Розвiдгрупа поверталася назад, до Бiлопiлля, пiсля дводобового чергування в смузi забезпечення. На сходi починався свiтанок третього дня вiйни. Бiйцi в грубих захисних камуфляжах йшли нечутно, розмiреним i економним кроком. Рiдко хто кине одне-два слова, перемови були короткi, тiльки по справi. В боки сторожко дивилися стволи штурмових карабiнiв i легких кулеметiв, нишпорили в свiтанкових сутiнках, готовi вдарити свинцем по найменшiй загрозi. Вересневе небо було беззоряним, хмарним, ось-ось дощ стане накрапати, але поки що сухо i тепло. Десь збоку, в чагарникових заростях, злiтали вгору освiтлювальнi ракети, посвистували над головами черги трасуючих куль, але в низинцi навiть пригинатися не потрiбно було: мертвий, непрострiлюваний простiр. Розвiдники на чолi з сержантом Єгоровим ланцюжком, слiд в слiд, цiєю ж низинкою втяглися в лiсок, i Вiлька полегшено зiтхнув - йдемо нейтралкою, противник вже залишився позаду, тепер вони майже вдома! Втiм, сержант пильностi не втрачав, йшов сторожко.
В радянському тилу щось сильно горiло, там багрянiли низько навислi хмари. Але вони вже роздiленi нейтралкою, вони вже майже на своїй територiї. То тут, то там якось безладно, панiчно, час вiд часу злiтали ракети i гули двигуни вантажiвок на путiвцях, на шосе зрiдка гримiли i брязкали гусеницi танкiв.
М"яко ставлячи ногу, - щоб не захрустiти сухим патичком, - Шварцвальд iшов за сержантом. Серце гупало, пiт стiкав за вухами, карабiн впирався незносною своєю залiзякою прямо в бiк, i, Вiлька з прикрiстю вiдчував, що онуча в правому черевиковi збилася, тре ступню - намотав, телепень, абияк, то жди тепер, скоро шкутильгатимеш. Потрiбно перемотати, як зупинимося.
Але зупинилися тiльки через годину. Вiльгельм швиденько, але ретельно перемотав онучi, потупцяв пiдбором - порядок! Полегшено присiв на пеньок поряд з сержантом. Пiсля безперервного маршу всi запалено дихали, витирали пiт, привалилися спинами до берiзок, витягнувши натрудженi ноги.
- Командир, не збилися з маршруту? - Шварцвальд покашляв збентежено, показував, що визнає свiй грiх. З "язиком" групi не поталанило - потрiбно було тiльки оглушити, а Вiлька трахнув зо всiєї сили, i забив, звичайно, до смертi. Вiд сержанта йому вже влетiло за це, але, видно, ще не все зароблене вiн отримав вiд командира. Ось повернуться на базу, там i добере до норми.
- Поки що нi. - Сухувато вiдповiв Єгоров. Вiльцi справедливо здалося, що сержант ним вельми невдоволений.
Всi вiдпочивали, уважно прислухалися до нiчних звукiв. I ось тут Вiлька - сидячи! - непомiтно для себе задрiмав: дався взнаки недосип останнiх днiв, коли довелося крутитися, як бiлка в колесi. Евакуацiя цивiльного населення, мiнування будинкiв в райцентрi, а потiм бiльше двох дiб без сну, коли до ворога було рукою подати. М-да! Це ж потрiбно - задрiмати в бойовiй обстановцi! Нерви у нього, видно, мiцнi...
Перше вересня - традицiйно початок нового учбового року у школах. Це було звичним. Але щось не клеїлося з самого початку лiта. I початок осенi був не таким, як звичайно. Школярi i дошколярики, якi з кiнця травня вiдпочивали в спортивно-трудових скаутських таборах на заходi i пiвднi України, залишилися там ще на один мiсяць, а потiм взагалi до жовтня. Мiста, мiстечка i селища вздовж українсько-радянського кордону за лiто нiби вимерли: жодної дитини не лишилося. I старих теж. За лiто вивезли всiх на захiд країни, за Днiпро. Бо з початку весни по той бiк кордону вiдбувалося щось незвичне. Все лiто ходили чутки, що восени у прикордоннiй смузi буде введено надзвичайний стан. I дiйсно, в останнiй день серпня такий стан було введено. А потiм прийшов наказ в перших числах вересня евакуювати на захiд i всiх невiйськовозобов"язаних цивiльних. Вiлька в цiй метушнi був спокiйним i почувся впевнено й легко - вiн ще на початку червня вiдвiз молоду дружину до батька на хутiр кiлометрiв за двадцять вiд Кам"янки - в першiй половинi вересня мали статися пологи. Тому все робив ґрунтовно, на совiсть, весь цей тиждень перед початком вiйни: допомагав сусiдам вивозити домашнiй скарб, саджав у автобуси жiнок i патрулював ночами вулицi Бiлопiлля. Однак думка, що все це тiльки черговi навчання, хоч i позаплановi, поволi танула. А в суботу прийшов неймовiрний для мирного часу наказ мiнувати залишенi мешканцями будинки!
Осiв у цьому прикордонному мiстечку вiн недавно, пiсля строкової служби у вiйську. Тут можна було непогано заробити, роботи було непочатий край - українська економiка саме переживала новий науково-технiчний бум. Останнiми роками особливо швидкими темпами розвивалися телебачення i електрозв"язок. Людинi з головою i вмiнням за рiк можна було заробити грубi грошi. А за рiк служби Вiлька отримав добру пiдготовку в радiотехнiчних вiйськах i голова з руками в нього були на своєму мiсцi, то й розпочав тут свою справу, обладнавши радiотехнiчну майстерню. Замовлень було багато - телевiзори на периферiї ще були новинкою, - i справи у Шварцвальда йшли на добре. А ось тобi, маєш! Вiйна!
...Скрикнула тричi нiчна птаха i Вiльгельм прокинувся. Нiхто не помiтив - задрiмав вiн на якусь хвилину чи то й менше. Нiздрi вловили запах тютюну: "палити в долонях", дозволив сержант, i розвiдники квапливо попахкували димками сигарет. Прихованими вогниками вони нiби допалювали залишки ночi. Морок вiдповзав у кущi, за дерева, у виярки, в ями. Край неба на сходi свiтлiшав, з низин, ямок i вияркiв натягувало туман. Сiра туманна пелена колихалася, нiби не знаходила собi мiсця...
Потiм розвiдники знову шпарко йшли, стало тепло, навiть жарко, але вже не було сухо: впала раптова i рясна роса, черевики i штанини намокли, з гiлля бризкало, холодило розпаленi обличчя. I нiби поступаючись мiсцем вересневому свiтанку, блякла, згасала багряна заграва пожежi на пiвнiчному сходi. Що там горiло? Наша артилерiя попрацювала чи авiацiя? Всю нiч над головою хвилями переливався гуркiтливий рокiт, бомбардувальники йшли на заданi цiлi туди, на радянську сторону, на схiд та пiвнiч.
За годину дiйшли до Павлiвки - рiчечки, яка впадала в таку ж нешироку i не бистру рiчку Кригу.
- Десь тут переправа, - сказав сержант, - дивiться уважно.
Найшли швидко, умовним сигналом двiчi мигнули через свiтлофiльтр лiхтариком i з того берега ковзнув на тросi плiт-понтон, зiбраний з поплавкiв Полянського . Трьома рейсами хвилин за десять група переправилася на пiвденний берег. Тут вже були свої. Ну от i все, дiйшли таки!
Метрiв за триста вiд переправи на групу чекав критий тентом автомобiль, вантажiвка-трьохтонка. Красота! В кузовi можна дрихнути самим натуральним чином - вприся ногами в пiдлогу, спиною - в борт, а плечами - в сусiдiв. Карабiн лише не впусти. I розвiдники сплять-дрiмають, вiддавши долi в руки водiя.
Селище Рiчки об"їхали стороною - тут геть все замiноване, кожен будинок начинений вибухiвкою, як у доброї господинi сало часником. Тому через цi Рiчки їхати - даремна втрата часу, втратиш його бiльше, нiж на об"їзд. За планом тут пастка для "радянських визволителiв", вони сюди неодмiнно сунуться.
Вiльгельм задрiмав вiдразу i снився йому вчорашнiй рейд. Пiсля вдалої засади на колону довелося змiнити позицiю. Взагалi, у ворожому тилу сидiти на одному мiсцi не можна, вмить виявлять, оточать i знищать. Тому, коли хочеш вцiлiти, не шкодуй ноги. Розвiдника-диверсанта, як i вовка, ноги рятують.
Сержант це добре знав, тому поводив по картi жовтим вiд тютюну пальцем:
- Перемiстимося ось в цей квадрат i звiдси будемо дiяти. - Сказав i розвiдники мовчки кивнули.
"Дiяти" - хороше слово. Воно означає: не сиди сиднем, роби свою справу, бий проклятого ворога, наближай перемогу. Розвiдгрупа в своєму квадратi змiстилася вiд кордону на пiвдень кiлометра на пiвтора. Вiлька, крiм зброї i спорядження - штурмового карабiна i тактичного ранця, набитого боєприпасами, - нiс ще й радiостанцiю. Проте вага зброї i спорядження не була тягарем, навпаки, додавала впевненостi. Коли лиха доля все-таки припре в глухому кутi - дасть з карабiна, тiльки пух та пiр"я посипиться! Але взагалi, його робота - працювати на рацiї, тому його спереду i ззаду прикривали розвiдники групи. В цьому ящику за спиною весь сенс їхнього завдання. Втратять зв"язок - якого дiдька їм тодi у ворожому тилу робити!
Вони залягли за кiлометр вiд шосе. На невисокому пагорбку, сховавшись за пеньками i рiдкими кущиками, у високiй травi. Троє розвiдникiв пiдстраховували групу з тилу - щоб "червонi" не застукали їх ззаду зненацька, а iншi спостерiгали за рухом на шосе. Видно було все чудово - зверзу вниз, праворуч i лiворуч, нi деревця, нi кущика - все, як на долонi. I чекати довго не довелося, менше години. Однак спочатку шосе було пустим, тiльки чорно-сiрi ворони походжали по сiрому асфальту.
Але ось ворони один за одним змахнули крильми i важко, незграбно полетiли, завалюючись на бiк, кудись в далину поля, кружляли над стернею, каркаючи. А з-за лiска виїхала пiдвода, потiм друга, третя, четверта. Розвiдники нарахували їх зо два десятки. Пустi пiдводи з сонними їздовими були малоцiкавими. Та й прямували вони вiд передової в радянський тил. А потiм з того боку кордону з"явилися машини в супроводi бронеавтомобiлiв. В кузовах - довгi зеленi ящики з снарядами. Колона витяглася по шосе такою собi довжелезною змiюкою, в нiй було бiльше, нiж пiвсотнi вантажiвок, новеньких американських "студебекерiв". Слiдом за вантажiвками почимчикувала до фронту колона пiхоти, невелика, сотнi на пiвтори чоловiк, за радянськими мiрками, неповна рота. Хвилин за десять - ще одна. Очевидно, маршове поповнення.
Потiм на пiвдень пройшли десять танкiв. Слiдом за ними знову вантажiвки з боєприпасами. Потiм шосе деякий час було пустельним. I це стривожило. Нiби "червонi" бiльше не з"являться! Нi, з"явилися: три камуфльованi чорно-зеленими плямами легковика, "емки" ГАЗ-М1, i два штабних автобуси. От би звiдки "язика" брати! На жаль, штабних супроводжували два бронеавтомобiля i вантажiвка з пiхотинцями.
Ну, нiчого. Сержант скомандував, i дали в п"ятнадцять стволiв по легковикам i автобусам, тiльки трiски полетiли! I вiдразу скотилися на протилежний бiк пагорбка. Погонi не боялися - мiж розвiдниками i шосе ще за мирного часу було встановлене мiнне поле. "Червонi" це вже добре знали, то навiть i не потикалися за розвiдниками - пострiляли лише бронеавтомобiлi з кулеметiв i гармат, а погонi вiдряджати не стали. Та ще кинули з десяток мiн за пагорб. Але це хвилин через десять, коли розвiдники вже були далеко.
Перепочили з годину, потiм вийшли до шосе в iншому мiсцi. Тут також пострiляли, Вiлька згадав полювання на ховрашкiв, коли вiдстрiлювали цих тваринок на змаганнях. "До вiйни, - подумалось тодi, i засмутився, - час тепер будемо дiлити на двi частини: ДО вiйни i ПIСЛЯ неї..." Тут теж виходило нiби таке саме змагання, але вже вкрай небезпечне. Однак нiчого, вiдстрiлялися вдало - штук п"ятдесят червоноармiйцiв списали з рахунку. Вiлька стрiляв вдумливо, не стiльки намагався вбити, як поранити. По-перше, з пораненим мороки бiльше, по-друге, в тилу цей калiчний воїн буде непогану пропаганду проти вiйни вести своїм жалюгiдним виглядом. Крики i лайка ще довго чулися потiм, навiть, коли досить вiдiйшли вiд шосе.
До вечора розвiдникам довелося пострiляти ще тричi. На вогневий контакт тратили не бiльше нiж пiвхвилини. I вiдразу ж вiдходили. А вже пiд вечiр коригували вогонь далекобiйних батарей. Це вже була робота для Вiльгельма. Спостереження за шосе вели з дальнього пагорба. Розгорнули оптику, встановили зв"язок з батареєю, i так врiзали по "визволителям", вiд нових "студерiв" тiльки трiски полетiли! Дали по непрошених "визволителях" вiд усiєї душi!
Треба вiддати "червоним" належне, вони засiкли роботу радiостанцiї розвiдникiв i досить точно накрили групу мiнометним вогнем. I тут вiдразу ж дався взнаки прокол - безпечного шляху для вiдступу не було. Але сержант вчасно вловив момент, i розвiдники вiдскочили з небезпечного мiсця без втрат. Вдало вискочили. Однак наступне мiсце вибирали з осторогою, заздалегiдь визначили шлях вiдходу. Це забрало бiльше часу, нiж розраховували. Крiм того, група знаходилася на мiнних поля. Це також вимагало обережностi. Але все одно, їм вдалося провести за вечiр i першу половину ночi ще чотири вогневi нальоти. Правда, бiльше десяти хвилин з одного мiсця працювати не вдавалося - радянськi пеленгатори засiкали роботу рацiї. Та, як би там не було, батареї випустили по ворогу, як мiнiмум, два вагони снарядiв, розгромили двi автомобiльнi колони i до трьох батальйонiв пiхоти. Можна було б i пiсля пiвночi продовжити, але сержант не став спокушати долю. Сказав, що в вуркаганiв є мудра приказка: "жадiбнiсть фраєра згубила...", i вони вiдiйшли вiд шосе вглиб мiнних полiв. Пiсля пiвночi через проходи знову вийшли до шосе i спробували взяти "язика". Ось тут i вийшла осiчка - через надмiр сили у Вiльки...
До Бiлопiлля доїхали за якусь годину. Разiв зо п"ять зупиняли вантажiвку на блокпостах, але супроводжуючого офiцера з розвiдувального вiддiлу старшi постiв знали в обличчя, i машину пропускали без затримок. В мiсто в"їхали, коли вже зовсiм розвиднiлося. Небеса свiтлiли швидко - за нiч небо зовсiм очистилося вiд хмар. Вiтер посилився, хитав верхiвками дерев вздовж дороги, здiймав пил на асфальтi шосе...
Околицi мiста змiнилися за цi два днi, якi вони були тут вiдсутнi. Це розвiдники вiдзначили з неприємним подивом. Здавалося, самi проводили евакуацiю цивiльних, але незвичайна пустельнiсть вулиць дiяла гнiтюче. На околицi помiтили, як риють окоп для протитанкової гармати. Гармашi були роздягненi до пояса, упарилися: розвiдники бачили ще два такi ж окопи вiддалiк, пiд маскувальною сiткою. Основна i запаснi позицiї для протитанкової засади?
Далi вулицю перегородила барикада. Не звалище шаф i лiжок, як це звичайно зображають в кiно. В Бiлопiльському загонi були здiбнi фортифiкатори, знали, як зводяться барикади для вуличних боїв. По вулицi в кiлька рядiв встановленi зваренi з метрових шматкiв рельсiв сталевi їжаки, обплутанi колючим дротом. За ними стiна мiшкiв з пiском висотою метра чотири - якраз до другого поверху п"ятиповерхiвки дiстає вершина. Впритул до цiєї п"ятиповерхiвки складенi бетоннi блоки з вузькою щiлиною для протитанкової гармати. Ось вона, дев"яностомiлiметрова гладкоствольна "Рапiра-Б" , низька, розлаписта, спрямувала в бiк ворога довгий ствол з набалдашником дульного гальма. З бокiв прикрита такими ж бетонними блоками, зверху також захист: бетоннi плити прикривають гармату i гармашiв вiд мiнометних влучань.
В самiй барикадi зробленi в стiнi мiшкiв амбразури для стрiльби з великокалiберного кулемета та карабiнiв i гвинтiвок. Кожна вогнева точка прикрита з бокiв такою ж стiною з мiшкiв, зверху перекриття з бетонних плит. Аби прорватися цiєю вулицею, "червоним" доведеться багатенько кровi витратити i танки їм тут, навiть важкi КВ та Т-35, не дуже допоможуть.
Документи перевiрили, проїзд звiльнили i вантажiвка втиснулася в вузький прохiд мiж стiнами з мiшкiв. Одразу за барикадою звернули у провулок - десь тут у пiдвалi стандартної п"ятиповерхiвки розташувався командний пункт вiйськового коменданта мiста, яким якраз i був командир загону самооборони.
По той бiк вулицi стояла коротка колона з кiлькох бойових машин. Танк i три легкi самохiдних протитанкових гармати. Єгоров пiзнав знайомих, щороку зустрiчалися на вiйськових зборах i маневрах. Останнього разу - на початку лiта, коли вже нi в кого не було сумнiвiв, що в повiтрi пахне смаленим. Штаб прикривали двi протитанковi самохiдки з потужними гарматами в дев"яносто мiлiметрiв. В бетонних парканах для них були пробитi амбразури i довгi стволи цiлилися крiзь них вздовж вулицi в обидва боки. Поруч в круглих окопах - великокалiбернi кулемети. Триноги вкопанi в землю для бiльшої стiйкостi. Кулеметники спали прямо на мiшках з пiском, накрившись шинелями i бушлатами. Вартовий сидiв на брустверi з карабiном на колiнах i позiхав так, що здавалося, щелепи вивихне. Мабуть, щойно заступив на пост i ще не встиг прокинутися, бiдолаха, подумав спiвчутливо Єгоров. I з насолодою заздалегiдь смакував майбутнiй вiдпочинок в безпецi, не пiд кущем десь у полi, а в сухому i теплому вiдсiку штабного бункера. Красота!
Звичайно, можна було i в свою квартиру пiти, але Антон уявив, скiльки доведеться морочитися з замiнованими кiмнатами, i рiшуче вiдкинув цей варiант. Ну його до бiса! Спочатку знiмати всi пастки, а потiм назад ставити... Це скiльки часу займе. Нi, краще разом з хлопцями залишуся тут, вирiшив сержант. Пiдрубають зараз, по сто грамiв - законна норма для бiйцiв переднього краю! - вип"ють за вдалий початок i годин десять точно спатимуть без заднiх нiг! Ось лише доповiм командиру загону полковнику Iльченку про результат бойового чергування групи...
...Виспатися пiсля повернення з бойового чергування, звичайно, йому не довелося. Та години три сну Єгоров все-таки прихопив. А потiм його розбудили i полковник Iльченко поставив нову бойову задачу: вести спостереження i коригування артвогню в його зонi вiдповiдальностi. Отримавши завдання, Єгоров почухав потилицю, вiдчуваючи такий недосип, що прямо лягай i помирай i, жалкуючи, що спати сьогоднi вже не доведеться! Можна було б ще поспати, група щойно повернулася i бiйцi самi знали, що потрiбно кому робити: все було готове, тiльки поповнити запаси продовольства i замiнити батареї для радiостанцiї. Однак Єгоров не звик пускати все на самоплив, готуватися до виходу в тил ворога потрiбно було ретельно i до вечора час пройшов у зборах. Втiм, Антон не шкодував, що витратив на збори багато часу. Вiдчував себе бадьорiшим i впевненiшим, а це вiн завжди вважав для себе найважливiшим. Вiн рано осиротiв i тому звик все життя повкладатися тiльки на себе, на свiй вибiр, увiрувавши: все, що робив i вирiшував сам, нiколи не пiдводило нi його, нi iнших. Часто робив справу i за когось, але взамiн отримував упевненiсть, що все зроблено, i зроблено так, як потрiбно. А вiйна, це така небезпечна i важка штука, що покладатися можна тiльки на себе, а тим бiльше у виборi рiшень в яких не повинно бути й тiнi сумнiву. На вiйнi все залежить тiльки вiд тебе самого. Хiба, що якийсь випадок пiдвернеться... Але тут вже, як зумiєш!
...Вiталiй Iльченко був давнiм знайомим Єгорова, ще з тих часiв, як Антон тiльки з"явився в Бiлопiллi i починав працювати на будiвництвi дорiг. Спочатку просто робiтником, потiм вивчився на шляхового майстра. I за бойовим розкладом, - в прикордоннiй смузi всi здоровi чоловiки мали вiдповiднi обов"язки в мiсцевому батальйонi самооборони, - дуже скоро став командиром розвiдувально-диверсiйної групи...
...Розвiдгрупу пiдкинули до висоти на машинi пiд прикриттям танку. Полковник Iльченко, поставивши задачу ,особисто вийшов провести розвiдникiв i немало здивувався, побачивши, який арсенал вони тягнуть з собою. Але нiчого не сказав: розвiдникам виднiше, що потрiбно в тилу у ворога.
Спостережний пункт для коригування артилерiйського вогню Єгоров вирiшив розмiстити на висотi 204, кiлометра за чотири вiд кордону. Тут ще за мирного часу було обладнана нора для розвiддиверсiйних груп i проведена дротова лiнiя зв"язку - передавай координати цiлей скiльки хочеш довго, нiяка собака тебе не запеленгує i не пустить по твоєму слiду команду "мисливцiв". Отже, можна було сподiватися, що це бойове чергування пройде спокiйно, без переслiдувань i погонь, як було в першi днi вiйни.
Тим бiльше, полковник Iльченко сказав, що надовго чергування не затягнеться. "Менi вiд вас потрiбнi будуть лише точнi данi цiлей та їхнi координати, i бiльше нiчого. Ви будете тiльки коригувати вогонь залiзничних установок, - сказав Iльченко, - нiяких язикiв, стрiлянини iз засад та iншого геройства..."
Вийшли до висоти, на якiй планували розмiстити свiй СП, ще завидна. Iльченко не поскупився на прикриття - надто важливе завдання мала виконати група, дав танк на випадок, якщо трапиться назустрiч якась ворожа розвiдгрупа чи бойовий дозiр. Командиром танку був сержант Вiтя Могилевський - давнiй приятель по спiльному полюванню на байбакiв, iнструктор мiсцевого вiддiлку Товариства Сприяння Оборонi України. Товариство мало свою технiчну базу, де проходили пiдготовку тi, хто тiльки готувався йти до вiйська, i перепiдготовку тi, хто вже був у запасi. Одночасно вона була i базою зберiгання вiйськової технiки, яка у випадку вiйни поступала на озброєння загону самооборони. Танк був практично новим, хоч i старого зразка, його тiльки весною передали з танкової бригади, яка переходила на нову технiку.
Але, на щастя, нiхто їм на дорозi не трапився i водiй вантажiвки, ледве зняли з кузова автомобiля останнiй ящик мiнних касет, чкурнув назад в Бiлопiлля, навiть не спитавши дозволу. Бiдолаха явно був не з героїв, подумав про себе Єгоров, але оскiльки це не мало вже нiякого значення, забув про нього назавжди.
Цю висотку готував вiн особисто. Ще за мирного часу тут були виритi критi ходи сполучення та сховище для розвiдгрупи на випадок, коли доведеться вiдсиджуватися, як стане непереливки. Робили все на совiсть, самi i для себе. Кожен знав: коли полiниться зробити все, як слiд, розплатиться своїм життям i життям свої товаришiв. Тому обладнувати тут СП i сховище стали ще минулого року. Проводили все пiд виглядом мелiоративних робiт - кордон всього за чотири кiлометри i з того боку, без сумнiву, вели спостереження за нашою територiєю. На вершинi висоти були обладнанi замаскованi окопи, нижче сховище-нора для двох-трьох десяткiв бiйцiв групи з усiма необхiдними запасами на мiсяць автономного iснування. Щоб противник не мiг групу блокувати у випадку виявлення, були виритi чотири прихованих виходи-тунелi. В цих мiсцях Антон бувало полював на ховрахiв - часто це було змагання зi стрiльби, тому дотепники жартували, що у випадку чого самi будемо, як тi ховрахи ховатися по норах вiд лютих дядькiв з того боку...
Поки Єгоров встановлював артилерiйську оптику, iншi мiнували пiдходи до вершини. По всьому периметру встановили мiннi касети з протипiхотними мiнами - на випадок, коли групу виявлять i стане геть кепсько. Тепер досить тiльки натиснути на кнопку, схили вкриються килимом з фугасних мiн i так просто на вершину вже нiкому не вдасться дiстатися. А вони тим часом зникнуть у пiдземних ходах...
В перший день вiйни радянським вiйськам не вдалося тут заглибитися на українську територiю - все ще в останнi мирнi години було замiноване тисячами мiн, як протипiхотних, так i протитанкових. Тому ходу "червоним" далi п"ятисот-тисячi метрiв вглиб не було. Звичайно, на напрямi головного удару їхня артилерiя перемiшала все на глибину чотирьох-п"яти метрiв i там радянськi вiйська змогли щось зайняти. Але скрiзь по сто п"ятдесят-двiстi артилерiйських стволiв не поставиш i на цьому напрямку противнику довелося обмежитися тiльки дiями дрiбних розвiдувальних груп. Тiльки й цим групам далеко заглиблюватися на нашу територiю не давали - прикордонники також мали скрiзь такi самi нори i вiдстрiлювали звiдти занадто заповзятливих "визволителiв" з безшумної зброї, або з великокалiберних далекобiйних гвинтiвок, в залежностi вiд ситуацiї.
Однак i українцям поки що нiчого було тут протиставити противнику крiм дрiбних розвiддиверсiйних груп i снайперських пар. Встановилася хистка рiвновага, але довго так тривати не могла i хтось з супротивникiв повинен був вже найближчим часом її порушити...
Єгоров припав до окулярiв стереодалекомiра i вдивлявся в раннi сутiнки. Метр за метром промацував поглядом Антон наближенi оптикою поле, пагорби, солдатiв противника. Далеко внизу простяглася рiвна горбкувата мiсцевiсть. Пагорби були невисокими, вже на росiйськiй територiї зблискував ставок - вiтер гнав хвилю i вода вiддзеркалювала променi сонця, яке готувалося заходити, змiїлися по колючiй стернi ходженi i не дуже стежини. Вже на нашiй територiї, але все-таки не далi кiлометра вiд кордону, бiлiли солдатськi спини i летiла в бiк висоти земля - радянськi вiйська готували тут оборону, чи що?
- Як нас вчить мудре артилерiйське начальство, - бурмотiв Єгоров собi пiд нiс, - течуть рiчки та ручаї в широтному i меридiанному напрямку... Ну, ось... Дещо є. А глянь-но, Вiлька, он за дорогою пагорб i стовп зламаний, бачиш, на дротах висить? - Радист навiв бiнокль. - Вiзьми трохи праворуч, що бачиш?
- Два ряди окопiв... Дрiт на кiлках... Кулеметний майданчик... Дзот...
- Правильно, Вiльгельме. Зафiксуємо. - Вiдмiтив у журналi спостереження. - А для чого вони?
- Прикривають висоту з СП - Це Вiлька вiдмiтив мимохiть, не задумуючись, ще ранiше.
- I це правильно. Тому будемо за цiєю висотою пильнувати...
За годину спостереження вони виявили ще кiлька цiлей. Зв"язкiвцi тягнули дроти, розвiшуючи їх на жердинах над дорогами. На захiд там, на радянськiй територiї, пройшла колона вантажних "зiсiв": штабнi фургони-радiостанцiї з тонкими хлистиками антен, що хиталися над фанерними будками, "студебекери" з пiхотою в кузовах, до роти легких танкiв, нiби-то це були Т-26, але точно сказати було важко. Далеко за полем бiля дерев"яного мiстка через ручай, пiд старими вербами, якi росли купно, вони помiтили вiсiм бронеавтомобiлiв БА-11 закритих до самих колiс брезентом. Бiля них мирно димiла польова кухня.
- Серйозний об"єкт, - сказав Вiльгельм, - але ненадiйний. Для нас, в усякому разi: рухомий. Хто його знає, де вони, цi броньовики, будуть через годину. А нам потрiбно щось бiльш стабiльне...
- Правильно кажеш... це для протитанкiстiв... прямою наводкою. - Погодився Єгоров. - Ладно, ми їх пiзнiше потривожимо. А у нас з тобою, Вiлька, задача яка? Виявити, коли супостат тут наступати буде... Саме робота для "Торнадо" та залiзничного квiтника . Так напучував нас шановний пан полковник...
Вони спостерiгали ще з годину, наносили на карту виявленi цiлi. Цiлей було багато. Отже, буде робота для артилеристiв i сьогоднi вночi, i завтра. Коли їх на цiй висотi не засiчуть, звичайно...
I раптом щось сталося. Єгоров це вiдчув просто фiзично, як рiзкий порив холодного вiтру. Нiби нiчого не змiнилося в навколишнiй обстановцi: так само рiвномiрно вилiтала землi з окопiв, якi продовжували рити радянськi солдати, i на путiвцi машин не побiльшало i не поменшало, але щось таки змiнилося.
- Вiлька, ти нiчого не вiдчуваєш? - Антон вiдiрвався вiд стереодалекомiра, дивився запитально.
- Висота 201, орiєнтир два, бачиш? - Спокiйно вiдповiв Шварцвальд. - У них там СП обладнаний. I для дуже, дуже високого начальства. Чогось вони заворушилися. Чого? Га?
Сержант навiв свою оптику, довго вдивлявся. Дiйсно, вершина висоти затягнута маскувальними сiтками, а пiд ними йшло якесь вовтузiння. Час вiд часу зблискували лiнзи бiноклiв та стереотруб. "Точно, радист має рацiю, - i Єгоров усмiхнувся з цього мимовiльного каламбуру, - щось там вiдбувається!"
Вони спостерiгали ще з хвилину-другу. А напруження росло i це вiдчувалося, нiби накопичення електрики в повiтрi перед грозою.
Раптом рiзко i швидко змiнилося все в навколишньому майже iдеалiстичному пейзажi. Путiвцем пiшли колони танкiв, вантажiвок. Обтiкаючи висоту 201 з обох сторiн висувалася на переднiй край пiхота. Тиха, безлюдна вдень долина прийшла в рух...
- Увага, група. - Не голосно i не вiдриваючись вiд окулярiв промовив сержант. - Загальний збiр!
Вiн чув, як вовтузилися за спиною його розвiдники, але не вiдривався вiд окулярiв. Полiчити скiльки ж вiйськ висувається з глибини було неможливо - все зливалося в сiру, однорiдну масу.
- Група за вашим наказом вишикувалася. - Доповiв заступник Єгорова.
Антон сiв на земляну приступочку, подивився на своїх бiйцiв. Вони дивилися поверх брустверу, на густi колони радянської пiхоти i танкiв. I в очах кожного Єгоров бачив смуток за минулим, яке не повернути вже нiколи, печаль i навiть вiдчай перед тим, що доведеться робити. Але не страх за життя. Хоч його, це життя, завжди шкода, яке б воно не 6уло, добре чи погане. Але обов"язок перед своєю землею, своєю Батькiвщиною, а найперше перед самим собою - вищий. I честь чоловiка, захисника своєї сiм"ї, своєї землi - теж вища. I взагалi є багато чого такого, про що нiколи б не задумався, ба! навiть кепкував з цього часом, тiльки ось прийшла хвилина - i цi почуття пiднялися з самої глибини душi, де дрiмали до тiєї пори, аж поки твоє серце само до них не потяглося. I тодi звичайна людина перестає бути слабким смертним чоловiчком...
Коли зрушила i пiшла пiхота, здавалося, долина заворушилася. Пiхота рухалася хвилями, вони накочувалися, як живий океан, одна за одною, невiдворотно. А з-за висоти виходили все новi i новi ряди...
Батарея вiдгукнулася миттєво, нiби там чекали на виклик розвiдникiв.
Перший снаряд здiйняв султан вибуху майже на самiй вершинi висоти зi спостережним пунктом. А за пiвхвилини там вже клекотiло пекло: важкi снаряди сто сiмдесятидев"ятимiлiметрових далекобiйних гармат, вагою в центнер кожен, перемiшували на цiй висотi разом з землею блiндажi, укриття, окопи, машини i людськi тiла...
Ледь радянськi пiхотинцi перетнули кордон, вiдкрили вогонь ракетнi установки залпового вогню. По пiхотi, по живiй силi, по "червоним", "бiльшовикам", "визволителям", по загарбникам, по гадам в людськiй подобi - вогонь!
Установки вели стрiльбу касетними боєприпасами i над полем на висотi п"ятдесяти метрiв цi "чемодани" лопалися, викидаючи десятки осколкових суббоєприпасiв i зверху бив град високошвидкiсних убивчих елементiв.
Залп викосив всiх в перших хвилях, але "червона" пiхота не зупинилася. Радянськi "визволителi" йшли, як сарана, як гризуни пiд час масових мiграцiй, коли невiдома сила пiднiмає їх i жене напрямки через поля, дороги, вулицi мiст i сiл. Хiба можна їх зупинити чи змусити звернути вбiк? Їх можна тiльки знищити - всiх, до останнього, або дати їм пройти, але тодi пiсля них залишиться мертва нежива земля...