10. Сiчень - травень 2007. Рiч про Сiч. Українська козацька Соборнiсть. Козацька iдея - вчора, сьогоднi, завтра. "Супер-козак". Козацька нацiя. Поповнився цикл книжок, присвячених iсторiї козацтва i нашого краю. Бути чи не бути. Як нам обладнати освiту. Козацтво було, є i буде завжди! Мета освiти - виховання. Пiсля нас не буде нас, а справи залишаться. Новi книги про козацтво. Нащадки козацького роду. Новини козацтва Заднiстров"я. 15 рокiв Заднiстровому козацтву. Станиця Аккерманська - нетихий Днiстро - гуляй, козак.
Дiаметрально протилежно оцiнюють ситуацiю в Українi представники бiльшостi у Верховнiй Радi (ПР, СПУ, КПУ) та їхнi опоненти (БЮТ, НСНУ, президент В.Ющенко). Якщо устами О.Мороза говориться про вiдсутнiсть кризи в державi, то останнi наголошують на наявностi полiтичної кризи у Верховнiй Радi. В березнi мала третя спроба формування тривалого союзу мiж БЮТ та НСНУ. Спiльна дiяльнiсть передбачала боротьбу за достроковi парламентськi вибори, вiдмову вiд спiвробiтництва з провладними партiями, курс на скасування полiтичної реформи.
Бiльшостi Верховної Ради об"єднана опозицiя висунула 17 вимог -фактично ультиматум. У свою чергу, Президент висунув до Верховної Ради й Кабмiну сiм вимог, без виконання котрих вiн не бачить iншого шляху, крiм прийняття указу про роспуск парламенту - припинити антиконституцiйну практику формування парламентської бiльшостi; ухвалити закон про iмперативний мандат для народних депутатiв; забезпечити роботу Конституцiйного Суду без полiтичного тиску на нього; припинити процес полiтизацiї МВС; до травня 2007 року завершити конституцiйний процес; закрiпити на законодавчому рiвнi положення "Унiверсалу нацiональної єдностi"; внести змiни до Закону про Кабiнет Мiнiстрiв, запропонованi Президентом. Делегати з"їзду НС-НУ у прийнятiй резолюцiї наголосили на тому, що в Українi вiдбулася узурпацiя влади з боку "антиукраїнських" сил. Саме тому достроковi вибори гостро необхiднi. Знову та сама улюблена дилема українських дiячiв: дебатувати, хто з них найширший патрiот та найбiльше любить Україну. Вiд УНА-УНСО були пропозицiї ввести пряме президентське правлiння.
У Києвi представники провладної коалiцiї (ПР, СПУ, КПУ) i опозицiї (БЮТ, НСНУ, "Народна самооборона") проводили свої мiтинги. НСНУ вважає себе опозицiєю, хоча всi губернатори в областях - члени цiєї партiї, а її почесний голова - Президент. Бiля будiвлi Верховної Ради встановили намети прихильники "коалiцiї нацiональної єдностi", не згоднi з iдеєю розпуску парламенту.
2 квiтня 2007 року Президент пiдписав Указ про розпуск парламенту (юридично украй невдалий), потiм другий - 26 квiтня. Полiтичнi сили та населення чекають рiшення Конституцiйного Суду, а його лихоманить - проходить iнформацiя про пiдкупи суддiв, доповiдача з питань легiтимностi указiв В.Ющенка щодо розпуску Верховної Ради. Пiсля звiльнення за указами Президента кiлькох суддiв найвища правова iнстанцiя втратила роль об"єктивного арбiтра, тому що суддi надавали перевагу своїм полiтичним уподобанням, а не буквi закону, суд узаконював порушення, якi здiйснювали почергово В.Ющенко, В.Янукович, О.Мороз. Справедливих, аполiтичних рiшень було небагато, i провина лежала як на самих суддях, так i на найвищих посадовцях. Оскiльки суспiльство залишалося розколотим, з"явилися два права, двi правди. Країна перебувала в умовах "правового апокалiпсису", бо не залишилося жодної iнституцiї, чию об"єктивнiсть в ухваленнi важливих рiшень визнало б усе суспiльство.
Нестабiльнiсть законодавчої бази, постiйнi змiни кадрiв (триразове звiльнення й призначення Генерального прокурора), вiдсутнiсть ефективної регiональної полiтики розхитують структуру державної влади, роблять її залежною вiд амбiцiйних примх верхiвки. Майже зникла колективна полiтична воля, мiж полiтичними силами переважає конфронтацiя, а не спiвпраця, вiдсутнiй рацiональний патрiотизм. Переважна бiльшiсть партiй - штучнi утворення, якi лише захищають вищу бюрократiю пiд час виборчих кампанiй. Партiї-переможцi автоматично перетворюються на партiї влади, завбуваючи про демократiю. Солодкi обiцянки про прозоре рекрутування полiтичної елiти не були реалiзованi жодною партiєю. Не розроблена стратегiї, яка б забезпечила стабiльнiсть i наступнiсть влади, тому перетряска кадрiв робить ситуацiю в системi управлiння некерованою.
Другий указ Президента створив деякi умови для роботи Конституцiйного Суду. Указ В.Ющенку довелося призупинити, щоб депутати ухвалили низку законiв про вибори. Це було суто полiтичне, а не правове рiшення, адже фракцiя Ю.Тимошенко припинила своє членство в парламентi, який було оголошено нелегiтимним.
Деякий час керiвництво Соцiалiстичної партiї України категорично не погоджувалося з iдеєю дострокових виборiв, а Партiя регiонiв вимагала водночас i президентських виборiв. Потiм було досягнуто компромiсу. У громадськiй думцi переважало ставлення до кампанiї як непотрiбної, нездатної суттєво змiнити ситуацiю в країнi чи парламентi.
Спроба всебiчного видання про козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я: життєпис козацьких достойникiв, преса про козацтво, нотатки Самовидцiв.
Т. 3. 2007. (29.04.2007).
238 стор. Фото.
Роздiли тому: Вступ. Цiкава iсторiя козацтв Заднiстров"я кiнця ХХ - початку ХХI столiть. I. Постатi. Козацькi достойники. II. Преса про козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я. III. Нотатки Самовидцiв. Висновки. Загальнi тенденцiї розвитку сучасного козацтва України (Буджак), Росiї, Бiлорусi, Приднiстров"я.
Збiрка методичних матерiалiв (Укази Президента України, документи Мiнiстерства освiти i науки України, Українського козацтва щодо козацько-лицарського виховання; методика їх використання.
Роздiли книги: Вiд автора. Вступ. I. Державнi документи про козацтво. II. Документи козацтва. III. Документи Мiнiстерства освiти i науки України щодо козацтва. IV. Козацька педагогiка й сучасна освiта. Вiд автора. Замiсть закiнчення. Додатки.
Методика формування колективу в школi козацько-лицарського виховання (узагальнено досвiд роботи педагогiчних колективiв навчальних закладiв Пiвденноукраїнського Заднiстров"я).
Роздiли книги: Вiд автора. Вступ. Козацька педагогiка й сучасна освiта. Вiд автора. Замiсть закiнчення. Джерела школи козацько-лицарського виховання. Додатки.
4. В.Я.Тимофєєв. Виховання козака-лицаря. Видавництво "СПД СП". Бiлгород-Днiстровський. 2007. (01.05.2007).
200 стор. Додатки.
Методика формування особистостi козака-лицаря в школi козацько-лицарського виховання.
Роздiли книги: Вiд автора. Вступ. Козацька педагогiка й сучасна освiта. Вiд автора. Замiсть закiнчення. Додатки.
РIЧ ПРО СIЧ
Почала виходити нова газета козацтва Заднiстров"я "Рiч про Сiч" (правонаступниця газети "Рiч про Буджацьку Сiч"). Всього в 2007 роцi вийшло 33 номера.
УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА СОБОРНIСТЬ
(виступ В.Тимофєєва на радiо 22.01.2007 року)
Козацтво, що протягом столiть поставало на теренах України, завжди вирiзнялося з-помiж сусiдiв своєрiдними традицiями вiрувань та обрядовостi, своїм менталiтетом. Вiдтак його неповторний окремiшнiй розвиток в природному ареалi (Запорозька Сiч, Гетьманська республiка) привiв до усвiдомлення власного самоврядування, що мало об"єднати в одну цiлiснiсть усi частини українських земель довкола притягального ядра, яким виступає Київ як мати всiх городiв руських.
Козацтво, котре творилося з представникiв усiх регiонiв розселення нашого народу, завжди тримало лiнiю на соборне уложення українського життя. Немає потреби описувати, яку боротьбу вели за це козацькi маси на чолi з Наливайком, Трясилом, Хмельницьким та iн. Факти цi загальновiдомi й добре висвiтленi навiть в шкiльному пiдручнику iсторiї України 8 класу. I в перiод найвищого розквiту Козацької держави, i в часи її занепаду, розпаду на Захiдну та Схiдну частини (Лiвобережжя та Правобережжя) iдеологiя соборностi як своєрiдного патрiотизму була невiд"ємною частиною тогочасної полiтичної культури i суспiльної свiдомостi. Батькiвщина, Вiтчизна завжди була об"єктом найвищого поклонiння i звеличування. Породженi українською козацькою соцiокультурною традицiєю теми Батькiвщини, любовi до рiдної землi, обов"язку перед своєю країною нiколи не були другорядними протягом всього термiну iснування козацтва. В основi цього патрiотизму було усвiдомлення приналежностi до великого народу, який спочатку називав себе русами, потiм українцями. Феномен соборностi в свiдомостi козацтва iснував як цементуюча i консолiдуюча сила, що забезпечувала єднiсть Козацької держави та народу.
Менш вiдомi широкому загалу факти боротьби Українського козацтва за соборнiсть України в ХХ столiттi: пiдняття синьо-жовтого прапору солдатами-волинцями в Петербурзi в 1917 роцi; Всенароднi збори у Хустi в 1919 роцi; Донська та Кубанська козацькi республiки iз державними жовто-синьо-червоними прапорами в 1920 роцi та iн...
Українське козацтво розумiє соборнiсть, як єднання людей на основi толерантностi, свободи, демократiї, вiротерпимостi й культури. Культура для нас - синтетичне поняття, що охоплює культуру полiтичну, моральну, правову, релiгiйну, атеїстичну, культуру мiжнацiональних вiдносин, демократiї.
А це означає, що в наш складний i напружений час "соборниками" мусять стати всi. Ми маємо рiзнi погляди на життя, рiзнi полiтичнi, релiгiйнi, нерелiгiйнi чи атеїстичнi переконання. Напевно, бiльшiсть iз нас не залишить, не вiдкине їх. Це природно. На те й iснує в демократичному суспiльствi плюралiзм. Але якщо нам небайдуже майбутнє нашої країни, якщо ми стурбованi власною долею i долею наших дiтей та онукiв, ми не можемо не стати "соборниками" - людьми, якi вiдстоюють соборнiсть нашої свiдомостi, народу, соборнiсть України...
Україна козацька, за словами Вольтера, завжди прагнула волi. Я додам: соборної волi. I отой смолоскип української козацької соборної волi, що горить вiд 22 сiчня 1919 року, не згас. Вiн ще бiльше розгорiвся в такий же день 1990 року, коли Перший Гетьман вiдродженого Українського козацтва В"ячеслав Чорновол вивiв вiд Львова до Києва тисячi сучасних соборникiв-козакiв аж до стiн Святої Софiї. В цьому людському ланцюжку стояв i я - Буджацький козак Тимофєєв. Вiд цього вiкопомного дня стало зрозумiлим усiм: Україна козацька є; її козацька соборнiсть - вiчна! (74)
КОЗАЦЬКА IДЕЯ - ВЧОРА, СЬОГОДНI, ЗАВТРА.
Кожен з нас має певну точку зору про козакiв та козацтво - вiд дилетантiв з їх уявою про таких собi "малоруських мужиков" в шароварах, переважно зображених на малюнках, навiть автобусних зупинках (у Випасному), якi танцюють гопак, до iстинно вiрящих в козацьку iдею як iдею нацiонального вiдродження. Останнiх, скажемо прямо, зовсiм небагато. Особливо в нашому Бессарабському краї. Активних в козацтвi, що носять форму, дотримуються звичаєвого права чи козацьких традицiй в Бiлгородi-Днiстровському можна перерахувати по пальцях.
Хоча ми всi знаємо про героїчне минуле Хмельниччини i небагато хто захоплюється Богуном, Сiрком, Мазепою чи характерниками, але всi з повагою ставляться до козакiв минулого, до козацтва як суспiльної верстви, яка захищала свiй спосiб життя та свiй народ i власне була його елiтою, уособленням волi чи то вольностей козацьких, як мрiї про волю.
Що ж ми маємо сьогоднi? Чи в недалекому вчора?
Радянський перiод в Українi теж популяризував козаччину та козацтво, так само як Т.Шевченко включно в ракурсi боротьби з гнобителями помiщиками (частiше польськими) та в ролi захисникiв Вiтчизни (частiше вiд турецько-татарських). При цьому iсторiографiя, мистецтво та освiта уникали згадок про сутички з московським вiйськом (Сагайдачний - облога Москви, Виговський - перемога князя Пожарського пiд Конотопом), а Мазепа - так це просто зрадник. А в принципi - українськi козаки мали своє позивне значення в радянськiй пропагандi.
А от донськi козаки початку ХХ столiття. Охарактеризованi часто негативно - як при розгонi робочих манiфестацiй, придушеннi iнших бунтiв та участю в боротьбi проти Червоної Армiї на боцi бiлогвардiйських вiйськ. (Це твердження потребує уточнення. Редактор)
Радянська пропагандистська машина залишила нам вищезгаданi малюнки, книги, художнi фiльми та пiснi в репертуарi народних хорiв.
Сьогоднi, через пiвтора десятка лiт самостiйної держави Україна - досi не визначено чiтка позицiя держави щодо козацтва, козацького руху та козацької iдеї. Так, є Укази Президента, були Великi Ради (Координацiйнi), є два десятки Всеукраїнських козацьких органiзацiй.
Вiдроджується потроху сам дух козацький.
В Збройних Силах та iнших формуваннях iснує козацька символiка - Мальтiйський хрест - символ, який пов"язується частiше з хрестовими походами та нiмецькими танками.
Держава активно сприяє (нав"язує? Експлуатує?) "козацькi iгри", "козацькi забави", "козацький гарт" та iн. в навчальних закладах, де цю функцiю переважно виконують жiнки - особи традицiйно вiдлученi вiд козацького руху на Запорiзькiй Сiчi. Є козацькi хори, кооперативи, охороннi агенцiї проте є i дiйснi школи бойового гопака.
Дехто скаже - ну що тут поганого виховувати на iсторичних прикладах, символах та назвах? Звичайно це краще нiж нiчого, чи на американських (чи росiйських) героях, символах, пiснях та назвах.
Але хочеться подивитись на козацьку iдею, козацький рух з iншого боку. З боку соцiально-психологiчного феномену української нацiї, з боку соцiально-полiтичної ролi в суспiльствi, з боку особливостей психотипу та класового пiдходу.
Всi знають, що в козаки приходили (не рекрутували), i приходили добровiльно, змiнюючи разом iз своїм способом життя - навiть своє iм"я. В тому числi добру половину складали злочинцi (вигнанцi, втiкачi). Ну звичайно, зараз це втiкач вiд феодального (крiпосного) права, певно позитивний герой, а тодi це був злочинець, злочинець проти царського (королiвського) порядку.
По розширенню кордонiв Польсько-литовської, потiм Росiйської держави - козакiв тримали як буферну зону в прикордонних зонах, використовували в бойових операцiях як розвiдникiв та охоронцiв, кидали в нестандартнi ситуацiї на прорив.
Тому виникає питання - що це були за такi особливi люди - якi жили в прикордонних зонах (фiзичних та моральних)?
I чи можуть вони в повному сенсi слова мати мiсце в сучасному свiтi?
Хто такий козак як соцiально-психологiчний психотип вчора i сьогоднi?
Бiльшiсть скаже - це вчорашня iсторiя - а сьогоднi є самостiйна держава Україна - в нiй є офiцiйнi захисники - Збройнi Сили та iншi силовi структури - тому козацтво це - не бiльше нiж iсторичний клуб та мистецький (музичний) колектив.
Скажу зразу прямо - так хочеться i хотiлось думати завжди тим, кого козацтво дратувало, тривожило i не давало в повному обсязi панувати (панувати в ХХ столiттi, i в ХХI - му).
Козак - це вiльна людина. Так? Всi знають, так!
Але хто сьогоднi вiльна людина? Селянин (фермер)? Президент? Шахтар? Мiнiстр оборони чи МВС? Голова сiльради? Мiсцевий чи крупнотонажний олiгарх? Бомж, пенсiонер, студент? Хто? Хто назве себе вiльним? Хто хоче себе так називати? В чому полягає вольнiсть його? (Вiдповiдi прошу надсилати В.Тимофєєву для узагальнення).
Як би сьогоднi наша (!) Українська (!) влада та народ (чи населення) вiдреагувало б на появлення в степах Одеської областi вiльного, незалежного (економiчно територiально) в принципi органiзованого i головне (!) озброєного козацтва. Не лише на конях iз шаблями - це зброя ХУIII столiття. А з АК та в БМВ. Так - це ж бандити! Це ж мафiя! - вигукне хтось. Можливо.
Можливо i тодi вони були бандити. Так завжди - для когось цей чоловiк розвiдник, а для когось шпигун. Тому вiдреагували б негативно i вiдразу з"явились би "козаки" - офiцiйнi, за грошi.
Так, зараз зброю в Українi мають правоохороннi органи та тi, з ким вони борються - злочинцi. Але не простi люди. Навiть не козаки, а як мають, то нелегально i не всi.
Проте насправдi бандити, мафiя та просто окремi молодiжнi агресивнi групи iснують як у великих мiстах, так i у вiддалених селах.
Проти кого ж тримають зброю та власну органiзацiю тi та iншi? Проти народу чи проти влади? Думаю, один проти одного. Були i запорожськi козаки i надвiрнi (при дворi князя), були i донськi i червонi на початку ХХ столiття (1905-1920), були гайдуки i гайдамаки. Ось це треба чiтко розрiзняти всiм, хто цiкавиться сутнiстю козацтва.
I сьогоднi тi, хто небайдужий до долi українства, до нацiональної iдеї, до iдеї особистої свободи - хоч до чогось одного з цих чинникiв - може вважати себе в душi козаком. Навiть якщо i не збирається козакувати.
Коли в Українi завершиться розподiл власностi (оформиться повна структуризацiя суспiльства), нове поколiння буде в жорстких рамках капiталiзму i олiгархiї - почнуть молодi хлопцi гуртуватись знов у козацькi ватаги - хоч, можливо, i не будуть зватись козацькими.
Сьогоднi треба вивчити, узагальнити та систематизувати проблему готовностi до формування Нової Сiчi. В тому числi серед молодi, яка невдоволена сучасним станом речей в суспiльствi, якi навiть вiдторгнутi суспiльством i державою, чи перебувають у конфлiктi з ними. Потрiбно зiбрати їх та дати можливiсть створити свою козацьку громаду (комуну, станицю). Найпростiший та законний шлях - покинутi домiвки у вимираючих селах, чи створення садово-дачного (житлового) кооперативу. А там як вiдомо - "гуртом i батька добре бити". Головне не те, що будуть якiсь люди мати земельнi дiлянки, а головне, що це буде поселення однодумцiв, якi живуть за власним свiтоглядом, їх дiти спiлкуються мiж собою на спiльних традицiях, правилах поведiнки. I нема цiєї пролетарської "общности - советский народ". Адже Бог створив всiх людей рiзними i жити вони хочуть по рiзному. Одному - тихо, iншому активно; одному - вихiдний бiля телевiзора, iншому - в гуртi (компанiї); один до церкви, iнший - кабак (бар). Тому козацьке поселення це перший крок до структуризацiї суспiльства i думаю, що це процес вiддiлення "зерен вiд плевели", формування нової молодi нової культури, Нової української (!) нацiї.
Щоб кристалiзувати та матерiалiзувати цю iдею, треба лiдерам (органiзаторам) продумати, як унеможливити процес деградацiї та нiвелювання до рiвня iмiтацiї. У нас достатньо прикладiв коли з доброї iдеї виходить щось смiшне чи брехливе. Й ще - без лiдера - креативного та вольового, який матиме знання, вмiння, сили та впевненiсть - цю iдею не довести до логiчного кiнця.
Тому скажемо так, на даний час iснують суб"єктивнi та об"єктивнi умови, чому досi не створена подiбна Сiч - козацьке поселення. "Низи не можуть, верхи не хочуть" - як казав В.Ульянов (Ленiн). Одна з цих складових може зрушити з мiсця - або "сiрома" сформує свого Iвана Сiрка, або з"явиться з протилежного боку князь Вишневецький (Байда) чи польський офiцер Богдан Хмельницький. Це порiвняння надто величне для нашої сучасностi, проте виразне.
Пропоную всiм, хто дозрiв до iдеї козацької вольностi, до окремого суспiльного самовизначення - гуртуватись навколо козацьких осередкiв i реалiзувати своє прагнення. (75)
"СУПЕР-КОЗАК"
23.02.2007 року в Турлацькiй школi вiдбулося спортивне свято - "Супер-козак". Козачата класу В.М.Чумаченко змагалися у 7 видах програми: тестування iз знання козацької термiнологiї, iз фiзичної пiдготовки, iз козацьких вмiнь - перев"язати пораненого, зварити кулiш, злiпити вареники... (76)
КОЗАЦЬКА НАЦIЯ
(УРИВКИ З ТВОРУ)
"Українськiй козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна i матерiально незалежна людина, яка вмiє панувати над собою, володiє своїми емоцiями, розумом i волею, патрiот України, який постiйно морально, психологiчно, духовно i фiзично готує себе до оборони Батькiвщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честi та гiдностi, дбає про єднiсть Українського козацтва i українства всього свiту" .
Статут Українського козацтва.
За своєю суттю український народ показав себе козацькою нацiєю з прогресивними козацькими звичаями i традицiями, українською нацiональною iдеєю в козацькому варiантi. В українському народу дух козацтва живе в способi життя, дiяльностi i поведiнки, в розвитку козацьких форм самоврядування.
Активiзацiя полiтичного життя пiд гаслом визволення України iнiцiювала вiдродження козацько-лицарських традицiй в Українi, появи козацьких осередкiв та об"єднання їх в єдине Українське козацтво. Сприйняття козацтва як споконвiчної сили, що виборювала волю України, призвела до масовостi руху. Українське козацтво - єдина з громадських органiзацiй України, дiяльностi якої присвячено декiлька Указiв Президента України, Нацiональна програма розвитку. Тому актуально вивчення процесу становлення сучасного козацтва, його цiлей, сутностi козацького руху, мiсця його у розбудовi сучасної України. Феномен козацтва потребує серйозного осмислення для пошуку оптимальних шляхiв використання вiдроджуваного козацтва в сучасних умовах, зрозумiння та передбачення мiсця козацтва в українському суспiльствi й державi ХХI столiття...
В кiнцi ХУI столiття козацтво змiцнюється i видiляється в окремий суспiльний стан зi своєю особливою органiзацiєю з специфiчними порядками й характером життя, з своїм центром. Тодi ж на територiї пiвденно-схiдної України, яку захищала вiд татаро-турецьких загарбникiв мiсцева люднiсть - козацтво, польськi й українськi магнати i шляхтичi почали закрiпачувати населення, захоплюючи землi, на яких воно сидiло. Для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихiд: покозачитися, визнати владу козацьких старшин i разом з усiм козацтвом, яке на той час уже створило свiй центр - Запорiзьку Сiч, - вступити в боротьбу з панами за свої землi i право бути вiльним хлiборобом.
Оскiльки козацтво створило свою вiйськову органiзацiю i свiй центр, набуло великого досвiду боротьби проти ординцiв, мало своїх досвiдчених ватажкiв, то, зрозумiло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. У тодiшнiх умовах Запорiзька Сiч була козацькою республiкою, своєрiдним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ходi визвольної вiйни в серединi ХУII столiття пiд керiвництвом Богдана Хмельницького.
Пiсля лiквiдацiї польсько-шляхецького режиму протягом 1648 р., встановлюється новий державний апарат, в Українi складається нова вiйськово-адмiнiстративна i полiтична система, формується українська нацiональна держава, в якiй адмiнiстративний устрiй складався на зразок Запорiзької Сiчi...
Населення Дунай-Днiстровського мiжрiччя (Буджаку) має давнi козацькi традицiї.
Перша значна хвиля переселенцiв-козакiв опинилася в Буджаку пiсля 1710 року - це були мазепинцi. До сьогодення їх нащадки мешкають у Старiй Царичанцi. До речi, лише у цьому козацькому селi на фронтонах дахiв - дерев"янi чотириграннi прикраси у формi пернача - символи отамано-полковничої влади (у цьому будинку мешкає козак!).
Пiсля руйнацiї Запорозької Сiчi (1775 рiк) козацька маса розiйшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по пiвдню України, забравши з собою тi вiльнi думки, проти яких Катериною II було влаштовано погром. Знищення основної органiзацiї українського козацтва, Надднiпрянської Сiчi, не завадило виникненню нових формувань такого типу.
Козаки розселилися в першi роки пiсля виходу з Запорiжжя в Очакiвськiй окрузi, на Березанi, по Тилiгулу, бiля Хаджибею i Балти, у пониззi Днiстра вiд Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах - у Вилковому, Кiлiї, бiля Тулчи й Галаца.
Приймаючи до себе козакiв, Туреччина послаблювала позицiї Росiї на пiвднi. Козакам надавалася земля для заснування Сiчi в пониззi Днiстра - в Кучурганах, Акерманському повiтi, озброєння i конi. Але козацтво виявилося об"єктом полiтичної гри мiж Росiєю i Туреччиною (царський уряд Росiї вимагав повернення козакiв), тому було вирiшено переселяти козакiв за Дунай.
За час русько-турецької вiйни 1787-1791 рр. задунайськi запорожцi створили свою вiйськову органiзацiю i закрiпилися на певний час в гирлi Дунаю та розмiстили свiй Кiш в Дунавцях - в Катирлезi (Очакiвська округа вiдiйшла до Росiї), а також в мiсцях нижче Старої Кiлiї на островi.
Протяжнiсть пiвденних кордонiв Росiйської iмперiї була вiдома не тiльки козацтву на Українi. Запорозькi козаки, що розходилися по великих пiвденних просторах, зустрiчались тут з представниками некрасiвських i донських козакiв.
Поступове переселення їх на Буджак почалося ще з 1709 року (пiсля поразки повстання донських козакiв пiд проводом К.Булавина), а далi один з повсталих отаманiв - Г.Некраса привiв своїх козакiв iз сiм"ями з Кубанi. Переселення мало два потоки: один йшов в Анатолiю, другий - в Дунайську дельту. З"явились некрасiвцi i в пониззi Днiстра. Тiкали за Дунай i донськi козаки. Частина їх лишилася в Буджаку пiсля росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рр. Сучаснi поселення некрасiвцiв - Вилкове (стара назва - Липованське), Приморське (стара назва Жебрiяни) Кiлiйського району Одеської областi, Кислиця, Муравльовка, Стара та Нова Некрасiвки Iзмаїльського району Одеської областi, Тучков (район мiста Iзмаїл; у ХIХ ст. - один з головних центрiв старообрядництва в Європi).
В серединi серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини II вiйна з Туреччиною. Османська iмперiя прагнула повернути Крим, приєднаний до Росiї у 1783 р. Росiйська iмперiя, з свого боку, мала на метi утвердитися в Пiвнiчному Причорномор"ї i розширити свої володiння в цьому районi i на Пiвденному Кавказi.
З початком вiйни росiйське командування вiдчуло гостру потребу у збiльшеннi свого вiйськового контингенту, особливо за рахунок бiйцiв, що добре знали театр воєнних дiй i противника та бойовi якостi яких були загальновiдомi. Тому уряд змушений був звернутися до колишнiх запорожцiв, якi лишилися в Українi. Восени на базi утвореного у 1783 р. полку запорозьких козакiв (один з заходiв росiйського уряду, спрямованих на повернення задунайських козакiв до Росiї) почалося формування козацького вiйська. Указом вiд 22 сiчня 1788 р. воно одержало назву Вiйська вiрних козакiв, у противагу "невiрним" задунайським запорожцям. Очолили його колишнi запорозькi старшини. Кошовим було призначено Сидора Бiлого, суддею Антона Головатого, кiннотою командував Захар Чепiга.
Незабаром за героїзм i мужнiсть, виявленi у боях в Причорномор"ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке вiйсько.
Ще в ходi вiйни, в 1790 р., Кiш Чорноморського козацького вiйська роздiлив територiю мiж Бугом i Днiстром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружнi управлiння) - Поднiстрянську, Березанську, Кiнбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська областi). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами i паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декiлька козацьких поселень.
На територiї, яку займала Поднiстрянська паланка, виникли поселення чорноморцiв по Днiстру: Бiляєвка, Калаглiя, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головкiвка, Аджидер, Яська та багато iнших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у Поднiстрянськiй паланцi iснувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. Крiм того, виникло багато хуторiв i поселень при риболовецьких заводах, по рiчках та лиманах.
Центром Чорноморського козацького краю i Поднiстрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася вiйськова резиденцiя. (77)
ПОПОВНИВСЯ ЦИКЛ КНИЖОК, ПРИСВЯЧЕНИХ IСТОРIЇ КОЗАЦТВА
I НАШОГО КРАЮ
12 лютого побачила свiт нова друкована праця Валерiя Тимофєєва. Це вже сьома книга, написана генерал-хорунжим, заступником Гетьмана Українського козацтва по виховнiй роботi серед молодi в Одеськiй, Миколаївськiй i Херсонськiй областях. Вона має назву "Козацько-лицарське виховання".
Ми скористалися можливiстю i привiтали автора, а також поставили йому декiлька питань, на якi вiн люб"язно погодився вiдповiсти. Але спочатку хотiлося б розкрити перед нашими читачами невеликий секрет: батько Валерiя Тимофєєва, кандидат iсторичних наук Якiв Семенович все своє життя займався дослiдженням iсторiї нашого краю - вiд Днiстра до Дунаю. Особливо його цiкавив перiод приєднання до Румунiї - з 1918 по 1940 роки.
Сам Якiв Семенович є автором дев"яти книг. Вiн входив до складу групи фахiвцiв, яка працювала над написанням одного з томiв масштабної енциклопедiї "Мiста i села УРСР" - "Iсторiя мiст i сiл Одеської областi".
Можна сказати, що династiя продовжується. Дочка Валерiя Тимофєєва Свiтлана Ушанова зараз є аспiрантом кафедри iсторiї України унiверситету iм. I.Мечнiкова. Вона, також як її батько i дiдусь, займається дослiдженням iсторiї рiдного краю, i вже написала двi книги "Сучасне козацтво пiвдня Одещини" i "Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини".
Отже, невеличке iнтерв"ю з Валерiєм Яковичем.
- Всi вашi роботи, так або iнакше, пов"язанi з iсторiєю українського козацтва, рiдної землi. Чому саме цю тему Ви обрали головною?
- Можливо, позначилася спадковiсть (посмiхається). Виховуючись в сiм"ї, де глибоко цiкавляться iсторiєю твого краю, народу, щзо його населяє, з самого дитинства мимоволi вбираєш в себе дух патрiотизму, любовi до Батькiвщини. Виникає щире бажання щось змiнити в кращу сторону. Зробити так, щоб молоде поколiння українцiв не забувало, а брало на озброєння те краще, що мали їх пращури-козаки.
- Ви є державний службовець, а письменницька робота потребує, мабуть, багато часу. Довго писали останню свою на цей час книгу?
- Взагалi-то над книгами працювати доводиться протягом всього життя. Збираєш необхiдну iнформацiю, робиш запити до рiзних архивiв, систематизуєш факти. Це, безумовно, чорнова робота, хоч i найцiкавiша. А ось на написання книги я витратив приблизно пiвтора мiсяцi. Звичайно, комп"ютер значно полегшує цей процес. А щодо сумiсництва? Пiсля основного робочого дня над книгами засиджуюся до ночi. Працювати по-iншому, на жаль, не виходить.
- Традицiйне запитання щодо подальших творчих планiв...
- Вже зараз працюю над новим твором, присвяченим людям села Адамiвна, їх iсторiї i сучасному життю, iсторiї Адамiвської сiчi. До речi, я особисто добре знаю багатьох тамтешнiх мешканцiв, бо колись в цьому селi працював директором школи.
- Що ж, наснаги Вам, натхнення i, звичайно ж, творчих успiхiв.
- З чотирма iз ранiш виданих книг Валерiя Тимофєєва нашi читачi можуть ознайомитися в бiблiотеках мiста i району. (78)
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ
українському козацтву в європейському суспiльствi ХХI столiття
В усi часи за способом життя (свого буття) українське козацтво подiлялося на сiчове i городове. Тобто на ту, порiвняно незначну, частину, котра все своє зрiле життя присвячувала винятково служiнню козацькому лицарському ордену, справi захисту Батькiвщини, i, не маючи, як правило, нi власного господарства, нi родини, вiддавалися на волю лицарсько-чернечого способу життя; i на ту, значно бiльшу частину, котра, родинно господарюючи на своїх маєтностях, залишалася приписаною до козацьких сотень та полкiв, вiдтак перебувала в постiйнiй готовностi з"явитися на Сiч чи на будь-яке iнше визначене старшиною мiсце збору, аби, в спiлцi з запорожцями чи без них, вiдстоювати святу справу оборони землi української, або не завжди святi та доречнi амбiцiї своїх гетьманiв. То вже залежало вiд часу, в якому розгорталися подiї, i стадiї тiєї руїни, в якiй перебувала на даний момент наша багатостраждальна Україна.
А ще, як вiдомо, бiльшу частину свого буття, iсторичного iснування воно подiлялося на реєстрове та нереєстрове. Тобто на оту, знову ж таки, вiдносно невелику частину воїнiв, котрi були занесенi до королiвського, царського чи гетьманського реєстру, а отже перебували на державному чи державно-гетьманському утриманнi, i вiдповiдно - хоч i не завжди - виконували волю тих, хто їх утримував; i воїнiв, якi, теж вважаючи себе iстинними козаками, залишалися поза реєстром, а отже пiдпорядковувалися лише власному розсудовi, козацьким звичаям та рiшенням Козацького Кола свого товариства. Котре досить часто виникало стихiйно i котре в усi часи залишалося отим багаттям, з якого розгорялися пожежi безлiчi козацько-селянських повстань.
Цей невеликий екскурс у буття давнього козацтва надзвичайно важливий для розумiння проблем, перед якими постали усi козацькi вiйська, кошi, паланки, громади; українське козацтво в цiлому. Рiч у тому, що майже всi козацькi звичаї формувалися, i пристосованi, до сiчових майданiв, степової вольницi. Спробуйте провести козацьке Коло в залi, i ви переконаєтесь, що нiяке це не Коло. А посвята в козаки, а рада старiйшин або поважних козакiв; а козацькi забави з елементами спас-гопака?..
У протоколах засiдань козацького кола, або Ради старiйшин нерiдко зустрiчаються питання, пов"язанi з доганами окремим козакам, або й виключенням їх з козацької громади за... "не спiлкування з козаками". Тобто за те, що козак тривалий час не пiдтримує зв"язкiв з громадою, не бере участь в її заходах. Але спробуй-но пiдтримувати це "спiлкування", коли козаки розкиданi по рiзних кiнцях величезного мiста, i не в кожного є власний транспорт; а ще ж - робота, сiм"я, фазенда... а головне, нема того осередку, того козацького культурного центру, де будь-якi заходи можна було б поєднувати з вiдпочинком. Водночас спосiб i ритм нинiшнього життя потребує того, щоб якомога менше справ вирiшувалося на Колi, бiльшiстю, з голосу, в запалi емоцiй... Навпаки, потрiбен сучасний офiс, сучаснi засоби зв"язку, копiювальна технiка i досвiдченi юристи, економiсти та iншi фахiвцi.
Ось тут i виникає психологiчний конфлiкт мiж радикальним крилом козакiв, котрi кажуть: треба створювати Сiч. Справжню, з куренями-казармами, козацьким майданом, човнами-чайками, з зимiвниками-конюшнями... Почекайте, втихомирюють їх iншi, ми ж городовi козаки! А на дворi гряде ХХI столiття. Козацтво - так, але треба виробляти новi звичаї, новi форми життя-буття, залишаючи iсторичнi традицiї фольклорним ансамблям та ритуалам козацьких свят i ювiлеїв. Тобто треба створити такий собi фольклорний козацький театр, i нехай вiн дiє, витискаючи сльозу у тих, кого замучила ностальгiя за давно рм галере минулим. Ми ж сучасними методами i засобами маємо готувати молодь до служби в сучаснiй українськiй армiї, а самi дiяти як звичайна громадська органiзацiя, та ж таки, для прикладу, Спiлка офiцерiв...
Є такi козаки, якi вважають, що настав час рiшуче подiлитися на сiчове i городове козацтво. I нехай кожне живе своїм життям.
Безумовно, вiдродити Сiч у тих функцiональних параметрах, в яких вона iснувала за часiв Петра Сагайдачного чи Самiйла Кiшки, вже не вдасться. Iншiй свiт, iншi соцiальнi i полiтичнi умови. Одне слово, жодної потреби у вiдродженнi подiбної, бунтiвної, войовничо-республiкансько-анархiчної Сiчi не iснує. З iншого боку, справдi маємо досвiд Кубанського, Терського, Амурського, Донського козацтв, якi впродовж всього свого iснування спокiйно обходилися без постiйних польових таборiв, iснуючи як суто городовi. Одначе ж у цих козацьких вiйськ не iснувало й так5их традицiй, як в Українського козацтва. Їх структура була максимально наближеною до звичайної, армiйської. Їх бойова пiдготовка вiдбувалася за тими ж принципами, що й усього армiйського вiйськового резерву. А ми, українцi, заповзялися ж продовжувати своє, давнє козацтво - з тiльки йому властивими рисами i традицiями.
Яким же бачиться вихiд? Найреальнiшiй шлях - поставити справу так, щоб новiтнє українське козацтво набуло бiльшої воєнiзованостi (не в розумiннi войовничостi, а в розумiннi дисциплiнованостi та вишколу), наблизивши свої знання (чини), формування пiдроздiлiв, дисциплiнованiсть - до рiвня сучасної армiї. Поки що в межах того ж таки Чорноморського козацтва, кожен створює, що вважає за потрiбне: той - окреме вiйсько, той - кiш, той - паланку, сотню або корпус! Вважаю, що нам слiд вдатися до традицiйного для Гетьманської України адмiнiстративно-вiйськового подiлу на полки, сотнi або куренi. Область - це вiйсько (або корпус, крайовий кiш). А кожен район - це пiдпорядкований вiйську полк. У межах полку на базi одного-двох сiл формуються сотнi, далi - курiнь. Можна скористатися й досвiдом сучасного донецького козацтва, яке сформувало кiлька окружних козацьких полкiв (округ охоплює кiлька районiв областi). Такий розподiл справдi одразу ж дисциплiнує козацьке вiйсько, дозволить полковникам, сотникам, курiнним конкретнiше займатися i фiзичною пiдготовкою, i виховною роботою; допоможе конкретизувати громадсько-полiтичну дiяльнiсть козацтва.
Тепер щодо Сiчi. Не iснує жодної потреби вiдроджувати Сiч зразка ХУII столiття. То вже справдi скидатиметься на бутафорiю. Хiба що, може, вiдродити такий собi фольклорний театр-заповiдник, вибравши для цього якесь мiсце на Днiпрi - то вже iнша рiч. Водночас, чи може iснувати якiйсь армiйський полк, не маючи своїх казарм, тренувальної бази, тобто не маючи своєї вiйськової частини, у значеннi - вiдведеної йому територiї? Тому вважаю, що кожен полк (адмiнрайон) повинен мати свою невеличку тренувальну базу (Сiч). Розв"язати проблему неважко. Вiдшукати в будь-якому районi три-чотири гектари неугiдь, якогось пустиря, або занедбаної бази вiдпочинку, мiстечка тваринникiв, польовий стан - не проблема. Вiдтак, у кожному полку знайдеться по кiлька козакiв, котрi, з тих чи iнших мiркувань, погодяться оселитися на цiй територiї, щоб охороняти її, дбати про неї, тобто створити невеличкий постiйний гарнiзон. Ну а далi... Трохи винахiдливостi та працьовитостi, i, з допомогою офiцерiв запасу, цю територiю можна перетворити на тренувальну i спортивну базу. А з допомогою козацьких дружин-козачок - на базу вiдпочинку в лiтнiй перiод. Ось i маєте Сiч - мiсце проведення Козацького Кола та всiляких ритуалiв: посвят у козаки, вiдзначення ювiлеїв, проведення козацьких змагань, а до того ж ще й базу вiдпочинку. Вiдтак при обласних центрах, зокрема, в Одесi, слiд створити крайову Сiч, в якiй би так само вiдбувався вишкiл та вiдпочивали мiсцевi козаки i яка стала б мiсцем навчальних (тренувальних) зборiв крайової та полкової старшин.
А що завадить створити низку козацьких фермерських господарств, якi спокiйно могли б об"єднуватися в козацькi кошi (фiрми), i якi вiдiгравали б для полкового козацтва таку ж роль, яку вiдiгравали для сiчовикiв їхнi зимiвники? Тобто забезпечувати продовольством, а сiчовикiв - ще й роботою. I не виключно, що з часом можуть утворитися не лише козацькi хутори, але й цiлi козацькi села, якi житимуть за своїми козацькими звичаями i матимуть своє, козацьке самоврядування. Iнша рiч, що форсувати таке висвячення не слiд. Справа делiкатна, тож бiймося порушити конституцiйнi гарантiї тих, хто козацтво не сприймає нi в яких його проявах.
Одне слово, вважаю, що таке розв"язання проблеми спiввiдношення городового i сiчового козацтв у наш час є iдеальним. Крiм усього iншого, подiл козацтва на полки, сотнi, куренi (або полки, куренi, паланки, сотнi, то вже питання смаку) припинить виплоджування безлiчi великих i малих стихiйних, незалежних отаманiв, кожен з яких уже через мiсяць пiсля обрання починає примiряти пiд свою руку пернач крайового отамана, або й булаву гетьмана, вважаючи себе нiкому не пiдлеглим: сам собi отаман, сам собi гетьман.
I ще щодо чинiв... Чин, особливо офiцерський, повинен залишатися за козаком i потому як вiн позбудеться вiдповiдної посади (хiба що за якусь провину його було розжалувано). Тобто так само, як залишається звання за сучасним, армiйським офiцером. Опинившись без офiцерської посади, козацький офiцер зараховується, в залежностi вiд чину, до полкової або крайової (вiйськової) резервної офiцерської сотнi. Що дозволяє i зберегти його чинг7, й допомогти йому пiдтримувати зв"язок з козацтвом, i залучати його до навчання кандидатiв у козаки та молодих козакiв... Що ж до самих посад, то виборними - аби зберегти традицiю - повинно залишатися обмежене коло їх: отаман, писар i суддя... На всi iншi посади краще призначати, даючи можливiсть людям працювати тривалiший час. Чи ж варто, наприклад, часто змiнювати обозного та iншу обозну частину, тобто людей, якi вiдатимуть економiчними питаннями полку, сотнi, вiйська? Знання i досвiд набуваються у цiй сферi роками.
Тiльки вибудувавши таку органiзацiйну структуру, вдавшись до таких, бодай помiркованих, реформ, нам вдасться i зробити козацтво привабливим для комп"ютеризованої технократичної молодi ХХI столiття, i поступово сформувати надiйну козацьку елiту, отой кiстяк козацького вiйська, котрий стоятиме на сторожi не лише козацтва, але й нашої пошматованої партiями та iдеологiями України. В усi часи, за складом своїм, українське козацтво лишалося багатонацiональним. Досить пригадати хоча б добу Хмельниччини, щоб з"ясувати, що легендарний, оспiваний у пiснях народний герой полковник Морозенко насправдi був польським аристократом Станiславом Мрозовицьким, полковник Джалалiя - кримським татарином, наказний гетьман реєстровикiв Дмитро Барабаш - вiрменином. Траплялися серед поважної, славетної старшини молдавани, волохи, євреї, турки, московiти...
Тож, вiдроджуючи сучасне козацтво, вождям його слiд виходити з тих засад, що й нинi, за складом своїм, воно буде iнтернацiональним. Iнша рiч, що за духом своїм, за патрiотичними пориваннями, свiтоглядом воно за будь-яких обставин повинно залишатися iстинно українським. Але то вже питання iдеологiї виховання козака. Саме "виховання", оскiльки розраховувати на те, що записуватися в сiчовики будуть iдеально пiдготовленi до козацтва люди, не доводиться.
Iсторiя козацького руху. Свiтогляд сучасного козака. Фiзичне загартування i, нарештi, знання української мови - все це проблеми вишколу козакiв, якi старшинськiй радi слiд розв"язувати спiльно з iншими культурологiчними органiзацiями - Товариством української мови, Центром української культури. Що ж до мови, то варто було б органiзувати недiльнi українськi школи, або курси української мови, в яких би навчалися всi - вiд крайового отамана до кандидатiв у козаки. А що процес цей буде тривалим у часi, то й ставлення до людей, котрi бажають стати козаками, але мовою володiють недосконало, має залишатися толерантними, без жодних проявiв нацiональної демагогiї.
Ще один аспект пiдготовки козацької змiни. Подбавши про структурну перебудову козацтва, слiд одразу ж подбати й про те, щоб при кожному полку iснували кандидатськi (кадетськi) сотнi, а при кожнiй сотнi - кандидатськi куренi. Тодi й роботу з кандидатами в козаки можна буде проводити сконцентровано, призначаючи для цих кадетських куренiв спецiальних наставникiв.
Така масова, органiзована i достоту воєнiзована громада, як козацтво, не зможе тривалий час залишатися лише громадою iсторико-культурологiчною. Тому вже зараз їй слiд готуватися й до того, що рано чи пiзно вона перетвориться на вагомий фактор полiтичного життя України, який з кожним роком заявлятиме про себе все впевненiше i впевненiше. Iти до цього слiд надзвичайно обережно, дбаючи про те, щоб козацтво поступово зрощувалося з державними структурами управлiння; щоб вплив його на полiтичне життя країни нарощувався в суто конституцiйному рiчищi, i щоб на полiтичну орбiту козаки виходили, маючи свою програму дiй, свою iдеологiю, досвiдчених вождiв i не менш досвiдчених потенцiйних керiвникiв та полiтикiв.
Питання: бути чи не бути сучасному українському козацтву в постiндустрiальному європейському суспiльствi ХХI столiття, справдi полягає передусiм у тому, чи зумiє воно, вийшовши за межi суто фольклорного вiдродження козацьких традицiй України ХУ-ХIХ столiть, вiднайти свою сутнiсть, свою iдеологiю i соцiально-полiтичну нiшу в умовах України ХХI столiття. (79)
ЯК НАМ "ОБЛАДНАТИ" ОСВIТУ
(нотатки нестороннього спостерiгача)
Статтю розповсюджено серед педагогiчних колективiв району.
Рiвень розвитку освiти - мiрило рiвня квалiфiкацiї i культури будь-якого суспiльства, важливий показник його прогресу або регресу. Найважливiшою закономiрнiстю розвитку системи освiти є єднiсть її структурних елементiв: навчання i виховання. В системi освiти виховання вiдiграє провiдну роль, а навчання є тiльки засiб виховання. Навчання, вiдiрване вiд виховання i без опори на нього розвиває тiльки розум, накопичує знання i не може дати позитивних результатiв. Лише поєднання навчання i виховання особистостi формує у неї культуру самостiйного мислення, розвиває i змiцнює духовнi здiбностi i характер, формує свiтогляд, моральнi норми i соцiальну позицiю.
...Перебуваючи у вiдпустцi, мав я в Одесi зустрiч iз своїм видавником: готував книгу з методики формування колективу школи. Обговорили матерiал, зробили правки, пiдписи до фото.
Вiд видавника - до В.Христофорова (змiнний капiтан лоцманського судна в Одеському порту; мiй сокурсник по морехiдцi). Володимир передав менi матерiал для навчальних груп клубу юних морякiв. Пiсля вечерi проводив мене до автовокзалу. Було пiзно; маршрутки в Акерман вже не ходили; я збирався достатися до хати київським автобусом, але вiн з пiвгодини як пройшов. Трошки посидiли за кавою у кафе-барi на другому поверсi вокзалу. Десь о четвертiй годинi якiсь два хлопчика почали дуже голосно розмовляти; ми звернули увагу, що на їхню поведiнку нiхто з присутнiх (а вони спали на крiслах, сидячi) не реагує. Звертаємось до барменшi за роз"ясненнями; отримуємо їх: тi, що голосять - безпритульнi, й тi, що сплять - теж безпритульнi. Всiм - вiд 10 до 16 рокiв; третина - дiвчатка. Пiдiйшли ми до групи хлопцiв, якi не спали: троє рокiв 15-16, один - рокiв 14, двоє (оцi - галасуючи) - рокiв 9-10. У хлопцiв є або обоє батьки, або один; є домiвки, але з батьками цi хлопцi не живуть (батьки - п"ють, б"ються), та й "на волi" краще - не треба до школи ходити; там вчителi прискiпливi - "хтять, щоб ми все знали" (оцей 14-тирiчний хлопчик всiм вiдомий анекдот розказав - "Пiймав мене "мусор", та й питає: "В школу ти не ходиш, а читати-писати вмiєш?" "Так",- кажу. Далi вiн питає: "А Путина знаєш? А Кучму знаєш? А Ющенка знаєш?" "Нi, - кажу- А ти мене не лякай! Ти Санька Соленого знаєш? Васька Копченого знаєш? Мишка Такого-сякого знаєш? Не лякай, вiдчепися вiд мене!"). 16-тирiчний розказав про останнiй бiй Кличка ("Я додому коли-не-коли приходжу; у мене вдома є телевiзор"). Мiлiцiя до хлопцiв не чiпляється ("Так, дадуть "пiдзадника" або "вмажуть по шиї"), але це тут (на автовокзалi), а на залiзничному їх ганяють; громадськостi до безпритульних дiла немає. Взимку вони по вокзалах ("тут тепло"), а влiтку - на пляжу ("там на лежаках можна спати вночi"). Їдять - що перепаде - якiсь консерви, хлiб. При нас одному з малих дали пiв-банки iкри баклажанної; вiн її з апетитом (без хлiба) з"їв. Одягненi в речi справнi, але якiсь злегка бруднi, та й самi хлопцi якiсь сiруватi (не завжди миються)...
Ось так, десь в столицях iнавгурацiї та презентацiї проходять, мiльйони витрачаються (першi ледi iз дiтками вiд когось там наряди шиють; золота молодь розважається), а тут - безпритульнi, як у Громадянську...В державi - 7 офiцiйних мiлiардерiв; 7 млн. заробiтчан тиняються по свiту в пошуках долi...
Проводив мене Володимир до залiзничного вокзалу на "маршрутку" десь о 5 годинi. Зайшли ми до зали чекання на 2 поверсi: так, безпритульних там немає. Успiшно з ними розправляється адмiнiстрацiя вокзалу...
А що ж нашi безпритульнi? Нашi неблагополучнi сiм"ї? Дiти й пiдлiтки, що стоять на внутришкiльному облiку? Якi справи в нашому районi?
Серед проблем сучасної ситуацiї в районi необхiдно виокремити основнi: рiзке зниження народжуваностi, що не забезпечує навiть вiдтворення поколiнь; посилення деформацiї шлюбно-сiмейних процесiв; низька (за європейськими мiрками) тривалiсть життя населення; високий рiвень дитячої смертностi та чоловiкiв працездатного вiку, значна рiзниця в тривалостi життя мiж чоловiками i жiнками; мiграцiйнi втрати населення; розвиток нелегальної трудової мiграцiї; старiння населення. Рiвень народжуваностi в районi лишається недостатнiм навiть для простого вiдтворення населення.
Зменшення кiлькостi населення району у найближче десятилiття є, на жаль, неминучим. Сьогоднi нас близько 62 тис. осiб. Якщо показники народжуваностi, смертностi i мiграцiї будуть незмiнними, то кiлькiсть населення району наприкiнцi 20-х рокiв ХХI столiття становитиме 35 тис., а на початок останньої чвертi столiття - 10 тис. Є прогноз, що тiльки-но кiлькiсть населення досягне 25-30 тис., в район почнеться неконтрольований потiк мiгрантiв з країн третього свiту, стримувати який буде неможливо.
Розрахунки педiатричної служби ЦРБ (головний лiкар-педiатр Суханова Л.О.) показують, що iз збiльшенням тривалостi життя чоловiкiв до 78 рокiв i жiнок до 83 рокiв, а народжуваностi - до двох дiтей на одну жiнку кiлькiсть населення в районi можна стабiлiзувати лише до середини ХХI столiття, а потiм зменшення стає неминучим.
З огляду на загальноєвропейську тенденцiю, на думку фахiвцiв (вiддiл з питань внутрiшньої полiтики РДА - Масло С.В.), єдиним реальним джерелом зростання або принаймнi стабiлiзацiї кiлькостi населення в районi є залучення мiгрантiв. Вiдповiдно район має проводити полiтику щодо репатрiацiї етнiчних українцiв i представникiв депортованих народiв зi схiдних районiв СНД, а також виважену полiтику iз залученням окремих груп найбiльш бажаних (або найменш небажаних з певної точки зору) мiгрантiв з країн третього свiту.
За iнформацiєю служби у справах сiм"ї, молодi та спорту (Дьяченко Р.П.), служби у справах неповнолiтнiх (Макаренко С.В.), райцентру соцiальних служб для молодi (Тимчук Ю.Л.) в цiлому нинiшнiй стан сiм"ї в районi визначається як кризовий. Статистика свiдчить, що розпадається 51-55% новостворених сiмей. Заробiтної плати не вистачає, як правило, не тiльки на утримання дiтей, а й на потреби самого працюючого. Ситуацiя ускладнюється проблемою безробiття, яка однаково актуальна як для чоловiкiв (53%), так i для жiнок (56%). Матерiальнi нестатки викликають напруженiсть у сiмейних стосунках та обмеження витрат на виховання i навчання дiтей, провокують батькiв на пошук додаткового заробiтку, що приводить до фiзичного i психiчного перевантаження i зменшує резерв вiльного часу, необхiдного для занять з дiтьми. Прикрою тенденцiєю в районi є загострення проблеми бездоглядностi дiтей i зростання рiвня правопорушень серед неповнолiтнiх.
Для усунення цих негативних явищ останнiм часом прийнято i реалiзуються районi програми, спрямованi на запобiгання дитячiй бездоглядностi та безпритульностi, соцiально-правовий захист дiтей, жiнок i загалом сiмей, але...
Аналiз стану запобiгання бездоглядностi та правопорушень серед учнiвської молодi свiдчить про недостатнiй рiвень правосвiдомостi i правової культури, що приводить до порушення дiючого законодавства. Профiлактична робота, частiше всього, ведеться формально, що сприяє скоєнню правопорушень i злочинiв. У бiльшостi випадкiв стан виховної роботи з дiтьми групи ризику не аналiзується, причини та умови, якi сприяли скоєнню правопорушень, не з"ясовуються, заходи щодо попередження негативних проявiв серед учнiвської молодi не розробляються i не запроваджуються.
В районi налiчується близько 12 тис. Сiмей. За даними дослiдження райцентру соцiальних служб для молодi нашi молодi сiм"ї орiєнтованi на двох дiтей - 63%, на одну дитину - 27%, на трьох дiтей - 8%, на чотирьох i бiльше - 2%. А фактично сiм"ї з однiєю дитиною становлять 26%, з двома - 14, з трьома - лише 2%, з чотирма i бiльше - менш як 1%. Поява в сiм"ї навiть однiєї дитини пiдвищує рiвень бiдностi майже вдвiчi. Є тенденцiя зростання кiлькостi шлюбiв. Водночас розпадається кожна друга сiм"я. За розлученнями район посiдає п"яте мiсце в областi.
Понад 10 тисяч (16%) мешканцiв району репродуктивного вiку працюють за межами району (у тому числi й за кордоном). З них 51,7% - чоловiки, 48,3% - жiнки. Найчисленнiша вiкова група - 17-27 рокiв (41,7%). Трохи менше тих, кому 28-38 i 39-49 рокiв - вiдповiдно 28,3% i 26,7%. Бiльшiсть мiгрантiв має вищу освiту - 36,7%, незакiнчену вищу - 13,3%, середню спецiальну - 26,7%, середню - 15%. Останнiм часом спостерiгається виїзд за кордон цiлих сiмей, особливо з дiтьми дошкiльного вiку.
За прогнозами вiддiлу у справах сiм"ї, молодi та спорту така несприятлива ситуацiя приведе до вкрай негативних наслiдкiв. Дiтям, якi пережили стрес у дитинствi чи в пiдлiтковому вiцi через фактичну втрату живих батькiв, дуже важко потiм вiдновитися на особистому рiвнi. В дорослому життi це потрясiння може проявитися по-рiзному, позначившись на станi здоров"я, на майбутнiх власних сiм"ях. Крiм того, у таких дiтей з"являється образа на державу, яка змусила батька й матiр або обох виїхати на заробiтки. Формування особистостi вiдбувається на негативi, i що найстрашнiше, немає тiєї сiмейної аури, атмосфери, до якої так тяжiють дiти. Не формуються i не пiдтримуються сiмейнi традицiї, немає сiмейних свят, не виховується гордiсть за свою сiм"ю, а отже за країну. Фундамент, на якому це все вiдбувається за нормальних соцiокультурних умов, вiдсутнiй. Це глибока моральна, психологiчна проблема.
За офiцiйними даними, понад 27% дiтей у районi страждають вiд жорстокого ставлення батькiв (а є ще неофiцiйнi данi - понад 40%!). Цi дiти ростуть у так званих проблемних сiм"ях. Свої стресовi стани, негативнi емоцiї батьки переносять на дiтей. Дитина живе в проблемнiй сiм"ї в атмосферi повної залежностi вiд настрою, емоцiй, фiзичного стану батькiв, що вiдображається на її фiзичному i психiчному здоров"ї. Невпевненi в собi, з низькою самооцiнкою батьки перестають бути авторитетом i зразком для власних дiтей. Дiти не звертаються до таких батькiв за порадою, допомогою, в одних випадках розумiючи їхню матерiальну i моральну неспроможнiсть, в iнших - вважаючи власних батькiв невдахами, нездатними пристосуватися до нових умов. Водночас це приводить до змiщення в системi життєвих цiнностей дiтей i пiдлiткiв: оцiнка значущостi грошей як фактора життєвого успiху. Соцiальна вiдстороненiсть батькiв провокує апатичне ставлення до життя, пасивнiсть i саморуйнацiю особистостi дитини. А тим часом в особистiсному розвитку проблемного пiдлiтка зростає толерантнiсть до насилля, пiдвищується рiвень агресивностi...
Гортаю далi сумнi сторiнки статистики: стан молодi в районi кризовий (враховуючи рiвень безробiття), вiдбувається вiдтiк молодих кадрiв, продовжується зниження впливу школи, сiм"ї i держави на розвиток духовностi та культури та iн.
Позашкiльне життя для бiльшостi дiтей та пiдлiткiв проходить бiля телевiзора, просто на вулицi, в кращому випадку бiля комп"ютерних iгор, в гiршому - за проведенням часу в барах, дискотеках, пiд впливом низькопробної "попси" або жорстокого бойовика - тому мрiї про героїв та подвиги, бажання пригод пов"язанi з викривленим свiтосприйняттям, здебiльшого насильницького плану.
Не вiдбувається практичного прищеплення здорового способу життя та розумiння цiнностей демократiї, гуманiзму, справжньої лицарської поведiнки. В першу чергу це стосується сприйняття i поваги до культури, традицiй та iсторiї українського народу i козацтва зокрема.
В той же час сiм"я, держава та суспiльство вимагають вiд молодого поколiння знань, вмiнь, психологiчної готовностi, фiзичної пiдготовки, якi пов"язанi з певним рiвнем здоров"я, технологiчної культури та дисциплiни у виробничих процесах, адаптацiї до сучасного динамiчного життя, протистояння негативному впливу пропаганди аморальностi, шкiдливих звичок, наркоманiї, жорстокостi та цинiзму...
Народна мудрiсть говорить: якщо хочеш оставити про себе пам"ять на п"ятдесят рокiв - вирощуй сад, на сто - будуй будинок, на тисячу - виховуй сина. Народ, що бажає зберегти себе в iсторiї, повинен пiклуватися про виховання своїх синiв.
Про виховання говорять сьогоднi як молодi, так i старi, як в сiм"ях, так i в школах, як тi, хто веде на Захiд, так i тi, у кого iдеал радянське минуле. Всi згоднi iз проблемами у вихованнi молодi та iз недосконалiстю шкiльних та державних програм. Багато є критики та невдоволення, мало реальних справ, таких, якi глибоко проорюють та надовго закрiплюють позитивнi звички, прищеплюють на все життя високi цiнностi, переконання та практичнi вмiння. Особливо вмiння протистояти злу та людським порокам, вмiння бути чесним, сильним i водночас сучасним.
Проблеми виховання дiтей та молодi менi знайомi не з книг; тридцятип"ятирiчний педагогiчний досвiд (двадцятирiчний директорський) дають пiдставу робити пропозицiї щодо покращання виховання.
Сучасний його стан загрозливий. Якщо рiвень навчання в загальноосвiтнiх школах становить 0,6 вiд можливої одиницi, то рiвень виховання - 0,3. Цей стан взагалi погiршується, бо практично не зроблено спроби змiнити в країнi ситуацiю з мораллю на кращу i школа залишається єдиним гарантом виховання дитини порядною людиною, патрiотом України. Тому на сучасному етапi розвитку держави головне - увага до школи - найiмовiрнiшому осередку формування громадянина, патрiота.
А в школi:
- труднощi та проблеми її випливають iз сучасних труднощiв громади - економiчних, демографiчних, соцiальних;
- термiнове розв"язання всiх проблем школи неможливо (особливо соцiально-економiчних, фiнансових, частково методичних), але проблеми виховання ми повиннi вирiшувати негайно; головне завдання школи на сучасному етапi - протистояння бездуховностi, руйнацiї нацiональної моралi;
- громада живе й розвивається доти, доки в нiй живе багатим духовних життям школа, тому школа повинна i може стати осередком духовностi, берегинею духу громади; для цього вона має бути вiдкритим навчально-виховним закладом з громадсько-державним управлiнням;
- один з шляхiв вирiшення проблем сучасного виховання учнiв - патрiотичне виховання (нацiональне у формi школи козацько-лицарського виховання, нацiонально-родинне у формi школи-родини та iн. - "лише виховуючи українця, можна виховати українця", патрiота); якби мали таке виховання, 7 млн. українцiв-шукачiв долi за кордоном наводили б лад сьогоднi на своїй землi, в своїй державi; а це - не найгiршi громадяни;
- неможливо виховати особистiсть тiльки в школi, школа виховує разом iз сiм"єю, виробничим коллективом, громадою;
- у вихованнi патрiота є три ступеня (етапи): родинно-дошкiльне, родинно-шкiльне, громадсько-родинне; кожен з етапiв має свої особливостi i проводиться: родинно-дошкiльне - через роботу з батьками дошкiльнят та введенням спецiальних курсiв до програми дитячого садочка, родинно-шкiльне - у формi роботи школи-родини, школи козацько-лицарського виховання та iн. закладiв нового типу (iнновацiйних), громадсько-родинне - у формi дiяльностi учнiвських громадських органiзацiй (в першу чергу - патрiотичного спрямування);
- основна мета сучасної школи - формування в родинi, школi i громадському життi патрiота, творчу особистiсть з яскраво вираженою свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i характером, високою мораллю i духовнiстю, додам - козака-лицаря;
- в наш час у громадському, шкiльному i родинному життi нам потрiбен насамперед культ лицарства: лицарський дух не дасть нудити у духовнiй ницостi, iсторичному безпам"ятствi; тому включення потенцiалу козацько-лицарської духовностi у виховний процес шкiл району (району iз славним козацьким минулим; в кiнцi ХIХ ст. 70% населення Акерманського повiту вважали себе козаками або вихiдцями з козакiв) значно активiзує формування вiльної, з стiйкими морально-вольовими якостями, силою духу особистостi.
Загальновизнано, що якiсть навчально-виховної роботи бiльшою мiрою залежить вiд якостi керiвництва школою, нiж вiд рiвня педагогiчної майстерностi вчителiв. Якостi керiвника, рiвень його культури та тип спiлкування визначають соцiально-психологiчний клiмат у коллективах (педагогiчному, учнiвському, батькiвському). Неможливо педагогiчним працiвникам компенсувати негативний вплив перших осiб. Тому ефективне управлiння можливе лише за умови, що особа-керiвник бачить перспективу розвитку закладу, розумiє завдання i специфiчнi особливостi його, володiє необхiдними навичками керування коллективом й має вiдповiднi якостi для цього.
Особливi вимоги до керiвництва освiтою району. На цiй посадi твердження типу "я - добрий господарник" або "керiвництво має думку, що на цiй посадi вiн буде жорстко вимагати" не спрацьовують; керiвник ще й повинен мати "свiтлу" голову з достатньою кiлькiстю розвиненої сiрої речовини, володiти системним баченням шляхiв вирiшення проблем, бути налаштованим на плiдну спiвпрацю iз всiма суб"єктами (без винятку) навчання та виховання, мати iдеї та волю цi iдеї втiлювати в життя...
... Планується чергова змiна керiвництва освiтою в районi. Всi ми сподiваємось, що на цю посаду прийде достойна людина, особа, яка маючи iдеї, все ж буде прислухатися до думок коллег: керiвникiв шкiл, педагогiв, батькiв, громадськостi й основного суб"єкту навчально-виховного процессу - учнiв. Зважаючи на це, хочу дати поради щодо визначення мiсiї освiти в районi (вибору шляхiв стратегiчного управлiння освiтою та її розвитку, основних напрямкiв дiяльностi, спрямування в майбутнє).
Термiново, невiдкладно:
1. Передбачити в планах роботи районної ради та районної державної адмiнiстрацiї розробку концепцiї розвитку та життєдiяльностi системи виховання, передбачивши в нiй реалiзацiю стратегiчних напрямiв, а саме:
А. Утвердження в свiдомостi громадськостi району розумiння абсолютної прiоритетностi сфери виховання i забезпечення її фактично;
Б. Модернизацiя виховної дiяльностi, що на практицi означає:
- включення учасникiв виховного процесу в складнiшу i масштабнiшу систему взаємовiдносин - соцiалiзацiю особистостi шляхом суттєвого розширення аспектiв громадського самоврядування - активiзацiя роботи рад навчальних закладiв, пiклувальних рад, педагогiчних рад, учнiвського самоврядування, батькiвських комiтетiв, громадських органiзацiй;
- переведення методичної бази виховного процессу на сучасний рiвень.
В. Забезпечення рiвного доступу до здобуття якiсної освiти - розв"язання комплексу проблем - кадрових, матерiально-технiчного забезпечення, мережi навчальних закладiв, контингентiв учнiв, змiсту освiти, впровадження нових технологiй навчання, управлiння освiтою.
2. Вимагати безумовного виконання районних цiльових программ (у тому числi в частинi фiнансування) "Розвиток позашкiльних навчальних закладiв", "Розвиток краєзнавства", "Комп"ютерно-iнформацiйне забезпечення розвитку системи освiти", "Вчитель".
3. Розробити та представити на розгляд районної ради цiльовi програми (перелiк - пiд умовною назвою), залучивши до їх розробки iнтелектуальний потенцiал райдержадмiнiстрацiї, депутатського корпусу, громадських органiзацiй та полiтичних партiй (сьогоднi ми працюємо на наше майбутнє):
- Вражаючi цифри, розробка загальної стратегiї розвитку виховання в районi;
- Доступ, ширшi можливостi i великi проблеми; розширення доступу до якiсної освiти й виховання для всiєї молодi i дотримання принципу справедливостi;
- Пiдвищення якостi освiти й виховання в районi; новаторство i творчiсть;
- Гендерна рiвнiсть, рiшучi дiї для компенсацiї гендерного дисбалансу;
- Життєвi навички, стратегiя щодо життєвих навичок;
- Соцiальне входження, зосередження уваги на найпоширенiших ризиках виховання;
- Умови, сприятливi для виховання, значення вихователiв та iнструкторiв;
- Передбачення майбутнього, використання наявних знань i сприяння науковим дослiдженням;
- Розподiл коштiв, полiпшення їх використання в царинi виховання;
- Альянси i партнерства, сприяння їм на всiх рiвнях;
- Мир, стабiльний розвиток i соцiальна справедливiсть; освiта й виховання для стабiльного розвитку, миру i соцiальної справедливостi.
Як це роботи - я знаю й сподiваюсь на плiдну спрiвпрацю iз всiма учасниками навчально-виховного процессу. (80)
КОЗАЦТВО БУЛО, Є I БУДЕ ЗАВЖДИ!
...Розповiдi батька про Дубно i Берестечко, де вiн, рiвенчанин, побував в молодi роки, родовi перекази бабцi Полi, яка твердила про родиннi зв"язки з отаманом Усть-Дунайського вiйська Василевським, козацькi пiснi, якi неодмiнно спiвали пiд час свят у нашiй старiй хатi i, нарештi, книжки про славних українських лицарiв з дитинства виховували у мене великий iнтерес i повагу до iсторiї i козацтва. Я ображався на своїх друзiв, якi вiддавали перевагу мушкетерам Дюма або лицарям Вальтера Скотта. Склалося так, що згодом радянська дiйснiсть переконала мене в тому, що козаччина залишилася назавжди в минулому, як i лицарство для жителiв країн Захiдної Європи. Але козацьке прагнення до вiльного життя спонукало мене вибрати професiю моряка i протягом двадцяти рокiв я блукав по морях та океанах i в усiх блуканнях я не розставався iз книжками "Тарас Бульба" Гоголя та "Енеїда" Котляревського. Це нещодавно я довiдався, що троянцi та етруски були вихiдцями з нашої спiльної Вiтчизни - Припонтиди, а тодi я лише вiдчував якусь невиразну тягу та симпатiю до них...
З початком перебудови багато хто в Українi замислився над тим, як вiдродити наше славне козацтво. Мої роздуми на цю тему знайшли порозумiння та пiдтримку у представника славетного козацького роду Пiдвисицьких Iвана Деордицi, кремезного чорновусого дядька, схожого на Тараса Бульбу, iнтелiгентного викладача Олексiя Ступака i князя Аргутинського-Долгорукого. Так у 1994 роцi була створена рм гале Сiч, а мене обрано Генеральним суддею. Ми почали їздити на Хортицю i до Києва на козацькi ради, зустрiчатися з гетьманом Мулявою та отаманом Головатим. Водночас у Саратському, Татарбунарському, Iзмаїльському, Кiлiйському, Тарутинському районах були створенi полки. Оскiльки вiйськовi формування у Заднiстров"ї лiквiдовувалися, а кордон iз Молдовою залишався майже вiдкритим, ми запропонували у Києвi розселити вздовж кордону звiльнених iз Збройних Сил офiцерiв, видiлити кожному кiлька гектарiв землi, надати пiльговi кредити i вони матимуть власнi хати, народжуватимуть дiтей i охоронятимуть державний кордон.
Але нашi пропозицiї не зустрiли у Києвi пiдтримки. Ми зрозумiли, що там далеко не всi зацiкавленi у тому, щоб Україна була мiцною, захищеною державою, а кордони втратили прозорiсть...
Згодом ми побачили, що у козацтво потягнулися люди, якi давно мрiяли задовольнити свої апетити i амбiцiї. I таких "козакiв" з кожним роком все бiльше з"являлося у осередках i владних структурах. Наче гриби пiсля дощу з"являлися гетьмани i генерали у шитих золотом мундирах, у штанях з лампасами i при шаблюках. Вони добряче пили горiлку, гучно вигукували "Будьмо!", у своїх промовах та зверненнях закликали до єдностi, але самi вносили розбрат i уникали вiд вiдповiдi, куди витрачаються козацькi грошi. Згодом вони полiзли у полiтику, за обiцянки i нагороди почали прислужувати рiзним полiтичним партiям i бiзнесовим структурам.
Коли ми обрали отаманом Буджацького вiйська князя Аргутинського-Долгорукого, вiн несподiвано подався до Словаччини i осiв у замку поблизу Братислави. Там хтось помазав його на росiйський престол пiд iменем Володимира Сьомого i призначив магiстром Мальтiйського ордену у Схiднiй Європi. Залишившись без отамана i печатки, ми обрали отаманом колишнього пiдполковника Михайла Скляренка iз Слобожанського козацького роду. Скляренко вiдновив Статут, замовив печатку i рм гале козацьке вiйсько продовжило своє iснування.
Поступово я прийшов до висновку, що покладати надiю на вiдродження козацької iдеї серед людей старшого вiку справа безнадiйна. А Маркс вчив, що iдеї стають матерiальною силою, коли оволодiють масами. Отже, треба робити ставку на молодь, яка ще не повнiстю уражена гнилою iдеологiєю розбещеного Заходу, який не визнає батькiвщини, народних традицiй, братства, а цiнує лише грошi, розваги та розпусту. Вiдвiдуючи школи у Миколаївцi-Новоросiйськiй, Адамiвцi, Турлаках, де самовiдданою працею великих патрiотiв України виховуються дiти, гiднi своїх славних предкiв, ми не втрачаємо надiї, що козацька слава не помре, не поляже. (81)
МЕТА ОСВIТИ - ВИХОВАННЯ.
Пiсля нас не буде нас, а справи залишаться...
Держава живе й розвивається доти, доки в нiй живе багатим духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрiчi дитинства iз справдi загальнолюдським - дитинча має частiше зазирати у вiчнiсть - саме школа стоїть у витокiв духовностi суспiльства...
Ми часто зустрiчаємо людей назверх освiчених, енциклопедично озброєних знаннями, а всерединi в них пустеля, як говориться в Бiблiї, "грошi пофарбованi, повапленi" i тому в теперiшнiй час нам потрiбнi люди не тiльки озброєнi знаннями, а й духовно, психiчно, фiзично спроможнi розвивати творчi здiбностi свої та навколишнiх; спiвпрацювати з людьми рiзних фiлософських, полiтичних, релiгiйних поглядiв; здатнi вирiшувати проблеми сьогодення й майбутнього; особи з великим культурним та духовним потенцiалом, бо "культура утверджує примат духу" (М.Рерiх); особи вихованi.
Досвiд практичної роботи свiдчить, що головна мета освiти - виховання; навчання повинно бути пiдпорядковано вихованню.
Школа - єдиний соцiальний iнститут, який, виховуючи учнiв сьогоднi, працює на перспективу. Саме тут висока професiйна майстернiсть педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свiдомiшим, самовдосконалюватися, щоб реалiзуватися як громадянин.
Виховання - це, в першу чергу, щеплення моралi та створення в учнiв навичок життя в моральнiй атмосферi, бо глибока моральна криза в нашiй країнi є наслiдком прогалин i в освiтньому процесi, зокрема у недооцiнки ролi духовностi української нацiональної школи, яка виступає одним iз важливих елементiв збереження i розвитку спiльноти, її духовного ядра i постачає суспiльству свiдомих громадян, носiїв духовностi.
Загальної системи народного виховання для всiх народiв немає, у кожного народу своя, особлива, нацiональна система виховання. Вона базується на рiднiй, нацiональнiй мовi.
Рiдна школа - це головна основа нацiонального життя держави, основа рiдної школи - нацiональне виховання. Наше нацiональне виховання - це козацьке виховання, бо українцi - нацiя козацька; козаки були типовими представниками рiдного народу, вони втiлювали волелюбний нацiональний характер, вiдображали його потреби, iнтереси, прагнення; i вони створили самобутню i високоефективну, близьку до європейської, нацiональну систему освiти i виховання - козацьку педагогiку, яку впроваджують в свою роботу колективи загальноосвiтнiх шкiл (шкiл козацько-лицарського виховання) Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi, бо творче впровадження в життя iдей i засобiв козацької педагогiки має забезпечити виховання фiзично здорових, морально чистих i по-лицарськи мужнiх та сильних духом громадян незалежної України. Тому, конкретизуючи основну мету освiти, наголошую - виховання повинно бути нацiональним.
Наступна мета, що пов"язана iз розвитком режиму життя, - розвиток усiх здiбностей людини й особливо тих, якi притаманнi конкретнiй особi. Якщо людину навчати та виховувати у тiснiй атмосферi одного фаху, то по сусiдству iз цим фахом утворюється вакуум, у який втягується "виховання вулицi", навички, отриманi вiд таких ж вузьких фахiвцiв. Тому виховання та пiдпорядковане йому навчання повиннi готувати особу, моральну особу, особу, яка легко оволодiвала б любим фахом.
Повiдомляти вiдомостi може телевiзор, комп"ютор. Виховувати людину може тiльки педагог-творець. Освiта, що пiдпорядкована завданням виховання - творчiсть, творчiсть особливо тонкої структури, що потребує уваги, загостреної iнтуїцiї i, як всяка творчiсть, - свободи.
Педагог - творець, тому не потрiбно ставати йому на завадi детальними вимогами програм, методичних вказiвок. Якщо педагог щось особливо любить (творчiсть поета, письменника, художника, якийсь роздiл математики, бiологiї та iн.), то для нього необхiдно надавати можливiсть прищепити цю любов своїм учням. Педагог мусить (хоча б якiйсь мiрi) прагнути вложити в учня хорошi риси своєї особи. Небезпечно, коли хороший виконавець методичних вимог одночасно дрiб"язковий, бездуховний та iн. Все це так або iнакше вiдобразиться (можливо, не зараз) на його учнях.
З всього цього, випливає ще одна мета освiти - педагог повинен бути особою, а школа повинна мати своє обличчя.
Школа - це вихователi, викладачi, бiблiотекар, працiвники їдальнi, й увесь її обслуговуючий персонал. Але головне (певна рiч) - директор школи, який визначає її (школи) "особу", "душу", який створює в нiй атмосферу доброзичливостi до учнiв й учителiв мiж собою. Загальновизнано, що якiсть навчально-виховної роботи бiльшою мiрою залежить вiд якостi керiвника школи, нiж вiд рiвня педагогiчної майстерностi вчителiв й вихователiв. Неможливо педагогiчним працiвникам компенсувати негативний вплив першої особи. Тому ми бачимо наступну мету освiти - ефективне управлiння можливе лише за умови, що особа-керiвник бачить перспективу розвитку закладу, розумiє завдання i специфiчнi особливостi його, володiє необхiдними навичками керування колективом й має вiдповiднi якостi для цього.
Школа - це й примiщення, чистi, привiтнi, красивi й iндивiдуальнi. I, звичайно, у школi повиннi бути й списки випускникiв (у нашiй школi навчалися такi особи). Кожен має згадувати свою школу завдяки тому особливому, що було в нiй. Тому ще одна мета освiти - школа повинна мати свою репутацiю, й для цього конче необхiдно знати - хто з достойних людей її закiнчив, а самiй школi варто цiкавитися долею своїх вихованцiв.
Практично всi педагоги, якi впроваджували в практику роботи своєї школи козацьку педагогiку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крiм тiлодуховиховання, треба вводити й душовиховання, що на практицi означає залучення глибин християнської моралi до процесу виховання.
Генеральний суддя Буджацької Сiчi Б.I.Устименко: "У нас церква вiдокремлена вiд держави, але в одеських єврейських школах учнiв ознайомлюють iз змiстом священих книг. В польських школах вивчають Бiблiю. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховностi, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б iз канонiчними заповiдями, щоб дитина змогла вiдрiзнити добро вiд зла".
В останнє десятилiття дедалi бiльше полiтичних i культурних дiячiв, учителiв, батькiв звертаються до християнських моральних цiнностей як найбiльш стiйких, унiверсальних, не пiдвладних полiтичнiй та iдеологiчнiй кон"юктурi. Це означає, що сучасне українське суспiльство поступово пiдходить до визнання й опанування етичних основ християнства, вiд яких воно було штучно вiдлучене протягом багатьох десятилiть i до яких у бiльшостi людей навiть було сформовано рiзко негативне ставлення.