Пальцi на ногах бажали торкатись землi у танцi. Звiсно, при об"ємному натхненнi можна обiйтись данними квадратними метрами, але всiлякi "але" не дають розгулу уявi, а разом з тим i фiзичнiй пластицтi. Широкий крок, розлогий танець, сплетiння простих i заплутаних ритмiв... Я б i не проти, але простiр примiщення попередньо пред"являє претензiї пропорцiями пiдлоги i положенням предметiв. Пiдпустивши полохливий подих повiтря, присяду пiд перилами. Привiт з пiднебесся пророкочуть пташки, пролiтаючи повз пiдвiконня. Приємно, правда, помалу починає пiднабридати. Поставлю поруч пакетик питва з приторним присмаком. Потiм, помалу приймаючи простi поради з пiдручникiв, прийду до п"янкої правди. Чи не надто багато перемiшаних слiв?
Сонячнi буднi все частiше сплiтаються з хмарами, мов нагадуючи, що уже давно не лiто, але сонце все ще бавить всiх, хто живе пiд ним своїми лагiдними променями, надсилаючи кожному по часточцi своєї любовi. На що вдячнi дерева вiдповiдають легким шарудiнням, розсiюючи частинки кисню навколо. До останнього листка, до останнього свого подиху... А сонце поступово, але цiлеспрямовано вiдкочується все далi й далi, пiдбираючись до середини осенi i наближаючти час до зими.
Чашка червоного кисло-гiркого чаю нагадувала розчин червоного осiннього листя. Слабкий запах нещодавно розпакованої горiхової пасти залишав по собi невиражений горiховий присмак. Було багато причин для посмiшки цiєї пори. В основному через листя. Воно ж було усюди: лiтало у повiтрi, зриваючись з розлогих i струнких крон, шарудiло пiд ногами, збиваюсь у несеметричнi купки, залiтало на балкони i у переходи, плавало у рiчцi i поки що поодиноких калюжах.
У таку мiнливу погоду саме час утеплюватись, але готуватись до зими ще зовсiм не хочеться, оскiльки у повiтрi де iнде ще можна виловити слабкий пульс i невагоме дихання лiта.