Аннотация: Вересень 1942 року. Напад Радянського Союзу на Українську Державу Гетьмана Павла Скоропадського. Засiдки на дорогах.
Дуель з тiнню
Повiдомлення про те, що на радянському боцi кордону вiдбувається щось незвичайне, почали надходити ще в останнiй декадi квiтня. Самi по собi вони не несли нiчого тривожного, але зiбранi докупи викликали занепокоєння. Бо роздумуючи над тим, що означають i чим закiнчаться розпочатi радянською стороною заходи, i сам Якубович, i його колеги, неодмiнно приходили до висновку, що нiчого доброго для України i Бiлоруського краю в дiях сусiди поки не проглядається. Хоч про найгiрше не хотiлося думати.
Але коли на тому боцi посилюється антиукраїнська пропаганда; коли без перерви в кiнотеатрах i робiтничих клубах крутять фiльми, на зразок "Першого удару" чи "Ескадрильї номер п"ять" про напад на мирних радянських людей пiдступних українських буржуазних нацiоналiстiв i про рiшучу вiдсiч усiм ворожим зазiханням i потужний удар у вiдповiдь непереможної Червоної Армiї; коли прокладаються новi i приводяться до належного стану старi ґрунтовi дороги, якi ведуть до кордону; коли мости, що роками гнили на забутих лiсових дорогах, спiшно ремонтуються; коли на залiзничних станцiях розширюються розвантажувальнi майданчики, подовжуються платформи i збiльшується кiлькiсть запасних колiй; коли прибувають i розмiщуються в лiсах новi вiйськовi частини, а в прикордонних селах шинки переповненi веселими i п"яними пiхотинцями, артилеристами, танкiстами i саперами; коли по той бiк кордону день i нiч гудуть мотори танкiв, артилерiйських тягачiв i вантажiвок; коли всi роз"їзди i запаснi колiї прикордонних станцiй забитi ешелонами з воєнною технiкою, боєприпасами, пальним та продовольством; який ще можна зробити висновок про ймовiрнi намiри радянського керiвництва вiдносно свого пiвденного сусiди?
В червнi прийшло небувале розпорядження: резервiсти iнженерних пiдроздiлiв частин, якi проходили щорiчно тримiсячнi збори на Тучинському полiгонi, i в кiнцi червня мали розiйтися по домiвках, залишалися в строю. Пiхотинцi i танкiсти свою бойову технiку поставили на зберiгання на технiчних базах за мiсцем проживання, фактично - "за городами", i розiйшлися по домiвках, в готовностi на протязi якоїсь години завантажити в танки та бронетранспортери акумуляторнi батареї i вийти в райони зосередження.
Хоч Полiськi болота самi по собi добрий щит i надiйно прикривають Україну з пiвночi вiд усяких несподiванок з боку комунiстичної iмперiї, але без вiдповiдної iнженерної пiдготовки навiть такого ТВД , без вiйськ, самi собою захистити з цього напрямку країну не зможуть. Для цього потрiбно готувати оборону: рити протитанковi рови, встановлювати напалмовi фугаси i мiннi поля, копати траншеї i окопи, споруджувати блiндажi, дзоти i доти, готувати протитанковi рубежi i засади, садити в глуху оборону вiйська.
За планом такi рубежi проходили по пiвденному краю болiт, а самi Полiськi болота ставали таким собi передпiллям, де мали дiяти рухомi загони прикриття, диверсанти i мiсцева самооборона. Особлива роль вiдводилася прикордонному Мозиру, його пiдземеллям. В мiстi була замiнована кожна будiвля. А для iнженерних пiдроздiлiв танкових i мотопiхотних батальйонiв та бригад кадрового вiйська та з"єднань територiальної оборони настали часи напруженої роботи. Все лiто по лiсах вони встановлювали мiни разом з мiнерами мiсцевих загонiв самооборони, одним з яких i був, зокрема, загiн Олександра Якубовича. I подiбне вiдбувалося по всiй лiнiї кордону з Радянським Союзом вiд Бресту до узбережжя Азовського моря. Звичайно, з дотриманням всiх запобiжних заходiв по збереженню вiйськової таємницi. Без сумнiву, по той бiк кордону щось бачили, але там вiдбувалося таке, що на дiї української сторони вже не звертали уваги.
Кiнець серпня принiс визначенiсть у цiй лавинi загрозливо-незрозумiлих подiй.
Коли ворог сильний i наступає, нехай наразиться на оборону, на стiну. I пробиває цю стiну лобом. Нехай ворожi дивiзiї рвуться вперед по непрохiдним мiнним полям. Нехай його пiхота гине пiд снарядами та кулеметним вогнем. Нехай, вражина, обламає зуби на загородженнях i зiйде кров"ю на них!
I застрягти на цих рубежах радянським вiйськам доведеться надовго. А тим часом в глибинi країни будуть сформованi новi з"єднання, якi пiдуть в наступ, коли ворог надiрветься, намагаючись прорвати таку оборону. Обороннi операцiї перших днiв вiйни заздалегiдь вiдпрацьовувалося на численних навчаннях та маневрах, а тепер це належало пiдтвердити на практицi. Бо тiльки практика є мiрилом iстинностi.
А щоб супостату життя медом не здавалося, загони самооборони не дозволять ворогу накопити достатньо сили для прориву рубежiв. Для цього ще в мирний час були обладнанi спецiальнi позицiї вздовж автомагiстралей. Суцiльнi мiннi поля не дадуть противнику можливостi звернути на путiвцi i лiсовi дороги. Нехай рухаються тiльки у визначених коридорах, пiд постiйною загрозою ударiв загонiв i груп диверсантiв. А кулеметники i снайпери в обладнаних за мирного часу укриттях, озброєнi потужною далекобiйною зброєю не дозволять ворожим саперам знешкодити мiни...
***
Теорiя глибокої операцiї передбачала навальний нестримний рух механiзованих частин в глибину ворожої країни, яку в короткий час потрiбно перетворити на нову сестру в братнiй сiм"ї радянських республiк. А задача тих, хто не хоче йти пiд владу комунiстiв, в їхнє нове крiпосне право, хто обороняється вiд бiльшовицьких загарбникiв, перетворити цей рух у вкрай невигiднi для нападаючого затяжнi бої за кожен рубiж, за кожну траншею i окоп, за кожну вогневу точку.
Вiйна прив"язана до дорiг. Так було у всi часи. I римськi легiони, i тумени Чингiзхана не могли обiйтися без дорiг, нiчого не змiнилося й у двадцятому столiттi. Бiльш того, залежнiсть сучасних армiй вiд матерiально-технiчного забезпечення (боєприпаси, паливо, продовольство, евакуацiя поранених i т.д.) ще бiльше пiдвищили значення транспортних комунiкацiй при плануваннi i проведеннi операцiй.
Танки пройдуть скрiзь, вони не для парадiв створенi. А там, де не пройдуть танки, пройде пiхота. I не зупинить пiхотинця нi лiс, нi болото, нi заполярна тундра. Це зуби дракона. Але в нього є ще й хвiст. От i тягнеться слiдом за танковими та мотопiхотними колонами довгий хвiст пiдроздiлiв, якi забезпечують i обслуговують зуби багатоголового чудовиська, без яких бойовi частини iснувати не можуть. А вони можуть рухатися тiльки по дорогам. I важкi артсистеми по бездорiжжю не потягнеш.
В Полiссi багато болiт i мало дорiг. Передовi частини "червоних" потребували пального, продовольства, поповнення. Заслони стримували наступаючих, перекриваючи магiстралi, але тiльки на короткий час, поки не буде пiдготовлена оборона на зручних рубежах. Радянськi танки i мотопiхота мали ось-ось вийти до цих основних рубежiв оборони. Прорвати їх без потужної артилерiї, без тисяч тонн боєприпасiв неможливо. А доставити цi вантажi можна тiльки по нечисленних дорогах.
Навiть не досить досвiдчена у вiйськовiй справi людина, глянувши на топографiчну карту Полiсся, розумiє, що звичайна пiхота, яка пересувається нiжками, так само, як i римськi легiони, дiйде вiд прикордонного Мозиря, столицi Бiлоруського автономного краю, до Коростеня - вузла залiзничних i шосейних дорiг, - за якiсь два денних переходи. Однак перший ешелон радянських вiйськ складався з танкових i мотострiлецьких частин, а коли зважити, що вiд Мозиря до Коростеня вздовж залiзницi прокладено автомагiстраль у вiсiм смуг, i радянськi танковi бригади мають на озброєннi швидкохiднi танки БТ, якi по такiй дорозi можуть йти зi швидкiстю в п"ятдесят-сiмдесят кiлометрiв на годину, то прорватися до Овруча i Коростеня "червонi" зможуть ще до полудня першого дня вiйни. Тим бiльше, що аналiз спiввiдношення сил української армiї та радянських вiйськ був зовсiм не на користь УНА .
Три пiхотнi територiальнi дивiзiї - всi українськi вiйська, дислокованi у Полiссi, - проти чотирьох ударних армiй Бiлоруського фронту встояти не можуть. Це було ясно навiть дилетанту у вiйськовiй справi. Кожна радянська армiя мала у своєму складi танковий корпус з шiстьма сотнями танкiв, бiльше тисячi гармат i мiнометiв, моторизовану пiхоту, авiацiйну дивiзiю з трьома сотнями лiтакiв. А армiя, яка наносила головний удар на Коростень ще й була посилена кавалерiйським корпусом, пристосованим для дiй у саме такiй болотистiй мiсцевостi. Що можуть протиставити всiй цiй потузi українськi вiйська? Кожна радянська армiя крiм власної артилерiї, мала сiм-вiсiм артилерiйських полкiв РГК з далекобiйним гарматами А-19 та гаубицями МЛ-20 проти одного артилерiйського гаубичного полку територiальної дивiзiї - бiблейська притча про Голiафа i Давида на сучасний лад. Чи довго протримаються територiальнi частини проти таких кадрових з"єднань Червоної армiї? Проти трьох танкових корпусiв РСЧА в Полiссi українськi генерали могли виставити дислоковану у Коростенi українська механiзована бригада, яка мала у своєму складi всього-на-всього три танкових батальйони по три десятки машин, та танкову бригаду з Новоград-Волинського, яка мала чотири танковi батальйони. Трохи бiльше двох сотень танкiв...
Стримати броньованi колони Червоної Армiї на цьому напрямi при очевиднiй слабкостi українських вiйськ було неможливо. Це було зрозумiло i дилетанту вiд воєнної науки. Отож питання про якийсь там опiр навiть не стояло перед радянським командуванням. Вiдповiдь була очевидна i сумнiвiв нi у кого не виникало. При такiй оснащеностi сучасною бойовою технiкою та озброєнням РСЧА , ударна армiя може стерти з лиця землi якусь територiальну дивiзiю, укомплектовану резервiстами, на протязi двох-трьох годин. В радянських штабах планувався переможний марш по шикарним українським автострадам спочатку до Днiпра та Пiвденного Бугу, а потiм аж до самого Чорного моря. А тому офiцери оперативних вiддiлiв ударних армiй бiльше брали до уваги важку для наступу i маршу мiсцевiсть Полiсся, нiж опiр українських вiйськ. Радянськi командири списали цi вiйська зi своїх рахункiв вже пiсля другої години з початку вiйни. Вони навiть не могли припустити, що можлива затримка серед полiських болiт.
Тим бiльше, що першi години вiйни перевершили навiть найсмiливiшi припущення. Українськi вiйська вiдходили, не приймаючи вiдкритого бою. Правда, доволi було неприємних сюрпризiв, на кшталт висаджених в повiтря мостiв та суцiльно замiнованого мiста. Та ще окремi пiдроздiли затятих нацiоналiстiв не бажали миритися з неминучим, i дiяли iз засад, ненадовго - на якусь годину-двi, - стримуючи наступ передових загонiв Червоної Армiї. Але загалом вiйська Бiлоруського фронту найближчу задачу виконали.
Задачею ж першого дня вiйни для передових радянських частин був вихiд до Коростеня. Вона здавалося цiлком реальною, зважаючи на те, що Мозир був зданий без бою. Правда, не вдалося захопити цiлими мости через Прип"ять, це було досадно, але не бiльше. I в самому мiстi наступаючi частини наразилися на суцiльне мiнування i засiдки снайперiв, проте зачисткою вiдразу зайнялися пiдроздiли дивiзiї особливого призначення. Оперативна бригада "дзержинцiв", виконуючи визвольну мiсiю, першою, слiдом за прикордонниками, перейшла українсько-радянський кордон. Слiдом за чекiстами по понтонному мосту переправилися рухомi частини шостої ударної армiї. Не затримуючись у мiстi, передовi загони трьох дивiзiй першого ешелону армiї стрiмко рушили на Коростень.
А з Коростеня можна вдарити в будь-якому напрямi: чи то до Києва спрямувати рухомi з"єднання i з ходу захопити столицю України, чи то до Житомира, де зосереджено значну частину вiйськової промисловостi України, чи то на Сарни, назустрiч вiйськам четвертої армiї, якi наносять удар з Пiнського напрямку. Тим бiльше, що прокладенi в двадцятих роках автостради дозволяють наступаючим вiйськам рухатися з граничними швидкостями. А з пiвдня та заходу вдарять назустрiч союзнi радянським вiйська.
Бойовi порядки радянських дивiзiй набрали стiйкої форми для наступальних дiй. Броньовi кулаки їхнiх ударних сил природно тяжiли до мiсцевостi, яка була бiльш прохiдною для рухомих з"єднань, де були дороги, по яким можна розвинути оперативний успiх в стратегiчний прорив. Залишалося лише забезпечити просування танкових частин до Коростеня, а пiхотi закрiпити успiх механiзованих вiйськ.
Однак цi прекраснi плани "червоних маршàлiв" з другої половини дня полетiли шкереберть. Мiсцевiсть Полiсся зiграла з ними злий жарт. Чудовi бетонованi автостради дозволяли рухатися з найбiльшою швидкiстю, це так. Але досить було перекрити їх навiть слабкими заслонами, i темп наступу падав до повiльного чимчикування пiхоти. Два-три танки, батарея протитанкових гармат, два-три взводи пiхоти зупиняли танковi полки i мотопiхотнi батальйони. I завмирали на бетонцi танки та вантажiвки з мотострiльцями - обiйти сили прикриття не було нiякої можливостi: узбiччя шикарних автострад були засiянi тисячами мiн i радянськi вiйська несли втрати навiть до зустрiчi з противником. Мiнована смуга у ширину досягала часом кiлометра. I все трималося пiд прицiльним вогнем снайперiв. Працювати їм було легко: прекрасна оптика i потужна зброя давали змогу вибирати будь-яку цiль i точно стрiляти по нiй на дальностi до тисячi п"ятисот метрiв, принаймi на вiсiмсот-дев"ятсот гвинтiвки українських снайперiв брали будь-яку цiль. А знищити невидимого снайпера було неможливо: прочесати лiс i пiдiйти близько не давали щiльнi мiннi поля, а надiйне укриття захищало снайпера вiд осколкiв i куль пiд час обстрiлу з боку блокованої колони.
Тому по Коростенськiй автострадi в перший день наступу "визволителям" вдалося пройти тiльки два десятки кiлометрiв замiсть запланованого стрiмкого ривка до Овруча i Коростеня. Заслони зустрiчали вогнем радянськi танки та мотопiхоту через кожнi два-три кiлометри i доводилося в цих сутичках втрачати час, технiку i вiйська. А в глибинi, це радянськi командири добре розумiли, тим часом зводилися обороннi рубежi, формувалися з резервiстiв частини, якi їх займали. Переможного ривка радянських вiйськ аж до самого моря не виходило, усвiдомлення цього факту приходило разом з розумiнням того, що проривати оборону українцiв доведеться з великими зусиллями, чималими втратами технiки i немалою кров"ю.
I другий день наступу не принiс радянським вiйськам бажаного успiху. Прорвати оборону ворога i вийти на оперативний простiр не вдавалось. А восьмого вересня наступаючi вiйська наразилися на пiдготовлену оборону пiд селом Нова Рудня, тут вiдмобiлiзована пiхотна дивiзiя окопалася на пiвденному березi невеличкої рiчечки Словечна. Бої тривали цiлий день, українцi вiдбили пiвдесятка атак танкiв та мотопiхоти, але успiху "червоним" досягти не вдалося. Особливо ж дошкуляла українська артилерiя - виявилося, що дальнiсть українських дивiзiйних гаубиць i їхнiй калiбр значно перевищували вiдповiднi показники радянської артилерiї. Пiд кiнець дня радянське командування остаточно зрозумiло, що без потужної артилерiйської пiдтримки досягти успiху на цьому напрямку буде неможливо. Однак важка артилерiя радянських корпусiв залишалася все ще на пiвнiчному боцi Прип"ятi, а дальностi гармат не вистачало для пiдтримки наступаючих частин. Авiацiя ж нiчим суттєвим допомогти не могла - зенiтне прикриття опорних пунктiв i районiв оборони на цьому рубежi було досить сильним. Втративши кiлька ланок штурмовикiв I-15 i I-153 вiд вогню зенiтних кулеметiв i МЗА , сталiнськi соколи не дуже прагнули атакувати вiйська, якi зарилися в землю, з малих висот. А пiд вечiр сьомого вересня почала дiяти й винищувальна авiацiя УНА.
Однак, радянським генералам не можна було вiдмовити в умiннi i наполегливостi. Не досягнувши успiху на головнiй магiстралi, вони спробували досягти свого, перенiсши напрям головного удару. На схiд вiд Мозира переправилася через Прип"ять мотострiлецька дивiзiя. Напрям її удару спочатку був допомiжним, однак зазнавши невдачi пiд Новою Руднею, командувач шостої радянської армiї спробував добитися перелому, вдаривши в обхiд. I вже на другий день вiйни на цей напрямок перекинули легкотанкову бригаду. Однак справа краще не пiшла. Наступати доводилося вздовж шосейної дороги, а праворуч-лiворуч простягалися тi ж самi болота, якi сковували маневр рухомих вiйськ. Слабосильнi заслони противника легко стримували танки i моторизовану пiхоту, вони вiддавали кiлометри i вигравали час. На третiй день наступу танки "червоних" вперлися в оборону зведеного пiхотного полку пiд Красновкою, Вiльчею i Новим Миром. З ходу прорвати її не вдалося, обiйти опорнi пункти було неможливо - по болотам важкiй технiцi ходу не було. Радянськi командири тричi кидали на штурм свої танки i мотострiльцiв. Проте українська пiхота встигла вiдрити окопи i засiла в траншеях, а виколупати її звiдти без потужної артилерiйської пiдтримки - задача майже нездiйсненна. I, крiм того, вже на другий день наступаючi частини почали вiдчувати нестачу боєприпасiв - бойовi пiдроздiли вирвалися далеко вперед, а комунiкацiї "червоних" опинилися пiд ударами загонiв самооборони. Українськi снайпери пострiлювали з великокалiберних гвинтiвок з-за непрохiдних мiнних полiв по транспортним колонам. А звернути з траси не було нiякої змоги - по обидва боки бетонного шосе щiльнi мiннi поля. Спроби подавити снайперiв видимих результатiв не давали, окрiм величезної витрати боєприпасiв. Автомобiльнi колони втратили десятки вантажiвок в перший же день вiйни.
Вервечки "зiсiв" i "газикiв" йшли на пiвдень нескiнченною чередою, вибiр цiлей для стрiльцiв був широкий. I снайпери не квапилися. Десь в зеленiй гущавинi чагарникiв чи дерев блискав спалах пострiлу, - звук долiтав вже потiм, - i чергова вантажiвка спалахувала яскравим полум"ям. Це коли куля потрапляла в бензобак або двигун. Тодi вважалося, що водiю поталанило, встигав вискочити з охопленої полум"ям кабiни. До речi, водiї миттєво вiдреагували на цю загрозу: тепер дверцята кабiн з їхнього боку були вiдчиненi, щоб вискочити без зайвої затримки. Та й снайпери виявили людянiсть - по водiям майже не стрiляли. Гiрше було, коли куля - кожна товщиною з палець дорослої людини, потрапляла в ящики з боєприпасами або двохсотлiтрову бочку з паливом. Тодi водiю рiдко вдавалося вискочити цiлим та неушкодженим. Броньовики, якi супроводжували колони, вiдкривали шквальний вогонь по хащам. Тiльки, як правило, ворожi стрiльцi робили один пострiл, а потiм замовкали до чергової колони. Спроби ж евакуювати пiдбитi машини зривалися скоординованими дiями iнших снайперiв: тепер вони били по ремонтникам, водiям тягачiв, по саперам, якi пробували знiмати мiни, встановленi на узбiччях. Пiд кiнець першого дня вiйни тиловi служби наступаючих дивiзiй та бригад понесли вiдчутнi втрати i довелося кидати пiдбитi машини напризволяще. Єдиним порятунком стала швидкiсть. Пiдбитi машини просто зiштовхували геть з дороги. I узбiччя прикрасилися остовами згорiлих i пiдiрваних вантажiвок. На деяких дiльницях вони прикрашали суцiльною траурною облямiвкою обочини автомагiстралей.
Все це не могло не позначитися на темпi наступу та на настроях солдатiв в передових i особливо в тилових частинах. Повзли чутки i на передовiй все частiше прислухалися до частих перестрiлок в тилу.
На другий день вiйни перед радянськими командирами на повен зрiст поставала проблема захисту транспортних артерiй. До цього, як показав перший день вiйни, "визволителi" виявилися мало пiдготовленими. Але заходiв проти непередбаченої загрози вжили негайно, вже з другого дня супровiд колон був посилений. Тепер на три-чотири транспортнi машини було по одному гарматному бронеавтомобiлю БА-6 чи БА-10. Кожну колону супроводжували шiсть-дев"ять "зiсiв" iз зенiтними установками в кузовах. А оскiльки прочесати узбiччя дорiг, прилеглi чагарники i лiс не було можливостi через суцiльнi мiннi поля, на трасу заздалегiдь висилалися виноснi пости, як правило, бронеавтомобiль з пiхотним вiддiленням. Вони вели попереджувальний вогонь по чагарнику i лiсових нетрях з гармат i кулеметiв. Вжитi заходи дали результат i втрати вантажiвок за два наступнi днi вiдчутно скоротилися.
Радянське командування з полегшенням зiтхнуло. Впевнившись в дiєвостi вжитих заходiв, в радянських штабах зосередили всю увагу на передових частинах. А майор Якубович з задоволенням потирав руки - спрацював його нехитрий розрахунок. Можна було переходити до другої частини плану прикриття.
Весь перший день вiйни його загiн самооборони дiяв разом з армiйськими частинами, стримуючи наступ броньованих колон противника. Плани були розробленi заздалегiдь, проте в бою єдино вiрний план той, який припускає, що всього передбачити не можна. I потрiбно бути готовим до будь-якої несподiванки. А що вони будуть, майор Якубович не сумнiвався анiтрохи. I виявлений за кiлька кiлометрiв вiд лiнiї державного кордону передовий аеродром, був першою такою несподiванкою. Рiшення начальника прикордонної застави про його знищення майор вважав вiрним - лiтаки злiтали i заходили на посадку прямо над базою його загону, яка розташована була на острiвцях в нетрях полiських болiт. Небезпека, що "червонi" можуть виявити її з повiтря i знищити бомбами була досить велика, i майор без вагань дозволив здiйснити диверсiйнiй групi прикордонникiв рейд на пiвнiчний берег Прип"ятi.
Результат рейду з лишком покрив витрати, коли так можна говорити про загиблих. Загроза з повiтря на деякий час зникла. Але ненадовго. З вiдходом частин прикриття загiн приступав до своєї основної роботи.
...Нiч була прохолодною i, як бiльшiсть ночей на вiйнi, таємничо-тривожною. В небеснiй високостi, пiд блiднiючими зiрками, якi дивилися крiзь густе плетиво гiлок, все йшли i йшли радянськi бомбардувальники. На оповиту темрявою землю хвилями накочувався нудний стогнучий гул. З пiвдня, куди повзли по небу невидимi, важко завантаженi лiтаки, часом доносився тугий, стишений вiдстанню вiдзвук вибухiв. А на сходi, нiби вiдповiдаючи на далекий гуркiт бомбових обвалiв, вiдгукувалась вогнем по "червоних" наша артилерiя. Кiлька разiв десь там, на пiвднi в районi Вiльчi, здiймалася трiскотня кулеметiв. I знову тиша...
На шосе кiлька разiв мигнули синi смужки свiтла, якi падали з затемнених фар вантажiвок, що йшли до фронту чи поверталися назад. Втiм, iз засади вже добре проглядалося шосе. Коли машини проходили, воно знову ховалося в сiрому свiтанковому вологому покривалi.
Клiмов кахикнув пару разiв у рукав, прочищаючи горло. Хоч i проковтнув пiгулок, але не дуже полегшало, в горлi дере так само i в головi стоїть тонкий набридливий дзвiн. А, можливо, це вiд вранiшньої сиростi, вдень, коли сонце почне припiкати - початок вересня, якi ще холоди? - його хворiсть минеться?
Поруч, за кущами, почулося бурмотiння. Вiктор взяв карабiн, пiшов ходом сполучення. За гребенем в пагорб було врiзане перекрите бетонними плитами укриття. Зараз в ньому вiдпочивали бiйцi групи. Вiктор вiдчинив ляду. В блiндажi було досить шумно, в дальньому кутку на нарах хропiв здоровило, чоботи сорок шостого розмiру стримiли п"ятами разом, носками вгору, цiлком за статутом. Ваня Рябченко навiть спав по стiйцi "струнко", тiльки руки з переплетеними пальцями покоїлися на грудях.
- ...це вам не полювання у вашому любому заповiднику, де кожен заєць знайомий i особисто симпатичний. Радянськi прикордонники не зайцi, затямте, вони вовки. - Сергiй Полiщук сидiв на збитих з жердин нарах, а навколо нього троє молодих хлопцiв з загону Якубовича. Навчав. - Тому вiдчувайте себе вовкодавами, коли хочете вижити. А для цього ви озброєнi краще за свого ворога...
- Ваню, не хропи. - Вiктор штовхнув Рябченка пiд бiк. - Чуєш, не хропи, "краснопузикiв" перелякаєш.
- М-на, м-на... нехай звикають. - Носки велетенських чобiт ворухнулися i це було єдиним рухом.
- Командир, це вiн просто так задумався. - Пiдморгнув Сергiй.
I знову повернувся до своїх спiврозмовникiв. Поки було тихо i супостат не допiкав, вiн проводив навчання з вояками шерифа. Вони ж бо звикли бiльше з мисливськими рушницями та гвинтiвками поводитися, нiж з штурмовими карабiнами.
- В бою необхiдно вiдкрити вогонь в будь-який момент. Але по закону пiдлостi, набої мають властивiсть закiнчуватися в найскрутнiшу хвилину. I ти залишаєшся беззбройним. Це триває всього секунди, але вони можуть коштувати життя, i чим бiльше цих секунд, тим бiльша ймовiрнiсть втратити життя. Тому необхiдно звести час на замiну магазину до мiнiмуму. Це досягається за рахунок трьох складових: перше, розмiщення магазинiв так, щоб виключити перехвати i використання другої руки, друге, контроль розходу боєприпасiв; третє, швидкiсть замiни магазину. Як правило, носимо боєзапас в поясних сумках, повнi магазини вкладаються подавачами вниз i кулями назад. Контроль досягається спорядженням магазину першими трьома-п"ятьма набоями з трасуючими кулями, а потiм споряджаєш звичайними набоями. Як тiльки побачив трассер, мiняй магазин. У випадку чого, можна ще дати пару черг. Хоча я завжди мiняю магазин, коли є така можливiсть, навiть коли залишається ще половина набоїв. Пустий магазин кладеться в сумку подавачем вгору i кулею назад. Так можна доспорядити його, не виймаючи з сумки, однiєю рукою. Замiна магазинiв проводиться на раз-два-три. Раз - вiдкрити клапан сумки i захватити магазин за нижню частину, дiстати i покласти на магазин в карабiнi так, щоб подавач повного магазину був на рiвнi ствольної коробки або вище. Два - палець тисне на фiксатор, порожнiй магазин вниз, горловина повного пiдводиться до приймача i вставляється в нього. Три - пустий магазин кладеться в сумку. Все.
I вiн наочно продемонстрував, як це робиться. Дiйсно, виходило артистично.
- Таким чином можна контролювати постiйно обидва магазини i не впустити порожнiй, що може привести до його втрати, пошкодження чи забруднення. Контроль за витратою боєприпасiв позбавляє необхiдностi пересмикувати затвор, набiй завжди в патроннику. А це також вигранi секунди. - Сергiй поклав карабiн на колiна i поплескав по ствольнiй коробцi. - I ще майте на увазi, що колiматорний прицiл карабiна дає змогу вести вогонь з обома вiдкритими очима, заплющувати одне око не потрiбно. Тому в бою дивiться обома очима i слухайте обома вухами, не хлопайте ними, як слони в Африцi. Крiм того, карабiн М-4 вiдмiнно збалансована зброя, дозволяє вести вогонь бiльш-менш прицiльно навiть однiєю рукою, друга в цей час вiльна. Як це робиться, потiм покажу... Раз командир прийшов, значить, скоро почнемо працювати.
"...слухати i дивитися обома...", "...слони в Африцi..." - Сергiй вмiв привертати увагу слухачiв i тi сидiли з вiдкритими ротами. Клiмов тiльки хмикнув - вiн сам учив колись Сергiя всiм цим премудростям.
- Ви тут не дуже розслабилися? - Все-таки командирську суворiсть слiд проявити.
- Встигнемо, командире. Спостерiгачi на мiсцях, ми в хвилиннiй готовностi зайняти бойовi позицiї. - Здвигнув плечима Сергiй Сєдов, командир снайперської пари. - Ми хвiст рубаємо, а поки вiн дiйде...
Вiн мав рацiю - двоє спостерiгачiв знаходилися за два кiлометри вiд мiсця засади i про наближення артилерiйської колони противника сповiстять вчасно. Крiм того, ще троє вели спостереження в дзотах. А хвiст ворожiй колонi мали рубати в тому мiсцi, де дорога перетинала невеличкий потiчок. Цей ручай тут пiрнав у нешироку бетонну руру пiд полотном i був геть нiкудишнiм, курка вбрiд перейде, але береги його були грузькi i досить широкi. Зруйнувати ту трубу - i нiяка технiка на пiвденний берег не пройде. I не тiльки технiка - пiхотi також буде непросто форсувати цю незначну, на перший погляд, перепону.
- Добре. - Згодився Вiктор. - Тодi давай прогуляємося. Подихаємо свiжим повiтрям, та й, заодно, ще раз прикинемо як нам супостата бити краще...
Вони пройшли по траншеї в центральний дзот. Тут був встановлений великокалiберний кулемет i з трьох амбразур можна було прострiлювати трасу далеко в обидва боки. Праворуч i лiворуч центральну вогневу точку прикривали два такi самi дзоти, тiльки в них були встановленi звичайнi станковi кулемети. Цi дзоти прикритi були мiнними полями i малопомiтними перепонами - петлями з тонкого сталевого дроту. Вiд кожного дзота до шосе iшов пiдземний хiд, вiн в кiнцi розгалужувався на п"ять-шiсть "лисячих нiр". Вони дозволяли диверсантам виникати несподiвано з-пiд землi, за лiченi хвилини завдавати несподiваного удару i потiм зникати для противника невiдомо куди...
...Командний пункт майора Якубовича розташувався на висотцi за пiвкiлометра вiд шосе. Висотка ця заросла карликовою осиною i нiчим не вiдрiзнялася вiд таких самих висоток та пагорбiв, якi нiби пунктиром, продовжували собою вигнутий мис лiсу i були схожими на гiгантський рiг. Зеленi купини кучерявилися по всiй болотистiй заплавi i по цей бiк (де таїлася зараз в блiндажах i дзотах засада) дороги, i то той. Сiра стрiчка дороги йшла вiд Наровлi через Грушiвку на Вiльчу, де врилися в землю пiхотнi батальйони української армiї. Вона по широкiй дузi огинала висотку, кiлометра за пiвтора перестрибувала по короткому мiстку через широкий ручай i вже тяглася далi на пiвдень прямо, без пiдйомiв-спускiв, без поворотiв, прямо на Народичi i далi на Коростень. На всьому вiдтинку - вiд рури з потiчком до мiстка над ручаєм - ще в мирний час в шурфи було закладено достатню кiлькiсть вибухiвки, щоб висадити в повiтря важку технiку, яку противник буде перекидати по цiй магiстралi. Хитрiсть була в тому, що виявити заряди було неможливо, а виявивши - знешкодити їх без вибуху. А по болотистим обочинам цього шосе пройти могла б лише пiхота, та й то не на колесах., а своїми нiжками.
Зоряна нiч поволi, з явною неохотою вiдступала перед свiтанком. З КСП вже чiтко проглядалася дорога. I на нiй поки що було пусто. Тiльки пройшли двi-три одиночнi машини, вантаженi ящиками.
На командно-спостережний пункт вiв критий хiд сполучення. Якубович разом з пiдполковником Харченко пiднявся по ньому до вершини пагорба на КСП. Тут було досить людно: офiцери загону i батальйону спецпризначення, зв"язкiвцi командирiв груп, радист, спостерiгачi. На столику встановленi пульти керованих мiн. I зараз сапер ще раз перевiряв проходження сигналу по електромережi.
- Все встигли? - Запитав вiн свого начальника штабу i обернувся до вузької i довгої амбразури, бiля якої встановили стереотрубу, що дивилася лiнзами на дорогу i заплаву перед нею.
Двi бiчнi амбразури були закритi щитами, потреби в них цього разу не було.
- Так точно. Система пiдриву працює нормально.
Тепер залишалося тiльки чекати. Нарештi спостерiгачi сповiстили про появу iнженерної розвiдки та бiчної охорони. Всi налаштувалися на скору появу противника, але чомусь нiхто не з"являвся на сiрiй бетоннiй стрiчцi шосе. Напруга росла.
Втiм, довго ждати появи колони не довелося. Шосе було пустельним - незвично, нiби в мирний недiльний день. На пiвдень, в напрямку до передової котили пiвдесятка парокiнних вiзкiв. Майор пiдкрутив настройку окулярiв стереотруби - вiзники були вже лiтнi дядьки, однак були напоготовi, карабiни тримали на колiнах i сторожко оглядалися по бокам. Слiдом вроздрiб, теж до передової, промарширував невеличкий пiдроздiл пiхотинцiв - маршова рота, очевидно, поповнення для наступаючих частин. Здiймаючи куряву, мимо них на пiвнiч, в тил квапилися два санiтарнi автобуси. Пiхотинцi були, як на долонi, вдарити б з трьох кулеметiв, щоб вiд них залишилося? Нiчого б не залишилося, всi б лягли, до одного. Поталанило вам, "червонопузi", дрiбнотою виявилися на даний момент...
А потiм з пiвнiчного сходу з"явилися два броньовика - гарматний БА-10 i кулеметний БА-20, - та полуторка з пiхотним вiддiленням. Бiля мiстка полуторка зупинилася, червоноармiйцi дружно сипонули на землю, а броньовики перейшли на протилежний берег ручаю i взяли пiд прицiл ближнє узлiсся. Iнженерна розвiдка, поправив себе майор, а в полуторцi зовсiм не пiхотинцi - сапери. Хвилин десять червоноармiйцi щось намагалися виявити пiд мiстком та на обох берегах. Якубович тiльки посмiхнувся про себе: ну-ну, старайтеся, "визволителi"!
Знову зазумерила рацiя. Спостерiгачi доповiдали, що з боку Наровлi пiдходять не менше, нiж пiвсотнi артилерiйських тракторiв з важкими гарматами на крюку, i це ще не кiнець колони. Невдовзi їх побачили i з КСП. Однак спочатку пройшли i зайняли позицiї на узбiччях виноснi пости, кожен мав у своєму складi бронеавтомобiль БА-10, полуторку з зчетвереною установкою "максимiв" у кузовi та пiхотним вiддiленням на бронетранспортерi. Бронетранспортери були новенькi, американськi "халф-траки", здавалося, у повiтрi навiть свiжою фарбою запахло.
- "Туман", я - "Яструб-25", - викликав майор циркулярним позивним пiдроздiли, - увага, пiдходить колона. Нагадую, вогонь вiдкривати тiльки по моїй командi. Я - "Яструб-25", прийом.
На учбових заняттях його бiйцi десятки разiв громили колони "умовного противника", вони добре знали, коли i по яким цiлям вiдкривати вогонь, але то було на навчаннях, а зараз на них чекав реальний бiй. Для багатьох вiн був першим, а в першому бою часто нервуєшся. Тому застереження не було зайвим.
Першою скрипкою зараз був, без сумнiву, пiдривник, Трохим Федорчук. Вiн розташувався бiля амбразури, зайнявши своїми пультами столик. Коли на шосе з"явилися першi трактори з причепленими гаубицями, вiн рiшуче вiдсунув вiд стереотруби Якубовича - зараз настав його час. Майор поступився мiсцем, йому i в бiнокль було добре видно всю панораму грядущого бою.
- Ну, Трохим Петрович, на тебе вся Україна дивиться! Ти вже постарайся. Мiсце пам"ятаєш?
- А то! Тридцять метрiв за мiстком. Щасливе мiсце. - Кивнув пiдривник. - Та не переймайтеся ви так, товаришу майор, зупиню я цю колону, їй-бо! Тiльки б хлопцi не почали передчасно стрiлянину.
- Не почнуть. - Першi трактори вже пiдходили до мiсточка. - Приготуйся...
Федорчук поплював на долонi, як перед важкою роботою i потер руки. Ну, з Богом!
Артилерiйська колона вже гуркотiла по бетонному покриттю шосе. В кузовi кожного артилерiйського трактора С-2 сидiло до десятка гармашiв, ще стiльки ж облiпило станини гаубиць. Впираючись сошками в кабiну, спрямовував вперед свiй ствол ручний кулемет, "дегтярi" були встановленi на кожнiй другiй машинi. Кожну гаубицю i кожен трактор густо прикрашало свiжозрубане гiлля - маскування вiд повiтряного нападу. Здавалося, що зеленi купини раптом захотiли помандрувати i от вервечкою рушили кудись на пiвдень, в теплi краї, як птахи у вирiй.
Вже проминули мiсток машини з розвiдкою та головним дозором, а пiдривник тiльки погладжував пальцем кнопку, вичiкуючи, поки зiйдуть на мiст тягачi з важкими артилерiйськими системами.
- Товариш майор, гляньте, дистанцiя мiж машинами точнiсiнько, як ми й розраховували. Щас я їх дуплетом...
Перший трактор поминув мiсток i, радiсно стрельнувши чорним димом з дизеля, пришвидшив хiд. Саме цього моменту й вичiкував Федорчук. Кнопка пiдриву втискується в гнiздо. Два вибухи лунають одночасно. Зблиснуло пiд трактором, шматки бетону разом з чорним земляним прахом злiтають в ранкове рожево-синє небо. За мiстком, на тому мiсцi, де тiльки що був трактор з семитонною гаубицею величезна вирва. Силою вибуху вiдкинуло трактор геть з дороги, вiддалiк лежить понiвечена МЛ-20 . На мiстку застиг другий трактор, ледве не в"їхавши у здоровенну ямину. А позад нього, там, де був третiй тягач - така сама вирва. Тiльки тут трактор закинуло в потiк, а гаубиця лежить метрiв за десять по той бiк шосе. Колона, стискуючись, як гармошка, зупинилася. Десь з хвилину в колонi тривало зацiпенiння, а потiм на обидва боки вдарили з кулеметiв i карабiнiв. Бронеавтомобiлi зi своїх сорокап"яток i ДТ садили по зловiснiй стiнi лiсу, який пiдступав з лiвого боку до шосе зовсiм близько. А лiс мовчав. Крiм спостерiгачiв в укриттях, там нiкого не було, засада таїлася з протилежного боку, там, де лiс вiдступав на кiлькасот метрiв вiд бетонного полотна автомагiстралi.
Хвилини за двi стрiлянина почала стихати.
"Дiйсно, чого стрiляти, можливо, там i немає нiкого..." - хмикнув пiдривник i усмiхнувся у вуса.
Поступово панiка вляглася i гарматна обслуга позiскакувала з кузовiв, зiбралися купками, палили цигарки i напiвголосно обговорювали цю непередбачену затримку. От поставили хохли мiни, а тепер спробуй, об"їдь цi вирви! Дехто жалiв загиблих артилеристiв, тепер, мовляв, i шматкiв не позбираєш, розкидало бiдолах, от тiльки на мiнне поле за ними йти, щоб поховати, чи знайдеться хто...
Якубович на КСП бачив, що "червонi" перестали звертати увагу на лiс. Навiть екiпажi деяких бронеавтомобiлiв залишили машини, такий собi розслабон пiсля бою. Вiн взяв мiкрофон радiостанцiї:
- Увага! - Радянськi командири побачили, нарештi, що їхнi пiдлеглi витрiшки купують, i з матом-перематом - слiв було не розiбрати, але жестикуляцiя була вельми зрозумiла - почали наводити порядок серед своїх пiдлеглих. - Вогонь!
Перший удар завжди приголомшливий. Так сталося i цього разу. Вдарили довгими чергами кулемети i карабiни. Снайпери били по заздалегiдь вибраним цiлям, вибивали обслугу кулеметiв, екiпажi броньовикiв, поки тi не встигли сховатися за бронею. "Та-та-та-та-та-та..." - неслося над заплавою. "Так-так-так..." - вiдгукувалося вiдлуння. Десятки струменiв трасуючих куль тяглися вiд пагорбiв до сiрої стрiчки шосе. Полiт червоних, зелених, бiлих свiтлякiв було добре видно, i це паралiзувало на якусь мить-двi волю тих, в кого вони летiли. Першi двi-три секунди "червонi" були в ступорi i це сум"яття на дорозi дорого обiйшлося їм. Кiлька десяткiв убитих i поранених звалилося в куряву дороги, поки решта прийшли до тями i вiдкрили вогонь у вiдповiдь. Коли вцiлiлi заховалися в кюветах - на їхнє щастя, на узбiччях були встановленi тiльки протитанковi мiни, протипiхотнi ОЗМки i фугаснi мiни були встановленi трохи далi вiд полотна дороги, - i пiд машинами, вже палали з пiвдесятка тракторiв, два бронеавтомобiлi були пiдбитi, а великокалiбернi кулемети добивали третiй. Цi броньовики так i не змогли якось вплинути на долю бою, їх пiдбили, не давши зробити жодного пострiлу. Зате екiпажi бронетранспортерiв зреагували майже миттєво, їхнi великокалiбернi "браунiнги" та "максими" вiдповiли зливою вогню по засадi.
...В вузькiй щiлинi амбразури дзота сiрiв холоднуватий вересневий свiтанок. Втiм, день грядущий обiцяв бути спекотливим, погоду Заремба вiдчував заздалегiдь. Була у Янека дивовижна здатнiсть - знати, яким буде наступний день. Можливо, саме тому вiн i поступив на агрономiчний факультет. Правда, вже за рiк засумнiвався у правильностi вибору професiї та й пiшов добровольцем до вiйська. Вiдслуживши дванадцять мiсяцiв, подався в єгерi мисливського господарства в Прип"ятському заповiднику. Так само, як погоду грядущого дня, передчував вiн майбутню вiйну i не дуже здивувався, коли тридцять першого серпня був оголошений у краї загрожуваний стан. До цього тут були готовi всi двадцять рокiв пiсля закiнчення Громадянської вiйни в Росiї. Знали, що одного, ось такого, не дуже чудового ранку прийдуть незванi гостi з-за кордону, з радянського берега Прип"ятi, i готувалися до цього. Тому зiбрати в дорогу дружину з дочкою i вiдправити їх до своїх батькiв у Бар, для Яна було звичною справою. (Навчання по евакуацiї мирного населення провадили щорiчно, i не один раз. Все було готове заздалегiдь, вiн тiльки посадив сiм"ю в свiй всюдихiд-легковичок i вивiв на Корост енську магiстраль. А вже пiд вечiр дружина зателефонувала, що вони дiсталися до Бару без пригод.) I сам Ян зiбрав свої речi, замiнував будинок - не залишати ж нажите добро загарбникам, а мiнну справу знав кожен у цьому прикордонному краї, - i пiшов на збiрний пункт загону самооборони. Бiльше вдома вiн не бував, готував, разом з iншими бiйцями, район бойових дiй загону для майбутньої роботи: рили окопи, траншеї, будували дзоти.
Правда, дзот , в якому вiн зараз сидiв, збудували ще минулого року. Такi дерево-землянi вогневi споруди вздовж двох основних автомагiстралей, якi йшли через цi болотистi мiсця, були на кожному кiлометрi. Характерний бугор маскувався схилом пагорба, в який був врiзаний дзот, i траншейним бронезакриттям - п"ятнадцять мiлiметрiв броньової сталi над головою це краще, нiж накатник з захисним земляним шаром. Дзот призначався для КПК-13 - великокалiберного пiхотного кулемета i тримав пiд своїм вогнем дiлянку шосе вiд висотки з КСП до мiстка через ручай.
- Увага. - Пролунало в телефонних навушниках. - Противник. Приготуватися до бою.
Заремба вiдтягнув затвор, досилаючи набiй в ствол, притиснув щiльнiше приклад кулемета. В оптичний прицiл добре було видно мiсток, рiдкi кущики пiд ним i по обидва боки ручаю. Передовий бронеавтомобiль поминув мiсток i зупинився на лiвому узбiччi метрiв за двадцять вiд нього, навiвши гармату на близький лiс. Полуторка з зенiтною установкою зайняла позицiю на правому узбiччi шосе.
- Ян, передову охорону беремо на себе. Бронеавтомобiль - цiль номер один, - командир групи дивився в бiнокль крiзь амбразуру дзота, - цiль номер два - зчетверенi "максими", цiль номер три - бронетранспортер. Тiльки без команди вогню не вiдкривай, спочатку сапери повиннi вiдпрацювати...
- Зрозумiв. - Заремба повторив команду. Повiв стволом кулемета, примiряючись до цiлей. На такiй вiдстанi кулi його кулемета проб"ють БА-10 i БТР наскрiзь, а про "ГАЗ-АА" i мови немає. - Вони нас не бачать, товаришу сержант. На тому боцi засаду виглядають. Цiкаво, майор вирiшив всю колону одночасно в синє небо висадити, чи тiльки затиснути їх тут? А потiм пострiлювати час вiд часу?
- Затиснемо спочатку. - Сержант опустив бiнокль. - Звичайно, простiше i легше пiдiрвати всi заряди, але ж потiм нам все вiдновлювати доведеться. Цей варiант тiльки на крайнiй випадок. Тодi вже цiєю дорогою нiхто найближчим часом не скористається. Нi вони, нi ми... - I зiтхнув. Вiн цю дорогу будував i йому було шкода своєї працi.
По обидва боки за дзотом в окопах були вогневi позицiї двох ЗГУ-1 - зенiтних горно-в"ючних кулеметних установок. Передбачалося, що доведеться довбати не тiльки прикриту одними гiмнастерками пiхоту, а й вiдбиватися вiд авiацiйного прикриття колон, i тут п"ятнадцятимiлiметровi зенiтнi кулемети стануть у великiй пригодi. Звичайно, ЗГУ-1 могли працювати i по наземних цiлях, але така потужна зброя потрiбна була тiльки для першого удару, тому за зворотнiм схилом пагорба на кулеметнi установки чекали ТПК - в лiсi вже давно пiшки нiхто не ходить i пердячим паром нiчого не тягає...
В оптичний прицiл було добре видно, як витягували шиї червоноармiйцi, намагаючись розгледiти, що вiдбувається по той бiк висадженого мiстка. А там радянськi командири радилися, розмахуючи руками, як вибратися з халепи, в яку вскочили. Янек задивися на них i ледь не проґавив команду "вогонь". Вiн ривком перенiс прицiл з бронетранспортера на БА-10 i натиснув на спуск. Вiддача звично вдарила у плече прикладом. Заремба бив короткими чергами, по три-п"ять пострiлiв, тринадцятимiлiметровi бронебiйно-запалювальнi кулi на такiй короткiй вiдстанi мають величезну силу, тонка броня бортiв бронеавтомобiля гнулася i рвалася пiд їхнiми ударами. За кiльканадцять секунд бою з бронеавтомобiля не зробили жодного пострiлу. Вже на третiй черзi з двигуна "беашки" повалив дим, а потiм вiн якось разом зайнявся веселим жовто-червоним полум"ям i екiпаж залишив машину. Всi четверо залягли в кюветi по лiвий бiк дороги. Ян не став витрачати на них набої, нехай поживуть ще...
Наступною цiллю стала його кулемета зенiтна установка. Для дерев"яної "полуторки" бронебiйнi кулi були зайвими i вiн переключив приймач стрiчки на другу коробку, зi звичайними набоями. Щоб збити "максими" з триноги йому вистачило трьох черг, ще одну вiн потратив на те, аби розбити кабiну i двигун автомобiля. I перенiс вогонь на бронетранспортер, екiпаж його не впав в ступор i вiдкрив шалений вогонь.
А з бронетранспортера лупили по окопам засади три кулемети, трасуючi кулi нападникiв видно було добре i засiкти мiсце засади для екiпажу "халф-трака " не становило труднощiв.
Червоноармiйцi вели сильний i точний вогонь, однак були у вкрай невигiдному становищi - їхнiй бронетранспортер стояв вiдкрито. Хоч Заремба на якусь мить загаявся, перемикаючи приймач знову на стрiчку з бронебiйними набоями, i перша черга була невдалою, але другу вiн дав точно по великокалiберному "браунiнгу". Було видно, як кулi сковирнули кулемет з турелi. На правому борту бронетранспортера був встановлений також станковий "максим" на шворнi, але тринадцятимiлiметровi кулi кулемета легко пробивали восьмимiлiметрову бортову броню, а набоїв Ян не економив, всадив в кузов бронетранспортера довгу-довгу чергу. Ствол "максима" задерся вгору, видно, кулеметник так i не випустив рукiв"я. Бiльше з "налф-трака" нiхто не стрiляв...
...Коли вогонь припинився, запала напружена, гнiтюча тиша. Тiльки лiниво сотався дим з пiдбитих бронеавтомобiлiв та тракторiв. Бiля дороги не видно було жодного живого червоноармiйця, вони поховалися по той бiк шосе, залягли в кюветi праворуч дороги. Зрiдка звiдти пострiлювали по висотцi, по лiсу, який стояв стiною в трьох сотнях метрiв вiд шосе. Але лiс мовчав.
...Тим часом день вступав у свої права. Сонце повiльно викотилося з-за темної стiни дерев i зависло над синiм безмежжям Полiсся, закутаного в синюватий серпанок вранiшнього туману. I земля, i безкрає небо, i нескiнченнi лiси, i далекi темно-фiалковi пагорби - все було наповнене вранiшнiм спокоєм. Навiть не вiрилося, що всього лише кiлька хвилин тому на дорозi шаленiв вогненний шквал...
- Давай, хлопцi, ворушiться! - Обслуга ЗГУ миттєво ставила установки на колеса i разом з стрiльцями прикриття їх на руках викочували з окопiв, вiдтягували до транспортерiв, якi вже завели двигуни.
Свою задачу засада виконала, тепер потрiбно було без втрат вiдiйти. Червоноармiйцi не стрiляли, можливо, не помiтили, що противник залишає позицiї, або, скорiше всього, не звернули уваги на його метушню. Однак, щось "червонi" все-таки задумали. З окопiв побачили, як сiрими мишами розбiгалися вiд одного з бронетранспортерiв, що вцiлiв, прикритий вiд обстрiлу розбитим трактором i гаубицею, зв"язковi. В кiлькох мiсцях червоноармiйцi спробували розвернути свої семитоннi МЛ-20, але снайпери кiлькома пострiлами вiдбили в них охоту довести справу до кiнця. У вiдповiдь вдарили з пiвдюжини ручних кулеметiв, якi вдалося зняти з розбитих С-2 . Їх пiдтримали великокалiбернi "браунiнги" з бронетранспортерiв. Втiм, стрiляли вони недовго. Спочатку великокалiбернi, а потiм один за одним i решта кулеметiв замовкли.
Двi ракети, червона i зелена, пiднялися над дорогою i з їдким шипiнням впали недалеко вiд окопiв. Мабуть, це був сигнал до атаки, бо вiдразу ж в центрi i на флангах знову заторохтiли кулемети. Червоноармiйцi кинулися вперед, через грузьку заболочену улоговину до висоток, звiдки по ним вiдкрила вогонь засада. Солдати наступали широким ланцюгом, стрiляючи на ходу з карабiнiв i пiстолетiв-кулеметiв. Вперед вискочив якийсь командир, картинно пiднявши руку, закричав щось, здається, "Вперед, за Сталiна!". Мабуть, це був якийсь комiсар-полiтрук, надто вже показною була його витiвка. Але українцi по атакуючим не стрiляли. Не встиг цей ланцюг пройти i десяти крокiв вiд бетонної сiрої стрiчки шосе, наступаючи на висотку, як то тут, то там, захлопали пiд ногами у червоноармiйцi вибухи мiн. Вибухи були якiсь негучнi, несерйознi, зовсiм нестрашнi, але пораненi кричали несамовито - маленька мiна вiдiрвала кому ступню, кому ногу по колiно. Цi крики були нестерпними i з кожним новим вибухом їх бiльшало. Маленькi фугаснi мiни не вбивали, вони лише калiчили. Ось це було самим страшним. I ланцюг залiг. Знову закричав комiсар, пiднiмаючи червоноармiйцiв. Тi пiднiмалися неохоче, не разом, рушили вперед, оглядались на тих, хто вичiкував. Хлоп-хлоп - мiни, здавалося, були всюди, куди не поставиш ногу. I знову ланцюг залiг, втративши кiлькох бiйцiв. Санiтари повзли до поранених, й самi потрапляли на мiни. Все вiдбувалося в оглушливiй до дзвону тишi, з висотки, з замаскованих окопiв нiхто не стрiляв по ланцюгу, що залiг. Жодного пострiлу не пролунало, i в цьому мовчаннi таїлася жахлива невiдомiсть. Для червоноармiйцiв кожен крок далi вiд дороги означав поранення, калiцтво i, як виняток, смерть. Знести це було неможливо, i вони не витримали цiєї зловiсної тишi, спочатку один "визволитель", потiм другий, третiй, порачкували назад, пiдвелися i побiгли, пригинаючись, петляючи, як зайцi, до рятiвної твердi бетонки шосе. За ними побiгла решта. Навздогiн їм так i не пролунало жодного пострiлу...
Група Вiктора Клiмова забезпечувала лiвий фланг опорного пункту. Коли висадили в повiтря мiсток через ручай, сержант приготувався зробити те саме з рурою через потiк, вiдсiкаючи частину колони. За цiєю рурою ще було досить машин, артилерiйських тракторiв з причепами i тягачiв з тилами цього артполку, тiльки ж... "жадiбнiсть фраєра згубила" - любив повторювати один з його друзiв в далекому босоногому дитинствi. "Ладно, що вiдкусимо, те й наше. Не подавитися б..."
- "Туман-6", я - "Яструб-25", - пролунав в навушнику рацiї голос майора Якубовича, - висадити трубу у разi спроби вiдходу противника на пiвнiч. Прийом. - Вiн нагадував, що дiяти потрiбно за планом.
- Вас зрозумiв, "Яструб-25". Я - "Туман-6", прийом.
Поки що колона стискувалася гармошкою, вже третiй дивiзiон перейшов через потiк. Трактори зупинялися, попирскуючи чорним димом з вихлопних труб. Радi несподiванiй зупинцi, з кузовiв зiскакували артилеристи, деякi прямо на узбiччi справляли малу потребу. В кущi не йшли, видно, вже мали досвiд.
Несподiваний вогонь засади змiв червоноармiйцiв з дороги, нiби лизень їх злизав. Однак ступор тривав у них недовго. Останнi трактори спробували заднiм ходом виштовхати свої громiздкi гаубицi назад за потiчок, тiльки тут сержант був напоготовi. Ледь перший трактор виштовхав стволом вперед, - це у водiя виходило добре, хоч такий трюк був за межею можливого, - як злетiв у повiтря разом з чималим шматком шосе. Все, тепер ця колона вiдрiзана геть-чисто вiд своїх тилiв, взагалi вiд своїх. Перебратися через потiк без саперiв, без наведеного мосту неможливо, а навести його не дадуть кулеметники кочуючих вогневих точок i снайпери. Цiй колонi вже нiхто не допоможе - артилерiйського удару по засадi завдати немає нiякої можливостi, навiть артилерiйський генiй не вкаже, куди стрiляти. А гармати, коли й розвернуться на вузькiй стрiчцi шосе, можуть стрiляти тiльки по площi, точний вогонь по вогневих точках неможливий. Цiлей, як таких, просто не видно. Саме для цього позначили себе стрiльцi в окопах i стрiляли трасуючими, щоб супостати не змогли засiкти мiсця дзотiв i гнiзда снайперiв. А окопи вже давно пустi, кулеметники i стрiльцi залишили їх вiдразу пiсля розстрiлу безпечних артилеристiв. Але своїм вогнем вони досягли головного: загнали всiх, хто ще був цiлим, у кювети на той, протилежний i безпечний вiд обстрiлу з висотки бiк дороги. Саме такого результату домагалися бiйцi загону самооборони...
...Терпiння - робочий iнструмент снайпера. Снайперу доводиться терпiти i працювати, працювати i терпiти. Вибрати i облаштувати позицiю або систему позицiй дуже важко i дуже непросто. Особливо пiд вогнем ворога. Вiйна лiнивим не пробачає. На снайперське щастя, цю позицiю, опорний пункт для засiдки, готували напередоднi вiйни, i Рябченко разом з напарником облаштували свої позицiї без поспiху ще за мирного часу. I сил не пошкодували, хоч припускали, що воювати тут доведеться, можливо, всього тiльки один раз. Та й то, ця їхня робота буде тiльки допомiжною, вони будуть всього-на-всього забезпечувати результативний вогонь для iнших снайперiв. Але, хоч i прикро вiдчувати себе на других ролях, коли звик бути солiстом , цього вимагає спiльна робота на єдиний результат. А результат засiдки - зiрваний наступ "червоних". Принаймi, на цiй, єдинiй на багато кiлометрiв довкiль, дорозi.
В динамiчному бою, коли важко розiбратися, хто бiльше стрiляє, свої чи чужi, протиборчi сторони роботу снайпера вiдчувають дуже швидко i вживають вiдповiдних заходiв. Довго стрiляти з одного мiсця не можна, засiчуть i вб"ють. Тому снайпери працюють блукаючим методом без попередньої пiдготовки позицiй. Снайперська пара Iвана Рябченка займала позицiю - в пiдручнику тактики вона називається позицiя пiдскоку - в окопi на крайньому лiвому фланзi опорного пункту. Ближче до дороги, в "лисячих норах" - це були основнi, закритi позицiї - засiли снайпери з спецiальними безшумними гвинтiвками, оснащеними iнтегрованими приладами ПБС -безшумної та безспалахової стрiльби. Саме вони виконуватимуть основну роботу, а шумовий i свiтловий ефект потрiбен тiльки для маскування цiєї роботи.
Звичайно, в снайперськiй вiйнi працюють двоє - один стрiляє з гвинтiвки, а другий веде спостереження, коригує вогонь, особливо на далекi дистанцiї, i знаходить цiлi. Однак зараз необхiднiсть в коригуваннi вiдпала - цiлi були майже поряд, величезнi трактори i гаубицi. Цього разу Iван помiнявся зброєю з напарником, йому вiддав великокалiберну гвинтiвку - нехай тренується хлопець, набиває руку, сам стрiляв з Р-12 , снайперської самозарядки нормального калiбру. До шосе було всього триста метрiв, а з "рекорду" - так її називали стрiльцi, можна було впевнено стрiляти на тисячу двiстi метрiв. Сильний набiй - калiбр кулi вiсiм i шiсть десятих мiлiметра, маса двадцять грамiв i швидкiсть вiсiмсот сiмдесят метрiв на секунду - дозволяв кулi запросто пробивати броньовики навiть на пiвкiлометровiй вiдстанi. А тут до них всього триста метрiв. Вiдстань, на якiй не промахуються навiть новачки.
Тiльки на броньовики йому зараз нiколи вiдволiкатися, Рябченко знищував бiльш важливi цiлi: ворожих командирiв, снайперiв, спостерiгачiв, кулеметникiв. А бронеавтомобiлi: у їхньому секторi вогню були два БА-10, знищував в першу чергу напарник. З трьохсот метрiв бронебiйна п"ятнадцятимiлiметрова куля пробивала тонку восьмимiлiметрову броню наскрiзь в обидва борти.
...В оптичний прицiл контури чiткi, виразнi i тому все здається не об"ємним, а плоским. Рябченко пiймав в прицiл якогось солдатика, який перебiгав вiд причепа до трактора - "посадив на пеньок прицiлу", кажуть снайпери - i плавно натиснув спуск гвинтiвки. Але чи то червоноармiєць спiткнувся, чи то дiйсно iснує якийсь вищий зв"язок, його куля тiльки викресала з бетону хмарку сiрого кришива пiд ногами. "Визволитель" якось смикнувся всiм тiлом i пiрнув пiд трактор. I за якусь секунду-другу звiдти запульсував вогник на дульному зрiзi ППД. Iван лайнувся про себе: ось зараз мають вискочити трiйки пiдривникiв з "лисячих нiр", а цей невдаха опинився саме на їхнiй дорозi. Вiн не горiв бажанням убити саме цього червоноармiйця, але коли його не знешкодити, то цей "краснопузик" уб"є товаришiв Iвана. Стрiляти було не з руки - спробуй поцiлити згори вниз пiд днище трактора! - але Рябченко сподiвався дiстати свого вiзавi на рикошетах. Вистрелив два рази, намацуючи жертву, а потiм повiв швидкий безперервний вогонь. I на восьмому пострiлi пульсуючий вогник пiд трактором зник. Iван пошукав прицiлом i зняв особливо настирного командира, за ним - кулеметника за ручним кулеметом, який бив по висотцi довгими чергами. Бiльше командирiв, хто змiг прийти до тями чи тих, хто пробував органiзувати опiр, не знайшов у своєму секторi. I останнi п"ять набоїв магазину гвинтiвки вiн розстрiляв по стрiльцях у кюветi.
- Мiняємо позицiю! - Напарник також змiнював спорожнiлий магазин. Глянув через плече назад, в боки. - Ваню, чуєш, стрiлянина припинилася? Нашi зараз вiдходити будуть. Якби нам не вiдстати.
Рябченко кивнув, чую, мовляв. По плану стрiльцi i кулеметники вiдкривають вогонь по колонi i вiдразу ж вiдходять. Коли противник буде приголомшений вогнем з висоток - саме тому використовували стрiчки i магазини суцiль спорядженi трасуючими набоями, - i сховається в протилежному кюветi вiд цього шквального вогню, здiйснюється швидкий вiдхiд основних сил засади. Його снайперська пара прикриє цей вiдхiд. Але спочатку потрiбно змiнити позицiю. Хоча противник нiби-то й приголомшений, тiльки чим чорт не жартує... Iван пiдхопив довгий ствол рушницi - вiн був гарячим, але долоню не пiк, - напарник нiс зброю за приклад, i обидва вискочили в криту траншею. (Траншеї i окопи були перекритi, тому помiтити їх з дороги просто не можливо.) Пригинаючись, щоб не зачепити за перекриття, побiгли на правий фланг...
Розгром колони завершився трьома ударами. Першого завдали сапери. Коли Якубович впевнився, що радянськi артилеристи - всi, хто ще вцiлiв, - укрилися в кюветi, вiн вiддав наказ на пiдрив осколкових мiн. Десятки ОЗМ-42 спрацювали разом, сповнюючи повiтря противно ниючими роликами - уражаючими елементами. (За противний виск роликiв при розльотi мiну прозвали "злюкою".) Мiна ОЗМ-42 - це був український варiант нiмецької "шпрiнг-мiни" - вистрелюється вгору i вибухає на висотi метра, розкидаючи навсiбiч двадцять п"ять сотень уражаючих елементiв-роликiв. Вiд такого сталевого граду - двi з половиною тисячi роликiв! - врятуватися було неможливо. Отож в кюветi мало хто вцiлiв. Спостерiгачi, що були з того боку шосе, пiдтвердили, що противник знищений i опору не буде.
Другий удар нанесли бойовi групи-трiйки. Майору пощастило, що вдалося вiдрiзати вiд тилових всi бойовi пiдроздiли артилерiйського полку. I на блокованiй його загоном дiлянцi шосе опинилися всi три дивiзiони - сорок вiсiм гаубиць МЛ-20. (Не завжди доля так балує навiть визнаних асiв диверсiйної вiйни.) В "лисячих норах" бiля полотна дороги засiли сорок вiсiм груп пiдривникiв, по однiй на кожну гармату. Ледве вiдгримiли вибухи мiн, вони виринули з-пiд землi - керованi мiни, якi сторожили нори, вiдключили заздалегiдь - i групи кинулися до своїх цiлей. Подекуди їм доводилося добивати артилеристiв, що ховалися в кузовах тракторiв чи пiд гаубицями. Неприємно це робити, тiльки й кулю в спину отримувати нiхто не бажав. Врештi-решт, господарям дому, в який вдирається бандит, не спадає на думку, що потрiбно пiклуватися його про здоров"я i життя. Закласти пластичнi заряди вибухiвки в гармату: ствол, противiдкатнi пристрої, люлька, станок, i тягач: двигун i трансмiсiя, справа кiлькох хвилин i вони зникли пiд землею так само швидко, як i з"явилися.
Третiй удар нанесла авiацiя.
Авiацiйний наводчик з"явився на позицiї, яку займала група сержанта Клiмова, саме перед тим, як мали пiдiрвати фугас пiд рурою. Бiйцi групи вже покидали свої окопи i на КП сектору залишилися тiльки четверо: Клiмов зi своїм зв"язковим та авiацiйний наводчик з радистом. Така взаємодiя неодноразово вiдпрацьовувалася на всiх навчаннях - зупинка колони, а потiм удар по нiй з повiтря. Тут бiйцi загону самооборони працювали в парi з авiацiєю. Причому, саме для цiєї засiдки, саме на цьому конкретному вiдтинку шосе i вiдпрацьовувалася всi можливi варiанти бою i взаємодiя авiацiї та диверсiйних груп.
- "Бекас", я - "Яструб-31"... - Авiанаводчик зв"язався з аеродромом, де в очiкуваннi сигналу знаходилися лiтаки, якi пiдтримували дiї загону Якубовича. Вiн повiдомив про удар по колонi, про пробку, що витяглася перед висадженою в повiтря рурою на пару кiлометрiв, про орiєнтири виходу на цiль. Дав вiдбiй i звернувся задоволено до сержанта. - От i все. За шiсть хвилин нашi пташечки будуть тут...
Коли позаду почувся ледве чутний гул лiтакiв, Клiмов повернувся в той бiк, сподiваючись побачити у вишинi бойовi машини. Але їх там не було, небо чисте, нiчого в ньому немає. I тут з-за лiсочку, що згори здається рiденькою щiткою, вискочили двi пари зелено-плямистих птахiв. Кожна, нiби шулiка, який побачив здобич i намагається наздогнати її. Вiктору були знайомi цi машини, на таких винищувачах, схожих на радянськi "iшачки" - винищувачi I-16 - воював в Iспанiї його брат. Так само, як i дiтище Полiкарпова, С-24 призначалися для маневреного повiтряного бою. Оснащенi, як i I-16, "зiркою ", з двома синхронними великокалiберними кулеметами i двома гарматами в коротких крилах, з товстеньким коротким фюзеляжем, "двадцять четвертi" мали максимальну швидкiсть всього чотириста п"ятдесят кiлометрiв на годину. Звичайно, як винищувачi, вони застарiли, але для штурмових ударiв по наземним цiлям годилися.
Ланка винищувачiв розiйшлася парами на бриючому польотi праворуч-лiворуч вiд дороги, потiм зробили гiрку i ударили з гармат та кулеметiв по колонi, яка застрягла перед рiвчаком. Такий прийом називався "бiляче колесо", атака наземної цiлi вiдбувається з двох напрямiв i вiдбити її атакованим важкувато. "Двадцять четвертi" в першу чергу ударили по засобам протиповiтряної оборони - бронетранспортерам з зенiтними кулеметами i вантажiвкам з зчетвереними "максимами" в кузовах. Дорогу оповили хмарки пилу i диму, в сiрих клубах спалахували рожево-жовтi сполохи. Секунда-друга - i коротуни щезли. Ось тiльки вони вели стрiльбу - i вже немає їх. Тiльки по гулу двигунiв можна було здогадатися, що вони знову притислися до землi i зникли помiж пагорбами. Кiнець? Нi, гул повертається, пари "двадцять четвiрок" роблять гiрку i знову б"ють по дорозi. Спалахує автоцистерна i масний чорний дим здiймається вгору.
Вся увага противника прикута до цих двох пар товстеньких коротунiв, що штурмують дорогу. I тому нiхто не звертає уваги на те, що гул авiадвигунiв посилився в кiлька разiв. Всi намагаються вцiлити в цi маленькi розлюченi лiтаки, якi клюють i клюють колону, нiби горобцi дощового черв"яка. I даремно, не цi впертi коротуни становлять основну загрозу для колони артилерiйського полку.
З пiвночi, притискаючись до землi, пiдiйшли двi ланки фронтових бомбардувальникiв. Шiсть лiтакiв зайшли точно по осi шосе i вивалили бомби з одного заходу. Вони йшли один за одним i з бомбовiдсiкiв сипалися вниз кульбабками двадцятикiлограмовi бомби, за кожним лiтаком залишався нiби бiлий пунктир. Схожiсть з кульбабками надавали бiлi куполи гальмiвних парашутикiв, якi розпускалися вiдразу пiсля вiддiлення бомб вiд лiтака. Цi парашутики стрiмкий горизонтальний полiт кожної негайно перетворювали в повiльний спуск донизу. На заданiй висотi спрацьовував висотомiр-детонатор, i цiль на землi накривало конусом з тисяч чотириграмових осколкiв, якi летять зi швидкiстю два кiлометра на секунду. Вiд такого сталевого граду не могли б захистити навiть окопи, оскiльки вибух вiдбувається над поверхнею землi. А кожен бомбардувальник брав до двох тонн смертоносного вантажу. Вся "пробка" була накрита щiльним шаром готових уражаючих елементiв, врятуватися пiд ним мало хто змiг - з шосе i обочин змело все, що потрапило в зону їхньої досяжностi. Не менше двох десяткiв вантажiвок i тягачiв охопило полум"я.
А бомбардувальники, скинувши свiй вантаж, мчали на пiвдень зi швидкiстю не менше шестисот кiлометрiв на годину. Запiзно слiдом за ними кинулися три ланки "якiв", але справу було вже зроблено.
Артилеристи в кузовах тракторiв-тягачiв та iнший вiйськовий люд, що прилаштувався на тягачах та автомобiлях навiть не встиг зрозумiти, що трапилося - над колоною проревiли двигунами лiтаки, захлиналися скоромовкою кулемети, посилаючи зливу куль кудись вгору, а через кiлька секунд...
Через кiлька секунд грiзнi гаубицi перетворилися на металобрухт - пробити товстi стволи гармат осколки, звичайно, не могли, але противiдкатнi пристрої, прицiльнi корзини пошкоджувалися так, що вiдновити їх в польових умовах було неможливо. Удари сотень i тисяч убивчих елементiв перетворював їх на дiрявi сита. А до осколкових бомб, якi накрили скупчення машин, додавалися ще й запалювальнi. Цистерн же тут було досить для того, щоб утворити на невеликому вiдрiзку шосе маленьку Етну...
Вiктор бачив в стереотрубу, як вiдпрацювали по пробцi лiтаки. Таку картину вiн бачив, принаймi, десяток разiв, але то вiдбувалося на навчаннях, все було досить умовним. А нинiшнiй удар, при всiй своїй схожостi з навчаннями, був зовсiм не схожий на ту, "умовну", вiйну. Червоноармiйцi сипонули через борти прямо на всипанi сотнями мiн узбiччя дороги. Декотрi вiдразу натрапляли на фугасну мiну, таким вiдривало стопу або навiть всю ногу до колiна, iншi розбiгалися подалi вiд шосе - з пробитих осколками цистерн на бетон витiкали бензин i солярка, запалювальнi бомби сипалися зверху i на дорозi спухав вогненний пирiг. В стереотрубу Вiктор бачив довготелесого червоноармiйця, який бiг i плащ-намет трiпотiв, нiби крила, за його спиною. I Вiктору стало шкода цього небораку. Поруч бiгло багато iнших, а Клiмову чомусь жаль було саме цього, довготелесого. Ззаду втiкачiв наздоганяла масна пекельна хвиля i плащ-намет вже трiпотiв над головою червоноармiйця вогненними крилами. Тремтяче марево обiгнало натовп, довготелесий упав спочатку на колiна, а потiм ницьма на землю i вогненна хвиля накрила його. Вiктор вiдвернувся. Авiанаводчик дивився в бiнокль, також бачив все, що вiдбувалося на шосе.
- Ну, що ти хочеш? - Льотчик стенув плечима на безмовне питання Вiктора. - Хiба ми їх звали до себе в гостi...
Через хвилину траншея була пустою, тiльки в "лисячих норах" зосталися три снайперськi пари, щоб не дати противнику зняти мiни i вiдновити рух по шосе.