Моя туга гаркава, що вщент
розтинаг столiття на трiски -
всесвiт спить у картатiй колисцi
пiд ¬¬ безперервним  дощем

та плекаг свiй сон молодий,
що не знаг нi смертi, нi волi -
куля влучить, снаряди знедолять -
все одно його сон золотий.

Вiн не знаг де рай наш, де ад,
щоб себе до кiнця розвивати,
наша туга лиш впевнюг дати,
по яким ми крокугмо в сад -

та повернення смертi одно
бо цi двог  сусiдять вiдвiчно,
i паркана мiж ними цинiчно
ми не бачимо дуже давно.

Все було, та повторення тлiн
як стара заборона на брамi,
що веде до запеклого раю
i не знаг як змiниться вiн.

14.08.23