Становище в суспiльствi: в усьому свiтi дроу немає нiчого важливiщого. Це їхнiй поклик, поклик релiгiї, нескiнченне поривання спраглих сердець. Амбiцiї перемагають здоровий глузд, спiвчуття вiдкинуте геть i забуте, i все це в iм"я Ллос, Павучої Королеви.
Прихiд до влади у свiтi дроу - звичайне вбивство. Павуча Королева - божество хаосу, i вона зi своїми верховними жрицями, справжнiми правительками свiту дроу, дивиться крiзь пальцi на амбiцiйних ентузiастiв, що орудують отруєними кинджалами.
Звiсно, тут є правила поведiнки, кожне суспiльство мусить мати їх. За вiдкрите вбивство або розв"язану вiйну, винуватця чекає удаване правосуддя, i покарання здiйснюється в iм"я "справедливостi" i нещадностi дроу. Але встромити кинджал у спину суперника в безладдi бiльшої сутички, або в тихих тiнях алеї, все ще вважається цiлком прийнятним, навiть гiдним похвали. Розслiдування не є сильним боком правосуддя дроу. Нiкого це навiть не хвилює.
Становище в суспiльствi - це знаряддя Ллос, амбiцiї вона використовує, щоб пiдтримувати хаос, щоб тримати своїх "дiтей" на визначеному шляху власного поневолення. Дiти? Пiшаки, так правильнiше, марiонетки Павучої Королеви, ляльки в непомiтному, але мiцному плетивi її павутини. Всi деруться догори в божевiльному прагненнi здобути покровительство богинi, i всi падають вiд рук iнших мисливцiв за її прихильнiстю.
Становище в суспiльствi - це парадокс мого народу, обмеження наших можливостей прагненням влади. Вона досягається зрадою, i зраджують того, хто її досяг. Найбiльш могутнi в Мензоберранзанi проводять свої днi, озираючись назад, намагаючись вберегтись вiд кинджалiв, що можуть знайти їх спини.
Їх смерть зазвичай дивиться їм в обличчя.
Дзирт До`Урден.
ЧАСТИНА 1
РОЗДIЛ1
МЕНЗОБЕРРАНЗАН
Вiн мiг прослизнути непомiченим прямо перед носом жителя Поверхнi. Кроки м"яких лап верхового ящера були зовсiм нечутнi, а гнучка i майстерно виконана броня на ньому та на його вершнику бездоганно повторювала усi рухи, немовби була другою шкiрою.
Ящiр Дайнiна бiг риссю легко i швидко, мчав розбитою пiдлогою, видирався на стiни та навiть на стелю довгого тунелю. Пiдземнi плазуни, з їх липкими та м"якими трьохпалими лапами були прекрасними верховими тваринами саме завдяки їх умiнню легко, по-павучому вилазити на стiни. Мандрiвка кам"яною пiдлогою не залишила б зрадливих слiдiв пiд сонцем земного свiту, але майже всi iстоти Пiдзем"я володiли iнфразором - здатнiстю бачити в iнфрачервоному спектрi. Кроки залишали тепловi вiдбитки, за якими було легко вистежити будь-чий шлях.
Дайнiн мiцнiше притисся до ящера в своєму сiдлi, коли той видряпався на стелю i стрибнув на крутий виступ далi вздовж стiни. Дайнiн не хотiв бути вистеженим.
У нього не було нiчого, щоб освiтити собi шлях, але йому й не було потрiбне свiтло. Вiн був темним ельфом, дроу з чорною, як смола, шкiрою, родичем того лiсового народу, що танцює пiд зорями земного свiту. Для Дайнiнових дивовижних очей, що перетворювали невловнi тепловi варiацiї у вигадливi кольоровi картини, Пiдзем"я було далеко не темним мiсцем. Кольори теплового спектру кружляли перед ним на каменi стiн та пiдлоги, нагрiтому якимись далекими тепловими потоками. Тепло живих iстот було бiльш виразним, що дозволяло темному ельфу бачити своїх ворогiв так само чiтко, як бачить будь-який житель поверхнi в яскравому денному свiтлi.
За звичайних обставин Дайнiн би не залишив мiсто сам-один, Пiдзем"я надто небезпечне для самотнiх мандрiвок, навiть для ельфа-дроу. Але цей день був особливим. Дайнiн мусив бути впевненим, що жоднi ворожi очi не спостерiгають за ним.
М"яке блакитнувате магiчне сяйво за скульптурною аркою свiдчило, що дроу наближався до мiста, i Дайнiн сповiльнив темп бiгу свого верхового ящера. Мало хто використовував цей вузький тунель, що вiдкривався в Тьєр Бреч, пiвнiчну секцiю Мензоберранзану, що належала Академiї, i нiхто окрiм наставниць та наставникiв, викладачiв Академiї, не мiг пройти тут, не викликавши пiдозр.
Дайнiн завжди нервував, пiдходячи сюди. Iз сотнi тунелiв, що вiдкривалися в головну печеру Мензоберранзану, цей охоронявся найкраще. За аркою чатували двi статуї гiгантських павукiв. Якщо пiд аркою проходив ворог, павуки оживали та нападали, а сигнал тривоги лунав скрiзь в Академiї.
Дайнiн спiшився i залишив свого ящера, що зручно примостився на стiнi на рiвнi хазяїнових грудей. Дроу сягнув рукою за комiр свого пiвафвi, магiчного захисного плаща, i знайшов маленький нашийний мiшечок. Звiдти Дайнiн дiстав знак Дому До"Урден - павука, що тримав рiзну зброю в кожнiй зi своїх восьми лап, прикрашений лiтерами "ДН" - Дармон Н"а"шезбернон, древнє i офiцiйне iм"я Дому До"Урден.
"Чекай мого повернення", - прошепотiв Дайнiн ящеру, провiвши перед ним знаком. Як i в усiх домах дроу, знак Дому До"Урден мав в собi декiлька магiчних двеомерiв, один з яких давав членам сiм"ї абсолютний контроль над усiма домашнiми тваринами. Ящiр пiдкориться i сидiтиме там, нiби прикований до каменю, навiть коли метушливий щур, його улюблена їжа, задрiмає прямо перед його пащею.
Дайнiн глибоко вдихнув i ступив пiд арку. Вiн бачив павукiв, що злiсно свердлили його поглядом з п"ятнадцятифутової висоти. Вiн був мiсцевим дроу, не ворогом, i мiг вiльно проходити будь-яким тунелем, але Академiя була непередбачуваним мiсцем. Дайнiн чув, що павуки iнодi вiдмовлялися пропускати.
Вiн не може дозволити страхам та непевностi затримувати себе, нагадав сам собi Дайнiн. Його справа була вкрай важлива для вiйськових планiв його родини. Дивлячись прямо вперед i не зважаючи на павукiв-охоронцiв, Дайнiн широким кроком пройшов мiж ними i ступив на територiю Тьєр Бреч.
Вiн вiдiйшов убiк та зупинився, щоб впевнитись, що нiхто не зачаївся поблизу, i щоб помилуватися Мензоберранзаном, що розкинувся пiд ним. Нi темний ельф, нi будь-хто iнший, не мiг поглянути звiдси на мiсто дроу без вiдчуття зачудування i захоплення. Тьєр Бреч був найвищою точкою двомильної печери, i звiдси вiдкривалася панорамна картина усього Мензоберранзану. Мiсце, вiдведене Академiї, було вузьким, i вмiщало лише три будiвлi, що разом складали школу дроу: Арак Тiнiлiт, школа Ллос, що була побудована у формi павука; Магiк, чаклунську школу - вежу магiї, грацiйну i вигадливу, з безлiччю шпилiв; та Мелi-Магтiр - невибагливу пiрамiдальної форми будiвлю, де чоловiки-воїни опановували своє ремесло. Позаду Тьєр Бреч, крiзь майстерно прикрашенi сталагмiтовi колони, що позначали вхiд в Академiю, печера рiзко спускалась донизу i широко розгорталася перед поглядом Дайнiна, так, що вiн навiть його гострi очi не бачили їй кiнця-краю. Мензоберранзан поставав трьохколiрним перед чутливими очима дроу. Тепловi вiзерунки з безлiчi щiлин та гарячих джерел витанцьовували по всiй печерi. Пурпуровi, червонi, жовтогарячi i нiжно-блакитнi, перехрещувалися i змiшувалися, пiдiймалися вгору по стiнах та до верхiвок сталагмiтiв, або збiгали донизу окремими рiзкими лiнiями на фонi тьмяного сiрого каменю. Бiльш стриманими, порiвняно з цими природними вiдтiнками, в iнфрачервоному спектрi виглядали осередки iнтенсивної магiї, як-от павуки, мiж якими прослизнув Дайнiн. Оце й були звичайнi кольори мiста, магiчнi вогнi i пiдсвiченi скульптури на будинках. Дроу пишалися красою своїх творiнь, тому витонченi колони та бездоганнi гаргульї були майже завжди освiченi магiчним сяйвом.
Навiть з такої вiдстанi Дайнiну був добре помiтний дiм Бенр - Перший Дiм Мензоберранзану. Вiн був оточений двадцятьма сталагмiтовими стовпами i вдвiчi бiльшою кiлькiстю гiгантських сталактитiв. Дiм Бенр iснував уже п"ять тисяч рокiв, вiд самого заснування Мензоберранзану, i увесь цей час тривали роботи по вдосконаленню цiєї споруди. Практично кожен сантиметр цiєї величезної будiвлi iскрився чарiвними вогнями. Зовнiшнi вежi були були охопленi блакитним вогнем, а гiгантський центральний купол палав криваво-червоним.
Гостре свiтло свiчок, чуже для Пiдзем"я, свiтилося в деяких вiкнах далеких будинкiв Тiльки жерцi та маги запалювали свiтло, таке необхiдне в їхньому свiтi сувоїв та пергаментiв.
Це був Мензоберранзан, мiсто дроу. Двадцять тисяч темних ельфiв жило тут, двадцять тисяч воїнiв армiї зла.
Зловiсна посмiшка викривила тонкi губи Дайнiна вiд думки про кiлькох iз цих воїнiв, кого не дорахуються завтра вранцi.
Дайнiн стежив за Нарбонделлю, високою центральною колоною, що слугувала годинником Мензоберранзану. Нарбондель була єдиним способом, яким дроу могли вимiрювати плин часу у свiтi, що не знав нi днiв, нi сезонiв. Наприкiнцi кожного дня обраний мiстом Архiмаг запалював магiчним вогнем основу кам"яної колони. Чари тривали протягом часу, що вiдповiдав повному дню на поверхнi, i свiтло поступово повзло вгору до самої верхiвки колони, доки вся Нарбондель не палала червоним у тепловому спектрi. Колона була зовсiм темна зараз, холодна вiдколи зник вогонь двеомера. Дайнiн подумав, що чаклун має зараз бути бiля колони, готовий почати новий цикл.
Була пiвнiч, означена година.
Дайнiн вiдiйшов вiд павукiв та виходу з тунелю i почав крастись вздовж Тьєр Бреч, притримуючись "тiней" тепла, якi могли приховати зрадливе тепло його власного тiла. Зрештою вiн пiдiйшов до Магiку, чаклунської школи, i прослизнув у вузьку алею мiж пiднiжжям вежi та зовнiшньою стiною Тьєр Бреч.
"Учень чи наставник?" - пролунав шепiт, якого Дайнiн очiкував.
"Лише наставник може бути бiля Тьєр Бреч в час чорної смертi Нарбондель", - вiдповiв Дайнiн.
Щiльно закутана постать обiйшла арку i постала перед Дайнiном. Незнайомець стояв у звичайнiй для наставника Академiї дроу позi, руки перед ним i зiгнутi в лiктях, долонi щiльно зiмкненi навпроти грудей.
Ця поза була єдиним, що здавалося Дайнiну нормальним в цьому чоловiковi.
"Вiтаю тебе, Безликий", - його руки замиготiли, рухи складались у слова беззвучної мови дроу, такої ж деталiзованої, як i сказанi слова. Ледь помiтне схвильоване тремтiння рук Дайнiна суперечило його спокiйному виразу обличчя, оскiльки один вигляд цього чаклуна змусив Дайнiна вiдчути себе знервованим i напруженим до краю.
"Другий син До"Урден", - вiдповiв чаклун на мовi жестiв. - "Чи маєш ти мою плату?"
"Ти не будеш розчарований", - Дайнiн пожестикулював пiдкреслено, потроху повертаючи собi самовладання. - "Чи смiєш ти поставити пiд сумнiв обiцянку Мелiс До"Урден, Верховної Матерi Дармон Н"а"шезбернон, Десятого Дому Мензоберранзану?"
Безликий поступився, знаючи, що вiн припустився помилки.
"Мої вибачення, Другий Сину Дому До"Урден", - вiдповiв вiн, опускаючись на одне колiно в покiрному жестi. Вiдколи вiн був залучений до цiєї змови, чаклун боявся, що нетерплячiсть коштуватиме йому життя. Вiн був жертвою власного експерименту, який просто розплавив усi тканини його обличчя, залишивши замiсть нього лише зелене й бiле мiсиво. Матiр Мелiс була вiдома на все мiсто своїм умiнням готувати зiлля та бальзами, i вона подарувала йому iскорку надiї, за яку вiн щосили вчепився.
Жодна тiнь жалю не знайшла шляху в жорстке серце Дайнiна, але Дiм До"Урден потребував чаклуна. "Ти отримаєш свою мазь", - спокiйно пообiцяв Дайнiн, - "Коли Альтон ДеВiр помре".
"Звичайно", - запевнив його маг. - "Цiєї ночi?"
Дайнiн схрестив руки i замислився над запитанням. Матiр Мелiс сказала йому, що Альтон ДеВiр мусить померти, коли розпочнеться битва мiж їхнiми сiм"ями. План виглядав надто ясним, надто простим в очах Дайнiна. Безликий помiтив iскорку, яка несподiвано промайнула в яскраво-червоних теплочутливих очах молодого До"Урдена.
"Чекай, коли свiтло Нарбонделi досягне зенiту", - вiдповiв Дайнiн, його руки знову миготiли схвильовано, а на обличчi з"явилася лиховiсна крива посмiшка.
"Чи повинен приречений хлопець знати про долю свого дому, перш нiж помре?" - запитав маг, здогадуючись, якi лихi намiри ховаються за iнструкцiями Дайнiна.
"Коли завдаватимеш смертельного удару", - вiдповiв Дайнiн. - "Нехай Альтон ДеВiр помре, не маючи надiї".
Дайнiн повернувся до свого ящера i помчав порожнiми тунелями, шляхом, що приведе його до iншого входу в мiсто. Вiн потрапив до схiдного краю гiгантської печери, де розташовувався виробничий сектор Мензоберранзану i де жоден з дроу не помiтить, що вiн був за межами мiста. Лише декiлька нiчим не примiтних сталагмiтових стовпiв виростали там з плаского каменю. Дайнiн їхав вздовж берега Донiгартену, маленького ставка, що належав мiсту, з його покритим мохом островом, де паслись стада схожих на корiв створiнь, що звались рофи. Сотня гоблiнiв та оркiв вiдволiклись вiд своїх обов"язкiв пастухiв та рибалок i спостерiгали за воїном-дроу, що стрiмко мчав повз них. Знаючи своє становище рабiв, вони намагалися не дивитися в очi Дайнiну.
Дайнiн не звертав на них уваги, вiн був надто поглинений важливiстю моменту. Вiн пришпорив ящера, змусивши його бiгти ще швидше, доки не опинився на звивистих вулицях помiж сяючими палацами дроу. Вiн прямував до пiвденно-центрального району мiста, в напрямку гаю гiгантських грибiв, що позначав межi найрозкiшнiшої частини Мензоберранзану.
Коли вiн вискочив зi слiпого повороту, воїн мало не налетiв на групу мандрiвних чудовиськ. Величезнi пелехатi гоблiноїди зупинилися ни мить, достатню, що впiзнати дроу, i повiльно, але цiлеспрямовано посунули геть з його шляху.
Чудовиська впiзнали в ньому благородного з Дому До"Урден, Дайнiн знав. Вiн був шляхетного походження, син верховної жрицi, i його прiзвище - До"Урден - спiвпадало з назвою його дому. З двадцяти тисяч темних ельфiв Мензоберранзану лише близько тисячi були шляхетного походження, це були дiти шiстдесяти семи благородних сiмей мiста. Решта були простими воїнами.
Чудовиська не були дурними створiннями. Вони могли вiдрiзнити благородних, i хоч дроу не виставляли напоказ символи своїх родiв, особливо пiдрiзане морозно-бiле волосся Дайнiна та вiзерунок з фiолетових та червоних лiнiй на його чорному пiвафвi давали зрозумiти, хто вiн.
Важливiсть справи диктувала певнi правила Дайнiну, але вiн не мiг проiгнорувати недбалiсть гоблiноїдiв. Як швидко вони б накивали п"ятами, якби вiн був з Дому Бенр або з одного iз семи керiвних родiв?
"Ви навчитеся поважати Дiм До"Урден зовсiм скоро!" - пробурмотiв собi пiд нiс темний ельф, розвертаючи ящера i скеровуючи його на групу. Чудовиська кинулися бiгти алеєю, засипаною камiнням та смiттям.
Дайнiн повнiстю втихомирив свiй гнiв, скориставшись вродженими силами свого народу. Вiн прикликав сферу темряви, непроникну нi для нормального зору, нi для iнфрачервоного бачення, спрямувавши її на стежку, якою втiкали потвори. Вiн знав, що нерозумно було привертати таку увагу до себе, але на мить пiзнiше, коли до нього долинув шум i булькiтливi прокльони гоблiноїдiв, коли тi спотикалися об камiння i падали, Дайнiн подумав, що це було варто ризику.
Його лють була втамована, вiн рушив далi, обираючи бiльш безпечний шлях i притримуючись теплових тiней. Як син десятого дому мiста, Дайнiн мiг ходити де йому заманеться без будь-чийого дозволу, але Матiр Мелiс дала йому зрозумiти, що нiхто, пов'язаний з Домом До"Урден не мусить бути помiченим бiля грибного гаю.
Матiр Мелiс, Дайнiнова мати, не боялася пiдозр, але це було правило. У Мензоберранзанi це правило було головним на фонi iнших дрiб"язкових формальностей. Не спiйматись.
Бiля пiвденного краю грибного гаю схвильований дроу знайшов те, що шукав: групу з п"яти гiгантських колон, що сягали вiд пiдлоги до склепiння печери, всерединi була павутина коридорiв та кiмнат, а самi колони були поєднанi мiж собою металевими та кам"яними парапетами та мiстками. Освiтленi червоним гаргульї, символи дому, дивилися з сотень карнизiв як мовчазнi вартовi. Це був Дiм ДеВiр, Четвертий Дiм Мензоберранзану.
Частокiл з високих грибiв кiльцем охоплював територiю, деякi з них - крикуни, розумнi гриби, названi так за пронизливий вереск, який лунав щоразу, коли жива iстота проходила повз цих охоронцiв. Дайнiн тримався на безпечнiй вiдстанi, не бажаючи розбудити крикуна, i знаючи, що iншi, бiльш смертоноснi пастки охороняли фортецю. Матiр Мелiс про них подбає.
Дивна тиша пронизувала повiтря цього мiсця, якесь тривожне очiкування. Усi в Мензоберранзанi знали, що Матiр Джинафе з Дому ДеВiр втратила милiсть Ллос, Павучої Королеви, божества усiх дроу та iстинного джерела сили кожного дому. Цi обставини нiколи вiдкрито не обговорювалися серед дроу, але кожен, хто це знав, очiкував, що одна з нижчих в iєрархiї мiста родин скоро пiдiйметься проти ослабленого Дому ДеВiр.
Матiр Джинафе та її родина останнiми дiзнались про немилiсть Павучої Королеви, такою завжди була пiдступна тактика Ллос. Дайнiну було достатньо лише швидкого погляду на Дiм ДеВiр, щоб зрозумiти те, що приречена сiм"я не мала достатньо часу, щоб встановити гарний захист. ДеВiр мали у своєму розпорядженнi близько чотирьох сотень воїнiв, багато з них були жiнками, але тi, кого Дайнiн бачив на своїх постах уздовж парапетiв здавалися знервованими i невпевненими.
Посмiшка Дайнiна стала ще ширшою, коли вiн подумав про свiй власний дiм, чиї сили росли з кожним днем пiд керiвництвом пiдступної Матерi Мелiс. З трьома його сестрами, що скоро мали стати верховними жрицями, з його братом, досвiдченим магом, та його дядьком Закнафейном, найкращим майстром зброї в усьому Мензоберранзанi, та постiйно тренованими ним трьома сотнями воїнiв, Дiм До"Урден був небезпечною силою. I Матiр Мелiс, на вiдмiну вiд Матерi Джинафе, була в цiлковитiй милостi Ллос.
"Дармон Н"а"шезбернон", - промуркотiв собi пiд носа Дайнiн, використовуючи офiцiйне родове iм"я Дому До"Урден. "Дев"ятий Дiм Мензоберранзану!" Йому подобалось, як це звучало.
В iншiй половинi мiста, за двадцятифутовою аркою в захiднiй стiнi печери, на срiбнiй верхнiй галереї благороднi Дому До"Урден зiбралися востаннє окреслити плани цiєї ночi. На високому помостi в глибинi маленької кiмнати для аудiєнцiй сидiла поважна Мати Мелiс, її живiт виразно видувався в останнi години вагiтностi. Навколо неї на належних мiсцях стояли троє її доньок - Майя, Вiерна та найстарша, Брiза, яка лише нещодавно стала верховною жрицею Ллос. Майя та Вiерна виглядали як молодшi копiї своєї матерi, тендiтнi i оманливо маленькi, тим часом як володiли вони неймовiрною силою. Брiза, однак, дуже вирiзнялася серед членiв своєї сiм"ї. За стандартами дроу вона була надто масивною, широкою в плечах i бедрах. Тi, хто добре знав Брiзу, погоджувались, що її статура була гарним вiдображення її темпераменту - менше тiло просто не змогло би вмiстити всiєї лютi та жорстокостi нової жрицi Дому До"Урден.
"Дайнiн повинен скоро повернутися", -промовив Рiззен, що був батьком родини на даний момент, - "щоб повiдомити нас, коли настане час атакувати".
"Ми виступимо до вранiшнього свiтла Нарбонделi!" - вiдрiзала Брiза своїм грубим, але гострим, нiби лезо, голосом. Вона повернулася зi своєю кривою посмiшкою до матерi, вишукуючи похвали за те, що поставила чоловiка на його мiсце.
"Дитина з"явиться цiєї ночi", - пояснила Мати Мелiс своєму занепокоєному чоловiковi. - "Ми виступимо, i неважливо, якi новини принесе Дайнiн".
"Це буде хлопець", - буркнула Брiза, навiть не намагаючись приховати розчарування. - "Третiй живий син Дому До"Урден".
"Народиться, щоб стати жертвою Ллос", - вставив Закнафейн, колишнiй батько сiм"ї, що утримував важливу посаду майстра зброї. Навченому бiйцю-дроу, здавалося, подобалася думка про жертвоприношення, як i Нальфейну, старшому сину дому, що стояв бiля Закнафейна. Нальфейну вистачало конкуренцiї з Дайнiном i йому не потрiбно було iншої в iєрархiї Дому До"Урден.
"Так велить звичай", - Брiза надiлила його неприязним поглядом, i вогонь в її червоних очах запалав яскравiше. - "Вiн сприятиме нашiй перемозi!" Рiззен нервово переступив з ноги на ногу. "Мати Мелiс!" - насмiлився сказати вiн. - "Ти добре знаєш про всi складнощi пологiв. Бiль може завадити тобi".
"Ти смiєш ставити пiд сумнiв рiшення матерi дому?" - Брiза почала розгнiвано, тягнучись до змiєголової нагайки, що звивалася, зручно прикрiплена, у неї на поясi. Матiр Мелiс зупинила її, витягнувши руку.
"Дбай про битву", - сказала вона Рiззену. - "А жiнки дому прийматимуть важливi рiшення".
Рiззен знову потоптався на мiсцi i потупив погляд.
Дайнiн пiдiйшов до магiчної кованої огорожi, яка з"єднувала оглядову вежу в захiднiй стiнi печери з двома сталагмiтовими баштами Дому До"Урден, i обмежувала внутрiшнiй двiр комплексу. Огорожа була з адамантиту, найтвердiшого металу в усьому свiтi, i була прикрашена сотнею вирiзьблених павукiв зi зброєю в лапах, зачаклованi смертоносними глiфами i охоронними закляттями. Могутнi ворота Дому До"Урден були об"єктом заздростi багатьох родин дроу, але пiсля величних будiвель, побачених в грибному гаю, Дайнiн мiг лише з розчаруванням дивитися на власну оселю. Комплекс був просто спланований i скупо прикрашений, як i стiна навколо нього, за винятком верхньої галереї з мiтрилу та адамантиту, що тяглась вздовж другого рiвня та аркового проходу, призначеного для аристократiї дому. Балюстради були прикрашенi вирiзьбленими картинами та вiзерунками, кожен з яких був витвором мистецтва.
Дiм До"Урден, на вiдмiну вiд бiльшостi будинкiв Мензоберранзану, не стояв вiльно в оточеннi сталактитiв та сталагмiтiв. Увесь комплекс був захищений стiнами печери, i хоч така позицiя була безумовно вигiдною стратегiчно, Дайнiну в той момент хотiлося, щоб його родина могла похвалитися бiльшою пишнотою.
Схвильований воїн кинувся вiдчиняти ворота перед другим сином дому. Дайнiн прослизнув повз нього без слова привiтання i перетнув внутрiшнiй двiр, вiдчуваючи на собi сотню зацiкавлених поглядiв. Воїни та слуги знали, що завдання Дайнiна цiєї ночi мало вирiшити щось в битвi, що швидко насувалася.
Жоднi сходи не вели до галереї на другому рiвнi Дому До"Урден. Це був застережний захiд, призначення його полягало в тому, щоб вiдгородити аристократiю вiд простолюдинiв та рабiв. Благороднi дроу не потребували сходiв, адже природжена магiчна сила дарувала їм вмiння левiтувати. Навiть не замислюючись, Дайнiн легко пiднявся в повiтря i ступив на галерею.
Вiн пройшов пiд аркою i квапливо рушив центральним коридором дому, що був ледь пiдсвiчений блiдим магiчним вогнем. Тут було достатньо свiтло, щоб бачити в нормальному кольоровому спектрi, i достатньо темно для користування iнфразором. Другий син прямував до оздоблених латунних дверей в кiнцi коридору, i вiн зупинився на мить перед ними, щоб налаштувати зiр на iнфрачервоний спектр. На вiдмiну вiд коридору, в кiмнатi за дверима панувала повна темрява. Це була кiмната для аудiєнцiй верховних жриць, передпокiй великої молитовнi Дому До"Урден. В священних примiщеннях не було мiсця свiтлу, так велiли темнi закони Ллос.
Завершивши приготування, Дайнiн рiзко розчинив дверi, не питаючи дозволу влетiв в кiмнату, розштовхав двох шокованих жiнок-охоронцiв i нахабно попрямував до матерi. Усi три доньки лиховiсно звузили очi, дивлячись на свого безцеремонного брата. Вiн знав, що вони зараз думають: "Ти увiйшов без дозволу! Це тебе б мали принести в жертву цiєї ночi!"
Хоч йому i подобалось випробовувати рамки свого нижчого статусу, якому вiн завдячував статтю, Дайнiн не мiг iгнорувати загрозливих поглядiв Вiерни, Майї та Брiзи. Вони були жiнками, а отже, куди сильнiшими, нiж Дайнiн, i все своє життя проводили у вправляннi зi смертоносними закляттями та зброєю дроу. Дайнiн бачив, як жахливi змiєголовi нагайки, що переймали думки i настрiй своїх господинь, зашипiли i почали звиватися на поясах його сестер, передчуваючи покарання, яке їм накажуть виконати. Рукiв"я були адамантитовi i виглядали досить звичайними, але "хвости" нагайки були нiчим iншим, як живими змiями. Жахливе шестиголове знаряддя Брiзи звивалося в неї на поясi, змiї перелiплатися мiж собою та навколо пояса своєї господинi. Брiза завжди була найшвидша на покарання.
Але Матiр Мелiс, здавалося, була задоволена Дайнiновою пихатiстю. Другий син знав своє мiсце достатньо добре та виконував її команди завжди швидко, безстрашно i без запитань.
Дайнiн вiдчув себе впевненiше, дивлячись на спокiйне материне лице, тодi як обличчя трьох його сестер були аж розпеченi до бiлого вiд гнiву. "Готово", - сказав вiн їй. - "Дiм ДеВiр налякано збився в кучу за своєю огорожею - всi, окрiм Альтона, цей дурень досi сидить в Магiчнiй Академiї".
"Ти бачився з Безликим?" - запитала Матiр Мелiс.
"В Академiї було тихо цiєї ночi", - вiдповiв Дайнiн. - "Наша зустрiч пройшла бездоганно".
"Вiн пристав на нашi умови?"
"Про Альтона ДеВiра подбають", - посмiхнувся Дайнiн. Йому згадався маленький штрих, що вiн додав до планiв Матерi Мелiс, дещо вiдстрочивши смерть Альтона на догоду власнiй жорстокостi. Дайнiновi думки повели за собою iншi: жрицi Ллос прекрасно вмiли читати чужi думки.
"Альтон помре цiєї ночi", - швидко закiнчив Дайнiн, кваплячись запевнити решту, перш нiж вони почнуть вимагати подробиць.
"Чудесно", - прогарчала Брiза. Дайнiн видихнув.
"Об"єднаймось", - наказала Матiр Мелiс.
Четверо чоловiкiв-дроу опустилися на колiна перед матiр"ю та її доньками: Рiззен перед Мелiс, Закнафейн перед Брiзою, Нальфейн перед Майєю, Дайнiн перед Вiерною. Жрицi почали замовляти одночасно, кожно поклала руку на чоло свого воїна, проникаючи в його думки i пов"язуючи його з собою.
"Ви знаєте своє мiсце", - промовила Матiр Мелiс, коли ритуал було завершено. Вона скривилася вiд болю переймiв. "Почнемо ж".
Менше нiж за годину, Закнафейн та Брiза стояли разом на балконi бiля верхнього входу в Дiм До"Урден. Попiд ними, на долiвцi печери, метушилися другий та третiй загони армiї Дому пiд командуванням Рiззена та Нальфейна, зайнятi прилаштуванням нагрiтих шкiряних ременiв та металевих пластинок - камуфляжу, що мав приховати зрадливi ельфiйськi форми вiд теплочутливих очей дроу. Група Дайнiна, перша ударна хвиля, що включала сотню рабiв-гоблiнiв, вирушила вже давно.
"Про нас дiзнаються пiсля цiєї ночi", - мовила Брiза. - "Нiхто i не пiдозрював, що десятий дiм насмiлиться пiти проти такої сили, як ДеВiр. Коли в мiстi почнуть перешiптуватися пiсля нашої кривавої роботи цiєї ночi, навiть Бенр вiзьмуть до уваги Дармон Н"а"шезбернон!" Вона перехилилася через балюстраду, спостерiгаючи, як два загони шикуються i вирушають, безшумно розтiкаючись окремими стежками, що проведуть їх через мiсто аж до грибного гаю та п"ятиколонної будiвлi Дому ДеВiр. Закнафейн важким поглядом дивився на старшу доньку Матерi Мелiс, нiчого так не бажаючи, як всадити кинджал в її спину. Як завжди, здоровий глузд втримав майстерну руку Зака.
"Маєш вказiвки?" поцiкавилась Брiза, виявляючи Заку значно бiльше поваги, нiж коли її захисниця, Мати Мелiс стояла бiля неї. Зак був лише чоловiком, простим воїном, якому було дозволено носити родинне iм"я лише тому, що iнодi вiн слугував Матерi Мелiс коханцем, i певний час був батьком дому. Однак, Брiза все ще боялася його розлютити. Зак був майстром зброї Дому До"Урден, високим мiцним чоловiком, сильнiшим, нiж бiльшiсть жiнок, i тi, хто бачив його в розпалi бою, визнавали його одним з найкращих воїнiв Мензоберранзану, серед обох статей. Окрiм Брiзи та її матерi, верховних жриць Павучої Королеви, Закнафейн зi своєю неперевершеною воїнською майстернiстю, був козирем Дому До"Урден.
Зак пiдняв свiй чорний каптур i вийняв з невеликого мiшечка на поясi декiлька маленьких керамiчних кульок. Брiза зловiсно посмiхнулася i потерла руки. "Матерi Джинафе це не сподобається", - прошепотiла вона.
Зак посмiхнувся у вiдповiдь i повернувся, дивлячись на воїнiв. Нiщо не приносило майстру зброї такого задоволення, як убивство ельфiв-дроу, особливо жриць Ллос.
"Приготуйся!" - сказала Брiза через кiлька хвилин.
Зак вiдкинув своє густе волосся з обличчя i випрямився, мiцно заплющивши очi. Брiза почала повiльно креслити щось в повiтрi своєю паличкою, починаючи закляття, яке б її активувало. Вона торкнулася паличкою одного плеча Зака, потiм iншого, i затримала паличку над його головою.
Зак вiдчув, як крижанi струминки падають на нього, пронизуючи його одяг та броню, навiть його плоть, поки все, що було на ньому, не охолодилося до потрiбної температури та кольору. Зак ненавидiв цей магiчний холод, йому здавалося, нiби вiн знає як це - бути мертвим, але вiн знав, що пiд цим струменями вiн стане сiрим, мов камiнь печери i абсолютно непомiтним для теплочутливих очей створiнь Пiдзем"я.
Зак розплющив очi i здригнувся, згинаючи пальцi, щоб переконатися, що вони досi так ж гнучкi й майстернi, як завжди. Вiн глянув на Брiзу, що вже читала нове заклинання - цього разу це був заклик. Це мало зайняти певний час, тому Зак сперся на стiну, знову обмiрковуючи своє приємне, хоч i небезпечне, завдання. Якою ж мудрою була Матiр Мелiс, коли вирiшила залишити всiх жриць Дому ДеВiр йому!
"Готово", - повiдомила Брiза за кiлька хвилин. ЇЇ слова спонукали Зака глянути вгору, в темряву пiд невидимою стелею неозорої печери.
Зак помiтив роботу Брiзи - до них швидко наближався потiк повiтря, жовтуватий, теплiший нiж повiтря в печерi. Живий вiтер.
Створiння, прикликане з плану елементалей, вихрем закружляло над їх головами, слухняно чекаючи команди того, кто його викликав.
Зак не опирався. Вiн пiдстрибнув вгору, прямо в вихор, створений iстотою, i дозволив їй пiдхопити себе i тримати над пiдлогою.
Брiза востаннє кивнула йому i жестом наказала створiнню летiти. "Гарної битви", - крикнула вона невидимому Заку, хоч вiн уже був високо в повiтрi над нею.
Зак тихо посмiявся над iронєю її слiв, а Мензоберранзан швидко миготiв пiд ним. Вона бажала священицям Ллос смертi так само, як i вiн, але з iншої причини. Якщо вiдкинути всi пов"язанi з цим труднощi, Зак був би так само щасливий перебити жриць Дому До"Урден.
Майстер зброї вийняв один зi свої адамантитових мечiв, виконаних дроу, неймовiрно гострих i зачарованих убивчими двеомерами. "О так, битва буде гарною", - прошепотiв вiн. Якби лиш Брiза знала, якою гарною.