-  Чого ти скиглиш скривджене дитя,
Ковтаючи цю мить, як гiрку каву
Та обпiкаючи порепанi вуста
У поцiлунку з втомленою правдою?
- Говорив Батько, забираючи назад
Усе, що дарував менi на свята,
Їх розглядаю нинi забагато,
Безперестанку дивлячись назад.
Та не журюсь, що тим моїм лялькам
Не порадiла вчасно та сердечно -
I новочаснi забере безпечно
Та послiдовно божеськiм байкам.