- - - - -
Босi нiжки на дорiжцi
Тупцювалися на мiсцi.
- Чом ви далi не йдите?
Чом на мiсцi стоїте?
- Сонце напекло дорiжку,
Попекло маленьку нiжку.
Ти Настуню пiднiми,
Нiжно-нiжно обiйми
Й вiднеси її до хати
Босi нiжки повзувати.
П И Р I Ж К И .
Мама рученьки помила,
Мама тiсто замiсила,
Пирiжечки наробила,
Їх до печi запросила:
- Ви печiться, пирiжки,
Для маленької дочки,
Для гарненької Настусi,
Для любимицi матусi.
К И Ц Ь К А.
Кицька лапкою вмивалась,
Кицька хвостиком втиралась.
I сидiла на дорiжцi,
Милувалася у рiчцi:
- Чи я гарна, чи красива?
В мене вусики на диво.
В мене пазурi гостренькi,
В мене очi лагiдненькi.
Буду я мишей ловити,
Вiд них хату боронити.
- - - - -
Хто то ходить пiд вiкном:
"Рипу-рипу" чобiтком?
Хто у шибку стука тихо?
Чи то злодiї, чи лихо?
Нi, то добрий Морозець
Каже: наколи дровець,
Натопи гарненько пiч
Та i грiйся цiлу нiч."
Бо надворi холод лютий,
I мете все завiрюха.
А у хатi на печi
Їж смачненькi калачi.
Розповiсть бабуся казку
Про добро, тепло i ласку.
Спи - засни скорiш, малий.
Нам мороз тут не страшний.
- - - - -
Мерзнуть руки, мерзнуть вуха.
I на дворi завiрюха.
Квiтiв i трави катма.
Мабуть, це прийшла зима.
Все покрив пухнастий снiг:
I оселю, i порiг.
Льодом-склом узявсь ставок.
I не видно ластiваок.
Бабу снiжну у дворi
Вилiпили дiтворi.
В неї очi - двi вуглини,
Замiсть носика - морквина,
Наче шапка - це вiдро.
От i все її добро.
Снiг покрив i лiс, i став.
Час зими тепер настав.
Г Р А .
- Гей, малята, не пустуйте,
I слова мої почуйте.
Ти, Артурцю, хочеш гратись
I на гойдалцi гойдатись?
А чи може на авто
Покатає тебе хто?
Ну а Оля наша мила
Знов ляльок усiх помила.
Що, маленька, в дитсадок
Ти не пiдеш до дiток?
Добре, граємось удома.
Утекла вiд нас утома.
В жмурки чи квача гайда.
I посунула рiдня
За пустункою малою,
За онукою дрiбною.
Вмовила i бабцю, й дiда
Настя гратись до обiда.
- - - - -
Настя вчиться рахувати:
- Раз, два, три, чотири, п"ять...
I не в змозi вже мовчати.
Що б iще порахувать?
Скiльки курочок в дворi?
Скiльки яблук на гiллi?
Скiльки крапель у вiдрi?
Скiльки вишень на столi?
Навкруги iще багато
Незрахованих речей.
Дивиться дiвча уважно,
Не вiдводячм очей.
Ось мурашки у садку,
В небi ластiвки летять.
Бджiлки в нашiм квiтнику,
Iграшки у ряд стоять.
Настя знову почала:
- Раз, два, три, чотири, п"ять...
Їй не треба заважати,
I не треба зупинять.
А Б Е Т К А .
У абетцi стiльки лiтер!
Неможливо вивчить всi!
Цi думки скуйовдив вiтер.
I наснились увi снi
Лiтери, такi пустунки.
Гралися вони в квача.
Жваво бiгали по струнцi.
Серед них мале дiвча
Тихо злякане стояло.
Нене! Скiльки їх усих!
Серед лiтерок лiтало
Кiлька кульок розписних.
"I" сховалося за "Ти",
"Ги" гачком до "Я" дiстало,
"Ю" зiбралось десь iти,
"Пи" маленьке "а" штовхало.
Глипало дiвча очима
На оцей весь кавардак.
Тут до неї "Ми" прибiгла,
I сказала вона так:
- Не лякайсь, що нас багато.
Всi ми дружнi i веселi.
З нами ти читать навчишся
Про звiряток, каруселi...
Ти повiльно, поступово
Будеш вчитися, навчатись.
А тепер ти заспокойся
I давай iз нами гратись.
Г О Д И Н Н И К .
Ви, дорослi, розкажiть,
Як це зрозумiти:
Цей годинник на стiнi
Вмiє як ходити?
Вiн на цвяшечку висить,
Нiженьок не має.
Як же може вiн ходить?
Це нiхто не знає.
"Тiки - таки, тiки - таки" -
Одна його мова.
Розумiє хто її?
Це дорослих змова.
Стрiлки бiгають по колу,
У квача мов грають.
I не вiдають утому.
А часи минають,
I уже дiтей тих дiти
До батькiв приходять,
Щоб спитати, щоб дiзнатись:
Як годинник ходить?
С Л О В А .
В свiтi безлiч таємниць.
Як би їх всi взнати?
Ти для цього мене, мамо,
Навчи розмовляти.
Поїзд каже: "ту-ту-ту",
"Пi-пi-пi"- це мишка.
Я ловлю все на льоту.
Це - курча, це - книжка.
"Няв-няв-няв"- муркоче кiт,
"Гав" - собака каже.
Безлiч слiв придумав свiт.
Спать дiвчатко ляже,
А в голiвцi кавардак.
Безлiч слiв гарненьких.
Не розплутатись нiяк
В цих словах новеньких.
С Т Р А Ш И Н К А .
В домi тихо, в домi сумно,
Я одна в кiмнатi.
Можна гратись досхочу.
Чом же на канапi
Я забилась у куток
I сиджу, трясуся?
Я не хочу iграшок.
Дуже я боюся.
Ви не знаєте чого?
В хатi є Страшинка!
Чую кроки я її.
Навiть павутинка
Не вiд радостi, а страху
Забринить струною.
Я подушками обклалась
Начебто стiною,
Ще й залiзла пiд матрац.
Що ж то впало, нене!
Коло схованки кружля
Щось страшне зелене!
Придивилась - сукня нова
Iз стiльчика впала.
Як же я себе, маленьку,
Нею налякала.
Щось "кахи-кахи2 у кухнi.
Я сиджу тихенько.
"Чап-чалап" у коридорi.
Де ж ти ходиш, ненько?
Я боюсь одна сидiти.
Мама в магазинi.
А в куточку коло шафи
Шарудить в корзинi
Теж якась нова страшинка.
Досить вже лякати!
Зараз злiзу iз канапи
I пiду шукати
Тi напастi, що менi
Не дають спокою.
Я пiдкралася до кухнi
Й тихо так рукою
Прочинила дверi. Зразу
Страх увесь минувся,
Бо "кахикав" то годинник.
Об порiг спiткнувся,
Коридором все чалапав
Гусачк маленький.
Випущу його у двiр.
Ну, не бiйсь, дурненький.
Коло шафи у корзинцi
Кошеня дрiмало.
Шарудiннячком своїм
Мене налякало.
Ось i мама на порiг:
- Доню, не боялась?
- Нi, матусю, я сьогоднi
З страхом зустрiчалась.
I побачила, що страх
Щось мале й гарненьке.
Та як пiдеш десь iз дому,
Бери й мене, ненько.
М А Л И Н К А .
- Два яскравих бантика,
Волосся русяве.
Ти чия, красунечко?
I чому без мами?
- Мама на голодi
Полається глядкою.
А я тут пiд делевом
Сиджу, глаюсь лялькою.
- Ну й красива iграшка.
Чи вiзьмеш до себе
I мене погратися?
Ну а як звуть тебе?
- Звуть мене як ягiдку,
Що лосте в кущi.
Ви її не знаєте?
Ну ось там, у гущi,
Пiд листком зеленим
Вона заховалась.
Ну ж бо, вiдгадайте.-
Й мала засмiялась.
- Що, невже Малинкою
Тебе називають?
- Ну, не зовсiм плавильно.
Ще не вимовляють
Устоньки маленькi
Букву "р". Навчуся
I скажу я плавильно
Тодi як я звуся.
П I Д Ж М У Р К И .
В домi зранку метушня -
Аня десь пропала.
Вся сiм"я, уся рiдня
Дiвчинку шукала.
У колисочцi нема,
Нема у кiмнатi,
У вiтальнi теж нема,
Нема на канапi.
I у кухнi пiд столом
Теж не видно донi.
Ой, а хто ж це у кутку
Плескає в долонi?
Заховалася за шафу
I стоїть тихенько.
Мов, сама ж навчила гратись
У пiджмурки, ненько.
Якби вмiла розмовляти -
То уже б озвалась.
Ну а так стояла тихо
Й лише усмiхалась.
А К Т Р И С А .
В дитсадку сьогодны свято,
I я маю виступати.
Вiршик вдома вчила-вчила,
Та слова всi розгубила
Ледь до залу я зайшла -
Хвилюватись почала.
Але швидко страх минувся,
Коли тато усмiхнувся,
Слово мама пiдказала.
Ну а далi я вже знала..
Увесь вiршик розказала,
Потiм ще й затанцювала.
Знає вся тепер сiм"я,
Що актриса є в них - я!.
С О Н .
- Я у лiжечку дрiмала
I нiкого не чiпала.
Раптом чую : "чап-чалап".
То по ковдрi кiлька лап
Потихеньку десь пiшли.
I кого ж це принесли
Сни мої iз небуття? -
I розплющило дитя
Свої очi, подивилось,
За чийсь хвостик учепилось.
Щось м"якеньке рук торкнулось
I на волю потягнулось.
- Мняв! _ Мене, мов, вiдпусти
I лягай iще поспи.
К У Р Ч А Т А .
- Не чiпай курчаток, доню,-
Мама наказала.
"Не чiпай." - Сказати легко.
Нащо ж показала
Ти менi оцi клубочки
З пуху, ще й на нiжках?
Я чiпати їх не буду,
Ну хiба що трiшки.
У долоню посаджу.
Ну i чудо, нене!
Я ранiше i не знала,
Що iще за мене
Є щось менше. Та й гарненьке.
I пищить, мов плаче.
Заспокойся, приголублю.
А до мене скаче
Щось велике i страшезне.
Ой, рятуйте, люди!
То зла квочка кудкудаче.
Що ж зi мною буде?
Та прибiгла люба мама,
Мене врятувала.
- Не чiпай курчаток, доню,
Я ж тобi казала.
П У С Т У Н К А .
Ой, матусе моя мила,
Що б оце ти i робила,
Аби я весь день не гралась,
Кубиками розкидалась,
Не купала ляльку Тоню,
Зайченятка свого Борю
Не тягала по кiмнатi?
Насмiтила я у хатi.
А надворi уже нiч.
Що ж, полiзу я на пiч,
Де дрiма моя бабуся.
Ну, не спи, це я, Ганнуся.
Прокидайся, не дрiмай,
Казку швидко пригадай.
У теплi я примощуся
I до тебе пригорнуся.
Все, розказуй, я готова.
Та поглинула утома,
На пiвсловi я заснула.
Ну нiчого, промайнула
Нiч швиденько, наче мить.
Ранком знову все горить
У маленьких рученятах.
Iграшкам, м"ячам, зайчатам
Наче нiжки приробили
I по хатi розпустили.
То ж навiщо прибиратись,
Якщо знову буду гратись?!
СТАРША СЕСТРА .
Я уже доросла.
Вже чотири рочки.
Маю двi красунi
Мої ляльки-дочки.
Покладу в колиску,
Буду їх гойдати.
Люлi - люлi, донi,
Спiть, вам каже мати.
А у тiй кiмнатi
Зачиненi дверi.
Там мала сестричка
Спить в своїй постелi.
I менi матуся
Строго наказала,
Щоб сидiла тихо
I не пустувала.
Бо маленькiй Анi
Й року ще немає.
Що ж вона так довго
Все не виростає?
Мама обiцяла:
- Принесу сестричку,
Будете ви гратись.
Таку невеличку
Страшно й в руки брати.
Ще й не дозволяють
В возик садовити.
Гримають i лають.
Скiльки ще чекати,
Поки пройдуть рока,
I виросте Аня,
Чудо сiрооке.
Вже чотири рочки
Маю я вiд вiку.
Старша я сестричка.
Мамина утiха.