Смотрицький Є.Ю.

IСТОРИЧНА СВIДОМIСТЬ ЯК МЕТА IСТОРИЧНОЇ ОСВIТИ

Гуманiтарна освiта в сучасному свiтi не користується великою пошаною. Молодi фахiвцi-гуманiтарiї вiдчувають певнi труднощi в працевлаштуваннi, заробiтна плата у "лiрикiв" менша, нiж у "фiзикiв", суспiльний голос гуманiтарiя тихiший, нiж у природознавця. Водночас визнається зростання ролi суспiльних та гуманiтарних наук у вирiшеннi соцiальних проблем, пiдвищується iнтерес до вивчення Людини та Суспiльства, Культури, Духовного змiсту iндивiдуального i громадського життя, поширюється процес гуманiзацiї та гуманiтаризацiї освiти. Таке суперечливе положення гуманiтарної культури в наш час цiлком природне. Ринкова економiка, яка зорiєнтована на матерiальне виробництво, створює попит насамперед на тi сфери духовного виробництва, якi безпосередньо його обслуговують, а саме на математику, природничi науки, технiчнi науки, кiбернетику тощо. Цiлi виробництва дiктує ринок, можливостi - наука i технологiя. Сенс виробництва перебуває за межами не лише виробництва, а й сучасної культури в цiлому, оскiльки сказати, що сенс виробництва полягає у задоволеннi потреб людини i суспiльства - буде примiтивно i не зовсiм вiрно, оскiльки виробляється багато зайвого, а реклама це зайве докучливо навязує. Змiна ж структури споживання у сучасних розвинених країнах визнається як один з головних напрямкiв вирiшення екологiчної проблеми. Сформулювати, обгрунтувати, визначити сенс виробництва, а отже i споживання i в рештi решт Сенс Людського Буття може лише гуманiтарна культура. I хоча гуманiтарна культура не має вузько утилiтарної цiнностi, вона покликана вирiшувати суто прагматичнi задачi, якi стоять перед суспiльством в цiлому, сприяє його виживанню, визначає якiсть людського життя.

На думку видатного французського фiлософа та етнографа Левi-Строса, "ХХI столiття буде столiттям гуманiтарних наук або його не буде". Такий висновок представника європейської цивiлiзацiї свiдчить про те, що вiдбувається радикальна переоцiнка мiсця та ролi гуманiтарного знання в системi культури. Проблеми, що постали перед європейською цивiлiзацiєю, потребують вiд неї рефлексiї.

Чiльне мiсце в системi соцiально-гуманiтарних наук посiдає iсторична наука. Значною мiрою вона вiдiграє iнтегруючу функцiю у процесi осягнення феномену Людини i Культури. Слова К.Маркса та Ф.Енгельса про те, що "ми знаємо лише одну єдину науку - науку iсторiю" - не можна вважати за перебiльшення. Розумiння соцiальної значимостi iсторичної науки викликає iнтерес до iсторiї як навчального предмету, потребує розробки концепцiї iсторичної освiти.

Можливо, з нами не погодяться, але ми вважаємо, що iснує лише три науки - Факт, Математика, Фiлософiя. Не вдаючись до глибокого аналiзу, якому тут не мiсце, зробимо лише деякi пояснення. Пiд наукою Факту ми розумiємо вiдомостi про будь-якi феномени. Така iнформацiя надзвичайно важлива, але вона набуває справжньої цiнностi - свiтоглядної та еврiстичної, лише тодi, коли буде пiддана iнтелектуальнiй обробцi: класифiкацiї, систематизацiї, вимiрюванню, або як кажуть, "навантажуванню теорiєю". Пiд Математикою ми розумiємо побудову будь-яких концептуальних схем, якi спираються на чiтко окресленi аксiоми, принципи i дедуктивно виводяться з них. Тобто сюди пiдпадає не лише власне математика (до якої ми звикли), а й логiка, гносеологiя i методологiя (тобто традицiйно складова частина фiлософiї). За допомогою математичної обробки факту ми й можемо побачити закономiрностi, можемо з хаосу фактiв побудувати гармонiчний кристал духовного i фiзичного космосу. Пiд фiлософiєю ми розумiємо здобуття смислу. Мало побачити факт, встановити чи вiдшукати закономiрнiсть. Треба збагнути смисл того, що бачимо та упорядковуємо. Ми бачимо факти, подiї, явища. Ми бачимо зв"язок мiж ними i закономiрностi, яким вони пiдкоряються. А в чому їх смисл. В чому смисл життя, iсторiї, космосу? З явищ та подiй, функцiй та законiв смисл не випливає.

В свою чергу Факт буває Фактом Культури та Фактом Природи. Будь-яким фактом культури саме i займається iсторiя як наука, оскiльки чiткої межi мiж сучаснiстю та давниною не iснує. Завдання iсторичної науки полягає в тiм, щоб побачити iсторичний факт, експлiкувати його, а потiм зiставивши мiж собою iсторичнi факти розкрити дух часу та вiдшукати закономiрностi розвитку суспiльства.

Аналiз функцiй iсторичної освiти є окремою задачею, яка лежить поза межами iсторичної науки, як i науки взагалi. Функцiї iсторичної освiти визначаються цiнностями культури i потребами суспiльства. Першою функцiєю iсторичної освiти, на нашу думку, є функцiя формування iсторичної свiдомостi, яка сприяє консолiдацiї суспiльства. Iсторична свiдомiсть є "клей суспiльства", який обєднує окремих людей в народ, згуртовує їх на основi спiльних цiнностей, норм, традицiй якi вивiренi i освяченi iсторiєю, жертвами пращурiв. Iсторична свiдомiсть стає особливо актуальною у перехiднi епохи, коли вiдбуваються значнi iсторичнi зрушення, якi ведуть до розхитування суспiльства, "розмивають" його, позбавляють людину просторової (соцiальної) та часової орiєнтацiї. Це не означає, що слiд хоча й подумки повернути людину у минулi часи, повернути їй "несвiжi", вчорашнi цiнностi та норми поведiнки. Це згубний шлях, який веде до "шароварщини", лубочностi, створює культуру ряджених. Це означає, що суспiльство, спираючись на iсторичний досвiд, повинно виробити новi цiнностi, новi норми, адекватнi новим iсторичним умовам, а iсторична освiта (та й гуманiтарна взагалi) повинна донести їх до кожної людини у прийнятнiй, зрозумiлiй формi. Таким чином, розумiння, осмислення iсторiї лягає у фундамент iдеологiї, а остання засобами iсторичної освiти формує iсторичну свiдомiсть народу. А саме iсторична свiдомiсть вiдрiзняє Людину вiд iнших тварин. Як немає людини без манiпуляцiй енергiєю (вогонь використовує тiльки людина), так немає людини i без усвiдомлення часу i причетностi до iсторiї свого народу, а в майбутньому, мабуть, i до iсторiї всього людства.

Наступною функцiєю iсторичної освiти є виховання патрiотизму. Власне кажучи, це конкретизацiя попередньої функцiї. Наявнiсть iсторичної свiдомостi перетворює людину на члена соцiуму, а любов до iсторiї свого народу, знання його iсторичної долi перетворюють людину у патрiота, укорiнює її в культурi, тобто здiйснює переплавку маргiнала i космополiта у свiдомого прихильника i захисника конкретної культури, який готовий принести себе в жертву заради збереження свого народу, його цiнностей i традицiй.

В умовах глобалiзацiї життя на нашiй планетi, коли виникають загально планетарнi проблеми i потребують спiльних зусиль всiх народiв для їх розвязання, виникає потреба у дiалозi культур, напрацюваннi i засвоєннi спiльних, i в цьому розумiннi загальнолюдських Цiнностей. Загальнолюдське не означає абстрактне. Воно iснує у конкретних нацiональних та етнiчних формах i дiалектика їх взаємного впливу та розвитку досить складний iсторичний, полiтичний та психологiчний, або одним словом, культурний, процес. Динамiзм сучасного життя, небезпека з боку глобальних проблем не дозволяють кидати цей процес напризволяще. Потрiбна цiлеспрямована i обережна полiтика по вихованню загальнолюдського у нацiональному та етнiчному, щоб повага до "свого" не перетворювалася у заперечення "чужого". Поганих народiв та етносiв не iснує. Вони не вижили i вже зникли, або перебувають у цiй стадiї, стадiї зникання. Завдання тих, хто залишився - не наслiдувати їх приклад, враховувати уроки iсторiї ("Historia est magistra vitaе"). Для виживання потрiбнi МОРАЛЬНIСТЬ (самообмеження), ПРАЦЕЛЮБНIСТЬ, ЖЕРТВЕННIСТЬ, якi мають бути влитi у конкретнi нацiональнi та етнiчнi форми, тобто повиннi ритуалiзуватися, стати традицiєю, основою генетичного соцiокоду етносу чи нацiї. Повага до традицiй, до минулого - є повага до iсторiї i виховуватися вона повинна саме її засобами.

Третьою функцiєю iсторичної науки та iсторичної освiти є осягнення iсторiї. Якщо виховання патрiотизму звернене до Серця людини, то спроба зрозумiти сутнiсть феноменiв iсторiї звертається головним чином до Розуму людини. В цiй iпостасi iсторична наука i освiта значною мiрою втрачають свiй гуманiтарний i соцiальний вимiр i наближаються до соцiальної фiзики, хоча ми не повиннi забувати, що головним дiячем iсторiї завжди залишається Людина, надiлена Волею, Розумом, Свiдомiстю, Моральна i Вiдповiдальна, яка навiть i вiч-на-вiч з iсторiєю вiльно робить свiй ВИБIР, бодай i в супереч обєктивному iсторичному процесу. Це невiдчужуване право Людини. Але розглядаючи iсторичний процес навiть не з висоти пташиного польоту, а, так би мовити, з космосу, ми бачимо лише макропараметри соцiальної системи, знеличенi, а статистична взаємодiя людських Воль, Прагнень, Виборiв - "обєктивiзує" цi "мiкропроцеси", "дегуманiзує" їх. Крiм того не слiд забувати, що є ще один чинник iсторiї, надлюдський i надсоцiальний - ПРИРОДА. Взаємодiя з нею є однiєю з найважливiших, найсуттєвiших сторiн природно-соцiального iсторичного процесу. Iнколи ця взаємодiя стає вирiшальною для соцiуму, наприклад, як зараз. Тодi ми говоримо про екологiчний iмператив. В такi моменти екологiчна культура та виховання стають чинниками виживання етносу, нацiї, а сьогоднi - навiть усього людства. Звернення до iсторiї природокористування за таких обставин є не лише повчальним, а навiть рятiвним.

Повертаючись до думки про закономiрностi iсторичного розвитку вiдзначимо цiннiсть осягнення iсторiї. Евристичний потенцiал iсторичної науки дає змогу свiдомо проводити полiтику: економiчну, правову, екологiчну, освiтню тощо. Як знання законiв фiзики не звiльняє вiд їх дотримання, знання кримiнальних законiв не звiльняє вiд їх дотримання, так i знання iсторичних закономiрностей не дає можливостi уникнути соцiальних негараздiв та iсторичних зрушень, але дає можливiсть помякшити перехiд до нових iсторичних умов, зменшити соцiальну напруженiсть на зламi iсторичних епох. Актуальнiсть цiєї думки не потребує аргументацiї.

Перелiченi вище функцiї iсторичної освiти визначають i її рiвнi, а вiдповiдно до рiвнiв - змiст i форми.

Ми пропонуємо п"ять рiвнiв iсторичної освiти:

n мiфологiчно-героїчний (легенди, казки, iсторичнi оповiдання), розрахований на дiтей вiком до 12 рокiв;

n рацiонально-iнформацiйний рiвень для оглядового ознайомлення з нацiональною та всесвiтньою iсторiєю, розрахований на учнiв середньої школи вiком 12,13 - 18 рокiв;

n рацiонально-iнформацiйний рiвень для поглибленого вивчення iсторiї студентами-негуманiтарiями 17 - 22 рокiв;

n поглиблене вивчення iсторiї з урахуванням фахової специфiки студентами-гуманiтарiями, але не iсториками (17-22 рокiв);

n iсторiя для iсторикiв (17-...).

Перший рiвень повинен бути звернений до емоцiйної сфери свiдомостi дитини, повинен бути "пропущений крiзь серце". Саме на цьому рiвнi повиннi бути закладенi пiдвалини iсторичної свiдомостi, нацiональне свiтосприйняття та почуття патрiотизму. Вiдповiдно до цього мають бути використанi певнi форми i засоби навчання. Iсторiя на цьому етапi повинна вивчатися не мовою фактiв, iмен, цифр, дат, тобто суто iнформацiйно, а мовою художнiх образiв, поданих у яскравiй формi. Враховуючи специфiку сучасного свiтосприйняття крiзь екран телевiзора тут стане у нагодi шкiльне телебачення та вiдеофiльми на iсторичну тематику.

Другий рiвень iсторичної освiти також є обовязковим для всiх. На цьому рiвнi продовжується знайомство дитини з нацiональною та всесвiтньою iсторiєю, але iсторiя вже повинна сприйматися i Розумом i Серцем, рiвною мiрою рацiонально i емоцiйно. Вiдповiдно розширюється коло художнiх творiв на iсторичну тематику (iсторiя крiзь художнiй образ), якi не лише вивчаються, а може й iнсценуються, засвоюються учнями в iгровiй формi. Одночасно починається систематичне вивчення iсторiї. На цьому етапi потрiбне мiжпредметне взаємопроникнення iсторiї, лiтератури, можливо географiї та окремих тем природничих наук (наприклад, хiмiчна технологiя та розвиток хiмiчної промисловостi). Головним завданням вивчення iсторiї на цьому рiвнi є поєднання свiдомого та емоцiйного сприйняття iсторiї.

Третiй рiвень вивчення iсторiї розрахований на негуманiтарiїв, або, як кажуть, на "технарiв". Вiн покликаний дати свiдоме сприйняття iсторичного розвитку людства, зокрема рiдного народу, покликаний вивести на свiдомий рiвень глибоке розумiння цiнностей культури, тим самим викладання iсторiї на цьому рiвнi повинно сприяти поглибленню гуманiзацiї та гуманiтаризацiї технiчної та науково-природничої освiти. Крiм того пiдкреслимо, що викладання iсторiї не повинно замикатися лише на "громадянськiй" iсторiї. Мова йде про iсторичне вивчення Культури, для чого стануть у нагодi i спецкурси, якi розглядають iсторiю крiзь призму фахової пiдготовки. Наприклад, "Iсторiя металургiї", "Iсторiя будiвельної технiки", "Культура i технологiї", "Iсторiя фiзики" тощо.

Четвертий рiвень вивчення iсторiї повинен допомогти гуманiтарiям та суспiльствознавцям крiзь призму iсторiї, її детальне вивчення, зрозумiти проблеми сьогодення: фiлологам, мистецтвознавцям - глибше проникнути у духовний свiт людини, її психологiю, цiннiснi орiєнтацiї та показати, зрозумiти їх "матерiалiзацiю" у рiзних типах культур, а отже i глибше зрозумiти власну культуру; правознавцям, полiтологам, економiстам - дати розумiння сучасної фази розвитку суспiльства, а отже i оптимiзувати управлiння.

П"ятий рiвень викладання iсторiї розрахований на "касту iсторикiв", яка включає як викладачiв, так i дослiдникiв. Мабуть, буде краще, коли самi iсторики скажуть, що та як їм вчити, але незаперечним є факт, що iсторик потребує i глибокої, i широкої гуманiтарної пiдготовки (мови, лiнгвiстика, фiлософiя тощо). Сучасний iсторик - не пасивний лiтописець. Данилевський, Шпенглер, Тойнбi - яскравий тому приклад. За крилатим висловом iсторик - це пророк, звернений до минулого. Ми зараз усвiдомлюємо, що iсторичне знання має не меншу, а то й бiльшу цiннiсть за "фiзичне", i без сумнiвiв можна сказати, що помилка iсторика "коштує" дорожче, нiж помилка будь-якого представника точних i природничих наук, та й гуманiтарних також. Сучасний iсторик може i повинен заперечити фiзика недалекого минулого i перефразуючи його вислiв сказати: "Iсторики - це тi, хто насправдi розумiють свiт".

Знов i знов, з вiку в вiк люди i народи задають собi питання: "Звiдки ми? Хто ми? Куди йдемо?". Чим скрутнiшi часи, чим скрутнiшi вiражi iндивiдуальної та колективної долi - тим гучнiше звучать цi питання. Наче молитва, наче заклинання, яке покликане чарiвною силою вирiшити всi колiзiї iсторичної долi, прояснити майбутнє, освятити минуле, наповнити змiстом i надiєю сучасне. I вирiшальне слово у вiдповiдi на цi запитання належить iсторичнiй освiтi.

Використана лiтература

1. Бергсон А. Два источника морали и религии. - М.: Канон, 1994.

2. Бердяев Н.А. Смысл и постижение истории. - М.: Мысль, 1991.

3. Блок М. Апология истории. - М.: Наука, 1986.

4. Гулыга А.В. Уроки классики и современность. - М.: Худ. лит., 1990.

5. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. - М.: Наука, ЛО, 1990.

6. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. - М.: Мысль, 1989.

7. Леви-Строс К. Структурная антропология. - М.: Наука, 1983.

8. Марксистско-ленинская теория исторического процесса. - М.: Политиздат, 1981.

9. Ницше Ф. О смысле и значении истории для жизни // Ницше Ф. Избранные произведения в 2-х томах. - Т.1.

10. Поппер К. Вiдкрите суспiльство та його вороги. - ТТ.1-2. - К.: Основи, 1994.

11. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: Политиздат, 1992.

12. Тойнби А.Дж. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991.

13. Шпенглер О. Закат Европы. - ТТ. 1-2. - Мн.: ООО "Попурри", 1999.

14. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991.

У статтi запропонована концепцiя iсторичної освiти. Виходячи з аналiзу специфiки та функцiй гуманiтарного знання сформульованi принципи iсторичної освiти, її мета, рiвнi та змiст.

In paper the concept of historical education is offered. Based on the analysis of specificity and functions of humanitarian knowledge, the principles of historical education, its purpose, levels and content are formulated.

В статье предложена концепция исторического образования. Исходя из анализа специфики и функций гуманитарного знания, сформулированы принципы исторического образования, его цель, уровни и содержание.

Журнал "Iсторiя в школах України",
Љ 4, 1997 р. (Киев)
и журнал "Нива знань", Љ4, 2001 (Днепропетровск)