Телефонний дзвiнок який лунає серед ночi, може говорити про рiзне. Якщо вам 15 тодi це просто жарт ваших друзiв, якщо 20 це ваша кохана людина, звичайно якщо вона є, якщо вам за 25 тодi щось сталось. Але цi твердження дiють тiльки на 20 % населення.
За три роки проведених з ним, я боялася кожного дзвiнка вiд нього. Боялася що цей дзвiнок може бути останнiм. Коли пiднiмаєш слухавку i чуєш його голос, складається вiдчуття нiби час зупинився, планета перестала рухатись, навiть серце переставало битися. Його сухо сказане "Привiт" було самим солодким для мене, а потiм традицiйний ряд питань: "Як справи? Що робиш? Зустрiтися хочеш?" . Вiдповiдi завжди були позитивними в його сторону, жодного разу не вiдмовилась. Пiсля того як клала слухавку серце починало битися швидше й швидше.
А починалось все дуже банально, звичайна, випадкова зустрiч, котра майже нiчого не значила. Вiн був на п'ять рокiв старший, повнiстю сформована особистiсть, неповторна iндивiдуальнiсть. Для мене вiн був кращий з кращих. Завжди менi здавалося, що я його не достойна. День за днем я вдосконалювала себе, а саме свою фiгуру, зовнiшнiсть, пiдвищувала свiй морально-етичний рiвень. Завжди хотiла бути для нього кращою, щоб вiн мною пишався, хотiла бути хоча б якоюсь частинкою його життя. День за днем, тиждень за тижнем, мiсяць за мiсяцем засинала i прокидалася думаючи тiльки про нього. Для мене вiн був цiлий всесвiт. Все чого я хотiла то це тiльки те, щоб вiн був щасливий, хотiла кожну хвилину приносити йому задоволення та втiху.
Ставлячи його потреби понад сво§ я знищувала свою iндивiдуальнiсть, руйнувала себе з середини. Але iнодi цi муки приносили задоволення, а саме тодi коли обнiмав i говорив: "Ти моя". Пiсля цих слiв завжди було задоволення яке тривало зовсiм не довго. Декiлька годин в мiсяць проведених з ним для мене були щастям. Життя продовжувалося вiд зустрiчi до зустрiчi, i кожна нiби остання.
Одного разу пiсля мiсяця розлуки була така солодка, прекрасна зустрiч, яка змiнила моє бачення на ситуацiю. Я зрозумiла, що вiн для мене все, складалося вiдчуття нiби вiн точка моє§ опори. Жила ним, та заради нього. Пiсля цього я перестала думати про себе, про сво§х друзiв, про оточуючих. В головi звучало тiльки його iм'я .
Були моменти коли вiн мене принижував перед друзями, рiдними та майже не знайомими менi людьми. На це все я реагувала достатньо адекватно, бо хотiла показати йому, що я сильна, що я зможу навiть тодi коли вже нiхто не зможе.
Три роки солодких мук пройшли нiби один день. I знову точка моє§ опори вiд мене далеко, складається вiдчуття нiби це гра. В якiй я маю програти або зайняти не перше мiсце. В один момент здалося, нiби це кiнець: все, не буде нiчних телефонних дзвiнкiв, нiжних обiймiв i теплих слiв. Як виявилося помилка була в менi, я не змогла витримати той наплив емоцiй. Зiрвалася, висказала все що думала - а мала мовчати. I кiнець, все не має його. Пiшов i залишив саму, а пiшов без вагань. Так хотiлося плакати але стримувалася. Вiн зробив з мене кам'яну, сильну нiби камiнь. Раз на тиждень бачила його, але не самого: з iншими, з симпатичними, красивими... Пам'ятаю ситуацiю коли говорила по телефону в своєму автомобiлi i побачила як вiн пiд*§хав до мiсцевого бару. Вiдчуття болю, муки, образи заповнили мо§ думки. Почекала поки вiн вийде з авто i побачила його з iншою. До сьогоднiшнього дня не знаю хто вона була але вийти з авто я не змогла, зупинив потiк слiз. А в головi звучали однi й тi самi слова: "Мо§х слiз вiн не має бачити. Я сильна". Того вечора я з авто не вийшла. Чекала пки вiн по§де.
Тодi я зрозумiла, що це все мо§ фантазi§, мо§ мрi§. Мрiяла аби пiдiйшов при всiх i обняв, поцiлував. Але цього не було. Не знаю чому але зi мною вiн такого собi не дозволяв, вiн робив так з iншими але не зi мною. Зустрiчi вiдбувалися, щоб нiхто не бачив i не знав. Але всi бачили i знали.
Мрiя за ним переповнювала моє реальне бачення ситуацi§. Потрiбно було тiльки побачити його, i життя ставало кращим. Насолода отримувалась вiд полi яку вiн завдавав. А я терпiла, бо не мала нiяких прав йому щось сказати. Вiн iдеальний i все робить правильно. Засинала i прокидалася думаючи тiльки про нього: де вiн, як вiн, що з ним? Самого змiсту реально§ ситуацi§ я не знаю i до сьогоднi. Хоча все було просто: таких як я багато, я така не одна.
Солодкий бiль який надавав зводив мене з розуму три роки. Два мiсяцi я чекала його повернення. День в день думала про нього. Хотiла обняти i сказати: " Ти для мене все". Але не змогла, не вистачило сил. Повернення було банальним в станi алкогольного сп*ягнiння. Почав говорити: " Ти для мене багато значиш, я скучив за тобою, менi було важко без тебе. Будь - ласка не кидай мене". I знову повiрила в це, казка тривала одну добу. I знову чекала.... Не витримала зателефонувала, зробила ще гiрше. Сказав, що гарно до мене вiдноситься, але розмову потрiбно завершити.
Пiсля того я зупинила себе на думцi, що я бiльше йому не потрiбна, що звичайно вiн зможе i без мене. I це була правда.
Згадую коли робила все аби вiн був щасливий щоб йому було добре. Тiльки вiн та його бажання. I все рiвно на себе, сво§ потреби, свою гордiсть. А що таке гордiсть? Я не знала що це. Приниження було нормальним явищем в нашому спiлкуваннi.
Усi сльози i переживання бачила тiльки одна людина - моя сестра. Я вдячна §й за пiдтримку. Вона знала як менi боляче, вона знала як менi важко. Вона все переживала зi мною, пiдтримувала в будь - якiй ситуацi§, якою б вона не була.
На сьогоднiшнi день можу сказати що серце досi болить коли його бачу, з iншою. Але бажаю йому тiльки щастя. Я хочу аби вiн був щасливий, не важливо якою цiною, може буде щасливий зi мною, а може й нi. Хочу сказати дякую за щастя яке надавав менi. За час проведений з ним я пiзнала кохання, хоч воно i було важким, i болючим, але дуже прекрасним, чудовим, не з чим не порiвняним.