Аннотация: Усiм знайомий хлопчисько-юнга Едуард став пiратом. I бореться з урядовим флотом, грабує кораблi, i звiльняє гарних, босоногих дiвчат-невiльниць. Намагається, щоб було все справедливiше.
Хлопчик-Юнга Кар'єра ПIРАТА
АННОТАЦIЯ
Усiм знайомий хлопчисько-юнга Едуард став пiратом. I бореться з урядовим флотом, грабує кораблi, i звiльняє гарних, босоногих дiвчат-невiльниць. Намагається, щоб було все справедливiше.
. РОЗДIЛ Љ 1
Причаївшись, нiби вп'явшись п'явкою мiж стелажами звивини палуби, босоногий хлопчик Едуард Осетров продовжував прислухатися. Свiжозрубанi дошки корабля терпко пахли рафакележним дубом i лоскотали гладку щоку, що став вiчним пiдлiтком, або, мабуть, навiть хлопчиком близько тринадцяти рокiв на вигляд. Хлопчик-термiнатор напружено думав:
- Який план вибрати?
Голою, огрубiлою пiдошвою пацана-юнги, проповзла iнопланетна равлик-жучок, що виблискувала смарагдовим панцирем. Вона своїми лапками приємно лоскотала круглу, рожеву п'яту хлопчика, i Едiк розтяг у усмiшцi губи.
Як здорово мати таке юне, сильне, невтомне та витривале тiло. На якому гояться безслiдно рани, а вибитi зуби виростають, i навiть тавро розпеченим залiзом ( був i такий епiзод рабства в каменоломнях у хлопчика!) i то через кiлька годин зникло без слiду.
Так, за це вiн платить тим, що не дорослiшає, але має багато iнших переваг i плюсiв. I це, слiд зазначити, переважує всi мiнуси, якi є у вiчному дитинствi.
Вельможi з-помiж морських хижакiв продовжували вести неспiшну розмову. Той, хто рясно обвiшаний рубiнами, запитав смарагдового ксьондза.
- Отже, вiйна з арфiстами неминуча? -
Пов'язаний iз церквою тип пiдтвердив:
- Так, i старший брат уже буде на нашому боцi, не виключено, що нам удасться створити широку коалiцiю.
Купець з рубiновим ланцюгом допитувався:
- А гросмейстер Шуруп?
Хитрий змовник зазначив:
- Вiн краще за iнших розумiє, що Контрабас, це головна опора всесвiтньої вiри, i допоможе нам впоратися з арфiстами.
Купець хитро посмiхнувся:
- Таким чином, нам доведеться умовити лише царя Флейти. А Дракон тринадцятий нехай видасть буллу.
Настала коротка пауза. Едiк своїми мiцними, мов титан зубами, вiдкусив просмолений шматочок вiд троса, прожував. Живiт у хлопчика, якщо можна назвати хлопчиком матерого, який прожив не одне столiття бiйця, порожнiй. Вiн не їв, перш нiж йти до розвiдки i тому хотiлося чогось пожувати.
А що ще робити? Хоч зарубай їх.
Мимо пройшла, безшумно ступаючи босими, засмаглими до кольору шоколаду ногами, дiвчисько-рабиня. Вона була в короткiй тунiцi, що дозволяє милуватися красою прекрасної статi. Незважаючи на смагляву шкiру, волосся рабинi було свiтле, майже з бiлизною снiгу, i вiд неї пахло пахощами.
Едуард навiть пошкодував, що вiн все ще хлопчисько, але з iншого боку милуватися можна i на позолоченi статуї, i на павичiв, або коштовне камiння, чи варто заводитися.
- I це буде наш орден, "Драконя паща", загризе будь-кого.
Пузатий спiврозмовник отруйно захихотiв:
- Нещодавно пiрати вiдiбрали у арфiстiв сто гарматний крейсер. - Постукування каблуками чобiт. - Ось потiха.
Служитель ордена, подоби єзуїтiв, вiдповiв:
- Так їм i треба. Знатимуть, як нацьковувати на нас всяку наволоч.
Тут Едуард, який знову став милуватися iншою, голоногою рабинею в тунiку, з тонкою талiєю i пишними стегнами, в даному випадку рудої мастi, якраз вчасно згадав, що не виконав завдання, дане колишнiм отаманом Морганом Блюдом. Хоча з iншого боку, чому вiн має обов'язково його виконувати. Хто такий цей Морган, кровожерний пiрат i пройдисвiт, який приховав скарби вiд команди? Чим не щур ? I на свiй сором вiн, пiонер, без п'яти хвилин комсомолець Едуард у цьому брав участь. У ньому заговорила i жадiбнiсть, i спрага авантюр. Що ж, то був його комсомольський вибiр!
Як став Едуард Осетров пiонером, так це iнша iсторiя, на iншiй за технологiчним рiвнем розвитку планети. Там, зокрема, вiн зiткнувся з iмперiєю типу Третього Рейху, тiльки ще бiльшою, численною i технологiчно просунутою.
I їй протистояв власний аналог СРСР, тiльки на чолi з гарною i зовнi молодою жiнкою.
I там, певна рiч, була своя пiонерiя. Причому, на цiй планетi було напрочуд багато дiтей, i приблизно вп'ятеро бiльше представниць прекрасної статi, нiж чоловiкiв. Чудовий свiт.
Хлопчик командував цiлим дитячим батальйоном i отримав зiрку героя СБКР - так називалася ця червона iмперiя. Едуард навiть захопив танк "Кобра"-13 вагою тисячу тонн i пригнав його до своїх частин. Що виявилося дуже здорово. I його команда, двi третини дiвчинки та третина хлопчики, показала себе дуже круто. Але це, певна рiч, окрема iсторiя.
А зараз Едуард на кораблi, у свiтi приблизно сiмнадцятого столiття, якщо порiвнювати iз земним перiодом розвитку.
I гостре вухо хлопчаки все добре чує.
- Що ж, Дракон повинен гарчати i викидати з себе полум'я, що палить все поспiль. А гросмейстер Шуруп мiг би надiслати вбивцю до короля Арфи. - Почулося отруйне шипiння. - Хоч i Бог знає, який там правитель, але боротьба за трон не змiцнить iмперiю.
Вiзавi зi смарагдами зi смiшком вiдповiв:
- Вбивця ретельно законспiрований i готовий вжалити. У всесвiтi лише один Бог, i має бути єдиним великий патрiарх i старший брат. - Тон князя церкви та короля вбивць став тягучим. - Те, що їхнiй король вирiшив стати главою церкви, це святотатство, i на нього чекає жорстока кара.
Єзуїт покликав хлопчика, що крутився, з числа корабельних прислужникiв, голосно скомандував.
- Принеси нам барило хишерського .
Хлопчик, майнувши босими п'ятами, пiдхопив велику ємнiсть i ледве поволок її до ватажкiв. Вiн мало не впав, спiткнувшись об дошку, але дiвчина-рабиня встигла пiдхопити ємнiсть iз дорогоцiнною рiдиною.
Хлопчик-юнга подякував їй, його вже били палицями по п'ятах, коли вiн пролив вино. А коли по голiй пiдошвi пацана проходить бамбуковий гай, то ти кричиш на всю горлянку. А потiм ступнi палають, i кожен крок стає борошном на пару тижнiв.
Едуард пiдморгнув хлопцевi та рабинi, хоч вони його й не бачили.
Так, тут, звичайно, життя нудне, i на iгровiй приставцi в чудовий, казковий свiт не поринеш.
Пара вельмож накинулася на глечик i почала ковтати з таким смаком, наче верблюди, що без пiдживлення перетнули пустелю Сахару. Коли змовники випили, то з брудною лайкою прогнали хлопця, нагородивши його щедрим стусаном пiд зад, i хльоснувши по голих, засмаглих ногах батогом. Зайшли до каюти i посiдали за стiл. Мабуть, їм ще не вистачало часу на змову. Хоч вони й говорили тихо, дотепний розвiдник у коротких штанцях, Едiк, ловив кожне слово.
- Ось тепер розмова пiде веселiше. - почав єзуїт з iншого свiтобудови. - Дракон тринадцятий вважає, що така iмперiя, як Арфа, не має права на iснування. Вона повинна бути подiлена мiж Контрабасом i Флейтою, що стосується мерзенної єретичної республiки Гармонь, то незабаром настане i її черга.
Тут купець-змовник iз рубiнами помiтив:
- Як не дивно, але iнодi народ набагато релiгiйнiший, з повагою ставитися до Всевишнього Бога та його слуг. Наприклад, десятину республiканцi платять нам справно!
Єзуїт, пiп iз смарагдовим намистом, гаркнув:
- Але не бiльше, а iншi виплати до скарбницi старшого брата припинили.
Тодi його напарник знову сьорбнув солодкого з прянощами вина, закусив жирним, просоченим шоколадним соусом м'ясом. По бородi потiк липкий сiк тварини, у босоп'ятого хлопчика Едiка, завдяки спецiальним тренуванням, зiр став дуже гострим, i вiн мiг розглянути деталi i через каламутне кривувате скло часу пiзнього середньовiччя. Потiм, розважливо промовив:
- Нiчого, я думаю, найкращий варiант вiдновити там монархiю. - Вовчий оскал i усмiшка вампiра. - У цьому випадку i порядку буде бiльше, i влада церкви змiцниться.
Єзуїт поспiшив запевнити:
- У нас є вже слушний принц. Вiн виховувався при монастирi, i абсолютно залежний вiд нас.
Смiшок у вiдповiдь:
- Так i добре, чого вам ще треба?!
Шепiт, схожий на шипiння змiї:
- Декого пiдкупити, а когось вбити.
Змовник iз рубiнами понюхав iз табакерки дурману i зашипiв:
- Одне вбивство краще за сто прокльонiв. Потрiбно дiяти, а не тягнути.
- Давай ще раз вип'ємо за те, щоб змови вели тiльки ми, а заплутувалися в них решта!
П'яницi потягли по значному, вилитому зi срiбла келиху. Вино було дорогим i дуже мiцним, хоч i приємним на смак. Вогненно-червоне воно пiнилося, наче на морський прибiй пролили кров немовляти.
- Може заспiваємо, набридло говорити про полiтику.
Почулося шикання:
- Давай, тiльки тихо, бо весь корабель розбудимо. Завтра на наших людей чекає робота.
Удар кулаком по столу, i вино полетiло на камзол, покриваючи його брудними плямами:
- А що люди. Гiрше псини. Чи нам дбати про них.
I мерзенне хихикання з присвистом:
- Зате з них добре видавлюватиме монету. Особливо якщо вони вiдчувають i знають, що про них пiклуєшся нехай бiльше на словах нiж на дiлi.
З'явилися дiвчата рабинi. Цього разу вони були в тоненьких трусиках i з вузькими смужками тканини на грудях. Їхнi босi, оливковi вiд засмаги ноги, видаючи тихi, чарiвнi звуки, тупотiли палубою. А вiтер розвiв довге, яскраве волосся рудої, золотої, бiлої, коричневої мастi.
Вони ввiйшли до вельмож, готовi ублажувати будь-яку хiть сановникiв.
Нарештi почувся тужливий спiв;
Немає нiчого вiрнiше, нiж монета,
Вона без фальшу щиро блищить!
Фактично дублон правитель свiтла,
Його опора мiцний меч та щит!
У ньому богiв язичницьких прихована,
Як сонце, променистий лик златою...
Хоч є ще бандити-паразити,
Якi пiшли в торг душею!
Монета, це iдол та архангел,
Вiн рятiвник, згубник усiх.
Без золота булат найманий чахне,
Без грошей не прийде у бою успiх!
Але що ти хочеш, людину серця,
Полювання вам безсмертя купити...
Щоб вiдкрити до блаженства жадiбно дверцята,
Щоб плести столiття життя нитку!
Але чи може дублон здобути i це?
Чи здатний золотий гурток мрiяти?
Щоб не прийшов старий iз косою з привiтом,
I не поставив у морзi в лоб печатку!
Хоч за монету багато треба щастя,
Щоб досхочу передаватися нам грiху!
Але людина над пристрастю i не владна,
Йому дiвчат, як проса пiвня!
Вiн хоче отримати вiд пуза багато,
Пожерти фазанiв, ананасiв пуд.
Хоча не можна наїдатися до труни,
Нехай навiть ти грiшми вкрай крутий!
А труна, вона навiть занадто багато коштує,
Бо у ньому є мiсце королям!
Адже намалює ангел у бланку нолик,
Удар по лобi та палицею по мiзках!
Мови у змовникiв все дужче заплiталися, i пiсля чергового келиха, затяжний базар остаточно змовк.
Останнi фрази виявилися такими:
- Ти чув, у Джек-Лондонi спалахнув заколот, який очолили двi, вiрнiше, три гарнi баби.
Священик iз смарагдами захихотiв i гаркнув:
- Коли їх уловлять, солдатам буде велика втiха, їх розiрвуть на частини i розрiжуть шкiру на стрiчки!
Купець з рубiнами хмикнув i гикнув:
- Я б i сам не проти взяти участь у полюваннi.
Єзуїт i католицький священик, який i насилу стримуючи виригання , видавив:
- Тут на узбережжi знаходиться шикарний бордель, завтра ми вiзьмемо з собою на борт ще гарячiших i темпераментнiших сучок.
- Не безглуздо, а чому б не зараз. У мене виявилося бажання. Гей, покличте менi повiй. Де нiчнi, глянцевi феї? - Вельможа-алкаш, кидаючи ланцюг, голосно заїкав i впав з нiг.
- Хай пошле Всевишнiй тобi добрий сон. - Вимовив знатний священик, нюхнув з протверезного флакона. Трохи постояв, приходячи до тями, потiм тремтячою рукою перехрестив, а потiм човгаючою ходою вирушив до себе в каюту.
Дiвчата-рабинi пiдтримували його пiд руки. Але видно перебравши спиртного, вже служитель культу нi на що не здатний.
А дiвчата тут такi гарнi, i якi приємнi запахи вiд пахощiв та струнких, спортивних тiл представниць прекрасної статi.
Розмова, пiдслухана розвiдником Осетровим, таїла в собi чимало, ймовiрно, дуже цiнної для когось секретної iнформацiї, але користi для самого юного шпигуна було небагато. Зрештою, отруять, чи нi арфiського короля, невелика їм рiзниця. А вiйна, навпаки, на користь флiбустьєру, бiльше видобутку, менше тобою зайнятi бойовi судна супротивника. А щодо Старшого Брата, то корсари, як правило, забобоннi, але при цьому не вiруючi, i при нагодi готовi обiбрати священика до нитки. Сам Едуард Осетров нiколи не молився, i з молоком матерi ввiбрав, що всi релiгiї, це обман, а богiв немає. Або, як кажуть ще Бога, що є Трiйця. А як це, богiв троє i водночас один? Так не буває! Якщо мама у що й вiрила, то при дiтях волiла не поширюватися, а Алiса вважала, що якась сила на небесах i є, хай i не бiблiйна. Повстання, звичайно, цiкаве, але Едуард був далекий вiд думки, що його влаштувала зазвичай така спокiйна i добродушна сестра-побратим з космiчної зброї. Ця думка здавалася надто дикою i неймовiрною, хоча за вiсiм рокiв багато що могло змiнитися. Тим паче на вiйнi! Пiрату, а Едуард, безперечно, пiрат, втiм, це до фенi.
- Багатi зажерлися до краю! - Тупання босою ногою по дубу. - Бiднi голодують, ось тому й спалахують заколоти. Не моя це власне справа. - прошепотiв хлопчик-термiнатор. - Треба подумати, що з цiєю скалкою робити.
Його погляд упав на недопиту барило. Чорноволосий, дуже схожий на нього хлопчик, пiдбiг до нього i тихо промовив.
- Дядьки добряче насвинячили. Нiхто не бачить, спробую я їхнього " вiнчика ". - Хлопець нахилився i ковтнув солодкого пiйла. Потiм присмоктавшись, вiдпив ще, в головi у хлопця зашумiло, i вiн, хитаючись, подався в камбуз.
- А якщо проникнути в пороховий склад i там пiдiрвати бочки. У цьому випадку, цей гiгант згорить i потоне. - зрозумiв пiдступний Едуард. - Я так i зроблю.
Але хлопчисько згадав, що на кораблi є прекраснi невiльницi, i вони можуть загинути. Ну гаразд, у нього є на вказiвному пальцi невеликий, у виглядi срiблястої змiйки, такий скромненький i непомiтний на перший погляд перстень. Але вiн здатний перемiщати особин протилежної статi на невеликi вiдстанi. Тож є шанс, що дiвчата врятуються.
Прихопивши смолоскип i, про всяк випадок, замазавши смолою обличчя та волосся, хлопець вирушив у глибини корабля, при цьому поклав у щiлинку свiй класний елiтарний меч, побоюючись, що той його видасть своїм блиском. Рiшення спiрне, але вибирати не доводиться. Усерединi посудини було душно, i не дуже добре пахло. Звичайно, матроси охайнiстю не вiдрiзнялися, та й справляли потребу абияк. Втiм, рудники, що пiзнали, де голi, голенi наголо хлопчики вколювали в ланцюгах i отримували удари батогом за найменших одвiрок, або, трохи сповiльнивши роботу, виявився пацаном-шпигуном не з вибагливих. У шахтi, наприклад, потребу справляли прямо в щiлини, та ще й факели чадять. Та й хлопчаки скутi ланцюгом, роками спiтнiлi не миються, так що ось там реально було Пекло. А тут просто звичайна для пiзнього середньовiччя нора.
На ходу його хлопчика з сухою мускулатурою, пацана-гiмнаста, гукнули.
- Гриво, подай нам рому. - пробурчав п'яний матрос.
Зiгнувшись, Едiк пiдскочив до бочки, i нiяково намацавши краник, вiдлив у глечик. Краник заiржавiв i прокручувався вкрай туго. Неначе якiр зачепило за водоростi.
- Ти надто довго пораєшся мерзенний хлопчисько. - Розвiдник Осетров отримав важкий потиличник. - Ну, вали чортеня, поки ще не дали.
Хибний юнга припустив на всю спритнiсть. Добре, що його беруть за iншого. Пороховi склади завжди намагаються розташувати таким чином, щоб ймовiрнiсть випадкового влучення ядра була мiнiмальною. Тобто, внизу та посерединi судна, прямо пiд грос-щоглою, та ще й у цьому лiнiйному суднi поклали зверху для мiцностi та надiйностi листок бронзи. Ось туди i слiд йому забратися. Босоногий хлопчик Едiк почав спускатися, схiдцi були слизькi, смердiло все сильнiше. По дорозi йому кiлька разiв траплялися матроси, вони гукали його, змушуючи виконати те чи iнше дрiбне доручення. Юний воїн виконував доручення охоче i швидко, у темрявi його та мiсцевого хлопчика неможливо було вiдрiзнити, тим бiльше, що реальний Грива, швидше за все, спав. Ось як iнодi шпигунство приносить користь потенцiйним жертвам. Свiт, як завжди, сповнений парадоксами. На те вiн i свiт живих людей. Вiд хвилювання воїн-хлопчик Едуард сильно спiтнiв i став блищати у свiтлi смолоскипа.
- Треба впоратися з нервами, iнакше, який я пiрат. - промовив вiн про себе.
Ось, нарештi, видно важкi дубовi дверi з величезним замком. Тут Осетров зупинився, не знаючи, що робити далi. У цей момент його знову гукнули.
Дуже товста людина з довгим ножем покликала його. I вкрай неприємним, хрипким голосом прокудахтав:
- Ти вештаєшся по трюму нероб, iди вичисти мої чоботи.
Спiтнiлий Едуард бiгом наблизився до нього, полум'я осяяло замурзане обличчя, тут, як на зло, товстун кинув на нього бiльш уважний погляд. Хлопчик був дуже гарним вiд природи обличчям, та й тiлом, i його гарненьке личко ангела, дуже важко з кимось переплутати.
- Ти не Гриво! - I iстеричний, але тихий через перепою вигук. - Ах, бридкий шпигун, кажи, хто ти?
Замiсть вiдповiдi Едуард довбав супротивника долонею в горло. Той у вiдповiдь змахнув ножем, i юнак ледь ухилився вiд удару, що пройшов мимохiть по ребрах. Легкий опiк, i неприємний свербiж вiд нанесеної подряпини.
- Ось худоба. - Воїн Осетров, перехопивши руку, вивернув ножа, потiм по ручку увiгнав його в живiт. Товстун скрикнув, i чiпкi пальцi вчепилися йому в горло, придушивши крик.
Хлопець душив ворога з усiма люттю, задоволено вiдчуваючи, що як падає опiр супротивника, i як вiн обвисає. Коли товстун нарештi став трупом, грiзний хлопчик Едуард вiдкинув його. Тепер, i вiн це виразно зрозумiв, треба поспiшати, iнакше пiднiмуть на сполох, виявивши зникнення важливого матроса, або, швидше, навiть морського офiцера. Однак, замок не подавався, а хлопчик поки ще не мав навичок зломщика, принаймнi таких примiтивних замкiв (чого не скажеш про електроннi коди), даремно використовуючи нiж. Той затупився та зламався.
Ось по палубi пробiгли, тупаючи босими ногами кiлька дiвчат з мiнiмум одягу, але з максимумом чарiвностi.
Голi пiдошви залишила на пилу дуже витонченi, наче малюнок Леонардо Да Вiнчi, слiди.
- Ось калiцтво як же я тепер замок розкрою. Може, дверi пiдпалити? - Едуард приклав факел. Тверде дерево горiло погано, крiм того, зверху воно було коване залiзом. Юний диверсант невдовзi зрозумiв повну безперспективнiсть подiбного шляху, i почав пiдiгрiвати замок. Олiя в ньому зайнялася, i сильно смердiло.
- Смердить, як палений гнiй. - Розлючений хлопчик-юнга Едуард тицьнув у отвiр зламаний нiж, тицьнув по глибше, злегка прокрутивши. Вiн згадав фiльм про стародавнi часи - "Iржавий меч", де злодюга, намагався подiбним способом вiдкрити замок комори. Щоправда, зараз цей спосiб не працював.
Почувся шум, наближалися двоє вартових. Вони були п'янi та завивали не струнку пiсню. Вiдважний пацан Едуард не побоювався їх, але дуже великий ризик, що вони пiдуть тривогу. Тому вiн юркнув у темряву, стрiмким рухом долонi, пригасивши смолоскип.
"Солодка парочка" пiдiйшла до дверей. Старший у парi досить потужний солдат сказав.
- I на бiса генерал наказав нам перевiрити охорону порохового складу, сюди нiхто не сунеться.
- Та й замок тут такий, сам чорт ногу зламає. - побурмотiв другий воїн i вiдразу крякнув. I тут розгублено перевiряв:
- Дивися ти, хтось хотiв вiдчинити дверi.
Заднiм розумом будь-який мiцний, юний воїн Едуард у досадi стукнув себе по лобi, треба бути таким розсiяним. Тим часом охоронець спробував висмикнути нiж. Iнший прохрипiв, почав оглядатися, злякано крутячи шиї:
- На кораблi лазутчик, настав час пiднiмати тривогу.
Бiльше не можна було зволiкати, слово прискорене пружинкою, Едуард вискочив iз засiдки i провiв удар у стрибку.
Вiн бив з усього розмаху гомiлки по потилицi, навiть почувся хрускiт хребтiв. Цiєї митi, другий моряк сiпнувся, намагаючись витягнути нiж, i, диво, замок розiйшовся сам собою.
Перш нiж останнiй супротивник зумiв пiдвестися, безглуздо розкривши рота, чудово пiдготовлений юний воїн Едуард битися, як руками, там i ногами. Коли його пробували взяти, Осетров провiв йому аперкот у щелепу, потiм додав по скронi. Воїн обвис, плюхнувшись на пiдлогу.
Декiлька гарних дiвчат, ледве прикритих тонкими смужками тканини, з радiстю взяли i зааплодували, хором вигукнувши:
Молодець, босоногий юнга! Ти герой!
Юний термiнатор радiсно прошепотiв:
- Тепер треба дiяти швидше!
Общипавши кишенi i знайшовши кремiнь, потрiбна рiч, бо лiхтар, що несли п'яницi, погас, Воїн Осетров вибив iскру i запалив смолоскип.
- Тепер зробимо диверсiю, як в одному фiльмi про старовину, пiонер пiдриває фашистiв. - Юний воїн розiрвав ганчiрку, просочивши її смолою, виготовив саморобний гнiт. Потiм вирiзав шматок бiля найбiльшої бочки, заправив його i пiдпалив.
- Нехай ангели антисвiту прийдуть менi на допомогу! - Очi колишнього партизанського пiдпiльника хижко блиснули. - Сподiваюся, вистачить часу втекти.
М'яко ступаючи на шкарпетки, засмаглий м'язистий хлопчик-термiнатор Едуард прикрив дверi, повiсив назад i, рiзким рухом заклавши замок, помчав нагору. Здавалося, глибинна атмосфера тисне на груди i туманить голову. Ноги стали напрочуд важкими. По дорозi його кiлька разiв гукали, i великий воїн Едуард, такий схожий на звичайного напiвголого босого юнгу-хлопчика, здавленим голосом вiдповiв:
- мене термiново викликав генерал.
Це, зрозумiло, на недалеких воякiв дiяло безвiдмовно, поки що черговий голос не спитав.
- Я маю термiнове доручення, менi треба на палубу.
-Нi, спочатку ти обслужиш нас. - Закричав матрос, хапаючи його за м'язисте, хоч i з гострою кiсткою плече.
Юний воїн, недовго думаючи, врiзав громилу по колiна, потiм провiв пiдсiкання. Той пiд дружний смiх звалився, а спритний пацан Осетров додав ходу.
Його бiг ставав все бiльш вiдчайдушним i судорожним. Миготiли босi п'яти вiчної дитини-термiнатора. Ось нарештi рятiвна палуба вiн кидається до знайомої щiлини, намагаючись намацати меч. Його немає на мiсцi!
Тiльки дiвчата-рабинi, десь щось душевно спiвають своїми солов'їними трелями, дуже гарними голосами. А якi вони дiвчата, взагалi солодкi на вигляд. Зi своєю чистою та гладкою шкiрою.
Однак Едуарду не до цього - подiвся його легендарний i доблесний меч.
Адже це непроста зброя, такий клинок будь-який метал перерубає. Сердито тупнувши босою ногою, Едуард зблiдлими губами прошепотiв:
- Я тебе не кину, хай менi навiть доведеться загинути.
Юний диверсант з шаленою швидкiстю обмацував перила, тут на нього натрапив вартовий.
Пролунав гучний окрик:
- А ти що тут робиш?
- Генерал наказав знайти втрачений медальйон iз алмазним серцем! - Знайшовся здогадливий вiчний хлопчик Осетров. Насилу стримуючи себе, щоб вiдразу ж не довбати своєї твердої, як вiстря ломика босий п'ят у лоб.
Той навiть захлинувся вiд радостi.
- Ось як, то давай пошукаємо разом.
Воїн кинувся на палубу i почав обмацувати дошки, юному тiлу Едуарду здавалося, що час летить, швидко вiдмiряючи йому останнi секунди. Стрибок думок перервав вигук.
- Подивися, що я знайшов. - Так, iнодi буває, щастить будь-кому, але тiльки не тобi. Хоча везiння поняття вiдносне. Боєць дiстав тьмяно мерехтливий меч.
- Клас! Дай тобi покажу фокус. - Промовив вiчний пацан-термiнатор, i з милою посмiшкою, врiзавши пальцями право руки в сонячне сплетiння, застосувавши прийом "Кiготь тигра". Потiм рука вiдчула звичну легкiсть меча. З розгону юний i непереможний воїн стрибнув за борт.
Дiвчата-рабинi, тупотiючи босими, гострими, витонченими, як i повинно бути не знали взуття ногами представниць прекрасної статi, спiвали;
Ти наш великий кумир,
Хлопчик воїн свiтло.
Пiдкори весь свiт -
Будь любов оспiваний!
Майже вiдразу пролунав сильний вибух, корабель розколовся на двi частини, а колоди, що димилися, розлетiлися на всi боки. Одне з них дуже врiзало хлопчика Едуарда по засмаглих голих плечах, а голова злегка обпекла босi ноги, уламок потрапив у огрубiлу пiдошву пацана-юнги. Хоча вiн i був приголомшений, його хiд не сповiльнився, вiн плив автопiлотом.
Ну i, зрозумiло, вiн не забув потерти перстень i вимовити коротке заклинання.
Чарiвний вихор взяв i пiдхопив дiвчат-рабинь. I перенiс їх у безпечне мiсце iз пiдiрваного корабля казкової країни. I вони опинились у порту. Цiлий загiн прекрасних дiвчат рiзного ступеня оголеностi. А сандалi вишитi перлами були тiльки в однiєї з них. I те, що вона була не зовсiм рабиня.
Дiвчата хором взяли та заспiвали:
Але пульсацiя серця та вен,
Сльози наших дiтей, матерiв...
Кажуть, ми хочемо змiн,
Скинути ярмо рабських ланцюгiв!
Хлопчик-воїн заспiвав їм у вiдповiдь:
Син Землi у вiдповiдь скаже, нi,
Я рабом нiколи не залишусь.
Вiрю, буде свободи розквiт,
Зцiлить сонце гнiйну рану!
За Вiтчизну велику в лайку,
Серце хлопчика вас закликає.
Пiднiмися витязь доблесний рано
Темрява пiде, розквiтнуть троянди травня!
Тигровi акули знову стали переслiдувати хлопчика, який вчинив диверсiю.
Юний воїн Едуард хвацько вiдмахувався мечем, хоча забите плече нестерпно болiло. Ось одна з хижачок пiдпливла надто близько, i була розрубана, пiсля чого на неї накинулися свої ж товаришки.
I почали мучити свою товарку i буквально рвати на частини. I хвилi забарвилися у колiр рубiнового заходу сонця.
- У вас у акул немає почуття солiдарностi. Замiсть того, щоб пiдтримати померлого товариша, ви його добиваєте. - Юний воїн iронiчно додав. - Куди подiлося ваше сумлiння?
Акули щось нерозбiрливе скиглили у вiдповiдь, лише одна з них з фiолетовими смужками i без рогiв, несподiвано промовила:
- Хто ти такий, мале, щоб заперечувати мiльйони рокiв еволюцiї.
Вiд несподiванки вiчний хлопчик Едуард ледь не випустив меча, але на щастя встиг завдяки феноменальнiй реакцiї перехопити дорогоцiнний трофей своїми спритними, як у мавпочки босими пальчиками нiг.
Юний воїн запитав:
- Ти розмовляєш?
Акула iронiчно хмикнула:
- А що, на твою думку, тiльки люди на це здатнi. Ось воно ваше чванство, недарма бiльшiсть iз вас заперечують еволюцiю, приписавши собi божественне походження. - I головна хижачка морiв зло клацнула хвостом по водi.
Хлопчик логiчно заперечив:
- Я не бiльшiсть, i, зокрема, вiрю в те, що ми колись були безмозкими мавпами. Але потiм зумiли пiдвестися. - Крутий воїн набухався. - Пройдуть тисячолiття, i ми досягнемо таких висот, про якi не мрiють навiть найсмiливiшi фантасти!
Акула, продовжуючи на певнiй вiдстанi йти за Едуардом, скептично помiтила:
- Все одно ти, людина, надмiрно самовпевнена. Ти розраховуєш за допомогою розуму досягти того, на що iншi плекають надiю отримати за рахунок Божественної благодатi.
Хлопчик, намагаючись додати ходу, тим бiльше, що отриманi в результатi вибуху порiзи гидко свербiли, здивувався ще раз:
- А звiдки ти знаєш про це, адже ти не вилазиш iз моря.
Акула зi знання справи повiдомила:
- Дехто з нас має вроджену здатнiсть поглинати iнформацiю з мозку тих, кого з'їли. Так менi попався один надзвичайно начитаний єпископ. Ти теж, хоч i малолiтка, але зберiгаєш у собi безлiч знань. Тепер ти будеш моїм снiданком, або вечерею, дивлячись, що тобi бiльше до вподоби.
- Тiльки спробуй! - Спритний, як кобра Едуард, вловивши зустрiчний рух, змахнув мечем i рубанув найближчою акулою, яка кинулася на нього.
Удар вразив її, розрубавши око, мозок та рiг. I знову хижачки, замiсть того, щоб усiм разом налетiти на свого кривдника, облiпили тiло, що билося в конвульсiях.
- Нi, тобi нiколи не скуштувати мого мозку. - Вимовив, насилу стримуючи смiх, дуже вже безглуздо виглядали акули, хлопчик. - Але якщо хочеш, пiдпливи ближче. - Юний воїн босими пальцями нiг зробив подобу дулi.
- Зараз вони тебе прикiнчать. - Мабуть, не надто винахiдлива на лайку, видавила. - Ти дурна недоросль.
Хижi риби, покiнчивши зi своєю напарницею, знову попрямували за юнаком. Вони спробували атакувати його з усiх бокiв, але спритний, навчений таємнiй боротьбi, в тому числi з холодною зброєю, вiчний хлопчик Едуард пiрнув i розпоров один черево, iнший вiдсiк хвiст. Акули, наче поганi, на якийсь час втратили до нього iнтерес, гризучи своїх.
- Ти, я бачу, не керуєш своїми сестрами. - радiсно помiтив непереможний хлопчик Едуард. -Що вони такi примiтивнi? I вмирають мовчки, як партизани на допитi?
Головна акула чесно вiдповiла:
- Такi, як я, народжуються рiдко. А iншi гора дурних м'язiв, якi пiдтвердженi iнстинктам: добий пораненого - сильнiший за мої накази.
Спритний пацан Едуард зважив меч, i подумав, чому б його не кинути в цього смугастика. Щоправда, був ризик промахнутися та втратити чудову зброю. Наче вгадавши його намiри, розумна акула додала ходу i почала вiддалятися вiд юного бiйця.
- А ти, я бачу, злякалася. - Хiхiкнув жорстокий воїн, на вигляд зовсiм хлопчик, Едуард. - Може, вiдкликаєш свою банду?
Мегера з плавцями отруйно зашипiла:
- Не розраховуй, у тебе буде небагато шансiв на виживання.
Акули знову намагалися його розiрвати, кiлька разiв зачiпали, зокрема розпороли зубами ногу, ледь не вiдгризли пальцi на руцi, провели пару болючих ударiв рогами по корпусу, мабуть, зламавши пару ребер. Але їх самих була перебита добра дюжина. Короткi паузи, доки вони добивали своїх товаришiв, дозволяли йому перебудуватися. На кораблi на нього вже чекали, канонiр, колишнiй каторжник кучерявий i кривоносий. Разом iз ним, схожа на негритянку жiнка-богатир, вони вистрiлили iз найдрiбнiшої гармати. Недарма в нього негра була репутацiя неперевершеного стрiльця, ядро потрапило точно в акулу, розiрвавши її на частини.
- Бу -бух! - Вимовив, скелячи зуби, юний воїн Едуард. - Шкода тiльки, що не смугасту. Тепер вона запам'ятає мене, мститиметься. - Провiв рубом долонi собi по горлу, додавши. - Тiльки от помста їй, конкретно, вилiзе i не лише боком!
Юний воїн, чiпляючись руками i босими пальцями спритних нiг, яким позаздрить i шимпанзе, стрiмко пiднявся на палубу, вiн був настiльки збуджений, що втома не вiдчувалася. Капiтан Каварнава першим вибiг до нього на зустрiч: