Початок Смоленської наступальної операцiї Сiверського фронту ознаменувався катастрофiчними поразками вiйськ Захiдного i Пiвнiчно-Захiдного радянських фронтiв в районi "смоленських ворiт". В ходi операцiї були оточенi вiйська росiян в районi Руднi i Демидова; частини вiдтвореної Бiлоруської Народної армiї, якi входили до складу Шостої армiї Сiверського фронту, звiльнили Смоленськ - древнє бiлоруське мiсто, за яке столiттями йшла вiйна Великого князiвства Литовського з Московiєю. Вийшовши на рубiж на схiд вiд Велiжа, захiднiше Духовщини, на схiд вiд Смоленська, українськi та бiлоруськi дивiзiї ставали в оборону. План української ставки по звiльненню Бiлорусi вiд росiйської окупацiї був виконаний.
Керiвництво радянське, тим не менш, плекало задуми масштабних наступальних операцiй.
Вже 30 жовтня був створений Резервний фронт, командувати яким Сталiн поставив Жукова. А 20 листопада начальник генерального штабу Червоної армiї командарм першого рангу Василевський видав директиву по оточенню i розгрому українських вiйськ в районi Смоленська i деблокуванню оточеного на захiд вiд мiста угрупування росiян. Для цього з 20 дивiзiй Резервного фронту було створено п"ять армiйських оперативних груп, якi ввiйшли до складу Захiдного фронту. Належало нанести одночаснi удари з пiвнiчного сходу, сходу i пiвденного сходу в загальному напрямку на Смоленськ. Пiсля розгрому українських вiйськ вони мали з"єднатися з основними силами оточених в районi Руднi i Демидова армiй Захiдного i Пiвнiчно-Захiдного фронтiв. Щоб сприяти наступаючим з фронту вiйськам росiян була створена кавалерiйська група для здiйснення рейду по тилам Шостої i Вiсiмнадцятої армiй Сiверського фронту.
Незважаючи на смiливий задум i вельми значнi сили, задiянi росiянами в Смоленськiй наступальнiй операцiї, пiдсумковий результат виявився досить слабким, а втрати надзвичайно великими. Розгромити українськi вiйська не вдалося. Оперативнi групи просувалися повiльно. Це пояснювалося вкрай слабкою виучкою командирiв i вiйськ, вiдсутнiстю елементарної взаємодiї мiж вiйськами груп, вкрай обмеженим часом на пiдготовку удару. Не вдалося наступаючим радянським вiйськам й свої оточенi дивiзiї виручити.
"Котли" пiд Смоленськом були лiквiдованi українцями i їхнiми союзниками до 5 грудня.
В боях за Смоленськ українцi i бiлоруси взяли в полон 184 тисячi радянських полонених, захопили понад три тисячi танкiв i стiльки ж гармат. В ходi боїв Захiдний фронт понiс бiльш нiж серйознi втрати. В радянських дивiзiях залишалося на початок грудня по 10-15 вiдсоткiв вiд початкового складу.
Тим не менш, з"єднання i частини РСЧА продовжували безупиннi атаки проти вiйськ Сiверського фронту з метою повернути Смоленськ. За наказом радянського командування вiйська захiдного напрямку ще продовжували багато днiв поспiль наносити удари, безуспiшно намагаючись прорвати оборону українських i бiлоруських дивiзiй. Росiяни безуспiшно намагалися наступати аж до початку лютого сорок четвертого року. Всi їхнi атаки, тим не менш, були вiдбитi з жахливим втратами для московiтiв.
Цiна Смоленської битви для РСЧА була дуже великою.
Пiсля закiнчення Смоленської наступальної операцiї Слобожанський i Сiверський фронти в кiнцi лютого сорок четвертого року були розформованi. Українськi вiйська вiдводилися вiд лiнiї бойового зiткнення i утворювали Другий Стратегiчний ешелон. Перший Стратегiчний ешелон становили вiйська Бiлоруської Народної армiї, вiдтвореної згiдно угоди мiж урядами Української Держави i Бiлоруської Народної республiки, та Росiйської Визвольної армiї, створеної Комiтетом Визволення народiв Росiї. Тепер вiйну з вiйськами Червоної армiї за подальше визволення окупованих росiйськими комунiстами територiй мали вести частини i з"єднання нацiональних армiй Бiлорусi i Росiйської Демократичної республiки.
А Вiсiмнадцята армiя генерал-лейтенанта Даниленка вiдводилася в район Вiтебська...
...Плануючи бойовi дiї на сорок четвертий рiк, Верховне Командування Української армiї знало, де, коли i якими силами буде завдано удару по росiйсько-комунiстичним вiйськам. Сталiнське ж керiвництво намагалося розгадати задум української сторони...
...Виклик до Києва прийшов за мiсяць. З командувачем до столицi вiдбули начальники оперативного i розвiдувального вiддiлiв. Начальник штабу армiї залишався "на господарствi"...
В Києвi вiдразу з аеродрому вiдправилися в Генштаб, де були прийнятi генерал-полковником Морозовим. Коротко ознайомивши прибулих з обстановкою i планами бойових дiй на Смоленщинi, Псковщинi i Новгородщинi, Костянтин Петрович повiдомив, що пiсля попереднього обговорення операцiї з генерал-полковником Малиновським, який вже був призначений командувачем Пiвнiчного фронту, в Генеральному Штабi погодилися з задумом командування Вiсiмнадцятої армiї i генерала Даниленка, при його доповiдi Гетьману України остаточного варiанту задуму операцiї, керiвництво Генерального Штабу пiдтримає. А зараз необхiдно їхати в Марiїнський палац, для доповiдi Гетьману i членам Ставки.
Коли Даниленко, вiдчуваючи природне хвилювання, ввiйшов до кабiнету Гетьмана, вiн побачив заступника Начальника Генерального Штабу генерал-полковника Малиновського, начальника Розвiдувального управлiння Генерального Штабу генерал-майора Кузьму Дерев"янка, командувача Восьмої повiтряної армiї генерал-лейтенанта Iвана Проскурова i Голову Народних Зборiв Вiльгельма фон Габсбурга, що сидiли за довгим столом. Гетьман стояв бiля вiкна i читав якийсь документ. Разом з командувачем Вiсiмнадцятої армiї в кабiнет ввiйшли полковники Гончарний i Музиченко, спiвдоповiдачi Даниленка.
- Товаришу Гетьман України, генерал-лейтенант Даниленко прибув за вашим наказом.
- Прошу. - Гетьман вказав на стiльцi на протилежному боцi столу.
Коли всi всiлися, Гетьман дiстав з коробки цигарку, але не запалив її. Вiн встав i, повiльно йдучи по кабiнету, розминав тютюн. Даниленко знав, що Гетьману лiкарi до вiйни ще заборонили палити i таким чином Павло Петрович вгамовував свою звичку курця. Так, проходжуючись килимовою дорiжкою, Павло Петрович запропонував Даниленку доповiсти задум i план майбутньої операцiї.
- ...Вiсiмнадцята армiя з березня виведена в другий ешелон i знаходиться в резервi Верховного Командування. Бойова технiка армiї i озброєння з кiнця лютого передається частинам Бiлоруської Народної армiї i Росiйської Визвольної армiї. Одночасно пiхотнi частини i з"єднання армiї переформуються в рухомi механiзованi частини. Для їхнього оснащення поступає нова технiка i озброєння прямо з заводiв.
Виходячи з цього, задум операцiї полягає в використаннi високої рухливостi з"єднань i раптовостi застосування цих рухомих з"єднань в несподiваному для противника мiсцi. Штаб Вiсiмнадцятої армiї пропонує завдати удару не в "смоленських воротах", де росiяни чекають нашого наступу i за цi мiсяцi звели ешелоновану оборону, а на пiвночi, на дiлянцi оборони Латвiйського корпусу. Оборону в цьому районi противник звiв польову i це полегшує нам задачу. Для цього армiю за двi-три доби передислокувати в район Пустошки. Зазвичай наступ ми готували, зосереджуючи артилерiю i вiдповiдну кiлькiсть боєприпасiв поступово на протязi двох-трьох мiсяцiв. I оборону противника проривали пiхотними з"єднаннями. Противник до цього звик i розвiдка його нацiлена на такий хiд подiй. Ми пропонуємо змiнити цю схему.
Артилерiйськi частини i з"єднання армiї займають позицiї i з ходу завдають удару по оборонi росiян. На прорив польової оборони йде не пiхота, вiдразу механiзованi частини i розвивають удар в глибину. Ми плануємо, що вже в перший день радянська оборона буде прорвана i рухомi частини армiї вийдуть на оперативний простiр. Особливiсть театру бойових дiй полягає в тому, що стратегiчнi резерви росiян зараз скованi боями на пiвночi - в Заполяр"ї - i на пiвднi - в Сальських степах. Тут, на Псковщинi, у радянського командування сил обмаль i використовувати їх росiяни планують, спираючись на доволi розвинену мережу дорiг. Однак в цьому краю болiт, озер, рiчок i рiчечок цю вдавану перевагу противника ми можемо обернути на свою користь. Досить тiльки перерiзати шляхи сполучення мiж тиловими районами, де зосередженi їхнi рухомi резерви i переднiм краєм. Тому ми просимо посилити армiю повiтряно-штурмовими частинами. Досвiд використання армiєю тактичних повiтряних десантiв дозволяє нам твердити, що ймовiрнiсть успiху плану досить велика. На цьому у мене все. Деталi доповiсть начальник оперативного вiддiлу...
- Полковник Гончарний, вам дається десять хвилин. Прошу. - Запросив генерал Морозов.
Пiсля доповiдi начальника оперативного вiддiлу посипалися питання. На деякi вiдповiдав Даниленко, на деякi - полковник Гончарний, на деякi - начальник розвiдувального вiддiлу армiї полковник Музиченко. Пiсля сорокахвилинного обговорення Гетьман зупинив доповiдача. Скоропадський весь час ходив по килимовiй дорiжцi i, здавалося, був зайнятий своїми думками. Але це враження було оманливим.
- Командувач Пiвнiчного фронту, ваша думка? - Звернувся Павло Петрович до Малиновського.
- План, запропонований генералом Даниленком, цiлком реальний. Командування Пiвнiчного фронту вiрить в його успiх. - Пiдвiвся Родiон Якович. - За умови надання фронту аеромобiльних частин.
- Що скаже Начальник Генерального Штабу? - Спрямував на Морозова Гетьман свiй погляд.
- Генеральний Штаб пiдтримує план генерала Даниленка. Ми провели попереднiй пiдрахунок потрiбних сил i засобiв. Генеральний Штаб пропонує передати Пiвнiчному фронту генерала Малиновського 204-у i 205-у аеромобiльнi бригади, чотири окремих аеромобiльних батальйони, а також п"ять бригад армiйської авiацiї i три полки важких тягачiв для транспортування бронетанкової технiки армiї.
- Що ж, впевненiсть командування Вiсiмнадцятої армiї говорить про те, що план всебiчно обдуманий i виконання його не зустрiне непереборних труднощiв. - Промовив Гетьман. - Давайте вашу карту, Степане Архиповичу. - Гетьман взяв з срiбного стаканчика на своєму столi червоний олiвець i в лiвому верхньому кутку робочої карти крупно вивiв: "Затверджую. П.Скоропадський" I поставив крапку...
...Капiтан Денисенко за цi тижнi призвичаївся до монотонного плину штабної роботи. Деяку розраду вiн отримував, коли наставала його черга їхати на передову. Кожного разу, зустрiчаючи фронтових офiцерiв, вiн вiдчував до них дивну заздрiсть. Подумки вiн був певен, що краще почував би себе, займаючись справами стройового офiцера.
Однак, цього разу виїзд у вiйська був перерваний несподiваним наказом полковника негайно повернутися у вiддiл. Однак, як не поспiшав Денисенко, тiльки пiзно вночi вiн змiг дiстатися до штабу армiї. Ще здаля, через вiдкрите вiкно вiн почув голос Музиченка, полковник, очевидно, дзвонив по всiх телефонах, розшукуючи свого пiдлеглого. Денисенко, не знявши шинелi, пройшов у кабiнет.
- Де ви так затрималися? Годину тому дзвонив генерал-лейтенант, наказав зайти разом з вами. - Полковник, чимось пригнiчений, прибирав зi столу документи, клацав замками сейфу, письмового столу. - Нумо, покажiться... Так i є: весь в пилюцi, щетина виросла, комiрець брудний... А ще розвiдник...
За кожним словом Музиченка вчувалося незрозумiле роздратування. Було схоже, що полковника щось сердило понад мiру i свою злiсть вiн мимоволi зриває на першому стрiчному. Але нi спитати, нi здогадатися капiтан не встиг. Полковник закiнчив збиратися, накинув шинель i мовчки вийшов з кабiнету.
Йти було недалеко. Командувач армiї жив в окремому будинку неподалiк вiд невеличкого ставка, виритого за наказом ще першого господаря особняка. Поряд з дорогою плюскалася вода в озерi, сухо шурхотiла минулорiчне листя i потрiскували вiд нiчного прохолодного вiтру очерети. Вiйна наклала свiй вiдбиток i на будiвлю, i на парк, i на озерце з темною, нiби металiчною водою. Двоє вартових лiхтариками з синiми свiтлофiльтрами освiтили Музиченка i капiтана, але пiзнали начальника розвiдвiддiлу i козирнули офiцерам. Приймальня була порожня. Ад"ютант з очима, червоними вiд безсоння, пiдвiвся назустрiч офiцерам. За слабо прикритими дверима чувся спокiйний голос командарма, який говорив по телефону. Прибулi скинули шинелi, i полковник попросив капiтана Янковського доповiсти про них. Через якусь хвилину ад"ютант повернувся i запросив офiцерiв ввiйти. Музиченко оглянув ще раз з прикрiстю капiтана, покачав головою i пройшов в кабiнет командувача армiї.
Генерал, ще зовсiм не стара людина, йому йшов тiльки сорок сьомий рiк, високий широкоплечий ставний чоловiк, посмiхнувся Музиченку i мовчки вказав на крiсла перед столом. Денисенко, намагаючись робити це непомiтно, розглядав командарма, згадуючи всi байки, якi чув про його характер. В день свого представлення вiн не насмiлився уважно роздивитися генерал-лейтенанта, та ще й мало що знав про нього. Казали, що командарм вiдомий своїми зухвалими проривами в тил "червоних" i не менш зухвалими оборонними операцiями, казали, що його моторизований корпус завжди ставили на найважчу дiлянку фронту i в нього є вiйськове щастя, яке допомагає перемагати в найважчих умовах... Втiм, так в армiї говорять про всiх улюблених командирiв, i важко сказати, чиїх заслуг бiльше в тому вiйськовому щастi - чи тих, хто командує, чи тих, хто цi команди виконує. Ще казали, що генерал не любить розхлябаностi, що бували випадки, коли вiн виганяв зi штабу офiцерiв за те, що вони були неохайними, шпетив бойових командирiв за недостатню акуратнiсть, недарма полковник так був занепокоєний зовнiшнiм виглядом Денисенка. Однак генерал нiби не звертав уваги на зовнiшнiй вигляд капiтана, вiдразу пiдiйшов до карти, яка висiла над столом, займаючи майже всю стiну.
- Ну-с, Лаврiне Павловичу, це ї є той козарлюга, якого ви i начальник штабу так менi розхвалювали? - Запитав командарм, i Денисенко мимоволi стрепенувся: що ж мiг сказати про нього полковник? Скинувши оком на Денисенка, генерал нiби не повiрив. - Що ж, перевiримо! Пiдiйдiть сюди, капiтане!
Схвильований, капiтан стояв трохи позаду командувача армiї, роздивлявся великомасштабну карту тiєї дiлянки фронту, на яку була нацiлена армiя.
- Ну-с, юначе, - зовсiм по-старорежимному запитав командувач, - давно ви воюєте?
- З першого дня вiйни, товаришу генерал-лейтенант. - Вiдповiв Денисенко i полегшено зiтхнув, радiючи, що перше питання виявилося таким легким.
- Ви пiд Любечем були?
- Нi, товаришу командувач.
- Шкода. А пiд Лоєвим?
- Не був, товаришу командувач!
"Хоча б зрозумiти, до чого вiн хилить? Любеч, Лоєв - що там було? Тривала оборона, важкий плацдарм, невдалi спроби прориву", - капiтан блискавично згадував весь матерiал лекцiй, намагаючись вловити щось особливо значне, але вiдповiдi не знаходив. З-за маскувальної штори, що закривала вiкно, вийшов кiт, навiть не кiт, а молоденький котик i зiстрибнув на пiдлогу. Денисенко здогадався, що це i є кiт командувача, про якого чув уже багато байок. Котик накульгував на задню лапку.
- Так, так... Ну, а пiд Мiнськом були? - Генерал дивився на капiтана доброзичливо, нiби вчитель на здiбного учня, який незрозумiло чому не знає вiдповiдi на дрiб"язкове питання.
- Також нi, товаришу генерал-лейтенант. - I раптом одна думка промайнула у нього, не зволiкаючи, з деяким вiдчаєм, випалив. - Зате я був на Прип"ятi, товаришу генерал, там також великi болота.
- Н-ну! - Генерал з деяким подивом глянув на Денисенка, потiм повернувся до Музиченка i покачав головою. - Гострий, гострий, слiв немає, коли тiльки це не ви його пiдгострили, Лаврiне Павловичу!
- Що ви, товаришу генерал, я ж не знав про що саме йтиме мова! - Засмiявся Музиченко.
- Так значить, ви в болотах вже поповзали, юначе?
- Поповзав, товаришу командувач!
- Ось i добре. Значить, ви зможете, дивлячись на цю карту, пояснити нам в чому ви бачите або передбачаєте вiдмiннiсть мiж вiйною на нашiй територiї та вiйною на радянськiй територiї? Не кваптеся, юначе, подумайте, - тоном вчителя, який не бажає зла учню сказав командувач i навiть вiдвернувся вiд карти, щоб не заважати i не бентежити екзаменованого.
"От воно, тут я i зрiзався!" - зовсiм по-школярськи подумав Денисенко, вдивляючись в карту до болю в очах. Генерал опустився в крiсло за його спиною i запалив. Денисенко почув, як клацнула запальничка, вiдчув i запах тютюну, але не зважився оглянутися, хоч i сподiвався, що полковник може якимось знаком допомогти йому. Йому доводилося зараз куди важче, нiж на курсах чи в училищi пiд час екзаменiв. Тут, вiн розумiв, перевiряються його знання законiв вiйни, щоб дати потiм йому можливiсть застосувати їх на дiлi, а в училищi чи на курсах кожна задача мала тiльки теоретичне значення. I подумав, що був би на його мiсцi якийсь iнший офiцер, хоча б його колишнiй командир розвiдроти, викладач тактики на курсах, той же комбат, в батальйонi якого вiн був сьогоднi, вони б негайно знайшли рiшення цiєї задачi. Капiтан розумiв, що рiшення перед ним, воно на цiй картi. Даниленко перевiряє його знання саме тому, що є якась вiдмiннiсть вiд тих боїв, в яких Денисенко приймав участь ранiше. I вiн уважно читав карту, яку знав, мабуть, навiть краще, нiж генерал, недаремно стiльки часу Музиченко втовкмачував йому, що вiд цих знань буде залежати перемога всiєї армiї, а не якогось одного батальйону. Так що особливе буде в цiй битвi?
Кiт вистрибнув на тумбочку, що стояла бiля стiни i також уважно вдивлявся в карту. Чи то вивчав розташування росiйських вiйськ, чи то муху зальотну видивлявся.
- Ну як, юначе, надумали? - Запитав генерал за спиною Денисенка.
I це неодноразово повторене "юначе" тепер рiзонуло капiтана по серцю. Вiн зрозумiв, що вiд цiєї, саме вiд цiєї вiдповiдi залежить, чи признає його генерал вояком, вартим називатися словом "офiцер", чи так i надалi Юрiй буде для нього всього лише "юнаком". Капiтан повернувся, клацнувши закаблуками, i побачив, що генерал дивиться на нього доволi доброзичливо. Денисенко ще раз з вiдчаєм глянув на карту i розкрив вже рота, щоб вiдповiдати, як раптом його погляд натрапив на точку на картi, якiй вiн присвячував весь свiй час. Новгород! Так, а що далi? Рiка Велика! Так, а що там далi...
- Одну хвилиночку, товаришу командувач...
- Будь ласка, будь ласка!
Денисенко бачив, як полковник стверджувально кивнув головою, нiби ручаючись за свого учня.
"Добре, добре, Новгород i Псков ми намацали, але що чекає вiд мене командарм? - Хвилюючись, думав Денисенко. - Чому питав, чи воював я в болотах? До чого це питання?" Потiм раптом витягнувся, не бачив уже карти, тому що все несподiвано стало ясним i зрозумiлим. Тепер вiн не читав цю карту, яка висiла перед ним. Вiн бачив болота Прип"ятi, танки i гармати, якi застрягли в цих болотах, бачив змучених солдатiв, що тягнули їх на руках, бачив полки та роти, якi вiдстали, i не виконали поставлену їм задачу вийти до такого-то пункту о такiй-то годинi, а вони не добиралися й через добу пiсля визначеного термiну. Все це вiн бачив наочно, бачив i розумiв, що нiчого цього не буде тут, бо ще вчора армiя тримала оборону в Бiлорусi, а сьогоднi її полки, дивiзiї i корпуси в повному порядку без вiдсталих, вiдпочилi i ситi опинилися тут; в Латвiї, ще позавчора танки i мотопiхота 45-го механiзованого корпусу готовi були стримали атаки радянських "тридцятьчетвiрок" i "КВ" в "смоленських воротах", а сьогоднi вони готовi до бою за триста кiлометрiв... Так, так, саме про це i думав генерал Даниленко.
- Дозвольте доповiсти, товаришу командувач? - Звернувся до командувача Денисенко i сам здивувався, як чiтко i сухо прозвучав його голос.
- М"яв! - Сказав кiт. - М"яв, м"яв, м"яв!
- Не пiдказуй. - Суворо промовив командувач до кота i той, присоромлений, скочив на пiдлогу, а потiм на руки до генерала.
- Доповiдайте, доповiдайте. - З пiдкресленою уважнiстю сказав генерал, встав, тримаючи кота, з крiсла i знову був поряд з капiтаном перед картою.
- Я вважаю, товаришу генерал, що основна вiдмiннiсть мiж боями на нашiй територiї i боями на територiї противника виражатиметься в тому, що росiяни будуть воювати за допомогою мобiльних частин i пiдроздiлiв, якi розташованi далеко за лiнiєю оборони, i пiдготовлених для перекидання на загрожуванi дiлянки за допомогою мережi дорiг. Це дозволить противнику, навiть при тих порiвняно малих резервах - а основнi сили Червоної армiї знаходять зараз на пiвднi, де розвивається наступ Росiйської Визвольної армiї i Вiйська Донського, - якi залишилися в розпорядженнi командування пiвнiчного напрямку, запекло опиратися нашому наступу. Але досвiд попереднiх боїв вже напрацював таку тактику, яка дозволить звести нанiвець цю вдавану перевагу противника. Варто тiльки порушити зв"язок мiж фронтом i тилом противника, захопити вузловi точки на дорогах, хоча б малими силами, i його резерви будуть скованi. Наш наступ, що має вiдбутися, пролягає по практично прямiй смузi мiж рiками Велика, далi Псковське i Чудське озера i рiка Нарва на лiвому фланзi i рiками Ловать, озеро Iльмень, рiка Волхов на правому фланзi, такий собi прямий i рiвний коридор, що веде до самого Ленiнграду. Основнi угрупування противника знаходяться на лiвому фланзi мiж кордоном i рiкою Велика i на правому фланзi на схiд вiд мiст Невель та Великi Луки. Захопивши або знищивши мости та переправи на рiках Велика i Ловать, ми матимемо практично вiльний вiд радянських вiйськ коридор аж до Ленiнграду. Це все, що я можу сказати, товаришу генерал.
- Оце так, полковнику, оце так! Молодець, найсправжнiсiнький молодець! Не томiть його в канцелярiї, Лаврiне Павловичу, з нього ще вийде полководець. Голову на вiдсiч, вийде!
- Нi, що ви там таке казали! Вiн казав! Я прямо заслухався! - Командувач армiї щиро радiв з кмiтливостi Денисенка. - Словом, це майже те ж саме, що ми всього тиждень тому доповiдали Гетьману i Начальнику Генерального Штабу. I найголовнiше, капiтане, Гетьман i генерал Морозов цю пропозицiю пiдтримали. Мости в Островi i Лузький УР ми будемо брати з повiтря!
- Капiтан якраз i просив направити його в ту частину, якiй буде доручена атака на мости в Островi. Вiн так вивчив цю мiсцевiсть, що пройде по нiй з зав"язаними очима...
- Ну-ну-ну, капiтана ви залиште менi! Я йому знайду заняття... Як, капiтане, згоднi?
- Слухаюсь, товаришу командувач. Але я прошу дозволити менi приймати участь у бою...
- Ви i будете в бою. Ваша задача буде полягати в тому, щоб прослiдкувати за точним виконанням тих умов, про якi ви так добре говорили. А на мости ви потрапите, але не з десантниками, а з частинами, якi будуть пiдтримувати атаку аеромобiлiстiв. Зрозумiло?
- Зрозумiло, товаришу командувач! - Денисенко замовк, ображено глянувши на командарма. Вiн нiби сердився на генерала за те, що змiг сподобатися йому.
- Отже, капiтане, ви призначаєтеся офiцером для доручень при командувачевi армiї. - Тоном наказу промовив генерал-лейтенант. - Наказ отримаєте завтра. А зараз капiтану готуватися до виїзду в Латвiю. - Це вже Даниленко промовив, звертаючись до начальника розвiдувального вiддiлу.