Щось мокре, але разюче неприємне методично з тихим прицмокуванням капало рядовому Саймону на обличчя. Солдат, поступово приходячи до тями, розплющив очi i спробував пiдвестися з твердого трав'яного килима. На ньому вiн пролежав невiдомо, скiльки часу, i, можливо, ще стiльки ж пролежить. Нарештi з третьої спроби йому вдалося пiдвестися. Сiвши, вiн притулився до стовбура дерева, i спробував усвiдомити, що все-таки з ним сталося. У дико головi шумiло й клюкало. Багатоголосний дзвiн iмпровiзованих дзвiночкiв не давав зосередитися на думках, що розпливалися колами. Оглянувши прим'яте мiсце лежанки, Саймон помiтив вимазану червоною глиною гвинтiвку м16 i iнстинктивно потягнувся до неї. Розiрванi фрагменти епiзодiв пам'ятi, що пливуть, стали поступово зливатися воєдино, нiби хитромудра головоломка. поступово вiдтворюючи подiї останнiх двох днiв. Так. Вони з сержантом здорово нажерлися... Пам'ятаю. Що потiм?... нiчна тривога, бiганина, тряска у вантажiвцi. Було таке... Потiм?... Не пам'ятаю... Село, безладна стрiлянина, ворожi гелiкоптери раптово i чорт знає звiдки, вiдступ до лiсу... Наче я вже був тверезий... Фiгура сержанта попереду... Яскравi спалахи . Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". бiганина, тряска у вантажiвцi. Було таке... Потiм?... Не пам'ятаю... Село, безладна стрiлянина, ворожi гелiкоптери раптово i чорт знає звiдки, вiдступ до лiсу... Наче я вже був тверезий... Фiгура сержанта попереду... Яскравi спалахи . Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". бiганина, тряска у вантажiвцi. Було таке... Потiм?... Не пам'ятаю... Село, безладна стрiлянина, ворожi гелiкоптери раптово i чорт знає звiдки, вiдступ до лiсу... Наче я вже був тверезий... Фiгура сержанта попереду... Яскравi спалахи . Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене".
Тут же прийшовши до тями, Саймон наскiльки мiг швидко пiдповз до свого командира. Пульс був вiдсутнiй, камуфляж був рясно пропитаний кров'ю у багатьох мiсцях. Куля, i не одна назавжди застрягли в м'якому тiлi близького друга. Саймон спробував перевернути тiло, що в нього вийшло важко. Пiд ним, на свiй подив, вiн знайшов пiдлозi розбиту мобiльну рацiю.
- Дощовий хробак, кокон. Це дощовий хробак! Дайте вiдповiдь кокон!...- майже впавши в панiку, Саймон кричав у мiкрофон, безрезультатно намагаючись викликати базу. Тiльки тихий трiск ефiрних перешкод i тиша були йому вiдповiддю.
- Дощовий хробак, кокон, як чуєте? Прийом! - Трiск, шипiння i нiчого бiльше. Тiльки зараз остаточно прийшов до тями Саймон помiтив, що неподалiк поряд з воронкою вiд розриву снаряда лежало вбитими ще кiлька його бойових товаришiв.
- Матiр вашу! Це дощовий хробак! База, дайте вiдповiдь! Усi мертвi! Повторюю. УСЕ! - Саймон видав нестямний зойк i штовхнув ногою рацiю. З боку узлiсся почувся шум двигуна, що наближається.
Солдат взяв себе в руки i спотикаючись на незмiцнiлих ногах кинувся у бiк звукiв. Похапцем прихоплюючи з собою бiнокль, що валявся на травi. Добiгши до невеликої лiсової височини i знайшовши перше зручне для огляду мiсце, що трапилося, став вдивлятися в бiк насторожуючого звуку. Крiзь ранковий туман, розрiзнити об'єкт, що наближається, було дуже важко. Але звикнувши око розiбрав у далекiй технiцi знайомi риси.
Радянський легкий БМП, злiтаючи до неба гусеницями бруд i мокру вiд роси траву, повним ходом рухався у його напрямi. Серце застукало частiше й сильнiше, нiби збираючись покинути межi грудної клiтки. Саймон не на жарт розхвилювався i мiцнiше схопився за гвинтiвку. Наче в нiй був його порятунок. Без страху вiн поступово втиснувся в мокру траву. Звук мотора перестав бурчати iнтенсивно, а незабаром i зовсiм затих. Бойовий транспорт зупинився, i з нього швидко та чiтко стали вивантажуватися солдати супротивника. Розтягнувшись у лiнiю, вони неквапливо рушили до лiсу, нiби там їм нiщо не загрожувало. Саймон припав до своєї брудної зброї i став цiлитись, розраховуючи на вiдкритiй мiсцевостi вистрiлити, немов у тирi. Часто дихаючи, але гладив пальцем спусковий гачок. Потiм наважившись натиснув на нього. Пролунав шовчок, але пострiлу не було. Осiчка. Чорт! Солдати були вже так близько, що, здавалося, можуть бачити його. Вiн коли Саймон, нашвидкуруч почистивши затвор, захотiв вистрiлити, то в останнiй момент передумав. У будь-якому разi вiн труп, якщо зробить бодай один пострiл. Розумнiше було й не пробувати. Вiн на мить уявив, що було б, якби його брудна гвинтiвка не дала осiчки, i подумки подякував її конструкторовi. Потрiбно було йти i якнайшвидше. Але куди? Потрiбно було йти i якнайшвидше. Але куди? Потрiбно було йти i якнайшвидше. Але куди?
Повернувшись до тiла сержанта, Саймон, пригнiчуючи в собi думку про мародерство, тремтячими руками дiстав з його сумки зiм'яту, пробиту кулею карту мiсцевостi. Дрiбно її переглянувши, вiн зрозумiв, що це те, що йому потрiбне i запхнув мокрий папiр за пазуху. Потiм, не довго думаючи, вiн захопив i саму сумку. Найближчий населений пункт був за кiлька кiлометрiв на пiвнiч. За швидкими пiдрахунками в умi, рухаючись по узлiссi, вiн повинен, неодмiнно на нього натраплять. Але узлiсся лiсу майже вiдкрите мiсце. Страх гнав його в саму хащу. Саймон не знав, чи потрiбно йому взагалi у населений пункт. Що вiн хотiв там знайти, зовсiм не уявляв, але й залишатися на мiсцi не збирався. На жаль, все виявилося не так просто. Незабаром у втiшнiй частiше почулися звуки росiйської мови та нецензурна лайка. Її було легко запам'ятати, провiвши кiлька мiсяцiв на цьому проклятом островi. Саймон несподiвано для себе виявився майже оточеним з усiх бокiв. Тепер єдиним безпечним шляхом до вiдступу залишилася небезпечна галявина лiсу. Востаннє, оглянувши понiвеченi тiла вбитих товаришiв, вiн негайно рушив у дорогу. Пригинаючись, Саймон швидко перебiгав вiд куща до куща. Тут вони росли в достатку, чого було достатньо для прихованого пересування. Страх не вiдпускав його, а адреналiн у кровi надавав швидкiсть його дiям.
Саймон бiг щосили, настiльки швидко, наскiльки вистачало дихання. Зупинявся, намагаючись заспокоїти серце, що стукало в шаленому ритмi, i знову бiг, спотикаючись i падаючи. Кров стукала в скронях з силою ковальського молота, серце починало колоти, не витримуючи такого великого навантаження. Дзвiн у вухах заглушав не лише спiв птахiв, а й шаруд його крокiв. Нарештi Саймон, повнiстю вибившись iз сил, звалився на землю, скочуючи пiд найближчий кущ. Небо ходило ходуном. Рiзнокольоровi кола та чорнi мушки в очах танцювали невтомно, створюючи враження галюцинацiї. Трохи вiдсапавшись, вiн став поступово приходити до тями i озирнувся. Голоси за спиною давно стихли, навiть звук бойової машини перетворився на вiддалене дзижчання, змiшуючись зi стрекотiнням коникiв. Саймон, вiдновивши збите дихання, змусив тiло повзти на вiдкрите мiсце. Дiставши бiнокль iз сумки, вiн з побоюванням озирнувся. Не помiтивши загрози i заспокоївшись, Саймон влаштувався зручнiше пiд густими гiлками ялини, що схилилася, i почав розглядати околицi. Десь за кiлометр вiд нього знаходився цей населений пункт. Отже, вiн не схибив у виборi напрямку руху. Адже часом товаришi асто пiдсмiювалися з його дезорiєнтацiї в просторi. Хоча нiхто не гарантував, що це не той населений пункт, який вiн визначив за картою. Оглянувши пiдступи до села, Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на ньому. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Десь за кiлометр вiд нього знаходився цей населений пункт. Отже, вiн не схибив у виборi напрямку руху. Адже часом товаришi асто пiдсмiювалися з його дезорiєнтацiї в просторi. Хоча нiхто не гарантував, що це не той населений пункт, який вiн визначив за картою. Оглянувши пiдступи до села, Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на ньому. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Десь за кiлометр вiд нього знаходився цей населений пункт. Отже, вiн не схибив у виборi напрямку руху. Адже часом товаришi асто пiдсмiювалися з його дезорiєнтацiї в просторi. Хоча нiхто не гарантував, що це не той населений пункт, який вiн визначив за картою. Оглянувши пiдступи до села, Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на ньому. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на нiй. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на нiй. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села.
- Свої... - прошепотiв висохлими губами Саймон, дiзнаючись про тип технiки, що використовується вiйськами пiвнiчноатлантичного альянсу. Зрадiвши зустрiчi, вiн скочив на ноги i рвонувся бiгти по схилу до будiвель, що виднiлися попереду. Але раптом з-за бугра на зустрiч машинам вирулила ще одна вантажiвка, це була радянська "Урал" з високим кузовом, затягнутим камуфляжним брезентом. Саймон вiд несподiванки спiткнувся на мiсцi, i за iнерцiєю пролетiвши ще кiлька метрiв, уткнувся обличчям у бруд зораного поля. Начебто почувши команду "замри", вiн боявся навiть пiдняти голову. Такий дивний розвиток подiй вводив його в повну оману. З чого це раптом двi ворогуючi сторони спокiйно зустрiчаються однiєю дорогою. Подолавши зацiпенiння, вiн обережно дiстав, бiнокль, що виявився неймовiрно корисним, i нашвидкуруч почистивши заляпане скло.
Вантажiвки, навпроти одного не заглушаючи мотор, застигли в десятцi метрiв, джип пригальмував трохи позаду. Вiдкинулися стулки та з армiйської вантажiвки повалили солдати пiвнiчноатлантичного альянсу у чорних беретах. Вони швидко вишикувалися в шеренгу навпроти, неприродного "Уралу", що просiв на заднiй мiст. Застиглi колеса, глибоко поринули в бруд розмитої дощем дороги. Iз джипа не поспiшаючи, вилiз офiцер. Його чорного кольору мундир сильно видiлявся на тлi камуфляжу збудованих солдатiв. Озирнувшись на всi боки i потягнувшись, вiн неквапливо закурив. Зробивши пару затяжок, розкутою ходою попрямував у бiк осiлої вантажної машини. Саймон, який продовжував розглядати те, що вiдбувається в бiнокль, нiяк не мiг пригадати, де вiн уже бачив цей пiдроздiл. З "Уралу" вилiзли троє. Збiльшивши наближення, вiн дiзнався у яких представникiв опору. Простiше кажучи партизанiв, якi пiдтримують антиокупацiйнi сили альянсу на цiй землi. Їхнi загони формувалися хаотично з мiсцевих жителiв, не особливо задоволених присутнiстю радянських вiйськ. Часто цi гуртки "умiлi руки" дiяли розрiзнено i завдавали силам антикомунiстичної коалiцiї багато клопоту. Данi банд формування були непогано озброєнi i мали непогане екiпiрування, що поставляється прямо з Європи. Тому, часто втручаючись у операцiї, що проводяться альянсом, намагаючись проявити iнiцiативу, чим тiльки збивали з пантелику американську вiйськову розвiдку. "Бандити", так їх називали всi - i поради та янкi. Саймон продовжуючи спостереження, з цiкавiстю стежив, що цi "любителi" придумали цього разу. В принципi вiн уже спокiйно мiг покинути свiй мокрий притулок.
Пiсля недовгої розмови з ватажком чорний офiцер i представник партизанiв потиснули один одному руки i розiйшлися назад до своїх машин. Зробивши кiлька крокiв у напрямку шеренги пiхотинцiв, офiцер рiзко вихопив табельну зброю з кобури, розвернувшись, влучно вистрiлив, який нiчого не пiдозрює i безтурботно йде спiврозмовнику в потилицю. Пiднявши руки до неба, нещасний одразу впав униз обличчям, пускаючи кривавi мiхури. З боку "бандитiв" тут же пролунали автоматнi черги, але партизани, що залишилися, були буквально зметенi шквальним вогнем, готовою до бою шеренгою чорних беретiв. Забризкуючи своєю кров'ю дверi i пробиваемое кулями скла "Уралу", горе "бандити" неприродно здригалися при кожному новому попаданнi. Нарештi настала мертва тиша. Саймоновi здалося, що вiн навiть чує рiвномiрне шипiння стволiв автоматiв, що охолоджуються, в руках убивць. Вiн похолов вiд жаху, втискаючись у бруд. Але цiкавiсть цього разу перемогла страх i вiн, впившись посинiли вiд холоду кiсточками пальцiв у бiнокль, продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Вiн похолов вiд жаху, втискаючись у бруд. Але цiкавiсть цього разу перемогла страх i вiн, впившись посинiли вiд холоду кiсточками пальцiв у бiнокль, продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Вiн похолов вiд жаху, втискаючись у бруд. Але цiкавiсть цього разу перемогла страх i вiн, впившись посинiли вiд холоду кiсточками пальцiв у бiнокль, продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому.
Саймон досi нiяк не мiг прийти до тями. Вiн не вiрив своїм очам. Не хотiв вiрити у те, що бачив. Усього, що сталося на дорозi, не могло статися! Вiйська альянсу пiдтримували партизанiв у боротьбi. Iнодi виникало пекуче бажання надiрвати їм дупу, але не в такiй же формi! Вони мали спiльну мету - витiснити росiян з острова i вiдновити мир, порядок i демократiю, у якому вiн не особливо вiрив. I ось воно - яскраве пiдтвердження чуток. Природне пояснення такого недружнього ставлення жителiв сiл до нав'язаних "визволителiв". Визволителям душi вiд тлiнного тiла! I вiн ЦЕ бачив на власнi очi. Термiново треба було дiстатися тимчасового табору його бригади. За всiма розрахунками по практично розмоклiй картi, залишалося пройти багато, а ще десять з гаком кiлометрiв, i вiн буде вдома. Важлива iнформацiя про те, що сталося тут, надавало йому вiдчуття власної значущостi. I зараз вiн подвiйно вiдчув, що повинен неодмiнно дiстатися своїх живих. Повiдомити про це свавiлля серед спецiальних пiдроздiлiв командиру. Саймон iнтуїтивно знав, що все, що сталося, могло бути санкцiонованою акцiєю, але йому не хотiлося вiрити в особливий цинiзм командування. Нарештi, пiднявшись iз землi, вiльною рукою вiн спробував обтруситись, але липка земляна маса, лише розмазалася по вимоклiй гiмнастерцi та камуфляжних штанах. На що перетворилися черевики, було страшно дивитися. Вiд тяжкостi глини, що прилипла на них, на пересування доводилося витрачати бiльше зусиль. Наскiльки було можливо швидкими i короткими перебiжками Саймон швидко рушив в обхiд мертвого села, до перелiска, що манить попереду.
Саймон напружився в останньому ривку, сподiваючись добiгти до перелiску ранiше, нiж гелiкоптери, немов шулiки, виникнуть у нього над головою. Падати в бруд обличчям йому набридло, але в момент, коли лiтаючi фортецi, розриваючи на шматки залишки туману, виникли над ним, Саймону нiчого не залишалося як, не зменшуючи швидкостi, скотився в придорожню канаву, роздираючи собi в кров обличчя i руки. Над головою промайнули двi вертушки, обдавши потоком гарячого повiтря. Вiдпльовуючи i злизуючи кров з розбитих губ, Саймон пiдняв забиту голову. Вдалинi виднiлися темнi, майже помiтнi точки вантажiвок. Вiн тильною, менш брудною стороною долонi стер з лиця, що заливає очi пiт i бруд. Потiм взяв потрiсканий при падiннi бiнокль. Вертольоти, немов яструби на полюваннi, метнулися в бiк колони, що вiддалялася, як до своєї жертви.
Солдати, швидко вискочивши з вантажiвок, пiд кулеметним дощем вертолiтних гармат, бiгли до лiсу. На землi вже лежало кiлька нерухомих тiл i в панiцi поранений офiцер. Неподалiк, димлячись чорним димом, валявся розбитий у брязкiт джип. Палала охоплена полум'ям армiйська вантажiвка, з величезними отворами по бортах. Але найдивовижнiше було те, що iнший вантажний автомобiль, мабуть, завантажений чимось цiнним, залишався неушкодженим. Саймон настiльки захопився спостереженням, що мало сам не виявився легкою здобиччю всюдисущого супротивника. Недалеко вiд нього, вниз по дорозi, почулося вже знайоме ревiння двигуна. Бiгти було пiзно. Раптом, всього за кiлька метрiв вiд нього, зминаючи кущi та ламаючи деревця, вирулила бойова машина пiхоти супротивника. Скреготка гусеницями, завмерла, не припиняючи гуркотiти мотором, що зменшив оберти. Саймон одеревiв i подумки почав проклинати себе за необережнiсть i безтурботнiсть. Зовсiм недавно не бажаючи мати нiчого спiльного з брудом солдатiв, тепер усiм серцем бажав стати схожим на це єдине укриття. Дорогою, в напрямку розбитих вантажiвок, поливаючи бризками з глини та чорнозему вдячного Саймона, проїхало ще двi машини. Саме БМП мабуть, нiкуди бiльше рухатися не збиралося. Лише кiлька разiв давши оглушливу чергу з великокалiберного кулемета в слiд вiдступає, остаточно затихло. проїхало ще двi машини. Саме БМП мабуть, нiкуди бiльше рухатися не збиралося. Лише кiлька разiв давши оглушливу чергу з великокалiберного кулемета в слiд вiдступає, остаточно затихло. проїхало ще двi машини. Саме БМП мабуть, нiкуди бiльше рухатися не збиралося. Лише кiлька разiв давши оглушливу чергу з великокалiберного кулемета в слiд вiдступає, остаточно затихло.
- Васю, а Васю, ти тiльки подивися, як цi лохи ноги роблять, - долинула до Саймона незнайома мова. Вiн не зрозумiв нi слова, намагаючись сильнiше втискатися у смердючу жижу. Бракувало ще того, щоб власник голосу став вивчати околицi. Вiд страху Саймон майже дихав.
- Справдi цiкаве видовище. Ти вчора подивився б, що було.
- Та я чув вiд тебе це вже кiлька разiв.
- ... Черепаха прийом, це грифон, ми свою роботу виконали, йдемо на базу. Ваше завдання вiдконвоювати ведмежат та мед у район Д2С80.
Знайомий теплий порив вiтру, обдав продроглого в канавi Саймона. Вертольоти, намагаючись, зайвий раз не привертати увагу радарiв, пройшли над ними на польотi.
Вихор вщух так само раптово, як i виник. Перед лицем Саймона, плавно погойдуючись з боку на бiк, опустився аркуш паперу, i став поступово просочуватися водою. Пересiчний вiд страху був близький до втрати свiдомостi, подумки прощаючись iз життям.
- Блiн, я бруду не полезу! Стьопка, у тебе гарна пам'ять! Ти запам'ятав координати?
- Начебто так. Ми, з лейтенантом, здається, туди кiлька разiв моталися.
Знову надривно заревiв двигун, i БМП знову заскреготавши гусеницями, розвернувшись, став вiддалятися. Саймон нiяк не мiг прийти до тями i боявся поворухнутися. Втративши рахунок часу, вiн пролежав у канавi, доки сонце не стало припiкати занадто сильно, i сморiд канави став зовсiм зводити з розуму. Трохи осмiлiвши, вiн пiдвiвся i присiв. Саймон здогадався, що на ньому записанi якiсь важливi координати невiдомого йому мiсця. Вiн, не довго думаючи, швидко i акуратно склав i засунув листок у кишеню. Оглянувши околицi вкотре, вiн крадькома, виповз iз свого псевдо укриття на дорогу. Звiривши напрям до табору за свiдченнями компаса, вирiшив продовжувати свiй несподiвано перерваний шлях. Зайвий раз, перестрахуючись, Саймон вирiшив не вставати з землi. поки не досягне укриття. Продовжуючи свiй шлях по-пластунськи, вiн намагався вiдвернути себе вiд думок про те, що було у тому цiнному "Уралi". Але цiкавiсть не давала йому спокою. Страх, який перемагає невтримне бажання все знати, змушував його думати про самозбереження, не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. що було у тому цiнному "Уралi". Але цiкавiсть не давала йому спокою. Страх, який перемагає невтримне бажання все знати, змушував його думати про самозбереження, не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. що було у тому цiнному "Уралi". Але цiкавiсть не давала йому спокою. Страх, який перемагає невтримне бажання все знати, змушував його думати про самозбереження, не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись.
- Роздiл 2 -
Через кiлька годин, дiставшись рятiвного укриття лiсу, Саймон дозволив собi, нарештi, розслабитися. Табiр був уже поруч, перебуваючи майже на узлiссi, протилежнiй його частинi. Вiн був добре укрiплений та замаскований. Це пояснювало те, чому вiн ще не разу не зазнавав атаки радянських вiйськ спецiального призначення. Намагаючись сильно не шумiти трiском сухих гiлок пiд ногами, Саймон не поспiшаючи, пересувався мiж широколистими i хвойними деревами. Вiн уже не втiк. Його тiло, ледве пересуваючи втомленi вiд постiйних навантажень, онiмiлi ноги, мрiяло лише про вiдпочинок. Як чудово було зараз, скорiше дiстатися до табору, i зробивши останнiй кидок до намету взводу, впасти на лiжко. Забути на мить все, що сталося з ним, забуваючи глибоким сном без сновидiнь. Вiн був у станi заснути пiд першим же пiдходящим кущем, але вiдчуваючи,
Що ж було у тому "Уралi"? Вогник цiкавостi знову ожив. Нiби ця якiсть жила само собою поза стомленою головою господаря. Якщо ця завантажена машина так знадобилася "нашим" та росiйським? Саймон вiдразу пiймав себе на думцi, що не вiдчуває особливих симпатiй до жодної зi сторiн. I як же так вийшло, що їх усiх перестрiляли? Наведення? Чи той самий iнформатор? I що це за загадковий пiдроздiл у чорних беретах? А може, вся справа не у вантажiвцi, а в його вантажi? Купа нероздiлених питань. Дiставши з кишенi акуратно складений лист i карту з-за пазухи, Саймон не сповiльнюючи крок, почав шукати вказане мiсце. Якщо це координати, то вiн знайде це мiсце на картi. Добре вода не завдала значної шкоди картi, бо давно б залишилися лише однi вологi клаптики. Отже, мiсце з вiдповiдними координатами знаходилося, на межi територiї, контрольованої радянськими вiйськами, десь за двадцять кiлометрiв у пiвденно-захiдному напрямку вiд мiсця нападу на конвой. Звичайно, враховуючи те, що вiн правильно сприймав орiєнтири. Мiсцевiсть за всiма позначками на картi досить лiсиста i горбиста. А такi мiсця зазвичай дуже зручнi, якщо хочеш щось сховати вiд стороннiх очей. Треба обов'язково доповiсти про все докладно, а якщо пощастить, напроситься, на участь у мiсiї. Стоп. Навiщо йому це все треба? Ледве сам врятував свою шкуру, коли бiльшiсть товаришiв гниють у лiсi. Нi. Досить з нього молодого авантюризму. Медаль все одно не дадуть. Але iнтуїцiя пiдказувала Саймону, що саме туди росiяни могли вiдтранспортувати загадковий "вантаж", а iнтерес дiзнатися все докладнiше просто розпирав зсередини. Ну i в кого ж у нього така якiсть ризикованої любознайки. До добра точно не доведе, але напевно в тому була вся краса.
У глибокiй задумi Саймон запхав карту назад i порвав листок. Вiн не мiг дозволити собi просто так викинути його у лiсi. Та й нехай, що його нiхто не знайде. Та й нехай, що мало хто зможе зрозумiти розмитi символи. Порвавши папiр на клаптики, вiн позбавляв невiдомих навiть найменшої нагоди скористатися нагодою. Вiн запам'ятав усе, i не сумнiваючись у своїй феноменальнiй пам'ятi, не потребував зайвих доказiв, доказiв, та й просто брудних i мокрих папiрцiв, що засмiчували кишенi.
Нарештi, мiж деревами з'явилися першi мiшки з пiском, що позначали межу табору. Втiшний Саймон з останнiх сил кинувся тiкати, радiючи, що вмiння орiєнтуватися по картi його не пiдвело. Але найбiльше вiн був радий, що нарештi знайшов своїх. Пiдбiгаючи до табору, його вiдвiдало дивне почуття небезпеки. Щось тут було не так. Це насторожило його, змушуючи зменшити запал. Саймон, розбитий, брудний i втомлений, був готовий проклясти свою iнтуїцiю, яка не раз рятувала йому життя. Вiн завмер, прислухаючись до тривожних сигналiв змученого органiзму. Все навколо було дивно тихо, пiдозрiло тихо, навiть для добре замаскованого табору. У звичайний день це мiсце нагадувало мурашник, що тихо кишить, а зараз не вистачало навiть елементарних деталей. Не було видно навiть вартових. Повiльною ходою Саймон порiвнявся з першим наметом. Зломовна тиша, натягувала нерви струною. Дiставшись до центру табору, вiн не побачив по дорозi жодної живої душi. I водночас табiр не виглядав покинутим. Занадто багато обладнання та спорядження залишилося навколо. Раптом Саймон вiдзначив ще одну важливу деталь. Навiть птахи, що так дзвiнко спiвали в гущавинi лiсу, тут мовчали. Не чутно було навiть комах. Вiн попрямував до добре замаскованого командного бункера. Поруч iз входом, за баком для дощової води, валявся чийсь камуфляж. Але не це привернуло увагу Саймона, хоч i насторожило ще бiльше. Вiн увiйшов усередину чорного примiщення. На iмпровiзованiй пiдлозi з дощок, що щiльно лежали один до одного, лежав формений одяг, такий самий, як був на ньому самому. Тiльки ось вона лежала якось неприродно дивно. Сорочка щiльно прилягала до штанiв, а трохи нижче. Нижче на землi валялися черевики з туго зав'язаними шнурками! Все навколо було всипано якимось бiлим порошком, що нагадав Саймоновi попiл, що залишається пiсля кремацiї. Неприємний спогад про те, як у дитинствi йому довелося випадково влiзти в посудину з прахом бабусi, i по дуростi спробувати його на смак, яскраво спалахнуло в його пам'ятi. Вiн був настiльки молодий, що спочатку не зрозумiв, що накоїв, але коли мати влаштувала йому розбiр польотiв, пояснюючи, що це таке насправдi, його нудило до кiнця тижня при однiй тiльки думцi про те, що вiн зробив. Ком пiдступив до горла, змушуючи Саймона кiлька разiв проковтнути слину. Продовживши огляд, вiн знайшов гвинтiвку М4, що лежала неподалiк. Ще бiльше вразила недокурена сигарета, що стирчала з найбiльшого горбика цього бiлого попелу. Мурашки, що супроводжуються легким тремтiнням, пробiгли по тiлу Саймона з нiг до самої верхiвки. Волосся на макiвцi стало дибки вiд здогаду. Що за чортiвня тут вiдбувається? Вiн озирнувся, помiчаючи навколо все бiльше i бiльше подiбних купок бiлого попелу i розкиданого на ньому екiпiрування, яке колись належало реальним людям. Страх, схожий на страх темряви у дитинствi, охопив усю його сутнiсть. Що тут сталося? У головi раптово прокручувалися рiзнi мiстичнi сценарiї можливих подiй. На ньому позначалося надмiрне захоплення фантастикою та iншою бульварною лiтературою подiбного роду. Вiн i не помiтив, як швидко себе залякав, згадуючи про прибульцiв з комiксiв та жахливих лiсових примар з романiв Стiвена Кiнга. Саймон мало не бiгцем увiрвався в сусiднє примiщення, де зазвичай розмiшався весь склад штабу i остовпiв прямо на порозi. На столах, на стiльцях, на пiдлозi - скрiзь, був цей дивний i лякаючий бiлий попiл, що покривав унiформу, що лежала в найнесподiванiших варiантах, колись можливо належала її власникам. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. покриває унiформу, що лежала в найнесподiванiших випадках, колись можливо належала її власникам. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. покриває унiформу, що лежала в найнесподiванiших випадках, колись можливо належала її власникам. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. немов пагорби пiсочного годинника мiнiатюрнiшi за дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. немов пагорби пiсочного годинника мiнiатюрнiшi за дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу.
Сидячи на стiльцi i склянiшим поглядом розглядаючи купу зiбраних особистих жетонiв, акуратно розкладених ним на столi, Саймон нiяк не мiг прийти до тями. Пiднiсши свою долоню на свiт вiн помiтив як пальцi трясуться великим тремтiнням. Страшенно хотiлося курити, хоч вiн i покiнчив iз цiєю шкiдливою звичкою два роки тому. Що тут таки сталося? Вiн намагався викинути з голови всi неправдоподiбнi та фантастичнi версiї, але вони настирливо поверталися знову, пiдходячи бiльше нiж будь-якi iншi рацiональнi спроби пояснення. Осмислення ситуацiї на давало йому спокiй. Тi ж самi думки, немов рядок, що бiжить, на електронному табло бейсбольного матчу, пробiгали в його свiдомостi знову i знову. Нарештi вона завмерла, висвiчуючись одним яскравим усвiдомленням. Одне було ясно без сумнiву. Всi тi, кого вiн протягом останнього року вважав своїми друзями та єдиними, на кого вiн мiг покластися, у наповненому небезпеками свiтi - були мертвi. Вони просто зникли. Випарувалися! Умертвленi невiдомим i незрозумiлим способом. Але основний факт смертi залишався незаперечним фактом. Сльози страху самотностi та жалю виступили на очах, але Саймон стримався. Вiн уже не пацан, щоб ревти. Йому треба брати себе до рук i щось робити. У того, що сталося, напевно був свiй винуватець, i цей мiстер "Хтось" неодмiнно повинен був вiдповiсти за те, що сталося. I йому, єдиному, хто залишився живим, необхiдно з'ясувати правду i донести... Хм, куди? По перше. Шукати винних можна було вiчно, а Саймон не пiдходив на роль детектива. По-друге. Зараз руба стояло питання - чи не безпечно йому самому залишатися в цьому помiченому смертю мiсцi? Необхiдно якнайшвидше зв'язатися з командуванням сил альянсу на островi i якнайшвидше викликати сюди фахiвцiв. Вони в поєднаннi з хлопцями з розвiдки зможуть розiбратися, що до чого, без марних iдей про тарiлки, що лiтають.
Саймон рвонувся до стацiонарної радiостанцiї, спробувавши її увiмкнути. Пiсля кiлькох невдалих спроб до нього дiйшло, що немає електрики. Невезiння тривало. Кiлька хвилин у розгубленостi походивши по кiмнатi, до нього дiйшло, що можливо генератор став непридатним або просто заглух. Потрiбно було знайти його та знову запустити. Пiднявши з пiдлоги кинуту гвинтiвку, Саймон попрямував до виходу, по дорозi розглядаючи сплетiння дротiв на наявнiсть можливого урвища. Вiн намагався не наступати на бiлий порох, що лежав купками. Все-таки це зовсiм недавно були ще живi люди зi своїми цiнностями та прагненнями.
Сонячнi променi все ще проникали крiзь густу крону лiсу, висвiтлюючи мiсце безлюдне. Настав вечiр. Ставало моторошно. Саймон донедавна не вiрив у примар, але зараз вiн уже не знав, у що вiрити, а у що нi. По землi потягнулися довгi тiнi, якi вiдкидали дерева. Червонi вiдблиски вранiшнього сонця, крiзь крону, весело заграли на лобовому склi прикритою маскувальною мережею технiки. Раптовий блиск на височинi, недалеко вiд намету медпункту, сонячним зайчиком на мить заслiпив Саймона. Солдат iнстинктивно кинувся набiк, i це врятувало йому життя. Куля вибила зi стiни бункера пристойний шматок бетону. Пересiчний, майже не дихаючи, причаївся за рогом будiвлi, намагаючись не потрапити в прицiл невiдомого снайпера. Термiново треба було щось зробити. Пострiл. Куля увiйшла в землю за сантиметр вiд його черевика. Гад! Черевик означає, йому видно i ця сволота вирiшила зi мною пограти. Саймон розв'язав шнурок i, намагаючись не особливо рухати черевиком, витяг ногу, залишаючи частину взуття в полi видимостi снайпера. Вiн сподiвався на якийсь час прикувати увагу ворога до його укриття.
Дiяти швидко Саймона навчили ще у навчаннi. Вiн, залишивши своє взуття, швидко кинувся в обхiд снайпера, збираючись зайти зi спини. Вiн сподiвався, що встигне до того, як ворог помiняє позицiю, зрозумiвши його хитрощi. Не шкодуючи шкiри обличчя i невiдомо у що перетворилася унiформи, Саймон ламанувся через кущi, по дорозi кидаючи гвинтiвку, що сповiльнює його стрiмкий рух. Поступово обходячи табiр по дузi, вiн стрiмко наближався до помiченої позицiї, де й мав бути стрiлець. Часто, але рiвномiрно видихаючи через рот, Саймон намагався не звертати уваги на ниючi суглоби та болючi м'язи. У цi моменти рядовий був схожий на хижака, який напав на слiд своєї жертви. Хоча спочатку жертвою мав стати вiн сам. Ось вiн гад! Саймон не уповiльнюючи руху, як дикий звiр вискочив iз кущiв, з тваринним криком накидаючись на спину зосередженого солдата, що лежав до нього. В останню мить стрiлець спробував розвернутися i вiдбити раптову атаку, але тут же отримав нищiвний удар у щелепу. Випустивши з рук зброю, вiн упав обличчям униз. Саймон, швидким стусаном вiдкинув гвинтiвку до кущiв. Потiм накинувся на спину поваленого супротивника, беручи шию в мiцне захоплення. Пiдiм'ятий Снайпер вп'явся руками в кiльце, що зiмкнулося навколо його шиї, в спробi розтиснути вже намертво змiцнiле сплетiння рук. Саймон ричачи вiд задоволення, лише посилив тиск на свою жертву. Раптом стрiлець смикнувся, i Саймон, уже впевнений у своїй перемозi, не чекаючи рiзкого ривка, зiсковзнув убiк, стаючи вразливим для удару. Здоров'яний удар лiктя у сонячне сплетiння змусив його похитнутись i вiдпустити переможну хватку. В очах рiзко потемнiло. Вiн став задихатися, i намагаючись уникнути повторного удару, вiдкотитися до кущiв. Противник скочив на ноги. У променях вранiшнього сонця блиснуло лезо ножа. Раптом стрiлець, готовий до реваншу, завмер. Вiд несподiванки, гублячи холодну зброю. З тiнi кущiв гримнув пострiл його власної гвинтiвки, потiм здалося замучене, брудне, але посмiхнене обличчя Саймона. Раптом усмiшка змiнилася здивуванням та нерозумiнням.
- Бред, це ти?.. - Видихнув Саймон, дiзнавшись у снайперi свого товариша по службi.
- Я ... - видавив Бред i, тримаючись за живiт, звалився на землю.
- Роздiл 3 -
Саймон прокинувся вiд сну пiд ранок. Ранковi яскравi сонячнi промiнчики свiтили прямо в очi. Невмiло, але акуратно перев'язаний, Бред викликав лише жалiсть, лежачи поряд. Саймон не був професiйним медбратом, але першу допомогу умiв. Спiвробiтник був все ще непритомний, але дихав рiвномiрно i тихо. Минулого вечора, закiнчивши пiвгодинну перев'язку, Саймон так i заснув поруч iз носилками медпункту, на якi вiн з останнiх сил затяг Бреда. Намагаючись якомога точнiше дотримуватися iнструкцiї поводження з пораненими, вiн розташував свого товариша з усiма можливими зручностями. Дивне вiдчуття завiтало до нього, коли вiн накладав черговий бинт. Нещодавно вiн був готовий убити цю людину, а тепер старанно рятує їй життя. На щастя пораненого кровi було мало, що навело Саймона на думку про небезпеку поранення. Це звичайно не заспокоїло його повнiстю, але вiн просто не мiг боротися зi втомою та купою питань та неясностей у головi. Закiнчивши перев'язку, вiн буквально вiдключився до самого ранку увi снi без сновидiнь.
Саймон пiдвiвся i вийшов iз медичного намету, з усмiшкою зустрiчаючи ранкове сонце. Воно пестило шкiру своїм теплом. Все, що сталося вчора, здавалося повним маренням i страшним сном. А сьогоднi життя починалося наче з чистого аркуша. Блакитне небо без жодної хмаринки наповнювало його гарним настроєм, але птахи, як i ранiше, партизанський мовчали. Сон - надзвичайно корисна та лiкувальна рiч. Вiн вiдчував себе бадьоро i в якомусь сенсi навiть безтурботно, доки не озирнувся довкола. Темнi та моторошнi фрагменти вчорашнього дня стали спливати в пам'ятi, занурюючи Саймона в тугу. У таборi треба було навести лад, налагодити подачу електрики, i, зрештою, знайти щось їстiвне. Всiм цим вiн i зайнявся, вирiшивши не чекати пробудження пошарпаного ним Бреда.
Пересiчний Бред був iз нечисленного пiдроздiлу снайперiв, що входить до бригади Саймона, i був вiдряджений до них у табiр зовсiм недавно. Як усi новачки, на новому мiсцi, вiн намагався завести якнайбiльше друзiв, що не особливо подобалося ветеранам, якi вважали його персону занудною та настирливою. Саймон не був знайомий з ним особисто, вiн просто бачив його перiодично то тут-то там i звичайно ж чув, що ходили по табору смiшнi iсторiї про нього. Швидше за все, Бред знав про Саймона стiльки ж. В результатi їх ближчого знайомства один лежав у перев'язувальнiй, а другий не припиняв терзати себе докорами совiстi.
Пiсля пiвгодинної метушнi по табору, а так само переодягання i вмивання, Саймон упорядкував електрику i радiостанцiю. Пiсля чого рясно напхавши себе вмiстом сухих пайкiв, без здивування помiтивши, що апетит за цi днi вiн нагуляв собi просто звiрячий. Нарештi вiн наївся так, що вiдчув себе людиною. Вирiшив вiдкласти зв'язок зi штабом i спершу поговорити з Бредом. Саймон, трохи втомлений, але, як i ранiше, бадьорий пiсля холодного душу з дощової води, заглянув у медичний намет. Його товариш уже прийшов до тями i каламутними очима оглянув свого доглядальницю.
- I як же так вийшло, що я опинився у твоєму прицiлi? - Вiдразу запитав Саймон, уважно дивлячись на пораненого.
- ...Я вирiшив, що ти не свiй - ось i все. Зараз хоч на людину схожий, а тодi як чорт брудний був... Бред закашлявся - Хто ж знав те? - I вiн з сумним виглядом вказав на поранення.
Вiн був, швидше за все, правий. Вчора Саймон напевно, навiть в упор, розглядаючи себе в не змiг би дiзнатися про вiдображення. Але байдужа простота пояснення Бреда йому не сподобалося.
- Добре, Бред. Ти хоч знаєш, що тут сталося? - Саймона обдало легкими мурашками. Його руки похолонули i зволожилися. Десь у глибинi душi вiн зовсiм не хотiв знати правди i хотiв геть-чисто викреслити зi своєї пам'ятi подiї вчорашнього дня.
- Не знаю... - Бред здавався спантеличеним. - Я був на завданнi, коли це сталося. Повернувшись, я був вражений не менше за твiй. ... Чорт, рана болить. Ти мене вже перев'язував?
Саймон заметушився, дiставаючи чистi бинти. Щось тут було не так, але каша думок у головi i перiодичне охання Бреда не давали зосередитися. У процесi нудної замiни бинтiв, при якiй Бред кiлька разiв невдоволено зiтхав, Саймон коротко розповiв, що трапилося з ним i показав карту, подiлившись своїми пiдозрами та припущеннями. Як тiльки вiн закiнчив, важкий тягар знання впав з його плечей. Начебто роздiливши ношу, вiн вiдчув себе набагато краще.
- То що ти збираєшся робити? - спитав Бред.
- Зв'яжуся зi штабом... - розгублено вiдповiв Саймон i запитливо глянув на нього. Поранений, розслабившись, поклав голову на мiшок, який служив йому подушкою. Його спокiй не вписувалося в загальну картинку того, що вiдбувається. I вiд цього Саймоновi стало якось не по собi.
- Давно настав час, що ж ти до цього тягнув? - поцiкавився Бред.
- Та хотiв скласти повну картину, думав ти допоможеш з доповiддю. Але, як бачу, вiд тебе i толку - спочатку стрiляєш, а потiм знаєшся хто був у прицiлi. - спробував уїдливо виразити Саймон i встав швидко вийшов з намету. Щось насторожувало його. Iнтуїцiя передбачала лихо, але вiн намагався гнати поганi думки iнше.
- Роздiл 4 -
Безпристрасне шипiння з навушникiв, означало кiнець ефiру зв'язку. Пiсля кiлькох миттєвостей скакання по радiо-каналах i клацань тумблера, Саймон все ж таки вийшло зв'язатися з основними силами альянсу. У результатi живої п'ятнадцятихвилинної бесiди, вiн, нарештi, був запевнений, що в їхнiй район буде вислано пошуково-рятувальну групу, яку вiн мав зустрiти i проводити в табiр для подальшого розслiдування.
Ще раз, вiдвiдавши Бреда, який виявив бажання забути сном до прибуття групи, Саймону нiчого не залишалося, як одному попрямувати на мiсце зустрiчi. Благо воно було не так вже й далеко. Безпосередньо в таборi вертолiт сiсти не мiг через численнi дерева, що заважали. Захопивши гвинтiвку, вiн вирушив у дорогу. Треба було подолати порослий невисокими берiзками пагорб i вийти на вiдкриту галявину. Справа плюва, але обережнiсть не завадить нiколи, тому вiн пiшов не безпосередньо, а в обхiд. Намагаючись уважнiше оглянути околицi.
Сонце стояло вже високо, i нагрiте повiтря було теплим i задушливим. Як тiльки вiн покинув межi табору, Саймон почув переливний спiв птахiв. Пернатi спiвали та щебетали над головою, створюючи приємну на слух какофонiю. Неприємно дивно. Рiзниця наявностi та вiдсутнiсть тваринного свiту за межами табору i в ньому самому насторожувала, але вже не дивувала. Тут природа всюди тiшила око. Гучний шелест, i запах зеленого листя мiг привести в себе будь-кого, i Саймон поспiшив насолодитися новим припливом бадьоростi та енергiї. Йому подобалося вiдчувати себе частиною навколишньої природи. Мабуть, це була його єдина вiдрада серед постiйних стрiлянин i безглуздих мiсiй, значення яких вiн не завжди розумiв. Хоча зараз було зовсiм iнакше. Це надавало вiдчуттям Саймона особливу гостроту i змушувало постiйно бути напоготовi.
Поляна була досить простора навiть для посадки кiлькох вертольотiв класу "Чорний яструб". Цi вертольоти були напевно найпопулярнiшим у вiйськах пiвнiчноатлантичного альянсу засобом пересування. Саймон не довго думаючи, прилiг у тiнi шумливих берiз i почав чекати, з цiкавiстю спостерiгаючи за метушливим життям усiляких комашок на зеленому трав'яному килимi. По небу пропливло кiлька хмар, лише на мить сонце, що загороджують. Саймон, умиротворений спокоєм i життєвiстю природи, що оточував його, починав спати. Щоб зовсiм не заснути, вiн, подумки наспiвуючи рiзнi дурнi пiсеньки, колупав сухою довгою травинкою в зубах. I все ж, сам того не бажаючи, приспаний монотонним цвiркотiнням коникiв, вiн заснув.
Гучний шум у небi порушив денний сон рядового. Висунувшись зi свого укриття, Саймон побачив два вертольоти, що обережно лiниво спускаються з небес прямо на галявину. Потужнi потоки повiтря сильно коливали траву, надаючи квiтучiй галявинi ефекту штормливого моря. Саймон, солодко потягнувшись, продовжив спостереження. За вчорашнiй день швидко розвинене почуття обережностi, пiдказувало йому, що i коли треба робити. А зараз воно пiдказувало йому не поспiшати i залишатися на своєму мiсцi.
"Чорнi яструби" закiнчили висадку десанту. День був спекотний, але невтомно Саймон, що стежив за висадкою, раптом вiдчув, як кров холоне в його жилах. На галявинi швидко розосереджувалися два загони тих самих чорних беретiв. Нi, цим хлопцям вiн нiколи не довiрить навiть життя сусiдського собаки. Цiкавих рятувальникiв йому надiслали. Вiн розсмiявся б, якби все не було так сумно. Не бракувало, що вiн зовсiм недавно бачив, як працюють цi хлопцi. Бiгти вiд них i якнайдалi. Це єдиний вихiд! Значить, комусь у штабi не вигiдно мати небажаних свiдкiв безчинств i аномальних явищ. Рильце в гармату напевно не в одного офiцера. Невже це настiльки серйозно, якщо вони зважилися на такий крок? Виходить, все, чого йому залишалося очiкувати замiсть медалей, що мрiялися, за вiдвагу - це непомiтний запис в особистiй справi: "зник у бою". Нi, так просто я цю справу не залишу i живим не здаватися в руки катiв не збираюся. Хоча новоприбулим мабуть не було великої рiзницi, як вони його дiстануть.
- Пересiчний Саймон, прошу Вас, не змушуйте вас шукати. Виходьте iз пiднятими руками. - пролунав з динамiка ввiчливий, але командний голос.
Сумнiвiв немає. Та чого не пощастило так раптово стати жертвою обставин. Остання надiя потрапити додому, до своїх, впала як пiсочний замок, пiд пiдошвою армiйського черевика. Адже вiн ще такий молодий i зовсiм не хоче вмирати. Треба було забирати ноги якнайшвидше. Куди? Розбереться по ходу. А як же Бред? Адже тепер вiн у такiй самiй небезпецi. Треба якнайшвидше забрати його з табору, поки що є час. Саймон не бiг, вiн майже летiв, перескакуючи через купи та кущi. Табiр був близько, часу залишалося лiченi хвилини. Йти з пораненим буде дуже складно, але iншого виходу вiн поки що не бачив. Своїх у бiдi вiн не кидав нiколи.
Кулею, проходячи через табiр до медичного намету, вiн на повнiй швидкостi увiрвався в нього, спотикаючись i перевертаючи все навколо.
- Бред, прокинься! Нам треба йти! Чорнi берети прибутку для зачистки! Нiяк iнакше! Їм не потрiбнi свiдки, а я ще хочу жити. - Саймон у панiцi хапав усе, що траплялося пiд руку, i пхав це в сумку, що висiла через плече. Розбиратися, що було потрiбно, а що нi, просто не було часу.
- На жаль, Саймоне, але тобi доведеться залишитися тут. - холодна фраза Бреда пронизала його нiби нiж. Остовпiвши i повiльно розвернувшись, вiн пiдняв голову, щоб подивитися на Бреда.
Чорне дуло пiстолета було направлене йому прямо в груди. Бред лише спiвчутливо посмiхався. - Вибач...так треба.
Пролунав пострiл. Гарячий струмiнь повiтря обдав жаром обличчя Саймона. Груди пересмикнуло. Нестерпний бiль блискавкою пройшов наскрiзь, як гарячий нiж крiзь олiю. Саймон похитнувся i, втративши рiвновагу, немов пiдкошений колос, звалився на землю, пiдминаючи пiд собою i забризкаючи своєю кров'ю зiбранi ним речi. Думки змiшалися, тiло бiльше не корилося... "...я був на завданнi, коли ЦЕ сталося..." кривавим туманом пропливла в головi Саймона, та дивна фраза Бреда... Але сенс її вже не був важливий. Свiдомiсть, спалахнувши, нiби лампочка, що перегорає, ще пару разiв, повнiстю покинула його.
ЧАСТИНА ДРУГА
"Причина всiх бiд"
- Роздiл 5 -
Полковник Федоров у задумi стояв бiля широкого оглядового вiкна свого кабiнету, спостерiгаючи за розкопками, що проводилися внизу. Його кабiнет знаходився пiд товщею гiрської породи на п'ятисотметровiй глибинi у стiнi однiєї з дивних печер, як сказали б археологи, штучного походження. Тут також було обладнано тимчасову вiйськову базу радянських збройних сил та наукову лабораторiю. На поверхнi також був добре укрiплений у горах табiр. Розкопки вже тривали близько двох мiсяцiв, але все, що їм траплялося - це купа непотрiбного мотлоху, що пакується i вiдправляється в пiдземну лабораторiю. Знайдене зовсiм не було схоже на те, що знайшла група мiсцевих рудокопiв ще до прибуття вiйськ. Першi три знахiдки настiльки вразили генералiв, що на острiв, який давним-давно всiма забув i живе на правах дружнього союзу держави, негайно було перекинуто вiйська. Почалася груба окупацiя з усiма наслiдками. Зачищали район. Лiквiдувалися всi свiдки - робiтники рудних шахт, у мiсцях яких i було розпочато першi розкопки, адмiнiстрацiя, навколишнi поселення - всi, хто мав бодай найменше вiдношення до цього багатого рудої регiону та прихованої в ньому таємницi. Звичайно, це викликало величезну ненависть у мiсцевого населення. Дружня країна раптово забула про стару дружбу, i змилувалася про допомогу у свiтової спiльноти. Утворилося народне ополчення, партизани, перiодично давав себе знати збройними нападами на армiйськi конвої та невеликi, побудованi нашвидкуруч, бази. Подiбнi безчинства вiдбувалися по всiй територiї острова. Спочатку цi комаринi укуси не становили великого занепокоєння, але згодом, удари, що завдавалися бандитами, ставали все помiтнiшими i вiдчутнiшими. Напевно ополчення ставало органiзованiшим i пiдживлюваним ззовнi, вiчними капiталiстичними противниками радянського союзу. Звичайно, явна присутнiсть радянських вiйськ, що нашвидкуруч окупували країну, вже не було таємницею. Все сталося швидко, тому що ставки були дуже високi. Свiтова громадськiсть всiляко намагалася засунути носа в те, що вiдбувається. Цим носом були журналiсти, але пiсля їх "випадкових" численних смертей на острiв, пiд виглядом гуманiтарної допомоги бiдним, сунулися вiйська пiвнiчноатлантичного альянсу. Янки швидко пронюхали, що справа пахне бiльш нiж простою окупацiєю з присвоєнням рудного багатства регiону, i постаралися якнайшвидше вiдiслати всi союзнi вiйська альянсу: спочатку взяли участь в операцiї назад на батькiвщину, залишаючись єдиними претендентами на великий секрет порад. Пiсля прибуття американцiв справи пiшли навперейми. Спочатку майже всi з призвiдникiв-генералiв, чи незадоволенi подальшим поглибленням безрезультатних розкопок, злякавшись перед свiтовим тиском, просто зреклися проведення операцiї. Хоча з'єднання Федорова так вже нарило стiльки, що дослiдницької роботи iнститутам країни вистачило б рокiв на п'ятдесят уперед. Потiм американцi, якi донедавна сидiли на своїх базах, почали активно завдавати пiдлих ударiв по радянських з'єднаннях. Захiднi засоби iнформацiї як би не навмисне вiдразу забули про проблеми маленької країни на островi. Явний вплив янкi, хоча вiн i був вигiдним усiм. Зрештою розгорiлася справжнiсiнька вiйна. З тiєю рiзницею, що про неї нiхто за межами острова не знав, а хто знав довго не жили. Про це успiшно дбали розвiдки зацiкавлених сторiн. Бандформування, зрозумiвши, нарештi, що "кинули" свої ж стали шкодити всiм. А вчора, при транспортуваннi однiєї з тих трьох знахiдок з мiсця випробування на пiдземну базу, вчинили напад на радянський конвой i вiдбили вантажiвку. Полковник не раз повторював начальству, що на даний момент будь-якi пересування конвоїв за межами зони карантину, а тим бiльше випробування в бойових умовах - небезпечнi, але, мабуть, у когось були свої плани. В результатi вони втратили агрегат номер один i половини супроводу. Єдине, що втiшало, так це те, що результати випробування перевершили всi очiкування. Дивно було також те, що вченi взагалi розiбралися з управлiнням невiдомого виду зброї. Звичайно, Федоров не звик упокорюватися з помилками командування, тому з раннього ранку район нападу прочiсувався вiйськами у пошуках невгамовних партизанiв. Не в жодному разi не можна було допустити передачу агрегату американцям.
Полковник вiдiйшов вiд вiкна i вмостився в крiслi, пiдсуваючи переговорний пристрiй.
- Черговий, як там справи iз пошуком? З'ясуйте та доповiсти. - наказав вiн.
- Є. - коротко пролунало у вiдповiдь.
Федоров вiдкинувся у крiслi й заплющив очi. Рев працюючих екскаваторiв i скрип вагонеток, що так сильно дратував начальство, що вiдвiдує його, глухо долинали з-за скла. Iнодi чулася нецензурна лайка сержантiв, i методичне тюкання лопат. Але це не заважало полковнику. Вiн напружено чекав повiдомлення чергового, гадаючи, якими новини будуть цього разу. Адже вiн посилав запит iз точною перiодичнiстю - кожнi пiвгодини. Федоров постiйно порiвнював iнтонацiї в голосi чергового, який чим далi, тим з меншим ентузiазмом i бiльшою дратiвливiстю в голосi повiдомляв обстановку. За останнi шiсть годин так нiчого й не змiнилося. Так. Час хлопця списувати на поверхню або в робочу бригаду, лопатою працювати. У штабi потрiбнi не люди, тут потрiбнi невтомно працюючi машини, що з холоднiстю виконують будь-якi накази, що не сумнiваються в доцiльностi рiшень начальства. Найбiльше пiд цей опис пiдходив капiтан Стеклов. Завдяки йому полковник мiг бути на всi сто впевнений, що будь-який наказ буде виконано вчасно. На даний момент капiтан знаходився десь унизу - спостерiгав за роботою бригад. Федоров закурив, роздивляючись гудзики на кителi. Щось черговий довго...
- Товаришу полковнику, пошукова група доповiла, що в районi пошукiв засiченi американцi. Командир загону вважає, що вони конвоюють нашу вантажiвку.
"Чорт! Дiсталися ж чорти. Не можна дозволити їм умикнути наше добро." Полковник вiд хвилювання аж упустив на пiдлогу недокурену сигарету.
- Черговий, прямий зв'язок, швидко!
Клацнув динамiк.
- Товаришу полковник, повiдомляє лейтенант...
- ...Так лейтенант, - поспiшив перебити його Федоров. - Нема часу на розмови. Негайно висилайте в район вертольоти та броню. Будь-що вiдбийте вантажiвку. За виконанням доповiсти.
- Так точно!
Полковник вiдкинувся в крiслi, витираючи спiтнiлi долонi. Якщо все пройде гладко, американцi i не дiзнаються, що було в них у руках. Головне, щоби все вдалося. Сигарета мирно згасла на пiдлозi.
Пiсля того як операцiя була закiнчена, Полковник дозволив собi кiлька годин сну i зараз, бадьорий i в доброму настрої, сидiв зi своїм улюбленим крiслом, пускаючи кiльця сигаретного диму в стелю.
"Отже, пiсля невеликої сутички американцям довелося нести ноги" - розмiрковував Федоров, розвалившись у крiслi зi склянкою мiнеральної води "Боржомi" в руцi. Його оточував сизий їдкий туманом накуреної димової завiси. Вiн наказав тимчасово вiдправити вантаж на базу, що добре охороняється, про яку за даними розвiдки янкi навiть не пiдозрювали, при цьому, вирiшивши приховати, цей факт вiд командування. Полковник не хотiв ризикувати. Далеке транспортування, прямо до мiсця розкопок, на даний момент привернула б багато уваги у партизанiв, а недалекогляднi генерали напевно стали б наполягати на тому, щоб вантаж був якнайшвидше доставлений на пiдземну базу, i знову пошкодили б спiльнiй справi. треба особисто простежити за транспортуванням" - вирiшив Федоров i рiзко вставши, став застiбати кiтель. Настав вечiр. За часом вантаж мав бути на мiсцi. Тому вилiтати можна було зараз.
- Черговий, виклич менi Стеклова. - жваво кинув вiн у мiкрофон. - Iдея хоч на якийсь час вилiзти зi свого пiдземного лiгва i розiм'ятися вселяла ентузiазм. - Та й з донькою бачуся заодно. Вiд цiєї думки полковник аж посмiхнувся, не помiчаючи увiйшов як хижак сiмейства котячих Стеклова. Вiн дивно подивився на усмiшку командира. Федоров миттєво змiнився на обличчi.
- Капiтан Стеклов прибув на ваше розпорядження. - Витягнувшись вiдрапортував капiтан.
- Вiльно Стеклов. Ситуацiя така. Я ненадовго, максимум на добу, покину базу, а ти простеж, щоб тут все було тихо й до ладу. Ах да. I приготуй все до зустрiчi конвою. Я повернусь iз ним. Зустрiнеш нас особисто. А зараз розпорядись, щоб пiдготували гелiкоптер, бажано не транспортний. Теж щоб усi тихо зробили. Я не хочу, щоб хтось думав, що залишав базу. Якщо хтось питатиме, менi нездужає, i я сплю. Є питання?
- Нi, товаришу полковнику.
- Тодi приступай.
Клацнувши пiдборами, Стеклов зник за дверима. Через деякий час Федоров, переодягнувшись у камуфляж, пiшов за ним, навмисне виклавши всi цигарки з кишень. Дочка не любила бачити його курцям, а вiн нiяк не мiг утриматися, якщо погана звичка лежала в кишенi. Капiтан зустрiв його внизу i провiв до запасного службового лiфта.
Пiднявшись на поверхню, полковник попрямував у бiк вертолiтного майданчика, на якому вже стояв пiдготовлений до зльоту МI, i пiлот щось пожовуючи, заворожено спостерiгав за заходом сонця. Погода була чудова. Сонце сiдало, швидко занурюючи околицi до темряви. На високогiр'ї це видовище просто заворожувало, але у Федорова були значно важливiшi справи. Навколо не було жодної душi. Стеклов постарався на славу. Забравшись на мiсце стрiльця, полковник наказав на злiт. Вертолiт плавно вiдiрвався вiд землi, залишаючи далеко внизу вогнi бази, що горiли в сутiнках.
- Роздiл 6 -
- Батьку, ти знову димив як паровоз? - не вгамовувалась єдина дочка полковника Федорова. Вона, не випускаючи батька з обiймiв пiсля вiтання, усiм своїм виглядом наполягала, щоб батько визнав себе винним у зловживаннi цигарками.
- Iра, я викурив парочку перед вiдльотом сюди, ти ж знаєш, яка нервова у мене робота. - намагався виправдатися Полковник, намагаючись не дивитись у проникливi блакитнi очi доньки.
- Тату, ти настiльки ними смерднув, що твоє виправдання не доречне. - Нарештi суворо заявила його дочка i рiзко вiдвернувшись, повернулася на своє робоче мiсце - за пульт чергового оператора.
Полковник залишився стояти позаду, не знаючи, що й сказати на своє виправдання. Його дочка - Iрина Федорова - була єдиною його дитиною, а також єдиною рiдною людиною. Її мати померла пiд час пологiв, теща з тестем зреклися вiд нього, вважаючи його винним у смертi їхньої дочки. А оскiльки сам Полковник вирiс у дитбудинку, не знаючи нi свого батька, не матерi, раптово залишившись на самотi з донькою на руках, вiн не знав, як її виховати. В результатi, Iрина - виросла серед суворого клiмату армiйського життя i постiйних переїздiв з мiсця на мiсце - не схильна до впливу громадянки, повнiстю пiшла характером у батька i перейняла вiд нього всi найкращi його якостi досвiдченого командира, попутно намагаючись викорiнити шкiдливi звички батька в ньому самому. Пiсля звичайної школи для дiтей вiйськових Iрина, за допомогою батька, вступила до вiйськової академiї. Вона була єдиною дiвчиною на курсi, яка успiшно вiдшивала всiх, у кого в головi було не лише навчання. Вона, одна з небагатьох, блискуче закiнчила навчання в цьому закладi спартанського типу, i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. у кого в головi було не лише навчання. Вона, одна з небагатьох, блискуче закiнчила навчання в цьому закладi спартанського типу, i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. у кого в головi було не лише навчання. Вона, одна з небагатьох, блискуче закiнчила навчання в цьому закладi спартанського типу, i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою.
- Отже, тату, як я розумiю, ти примчав сюди не для того, щоб тiльки побачитися зi мною - Не обертаючись, знову почала Iрина
- Швидше за все, рiч у тому вантажi, який був у повнiй секретностi доставлений сюди. Чи не так? - Вона розгорнула крiсло до батька, i схрестивши руки на грудях, суворо подивилася на нього.
- Ну, дiвчинко моя... - почав, було, Федоров, але холодним поглядом блакитних очей зрозумiв, що сюсюкання тiльки приведе до нового пориву гнiву з боку доньки. - Так. Я прибув саме через цей "вантаж", який доставили зовсiм не секретно, якщо навiть ти про це знаєш. Але як би там не було, я так само сильно хотiв побачити i тебе, тому що з нашої останньої зустрiчi минуло не багато, не мало, а цiлих три мiсяцi.
- Добре, тату, хоч цього разу не став менi брехати, - суворий вираз Iрини змiнилося усмiшкою, - Ти хоч би сiв би, - i вона махнула в бiк стiльця в кутку.
Потоптавшись трохи, полковник посунув стiлець ближче i обережно сiв на нього, автоматично потягнувшись у кишеню за цигарками, якi вiн виклав у своєму кабiнетi. Помiтивши цей рух, Iрина з усмiшкою подивилася йому в очi, i за мить обидва розсмiялися.
Минуло достатньо часу, поки батько i донька вiд душi наговорилися i обсмiяли своє начальство, зовсiм не торкаючись теми перебування вiйськ на островi. Саме тодi, коли полковник закiнчував черговий анекдот, у дверi постукали.
- Увiйдiть, - холодним тоном кинула Iрина. У принципi їй як оператору систем протиповiтряної оборони нiхто не мiг заважати. Звичайно, крiм крайнiх випадкiв.
У дверях з'явився молодий лейтенант, i вiддавши честь, голодним поглядом витрiщився на Iрину, на що вона вiдповiла йому таким, що бiдолаха став дивитись тiльки на полковника.
- Товаришу, полковнику, капiтану Лосєву негайно бажає вас бачити. Просив передати, що надзвичайно важливо.
Батько та дочка переглянулися. Ще не разу, нiхто так просто не мiг переривати їх вiд розмови.
- Гаразд, доню, пiду перевiрю, що там у них горить. Ще зайду. - сказав полковник, пiдводячись.
- Добре, тiльки дивися не забудь, як завжди. Моя змiна закiнчується о третiй ночi, май на увазi.
Коли лейтенант i полковник вийшли з операторської, молодий офiцер мало не бiгом помчав коридором, змушуючи тим самим Федорова додати кроку. Вискочивши в такому темпi в темряву i пройшовши склади, вертолiтний майданчик i бараки, вони, освiтлюванi свiтлом прожекторiв, пiдбiгли до штабного намету. На зустрiч уже йшов стривожений Лосєв.
- Товаришу полковнику, - почав капiтан, вiддавши честь i кивком голови дозволивши лейтенантовi пiти. - З вами хоче говорити, якийсь Бред, принаймнi, нам вiн не назвався, з'ясували по жетонах. Патруль знайшов його пораненого у лiсi. Добровiльно здався i вiдразу зажадав зв'язку з вами, причому вiдмiнною росiйською мовою, що дивно для американського солдата.
Полковник Федоров насторожився. Вiн уже давно не отримував жодних звiсток вiд "Бреда", запровадженого ним агента. А тепер зустрiти його на засекреченiй базi, та ще й пораненого не вiщувало нiчого доброго.
- Капiтане, всiх у рушницi. Тривога до подальшого розпорядження. Приготуйте конвой до виїзду. Де полонений?
Лосєв, приголомшений такими змiнами, лише безмовно махнув у бiк намету, потiм прийшов до тями i вiддав честь втiк за кутом сипу накази праворуч i лiворуч. У бараках завила сирена тривоги, оголошуючи надривним виттям нiчну темряву.
Бред стояв у наручниках, пiдпертий з бокiв двома амбалами зi спецназу. Вигляд у нього був бiльш нiж пошарпаний, якщо не сказати що жалюгiдний. Клачками висiла розiрвана в кiлькох мiсцях гiмнастерка. Пiд нею виднiлися бруднi закривавленi бинти. Обличчя виражало загнанiсть та втому. По синця пiд очима, було видно, що вiн не спав як мiнiмум нiч. Побачивши полковника, Бред лише слабо смикнувся в його бiк. Громили стиснули його сильнiше, на що вiн лише застогнав.
- За нього ми знайшли тiльки це. - Старшина, якого ранiше не було видно за спинами спецназiвцiв, пiднiс полковнику вкритий брудом "Вальтер".
- Повернiть його власниковi i залиште нас самих, старшина. - Спокiйним голосом промовив полковник. У нього накопичилося чимало запитань до Бреда, а на його погляд полковник зрозумiв, що розмова має вiдбуватися без стороннiх.
- Але, товаришу Полковнику... - почав, старшина.
- Виконуйте! - гаркнув Федоров. - I старшину як вiтром здуло. За ним намет покинули i спецназiвцi, радiючи можливостi вислизнути з очей начальства.
- Отже, яким чином Олексiй ти опинився тут у такому виглядi i без попередження? Це ще нiчого, якщо не зважати на той факт, що вiд тебе за останнi два тижнi не було жодного шифрування. - спитав Федоров, нервово намагаючись знайти в кишенi цигарки.
- Все дуже просто, Полковнику, i водночас складно, - загадкою почав "Бред", з незрозумiлою в його становищi бридливiстю кладучи пiстолет на стiл. - Все пiшло не за планом. Пiсля прибуття, я був вiдправлений, не в ту частину, практично на передову. А далi б я до розповiв вам потiм, оскiльки перебуваючи тут ми наражаємо себе i "вантаж" великої небезпеки. - Серйозно вiдповiв Олексiй, видiляючи слово "вантаж" з награним пошепки в голосi.
- Що тобi вiдомо? - насторожився полковник, спираючись i нервово стукаючи кiсточками пальцiв по поверхнi столу.
- Нiчого, крiм того, що розташування всього, чого б ви не ховали на цiй базi, вiдомо всiм. Ну червоною мiрою американцi точно про це вже знають. - намагаючись вигладити спокiйним, вiдповiв Олексiй, i як на пiдтвердження його слiв вдалинi пролунав розрив снаряда.
- Наскiльки все серйозно? - рiзко спитав полковник.
- Думаю настiльки, що вам необхiдно евакуювати базу, тому що пiдкрiплення не пiдiйде вчасно, а гарнiзону вистачить лише на тимчасове стримування натиску ворога. - серйозно вiдповiв Олексiй, неохоче беручи зi столу "Вальтер" i засовуючи за пояс. - Останнiм часом на острови прибуло чимало американських вiйськ, тож думаю нам мало не здасться. Марнославнi янкi не люблять коли їм втирають нiс...
У намет увiрвався Лосєв, i косо глянувши на "Бреда", що наводить себе в порядок, доповiв:
- Товаришу Полковнику, на пiвденному схилi помiченi танки супротивника, з пiвночi радари засiкли ланки вертольотiв, що швидко наближалися. Ймовiрно три "Кобри" та два "Чорнi яструби". На захiдному пагорбi наш патруль вступив у вогневий контакт iз супротивником i вiдступає до бази. Пiдмога буде лише за годину.
Федоров кинув погляд на Олексiя, на що той лише розвiв руками, всiм виглядом висловлюючи "я ж казав"
- Капiтан пiдгонiть вантажiвки до схiдних ворiт. Видiлiть усi можливi сили для супроводу i приведiть до мене одного з цих лабораторних щурiв, якi вцiлiли пiсля нападу на конвой. Наскiльки знаю уцiлiлi, були у вас. Також викличте до мене мою дочку.
- Є! - Лосєв зник у ночi, освiтлюванiй загравою розривiв i трасних черг.
- Що ж, Олексiю, давно ми так не вляпувалися. - з цими словами полковник узяв зi стелажу АК i вставивши рiжок пересмикнув затвор.
Федоров нервувався, вiн не був упевнений у правильностi свого рiшення використовувати агрегат... На карту було поставлено багато i шанси були малi, хоча надiя все ж таки залишалася. Через п'ять хвилин, що здалися полковнику цiлою вiчнiстю, перед ним сутулившись, у пом'ятому одязi та розбитих окулярах, оглядаючи присутнiх бiгаючим розсiяним поглядом стояв низькорослий чоловiк, один з уцiлiлих пiсля нападу на конвой учених.
- Що ви можете запропонувати? - гаркнув на нього полковник, змусивши людину здригнутися.
- У ситуацiї, що склалася, - тремтячим сиплим голосом почав учений. - Буквально нiчого. Випробування було проведено успiшно. Дiйснiсть поля перевершила, всi очiкування та пiддослiднi були зметенi буквально за кiлька секунд.
- Лiкарю, ближче до справи! - перервав його технiчнi подробицi Федоров.
Зам'явшись, учений опустив очi - ...Але ми не зможемо контролювати поле, що створюється апаратом, на такiй великiй територiї як ця база. Це може спричинити те, що ми знищимо своїх же... - майже шепочучи, закiнчив учений i боязко спiдлоба глянув на Олексiя, який залишався у пошарпанiй формi морського пiхотинця США.
Полковнику захотiлося кинути мiцне слiвце, але вiн стримався, бо в наметi стало на одну персону бiльше.
- Ну нарештi то! Дочко, ми негайно залишаємо базу. Тут залишатися небезпечно i немає сенсу.
- Батьку, це моя частина i я не збираюся бiгти як щур з тоне кор. Автоматнi черги зовнi вже лунали не перестаючи. Грубим басом заговорив стацiонарний кулемет.
- Доню, це мiй тобi наказ як старшого за званням! Олексiй прикрий нас i цього доходягу. Вантажiвки стоять бiля схiдної брами. Усе! Пiшли. Швидко! - скомандував полковник i покинув намет, тягнучи за руку остовпiлу дочку. Вчений не змусив довго чекати i ковзнув слiдом.
Заграва розривiв та автоматних черг перетворювала нiч на вогненний хаос. Видавши останню чергу в розривi гранати замовк кулемет. Схопившись за голову з вежi, впав битий кулею вартовий. У захiдному напрямку повз їхню бiжучу компанiю пронеслися спецназiвцi, на ходу розстрiлюючи обойми по наступному через проломи в огорожi противнику. З пiвдня на повному ходу зносячи загороду, вломився перший танк "Абрамс", вiдразу отримавши снаряд РПГ прямо по гусеницях i нахилившись, врiзався стволом зброї в будiвлю казарм. Пролунав зойк i, стрiляючий уткнувся обличчям у бруд битий кулею, що здався в поломi, солдата, а той у свою чергу був вiдкинутий назад розривом вдало кинутої гранати i надовго затих у кущах. У небi, повнiстю витративши ракетний боєкомплект, на автоматичних гарматах велася дуель останнього пошарпаного МI i "Кобри", що насiдала на нього, мстила за товариша, що лежав унизу купою палаючий викручений метал. На узлiссi, на фонi полум'я збитого вертольота, велася рукопашна. Спецназiвцi, тi, що залишилися вiд патруля, майстерно пiдсiвали на багнети морську пiхоту, що настала, але i їхнi ряди повiльно, але вiрно рiдшали. З ножем у спинi впав широкоплечий старшина, мертвою хваткою затиснувши зламану шию ворога. Поранений у ногу сержант розмахнувся для удару прикладом, але отримавши кулю в груди, тремтячи впав на сиру, липку вiд кровi траву. З кущiв, методично розстрiлявши обойму до кiнця i не зробивши жодного зайвого пострiлу, затих на пагорбi молодий офiцер, убитий кулею свого захiдного колеги. Капiтан Лосєв пiдтягнувши резерв, все ще продовжував утримувати периметр,
Перебiжками, досягнувши вантажiвок, Федоров зазначив, що їх залишилося лише три. Iншi два, покоренi догоряли осторонь знесенi ракетами гелiкоптерiв. Супроводження не залишилося, довкола лежали тiльки обгорiлi трупи солдатiв i притиснутий уламками лейтенант. Знайшовши потрiбну вантажiвку з агрегатом, полковник допомiг усiм забратися в кабiну i переконавшись, що Олексiй на повному ходу бiжить до них, залiз на мiсце водiя, не вiдразу помiтивши дивного виразу на обличчi доньки. Федоров завiв машину, кидаючи автомат на сидiння. Холодний стовбур уперся йому в потилицю.
- Don't move!, - пролунав хрипкий голос за спиною. Полковник зрозумiв, гра програна i чинити опiр марно. На спальному мiсцi водiя сидiв ворог, тримаючи його та доньку пiд прицiлом двох пiстолетiв. Вчений втиснувся в сидiння i, здавалося, вже помер вiд страху. Тут до вантажiвки пiдбiг Олексiй, i нiчого не пiдозрюючи, обiжнявши машину з боку кузова, вiдчинив дверцята водiя.
- Полковнику, я залiзу в кузов, як стукну, можете починати рухатись... - Недоговорив Олексiй, помiтив, нарештi, у кабiнi стороннього, i рiзко вихопивши "Вальтер", спробував прицiлитися.
- Нi, Бреде, третього шансу в тебе не буде. - пролунав з кабiни знайомий голос чистою англiйською. Прогримiв пострiл, на мить оглушивши Федорова. Полум'я обпалило волосся, але куля призначалася не йому.
- Lets move!
Вантажiвка, з ревом буксуючи, рвонула з мiсця, залишаючи забризкане брудом тiло "Бреда-Олексiя" позаду. Тонкий струмок кровi сочився з отвору в лобi, заливаючи повнi здивування, заскленi очi.
На повнiй швидкостi протаранивши схiднi ворота бази, якi вже нiхто не охороняв i мало не збив, двох морських пiхотинцiв, що позiхали, вантажiвка помчала вниз по дорозi поливається слiдом лайками i чергами з автоматичних гвинтiвок. Федоров був чудовим водiєм, а приставлений до його потилицi пiстолет надавав бiльшої впевненостi в тому, що вiн робив, не шкодуючи машини, мчачи в нiч розбитою лiсовою дорогою, геть вiд бази, що палала в ночi. Вiн ясно розумiв, що людина, яка взяла їх своїми заручниками, не мала друзiв не серед захисникiв не серед нападникiв.
Темрява лiсу розрiзалася свiтлом фар, що стрибав на вибоїнах вантажiвки. Вiдiйшовши на безпечну вiдстань "незнайомець" попросив скинути швидкiсть.
- Слухайте, чому б вам не вiдпустити цих людей? - запитав вiн, розумiючи його банальнiсть.
- Тому що, полковнику, i ви i я розумiємо, що це неможливо. Зупинiться тут.
Федоров зупинив машину на узлiссi, з якого тут же вибiгли партизани i оточили машину, стовбурами автоматiв переконуючи, що треба вийти.
Так i вчинивши, Федоров жадiбно втягнув лiсове повiтря i поправляючи кiтель озирнувся на дочку. Тiльки зараз вiн усвiдомив, що в запалi втечi вiн втратив свiй кашкет. Iрина ж виглядала все також незворушно i продовжувала мовчки стежити за тим, що вiдбувається, перебуваючи вiддалiк вiд батька. Тiльки зараз полковник отримав можливiсть краще розглянути їх викрадача. Їм виявився молодий чоловiк у формi пiхотинця США, такої ж обдертою та закривавленою, як i на безжально вбитому Олексiю. Обличчя було змученим i брудним, заросле густою щетиною. Засунувши за пояс свою зброю, вiн пiдiйшов до командира бандитiв, i вони зникли за вантажiвкою, рiзкими кроками розлякуючи цвiркунiв у високiй лiсовiй травi. До Федорова, пiдштовхуючи стволами автоматiв, пiдвели його доньку та вченого, який боїться навiть пiдняти погляд на провiдникiв.
- Батьку, що з нами буде? - шепочучи, спитала Iрина. У її голосi почулися нотки занепокоєння.
- Не знаю, напевно, але думаю, ми їм ще потрiбнi. Принаймнi цей хлопець нас би вбив ще там. - розминаючи ногу, що занiмiла, вiдповiв Федоров.
На цьому їхня розмова була перервана американцями. Федоров твердо для себе вирiшив, що цей хлопець саме американець i найiмовiрнiше навiть дезертир.
- Отже, полковнику, зараз ми вирушимо прямо у ваше пiдземне лiгво. А ви забезпечите нам безперешкодний проїзд. - Поставив ультиматум "незнайомець" - Мої друзi запевняють, що всiм тут заправляєте саме ви.
- Чому ви вирiшили, що я готовий до спiвпрацi?
- Дуже просто, - вiдповiв "незнайомець" i кивнув головою у бiк Iрини. - Мої друзi знають про вас чимало, полковнику Федоров.
Полковник опустив очi й зi злiстю в голосi спитав.
- Добре, що я маю робити...?
Через пiвгодини конвой, що складається з трьох машин, заповнених переодягненими у форму радянських солдатiв, повстанцями рушив у напрямку до найукрiпленiшої та найтаємнiшої бази на островi. Агрегат знаходився у провiднiй вантажiвцi, а в кабiнi, як i ранiше, зiбралася стара компанiя з єдиною рiзницею. "Незнайомець" сидiв за кермом, а на спальному мiсцi лежав один iз повстанцiв, тримаючи на мушцi трiйцю в особi полковника Федорова, його доньки та кволого заляканого вченого. Нiч також приховувала пересування партизанiв, i вони поспiшали подолати весь шлях до свiтанку.
До самої бази шлях був без перешкод та ексцесiв iз незначними зупинками на блок постах. Командири патрулiв, побачивши полковника, i звiряючи його зовнiшнiсть з наявною фотографiєю, лише вiддавали честь, i подальший рух продовжувався без зайвих питань та перевiрок. На особу був чудово виконаний капiтаном Стекловим наказ. Проблем на шляху конвою не виникало. Полковник виявився заручником своєї ж непередбачливостi та створеної таємностi, поставивши на кiн ще й життя єдиної дочки. Зрештою, в далинi, з'явилися вогнi та знайомi силуети будiвель та охоронних вишок. Федоров внутрiшньо напружився. Вiдчувши це, Iрина лише взяла його руку в свою, намагаючись хоч якось заспокоїти батька.
Вже свiтало, коли перша вантажiвка загальмувала бiля ворiт бази. На небi не було жодної хмаринки, i свiтло зiрок починало поступово блiднути. Солдат-вартовий, який зупинив їх, попросив почекати i зник у примiщеннi контрольно-пропускного пункту. "Незнайомець" нервувався, намагаючись якомога глибше приховати це i здаватися безтурботним, насвистуючи улюблений мотив i не вiдриваючи погляду вiд вартових на вишках, що стирчали всюди. Незабаром дверi КПП вiдчинилися, i до вантажiвки пiдiйшов капiтан Стеклов, на ходу вiддаючи честь.
- Проблеми дорогою, товаришу полковнику? - загадкою спитав Стеклов.
Федоров зрозумiв що це його шанс, але, згадавши про небезпеку дочцi, яка загрожує його, i не впевненiсть у тому, що справдi перебуває в кабiнi ворог не знає росiйської мови, лише вiдповiв.
- Немає проблем, капiтане.
Скло розумно кивнув i махнув рукою вартовому. Ворота, гуркотячи, вiд'їхали вбiк, звiльняючи проїзд, i колона рушила вперед, минаючи периметр огорожi та смугу мiнного поля.
- Якою є процедура проходу на пiдземну базу? - Запитав "незнайомець", вже не приховуючи своєї нервозностi.
- Треба попрямувати туди, до вантажного лiфта i пiсля навантаження всiм залишити машини. - Збрехав Федоров вказуючи у бiк вантажного лiфта, напевно знаючи, що таке грубе порушення процедури буде помiчено. Вiн усiєю душею сподiвався на тямущiсть капiтана Стеклова.
Але "незнайомець" не зачув каверзи i безпосередньо направив машину до лiфтiв, а напарник, що лежав ззаду, тим часом по рацiї передав вказiвки, що слiдували за ними слiдом машин.
Нарештi всi машини заїхали на величезний витяг i лже солдати покинули машини, розмiстившись на платформi. Вони iнстинктивно намагалися перебувати якнайдалi вiд входу. Пiдйомник був великим ангаром з високою стелею i платформою здатною прийняти до п'яти машин одночасно. Полковник, вийшовши з машини, взяв дочку за руку i непомiтно потягнув її за собою у бiк найближчого укриття. Благо "незнайомця" було вiдвернено, вiдповiдаючи на запитання бандита. Але тут сталося те, чого нiхто не розраховував. Вчений, що до цього стояв тихо i майже непомiтно, виявився найближче до виходу i з криками рвонувся з пiдйомника в його бiк, розмахуючи руками, намагаючись привернути увагу вартових на вежах. гаркнув автомат. I прошитий чергою в упор, бiдолаха впав так i не досягнувши виходу, завмерши в калюжi своєї кровi. " переносила дуло бiля пiдборiддя. "Незнайомець" сильнiше притиснувся спиною до вантажiвки, вiддаючи команди близьким до панiки бандитам, що задерли голови вгору i крутилися на мiсцi.
Всi були на взводi, i будь-яка необережна дiя могла призвести до бiйнi.
- Полковнику, ви розумiєте ситуацiю, накажiть вашим людям увiмкнути пiдйомник! - крикнув "незнайомець"
- Скло, робiть, як каже ця людина, i не заважайте їх пересуванню - втомлено видихнув Федоров, розумiючи, що вибiр у нього не багатий.
Через хвилину пiдйомник нарештi почав досить швидкий рух униз, але нiхто так i не зрушив зi своїх мiсць.
- Що ви задумали, шалене? - запитав полковник, звертаючись до "незнайомця". - Ви ж не вийдiть живим.
- Я збираюся допомогти цим людям позбавитися вашої присутностi на островах, а за одне i тих, хто прийшов за вами. Я їм зобов'язаний життям i тому готовий його втратити тут, але тiльки-но виконаю своє завдання.
- Хмм... почервонiшою мiрою ви знаєте, на що йдете. - хмикнув полковник, не вiдводячи погляду зi своєї доньки, на що та лише поглядом спробувала показати, що з нею все гаразд.
Нарештi пiдйомник зупинився i броньованi стулки, що закривають прохiд на пiдземну базу, роз'їхалися в сторони, вiдкриваючи перед прибульцями величезнi склепiння освiтленої штучним свiтлом печери. "Незнайомець" силою заштовхнув дiвчину в кабiну вантажiвки, на яку спирався, i сiвши поруч наказав одному з повстанцiв сiсти за кермо.
- Полковнику, а ось вам доведеться прогулятися у свiтлi фар. Ведiть нас до центру розкопок. - крикнув вiн iз кабiни.
Повстанцi вишикувалися з обох бокiв вантажiвки i обережно озираючись, рушили вперед разом з повiльно рухомою машиною, як тiльки Федоров кульгав почав рух, добре видимий у свiтлi фар вантажiвки. Шлях був вiльний. Капiтан Стеклов знову ж таки бездоганно виконував наказ.
Пройшовши кiлька сотень метрiв, Федоров зупинився посеред величезної зали з металевими стiнами, списаними всiлякими письменами, невiдомого походження, над якими так довго безуспiшно билися вченi.
- Ми на мiсцi. - вигукнув полковник, повертаючись обличчям до кабiни вантажiвки, i прикриваючи рукою обличчя вiд слiпучого свiтла фар.
- Чудово. Гей, Чеслове, це справдi те мiсце? - з кабiни гукнув "незнайомець" лiтнього повстанця, що йде неподалiк.
- Саме воно, якщо менi не зраджує пам'ять, будь воно прокляте.
- Тодi починайте вивантаження та пiдготовку.
Федоров занепокоївся. До нього почав доходити задум цього безумця. За iнших обставин вiн ризикнув би особисто зупинити зухвальця, але заручницею була його дочка. Його єдина рiдна людина у цьому повному ненавистi свiтi.
- Ви ж нас усiх занапастите, нiщо не витримає дезiнтеграцiйного поля! - вигукнув вiн.
- У цьому вся суть, полковнику. Ми поставимо крапку там, де все i почалося, назавжди поховавши причину навколишнього безумства.
- Та ви самi шаленi! Ми всi загинемо, не встигнувши усвiдомити, що вiдбувається!
- Значить така наша доля... - закiнчив марна розмова "незнайомець", вилазячи з кабiни i витягаючи дiвчину за собою, намагаючись не опускати зброї.
Раптом пiдземний свiт, що оточував їх, поринув у тьмяну темряву. Залишалося лише свiтло фар вантажiвки, i то не надовго. По стiнах забiгали променi лазерних прицiлiв i пролунали першi прицiльнi пострiли. У брязкiт розбитi першими влученнями фари не залишили повстанцям останньої надiї на хоч трохи прицiлювання. Почався хаос i безладна автоматна стрiлянина по навколишнiх стiнах. У вiдповiдь лунали лише короткi черги з наступними вигуками, хрипами та звуками тiл, що падали на землю. Федоров закотився пiд вантажiвку, намагаючись не нарватися на шалену кулю, якi свистiли навколо у величезнiй кiлькостi. Цього разу Стеклов перевершив самого себе, подумав вiн, щиро бажаючи, що з дочкою нiчого не трапиться.
Кулi градом стукали по бортах вантажiвки, навколо рясно запахло кров'ю. Незабаром пролунала остання черга i останнiй вигук, що випав за борт вантажiвки однiєї з названих гостей. Увiмкнулися прожектори, висвiтлюючи мiсце бiйнi, вiдкриваючи погляду полковника жахливе видовище, що лежали покотом, зрешечених кулями партизанiв, що надовго застигли серед пилу цих древнiх печер, що так i не виконали своєї зловiсної мiсiї. Вiн вилiз з-пiд вантажiвки i озирнувся в пошуках дочки, але її нiде не було, так само як i цього дивного "незнайомця". Навколо лише безладно лежали закривавленi трупи. Гидко засмоктало пiд ложечкою. З усiх бокiв до нього зi своїх схованок спускався спецназ, знiмаючи прилади нiчного бачення.
- Полковнику! - пролунав знайомий крик за спиною, що змусив Федорова здригнутися i рiзко обернутися. - Ви перемогли цей невеликий загiн, полковнику, але програли "вiйну", хочете ви цього чи нi.
Забруднений кров'ю, весь у пилюцi, з прострiленою в кiлькох мiсцях ногою неподалiк стояв "незнайомець", все ще тримаючи за пояс його дочку i притискаючи до її скронi пiстолет. Iрина на перший погляд не була поранена, але зараз явний страх позначився на її очах. Вона благально дивилася на батька, щосили стримуючи себе.
- Ви забули про дистанцiйний пульт активування, полковнику. I зараз я закiнчу почате.
Несподiвано з-за його спини вискочив, що весь час стояв у тiнi Стеклов намагаючись збити янки, що зарвався, з нiг, але ворог виявився не так простий, i, випустивши Iрину, вiдступив на крок, давши капiтановi зiткнутися з нею. Вiдiпхнувши дiвчину в бiк, Скло за iнерцiєю вiдлетiв до стiни. Пролунали два короткi пострiли i капiтан, сiпнувшись, сповз на землю, хапаючись руками за виступи гранiтних плит. Потiм бiдолаха завмер у пилу, в останнiй агонiї, хапаючи жменi пилу широкими долонями.
- Прощайте, полковнику! - промовив Саймон, натиснувши на кнопку дистанцiйного пульта, лише на мить, випередивши спецназiвця, який натиснув на курок.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
"За межею розумiння"
- Роздiл 7 -
...Саймон, Саймон, йди додому, вечеря вже готова, - кликав свiтловолосого хлопчика лагiдний голос матерi... Саймон у рожевому туманi обволiкаючим свiдомiсть спостерiгав з боку фрагменти свого життя, що проносяться нiби як при перемотуваннi вiдеоплiвки - нескiнченною низкою кадрiв, викликаючи в ньому то злiсть то радiсть, то гiркоту розчарування, то трiумф перемоги, нiжнiсть, ненависть та решту нескiнченних почуттiв, якi тiльки може випробувати людина за своє життя... Майнула кiмната повна iграшок, акуратно розставлених по книжкових полицях солдатикiв i зiбраних моделей вiйськової технiки - улюбленого хобi Саймона - пiдлiтка. Ось його випускний клас. I знову вiн вiдчув бiль розбитого в кров носа пiсля чергової бiйки з темним, як нiч, негром Мартiном - дворовим "авторитетом". Його перше кохання та дурнi зiзнання на лавцi у парку, невмiлi поцiлунки, перша зрада та перше розчарування. Коледж, славна дiвчина на iм'я Стейсi, яка не давала йому спокою нескiнченним потоком любовних листiв. Раптова смерть батька та вбите горем обличчя матерi. Переїзд до Вашингтона. Перша робота, службовий роман та успiшний злiт кар'єри. Нескiнченна низка облич дiвчат i пива друзiв. Передчасна смерть в автокатастрофi найближчої людини - матерi. Наступнi запої та усвiдомлення нестерпної самотностi. Передчасна смерть в автокатастрофi найближчої людини - матерi. Наступнi запої та усвiдомлення нестерпної самотностi. Передчасна смерть в автокатастрофi найближчої людини - матерi. Наступнi запої та усвiдомлення нестерпної самотностi.
Зневага оточуючих, вiйськкомат, навчальний табiр, знущання сержантiв i "дiдiв", потiм тi ж самi знущання, але вже його над новачками. Секретне завдання, договiр, острiв. Першi бої, безглуздiсть смертей i всюдисущий запах смертi, рiдiючi ряди друзiв, розчинення риси мiж сном i дiйснiстю, життям i смертю, сенсом i безглуздям, нескiнченнi мiсiї та їх виконання, пересування, будинки, що горять, i дiти, що плачуть. Свiдомiсть Саймона зiщулювалася, але кривавi, сповненi руйнувань картини боїв, атак, що захлинулися, i трупiв повалених ворогiв. Застиглi особи, що лежать у чужiй кровi, вбитих товаришiв, покручена технiка i не залишає вiдчуття всiєї гидоти подiй, що вiдбуваються на тлi яскравого розмаїття вражаюче красивої i незайманої природи. Цих вiчнозелених лiсiв, чистих озер та безхмарної блакитностi неба. Як у сповiльненiй зйомцi пропливли кадри останнiх подiй. Нiчна тривога. Лiс i тiла солдатiв, що нерухомо лежали. Нескiнченний бiг, що розтягнувся на вiчнiсть, бажанням невидимого садиста-оператора, змушуючи Саймона знову повною силою вiдчувати страх перед неминучою загибеллю. Проблиски надiї на порятунок та несподiване усвiдомлення всього бруду вiйни. Невiдома i жахлива смерть товаришiв у таборi. Зрадник Бред, холодна темрява смертельної завiси. Свiдомiсть забилася в панiцi, але раптом холодну темряву змiнило свiтло. Епiзоди продовжилися, але цього разу все було набагато чiткiше та яскравiше. Його врятували. Порятунок прийшов несподiвано. Навколо нього стояли люди. Тi самi бандити - партизани, яких всi ставилися з такою зневагою. Рани не було, як i шрамiв. В очах оточуючих до нього було лише спiвчуття, темний провал, i ось вiн сидить за столом, оточений польовими командирами, що оповiдають йому iсторiю та причину вторгнення на острiв. Демонстрацiя чудес пристосувань, знайдених глибоко у шахтах на початок iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! що розповiдають йому iсторiю та причину вторгнення на острiв. Демонстрацiя чудес пристосувань, знайдених глибоко у шахтах на початок iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! що розповiдають йому iсторiю та причину вторгнення на острiв. Демонстрацiя чудес пристосувань, знайдених глибоко у шахтах на початок iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! знайденi глибоко в шахтах до початку iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! знайденi глибоко в шахтах до початку iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! але покласти край нескiнченним смертям i сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! але покласти край нескiнченним смертям i сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя!
- Роздiл 8 -
- Ви щось плутаєте, Шановний, теоретично неможливо, щоб знайденi нами люди були з цiєї зовсiм дикої та молодої планети. - Вже бита година продовжувала наполягати на своєму Старший Секретар, нервово крокуючи кабiнетом з боку в бiк. По дорозi вiн кинув на Керiвника Проекту недовiрливi погляди з-пiд широких брiв.
- Шановний, мiй друже. Я не можу не погодитися з вами, що сам факт їхньої появи тут незбагненний, але те, що ви бачили за стiною, заперечує всi науковi теорiї в цiлому, - з тим самим незворушним спокоєм продовжував затверджувати Керiвник Проекту. Усмiшка, в очах не залишала погляд, що супроводжував Старшого Секретаря, що йде за ним позаду з кута в кут. Вчений часом, за звичкою, погладжував сиве волосся на потилицi. - До того ж, за останнiми даними, отриманими з лабораторiї, виникає пiдозра, що вони не лише з цiєї планети, але не з нашого часу...
Старший Секретар завмер вiд почутого, кумедно опускаючи, пiдняту для чергового кроку ногу. Потiм уважно подивився на Керiвника Проекту своїм чорним, сповненим неймовiрного подиву поглядом. Було видно, що вiд такої несподiваної новини вiн на додачу до свого подиву втратив дар мови, а його щелепа кумедно висунулась уперед.
- Так так, друже мiй, - таким же батьковим тоном продовжив Керiвник, - а також пiсля проведених мною додаткових тестiв було встановлено, що нашi так званi "прибульцi" до всього мають зовсiм вiдмiнну вiд нашої генетичну структуру, що в принципi було ще виявлено при первинному скануваннi.
- Я зобов'язаний негайно повiдомити Раду, - рiзко перебив її Секретар "вiдмерзнувши" i активно набираючи код прямого просторового зв'язку на мiнi-пультi, закрiпленому на лiвому зап'ястi. Повiтря перед ним затремтiло, i в просторi мiж Керiвником i Секретарем виникла постать Глави Ради.
- Отже, як я зрозумiв, у вас щось справдi гаряче Секретар, якщо ви примудряєтеся витягнути мене по прямому та ще й закритому каналу. - м'яко заговорив Глава Ради, нiби ненароком пропускаючи головний титул, з метою охолодити Секретаря, який його викликав.
Старший Секретар, не подавши виду на те непробачне скорочення його повного титулу, почав, так само не звертаючи уваги на єхидну усмiшку Керiвника Проекту, що вiдбувся, що сталося.
- Шановний Главе Ради, я викликав вас не заради свого задоволення, а набагато з бiльш важливої причини, тому раджу вам тимчасово перенестися до нас, тому що надiйшли приголомшливi результати тестiв знайденим "людям", якi поки що пiдтримуються у несвiдомому станi. Далi iз ситуацiєю вас ознайомить Керiвник Проекту. Вiн зараз у вас за спиною. - Старший Секретар простягнув руку, вказуючи на приголомшеного Керiвника, у якого одразу вiдпало бажання посмiхатися.
Зображення Глави Ради набуло бiльш чiтких обрисiв i обернулося у бiк Керiвника Проекту. Секретар схрестив руки на грудях, зручнiше розташовуючи голографiчний проектор, вбудований у зап'ястi.
- Що ж я слухаю вас, Керiвник Проекту. Вашi звiти завжди уважно вивчаються Радою i нещодавнi знахiдки на територiї експерименту цiкавлять нас не менше, але на жаль у мене немає часу, щоб вислухати вас, тому постарайтеся бути коротким - лише факти.
Керiвник Проекту взяв себе в руки та розпочав.
- Отже, коротко так коротко. Два обороти планети тому патруль дослiдницької станцiї "Вегата" пiд контролем Старшого Офiцера виявив чотири тiла гуманоїдiв. Три з них подавали ознаки життя, i на моє розпорядження, в несвiдомому станi були доставленi сюди в центр "Верти", для вивчення. При зовнiшньому дослiдженнi гуманоїдiв нас вразили структура м'язiв i особлива розвиненiсть структури тiла, яка, як вам вiдомо, властива лише кастi "солдат". Чим далi ми заглиблювалися в дослiдження, тим бiльше шукали нового i дивовижного. При скануваннi черепної коробки ми виявили у прибульцiв розвинений мозок високого рiвня, що вiдразу вiдкидало теорiю про належнiсть їх до касти "солдат" з нижчим рiвнем iнтелектуального розвитку... - Керiвник проекту зробив паузу.
Глава Ради зацiкавлено пiдняв брову.
- Керiвник Проекту, Ви приховали цей факт у своєму першому звiтi. Але, на мою думку я здогадуюсь чому. Прошу, продовжуйте. Думаю, порада зможе мене почекати.
- Так ви маєте рацiю, Главе Ради, я зробив це саме через мiркування безпеки, особливо з огляду на можливiсть перехоплення послання у наш важкий час. Отже, як ви розумiєте, я опинився на порозi вiдкриття того, над чим у повнiй секретностi група мого проекту вже билася досить довго, на цiй усiм забутiй планетi. А саме створення касти "унiверсального солдата", якому не потрiбнi ментальнi командири. Ось чому я викликав Секретаря Ради з проханням особисто прибути до нас на станцiю. Але це ще не все. Якщо дозвольте, я покажу вам щось.
Керiвник Проекту вiдвернувся вiд зображення Глави Ради i, зробивши кiлька манiпуляцiй на пультi, вiдiйшов убiк. У серединi примiщення виник екран, затремтiвши в повiтрi набуваючи форми та матерiальностi. Керiвник Проекту не поспiшаючи, продовжив:
- Що ж, шановний Главе Ради, я думаю, ви бачите те, що й спантеличило мене...
- Але ж цього не може бути! - Секретар Ради мало не зiрвався з мiсця, i голографiя Глави здригнулася, але вчасно схаменувся i смирно замовк.
- Керiвник Проекту, - серйозно дивлячись на екран, почав радник, - чи не хочете ви сказати, що нашi гостi, не тiльки є винятком iз усталеної столiттями кастової структури людства, але згiдно з наданими графiками аналiзу, ще є прибульцями з iншого часу, що фактично неможливо?
- Саме так, Голова Ради i за тiєю структурою, що перед вами, можна припустити, що нашi пiддослiднi не хтось iнший як гостi з далекого майбутнього. I це також пiдтверджує аналiз предметiв, знайдених поруч iз ними... - екран раптом погас. Зв'язок перервався. Тихiше мiсця, мабуть, було не знайти на всiй дослiдницькiй станцiї.
- Роздiл 9 -
...Бiла пляма ставала все яскравiшою i яскравiшою, поступово набуваючи чiткостi та осмисленостi. Де вiн? Почуття поступово поверталися до нього. В'язкi, як кисiль, думки починали текти рiвномiрнiше, шикуючись у логiчнi ланцюжки. Перше що вiн усвiдомив, це вже знайома бiла пляма. Мозок напрочуд швидко його охарактеризував - стеля. Вiн уже майже прийшов до тями, вiдчуваючи руки i ноги. Все, як i ранiше, було на мiсцi. Повернулась пам'ять. Несподiваним потоком низка яскравих фрагментiв минулого промайнула у свiдомостi, змушуючи, замружиться вiд емоцiй, що наринули.
"Боже! Краще не намагатися у всьому розiбратися", - подумав Саймон, намагаючись загнати спогади в темний куточок опухлої голови. Сили наповнювали його тiло. Потужна гаряча пульсуюча хвиля пiднiмалася вiд п'ят, мобiлiзуючи всi кiнцiвки, що оживали. "Вiдчуття як у батареї, що заряджається", - майнуло в головi у Саймона, хоча вiн i не знав, як вiдчувають себе акумуляторнi батареї. Усмiхнувшись своєму зауваженню, вiн розслабився, не чинячи опiр наростаючому приємному вiдчуттю. Поверхня, на якiй вiн лежав, була плоскою, але надзвичайно зручною. Саймон також вiдзначив, що i одяг нiкуди не зникла i вiн так само мерзенно пахнув потiм. Сорочка подерта i вся в багряних плямах кровi. Згадавши поранення, вiн стрепенувся i сiв. Кульових отворiв на нозi не залишилося i слiду.