Станиславский Филипп Степанович : другие произведения.

Повітряні чорнороби війни-5 За нами - Янтарне море

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Зима 1943-44 року. Балтія

  ...Сніг був мокрий, повітря було мокрим, від цієї сирості дерло в горлі. Близька Балтика дихала сирістю і латвійський січень був пронизливо сирим - що день, що ніч. А безперервний снігопад допомагав стирати різницю між днем і ніччю. Втім, льотчики полку на непогоду не скаржилися - відсипалися четверту добу за майже двомісячну безперервну роботу. До цього кожна хвилина денного часу була на обліку - не встигнеш витрусити з вух гул двигунів, як лунає команда: "По літаках!" Ще три дні тому було так, а зараз льотчики сплять до полудня, не кваплячись, ідуть в їдальню, завидно вкладаються спати. Ідилія!
  Снігопад був безперервний, а снігу на землі не дуже багато - вітер здирав снігове покривало.
  Понад самою землею дув рівний спокійний вітер, поземка текла по полю аеродрому, повторюючи звивини розбитої ґрунтової дороги по південному його краю. А вище, якраз на рівні зросту дорослої людини відбувалося казна-що, неймовірне творилося - вітер кидався з боку в бік, сипав повними жменями снігу, величезною лапою хватав його на льоту, згрібав з кущів, з бадилля картоплі, забивав блимання ліхтаря над командним пунктом. Ця снігова метушня мала свій голос - ніби підвивав бездомний, голодний пес; ніч була чорна, сніг білий і в його білому кружлянні полковник Клімов бачив білі пташині крила...
  ...Українські військові частини з"явилися в Прибалтійських республіках в тридцять восьмому року. Спочатку - на весні того року - тільки в одній Литві, на землі якої в черговий раз зазіхнула створена державами-переможцями Англією, Францією і США Річ Посполита Польська. Оскільки Польщу оточували осколки розгромлених в Першій Світовій війні імперій, то новостворена країна прихопила собі дещо більше територій, ніж їй визначила Антанта. Урвали поляки і в переможеної Німеччини, і в новоствореної Чехо-Словакії, а у Литви в двадцятому році відхопили шматок території разом зі столицею. Польща утримувала і частину Білорусії, окуповану, коли йшла Громадянська війна в Росії. Антанта всі ці самозахвати змушена була визнати. Але з двадцятого року між Литвою та Польщею дипломатичних відносин не було.
  Взагалі, у відносинах з сусідами поляки були унікумами - у Польщі не було ні одного сусіда, який ставився б до поляків хоч би байдуже. Однак до вибриків варшавських пустунів ставилися доброзичливо у Парижі і Лондоні, тому вельможне панство в Бельведері дозволяло собі з кожним разом все більше і більше. І на початку тридцять восьмого там вирішили узаконити захоплену у литовців Віленщину, змусивши Каунас відновити дипломатичні відносини з Варшавою.
  В першій половині березня тридцять восьмого року на литовсько-польській демаркаційній лінії був знайдений труп польського прикордонника. Варшава поклала відповідальність за це на литовців і відхилила пропозицію Каунаса про створення спільної комісії для розслідування прикордонного інциденту. Литовцям поляки пред"явили ультиматум з вимогою відновити дипломатичні відносини і прибрати з литовської конституції згадку про Вільно, як про столицю Литви. Одночасно в польській пресі розпочалася кампанія із закликами провчити Литву і організувати похід на Каунас.
  Отримавши інформацію про польські плани, в Каунасі ударили на сполох і звернулися до своїх сусідів і природних союзників. Свою думку висловили Німеччина, СРСР та Україна з Латвією і Естонією.
  Фюрер німецького народу в цей час готувався до приєднання чеських Судетів, тому повідомив Варшаву, що німецькі інтереси обмежуються тільки Мемелем - литовською Клайпедою, а в іншому Польщі надається повна свобода рук. Литві німці порадили прийняти польський ультиматум. В Москві литовцям також порадили "поступитися насиллю", тому що "міжнародна спільнота не зрозуміє литовської відмови", хоча росіяни і вказали полякам, що зацікавлені у незалежності Литви і проти розв"язування війни.
  У Києві оцінили обстановку зовсім інакше. Українці пам"ятали недавню польсько-українську війну. Тоді спільно з російськими комуністами поляки спробували відхопити кусень українських земель. В той раз нападники отримали одкоша. Однак планів своїх не змінили. В Києві добре розуміли, що Франція з Великою Британією не стануть надто напружуватися, коли у поляків або ж російських комуністів з"явиться підходящий "казус беллі". Далі дипломатичних демаршів справа не просунеться. Отже, союзників потрібно були шукати серед тих, хто кровно зацікавлений тримати Польщу в "рамках пристойності". Це були країни Прибалтики насамперед. Тому в ніч пред"явлення польського ультиматуму литовцям, в Києві був підписаний договір про взаємодопомогу у випадку агресії. І міністр закордонних справ України заявив з трибуни Ліги Націй, що українські вояки захищатимуть кордони Литви, як кордони своєї власної країни. Вже наступного дня польському військовому аташе продемонстрували політ трьох передсерійних бомбардувальників К-36 з наступним бомбометанням з захмарних висот однієї експериментальної бомби вагою в десять тонн з влучанням у де-сятиметрове крейдяне коло на полігоні. Це ми готуємо сюрприз для агресора - так ввічливо було пояснено польському полковнику. (Звичайно, йому не сказали, що літаків всього тільки десять і вони ще проходять заводські льотні випробовування, а керованих десятитонних бомб всього лиш три штуки, та й то дві з інертним наповненням бойових частин. Втім, пан полковник був не в тім"я битий, розумів, що коли стане гаряче, польським містам і від бомб меншого калібру мало не буде.)
  А щоб остаточно відбити у войовничих панів охоту брязкати шаблями, в той же день повітрям у Литву був перекинутий один батальйон легкої піхоти. А з Одеси в другій декаді березня вийшли транспорти з бойовою технікою для двох зенітно-артилерійських, інженерно-саперної та авіаційної бригад. Особовий склад цих частин перекинули в Литву також повітрям. Так українські авіатори провели тренування у наведенні "повітряного мосту" в умовах, наближених до бойових. З березня морські судна стали ходити в балтійські порти - Клайпеду, Лієпаю і Ригу, регулярно. Однак Гетьман не планував надовго лишати українських вояків у тій балтійській країні. Потрібно було всього лише продемонструвати можливому аг-ресору наміри і можливості. Але в кінці тридцять восьмого року вже СРСР запропонував Латвії і Естонії розмістити на їхніх територіях свої війська - нібито для захисту від можливої агресії, - і дозволити створити військово-морські і авіаційні бази. Балтійський флот вийшов з Маркізової калюжі, а на кордонах були зосереджені радянські війська - як додатковий аргумент не бути надто впертим. І тоді ці дві країни теж звернулися до Українського уряду з проханням про допомогу. В Ризі й Таллінні справедливо розсудили, що український Гетьман не стане встановлювати у їхніх країнах соціальну справедливість, а от червоний маршал Ворошилов цією справою займеться неодмінно, і так чи інакше, але приєднає їхні країни до "союзу нерушимого". З Ригою і Таллінном Києвом були укладені аналогічні договори про взаємодопомогу. Радянського вторгнення не відбулося тому, що спочатку планувалася операція проти нечисленних латвійської і естонської армій, без врахування на негайну сутичку з українськими військами. В Кремлі, звичайно, Києва не боялися - надто малою була українська армія в порівнянні з півторамільйонною РСЧА. Однак на той момент комуністи не планували операцію проти України.
  Чотири роки бригади знаходилися в Прибалтиці в повній бойовій готовності відбити можливу агресію з боку чи Польщі, чи Радянського Союзу. Але на кордонах було тихо і всі сподівалися, що в сорок другому році українські війська будуть виведені. Але та тиша нічого не значила. І припинилася вона шос-того вересня того ж, сорок другого року, коли всі вважали, що ось-ось повернуться додому. Не судилося.
  Втім, незважаючи на радянсько-українську війну, Прибалтійські республіки - після консультацій з українським урядом - заявили про свій нейтралітет у цьому конфлікті. Ввечері того ж дня радянські посли в Естонії, Латвії та Литві заявили, що радянський уряд буде поважати нейтралітет Прибалтійських республік. Ці слова радянських послів підтвердив народний комісар іноземних справ СРСР В"ячеслав Молотов. І тим більшою несподіванкою стали для прибалтів вибухи радянських бомб та обстріл радянською артилерією їхньої території. Зважаючи на чисельність ВПС Прибалтійських республік, радянські льотчики могли діяти, практично не звертаючи уваги на дії кількох десятків винищувачів. А нарком іноземних справ СРСР заявив, що такі дії радянських ВПС та радянських військ мають сугубо "оборонну мету"...
  ...На командному пункті було тепло, сухо і яскраво світили плафони на стелі кунга.
  - Товаришу полковник, - черговий віддав честь, - вас викликає на третю годину командуючий групи. Літак буде готовий через, - лейтенант глянув на електричний годинник на стіні, - шість хвилин.
  - Добро. - Кивнув Клімов. - Що з погодою?
  - Синоптики обіцяють на десяту годину. - Черговий винувато розвів руками, ніби вибачався.
  Він розвернув на столі синоптичну карту.
  - Ну, на десяту, так на десяту. - Полковник підійшов до столу, глянув на закручені лінії ізобар. - Підготувати вильоти першої та другої ескадрилій по запланованих цілях. Другу поведу сам. Думаю, до десятої години я повернуся. Чого викликають до генерала, не повідомили?
  - Ніяк ні! - Бідолаха почувався винним вдвічі. - Але наказ передав полковник Харченко.
  Он як! Старий приятель. Ще по Іспанії вони були знайомі і дружили сім"ями, коли Клімов вчився в Академії. Але Вітя Харченко з самого початку знаходився в Естонії, чого це його до Латвії занесло?
  ..."Бусол" приземлився на майданчику з запізненням. Воно й зрозуміло - погода!
  Штаб латвійської групи розташувався на схід від озера Лубанас в штабних модулях. Модулі знаходилися в капонірах, виритих на схилі глибокої балки. Командуючий групи любив влаштовувати свої КП подалі від населених пунктів, була в нього така стара звичка. Як правило, села і містечка є надто легкою ціллю для ворожої авіації та артилерії, а генерал твердо поклав собі дійти до кінця війни не потрапляючи в госпіталі. В сорок другому його двічі засипало в розбитих снарядами кам"яних будинках тих сіл, де випало тримати оборону його дивізії. Після тих випадків генерал завжди віддавав перевагу такому модулю, вритому в землю десь в чистому полі, ніж зручному і теплому будинку. І був, по-своєму, правий.
  В штабі було досить людно. Тут були майже всі командири бригад і окремих частин Прибалтійської армійської групи, дислоковані в Латвії. Всі, хто тут зібрався, були Клімову добре знайомі: з одними воював, з іншими учився. Коли він зайшов у штабний кунг, серед присутніх пройшло пожвавлення.
  - Здається, - сказав Клімов після привітання, - сьогодні саме я буду іменинником.
  - Майже в яблучко. - Посміхнувся у відповідь Віктор Харченко, командир гвардійської інженерної бригади спеціального призначення. - Від твоїх пілотів буде в сьогоднішній операції залежати її успіх.
  - Товариші офіцери! - Генерал поморщився. - Не будемо витрачати час на балачки.
  - Винен, товаришу командуючий. - Клімов відчув, що червоніє. - Але зустрічний вітер...
  - Я знаю, Володимире Григоровичу, і не ставлю це вам у провину. - Помахом руки генерал зупинив вибачення. - Але час зараз справді на вагу золота. Полковник Харченко, вам слово. Прошу!
  Віктор Харченко підійшов до карти, яка висіла на стіні. Лінія фронту з самого початку війни була стабільною і проходила по державному кордону прибалтійських республік, тільки де-не-де відступаючи на два-три-п"ять кілометрів в той або інший бік. На "двохсотці" були зображені східні райони Латвії та Псковська і західні райони Новгородської та Калінінської областей Радянської Росії.
  - Особливістю даного театру бойових дій, - Харченко торкнувся указкою карти, - є важка для наступу і зручна для оборони місцевість. Можна порівняти з нашим Поліссям або з білоруськими болотами. Але є і різниця між війною на нашій території і війною на даному ТВД. Наступати тут радянські війська не в змозі - основні їхні сили зараз знаходяться на південному напрямку, де почався наступ Російської Визвольної Армії. А тут росіяни будуть оборонятися, використовуючи заздалегідь підготовлені позиції на східних берегах рік та річок і мобільні резерви. Вони розташовані далеко за лінією оборони і перекинути війська на загрожувані ділянки росіяни можуть по мережі шосейних і ґрунтових доріг, а також по чисельних мостах на річках і ріках цього краю. Це дозволить противнику, навіть при тих порівняно малих резервах, які ще є в його розпорядженні, запекло опиратися наступу Північної групи армії РВА . Але ми можемо звести нанівець цю удавану перевагу противника. Варто тільки зруйнувати зв"язок між фронтом та тилом противника, перекрити дороги, захопити мости, навіть малими силами, і резерви противника будуть сковані. Тут його ахіллесова п"ята. Це було доведено минулого року діями місцевих партизан. Та й мої хлопці попрацювали.
  Але це добре розуміють і росіяни. Особливо, після того, як на півдні - на Кубані, Ставропіллі, в Калмицьких степах, на Дону, - з початком наступу РВА почалося стихійне повстання козаків і місцевого населення проти влади комуністів. Тут, - Псковщина, Новгородщина, Ленінградська область, - також не все спокійно. Були окремі спалахи супротиву комуністам, але їх вдалося придушити і зараз склалася деяка рівновага. Однак рівновага ця нетривка. Населення очікує куди качнеться шалька терезів.
  Росіяни перекинули в цей район частини особливого призначення для очистки тилу Діючої армії від повстанців та розвідувально-диверсійних груп, наших і прибалтів. Їм вдалося взяти під контроль цю територію: дрібні загони дезертирів і тих, хто пішов у ліси, щоб боротися з комуністами, вони знищили, а крупні змушені були пробиватися через ліню фронту на територію прибалтійських республік, йти на схід - на Новгородщину, на північ - в Ленінградську область, чи подаватися в Білорусію, до "білошубників ".
  В ході очистки тилу ЧОНу вдалося захопити до тисячі полонених. Вони знаходяться ось тут, - полковник торкнувся указкою точки на карті, - в панському маєтку, колишньому замку ще з часів хрестоносців. В цьому замку розташований окремий загін особливого призначення. Це їхня основна база. Звідси вони виходять на операції проти партизан і розвіддиверсійних груп, на прочісування місцевості. Але вчора загін спішно перекинутий на північ, в Ленінградську область. Є відомості, що і там почалися заворушення.
  В самому замку залишилося всього сорок-п"ятдесят бійців. Для розвантаження арештантських підвалів на завтрашній ранок намічена масова страта. Командування групи вирішило запобігти цьому. Для проведення операції виділяється один взвод моєї бригади. Висадимо їх з десантних гелікоптерів ось тут, за двадцять кілометрів від замку. Задача артилерійської бригади - накрити пости ВНОС , радіолокатори і позиції зенітних батарей противника, пробити для прольоту коридор на передньому краї, щоб ні одна зенітка не стрельнула, поки гелікоптери з десантом будуть долати прифронтову смугу. Задача бомбардувальників полковника Клімова - підтримка десанту під час штурму замку. Ваші пілоти, полковнику, повинні виконати дві задачі: перше, пробити бомбами стіни замку, друге, знищити сторожові вежі. Там встановлені великокаліберні кулемети і, коли не подавити ці вогневі точки, вони виб"ють десант ще на підході до стін. І, по можливості, зруйнувати будівлю солдатської їдальні. Там буде основна частина гарнізону замку.
  Загальне прикриття з повітря буде здійснювати винищувальний полк майора Глінки. Ваші "Беркути", майоре, повинні блокувати аеродроми винищувальної авіації росіян. - Харченко показав на карті, які саме аеродроми повинні бути блоковані. Жоден літак не повинен злетіти, поки гелікоптери не висадять десант і "Комарі" Клімова не зруйнують стіни замку. Час "Ч" - чотирнадцята година. Задача зрозуміла?
  - Ясно. - Вроздріб відповіли командири.
  - Ми свою задачу виконаємо. І ту їдальню зруйнуємо. - Відповів останнім Клімов. - Але поясни, чому ти вважаєш, що гарнізон буде обідати в цей час?
  - Є у мене свій хлопець. Він повідомив розпорядок дня. - Усміхнувся Харченко. - У них саме обід о чотирнадцятій. "Війна війною, а обід - за розкладом!" Ти вже будь точним зі своїми орлами...
  - Не сумнівайся. - Запевнив Клімов. - Нарікати твоїм хлопцям не доведеться.
  - От і добре. - Полковник передав Клімову товстенький пакет. - А оце документація по цілі. Висоти, підходи, вогневі точки... Одним словом, все необхідне...
  - Начальник артилерії, - командуючий звернувся до артилерійського генерала, - ваше рішення?
  - Проліт гелікоптерів забезпечимо. Ми з комбригом вже прикинули...
  - Так точно, товаришу генерал. - Підтвердив командир артилерійської бригади. - Найкраще це зробити ось в цьому районі. - Він показав на карті. - Передислокую сюди два дивізіони "Граду", вони накриють касетними ракетами позиції МЗА і середній калібр в глибині оборони. А "Гіацинти" й так тут зосереджені, вони накриють радіолокатори і вузли зв"язку. І батареєю "Смерчу" вдарю по КП бригади ППО.
  - Добре. - Командуючий поглянув на годинник. - До шостої години закінчити узгодження. І о десятій доповісти про готовність частин до проведення операції. Все, приступайте до виконання...
  ...Однією з частин, які вступили тоді до Литви, була окрема розвідувальна ескадрилья. П"ять її ланок були озброєні розвідниками-бомбардувальниками Р-34Б . Ескадрилью перекинули в Литву повітрям за кілька годин до вторгнення поляків. Для цього довелося порушити повітряний простір самої Польщі, але Український уряд пішов на такий безпрецедентний крок, аби підтвердити серйозність своїх намірів.
  З Бресту до Каунасу ескадрилья перелетіла за неповні півтори години, протиповітряна оборона поляків просто не встигла зреагувати. Переліт відбувався на шести тисячах метрів - робоча висота для цих машин. Літак ХАІ-5 було розроблено у Харківському авіаційному інституті ініціативною групою студентів під керівництвом Йосипа Григоровича Нємана, талановитого учня Костянтина Калініна. Для свого часу літак Р-34, під такою назвою ХАІ-5 був прийнятий на озброєння, став передовою машиною. Це був яскравий приклад того, як конструкторська думка випереджала військову. Значну частину цих розвідників Харківський авіазавод випускав у варіанті легкого бомбардувальника. Але для сорок другого року літак вже застарів.
  Новий літак мав замінити тихохідні розвідники тридцятих років. Цього вимагала і обстановка, що склалася при спробі завдати бомбових ударів по радянській столиці. Прориви важких бомбардувальників вимагали значних втрат бойової техніки та особового складу. Без досконалого знання про ППО соватися до радянської столиці було нічого. Відзняти на плівку пояси ППО Москви старі Р-34 були неспроможні.
  Машина, яка прийшла на заміну "старині" Р-34, була зовсім не "чудо-зброєю", призначення якої змінити хід війни. Навпаки, інженерів і льотчиків вражала архаїчність конструкції - літак був виготовлений з фанери і авіаційної пластмаси - і повна беззахисність перед винищувачами противника. Плавність силуету не порушувалося жодною кулеметною - не кажучи вже про гармати! - туреллю. І це, коли суцільнометалічні тактичні і стратегічні бомбовози наїжачувалися десятками скорострільних стволів. Конструктор літака свідомо відмовився від цього. Легкість конструкції, ретельна обробка крил, аеродинамічна досконалість контурів машини - це коштувало цілої батареї автоматичних гармат, бо перевага в швидкості та маневрі робила літак практично невразливим.
  Втім, у конструктора "Комара" Олександра Сєвєрського і фахівців його фірми були свої міркування з приводу захисту "Комара" від радянських "яків", "мігів" та "лаггів". Правильна думка, свідчить старовинна мудрість, ґрунтується на хорошому досвіді, але хороший досвід може бути отриманий тільки на основі неправильних думок. Вдала конструкція Сєвєрського пояснювалася його унікальним досвідом - досвідом пілота, який вчився літати - і перемагати! - без однієї ноги, самостійно, без інструктора, і досвідом конструктора, який уміє особисто пілотувати свої апарати. "Самоучки", особливо на зорі авіації, завжди були прекрасними пілотами. Багато хто загинув, але той, хто уцілів, ніколи не забував уроків і досвіду, одержаного з перших рук. Є немало першокласних авіаконструкторів, які не вміють літати. Вони напевно ж знають аеродинаміку краще за будь-якого пілота. І досвід в пілотуванні їм, ймовірно, не дуже-то й потрібен. Але уміння літати дуже допомагає авіаційному конструктору!
  ...Окрему розвідувальну авіаескадрилью в сорок третьому переозброїли новими літаками. Додавши ще одну ланку, її переформували в розвідувальний авіаполк з двох ескадрилій триланкового складу. В середині сорок третього Володимир Клімов вступив в командування новоствореним полком.
  Полковник Клімов працював з фірмою Олександра Сєвєрського давно, як повернувся з Іспанії. Винищувач "Грифон", який кардинально відрізнявся від усіх існуючих на той час машин, саме доводився до ума в одному з винищувальних полків, які прикривали Крим від нальотів радянської авіації. Йому шкода було залишати роботу, яка йшла до скорого завершення, але наказ є наказ, і в грудні сорок другого року Клімов пересів на нового розвідника Р-42 "Комар". Назвали літак по аналогії з англійським "Москітом", який розробляли на фірмі Де Хевіленда ще з тридцять дев"ятого року. Обидві машини мали багато спільного.
  Однією з задач покладених на полк було виконання спеціальних операцій і підтримка бойових дій частин спецпризначення. Такою була й гвардійська інженерна бригада полковника Харченко.
  ...Літаки йшли низько. Попереду головного "Комара" на відстані двох кілометрів йшла ланка "Беркутів". Простір був заповнений блакитним серпанком, він обмежував огляд і розмивав горизонт. Над білим сніговим полем втрачалося відчуття реальної висоти польоту. Бондаренко дивився то на прилади в кабіні, потім знову на землю. Але дивився не вдалину, а ближче. Тоді погляд вихоплював з білою безмежності темні плями гайків, окремі дерева, будівлі, і відчуття, ніби тебе закрили в білу сферу, пропадало.
  - Льоня, як там позаду? - Звернувся капітан до свого штурмана.
  - Ланки тримають стрій. Винищувачі на місці. - Відповів той. - "Яків" не видно...
  Лінії фронту вони ще не перетнули. Командир полку вирішив схитрувати і, здається, його хитрість вдалася. Три ланки злетіли, як тільки винищувачі доповіли про готовність до вильоту. Над їхнім аеродромом пройшли на бриючому і, як тільки ескадрилья "Беркутів" приєдналася до бомбардувальників, взяли курс на північ. Пройшли майже сто п"ятдесят кілометрів і над Естонією повернули на "слов"янський курс" - прямо на схід, дев"яносто градусів. Над Псковським озером йшли на висоті десяти метрів і чорна вода, яка проносилася так близько, спочатку викликала острах. Як то аж у квітні Олександр Невський в цих краях заганяв на кригу псів-тевтонів? Січень, а вода ще плеще. Хоча холодна навіть на вигляд, а вже щоб скупатися в ній... Бр-р-р-р! Аж морозом обсипає від однієї думки. Але нічого, скоро попустило.
  Зате командир групи міг сказати, що противник їх не засік. Східний берег озера був весь зарослий високим очеретом та купчастими кущами. Літаки пронеслися над урізом води і жодного пострілу не пролунало навздогін. Дві хвилини польоту і двадцять кілометрів відстані. Внизу з"явилися широкі брудні плями, проталини від багать, дороги з розмочаленими узбіччями. Очевидно йшла колона і тут був привал. І вогнища розводити не побоялися, поклалися, мабуть, на захист нічного снігопаду і віддаленість фронту.
  - Поворот. - Десь там, на заході, наводив свої літаки на ціль полковник Клімов на літаючому командному пункті. Радіохвилі миттєво донесли його наказ підлеглим. Ударні літаки йшли в режимі радіомовчання, працювала тільки рація повітряного КП.
  Головна ланка, показуючи в повороті свої спини, націлилася лівими площинами крил в небо. Тепер дві дев"ятки йшли суворо на південь. До цілі залишалося менше двадцяти хвилин льоту...
  Василь Михлик вів свій "Комар" праворуч від літака командира другої ланки. Йому добре було видно всі літаки групи і винищувачі. Він відчув, як загострилося сприйняття навколишньої обстановки, і вловлював напруженість внутрішнього стану. Ведучий подав команду "Увага!" - блимнули двічі АНО , - і лейтенант зняв зброю з запобіжників. "Скоро, вже скоро почнеться те, з-за чого ми сюди прийшли... А тиша яка..." По спині проповз холодок хвилювання і обережності. І тут він відчув, не побачив, а саме відчув, як командир групи - капітан Михайло Бондаренко - став потихеньку набирати швидкість.
  Ланка "Беркутів" перейшла на правий бік і пішла носами вгору, в світле чисте небо. На кінці лівої консолі спалахнув і двічі мигнув червоний вогник. Це для їхньої ланки сигнал на розворот. І в шоломофоні одночасно пролунав голос командира полку, який "вів" групу на екрані локатора повітряного КП:
  - "Комар-2", рубіж. - Літак командира ланки плавно ліг на крило. Третя ланка поверне пізніше.
  Все! Радіомовчання зберігати вже немає потреби і командир групи вийшов в ефір. Бондаренко ковзнув поглядом по верхній півсфері - чисто, ланка винищувачів різко пішла вгору і стала в коло. А попереду виростали високі мури старовинного замку. Башти стояли похмурими велетнями, які дивляться насупившись з-під козирків своїх дашків. Он там в просвітах хтось заметався. А-а-а! Заметушилися, гади! Пізно!
  - Увага! Приготувались. - Секунди спливали, як години. - Атака!
  "Комар" легко струснуло - дві двохсотп"ятдесятикілограмові бомби пішли вниз. Назустріч літакам нісся вогненний частокіл - хоч атака була несподіваною, вартові на вежах все ж встигли зреагувати. Капітан взяв ручку керування на себе і літак слухняно поліз вгору. Він ще встиг глянути в боки - як там ведені, куди влучать їхні бомби. Але, звичайно, нічого не побачив. Гальмівні парашути бомб розкрилися, як і належить, і бомбардувальник проскочив замок раніше, ніж вони досягли цілі. В дзеркальці капітан побачив своїх ведених, які зайняли місце в строю. Почекав ще п"ятнадцять секунд - друга і третя ланки зараз саме скидали своїх "поросят". Прибрав газ - нічого нестися стрімголов, та й хлопцям легше зайняти стрій.
  - Мишко, все в порядку! - Доповів штурман. - Друга і третя ланки втрат не мають.
  - Добре. - І вийшов в ефір. - "Комар-11", веди групу. Я подивлюся, як відпрацювали.
  І капітан бойовим розворотом ліг на зворотній курс.
  Його пілоти зробили свою справу бездоганно. Від мурів залишилися самі тільки уламки. Вони стирчали, як сказав би викладач тактики, "розташовані окремо" - з"їдені пеньки почорнілих зубів у роті старезного дідугана. "Ці вежі ми розбабахали чисто, задоволено хмикнув про себе капітан, жодна собака звідти не стріляє."
  А на землі йшов неслабий бій - до проломів в стінах замку мчали приземкуваті в"юнкі машини в зелено-білому камуфляжному фарбуванні. Весь простір був заповнений червоними, зеленими, білими пунктирами трасуючих куль. По атакуючим машинам вівся вогонь тільки з приземкуватої будівлі казарми. "От і перша несподіванка, подумав капітан, розрахунок був, що всі охоронці будуть саме обідати. Що ж, розробляючи цю операцію, ми врахували, що по ходу справи необхідно буде імпровізувати. Саме на цей випадок я взяв не дві, а чотири бомби. Воно й добре, що незапланована ціль виявилася, не везти ж їх назад!"
  - Льоня! - Звернувся до штурмана по внутрішньому переговорному пристрою капітан. - Бачив?
  - Засік! - Штурман вже водив дані в приціл. - Давай у розворот, покладемо поросят точно в корито! І от що, Михайле, давай вище лізь, нічого землю пузом прасувати!
  Дійсно, погодився в думках зі своїм штурманом Бондаренко, ми вже виявилися себе, а на такій висоті нас всяка собака палицею може збити. Він взяв ручку на себе, і "Комар" слухняно поліз вгору.
  Штурман був точним до метра. Коли бомбардувальник опустив носа, похило пікіруючи на замок, казарма, яка бризкалася кулеметним вогнем, лягла чітко на прицільний маркер.
  - Бомби пішли! - Радісно повідомив штурман. - Виводь, командире!
  - "Комар-1", я - "Сторож", закінчуй роботу. - Озвалася рація голосом Клімова. - З Псковського аеровузла червоні підняли три дев"ятки винищувачів. Йдуть до вас. У вас чотири хвилини на відхід.
  - Вас зрозумів, "Сторож". Роботу закінчив. Прямую на базу. Я - "Комар-1".
  Бондаренко розвернув літак на захід. Праворуч і трохи вище прилаштувалася пара "Беркутів" - винищувальний ескорт. Уже добре, не самому над ворожою територією чапати, допоможуть, коли що...
  ***
  Жорстокий вогонь, який спалює ілюзії, але він же й загартовує душу і дає людині сили продовжувати свій шлях.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"