Торкаюсь... Ти - крига... Так зимно...
Лиш лiд...  Зупиняюсь... Завмер...
Так дивно... Замерз я... Так дивно...
Ти є? Лише холод... Тепер
I я вже не мрiю, не чую...
Слова... Ти говориш слова?
Врятую себе? Чи Тебе я врятую?
Чи я королеву снiгiв цiлував?
Даремно... Це так? Вже не тануть снiги!
Твiй лiд... Мої мрiї...  Дурницi...
Вiдкрита душа... I у нiй лише Ти...
Я - Кай Льодової царицi?
Сумую... Тут крига... Пробач!
Твоє королiвство - зима! 
Лиш лiд... Я тiкаю! Не плач...
Майбутнього бiльше нема.
Є Ти - Снiгова Королева...
Торкався... Пив холод... Тримав
Корону твою кришталеву
Та лiд за кохання приймав.
А серце у холодi гине...
Душа хоче свiтла, тепла...
Я йду i мене не зупинять
Холоднi, як крига слова.
Кидаєш їх в спину мов стрiли
Та я лиш пришвидшюсь, - до бiга...
Можливо, колись ми любили...
А зараз? Лиш лiд, тiльки крига...
Царюй Королева Снiгiв! 
Знай, влада твоя все ж мине!
Мороз твоїх крижаних слiв
Вже бiльш не чiпає мене!
Я - вiльний! Я йду до весни!
Там, - сонце! Там, - трави буянять!
Залиш собi лiд i снiги!
Та знай, - все ж не вiчнi вони!
Розтануть! Розтануть! Розтануть!