чому замислюємось рiдко
ми над змiстовнiстю в словах?
огорнутi любовю зрiдка
у колисковiй i пiснях.. 

чому слова всi так хмiнились
на "тiпа", "йов" i "та ти шо"?
ми знаєм, що заговорились,
але й без цього "харашо"..

всi сленги, жести,все--банально,
все--субкультури i роди...
впустiть же в душу ви джерельну
мову, чистiшу вiд води.

забудь умови й перепони,
якi ти ставиш сам собi..
у спiлкуваннi теж обнови
потрiбнi i тобi й менi.

в усiх словах є нашi мрi§,
частинки наших сподiвань
i крихти нашо§ надi§,
кохання юних поколiнь..

чому говоримо так мало
слова: "люблю", "родина", "дiм"?
чому слова цi занепали
не чути щиростi у них??

мов те зерно, що у половi
вона сто§ть мiж барикад..
коли в звичайнiй ти розмовi
говориш слово,--потiм мат.

можливо, ще колись в майбутнiм
ми знов згадаємо слова..
якi все ж будуть самобутнi
в них прозвучить любов жива..