Станиславский Филипп Степанович : другие произведения.

...в небесах і на морі...-8 Десант на Ельтіген

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ельтігенська десантна операція восени 1942 року.

  Десант на Ельтіген
  Вже з самого початку щось зламалося в, здавалося, добре продуманій, сконструйованій, відпрацьованій на штабних іграх, на учбових штурмах берегових "ворожих" укріплень і нарешті пущеній в хід машині десанту. Майже весь серпень готувалася до нього дивізія Глазкова з усіма приданими їй частинами посилення. Не викликав сумніву вибір часу - опівночі і місця форсування Керченської протоки - не в самому вузькому місці, а там, де від берега до берега було зо два десятки кілометрів і де українські націоналісти найменше чекали удару. Узгодили дії армії і флоту, продумали деталі авіаційного прикриття і артилерійської підтримки. На підсумковій нараді старших командирів були присутні маршал і командувач фронту, з їхньою участю на карті і на макетах ще раз розібрали хід прийдешньої операції, передбачили всі можливі несподіванки. В успіх вірили всі. І тому дуже до речі виявилася організована Глазковим товариська вечеря. Поклопоталися дивізійні інтенданти, справжній бенкет вийшов - з шашликом по-карськи, з свіжими овочами і фруктами. Навіть квіти і шампанське десь роздобув проноза-ад"ютант! Були промови, поздоровлення з початком бойових дій по визволенню Криму, були тости за товариша Сталіна, за перемогу...
  Тепер Глазков стояв на містку тральщика, поряд з командиром флотилії капітаном другого рангу Худяковим, намагався розгледіти щось в темряві. В протоці гуляла хвиля і тральщик мотало, він весь час заривався носом у хвилі, вода, пінячись, змивала палубу, гуркотіла під рубкою і заливала місток бризками. І з кожною хвилиною цей сліпий рух у невідомість ставав все нестерпнішим. Ось уже другу добу Глазков не міг позбутися відчуття - все, що відбувається навкруг, непідвладне його волі, розуму, енергії. В ніч з п"ятого на шосте вересня стало очевидним, що шторм в протоці не дасть висадити десант і його перенесли на добу. Через це неждане перенесення графік завантаження рот, батальйонів, полків, техніки полетів до дідька і винуватих не знаходилося. Синоптики все валили на "небесну канцелярію", моряки - на синоптиків, обіцяли, мовляв, тиху погоду, а в протоці хитавиця і неможливо вчасно подати плоскодонні судна... Дивізія вантажилася поспіхом, в метушні і безладі, в плутанині взводів, рот - по надходженню суден і плавзасобів. І не в нуль-нуль шостого вересня, а лише о четвертій годині ночі сьомого, на другий день війни, коли ні про яку раптовість десанту мова вже не йшла, відвалили від пірсів перші мотоботи...
  В душі командира дивізії згасала впевненість в успішному форсуванні протоки, згасала, витрачаючись на боротьбу з сумнівами, передчуттям невідворотної біди, накопичена в передштурмові тижні і дні дорогоцінна віра в успіх операції. Про який наступальний порив можна говорити, коли...
  Відстрибнула темнота, тугий жмут світла, як від електрозварки, осліпив всіх, хто був на містку, насувався збоку, перетворившись на біле, що розрубує ніч, лезо величезного меча. Руків"я тримав хтось далеко на березі, вістря, повільно переміщуючись, то безшумно лягало на воду, то наштовхувалося на гребінь хвилі, поки не простромило наскрізь тральщик, який теліпався посередині протоки.
  ...Ось вона, ця біда! Найгірше не позаду, найгірше попереду, воно лише починається. По протоці занишпорили промені прожекторів, десант виявлено, і не поблизу ворожого берега, на півдорозі, розрахунок на раптовість провалився, коли б не нехлюйство морячків, вони б давно були на місці, а тепер...
  Різнуло світлом по очах і полковник закрився долонею. Промінь прожектора вихопив з пітьми неподалік тральщика по правому борту катер з білою цифрою "9" на борту. На цьому катері йшов командир шістсот сімдесят четвертого полку майор Бодров. Його полк був найкращим в дивізії, він мав першим штурмувати кримський берег. На кормі бронекатера тулилися один до одного десантники, за рубкою його було тісно від командирів штабу. Сліпучий промінь прожектора тримався на рубці "дев"ятки" секунду, другу, третю... І тут катер різко підскочив на хвилях, підкинутий потужним гейзером води, вогню і диму...
  - На мину напоролись! - Високим голосом вигукнув Худяков. За весь час, поки стояли на містку, ні він, ні Глазков не перекинулися й словом - Право на борт! Спасательные средства за борт!
  Рятувати, однак було нікого. Там, де щойно був бронекатер, крутилися у вирі уламки дерева, якісь ящики, бочки... за півсотні метрів пірнав у хвилях понтон з двома 76-міліметровими полковими гарматами. Цей понтон катер тягнув за собою на буксирі, тепер його зносило течією і хвилями все далі і далі...
  Освітлений прожекторами, ракетами, десант борсався у протоці, розкиданий на всю її широчінь, захлиналися у хвилях тральщики, баржі, мотоботи, баркаси, понтони на буксирі катерів, а над ними вило, ревіло, багряно спалахувало небо, як під час грози, море викидало з себе білі водяні стовпи, які, здавалося, дістають до низьких рваних, насичених дощовою вологою хмар. І ледь опадали одні, як поблизу виростали інші - невидимі могутні кувалди гамселили по протоці, перетворюючи в тріски і уламки все, що потрапляло під їхні удари. Один такий удар прийшовся поблизу тральщика, стовп-велетень виріс обабіч Глазкова і він подумав, що це кінець, але корабель гойднуло і водяний велетень обвалився в стороні, тільки збив тральщик з курсу. Корабель завалювався на борт і вже здавалося, що він не вирівняється, але мить повагавшись, тральщик повернувся в початкове положення. З Глазкова вибуховою хвилею зірвало кашкета, голова гула - схоже, легка контузія. Що це було? Міна? Цей флотоводець, до всього, ще й завів їх на мінне поле! Полковник в люті оглянувся на Худякова, але побачив молодого незнайомого командира.
  - А где Худяков?! - Намагався перекричати гуркіт командир дивізії.
  - Убит. Осколком полголовы снесло... Унесли... - Долетіло крізь гуркіт вибухів.
  - А вы кто?
  - Командир отряда тральщиков, товарищ полковник, - флотський командир витягнувся, віддав честь, - капитан-лейтенант Осипов.
  - Мы что, по минному полю идем?
  - Нет, товарищ полковник. Отдельные только... попадаются кое-где...
  Глазков і сам засоромився безглуздю свого запитання. Яке мінне поле! Так купно і прицільно може бити тільки артилерія. В протоці вибухають - він з досвіду знав - снаряди великих калібрів, по баржам і баркасам б"ють важкі далекобійні гармати. Це був вогонь на знищення, він досягав своєї мети, привид розгрому стояв перед Глазковим: перевернутий мотобот, люди, що лізли на його днищу по головам один одного, охоплений вогнем бронекатер, чорні фігури на його палубі метушаться, збивають вогонь, покинутий понтон з ящиками патронів і снарядів, що пройшов метрів за п"ять від борту тральщика, солдат верхи на колоді, який кричить, розмахує руками... В цю хвилину полковник Глазков розумів, усвідомлював тільки одне, найголовніше: переверталися, горіли, тонули не просто мотоботи і катери, набиті солдатами і командирами, - йшла на дно, гинула розстрілювана впритул націоналістами його, Глазкова, дивізія...
  - Лейтенант, ракеты! Одна красная, одна зеленая...
  Тінню вигулькнув з-за його плеча лейтенант, смикав, хапаючись, застібку сумки при боці. Полковник, розлютившись, зірвав з плеча ад"ютанта сумку, вихопив ракетницю, раз за разом пальнув у захмарене осіннє небо. Боявся, що на Тамані не помітять сигналу і він не почує характерний клекіт снарядів над головою. І враз полегшало на душі, коли побачив попереду, за якийсь кілометр вогненний вал. Ударила Тамань! І прийшла надія, що не все ще втрачено, сильно, все-таки, била Тамань, і зовсім недалеко було до кримського берега... Щось вже палало там - скирта сіна, сарай чи будівля якась, і відблиски полум"я висвітили багряну смужку біля самого прибою, і на цій смужці стрибали на хвилях десятки чорних цяток. Радісно тьохнуло серце - там, попереду, були мотоботи, баркаси і вже не піднімалися фонтани вибухів, значить вдалося головним загонам вціліти під артобстрілом, проскочити в мертву зону. В бінокль видно було фігурки солдатів, перша хвиля десанту, яка викотилася на берег. Відбігши від прибою, солдати чомусь загаялися, заметушилися на місці, залягли, схоже, перед дротяними загородженнями чи під вогнем дотів, які ожили на узбережжі. Тамань вже не підтримувала десант вогнем, била в глибину, і тепер десантникам потрібно було самим різати дріт і затикати пельку кулеметам в тих дотах. А зволікання приведе до того, що всі вони назавжди залишаться лежати там, на мокрому піску. Слідом за ними почнуть залягати інші і скінчиться все це тільки зайвими, безглуздими втратами. Полковник застогнав, як від болю...
  - Сколько нам ещё тащится туда?
  - Минут десять, не больше! - Прокричав капітан-лейтенант. - Подходим уже...
  Але полковник уже й сам бачив - підходять бронекатери, баржі, мотоботи... Побачив і здивувався їхній кількості, здавалося, мало що залишиться на плаву після цього кривавого переходу, а все ж... Непогано попрацювала Тамань, вже не так вило і гуркотіло навкруги, ослабла вбивча хватка батарей націоналістів. А от з десантом відбувалося щось недоладне, поблизу берега збавляли хід, пригальмовували, зупинялися катери і баржі, ніби перед невидимою причальною стінкою. До берега лишалося метрів сто п"ятдесят-двісті, коли все остаточно застопорилося - бронекатери, баржі гойдалися на хвилях і не просувалися вперед ні на метр! Рухалися вперед, до близького прибою тільки мотоботи і баркаси, шлюпки, які йшли на буксирі катерів. Глазков відчув, як перестала вібрувати палуба під ногами, дизель не працював, тральщик рухався вперед по інерції, його повільно розвертало бортом до хвилі.
  - Что это?! - Полковник схопив за плече Осипова. - Почему остановились?
  - Дальше нельзя, товарищ полковник. На мель сядем.
  Від берега донісся багатоголосий, протяжний крик. Підніс до очей бінокль - вся, освітлена пожежею частина берега була всіяна солдатами, вони атакували. Аж вилаявся від радощів... Атакуючі зникли з очей, здається, пішло у них на лад, захопили першу траншею, вибили "нациків" з окопів. Тепер навалитися б всіма силами дивізії, розвинути успіх! А баркаси і шлюпки чомусь не поверталися. Глазков понишпорив біноклем по березі, і побачене пояснило все: в білій піні прибою викидало на прибережну смугу якісь уламки, ворушилися чорні тіла викинутих прибоєм, розбитих хвилями мотоботів, баркасів, шлюпок. Жалюгідні ці залишки викликали в душі Глазкова тугу, яка з"являлася всякий раз, коли звучав похоронний марш. Клятий шторм! Зараз його гуркіт звучав похоронним реквіємом по його дивізії...
  Водяні стовпи від розривів снарядів стали густіше підніматися серед нерухомих катерів та барж. Неподалік підстрибував на хвилях бронекатер. На його палубі купчилися десантники, одні стрибали у воду самі, інших, які впиралися, зіштовхували у воду матроси. Людей силою випихали за борт, вони зникали у хвилях, лише деякі утримувалися на поверхні і, кинувши зброю, пливли до близького берега. На інших кораблях, здається, відбувалося теж саме. Капітан-лейтенант, схопивши рупор, сипав матюками, але надривний крик цей в"язнув за бортом тральщика у гулі шторму і вітру в протоці та гуркоті вибухів. А ті, на бронекатері, продовжували тим же чином звільнятися від свого живого вантажу. Потрібно було будь-яким способом зупинити боягузливу наволоч, поки паніка не перекинулася на всю флотилію. Пару черг би по ним, трасуючими, з великокаліберного... але під рукою лише ракетниця. Осипов кинувся в радіорубку...
  - Товарищ полковник, приказано высадку прекратить, корабли и суда глубокой осадки вернуть в Тамань. Приказ согласован с вашим командованием. - Перед командиром дивізії з"явився Осипов, витягнувся, відрапортував, за статутом кинувши руку до козирка. - Светает, хохлы могут накрыть нас авиацией и тогда кораблям крышка...
  - Какая от них польза, от ваших самотопов! - Спересердя кинув полковник.
  Тральщик вже розвернувся і повним ходом різав хвилю назад, до Тамані. Відходили й інші кораблі. Націоналісти більше не посилали їм навздогін снаряди, не до флотилії, яка відступає, їм зараз. Перед ними постала на повен зріст інша проблема, інший головний біль, наваляться хохли зараз на передові загони десанту, щоб скинути їх в море з захопленої смуги берега. Глазков дивився на берег, який віддалявся, там все ще щось горіло, по обидва боки від освітленого місця стрибали по чорному горизонту короткі вогненні сплески, це були не розриви снарядів чи мін, не била більше Тамань, мовчали і українські батареї - вибухали ручні гранати, схоже там, в окопах і траншеях, йшла рукопашна...
  ...З першого ж кроку по відчув Архип, як вислизає з-під ніг земна твердь. Вузькі, без перил, сходні плавно підняли його і в ту ж мить почали опускатися: нудотно, як під час падіння, стало, тіло полегшало, ніби зменшилося у вазі, а потім сходні знову потягли вгору і боляче врізалися в натруджені плечі лямки речового мішка, ніби залізом набитого, ремінь старого кавалерійського карабіна. Балансуючи, щоб не звалитися в чорні провалля по боках, не налетіти на передніх і не лягти під ноги заднім, які напирали в спину, під різкі, з матюками, командні крики: "не останавливаться... быстрей, быстрей, мать вашу...", вони скочувалися в щільно збиту людську масу, де не було ні рук, ні ніг - одні голови в масляних від дрібного крижаного дощу шоломах, ніби притиснуті одні до одного кавуни в перевантаженій баржі. Маса ця мовчки прийняла, всотала в себе Архипа, притиснула біля самого борту на кормі благенького мотобота. І не існувало вже окремого від усього, від інших людей, неба, землі, води, Чорного моря людини, яка дихала, думала, щось там розуміла про себе, на ймення Архип, по-батькові Никодимович, на прізвище Мєшков. Ні його минулого, ні нинішнього, ні майбутнього - не існувало більше. Була лише темінь вересневої ночі, колючий, як наждак вітер і - там, попереду - важкі віддихи штормового моря. Там, на західному березі Керченської протоки, затаїлася оборона націоналістів. Туди, в її зубасту пащу, й піде зараз благенький мотобот, тихо відваливши від пірсу на березі Таманського півострова. Підуть туди інші мотоботи, катери, морські мисливці, десантні баржі, понтони і баркаси, набиті людьми у солдатських ватянках під саму зав"язку...
  ...Чхнувши чадом спаленого гасу, загуркотів двигун і мотобот важко відвалив від пірсу. Пропала, розчинилася в темряві причальна стінка і за хвилерізом шибонув у борт крутий бурун, облив всіх бриками, різко накренив мотобот. На Архипа, як з бочки, пролилася вода і від крижаного її холоду перехопило подих. Здавалося, благеньке це суденце зараз переверне, але крен, на щастя, вирівнявся. Однак не пройшов, і Архип зрозумів, що вже не пройде, холодок приреченості, що тоскно мутив з самого ранку душу: не вигребуть вони з цієї темноти і шкереберті нікуди - вода була скрізь, за десять сантиметрів від краю борту, хлюпала під ногами, миттєво просочивши все, що було на ньому, хоч знімай та викручуй, ще два-три рази ось так черпне - і шкарлупа ця піде на дно. Мабуть, вони змінили курс, хитавиця перейшла в кільову і від носа до корми по мотоботу, що вставав дибки, шмагало, як з потужних брандспойтів, при кожному новому його качку. Хрипким криком в гул шторму втиснулася команда:
  - Вычерпывай, кому жизнь дорога!.. - Вмить поздувало з голів шоломи і весь взвод, розбившись на пару: один - черпає, другий - виливає, мовчки вчепився в цю безглузду - вода все одно прибувала - роботу. Чорна холодна прірва моря ніби насміхаючись, на зло всім їхнім зусиллям, затягувала в себе.
  Вони забули, куди несе їх це старе, розбите рибальське корито, чекали тверді під ногами, берега, навіть того, кримського, зайнятого українськими націоналістами, де мабуть, чекала на них вірна загибель - всякий страх перед тією, можливою, відбивала інша, ось ця, реально існуюча небезпека...
  Думки про берег повернули яскраві спалахи попереду: низьке небо над морем набухло раптом білим молочним світлом, яке метнулося враз донизу, впало на воду і в нервовому сяйві кинджальних променів, які нишпорили по протоці, відкрилося таке, чого й не уявиш - на всьому, скільки сягало око, просторі бовталися, злітаючи і пропадаючи на хвилях, катери, баржі, мотоботи, баркаси... В пелені диму, водяних бризок, вони вперто дерлися на круті буруни, рухалися в одному напрямку - туди, де метушилися, протикаючи дощову нічну пітьму, промені прожекторів української оборони.
  - Ох, мать их... застукали... - Прокричав на вухо Архипові сусід. - Ну всё, бля... хана нам!
  Над головами просвистіло і відразу ж щось гримнуло за ними далеко позаду. Ніхто не промовив і слова, не скочив, не махав руками своїм на ближньому мотоботі. Тільки разом перестали вичерпувати воду. Знову свист, тільки не одиночний, а багатоголосий, суцільний і так само багаторазово посилений гуркіт - небо над ними і за ними краяли десятки, сотні блискавок і здалося Архипу, що він потрапив у киплячий казан: повсюди - попереду, позаду, з боків, здибилося море височенними пінними фонтанами. Білі ці стовпи осідали у чорну воду чомусь дуже повільно, обвалюючись на благенькі суденця, які втратили й подобу якогось строю, були розкидані по всій протоці, усім своїм багатотонним тягарем. Один такий фонтан виріс зовсім поруч, метрів за тридцять, Архип бачив, як підняло, потягло вгору сусідній мотобот, вщент наповнений людьми, ламаючи на шматки дерев"яний корпус, і все це місиво з води, вогню, диму, уламків і людських тіл провалилося кудись в чорну морську безодню. "...и нас тоже сейчас размолотит, в пыль разнесет..." - він стягнув з плеча, поставив між ногами карабін, скинув лямки речового мішка, став розстібати бушлат, руки тряслися, як в пропасниці, неслухняні, ніяк не могли протягти останній ґудзик у петлю...
  ...Він летів у повітрі, все ще смикаючи цей ґудзик і не розуміючи, як опинився у небі і яка диявольська сила закинула його туди. Лютий холод прострелив тіло і збудив до дії оглушений мозок. Архип зрозумів, що з головою пірнув під воду і, хапливо працюючи руками, виринув на поверхню, хапнув повітря. Хвиля піднесла його високо, він оглянувся... Ні на гребенях, ні в низинах між чорних, масляних хвиль нікого не було. Черговий вал кинув йому на груди щось довге і пласке - уламок дерев"яного бруса. Архип видерся на нього, ліг животом, зуби вибивали дріб, руки, ноги зводила судома, і він міг тільки мертвою хваткою охопити цей посланий йому самим Господом Богом рятівний уламок дерева.
  ...Мотобот вискочив з темряви, високо задертий його ніс нависав над Архипом. Удар прийшовся на кінець бруса. Архипа скинуло, але він встиг вчепитися біля самої корми за борт, що низько сидів у воді. Чиїсь руки підхопили його, висмикнули з води, перевалили на дно посудини. Голова Архипа стирчала на рівні притиснутих один до одного солдатських колін і він крутив нею, чхав, кашляв, відпльовувався, не розуміючи, де і серед кого опинився, відчував лиш радість - живий, не зважаючи на все, він живий, врятований! - і все ще не дуже вірячи в таке диво...
  - Что, нахлебался, бедняга? - Чоловік простягнув йому фляжку. - Ну-ка, глотни для согрева!
  Він сам влив у відкритий рот Архипа пекучу рідину, горло перехопило, забило-стисло подих.
  - Не дрейфь, щас пройдет... - І правда, пройшло, дихати стало легше і тіло стало легким-легким.
  - Сдается, не шибко дорогой подарочек Нептун нам подбросил! - Коротко реготнув чолов"яга і Архип помітив два рубінові кубики на комірі його гімнастерки, смугастий тільник і чорний кружок з вишитими червоними нитками якірцем на рукаві бушлата. - Ты чей будешь, подкидыш?
  - Мешков я, Архип, сто семнадцатая отдельная штрафная рота, десятый взвод... Долбануло нас, еле-еле выплыл, где теперь кого искать не знаю...
  - Теперь ты наш... В морской пехоте... Радуйся, к нам просто так не попадают! - В хрипкому голосі лейтенанта чомусь Архипу вчувалася насмішка. - Где твое ружжо? Потопло? Ну, не беда. Щас высадимся и в бою себе оружие добудешь... А пока вот, держи. - Він сунув у долоню Архипу ребристу гранату.
  Попереду, зовсім недалеко, здійнялася раптом, заливаючи все багряно-кривавим світлом, розросталася в ширину стіна. В кручених вихорах вогню і світла перекидалося щось чорне, безформне: груддя землі, каміння, вирвані з коренем дерева. І не море вже - в рівному, суцільному гулі піднімався перед мотоботом близький - ось він, рукою дотягнешся! - кримський берег. "Да это ж наши лупят!" - осяяв здогад.
  - Держись, братва! - Піднявся лейтенант, вразивши Архипа кремезністю своєю і виразом обличчя, яке щойно добродушно-насмішкувате, тепер стало лякати злим оскалом перекошеного криком рота.
  Потужний вал прибою підхопив мотобот, потягнув його на горбатій своїй спині, і з усього маху шваркнув на валуни, які по всьому узбережжю стирчали з піску. Удар, тріск дерева, яке розламувалося трісками, корма злетіла вгору, люди, налітаючи один на одного, посипалися у воду. Архип борсався в цій кучі, то чіпляючись за когось, то відштовхуючи когось, то налітаючи на щось м"яке, отримав удар стволом по щелепі, аж зірки сяйнули в очах, аж поки не вперся ногами в дно. Він рвонувся вперед, але відкатна хвиля потягла його назад на глибину і він віддався на її волю - згодилися набуті в дитинстві навички. Наступна хвиля підхопила його, він запрацював ногами та руками, і разом з пінним гребенем його викинуло на берег. Борсалися у воді, відповзали від вируючої води, піднімалися з колін солдати праворуч і ліворуч. Попереду в відблисках полум"я від чогось палаючого на березі, промайнула фігура лейтенанта - він біг на цю пожежу, щось вигукуючи і розмахуючи руками. Архип скочив, понісся навздогін - лейтенант залишався поки що єдиним, кого він знав з усіх людей, хто зараз тупотів поряд. Архип майже зрівнявся з ним, біг, намагаючись не відстати. Ноги зробилися легкими позаду залишалася широка піщана смуга, далі берег круто здіймався вгору і на схилі дорогу їм перепинила завада, досі ним не бачена - високий, густо порослий бур"яном вал з закрученого в спіраль колючого дроту, який віддалік здавався схожим на чагарник. Вони тицялися в тугі витки спіралі і відскакували, залишаючи на ній клапті своїх ватянок. Виручили сапери, перебивши зарядами сталеві колючі кільця. Поки робили проходи, над головами знавісніло тьохкали кулі, пульсуючі спалахи виривалися з амбразур дотів, які були вище по схилу. Хльостали по атакуючим солдатам блакитні нитки черг, летіли прямо в очі білі, червоні, зелені, малинові струмені трасуючих куль.
  - Слушай мою команду! - Полоснув лейтенантів крик. - За мной, вперед! Впе-е-ере-ед!!!
  Архип піднявся і слідом за лейтенантом пішов прямо на ці траси. Вони прошивали все навколо, а лейтенант, Архип, ще хтось збоку йшли прямо на них, прискорюючи і прискорюючи крок. Вони майже бігли, вигукуючи дику, нечувану, матірну лайку, яка переходила в істеричне, нелюдське виття. Вони самих себе оглушували цим виттям і гуркотом своїх автоматів, і неслися, як заговорені, неслися і не падали...
  Лейтенант на бігу посилав черги зі свого АКС, - там, здавалося, нікого не було, тільки біліли, ніби покриті саваном, в світлі ракет невисокі горбки - і Архип мчав поряд, стискуючи в кулаці свою єдину "ефку ". Вони летіли до цих горбків і коли там промайнула людська фігура, Архип, зрозумівши, що перед ним українець, вирвав кільце і кинув гранату. Там гримнув вибух і силует зник. Гранати вибухали вже по всій лінії горбків, які виявилися бруствером траншеї. Архип звалився на дно окопу, вдарився з усього розгону в піщану стінку і в голові задзвеніло. Піднявся, стріпуючи пісок, оглядівся - за три кроки сидів на дні траншеї ворожий солдат, голова, груди, живіт були посічені осколками. Біля ніг валявся розбитий автомат. "Это я его..." - зринула думка. Архип відкинув уламки чужої зброї, помітив кобуру при боці вбитого, витягнув важкий, маслянисто поблискуючий у світлі близької пожежі, пістолет. Потім розжився добрячим ножем у піхвах, чотири гранати зручно розмітилися в кишенях його шаровар. Лита важкість зброї заспокоювала, вгамовувала нерви, серце, що калатало в грудях, відразу ж з"явилася впевненість.
  З-за повороту винирнули двоє морських піхотинців разом з лейтенантом.
  - А где ж хохлы? - Запитав Архип. Один з піхотинців махнув рукою від себе. - Драпанули?!
  - Комбат утонул, ну что ты скажешь, а... майор Демидов... - Лейтенант схлипнув, зло шваркнув по очам рукавом бушлата. Висунувся з траншеї, вдивлявся в сірий досвітній простір попереду. Там, на межі світла і тіні, на фоні темного неба, мигтіли тіні, що втікали.
  - Вот, в бою достал! - Архип дістав і покрутив перед собою новеньким пістолетом.
  Лейтенант глянув, кивнув одному зі своїх бійців на Архипа і мовчки відібрав у Архипа трофейний пістолет. Натомість один з піхотинців зняв з плеча автоматичний карабін Симонова, тицьнув у руки.
  - У меня ж патронов нету... - Бурмотів, ошелешено оглядаючись Архип. Піхотинець кинув Архипу під ноги дві сумки з магазинами, разом з ременем і двома гранатними сумками на ньому.
  - Автомат тебе сподручнее будет. - Лейтенант підвівся над бруствером. - За мно-о-ой!..
  Крик його здався незвично гучним. Мабуть, від того, що стрілянина скрізь закінчилася і було незвично тихо навкруги. Він вискочив на бруствер, слідом за ним вискакували з траншеї інші морські піхотинці і бігли на цей крик, наздоганяли пітьму, яка повільно відступала на захід.
  Догнати "нациків" не вдалося. Десь кілометр за три від узбережжя поминули висотку і рідкий ланцюжок морських піхотинців зустрів вогонь станкових кулеметів. Попадали на край зарослої бур"яном височини, звідки відкривався широкий огляд на всі боки, і повільно приходили до тями після атаки траншеї і погоні за націоналістами, які відкотилися незнамо куди. Лейтенант вже, як господар обходив з кінця в кінець захоплену з ходу висотку, оглядав її, як можливу позицію, намічав місця окопчиків і траншеї.
  - Подходящее место. - Сказав, підсумовуючи результати свого огляду. Злетіла в тумані холодного світанку команда. - Расср-редото-очиться! Занять оборону! Командиры взводов, отделений ко мне!
  Тут Архип по-справжньому роздивився його. Високого зросту, міцний, якийсь дебелий, він здавався відлитим з металу. Сірі очі, таке було враження, пронизували наскрізь. Глянув суворо на Архипа.
  - Ну, что, солдат? Окапываться будем? Не ровен час, очухаются хохлы, попрут на нас с тобой...
  - А чем я буду окапываться? - Розвів руками Мєшков. - У меня ж ничего не осталось.
  - Не беда, обойдемся. - Піхотинець, той, що віддав йому АКС, розчохлив лопатку, яка висіла на поясі. - Можем на двоих окоп спроворить. Хочешь со мной в одном окопе воевать?
  Земля, тонкий верхній шар, на висотці була піскуватою, під ним ішов сірий ракушняк, від каменю не дуже відмінний, але працював Архип завзято і окоп робився все глибшим, а бруствер над ним - все вищим. І разом з тим росло занепокоєння, відчуття своєї непотрібності тут і розуміння, що він змінити нічого не в змозі... Добрячий окоп вийшов, просторий. Архип натаскав у нього сушняку, і на бруствер також, для маскування. Вляглися, притислися, зігріваючи один одного, в затишку від холодного степового вітру. Намагаючись не потривожити сусіда, що задрімав, Архип визирнув з окопчика. Сонце вже сходило з-за спини, мазнуло золотом по висотці, стягнутій широкою скобою окопчиків. В них також вовтузилися, обладнуючи укриття, мокрі спини, угрівшись, теплом власного тіла сушили мокрі від морської води гімнастерки, штани, бушлати солдати невідомо якої, але вже його, Архипа, частини. Дізнаватися, що це за підрозділ морської піхоти, яка саме частина, не було ні часу, ні сенсу. Та й хто його знає, чим оте дізнання для Архипа могло скінчитися. Так ніби забули, а почнуть чіплятися з питаннями, візьмуть і проженуть. Де ж тут шукати свою штрафну роту, на дні протоки? Та й не хотілося знов повертатися під крик і мат конвою...
  Над головою ковзнуло клекітливе шурхотіння, ніби з залізного даху зірвався пласт снігу. ...Йо-гу, йо-гу, йо-гу... Бридкі, схожі на крик віслюка звуки долетіли здалеку і відразу ж перейшли в наростаюче виття. "Ложи-и-ись!" - і гримнуло спочатку позаду, потім збоку, ще раз, ще раз і ще... вибухами накрило весь схил зайнятої морськими піхотинцями висотки, наступна хвиля підкотилася ближче. ...Йо-гу, йо-гу, йо-гу, йо-гу, йо-гу, йо-гу... Сіпалася і ходором ходила під Архипом земля, і він зречено думав, що вже не встати йому, не піднятися більше. По спині, по плечам, голові молотили важкі грудки ракушняку, ніби стала до роботи бригада велетенських гробарів, люто, живцем закопуючи його в сиру землю. Скрізь перед його очами була багатолика і нещадна смерть. І лише одне волаюче бажання - вирватися з цього задушливого, гуркітливого і виючого осколками мішка, хоч на мить перепочити від холодного страху смерті, оглядітися і без паніки та гарячковості щось зрозуміти, щось важливе і дуже потрібне. Жахливе відчуття мішка зі стінками, які обпікали на смерть, мішка, з усіх боків пронизаного осколками, не випускало Архипа зі своїх лещат, позбавивши здатності міркувати, керувати собою, щось робити...
  Скрипучі звуки стихли, але тиша не настала. Повітря знову споров клекітливий шурхіт і тут же на східному схилі висотки, де вже була прокопана в тил мілка траншея, порснув вгору димний вогонь. Страшної сили вибух висмикнув з-під Архипа землю і злився з новими вибухами: гуркітливі сплески полум"я і диму накрили висотку, окопчики, траншею. Новий вогненний ураган продовжив свій безумний танок.
  Вогневий наліт був страшний і згубний своєю смерчовою раптовістю, масованістю удару по невеличкій площі висотки. Ніби меч з дурного сну, страшний своєю безтілесною невідчутністю, жорстоко відсік минуле і грубо відсунув його кудись у небуття. Всього одна ніч і початок сьогоднішнього ранку... І на широкій дорозі життя розверзлося провалля. Безодня пролягла між незатишним, але зрозумілим і обжитим минулим і незрозуміло-страхітливим сьогоденням, яке губилося в загадковому мороці майбутнього.
  Опам"ятався Архип від тиші, яка раптом настала. Він крутив головою, але навкруги було пусто, навіть в окопчиках нікого не було видно, тільки попереду слабо коливався густий бур"ян. І тут Архип побачив, як далеко попереду, ніби зубці широкого гребінця вирізьбилися людські фігурки. Але спочатку донісся віддалений гул, який з кожною секундою набирав силу, потім з мутної пелени на горизонті з"явилося нарешті те, від чого йшов цей гул - з низини виринули чорні квадратні жуки. За якусь мить стало зрозуміло, що це були не жуки, а чорні коробки з чітко видимими кубиками башт.
  - Противник с фронта! Приготовиться к бою!.. - Праворуч-ліворуч, далеко-близько, чулися дзвінкі чи приглушені відстанню команди. - Занять окопы! Танки с фронта! Приготовиться к открытию огня!..
  Коробки накочувалися рівним строєм і невдовзі можна було розрізнити, що дійсно йдуть танки, вони, розтікаючись праворуч-ліворуч, вишиковувалися в бойовий порядок для атаки. Далеко на горизонті, там, де степ покривала ранкова сутінь, вдарили спалахи. З тієї мутної пелени хлюпнуло в очі Архипу синюватими проблисками - танки вдарили осколковими. Повітря над окопами завило, але снаряди лягли десь позаду. Наступна серія розривів накрила схил висотки і тепер танки били безперестанку. З шлейфів пилюки вирвалися мотоциклісти і донеслися дзвінкі черги їхніх кулеметів. З-за танків ринули вперед бронетранспортери з піхотою, з їхніх бортів вдарив шквал вогню, по висотці полоснули великокаліберні баштові кулемети, трощачи в дрібний пил брудно-білий ракушняк. Оглушений, прокопчений гаром Архип раптом зрозумів, чому танкові снаряди ніяк не можуть дістати його. І інших також не дістають: окопчики (дякувати лейтенанту!) тулилися впритул до самого гребеню висотки і снаряди або вибухали попереду - осколки їхні тільки з вищанням пронизували повітря над головою, або далеко позаду. Осмілівши, він визирнув за бруствер, і збадьорююче відчуття невразливості відразу ж пропало - танки були всього за якусь сотню метрів. І стало зрозуміло - не дістали гармати, дістануть гусениці.
  - Огонь! Отсека-ай!.. - Чомусь він відразу заспокоївся, вперше за минулу ніч і нинішній ранок, з того часу, як сів у пошарпаний рибальський мотобот, і до цих останніх хвилин свого життя.
  В тилу хлопнули уривчасті постріли мінометів і перші ж розриви мін розкидали мотоциклістів, змусили їх шарахнутися в боки один від одного. Але це був лише початок бою. Знову хлюпнуло з танкових гармат короткими вогненним спалахами. Схил висотки ніби закипів і задимівся. Гуркіт цього кипіння, пил, сморід спаленої вибухівки, томливе напруження і інстинктивний страх - все це здавалося нестерпним.
  Танки наблизилися, стали помітні довгі стволи гармат, а частокіл між машинами перетворився на живий ланцюг. Хохли йшли на повен зріст, не нахиляючись, ніби зовсім не знали страху. Тепер гуркотіло далеко позаду, праворуч. Потім ліворуч, ближче до моря, де біліли стіни напівзруйнованої школи на околиці селища, захопленого десантом - і там, і там, виходить, теж закріпився десантники, націоналісти наразилися на них, зараз намацували межі плацдарму, вишукували слабі місця в обороні. Висотка ж ця була ключовою: вона могла контролювати, - в залежності від того, хто володів висотою, - або підходи до плацдарму, або ж тили радянської дивізії, яка висадилася на узбережжі Керченського протоки...
  - Танки! Два... четыре... пять штук! Ну, если Тамань огонька не подкинет, то... - Почув Архип голос лейтенанта. Скочив, побіг вздовж окопчиків з криком. - Приготовить гранаты!
  Мєшков виглянув з окопчика тільки тоді, коли почув, як піднялася без усякої команди безладна рушнично-кулеметна пальба, і у цій своїй нестройній густоті вона здалася навіть достатньо переконливою. Бронетранспортери з піхотою, розділившись на групи, піднімалися схилом вгору. А танки разом з піхотою ніби заводили велетенський невід. Крайні машини поповзли одна праворуч, друга ліворуч, краї неводу почали помітно загинатися, ніби втягували в себе висотку, створюючи таку собі велику рухому загородку для худоби... Бронетранспортери зупинилися, з них посипалися на землю солдати, розбігаючись в боки. Деякі, ніби спіткнувшись, падали і більше не піднімалися. Окопчики огризнулися дружним залпом, короткими чергами з "акаесів ". Архип також стріляв. Схил висотки стрясала гвинтівкова і автоматна стрілянина, вибухи гранат, тріскотня пальби час від часу перекривалася нестямним, нелюдським виттям та матірною лайкою...
  Бронетранспортери, висадивши десант, трималися позаду, підтримуючи піхотинців вогнем великокаліберних кулеметів в конічних баштах та станкачами на бортових шворневих установках. Під прикриттям їхнього вогню піхотинці на бігу шикувалися в ланцюг. І цей ланцюг націоналістів був досить густим, солдати вдарили по окопчиках з автоматів такою зливою куль, що стрілянина з окопів відразу ж вщухла. І в цей час гучно пролунав голос лейтенанта:
  - Гранаты к бою! Приготовиться к контратаке! - Команда змахнула сторопіння, яка охопила Архипа під градом хижих світлячків над своєю головою - трасуючих куль. Гримнули вибухи перших гранат, вони були кинуті передчасно і тому до атакуючих націоналістів не долетіли.
  Ланцюг розпався, але танки продовжували сунути вперед і хохли не залягли - вони позбивалися групками і бігли за броньованими спинами машин, виринали з боків, поливали з автоматів і знову ховалися за броню. А танки вже підбиралися до окопчиків, гармати їхні мовчали, тільки по скошеній лобовій броні барабанили даремно кулі десантників. Небезпечними були ті, що пішли в обхід, один ліз по схилу, поблискуючи траками, і до окопчиків йому залишалося зовсім трошки. Хтось в чорному бушлаті, вискочив з окопчика, на який насувався танк, побіг назад і впав-переломився в бур"яні від короткої черги з танкового кулемета. Перестав битися в руках АКС, клацнув і замовк. Архип відкинув автомат і тепер дивився, як наповзає на окоп танк. Він не стріляв і за ним, теж не стріляючи, йшли націоналісти. Ніхто не стріляв по ним, висотка ніби вимерла. "Сейчас они будут здесь... Куда же наши подевались?.."
  Ніби відчуваючи, що в десантників не залишилося гранат, танки рухалися неквапливо і ґрунтовно, від одного окопчика до іншого, крутилися над кожним. З-під самих гусениць танка вискочив дебелий чоловік, помчав перед ревучою машиною. Знову коротко рикнув кулемет, фігура солдата засмикалася, заметушилася, повалилася на коліна, скинувши руки вгору, танк накотився - і в пусте, безголосе небо рвонувся довгий нелюдський крик.
  Архип не відчував страху - на емоції не залишалося ні часу, ні сили. У вуха ломився рев танкових дизелів, скрегіт і брязк траків. Навкруг все було голим і плоским, на дальньому фланзі неквапливо крутився над окопчиком танк і автоматники прочісували висотку, майже не остерігаючись. Набоїв до АКС вже не залишалося, але ще була одна "ефка" - встигну пришити хоч одного, вирішив Архип, дістаючи гранату з сумки. Поряд з бруствером гримнув вибух танкового снаряду, в очі сипонули кам"яним кришивом. На якусь часину він знепритомнів. Коли ж отямився, ніяк не міг пригадати, де ж він знаходиться. У вуха ломився рев танкових двигунів. Легені були забиті тротиловим смородом, відкашлявшись, Архип протер очі, запорошені вибухом танкового снаряду і побачив прямо перед собою скошений лобовий лист танка. Командирський люк був відкритий і з-за нього визирав танкіст в чорному ребристому шоломі. Погляд його був здивований - прямо перед танком вигулькнув невідомо звідки "червоний". Архип висмикнув чеку і кинув туди, в запорошену пилом броню, гранату і останнє, що запам"ятав, сповзаючи на дно окопчика, був запах розпеченої сталі, перемішаний з гаром неспаленої солярки. А потім його здавило звідусіль...
  Ще при розробці операції примітив її Глазков, цю невеличку висотку сто десять і дев"ять. Вона цілком могла стати ключовою в обороні плацдарму. От коли б її захопити... розраховувати на такий успіх операції в перші години висадки було практично неможливо, висотка в тилу націоналістів, майже за сім кілометрів від узбережжя. І тим не менш, Глазков про неї пам"ятав і відшукавши в метушні на пірсі перед самою посадкою на судна командира приданого дивізії батальйону морської піхоти майора Демидова, не наказав, попросив: "Первым идешь, Савелий Иванович... надеюсь на тебя... Есть одна сверхзадача. Помнишь, я говорил о высотке в глубине побережья? Не по зубам она нам пока что... Но если сможешь пробиться к ней..." Демидов пробився. До Героя мужика представити потрібно! І стояв до останнього... Всі вони там кістьми полягли, хто від батальйону після висадки залишився. Націоналісти зайняли висоту, коли нікого в живих там вже не зосталося. І кого звинуватити в тому, що не допомогли Демидову? Переполовинені при переправі батальйони полків Бодрова і Зубарєва? Вони захопили селище, школу, лікарню. Від полків залишилося по неповному батальйону, бійці Зубарєва захопили гарматний капонір на правому фланзі, відбили за день шість атак! Без артилерії, з одними гранатами проти танків і мотопіхоти...
  Себе самого? Коли він повернувся під ранок на командний пункт армії, здивував спокійний тон командувача. Полковник звикнувся з думкою, що бути йому цапом-відбувайлом, чекав розносу, крику, навіть зняття з посади, але не цього ввічливого, навіть байдужого: "А-а, вот и хорошо, Илья Тимофеевич, проходи, присаживайся, рассказывай..." Розповідати, власне, було нічого. Замість двох полків з приданими їм частинами, з артилерією, як планувалося, висадилися тільки сильно поріділі роти - зведені в неповні батальйони, батальйон морської піхоти Демидова та штрафна рота. Правда, штрафники за чисельністю не поступалися стрілецькому полку - понад півтори тисячі багнетів. Втім, штрафникам багнети не видавалися. Комкор, ніби попереджуючи бажання Глазкова рубати "правду-матку", припиняючи в зародку його гарячковість, сказав спокійно: "Да, крепко подвела нас погода... И моряков тоже можно понять. С такими плавсредствами... они сделали все, что смогли...", і спитав: "Как думаете, выстоят батальоны? Националисты непременно попытаются сбросить их в море..." "Требуется артиллерийская поддержка отсюда, - Глазков говорив ухильно, - у них нет никаких противотанковых средств, одни гранаты..." І тут Глазкова вразив оптимізм в словах командувача: "Найдите способ связаться с ними, передайте: поддержку обеспечим. Им надо продержаться до темноты, часов восемь, максимум, десять. Нынешней ночью ваши полки будут на плацдарме. Теперь нам будет легче, шторм утихает, так что... Не расстраивайтесь, Илья Тимофеевич, всё будет нормально..." В його словах полковнику вчувалося байдужо-заспокійливе: "Возьмите себя в руки, полковник. В принципе ничего страшного не произошло, высадка состоялась, мы одной ногой в Крыму..." Кого він заспокоює? Глазкова? Себе? Навіщо? Він же не може не розуміти всього драматизму ситуації! І тоді залишається тільки здогадуватися: його "нерозуміння" - в яке важко повірити! - просто необхідне йому для чогось. А, можливо, і не йому зовсім. Можливо комусь там, в штабі фронту? Звідти вже пішло повідомлення в Ставку, а хтось не хоче дратувати додатковим повідомленням Самого, що з десантом-то - не зовсім того... "Идите, готовьтесь ко второму заходу, Илья Тимофеевич. Я верю в вашу удачу!"
  Другий захід і правда виявився вдалим. Не нишпорили по протоці прожектори, хохли били слабо, не завдаючи особливих втрат. Та й море перестало на них працювати, хвиля була легка і судна підішли майже впритул до берега, не напоролися на кинджальний вогонь кулеметів - вистояли батальйони, під їхнім прикриттям поповнені полки дивізії і придана їй бригада морської піхоти висадилися, розтеклися по плацдарму, зарилися в землю... Але висотка, висотка! Не полишала Глазкова досада - не допомогли Демидову, не втримали висотку і, судячи з усього, немає в живих майора, вбитий, хоча все можливе...
  Захоплений артилерійський капонір виявився дуже до речі. В ньому полковник розмістив свій штаб і дивізійний медсанбат. Командний відсік був обладнаний націоналістами всіма засобами зв"язку і мав непробивне перекриття з двох метрів фортифікаційного залізобетону. Жаль, не вдалося захопити гармату, яка тут встановлювалася. Втім, на війні, як на війні!
  Він дивився на солдата, який стояв перед ним. В чорному бушлаті з віхтями вати в дірах, в обмотках, стоптаних черевиках, обмазаний глиною, з блідим обличчям. Зайшли начальник розвідки дивізії з майором, командиром бригади морської піхоти, і солдат звів на них запитальній погляд.
  - Слушай сюда, Вахтанг, этот штрафник один уцелел от батальона Демидова. Вернее, от того, что осталось после высадки. Пока не рассвело, нужно прощупать высотку, посмотреть, что там у них где, какие огневые точки. Подбери группу, человека три, не больше. И чтоб ребята были... И его возьмите, он туда дорогу знает. - Сказав Глазков, кивнувши на Мєшкова. І до моряка: - Нужна высотка, понимаешь! Атаку назначаю на восемь ноль-ноль, так что у тебя целых три часа времени... Это приказ! У меня все.
  Розвідники обернулися за дві години. Коли б ще атака вдалася! Атакували висотку два батальйони бригади морської піхоти, але націоналісти встигли відрити окопи, замінували підходи і закопали в землю танки. Було їх на висотці небагато, всього рота, але кулеметних гнізд розвідники налічили десятка три, не менше. Залишалося тільки дивуватися такій господарській розпорядливості хохлів: за неймовірно короткий час вони встигли виконати воістину велетенську роботу - викопали траншею, а п"ять танків були перетворені в броньовані доти. Ах, мав рацію полковник, ніяк не можна було віддавати їм висотку!
  Перша атака була самою вдалою. Коли б ще вона досягла своєї мети! Націоналісти підпустили морських піхотинців до самого мінного поля і розстріляли в чистому полі, як на полігоні. А у морячків навіть малих піхотних лопаток не було, щоб окопатися! Шість разів ходили батальйони бригади в атаку і шість разів відкочувалися, втративши три чверті свого складу. І навіть Тамань не допомогла своїми калібрами! Досить швидко батареї на косі Чушка накрила берегова артилерія хохлів і дивізія залишилася без вогневої підтримки. Була ще надія на авіацію, з боку протоки на штурмовку ланками заходили "іли", били ракетами і гарматами по висотці, самі несли втрати - кожен третій штурмовик не повертався назад, вступали у повітряні бої з винищувачами противника, але дивізія не могла просунутися вперед, в глибину Керченського півострова ні на крок. І так всі три дні! По п"ятнадцять-двадцять атак на день - жодного успіху! Націоналісти зарилися в землю по всьому периметру плацдарму, звели дзоти і доти, закопали в землю танки, збудували хибні вогневі точки і позиції несправжніх батарей, за першою траншеєю з"явилася друга, потім третя, перед траншеями все було опутано колючим дротом і засіяно сотнями і тисячами протипіхотних і протитанкових - хоча у десантників жодного танку не було - мін. І зустрічали атакуючі шеренги десантників щільним вогнем кулеметів і зливою снарядів та мін. Але обстановки все ж була не безнадійною. За ними стояла Тамань з потужними далекобійними батареями, її штурмовики і бомбардувальники, її підкріплення, націлена на плацдарм рідна вісімнадцята армія, могутній Кримський фронт. І раптом...
  Йшов п"ятий день життя плацдарму і починався він ніби непогано, не так, як попередні...
  - Товарищ полковник, шифровка из штаба фронта! - Капітан витягнувся, доповідаючи.
  Глазков взяв листок, подивився і рядки застрибали перед очима. Повідомлення ніяк не вкладалося у свідомість і тільки з другого разу дійшов до нього неймовірний і грізний зміст радіограми. Всі, хто знаходився в командному відсіку артилерійського капоніра побачили, як зблідло обличчя полковника, зробилося сірим до невпізнанності. Глазков наказав всім вийти, залишив тільки начальника штабу.
  - Решением Ставки наша армия выведена из состава фронта и передислоцирована на другое стратегическое направление. Одни мы теперь, Пал Захарыч. Думаю нет нужды объяснять, что это означает...
  А що тут пояснювати: пішла артилерія, ліквідовані бази постачання, не буде тепер ні вогневої, ні матеріальної підтримки, ні допомоги людьми... А на плацдарм вже до двадцяти тисяч солдатів висаджено, одних тільки поранених за ці дні більше шести тисяч накопичилося і вивезти їх ніяк не вдається. На острові Тузла націоналісти встановили дві берегові батареї - одну п"ятидюймових морських гармат на механічній тязі, і 90-міліметрові універсалки, по вісім гармат у кожній і тепер топлять кожен другий баркас і мотобот, які йдуть на плацдарм. А вже з плацдарму тільки один з трьох встигає цілим добратися до Тамані. На ніч була надія, що вдасться під прикриттям темряви переправляти на керченський півострів маршові підкріплення, техніку і боєприпаси. Але берегові батареї на Тузлі мали радіолокаційне наведення, що їм ніч, дощ та туман! Топили все, що рухалося до керченського берега і від нього з плацдарму. За ці ночі скільки бійців, скільки зброї та техніки в протоці перетопили! А баштові дванадцятидюймові гармати в районі Аджимушкаю подавили і звели нанівець підтримку дивізіонів окремої морської артилерійської залізничної бригади на косі Чушка. Ось вже четвертий день українська артилерія перемішує артилерійським вогнем десантників, які закопалися в землю плацдарму. І ось тепер навіть такої підтримку позбувається дивізія! Чи довго вдасться тоді встояти? Коли малі артилерійські кораблі націоналістів: озброєні зенітними гарматами і автоматами десантні баржі і бронекатери, перекривають вночі протоку, ведуть бої з бронекатерами і мінорами Азовської флотилії і топлять разом з береговими батареями підкріплення в протоці?
  Радист, переступивши поріг, доповів:
  - Ещё две шифровки, товарищ полковник.
  - Давай! - В першій йшлося про У-2 і штурмовики, які будуть скидати боєприпаси і продовольство. Штаб фронту наказував організувати прийом. А в другій чорним по білому було написано: "Поставленная вам задача выполнена. Дальнейшее удержание плацдарма нецелесообразно. Обеспечить эвакуацию через пролив не имеем возможности из-за блокады побережья националистами и недостатка необходимых плавсредств. Срочно сообщите план действий по выводу вверенных вам войск на Таманский полуостров."
  Судячи з усього відбулося те, про що Глазков здогадувався в глибині душі: проспівали-таки їм "реквієм"! В кінці радіограми повідомлялося про нагородження великої групи десантників орденами і медалями, а десятьом - і командиру дивізії також - було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ніякої трагедії, мовляв, не сталося, все йде нормально і коли командування так вирішило, значить, йому видніше. Головне ж, цей обвал орденів та золотих зірок свідчив про те, що десь нагорі, скоріше за все на Самому Верху, вирішили вважати операцію закінченою, і це була остання дань їм, вона ніби говорила: дякуємо, братці, славно ви послужили радянській вітчизні, а тепер вигрібайте самі...
  Прочитавши отримані радіограми, Глазков наказав зібрати всіх командирів частин і підрозділів в штабному відсіку артилерійського капоніру. Благо, залишилося їх не так вже й багато: двоє командирів полків, шість комбатів його дивізії і командир бригади морської піхоти разом з двома командирами батальйонів. З шести тисяч бійців бригада зараз налічувала ледве тисячу - два неповних батальйони...
  - Что будем делать? - Відповіддю полковнику була похмура, тягуча тиша.
  - А приказец этот может кому-то очень пригодиться, когда наши души будут витать на небесах. - Майор, командир морських піхотинців сподобався Глазкову з першого погляду. Командував з розумом, сміливий, у вирішальний момент бою викликав вогонь по висотці, де був його командний пункт. - Вытащит кто-то из папочки и будет чист, как ангел: вот, дескать, не выполнили распоряжения, сами и виноваты! Предлагаю, товарищ полковник, не на Тамань, а вглубь Крыма прорываться, в крымских горах леса густые, там и укроемся до поры, когда наши в Крым снова высадятся.
  Рішення майора було несподіваним і присутні командири мовчки дивилися один на одного: а що, діло морячок каже! Глазков гостро глянув на майора, подумав: "Горяч, ты, братец, горяч..."
  - Считаю такое предложение неприемлемым. Есть другое. Вот смотрите. - Глазков тицьнув у карту. - Здесь, на севере, у нас болото, хохлы считают его непроходимым и держат тут только небольшие заслоны из ополченцев. Я приказал прощупать это болотце, разведчики доложили: пройти можно. Протяженность его километра четыре и выходит оно к рыбацкому поселку Камыш-Бурун. Вот он, в двадцати километрах. Главное - там есть пирс и ширина пролива в три раза меньше, всего семь-восемь километров. И хохлы этот район не блокируют с моря, катера и тральщики смогут подойти и причалить. Что скажете?
  Пожвавішали відразу, командири вже не здавалися полковнику на одне обличчя.
  - Значит, решено. Дня на подготовку, думаю, хватит. Завтра в полночь двинемся.
  - А раненые? - запитав командир дивізійного медсанбату. - У меня их уже шесть тысяч...
  - Сегодня ночью придут суда. Которые смогут прорваться... Погрузим, сколько сможем, а остальных раненых придется бросить. - Твердо сказав Глазков...
  ...Мотобот щойно відчалив. І відразу ж зник з очей, тільки неголосні шуми нічного моря доповнювалися стукотом двигуна, який все слабшав. Глазков стояв на пірсі, проводжаючи останнє судно з пораненими. Цієї ночі до плацдарму змогли прорватися тільки три мотоботи, ще два судна були потоплені в протоці. Вони доставили боєприпаси для прориву і якусь дещицю харчів - всі ці дні десантники трималися майже на підніжному кормі, війна вимагала тільки набоїв, мін та снарядів, для хліба і тушонки виділяли тільки те, що лишалося після покриття нагальних потреб десанту в боєприпасах. На півдні горизонт осявали спалахи пострілів швидкострільних автоматів і різнокольорові траси снарядів - там йшов нічний бій між бронекатерами Азовської флотилії та артилерійськими кораблями націоналістів.
  ...Білий промінь прожектора ліг на воду і розрубав навпіл нічну темряву в протоці. Велетенська колода блакитного світла поштовхалася між каменями під невисоким обривом і покотилася по хвилях, аж поки не наштовхнулася на маленьке суденце зовсім недалеко від берега. "Бэдэбэ! Вот, собаки, засекли мотобот! - Полковник ледь не вилаявся вголос. - Надо поворачивать оглобли, пока не поздно. А то..."
  Промінь прожектора на всьому його протязі засвітився яскравими вогниками, ніби через нього просмикнули гірлянду різнокольорових лампочок. І в ту ж мить над морем простукотів гуркіт швидкострільних гармат впереміж з різкими хлопками розривів. Було видно, як завирувала вода навкруг мотобота, викидалися високі білі гейзери, в просвітах між ними показався ніс, задертий вгору, потім корма, що стояла сторчма. Вогненна куля виросла на ній, лопнула, викинувши стовп чорного диму - снаряд влучив в бочки з соляркою. Ще якийсь час продовжували молотити автомати і разом все скінчилося. На тому місці, де був мотобот, нічого не проглядалося. Прожектор, понишпоривши по хвилях, згас. І пітьма, беззвучна, непроникна, чорним пологом накрила все довкіль. І лиш потім над морем засвітилися в небі зірки...
  ...Неподалік від берега, під горою бушував вогонь пожежі, горіли будиночки, горіли якісь будівлі, горіло селище Камиш-Бурун. Крізь клуби диму проглядався короткий причал з двома пришвартованими до нього мотоботами, вже переповненими людьми. Ще з десяток мотоботів бовталися в невеличкій бухточці, їх обліпили плавці, лізли по головах один одного, перевалювалися через низькі борти. По всій береговій лінії носилися очманілі люди, збивалися в групи, захоплювали човни... А в проміжок між плато і горою не поспішаючи, впевнено вповзали танки. За ними густо йшли ланцюги націоналістів.
  Дві години назад рештки дивізії Глазкова і бригади морської піхоти пробилися через болото до рибальського селища. Мотоботи, які вийшли з Тамані, вже були тут. В ньому не було жодної душі і вітер порошив очі гарячим чорним попелом. Глазков дав наказ вантажитися на судна. З першим ешелоном вдалося відправити до семисот чоловік, з другим п"ятсот, з ним відбули всі штабні працівники, дивізійна розвідка, особливий відділ. В третій раз прийшли тільки п"ять мотоботів і люди зрозуміли - більше чекати нічого. І тут почалося... Біля причалу підстрибував на хвилях сірий корпус бронекатера. Нуртував і рвався до нього безумний натовп, горлав і лаявся. Задні кидалися в щільно спресовану людську масу і та пружинила, їх відштовхувало назад. Задні пробували ще й ще, але їхні спроби і з другого, і з третього... і з сімдесят третього разу закінчувалися однаково. А потім матроси втягнули трап і побігли, пострибали на палубу охоронці з комендантського взводу. навздогін кинувся і натовп. Люди хваталися за леєра, але охоронці і щасливці, що потрапили на бронекатер, спихали їх ногами, зіштовхували у воду... І з берега летіло, підхоплене сотнями горлянок:
  - Шку-уры-ы-ы!.. Подо-онки-и!.. Бляди комиссарские, в душу вас креста-бога-мать!..
  Заревівши двигуном, ринувся в протоку бронекатер. З шаленіючого натовпу вискочив солдат і, припавши на коліно, бив, бив, бив навздогін кораблику з автомата...
  Промайнула і в ту ж мить провалилася кудись, знову мигнула на самому краю сутінкового моря темна цятка. І знову щезла. Тепер вже остаточно. І забігали, заметушилися, загорлали затихлі було на березі люди. Зниклий бронекатер забрав з собою останню надію дістатися до Тамані, до своєї зелі - відпихнула від себе, кинула напризволяще їх радянська країна, як кидає своїх дітей безпутна, гуляща жінка, одна назва якій... І кожен тепер сам повинен вирішувати, що йому робити, куди податися...
  Біля причалу вже горланив-розпоряджався якийсь лейтенант, але його ніхто не слухав. Розхлябана солдатська маса розтікалася, збивалася в невеличкі групки, мітингувала, рвала горлянки... Швидко сутеніло. Викинулися над горою, кульками покотилися в чорну вишину червона і зелена ракети. Хто його зна, що вони означали для націоналістів, цілком можливо початок нової атаки. Зате зримо і переконливо просигналили мітингуючим про початок кінця:
  - Разбегайся, братва, пока не поздно! - Берег пустів на очах. Архип дивився і не міг зрозуміти, куди ж діваються люди. Скоро навкруги нікого не залишилося. Вони були вчотирьох, всі, хто залишився від дивізійної розвідроти: сержант Воронов, Архип і двоє розвідників - Семен Маркін і Колян Вєтров.
  - Пошли! - Сказав сержант. Він повів їх до вцілілого дворика. Там вже шурували четверо солдатів, скидали ватянки, шаровари, переодягалися в якесь барахло, знайдене в уцілілій від пожежі комірці. Всім своїм виглядом вони показували, що нікого все це, крім них самих, не стосується.
  - Мы тут решили артель рыбацкую сколотить, робы на всех хватит! Бери, переодевайся... - Головним тут був дебелий солдат, зі свіжим рожевим шрамом на щоці.
  - Где ж вы совесть потеряли, солдатики, мать вашу?! - Почав закипати сержант.
  - А там, где и начальнички наши, которые на катере к едрёной матери смотались! - Злостиво вигукнув дебелий. - Иди-ка ты, сержант, своей дорогой, подобру-поздорову...
  Чужі люди - четверо в одному, четверо в другому кутку двору - вовтузилися в темряві. Ще недавно солдати однієї армії, готові прийти на виручку товаришеві, покласти голову за нього, зараз вони насторожено, з побоюванням зиркали один на одного , як недобрі сусіди, що чекали тільки каверзи від ближнього свого. Ніщо їх більше не поєднувало: все - і минуле, і нинішнє, і таке невизначене майбутнє, близьке і далеке, якщо судилося йому здійснитися, і саме життя - все в них тепер було нарізно...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"