Аннотация: Танкова бригада полковника Iвана Черняхiвського напередоднi наступу
Привалу не буде!
Бригада виступила вночi. Попереду чекали близько ста двадцяти кiлометрiв по ґрунтовим дорогам. Бригаднi й корпуснi сапери, видiленi в загiн забезпечення руху, виступили разом з розвiдниками. Задовго до свiтанку бригада ввiйшла в лiс в чотирьох кiлометрах вiд мiстечка Терни. Авангард розташувався в бойовому порядку на пiвнiчному та схiдному узлiссi. Тут вже були пiдроздiли мiсцевого загону самооборони. Комбриг викликав командирiв батальйонiв та пiдроздiлiв, ввiв в обстановку, яка склалася.
- Противник пiсля двох дiб наступального бою прорвав нашу оборону на рубежi державного кордону i з 23.00 8 вересня почав наведення понтонних переправ через рiки Сейм i Кригу. Його передовi частини ведуть бiй на захоплених плацдармах. Одночасно висуваються з глибини резерви, якi знаходилися в районi вiдпочинку на радянськiй територiї за лiнiєю державного кордону.
Авiацiя противника веде розвiдку i завдає ударiв по нашим вiйськам. В попереднiх боях противник застосовував хiмiчну зброю, висаджував тактичнi повiтрянi десанти i диверсiйно-розвiдувальнi групи.
Другий танковий батальйон з першою мотопiхотною ротою, другим дивiзiоном САУ - легких 105-мм гаубиць, зенiтною батареєю, двома мостоукладчиками - авангард бригади. Здiйснює марш по маршруту урочище Ставище, Бєлiковка, Супрунiвка, Черванiвка, Куянiвка, Воронiвка з задачею до 4.00 досягти пiвденної околицi Бiлопiлля. При зустрiчi з противником дiяти вiдповiдно до обстановки i забезпечити вигiднi умови для вступу в бiй головних сил бригади.
Все! Приступити до виконання! - Планшетка закрита, долоня пiд козирок, погляд командира бригади суворий. Командири батальйонiв мовчки вiддавали честь i поспiшали до своїх пiдроздiлiв.
Командир другого батальйону майор Слюсаренко вiдмiтив на картi маршрут свого пiдроздiлу. Захлопнув планшет, пiдморгнув командиру розвiдбату: тримайсь, козаче, знову тобi випадає нездiйснене завдання! Але розвiдник залишився похмурим - це тобi не маневри: "синi" проти "зелених, це вiйна...
Слюсаренко потиснув на прощання руку давнього друга i побiг до штабного бронетранспортера.
- Тобi Iване Антоновичу, особливе завдання... - Пiдтвердив здогад комбата-2 полковник Черняхiвський. - Дiставай карту, будемо кумекати до якого горщика i якi рогачi тут приставленi...
Здавна вiдомо, що розвiдка - це очi i вуха командира. Полковник розвiдникiв любив i пестив, як турботливий батько. Вiдмови вони у нього нi в чому не мали. Примовка комбрига була Вовченку давно знайома. Вiн завжди так казав, коли попереду на нього та його пiдлеглих чекала важка i небезпечна робота.
Обговорення завдання для розвiдникiв не зайняло багато часу.
- I ще одне, Iване Антоновичу... - Наостанку промовив комбриг, - Знаю, смертельний тобi випав номер, але... коли твої орли пропустять супостата, буде дуже кепсько. Отримаємо такий стусан в бiк, що зiмнуть нас "червонi маршàли", як курчат... Зiмнуть i розтопчуть, "моща" у них тут зiбрана чимала.
- Не пропустять. - Вперто хитнув головою Вовченко. - Я - Iван i ти - Iван, ми з тобою, Iване Даниловичу, українськi iванцi-киванцi. Скiльки нас не топчи, а пiд чужим чоботом лежати не будемо!
Полковник тiльки посмiхнувся i мiцно потиснув руку комбату розвiдникiв...
...Низький присадкуватий бронетранспортер рiзко загальмував i, гойднувшись вперед-назад на гусеницях, зупинився. Ляда люка вiдкинулася i енергiйно, вiдштовхнувшись руками, майор Слюсаренко викинув своє сильне треноване тiло з теплих нутрощiв машини, пропахлих специфiчним "танковим" запахом у свiже прохолодне повiтря вересневої ночi. Розрiзнити в нiчнiй пiтьмi майора в чорному танкiстському комбiнезонi було важко. Але зв"язковi, якi купчилися бiля головної машини батальйону i палили, ховаючи вогники в кулак, по манерi хвацько гальмувати впiзнали бронетранспортер комбата, i квапливо стали гасити сигарети. Майор пустопорожнiх теревень не любив i своїм пiдлеглим без дiла нудьгувати не давав.
- Командири рот i взводiв до мене! - Командир батальйону зiскочив з штабного бронетранспортера. Зв"язковi, нiби захопленi зненацька горобцi, кинулися виконувати наказ...
...Бiй планують в штабах. На карти наносять стрiли ударiв. Пишуть накази, в них коротко i точно ставляться бойовi задачi. В цих наказах передбачено, здавалося б, усе: рубежi, з яких танки пiдуть в атаку, час i сигнали, пiдтримка артилерiї, зв"язок з пiхотою... Але як добре не був би пiдготовлений бiй, якими б передбачливими не були не розумнi люди в штабах, всього, що вiдбудеться пiд час бою, передбачити неможливо. Тут все залежить вiд того, як поведуть себе рядовi бiйцi, вiд їхньої самовiдданостi, здатностi за короткi митi зорiєнтуватися, прийняти рiшення i виконати його...
До танка з бiлою цифрою "53" на баштi пiдiйшов сержант Горобець. Поряд з високим широкоплечим командиром другого взводу Федором Литовченком вiн здавався просто пiдлiтком.
- Запрягайте, хлопцi, коней! - Жартiвливо сказав-проспiвав Степан Горобець.
- Що, скоро пiдемо? - Запитав Литовченко. Степан одружений з сестрою Федора, Марусею. Працював до вiйни, - ДО ВIЙНИ!, - на азотнотуковому комбiнатi. Був сержантом запасу, командиром танкового взводу. Чотири днi тому знову одягнув однострiй. Втiм, це був тiльки чорний танкiстський комбiнезон. Параднi однострої, видно, доведеться вдягти тiльки пiсля перемоги. I не всi доживуть до неї.
- Скоро пiдемо, Федю, скоро. Свiтанок невдовзi, отже, тут залишатися ми не можемо. I шлях нам випадає майже прямо на пiвнiч, там пруть нам назустрiч комуняки, але наказ буде один: "Тiльки вперед!"
Горобець говорив весело, але по його очам Литовченко бачив, що другу зовсiм не до веселощiв. Просто перед боєм Степан хотiв пiдбадьорити друга. Вiн-бо вже встиг повоювати добровольцем на Сходi. I нинiшня вiйна була для сержанта не першою.
Федiр зробив рукою запрошувальний жест - давай, мовляв до нас, в танк! Горобець легко заскочив на броню, слiд за ним Литовченко, зайняли мiсця в танку. Внизу за важелями, у вiддiленнi управлiння, сидiв Юхим Гриценко - механiк-водiй "трiйки", в баштi за прицiлом гармати - Гриша Коломiєць, навiдник, i Ваня Пастушенко - заряджаючий. Очiкуючи сигнал виступати, танкiсти гризли сухарi i згадували добрим словом старого дiда, який пригостив їх, коли танк вивантажували з ешелону у Бобрику.
- Що Юхимцю, мамка тебе не такими сухарями кормила? - Запитав Горобець у Гриценка.
Механiк-водiй гриз сухар, дивися через вiдкритий над головою люк на зорi i дерева, якi пiдняли в високе небо свої зеленi вершини. Нiчого не вiдповiв на жарт сержанта, тiльки вiдразу побачив рiдну хату i матiр, яка виймала з печi на дерев"янiй лопатi рум"яний коровай. Навiть запах свiжоспеченого хлiба вiдчув.
- Вмiє моя мама хлiб пекти. Зовсiм не такий, як у магазинi. Витягне його з печi, а вiн свiжий, духмяний, сам у рот проситься... А мама його вiдразу їсти не дає. Не можна, каже, гарячого, їсти. Накриє його вишиваним рушником, а сама тим часом обiд збирає... А як трохи захолоне хлiб, скаже: "Мийте, дiти, руки i сiдайте до столу..." - Сказав тихо, нiби сам з собою розмовляв.
- Нiчого, нiчого, хлопцi. Поїмо ми ще свого хлiба, посидимо за своїми столами, поспимо на своїх лiжках. - Сказав, збиваючи з комбiнезона крихти, Федiр Литовченко.
Хлопцi мовчали. Попереду лежали українськi села i хутори, залишенi своїми господарями. На короткому шляху до фронту вони вже бачили такi. Пустi вулицi, лиш в деяких оселях залишилися мешканцi, та й тi за годину-двi покинуть рiднi домiвки, закiнчать вантажити на свої вантажiвки чи причепи тракторiв нажитий роками домашнiй скарб i вiд"їдуть на захiд, в евакуацiю, за Днiпро. Нiби вимерли ще недавно наповненi життям села. А збоку глянеш - все, здавалося б, на мiсцi. А село мертве - немає людей, немає!
Ззовнi почилися неяснi голоси.
- Командир, - заряджаючий, який вiв спостереження, опустився на своє крiсельце, - вас викликають до командира батальйону. Всiх взводних викликають, вас також, товаришу сержант. - Повiдомив вiн Горобця.
- Ну от, я ж казав, - пiдморгнув Литовченку Степан, - ночувати тут не будемо. Чую, буде дiло!
- ...четверта танкова рота з першим мотопiхотним взводом i мостоукладником - головна похiдна застава. Здiйснює марш по маршруту батальйону з задачею забезпечити безперешкодний рух його головних сил i виключити раптовий напад на них противника. До 3.30 дев"ятого вересня оволодiти висотою 144.8. При зустрiчi з противником створити вигiднi умови для розгортання i вступу в бiй батальйону.
Командир ГПЗ i iншi офiцери батальйону старанно вiдмiчали на картi пункти маршруту.
- Питання є? - Навiть не спитав, а пiдвiв риску пiд своїми вказiвками комбат.
- Є прохання, товаришу майор. Видiлити ГПЗ хоч би одну зенiтну кулеметну установку. Коли нам влаштують засiдку, зенiтники будуть бити диверсантiв, як тетерукiв.
- Добро. - Погодився майор. - Двi установки зенiтного взводу поступають у ваше розпорядження.
...Розпорядження про шикування похiдної колони командир другого танкового батальйону майор Слюсаренко вiддавав в присутностi командира бригади. Танки, бронетранспортери, самохiднi гаубицi стояли на правому узбiччi ґрунтової дороги, яка пролягала мiж зарослими лiсом байраками до шосейної дороги. Командири пiдроздiлiв доповiдали про готовнiсть до маршу. Те, що рухатися доведеться вночi, майора не турбувало: машини оснащенi приладами нiчного бачення, та й маршрут не такий вже й складний, скiльки разiв ходили тут i вдень, i вночi на навчаннях та маневрах.
- По машинам! - За кiлька хвилин дружно ревонули десятки потужних дизелiв i колона рушила...
Батальйон йшов прохолодною осiнньою нiччю, залишаючи за собою шлейфи пилу i диму. Кожен оберт гусениць наближав бойовi машини до того рубежу, коли почнуть говорити гармати. I в цих машинах так само неухильно росло напруження вiд очiкування бою. Тiльки першi пострiли зможуть зняти його.
Танки вже майже годину трясло i хитало на вибоїнах ґрунтовки. Хиталися з боку в бiк дерева лiсозахисної смуги на узбiччi польової дороги, кущики, пагорби, покритi ще зеленою, але вже жорсткою травою, досвiтнє небо також хиталося - повiльно i важко. Траки машин здiймали сiрий пил в колiях, i сержанту Федору Литовченку в гулi танкового дизеля чулося сердите бурчання. Коли висовувався з люка, було трохи холоднувато вiд зустрiчного вiтру, який бив в обличчя, незатишно вiд сiрої невизначеностi ночi i тривожно. Командир дозорного вiддiлення мовчить з самого початку маршу, а рубiж ймовiрної зустрiчi з противником вже близький, i це мовчання не на добре. Батько вчив, що "червонi" - твердий горiшок, їх шапками не закидаєш. А нинiшнiх комунiстiв й поготiв так просто не здолати. Вони-то добре знають, що їх чекає в разi поразки, тому битимуться з затятiстю смертникiв!
Литовченко посовався на сидiннi, розвернув командирську башточку, вдивлявся в свої танки, нiби боявся, що з його взводом вже трапилося щось недобре. Але два танки йшли на встановлених вiдстанях, розвернувши стволи гармат праворуч-лiворуч по ходу руху. Командирський прилад нiчного бачення чiтко показував на темно-сiрому тлi свiтло-сiрi силуети броньованих машин. А за якийсь кiлометр вигнулося на поворотi довге стальне тiло колони батальйону i його вид заспокоював. З такою силою, та не впоратися з противником! Сержант дiстав карту, нахилився вниз, в башту, ближче до плафону.
До чого несхожий кольоровий лист карти на одноманiтну сiру мiсцевiсть довкола! Чи це вiд сiрої одноманiтностi в окулярах ТКНу ? Та ще спробуй вгадати, де тут влаштують тобi пастку! Там, де маршрут зустрiчається з залiзницею? Чи далi, бiля самого рубежу ймовiрної зустрiчi з противником?
В ефiрi тiльки обривки чужих доповiдей, батальйон же йде в режимi радiомовчання. А от з боку противника безперервна балаканина - час вiд часу Федiр настроює радiостанцiю на хвилю супостата, але в тих клаптях радiорозмов нiчого путящого для себе не почув: хтось когось викликає безперервно, хтось комусь щось наказує, перекриваючи команднi вирази словами, що пишуть тiльки на парканах.
Вимкнув плафон, вiдкинув ляду люка i висунувся назовнi. Темно навкруги, хоч в око стрель!
Заглушає все гуркiт двигуна, стогне земля, мотається з боку в бiк i до самої башти пригинається антена, обличчя холодить свiтанковий свiжий вiтер, а все здається - мала швидкiсть! Хто його зна: можливо, "червонi" вже прорвали оборону i зараз так само зараз рвуться до Бiлопiлля! Або й штурмують чи вже й зайняли його. Що їм там якийсь загiн самооборони!
Рiзкий квапливий голос командира головного дозору змусив Литовченка здригнутися.
Танк вилетiв на низький увал, i Литовченко побачив гряду висоток, яка манила своєю близькiстю.
Перший завал... Його зустрiли на дорозi через годину маршу, коли втяглися у вузьке дефiле мiж гаєм та вiдстiйниками. Ледь взвод пiдтягнувся до дозорної машини, з гаю по бронетранспортеру хльоснув кулемет i наввипередки застукотiли пiстолети-кулемети. Спалахи пострiлiв заряснiли в темрявi гущавини, нiчний гай наїжачився злими жалами черг. Пiхотинцi вiдповiли, мiнометна обслуга швидко приготувалася до бою, але 50-мiлiметровi мiни вибухали у вiттi дерев, не завдаючи шкоди противнику - навiть примiтивнi перекриття над окопам захищали вiд осколкiв. Ракет не кидали - освiтлювати себе дурних немає, а нiчних прицiлiв у дозорного вiддiлення вистачало. Однак перестрiлка затягувалася, диверсанти "червоних" вперто тримали завал пiд вогнем, не дозволяючи саперам наблизитися до нього. По всьому виходило, доведеться посилати пiхотинцiв в обхiд, щоб вдарити по засiдцi з тилу, а це втраченi мiнiмум пiвгодини. I тут з-за гребеню пагорбу, обходячи обочиною бойовi машини, вивернув бронетранспортер з зенiтною кулеметною установкою. Поява зенiтникiв була вчасною. Чотири великокалiбернi ствола влупили по засiдцi жорстокою сяючою зливою куль i там все огорнула хмара куряви, вся пронизана осколками i блiдими спалахами. Засада вмить замовкла. Сапери не гаючись кинулися до завалу i поки розчищали шлях, зенiтники пантрували в гайку найменший рух, подавляючи його вбивчим вогнем великокалiберних кулеметiв.
Завал виявився так собi - кинули поперек дороги гiллясте дерево, в ПНБ завада здавалася нездоланною, насправдi ж достатньо було двох чоловiкiв, щоб звiльнити шлях. Пiхотинцi дозорної машини прочесали гайок - знайшли тiльки п"ять пошматованих великокалiберними кулями трупiв ворожих розвiдникiв, та й по тому. Командир пiхотного вiддiлення доповiв, що це всi, хто влаштував засiдку, нiхто не вiдiйшов, всiх тут i поклали зенiтники. I зараз п"ятеро забитих радянських солдатiв лежали в курному кюветi обабiч дороги. А всього-то, чого вони добилися - це зупинили на десять хвилин ГПЗ. Тоненькi синi променi лiхтарикiв висвiчували їхнi обличчя, але розiбрати скiльки кому рокiв було неможливо - смерть, великий розводящий, вже стирала вiковi вiдмiнностi.
- Ось так, Федю, закiнчилося воно, золоте дитинство. - Литовченко оглянувся. Поруч стояв Стьопа Горобець, дивився на загиблих росiян суворо i чомусь осудливо. Звичної його насмiшкуватостi не було.
- Як же їх наша розвiдка прошляпила? - З досадою промовив Литовченко. Йому чогось було шкода цих перших забитих ворогiв. По всьому видно було - молодi хлопцi, їм би ще жити й жити...
- Товаришу старший лейтенант, - доповiв командир саперiв ротному, - завал не мiнований.
- А на дорозi? - Старший лейтенант Iльченко картинно переламав брову. - Перевiрили?
- Товаришу старший лейтенант, - втрутився Горобець, - та вони просто не встигли. Почули нашi танки, ну, розвiдувальний дозор, кинулися вiд шосе. Все, що змогли i встигли зробити, зрубали дерево i кинули поперек дороги. Вони ж нас пантрували не тут, на цiй ґрунтовцi, а на шосе... Якi тут можуть бути мiни. Та й не було їх у них... Судячи по всьому. У них навiть рацiї немає, щоб своїм доповiсти про нас...
- Точно, немає. - Пiдтвердив командир дозорного вiддiлення. - Їх всього п"ятеро й було тут...
"Це мене й турбує, що рацiї немає, - подумав Литовченко, - як це так, розвiдка - i без зв"язку? Значить, не всiх тут перебили. I несуть зараз радiохвилi тривожний сигнал у їхнiй штаб про нашу появу..."
Ротний стояв над кюветом, дивився на загиблих важким недобрим поглядом. I думав, мабуть, про те ж саме. Принаймi так здалося Федору, коли вдивлявся в тiнi, що грали на обличчi старшого лейтенанта.
- Не будемо гадати, є мiни чи немає. Танк з тралом в голову колони. - наказав Iльченко. - Триста метрiв нехай протралить. А там... ну, там видно буде!
- Сержант, - звернувся ротний до Литовченка, - одного "бетеера" в дозорi малувато буде? Га?
- Вас зрозумiв, товаришу старший лейтенант, пiдсилю "п"ятдесят четвертим"...
Обережно обминаючи машини, в голову колони виповз танк з пiднятими вгору над гусеницями ножами тралу. Механiк-водiй натиснув на важiль i гiдравлiка м"яко опустила ножi на ґрунт. Броньована машина весело ревнула дизелем i танк рушив з мiсця. Ножi вгризлися в землю, проорюючи її на пару десяткiв сантиметрiв, нiби плуг. Тепер, коли пiд нiж потрапить мiна, трал просто виколупає її з землi, а потiм вiдсуне в бiк. Слiдом з танком-тральщиком рушили iншi машини головної похiдної застави...
Танк Дмитра Адаменка йшов попереду батальйону. Позаду, метрiв за двадцять, здiймав куряву бронетранспортер мотопiхотинцiв. Перед танкiстами стояла непроста задача виявити противника, коли вiн влаштував ще одну засiдку або випередити супостата, коли той йде назустрiч, вiдволiкти його на себе, дати взводу i ротi час, щоб розгорнутися в бойовий порядок. Iншими словами, вони першими приймуть удар.
Саме тому Литовченко i був стурбованим, коли ставив задачу екiпажу Адаменка:
- Слухай уважно, Дмитре... Карту дiстань... - Обiрвав сержант на пiвсловi доповiдь Адаменка. Нахмурився i говорив вже офiцiйно. - Твоя машина посилює дозор. Судячи по всьому, нас чекає зустрiчний бiй. Задача твого екiпажу - пройти маршрутом батальйону вздовж залiзницi, вийти на переїзд i зайняти позицiю пiвденнiше Воронiвка. Особливо уважним будь, коли проходитимеш ось цей насип. Якщо "червонi" не дурнi, а вони не дурнi, то тут чекає їхня засада. Нехай спочатку пiхота перевiрить...
Литовченко показав на картi, Адаменко пiдсвiчував вузеньким синiм променем лiхтарика.
- Та зрозумiв, я, зрозумiв. - З досадою перебив сержанта Адаменко. - Скiльки разiв на навчаннях тут ходили i самi засади ставили, i на нас. Все вже напам"ять вiдомо...
- Не перебивай командира! - Сердито буркнув сержант. - Ранiше були маневри, а нинi йде вiйна. Затям рiзницю! Зв"язок зоровими сигналами, при зустрiчi з противником - по радiо. Повторiть завдання.
Вислухав Адаменка, кивнув. Простягнув руку - на прощання.
- Будь обережним. Нi пуху, Дмитре...
Праворуч нескiнченною стрiчкою струмiла колiя залiзницi. Невисокий насип не приховував мiсцевостi по той бiк колiї. Такої ж осенi танк Адаменка так само йшов тут, на минулорiчних маневрах. Ось i невисока виїмка. "Механiк, стiй! Навiднику тримати пiд прицiлом виїмку i пiдходи!", - наказав Дмитро по внутрiшньому зв"язку екiпажу i, перемкнувши командирський апарат на зовнiшнiй зв"язок, пiхотинцям дозорного вiддiлення, - "Десятий, вислати дозор оглядiти пiдходи..." Дивився, як швидко i спритно висадилися з бронетранспортера двi трiйки i, прикриваючи один одного, обдивилися пiдходи i саму виїмку по цей i по той бiк насипу. Ось старший дозору пiднявся на насип, змахнув над головою рукою в напрямку руху - шлях вiльний. Дмитро розвернув командирську башточку в бiк ротної колони, тричi блиснув нiчний прожектор - в ПНБ його спалахи було добре видно, а ззовнi крiзь щиток свiтлофiльтра не прорвалася жодна iскорка. Бронетранспортер повiльно рушив далi, пiхотинцi заскакували всередину вже на ходу. Слiдом за приземкуватим БТРом рушив i танк Адаменка.
Далi рухалися стрiмкими кидками, вiд одного укриття до iншого, ретельно розглядаючи кожну пiдозрiлу тiнь попереду. Статут вимагає, щоб дозор до рубежу ймовiрної зустрiчi з противником рухався на максимальнiй швидкостi i без зупинок. Розвiдку "червоних" вони вже зустрiли, отже, невдовзi бiй з головними силами ворога. Тепер потрiбна обачнiсть. Хто перший побачить противника, то i виграє грядущий бiй. Нiч, чагарник i горбкувата мiсцевiсть допомагали дозору, але й утруднювали огляд довкiлля. Навiдник спостерiгав вперед i праворуч через нiчний прицiл, механiк-водiй слiдкував за дорогою, тому Адаменку доводилося крутити свою башточку на всi боки, щоб нiчого не пропустити. До можливої зустрiчi з ворогом, - виходу залiзницi на бiлопiльське шосе, - залишалося кiлометрiв п"ять - хвилин десять ходу.
Назустрiч танку бiгла українська земля. Лiворуч мигтiли стовпи електричної лiнiї, праворуч - насип залiзницi. За дозорними машинами на великiй швидкостi йшла танкова колона батальйону.
До шосе вийшли несподiвано швидко. В першу хвилину воно здалося пустим. А он i залiзничний переїзд. До нього лишалося десь з кiлометр, коли Адаменко наказав механiку зупинити машину.
- Механiк, лiворуч за окремим кущем, стiй. Наводчику посилити спостереження за переїздом, бути готовим до вiдкриття вогню самостiйно. Осколковим, заряджай! - Перемкнувся з внутрiшнього зв"язку на зовнiшнiй i наказав пiхотi. - Дозорному вiддiленню перевiрити переїзд.
В окулярах приладу нiчного бачення пливла сiро-блакитна поверхня. Нiби все спокiйно. Коли "червонi" випередили нас, подумав Дмитро, напевно ж виставили там заслон чи охорону. То ж нехай пiхота спочатку перевiрить. Адаменко бачив, як спiшилися пiхотинцi, нагинцi стали наближатися до шосе. I тут якась темнiша за навколишню мiсцевiсть пляма з"явилася на дорозi. Ще мить, i Дмитро впiзнав БА-10 - гарматний бронеавтомобiль, що був на озброєннi розвiдувальних пiдроздiлiв Червоної армiї. Слiдом за ним на вiдстанi тридцяти-сорока метрiв рухалася вiдкрита вантажiвка. В її кузовi виднiлося з десяток силуетiв. Дiйшовши до залiзничної колiї, розвiдувальний дозор зупинився, але за кiлька секунд вперед вийшли два мотоцикла з колясками i рiшуче завернули лiворуч, прямо на танк Адаменка. Бронеавтомобiль i вантажiвка рушили слiдом за ними. Ворожий дозiр впевнено рухався вздовж залiзницi. Українських бiйцiв вони не помiтили - видно з приладами нiчного бачення у червоноармiйцiв була явна нестача!
- Увага, десятий! Пропустити противника, дiяти пiсля мене! - I викликав командира взводу. - "Третiй", "третiй", я - "четвертий", бачу розвiдозор противника. Вступаю в бiй! - Перемкнувся на внутрiшнiй зв"язок. - Навiдник, по мотоциклiстам бити з кулемета, механiк, вперед на повному! Тарань!
Дизель заревiв, як ведмiдь пiсля зимової сплячки, i танк нiби стрибнув вперед. Навiдник у Дмитра був справжнiм вiртуозом своєї справи, мотоциклiстiв зрiзав двома довгими чергами, тiльки колеса мелькнули. Водiй бронеавтомобiля спробував розвернути важку машину, але було пiзно. Танк на повному ходу вдарив у борт, перевернув бронеавтомобiль, здибився, пiдминаючи його пiд гусеницi. Скрегiт сталi, короткi крики, якi безсило тонули в ревiння двигуна - i все було скiнчено. Навiть кулемети не довелося пускати в дiло. Вантажiвка, яка йшла позаду встигла загальмувати. Але з тилу вдарили по червоноармiйцях кулемети i карабiни дозорного вiддiлення. А за секунду-другу на них налетiли тридцять тонн танкової сталi...
- Оглянути все, забрати документи - i швидко, швидко!
Але документи виявилися тiльки у командира - лейтенанта з двома червоними кубиками в чорних петлицях. У його бiйцiв нiяких посвiдчень чи солдатських книжок не було. Тiльки чорнi пластмасовi пенальчики з вузенькими папiрцями, де були записанi звання, iмена, прiзвища та номер польової пошти. Дивина! В українськiй армiї кожен вiйськовик мав документ, що засвiдчував особу. Що ж, видно в РСЧА були iншi порядки: рядовий червоноармiєць за людину не вважався, i документiв йому мати не належало!
- Сержант, глянь, один ще живий! - Пiхотинець тягнув за комiр червоноармiйця. Той не встигав, i пiхотинець стусанами пiдганяв невправного. - Тiльки в жопу, погань бiльшовицька, поранений!
Допит не зайняв багато часу. Адаменко дивився на полоненого з досадою - що з ним тепер робити? Дозор, це не те мiсце, де можна панькатися з ворожими солдатами, взятими в полон. Розстрiляти? Згадав графа Льва Толстого: що там князь Болконський про вiйну i полонених мiркував? Видно той зрозумiв, що зараз вирiшується його доля i звично для уродженця росiйської глибинки бухнувся на колiна: "Товарищи! Только не убивайте!" - ридав i обнiмав ноги бiйцiв, ледь не цiлував забрьоханi їхнi черевики.
- Вирiшуй сам! - Так сказав Дмитро командиру пiхотного вiддiлення, вказавши на полоненого.
Неправильно, звичайно, вирiшив, переклав свiй командирський обов"язок на пiдлеглого, але...
- От що, Пилипенко, - той виявив солдатську мудрiсть, - ти його взяв, ти за нього i вiдповiдаєш...
Той аж пiдскочив вiд такої несправедливостi.
- Сержанте, - зазвичай мiж собою солдати завжди пiдвищували звання командира, - та на бiса менi цей клопiт? Щоб з червонопузим панькатися! Може, ще й перев"язати? Краще я його пристрелю? Га...
- Я тобi пристрелю. - Втомлено промовив молодший сержант. - Давай його в машину...
Пилипенко аж сплюнув вiд злостi. Всi будуть воювати, а вiн, як нянька, за цим "краснопузиком" приглядати! Знайшов же клопiт на свою голову!
А доповiсти про це зiткнення з "червоними" потрiбно негайно, похопився Дмитро. Чого це я тут задумався про недосконалу свiтобудову. Литвиненко, в разi чого, три шкури спустить! Командир взводу службу знає!
- "Третiй", "третiй", я - "четвертий", прошу на зв"язок! - В ефiрi шипiло i трiщало.
- Я - "третiй", прийом. - Сержант вiдповiв негайно.
- "Третiй", мав боєконтакт з розвiддозором противника. Знищено бронеавтомобiль, два мотоцикли, вантажiвка, до вiддiлення пiхоти. Взяв полоненого. Розвiдувальний загiн противника захопив мости через Вир в Голубiвцi. До роти пiхоти з трьома бронеавтомобiлями. Прийом.
- "Четвертий", вас зрозумiв. Дозорним машинам залишатися на мiсцi. "Троянда", вперед! - Литвиненко квапився випередити "червоних" i ударити по ворогу, поки той не виявив поблизу себе українськi танки. Дорога зараз була кожна хвилина. Противник напевно ж чув стрiлянину бiля переїзду. I зрозумiв її значення, не мiг не зрозумiти, в розвiдку не бовдурiв посилають. Отже, готує зустрiч. I кожна хвилина збiльшує його шанси перемогти нас у майбутньому бою.
Сержант викликав командира роти, доповiв обстановку.
- ...Вирiшив: атакувати противника i захопити мости в районi Голубiвки. Прошу пiдтримати пiхотою. - Доповiв вiн старшому лейтенанту Iльченко своє рiшення.
- Дозорним машинам зайняти своє мiсце в колонi. "Троянда", атакуємо противника в районi мостiв з ходу. Хутiр i мiсток проходимо без зупинки. "Десятий", захопити мiсток бiля хутора. Прийом.
Почекав, поки командири танкiв i дозорного вiддiлення по черзi доповiли, що зрозумiли наказ. Колона взводу зрiвнялася з дозорними машинами i танк Адаменка зайняв своє мiсце за танком командира.
Уже чiтко проступали з ранкового сутiнку навколишнi висоти i пагорби, рiдшали тiнi у вибалках. Литвиненко бачив танки свого взводу, вони йшли на повнiй швидкостi i стрiчки гусениць лилися нескiнченним блискучим струменем з-пiд надкрилкiв вниз, пiд котки. Вигляд грiзних бойових машин, готових в будь-яку секунду вiдкрити вогонь, не принiс йому заспокоєння i вiдчуття власної сили, а з ним - упевненостi. Противник був уже близько i чомусь нiчого не робив. Невже чекає, поки розсiються ранковi сутiнки?
...Наказ про передислокацiю прийшов тiльки в другiй половинi першого дня вiйни. На три станцiї завантаження вже наступного дня мали подати ешелони i перекинути бригаду через всю майже Україну на схiд, де зараз iшли важкi бої з переважаючими силами ворога. Менше нiж за добу начальнику штаба бригади потрiбно було розробити план передислокацiї, в якому визначалися термiн пiдготовки частин i пiдроздiлiв, органiзувати зв"язок i управлiння, поповнити матерiальнi запаси, вислати на маршрут комендантську службу i скласти планову таблицю маршу. I, звичайно, вiддати бойовий наказ у пiдроздiли. Але такi задачi вiдпрацьовувалися не раз, тiльки й рiзницi, що противник тепер був зовсiм не "умовний"...
Складнiсть полягала ще й у тому, щоб здiйснити передислокацiю бригади потай, з дотриманням всiх необхiдних заходiв з маскування. А перекинути майже пiвтори сотнi танкiв, двi сотнi iнших гусеничних машин i майже тисячу автомобiлiв через всю Україну - вiд Карпат на Сумщину, - з переправою через Днiпро, мости через який будуть пiд постiйними ударами радянської авiацiї, задача надзвичайно важка.
Але впоралися. Точно у визначений строк танковi батальйони прибували на станцiї, трохи випереджаючи прибуття ешелонiв. Для перекидання танкiв використали спецiальнi платформи - ззовнi вони були схожi на вагони-рефрижератори, тiльки трохи ширшi - ширина танка була на кiлька сантиметрiв бiльша вiд стандартної залiзничної вiдкритої платформи. Маневровий тепловозик подавав ешелон на запасну колiю, торцевi дверi спецплатформ розкривалися i танки один за одним заповзали, нiби в тунель. Зайнявши своє мiсце, екiпаж крiпив ланцюгами броньовану машину до платформи. Танковi гармати, щоб не розстопорилися пiд час перевезення, додатково крiпилися буксирними тросами, обмотаними двiчi круг ствола.
Командир бригади разом з оперативною групою тим часом вилетiв транспортним лiтаком в штаб Пiвнiчно-Схiдного Оперативного Напрямку, який розмiстився в лiсовому масивi на схiд вiд Сум. На сумському аеродромi на них чекали машини - пiвдюжини вертких i всюдихiдних "луазiв"-чвертьтонникiв. Їх випуск почався на Луцькому заводi лише позаминулого року i йшли вони виключно у армiю та ще, як виняток, прикордонникам на схiдних рубежах України. За пiвгодини оперативна група вже була на мiсцi.
Штаб оперативного командування розташувався в лiсовому масивi неподалiк вiд лiсництва. В недавно вiдритих капонiрах були встановленi модулi-контейнери штабного комплексу "Редут" - зовсiм нової розробки науково-дослiдного центру iнженерних вiйськ. З цих стандартних модулiв можна було за якусь годину зiбрати командний пункт з"єднання: дивiзiї, корпусу або навiть i об"єднання: армiї або фронту. Поряд в таких же модулях розташувався вузол зв"язку.
В вiдсiку-приймальнi - вiн знаходився вiдразу за тамбуром, - полковника зустрiв пiдтягнутий, в поблискуючих коричневим сяйвом ременях ад"ютант. Вiн повiдомив, що у командуючого зараз командувач, начальник штабу i начальник оперативного вiддiлу Сумської армiйської групи. Попросив почекати i зник за зеленими сталевими дверима командирського вiдсiку. Вийшовши звiдти, сказав Черняхiвському:
Iван Данилович зайшов у вiдсiк впевнено i побачив генерал-лейтенанта Тимошенко, який вставав з-за столу. Гладенько вибрита його голова здавалося випромiнювала сяйво. Про себе полковник посмiхнувся - про цю особливiсть зовнiшностi височенного Семена Костянтиновича Тимошенко ходили у вiйськах анекдоти. За довгим столом сидiло два генерали i полковник в польовiй камуфльованiй формi, вони обернулися на дверi. Черняхiвський добре їх знав - чотири роки тому разом воювали в Iспанiї, i потiм не раз зустрiчалися.
- Товаришу генерал-лейтенант, полковник Черняхiвський прибув для... - почав було Черняхiвський, але Тимошенко помахом руки обiрвав його доповiдь.
- Коротше, в бойовiй обстановцi коротше... - З висоти свого зросту Тимошенко дивився на Черняхiвського, що не поступався ростом генералу. - Це добре, що ви прибули, товаришу полковник. Прошу до карти, ознайомтеся з обстановкою на сьогоднiшнiй день.
Карта була в червоних i синiх позначках: свої вiйська i ворог. Тимошенко любив, щоб карта велась точно i щоб всi позначки i написи на нiй робилися твердою i вправною рукою. "Покажи менi, як ти ведеш карту i я скажу, який ти командир!" - згадав Черняхiвський сказанi колись слова командуючого одному з командирiв батальйонiв його бригади. А потiм Тимошенко продовжив свою думку: "стан карти, її зовнiшнiй вигляд показують наскiльки чiтко i ясно мислить командир". Полковник про себе посмiхнувся: противник - бiльшовики, комунiсти, "червонi", були позначенi синiм олiвцем, а "українськi буржуазнi нацiоналiсти", "жовто-блакитнi", як називали українцiв бiльшовики - червоним. Ось така вона, єднiсть i боротьба протилежностей. Комунiсти кажуть - марксистсько-ленiнська дiалектика в дiї? Нiби так!
Черняхiвський знав, що на пiвнiчно-схiдний напрямок прикривають двi армiйськi групи - Чернiгiвська i Сумська. Його бригада ще в мирний час знаходилася в оперативному пiдпорядкуваннi командувача Сумської армiйської групи генерал-майора Родiона Яковича Малиновського. До його армiйської групи, крiм 28-ї танкової бригади, входили ще кiлька з"єднань: механiзована, чотири мотопiхотнi i п"ять артилерiйських бригад, з них двi винищувальнi протитанковi, iнженерно-саперна та три зенiтно-артилерiйськi. А також пiдроздiли бойового забезпечення: окремi батальйони зв"язку, автомобiльно-транспортнi, залiзничнi, трубопровiднi, хiмiчного захисту, ремонтнi пiдроздiли та iншi формування спецiальних вiйськ.
- Шостого вересня о четвертiй годинi ранку радянськi вiйська нанесли удари на всьому протязi кордону. - Продовжив Тимошенко. - Розвiдувальнi i диверсiйнi групи "червоних" почали дiяти опiвночi, але їхнi дiї були припиненi прикордонниками i частинами вiйськ першого ешелону. Цивiльне населення з прикордонної смуги було вивезене напередоднi. Втiм, це ви, Iван Данилович, й самi знаєте...
Полковник кивнув. Перша хвиля евакуацiї з прикордонної смуги почалася за день до того, як його бригада вiдбула на Яворiвський полiгон. В загрожуваний перiод там, згiдно плану, його з"єднання розгорталося у корпус бригадного складу i мало пройти на протязi десяти днiв бойове згуртування частин i пiдроздiлiв. А вже потiм знову повернутися на Сумщину в готовностi завдати контрудару по ворогу, який вторгся в межi України. Але... "розписали на паперi...", як каже давня вiйськова мудрiсть. Визначити точно дату початку бойових дiй розвiдцi не вдалося i передвоєннi плани пiшли шкереберть. Наприкiнцi першого дня вiйни Генеральний Штаб вiддав директиву про негайну передислокацiю чотирьох з шести танкових бригад, якi в разi початку бойових дiй мали розгорнути в танковi корпуси, в розпорядження оперативних командувань. Першою з цих з"єднань була бригада Черняхiвського.
- Розвiдкою встановлено, що проти нас дiють вiйська радянського Центрального фронту. В його складi чотири армiї: сьома, сiмнадцята, восьма i дев"ята. Сьома i восьма армiї, за визначенням радянських вiйськових теоретикiв, є ударними об"єднаннями. Кожна з таких ударних армiй має в своєму складi до восьми-десяти артилерiйських полкiв i танковий корпус. А це чотириста п"ятдесят або й шiстсот важких гармат i до шестисот танкiв тiльки в одному радянському танковому корпусi! I бiльше половини приходиться на танки нових типiв. А ще ж є танковi батальйони стрiлецьких дивiзiй! - Тимошенко, вiдсторонившись вiд карти, притамував зiтхання i глянув на полковника. - Головнi удари радянськi вiйська наносять цими армiями з району Гомеля на Чернiгiв i з району Рильська на Путивль-Кролевець. Ваша бригада, полковнику, становить резерв оперативного командування. Вам належить, пiсля прибуття частин, зосередитися в районi Терни в готовностi нанести контрудари в напрямку Путивль, Бiлопiлля i Суми.
На картi, яка вляглася на столi командуючого, в повнiй мiрi була представлена вся драматичнiсть бойової ситуацiї, здавалося, що неживий папiр пiд рукою оператора отримав живу плоть i душу. Настiльки вона мала прозору яснiсть i чiткiсть. Все, що було зображено на нiй: червона обвiдка рубежiв наших вiйськ i синi стрiли ударiв противника, - все породжувало вiдчуття напруженостi бойової ситуацiї. I чомусь здавалося, щось дуже важливе про противника вислизає, залишається поза увагою.
- Вас зрозумiв, товаришу генерал-лейтенант. - Вiдповiв Черняхiвський. - Повнiстю бригада буде зосереджена в указаному вами районi менше, нiж через добу, до двадцятої години восьмого вересня. Ешелони йдуть по графiку, противник поки що не завдав по пiдроздiлах жодного удару з повiтря.
А про себе подумав, не наврочити б, а то зiрвуть "червонi" передислокацiю повiтряними ударами.
- Добре. - Генерал-лейтенант поклав на стiл олiвець. - Оперативно ваша бригада пiдлягає командуванню Сумської армiйської групи. Родiон Якович, прошу ознайомити полковника Черняхiвського з обстановкою на вашiй дiльницi.
Генерал-майор Малиновський, однак, залишився на мiсцi. Тiльки зробив жест в бiк начальника штабу: давай, мовляв, начштабу, знайом полковника з бойовою обстановкою. Генерал-майор Артеменко, начальник штабу армiйської групи, пiдвiвся i став розкладати свою щiльно складену карту, крило за крилом, нiби розбирав її на складовi частини.
- Як ви знаєте, товаришу полковник, наша армiйська група прикриває кордон ось на цiй дiльницi: вiд Глухова до Великої Писарiвки включно. - Начштабу показав на картi. - Проти вiйськ групи дiють з"єднання восьмої i дев"ятої радянських армiй. Головний удар на нашiй дiльницi наносить восьма армiя у складi п"ятнадцятого i шiстнадцятого стрiлецьких, шостого танкового i третього кавалерiйського корпусiв з району Рильська на Путивль i далi на Кролевець. Дев"ята армiя в складi чотирьох стрiлецьких дивiзiй: 38, 67, 84 i 85-ї наносить допомiжний удар своїм лiвим флангом з району Грайворону на Охтирку.
З"єднання групи органiзували сильну протитанкову оборону, яка будується по принципу ротних опорних пунктiв та батальйонних районiв оборони. До початку бойових дiй в прикордоннiй смузi було створено тридцять дев"ять протитанкових опорних пунктiв з загальною кiлькiстю п"ятсот двадцять три гармати. В кожному вiд п"яти до тридцяти гармат. - Артеменко показав олiвцем на картi, де саме розташованi цi вузли оброни. - Протитанкова оборона будується на поєднаннi вогню протитанкових гармат прямою наводкою, якi розташованi безпосередньо в бойових порядках пiхоти, вогню артилерiї з закритих позицiй, дiй танкiв i пiхоти та iнженерних загороджень. Втiм, до головної смуги оборони групи противнику вдалося вийти тiльки шостим танковим корпусом восьмої армiї в районi Путивля. Спроби його кавалерiйських дивiзiй форсувати Сейм вiдбиваються ударами самохiдних гармат. Двi мотопiхотнi бригади групи, розбитi побатальйонно на рухомi загони загородження, ведуть стримуючi бої в смузi забезпечення. Тут противник несе великi втрати при подоланнi суцiльних мiнних полiв, якi ми постiйно пiдновлюємо авiацiєю та ракетними залповими установками. Мiни значно сповiльнюють його просування, проте, зупинити ворога повнiстю нам не вдалося. Однак, нам все-таки вдалося змусити противника просуватися тими коридорами, якi ми йому надавали. На двадцяту годину сьомого вересня ворог вклинився у нашу оборону на двадцять п"ять-тридцять кiлометрiв, хоч i з великими для себе втратами. Авiарозвiдка виявила до трьохсот знищених тiльки на Путивльському напрямi танкiв i бронемашин. Проте радiти нам з цього не варто - територiя залишається за противником i вiн може спокiйно ремонтувати пiдбиту i пошкоджену технiку.
Командир бригади вдивлявся в карту, обдумував те, що вiдбувалося зараз на передньому краї, i шукав прийнятний варiант своїх дiй. Ясно було, що армiйська група опинилася в становищi, яке сухуватою вiйськовою мовою називається критичним. I його бригада, свiжа, повнiстю укомплектована, могла цю кризу вирiшити на нашу користь. Коли командування, i вiн сам, зокрема, не допустять грубих помилок.
- Згiдно плану прикриття, вздовж кордону було органiзоване суцiльне вогневе ураження. В першу чергу з використанням ракетних систем залпового вогню i самохiдної далекобiйної артилерiї по тиловим об"єктам i мiсцям зосередження живої сили i технiки. - Артеменко показав на картi райони артилерiйських ударiв. Помовчав i додав тихо, нiби зiзнавався в якiйсь провинi. - Правда, ракетнi системи залпового вогню виявилися i у противника. Але з точнiстю вогню у бiльшовикiв скрутно. Хоча, коли брати до уваги щiльнiсть їхнiх стволiв на кiлометр фронту, точнiсть вогню в даному разi категорiя несуттєва.
А от наша оборона, про це потрiбно прямо сказати, тримається виключно на силi i точностi артилерiйських ударiв. Коли б не наша артилерiя, стримати "паровий каток", - як казали в часи Великої вiйни, - радянських армiй було б неможливо. "Червнi" переважають нас в живiй силi приблизно разiв в десять, коли не бiльше. В танках у них перевага п"ятикратна. Жаль, що вашу бригаду, полковнику, не вдалося розвернути, як це передбачалося передвоєнними планами, в повноцiнний корпус. Зараз ми маємо тiльки один - двадцять п"ятий - танковий корпус, який почали розгортати трохи ранiше i прямо тут, в Деснянському учбовому Центрi Сухопутних Вiйськ. На сьогоднi ми маємо менше шестисот танкiв, а точнiше, п"ятсот шiстдесят два танки всiх типiв. Але новими укомплектована тiльки ваша бригада та ще три окремi роти.
- Як з повiтряним прикриттям? - Запитав Черняхiвський. - Я не помiтив особливої активностi...
- Так, в наш тил "сталiнськi соколи" не дуже лiтають. - Пiдтвердив спостереження полковника начальник штабу групи. - Це завдяки доброму зенiтному прикриттю. З великих висот їхнi лiтаки збивають зенiтнi ракети, а на середнiх i малих висотах не дають дiяти зенiтнi гармати i малокалiбернi зенiтнi автомати. Але на передньому краї та в близькому тилу радянська авiацiя досить-таки добре дошкуляє. I особливо їхнi новi штурмовики "Iл-2". Цей лiтак броньований i спецiально розроблений для атак з малих висот. Ми можемо покладати тiльки на самохiднi зенiтнi установки. Прошу це врахувати. У вас їх скiльки?
- Врахуємо. - Кивнув головою полковник. - Бригада укомплектована по штату, окремий зенiтний дивiзiон, чотири батареї, двадцять чотири самохiднi установки МЗА. I в батальйонах по батареї МЗА.
Артеменко кивнув задоволено i продовжив далi:
- Своїм правим флангом армiйська група спирається на Харкiвський укрiплений район. Тому тут вклинитися противнику вдалося на чотири-десять кiлометрiв. Далi йому доведеться просуватися пiд нищiвним вогнем артилерiї з обох флангiв. Уже зараз частини його пiхотних з"єднань втрачають до тридцяти вiдсоткiв особового складу на добу. А це неприйнятно навiть для комунiстiв, якi не звикли рахуватися з втратами, особливо, коли попереду Велика Мета. - Вiн так сказав "Велика Мета", з великої лiтери. - На сьогоднiшнiй день можна вважати, що наступ радянських вiйськ тут припинено завдяки нашiй артилерiї.
Особливо хочу вiдзначити дiї залiзничних транспортерiв. Вони тримають пiд обстрiлом навiть ближнi армiйськi тили "червоних" на вiдстанi тридцяти-сорока кiлометрiв вiд лiнiї державного кордону. Завдяки повiтряному спостереженню - дирижаблю з тепловими i радiолокаторами, ми можемо бачити i вдень, i вночi все, що вiдбувається за лiнiєю фронту. I вести точний вогонь по виявленим цiлям. "Червонi" вже кiлька разiв намагалися збити наш "цепелiн", але їхнi атаки успiшно вiдбиваються нашими винищувачами. I коли вони позбавлять нас цих "очей", нам буде дуже кепсько. Розвiдувальнiй авiацiї дiяти над лiнiєю фронту i поза нею досить важко - на кожен наш лiтак-винищувач припадає п"ять-сiм ворожих...
- А це що за вiйсько? - Черняхiвський обережно торкнувся кiнчиком олiвця синього овалу на схiд вiд Рильська з написом "1-й МК". - Механiзований корпус?
- Так. - Пiдтвердив Артеменко. - Це перший механiзований корпус противника. Корпус нової органiзацiї. I не тiльки за номером перший. Одних лише танкiв має бiльше тисячi. Наша розвiдка виявила його тiльки сьогоднi. Очевидно, це резерв командування фронту. От ми i гадаємо, куди вони його кинуть: на захiд чи на пiвдень. Успiх у противника намiчається поки що тiльки на Путивльському напрямку. Але удар на пiвдень бiльш привабливий. Танки у "червоних" швидкiснi, а дороги, якi ведуть до моря - широкi.
Черняхiвський дивився на карту i думав, що дiйсно, пiвденний напрямок обiцяє бiльше вигод - ривок тисячi з лишнiм танкiв до Днiпра, а там основнi центри оборонної промисловостi України, i вiйну можна вважати програною. Без танкiв, гармат i снарядiв багато не навоюєш. Але противнику прорвати тут оборону буде важко, коли взагалi можливо - на кожен кiлометр фронту цiєї дiльницi припадає по п"ятдесят i бiльше стволiв великокалiберної артилерiї та десяток-два ракетних установок залпового вогню. Отже, ймовiрнiший варiант, коли цей механiзований корпус вдарить на захiд, в уже зроблений прорив. Тут його удар прийдеться по вже вимотаних в попереднiх боях частинах українцiв. I завдавати його будуть новi радянськi танки - КВ, Т-34 i Т-50. Саме такими укомплектованi новi ударнi з"єднання Червоної Армiї.
"Але й нам є чим вiдмахнутися..." - подумав про себе Черняхiвський. Його бригада також отримала новi танки. Розробленi цi машини були в Харковi на паровозобудiвному заводi, вiрнiше, його танкобудiвним фiлiалом. ХПЗ був вибраний для танкового виробництва не випадково, це широкопрофiльне пiдприємство вже мало досвiд виробництва гусеничних тракторiв i дизель-моторiв по лiцензiям нiмецьких фiрм. Тому на початку тридцятих рокiв тут було створене танкове конструкторське бюро. I лозунгом танкобудiвникiв став принцип, сформульований його головним конструктором: "Простота конструкцiї - запорука масового виробництва". А що танкiв у майбутнiй вiйнi знадобиться багато, дуже багато, в цьому нiхто не сумнiвався.
Конструкцiя нової машини народилася не зразу. Певна модель танка не народжується з нiчого, новий зразок, як правило, є продовженням i розвитком попереднiх зразкiв бойової технiки. А їх, цих зразкiв, було чимало - в дослiдних машинах, якi випускалися експериментальним цехом малими серiями по десять, п"ятнадцять, щонайбiльше по пiвсотнi екземплярiв, вiдпрацьовувалися пристрої i механiзми для майбутнiх машин великої - в кiлька десяткiв тисяч одиниць, - серiї. Танки, якi стануть зброєю перемоги у нинiшнiй вiйнi.
Основи ж бойового застосування танкiв розроблялися на полях боїв i навчань. Було враховано досвiд застосування танкiв союзниками проти нiмецької армiї. I був зроблений висновок: танк, який вплинув так на свiдомiсть обивателiв, що його вважали чудо-зброєю, яка вирiшила долю Великої вiйни, насправдi змiнити хiд вiйни не мiг. Розбити нiмецьку армiю або хоч змусити її до серйозного вiдступу танки не змогли. Бiльш того, нiмецькi штурмовi групи виявилися бiльш ефективним засобом прориву оборони, хоч вони не мали танкiв, а були озброєнi лише важкою стрiлецькою зброєю й легкими гарматами на мускульнiй тязi. Важкi гаубицi, танки, штурмовi групи - все це достатньо успiшно дозволяло проривати ворожу оборону. Однак успiх в будь-якому наступi був локальним - у противника вистачало часу звести позаду прорваних укрiплень новi i пiдвести до них вiйська. Саме тому ситуацiя на фронтах Великої вiйни стала "патовою" у вiйськовому значеннi, i новi засоби наступу не могли щось змiнити. Нi одна з країн-учасниць цiєї вiйни не була розбита на полях бойовищ - всi переможенi вибували внаслiдок внутрiшнього розбрату.
I, звичайно ж, при розробцi нової машини було враховано i досвiд боїв на територiї колишньої Росiйської iмперiї, досвiд Махно i Будьонного, саме вони заклали основи застосування крупних мобiльних з"єднань. А також iдеї Гейнца Гудерiана, який створив танковi вiйська Нiмеччини. Цей досвiд i iдеї вимагали: танковим вiйськам потрiбна бойова машина, захищена вiд вогню легких протитанкових гармат, яка може рухатися по сильно пересiченiй мiсцевостi зi швидкiстю не менше тридцяти кiлометрiв на годину i може вести точний i сильний вогонь на ходу чи з коротких зупинок в будь-якому напрямку. Новi принципи майбутньої вiйни вимагали нової технiки: танкiв, гармат, машин.
I новi танки з"явилися. В них втiлився досвiд, якого набули танкiсти пiсля Iспанiї, Халхiн-Голу, досвiд численних навчань i маневрiв. В цих танках було враховане все найкраще, що досi мало свiтове танкобудування. Чотири танкових батальйони 28-ї бригади були озброєнi новими танками Т-44 . Це була тридцятидвохтонна бойова броньована машина з потужною 90-мм гарматою, з дизелем в сiмсот п"ятдесят кiнських сил. Броньовий корпус нового танка мав просту i рацiональну форму - в перетинi це був прямокутник. Носова частина була зварена з двох броньових плит - верхня мала сто, а нижня - сiмдесят мiлiметрiв гетерогенної бронi. Коритоподiбна форма дна надавала корпусу додаткову жорсткiсть i стiйкiсть проти мiн. Лобовий лист був чистим - результат дослiдних обстрiлiв, на ньому не було оглядових щiлин механiка-водiя. Його люк i оптичнi прилади були винесенi на пiдбаштовий лист даху корпусу. Для пiдвищення точностi стрiльби з ходу на машинi був встановлений двохплощинний стабiлiзатор озброєння. При його вмиканнi наведення гармати здiйснювалося пультом керування.
В основу машини поклали її вогневу мiць. Для цього потрiбна була якiсно нова танкова зброя. Нею стала розроблена на основi лiцензiйної нiмецької зенiтної 88-мiлiметрової Флак-18 , танкова гармата "Рапiра-Т" . Вона дозволяла знищувати цiлi, в основному броньованi - танки, бронемашини, бронековпаки дотiв на вiдстанi понад три кiлометри. Для полегшення роботи заряджаючого гармата мала пневматичний досилач i скорострiльнiсть її досягала п"ятнадцяти пострiлiв на хвилину. Звичайний бронебiйний снаряд пробивав на кiлометровiй дальностi броньовий лист товщиною дев"яносто п"ять мiлiметрiв, а новий пiдкалiберний снаряд на вiдстанi двох кiлометрiв пробивав броньову плиту в сто шiстдесят мiлiметрiв. Але основною властивiстю нової гармати була її унiверсальнiсть - вона могла ефективно боротися i з броньованими цiлями противника - найперше, танками, i з пiхотою та польовими укрiпленнями, кулеметами i протитанковими гарматами, якi знаходяться в першiй лiнiї оборони. Осколково-шрапнельний снаряд цiєї гармати вагою в дванадцять з половиною кiлограмiв мiстив до кiлограма вибухiвки i готовi уражаючi елементи - чотири тисячi гранчастих осколкiв вагою в два з половиною грама. Його основним призначенням була боротьба з кулеметами i протитанковими гарматами.
Для зв"язку з зовнiшнiм свiтом кожен лiнiйний танк мав радiостанцiю з дальнiстю зв"язку на штирову антену до двадцяти кiлометрiв, а командирськi танки мали додаткову радiостанцiю з дальнiстю зв"язку п"ятдесят-сто кiлометрiв. А щоб танкiсти не почували себе у танку, як у закритiй коробцi, кожен член екiпажу мав по два-три, а командир машини сiм оптичних приладiв. Крiм того, для дiй вночi цi танки отримали щойно розробленi (в тiснiй спiвпрацi разом з нiмецькими колегами) i прийнятi на озброєння української армiї прилади нiчного бачення для командира i механiка-водiя та нiчний прицiл для навiдника.
Крiм потужної гармати в низькопрофiльнiй баштi, танк був озброєний двома кулеметами - спареним з гарматою танковим кулеметом нормального калiбру i великокалiберним на турельнiй установцi люка навiдника. Заряджаючий танку мiг вести з нього вогонь не виходячи з-пiд захисту бронi, дистанцiйно, наводячи зброю з допомогою спецiального зенiтного прицiлу.
Танковий прицiл-далекомiр дозволяв вести точний вогонь по танках противника на вiдстанi до трьох кiлометрiв. Допомагав навiдниковi в точнiй стрiльбi на максимальнi вiдстанi спецiальний прилад - електричний балiстичний обчислювач стрiльби. В нього автоматично вводилися данi про швидкiсть i напрям руху танку i цiлi, тип снаряду, напрям i силу вiтру, температура повiтря i знос ствола. Наведення гармати здiйснювалося з допомогою електрогiдравлiчних пристроїв. Розворот башти на сто вiсiмдесят градусiв здiйснювався за шiсть секунд. Це дозволяло швидко знаходити цiлi i влучати в них на максимальнiй вiдстанi з першого пострiлу.
Новi танки харкiвський завод почав випускати на початку сорок другого року, а оскiльки це був фiлiал i вiн не розраховувався на випуск великих серiй, то в Новогуйвинську поблизу Житомира збудували новий танковий завод, який почав випуск продукцiї вже на початку травня. Завод цей вiдразу запрацював на повну потужнiсть - вiйна з Радянським Союзом з гiпотетичної можливостi лiтом сорок другого стала невiдворотною реальнiстю. I до початку вiйни з СРСР у вiйська поступило бiльше шестисот нових танкiв.
Цi танки слугували також базою для установки рiзних видiв зброї i технiки. Кожен лiнiйний танк мiг бути обладнаний мiнним тралом для знешкодження мiн або бульдозером для вiдривання окопiв i укриттiв. На базi нового танку створили мостоукладчики, якi несли на собi колiйний мiст. В лiченi хвилини мостоукладчик мiг прокласти цей мiст через протитанковий рiв або нешироку рiчку, канал. А коли базову машину озброїли великокалiберною гарматою, танки отримали потужну пiдтримку на полi бою.
Бо хоч танки i унiверсальнi машини, якi здатнi тримати i проривати оборону, вести бiй з танками, руйнувати iнженернi загородження i знищувати вогневi точки, вони також потребують пiдтримки в бою.
Потребують, бо проти добре пiдготовлених оборонних рубежiв самi тiльки танки безсилi. Вибити всi протитанковi гармати - а легкi i малопомiтнi "рейнметали" i "бофорси" довели свою ефективнiсть пiд час вiйни в Iспанiї - неможливо. Особливо, в глибинi тактичної оборони. Як неможливо вибити всi кулемети в окопах. Хоч щось, але вцiлiє i ударить по атакуючих!
Так само танки безсилi в оборонi, коли на них сиплються зверху шестидюймовi снаряди, по пiвсотнi кiлограмiв вагою. I будуть сипатися, поки не подавлять все живе в окопах. При вiдповiднiй щiльностi гаубичного вогню, як свiдчив досвiд Великої вiйни, в окопах не мiг вижити нiхто! Снаряди важких гаубиць буквально переорювали землю на кiлька метрiв вглиб. Броньована коробка танка могла б врятувати вiд смертi, але воювати пiсля такого обстрiлу екiпаж уже не зможе! Потрiбно було щось протиставити ворожому вогню. А нищiвному вогню можна протиставити тiльки такий самий по силi вогонь! I найпершим засобом для цього є самохiднi артилерiйськi установки для супроводу танкiв i пiхоти.
Важка САУ "Гiацинт" була втiленням iдей Конструкторського Бюро Артилерiйського Озброєння. Вона була озброєна далекобiйною гаубицею калiбром сто п"ятдесят п"ять мiлiметрiв i могла вести вогонь на дальнiсть до сорока кiлометрiв. Звичайно, для цього потрiбнi були спецiальнi снаряди, з донними газогенераторами, та, так званi, активно-реактивнi снаряди. Звичайними снарядами вагою в сорок вiсiм кiлограмiв нова самохiдна гаубиця могла стрiляти на дальнiсть понад тридцяти два кiлометри.
Цi самохiднi гаубицi стали основною вогневою силою мобiльних з"єднань - танкових i механiзованих бригад та корпусiв. Для пiдтримки мотопiхоти таких з"єднань були розробленi також самохiднi гаубицi калiбром сто п"ять мiлiметрiв. Їхнi снаряди вагою в двадцять кiлограмiв могли дiстати ворога на дальностi до вiсiмнадцяти кiлометрiв. Важкi САУ створювалися на танковому шасi, якi випускав Львiвський танковий завод, а легкi - на шасi тягача-транспортера, розробленого у Харковi на тракторному заводi.
Кожна танкова бригада мала по два артилерiйськi дивiзiони - важких самохiдних гаубиць, калiбром сто п"ятдесят п"ять мiлiметрiв i легких самохiдок з гаубицями сто п"ять мiлiметрiв. В кожному дивiзiонi танкової бригади було по двадцять чотири САУ - чотири батареї по шiсть машин в кожнiй.
Танки вирiшують основнi задачi бою, але не завершають його. Пiхота одна тiльки здатна довести бiй до остаточного кiнця - знищити або полонити противника. Але навiть бiгом за машинами на полi бою не встигнеш, i пiхота отримала засiб для супроводу танкiв. Оскiльки пiхота i артилерiя в мобiльних з"єднаннях повиннi мати однакову з танками рухливiсть, то для пiхоти танкових з"єднань був розроблений спецiальний швидкохiдний броньований транспорт - бронетранспортер. Завдання на таку машину видало Управлiння озброєнь Генерального Штабу Української Народної армiї i конкурс виграло конструкторське бюро Харкiвського тракторного заводу. Була створена легкоброньована гусенична машина для перевезення пiхотних пiдроздiлiв. Лобова броня у двадцять мiлiметрiв i вiсiмнадцятимiлiметрова бортова захищали екiпаж i десант вiд вогню стрiлецької зброї i дванадцятитонна машина давала можливiсть пiхотинцям супроводжувати свої танки i пiдтримувати їх пiд час атаки.
В 28-й танковiй бригадi мотопiхотнi батальйони мали по тридцять п"ять бронетранспортерiв тiльки для перевезення пiхотинцiв в ротах, не рахуючи такi ж транспортери в пiдроздiлах пiдтримки i обслуговування. Розробленi в Харковi транспортери виявилися унiверсальними машинами. Їх можна було використовувати як тягачi протитанкової артилерiї, як машини вогневої пiдтримки пiхоти, оснащенi великокалiберними кулеметами, малокалiберними гарматами чи пiхотними гаубицями, як транспортери боєприпасiв на полi бою, як командно-штабнi та евакуацiйно-санiтарнi машини, як мобiльнi установки малокалiберних зенiтних гармат чи зенiтних кулеметiв. За якийсь рiк було випущено бiльше дванадцяти тисяч таких машин - тягачi-транспортери МТЛБ випускали за лiцензiєю ще п"ять машинобудiвних фiрм в Українi - i їх повнiстю вистачило для оснащення всiх танкових i мотопiхотних бригад української армiї...
Так що, українським бiйцям було чим вiдбитися вiд радянської навали.
- Чого задумався? Якусь каверзу напевне ж придумав для "визволителiв"? Так? - Малиновський дружньо штовхнув Черняхiвського пiд бiк. - Не забув ще Iспанiю?
Рука у генерала широка, здорова рука, запросто кавун на долонi втримати можна. А коли потисне кому руку Родiон Якович - пальцi злипаються у того. Вiд того, що кистi чималенькi, пальцi здаються короткими. Такими вони здаються ще й через повноту генерала. Проте повнота у нього мiцна, здорова повнота, можна навiть сказати - жорстка. Та й характером Малиновський аж нiяк не м"який. Професiйний вiйськовик, армiйська кiстка. Але жорсткiсть генерала - не жорстокiсть, вона тiльки на користь справi.
- Iспанiю? - Черняхiвський примружився, нiби щось намагався пригадати. На душу зiйшло заспокоєння. Вiн зрозумiв, що саме нiяк не потрапляло на очi i аж усмiхнувся тому, яке на подив просте i ефективне знайшлося рiшення. I вже до нестями захотiлося взятися до дiла. Таке бажання буває у кожної людини, яка любить i умiє вершити труд. - Так, нiби недавно був тридцять шостий рiк. Тодi, коли каудильйо перемiг, виникло вiдчуття тривожного очiкування: а що буде далi? А тепер це очiкування закiнчилося i наш обов"язок воювати з тими, хто напав на нашу Батькiвщину. Тiльки це лiрика, Родiоне Яковичу, про неї пiсля бою якось згадаю. А зараз мене цiкавить от що...
Черняхiвський торкнувся олiвцем карти, вказав на линi лiнiї оборонних рубежiв.
- Якi частини противника займають оборону вздовж кордону?
- Оборона тут не суцiльна. - Артеменко переглянувся з командувачем армiйської групи. Здається, начальник штабу здогадався, що задумав полковник. - Прикриваються тiльки дороги i то дуже слабкими пiдроздiлами, взвод, рiдко рота. А вже батальйон у "червоних" розтягнутий на п"ять-шiсть кiлометрiв. Не чекають вони вiд нас активних дiй, надто сили нерiвнi, вважають. Наша розвiдка виявила...
- От я i думаю, коли вони так покладаються на свою перевагу, вдарити ось так! - Олiвець зробив рiшучий рух прямо пiд основу широкої синьої стрiли, яка позначала напрямок радянського удару. - I добре було, коли б цей механiзований корпус "червонi" кинули на Путивль. Щоб всi в пастку потрапили...
- Зрозумiло. Потраплять. Ми їх лозинами заженемо. - Усмiхнувся Артеменко, перекинувшись поглядом з Малиновським. - Є в нас довгi-довгi лозини, ми їх по рейкам туди-сюди ганяємо.
I Малиновський, i начальник штабу армiйської групи вiдразу вловили iдею Черняхiвського. Видно i самi над цим думали - надто вже швидко вискакували готовi рiшення. Звичайно, ризиковано ось так на переважаючi сили ворога лiзти. Але що за вiйна без ризику? Протаранити танками тонку оборону тут, поки ворог пробує наступати там, i вперед, в глиб територiї противника, на оперативний простiр! Танкову лавину важко буде стримати. Ось цю iдею i поклали в основу рiшення на контрудар.
- Товаришу генерал-лейтенант, є iнша думка стосовно дiй бригади... - I вони ще з годину обговорювали план своїх дiй разом з командувачем оперативного напрямку.