За рядками вiдвертими, я стою у черзi, 
i здається небагато тут таких без сорому, 
що вiдкривають серце, 
а не для того щоб сподобатись, 

вiдкривають країну, iншу, без кiнахiв, 
не таку, що подобається, а ту, що справжня, 
i українця, чомусь, тодi називають бандерiвцем, 
а географiчний бандерiвець у землi перевертається 

i ату її, тодi, прапором, поросям по росi з наганами 
замiсть єдинорога з герба фамiльного, 
зловлю тобi такого перевертня телевiзiйного, перемкну каналами, 
i струм йому в серце, щоб любити, як дихати 

Але нiчого не вийде, жаби дихають зябрами, 
вiн має в це вiрити, а не мати, щоб вiрили, 
я на собi ставлю дослiди, як тату, для нащадкiв, 
кладу бомбу-вонючку в вулик: 
отут татку боровся за правду - хрестик, отут - "правда" за нього - нулик 

вiд"їзжають в iталiю, францiю, щоб любити, 
переплавляти золото, переводити грошi, штампи, тiтри, 
замiнивши терпiння - на "сьогоднi", 
i нiхто їм не скаже, я сам не скажу, лише дiти... 

i нiчого не жаль, тiльки й того що - жити, 
закордоном писати, пити, 
вiдчувати геїв геями, а не якими то там пiдарами, 
бо Габана влаштовує вечiрки, а ти їх любиш. Вночi розберешся кого, 

а тут є дiма коляденко, такий, начебто, танцюрист балету, 
поводиться, як гей, але начебто чоловiк Бiлик, 
а як казав лiкар у вiдомому анекдотi: "Нi, ви, не гей..." 
бо є i такi, як Цаскарiдзе, Лiєпа, не називають себе генiями, але - генiї. 

Але в нас чомусь пiдарасiв бiльше люблять. 
При чому вся країна, 
приблизно половина на половину, 
при чому теж не пiдозрюють спочатку, 
а набивши морду, при чому один одному, 
потiм ще бiльше люблять. 

Любити - це не наїстись сала, 
це коли хочеш iнодi вбити i є кого, 
це коли ти вбив уже з десяток, i гадаєш, 
що серiйний вбивця, а раптом вiдкриваєш очi i куля в серцi, 
але чогось не вмираєш, 

а так хочеться вмерти, ще бiльше жити, 
але збагнути не можеш, що це i є - любити, 
i не можеш без цього, мазохiзм, кажуть, 
а ти спробуй сам, з кулею в серцi, 
вiд такого, як ти, серiйного вбивцi, - 
вони не мажуть, 

i начебто є вибiр, кохати-любити, 
не порiвнювати: кохану й країну, 
не подзвонити, забути, ну, може ще когось вбити, 
не вiдкривати газет, не сподiватися на людей, якi перекажуть сину, 

що i я теж вибирав пiдарасiв, 
сподiвався, що для батька куплю машину, 
iз залитими очима писав про вiдвертiсть, 
i так само як всi, не маю два серця, 

але я не можу не порiвнювати, 
бо i люблю, i кохаю одночасно, 
хоч це i двi рiзнi iстоти, 
але нiколи не обiзву таку непостiйнiсть блядством, 

не знаю вiд кого, вiд мами, дiда, 
вiд iсторiї сто разiв переписаної, але все одно власної, 
вiд завжди засраного села, де був завжди чистим i рiдним, 
вiд мови, вiд якої вiдмовився, не розумiючи сили, 

без сили доводити, бо "люблю" не доводиться 
не тобi, не менi, нi сестрою, нi братом, 
я люблю цю країну, якiй доводиться, 
кожен день i любити мне й вбивати, 

я люблю тебе, я кохаю марно, 
не для зайвих слiв вiдкриваю рани, 
не пишу, а рiжу, сам собi, до весiлля, 
може все це загоїться, чи заросте бадиллям, 

Я не хочу бiльше, нiкого образити, 
Не залишитись вдвох у цiй бiйцi нацiї, 
Я хочу дiтей. Якi б знали, за що i за кого, якщо прийдеться воювати, 
Я люблю тебе. 
Щоб тебе кохати