Вiн зiрка в мистецтвi, веселка на небi,
Зоря серед мороку нашiй землi.
Вiн сяє нам променем з далекого обрiю,
Трояндами квiтне у кожнiй душi.
Вiн квiтка-веселка, чарiвна мелодiя,
Мелодiя лiсу, води, вiтерця,
Вiн був той частиною дива природного
Та пiсня, спiвдружнiсть зробила митця!
Вiн справдi великий спiвак та людина
Троянда його буде жити завжди.
Сiм барв-почуттiв розквiтали над рiчкою,
Щоб потiм засяяти нам з висоти.
Веселка прекрасна над свiтом засяяла,
Роса, нiби зiрки навколо зорить,
А зiрка його, як вогонь найчарiвнiшiй
Трояндою квiтучою вiчно горить.
Вiн був сонцем великим. Вiн зiркою став,
Наче Сонце та зiрочка сяє!
Вiн теплом зiгрiвав, нам душею спiвав,
А тепер всiма барвами грає!
Небокрай! Небокрай! Тiльки небо, та рай!
Синє небо, та щастя блакитне!
Вiн пiшов в небокрай, вiн покинув наш край
Залишивши iм"я променисте.
Вiн спiвав для людей, вiн спiвав для землi,
Тiльки спiв його чули зорницi.
Вiн спiває на небi, як птах по веснi,
А вiдлуння лунає в свiтлицi!
Вiн спiвак, серцем птах,
Промiнь Сонця, та зiрка казкова.
Все життя вiн спiвав, душу людям вiддав
Розквiтая, як квiтка чудова!
Це iм"я, як життя буде жити завжди!
Свiтла пам"ять нiколи не згасне!
Тiльки нам треба бути такими ж людьми -
Пам"ятати iм"я це прекрасне!
Небокрай! Небокрай! Тiльки небо, та рай!
Синє небо, та щастя блакитне!
Вiн пiшов в небокрай, вiн покинув наш край
Залишивши iм"я променисте.
Вiн пiшов в небокрай. Прощавай! Прощавай!
Та незгасне iм"я саме свiтле!