...Задача з пiдручника евристики: "Без допомоги пiдйомного крану i подiбних засобiв в глибоку яму обережно опустити (не скинути, а саме опустити!) сталевий куб вагою в три тонни. На протязi п"ятнадцяти хвилин знайти спосiб, як це зробити."
"Кажуть, що до Едiсона якось прийшов чоловiк, який заявив про свiй намiр створити розчинник, який буде розчиняти все, будь-якi матерiали. "Прекрасно! - Схвалив намiр Едiсон. - А в чому ви будете його зберiгати?" Це зауваження генiального винахiдника майже столiття вважалося нездоланним. Знайдiть принаймi два способи зберiгання речовини, яка все розчиняє. Час на обдумування - 10 хвилин."...
- ...Робота наша нiчим вiд роботи старателiв на золотих копальнях не вiдрiзняється. Джека Лондона читав? Отож... Кожен сам для себе потiчок вiдшукує. Керiвництво не вказує, кому де золото шукати, як його видобувати, коли хто знає де, отож там його сам i копає. До твоїх послуг бiблiотека з усiма технiчними, i не тiльки, виданнями свiту. Видання там вiд простих до тих, що мають найсуворiшi з грифiв секретностi. Є бiблiотека з особовими справами громадян України, якi так чи iнакше вiдзначилися i потрапили в поле зору нашої служби iнформацiї. Правило у нас просте - кожен може вибрати те, що йому подобається. Отож, вибирай поле дiяльностi, яке тобi подобається, але щоб золото неодмiнно знайшов...
Дмитро Бiленкiн хвилювався. I не дивно. Це ж потрiбно бути незнамо якою людиною, щоб без трепету душевного починати свiй перший робочий день. Тут потрiбно уточнити, не взагалi перший робочий день, а в закладi, який мав довгу i нудну назву - Лабораторiя Перспективного планування Нацiонального Дослiдного комiтету з питань промислового розвитку при Радi Мiнiстрiв України. Сюди прагнуть юрбами, а щастить потрапити одиницям, та й тi невдовзi вiдсiюються на три чвертi. Згодом, пiсля досить тривалого спiлкування з цими людьми, вiн так i не мiг зрозумiти, як вони могли робити неможливе...
Тут, у Перспективному плануваннi, задумувалися над проблемами, якi могли постати ще не скоро. Оскiльки вони мали справу з усякими проблемами, то, здавалося, вони повиннi були знати все - всi областi технiки, науки i практичної дiяльностi. Але вони зовсiм не були енциклопедистами! Вони поставили i вирiшили питання виявлення лiтакiв на великих висотах i вiдстанях, коли фанерно-полотнянi етажерки мирно торохтiли на висотi кукурудзи. Значення радiолокацiї тут зрозумiли ще тодi, коли в 1931 роцi тiльки-тiльки з"явилася iоносферна станцiя i нiхто навiть гадки не мав, як можна цю машинерiю пристосувати до чогось практичного. Над проблемами реактивного руху тут почали працювати, коли ще поршневi мотори не досягли своєї довершеностi i двигун в тисячу кiнських сил був безсонною мрiєю всякого авiацiйного конструктора. Вони робили це i ще тисячi iнших справ, хоч гадки не мали, як працює радiолокатор i чи є в свiтi матерiали, що здатнi годинами витримувати навантаження при тисячоградусних температурах. Бiльш того, вони навiть знати не хотiли про вже вiдомi принципи i матерiали! З"ясувати, як вони досягають успiху там, де його ще нiхто не досяг, Дмитро Бiленкiн не мiг i це сильно його тривожило. Вони ж не генiї i не всезнайки!
- Ну як, готовий до ролi Атланта, який пiдпирає Землю, а заодно й Небо? - Спiвробiтник, якому Дмитро був вiдданий на стажування, дивився весело i Бiленкiн хотiв вiдповiсти посмiшкою, але посмiшки якраз i не вийшло. Вiн тiльки обвiв поглядом велику залу, де за столами займалися своїми справами кiлька десяткiв людей. Поява новачка у читальному залi не привернула нiякої уваги. Всi були надто зайнятi.
З лiвого боку стiна - суцiльне скло, за склом - яскраве сонце i зелень лiсу. З правого - затишнi глибокi нiшi для роботи з документами. В глибинi зали - стелажi пiд стелю з пiдшивками газет, журналiв, книги з рiзних галузей рiвними рядами. Для якогось бiблiомана таке мiсце - рай на землi. Але тi, хто тут зiбрався, не були бiблiоманами. Про це нагадує броньована стiна з персональних сейфiв позаду вишикуваних правильними чiткими рядами столiв.
- Ось твоє робоче мiсце. - Наставник вiдсмикнув штору i жестом запросив Дмитра ввiйти. Тут все бiле, стiни, стеля, пiдлога, стiл i жорстке пластмасове крiсло. Навiть олiвцi бiлого кольору. Це для того, щоб не вiдволiкатися вiд роздумiв. - Але спочатку йдеш в бiблiотеку i вибираєш потрiбний тобi матерiал. Я не ставлю тобi якусь конкретну задачу i не вимагаю працювати в якомусь певному напрямку чи галузi. Шукай потрiбне сам. Ввечерi здаси менi звiт за сьогоднiшнiй день. I так в кiнцi кожного робочого дня здаватимеш звiт про виконану роботу. А раз на два тижнi про свої успiхи особисто доповiдатимеш самому "брату Чорномора". Проте не розслабляйся, вже завтра вiн тебе викличе "на килим". I якщо ти йому не викладеш щось путнє, вижене. Зрозумiв?
- Але ж я тiльки другий день, як працюю! - Наставник з iронiчною посмiшкою розвiв руками: "Нiчого, мовляв, не вдiєш, вiн такий." А Дмитро чекав спiвчуття i пiдтримки. - То що ж менi робити?
- Працювати! Землю рити! Вiрнiше, переривати лiтературу... - Кращої поради й бути не могло.
I Бiленкiн почав працювати...
Лабораторiя Перспективного планування була тим нервовим центром, на який замикалися всi економiчнi i технiчнi зв"язки в Українi. Це був, по сутi, науково-дослiдний iнститут, який мав найбiльшу в державi бiблiотеку оснащену найсучаснiшою технiкою, системами пошуку i вiдображення iнформацiї в масштабi всiєї країни. А ззовнi це було схоже на затишний санаторiй - невелика будiвля, розташована в тихому куточку лiсу поблизу Вишеньок - примiського району Вiнницi, де розмiщалося студентське мiстечко. Цьому було своє пояснення - Лабораторiя спочатку з"явилася, як гурток ентузiастiв, що потiм став внутрiшнiм пiдроздiлом створеного в 1930 роцi Вiнницького полiтехнiчного iнституту, де готували фахiвцiв для авiацiйної, а з 1935 року i для авiацiйно-ракетної промисловостi України, для Сергiя Корольова.
Особливiстю Лабораторiї було те, що працювало тут зовсiм небагато спiвробiтникiв - щось бiльше сотнi, та ще п"ять-шiсть десяткiв працiвникiв технiчного персоналу. Для порiвняння, в провiдних науково-дослiдних закладах України, особливо авiацiйних, суднобудiвних i радiо та електротехнiчних iнститутах працювало до кiлькох тисяч iнженерiв та технiкiв. Але основне - тут не людина пiдладжувалася до особливостi роботи, а робота пiдстроювалася пiд особливостi кожного конкретного працiвника.
I це було правильним i необхiдним. Коли людина за довгi роки звикла бути на шворцi у начальства, тодi нелегко навчитися вiдповiдати за самого себе i тягти себе самого. Бiльшiсть чомусь думає, що найжорсткiша дисциплiна - це дисциплiна зовнiшньої регламентацiї. Вона найнеприємнiша, це так, але мало яка людина не здатна пристосуватися до неї, тодi, як самодисциплiна, здатнiсть не пiддатися власним лiнощам, без понукань розвивати культуру свого розуму, властива небагатьом. Тут не допоможе навiть академiчна освiта, участь у численних семiнарах та iнших практичних заходах. Єдиним критерiєм є практична робота, яка дає реальний практичний результат...
Обов"язковим тут - офiцiйно Лабораторiя звалася "Установа", а неофiцiйних назв у неї було безлiч: "Шахта", "Клондайк", "Копальня царя Соломона" або просто "Чортова копальня", "Золотий Каньйон", одним словом, все, пов"язане з видобутком чогось дорогоцiнного, - було лише одне: вчасно, секунда в секунду з"явитися на робочому мiсцi i так само вчасно його залишити. Працювати спiвробiтник мiг на своєму робочому мiсцi, або в кабiнетi бiблiотеки. Їхнiм заняттям був аналiз безкрайнього океану iнформацiї i пошук у ньому золотих крупинок нових iдей та нових шляхiв розвитку науки i технiки. Зовсiм не даремно колег Дмитра прозвали "нишпорками", "хортами", "шахтарями", "золотошукачами".
Хоча тут не тiльки шукали серед чужих дослiджень, тут i самi створювали новi напрямки. А от самi себе вони називали "галерниками" i "каторжниками", бо пошук нового це завжди каторжний труд. Хто сумнiвається, нехай сам спробує...
- ...Ти годишся для нашої роботи, хлопче, тому ти i отримав запрошення працювати у нас. - Спiврозмовник звертається до Дмитра на "ти", однак це зовсiм не вiд керiвного хамства. Навпаки, дуже мало молодих спiвробiтникiв з першого дня чули вiд генерала тепле домашнє "ти", здебiльшого це було холодне офiцiйне "ви". Згодом Дмитро довiдався, що так Євграф Миколайович звертається тiльки до тих, на кого покладає найбiльшi надiї. - Ми уважно вивчали тебе i твою роботу i вирiшили прийняти до себе. Я познайомився з твоїми попереднiми наробками i ти менi подобаєшся. Ти вмiєш працювати головою, це головне. Тiльки тобi потрiбно трошки везiння. Везiння ж буває у тих, хто його сам шукає, а не дожидається сидьмом свого часу. Пам"ятай, таланить активним... До нас приходять тисячi таких як ти, i вони анiтрохи не кращi i не гiршi вiд тебе. Життя всiх вас швидко роздiляє на активних i пасивних. I тодi однi досягають сяючих висот, iншi ж iдуть у безвiсть i працюють на пiдхватi у тих, хто з перших же крокiв шукає новi i ефективнi шляхи для вирiшення посталих проблем. Керiвництво країни i Збройних Сил України зацiкавлене в тому, щоб активних людей було якомога бiльше. Однак не всi хочуть подолати свою розумову лiнь, хоч мають швидкий i гострий розум. Ось i ти зараз працюєш на пiдхватi у тих, хто вже знайшов свою золоту жилу...
Бiленкiн згадав свого наставника. Це про нього. У наставника Дмитра серйозне вольове обличчя. Куточки рота - жорсткi, такий довго за кимсь не ходить, такий сам цiлий табун "галерникiв" ганяє.
- Робота на пiдхватi, старшим куди пошлють, важка i невдячна. Пам"ятай, нiхто тебе вiд цього не звiльнить. Вас приходить сюди сотнi i тисячi, i всiх вас використовують для забезпечення продуктивної роботи активних спiвробiтникiв. Однак майже всi швидко згасають, а бiльшiсть втрачає iнтерес до самостiйного пошуку, стають iнертними. Тому таких звiдси виганяють.
Кабiнет просторий, стеля десь далеко-далеко вгорi. Мабуть тут добре проводити затяжнi, з безперервним палiнням цигарок, сигарет i сигар, засiдання. Дим весь буде йти вгору i там його витягне вентиляцiя. Вiкна теж вiдповiднi - до самої стелi. Прекрасний кабiнет, свiтлий. Стiл дубовий, масивний, на таким добре працюється. З вiкон вiдкривається пречудовий краєвид на замiський лiсопарк. Збоку синь чистого глибокого лiсового озера з очеретом на берегах i золотисто-чистим пiском невеликого пляжу...
Але спiврозмовник Дмитра, невисокий мiцний чоловiк з сивим скронями, знаходиться не за своїм шикарним столом, вiн сидить навпроти в м"якому шкiряному крiслi. Костюм на ньому сiрий, з прекрасної англiйської вовни, нi медалей на ньому, нi орденiв, нi вiдзнак. Але у господаря кабiнету високе вiйськове звання - генерал-лейтенант авiацiї i вiн удостоєний багатьох нагород ще в часи тiєї, Великої вiйни. Вiн був асом в часи минулої вiйни i став одним з тих, хто визначає шлях розвитку Української Держави пiсля неї. Зараз вiн ходить з елегантною паличкою-тростинкою, але вiн мав всi шанси залишитися навiчно калiкою, що може пересуватися тiльки на iнвалiдному крiслi i тiльки величезна сила волi, волi до повноцiнного життя, повернула йому здоров"я i дала змогу приступити знову до активної роботи.
- I не думай, що це я тiльки тобi говорю, хоч ти менi i подобаєшся. Зовсiм нi. Це я всiм вам, молодим, кажу, от тiльки не до всiх ця проста iстина доходить. Багато у нас хлопцiв тямущих, якi так нiколи i не стають творцями нового, засновниками своєї справи. Бажаю тобi успiху. Все в твоїх руках, хлопче...
Спiврозмовник Дмитра має генеральське звання, але вiйськовий однострiй вiн одягає тiльки коли вiдвiдує вiйськову частину. I то зазвичай там вiн не хизується золотими погонами i "смугастими штаньми", а нiчим не вiдрiзняється вiд iншого вiйськового люду: потерта шкiряна льотна куртка, синi офiцерськi бриджi без генеральських лампасiв, хромовi чобiтки i синя льотна пiлотка. У генерала багато прiзвиськ, його називають "Графом", не тому що пишний титул йому залишили предки, а через iм"я - Євграф. Але найчастiше його називають "братом Чорномора". Коли Дмитро поцiкавився чому, йому вiдповiли, що в Iнститутi начальство не прийнято називати прямо, а бiльше iносказанням, i також порадили перечитати поему Пушкiна про Руслана i Людмилу. Дмитро не став перечитувати, вiн i так пам"ятав генiальнi рядки, але все одно не зрозумiв, в чому тут причина. Тiльки згодом вiн довiдався, що на винищувачi Євграфа Миколайовича Крутеня в роки Великої вiйни красувався руський воїн в шишаку - саме таким витязем зображали голову, з якою став на герць славний витязь - "князь хоробрий Руслан", - щоб здобути чарiвний меч. А у казкового богатиря був бородатий брат-карлик - той самий горезвiсний Чорномор.
- Ми не для того тут вас, вундеркiндiв, збираємо, щоб вдовольняти за казенний кошт чиюсь цiкавiсть. Ми працюємо тут задля захисту нашої країни. I ви в першу чергу зобов"язанi вирiшувати вiйськовi проблеми. Це ваш обов"язок знаходити новi способи i шляхи посилення вiйськової могутностi України, для перемоги в майбутнiй вiйнi. В крайньому разi - знаходити новi напрямки розвитку науки i технiки.
Генерал дивиться кудись вгору i вбiк вiд голови Бiленкiна. Цiкаво, що вiн там розглядає, на бiлiй стiнi свого кабiнету. Дмитро намагається не оглянутися, i весь в напруженнi.
- За роки iснування через "Клондайк" пройшли тисячi таких, як ти. Не тiльки тому, що iнертних, неiнiцiативних ми позбувалися. Тi, хто знаходив свою золоту жилу, також в бiльшостi своїй йшли i ми їх не тримали, всi вони отримували можливiсть розпочати свою власну справу. Однак зв"язкiв з нами вони не поривали. I в цьому був свiй сенс. Тому що я можу кожного з вас викликати i запитати: чому в Харкiвському Технологiчному, в Київському Полiтехнiчному, у наших сусiдiв вiнницьких без усякої допомоги вiд держави, можуть щось путнє зробити, а ви, маючи всi можливостi, нi? I висновки вiдповiднi не забаряться. Тiльки так конкуренцiя народжується, i завдяки цiй жорсткiй конкуренцiї всi нашi успiхи. Все зрозумiв?
- Зрозумiв, Євграфе Миколайовичу. - Генерал раптом переводить свiй погляд на Дмитра i погляд цей, як удар нагаєм по ребрах. Очi в нього жорстокi, без iскорки i доброти. Не готовий був Бiленкiн до такого погляду. Дмитро витримує цей погляд, але вiдчуває, що воля в його паралiзована, як у кролика.
- Вижити в нашому буремному свiтi можна, тiльки видираючись нагору. Що однiй, окремо взятiй людинi, що всьому народу. I дертися потрiбно без зупинки, не має народ можливостi зупинитися i хоч би нiгтi зламанi та рани кривавi зализати. Зупинишся, i - все, зi свистом вниз ковзаєш. Бо утриматися на висотi можна тiльки постiйно вгору видираючись. А коли донизу ковзати почав, то неодмiнно зiрвешся. I тут нова небезпека - летiти донизу добре, нiякого напруження, робити нiчого не потрiбно, летиш собi i нi про що не думаєш, нi про що не турбуєшся. А потiм удар. I зник народ, немає бiльше його. Пам"ятай це.
Євграф Миколайович уважно дивиться на Дмитра i той киває, що запам"ятав i зрозумiв сказане...
...Летить сiре колесо днiв i ночей. Дмитро дивиться в дзеркало i звiдти на нього дивиться сiре обличчя, що заросло щетиною. Очi в цiєї людини, яка в дзеркалi, червонi, запали. Вiн дуже стомився.
В свiтi все вiдносно. В Українi десятки тисяч випускникiв вищих учбових закладiв. Технiчних i гуманiтарних. По вiдношенню до них Дмитро, працiвник дев"ятого Науково-Технiчного Управлiння Головного Штабу Вiйськово-Повiтряних Сил - небожитель, один з вищої елiти. Всерединi Дев"ятки, так зветься НТУ - вiн працiвник Лабораторiї перспективного планування - вищий клас по вiдношенню до iнших працiвникiв, вiйськових i цивiльних. Серед спiвробiтникiв "Клондайку" вiн становить вищу касту - вiн працює в аналiтичному секторi. Однак всерединi цiєї елiти - вiн плебей, змушений виконувати чужу волю.
Аналiтики дiляться на двi нерiвнi групи - генератори iдей, їх меншiсть, пальцiв двох рук цiлком вистачить всiх перелiчити, i тi, хто забезпечує втiлення цих iдей в життя. Таких абсолютна бiльшiсть.
В перший мiсяць своєї роботи вiн по двадцять годин на добу просиджував у бiблiотецi, шукав i вiдбирав iнформацiю. Не для себе, для iншого. В коротких перервах мiж аналiзом i вiдбором з вiдкритих джерел, носився на видiленому йому "опель-капiтанi" по всiй Українi, зустрiчався з десятками людей, яких, знов же таки, не вiн сам вiдбирав. Все, що вiн робив, це було забезпечення чужої роботи, допомога комусь, участь в чомусь, значення i мети чого вiн не знав. На жаргонi "Копальнi" це називається "рити землю". Тих, хто це робить, зневажливо називають "новiками", "каторжниками" i "галерниками".
...В Лабораторiї нове поповнення. Бiльше двох десяткiв молодих i допитливих знайшли, вивчили i запросили колеги з сектору особового складу. В "Копальнi" основний склад не затримується довго. Тi, хто може працювати самостiйно, починають власну справу, йдуть у великий бiзнес. Таким завжди надають пiдтримку: грошима, потрiбними зв"язками, рекомендацiями, та чим завгодно, тiльки б робилося дiло. Але бiльшiсть йде, бо втрачає свiй порив до нового. Iнертнi тут не потрiбнi. Для них також знаходиться мiсце - в основному їх забирають бiльш успiшнi, тi, кому вони "штреки в шахтi рили". I невдахи з радiстю погоджується залишатися на других ролях. Це ж так зручно i вигiдно. Не потрiбно думати самому, все за тебе продумає iнший, про все потурбується. Твоя ж справа виконувати точно те, що для тебе приготовано, задумано i продумано твоїм керiвником. Дуже зручна i вигiдна позицiя.
Забезпечення чужої iдеї, роботи пiд чиїмось керiвництвом - це як солодкий сироп для мухи. Зручно, сито, але не вибратися з нього, крильця обважнiли i нiяк нiжки не витягти з солодкої липкостi. Так в цьому сиропi i здохнеш. Тiльки той може стати справжнiм творцем, хто з цього сиропу вибратися зможе. Як ось Аркадiй Палiєнко, Аркаша-хiмiк, наприклад. Почали в Лабораторiї працювати одночасно, так само вiн задля когось вишукував потрiбну iнформацiю, людей. Але вiн, поки по чужим вказiвкам працював, знайшов невелику зовсiм замiтку про появу нової пластмаси, яка з тирси деревної виробляється. Пластмаса нiбито якостi має неабиякi - механiчнi властивостi на рiвнi легких металiв та сплавiв, а вага в два-три рази менша. I от через три мiсяцi Дмитро для когось по всiй Українi та за її кордонами носиться, а Аркадiй - нi. Розробляй, Аркашо, перспективний напрямок. Вже за пiвроку з цiєї пластмаси стали багато чого виробляти, те, що ранiше тiльки з алюмiнiю та сталевих сплавiв робили. Це для авiацiї особливо важливо, не даремно алюмiнiй крилатим металом називають. Економiя металу - для всякого конструктора, технолога, для всякого пiдприємця цi слова звучать магiчним заклинанням. Для Аркадiя Палiєнка - вiдразу зелене свiтло. I вже Дмитро працює для забезпечення його дiяльностi. А за десять мiсяцiв Аркадiй Михайлович вже поважний пiдприємець, в Карпатах спецiально для випуску нової пластмаси комбiнат збудували. Наступного року пан Палiєнко в раду директорiв Української Хiмiчної Спiлки ввiйшов, шанована людина, особняк в центрi Києва має. Чорноробом "галерником" менше року пропрацював. Але Дмитро не заздрiсний, нехай, Аркашо, тобi i далi так само таланить. Дмитро також з-пiд чужого крила вирветься...
Але поки що немає у Дмитра успiхiв. Трясовина iнформацiйного i технiчного забезпечення, робота на iнших засмоктує його, i вирватися з цього нiякої змоги. Знає вiн, що потрiбно шукати новi перспективi напрямки, але на це немає в нього часу. Днi i ночi вiн в реалiзацiї чужих iдей, без вихiдних i свят. Спiдометр його "опеля" щотижня накручує по кiлька тисяч кiлометрiв. Не тiльки в нього, багато в "Копальнi" "каторжникiв" i всi вони по Українi носяться, нiби комiвояжери якоїсь косметичної чи панчiшної фiрми...
Позаду залишилися Бiла Церква, Олександрiя, "опель" в"їжджає в сiрiй iмлi дощового вечора в неофiцiйну столицю промислової України - колишнiй Катеринослав, теперiшнiй Днiпропетровськ . Мимо проносяться сiрi корпуси Днiпропетровського машинобудiвного заводу - найбiльшого виробника радiолокацiйної технiки для цивiльних аеропортiв i бойових кораблiв українського флоту. Поруч - через колiю залiзницi - тягнеться нескiнченний бетонний паркан Пiвденного Машинобудiвного заводу. Пронеслися i зникли в вечiрнiй iмлi сiрi плити парканiв, а "опель" крутиться вулицями, перехрестями, проноситься проспектами Днiпропетровська. За мiстом машина Дмитра знову виходить на автостраду i мчить в напрямку до Луганська. Шлях вiд Вiнницi до схiдного мегаполiсу далекий, часу для розумової гiмнастики було досить. Що ж придумати, щоб керiвництво "Клондайку" його на самостiйну роботу поставило? Електронiка? За останнi два роки в електронну промисловiсть України ринув багатомiльярдний потiк коштiв i вона ударними темпами перетворюється з незначної галузi промисловостi, орiєнтованої на виробництво побутової радiотехнiки, на найважливiшого виробника бойової радiолокацiйної i радiоапаратури. Рiзкий ривок отримали такi галузi, як обчислювальна технiка, технiка мiнiатюризацiї, апаратура для дальньої навiгацiї i для керованих ракет Мiсячної Програми Сергiя Корольова. Тiльки в Днiпропетровську над цим працюють бiльше ста тисяч людей, а є не меншi пiдприємства в Харковi, Сумах, Луганську, Львовi, в тiй же Вiнницi...
Пошук нового - це як рибалка. Потрiбно знати, куди закидати вудочки i з якою наживкою. В бiблiотецi "Клондайку" немалий вибiр рiзних книг, багато є фантастики. I рекомендують наставники читати фантастичнi романи, щоб звiдти новi iдеї черпати. Але автори фантастичних романiв - професiйнi розважальники публiки. Тому це скорiше потрiбно для критичного ставлення до дiй i рiшень iнших. Там чогось путнього не знайдеш. I Бiленкiн всмiхається сам до себе.
Зараз перспективним напрямком вважаються роботи в областi надвисоких частот. Визначаються можливостi метрових, дециметрових i сантиметрових хвиль по збiльшенню дальностi виявлення повiтряних i надводних цiлей. Так, можливо, запропонувати, щоб iнженери почали працювати в мiлiметровому дiапазонi? А що, перспективно! Здається, Володимир Владко з цього приводу навiть фантастичну повiсть написав. Як там з лисим справа склалася, га? I Дмитро посмiхається своїм фантазiям. Звичайно ж, цього вiн нiколи не запропонує. Невдячна це справа - давати поради. Тих, хто пораду подав, нiколи не згадають. На виду не iнiцiатори, а виконавцi. Iдея з мiлiметровим дiапазоном для радiолокаторiв проста, тому до неї i без Дмитра додумаються, коли вже не додумалися. Йому потрiбно придумати щось таке, де вiн буде не тiльки iнiцiатором, але й виконавцем. Iдея має бути не взагалi, а цiлком конкретною. I перед тим, як сповiстити про неї "Графу", вiн повинен пропрацювати тисячi деталей, визначити хто, де i як буде його iдею в життя втiлювати. Перед тим, як про неї комусь розповiсти, вiн повинен бути з цiєю iдеєю зв"язаний цiлком, щоб не змiг його потiм нiхто вiдтiснити i не вiддали її комусь iншому, досвiдченiшому, хто її в життя втiлювати буде. Як це сталося з його першою роботою, з лiнiйними асинхронними електродвигунами, якi будуть невдовзi на нових авiаносцях лiтаки в повiтря викидати. А як добре тодi все для нього починалося, з цiлком мирного атракцiону в парку розваг i вiдпочинку, якi надiї той початок збудив, якi сподiвання...
Дмитро трiпнув головою, вiдганяючи спогади. Не час i не мiсце зараз для них. Що було, те загуло - правильно народна мудрiсть говорить. Потiм, на старостi вiн буде згадувати про втраченi можливостi, а зараз необхiдно про майбутнє думати. Отож i думай про те, як самому почати перспективну справу. Цiкавих напрямкiв - безлiч. I почати роботу можна на будь-якому. Але в "Клондайку" над однiєю темою працює хтось один. Бiльше не потрiбно. Iнодi пропонуєш щось надзвичайно цiкаве, а отримуєш вiдмову. Знаходь нове, над чим нiхто ще не працює. "Клондайк" - це жорстка конкуренцiя. Виживає найрозумнiший...
...ЦБУ - центр бойового управлiння авiацiйного винищувального полку - темна простора кiмната, освiтлена лампочками численних приладiв. На стiнах плакати з зображеннями своїх лiтакiв i лiтакiв ймовiрного противника - ДБ-3, СБ-2, I-15, I-16, Р-5. Окремо на стiнi висить карта-рiшення на вiдбиття повiтряного нападу, поруч карта угрупування ВПС i ППО ймовiрного противника на ТВД , таблиця з ТТХ своїх i ворожих лiтакiв. На протилежнiй стiнi красуються розпiзнавальнi знаки винищувачiв i бомбардувальникiв радянських ВПС. Увагу Дмитра привернув великий кольоровий плакат з чотирьохмоторним лiтаком. Знає вiн, що це важкий дальнiй бомбардувальник радянської авiацiї ТБ-7, вiн же АНТ-42. Ще в 1934 роцi конструкторське бюро Туполєва отримало завдання на розробку нового висотного важкого бомбардувальника. Значна висота польоту понад 10000 метрiв робила цю машину недосяжною для винищувачiв i зенiтної артилерiї. Знає Дмитро, що працюють над цим, займаються розробкою нових радiолокацiйних вибухiвникiв для зенiтних снарядiв великого калiбру. Новi зенiтки розробляють, також з подачi фахiвцiв "Клондайку". Не тiльки самi гармати, але й все, що для їхньої роботи потрiбно: радiолокатори гарматної наводки, системи управлiння гарматним вогнем, балiстичнi обчислювачi i силовi приводи, та ще десятки i сотнi рiзних цiкавих штук, якi входять в 90- 105- чи 127-мiлiметровий зенiтний гарматний комплекс...
Дмитро дивиться на зображення "тб-сьомого" i всмiхається, тепер знає, чим потрiбно займатися. Є в нього тепер блискуча iдея. Проте важко на прийом до генерала потрапити , дрiбноту, таку, як Дмитро, зазвичай, його заступник вислуховує. А чекати, поки сам "брат Чорномора" викличе, боязно - його iдея вже в повiтрi носиться. Та про сьогоднiшню роботу доповiдати випало самому "Графу", потрiбно скористатися випадком i доповiсти про свої пропозицiї щодо однiєї перспективної справи...
...Столiттями i тисячолiттями практична людська дiяльнiсть у всiх без винятку сферах була, як правило, пов"язана з рiшенням давно вiдомих проблем, що повторювалися. Але двадцяте, а почасти i дев"ятнадцяте столiття втягнули людей в коло турбот i справ, якi не мали прикладiв у минулому. I традицiйнi форми мислення стали все переконливiше доводити свою непридатнiсть. Найбiльш яскраво вони виявляли свою непридатнiсть в тих випадках, коли виникала небезпека катастрофи, що не передбачалася попереднiм досвiдом. I тут швидке, але формальне рiшення, не було здатне випередити хiд подiй. Нiчого дивного в цьому не було...
Хоча як сказати. Коли одна людина думає швидко, а iнша повiльно, то на перший погляд здається, що розум першої працює краще. Це поширена помилка. У недалекоглядного вчителя хорошим є той учень, що вiдповiдає шпарко. Тiльки ж це згубна звичка, бо кулеметна швидкiсть мислення можлива лише завдяки використанню готових шаблонiв. Це своєрiдне автоматичне мислення корисне i навiть необхiдне тодi, коли життєва задача традицiйна, але воно згубне, коли потрiбно прийняти оригiнальне рiшення. Творче мислення значно повiльнiше, тому, що воно пов"язане з вiдмовою вiд готових рiшень i навикiв. Воно завжди неквапливе, але в кiнцевому рахунку, коли потрiбно знайти щось нове, воно нескiнченно швидше, бо дає справжнiй, а не удаваний результат...
...На початку тридцятих рокiв у всiх крупних армiях свiту почалася технiчна революцiя. Двигун прийшов на змiну конячцi i значно виросли швидкостi перемiщення вiйськ. Вiйна перемiстилася з полiв битв у небеса i глибини морiв та океанiв. Всiм стало зрозумiлим, що вiдкриття, здiйсненi в тишi кабiнетiв i лабораторiй, допоможуть виграти майбутнi бойовища, i цi вiдкриття будуть однозначно визначати весь хiд вiйни. Перевага у вiйнi наукових iнститутiв i лабораторiй визначалася не стiльки кiлькiстю солдатiв у вiйську, кiльки квалiфiкацiєю i тямовитiстю iнженерiв, якi працювали в глибокому тилу. Тому не дивно, що група перспективного планування негайно зацiкавила вiйськових, лиш тiльки вона з"явилася на свiт.
Можливо, ця групка ентузiастiв так i залишилася б вiдомою тiльки вузькому колу фахiвцiв, але на щастя в Вiнницi розташувався Головний Штаб Вiйськово-Повiтряних Сил України. А в ньому було управлiння, яке очолював найкращий ас Росiйської армiї в роки Великої вiйни Євграф Миколайович Крутень. I займалося це управлiння питаннями перспективного розвитку даного виду українських Збройних Сил.
Значення авiацiї в майбутнiй вiйнi переоцiнити було неможливо. Для України це було особливо актуальним. Територiя держави з пiвночi на пiвдень простяглася не бiльше, як на шiстсот кiлометрiв, а зi сходу на захiд - щось близько тисячi. Це означало, що ударна авiацiя противника - будь-якого, чи з пiвночi, чи з заходу i пiвдня - могла завдавати ударiв по тиловим об"єктам з стацiонарних аеродромiв на своїй територiї i могла брати бiльше бомб i менше пального - об"єкти удару були поруч, буквально "за городами". Особливо це стосувалося таких наукових, промислових i культурних центрiв, як Харкiв, Луганськ, Київ, Житомир. Трохи краще в цьому планi було Днiпропетровську, але й до нього бомбардувальники СБ i ДБ-3 долiтали за сорок хвилин з Ростовського аеровузла. Географiя в даному випадку для українських вiйськовикiв ставала фактором стратегiчного значення. Крупнi центри оборонної промисловостi держави знаходилися на вiдстанi всього 200-400 кiлометрiв вiд кордону. Це означало не тiльки максимальне бомбове навантаження радянських СБ i ДБ-3, але й винищувальний супровiд ударної авiацiї на всьому маршрутi. Отже, захист своєї територiї вiд ударiв з повiтря становив головну задачу для українських вiйськовикiв.
Традицiйно знищення ворожої авiацiї покладалося на лiтаки-винищувачi. Зенiтна артилерiя та великокалiбернi кулеметнi установки вважалися допомiжним засобом i вищим командуванням серйозно не сприймалися. Але вiйни в Iспанiї, Китаї, локальнi конфлiкти - на Халхiн-Голi, зокрема, - показали, що у винищувачiв є один суттєвий недолiк. Лiтак-винищувач при спробi збити ворожий бомбардувальник потрапляє в зону дiї бортового озброєння противника i, крiм того, повинен пробитися до своєї цiлi крiзь вогонь винищувачiв супроводу. Це означає, що винищувальнi частини будуть нести великi втрати. А пiдготовка одного льотчика-винищувача справа досить дорога i тривала. Навчальнi бої i практика повiтряних сутичок в локальних конфлiктах показали, що в середньому льотчик-винищувач витримував не бiльше десяти бойових вильотiв. Потiм в кращому випадку лiтак списували, а льотчик отримував нову машину. В гiршому - гинув i пiлот винищувача. За критерiєм "ефективнiсть-вартiсть" система ППО, яка базувалася на винищувачах, з плином часу стала поступатися наземним засобам протиповiтряної оборони.
На початку тридцятих рокiв Радянський Союз почав випуск суцiльнометалевого важкого бомбардувальника ТБ-3 - кращих бомбардувальникiв i в таких кiлькостях, як у СРСР, тодi нi в кого просто не було. I саме в Робiтничо-Селянському Червоному Повiтряному Флотi вперше з"явилися надпотужнi ударнi формування - Повiтрянi Армiї. З трьох таких об"єднань двi Повiтрянi армiї розташовувалися в Європейськiй частинi СРСР - на вiдстанi години польоту вiд кордонiв України. Загроза була досить серйозна, щоб нею можна було знехтувати. I потрiбно було знайти спосiб нейтралiзувати загрозу авiацiйного удару.
Штаб Повiтряних Сил, який вiдповiдав за захист повiтряного простору України такий спосiб знайшов. Новим було те, що вiн базувався на наземних засобах знищення повiтряних цiлей ймовiрного противника. Основою стала середньо i великокалiберна зенiтна артилерiя, яка отримала швидкий розвиток.
В серединi тридцятих рокiв українськi iнженери розробили новi зенiтнi гармати середнього калiбру i системи управлiння зенiтним вогнем, якi дозволяли успiшно вiдбивати нальоти важких бомбардувальникiв. Цi зенiтнi комплекси - власне зенiтнi гармати, боєприпаси i системи управлiння зенiтним вогнем - в серединi 30-х рокiв прийняли на озброєння. Але на той час в СРСР вже почав випробування висотний бомбардувальник ТБ-7. Великi висоти в десять i бiльше кiлометрiв робили цю епохальну машину недосяжною для зенiтної артилерiї i винищувачiв, якi були на озброєннi української авiацiї.
За даними української вiйськової розвiдки авiацiйнi заводи Радянського Союзу, створенi за "безкорисливої" допомоги Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв, невдовзi мали почати випуск перших серiй нового важкого бомбардувальника. I планувалося росiйськими комунiстами озброїти цiєю машиною не полки, не дивiзiї, а Повiтрянi Армiї! А що може зробити велика група бомбардувальникiв з мирним мiстом наочно продемонстрували "пташенята Геринга" на прикладi знищеної дощенту Гернiки.
Ось тут i побачив свiй шанс "вийти в люди" Дмитро Бiленкiн. Однак потрiбно було зiбрати необхiднi данi, i вiн засiв у бiблiотецi. В котрий раз задля спiльного блага доводилося жертвувати особистим життям -всмiхався вiн з iронiєю до себе, гортаючи сторiнки секретних i особливо секретних документiв...
-...Доповiдай. - "Граф" дивиться на Дмитра важким поглядом. В очах його сiрий тьмяний свинець, нiчого доброго такий погляд не обiцяє нiкому. Погляд бика, який довго дивиться на молоденького тореадора, перед тим, як пiдняти його на роги. Вiд такого погляду мимоволi думки в головi плутаються.
- Зенiтнi ракети. - Генерал втягує нiздрями кубометр повiтря - не менше! - i з шумом видихає.
- Зенiтнi ракети. - Крутень встає з свого крiсла. - Кажеш - зенiтнi ракети. - Йому не сидиться. I вiн ходить з кутка в куток свого величезного кабiнету. Посмiхається. - Зе-нiт-нi ра-ке-ти, зе-нiт-нi ра-ке-ти... - Цi два слова вiн вимовляє по складам, нiби карамельну цукерку перекочує в ротi. Не ковтаючи задля бiльшого задоволення. - Я завжди знав, що в тебе золота голова!
Генерал зупиняє свiй погляд на Дмитровi i вiн вiдчуває всю силу його могутнього iнтелекту.
- Розповiдай.
- Товаришу генерал, зараз в Радянському Союзi закiнчуються випробування нового важкого бомбардувальника ТБ-7. Вiн лiтає на висотах понад десять тисяч метрiв i там його дуже важко дiстати винищувачам, а iснуючi зенiтнi гармати взагалi безсилi. Перехват груп бомбардувальникiв на великiй висотi i при тiй швидкостi, якої досягли першi дослiднi машини, а їх неодмiнно будуть вдосконалювати сталiнськi конструктори, стає для сучасних винищувачiв неможливим. Навiть коли бомбардувальники будуть дiяти над об"єктом удару без винищувального прикриття. Атака винищувача, завдяки великiй висотi i швидкостi польоту бомбардувальника можлива тiльки раз - на бiльше у винищувача не вистачить пального навiть в разi вдалої спроби. Крiм того, бомбардувальник має оборонне озброєння з великокалiберних кулеметiв i автоматичних гармат. Оскiльки маневренiсть винищувача на великiй висотi низька, то ухилитися вiд вогню бортових стрiльцiв буде важко, а, отже, ймовiрнiсть знищення винищувача дуже висока. Вона стає ще бiльшою, коли бомбардувальники будуть дiяти великими групами, пiдтримуючи один одного вогнем.
Головна складова авiацiї - пiлот лiтака. Кращий лiтак - це лiтак, в кабiнi якого сидить кращий пiлот. Це правило на всi часи, i воно було вiрним, як пiд час Великої вiйни, так i нинi, коли процеси керування лiтаком, його озброєнням, навiгацiєю, виявленням цiлi швидко автоматизуються. Для країни з оборонною доктриною, як у нас, це означає прiоритет винищувальної авiацiї над ударною. Пiлотажна, тактична, стрiлецька пiдготовка льотчикiв - ось що визначає ефективнiсть системи "людина-лiтак". Ефективне використання "матерiальної частини авiацiї" можливе тiльки льотчиками високої квалiфiкацiї, пiдготовка яких вимагає колосальних витрат матерiальних ресурсiв.
А скiльки коштує пiдготовка пiлота лiтака-винищувача? Перейдемо до конкретних цифр.
Мiнiмальний налiт льотчика-винищувача не може бути меншим 150 годин. Ресурс типового авiадвигуна становить 100 годин, капiтальний ремонт дає ще 50 годин ресурсу. Отже, для пiдтримання належного рiвня льотної пiдготовки одного пiлота винищувальної авiацiї потрiбно витрачати один авiадвигун на рiк. Витрати ж на пiдготовку одного екiпажу ударного лiтака - бомбардувальника, штурмовика, дальнього важкого бомбардувальника - будуть ще бiльшими. А це тiльки початок довгого списку матерiальних засобiв, якi витрачаються на пiдготовку льотних кадрiв, бо двигун сам по собi не працює. Йому потрiбне пальне. Типовий авiадвигун витрачає 300 грамiв палива на кiнську силу за годину польоту. Тобто, легкий винищувач з двигуном в 1000 кiнських сил - а саме вони йдуть зараз на озброєння авiацiї - за годину польоту витрачає 300 кiлограмiв палива. Або 45 тонн на протязi року - двi стандартнi 20-тоннi залiзничнi цистерни.
Для України це означає не бiльше тисячi пiлотiв винищувальної авiацiї i не бiльше тисячi екiпажiв авiацiї ударної. А ймовiрнiсть втрати льотчика-винищувача на великiй висотi з огляду на сучасний стан авiацiйної технiки сягає п"ятдесяти вiдсоткiв. Два вильоти. Постає питання: де взяти нових пiлотiв?
Про зенiтну артилерiю навiть мови немає. Висота в десять-дванадцять кiлометрiв робить ТБ-7 абсолютно невразливим для зенiтного вогню. Пряме влучання в цiль на висотi в десять-дванадцять кiлометрiв, коли вона рухається зi швидкiстю понад триста шiстдесят кiлометрiв на годину, неможливе в принципi. Снаряд, навiть великого калiбру, навiть коли зенiтники абсолютно точно визначать висоту, швидкiсть i напрямок польоту, а балiстичний обчислювач абсолютно точно вирахує точку упередження i навiдник абсолютно точно наведе ствол гармати в цю точку, навiть коли снаряд при вильотi iз ствола зенiтної гармати буде абсолютно точно вiдповiдати табличним значенням, все одно нiкуди не влучить. Тому, що снаряд летить на таку висоту тридцять-сорок секунд, а за цей час багато чого може трапитися. Протизенiтний маневр - найпростiший з можливих заходiв, якi роблять зенiтний вогонь безрезультативним. Тому для захисту крупних мiст - про малi i мови немає! - потрiбно сконцентровувати великi угрупування зенiтної артилерiї i вести не точний прицiльний, а загороджувальний вогонь. Це означає витрату десяткiв тисяч зенiтних снарядiв - якi значно дорожчi за звичайнi, для польової артилерiї, - i використання тисяч гармат калiбром 76-105 мiлiметрiв. А ресурс кожної зенiтної гармати менший за ресурс польової гармати такого самого калiбру на порядок. I цiна зенiтної гармати в два-три рази теж вища за цiну польової того ж калiбру.
Генерал не перебиває Дмитра, пальцi його тарабанять по столу нетерпляче: "Продовжуй!".
- Ви не раз казали: "Вмiйте рахувати...", i я провiв попереднi пiдрахунки, чого буде коштувати захист зенiтною артилерiєю одного лише Києва. Для надiйного прикриття тiльки одного великого мiста - столицi - знадобиться не менше тисячi нових 105-мiлiметрових зенiтних гармат, якi зможуть дiставати цiлi на висотi десять i бiльше тисяч метрiв. Для того, щоб збити один бомбардувальник на такiй висотi потрiбно буде витратити не менше десяти тисяч снарядiв калiбру 88, 90 i 105 мiлiметрiв. Це при тому, що снаряди будуть оснащенi новими радiолокацiйними детонаторами. При цьому ресурс ствола 105-мiлiметрової гармати не перевищує тисячi пострiлiв. Коротше, для того, щоб збити один бомбардувальник, потрiбно буде витратити ресурсiв, вартiсть яких в три, а то й в десять разiв бiльша за вартiсть збитого ворожого лiтака. Отже, це шлях тупиковий. А прогрес в авiацiї не зупиниться на одному ТБ-7 чи на В-17, який розробляють американцi з фiрми "Боїнг". Стеля i швидкiсть важких лiтакiв будуть зростати з часом ще бiльше. Бо на часi прийняття нових двигунiв - реактивних. Авiацiя, i найперше вiйськова, ось-ось зробить якiсний ривок. I старi методи боротьби - з допомогою зенiтних гармат - з нею вже не годяться. До того ж, зенiтна артилерiя i зенiтнi кулеметнi установки нiколи не були ефективним засобом боротьби з лiтаками...
- Яке рiшення буде перспективним? - Крутень зупинив преамбулу, час говорити про основне.
- Перспективним буде почати розробку керованих засобiв ураження повiтряних цiлей. Оскiльки управляти зенiтним снарядом можливо тiльки з допомогою радiоприладiв, гармата не годиться. Перевантаження пiд час пострiлу занадто великi, щоб його могли витримати крихкi радiодеталi. Для цього пiдходить ракета. Чи є у нас такi розробки? Є! Сергiй Корольов почав ще два роки тому свої роботи по метеоракетам. На антарктичнiй станцiї щорiчно в середньому запускають до ста таких ракет, дослiджуючи Ближнiй Космос. В них завантажують до ста кiлограмiв радiоапаратури для дослiдження верхнiх шарiв атмосфери. Пiвденний Машинобудiвний Завод в Днiпропетровську освоїв серiйний випуск таких ракет, отже, є напрацьованi технологiї, є потрiбнi розробки, є зацiкавленi люди, якi знають проблему i зможуть її вирiшити швидко i ефективно. А, головне, цi люди хочуть займатися такою справою, як створення зенiтних ракет. Ось вони. - I Дмитро дiстав з теки кiлька аркушiв. - Тут список необхiдних менi працiвникiв.
- Коли б я тебе не забрав до нас, ти б, Дмитре, став би мiльярдером! - Широко усмiхається генерал. - Але ти i так ним станеш, обiцяю. Тiльки знати про це буде дуже обмежене коло людей. Продовжуй...
- Товаришу генерал, менi знадобиться дуже багато спецiалiстiв ракетної технiки. - Усмiхається у вiдповiдь Дмитро. - У Сергiя Корольова всi по Мiсячнiй темi працюють, їх менi нiхто не дасть. А ще на нову справу потрiбно дуже багато грошей...
- Про грошi не турбуйся. Ми їх з нашого кiнофонду видiлимо. Даремно чи що, нашi по всяким Африкам та Азiям мотаються. В цьому планi проблем не буде. А от з людьми... - Генерал задумливо дивиться на Дмитра i вже не посмiхається. - З людьми складнiше. Ти маєш рацiю, з Мiсячної програми нiхто тобi не дасть жодного чоловiчка. Сергiй Корольов тому й призупинив розробку власної зенiтної ракети, що людей на все у нього - навiть у нього, якому нiчого не шкодують! - не вистачає. Тому наказую тобi зiбрати данi по всiх, хто по близькiй темi працює, всiх аматорiв, хто цiкавиться такою роботою...
- Товаришу генерал, я такi данi зiбрав. Ось вони... - Дмитро скромно так поклав на генеральський стiл прозору пластикову теку. - Менi потрiбен ваш дозвiл на роботу з випускниками ось цих вузiв...
...Євграф Миколайович Крутень був фанатом вiйськової авiацiї. В роки Великої вiйни вiн став чи не найкращим льотчиком-винищувачем Росiйської Армiї. Але доля склалася так, що закiнчення вiйни вiн зустрiв на госпiтальному лiжку. I по всьому виходило, що судилося йому бути навiчно прикутим до iнвалiдної коляски. Але вiн був бiйцем за натурою i прийняв цей виклик долi. Цiлком могло статися так, що той вилiт 6 червня 1917 року мав би стати для нього взагалi останнiм, що довелося вiдчути в життi. I Євграф Миколайович не ремствував на свою долю.
Навiть прикутий до лiжка, вiн знаходив у цьому свої переваги. З"явився, нарештi, час щоб узагальнити власний i чужий досвiд, практику застосування вiйськової авiацiї пiдкрiпити теорiєю. А що роботи для бойових авiаторiв непочатий край, говорили подiї, якi вiдбувалися на просторах колишньої Росiйської iмперiї. Бiльшовики, захопивши владу в Росiї, несли полум"я "пролетарської революцiї" на землю новостворених держав, яким вдалося вiдкололися вiд метрополiї. "Експорт" революцiї в нацiональнi окраїни колишньої iмперiї йшов вдало i тiльки з Україною та Балтiєю у комунiстiв вийшов збiй. Але нiхто з вищого керiвництва Української держави не мав сумнiвiв, що тодi, коли Радянський Союз матиме досить сил, кремлiвськi мрiйники неодмiнно повторять спробу "совєтiзувати" ще раз землю України разом з жителями.
(Євграфа Миколайовича завжди дивував цей iсторичний парадокс. Були часи, коли Україна, Грузiя прагнули потрапити пiд владу православного царя. Але з плином часу, лиш тiльки у росiйського монарха длань предержаща слабшала, всi прийнятi в лоно Росiйської держави окраїни якомога скорiше намагалися вiддiлитися i не мати з колишньою метрополiєю нiчого спiльного. I бiльшовикам-комунiстам Ленiну та Троцькому, щоб знову зiбрати до купи втраченi пiд час розпаду iмперiї Романових територiї, доводилося силою, багнетами Червоної армiї заганяти непокiрних в "союз нерушимий". Часом для цього використовували метод "криголама": створювали марiонетковий уряд, який скидав нацiональних керiвникiв i вже за марiонетками приходила Червона Армiя з комунiстичними правителями в обозi. Так було чи не зо всiма новоствореними республiками на теренах колишньої iмперiї. I з Україною комунiсти також спробували утнути цей кунштюк, коли Винниченко i компанiя пiдняли заколот проти Гетьмана. Але тодi минулося...)
Дiяльна натура Євграфа Миколайовича вимагала активних дiй. Але що може прикутий до лiжка колишнiй авiатор? Колишнiй? Нi! Крутень залишався бiйцем навiть зараз. Коли вiн не може лiтати, то вiн має змогу передавати свiй досвiд щодо розвитку бойової авiацiї iншим авiаторам, донести свої думки до керiвникiв держави. В двадцятому роцi в Києвi вийшов перший примiрник нового авiацiйного журналу "Авiацiя i час ". Журнал став тим центром кристалiзацiї, навколо якого гуртувалися фанати авiацiї. Звiсно ж, видання створювалося тими i для тих, хто пройшов через полум"я Великої вiйни. Тому в журналi друкувалися в першу чергу статтi вiйськової тематики. Тут обговорювалися i перевiрялися новi iдеї повiтряної вiйни. Зокрема, iдеї iталiйського генерала Дуе. Свої думки i погляди на майбутнє авiацiї висловлювали такi видатнi авiатори i конструктори лiтакiв, як Iгор Iванович Сiкорський, Олександр Прокоф"єв-Сєвєрський, Олександр Картвелi, Костянтин Калiнiн. Проте не однi тiльки старi заслуженi авiатори публiкувалися на сторiнках журналу. Основними авторами i читачами авiацiйного часопису стала молодь. Саме для них i створювався новий авiацiйний журнал. I їм тут "скрiзь була дорога".
Викладаючи свої погляди на майбутню вiйну з "червоними", Євграф Миколайович добре розумiв, що основна роль в нiй вiдводиться ударнiй авiацiї - бомбардувальникам i штурмовикам. I хоч був асом-винищувачем, але розумiв, що призначення винищувальної авiацiї в досягненнi перемоги буде виключно допомiжне. Винищувачi повиннi тiльки забезпечувати роботу основних видiв i родiв Збройних Сил: пiхоти i танкiв, а також бомбардувальникiв. Бо коли танки, пiхота i артилерiя не рвуть i не проламують оборону ворога, коли фронтовi бомбардувальники не завдають ударiв по ближнiх оперативних тилах противника, а важкi дальнi бомбардувальники не руйнують вузли зв"язку, промисловi об"єкти i транспортну систему в глибокому тилу неприятеля, тодi всi блискучi i ефектнi перемоги винищувальної авiацiї не мають жодного сенсу. Розумом Крутень це розумiв, але його душа винищувача страждала. I справа з новим видом зброї - зенiтними ракетами, - таким чином дозволила йому повернути втрачену душевну рiвновагу. Крiм того, Євграф Миколайович був фанатом керованої зброї, ще з тих часiв, коли ознайомився з першим проектом керованої авiабомби, запропонованим в часи Великої вiйни сином великого Мендєлєєва. Те, що на той час майже всiм здавалося нестримною фантазiєю, зараз, наприкiнцi тридцятих рокiв, ставало реальнiстю.
Саме це - можливiсть втiлювати в життя свої iдеї - i дало йому сили перебороти своє калiцтво, а потiм, на початку тридцятих, перенести десяток важких операцiй i знову стати на ноги. Але в другiй половинi двадцятих, коли вiн починав свою роботу в Науково-Технiчному Управлiннi Головного Штабу Вiйськово-Повiтряних Сил, Крутень навiть приблизно не уявляв той об"єм роботи, що його доведеться виконати для створення сучасної авiацiї в Українi. Проблем, якi поставали щоденно, було сотнi i тисячi, i для вирiшення кожної потрiбнi були генiї. В прямому розумiннi слова.
I поставало законне питання, а де ж узяти цих генiїв. Коли Україна тiльки-тiльки викараскалася з чергової Руїни. Коли розвал Росiйської iмперiї зруйнував те, що створювали вiками своїм трудом i генiєм всi народи, якi населяли її неозорi простори. Коли на пiвночi точив сокиру - i це зовсiм не лiтературна гiпербола - вусатий дядько, щоб у зручний для себе момент всадити її по самiсiнький обух в спину сусiда.
А й справдi, де беруться генiї? З досвiду вiкiв вiдомо, що у татусiв та матусь, якi самi по собi дурнi дурнями, з"являються раптом дуже нетривiальнi дитинчатка. Можна заперечити, що людину формує не тiльки генотип, але й середовище проживання. I це абсолютно вiрно. Так само, як те, що учнi вряди-годи перевершують свого вчителя, причому в його ж сферi дiяльностi. Тут теж дає взнаки це саме середовище.
Тому справа отримання генiїв впирається в створення вiдповiдного середовища в суспiльствi. В Українi цю задачу було успiшно вирiшено. Яким чином? Це можна пояснити на прикладi. Ось потрiбно для країни, щоб з"явився математик рiвня Лобачевського. Для цього необхiдно навчити основам математики всього-на-всього десять-двадцять, чи бiльше мiльйонiв людей. Вищiй математицi необхiдно вивчити не менше мiльйона осiб, а не менше ста тисяч повиннi мати суто математичний розум. Ось тодi неодмiнно на вершинi засяє оте математичне свiтило.
А iнакше - нiяк. Оскiльки це саме середовище затре навiть генiя вiд народження, i вiн змушений буде шукати кращої долi десь iнде. Доля Юрiя з Дрогобича дуже показова в цьому планi.
Вище керiвництво України це розумiло дуже добре. Вже в двадцятому роцi вийшли Укази Гетьмана про приоритетний розвиток вищих i середнiх учбових закладiв, якi готували педагогiв. I сам Павло Петрович, i його оточення добре пам"ятали слова Бiсмарка, що "франко-прусську вiйну виграв шкiльний учитель". До двадцять п"ятого року iнститути всiх губернських i крупних промислових мiст випустили понад двiстi п"ятдесят тисяч тiльки педагогiв. Керiвники України прекрасно розумiли, що вкладати кошти потрiбно в її майбутнє, а воно, це майбутнє, на час прийняття такого доленосного рiшення ще тiльки з пелюшок виборсувалося. Та одного тiльки рiшення про пiдготовку педагогiчних кадрiв було мало. I випуск певної кiлькостi їх не значив нiчого. Як державi, так i суспiльству потрiбно було, щоб кожна дитина могла себе повнiстю реалiзувати в дорослому вiцi. Ось тому необхiдна була самовiддана праця вчителiв, вiд того самого дня, коли вперше з окремих лiтер складається слово, до останнього шкiльного дзвоника, коли молода людина вступає в самостiйне життя. Потрiбно було зробити так, щоб було економiчно вигiдно насамперед самим педагогам випускника "направити на путь iстинний". Цю задачу також було успiшно вирiшено. На протязi першої половини двадцятих рокiв Гетьман видав вiдповiднi Укази, якi потiм були закрiпленi законами, що їх прийняли Народнi Збори - парламент вiдродженої в 1917 роцi Української Держави.
Вiддача стала вiдчутною вже на початку тридцятих рокiв, коли молодi люди почали своє самостiйне життя. А в серединi тридцятих i в кiнцi десятирiччя вони вже впевнено брали в свої руки важелi керiвництва економiкою, наукою i культурою країни. I в полiтичному життi країни також з"явилася перспективна молодь, яка посунула з перших мiсць полiтикiв, що формувалися ще за часiв царату i визвольної вiйни проти росiйських комунiстiв, а отже, вже починали вiдставати вiд вимог сучасного життя...
...Саме ця попередня робота - збоку непомiтна i копiтка - зробила можливим появу того центру наукового i технiчного розвитку, який був широко вiдомий у вузькому колi української науково-технiчної i полiтичної елiти, як "Копальнi царя Соломона"...
...Роботи над зенiтним ракетним комплексом "Днiстер" - а розробити i прийняти на озброєння Української армiї потрiбно було не тiльки зенiтну ракету, але й системи виявлення повiтряних цiлей i наведення на них ракет, розробити контрольно-вимiрювальну i перевiрочну апаратуру, тренажери для навчання розрахункiв ЗРК, пусковi установки i транспортнi та транспортно-заряджаючi машини i ще багато-багато чого - розпочалися негайно. В Києвi зареєстрували нову фiрму - науково-виробниче об"єднання "Укргеометеорологiя", яка займалася дослiдженням верхнiх шарiв атмосфери, i робота закипiла...
Постановою Уряду за Указом Гетьмана Скоропадського в груднi тридцять шостого року почалася розробка першої вiтчизняної стацiонарної зенiтно-ракетної системи для протиповiтряної оборони Києва вiд масованого нальоту важких висотних бомбардувальникiв типу ТБ-7. Постанова була доповнена резолюцiєю Гетьмана: "Ми повиннi отримати ракету для ППО на протязi року". Вiдповiдно до початкового проекту система "Б " - "Беркут" - складалася з кiлькох пiдсистем i об"єктiв: два кiльця (дальнє i ближнє) радiолокацiйного виявлення на базi радiолокацiйної станцiї "Свiтязь"; два ешелони станцiй наведення зенiтних ракет; зенiтнi керованi ракети з дальнiстю ураження 50 км, i висотою досяжностi 20 км.; лiтакових станцiй апаратури "свiй-чужий"; повiтряного комплексу перехоплення в складi лiтака-перехоплювача "Грифон-2" з керованою авiацiйною ракетою "повiтря-повiтря" - дальнiсть досяжностi 10 кiлометрiв на висотах до 12 тисяч метрiв - i лiтака дальнього радiолокацiйного виявлення i наведення на базi важкого бомбардувальника Костянтина Калiнiна К-36. Система включала в себе угрупування зенiтно-ракетних комплексiв iз засобами виявлення, керування, забезпечення, бази зберiгання ракетної зброї, транспортнi шляхи, вiйськовi мiстечка для офiцерiв та особового складу. Взаємодiя всiх елементiв системи мала здiйснюватися через Центральний Командний Пункт (ЦКП) протиповiтряної оборони Києва по спецiальним каналам зв"язку.
Вже навеснi тридцять восьмого року були проведенi першi стрiльби. Одночасно почалося велике будiвництво на 50-кiлометрових рубежах на пiвнiч i схiд вiд Києва бойових позицiй зенiтно-ракетних дивiзiонiв, кiльцевих шляхiв для пiдвозу ракет з баз зберiгання, житлових масивiв у вiйськових мiстечках.
Перша модифiкацiя ракет системи "Б" мала - по результатах заводських, вiйськових i державних випробувань - дальнiсть в 48 кiлометрiв i висоту досяжностi у 18000 метрiв. Тому, ледь вони були прийнятi на озброєння, негайно почалася модернiзацiя i удосконалення самих ракет, станцiй виявлення повiтряного противника i наведення ракет. Коли перша модель рiдиннопаливної ракети Р-301 була одноступеневою i мала вагу в три з половиною тонни, то вже друга була двоступеневою: перша ступiнь - пороховий (твердопаливний) прискорювач вагою в двi тисячi чотириста кiлограмiв - i друга ступiнь з двигуном на рiдкому паливi вагою в двi тисячi сто кiлограмiв. Ракета Р-302 мала дальнiсть в 160 кiлометрiв i висоту досяжностi майже в 40 тисяч метрiв. Пороховий прискорювач розганяв власне ракету до 840 метрiв на секунду, а вже маршовий двигун доводив швидкiсть до тисячi ста метрiв на секунду. I далi ракета летiла по iнерцiї.
Серiйне виробництво ракет почалося в 1939 роцi на Днiпропетровському Машинобудiвному Заводi (ДМЗ). Там же, на ДМЗ, випускали i станцiї наведення ракет. Виробництво станцiї розвiдки i цiлевказiвки почали в Запорiжжi, на заводi "Iскра ", навчання майбутнiх офiцерiв зенiтно-ракетних вiйськ велося в Днiпропетровському радiотехнiчному iнститутi на вiйськовiй кафедрi та Житомирському вiйськовому iнститутi вiйськ Протиповiтряної оборони. Особовий склад - сержантiв та молодших спецiалiстiв для ЗРВ готували в учбових полках Центрiв Бойового Навчання "Десна", "Широкий Лан", "Яворiв".
Поставки системи у вiйська почалися в 1941 роцi. В березнi на бiльшостi об"єктiв проводилося налагодження апаратури, доводка вузлiв та агрегатiв комплексiв. На початку квiтня 1942 року закiнчилися випробування всiх комплексiв по протиповiтрянiй оборонi Києва i Система була прийнята на озброєння. В кiнцi липня, на початку серпня 1942 року Систему мали поставити на бойове чергування. Для її експлуатацiї була створена Окрема Армiя Вiйськ Протиповiтряної Оборони пiд командуванням генерал-майора Шептицького . Вона складалася з трьох зенiтно-ракетних дивiзiй, двох зенiтно-артилерiйських дивiзiй, п"яти зенiтно-артилерiйських полкiв МЗА, бригади лiтакiв-перехоплювачiв, окремої радiотехнiчної бригади, ракетно-технiчної бази зберiгання, окремих транспортних пiдроздiлiв i пiдроздiлiв забезпечення.
На озброєннi зенiтно-ракетних частин - комплекс "Беркут"; авiацiйної бригади - перехоплювачi П-40 "Беркут"; зенiтно-артилерiйських дивiзiй - гармати калiбру 127, 105, 90 мiлiметрiв, полкiв МЗА - автомати калiбру 40 мiлiметрiв "Бофорс" i 20 мiлiметрiв "Ерлiкон" та великокалiбернi зенiтно-кулеметнi установки i прожекторнi батальйони; радiотехнiчної бригади - РЛС типу П-8, П-10, П-30...
Дивiзiї займали рубiж оборони: перша - по правому березi рiки Тетерiв вiд Радомишля до впадiння в Днiпро, друга i третя - по дузi вiд Косачiвки на Днiпрi, через Остер, Бобровицю, Яготин до Переяслава. Зенiтна артилерiя Окремої Армiї ППО мала "знiмати" ворожi лiтаки з середнiх та малих висот: нижня межа досяжностi становила для ракет типу Р-301 - 3000 метрiв, для ракет типу Р-302 - 1500 метрiв.
Кожна дивiзiя мала п"ять зенiтно-ракетних полкiв, полк складався з п"яти зенiтно-ракетних дивiзiонiв. Основною одиницею системи був зенiтно-ракетний дивiзiон. Вiн мав шiсть стацiонарних пускових установок на бетоннiй основi розташованих колом навкруг станцiї наведення ракет - кабiна К-1. Пускова установка мала круговий обстрiл, ракета стартувала з похилої направляючої пiд кутом в 45 градусiв до горизонту. Перезаряджання здiйснювалося двома перезаряджаючими машинами ПМ, якi ховалися в залiзобетонному укриттi, здатному витримати тонну фугасну бомбу, кожна. В тому ж укриттi зберiгалися по п"ять ракет на кожну ПМ в незаправленому станi. Дивiзiон мiг обстрiлювати по двi цiлi одночасно з наведенням на кожну цiль по двi ракети. Тобто, зенiтно-ракетнi дивiзiї могли одночасно обстрiляти - i збити з вiрогiднiстю 95 вiдсоткiв - сто п"ятдесят ворожих лiтакiв. Вiдразу пiсля пуску кожна ПУ перезаряджалася i наступний залп дивiзiон мiг видати за двi-три хвилини. I так до повної витрати всього боєкомплекту ракет.
Зенiтно-ракетний паркан такої висоти i щiльностi зводився з однiєю метою - перетворити в алюмiнiєвi уламки, сосново-березовi трiски та перкалеве дрантя нескiнченну масу радянських бомбардувальникiв типу ТБ-7, ДБ-3Ф та iнших, якi в один недобрий ранок покладуть початок Великого Визвольного Походу Червоної армiї несподiваним вторгненням в повiтряний простiр Української Держави, i вийдуть на периметр оборони Києва заздалегiдь вiдпрацьованими ешелонами. Слiд було враховувати, що комунiсти кинуть у бiй одночасно вiдразу тисячу або й бiльше крилатих машин з бомбовим навантаженням...
Однак немає меж досконалостi.
Зенiтний комплекс "Беркут" ще тiльки розроблявся, випробувався i приймався на озброєння, а на змiну йому iшов новий - мобiльний комплекс. Рiшення про створення мобiльного комплексу було прийняте пiсля перших випробувань нової керованої зброї. Iнiцiатором стала "фiрма" Сергiя Корольова, який ще на початку 1936 року висунув iдею створення керованої зенiтної ракети. Але пiсля прийому в Гетьмана, як прийняли Мiсячну програму, її здiйснення вiдiйшло на другий план. I лише успiхи "Укргеометеорологiї" Дмитра Бiленкiна змусили Корольова згадати, хто перший висунув i хто почав втiлювати в життя цю iдею.
А чого б не втiлювати, народнi обранцi про захист столицi вiд повiтряного супостата потурбувалися, грошей на цю справу вiдпустили силу-силенну: i на радiолокатори, i на системи попередження про повiтряний напад, i на будiвництво командних пунктiв та сховищ, непробивним залiзобетоном захищених, i на новi ракетнi та радiозаводи, де все це добро вироблятися буде. Це ж скiльки робочих мiсць! Це ж скiльки технiки та матерiалiв! А їх поставка - новi робочi мiсця вiдповiдно! У всiх, хто в цих великих дiяннях участь прийме, грубi грошi з"являться. I будуть вони купляти новi дома та квартири, i легковi автомобiлi будуть купляти, i холодильники, i пральнi машини, i телевiзори, i меблi, i зручний красивий одяг та взуття, та ще багато-багато чого... А це, вiдповiдно, знову ж новi робочi мiсця i новi забезпеченi громадяни з немалими грошенятами в кишенi та планами придбання нових будиночкiв, квартир i модних унiтазiв...
Однак бюджет Української Держави був все-таки не бездонним i витрачати грошi на такий самий комплекс, нехай навiть iз кращими характеристиками, нiхто б нiкому не дозволив. I Сергiй Павлович вдало використав недолiки системи "Беркут". А їх було немало, з огляду на те, що цей комплекс був першим.
Характер вiйськових дiй передбачався маневреним, на вiдмiну вiд позицiйної м"ясорубки Великої вiйни. I стацiонарнi комплекси, навiть надвеликої досяжностi, в бойовiй обстановцi, яка швидко змiнюється, забезпечити оборону територiї України не могли. Бiльш того, стацiонарнi комплекси не мали змоги обороняти навiть крупнi об"єкти при виникненнi загроза з нового стратегiчного напрямку. I до цього додавалася велика вартiсть комплексу "Беркут". Таким самим "зенiтно-ракетним парканом" захистити Харкiв, Днiпропетровськ, Донецьк, Кримський пiвострiв, Вiнницю, Львiв, Житомир i Брест-Литовський з огляду на обмеженi кошти неможливо. Тому вже на початку 1938 року було прийнято рiшення перейти на мобiльнi зенiтно-ракетнi комплекси. Це дозволяло, крiм того, вирiшити ряд нових тактичних задач, наприклад, здiйснювати вихiд з-пiд удару противника шляхом змiни позицiї, дiяти iз засiдок, висувати ЗРК на новi напрямки, змiнювати резервними виведенi з ладу комплекси.
Ще однiєю чеснотою такого мобiльного комплексу була можливiсть проводити виготовлення i комплектацiю нової технiки в заводських умовах, а також остаточно налагоджувати апаратуру централiзовано на спецiальнiй базi, без виїзду цивiльних спецiалiстiв в бойовi частини, якi експлуатували комплекси.
В iнiцiативному порядку Корольов органiзував конструкторське бюро з молодих iнженерiв, якi й зайнялися зенiтними ракетами. Вже в кiнцi тридцять восьмого року був готовий проект, а в 1939 проведенi першi пуски ракет мобiльного комплексу К-75. Ракета цього ЗРК так само, як i ракета Р-302 ДМЗ була двоступеневою, однак мала вдвiчi меншу дальнiсть - 75 кiлометрiв, i висоту досяжностi - 20 тисяч метрiв.
Основною тактичною одиницею мобiльного ЗРК так само був зенiтно-ракетний дивiзiон. Вiн складався з радiотехнiчної батареї - станцiї наведення ракет (кабiна К-1), станцiї розвiдки i цiлевказiвки (К-2); стартової батареї з шести пускових установок; дизель-електричної станцiї; транспортної батареї.
Оскiльки новий комплекс мiг одночасно обстрiлювати тiльки одну цiль - був одноканальним по цiлi, хоча й мiг її обстрiляти вiдразу трьома ракетами, то кожен зенiтно-ракетний полк мав командний пункт (К-9) для керування вогнем п"яти-восьми дивiзiонiв. Кожен командний пункт - кабiна К-9 - має власний локатор для виявлення цiлей - П-14 "Парус". Таким чином, бригада двополкового складу з десяти дивiзiонiв може обстрiлювати одночасно до десяти повiтряних цiлей, збити їх, перезарядитися i обстрiляти наступнi десять цiлей. I так до витрати всього боєзапасу в десять ракет на кожну пускову...