Аннотация: Свiтом править любов. А "кохання" - краще ?!
ЛЮБОВ - КОХАННЯ
Свiтом править любов. А "кохання" - краще ?! Може це слово - абсурд поневоленої людини, яка не в силах визначити, кого любить бiльше: матiр, яка її народила, чи матiр своїх дiтей. Та кохання є рушiєм i гарантом щасливого руху вперед. Набуття сексуального досвiду не завжди оповито коханням. Життя бiльшостi посилає випадковiсть зустрiчi з коханням, яке вiнчається шлюбом. Та довговiчнiсть шлюбу не завжди вимiрюється часом життя. Iз введенням iнституту цивiльного шлюбу почастiшали розлучення. За першим коханням настає друге, третє... Та в пам'ятi багатьох живе згадка про вищу радiсть першого кохання. Що змушує нас шукати рiдство душ в коханнi, в шлюбах? Не усвiдомлення обома партнерами самої сутi душi. Душа матерiальна, та її не можна помацати. Це особлива форма руху кровi в мозку людини, вищої само органiзованої системи людського органiзму, що вiдображує гармонiю самосвiдомостi, гармонiю любовi. То ж, усвiдомивши це, борiться за кохання! Що ж таке кохання? Це радiсть вiдкриття, радiсть розмноження, радiсть iнтимного спiлкування зi своєю статевою протилежнiстю. "Да здравствует любовь!" - спiвають росiйськi хлопцi, що тiльки но залишили школу. "Хай живе любов!" - мають пiдтримати їх освiченi Знанням українцi. Та чи рiвнi ми в любовi, в життi? Святi отцi стверджують: "Бог створив нерiвними чоловiка i жiнку, бо та в муках народжує дитину, в той час, як вiд її зачаття задоволення отримує чоловiк". То чи можуть закоханi зрiвнятися? Адже, доклавши працю, використавши досвiд людства, чоловiк може дати коханiй вищу сладiсть зачаття дитини. "Спiльнi" пологи можуть дати чоловiковi вiдчути всю повноту радостi народження на свiт нової iстоти, особистостi.
Хто керує нами в пошуках кохання i рiдної душi? Доля? Але ж кожний з нас iз випадковостей життя, в силу неусвiдомленої необхiдностi, виводить власнi закономiрностi, не знаючи законiв випадковостей, сам, на їх пiдставi, будує власну долю, творить своє щастя. Щастя ж у взаєморозумiннi, розумiннi кожним проблем i турбот коханої людини, у взаємоповазi її почуттiв, в гармонiї, в музицi кохання, музицi любовi. Так вчимося ж слухати музику, музику розмови, музику страждань, музику працi, музику вiчностi. Бо вiчнiсть - в любовi. Так йдемо ж до вiчностi спiлкуючись. Чия ж мова краща? Та, яка дозволяє вiльно, без перешкод рiзних трактувань слiв i понять, спiлкуватися i слухати. Так навчимося ж слухати i розумiти кожного, а отже спочатку треба навчитися слухати себе, своє серце, свою совiсть.
Кожна людина прагне красивого. Найкрасивiшим, на думку видатних митцiв, є оголене жiноче тiло. Однiєї чи iншої? Та чи є сенс гарему? Краще йому протиставити трикутник самовдосконалення любов'ю i коханням. На думку чоловiкiв жiнки є красивi i некрасивi. Здається, красивим щастя плине прямо в руки, та чомусь їх надiляють, необачно, "черствiстю" душi. Так давайте, чоловiки, знайдемо ж шлях до сердець обох, подарував i собi i нареченим радiсть взаємного кохання i любовi.
Iдемо ж бо вперед у свiтле майбутнє, з любов'ю, до самовдосконалення, як людини, як особистостi, як рiвнi Творцю, як рiвнi мiж собою в безмежному просторi Всесвiту.