Стырта Ирина Владимировна : другие произведения.

Олена Телига. Избранные стихи

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:



Другие произведения О. Телиги:
Возвращение
Танго
Триптих

Произведения об Олене Телиге:
Романтика нации - завет Олены Телиги.

olena_teliha-portrait unknown

ОЛЕНА ТЕЛІГА / ОЛЕНА ТЕЛИГА
(1907 - 1942)

Вибір з поєзій / Избранные стихи

Перевела с украинского Ирина Стырта

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ / ВЕЧЕРНЯЯ ПЕСНЯ

ВІДПОВІДЬ / ОТВЕТ

ЛИСТ / ПИСЬМО

ЧОРНА ПЛОЩА / ЧЕРНАЯ ПЛОЩАДЬ

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

За вікнами день холоне,
У вікнах - перші вогні...
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим,
М'яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма -
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою -
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань -
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.
ВЕЧЕРНЯЯ ПЕСНЯ

За окнами - день на склоне,
А в окнах зажегся свет...
Сомкни у меня в ладонях
Всю ненависть гневных лет.

Сложи на мои колени
Каменья жестоких дней,
И горечь-полынь измены
Оставь на груди моей.

Чтоб легкое сердце пело,
Как птичий хор в небесах,
Чтоб ты, самый сильный, негу
Нашел на моих устах.

А я поцелуем теплым
И мягким, как детства миг,
Смирю огневое пекло
В душе и очах твоих.

А завтра - когда просторы
Прорежет, как крик, сурма -
В задымленный черный морок
Тебя соберу я сама.

Тебе не дам малодушье -
Заплачу, когда уйдешь!
В подарок возьмешь оружье:
Мой поцелуй - острый нож.

Чтоб в битве, в железном свисте,
Твои остались уста
Решительны будто выстрел,
Тверды будто сталь меча.

ВІДПОВІДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
3 мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань - тиха і ясна,
Це кораблями - ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва наш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук -
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Спиває ніжність легендарний крук -
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч - блискучий і дзвінкий,
Відчує знову ваш рішучий дотик, -
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... Ніжність і турботи.

ОТВЕТ

О да, я знаю, нам ведь не к лицу - 

С мечом в руках и с взрывом гнева -
Маршировать геройски, как бойцу,
Не чувствуя ни пламени, ни снега.

Мы ж ваша пристань: тут вода ясна,
А лодки - ваши крылья, что устали ...
Не Лев, а Дева наш извечный знак,
Любовь и нежность только нам пристали.

Но если ваших ослабевших рук
Врагу дадите слабость вы изведать,
Проснется легендарный ворон вдруг -
Жестокий демон битвы и победы.

И рвутся пальцы, длинны и тонки,
Привычки рвать, как старые котяры,
Чтоб взять у вас оружье из руки

И там ударить, где пора ударить.

Едва же меч, спокойны и тверды,
Опять вы в руки сильные возьмете,

Нам жизнь откроет прежние листы:
Любовь и страсть... и нежность, и заботы.

ЛИСТ
/Л. Мосендзові/

Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно наростіж.
І знов думки і серце у вогні,
І гостра туга - у невпиннім рості.

Твоє життя - холодний, світлий став,
Без темних вирів і дзвінких прибоїв,
І як мені писать тобі листа
І бути в нім - правдивою собою?

Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твій похмурий берег,
І поки - спокій, зимна самота
І сірих днів тобі покірний шерег.

А в мене дні - бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим законам,
І тиснуть в серце вогнену печать,
І значать все - не сірим, а червоним.

Бувають дні - безжурні юнаки,
Вбігають швидко, в дикім перегоні,
Щоб цілий світ, блискучий і п'янкий,
Стягнути звідкись - у мої долоні.

На жовтій квітці декілька краплин -
Ясне вино на золотавім лезі,
І плине в серце найхмільніший плин:
Далекий шум незроджених поезій.

Буває час: палахкотять уста,
Тремтить душі дзвінке роздерте плесо,
Немов хтось кинув здалека листа
І кличе десь - без підпису й адреси...

Життя кружляє на вузькій межі
Нових поривів, таємничих кличів,
І видаються зайві і чужі
Давно знайомі речі і обличчя.

В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить за небосхил
Моя душа в червоній амазонці.

І вже тоді сама не розберу,
Чи то мій біль упав кривавим птахом,
Чи захід сонця заливає брук...
Для тебе ж захід - завжди тільки захід!

Чергують ночі - чорні і ясні -
Не від вогню чи темряви безодні,
Лише від блиску спогадів і снів
Усіх ударів і дарів Господніх.

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого раня,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть - не зимне умирання.

Бо серед співу неспокійних днів,
Повз таємничі і вабливі двері,
Я йду на клич задимлених вогнів -
На наш похмурий і прекрасний берег.

Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум'яні межі -
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.
ПИСЬМО
/Л. Мосендзу/

Ты б удивился: дождь и ночь стеной,
Мои же окна - настеж и в сиянье.
И в мыслях, и в душе опять огонь,

И острая тоска вся в нарастанье.

Твоя же жизнь - холодный светлый пруд,
Без темных ям и звончатых прибоев,
И как письмо тебе писать мне тут

И в нем остаться подлинной собою?

Твоя далека огненная цель, 

Твой мрачный берег прячется в тумане,
А нынче - одиночества метель 

И серых дней расчерченные грани.

Мои же дни бунтуют и кричат,
И рвутся к близкой мне сегодня цели,
И в сердце жгут каленную печать, 

И метят все в цвет красный, а не серый.

Бывают дни, что молодой толпой
Вбегут, о радостном своем трезвоня, 

Чтоб целый мир, пьянящий и родной,
Мне притащить откуда-то в ладони.

Росинки чистые собрал цветок -
Вино зари на золотистом лезе, 

И в сердце льется самый пьяный сок -
Далекий шум несозданных поэзий.

Бывают дни: все сердце взвихрено,

Дрожит души разорванная тесность,
Как будто шлет издалека письмо

Неведомый и кличет в неизвестность.

Жизнь кружится вдоль узенькой межи
Порывов новых, тайных кличей,
Становятся ненужны и чужи

Давно знакомые места и лица.

И в лучезарный миг, когда день льет,
Уже почти без сил, луч солнца тонкий, -
Как рыжий конь, летит за небосвод
Моя душа в червонной амазонке.

Тогда и я сама не разберу:

Иль ширится закат моею болью,
Иль солнце замыкает вечный круг... 

Тебе ж закат - всегда закат и только!

А ночи то черны, то светлы вновь -

Не от огней иль от темнот бездонных,
А лишь от блеска памяти и снов,
Ударов всех и всех даров Господних.

И в паутине перекрестных чар

Я страстно грежу до светанья, 

Чтоб Бог послал мне наибольший дар:
Смерть яркую - не холод умиранья.

Ведь среди пенья неспокойных дней,
Минуя все заманчивые двери,

Иду на зов дымящихся огней -

На наш прекрасный мрачный берег.

Когда ж взойду на каменистый верх,
Пройдя межи в огне и рек провалы,
Пусть жизнь моя, качнувшись, отплывет,
Как каравелла в зареве пожара.
ЧОРНА ПЛОЩА

І
Це ввижається в ніч, ледве змучена пам'ять
Божевільних думок від вогню не хоронить
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути - сріблом на скронях.

Тільки вранці, як вітер полоще
Звислі руки дерев і пропалені чола -
Я лишаю її, чорну, стиснуту площу,
І вихожу у світ - з синім небом довкола.

II
Сірий натовп, похмурий натовп,
І не очі, а темна муть.
Хтось зігнувся - камінь підняти,
Хтось зірвався - мене штовхнуть.

А один сковзнув по асфальті
І в лице мені засвистав.
Вчора він - цілував мої пальці,
А хотів цілувать уста.

Сміх жіночий злорадо тріснув
І у горлі здусив мій клич.
Якжеж душно і якжеж тісно
В олив'яних кліщах облич!

Підгинаються, в'язнуть ноги...
Очі п'ють безпросвітну тьму...
Мить одна - і безсилий стогін
Розколише застиглу муть.

III
Мужні пальці торкнулись рук,
Хиже серце - забилось поруч.
Знову тіло - напнутий лук,
Гостра радість - стрілою вгору.

Відсахнулась на мить юрба,
Покотилось по ній потоком:
Не чіпати лише раба,
А такого - цілити в око!

На чолі твоїм темний знак,
Кров червона тече струмками
Та тепер я за двох міцна,
І за двох піднімаю камінь.

Не загинеш! За муром день
Ллється з неба вином, гарячим
І життя не стоїть, а йде
З гострим сміхом і гострим плачем.

Олив'яне лице юрби
Згине в сонці і блискавицях -
Тільки вітер нас буде бить,
По звитяжних, щасливих лицях!

ЧЕРНАЯ ПЛОЩАДЬ

І
То привиделось в ночь. Утомленная память
Дум безумных уже от огня не хоронит,
И они закипают, искрятся снопами,
Чтоб потом на висках застывать сединою.

Утром лишь, когда ветер колышет
Обгоревшие руки деревьев и лица,
Оставляю ее, мою черную площадь,
И вхожу в мир, что с небом прозрачным граничит.

II
Окружили толпою хмурой,
Не глаза, а темная муть.
Тот нагнулся взять каменюку,
Тот сорвался меня толкнуть.

А один скользнул по асфальту
И в лицо мое засвистал.
Он вчера целовал мне пальцы,
А хотел целовать в уста.

Женский смех так злорадно треснул
И сдавил в моем горле клич.
Как же душно и как же тесно
В оловянных клещах их лиц!

Подгибаются, вязнут ноги...
Пьют глаза бескрайнюю тьму...
Миг один - бессильные стоны
Расколышут серую мглу.

III
Твердо пальцы коснулись рук,
Сердце гневно забилось рядом.
Снова тело - упругий лук,
А стрелою - острая радость.

Отшатнулась на миг толпа
Покотилось по ней потоком:
Вы не трогайте лишь раба,
А такому вот - цельте в око!

На челе твоем темный знак,
Кровь густая течет ручьями.
Я теперь за двоих сильна -
За двоих поднимаю камень.

Не погибнешь! За стенкой день
Льется с неба вином горячим.
Жизнь не медлит, она спешит
С острым смехом и острым плачем.

Оловянный оскал толпы
Сгинет в солнце, умрет в зарницах -
Только ветер нас будет бить
По победным счастливым лицам!


Copyright (перевод с украинского) Стырта, Ирина Владимировна

18 октября 2015 г.


Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"