Ушанова Светлана Валерьевна : другие произведения.

Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Оценка: 2.53*5  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вiдродження козацьких традицiй сьогоднi є надзвичайно потрiбною i важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - духовно постане Україна. Сьогоднi нам належить продовжити велику мiсiю козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честi й гiдностi України, її традицiй, її культури.

С.В.Тимофєєва

  

Сучасне козацтво

Бiлгород-Днiстровщини

  

2006

   ...Iсторiя вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосiб життя вiльної людини, яка iз зброєю в руках захищала Богом данi їй вольностi й права...
  
  
   Iсторичнi умови буття українського народу породили самобутнiй феномен - козацтво. Воно втiлювало в собi фiзичне i духовне здоров'я нацiї, iнтелектуальну силу, життєздатнiсть, оптимiзм i енергiю. Це була об'єднана, згуртована, iдейно i духовно зцементована, суворо дисциплiнована нацiональна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогiв. Майже чотириста рокiв тому козаки так виклали королiвським послам свою роль i призначення: "Подiбно до наших предкiв, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями i свободами, що належать рицарським людям... Дбаємо про те, щоб так само, як ми отримали вiд своїх предкiв тi права i вольностi, щоб i нашi наступники прийняли їх цiлими i непорушними, з примноженням слави. I щоб вони один пiсля одного передавали їх у прийдешнi часи".
   Вiдродження козацьких традицiй сьогоднi є надзвичайно потрiбною i важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - духовно постане Україна. Сьогоднi нам належить продовжити велику мiсiю козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честi й гiдностi України, її традицiй, її культури.
   Сучасний загальнодержавний сплеск цiкавостi до iсторiї козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування нацiональної елiти, яка спирається в своїй дiяльностi на нацiональний - козацький! - досвiд державотворення.
   В програмi дiяльностi Українського козацтва є такi слова:
   "...метою козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобiлiзацiя енергiї на економiчне процвiтання i пiдняття добробуту людей..."
  

Душу - Богу!

Життя - Батькiвщинi!

Серце - людям!

Честь - нiкому!

Слава козакам!

Слава Українi!

Нехай цi слова служать дороговказом для нас.

  
  
  

@Тимофєєва С.В. Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини.

СПД СП. Cвiдоцтво про державну реєстрацiю

N 25520000000002957 вiд 23.02.2006 р.

Замовлення N 27/29-11 вiд 12.06.2006.

м. Бiлгород-Днiстровський.

ВIД АВТОРА

  
  
   "Українськiй козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна i матерiально незалежна людина, яка вмiє панувати над собою, володiє своїми емоцiями, розумом i волею; патрiот України, який постiйно морально, психологiчно, духовно i фiзично готує себе до оборони Батькiвщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честi та гiдностi; дбає про єднiсть Українського козацтва i українства всього свiту".
   Статут Українського козацтва.
  
  
   Пiдтверджуючи правоту Нобелевського комiтету, який признає синусоїдальнiсть розвитку виключно важливим вiдкриттям сучасної цивiлiзацiї, в останнiй час багато уваги придiляється iсторiї козацтва, повторюючи на новому виткi етногенетичної спiралi розвиток iнтересу до витокiв нацiональної культури. Це характерне для етапу формування нацiональної елiти, патрiотичний настрiй якої спрямований на обґрунтування української державностi.
   За своєю суттю український народ показав себе козацькою нацiєю з прогресивними козацькими звичаями i традицiями, українською нацiональною iдеєю в козацькому варiантi. В українському народу дух козацтва живе в способi життя, дiяльностi i поведiнки, в розвитку козацьких форм самоврядування. Активiзацiя полiтичного життя пiд гаслом визволення України iнiцiювала вiдродження козацько-лицарських традицiй в Українi, появи козацьких осередкiв та об'єднання їх в єдине Українське козацтво. Сприйняття козацтва як споконвiчної сили, що виборювала волю України, призвела до масовостi руху. Тому зараз актуально вивчення процесу становлення сучасного козацтва, його цiлей, сутностi козацького руху, мiсця в розбудовi сучасної України. Феномен козацтва потребує серйозного осмислення для пошуку оптимальних шляхiв використання вiдроджуваного козацтва в сучасних умовах, зрозумiння та передбачення мiсця козацтва в українському суспiльствi й державi ХХI столiття.
   Дотепер увага придiлялася козацькому минулому Одещини. Настав час написати i про сучасне козацтво. Матерiалу для цього достатньо; вiн зiбраний та упорядкований автором. Є публiкацiї в пресi Бiлгород-Днiстровського району, Одеської областi, Всеукраїнських видань козакiв Б.Устименка, Л.Городецького, В.Тимофєєва, архiвнi матерiали козацьких товариств, мемуари учасникiв козацького руху, епiстолярна спадщина отаманiв козацьких осередкiв, матерiали iнтернетсайтiв. У книзi, яка пропонується увазi читачiв, висвiтлюється iсторiя виникнення сучасного козацтва на територiї Бiлгород-Днiстровського району, його дiяльнiсть, розповiдається про лiдерiв. Охоплено перiод з 1988 (початок козацького руху) по 2004 роки.
   Сподiваюсь, що ця книга буде корисною для всiх небайдужих до iсторiї Батькiвщини, нацiонального вiдродження, визвольного руху.
  
  
  
  

I. ВIДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА У 90 -ТI РОКИ XX СТОЛIТТЯ

  
  
   В iсторичнiй свiдомостi народу найвищий статус належить тим людям-iдеалам, якi вiдстоювали свободу як найдорожчу цiннiсть попереднiх поколiнь, невтомно боролися з чужоземними загарбниками, захищали свою нацiональну гiднiсть i честь, по-лицарськи служили рiднiй Батькiвщинi, будували власну нацiональну державу. Для української молодi такими iдеалами стали I.Гонта, М.Залiзняк, С.Наливайко, I.Трясило, П.Сагайдачний, I.Сiрко, I.Богун, I. Виговський, Б.Хмельницький, I.Мазепа. Наш народ споконвiку культував лицарськi традицiї виховання. Iз столiття в столiття на лицарських традицiях формувалася елiта нацiї, яка завжди боролася за свободу i незалежнiсть України. Коли в значної частинi наших спiввiтчизникiв занепадав дух, не вистачало сили волi, бракувало вiри в свої сили i можливостi перемоги над ворогом, тодi iсторична необхiднiсть породжувала українське козацтво. Iсторiя вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосiб життя вiльної людини, яка iз зброєю в руках захищала своє право на свободу. Французький iсторик Шерер писав про українцiв так: "Ми бачимо батькiв, що передали своїм синам почуття гордостi бути незалежними й залишали їм у спадок саму тiльки шаблю з девiзом: "Перемогти або загинути!" Так, шаблями нашi предки володiли краще, нiж пером, тому в iсторiї згадки про героїчнi дiяння українцiв залишили iноземцi, але хай краще пишуть вони про нашi звитяги, анiж ми про їхнi!
   В сучасних умовах багато пiдлiткiв, юнакiв i дiвчат вибирають iдеал лицаря - високошляхетної, духовно багатої, морально чистої, мужньої людини. Такими лицарями української культури, науки i духовностi були Я.Мудрий, В.Мономах, Т.Шевченко, М.Драгоманов, Б.Грiнченко, С.Русова, В.Вернадський, М.Грушевський. Немає iдеальних людей i не можна з будь-кого робити iдеал для молодi, але можна говорити про орiєнтацiю на моральнi принципи, якi сповiдають козаки Заднiстров'я: вiдданiсть iдеї Леонiда Городецького, Михайла Скляренка, Бориса Устименка, любов до Батькiвщини Валерiя Тимофєєва, Миколи Скиби, Василя Бойчева, Олександра Царенкова, В'ячеслава Воробйова, вiдвага i честь Анатолiя Майстра, Василя Якименка, Iгоря Лелеченка, Анатолiя Редька, В'ячеслава Козубенка...Вихована на лицарських традицiях, молодь заперечує рабську i напiврабську психологiю, засуджує забуття людиною нацiональної приналежностi, зневагу до волелюбних заповiдей дiдiв i прадiдiв, пасивнiсть, слабодухiсть, невiру у власнi сили, полiтичне прислужництво чужинцям. Тому у перiод розбудови й утвердження незалежної України у громадському, шкiльному i родинному життi нам потрiбен насамперед культ лицарства. Наше завдання - вiдновити iсторичну пам'ять, виховати людину, яка здатна побудувати i саму себе, i своє гiдне життя, i державу.
   Треба сказати, що вся Україна охоплена козацьким вiдродженням. На розвиток козацького руху вплинули рiзнi умови та обставини. Серед них слiд вiдзначити - сплеск нацiональної свiдомостi, набуття Україною незалежностi, а також виникнення деяких органiзацiй, як не дивно, саме антиукраїнського напрямку. Наявнiсть таких органiзацiй, члени яких зневажливо ставилися до українського руху, пiдштовхувала патрiотично настроєних громадян (не обов'язково етнiчних українцiв) та нацiонально-демократичних органiзацiй i партiй до входження у козацтво. До того ж пiдтримувався розвиток козацького руху i на державному рiвнi через низку наказiв i посвiдчень.
   Вже у червнi 1991 року вийшов Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства народної освiти Української РСР з положенням про республiканську туристсько-краєзнавчу експедицiю "Козацькими шляхами". В ознаменування 500-рiччя українського козацтва Мiнiстерство народної освiти УРСР, Спiлка пiонерських органiзацiй України, Республiканська станцiя юних туристiв, Мiнiстерство народної освiти УРСР та дитяча газета "Перемена" оголосили Республiканську туристсько-краєзнавчу експедицiю "Козацькими шляхами", яка пройшла в рамках руху учнiвської молодi України за збереження i примноження традицiй, звичаїв, обрядiв народу. Експедицiя тривала з березня 1991 по березень 1992 року. Мета експедицiї - залучення молодi до вивчення iсторичного минулого українського народу; виховання в учнiв патрiотичних та iнтернацiональних почуттiв, виявлення та пропаганда пам'яток, пов'язаних з iсторiєю українського козацтва. Iдучи маршрутами експедицiї, учасники проводили походи по мiсцевостям, пов'язаних з козацтвом; самостiйно розробляли i описували туристськi маршрути по Українi, де пролягали козацькi шляхи; обстежували iсторичнi мiсця, пов'язанi з дiяльнiстю козакiв на Українi; збирали уснi перекази про часи козаччини, матерiали, якi розкривають духовне життя наших славних предкiв.
   4 сiчня 1995 року вийшов Указ Президента України про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва. Враховуючи iсторичну роль козацтва у становленнi української державностi, а також з метою вiдродження традицiй та звичаїв Українського козацтва було постановлено схвалити громадськi iнiцiативи щодо державної пiдтримки дальшого розвитку i дiяльностi органiзацiй Українського козацтва, якi об'єднують громадян України, що вiдносять себе до козакiв.
   Початок нацiонального виховання в сувереннiй Українi активiзував процес цiлеспрямованого i систематичного виховання пiдростаючого поколiння на iсторико-культурних та господарських традицiях рiдного народу. У 1995 роцi, у червнi, в N11 Iнформацiйного збiрника Мiнiстерства освiти України було дано методичнi рекомендацiї педагогiчним колективам закладiв освiти України по вiдродженню iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва. "...Запорозьке козацтво - гордiсть української нацiї. Його iдейно-моральний потенцiал - це ядро козацької духовностi, яке є невичерпною скарбницею громадянського загартування пiдростаючих поколiнь. Значна частина сучасної молодi має про нього поверхове i спрощене уявлення. Насправдi воно є не тiльки вiйськовим, а й соцiальним, полiтичним, педагогiчним, культурно-iсторичним, державним явищем... Викладачам iсторiї України слiд пам'ятати, що вiдроджуючи козацькi традицiї та звичаї, важливо, щоб учнi, студенти передусiм успiшно оволодiвали iсторiєю народовладдя, становлення i розвитку республiканських структур влади, адмiнiстративно-вiйськового ладу, демократичного i гуманiстичного управлiння, законодавства, тобто української державностi козацької... У процесi роботи по вiдродженню iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва науково-педагогiчним колективам навчальних закладiв, педколективам необхiдно поєднати досягнення сучасної педагогiчної науки та традицiй українського козацтва".
   Враховуючи iсторичне значення i заслуги Українського козацтва в утвердженнi української державностi та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, 7 серпня 1999 року вийшов Указ Президента України про день українського козацтва. Постанова: установити День Українського козацтва, який вiдзначати щорiчно 14 жовтня - в день свята Покрови Пречистої богородицi.
   З метою органiзацiї взаємодiї та координацiї дiяльностi органiв державної влади i козацьких товариств щодо пiдтримки розвитку Українського козацтва 6 жовтня 1999 року виходить Указ Президента України про координацiйну раду з питань розвитку українського козацтва, згiдно з яким вiдповiднi ради створенi при кожнiй обласнiй державнiй адмiнiстрацiї. Все це сприяло вiдродженню козацьких традицiй в Українi i зокрема на Одещинi.
   Для подальшого розвитку i утвердження Українського козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства, було розроблено нацiональну програму вiдродження та розвитку українського козацтва на 2002-2005 роки. Основними завданнями Програми було:
   - використання народних традицiй в усiх сферах суспiльного життя;
   - пiдвищення рiвня вiйськово-патрiотичного виховання молодi, її готовностi до захисту Вiтчизни;
   - залучення козацьких товариств до участi в охоронi громадського порядку i державного кордону;
   - збереження i пропаганда iсторичної i культурної спадщини українського народу;
   - об'єднання зусиль органiв виконавчої влади i громадськостi у використаннi виховних i культурних традицiй Українського козацтва;
   - сприяння пiдвищенню духовностi суспiльства;
   - вивчення, популяризацiя iсторiї та розвитку Українського козацтва;
   - створення додаткових робочих мiсць за рахунок розширення мережi козацьких селянських (фермерських) господарств, промислiв, туристичної дiяльностi;
   - розширення мiжнародного спiвробiтництва Українського козацтва з аналогiчними громадськими об'єднаннями iноземних держав.
   Становлення незалежної української держави на демократично-правових принципах проходить у складних умовах загальної економiчної кризи, але, незважаючи на це, всупереч зовнiшнiм i внутрiшнiм перешкодам, процес державотворення набув незворотного характеру. У справу будiвництва незалежної Української держави, реформування i розбудови її Збройних Сил, вiйськово-патрiотичного виховання воїнiв на традицiях Українського народу значний внесок зробили об'єднання громадян патрiотичного та оборонного спрямування, такi, як органiзацiї ветеранiв України, Спiлка офiцерiв України, конгрес Української iнтелiгенцiї, Українське козацтво та iншi.
   Враховуючи значний внесок громадських патрiотичних органiзацiй у державотворення України, з метою вiдродження демократичних, нацiональних традицiй, притаманних українськiй армiї в минулому, а також встановлення тiсного спiвробiтництва мiж вiйськовим командуванням усiх рiвнiв i громадськими патрiотичними органiзацiями, об'єднання зусиль в iнтересах будiвництва Збройних Сил України було видано 22 жовтня 1996 року директиву NД-41 Мiнiстра оборони України О.Кузьмука "Про змiцнення стосункiв вiйськового командування з громадськими органiзацiями" для пiдвищення рiвня допризовної пiдготовки молодi, вiйськово-патрiотичного виховання вiйськовослужбовцiв, повного впровадження української мови у вiйськах, виховання у всiх категорiй особового складу високої свiдомостi, вiдповiдального ставлення до виконання свого конституцiйного обов'язку, почуття любовi до Українського народу, причетностi до будiвництва i розвитку української держави, її iсторiї, особистої вiдповiдальностi кожного за її безпеку .
   З приводу видання указу Президента України "Про нацiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки" вiд 15 листопада 2001 року, було розроблено регiональну програму розвитку українського козацтва на Одещинi з метою вiдродження iсторичних, патрiотичних, господарських та культурних традицiй Українського козацтва, сприяння громадськiй злагодi в суспiльствi. Метою програми було дальший розвиток i Утвердження Українського козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства.
   10 травня 2000 року Одеською обласною державною адмiнiстрацiєю було видано розпорядження про заходи щодо пiдтримки розвитку та дiяльностi Українського козацтва в Одеськiй областi. Вiдповiдно до указiв Президента України вiд 04.01.1995 року N14/95 "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва", вiд 06.10.1999 року N1283/99 "Про координацiйну раду з питань розвитку Українського козацтва та питань розвитку Українського козацтва" було утворено при головi облдержадмiнiстрацiї Координацiйну раду з питань розвитку Українського козацтва на Одещинi. Координацiйна рада з питань розвитку Українського козацтва на Одещинi стала консультативно-дорадчим органом облдержадмiнiстрацiї; утворено її було з метою сприяння подальшому розвитку i органiзацiї в областi Українського козацтва.
   04 червня 2005 року з метою створення ефективного механiзму взаємодiї органiв державної влади та козацьких громадських органiзацiй щодо розвитку iсторичних, патрiотичних, господарських та культурних традицiй Українського козацтва було утворено Раду Українського козацтва як консультативно-дорадчий орган при Президентовi України. 29.12.2005 року при головi Одеської обласної державної адмiнiстрацiї було утворено раду козацьких отаманiв, затверджено її склад та Положення про неї. Основними завданнями ради є: забезпечення реалiзацiї потенцiалу козацької iдеї для консолiдацiї українського суспiльства, залучення козацьких громадських органiзацiй до охорони культурної спадщини, фiзкультурно-спортивної роботи, вiйськово-патрiотичного виховання молодi; аналiз стану розвитку Українського козацтва в Одеськiй областi, проведення заходiв iз забезпечення взаємодiї органiв виконавчої влади i козацьких громадських органiзацiй у сферi вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва; участь у розробленнi та реалiзацiї обласних програм розвитку Українського козацтва; внесення в установленому порядку пропозицiй щодо формування та реалiзацiї державної полiтики у цiй сферi.
   Осередки козацтва на Українi з'явилися ще в кiнцi 1980-х рокiв й з перших днiв iснування Українське козацтво заявило про себе, як про авторитетну громадську силу, котра одразу почала шукати свого мiсця в громадсько-полiтичному спектрi України. Першим Гетьманом Українського козацтва був В.Чорновiл, другим - В.Мулява, третiм - I.Бiлас. При В.Чорноволi ця громадська органiзацiя накопичувала сили, розробляла теоретичне пiдґрунтя; при В.Мулявi - козацтво зросло числено та якiсно; при I.Бiласi - козацтво почало плiдно спiвпрацювати з державою.
   Основна мета дiяльностi Українського козацтва - забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i фiзичного здоров'я українського народу, сприяння розбудови України як суверенної держави, держави самостiйної та незалежної, демократичної i правової, вiдродження української, за своєю суттю - козацької нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в козацькому варiантi, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   Українське козацтво вирiшує такi завдання:
   - сприяє вiдродженню України як суверенної держави, її збройних сил, якi створюються як з оборонною метою, так i для пiдтримання порядку в державi;
   - сприяння вихованню наступних поколiнь у дусi нацiонального козацького лицарства, вiдданостi рiдному народу;
   - проведення роботи по створенню Козацьких Сiчей i поселень як осередкiв розвитку традицiйних форм господарювання i навчання молодi на засадах козацьких традицiй;
   - боротьба проти впливу наслiдкiв тоталiтарної системи на життя рiзних верств населення України, а також проти утворення всiляких тоталiтарних структур.
   У 1996 роцi Українське козацтво вперше стало Мiжнародною органiзацiєю i отримало правову можливiсть об'єднати всiх українських козакiв свiту незалежно вiд мiсця їх народження, поселення i проживання. Як Всеукраїнська органiзацiя Українське козацтво вперше придбало правовий статус оборонно-спортивної нацiонально-патрiотичної органiзацiї з правом вiйськово-патрiотичного вишколу, вiдродження i розвитку бойових умiнь, козацької боротьби, спортивних бойових мистецтв усiх видiв, стилiв i технiчних комплексiв, проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi зброєю, новiтньою технiкою та транспортними засобами, з правом освоєння сучасних передових методик i адаптацiї мiжнародного досвiду боротьби i бойових мистецтв т. iн. "Українське козацтво - наступник без винятку всiх iсторичних гiлок українського козацтва, якi стояли на державницьких, самостiйницьких засадах вiдновлення незалежностi та розбудови України, в т. ч. i вiйська Запорозького як Низового, так i Гетьманського".
   Структура Українського козацтва:
   Першою ланкою структури сучасного Українського козацтва є первинне козацьке товариство (ПКТ), ним керують виборнi отаман та писар. ПКТ пiдзвiтне районному товариству. Друга ланка - районне козацьке товариство (РКТ), керується отаманом та виборною старшиною (суддя, писар, осавул, хорунжий, бунчужний). Наступна ланка - крайове (обласне) козацьке товариство (ОКТ). Керується виборними отаманами та старшинами. ОКТ пiдзвiтна гетьману та Генканцелярiї Українського козацтва. Українське козацтво, виходячи з сучасного адмiнiстративно-територiального подiлу України, має громадську, вiйськово-патрiотичну, виховну, господарську, сiчову та паланкову структури. Українське козацтво, як громадська органiзацiя, створюється за територiальним, виробничо-територiальним принципом, за iнтересами, або за одним iз напрямкiв дiяльностi Українського козацтва i складається:
   - з первинних козацьких товариств (ПКТ);
   - первиннi козацькi товариства об'єднуються в районовi козацькi товариства (РКТ);
   - районовi козацькi товариства об'єднуються в обласнi (крайовi) козацькi товариства (ОКТ) i т.д.
   Крайове (обласне) козацьке товариство (ОКТ).
   Керiвнi органи ОКТ складаються з крайової ради, Ради отаманiв ОКТ, Крайової канцелярiї.
   Вищим органом самоврядування ОКТ є Крайова рада, до якої входять делегати вiд усiх козацьких товариств областi i скликається не рiдше одного чи двох разiв на рiк.
   Керiвнi органи РКТ складаються з районової Ради, Ради отаманiв РКТ та канцелярiї РКТ.
   Вищим органом самоврядування РКТ є районова Рада, до якої входять делегати вiд усiх ПКТ, вона скликається двiчi-тричi на рiк.
   Козацтво - феноменальний iсторичний витвiр українського народу. Скiльки легенд i переказiв пов'язано iз звитягою та побутом запорожцiв! I майже завжди вони є символом вiрностi в усьому своєму обов'язку, товариству i в коханнi. А давнi малярi зображали сiчовикiв як характерникiв, тобто чаклунiв, яких не брала нi шабля, анi куля - такою великою була сила любовi до цих оборонцiв волi нашого народу. Терпи, козаче, отаманом будеш, - повчали батьки хлопчакiв - й передбачливi застерiгали, що "козак - душа правдива", отож не смiй лукавити. Образ козака-захисника, поборника зла настiльки глибоко увiйшов до генетичної пам'яти народу, в його звичай, духовнi джерела, зрештою став рисою ментальностi, що нехтувати цим не можна. Тим паче тепер, коли постала унiкальна можливiсть реалiзувати українську iдею.
   14 жовтня 1990 року вiдбулася Велика Установча Рада, яка вiдновила Українське козацтво на всiй територiї України. Вiд дещо романтичного перiоду вiдродження вона перейшла до конкретних дiй в усiх сферах буття. Досить порiвняти масовi заходи на вiдзначення 500-рiччя козацтва (початок 90-х рокiв) та цiлеспрямовану пiдготовку й проведення першого Всесвiтнього фестивалю мистецтв Українського Козацтва "Козацькому роду нема переводу" (жовтень 1997 р.) Серед членiв оргкомiтету цього тривалого мистецько-спортивного свята були вiдомi громадськi та державнi дiячi, мiнiстри, керiвники шкiл нацiональних i схiдних видiв бойових мистецтв. До того ж це не була одноразова акцiя. Протягом року в усiх областях, в т.ч. Автономнiй Республiцi Крим вiдбувалися попереднi конкурси: Всеукраїнськi змагання з нацiональних видiв бойових мистецтв "Мiжнародний фестиваль "Козацькi джерела"", вiдбiрковi змагання з морського багатоборства, походи козацької регати вiд Днiпра до Босфору та козацької "Чайки" до Францiї. Завершився фестиваль великими козацькими дiйствами у столицi, виступами творчих колективiв i спортсменiв у вiйськових частинах, вузах тощо. Всi цi заходи знайшли своє вiдображення у культурних осередках-театрах, музеях, виставкових залах, а також у радiо i телепередачах. Так, у Києвi була виставка живопису i скульптури "Козацька Україна", у Сєверодонецьку на Луганщинi експонувалася козацька зброя Григорiя Купченка. А в столичному Будинку кiно переглянуто фiльми на козацьку тематику.
   Отже, сучасне козацтво вже досить добре заявило про себе. I не слiд ототожнювати його з гуртом акторiв у шароварах , чи учасниками танцювальних ансамблiв i хорових колективiв, що їх споглядали ми у недавнi часи тоталiтарного режиму. Щодо концертного номера з "Гопаком", то вiн тепер виглядає набагато цiкавiшим. Звiсно, той, що його демонструють хлопцi з танцювальних ансамблiв, залишився без iстотних змiн. Iнша справа, коли ведучий оголошує "Бойовий гопак". Це незрiвняне видовище. Бо то є вид бойового мистецтва, що передавалося лише козакам високої моралi. А саме такими були характерники, котрi досконало володiли древньоруськими стилями бою, зокрема "Спасом", "Хрестом", та "Сваргою". У 2003 роцi у Києвi вiдбулася демонстрацiя двобою "Бойовий гопак", що його запропонувала фольклорно-спортивна асоцiацiя "Галицька Сiч", та презентацiя Благодiйного фонду розвитку i популяризацiї цього мистецтва мужнiх. "Бойовий гопак" - це комплексна система гармонiйного розвитку людини, розроблена на основi елементiв лицарської культури українського народу, закодованих у танцях, та власного досвiду львiвського дослiдника бойових мистецтв Володимира Пилата.
   Українське козацтво за основною суттю є звичаєвим, отож мусить iснувати i дiяти на засадах своїх кращих традицiй, але вiдродитися воно може лише як модернове. Що це значить? Бути на рiвнi сучасних наук, досягнень виробництва та управлiння, менеджменту i тому подiбне. Згадаймо: козаки першими створили демократичну республiку - Запорiзьку Сiч, були авторами унiкальної на той час конституцiї. Першими застосували ракетну зброю проти туркiв, що їх пропустили москалi з пiвночi в тил. I саме козаки були першими фермерами, а це - зародки капiталiстичних вiдносин. Ось що значить бути сучасним у технiцi, господарюваннi та суспiльних вiдносинах.
   До честi гетьмана та Генеральної канцелярiї Українського козацтва вони своєчасно потурбувалися про належне юридично-правове забезпечення нацiональної освiти. Мiнiстерство юстицiї України визнало Українське козацтво мiжнародною добровiльною, незалежною i добродiйною громадською органiзацiєю. Органiзацiєю Всеукраїнського, нацiонально-патрiотичного i, що особливо важливо, оборонно-спортивною. Це єдине громадське утворення, з приводу якого є Указ Президента (вiд 4.01.1995 р. "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва"). Тим самим визнано важливу роль козакiв у становленнi нашої незалежної держави й тому з метою вiдновлення їхнiх звичаїв i традицiй гарантується державна пiдтримка.
   "Ми вимушенi були почати з правових основ, позаяк антидержавнi сили намагалися спрямувати нас до червоного, проросiйського iмперського козацтва. Пiд рiзними назвами, але з пiдпорядкуванням "Союзу казаков России и Зарубежья", - коментує гетьман. Ось чому за затвердженим Статутом "Українське козацтво - наступник без винятку всiх iсторичних гiлок українського козацтва, якi стояли на державницьких, самостiйницьких засадах вiдновлення незалежностi та розбудови України, у тому числi й вiйська Запорозького: як низового, так i Гетьманського".
   Українське козацтво об'єднує козакiв, нащадкiв усiх гiлок, напрямкiв i течiй козацтва незалежно вiд мiсця їхнього поселення та проживання, громадян України та українцiв iнших країн, якi сповiдують iдею Українського козацтва - вичитуємо зi Статуту. I тут можна ще раз вiдзначити далекогляднiсть i наполегливiсть генеральної канцелярiї, котра зумiла догукатися потужних осередкiв козацтва в дiаспорi, що надають вагому допомогу. (У 1917-1920 рр. вiдродилося Українське вiльне козацтво, частина якого емiгрувала за кордон. Так виникли у США, Канадi, Францiї, Аргентинi, Австралiї та Новiй Зеландiї козацькi кошi, якi iснують досi).
   Отже, українська нацiональна iдея в козацькому варiантi виходячи з того ж таки Статуту, то є оборона українського народу, нашої держави за будь-якої ситуацiї, водночас постiйне пiклування про фiзичне й духовне здоров'я нацiї.
   Дуже важливим є той факт, що Українське козацтво розширило сферу свого впливу, насамперед, на дiтей, пiдлiткiв, студентську та учнiвську молодь. Нарощує зусилля на "покозачення", патрiотичне виховання у Збройних Силах України. Так, у Карпатах iснує прикордонна застава, сформована з хлопцiв козакiв, у Черкасах - учбова козацька застава, а в Тернополi - отаманський полк. Були козаки i в Нацiональнiй гвардiї (командир першої дивiзiї Нацiональної гвардiї України - полковник гвардiї В.Федоренко - Одеський крайовий писар Українського козацтва). Зростає авторитет Українського козацтва й на мiжнароднiй аренi. На кiнноспортивному святi вiйськових формувань Скандинавiї та Європи у 1995 роцi здивованi шведи сказали В. Мулявi, що козаки за кiлька днiв зробили для пiзнання України значно бiльше, нiж її амбасадори.
   Українськi козаки на вiдмiну од росiйських, нiколи не виконували жандармських функцiй. I за цим звичаєм, з незаплямованим сумлiнням у них - великi перспективи. З покликанням бути в оборонi рiдного народу, культури i його мови, православної вiри, в авангардi утвердження Української держави.
   17-18 сiчня 1998 року в Києвi вiдбулася спiльна Рада отаманiв i повноважних козакiв Українського козацтва. У нiй взяв участь наказний отаман Українського кошу Францiї Серж-Юрiй-Фуке-Отаман. Було прийнято ухвалу Ради генеральної старшини "Про участь Українського козацтва у виборах 1998 року":
   - українським козакам, якi балотуються до Верховної Ради України або мiсцевих органiв влади, включити до своїх програм основнi статутнi засади Українського козацтва, українську нацiональну iдею в її козацькому варiантi.
   6 травня 1998 року було засновано iнформацiйний бюлетень козацького товариства Київщини "Козацька Рада", в якому розповiдалося про новi нормативнi акти козацтва, звiти козацьких нарад.
   Сьогоднi Україна знаходиться перед вибором. Чи живуть її громадяни в тих умовах, якi нашi пращури окреслювали словом "свобода"? На яких засадах має бути облаштоване українське суспiльство, яку роль у його поступi виконуватиме держава, якi перетворення необхiднi для суспiльного функцiонування нацiонального господарства, якою мусить бути соцiальна полiтика? Щодо нацiональної iдеї - народ чекає полiтика, гiдного нашої величної iсторiї, який буде проводити полiтику державного протекцiонiзму, тобто здорового державного нацiоналiзму. Хотiлося, щоб Українське козацтво вiдiгравало ще бiльшу роль в нашому суспiльствi, незважаючи на напади з права i з лiва, з верху i з низу. Воно займає, попри все, активну патрiотичну, глибоко нацiональну позицiю. I поки кожен козак нестиме в собi найвищi цiнностi Свободи i Честi - то Україна буде жити.
   Так якi перетворення необхiднi для суспiльного нацiонального функцiонування, якою мусить бути соцiальна полiтика, щоб вiдповiдати iнтересам сiм'ї кожної людини, верстви та усiєї нацiї в цiлому? Саме навколо цих питань точаться вiдчайдушно палкi дискусiї, протистоять iнтереси рiзних соцiально-полiтичних сил, олiгархiчних та кланових груп. Настав час зробити рiшучий вибiр, щоб покласти край невизначеностi, згубнiй для народу та його держави. Свого часу, три з половиною столiття тому, українське козацтво - найкращi представники свого народу - пiд проводом своїх гетьманiв та отаманiв зiграло видатну роль у першiй хвилi вiдродження Гетьманату. На початку минулого столiття козацтво знову зi зброєю в руках боролося iз ворогами нашого народу. Прийшов час третьої хвилi - час повсякчасної кропiткої, можливо i буденної роботи, роботи фiзичної i розумової, творчої i натхненної. Об'єднати українцiв, спонукати їх до державотворчої роботи може iдея "Свободи i Честi", що завжди була притаманна гордим i волелюбним козакам. У рiзнi iсторичнi перiоди соцiальний статус українського козацтва постiйно змiнювався, але у всi часи ця категорiя населення об'єднувала своїх найкращих представникiв - оборонцiв та патрiотiв рiдної землi, дiяльнiсть яких була i продовжує бути надiйним пiдґрунтям для виховання сильних духом та мiцних здоров'ям громадян рiзних поколiнь.
   Сучасне Українське козацтво, спираючись на iсторичний досвiд українського народу, враховуючи надбання людства, пропонує цiлiсну програму побудови нового українського суспiльства, яке б ґрунтувалося на першочерговостi нацiональних iнтересiв України, на її рiвноправному входженнi до сiм'ї цивiлiзованих народiв, на створеннi для кожної людини можливостi забезпечити власною чесною працею гiдний рiвень життя собi та своїй родинi. Козацтво пропонує реальний шлях до добробуту i благополуччя, стабiльностi, реального змiцнення державностi, встановлення полiтичного та економiчного суверенiтету України, змiцнення її мiжнародного авторитету.
   Мета козацтва - вiдродження народних традицiй державотворення та побудови єдиного нацiонально орiєнтованого, економiчно i соцiально ефективного й екологiчно безпечного суспiльства на принципах нацiональної iдеї, свободи, соборностi, демократiї, правової захищеностi та соцiальної справедливостi. Воно прагне сформувати нове поколiння, виховане на нацiонально-патрiотичних традицiях козацької держави. Розраховує на силу i дух козацького народу.
   Першочерговим завданням Українського козацтва є сприяння консолiдацiї суспiльства навколо нацiональної iдеї та християнської моралi, захист усiх iсторичних здобуткiв українського народу, забезпечення матерiального i духовного добробуту кожного українця, його фiзичного здоров'я та високої моральностi; формування мiцної української полiтичної нацiї з усiх громадян України.
   Українське козацтво проводить власну, виразно патрiотично i соцiально орiєнтовану полiтичну лiнiю у всiх сферах державного, соцiального, економiчного, культурного будiвництва українського народу, впроваджує кращi традицiї державницького та патрiотичного руху минулих столiть, сповiдує його духовну спрямованiсть i поєднує їх з реалiями й традицiями сучасностi. " В своїй хатi - своя правда, i сила, i воля!" - говорив козак Тарас Шевченко (до речi курiнний отаман Петербургського козацького Кошу). Нинi Українське козацтво дiє в усiх областях України, АР Крим, Києвi та Севастополi, а також за кордоном у таких країнах як США, Росiя, Австралiя, Великобританiя, Канада, Францiя, Нiмеччина, Аргентина i нараховує у своїх реєстрах понад 200 тисяч чоловiк. Водночас, соцiологiчнi дослiдження свiдчать, що близько мiльйона українцiв вважають себе козаками або їхнiми нащадками. Отже всi вони є потенцiйними членами козацької органiзацiї.
   Активне вiдродження козацтва вiдбувається у всiх регiонах нашої країни. Найкращi козацькi товариства - у Донецькiй, Тернопiльськiй, Житомирськiй, Одеськiй, Сумськiй областях. Однак й iншi крайовi товариства - Харкiвське, Черкаське, Херсонське, Закарпатське, Миколаївське, Кримське, Київське, Вiнницьке, Полтавське - можна вiдзначити за ту велику працю, яку вони проводять щодо впровадження козацької iдеї, вiйськово-патрiотичного виховання молодi, вiдродження iсторичних традицiй українського козацтва. Козацькi органiзацiї тiсно спiвпрацюють з усiма органами державної влади - мiнiстерствами та вiдомствами, обласними i районними держадмiнiстрацiями та радами всiх рiвнiв.
   Згадуючи вiдомий вислiв "хто не шанує минулого, той не має майбутнього", вiдзначимо, що протягом 1999-2003 рокiв вдалося вiдновити багато старовинних козацьких храмiв, серед яких, зокрема, величний Свято-Георгiївський собор Видубицького монастиря. При пiдтримцi Гетьмана та Генеральної старшини на Житомирщинi було встановлено пам'ятники славетним гетьманам - Iвану Виговському та Iвану Самойловичу. Тепер планується встановити пам'ятники й iншим гетьманам: Дмитру Вишневецькому-Байдi - на Тернопiльщинi, Iвану Сулимi та Iвану Мазепi - на Київщинi, Петру Дорошенку та Михайлу Ханенку - на Черкащинi, Данилу Апостолу - на Полтавщинi, Кирилу Розумовському - на Чернiгiвщинi. Окрiм цього козацтво вiдновлює пам'ять про багатьох козацьких полковникiв та отаманiв: Северина Наливайка, Семена Палiя, Iвана Богуна, Iвана Сiрка, Максима Кривонiса, Петра Калнишевського i т.д. Створено проект щодо побудови в м. Києвi Пантеону гетьманiв України та Алеї Українського козацтва.
   На Днiпропетровщинi, Донеччинi та Миколаївщинi утворено козацькi громадськi формування сприяння охоронi державного кордону для надання допомоги в лiквiдацiї наслiдкiв стихiйного лиха та iнших надзвичайних ситуацiй, в охоронi громадського порядку та профiлактицi правопорушень.
   Активно працюють створенi козаками фермерськi колективи. Козаки взяли землю, обробляють її, займаються тваринництвом. Генеральною канцелярiєю розроблена "Програма органiзацiї та пiдтримки козацьких селянських (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських пiдприємств, кооперативiв, садiвницьких та господарських товариств, козацьких промислiв, тощо".
   Вiйсько-патрiотичне виховання молодi є одним з головних питань козацької роботи. Добре ця робота поставлена в Сумському, Харкiвському, Донецькому та Одеському козацьких товариствах. Так в Донецьку пiдготовленi 60 чоловiк спецiального козацького вишколу з Донецького iнституту фiзкультури, а одесити плiдно працюють з прикордонниками. Ними утворений загiн сприяння прикордоннiй службi, а також створюються постiйно дiючi табори козацького вишколу. Багато товариств спiвпрацюють iз Збройними Силами України, а допризовна молодь готується до вiйськової служби з урахуванням кращих традицiй Українського козацтва. Проведена пiдготовча робота щодо вiдкриття державного Тернопiльського козацького лiцею iм. Д. Вишневецького з посиленою вiйськово-фiзичною пiдготовкою. У багатьох товариствах, зокрема, на Запорiжжi, Львiвщинi, Тернопiльщинi, Кiровоградщинi дiють школи, акцiї та гуртки з нацiональних видiв бойових мистецтв "Бойовий гопак", "Спас", "Хрест", "Козацький двобiй" . Щорiчно у Запорiжжi вiдбувається всеукраїнський фестиваль козацьких єдиноборств.
   У доповiдi Гетьмана України Iвана Бiласа на Великий Радi Українського козацтва пролунали такi слова: "Нам, панове козаки, треба твердо зайняти своє мiсце в державi, але не завдяки вмiнню пити горiлку. Вважаю, що український козак - це будiвничий сучасної України як Третього Гетьманату. Президентськi Укази, що стосуються вiдродження козацького руху в Українi, свiдчать про те, що в Українському козацтвi закладено великий державотворчий потенцiал. ... Якщо країна хоче стати могутньою Європейською країною, вона мусить переймати кращi демократичнi традицiї Першої Гетьманської держави. Конституцiя Пилипа Орлика написана задовго до Конституцiї США. Навiщо ж нам сьогоднi будувати суспiльства на зразок американської чи нiмецької демократiї, коли в нас є свої такi мiцнi пiдвалини? Але в умовах теперiшньої вседозволеностi i розпусти, не застосувавши на повну силу принципiв козацько-гетьманської держави, нiколи не зробимо Україну потужною i демократичною".
   За цi роки вийшло багато матерiалiв про дiяльнiсть Українського козацтва в таких всеукраїнських виданнях, як "Україна молода", "Українське слово", "Шлях перемоги", "Президентський вiсник", "Факти", "Дзеркало тижня", "День", "Столиця", "Вартовi неба", "Народна армiя", "Молодь України", в багатьох газетах обласного та районного рiвнiв, журналi "Президент" тощо. Дружить Українське козацтво i з телебаченням, а це -УТ-1, "Студiя 1+1", "УТ-2", "Новий канал", СТБ, якi висвiтлюють козацьке життя зi своїх екранiв. Гетьман та Генеральна старшина протягом 1998-2003 рр. брали участь у багатьох прес-конференцiях в УНIАН, теле - та радiопередачах. Влiтку 2002 року телевiзiйна група Другого нацiонального телеканалу Польщi за сприянням Генеральної канцелярiї зняла телефiльм про дiяльнiсть сучасного Українського козацтва пiд назвою "Повернення Богуна". Вiн набрав високого рейтингу на польському телебаченнi. Нещодавно фiльм про козацьку дiяльнiсть вiдзняло телебачення Iталiї. На сьогоднi Українське козацтво, нарештi, має свою власну Прес-службу, а також загальнокозацьку всеукраїнську перiодичну газету "Свобода слова"", яка висвiтлює життєдiяльнiсть козацьких товариств. Побачило свiт 7 випускiв щотижневика Українського козацтва. На часi видання перiодичного журналу Українського козацтва.
   Вже є упорядкованою вся канцелярська документацiя, налагоджено постiйний, поштовий, телефонний та електронний зв'язок з усiма крайовими товариствами, запроваджено Посвiдчення члена Українського козацтва єдиного зразка, дiють Положення про присвоєння вiйськових звань та про нагородження. Є єдинi козацькi однострої з урахуванням певних регiональних традицiй, що незабаром будуть затвердженi на державному рiвнi.
   Протягом минулих рокiв всi структури Українського козацтва брали найактивнiшу участь в життi нашої Держави, її народу. Всi крайовi козацькi товариства вiдзначали рiчницi битв Б. Хмельницького пiд Берестечком, Жовтими Водами, Пилявцями та Зборовом, битву I.Виговського пiд Конотопом, перемоги П.Сагайдачного, I Сiрка, заснування Чортомлицької Сiчi, проводили заходи iз святкування 10-ї рiчницi Українського козацтва (2000) та 10-ї рiчницi Незалежностi України (2001).
   За цi роки налагоджена тiсна спiвпраця з Українською Православною Церквою Київського патрiархату. Проходили неодноразовi зустрiчi Гетьмана з Святiшим Патрiархом Київським та всiєї Русi-України Фiларетом, на яких обговорювалися питання тiсної взаємодiї, захисту православних святинь та вiдновлення козацьких церков. У березнi 1999 року Генеральна старшина та представники козацьких товариств взяли участь у похованнi першого Гетьмана сучасного Українського козацтва В'ячеслава Чорновола. У 2000 роцi представники Генеральної канцелярiї брали участь у перепохованнi праху отамана I.Сiрка поблизу Копулiвки на Нiкопольщинi. Хай їм та всiм iншим козацьким достойникам, якi полягли за нашу свободу, буде земля пухом!
   У багатьох областях України за iнiцiативою крайових товариств вiдновлюються iсторичнi назви населених пунктiв, вулиць, майданiв, мiсцевостей, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва. В окремих областях здiйснюються заходи щодо реставрацiї та вiдбудови пам'яток iсторiї i культури Українського козацтва, впорядкування козацьких могил. Фахiвцями УК вiдпрацьовано проект вiдновлення о. Хортиця як козацької святинi. На засiданнi Комiтету з питань культури та духовностi Верховної Ради України з iнiцiативи УК була створена громадська комiсiя з питань збереження та вiдродження Хортицi.
   Особливо хотiлося б вiдзначити чудову органiзацiю i проведення Трьох Всеукраїнських пiсенних фестивалiв козацької пiснi "Байда" - в 2001,2002,2003 роках в мiстi Тернополi. В 2003 роцi на ньому було близько 800 учасникiв i не лише з України, але й Польщi, Хорватiї, Бiлорусiї. Отже, козацький фестиваль став Мiжнародним.
   В 2003 роцi було започатковано i проведено Всеукраїнську акцiю "Лицар Свободи i Честi". Її мета - визначити найкращих представникiв нашого суспiльства, якi конкретними справами утверджують козацьку iдею та демократiю, сприяють консолiдацiї української нацiї.
   З 2000 року проводяться заходи щодо вшанування пам'яти про славетного кошового отамана Запорозької Сiчi Петра Калнишевського. Спецiалiстами вивчалися архiвнi документи, науковцi Українського козацтва виїжджали на Соловки (Росiйська Федерацiя).
   У 2000 роцi Гетьман Українського козацтва Iван Бiлас особисто очолював українських козакiв та групу спортсменiв, якi вперше в iсторiї десантувалися на Пiвнiчний полюс i встановили там прапор Українського козацтва. Ця спортивна акцiя набула великого позитивного розголосу в нашiй країнi та свiтi. Треба вiдзначити й те, що у 1999 та 2000 роках весь особовий склад Генеральної канцелярiї здiйснював парашутнi вишколи.
   З кожним роком бiльшої популярностi набувають тi види спорту, якi заснованi на козацьких традицiях. Це - козацькi рiзновиди бойових мистецтв, рiчковi i морськi регати, кiнний спорт. Вже традицiйною стала Чорноморська козацька регата "Київ-Днiпропетровськ-Стамбул", яка започаткована Днiпропетровським козацьким товариством. Проводяться туристичнi маршрути та огляд мiсць, що вiдображають iсторичнi, патрiотичнi, вiйськовi, культурнi та господарськi традицiї Українського козацтва.
   У березнi 1999 року вiдбулася зустрiч Гетьмана та Генеральної старшини з Верховним отаманом Кубанського козацького вiйська В.Громовим, на якiй обговорювалися рiзнi питання взаємодiї. Українське козацтво прийняло саму дiйову участь у зустрiчi лiдера свiтового християнства Папи Римського Павла-Iвана Другого. Вiд цього Україна та Українське козацтво тiльки виграли, адже мета Українського козацтва об'єднання усiх українських церков у єдину Апостольську Християнську Церкву. 16 грудня 2001 року було пiдписано угоду про спiвпрацю з Мальтiйським орденом, який є одним з найстарiших лицарських об'єднань у Європi. Влiтку 2003 року укладено меморандум про дружбу i спiвробiтництво з представниками Росiйського козацтва. Делегацiя вiд Українського козацтва у червнi 2003 року брала участь у Великому крузi Росiйського козацтва у Москвi. Нещодавно укладено угоду з Мiжнародними вiйськами козацької гвардiї (Бiлорусь).
   В 1999 роцi пiдписано угоду про спiвпрацю з Товариством сприяння оборонi України, з яким проведено ряд спiльних заходiв. Налагоджено перiодичну взаємодiю зi Спiлкою офiцерiв України. У 2002 роцi вперше у вiйськовому парадi на День Незалежностi взяла участь козацька сотня. В мiстi Тельмановi на Донеччинi вже працює спiльний козацько-прикордонний загiн, а в Харцизьку офiцiйно вступив в дiю загiн козакiв, який спiльно з МВС сприяє наведенню порядку в мiстi.
   У кожнiй з областей на базi шкiл-iнтернатiв вiдкриває Українське козацтво лiцеї, в яких на основi козацької педагогiки буде опiкуватися "важкими" дiтьми - тими, що опинилися на вулицi, стали безпритульними, наркоманами. Жодна з партiй, нiхто з олiгархiв цим не займається. А козацтво здавна опiкувалося молодим поколiнням, особливо сиротами. Козацтво не залишить цих дiтей i пiсля закiнчення лiцеїв, вiдповiдно до нахилiв i вподобань розподiлить там з них спецiалiстiв. Люди, якi багато рокiв виховувались в дусi любовi до народу й держави, будуть чудовими працiвниками, вони нiколи не стануть на шлях корупцiї. Проводилися спiльнi засiдання представникiв Українського козацтва та керiвникiв методичних об'єднань, центрiв технiчної творчостi та юнацьких клубiв у м. Києвi. Налагоджена спiвпраця з Малою Повiтряною Академiєю. Протягом 1999-2003 рокiв вiдбувалися виступи Гетьмана та Генеральної Старшини перед колективами рiзних унiверситетiв, iнститутiв, гiмназiй, шкiл, училищ, iнтернатiв, дитячих садочкiв. З 2001 року Генеральна канцелярiя опiкується над Борзненською школою-iнтернатом в Чернiгiвськiй областi. З 2003 року започатковано Всеукраїнський конкурс серед учнiв загальноосвiтнiх середнiх шкiл "Козацька держава" на найкращу письмову роботу з iсторiї та сучасного розвитку козацтва. Козацькi школи успiшно дiють на Одещинi, Сумщинi, Полтавщинi, Кiровоградщинi, Донеччинi. Протягом 2001-2002 рокiв на базi Харкiвського державного педагогiчного унiверситету iм. Г.Сковороди засновано Iнститут Українського козацтва, куди на позаконкурснiй основi можуть вступати молодi козаки.
   У квiтнi 2002 року у Харковi спiльно з Академiєю педагогiчних наук України та ХДПУ iм. Г.Сковороди було проведено представницьку мiжнародну науково-практичну конференцiю "Козацькому роду - нема переводу". За козацьким сприянням видано ряд наукових праць з iсторiї козацької педагогiки. Разом з Нацiональною академiєю наук України та Науково-дослiдним iнститутом Українського козацтва проведено ряд наукових конференцiй, серед яких - Всеукраїнська конференцiя "Проблеми становлення сучасного Українського козацтва як державотворчої iнституцiї" (Черкаси, 1999); круглi столи, присвяченi видатним козацьким дiячам Б.Хмельницькому, I.Виговському, П.Дорошенко, I.Мазепи та iн. Побачили свiт книжки не лише з iсторiї, але й сучасного розвитку козацтва. Започатковано ряд великих проектiв, серед яких, зокрема, бiографiчна серiя "Гетьмани України" в 25 томах тощо. Спiльно з Нацiональною Академiєю Оборони, Українським iнститутом воєнної iсторiї козацтво працює над впровадженням навчальних програм з iсторiї воєнного мистецтва українського козацтва у вiйськових лiцеях.
   Якщо уважно прочитати тепер найголовнiший документ - Нацiональну програму, то зрозумiло, що для її втiлення в життя залученi майже всi нашi мiнiстерства, Нацiональна Академiя наук, обласнi державнi адмiнiстрацiї, радiо i телебачення та iншi iнституцiї i завдання козацтва -йти в ногу з життям, бути на гребнi нашої новiтньої iсторiї, адже український козак - душа правдива, справедлива i незрадлива.
   Багата наша Ненька-Україна талантами в рiзних галузях, кращi її сини стають пiд козацькi знамена, допомагають вiдроджувати козацьку славу, пiдiймати козацький дух. Вони також допомагають матерiально. В день великого подвiйного народного свята - Покрови Пресвятої Богородицi та Українського козацтва, на "Мамаєвiй слободi" освячено великий храм, який вiднинi i довiку буде носить iм'я берегинi козакiв - Покрови Пресвятої Богородицi. Президент Центру народознавства "Мамаєва Слобода" Костянтин Олiйник - один з небагатьох людей, котрi вкладають заробленi тяжкою працею на землi кошти у нацiональну справу. Можливо минуть роки, або цiле десятилiття, поки той благословенний вклад окупиться належно. I не грошима, а чимось набагато цiннiшим i вагомiшим - всенародною вдячнiстю.
   28.08.2000 року видано Унiверсал Гетьмана Українського козацтва про видiлення козацької молодi в окрему дитячо-юнацьку та молодiжну органiзацiю Українського козацтва "Молода Сiч". Продовжуючи славу розвитку дитячо-юнацького та молодiжного руху на засадах нацiонально-патрiотичного виховання українського козацького лицарства, пiклуючись про достойне молоде поповнення рядiв Українського козацтва, пiдтверджується прiоритетнiсть молодiжної полiтики в дiяльностi Українського козацтва. Ухвалено остаточно вiдокремити дiтей, юнацтво та молодь вiком до 28-ми рокiв в окремi товариства в рамках єдиної самостiйної органiзацiї "Молода Сiч", що знаходиться пiд патронатом Українського козацтва та є його складовою частиною.
   У 2000 роцi було розроблено Радою Старiйшин Кальмiуської паланки Українського козацтва "Концепцiю Українського козацтва". "Українське козацтво, яке почало вiдроджуватися на початку останнього десятилiття, має стати потужною i впливовою вiйськовою, громадсько-полiтичною, виховно-патрiотичною, консолiдуючою силою нової української держави.
   1. Основним принципом повинна стати "двоповерховiсть" структурної побудови сучасного козацтва як всенародної, всеукраїнської органiзацiї з видiлення його державної та громадської частини.
   2. Державна частина українського козацтва повинна бути представлена пiдроздiлами спецiального призначення, якi б, зокрема, взяли на себе:
   - охорону державних структур: Президента, Уряду, Парламенту, державних адмiнiстрацiй на мiсцях;
   - утворення спецiальних вiйськових козацьких училищ, вищих шкiл, спортивно-вiйськових комплексiв для фахової пiдготовки молодого поколiння з використанням звичаєвих, морально-духовних, вiйськових та iнших традицiй української козаччини.
   3. Громадська частина українського козацтва повинна бути представлена єдиною i широкою мережею громадських органiзацiй рiзних рiвнiв, якi б, зокрема, взяли на себе:
   - комплексну дiяльнiсть по сприянню дiючiй українськiй армiї та флоту;
   - iсторико-просвiтницьку та художньо-мистецьку дiяльнiсть серед широкого загалу населення, що включає всi вiковi i соцiальнi групи, незалежно вiд партiйної, конфесiйної та iншої приналежностi; при цьому українське козацтво усiляко пiдтримує iдею створення єдиної сильної Української християнської церкви на основi Патрiархату в м. Києвi;
   - створення широкої мережi молодiжних козацьких органiзацiй на основi вiкового досвiду вишколу молодого поколiння в дусi патрiотизму, культу здорового тiла i духу.
   4. Президент України має одночасно автоматично обiймати посаду Гетьмана українського козацтва. Фiнансування державної структури козацтва здiйснюється державою. Громадськi козацькi структури дiють на основi самофiнансування при державнiй пiдтримцi.
   Кiнець ХХ столiття - початок ХХI столiття в козацькому русi характеризується як перiод росту органiзацiй рiзного напрямку та чисельного росту цих органiзацiй. Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй веде до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Якщо керiвництво толерантне, мудре - вiдмiни в поглядах ведуть до розвитку органiзацiї, покращання її роботи, змiцненню авторитету в широкому загалi. Але якщо керiвництво органiзацiї авторитарне, не терпить iнших поглядiв на розвиток руху, крiм своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще. Вiд материнської органiзацiї (Всеукраїнська громадська органiзацiя Українське козацтво) почали вiдходити крайовi органiзацiї та й просто окремi первиннi товариства й утворювати свої - незалежнi - Козацтво України, Реєстрове Козацтво України, Вiйсько Запорозьке України, Запорозьке козацтво Низове, Звичаєва Громада Українського козацтво, Характерне козацтво, Вiльне козацтво, Об'єднане Козацтво України, жiноча козацька органiзацiя "Берегиня" та iн. До речi, багато крайових, районових, первинних товариств органiзацiйно входять до декiлькох об'єднань козацтв та органiзацiй, на практицi демонструючи толерантнiсть та здатнiсть до дiєвого дiалогу i спiвробiтництву.
   Нинi всi козацькi органiзацiї України можливо умовно роздiлити на чотири групи, абсолютно тотожнi своїм попередникам декiлька столiть тому. А саме - на реєстровикiв, запорожцiв, вiльних козакiв i т. зв. "звичаєвих".
   1. До реєстровикiв належать Мiжнародна оборонно-спортивна нацiонально-патрiотична громадська органiзацiя "Українське козацтво" (Вардинець I.С.), Всеукраїнська громадська органiзацiя "Українське реєстрове козацтво" (Шевченко А.I.), Громадська органiзацiя "Мiжнародна Спiлка Козацьких Вiйськ України та Зарубiжжя" (Баранчиков В.В.), Всеукраїнська громадська органiзацiя "Козацькi вiйська України" (Груба Є.Г., Осипенко В.А.), Мiжнародна громадська органiзацiя "Мiжнародна Асоцiацiя "Козацтво" (Конечний О.М.), Мiжнародна громадська органiзацiя "Спiлка козацьких органiзацiй України" (Лазаренко С.Ж.), Всеукраїнська громадська органiзацiя "Козацька територiальна оборона" (Сєдих В.Ф.), Мiжнародна громадська органiзацiя "Мiжнародний Союз козацтва" (Хорофейко О.В.), Мiжнародна громадська органiзацiя "Мiжнародна Академiя Козацтва" (Ямненко М.I.). 2. Запорiзький напрямок представлений Мiжнародною громадською органiзацiєю "Козацтво Запорозьке" (Сагайдак Д.I.), Всеукраїнською громадською органiзацiєю "Вiйсько Запорозьке Низове", Всеукраїнською спiлкою громадських органiзацiй "Спiлка козакiв України" - "Вiйсько Запорозьке" (Попов В.Б., Заболотний П.I.), Всеукраїнською громадською органiзацiєю "Вiдродження Запорозького козацтва" (Солодовник О.Я., Скворцов О.М.).
   3. До вiльних козакiв можна вiднести Мiжнародну оборонно-патрiотичну громадську органiзацiю "Козацтво України" та Всеукраїнську громадську органiзацiю "Всеукраїнська федерацiя козацького двобою" (Попович А.В.), Об'єднане козацтво України, Всеукраїнську громадську органiзацiю "Соборне Козацтво України "Сiч" (Гуменюк В.О.), Всеукраїнську громадську органiзацiю "Товариство Нестора Махна "Гуляй-Поле" (Притула О.Л.), Всеукраїнську громадську органiзацiю "Козацтво Нової України" (Ситнюк М.А.)., Мiжнародну громадську спiлку "Всевелике Вiйсько Донське" (Постолакi О.В.). 4. Звичаєве козацтво - Мiжнародна громадська органiзацiя "Мiжнародна федерацiя Бойового гопака" (Пилат В.С.). До звичаєвикiв також належать характерники i прихильники язицтва (Петренко Є.Д.). Варто згадати про те, що всi без винятку козаки в Українi будь-якими засобами i способами доводять свою лояльнiсть владi. В цьому нема нiчого поганого - навпаки, у такий спосiб козацтво зайвий раз позицiонується як та соцiальна верства, що є однiєю з основ суспiльства взагалi i суспiльної стабiльностi зокрема.
   Як би там не було, козацтво в Українi минуло часовий рубiж, пiсля проходження якого можна з упевнiстю сказати - рух живий i не схильний вмерти найближчим часом.
  
  

II. IСТОРИЧНI ВИТОКИ ТА ОСОБЛИВОСТI РОЗВИТКУ КОЗАЦЬКИХ

ОРГАНIЗАЦIЙ НА ОДЕЩИНI

  
   Унiкальний феномен виникнення та iснування запорозького козацтва неможливо зрозумiти без ретроспективного погляду в минувшину.
   Степ... Багатий чорноземами, рибою в рiках, птицею в плавнях. Немов якийсь фантом вабив вiн до себе наших пращурiв - хлiборобiв. Причорноморський степ не був однорiдним за своїм населенням. Крiм значних половецьких угруповань, тут мешкало немало порiвняно невеликих об`єднань кочiвникiв - печенiгiв, торкiв, берендеїв. Через їх головнi убори називали їх чорними клобуками. Цiкаво, що нащадки чорних клобукiв - каракалпаки (дослiвне значення тюркською мовою першої назви) i зараз мешкають в Приураллi. Жорстока боротьба з половцями зробила чорних клобукiв одними з найбiльш завзятих охоронцiв пiвденноруських земель.
   У XII ст. кiлькiсть слов`янського населення в степовий зонi зростає, що було наслiдком певної стабiлiзацiї обстановки в Причорномор`ї. З частиною цього населення, що мешкало в низинах Дунаю, звела доля одного з найколоритнiших полiтичних дiячiв Русi XII ст. - князя Галицької землi - вигнанця Iвана Берладника. Князь Iван покинув батькiвщину й тут, на пiвднi, у придунайських мiстах i селах знаходить собi вiйськову допомогу. Ця територiя не належала жодному з пiвденноруських князiв, тобто була "обезкняженою". Мiсцевiсть називалась Берладою, а саме населення - берладниками. З Берладдю було пов`язане й iснування вiдомого iз джерел X - XI ст. Олешшя - мiста, котре стояло наприкiнцi рiчного шляху по Днiпру з Києва. Пiд час перебування в Берладi й Олешшi князь Iван зiбрав пiд свої знамена, за даними лiтописiв, бiля шести тисяч воїнiв. Цифра, може трохи й перебiльшена, але досить значна для того часу, коли в мiж князiвських чварах звичайно брали участь порiвняно невеликi вiйськовi загони. Про значну силу слов`янського населення пiвденного Прикарпаття й низини Дунаю свiдчать i факти з iсторiї сусiдньої Болгарiї. На початку XI ст. ця пiвденнослов`янська країна була захоплена вiзантiйськими полчищами, проте болгарський народ не скорився загарбникам i протягом десятилiть вiв одчайдушну боротьбу за визволення. В 1186 р. Пiд час вирiшальних боїв з армiєю могутньої Вiзантiї на допомогу сусiдам прийшли половцi й берладники, що вiдiграли, за даними грецьких iсторикiв, вирiшальну роль у скиненнi ненависного ярма. Пiзнiше, на початку XIII ст., цi ж союзники допомогли одному з болгарських царевичiв посiсти трон у столицi Болгарського царства Тирновi.
   Крiм берладникiв, у джерелах XII - XIII ст. згадуються, на жаль, дуже стисло за мiстом, i бровники. Є пiдстави гадати, що вони були представниками вже слов`янського населення України, мешкали на великих рiках - Днiпрi, Пiвденному Бузi, Днiстрi та Сiверському Дiнцi ("Великому Донi"). Вони вiдiграли важливу роль в охоронi водних шляхiв. Бровники займалися й мисливством, рибальством, промислами. Свiдчення новiтнiх археологiчних дослiджень показують: в багатьох побережних поселеннях мешкало не чисте слов`янське населення, а змiшане слов`яно - тюркське, що дозволяє говорити про вiдносну стабiльнiсть у взаєминах мiж бровниками i кочiвниками, припускати взаємовпливи цих етносiв. Ясна рiч, не лише кочiвники переймали досвiд у слов`ян, а й останнi запозичували навики степового життя у половцiв, - можливо, систему напiввiйськового життя в умовах кочового таборування.
   Монголо - татарська навала 1223 р. завдала страшенного удару по мешканцях причорноморського степу. Лiтописнi оповiдi про появу полчищ Чингiзхана засвiдчили, що подiя зачiпала не тiльки половцiв, а й значну частину слов`янського населення. Якщо ранiше епiзодичнi свiдчення джерел давали куцу iнформацiю, з якої досить важко скласти уявлення про слов`янське населення степу, яке мовби перебувало поза увагою давньоруських книжникiв, то поява сильного ворога, котрий загрожував iснуванню вже сталих полiтичних об`єднань в Причорномор`ї, пiдняла розкиданi по степу слов`янськi угруповання на захист батькiвщини. Розгляд свiдчень про подiї на р. Калi дає пiдставу вважати, що саме бровники вiдiграли найактивнiшу роль у воєнних дiях. Так, джерела свiдчать, що на допомогу половецьким ханам та їхнiм союзникам, пiвденноруським князям, прийшло чимало так званих "галицьких вигонцiв", пiд якими треба розумiти згаданих вище берладникiв. Згадують лiтописи i бродникiв, котрi судячи з їх контексту, мешкали на схiд вiд берладникiв. Опинившись у дуже складному становищi ще напередоднi битви на Калцi, вони були вимушенi перейти на бiк татар. Вiдзначаючи певну взаємодiю бродникiв з кочiвниками, важливо вiдзначити, що в XII -XIII ст. разом iз воєнiзованим населенням прикордонних фортець, з дружинами пiвденноруських князiв вони часто брали участь у вiйнах з найбiльш агресивними половецькими ханами. Ця боротьба, починаючи з середини XI ст., набула певного релiгiйного - iдеологiчного оформлення, бо осторонь її не стояла християнська церква, котра поширювала на Русi популярнi на заходi iдеї хрестових походiв проти "поганiв".
   Ця популярнiсть проявлялася не тiльки в описах хрестових походiв, а й у повсякденнiй полiтичнiй практицi. Поступово на Русi поширювалася iдея рицаря - охоронця християнського свiту. Пропагандi цього культу, безумовно, сприяла подорож в "святi землi" iгумена Данила, котрий розповiв у своїй книжцi "Ходiння" про "охоронця гроба Господнього" (такий титул носив перший король Єрусалимської держави хрестоносцiв) Балдуїна, а згодом - яскрава розповiдь автора одного з лiтописiв про драматичний похiд армiї германського iмператора Фрiдрiха на Схiд. У серединi XII ст. згадуються першi випадки опоясування давньоруських дружинникiв поясами, що мало не тiльки воєнне, а й релiгiйне значення. В умовах бiльш пiзнього загострення взаємин з турецькими та татарськими напасниками релiгiйнi моменти у боротьбi воїнiв - християн набувають бiльшого значення, зокрема у формуваннi iдеалу воїна - рицаря в духовному життi козацтва.
   У другий половинi XIII ст. майже не зустрiчається письмових свiдчень про слов`янське населення степiв. Проте це не означало його повного зникнення в складних умовах встановлення в причорноморських степах гегемонiї монголо - татарських ханiв. На користь цього свiдчать матерiали археологiчних дослiджень, якi дають цiннi вiдомостi про слов`янське населення степу ще в XIV ст. Можна припустити, що, починаючи з цього часу, це населення змiнює свою назву. Замiсть слов`янської назви "бродник" вони вiд своїх тюркських сусiдiв отримують iншу. Вже в серединi XIII ст. в джерелах згадується слово " козак ", котре означало воїна, охоронця. Воно стосувалось як напiввiйськового населення мiст - фортець пiвдня Русi, так i степовикiв - бродникiв та берладникiв. Бровники неодноразово брали участь у походах на Балкани. Все це давало пiдставу для бачення в бродницьких громадах XII - XII ст. прообразу iнституту козацтва. Таким чином, можна припустити, що корiння українського козацтва сягає в глибоку давнину, воно набагато старше, нiж саме найменування.
   З кiнця XII ст. мiжусобна боротьба татарських емiрiв призвела до сваволi ординцiв. "Вся степ, - за словами М.Л.Ернста, - наповнилась татарськими отрядами, которые, слоняясь, не признавали никакой власти. Безопасное передвижение в степи, как было раньше, сменилось грабежами, нападениями беспризорных отрядов на купеческие караваны. В те времена эти татарские отряды назывались казацкими, которые не подчинялись власти хана, а действовали независимо и только иногда шли к кому-нибудь на службу ". Перебування в степах ставало небезпечним, i населення здебiльшого тiкало в обжитi райони.
   Дещо iнша картина життя пiвденного прикордоння в XIII ст., зокрема, в так званiй "Болохiвськiй землi", що охоплювала подiльський край, постала в розвiдi М. П. Шашкевича. Оскiльки положення, висловленi автором, стосуються витокiв козацтва, то iх слiд розглянути детальнiше. На думку вченого, татари, поселившись на Подiллi пiсля ординської навали, пiдпали пiд вплив мiсцевої людностi, можливо навiть прийняли хрещення i займалися землеробством, тваринництвом та промислами, чому стверджував, посилаючись на польського iсторика Мацея Стрийковського (1547 - 1582), який нiбито зустрiчав лiтописнi свiдчення про переймання татарами слов`янської мови i змiну традицiйного характеру занять. Крiм того, автор звернув увагу на устрiй сiльських громад, очолюваних отаманами, прагнення до общинного життя i самоуправлiння. Водночас вiн припускав небезпеку для населення, що iснувала вiд окремих татарських загонiв, якi здiйснювали розбої паралельно з узгодженою даниною на користь хана Золотий Орди. Звiдси М.П.Дашкевич зробив висновок, що необхiднiсть для мешканцiв подольского краю бути завжди готовими до оборони стала причиною виникнення козацтва. "Южнорусские козаки, - писав вчений, - таким образом, по нашему мнению, на первой ступени своего генезиса, если и отличались воинственностью, то она далеко не была у них на первом плане. Они не составляли еще тогда военных дружин, которые собирались впоследствии, не переходили еще в наступление, а ограничивались защитою там, где нападал на них неприятель, было ли то среди домашнего хозяйства, или среди занятий и промыслов, ради которых нужно было выходить за пределы своей земли". Питання про вiдсутнiсть будь - яких згадок про козакiв у наступний перiод, який охоплював понад столiття, М.П. Дашкевич пояснював мiжусобицями Литви i Польщi та завоюванням останньою Подiлля, внаслiдок чого мiсцеве населення було вiдсторонене вiд самостiйного захисту краю.
   Справдi, отамани, як керiвники сiльських громад, з`явилися в татарську добу i зустрiчалися навiть у XVI ст. Вони вiдали збором данини для ханських баскакiв, виконували адмiнiстративнi та вiйськовi функцiї. Про можливiсть перебування на цих посадах татар в XII - XIV ст. можна лише здогадуватись. Пiзнiше в джерелах фiгурували переважно слов`янськi прiзвища. Разом з тим, татарський термiн "отаман", як, до речi, й "козак", поступово поширювався на українську люднiсть.
   Становище на пiвденному прикордоннi українських земель помiтно змiнилося в другiй половинi XIV ст., коли на Поднiпров`я увiйшла нова спроба вiдновлення державного життя в передстеповому районi шляхом спорудження укрiплених замкiв i заселення вiйськово-службовою люднiстю. Великого значення цьому надавав литовський князь Вiтовт (1392 - 1430), який здiйснював вiйськовi експедицiї в степ аж до Пiвнiчного Причорномор`я. Новi державцi зобов`язувалися укрiпити за свiй кошт замки i мiстечка. Фактично це було поверненням до часiв княжої Русi, коли в степових районах поряд iз кочiвниками проживало слов`янське населення.
   Розвиток колонiзацiї помiтно загальмувався зi смертю князя Вiтовта. Вiленськi властi переорiєнтувалися на розв`язання iнших державних проблем. Але iмпульс, наданий процесовi князем - подвижником, мав реальне продовження, зокрема, у дiяльностi князiв Олелька Володимировича (1440 - 1455) та Семена Олельковича (1455 - 1470 ). В результатi протягом кiлькох десятилiть тисячi представникiв вiйськово - службової верстви, якi мали офiцiйну назву бояр, отримали землi в широкiй передстеповiй смузi вiд р. Мурафи на Подiллi до басейну р. Сули на Лiвобережжi. Наданi землi часто складалися з кiлькох частин, вiддалених одна вiд одної. Але навiть за небезпечних умов степового прикордоння угiддя цiнувалися i були розподiленi мiж власниками. Українське боярство було опорою Литовської держави на пiвденному прикордоннi, а володiння землею фактично узаконювалось як плата за службу. Маєтностi, пожалуванi "до волi", тобто тимчасово, не могли переходити у спадок або ж передаватися в iншi руки. Купленi й "отчизнi" з дозволу господаря пiдлягали успадкуванню i вiдсудженню. При вiдсутностi прямих спадкоємцiв, здатних нести службу, земля переходила до розряду виморочних i поверталася до господаря. Поряд з майновими за боярами закрiплювались i особистi права. Боярин пiдлягав присуду воєвод i старост, але не мiг бути взятий у пiдданство. На земську службу вiн виїжджав "конно й збройно" власною персоною, а також у супроводi пахолкiв. Крiм того, як i представники iнших соцiальних верств, бояри зобов`язувались брати участь в укрiпленнi замку, їздити з урядниками на лови. Нижчий розряд службових людей становили люди коланi i ясачнi, якi виконували роботи при замку, за що користувалися невеликою дiлянкою землi та платили переважно натуральний податок. З сiльського населення прикордонної смуги створювалися загони слуг, якi займалися виключно вiйськовою справою. На основi широкого фактичного матерiалу можна зробити слушний висновок що слуги в селянських лавах посiдали вищу сходинку i в економiчному, i в юридичному сенсi - мiсце, близьке до бояр. Безумовно, слуги могли входити i до складу загонiв, органiзованих для ведення степових промислiв, у тому числi й експедицiй за здобиччю на татарськi улуси.
   В другiй половинi XV ст. колонiзацiйна хвиля української людностi наштовхнулась майже на аналогiчне явище з боку Кримського ханства. В 1475 р. воно стало васалом Туреччини, що призвело до активiзацiї експансiї на сусiднi християнськi держави. Мешканцi степового прикордоння стали першими жертвами татарських погромiв, Згодом ординськi спустошення набули регулярного характеру i досягали навiть Волинi та Пiвнiчної Київщини. Нечисленнi гарнiзони службових людей при замках не могли зупинити ординцiв, а уряд Великого князiвства Литовського не мав коштiв для утримання на прикордоннi найманого вiйська. Мiсцеве населення змушене було самостiйно зорганiзовуватися перед татарською навалою. Це ставало не лише елементарною потребою, а й обов`язком, що пiзнiше було закрiплено у законодавствi. "Абы уси мещане и подданные наши часу навальное потребы и з иншими людьми нашими земскими войну служили, - зазначалося в Першому Литовському Статутi, - Або з дозволенья нашего на войну выправляли". Поряд iз професiйними вояками - боярами, драбами, старостинськими служебниками на захист власних осель виступали й селяни, ремiсники. Отже, потреба в оборонi зумовлювала постiйну бойову готовнiсть населення, а походи в степ проти татар дiстали назву козакування. "Козак" - термiн тюркського походження i запозичений українцями вiд пiвденних сусiдiв. У широкому розумiннi "козак" - це вiльна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас цей термiн застосувався для означення прикордонника, вправного вершника, найманого воїна, степового розбiйника, добичника тощо.
   Пiвденноукраїнський степ з широко розгалуженими водяними артерiями вражав сучасникiв надзвичайними природними багатствами. Наявнiсть великої кiлькостi дичини сприяла широкому розвою уходництва. Крiм мисливства, рибальства, бджiльництва, промисловцi часто здiйснювали походи за сiллю. Отже, саме охоронцi пiвденного прикордоння й уходники - промисловцi, якi перебували в постiйних контактах з татарами, вперше зустрiчаються у джерелах другої половини XV ст. пiд назвою "козаки". З цього часу джерельнi свiдчення про козацтво на теренi пiвденноукраїнського степу простежуються регулярно. Давнє побутове явище козакування поступово набувало широких масштабiв, залучаючи представникiв рiзних соцiальних верств. Умови прикордоння витворили своєрiдний тип людини, характерною рисою якої було поєднання в однiй особi воїна i трудiвника.
   З середини XVI столiття спостерiгається новий етап в iсторiї українського козацтва. За слушним зауваженням I.П.Крип'якевича, на цей час: "в степах виробився оригiнальний тип господарства, а в його оборонi нова воєнна органiзацiя; пiд впливом цього i в вiйнi зi степовими ордами повстала нова козацька суспiльнiсть, зi своїм окремим побутом i свiтоглядом. Виробивши собi новий лад в степах, переходять козаки до давнiх українських центрiв, до городiв; тут лучаться з мiщанською опозицiєю проти нових мiських порядкiв, переймають на себе її боротьбу з локальними урядниками i реорганiзують мiста за своїм iдеалом. Цей процес вiдбувається дуже скоро; козацький лад так вiдповiдав пограничним вiдносинам i в своїм походi показав стiльки сили, що протягом двох-трьох десятилiть скозачили всi мiста над степовим поясом"... Отже, перенесення козацького устрою на волостi стало важливою передумовою формування окремого соцiального стану.
   Консолiдацiя панiвних верств Великого князiвства Литовського супроводжувалася лiквiдацiєю рiзноманiтних ступенiв iєрархiї та ревiзiєю прав на шляхетство. Пiдставою для визнання останнiх стало не вiдбування вiйськової служби, а наявнiсть документально пiдтвердженого землеволодiння. Бiльшiсть бояр володiла землею за звичаєвим правом. Тож, пiвденноукраїнське боярство стало перед проблемою пошуку свого мiсця в суспiльствi. Через брак умов для заняття землеробством воно намагалося iншими шляхами вiдстояти свiй попереднiй статус. Цьому ж об'єктивно сприяло створення козацького реєстру та залучення урядом Речi Посполитої українського населення до вiйськової служби пiд час чергових кампанiй, насамперед для боротьби проти Швецiї та Московської держави. Найбiльш пiдготовленими, безумовно, виявлялися бояри i слуги. Вони й стали основою створення козацьких загонiв, якi перетворювалися на вагому силу при кварцяному вiйську. Одже, бояри та слуги склали нову хвилю формування українського козацтва. Водночас поповнення козацтва боярським контингентом збiгалося з важливим моментом у формуваннi лицарської верстви, а саме: початком генези станових прав.
   Прагнучи здобути земельнi володiння, тисячi безпомiсних i дрiбних шляхтичiв з Волинi та Галичини взяли участь у колонiзацiйному процесi. Для залучення поселенцiв феодали на перших порах встановлювали пiльги, але при надмiрних утисках або ж наближеннi завершення строку "слобод", останнi вiдходили на нове мiсце проживання в пiвденнi та пiвденно-схiднi райони, створюючи "слободи" i вiдмовляючись пiдпорядковуватися старостинськiй владi, оголошуючи себе козаками. Селян та мiську бiдноту приваблювало право козакiв на володiння землею i свобода вiд експлуатацiї, насамперед крiпацтва. Перехiд до козацтва асоцiювався у них з iдеєю вiльного господарювання. В багатьох мiстах i мiстечках кiлькiсть тих, що вважали себе козаками, була значно бiльшою, нiж населення, яке вiдбувало феодальнi повинностi. На пiвденному порубiжнi фактично iгнорувалися феодально-крiпосницькi порядки, а спроби їх запровадження завершувалися масовими втечами на Запорожжя.
   Потужним iмпульсом консолiдацiї українського козацтва, формування його самосвiдомостi та утвердження органiзацiйної структури стала Запорозька Сiч. Серед найважливiших причин виникнення Сiчi стала внутрiшня потреба козацтва в своїй органiзацiї у зв'язку iз зростанням його чисельностi на середину XVI столiття. Також заснування центру козацької вольностi зумовлювалось практичною потребою захисту українських земель вiд зростаючої татарської агресiї. Тривале перебування козакiв далеко вiд волостей викликало необхiднiсть об'єднання в згуртованi загони на чолi з досвiдченим отаманом. Формування козацької громади в умовах безпосереднiх контактiв з кочiвниками, вплинуло на її вiйськову органiзацiю, яскраво проявилося в мовi та одязi запорожцiв. Вiддаленiсть од волостi визначала своєрiдну сферу життя та дiяльностi козацтва. Потреба у хлiбi та продукцiї ремiсничого виробництва зумовлювало пошук адекватного товару для обмiну. Тому козакуючи часто вдавалися до походiв за здобиччю на татарськi улуси. Захопленi конi та вiвцi згодом продавалися на волостi. Здобуття так званого "козацького хлiба" супроводжувалося звiльненням з неволi спiввiтчизникiв. Своїми смiливими дiями козаки стримували турецько-татарську експансiю в Україну. Водночас пiвденноукраїнськi старости переймали практику козакiв, залучаючи їх до спiльних походiв.
   Iдея створення твердинi на пiвденних рубежах виникає, очевидно, в 20-30-х роках XVI ст. у зв'язку зi спробами литовського уряду прийняти козакiв на державну службу. Проте через брак коштiв реалiзувати її вдалося лише князевi Дмитру Вишневецькому. Важливою пiдоймою втiлення в життя цього плану стали розвiй козацтва на пiвденному порубiжжi та органiчна потреба єднання зусиль перед татарською агресiєю. Як наслiдок стала поява в сер. 50-х рокiв фортецi на одному з днiпровських островiв, Хортицi. Хортицький замок став своєрiдним прототипом козацького укрiплення, яке, утвердившись на о. Томакiвка в 60-70-х роках XVI ст., дiстало назву Запорозької Сiчi. Специфiчне самоуправлiння з притаманними йому демократичними рисами сприяло консолiдацiї козацтва. Не став на завадi навiть перехiд на державну службу тих козакiв, якi до 1625 року перебували виключно на Запорiжжi, хоча i не обов'язково на Сiчi.
   Велике значення у справi консолiдацiї мала боротьба запорожцiв проти турецько-татарської агресiї. Сiч стала своєрiдною вiйськовою базою, звiдки розпочиналися морськi та сухопутнi походи, а козацтво - могутньою органiзацiєю з власним флотом, пiхотою i артилерiєю. Вже протягом другої половини XVI столiття козаки здiйснили десятки експедицiй до Очакова, Кiлiї, Iзмаїлу, Акермана, Гезлева та iнших турецьких твердинь на Пiвнiчному Причорномор'ї. Згодом козацькi чайки досягли навiть берегiв Анатолiйського пiвострова, зокрема, фортець Сiнопа i Трапезунда. Актовi матерiали зберiгають багато листiв турецьких султанiв, кримських ханiв та iнших високопоставлених осiб, в яких вони скаржилися польському урядовi на запорожцiв, намагалися використати походи останнiх як привiд для втручання у внутрiшнi справи Речi Посполитої. У вiдповiдь властi заявляли, що вони не можуть покарати козакiв, оскiльки запорожцi їм не пiдпорядковувалися. Лише перед реальною загрозою турецької агресiї в 1590 роцi сейм ухвалив постанову "Порядок щодо низовцiв i України". Вона передбачала, зокрема, виведення iз Сiчi "людей свавiльних" i змiцнення там реєстрової залоги представниками шляхти. Однак, аналогiчнi постанови викликали зворотну реакцiю. Вибухнув ряд козацьких повстань, що перекреслило плани уряду Речi Посполитої. Зростаюча козацька енергiя змусила його вiдмовитися вiд тиску на запорожцiв i перейти до пошукiв компромiсiв.
   Одним iз найважливiших факторiв консолiдацiї козацтва на Сiчi стало перетворення її у своєрiдний осередок визвольного руху українського народу. Саме на Запорожжi здобув авторитет i визнання Криштофор Косинський, який очолив виступ козацтва проти панського свавiлля. Останнiй похiд на волостi (1593) гетьман Косинський здiйснив з Сiчi. Цей шлях став у майбутньому основним для руху повстанських сил аж до часiв Богдана Хмельницького. З 1625 року Запорозька Сiч стала центром органiзацiї повстанських загонiв для боротьби проти коронного вiйська. Саме там з'являються письмовi звернення до українського народу, змiст яких вiдбивав прагнення широких соцiальних верств. На Сiчi конкретизувалися методи i завдання визвольного руху.
   Отже, виникнення осередку лицарської вольницi - Запорозької Сiчi в другiй половинi XVI столiття було зумовлене поряд iз внутрiшнiми потребами козакiв, якi знаходилися на пiвденному порубiжжi, необхiднiстю захисту вiд зовнiшньої загрози. Цi обставини мали безпосереднiй вплив на зростання чисельностi, формування демократичних засад вiйськово-полiтичного устрою сiчовикiв коша. Важливим фактором українського козацтва стало утвердження Сiчi як форпосту боротьби проти турецько-татарської агресiї i центру нацiонально-визвольного руху в Українi.
   Хаджибей вiд початку був серед головних цiлей захисникiв українських земель вiд "бусурман". Скарги кримського хана в листах до польського короля про напади козакiв на татар бiля соляних промислiв у Качiбеї 1548 року та взяття там в полон татарина, напевно вельможi, Саричори свiдчать про дошкульнiсть таких ударiв для ханства. Недарма, у зв'язку з цим хан у 1552 роцi навiть внiс в односторонньому порядку змiни до вищезазначеної угоди вiд 1540 року. Через козацькi напади Хаджибей почав занепадати. Це "небезпечнi мiсця" для татар та туркiв "землi козакiв" де влада їх ватаг є практично безроздiльною, - писав росiйський посланець В.Айтемирiв. На жаль, практично невiдомi iмена отаманiв тих невеликих козацьких загонiв, якi протягом двох столiть фактично контролювали ситуацiю навколо Хаджибея. Iснують лише деякi непрямi згадки, наприклад, про "доброго випробуваного польових ватаг Осипа Кулика у всiй обстановцi вiд Днiпра до Богу, а вiд Богу до Днiстра i до самого Чорного моря дуже обiзнаного", який 1688 року брався таємно провести вiйська I.Мазепи та росiйської армiї пiд Очаковим. Є вiдомостi, хоча їх не можна вважати достовiрними, про похiд на Акерман, Хаджибей i в Крим славного кошового отамана Запорожської Сiчi Iвана Сiрка в "Iсторiї Русiв". У кiнцi XVII столiття козаки на чолi з хоробрим фастiвським полковником Семеном Палiєм провели бiй з татарами на Пересипу бiля "небезпечного мiсця Кочубея", який можна вiднести до числа найбiльш блискучих перемог козакiв над турками та татарами. Неабиякий iнтерес має розповiдь про подорож через околицi Хаджибея гетьмана Iвана Мазепи та короля Карла XII, яких супроводжували шведськi вiйськовi та численнi запорозькi загони.
   В кiнцi ХVI столiття козацтво змiцнюється i видiляється в окремий суспiльний стан зi своєю особливою органiзацiєю з специфiчними порядками й характером життя, з своїм центром. Тому коли польськi й українськi магнати почали захоплювати землi пiвденно-схiдної України та закрiпачувати населення, для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихiд: покозачитися, визнати владу козацьких старшин i разом з усiм козацтвом, яке на той час уже створило свiй центр - Запорiзьку Сiч, - вступити в боротьбу з панами за свої землi i право бути вiльним хлiборобом. Оскiльки козацтво створило свою вiйськову органiзацiю i свiй центр, набуло великого досвiду боротьби проти ординцiв, мало своїх досвiдчених ватажкiв, то, зрозумiло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. Можна вважати, що у тодiшнiх умовах Запорiзька Сiч була козацькою республiкою, своєрiдним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ходi визвольної вiйни в серединi ХУII столiття пiд керiвництвом Богдана Хмельницького. Пiсля лiквiдацiї польсько-шляхецького режиму протягом 1648 р., встановлюється новий державний апарат, в Українi складалася нова вiйськово-адмiнiстративна i полiтична система, яка формувалась на земельних просторах, зокрема й по пiвдню України, зробивши чималий внесок у освоєння i заселення цього регiону.
   Знищення основної органiзацiї українського козацтва, Надднiпрянської Сiчi, не завадило виникненню нових формувань такого типу. Одразу ж пiсля зайняття Сiчi царськими вiйськами пiшла половина перебуваючого в Сiчi вiйська i забрала з собою тi вiльнi думки, проти яких було влаштовано погром. Отже, замiсть повного знищення запорозького козацтва i перетворення його на регулярне вiйсько сталося зовсiм iнше: значна частина козацтва опинилась на боцi Туреччини, з якою Росiї ще треба було вести боротьбу на пiвденних кордонах. Козаки розселилися в першi роки пiсля виходу з Запорiжжя в Очакiвськiй окрузi, на Березанi, по Тилiгулу, бiля Хаджибею i Балти, у пониззi Днiстра вiд Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах - у Вилковому, Кiлiї, бiля Тулчи й Галаца. Приймаючи до себе козакiв, Туреччина послаблювала позицiї Росiї на пiвднi. Козакам надавалася земля для заснування Сiчi в пониззi Днiстра - в Кучурганах. Козацтво виявилося об'єктом полiтичної гри мiж Росiєю i Туреччиною (царський уряд Росiї вимагав повернення козакiв). Росiйський уряд знову i знову вимагав вiд Туреччини переселення запорожцiв з прикордоння. Тому було вирiшено переселяти козакiв за Дунай.
   За час вiйни 1787-1791 рр. Задунайськi запорожцi створили свою вiйськову органiзацiю i закрiпилися на певний час в гирлi Дунаю та розмiстили свiй Кiш в Дунавцях - в Катирлезi (Очакiвська округа вiдiйшла до Росiї), а також в мiсцях нижче Старої Кiлiї на островi.
   Протяжнiсть пiвденних кордонiв Росiйської iмперiї була вiдома не тiльки козацтву на Українi. Запорозькi козаки, що розходилися по великих пiвденних просторах, зустрiчались тут з представниками некрасiвських i донських козакiв. Поступове переселення їх почалося в 1778 р. i тривало, вiрогiдно, бiля 8 рокiв. Воно мало два потоки: один йшов в Анатолiю, другий - в Дунайську дельту. З'явились некрасiвцi i в пониззi Днiстра. Тiкали за Дунай i донськi козаки. Частина їх лишилася в Буджаку ще пiсля росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рр. Поселення некрасiвцiв: Вилкове, Приморське( Кiлiйського району Одеської областi); Кислиця, Муравльовка ,Стара Некрасiвка , Нова або Мала Некрасiвка ( Iзмаїльський район Одеської областi);Тучков - район мiста Iзмаїла. У ХIХ ст. Тучков (Iзмаїл) - один з головних центрiв старообрядництва в Європi.
   В серединi серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини II вiйна з Туреччиною. З початком вiйни росiйське командування вiдчуло гостру потребу у збiльшеннi свого вiйськового контингенту, особливо за рахунок бiйцiв, що добре знали театр воєнних дiй i противника та бойовi якостi яких були загальновiдомi. Тому уряд змушений був звернутися до колишнiх запорожцiв, якi лишилися в Українi. У 1788 р. почалося формування козацького вiйська, яке одержало назву Чорноморське козацьке вiйсько. Кошовим було призначено Сидора Бiлого, суддею Антона Головатого, кiннотою командував Захар Чепiга. Кiш Чорноморського козацького вiйська роздiлив територiю мiж Бугом i Днiстром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружнi управлiння) - Поднiстрянську, Березанську, Кiнбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська областi). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами i паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декiлька козацьких поселень. Так, на територiї, яку займала Поднiстрянська паланка, виникли поселення чорноморцiв по Днiстру: Бiляєвка, Калаглiя, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головкiвка, Аджидер, Яська та багато iнших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у Поднiстрянськiй паланцi iснувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. Крiм того, виникло багато хуторiв i поселень при риболовецьких заводах, по рiчках та лиманах.
   На початку ХIХ ст. вiдносини мiж Росiєю та Туреччиною настiльки загострились, що привели до вiйни 1806-1812 рр. В листопадi-груднi 1806 р. росiйськi вiйська оволодiли Бессарабiю, за виключенням Iзмаїла. Вихiд в цей район поставив перед росiйським командуванням питання про взаємовiдносини з бiглим сюди українським i росiйським населенням i задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортецi Браїлiв, що була оточена росiйськими вiйськами, знаходилося до трьох тисяч дунайцiв. Росiйське командування вжило низку заходiв, щоб залучити задунайських запорожцiв на свiй бiк, обiцяючи їм всi пiльги, якими користуються чорноморцi на Кубанi. Все це мало певний ефект. Збiгле населення було зацiкавлене в легалiзацiї свого положення, а задунайськi запорожцi опинилися в районi дiй росiйської армiї.
   20 лютого 1807 р. було створене Усть-Дунайське Буджацьке козацьке вiйсько. Уряд, зацiкавлений у швидкому заселеннi ново приєднаної Бессарабiї, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колонiстiв. На протязi 1815-1817 рр. в Бессарабiю з-за Дунаю вийшло кiлька груп козакiв, якi разом з усть-дунайцями оселилися в Iзмаїльському повiтi, заснувавши с. Дракуля (тепер с.Трудове Кiлiйського району Одеської областi), с.Акмангiт (тепер с.Бiлолiсся Татарбунарського району Одеської областi). Частину задунайцiв у 1823 р. переселили в Iзмаїльську колонiстську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Iзмаїльського району Одеської областi).У зв'язку iз збiльшенням населення в Акмангiтi частина задунайських запорожцiв i усть-дунайських козакiв перейшла на нове мiсце в Акерманському повiтi, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Бiлгород-Днiстровському районi Одеської областi).Пiсля лiквiдацiї Усть-Дунайського козацького вiйська переважна бiльшiсть козакiв лишилась в Бесарабiї.
   З початком у 1828 р. Росiйсько-турецької вiйни росiйське командування намагалося збiльшити вiйськовий контингент Дунайської армiї. В червнi 1828 р. уряд дозволив сформувати в Акерманському повiтi Бессарабiї козацьке вiйсько, яке одержало назву Дунайського (з 1856 р. Новоросiйське; проiснувало до 1869 р.), з усть-дунайцiв, задунайських запорожцiв, що оселилися в Бессарабiї до 1828 р. До вiйська були зарахованi села Акерманського повiту Акмангiт, Старокозаче i Волонтирiвка (тепер у районi Штефан Воде Молдови).В 1836 р. до вiйська були приєднанi села Михайлiвка, Костянтинiвка, Новотроїцьке, Миколаївка, Петрiвка (тепер в Бiлгород-Днiстровському, Кiлiйському, Саратському районах Одеської областi). Через три роки були приєднанi села Фараонiвка та Каїри (останнє - с.Крива Балка; обидва в Саратському районi Одеської областi). За Паризьким миром 1856 р. частина козацької територiї з станицями Миколаївка та Новотроїцька вiдiйшла до Молдавського князiвства. Замiсть цих земель вiйську було дозволено придбати у помiщика К.Зiро селище Байрамча, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросiйську. Центр управлiння вiйська розмiщувався в станицi Волонтирiвка. Однак в зв'язку з тим, що в цiй станицi не було необхiдних помешкань, вiйськове правлiння до 1856 р. знаходилось в Акерманi. Пiсля придбання вiйськом Миколаївки-Новоросiйської воно переїхало в цю станицю. В серединi 60-х рр. тут знаходились майже всi головнi вiйськовi установи: госпiталь, головний вiйськовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станцiя та училище. Дунайське вiйсько мало нести прикордонну службу на Дунаї, Прутi та по Чорноморському узбережжю до Днiпра, внутрiшню службу в Бессарабськiй та Херсонськiй губернiях, утримувати гарнiзони в Iзмаїлi та Акерманi. Притягувалися вони для виконання й iнших завдань. Це було останнє козацьке вiйсько на теренi сучасної України.
   Пiд час росiйсько-турецьких вiйн росiйське командування цiнувало козакiв. Вони добре знали причорноморськi степи i тому використовувались здебiльшого для розвiдок та як авангард росiйської армiї. У результатi вiйни 1735-1739 рокiв росiйська армiя взяла Очакiв, Хотин. Пiсля взяття Очакова козаки почали виходити в море. За повiдомленням нiмця Манштейна, "запорожские казаки на малых своих лодках" з Очакова "делали...набег до самого устья Днестра; а поднявшись вверх по реке, разбили и сожгли многие деревни вдоль берега лежащие, что причинило в тамошних местах даже до Бендер великий страх". Запорожцi повернулися з цього рейду з "великою здобиччю" i "неодноразово потiм продовжували такi набiги". У 1739 роцi за повiдомленням А.Скальковського "запорозька пiхота на дубах пробиралася до Дунаю, доставляла припаси для армiї, винищувала турецькi галери, одне слово продовжували ту ж службу, "яка й одвiчно бувала" - велась на Запорiжжi".
   Вiйна з Оттоманською Портою 1768-1774 рокiв була для Росiйської iмперiї набагато успiшною нiж попередня. Незважаючи на те, що саме турки були iнiцiаторами збройного конфлiкту i спочатку, за допомогою татар, намагалися дiяти наступально, вже в 1769 роцi iнiцiатива перейшла в руки росiян. Пiд час вiйни у складi росiйської армiї успiшно дiяли козацькi полки з Лiвобережжя i Слобiдської України, а також запорожцi. Останнi, як i в попереднiй вiйнi, виконували функцiї розвiдникiв та авангарду. Як вiдзначає сучасний iсторик Г.Шпитальов, Росiя тодi не мала регулярної легкої кiнноти, тому функцiї останньої виконували iррегулярнi пiдроздiли (панiкери, калмики, козаки, арнаутки). Запорозька легка кiннота мала свої переваги ("На вiдмiну вiд iнших видiв кiнноти головним засобом боротьби запорозької кiнноти була вогнепальна зброя". - вiдзначає Г.Шпитальов). Тому хоча "на театрi бойових дiй росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рокiв запорозька кiннота дiяла на другорядних дiлянках", саме як допомiжна сила, вона "зробила певний внесок у перемогу Росiї над Туреччиною". Вельми успiшним були i дiї запорозької флотилiї. Росiя тодi ще не мала сильного флоту на Чорному морi i це надавало подвигам запорозьких човнiв на Дунаї особливого значення.
   В 1769 роцi козаки напали на Хаджибей (Одесу), здобувши колосальну здобич (до 36.000 коней, 1.000 рогатої худоби, 4.000 овець та 180 верблюдiв). 27 червня 1770 року авангард армiї П.Панiна та головних сил Запорозького вiйська пiд проводом кошового отамана Петра Калнишевського пiдiйшли до мiстечка Аджидер (сучасне м. Овiдiополь), спалили його, взявши немалу здобич та вогнем змусивши турецькi кораблi вiдiйти вiд Аджидера до Бiлгорода. 13 липня запорожцi спустошили передмiстя Хаджибея (Одеси). Пiд обстрiлом з турецького флоту та з фортецi вони захопили форштадт (слобода бiля фортецi). Про хоробрiсть козакiв пiд час цього бою П.Панiн доповiв царицi. В 1770 роцi було взято Кiлiю, Iзмаїл, Бендери, Акерман. В 1771 роцi за повiдомленням А.Скальковського запорожцi мали "три запеклi й славетнi справи з ворогом" бiля Очакова та Хаджибея 24 червня, 15 вересня та 9 жовтня. У 1772 роцi запорожцi захопили поблизу Хаджибею у Дальнику 7.000 ногайських коней. Безперечно мали мiсце й iншi набiги, про якi iсторикам поки що не вiдомо. В 1771-1774 роках запорозька флотилiя успiшно дiяла на Дунаї. Козаки брали участь у боях бiля Гiрсова, патрулювали береги нижнього Дунаю, громили Турецькi кораблi, висаджували десанти на правий берег рiки тощо. У ходi боїв на Дунаї запорожцi зазнали значних втрат, але здобули низку вражаючих перемог, захопили значну здобич (в тому числi декiлька ворожих суден) i заслужили подяки вiд росiйського вiйськового командування та вiд царицi.
   Пiд час росiйсько-турецької вiйни 1787-1791 рокiв головнокомандувач армiї Г.Потьомкiн багато уваги придiляв формуванню козацьких пiдроздiлiв. За його iнiцiативою на Пiвднi України були створенi Албанське, Бузьке, Катеринославське козацькi вiйська, якi вельми непогано зарекомендували себе пiд час зазначеної вiйни. Слiд звернути увагу на особливе значення Чорноморського козацького вiйська, що створювалося з колишнiх запорожцiв. Пiд проводом своїх здiбних керiвникiв колишнiх запорозьких старшин: кошового отамана Захарiя Олексiйовича Чепiги (перше приз вiще Кулiш) та вiйськового суддi керiвника козацької флотилiї Антона Андрiйовича Головатого (1744-1797) чорноморцi успiшно воювали з турками на теренах, що тепер входять до Одеської областi. "Пiд час росiйсько-турецької вiйни чорноморськi козаки брали участь у штурмах Хаджибею, Очакова, здобуттi Бережанської фортецi, фортець Iсакчi, Тулчi, Акермана, Iзмаїла, у битвах при с. Терновцi (пiд Бендерами) та Мачинi. Помiж козацьких вiйськ, якi були створенi Г.О.Потьомкiним на пiвднi України, саме вiйсько чорноморських козакiв було найбiльш органiзованим та боєздатним i зберегло багатi вiйськовi традицiї запорозького вiйська". - вiдзначає сучасний iсторик Р.Шиян.
   У 1788 роцi поблизу Хаджибея тривалий час знаходився великий турецький флот, який вельми цiкавив росiйськi вiйська. Що проводили облогу Очакова. За повiдомленням iсторика П.Короленка: "29 октября 1788 года Чепега взяв с собой несколько человек отважных казаков и пробравшись ночью к Хаджибею зажег береговой цейхгауз". А 7 листопада 1788 року, коли чорноморськi козаки-пiхотинцi вiйськового суддi Антона Головатого оволодiли островом Березань, кiннота чорноморцiв, пiд проводом кошового отамана Захарiя Чепiги "была под Гаджибеем и истребила у самой крепости магазины, на берегу построенные, в которых до несколько было тысяч четвертей (1 чверть - 209,9 лiтра) муки, пшена и овса". За цей подвиг З.Чепiга отримав орден Св.Георгiя 3-го ступеня. У 1789 роцi козаки З.Чепiги робили регулярнi роз'їзди навколо Хаджибея, при цьому захоплюючи турецьких "язикiв". При взяттi мiста велику роль зiграла флотилiя А. Головатого, яка приймала пiзнiше участь i у взяттi Акермана. Також до складу вiйськ входили 3 пiших та 3 кiнних полки чорноморського козацтва (в кожному полку - по 500 козакiв) пiд проводом З.Чепiги та два батальйони пiхоти регулярної росiйської армiї, а функцiї обозної служби пiд час походу виконували чорноморськi козаки А.Головатого. Акерман та Паланку було залишено пiд охороною Антона Головатого.
   Особливiстю цiєї вiйни було те, що частина запорожцiв, так званi "задунайськi" козаки, воювали на боцi не Росiї, а Туреччини. "Задунайськi запорожцi опинилися на театрi воєнних дiй з першого дня вiйни", писав А.Д.Бачинський. У1787-1789 роках задунайцi дiяли зокрема поблизу р.Тилiгул, Хаджибея, Аджидера та Акермана. "У 1790 роцi, - вiдзначав А.Б.Бачинський, - росiйськi вiйська вийшли у пониззя Дунаю. Саме тут знаходилися оселi задунайських запорожцiв i зосереджувалися їх головнi сили. Влiтку в гирлах Дунаю, у Вилковому i Кiлiї розташувалася гребна флотилiя задунайцiв.
   Слiд зауважити, що росiйське командування в порiвняннi з попереднiми вiйнами набагато краще знало театр вiйськових дiй. Тому особливого значення набували досвiд та обiзнанiсть колишнiх сiчовикiв - чорноморцiв. На вiдмiну вiд попереднiх двох росiйсько-турецьких вiйн, наслiдки вiйни 1787-1791 рокiв безпосередньо стосувалися земель теперiшньої Одещини. Бiльшiсть її територiї була визволена вiд турецького ярма, що надало потужного поштовху для економiчного розвитку краю i всiєї України.
   Мужнiсть i хоробрiсть, патрiотизм, любов до волi й батькiвщини, демократизм, взаємодопомога, високi моральнi цiнностi лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в оглядi Одеської вiйськової округи за 1871 р. пiдкреслювалося, що в українцях "й до цього часу добре зберiгається пам'ять про вiльне козацтво". В умовах незалежної України знов, в новiй якостi, вiдродилося козацтво. Воно вiдiграє важливу роль в полiтичному i культурному життi, разом з усiм народом будує Українську суверенну державу. Задунайський запорожець Ананiй Коломiєць, закiнчуючи розповiдати Федору Вовку про Задунайську Сiч, висловив невмирущi, сповненi глибокої вiри в козацтво i його спадкоємцiв, слова: "А за нас... то наше не пропаде... Досi не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насiння нiхто не скоренить!"
   I хоча пiсля лiквiдацiї незалежностi Української козацької держави пройшло 2,5 столiття, головною рушiйною силою у становленнi в 1918 роцi Української народної республiки, Української держави Скоропадського (Гетьманат) стало селянське ополчення "вiльних козакiв", сiчових стрiльцiв, українських козацьких дивiзiй сiрожупанникiв, синьожупанникiв.
   У 1914 роцi у Львовi та iнших мiстах Захiдної України почали формуватися українськi загони Сiчових Стрiльцiв, з метою пiдготовки до збройної боротьби з Московщиною. Сiчовi Стрiльцi зiграли також видатну роль у боротьбi з австро-угорською армiєю на Захiднiй Українi.
   Вибух революцiї в лютому 1917 року застав у лавах росiйської армiї потужну масу українського воятства, яке пiд впливом нацiонального пробудження прагнуло не лише завершення iмперiалiстичної та чужої iнтересам вiйни, а й вiдбудови української державностi, як гаранта прав i свобод народу на своїй землi. Саме тому вiд часу утворення 17 березня 1917 року в Києвi Української Центральної Ради, поряд iз розбудовою державностi пiднявся велетенський рух українiзацiї вiйськових частин росiйської армiї, де числом переважали вихiдцi з України. Ядром вiйськових сил Директорiї УНР був Запорозький корпус i корпус Сiчових Стрiльцiв. Пiсля возз'єднання УНР та ЗУНР у 1919 роцi збройнi сили Директорiї представляли об'єднанi українськi армiї, куди входили Галицька армiя та Надднiпрянська армiя, в яку ввiйшли групи Сiчових Стрiльцiв.
   Одещина не стояла осторонь цих процесiв. Тут процес українiзацiї вiйськових частин царської армiї посувався швидкими темпами. На початку квiтня 1917 року в Одесi пiд проводом вiдомого українського дiяча, полковника медицини Iвана Митрофановича Луценка засновано Одеську Українську Вiйськову Раду. Нову органiзацiю нарекли Одеськiй Український Вiйськовий Кiш. В липнi 1917 року Українська вiйськова органiзацiя почала вже диктувати свою волю мiсцевiй вiйськовiй владi. I коли вiдбувся з'їзд Українського Вiльного Козацтва УНР, в тi ж бурхливi днi I.М.Луценко отримав дозвiл на формування Гайдамацьких куренiв. До складу 1-го Гайдамацького куреня увiйшла в повному складi Одеська "Сiч", яка була створена за пропозицiєю Юрiя Липи, вiдомого українського iсторiографа, письменника i лiкаря. "Одеська Сiч" - бойовий загiн патрiотичної молодi, яку очолив десятник сiчових стрiльцiв Янiв. З її членiв був створений "Союз української молодi". Янiв разом з Липою перетворили "Одеську Сiч" на добру сотню вправних воякiв. У вереснi Гайдамацький курiнь мав 6 пiших, кулеметну, кiнну, гарматну сотнi, видiливши кадри для формування 2-го та 3-го Гайдамацьких куренiв i куреня в Херсонi. Гайдамаки мали темно-синi козацькi однострої зi срiбними лiтерами "ГК" на погонах i твердi синьо-жовтi армiйськi кашкети. Кiннота мала замiсть кашкетiв чорнi смужковi шапки iз червоними шликами та малиновi козацькi жупани i шаровари, пiдперезанi синiми поясами. Невдовзi завершилось формування Одеської гайдамацької дивiзiї. Вдалi дiї по наведенню ладу i спокою на вулицях Одеси, у Тирасполi, Вознесенську й Херсонi у листопадi 1917 року сприяло пiднесенню авторитету гайдамакiв серед мiсцевого населення. В дивiзiю входили 1-й та 2- Гайдамацькi пластунськi куреня, 3-й Гайдамацький кiнний курiнь та Гайдамацька гарматна батарея. Крiм того, до гайдамацьких формацiй належала зукраїнiзована учбова кулеметна команда штабу Одеського округу. Гайдамацька формацiя сягала 2 тисячi воякiв. Ця органiзацiя iснувала до розгрому одеських гайдамакiв наприкiнцi сiчня 1918 року.
   У серединi 1917 року в складi росiйської армiї було 27 зукраїнiзованих дивiзiй. Таким чином лiдери УНР мали всi можливостi для того, аби створити боєздатну армiю новопосталої державностi. Однак вони не лише не скористались шансом, який їм подарувала iсторiя, але й вiдверто виступали проти вiйськового будiвництва. В. Вiнниченко, один з лiдерiв Центральної Ради, у "Робiтничiй газетi", органi своєї партiї писав статтi, спрямованi проти формування українських збройних сил: "Не своєї армiї нам, соцiал-демократам i всiм щирим демократам, треба, а знищення всяких постiйних армiй" - твердив вiн. "Не треба в дану iсторичну хвилину вiдокремлювали долю України вiд долi Росiї. Будьмо на висотi нашої нацiональної гiдностi, щоб нiхто не потребував кинути нам докiр нацiональної пристрастi i виключностi" - переконував вiн. "Тепер вiйни уже не буде, бо всi народи незабаром поєднаються в одну велику спiлку народiв" -погоджувалися колеги В.Винниченка, зокрема й С.Петлюра, вiдповiдальний за творення вiйська. I коли в Києвi 1917 року полк iм.. П.Полуботка зробив спробу збройно усунути росiйськi вiйськовi частини, його було роззброєно i з наказу Центральної Ради вiдправлено на фронт разом з iнiцiаторами українського вiйськового руху М.Мiхновським. Тому, коли 25 грудня 1917 року бiльшовицькi вiйська розпочали широкий наступ на Україну, проти 30-ти тисячної бiльшовицької армiї при 60 гарматах i 10 бронепотягах УНР змогла виставити лише 1,5 тисячi багнетiв.
   Але боротьба за вiльну Україну ще не була закiнчена! У 1920 роцi армiя УНР здiйснила перший Зимовий похiд на зайняту територiю. В складi армiї був полк Чорних Запорожцiв. В кiнцi 1921 року УНР здiйснила другий Зимовий похiд на територiю УСРС. Бессарабською групою у складi Української повстанчої армiї командував Генерал-хорунжий А.Гулий-Гуленко. Справжнiм проявом козацької вiдваги був вiдчайдушний напад на Тирасполь штурмового загону козакiв i старшин армiї УНР з територiї Румунiї в листопадi 1921 роцi. Вiн вiдбувся одночасно з наступом вiйськ генерала-хорунжого Ю.Тютюнника на правобережну Україну. 1920-23 роки - всплеск антибiльшовицького повстанського руху в Одеськiй губернiї. Велику роль зiграв повстанський загiн отамана С.Заболотного, який об'єднав бiльшiсть повстанських загонiв у Чорноморську або Надднiстрянську дивiзiю. Саме це "бандитське" (по словам бiльшовицького губернського начальства) покровительство врятувало сотнi тисяч селян на Українi вiд голодної смертi, на яку прирiкали червонi продзагони. Огляд матерiалiв про голод 1921-22 рокiв на Українi дає можливiсть дiйти чiткого висновку - найменше постраждали вiд голоду тi мiсцевостi, де був мiцний i нищiвний до радянської влади український повстанський рух. Пiсля поразки вiйськ отамана Ю.Тютюнника повстанський рух як в одеськiй губернiї, так i по всiй Українi пiшов на спад. Причиною спаду повстанської боротьби була елементарна зневiра в успiх подальших змагань та арешти отамана Заболотного i генерал-хорунжого А.Гулого-Гуленка.
   У 1939 роцi на Закарпаттi в Карпато-Українi, як тодi офiцiйно називали цю автономну українську державу, була сформована Карпатська Сiч - вiйськова органiзацiя чисельнiстю близько 5 тис. бiйцiв. Її створення було обумовлене постiйною загрозою угорського нападу на цю молоду державу. Українськими нацiоналiстами було створено вiдоме в Українi вiйськове формування - Українська повстанська армiя - для боротьби з польськими та нiмецькими загарбниками i бiльшовицькою владою. Першi такi партизанськi загони виникли на Полiссi та Волинi. Як тiльки вибухнула друга свiтова вiйна, мiсцевий український Тарас Бульба - Боровець, близький до петлюрiвського уряду УНР, що перебував тодi у Варшавi, сформував нерегулярну частину пiд назвою Полiська сiч (пiзнiше перейменовану в УПА). У 1941 роцi пiсля спроби нiмцiв розпустити цю частину, вона пiшла у лiси.
   В 1941 - 44 роках на Одещинi також активiзується нацiоналiстичний рух опору. Iсторiя руху опору пiд час iноземної окупацiї 1941-44 рокiв на пiвднi України, зокрема на територiї губернаторства Бессарабiї, Транснiстрiї є однiєю з найменш дослiджених тем як у радянськiй, так i пострадянськiй iсторiографiї. Це питання потрiбно дослiджувати в аспектах дiяльностi обох фракцiй ОУН пiд проводом полковника А.Мельника та очолюваної С.Бандерою (ОУН-М та ОУН-Б, вiдповiдно ОУН-Я).
   В 1941 роцi на Одещину, пiсля проголошення у Львовi Акту вiдновлення Української Держави 30 червня 1941 року та обрання тимчасового Українського Державного Правлiння, прибувають частини Пiвденної похiдної групи ОУН-Б, що мали завдання Проводу розгорнути на Пiвднi України мережу органiзацiї, перебрати адмiнiстрацiю на низах у свої руки, допомогти мiсцевому населенню в самоорганiзацiї i розподiлi майна колгоспiв та радгоспiв, захистi його вiд по грабунку окупантiв, органiзувати манiфестацiї з вимогами до окупацiйної влади визнати вiдновлення державностi, а в разi вiдмови пiдготувати базу для розгортання довготривалої боротьби у пiдпiльних умовах.
   Пiвденна похiдна група ОУН-Б налiчувала бiльше тисячi досвiдчених революцiонерiв, що пройшли багатомiсячний полiтичний i вiйськовий вишкiл в районi Ся нока (Польща). Кiнцевим пунктом її маршруту мав бути Пiвдень України з центрами в Одесi та Днiпропетровську. На кiнець 1941 року було сформовано Крайовий провiд ОУН-Б так званої "Транснiстрiї", до складу якого увiйшли: крайовий провiдник "Транснiстрiї" Тимiш Семчишин ("М.Рiчка"), провiдник Акерманської областi, провiдник Одеської областi Луценко та провiдник Iзмаїльської областi. Крайовий провiдник "Транснiстрiї" входив до Проводу ОУН-Б. В пiдпiльних друкарнях Одеси видавалися листiвки для нацiональних вiддiлiв при УПА навiть оригiнальними шрифтами кавказьких народiв. Значна частина центральних видань ОУН-Б, УПА та УГВР виготовлялися теж в Одесi, куди для контролю роботи неодноразово приїздив керiвник Головного пропагандивного осередку УПА Йосип Позичайнюк ("Шугай", "Шаблюк") з вiдповiдним штабом. Тут друкувався пiдпiльний журнал Одеського обласного проводу ОУН-Б "Чорноморський вiсник", лiтература для Днiпропетровського крайового та Донецького обласного проводiв ОУН-Б. Дiяльнiсть членiв похiдної груп ОУН-М в Одесi (З.Матла) проводилась здебiльшого в рамках пiдпiльної боротьби та нелегальної роботи. Зокрема у культурницькому напрямку. Про це свiдчать документи румунської полiт полiцiї - сигуранци та СС-1, що зберiгаються у фондах Державного архiву Одеської областi. Окупанти називали українських патрiотiв "сепаратистами, що ведуть пропаганду незалежностi України". Станом на 13 травня 1942 року СС-1 зафiксувало щонайменше десять таких осiб, що працювали в культурно-навчальних закладах мiста, органах окупацiйної влади - при мерiї й дирекцiях мунiципалiтету i були близькими до нацiоналiстичного пiдпiлля ОУН-М. Одним з найбiльших осередкiв "сепаратизму", з огляду на документи, якi зберiгаються в ДАОО, був український лiцей, що був розташований в будинку N5 по вулицi Єлизаветинськiй. З десяти осiб, якi перебували пiд наглядом сигуранци, четверо працювали в цьому навчальному закладi - Ф.М.Сумлинський - викладач української мови; Дубiнський, Пелiшенко (можливо, колишнiй представник одеського Українського вiйськового коша у Центральнiй Радi) - директор лiцею та Лазуровський В.Ф. - викладач Захiдноєвропейської лiтератури. Про дiяльнiсть українських нацiоналiстiв ОУН-М на культурному фронтi неодноразово згадувала й мiсцева преса окупацiйного перiоду.
   Одеське українське нацiоналiстичне пiдпiлля, як i все пiдпiлля Пiвдня України, взяло активну участь у формуваннi загонiв УПА - "Пiвдень". Враховуючи, що Одещина бiдна на великi лiсовi масиви, представники мiсцевого пiдпiлля вливались в загони, що формувалися на Вiнниччинi, Уманщини та в Холодному Яру, поповнивши склади надднiпрянських куренiв УПА пiд командуванням командирiв "Костя", "Остап", "Саблюк". Пiд час переходу фронту куренiв ВО "Вiнниця" та ВО "Умань", згiдно наказу ГК УПА , вiдступаючи на Волинь, понесли надзвичайно великi втрати i тому наприкiнцi лiта 1944 року УПА - "Пiвдень" було розформовано, а її рештки включено до складу УПА - "Захiд". У вiдомостях про героїв, що полягли на полi слави в лавах УПА - "Захiд знаходимо данi й про представникiв одеського пiдпiлля: Мирослав кiндзiрський ("Боєвi", "Степан") - член обласного проводу Одещини, окружний провiдник Чернiвеччини ("Левко", "Василь" - родом з Одещини, активний член українського пiдпiлля Одеси, "Запорожець" - стрiлець УПА родом з Одеси, "Корiнь" - родом з Одещини, визначний органiзатор студентства Одеси. На жаль сьогоднi не завжди є можливiсть дiзнатись справжнi iмена героїв.
   В 1943 роцi пiд час переслуховування арештованих пiдпiльникiв ОУН-Б Одеси, румунське вiйськове командування запропонувало переговори з ГК УПА. Звiльненi нацiоналiсти передали в серпнi 1943 року це ГК УПА i у сiчнi 1944 року в Кишиневi вiдбулися переговори мiж делегацiєю УПА у складi: о д-р. I.Гриньох, професор Л.Шанковський, сотник М., представник ГК УПА М.Дужий та представник одеського проводу ОУН з делегацiєю румунського уряду, ГК румунської армiї, що вважали ГК УПА єдиною суверенною владою на Українi. На переговорах, що мали здебiльшого вiйськовий характер, румунською делегацiєю було запропоновано в обмiн на позитивне ставлення до можливостi вiдновлення Української держави клопотання керiвника Румунiї маршала Антонечку в цiй справi перед Гiтлером пiдписати ГК УПА декларацiю про зречення пiвнiчної Буковини i Бессарабiї. При цьому румунська делегацiя обiцяла зректися своїх домагань на Одесу i Транснiстрiю. Українська делегацiя вiдкинула цi вимоги, заявивши, що завжди стоятиме на позицiях неподiльностi України.
   З вiдходом основної частини кадрiв ОУН Одещини у лави УПА, мiсцеве пiдпiлля продовжувало роботу по забезпеченню органiзацiї лiтературою, листiвками, проводило пропагандивну роботу серед мiсцевого населення, розбудовувало пiдпiльну мережу, готувалось до тривалої боротьби з новим окупантом. Останнi згадки про одеське нацiоналiстичне пiдпiлля ОУН стосуються кiнця 40-х рокiв. Згiдно спогадiв зв'язкової Г.Дiдик "Анни" вiдомо, що в Одесi двiчi 1948 та 1949 рокiв перебував Головний Командир УПА, Голова Генерального секретарiату УГВР. Голова Проводу в Українi генерал-хорунжий Роман Шухевич ("Тарас Чупринка"), який проводив тут наради з проводом ОУН Пiвдня України та лiкувався пiсля довготривалого перебування у пiдпiльних умовах. Пiдсумовуючи сказане, можна смiливо стверджувати, що Одеса, як i весь Пiвдень України, вiдiгравала значну роль у розбудовi українського нацiоналiстичного пiдпiлля та дала видатнi кадри для визвольного руху в Українi 1941-1944 рокiв.
   В наш час, коли Українi вкотре випав шанс стати повноцiнною державою, як нiколи потрiбно дослiдити досвiд минулого вiйськового будiвництва, зробити вiдповiднi висновки, аби не припуститись подiбних помилок i пам'ятати, що сильна армiя - це право на iснування нацiї.
   Практично в усiх країнах були рiзнi воєнiзованi групи населення, якi виконували специфiчнi функцiї, пов'язанi з вiйськовою службою (Iспанiя - реконкистадори, Швейцарiя - кнехти, Балкани - гайдуки, клефти, граничари, Україна - козаки, гайдамаки, Iндiя - гуркхи, Японiя - самураї). Виникало вiйськове громадство в перiод смут, в умовах прикордонних конфлiктiв, релiгiйних вiйн i вiйн за нацiональну незалежнiсть, здiснення колонiзацiй. На початкових етапах iснування основним заняттям таких громадств була вiйна напiврозбiйницького характеру. Однак пiзнiше вони або переходили на службу до держави на договiрних началах, або щезали... Логiка iсторичного процесу невблаганна - при закриттi "прикордонних" зон потреба в вiдважних й умiлих вояках-колонiзаторах минає. Але козацтво проiснувало до початку ХХ столiття. Цьому сприяли такi причини: iснування територiй, що потребували колонiзацiї (lдо речi, наш Буджак); це виступало своєрiдним "гарантом" iснування козацтва, найбiльш пристосованого для рiшення колонiзацiйних завдань; в державi, в якiй є феодальнi пережитки, з режимом, що спирався на досить вузьку соцiальну базу, козацтво як опора самодержав'я було "приречено" на "пiдтримку" iз боку уряду й "захист" вiд розмиву як вiйськового стану. По мiрi укрiплення державностi й експансiї держави на прикордоннi територiї у козацтва не було iншого шляху, як увiйти до державного органiзму на умовах вiдбуття служби, збереження, з поступовим вiдмиранням декiлькох вольностей або зникнення козацтва загалом. Що й вiдбувалося в пореформений перiод, а завершились цi процеси в роки громадянської вiйни й сталiнської модернiзацiї...
   Вже до початку Першої свiтової вiйни козаки були лише вiйськовою силою з неефективною економiкою й були анахронiзмом, який пережив свою доцiльнiсть для держави. Процес iндустрiалiзацiї, модернiзацiї, репресивнi мiри знищили iдентичнiсть козакiв, вiд них залишились лише легенди... Вiдбулася втрата традицiй через фiзичне винищення значної частини козакiв i членiв їхнiх сiмей (1919-1920 роки - "розкозачування"), депортацiї козацького населення в iншi мiсця (20-30-тi роки ХХ столiття), а в мiсцях традицiйного проживання - розбавлення чужинцями-некозаками (20-40-вi роки ХХ столiття). Такий стан був на початок 90-х рокiв ХХ столiття, коли в Радянському Союзi почався бурхливий рух визволення вiд гнiту тоталiтарного комунiстичного режиму, вiдомий пiд назвою "перебудова".
   Модернiзацiя держави порубiжжя ХХ-ХХI столiття в якостi свого природнього слiдства припускала певне пожвавлення зацiкавленостi до полiтичної архаїцi та традицiоналiзму. Концепт "свiтлого майбутнього" який характерний для радянської епохи, було змiнено на "свiтле минуле". Практичною проявою цього "кидка назад" стало виникнення багатьох органiзацiй, якi будувалися на основi середньовiчних, за своєю суттю, полiтико-правових, соцiальних понять: стану, корпоративiзму, жорсткої iєрархiчностi. Як гриби пiсля дощу, виникали численнi дворянськi зiбрання, купецькi гiльдiї та iн Одним з яскравих проявiв подiбного роду став рух за "вiдродження козацтва". Ще до розпаду СРСР лiдери й активiсти нового руху оголосили головною своєю метою "вiдродження" козацтва. Це поняття до теперiшнього часу залишається ключовим для всiх програмових документiв українських неокозакiв. Iз самого початку їх iдеологи сприймали iсторичне минуле як норму, яку необхiдно вiдновити. Це виразилося в рiзних формах: вiд атрибутики (вiдродження козацьких прапорiв) до висування територiальних претензiй до сусiдiв, якi займають "козацькi землi" (Крим).
   Стихiйний рух вiдродження козацько-лицарських традицiй в Українi започаткував I етап загальноукраїнського козацького вiдродження. Хронологiчно цей етап охоплює подiї 1984 - 1991 рр. i характеризується вiдновленням зацiкавленостi iсторiєю українського козацтва та власною родовою спадщиною. Саме тому виник дещо романтичний потяг до славного козацького минулого. Ще одним доказом активiзацiї козацького вiдродження в Українi стала активiзацiя полiтичного життя пiд гаслом визволення України.
   У 1989-1999 роках козакiв "опiкувало" керiвництво КПРС та КПУ. "Перебудову" полiтичної лiнiї КПРС-КПУ по вiдношенню до козацтва, яка намiтилася в кiнцi 1980-х рокiв, можливо пояснити декiлькома причинами. По-перше, партiйному керiвництву необхiдно було тримати пiд контролем процес формування багатопартiйностi, а вiдтак, й громадськi течiї, якi виникали в результатi цього руху. По-друге, в умовах кризису офiцiйного свiтогляду, КПРС потрiбнi були новi iдеологеми. По-третє, якийсь новий рух повинен був стати одним з важелiв протидiї українському РУХу Чорновола, iнструментом його стримування. Тодi ж й пройшов перший розкол (козацтво РУХу й "реєстровцi"). Подальшi полiтичнi подiї (серпневий путч 1991 року, президентськi, парламентськi, мiсцевi вибори та iн.) показали, що iдея "загальнокозацької єдностi" (як i в 1917-1922 роках) приносилась в жертву полiтичним пристрастям.
   Гасло визволення України стало у 1990 роцi прапором єднання всiх тих, хто сприймав козацтво як споконвiчну силу, що виборювала волю України. Наслiдком цього стало об'єднання козацьких осередкiв в єдине Українське козацтво. В цей час перебування у лавах Українського козацтва було певним випробуванням на мужнiсть, бо офiцiйна влада почала ставитись до цiєї структури вiдверто вороже. Поряд iз цим невизначенiсть прiоритетiв, брак досвiду i авторитетних провiдникiв суттєво ускладнювали розбудову козацьких структур. Саме тому пiднесення 1990-1991 рр. не було належним чином використано у справi становлення пiдвалин Українського козацтва. Пiсля здобуття Україною незалежностi те, що об'єднувало i вело вперед козацькi структури, зникло.
   В нових умовах 1992 р. розпочався II етап вiдродження козацької спадщини на Українi. Вiн, насамперед, характеризувався пошуком прiоритетiв у розбудовi Українського козацтва. На жаль, впливи родових козакiв i тих, хто розумiв необхiднiсть орiєнтацiї на спадковi цiнностi козацького лицарства, були слабкими. За таких умов виявилась вiдсутнiсть єдностi i намагання пiдмiнити традицiйний козацько-лицарський iстотний критерiй чим завгодно:
   - абстрактним патрiотизмом;
   - козацькими демократичними традицiями;
   - бiзнесово-господарчою та фермерською дiяльнiстю;
   - охоронною дiяльнiстю;
   - клубами "козацького вiдпочинку";
   - iншим.
   Наслiдком цього стала розмитiсть та вiдсутнiсть єдиного пiдходу до визначення критерiю приналежностi до козацького товариства (вiдповiдно до сутностi iсторичної козацької спадщини). Результатом цього стала криза i дезорiєнтацiя Українського козацтва у серединi 90-х рр. ХХ ст. Найяскравiшим виявом цього стало утворення паралельних мiсцевих та загальноукраїнських козацьких органiзацiй. Так розпочався III етап козацького вiдродження в Українi, коли штучнiсть та формалiзацiя цього процесу набули загрозливих розмiрiв.
   Починаючи з кiнця 2001 року можна видiлити IУ етап козацького вiдродження. Вiн характеризується посиленням уваги держави до розвитку козацьких структур i зустрiчним прагненням отримати державну пiдтримку зi сторони бiльшостi новiтнiх козацьких об'єднань. Ця тенденцiя нагадує ситуацiю кiлькарiчної давнини в Росiї, коли козацький рух було подiлено на реєстровий i на нереєстровий, хоча цiлий ряд проблем так i не було вирiшено. Для ситуацiї з вiдродженням козацького руху в Українi ця перспектива є неоднозначною, бо цей рух є занадто кволим, розрiзненим i слабо пов'язаним з традицiйним родовим устроєм. Такий стан речей загрожує повною формалiзацiєю українського козацького вiдродження.
   Першим Гетьманом Українського козацтва був В.Чорновiл, другим В.Мулява, третiм I.Бiлас. У 1994 роцi Президент України Кучма Л.Д. став почесним Гетьманом Українського козацтва. 22 сiчня 2005 року вiдбулася iсторична для Українського козацтва подiя: Президент України В.А.Ющенко згодився стати Гетьманом України, очоливши роз'єднане до сьогодення Українське козацтво. Президент-Гетьман України В.А.Ющенко пiсля ритуалу посвяти у Гетьмани України виголосив сучаснi завдання козацтва: дiяльнiсть його повинно мати державне спрямування; має вiдновити роботу Координацiйна Рада при Президентовi України; вона повинна стати дiєвим органом у справах козацтва; вже йде мова i про Департамент Українського козацтва; козацтво, в свою чергу, повинно стати моральним авторитетом держави у тих галузях, якi сьогоднi державою не охоплюються - починаючи з силових структур, прикордонної служби, охорони правопорядку; а головне завдання - об'єднати навколо себе всi козацькi органiзацiї.
   Сьогоднi уже можна однозначно констатувати, що Українське козацтво подолало кризу, котра заважала працювати i дiяти на повну силу i звiльнилося вiд негативних тенденцiй, якi панували в ньому.
   Козацтво. Козацький дух. Козацький гарт i козацька звитяга ... Лицарське служiння сiчовому товариству, козацькiй iдеї, своєму народовi, Українi... Серед iнiцiаторiв вiдродження Чорноморського козацтва в самiй Одесi, тобто в сiчовiй столицi, бачимо представникiв iнтелiгенцiї, робiтництва, вiдставних вiйськових службовцiв. Згадаймо ж їх, тих, що були, i тепер назавжди залишаються iнiцiаторами створення Чорноморського козацтва. Ось вони: Костянтин Янченко, Iгор Власик, Iван Кобилко, В'ячеслав Ляшкевич, Леонiд Безклубий, Леонiд Тимчук, Сергiй Iванов, Володимир Насипайко. Саме цим людям i пощастило стати офiцiйними засновниками Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва, Установче Коло якого вiдбулося 22 грудня 1990 року, тобто ще за кiлька мiсяцiв до проголошення акту про державний суверенiтет України i за рiк до iсторичного референдуму про незалежнiсть.
   Подунай-Гуляйпiльське козацтво задумувалося його засновниками як невiд'ємна частина теж уже вiдроджуваного - на той час воно ще не було зареєстроване - Українського козацтва. Згодом в Одесi, i на всьому просторi вiд Дунаю до Донбасу i Криму, почали виникати рiзнi козацькi групи та формування, котрi почали проголошувати свою осiбнiсть вiд загальноукраїнського козацького руху, осiбнiсть i позастатутнiсть стосовно українського козацтва. Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй привела до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Тут є позитивний момент: можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще...Ця ситуацiя у кiнцi ХХ столiття склалася в Українському козацтвi на всiх рiвнях - вiд всеукраїнського до мiсцевого, зокрема в Одеськiй крайовiй та Бiлгород-днiстровськiй районнiй органiзацiях.
   Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардiї Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпiльське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань iдеологiї було обрано письменника - академiка Богдана Сушинського, заступником з органiзацiйних питань полковника Анатолiя Петька - отамана Овiдiопольської районової козацької органiзацiї. УЧГПК на Великiй Радi Українського козацтва пiдтримало кандидатуру генерала Iвана Бiласа, який (пiсля Гетьмана Володимира Муляви, який тяжко захворiв - iнсульт) став третiм Гетьманом. Незгода серед керiвникiв Одеської крайової органiзацiї щодо подальшого шляху її розвитку призвiв до серiї розколiв. Спочатку крайова органiзацiя змiнила назву - стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: бiльша частина козакiв на чолi з Анатолiєм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинским органiзувало окреме козацьке об'єднання яке згодом розкололося на Чорноморське козацьке вiйсько Анатолiя Петька, яке пiдтримувало Гетьмана I.Бiласа, та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не пiдтримувало Гетьмана, а входило у Всесвiтню Лiгу Лицарiв. До речi, Б. Сушинський є прiором Мальтiйського ордена лицарiв, нагороджений Папою Iоанном Павлом II медаллю Св. Амвросiя. Далi Чорноморське козацьке вiйсько розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке вiйсько - отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з'єднання - отаман Пуклiч - президент охоронного бюро "Гриф"). Розбiжностi добре висвiтленi у статутах цих органiзацiй. Вiд Чорноморського козацтва В. Пилипенка вiдiйшов полк iм. Сiрка отамана В. Кривобока, потiм "Одеська Сiч" Iвана Коваля. Далi В. Пилипенко склав повноваження i отаманом Чорноморського козацтва обрали iншого козака й т. д...
   В першому десятирiччi ХХI столiття в Одеському краї працюють бiльше 30 незалежних козацьких органiзацiй, якi мають статус обласних:
   1. Буджацьке сiчове козацьке вiйсько.
   2. Громадська органiзацiя "Вiйсько вiрних козакiв чорноморських iменi гетьмана Богдана Хмельницького".
   3. Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини.
   4. Козацька громадська органiзацiя "Варун".
   5.Козацьке товариство "Отаман Сiрко" з обласним особливим пiдроздiлом "Отаман Сiрко" Українського козацтва.
   6. Об'єднання звичаєвого козацтва "Чорноморська Сiч".
   7. Козачий Центр Духовностi та Культури Козацтва України в Одеськiй областi.
   8. Одеський полк Мiжобласної громадської органiзацiя "Українське Чорноморське козацтво".
   9. Мiжобласна громадська органiзацiя "Чорноморський округ "Козацтво
   Запорозьке".
   10. Обласне громадське творче об'єднання "Театр пiснi та танцю Чорноморського козацтва".
   11. Одеська обласна органiзацiя українських козакiв "Одеська Сiч".
   12. Одеське вiддiлення Мiжнародної благодiйної органiзацiї Козацький фонд "Альбатрос".
   13.Одеське крайове товариство Козацтва України "Чорна Сiч".
   14. Одеське обласне вiддiлення Мiжнародного благодiйного фонду соцiальної допомоги вiдродження козацького вiйська запорiзького України "Козацький".
   15. Одеське обласне козацьке товариство Всеукраїнської громадської органiзацiї "Українське реєстрове козацтво".
   16. Одеський крайовий екологiчний полк.
   17. Одеська обласна органiзацiя Соборного козацтва України "Сiч".
   18. Чорноморська козацька паланка.
   19. Чорноморське козацтво iм. А. Головатого.
   20. Чорноморське козацьке вiйсько.
   21. Чорноморське козацьке з'єднання.
   22. Чорноморське козацьке з'єднання Пiвдня України.
   23. Чорноморський округ Мiжнародної громадської органiзацiї "Козацтво Запорозьке".
   24. Чорноморсько-Днiстровське козацтво.
   25. Благодiйний фонд розвитку козацтва iм. А.Головатого.
   26. Громадська органiзацiя "Молодiжна паланка".
   27. Одеське вiддiлення мiжобласної громадської органiзацiї "Козацтво Нової України".
   28. Одеське вiддiлення мiжобласної громадської органiзацiї "Азово-Чорноморське козацьке вiйсько Пiвденного регiону".
   29. Громадська органiзацiя "Чорноморське гайдамацьке з'єднання".
   30. З'єднання "Кочубеївський Кош".
   31. Товариство "Пернач".
   32. Мiжобласна громадська органiзацiя "Чорноморське козацтво".
   33. Одеське вiддiлення Мiжнародної громадської органiзацiї "Мiжнародний комiтет Всеукраїнського козацтва".
   У липнi 1990 року пiсля прийняття Декларацiї про суверенiтет України Українськi патрiотичнi партiї та громадськi органiзацiї звернулися до Верховної Ради УСРС з пропозицiєю вiдзначити на початку серпня цього ж року 500-рiччя Українського козацтва як народне свято на мiсцях перебування Українських козацьких Сiчей. Тодiшнiй Голова Верховної Ради Л.Кравчук дав згоду й вiдповiдним органам наказав сприяти проведенню акцiї.
   З Одеси виїхало 4 автобуси. Це десь бiльше за двiстi осiб, представникiв рiзних партiй i громадських органiзацiй пiд українськими нацiональними та козацькими прапорами. Збори активiстiв вiдбулися бiля Українського театру. Прийшли також одеськi козаки. Кошовий Леонiд Безклубий запропонував вiдправитися пiшки колонами до парку Iллiча й там на колишньому Першому Християнському кладовищi, бiля Привозу, встановити Хреста на Козацькiй могилi. Напередоднi одеськi козаки на цьому цвинтарi розшукали чотири козацькi могили з кам'яними хрестами, пiд якими було поховано чотирьох козакiв-чорноморцiв, якi загинули пiд час штурму Хаджибея 14 вересня 1789 року. Великого хреста з мореного дубу виготовили самi козаки Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва. Козаки роздiлились на два гурти. Один з них вирушив на Запорiзьку Сiч, другий пiд орудою Л.Безклубого подався з хрестом на парк - кладовище. Але їм не поталанило: їх бiля входу до парку перейняло численне мiлiцейське формування й пiсля короткої сутички вiдiбрали хреста й протримали його при парковому вiддiленнi мiлiцiї аж до проголошення Української Незалежної держави. Звiльненого хреста одесити - козаки на свято Святої Покрови 14 жовтня 1991 року встановили таки на козацькiй могилi.
   2-го лютого 1992 козаки виступили проти перейменування в Одесi вулицi Карла Маркса в Катерининську, на честь росiйськiй царицi Катеринi II. Козаки тричi звертались з протестом по цьому факту, але не отримали жодної вiдповiдi. Врештi-решт це призвело до гострих суперечок, особливо коли козаки стали самочинно замiнювати назву "Катерининська" на назву "Кiндрата Табанця", на честь одного з козакiв-чорноморцiв, учасника штурму Хаджибею у 1789 роцi. Ця подiя мала великий резонанс не лише в Одесi, але й в усiй Українi, що вiдобразилось у мiськiй й загальноукраїнськiй пресi.
   У червнi 1995 року козаки разом з iншими нацiонально-демократичними органiзацiями виступили проти демонтажу у мiстi Одесi пам'ятника повсталим у 1905 роцi матросам панцирника "Князь Потьомкiн-Таврiйський" i встановлення замiсть нього пам'ятника Катеринi II, який знаходився там до 1917 року. Козаки опублiкували заяву до мiської влади: далi - президенту України п. Леонiду Кучмi. За допомогою Генеральної старшини Українського козацтва i особисто гетьмана УК, на той час генерал-майора Збройних сил України, народного депутата Верховної Ради В.С. Муляви справу вдалося залагодити.
   Сучаснi Одеськi козаки разом з жовтневою райдержадмiнiстрацiєю м. Одеси i одеським товариством "Пiвденна громада" були органiзаторами у 1998 роцi вiдзначення 209-ї рiчницi штурму Хаджибею (Одеси). Мiсце для проведення цього свята козаки вибрали у Палацi М.С. Воронцова (колишнiй будинок пiонерiв iм. Я. Гордiєнко), на мiсцi якого стояла фортеця Єнi-Дуня. Всi цi вищезазначенi заходи допомогли ствердженню в м. Одесi української нацiональної iдеї i становленню українського козацтва.
   Одним з напрямкiв дiяльностi одеського козацтва є охорона природи. Так, у травнi 1997 року Одеська облдержадмiнiстрацiя пiдтримала пропозицiю Українського Чорноморського козацького товариства по охоронi та збереженню природних ресурсiв Хаджибейського лиману. Згiдно з цим козаки разом з рибiнспекцiєю проводили рейди проти браконьєрiв. За шiсть мiсяцiв 1997 року козаками пiд керiвництвом крайового осавула В.Я. Калiнського було виявлено 25 порушень природоохоронного законодавства України. У березнi 1997 року козаки встали на захист природи на територiї мiста. Пiд 206-лiтнiм заповiдним козацьким дубом товщиною в шiсть обхватiв, який був посаджений чорноморцями в день переселення на Кубань з Хаджибею, що стоїть в центрi Одеси, неподалiк вiд Полiтехнiчного унiверситету, намагались звести фундаментальну будову. Але завдяки втручанню козакiв, дуб вдалось врятувати та зупинити будiвництво споруди.
   У спортивному напрямку роботи сучаснi чорноморцi заявили про себе на все мiсто i область. У серпнi 1997 року Одеське козацтво разом з Комiтетом фiзичної культури i спорту облдержадмiнiстрацiї, управлiнням у справах молодi, фiзичної культури та спорту Одеської мерiї, Прес-центром Одеської мерiї, Асоцiацiєю "Во-В`єтнам" було одним з органiзаторiв i учасником Мiжнародного фестивалю бойових мистецтв "Козацькi джерела". Цей фестиваль проходив з 20 до 25 серпня 1997 року. В ньому брали участь спортсмени з Францiї, Нiмеччини, Болгарiї, Росiї, Бiлорусiї, В`єтнаму. У мiстi та областi фестиваль викликав широкий розголос. "Под шапкой казачества здесь намечено объединение различных школ, которые с уважением и пониманием относятся к процессам присходящим в Украине, ведь казачество - это, в первую очередь, способ жизни, способ разумного общения с другими народами мира..." - писав один з мiсцевих журналiстiв. В Одесу з приводу проведення фестивалю навiть прибув тодiшнiй гетьман Українського козацтва В.С. Мулява, який провiв низку зустрiчей з мiською та обласною владою, де розглядались i питання розвитку козацького руху в нашому краї.
   Останнiм часом козаки намагаються створити в Одесi козацьку кiнноспортивну школу. До спiвпрацi по створенню цiєї школи козаки запрошували представникiв МВС, прикордонникiв, митникiв, вiйськових, всiх, хто зацiкавлений у пiдготовцi фахiвцiв-кiннотникiв для створення кiнно-патрульних служб. Серед сучасного Одеського козацтва спортивною дiяльнiстю найбiльш активно займаються козаки Київського районного товариства iм.. I. Сiрка, яке очолює наказний отаман Вадим Кривобок. До складу цього товариства входять п`ять первинних товариств, якi займаються бойовими мистецтвами: "Семаргл", "Кейко-Дзен", "Профi-Спорт", "Карате Го-Жзю" i "Во-В`єтнам-Кiм Мєн Мон". Усi спортивнi зали товариств фiнансуються на власнi кошти козакiв. Спортивнi зали вiдвiдують понад 300 юнакiв i дiвчат, з якими проводиться виховна робота на основi лицарських традицiй українського козацтва.
   Одеське козацтво проводить заходи по збереженню пам`яток козацької iсторiї на територiї мiста. Захищає вiд руйнування та впорядковує разом з громадкiстю Одеси два унiкальних кладовища - Усатiвське та Куяльницьке - з численними козацькими похованнями, найстарiшi з яких датуються кiнцем XVIII столiття. Кладовища були визнанi пам`ятниками iсторiї та культури мiсцевого значення. Козаками також було встановлено на мiсцi колишнього I Християнського кладовища пам`ятного дубового хреста в пам`ять козакiв-чорноморцiв - визволителiв Одеси вiд турецького панування у кiнцi XVIII столiття.
   Останнiм часом одеськi засоби масової iнформацiї почали частiше згадувати про сучасне козацтво, що засвiдчує зростання зацiкавленостi суспiльства козацьким рухом у мiстi. Так, в газетi "Думська площа" з`явилась рубрика пiд назвою "Козацькi турботи", де висвiтлюється козацьке життя Одеси. Козаки намагаються створити i свiй власний друкований вiсник. Протягом 1996-1997 рокiв вийшло три номера iнформацiйного вiсника "Українське Чорноморське козацтво".
   5 травня 2000 року студенти Одеського технiчного коледжу, члени вiдродженої "Одеської Сiчi" в кiлькостi 25 осiб завiтали до обласного Центру української культури, аби вiдзначити соту рiчницю вiд народження українського письменника, лiкаря та борця за незалежну Українську державу, одесита, засновника молодiжної "Одеської Сiчi" 1917 року Юрiя Iвановича Липи. В урочистостях взяли участь як чорноморськi козаки, так i члени Нацiональної Спiлки письменникiв України та представникiв iнших творчих осередкiв мiста.
   14 жовтня 2000 року делегацiя Одеського козацького товариства брала участь на урочистостях у м. Києвi, присвячених 10-й рiчницi вiдродження Українського козацтва. Цiла низка чорноморцiв отримала козацькi нагороди i пiдвищення у вiйськових званнях за особистий внесок у справу розбудови Української Держави та вiдродження Українського козацтва.
   Одеське козацтво з честю продовжує iснуючi давнi звичаї i традицiї на користь українському народовi та державi, пiдтверджуючи вислiв - "Козацькому роду - нема переводу!".
  
  
  

III. БIЛГОРОД-ДНIСТРОВСЬКI КОЗАЦЬКI ТОВАРИСТВА: IСТОРIЯ ВИНИКНЕННЯ, СТРУКТУРА, СКЛАД .

  

Ми живемо у жорстокi i непередбаченi часи. Нiхто не знає,

якi випробування чекають на нас i нащадкiв наших. В цьому свiтi,

як i за часiв татарської навали, нiхто не рахується iз слабким

та беззахисним. Тому ми, українцi, як i нашi героїчнi предки, мусимо бути сильними, розумними i непереможними. Тiльки так ми будемо здатнi зберегти себе, свiй народ i свою Батькiвщину.

Слава Українi! Слава героям!

Б.Устименко

  
   На пiвднi Одеської областi, на березi широкого Днiстровського лиману, розкинулося мiсто. Це одне з найдавнiших мiст не тiльки нашої країни. Воно входить в число десяти таких же найдавнiших мiст свiту як Афiни, Єрусалим, Рим, Пекiн, Єреван та iн.
   Першi житла на мiсцi теперiшнього Бiлгород-Днiстровська з'явились ще зорi людства. Як свiдчать розкопки археологiв, приблизно сто - сто тридцять п'ять тисяч рокiв тому тут жив неандерталець. Десь за три тисячi до н. е. на берегах Днiстровського лиману вже iснували поселення, жителi яких вже вмiли виготовляти залiзнi знаряддя працi, розводили домашнiх тварин, ловили рибу. Хто вони були, вiдповiсти на це питання важко. Вiдомо, що пiзнiше, в сер. першого тисячолiття до н. е. на схiдному березi лиману жили скiфи, а на захiдному - гето-фракiйськi племена, в V - VI ст. - анти, VII - XIст. - тиверцi та уличi.
   Починаючи з VI ст. до н.е. в стародавнiй Грецiї починається розклад родового устрою i формується класове суспiльство. Населення, щоб не потрапити в кабалу, покидає батькiвщину та вiдправляється у подорож в пошуках вiльних земель. Частина їх тримає шлях на пiвнiч i пристає до берегiв Днiпро-Бузького i Днiстровського лиманiв. Незабаром тут виростають великi та малi мiста, а серед них i Тiра, вiд якої починає свiй родовiд Бiлгород-Днiстровський. В сер. першого ст. Тiра входить до складу Понтiйської держави Мiтрiдата VI Євпатора, але пiсля загибелi царя, який вступив у боротьбу з Римом, мiсто було розгромлено гетами. На поч I ст. н.е. Тiра була перетворена римлянами у форпост їх володiнь на пiвночi. У III ст. Тiра пала пiд мiцним ударами готiв, якi самi були незабаром вiдтисненi гунами. На змiну гунам приходять iншi загарбники, але всi вони були недовго i не залишили помiтного слiду.
   Нову iсторiю мiста створюють слов'яни, якi оселилися в Днiстро-Бугському Причорномор'ї. Вони вiдродили мiсто й дали йому назву Бiлгород. У IX - X ст. Бiлгород входив в склад Київської держави. В той час Київська Русь вела тяжкi оборонi вiйни з Вiзантiєю, i Бiле мiсто було надiйним форпостом на пiвденних кордонах держави. Вже тодi з'являються тут першi обороннi споруди.
   В результатi половецького нашестя на Пiвнiчне Причорномор'я (бiля XI ст.) величезнi масиви плодородних земель були вiдторгнутi вiд стародавньої Русi. Пiсля розпаду Київської Русi в XIII ст. Бiлгород втрачає своє адмiнiстративне значення центру приднiстровського краю. Пiзнiше Бiлгород стає молдавським мiстом. Влiтку 1420 року пiд мурами фортецi вперше з'явилось вiйсько турецького султана. У 1484 роцi Бiлгород був пiдкорений. Три сторiччя було мiсто пiд iгом, i на протязi всього цього часу не припинялась боротьба за його визволення.
   Вперше козаки з'явилися пiд Акерманом у 1517 роцi. Походи посилились в 70-тi роки XVI ст., коли молдавський воєвода Iвон - Вода Лютий вступив у вiдкриту боротьбу проти Турцiї. Козацькi загони оказали йому тодi велику допомогу. Брали штурмом козаки у 1583, 1589, 1594 пiд проводом гетьмана Григорiя Лободи. У 1602 - пiд стiни фортецi прибуло тридцять чаєк та декiлька галер. 1606 - козаки захопили десять турецьких галер. Козаки штурмували Акерман 1659, 1664, 1671, 1673 рокiв на чолi з отаманом Сiрко, 1684, 1686, 1691, 1693 - полковником Семеном Палiєм.
   Пiд час росiйсько-турецьких вiйн росiйське командування цiнувало козакiв. Вони добре знали причорноморськi степи i тому використовувались здебiльшого для розвiдок та як авангард росiйської армiї. Пiд час росiйсько-турецької вiйни чорноморськi козаки брали участь у штурмах Хаджибею, Очакова, здобуттi Бережанської фортецi, фортець Iсакчi, Тулчi, Акермана. 17 жовтня 1826 р. була пiдписаний бухарестський мир, де Росiя закрiпила за собою на Чорноморському прибережжi деякi мiста, серед яких був i Бiлгород-Днiстровський. Через два десятилiття пiсля цього Акерманська фортеця остаточно втратила своє вiйськово-полiтичне значення, а мiсто стало захолусним куточком на пiвднi Росiйської iмперiї.
  
  
      -- Заднiстрове козацьке земляцтво.
  
   Група вищих офiцерiв 180-ї Кантемирiвської дивiзiї (мiсто дислокацiї - Бiлгород-Днiстровський) на чолi з її командиром генерал-майором Токаревим А.Є. органiзувала у 1990 роцi Заднiстрове козацьке земляцтво - складову частину Всесвiтньої спiлки козакiв. Душею земляцтва був комендант Бiлгород-Днiстровської залоги - полковник Слепухiн М.0. До складу органiзацiї входили полковник Кучер В.В., пiдполковники Ломовцев Ю.0., Корнєв В.С., Некрасов П.М., Пронiн С.В., капiтан Антонов Г.В. - за посадами - командири полкiв, вiйськовий прокурор...
   Штабом земляцтва було розроблено цiкавий документ - "Iдеологiя козаччини", який слугував фундаментом для розробки статутiв усiх наступних об'єднань козакiв Заднiстров'я.
   У 1991 роцi Україна виборола незалежнiсть. Iз незалежнiстю прийшло розумiння необхiдностi позаблокового iснування держави i як наслiдок - скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивiзiю. Залишившись без пенсiй та квартир, колишнi офiцери вимушенi були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межi Одещини. Частина офiцерiв-козакiв залишилася вiрною козацькiй iдеї: маленький осередок Заднiстрового козацького земляцтва ще працював у 1996 роцi - до його отамана Слєпухiна М.0. зверталася рада отаманiв козакiв Петербурга.
   Поява Земляцтва у Бiлгородi-Днiстровському наштовхнулася на супротив українського козацтва. В Одесi було обнародувано наказ N1 отамана Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва В'ячеслава Лашкевича. Вiн, "вбачаючи небезпеку для соборностi незалежної держави України", наказав, зокрема, "бути готовими дати вiдсiч будь-коли агресору ззовнi або всерединi Української держави." У своєму наказi В.Лашкевич ультимативно попередив начальника штабу Одеського вiйськового округу, начальника Служби Безпеки України по областi та представника Президента в Одеськiй областi про те, що, коли вони не вживуть заходiв до негайного розпуску "росiйського вiйськового козацтва та депортацiї" його членiв за межi України, то буде розпочато "прискорену пiдготовку до Всеукраїнської акцiї козацтва по витiсненню цього "дворянського козацтва" у Приднiстров'є".
   Що ж викликало таку бурю протесту?
   Союз козакiв, який очолив Олександр Гаврилович Мартинов, було створено у червнi 1990 роцi. У Листопадовiй декларацiї Рада отаманiв - директивний орган Союзу - заявила урядам республiк про недопустимiсть розвалу СРСР. У цьому ж документi українцi йменуються малоросiянами, а в пунктi 7 мовиться про вiдновлення козацьких вiйськових формувань.
   Громадськiстю Земляцтво було сприйнято як шукачi пригод, якi озброїлися, щоб захищати "исконно русские земли", тим бiльше, що Кучер В.В. був хранителем зброї 180-ї дивiзiї.
   5 вересня 1992 року в Бiлгородi-Днiстровському на малому козацькому Кругу було засновано Дунайське козацтво, яке на територiї Бессарабiї iснувало на протязi столiть. Iнiцiаторiв вiдродження Дунайського козацтва - полковника Кучера В., пiдполковникiв Корнєва Ю., Некрасова Г., Ломовцева Ю., Глущенко, капiтана Антонова Г. - було викликано до керiвництва Одеського вiйськового округу (генерал-лейтенант Радецький), "звинувачено в порушеннi присяги та зрадi Батькiвщинi" й звiльнено з армiї "за дискредитацiю високого звання українського офiцера."
  
      -- Буджацька Сiч (Буджацьке сiчове козацьке вiйсько).
  
   Князем Аргутiнським-Довгоруким у 1992 роцi було органiзовано кооператив "Рюрик" при Дворянських зборах пiвдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Сiч - об'єднання козакiв пiвдня країни. Спiвзасновниками Буджацької Сiчi були Устименко Б.I., Деордиця I.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В.. Як сказав Харчук Ю.I. - один iз спiвзасновникiв Буджацької Сiчi: "Їз закриттям Заднiстрового козацького земляцтва - козацька iдея в Заднiстров'ї не вмерла - оскiльки землi Буджаку потребують захисту".-Штаб-квартирою Буджацької Сiчi був Бiлгород-Днiстровський.
   Буджацька Сiч. ЇЇ очолював князь Аргутiнський-Довгорукий. У складi осередка було багато впливових та знаних у районi осiб, але позицiя керiвництва стосовно других осередкiв козацтва у районi (курс на iзоляцiю та елiтаризм) не дала Сiчi можливостi консолiдувати та очолити козацьких рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка росiйського iмператорського престолу; заснування дворянського зiбрання Пiвдня України та iн.), а вiдсутнiсть отамана паралiзувала роботу осередка, то за першим статутом Сiчi отаман практично одноосiбно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фiнанси осередка були в руках князя). Буджацька Сiч була незалежною обласною органiзацiєю i не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиної у країнi козацької органiзацiї всеукраїнського масштабу.
   У складi Сiчi активно працювали Устименко Борис Iванович - сiчовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети "Одеськi вiстi"), Скляренко Михайло Петрович - заступник отамана (вiйськовий пенсiонер, фермер), Токарев Анатолiй Євгенович - писар Сiчi (колишнiй командир 180 дивiзiї, вiйськовий пенсiонер). Бойчев Василь Васильович - обозний Сiчi (керiвник кооперативу таксистiв, потiм фермер), Деордиця Iван Матвiйович (пенсiонер), Дмитренко Василь, Кучер В.В. (вiйськовий пенсiонер). Дiяли козацькi осередки у Саратi (Iванов Є.I., Поглупко), Тарутiно, Арцизi, Татарбунарах, Кiлiї, Iзмаїлi. У травнi 1995 р. було проведено коло з органiзацiйних питань, на якому була затверджена нова редакцiя Статуту Сiчi, який вiдтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження сiчової старшини; керiвництво сiччю перетворювалось iз одноосiбного на колегiальне. На колi були присутнi письменники Ковальджi, Набоков, Задорожний. У цьому ж роцi до Бiлгород-Днiстровського приїздив за листом Леонiда Городецького Гетьман Українського козацтва В. Мулява. Разом iз Сагайдаком (Київ) та Лукашевичем (Одеса) Мулява мав зустрiчi з керiвництвом Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровської планки i зробив висновки, що лише керiвництво паланки стоїть на державницьких позицiях, а дiяльнiсть керiвництва Сiчi не вiдповiдає нацiональним iнтересам України. Леонiд Городецький отримав Унiверсал Гетьмана на право формування осередкiв Українського козацтва; керiвництво Сiчi такого Унiверсала не отримало. Цей крок Гетьмана вiдштовхнув багато офiцерiв 180 дивiзiї вiд лав козацтва. Але як казав Городецький: "Хто бажав стати козаком - той став ним, не зважаючи на те, хто керує осередком. Тим паче, що отамана завжди можливо переобрати".
   Як би там не було, але частина козакiв Буджацької Сiчi припинила активну дiяльнiсть до кращих часiв (Деордиця I.М., Дмитренко В.В.), частина вiдiйшла вiд козацтва зовсiм (зокрема, в зв'язку iз виїздом -Токарев В.Є., Кучер В.В.), частина ввiйшла до складу Бiлгород-Днiстровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.I., Бойчев В.В., Вiтряк М.К.). Офiцiйно Сiч припинила дiяльнiсть у 1997 роцi, але у 1999 роцi рiшенням козацького кола Українського Чорноморського козацтва її було вiдновлено; її наказним отаманом було призначено генерал-хорунжего Скляренка М.П.
   Згiдно Закону України вiд 22.06.2000 року за N1835-111 "Про участь громадян в охоронi громадського порядку i державного кордону" в Буджацькому сiчовому вiйську було створено громадське формування з охорони громадського порядку - козацький роз'їзд.
   Козацький роз'їзд призначався для захисту громадського порядку, боротьби з порушенням норм громадської поведiнки та iншими антисоцiальними проявами, надання допомоги прикордонникам в захистi державних кордонiв України, здiйснення охоронних функцiй з охорони державного, громадського та приватного майна громадян.
   Згiдно положенню про козака Буджацького сiчового козацького вiйська, козак БСКВ мав право:
   - у вiдповiдностi з Указом Президента України "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва" i ст.5 Земельного Кодексу України звертатись з проханням к Отаману, узгодивши з полковими командирами про видiлення йому земельної дiлянки у використання з числа земель, якi знаходяться в колективнiй власностi Земельної Асоцiацiї БСКВ для ведення козацького господарства;
   - обробляти видiлену землю технiкою, придбаною командуванням пiд об'єднану земельну програму БСКВ;
   - реалiзувати всю вироблену сiльськогосподарську продукцiю або частину її через торговий вiддiл вiйська як на територiї Одеської областi, так i на територiї всiєї України i за її межами у вiдповiдностi з попитом на цю продукцiю.
   Козак БСКВ незалежно вiд звання зобов'язаний:
   - кожного року в Вiйськову казну членський внесок, який визначений для кожної сотнi окремо в залежностi вiд кiлькостi земель, якi належать вiдповiднiй сотнi;
   - приймати активну участь в земельнiй програмi БСКВ i здавати на розвиток i економiчне змiцнення БСКВ 5% виробленої продукцiї.
  
  
      -- Бiлгород-Днiстрове паланкове козацьке товариство.
  
   Бiлгород-Днiстровське паланкове товариство козакiв-пасiчникiв очолював Леонiд Городецький - вiйськовий пенсiонер. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпiльського козацтва, але з розколом обласної (крайової) органiзацiї УЧГПК на двi органiзацiї - Чорноморське Гуляйпiльське козацтво та Звичаєве козацтво, отримала автономiю. На вiдмiну вiд iнших козацьких органiзацiй, в паланцi нiколи не було розбрату; паланкова старшина завжди спокiйно й розважливо вирiшувала всi суперечки мiж козаками i не доводила цi суперечки до розколу. У життєдiяльностi громадської органiзацiї дуже важлива роль керiвництва та старiйшин , i в цьому паланцi дуже пощастило, що в керiвництвi та радi старiйшин були такi особи, як Городецький Леонiд, Маринеску Микола, Тимофєєв Валерiй - люди, якi пройшли школу керiвництва громадами, органiзацiями, установами , працюючи головами сiльрад, директорами шкiл, профспiлковими та партiйними лiдерами; особи, що мали вже звичку приймати рiшення та вiдповiдати перед загалом за цi рiшення.
   Бiлгород-Днiстровська паланка входила до складу Українського козацтва ( перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновiл). Вiд Чорновiла група козакiв паланки отримала першi козацькi нагороди - Хрести з мечами (вони були зробленi з пластмаси, трималися на синiй стрiчцi, крiпилися швацькими шпильками); до речi в Українi тодi ще не було своїх державних нагород - орденiв та медалей. Першим в паланцi цей Хрест отримав Л. Городецький.
   28 сiчня 1995 року отаманом Крайового товариства УЧПК Українського козацтва було дозволено Городецькому Леонiду Григоровичу утворити Бiлгород-Днiстровську козацьку паланку УК.
   15 жовтня 1996 року Генеральною канцелярiєю Українського козацтва було пiдтверджено, що Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне козацьке товариство пасiчникiв є складовою частиною мiжнародної, оборонно-спортивної, нацiонально-патрiотичної громадської органiзацiї УК i в практичнiй дiяльностi керується її статутом.
   2 березня 1999 року Бiлгород-Днiстровською районною державною адмiнiстрацiєю була розглянута заява вiд 23 лютого 1999 року про легалiзацiю шляхом письмового повiдомлення Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства. У вiдповiдностi iз статтею 14 Закону України "Про об'єднання громадян" товариство було легалiзовано районною державною адмiнiстрацiєю. В книзi облiку громадських органiзацiй козацьке товариство значиться за N13. Засновниками товариства є Городецький Леонiд Григорович, Берлiзов Андрiй Максимович, Тимофєєв Валерiй Якович.
   26 лютого 1995 року загальними зборами Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникiв було затверджено статут, згiдно якого Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне товариство пасiчникiв є складовою автономною, самодiяльною, самоконтрольованою регiональною паланкою (козацьким пiдроздiлом) в складi Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва.
   Товариство наслiдує iсторичнi традицiї Царичанського охоче комонного сердюцького полку Iвана Мазепи. Значковi кольори товариства чорно-жовтi.
   В Бiлгород-Днiстровське паланкове козацьке товариство входять:
   Бiлгород-Днiстровський отаманський курiнь - м. Бiлгород-Днiстровський, смт. Сергiївка, с-ще Затока, сс. Шабо, Прибережне, Каролiно-Бугаз.
   Старокозацький курiнь - сс. Старокозаче, Козацьке, Удобне, Полянка, Петрiвка, Пiдгiрне, Зеленiвка. Отаман - Лiсiцин Iгор Михайлович.
   Руськоiванiвський-Волонтирiвський курiнь- сс. Руська Їванiвка, Дальнiчени , Володимирiвка, Чистоводне, Петропавлiвка, Волонтирiвка. Адамiвський курiнь - сс. Адамiвка, Овидiвка, Благодатне, Черкеси,
   Софiївка, Привiтне, Бритiвка, Вигiн , Розкiшне, Монашi, Долинiвка, Карналiївка, Олексiївка, Маразлiївка. Отаман - Тимофєєв Валерiй Якович.
   Краснокосянський курiнь - сс. Сухолужжя, Семенiвка, Пiвденне, Гончарiвка, Андрiївка, Молога, Випасне, Турлаки, Бикоза. Отаман - Кулик Василь Карпович.
   Приморський курiнь - сс. Приморське, Курортне, Бiленьке, Миколаївка, Вольне, Великомар'янiвка, Тузли, Широке, Дивiзiя, Костянтинiвка. Отаман - Патронsка Iван Федорович.
   Наказний Приднiстровський курiнь - с. Паланка, мм. Бендери, Тирасполь. Отаман - Чудак Микола.
   Основна мета сучасного етапу дiяльностi товариства - становлення органiзацiйних низових структур в селах. Ця мета на погляд отамана товариства i районової старшини не досягнута з-за вiдсутностi Закону про Українське козацтво, що в повнiй мiрi не дає правових пiдстав для здiйснення заходiв цивiлiзованого втручання в порятунок нацiї та держави.
   Характеристика паланкового товариства:
   Отаман товариства - Городецький Леонiд Григорович.
   Товариство зареєстровано шляхом письмового повiдомлення 02.03.1999 року. В книзi облiку громадських органiзацiй товариство значиться за N13.
   Статистичну звiтнiсть товариство не веде, оскiльки не є юридичною особою.
   Структура паланкового товариства не передбачає обов'язкового функцiонування низових осередкiв в межах адмiнiстративних кордонiв. Шляхом повiдомлення зареєстрованi осередки в сiльських радах за N2 в Старокозаччому 02.06.1997 року та за N2 28.02.2000 року в Адамiвцi школи джур та дан дитячо-юнацької органiзацiї "Молода Сiч", а також за N1 28.02.2000 року Адамiвський курiнь Українського козацтва. Решта низових осередкiв ще знаходяться в станi органiзацiйного формування.
   Загальна кiлькiсть членiв товариства -1399 чол. Чисельнiсть товариства облiковується згiдно з поданими заявами паланковою канцелярiєю в компутi (реєстровому списку).
   Товариство органiзувало пункт козацького самозабезпечення. Його функцiї зараз передаються новоорганiзованому пiдприємству "Козацька справа", яке уповноважене отаманом товариства виконувати тi ж самi завдання, аби господарська дiяльнiсть козакiв не суперечила Закону про об'єднання громадян. Товариство органiзовує можливiсть населенню (пенсiонерам, iнвалiдам, учасникам бойових дiй, багатодiтним родинам) придбати вугiлля за цiнами на 25-30% дешевшими, нiж на мiсцевому ринку палива, заохочуючи до фактичноїдоброчинностi козацькi комерцiйнi структури.
   Грошовi надходження в бюджет товариства складаються з членських внескiв, якi визначенi зборами районової Ради в розмiрi 2 гривнi 50 копiйок на рiк. На цi кошти здiйснюється аренда примiщень для паланкової канцелярiї, забезпечується дiяльнiсть перукарнi з безоплатним обслуговуванням пенсiонерiв, iнвалiдiв, учасникiв бойових дiй, багатодiтних, дiтей-сирiт. Оперативний облiк коштiв та облiк чисельностi членiв товариства здiйснюється на основi записiв в книзi сплати членських внескiв до першої половини року, пiзнiше книга передається до крайової канцелярiї, яка до вересня проводить бухгалтерський облiк надходження коштiв I звiтує про це Генеральному скарбничому.
   Про дiяльнiсть товариства майже щомiсячно отаман товариства iнформує мiсцевi засоби iнформацiї, вони охоче здiйснюють публiкацiї, Iнодi роблять помилки трактовного характеру, щоправда позитивного змiсту.
   Товариство використовує iсторичний гербовий знак вiйська Гетьмана П.Орлика, нащадками традицiй якого себе вважає
   Форма паланкового товариства:
   - кашкети парадно-вихiднi старого зразку;
   - мундир i брюки парадно-вихiднi кольору морської хвилi;
   - мундир та спiдниця кольору морської хвилi;
   - сорочка захисного кольору;
   - сорочки бiлого кольору старого зразка;
   - пальто лiтнє офiцерське.
   Вiйськовi посадовi вiдзнаки згiдно iз Положенням УК про козацькi вiйськовi звання.
   Козацьке товариство поставило собi за мету
   - створення вiльної економiчної зони в Затоцi та Сергiївнi шляхом залучення в наш регiон iнвестицiй з боку "бiлої меншини" Пiвденно-Африканської республiки;
   - об'єднання виконавчих структур мiста та району для вирiшення проблем зайнятостi населення та для зменшення бюрократичних витрат;
   - створення на базi дiючих пiдприємств мiста сiльськогосподарських бригад самозабезпечення, вiдродження систем риборозведення в єриках Шаболата та в Днiстровських плавнях;
   - створення ферми з розведення страусiв на основi бiзнес-плану та iснуючих технологiчних лiнiй м'ясокомбiната;
   - створення лiтнiх дитячих та юнацьких таборiв працi i вiдпочинку на кошти мiжнародної програми ЮНЕСКО для скаутського руху;
   - кооперацiя з сусiднiми районами для заснування акцiонерного позабюджетного фонду на будiвництво газопроводу;
   - будiвництво протягом трьох мiсяцiв платформ та залiзничного переїзду в районах вул. Сонячної та Пiвденної;
   - створення вiльного вiд посередникiв ринку "Козацький привоз" та козацьких некомерцiйних магазинiв розпродажу товарiв першої необхiдностi для пiльгового контингенту населення мiста;
   - створення пенiтенцiарної системи на основi самоврядування та самозабезпечення для використання трудового та духовного потенцiалу мiлких правопорушникiв;
   - надання пiльгових можливостей козацькому товариству для забезпечення населення дешевим та високоякiсним вугiллям по цiнам собiвартостi;
   - першочергове надання соцiальних гарантiй лiквiдаторам аварiї на ЧАЕС, iнвалiдам та ветеранам воєн, пенсiонерам та багатодiтним.
   Один з видiв дiяльностi - благодiйнi акцiї. Наприклад, у 1995 роцi було проведено благодiйнi козацькi розпродажi лiкарських медiв вищого ґатунку по цiнах вдвiчi нижчими вiд ринкових на Грецькiй площi в мiстi Одесi.
   Як йшли справи у козацтва? Це висвiтлено у протоколах звiтних зборiв товариства:
   1996. Перший раз товариство було представлене на Великiй Радi Українського козацтва на Покрову в Києвi. Фiнансове становище тяжке: внески ледве покрили видатки. Товариство не мало iнших, окрiм внескiв, прибуткiв - цього недостатньо для перспективного розвитку.
   1997 рiк. Придбано однострої та виготовлено козацькi хоругви. Створено духовий оркестр. Була спроба створити ринок "Козацький привоз.
   Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство спiвпрацювало з Луганськими козацькими товариствами- Рiшенням крайового отамана Лутанщини паном-товаришем Дудником було вислано товариству для забезпечення пенсiонерiв, Iнвалiдiв, багатодiтних, учасникiв бойовик дiй та Iншого пiльгового контингенту населення мiста та району високоякiсне вугiлля, цiною на 25% нижче прейскуранта
   1999 рiк. За рiк змiнилася кардинально ситуацiя. В регiонi вiдбулася демонополiзацiя послуг пасiчникам. Вже бiльше пiвроку iснує "Уголок пчеловода" в магазинi "Спорттовари" в Бiлгородi-Днiстровському, Став торгувати неофiцiйно iнший. Товариство перестало бути монополiстом на ринку послуг пасiчникам. Це призвело до зменшень надходження внескiв до товариства. Козацтво, яке забезпечувало можливiсть вижити, було порятунком для товариства пасiчникiв. Товариство постачає вугiлля малозабезпеченим. Своїх оборотних коштiв не має. Замiсть них - кошти людей, якi здавали наперед грошi на вугiлля. Постачальники ж завжди залишали борг (за доставку) до наступних вагонiв з вугiллям. Найшлися зависники з колишнiх керiвникiв "Козацької застави", їх кляузи у всi iнстанцiї призвели до тимчасової затримки останнього вагона з вугiллям. Вiдкрито козацьке транспортне агентство, яке забезпечує населення по собiвартостi. Буде ремонтно-будiвельна група для обслуговування iнвалiдiв-пенсiонерiв по собiвартостi. Для обслуговування цих проектiв створено i оформлено пiдприємство "Козацька справа".
   1998 рiк. Виконуючи Указ Президента "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва" Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство вирiшило увiковiчити пам'ять полеглих козакiв, якi загинули за справ визволення цього краю. Для цього було запропоновано встановити пам'ятник у виглядi чорних гранiтових каменiв iз зображенням у бiлому мармурi православного та козацького хрестiв перед олтарем зруйнованої турками християнської церкви на територiї Бiлгород-Днiстровської фортецi. Дiйсно, запорiзькi та українськi козаки неодноразово брали штурмом Акерманську фортецю, яка знаходилася пiд владою туркiв (1517, 1541, 1574, 1575-1576, 1589, 1595, 1609, 1621, 1659, 1664. 1671, 1673. 1684, 1686, 1691, 1693 роках). В районi Акерману вiдомо декiлька козацьких поселень. Окрiм того, при захватi Акерману у 1787 роцi росiйськими вiйськами, в їхньому складi, окрiм донських козакiв, приймали участь i бурськi українськi козаки. На встановлення пам'ятника дали згоду начальник управлiння охорони нерухомих об'єктiв культурної спадщини В.Палiєнко ( до речi, Палiєнко починав свою трудову дiяльнiсть директором БК с.Адамiвка ), завiдуюча вiддiлом археологiї Пiвнiчно-захiдного Причорномор'я iнституту археологiї НАНУ Т.Самойлова. Згiдно з попередньою домовленiстю з мiськвиконкомом та православною церквою у мiстi було проведено хресний хiд для освячення цього пам'ятника. Це дiйство зiвпало з святом пасiчникiв - Святом Спаса, а також з Днем Незалежностi України. Козацьке товариство активно приймало участь у проведеннi свят. Це було висвiтлено в мiськiй пресi.
   Не була вирiшена проблема зi збутом меду, який накопичився у пасiчникiв. Посередницька фiрма "Сардiс" хотiла взяти вагон меду, але виникли сумнiви вiдносно надiйностi їхнiх росiйських партнерiв на Крайнiй Пiвночi. Взагалi з пасiчництвом постало бiльше проблем, анiж прибуткiв. Ще 2 роки тому виникла волокита з ветеринарним обстеженням пасiк. Була публiкацiя Городецького Леонiда в журналi "Пасiка" з цього приводу, яка була пiдтримана Iнститутом бджiльництва їм. Прокоповича. Але департамент з держветмедицини "став в позу" i тарифи не змiнив 1 не змiнив норми обстеження. Але частково ця проблема таки вирiшилася. Мiська станцiя ветслужби i головний лiкар згодились збирати 10% вiд загальної чисельностi пасiки, а не 30%. Пасiки - це матерiальна основа козацького товариства. Коли є дiло загальне i бiльш-менш вигiдне для об'єднання людей, то такої структури об'єднання виживають. Чого зникли товариства пасiчникiв в районах. Бо в основi дiяльностi цих товариств була зацiкавленiсть керiвництва лише в своїх Iнтересах, а вигоди пасiчникам там не було, У мiжрайонному козацькому товариствi склалося по Iншому тому, що козацтво поставило стрiху, а пасiчники охоче пiд ту стрiху стали; дехто з опаскою та недовiрою, з смiшками. Сьогоднi товариство задовольняє iнтереси як пасiчникiв, так i козакiв, а найбiльше тих пасiчникiв, якi взяли на свої плечi обов'язки козака. Сьогоднi вiд декого можна почути таке: "Я, мов, чистий козак, а козаки-пасiчники - нi те, нi се". Але товариство пасiчникiв стало основою козацтва в цьому краї, i низький уклiн тим пасiчникам, якi не поцуралися стати пiд погони з хрестами.
   З'явилися негаразди з узгодженням дiяльностi мiж паланковим товариством i їхнiми автономним мiським козацьким Кошем. Виникли великi проблеми з ринком "Козацький привоз". Було вкладено в дiло багато коштiв, але все зупинилося "нагорi". 31 жовтня делегацiя з 60-ти чоловiк була на Великiй Радi в Києвi, на виборах нового гетьмана. Козаки повезли з собою 20-теро дiтей, мало пiдготовлених до козацької справи. Але поїздка до Києва стала поштовхом до розвитку джурового руху в Адамiвцi. Зараз цi дiти, прекрасно екiпiрованi, морально готовi до козацької справи.
   Водночас заглохла робота з джурами в Випасному, де козацькою роботою завiдував Валерiй Гавриленко. Вiн поступив в вiйськову Академiю в Києвi. Зараз, за допомогою козака товариства пасiчникiв, депутата райради Iвана Хоменка, вдалося залучити до цiєї справи вчителя цiєї ж школи i дiяльнiсть осередка джурового вiдновилась. Звичайно, потрiбна пiдтримка козацького товариства, бо iншої немає - нi вiд влади, нi вiд керiвництва району. Але, навiть при цих умовах, створювалися школи джур на Вигонi та Байрамчi. В Старокозаччому в дiяльностi школи джур настав деякий спад. I не вина в цьому курiнного отамана Лiсiцина Iгоря Михайловича. На одному ентузiазмi працювати 4 роки - тяжко. До речi, ним розроблено положення про козацький роз'їзд. Ця розробка оцiнена Генеральною канцелярiєю як така, що не потребує опрацювання. Це саме i щодо розробок по джуровiй програмi.
   Кличуть товариство до школи, як це трапилося в Костянтинiвцi. Звичайно, там попередньо була наведена вiдповiдна робота нашого наказного осавула роз'їздної служби Анатолiя Майстра. Пiсля бесiди з школярами зiбралися жителi села, козаки мали з ними бесiду. Пiсля вiзiту козакiв там створена народна дружина козацького роз'їзду, яка взялась утримувати на основi самоврядностi громадський правопорядок в селi. Членам цiєї дружини виданi посвiдчення позаштатних працiвникiв мiлiцiї.
   Є проблеми взаємин з крайовим отаманом. По словам Городецького, їхнi взаємини особистi - нормальнi, але як з отаманом складнi i не можуть бути простими. Бо в крайовiй органiзацiї дiйшло до того, що тi люди, якi вiдроджували козацтво в Одесi i областi, лишилися поза офiцiйним козацтвом. Багато хто з нових хоче використати козацтво як ширму для особистих амбiцiй. Хоча такий грiх є з обох сторiн. Комерцiя стала водороздiлом мiж новими i старими козаками Одещини.
   1999 рiк. З'явилася кiнноспортивна група, тренером якої працює Невольниченко Юрiй Олексiйович. Вона знаходиться в Старокозачому колгоспi "Вiльне козацтво". Олексiй Невольниченко один з перших в Українi став на шлях вiдродження козацтва. Сам з старовинного козацького роду, майстер спорту мiжнародного класу з кiнного спорту, талановитий тренер, серцем i душею вiдданий козацькiй справi. Таких людей зараз мало: джигiтовка, виїздка, умiння володiти козацькою зброєю.
   БIлгород-Днiстровське мiжрайонове козацьке товариство Українського Заднiстрового козацтва спiвпрацює з БIлгород-Днiстровською органiзацiєю КУНу. У 1999 роцi вони випустили спiльний меморандум.
   "Нинiшнi подiї в Українi набули занадто драматичного розвитку. Вбито лiдера найбiльшої полiтичної нацiонально-патрiотичної партiї В'ячеслава Чорновiла, сам РУХ розколотий дiями ворожих Українi сил.
   Ворожi внутрiшнi антиукраїнськi сили перейшли до активних конкретних практичних дiй по лiквiдацiї незалежностi демократичної Україниi. На сьогоднiшнiй день українське козацтво є єдиною органiзованою вiйськовою силою, яка е в керiвництвi, цiлком стоїть на нацiонально-патрiотичних позицiях... Виходячи з цього, було запропоновано розробити та надати всiм козацьким отаманам (до котрих є безсумнiвна довiра) секретну директиву для розробки можливих варiантiв нейтралiзацiї вороже налаштованих.
   2000 рiк. Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне козацьке товариство разом з органiзацiями нацiонально-державницького спрямування мiста звернулося з меморандумом до президента України у зв'язку з складенням надзвичайної ситуацiї в мiстi. В меморандумi була висунена вимога ввести в Бiлгородi-Днiстровському, за прикладом Одеси, а також Василькова Київської областi президентське правлiння для реального становлення української державної влади до 2002 року (тобто до кiнця термiну повноважень вибулого мiського голови, покiйного А.Лук'янова). Було також запропоновано призначити на цю посаду (мера мiста) голову мiсцевої органiзацiї НРУ, голову мiської спiлки репресованих i полiтв'язнiв Павла Отченашенка.
   26.II.2001 року Старшинською Радою була затверджена програма дiяльностi Б-Днiстровського мiжрайонного (паланкового) козацького товариства:
   1. Продовжувати виконання програми козацько-лицарського виховання в сiльських школах: Староцаричанськiй, Адамiвськiй, Молозькiй. Залучити до цiєї програми Староказацьку школу пiсля примусової перерви, пов'язаної з вiд'їздом з села осавула Лiсiцина.
   2. Добитися збереження права носити iснуючi в товариствi однострої, встановленi в часи гетьманства Муляви. Добиватися поновлення iсторичної традицiї українських козакiв визначати лише виборнi посади.
   3. Якщо є кандидат з козакiв на посаду "воєнрука", то людина, яка не займається вiйськово-патрiотичним вихованням, а лише викладає предмет, повинна пiдлягати конкурснiй переатестацiї достроково до укладеного контракту.
   4. Визначити правовi засади шефського контроля козакiв над вiйськовослужбовцями строкової служби задля лiквiдацiї в армiї "дiдовщини", поборiв, корупцiї, крадiжок продовольства в столових, кухнях та на складах в бригадi Б-Днiстровського гарнiзону.
   5. Передати на додатковiй громадськiй контроль Б-Днiстровському мiжрайонному козацькому товариству прокордонну з Молдовою смугу шириною в 20км в Б-Днiстровському районi.
   У випадку виявлення контрабанди залишати в розпорядженнi козацької громади 10% конфiсковано товару.
   Надати спецiально пiдготовленим козакам товариства затримувати для перевiрки вiдповiдностi декларацiям вантажiв, якi вже пройшли митний контроль (для лiквiдацiї корупцiї на митницях).
   Надати козацьким народним дружинам, козацьким роз'їздам статуту позаштатних спiвробiтникiв МВС.
   6. Передати Б-Днiстровському кошовому товариству в розпорядження охорону та рекреацiю природного середовища Заднiстровських плавнiв, територiї колишнього поселення Мокрi Чаїри.
   7. Вiдновити зруйнований антиукраїнською мiсцевою владою в 1999 роцi встановлений пам'ятний знак на мiсцi православної козацької церкви в Б-Днiстровськiй фортецi.
   8. Надати статуту iсторичної пам'ятки козацькому престолу-хресту козацької новобогородицької слободи в с. Нова Царичанка.
   9. Надати козакам Б-Днiстровського мiжрайонного i кошового товариства право шефства над фортецею, грецькою (Iвано-Предтеченською) церквою у м. Бiлгород-Днiстровському.
   10. Упорядкувати козацькi лицарськi та родовi намогильники та козацькi хрести на цвинтарях сiл Старокозаче та Стара Царичанка.
   11. Надати програми козацько-лицарського виховання розробленiй полковником В. Тимофєєвим, статуту обов'язкової для вiйськово-патрiотичного виховання серед учнiвської (шкiльної) молодi, фiнансувати роботу керiвникiв джурових шкiл в системi Б-Днiстровського райВОО.
   12. Надати (узаконити) статус "козацький" церковному хору Покровської церкви села Стара Царичанка з врученням регенту хора вiдповiдної грамоти.
   13. Дослiдити iсторiю Заднiстрового та Задунайського козацтва з турецьких та румунських архiвних джерел (використовуючи через Iнтернет фонди Стамбульської та Бухарестської нацiональної бiблiотек).
   14. Ввести вимогу про призначення на посаду викладача допризовної пiдготовки в школах членiв козацьких органiзацiй, або таких, якi отримали рекомендацiю-характеристику вiд козацької нацiонально-патрiотичної органiзiцiї.
   15. Здiйснювати видання лiтератури з iсторiї та розвитку сучасного Заднiстрового козацтва.
   16. Забезпечити пiдготовку та випуск в друк кольорових портретiв гетьманiв України та героїв боротьби за свободу i незалежнiсть України, визначних полiтичних громадських дiячив i дiячив мистецтва, культури та лiтератури (для шкiл, вiйськових свiтлиць).
   17. Створити короткометражнi документальнi фiльми з всесвiтньої iсторiї козацтва, українського козацтва, сiчового стрiлецтва УПА.
   18. Ввести в с. Стара Царичанка Б-Днiстровського району штатну посаду iнструктора-тренера верхової їзди при вiддiлi молодiжної полiтики та спорту райадмiнiстрацiї.
   19. Внести до туристичних маршрутiв Б-Днiстровську фортецю, залишки села Мокрi Чаїри, огляд єрикiв i плавнiв, де господарювали на ловах козаки Заднiстров'я.
   20. Створити сiтку некомерцiйних пунктiв козацького самозабезпечення товарами народного споживання за цiнами собiвартостi (положення розроблене Б-Днiстровськими мiжрайонним та кошовими козацтвом.
   21. Iнвестувати вiтчизняними кредиторами на основi бiзнес-проекту освоєння єрикiв та озер Днiстровських плавень, а також озера Шаболат для вiдновлення iсторичних козацьких ловiв та розведення кефалi i лобаса.
   22. Пiдготувати i видати книгу-посiбник по конярству, верховiй виїздцi, по виготовленню збруї, сiдел та упряжi.
   23. Профiнансувати розробку програми, функцiонування заповiдника на мiсцi колишнього козацького поселення Мокрi Чаїри в плавнях Днiстровського лиману.
   24. Пiдтримати матерiально i органiзацiйно дiяльнiсть наказного Приднiстровського козацького куреня Б-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства в мiстах Бендери та Тирасполь Молдови.
   Вiдповiдно з рiшенням зборiв Старшинської Ради Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства козака Чудака Миколу Дмитровича призначено наказним курiнним отаманом на створення куреня Українського козацтва в мiстах Бендери та Тирасполi, а також в околичних селах Приднiстров'я та Заднiстров'я в мiсцях iсторичного заселення Молдови українськими козаками.
  
  
   4. Адамiвський курiнь Українського козацтва.
  
   У 1994 роцi було засновано Адамiвський курiнь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складi Бiлгород-Днiстровської паланки. Спiвзасновники курiню - Тимофєєв В.Я., Маринеску М.К., Козубенко В.0. Тодi ж почала працювати Адамiвська школа козацько-лицарського виховання , яка була першою на Українi школою цього типу...
   Згiдно зi Статутом Українського козацтва, Указом Президента України вiд 4.01.1995 року N14/95 "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва", Законом України "Про об'єднання громадян" на територiї Адамiвської сiльської ради у березнi 1996 року було юридично оформлено первинне козацьке товариство - Адамiвський курiнь Українського козацтва на чолi з курiнним отаманом Тимофєєвим Валерiєм Яковичем - капiтаном запасу Збройних Сил України. Адамiвськiй курiнь УК пiдпорядковано Бiлгород-Днiстровському мiжрайоновому козацькому товариству (курiнь був створений ще на початку 1994 року як добровiльна козацька дружина з охорони громадського порядку). 28.02.2000 року у вiдповiдностi зi ст. 14 Закону України "Про об'єднання громадян" Адамiвський курiнь Українського козацтва легалiзовано шляхом письмового повiдомлення районною державною адмiнiстрацiєю i в книзi облiку громадських органiзацiй значиться за N1.
   У 1998 роцi було вирiшено юридично оформити на територiї Адамiвської сiльської ради народну козацьку дружину, яка була створена в 1994 роцi i працювала разом iз козаками Заднiстрового козацтва. На той час Адамiвським сiльським головою був Тимофєєв В.Я..
   Список козакiв станом на 23.08.1998 року.
   1.Тимофєєв Валерiй Якович. 2.Козаченко Олександр Iванович.
   3.Маринеску Микола Костянтинович. 4.Редько Анатолiй Сидорович. 5.Чеботюк Олександр Михайлович. 6.Бiлоус Василь Iванович. 7.Козубенко Феодосiй Iванович. 8.Козубенко В'ячеслав Олександрович. 9.Гончаров Вiктор Якович. 10.Лаврiненко Юрiй Iванович. 11.Подолько Сергiй Миколайович. 12.Козаченко Олександр Антонович. 13.Деревенча В'ячеслав Iллiч. 14.Огорожа Iгор Федорович. 15.Лазуренко Дмитро Степанович. 16.Макаренко Федiр Васильович. 17.Макаренко Сергiй Федорович. 18.Редько Сергiй Анатолiйович. 19.Харченко Олександр Iванович. 20.Куликов Руслан Костянтинович. 21.Гуцан Валерiй Тимофiйович.
  
  
   5. Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш.
  
   У 1996 роцi вiд Бiлгород-Днiстровської паланки вiдокремився Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш, спiвзасновниками якого є Скляренко М.П., Вiтряк М.К., Устименко Б.!., Черв'як 0.0., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко I.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.I., Лiсiцин I.М., Павлюк В.В...
   У березнi 1997 року отаманом Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв паном Л.Г.Городецьким було запропоновано створити на базi цього товариства автономний мiський козацький Кiш, який органiзацiйно буде входити до цього товариства. Рiшення Козацьким колом було прийнято одноголосно. Було подано заяву виконавчому комiтету мiської ради народних депутатiв про легалiзацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Коша. В узгодженнi з ст.14 Закону "Про об'єднання громадян", Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш був легалiзовний шляхом письмового повiдомлення. Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш в книзi облiку органiзацiй числиться за N46 вiд 22.05.1997 року.
   1 березня 1998 року, на козацькому колi Бiлгород-Днiстровського мiського козацького товариства було затверджено виборним отаманом Кошу - Скляренка Михайла Петровича, виборним кошовим писарем - Черв'яка Олександра Олександровича.
   На установчiй радi Бiлгород-Днiстровського Коша 20 грудня 1998 року було затверджено статут Коша,25а який був зареєстрований Бiлгород-Днiстровською мiською радою 21.01.1999 р. В цей день Кош одержав свiдоцтво про реєстрацiю статуту свого громадського об'єднання.
   Бiлгород-Днiстровський козацький Кiш є добровiльна, незалежна громадська органiзацiя козацтва України, що виникло в результатi вiльного волевиявлення громадян, якi об'єдналися на грунтi загальностi iнтересiв. Є складовою частиною Одеської крайової органiзацiї Українського Чорноморського козацтва.
   Метою дiяльностi є сприяння розбудовi України як суверенної держави, вiдродження прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, захист полiтичних, еконмiчних, культурних тв iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   У своїй дiяльностi Козацькiй Кiш спiвпрацює iз структурами Вiйська Низового Запорiзького (хоча й вважають це вимушеним кроком ради державної єдностi).
   Отамани Коша працюють на Радi Отаманiв Українського козацтва, беруть участь у Тризнi в Запорiжжi.
   Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш брав участь у передвиборнiй кампанiї 2002 року, пiдтримуючи кандидата у депутати Верховної Ради України - козака Руслана Зозулю. У 2004 роцi козацький Кiш приєднався до коалiцiї демократичних сил Одеської областi, мета якої - продемонструвати полiтичну зрiлiсть i не допустити перемоги авторитарно-олiгархiчної системи, сформованої в останнi роки; об'єднати всi нацiонально-патрiотичнi вили навколо головної мети проведення чесних, прозорих виборiв Президента України у 2004 роцi.
   Козацький Кiш також бере участь в органiзацiї i проведеннi Дня мiста Бiлгорода-Днiстровського, що освiтлюється в мiсцевiй пресi.
   При Бiлгород-Днiстровському козацькому товариствi створений сiльськогосподарський кооператив "Козацька застава", основна мета якого вирощування та переробка сiльськогосподарської продукцiї.
   Згiдно з дорученням Президента вiд 10 жовтня 2000 року про вживання заходiв щодо ширшого залучення козацьких товариств до вiйськово-патрiотичного виховання, органiзацiї фiзкультурно-спортивної роботи та посилення ролi Українського козацтва у пiдготовцi молодi до вiйськової служби Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство проводить роботу по виконанню цього доручення. На сьогоднiшнiй час у всiх районах Бессарабiї є козацькi органiзацiї та iншi об'єднання - об'єднання джур, молодих козакiв. Численнi органiзацiї джур знаходяться в селах Старокозачче, Миколаївка-Новоросiйська, Стара Царичанка, Козацьке, Мар'янiвка та iн. Молодiжнi козацькi органiзацiї (об'єднання) призначаються для виховання молодi в дусi вiрностi народу України i вiдродженню звичаїв, традицiй, обрядiв козацтва. Об'єднання джур сприяють вiдриву пiдлiткiв вiд вулицi, пiдгодовують їх до служби в Збройних Силах України. На сьогоднiшнiй день в козацтво приходять досвiдченi вiйськовi спецiалiсти-офiцери, якi вийшли в запас. Вони готовi працювати з пiдлiтками, проводити з ними заняття з вiйськової пiдготовки, фiзичному вихованню. Проведенню таборових зборiв на вiйськових полiгонах України. У майбутньому козацтво планує створити школу джур.
   Оскiльки Українське козацтво - це громадське об'єднання, то козацтво повинне самостiйно заробляти кошти для втiлення в життя цих планiв. Але є проблема - немає примiщень для забезпечення нормальної життєдiяльностi козацтва Буджацької Сiчi, в яку входить Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш.
   Україна на роздорiжжi. 12 рокiв незалежностi багато в чому виявилися роками втрачених можливостей. Ми не змогли побудувати Україну нашої мрiї.
   Усе ще не завершилася економiчна трансформацiя. Непрофесiоналiзм державного управлiння, вiдсутнiсть полiтичної волi, корупцiя в вищих ешелонах влади не дозволили провести необхiднi економiчнi перетворення, якi б сформували ефективну, конкурентну i соцiальну ринкову економiку. Бiднiсть, занепад соцiальної сфери, безробiття, державний рекет малого i середнього бiзнесу, зростання злочинностi, безправ'я й убогiсть мiсцевого самоврядування... Влада виявилася не здатною визначити нацiональний iнтерес України, плутаючи його з власними iнтересами. Так звана "багатовекторнiсть" - ще одна сумна ознака 12-рiчного топтання на мiсцi цiлої держави, розташованої в центрi Європи.
   Чому прихильники європейської демократiї програли цi 12 рокiв? Чому справжнi патрiоти України не змогли реалiзувати програму вiдродження країни? Вiдповiдь очевидна: тому, що сумною традицiєю українських демократичних сил є розбрат.
   Одещина вiдчуває тi ж проблеми й труднощi, що i вся Україна. Соцiально-економiчний розвиток гальмується вiдсутнiстю чiткої i стабiльної законодавчої бази. Корупцiя i непрофесiоналiзм чиновникiв гублять добрi починання. Мiсцеве самоврядування усе ще безправне i виконує скорiше роль громовiдводу народного невдоволення вiд органiв державної влади.
   Козацьке товариство вважає, що доки будуть в Українi такi начальники, якi не пiдтримують патрiотичнi органiзацiї, тяжко будувати незалежну Україну.
  
  
   6. Бiлгород-Днiстровський мiський Окружний полк iм. П.Орлика.
  
   У 2000 роцi утворився 1-й Бiлгород-Днiстровський мiський Окружний полк iм.. П.Орлика, спiвзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.!., Дейна М.К., Оленiв I.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В.
   В зв'язку з рiшенням Ради Бiлгород-Днiстровського мiського козацького товариства вiд 15 квiтня 2000 року, протокол N6, згiдно п.4.8.2. Статуту Українського козацтва, отаманом Бiлгород-Днiстровського мiського козацького товариства було обрано полковника Українського козацтва Царенкова Олександра Петровича. Рiшення Ради Бiлгород-Днiстровського мiського козацького товариства було затверджено наказом N18 вiд 25 квiтня 2000 року Крайовим отаманом Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва А.Петьком.
   Наказом N19 Крайового отамана Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва вiд 20 травня 2000 року отамана Бiлгород-Днiстровського мiського козацького товариства Царенкова О.П. було призначено наказним отаманом Мiжрайонного козацького товариства Подунай-Днiстровська Сiч.
   На пiдставi наказу N19 вiд 20 травня 200 року крайового отамана Українського Чорноморського козацького вiйська про створення 1-го Бiлгород-Днiстровського козацького полку, а також згiдно Статуту Українського козацтва про полково-сотенний устрiй Українського козацтва та по бажанню козакiв, було створено 1-й Бiлгород-Днiстровський Окружний козацький пол iм. П.Орлика, який є складовою частиною Чорноморського козацького вiйська та вiдповiдає вимогам статуту Українського козацтва i є правонаступником Бiлгород-Днiстровського Коша та Подунай-Днiстровської Сiчi.
   Засновниками 1-го Бiлгород-Днiстровського Окружного полку iм. Пилипа Орлика стали: Воробйов В'ячеслав Миколайович (зараз полковий писар, осавул), Врублевський Микола Васильович (зараз отаман полку, осавул), Горлачов Святослав Петрович (осавул), Городнiченко Петро Максимович (зараз отаман 1-го курiня, курiнний), Жигаленко Валерiй Кононович (зараз хорунжий, сотник), Дейна Микола Кирилович (зараз голова поважних козакiв, полковник), Єремєєв Вiктор Iллiч (зараз скарбник полку, сотник), Оленiв Iгор Павлович (осавул по економiцi, осавул), Комлик Олександр Михайлович (сотник), Ковалiв Степан Дмитрович (старiйшина, полковник), Царенков Олександр Петрович (полковник), Черв'як Олександр Олександрович (осавул), Скиба Микола Юхимович (зараз курiнний отаман).
   В полк входять 112 козакiв. Полк складається з Старшинської Ради, окремої сотнi полку, 1-го козацького курiню, 2-го козацького курiню.
  
  
   7. Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого.
  
   У 2002 роцi засновано Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм.. С.Бiлого, спiвзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., Сокорєв Ю.0., Сокорєв 0.0.,Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Микола...
   4 травня 2002 року на козацькому колi 1-го козацького куреня Окружного полку iм.П.Орлика було ухвалено рiшення створити на базi 1-го козацького куреня первинне козацьке товариство (ПКТ) Українського Чорноморського козацтва й перейменувати в Окремий Козацький курiнь Чорноморського козацького вiйська iменi отамана Чорноморського козацького вiйська Сидора Бiлого. Було обрано старшину ПКТ: Отаман - Городнiченко П.М., писар - Сокорєв Ю.О., бунчужний - Чудак В.С., скарбник - Борецький Н.Г., заст. отамана по роботi з молоддю - Павленко О.Д., заст. отамана по стосунках з пресою - Сокорєв О.Ю.
   16 червня 2002 року козацьким колом ПКТ було затверджено статут, згiдно якого: "Козацтво є громадською органiзацiєю громадян України, якi мають козацький свiтогляд, визнають статут, прийняли Посвяту перед товариством, працюють над реалiзацiєю його програми та вiросповiдають православну вiру.
   Дiяльнiсть куреня здiйснюється у правовому полi України на засадах демократичного самоуправлiння, самофiнансування через козацькi комерцiйнi структури, пiдприємства, виробництва, за рахунок благодiйностi.
   Дiяльнiсть полiтичних партiй в структурi куреня заборонена.
   Курiнь пiдтримує демократично обранi державнi органи влади України, органи мiсцевого самоврядування та волевиявлення населення, мешкає в мiсцях iсторичного розселення козакiв.
   Громадяни України, якi вступили до Козацтва, набувають статусу "козака", їх сiм'ї вважаються "козацькими" в наступних поколiннях.
   30.12.2002 року ПКТ iм. Сидора Бiлого було включено до єдиного державного реєстру пiдприємств та органiзацiй України.
   22 лютого 2004 року у козацькому колi ПТК було утверджено рiшення створити громадське формування з охорони громадського порядку при ПТК iм. Сидора Бiлого згiдно Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 грудня 2000 року за N1872 "Про участь громадян в охоронi громадського порядку державного кордону". Згiдно наказу N3 вiд 23.02.2004 року отамана Городнiченко П.М. особовий склад формування такий: Острий Олександр Григорович, Корнаков Олег Миколайович, Макаренко Геннадiй Григорович, Гаврилов Юрiй Пилипович, Мирза Костянтин Володимирович, Морозовський Савелiй Гаврилович, Сокорєв Юрiй Олександрович, Сокорєв Олег Юрiйович, Городнiченко Петро Максимович, Тимофєєв Валерiй Якович. Начальником громадського формування було обрано отамана куреня Городиченка П.М., а його заступником писаря паланки Тимофєєва В.Я.
   22 лютого 2004 року козацьким Колом куреня було затверджено статут громадського формування з охорони громадського порядку.
   По реєстру 2002 року: Отаман - Городнiченко П.М., писар - Сокорєв Ю.О., бунчужний - Чудак В.С., скарбник - Сокорєв О.Ю., хорунжий - Павленко О.Д., гуртовий - Гiоргiєш Д.М., ройовий - Морозовський С.Г., заставний - Хоменко Є.В., заставний - Мандриченко А.I., заставний - Радченко С.Ф.
   Всього козакiв по реєстру - 59.
   По реєстру 2003 року є деякi змiни:Скарбник - Борецький М.Г., заст. отамана по стосункам iз пресою - Сокорєв О.Ю., заставний - Антонечко С.О.
   Всього козакiв по реєстру - 76.
  
  
  
   8. Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького України.
  
   У 2002 роцi утворився Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького України ( отаман Возний М.М.).
   Бiлгород-Днiстровський осередок Всеукраїнської громадської органiзацiї. Козацьке Вiйсько Запорозьке України має не лише безлiч планiв в майбутньому. Багато чого вже зроблено i робиться. Козаки-запорожцi опiкуються дiтьми та пiдлiтками, займаються благодiйною дiяльнiстю, зав'язують плiднi мiжнароднi контакти. У козацький провiд входять чимало людей, призвища яких на слуху у всiєї Заднiстровщини - депутати, дiючi офiцери силових структур, пiдприємцi, дiячi науки i культури.
   Вiйсько Запорозьке являє собою своєрiдну козацьку республiку, де козак козаковi був i є брат. Брат не по кровi, брат - по духу, по волi, брат по спiльностi iнтересiв, поглядiв, єдностi цiлей. I тому, безумовно, є рiзниця мiж Вiйськом Запорозьким, яке стоїть на грунтi запорозьких традицiй, i iншими, якi зараз оголошують про те, що вони "вiдроджуються". Є багато козацьких формацiй, та здебiльшого аналiз їх дiяльностi показує, що козаччиною там i не пахне. Навiть, на жаль, є кримiнальнi структури, якi також називають себе козаками.
   В меморандуму запорожцiв сказано, що Президент може бути їхнiм гетьманом. Чому? Тому, що його обирає весь народ України. Тому буде зовсiм логiчно, коли Президент, - якщо вiн козак, якщо козаччина для нього близька, - стане в козацьке коло i запорожцi проголосять його своїм "батьком" - гетьманом України.
   Формацiя запорожцiв створена для того, щоб допомагати державi. Не знищувати, не розхитувати той корабель, який щойно спустили на воду.
   Для залучення дiтей до козацтва проводять комплекснi спортивнi заходи, пiсеннi фестивалi, тижневi табори для козацьких джур. Намагаються, як дозволяють їх ресурси, утримати в руслi козацьких традицiй максимально бiльшу кiлькiсть дiтей. Адже невдовзi їм керувати цiєю державою i вiд козакiв, їх батькiв, сьогоднi залежить, як вони керуватимуть, на яких засадах ґрунтуватимуться.
  
  
   9. Жiноча громада Українського козацтва.
  
   У 2002 роцi заснована жiноча громада Українського козацтва, спiвзасновниками якої є Горлачьова Л.Я., Городниченко Р.С., Воробйова В.В., Грицуналь УА, Пономаренко Л.0., Пономаренко Н.М..
   Жiноча громада Українського козацтва була створена ще у 1994-1995 роках, коли стався масовий приплин чоловiкiв у козацькi осередки Бiлгород-Днiстровського. Нацiонально налаштованi жiнки козакiв спочатку активно сприяли згуртуванню чоловiкiв у лавах Українського козацтва, потiм утворили свою органiзацiю.
   Першими членами громади (з 1999 року) були: Хорунжа - Горбачова Лариса Якiвна, хорунжа - Городнiченко Лариса Станiславiвна, пiдхорунжа Воробйова Варвара В'ячеславiвна, берегинi - Грицуналь Уляна Анатолiївна, Пономаренко Людмила Олександрiвна, Пономаренко Надiя Максимiвна.
   У 2002 роцi громада була оформлена юридично. Серед членiв громади - заступник директора школи з виховної роботи, учителi, юристи, завiдуюча магазином, касир, технiк-технолог, кондитер, секретар-друкарка, технiчки, майстер-перукар, iнженери, вихователi, пiдприємцi - всiх їх об'єднує палка любов до неньки-України, бажання робити добру справу - розбудову держави задля добробуту дiтей, онукiв, наступного поколiння.
   Основнi напрямки дiяльностi Жiночої громади:
   Вiдродження духовностi, культурно-iсторичних традицiй козацької жiночостi.
   Роз'яснення громадянам України мети та завдань козацтва на сучасному етапi розвитку суспiльства.
   Вiдродження Православної Вiри та обрядностi, iсторичних та сучасних свят, традицiй.
   Виховання молодi на iсторичних традицiях козацтва.
   В планах громади органiзацiя гурткiв, козацького хору, танцювального ансамблю та iн.
   На 1 жовтня 2003 року по реєстру - 27 козачок.
  
  
   10. Бiлгород-Днiстровське районове товариство Українського козацького з'єднання.
  
   Отаман Бiлгород-Днiстровського районового козацького товариства полковник Українського козацтва Бiлоус Володимир Петрович. Звання присвоєно Гетьманом України I. Бiласом 14 жовтня 2003 року наказом N79.
   14 жовтня 1987 року в мiстi Бiлгород-Днiстровському було засновано Окремий осавульськiй курiнь Чорноморського козацького вiйська i налiчував 100 осiб по реєстру. Вибраним отаманом був Бiлоус В. П. В липнi 2004 року аналiзуя тi подiї, якi почали вiдбуватися в козацькiх пiдроздiлах по Українi по розколу козацтва, на Радi старшини осавульського курiня було прийнято рiшення про переєстрацiю органiзацiї.
   2 серпня 2004 року зареєстровано громадську органiзацiю " Бiлгород-Днiстровське районове козацьке товариство Чорноморського козацького з'єднання" з правом юридичної особи. Був вiдкритий банкiвський рахунок.
   В теперiшнiй час органiзацiя нараховує 205 осiб. В товариство входить окремий козацький курiнь iм. отамана Сидора Бiлого, який очолює отаман Городнiченко Петро Максимович - полковник Українського козацтва.
   Робота в основному будувалася на виконанi регiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002-2005 роки. Продовжується розбудова органiзацiї. Проводиться виховна робота в учбових закладах: технiкумах, училищах, школах.
   Девiз товариства: "В роботi не словом, а дiлом".
   11. Днiстровська Сiч.
  
   В серединi першого десятирiччя ХХI столiття було органiзовано Днiстровську Сiч. Засновники її полковник УК Царенков О.П., осавул УК Єремєєв В.I., генерал-хорунжий УК Тимофєєв В.Я.
   Сiччю розроблена Програма дiяльностi, статутнi документи; вирiшується питання з примiщеннями, засобами дiяльностi.125
  
  
  

IV. ГОЛОВНI НАПРЯМКИ ДIЯЛЬНОСТI КОЗАКIВ

  
   "Враховуючи унiкальнiсть козацтва, як соцiального явища свiтового масштабу, що воно несе в собi неосяжний нацiонально-духовний, морально-виховний i вiйськово-патрiотичний потенцiал; що Українське козацтво е наша українська форма демократiї i державностi i форма вiйськового устрою; що структура органiзацiї Українського козацтва легко вписується в адмiнiстративний устрiй України i пiдкрiплює його, метою козацького руху е розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобiлiзацiя енергiї на економiчне процвiтання i пiдняття добробуту людей..."
   Програма дiяльностi Українського Чорноморського козацтва
  
   Бiлгород-Днiстровською районною державною адмiнiстрацiєю вiд 1 червня 2000 року за N204/2000 було видано розпорядження щодо створення при головi райдержадмiнiстрацiї Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва. Затверджено її склад:
   Iгумнов Павло Михайлович - заступник голови районної державної адмiнiстрацiї, голова Координацiйної ради.
   Логiнов Геннадiй Вiкторович - завiдуючий вiддiлом органiзацiйної i кадрової роботи та з питань нагород, заступник голови Координацiйної ради.
   Городецький Леонiд Григорович - паланковий отаман Бiлгород-Днiстровської паланки Українського козацтва, полковник Українського козацтва, заступник голови Координацiйної ради.
   Тимофєєв Валерiй Якович - директор Адамiвської загальноосвiтньої школи I-II ступенiв, паланковий лицар Бiлгород-Днiстровського козацтва, осавул Українського козацтва, секретар Координацiйної ради.
   Головними завданнями Координацiйної ради є:
  -- сприяння розвитку в районi козацького руху;
  -- аналiз стану розвитку Українського козацтва в районi та
   координацiйної взаємодiї органiв виконавчої влади i козацьких органiзацiй у сферi вiдродження iсторик-культурних та господарчих традицiй Українського козацтва в районi.
   З метою реалiзацiї вимог Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки, затвердженої Указом Президента вiд 15.11.2001 року N 1092/2001, вiдповiдного плану МВС України вiд 28.02.2002року , плану УМВС України в Одеськiй областi вiд 17.04.2002 року бiльш ефективного використання можливостей, передбачених положенням Закона України "Про участь громадян в охоронi громадського порядку i державного кордону, згiдно плану Б-Днiстровського РВ УМВС України в Одеськiй областi щодо реалiзацiї вимог Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки вiд 03.05.2002 року, було здiйснено такi заходи:
   - проведено робочi зустрiчi з керiвниками Українського козацтва для розробки напрямкiв спiвпрацi в охоронi громадського правопорядку;
   - проведено монiторинг дiючих козацьких формувань на територiї району;
   - визначено чисельнiсть козацьких пiдроздiлiв, якi мають намiр створювати громадськi формування з охорони порядку;
   - надано допомогу щодо створення громадських формувань з охорони громадського порядку iз числа козацтва та розробки їх статутiв;
   - здiйснено перевiрки членiв громадських формувань iз числа козацтва з метою недопущення членства в ГФ осiб, якi перебувають на профiлактичних облiках.
   Постiйно здiйснюються слiдуючи засоби, якi узгодженi з Б-Днiстровським Паланковим козацьким товариством:
   - органiзовуються навчання з правової та спецiальної пiдготовки членiв громадських формувань з охорони громадського порядку iз числа козацтва з видачею їм сертифiкатiв встановленого зразку;
   - залучаються до охорони громадського порядку на вулицях в мiсцях масового вiдпочинку громадян, вiдзначення державних свят, проведення спiльних рейдiв, до охорони природно-iсторичних заповiдникiв, збереження врожаю вiд розкрадання та iнших заходiв члени громадських формувань iз числа козацтва;
   - здiйснюється комплекс заходiв щодо пiдготовки допризовної молодi до вiйськової служби з урахуванням кращих традицiй козацтва;
   - проводиться робота по вiдбору кандидатiв на службу в ОВС серед кращих членiв громадських формувань з охорони громадського порядку з числа Українського козацтва;
   - постiйно вивчається, узагальнюється та направляється для впровадження передовий досвiд участi козацьких громадських формувань в охоронi громадського порядку.
   14 жовтнi 2003 року було проведено засiдання координацiйно-полiтичної ради, на якiй були керiвники та п редставники районних органiзацiй полiтичних партiй, керiвники районних органiзацiй, профспiлок, представники засобiв масової iнформацiї, керiвники та представники районних громадських органiзацiй, серед яких був Городецький Леонiд Григорович, отаман Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства.
   28 грудня 2001 року Одеською обласною державною адмiнiстрацiєю видано розпорядження N1097/А-2001 про заходи щодо виконання Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки. Затверджено заходи щодо виконання Програми. Заходи такi:
   - залучати козацькi громадськi формування до проведення рейдiв з охорони лiсiв та водних живих ресурсiв областi;
   - надавати пiдтримку козацьким мистецьким колективам: хоровiй капелi "Свiточ", вокальному ансамблю "Козацькi забави", дитячому ансамблю "Козачата";
   - забезпечити iнформацiйну пiдтримку реалiзацiї основних положень програми;
   - спiльно з козацькими товариствами органiзувати вiйськово-патрiотичне виховання учнiвської молодi, започаткувати при проведеннi мiських, районних i обласних змагань серед допризовної молодi показовi виступи спортсменiв з козацьких видiв єдиноборств;
   - розробити обласну комплексну програму господарської дiяльностi Українського козацтва;
   - сприяти утворенню цiльових позабюджетних фондiв Українського козацтва для його вiдродження, розвитку та пiдтримки;
   - спiльно з Пiвденним напрямом Прикордонних вiйськ України розглянути питання щодо участi козацьких громадських формувань у сприяннi охорони Державного кордону України на територiї областi;
   Вiддiлом освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї впроваджено такi заходи щодо виконання Нацiональної програми: (наказ N288 вiд 22 жовтня 2002 року).
   - залучаються Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне та Бiлгород-Днiстровське мiське товариства Українського козацтва до вiйськово-патрiотичного виховання, фiзкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвiтницької роботи серед учнiвської молодi;
   - запроваджено в закладах освiти дитячо-юнацьку вiйськово-патрiотичну гру Сокiл" як форму вiйськово-патрiотичного виховання, спортивно-масової та оборонно-масової роботи;
   - вiддiл освiти бере участь у районних етапах Всеукраїнської туристсько-краєзнавчої експедицiї учнiвської молодi "Краса i бiль України", iсторико-географiчної експедицiї учнiвської молодi "Сто чудес України";
   - розвиваються та популяризуються види спорту, заснованi на козацьких традицiях, беруть участь в змаганнях, якi внесенi до Єдиного календарного плану змагань України;
   - проведено у жовтнi 2002 року на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст. семiнар-практикум по створенню та органiзацiї роботи козацьких молодiжних товариств як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування.
   Програма заходiв спирається на перелiк заходiв управлiння освiти i науки облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002 року N55-02, Наказ на виконання Наказу Мiнiстерства освiти i науки України вiд 29.12.2001 р. N821 "Про оголошення Указу Президента країни "Про нацiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки", розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28 грудня 2001 р. N1097/А-2001 "Про заходи обласної державної адмiнiстрацiї щодо виконання Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 002-2005 роки", поширення народних традицiй пiдвищення рiвня вiйськово-патрiотичного виховання учнiвської та студентської молодi, її готовностi до захисту Вiтчизни, збереження i пропаганди iсторичної та культурної спадщини українського народу.
   Вiйськовий комiсарiат областi щорiчно iнформується координатором дiяльностi козацьких осередкiв - на виконання розпорядження начальника Головного органiзацiйно-мобiлiзацiйного управлiння Генерального штабу Збройних Сил України вiд 04.01.2004 року N115/5/16 з метою аналiзу реалiзацiї нацiональної програми вiдродження та розвитку українського козацтва на 2002-2005 роки.
   Згiдно звiту координатора дiяльностi козацьких осередкiв секретаря Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва при головi Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї Тимофєєва В.Я. вiд 10.02.2004 року, на територiї Бiлгород-Днiстровського району функцiонують 8 осередкiв Українського козацтва. Є дитячi, юнацькi органiзацiї (гуртки) при товариствах:
   1. Адамiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв (школа козацько-лицарського виховання). Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   2. Долинiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   3. Бiленкiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   4. Молозька загальноосвiтня школа I-III ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   5. Випаснянська загальноосвiтня школа I-Ii ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   6. Бiлгород-Днiстровська загальноосвiтня школа I-III ступенiв N11. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   Були проведенi навчально-методичнi збори викладачiв допризовної пiдготовки 1 сiчня 2004 року. На зборах були розглянутi такi напрями виховання учнiв, що ґрунтуються на козацьких вiйськово-патрiотичних традицiях, як козацьке тiлодуховиховання.
   Козацькi товариства беруть участь у вiйськово-патрiотичному вихованнi молодi. Спiвпрацюють з цих питань з вiйськовими частинами, вiйськовим комiсарiатом та ВНЗ (Адамiвськiй курiнь Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровська паланка Українського козацтва, Буджацька Сiч Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровський 1-й Окружний полк iм. П.Орлика Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого Українського козацтва).
   До урочистих проводiв призовникiв на строкову вiйськову службу пiд час проведення призову залучаються такi представники українського козацтва: Скляренко М.П. (Буджацька Сiч), Бойчев В.В. (Буджацька Сiч), Воробйов В.М. (Бiлгород-Днiстровський Кiш), Городецький Л.Г. (Бiлгород-Днiстровська паланка), Врублевський М.В. (Бiлгород-Днiстровський 1-й Окружний полк).
   Працює український козацький народний хор "Мрiя" пiд керiвництвом Зорила Iвана Сергiйовича. Вони проводять ряд концертiв, за якi вiдповiдальний осавул Українського козацтва Горбачов Святослав Петрович. 21 лютого 2004 року, 29 лютого - шефськi концерти для особового складу вiйськових частин А-3955, А-0664. 5 березня 2004 року - шефський концерт для працiвникiв управлiння працi та соцiального захисту населення виконкому Б-Днiстровської мiської ради.
   Козацькi громадськi формування Турлацького (курiнний - Скиба М.Є.) та Окремого (курiнний - Городниченко П.М.) курiнiв залученi до рейдiв з охорони "Заповiдника дiда Євсея" (лiсничий Костецький Є.П. - с козацтва). Планується з цього приводу розробити положення про громадськi формування цього напрямку (як положення про громадськi формування з охорони громадського порядку) та передбачити в ньому гарантiї соцiального захисту його членiв.
   Вiддiли культури (начальник Корчагiна Д.I.) та освiти (начальник Добринiна З.I.) постiйно надають пiдтримку козацьким мистецьким колективам (колективи "Веселка", "Гроно", козацький хор, духовий оркестр).
   У жовтнi 2004 року козацькi самодiяльнi колективи прийняли участь у обласному фестивалi - огляду козацького мистецтва. Заплановано обласний фестиваль - огляд козацького мистецтва зробити традицiйним i проводити щорiчно з нагоди Дня Українського козацтва (друга декада жовтня).
   В районних газетах "Советское Приднестровье", "Будьте с нами", "Торнадо" започаткованi рубрики, тематичнi сторiнки з метою висвiтлення надбань iсторiї, культури, традицiй українського козацтва.
   Вiддiли райдержадмiнiстрацiї: фiзичної культури та спорту, культури, освiти та сiльвиконкоми спiльно з козацькими товариствами (зокрема - Бiлгород-Днiстровською паланкою, Адамiвським курiнем, Буджацькою Сiччю, Окремим курiнем iм. С. Бiлого.) планують вiйськово-патрiотичне виховання учнiвської молодi; започаткованi показовi виступи спортсменiв з козацьких видiв єдиноборств) зокрема при проведенi Дня мiста, свята незалежностi). Бiльшiсть членiв Українського козацтва - офiцери-вiдставники. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо залучення цiєї категорiї до вiйськово-патрiотичного виховання молодi.
   Вiддiлами райдержадмiнiстрацiї: фiзичної культури та спорту, оборонної та мобiлiзацiйної роботи разом iз сiльвиконкомами ведеться робота по створенню козацьких вiйськово-спортивних клубiв у селах Нова Царичанка та Адамiвка. Розроблюється положення про клуби цього напрямку; планується надавати їм допомогу, зокрема методичну, фiнансову на Всеукраїнському рiвнi.
   Згiдно планiв роботи вiддiлу фiзичної культури та спорту райдержадмiнiстрацiї, сiльвиконкомiв козацька молодь району бере участь у щорiчних лицарських турнiрах, якi проходять влiтку в старовиннiй Бiлгород-Днiстровськiй фортецi. Цей турнiр зроблено Всеукраїнським.
   Розроблена районна комплексна програма господарської дiяльностi осередкiв Українського козацтва.
   У Бiлгород-Днiстровському районi утворено районне вiддiлення господарсько-комерцiйних проектiв Українського козацтва (представник регiонального вiддiлення - полковник УК Царенков О.О.).
   Згiдно розробленiй програмi господарської дiяльностi козацтва в районнi утворено кiлька селянських-козацьких (фермерських) господарств (Бойчева В.В., Скляренка М.П., та iн.).
   Утворено цiльовий позабюджетний фонд Українського козацтва для його вiдродження, розвитку та пiдтримки ("козацька кредитна спiлка").
   Щорiчно з нагоди вiдзначення рiчниць незалежностi України проводяться меморiальнi акцiї з упорядкування козацьких поховань (Старокозаче, Козацьке, Петрiвка, Староцаричанка, Адамiвка).
   Районна органiзацiя "Молода Сiч" налагодила зв'язки з Всесвiтнiм Конгресом українцiв (вiце-президент Верiга Iван - професор Торонтського унiверситету - Канада).
   Починаючи з 2000 року, заходи щодо проводiв призовникiв району на строкову вiйськову службу проводяться за участю представникiв Українського козацтва - зокрема - отамана Буджацької Сiчi генерал-хорунжего УК Скляренка М.П., полковникiв УК Бойчева В.В., Городецького Л.Г., Тимофєєва В.Я., Устименка Б.I. та iн.). Планується формувати окремi пiдроздiли Збройних сил України за рахунок молодi - представникiв Українського козацтва.
   Вiддiл оборонної та мобiлiзацiйної роботи райдержадмiнiстрацiї спiльно iз керiвництвом козацьких осередкiв Буджацької Сiчi, Бiлгород-Днiстровської паланки подав пропозицiї щодо участi козацьких формувань району у сприяннi охорони Державного кордону України на дiлянцi Старокозацької застави на розгляд командування Пiвденного напряму Прикордонних вiйськ України. Планується створити, зокрема на базi Старокозацької застави окремий пiдроздiл (у складi частини) з числа вiйськовослужбовцiв - представникiв Українського козацтва.
   Вiддiли райдержадмiнiстрацiї: оборонної та мобiлiзацiйної роботи, освiти, сiльвиконкоми залучають козацькi товариства району ( зокрема - Бiлгород-Днiстровську паланку, Буджацьку Сiч) до вiйськово-патрiотичного виховання учнiвської молодi (зокрема, на достатньому рiвнi ця робота ведеться у Долинiвськiй ЗОШ I-II ст., Адамiвський ЗОШ I-II ст., Бiленькiвськiй ЗОШ I-II ст.) Ця робота проводилася у 1997-2002 роках також у Випаснянськiй ЗОШ I-II ст., Випаснянськiй ЗОШ N1 I-III ст., Вигiнськiй ЗОШ I-II ст., Старокозацькiй ЗОШ I-III ст., Молозькiй ЗОШ I-III ст. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо спiвробiтництва педагогiчних колективiв загальноосвiтнiх шкiл та Українського козацтва у справi вiйськово-патрiотичного виховання молодi.
  
  
  
  
  
  
  

V. КОЗАЦЬКI ХУДОЖНI КОЛЕКТИВИ

  

У кого немає культури, у того позитивних якостей лише половина. Вiд особи, яка не пройшла школи мистецтва, завжди вiддає грубiстю; людинi потрiбно шлiфувати себе, прямувати у всьому к досконалостi.

   Грасiан.
  
   Фольклор виник на досить архаїчнiй стадiї розвитку музики, коли пiсня була тiсно пов'язана з обрядом i становила його складову частину. На цiй стадiї музика ще не мала самостiйного значення, вона разом iз словом i рухами становила синкретичну єднiсть. Усi компоненти цiєї синкретичної єдностi (слово, рух, музична поспiвка) мали магiчне значення. При виконаннi спiв поєднувався з вiдповiдними рухами (хороводом, танцем, ходою). Слово, наспiв, рух були нерозривнi. Музичнi iнструменти у давнiх українських племен виконували рiзнi функцiї: сигнальну (звуки рога або барабана сповiщали про небезпеку, скликали на вiче), ритуальну (гра на музичних iнструментах супроводила магiчнi дiйства), естетичну (пiд час свят музика давала естетичне задоволення). Завдяки злиттю в епоху язичництва людини з природою, її одухотворенню, вiд бiльшостi календарно-обрядових пiсень вiє нiжнiстю, чарiвнiстю, добротою i простотою. Магiєю слова, ритму, музичною iнтонацiєю вони замовляли добрi й злi сили природи. Це були своєрiднi народнi молитви до рiзних сил природи, рiзних божеств. З часом магiчна функцiя втрачалася i стала переважати функцiя художньо-естетична.
   IX - перша пол. XV ст. - епоха середньовiччя. Активно функцiювали рiзнi жанри, якi мали свої прийоми викладу, сталi поетичнi формули, епiтети, словеснi характеристики, якi збагачувалися новою тематикою. Повного розквiту досягнув необрядовий вид усної народної творчостi - епос, який виник давно, ще до утворення Київської Русi, а також билини, пов'язанi з воєнною тематикою. У билинах яскраво проходить основна патрiотична iдея - захист Батькiвщини вiд ворога. Билини вiдобразили зростання етнiчної самосвiдомостi i патрiотизму: боротьба з ворогом важка i жорстока, але народ завжди перемагає. В образах богатирiв втiлилися народнi iдеали хоробростi, мужностi, високої моральностi. Богатирi великодушнi, б'ються з ворогами тiльки в чесному бою, не мстивi й послiдовно вiрнi своєму обов'язку. Билини створювалися не при князiвських дворах i не в закутках сiльської глушини, а в мiстах i мiстечках надднiпрянського пограниччя. "Погранична служба, ратники сiльських ополченцiв, городяни - ось те середовище, яке вiдповiдно до своїх симпатiй створювало епiчних героїв.
   XIII - XIV ст. - епоха ренесансу у пiвденних слов'ян, епоха формування нацiональних держав, чим зумовлено зростання патрiотичної свiдомостi, розвиток нацiональних культур. Пiд впливом гуманiстичної iдеологiї змiнюються погляди на суть музичного мистецтва, якому надається самостiйне значення. Музична естетика ренесансу видiляла емоцiйнi властивостi музики, її здатнiсть пробуджувати той чи iнший емоцiйний стан i давати слухачевi насолоду.
   Кiнець XV - початок XVI ст. В уснiй традицiї формуються жанри, якi вiдiграли виняткову роль у духовному та культурно-мистецькому життi українського народу. У цей час виникає героїчний епос - думи та iсторичнi пiснi, що продовжували давнi епiчнi традицiї Київської Русi i стали гордiстю української нацiї. Розквiтає рiзноманiтна лiрика, балади, розвивається танцювальний фольклор (танцi козак, гопак та iншi. Гопак i козак (козачок) зародились в середовищi козацтва. У запальному танцi гопаковi розкриваються героїчний i мужнiй характер козакiв, їхнi життєрадiснiсть та оптимiзм. Це виражається у рiзних широких i високих стрибках та iнших складних фiгурах); з'являється новий iнструментальний (кобза, бандура, лiра). Виникають думи та iсторичнi пiснi, якi вiдображали переважно подiї, пов'язанi з татаро-турецькими нападами. Широко вiдображалась в думах страшна турецько-татарська неволя. Думи цього циклу є своєрiдними "невольничими плачами". З кiнця XVI -початку XVII ст. козаки виступають уже не пасивною, струдженою масою, а борються за своє визволення (дума "Про Самiйла Кiшку", "Про козака Голоту"). Спочатку думи творили самi учасники козацьких походiв. Це були козаки, або iншi люди, якi потрапляли в полон i за втечу деякi з них були ослiпленi, а потiм вони все ж таки поверталися до Запорiжжя. Згодом виконавство епiчних творiв стає професiєю. У думах та iсторичних пiснях спiвається про минулi часи, але минуле пов'язане з сучаснiстю, з часом виконавця i слухача, що надає їм особливої актуальностi та життєвостi. У думах з'являється психологiчна характеристика героїв, у них поєднуються iндивiдуальне та колективне начала. В українському епосi вiдобразилася властива для гуманiзму тенденцiя - прагнення особистостi до волi. Герої дум не змиряються зi своїм рабським становищем, а активними дiями визволяють себе та iнших полонених.40 Яскраво втiлився в українському епосi й такий важливий принцип ренесансного гуманiзму, як любов до Батькiвщини, патрiотизм, вiрнiсть своїй вiрi й народним традицiям.
   З кiнця XVI ст.. музична освiта в Українi пiднялася на значно вищий рiвень. Цьому сприяло виникнення братських шкiл, колегiумiв, якi були тими осередками, де культивувався хоровий спiв i дбали про його найвищу якiсть. Хоровий спiв звучав у братських школах як в православних храмах, так i при виконаннi учнями раннiх форм театрального мистецтва. Про це свiдчать першi друкованi декламацiї кiнця XVI -XVII ст.. До них належить "Просфонема" (Львiв, 1591 р.), або привiтання, яке виголошували учнi Львiвської братської школи київському митрополиту Михайловi Рогозi. Хоровий спiв у братських школах кiнця XVI - початку XVII ст.. займав виняткове мiсце, а школи були осередком розвитку хорового мистецтва. З утворенням в Українi Острозької академiї (1580 р.), Львiвського, Ставропiгiйського братства (1586 р.), численних братських шкiл на Сiчi, де, крiм iнших предметiв, викладали пiїтику, риторику, спiви, сприяють тому, що у надрах народної мови мелосу кристалiзуються новi засоби лiричної пiсенної творчостi. У всiх народiв лiрика має властивiсть конденсувати нацiонально особливе i впливати на попереднi види творчостi. В Українi вже в XVII ст. пiсенну лiрику характеризує чистота мови, стрункiсть версифiкацiї. У складаннi нової козацької епiки та лiрики немала роль належала учням братських шкiл, колегiй. 141
   XVII - першої пол. XVIII ст. - Бароко. Активiзацiя соцiальної та нацiонально - визвольної боротьби, виникнення козацько-гетьманської держави стало суспiльно-полiтичним грунтом Бароко (трагiчний гуманiзм). Змiнюється погляд на людську природу. Виникає дуалiстичне уявлення про людську iстоту, котра здатна як на добрi, так i на злi вчинки. Пiдкреслюється подвiйнiсть її буття: фiзичне i духовне. У духовному вбачають єдину надiйну основу життя людини. Формується iнша свiдомiсть, яка спрямувала людину на шлях розумних самообмежень i свiдомого самоконтролю. I хоч цей перiод для українського народу був дуже складним i буремним, проте визвольна вiйна сприяла зростанню нацiональної свiдомостi народу, активiзацiї нацiональних сил у розвитку своєї культури. Iснування, хоч i в складних iсторичних умовах, козацько-гетьманської держави протягом майже столiття позитивно позначилось на розвитку рiзних галузей культури i сприяло їхньому розквiтовi в цей перiод. Хронологiчно невеликий перiод вiд початку визвольної вiйни до смертi Богдана Хмельницького (1657 р.) дав стiльки зразкiв пiсенного фольклору, скiльки не створили попереднi столiття. У цей перiод думи та iсторичнi пiснi вiдзначаються iсторичною конкретнiстю i розповiдають про реальнi подiї, якi тодi вiдбувалися (Хмельницький i Барабаш), козацько-селянськi рухи. У думах та iсторичних пiснях яскраво вiдображено волелюбнi прагнення українського народу, всенародна боротьба проти польсько-шляхетського панування в Українi. Народ виступає в них як могутня сила, що бореться за свою волю пiд проводом вiдважних i вiдданих йому героїв. Український епос пройнятий почуттям патрiотизму, любов'ю до рiдної землi, вiдданiсть своїй православнiй вiрi. Крiм епосу, в др. пол. XVII ст. - першiй пол. XVIII ст. розвиваються й iншi жанри укр. фольклору: побутова лiрика, танцювальнi жанри. На середину XVIII ст. вже склався основний класичний фонд українського фольклору.
   В музичнiй освiтi братнiх шкiл з'являється хоровий спiв з iнструментальним супроводом. В Києвi iснували хор академiчний та хор при Братському монастирi. Академiчний хор брав участь у рiзних святах пiд час урочистих прийомiв гостей, диспутiв, рекреацiй (травневих розваг на природi). Студенти Київської академiї музикували i поза стiнами свого закладу. Бiднi студенти створювали невеликi хоровi групи i мандрували з ними по мiсту i найближчих селах, заробляючи собi на життя (спiвали, виголошували вiршi, ставили ляльковi вистави).
   На Запорiзькiй Сiчi iснували теж школи. За свiдченням iсторикiв, головна сiчова школа (на Чортомлицькiй Сiчi, заснована в 1659 р.) мала спецiальне вiддiлення, що готувало спiвакiв та музикантiв. З часом це вiддiлення видiлилося в окрему школу "вокальної музики i церковного спiву", такi школи були i в паланках (адмiнiстративних округах). У святковi днi учнi шкiл спiвали перед козаками й розiгрували веселi iнтермедiї, ставили вертеп. Розважаючись пiсля вдалих воєнних походiв, козаки Сiчi водили за собою величезний натовп музик i сiчових пiвчих - школярiв. Школи готували музикантiв для полкової музики. Iсторичнi пiснi цього часу збагачуються героїчними iнтонацiями, видiляються пiснi з мелодикою маршового характеру, з чiткою композицiйною структурою ("засвистали козаченьки"). Цi пiснi бадьорi, пройнятi оптимiзмом; їм притаманнi героїчний пафос, гiмнiчнiсть.14
   Ще донедавна уявлення про фольклор, про його жанри, структуру, звучання здебiльшого були нечiткими, а спецiалiсти з фольклору - серйозно стурбованими неувагою до нього, нехтуванням його глибинними традицiями. Нинi ситуацiя певною мiрою змiнилася на краще не тiльки в аспектi знайомства широких мас з народною творчiстю, а й розумiння її сутi для iсторiї, культури. В епоху культивування горезвiсної доктрини про злиття нацiй, фантом висувався на шкоду етнiчнiй самобутностi. Забувалася пiсня, традицiї роду, безмежна гама людських почуттiв, що мають глибинний характер. Ще донедавна обрядовий фольклор ототожнювався з реакцiйними пережитками, а нерiдко трактувався як прояв нацiоналiзму. В умовах перебудови i гласностi ситуацiя змiнилася на краще. Престиж фольклору в країнi значно зрiс завдяки посиленiй пропагандиськiй роботi - засобами радiо, телебачення, в етнографiчних концертах.
   Бiлгород-Днiстровський край багатий на талановитих самородкiв, якi бережуть фольклорнi традицiї України. Ця робота дуже важлива для пiднесення нацiональної культури. Все це було б неможливим без ансамблiв Козацький духовий оркестр, хор української народної пiснi "Мрiя", "Веселка", "Гроно", якi доводять, що український фольклор не лише iснує, а й має значнi сили.
   В статутах усiх сучасних козацьких органiзацiй Заднiстров'я мовиться про необхiднiсть розвивати козацьку культуру, зокрема:
   - Чорноморське козацьке вiйсько, Чорноморське козацьке з'єднання: "...створення козацьких фольклорних колективiв, ансамблiв";
   - Окремий полк iм. П.Орлика, Бiлгород-Днiстровський Кiш Буджацької Сiчi: "...вiдродження, утвердження i розвиток української культури";
   - програма "Джура" Українського козацтва: "Органiзувати дитячi фольклорнi колективи з вивчення козацької пiснi та танцю, української народної пiснi та танцю";
   - статут Молодої Сiчi Українського козацтва: "Вiдродження козацьких мистецьких традицiй: кобзарства, лiрництва, гуртового спiву, танцю, дотепного влучного слова, рiзьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, iконопису";
   - програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: "п.4. Вивчити можливостi й утворити у районах новi козацькi творчi самодiяльнi колективи, надавати пiдтримку створеним мистецьким колективам, провести районнi фестивалi-огляди козацького мистецтва".
  
  
      -- Козацький духовий оркестр.14
  
   Iз органiзацiєю козацьких осередкiв в Бiлгород-Днiстровському районi та мiстi - навеснi 1996 року вiд вiйськового оркестру Бiлгород-Днiстровської залоги (гарнiзону) вiдокремився козацький духовий оркестр (малий склад). Вiн складається з труб (3), баритону (1), тенорiв (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керiвник козацького духового оркестру - Радченко Степан Федорович.
   Козаки обслуговували козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальнi послуги за помiрними цiнами...
   Найактивнiшими учасниками оркестру було створено ядро - козацьку раду - члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонiд, Литвин Петро, Хомко Анатолiй, Радченко Володимир, Лисовий Анатолiй.
   Приємно було пройтися головною вулицею Бiлгорода-Днiстровського з козацьким оркестром.
  
  
      -- Хор української народної пiснi "Мрiя".14
  
   16 рокiв тому молодий, енергiйний, талановитий Iван Зорило прийшов на
   завод медичних виробiв (сьогоднi ВАТ "Гемопласт") з метою створити хоровий колектив. Й це йому вдалося.
   В 1989 роцi на базi заводу медичних виробiв було створено хор української народної пiснi. До складу хору входять люди рiзних професiй, рiзних нацiональностей, але всi вони великi любителi української народної пiснi.
   Через три роки колективу було надано звання "Народний". Кожен рiк хор давав звiтний концерт перед робiтниками та керiвництвом заводу. Жодне свято не проходило без його виступiв. Завжди радiсно й тепло артистiв зустрiчали не тiльки заводчани, але й жителi мiста й району.
   Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломiв, свiдоцтв; брав участь в мiських, обласних, мiжнародних фестивалях. На одному з таких фестивалiв - "Травнева калина" - зустрiлися з таким ж колективом з мiста Кривий Рiг. Зав'язалася творча дружба. Колектив запросили на фестиваль української народної пiснi до Кривого Рогу. Декiлька разiв приїздив криворiзький хор до Бiлгорода-Днiстровського.
   Керiвництво заводу багато допомагало колективу, видiлявся транспорт для поїздок, матерiальна допомога артистам, був на заводi свiй хорклас. Колектив преюмiвався турпоїздками до Ленiнграду, у Карпати, Крим.
   Але змiнюються часи, змiнилося керiвництво мiста, заводу. Змiнилося й наше життя. Iз-за матерiальних проблем на заводi скоротили ставки баянiстiв та керiвника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матерiальної пiдтримки.
   Але хор не розпався, вiн продовжує жити й радувати своєю пiснею народ. Ось вже п'ять рокiв керiвник хору й баянiсти працюють з колективом безкоштовно, п'ять рокiв колектив не має нiякої пiдтримки вiд мiста. Проводили репетицiї й в ПТУ-10, й в мiськiй бiблiотецi, й в рибопромисловому технiкумi. Сьогоднi артисти мають примiщення на територiї мiського пологового будинку. В 2004 роцi видiлили старе складське примiщення , його вiдремонтували за свої кошти, виписали дошки й керiвник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хорклас й сподiваються, що тут вони будуть працювати постiйно.
   В колективi 38 осiб рiзних професiй, рiзного вiку й рiзного характеру. Але за п'ять рокiв вони дуже здружилися, "загартувалися" й стали великою спiвучою, веселою родиною й живуть за девiзом - "Нам пiсня жити й перемагати допомагає".
  
  
  
   3. Ансамбль української народної музики "Веселка".
  
   Ансамбль "Веселка", якому вже тридцять рокiв, створений на базi Бiлгород-Днiстровського педучилища силами викладачiв - Михайлом Iвановичем Нiкiруєм, його дружиною Валентиною Афанасiївною й такими ж , як i вони, ентузiастами, популяризаторами i виконавцями народної музики В. I. Заїкою й В. Д. Краснянським. Спочатку це був ансамбль "Троїстi музики" з трьох музикантiв, який з часом став поповнюватися талановитою молоддю з самого педучилища й шкiл мiста. Нинi це сталий колектив української пiснi зi спiвочою та хореографiчними групами, власним оркестром народних iнструментiв, який об'єднує людей рiзного вiку й занять, але з'єднаних великою любов'ю до музики, пiснi, серед яких - сiм'ї Заїки, Нiкiруй, Сухаренко та iншi.
   На протязi багатьох рокiв колектив "Веселки" удосконалює свою майстернiсть, проводить велику роботу по збиранню фольклорного матерiалу. Саме обрядовi пiснi становлять основу репертуару колективу. Iз студентськими фольклорними експедицiями М.Нiкiруй об'їздив мало не всi села Приднiстров'я, збираючи невiдомi зразки гаївок, щедрiвок, весiльних та обжинкових пiсень. За роки копiткої пошукової роботи таких знахiдок стало на великий фольклорний збiрник, який вже пiдготовлено до друку. Учасники ансамблю також вiдтворюють старовиннi народнi iнструменти. Увесь свiй вiльний час вiддає виготовленню сопiлок, рiжкiв, кувиць Викладач педучилища В. I. Краснянський. Вдалий пiдбiр голосiв виконавцiв та своєрiдне звучання оригiнальних музичних iнструментiв (таких, як коза, бас, бугай) дозволяють ансамблю з успiхом вiдтворювати мелодiї та пiснi новорiчних, весняних, весiльних та iнших народних обрядiв. Обрядовiй темi вiдводиться особливе мiсце в виступах "Веселки". Тут характерним є не тiльки вокальне та оркестрове виконання елементiв хореографiї ( з учетом природи мелодiй, їх жанру, приналежностi до тої чи iншої епохи), але також використання рiзноманiтної обрядової атрибутики - Стрiчок, вiнкiв, паляниць, рушникiв i т. п. З великою майстернiстю виконуються ансамблем не тiльки українськi, росiйськi народнi пiснi, а й польськi, болгарськi та iншi пiснi.
   У складi колективу - студенти та викладачi педагогiчного училища. Їх Нiкiруї прискiпливо вiдбирають за конкурсом, а потiм ще "школять" у пiдготовчих групах перш нiж включити до основного складу. Адже ансамбль гiдно носить звання народного, а це зобов'язує постiйно тримати його у високiй художнiй формi, вдосконалювати майстернiсть спiвакiв, музикантiв i танцюристiв до професiйного рiвня. За час iснування "Веселки" її школу пройшло бiльше пiвтисячi студентiв педучилища, i всi вони, незалежно вiд обраної спецiальностi, на все життя стали палкими шанувальниками української пiснi. А ще за цi роки в ансамблi з'явилися колективи-паростки - спiвочi й iнструментальнi гурти, органiзованi по всiй Українi його колишнiми вихованцями. Таких уже налiчується близько тридцяти.
   Багато колишнiх вихованцiв ансамблю продовжують удосконалювати свою майстернiсть в спецiальних учбових закладах, а деякi стали керiвниками самодiяльних колективiв. Так, наприклад, А. Гринько створив в селi Петрiвка оркестр з народних iнструментiв, який вже став вiдомим в Бiлгород-Днiстровському районi. В "Веселцi" колись починав Андрiй Яцеленко - керiвник ансамблю "Водограй". В Молдовi в ансамблi "Вiорiка" спiває Наталка Дачева.
   В 1999 роцi "Веселку" запросили дати концерт. Товариство слов'янської культури кожного року проводить концерти з участю представникiв всiх слов'янських народiв по черзi. Цього разу пiдiйшла черга України. При виборi ансамблю вибрали "Веселку". Виступ проходив в залi Державної фiлармонiї, вели трансляцiю по телебаченню та радiо на всю країну. В цьому ж роцi "Веселка" Виступила на великому Українському концертi в Варшавi в залi Конгресу.14
   У 2001 роцi "Веселка" приймала участь в 55-у Мiжнародному фестивалi аматорського мистецтва у Валлiйському мiстечку Ланголлен. У ньому брали участь 140 народних колективiв бiльш нiж з сорока країн свiту. В кожнiй номiнацiї - своє журi. Богдан Пiкiруй пiвроку вiв електрону переписку з Ланголленом. Але це був тiльки перший крок на шляху до Уельсу. Коли вже ансамбль пiд'iджав до Ланголлену. Через дорожнi затримки, визванi вiдсутнiстю необхiдної кiлькостi коштiв. Колектив запiзнювався. Час виступу в номiнацiї "соло" вже пройшло. Ансамбль приїхав практично перед початком конкурсу в номiнацiї народних колективiв . До виходу на сцену залишалося менше години. Добре, що виступ "Веселки" згодились пересунути на пiзнiше. Їх два номери зайняли тiльки 6 хвилин. Це дуже складна справа - показати за лiченi хвилини те, що готується роками, показати культуру цiлого народу. Журi очолював Член Королiвської Академiї; "Веселка" пiдкорила тисячi слухачiв i професiйне журi. I ось пiдсумок - "Веселка" стала першою. Жаль, що маючи заявки на участь у двох номiнацiях фестивалю, "Веселка" виступила тiльки в однiй. Але журi в номiнацiї "соло" прослухало солiстку В. Нiкiруй й дозволило виступити їй поза конкурсом. Це був дивовижний виступ.
   З Бiлгород-Днiстровська за славою для України їздили в Англiю: В. Герасименко, I.Горяну, Т.Довганич, О.Долготьор, В.Iщенко, З.Кожухарь, Н.Котеля, I.Костова, Д.Корженко, В.Кошельник, Н.Мельник, Т.Мельницька, Н, Мякiнкова, В.Нiкiруй, Т.Новаченко, М.Прищепа, I.Рогова, В.Сухаренко, I.Царук, С.Цуркан.
   В 2002 роцi на цьому ж фестивалi колектив виступив вже у трьох номiнацiях. В номiнацiї ансамблiв народної музики "Веселка" зайняла друге мiсце. Журi при оцiнюванi приймало до уваги артистизм, костюми, оригiнальнiсть i культуру виконання, рiзноплановiсть i багато iнших критерiїв. Склало враження й те, що у колектива є оркестрова група, де звучать бандура, цимбали, сопiлка, скрипки, козо бас. Серед колективiв такого рiвня на фестивалi не було, а, можливо, й на Українi немає такого любительського колектива, у якого є свiй оркестр. В номiнацiї Folk Song Party "Веселка" зайняла перше мiсце. Валентина Афанасiївна Нiкiруй прийняла участь в конкурсi солiстiв, виконуючих фольклорнi композицiї. З вiсiмнадцяти претендентiв вона ввiйшла в п'ятiрку найкращих. 14
   Визначнi творчi вiхи ансамблю "Веселка":14
   1973 р. Почались першi репетицiї троїстих музик.
   1974 р. Творча зустрiч з кобзарем О. Чуприною. Формування вокальної i
   ркестрової груп ансамблю.
   1975 р. Участь в фестивалi "Студентська весна".
   1976 р. Представляли державу на мiжнародному фестивалi в Югославiї;
   - концерт на республiканському телебаченнi.
   1977 р. Стали переможцями 1-го Всесоюзного фестивалю народної
   творчостi (Велика Золота медаль);
   - "Веселкi присвоєно звання Народного;
   - участь у мiжреспублiканському фестивалi в Тирасполi.
   1978 р. Концерти по Українi, запис телепередач.
   1979 р. Участь в фестивалi-конкурсi "З пiснею по життю". Стали
   лауреатами;
   - концерти в Брестi, Бiлорусiя;
   - участь у вiдкриттi III Мiжнародного телефестивалю "Радуга",
   Москва, Останкiно. 7-14 сiчня.
   1980 р. Концерти по Українi. Записи по радiо, телебаченню.
   1981 р. Концерт для делегатiв XXVI з'їзду України.
   1982 р. Запис для телебачення Нiмеччини;
   - концерт на ВДНГ в Києвi.
   1983 р. 30-ти хвилинний концерт на союзному телебаченнi.
   1984 р. Концерти по Українi, творчi зустрiчi.
   1985 р. Участь у вiдкриттi десятого Мiжнародного кiнофестивалю;
   - концерти в Києвi;
   - концерти для викладачiв педагогiчних училищ республiки;
   - творча зустрiч i концерт з колективом з Данiї 24 жовтня;
   - на протязi року ансамбль дав 60 концертiв.
   1987 р. Участь у фестивалi "Студентська весна".
   1988 р. Концерт в м. Києвi в рамках фестивалю, 15 -18 квiтня.
   1989 р. Концерти на святi мистецтв в Молдавiї (Стефан-Воде);
   - концерт по телебаченню звiту Одещини в Києвi;
   - участь в концертах в рамках II Республiканського фестивалю
   народної творчостi "Вiнок дружби".
   1990 р. Творча зустрiч з хоровою капелою "Дударик";
   - концерт для викладачiв i студентiв педагогiчних училищ України;
   - концерти в Києвi (педучилище N2, Будинок культури i т. д.).
   1991 р. Концерт для делегацiї з Фiнляндiї.
   1992 р. Концерт для учасникiв Республiканського семiнару;
   - концерт в м. Бендери.
   1993 р. Ювiлейнi концерти до 20-рiччя;
   - cтали лауреатами фестивалю "Травнева калина".
   1994 р. Концерти по Українi.
   1995 р. Концерти по Українi.
   1996 р. Концерти по Українi.
   1997 р. Участь в мiжнародному фестивалi в м. Черкаси;
   - участь в мiжнародному фестивалi в м. Тирасполь;
   1998 р. Програми на телебаченнi, по радiо.
   1999 р. Виступ у Варшавськiй фiлармонiї, 19 сiчня;
   - концерт в Залi Конгресовiй в м. Варшава, жовтень;
   - концерт в м. Отвоцк, Польща у жовтнi;
   - запис на польському телебаченнi.
   2000 р. Концерти в рамках днiв української культури в Болгарiї;
   - показ по болгарському телебаченнi;
   - стали лауреатами фестивалю "Таланти твої, Україно".
   2001 р. Концерти в м. Бамберг, Еффельтрiх - Нiмеччина, 9 -10 липня;
   - концерти в м.Криниця - Польща, 12 липня;
   - участь в 55-му мiжнародному фестивалi пiд патронатом Принца
   Уельського в м. Лланголлен, Великобританiя у липнi;
   - запис на телебаченнi Великобританiї;
   - концерт в Соборi мiста Лланголлен;
   - концерт в м. Бала;
   2002 р. Концерт для педагогiв м. Зальцбург, Австрiя (Музична академiя iм.
   В.А. Моцарта);
   - конкурснi виступи в рамках 56-го фестивалю пiд патронатом Принця
   Уельського в трьох номiнацiях. В номiнацiї "Ансамбль народної
   музики" завоювали друге мiсце. В номiнацiї "Народний спiв" -
   перше мiсце;
   - концерт в м. Бала, Уельс;
   - виступи в рамках фестивалю лемкiвської культури в Варшавi;
   - концерт в м. Форхейм, Еффельтрiх, Нiмеччина;
   - стали лауреатами в конкурсному фестивалi "Козацькому роду нема
   переводу";
   - участь в урядових концертах.
   2003 р. Участь у гала-концертi в рамках фестивалю, присвяченого
   входженню Польщi в Євросоюз, м. Польща;
   - стали лауреатами конкурсного фестивалю "Байда", пiсля приймали
   участь в гала-концертi лауреатiв в м. Києвi, у Нацiональнiй оперi;
   - концерти в рамках ювiлею ансамблю (30 рокiв);
   - науково - практична конференцiя.
   2004 р. виступ 9-го липня на сценi мiжнародного фестивалю-конкурсу пiд
   патронатом Принца Уельського в м. Лланголлен у Великобританiї;
   - запис на телеканалi "ВВС", "Опус" - Великобританiя;
   - концерт "Веснянки на вулицях Парижу";
   - концерт в м. Санс;
   - концерт в м. Форхайм, Еффельтрiх, Нiмеччина;
   - концерт для учасникiв Регiонального семiнару замiсникiв директорiв
   педагогiчних училищ України з проблем патрiотичного виховання
   молодi.
   2005 р. Проведення творчого вечора-концерту солiстки ансамблю В.
   Нiкiруй;
   - концерт для учасникiв республiканського семiнару журналiстiв.
  
  
   4. Ансамбль української народної музики "Гроно".14
  
   Ансамбль був створений у 1997 роцi на базi мiського Центру дитячої творчостi. У цьому ж роцi колектив вперше став Лауреатом мiського i обласного конкурсiв-оглядiв "Таланти твої, Україно".
   У складi ансамблю працюють три рiзновiковi групи, що складає 45 гурткiвцiв. Творча дiяльнiсть колективу спрямована на вiдродження української народної пiснi. Весь склад ансамблю - хлопчики, тому i репертуар колективу побудований на українських похiдних маршах, козацьких пiснях, думах, баладах.
   Керiвник Богдан Михайлович Пiкiруй професiйно досконалий педагог, вмiло органiзовує навчальний процес, розвиває творчi здiбностi вихованцiв,їх художнi особливостi.
   Ансамбль веде активну роботу по естетичному вихованню юних слухачiв, по пропагандi українських народних пiсень. Колектив користується великою популярнiстю у мешканцiв мiста, є постiйним гостем у навчальних закладах, дитячих таборах вiдпочинку та санаторiях смт Затока та Сергiївка.
   Є активним учасником дитячих свят, концертiв i акцiй, якi проводить мiський Центр дитячої творчостi.
   В основi успiху колективу полягає системнiсть навчально- виховного процесу: гра на музичних iнструментах, пошук i вiдтворення пiсенного матерiалу, розвиток вокальних здiбностей дiтей. Колектив постiйно працює над удосконаленням своєї виконавчої майстерностi. Всi вихованцi i керiвник завжди знаходяться у творчому пошуку.
   Ансамбль"Гроно" є лауреатом I, II та III ступенiв XI, XII, XIII, XIV, XV обласних в рамках Всеукраїнських оглядiв-конкурсiв "Таланти твої, Україно". У 2003 роцi ансамбль прийняв участь у Всеукраїнському фестивалi козацької пiснi "Байда", де здобув звання Лауреата. Того ж року хлопцi прийняли участь у святковому концертi на Всеукраїнськiй козацькiй Радi в Нацiональнiй Оперi України. Влiтку 2005 року вокальне трiо ансамблю представляло Україну на XXIII конкурсi "Лемкiвська ватра" в Польшi.
   Ансамбль народної української музики "Гроно" має звання "зразковий художнiй колектив".
  
  
  

VI. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГIКА

  
   Нацiональна iдея є провiдною, об'єднуючою в iсторичному буттi кожного народу, нацiї (етносу). Українська нацiональна iдея проходить через всю педагогiчну спадщину минулих епох. Вона надихала цiлi поколiння освiтнiх дiячiв, педагогiв на вiрне служiння рiдному народу. Дослiдження витокiв, становлення й розвитку нацiональної системи виховання, вiтчизняної педагогiки є першорядною проблемою, вiд розв'язання якої залежить вихiд незалежної Української держави на сучасний рiвень свiтових стандартiв у галузi освiти i виховання.
   Творчий пiдхiд до iсторико-педагогiчної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що чiльне мiсце в нiй належить могутньому освiтньо-виховному потенцiалу, який найдоцiльнiше назвати українською козацькою педагогiкою. Щоб розкрити її основнi ознаки, необхiдно насамперед з'ясувати, що таке українське козацтво як культурно-iсторичний феномен.
   Народ - нацiя - це самовiдтворювана система. Вона може втратити певнi функцiї (державницькi), але доки жива - спроможна сягати ще вищих рiвнiв свого розвитку. Потрiбнi лише внутрiшня сила i воля. Втiленням волi i сили, феноменом вiдродження свiдомо i послiдовно стало козацтво. Славетний байда (Вишневецький) не тiльки поборює вiйськову потугу татар i туркiв, а й гордо вiдкидає компромiс (навiть в iм'я життя) з поневолювачами народу (вiра твоя, кидає вiн у вiчi султановi погана - тож волiю умерти, але не бути в спiлцi з тобою). В iм'я розквiту народу П.Конашевич-Сагайдачний з усiм своїм кошем вступає до Київського освiтнього братства. Б. Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академiї, багато полковникiв здобуває освiту в зарубiжних унiверситетах. Гетьман I.Мазепа будує освiтнi заклади та храми. П. Орлик творить найдемократичнiшу та найгуманiстичну в Європi Конституцiю, а Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батуринi унiверситету й 52 роки очолює росiйську академiю наук i здобуває всеєвропейське визнання.
   Iсторiя вчить: поки козацтво було могутньою, суспiльною культуротворчою, моральнодуховною, нацiонально-патрiотичною потугою, доти Україна зберiгала свою незалежнiсть чи автономiю. Загальновiдомо: козацтво - надзвичайно високого, елiтного рiвня вiйськова органiзацiя, але самою iсторiєю їй судилося вiдiграти роль вирiшальної сили у вiдродженнi нацiї-держави, захистi демократiї i свободи, гуманiзму, найвищого рiвня - конституцiйної, правової культури. Дика i темна, свавiльна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цiєї мiсiї виконати не могла. Нагадаймо свiдчення Д. Яворницького: на Сiч приймали лише тих, хто визнав православну вiру, спiлкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, вiйськове товариство й Україну, та за них бути готовим вiддати й життя. Iноземцi вiдзначали: козацтво породило найвидатнiший феномен лицарства, патрiотизму, честi - духовне побратимство; їм не вдалося зафiксувати жодного випадку зради цього тилу людства! I цiлком зрозумiло, що такий тип людей не мiг з'явитися сам собою, з нiчого.
   Вирiшальну роль у кристалiзацiї українського характеру вiдiграла козацька освiта, педагогiка самопiзнання та самореалiзацiї, особової й нацiонально-релiгiйної самосвiдомостi, фiлософiї життя по-людськи: чесно i совiсно, патрiотично й професiонально, на засадах демократiї i свободи, красиво i просто. Закономiрно, що народ в iсторичних пiснях i думах пiднiс козацтво на висоту iдеалу. Г. Сковорода не тiльки розвинув фiлософсько-етичний принцип самопiзнання, самотворення, самореалiзацiї, а й уславив як образ-взiрець "отця вольностi Богдана". Т. Шевченко, написавши не тiльки "Кобзаря", а й "Букваря", еталонами людини оспiвував носiїв козацької фiлософiї, етики i моралi, гiдностi i честi, полiтичної активностi та державницької мудростi. Доречi, Великий Кобзар був курiнним отаманом Петербургського козацького Кошу! Тож природно, що форми козацької етнопедагогiки жили в творах П. Кулiша i М. Костомарова, П. Мирного, I. Франка i Л. Українки, Карпенка-Карого, у працях видатних педагогiв Г. Ващенка i Янiва, Шлемкевича, Сухомлинського i Стельмаховича, а нинi повертається до системи сучасної освiти як незнищенний Дух нацiї.
   Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовнiсть, що стала гордiстю i окрасою, вершиною української нацiональної культури. Її освiтньо-виховний, емоцiйно-естетичний потенцiал лiг в основу не лише козацької, а й усiєї української нацiональної системи виховання. Козацтво було, в кращому розумiннi цих понять, аристократiєю нацiонального духу, високоморальною елiтою своєї нацiї. Палкий український патрiотизм козакiв був могутнiм стимулом до державотворчого, вiльного i незалежного життя. Багатовiковий визвольний козацький рух покликав до життя унiкальне явище не лише схiднослов'янської, а й свiтової культури - козацьку педагогiку. Вона найтiснiше пов'язана з матерiальною i духовною сферами, творцями яких було українське козацтво. Уся козацька Україна була подiлена на "полки", i в усiх полках та у володiннях Сiчi функцiонували рiзного роду школи. Тi школи давали свiтську, релiгiйну i вiйськову освiту, а головне - готували до життя: як приватного, так i державного. Україна вся була всiяна навчально-виховними закладами i закономiрно була визнана Європою як найосвiченiша країна - нацiя.
   Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогiв якому не було в усьому свiтi. Вона мала кiлька ступенiв. Передусiм - дошкiльне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батькiвської i материнської народної козацької педагогiки. Вже в цей перiод специфiчною була роль батька: вiн цiлеспрямовано займався загартуванням своїх дiтей, формував у них лицарську честь i гiднiсть, готував їх до подолання життєвих труднощiв, до захисту рiдної землi, вiльного життя. Другий ступiнь козацького виховання найдоцiльнiше назвати родинно-шкiльним. У козацьких, братських та iнших типах шкiл найвищий статус
   мали родиннi, нацiональнi, духовнi i матерiальнi цiнностi, якi переростали в загальнонацiональнi (заповiдi волелюбних батькiв i дiдiв, традицiї, звичаї i обряди тощо) i включали в себе релiгiйно-моральнi цiнностi. Потiм молодь, яка прагнула знань, училася у вiтчизняних колегiумах i академiях, у вiдомих унiверситетах Європи, отримувала пiдвищену i вищу освiту. Такi молодi люди, освiченi i вихованi на європейському рiвнi, часто очолювали, як правило, нацiонально-визвольний рух, брали активну участь у розбудовi освiти, науки i культури України та iнших, зокрема, слов'янських держав. У сiчових i козацьких школах, школах джур, а також по закiнченню вищих навчальних закладiв юнацтво одержувало систематичне фiзичне, психофiзичне, моральне, естетичне i трудове загартування, нацiонально-патрiотичну пiдготовку, спортивно-вiйськовий вишкiл.
   У центрi козацької педагогiки - iдеал вiльної i незламної в своїх прагненнях до свободи людини, яка на вiтчизняних традицiях громадського, полiтичного життя розвиває рiдну культуру й економiку, будує незалежну державу. Козацька виховна мудрiсть плекає обумовлений конкретно-iсторичними обставинами тип українця, який свято береже традицiйнi родиннi i загальнонацiональнi цiнностi. Будучи найтиповiшими представниками українського народу, козаки виробили власну духовнiсть, яка стала гордiстю нацiонального менталiтету, його найвищою вершиною. Такими компонентами духовностi є козацька iдеологiя, козацька фiлософiя, козацька мораль i етика, козацький свiтогляд, козацький характер та iн. Оволодiваючи козацькою духовнiстю, пiдростаючi поколiння української молодi заперечували рабську психологiю, втрату людиною самостiйностi й гiдностi, слабодухiсть, пасивнiсть, невiру в свої сили, полiтичне прислужництво.
   Козацьке загартування тiла й духу своїми коренями сягає часiв праукраїнської iсторiї. Цiлiсна система козацького тiловиховання викристалiзувалася i досягла найвищого ступеня розвитку саме в запорозьких козакiв. Тiлесне i психофiзичне загартування козакiв було складовою частиною комплексної i цiлiсної системи iдейно-морального, емоцiйно-естетичного i вiйськово-спортивного виховання.
   Висока ефективнiсть дiї козацької педагогiки, втiлення нею найвищих досягнень нацiональної педагогiчної спадщини забезпечує глибоку i всебiчну етнiзацiю пiдростаючого поколiння. Пiзнавально-виховний потенцiал козацької педагогiки сприяє створенню таких соцiальних ситуацiй, умов, якi найбiльше вiдповiдають сутностi генофонду української нацiї. В умовах демократизацiї i гуманiзацiї суспiльного життя, змiцнення незалежностi України досягнуто такого доробку в теорiї i практицi нацiональної системи освiти i виховання, який дозволяє перейти на новий, вищий рiвень розвитку вiтчизняної педагогiки.
   Важливу роль у її розвої вiдiграли Державна нацiональна програма "Освiта. Україна ХХI столiття", концепцiя нацiонального виховання, схвалена Всеукраїнською педагогiчною радою працiвникiв освiти (червень 1994 р.), програми i концепцiї Iнституту українознавства Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка. Мета програми - плекання пiдростаючих поколiнь з глибоко нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, характером, свiтоглядом та iдеалами на традицiях культури, духовностi рiдного народу, на кращих досягненнях iнших народiв.
   У перiод утвердження незалежної України вiдроджене Українське козацтво як громадсько-полiтична органiзацiя створила Українське дитяче i юнацьке товариство "Сiч", Всеукраїнський доброчинний Фонд лицарського виховання iм. Петра Сагайдачного. В осередках цих органiзацiй, у багатьох родинах, школах та iнших навчально-виховних закладах дiє козацька педагогiка. У багатьох регiонах України дiють учнiвськi козацькi гурти, куренi, кошi, братства, товариства та iн. Створюються козацькi читанки, хрестоматiї, розробляються методики i технологiї виховної роботи на козацько-лицарських традицiях. Поряд iз вiдродженням таких органiзацiй, як "Сiч", "Пласт", "Сокiл", народжуються i мiцнiють дитячi та юнацькi об'єднання суто козацького характеру, зокрема "Джура" - дитячо-юнацька органiзацiя нацiонально-духовного вiдродження, дитяча та молодiжна органiзацiя Українського козацтва "Молода Сiч".
   У 1995 р. Мiнiстерство освiти України довело до вiдома i використання в навчально-виховнiй роботi "Методичнi рекомендацiї педагогiчним колективам закладiв освiти України по вiдродженню iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва".
   5-6 липня 1997 р. вiдбулася Всеукраїнська науково-практична конференцiя "Сучасна козацька педагогiка", на якiй розроблено i схвалено чимало важливих документiв (концепцiй, програм та iн.), спрямованих на подальший розвиток нацiональної системи освiти, виховання молодi на традицiях українського козацтва. Такi конференцiї вирiшено проводити щорiчно.
   У тижневику "Освiта" вiд 24 вересня - 1 жовтня 1997 р. було надруковано першу в iсторiї вiтчизняної педагогiки програму "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України". Програма передбачає реалiзацiю трьох основних змiстовних компонентiв. Перший стосується вивчення дiтьми, пiдлiтками i юнаками iсторiї Українського козацтва, другий - вiтчизняної нацiональної культури (мистецтва, науки, освiти) i третiй - вiйськової майстерностi козакiв. Розробленi методичнi матерiали, якi спрямованi на надання конкретної практичної допомоги вчителям, вихователям, класоводам, класним керiвникам, батькам з метою досягнення цiлей програми.
   Нiщо не повертається в традицiйних формах, час диктує свої. Не всi форми вiдповiдають сучасностi i в козацькiй педагогiцi: нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Але дух не втрачає сили, енергiї, цiлеспрямованостi до мети. Тому не можуть не використовуватися такi принципи козацької педагогiки, як любов до сiм'ї, роду i нацiї; до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства (побутового, вiйськового i державницького) i волелюбностi, життєносний дух побратимства; дух особової, соцiальної i нацiональної самосвiдомостi, гiдностi та честi...
   Iсторiя козацтва Заднiстров'я останнього десятилiття ХХ столiття - першого десятилiття ХХI столiття дiють нам великий iсторичний урок громадського почину. Вiн полягає в тому, що козацько-лицарськi традицiї, цiнностi, їхнiй могутнiй потенцiал цiлеспрямовано, творчо, вiдроджують козацькi органiзацiї i навчальнi заклади на громадському i державному рiвнях.
   Започатковано ще у 2001 роцi проведення на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст.. щорiчного конкурсу на краще знання вiйськової iсторiї України серед учнiв випускних класiв за призами газети "Советское Приднестровье".
   В звiтний перiод оргкомiтетом кiно свята "Козаки йдуть" було органiзовано показ низки фiльмiв про козацький перiод української iсторiї (2002-2003 роки).
   У рамках кiно свята "козаки йдуть" було проведено перед сеансами концерти, виставки, творчi змагання школярiв.
   15 березня 2002 року - розпорядження Президента України про вшанування пам'ятi гетьмана Петра Сагайдачного у зв'язку з 380-ю рiчницею вiд дня його смертi. Виконання Розпорядження Президента України було забезпечено Одеською обласною державною адмiнiстрацiєю.
   У закладах освiти Бiлгород-Днiстровського району проведенi тематичнi заходи для популяризацiї полiтичної, вiйськової та благодiйної
   дiяльностi Петра Сагайдачного, виховання у молодi патрiотизму та поваги до iсторичного минулого українського народу.
   З допомогою вчителiв iсторiї, шкiльних бiблiотекарiв проведенi уснi журнали, тематичнi класнi години, випуски газет, вечори пам'ятi.
   Змiстовна робота проведена в Адамiвськiй загальноосвiтнiй школi I-II ступенiв, Випаснянськй загальноосвiтнiй школi I-III ступенiв N1, Старокозацькiй загальноосвiтнiй школi I-III ступенiв, Долинiвськiй загальноосвiтнiй школi I-II ступенiв.
   В Адамiвськiй загальноосвiтнiй школi козацько-лицарського виховання проведено тиждень пам'яти П.К.Сагайдачного (з 15 по 19 квiтня 2002 року):
   - блiц-iнформацiя по класах "Згадаймо праведного гетьмана...";
   - урочисте засiдання Ради Джур та Дан. Присвоєння козацькому загону 6 класу iменi П.К.Сагайдачного;
   - спецiальний випуск шкiльної газети "Рiч про Адамiвську Сiч", усний журнал "Згадаймо праведного гетьмана";
   - урочиста шкiльна лiнiйка у зв'язку з 380-ю рiчницею вiд дня смертi П.К.Сагайдачного;
   - вечiр пам'яти П.К.Сагайдачного.
   26 березня 2002 року - розпорядження Президента України N55-2002 р. "Про вiдзначення 350-ї рiчницi Батозької битви "перемоги вiйськ Богдана Хмельницького у битвi пiд Батогом 22-23 травня 1652 року", розпорядження начальника управлiння освiти i науки Одеської облдержадмiнiстрацiї N6206/705 вiд 10.04.2002 року, наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 04.2002 року.
   У навчально-виховних закладах Бiлгород-Днiстровського району було проведено тематичнi лекцiї, уроки, бесiди тощо, присвяченi визвольнiй вiйнi українського народу середини ХУII столiття, зокрема перемоги у Батозькiй битвi; залучити до цiєї роботи викладачiв iсторiї, працiвникiв музеїв та архивiв, науковцiв та лiтераторiв, полiтичних дiячiв; було широко висвiтлено в мiсцевих друкованих та електронних засобах масової iнформацiї заходи, присвяченi вiдзначенню ювiлею Переяславської козацької ради; було органiзовано тематичнi виставки в бiблiотеках, конкурси класних газет, плакатiв, малюнкiв i святковi концерти художньої самодiяльностi, спортивнi змагання з нацiональних видiв бойових мистецтв з козацьких вправ у володiннi старовинною зброєю; проведено зльоти юних козачат, зустрiчi з представниками громадських козацьких об'єднань.
   Було затверджено наказ N287 по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 22 жовтня 2002 р. на виконання Указу Президента України вiд 13 березня 2002 року N238/2002 "Про вiдзначення 350-рiчницi Переяславської ради 1654 року" i розпорядження райдержадмiнiстрацiї N368/2002 вiд 20 червня 2002 року Про збереження та пропаганди iсторичної i культурної спадщини українського народу. Затверджено Заходи щодо вiдзначення Ради.
   Згiдно наказу державного управлiння екологiї та природних ресурсiв в Одеськiй областi вiд 29 грудня 2003 року було проведено обласний екологiчний конкурс серед учнiв 7-11 класiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв за пiдтримки управлiння освiти i науки Одеської облдержадмiнiстрацiї та Чорноморського козацького з`єднання Українського козацтва. Мета - поширення народних традицiй, виховання серед дiтей та юнацтва нацiональної гiдностi, готовностi до захисту рiдного краю, забезпечення всебiчного розвитку їхнього духовного свiтогляду, любовi до природи, української культури, мови та батькiвської землi. Конкурсантами було висвiтлено екологiчне становище в рiдному селi та мiстi, вiдношення козакiв до збереження екологiї вiд ХУ до ХХ столiть включно. Описано були флора та фауна територiї, де проживає учасник конкурсу, вiдродження та дiяльнiсть сучасник козакiв у 1917-1921 роках вiльного козацтва; сучасного козацтва; роль i дiяльнiсть суспiльства в збереженнi екологiї, запобiганнi екологiчним катастрофам. У складi журi для оцiнки робiт входили, крiм iнших, Скляренко М.П. - отаман Буджацької Сiчi, генерал-хорунжий УК; Городецький Л.Г. - отаман Бiлгород-Днiстровської паланки, полковник УК.
   16 сiчня 2004 року вийшло розпорядження Одеської обласної державної адмiнiстрацiї N18/А-2004 "Про вiдзначення 85-ї рiчницi проголошення Акта злуки навчально-виховними закладами Бiлгород-Днiстровського району". Згiдно розроблених заходiв щодо вiдзначення 85-ї рiчницi проголошення Акта злуки 22 сiчня 2004 року в навчально-виховних закладах району проведенi тематичнi класнi години, iнформацiйнi лiнiйки, конференцiї старшокласникiв, диспути. Заходи пiдготовленi вчителями iсторiї, лiтератури, заступниками директорiв з виховної роботи.
   Змiстовнiстю, науковiстю вiдзначаються масовi заходи з учнями, проведенi у Випаснянськiй ЗОШ I-III ст. N2 (науково-практична конференцiя старшокласникiв "Етапи становлення української держави", вчитель iсторiї Кривенко А.К.), у Випаснянськiй ЗОШ I-III ст. N1 (диспут для учнiв 10-11 кл. "День Соборностi: Я i Україна", вчителi iсторiї Iваненко О.Я., Кожухаренко В.М., бесiда для учнiв 7-8 кл. "На шляху до вiдродження української державностi" - готували вчителi iсторiї, класнi керiвники).
   Тривав районний етап Всеукраїнського конкурсу учнiвської творчостi на тему: "Iдея Соборностi України: творчiсть Тараса Шевченка; минуле, сучасне i майбутнє". Конкурс проводився з 4-х номiнацiй "Лiтература", "Iсторiя України i державотворення", "Образотворче мистецтво", "Декоративно-прикладне мистецтво". У березнi 2004 року було проведено районне свято на базi Адамiвської ЗОШ. "Генiй Т.Г. Шевченка та українське козацтво".
   Протягом сiчня 2004 року у навчальних закладах району проведено бесiди "Унiверсали Центральної Ради", виховнi години "Бiй пiд Крутами: уроки iсторiї", тематичнi науковi конференцiї, "круглi столи", тематичнi уроки, лекцiї, зустрiчi з видатними людьми краю з метою патрiотичного виховання молодi. В бiблiотеках закладiв освiти органiзовано книжковi тематичнi виставки "Соборна Україна: вiд iдеї до життя", "В сiм'ї великiй, в сiм'ї вольнiй, новiй", "Україна - соборна держава", проведенi iсторичнi читання "Бо є держава наша Україна i є її не втрачений народ", книжково-документальнi виставки "Соборнiсть України: державницька нацiональна iдея" (Випаснянськi ЗОШ I-III ст. N1 i 2, Шабськi ЗОШ I-III ст. N1 i 2, Старокозацька ЗОШ I-III ст.). На зимових канiкулах були проведенi для школярiв екскурсiї до iсторичних мiст України (Київ, Львiв).
   Вiдзначався в закладах освiти Бiлгород-Днiстровського району День Захисника Вiтчизни (наказ по райво N45 вiд 11.02.2004 року). Була проведена така робота: проведенi ряд заходiв, в яких приймали участь козаки районних органiзацiй УК: районнi спортивнi змагання "козацькi забави", зустрiчi з воїнами рiзних родiв вiйськ.
   Розробляється положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку вiйськово-патрiотичну гру "Сокiл" й проводити її так, як колись проводили "Зарницю". Вiйськово-партiотичну гру "Сокiл" вiддiли райдержадмiнiстрацiї: оборонної та мобiлiзацiонної роботи, освiти, культури впроваджували в практику роботи шкiл району ще з 1998 року (тодi вона називалася вiйськово-патрiотична гра "Джура" та проводилася в Старокозацькiй ЗОШ I-III ст.., Вигiнськiй ЗОШ I-II ст.., Випаснянськiй ЗОШ I-III ст.. N1, Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.., Долинiвськiй ЗОШ I-II ст..
   Органiзовано спiльну роботу навчальних закладiв та козацьких товариств щодо виховання молодi на засадах патрiотизму, демократiї, високої моралi та захисту Батькiвщини. Така робота органiзована в Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.., Долинiвськiй ЗОШ I-II ст.., Бiленькiвськiй ЗОШ I-II ст.., представники яких брали участь у травнi 2004 року в обласнiй науково-практичнiй конференцiї з цiєї проблеми.
   Постiйно дiючий семiнар з проблем козацького виховання органiзовано на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст. Посилено спiльну роботу навчальних закладiв з ВНЗ щодо пошуку та вивчення архiвних документiв з питань iсторiї Українського козацтва. З Одеським нацiональним унiверситетом (iсторичним факультетом - викладачi - Бачинська О.А., Гуцолюк С.В., Гончарук Т.Г.) спiвпрацюють Петровська ЗОШ I-II ст.., Адамiвська ЗОШ I-II ст. Добре було б створити раду з числа вчителiв iсторiї України, яка б координувала цю роботу.
   Органiзовуються спiльно з ВНЗ виставки студентськi творчi роботи пiд девiзом "козацькому роду нема переводу". Органiзованi такi виставки робiт школярiв в районi з 2004 року (зокрема "Збережемо Україну - козацьку державу" - травень 2004).
   Запроваджено в ВНЗ спецкурс "Козацтво на пiвднi Українi: iсторiя i сучаснiсть". В Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.. такий спецкурс було запроваджено ще у 1998 роцi.
   Органiзовано в Одеськiй областi з 2004 року екскурсiї (зокрема - "Одеса козацька") учнiвської молодi до пам'ятних мiсць Одещини, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва. Розроблюється районний туристський маршрут - "Бiлгород-Днiстровський козацький".
  
   Аналiз дiяльностi шкiл (Саратського району - Миколаївсько-Новоросiйської; Бiлгород-Днiстровського району - Старокозацької, Молозької, Випаснянської N 1, Вигiнської, Долинiвської, Турлацької, Адамiвської); Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища в напрямку козацько-лицарського виховання учнiв свiдчить, що ефективнiсть цiєї роботи значною мiрою залежить вiд особи, яка спрямовує дiяльнiсть колективу, її впливу на оточуючих. Загальнi риси цього процесу (формообразуючи фактори):
      -- Наявнiсть ентузiастiв.
      -- Залежнiсть результатiв роботи вiд особистих якостей ентузiастiв.
   3. Залежнiсть результатiв роботи вiд посади, яку займає ентузiаст (адмiнресурс).
   Так ось, згiдно основних формообразуючих факторiв цей процес в навчальних закладах Заднiстров'я проходив так:
      -- Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
  
   Iз 1994 року (пiсля появи в педагогiчнiй пресi концепцiї козацького виховання) i по теперiшнiй час ентузiасти-викладачi - Юрченко В.I., Вiштак О.М., Головань I.М., Лобанова В.С. опрацьовують iз студентами старших курсiв шляхи впровадження в практику освiти козацьку педагогiку. Робота ведеться з метою теоретично-практичного вивчення методики козацько-лицарського виховання в школi. Студенти читали лiтературу, писали курсовi роботи, зустрiчалися з козаками. В своїх творах визначали студенти:
   Виходцев Р.Г. (1995): "Можна зробити висновок, що вiдродження культурно-освiтнiх козацьких традицiй одна з необхiднiших i найважливiших граней змiцнення незалежностi України. Все це досягається за допомогою козацької педагогiки, яку використовували нашi предки".
   Чудак О.В. (1995): "Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогiки, я хотiв насамперед розкрити i донести до студентiв мiцний зв'язок системи виховання сучасного i минулого. Цi всi питання дуже складнi i водночас дуже цiкавi зараз, тим паче майбутньому педагогу. I якщо я бiльше буду знати про методи, форми виховання на Українi в часи козаччини, гетьманщини, то це пiде тiльки на користь менi i всiм тим, з ким я буду про це спiлкуватись".
   Мiсержi М.В. (1999): "Пiзнання iдейно-морального, виховного потенцiалу козацької духовностi, розкриття своєрiдних форм її iснування, самобутнiх шляхiв розвитку має багато в чому вирiшальне значення у вiдродженнi та становленнi української нацiональної системи виховання, школи i педагогiки, у формуваннi в наш час вiльної, з стiйкими морально-вольовими якостями, силою духу особистостi".
   Ткаченко I.В. (2002): "Як сказав директор школи козацько-лицарського виховання - українця можна виховати тiльки виховуючи українця, бо людина може стати людиною тiльки через виховання - i, спостерiгаючи розвиток сучасного українського суспiльства, ми приходимо до висновку, що вiдбуваються значнi змiни у вихованнi пiдростаючого поколiння, зокрема нацiонального виховання. Це вiдбувається завдяки тому, що все частiше в системi виховання керiвники шкiл звертають увагу на те, щоб дiтей, юних українцiв, виховували саме по-українськi, тобто використовували козацьке виховання, козацьку педагогiку".
  
   2. Миколаївсько-Новоросiйська школа Саратського району.
  
   Ентузiасти - завуч з виховної роботи Фоменчук Валентина Анатолiївна та педагог-органiзатор Настаченко Галина Михайлiвна. Почали в 1996 р. Фундаментом слугувала iсторiя села. На мiсцi невеличкого поселення козаки миколаївськi з Новоросiї заснували мiстечко. Тут був розташований штаб. В 1856 р. козаками була збудована церква святого Миколая. Старожили згадували, що її з моря, яке знаходиться за 40 км., було видно. I служила вона морякам в морi за маяк. Багато залишилось доказiв, документiв про перебування в селi козакiв. Ось так i зародилося бажання вiдродити славну минувшину.
   В 1996 р. ввели народознавство в школi. Почали знайомство з народними традицiями, промислами, iсторiєю рiдного краю i села зокрема. Навiть за дозволом РОНО була складена iндивiдуальна програма вивчення народознавства в школi. Познайомившись з iсторiєю козацтва глибше, вивчивши iсторичне минуле села, вирiшили в школi органiзувати козацьку республiку. Спочатку йшов конкурс на найкращу назву, потiм девiз пiдбирали, боролися за право бути обраним отаманом i т.д. Кожний клас став куренем. Поступово, набираючись досвiду, йшли до того, щоб в школi була створена козацька республiка. Велику допомогу надавали козаки Бiлгорода-Днiстровського козачого полку Українського Чорноморського козацтва iм.. П.Орлика не тiльки порадою, а й шефською допомогою. Зокрема, почесним гостем у школi були Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Черв'як О.О., Оленєв I.П., Горлачьов В.П. та iншi. Пiдтримував i допомагав отаман Саратського району - Iванов Сергiй Iванович. Активно пiдтримували роботу директор школи Безотосна Марiя Григорiвна i зав РОНО Олiйниченко Олена Савелiвна. В обласнiй пресi про цiкавий досвiд роботи школи з'явилися статтi Б.I.Устименка.
   Шлях школи до козацтва не був легким i швидким. Спочатку в школi хотiли вiдродити пiонерiю, але незабаром зрозумiли, що новий час вимагає нових форм виховання. Хтось запропонував скаутiв, але це було категорично вiдметено. Скаути - чужерiдний рух. У нас було славне лицарство - козацтво. Ось його й потрiбно вiдроджувати. Ось так з'явилася козацька республiка "Мрiя". Було розроблено статут, систему пiдготовки майбутнiх козакiв у республiцi "Мрiя". Вся виховна робота в нiй спрямована на створення козацької молодi в Українi. До 12-рiчного вiку дiти числяться в козачатах, до 14-рiчного - в пластунах, до 15-рiчного - в соколах, до 17-рiчного - в джурах i тiльки потiм юнаки стають кандидатами в козаки. Усi цi роки вони займаються патрiотичним самовихованням, розвивають моральнi, духовнi i фiзичнi якостi, вивчають традицiї i звичаї своїх предкiв, iсторiю козацтва на Українi.
   I робиться це все заради того, щоб у дiтей формувалося почуття вiдповiдальностi за себе i за iнших, набувалися знання, впевненiсть у собi, вмiння спiвпрацювати i керувати. Пiдлiтку прищеплюється почуття змагань, розвиваються спостережливiсть, вiдповiдальнiсть, повага, вмiння пiдкорятися наказу i жертвувати особистим заради спiльного. Внаслiдок цього джура стає людиною слова, вiдповiдальною, обов'язковою i точною, бережливою, але не скупою, справедливою, але не жорсткою, ввiчливою, але не байдужою, яка пiклується про своє здоров'я, самовдосконалення, сповнений братнiми почуттями до друзiв, любов'ю до людей, своєї землi i Батькiвщини.
   Не все виходить у козацькiй республiцi, як планувалося й хотiлося, однак головного добитися вдалося. Пiдтягнулась успiшнiсть, менше стало порушень, пiдлiтки стали стриманiшими i ввiчливiшими у поводженнi. На рахунку у козачат i джур чимало добрих справ: очищене забуте джерело, з якого в минулому столiття козаки пили воду, привели в порядок на кладовищi забутi могили предкiв, взято шефство над учасниками вiйни i людьми похилого вiку, надано чималу допомогу господарству, посаджено дерева, кущi, розбито квiтники. Дiти прикрашають рiдну землю i полегшують життя людей. Вони здружились, стали вiдкритими i доброзичливими.
   Козацтво залучає дiтей до джерел нашої духовностi, iсторiї, культури, традицiй, рiдної мови. Молодь набуває чiтких орiєнтирiв у життi i бачить конкретну мету перед собою. Юнаки i дiвчата стають здоровими i мiцними фiзично, чистими морально, здобувають надiйний iмунiтет вiд шкiдливих звичок i порокiв, якi сьогоднi посилено пропагують i втiлюються у свiдомiсть людей зi сторiнок книг i екранiв телевiзорiв. В пiдсумку Україна одержить вiрних i гiдних синiв та дочок.
   На жаль, у 2000 роцi Фоменчук В.А. пiшла на пенсiю за вислугою рокiв й роботу з козацько-лицарського виховання поступово було звернуто.
  
   3. Старокозацька та Молозька школи Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiаст - вiдставний майор, курiнний Старокозацького курiню Українського козацтва - Лiсiцин Iгор Михайлович (тодi працював директором Старокозацького ринку). Роботу почав в 1996 р. Було створено органiзацiю "Молода Сiч", яку було зареєстровано в Старокозацькiй сiльськiй радi. Розроблено статут органiзацiї, згiдно якого метою дiяльностi Сiчi було сприяння виховання нацiонально свiдомих, духовно та фiзично розвинутих громадян України на традицiях українського козацтва та принципах християнської моралi.
   Завданнями Сiчi були:
   - виховання у дiтей нацiональної iсторичної свiдомостi, громадянської позицiї, патрiотизму, готовностi захищати Батькiвщину, любовi до рiдного краю шляхом опанування козацької духовної та культурної спадщини;
   - виховання у дiтей християнської моралi;
   - залучення дiтей до краєзнавчої дiяльностi, поширення та пропаганда козацьких звичаїв та традицiй;
   - вивчення, охорона та вiдновлення пам'яток української iсторiї i культури;
   - залучення дiтей до самовдосконалення, занять прикладним туризмом, фiзкультурою;
   - органiзацiя спiлкування дiтей рiзних країн.
   Козачата "Молодої Сiчi" мали однострої захисного кольору. У 1997 р. делегацiя джур та дан була на Великiй Радi Українського козацтва в Києвi.
   Було розроблено план проведення занять з джурами Старокозацького куреня по орiєнтуванню на мiсцевостi, по наданню першої медичної допомоги, а також план заходiв на лiтнiй перiод. Кажуть, що понедiлок - день тяжкий, але своє перше заняття джури провели саме в понедiлок 25 червня 1997 р. Планували, що на перше заняття, окрiм трьох джур (Вови Антошела, Лiсiциних Дениса та Iгора), прийдуть ще семеро. Але в своїх прогнозах помилилися. На перше заняття прийшло 30 чоловiк. Потiм все бiльше i бiльше. Вже на жовтень 1997 р. в органiзацiї "Молода Сiч" налiчувалося 108 осiб. Влiтку, окрiм занять з орiєнтування на мiсцевостi, правилам розташування наметового табору, вмiння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, джури знайомилися з засобами зв'язку, трохи працювали в цiй сферi i навiть мали свiй рекорд по проведенню польового телефонного зв'язку на вiдстанi 100 метрiв - 43 секунди.
   В перiод шкiльних занять джури Старокозацького курiню займалися художньою самодiяльнiстю, спортивною гiмнастикою i що саме головне - вивчали iсторiю козацтва, традицiї i звичаї наших предкiв, вiдомих на
   весь свiт козакiв. Була домовленiсть з начальником митної застави, розташованої в Старокозачому, про допомогу їм в несеннi митної служби на дiльницi державної межi. Разом з митним нарядом джури несли патрульну службу, самостiйно сидiли в засадах по виявленню контрабандних вантажiв.
   Блакитною метою хлопцiв було несення кiнної патрульної служби, але для цього не було коней. Хлопцi обладнали шкiльний клас для занять по вивченню азбуки Морзе, морського семафору, роботи на комп'ютерi, занять у Малiй Академiї Наук.. Окрiм цього, з ними двiчi на тиждень проводив уроки богослiв'я священик Покровської церкви отець Антонiй. Готувалися вони також вивчати англiйську розмовну мову.
   Лiсiцин Iгор Михайлович розробив чiтку програму для своїх джур:
  -- вивчити iсторiю козацтва;
  -- навчитися працювати з комп'ютером;
  -- оволодiти початковими знаннями з економiки;
  -- вивчати англiйську мову (в Старокозацькiй школi на той час вивчали як iноземну мову - французьку);
  -- стати народними артистами художньої самодiяльностi та iн.
   Були плани облаштувати школу джур з проживанням там викладачiв на мiсцi вiйськового мiстечка, яке покинули вiйська 12 вiйськового пункту зв'язку в/ч А 2171, розташованого на територiї Бiлгород-Днiстровської КЕЧ. Але цим задумам не судилося бути здiйсненими. Iз виїздом Лiсiцина I.М. у 2000 р. до Мологи роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто. Iгор Михайлович працював деякий час вiйськовим керiвником в Молозькiй школi - там намагався продовжувати козацьку справу, але обставини змусили його виїхати на роботу до Сибiру... Цiкаво, що у довiдцi про перевiрку i атестацiю Старокозацької школи про Лiсiцина I.М. та його "Молоду Сiч" не було сказано анi слова!..
  
   4. Випаснянська N1 школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiаст - майор Збройних Сил України, козак Гавриленко В.О. В 1997 р. ним було органiзовано при школi осередок Молодої Сiчi ( Валерiй Олексiйович тодi служив в Збройних Силах й працював учителем допризовної пiдготовки юнакiв), який прийняв всiм своїм складом посвяту в джури. У довiдцi перевiрки Випаснянської N1 школи, яка вiдбулася в груднi 1999 р. про цю роботу було написано: "... Система виховної роботи школи не залишила осторонь питання козацької педагогiки; впровадження козацьких звичаїв i традицiй. В школi створено дитячу органiзацiю "Молода Сiч".
   "Молода Сiч" - самодiяльна дитяча органiзацiя, що будує свою роботу на принципах добровiльностi, демократiї та самоврядування. Проводяться конкурси, змагання, козацький КВК, гра-конкурс "Твоєї слави козацької повiк не забудем", бесiди "Жiночi iмена в часи козацтва".
   Педагогiчний колектив не лишився в сторонi вiд козацької педагогiки: впроваджувалися козацькi традицiї, проводилися педагогiчнi ради "Формування нацiональної свiдомостi в процесi навчання i виховання", "Вплив дитячої органiзацiї "Молода Сiч" на формування патрiотизму школярiв".
   "Десь влiтку 1977-го я побачив фотографiї та самвидав "Молодої Сiчi" з Старокозачого, якою керував В.Лiсiцин. З ним познайомився, послухав про його плани i досягнення i це наштовхнуло на думку про створення аналогiчного клубу. В своїй рiднiй школi дiзнався, що керiвник ДПЮ звiльняється i менi запропонували працювати вчителем. До годин ДПЮ я мав взяти на себе вiйськово-патрiотичну роботу. Вона i вилилась у створення "Молодої Сiчi".
   Вiдповiдно до законiв, я створив i зареєстрував при сiльрадi молодiжну громадську органiзацiю (зi статутом та програмою заходiв). Як завжди початок був хаотичним: по суботам хлопцi 5-7 класiв приходили на годину в спортзал, де я їх вчив елементарним гiмнастичним вправам та загально фiзичному розвитку, а потiм обладнуючи кiмнату, видiлену для молодих сiчовикiв, ловив їх по всiй школi, щоб направити на ремонт примiщення. Так-сяк, за мiсяць-два, ми створили деякi клейноди - хоругву, шеврон-емблему, барабан, i половина хлопцiв вже виготовила форму. До восени я вже навчив сiчовикiв марширувати з пiснею, та перейшов до виготовлення i стрiльби з козацьких лукiв. Потiм в травнi почались заняття iз самостраховки при падiннях та найпростiшi прийоми самозахисту, стрiльби з пневмогвинтiвки. Паралельно видава для вивчення лiтературу про козакiв Б.Лепкого, В.Будзиновського, О.Пахучого; читав всiй групi по 20-30 хвилин В.Яворницького та iнших.
   В травнi "Молода Сiч" почала готуватись до районного фестивалю дитячої творчостi: з допомогою вчителiв музики i математики, якi i мене ще вчили, ми репетирували козацькi пiснi та шили форму на свято. Гарнi вийшли шапки - нашi козачата виглядали на парадi i на посвятi в джури ефектно i по-українськi!
   Я взагалi намагався завжди, в життi, на службi, в "Молодої Сiчi" творити з максимальним вiдчуттям реальностi i мiнiмумом формалiзму. I вiрив, що життя може стати схожим на ту фантазiю, яку ми собi уявимо, проте бiльшiсть людей, наших людей, надто заклопотанi, щоб змiнювати i змiнюватись. Такi люди завжди були, i в козацькi часи i зараз - просто "нашi люди", але потрiбнi i козаки. I вони є, - просто деякi з них ще цього не знають..."173
   З вiд'їздом на навчання в Київ до вiйськової Академiї Гавриленко В.О. роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто.
  
  
   5. Вигiнська школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи курiнний Українського козацтва Бiленко В.Ю. та учитель фiзичної культури осавул Українського козацтва Берлiзов А.М. в 1998 р. органiзували дитячу джурову та данову органiзацiю "Молода Сiч", яка працювала на засадах Українського козацтва. Колектив збирав кошти на придбання однострою; почалася дiяльнiсть: учнi вивчали iсторiю козацтва, основи вiйськового мистецтва та тiлодуховання козакiв, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах "Молодої Сiчi" налiчувалося 65 членiв, практично всi учнi 5-9 класiв. Про його роботу анi слова в актi проведення атестацiйної експертизи Вигiнської школи в жовтнi 1998 р. З виходом Бiленко В.Ю. та Берлiзова А.М. на пенсiю (2000 р.) роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто.
  
  
   6. Долинiвська школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи Тома Т.I., завуч - Долгошеєнко М.I., педагог-органiзатор Молчанова Т.I. Роботу почали у 1996 р., але елементи цiєї роботи були ще в 1992 р. На теперiшнiй час в школi працює дитяча козацька органiзацiя "Козацький Кiш", яка працює на засадах Українського козацтва. В школi склалася своєрiдна система виховної роботи, що ґрунтується на iсторичних i нацiональних традицiях українського народу. Ведеться гарно оформлений та талановито написаний лiтопис шкiльних справ. Дуже цiкаве дозвiлля школярiв: вечори, свята, КВК, спортивнi змагання, Козацькi забави "Суперкозак" - традицiйне травневе спортивно-мистецьке свято козачат. Працює шкiльний музей села - один з кращих в районi. Спiльними зусиллями сiм'ї та школи виховується у дiтей бажання зберегти родиннi традицiї, сiмейнi релiквiї, вивчати родовiд, прилучати їх до народних традицiй, звичаїв, обрядiв, етичнi норми взаємин мiж близькими людьми i в суспiльному оточеннi, здатнiсть пiклуватися про молодших i немiчних.
   "Козацький Кiш" пройшов посвяту у козачата. Дiти всiєю душею приймають кодекс козацької честi, зростають в атмосферi взаємоповаги i взаємовиручки, добре поводять себе у побутi, добре вчаться.
   Про роботу школи писали районна та обласна преса. Школа продовжує дiяльнiсть в напрямку козацько-лицарського виховання, можливо, на теперiшнiй час (2005 р.), найбiльш систематично у Заднiстров'ї. Цiкаво при цьому, що в довiдках про перевiрку й атестацiю школи (наприклад у 1999 р.) про цю роботу не було сказано анi слова!..
  
  
   7. Турлацька школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи - Тодорова Тетяна Петрiвна та учитель молодших класiв - Чумаченко Валентина Миколаївна - придiляють належну увагу козацькому вихованню.
   Тодорова Т.П.: "...Я вирiшила для своїх другокласникiв влаштувати свято "Козацькi забави". До святково оформленої класної кiмнати завiтали батьки, старшi та молодшi братики i сестрички, друзi. Спочатку другокласники розказували про iсторiю Запорозької Сiчi, про славних козакiв. Потiм хлопчики змагались у швидкостi чищення картоплi, перетягування канату, вiджимання вiд пiдлоги; стрибали у мiшках, намагались якнайбiльше назвати українських мiст, виявляли свої мовленнi здiбностi, складали вiтальнi листiвки, якi вручали дiвчаткам разом з квiтами. Всi хлопчики пройшли випробування i були прийнятi до козацького загону".
   Чумаченко В.М.: "Я весь час намагаюся на уроках читання i рiдної мови дати бiльше знань дiтям про минуле наших предкiв. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнiв з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в iсторiї українського народу, виховувати в учнiв любов до рiдного краю, бажання бути гiдними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними i цим створювати дружний колектив".
   Мабуть є в тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патрiотичне виховання дiтей (у формi козацького), закономiрнiсть - козацтво, як якiсть менталiтету українця, притягує до себе юнi, незiпсованi душi - романтикою звитяги, побратимства, всiм тим, що ми називаємо польотом душi.
  
   8. Адамiвська школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи Тимофєєв Валерiй Якович, завуч - Лавриненко Павлiна Михайлiвна, педагог-органiзатор Гриценко Валентина Никифорiвна. Почали козацьку справу в 1998 р., хоча елементи козацької педагогiки вводили в виховний процес школи ще в 1992 р.
   Вже у 1992 р. на теренах незалежної України поширювалось нацiональне вiдродження: функцiонували нацiонально налаштованi громадськi органiзацiї - РУХ, Вiльне козацтво України; створювалися товариства, якi пропагували вiдродження нацiональних традицiй, зокрема товариства, якi об'єднували дiтей та молодь. Директор школи Тимофєєв Валерiй Якович у 1992 р. започаткував Адамiвський осередок всеукраїнської дитячої незалежної органiзацiї "Джура" у складi учнiв 7,8 класiв, вважаючи, що українська Адамiвська неповна середня школа не повинна стояти осторонь вiд нацiонального вiдродження i має прийняти активну участь у цьому процесi. Мета дiяльностi органiзацiї - виховання нацiонально-налаштованих українцiв, громадян незалежної України.
   Було вирiшено зареєструвати Адамiвський осередок органiзацiї "Джура" згiдно iз Статутом Всеукраїнської дитячої незалежної органiзацiї "Джура". У зв'язку з цим було подано заяву головi Адамiвської сiльської ради Сердюк Т.В. з проханням реєстрацiї органiзацiї 11 травня 1992 року. До заяви додавався статут органiзацiї, який складався з чотирьох роздiлiв: загальнi положення, мета, основнi завдання, членство в органiзацiї, права i обов'язки членiв органiзацiї. Була складена програма дiяльностi дитячої органiзацiї нацiонально-духовного вiдродження "Джура" Адамiвського осередку. В реєстрацiї директору школи було вiдмовлено по причинi того, що дитяча незалежна органiзацiя "Джура" в Мiнiстерствi юстицiї України на той час не була зареєстрована.
   Вже в серпнi 1992 року на 17 сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання розглядалося питання "Про органiзацiю роботи з нацiонального виховання у Адамiвськiй неповнiй середнiй школi". Була заслухана доповiдь директора Адамiвської неповної середньої школи Тимофєєва Валерiя Яковича про роботу з виховання нацiонально-свiдомих громадян незалежної України, яка проявлялась в створеннi дитячої громадської органiзацiї "Джура", яка працювала на засадах виховання громадянина України, патрiота, захисника Вiтчизни.
   Проводилась велика вiйськово-патрiотична, спортивно-туристська робота, у якiй було задiяно бiльшiсть школярiв середнього та старшого вiку. Роботу цю проводили вчителi Галицький С.П., Галицька Н.П., Буравицька Р.М., Катющев Є.М., Потужна В.О. та директор школи офiцер запасу Тимофєєв В.Я. Був налагоджений зв'язок iз штабом дивiзiї та частинами, якi дислокованi на Софiївському танкодромi. Проведено зустрiчi з воїнами, якi були шефами школи i проводили з школярами на полiгонi збори, проводилась "Зарниця". Шкiльна збiрна iз спортивного туризму вже кiлька рокiв займала призовi мiсця на районних змаганнях, належним чином велась спортивна робота. Але були й недолiки: план роботи дитячої органiзацiї "Джура" був поверховий, мав здебiльшого декларативний характер, не вiдповiдав у повнiй мiрi завданням її роботи. У виховнiй системi школи нацiональне виховання iснувало само по собi, воно не було органiчною складовою шкiльної системи виховання.
   На 24 сесiї Адамiвської сiльської Ради ХХI скликання (14 листопада 1993 року) зазначено було про покращення виховання нацiонально свiдомого громадянина України - є Положення про нацiональне виховання, змiстовний план роботи школи та класних керiвникiв, але було зазначено, що виховання школярiв велося iз деяким нацiоналiстичним вiдхиленням, що фiксувалося батьками та зустрiчало супротив деяких школярiв (про це свiдчило вивiшування школярами 9 класу червоних прапорiв на димарi кочегарцi та у лiсосмузi на початку села). Цiкавий факт, враховуючи, що саме я (авторка цiєї книги), торiшня дев'ятикласниця, була iнiцiатором цього вивiшування, але зовсiм не переслiдуючи цiль супротиву незалежностi України. Навпаки, червоний колiр я вважала революцiйним, а синьо-жовтого прапору просто не було у нас. Та й бажання доказати своїй компанiї, особливо хлопцям, яки ми з своєю подругою Наталкою Могою "крутi", пiдштовхнули до цього вчинку. Пам'ятаю, як 4 клас нашої школи приймали до органiзацiї "Джура" i ми заздрили, що їм пов'язують жовтоблакитнi галстуки - символи незалежної України. Пiсля цього випадку директору школи Валерiю Яковичу було дано завдання провести широку роз'яснювальну роботу серед батькiв, школярiв про необхiднiсть дотримуватися державної символiки у громадянському життi громади, а також звернути увагу на виховування громадянина України, але зазначалося при цьому, що не треба виховувати нацiоналiста у поганому розумiннi цього слова, особливо враховуючи, що громадська думка засуджує РУХ - "Спасибi РУХУ за розруху". Цiкаво, чому українцi так не сприймають своїх нацiоналiстiв, якi борються за українцiв, як нацiю?
   23 березня 1995 р. згiдно з Указом Президента України N1 вiд 4 сiчня 1995 р. та матерiалами Iнформацiйного збiрника Мiнiстерства освiти України N12 (червень 1991 р.) Адамiвська сiльська рада зареєструвала пiд N2 у Книзi реєстрацiї громадських органiзацiй дитячу громадську органiзацiю "Сiч", мета дiяльностi якої - виховання патрiота, нацiонально налаштованого громадянина України, морально та фiзично здорового.
   У 1994 р. директором Адамiвської школи стала Тимофєєва Свiтлана Семенiвна (Валерiя Яковича обрали головою Адамiвської сiльської ради i на новiй посадi вiн продовжував активну роботу в Адамiвському куренi Українського козацтва, залучаючи до козацькiй роботи батькiв своїх учнiв); роботу органiзацiї "Джура" було тимчасово припинено. В школi педагог-органiзатор Гриценко Валентина Никифорiвна органiзувала дитячу органiзацiю СПОУ.
   Повернувшись директором в школу в 1998 р., Тимофєєв В.Я., взявши за основу козацьку педагогiку, створив систему козацько-лицарського виховання козака та берегинi. В 2000 р. свою концепцiю сучасної школи козацько-лицарського виховання Валерiй Якович представив на мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї "Дитина в сучасному суспiльствi", яка проходила в Одесi.
   Пiсля ряду публiкацiй про свою роботу в районних, обласних, всеукраїнських газетах, науково-методичних журналах, Валерiя Яковича було визнано кращим освiтянином України 2002 року за результатами опитування читачiв Всеукраїнського громадсько-полiтичного щотижневика "Освiта". У 2003 р. систему козацько-лицарського виховання, створену Валерiєм Яковичем, було визнано авторською. У 2005 р. Тимофєєв В.Я. надрукував книгу "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання".
   Процес становлення та розвитку Адамiвської школи козацько-лицарського виховання (з квiтня 1998 року) зафiксовано у шкiльнiй газетi. У 1998-2001 роках газета випускалася у виглядi блiц-iнформацiї: "Леля", "Козачата", "Джура", "Дана", "Джура та Дана", "Берегиня", "Козак". Всього вийшло 45 номерiв. Газету випускав Валерiй Якович. На сторiнках газети друкувався теоретичний матерiал - зокрема спроба концепцiї школи такого типу, положення про школу цього типу, статут школи козацько-лицарського виховання. Велася хронiка школи та Адамiвського курiня Українського козацтва - описувалися подiї шкiльного життя, Адамiвської "Молодої Сiчi", Адамiвського курiня Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровської паланки Українського козацтва (мiжрайонового товариства козакiв Буджаку). З квiтня 2001 року почала виходити газета "Рiч про Адамiвську Сiч" (випуском якої знову ж таки займався Валерiй Якович), яка поступово стала друкованим органом всiєї Адамiвської громади: тут друкувалися матерiали з життя громади, з життя людей, якi тут мешкали.
   У практичнiй роботi Адамiвська школа дотримується основних змiстовних компонентiв сучасного козацько-лицарського виховання молодi, якi полягають у наступних фундаментальних положеннях:
   1. Школа козацько-лицарського виховання - осередок лицарської духовностi з державно-громадським управлiнням.
   2. Козача (учень) - центр навчально-виховного процесу, суб'єкт навчання i виховання (творець, дiяч).
   3. Навчання i виховання козачати - це за своєю суттю є самонавчання, самоосвiта, самовиховання, самоорганiзацiя i самореалiзацiя особистостi.
   4. Родинне нацiональне козацьке виховання - природне, провiдне виховання, i батьки - головнi вихователi протягом усього життя козачати.
   5. Українознавство - наукова основа, духовна серцевина козацького навчально-виховного впливу в родинi, школi, суспiльному життi, фiлософiя i полiтика державотворення.
   6. Нацiональне козацьке виховання - всеохоплююча i багатогранна система впливiв, iдей, пiдходiв, яка покликана пробуджувати i стимулювати розвиток закладених природою задаткiв, можливостей козачати, набуття ним етносоцiального досвiду реалiзацiї завдань гуманiзацiї i гуманiтаризацiї системи освiти.
   7. Українська козацька педагогiка - вiтчизняна наука про виховання пiдростаючих поколiнь українцiв (представникiв нацiональних меншин) нашої Батькiвщини, якiй здавна притаманнi глибокi гуманiстичнi традицiї, яка постiйно збагачується народною виховною мудрiстю, вищими здобутками свiтової науки, культури.
   В Адамiвськiй школi козацько-лицарського виховання функцiонувала модель учнiвського самоврядування, що базувалася на традицiях лицарської верстви українського народу (козацтва). Згiдно iз Конституцiєю України, Законами України "Про освiту", "Про загальну середню освiту", "Про позашкiльну освiту", Положеннями "Про загальноосвiтнiй навчальний заклад", "Про педагогiчну раду середнього загальноосвiтнього навчально-виховного закладу", "Про раду школи", "Про пiклувальну раду школи", Статутом Адамiвської школи козацько-лицарського виховання, - в Адамiвськiй школi функцiонувала модель державно-громадського управлiння, яка базувалася на дотриманi прав та обов'язкiв усiх суб'єктiв навчально-виховного процесу: учнiв, учителiв, батькiв, громадськостi. Однiєю iз складових частин його було учнiвське самоврядування у формi козацько-отаманської республiки.
   Вищим органом учнiвського самоврядування Адамiвської школи козацько-лицарського виховання було коло джур та дан (загальнi збори учнiв 5-9 класiв), яке збиралося не рiдше 2-х разiв на навчальний рiк: у травнi та вереснi. На колi джур i дан заслуховувався звiт про роботу ради джур i дан, обирався новий склад ради джур i дан (травень) та затверджувався план роботи ради джур i дан (вересень). Новий склад ради джур i дан оновлювався не менш як на третину її членiв i обирався термiном на один навчальний рiк. Рада джур i дан обиралася у кiлькостi 15 осiб (головного отамана ради джур i дан, головної берегинi ради джур i дан, писаря ради джур i дан та 12 отаманiв (берегинь) паланок (секторiв роботи). Рада джур i дан працювали за 4 циклами напрямкiв роботи (всього напрямкiв роботи -10). У школi була узгоджувальна рада джур i дан (у випадку розбiжностей в поглядах на якусь проблему мiж джурами та данами). Яка складається з ради отаманiв загонiв i ради дан (берегинь) загонiв. Отаманiв та берегинь обирали на класних зборах джур i дан термiном на один навчальний рiк. До узгоджувальної ради джур i дан на правах спiвголiв ради входили: головний отаман ради джур i дан та головна берегиня ради джур i дан. Узгоджувальна рада джур i дан разом iз писарем ради джур i дан складала координацiйну раду цiкавих справ.
   З числа молодих козакiв 9 класу обирався суд козацької честi термiном на один навчальний рiк у такому складi: суддя, радник, писар, лелi, дани, берегинi, якi не пiдсуднi суду козацької честi.
   Крiм отаманiв та берегинь, класнi збори джур i дан обирали термiнами на один рiк (iз обов'язковим пiврiчним звiтом про роботу i можливiстю переобрання) писаря, хорунжого, бунчужного, товмача, скарбничого та iнших посадових осiб керiвного складу класного козацького загону.
   Ця модель учнiвського самоврядування працювала у школi козацько-лицарського виховання з 1998 року i на практицi довела доцiльнiсть виховання нацiональної самосвiдомостi, громадської активностi, формування творчої особистостi козачат, змiцнення фiзичного i морального здоров'я.
   Школа мала свiй однострiй, прапор, марширування, салютування, загони, командири-отамани, хоча все це мало форму гри. Це форма органiзацiї, яка ґрунтується на iсторичному досвiдi українського народу, метою якого є виховання свiдомих громадян, формування iнтелектуального та культурного потенцiалу як найвищої цiнностi нацiї.
   Провiдна iдея цiєї виховної системи полягає в створеннi умов для цiлеспрямованого розвитку дитини як особистостi. Ядро виховного процесу становлять взаємодопомога, спiвпереживання, пiдкорення спiльно обраним законам - все це зумовлювало позитивний вплив на особистiсть в процесi формування Адамiвської Сiчi - братства козачат. Велика увага придiлялася в школi формуванню таких понять, як учнiвська честь, гiднiсть, совiсть. Засобами козацької педагогiки формується у козачат "командний дух": наша команда - це, вiдповiдно, наша Сiч, наша школа, наше село, наша Україна; виховування козака - для якого найдорожче - воля i честь!
   Не зайве буде додати що Адамiвська школа користувалася цiлковитою пiдтримкою Адамiвської громади, де мешкає бiльше 80-ти козакiв Українського козацтва.
   Наведу ряд позитивних наслiдкiв козацько-лицарського виховання:
  -- зростання нацiональної свiдомостi, патрiотизму, вiдданостi iдеалам
   українського державотворення, демократичного суспiльства, етнонацiональної злагоди всiх учасникiв виховного процесу (а це - учнi, вчителi, батьки, громадськiсть; в селi мешкають представники 9 нацiональностей - українцi, росiяни, болгари, молдовани, румуни, гагаузи, калмики, черкесяни, кеябейцi);
  -- iнтенсифiкацiя процесiв духовного єднання учасникiв виховного процесу,
   що виявляється у повазi, довiрi, взаємодопомозi, щирих взаєминах мiж педагогами i школярами, педагогами i батьками, мешканцями громади (у школi i на територiї громади вже декiлька рокiв не було правопорушень - а це духовний вплив школи на село; у школi покращилась успiшнiсть - її якiсний показник складав у 1998 роцi - 55%, у 1999 роцi - 53%, у 2000 роцi - 56%, у 2001 роцi - 55% - найвищий у районi серед загальноосвiтнiх закладiв I-II ступенiв);
  -- зростання ролi колективу учасникiв навчально-виховного процесу як
   саморегулюючої системи.
   Валерiєм Яковичем Тимофєєвим вперше на Українi фундаментально розробленi основнi документи про школу такого типу (концепцiя, Положення, Статут). Розробленi навчальний план i програми (курси "Козацьке тiловиховання", "Психологiя духовного розвитку", "Козацьке вiйськове мистецтво" i т.д.), посiбники з основних предметiв школи цього типу.
   Система виховання Адамiвської школи козака та берегинi:
      -- Родинно-дошкiльне виховання козачати та лелi (вiк - до 10 рокiв) -
   проводиться через роботу з батьками дошкiльнят та введенням спецiальних курсiв до програми дитячого садочка;
   2. Родинно-шкiльне - проводиться у формi роботи школи козацько-лицарського виховання;
   3. Громадсько-родинне - проводиться у формi дiяльностi дитячо-юнацької органiзацiї "Молода Сiч", та Адамiвського курiня Українського козацтва мiсцевого осередка жiночої громади Українського козацтва.
   Розроблена програма трансформацiї Адамiвської загальноосвiтньої школи у школу козацько-лицарського виховання.
   Функцiонували паланки (сектори) ради джур i дан: здоров'я та спорту; героїко-патрiотичного виховання; нацiонального вiдродження; органiзацiї дозвiлля; зарубiжних зв'язкiв; роботи з молодшими школярами; трудової дiяльностi та охорони середовища; навчально-пiзнавальної дiяльностi; iнформацiї; дисциплiни та порядку; соцiального захисту; iсторико-краєзнавча; суд козацької честi; координацiйна рада цiкавих справ.
   У 2003 роцi директор Адамiвської школи переїхав до мiста Бiлгорода-Днiстровського, де працює начальником вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї.
   Народна мудрiсть говорить: якщо хочеш оставити про себе пам'ять на п'ятьдесят рокiв - сажай сад, на сто - будуй будинок, на тисячу - виховуй сина. Народ, що бажає зберегти себе в iсторiї, повинен пiклуватися про виховання своїх синiв. В системi освiти виховання вiдiграє провiдну роль, а навчання являється тiльки засобом виховання, i на змiну людинi розумнiй повинна прийти людина вихована i розумна.
   Але сучасний стан виховання загрозливий. Якщо рiвень навчання в загальноосвiтнiх школах становить 0,6 вiд можливої одиницi, то рiвень виховання - 0,3. Цей стан взагалi погiршується, бо практично не зроблено спроби змiнити в країнi ситуацiю з мораллю на кращу i школа залишається єдиним гарантом виховання дитини порядною людиною, патрiотом України. Але ж оточення її в буденному життi не завжди спiвпадає з тим, чому вчать в школi. Далекогляднi педагоги - керiвники розумiють необхiднiсть вiдновлення чiткої органiзацiї (системи) виховної роботи в школi, i, незважаючи на сьогоднiшнi полiтичнi та економiчнi труднощi, школа переживає процес реформування. Триває iнтенсивне переосмислення цiнностей. Долаються консерватизм та стереотипи педагогiчного мислення i ми бачимо, яке з'являється розмаїття цiлей та завдань, елементiв змiсту та видiв форм. Неоднозначнiсть прояву закономiрностей виховного процесу в залежностi вiд iндивiдуальних особливостей шкiльного колективу.
   У розвинених демократичних суспiльствах вихованню громадських патрiотичних якостей дiтей придiляють велику увагу. У кожнiй державi своя нацiональна система виховання. У нас своє - козацтво. Це спосiб життя вiльної людини, яка зi зброєю в руках захищала Богом данi їй вiльностi i права. Подивiться, як люблять янкi свого ковбоя (пастуха). Вiн має залiзнi м'язи, лихо скаче на конi, стрiляє з кольта без промаху, захищає слабих бiлих i бореться з аборигенами, тим самим знищує корiнну нацiю Америки - iндiанцiв. А ми соромимось свого козака - високошляхетної та освiченої людини - лицаря, бiйця, який виходив на бiй з наймогутнiшою армiєю Європи - турецькою i перемагав її, захищаючи свiй народ, свою землю, не пригноблюючи нiяку iншу нацiю. До речi, у козацькiй державi неписьменних не було!
   У справi нацiонального виховання ми вже маємо велику пiдтримку органiв державної влади: є Указ Президента України "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва" та iншi. А також накази мiнiстерства освiти та науки України "Про започаткування в рамках позашкiльного виховання у загальноосвiтнiх навчальних закладах програми "Молода Сiч" iз вивченням вiйськово-патрiотичних традицiй українського козацтва та iншi. Виконання заходiв, що пропонують Укази Президента України, накази мiнiстерства освiти, розпорядження глав обласної та районної держадмiнiстрацiї, покликане дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освiту, забезпечити надiйний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками i зорiєнтувати їх на iнтереси нащадкiв. Козацька педагогiка має забезпечити виховання мужнiх i сильних духом громадян України.
   У школi сучасностi треба мати, розвивати й змiцнювати дитячу органiзацiю в школi, вона - пiдмурiвок колективної виховної роботи, бо наш педагогiчний корабель накренило у бiк iндивiдуалiзацiї навчання та виховання. Цей крен призвiв до того, що багато школярiв вiдмовляються вiд шкiльної "iндивiдуальностi" на користь неформальних, а iнодi й злочинних угруповань, та об'єднань. У багатьох з них панують мiцний груповий тиск, жорстка система пiдлеглостi, свавiлля лiдерiв, але здебiльшого пiдлiтки не покидають їх, а, навпаки, цiнують досить високо. Вiдмовившись вiд виховання у колективi та через колектив, ми практично вiдмовилися вiд виховання взагалi. Вiдомо: не може бути успiшним виховання громадянина-господаря своєї країни, якщо дитина, пiдлiток не набуватиме у цi роки досвiду вiдповiдальностi за виконання певних функцiй в органiзацiї життя класу, школи, громади. Виховна система (козацька педагогiка) спирається на владу спiльностi: взаємодопомога, вiдчуття iншого, пiдкорення спiльно обраним законам. Нiхто не має права образити iншого, бо дiстане вiдсiч вiд усього дитячого гурту. Нiхто не може порушити закони життя класу, школи, - цього йому не дозволять. Стриманiсть, ввiчливiсть, повага до старших, мiра в одязi, вiдповiдальнiсть за виконання своїх обов'язкiв упевнено увiйшли в життя молодої сiчi - братства козачат.
   Аналiзуючи змiст програм та пiдручникiв, задамо собi питання - кого формує безнацiональна система освiти України, у якiй немає нацiональної спрямованостi розумового, морального, духовного, фiзичного i трудового виховання? На 2000 рiк всього 21% всiх школярiв на Українi навчалося українською мовою (так, як у 1958 роцi!). В сучасному суперечливому свiтi "виживуть" збережуть себе тi, хто зумiє вiдстояти у глобальному змаганнi свою культуру, мову, фольклор - усе те, з чого складаються сутнiсть та особливостi нацiонального характеру. Саме з цих мотивiв для педагогiчних колективiв нацiональне виховання є обов'язковою складовою системою формування всебiчно розвиненої особистостi.
   Рiзко вiдмовившись вiд комунiстичної iдеологiї i деполiтизував школи, ми самi собi завдали шкоди: лiквiдували систему рiзноманiтних полiтичних i патрiотичних клубiв та клубiв за iнтересами. Це привело до аполiтичностi, значної частини учнiвської молодi, до проявiв песимiзму, скептицизму, байдужостi i втрати патрiотизму. Знищили систему полiтичного iнформування учнiв. Це сприяло формуванню полiтичного без культур'я випускникiв. Лiквiдували пiонерськi i комсомольськi органiзацiї, але не створили нiяких iнших дитячих i юнацьких громадських органiзацiй для учнiв. А вiдомо, що формування майбутнiх громадських дiячiв починається з їхньої участi в дитячих i юнацьких громадських органiзацiях. Глибока моральна криза в нашiй країнi є наслiдком прогалин у навчально-виховному процесi. Зокрема у недооцiнки ролi української нацiональної школи, яка виступає одним iз важливих елементiв збереження i розвитку етнiчної спiльностi, її духовного ядра i постачає суспiльству свiдомих громадян, творчих особистостей, носiїв духовностi.
   Що ж таке школа козацько-лицарського виховання? Яка її загальна модель, на чому вона грунтується? Яка її мета, якi завдання вона покликана розв'язувати?
   Вiдомо, що загальної системи народного виховання для всiх народiв немає. У кожного народу своя, особлива, нацiональна система виховання. Вона базується на рiднiй нацiональнiй мовi. Запозичення системи виховання у iншого народу, як i мови, є неможливим тому, що формує iнтелектуальну дебiльнiсть нацiї. Рiдна школа - це головна основа нацiонального життя держави, основа рiдної школи - нацiональне виховання. Нацiональне виховання - це козацьке виховання, бо українцi - нацiя козацька; козаки були типовими представниками рiдного народу, вони втiлювали волелюбний нацiональний характер, вiдображали його потреби, iнтереси, прагнення; i вони створили самобутню високоефективну, близьку до європейської, нацiональну систему освiти i виховання - козацьку педагогiку.
   Спостереження за розвитком сучасного українського суспiльства показують, що вiдбувається "звужування" держави - громада все бiльше бере на себе її функцiї, а громадяни все частiше спiльно вирiшують проблеми, не звертаючись по допомогу до державних органiв. Це пов'язано iз загальною тенденцiєю нашого часу, з переходом вiд державного до державно-громадського управлiння. Ефективнiсть нової схеми державно-громадського управлiння визначається рiвнем громадянської культури всiх членiв суспiльства i тому (у теперiшнiх складних умовах державотворення) школа повинна керуватись принципом прiоритету прав особистостi над iнтересами суспiльства i держави, гуманiзму, свободи, демократiї, миру, нацiональної злагоди, надаючи дитинi, пiдлiтку, юнаковi (дiвчинi) ще в школi навичок громадського самоврядування, виховуючи лiдера ХХI столiття, людину, яка буде в змозi приймати доленоснi рiшення в життi громади, регiону, держави i бути вiдповiдальним за них.
   Проблема визначення унiверсального типу самоврядування, який забезпечив би позитивний результат, постiйно хвилює педагогiв. У педагогiцi спостерiгалось чимало спроб зробити самоврядування схожим на якiсно працюючий механiзм (ми пам'ятаємо учнiвськi комiтети часiв радянського перiоду), але iсторiя розвитку педагогiки учнiвського самоврядування доводить, що навiть сьогоднi ми не наблизились до цього iдеалу, не змогли створити iдеальний механiзм пiд назвою "учнiвське самоврядування". Це не свiдчить про безсилля науки в дослiдженнi природи людини чи про недостатнiсть пошуку педагогiв-практикiв. Психолого-педагогiчна наука i передова новаторська практика не змогли зробити учнiвський орган самоврядування школи певним "штучним iнструментом". Що ж заважає знаходженню iдеального механiзму? Розмаїття цiлей та завдань самоврядування, елементiв змiсту та видiв форм моделей. Багатоварiантнiсть умов i засобiв управлiння. Неоднозначнiсть виявлення закономiрностей самоврядування в залежностi вiд iндивiдуальних особливостей дiтей i багатьох iнших факторiв.
   Презентацiя моделей самоврядування на обласному методичному зборi педагогiв та учнiвських лiдерiв "Лiдер ХХI столiття" у 2002 роцi за пiдсумками обласного етапу всеукраїнського конкурсу на кращу модель учнiвського самоврядування показала, як по-рiзному органiзовують учнiвське самоврядування кращi школи Одещини (одним iз переможцiв на кращу модель учнiвського самоврядування став Валерiй Якович Тимофєєв): в кожнiй школi сформувалися свiй стиль, темп i ритм роботи, власнi методи й прийоми, певнi психолого-педагогiчнi здобутки. Отже немає єдино вiрного пiдходу до виховання лiдера, а є лише велике розмаїття iдей щодо органiзацiї цiєї роботи. Головна iдея - iдея багатоварiантностi моделей учнiвського самоврядування (i взагалi органiзацiї навчально-виховного процесу!).
   Офiцiйна українська педагогiка не заперечує того, що козацтво стало найдосконалiшою формою вияву генетично закодованих здiбностей i можливостей нашого народу. I тому в концепцiї нацiонального виховання реалiзацiя науково-обгрунтованих i випробуваних iсторiєю козацько-лицарських виховних традицiй - вважається одним iз найефективнiших українознавчих пiдходiв у навчально-виховнiй роботi.
   Генеральний суддя Буджацької Сiчi Б.I.Устименко: "У нас церква вiдокремлена вiд держави, але в одеських єврейських школах учнiв ознайомлюють iз змiстом священих книг. В польських школах вивчають Бiблiю. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховностi, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б iз канонiчними заповiдями, щоб дитина змогла вiдрiзнити добро вiд зла".
   В останнє десятилiття дедалi бiльше полiтичних i культурних дiячiв, учителiв, батькiв звертаються до християнських моральних цiнностей як найбiльш стiйких, унiверсальних, не пiдвладних полiтичнiй та iдеологiчнiй кон'юктурi. Це означає, що сучасне українське суспiльство поступово пiдходить до визнання й опанування етичних основ християнства, вiд яких воно було штучно вiдлучене протягом багатьох десятилiть i до яких у бiльшостi людей навiть було сформовано рiзко негативне ставлення.
   Нiхто не буде сперечатися, що Церква є носiєм духовностi. Так воно i є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, i найперше гармонiї нашого внутрiшнього свiту. Багато людей вiдвiдують храми, вважають себе вiруючими i повага до традицiй та релiгiї свого народу стримує багатьох з них вiд хибних крокiв. Свою роль тут вiдiграє i громадська думка, а тому людина буде намагатися жити i дiяти так,щоб не було соромно перед людьми.
   Лише розвинута моральнiсть, лише прийняття абсолютно вiчних норм спiвжиття допоможе у потрiбну хвилину пiдлiтку (юнаку, юнцi) - вони не будуть вагатися, втримаються, не пiдуть на умовляння товаришiв, адже матимуть приписи на всi випадки життя. А нагородою буде чисте сумлiння та гармонiя внутрiшнього свiту...
   Формування духовностi як основної якостi людини, визначення її духовних прiоритетiв, обґрунтування системи цiнностей, на яких має базуватися життя дитини - основнi напрями роботи духовного виховання.
   Отже, тривале функцiонування i понад ситуацiйний, iнтегративний характер цiнностей, що увiйшли до людської культури як християнськi моральнi настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесi виховання дiтей та молодi й спонукають нас - педагогiв - до вироблення засобiв i методiв їх засвоєння учнями...
   Турбує сумна iсторiя нашої української педагогiки: з уходом ентузiаста тихо конає й його iдея; добре якщо ентузiаст зможе описати свiй досвiд, залишивши його на шпальтах iсторiї педагогiки; а якщо нi? Тодi досвiд зовсiм зникає... Адамiвськiй школi пощастило: її директор описав досвiд роботи педагогiчного колективу школи козацько-лицарського виховання; iншим школам Заднiстров'я поталанило не так ... Багато матерiалiв їхньої роботи вже зникли, багато чого не запам'яталось ... Тому досвiд цих шкiл не подано в цiй роботi належним чином, фрагментарно; та й ще й самi педагоги не розумiють важливостi своєї роботи ... Але, як би не було, загальновизнано, що у перiод "моральної кризи, дегероїзацiї" i деморалiзацiї значної частини нашого суспiльства козацько-лицарськi традицiї, козацька сiмейна, шкiльна i соцiальна педагогiка (як невiд'ємна складова української педагогiки) високо тримають стяг вершинних нацiональних i загальнолюдських цiнностей, здобуткiв елiтних прошаркiв рiдного народу, лицарської духовностi...
  
  
  

ВИСНОВКИ

  
   Що є українське козацтво у минулому й сучасному часi? Що ми активно "вiдроджуємо" й намагаємось "використати"? Чи зможе козацтво зайняти свою нiшу в ХХI столiттi? Як в сучасних умовах силами громадської органiзацiї вiдродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких людей? На якiй основi вiдроджувати козацтво?
   Сучаснi змiни геополiтичної ситуацiї (тероризм, територiальнi претензiї Румунiї до України - Буджак) висунули на порядок денний питання про додатковi гарантiї захищеностi та безпеки, територiальної, державної цiлiсностi, забезпечення мирного проживання населення, пiдтримка на достатньому рiвнi мобiлiзацiйних ресурсiв. Цими обставинами в теперiшнiй час продиктована увага державних структур до українського козацтва. На сучасному етапi в Українi, Росiйськiй Федерацiї та Бiлорусiї козацтва вiдроджуються головним чином як громадськi органiзацiї з культурологiчними, господарськими, виховними, охоронними та iншими функцiями. Трансформацiя цих органiзацiй у вiйськовi не передбачається. В Приднiстров'ї на рiвнi Закону визначено, що козацтво виступає як громадський рух з воєнiзованим характером дiяльностi, а головним його завданням є захист Вiтчизни, сприяння змiцненню та розвитку державностi i державної влади.
   Оформлення й згуртування козаччини швидше вiдбувається в тих регiонах, де загострюються вiйськовi мiжетнiчнi, мiжнацiональнi, мiждержавнi конфлiкти (Кубань, Прикавказ'я, Приднiстров'я). Вiдсутнiсть можливостей виконання вiйськових функцiй призводить (як показує досвiд) до розброду i хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу веде до невизначеностi подальшої долi i самого козацького з'єднання. Ситуацiя може змiнитися лише за умови змiни прiоритетiв козаччини iз вiйськових на господарськi й культурнi. Це не означає, що козакам на державному рiвнi не може бути довiрено охороняти кордони країни чи наглядати за правопорядком усерединi держави. Сучаснi козацькi формування можуть стати повноцiнною нацiональною гвардiєю, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхiдна допомога держави. I не стiльки матерiальна, скiльки юридична. Саме на державному рiвнi мають бути вирiшеннi питання щодо юридичного статусу козацьких вiйськ.
   Законодавча база вiдродження та розвитку Українського козацтва нерозвинена, тому процес розбудови козацьких органiзацiй iде мляво. Iстотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначенiсть цього процесу. Iсторiя українського державотворення переконливо свiдчить про те, що в цьому iсторичному процесi, порiвняно з iншими суспiльно-полiтичними силами, козацтво вiдiгравало вирiшальну, провiдну роль. Тому нацiональнi iнтереси України вимагають створення державних документiв, зокрема законiв, постанов, якi б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої нацiотворчої i державотворчiї потуги, залучення до його лав найширших верств спiвгромадян з метою пробудження i спрямування їхньої енергiї на розв'язання iсторичних завдань, що стоять перед нашим суспiльством i державою.
   Факти неспростовно свiдчать, що високi духовнi набутки українського козацтва, його видатних представникiв - державних i полiтичних керманичiв, дiячiв науки i культури на сьогоднi залишаються невiдомими широким верствам нашого суспiльства. Не пробуджена i незадiяна до конкретних державотворчих справ i не органiзована в козацькi форми iнтелектуальна, духовна i практично-дiйова енергiя сотень тисяч наших спiввiтчизникiв; вона ще "дрiмає", "спить" i не набуває продуктивних i ефективних, суспiльно корисних форм, справ i чину державотворчого характеру.
   Справжнє вiдродження козацтва на Українi почнеться тодi, коли до його лав увiллється молодь, що вболiває за народнi справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне i матерiально багате майбутнє; коли теперiшнi козаченьки чiтко усвiдомлять, що по них судять про все козацтво i народ у цiлому, вiдмовляться вiд своїх користолюбних цiлей i на перше мiсце поставлять служiння народу; коли мiж козаками i науковцями-просвiтянами встановляться тiснi зв'язки та налагодиться спiвпраця на нивi дослiдження iсторико-культурної спадщини козаччини. I тодi вiдроджене козацтво стане тiєю широкою суспiльно-полiтичною i культурницькою течiєю, яка згуртує всi верстви українського народу i зможе цивiлiзованими методами вирiшувати нагальнi питання сьогодення в iм'я народу i для народу.
   Для iсторичних козацьких структур основним змiстом i суттю їхнього iснування була специфiчна вiйськова справа у вiдповiдних суспiльно-полiтичних та природно-географiчних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних вiйськово-лицарських традицiй сформувалась комплексна система козацького вiйськового буття - козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфiчне бойове мистецтво зi зброєю та на його основi - рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної вiйськової магiї; пiсенно-енергетична практика; особливе свiтосприйняття) i є сутнiстю української козацької спадщини. Тiльки через вiдродження i поширення основ вiйськово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслiдування, а отже i вiдповiднiсть сучасного козацтва iсторичним аналогам. Але до сьогоднi розумiння прiоритетностi дiйсного вiдродження українських козацьких традицiй у цьому контекстi не досягнуто. Причинами цього є:
   - переважно хибнi уявлення про сутнiсть козацької спадщини, що сформувалися пiд впливом романтично-iсторичної художньої лiтератури та певних стереотипiв вiтчизняної i зарубiжної iсторiографiї, розроблених вiдносно тих чи iнших iсторiософських концепцiй;
   - вiдсутнiсть сприятливих умов для повноцiнного вiдродження козаччини;
   - розмитiсть або повна вiдсутнiсть дiйсних прiоритетiв козацького вiдродження;
   - руйнацiя родових козацьких зв'язкiв та втрата традицiйного козацького середовища ( родовий козак - представник спадкового козацького роду, життєвi принципи якого сформувались на засадах цiнностей, притаманних специфiчному середовищу козакiв-воїнiв: прiоритетнiсть чоловiчого начала у всiх царинах буття; шанобливе ставлення до родових та загальнокозацьких звичаїв; повага до вiйськової справи взагалi i особливо до специфiчної козацької вiйськової спадщини; ознайомлення з основами козацького бойового мистецтва; сприйняття особливих стереотипiв поведiнки та вiдносин, заснованих на засадах козацького звичаю; можливе ознайомлення з елементами вiйськової магiї; здоровий спосiб життя).
   Основнi причини гальмування козацького вiдродження такi:
  -- вплив рiзноманiтних полiтичних сил;
  -- протилежна конфесiйна орiєнтацiя;
  -- залежнiсть вiд окремих гiлок влади та економiчних елiт;
  -- особисте ворогування новiтнiх козацьких керiвникiв;
  -- брак конкретної дiяльностi.
   Головна проблема козацтва - визначити свою роль у соцiально-полiтичному життi суспiльства. Козацтво - соцiально-полiтичний монолiт чи плiд тимчасового компромiса мiж владою та частиною суспiльства?
   Козацькi органiзацiї стоять вiдокремлено у загальнiй масi об'єднань громадян за iнтересами, соцiальним статусом чи грiшми. Нечастi публiкацiї в пресi, присвяченi козакам, в основному стосуються або парадної сторони їхньої дiяльностi (усi про перебiг Великих Рад i масових нагороджень самодiяльними орденами), або фiнансових сторiн особистiсних конфлiктiв усерединi козацького руху. Насправдi за парадним антуражем - усiлякими шароварами, вольтижуванням i клонуванням гетьманiв - вiд очей широкої громадськостi ховаються цiкавi процеси. У запеклiй боротьбi мiж комунiстами, нацiонал-демократами козацтво займало скорiш вичiкувальну, нiж активну позицiю (хоча спочатку козацтво утворювалося як активнi охоронно-штурмовi загони РУХу - брало участь у хресних ходах, церемонiях покладання травянистої рослинностi до пiднiжжя бронзових борцiв i антуражна охорона неформальних заходiв РУХу). Оскiльки здобуття незалежностi України вiдбулося мирним шляхом, призначення козацтва i його подальша доля змусила губитися в здогадах не тiльки нове керiвництво України, але i самих лiдерiв козацтва. Сотнi молодих i фiзично мiцних чоловiкiв в козацькiй формi опинилися на узбiччi полiтичних процесiв. I вiйни нiякої нi з ким не було. Куди бiдним сiчовикам податися? Поки козаки думали, закрилася остання нiша - рекет. Органiзована злочиннiсть вже набрала бойовикiв i козакам не знайшлося мiсця навiть серед "бикiв". Можливо, це був як раз той випадок, коли iнертнiсть керiвництва, його небажання що-небудь робити, зробила козацькому руху добру послугу. Практично нiхто з козакiв - за одиничними випадками - не заплямував себе зв'язками з вiтчизняними i закордонними мафiозi. Таким чином, до середини 90-х рокiв козацькi органiзацiї в Українi виявилися в станi недофiнансованостi i недозатребуваностi. Коли немає якоїсь об'єднуючої сили, цiлком природно, в серединi будь-якої органiзацiї починається пошук i "призначення" винних. Українське козацтво стрясає цiлий ряд скандалiв, розколiв i виключень з рядiв. Тодi ж почався процес з очищення лав козацтва вiд полiтичних екстремiстiв, iз залучення до "вiдродження" менш ангажованих, але бiльш квалiфiкованих лiдерiв. В цьому сенс "одержавлення" уособлює для козацтва в цiлому позитивну тенденцiю, бо дає йому шанс на приведення себе у вiдповiднiсть з реалiями сучасного громадянського суспiльства. Але рiшення питань, пов'язаних iз визначенням основ козацької служби, в майбутньому. Можливо, включення козацтва в систему "держава" призведе до виникнення статусу вiйськових козачих спiльнот, якi будуть поєднувати в собi риси й держави й громадської органiзацiї.
   Якщо об'єктивно та тверезо проаналiзувати процеси, якi в теперiшнiй час йдуть в українському козацтвi, то ми побачимо, що саме козацтво поки ще розпорошено й неорганiзоване. I причин для цього бiльш нiж достатньо. По-перше, козакiв розпорошують тi, хто не бажає появи на полiтичнiй аренi України нової грiзної громадської сили. Для цього козакiв утягують до рiзних апаратних та партiйних iгор. Сучасний козацький рух лише встиг набрати силу, а в його середовищi через 75 рокiв пiсля революцiї з'явились "бiлi" й "червонi", "самостiйники" й "державники", "нашi" й "не нашi", якi готовi знову зхрестити шаблi. По-друге, розпорошеностi цiєї пiдсобляють самi козаки, пiддавшись розгулу марнослiв'я та егоїзму, пробуджених сучасною революцiйною хвилею, яка зберегла на своїх прапорах характерний для всiх революцiй гасло: "Хто був нiким, той стане всiм!" В результатi цього козацтво й не помiтило, як опинилося в тенетах численних паралельних органiзацiйних структур, якi мiж собою ворогують. По-третє, вiдсутнiсть наукового узагальнення багатовiкового служiння козацтва Неньцi-Українi виявилося при перших кроках його державного становлення. Щоб вирiшувати проблеми, якi виникають, необхiдно вивчити механiзм функцiонування традицiйних козацьких вiйськ, проаналiзувати дiяльнiсть козацтва в перiод демократичних перебудов й громадянської вiйни 1917-1922 рокiв. На базi цих дослiджень визначити, що можливо використати задля вироблення сучасної єдиної державної полiтики становлення козацтва й правильно виявити сутнiсть козацького загалу, козацької громади, козацького вiйська. По-четверте, козацтву необхiдно формувати наскрiзну систему пiдготовки й виховання козака як державної людини через сiм'ю - середню школу - вищий навчальний заклад (готувати кадри). Й так далi... Ще одне... Реакцiя багатьох козакiв на критичний матерiал така: ти хочеш розвалити (добити) козацтво. Вельмишановнi мої, не можна розвалити хату, яка ще тiльки намальована на паперi, про яку балакають, а не будують. Добити можна того, хто живий. Мертвi бджоли не гудуть. Тому й критична публiкацiя для живого й здорового - як холодний душ на похмiлля. Отож, бажаючи всiм плiдної працi, хочеться одного: щоб люди пишалися нами так, як Наливайком, Трясилом, Сiрком чи Палiєм... А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслуженi нагороди, а реальнi справи.
   Спроба сучасних реформаторiв збудувати нове суспiльство з орiєнтацiєю лише на економiчнi, ринковi розрахунки, неминуче провалиться. Суспiльство засновується лише на iдеї моральностi й цементується духовними прагненнями народу. Iдеологiя козацтва фундується на таких засадах: Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в органiзацiї свого життя й на усвiдомленнi святого свого обов'язку - захищати рiдну українську землю й українську державнiсть ("Душу - Богу! Серце - Людям! Життя - Батькiвщинi! Честь - нiкому!"). Це стало в перебiгу вiкiв свого роду генетичною особливiстю козацького характеру. Й в сучасному суспiльствi, коли значний вiдсоток населення України розгубив, не мав або розмiняв свої iдеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбiльш стiйким носiєм нацiонально-iсторичних традицiй українського народу, здатне зiграти роль свого роду каталiзатора громадської самосвiдомостi, очолити всенародний рух за вiдродження України-Батькiвщини.
  
  

Задунайський запорожець Ананiй Коломiєць, розповiдаючи про Задунайську Сiч, висловив невмирущi, сповненi глибокої вiри в козацтво i його спадкоємцiв, слова: "А за нас... то наше не пропаде... Досi не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насiння нiхто не скоренить!"

Слава козакам!

Слава Українi!

  
  
  
  
  
  
  

ЛIТЕРАТУРА

  
  
   Преса.
  
   1. Статут Українського козацтва. Свобода слова/
   2. Iван Мамота. Звичаєве, модернове.//Українська культура.-1998. -N3.-с.19.
   3. Тарас Чухлiб. Поки кожний козак нестиме в собi такi чесноти, як свобода i честь - Україна буде жити./Свобода слова. -2003. - с.6 - с.8.
   4. Свобода слова. -2003. - N6. - с.3.
   5. Свобода слова. -2003. - N7. - с.3.
   6. Гетьман України Iван Бiлас. Українське козацтво єдине, як єдина Україна i єдиний Бог. // Свобода слова. - 2003. - N7. - 2с.
   7. Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992.- 15 жовтня.
   8. Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   9. Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня.
   10.I нформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України.-1991.- N6.
   11. Указ президента -уточнити
   12. Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. - 1995. - N11. - 28 с.
   13. Указ Президента України вiд 7 серпня 1999 року (уточнити)
   14. Указ президента -уточнити
   15. Нацiональна программа-уточнити
   16. Директива -уточнити
   17. Указ Президента України N916/2005 вiд 04.06.2005 року "Про Раду Українського козацтва".
   18. Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992.- 15 жовтня.
   19. Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   20. Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня
   21. Советское Приднестровье. Все на праздник. 11.08.1998.
   22. Торнадо. Праздник казаков, пчеловодов и всего народа. 13.08.1998.
   23. Освiта. Кращi освiтяни року. N1. 2003. - 4 с.
   24. Советское Приднестровье. День Белого города. Сентябрь 2003.
   25. Одесские известия. Варшавяне аплодируют "Веселке". 1999. - 19 травня.
   26. Советское Приднестровье. Нас знает мир! 2002, - 18 июля.
   27. Советское Приднестровье. Не торопя удачу. 2001. - 29 ноября.
   28. Освiта. Українська козацька педагогiка. - 1992. - 1 вересня.
   29. Освiта. Нацiональне виховання. Яким йому бути? - 1996. - 7 серпня.
   30. Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. 1995. N11. - 28 с.
   31. Освiта. Програма "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України". 24 вересня - 1 жовтня 1997.
   32. Одеские вести. Наследники.1999. - 18 березня.
   33. Одеськi вiстi. Присягаю на вiрнiсть Українi. 2000. - 19 грудня.
   34. Б. Устименко. Мої улюбленi слова: Вiтчизна, Незалежнiсть, Воля. Одеськi вiстi. - 1999. - 18 грудня.
   35. Громадсько-полiтичний тижневик "Освiта" (Київ) - N1 (1-8 сiчня 2003).
   36. Джура та Дана. - 1998 - 2000.
   37. Рiч про Адамiвську Сiч. - 2001-2003.
   38. Тимофєєв В.Я. Народе, виховуй сина! Советское Приднестровье. - 2002. - 18 липня.
   39. Тимофєєв В.Я. Органiзацiя учнiвського самоврядування в школi
   козацько-лицарського виховання. Наша школа. - 2002. - N2. - 12-18 с.
   40. Тимофєєв В.Я. Сiльська школа на зламi епох. Советское Приднестровье. - 2000. - 14 серпня; 2000. - 28 серпня.
   41.Тимофєєв В.Я. Школа козацько-лицарського виховання. Наша школа. - 2000. - N5-6. с. 11-21.
  
  
   Iнтернетсайти.
  
   42. Задунайський В.В. Родовi козаки i сучасне вiдродження української
   козацької спадщини. www.cossaks.org.ua.
  
  
   Лiтература.
  
   43. Запорожцi. Київ. "Мистецтво", 1993. - с.60.
   44. Вiталiй Щербак . Українське козацтво: формування соцiального стану (друга пол.. XV - сер. XVII ст.) Київ, 2000. - с.27.
   45. Хаджибей - Одеса та українське козацтво. Т. 3. Одеса. 1999. - с.10.
   46. Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк".2000. - с.3 - 56.
   47.Гончарук Т.Г.Вiйськовi операцiї на територiї Одещини. Одеса,2002.с.10-26.
   48.О.Янчук. Український вiйськовий рух на Одещинi в першiй половинi XX ст.. Одеса, Український Чорноморський iнститут iм.. Юрiя Липи. 1998. - с. 8.
   49. Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса. "Словянiя-ХХI". 2000.- с.93.
   50. Одеса козацька. Одеса. 2000. - с.131.
   51. Козацтво, народжене на Одещинi. Одеса, 2001. - с. 63.
   52. Тимофєєв В. Я.. Адамiвська Сiч-школа козацько-лицарського виховання. ПП "Петрекс". Бiлгород-Днiстровський. 2004.
   53. Плохiй с. Покрова Богородиця в Українi.// Пам'ятки України. 1991. - N5. - с.32 - 39.
   54. I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с.16.
   55. Яворницький Д. I. Iсторiя Запорозьких козакiв. - К.: Наукова думка, 1990. - Т.1. - 592 с.
   56. Мiжконфесiйнi взаємини на пiвднi України. XVIII - XX столiття. Запорiжжя. 1999. - 70 ст.
   57. I. В. Сапожников. Кам'янi хрести степової України (XVIII - перша половина XIX ст.). - Одеса, 1997. - 103 - 105 ст.
   58. Запорожцi. Київ - "Мистецтво", 1993. - с. 26.
  
  
   Архiв автора.
  
   59. Регiональна програма вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002 - 2005 роки.
   60. Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї. 10.05.2000.
   61. Координацiйна рада з питань розвитку УК на Одещинi.
   62. Розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї N771/А-2005 вiд 29.12.2005 року "Про раду козацьких отаманiв при головi Одеської обласної державної адмiнiстрацiї".
   63. Тимофєєв В.Я. Спомини.
   64. Унiверсал Гетьмана УК вiд 28.08.2000.
   65. Концепцiя Українського козацтва.2000.
   66. Козацький роз'їзд БСКВ.
   67. Установчий договiр кооперативу "Козацька застава" при козацтвi
   БСКВ.
   68. Скляренко М. П. Бiографiя.
   69. Протокол Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 01.03.1998.
   70. Унiверсал Головного отамана Чорноморського козацтва вiд 14.10.2001.
   71. Устименко Б.I. Автобiографiя.
   72. Зуев Олег Iванович. Бiографiя.
   73. Воробйов В. М. Бiографiя.
   74. Бойчев В. В. Бiографiя.
   75. Доручення-дозвiл УЧПГК вiд 28.01.1995.
   76. Довiдка Генеральної канцелярiї УК вiд 15.10.1996.
   77. Довiдка Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 02.09.1996.
   78. Заява Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства вiд4.02.1999.
   79. Статут Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникв.1995.
   80. Чисельний реєстр Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства станом на 2000 рiк.
   81. Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства.
   82. Характеристика Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства.
   83. Витяг з положення про козацькi вiйськовi звання вiд 25.06.1998.
   84. Виборча програма Бiлгород-Днiстровської мiської органiзацiї УК.
   85. Протокол зборiв козацького круга Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства пасiчникiв вiд 08.01.1998.
   86. Контракт Бiлгород-Днiстровської фiлiї "Сiч". 1998.
   87. Прохання Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 21.09.1998.
   87. Звiт отамана Л.Городецького за 1998 рiк.
   88. Заява Бiлгород-Днiстровського козацького товариства пасiчникiв вiд 19.06.1998.
   89. Заключення зав. вiддiлом археологiї Пiвнiчно-Захiдного Причорномор'я iнституту археологiї НАНУ.
   90. Вiдповiдь отаману Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 28.09.1998.
   91. Заключення Iнституту археологiї НАНУ.
   92. Запрошення Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства на свято медового Спаса. План проведення урочистостей святкових дат на 23.08.1998.
   93. Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського Коша вiд 28.05.1999.
   94. Лист Л.Городецького головi колгоспу "Вiльне козацтво".
   95. Спiльний меморандум Бiлгород-Днiстровської органiзацiї КУНу та Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникiв. 1999.
   96. Меморандум органiзацiй нацiонально-державницького спрямування м. Бiлгорода-Днiстровського вiд 28.02.2000.
   97. Програма дiяльностi Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 26.02.2001.
   98. Городецький Л.Г. Автобiографiя.
   99. Якименко В.М. Бiографiя.
   100. Майстро А.I. Бiографiя.
   101. Статут Адамiвського куреня вiд 15.06.1998.
   102. Лист голови Бiлгород-Днiстровської районної ради Адамiвському куреню вiд 04.08.1998.
   103. Список козакiв Адамiвського куреня вiд 23.08.1998.
   104. Тимофєєв В.Я. Бiографiя.
   105. Редько А.I. Бiографiя.
   106. Маринеску М.К. Бiографiя.
   107. Рибальченко В.П. Бiографiя.
   108. Куликов Р.К. Бiографiя.
   109. Кульчицький Анатолiй Олексiйович. Бiографiя.
   110. Чеботюк Олександр Миколайович. Бiографiя.
   111. Одорожа Iгор Федорович. Бiографiя.
   112. Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв вiд 03.1997.
   113. Свiдоцтво про реєстрацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу.
   114. Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу вiд 01.03.1998.
   115. Скляренко М.П. Бiографiя.
   116. Статут Бiлгород-Днiстровського Коша.
   117. Протокол зборiв старшинської ради Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 12.07.1998.
   118. Звернення отамана Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства.
   119. Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003.
   120. Клопотання кооператива "Козацька застава".
   121. Звернення старшини Бiлгород-Днiстровського Коша.
   122. Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003.
   123. Звернення старшинської ради Бiлгород-Днiстровського Кошу вiд 05.11.2001.
   124. Подання про присвоєння козацького звання Черв'яку О.О.
   125. Вiтряк М.К. Бiографiя.
   126. Царенков О.П. Автобiографiя.
   127. Характеристика Царенкова О.П.
   128. Подання до нагороди Царенкова О.П.
   129. Ковалiв С.Д. Бiографiя.
   130. Скиба М.Є. Бiографiя.
   131. Лелеченко I.А. Бiографiя.
   132. Характеристика Бойчева В.В.
   133. Характеристика Горлачова С.П.
   134. Характеристика Дейни М.К.
   135. Сокорєв Ю.О. Автобiографiя.
   136. Сокорєв О.Ю. Автобiографiя.
   137. Наказ N18 вiд 25.04.2000 крайового отамана УЧПГК.
   138. Наказ N19 крайового отамана УЧПГК.
   139. Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 10.06.2000.
   140. Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 30.09.2000.
   141. Список засновникiв 1-го Бiлгород-Днiстровського окружного полку iм. П.Орлика.
   142. Реєстр козакiв полку iм. П.Орлика.
   143. Оленiв I.П. Автобiографiя.
   144. Протокол козацького кола козацького куреня окружного полку iм. П.Орлика вiд 04.05.2002.
   145. Протокол полку iм. П.Орлика вiд 20.05.2002.
   146. Статут окремого козацького куреня ЧКВ.
   147. Довiдка N08 Одеського обласного управлiння статистики вiд 08.08.2002.
   148. Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 22.02.2004.
   149. Наказ отамана куреня iм. С. Бiлого вiд 23.02.2004.
   150. Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 26.02.2004.
   151. Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2002.
   152. Протокол N2 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 20.05.2002.
   153. Реєстр особового складу куреня iм. С.Бiлого. 2002.
   154. Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2003.
   155. Тимофєєв В.Я. Довiдка про Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького.
   156. Реєстр козацької жiночої громади станом на 01.10.2003.
   157. Бiлоус В. П. Характеристика товариства. Рiч про Буджацьку Сiч, грудень 2005 року.
   158. Павлюк Василь Васильович. Бiографiя.
   159. Смаковський Володимир Миколайович. Бiографiя.
   160. Розпорядження Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 01.06.2000.
   161. Склад Координацiйної ради Бiлгород-Днiстровського району.
   162. Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   163. План щодо реалiзацiї Нацiональної програми розвитку козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   164. Звiт щодо реалiзацiї програми розвитку козацтва в Бiлгород- Днiстровському районi.
   165. Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001.
   166. Заходи Одеської облдержадмiнiстрацiї щодо виконання Нацiональної програми вiдродження Українського козацтва.
   167. Наказ вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 22.10.2002. Заходи щодо виконання Програми.
   168. Перелiк заходiв управлiння освiти i науки облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002.
   169. Наказ Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002.
   170. Звiт координатора дiяльностi козацьких осередкiв.
   171. Звiт про роботу українського козацького народного хору "Мрiя".
   172. Козацький духовий оркестр. Характеристика.
   173. Хор української народної пiснi "Мрiя".Характеристика.
   174. Нiкiруй М.I. Перелiк виступiв ансамблю.
   175. Нiкiруй М.I. Бiографiя.
   176. Ансамбль української народної музики "Гроно". Характеристика.
   177. Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   178. Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї.
   179. Звiт Бiлгород-Днiстровського вiддiлу освiти РДА.
   180. Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 04.2002.
   181. Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 22.10.2002.
   182. Заходи вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї щодо вiдзначення Переяславської Ради.
   183. Наказ державного управлiння екологiї та природних ресурсiв в Одеськiй областi вiд 29.12.2003.
   184. Звiт про роботу координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   185. Звiт про стан виконання Нацiональної програми.
   186. Наказ по Бiлгород-Днiстровському райво вiд 11.02.2004.
   187. Звiт Бiлгород-Днiстровського райво. 2004.
   188. Звiт про виконання розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001.
   189. Статут козацької республiки "Мрiя".
   190. Статут Молодої Сiчi.
   191. Виступ на Великiй Радi Ук 17.10.1997.
   192. Заява курiнного отамана Старокозацького куреню.
   193. Довiдка про перевiрку i атестацiю Старокозацької ЗОШ вiд 15.11.2000.
   194. Довiдка про стан виховної роботи Випаснянської ЗОШ. Грудень 1999.
   195. Акт проведення атестацiї Вигiнської ЗОШ. Жовтень 1998.
   196. Довiдка про перевiрку й атестацiю Долинiвської ЗОШ. Жовтень 1999.
   197. Подання директора Адамiвської школи вiд 11.05.1992.
   198. Статут органiзацiї "Джура" Адамiвського козацького осередку.
   199. Програма дiяльностi "Джура" Адамiвського козацького осередку.
   200. Вiдповiдь Адамiвської сiльської ради вiд 25.06.1992.
   201. Рiшення N1 ХVII сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 21.08.1992.
   202. Рiшення N 3 ХХIV сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 14.02.1993.
   203. Свiдоцтво про реєстрацiю дитячої органiзацiї "Сiч" вiд 23.03.1995.
   204. Програма мiжнародної науково-практичної конференцiї "Дитина в сучасному суспiльствi". Одеса. 2000.
   205. Посвiдчення автора вiд 17.05.2003.
   206. Посвята до козацтва Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства.
  
  
  
  
  
  
  
  

ДОДАТКИ. ЛIДЕРИ КОЗАЦТВА БIЛГОРОД-ДНIСТРОВЩИНИ.

  
  

СЛЄПУХIН МИКОЛА ОЛЕКСIЙОВИЧ

  
   Слєпухiн Микола Олексiйович народився 12 грудня 1925 року в станицi Бiлореченськiй Краснодарського краю в родинi робiтника. Нацiональнiсть - росiянин.
   Батько - Слєпухiн Олексiй Фiларетович, 1901 року народження, уродженець Сталiнградської областi Iловлiнського району. До Жовтневої революцiї - селянин. Учасник Громадянської вiйни. Пiсля вiйни - робiтник, службовець. Загинув пiд час Великої Вiтчизняної вiйни.
   Мати - Слєпухiна Павлина Iванiвна, 1905 року народження. Уродженка станицi Бiлореченської Краснодарського краю, з селян. Мешкає там ж.
   Сестра - Слєпухiна Юлiя Олексiївна, 1929 року народження, мешкає в станицi Бiлореченськiй.
   Микола Олексiйович до призиву до Червоної Армiї навчався в станицi Бiлореченськiй в школi N68, де закiнчив 10 класiв в 1941 роцi.
   29 червня 1941 року по призову Радянського уряду "Козаки Дону та Кубанi - на захист Батькiвщини!" - добровiльно вступив в Червону Армiю, де проходив службу.
   З 29 червня 1941 року по вересень 1941 року в 193 кавалерiйському полку 72 кавалерiйської дивiзiї на посадi червоноармiйця-шабельника.
   З вересня 1941 року по червень 1942 року в 7 та 8 бригадах морської пiхоти окремої Приморської армiї в Севастопольському оборонному районi в званнi головного старшини на посадi заступника командира взводу.
   З червня 1942 року по грудень 1942 року в протитанковому дивiзiонi 4 Кубанського Козацького кавалерiйського корпусу на посадi командира огневого взводу.
   З грудня 1942 року по лютий 1943 року на курсах перепiдготовки молодшого начскладу в мiстi Кiровабадi.
   З лютого 1943 року по березень 1943 року в 59 кавалерiйськiй дивiзiї командиром взводу розвiдки.
   З березня 1943 року по сiчень 1944 року в 45 кавалерiйському полку 12 кавалерiйської козацької дивiзiї 5 Донського кавалерiйського козацького корпусу.
   З лютого по березень 1944 року на лiкуваннi у зв'язку iз пораненням в вiйськовому шпиталю N5586 в мiстi Чкаловi.
   З березня по червень 1944 року в 42 полку 10 козацької кавалерiйської дивiзiї 4 гвардiйського козацького кавалерiйського корпусу на посадi командира взводу 76-мм гармат.
   З червня 1944 року по травень 1945 року в 45 кавалерiйському полку 12 кавалерiйської дивiзiї 5 Донського кавалерiйського корпусу на посадi командира огневого взводу 76-мм гармат.
   Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року.
   З липня 1945 року по серпень 1946 року - курсант Одеського пiхотного училища iм. К.Є.Ворошилова.
   З вересня 1946 року по червень 1948 року - командир взводу 46 окремої мiсцевої стрiлецької роти спецiального призначення по боротьбi з бандитизмом Одеського вiйськового округу.
   З червня 1948 року по червень 1953 року - командир стрiлецького, комендантського взводiв, стрiлецької роти 21 стрiлецького полку 180 стрiлецької дивiзiї.
   З червня 1953 року по червень 1954 року - командир штабної роти 180 стрiлецької дивiзiї.
   З червня 1954 року по жовтень 1955 року - командир комендантської роти 180 стрiлецької дивiзiї.
   З жовтня 1955 року по травень 1957 року - заступник командира стрiлецького батальйону 21 стрiлецького полку 14 стрiлецької дивiзiї.
   З травня 1957 року по червень 1959 року - заступник командира мотострiлкового батальйону 325 мотострiлецького полку 88 мотострiлецької дивiзiї.
   Приймав участь в бойових дiях на фронтах Великої Вiтчизняної вiйни у складi Пiвнiчно-Кавказського, Пiвденно-Захiдного, Степового, 2,3,4 Українських фронтiв.
   В полонi та окруженнях не був.
   Поранення: 2 тяжких, 4 легких.
   В 1947 роцi вступив в брак з громадянкою Слєпухiною (Шелковенко) Нiною Григорiвною, свiдоцтво про одруження N59998 вiд 26.02.1947 року. Дружина - 1929 року народження, уродженка Смiлянського району Київської областi. Маю двох дiтей - Свiтлану та Людмилу 1948 року народження.
   Маю урядовi нагороди: ордена "Вiтчизняної вiйни II ступеню", "Червоної зiрки"; медалi "За звитягу" - 2 шт., "За бойовi заслуги", "За оборону Севастополя", "За оборону Кавказу", "За взяття Будапешту", "За взяття Берлiну", "За визволення Праги", "За перемогу над Германiєю", "30 рокiв Радянської Армiї i ВМФ", "40 рокiв Радянської Армiї i ВМФ".
   Член Комунiстичної партiї Радянського Союзу з 1955 року, партiйний квиток N04960995.
   В перiод з 1960 року до 1973 року служив в Бiлгород-Днiстровському гарнiзонi вiйськовим комендантом гарнiзону, заступником командира полку з тилу, командиром полку.
   В званнi полковника в 1973 роцi звiльнився з лав Збройних Сил СРСР у зв'язку iз звiльненням в запас.
   Далi продовжував свою трудову дiяльнiсть в системi Громадянської оборони СРСР.
   Проводив велику Вiйськово-патрiотичну роботу, виступав в дитячих садках, школах, трудових колективах iз споминами про Велику Вiтчизняну вiйну. Тривалий час був головою Ради ветеранiв 180 Київської Червонопрапорної гвардiйської дивiзiї. Органiзовував зустрiчi ветеранiв до пам'ятних дат в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Багато робив для вiдродження козацтва в регiонi, був обраний Отаманом.
   Створив особистий музей "Армiя. Вiйна. Перемога".
   Помер 10 жовтня 1998 року.
  
  

КОРНЄВ ЮРIЙ МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Корнєв Юрiй Миколайович народився 12.12.1952 року в станицi Россошь Воронiжської областi.
   Батько - Корнєв Микола Миколайович (1925), залiзничник-машинiст, мати - Малородова Лiдiя Сергiївна (1929), секретар-машинiстка держорганiзацiї.
   Переїхали до Молдови (мiсто Бендери), де закiнчив 8 класiв, потiм технiкум Базового господарства.
   З 1970 по 1976 роки навчався в Кам'янець-Подiльському вищому вiйськовому iнженерному училищу, пiсля закiнчення якого проходив службу взводним батальйону по знаходженню та знищенню ядерних фугасiв (ВРУЯФ) в селi Малi Кандури (Грузiя) на кордонi iз Туреччиною.
   В 1981 роцi - переїзд в Ахалкалаки (Грузiя), потiм в Кутаїсi (штаб округу), потiм дивiзiя (ротний), отримав чергове звання й - начальник штабу батальйону.
   У 1989 роцi - учасник лiквiдацiї наслiдкiв землетрусу у Спитацi. Особисто розмiнував бiльше 5 тис. деформованих снарядiв, за що дають Героя Радянського Союзу (за положенням про Зiрку Героя). Там розробив нову технологiю взриву напiврозрушених багатоповерхових будiвель (при цьому взривi будiвлi - як би складуються).
   З 1990 року - Польща (один рiк); далi виводять радянськi вiйська пiд Калiнiнград.
   1991 рiк - штаб Одеського вiйськового округу.
   З листопаду 1991 року - Бiлгород-Днiстровський гарнiзон. Звiльнено за вступ до козацтва у кiнцi 1994-початку 1995 року у званнi пiдполковник, на посадi командира полку.
   Дружина - Ольга Миколаївна, доньки - Олена (1978), Ольга (1979).
   Пiсля звiльнення з лав Армiї України переїхав до Росiї у Россошь, потiм до Воронiжа.
   Брав активну участь у розробцi основних документiв Земляцтва Заднiстров'я - "Iдеологiя козацтва", "Стратегiя козацтва" (товариш Отамана - це начальник штабу козацької органiзацiї).
   Ю.М.Корнєв багато уваги придiляв питанню пiдбору кадрiв для роботи з козаками. "...Необхiдно вiдмiтити, що провiдниками й розповсюджувачами козацької iдеологiї можуть бути козаки, добре освiченi, iз високим iнтелектом, якi вiдданi справi вiдродження козацтва, а не випадковi люди iз низьким освiтнiм рiвнем. Але, на жаль, оглядаючись на моду i не дивлячись на сутнiсть розвитку козацької iдеологiї з її високими принципами у справi становлення козацтва та виконання перспективних планiв життєдiяльностi козацької громади, з'явилися заступники отаманiв з iдеологiї, якi досить смутно уявляють свої обов'язки та в силу свого рiвня знань не можуть бути корисними у цiй важливiй для сучасного козацтва сферi.
   Вiдсутнiсть чiткої, хоча б коротко сформульованої козацької iдеологiї, свого добре налагодженого пропагандистського апарату, своїй преси дає можливiсть анти козацьким силам на всiх рiвнях в рiзних виданнях, в правоохоронних органах та владних структурах вести скажену атаку на козацтво, використовуючи найменшi негативнi явища та факти, що проявляються в козацькому русi."
  
  

ДЕОРДИЦЯ IВАН МАТВIЙОВИЧ

Вiн мрiяв про Козацьку республiку i щасливе майбутнє України

  
   З Iваном Матвiйовичем я був знайомий рокiв двадцять, коли вiн був головою колгоспу в Монашах, головним агрономом в Козацькому, а пiсля оселився у Бiлгородi-Днiстровському на вулицi Вiльнiй недалеко вiд мене. Кремезний, чорновусий з чорною чуприною i великими чорними очима вiн чимось нагадував Тараса Бульбу, яким я уявляв славетного запорiзького полковника ще з дитинства, коли вперше прочитав про нього у Гоголя. Я часто влiтку завiтав до його подвiр'я, де було так затишно i приємно посидiти пiд яблунями та грушами, якi дарували прохолоду навiть у самi спекотнi днi.
   Iван Матвiйович був визнаним винахiдником i патрiотом. Iнженер-механiк i агроном за фахом, вiн був постiйно у творчому пошуку: розробляв сошники нової конструкцiї, якi б забезпечили врожайнiсть зернових пiд сто центнерiв з гектара, дивовижнi гранули для нашої посушливої зони землеробства на базi цеолiту та вермiкулiту. Заоранi в грунт, цi гранули протягом десяти рокiв забезпечували б рослини вологою з повiтря. Iлфiнг, який лiкує i рятує вiд шкiдникiв рослини, долає рак у людей, загоює рани та виразки i знаходить ще багато iнших застосувань. Виноградники нового типу, що даватимуть 500 центнерiв ягiд з гектару. Важко перелiчити всi винаходи i пропозицiї цiєї щедро обдарованої природою людини, але прикро, що вона випередила час i вони не знаходили анi порозумiння, анi пiдтримки у можновладцiв. Нашi з ним сумiснi поїздки до Києва закiнчувалися нiчим i це сильно ображало його. Починалася перебудова, можновладцi та чиновники дбали лише про те, як обiкрасти народ, привласнити нацiональнi багатства i нiякi пропозицiї нiкого не цiкавили. Лише учнi мiсцевого лiцею купчилися бiля дiда Деордицi i за його технологiями цi мiськi хлопчики та дiвчатка, якi вперше заходилися поратися на учбових дiлянках, одержували небаченi врожаї сориту, кукурудзи, сої...
   Нащадок запорiзьких козакiв славетного козацького роду Пiдвисицьких, Iван Матвiйович був палким патрiотом своєї землi, самовiддано любив її i хотiв бачити свiй талановитий, роботящий i волелюбний народ вiльним, заможним i шанованим в усьому свiтi. Разом з ним менi пощастило приймати участь у роботi Першого всесвiтнього конгресу українцiв у Києвi, де ми познайомилися з паном Василем Веригою, полiтиком, вченим i письменником з Канади (Торонтський унiверситет), i паном Володимиром Жилою, колишнiм мiнiстром iноземних справ уряду України в екзекилiї, професором Техаського унiверситету, з якими ми пiдтримували дружнi стосунки до останнього часу. Пану Деордицi пощастило зробити подорож до Америки. В Нью-Йорку, на Матхаттенi, у Всесвiтньому торгiвельному центрi його виступ протягом пiвтори години, замiсть вiдведених п'ятнадцяти хвилин слухали сотнi неабияких бiзнесменiв з рiзних країн свiту i нагородили українця гучними оплесками. Вiд дружив i пiдтримував зв'язки з вiдомими винахiдниками i вченими багатьох країн i перш за все України та Росiї...
   Отже, козацтво. Iван Матвiйович добре знав його iсторiю i традицiї. Вiн iз захопленням переказував героїчнi епiзоди визвольної боротьби запорiзьких лицарiв, їздив на Хортицю, де щороку на Зеленi свята збираються козаки з України, Дону, Кубанi. Деордицю завжди зустрiчали тепло i радо. Отаман Петро Заболотний, гетьман Мулява, курiнний отаман Леонiд Хлопков, винахiдник i приятель Деордицi. Не дивно, що його в 1992 роцi було обрано першим отаманом Буджацького Козацького вiйська.
   Iван Матвiйович Деордиця мрiяв про те, що Україна вибере шлях козацької республiки.
   "Ми живемо у жорстокому i пiдступному свiтi. Не треба впадати в iншу крайнiсть i iдеалiзувати так званий "вiльний свiт". Не все, що в нас писалося про соцiалiзм, було правдою, зате все, що писалося про капiталiзм - правда. Там царюють вовчi закони i нiхто в тому свiтi не хоче бачити Україну багатою, мiцною i самостiйною країною. Кому, скажiть, потрiбен сильний конкурент? I уся їхня допомога спрямована на те, щоб утворити з нашої країни сировинний придаток, резервний табiр дешевої робочої сили, тобто зробити компостну яму для Європи, щоб вигiдно експлуатувати нашi унiкальнi чорноземи" - говорив вiн.
   Вiн цiлком виправдано не вiрив заявкам Клiнтона, не вiрив у добрi намiри Сороса, Свiтового банку, мiжнародного валютного фонду, програмам Джеффрi Сакса та iншим "благодiйникам", цiлком виправдано побоюючись, що слiпа вiра їхнiм словам заведе нас у резервацiї, як колись завела американських iндiанцiв.
   "Нам треба будувати свою, козацьку республiку. Країнi потрiбна мiцна влада з суворими законами. Тодi не буде злодiїв, ґвалтiвникiв, вбивць - вони всi розбiжаться в тi країни, де панує таки звана "демократiя". Хлопцi та дiвчата за всi роки навчання у школi повиннi проходити козацький вишкiл, мати добрий фiзичний i духовний гарт, знати три-чотири мови, володiти комп'ютером, козацьким бойовим мистецтвом, керувати автомобiлем, добре знати економiку, iсторiю, валеологiю. З такими громадянами Україна займе гiдне мiсце у свiтовiй спiльнотi. А куди ми пiдемо з злодiями, наркоманами, дистрофiками i неписьменними?" - з бiллю запитував вiн.
   На жаль, до голосу старого козака в Києвi прислухалися так саме, як i до його винаходiв. Отже, маємо те, що маємо...
   Коли Iван Матвiйович Деордиця пiшов вiд нас (29.01.2005), створилася навколо порожнеча, яка гостро вiдчувається зараз i довго ще буде вiдчуватиметься, бо навiть наша щедра українська земля не часто народжує таких могутнiх i яскравих особистостей. Я впевнений, що не сучасник, а нащадки гiдно оцiнять його велич i наслiдки його втрати. Не було i не має пророкiв у своєї Вiтчизни, на жаль...
  
  

БОРИС IВАНОВИЧ УСТИМЕНКО

Козацькому роду - нема переводу!

  
   Про козакiв я чув багато в дитинствi вiд батька та бабцi Полi. Батько народився на Рiвненщинi, часто бував у Дубно, де розгорталися подiї, талановито висвiтленi Миколою Гоголем в його безсмертному творi "Тарас Бульба". Важке враження на все життя винiс батько вiд поїздки у мiсця, де вiдбулася Берестецька битва, i де козацькi кiстки рясно засiяли мокру полiську землю. Вiн сумував, що протягом половини тисячолiття Україна втрачала у битвах своїх найвiдданiших синiв i врештi-решт залишилася бiдною удовицею, яку немає кому гiдно захистити...
   Бабуся Поля з роду Василевських розповiдала, що її чоловiк, тобто мiй дiд по матерi, приїхав молодим хлопцем з Одеси i завiряв, що його дядько начебто був отаманом Усть-Дунайського вiйська, створеного з тих запорiзьких козакiв, якi втекли за Дунай пiсля зруйнування Катериною Сiчi, а згодом повернулися i посiли на бессарабських землях.
   В дитинствi я зачитувався книжками про козакiв i ображався на друзiв, якi вiддавали перевагу мушкетерам Дюма, або лицарям Вальтера Скотта. Але згодом радянська дiйснiсть переконала мене, що козацька ера залишилася в минулому, як i лицарськi часи для країн Захiдної Європи. Козацьке прагнення до вiльного життя спонукало мене вибрати професiю моряка i протягом двадцяти рокiв я блукав по морях та океанах, не розлучаючись з "Тарасом Бульбою" Гоголя та "Енеїдою" Котляревського. Це тепер ми довiдуємося, що троянцi та етруски були вихiдцями з нашої спiльної Вiтчизни - Припонтиди, а тодi я лише вiдчував якусь невиразну тягу та симпатiю до них...
   З початком перебудови багато хто в Українi вiдновив втрачену надiю вiдродити славне козацьке лицарство. У нас в Буд жаку неабиякий чолов'яга, схожий зовнi на Тараса Бульбу, Iван Матвiйович Деордиця, нащадок славного козацького роди Пiдвисицьких, вирiшив заснувати Буджацьке козацьке вiйсько. Разом з ним ми багато разiв їздили до Києва, зустрiчалися з гетьманом Мулявою, отаманом Головатим, бували на козацьких радах, але нiякої допомоги у реалiзацiї своїх задумiв не одержали. Згодом ми переконалися, що у козацтво подалися люди, якi давно мрiяли наситити свої апетити i задовольнити амбiцiї. I чим далi, тим бiльше таких людей зэявлялося в козацьких осередках. Звiдкись вийшли гетьмани i генерали з вусами, як у комишевих котiв, в штанях з лампасами i при шаблюках. Вони гучно гукали "Будьмо!", добре пили горiлку, закликали до єдностi i пiдтримки грiшми, але самi вносили розбрат i нiколи не могли вiдповiсти, куди витрачаються козацькi грошi. Вони охоче їздили за кордон, наносили вiзити українськiй дiаспорi, в яких би далеких країнах вона не перебувала, збирали грошi i подарунки товариства, i задовiльне нi поверталися додому. Згодом всi вони почали гратися в полiтику, обiцяючи допомогу тим полiтичним лiдерам, якi обiцяли їм бiльше платити, не зважаючи на те, що принесе Українi та її народу полiтика цього лiдера.
   Ми зареклися їздити до Києва i прийняли пропозицiю вченого Леонiда Пимоновича Хлопко ва, фундатора Iнтелектуального куреню у складi Низового Вiйська Запорiзького. Туди, в Запорiжжя, ми їздили двiчi на рiк, на Зеленi свята, коли Хортиця плаче за зруйнованою Сiч'ю, i на Покрова, коли збирається козацьке коло. Потiм Верховного отамана Панченка посадили у в'язницю за хабарництво, згодом помер Хлопков i наш iнтерес до Запорiжжя згас.
   Десять рокiв тому мене обрали Генеральним суддею Буджацького козацького вiйська. В той час отаманом у нас обрали князя Аргутинського-Долгорукого. Князь зробив посвяту козацтва у соборi, а потiм вирушив до Словаччини, де осiв в замку неподалiк вiд Братислави. Хтось помазав його на росiйський престол пiд iменем царя Володимира Сьомого, i, як казали, зробив князя Магiстром Мальтiйського ордену у Схiднiй Європi.
   Залишившись без отамана i без печатки, ми обрали отаманом колишнього вiйськового пiдполковника Михайла Скляренка, вихiдця iз Слобожанщини з козацького роду. Скляренко вiдновив статут, замовив нову печатку i Буджацьке козацьке вiйсько продовжує своє iснування.
   Я докладав зусиль, щоб створити осередки в Кiлiйському, Їзаїльському, Тарутинському, Татарбунарському, Арцизському i Саратському районах, але тамтешнi полковники, крiм Саратського Сергiя Iванова, майже нiчого не зробили для вiдродження козацтва.
   Я зрозумiв, що покладати надiю на вiдродження козацької iдеї серед людей старшого вiку справа безперспективна. Може одну людину з тисячi вдасться повернути лицем до козацтва. А iдеї тодi стають матерiальною силою, коли оволодiють масами, як вiрно пiдмiтив класик марксизму. Залишалась остання надiя - молодь, але вона вже уражена гнилою iдеологiєю захiдної демократiї, яка не визнає традицiй, батькiвщини, братства, а лише цiнує грошi, розваги та розпусту.
   Щоб протистояти цьому раковому захворюванню душ нашого юнацтва, я засiв за книгу i цiлих чотири роки працював над нею. "32 румби" - це лоцiя для плавання по океану, iм'я якому - Життя. В неї зiбрано майже п'ять тисяч висловiв самих розумних мислителiв всiх часiв i народiв, викладенi основи здорового способу життя, козацьких традицiй та етикету. Я радий, що моя книга знайшла шлях до багатьох сердець i стала пiдручником навiть для людей старшого вiку.
   Часто буваючи в Миколаївцi-Новоросiйськiй, вiдвiдуючи Адамiвку, де самовiдданою працею великих патрiотiв України виховуються дiти, гiднi своїх славних предкiв, я не втрачаю надiї, що слава козацька не вмре, не поляже. Я вiрю, що прийдуть часи, коли не заклик козацьких сурм пiд українськi прапори i козацькi корогви встануть тисячi справжнiх синiв i дочок України, щоб захистити свою неньку i вiдновити невмирущу славу дiдiв i прадiдiв.
   Слава Українi!
  
  

СКЛЯРЕНКО МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ

  
   Я, Скляренко Михайло Петрович, народився на Покрову 14 жовтня 1934 року в сiм'ї нащадкiв Слободських козакiв у Сумськiй областi Лебединського району село Червонi Луки. У 1652-1653 рр. на Слобожанщинi з українцiв були утворенi Острогозький, Сумський, Харкiвський, Охтирський, Їзюмський козацькi полки. Оскiльки м. Лебедин знаходиться в 40 км. вiд м. Суми, то мої предки були козаками Сумського полку.
   В 1953 роцi я закiнчив навчання в школi i поступив у Челябiнське вiйськове авiацiйне училище дальної авiацiї, яке закiнчив у 1956 роцi. В 1970 роцi закiнчив вiйськову академiю у м. Київi. В 1986 роцi звiльнився з армiї, де прослужив 33 роки. Звiльнився з посади заступника командира полку у вiйськовому званнi пiдполковник.
   Жонатий, маю двох синiв...
   У 1995 роцi у сiчнi мiсяцi я вступив у Буджацьке сiчове козацьке вiйсько, яке було зареєстровано 15 грудня 1994 року Управлiнням юстицiї Одеської областi (Свiдоцтво N58), де займав посаду заступника Сiчового отамана. Це булла та й є до цього часу обласна козацька органiзацiя.
   10 березня 1997 року був створений мiський козацький Кiш, який я очолив. А 22 травня 1998 року за N46 зареєстрований виконавчим комiтетом Бiлгород-Днiстровської мiської Ради шляхом легалiзацiї. 21 сiчня 1999 року мiський козацький Кiш зареєстрований як юридична органiзацiя, свiдоцтво N69.
   Значний внесок у вiдродження козацтва внесли такi козаки: полковник УК - журналiст газети "Одеськi вiстi", Сiчовий та Кошовий судя Устименко Борис Iванович, полковник УК Вiтряк Микола Кiндратович - голова ради старiшин, осавул УК Черв'як Олександр Олександрович, який спочатку займав посаду кошового писаря, полковник УК Бойчев Василь Васильович - обозний Коша та Сiчi, полковник УК Воробйов В'ячеслав Миколайович - сiчовий та кошовий Писар, осавул УК Зуєв Олег Iванович - бунчужний Коша, осавул УК Лiсiцин Iгор Михайлович - курiнний отаман.
   25 липня 1999 року наказом отамана Українського Чорноморського козацтва за N32 я був призначений наказним отаманом Буджацького сiчового козацького вiйська. 14 жовтня 2001 року Верховним отаманом Українського Чорноморського козацтва менi було присвоєно козацьке звання - генерал-хорунжий за активну участь у вiдродженнi Українського козацтва...
  
  

ВIТРЯК МИКОЛА КIНДРАТОВИЧ

  
   Я, Вiтряк Микола Кiндратович, народився 17.03.1930 року в селi Березани Березанського району Київської областi в сiм'ї нащадкiв козакiв.
   Батько - Вiтряк Кiндрат Кузьмич - народився 04.10.1903 р, дiд - Вiтряк Кузьма Михайлович - народився у 1870 роцi, прадiд - Михайло Iванович - народився у 1830 роцi - всi козаки Березанської сотнi Переяславського полку. Пращур Вiтряк Харитон у 1709 роцi був сотником Березанської сотнi, яка брала участь в битвi пiд Полтавою. Сотня вся загинула в складi Переяславського полку пiд ядрами шведiв, оскiльки Переяславський полк був попереду позицiй росiйської армiї Петра I. Пращур був нагороджений медаллю за розгром шведiв пiд Полтавою, окрiм того отримав надiл землi 300 десятин. Мати - Марiя Володимирiвна - козачка - народилася 04.08.1906 року. Дiд по матерi - Глушак Володимир Корнiйович - народження 1874 року - у 1937 роцi розстрiляний як "ворог народу" (теж був козак Березанської сотнi). Дiд його по матерi Роздобудьмо Матвiй загинув пiд Севастополем у 1855 роцi в званнi хорунжого. Його дружина - прабабка Меланiя отримала "пособiє" - 300 карбованцiв золотом та 10 десятин землi.
   Мої батько i мати прожили довге та тяжке життя, обоє померли на 89 роцi життя. Батько як "ворог народу" був у "лагерях" iз 1937 року i в 1956 - його було реабiлiтовано. Сидiв вiн у Воркутинських таборах.
   Я закiнчив 7 класiв Березанської СШ N1 у 1946 роцi i поступив у Київський гiрничий технiкум, який закiнчив у 1950 роцi i по 1954 рiк працював на шахтах Кузбасу (Кемеровська область). У 1954 роцi поступив i в 1957 роцi закiнчив гiрничний факультет Київського полiтехнiчного iнституту. Працював на шахтах Донбасу i у 1965 роцi переїхав на мешкання у Бiлгород-Днiстровський. Жiнка - Дiна Максимiвна - 1937 року народження - козачка (батько її - Єременко Максим Климентович - козак Яблоневської сотнi Смелянського полку на Черкащинi) - пенсiонерка; колишнiй бiолог СШ N2 Бiлгорода-Днiстровського, закiнчила Одеський унiверситет. Маємо двох синiв: Микола - 1957 року народження - лiкар швидкої допомоги, сотник Бiлгород-Днiстровського Кошу; Борис - 1966 року народження - бiолог, у теперiшнiй час - пiдприємець, також сотник Бiлгород-Днiстровського Кошу. Сини брали активну участь у Народному Русi України, були делегатами I та II з'їзду НРУ иа II Конгресу КУН, а також у вiдродженнi козацького руху - були делегатами Великих Рад у Києвi у 1995, 1996, 1997, 1999 роках.
   Я - полковник УК - голова Ради старiйшин Бiлгород-Днiстровського Коша та заступник голови Ради старiйшин крайової органiзацiї УК Одеської областi.
  
  

БОЙЧЕВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Бойчев Василь Васильович народився опiвночi 01.01.1950 року в селi Василiвка Болградського району Iзмаїльської областi.
   Батько - Василь Пилипович, градинар, садiвник-бригадир, був членом РК КПУ, пенсiонер, але й дотепер працює - вирощує персики.
   Мати - Анна Дмитрiвна працювала колгоспницею.
   Василь Васильович закiнчив 8 класiв у 1966 роцi й поступив до Бiлгород-Днiстровського рибопромислового технiкуму, який закiнчив у 1970 роцi.
   Пiсля Бiлгород-Днiстровського РПТ - "п'ять океанiв"... Працював 9 рокiв на рибному промислi; останнi роки працював у ранзi заступника мiнiстра рибної промисловостi...
   За сiмейними обставинами (захворiла дружина) прийшлося залишити флот. Повернувся до Бiлгорода-Днiстровського, працював у мiстi, iз 1991 року - фермер - керiвник селянського фермерського господарства.
   Iз 1992 року у козацтвi - спочатку у Буджацькiй Сiчi, потiм у мiському Кошi. Разом iз князем Пiдгайновим, Устименком, Токаревим, Диордицею, Вiтряком, Павлюком - активно працював над розбудовою козацтва у мiстi та районi. Був i є обозним Сiчi, Кошу.
   У 1994 роцi активний учасник подiй у Буджацькiй Сiчi (приїзд у Бiлгород-Днiстровський Гетьмана Українського козацтва В.Муляви, дискусiя щодо подальшого розвитку Сiчi та iн...).
   Делегат Великих Рад Українського козацтва. Користується авторитетом серед козакiв, фермерiв району, промисловцiв...
   Як непересiчна особа вважає, щро лiдер козацтва повинен передбачувати наслiдки громадської та полiтичної дiяльностi; без такої якостi лiдер - це вже авантюрист, який може завести козацтво у моральну прiрву та iзолювати цей громадський рух вiд широких верств населення. Бойчев В.В. якiстю передбачування був надiлений вiд Бога.
   Василь Васильович - спiвзасновник козацьких кооперативiв "Козацька Застава", "Дозор"...
   Помер навеснi 2004 року пiсля тяжкої хвороби.
  
  

ЗУЄВ ОЛЕГ IВАНОВИЧ

  
   Зуєв Олег Iванович народився в 1951 роцi в мiстi Горлiвка Донецької областi. З 17 до 40 рокiв проходив дiйсну вiйськову службу в Вiйськово-Повiтряних Силах.
   В 1971 роцi закiнчив Василькiвське авiацiйне училище. В 1980 роцi - Вiйськово-повiтряну iнженерну академiю iм. проф. М.Є.Жуковського в Москвi. Має авторськi свiдоцтва на винаходи та iдеї.
   Службу проходив в Київському, Одеському (Буялик), Прикарпатському (Черляни), Московському (ВВIА), Далекосхiдному (Свободний), Пiвнiчно-Кавказському (Моздок), Забайкальському (Джида, Домна) округах, Семипалатинському ядерному полiгонi, Пiвнiчнiй групi вiйськ (Бжег, Кшива) у винищувально-бомбардировочнiй, транспортнiй, стратегiчнiй та розвiдувальнiй авiацiї. Офiцер запасу.
   З 1991 року живе й працює в Бiлгород-Днiстровському районi.
   1993-2000 роки - Бунчужний отаман Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровського Коша.
   1993-1994 роки - разом iз князем Аргутинським-Долгоруким працював над iдеєю вiдродження Буджацької Сiчi. Вiдмовився вiд посади начальника штабу на користь письменника В.Мисюка (1995-1996).
   Кандидат в депутати Верховної Ради 1993-1994, 1997-1998 роки.
   1997-1999 роки - голова Бiлгород-Днiстровської органiзацiї УСДП (українська соцiал-демократична партiя). Помiчник депутата ВР України В.В.Онопенко. З 2003 року - помiчник депутата ВР України Б.М.Губського.
   27.02.2003 року - делегат першого українського Форуму iнтелектуальної елiти України.
   З 2003 року - службовець Управлiння державної служби охорони Дарницького, Оболонського районiв м. Києва. Письменник волею Божою. Козак з роду Росьсолюкiв з р. Рось. Онук Марiї Михайлiвни Климової, якої вже 90 рокiв; мешкає вона у м. Черкаси. Мешкаю у м. Києвi з 1999 року; козак за духом та кров'ю. Патрiот України та Бессарабiї.
   Внучатий племiнник Анатолiя Григоровича Зуєва, капiтан-лейтенанта, який загинув у Баренцове морi при проводцi конвою РQ-16. Подвиг капiтана описано у газетi "Красная звезда" за 1977 рiк.
   Мiй прадiд Михайло Климов загинув пiд Краковом у I Свiтову вiйну. Офiцер-козак.
   Дмитро Зуєв служив опричником при дворi I.Грозного; був боярського роду. Вiдомостi про нього з М.Костомарова в iсторичнiй повiстi "Кудеяр".
   Автор статтi, присвяченої органiзацiї Козацької акцiонерної нафтової компанiї України на о.Змеїному.
   Автор книг: "Загадки Скiфiї", "Астральнi символи України", "Золота душа народу", "Тайни менталiтету слов'ян, або золотий зодiак арiїв", "Нацiональна iдея в Українi". В книзi "Загадки Скифiї" довiв iсторичнi кордони Кiммерiї, Скифiї i, значить, України - за Геродотом. Довiв мiсцезнаходження скарбницi Скифiї - країни Геррос, мiсцезнаходження остова Борисфен, казкової Гiлеї (Лукомор'я за О.Пушкiним).
   В монографiї "Астральнi символи України" довiв трипiльськi витоки астральної таємницi поклонiння сузiр'ю "Пояс Орiона" - Триглава, Тризуба - сьогоднi Малого Герба України.
   В книзi "Тайни менталiтету слов'ян" (Золотий Зодiак арiїв)" довiв до грецький Зодiак Кiммерiї, Скифiї.
   Розкрив таємницю багатьох амулетiв Кiммерiї та Скифiї.
   Довiв iдею виникнення iменi Дана - богинi красоти рiдної природи.
   Довiв (розкрив) таємницю походження бiльш як 30 українським iмен, бiльш як 20 iсторичних культурологiчних назв Днiпра та др. рiчок.
   Розкрив таємницю походження назв Таврiя, Крим - вiд русколанорусичiв (Русланiв).
   Довiв приналежнiсть острова Змiїний, дельти Дунаю та др. до України.
   Довiв iсторичнi етногенетичнi коренi походження Аскольда, Дiра та Рюрика.
   Довiв коренi виникнення козацтва вiд походiв київського князя Олега Вiщого.
   Довiв (розкрив) таємницю Золотого Руна Кiммерiї - довiвши напрямок розвитку астропсихологiї, астросимвологiї та iсторичного прiоритету народу України по вiдношенню до даної тематики.
   Виконав особистий смисловий переклад "Вересової книги". На цiй основi сформулював iдею iсторичних коренiв виникнення та становлення нацiональної iдеї. З 1996 по 2003 роки працював у Києвi над написанням монографiї "Нацiональна iдея в Українi" за завданням Адмiнiстрацiї Президента України та Київського мiського голови О.О.Омельченко.
   Довiв нову дату виникнення мiста Києва як столицi русколан-русичiв у 325 р. до н. е.
   Розкрив таємницю походження Мамаїв та їх iсторичного мiфологiчного героя Мамая. Виходцi з Константинополю, хрестилися в церквi святої Мами та служили в охоронi вiзантiйського iмператора "мамаями".
  
  

МИСЮК ВЛАДИСЛАВ СЕМЕНОВИЧ

11.07.1936 - 10.11.2001

  
   Народився 11 липня 1936 року в мiстi Сiмферополi, в Криму, українець, безпартiйний, освiта вища.
   Батько - кадровий вiйськовий, учасник бойових дiй ВВВ, помер у 1981 роцi.
   Мати - робiтниця, ветеран ВВВ, померла у 1991 роцi.
   Брат - Борис - професiйний письменник-маринист, живе у Владивостоцi.
   Дружина Тетяна Миколаївна, померла у 1995 роцi.
   Донька Людмила, 1964 року народження, живе iз сiм'єю в Росiї, в мiстi Рязань.
   Син Євген, 1973 року народження, робiтник, живе з батьком у мiстi Бiлгородi-Днiстровському.
   В 1954 роцi я (Мисюк В.С.) закiнчив Бiлгород-Днiстровську СШ N51 (тепер N3) й поступив в Московський iнститут iнженерiв залiзничного транспорту, який закiнчив у 1959 роцi й отримав диплом iнженера шляхiв сполучення з експлуатацiї залiзничних шляхiв.
   За час навчання в iнститутi навчався в лiтературному об'єднаннi при Спiлцi радянських письменникiв СРСР. Перший розказ "Поштова марка" було надруковано в газетi "Московський комсомолець". В 1956 роцi за путiвкою ЦК ВЛКСМ у складi ударного студентського загону приймав участь в зборi врожаю на цiлинних землях Алтайського краю, за що нагороджений пам'ятним знаком та Почесною грамотою.
   Пiсля закiнчення iнституту був направлений на роботу в мiсто Кумертау Башкирської АРСР, в погрузочно-транспортне управлiння комбiнату "Башкир вугiлля", де працював за фахом три роки. Спiвробiтничав в мiськiй газетi "Гiрняк". На початку 1962 року повернувся до батькiв в мiсто Бiлгород-Днiстровський. Працював за фахом на Одеськiй залiзницi до липня 1981 року. Був позаштатним кореспондентом московської газети "Гудок", Одеської "Знамя коммунизму" та мiської "Знамя Советов" (сьогоднi "Советское Приднестровье").
   З липня 1981 року по травень 1999 року працював завiдуючим вiддiлом мiської Бiлгород-Днiстровської газети "Советское Приднестровье" та був позаштатним спiвробiтником республiканських газет "Магистраль" та "Риночная площадь", Одеської обласної "Одесские известия" та "Юг". В 1982 роцi мене прийнято в члени Союзу журналiстiв України. В 1985 роцi нагороджений медаллю "Ветеран труда".
   В 1982 роцi мене було удостоєно Всесоюзного диплому за розказ "Циклон", який зайняв третє мiсце на Всесоюзному конкурсi, проведеному Спiлкою письменникiв СРСР та Мiнiстерством шляхiв сполучення. Цей розказ увiйшов до лiтературної збiрки "Зелений свет", яка вийшла з друку в 1987 роцi в московському видавництвi "Профиздат". В 1987 роцi в молдавському республiканському журналi "Кодри" опублiковано розказ "Поет и кучер" - молдавська легенда про О.С.Пушкiна. В 1988 роцi у Всесоюзному журналi "Вопроси литератури" опублiкована стаття "Публикола. Заметка к биографии Пушкина".
   В 1991 роцi вийшла з друку перша самостiйна книга письменника - роман-ессе "Загадка Белого города". Пiсля цього книги В.С.Мисюка стали виходити регулярно. В 1993 роцi вийшли повiсть "Тень Овидия. Пушкин в Аккермане" и збiрка "Легенди Бессарабки", в 1994 роцi - iсторична повiсть "Месть летописца" та вiршований переклад "Евангелие от Иоанна" з Нового Завiту, в 1995 роцi - збiрка iсторичних новел "Его величество случай", в 1996 роцi роман "Сказки Вещего Бояна(мифи древних славян)", в 1997 роцi збiрка бiографiй "Сто гостей Белого города", повiсть про Болгарську церкву "Судьба храма", в 1998 роцi збiрка вiршiв "Сиреневий туман".
   В 1999 роцi роман "Загадка Белого города" видано другим виданням; в Москвi другим виданням вийшов роман "Сказки Вещего Бояна".
   В груднi 1998 роцi в Москвi мене було прийнято в члени Спiлки росiйських письменникiв. В 1999 роцi, як кращий журналiст мiста, нагороджений Почесною грамотою Одеської облдержадмiнiстрацiї. В тому ж роцi нагороджений спецiальною грамотою Мiжнародної спiлки пушкiнiстiв в США за поему "Пушкин", яка взяла участь в Мiжнародному ювiлейному конкурсi на честь 200-рiччя з дня народження Пушкiна. В березнi 2000 року перемiг в конкурсi й став автором гiмна с.м.т. Затоки.
   Засновник (разом iз князем Аргутинським-Долгоруким В., Устименком Б., Деордицею I., Токаревим А., Скляренком М., Бойчевим В., Дмитренком В., Кучером В., Харчуком Ю - БСКВ - Буджацького Сiчового козацького вiйська.
  
  
  
  
  

КНЯЗЬ АРГУТИНСЬКИЙ-ДОЛГОРУКИЙ ВОЛОДИМИР ВЛАДИСЛАВОВИЧ

23.10.1948 - 28.07.2004

  
   Народився Князь 23 жовтня 1948 року в Одесi, але все своє дошкiльне дитинство провiв в селi Будаки (Приморське) Бiлгород-Днiстровського району (батьки ховали маленького Князя вiд довгих язикiв та цiкавих очей). Маленький хлопчик рiс як всi сiльськi дiти: цiлий день пропадав на Будакському лиманi або в степу. На фортепiано та вiолончелi вiн пробував грати з чотирьох рокiв.
   В 1956 роцi поступив в Одесi в школу Столярського по класу вiолончелi до педагога П.П.Бедусенко. З 1959 по 1963 рiк навчався в Центральнiй музичнiй школi при московськiй консерваторiї в класi у професора С.М.Кнушевицького. Пiсля смертi професора повернувся до школи Столярського в Одесi (клас Ю.Я.Жадана).
   В 1967 роцi його було прийнято в Київську консерваторiю без екзаменiв й без закiнчення школи Столярського. Далi Князь перевiвся до Одеської консерваторiї, де разом iз навчанням працював iлюстратором на кафедрi струнних iнструментiв. Щорiчно намагався перевестися до Московської консерваторiї, але керiвництво Одеської консерваторiї не давало на це згоди. В 1971 роцi за спецiальним дозволом Мiнiстерства культури СРСР перевiвся до Московської консерваторiї (клас професора Г.С.Козолуповой). Пiсля закiнчення Московської консерваторiї (по класу вiолончелi) з 1974 року по 1977 рiк працював солiстом Тульської фiлармонiї. Одночасно заочно навчався в аспiрантурi Московської консерваторiї. З 1977 року - художнiй керiвник, солiст та диригент створеного ним камерного оркестру "Colleqium musikun". Оркестр успiшно гастролював по СРСР, спiвпрацював з видатними спiваками та iнструменталiстами держави. Володимир Владиславович багато займався композицiєю: в 1980 роцi написав "Фiлософський концерт" для камерного оркестру та солiстiв на свої тексти, якi не сподобалися КДБ - князь став "невиїздним".
   В 1982 роцi Володимир Владиславович залишив роботу в оркестрi, бо за границю керiвника (Князя) на гастролi нiколи не випускали, замiсть його завжди їхали запрошенi диригенти...
   Вiд депресiї та обiд спасала широка, надiлена рiзностороннiми талантами натура Князя: писав вiршi, захоплювався живописом, цiкавився медициною та генетикою (багато працював в лабораторiї генетики Казанського медичного iнституту). Створив рееволюцiйну теорiю.
   В 1984-1987 роках був солiстом Одеської фiлармонiї та викладачем Камерного оркестру Одеської консерваторiї.
   В 1988 роцi виїхав з сiм'єю у Францiю, де прожив чотири роки. З поверненням на Батькiвщину розвернув широку громадську дiяльнiсть. В 1991 роцi Великий князь Київський Володимир Долгорукий заснував Дворянське Зiбрання Пiвдня України, урочисте вiдкриття якого вiдбулося 9 липня в Одеському будинку вчених. В 1992 роцi Великого князя Київського Володимира Долгорукого обрано Головою Зiбрання Благородних Зiбрань Росiї (Москва).
   В 1994 роцi Князя обрано отаманом Буджакського Сiчового козацького вiйська. Князь разом з дружиною Великою княгинею Тетяною Довгорукою жив в Бiлгородi-Днiстровському в своєму будинку на вулицi Першотравневiй, володiв готелем-дебаркадером, давав благочиннi концерти (вiн був другою вiолончеллю в свiтовому табелю про ранги пiсля В.Растроповича).
   В 1966 роцi Народним Собором його було проголошено Великим Князем Київським, Головою Дому Рюрика та благословено Православними Патрiархами.
   В 1998 роцi Князя було обрано Великим Магiстром Суверенного мiлiарного та госпiтального ордену Святого Iоанна Iєрусалимського рицарiв Родосу та Мальти екуменiстичного.
   Останнi роки Князь прожив ченцем, вивчаючи релiгiї свiту, працюючи над теорiєю рееволюцiї, записав на компакт-диск шiсть глав "Євангелiя вiд Матфея" (вокал, фортепiаннi iмпровiзацiї), цикл "Колимськi пiснi", декiлька вiолончельних компакт-дискiв, фортепiаннi та вiолончельнi iмпровiзацiї. Творчi доробки Князя: галерея живописних робiт в Словакiї (в родовому замку - 200 полотен), альбом вiршiв та репродукцiй "Остання вiсть Меровiнга" (2003), збiрка вибраних вiршiв "Предвидя неизбежную зарю" (2003), "Беседи и откровения" (теорiя рееволюцiї), "Долгорукие, Долгорукови, Долгорукие - Аргутинские" (iсторична розвiдка), "Магия судьби".
   В 2003 роцi Великий князь Київський Володимир УII Долгорукий повернувся на Україну, де рiк прожив пiд Києвом. Передчуваючи кончину, за десять днiв до смертi повернувся в рiдне для нього мiсце раннього дитинства, в рiдну його серцю та душi Бессарабiю, в село Будаки (Приморське). Вiн логiчно замкнув коло свого життя в приморському селi Будаки, в будинку поряд з церквою на березi любимого їм Чорного моря, де його хрестили немовлям. Помер в день Святого равноапостольського князя Володимира 28 липня 2004 року о 9 годинi ранку. Похований на Байковому кладовищi в Києвi, в родовiй усипальницi. Неподалiк вiд нього лежать Амосов, Лобановський...
   Вiн завжди йшов тiльки своїм, йому одному вiдомим шляхом, нiколи, нiде та нi в чому не шукав легкого успiху, пам'ятаючи мудру заповiдь:
   "13. Заходьте вузькими вороттями, бо широкi вороття та широкий шлях ведуть до загибелi; багато йдуть ними.
   14. Вузькi вороття та вузький шлях ведуть до життя; небагато знаходять їх" (Євангелiє вiд Матфея. УII.).
  
  

ГОРОДЕЦЬКИЙ ЛЕОНIД ГРИГОРОВИЧ

   Паланковим отаманом Бiлгород-Днiстровського козацького паланкового товариства я з 9 березня 1996 року.
   Я народився в фазi чистого водолiя 24.01.1950 року в Старiй Царичанцi, селi, заснованому козаками Полтавського полку з Царичанки, яку спалив Меншиков за те, що гарнiзон розбив його 10-ти тисячний загiн, посланий арештувати Мазепу. Царичанськi козаки пiшли в Бессарабiю пiсля Полтавської поразки Карла ХII. Землю Староцаричанської слободи отримали в 1710 роцi козаки за фiрманом, пiдписаним хаттi-шерiфом Оттоманської iмперiї в довiчне користування. Мiсце для поселення вибрано так, щоб воно служило кордоном мiж Ногайською ордою та Молдовським князiвством.
   В Старiй Царичанцi вiками зберiгався подячний лист Карла ХII до пори, коли в мого дiда по матерi, Iгната Рудаса, румуни не конфiскували 4 вози бiблiотеки. Бiблiотека була завезена з часiв, коли Рудаси, яких в селi називали "царями", приїхали до села з Литви. Це було на самому початку заснування села. Тодi ж Литви повернувся i рiд мого батька, який за твердженням дiда Петра Костянтиновича, походив з княжої гiлки Городецьких. Тих братiв Городецьких, якi керували битвою на Куликовому полi i погромили спершу Мамая, а пiсля поразки останнього, погромили i московiтiв, вiдiбравши у них обози. Пiд Литвою на той час була бiльшiсть руських земель.
   В селi до 1957 року велась лiтописна книга з 1710 року. Батько мiй був свiдок, як уповноважений КДБ вiдiбрав той лiтопис у дiда з призвiщем Шпак.
   Усе моє дитинство було пронизано iсторiєю предкiв. Дiд Петро був видатною людиною в краї, був багатим i водночас став засновником марксистського руху в Бессарабiї. Козакував в росiйському корпусi пiд Версалем, де очолив пiсля лютневої революцiї солдатський ревком. Тiкав звiдти пiсля жовтня через Марокко, Мавританiю, Лiвiю, Тунiс, Єгипет i пiшки через всi Балкани додому в королiвство Румунiю. Сидiв там по тюрмах. Знав те, що не вивiтрилося впродовж столiть з родової пам'ятi. Дитинство своє я провiв з дiдом Петром, був його улюбленцем серед онукiв. Ми робили з соняшникового кореневища лопухову булаву i приймали козацьку посвяту, робили дерев'яними шаблями врочистий вiнок i дiд з лежанки благословляв нашi забави. Нас було 24 двоюрiдних братiв i всi пройшли крiзь тi iгри.
   Пiсля школи в унiверситетi iм. I.Франка у Львовi я прилучився до нацiоналiстичного пiдпiльного руху, зiйшовся в тi часи з ветеранами УПА i священиками, якi контактували з Ватиканом. Мав зустрiчi з Чорноволом, з Тарасом Мигалем. Пiсля того, як був причетний до пiдняття жовто-блакитного прапору на баштi ратушi, повернувся додому, щоб заплутати слiди учасникiв акцiї. Покiйний батько мав досвiд конспiрацiї i мене заховали так, що КДБ втратило нюх. Через генерального директора скло фiрми "Райдуга", сина полковника УПА я попав у Чехословаччину, якраз в 1968 роцi для навчання на курсах РЕВ (СЭВ).
   Я побачив "соцiалiзм з людським обличчям". Трьох мiсяцiв було достатньо, щоб склався свiтогляд на подальше життя. "Комунiстична" облуда майже нiколи менi не тьмарила розум. Я так будував життя, щоб мати повну свободу волi i вибору. Навiть в армiї, де я пробув 20 рокiв, я зумiв закiнчити майже таємно унiверситет, крутився коло генералiтету, знав усю кухню кар'єрного росту сьогоднiшнього вищого командування Росiї, знав як живе i чим дихає мiсцева номенклатура.
   Коли в Києвi зародився Народний Рух, я став одним з засновникiв його в краї. А коли раптом в метро зiштовхнувся з головним отаманом Українського козацтва Євгеном Петренко та Дмитром Сагайдаком, то ця зустрiч воскресила в моїй душi найдорожче з того, що чекало на час "Ч". Дiдова наука, в яку ми грали з братами, стала для мене практикою. Зi мною справу вiдродження козацтва починали батько та сини Вiтряки, Андрiй Берлiзов, Євген Хоменко. Це першi делегати на перших Великих радах козацтва. Багато хто сумнiвався чи вийде у нас пiдняти пласти забуття. Я казав: "Коли ми пiд Богом, i на наших погонах хрести не для бутафорiї, то все залежить вiд нас." Так i сталося. Товариство пасiчникiв стало основою для козацької паланкової органiзацiї. Я вдячний мудростi ветеранiв-пасiчникiв, якi пiдтримали мене i повiрили в козацьку iдею. Георгiй Марин, Дмитро Серцевич, Федiр Панаїт, Iван Денисов з сином Юрiєм, Якiв Греча, Володимири Павловичи Соловєнко та Сидоренко, Василь Чумаченко, Петро Швачка та Iван Вiдман. Я глибоко вдячний Павловi Смаглiю, старокозачанину, нащадку славного роду, за його вiдданiсть нашiй справi. I таких, особливо серед цари чан, було багато. В результатi товариство виросло до пiвтори тисячi козакiв в реєстровому складi громади.
   Постiйнi зради генеральних старшин остудили їх наснагу, але я знаю, що дух їх непохитний. Зараз козацтво розтеклося ручаями вiд великої сили i ця полiтика не випадкова. Немає козацької держави, немає держави народної, а є держава олiгархiв, яким козацтво - кiстка впоперек горла...
   ... В початковiй фазi становлення козацтва в краї росiйськi емiсари з Дону зробили спробу створити тут пiдроздiл Вiйська Донського. Разом з єгерем, нашим козаком Євсеєм Костецьким, я звернувся до начальника контррозвiдки Української армiї Олександра Скипальського i цей антидержавний захiд було лiквiдовано на коренi. Пiсля звiльнення з армiї високопоставлених офiцерiв i командування дивiзiї, українське козацтво стало домiнуючим в Бессарабiї. Афери самозваного "князя" Долгорукого-Ангальта з прiзвищем Пiдгайнов були виведенi на чисту воду гетьманом Мулявою, який жив у мене дома, доки йшла iнспекцiя Генеральної канцелярiї УК. Надважливу роль у цiй справi зiграв Петро Бровко, тодiшнiй генеральний осавул УК. Пiсля розгрому проросiйського козацтва до нас пристав Михайло Скляренко, якому доручили очолити кошове товариство за рiшенням Козацького Круга. Тепер отаман Скляренко взяв пiд своє крило обласну органiзацiю "Буджацьке козацьке вiйсько"...
   В 2000 роцi в областi бiльше десяти козацьких органiзацiй (отамани Л.Безклубий, А.Петько, В.Пуклiч, В.Кривобок, I.Коваль, Г.Загайчук, Б.Сушинський, М.Скляренко, Л.Городецький та iн.). Чи може щось об'єднати цих лiдерiв? Об'єднати може тiльки гетьман України - глава держави - признаний авторитет для всiх козакiв. Хто?
   Сьогоднi це - вакансiя. Дiждемося президентських виборiв, якщо буде вибiр.
   Якi перспективи розвитку вiдродженого козацтва? Перспективи вiдкриваються на шляху. Важливо йти тим шляхом i не збиватися ради хвилинних вигод.
   Йти крiзь терни i без сумнiвiв служити людям в iм'я Добра i Господа, iм'я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але iншої дороги до Правди в козакiв бути не може.
   Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом дiяльностi козацтва, чи результатом iншого Промислу, - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були стороннiми свiдками подiй.
   Щоб не соромно було пiдписатися пiд гаслом: "Слава Богу, що ми козаки!", треба виборювати свої вольностi, разом навалюючись на перепони i тi перепони ламати, а не обходити.
  
  

ХОМЕНКО ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Я, Хоменко Євген Васильович - Нiкiфорович - Григорович - Iллiч.
   Мати - Колiсниченко Марiя Мойсеєвна з Турлак.
   Мешкаю в селi Молога. На старому мiсцi у Григорiя була земля на Молозi (село в Бiлгород-Днiстровському районi) - 5 десятин i в Бикозi (село в Бiлгород-Днiстирорвському районi) не знаю скiльки. Григорiй вiддав в Молозi землю сину Нiкiфору, а дочцi в Бикозi.
   Я закiнчив середню школу (навчався в математичному класi), Бiлгород-Днiстровський сiльськогосподарський технiкум; за фахом - гiдромелiоратор. Був топографом, районним мелiоратором, працював в газацiї хлiбопродуктiв, потiм на Укрзалiзницi 24 роки (пройшов шлях вiд бригадира до пiчника). Пишу вiршi, в основному займаюсь математикою, яку хочу присвятити Українському народу.
  
  

МАЙСТРО АНАТОЛIЙ IВАНОВИЧ

  
   Майстро Анатолiй Iванович народився 27 липня 1955 року у селi Плахтiївка Саратського району Одеської областi в родинi козакiв у п'ятому поколiннi.
   У 1962 роцi пiшов навчатися у Плахтiївську школу N1, яку закiнчив у 1972 роцi.
   Iз 1972 року по 1973 рiк працював монтером шляху ПЧ-4 мiста Бiлгород-Днiстровського, iз жовтня 1973 року по сiчень 1976 року служив у прикордонних вiйськах.
   Iз лютого 1976 року по вересень 1976 року працював монтером шляху ПЧ-4, у вереснi 1976 року його переведено на службу у МВС, де прослужив у Бiлгород-Днiстровському МВ МВС до серпня 1999 року, з 1999 року - пенсiонер МВС.
   В Українському козацтвi з 1997 року. Осавул Бiлгород-Днiстровської паланки, козацьке звання - осавул Українського козацтва.
   Козацькi коренi йдуть по батькiвськiй лiнiї з козакiв Днiпропетровщини, по материнськiй лiнiї - вiд запорожцiв, побратимiв Костянтина Гордiєнка. Прадiд пiд час росiйсько-японської вiйни заслужив 4 Георгiївських хреста, один з них - за спасiння прапору полку.
   Як осавул українського козацтва зарекомендував себе активним та впливовим козаком; був делегатом декiлькох Великих Рад Українського козацтва (у мiстах Києвi, Донецьку), входить до складу Старшинської ради Бiлгород-Днiстровської паланки.
  
  

ЯКИМЕНКО ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ

  
   Якименко Василь Михайлович народився 29 листопада 1955 року в селi Кроти Пирятинського району Полтавської областi в родинi колгоспникiв, українець.
   Iз 1962 року по 1972 рiк навчався у середнiй школi.
   Iз 1972 року по 1973 рiк навчався у ТУ-2 за фахом фрезеровщик (мiсто Лубни Полтавської областi).
   Iз 1973 року по 1974 рiк працював на заводi "Комунар" мiста Лубни.
   Iз 1974 року переїхав на постiйне мiсце мешкання у мiсто Бiлгород-Днiстровський, де з лютого 1974 року по серпень 1975 року працював налагоджувальником на Бiлгород-Днiстровському заводi опорiв.
   Iз серпня 1975 року по квiтень 1975 року працював у ПМК-71 бетонником, монтажником.
   Iз квiтня 1975 року по червень 1981 року служив у Червонознаменному Чорноморському флотi.
   Iз липня 1981 року по вересень 1999 року проходив службу в Органах Внутрiшнiх Справ. У 1982 роцi був прийнятий у члени КПРС, а у 1991 роцi - вибув.
   Iз 15 жовтня 1999 року пенсiонер МВС України.
   Iз квiтня 1998 року - осавул Чорноморського козацтва.
   Як осавул Чорноморського Українського козацтва займає активну державницьку позицiю у старшинськiй радi Бiлгород-Днiстровської козацької паланки, його пропозицiї завжди виваженi та доречнi; вiн користується авторитетом серед козакiв та джур паланки.
  
  

РОСОМАХА ОЛЕКСАНДР IЛЛIЧ

  
   Росомаха Олександр Iллiч народився 24.10.1971 року в селi Шабо Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   Закiнчив Шабську середню школу N1.
   У 1989 роцi його було призвано до лав ВМФ СРСР. На флотi закiнчив школу технiкiв у мiстi Севастополi (1991 рiк) й отримав спецiальнiсть електромеханiка й вiйськове звання мiчман флоту. У цьому званнi Олександра було звiльнено в запас у 1996 роцi.
   Далi працював на рiзних посадах в органiзацiях та установах України.
   У лавах козацтва України з 1996 року. У теперiшнiй час - виконує обов'язки курiнного наказного отамана Шабiвського куреня Українського козацтва (Буджацька Сiч).
   У дiяльностi козацтва завжди займав принципову позицiю щодо ставлення до полiтичних подiй в Українi та Зарубiжжi, особливо пiдтримує демократичнi та економiчнi перетворення, якi направленi на пiдвищення матерiального та морального благополуччя українського народу, його незалежностi.
   Осавул Українського козацтва, має козацькi нагороди.
  
  

ТИМОФЄЄВ ВАЛЕРIЙ ЯКОВИЧ

   Народився Тимофєєв Валерiй Якович у 1952 роцi в родинi сiльських вчителiв. Закiнчив з вiдзнакою середню школу, декiлька вузiв. Перепробував багато професiй. Багатий життєвий досвiд та ґрунтовнi знання допомагають йому ефективно будувати колектив й взаємини в ньому.
   Тимофєєва В.Я. було прийнято у члени Українського козацтва Бiлгород-Днiстровським паланковим колом у березнi 1994 року. За час проходження служби в Українському козацтвi вiн зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва.
   З 1993 року, працюючи головою Адамiвської сiльської ради Бiлгород-Днiстровського району, створив та очолив Адамiвський курiнь Українського козацтва, який налiчує понад 200 козакiв; пiдiбрав, навчив та рекомендував на посади станових отаманiв, писарiв та обозних - впливових та достойних козакiв. Надав значну матерiальну допомогу куреню: екiпував козакiв одностроєм та виготовив клейноди - прапор i корогву. В роботi Адамiвського курiня дотримувався основної мети Українського козацтва: забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i духовного здоров'я українського народу, сприяння розбудовi України як суверенної держави, держави самостiйної i незалежної, демократичної i правової, вiдродження української, за своєю суттю - козацької нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в її козацькому варiантi, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   З 1998 роцi, працюючи директором Адамiвської школи Бiлгород-Днiстровського району, створив у школi дитячу Козацьку Республiку, яка налiчує бiльше 120 джур та дан. Екiпував козачат одностроєм, виготовив клейноди: прапор, корогву. До роботи з козачатами залучав вчителiв, батькiв, спецiалiстiв КСГП: дiти вивчали основи Нового Завiту, iсторiю народного козацтва, нацiональнi традицiї та обряди, вiйськову справу, тренувалися у вправах козацької боротьби, набували знань та досвiду з козацьких промислiв, приймали участь у змаганнях спортивних та розумових. Тимофєєв В.Я. у вихованнi козачат дотримувався основної мети сучасної козацької педагогiки - формування в сiм'ї, школi i громадському життi козака-лицаря, палкого патрiота, мужнього громадянина Української держави, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i характером, високою мораллю i духовнiстю.
   Тимофєєв Валерiй Якович за роки роботи на посадi директора школи показав себе грамотним та iнiцiативним фахiвцем-управлiнцем.
   Згiдно з посадовим сертифiкатом на високому рiвнi вирiшував науковi, навчально-методичнi, адмiнiстративнi, фiнансовi, господарськi та iншi питання, що виникали в процесi дiяльностi школи. Органiзовував роботу з створення та забезпечення умов проведення освiтнього процесу вiдповiдно до чинного законодавства.
   Досвiд роботи Адамiвської ЗОШ I-II ст. та її директора щодо створення цiлiсної системи виховної роботи вивчався Бiлгород-Днiстровським районним вiддiлом освiти та Одеським обласним управлiнням освiти протягом 2000-2002 рр. (є публiкацiї про цей досвiд у науково-педагогiчному виданнi "Наша школа" N5-6 2000 р. та N1 2002 р.).
   Педагогiчний колектив на чолi з директором працював над проблемою "Школа козацько-лицарського виховання - гуманiстична основа становлення особистостi (особистiсне зорiєнтоване навчання та виховання у сiльськiй українськiй школi-родинi)". Тимофєєв В.Я. виступав в центральнiй пресi з досвiдом роботи (зокрема статтi у научно-педагогiчних виданнях "Наша школа" N5-6 2000 р., N2 2002 р., "Освiта" N52 2002 р.).
   Тимофєєв В.Я. нагороджений iменним годинником вiд Президента України, козацькими орденами, Грамотами Мiнiстерства освiти та науки України, в 2002 роцi був признаний кращим освiтянином України в номiнацiї "Народе мiй завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання.
   В Адамiвськiй школi розумiють: школа - соцiальний iнститут, але специфiчний: вiн єдиний, який виховуючи учнiв сьогоднi, "працює" на перспективу. У школi зростає й розвивається майбутнє.
   Продуктом творчого пошуку директора-новатора, який очолював яскравий, iнтелiгентний педагогiчний колектив, є iдея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадицiйного навчання i виховання дiтей. Нiщо не повертається в традицiйних формах: час диктує своє. Не всi форми козацької педагогiки вiдповiдають сучасностi. Нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Тому директор i педагогiчний колектив постiйно був в пошуках форм, методiв, прогресивних випереджальних iдей формування творчої особистостi.
   Любов до сiм'ї, роду i нацiї, до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства i волелюбностi та побратимства; дух особистiсної нацiональної самосвiдомостi, гiдностi i честi - весь виховний процес у його багатоаспектному вимiрi ґрунтувався в школi на нацiональному вихованнi й був спрямований на формування у дiтей i молодi свiдомостi, iдей, поглядiв, переконань, iдеалiв, традицiй, звичаїв i вiрувань українського народу як корiнного етносу Української держави.
   Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та пiдтриманий педагогiчним колективом i соцiальним довкiллям - козацьким формуванням Адамiвської сiльської ради, йде корiнням у нацiональний грунт (сiм'я - клас - школа - родина - школа) i кожний педагог черпав звiдти життєдайну силу для розв'язання всiєї низки складних проблем сучасного життя.
   Керуючись змiстом роздiлу "Нацiональне виховання" Державної нацiональної освiтньої програми "Освiта України ХХI столiття", Тимофєєв В.Я. та педколектив допомагали (й допомагають) учням самовизначитися та самореалiзуватися у соцiально-культурному середовищi, вiдповiдати потребам соцiально-економiчного та полiтичного розвитку суспiльства. Як це робиться - описано директором в посiбнику "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання ."
   У 1998 р. Тимофєєва В.Я. було обрано писарем Бiлгород-Днiстровської паланки. За короткий термiн вiн упорядкував документацiю паланки, Реєстр козакiв, Книгу наказiв та надав значну допомогу в молодiжних справах козацтва.
   У 1999 р. його було призначено осавулом по роботi з учнями Заднiстров'я: Валерiй Якович координує дiяльнiсть дiючих Козацьких Республiк та сприяє органiзацiї нових. В роботi з координацiї дотримується основних завдань козацької педагогiки: виховувати мiцних здоров'ям, фiзично загартованих громадян України, стiйких воїнiв-захисникiв рiдного народу; готувати iнтелектуальну, духовну елiту нацiї, наукових, культурних, полiтичних i державних дiячiв в Українi; формувати високi лицарськi якостi, шляхетнiсть духу, моральнi чесноти, глибоку людянiсть, почуття милосердностi до кожної особи; виховувати здатнiсть до альтруїзму, бажання i вмiння робити добрi справи, конкретнi дiла, готовнiсть до подвижницького життя в iм'я Матерi-України, до героїчних дiянь на благо рiдного народу; формувати творчу, iнтелектуально розвинену особистiсть, яка володiє українською нацiональною iдеологiєю, здатна спростовувати антинауковi, ворожi для України теорiї, концепцiї.
   З 2000 року, працюючи секретарем Координацiйної ради з розвитку Українського козацтва при головi Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї, розробив та впровадив у практику роботи навчально-виховних закладiв району козацько-лицарську систему виховання, яка включає в собi всi ступенi - вiд дитячого садка до молодого козака.
   З 2003 року, працюючи головним спецiалiстом вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї, ввiв в практику роботи шкiл району щорiчне проведення в квiтнi-травнi вiйськово-патрiотичної козацької гри "Джура" ("Сокiл"); налагодив козацьке виховання в Долинiвськiй, Старокозацькiй, Турлацькiй, Вигiнськiй, Випаснянськiй N1, Андрiївськiй, Бiленкiвськiй школах; особисто вiв в Шабськiй N2 школi клуб вiйськово-спортивного виховання КЮМIР.
   З 2005 року, працюючи начальником вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї, багато сил та уваги придiляє розвитку в районi козацьких навчально-виховних закладiв, розумiючи важливiсть цiєї дiлянки роботи, та координацiї дiяльностi пiдроздiлiв козацтва в районi.
   Тимофєєв В.Я. вмiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить почату справу до кiнця. Користується авторитетом серед козакiв.
  
  

МАРИНЕСКУ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ

  
   Маринеску Миколу Костянтиновича було прийнято до складу Українського козацтва у 1996 роцi. Проходить козацьку службу у складi Чорноморського козацтва - Бiлгород-Днiстровської паланки. Був курiнним отаманом Адамiвського куреня, паланковим старшиною. Тепер - заступник районового отамана.
   Я, Маринеску Микола (Анатолiй) Костянтинович, народився 09.05.1934 року в селi Руська Iванiвка. В 40-х роках жили в Румунiї - в Галацах, Яссах. У 1942 роцi повернулися до Руської Iванiвки i дочекалися закiнчення вiйни. У 1945 роцi переїхали до Акерману.
   Одне з самих яскравих споминiв дитинства - старший брат Михайло, який навчався у Турно-Северин у кадетському корпусi та з наущення старших товаришiв приладнав червоний прапор на баштi кiрхи. Його врятувало лише те, що вiн був неповнолiтнiй (10 рокiв); його лише вигнали з корпусу. Далi вiн вивчився, став доктором наук (у Румунiї), був радником Президента Румунiї Iлiєску по Бессарабiї. Вiн колись казав Миколi, коли молодший брат закiнчив сiльськогосподарську академiю в Києвi та начепив на груди академiчний знак: "У нас в Румунiї й так видно, хто закiнчив ВУЗ". Часто Михайло приїздив до СРСР - перевiряв як навчаються румунськi студенти у Москвi, Києвi, Одесi, Ленiнградi. Останнiй раз на теренах СНГ вiн був у 1992 роцi у Кишиневi, невдовзi пiсля цього помер.
   А взагалi всi родичi Маринескiв - були вiйськовi моряки. Троє двоюрiдних братiв Миколи були командирами пiдводних човнiв у роки вiйни. А син мого брата Михайла - Флорин Маринеску - капiтан I рангу - командир ракетного крейсеру (в Румунiї), тепер командир ракетного крейсеру у США.
   Ще пам'ятаю простого землероба - мого дядька Iвана; на зрiст вiн був бiльш 2-х метрiв. Моя мати була дуже висока жiнка, але й вона була йому нижче плеча. Служив Iван у конвої його iмператорської величностi Миколи II простим козаком... Дядько мене дуже любив, я на нього був дуже схожий (тiльки лицем, не зростом). Вiн часто брав мене додому, в лiс, який був над рiчкою - там росли верби та акацiї - i бiльше з раннього дитинства я нiчого не пам'ятаю. На мiсцi нашого лiсу тепер ставок...
   Мiй батько помер дуже рано (в 1937 роцi) i я його не пам'ятаю. Вiн був учителем в школi.
   Пiд час вiйни згорiв наш дiм, коней реквiзували у армiю. Пiсля вiйни ми жили дуже бiдно. Я закiнчив у 1951 роцi 7 класiв СШ N1 мiста Бiлгород-Днiстровський (тепер це СШ N5) i поступив до Iсаєвського ветеринарного технiкуму.
   Мамин брат Федот Слободян приймав участь на флотi у повстаннi проти румун, його судили та втопили у морi. Син його служив у румунських прикордонних вiйськах, вiн там вiдзначився - спiймав радянського розвiдника. При радянськiй владi його судили, дали йому 10 рокiв "за измену Родине". Вiн писав Сталiну: "Який я предатель!? Моя Вiтчизна - Румунiя!" Сидiв вiн у таборах Сибiру.
   Моя двоюрiдна сестра була дружиною мiнiстра внутрiшнiх справ Румунiї, мати її померла, батько служив у Червонiй Армiї. Мiнiстра при радянськiй владi судили, дали 10 рокiв. Пiсля строку бувший мiнiстр працював у Сталiнградi - викладав iсторiю у вiйськовому училищi, а жiнка його працювала в iнститутi геронтологiї науковим спiвробiтником.
   У Акерманi (тепер Бiлгород-Днiстровський) ми жили у будинку Слободанiв (маминих родичiв), займали пiвбудинка, другу половину займали євреї (будинок стояв на тому мiсцi, де тепер дитсадок (вулиця Шевченко). Потiм нам дали квартиру напроти дитсадка (тут тепер мешкає сестра).
   Я закiнчив технiкум у 1955 роцi, мене направили працювати у Ново-Iванiвську МТС Ново-Iванiвського району Iзмаїльської областi.
   В листопадi 1955 року мене призвали до лав Радянської Армiї i направили служити в Лiєпаю. Служив в ЧОП (окрема бригада морської пiхоти особливого призначення - росiйське - ЧОН). Спочатку був командиром ПТ-56 (плаваючий танк), потiм служив у спецротi, де займалися спецпiдготовкою (плавання, рукопашний бiй, стрiляли навiть з лука, водомети)... Харчували нас 4 рази на добу. 2 рази приїздив М.С.Хрущов (один раз з дружиною, другий раз iз Яношем Кадаром). Приїздив до нас Фiдель Кастро.
   У 1958 роцi поступив на навчання до Кишинiвського сiльгоспiнституту iм. Фрунзе, але через мiсяць мене було вiдраховано через невiдповiднiсть нацприналежностi ( я - румун). Написав М.С.Хрущову - вiн вiдповiв. Менi дали можливiсть перейти на навчання або в медiн (санлiкар), або на iстфак унiверситету. Але я уперся й забрав документи. Приїхав до Бiлгорода-Днiстровського. Треба було готуватися до вступу у ВУЗ. При Будинку офiцерiв працювали курси пiдготовки офiцерiв, але брали на курси тiльки пожежникiв або мiлiцiонерiв. Я пiшов працювати пожежником у мiську пожежну частину...
   В 1961 роцi поступив на навчання в Українську академiю сiльськогосподарських наук на економiчний факультет (Київ), де знову зустрiвся iз М.С.Хрущовим. Все-таки вiн був неплохим чоловiком...
   В академiї проживав в студентському гуртожитку. У нас, хлопцiв з нашої кiмнати, були пара парусинових туфель та свiтлих брюк на вихiд на всiх. Й ми їх носили на побачення з дiвчатами по черзi. Сусiд по кiмнатi був старший за нас - офiцер, воював у вiйнi льотчиком-винищувачем.
   Практику я проходив у Шабо, Адамiвцi. За розподiлом по закiнченню Академiї повинен був поїхати в Улан-Батор, але вiдмовився й опинився у Адамiвцi. Тут оженився, народилися дiти - Мiша, Олена, Оля. Працював у колгоспi економiстом, iнженером з БД.
   Працював головою сiльради iз 1981 року по 1985 рiк. Тодi була боротьба iз пияцтвом - вiд нашої сiльради проходили курс лiкування у ЛТП 22 особи. Разом iз Солов'єнком Федором Олексiйовичем (тодi головний бухгалтер сiльради) винайшли кошти на будову ритуального майданчика на кладовищi та на тротуарну плитку по вулицi Молодiжнiй. Нас дуже довго тодi "трусило" КРУ (Пiрта Iван Федорович), ми заробили "строгача", але дiло було зроблено.
   Пiсля сiльради працював головним лiкарем ветнагляду у колгоспi, потiм фельдшером у ветлiкарнi...
  

ГУЦАН ВАЛЕРIЙ ТИМОФIЙОВИЧ

08.07.1953 - 19.05.1997

  
   Гуцан Валерiй Тимофiйович народився 08 липня 1953 року в селi Благодатному Бiлгород-Днiстровського району. В 1960 роцi пiшов в 1-й клас Адамiвської школи, яку закiнчив в 1968 роцi. Навчався в Овiдiопольському ПТУ, яке закiнчив у 1970 роцi, отримавши професiю тракторист-машинiст. Далi працював механiзатором в колгоспi iм. Шевченка (Адамiвка).
   З жовтня 1971 року - служба в лавах Радянської Армiї в броньотанкових вiйськах у Нiмеччинi (командир танку, командир вiддiлення, командир взводу - старший сержант). В жовтнi 1973 року демобiлiзувався.
   Пiсля армiї працював в Бiлгород-Днiстровському райпо. Оженився. Дружина - Надiя; син - Iгор, 1975 року народження; донька - Вiра, 1977 року народження. Далi переїхав в Миколаївську область, село Юрiївка; працював там електриком.
   У 1982 роцi повернувся в Бiлгород-Днiстровський, працював водiєм.
   З 1993 року працював в колгоспi iм. Шевченка орендарем: вирощував овочi, займався тваринництвом (звiроферма).
   В Українському козацтвi з 1994 року. Був першим становим отаманом Благодатненського стану.
   Помер 19.05.1997 року.
  
  

РЕДЬКО АНАТОЛIЙ IСИДОРОВИЧ

  
   Редько Анатолiй Сидорович народився 26 березня 1938 року в станицi Пашковськiй Первомайського району Краснодарського краю в родинi кубанських козакiв.
   Батько - Iсидор Омелянович був бригадиром комплексної бригади, учасник Великої Вiтчизняної вiйни, має державнi нагороди.
   Мати - Катерина Максимiвна - домогосподарка.
   Анатолiй Сидорович закiнчив середню школу у 1955 роцi, далi навчався у станицi Брюховецькiй у сiльгосптехнiкуму. Пiсля закiнчення його працював механiзатором до армiї.
   У армiї служив iз 1957 року у мiстi Бiлгородi-Днiстровському. В запас звiльнився у 1967 роцi у званнi прапорщик.
   Пiсля служби працював механiзатором колгоспу iм. Шевченко.
   Одружений, має дiтей: доньку Олю та сина Сергiя.
   У козацтво вступив у 1996 роцi. Пройшов всi щабелi козацької служби: вiд хорунжого до курiнного, вiд станового отамана до паланкового старшини.
   Вступив у козацтво тому, що мав бажання приймати активну участь у розбудовi України як держави, у якiй панує твердий порядок, соцiальна справедливiсть, у якiй моральнi чесноти повиннi бути на першому мiсцi, а не злодiйкуватiсть та крадiжництво.
   "Шлях до цiєї мети є тяжкий, але я продовжую служити народовi у лавах Українського козацтва. А.Редько".
  
  

КУЛЬЧИЦЬКИЙ АНАТОЛIЙ ОЛЕКСIЙОВИЧ

  
   Кульчицький Анатолiй Олексiйович народився 02.12.1952 року в смт. Врадiївка Миколаївської областi в родинi робiтника.
   Батько - Кульчицький Олексiй Петрович (1925 року народження) працював майстром на елеваторi.
   Мати - Кульчицька Анна Сидорiвна (1930 року народження) санiтаркою в лiкарнi.
   В 1970 роцi закiнчив середню школу, пiсля якої працював в мiжколгоспбудi. Далi - служба в лавах Радянської Армiї з 1971 року по 1973 рiк. Службу проходив в Термезi, потiм в Середньоазiйському прикордонному окрузi на кордонiв з Афганiстаном; вiдмiнник прикордонних вiйськ.
   Пiсля служби поступив до Одеського сiльськогосподарського iнституту, агрономiчний факультет якого закiнчив у 1978 роцi.
   По закiнченню ВНЗ працював в колгоспi iм.. Шевченка головним агрономом до 1996 року. З 1996 року по 1999 рiк працював головним агрономом колгоспу "Промiнь". З 1999 року - фермер.
   Одружений. Дружина - Кульчицька Наталiя Миколаївна - агроном, голова сiльської ради, фермер. Донька Олена та син Дмитро - за фахом теж вченi-агрономи (як i батьки, закiнчили Одеський сiльськогосподарський iнститут з червоними дипломами).
   Анатолiй Олексiйович в українському козацтвi з 1998 року. Осавул. Має козацькi нагороди.
  
  
  
  
  

РИБАЛЬЧЕНКО ВIКТОР ПЕТРОВИЧ

  
   Рибальченко Вiктор Петрович народився 10.04.1960 року у мiстi Сталiно (Донецьк) в родинi шахтаря.
   Батько - Петро Костянтинович - працював на шахтi, потiм на будiвництвi (вже у селi Курортному).
   Мати - Таiсiя Спиридонiвна - працювала технiчкою в санаторiї "Приморський" в селi Курортному.
   Вiктор Петрович у 1977 роцi закiнчив Приморську середню школу i поступив до Одеського морехiдного училища рибної промисловостi (ОМУРП), яке закiнчив у 1980 роцi з дипломом технiка-електромеханiка.
   Далi - п'ять океанiв: Далекий Схiд, Японiя, Сiнгапур, Шрi-Ланка, Мапуту, Луанда, Лас Пальмас...
   Iз 1983 року працює в колгоспi iм.. Шевченка електриком, енергетиком. Iз заснування кооперативу "Едем" перейшов працювати туди на посаду енергетика.
   Одружився 19.04.1980 року. Дружина - Рибальченко (Вронська) Наталiя Мiлентiївна - завiдуюча БК села Адамiвка. Дiти: Сергiй - 1981 року народження, Оксана - 1986 року народження, Юрiй - 1989 року народження.
   У козацтвi з 1997 року. Був становим отаманом Адамiвського стану, приймав активну участь у збройному супротиву молдавським волонтерам (грабiжницькi наскоки пiд час Приднiстровської вiйни на територiю Бiлгород-Днiстровського району з боку Молдови, зокрема на Адмiвську СТФ).
   Активний учасник художньої самодiяльностi, душа компанiї, любить i цiнує гумор, дотепний розказчик...
  
  

ТИМОФЄЄВ ВАЛЕРIЙ ВАЛЕРIЙОВИЧ

  
   Тимофєєв Валерiй Валерiйович народився 07.05.1975 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi в родинi педагогiв. Батько - Валерiй Якович (01.05.1952 року народження) працював учителем музики, бiологiї та хiмiї, завучем, директором школи, головою сiльради, головним спецiалiстом, начальником вiддiлу райдержадмiнiстрацiї. Мати - Свiтлана Семенiвна (28.12.1948 року народження) працювала учителем математики, завучем, директором школи. Брат - Павло (механiзатор-землероб, 12.09.1971 року народження) та сестра Свiтлана (викладач, 12.06.1979 року народження).
   Валерiй Валерiйович з вiдзнакою закiнчив Адамiвську школу, потiм Бiлгород-Днiстровське медичне училище; працював фельдшером Авидiївського ФАПу, служив фельдшером у лавах Армiї України в Криму в медчастi на вiйськовiй базi.
   Пiсля служби працював фельдшером, потiм навчався в Одеському полiтехнiчному iнститутi (факультет радiоелектронiки), Одеськiй державнiй морськiй академiї, закiнчивши яку, отримав професiю морського iнженера.
   Ходить у рейси: був у Туреччинi, у Грецiї, проходив Гибралтар, був на островах Зеленого Мису, в Бразилiї (де багато мавп та зелених папуг), в Гонконгу, Сiнгапурi, Малайзiї, Шанхаї, США, країнах Центральної Америки, Нiмеччинi...
   До лав Українського козацтва вступив у 1997 роцi. Дослужився до сотника. Був делегатом Великих Рад Українського козацтва у 1998, 1999, 2000 роках.
   Не любить балаканини; вважає, що велику справу треба робити достойно i мовчки, без напруги та галасу - як працюють моряки у морi...
   Цiнує i розумiє юмор; при нагодi сам вмiє розважити компанiю, але робить це тактовно. Товаришi його люблять й цiнують за вiдданiсть справi та надiйнiсть...
  
  

ЧЕБОТЮК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Чеботюк Олександр Миколайович народився 18.05.1966 року в селi Новогеоргiївка Ананiївського району Одеської областi.
   Батько - Микола Захарович (1941 року народження) працював механiзатором.
   Мати - Наталiя Микитiвна (1932 року народження) працювала польоводом.
   Олександр у 1983 роцi закiнчив школу й поступив на навчання до Одеського автошляхового технiкуму.
   З 1984 року по 1986 рiк служив у лавах Радянської Армiї. Пiсля армiї навчався в технiкумi заочно. З 1986 року працював в колгоспi iм. Шевченка водiєм; про його роботу є публiкацiї в газетi "Советское Приднестровье" )NN за 31.01.1987, 15.07.1988 та iн.).
   Був активним учасником художньої самодiяльностi: грав на гiтарi у ВIА Адамiвського БК (разом iз Тимофєєвим В., Антонюком А., Орленко С., Черненко Л.)
   Одружений. Дружина - Iрина Михайлiвна. Троє синiв - Саша, Серьожа, Женя.
   Був отаманом Авидiвського стану; сотник Українського козацтва.
   В теперiшнiй час мешкає в мiстi Бiлгородi-Днiстровському; працює в ПП "Сервiс-Нафтопродукт".
  

КУЛIКОВ РУСЛАН КОСТЯНТИНОВИЧ

  
   Куликов Руслан Костянтинович народився 14 червня 1971 року.
   Мати - Катерина Iванiвна - iнвалiд I групи - багато зробила для виховання сина...
   Руслан закiнчив Адамiвську школу. Отримавши базову середню освiту та права водiя, працював на вантажiвцi спочатку в колгоспi iм. Шевченка, потiм в кооперативах...
   У серцi Руслана - два захоплення - технiка та музика. Свiй "москвич" доглядає, як немовля, тим бiльш, що автомобiль є годувальником сiм'ї.
   Самотужки навчився грати на акордеонi (це шлях багатьох талановитих сiльських аматорiв), грає на музичному комп'ютерi, бере активну участь в художнiй самодiяльностi села, обслуговує сiльськi свята, весiлля...
   В Українське козацтво вступив у 1997 роцi (пiд час утворення Адамiвської добровiльної народної козацької дружини). Пiдхорунжий Українського козацтва.
   Завжди привiтний з оточуючими, друзями, знайомими, Руслан уникає зайвих конфлiктiв за дрiбницi, але за принциповими питаннями у суперечках не поступається своєї позицiї.
   Учасник багатьох козацьких акцiй та обласних рад Українського Чорноморського козацтва, Бiлгород-Днiстровської паланки.
   Товариши цiнують його за готовнiсть завжди прийти на допомогу...
  
  

ОДОРОЖА IГОР ФЕДОРОВИЧ

  
   Одорожа Iгор Федорович народився в селi Благодатному Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi 16.08.1967 року в родинi колгоспникiв.
   Батько - Одорожа Федiр Никифорович (1940 року народження) та мати - Одорожа Тамара Iванiвна (1938 року народження) працювали в колгоспi iм. Шевченка та виховували чотирьох хлопцiв - Олексiя, В'ячеслава, Федiра та Iгоря.
   Iгор закiнчив у 1982 роцi Адамiвську ВШ, у 1984 роцi - Приморську СШ, потiм курси водiїв i з 1985 року по 1987 рiк служив у Радянськiй Армiї (Коломна, Арсенiя).
   Пiсля армiї працював водiєм.
   Одружився. Дружина - Свiтлана Григоровна - працювала завiдуючою Благодатненським клубом. Подружжя має трьох дiточок: Богдана, Iрину та Владислава...
   В Українське козацтво Iгор вступив в кiнцi ХХ столiття.
   У теперiшнiй час подружжя живе в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Iгор працює в морському порту.
  
  

КОЗУБЕНКО В'ЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  
   Козубенко В'ячеслав Олександрович народився 05.05.1969 року в селi Благодатне Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   У 1984 роцi закiнчив Адамiвську восьмирiчну школу.
   1984-1986 роки - навчання в Приморськiй середнiй школi.
   1986-1987 роки - навчання в Одеському залiзничному технiкумi, де здобув квалiфiкацiю оператора СЦБ.
   1987-1989 роки - вiйськова служба в лавах Радянської Армiї, звiльнився у звання старший сержант.
   1989-1994 роки - працював на Бiлгород-Днiстровському заводi медичних виробiв.
   1994-1999 роки - праця в КСХП iм.. Шевченка на посадi завiдуючого борошно-мельницьким комплексом.
   В 1995 роцi був прийнятий до лав Українського козацтва. Осавул Українського козацтва. Був отаманом Благодатненського стану, куренним отаманом Адамiвського куреню. Делегат багатьох Великих Рад Українського козацтва, зокрема iсторичної 1998 року в Київi.
   1998-2002 роки - депутат Адамiвської сiльської ради.
   2000-2005 роки - голова селянського фермерського господарства.
   Пiд час виборiв Президента України 2004 року приймав активну участь у роботi виборчого штабу "Наша Україна", був головою ДВК.
   У травнi 2005 року згiдно з рiшенням Одеської обласної органiзацiї полiтичної партiї "Народний Союз Наша Україна" про створення iнiцiативної групи для створення Бiлгород-Днiстровської районної органiзацiї полiтичної партiї "Народний Союз Наша Україна" був призначений членом робочої групи.
   В липнi 2005 року на Установчiй конференцiї Бiлгород-Днiстровської районної органiзацiї полiтичної партiї "Народний Союз Наша Україна" був обраний головою районної органiзацiї.
   2006 рiк - депутат Бiлгород-Днiстровської районної радим депутатiв; голова фракцiї "Наша Україна" в Бiлгород-Днiстровськiй районнiй радi депутатiв.
  
  

МЕЛЬНИЧЕНКО ГЕННАДIЙ БОРИСОВИЧ

  
   Я народився на Рiздво в 1959 роцi в сiм'ї вiйськового лiкаря Мельниченко Бориса Григоровича, який в тi часи проходив вiйськову службу на островi Сахалiн. Змалечку мiй батько прищеплював любов до України. I я з гордiстю розповiдав своїм друзям, що мої дiдусi i прабабусi живуть на далекiй, але вже тодi рiднiй Українi. Я пишався тим, що я - українець i дивувався, коли менi робили зауваження, що вголос казати про це не можна. Вперше я почув це дивне тодi менi слово "нацiоналiзм".
   Коли дiдусь з бабусею присилали батькам посилочку, яка йшла по поштi бiльше мiсяця, батько обережно вiдкривав кришку, я з жаднiстю вдихав аромат яблук, горiхiв, часника, цибулi. Й через цi аромати я уявляв собi батькiвщину своїх предкiв, мою Батькiвщину...
   Як менi хотiлося швидше побачити як цвiтуть вишнi, яблука, почути як гудуть хрущi, гомiн домашньої птицi, все те, про що розповiдав менi батько, що я бачив на фотографiях! Я вже уявляв собi як ми з дiдом йдемо на рибалку на мiсцеву рiчечку, заготовляємо лiщину на вудилища та качаємо мед з вуликiв. Менi хотiлося садити дерева, косити траву, пасти корiв, дихати повiтрям предкiв, розмовляти таємничою тодi для мене мовою.
   I скоро моя мрiя здiйснилася. В 1968 роцi, по закiнченнi служби, батько з сiм'єю переїхав в рiдне село на Черкащинi.
   Зустрiлася родина за великим столом пiд iсторичною грушею. I я вперше почув народнi пiснi у виконаннi дiдiв-прадiдiв. Найулюбленiшою з усiх була стара козацька пiсня "Гей у полi там женцi жнуть, а попiд горою - козаки йдуть".
   Слухаючи її у виконаннi моїх родичiв, я уявляв собi мужнi обличчя гетьманiв Дорошенка, Сагайдачного, образи рядових козакiв, якi проливали кров за волю свого народу. Вечорами моя покiйна бабуся Хроня тихенько розповiдала менi iсторiю нашої родини. I я з її вуст вперше почув, що коренi нашого роду йдуть вiд пра-прадiда Павла, батько якого - дiд Iван був кошовим отаманом, козаки якого прикривали пiвденний кордон з Турцiєю, який проходив тодi в районi колишнього села Калнiболото, пiзнiше перейменованого Катериною II в Катеринопiль. Цьому сприяла зухвала вилазка козакiв на територiю, зайняту турками в селi П'ята рота.
   Пiсля розгону Катериною II Сiчi i "упразднення" козацтва, дiд Iван iз сином Павлом став чумаком i на волах возив сiль з Криму. Згодом вже у Павла чумацьке господарство складало близько 600 волiв. I сiллю вони забезпечували мало не всю Україну. Пiсля Павла були спадковими чумаками його син Iван, потiм онук Сергiй. Але всi вони вважали себе потомками козацької родини пра-прадiда Iвана. I найулюбленiшою пiснею залишалась "Гей у полi там женцi жнуть", яка завжди лунала при далеких подорожах в Крим по сiль. Мабуть, слухаючи бабусинi розповiдi, я ще малим для себе вибрав професiю вiйськового, щоб бути схожим на своїх предкiв.
   Чим далi, тим розповiдi були сумнiшими. З приходом Радянської влади заможну родину розкулачили й вислали до Сибiру. Батька моєї бабусi Хронi, щоб заволодiти парою коней, просто розстрiляли в лiсi, залишивши 8-рiчну дiвчинку без батька й матерi. З 8 рокiв вона працювала в колгоспi...
   Я все бiльше й бiльше цiкавився iсторiєю свого краю, своєї родини, своєї Батькiвщини. I любов до неї змусила мене залишитись пiсля служби в армiї на рiднiй землi, хоча була можливiсть проживати за її межами.
   Звiльнився з армiї я в 1998 роцi у вiйськовому званнi пiдполковник з посади начальника штабу вiйськової частини. У жовтнi цього ж року на Покрова Св. Богородицi вступив до лав Українського Чорноморського Козацтва. З 2001 року - осавул Буджацького Сiчового козацького вiйська, полковник УК.
   Вважаю для себе головним завданням виховання пiдростаючого поколiння в дусi патрiотизму, любовi до своєї землi, гордостi за свою державу. Маю 2-х доньок, якi вчителюють в однiй iз сiльських шкiл i проводять в життя батькiвськi погляди, подiляють мою любов до Батькiвщини. Слава Українi!
  
  

ВОРОБЙОВ В'ЯЧЕСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Воробйов В'ячеслав Миколайович народився у м. Челябiнську у 1942 роцi. У 1960 роцi закiнчив середню школу. У 1962 роцi закiнчив технiкум залiзничного транспорту. Iз 1962 рiк по 1972 рiк служив у Збройних Силах СРСР.У 1975 роцi закiнчив заочно iнститут залiзничного транспорту. Iз 1972 року по 1977 рiк працював помiчником машинiста електровозу, потiм викладачем технiкуму залiзничного транспорту.
   У 1972 роцi закiнчив заочно курси "iн яз" (нiмецька мова).
   У 1977 роцi закiнчив заочно Одеський технiкум вимiрювань. Iз 1977 року по теперiшнiй час працює метрологом i начальником штабу ЦО на Бiлгород-Днiстровському КП "Молоко".
   Пiсля виходу Указу Президента України про вiдродження Українського козацтва у 1998 роцi вступив до лав Бiлгород-Днiстровського козацького кошу. Спочатку був помiчником кошового Отамана з пропаганди iдей козацтва, потiм його було обрано на посаду кошового писаря та скарбника.
   У теперiшнiй час пiсля реєстрацiї Буджацького сiчового козацького вiйська є сiчовим писарем.
   "У зв'язку iз претворенням у життя Указу Президента України про вiдродження козацтва, вважаю, що iсторичнi традицiї козацтва, козацька культура повиннi увiйти в життя на сучасному етапi утвердження України як Держави демократичної. В.Воробйов".
  
  

СКИБА МИКОЛА ЄФРЕМОВИЧ

  
   Народився Скиба Микола Єфремович 20 грудня 1945 року в селi Сария (тепер Пiвденне) Одеської областi в родинi сiльського тракториста.
   Дитинство та юнацькi роки пройшли в селi, де я закiнчив 8 класiв сiльської школи.
   Вiд учителiв часто чув розповiдi про нашу Україну та про українське козацтво.
   З 1964 року служив в Радянськiй Армiї - Вiйськово-Морському флотi - КДБ. Закiнчив службу головним старшиною.
   У 1967 роцi повернувся до рiдного краю. Закiнчив Бiлгород-Днiстровський сiльськогосподарський технiкум. Працював агрономом. Але цього було мало. Закiнчив Одеський сiльськогосподарський iнститут, працював головним iнженером, головним механiком. Тепер працюю заступником головного лiкаря райепiдсанстанцiї.
   Коли у Приднiстров'ї була "заваруха", я довго не мiг визначитись - пiти в козацтво, чи нi...
   Коли я прочитав Статут Українського козацтва - вирiшив - у козаки прийду.
   03.07.1996 року я написав заяву про вступ у Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство.
   Старшинська рада призначила мене наказним курiнним отаманом - готовити громадян до вступу у козацьке товариство та iншими справами пiклуватися. Потiм мене обрали на посаду осавула Кошу, полку...
  
  

ГОРЛАЧОВ В'ЯЧЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ

  
   Народився 20.11.1948 року в селi Глибоке Глибоцького району Черновицької областi.
   Батько - Єрофєєв Петро Васильович - працював у вiддiлi зв'язку експедитором.
   Мати - Горлачова Олена Климентiївна - працювала в кооперацiї, в школi, в колгоспi.
   Закiнчив Широкiвську СШ Бiлгород-Днiстровського району в 1963 роцi.
   Навчався в Овiдiопольському СПТУ-10 на газоелектрозварювальника.
   В 1967-1969 роках служив у Радянськiй Армiї. Демобiлiзувався i робив у Великiй Долинi Овiдiопольського району до 1970 року.
   Повернувся до Широкого. Там працював газоелектрозварювальником, оператором зважувального комплексу.
   У 1972 роцi переїхав до Бiлгорода-Днiстровського. Працював газоелектрозварювальником, експедитором на Шабськiй мiжрайбазi Одеського облпотрiбсоюзу, в Сергiївцi оператором з озеленення, далi знову в Бiлгородi-Днiстровському - у МХАТО експедитором. Зараз - пенсiонер.
   Вступив в Українське козацтво пiсля зустрiчi з Черв'яком О.О. в 1994 роцi. Осавул УК з 2000 року.
   Прадiд його - Яковенко Сергiй Васильович - був козаком, охороняв кордони вiд туркiв, їздив на бiлому конi...
   В'ячеслав Петрович - осавул з культурно-освiтньої роботи в Сiчi. Активний учасник козацької художньої самодiяльностi.
   Спiває в козацькому хорi пiд проводом керiвника Зорило I.С., виступає з сольними номерами - вiн чудовий розказчик-пародист, слухачi вiд нього завжди в захватi!
  
  

ЧЕРВ'ЯК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  
   Я, Черв'як Олександр Олександрович, народився 5 червня 1952 року в селi Хмельове Хмелiвського району Кiровоградської областi, де в 1959 роцi пiшов в 1 клас Хмелiвської СШ N1.
   В 1964 роцi, в зв'язку з переїздом батькiв прибув до мiста Бiлгорода-Днiстровського Одеської областi. В цьому роцi пiшов в 6 клас Бiлгород-Днiстровської СШ N4, яку закiнчив в 1969 роцi. Пiсля закiнчення школи працював в ПМК-3 муляром до призова в Радянську Армiю 14 травня 1971 року. Службу проходив: з травня по листопад 1971 року в Ленiнградському вiйськовому окрузi; з листопада 1971 року по травень 1973 року в Центральнiй групi вiйськ (Чехословаччина).
   Пiсля звiльнення з лав Радянської Армiї працював з вересня 1973 року по квiтень 1975 року в Мiжколгоспдорбудi села Салгани. В 1973 роцi поступив на заочне вiддiлення Бiлгород-Днiстровського сiльськогосподарського технiкуму, який i закiнчив в 1976 роцi по спецiальностi технiк-гiдротехнiк.
   В квiтнi 1975 року поступив на роботу в МПМК "Одесрибаковгоспспiлки" на посаду старшого геодезиста ПМК, де i працював до призова в армiю на надстрокову службу на посаду прапорщика.
   З 1978 року надстрокову службу проходив: в Одеському вiйськовому окрузi до вересня 1985 року. В 1985 роцi був переведений для подальшого проходження служби в Забайкальський вiйськовий округ, де служив до 1992 року.
   З 1992 року службу проходив в Українськiй армiї в мiстi Бiлгородi-Днiстровському до 1996 року, в якому був звiльнений на пенсiю. Пiсля звiльнення працював в Бiлгород-Днiстровському водоканалi на посадi iнженера цивiльної оборони до 2002 року. В 2002 роцi працював в Одеськiй облдержадмiнiстрацiї на посадi спецiалiста I категорiї, звiдкiля був звiльнений в зв'язку iз скороченням штатiв в 2004 роцi. З 2004 року по теперiшнiй час працюю в Бiлгород-Днiстровськiй центральнiй районнiй лiкарнi на посадi начальника штабу Цивiльної оборони.
   В Українському козацтвi з початку його зародження в Бiлгород-Днiстровському районi (з 1994 року): був начальником штабу Буджацької Сiчi, Бiлгород-Днiстровського Кошу, Окремого полку iм. П.Орлика. Делегат багатьох Великих Рад, маю козацькi ордени.
   Вважає, що роль козацтва на Українi в майбутньому має посилитись, особливо в зв'язку зi скороченням Збройних Сил i переходу до професiйної армiї. Велика кiлькiсть офiцерiв, звiльнених в запас, може поповнити ряди козацтва. А це вимагатиме також i належної нормативно-правової бази.
   Спроба сучасних реформаторiв побудувати нове суспiльство з орiєнтацiєю лише на економiчнi, ринковi розрахунки, неминуче провалиться. Суспiльство засновується лише на iдеї моральностi й цементується духовними прагненнями народу. Iдеологiя козацтва фундується на таких засадах. Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в органiзацiї свого життя й на усвiдомлення святого свого обов'язку - захищати рiдну українську землю й українську державнiсть. Це стало в перебiгу вiкiв свого роду генетичною особливiстю козацького характеру. Й в сучасному суспiльствi, коли значний вiдсоток населення України розгубив, не мав або розмiняв свої iдеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбiльш стiйким носiєм нацiонально-iсторичних традицiй українського народу, здатне зiграти роль свого роду каталiзатора громадської самосвiдомостi, очолити всенародний рух за вiдродження України-Батькiвщини.
  
  

ЛЕЛЕЧЕНКО IГОР АЛЬБЕРТОВИЧ

  
   Я, Лелеченко Iгор Альбертович, народився 4 лютого 1963 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. З 1970 року по 1980 рiк навчався у СШ N3.
   Зразу ж пiсля закiнчення школи мене "запросили" до шостого вiддiлення КДБ для "бесiди". Там менi дали почитати показання викладачiв i заявили, що всi мої "висказиванiя" пiдпадають пiд статтю "антисоветська агiтацiя i пропаганда". Зробили "внушенiє", що другої бесiди не буде.
   Але, не зважаючи на це, я продовжував виражати свої погляди на "существующiй строй", недiєздатнiсть якого на той час все бiльше проявлялася.
   У Радянськiй Армiї я не служив за станом здоров'я (порок серця).
   На всiх посадах, де я працював, я продовжував висказувати свої погляди на "существующiй строй", що визивало невдоволення керiвникiв.
   Iз 1990 року я став активним членом РУХу. Приймав участь в органiзацiї та проведеннi всiх мiтингiв та демонстрацiй демократичних сил у нашому мiстi. Iз 1996 року вступив до лав Українського козацтва, бо вважаю, що сьогоднi ця органiзацiя може захищати демократичнi засади у нашої молодої сувереннiй державi, а також приймає активну участь у господарському та економiчному вiдродженнi нашого багатiшого краю, реально допомагає всiм малозабезпеченим та пенсiонерам нашого мiста.
  
  

ПАВЛЮК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Я, Павлюк Василь Васильович, народився 10 лютого 1962 року на Гуцульщинi в мiстi Яремча Iвано-Франкiвської областi в родинi робiтникiв.
   Батько - Василь Федорович - тривалий час працював на шахтах Донбасу, потiм охоронцем Львiвської залiзної дороги.
   Мати - Параска Семенiвна - домогосподарка, так як у нас в сiм'ї семеро дiтей: 4 брати i 3 сестри.
   В дитинствi мене дуже вразив фiльм "Олекса Довбуш". Дуже був вражений цим фiльмом, а також в той ж час гордiсть за свiй народ та Україну. Батьки, а також мiй дiдусь та бабця розказували рiзнi легенди нашого краю. Приймав участь у рiзноманiтних заходах в школi, любив мандрувати. Найбiльше враження в моєму життi - це поїздка до столицi нашої України - мiсто Київ. Мрiя стати офiцером-танкiстом, до 8 класу знав повнiстю всю конструкцiю танка.
   Пiсля закiнчення Яремчанської середньої школи в 1979 роцi поступив до Одеського морехiдного училища. Закiнчив училище з червоним дипломом i пiшов на практику в Чорноморське промислове об'єднання "Антарктика" на флотилiю "Восток". Поступав в Одеське вище морехiдне училище, але менi сказали, що "бандеровцям" немає мiсця на флотi.
   З 1982 по 1984 роки служба в армiї.
   В 1985 роцi поступив на роботу в ЧМП матросом 1 кл.-мотористом 2 кл. Вiв активну роботу за кордоном, а саме зустрiчався з українською дiаспорою, розказував правду про Україну.
   В 1989 роцi поступив до Українського Народного Руху (за перебудову); один iз засновникiв НРУ на Бессарабiї; сприяв розвитку козацтва на територiї Пiвдня України, а також Мiжнародне товариство прав людини, Мiжнародна спiлка морякiв та iнше. Ставши за права українським морякiв, змушений був зiйти на берег i з грудня 1999 року приватний пiдприємець. Люди нашого краю узнали, що найкращий виробник є український, а найкращим товаром України - "Оболонь".
   Учасник Помаранчевої революцiї; голова Бiлгород-Днiстровської мiської та районної органiзацiї Української Народної Партiї.
   Одружений. Дружина - Павлюк Людмила Володимирiвна - домогосподарка.
   Син - Павлюк Олег Васильович - студент Одеського Державного Педагогiчного Унiверситету iм. К.Д.Ушинського.
  
  

ЦАРЕНКОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

  
   Я, Царенков Олександр Петрович, народився 14 листопада 1949 року в мiстi Алма-Ата Казахської РСР в родинi службовцiв. Батьки померли, похованi в мiстi Алма-Ата. Маю двох братiв та двох сестер.
   У 1964 роцi поступив у Алма-Атинський енергобудiвельний технiкум, який закiнчив у 1969 роцi i за розподiлом поїхав працювати у м. Астрахань. Працював мастером на будiвництвi Астраханського вододелителя. У 1969 роцi мене було призвано до лав Радянської Армiї, де я служив на посадах рядового та сержантського складiв до 1971 року. У 1971 роцi я повернувся до Алма-Ати, де працював мастером у трестах "Алма-Атажилбуд" та "Алма-Атапромбудматерiали".
   У 1973 роцi я знову пiшов служити у Радянську Армiю, у якої прослужив на рiзних командних та iнженерних посадах. Громадянин України. Освiта - вища. Закiнчив Ленiнградське вище iнженерно-будiвельне училище iм. генерала армiї Комаровського. З 1991 року по 1999 рiк я обiймав посаду начальника Бiлгород-Днiстровської КЕЧ району. У 1997 роцi менi було присвоєно почесне звання "Заслужений працiвник сфери послуг України". У теперiшнiй час працюю начальником Бiлгород-Днiстровського вiйськторгу N624.
   Приймаю участь у роботi Бiлгород-Днiстровського козацтва. Був отаманом Бiлгород-Днiстровського Окружного полку iм. П.Орлика.
   Одружений. Маю двох дорослих синiв та чотирьох онукiв, якi мешкають у мiстi Бiлгород-Днiстровський.
  
  

ОЛЕНЄВ IГОР ПАВЛОВИЧ

  
   Оленєв Iгор Павлович, осавул УКЧКВ i Бiлгород-Днiстровського козацького полку iм. П.Орлика, народився 15 червня 1948 року у мiстi Сторожинецьк Чернiвецької областi у сiм'ї службовцiв-фiнансистiв. Батько був керiвником райфiнвiддiлу, а мати - держбанку. У 1954 роцi у зв'язку з переводом батьки переїхали на Одещину.
   Проживали i в Березiно, i в Тарутiно, i в Тузлах, i в Арцизi (все районнi центри). Запам'ятався з дитинства чiтко епiзод, коли в дитячому садку вихователька показувала портрет i говорила, щоб ми плакали, бо помер батько народiв - Сталiн. А я не хотiв, бо це не був мiй батько, а хтось вусатий.
   Навчався в СШ N1 м. Арциза. А коли закiнчив 8 класiв, поступив у Рибинський лiсничий технiкум.
   В цей час в країнi була "хрущовська вiдлига", ми активно почали цiкавитись полiтикою, подiями в життi, багато дискутували, читали книги, передаючи один одному їх з рук в руки. Хотiлось якнайбiльше знати. Багато чого довiдався про тоталiтаризм вiд матерi, яка на собi вiдчула дiяльнiсть НКВД i МПБ, проживаючи на територiї Захiдної України. У зв'язку з тим, що батьки мали службову зброю при собi, їх змушували приймати участь в облавах на так званих українських нацiоналiстiв, бо вони намагалися протистояти тоталiтаризму. Їх розповiдi мене так вразили, що i до сьогоднi їх пам'ятаю. З часом їх розповiдi пiдтвердилися. I сьогоднi ми вже знаємо багато про те, що вiдбувалося, але в той час замовчувалося.
   Серце моє так i залишилось непримиренним до всякого насилля, безчестя, облуди. З виникненням полiтичного руху "РУХ", я став його членом. Коли ж побачив, як деякi почали ставати агiтаторами-прихватизаторами, використовуючи для цього службове становище, порвав з ними. Згодом у мiстi Бiлгородi-Днiстровському почав вiдроджуватися козацький рух. Вiн менi став близьким i по совiстi i по духу.
   Зароджувалася сила, яка б змогла об'єднати однодумцiв, повести боротьбу з ганебною несправедливiстю, з безчинствами.
   Так багато людей потребували допомоги, пiдтримки, а козацтво завжди стояло на сторожi iнтересiв людей. Я став активним членом нового руху. Виникло бажання органiзувати щось дiєве. Хоч були люди рiзного вiку, рiзних професiй, але всiх об'єднувало бажання приносити користь iншим. Стiльки було ентузiазму. Органiзовувалися суботники. Запущенi, занедбалi примiщення вiдремонтовували, пристосовували для робочих мiсць. Так з'явилися майстернi по ремонту взуття, хiмчистка, майстернi по ремонту побутової технiки i т. д. Активними учасниками були Скляренко М.П., Горлачов В.П., Царенков О.П., Городниченко П.М., Лелеченко I.А....
  
  
  

КОВАЛIВ СТЕПАН ДМИТРОВИЧ

01.01.1934 - 19.03.2003

  
   Ковалiв Степан Дмитрович народився 01.01.1934 року у Дрогобичi Захiдної України. Закiнчив середню школу, потiм вiйськове училище авiацiї. Служив в Ленiнградi. Отримав травму, був демобiлiзований з вiйськ. Працював старшим технiком Бiлгород-Днiстровської мiжколгоспної райзаготконтори, 10 рокiв - директором бази вiдпочинку "Карпати" (Затока) до виходу на пенсiю за вiком (1994).
   В Українське козацтво вступив у 1994 роцi. Був обозним Бiлгород-Днiстровської паланки, Бiлгород-Днiстровського Кошу, делегатом Великих Рад УК 1994, 1995, 1996, 1997, 1999, 2000, 2002 рокiв. Помер 19.03.2003 року.
  
  

ВРУБЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Врублевський Микола Васильович народився 19 червня 1945 року в селi Грабина Ярмоленецького району Хмельницької областi, в робiтничiй багатодiтної сiм'ї.
   Освiта вища, юрист.
   В 1961 роцi почав трудову дiяльнiсть в якостi електрика Гiндештського цукрового заводу Молдови. З 1962 року по 1966 рiк працював електриком Одеського авто збирального заводу. З 1966 року по 1968 рiк служба у Збройних Силах Одеського вiйськового округу. В 1978 роцi закiнчив Київську Вищу школу МВД. З т1968 року по 1998 рiк служив в МВС на рiзних посадах. З 1998 року пенсiонер МВС. З квiтня 2001 року очолює громадську органiзацiю, є отаманом 1-го Бiлгород-Днiстровського козацького полку iм. П.Орлика.
   Безпартiйний. Одружений. Має двох дорослих дiтей.
  
  

ДЕЙНА МИКОЛА КИРИЛОВИЧ

  
   Народився 24 лютого 1938 року в селi Олександрiвка 1 Ширяївського району Одеської областi; громадянин України.
   Освiта вища юридична.
   У 1956 роцi закiнчив Затишанську СШ. У 1957 роцi закiнчив технiчне училище N1 мiста Одеса.У 1964 роцi закiнчив Свердловське пожежно-технiчне училище. У 1977 роцi закiнчив Київську Вищу школу МВС СРСР.
   У 1957 роцi пiсля закiнчення училища був направлений на завод фрезерних станкiв мiста Одеса. З 1957 року по 1960 рiк служив у лавах Радянської Армiї в Нiмеччинi в бронетанкових вiйськах. У 1960 роцi пiсля звiльнення з армiї по комсомольськiй путiвцi був направлений на Урал у "Уралтяжтруббуд". З 1960 року по 1961 рiк працював у Ключевському будiвельному управлiннi мiста Сисерть Свердловської областi. З 1961 року по 1969 рiк працював у Сисертському райвiддiлi мiлiцiї УВС Свердловської областi. У 1969 роцi переводом був направлений на Україну в управлiння внутрiшнiх справ Одеської областi. З 1969 року по 1970 рiк працював iнспектором карного розшуку Овiдiопольського РО МВС Одеської областi. З 1970 року по 1985 рiк працював на рiзних посадах в Бiлгород-Днiстровському МВ УМВС України Одеської областi та навчався у Київськiй Вищiй школi МВС СРСР, яку закiнчив у 1977 роцi. З 1977 року по 1985 рiкпрацював заступником керiвника Бiлгород-Днiстровського МВ УМВС України в Одеськiй областi. У 1985 роцi звiльнився з мiлiцiї у зв'язку з виходом на пенсiю.
   З 1985 року по 1999 рiк, будучи на пенсiї, працював юрисконсультом у ОАО "ЕЗяБиИ" мiста Бiлгород-Днiстровський.
   Виконую громадськi обов'язки: з 1996 року реєстровий козак Українського козацтва - суддя, голова поважних козакiв мiського козацького товариства. З 2000 року голова Ради старiйшин Чорноморського козацького вiйська Українського козацтва. Полковник УК. З 2001 року голова спостережної Ради ОАО "ЕЗяБиИ".
   Безпартiйний, одружений, не судимий, проживаю в Українi з 1969 року.
  
  

ЄРЕМЄЄВ ВIКТОР IЛЛIЧ

  
   Єремєєв Вiктор Iллiч народився 08.07.1950 року в Росiї.
   Батько - Iлля, 1920 року народження - вiйськовий, артилерист, полковник, перед виходом в запас служив в Олексiївцi. Мати - Анастасiя Степанiвна (1925 року народження). Брат - Iван.
   Разом з батьком кочували по Союзу: Тюмень, Одеса, Олексiївка (з 1968 року). Закiнчив в Тюменi середню школу, ПТУ-10 (тракторист-машинiст). Служив в радянськiй Армiї на Українi: П'ятихатки, Знаменка, Жовтi Води). Пiсля служби (з 1971 року) - Якутiя, Бiлгород-Днiстровський - АТП-15073, "Iсток".
   Дружина - Валентина Iванiвна (1952 року народження) - працює на "Iстокє". Дiти: Вiталiк (1971 року народження), Сергiй (1973 року народження), Iрина (1980 року народження). Є онуки: Алiса, Лiна, Антон, Денис, Валентин, Глорiя.
   В Українському козацтвi з 1993 року - був скарбником, начальником охоронної служби, начальником кадрової служби полку iм. П.Орлика.
   Вважає, що тiльки тi козацькi з'єднання мають майбутнє, якi можуть забезпечити потреби не тiльки своїх сiмей, а й забезпечити добробут вiйська в цiлому та створити належнi умови для виконання козаками своїх обов'язкiв. Тому необхiдно братися спочатку за облаштування козацьких станиць, хуторiв, вiйськових земель iз квiтучими садами, млинами, греблями, церквою та школою при нiй - надбанням не тiльки попереднiх поколiнь, а й найближче майбутнє. Козакам необхiдно мати самодостатнє господарство.
  
  

ХОМЕНКО IВАН ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Я, Хоменко Iван Васильович, народився 13 червня 1950 року в сiм'ї колгоспникiв, в селi Молога Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi, де й проживаю.
   Батько - Хоменко Василь Нiкiфорович (1914), мати - Хоменко (Колiсниченко) Марина Мойсеївна (1919).
   В сiм'ї нас виросло четверо; я - третiй.
   Мiй прапрадiд - Хоменко Григорiй Терентiйович народився в 1848 роцi в сiм'ї втiкачiв з крiпацтва. Його батьки (тато - Павук) тiкали вiд пана разом з крiпаком, який виведений в лiтературi пiд iм'ям Миколи Джерi. Прапрадiд мав сина - Никифора (1879 року народження, учасник Першої свiтової вiйни), доньку Мотрю. Дружина прадiда - донька Полiтовченка Романа Iллiча (учасник росiйсько-турецької вiйни; батько його був вiйськовий).
   По лiнiї матерi - Древа Петро (учасник росiйсько-турецької вiйни, отримав надiл землi в Салганах; мав дiтей Марiю, Євгеру, Аврама). Євгена вийшла замiж за Комiсаренко Мойсея Самiйловича у Випасне...
   В 1957 роцi пiшов до школи, яку закiнчив в 1968 роцi, одержавши середню освiту.
   Того ж року був призваний до лав Червоної Армiї. Служив в ракетних вiйськах стратегiчного призначення. Звiльнився з лав Червоної Армiї у 1970 роцi.
   Вивчився на водiя. Працював на цiй посадi в Чорноморськiй геофiзичнiй експедицiї. Здобув професiю бурового майстра. А в 1977 роцi одержав посвiдчення машинiста автомобiльного крана (пiсля звернення робiт в нашому регiонi).
   Перейшов працювати в Мiнпродбуд. Приймав участь в будiвництвi заводiв МIЗ, Медвиробiв, Опорiв ("Сопротивления") в Бiлгородi-Днiстровському, в Iллiчiвську - "Квант". Будував житло в Одесi, Бiлгородi-Днiстровському, Житомирськiй областi для чорнобильцiв.
   Пiсля реорганiзацiї Мiнпродбуду перейшов працювати до Одеського вiддiлення залiзничних дорiг (станцiя Бiлгород-Днiстровський - колiйна частина N4).
   Приймав активну участь у будiвництвi житла постраждалим вiд повiнi в Закарпаттi.
   Зараз працюю в колiйнiй частинi N4 машинiстом автомобiльного крану.
   Є депутатом Бiлгород-Днiстровської районної ради. В Українському козацтвi з 1994 року. Був в старшинськiй Радi Сiчi, Кошу, Окремого Полку. Делегат багатьох Великих Рад. Маю козацькi вiдзнаки й нагороди.
  
  

ВIТРЯК БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Я, Вiтряк Борис Миколайович, народився в мiстi Бiлгородi-Днiстровському 23.07.1966 року в родинi iнтелiгентiв.
   Батько - Вiтряк Микола Кiндратович (17.03.1930) - гiрничий iнженер. Родом з козацької родини. Його пращур був посмертно нагороджений за боротьбу з турками за оборону Севастополя. Дiд розкулачений i пiдстрiлений, а батько пройшов табори ГУЛАГу з 1937 по 1956 роки. Сам все ж таки здобув вищу освiту. Але ж, як син ворога народу, працював спочатку в експедицiях Сибiру, потiм, оженившись, по мiстечках України пiдiймав колективи вiдстаючих шахт, пiдприємств. В Сибiру навiть трохи сидiв пiд слiдством у пiдозрi, як зв'язкiвець "гулагiвцiв" з "великою землею". Потiм за невиконання мiсячного плану (пiшов слiй породи) передовик соцiалiстичної працi за 1972 та 1973 роки Вiтряк М.К. був звiльнений з керiвної посади. Пiсля чого за власним бажанням пiшов з лав КПРС й пiшов працювати на пiдприємство звичайним робiтником, з яким й по сьогодення спiлкуються посадовцi - колись директори пiдприємств та iншi начальники.
   Батько - учасник ВВВ, почесний й поважний козак; заступник голови старiйшин регiонального козацтва Одещини. До 2000 року включно ще й сплачував податки, як приватний пiдприємець.
   Мати - Вiтряк Дiна Максимiвна, 14.06.1937 р. н., - викладач бiологiї. З iнтелiгенцiї. Батько її - iнженер, мати - врач-гiнеколог. Ветеран працi.
   Брат - Вiтряк Микола Миколайович, 05.09.1957 р. н. - лiкар швидкої допомоги, вища освiта.
   Я з 1973 по 1983 рр. навчався в Бiлгород-Днiстровськiй СШN2 в математичному класi (середнiй бал 4,8). Паралельно - музична школа по класу скрипки, один семестр музичного училища. Участь в самодiяльностi. Запис з ансамблем "Днєстр" неодноразово на телебаченнi. З 1983 по 1984 рр. працював слюсарем 3 р. на МIЗє. З1984 по 1985 - служба в Севастопольськiй водолазнiй школi. Навчання на водолаза-iнструктора. 1985-1987 рр. - служба на атомному ракетному крейсерi "Фрунзе". Був на переходi з Североморська до Владивостока. Закiнчив службу на мiчманськiй посадi - старшина водолазної команди. З 20-ти рокiв член КПРС та секретар комсомольської органiзацiї БЧ-5(електромеханiчної та руху на крейсерi з ядерним двигуном-2 атомних реакторiв). З 1987 по 1988 рр. працював слюсарем 3 р. експериментальної дiльницi Бiлгород-Днiстровського заводу медичних виробiв з полiматерiалiв. З 1988 по 1992 рр. студент Одеського медичного iнституту, староста 2-го лiкувального курсу. Вчився на 4. В 1989 р. пiшов з КПРС. В 1990 р. - зi старост, а в 1992 р. з ОМI за власним бажанням. З 1991 р. по т. ч. - приватний пiдприємець.
   В 1991 р. був делегатом 2-го з'їзду Конгресу українських нацiоналiстiв. Спiлкувався за перспективи української молодi з провiдницею i керiвницею на той час проводу КУНа Славою Стецько. В 1992 р. на Великому колi Українського козацтва був делегатом вiд Бiлгород-Днiстровського Коша.
   З 1993 по 1994 рр. жив i працював в Грецiї.
   05.03.1994 р. народився син - Борис Борисович Вiтряк.
   З 1994 по 1999 рр. - студент Одеського державного унiверситету. В 1995-1996 рр. працював в Бiлгород-Днiстровськiй СШN4. Викладав ботанiку та анатомiю. В 1996 р. вiдкрив спортивно-технiчний клуб водних видiв спорту. З 1999 р. спонсував та приймав участь у козацьких справах та iнших патрiотичних органiзацiй. З 2001 по 2002 рр. працював матросом на балкерi. З лiта 2002 поставив на ринку ст. Лиманська кiоск "Iнформацiйна служба" - курортний сервiс. З грудня 2002 р. зробив базову цiлорiчну точку "Iнформацiйна служба", щоб розшири коло та час дiяльностi, козацьку майстерню побутової технiки, козацьку газету. I почав зi злободенних тематик на Дошцi оголошень, яку зробив при входi. Про склад комунальних платежiв i їх тарифiкацiю, змiст та якiсть обслуги, видiлення на це коштiв та пенсiї. З iншого боку, про змiст та склад договорiв оренди, змiну складу власностi пiдприємств, їх "прихватизацiю". Як "Сiльгосптехнiка", "Автопарк". Там же почала збиратись рада старiйшин Бiлгород-Днiстровського Коша...
   Першi два тури виборiв - спостерiгач вiд В.А.Ющенка. 21.12.2004 р. - член виборчої комiсiї.
   Сподiваюсь, що настануть кращi часи для нашої Неньки-України, для її народу!
  
  

СМАКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Я, Смаковський Володимир Миколайович, українець, народився в 1951 роцi в селi Вiльхiвцi Борщiвського району Тернопiльської областi в сiм'ї службовцiв.
   Батько Смаковський Микола Васильович, 1920 року народження, українець, лiкар-терапевт, учасник ВВВ з 1940 по 1947 роки, кавалер бойових нагород, дбайлива, мудра, поважна людина, був порадником та опорою для мене на протязi всього свого життя.
   Мати Надiя Олексiївна, 1926 року народження, українка, вчитель, викладач української мови, лiтератури та iсторiї, все життя вiддала нацiонально-патрiотичному вихованню своїх двох синiв та немiрянiй кiлькостi учнiв на протязi всiєї своєї педагогiчної дiяльностi.
   Моє дитинство проходило в прекрасних мiсцях нашої неньки України - це заповiднi подiльськi товтри по лiвому узбережжю Днiстра з його багатою природою i животворящими джерелами, iсторичними мiсцями.
   Я рiс мiцним спортивним козачком, вбираючи в себе, "як губка", Українськi традицiї, пiснi, прислiв'я, iсторiї про подiї та борцiв за незалежнiсть України. Знаходячи зi своїми товаришами предмети iсторiї та давнини, ми, пiд керiвництвом моєї мами, створили при своїй школi iсторико-краєзнавчий музей, а деякi експонати, знайденi нами, поповнили експозицiю iсторичного музею Кам'янець-Подiльської фортецi.
   Навчаючись в школi, маючи здiбностi до фiзики, математики, музики, захоплювався радiоконструюванням, приймав активну участь в художнiй самодiяльностi, оволодiв вмiнням грати на музичних iнструментах баянi та гiтарi, що дало можливiсть бути душею в моїх товариствах та бути на "ти" з технiкою.
   Пiсля успiшного закiнчення Китайгородської середньої школи поступив до Тернопiльського державного медичного iнституту.
   Освоюючи медицину, паралельно досить серйозно захопився стрiлецьким спортом, захищаючи честь iнституту, пiзнiше честь областi, виконав норматив кандидата в майстри спорту по кульовiй стрiльбi i, починаючи з 3-го курсу iнституту, паралельно з навчанням працював тренером обласної збiрної студентського спортивного товариства "Буревiсник". Неодноразово мене, як граючому тренеру, i нашiй командi вдавалося виборювати призовi мiсця та перемоги, здобуваючи спортивнi нагороди на рiзноманiтних спортивних змаганнях. Не чужi були i iншi види спорту: волейбол, тенiс, боротьба, спелеологiя,, туризм (на честь свого 20-ти рiччя пiдкорив найвищу вершину України в Карпатах - Говерлу).
   По закiнченнi Тернопiльського державного медичного iнституту та iнтернатури на базi Горькiвської медичної академiї iм. Кiрова, оволодiвши професiєю акушера-гiнеколога хiрурга, в 1977 роцi був направлений в залiзничношляхову лiкарню Iжевського вiддiлення Горькiвської залiзницi. Ви запитаєте, чому так далеко? На той час iснувала таємна постанова ЦК КПРС про народорозселення з територiй, на яких прогресують нацiонально визвольнi рухи i у всiх учбових закладах Захiдної України iснував так званий союзний розподiл. Бiльшiсть випускникiв були направленi на роботу за межами України. Багато моїх "однокашникiв" i я мусили вiдпрацювати мiнiмум три роки навiть на Далекому Сходi, а частина їх там залишалася постiйно, не маючи змоги повернутись на Україну.
   В 1978 роцi я одружився. Моя дружина Вiра Павлiвна, 1955 року народження, закiнчила Московський iнститут iнженерiв залiзничного транспорту i працює iнженером з експлуатацiї залiзничних шляхiв i "трохи мене".
   В нашiй сiм'ї народилося два сини (Леонiд - 1979 року народження, українець, закiнчив Одеський полiтехнiчний унiверситет; Сергiй - 1986 року народження, українець, студент Одеської академiї холоду).
   В 1982 роцi я повернувся на Україну в мiсто Бiлгород-Днiстровський Одеської областi де й проживаю. Працював лiкарем спочатку в районнiй лiкарнi, а з 1983 року в мiському пологовому будинку. Побудував з допомогою сiм'ї власний будинок, посадив сад.
   Маючи нацiонально-патрiотичнi впевнення, завжди щиро пiдтримую i приймаю участь в боротьбi за незалежну, заможну, цiлiсну, самостiйну, цивiлiзовану Україну. Будучи офiцером медичної служби в запасi, з великою вiрою, надiєю, любов'ю до неньки України прийняв посвяту Українського козацтва з готовнiстю в його лавах служити Українi до кiнця своїх днiв.
  
  

ЛУКАШЕВСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Лукашевський В'ячеслав Васильович народився 29.06.1948 року в мiстi Ульянiвка Кiровоградської областi.
   Його прадiда в свiй час було репресовано як куркуля. Батько - Василь Iванович (народився в хуторi Жеребному Мартиновського району Ростовської областi - рiчка Сал, 15.05.1920 року), служив в кавалерiї, пiсля вiйни працював водiєм. Мати - Людмила Мефодiївна. Батьки переїхали в Кiровоградську область, потiм в мiсто Бiлгород-Днiстровський в 1950 роцi. В'ячеслав закiнчив СШN2, потiм Одеське морехiдне училище (судмех), ходив по морях, працював водiєм, такелажником (мiсто Iллiчiвськ), мастером з добування золота (мiсто Алдан, Якутiя) й вже 15 рокiв - налагоджував автоматичної лiнiї на АО"Гемопласт".
   Дружина - Галина Анатолiївна (1949 року народження) - начальник ОТК АО "Гемопласт". Син - Володимир (1973) та невiстка - Вiкторiя Леонiдiвна працюють в Одесi. Є внучка - Марiя.
   В'ячеслав Васильович в козацтвi з 1996 року. Курiнний Українського козацтва, активний учасник його вiдродження. Має козацькi вiдзнаки, делегат РАД УК. Вважає, що справжнє вiдродження козацтва на Українi почнеться тодi, коли теперiшнi козаченьки усвiдомлять, що по них судять про все козацтво, вiдмовляться вiд користолюбивих цiлей i на перше мiсце поставлять служiння народу, Українi.
  
  

ЛАБУНЕЦЬ ПЕТРО ЯКИМОВИЧ

  
   Лабунець Петро Якимович народився у 1958 роцi в селi Крива Балка Саратського району Одеської областi в родинi хлiборобiв. Батько та мати вiруючи люди. Петро Якимович - православний, українець.
   Закiнчив 8 класiв, далi вчився на курсах водiїв, служив у лавах Радянської Армiї.
   Пiсля армiї працював водiєм в автопарку мiста Бiлгорода-Днiстровського (як водiй, мав всi категорiї - АВСD).
   Дружина - Люба, донька - Альона.
   В Українському козацтвi з 1996 року. Був заступником курiнного Скиби М.Є. (писарем куреня), в останнiй час працював курiнним отаманом Переможненського (Папушойського ) куреню.
   Помер пiсля тяжкої хвороби у 2004 роцi.
  
  

ГОРОДНИЧЕНКО ПЕТРО МАКСИМОВИЧ

  
   Городниченко Петро Максимович народився 23.02.1942 року. В 1958 роцi закiнчив школу (в мiстi Кишинiв).
   Пiсля школи працював н 4 хлiбозаводi (помiчником кочегара), на ЗЗБВ (бульдозеристом).
   За комсомольською путiвкою працював у Казахстанi - Схiдно-Казахська область, село Зевакiно.
   Закiнчив сiльськогосподарський технiкум (факультет сiльгоспмеханiзацiї), отримав диплом механiка.
   У 1961 роцi Петра Максимовича було призвано до лав Радянської Армiї. Служив у Латвiї (Рига): навчався у школi молодших командирiв. Потiм служба у Калiнiнградськiй областi - мiсто Гвардiйськ, в,ч 61905 12-й гвардiйський орденiв Ленiна, Суворова, Червоного Прапора мотострiлецький полк. Лiжко Максимовича стояло поруч iз лiжком солдата Олександра Шевченка, який повторив подвиг Олександра Матросова. О.Шевченко посмертно нагороджений Золотою Зiркою Героя Радянського Союзу.
   У 1964 роцi Петра Максимовича було демобiлiзовано.
   До 1970 року вiн працював у Кишиневi командиром ДНД Жовтневого району мiста Кишинiв. Iз 1970 року служив спочатку у Кишиневi у лавах Радянської Армiї, потiм його було переведено в 180-ту дивiзiю на посаду командира взводу, там служив до 1975 року. Далi - механiк комунального пiдприємства Затока, завiдуючий гаражем мехколони N26, механiк ДЕУ, iз 1980 року - головний механiк заводу продтоварiв, iз 1990 року IТД. На пенсiї з 2002 року.
   В Українському козацтвi з 1991 року, починав цю справу разом iз Городецьким Л.Г. Петро Максимович - делегат Великих Рад УК 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 рр....
  
  

СОКОРЄВ ЮРIЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  
   Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, народився 6 лютого 1953 року в мiстi Львiв в родинi вiйськовослужбовця.
   У тому ж роцi моя родина переїхала до мiста Бiлгорода-Днiстровського.
   У 1060 я пiшов до першого класу загальноосвiтньої середньої школи N3 в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. У 1970 роцi закiнчив 10 класiв цiєї ж школи i в 1971 роцi мене було призвано до лав армiї.
   У 1993 роцi був демобiлiзований з армiї i приїхав до мiсця постiйного проживання до мiста Бiлгорода-Днiстровського. В цьому ж роцi поступив на роботу до Бiлгород-Днiстровського заводу опорiв. Проробив на цьому заводi слюсарем-налагоджувальником до 1977 року. У цьому ж роцi звiльнився з заводу i поступив на службу в армiю.
   У 1978 роцi звiльнився з армiї за станом здоровэя у званнi прапорщика. З 1978 року по 1996 рiк працював на Бiлгород-Днiстровському заводi "Тiра". У 1996 роцi був звiльнений з заводу по скороченню штатiв.
   З 1996 року i по теперiшнiй час працюю адмiнiстратором комп'ютерного залу.
   Склад сiм'ї:
   Батько - Сокорєв Олександр Моїсеєвич, 1924 року народження, уродженець хутору Калинiвка Ростовської областi, учасник Великої вiтчизняної вiйни, помер у 1974 роцi.
   Мати - Сокорєва (Яшко) Тамара Андрiївна, 1931 року народження, уродженка мiста Акерман (Бiлгород-Днiстровський), пенсiонерка.
   Жiнка - Сокорєва (Косi нова) Лариса Iванiвна, 1958 року народження, уродженка мiста Ренi, померла у 1983 роцi за причиною хвороби.
   Син - Сокорєв Олег Юрiйович, 1979 року народження, уродженець мiста Бiлгород-Днiстровський, працює на Бiлгород-Днiстровському заводi "Тiра".
   За вiросповiданням я православний християнин, хрещений був у 1953 роцi, безпартiйний, в Українському козацтвi з 1997 року.
   Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, рiшив вступити до лав Українського козацтва за такою причиною:
   Україна завжди була козацькою державою. За роки панування радянської влади, тобто з жовтня 1917 року, козацтво в Українi, а також i в Росiї було знищено як клас. Україна перетворилась в аграрний придаток Росiйської тоталiтарної держави, але не дивлячись на це, як говорять - козацькому роду нема переводу. I я хотiв би прийняти активну участь у справi вiдродження нашого славного Українського козацтва. Рахую для себе великою честю приймати участь у вiдновленнi iсторичної справедливостi - Українське козацтво, як клас, треба вiдродити. У козацтвi могутнiсть i сила нашої неньки України.
  
  

СОКОРЄВ ОЛЕГ ЮРIЙОВИЧ

  
   Я. Сокорєв Олег Юрiйович, народився 15 серпня 1979 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському в родинi робiтникiв.
   У 1986 роцi я пiшов до першого класу Бiлгород-Днiстровської середньої школи N5, яку закiнчив у 1994 роцi. У цьому ж роцi поступив до Бiлгород-Днiстровського лiцею економiки i бiзнесу, закiнчив його у 1996 роцi. З 1990 по 1995 роки навчався у музичнiй школi, яку успiшно закiнчив за класом "гiтара".
   У 1996 роцi поступив до Одеської Державної Академiї Харчових Технологiй (ОДАХ) на факультет "Автоматизацiя технологiчних процесiв".
   У 2000 роцi отримав базову вищу освiту за фахом "Автоматизацiя i комп'ютерно-iнтегрованi технологiї" з квалiфiкацiйною степеню "бакалавр".
   У 2001 роцi закiнчив навчання у ОДАХ i отримав повну вищу освiту за фахом "Автоматизоване керiвництво технологiчними процесами i агрегатами" з квалiфiкацiйною степеню "спецiалiст".
   За роки навчання у академiї приймав активну участь у роботi Нацiонально-демократичної лiги молодi.
   Свою трудову дiяльнiсть почав у серпнi 2001 року на ВАТ "Завод Тiра" за фахом iнженера КВПтА, де i працюю по теперiшнiй час.
   Моя родина:
   Батько - Сокорєв Юрiй Олександрович, 1953 року народження, уродженець мiста Львiв. Працював слюсарем-налагоджувачем технологiчного обладнання на заводi "Тiра". В теперiшнiй час працює адмiнiстратором комп'ютерного залу.
   Мати - Сокорєва Лариса Iванiвна, 1958 року народження, уродженка мiста Ренi. Працювала лiнотипiстом в мiськiй типографiї, пiзнiше - контролером ОТК на заводi "Тiра". Померла у 1983 роцi за причиною хвороби.
   Я завжди був i є громадянином України, безпартiйний, не одружений, судимостей не маю.
   За вiросповiданням я православний християнин, хрещений був у м1979 роцi, в Українському козацтвi з 2001 року.
   Iсторично склалося так, що Україна завжди прагнула бути вiльною та незалежною державою. Але незалежнiсть вона здобула тiльки в нашi часи, пiсля розпаду Радянського Союзу. Ця незалежнiсть є формальною. Фактично ми маємо державу, яка має великi внутрiшнi та зовнiшнi борги, поруйнованi пiдприємства, дуже слабку економiку, великi податки, небоєздатну армiю та корумповану державну систему.
   Козацтво - це нацiональний рух, який завжди, у всi часи боровся за волю та самостiйнiсть Української держави. Козаки - це простi українськi люди, якi самi здобували для себе нормальне життя, права, i самi вирiшували свою долю. Я також дотримуюся думки, що кожен сам коваль свого щастя, кожен сам повинен боротися за свої права, за благополуччя своєї Держави. Але один в полi не воїн. Тому я знайшов однодумцiв, якi зiбралися пiд чесним стягом Українського козацтва. Я дуже бажаю нормально жити i працювати саме у своїй державi, у своїй Батькiвщинi, i вважаю, що дiяльнiсть нашого козацького братства з часом вплине на ситуацiю в Українi та змiнить наше з вами життя на краще.
  
  

ОТЕЦЬ МИКОЛАЙ ГЕОРГIЙОВИЧ ГРИГОРАШЕНКО

  
   Отець Миколай Григорашенко, iєрей Української православної церкви Київського патрiархату. Народився у 1975 роцi. Закiнчив 4 курси Одеського iнституту сухопутних вiйськ, Одеську духовну семiнарiю, вчиться в Київськiй духовнiй академiї.
   Один iз засновникiв Iверського монастирю (Одеса), має церковнi нагороди.
   У серпнi 2002 року пiдготував пакет документiв для реєстрацiї Свято-Казанської церковної громади села Адамiвка та згодився бути її духовним пастирем. Примiщенням церкви тимчасово слугував пришкiльний iнтернат; священик жив при церквi. Проводилися богослужiння, просвiтницька робота - отець Миколай проводив заняття з учителями, школярами, жителями села. Готувалися документи для збудування церкви...
   Дiакон Миколай Григорашенко рукоположений у сан священика був у п'ятницю 7 лютого 1997 року в Свято-Григоро-Богословському храмi мiста Одеси мiтрополiтом Одеським та Iзмаїльським Агафангелом.
   Служив настоятелем в храмах Свято-Успенському мiста Анан'їва (1997), Свято-Iоанно-Богословському села Жеребково (1997 - там створив парафiю), Свято-Рождества-Богородичного села Байтали (1997), Свято-Казанського села Тимково (1998 - там створив парафiю), Святих Мучениць Вiри, Надiї, Любовi та матерi їх Софiї села Кiрове (2000), Св. Димитрiя Солунського села Новоградiвка (2000), Свято-Михайлiвського села Ленiно (2001), Святого рiвноапостольного князя Володимира мiста Бiлгорода-Днiстровського (2002). Був призначений Благочинним Бiлгород-Днiстровського округу Одеської областi Української православної церкви Київського патрiархату з правом вiдкриття парафiй та нагляду за ними (2002). У 2003 роцi переїхав до Одеси. В теперiшнiй час - Благочинний Савранського округу Одеської областi.
   До Адамiвської шкiльної газети "Рiч про Адамiвську Сiч" отець Миколай у жовтнi 2002 року писав: "Першочерговим завданням держави, школи i батькiв являється виховання морально i фiзично здорового поколiння, тому що вiд цього залежить майбутнє нашої нацiї. Яке насiння в дiтях буде посiяне зараз, такi виростуть i плоди, як написано в Бiблiї: "Бо що тiльки людина посiє, те саме й пожне!" (Гал. 6:7).
   Протягом багатовiкової iсторiї людства були вiдпрацьованi певнi норми поведiнки людини у суспiльствi, якi закладенi Богом-Творцем у її совiстi...
   ... Дiтей треба вчити добру, стримувати в них вияв жорстокостi i агресiї, прищеплювати любов до працi, шанувати батькiв, бути милосердними i спiвчутливими, вихованими, дружелюбними i не егоїстичними, допомагати один одному i бути завжди вдячними, бо вдячнiсть - це плiд високої культури. На жаль, багато дiтей не навченi навiть елементарним нормам поведiнки у суспiльствi.
   Життя за заповiдями любовi Iсуса Христа приносить людинi внутрiшнiй мир i душевний спокiй, вiдводить почуття страху i неспокою, якi стають причиною багатьох хвороб, що пiдтверджують i лiкарi-психiатри.
   Навколишнє середовище формує характер дитини, i її треба навчити розпiзнавати добро i зло, протистояти злу, дотримуючись бiблiйних наставлень, щоб уникнути морального падiння. Бiблiя вчить: "... утiкаючи вiд пожадливого свiтового тлiння, докладiть до цього всю пильнiсть i покажiть у вашiй вiрi чесноту, а в чеснотi - пiзнання, а в пiзнаннi - стриманiсть, а в стриманнi - терпеливiсть, а в терпеливостi - благочестя, а в благочестi - братерство, а в братерствi - любов" (2 Петр. 1:4-7)...
   ... Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвiтаючою в усiх сферах життя, то молоде поколiння треба виховувати в дусi християнської моралi..."
  
  

ВОЗНИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ

  
   Возний Микола Михайлович народився 28.02.1941 року в селi Литвинiвка Вишгородського району Київської областi.
   В 1966 роцi закiнчив Литвинiвську СШ й поступив до Харкiвського гвардiйського вищого танкового командного училища iм.. Верховної Ради УРСР. У 1979 роцi закiнчив Академiю броньотанкових вiйськ iм. маршала Малиновського.
   В Збройних Силах СРСР проходив службу на рiзних командних посадах: вiд командира танкового взводу до заступника начальника штабу мотострiлецької дивiзiї. Службу закiнчив на посадi радника начальника штабу Пiвнiчного фронту Збройних Сил Демократичної Республiки Афганiстан.
   Полковник, учасник бойових дiй. Одружений. На теперiшнiй час - пенсiонер. Є син - Руслан.
   В Запорозькому козацтвi - з часу його вiдродження. Очолює мiсцевий осередок (Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького). Полковник козацтва, має козацькi нагороди.
   Працює в напрямку змiцнення лав козацтва України, пiдвищення ефективностi його роботи. Член Координацiйної Ради Заднiстрового козацтва.
  
  

ЖУКОВСЬКИЙ ВIКТОР КОСТЯНТИНОВИЧ

  
   Жуковський Вiктор Костянтинович народився 22.12.1965 року в мiстi Козятин Вiнницької областi. Батьки переїхали до мiста Бiлгорода-Днiстровського.
   В червнi 1981 року закiнчив ВШ N5, з 1981 року по 1984 рiк навчався в Бiлгород-Днiстровському ПТУ-10. Закiнчив Християнський гуманiтарно-економiчний унiверситет (за фахом - юрист).
   У 1984 роцi був призваний на дiйсну вiйськову службу, пiсля закiнчення якої залишився у 1986 роцi на зверх строкову. З 1987 року по 1988 рiк проходив службу в Афганiстанi. За бойовi операцiї нагороджений орденом "Червоної Зiрки", медалями "Заслуги в вiйськовiй службi" III степеня, "За громадську мужнiсть", грамотою Президента Радянського Союзу. У 1989 роцi став пенсiонером Мiнiстерства Оборони (за iнвалiднiстю).
   З 1990 року по 1993 рiк працював на БДЗМВ. З 1994 року по 1997 рiк - вiдповiдальний секретар Спiлки ветеранiв Афганiстану (мiськвиконком). З 1997 року - головний спецiалiст виконавчого комiтету мiської ради, з 1998 року - головний спецiалiст мiської ради.
   З 2000 року уповноважений представник Державного Комiтету України у справах ветеранiв по мiсту Бiлгороду-Днiстровському (на громадських засадах).
   Одружений, є син та донька. У козацтвi з кiнця ХХ ст. Кандидат у народнi депутати України 2002 року.
  
  

ЛЕСIН ВIТАЛIЙ ПЕТРОВИЧ

  
   Лесiн Вiталiй Петрович народився 12.12.1941 року в селi Шалби Олексiївського району Татарської АРСР.
   У 1960 роцi закiнчив 10 класiв й поступив до Тамбовського артилерiйського училища. У 1961 роцi був переведений до Сумського артилерiйського училища, яке закiнчив у 1963 роцi.
   Пiсля училища проходив службу в м. Кременчук (до 1966 року). У 1966 роцi разом з вiйськовою частиною Вiталiя Петровича було переведено в Одеський вiйськовий округ в село Шабо Бiлгород-Днiстровського району, де служив до 1969 року. У цьому ж роцi його було переведено до нового мiсця служби - до мiста Бiлгорода-Днiстровського, де служив до 1988 року на рiзних командних посадах. Звiльнений в запас за вислугою рокiв у 1988 роцi.
   З 1988 року по 1994 рiк працював автомеханiком в автоколоннi автобуду. З 1995 року по теперiшнiй час - викладач ДПЮ мiського лiцею.
   Одружений. Дружина - Лесiна Алевтина Iванiвна, пенсiонерка. Дiти: донька - Свiтлана, 1965 року народження; син - Костянтин, 1969 року народження.
   У козацтвi з кiнця ХХ столiття. Осавул козацтва, має козацькi нагороди.
  
  
  
  
  

ТКАЧЕНКО ВАЛЕРIЙ ПАВЛОВИЧ

  
   Я. Ткаченко Валерiй Павлович народився 03 липня 1955 року в селi Монашi Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi .
   Мати була учителем, батько - держслужбовцем.
   Я - громадянин України, за нацiональнiстю - українець.
   В 1962 роцi пiшов до першого класу Монашiвської загальноосвiтньої школи, яку закiнчив у 1970 роцi. Спроба поступити до Одеської середньої морехiдки закiнчилась не вдало. Медицина не дала менi можливостi зв'язати своє життя з морем - за станом здоров'я не допустили мене до навчання. Не бажаючи тратити марно часу, пiшов учитись до Бiлгород-Днiстровського професiйно-технiчного училища N10, де до армiї отримав середню освiту та спецiальнiсть - будiвельника. У 1973 роцi пiшов служити до Збройних Сил колишнього СРСР. Що цiкаво? Закiнчив Миколаївську спецiальну школу зв'язку ВМФ, був направлений до Пiвнiчного флоту, де пройшов усi медичнi комiсiї щодо плав составу i два з половиною роки на великому противочовновому (БПК) кораблi "Бойкий" пройшов понад 75000 миль водами Атлантики. Потiм ще постiйно залучався до навчальних зборiв як на сторожовi катера Дунайської флотилiї, так i до пiдводних човнiв м. Балаклава Чорноморського флоту. Ось такий парадокс.
   Був за кордоном: в Сполучених Штатах Америки - м. Бостон, Норвегiї - м. Осло, Кубi - м. Сендуегос.
   В 1976 роцi повернувся додому, а в 1977 роцi одружився. Вiйськова спецiальнiсть докорiнно змiнила подальше моє життя. Почав я з учня регулювальника електро-радiо апаратури на Бiлгород-Днiстровському колишньому заводi резисторiв (Об'єднання "Орiон"), закiнчив в спецiальному конструкторському бюро при заводi медичних виробiв - монтажником електричних машин та систем. Маю вищу, шосту квалiфiкацiю. Загальний трудовий стаж 36 рокiв. Освiта середня спецiальна.
   З 2000 року депутат Монашiвської сiльської ради. Голова депутатської комiсiї з законностi, правопорядку, регуляторної та депутатської дiяльностi, керiвник загону охорони громадського порядку, голова адмiнiстративної комiсiї з питань адмiнiстративних порушень.
   В 2004 роцi зареєстрував козацьку структуру, де на даний час займаю посаду отамана, козацьке звання - сотник.
   Одружений. Маю доньку 1977 року народження, яка одружена та має свою сiм'ю. Син 1980 року народження - кадровий вiйськовий, неодружений.
   З 2005 року член партiї Народний Союз Наша Україна. Брав активну участь в виборах 2004 року, будучи заступником та секретарем дiльничної комiсiї. В виборах 2006 року зареєстрований кандидатом на посаду сiльського голови с. Монашi. Час покаже, чим будемо займатись пiсля 26 березня.
  
  

ПАРПАЛАК ВОЛОДИМИР ЯКОВИЧ

  
   Я, Парпалак Володимир Якович, народився 5 вересня 1961 року в м. Арцизi Одеської областi.
   В 1968 роцi пiшов в перший клас Долинської ВШ Саратського району. В 1978 роцi закiнчив 10 класiв Саратської СШ.
   В 1978 роцi поступив i в 1979 роцi закiнчив Овiдiопольське СПТУ за спецiальнiстю газоелектрозварювальник.
   В 1979 роцi мене було призвано до лав Радянської Армiї на дiйсну строкову службу, яку проходив у складi групи радянських вiйськ у Нiмеччинi.
   З 1981 року по 1986 рiк проходив надстрокову службу в лавах Радянської Армiї на посадi старшини роти, вiйськове звання прапорщик.
   З березня мiсяця 1987 року поступив на службу до органiв внутрiшнiх справ, де служив на посадах мiлiцiонера ППС, помiчника чергового Бiлгород-Днiстровського мiського вiддiлу внутрiшнiх справ, дiльничним iнспектором, оперуповноваженим карного розписку Бiлгород-Днiстровського районного вiддiлу внутрiшнiх справ.
   В 1994 роцi закiнчив Одеську школу мiлiцiї за спецiальнiстю правознавство.
   В 1999 роцi звiльнився з органiв внутрiшнiх справ на пенсiю за вислугою рокiв в званнi старшого лейтенанта.
   В теперiшнiй час працюю старшим змiнного наряду охорони 5 дiльницi Бiлгород-Днiстровського КХП.
   Одружений. Дружина - Парпалак Галина Пилипiвна.
   Син - Парпалак Вiталiй Володимирович, 1985 року народження, студент Київської академiї будiвництва та архiтектури.
   Донька - Парпалак Ольга Володимирiвна, 1989 року народження, студентка Бiлгород-Днiстровського кооперативного технiкуму.
   Проживаю в селi Монашi Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   В козацтво вступив, усвiдомлюючи необхiднiсть активної боротьби за розбудову незалежної держави Україна, боротьби iз негативними проявами за свiтле майбутнє моїх дiтей, онукiв.
  
  

БIЛОУС ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ

  
   Бiлоус Володимир Петрович народився в селi чернече Балтського району Одеської областi 16 червня 1951 року.
   В 1968 роцi закiнчив середню школу с. Чернече i в тому ж роцi поступив до Одеського культурно-освiтнього училища. В 1969 роцi був призваний до лав Радянської Армiї; службу проходив в НДР (група Радянських вiйськ в Нiмеччинi). Брав участь в лiквiдацiї локальних конфлiктiв в Європi, маю державнi нагороди (орден "Червоної Зiрки", медалi).
   Мiй батько - Бiлоус Петро Маркович - учасник ВВВ, пройшов з боями вiд Сталiнграда до Вiдня. Мати - Бiлоус Нiна Костянтинiвна - робiтниця радгоспу. Обоє померли.
   В 1972 роцi закiнчив училище i працював в Будинку культури с. Чернече на посадах художнього керiвника та директора.
   В 1975 роцi змiнюю мiсце мешкання та поступаю на роботу в органи внутрiшнiх справ, де працюю мiлiцiонером, спiвробiтником карного розшуку, старшим оперуповноваженим УБОЗ - пiдполковник мiлiцiї, пенсiонер МВС з 1996 року.
   Одружений, маю двох дiтей, двох онукiв.
   Мої дiди та прадiди мешкали на територiї Балтського району i були селянами.
   Володимир Петрович вважає, що у козацтвi є декiлька основних проблем:
   - лiдерства (специфiка громадської органiзацiї визначає особливi вимоги до її лiдера; керiвник громадської органiзацiї не має таких важелiв впливу на її членiв, як матерiальне заохочення, трудова книжка; громадська органiзацiя - це добровiльне об'єднання, до якого можна вступити i яке можна легко покинути; громадська органiзацiя дiє ефективнiше за умови, коли лiдер сам робить бiльше, нiж вiн вимагає вiд iнших; це правило необхiдно засвоїти кожному претенденту на отаманську булаву;
   - чисельностi козацьких осередкiв (невiдповiднiсть реєстрiв фактичнiй чисельностi козакiв; доводиться спостерiгати, коли на звiтно-виборчi радi з'являються люди, яких протягом року нiхто не бачив; отамана обирають стороннi люди);
   - демократизацiї (новообраний отаман дивує козакiв незнанням козацьких звичаїв).
  
  

ГОРЛАЧОВА ЛАРИСА ЯКIВНА

  
   Горлачова Лариса Якiвна народилася в мiстi Бiлгородi-Днiстровському 23.03.1952 року в родинi робiтникiв.
   Батько - Осадчук Якiв Йосипович та мати - Болотiна Марiя Костянтинiвна працювали на Бiлгород-Днiстровському хлiбозаводi.
   Лариса Якiвна закiнчила школу-iнтернат мiста Кiлiя в 1969 роцi. Працювала в мiстi Бiлгородi-Днiстровському на хлiбозаводi, заводi електронних виробiв (опорiв), механiком з обслуговування лiфтiв.
   Вступила в жiночу громаду Українського козацтва в 1998 роцi; на теперiшнiй час є її керiвником; хорунжа Українського козацтва.
   Ларися Якiвна вважає, що основними напрямками роботи жiночої громади у теперiшнiй час є: вiдродження Православної Вiри та обрядностi, iсторичних та сучасних свят, традицiй; виховання молодi на iсторичних традицiях козаччини; вiдродження духовностi, культурно-iсторичних традицiй української козацької жiночостi.
  
  

ТОМА ТЕТЯНА IВАНIВНА

  
   Я, Тома Тетяна Iванiвна, народилася 15 липня 1962 року неподалiк залiзничної станцiї Роздiльна, в мальовничому селi Маркiвка Роздiльнянського району Одеської областi.
   Мiй батько, Соловйов Iван Гаврилович, працював водiєм, а мати, Соловйова Свiтлана Семенiвна, вже 40 рокiв вчить дiток читати, писати, малювати, любити рiдний край в Маркiвськiй ЗОШ I-II ступенiв.
   З дитинства я цiкавилася багатющою творчiстю українського народу: пiснями, казками, легендами. Щодня чула чимало казок, повiр'їв, легенд, пiсень вiд бабусi. На все життя запам'яталися її розповiдi про козакiв, чумакiв, якi добре володiти зброєю, не розгублювалися в скрутну хвилину.
   Найулюбнiшими книжками пiд час навчання в школi з 1969 року по 1977 рiк були "Кобзар" Тараса Григоровича Шевченка, оповiдання Марко Вовчок, байки Глiбова, спiвомовки Степана Руданського.
   Пiд час навчання в Бiлгород-Днiстровському педучилищi з 1977 року по 1981 рiк була старостою групи, приймала активну участь у спортивному життi училища. Захищала честь училища з гандболу. Надовго залишилися у пам'ятi першi уроки в Бiлгород-Днiстровськiй школi N4, збiр винограду, екскурсiї групи до Москви.
   У Бiлгород-Днiстровському педучилищi був органiзований гурток юних фiлологiв. Часто на засiданнях на задану тему писали творi, зачитували i обговорювали їх. Ця робота збагачувала кругозiр i визначила подальшу мою долю.
   У серпнi 1982 року вступила на фiлологiчний факультет Одеського державного унiверситету iменi I.I.Мечнiкова за спецiальнiстю українська мова i лiтература, який закiнчила у червнi 1988 року, одержавши диплом фiлолога, викладача української мови та лiтератури.
   Зустрiч з прекрасними людьми в унiверситетi надихнула на органiзацiю в школi кiмнати-музею "Хата моїх предкiв", яка згодом виросла до музею села i школи. Я тодi (з серпня 1981 року по вересень 1995 року) працювала вчителем української мови та лiтератури, а з 1995 року працюю директором школи.
   У життi я досягла чималих успiхiв, бо поруч був прекрасний друг, порадник - мiй чоловiк, Тома Вiктор Якович, 1954 року народження, заступник начальника управлiння сiльського господарства райдержадмiнiстрацiї.
   Мої доньки завжди надихають мене на щось нове. Тома Iрина Володимирiвна, 1983 року народження, студентка 5 курсу фiлологiчного факультету Пiвденноукраїнського державного унiверситету iменi К.Д.Ушинського; Тома Юлiя Вiкторiвна, 1991 року народження, учениця 8 класу Долинiвської ЗОШ I-II ступенiв.
   У 1995 роцi виникла думка про створення в школi нової органiзацiї - козацької паланки. Цю iнiцiативу пiдтримали педагог-органiзатор Молчанова Тетяна Iванiвна, завуч школи Долгошеєнко Марiя Iванiвна.
   На виховних годинах почали знайомити учнiв з козацтвом, що виникло в ХУ-ХУI ст. та життям козакiв. Кожен клас обирав прiзвище козака, яке мав носити їх загiн.
   З особливим хвилюванням та захопленням дiти перечитували гоголiвського "Тараса Бульбу", полонилися героїкою запорожцiв, їх славетними подвигами.
   19 травня у школi вирiшили проводити традицiйне свято "Козацькому роду нема переводу". В цей день учнi 4 класу складають символiчний iспит на право називатися козачатами - нащадками славного лицарства Запорозького, присягають на вiрнiсть козацьким звичаям, традицiям. Пiсля святкової лiнiйки приймають участь у виставi, грають ролi Сагайдачного, Тараса Бульби, його синiв, Андрiя i Остапа, писаря. Проводять один день на Запорозькiй Сiчi.
   Дуже подобається козачатам конкурсна програма "Супер-козак", де проводяться iгри "Хто швидше спорожнить свої миски", конкурси знавцiв козацької термiнологiї, прислiв'їв та приказок, кмiтливих, "П'ю i не нап'юся", умiльцiв, "Оселедь", "Втеча з полону", перетягування канату i т. д.
   Козачата показують свою силу, спритнiсть i вiдвагу у козацькiй естафетi, яку органiзовує вчитель фiзвиховання Касаткiн Олександр Леонович. У супроводi музичного iнструменту пiд керiвництвом вчителя музики Новохатської Тетяни Олексiївни виконують пiснi "Ой на горi та женцi жнуть", "Їхав козак за Дунай", "При долинi кущ калини", "Запорозька похiдна". Звучать гуморески, народнi анекдоти про козакiв.
   Народнi перекази стверджують, що прийнятих на Запорозьку Сiч буцiмто пiддавали особливому випробуванню. Накажуть, наприклад, варити кашу. Нашi кашовари готують теж українську козацьку страву: зварене пшоно, галушки, кулiш iз сала i т. д.
   Журi пiдводить пiдсумки, де враховується i дисциплiна, i явка учнiв на свято. Переможцям свята вручається кубок "Козацькому роду нема переводу". Свято закiнчується запалюванням вогнища; учнi спiвають пiснi:

Гей, ви запорожцi, -

Вiтер в чистiм полi,

Научiть нащадкiв

Так любити волю.

  
  

ДОЛГОШЕЄНКО МАРIЯ IВАНIВНА

  
   Я, Долгошеєнко Марiя Iванiвна, народилася 20 липня 1961 року , в сiм'ї колгоспникiв, в селi Широке Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   Батько, Деревенча Iван Iванович, 1941 року народження, пенсiонер. До пенсiї працював у колгоспi "Прогрес" трактористом
   Мати, Деревенча Лiдiя Василiвна, 1938 року народження, пенсiонерка. Працювала спочатку в польовiй бригадi колгоспу, а потiм останнi 10 рокiв технiчкою в Широкiвськiй школi.
   В 1968 роцi вступила до 1 класу Широкiвської СШ. В 1975 роцi стала членом ВЛКСМ. В школi була членом комсомольського комiтету школи, завiдувала учбовим сектором. В 1978 роцi закiнчила середню школу i в цьому ж самому роцi вступила до Одеського державного педагогiчного iнституту iменi К.Д.Ушинського на фiзико-математичний факультет. Закiнчила його в 1983 роцi.
   В 1982 роцi вийшла замiж. Чоловiк, Долгошеєнко Олександр Федорович, 1960 року народження, працює шофером в КСП "Долинiвський". Старша донька, Долгошеєнко Тетяна Олександрiвна, 1984 року народження, закiнчила Бiлгород-Днiстровський рибопромисловий технiкум, спецiальнiсть - бухгалтерський облiк i в даний момент працює в КСП "Долинiвський" облiковцем. Менша донька, Долгошеєнко Iрина Олександрiвна, 1988 року народження, навчається в Бiлгород-Днiстровському педучилищi на 2 курсi, спецiальнiсть "вчитель початкових класiв".
   З 1983 року працювала вчителем математики i фiзики Долинiвської НСШ, де i працюю по сьогоднiшнiй день. З 1991 року - заступник директора по навчально-виховнiй роботi.
  
  

МОЛЧАНОВА ТЕТЯНА IВАНIВНА

  
   Я, Молчанова Тетяна Iванiвна, народилась в селi Широке Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi 27 березня 1961 року.
   У 1978 роцi закiнчила Широкiвську середню школу i вступила до Бiлгород-Днiстровського педучилища на дошкiльне вiддiлення.
   У 1980 роцi закiнчила педучилище i була направлена на роботу в Долинiвську школу вихователем ГПД.
   З 1983 року працювала завiдуючою дитячим садком "Казка" в с. Долинiвка.
   У 1955 роцi переведена на посаду педагога-органiзатора в Долинiвську ЗОШ I-II ступеня.
   У 2000 роцi здобула вищу освiту в Пiвденноукраїнському державному унiверситетi iменi К.Д.Ушинського i отримала квалiфiкацiю викладача дошкiльної педагогiки, вихователя дiтей дошкiльного вiку.
   Чоловiк, Молчанов Петро Степанович, 1957 року народження, пiдприємець. Син, Молчанов Володимир Петрович, 1981 року народження, iнвалiд дитинства. Донька, Мол чанова Наталiя Петрiвна, 1986 року народження, студентка музичного вiддiлення Бiлгород-Днiстровського педучилища.
  
  

НОВОХАТСЬКА ТЕТЯНА ОЛЕКСIЇВНА

  
   Я, Новохатська Тетяна Олексiївна, народилася 14 травня 1983 року в селi Долинiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   У 1989 роцi була зарахована до складу учнiв 1 класу Долинiвської школи; закiнчила 9 класiв в 1998 роцi.
   З 1998 року по 2002 рiк навчалася в Бiлгород-Днiстровському педагогiчному училищi на шкiльному вiддiленнi з музичним нахилом.
   У 2002 роцi поступила в Iзмаїльський гуманiтарний унiверситет за спецiальнiстю "Початкове навчання".
   Моя мама - Новохатська Євгенiя, працювала довгий час завгоспом у дитячому садку.
   Мiй батько - Новохатський Олексiй Дмитрович, працював трактористом у радгоспi "Долинiвський"
   Маю двох старших братiв Юрiя та Вiталiя.
   У 2005 роцi Тетяна Олексiївна переїхала до села Щербанка Роздiльнянського району, де працює шкiльним бiблiотекарем.
  
  

ЛIСIЦИН IГОР МИХАЙЛОВИЧ

  
   Лiсiцин Iгор Михайлович народився 16 листопада 1952 року в Грузiї (в мiстi Тбiлiсi) в родинi службовцiв.
   Батько - Михайло Андрiйович - працював прорабом на будiвництвi.
   Мати - Кенкишвилi Нiна Iванiвна - працювала учителем iсторiї, секретарем мiськвиконкому.
   Дитинство пройшло в мiстi Руставi. Разом iз матiр'ю Iгор бував в багатьох iсторичних мiсцях Грузiї.
   В 1958 роцi Iгор почав вчитися в школi. Навчався в музичнiй школi по класу скрипки; виступав з сольними концертами. З сьомого класу грав в шкiльному духовому оркестрi на трубi. Мрiяв стати моряком; займався легкою атлетикою, радiо спортом, працював на колективнiй радiостанцiї; зiбрав свiй радiопередавач.
   Закiнчивши 10 класiв середньої школи в мiстi Руставi, Iгор Михайлович поступає в Тбiлiське вище вiйськове артилерiйське училище, яке закiнчив в 1973 роцi. В училищi служив у ротi почесного караулу Тбiлiського гарнiзону; рота вiдкривала паради в Тбiлiсi, зустрiчала на аеродромi почесних гостей.
   В 1973 роцi почалася його служба в якостi командира взводу протитанкових керованих ракет повiтрянодесантних вiйськ в мiстi Кiровабадi в Азербайджанi.
   Далi служив командиром взводу розвiдки; має 357 стрибкiв з парашутом. Взвод, яким командував Iгор Михайлович, неодноразово був кращим в ВВВ; постiйно на навчаннях перевиконував нормативи.
   У 1975 роцi за зразкове виконання службових обов'язкiв на вiйськових тактичних навчаннях "Кiровабад-75", Лiсiцина I.М. було представлено до нагородження Орденом Червоної Зiрки.
   У десантних вiйськах Iгор Михайлович прослужив десять рокiв. Оженився. Дружина - Олена. Далi була служба у Кутаїсi. Тут народилися його дiти - Славик (1980), Денис (1982), Наташа (1985).
   Пiсля Кутаїсi служба у Нiмеччинi у складi огранiченого контингенту радянських вiйськ (мiстечко Штатс, далi - мiсто Потсдам). Службу проходив в вiйськах ПВО в той час, коли проходило об'єднання ФРН та ГДР, коли було зруйновано Берлiнську стiну.
   Вiйськова частина, в якiй служив майор Лiсiцин I.М., в повному складi було переведено в село Старокозаче Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi. У 2004 роцi цю частину було розформовано.
   В 1992 роцi Iгор Михайлович звiльняється з лав армiї й отримує "вихiднi" грошi, на якi купує собi велосипед та мiхову шапку. Два роки не може знайти роботу. У 1994 роцi його приймають на роботу завгоспом на Старокозацький племптахрадгосп. Пiшли економiчнi реформи - птахрадгосп розвалився. Михайловича запрошують працювати директором Старокозацького ринку.
   Дiти його пiдросли й вже не хтять грати в пiгромушки. Лiсiцин I.М. знайомиться iз Городецьким Л.Г. й органiзовує молодiжну козацьку органiзацiю, яка в 1997 роцi налiчувала вже 295 дiтей та пiдлiткiв. Багато в чому допомогла йому Кузаконь Т.П. (тодi вона працювала начальником вiддiлу райдержадмiнiстрацiї по роботi з молоддю).
   Виникла iдея створення школи джур; з цiєю iдеєю Лiсiцин I.М. їздив до Мiнiстра оборони, але допомоги не отримав. В дитячiй козацькiй органiзацiї йшли заняття з iсторiї рiдного краю, ходили в наряд разом iз прикордонниками, ходили в походи, органiзовували свята, вiдроджували старi традицiї та iн. У козачат був однострiй (допомiг Городецький Л.Г.).
   На Покрову 1997 роцi їздили джури на Велику Раду Українського козацтва. На Радi виступили iз концертом.
   У 2001 роцi Iгор Михайлович iз сiм'єю переїхав до Мологи; в Молозькiй школi теж займався джурами; потiм виїхав на заробiтки до Сибiру (там спiвробiтничав iз козаками й теж вiв лiтню школу джур). Рiк (2004) працював завiдуючим складом готової продукцiї Моложського винзаводу.
   З 2005 року Iгор Михайлович веде школу здорового способу життя.
  
  

ГАВРИЛЕНКО ВАЛЕРIЙ ОЛЕКСIЙОВИЧ

  
   Я, Гавриленко Валерiй Олексiйович (формально Горовий Валерiй В'ячеславович), народився в селi Руська Поляна, Чигиринського району, на славнiй Черкащинi - батькiвщинi Великого Тараса, героїчного Богдана, вiдважного Максима Залiзняка, трагiчного Гонти, нерозгаданої Трипiльщини, прекрасної Софiї Уманської, на землi, яка густо полита кров'ю за двi свiтовi вiйни, де можливо i загинув мiй дiд - Слюсар Омелян.
   У мого дiда ( командира зенiтної батареї в 1941 роцi) було три дочки - як пропав безвiсти на вiйнi в 1943 - му, так баба їх сама i пiднiмала. Я був сином найменшої, самої романтичної, "несерйозної", артистки, вiд якої я, в два моїх роки, фактично, поїхав жити до старшої - моєї бездiтної та заможної тiтки. Так i жив, маючи велику рiдню - обох мамами називав. Дякувати Боговi, що так вийшло, а то б невiдомо що з мене вийшло.
   Спогади дитинства пов'язанi з тiєю вiйною - що розповiдi баби про дiда - красного командира та евакуацiю 1941-го, що рiдної матерi про голод воєнний та бiднiсть повоєнну, що названої матерi - про Велику вiйну, Родiну i Сталiна, яких вони захищали. А мати моя названа, Нiна - знала вiйну мабуть краще всiх: вiд Москви 1941 -го, до Будапешту 1945 - го вона i проїхала i пройшла ногами. Так i зростав я в сiм'ї, яка про захист Вiтчизни знала не з книжок, шкiльних урокiв, та кiно "про нємцiв". А баба моя Анастасiя, себе називала - "донская казачка", та розказувала, як вона на конi по селу скакала, а ми з братом, у своїх 5-7 рокiв все смiялись, не могли уявити як це наша баба, та на конi скаче. Для нас вона завжди бабою старою була, от i реготали ми на печi в хатi, в Руськiй Полянi.
   Таким чином доля моя була передбачена - став i я Вiтчизнi служити. I не де небуть - а в горезвiсних вiйськах - "стройбат". I не ким не будь, а замполiтом. Хто про цi вiйська знає по анекдотам - той може смiятись, а хто там був, той може дивуватись. Звичайно нiчого романтичного та героїчного, але яка школа життєвої мудростi та вивчення доль людських, правди i кривди, честi i безчестя, вивчення психологiї та етнологiї, такого не кожен моряк i льотчик розкаже. Робота моя пов'язана була з вихованням у солдат не скiльки комунiстичної iдеологiї, як вiйськової, i можливо комунiстичної дисциплiни. Бо для радянської батькiвщини потрiбнi були низькозатратнi, згуртованi, дисциплiнованi мiлiтаризованi будiвельники, якi б будували Байконур i Капустiн Яр, спецобєкти та житло радянському народу. I в умовах недалеко кращих за ГУЛАГ. Для себе, я через два лейтенантськi роки визначив головну задачу : боротись за гiднiсть людини - солдата i офiцера, викорiнювати хамство, дiдiвщину та знущання, вiд яких не один повiсився i не один став калiкою. Взагалi нахаб, агресивних чванливих молодикiв ненавиджу з дитинства, i в отримавши на службi певну владу, я втручався де тiльки мiг в принципи та правила вулично-зековської фiлософiї, якими просякнутi цi горезвiснi вiйська. Проте я не знав, до якого розмаху аморальностi, низькопробностi та дикостi дiйде потiм пострадянське суспiльство, особливо шкiльне виховання, молодiжна псевдокультура та фiлософiя, яка соцiальна психотравма чекала молодь 90-х рокiв. Ця проблематика була i залишається головною домiнантою в моїх iнiцiативах в козацькому русi.
   А тодi в стройбатi я вивчав нацiональнi особливостi майже всiх нацiй великої iмперiї, керував категорiями людей, яких не брали до збройного вiйська чи то за олiгофренiю, чи то за надлишок вищої освiти вiд МГУ при допризовному контролi КГБ. I це при комплектуваннi мiнiмум 30 % судимих, чи пiсля вiдстрочки призову 26 - лiтнiми сiмейними хлопцями. Ось така збiрна солянка в кiлькостi близько сотнi молодикiв i була об'єктом виховання i управлiння. Це не те, що управляти вихованими, освiченими, наївними 18- рiчними юнаками в доблесних вiйськах, заступаючи черговим офiцером зi зброєю. I при всiй своїй офiцерськiй самоповазi, кожен хоч солдат, хоч прапорщик, хоч офiцер буде вартий лише того, чого вiн вартує. Потiм, вже рокiв через 10, вивчавши, аналiзуючи i спiвставляючи принципи та систему взаємин в збройних формуваннях рiзних часiв та народiв, дiйшов висновку про ганебнiсть та згубнiсть репресивних, антагонiстичних, авторитарних стосункiв у рекрутизованих пiдроздiлах, особливо iмперських армiях. Коли "господiна офiцера" треба поважати i пiдкорятись, тому що вiн "голубая кровь". Їх характернi риси можна помiтити при описуваннi взаємин начальникiв та пiдлеглих царської армiї у творах Тараса Шевченка. Це зовсiм протилежний погляд на положення людини у формi, не як у Л.Толстого "Вiйна i мир". Вся ця муштра, стройова стiйка, затягнутi мундири, бездумна покора, "чинопочитанiє", i сам принцип рекрутизацiї, чи то призову, пiд загрозою покарання, викривався i ганьбився всiма гуманiстами та вiльнодумцями, в т. ч. росiйськими.( "Служить би рад..." ). Проте, заганяти до вiйська "гарматне м'ясо" в традицiях всiх iмперiй - i росiйської i британської, i нiмецької, i японської.
   Ось тут ми дiйшли до головного - сутностi та вiдмiнностi козацької системи вiйськового товариства вiд iмперської авторитарної системи вiйськової школи.
   Там, на далекосхiдних, традицiйно "ссильних" краях, i сформувались мої життєвi цiнностi, зневага до бiдлабузництва, чинопочитання, кар'єризму та певний бунтарський дух, який в тих краях культивувався серед всiх категорiй населення, i вiйськових також.
   Через 6 рокiв, в 1992-му, з великими труднощами перейшов на службу в Збройнi Сили України. Вже рiк як Україна стала незалежною, вже рокiв п'ять, як український соцiум переварював питання нацiоналiзму i патрiотизму, вiдродження iсторiї та культури, двомовностi та Чорнобиля, бандерiвщини та скарбiв Полуботка, а я з Далекого Сходу (м. Хабаровськ ) прибув на службу в рiдну Україну. Ось тут я i почав розумiти сутнiсть нацiональної гордостi "великоросiв", та холуйської сутi "хохляцької" меншовартостi. Ось тут i проявилось моє далекосхiдне "дальше Кушки не пошлють!", i самоповага офiцера, який з великими труднощами репатрiював на Батькiвщину, i побачив старших "сотоварищей", вже зайнявших вищi посади, якi не виїхали до Росiї, а сяк-так змирившись з фактом "хахляцкой армiї", вирiшили служити далi. На "Украiнє". А не Украiнї. Деякi сьогоднi, дослужили, як i я, до пенсiї, i зараз продовжують хаяти "ето государство", добросовiсно отримуючи по 1-2 тис. гривень пенсiї. А деякi "незаменiмиє" спецiалiсти щось там, десь там, комусь служать, важко мучачись iз своїми панськими пузами в Збройних Силах 2006 року.
   Вже в 1994 - му через рiк служби в Збройних Силах, я чiтко мав друзiв, або принаймнi лояльних однодумцiв в питаннях боротьби з великодержавним "держимордиєм", що тиснуло на молодих офiцерiв, i недругiв, тих хто знав мене як нацiоналiста, "нацiка", як казав спiвслужбовець мiй Юра I. В тих роках я керував гуманiтарною пiдготовкою своєї роти i фанатично проводив заняття навiть тодi, коли мав би вiдпочивати черговим частини - бо знав, що нiхто не буде пропагувати Українських Сiчових Стрiльцiв, Галицьку Армiю, Iвана Мазепу та всю попередню iсторiю України. Мабуть у нас в народознавчiй свiтлицi в ремонтному батальйонi, єдиного принаймнi в мiстi, мiстi проросiйсько- прорадянської орiєнтацiї, була iнформацiю про роль УПА, та картина на всю стiну "Зустрiч Iвана Мазепи з Костем Гордiєнком". Якщо текст про УПА за наказом генерал-майора Бондаренка прийшлось замiнити (i це в 1994 роцi!), то про картину, навiть генерал не зрозумiв, що воно за козаки там зустрiлись.
   В цi роки сильний поштовх менi дали двомiсячнi курси пiдвищення квалiфiкацiї в Києвi, де я остаточно оформився як нацiонально свiдомий (так i хочеться сказати - елемент). Весною я прочитав в газетi, що для школярiв Криму надсилають безкоштовно брошуру - коротку iсторiю України, з мiста Бережани. Я написав i отримав 30 штук, якi i принiс до бiблiотеки в свою рiдну школу. Це зараз нiяких проблем з пiдручниками iсторiї, а тодi ще не було в школах лiтератури з малюнками про С.Петлюру та А.Шептицького. Я був гордий своєї ролi i внеску. Лiтом того ж 1994 - го я привiз iз Києва штук 300 українських аудiокасет i їх бiльшiсть було розповсюджено за демпiнговими цiнами на цьому русофiльському ринку, бо це була для мене особиста боротьба за українську пiсню, а по одному екземпляровi я залишив собi. Але не це головне - головне те, що я вiдкрив для себе свiт сучасної української музики i навiть органiзував з допомогою патрiотичних вчителiв у Випаснеськiй школi N1 мабуть, що першу, i мабуть що на сьогоднi єдину, українську дискотеку в нашому Заднiстров'ї. Це треба було бачити, який психологiчний спротив, скепсис, i смiх спочатку викликало подiбне явище, але перемога була за нами! Все таки нашi пiдлiтки - українцi Бесарабiї проявили цiкавiсть i може вiдчули себе трошки українцями.
   Зараз, дехто з моїх колишнiх спiвслужбовцiв може посмiхатись, мовляв, що - тобi не було чим займатись , ти ж офiцер а не культ-просвiтпрацiвник? Тодi спочатку нехай згадають де те все, над чим вони "упорно" працювали день та нiч - де та технiка, документацiя, ремонт паркiв та казарм ? А потiм, вони забувають, в яких чинах служили Лермонтов, Грибоєдов, Котляревський та iншi офiцери. А деяких, читаючих це, буде дратувати. Навiть Росiя, i та є Росiя двох Муравйових: декабриста i карателя. Так i для мене завжди були офiцери i "офiцерйо", солдати i "солдафони", люди думаючi та люди - слiпi виконавцi, люди якi служили i якi вислужувались. I саме ця iдея - iдея свободи духу, волi людини, є провiдною. Вона провiдна i для тих, хто скепсує i пасує перед реалiями життя, вони цього лише не визнають. Прiоритет iдей гуманiзму, свободи особистостi, справедливостi, честi i правди - ось те що об'єднувало людей, якi звались козаками. I якi хочуть сьогоднi зватись козаками. I якi через 100 лiт будуть зватись козаками.
   Таким чином, переживаючи внутрiшнє формування нацiонального самоусвiдомлення, вивчаючи iсторiю, дискутуючи з ортодоксами та пофiгiстами, захоплюючись то анархiстами, то бандерiвцями, то сучасними УНА-УНСОвцями, я десь в кiнцi 1996 - го познайомився з Бiлгород - Днiстровськими козаками - пасiчниками, i був урочисто посвячений в козаки отаманом Городецьким. До Григоровича в мене завжди були претензiї як до органiзатора, проте на той час, та його робота була прогресивною. Особливо в такому далеко не українiзованому краї, як Бесарабiя, чи то Бiлгород -Днiстровщина. Мої зустрiчi, участь в деяких козацьких заходах привели мене до бажання бiльш радикально та реально реалiзовувати в життi вiдродження козацької iдеї. Тим паче, що з преси надходила iнформацiя про розвиток козацьких товариств i на Запорiжжi, i в Галичинi, i в Надднiпрянськiй Українi. Тодi ж, i почав я складати проект вiйськово - спортивного клубу, як органiзацiї патрiотiв та людей спроможних захищати себе, свою родину, власний свiтогляд та нацiональну iдею. Десь тi записи є i зараз, проте вони вже неактуальнi, зараз подiбнi органiзацiї розвинутi по всiй Українi, i половина на облiку в СБУ. Десь влiтку 1997 - го я побачив фотографiї , та самвидав "Молодої Сiчi" з с. Старокозаче, якою керував В.Лiсiцин. Я з ним познайомився, послухав про його плани i досягнення i це наштовхнуло на думку про створення аналогiчного клубу. Восени цього ж року я привiз до своєї рiдної школи N1 у Випасному штук 30 протигазiв, для урокiв допризовної пiдготовки, їх списали майже новi i начхiм полку видавав їх на розтопку котельної. Не мало не багато 1550 штук - завдяки чиємусь головотяпству . Там дiзнався, що керiвник ДПЮ звiльняється i менi запропонували працювати в школi вчителем ДПЮ. Що я й зробив, на той час держава Кучми затримувала зарплатню, i я подумав про додатковий заробiток для сiм'ї, та й самореалiзацiю iнших творчих iдей.
   Тодi ж зрозумiв, що вихованням хлопцiв з 14-15 рокiв вже займається соцiум, в першу чергу - її величнiсть Вулиця. Тому щось радикально змiнювати у вихованнi юнака можна з рокiв 10-12. Так як менi потрiбно для пiвставки ще 4 години, я мав узяти на себе вiйськово - патрiотичну роботу. Вона i вилилась у створення "Молодої Сiчi"
   Вiдповiдно до законiв, я створив i зареєстрував при сiльрадi молодiжну громадську органiзацiю, зi статутом та програмою заходiв. Як завжди початок був хаотичним: по суботам хлопцi 5-7 класiв приходили на годину в спортзал, де я їх вчив елементарним гiмнастичним вправам, та загальнофiзичному розвитку, а потiм обладнуючи кiмнату, видiлену для молодих сiчовикiв, ловив їх по всiй школi, щоб направити на ремонт примiщення. Так - сяк, за мiсяця два, ми створили деякi клейноди - хоругву, шеврон-емблему, барабан, i половина хлопцiв вже виготовила форму. До весни я вже навчив сiчовикiв марширувати з пiснею, та перейшов до виготовлення i стрiльби з козацьких лукiв. Потiм в травнi почались заняття iх самостраховки при падiннях та найпростiшi прийоми самозахисту, стрiльби з пневмогвинтiвки. Паралельно видавав для вивчення лiтературу про козакiв Б.Лепкого, В.Будзиновського, О.Пахучого читав всiй групi по 20-30 хвилин i Яворницького та iнших. Найбiльше захопився лiтературою Олег Молоквас, хлопець перечитав мабуть все що в мене було, а це значить, прочитав бiльше вiд мене.
   В травнi "Молода Сiч" почала готуватись до районного фестивалю дитячої творчостi: з допомогою вчителiв музики i математики, якi i мене ще вчили, ми репетирували козацькi пiснi, та шили форму на свято. Взагалi велику роль зiграли в сприяннi розвитку "Молодої сiчi", як сама директор школи - Тетяна Олександрiвна, так i класний керiвник - Валентина Анатолiївна. I самий такий показовий момент був тодi, коли все для форми козачат вiднайшли : червону матерiю на шаровари, та китицi, емблему та унiформу, а от на справжнi козацькi шапки хутра не було. Нас врятувала Лiдiя Анатолiївна - в клас де сiчовики готували форму для параду, вона заходить (у травнi мiсяцi !) в цегейковiй шубi. Пiсля короткого здивування прийшло почуття трiумфу - так! У наших козачат будуть справжнi козацькi шапки! Лiдiя Анатолiївна пожертвувала для сiчовикiв свою шубу. Гарнi вийшли шапки - нашi козачата виглядали на парадi i на посвятi в джури ефектно i по-українськи !
   Я взагалi намагався завжди, в життi, службi, i в "Молодiй Сiчi" творити з максимальним вiдчуттям реальностi i мiнiмум формалiзму. I вiрив, що життя може стати схожим на ту фантазiю, яку ми собi уявимо, проте бiльшiсть людей, наших людей, надто заклопотанi , щоб змiнювати i змiнюватись. "Треба лiс валити, нiколи вдосконалювати" - вiдповiли лiсоруби на пропозицiю зупинитись та нагострити сокири. Зараз я думаю, що їм не треба заважати; такi люди завжди були, i в козацькi часи i зараз - просто "нашi люди", але потрiбнi i козаки. I вони є, - просто деякi з них ще цього не знають...
  
  

ФОМЕНЧУК ВАЛЕНТИНА АНАТОЛIЇВНА

  
   Я, Фоменчук Валентина Анатолiївна ("Вiдмiнник освiти", учитель вищої категорiї) народилася в 1949 роцi на Вiнниччинi в с. Снiжна Погребищенського району. Але дитячi та шкiльнi роки пройшли на Київщинi, в Сквирському районi, в тому чарiвному куточку України, де неподалiк протiкає рiчка Роставиця, яка з такою любов'ю описана Н.Левицьким в повiстi "Микола Джеря". Жили спочатку в Орiхiвцях, потiм в Мовчанiвцi, звiдки родом був батько. Навчалася в школi, мрiяла про вчительську професiю, ким i стала згодом.
   Спочатку закiнчила Переяслав-Хмельницьке педагогiчне училище iм. Г.Сковороди, а вже згодом Херсонський педiн. 19-тирiчною дiвчиною приїхала по направленню на Одещину в с. Миколаївка-Новоросiйська Саратського району. Робота була менi до душi, бо змалечку любила дiтей. Так трапилось, що взявши дiтей в першому класi, пройшла з ними поруч всi 10 рокiв. Це була чи не єдина випадковiсть в роботi вчителя,, що почав роботу вихователем групи продовженого дня в 12 класi i став класним керiвником 10 класу.
   Всього було зо 10 рокiв. Звиклись так, що пiсля рiдних батькiв я була їм другою матiр'ю. I до сьогоднi вони по можливостi провiдують, завжди вiтають i не забувають. Я чи не най щаслива людина, що мала таке щастя - вчити дiтей, робити справу, яка була до душi. За 30 рокiв роботи в школi нi разу не пошкодувала, що обрала саме цю професiю. Вдячна долi, що поруч зi мною були справжнi патрiоти своєї справи, люди великої душi: Товсто лик Нiна Савiвна - учитель української мови та лiтератури, мiй наставник; Скалозуб Микола Олександрович - директор школи, який зумiв пiдтримати у скрутну хвилину, дати мудру пораду.
   I до сьогоднi незабутнiм для мене є такий випадок: плачучи, я прийшла в кабiнет директора i сказала, що не буду вчителем, що не получається в мене. Гiрко плакала, а вiн мовчав. А коли менi вже забракло сил плакати i я замовкла, вiн лише сказав: "Плачеш - дiло буде". I я, мовчки розвернувшись, пiшла в клас. Бiльше нiколи в життi я не дозволяла собi зiрватись i вийти з класу.
   Вдячна долi, що поруч були хорошi люди. Будучи учителем лiтератури, я вивчала iсторiю. Iсторичнi подiї i художнi твори тiсно переплiтались на уроках. Коли вивчали народну творчiсть, то на уроках i спiвали, i драми розiгрували. А на зимовi свята колядували. Спiваючи колядки, щедрiвки, вивчаючи побажання господарям, вчила дiтей любити i шанувати кожну людину, берегти кожну рослиночку.
   Нас чекали, запрошували до хати, i стiльки було щастя на обличчях дiтей, що приходилося про власну сiм'ю забувати, аби вiдчути, що ти робиш щось корисне.
   Про роботу вчителя можна розповiдати безконечно. Але найбiльш вразливо запам'яталися уроки народознавства. Я закохалася в цей предмет. У мене було таке вiдчуття, що саме цього ще не хватало менi для повноти дiй. Знати iсторiю краю, в якому живеш, не по книгам, а узнавати його по документам, спогадам старожилiв, робити власнi висновки - що могло бути захоплюючишим i цiкавiшим?!
   А iсторiя Миколаївки-Новоросiйської багата i цiкава. На мiсцi невеличкого поселення козаки миколаївськi з Новоросiї заснували мiстечко. Тут був розташований штаб. В 1856 роцi козаками була збудована церква святого Миколая. Старожили згадували, що її з моря, яке знаходиться за 40 км, було видно. I служила вона морякам в морi за маяк. Багато залишилося доказiв, документiв про перебування в селi козакiв. Ось так i зародилось бажання вiдродити славну минувшину.
   В 1996 роцi ввели такий предмет, як народознавство. Почали знайомство з народними традицiями, промислами, iсторiєю рiдного краю i села зокрема. Навiть за дозволом РОНО мною була складена iндивiдуальна програма вивчення народознавства в школi.
   Познайомившись з iсторiєю козацтва глибше, вивчивши iсторичне минуле села, вирiшили в школi органiзувати козацьку республiку. Спочатку йшов конкурс на найкращу назву, потiм девiз пiдбирали, боролися за право бути обраним отаманом i т.д. Кожний клас став куренем.
   Поступово, набираючись досвiду, йшли до того, щоб в школi була створена козацька республiка.
   Велику допомогу надавали нам козаки Бiлгород-Днiстровського козачого полку Українського Чорноморського козацтва iм. П.Орлика.
  
  

НАСТАЧЕНКО ГАЛИНА МИХАЙЛIВНА

  
   Я, Настаченко Галина Михайлiвна (учитель I категорiї), народилася в 1967 роцi 23 травня в с. Вiзирка Комiнтерновського району. Тут пройшли дитинство i юнiсть.
   Закiнчивши школу, поступила до Одеського педiнституту в 1985 роцi. З дитячих рокiв запала в душу батькова наука: "Живи так, щоб нам за тебе не було соромно". Нiколи не будь байдужою до чужої бiди. Самi батьки були для мене взiрцем.
   Закiнчивши педiнститут в 1990 роцi, не довго працювала в школi, так як стала дружиною вiйськовослужбовця i приходилося часто переїзд жати з одного мiсця на друге. Побували вiд Уралу до Нiмеччини. Останнi роки служби чоловiка проходили в Арцизi, що в Одеськiй областi.
   Пiсля закiнчення його служби поселилися в с. Миколаївка-Новоросiйська, де жили батьки чоловiка. Я пiшла працювати в школу. Будучи органiзатором позашкiльної та позакласної роботи, приходилося багато часу проводити з дiтьми, так сказати, в неформальнiй обстановцi. Дiти зовсiм по iншому розкриваються; бачиш те, чого не побачиш на уроцi. Кожна дитина - iндивiдуум, але всiх їх об'єднує бажання бути помiченим, щоб їх любили, довiряли.
   Коли органiзувалися якись заходи, я завжди опиралася на дiтей, давала можливiсть проявити себе, вiдчути вiдповiдальнiсть. Поступово вивчались нахили дiтей, їх здiбностi. I ми поступово згуртувались.
   Так через деякий час виникла думка про єдину органiзацiю, яка б об'єднувала всiх. Допомогли уроки народознавства, класнi години. В школi виникла козацька республiка, якiй дали назву "Мрiя". З її виникнення появилося багато проблем: як органiзувати керiвництво? Якi пiдiбрати дiтям девiзи? Символи?
   Фантазiї дiтей не мали кiнця. Треба було самому багато знати. На допомогу приходили козаки Бiлгород-Днiстровського району, згодом i отаман Саратського району пiдключився активно. Це був Iванов Сергiй. Нам дуже важлива була їх порада i пiдтримка. Зав Роно Олiйниченко Олена Савелiївна, директор школи Безотосна Марiя Григорiвна безвiдмовно надавали допомогу. Я вивчала досвiд iнших. Зокрема роботу в Балтському районi. Важливо було мати пiдтримку всього колективу. I вона була.
   Думаю, що важливу роль у вiдродженнi козацтва мало те, що iсторiя села була багата i цiкава, тiсно пов'язана з козацтвом. Тут був осередок козацького вiйська. Дiти активно розпочали розшуки документiв, спогадiв. На цвинтарi збереглися козацькi могили з хрестами. Ми їх прибрали, побiлили, що не слiд було робити, як дiзналися пiзнiше. До нас приїжджали з Одеського унiверситету викладачi (Бачинська Олена Анатолiївна)...
   Я щаслива, що залишила свiй слiд в життi; що не соромно за мене моїм батькам i дiтям...
  
  

БIЛЕНКО ВАЛЕНТИН ЮЛIАНОВИЧ

  
   Я, Бiленко Валентин Юлiанович, народився в мiстi Бiлгородi-Днiстровському Одеської областi 02.08.1936 року в родинi дрiбних пiдприємцiв.
   Батько - Бiленко Юлiан Степанович мав свою перукарню, де працював з моєю матiр'ю Бiленко Валентиною Семенiвною. Освiта в них була початкова, як на цей час.
   Батько в 1941 роцi пiшов на вiйну, де i загинув. Я виховувався пiд впливом моєї матiр'ї i бабусь. Ще в дитинствi я знав про те, що прадiд мiй з маминого боку був козаком Задунайської Сiчi. Коли з-за Дунаю повернувся на Україну, отримав 12 десятин землi i оселився в селi Байрамча. Помер вiн в грозу вiд удару блискавки, коли ховався в куренi на 102 роцi життя.
   Бабуся i мама багато розповiдали про їхнє подружнє життя, спiвали пiсень, розповiдали вiршi Т. Шевченка (як я зрозумiв пiзнiше).
   Бабка казала, що в байрамчанськiй церквi знаходились козацькi клейноди: бунчук, прапор, але не могла пригадати, де вони дiлись. Я мрiяв, коли виросту, буду шукати i обов'язково знайду цi клейноди, або хоча їхнiй слiд.
   Дiд мiй був волосним писарем, набрався революцiйних iдей i в 1918 роцi, взявши трьох своїх синiв саме перед приходом румунiв, поїхав в Україну робити революцiю. Бачив я його одного разу, коли вiн повернувся майже слiпий у 1940 роцi з радянськими вiйськами. Прожив недовго, з початком вiйни виїхав i десь загинув.
   В 1954 роцi я закiнчив СШ N1 м. Бiлгорода-Днiстровського.
   В шкiльний перiод я бiльше спiлкувався з другою частиною своєї родини - батьковою. Знав, що дiда мого називали "хохлом", але не розумiв чому, до поки вiн не сказав, що вони козацького роду i приїхали сюди з України.
   В 1955 роцi я пiшов служити до вiйська i попав у повiтрянодесантнi вiйська. В 1958 роцi прямо з армiї поступив до Псковського педагогiчного iнституту на iсторико-фiлологiчний факультет. I не мрiяв жити десь поза своєї Батькiвщини, тому в 1961 роцi повернувся до м. Бiлгорода-Днiстровського i почав педагогiчну дiяльнiсть в школах району i мiста (Шабо, Бiленьке, Вигiн, НСШ N5, СШ N11, СШ N4).
   В 1993 роцi був призначений директором Вигiнської школи. В цей час саме почалося вiдродження українського козацтва. Для мене як українця, вчителя, директора школи стало ясно, що необхiдно створювати дитячу органiзацiю. I головне, щоб це була патрiотична органiзацiя, в якiй головним питанням було виховання патрiотичної молодi. В цей перехiдний час нашої iсторiї тiльки патрiотична дитяча органiзацiя може i повинна заволодiти серцями i душами нашої молодi.
   За допомогою талановитого отамана Леонiда Городецького та iнших козакiв-однодумцiв у Вигiнськiй школi в 1997 роцi було створено Кiш джур з учнiв 4-9 класiв - 69 чоловiк. Разом iз мною працював з джурами вчитель фiзичної культури моєї школи Берлiзов А.М.
   В 1999 роцi я вийшов на пенсiю, але через рiк пiшов знов працювати до ЗОШ N4 м. Бiлгорода-Днiстровського.
   В 2004 роцi через далеких родичiв дiзнався про свою тiтку, що живе в м. Києвi, яку я не бачив 50 рокiв. Про неї можна було б не говорити, та саме вiд неї я дiзнався, що мiй прадiд з батькового боку був родом з Полтавської губернiї Кременчугського уїзду с. Вiльне (це мiсце зараз вкрите водою водосховища). Пiсля розвалу Запорозької Сiчi мої предки Бiленко Артем з родиною приїхали до Новоросiйського краю i оселилися в рiзних мiсцях: Бiлгород-Днiстровський, Одеса, Київ. Доля розкидала родину. Але залишилася пам'ять, що i сприяло моєму бажанню вступити змолоду до лав козацьких i тягнути за собою молодь.
  
  

ТОДОРОВА ТЕТЯНА ПЕТРIВНА

  
   "...Ще з дитинства пам'ятаю розповiдi своїх батькiв про те, як вони побралися, як у 1972 роцi переїхали жити з Саратського району у сусiднiй Бiлгород-Днiстровський, у село з дивною назвою Турлаки. Батько поїхав на цiлий мiсяць у вiдрядження, а матiр залишилася сама у старенькiй хатинцi, яку з вулицi не було видно iз-за височезних бур'янiв. За тиждень пiсля переїзду 22 липня 1972 року народилася я.
   У дитинствi вiдвiдувала дитячий садок нашого села, але згодом випала чудова нагода i кiлька рокiв я жила у бабусi в селi Крива Балка Саратського району, де також вiдвiдувала разом iз ровесниками дитсадок. А ще пам'ятаю, як тато брав мене з собою на роботу, оскiльки не було з ким залишити вдома. Вiн працював водiєм автобусу у ПМК-241 (села Бритiвка). I, звичайно, разом з ним я їздила зранку до вечора та була забавлянкою для працiвникiв пiдприємства, якi завжди жартували зi мною та пригощали солодощами.
   У 1979 роцi мама привела мене до школи, де нас зустрiла наша перша вчителька, Тараннiк Олександра Дмитрiвна, дуже лагiдна i спокiйна жiнка. Саме вона навчила нас читати, писати, рахувати, з повагою ставитись до оточуючих людей, любити батькiв, рiдну землю.
   В кiнцi лютого 1890 року у нашiй сiм'ї сталося незвичайна подiя - народився братик Сергiй, для якого я стала нянькою i весь вiльний час проводила з ним.
   У 1982 роцi ми перейшли до 4 класу, де нам передавали свої знання вчителi-предметники, цей рiк запам'ятався менi обласними змаганнями з мотокросу, якi проводилися на пагорбах за селом. Вчитель фiзичного виховання Георгiй Степанович подарував нам чудову можливiсть на уроцi фiзкультури поспостерiгати за ходом змагань.
   У груднi 182 року сталася ще одна радiсна подiя: ми перейшли до нової двоповерхової школи. До цього вчилися у трьох корпусах з пiчним опаленням, з дерев'яними партами та лавками. Звичайно, спочатку все було дивним, цiкавим; планували, навiть, по школi ходити у змiнному взуттi. А потiм звикли i лише зрiдка згадували про минуле. Протягом навчання у 5-8 класах я мрiяла стати в майбутньому лiкарем, вчителем, агрономом. I все-таки, пiсля отримання свiдоцтва про освiту, за пропозицiєю батькiв вступила до Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища на шкiльне вiддiлення.
   Незабутнi студентськi роки пригадуються менi наполегливим навчанням, оскiльки дуже хотiлося в майбутньому стати справжнiм спецiалiстом, цiкавими вечорами, якi органiзовувала для нас наша класний керiвник Даценко Раїса Павлiвна, трудовими досягненнями курсу на виноградниках села Абрикосове та у радгоспi iменнi 28 Червня (на заробленi кошти була органiзована узимку поїздка до славного мiста-героя Ленiнграду, а також до мiста Одеси - екскурсiя по мiсцям бойової слави (катакомби с. Нерубайського)...
   ...У 1991 роцi, пiсля закiнчення Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища, я приїхала працювати до невеличкого села з ласкавою назвою - Бiленьке, про iснування якого навiть не здогадувалася. Село розмiстилося по обидва береги лиману, якi з`єднувалися дерев'яним мiсточком.
   Директор школи, Глибишин Володимир Денисович, привiтно мене зустрiв, розказав про село, про його жителiв-трударiв, показав мiй класний кабiнет, в якому я мала починати свою педагогiчну дiяльнiсть. Мене дуже вразило примiщення школи з просторими свiтлими класами, великим спортивним залом. Згодом я познайомилась зi своїми колегами, мудрими досвiдченими вчителями, що вже не один рiк працювали у школi, в якiй склались свої незвичайнi традицiї, яких дотримувались протягом багатьох рокiв. Звичайно, я з цiкавiстю вивчала досвiд своїх колег, з повагою вiдносилась до правил, установлених у школi ранiше, але менi дуже хотiлося спрямувати свою роботу в якомусь оригiнальному напрямку, зацiкавити моїх другокласникiв, залучити до роботи батькiв.
   Саме в цей час у Радянському Союзi вiдбулися полiтичнi змiни, а 24 серпня Україна стала незалежною державою. Змiни вiдбувалися не тiльки в полiтицi, а й у свiдомостi, свiтоглядi людей. Поступово почали придiляти бiльше уваги iсторiї України, вивченню звичаїв українського народу.
   За багаторiчною радянською традицiєю 23 лютого вiдзначали День Радянської Армiї. У школi в цей день дiвчатка вiтали хлопчикiв. Я вирiшила для своїх другокласникiв влаштувати свято "Козацькi забави". На той час майже не було сценарiїв, присвячених саме цiй тематицi. Тому необхiдно було працювати масу лiтератури, батькам виготовити козацькi костюми, дiтям пiдготуватись, щоб влаштувати справжнє свято.
   I ось довгоочiкуваний день настав. До святково оформленої класної кiмнати завiтали батьки, старшi та молодшi братики i сестрички, друзi. Спочатку другокласники розказували про iсторiю Запорiзької Сiчi, про славних козакiв. Потiм хлопчики змагались у швидкостi чищення картоплi, перетягуваннi мотузки, вiджимання вiд пiдлоги; стрибали у мiшках, намагались якнайбiльше назвати українських мiст, виявляли свої мовленнi здiбностi, складали вiтальнi листiвки, якi вручали дiвчаткам разом з квiтами. Пробували якнайшвидше випити через соломину сiк iз склянки, iз зав'язаними руками спiймати i з'їсти цукерку, що висiла над їх головою. Присутнiм було дуже цiкаво та весело.
   Всi хлопчики пройшли випробування i були прийнятi до козацького загону. Переможець змагань став їх ватажком...
   Саме завдяки проведенню таких свят ми прищеплюємо дiтям любов до Батькiвщини, формуємо пiзнавальний iнтерес до iсторичного минулого українського народу...
   Тi два роки, якi я пропрацювала у Бiленькому, залишили у пам'ятi приємнi спогади про моїх справжнiх перших учнiв, про досвiдчений педагогiчний колектив, про гостинних бiленкiвцiв, а бiльше - про цiкаво проведену юнiсть та щирих друзiв...
   У 1993 роцi за сiмейними обставинами я переїхала у своє рiдне село Турлаки i почала працювати вихователем групи продовженого дня, одночасно вчилася на другому курсi фiлологiчного факультету Одеського державного унiверситету iменi I.I.Мечнiкова на заочному вiддiленнi. Через пiвроку менi запропонували 2 клас, оскiльки їх класовод Яценко Н.О. пiшла в декретну вiдпустку. З цими дiтьми ми мандрували по Країнi Знань аж до 8 класу й продовжували займатися козацькими справами. За цей час я встигла закiнчити у 1998 роцi унiверситет, стати вчителем української мови та лiтератури...
   А потiм менi випала нагода попрацювати пiвроку у Бiлявїцi. Там удвiчi бiльша школа, iншi учнi, новий педагогiчний колектив, подолання труднощiв перiоду адаптацiї. Але водночас було дуже цiкаво. Менi доручили класне керiвництво та викладання української мови та лiтератури у 5,8 i 9 класах.
   Ностальгiя за рiдним селом змусила мене повернутися у Турлаки, хоча директор Бiляївської загальноосвiтньої школи I-III ступенiв Мiхєєва Лариса Iванiвна довго вмовляла мене залишитися. Я дуже вдячна цiй людинi за розумiння i пiдтримку. Не забували про мене мої п'ятикласники. Протягом кiлькох рокiв ми листувалися, їздили в гостi.
   З радiстю я взялась до роботи у рiднiй школi, хоча тижневе навантаження було лише 10 годин української мови та лiтератури. Та поступово вихор шкiльного життя пiдхопив мене, вже не вистачало часу для нудьги. У червнi 2001 року дев'ятикласники запросили мене на випускний. Це тi учнi, у яких я була класним керiвником з 2 по 8 клас. Спогади про те свято залишуться у моїй пам'ятi назавжди. Ця подiя була водночас приємною i сумною. Я бачила перед собою вже не хлопчикiв та дiвчаток, а змужнiлих юнакiв та чарiвних красунь. Кожен з них обрав свою життєву стежку. I куди вона їх виведе: чи на широкий шлях, чи на вузеньку дорiжку - залежало вiд самих випускникiв. I саме це турбувало, хвилювання викликала i думка про те, що рiдко будемо бачитись, адже розлетяться нашi пташки по рiзним мiстам i селам. А збиратиме їх разом школа через 10, 15, 20 ... рокiв.
   А восени я прийняла пiд свою опiку 5-Б клас. Почався новий навчальний рiк. Знову завирувало шкiльне життя: уроки, виховнi заходи, щоденнi зустрiчi з дiтьми. Та все це проходило вже без нашого директора Мостепаненка Петра Лаврентiйовича. Важка хвороба змусила його залишити школу...
   У лютому 2002 року мене призначили директором Випаснянської загальноосвiтньої школи I-II ступенiв.
   Час летить... Життя iде... Що далi буде, згодом побачимо..."
   Мабуть, є в тому, що Тодорова Т.П. звернула увагу на патрiотичне виховання дiтей (у формi козацько-лицарського), закономiрнiсть - козацтво, як якiсть менталiтету українця, притягує до себе юнi, незiпсованi душi - романтикою звитяги, побратимства, всiм тим, що ми називаємо польотом душi.
  
  

ЧУМАЧЕНКО ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

  
   Народилась я 23 квiтня 1967 року в селi Михайлiвка Саратського району Одеської областi. Коли було менi два роки - помер батько. Матiр зi мною переїжджає до Турлак. Але з малою дитиною на руках їй важко було влаштувати своє життя i вона мене здає до Бiлгород-Днiстровського Дитячого будинку.
   Коли менi було п'ять рокiв, мене звiдти мати забирає до "сiм'ї". Вiтчим був фронтовиком i тому як тiльки вип'є, то так i ганяє нас з матiр'ю.
   У 1974 роцi я вступила до школи (Випаснянська середня школа N1). Але взимку матiр захворiла запаленням легенiв i померла. Я залишилася круглою сиротою. Ось таким обездоленим було моє дитинство.
   Але, як кажуть в народi: "Свiт не без добрих людей". Так i менi допомогли дуже добрi люди, якi на той час працювали в школi. Це директор школи Тимошенко Олександр Олександрович i техпрацiвник Безкостенко Єфросинiя Степанiвна, яка стала менi другою матiр'ю, а директор школи - опiкуном.
   Друга мама була жiнкою самотньою, жила разом з бабусею. На вихiднi днi ходила до церкви i водила мене. Я з дитинства знала духовнi пiснi, молитви, що на той час дуже заборонялось.
   В 1982 роцi закiнчила Випаснянську восьмирiчну школу i поступила до Бiлгород-Днiстровського педучилища. В 1986 роцi закiнчила його i прийшла працювати у Випаснянську неповну середню школу с. Турлаки.
   В 1985 роцi вийшла замiж i через рiк народився в нас синок. Жили всi сiм'єю бiля моєї другої мами. Чоловiк працював в мiстi, я в школi, а наша бабуся глядiла дiтей.
   Сiмейне життя i до сьогоднiшнього дня дуже бурхливе. Як кажуть: "Нема щастя змалку - не буде i до останку". Це про мене.
   Але я щаслива iншим i дякую Боговi за те, що маю 2-х дiток: сина - Чумаченко Романа Володимировича, який вчиться в Бiлгород-Днiстровському аграрному технiкумi, та доньку - Чумаченко Тетяну Володимирiвну, яка вчиться в школi в 6 класi, є кращою ученицею школи.
   Я щаслива тим, що працюю Вчителем, маю дiток, до яких бiжу кожного ранку, якi мене люблять, а я їх. Дуже жаль менi дивитись на тих дiтей, де батьки пиячуть. Дивлячись на них, я бачу своє дитинство.
   На свята та на вихiднi ходжу до церкви. Помолюсь, подякую Боговi за все, поплачу, душевно вiдпочину i знову в своє бурхливе життя...
   Працюючи в школi з дiтками, намагаюся їм дати бiльше знань про минуле наших предкiв, про iсторiю свого народу, свого села...
   ...Працюючи в школi 17 рокiв, я весь час намагаюся на уроках читання i рiдної мови дати бiльше знань дiтям про минуле наших предкiв. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнiв з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в iсторiї українського народу, виховувати в учнiв любов до рiдного краю, бажання бути гiдними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними i цим створювати дружний колектив учнiв.
   I ось в 1998 роцi я набрала клас з 20 учнiв. Батьки цього класу, як i дiти, були дуже дружними i в усьому менi допомагали. I спало менi на думку, чому б в селi Турлаки не заснувати Козацький осередок. На протязi 3-х рокiв я працювала над тим, щоб дати дiтям знання в iсторiї Батькiвщини: про Запорозьку Сiч, про її засновникiв та славетних людей України.
   Коли вже побачили, що дiти майже готовi, то ми з батьками вирiшили провести свято Збройних Сил України на козацькiй тематицi 6 грудня. На батькiвських зборах класу була обрана (серед батькiв) козацька рада. I коли настав день прийняття дiтей в козачата, то дiти дiйсно повiрили, що вони є нащадками тих Запорозьких козакiв минулого. Пiсля свята проведено було змагання мiж хлопчиками для обрання козацькою радою отаману класу. Кошовий Коваленко Олександр передав отаману свою шаблю. Вибраний отаман прийняв присягу на вiрнiсть Українi i народу.
   Потiм дiвчата пригостили хлопчикiв та гостей i батькiв українськими стравами: сало i часник, вареники, пшоняна каша, млинцi, коровай. Всi були дуже задоволенi.
   I так до кiнця року я працювала над цiєю темою. Кожного мiсяця в нас були засiдання ради, на якiй розбирали поведiнку хлопчикiв.
   В кiнцi року я давала вiдкритий урок з читання (позакласне) на тему: "Легендарнi iмена жiнок в часи Козацтва". Всi тi набутi знання дiти показали на уроцi. Готуючись до уроку, дiти самi писали реферати з рiзних збiрок, газет, журналiв про видатних людей Козаччини: "Роксолану" Марiю Богуславку, Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного...
   Я надiюсь на те, що цi мої дiти виростуть справжнiми громадянами нашої неньки - України. Знаючи її минувшину, славнi бойовi традицiї козакiв, вони будуть будувати незалежну державу, в якiй все робиться на благо людини...
  
  

ТИМОФЄЄВА СВIТЛАНА ВАЛЕРIЇВНА

  
   Тимофєєва Свiтлана Валерiївна народилася 12 червня 1979 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi в родинi педагогiв. Батько - Валерiй Якович (01.05.1952 року народження) працював учителем музики, бiологiї та хiмiї, завучем, директором школи, головою сiльради, головним спецiалiстом, начальником вiддiлу Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї. Мати - Свiтлана Семенiвна (28.12.1948 року народження) працювала учителем математики, завучем, директором школи. Брати - Павло (механiзатор-землероб, 12.09.1971 року народження) та Валерiй (мореплавець, 07.05.1975 року народження).
   Свiтлана Валерiївна закiнчила з вiдзнакою 9 класiв Адамiвської школи, Муравлiвську середню школу Iзмаїльського району, iсторичний факультет Одеського нацiонального унiверситету iм. I.I.Мечнiкова, навчається на художньо-графiчному факультетi Пiвденноукраїнського педагогiчного унiверситету iм. К.Д.Ушинського, в аспiрантурi Одеського нацiонального унiверситету (кафедра iсторiї України iсторичного факультету; керiвник к.i.н. Гончарук Т.Г.). Тема кандидатської дисертацiї "Українське Вiдродження кiнця ХХ - початку ХХI столiть на Одещинi".
   Працювала учителем образотворчого мистецтва, iсторiї України Адамiвської школи; має творчi доробки: нею створена джерельна база iсторiї сучасного козацтва Заднiстров'я - "Архiви козаччини Заднiстров'я" у 11 томах, надрукована книга "Сучасне козацтво Пiвдня Одещини" (2005), готується до друку книга "Козацтво Заднiстрове" (частина 1).
  
  

ТИМОФЄЄВ ВАЛЕРIЙ ЯКОВИЧ

   Народився Тимофєєв Валерiй Якович 01.05.1952 року в родинi сiльських вчителiв. Закiнчив з вiдзнакою Муравлiвську середню школу, декiлька технiкумiв та вузiв. Перепробував багато професiй. Багатий життєвий досвiд та ґрунтовнi знання допомагають йому ефективно будувати колектив й взаємини в ньому.
   Валерiй Якович за роки роботи на посадi директора школи показав себе грамотним та iнiцiативним фахiвцем-управлiнцем.
   Згiдно з посадовим сертифiкатом на високому рiвнi вирiшує науковi, навчально-методичнi, адмiнiстративнi, фiнансовi, господарськi та iншi питання, що виникають в процесi дiяльностi школи. Органiзовує роботу iз створення та забезпечення умов проведення освiтнього процесу вiдповiдно до чинного законодавства.
   Досвiд роботи Адамiвської ЗОШ I-II ст. та її директора щодо створення цiлiсної системи виховної роботи вивчався Бiлгород-Днiстровським районним вiддiлом освiти та Одеським обласним управлiнням освiти протягом 2000-2002 рр. (є публiкацiї про цей досвiд у науково-педагогiчному виданнi "Наша школа" N5-6 за 2000 р. та N1 за 2002 р.).
   Педагогiчний колектив школи на чолi з її директором працює над проблемою "Школа козацько-лицарського виховання - гуманiстична основа становлення особистостi (особистiсне зорiєнтоване навчання та виховання у сiльськiй українськiй школi-родинi)". Тимофєєв В.Я. виступав в центральнiй пресi з досвiдом роботи (зокрема статтi в науково-педагогiчному виданнi "Освiта" N52 за 2002 р.).
   Валерiй Якович нагороджений iменним годинником вiд Президента України Л.Кучми, козацькими орденами, Грамотами Мiнiстерства освiти та науки України; в 2002 роцi був признаний кращим освiтянином України в номiнацiї "Народе мiй завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання.
   У Адамiвськiй школi розумiють: школа - соцiальний iнститут, але специфiчний - вiн єдиний, який, виховуючи учнiв сьогоднi, "працює" на перспективу. У школi зростає i розвивається майбутнє.
   Продуктом творчого пошуку директора-новатора, який очолює яскравий, iнтелiгентний педагогiчний колектив, є iдея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадицiйного навчання i виховання дiтей. Нiщо не повертається в традицiйних формах: час диктує своє. Не всi форми козацької педагогiки вiдповiдають сучасностi. Нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Тому директор i педагогiчний колектив в пошуках форм, методiв прогресивних випереджальних iдей формування творчої особистостi.
   Любов до сiм'ї, роду i нацiї, до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства i волелюбностi та побратимства; дух особистiсної нацiональної самосвiдомостi, гiдностi i честi - весь виховний процес у його багатоаспектному вимiрi ґрунтується в школi на нацiональному вихованнi i спрямований на формування у дiтей i молодi свiдомостi, iдей, поглядiв, переконань, iдеалiв, традицiй, звичаїв i вiрувань українського народу як корiнного етносу Української держави.
   Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та пiдтриманий педагогiчним колективом i соцiальним довкiллям - козацьким формуванням Адамiвської сiльської ради, йде корiнням у нацiональний грунт (сiм'я - родина - клас - школа - Україна) i кожний педагог черпає звiдти життєдайну силу для розв'язання всiєї низки складних проблем сучасного життя.
   Керуючись змiстом роздiлу "Нацiональне виховання" Державної нацiональної освiтньої програми "Освiта України ХХI столiття", Тимофєєв В.Я. та педагогiчний колектив школи допомагають учням самовизначитися, самореалiзуватися у соцiально-культурному середовищу, вiдповiдати потребам соцiально-економiчного та полiтичного розвитку суспiльства. Як це робиться - описано директором в посiбниках "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання" (2004), "Козацька педагогiка - сучасна освiта" (2005), "Козацька освiта. Сучасний стан" (2006)...
  
  

ЛАВРИНЕНКО ПАВЛIНА МИХАЙЛIВНА

  
   Лавриненко Павлiна Михайлiвна народилася 1 сiчня 1960 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району в сiм'ї Червiнських. Росла дiвчинка розумною, доброю, хоча дитинство було нелегким (рано втратила батька). Добре закiнчила школу.
   Пролетiли лiта i повернулась в село тендiтна красуня, але вже Павлiною Михайлiвною, вчителькою росiйської мови та лiтератури. I ось уже багато рокiв працює завучем Адамiвської школи.
   Найбiльше притягує вона людей своєю щирiстю. Навiть коли вперше бачиш її, то вiдчуваєш, як вся вона випромiнює людське тепло, доброту, увагу.
   Павлiна Михайлiвна вiрна, надiйна подруга. Їй можна довiрити найпотаємнiшi думки, подiлившись радiстю i болем. Вона терпляче вислухає, добрим словом, мудрою порадою i навiть кусочком хлiба подiлиться з людиною.
   Славна господиня наша Павлiна Михайлiвна. Як в народi кажуть, що хата в неї як у вiнку. Вiд ранньої весни до пiзньої осенi квiтнуть у садочку тюльпани, жоржини i, особливо, багато троянд. А як гарно лунає пiсня в цiй домiвцi. Павлiна Михайлiвна разом з своїм чоловiком, Олександром Володимировичем, спiвають i на сiмейних святах, i на сценi Будинку культури, i на вiдпочинку на природi. I хочеться слухать ще i ще раз.
   Павлiна Михайлiвна не тiльки вчитель, щира людина, але й турботлива, нiжна й ласкава матiр. Вона разом з чоловiком виховує двох гарних синiв - Сергiя та Вiталiя, якi вiдповiдають їй любов'ю та повагою.
   Завдання пiдтримувати компетентнiсть кадрiв на рiвнi сучасних вимог у Адамiвськiй школi Павлiна Михайлiвна вирiшує через систему методичної роботи. З її iнiцiативи i при безпосереднiй участi в школi створено методичний кабiнет, який став центром педагогiчної думки. Це справжня лабораторiя педагогiчної творчостi, без якої вчителi не уявляють сучасну школу. У методкабiнетi зiбрано матерiали з досвiду роботи учителiв. Тут можна одержати допомогу в роботi з батьками. П.М.Лавриненко систематично добирає щось нове, зокрема з педагогiки особистiсне орiєнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити i спробувати застосувати у своїй практицi.
   Великого значення Павлiна Михайлiвна надає систематичному, цiлеспрямованому, всебiчному i поглибленому контролю. Лише такий контроль, вважає завуч, допомагає творчому зростанню вчителiв, виявляє недолiки в навчально-виховному процесi i дає змогу своєчасно їх усунути.
   Лавриненко П.М. разом iз Гриценко В.Н. та Тимофєєвим В.Я. є спiвзасновницею Адамiвського куреня дитячої та юнацької органiзацiї "Молода Сiч" Українського козацтва, яка дiє на територiї Адамiвської сiльської ради; мета дiяльностi "Молодої Сiчi" - формування в родинi, школi, громадському життi творчої особистостi козака-лицаря, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i характером, високою мораллю i духовнiстю; виховання всебiчно розвиненої особистостi українця (нацiональне виховання у формi козацько-лицарського).
  
  

ГРИЦЕНКО ВАЛЕНТИНА НИКИФОРIВНА

  
   Гриценко Валентина Никифорiвна народилася 4 листопада 1953 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району. Закiнчила Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище, фiлологiчний факультет Душанбiнського державного педагогiчного iнституту. Вона - вихователь вищої категорiї. Разом iз Лавриненко П.М. та Тимофєєвим В.Я. є спiвзасновницею Адамiвського куреня дитячої та юнацької органiзацiї "Молода Сiч" Українського козацтва, мета дiяльностi якої - виховання всебiчно розвиненої особистостi українця (нацiональне виховання в формi козацько-лицарського).
   Валентина Никифорiвна працює педагогом-органiзатором. Вона людина серйозна, може навiть видатися строгою на перший погляд; з дiтьми не заграє i не сюсюкає, але й не командує. Говорить, як рiвна з рiвними, витримано i небагатослiвно (як зi своїми трьома рiдними, вона завжди з дiтьми; не над, а з ними. Так i має бути. Адже позакласна робота - не продовження уроку, класної години. I взагалi учнiвське життя - не тiльки оцiнки в журналi, успiхi з предметiв. Це i спорт, i музика, i веселi iскристi розваги, i серйознi справи. Це життя, соцiальне становлення дитини в колективi.
   Як учитель Валентина Никифорiвна викладає нiмецьку мову. Досвiдчений педагог знає як зацiкавити кожного iз своїх учнiв. На початковому i середньому етапах навчання прагне вона закрiпити iнтерес до нiмецької мови, а наприкiнцi середнього i в старших класах створює всi умови, щоб перетворити його в пiзнавальний, щоб вiн набув особистiсного значення для кожного вихованця.
   Нерiдко кажуть, що вчитель повинен мати щось вiд актора - вмiння перевтiлюватися i проживати iз своїми вихованцями їхнє життя, конструювати душi - це високе мистецтво. Валентина Никифорiвна не виробляла спецiально цi прийоми, вони народжуються вiд любовi до дiтей, до своєї педагогiчної справи, вiд пристрасного бажання вiддати себе цим допитливим, чутливим серцям. Iз самозабуттям поринула вона у цiкавий, трохи фантастичний, героїчний свiт учнiвської юнi.
   Демократизацiя шкiльного, учнiвського життя. Ще кiлька рокiв тому важко було б уявити, що може iснувати таке поєднання слiв, а сьогоднi - це реальна перспектива. У школi цiкаво проводяться днi учнiвського самоврядування. I велика заслуга в органiзацiї цих днiв педагога-органiзатора.
   Валентина Никифорiвна - друг, порадник, утаємнича у дитячi секрети, а нерiдко й у секрети їхнiх батькiв - одне слово, Вихователь.
   Прожити з дiтьми щасливий козачатський вiк, сказати б, на рiвних, зробити його школою громадянського виховання - ось як їй бачиться основне завдання педагога на цьому етапi. А треба ж тiльки викресати iскорку, запалити i дiтей, i батькiв, i колег на тi буденнi i разом з тим романтичнi справи, до яких кличуть козацькi литаври i якi допомагають виховати i смiливiсть, i вiдповiдальнiсть, i гуманiзм, так потрiбнi в майбутньому дорослому життi.
  
  

ГРАЖДАН КАТЕРИНА МИХАЙЛIВНА

  
   Граждан (дiвоче прiзвище - Коваль) Катерина Михайлiвна народилася 10 березня 1957 року в селi Авидiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   Мрiяла стати вчителькою ще з шкiльної лави: закiнчила Адамiвську школу, Одеський державний унiверситет iменi I.I.Мечнiкова (фiлологiчний факультет). Працювала в Козацькiй, Адамiвськiй школах: старшою пiонерською вожатою, директором школи, учителем української мови та лiтератури. Катерина Михайлiвна - учитель вищої категорiї.
   Вона керує практикою студентiв, якi навчаються за фахом "учитель української мови та лiтератури" (практику у неї проходили учителi Антонiна Ткаченко, Євгенiя Нестерюк).
   Разом з чоловiком В'ячеславом Григоровичем виховали трьох дiтей: Оксану, Тетяну, Євгена; знають її в селi як добру господиню - встигає i хлiб спекти, i зошитiв чималу купу перевiрити, i з онуком побавитись.
   Багато рокiв поспiль готує Катерина Михайлiвна святкування Шевченкiвських днiв, урочисте вiдкриття яких вiдбувається у погруддя Великого Кобзаря, яке з 70-х рокiв минулого столiття стоїть у центрi Адамiвки.
   Не цурається Катерина Михайлiвна й наукових розвiдок iз козацької тематики: у п'ятiй книжцi обласного науково-педагогiчного видання "Наша школа" за 2000 рiк надрукована її розробка усного журналу "Згадаймо праведних гетьманiв, що Україну боронили"; збирає матерiал до курсу "Українська козацька культура", який ми вводимо до шкiльного компоненту; опрацювавши масу джерел з iсторiї козацтва, довела, що у 40-х роках ХIХ столiття Тарас Шевченко був курiнним отаманом Петербургського козацького кошу.
   Фундамент громадянськостi в своєму класi вона закладає добрий: дiти знають нацiональну символiку, не соромляться спiвати Гiмн України, приклавши правицю до серця (знають його!); з великим бажанням вивчають курс "Iсторiя українського козацтва". Коли розроблялися принципи, за якими має працювати школа козацько-лицарського виховання, саме Катерина Михайлiвна наполягла на вихованнi козачат на позитивних прикладах. Ми назвали його принципом iдеалiзацiї - формування в молодi iдеалiв - одних iз найважливiших компонентiв духовностi як кожної особистостi, так i всього народу...
  
  

ГАЛИЦЬКА НАТАЛIЯ ПАВЛIВНА

  
   Галицька Наталiя Павлiвна народилася 7 вересня 1957 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Закiнчила Одеський педагогiчний iнститут (факультет фiзичного виховання). Депутат Бiлгород-Днiстровської районної ради двох скликань. Працювала учителем фiзкультури Адамiвської школи. Разом з чоловiком - Галицьким Сергiєм Павловичем - виховали двох дiток: Євгена та Лiлiю. На теперiшнiй час учителька на пенсiї за вислугою рокiв
   Наталiя Павлiвна в рамках концепцiї школи козацько-лицарського виховання розробила Положення про козацьке таборування. Воно в Адамiвськiй школi є складовою частиною фiзкультурно-оздоровчої роботи, пiдсумком чергового етапу фiзичного розвитку козачат. Проводиться таборування взимку (взяття снiгової фортецi), восени та навеснi (змагання з основних туристських навичок), влiтку (кiлькадобовий похiд на море з ночiвлею).
   Творчих доробок у Галицької Н.П. багато: це i туристичний гурток iз традицiйним лiтнiм таборуванням, i спортивнi секцiї, i танцювальний колектив (дипломант обласного конкурсу "Таланти твої, Україно", i двi збiрнi команди з баскетболу - учнiвська та учительська.
   Багато рокiв вчителька керує переддипломною практикою студентiв Бiлгород-Днiстровського педучилища та Iзмаїльського педiнституту, якi отримують додаткову спецiальнiсть "учитель фiзкультури"; веде факультатив "Козацьке тiловиховання" i спецкурс "Козацьке загартування" в рамках курсу "Валеологiя".
   Засобами козацької педагогiки Наталiя Павлiвна формує у козачат "командний" дух: наша Молода Сiч - наша школа - наше село - наша Україна; виховує козака, для якого "найперше - воля, найперше - честь!"
  
  

БУРАВИЦЬКА РАЇСА МИКОЛАЇВНА

  
   Буравицька Раїса Миколаївна народилася 10 лютого 1945 року в селi Благодатне Бiлгород-Днiстровського району. Освiта - вища, закiнчила iсторичний факультет Кишинiвського державного унiверситету. Працює учителем iсторiї та правознавства Адамiвської школи. Учитель вищої категорiї, учитель-методист.
   Розробила та впровадила в практику роботи школи курс "Iсторiя українського козацтва" для учнiв 7,8 класiв, веде його за власним пiдручником.
   Раїса Михайлiвна є координатором роботи школи з виховання громадянськостi. Вона вважає, що випускниковi не вiдводиться якогось перехiдного перiоду для адаптацiї до дорослого життя. Тому вона допомагає школярам робити вибiр, вирiшувати життєвi проблеми , розв'язання яких потребує умiння i навичок комплексного використання усiх знань, а не тiльки суспiльство значних дисциплiн.
   Буравицька Р.М. працює скромно, просто, над малими речами, а досягає великих результатiв. Сiм випускiв зробила вона як класний керiвник. Серед її вихованцiв багато знаних у районi та шановних людей. Двох синiв виростила разом iз чоловiком Iваном Антоновичем - Сергiя та Володимира.
   Корiння її авторитету у тому, ясному та незгасному, мабуть, зростаючому з роками бажаннi знати нове i навчатися та заражати цим бажанням iнших. ЇЇ авторитет - це авторитет живої робочої людини, яка ґрунтовно та всебiчно знає свою справу.
   Атмосфера напруженої роботи над собою, яка почувається навколо Раїси Миколаївни, створює в оточуючих стiйкий iнтерес до справи. Вона вчиться не тiльки вiд книг, журналiв, статей, а й вiд живих людей, якi приходять до неї самої вчитися. I ось молодь вiдчуває iнтерес до себе, до своїх думок та справ з боку досвiдченого, авторитетного педагога i стає справжнiм учнем, вивчаючи те, як треба працювати.
   Зовнiшня стриманiсть, сухуватись, iнодi холоднуватiсть i внутрiшня теплота вiдносин, яка виникає у багатьох дiтей, пiдлiткiв, молодi, дорослих, що знають її. Головну роль у цьому вiдiграє її вiдвертiсть та бажання з'ясувати до кiнця усiляку дiлову та розумову плутанину. Її iнтерес до кожної особистостi i готовнiсть завжди потратити на людину свiй час. Велику роль вiдiграє взагалi властивий Раїсi Миколаївнi широкий погляд на життя та її терпимiсть по вiдношеннi до людей...
  
  

КОРЖЕНКО IННА IВАНIВНА

  
   Корженко Iнна Iванiвна народилася 7 серпня 1968 року в селi Благодатне Бiлгород-Днiстровського району. Освiта вища, закiнчила Iзмаїльський державний педагогiчний iнститут. Працює учителем початкових класiв Адамiвської школи.
   Разом iз чоловiком - Сергiєм Миколайовичем - виховує чотирьох дiток.
   Теоретично добре пiдготовлена, володiє сучасною методикою викладання. Сумлiнно готується до кожного уроку, здiйснює iндивiдуальний пiдхiд до учнiв, придiляє достатню увагу розвиваючому навчанню. Посилює iнтерес учнiв до знань, показує необхiднiсть їх набуття i засвоєння. На уроках читання, математики, мови проводить дидактичнi iгри, загадки, придiляє багато уваги розвитку зв'язного мовлення учнiв. За час роботи в школi виготовила багато роздаткового матерiалу i наочних посiбникiв, якi використовує на уроках. Це все дає змогу учням логiчно мислити, працювати творчо. Пiдбирає вiдповiднi вправи розвиваючого характеру, використовує графiки, таблицi, якi допомагають вiд учнiв використання набутих знань. Багато працює над створенням мiцного дитячого колективу. Веде велику роботу з батьками по вихованню учнiв, часто вiдвiдує їх дома.
  
  
  

ВРОНСЬКА ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

  
   Вронська Валентина Миколаївна народилася 25 квiтня 1961 року в селi Вищий Ольчедаїв Вiнницької областi. Освiта вища. Закiнчила бiологiчний факультет Одеського державного унiверситету. Працювала вихователем пришкiльного iнтернату, учителем бiологiї та хiмiї, з грудня 2003 року працює директором Адамiвської школи. Є класним керiвником першого випуску Адамiвської школи козацько-лицарського виховання (2001 рiк). Разом iз чоловiком - керiвником СК "Едем" Вiктором Мiлентiйовичом виховали двох дочок - Мар'яну та Вiкторiю.
   Валентина Миколаївна добре пiдготовлена теоретично i методично, знає сучасний стан хiмiчної i бiологiчної науки i перспективи їх розвитку. Вмiло здiйснює мiж предметнi зв'язки на уроках, по'язуючи навчальний матерiал з життям, широко використовує на уроках i в позакласний час державнi документи з питань виховання i навчання. ЇЇ уроки сприяють засвоєнню учнями основних хiмiчних i бiологiчних понять, наукових фактiв, законiв, теорiй. Чiтке планування навчального i виховного матерiалу, його систематичне повторення, використання умов кабiнету, облiк iндивiдуальних особливостей учнiв, вмiння доступно викладати матерiал, органiзовувати колективну, самостiйну та iндивiдуальну роботу, створити проблему, рацiонально використовувати наочнiсть, технiчнi засоби навчання, дають їй можливiсть прививати учня мiцнi знання з предмету.Її урокам характерна чiтка логiчна послiдовнiсть, оптимальний вiдбiр змiсту, рiзноманiтнi прийоми роботи.
  
  

НIКIРУЙ МИХАЙЛО IВАНОВИЧ

  
   Мабуть твердження, що творчою людиною не стають, а народжуються, є вiрним. Доказом цього є життя особистостей, якi своїм творчим шляхом являють приклад для iнших людей.
   Такою Людиною (з великої букви) є викладач Бiлгород-Днiстровського училища Пiвденноукраїнського педагогiчного унiверситету iм. К.Д.Ушинського, керiвник ансамблю народної пiснi "Веселка" Михайло Iванович Нiкiруй.
   Народився вiн в 1941 роцi в селищi Кирилiвка, в минулому - родове помiстя графiв Потоцьких. Нинi - це територiя Польщi, але, як вiдомо, з давнiх часiв цi землi були колискою української етнокультури. В дiда Михайла Iвановича було вiсiм дiтей, всi були хлопцями. Пiсля того, як в кiнцi дев'ятнадцятого столiття дiд Нiкiруй приїхав зi Сполучених Штатiв, де був на заробiтках, вiн побудував кузню. Всi його сини i вiн сам були ковалями. Окрiм звичайних побутових замовлень, вони створювали справжнi витвори мистецтва. Творчiстю родина Нiкiруй займалася далеко не тiльки в примiщеннi своєї кузнi... Наприклад, батько Михайла Iвановича, окрiм того, що робив брички для селян, був регентом Православної церкви, керiвником сiльського та церковного хору. Ще вiн сам робив скрипки, якi у свiй час користувалися досить великим попитом.
   Любов до народної музики в Михайла Нiкiруя народилася ще у дитинствi, адже вся його рiдня складала сiмейний оркестр народної української музики. Дядьки грали на скрипках, цимбалах, гармошцi, кларнетi, сопiлках...
   Родина Нiкiруєв через свою високо духовнiсть шанувалась далеко за межами рiдного селища.
   Але пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, навеснi 1945 року, ця родина була вивезена з вже польських земель i розкидана по всiй Українi.
   Михайло Iванович закiнчив на Тернопiльщинi школу та педагогiчне училище (з вiдзнакою). По закiнченнi вiн працював два роки в Путивльському педагогiчному училищi та в загальноосвiтнiй школi. За роки його вчителювання школа займала першi мiсця в усiх мiських конкурсах самодiяльностi. Безлiч музичних колективiв, якi створював та очолював Михайло Iванович, завжди визначалися високим рiвнем професiйностi виконання, мали українську народну спрямованiсть репертуару.
   В 1964 роцi Михайло Iванович заочно вступив до Київського державного унiверситету iм. Т.Г.Шевченка на iсторичний факультет. Треба сказати, що у тi часи цей унiверситет єдиний мав такий високий статус на територiї України, i вступити туди з конкурсом в чотирнадцять чоловiк на одне мiсце було досить важко.
   В Бiлгород-Днiстровський вiн потрапив за досить несподiваних обставин: Михайло Iванович просто почув про наше мiсто та написав листа в Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище. Вiдповiдь прийшла вiдразу. Михайла Нiкiруя запросили викладати у нас. Вiн просто забрав речi i приїхав. Це сталося в 1965 роцi. Саме тут вiн i зустрiв студентку, а сьогоднi свою дружину, Валентину Нiкiруй, яка є його вiрною супутницею та найкращим другом.
   Приблизно в 1969 роцi Михайло Нiкiруй разом з ще двома викладачами органiзували вокально-iнструментальний ансамбль, який пiзнiше отримав назву "Веселка". Спочатку учасники ансамблю грали виключно для свого задоволення, але пiзнiше Михайло Нiкiруй вирiшив розширити репертуар виконання, збагативши його народними пiснями. Певний поштовх до цього дав приїзд в наше мiсто справжнього бандуриста, як то кажуть, з народу, Олександра Сергiйовича Чуприни. Це була людина, яка сама собою являла унiкальнiсть глибинної народної культури, не залишаючи жодної байдужої людини.
   На базi своєї групи, де Михайло Iванович був класним керiвником, у 1971 роцi вiн i створив свiй видатний ансамбль народної музики...
   Наснажена робота дала вагомi результати вже у 1976 роцi, коли ансамбль "Веселка" представляв увесь СРСР на мiжнародному фестивалi. Пiсля цього i почалися поїздки по рiзноманiтних фестивалях, конкурсах, якi вiдбувалися на територiї всiєї України i не тiльки...
   Загальновiдомо, що у "Веселки" є безлiч друзiв з багатьох європейських держав. А почалося це в 1999 роцi. Спочатку це були фестивалi у схiдноєвропейських державах (Польща, Угорщина, Югославiя). Пiзнiше були тури i в Германiї, Францiї, Великобританiї...
   Визначальну роль у цьому зiграли органiзаторськi якостi Михайла Iвановича Нiкiруя (треба враховувати, що нiхто не спонсорував i не спонсорує усi потреби колективу). Але окрiм цього, учасники "Веселки" у всi часи вiдчували якесь високе духовне начало, яке виховувалося керiвниками ансамблю.
   Серед шанованих українських колективiв, якi є друзями "Веселки", можна вiдмiтити, наприклад, такi, як Нацiональний оркестр народних iнструментiв України (пiд керiвництвом В.О.Гуцала), Державна хорова школа i капела хлопчикiв i юнакiв "Дударик", Державний хор iм. Г.Верьовки, Державний фольклорний ансамбль "Берегиня" i багато iнших. Ансамбль "Веселка" є лауреатом конкурсiв "Козацька пiсня". Отаман Одеського козацтва - щирий друг Михайла Iвановича...
   Всiх заслуг не перерахувати. Можна ще пiдмiтити, що Михайло Iванович розписав для ансамблю партитури бiльш нiж сто творiв народної та авторської творчостi. А це дуже виснажлива та кропiтка робота.
   У Михайла Iвановича є син Богдан та донька Зоряна та троє онукiв. Зберiгаючи вiрнiсть давнiм традицiям, в сiм'ї Нiкiруй усi вiдносини будуються на високодуховних культурних iдеалах. Усi родичi грають на музичних iнструментах, спiвають народнi пiснi, спiлкуються українською мовою.
   На думку Михайла Нiкiруя, вiдданiсть рiдним народним традицiям та повага до iнших культур виховує благородну, високодуховну особистiсть. Як на мене, саме над цим треба частiше замислюватися нам сьогоднi, у переломнi часи самовизначення людства.
  
  

РАДЧЕНКО СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ

  
   Радченко Степан Федорович народився в селi Безименка Тузлiвського району Одеської областi в козацькiй родинi - 29.12.1941 року.
   Батько - Радченко Федiр Петрович, 1915 року народження - коваль, учасник вiйни (кавалерист).
   Мати - Марiя Сергiївна, 1918 року народження - домогосподарка.
   У 1950 роцi переїхали до мiста Бiлгорода-Днiстровського; Степан закiнчив Переможненську школу (1960), далi - служба в армiї (1962-1965) - Забайкальє, керував духовим оркестром, грав на трубi.
   Пiсля армiї закiнчив Одеське музичне училище по класу баяна (1970), далi працював в музичних школах мiста Бiлгород-Днiстровського, села Старокозачого, керував оркестрами в селах Красна Коса, Козацьке.
   З 1985 року працює в мiстi Бiлгородi-Днiстровському кульпрацiвником, керiвником оркестру, баянiстом народного хору, керiвником духового оркестру при фольклорному центрi.
   Жiнка - Любов Дмитрiвна(1945 року народження) - викладач iноземної мови.
   Сини - Сергiй, Володимир (вiйськовий музикант, служив в Боснiї, Африцi).
   Степан Федорович разом iз Лiсовим Анатолiєм створив козацький духовий оркестр й був його керiвником (з 1996 року). Оркестр обслуговував козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи...
  
  

ЗОРИЛО IВАН СЕРГIЙОВИЧ

  
   Зорило Iван Сергiйович народився в селi Фараонiвка Саратського району Одеської областi 27.07.1957 року.
   Батько - Сергiй Iванович, 1921 року народження, з села Бессарабка.
   Мати - Дар'я Євдокимiвна, 1916 року народження, з села Фараонiвка.
   Iван Сергiйович в 1974 роцi закiнчив Фараонiвську середню школу. В 1975 роцi його було призвано до лав Радянської Армiї. В 1978 роцi Зорило I.С. поступає до Одеського культурно-освiтнього училища на хормейстерське вiддiлення, закiнчивши яке, отримав спецiальнiсть - керiвник хорового колективу.
   В 1981-1985 роках працював в Бiлгород-Днiстровському Палацi культури керiвником вокального ансамблю.
   В 1985-1987 роках працював директором БК села Молога Бiлгород-Днiстровського району.
   В 1987 роцi створив хоровий колектив з учителiв Випаснянських СШ при Випаснянському БК.
   З 1988 року працював в Бiлгород-Днiстровському районному БК керiвником хорового колективу, який створив з працiвникiв дитячого садку, птахофабрики, службовцiв колгоспу iм. Кутузова.
   В 1989 роцi перейшов на роботу до заводу медичних виробiв художнiм керiвником українського народного хору "Мрiя". В 1992 роцi колектив отримав звання народного.
   Далi працював директором Бiлгород-Днiстровського мiського Палацу культури iм. Т.Г.Шевченка, заступником директора педагогiчного училища, на теперiшнiй час працює завгоспом Бiлгород-Днiстровського мiського пологового будинку й керує українським народним козацьким колективом "Мрiя" вже 16-рiк.
   Iван Сергiйович має велику родину, виховав трьох дiтей...
  
  

НIКIРУЙ БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ

  
   Я, Богдан Михайлович Нiкiруй народився в 1971 роцi 13 червня в мiстi Бiлгородi-Днiстровському в сiм'ї вчителiв.
   Батьки працюють на музичному вiддiленнi Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища, тому наша сiм'я тiсно пов'язана з музикою, концертами, виступами, поїздками. З дитинства, скiльки себе пам'ятаю, був оточений народною пiснею, українським костюмом, нацiональними iнструментами, тим збудженим настроєм вiд незвичної атмосфери творчостi. Частi поїздки, концерти, репетицiї вплинули на подальше формування мого свiтосприйняття.
   В 1986 роцi закiнчив 8 класiв загальної середньої школи N 1 в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. В 1990 роцi закiнчив Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
   Зi школи найсильнiшi спогади - це вулички та квартали старого мiста, по яким ходив до свого класу. Предмети, якi подобались найбiльше - це iсторiя та лiтература.
   В педучилищi - яскравим враженням є постать директора С.Б.Балана, на жаль, якого вже нема. Завжди суворий й вимогливий, був розумною i вiдповiдальною людиною, органiзатором, керiвником.
   Пiсля складання державних iспитiв та отримання диплому пiшов працювати у СШ N2 вчителем музики. Емоцiйно робота подобалась, але хотiлось бiльшої реалiзацiї i свободи дiяльностi.
   Початок 90-х рокiв - бурний розвиток iндивiдуального пiдприємництва та кооперацiї. З головою поринувши в море купiвельно-торгiвельних вiдносин, ледве не захлинувшись, не бачачи перспективи, а саме головне, порядностi людей, став перед вибором. Результат один - продовження сiмейної педагогiчної династiї, можливiсть не дати загубитися в життєвому океанi пiдростаючому поколiнню.
   Дуже багато пишуть, розказують, пiдказують, диктують з теле та радiопередач, з мiнiстерств та вiдомств про проблеми виховання та шляхи їх вирiшення. Як те робити, та хто буде робити, й що це таке. А все дуже просто. Традицiї, мова, звичаї, українська наша пiсня, колорит, iсторiя українського народу. Багатство незрiвняне наших предкiв. Не дати цьому зникнути, не пройти мимо цього. Простi, а водночас складнi речi. Знищенi часом, природними катаклiзмами свiдки iсторичних змагань народу, вимирання сiл, фiзiологiчний вiдхiд носiїв народного живого епосу, самоiдентифiкацiї. Злочини полiтичних систем, якi в рiзнi iсторичнi перiоди виходили на арену Української держави. Але зараз, в наш час, дивлячись по нашому Одеському регiону, м'яко кажучи, мало робиться, аби зберегти те, що не втрачене, або ще гiрше, руйнується свiдомо ради сьогоднiшнього меркантильного рефлексу (Олександрiвськi казарми). Людська байдужiсть, снобiзм та лицемiрство переповнюють спiльноту, люди отруєнi тваринним iнстинктом споживання.
   Я з моїм другом Iларiоном Лебедєвим ходимо час вiд часу до ЗОШ N2 i проводимо на класних годинах просвiтницькi бесiди з грою на музичних iнструментах, спiвом, розповiдями з артистичного життя, iсторiй про видатних людей i коли заходиш в 7-9 класи й бачиш склянi очi у молодих людей, їх апатiю, низький освiтнiй рiвень, все в серединi опускається, бо тi духовнi зерна не знають, чи знайдуть вони тут пiдходящий грунт. Але треба цим займатися. Бо втрачаємо майбутнє, нацiю, громадян. Ми незадоволенi нашим життям, так оце все, що навкруги, це все в наших душах. Кожному треба починати з себе. Треба перейти вiд постсовєтського синдрому мислення й буття. На дворi ХХI столiття! 1. Нiхто нiкому нiчого не дасть! 2. Працюй, домагайся, старайся, все маєш зробити сам! 3. Якого ти роду. Поважай країну, батькiв; предкiв знай, вчи! 4. Забудь принцип "моя хата с краю"; будь iнiцiативним-активним громадянином!
  
  
  
  
  
  
  

МИЦА ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ

   Мица Олександр Дмитрович народився 02.05.1951 року в селi Нова Царичанка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   В 1966 роцi закiнчив Новоцаричанську восьмирiчну школу i поступив до Одеського вiйськово-морського медичного училища для здiйснення мрiї дитинства - стати медичним працiвником, але по династiї, оскiльки дiд по батьковi був офiцером царської армiї ( загинув у першу свiтову вiйну - його портрет завжди висiв над моїм дитячим лiжком) i обов'язково хотiв бути вiйськовим. По закiнченню училища, яке пiд час навчання перевели на цивiльне навчання, з 1969 року проходив службу в повiтряно-десантних вiйськах на посадах вiйськового медика. Закiнчив Запорiзький державний медичний iнститут i з 1976 року до 1991 року продовжив службу в Радянськiй Армiї на посадах офiцера-медика вiд начальника вiддiлу до командира медичної установи (за другим штатом). В 1977 роцi виконував iнтернацiональний обов'язок по медичному забезпеченню в Ефiопiї. З 1991 року по 2001 рiк проходив службу в Збройних Силах України на посадi командира медичної установи.
   Нагороджений медалями: "За вiйськову звитягу", "Заслуги в вiйськовiй службi 2 i 3 ступеня" та iншими.
   В теперiшнiй час воєнний пенсiонер. Одружений, має доньку i сина.
   З 2001 року викладач допризовної пiдготовки юнакiв Бiлгород-Днiстровського училища Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету iм. К.Д. Ушинського. Вiйськово-спортивна команда училища пiд його керiвництвом перемагала тричi на мiськiй спартакiадi допризовної молодi, тричi ставала чемпiоном Одеської областi та двiчi чемпiоном України. З 2002 року iнструктор по повiтряно - десантнiй, медико-санiтарнiй та вогневiй пiдготовках Молодiжного вiйськово-патрiотичного клубу "Десантник" (продовжує стрибки з парашутом).
   В козацтвi з 2002 року. Працює в напрямку розвитку, вiдродження та єдностi Українського козацтва, патрiотичного виховання молодi в козацтвi. Полковник Українського козацтва, нагороджений орденом Українського козацтва IУ ступеня "Вiра".
  
  
  

ЗМIСТ

  
  
   Вiд автора. 1
   I. Вiдродження українського козацтва у 90-тi
   роки XX столiття. 3
   II. Iсторичнi витоки та особливостi розвитку
   козацьких органiзацiй на Одещинi. 21
  
   III. Бiлгород-Днiстровськi козацькi товариства:
   iсторiя виникнення, структура, склад. 47
  
   IV. Основнi напрямки дiяльностi козакiв. 69
  
   V. Козацькi художнi колективи. 77
  
   VI. Козацька педагогiка. 89
  
   Висновки. 119
  
   Лiтература. 123
   Додатки. Лiдери. 129
  
  

@Тимофєєва С.В. Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини.

СПД СП. Cвiдоцтво про державну реєстрацiю

N 25520000000002957 вiд 23.02.2006 р.

Замовлення N 27/29-11 вiд 12.06.2006.

м. Бiлгород-Днiстровський.

  
  
   Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. - 1991. - N6. - с.12.
   Указ Президента України "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва" вiд 04.01.1995 року.
   Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. - 1995. - N11. - с.28.
   Покажчик нормативних правових актiв України. - 1996. - N9. - с.29 (Стаття 79).
   Покажчик нормативних правових актiв України. - 1999. - N11. - с.21 (Стаття 126).
   Покажчик нормативних правових актiв України. - 2001. N12. - с.17 (Стаття 95).
   Директива Мiнiстра оборони України О.Кузьмука "Про змiцнення стосункiв вiйськового командування з громадськими органiзацiями" NД-41 вiд 22.10.1996 року.
   Регiональна програма вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002- 2005 роки. Архiв автора.
   Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї. 10.05.2000. Архiв автора.
   Координацiйна рада з питань розвитку УК на Одещинi. Архiв автора
   Покажчик нормативних правових актiв України. - 2005. - N7. - с.22.
   Розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї N771/А-2005 вiд 29.12.2005 року "Про раду козацьких отаманiв при головi Одеської обласної державної адмiнiстрацiї".
   Статут Українського козацтва. // Українське слово. - 1996. - N9. - с.3
   Статут Українського козацтва. // Українське слово. - 1996. - N9. - с.6
  
   Iван Мамота. Звичаєве, модернове. // Українська культура. - 1998. - N3. - с.19.
   Тарас Чухлiб. Поки кожний козак нестиме в собi такi чесноти, як свобода i честь - Україна буде жити. // Свобода слова. - 2003. - N7. - с.6 - 8.
   Свобода слова. - 2003. - N6. - с.3.
   Тарас Чухлiб. Поки кожний козак нестиме в собi такi чесноти, як свобода i честь - Україна буде жити. // Свобода слова. - 2003. - N7. - с.6 - 8.
   Свобода слова. - 2003. - N7. - с.3.
   Свобода слова. - 2003. - N6. - с.3.
  
   Гетьман України Iван Бiлас. Українське козацтво єдине, як єдина Україна i єдиний Бог. //
   Свобода слова. - 2003. - N7. - с.2.
   Унiверсал Гетьмана УК вiд 28.08.2000. Архiв автора.
   Концепцiя Українського козацтва. 2000. Архiв автора.
   Концепцiя Українського козацтва. 2000. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архив автора.
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - с.60 .
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - с.62.
   Вiталiй Щербак . Українське козацтво: формування соцiального стану (друга пол. XV - сер.
   XVII ст.). Київ, 2000. - 21 с.
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - с.27.
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - с.30.
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - с.41.
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - с.58.
   Хаджибей - Одеса та українське козацтво. Одеса, 1999. - 10 с.
   Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк". 2000. - с. 3 - 15.
  
   Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк". 2000. - с. 16 - 39.
   Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк". 2000. - с. 46 - 55.
  
   Гончарук Т.Г. Вiйськовi операцiї на територiї Одещини. Одеса, 2002. - 10 - 26 с.
   Гончарук Т.Г. Вiйськовi операцiї на територiї Одещини. Одеса, 2002. - 36 с.
   Гончарук Т.Г. Вiйськовi операцiї на територiї Одещини. Одеса, 2002. - 29 с.
   Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк". 2000. - с. 55.
  
   Козацтво, народжене на Одещинi. Одеса, 2001. - 54 с.
   О.Янчук. Український вiйськовий рух на Одещинi в першiй половинi XX ст. Одеса, Український Чорноморський iнститут iм. Юрiя Липи, 1998. - 8 с.
   О.Янчук. Український вiйськовий рух на Одещинi в першiй половинi XX ст. Одеса, Український Чорноморський iнститут iм. Юрiя Липи, 1998. - 55 с.
   Вiйськове законодавство України. Київ, "Атiка", 1999. - 8 с.
   О.Янчук. Український вiйськовий рух на Одещинi в першiй половинi XX ст. Одеса, Український Чорноморський iнститут iм. Юрiя Липи, 1998. - 59 с.
   Задунайський В.В. Родовi козаки i сучасне вiдродження української козацької спадщини. www. cossacks. info/
   Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса, "Словянiя-ХХI", 2000. - с.93 .
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Одеса козацька. Одеса, 2000. - 131 с.
   Козацтво, народжене на Одещинi. Одеса, 2001. - С.63 .
   Одеса козацька. Одеса, 2000. - С.132 .
   Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992. - 15 жовтня.
   Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня.
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Козацький роз'їзд БСКВ. Архiв автора.
   Установчий договiр кооперативу "Козацька застава" при козацтвi БСКВ. Архiв автора.
   Доручення-дозвiл УЧПГК вiд 28.01.1995. Архiв автора.
   Довiдка Генеральної канцелярiї УК вiд 15.10.1996. Архiв автора.
   Довiдка Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 02.09.1996. Архiв автора.
   Заява Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства вiд 23.02.1999. Архiв автора.
   Статут Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникв.1995. Архiв автора.
   Чисельний реєстр Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства станом на 2000 рiк. Архiв автора.
   Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства. Архiв автора.
   Характеристика Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства. Архiв автора.
  
   Витяг з положення про козацькi вiйськовi звання вiд 25.06.1998. Архiв автора.
   Виборча програма Бiлгород-Днiстровської мiської органiзацiї УК. Архiв автора
   Протокол зборiв козацького круга Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства
   пасiчникiв вiд 08.01.1998. Архiв автора.
   Контракт Бiлгород-Днiстровської фiлiї "Сiч". 1998. Архiв автора.
   Прохання Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 21.09.1998. Архiв автора.
   Звiт отамана Л.Городецького. Архiв автора.
   Звiт отамана Л.Городецького за 1998 рiк. Архiв автора.
   Заява Бiлгород-Днiстровського козацького товариства пасiчникiв вiд 19.06.1998. Архiв автора.
   Заключення зав. вiддiлом археологiї Пiвнiчно-Захiдного Причорномор'я iнституту археологiї НАНУ. Архiв автора.
   Вiдповiдь отаману Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 28.09.1998. Архiв автора.
   Заключення Iнституту археологiї НАНУ. Архiв автора.
   Запрошення Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства на свято медового Спаса. План проведення урочистостей святкових дат на 23.08.1998. Архiв автора.
   Советское Приднестровье. Все на праздник. 11.08.1998.
   Торнадо. Праздник казаков, пчеловодов и всего народа. 13.08.1998.
   Звiт Л.Городецького за 1998 рiк. Архiв автора
   Звiт Л.Городецького за 1998 рiк. Архiв автора
   Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського Коша вiд 28.05.1999. Лист Л.Городецького головi колгоспу "Вiльне козацтво". Архiв автора.
   Спiльний меморандум Бiлгород-Днiстровської органiзацiї КУНу та Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникiв. 1999. Архiв автора.
   Меморандум органiзацiй нацiонально-державницького спрямування м. Бiлгорода-Днiстровського вiд 28.02.2000. Архiв автора.
   Програма дiяльностi Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 26.02.2001. Архiв автора.
   Статут Адамiвського куреня вiд 15.06.1998. Архiв автора
   Лист голови Бiлгород-Днiстровської районної ради Адамiвському куреню вiд 04.08.1998. Архiв автора.
   Список козакiв Адамiвського куреня вiд 23.08.1998. Архiв автора.
   Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв вiд 03.1997. Архiв автора
   Свiдоцтво про реєстрацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу. Архiв автора.
   Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу вiд 01.03.1998. Архiв автора.
   Скляренко М.П. Бiографiя. Архiв автора.
   Статут Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   Протокол зборiв старшинської ради Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 12.07.1998. Архiв автора.
   Протокол зборiв старшинської ради Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 12.07.1998. Архiв автора.
   Звернення отамана Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства. Архiв автора.
   Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003. Архiв автора.
   Советское Приднестровье. День Белого города. Сентябрь 2003.
   Клопотання кооператива "Козацька застава". Архiв автора.
   Звернення старшини Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003. Архiв автора.
   Звернення старшинської ради Бiлгород-Днiстровського Кошу вiд 05.11.2001. Архiв автора.
   Наказ N18 вiд 25.04.2000 крайового отамана УЧПГК. Архiв автора.
   Наказ N19 крайового отамана УЧПГК. Архiв автора.
   Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 10.06.2000. Архiв автора.
   Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 30.09.2000. Архiв автора.
   Список засновникiв 1-го Бiлгород-Днiстровського окружного полку iм. П.Орлика. Архiв автора.
   Реєстр козакiв полку iм. П.Орлика. Архiв автора.
   Протокол козацького кола козацького куреня окружного полку iм. П.Орлика вiд 04.05.2002. Архiв автора.
   Протокол полку iм. П.Орлика вiд 20.05.2002. Архiв автора.
   Статут окремого козацького куреня ЧКВ. Архiв автора.
   Довiдка N08 Одеського обласного управлiння статистики вiд 08.08.2002. Архiв автора.
   Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 22.02.2004. Архiв автора.
   Наказ отамана куреня iм. С. Бiлого вiд 23.02.2004. Архiв автора.
   Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 26.02.2004. Архiв автора.
   Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2002. Архiв автора.
   Протокол N2 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 20.05.2002. Архiв автора.
   Реєстр особового складу куреня iм. С.Бiлого. 2002. Архiв автора.
   Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2003. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Довiдка про Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Довiдка про Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького. Архiв автора.
   Реєстр козацької жiночої громади станом на 01.10.2003. Архiв автора.
   Бiлоус В. П. Характеристика товариства. Рiч про Буджацьку Сiч, грудень 2005 року. Архiв автора.
   125 Тимофєєв В.Я. Довiдка про дiяльнiсть Днiстровської Сiчi. Архiв автора.
   Розпорядження Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 01.06.2000. Архiв автора.
   Склад Координацiйної ради Бiлгород-Днiстровського району. Архiв автора.
   Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi. Архiв автора.
   План щодо реалiзацiї Нацiональної програми розвитку козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi. Архiв автора.
   Звiт щодо реалiзацiї програми розвитку козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi. Архiв автора.
   Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001. Архiв автора.
   Заходи Одеської облдержадмiнiстрацiї щодо виконання Нацiональної програми вiдродження Українського козацтва. Архiв автора.
   Наказ вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 22.10.2002. Заходи щодо виконання Програми. Архiв автора.
   Перелiк заходiв управлiння освiти i науки облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002. Архiв автора.
   Наказ Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002. Архiв автора.
   Звiт координатора дiяльностi козацьких осередкiв. Архiв автора.
   Звiт про роботу українського козацького народного хору "Мрiя". Архiв автора.
   Звiт про роботу українського козацького народного хору "Мрiя". Архiв автора.
   Звiт координатора дiяльностi козацьких осередкiв. Архiв автора.
   40 Корнiй Л. Iсторiя української музики. Київ, видавництво М.П.Коць., 1996. - 15 - 52 с.
   141Софiя Грица. Трансмiсiя фольклорної традицiї. - 41 с.
  
   14 Корнiй Л. Iсторiя української музики. Київ, видавництво М.П.Коць, 1996. - 177 - 203 с.
  
   14 Козацький духовий оркестр. Характеристика. Архiв автора.
   14 Хор української народної пiснi "Мрiя".Характеристика. Архiв автора.
  
   14 Олесские известия. Варшавяне аплодируют "Веселке". 1999. - 19 травня.
   14 Советское Приднестровье. Нас знает мир! 2002. - 18 июля.
   14 Нiкiруй М.I. Перелiк виступiв ансамблю. Архiв автора.
   14 Ансамбль української народної музики "Гроно". Характеристика. Архiв автора.
   Українська козацька педагогiка. Освiта. - 1992. - 1 вересня.
   Нацiональне виховання. Яким йому бути? Освiта. - 1996. - 7 серпня.
   Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. - 1995. - N11. - С.28 .
   Програма "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України". Освiта, 1997. - 24 вересня - 1 жовтня.
   Програма "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України". Освiта, 1997. -24 вересня - 1 жовтня.
   Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi. Архiв автора.
   Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї. Архiв автора.
   Звiт Бiлгород-Днiстровського вiддiлу освiти РДА. Архiв автора.
   Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 04.2002. Архiв автора.
   Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 22.10.2002. Архiв автора.
   Заходи вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї щодо вiдзначення Переяславської Ради. Архiв автора.
   Наказ державного управлiння екологiї та природних ресурсiв в Одеськiй областi вiд 29.12.2003. Архiв автора.
   Звiт про роботу координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород- Днiстровському районi. Архiв автора.
   Звiт про стан виконання Нацiональної програми. Архiв автора.
   Звiт про стан виконання Нацiональної програми. Архiв автора. Наказ по Бiлгород-Днiстровському райво вiд 11.02.2004. Архiв автора.
   Звiт Бiлгород-Днiстровського райво. 2004. Архiв автора.
   Звiт про виконання розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001. Архiв автора.
  
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Статут козацької республiки "Мрiя". Архiв автора.
   Б. Устименко. Мої улюбленi слова: Вiтчизна, Незалежнiсть, Воля. Одеськi вiстi. - 1999. - 18 березня.
   Б. Устименко. Присягаю на вiрнiсть Українi. Одеськi вiстi. - 2000. - 19 грудня.
   Статут Молодої Сiчi. Архiв автора.
   Виступ на Великiй Радi Ук 17.10.1997. Архiв автора.
   Заява курiнного отамана Старокозацького куреню. Архiв автора.
   Довiдка про перевiрку i атестацiю Старокозацької ЗОШ вiд 15.11.2000. Архiв автора.
   Акт проведення атестацiї Вигiнської ЗОШ. Жовтень 1998. Архiв автора.
   Довiдка про перевiрку й атестацiю Долинiвської ЗОШ. Жовтень 1999. Архiв автора
   178Подання директора Адамiвської школи вiд 11.05.1992. Архiв автора.
   Статут органiзацiї "Джура" Адамiвського козацького осередку. Архiв автора.
   Програма дiяльностi "Джура" Адамiвського козацького осередку. Архiв автора.
   Вiдповiдь Адамiвської сiльської ради вiд 25.06.1992.
   Рiшення N1 ХУII сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 21.08.1992.
   Рiшення N1 ХУII сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 21.08.1992. Архiв автора.
   Рiшення N 3 ХХIУ сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 14.02.1993.
   Свiдоцтво про реєстрацiю дитячої органiзацiї "Сiч" вiд 23.03.1995.
   Програма мiжнародної науково-практичної конференцiї "Дитина в сучасному суспiльствi". Одеса. 2000.
   Газета "Будьте с нами" (Бiлгород-Днiстровський) - N35 (23.08.2001), N36 (30.08.2001). Газета "Советское Приднестровье" (Бiлгород-Днiстровський) - N12 (15.02.2000), N24 (28.03.2000), N34 (05.05.2000), N40 (23.05.2000), N42 (02.06.2000), N50 (29.06.2000), N59 (31.07.2000), N63 (14.08.2000), N67 (28.08.2000), N68 (31.08.2000), N72 (14.09.2000), N84 (26.10.2000), N89 (13.11.2000). N94 (30.11.2000), N6 (22.01.2001), N9 (01.02.2001), N17 (01.03.2001), N21 (15.03.2001), N24 (26.03.2002), N44 (11.06.2001), N49 (28.06.2001), N56 (26.07.2001), N57 (30.07.2001), N75 (04.10.2001), N84 (05.11.2001), N8 (31.01.2002), N12 (14.02.2002), N36 (16.05.2002), N38 (23.05.2002), N42 (06.06.2002), N54 (18.07.2002), N77 (07.10.2002), N101 (13.08.2003), N103 (15.08.2003), N104 (16.08.2003), N106 (20.08.2003), N115 (02.09.2003), N165 (11.11.2004).
   Газета "Одеськi вiстi" (Одеса) - N93 (23.05.2000), N95 (27.05.2000).
   Газета "Чорноморськi новини" (Одеса) - N44 (08.07.2000), N52 (23.08.2000), N3 (11.01.2001), N35 (24.05.2001), N55 (16.08.2001), N74 (09.10.2003), N78 (23.10.2003).
   Газета "Сiльська школа" (Київ) - N5 (20.09.2000).
   Журнал "Наша школа" (Одеса) - N4(2000), N5-6 (2000), N1 (2002), N2 (2002), N2 (2003).
   Громадсько-полiтичний тижневик "Освiта" (Київ) - N1 (1-8 сiчня 2003).
   Посвiдчення автора вiд 17.05.2003. Архiв автора.
   Тимофєєв В. Я. Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання. Бiлгород - Днiстровський. 2006.
   Тимофєєв В. Я. Адамiвська Сiч-школа козацько-лицарського виховання. 2006.
  
   Джура та Дана. - 1998-2000. Рiч про Адамiвську Сiч. - 2001-2003.
   Тимофєєв В.Я. Народе, виховуй сина! Советское Приднестровье. - 2002. - 18 липня.
   Тимофєєв В.Я. Органiзацiя учнiвського самоврядування в школi козацько-лицарського виховання. Наша школа. - 2002. - N2. - 12-18 с.
   Тимофєєв В.Я. Сiльська школа на зламi епох. Советское Приднестровье. - 2000. - 14 серпня; 2000. - 28 серпня.
   Тимофєєв В.Я. Школа козацько-лицарського виховання. Наша школа. - 2000. - N5-6. с. 11-21.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   117
  
  
  
  
Оценка: 2.53*5  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"