Аннотация: Хлопчик, який пережив безлiч пригод, тепер командує загоном дитячого спецназу. I йому доводиться боротися з цивiлiзацiєю сайклiв . Що дуже цiкаво, так тут очевиднi космiчнi технологiї.
ХЛОПЧИК-ШУТ ПРОТИ САЙКЛIВ
АННОТАЦIЯ
Хлопчик, який пережив безлiч пригод, тепер командує загоном дитячого спецназу. I йому доводиться боротися з цивiлiзацiєю сайклiв . Що дуже цiкаво, так тут очевиднi космiчнi технологiї.
. РОЗДIЛ Љ 1
Хлопчик-блазан був у бойовому костюмi з еполетами космiчного офiцера. Поруч iз ним була дiвчинка, теж у скафандрi з наворотами. I на нiй прозорий, з усiх бокiв вiдкритий шолом. Дiвчинка тримала в руках бластер, i прочирикала:
- Едiк, можливо, дочекаємось решти членiв команди? Битися з сайклами вдвох, коли їх, як мiнiмум сотня, занадто великий ризик!
Хлопчик воїн, хоча йому на вигляд не бiльше дванадцяти-тринадцяти, в бойкостюмi не видно якась мускулатура, але погляд мав справжнього принца. I вiн впевнено промовив:
- Нi! Ходiмо в бiй удвох! А щодо ворогiв, не бiйся. Адже я тобi дав крихiтний камiнчик-артефакт "броня", вiн знижує ймовiрнiсть попадання в сто разiв!
Дiвчинка вiдзначила:
- I сто разiв чимало!
Хлопчик обурився:
- Я не знав, що ти, Адала, така боягуз!
Дiвчинка з помаранчевим волоссям заявила:
- Я не боягуз! Що ж, ходiмо на рiшучий прорив!
I ось дiти-воїни рушили у бiй. Навколо були такi скелi, якi сяяли фiолетовими, смарагдовими, лiловими i в рожеву цятку камiнням, i з ґрунту росли сталактити. I це надзвичайно загадковий краєвид.
А попереду замок. На вигляд, на зразок лицарського, середньовiчного, але з радами на вежах ракетами та променевими гарматами. А зверху свiтить мiсцеве сонце, яке навiть за формою шестикутне, i свiтло постiйно змiнює кольори та розмальовку. I це теж надає всьому пейзажу дуже загадковий i, водночас, по-своєму чарiвний вигляд.
Хлопчик i дiвчинка мчали по перемiжнiй дорiжцi з пульсуючими плитками. Юному воїновi, можливо було i звичнiше шльопати босонiж, але цей бойовий костюм, на жаль, нерозбiрний. А скiльки сайклiв у замку? Це також загадка. I якщо їх тiльки сто, то це вже не так уже й погано.
Хлопчик i дiвчинка моментально сховалися за камiнь, коли з'явився танк цiєї агресивної раси. Вiн був високий, у формi трикутника, а з кожної iз трьох сторiн по дулi. I броня вiддає сталлю, а сам не торкається поверхнi, на повiтрянiй подушцi.
Хлопчик-воїн Едуард усмiхнувся своєю дуже милою, хай i дитячою усмiшкою. I кинув у машину космiчних агресорiв маленьку горошинку.
Та пролетiла й заскочила прямо, у досить широке дуло гармати. I за кiлька секунд трикутний, потужний танк, як рвоне. Немов довбало блискавкою до складу боєприпасiв, i розлетiвся на дрiбнi уламки.
Ось це справдi виявився досить крутий пасаж.
Дiвчинка Адала прочiрикала:
- Ось це спритно! Ти прямо джедай !
Хлопчик Едiк кивнув:
- Доводилося менi бути i падаваном ! Але то вже iнша iсторiя!
Пiсля чого вiдважнi дiти рвонули далi до замку. Ворота вiдчинилися, i звiдти вискочили ще три танки. Два таких трикутних, а третiй бiльший i шестикутний, з гарматами з кожного боку i ще сьомий, що зверху.
Дiвчинка-боєць свиснула:
- Ого! До нас новi гравцi!
Хлопчик-воїн кивнув:
- Можна зiрвати ва-банк!
I юний воїн дiстав маленький приладчик, розмiром iз сiрникову коробку. I увiмкнув у ньому кiлька програм, поворотом вказiвного пальця. Потiм хлопчик, якого в даному бойовому епiзодi дiвчисько називало Едуардом, запустив цю коробочку. Вона плавно полетiла у напрямку найбiльшого танка. I її майже не видно.
Дiвчинка запитала хлопця:
- А це що таке?
Едiк посмiхнувся i вiдповiв:
- Сюрприз! Зараз побачиш, як це працює!
Справдi, коробка влетiла у ствол великого танка. Тiльки цього разу вибуху не було. Трiумвiрат продовжував рух. Мало того, з'явилися ще двi додатковi машини.
Дiвчинка Адала прошепотiла:
- Що, не спрацювало?
Хлопчик-воїн пiдморгнув:
- Зараз побачиш!
I ось справдi, найбiльша гармата великого танка взяла i розгорнулася, i як довбане по своєму трикутному опоненту. I вразить його бронебiйним снарядом. Той спалахнув i почав детонувати бойовий комплект. А потiм стовбур перевiвся на iнший дрiбнiший танк i саданув по ньому.
Адала з усмiшкою вiдзначила:
- Клас!
Едiк прочiрикав:
Якщо фортеця на дорозi,
Ворог збудував...
Потрiбно з тилу обiйти -
Взяти її без пострiлу!
Дiвчинка пiдморгнула своєму юному вiзавi. Вiдважнi та розумнi дiти були проти цiлої армiї. Але хитрiсть та технологiї проти монстрiв цiлком працювали.
Ось спалахнув i третiй танк, потiм четвертий. I знову детонацiя та розриви. Ось це розклад смертi та анiгiляцiї, поки в однi ворота.
Хлопчик-воїн цiлком логiчно зазначив:
- А навiщо нам команда? Вони такi самi дiти, як i ми. Тiльки в мене досвiд i знання столiть, а вони молодики. I пiдставляти їх пiд удари снарядiв iз урановим стрижнем не варто.
Дiвчинка прочирикала:
- Усi люди на рiднiй планетi,
Повиннi завжди дружити.
Повиннi смiятися дiти,
I у мирному свiтi жити!
Хлопчик-воїн пiдхопив i заспiвав:
Повиннi смiятися дiти,
Повиннi смiятися дiти,
Повиннi смiятися дiти,
I у мирному свiтi жити!
По шаленому танку почали палити гармати, що стоять на стiнах фортецi. Навколо машини спалахували фонтани вогню, руйнувань та палаючого пiску. I пара попадань у броню розiйшлася трiщинами.
Дiвчинка Адала помiтила:
- Не дуже супротивник влучний.
Однак ще кiлька снарядiв потрапили до танка. I вiд детонував, i вибухнув. У момент вибуху крихiтна точка вiдокремилася вiд нього. I Адала простягла руку. У долоню дiвчинки залетiв пристрiй, який використовував генiальний хлопчик. Або, принаймнi, схожий на хлопчика досвiдчений герой та конструктор.
Едiк схвально ляснув дiвчинку по плечу:
- Молодець, спiймала!
Та розсмiялася:
- Ловити вам, не переловити!
I пристрiй ковзнув у спритну, як у макаки, долоню хлопчика.
Тепер дiти були задоволенi. Наче гравцi, якi зiрвали банк у рулетцi та отримали золотi фiшки. Але зрозумiло, що коли тобi щастить, важко зупинитись. Едiк, який має чудову пам'ять, пам'ятав, що був у двадцятому столiттi такий вусатий, який не знав мiри, i за це поплатився, хоча спочатку йому щастило. Отже, звичайно ж, потрiбно в казино вмiти вчасно вийти iз гри.
Втiм, Едiк розумiв, що це не зовсiм гра. I що справжня вiйна це не РПГ.
Ось, наприклад, зараз з'явилися над замком два вертольоти. I вони, схоже, готовi дослiдити мiсцевiсть.
Дiвчата пискнула з переляком:
- Боюся! Ми зможемо їх дiстати!
Едiк засмiявся i вiдповiв:
- Крутiше мiшенi бували. Ось дивись, як працює мiй багаторазовий кiбернетичний жучок.
I хлопець запустив його знову. А кiлькiсть вертольотiв зросла до шести. I вони були обтiчнi форми i великi.
Адала прочирикала:
Нехай бiжать незграбно,
Бронетанки по калюжах.
I цвiркоче осою вертолiт!
Едiк пiдхопив:
Чебурашка навiдник,
Шапокляк, немов льотчик,
Крокодил зарядив кулемет!
I ось вертолiт, отримавши на себе жучка, як довбанув з авiагармат по своєму вiзавi. Той отримав ушкодження i почав димiти. А iншi гелiкоптери закружляли. I по них теж вогонь, а вони у вiдповiдь. Ось пiшла потiха. Одна з вертушок уже стала падати, залишаючи димний хвiст.
А за нею та iнша. Ось це дiйсно потiха i мiжусобна лайка.
Хлопчик кивнув своїй подрузi:
- Як розбирання?
Адала буркнула:
- Пощастило!
Едiк образився i надув рум'янi щоки.
- Може, ти ще скажеш, халяво?
Дiвчинка стукнула себе прозорим шоломом, але промовчала. Тим часом упали одразу два вертольоти. I один потрапив у замок, теж пошкодивши одразу три гармати.
Хлопчик-генiй прочирикав:
- Погодься, спритно!
Дiвчинка вiдповiла:
- Можливо, що й спритно, i як тут не пiдтримати!
Два останнi вертольоти з силою зiткнулися, i зараз вибухнули. I знову спалахнув спалах. Оце чудово!
Едiк заспiвав:
Великий генiй, розваги фортуни,
I водночас, людина...
Поезiї лiричнi струни,
Щоб мати гiдне серце столiття!
Отож i другий раунд пройшов на користь вiдважних дiтей. I керуючий супержучок iз чiпом повернувся на долоню пацану.
Дiвча вiдзначила:
- Так, це ми непогано дiємо. Але у ворога може виявити i джокер у кишенi!
Едiк з усмiшкою вiдповiв:
- Знав я одного джокера. А точнiше не одного. В iграх та кiно були такi ось кадри!
Ворота замку знову вiдчинилися. Цього разу з них стали виходити монстри бiльшими. Вони навiть згиналися, щоби виповзти.
В даному випадку крокують роботи!
Хлопчик-генiй вигукнув:
- Євангелiон !
Дiвчинка здивовано запитала:
- Що?
Едiк з посмiшок пояснив:
- Цей мультсерiал було знято на тiй планетi, звiдки я родом. I там теж були такi великi роботи!
Адала помiтила:
- Планета у вас дивовижна. Ти якось казав, що у вас понад двiстi країн.
Хлопчик iз зiтханням вiдповiв:
- Так, на жаль, так воно й є.
Дiвчинка недовiрливо запитала:
- А чому на жаль? Можливо, якраз на щастя. Тому що мати стiльки країн та культур на однiй планетi, здорово!
Едiк заперечив:
- Нi! Не дуже й здорово. Люди надто часто воюють i пускають у хiд кулаки. Тобто, я хотiв сказати, рiзнi країни надто часто конфлiктують i кидають одна на одну ракети.
Адала зiтхнувши помiтила:
- Та це...
Хлопчик-воїн рiшуче закiнчив:
- Неподобство! А поки що займемося роботами!
А електронних монстрiв вийшла справдi цiла дюжина. I на них зброї стiльки, що можуть зруйнувати цiле мiсто.
Едiк помiтив:
- Тут проти них потрiбний iнший пiдхiд.
I хлопчик витяг з кишенi невеликий прилад з антеною.
Дiвчинка з подивом запитала:
- Що це таке?
Едiк вiдповiв iз усмiшкою:
- Переносник швидких, але руйнiвних вiрусiв!
Адала прочирикала у вiдповiдь:
- Ах, якi вiруси, вiруси- шкодируси !
Хлопчик поправив:
- Нi! Наша мета захистити добро, а не шкодити людям, чи сайкалам , чи навiть їхнiм роботам!
I хлопчик-генiй випустив невидимий промiнь у бiк термiнаторiв.
Згадали фiльми про роботи та iншi. I тут уже нiяк не попреш, що просунутий промiнь таки.
Едiк водив великими роботами, кожен розмiром з дев'ятиповерхiвкою , променем. I в нього вийшло. Ось один iз термiнаторiв раптом застиг i став опускатися. А за ним та iнший.
Хлопчик з посмiшкою проспiвав:
Час удачi
Настав час пограти!
Час удачi
Намагайтеся цю годину не втратити!
Дiвчинка, дивлячись, як застигають i падають роботи, пiднiмаючи вгору пил i розкидаючи при ударi об плити поламанi деталi.
- Так, це технiчно!
Едiк кивнув з усмiшкою:
- Так, технiка у перiод реконструкцiї вирiшує все!
Адала заперечила:
- Нi! Люди та кадри вирiшують все! I водночас, i не всi!
I дiвчинка теж витягла з кишеньки, що щось нагадує кубик- рубик , i почала його крутити.
Роботи-термiнатори знову зiткнулися, i їх огорнула цiла мережа, що свiтилася, яка заiскрила i завiбрувала. А потiм, бойовi машини, почали кришитися i розлiтатися на дрiбнi шматки. Якi теж, у свою чергу, вибухали, i летiли уламки, наче крижина, що потрапила пiд нищiвний удар ключки хокейної зiрки.
Адала зробила налаштування та зазначила:
- Зараз ми можемо на пару хвилин стати невидимими!
Хлопчик-ген вiдповiв:
- Не найдосконалiший прилад, в iнфрачервоному свiтлi буде видно нас. Давай, я краще зроблю налаштування.
У цей момент ззаду пари почувся галас. З'явилися хлопчики та дiвчатка у бойових костюмах. Їх було всього дюжина, i за вiком вони нiтрохи не старшi пари, принаймнi на вигляд. Але при цьому у дiтей цiлком пристойна зброя. Лазернi автомати, бластери, анiгiляцiйнi крихiтнi горошинки-гранати. Так, хлопцi тут не простi. Та ще й навченi в боях у вiртi !
Едiк вигукнув:
- Хлопцi обережнiшi, iнакше потрапите пiд удар! Тут є гармати, здатнi пробивати вашi бойовi костюми.
Дiти-воїни залягли. По повiтрю проносилося свiтлове промiння, i запрацювали лазернi гармати.
Вони почали бити по всьому, що рухається. Навiть по пилу.
Адала прочирикала:
- Ось так. Тут велика густина вогню.
Пара уцiлiлих роботiв-термiнаторiв потрапила пiд удар своїх знарядь. I вони запалали i почали розриватися. В одного голова, вiдiрвавшись, пiдлетiла високо вгору i закрутилася дзиґою.
Дiти з лазерними автоматами захихотiли. Видно виглядало дуже весело. Хоча одну дiвчинку зачепило уламком, вона необережно пiдвела голову в прозорому шоломi, i рожеву, дитячу щiчку обпекло.
Войовниця вигукнула:
- Антиквазарно !
Адала погодилася:
- Чорнодирно просто!
Хлопчик воїн бризнув на обпалену i порiзану щiчку дiвчинки з тюбика пастою, що регенерує. I майже миттєво пошкодження затяглося, а потiм гладка шкiра юної войовницi розгладилася, не залишивши слiду.
Дiвчинка пискнула з посмiшкою:
- Наука, проте!
Едiк зазначив, хмурячи своє гладке чоло, в якому пам'ять i досвiд безлiчi столiть:
- Сайкли не такi простi. Ми можемо мати проблеми.
Адала прочирикала у вiдповiдь:
- Хоч не вирiшити нам усiх проблем,
Не вирiшити всiх проблем.
Але стане радiснiше всiм,
Веселiше стане всiм!
I ось знову ворота середньовiчного замку вiдчинилися. I звiдти попер черговий сюрприз. У цьому випадку це виявилися величезнi тиранозаври. I на них сидiли воїни у бойових костюмах.
Адала пискнула:
- Сайкли !
Едiк вiдповiдно кивнув:
- Дуже схоже на те. Iз динозаврами вони небезпечнi.
Дiти-воїни хором заспiвали:
Динозаврики, динозаврики,
Можливо, ви живете в Африцi!
Апельсини жує на снiданки,
Динозаврики, динозаврики!
Сайкли були по фiгурах схожi на людей, але бiльшими i вищими на зрiст. I пальцiв на кожнiй руцi було цiлих шiсть, i найбiльшi товстi фаланги були один проти одного.
Дуже жорстокi iстоти.
Адала прочирикала:
- Я їх трохи боюсь!
У вiдповiдь Едiк заспiвав:
Скiльки ж трусити, я не зрозумiю,
Сильний воїн для битви народжений...
Страх - це слабкiсть, i тому -
Хто злякався - вже переможено!
Дiти-воїни прочiрiкали:
Ми не будемо боятися монстрiв,
Народилися з лучеметом у руках.
Лицарi завжди вмiли битися,
Ворог нехай буде вiчно в дурнi!
Динозаври величезних розмiрiв насувалися. I навiть пiдскакували цi загрозливi рептилiї.
Хлопчик-командир кивнув Адалi :
- Давай сюди свiй кубик- рубiк !
Дiвчатка прочiрикала:
- А це навiщо?
Едуард у вiдповiдь заспiвав:
Заради щастя, заради нашого,
Якщо ми хочемо його...
Нi про що мене не питай,
Не розпитуй, не вивiдуй нiчого!
Дiти-воїни знову засмiялися, наче весела гра.
Хлопчик-воїн, що був з боку в бойовому костюмi, в помаранчеву цяточку вiдзначив, похмурий дитячий, але мужнiй i гарне обличчя.
- Якщо ми всi накази командирiв обговорюватимемо, та ще пiд час бою, то зникне начисто дисциплiна.
Дiвчинка-воїн, вже не сперечаючись, передала свiй кубик- рубiк . Едiк пiдхопив його i заспiвав:
Ми зметемо ворога одним ударом,
Славу пiдтвердимо крутим мечем.
Сайклов перемагали ми недаремно -
У трiски динозаврiв розiб'ємо!
I хлопчик-генiй став натискати своїми спритними руками на кнопки цього дивного кубика. А величезнi та злi тиранозаври пiдходили дедалi ближче до загону дiтей-воїнiв. А великi, в два з половиною метри на зрiст сайкли вже стали вести вогонь зi своїх круто накручених лазерних автоматiв.
Адала прочирикала:
На волосинi доля твоя,
Нас атакують монстри!
Але слава Богу, є друзi,
Але дякувати Богу, є друзi!
I завдадуть такого удару,
Поки не пiзно!
I ось три тиранозаври, що йшли спереду, раптом розвернулися i накинулися один на одного. I стали рвати кiгтями мiцну, сiру в коричневу цятку шкiру. Сайкли злетiли з монстрiв i забилися у нападi. На них почали наступати iншi тиранозаври, i реально давали, ламаючи кiстки та перемелюючи м'ясо повалених прибульцiв.
Адала вiдзначила зiтхнувши:
- Це жахливо!
Хлопчик воїн з рудим волоссям заспiвав:
- Вiйна життя робить жахливим,
А смерть гiдною та прекрасною!
Ось знову Едiк щось покрутив у кубику- рубику . I знову вже iншi тиранозаври кидалися один на одного i кусалися. Заодно й скидали сайклiв . Тi пробували стрiляти у вiдповiдь. Але їхнiй вогонь був не надто ефективним проти таких монстрiв.
Дiти весело заспiвали:
Даремно противник вважає,
Що може нас хоробрих зламати.
Хто смiливий, той у бою нападає -
Ворогiв будемо люто бити!
Але в даному випадку вороги сайкли винищували i стрiляли, якраз один в одного. I їх давили тиранозаври. I пiшла така ось катавасiя. I кров динозаврiв була зелена та синя, а сайклiв помаранчева. Ось у одного злетiв шолом. I стала видна дуже гидка пика, щоправда, вiддалено нагадує людську. Але в татуюваннях, з моторошними тваринами.
Адала пискнула:
- Так, цi тварюки не дуже приємнi, i такi дорослi!
Едiк впевнено вiдповiв:
- Ось я нiколи, сподiваюся, не стану дорослим, i тим бiльше старим! Є спосiб i для нашої команди не дорослiшати, принаймнi тiлом!