Аннотация: Днями, маючи неупереджене ставлення до завуча школи-лiцею, прагнучи через неї подолати бар"єр заблокованої свiдомостi красунi-доньки, що не має пам"ятi перших трьох рокiв свого життя
ФIЛОСОФIЯ ДОВIРИ
Днями, маючи неупереджене ставлення до завуча школи-лiцею, прагнучи через неї подолати бар'єр заблокованої свiдомостi красунi-доньки, що не має пам'ятi перших трьох рокiв свого життя, став свiдком розмови соцiального педагога з невiдомим респондентом. Йшлося про позбавлення прав материнства одинокої мами, що перенесла психiчну травму, яка покриває пiдлiтка-дитину, яка не ходить до школи. Через що дитина, як правило, переводиться до iнтернату. Отже мамi, здебiльшого, наносять таким чином наступний удар "долi". Чи правий соцiальний педагог, який вважає школу джерелом "Свiтла"? Ось враження вiд атмосфери "шкiльної родини" у виглядi неприхованого лицедiйства: директор-перший клоун працює на iмiдж, вчителi разом iз завучами роблять вигляд, що чомусь вчать. То чи не деградує українська школа, щорiчно все менше i менше даючи "путiвок в життя"? От i маємо "сiмейний рай" соцiально не захищеного суспiльства на дорозi "в нiкуди". Чи не про цей "Рай" мрiяли несвiдомi члени ОУН та люди без совiстi? Що робити?
Вiдкрити себе до любовi, скинути маску блюзнiрства в першу чергу перед нашими дiтьми та їхнiми несповна розуму новоспеченими батьками. Будьмо вiдвертими помiж собою, вчимо довiри сусiдiв, вiдчиняймо вiкна власних "миркiв" свiжому подиху грядущого. Вiдроджуємо козацькi традицiї батькiвського виховання в лонi сiм"ї трьох-чотирьох поколiнь. Вчимося жити без парканiв, в першу чергу у власнiй душi! Вiддаючи шану Богу довiряймо i собi i iншим. Поважаймо Братiв i Сестер, нашу Велику i дружню Родину. Дамо свiтовi свiжий подих життя через безмежну любов до матерi-Землi та її дiтей. Покинемо свої авто, давши ногам вiдчуття твердостi дороги вперед, зупинемо шалену гонку в Преiсподнюю.
Потомок Булавiних та невiдомих предкiв з Чорногорiї