Аннотация: Вiйна в повiтрi на пiвденнiй дiлянцi українсько-радянського фронту
Прикрий, атакую!
В кiнцi лiта штурман другого загону винищувальної авiагрупи "Славутича" вивiсив у класi тактики карту Середземного моря - моря посерединi землi. Середземне море - хоровод континентiв: Європа, Африка, Азiя, зчепили пiвострови, як руки навколо лазурової чашi. Саме на тутешнiх берегах народилися всi головнi боги людства - Ра, Озiрiс, Зевс, Христос, Яхве, Магомет... Тут народилися герої, iмена яких завжди залишаться в пам"ятi людства - Одисей, Ахiлл, цар Спарти Леонiд, Олександр Македонський, Ганнiбал, Цезар. Тут народилися люди, якi iмена своїх богiв i героїв начертали на зоряному небi, на папiрусi i пергаментi. Вони створювали мiфи, не пiдозрюючи, що сьогодення перевершить фантазiю древнiх...
Як виглядає вiсник долi? Розкриваються дверi каюти i через комiнгс переступає бритоголовий мiчман в тропiчних шортах i куртцi-безрукавцi з золотими погонами. Обличчя його спечене на сонцi, в руках червона - "Термiново! Тiльки для командира корабля!" - пластикова тека, в течцi - бланк радiограми.
Командир авiаносця пробiгає рядки одним поглядом i передає бланк радiограми командиру авiацiйного крила "Славутича". Той прочитав i змiнився в обличчi. Оце так! Сьогоднi, шостого вереснi Радянський Союз почав бойовi дiї проти України. Народнi Збори оголосили про стан вiйни України з Радянським Союзом. Наказ вимагав негайно перебазувати двi авiагрупи з трьох на територiю України...
Ранок обiцяв бути добрим. Вранiшнє схiдне сонце випливало з-за горизонту майже за кормою кораблiв, а море, спресоване в лiнзах бiноклiв, брижило легкi хвилi, iскрилося, переливаючись всiма вiдтiнками синього, блакитного, лазурового. Дельфiни, кошенята моря, зустрiвши авiаносець вiдразу пiсля виходу з Хайфи, не вiдставали i зграйками вистрибували з води то праворуч, то лiворуч. Свiтанкове сонце висiкало авiаносець з глиби ступiнчастого, в гострих i прямих кутах, залiза рiзкими тiнями i слiпучими вiдблисками. "Славутич" йшов проти вiтру, пiдминаючи форштевнем синi хвилi з прозоро-пiнними гребенями.
...Полишивши Хайфу, авiаносна армада розвернулася в похiдний ордер. Центральне мiсце займали три авiаносцi. По три легких крейсери та по п"ять есмiнцiв зайняли мiсця попереду та з бокiв кожного з авiаносних велетнiв, жваво нагадуючи мотоциклiстiв почесного кортежу навколо лiмузина глави держави. Авiаносне ударно-пошукове з"єднання рушило в напрямi до протоки Карпатос, розкинувши радiоелектроннi язики бiльше, нiж на сотню миль вперед, в боки i назад.
Це на початку столiття долю корабельних баталiй вирiшувала дальнiсть i вага корабельного залпу, нинi, в сорокових роках двадцятого столiття, успiх поєдинку на морi вирiшує дальнiсть радiоелектронного виявлення: загине той, кого виявлять першим. Нинi мiць корабельної ескадри становлять не кiлькiсть башт та калiбри їхнiх стволiв, нинi порiвнюють число антен, кiловати потужностi випромiнювання, "пелюстки направленостi". Не навiдники ходять сьогоднi у фаворитах командирiв, а гiдроакустики та радiометристи. I тому операцiя по перельоту авiацiйних груп з схiдної частини Середземного моря до України почалася з того, що з палуби "Славутича" - флагманського корабля Середземноморської ескадри, стартував i пiшов по курсу з"єднання дивний лiтак, схожий на гiбрид дельфiна, птаха i черепахи. Це був "Слiдопит" - палубний лiтак дальнього радiолокацiйного виявлення. Його дельфiнячу спину покривав черепашачий панцир - обтiчник обертової радiолокацiйної антени. Вiдлетiвши миль на сто, "Слiдопит" став виписувати вiсiмки мiж Кiпром та єгипетською Олександрiєю.
Пiд обтiчником оберталася його антена i все, що фiксувало її електронне око, виникало на екранах кругового огляду в фюзеляжi "Слiдопита", там, де у його прабатька, цивiльного пасажирського лiтака КС-3 , стоять ряди крiсел. Зараз там панував пiвморок i робочi мiсця чотирьох операторiв освiтлювалися тiльки тим свiтлом, яке падало на них з екранiв. Разом з радаром працювала i теплопеленгаторна станцiя, вона фiксувала тепловi цiлi, температура яких перевищувала фон довколишнього простору на дальностi до ста кiлометрiв. Нескiнченнi ряди танкерiв, суховантажiв, лайнерiв тяглися до Порт-Саїду, ворiт Суецького каналу, вiд Дарданелл, з Iонiчного моря вiд портiв європейських країн, вiд Гiбралтару, вiд берегiв африканського континенту. В напрямку Дарданелл також iшов могутнiй потiк торгових суден - економiка України поглинала неймовiрну кiлькiсть сировини, щоб невдовзi повернути поглинуте таким же потоком промислових товарiв, але вже в зворотному напрямку.
По направленому радiопроменю iнформацiя передавалася безпосередньо на авiаносець, в схований далеко в глибинi корабля бойовий iнформацiйний пост, де на кiнескопах оглядових екранiв електроннi променi малювали панораму довкiлля схiдної частини Середземного моря.
А попереду рiзали гострими, як бритви, форштевнями лазуровi води кораблi першого ешелону легких сил. Есмiнцi ввiмкнули свої гiдролокатори, промацуючи променями бiрюзову товщу води. Вiд їхнього потужного ультразвуку змiнювалися в кольорi восьминоги... В променях радарiв i гiдролокаторiв вiдразу ставало видимим все, що летiло i пливло в радiусi до двох сотень миль вiд авiаносного з"єднання...
Для удару жеребець повертається задом, бик б"є спереду. Авiаносець розвертається проти вiтру i йде повним ходом. Так лiтаки, якi стартують, легше пiдминають вiтер пiд крила, швидше набирають висоту. "Славутич" розвертався проти вiтру i на гафелi його щогли трiпотiли сигнальнi прапорцi разом з цифровими вимпелами: "Я готуюсь до пiдйому в повiтря лiтакiв на iстинному курсi 280". На носовому зрiзi авiаносця, там, де обривалися дорiжки катапульт, задимiв факел вiтропокажчика, а на топi фок-щогли запрацював радiомаяк. З майданчика попереду корабельного острова в ревiннi потужних газотурбiнних двигунiв здiйнявся в небо важкий аварiйно-рятувальний гелiкоптер С-40, "Морський король" Сiкорського. Йому висiти в повiтрi до кiнця польотiв i витягувати з води тих, кому не поталанить цього дня в повiтрi, але вдасться втриматися на водi до прильоту "короля", цього ангела-рятiвника морських пiлотiв...
Зайняли свої мiсця за лафетами брандспойтiв пожежнi у срiблястих жаростiйких костюмах, готовi вмить пригасити раптовий спалах полум"я. Передзвонюючи тривожним дзвiнками, пiшли нагору майданчики бортових лiфтiв-елеваторiв. Кожен з трьох лiфтiв авiаносця пiднiмав по парi корабельних лiтакiв, срiблясто-сiрих "грифонiв", з заломленими по-ангарному наперед, нiби прищуленi вуха собаки-вiвчарки, крилами. Виставили їх на палубу i пiшли знову вниз. Конвеєр ангар-палуба-небо запрацював...
Клацнув динамiк i голос iнженера-механiка повiдомив з посту енергетики i живучостi, що живлення на катапульти подане i на флагманському командному пунктi зросло напруження. Корабельнi тягачi, веселого помаранчевого кольору, нiби iграшки з "Дитячого свiту", потягли "грифони" на старт, i лiтаки тим часом опускали консолi складених крил, розправляючи їх пiсля тiсняви ангару. Бiля катапульт матроси палубної команди допомагали їм вiдцентруватися, скрiплюючи човники катапульт розривними кiльцями з палубними римами. Лунала команда, матроси вiдбiгали за бiлу риску безпеки, льотчики давали газ - вiд реву турбiн брижилося дрiбно море i дрижала броньована палуба - i стартовик на "островi" натискував на кнопку, даючи струм на катапульти. Лопалися стопорнi кiльця i гострокрилi лiтаки стрiмко, нiби стрiли арбалета, зривалися з мiсця i встромлялися в небо, туге i щiльне в цю мить, зблискували у вiражу крилом i миттю щезали в бездоннiй синiй глибинi морського неба. Металiчнi птахи здiймалися в небеса...
...Петро Трохимчук зручно вмостився в чашi крiсла, ствердив потилицю в пiдголiвнику, пiдiбрався в томливому очiкуваннi поштовху. Двигун вже ревiв... Червона лампочка на панелi погасла i замiсть неї засяяла зелена - злiт дозволено, старт! Тiло вм"ялося в ложе спинки з запаморочливою силою. Петру здалося, що очнi яблука вдавилися в сiтчатку. Кожен раз, коли електрична катапульта викидала лiтак в повiтря, вiн в секунди кидка слiпнув i знерухомнював. Першими приходили до тями руки - вiдпрацьованi на рiвнi iнстинктiв рухи втримували лiтак на злiтному курсi. Потiм важкiсть вiдступила i Петро полегшено зiтхнув. В прозорому склi лiхтаря - оранжереї, як називали його пiлоти, - купчилися внизу бiлi хмари. Вони iшли вниз i праворуч. Петро закiнчив лiвий розворот i звернувся до штурмана в заднiй кабiнi "грифона".
- Як справи, Ромцю? - В дзеркалi вiн бачив бiлу сферу шолома свого штурмана-оператора. I бiлозубу посмiшку. Вочевидь, штурман радiв, що скоро вони будуть знову в Українi. - Чого такий радiсний?
- А чого б нам сумувати, командире? - Роман Войтенко веселився вже зовсiм вiдверто. - "Бойовi" почнуться, не сьогоднi-завтра завалимо пару-трiйку "ТБ-сьомих", а за збитi премiя начисляється...
Голос його звучав мрiйливо i це зовсiм не сподобалося Петру. Радянськi пiлоти противник серйозний, а бойова авiацiя у "червоних" найчисельнiша в свiтi. Шапками таких не закидаєш.
- Дивись, якби тебе не завалили. - Буркнув невдоволено Трохимчук. Настрiй штурмана явно не воєнний. - Ти що, на "сафарi" зiбрався? Так "сталiнськi соколи" це не слони в Африцi.
- З таким командиром, як ти, Петю, не завалять. - Впевнено проголосив - як на мiтингу! - Роман i схилився над картою. Голос штурмана вiдразу став дiловим. - Командире, займаємо ешелон в десять тисяч, курс нуль! Йдемо суворо на пiвнiч.
Сонце висiло праворуч золотим сяючим яблуком. "Грифон" пiдняв свiй нiс вгору i дерся в прозору холодну вишину. Повiтрозабiрники лiтакової турбiни жадно ковтали повiтря вранiшнього неба. Погода для перебазування випала, як на замовлення. По маршруту перельоту було малохмарно. Перелiтали в складi груп i кожну групу лiдирував транспортник КС-3 - вони злiтали з берегового аеродрому в Хайфi. Технiчний персонал i майно авiагруп везли в корабельних транспортниках другим ешелоном.
Першим злiтав загiн, де ведучим був командир винищувальної авiагрупи "Славутича" майор Покришев. Другий загiн, де лейтенант Трохимчук командував ланкою "грифонiв", злiтав слiдом. Злетiвши, Трохимчук прибрав газ i пристроївся до лiдера, який встав в круг, чекаючи злету решту машин групи. За чверть години лiтаки групи були в зборi. Ледь останнiй "грифон" залишив палубу, транспортник взяв курс прямо на Севастополь. Ланки летiли щiльним строєм. Оглянувшись, Петро бачив чiткi силуети своїх ведених: три сооснi гвинти, що оберталися i шiсть кiлiв лiтакiв ледь-ледь погойдувалися в спокiйному ранковому повiтрi. Ланки групи йшли в правому пеленгу. Перестроювалися, вже лiгши на курс - лiдер мав сьогоднi вести ще одну групу i не хотiв втрачати час на зайвi маневри. Попереду i лiворуч з"явився в туманному серпанку великий острiв. Кiпр...
Наявнiсть лiдера, який вiв лiтаки по маршруту, як поводир водить слiпих, не пригасила бажання Трохимчука стежити за орiєнтуванням. В польотах над морем не можна розслаблятися нi на мить, як нiколи, тут потрiбнi навички в аеронавiгацiї. Втiм, не тiльки над морем, полiт над суходолом не менш складний i важкий. Тому перед вильотом вiн докладно проробив маршрут разом з своїми пiлотами та штурманами ланки. Особисто перевiряв, як пропрацьовували, "пiднiмали" - розфарбовували кольоровими олiвцями, видiляли висотки, рiчечки i озера, гiрськi пасма i долини - польотнi карти. Кожен знав маршрут так, щоб мiг пройти його самостiйно, навiть коли вийде з ладу навiгацiйна система лiтака. I добова затримка з вильотом тiльки сприяла кращому вивченню маршруту льотчиками.
Попереду його лiтакiв i нижче на п"ятдесят метрiв йшов перший загiн, штабна ланка з лiдером на чолi, лiворуч Трохимчука i вище прилаштувався третiй загiн. Сорок лiтакiв авiагрупи взяли курс прямо на пiвнiч. Маршрут був прокладений прямо через центральну частину Туреччини i, вочевидь, ця добова затримка з перельотом була викликана необхiднiстю владнати всiлякi дипломатичнi ускладнення. Втiм, на такiй висотi - десять кiлометрiв - та швидкостi "грифонiв" понад шiстсот кiлометрiв на годину, їм нiчого було турбуватися про свою безпеку. Виявити i перехопити "грифони" тут i зараз не зможе нiхто. А от над Чорним морем можливi зустрiчi з радянськими винищувачами. У "мiгiв" вистачить i висоти, i швидкостi, щоб дiстати "грифони". Складнiсть виконання завдання полягала не тiльки у великiй - понад тисячу шiстсот кiлометрiв - дальностi перельоту, але й у тому, що над Чорним морем "мiги" з Кавказького узбережжя, могли зiпсувати всю обiдню: коли з ними доведеться прийняти бiй, пального може не вистачити до ПБК . А вода в Чорному морi хоч i тепла, але бовтатися в нiй нiкому не хотiлося. Тому всi лiтаки, якi перелiтали до України, несли повний боєкомплект до гармат в патронних ящиках.
Маршрут у авiагрупи майора Покришева був найдовшим. Його винищувачi мали посилити протиповiтряну оборону Києва - основна спецiалiзацiя групи розвiдка i перехват повiтряних цiлей, захист авiаносця i кораблiв з"єднання вiд ударiв ворожих штурмовикiв i бомбардувальникiв. Але вiйна на морi поки ще не почалася, тому з на кожному з трьох авiаносцiв Середземноморської ескадри залишилися тiльки протичовнова i гелiкоптерна авiагрупи, а штурмовi i винищувальнi перекидали в Україну, де бойовi дiї йшли вже третю добу. I протиставити радянськiй авiацiї, яка налiчувала понад десять тисяч бойових лiтакiв - двi третини її становили штурмовики i бомбардувальники, - українцi могли лише близько тисячi винищувачiв. Тому на облiку був кожен льотчик i кожен лiтак, що мiг вiдбивати атаки "сталiнських соколiв".
Над гористою територiєю Туреччини лiтаки вийшли з-пiд парасольки радiолокацiйного спостереження авiаносного з"єднання i запрацювали радари в пiдвiсних контейнерах у ведучих авiазагонiв.
Кожен лiтак нiс по три пiдвiсних паливних баки - 900-лiтровий пiд фюзеляжем, i на пiдкрильних бомботримачах два 300-лiтрових. Скинули ППБ-300 , перелетiвши Туреччину, вже над Чорним морем, повнiстю вибравши з них пальне. В разi повiтряного бою не заважатимуть. Але даремно пiлоти вглядалися в туманний серпанок по правому борту i насторожено чекали штурмани-оператори засвiток вiд радянських Мiг-3 - а тiльки цей лiтак мiг дiстати українськi "грифони" на такiй висотi i при такiй швидкостi - на екранах бортових радарiв, противник не з"явився.
Коли в туманнiй далинi з"явився кримський берег - першим льотчики побачили мис Сарич з чепурними, нiби iграшковими будиночками Форосу, - винищувальна авiагрупа з "Києва" взяла курс на Одесу. Авiагрупа "киян" буде базуватися на трьох учбових авiаносцях, її загони прикриватимуть вiд повiтряних ударiв нафтовi платформи бiля острова Змiїного - основного району нафтодобування України. На кожен учбовий корабель базувалася одна група в складi сорока лiтакiв i авiазагони льотчикiв Середземноморської ескадри були її кiстяком.
Ще через сто п"ятдесят кiлометрiв, над Сивашем, пiшла праворуч авiагрупа з "Севастополя" - вони будуть прикривати Донецький промисловий район. А винищувальним авiазагонам "Славутича" випадало базуватися на майданчиках Київського аеровузла. Коли зблиснув у промiннi полуденного сонця Днiпро, лiдер покинув своїх пiдопiчних i швидко пiшов назад, на пiвдень, - дома не заблукаєте, хлопцi, а менi ще одну групу вести, бувайте! Пiлоти "грифонiв" махали йому вслiд, льотчики лiдера у вiдповiдь теж "зробили ручкою" своїм пiдопiчним i були такими. В Севастополi, мабуть, присядуть на дозаправку...
Ось тут i згодилося те, що карти польоту були опрацьованi заздалегiдь. Втiм, на пiдходi до столицi з"явився "почесний ескорт" - ланка винищувачiв П-40 . Вони i вели далi морських льотчикiв. Групу посадили у Жулянах, на цивiльному аеродромi. Впевнившись, що всi лiтаки сiли без пригод, "поводирi" розвернулися i взяли курс на свiй аеродром: перехоплювачi Київської ППО базувалися у Васильковi.
Бетон злiтно-посадової смуги був розфарбований камуфляжними плямами, навiть кiлька будиночкiв, нiби розкиданi дитячою пустотливою рукою, стояли на полi. Але при появi лiтакiв, вони роз"їхалися в боки, нiби надувнi iграшки. Та так воно, мабуть, i було насправдi.
Колеса першого "грифона" торкнулися бетону i вiдразу ж пiлот дав повний газ, переводяич гвинти на реверс, а за хвостом лiтака спухла хмарка диму вiд спаленого турбiною гасу. "Грифони" один за одним сiдали на бетонну смугу, i в кiнцi пробiгу, скоряючись командам наземного персоналу, прямували до земляних капонiрiв, де чекали трiйко тягачiв, щоб завести лiтаки на мiсце.
Льотчикiв розмiстили в готелi аеропорту. Серед пiлотiв були кияни, але черговий офiцер вiдразу попередив, що вони тут ненадовго, цiлком можливо, що за годину-двi, як тiльки пiдготують лiтаки до вильоту, перелетять на передовий аеродром ППО.
Командира групи вiдразу запросив до себе командувач Київської зони ППО.
- За два попереднi днi "червонi" здiйснили чотири нальоти на Київ. - Вводив в обстановку командира морської авiагрупи генерал-майор. - В кожному приймало участь до тисячi лiтакiв. В основному, це були дальнi бомбардувальники ДБ-3 i близько трьохсот легких СБ-2 та Пе-2. Але й важкi ТБ-7 теж спробували завдати удару по столицi. Цi несли важкi бомби, вiд тонни i бiльше вагою.
- I який результат нальоту? - Запитав майор Покришев.
- В першому ударi приймали участь бiльше дев"ятисот лiтакiв. Йшли трьома хвилями з цих напрямкiв. - Генерал показав на картi. - Саме звiдти, звiдки ми й чекали на них. Вiд кордону по них завдавали ударiв зенiтними ракетами, ракетнi дивiзiони зенiтно-ракетних бригад розгорнули на Лiвобережжi заздалегiдь. В дальнiй зонi втрати "червоних" досягли близько сотнi лiтакiв, але вони здогадалися перейти на малi висоти, де ракети їх не могли дiстати. В ближнiй зонi дiяла зенiтна артилерiя, з радiолокацiйним наведенням. Тут втрати були не меншi, i радянськi льотчики волiли за краще скидати бомбовий вантаж, не долiтаючи до своїх цiлей. Тому в самому мiстi руйнувань було небагато, менше, нiж ми розраховували i наслiдки нальоту були лiквiдованi за кiлька годин. Всього було скинуто бiльше шести тисяч фугасних бомб i кiлька тисяч "запальничок". Важкi бомби, калiбром вiд двох тисяч до двохсот п"ятдесяти кiлограмiв несли ТБ-7 i ДБ-3, а Пе-2 i СБ скинули до тисячi п"ятисот ФАБ-100 i запалювальнi бомби.
Пiд вечiр "червонi" здiйснили ще один налiт. Цього разу удар нанесли шiстсот двадцять-шiстсот п"ятдесят бомбардувальникiв ТБ-7 i ДБ-3. Легкi швидкiснi i пiкiруючi бомбардувальники в ньому участi не брали. На передовiй справи у "червоних" вiдразу пiшли не так, як запланували у їхньому Генштабi, i втрати лiтакiв фронтової авiацiї у них були надмiрнi.
Лiтаки, якi завдавали удару по Києву, скинули до двадцяти ФАБ-2000, вiд п"ятдесяти до сiмдесяти ФАБ-1000 i тисячу ФАБ-500 i ФАБ-250. Налiт проводився на малих висотах i дуже добре дiяла наша малокалiберна зенiтна артилерiя. Великокалiбернi зенiтнi гармати заганяли радянськi лiтаки на малi висоти прямо пiд снаряди зенiтних автоматiв. До мiста вдалося прорватися двадцяти-двадцяти восьми лiтакам. Три з них були збитi прямо над Києвом, ще вiсiм впали за мiстом. А всього ми налiчили на нашiй територiї до ста двадцяти збитих лiтакiв ворога. Аналогiчно проводився налiт i сьомого вересня, з таким самим результатом. З досвiду перших двох дiб вiйни видно, що основним засобом у вiдбиттi повiтряних атак є зенiтна артилерiя i зенiтнi ракети, тобто, так, як ми й планували. Наша авiацiя дiяла в дальнiй зонi ППО столицi, вони збили двадцять вiсiм лiтакiв.
- То ми даремно сюди прибули? - Посмiхнувся Покришев.
- Не даремно, Петро Опанасович. - Генерал розгорнув новий лист карти. - зазнавши великих втрат позавчора i вчора, радянське командування повинно змiнити тактику. Тепер нальоти будуть вiдбуватися з заходу i, очевидно, вночi. Противник буде намагатися обiйти заслони зенiтних ракет i артилерiї на схiдному напрямку, а також з пiвдня i пiвночi. Пости технiчного спостереження фiксують польоти розвiдникiв з боку Полiсся i з пiвдня, вiд Черкас, на Бiлу Церкву i Фастiв. Розвiдники не входили в ближню зону ППО Києва. Висновок очевидний: радянське командування планує завдати наступного удару по столицi з захiдних напрямкiв. Тому зараз ми перекидаємо полки перехоплювачiв на цей напрямок. Ваша авiагрупа буде базуватися на Житомирському аеродромному вузлi. Перелiт до Озерного за три години, як тiльки будуть пiдготовленi вашi лiтаки до вильоту. Знаю, перелiт з Середземного моря до України був не простим, але нiчим допомогти не можу. Скорiше за все, сьогоднi вночi вас чекає робота...
- Бiльшiсть льотчикiв не знає району польотiв. - Зауважив Покришев. - Готовi до негайної роботи вночi тiльки двi ланки. Першi два днi ми зможемо працювати всiєю групою лише вдень.
- Знаю. На жаль, майоре, обстановка, яка склалася, не дає часу на вивчення району бойових дiй. З сьогоднiшнього дня вас включили в систему бойового чергування ППО. Тому я наказав командиру 65-го полку залишити одну ланку в Озерному. На перших порах у вас буде дев"ять-дванадцять екiпажiв для нiчної роботи. Крiм того, ви будете у другому ешелонi, основну роботу виконуватиме 65 полк нiчних перехоплювачiв. Вони повнiстю переходять на роботу вночi.
- Зрозумiло. - Кивнув головою майор. - Ще мене турбує вiдсутнiсть наших технiкiв...
- До вечора вони будуть на мiсцi. - Запевнив командира групи командувач ППО Києва...
Аеродром в Озерному для палубних лiтакiв вибрали не випадково. На ґрунтову смугу двомiснi "грифони" сiсти не могли - десять тонн злiтної ваги, як не як, це не жарти. Та й не розрахованi корабельнi лiтаки сiдати на ґрунт, злiт-посадка для них завжди з броньованої палуби, в крайньому разi, з бетонованої смуги стацiонарного, аж нiяк не польового аеродрому. Щоправда, недавно прийнята на озброєння морської авiацiї одномiсна модифiкацiя "грифона" мала вагу менше восьми тонн i цi лiтаки могли використовуватися з польових аеродромiв, щоправда, ЗПС такого майданчика все-таки викладалася металiчними плитами.
Перелiт до Озерного не зайняв багато часу. Вiдстань всього сто двадцять кiлометрiв, дванадцять хвилин льоту - авiацiя значно зменшила вiдстанi, хоч ще зовсiм недавно, щоб дiстатися з Києва до Житомира потрiбно було не одну годину куняли у вагонi поїзда пiд одноманiтний перестук колiс.
Аеродром Озерне був призначений спецiально для перехоплювачiв ППО. Лiтаки розташовувалися не у вiдкритих капонiрах, а в арочних сховищах, якi пошкодити могло тiльки пряме влучання авiабомби калiбром не менше, нiж у чверть тонни. Петро Трохимчук разом з своїми пiлотами вивчав фотопланшет Озерного i зараз мiг пересвiдчитися, що фотознiмки вiдповiдали дiйсностi: бетонована смуга, яка розходилася латинською "V", рулiжна дорiжка i шеренга пiвкруглих ангарiв-укриттiв вздовж неї, башта КДП i кiлька службових корпусiв, стiни яких були пофарбованi бляклим невиразним камуфляжем. Все закрите маскувальними сiтками. Привченi до посадки на авiаносець, пiлоти групи на цей аеродром сiдали з першого заходу - довжина смуги два кiлометри, мiсця досхочу! I можна не квапитися звiльняти смугу, правуй собi спокiйно до укриття, навiть без Краза-тягача.
Однак наземнi служби спрацювали чiтко. Не встигав черговий лiтак закiнчити пробiжку, як його пiдхоплював тягач, чiпляв штангою за носову стiйку шасi i тягнув у вiдведений ангар-укриття, на стоянку.
Трохимчук, коли "грифон" закiнчив пробiжку i тягач потягнув його лiтак в укриття, з подивом помiтив темно-зелений лiтак з великими червоними зiрками на кiлi та площинах. Ззовнi "червоний" був схожий на винищувач, лобастий, з зiркоподiбним двигуном, нiби збiльшений "iшак", I-16. Петро згадав фотографiї з довiдника, отже, хлопцi з ППО заарканили Су-2, легкий бомбардувальник! Оглянувшись, кивком голови вказав на трофей штурману.
На запитання новоприбулих, як тут з"явився "червоний єроплан", наземний персонал авiабази загадково мовчав. Втiм, iнтрига з появою Су-2 тривала недовго. Про появу на аеродромi перехоплювачiв радянського лiтака розповiв заступник командира ескадрильї перехоплювачiв лейтенант Кожедуб. Одна ланка С-250 - винищувачiв Сiмферопольського авiацiйного заводу, залишалася ще на аеродромi. Лейтенант мав геройський вигляд, видно, що встиг понюхати пороху - голова була у бинтах, як у чалмi, i дженджуристий кашкет його тримався на самiй макiвцi.
- В перший день ми зробили вiсiм вильотiв. - Розповiдав Кожедуб новачкам. - В основному добивали тих, кого не збили зенiтники. Цiлей в повiтрi було доволi, бий з закритими очима. I що характерно, пруть напролом. Ти його в прицiл заганяєш, а вiн нуль уваги! Нi маневру, нi спроби ухилитися. А цього дивака, що на Су-2, ми над Бородянкою прихопили. Вiн, неборака нiсся, втративши голову, куди очi дивляться! Вчепився в залiзницю i пер прямiсiнько на Коростень. Ну, ми пiдiйшли ззаду, затиснули його акуратно i кулеметами скерували "червоного" куди слiд. I що дивно, льотчик у званнi сержанта, а штурман - старший лейтенант! Перш нiж цих хлопцiв у Житомир вiдправити, ми їх розпитали, чому так пасивно ведуть себе у повiтрi. Виявляється нiчого дивного тут немає: пiлоти на Су-2 навчаються на чотиримiсячних курсах - злiт-посадка! - i просто не вмiють маневрувати, коли їх атакують. Завдання у них просте - злетiти, прилаштуватися до ведучого, йти за ним, куди веде, i по командi скинути бомби. Потiм обережненько розвернутися, i - додому! Одним словом, вести повiтряний бiй їх не вчать. Досить у них завалити ведучого i стрiй перетворюється на отару, роби з ними, що хочеш! Яке слiпi кошенята, їй-богу! Ну, ми цим вiдразу ж скористалися, за один день десяток Су-2 завалили. I не тiльки "сушок"... - Раптом лейтенант подумав, що збоку його розповiдь схожа на хвастощi i змовк.
- Однак ви, хлопцi, тiльки не подумайте, що всi "червонi" тюхтiї. - Видно було, що лейтенанту не хочеться говорити про свiй промах, але заради справедливостi вiн наступив на горло власному самолюбству. - Я при посадцi трохи зазiвався i мене один "як" ледь не збив. Коли б не бронеспинка... - Кожедуб махнув рукою, "...горiв би на пiску..." - здогадалися слухачi про закiнчення реплiки. - А тому крутiть головою на всi триста шiстдесят градусiв, особливо при посадцi. У "червоних" асiв вистачає, ледь проґавиш, i...
I вiн зробив характерний жест рукою, показуючи, як лiтак врiзається в землю. А сам подумав, що був на самiй межi вiд цього.
...Ескадрилья повернулася на свiй аеродром i Кожедуб чекав поки сяде ведений - сам вiн, за встановленим в полку правилом, сiдав останнiм. Пальне закiнчувалося i лейтенант не став завершувати коло, а пiшов на посадку, ледь ведучий торкнувся колесами смуги. Але перед тим, як прибрати газ i почати зниження, вiн за звичкою, яка в"їлася в плоть i кров, оглянувся навколо, i побачив гостроносий винищувач, який йшов вище нього. Про посадку не могло бути й мови i оставалося тiльки прийняти бiй.
Пiсля важкого дня, - перший день вiйни, як не як! - нiкого бажання зустрiчатися з "червоним" не було, i те, що цей "як" вивалися на нього з хмар саме перед посадкою, обiзлило Iвана. Зробивши вiраж, вiн пiшов на "червоного". Перша атака на зустрiчних курсах була короткою i безрезультатною. Вiдразу ж радянський пiлот спробував зайти йому у хвiст, i по його маневрам Кожедуб вiдчув, що має справу з сильним льотчиком i битися доведеться серйозно, витиснувши з себе все, на що здатний.
Вони крутилися над аеродромом хвилин п"ять, коли пiднялася чергова ланка i "червоний", вiд грiха подалi, пiрнув у хмари, всадивши на прощання гарматну чергу в лiтак лейтенанта. Снаряди радянського "швака " влучили у бронеспинку, i осколками лейтенанту посiкло лiву частину голови. Тепер вiн ходив забинтований, нiби у чалмi. Кашкет, який Iван Микитович ранiше хвацько заломлював набакир, тепер ледь тримався на самiй макiвцi. А щоб шолом натягнути, так про цей й мови не було, i полковий ескулап на два днi вiдсторонив лейтенанта вiд польотiв. Хоч цю сувору заборону Кожедуб спокiйнiсiнько проiгнорував, лiтаючи наступного дня без шолома. Та ще й досада за програний бiй ятрила душу лейтенанта. Втiм, Iван Микитович не залишився у "червоного" в боргу...
На вивчення району польотiв вiдводилося зовсiм мало часу: залишок дня i нiч. А Кожедуб попередив, що комендант повiтряного району великий педант i змусить креслити все напам"ять. Хоч Трохимчук екзамену не боявся - вiн сiм рокiв тому навчався у Житомирському аероклубi i мiсцевiсть аж до кордону знав, як свою долоню...
- Сьогоднi спати не доведеться. - Сказав Трохимчуку командир авiагрупи, коли оголошував бойовий розрахунок. - Оголошено пiдвищену готовнiсть. Перевiр своїх пiлотiв i готуйся до вильоту.
Ввечерi, приймаючи вiд технiка лiтак, Петро дещо хвилювався - по всьому, сьогоднi доведеться виконувати бойовi пуски ракет, а стрiляти йому доводилося тiльки по мiшеням. Як-то воно обернеться в справжньому бою! Тому вiн прискiпливо перевiрив пiдвiску чотирьох ракет "повiтря-повiтря" на пiлонах, разом зi штурманом-оператором пересвiдчився, що лiтакова РЛС працює нормально i всi тести проходять бездоганно. Пiсля цього екiпажi ланки сiли в будиночку чергових пiлотiв очiкувати команди на вилiт.
Час тягся повiльно i, щоб якось вгамувати бойову нетерплячку, штурмани розставили шахи. Покришев вiдбув на КП, коли повiдомили, що повернулися розвiдники погоди. Вони ризикнули забратися аж до Мiнська, i передали, що на пiвночi i сходi безхмарно. А над Озерним ще пливли на пiвдень купчастi хмари. Трохимчук непомiтно став поринати в дрiмоту, коли почув команду, передану по трансляцiї:
- Чергова ланка - запуск! Зона баражування - два. Висота - шiсть тисяч.
Льотчики менше, нiж за хвилину займають мiсця в кабiнах. Технiки напоготовi, двигуни запускаються з пiвоберта i "грифон", м"яко погойдуючись на пневматиках, машини полишають капонiри.
Над Полiссям з"явилися лiтаки, про що свiдчили засвiтки на екранах наземних радiолокаторiв. Крiм того, в районi Коростеня на висотi шести кiлометрiв баражував дирижабль радiолокацiйного спостереження i оповiщення, оператори його вчасно помiтили колони радянських бомбардувальникiв, якi надходили з пiвнiчного сходу.
Петро йшов ведучим ланки. На короткий час злету смуга освiтилася гiрляндами злiтних i рулiжних вогнiв. Вируливши на смугу, Трохимчук притиснув свiй "грифон" до лiвої сторони, даючи мiсце для зльоту веденого. Блимнувши бортовими вогнями, запитав готовнiсть його до злету. "Готовий!" - вiдповiв той, ввiмкнувши i вимкнувши посадочну фару. "Злiт!" - спалахнув зеленим оком свiтлофор.
Плавно збiльшуючи газ, Петро вiдпустив гальма. Все-таки є рiзниця мiж стартом з палуби авiаносця, коли тебе викидає в небо катапульта, i зльотом з бетонної смуги наземного аеродрому. Розбiг здавався йому незвичайно довгим. Повнiстю заправлений пальним з чотирма двохсотп"ятдесяти кiлограмовими ракетами на пiлонах, "грифон" важко зрушив з мiсця. Але потужностi турбiни вистачало й на бiльшу вагу, i лiтак все швидше i швидше нiсся по смузi. На серединi її ледве помiтне биття колiс об стики бетонних плит припинилося i злiтнi вогнi попливли вниз. Сховавши шасi, пiлот перевiв лiтак у набiр висоти, орiєнтуючись тiльки по приладах - на кiлометровiй висотi почалася хмарнiсть.. За склом лiхтаря-"оранжереї" було темно, хоч в око стрель. Тiльки яскраво свiтили зелено-червонi вогнi на кiнцях крил його "грифона" в ореолах туману, та ззаду в таких самих ореолах блимали АНО напарника, який йшов мало не впритул. Лiтаки здiйснили злiт, не вимовивши по радiо жодного слова.
На висотi в чотири тисячi метрiв хмарнiсть почала зменшуватися i за кiлька секунд пiлоти побачили чисте небо. Сiра хмара востаннє лизнула лiхтар кабiни своїм сирим язиком i вiдчепилася вiд "грифонiв", випустивши лiтаки з мокрого полону. Вода, що заливала лобове скло, почала розтiкатися краплями, якi здував пружний потiк повiтря. Набравши висоту, АНО виключили.
Петро перевiв "грифон" у горизонтальний полiт i почекав, поки до нього приєднається друга пара, яка виринула з хмар. Сонце, яке внизу вже зайшло за обрiй, на висотi все ще осявала захiдну частину неба попелясто-перламутровим свiтлом. Позаду i праворуч на ясному тлi заходу яскраво горiла самотня Венера. Попереду на сходi була сiра iмла. Був би Трохимчук бiльш вразливий, або мав талант письменника, неодмiнно сказав би: "загрозлива iмла". I з цiєї iмли, з пiвнiчно-схiдної її частини, накочував на них могутнiй вал радянських бомбардувальникiв.
Кiлька хвилин польоту їм назустрiч, i на екранах бортових локаторiв з"явилися вiдмiтки вiд цiлей.
- До бою! - Подав команду Петро, вмикаючи живлення ракет. За кiлька секунд на панелi засвiтилися зеленим заспокiйливим свiтлом сигнальнi лампочки, сповiщаючи, що ракети готовi до пуску.
"Велика колона, - думав Трохимчук, дивлячись на зеленi цятки, що вкрили екран, а зi сходу продовжували надходити все новi i новi групи бомбардувальникiв, - не менше сотнi машин, а то й двi..."
В їхнiй неспiшнiй появi з-за обрiзу екрана була невимовлена погроза. I що з того, нiби промовляли до нього цi цятки, що ти летиш нам назустрiч, ну, зiб"єш ти кiлька радянських бомбардувальникiв, i вони перекреслять нiч вогнем? Радянський Союз такий могутнiй i великий, що навiть не помiтить цiєї втрати. Iншi сотнi бомбардувальникiв вийдуть на свої цiлi i засиплють їх сотнями i тисячами фугасних i запалювальних бомб.
"Ну, це ще подивимося, хто кого бомбами засипати буде!" - З раптовою злiстю подумав Петро.
От-от мали показатися головнi бомбардувальники. Ще хвилина, двi, три - i пiдуть на цiлi ракети, схрестяться кинджальнi траси гарматних i кулеметних черг.
I завтра, коли вiн повернеться з бою живим, його чекає те ж саме.
Нижче четвiрки "грифонiв" промчали двi пари нiчних винищувачiв - в повiтря пiдняли чергову ланку з аеродрому Коростеня. Командний пункт Житомирської зони ППО стягував до мiсця бою новi групи винищувачiв. Повiтряний простiр насичувався українськими лiтаками. Вiд усвiдомлення цього ставало веселiше, хоч потрiбно було дивитися обома очима, щоб не зiткнутися у повiтрi зi своїми. Втiм, зiткнення з радянським бомбардувальником було так само небажане...
- Командир, цiлi в зонi ураження. - Подав голос штурман-оператор.
- Добро. Як працює локатор?
- Нормально. Цiлi бачу. - В навушниках чулося дихання штурмана. - Доворот право, двадцять градусiв. - Трохимчук ледь повiв ручкою керування, довертаючи "грифон" на потрiбний курс. - Так, так... Так. Нормально! Командир, на бойовому курсi! Беру керування на себе.
З носової частини лiтака доносилося: "тук-тук", "тук-тук" - це антена радiолокацiйного прицiлу замiсть плавного обертання ривками перемiщується праворуч-лiворуч, пiдсвiчуючи бомбардувальник, на який ось-ось буде пущена ракета. Штурман зараз припав обличчям до тубуса прицiлу, заганяє в "лузу" вiдмiтку вiд вибраної цiлi. А в самiй ракетi пiсля натиснутої перед боєм кнопки подачi електроживлення розкрутилися гiроскопи, радiоапаратура чекає тiльки сигналу, i коли буде натиснута кнопка пуску, ракета зiрветься з направляючої i пiде по радiопроменю на вибраний штурманом-оператором ворожий лiтак...
Долi секунд до сходу ракети з направляючої тягнуться нескiнченно довго. Швидше б! I тут лiтак ледь здригається, а з-пiд площини виривається яскраве полум"я i мчить вперед. Секунди бойового курсу закiнчилися, одна лампочка на приладовiй панелi згасла - ракета пiшла на цiль. Нiчний пуск ракети - видовище захоплююче! Хочеться вiдiрватися вiд прицiлу, але не можна - потрiбно тримати "пташку" в кiльцi вiзиру. Та й полум"я ослiпить, потiм не видно приладiв на панелi. Льотчики тiльки краєм ока проводжають стрiлу вогню, яка мчить вдалину. Швидкiсть ракети п"ятсот метрiв на секунду, швидкiсть радянського "тебе-сiм" сто метрiв. Вони зближуються з надзвуковою швидкiстю, зреагувати на нову небезпеку пiлот бомбардувальника не встигне. Та вiн навiть i не здогадується, що його зараз атакує ракета. Ця зброя з"явилася всього тiльки шiсть мiсяцiв тому, на початку сорок другого року. Не всi льотчики навiть в Українi знають про авiацiйнi ракети. "Тук-тук, тук-тук", стукає антена. I вслухаючись в цей антенний стукiт, Петро думає про свого штурмана, там, позаду, в операторськiй кабiнi. Для нього в цю мить нiчого не iснує, крiм зелених блискiток на екранi прицiлу, в одну з яких вiн повинен зараз влучити.
Далеко попереду спалахує яскравий спалах. Влучання! Одним бомбардувальником менше! Тепер вiд "червоного" бомбера залишилася одна солома. Авiацiйний бензин горить яскраво, палаючi уламки добре видно в темрявi ночi. Переможно-радiсний вигук штурмана, i все починається знову: бойовий курс, захват цiлi, пуск. Ще один спалах в ночi. Далеко збоку двiчi спалахують вибухи - працюють iншi екiпажi його ланки. Чотири винищувачi - сила! Кожен несе по чотири ракети, це шiстнадцять потенцiйних цiлей, одна його ланка може тiльки ракетами вiдправити на землю майже двi ескадрильї важких бомбардувальникiв. Саме проти таких лiтакiв, як ТБ-7 - суцiльнометалевих, якi не бояться нi куль великокалiберних кулеметiв, нi двадцятимiлiметрових снарядiв автоматичних авiацiйних гармат, i розробляли принципово нову зброю для винищувачiв. Але "грифони" мають i по чотири 30-мiлiметровi гармати з боєзапасом у п"ятдесят снарядiв на ствол. Теж не iграшки!
Перша i найголовнiша характеристика будь-якої зброї - здатнiсть убивати. В кiнцi тридцятих, на початку сорокових рокiв провiднi авiацiйнi країни, - а Радянський Союз входив в цей елiтний клуб - почали приймати на озброєння важкi дальнi бомбардувальники, основу стратегiчної авiацiї, суцiльнометалевi лiтаки, якi було не так-то просто пошкодити, не кажучи вже про те, щоб збити. Потрiбна була зброя, що могла боротися з такими цiлями. Таку зброю українськi зброярi розробили, вiйськовi прийняли на озброєння i промисловцi запустили в серiйне виробництво. Авiацiйна ракета Р-40 могла знищити будь-який лiтак, що iснував на осiнь сорок другого року, яким би великим i мiцним вiн не був. I знищити на великiй вiдстанi, звiдки лiтак-носiй нової ракетної зброї не могли дiстати кулемети i гармати атакованого ворога, а винищувачi прикриття не могли вiдбити напад на своїх пiдопiчних. "Грифони" - єдинi поки що носiї авiацiйних ракет, могли дiставати своїх супротивникiв на вiдстанi в п"ятнадцять кiлометрiв...
За кiлька хвилин вони побачили чорнi силуети "тебе-сьомих" i "дебе-третiх", якi виринали з чорноти неба i напливали на Полiсся. Усе небо, скiльки сягає око, було усiяне темними плямами i цятками. Цiлей було безлiч. Для Трохимчука це був перший бойовий вилiт i все сприймалося зовсiм не так, як у звичайному польотi. Частiше билося серце, почуття стали гострiшi, думки були чiткими i мозок працював швидко. Починався перший раунд його особистого поєдинку з комунiстичною iмперiєю. I для цього йому доведеться "схрестити шпаги" з усiма стрiльцями, що сидiли в блiстерах лiтакiв армади, яка насувалася...
Висота сiм тисяч метрiв. Вiсiм. Дев"ять... Могутнiй пульс двигуна за спиною виштовхує все вище i вище бойовий наконечник - винищувач. "Грифон" вривається в темноту, як в пустоту. Висота одинадцять тисяч метрiв. Трохимчук виводить лiтак в горизонтальний полiт i прибирає газ. Двигун вiдразу ж переходить з натужного виття в добродушне буркотiння. Розворот на пiвдень. Тепер вони у бомбардувальникiв позаду i зверху, винищувач нахиляє свiй гострий нiс - обтiчник бортового радiолокатора - вниз.
В наушниках знову голос штурмана:
- До пуску готовий. Атака!
Бортовий локатор знайшов в темрявi осiнньої ночi ворога i тепер вiн яскравою вiдмiткою сяє на зеленавому екранi. До цiлi вiсiм кiлометрiв i стрiльцi в кормових баштах навiть не побачать противника, який вже вийшов на них в атаку. Петро скеровує машину i прицiл захвачує лiтак в режим стрiльби. Висота бiльше десяти тисяч метрiв. Внизу пiд ними пливуть на пiвдень дев"ятки ворожих бомбардувальникiв.
- Можна. Цiль спостерiгаю. - Петро переводить винищувач в похиле пiкiрування.
- Командир, доворот десять градусiв. - Штурман знову горбиться в своїй кабiнi над тубусом радiолокацiйного прицiлу. - Є цiль. Бойовий курс... Пуск!
Цього разу ракети досягають своїх цiлей з задньої пiвсфери. Два яскравих спалахи i ще два вогнища додаються до вже палаючих решток радянських бомбардувальникiв на полiськiй землi. Пiлони ракет пустi, але ще є снаряди в патронних ящиках. Тепер Петро знову бере керування лiтаком на себе. Вiн здалеку помiтив величезний лiтак, який йшов прямо, не звертаючи. Збоку i попереду виплили з темряви ще двi такi ж величезнi машини. "Ага, голубчики, попалися! Буду бити по черзi!" - вирiшив Трохимчук.
Попереду три чорнi силуети бомбардувальникiв. Вони йдуть строєм вздовж залiзницi, що йде вiд Коростеня на Київ. Хороший орiєнтир, виведе на столицю, як по проспекту! Тут навiть захочеш, не заблукаєш! Штурмани радянських бомбардувальникiв знали свою справу туго, Петро подумки їм аплодував.
Швидкiсть групи була не менше п"ятисот кiлометрiв на годину i для звичайного поршневого винищувача наздогнати "тебе-сьомi" на висотi в десять кiлометрiв було б справою непростою. Але "грифон" - турбогвинтовий лiтак, великi висоти i швидкостi - його стихiя. Вiн саме для них i був створений.
Атаку Трохимчук провiв зверху ззаду. Тримаючи ведучого ТБ-7 в автоматичному радiолокацiйному прицiлi, вiн чекав, поки дистанцiя скоротиться до восьмисот метрiв, на якiй можливий ефективний вогонь з гармат винищувача. В колiматорi оптичного прицiлу тим часом виростали темнi обриси важкого бомбардувальника. Пiдiйшовши до нього метрiв на п"ятдесят, вiн вирiвняв швидкiсть i, довернувши на ворожий лiтак, зробив крен iз зворотним ковзанням. Коли бомбардувальник на якусь мить завмер в свiтловому кiльцi прицiлу, Петро всадив у нього довгу чергу з усiх чотирьох гарматних стволiв. Прийом, звичайно, небезпечний для винищувача, але стрiльцi не встигли зреагувати. "Грифон" був у їхнiх прицiлах всього мить i вiдразу ж вiдвалив у бiк. Бомбардувальник, отримавши з десяток-пiвтора тридцятимiлiметрових снарядiв спалахнув i почав розвалюватися на очах. Другий бомбардувальник атакував вже штурман, йому також потрiбно практикуватися. Вiн застосував то й же прийом з ковзанням, i ТБ-7 спалахнув, так само, як i попереднiй бомбардувальник. За якусь хвилину i третiй лiтак потягнув до землi вогненну дорiжку.
Тим часом iншi бомбардувальники ввiйшли в зону зенiтного вогню i небо осяялося тисячами яскравих спалахiв. Зенiтнi батареї, передислокованi з-пiд Києва, почали обстрiл ворожих лiтакiв. Стрiй, який достатньо пошарпали атаки винищувачiв, був остаточно розладнаний i лiтаки тепер йшли, "хто в лiс, хто по дрова". Чiткi строї груп i загонiв перемiшалися i, втративши ведучих та потерпаючи вiд прицiльного зенiтного вогню, бомбардувальники почали позбавлятися бомб, скидаючи їх куди попало...
Атакувавши наступну дев"ятку, яка йшла вище восьми тисяч метрiв - тiльки до цiєї висоти був ефективним вогонь зенiтних гармат, керованих радiолокацiйними станцiями гарматної наводки, - екiпаж Трохимчука збив ще один ТБ-7 i на цьому снаряди в патронних ящиках скiнчилися. I не тiльки у них. Ефiр наповнився доповiдями винищувачiв, якi так само витратили свiй боєзапас.
Потрiбно було повертатися на аеродром. Але на змiну їм вже пiдняли три полки нiчних винищувачiв з Коростеня, Новограда-Волинського i Житомира. "Здали" їм суттєво пошарпаних "бомберiв" i поквапилися додому. А коли "червонi" спробують нарощувати удар, на аеродромах в повнiй бойовiй готовностi номер один ще пара-трiйка винищувальних полкiв. Пролунає команда - i за хвилину будуть тут...
Поверталися до Озерного радiснi i збудженi. Навiть двигун не вiдчував втоми - спiвав!
Подекуди на землi ще горiли збитi лiтаки "червоних". Яскравi язики палаючого бензину було добре видно з висоти. Залишивши на українськiй землi гори битого металу, заплативши десятками трупiв своїх пiлотiв за налiт, "визволителi" вiдкотилися назад, пiймавши облизня i цього разу. Полiська земля ще довго курiтиме димом збитих радянських лiтакiв...
- Рома, готуємося до посадки. - Петро вiдчуває, як зводить напругою все тiло пiсля польоту. Доводиться час вiд часу примушувати себе розслабляти напруженi м"язи нiг, рук, спини.
До землi тисяча метрiв i двадцять кiлометрiв до аеродрому. Це три хвилини польоту.
- Зрозумiв, до посадки готовий! - Попереду не коротка палуба авiаносця, а довжелезна смуга наземного аеродрому, але посадка, тим бiльше нiчна посадка, завжди небезпека i потребує всiєї уваги пiлота.
- Рома, нiчого не бачу. Куди йдемо? - Петро дивиться на прилади, вся увага - стрiлцi курсового радiомаяка, її потрiбно втримати на нульовiй позначцi. Сто метрiв висоти i дев"ять кiлометрiв, а в лобовому склi лiхтарi - чорнота ночi. Здається, що лiтак йде в хмарах. Його починає трусити. Чи це так спадає нервове напруження пiсля бою?
- Командире, все в порядку, йдемо правильно. Пройшли дальнiй ... Довернiть праворуч на два градуси, а то нас зносить. - Штурман в своїй кабiнi зараз бачить бiльше нiж пiлот.
Петро виправляє курс на потрiбний градус i картушка компаса повертається на мiлiметр. Попереду спалахують вогнi аеродрому i Трохимчук вiдчуває, як спадає напруження. В прямому розумiннi - гора з плечей. Руки-ноги тепер працюють самi, виконуючи належнi рухи. Стукнули i стали на замки стiйки шасi. Спалахнула внизу посадочна фара, висвiтлюючи бетонну смугу в чорних слiдах колiс. На кiнцях площин спалахнули зеленi i червонi аеронавiгацiйних вогнi. За секунду ведений Трохимчука ввiмкнув свої АНО.
Колеса стукають об бетон, за пару секунд опускається i носова стiйка. Винищувач котиться по смузi. Попереду два кiлометра бетону, мiсця доволi, але Трохимчук переводить гвинти на реверс. Турбiна реве на злiтному режимi, тiло йде вперед i в плечi впинаються ременi безпеки. В перископ Петро бачить веденого, який сiдає збоку, вiтер розвернув його i здається, що лiтак сiдає боком. Але на пiдходi друга пара i потрiбно швидше звiльняти смугу. Чорний в свiтлi посадочної фари аеродромний "Краз" вже чекає в кiнцi пробiгу. Летять в темряву червонi свiтляки сигарет i технiки зiскакують з кузова на бетон. Вони квапливо чiпляють "грифон" за носову стiйку шасi буксировочною штангою. Ревнув дизелем i потягнув за собою. Ще один "Краз" виринає з темноти - вiн потягне лiтак веденого. Тягачi буксирують лiтаки на стоянку. По всьому тiлу, нiби розм"яклому пiсля посадки, розлилася втома. До радостi перемоги додавалася i гiркота. В неквапливих думках все чiткiше проглядалися прорахунки i помилки, якi допустив пiд час цього першого бойового вильоту, а значить - i неправильнi рiшення при проведеннi атак. Кажуть, що переможцiв не судять, тiльки й помилок їм не пробачають. А вiд присуду долi не сховаєшся.
В капонiрi технiк приставив драбинку i пiлоти ступають на свiтлий бетон. Квапливий перекур i за десять хвилин вони вже в кабiнi нового "грифона". Трохимчук вiв свою ланку в новий бiй. Це був їхнiй другий бойовий вилiт, але вiдчуття ще не притупилися, все це ще не стало звичним i сприймалося надзвичайно гостро. Знову часто-часто забилося серце, почуття i думки стали загостренiшими.
"Врiж!" - крикнув Петро веденим, таїтися i грати в радiо мовчанку вже не було потреби: "Врiж!". Нiчого теревенити, команда на бiй має звучати коротко i ясно: "Врiж, врiж йому!"
Скiльки сягало око, небо було всiяне темними плямами i цятками. Цiлей було безлiч...
***
В шерензi дванадцять пiлотiв. Стоять в повному бойовому спорядженнi. Пiдполковник Клiмов дивиться на всiх разом i на кожного окремо i мовчить. Першу хвилину перед тим, як поставити завдання, вiн любить заждати. Пауза настроює на дiловий тон.
- Всi встигли пообiдати?
- Всi, товаришу пiдполковник. - Пустельга вiдповiв за всiх. - Ми свої обов"язки знаємо мiцно! Вiйна вiйною, а обiд за розкладом! - I стрiй засяяв усмiшками.
Але пiдполковник не посмiхнувся. Ого! Видно, завдання буде нелегким.
- От що, хлопцi... - Клiмов нiби вагається, казати пiлотам про нову задачу чи нi. - Отримали ми вiдповiдальне завдання, саме по профiлю нашої роботи... Командуванню флоту вкрай необхiднi знiмки важливої бази "червоних". Попереджаю, база прикрита великою кiлькiстю зенiтних засобiв. Кожен метр простору пристрiляний по всiм ешелонам... Хто бажає сфотографувати Новоросiйськ?
Нiхто навiть зрозумiти до пуття не встиг, яке завдання потрiбно виконати, як Амет-Хан вже ступив крок вперед. Пустельга, як ведений, вiдстав всього на мить. Глянув праворуч-лiворуч, а поряд стоїть вже весь другий загiн.
- Що це ви навiть подумати не встигли. - Нахмурився пiдполковник. - Я почекаю. Менi не потрiбно, щоб ви зайвий раз показали, якi в другому загонi хвацькi хлопцi зiбралися. Завдання вкрай небезпечне i коли є хоч найменший сумнiв, його не виконати. Зрозумiло?
- В мене немає нiяких сумнiвiв, товаришу пiдполковник. - Амет-Хан сказав це просто i впевнено. Я ще ранiше про Новоросiйськ думав. Прошу послати мою пару.
- Так, я знаю. Он у вас, лейтенанте, Новоросiйськ на планшетi вiдмiчений. - Клiмов усмiхнувся i всiм вiдразу стало зрозумiло, що полетить саме Амет-Хан.
- Лейтенанту Амет-Хану Султану i сержанту Пустельзi залишитися для iнструктажу. Вилiт о сiмнадцятiй годинi. Iншим можна розiйтися.
...Два "грифони" летiли фотографувати Новоросiйськ. Вiдразу ж пiсля злету набрали десять тисяч метрiв i пiшли прямо на схiд - вирiшили схитрувати, вийти на цiль з боку Великого Кавказького хребта, несподiвано для зенiтникiв. Раптом, за своїх приймуть. Чорти, вони вiдомi жартiвники...
Нижче пари лiтакiв глиби бiлоснiжних хмар. По ним пливуть силуети "грифонiв". Коли й над Новоросiйськом така ж хмарнiсть - тодi щастить. Розвiдники зваляться, як снiг на голову, i поки зенiтники будуть розбиратися, що й до чого, встигнуть зробити свою справу i вшитися. Пiд площинами на пiлонах контейнери з фотоапаратурою i теплопеленгатором. Пiд центропланом - контейнер з радiолокатором. Йому навiть хмари не завада - зробить знiмки i через хмари, i вночi. А теплопеленгатор фiксує навiть запалений сiрник на вiдстанi в двадцять кiлометрiв, а вже такi штуки, як працюючий двигун автомобiля, лiтака або розiгрiтий вiд стрiльби ствол зенiтного кулемета чи гармати вiзьме з шестикiлометрової висоти й поготiв. А паровi котли вiйськового корабля - є надiя, що нинi в Новоросiйську знаходиться новiтнiй радянський корабель, лiдер есмiнцiв "Ташкент", зроблений iталiйською фiрмою "Орландо" для Чорноморського флоту "червоних" - взагалi типова цiль для теплопеленгаторiв.
Коли в тридцять дев"ятому роцi "червонi адмiрали" переганяли корабель з Лiворно в Потi, то замаскували пiд пасажирське судно, натягнувши брезент з намальованими iлюмiнаторами мiж надбудовами. А все для того, щоб вести в оману українських морякiв на вiйськово-морських базах на Островi i в Галлiполi. Даремно. Ще до появи "Ташкента" в Чорному морi українцi присвоїли йому iм"я "Голубий крейсер" за незвичайний блакитний колiр, прийнятий в iталiйському королiвському флотi, яким, на вiдмiну вiд шарового, був пофарбований новий лiдер радянського Чорноморського флоту.
На траверзi Кубанi лягли на пiвденний курс - над плавнями лiтаки не зустрiнуть зенiтками. Але чим далi в ворожий тил, тим частiше вiкна в хмарах, а над горами взагалi чисто, нiби небо чорти мiтлами вимели! Кiлька хвилин, i вони пройдуть над Новоросiйськом. Зустрiчайте гостей, "краснопузики"!
Ах ти, чорт! Амет-Хан про себе лайнувся, здаля було видно, що над Новоросiйськом немає хмарностi. Ось-ось скiнчиться хмарне покривало, а отже, розвiдники постануть перед ворогом "роздягнутими"! По спинi проходить холодок, таке вiдчуття, що доводиться йти по мiнному полю i ось-ось наступиш.
"Грифон" Амет-Хана круто пiшов вниз, сержант спрямував свiй лiтак слiдом, беручи праворуч. Звично давить бронеспинка, висотомiр показує 9000, 8200, 7400, 6000 метрiв. Пустельга перевiв "грифон" в горизонтальний полiт, ввiмкнув тумблер розвiдконтейнерiв. В навушниках розмiрене клацання - запрацював лiчильник фотоапаратiв. Їх аж вiсiм штук в контейнерi - роблять знiмки з рiзними свiтлофiльтрами.
Перший захiд. Ворог мовчить. Жодного спалаху. Дивно! Не може бути, щоб вони не помiтили лiтаки i не визначили, чиї вони i для чого прилетiли. "Грифони" йдуть на вiдстанi шести кiлометрiв один вiд одного, висота шiсть тисяч метрiв - саме для восьмидесятип"ятимiлiметрових зенiток, i йдуть по прямiй. Чого ж вони не стрiляють? "Чекають, поки наблизимося на вiрний пострiл? Чи викликали винищувачi?" - Пустельга крутить головою на всi триста шiстдесят градусiв. Але нiде не видно чорних цяток лiтакiв, якi наближаються. Сержант уважно дивиться вниз. I тут йому аж дух спирає, є цiль! Точно, саме вiн, "Голубий крейсер"! Вiн тут, в Новоросiйську! Оце удача, так удача! Правда, прикрили його маскувальним сiтками, але ж радiопроменi не обдуриш! Та й теплопеленгатор видає на екран, що внизу крупний корабель.
I раптом... Ну й залп! Аж хмари пiдстрибнули! Земля в один момент виплюнула сотнi димних ядер, оплутала лiтаки каскадом рiзнокольорових трас. Нарештi-бо! Ну, давай, давай! Спалахи залишаться на плiвцi, вся система протиповiтряної оброни радянської вiйськово-морської бази буде, як на долонi. Ого! Мабуть, бiльше "давати" вже нiкуди. Зенiтнi автомати жбурляють в небо цiлi пачки рiзноколiрних джмелiв. Нiби в Зоряний Шлях пiрнули. Б"ють всi батареї, в небi сiро-чорнi ляпки вибухiв. Але двигун рiвно гуде, лiтак тiльки нервово здригається вiд близьких вибухiв. В кабiну просочується запах спаленої вибухiвки. Все небо просмердiли, зарази! Не хочуть фотографуватися пани комунiсти. Ледь подумав, як "грифон" струснуло близьким розривом. За комiр нiби снiгом хто сипнув - так i збити можуть!
Але потрiбно ще пройти з заходу на схiд, а там можна i додому.
Додому... А чи вернемося? Потрапили в халепу, будь здоров в Святую Паску! Володимир вiдчуває нервовий холодок по спинi, а всерединi все вiд напруження аж зацiпенiло. В таку баню йому ще потрапляти не доводилося. Хоч Амет-Хан в вiдомий зух, але й вiн в таких бувальцях не бував. Руки прямо самi просять потягнути ручку керування i вискочити з цiєї катавасiї. Так, тихiше, руки! Потрiбно закiнчити другий прохiд. Потрiбно! I лiтаки вперто йдуть своїм курсом.
Ось уже майже все, i на знiмках повинна бути повна панорама бази. Попереду спухає цiлий букет спалахiв i винищувач iнстинктивно шарахнувся. Пристрiлялися. Ще посилюють вогонь, а льотчики думали, що далi вже нiкуди. Машини розвiдникiв далеко один вiд одного. В цьому вихорi спалахiв i розривiв не штука втратити один одного, i сержант, в черговий раз не знайшовши в повiтрi лiтак Амет-Хана, кричить нервово-перелякано. Радiостанцiя негайно вiдзивається невиразним буркотiнням лейтенанта - Пустельга так i не розiбрав, що саме Амет-Хан буркнув, здаються, "Спокiйно. Не панiкуй..." - i сержант полегшено зiтхає. Лiзе ж всяка мура в голову.
Все! Кiнець роботi. "Грифон" Амет-Хана робить енергiйний вiраж лiворуч, в бiк Чорного моря, назустрiч йому мчить лiтак сержанта. Той розвертає машину праворуч i... I влiтає прямо в снiп розривiв.
...Вiйна - це велика радiсть, справжня чоловiча розвага i чисто чоловiча романтика - при умовi, однак, що тебе не вб"ють i не скалiчать. А коли i уб"ють, то тiльки помилково...
- Ой, ма... - Радiохвилi розносять далеко слабкий, як зiтхання, шепiт. Амет-Хан його ледь розчув.
Лiтак Пустельги йде якось дуже-дуже прямо i зовсiм не в той бiк, куди потрiбно. А кудись на пiвнiчний схiд. Хвилина-двi - i лiтаки вийшли з зони ППО Новоросiйської бази. Амет-Хан оглянувся - за ними краяла небо зенiтна артилерiя. В кабiнi стiйкiй запах спаленої вибухiвки. Все небо просмердiли, так не хотiли фотографуватися. Але ж роздражнили ми вулик, мабуть, б"ють в небо навiть з пiстолетiв...
...Пустельга вiдчув, як щось здавило груди, не вистачає повiтря, перестали слухатися руки, ноги i в очах все заступає жовта ватяна запона. Жовтава запона густiшає, перемiшується з чимось брудним, сiрим, чорним... Зникло сонце, небо, земля - все зникло, весь свiт кудись зник. Запона закриває вже й кабiну i циферблати приладової панелi танцюють рiзнокольоровими колами дикий канкан. Кола лопаються мильними бульбашками i голову стискує розпечений обруч. Потiм все зникло. Морок, нiби кабiну закрили чорним чохлом, як при польотах вслiпу, по приладам. I тiльки червонiє останнiм вогником згаслого вогнища десь там, глибоко в мозку остання думка: "Тiльки не випустити керування... тiльки не випустити..."
Вогник згас. Голова сержанта звiсилася набiк i струмiнь повiтря з розбитого лiхтаря притиснув голову до бронеспинки. Тiло, сплетене ременями i парашутними лямками, зсудомилося в катапультному крiслi. "Грифон", вiд рiзких рухiв пiлота смикнувшись кiлька разiв, потрапив пiд владу автоматики i автопiлот пiлотажно-навiгацiйного комплексу вивiв його на заданий перед польотом курс i висоту. А навколо машини, яка йшла прямо i рiвномiрно, вже згущувалися вибухи зенiтних снарядiв, добиваючи жертву методично i неквапливо. Вiд близьких розривiв лiтак здригався, як переляканий кiнь...
Володимир отямився вiд холодку сильного повiтряного потоку. I переляк вколов його тонкими голками. "Грифон" мчав бiс зна куди i навколо шаленiла вогненна заметiль. Вiд осколкiв, що тарабанили по обшивцi машина здригалась, а площини все бiльше ставали схожi на друшляк. В кабiнi трiски i осколки лiхтаря. З перебитих систем зi свистом виривається повiтря i стирчать навсiбiч рванi дроти. Темно-червонi плями просочують комбiнезон i течуть цiвками по бiлим лямкам парашута. "Поранений" - промайнуло в головi якось механiчно. У скронях гупало так сильно, що здавалося турбiна гудить з перебоями. Руки-ноги важко налилися свинцем i в горлi сухо, язик жорсткий, нiби наждак.
Володимир глянув навсiбiч: блакитне небо, двигун тягне машину вперед до бiлоснiжної хмаринки. Головне - подалi вiд Новоросiйська, мабуть там вже злiтають на перехват винищувачi. Погляд затримався на площинах. Пробоїни, задирки рваного алюмiнiю. Чорт! Як побита машина! Дiрки невеликi, акуратнi. ПГО однак слухається ручки керування, хоч i не так енергiйно, як завжди.
Але машина якимось чудом ще жива i кудись летить. Куди? Погляд за борт, вперед, в боки. Кудись в бiк Ростова. Збоку, лiворуч з"явився знайомий силует. Амет-Хан, його лiтак. Володимир пробує взяти керування на себе, але "грифон" слухається його неохоче - льотчик, ти думаєш, що керуєш мною?.. ти помиляєшся, дурню!, i набрид ти менi до нестями, йди до бiса! - машина повертає на потрiбний курс повiльно, нiби роздумуючи, пiдкорятися пiлоту чи вийти з покори...
Амет-Хан пiдiйшов ближче i побачив сержанта, який звалився набiк в кабiнi. Лiхтар "грифона" не даремно називають оранжереєю або акварiумом. Сидиш в ньому, видний по пояс. Зате i тобi все видно, що попереду, що з бокiв, що позаду. Бронеспинка катапультного крiсла прикриває вiд вогню з бокiв та ззаду. А спереду бронескло товщиною в шiстдесят мiлiметрiв, не всякий снаряд ШВАКа проб"є. Але зараз лiхтар лiтака веденого розбитий осколками зенiтних снарядiв i голова сержанта в бiлому захисному шолому бовтається з боку в бiк пiд струменями зустрiчного потоку повiтря.
Розвiдники i не пiдозрювали, що за ними вже женеться дюжина "мiгiв". Про погоню дiзнаються аж на пiдходi до узбережжя Азовського моря. "Кричать" наземнi станцiї i повiтряний пост наведення. Видно, "червонi" не бажають випустити розвiдникiв. А Пустельзi тiльки над плавнями вдалося розвернути машину в бiк Керчi i потужностi двигуна не вистачає, щоб пiднятися на висоту, дати кiлометрiв сiмсот п"ятдесят - вiсiмсот та й вiдiрватися вiд переслiдувачiв. Але переслiдувачiв ще не видно. Однак повiдомлення станцiй наведення все тривожнiшi. Значить, все-таки їх доганяють.
А що це там, попереду? Поганi справи. Доведеться приймати бiй. Один, два, три... Ого! Цiла ескадрилья. А зi станцiй наведення кричали, що "червонi" позаду, доганяють. От тобi й догнали. Спереду зайшли. Тепер не випустять. Лiтаки наближалися i Амет-Хан вийшов вперед, прикриваючи поранену машину веденого. Спочатку зi мною справтеся, товаришi комунiсти!
Лейтенант зручнiше вмостився в крiслi, плавно пiдвiв свiтловий кружок прицiлу пiд першу цятку. Коли б його "грифон" був з керованими ракетами, вже б зсадив з неба трьох-чотирьох. От тiльки ракетнi "грифони" для учбової групи ще далека мрiя, цi машини поки що на озброєння лише корабельних авiакрил поступають. Тому доведеться повоювати на одномiсному, 30-мiмiлетровi гармати теж непогана довбня для "сталiнських соколiв". "Як" чи "мiг" розвалиться вiд влучання i одного снаряда. А не влучити, маючи автоматичний прицiл з радiолокатором i балiстичним обчислювачем, для цього потрiбно дуже постаратися!
Амет-Хан погладив великими пальцем рифлену поверхню гарматної гашетки. Ось зараз бiле кiльце стане червоним - знак дозволеної дальностi, - i вiн натисне бойову кнопку. Але в переламаних крилах вгадалося щось знайоме. Так ще ж "грифон"! Чорт, ледве по своїм не врiзав! Своїм приплюснутим "W" наш "грифон" схожий спереду на радянський "мiг-3". Нашi! Командир авiагрупи вислав назустрiч. Спасибi тобi, Батьку! Ефiр наповнений вiтаннями.
- Амет, Вовчик, даєш могорич! - Кричить радiсно Кутасов. Амет-Хан бачить, як вiн шле повiтряний поцiлунок. I вiдповiдає Сашку тим же. Пара Ляховського закладає вiраж навколо розвiдникiв i лейтенант махає їм рукою.
Двi ланки змикаються - i назустрiч "червоним". Ех, приєднатися б! Але не можна, зiтхає про себе Амет-Хан. Дорогi цi знiмки, дiдько б їх побрав. Та й в баках не густо. Двi пари залишаються прикривати розвiдникiв, а хлопцi перехоплюють погоню.
- Атакую... На допомогу Карасю... Бий, бий Льоня! Сашко, позаду... А-а-а, гориш, гад! - В навушниках вiдгомiн бою. - Ага! Крий їх, Паша, з усiх...
I не всi вислови тут лiтературнi. В бою усяке буває, робота винищувача гаряча, нервова...
Коли пара Амет-Хана Султана вилетiла на розвiдку, другий загiн заступив на чергування. Радянськi бомбардувальники почали полювання за українськими суднами в акваторiї Чорного i Азовського морiв i прикриття судноплавства в районi Керченського пiвострова було одним з основних завдань авiагрупи пiдполковника Клiмова. I, звичайно ж, прикриття аеродрому.
Щоб склад загону був повним, капiтану Тарану додали пару з штабної ланки.
Про те, що розвiдники потрапили в скрутне становище, сповiстила станцiя повiтряного пункту спостереження. Дирижаблi типу "Топаз" створювалися саме для розмiщення РЛС протиповiтряної оборони. Патрулюючи на висотi дванадцяти з половиною тисяч метрiв, вони могли вести спостереження в радiусi двохсот кiлометрiв. I все, що вiдбувалося в районi Новоросiйська, де працювали повiтрянi розвiдники, оператори РЛС бачили прекрасно.
Варiанти дiй на випадок такого розвитку подiй були розробленi заздалегiдь. Злiтали ланками i загiн капiтана Тарана був у повiтрi вже за хвилину пiсля команди з КП. Сам командир загону очолив групу резерву, групу прикриття вiв лейтенант Ляховський. Вiн i повiв назад пару Амет-Хана, коли виявилося, що ведений лейтенанта ранений, а машина сержанта пошкоджена. Придана загоновi пара iз штабної ланки зайняла позицiю позаду розвiдникiв, стригла простiр за ними, а пара Ляховського забралася вище на тисячу метрiв - коли доведеться встряти в бiйку з "червоними", удар згори дасть їм неслабий шанс вiдбитися...
Втiм, чого лейтенант зараз найменше бажав, так це встряти у бiй з радянськими винищувачами.
Лiтаки плелися ледь-ледь: пiдбитий зенiтками "грифон" вперто не бажав розвертатися в потрiбному напрямку i лягти на курс вдалося вже на пiдльотi до азовського узбережжя. Лиш в синьо-сiрiй далинi зблиснуло блакитним i Ляховський полегшено перевiв подих, коли, оглянувшись назад, побачив двi трiйки швидких темних тiней, якi пiдходили зi сходу, з боку Тимашевської . Вище i праворуч йшли ще двi ланки "ЛаГГ-3". Дванадцять винищувачiв проти чотирьох! Амет-Хану Ляховський наказав негайно на повному газi вiдходити на базу - його розвiдданi зараз важливiшi за п"ять "грифонiв". "Втiм, - поправив сам себе Леонiд, - вести бiй можуть тiльки двi машини, моя i Сашка, штабнi будуть прикривати машину Пустельги. М-да, не густо, одна надiя, що вдасться їх затягти на вертикалi i потiм, по ходу справи, на висоту..."
Не справдилося. Радянськi "лагги" були нацiленi саме на розвiдникiв. I коли Амет-Хана їм догнати нiяк не свiтило - швидкiсть "грифона" перевищувала швидкiсть "ЛаГГ-3" кiлометрiв на двiстi з лишком, шiсть з половиною тисяч коней проти тисячi двохсот все-таки дають таку-сяку перевагу, - то добити поранену машину сержанта ескадрилья "лаггiв" могла без проблем.
Пара Ляховського впала з висоти на атакуючу шiстку "лаггiв" i "грифони" вiдразу запалили два радянськi винищувача. Лейтенанту i його веденому пощастило, вони збили ведучих ударної групи "червоних" i їхнi веденi дещо розгубилися. Вони навiть не спробували наздогнати два "грифони", що атакували двi їхнi ланки, втiм, це все-одно не вдалося б важкуватим "лагам". "Грифон" в пiкiруваннi розвиває понад дев"ятсот кiлометрiв на годину, важкому i iнертному "ЛаГГ-3" таке просто не пiд силу, потужностi двигуна не вистачить. Ця розгубленiсть "червоних" тривала недовго, але її вистачило, щоб пара "грифонiв" встигла перейти в набiр висоти, розвернутися, проскочити вище четвiрки "лаггiв" i атакувати їх в лоб. Цього разу збити нiкого не пощастило, але "червонi" чкурнули навсiбiч, як горобцi при появi шулiки. Все було ясно: втративши лiдерiв, радянськi пiлоти втратили атакуючий дух, тепер оставалося тiльки не давати їм близько пiдiйти до пiдбитого лiтака сержанта. Лейтенант здав цi двi пошарпанi ланки пiлотам приданої штабної пари, а сам з веденим зайнявся двома iншими ланками "лаггiв", якi виходили на атакуючий курс.
Видно було, що льотчики тут трапилися завзятi i просто так вони не вiдступляться вiд свого. Бiй обiцяв бути важкуватим. Поки пiлоти штабної ланки вiдганяли першу четвiрку, нав"язуючи їм лобовi атаки, лейтенант знову пiднявся вище другої групи "лаггiв", щоб повторити удар.
Але цього разу ведучi ланок були досвiдченими пiлотами, вони потурбувалися i про висоту, i про запас швидкостi. Радянськi пiлоти чекали такого вiд українських льотчикiв i тому виграш вiд раптовостi першої атаки вiдпадав сам собою. Не знижуючи швидкостi, лiтаки закрутилися в шаленому танку. Руки пiлотiв мiцнiше стискували ручки керування, готовi в будь-яку мить метнути машину в тигриний кидок.
I вона настала, ця мить! "Грифон" рiзко зрiзав коло, сипнувши жменею червоних трас. Розсипав гарматний дрiб. Ведучий "лагг" жваво вивернувся, черга пройшла мимо. Лiтак Ляховського проскочив вперед, прямо пiд його гармати сунувся ведучий другої ланки. "Лагг" зник у спалаху вибуху, нiби його нiколи й не iснувало. Все трапилося так миттєво, що нiхто з ведених радянських асiв не встиг зреагувати. Ляховський тим часом проскочив вперед i тепер вже "червоний" гнався за "грифоном". Бiй почався...
Мить вирiшує в повiтряному бою, все змiшалося в один несамовитий гул, крiзь який пробивалася дрiбна розсип гарматних черг. Звук вiдставав вiд лiтакiв. Надривалися розпеченi двигуни. В каскадi фiгур вони гули хрипкими басами, вили на самих високих нотах, перетворюючи гудiння в свист, виття, благаючий стогiн. Але здавалося, що цю дику какофонiю створює саме небесне склепiння - самi ж металевi птахи ковзають в небеснiй вишинi, в сяючому просторi абсолютно безшумно. Лiтаки снували один за одним ткацькими човниками, здiймалися вгору свiчками, прошивали повiтря згори вниз. Бiй переходив на вертикалi, йшов на граничних швидкостях, в найвищому темпi. Ляховський вже зрозумiв, що перемога легко не дiстанеться, i рвав машину до повного потемнiння в очах, а "лагг" таким же рiзким маневром вислизав з прицiлу. Втiм, спокiй не покидав Леонiда, вiн вже знав, з ким має справу, радянський ас воював, як воюють бiльшiсть хороших пiлотiв, i Ляховському вдалося нав"язати йому свою тактику, використовуючи значну перевагу "грифона" в скоропiдйомностi. Вiд мигтiння землi i неба моментами льотчику здавалося, що лiтак стоїть нерухомо, а навколо крутиться в шаленому танку панорама, розмальована пiд небо i землю.
На мить "грифон" пронiсся на бриючому, заглушуючи ревiнням турбiни земнi шуми. Земля рiвно текла з-пiд площин. Ручку керування на себе, тепер, куди не кинеш погляд - тiльки бездонне чисте небо. Не видно земної зеленi. Лiтаки здiймалися в небесну далину. Гул стихав. Що ж, потягаємося на верхотурi! Клацнула шторка шолома, автомат подав кисень у маску. Лiтаки дерлися все вище i вище. Тут швидкiсть швидко згасала. В розрiдженому повiтрi висоти гвинти молотили вхолосту, не добавляючи тяги. Стеля!
Ляховський вiдкинувся на бронеспинку крiсла. Морозне повiтря приємно освiжило нерви i м"язи, наповнило тiло енергiєю i силою. Леонiд побачив "лагг", i засмiявся задоволено: "А-а, не вийшло!" "Лагг" виявився значно нижче. Для нього межа висоти настала ранiше. Його поршневий двигун знемагав вiд нестачi повiтря, плював з патрубкiв вогнем неспаленої сумiшi i не мiг бiльше нi на метр пiдняти машину.
"Грифон", використовуючи перевагу у висотi, розвернувся для атаки. Радянський ас не згаяв жодної митi. У нього зараз один порятунок - прямовисне пiке. На високiй нотi завило повiтря. Лiтаки падали один за одним майже вертикально. В швидкiсному напорi дрижали площини крил, перевантаження придавило до бронеспинки. Витримають машини i люди, якi знаходиться всерединi, таке перевантаження? Може ось-ось вiдваляться площини, i машини розваляться на шматки? Чорт забирай, вони витримали! Слiдом за "червоним" Леонiд переломив пiке над самою землею. Лiтаки стали дибки i знову завили вiд перевантаження. Знову машини крутилися дзиґами, намагаючись дотягтися один до одного трасами гарматних черг.
Леонiд "сiв" на хвiст "лаггу". Машина в глибокому вiражi. В черговий раз задоволений усмiх кривив губи Ляховському - час вiражу "ЛаГГ-3" був бiльшим, нiж у "грифона", український лiтак по цьому параметру не перевищував показникiв знаменитого полiкарповського I-16, шiстнадцять секунд! Ось вiн, радянський ас! Видно червонi зiрочки в три ряди. Ще мить, i вдарю з усiх точок...
А "червоний", гранично зменшивши радiус вiражу, вислизав з прицiлу, сам прагнув зайти у хвiст. Он, видно льотчика в кабiнi. Голова "червоного", зализана шоломом, вiддзеркалює склом окулярiв, коли ас оглядається. Ну, ти ж i вертлявий, нiяк в прицiл потрапляти не хоч...
В прицiлi! Черга, черга, черга! Ду-дук... ду-дук... ду-ду-дук! Влучив! Точно, влучив! З-пiд капота "лагга" вирвалися пасма диму, лизнули кабiну язики полум"я. Лiхтар пiшов назад по направляючих, з кабiни вивалився чорний клубок, стрiмко полетiв донизу, розмотуючи за собою бiлi нитки парашутних строп...
А веденi радянського аса тим часом не ловили ґав. Кутасову одному було не пiд силу тягатися з чотирма льотчиками, нехай i не такими вмiлими в пiлотуваннi, як вiн, але завзятими. А потiм до цiєї четвiрки приєднали тi, що погналися за розвiдниками. Перевага у ворога i так була подвiйна, а тепер вона стала чотирикратною, тут навiть досвiд мало допоможе. Цей момент Ляховський, захоплений боєм з радянським асом, якось не врахував, i негайно за свiй прорахунок поплатився. Проводжаючи поглядом збитий "лагг", лейтенант на мить випустив з поля зору картину бою, завершував красиво вiраж...
Раптом знизу вирвалася траса i вiн вiдчув потужний удар по корпусу свого "грифона". Вiдразу щось неладне сталося з управлiнням. На вiражi вiдмовило кермо висоти, ручка управлiння ходить вхолосту, нiякої реакцiї на дiї плота. Винищувач закрутився в небi, нiби вгвинчуючись в його сяючу блакить.
Зупинити це обертання було неможливо, машина не корилася пiлотовi i Ляховський зрозумiв, що справи його кепськi. "А коли справи кепськi, хлопцi, - не раз казав командир групи пiдполковник Клiмов, - пам"ятайте, що ви нам дорожчi за лiтак. В такому разi смикай ручку i - кiстки за борт!"
I Ляховський рiшуче схопив важiль катапульти.
Оглушливо хлопнуло повiтря: розгерметизацiя - вiдлетiв геть лiхтар кабiни. В ту ж мить надувся i щiльно охопив тiло ППК - протиперевантажувальний костюм. А в кабiнi вже свистiло i скреготало, нiчого не видно. Пил, пил, пил... Де вiн тiльки взявся... Автоматично опустилося скло на захисному шоломi. Поштовх порохових прискорювачiв. Вискочили збоку щитки, фiксуючи руки, щоб їх не вивернуло повiтряним потоком. Ноги також притиснутi захватами, Леонiд зараз був пристебнутий до крiсла намертво.
I в ту ж мить незборима сила викинула його з кабiни. В груди вдарив тугий струмiнь повiтря, пройшла знизу м"ясорубка соосних гвинтiв "грифона", але до льотчика вони не дiставали. За спиною щось зашурхотiло, хлопнуло i крiсло вирiвнялося, швидкiсть стала згасати. Вже немає ураганного напору повiтря, полiт стабiлiзовано. Ще мить, рiзкий ривок фартуха i його викидає з крiсла. Рiзко смикаються ременi. Тiло нiби наражається на перепону - м"яку, пружинисту i тихо пливе донизу. Лейтенант глянув вгору: де крiсло? Тiльки б лишень не зачепило, в ньому десь з центнер ваги. Он воно, разом з стабiлiзуючим парашутиком несеться до землi. Пiсля ревiння турбiни, важких перевантажень, катапультного стусана пiд зад льотчика огорнула тиша. Нижче вiн побачив лiтак, вiн падав, безладно обертаючись. I гострий бiль жалю кольнув серце пiлота.
Ляховський зручнiше всiвся на лямцi парашута, оглядiвся. Потрiбно визначити, куди його несе лиха доля, приготуватися до приземлення. Парашут розкачувало поривами вiтру i вiд цього земля йшла на Ляховського хвилеподiбно, нiби хтось нахиляв її то одним боком, то iншим. Кепськi справи, несе його кудись на пiвдень. А внизу кубанськi плавнi, колючою щiткою стирчать очерети. Поверхня зрадницька. Тiльки б вдало сiсти, не поламати ноги в цiй болотянiй тванi.
Раптовий порив вiтру розвернув Леонiда, кинув спиною на очеретяну стiну. Як поталанило! Купол парашута згас, осiв пробитою дитячою кулькою. Над льотчиком розкинулося бездонне небо, i в цiй безмежнiй блакитi ширяв самотнiй беркут.
Встав, розстебнув замок пiдвiсної системи, скинув лямки, вiдкинув скло щитка вгору i зняв захисний шолом з голови. Адреналiн ще шумiв у кровi i вiн не вiдчув гострого болю в ногах. Бiль прийшов до нього потiм. Зараз же навколо шумiв густий очерет, але пiд ногами сухо, отже, потрапив на острiвець в цих плавнях. "Добре, потiм буду визначати, куди саме втрапив. А зараз потрiбно повiдомити своїм..."
З пiдвiсної системи витяг НАЗ - пластмасову коробку в брезентовiй сумцi. Там медикаменти, продукти, вода, надувний одномiсний човен, портативна радiостанцiя i, звичайно, зброя - 9-мiлiметровий пiстолет-кулемет ПКМ-40 . Лiхтарик, сигнальна ракета, пилка, тонка, як струна, сiрники термiчнi, об що хочеш запалити можна, i на вiтрi не гаснуть, таблетки сухого спирту. Вода в пакетику з м"якого мiцного пластику, цiлий лiтр. А серед медикаментiв є ще таблетки для знезараження води.
Але головне - радiостанцiя. Ввiмкнути її, щоб на встановленiй частотi передавала сигнал бiди, працюючи в режимi радiомаяка. I Ляховський став вслухатися чи не запульсує повiтря пiд гвинтами пошуково-рятувального гелiкоптера...
...Пустельга сидить на ношах, бiля нього метушаться медики - лiкар авiагрупи i фельдшер. Фельдшер притримує лiву руку, а лiкар бинтує її. Ран багато, але вони не важкi, кiстки всi цiлi. Володимир вже вблагав лiкаря не вiдправляти його в пiдземний госпiталь в Аджимушкайських каменоломнях - дав урочисту обiцянку акуратно ходити на перев"язки i дотримуватися постiльного режиму до повного одужання.
(I потiм несказанно жалкував за даним легковажно словом - в Аджимушкайському госпiталi проходила медичну практику Яна Воскресенська, а хто ж вiдмовиться покрасуватися перед коханою дiвчиною в ролi калiчного воїна-героя! Правду кажуть, знав би прикуп...)
Лiкар починає бинтувати наступну рану. Працює вiн артистично i скоро Володимира сповили, як немовля. Пустельга героїчно переносить бiль, але дивитися на нього страшнувато - губи синi, як у мерця, обличчя блiде, нi кровинки, пiд очима кола, очнi яблука налилися кров"ю. Говорити не може - в горлi хрипить, сержант кривиться i киває на склянку з червоним вином. Фельдшер щедро пiдливає.
- Ти ще щасливо вiдбувся, - примовляє лiкар, - стiльки ран, стiльки кровi втратив... Як тiльки додому добрався... М-да, вiдверто кажучи, не розумiю, на чому ти прилетiв.
- На злостi, товаришу майор. - Пустельга хоче всмiхнутися i кривиться вiд болю. - Дешево вони мене взяли захотiли, дiдько б їх забрав. Так дешево, що просто...
Вiд КП швидким кроком йде командир авiагрупи. Вiн був зайнятий - доповiдав в штаб ВПС флоту про результати розвiдки. Слiдом за ним - Амет-Хан, вiн приземлився ранiше i разом з Клiмовим доповiдав про виявленi в Новоросiйську цiлi. Про обставини бою з переслiдувачами доповiв щойно по радiо капiтан Таран i зараз на смугу заходять один за один "грифони" другого загону.
- Як справи, медицина? - пiдходячи, запитує пiдполковник.
- Порядок, ще не одного "червоного визволителя" змусить носом щемлю рити. - Пiдводиться лiкар. Фельдшер вiдрiзає шматок бинта i Пустельга з полегшенням лягає на ношi.
- Ну, то й добре, одужуй. - Качає головою командир групи. - Машину нову отримаєш, твоя в капремонт пiде. За пiвгодини вилiт, супроводжуємо штурмовики. По твоїх даних працювати будемо, на Новоросiйськ пiдемо. Як почуття, лейтенанте? - Звертається пiдполковник до Амет-Хана.
- Нормально. - Лейтенант червонiє, нiби вiдчуваючи провину в чомусь.
- То й добре, ваш загiн прикриває другу групу. Першу прикривають армiйськi винищувачi.
- Нарештi! - Зiтхає Амет-Хан. - Хоч буде на кому зло зiгнати.
- Добре, не будемо вiдволiкати медицину. Ввечерi командувач ВПС флоту обiцяв прилетiти...
...На долю Сашка Кутасова випало стримувати бойовий азарт пошарпаних лейтенантом Ляховським "лаггiв". Ведучого третьої ланки лейтенант збив з ходу, не затримуючись. А от з четвертим... Радянський ас виявився зубастим воякою, Ляховський з ним зчепився не на жарт. I Кутасов дякував долi, що веденi у "червоного" виявилися з таким же мiзерним бойовим досвiдом, як у нього. Зеленими, одним словом. Правда, в нього вже було ще з iнституту бiльше трьохсот годин самостiйного нальоту, а пiлоти "лагiв", по всьому видно було, коли б всi гуртом мали стiльки годин... I тому на його долю випало лише стримувати їхнiй порив будь-що збити пошкоджений "грифон" i не дати переслiдувати Володьку Пустельгу.
(Втiм, крутитися одному проти вiсiмки "лаггiв" також не мед. Рятували його переважаючi якостi машини, виходив з халепи тiльки за рахунок швидкостi та висоти, куди тiкав, коли ставало непереливки.)
Однак довго ця карусель в пiднебессi продовжуватися не могла, рано чи пiзно "червонi" повиннi були реалiзувати свою чисельну перевагу. Вiн ще тримався тому, що "червонi" всi разом кинулися в бiйку, втративши своїх лiдерiв. Але ось-ось хтось з них вiзьме командування на себе, вiсiмка роздiлиться, i тодi його затиснуть: або внизу, або вгорi. А скорiше за все, одна четвiрка блокує його, закрутивши на висотi, а решта кинеться в погоню. I не факт, що пiлоти штабної пари встигнуть вчасно зреагувати на появу противника. Потрiбно було закiнчувати цей бiй i закiнчувати з музикою. I вiн нав"язав "червоним" лобову атаку - смертний екзамен психiки i нервiв. Машини зближувалися i нiкому вже не вiдвернути. Зараз удар...
Але в останню мить ведучий "лагг" рвонув свою машину вгору. Не витримав! I в ту ж мить траса прошила пузо червонозоряного винищувача. Вiн обвис, нiби наштовхнувся на стiну i зник в сяйвi слiпучого спалаху - вибухнули бензобаки. Палаючi шматки посипалися на землю, залишаючи димнi слiди.
Фiнал i побачили льотчики другого загону, поспiшаючи на допомогу своїм товаришам. Вiдбивши атаку "мiгiв" ППО Новоросiйської бази, вони не стали затягувати поєдинок з ними - не було сенсу. Та й по радiоповiдомленням льотчики чули, що їхнi товаришi вступили в нерiвний бiй з противником. Необхiдно було поквапитися i капiтан Таран повiв своїх пiлотiв на допомогу ланцi Ляховського. I застали одного тiльки Кутасова - збитий "грифон" лейтенанта догорав у очеретах, сипалися донизу уламки збитого "лагга", а в небi плив тiльки один парашут - це був квадратний купол радянського зразка...
Втративши чисельну перевагу, "червонi" вийшли з бою рiзким пiкiруванням. Залишаючи за собою димний слiд, вони мчали на схiд, притискуючись до землi. Але на прощання два "лагги" встигли взяти в клiщi лiтак Кутасова i всадити в нього кiлька снарядiв зi своїх "швакiв". Однак збити не змогли.
Першим поривом капiтана було негайно кинутися в погоню i дати "червоним" чосу. Але доповiдь Кутасова була невтiшною - його лiтак отримав пошкодження, а сам пiлот поранення вiд осколкiв снарядiв. Та й лiчильники пального змушували поглядати на них частiше, а снаряднi коробки лiтакiв досить спорожнiли. I Таран з холодною люттю вiдчув, що негайно сквитатися з ворогом не встигне...
Лейтенант Удовиченко щойно закiнчив чергування i зараз дивився, як парами заходять на посадку "грифони" другого загону капiтана Тарана. Звiстка про те, що один з пiлотiв другого загону загримiв у госпiталь, неабияк збурила його. I не вiд душевної черствостi чи якоїсь неприязнi до сержанта. Просто на вiйнi така невдача товариша по службi означає подальше просування, але вже твоє власне. "На вiйнi, як на вiйнi..." - кажуть в таких випадках французи. I вони мають рацiю. Особисто для Сергiя Удовиченка це був шанс потрапити у стройовi льотчики. Справа в тому, що у штабну ланку сплавляли пiлотiв, ну, так би мовити, не зовсiм перспективних. Це на авiаносцях штабнi льотчики лiтають бiльше звичайних стройових. А в учбових частина навпаки... В авiагрупi пiдполковника Клiмова пiлотiв штабної ланки поза очi називали "писарчуками", маючи на увазi, що це не зовсiм повноцiннi льотчики. А кому охота бути неповноцiнним? От i намагалися пiлоти штабних ланок при будь-якiй нагодi перейти у стройовий загiн.
Рапорт (з наголосом на "о") про переведення до другого загону лейтенант Удовиченко подав ще до початку вiйни, але нагода випала тiльки зараз, з першою бойовою втратою. I ось тепер вiн з нетерпiнням чекав повернення другого загону, щоб нагадати його командиру про бажання стати стройовим льотчиком.
Оскiльки штабна ланка була неповною - одну пару вiдправили разом з другим загоном прикривати розвiдникiв - прикривати посадку лiтакiв пiдняли ланку першого загону, i чергування пари припинилося. Тому зараз Удовиченко тупцював бiля свого "грифона" на стартi, чекаючи посадки капiтана Тарана...
"Грифони" планували з задросельованими турбiнами, торкалися колесами смуги. Здiймали хмарки куряви i опускали гострi носи, стверджуючи всi три стiйки на плитах злiтно-посадочної смуги. Першим сiдав лiтак з цифрою "25" на гострому кiлi. Ведений лейтенанта Ляховського. А от його лiтака немає.
Збили чи сiв десь на вимушену? "Збили Ляховського, - повiдомив, пiдiйшовши, технiк Удовиченка, - i ще двох пiдловили у Тарана, Пустельгу i Кутасова. Капiтан злий, як чорт, он, дивись, як саджає..."
Останнiм приземлився лiтак командира загону. Його машина загальмувала за кiлька метрiв вiд стоянки чергової пари. Капiтан залишив кабiну, не чекаючи, поки технiк принесе трап.
- Ну що, лейтенант, не передумав переходити до мене? - Погляд у капiтана запитальний, вiн нiби обмацував очима. Глянув на напарника Удовиченка. - Лейтенант, я твiй "єроплан" вiзьму, а ти доповiси в штаб групи - я з лейтенантом Удовиченком на облiт району погнав. Так i доповiси...
Часу на пiдготовку польоту пiшло хвилини три, i все ще не вiрилося Сергiю, що ось зараз здiйметься вiн в повiтря, до того ж веденим капiтана Тарана, буде його прикривати. Серце стукотiло радiсно. Звичне вiдчуття злиття з бойовою машиною прямо-таки волало до негайної дiї. Стримуючи "грифон" на гальмах, лейтенант почав доповiдати ведучому по радiо про готовнiсть докладно, як належить...
- Не базiкай! - Перервав доповiдь Удовиченка капiтан. - Роби, як я, мовчки...
Тишу польового аеродрому перервав спарений гул авiацiйних турбiн. I назустрiч Сергiю стрiмко полинула смуга, зблискуючи в косому сонячному промiннi металiчними вiдблисками плит. Капiтан вiв його на пiвдень, в бiк Чорного моря. Вiн мовчав i навiть не дивився в бiк лейтенанта, нiби летiв один. I так само, нiби й справдi один, вiн рiзко розвернув лiтак в бiк берега i, форсуючи двигун, нарощуючи швидкiсть пiшов в гори, залишаючи збоку курортнi мiста Кавказького узбережжя. Проскочили хребет i Таран пiшов на зниження, лиш дозволили густо зарослi лiсом гори його пiвнiчно-схiдного схилу.
Коли пiд площинами промайнули останнi лисi, акуратно закругленi пригорбки передгiр"я i попереду розчахнувся на всю неозору шир кубанський степ, лейтенант почав здогадуватися, куди вони мчать.
Таран знає звiдки пiднялися "лагги", якi збили Ляховського. Ось чому квапився з вильотом. Вiн все розрахував до секунди. Коли вивiв загiн з бою, скiльки часу знадобиться "лаггам", щоб дiстатися до цього польового аеродрому, скiльки часу знадобиться йому, капiтану Тарану, щоб повернутися додому, взяти заправлений лiтак з повним боєкомплектом i встигнути прийти на радянський аеродром, поки лiтаки "червоних" будуть заправлятися. Саме тому i взяв капiтан лiтаки, якi стояли на чергуваннi - вони вже були готовi до бою. I коли б вiн, лейтенант Удовиченко, вiдмовився летiти, капiтан вiдправився б помститися "червоним" з iншим пiлотом. Довго чекати вiн не мiг. Все було у нього продумано до дрiбниць...
Тому вiн i сказав напарнику Удовиченка: "Доповiси, що ми пiшли на облiт району..." Вiн знав, що командир групи не дасть дозвiл на штурмовку двома винищувачами ворожого аеродрому, надто його цiнує Клiмов, щоб пiддавати небезпецi в справi, якою повиннi займатися броньованi штурмовики. Морськiй авiагрупi вистачить роботи. Але Тарана пiк бiль за Ляховського, якого збили в тилу противника, а, отже, ймовiрно загинув. Тому вiн i переступив через заборону, i ця бiль давала впевненiсть в успiху задуманого.
"Вiн i справдi скажений.", - згадалася характеристика капiтана, яку дали йому пiдлеглi. Так, скажений, але в найкращому розумiннi цього слова. I його льотчики пишалися цим, йшли за ним скрiзь...
Сонце свiтило тепер в потилицю. Низьке, багряне сонце. Так само багряно вiдсвiчували стовпи пилу, якi смугами стояли над ворожим аеродромом. Мирна вечiрня картина, але зараз вона викликала в лейтенанта таку зловтiху, якої не вiдчував нiколи. Так, це той самий аеродром. "I там нас не чекають, там не допускають навiть думки про те, що сiро-срiблястi "грифони" морської авiацiї вiдiйдуть так далеко вiд моря, зважаться штурмувати сухопутний аеродром у степу..." Тепер Удовиченку стало зрозумiло i чому капiтан припинив його доповiдь рiзким: "Не базiкай!", щоб не викрити себе радiоперемовами завчасно.
Низьке сонце свiтило в спину i тiнi "грифонiв", якi йшли на великiй швидкостi, ковзали попереду, подовжувалися, то втiкали, то наближалися, обтiкаючи кургани, хутори i байраки. Мiсце у строю праворуч капiтана дозволяло Удовиченку бачити тiльки голову Тарана, його круглий бiлий шолом з щитком свiтлофiльтра. Лейтенант додав обертiв i вийшов вперед, поряд з капiтаном. Побачивши веденого боковим зором, Таран раптом усмiхнувся. Зовсiм несподiвано усмiхнувся i, здається, пiдморгнув пiдбадьорливо.
I лейтенант побачив, що обличчя у нього не сухе i жорстке, а добре. I вiн також усмiхнувся у вiдповiдь своєму командиру.
По курсу вже розрiзнялися "ЛаГГ-3" з зализаними фюзеляжами, з заокругленими площинами крил. Бiля них купчилися автозаправники i технiчнi машини, вовтузилися люди. Але все ще не помiчали лiтаки, якi вже лягли на бойовий курс. Їх ховало у своїх слiпучих променях сонце, що заходило. Вони могли тiльки чути - гул пари лiтакiв. I вони його почули, але надто пiзно...
Одним порухом голови капiтан наказав веденому зайняти попередню позицiю, його лiтак ковзнув ледь в бiк i вийшов на одну пряму зi злiтною смугою, де саме готувалася злетiти трiйка "лаггiв". На долю Удовиченка випадало складнiше - удар по стоянкам лiтакiв противника, це було зрозумiло i без команд.
Лейтенант чекав появи в прицiлi крайнього лiтака, готуючись вiдкрити з усiх чотирьох стволiв вогонь по скупченню ворожої технiки.
- Бий, лейтенант, бий смiливо! - Капiтан натиснув на гашетку ранiше i вже не криючись ввiмкнув рацiю. - Виходь вперед i шпар, прикрию...
В очах мигтiло i Удовиченко не бачив, куди потрапляють його снаряди. Надто велика була кутова швидкiсть бiля землi. Коли б вiн оглянувся, то мiг би побачити, як спалахували i горiли автомашини, лiтаки, як в клубах диму металася аеродромна обслуга. Мiг би, але для цього потрiбно було оглянутися, а вiн дуже боявся згубити з очей свого командира i тому не наважився глянути назад навiть мигцем. I йому здалося, що своєю стрiляниною не нанiс ворогу жодної шкоди. Ось Таран - так, вiн не промахнувся. На стартi палали три лiтаки. Перервавши злiт, вони широко порозкидали свої тiла, роз"єднанi на частини по всьому полю аеродрому, горять ясним полум"ям. А вiн? Що вiн...
Пройшовши весь аеродром, капiтан перевiв "грифон" у набiр висоти i розвернув його на зворотнiй курс, в бiк слiпучого сонця, до моря.
- Лейтенант, бачиш мене. - Голос був веселий. - Давай курсом на сонце. Йдемо додому...
На злiтнiй смузi палахкотiли окремi вогнища. А на стоянцi вогонь i дим стелилися на всю її ширину. Вже на зворотному курсi Удовиченко бачив, як стрiляли зенiтки з укриттiв за межею аеродрому. Там все ще щось вибухало, фонтанувало брудним полум"ям.
Вже коли приземлилися, капiтан пiдiйшов до Удовиченка, дружньо ляснув по плечу.