Аннотация: Бойовий похiд радянського корабельного загону до головної вiйськово-морської бази Української Держави Севастополя.
В синiх квадратах моря
Нiч повзла над Європою, над мiстами i заводами, над дахами i верхiвками дерев, густа осiння нiч. Пiтьма покривала Чорне море, приморськi селища i портовi слобiдки. Але якою б темною не була нiч, на всiх берегах за чорними паперовими шторами, за щiльними ставнями теплилися скупi воєннi вогнi.
Вогнi були скрiзь - невидимi, вони iснували, схованi глибоко, але свiтнi. Тiльки море не мало вогнiв. Чорно-зеленi хвилi перекочувалися одна за одною i не було їм кiнця. Хистка рiвнина, яка колишеться над безоднею - пiвмiльйона квадратних кiлометрiв суцiльного мороку, i морок цей вiд морського дна до самiсiнького неба. Так було в древнi часи, коли однi лише лiтаючi ящери ширяли над хвилями на своїх перетинчастих крилах. Так було i нинi. Серед цього доiсторичного хаосу i непроникної темряви йшли сталевi клинки, на кожному з яких було вiд двох сотень до пiвтисячi молодих життiв. Вже кiлька годин йшли кораблi з задраєними iлюмiнаторами, без розрiзнювальних вогнiв, розсiкаючи густу чорноморську хвилю.
Головним йшов лiдер "Тбiлiсi". Чорна вода мчала пiд ним, кипiла пiд форштевнем пiна, вона вiдходила в боки i розпливалася десь позаду найтоншим мереживом. Бiлi гребенi злiтали над хвилями.
Вiсiм годин тому командири двох лiдерiв радянського Чорноморського флоту отримали наказ командуючого ескадрою на бойовий похiд. Задачу перед ними поставили майже нездiйсненну: пiдiйти до головної вiйськово-морської бази українських нацiоналiстiв i порту Севастопiль i знищити артилерiйським вогнем нанесенi на карту запаси пального. I одночасно провести розвiдку боєм системи оборони Севастополя. Цю задачу потрiбно було виконати щоб там не було - не тiльки завдати шкоди противнику, але й показати, що радянський Чорноморський флот, всупереч нацiоналiстичним вигадкам, живий i боєздатний.
В цей день командир корабля капiтан третього рангу Гущин не сходив на берег. Дружина з сином напередоднi поїхали в Москву до родичiв, квартира в Новоросiйську на вулицi Ленiна була пустою. Гущин вийшов з каюти на верхню палубу. В сутiнках, якi насувалися, обриси лiдера ледь виднiлися. Дочекавшись доповiдi чергового по кораблю про повернення звiльнених на берег червонофлотцiв i старшин, вiн повернувся в каюту i лiг на диван. Але не спалося. Через пiвгодини в каюту зайшов вахтенний командир i доповiв: "Товарищ командир, в Главной базе объявлен Большой сбор". Гущин наказав зiграти бойову тривогу. Задзвенiли дзвони гучного бою, по корабельнiй трансляцiї оголосили: "Боевая тревога! Корабль к бою и походу изготовить!" За двi-три хвилини старший помiчник командира вже зустрiчав Гущина бiля бойової рубки i доповiв, що корабель до бою готовий.
- Товарищ командир, получено приказание от оперативного дежурного по флоту - всем кораблям боевая готовность номер один.. - Доповiв вахтенний командир. Бiля правого борту заторохтiли моторами катери i баркаси, що стояли пiд пострiлами . Червонофлотцi-оповiсники вже спускалися по штормтрапам i шкентелям на плавзасоби, щоб викликати на корабель командирiв i надстроковикiв, якi зiйшли на берег.
А за пiвгодини командирiв лiдерiв "Тбiлiсi" i "Москва" викликав командуючий флотом...
Рiвно о 21.00 боцман вiддав команду вибрати лiвий якiр i ланцюг з гуркотом поповз в ящик.
- Якорь чист! - Доповiв боцман на мiсток.
- Все машины - малый вперед! - Командир вiддав наказ i дзеленькнув машинний телеграф.
За кормою завирувала вода i рушили з мiсця, повiльно попливли мимо кораблiв знайомi обриси берега. В кiльватер "Тбiлiсi" прилаштувався однотипний лiдер "Москва". Кораблi групи прикриття вийшли з Туапсе ранiше. В мирнi днi при виходi корабля з бази довго було видно на горi i в глибинi бухти вогнi Потiйських створiв. Тепер вони не свiтили кораблям прощальним свiтлом. Командир лiдера ще раз оглянувся туди, де вимальовувалися обриси мiста i наказав лягти на курс 270 градусiв - точно на зюйд.
З вiдкритого моря йшов щiльний туман. Кораблi занурювалися в нього i обриси мiста зникли...
Пiшла друга година, коли ударна група вийшла в точку зустрiчi з загоном прикриття. Крейсер "Ворошилов" i два есмiнцi просигналили прожектором, що вони йтимуть на нордi вiд ударних кораблiв i розчинилися в темрявi. Крейсер - однотипний балтiйським "Кiрову" i "Максиму Горькому" - був обладнаний радiолокатором i забезпечував спостереження за повiтряною обстановкою. Загiн прикриття, крiм того, мав ще й бiльш сильну зенiтну артилерiю. Один тiльки крейсер нiс в пiвтора рази бiльше зенiтних автоматiв, нiж обидва лiдера разом. Крiм зенiтних автоматiв, на крейсерi "Ворошилов" було встановлено шiсть 100-мiлiметрових унiверсальних гармат. Есмiнцi прикриття також були озброєнi новiтнiми зенiтними автоматами. В разi атаки української авiацiї крейсер i есмiнцi прикриють лiдери вiд ударiв з повiтря.
Вiйна тiльки-тiльки завершила свiй другий день, але українських лiтакiв радянськi моряки побоювалися недарма. Пiд кiнець другого дня вiйни морська авiацiя ВМС України завдала раптового удару по Новоросiйськiй вiйськово-морськiй базi i потопила, разом з iншими, новiтнiй лiдер Чорноморського флоту "Ташкент". Тому до повiтряної небезпеки радянськi моряки ставилися з повагою, розумiли, що українцi противник серйозний, шапками їх не закидаєш i не бажали отримати ще один урок вiд клятих "нацикiв"...
Вже першi два днi вiйни показали, що на радянськi вiйська в Українi чекає зовсiм не легка прогулянка, а жорстока битва i за кожен успiх в цiй вiйнi "визволителям" доведеться платити чималою кров"ю.
Ось i цей похiд був задуманий, як вiдповiдь на зухвалий удар морської авiацiї нацiоналiстiв по Новоросiйську. Необхiднiсть виправдатися за непередбаченi втрати вимагала вiд командування радянського Чорноморського флоту рiшучих i ефективних дiй. Маршал Ворошилов, який став мимовiльним свiдком драми, що розiгралася в Новоросiйську, прибув особисто на командний пункт Чорноморського флоту i наказав його командувачу, флагману флоту другого рангу Октябрському вжити дiєвих заходiв у вiдповiдь.
Оскiльки вся авiацiя Чорноморського флоту була задiяна на сухопутному напрямку i вже понесла вiдчутнi втрати - зенiтнi ракети i зенiтна артилерiя швидко скоротили склад авiацiйних бригад ЧФ, - в штабi флоту вирiшили, що артилерiйський удар по Севастополю i мiстам пiвденного узбережжя Криму цiлком заспокоїть командування Пiвденного напрямку. Тим бiльше, що крупних кораблiв українцi на Чорному морi не мали. Бригада есмiнцiв, сторожовi i прикордоннi кораблi та катери - ось все, що було у розпорядженнi українських адмiралiв. Проти 180-мiлiметрової артилерiї крейсера "Ворошилов" вони могли задiяти тiльки п"ятидюймовi гармати есмiнцiв. Правда, в Миколаєвi та Херсонi добудовувалися важкi крейсери для Середземноморської ескадри, але їх в розрахунок можна було не брати.
Ось тому i отримали несподiваний наказ обстрiляти приморськi мiста Криму два новiтнi лiдери радянського Чорноморського флоту. Командиром ударної групи був призначений командир лiдера "Тбiлiсi" капiтан третього рангу Гущин. I краяли зараз нiч два сталевих клинка, розрiзаючи надвоє чорноту морських хвиль i щiльне повiтря осiнньої ночi без усяких вогнiв i з наглухо задраєними iлюмiнаторами...
...Перед сходом сонця завжди сиро i незатишно. Свiтло повiльно витiсняє пiтьму i часом туманна iмла здається ще бiльш непроникною, нiби нiч робить останню спробу втриматися перед початком нового дня. В цей час все здається нетривким i розпливчастим. Над водою стелиться гострий холод i люди щiльнiше загортаються в бушлати i шинелi. Коли попереду небезпека, це особливо вiдчутно.
Командир лiдера провiв на мiстку всю нiч. Вiн сидiв у своєму крiслi перед приладами, якi поблискували рiзнокольоровими лампочками i тiльки зрiдка розтуляв губи, щоб вiддати короткий наказ. I всi, хто знаходився на мiстку, також не зронили жодного зайвого слова. Праворуч i лiворуч на крилах мiстка стояли бiля вiзирiв сигнальники, яких проймав стрiмкий вiтер. Хитало i бризки долiтали до мiстка. На пiвбаку все було мокрим. Гарматнi башти, шпилi, кнехти, якiрнi ланцюги, що тяглися з клюзiв в ланцюговi ящики, сама палуба лiдера, все здавалися покритим липкою плiвкою.
О 4 годинi 25 хвилин вахтенний зробив запис в журналi: "Вышли на меридиан Босфора. Легли на курс 360..." Кораблi ударної групи перетнули Чорне море i зустрiчали сонце на широтi Босфору. Вони лягли на норд i курсом, яким колись пройшли "Гебен" i "Бреслау", рушили на Севастопiль...
В кают-компанiї "Тбiлiсi" молодший штурман разом з командиром БЧ-2 допивав чай. Штурман весь час поривався розказати смiшну iсторiю, але веселощi не вдавалися. Серйознiсть обстановки пiдкреслював i вид кают-компанiї: зi столiв знятi скатертини, знятi плафони i дзеркала. I вiд цього знайома до останньої клепки кают-компанiя здається чужою. Через тонку сталеву перегородку чується гудiння вентиляторiв, в пустiй склянцi дзеленькає ложка. I раптом рiзкий дзвiнок розриває тишу: бойова тривога!
Кают-компанiя враз пустiє, а притихлий корабель вiдразу оживає. По трапам, по коридорам поспiшають люди, гримлять по сталевим палубам черевики, глухо бахкають люки у вiдсiках, задраюючись. Дзвiнок гримить ще з хвилину i затихає, коли всi вже на бойових постах. Готовнiсть номер один.
А на сходi рожевiє край неба, нiчна пiтьма сiрiшає i стають виднi обриси хмар...
Лiдер "Москва" йшов у кiльватерному слiду "Тбiлiсi", який залишав за собою зелену, нiби скляну дорогу. Над хвилями пiднiмався вранiшнiй туман, розходився шаруватими смугами i по правому борту, на сходi розкинулися над горизонтом рожевi пелюстки хмарин.
- Правый борт, шестьдесят, воздушная цель! - Раптом почувся голос сигнальника. Командир лiдера добре уявляв собi, як добре зараз видно ударний загiн згори. Пiнний слiд простягнувся аж до горизонту i по ньому, як по проспекту можна вийти прямо на кораблi. Слiд прямий i рiвний, як стрiла, i на вiстрi цiєї стрiли - два радянськi кораблi. Лiтаки заходили зi сходу, з боку сонця, що сходить, шикувалися в ланцюжок, готуючись завдати удару з пiкiрування. Перестук зенiтних автоматiв злився з виттям пiкiрувальникiв. Чорнi краплi бомб падали прямо на лiдер.
"Вот теперь и начнется..." - подумав командир корабля. Гущин вiддав команду i "Тбiлiсi" лiг у розворот. Бомби лягли по лiвому борту, здiймаючи величезнi фонтани води. Перший захiд був невдалим. Командир лiдера запросив вiдомостi з постiв. Вбитих i поранених не було, але в надводнiй частинi чисельнi пошкодження осколками бомб. Трюмнi машинiсти повiдомили про надходження води - вiд близьких вибухiв розiйшлися шви обшивки. Аварiйна партiя зараз лiквiдовувала наслiдки вибуху бомб.
А лiтаки знову заходили на бойовий курс. Вогонь вели i гармати головного калiбру, пiднявши на максимальний кут стволи. Але четвiрка ворожих лiтакiв - силует у них був незвичним, гвинт позаду, зi скошеними крилами, вiд чого лiтак нагадував птаха - з двох сторiн спiкiрувала на лiдер, засипавши бойовi пости i обслугу гармат i зенiтних автоматiв дрiбними бомбами. I вогонь враз послабшав. Лiдер маневрував, ухиляючись вiд бомбових ударiв, командир безперервно мiняв курс, зенiтна батарея вела вогонь то з правого, то з лiвого борту. Лiтаки знову пiкiрували на корабель. Цього разу бомби впали бiля корми i два сильних удари струснули лiдер. З бойових постiв надiйшло повiдомлення, що понад шiстдесят червонофлотцiв убито i поранено, пошкодженi два зенiтних автомата на кормi i четверта 130-мiлiметрова гармата.
Капiтан третього рангу Гущин зрозумiв, що несподiваного удару по Севастополю вже не буде. Противник виявив ударну групу. Про таку кардинальну змiну обстановки повiдомили на "Ворошилов". З крейсера, який очолював групу прикриття, передали по радiо: "Отходить на ост самым полным".
I Гущин наказав лягати на курс вiдходу. На лiдер "Москва" передали сигнал: "Начать отход. Дым". Гущин дiстав з портсигара цигарку, але запалити "бiломорину" не встиг. В момент повороту на курс вiдходу на мателота спiкiрували двi пари лiтакiв. Обабiч бортiв "Москви" здiйнялися два стовпи води, диму i вогню. За мiстком лiдера зблиснуло полум"я вибуху i вгору полетiли уламки торпедного апарату i понiвеченi частини зенiтних автоматiв. На мiстку "Тбiлiсi" всi бачили, як корабель сильно накренився на лiвий борт i перевернувся догори кiлем. Лiдер затонув ще до того, як "Тбiлiсi" встиг зробити поворот i прийти на допомогу. Ця, майже миттєва загибель корабля, який ще секунду назад був повний життя i енергiї, вiв вогонь по ворожих лiтаках i де в кожного були знайомi i друзi, здавалася неймовiрною...
Але переживати було нiколи. Ворожi лiтаки переможно прогули у вишинi i зараз заходили на вцiлiлий радянський корабель. Двi чвертьтоннi бомби лягли по лiвому борту, вiддалiк, одна упала бiля самого борту праворуч. Осколками були вбитi комендори зенiтного автомату i командир зенiтної батареї. На прожекторний мiсток побiг командир артилерiйської частини, вже поранений в руку. Два зенiтних автомати, встановленi тут, вели вогонь довгими чергами по пiкiруючим лiтакам. Заряджаючi ледве встигали вставляти обойми. "Невозможно вести такой огонь, стволы уже раскалились, - подумав командир БЧ-2 i тут же скомандував, - по пикирующему, непрерывным, огонь!" i це були його останнi слова. Бомба влучила прямо в автомат, бiля якого вiн стояв. Ще одна вибухнула бiля самого борту. Пороховий дим, сморiд спаленої фарби, гарматна кiптява, перехоплювали дихання. Полум"я рудими вiхтями виглядало то з люка, то з-за перегородки, по з-за ящика з зенiтними патронами. Над кораблем пiднiмалася густа хмара чорного диму.
Командир лiдера направив вниз всiх, вiльних вiд ведення зенiтного вогню. Внизу, в котельних i машинних вiддiленнях, в трюмах, в кубриках i каютах, йшла ще бiльш запекла боротьба за життя корабля - боротьба з водою, яка вривалася всередину крiзь пробоїни. Тут вибухи бомб звучали ще страшнiше. Корпус лiдера здригався вiд близьких розривiв. Люди падали, пiднiмалися i знову з останнiх сил пiдпирали аварiйними брусами водонепроникнi перегородки, якi гнулися вiд напору води. В носовiй частинi аварiйною групою керував боцман, вiдступаючи з вiдсiку у вiдсiк, вiн запекло вiдстоював життя корабля.
- А ну, поднажмем, братцы! Дальше вода не пойдет! - Кричав вiн, але вода невмолимо з"являлася в примiщеннях. Вона пробивалася крiзь щiлини, пiдкрадалася до нiг знизу, стiкала гуркiтливими струменями зверху. Система вiдкачування не справлялася i пiсля чергового близького вибуху погасло свiтло. Боцман ввiмкнув акумуляторний лiхтар, який висiв у нього на шиї i взявся за ключ, щоб затиснути щiльнiше гайки водонепроникних дверей. Пiднятися нагору йому i в голову не приходило. З запеклiстю розпачу вiн продовжував боротися з надходженням води, вiрячи в порятунок, раз командир не вiдзиває його.
На третьому заходi пiкiрувальникiв бомба зруйнувала носовий мiсток, i командир, капiтан третього рангу Гущин, перейшов на кормовий КП. Уламки понiвеченого металу вкривали палубу. Бiля розбитих гармат i зенiтних автоматiв лежали трупи i пораненi червонофлотцi. Санiтари не встигали вiдносити їх в кают-компанiю, i так переповнену. А з пiвночi надходила нова хвиля лiтакiв.
Диферент на нiс все збiльшувався, носова часина лiдера йшла пiд воду, двi турбiни вже довелося зупинити, щоб уникнути вибуху котлiв. Залишалася працювати одна турбiна, але корабель вперто прямував на схiд: курс - дев"яносто градусiв, як наказав командир. Матроси аварiйної групи, якi працювали в заповненому водою трюмi, вловлювали в темнотi дрiбну вiбрацiю i знали, що корабель живий, вiн ще бореться з ворогом, з водою, з вогнем. Але от зупинилася й остання машина. Боцман перестав вiдчувати мiлке дрижання корпусу i випрямився, втомлено притулившись до перегородки. Хтось навпомацки пробирався по заповненому водою коридору. Боцман повiв променем лiхтаря i жовтий промiнь висвiтив фiгуру сигнальника. Годi було впiзнати хто це: обличчя матроса залите кров"ю, бушлат подертий клаптями.
- Мичман, все наверх! Команде приказано покинуть корабль!
Боцман вiдчув неймовiрну втому. По ногам струмувала вода i вже пiдбиралася до пояса.
- Что? - Наказ здавався неймовiрним. - Кто приказал?
Пропустивши нагору всiх, боцман вiдкинув гайковий ключ i останнiм пiднявся на палубу. Тут було тихо. Не стрiляли гармати. Лiдер "Тбiлiсi" перетворився на нерухому мiшень, що покачувалася на дрiбнiй чорноморськiй хвилi. Згори доносилося комарине дзижчання. Два десятки лiтакiв з жовто синiми концентричними колами на площинах, перед тим, як зiрватися в смертельне для корабля пiке, робили коло.
...Стiл кают-компанiї накритий клейонкою, весь в бурих плямах кровi. Бiля столу, схилившись над пораненим, щоб робить корабельний ескулап. Руки його, по лiктi у кровi, раптом безсило опустилися.
В кают-компанiї пораненi лежали покотом на столах, на палубi, в проходах. Молодший штурман лежав на столi бiля борту i чув, як поряд, за тонким сталевим листом борту плюскотить вода. Саме цей звук i привiв його до тями. Всього тiльки пару годин тому в цiй кают-компанiї вiн пив чай, грав в шахи... "Что было потом?" - спробував згадати штурман i не з змiг, тому що саме в цей момент пролунало калатання дзвонiв гучного бою. А потiм його вдарило вибуховою хвилею об перегородку i ще вiн пам"ятав тупий удар осколка по лiвiй руцi. Тепер лiвої руки не було, тiльки сповитий кривавими бинтами обрубок. "Неужели это все? Конец?" - вiн навiть сам здивувався, як це йому байдуже.
Знесилений лiкар накладав пов"язку на розтрощену руку моряка в подертому одязi, i той вже не стогнав, а тiльки з шумом втягував повiтря. Штурман вiдкрив броньовану кришку iлюмiнатора i видно було, як вдалинi курсом на корабель прямували зо два десятки бомбардувальникiв. В проймi дверей з"явився матрос i наказав:
- Все наверх! Командир приказал покинуть корабль. - I повторив. - Наверх!
Штурман, ледь долаючи бiль, звiвся на ноги. Всi, хто мiг рухатися, разом з лiкарем стали пiднiматися нагору. По трапам, слизьким вiд кровi, вони дерлися нагору, допомагаючи один одному.
Високо в небi лiтаки закiнчили своє коло i роздiлилися. Два заходили на корабель з правого борту, два - з лiвого. Ще чотири падали майже прямовисно, ведучи вогонь з бортових гармат. Снаряди дзвiнко застукотiли по палубi, по понiвеченим гарматам на кормi, по двом вцiлiлим автоматам, якi стукотiли короткими чергами. Заряджаючi праворуч i лiворуч ледь встигали вставляти в приймачi обойми.
Штурман слiдкував за парою лiтакiв, що мчали на лiдер з правого борту. Двокiльовi, схожi на приплюснуту лiтеру "W", вони збiльшувалися в розмiрах, нацiлившись на фок-щоглу. Бомбардувальники йшли на висотi верхiвок щогл. Ось вiд них вiддiлилися чорнi краплi бомб i лiтаки круто пiшли вгору. Корабель вдарив грiм їхнiх двигунiв, над понiвеченою палубою нiби ураган промчав i в ту ж саму мить лiдер струснув удар здвоєного вибуху. За кiлька секунд такий самий удар повторився, але вже з лiвого борту.
Вiд прямого влучання бомби лiдер розломився на двi частини. Носова майже миттєво зникла пiд водою, а з кормової частини продовжував стукотiти вцiлiлий автомат. Гвинти оголилися, з похилої палуби горохом посипалися в море пораненi i вбитi, але з кормового мiстка яскраво спалахували пострiли зенiтного кулемета. ДШК замовк тiльки тодi, коли кормова частина перевернулася i зникла пiд водою.
На поверхнi моря залишилося плавати кiлька десяткiв поранених морякiв. Коли з-за горизонту з"явилися рятувальнi лiтаки, вони змогли витягнути з води не бiльше двох десяткiв червонофлотцiв...
Крейсер йшов 12-вузловим ходом на норд, маючи попереду i позаду есмiнцi супроводу. Закiнчувалася тривожна похiдна нiч. Чорне мору вiдсвiчувало пiд мiсяцем, i хоч вiтер був слабеньким i корабель не гойдало, на палубi i вiдкритих бойових постах було досить прохолодно. Радянськi кораблi були в зонi дiї української авiацiї i кожної секунди безмежне небо могло обвалитися на крейсер i есмiнцi бомбами: на мiсячнiй дорiжцi кораблi було чiтко видно. I цю нiч всi зенiтнi розрахунки знаходилися бiля гармат. В велосипедних сiдлах, вiдкинувшись навзнак, вглядалися в нiчне небо навiдники. Установники прицiлiв сидiли навпочiпки спиною до вiтру, готовi миттєво скочити i почати крутити свої штурвальчики. Командири автоматiв в шоломах, з телефонними навушниками, обплутанi дротами, оглядали в бiноклi горизонт. Зенiтнi автомати корабля готовi були миттєво вiдкрити вогонь по повiтрянiй цiлi.
Раптом злiва по борту нiчний горизонт раз за разом став осяватися блiдими спалахами. За кiлька хвилин до корабля долетiло глухе бухання вибухiв. Кiлька разiв з-за горизонту вилiтали i згасали вгорi iскорки трасуючих зенiтних снарядiв. "Ударная группа ведет бой..." - нiби сама собою пронеслася вiсть по бойовим постам крейсера. "Ворошилов" разом з есмiнцями рiзко повернув на зюйд i повним ходом пiшов на зближення з ударним загоном. Але загiн прикриття був надто далеко, щоб встигнути. Все скiнчилося ще до того, як вони наблизилися до мiсця бою. А через кiлька хвилин на крейсерi i есмiнцях загримiли дзвони гучного бою - на загiн прикриття йшло бiльше, нiж пiвсотнi лiтакiв...
Радiометристи крейсера в своїй рубцi спостерiгали, як прямували до приреченого лiдера ланки ворожих лiтакiв. На екранi радара було видно, як сходилися "зiрковим нальотом" на свiтлiй плямцi радянського корабля зовсiм крихiтнi зiрочки-вiдмiтки бомбардувальникiв. I як з пiвночi пiдходили в напрямку крейсера чисельнi вiдмiтки нових ударних груп авiацiї противника. Цих цяток було дуже багато, щоб крейсер, навiть з двома есмiнцями прикриття, змiг вiдбитися вiд такої кiлькостi лiтакiв. Радiометристи доповiли про нову загрозу, i коли вiдмiтка лiдера зникла з екрана, крейсер повернув на ост i на повному ходу почав вiдхiд до своїх берегiв. До зони дiї своїх винищувачiв було не менше двох годин повного ходу.
Командир крейсера разом з командиром артилерiйської бойової частини Коровкiним вийшли з бойової рубки на вiдкритий мiсток. Коли радiометристи доповiли, що ворожi лiтаки в зонi дiї артилерiї крейсера, командир корабля капiтан другого рангу Басистий наказав ввiмкнути бойовi прожектори.
- Готовьте зенитный дивизион к отражению атак самолетов противника, Валерий Анатолиевич. - Наказав командир крейсера. Коровкiн вiдповiв: "Есть!", i зник за броньовою лядою дверей рубки.
Ввiмкнули прожектори i есмiнцi. В їхнiх променях то з"являлися лiтаки, то знову зникали в хмарах. Променi прожекторiв, потрапляючи у вузькi щiлини амбразур, прорiзанi в товстiй бронi, слiпили очi. Гул лiтакiв то пропадав, то чувся знову. Променi, перехрещуючись над головою, вихоплювали з темряви свiтлi цятки - українськi лiтаки, i до них вiдразу ж тяглися яскравi траси зенiтних автоматiв i кулеметiв.
На мiсток крейсера пiднявся командир загону флагман другого рангу Новiков. Його погляд був спрямований вгору - на висотi 3000 метрiв курсом на "Ворошилова" йшли двi четвiрки лiтакiв. Першою вiдкрили вогонь встановленi на кормовiй надбудовi 100-мiлiметровi установки лiвої батареї. До них вiдразу ж приєдналися "сотки" правої i навколо лiтакiв салютними розсипами стали розпускатися бутони розривiв. Але з правого боку на висотi чотирьох тисяч метрiв наблизилася друга група лiтакiв i з пологого пiкiрування скинула бомби на кораблi. Бомби на висотi п"ятдесяти метрiв розкривалися, висипаючи сотнi маленьких бомб, i по крейсеру та есмiнцям вдарив град убивчих елементiв. Бойовi розрахунки зенiтних автоматiв не були прикритi бронею i це вiдразу ж зменшило силу зенiтного вогню крейсера. А розрахунки ж 100-мiлметрових гармат вiд убивчих елементiв бомб встигли сховатися пiд козирками броньових щитiв установок. Лiтаки разом з касетними бомбами одночасно скинули i чвертьтоннi фугаски. Двi з них вибухнули за десяток метрiв по правому i лiвому борту i крейсер в прямому значеннi аж вискочив з води. Вилетiли клепки i розiйшлися шви. Всередину стала постати вода. Виявилися затопленими бiльша частина нафтових цистерн i кренових вiдсiкiв. Електротелеграфи, центральнi автомати стрiльби, стабiлiзованi пости наводки, освiтлення i телефонний зв"язок вийшли з ладу. Нафтовi насоси у всiх котельних вiддiленнях, крiм кормового, зупинилися. Вийшла з ладу артилерiйська оптика, були зiрванi зi своїх мiсць агрегати радiостанцiй i апаратура радiоцентру, крейсер втратив радiозв"язок. Паралiч "слуху" i "голосу" корабля був коротким, всього двадцять-тридцять хвилини, але цього виявилося достатньо, щоб кораблi загону втратили загальне керiвництво i лiтаки послiдовно завдали ударiв по есмiнцях прикриття. В результатi "Способний" i "Свободний" отримали по три влучання чвертьтонними фугасками i затонули за чотири-п"ять хвилин.
Розправившись з есмiнцями, бомбардувальники взялися за "Ворошилова". Корабель одночасно атакували три-чотири групи по чотири лiтаки в кожнiй. Одна група скидала касетнi бомби, вибиваючи розрахунки зенiтних гармат i автоматiв, друга обстрiлювала крейсер осколково-фугасними ракетами i вогнем бортових гармат. Вiд таких дружних дiй зенiтний вогонь геть зiйшов нанiвець i протидiї ударним лiтакам майже не було. I перша ж бомба масою в 250 кiлограм вдарила бiля борту на вiдстанi 3-5 метрiв вiд корабля в районi шкафуту . Друга бомба пробила верхню, нижню палубу i обшивку по лiвому борту i вибухнула у водi, на чотири метри нижче ватерлiнiї. Утворилася пробоїна, через яку затопило погрiб третьої башти головного калiбру, обидва коридори гребних валiв i ще кiлька примiщень. Почалася пожежа, яку, на щастя, загасила вода, що затопила вiдсiки. Ще одна бомба прошила двi палуби по правому борту i вибухнула всерединi корпусу, утворивши пробоїну вище ватерлiнiї. Вiд вибуху палубу в кормi спучило на пiвтора метри i утворилася поперечна трiщина шириною в 300 мiлiметрiв. Виникло величезне вогнище пожежi, вогонь миттєво з"єднався з пожежею по лiвому борту. Заклинило кермо i крейсер прийняв бiльше шести сотень тонн води. Вогонь швидко поширювався по верхнiй палубi, понiвеченiй вибухами, охопив ростри, кормовий мiсток, надбудови. Коли вогонь досяг бочок з бензином (вони, пробитi осколками, каталися по палубi) для корабельних лiтакiв, здавалося, величезний язик полум"я досяг низького неба. Шкафут палав вiд борту до борту, вогонь досягав висоти грот-марсу. Корабель був роздiлений полум"ям на двi частини...
В котельному вiддiленi також виникла пожежа. В результатi вибуху бомб шви подвiйного дна розiйшлися, i паливо, яке зберiгалося в трюмi, змiшалося i водою i почало повiльно пiднiматися. Коли ця сумiш досягла топок, спалахнула пожежа. Почало затоплювати друге котельне вiддiлення i тут вода прибувала значно швидше. Щоб запобiгти вибуху котлiв, потрiбно було їх гасити. А вiйна тим часом не давала часу на перепочинок - першу хвилю бомбардувальникiв змiнила друга. Лiтаки йшли двома групами на висотi 3000 метрiв з пiвдня i пiвночi, курсом прямо на "Ворошилова". З кормової надбудови вдарили 100-мiлiметровi гармати. Українськi лiтаки легко ухилилися вiд вибухiв i звалювалися в пiке, з виттям падаючи прямо на корабель. Бомби вибухали з обох бокiв, пiднiмаючи величезнi стовпи води. I тут з баку , подавляючи какофонiю звукiв пальби гармат i кулеметiв, глухо гупнули два вибухи. Корабель, пiднявшись носом, затремтiв, як поранений кiнь, а потiм, гойднувшись, знову занурився у воду з диферентом на нiс. Скинувши всi бомби, лiтаки вiдiйшли в пiвнiчному напрямку. Але на змiну цiй хвилi, вже пiдходила нова.
В строю залишилося тiльки одна "сотка" i два зенiтних автомати, але корабель був готовий вiдбивати атаки противника. Крейсер вже прийняв майже двi з половиною тисячi тонн води, крен весь час збiльшувався i хiд його зменшився до шести вузлiв. Вода продовжувала прибувати, а ввести в дiю водовiдливнi помпи не вдавалося. Працював лише один котел, забезпечуючи двi носовi турбiни i роботу корабельних водовiдливних засобiв. Рiвень води, змiшаної з мазутом, повiльно пiдвищувався, загрожуючи пожежею. В затоплених примiщеннях вода утворювала величезнi вiльнi поверхнi, що загрожувало переворотом корабля. Щоб максимально полегшити корабель, командир крейсера наказав скинути боєзапас носових i кормової башт, але бомби нової хвилi лiтакiв поставили остаточну крапку на долi крейсера. Коли крен досяг 25 градусiв, командир загону наказав покинути корабель. Останнiм покинув крейсер командир корабля капiтан другого рангу Басистий. На очах всього екiпажу крейсер лiг на лiвий бiк i зник пiд водою разом з гафельним прапором, який командувачем флоту наказано було не спускати...