як побачу його.
   Ага. Як же. Десь щось подiбне я вже чув.
   - Просто хочу переконатися, - продовжував тим часом Дункан. - Обiцяю!
   Джайна вiдвела сумний погляд i опустила голову. Схоже, вона теж не повiрила охоронцю, але розумiла, що переконати брата неможливо.
   - Обiцяю, - тихо повторив Дункан i потiм подав менi знак трохи пригальмувати.
   - Слухай сюди, злодiй, - швидко зашепотiв де Кiлморан, коли я порiвнявся з ним. - Тепер ти вiдповiдаєш за Око.
   Дякуємо за ласку. Усе життя мрiяв померти героєм.
   - Я поїду перевiрити. Може, Рiчард все ж уцiлiв.
   - А як же вашi Узи?
   Вiн багатозначно глянув кудись убiк.
   - Всяке буває...
   Кiлька крокiв ми проїхали мовчки.
   - I ось що, Дiку... - знову почав Дункан.
   Я здивовано скинув брови. Вперше за той час, що я знаю близнюкiв, хтось iз них звернувся до мене на iм'я.
   - Якщо з Джайною щось трапиться, я тебе i з того свiту дiстану, - беззлобно прошепотiв вiн. - Сподiваюсь ти зрозумiв?
   - Зрозумiв, - кивнув я. Тiльки дарма вiн так. Я i без його загроз не дозволю жодному волоску впасти з голови Джайни. Кiстьми ляжу, але не дозволю!
   - Я знав, що ти кмiтливий, - кивнув Дункан i, кинувши прощальний погляд на сестру, розвернувся i поскакав назад до прiрви.
   Я пришпорив коня i порiвнявся з Джайна. Чарiвниця апатично їхала мовчки, а я не знав, що їй сказати i як пiдбадьорити. Говорити, що все буде добре i Рiчард неодмiнно повернеться, менi здавалося нахабним лицемiрством. Тому я просто про себе молився небесам, щоб Дункан знайшов Рiчарда, або хоч би повернувся живим сам.
  
  * * *
  
  
   Рубiновi краплi кровi з методичною завзятiстю довбали в дощатий настил, безжально намагаючись пробити наскрiзь уперту деревину i зникнути в бiлiй туманнiй безоднi. Пiд вагою людини, що стоїть на ньому, старий мiст монотонно розгойдувався, нiби вiдбиваючи падаючим краплям останнiй такт.
   Солоний пiт застеляв очi. Розсiчена неймовiрно сильним ударом, броньована тканина на грудях наливалася червоним. Але тепер вiн знав, що народився саме для цього бою. Страшного бою. Бiй, який назавжди має вирiшити долю кiлькох людей. I вiн не мав права на поразку.
   Стоячи посеред моста, простягнутого над безоднею, Рiчард рiзким помахом голови, вiдкинув з чола мокре неслухняне волосся i, вiдвiвши праву руку iз затиснутим у нiй мечем трохи назад i вбiк, трохи сiв.
   Перший раунд залишився за паладiном. Колишнiй Червоний Дракон був змушений це визнати. А ще йому з сумом довелося визнати, що супротивник перевершує його за всiма параметрами. З големом той розiбрався ще на початку бою, просто тупо жбурнувши в нього свiй величезний молот, що запалився жовтим свiтлом. I тепер кам'яний гiгант, незважаючи на вiдчайдушну спробу чарiвницi посилити його життєву межу, знову лежав кам'яною купою.
   Одне тiшило, iнквiзитор втратив свою страшну зброю - молот поховали собою уламки голема. А витягти його назад Рiчард не дозволив. Втiм, як виявилося, святого брата це не дуже засмутило, бо з мечем, що висiв на поясi, вiн поводився не гiрше. Крiм того, парирувати удари меча паладина було також безглуздо, як зiштовхувати лезо з його молотом. Аж надто нищiвнi удари завдавав той - щита iмператорського гвардiйця вистачило лише на пару ударiв, адже по мiцностi скутум Пунсового дракона перевершував щити важкої пiхоти. Причому, блокувавши щитом останнiй удар, Рiчард ледь не вiдбив собi лiву руку, i тепер навчений гiрким досвiдом лише ухилявся вiд випадiв i ударiв святошi, час вiд часу шкодуючи лезом останнього, подiбно до розлюченої бджоли, що кружляла навколо ведмедя, що забрався до неї в вулик.
   Але така тактика не приносила жодної практичної користi, оскiльки рани, якi були б смертельними для будь-якої iншої людини, для паладина максимум виявлялися глибокими подряпинами. А ось рани, у свою чергу нанесенi паладином, на подряпини нiяк не тягли, i лише неймовiрне мистецтво майстра меча дозволило близнюковi зробити так, щоб вони не були смертельними.
   Втiм, пiд час чергового ухилення вiд удару, Рiчарду все ж таки вдалося зачепити паладина i серйозно розсiкти тому стегно, що значно зменшило рухливiсть представника Святого братства i дозволило пораненому близнюковi, що стiкає кров'ю, вiдступити для короткого перепочинку. Але Паладiн не вгамувався i продовжував наступати, загнавши близнюка на мiст. Туди, де вiн не мав простору для маневрiв.
   I ось тепер, застигнувши над прiрвою, Рiчард готувався до своєї останньої сутички. Противник не забарився. Сильно накульгуючи на поранену праву ногу, вiн впевнено ступив на мiст. Пiд його важким чоботом конструкцiя, що здається настiльки кволою, ще сильнiше захиталася.
  
  * * *
  
   Святий брат Алесандро Орлум зручнiше перехопив свiй меч i пiднiсся молитву Ландазару, ступив на зустрiч противнику, що чекав його. Нечестивець виявився добрим. Вiн би сказав: дуже хороший. Те, що показав цей тип на дорозi в Ель-Сагран, як виявилося, були лише квiточки. Ягiдки ось вони.
   Рана на правiй нозi з кожним кроком нагадувала про себе моторошним болем, але паладини Ландазара звикли стiйко переносити всi негаразди та напастi, посланi їм зверху. I тому вiн не звернув на неї жодної уваги, лише подумки вiдзначив i взяв до уваги той факт, що тепер його маневренiсть та швидкiсть пересування зменшилися. Втiм, у осквернителя теж не було все гладко, i вiн дозволив загнати себе на мiст. Туди, де було простору для маневру, i де вiн ставав легко здобиччю для гнiву Ландазара...
   Немов розумiючи марнiсть своїх спроб, поранений нечестивець повiльно задкував до центру мосту вiд паладина. Десь на краю свiдомостi промайнуло сумнiв у правильностi своїх дiй, адже цей осквернитель може заманювати його в пастку. Але святий брат вiдмахнувся вiд думок. Негоже Молоту Свiтла, як його називали у Братствi, спасувати перед небезпекою. Немов показуючи, що нiяких чорних думок у нього й близько, супротивник, замахнувшись, стрiмко кинувся на iнквiзитора. Мiст захитався ще сильнiше.
   Паладiн змахнув праворуч лiворуч своїм мечем, але якщо ранiше майстер меча ухилявся вiд його ударiв, то тепер зустрiв клинок своїм i майже тут же, використавши iнерцiю удару святого брата, крутнувся у зворотний бiк i вдарив у шию. Орлум ледве встиг пiдняти правий лiкоть i прикритися iломiтовим наручем вiд смертельного удару. Потiм перехопив меч оберненим хватом i стрiмко вдарив праворуч. Туди, де був його спритний супротивник.
   Нечестивец мiг прикритися, мiг увернутися, але, на подив паладина, майстер не зробив нi того, нi iншого. Вiн просто дозволив мечу встромитися в свою плоть, дозволивши Свiтла в черговий раз перемогти над Темрявою. Здивування святого брата щодо дивного вчинку тривало недовго. Трiск канатiв мосту, що рвуться, спровокований мечем нечестивця - розвiяв усi сумнiви. Поки Орлум завдав удару по майстру меча, той розрубав утримуючий мiст канат. Крихка споруда захиталася, розвалюючись, i супротивникiв кинуло один на одного.
   - Зустрiнемося в Безоднi, ублюдок, - прошепотiв на вухо iнквiзитору смертельно поранений близнюк, обхопивши паладина. Святий брат рвонувся з обiймiв, але передсмертна хватка майстра меча несподiвано виявилася нелюдською мiцною.
   Заклинання "Оберiгаючою долонi", спрямоване на порятунок слуги Свiтла у критичнiй ситуацiї, не передбачало перенесення двох тiл. Невiдомо, чи здогадався про це безбожник чи мала мiсце фатальна випадковiсть, але мить трiумфу оберталася для незламного Молота Свiту поразкою.
   Ну що ж, рано чи пiзно це мало статися. Святий брат Алесандро Орлум це розумiв i приготувався стiйко зустрiти свою смерть, i лише прикрiсть через провал мiсiї затьмарила його.
   З гучним трiском лопнуло останнє волокно каната i два тiла, що зчепилися в смертельному поєдинку, кинулися вниз, у приховану туманом прiрву.
  
  
  
  
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"