I що ви думаєте? Цей божевiльний схопив банку недопитого пива з такою силою, що затрiщала пiд стиснутими пальцями жерсть, - i догори дном перекинув на стiйку. Засичав напiй, розливаючись, i в два струмочки стiк на пiдлогу.
Олександр про всяк випадок вiдсунувся подалi. Нiколи не знаєш, чого можна чекати вiд загнаної вiйськкоматом молодi. Такi й проривним колечком зарiжуть, даром що вiд армiї косять. Куди тим командос до цих мiцно збитих тiнейджерiв, що пiд час голiння плекають думку про свiтове панування...
- I потiм я, виходить, перевер-р-ртаю баночку з дитячим харчуванням, уже мною виїдену... Нагору денцем перевертаю, подаю мамi консервний нiж та говорю: "Вiдкрий!" Уявляєте? Яка не по-дитячому конструкторська думка!
- Конструктивна, - машинально виправив Олександр. I задав безглузде, але дуже доречне в данiй ситуацiї питання: - Ну i навiщо ви її перевертали?
Хлопчина-одоробало сторопiв. Вiн мотнув головою, немов проганяючи очманiння, i старанно тренуючись в мiмiцi, проговорив:
- Ну як же! Менi, мабуть, здавалося, що з якої сторони банку не вiдкривай, там скрiзь буде... е-е-е... вмiст.
- Певна рiч, - невдоволено пiдтвердив Олександр. - А навiщо з двох бокiв одночасно?
I, треба сказати, вiдразу ж згадав про те, як у дитинствi присмоктував з банки згущенку. Тодi теж приходилося робити двi дiри - через другу проникав повiтря. Лежав шестирiчний Альоша перед телевiзором з банкою згущеного молока бiля рота, як жовтеня з вугiльним фiльтром з навчального фiльму про хiмiчний захист при рiзного роду атаках. Лежав i думав, що непогано б стати директором заводу молокопродуктiв.
Став Олександр, щоправда, посадовою особою трохи скромнiшою - менеджером, i не на молочному, а на пивоварному заводi "Оболонь". I сидiв вiн тепер у представницькому барi, i присмоктував банкове пиво, i вислухував не телевiзор, а якогось здоровулю з максималiстськими замашками.
Телевiзор, щоправда, теж був. Апарат, плоский i широкоекранний, висiв над стiйкою бара, кутом повернений у зал. Голос диктора тихо вiщав:
"...повне мiсячне затемнення сьогоднi, 16 лютого, краще буде видно в Харкiвськiй i Донецькiй областях. Однак i в iнших районах країни можна буде спостерiгати рiдке астрономiчне явище, у промiжку мiж..."
- Ну, ви не розумiєте... Якщо я вiдкрив з однiєї сторони й усi виїв, то треба i з iншої сторони вiдкрити - i з iншої виїсти!
Так, ти в дитинствi добре кушав, подумав Олександре. Паштетики... Не те, що я - згущенку бiля телевiзора...
- I виходило?
- Ну як же воно вийде? - хрюкав хлопець. - Це ж проти законiв фiзики! Закон збереження маси та iнше... Порожнин-то в банцi одна, i якщо я її спустошив, то вiдкривай хоч з боку, хоч знизу, нiчого крiм лиховiсної порожнечi не побачиш...
Перша твереза думка, почута вiд докучливого гостя, зацiкавила Олександра. Вiн зосередився на веснянкуватому перенiссi молодого спiврозмовника i запитав:
- I що ж ви вчинили?
- Я? Нiчого! А що тут можна вчинити? Тим бiльше, дитячий паштет я вже не їм...
Олександр скрипнув зубами. Вiн не помилився - перед ним сидiв ще тiльки починаючий, але вже екстерном закiнчений псих. I часу на розмови з ним витрачати було жаль, i вiдвертiтися все не вдавалося.
- Точнiше, - поспiшив виправитися хлопець, бачачи, що повiв розмову не в те русло, - почав не я, а iнститут фiзики. Вони там щось придумали... Iз часом, простором... Загалом, вийшло чудово, тiльки в обмежених... е-е-е... межах i тiльки з рiдиною. Доробити нiхто не може. Чомусь...
Олександр пригнiчено зiтхнув.
- Нi, будь ласка, вислухайте! - заскиглив хлопець, так зворушливо, як може скиглити вовкодав, якому не дали задавити схопленого вовка. - Менi дуже потрiбна ваша допомога, менi дуже потрiбнi вашi грошi... Лише триста п'ятдесят доларiв, щоб вiдкупитися вiд армiї! А цей винахiд принесе вам бiльше! Мiльйони! Мене iз-за нього з кафедри поперли, а вас воно зробить багатiєм! Повiрте!
У їхню сторону вже косилися зацiкавленi працiвники заводу, особливо тi, що стояли бiля холодильникiв iз продукцiєю фiрм-конкурентiв. Шукаючи пiдтримки, Олександр глянув на бармена.
Бармен, людина, що свою справа знає i звикла до складнощiв з вiдвiдувачами, здається, цього разу розгубився. Точнiше, вiн завмер, як сфотографований, не вiдриваючись око вiд перекинутої нагору дном банки пива. З банки двома струмочками-змiйками, бурштиновими на лакованому деревi, спливав шляхетний напiй...
Отут Олександр зрозумiв, що напiй уже хвилин п'ять як спливав, а до цього його пiвгодини з успiхом цiдив невдалий студент.
Олександр пiдхопився й згрiб зi столу бляшанку. Густий переливчастий у приглушеному свiтлi стрижень рiдини, як змiй-розвiдувач з "Безоднi" Камерона, заструмiв з отвору вертикально вниз i обiрвався, не дiйшовши до пiдлоги. Олександр потряс банкою, i струмочок, немов прив'язаний, покiрно задзижчав слiдом.
- Неймовiрно, - прошепотiв вiн.
- Ну а я що казав?! За це i поперли! - скривджено проголосив хлопець. - За застосування загальнолюдських знань до власних низинних потреб...
I заломив за банку таку цiну, що впору було пiвлiтрову виливати з золота i по всьому периметру iнкрустувати дiамантами. Куди там цим доларам...
Слухи про новий сорт пива i про нову чудесну тару ходили заводом вже два тижнi, починаючи з сiмнадцятого лютого, i весь цей час нiхто не мiг збрехати нiчого конкретного. Говорили, що пиво буде вiдкриватися з двох бокiв завдяки новому морфологiчному сплаву. Чи, що розробляється сорт - "Космiчне", розлите в банки з композитiв i нанофiбрiв, що витримують тиск у 300 атмосфер i перевантаження в 25 "же", якi виникнуть при доставцi контейнерiв на орбiту в балiстичних снарядах. Йому ж вiдразу приклеїли аналог "Пiдводне", яке можна пити в оточеннi солоної води, - поверхневий натяг пухирцiв напою вiдштовхувало будь-якi стороннi сумiшi, навiть слину. Олександр, почувши нову гiпотезу, гiдну iнституту перспективних розробок, тiльки посмiювався. I знову, як водолаз з "Пiдводним" у глибину водойми, поглиблювався в працю.
Завiсi таємничостi призначено було нарештi-те вiдкритися пiд час офiцiйної презентацiї партiї досвiдчених зразкiв перед радою директорiв у вiдповiдному випадку просторому кабiнетi.
Четвертого березня, о п'ятiй годинi вечора двадцять пар уважних очей буквально прикували Олександра до планшета, поруч з яким на помпезному постаментi розташувалася шухляда з дослiдними зразками. Безумовно, директори очiкували на байки про "же" i "атмосфери", i на язицi в кожного вертiлися давно заготовленi питання на зразок "Кого ви вважаєте потенцiйними споживачами такої продукцiї, i чи буде вона конкурентноздатної в обраному вами сегментi ринку?" Тому Олександр думкою вiдповiв "Не дочекаєтеся!", згадав понедiлок, коли чотири години поспiль з неприхованим задоволенням випробував зразок i, взявшись в боки, почав:
- Це нововведення залучить величезний iнтерес до нашої продукцiї у всьому свiтi.
А потiм, пiднявши дослiдний зразок як найвище, перекинув його догори дном, точнiсiнько як заповзятливий здоровань два тижнi тому. Утiм, не точнiсiнько. У цьому випадку маркетинговий хiд був ефектнiше.
У кабiнетi ойкнули, коли дорогоцiнне пиво з характерним дзюркотом кинулося вниз, i з полегшенням зiтхнули, коли струмок завис у тридцятьох сантиметрах вiд пiдлоги. Точнiше, вiд дорогого i чистенького паласу, на який досi чудом не було пролито нi однiєї чашки кави. Напевно тому, що пили тут не каву... Не зупинившись на цьому фокусi, Олександр став крутитися на мiсцi, так що вiдцентрова сила перевела низку бурштинових бiсерин у горизонтальне положення. Потiм "вiсiмка"...
- Шукшин, Шукшин, досить! - перервав представлення директор технологiчного вiддiлу. - Пояснiть, як ви це робите.
- А дуже легко! - намагаючись вiддихатися пiсля танцю, сказав менеджер. - Коли в банцi стає менше п'ятдесяти вiдсоткiв вмiсту чи коли рiдина вiддаляється далi нiж метр, спрацьовує механiзм перемiщення в часi... Ну, i просторi.
У залi зашепталися. Хтось пирснув.
- Докладнiше про механiзм, будь ласка.
- Ну, докладнiше я сам не зрозумiю, там креслення Кухiна додаються, якiсь формули, - Олександр кивнув на товстеньку, завдяки тричi разкопiйованому матерiалу всерединi, папку. Мол, ознайомитесь на дозвiллi. - А моя справа маленька - пояснити комерцiйний принцип, - демонстративно Олександр вiдхлебнув з банки.
I вiдразу галасливо вiдхаркався, благо, плювки не досягли дорогого паласу.
- Вибачте, не той зразок.
Вiдкрив незаймано бiлу баночку з контейнера, демонструючи новий багаторазовий клапан.
- А навiщо це? - запитав директор вiддiлу сервiровки.
- Потiм поясню. Головне що - я зараз вiзьму та й вип'ю пiвбанки.
Погрозу в кiлька ковткiв Олександр, звичайно ж, виконав. Не без задоволення.
- Ну й що? - поквапили його.
Олександр зачепився зi смужкою спресованої вати. Коли йому все-таки удалося дiстати одну з пакета, вiн занурив її в почату банку i, витягнувши, показав, скiльки там залишилося пива.
- Зовсiм мало, - погодився директор вiддiлу по зв'язках iз громадськiстю, тоном виражаючи респект професiйним здiбностям менеджера - перевтiлюватись у споживача.
- А тепер... - Олександр захлопнув клапан i через секунду вiдкрив знову. В отвiр сковзнула, похитнувши вiд сили Архiмеда, нова ватяна смужка. - Дивiться скiльки у банцi пива зараз.
Смужка, що менеджер, немов пробу марсiанського ґрунту, тримав кiнчиками пальцiв, майже цiлком зафарбувалася в ясно-коричневий колiр.
- Повна, - хором заговорили директора.
- Так! Саме так! - пiдтвердив Олександр. - Коли я закрив клапан, складний, але дешевий у виробництвi механiзм вiддав команду повернути випите мною пиво - назад у банку.
- З органiзму? Зi шлунка?
- Iз кровi? - здивувався голова дегустацiйної комiсiї.
- Нi, ви не зовсiм розумiєте... - Олександр тактовно прокашлявся. - Механiзм змiнює минуле. Причому змiнює так, що пам'ятаємо ми саме попереднiй варiант. Уявiть собi... гм... коробку, в якiй лежить п'ять яблук. Ми витягаємо одне, соковите, стигле... Кусаємо. З"їдаємо до недогризка. I недогризок теж з"їдаємо! Тягнемося за другим - i його з"їдаємо. Потiм заглядаємо в коробку, а там - як i ранiше лежить п'ятiрка яблук. Тобто, чотири... Виходить так, що в той час, як ми гриземо друге яблуко, перше зникає з минулого до того, як ми його їли. Тобто, фiзiологiчно, з'їденого яблука в шлунку немає. Зате на соматичному рiвнi - на рiвнi психiки - ми пам'ятаємо смак яблука i характерну приємну ваготу в шлунку.
Менеджер замовчав, розумiючи, що намелiв таку нiсенiтницю, який позаздрив би тiнейджер, що вкрав цю iдею з унiверситету фiзики. Олександр чекав на питання типу "А чому Ейнштейн до такого не додумався?", але питання надiйшло зовсiм iншого роду, i заздалегiдь засвiдчили успiх проекту "Двiчi в одну рiку":
- I ви думаєте, що такий винахiд допоможе в просуваннi на ринку слабоалкогольних напоїв нашої продукцiї?
- Безсумнiвно! - вигукнув Олександр. - Для чого, по-вашому, люди п'ють пиво?
- Щоб напитися... - невiрно проронив хтось.
- Напиваються горiлкою, - парирував Олександр. - А пиво п'ють через смак i щоб розслабитися в компанiї. Щоб приємно провести час i зайняти руки. Проект "Двiчi в одну рiку" дозволяє здiйснити це без пагубних наслiдкiв для органiзму i без хворої голови над ранок. Точнiше, з головою, але здоровою. Ви можете купити банку такого пива, пити його протягом двох годин, i фiзично не випити бiльше пiвлiтра. Це просто чудово в дружнiй компанiї! До того ж вирiшується питання обсягу: органiзаторам пивних вечiрок бiльше не прийдеться тягати з собою пiвторалiтровi "торпеди". Ви п'єте пиво, що не закiнчується, вiд якого не п'янiєш, i яке не обтяжує вас зайвими кiлограмами поклажi. Елемент легкостi. Цим ми убиваємо всiх зайцiв.
Олександр вiддихався, сподiваючись на гробове мовчання чи на вибуховi оплески. Але, схоже, таке бувало тiльки в голлiвудських фiльмах. У "Безоднi" Камерона, наприклад...
- Але на ринку вже є безалкогольне пиво. Ми самi таке випускаємо...
- Жалюгiдна пiдробка! - викликнув Олександр. - Пиво повинно бути алкогольним. Але нiхто не говорить, що алкоголь зобов'язаний залишатися в кровi! Нехай вiн нiжно торкнеться рецепторiв, вiдкладеться природним осадом нефiльтрованого елю в пам'ятi, подразнить нiздрi, розширить зiницi... I назад у пляшку.
- А чому ви тодi вiдпльовувались?
- Е! Воно видихається, - визнав Олександр.
- I? - запитав директор вiддiлу доставки.
- Що "i"? Будь-яке нормальне пиво видихається! Чим бiльше циклiв воно зробить, тим швидше видихнеться.
- I яка стеля в цiєї рециркуляцiї? - уточнив директор техвiддiлу.
- Двiстi разiв.
Отут у залi заворушилися. Правду говорять, подумав менеджер, що наш народ треба тiльки цифрами пiдганяти. Ефект п'ятирiчки, чи що?
- Це пiдрив економiки! - буркнув хтось дуже по-хазяйськи.
- Звiсно, пiдрив. Ми обженемо всiх конкурентiв. Зробимо, як дiтлахiв. Усi їх "кращi традицiї пивоварства з тра-та-та року" потонуть у масi нашого товару.
- Не боїтеся промислового шпигунства?
- Уже прийнятi мiри. Ми одержали патент на "Двiчi в одну рiку". А продавати нам його не до поспiху.
- А самi ми як? - занив директор комерцiйного вiддiлу. - Тепер замiсть сотнi пляшок у нас куплять лише одну...
- Воно видихається! - повторив Олександр, i з його вуст це пролунало як вiдоме галiлеєвске "Вона вертиться!" - Ми зробимо кiлька сортiв. "Подвiйне", "Потрiйне", "Почетвертинне"... Нехитрi назви, але як у точку!
- А якщо розвити технологiю?..
- На сучасному етапi науки з цим можуть виникнути складнощi. I засобiв на ресьорчiнг - а вони потрiбнi немаленькi! - поки що немає... Можливо, потiм щось зробимо, але поки продукцiя буде виходити з обмеженiстю. Машина часу проекту "Двiчi в одну рiку" може переносити тiльки рiдини i тiльки на незначну вiдстань.
Олександр дивився в зал, чекаючи наступного питання, але всi мовчали i якось мило та наклеєно посмiхалися.
Перемога, зрозумiв вiн, i теж посмiхнувся.
Потiм роздав дослiднi зразки i занурився в дружню атмосферу прихильникiв пива. I в пиво, саме собою.
Олександр перетнув порiг представницького бара на самотi. Оглянувся i не побачив за спиною нiкого, за винятком власного вiдображення в дзеркальному склi металопластикової дверi. У вiддзеркалення в руцi не було дослiдного зразка. Стоп... Дослiдного зразка чого? Пам'ять умовчувала. Але чомусь здавалося, що досвiдчений зразок може вiльно вмiститися в руцi, вiн, власне, створений для того, щоб займати це почесне мiсце...
I навiщо вiн обернувся? Когось чекав? Адже вiн прийшов у бар "Оболонi" не один, а з кимсь... I почував вiн себе так розкуто, немов цi хтось були не просто друзями-спiвробiтниками, а, щонайменше, кабiнетом директорiв...
Добре хоч нi кабiнетом мiнiстрiв, це б уже змахувало не на легке божевiлля, а на серйозну параною...
Вiн вiдвернувся вiд дверей i прокрокував до стiйки.
- Здоров, Шукшин, - привiтався бармен. - Щось на тобi обличчя немає. Нашого налити?
- Зачекай... - вiдгукнувся Олександр, почуваючи себе дезорiєнтованим.
- Як скажеш, - знизав плечима бармен i повернувся до натирання келихiв.
Олександр вiдчув легке головокружiння i, щоб не впасти, схопився за край стiйки.
- Погода, - поспiвчував бузковий пiджак, з яким Олександр ранiш напевно зiштовхувався в заводськiй їдальнi.
Погода, думкою повторив менеджер. Гiрко. I тiльки зараз зрозумiв, що невизначений знайомий говорив не про загальний щиросердечний стан навколишнiх, а про метеорологiчний прогноз, трансльований по ящику, що висiв над барною стiйкою. Утiм, ящик телевiзор можна була назвати з великою натяжкою, вiн скорiше походив на екранований пiддон, новенький i широкоекранний.
Дикторка в строгому костюмi вiщала:
- Повне мiсячне затемнення сьогоднi, 16 лютого, найкраще буде видно в Харкiвськiй i Донецькiй областях. Однак i в iнших районах країни можна буде спостерiгати рiдке астрономiчне явище, у промiжку мiж дев'ятьма i десятьма годинами вечора...
- затемнення подивимося, - зрадiв пiджак. - Благо, пиво ще не скоро пiдiйде до кiнця...
Олександр нап'явся.
Професiйним поглядом вiн вихопив марку пива, що поглинав колега. Навiть товстенькi пальцi останнього, що закрили частину картинки, не перешкодили йому прочитати iм'я злiсного конкурента.
"Хайнiкен Неверенд".
По тiлу пробiг холодок. Не тiльки через неприкрите зрадництво отут, у представницькому барi. Було в цьому "Неверенд" щось загадкове...
Вiдштовхнувшись вiд стiйки, Олександр неквапливо пройшов до заклеєних барвистими рекламними етикетками холодильникiв.
Написи на етикетках говорили:
"Хайнiкен Неверенд". Задоволення улюбленим напоєм не закiнчується нiколи!
"Будвайзер 24". Рiвно 24 години свiжого пива з однiєї банки!
"Славутич: Джерело". Хмiльне джерело в кожнiй банцi!
"Бекс. 20000 лье". Вiчнiсть кличе! I ключ до неї у твоїх руках!
I два стенди "Оболонi Iнфiнiтив", зi звичним слоганом:
"Усе гарне не закiнчується. Усе гарне тiльки починається".
Словом, нiяких тобi "Кращих традицiй реверсного пивоварства з тра-та-та року"... Самий нейтральний слоган, без претензiй. Але ж...
Гм. Чого це вiн так здiйнявся? Навiщо ледве ногою склянi дверцята не саднув? Реверсне пивоварство-те "Будвайзер" придумав, ще чотири роки тому...
Але все рiвно, якось сумно виходило, що не ми першi. Не "Оболонь". Не вiн, Олександр Шукшин, менеджер дослiдницького вiддiлу. Не колишнiй хлопчик, що присмоктував у дитинствi згущенку та мрiяв про кар'єру директора молокозаводу.
Повернувшись до стiйки, Олександр кинув бармену Колевi - iм'я якось саме прийшло на розум:
- Свiтлого кегового плесни.
- Такi вирiшив - посмiхнувся бармен i, узявши свiженатертий келих з радiаторним кiльцем, наповнив його зi срiблистого краника. - Скiльки лiтрiв ставити?
- Чотирнадцять, - буркнув навмання Олександр.
Бармен знизав плечима й вiдстукав суму на дистанцiйному калькуляторi, вiд чого радiаторне кiльце на секунду запалилося iскорками.
- Два вiсiмдесят п'ять.
Олександр розплатився.
Потягуючи не убутну гiркувату рiдину, що ще зберiгає присмак мокрої деревини, менеджер думав. Навiщо вiн прийшов сьогоднi в бар? Не випити ж? Може, хтось призначив зустрiч?..
- Вибачите, будь ласка. Случаємо ви не... е-е-е... Шукшин Олександр?
- Так, це я, - сказав шуканий, обертаючись.
Немаленьких розмiрiв хлопця, заляканого i стиснутого, немов вiн десять кварталiв пробiг вiд наступаючих на п'яти спiвробiтникiв вiйськкомату, Олександр певно десь зустрiчав. I навiть ця манера трахнутися всiєю незвичайною вагою на табурет здалася йому знайомою.
- Я вас десь бачив, - не посоромився повiдомити вiн.
- Так, я до вас учора дзвонив... Попереджав.
- Бачив, а не чув! - Гiсть Олександровi не подобався. Хоча про дзвоник вiн пам'ятав добре - не вiдкрутитися. Прийдеться вислухувати. Хвилин п'ять хоча б, для пристойностi. - Говорите, що вам вiд мене треба.
- Я хочу поговорити з вами про сублiмацiю, - зичним голосом увернув здоровань. - Знаєте, це коли предмет можна трохи висушити, а потiм знову повернути йому розмiр, зануривши у воду... Ну, як кукурудзянi хлоп"я, чи що, тiльки на бiльш молекулярному рiвнi. Бачите, усе почалося з того, що в дитинствi я дуже любив сухофрукти. I один раз я взя-я-яв нашого пса Буську...
На якусь секунду Олександр уявив, як iнакше усе могло б скластися. Не так. Зовсiм по-iншому. Вiн навiть побачив це в кольорi, перш нiж украдений спогад мотнувся останнiй раз на великому допрацьованому радiаторному кiльцi - i зник.