Командувач армiї пiд ранок другого липня тимчасово перенiс свiй командний пункт до Ропшi, але весь день продовжував керувати зi свого рухомого КП - штабного автобуса, змонтованого на вантажiвцi.
Командний пункт, де в виритих iнженерно-саперним батальйоном укриттях знаходилися штабнi автобуси, був по периметру оточений вартовими, що стояли за двадцять метрiв один вiд одного. Зовсiм поряд з закритими маскувальними сiтками укриттями, куди загнали автомобiлi штабу, були розкиданi гусеницями танкiв i бронетранспортерiв окопи, в яких ще вранцi сидiли росiяни.
Капiтан Денисенко зупинився перед загнаним в укриття штабним автобусом, змонтованим на повноприводному трьохосному автомобiлi, чекав, поки ад"ютант, який зайшов всередину, доповiсть про нього. З автобуса вийшов начальник штабу, сiв у свiй "луаз" i поїхав. Мабуть, генерал Даниленко викликав його до себе, аби дати вказiвки на завтрашнiй день...
З того часу, як дивiзiї Вiсiмнадцятої армiї вийшли до узбережжя, у офiцера для доручень турбот тiльки прибавилося i Юрко на собi спробував, що це таке: "нiколи вгору глянути".
...Нарештi ад"ютант вийшов з кунга i Денисенко, зайшовши всередину, побачив, що в салонi, крiм командувача, знаходився начальник оперативного вiддiлу i командир танкової дивiзiї генерал Бурдейний.
- Товаришу командувач, капiтан Денисенко за вашим наказом прибув.
Даниленко пiдвiвся, взяв карту, що складена гармошкою лежала край столу, i став розкладати її. Денисенко допомiг, пiдiйшовши до столу з iншого боку.
- Поїдете в Двiстi тридцять четверту. - Сказав командувач. - Спостережний пункт на п"ятнадцяту годину перемiсився ось сюди. - Генерал показав олiвцем на картi.
- З дивiзiї ще не повiдомляли. - Зауважив начальник оперативного вiддiлу.
- В оперативний вiддiл ще не повiдомляли, а менi Лосєв зателефонував. Бачиш, куди вiн залiз? Доповiдає, що в тилу у росiян чути звуки бою. За нiч планує вийти ось сюди. - Даниленко знову показав олiвцем на картi. - Розраховує на випадок успiху з"єднатися з союзниками. Естонський корпус вийшов на дванадцяту годину ось на цей рубiж. - Провiв в повiтрi лiнiю командувач армiї. - Сусiди у Лосєва вiдстали, i праворуч, i лiворуч, ось бачиш на скiльки? Але Анатолiй Iванович доповiдає, що за фланги не боїться, буде продовжувати рух. Що буде продовжувати - правильно. А от як у нього фланги забезпеченi, своїми очима, Юрiю Георгiйовичу, глянь. Першим з"єднатися з союзниками кожен хоче, тому припускаю, що полковник зайве ризикує. У цьому випадку наполягай на внесенi необхiдних коректив. Але тактично, полковник i сам грамотний. Задача зрозумiла?
- Так точно, зрозумiла.
- Питання є?
- Коли з"єднаються, якi будуть накази?
- Коли з"єднаються, капiтане, особисто пересвiдчитися. Потiм повертайтеся.
Денисенко зроби крок назад вiд столу i кинув руки по швам.
- Дозвольте йти?
- Виконуйте, капiтане.
...До третього батальйону 700-о механiзованого полку Двiстi тридцять четвертої дивiзiї полковника Лосєва капiтан Денисенко дiстався швидше, нiж гадав, хоч по дорозi довелося обганяти батарею важких 203-мiлiметрових гаубиць. З позавчорашнього дня, коли вiн був у дивiзiї, дорогу вже розчистили вiд загороджень, розмiнували i встигли розбити гусеницями танкiв, бронетранспортерiв, важких артсамоходiв i тягачiв, що пiдтягували до переднього краю артилерiю. Тепер, коли росiяни з кожним днем все жорсткiше економили снаряди, ми зухвало тягли на пряму наводку навiть великi калiбри.
Сьогоднiшнiй ранок другого липня Двiстi тридцять четверта механiзована дивiзiя продовжувала займатися тим же, чим займалася шосту добу, як Вiсiмнадцята армiя вийшла до узбережжя Нарвської затоки - трощити радянську оборону, iнодi вриваючись в неї, а iнодi вгризаючись, вминаючись i вдавлюючись. Дивiзiя разом з iншими нашими частинами добивала оточених в Нарвi-Iвангородi росiян. Далеко за спиною чулося гуркотання, що вiддалялося на пiвнiч - там опиралися головнi сили 11-ї гвардiйської армiї, притиснутi до узбережжя, але й тут в Iвангородi у москалiв лишалися в строю ще десятки тисяч людей.
Вранцi пiсля артпiдготовки рвонули вперед, то ж всiм в дивiзiї здавалося: ось-ось з союзниками з"єднаємося, i в штабi та на КП дивiзiї товклося все корпусне начальство. Росiяни билися знавiснiло, хоча за всiма ознаками були вже на краю загибелi. Бiйцi на передньому краї вiдчували це не гiрше, нiж генерали i штабнi офiцери. Можливо, навiть i краще, бо вiдчували опiр москалiв на власнiй шкiрi. I в бiй люди йшли останнiми днями розлюченi, крiм всього iншого, ще й цим безглуздим опором кацапiв. Злiсть їхня посилювалася, до того ж, i власною втомою.
Командний пункт полку виявився не на тому мiсцi, де був всього пiвтори години тому, а перемiстився ще на триста метрiв вперед i знаходився в руїнах. Командир полку показав на картi останню обстановку. Пiдполковник збирався йти в батальйони: бiй втягнувся в окраїну мiста i видно його було погано.
- Вперед вирвався третiй батальйон, - показав пiдполковник на картi, - то ж фланги йому потрiбно забезпечити i стик з сусiдами, аби не пiдрiзали. То я в перший йду, а ти, капiтане, до Олекси Береста...
Ось вона, перша вулиця Iвангорода, до якої йшли з двадцять третього червня. I дiйшли на десяту добу. Iдеш серед руйновищ i згарищ, на кожному кроцi натикаєшся на трупи росiян. Бiльшiсть без чобiт, босi, на голих ногах - бруднi онучi. Це їхнi похороннi команди складали трупи i знiмали взуття для тих, хто ще живим залишався. З таким ставленням кацапiв до своїх мерцiв капiтан стикався ще на Прип"ятi, коли в розвiдувальнi рейди в тил до москалiв ходив. Звичайно, його трупами москалiв не здивуєш, хоча тут, в Iвангородi, вони на кожному кроцi, у всякому виглядi. Он, цiлий штабель - самi росiяни складали. Тут, на мiськiй околицi, рештки будiвель по всiй вулицi ними заваленi...
Як будуть вiдбудовувати цi руїни, мертвякiв кацапських не одну тисячу вивезти доведеться. Хоча, коли всi вони, цi вулицi, тепер такi, то простiше буде мiсто на новому мiсцi звести.
Скоро побачимо, якi вони, вулицi Нарви-Iвангорода. Скоро все побачимо...
...Ми мовчали, а росiяни всю нiч i початок ранку, то там, то тут стрiляли, як навiженi - мабуть, нерви закiнчилися, а передчуття кiнця росло. I це радувало, дозволяло думати, що сьогоднiшнiй бiй буде дiйсно останнiм i недовгим.
Коли почалася артпiдготовка, в батальйон прийшов командир дивiзiону з самохiдного артполку приданого Двiстi тридцять четвертiй дивiзiї.
- Богу вiйни! - Труснули його правицю Денисенко i комбат. - Ти що, з самого ранку на вогневих?
- Ночував тут. З вечора роботу з особовим складом проводив.
- Вiдносно чого?
- Щоб надвлучний вогонь дали. - Сказав командир дивiзiону. - Все живе мертвим зробили...
- Значить, твої начальники на "руки вгору" не сподiваються?
- Не схоже. За нiч боєкомплект знову до повного довели... - Майор-артилерист з досадою махнув рукою. - Хоча вчора, коли про Курочкiна повiдомили, думав, що й нашi кацапи здадуться...
Артпiдготовка добiгала свого кiнця. Сьогоднi працювала артилерiя середнiх калiбрiв, на прямiй наводцi: пiдтягнули її за нiч скрiзь, де тiльки можна, впритул. Того глухого, глибокого струсу землi, яке викликають близькi удари великих калiбрiв, не було, однак все навкруги гримiло i стукотiло, а одна батарея лупила по позицiям москалiв зовсiм поряд, здавалося, що над вухом хтось весь час колов з трiском та виляском склянi банки об бетонну стiнку. В звуках артилерiйського бою було щось завзяте i дзвiнке, можливо вiд того, що сходило сонце i все навколо було в його яскравому промiннi.
Рештки будинку, де ночували, були всього в двох сотнях метрiв за спиною. Попереду ж був переднiй край. Вiн йшов на цiй дiлянцi по залишкам крайнiх будинкiв примiського селища, вiдбитого вчора у росiян. Перед ротами лежало близько дев"яноста метрiв вiдкритого пустиря, а за цим пустирем тяглася побита снарядами бетонна стiнка, невисока, метрiв зо два. Артилерiя й зараз продовжувала садити по нiй.
Вчора ввечерi росiяни ховалися там, прямо за цiєю стiнкою, били звiдти з кулеметiв та гвинтiвок.
За нею починалася територiя якогось заводу, чорно-червонi цеглянi стiни корпусiв, збудованих на початку столiття, видно було тiльки вiд даху до половини. Скорiше за все, росiяни за нiч вiдiйшли туди, в глибину територiї, але це стане зрозумiлим тiльки за кiлька хвилин, коли роти зроблять перший кидок.
Всi його чекають.
Чекає командир другої роти, вiн сидить поряд, праворуч. Вiн щойно висовувався, вiддавав якийсь наказ, i Денисенко бачив його суворий, зосереджений профiль. Чекають кулеметники в бронетранспортерi, вони будуть прикривати вогнем кидок взводiв роти. Ще вчора ввечерi вони засiкали вогневi точки, звiдки росiяни вели вогонь, а вночi спостерiгали за спалахами. Другiй ротi бiгти до стiнки зовсiм близько, в третiй ротi вiдстань кидка трохи бiльша. В кiлькох мiсцях вирви i розкидане вибухами груддя. Та ще розкиданi густо трупи росiян навколо - вони вирiзняються своїм оливковим, захисного кольору обмундируванням, - десяткiв зо п"ять. I посеред пустиря два спалених Зiс-5: одна вантажiвка-трьохтонка лежить на боцi, iнша з розбитою кабiною сидить на пузi, ось i все. Мабуть, потрапили пiд обстрiл установки залпового вогню...
Коли роти зроблять перший кидок, вiн, Денисенко, залишиться тут на командному пунктi батальйону, разом з кулеметниками, якi прикривають атаку. Коли кидок буде вдалим, вiн вiдразу ж пiде слiдом за ротами, а коли станеться заминка - судячи по обстановцi. Артилеристи допоможуть, оброблять дiлянку ще раз прямою наводкою, i бiйцi Олекси Береста знову спробують... А, можливо, i самому доведеться пiднятися i повести в атаку. Всяко буває... Хоча й не вiриться в таку невдачу, але жеврiє сподiвання, що все сьогоднi з перших хвилин вийде так, як потрiбно. Є навiть думка, що перед тим, як роти кинуться вперед, з-за стiнки з"явиться бiлий прапор, як сталося - так кажуть - вчора, на дiлянцi Сто тридцять четвертої дивiзiї...
Пiд вухом лунко трiснули скляними банками три останнiх пострiли i настала миттєва пауза. Заревiли дизелi бронетранспортерiв i праворуч i лiворуч виповзли з укриттiв зеленi приземкуватi коробки та й ринули через вiдкритий простiр до стiнки. За ними, прикриваючись бронею, з криками, хоча за ревом двигунiв цього не було чути, бiгли бiйцi другої роти. На кiнцях стволiв їхнiх легких кулеметiв i штурмових карабiнiв спалахували i тяглися бiлими метеликами до стiнки трасуючi кулi. Бiйцi бiгли через вiдкритий простiр, а росiяни по них не стрiляли. Потiм один упав. "Значить, все-таки стрiляють..." - подумав Денисенко. Однак солдат пiднявся i капiтан зрозумiв, що боєць просто спiткнувся. Ось ще один впав, скочив i побiг вперед. за двi-три хвилини всi, кому це належить в першому кидку, були бiля стiнки. Хтось залiг за нею, бронетранспортери вели вогонь за своїх великокалiберних кулеметiв понад загорожею, хтось через проломи перебрався на той бiк. Заревiли дизелi самохiдок, машини батареї дружно вивернули з укриттiв i попрямували за бронетранспортерами.
Проте бiлих прапорiв не було, хоча росiяни все ще не стрiляли...
Бiй тривав, сонце неквапливо пiдiймалося до зенiту, але пiсля шостої години просування вперед не було. Пiсля закiнчення артпiдготовки роти третього батальйону з ходу врiзалися вглиб росiйських позицiй, а далi - нi просунутися, нi повернутися! I тiльки пiсля полудня, на четверту годину третя рота нарештi зайняла на правому фланзi руїни, що стояли окремо, i звiдки щiльно били кулемети. Цьому успiху не придали особливого значення, тiльки помiтили, що вогонь росiян i лiворуч став слабшати, аж поки геть не припинився. Бiйцi не встигли зрозумiти, що сталося, аж раптом зовсiм близько, метрiв за триста, над наступними руїнами, побачили трикольоровий - синьо-чорно-бiлий - прапор.
Так прагнули до цього останнiми днями, а з"єднання все одно вiдбулося несподiвано! Рота побачила прапор, кинулася прямо до нього i - втратили двох бiйцiв: в лiвий бiк вдарив росiйський "дегтяр" з розбитої цегляної будки. Розiзлилися, заслiпили кулемет вогнем, пiдповзли i закидали гранатами всiх, хто там був. Закидали ґрунтовно. Навкруги вся земля була в клаптях людських тiл та всякого дрантя. I в самiй будцi було повнiсiнько мертвих азiатiв. Будка стояла на узгiрку, її оточував окоп i з двох сторiн йшли ходи сполучення. Але там мертвих не було - всi в будцi. Мабуть, тут ховався вiд обстрiлу цiлий взвод росiян.
А потiм вiдкрито, нiби вже нiчого не могло статися, ривком пробiгли метри, що залишилися до залишкiв будинку пiд синьо-чорно-бiлим прапором. I дiйсно, нiчого не сталося: росiяни не стрiляли - або вiдiйшли, а скорiше за все закиданий гранатами кулемет був тут у них останнiм.
В руїнах з прапором, коли добiгли до них, було всього десяток бiйцiв: командир взводу - молодший лейтенант i дев"ятеро його бiйцiв. В їхнiй особi i зайняв Естонський корпус цi останнi, з того, захiдного боку, руїни. Одночасно з ними батальйон старшого лейтенанта Береста зайняв з нашого, схiдного боку цi останнi руїни. Росiяни не стрiляли: тут - як вiдрiзало, а праворуч i лiворуч ще йшов бiй. I з незвички це здавалося дуже далеко, бо вчора i позавчора, весь день сьогоднi - бiля самих вух.
Прапор у хлопцiв з естонського корпусу був саморобним - зшитий з синьої та чорної смуг i шматка бiлого простирадла. Прапор був прикручений телефонним дротом до шматка палицi вiд гардини. З того боку, вiд естонцiв, нiхто не пiдходив i командир взводу надряпав в своїй офiцерськiй книжцi коротке донесення та й вiдправив його з одним зi своїх солдатiв. Командир третьої роти зробив те ж саме.
Потiм розстелили плащ-намет прямо на землi, висипали на нього запас сухарiв i пустили по кругу двi фляги з горiлкою - у командира роти було у запасi на такий саме випадок. Естонцям випити першими дали - з поваги до їхньої армiї та їхньої солдатської долi. Естонський корпус у безперервних боях з кiнця травня - вiдколи росiяни спробували завдати удару на пiвночi, в Фiнляндiї, i тут, на пiвденному березi.
Потiм в роту прийшли командир батальйону i капiтан Денисенко. Пробираючись руїнами мiста, Денисенко з легким збентеженням подумав, що ще нiколи не бачив такого видовища смертi, яке вiдкрилося його очам на руйновищi Нарви-Iвангорода. Вулицi i пустирi були суцiль зритi вирвами; в окопах, що тяглися в багато рядiв, один за одним, виднiлися страшнi слiди рукопашних сутичок: понiвеченi тiла росiян лежали так густо, що пiд ними не було видно землi. А навкруги валялося все те, що i всюди: гвинтiвки, карабiни, пiстолети-кулемети, ручнi кулемети, протигази i речовi мiшки, казанки, пiлотки i кашкети з захисного кольору зiрочками, скривавленi бинти i розчавленi пiдошвами трикутники фронтових листiв...
А потiм росiяни стали здаватися. З руїн виповзали з бiлими прапорами, з рушниками, кидали в купу зброю i шикувалися в колони. Вдалинi, бiля ближчих руїн виднiлася довга колона росiян з великим бiлим полотнищем i рухалася в тил Вiсiмнадцятої армiї, а друга, перетинаючи вулицю - на захiд, до Нарви.
Ось так просто, навiть буденно, виглядала ця подiя там, де опинився капiтан Денисенко, виконуючи завдання командувача Вiсiмнадцятої армiї. Значення цiєї подiї було усвiдомлене пiзнiше. А зараз в душах бiйцiв змiшалося i радiсне вiдчуття, i втома вiд бою, i деяка розгубленiсть перед майбутнiм, i якийсь дивний подив: невже з"єдналися? А що накажуть тепер? I на iнших дiлянках фронту, праворуч i лiворуч, ця подiя сталася за пiвгодини, можливо, пiзнiше чи ранiше. I навряд все виглядало урочисто, хоча результатом того, що сталося, був кiнець трьох радянських фронтiв, всього пiвнiчного флангу цiєї вiйни...